38187

Сучасні геополітичні школи

Лекция

Политология и государственное регулирование

Американець Сол Коен в книзі â€œГеографія і політика в поділеному світіâ€ запропонував ввести в геополітичний метод додаткову класифікацію що базується на діленні основних геополітичних реалій на “ядра†nuclens та “ дисконтинуальні поясиâ€. Розвиток геополітичних поглядів стосовно до “ядерної епохи†ми зустрічаємо у другого представника тієї ж американської школи Коліна Грея. У своїй книзі â€œГеополітика ядерної ери†він дає нарис військової стратегії США НАТО в якому ставить планетарне розташування ядерних об’єктів в...

Украинкский

2013-09-27

107.5 KB

9 чел.

АКАДЕМІЯ СУХОПУТНИХ ВІЙСЬК ІМЕНІ

ГЕТЬМАНА ПЕТРА САГАЙДАЧНОГО

Прим. № _____

ЗАТВЕРДЖУЮ

Начальник кафедри _________________________________

(військове звання, підпис, ініціали, прізвище)

"___" ______________ 20___ року

ЛЕКЦІЯ

з навчальної дисципліни

" Політологія"

Т Е М «» Тема №8: «Сучасні геополітичні школи»

Заняття №1:

«Сучасні геополітичні школи»

Час:   2 години

Мета заняття: 

  1.  формувати у курсантів  риси,  необхідні військовому керівнику для професійної діяльності;
  2.  сприяти  розвитку   почуття   свідомої  військової дисципліни, відповідальності і цілеспрямованості;
  3.  формувати світогляд курсантів, спираючись на загальнолюдські цінності.
  4.  формувати світогляд курсантів, спираючись на національні історичні та військово-патріотичні традиції, загальнолюдські цінності;
  5.  

РОЗПОДІЛ ЧАСУ

з/п

Навчальні питання

Час

(хв.)

1

2

ВСТУПНА ЧАСТИНА

ОСНОВНА ЧАСТИНА

Сучасний атлантизм.

Виграш холодної війни атлантистами.

ЗАКЛЮЧНА ЧАСТИНА

10

70035

35

10

ІНФОРМАЦІЙНО-МЕТОДИЧНЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ:

1. Клаузевиц К. О войне. Пер. с нем. – М., 1997. – С. 56

2. Макиавелли Н. О военном искусстве – М.: Воениздат, 1995. – С. 39.

3. Энгельс Ф. Армия // Маркс К., Энгельс Ф., Соч. – 2-е изд. – Т. 14. – С.

4. Ленин В. И. Задачи революционной молодежи: Полн. собр. соч. – Т. 7. – С. 344.

5. Закон України „Про Збройні Сили України” // Законодавство України з питань військової сфери. Збірник законів та інших нормативно-правових актів. – К.: „Азимут – Україна”. – 2003. – С. 108.

6. Закон України „Про основи національної безпеки України” // Відомості Верховної Ради України. – 2003. – № 39. – С. 351.

7. Воєнна доктрина України // Національна безпека і оборона. – 2004. – №8. – С. 2 – 7.

8. Головаха Є. І. Стратегія соціально-політичного розвитку України. – К., Абрис, 1995. – С. 46.

9. Крючков Г. К. Питання законодавчого забезпечення формування і реалізації оборонної політики України // Оборонна політика України: реалії та перспектива: матеріали міжнародної конференції (Київ, 19 вересня 2003 р.) // Національний інститут проблем міжнародної безпеки, Женевський центр демократичного контролю над збройними силами. – К.: НІМБ, DCAF. – С. 25.

10. www.politik.org.ua

МАТЕРІАЛЬНО-ТЕХНІЧНЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ

Мультимедійний проектор, ноутбук.

