38190

Проблеми національних інтересів та національної безпеки

Лекция

Политология и государственное регулирование

Національні інтереси України у внутрішньополітичному вимірі та у системі міжнародних відносин становлять єдине ціле. У цілому вони ставлять за мету: забезпечення свободи, незалежності та державного суверенітету України

Украинкский

2014-12-25

211 KB

0 чел.

ЛЕКЦІЯ

з навчальної дисципліни

" Політологія"

Т Е М А  №11: «Проблеми національних інтересів та національної безпеки»

Заняття №1:

«Проблеми національних інтересів та національної безпеки»

Час:   4 години

Мета заняття: 

  1.  формувати у курсантів  риси,  необхідні військовому керівнику для професійної діяльності;
  2.  сприяти  розвитку   почуття   свідомої  військової дисципліни, відповідальності і цілеспрямованості;
  3.  формувати світогляд курсантів, спираючись на загальнолюдські цінності.
  4.  формувати світогляд курсантів, спираючись на національні історичні та військово-патріотичні традиції, загальнолюдські цінності;

       

РОЗПОДІЛ ЧАСУ

з/п

Навчальні питання

Час

(хв.)

1

ВСТУПНА ЧАСТИНА

ОСНОВНА ЧАСТИНА

Методологічні засади національної безпеки країни.

ЗАКЛЮЧНА ЧАСТИНА

10

160160

10

ІНФОРМАЦІЙНО-МЕТОДИЧНЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ:

1. Клаузевиц К. О войне. Пер. с нем. – М., 1997. – С. 56

2. Макиавелли Н. О военном искусстве – М.: Воениздат, 1995. – С. 39.

3. Энгельс Ф. Армия // Маркс К., Энгельс Ф., Соч. – 2-е изд. – Т. 14. – С.

4. Ленин В. И. Задачи революционной молодежи: Полн. собр. соч. – Т. 7. – С. 344.

5. Закон України „Про Збройні Сили України” // Законодавство України з питань військової сфери. Збірник законів та інших нормативно-правових актів. – К.: „Азимут – Україна”. – 2003. – С. 108.

6. Закон України „Про основи національної безпеки України” // Відомості Верховної Ради України. – 2003. – № 39. – С. 351.

7. Воєнна доктрина України // Національна безпека і оборона. – 2004. – №8. – С. 2 – 7.

8. Головаха Є. І. Стратегія соціально-політичного розвитку України. – К., Абрис, 1995. – С. 46.

9. Крючков Г. К. Питання законодавчого забезпечення формування і реалізації оборонної політики України // Оборонна політика України: реалії та перспектива: матеріали міжнародної конференції (Київ, 19 вересня 2003 р.) // Національний інститут проблем міжнародної безпеки, Женевський центр демократичного контролю над збройними силами. – К.: НІМБ, DCAF. – С. 25.

10. www.politik.org.ua

МАТЕРІАЛЬНО-ТЕХНІЧНЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ

Мультимедійний проектор, ноутбук.

ВСТУПНА ЧАСТИНА:

  •  прийняти рапорт командира групи та привітатися з курсантами;
  •  перевірити наявність особового складу по журналу обліку навчальних занять;
  •  перевірити  форму одягу курсантів, порядок на робочих місцях і в аудиторії;
  •  при необхідності зробити зауваження для усунення недоліків;
  •  нагадати  основну проблематику минулої теми, заняття та зробити логічний перехід до проблеми, яка буде розглядатися на даному занятті;
  •  довести  під запис номер і тему заняття, його навчальні питання;
  •  зосередити увагу курсантів на навчальній меті заняття – тобто на тих знаннях, навичках і вміннях та їх рівні, які вони повинні здобути в результаті заняття;
  •  визначити актуальність теми заняття – тобто для чого знання (навички, вміння) будуть необхідні у подальшому вивченні матеріалів дисципліни, практичному виконанні завдань, подальшій офіцерській службі тощо;
  •  представити наочно та стисло охарактеризувати основні та додаткові джерела інформації (літературу) для вивчення на самостійній підготовці та місця їх отримання, надати під запис назву джерела, його вихідні дані та сторінки (статті статутів, настанов, джерела інформації можуть також представлятися в ході розгляду навчальних питань або в заключній частині заняття – при визначенні завдань для самостійної роботи);
  •  визначити   порядок роботи на занятті та отримання оцінки за нього;
  •  довести  заходи безпеки (при необхідності).