ВСТУПНА ЧАСТИНА:

  •  прийняти рапорт командира групи та привітатися з курсантами;
  •  перевірити наявність особового складу по журналу обліку навчальних занять;
  •  перевірити  форму одягу курсантів, порядок на робочих місцях і в аудиторії;
  •  при необхідності зробити зауваження для усунення недоліків;
  •  нагадати  основну проблематику минулої теми, заняття та зробити логічний перехід до проблеми, яка буде розглядатися на даному занятті;
  •  довести  під запис номер і тему заняття, його навчальні питання;
  •  зосередити увагу курсантів на навчальній меті заняття – тобто на тих знаннях, навичках і вміннях та їх рівні, які вони повинні здобути в результаті заняття;
  •  визначити актуальність теми заняття – тобто для чого знання (навички, вміння) будуть необхідні у подальшому вивченні матеріалів дисципліни, практичному виконанні завдань, подальшій офіцерській службі тощо;
  •  представити наочно та стисло охарактеризувати основні та додаткові джерела інформації (літературу) для вивчення на самостійній підготовці та місця їх отримання, надати під запис назву джерела, його вихідні дані та сторінки (статті статутів, настанов, джерела інформації можуть також представлятися в ході розгляду навчальних питань або в заключній частині заняття – при визначенні завдань для самостійної роботи);
  •  визначити   порядок роботи на занятті та отримання оцінки за нього;
  •  довести  заходи безпеки (при необхідності).

ОСНОВНА ЧАСТИНА:

Відомі численні спроби визначення змісту поняття “геополітика”. Первинне і найбільш загальне означення кваліфікує її як вивчення взаємозв’язків і взаємозалежностей між державною політикою країни і тим географічним середовищем, в рамках якого вона здійснюється. Традиційно, геополітика є одним із розгалужень політичного реалізму, який представляє міжнародні відносини як силові відносини між державами.

Виникнення терміну “геополітика” зв’язано з іменем шведського професора і парламентаря Рудольфа Челлена (1846-1922), який, вивчаючи схему управління, метою якої є створення сильної держави, приходить до висновку (у 1916 р.) про необхідність органічного сполучення п’яти тісно пов’язаних між собою, взаємовпливаючих елементів політики: економополітики, демополітики, соціополітики, кратополітики і геополітики.

Попередниками геополітики вважаються Геродот і Арістотель, Н. Макіавеллі і Ш. Монтеск’є, Ж. Боден і Ф. Бродель. Однак вона не може вважатися набуттям лише європейської цивілізації. Китайський мислитель Сун Ці ще в  VI ст. до н.е. залишив опис шести типів місцевості і дев’яти типів простору, які повинен знати стратег для успішного ведення воєнної політики. Ібн Хальдун в XIV столітті пов’язував духовні сили людських об’єднань, - їх здатність чи нездатність до згуртування чи боротьби за завоювання чи збереження могутньої імперії – з тим імпульсом, який надходить з природного середовища. Однак власне геополітика з’являється наприкінці ХІХ століття, коли німецький географ Фрідріх Ратцель (1844-1904) та його учні створили Дисципліну, призначену вивчати взаємозв’язок між географією і політикою, беручи за основу положення країни, простір, який вона займає, та її кодони.

Великими є ті народи як вважав Ратцель, які володіють відчуттям простору. Отже, кордони можуть підлягати звуженню чи розширенню, в залежності від динамізму народу, що розглядається. В часи “Третього Рейху” подібні ідеї привели співвітчизника Ф.Ратцеля – Карла Хаусхофера (1869-1946) до небезпечної теорії “життєвого простору”, яку взяли на озброєння нацисти для обґрунтування своїх загарбницьких планів.

1. Сучасний атлантизм

1.1. Погляди послідовників Спікмена – Д.У.Мейнінг, У.Кірк, С.Б.Коєн, К.Грей, Г. Кіссінджер

Розвиток американської, чисто атлантичної лінії в геополітиці після 1945 року в основному представляв собою розвиток тез Ніколаса Спікмена. Як сам він почав розробку своїх теорій з рецензією Макіндера, так і його послідовники, в основному, корегували його власні погляди.

У 1956 році учень Спікмена  Д.Мейнінг опублікував текст “Heartland i Rimland в європейській історії”. Мейнінг спеціально підкреслює, що “геополітичні критерії повинні особливо враховувати функціональну орієнтацію населення і держави, а не тільки чисто географічні відношення до Суші і Моря”. В цьому явно помітний вплив Відаля де ля Блаша. Мейнінг говорить про те, що весь простір європейського rimland ділиться на три типи за своєю функціональною культурною схильністю. Китай, Монголія, Північний В’єтнам, Бангладеш, Афганістан, Східна Європа (включаючи Прусію), Прибалтика і Карелія – простори, що органічно тяжіють до heartland. Південна Корея, Бірма, Індія, Ірак, Сирія, Югославія – геополітично нейтральні. Західна Європа, Греція, Туреччина, Пакистан, Таїланд – до талассократичного блоку.

В 1965 році другий послідовник Спікмена У.Кірк видав книгу, відтворюючу назву відомої статті Макіндера “Географічна вісь історії”. Кірк розвинув тезу Спікмена відносно центрального значення rimland для геополітичного балансу сил. Спираючись на культурно-функціональний аналіз Мейнінга і його диференціацію “берегових зон” відносно “теллурократичної” чи “талассократичної” налаштованості, Кірк вибудував історичну модель, в якій головну роль грають прибережні цивілізації, від яких культурні імпульси поступають з більшим чи меншим ступенем інтенсивності всередину континенту. При цьому “найвищі” культурні форми і історична ініціатива визнається за тими секторами “ внутрішнього півмісяця”, які Мейнінг визначив як “талассократично орієнтовані”.

Американець Сол Коен в книзі “Географія і політика в поділеному світі” запропонував ввести в геополітичний метод додаткову класифікацію, що базується на діленні основних геополітичних реалій на “ядра” (nuclens) та “ дисконтинуальні пояси”. З його точки зору, кожний конкретний регіон планети може бути розкладений на чотири геополітичні складові:

Зовнішнє морське (водяне) середовище, залежне від торгового флоту і портів;

Континентальне ядро (nuclens) тотожне “Hinterland” (геополітичному терміну, який означає “віддалені від узбережжя внутрішні регіони”);

Дисконтинуальний пояс (берегові сектори, орієнтовані або всередину континенту, або від нього);

Регіони, геополітично незалежні від цього ансамблю”.

Концепція “дисконтинуальних поясів” була підхоплена такими провідними американськими стратегами, як Генрі Кісінджер, який вважав, що політична стратегія США відносно “дисконтинуальних” берегових зон полягає в тому , щоб з’єднати фрагменти в одно ціле і забезпечити тим самим атлантизму повний контроль над Радянською Євразією. Ця доктрина отримала назву “Linkade” від англійського “Link”, “зв’язок”, “ланка”. Щоби стратегія “анаконди” була до кінця успішною, необхідно було звернути особливу увагу на ті “берегові сектори” Євразії, які або зберегли нейтралітет, або тяжіли до внутрішніх просторів континенту. На практиці ця політика здійснювалася через в’єтнамську війну, активізацію американсько-китайських відносин, підтримку США проамериканського режиму в Ірані, підтримку дисидентів України і Прибалтики і т.п. Як і в попередні епохи повоєнна американська атлантична геополітична школа постійно підтримувала зворотній зв’язок з владою.

Розвиток геополітичних поглядів стосовно до “ядерної епохи” ми зустрічаємо у другого представника тієї ж американської школи Коліна Грея. У своїй книзі “Геополітика ядерної ери” він дає нарис військової стратегії США, НАТО, в якому ставить планетарне розташування ядерних об’єктів в залежність від географічних і геополітичних особливостей регіонів.

Геополітичний розвиток атлантизму на початок 90-х років досягає своєї кульмінації. Стратегія “анаконди” демонструє абсолютну ефективність. В цей період можна спостерігати майже “віщу” правоту перших англосаксонських геополітиків – Макіндера і Мехена, скорегованих Спікменом.

Розпад Варшавського Договору і СРСР свідчить про перемогу орієнтації атлантичної стратегії, що впроваджувалася в життя протягом всього ХХ століття. Захід отримує перемогу у холодній війні зі Сходом. Морська сила (Sea Power) святкує свою перемогу над heartlandom.

Геополітично ці події пояснюються так:

Протистояння радянського блоку з НАТО було першою в історії чистою формою опозиції Суші і Моря, Бегемота і Левіафана. При цьому геополітичний баланс сил відображав не просто ідеологічні, але і геополітичні константи.