ОСНОВНА ЧАСТИНА:

Базовою вимогою у здійсненні зовнішньої політики України є якнайповніше і якнайефективніше забезпечення національних інтересів країни.

Національні інтереси України у сфері міжнародних відносин становлять три основні групи:

  •  стратегічні та геополітичні інтереси, пов'язані з забезпеченням національної безпеки України та захистом її політичної незалежності;
  •  економічні інтереси, пов'язані з інтегруванням економіки України у світове господарство;
  •  регіональні, субрегіональні, локальні інтереси, пов'язані із забезпеченням різноманітних специфічних потреб внутрішнього розвитку України.

З метою забезпечення національних інтересів України її зовнішня політика постійно спрямовується на виконання таких найголовніших завдань:

  1.  Утвердження і розвиток України як незалежної демократичної держави.
  2.  Забезпечення стабільності міжнародного становища України.
  3.  Збереження територіальної цілісності держави та недоторканності її кордонів.
  4.  Включення національного господарства у світову економічну систему для його повноцінного економічного розвитку, забезпечення потреб громадян і підвищення добробуту народу.
  5.  Захист прав та інтересів громадян України, її юридичних осіб за кордоном, створення умов для підтримання контактів з зарубіжними українцями і вихідцями з України, подання їм допомоги згідно з міжнародним правом.
  6.  Поширення у світі образу України як надійного і передбачуваного партнера.

1.Сутність національних інтересів.

Національні інтереси України у внутрішньополітичному вимірі та у системі

міжнародних відносин становлять єдине ціле. У цілому вони ставлять за мету: забезпечення свободи, незалежності та державного суверенітету України, належного рівня безпеки Української держави і суспільства, створення умов для модернізації країни, її стійкого економічного зростання у поєднанні з надійним захистом прав і свобод українських громадян, розвиток української політичної нації як самобутнього культурно-історичного, політичного і соціально-економічного явища в загальному руслі розвитку європейської цивілізації.

Україна впевнено входить до кола держав, об’єднаних спільними демократичними цінностями. В українському суспільстві дедалі глибше утверджується думка, що свобода, людська гідність, справедливість і солідарність є не лише наріжним основою розвитку суспільства, а й важливими підвалинами формування зовнішньої політики.

Незмінні базові національні інтереси України визначають і незмінні пріоритети й стратегічні цілі зовнішньої політики нашої держави. Вони закріплені відповідними актами вищих органів державної влади – Постановою Верховної Ради України «Про основні напрями зовнішньої політики України» від 1993 р., Законом України «Про основи національної безпеки України» від 19 червня 2003 р. № 964-IV, Рішенням РНБО «Про Стратегію України щодо Організації Північноатлантичного договору (НАТО)» від 23 травня 2002 р. і відповідним Указом Президента від 8 липня 2002 р., та іншими нормативними документами і рішеннями.

Зокрема, цими документами визначено такі пріоритети і стратегічні цілі.

• Формування безпечного міжнародного середовища, підтримка міжнародного миру та безпеки шляхом зміцнення систем колективної безпеки на європейському

і трансатлантичному просторі, подальшої участі у міжнародній миротворчій діяльності, багатосторонніх заходах з протидії розповсюдженню зброї масового ураження, тероризму, транснаціональній організованій злочинності, торгівлі людьми, наркотиками та іншим викликам міжнародній безпеці.

• Захист та підтримка українських громадян та їхніх інтересів за кордоном.

• Забезпечення гідного місця України у глобальному поділі праці, безпечне та ефективне входження української економіки у світову економічну систему, зокрема у форматі Світової організації торгівлі. При цьому необхідно: забезпечити сприятливі зовнішні умови для досягнення максимального ефекту від включення України до міжнародного поділу праці; звести до мінімуму ризики інтеграції у світову економіку; максимально сприяти залученню іноземних інвестицій, орієнтованих на модернізацію економіки; забезпечити зростання українського експорту, підвищити інтерес промисловців та підприємців до роботи на зовнішніх ринках.

• Вступ до ЄС як стратегічна мета України. Зовнішньополітична стратегія України

пов’язана насамперед з інтеграцією до Європейського Союзу та НАТО. Наближення до цих структур, практичні результати співпраці дозволяють реально оцінити успішність всього європейського напряму української зовнішньої політики. Алгоритм кроків України на шляху до вступу до Євросоюзу наступний: вступ до СОТ, створення зони вільної торгівлі, підготовка укладення поглибленої угоди з ЄС, створення митного союзу, набуття статусу асоційованого, а згодом і повноправного члена ЄС.