СРСР як heartland, як Євразія, втілював у собі ідеологократію радянського типу. З географічної точки зору, це був доволі інтегрований “Великий простір” з колосальними природними ресурсами і розвинутим стратегічним озброєнням. Головною перевагою СРСР були “культурно – функціональні” нахили населення, яке проживало на його просторах, чи прилягаючого до радянської території, і наявність важко досяжних внутрішньоконтинентальних просторів, які дають можливість створити надійні оборонні і технологічні плацдарми. Крім того, з двох сторін – з Півночі і Сходу – СРСР мав морські кордони, захищати які набагато легше, ніж сухопутні.

За рахунок централізованої економіки СРСР домігся товарно-продовольчої автаркії воєнного статусу Наддержави. По мірі можливостей він прагнув розповсюдити свій вплив і на інші континенти.

Але у Східного блоку було декілька принципових геополітичних недоліків. Самий головний полягав у великій довжині сухопутних кордонів. Якщо з Півдня кордони співпадали з паском євразійських гір, від Манжурії до Тянь-Шаню, Паміру та Кавказу, то на Заході кордон проходив посередині рівнинної Європи, яка була стратегічним плацдармом антиатлантизму, і в той час як центральна його база знаходилась на західному березі “Серединного Океану” (Midland Ocean). Але навіть в південному напрямку гори служили не лише захистом, але і перешкодою, закриваючи шлях для можливої експансії і вихід до південних морів. При цьому Східний блок був змушений зосередити в одному і тому ж геополітичному центрі воєнно-стратегічні, економічні, інтелектуальні, виробничі сили і природні ресурси.

З таким положенням різко контрастувало геополітичне положення Заходу з центром США. (Це особливо важливо, так як положення Західної Європи було в такому розкладі сил досить незаздрісним, їй відводилася роль сухопутної бази США, прилягаючої до кордонів протилежного табору, свого роду “санітарного кордону”). Америка була повністю захищена “морськими кордонами”. Більш того, стратегічно інтегрувавши свій континент, вона отримала контроль над величезною частиною євразійського узбережжя, rimland. Від Західної Європи через Грецію і Туреччину (країн членів НАТО) контроль атлантистів простягався на Далекий Схід (Таїланд, Південна Корея, стратегічно колонізована Японія), і ця зона плавно переходила на острові Сан Дієго, на Філіппінах, і далі, на Гуамі, Карибах і Гаїті. Отже, всі потенціальні конфлікти були винесені за територію основного стратегічного простору.

При цьому атлантисти, створили складну диференційовану систему геополітичного розподілу силових “ядер”. Безпосередньо США забезпечували воєнно-стратегічну міць, інтелектуальні, фінансові і виробничі структури, а також центри розробки високих технологій зосереджувались в Західній Європі, вільній від тягаря забезпечення власної воєнної безпеки (окрім утримання поліції і чисто декоративних ЗС). Природні ресурси надходили з економічно мало розвинутих регіонів Третього світу, звідки в значній мірі приходила і дешева робоча сила.

Збереження статус-кво, який склався одразу після Другої світової війни, було наступальною позицією, так як за віщуванням атлантистських геополітиків, така ситуація, неминуче повинна була привести до виснаження континентального блоку, приреченого на повну автократію і вимушеного на самоті розвивати всі стратегічні напрямки одночасно.

2. Виграш холодної війни атлантистами. Аерократія та ефірократія

Традиційна атлантиська геополітика, що вважає у центрі своєї концепції Såa Power, є “геополітикою моря”. Глобальна стратегія, заснована на цій геополітиці, привела Захід до встановлення планетарної могутності. Але розвиток техніки привів до засвоєння повітряного простору, що зробило актуальним розробку “геополітики повітря” на відміну від “геополітики моря”, завершеної і цілком розробленої, повноцінної “геополітики повітря” не існує. Фактор повітроплавання додається до загальної геополітичної картини. Але деякі співвідношення при актуалізації повітряного середовища і пов’язаних з ним нових типів озброєнь – стратегічної авіації, міжконтинентальних ракет і ядерного озброєння – значно змінились.

Освоєння повітряного простору до певної міри зрівняло між собою Сушу і Море, так як для літаків і ракет різниця між цими просторами не така значна. (Особливо важливим кроком було створення авіаносців, так як це остаточно відірвало повітряні бази від Суші, зробивши їх незалежними від якості земної поверхні). Разом з тим  розвиток авіації змінив пропорції планетарного масштабу, зробивши Землю значно “меншою”, а відстані “коротшими”. Ракетобудування і розвиток стратегічної авіації багато в чому релятивізували традиційні геополітичні фактори – морські і сухопутні кордони, внутрішньоконтинентальні бази тощо. Перенесення озброєнь на наземну орбіту і стратегічне освоєння космічного простору були останнім етапом “стиснення” планети і кінцевої релятивізації просторових відмінностей.

Актуальна геополітика окрім Суші і Моря змушена враховувати ще дві стихії – повітря і ефір ( космічний простір). Цим стихіям на воєнному рівні відповідають ядерна зброя (повітря) і програма  “зоряних війн” (космос). По аналогії з теллурократією (влада Суші) і талассократією (влада Моря) ці дві  найновіші модифікації геополітичних систем можуть бути названі аерократією (влада Повітря) і ефірократією (влада Ефіру).

Карл Шмітт дав ескізну зарисовку цих двох нових сфер. При цьому самим важливим і принциповим його зауваженням є те, що і аерократія і ефірократія представляють собою подальший розвиток саме “ номасу “ Моря, просунені фази саме “талассократії”, так як весь технічний процес освоєння нових сфер ведеться в сторону “розрідження” середовища, що за Шміттом, супроводжується відповідними культурними і цивілізованими процесами “номасу” Суші не тільки в стратегічному, але і в етичному, духовному, соціально – політичному значеннях.

Іншими словами, освоєння повітряного і космічного середовищ є продовженням талассократичних тенденцій, а отже, може розглядатися як вища стадія атлантичної стратегії. У даному ракурсі ядерне протистояння блоків в холодній війні уявляється як конкуренція в умовах, нав’язаних “морською Силоюheartland’y, змушеному приймати умови стратегічної позиційної дуелі, які диктуються протилежною стороною. Такий процес активного “розрідження стихій” сполучених з логікою розвитку західного миру в технологічному і стратегічному змістах, паралельний наступальній позиції атлантистів в їх політиці відриву берегових зон від континентального центру – в обох випадках в наявності наступальна ініціатива одного геополітичного табору і оборонна реакція другого.

На інтелектуальному рівні це визначається в тому, що атлантисти на теоретичному рівні розробляють “активну геополітику”, займаючись цією наукою відкрито і планомірно. Геополітика у випадку Заходу виступає як дисципліна, яка диктує загальні контури міжнародної стратегії. У випадку ж Східного блоку вона, не будучи довгий час офіційно визнаною, існувала і все ще продовжує існувати у якості “реакції” на кроки потенційного противника. Це була і є  “пасивна геополітика”, яка відповідає на стратегічний виклик атлантизму більш по інерції.

Якщо у випадку ядерної зброї та авіації (в сфері аерократії) СРСР зміг ціною зусиль всіх внутрішніх ресурсів домогтися відносного паритету, та на наступному етапі, в області ефірократії стався структурний надлом, і конкуренція в галузі технологій, пов’язаних з “зоряними війнами”, привела до остаточного геополітичного програшу і до поразки в холодній війні.

Для розуміння сутності  геополітичних процесів в ядерному світі і в умовах освоєння орбітальних просторів зауваження Карла Шмітта про те, що аерокаратія і ефірократія є не самостійними цивілізованими системами, але лише розвитком “номасу” Моря, є фундаментальним.

2.1. Новітній атлантизм і неоатлантизм Хантінгтона

Перемога атлантистів над СРСР (heartland’om) означала вступ в радикально нову епоху, яка вимагала оригінальних геополітичних моделей. Геополітичний статус всіх традиційних територій, регіонів, держав і союзів різко змінювався. Усвідомлення планетарної реальності після закінчення холодної війни привело атлантичних геополітиків до двох принципових схем.