• Приєднання України до європейської та євроатлантичної систем безпе-

ки, що передбачає поглиблення відносин з Організацією Північноатлантичного договору, формування умов для вступу України в НАТО паралельно з участю убезпекових програмах Європейського Союзу та ОБСЄ. Взаємовідносини з НАТО – ключовою організацією із забезпечення безпеки в Європі, повинні базуватися на

виконанні взятих Україною зобов’язань, чіткій реалізації прийнятих документів у

зазначені в них терміни та наповненні співпраці конкретним змістом. На сьогодні

вступ до Альянсу, законодавчо визначений Верховною Радою України одним з ос-

новних пріоритетів зовнішньої політики нашої країни, ще не переведений в прак-

тичну площину. Але активне наближення до цієї мети та поглиблення співпраці з

НАТО вже є надзвичайно актуальним і важливим. Порядок денний відносин України

з НАТО фактично збігається з переліком стратегічних інтересів нашої держави, се-

ред яких особливо важливим є реформування всіх сфер державного і суспільного

життя. Демократизація, забезпечення свободи слова, гарантування незалежності

судової системи, боротьба з корупцією, встановлення ефективного цивільного кон-

тролю над усіма складовими Воєнної організації держави продемонструє готов-

ність України до членства в Організації Північноатлантичного договору.

• Ключові напрями двостороннього співробітництва – розширення активної взає-

модії з країнами-членами Європейського Союзу, Росією, США, та країнами-регіо-

нальними лідерами.

• Розвиток українсько-російського співробітництва на основі прагматизму та від-

критості, взаємовигідної кооперації та співпраці як ключової умови забезпечення

національної та регіональної безпеки. Складові нової формули партнерства України

та Росії: схожість проголошених орієнтирів внутрішньої та зовнішньої політики

двох країн – розвиток громадянського суспільства, ринкові трансформації економік,

підвищення добробуту громадян, інтеграція у світовий економічний, політичний та

гуманітарний простір. На основі визначених цілей потрібно шукати можливості

для конкретних дій: створення зони вільної торгівлі без вилучень та обмежень на

основі правил СОТ, спільних підприємств та корпорацій, конкурентоспромож-

них на світових ринках, завершення міжнародно-правового оформлення кордону,

врегулювання питань, пов’язаних з тимчасовим базуванням на території України

Чорноморського флоту РФ, розбудова співробітництва у гуманітарній сфері на ос-

нові паритетності та рівноправності, розвиток у суспільстві реалістичного бачення

відносин з Росією для формування людського виміру взаємовигідного політичного,

економічного і гуманітарного українсько-російського співробітництва.

• Перегляд цілей, формату та механізмів діяльності СНД з метою його макси-

мального використання для забезпечення національних інтересів України. кожної

країни-учасниці. При цьому має бути враховано весь попередній досвід функціо-

нування цієї структури, зокрема негативний. Без запровадження зони вільної тор-

гівлі без виключень та обмежень на основі правил СОТ ефективність СНД є дуже

невисокою.

• В умовах фрагментації пострадянського простору та створення на його тере-

нах нових економічних і політичних структур необхідно визначити доціль-

ність, ступінь та механізми участі України в регіональних утвореннях, ви-

ходячи з цілей та пріоритетів її зовнішньої політики. Ініціативи Росії щодо

залучення України до тіснішої економічної інтеграції в рамках таких проек-

тів, як ЄврАзЕС і ЄЕП, були і залишаються односторонньо вмотивованими

політично, а не економічно. Утвердження зони вільної торгівлі на принципах

СОТ – найвища планка такої інтеграції, прийнятна для України з точки зору

її національних інтересів. Елементи інтеграції з пострадянськими країнами ма-

ють сенс лише тією мірою, якою вони не перешкоджають реалізації базової страте-

гічної мети України – вступу до ЄС та НАТО.

• Нова регіональна політика України має стати одним з ключових елементів єв-

ропейської та євроатлантичної стратегії нашої держави. Основними пріоритета-

ми регіонального співробітництва у Балто-Чорноморсько-Каспійському регіоні є:

утвердження демократії та безпеки в регіоні, розширення взаємодії у форматі

Співдружності Демократичного Вибору;

поглиблення співпраці в рамках Організації за демократію та економічний роз-

виток – ГУАМ, а також у форматі двостороннього співробітництва з країнами

Каспійського регіону та Центральної Азії, зокрема в енергетичній сфері;

активна взаємодія з європейськими регіональними організаціями, реалізація ба-

гатосторонніх безпекових та економічних проектів, формування субрегіональних

систем колективної безпеки в інтересах усіх держав регіону.