Одна з них може бути названа “песимістичною” (для атлантизму). Вона успадковує традиційну для атлантизму лінію конфронтації з (heartland’om), яка вважається не закінченою і не знятою з порядку денного разом з розпадом СРСР, і пророкує утворення нових євразійських блоків, що базуються на цивілізованих традиціях і стійких етнічних архітипах. Цей варіант можна назвати “неоатлантизм”, його сутність зводиться в кінцевому результаті, до продовження розгляду геополітичної картини світу в ракурсі основоположного дуалізму, що лише нюансується з виділенням додаткових геополітичних зон (крім Євразії), які також можуть в майбутньому стати осередком протистояння з Заходом. Найбільш яскравим представником такого неоатлантистського підходу є Самуїл Хантінгтон.

Друга схема, яка заснована на тій же первісній геополітичній картині, навпаки, оптимістична (для атлантизму) у тому розумінні, що розглядає ситуацію, яка склалася в результаті перемоги Заходу в холодній війні, як кінцеву і безповоротну. На цьому будується теорія “мондіалізму”, концепції Кінця Історії і One World (Єдиного Світу), яка стверджує, що всі форми геополітичної диференціації – культурні, національні, релігійні, ідеологічні, державні і т.п. – ось-ось будуть остаточно переборені, і настане ера єдиної загальнолюдської цивілізації, яка заснована на принципах ліберальної демократії. Історія закінчиться разом з геополітичним протистоянням, яке давало споконвічно головний імпульс історії. Цей геополітичний проект асоціюється з іменем американського геополітика Френсіса Фукуями, що написав програмну статтю з виразною назвою “Кінець Історії”.

Розберемо основне положення концепції Хантінгтона, яка є ультрасучасним розвитком традиційної для Заходу атлантистської геополітики. Важливо, що Хантінгтон будує свою програмну статтю “Зіткнення цивілізацій” (Clash of civilisation), як відповідь на тезу Фукуями про “Кінець Історії”.

Показово, що на політичному рівні ця полеміка відповідає двом основним політичним партіям США: Фукуяма виражає глобальну стратегічну позицію демократів, тоді як Хантінгтон є рупором республіканців. Це достатньо точно виражає сутність двох найновіших геополітичних проектів – неоатлантизм слідує консервативній лінії, а “мондіалізм” віддає перевагу зовсім новому підходу в якому всі геополітичні реалії підлягають повному перегляду.

Суть теорії Самуїла П.Хантінгтона, директора інституту Стратегічних Досліджень ім. Джона Оліна при Гарвардському університеті, сформульована ним в статті “Зіткнення цивілізацій” (яка з’явилася як резюме великого геополітичного проекту “Зміни в глобальній безпеці і американські національні інтереси”) зводиться до наступного:

Видима геополітична перемога атлантизму на всій планеті – з розвалом СРСР зник останній оплот континентальних сил – торкає лише повернений зріз дійсності. Стратегічний успіх НАТО, який супроводжується ідеологічним оформленням, відмова від головної конкурентної комуністичної ідеології ,- не торкається глибинних цивілізаційних пластів. Хантінгтон всупереч Фукуямі стверджує, що стратегічна перемога не є цивілізована перемога; західна ідеологія – ліберал-демократія, ринок і т.п. – стали безальтернативними лише тимчасово, так як вже скоро у незахідних народів почнуть проступати цивілізаційні і геополітичні особливості, аналог “географічного індивідуума”, про який говорив Савицький,

Відмова від ідеології комунізму і зрушення в структурі традиційних держав – розпад одних утворень, поява інших, тощо – не приведуть до автоматичного рівняння всього людства на універсальну систему атлантистських цінностей, а навпаки, зроблять знову актуальними більш глибокі культурні пласти, визволені від поверхневих ідеологічних кліше.

Хантінгтон цитує Джорджа Вейгеля: “десекуляризація є одним з домінуючих соціальних факторів в кінці ХХ століття”. А отже, замість того, щоби відкинути релігійну ідентифікацію в Єдиному Світі, про що говорить Фукуяма, народи, навпаки, будуть відчувати релігійну приналежність ще більш жваво. Хантінгтон стверджує, що поряд з західною (атлантиською) цивілізацією, яка включає в себе Північну Америку і Західну Європу, можна передбачити геополітичну фіксацію ще семи потенційних цивілізацій: славяно-православну, конфуціанську (китайську), японську, ісламську, індуїстську, латиноамериканську, африканську.

Звичайно, ці потенційні цивілізації зовсім не рівнозначні. Та всі вони єдині в тому, що вектор їх розвитку і становлення буде орієнтований в напрямку, відмінному від траєкторії атлантизму і цивілізації Заходу. Так Захід знову опиниться в ситуації протистояння. Хантінгтон вважає, що це практично неминуче, що вже зараз, не дивлячись на ейфорію мондіалістських кіл треба прийняти за основу реалістичну формулу : ”The West and The Rest” ( “Захід і всі Решта”).

Геополітичні висновки з такого підходу очевидні і Хантінгтон вважає, що атлантисти повинні всебічно зміцнювати стратегічні позиції своєї власної цивілізації, готуватися до протистояння, консолідувати стратегічні зусилля, стримувати атлантичні тенденції в інших геополітичних утвореннях, не допускати їх з’єднання в небезпечний для Заходу континентальний альянс. Він дає Заходу такі рекомендації:

  1.  забезпечувати більш тісне співробітництво в рамках власної цивілізації, особливо між її європейською і північноамериканськими частинами;
  2.  інтегрувати в Західну цивілізацію ті суспільства у Східній Європі і Латинській Америці, культури яких близькі до Західної;
  3.  забезпечити більш тісні відносини з Японією та Росією;
  4.  запобігти переростанню локальних конфліктів між цивілізаціями в глобальні війни;
  5.  обмежити воєнну експансію конфуціанських і ісламських держав;
  6.  призупинити згортання Західної воєнної могутності і забезпечити воєнну перевагу на Далекому Сході і в Південно – Західній Азії;
  7.  використати труднощі і конфлікти у взаємовідносинах ісламських і конфуціанських  країн;
  8.  підтримувати групи, які орієнтуються на Західні цінності і інтереси в інших цивілізаціях;
  9.  посилити міжнародні інститути, які відображають Західні інтереси і цінності і узаконюють їх, і забезпечити залучення держав в ці інститути.

Це є коротким і об’ємним формулюванням доктрини неоатлантизму. З точки зору чистої геополітики, це означає точне слідування принципам Мехена і Спікмена, причому акцент, який Хантінгтон ставить на культурних і цивілізаційних відмінностях як досить важливих геополітичних факторах вказує на його приналежність до класичної школи геополітики, тієї, що базується на “органіцистській” філософії, для якої первісно було властиво розглядати соціальні структури і держави не як механічні чи чисто ідеологічні утворення, але як “форми життя”.

В якості найбільш ймовірних противників Заходу Хантінгтон вказує Китай і ісламські країни (Іран, Ірак, Лівія тощо). У цьому виявляється прямий вплив доктрин Мейнінга і Кірка, які вважали, що орієнтація країн “берегових зон”, rimland – а “конфуціанська” і ісламська  цивілізації геополітично належать переважно саме до  rimland – важливіше, ніж позиція heartland. Тому на відміну від інших представників неоатлантизму – зокрема, Пола Вольфовіца – Хантінгтон бачить головну загрозу не в геополітичному відроджені Росії – Євразії, heartland чи якогось нового євразійського континентального утворення.

В доповіді ж американця Пола Вольфовіца (радника зі справ безпеки) уряду США в березні 1992 року мова йде про “необхідність не допустити виникнення на європейському і азіатському континентах стратегічної сили, здатної протистояти США” і далі пояснюється, що самою вірогідною силою, яка тут мається на увазі, є Росія, і що проти неї слід утворити “санітарний кордон” на основі країн Прибалтики. У даному випадку американський стратег Вольфовіц, опиняється ближче до Макіндера, ніж Спікмена, що відрізняє його погляди від теорії Хантінгтона.

У всіх випадках, незалежно від визначення конкретного потенційного противника, позиція всіх неоатлантистів залишається суттєво єдиною: перемога в холодній війні не відміняє загрози Заходу, яка виходить з інших геополітичних утворень (сучасних і майбутніх). Отже, говорити про “Єдиний Світ” передчасно, і планетарний дуалізм талассократії (зміцнений аерократією і ефірократією) і теллурократії залишається головною геополітичною схемою і для ХХІ століття.

Новою ж більш загальною формулою такого дуалізму стає теза Хантінгтона ”The West and The Rest” ( “Захід і всі Решта”).

Розробив:

“____”______________20____ року

Розглянуто і ухвалено на засіданні кафедри МПЗ діяльності військ

Протокол     від "30" серпня 2011 року №6




 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

52544. Методичний проект «Центр дитячої творчості Дивосвіт як заклад життєвої компетентності» 58.5 KB
  Підвищити рівень орієнтованності навчально виховного процесу закладу на розвиток життєвої компетентності особистості учня. Націлити педагогів закладу до розробки та впровадження авторських програм навчальних посібників нового покоління 3. Переорієтнувати виховну систему закладу відповідно до вимог часуформування через освіту здорового способу життя дітей та молоді інтеграцію освіти до європейського та світового освітнього простору 5.
52545. Україно! Мій духмяний дивоцвіт 53 KB
  Разом: Збулося Хлопчик: 24 серпня 1991 року Верховна Рада України урочисто прийняла Акт проголошення України незалежною самостійною демократичною державою. На цьому шляху загинула незліченна кількість кращих синів і дочок України які відстоювали її незалежність. Шлях України позначений високими степовими могилами руїнами та прекрасними безіменними невідомо коли і ким складеними піснями. Хлопчик: Народе України Твоєю силою волею.
52546. Внутрішні гіперпосилання на веб-сторінках 107.5 KB
  Ввести поняття внутрішнього посилання, ознайомити з правилом запису внутрішнього посилання, навчити учнів створювати внутрішні гіперпосилання на веб-сторінці, розвивати пізнавальну активність, вміння індивідуально працювати за комп’ютером, виховувати інтерес до інформатики і біології, формувати інтерес учнів до природи рідного краю і питань збереження рослин.
52547. Усі уроки української літератури в 5 класі 25.52 MB
  Навчальний посібник містить конспекти усіх уроків української літератури для 5 класу 12-річної школи. Серед них уроки текстуального вивчення творів, уроки позакласного читання, розвитку звязного мовлення, виразного читання, літератури рідного краю, тематичного оцінювання. Запропоновані розробки містять елементи нестандартних підходів, інтерактивних методик. Даний посібник розрахований на вчителів української літератури шкіл різних типів, керівників методичних, викладачів та студентів вищих навчальних закладів.
52548. Capital 35 KB
  One of the factor of production which we are going to study is capital.The word "capital" refers to all tools, machines, buildings, and other goods which are not consumed directly for the satisfaction of the buyer, but which are used to produce or manufacture other goods and services which are consumed by the buyers. In modern civilization, the use of capital has become inevitable.
52549. Усі уроки до курсу «Історія Стародавнього світу». 6 клас 1.29 MB
  Як зробити урок цікавим і змістовним? Як сформувати в учнів стійкий інтерес до вивчення історії? На ці та багато інших питань, що постають сьогодні перед учителем, спробували дати відповідь автори цього посібника. Увазі читачів пропонуються усі уроки з історії Стародавнього світу для 6 класу загальноосвітніх шкіл. Вони створені з використанням сучасних освітніх технологій і повністю відповідають
52550. Усі уроки української мови у 9 класі 12.02 MB
  Автори пропонованого посібника в основу розроблених уроків поклали основні чотири змістові лінії: мовленнєву, мовну, діяльнісну й соціокультурну. У зв’язку з цим дібрані методи, прийоми й засоби навчання української мови спрямовані, по-перше, на формування мовних і мовленнєво-комунікативних умінь і навичок, збагачення мовлення лексико-фразеологічними, граматичними і стилістичними засобами; по-друге, на вдосконалення загальнопізнавальних, організаційних і творчих умінь, ціннісних орієнтацій тощо; по-третє, на формування національних і загальнолюдських культурних цінностей за допомогою мовленнєво-ко мунікативного дидактичного матеріалу
52551. Усі уроки фізики 10 клас. Рівень стандарту 72.22 MB
  Мета навчального посібника - надати методичну допомогу вчителям у розподілі навчального матеріалу по уроках та його систематизації. Для кожного уроку визначено мету уроку, тип уроку, демонстрації, план викладу нового матеріалу, а також наведено запитання, які ставляться учням під час викладу нового матеріалу. Викад нового матеріалу може бути сценарієм уроку в діалоговому режимі.