Ключовий напрям зовнішньої політики України – реалізація її інтересів у глобаль-

ній світовій економіці. Одним з індикаторів її ефективності є розвиток торгового спів-

робітництва, недопущення «пауз» у економічній співпраці з основними гравцями сві-

тового ринку та цілеспрямоване обстоювання досягнутих позицій у світовому поділі

праці.

Для формування структури й динаміки зовнішньої торгівлі України важливе зна-

чення має зовнішньоекономічне співробітництво з ЄС, який є найбільшим торговель-

ним партнером України. Торгівля з його країнами останніми роками стабільно формує

третину українського імпорту і експорту. Другим за значимістю є російський напрям,

на який припадає четверта частина українського експорту та 30 % імпорту, головну час-

тину якого становлять енергоносії.

Національна стратегія розвитку міжнародних економічних зв’язків має враховува-

ти виклики, які формуються бажанням України приєднатися до ЄС, зростаючою роллю

РФ у забезпеченні світової потреби в енергоресурсах, економічною експансією Китаю

та інших держав Азії.

7.6.1. Україна – ЄС

Економічні відносини з ЄС для України є стратегічними, оскільки саме євро-

пейські стандарти визначають конкурентоспроможність національної економіки, є

орієнтирами для оцінки якості життя в країні та ефективності внутрішніх перетворень.

Очевидно, що досягнення конкурентоспроможності на рівні держав-членів ЄС дозволить

Україні успішно конкурувати на світових ринках з іншими суб’єктами міжнародних

відносин.

В економічній сфері позитивом 2006 року став розвиток співробітництва України

з ЄС у галузі енергетики. Приєднання України до Договору про енергетичне співтова-

риство створює можливості для подальшої інтеграції енергетичного ринку нашої де-

ржави в енергетичний ринок ЄС. До «Зеленої книги» ЄС включено положення, що від-

повідає інтересам України у сфері диверсифікації маршрутів постачання вуглеводнів

та розвитку співробітництва між видобувачами, транзитними країнами та споживачами

енергоносіїв.

У цьому контексті для України дуже важливими є зусилля з приєднання до про-

екту «Набукко», яким передбачено постачання до Європи газу з азійських газових

родовищ.

Дорожня карта «Енергоефективність, відновлювальні джерела енергії та захо-

ди з питань змін клімату» сприятиме розбудові власних потужностей та ринку біо-

палива в Україні, створить нові робочі місця, а також зменшить імпорт первинних

енергоресурсів.

Сьогодні існує ряд тенденцій, які знижують потенціал економічного співробітниц-

тва з ЄС та не відповідають національним інтересам України. Серед них зазначимо

такі:

Скорочення позитивного сальдо торгівлі, що здебільшого зумовлюється недо-

статньою конкурентоспроможністю національних товарів та низькими можливостями

національних виробників задовольнити попит європейського ринку готовою високо-

технологічною продукцією.__

Неперспективність структури українського товарного експорту в ЄС

є найбільшим викликом зовнішньоекономічного співробітництва з ЄС. Експорт

технологічної продукції вітчизняної промисловості машино- та приладобуду-

вання, який у 2003 році становив 16,2 % усього українського експорту до ЄС

(поставки до країн ЄС–10), у 2006 році скоротився майже вдвічі. Натомість га-

лузі легкої, коксо-, нафтохімічної та хімічної промисловості постачають на рин-

ки ЄС понад 50 % своєї продукції, яка характеризується низьким вмістом доданої

вартості. З точки зору національних економічних інтересів Україна зацікавлена в коопе-

рації з ЄС у виробництві продукції з високим вмістом доданої вартості.

Критичне відставання в конкуренції за європейські інвестиційні ресурси. ЄС є

найбільшим інвестором України. Разом з тим за показником прямих іноземних інвес-

тицій (ПІІ) на душу населення Україна значно поступається навіть постсоціалістичним

країнам: Чехії – у 18,8 разу, Угорщині – 17,4 разу, Словенії – у 11,7 разу, Польщі –

у 7 разів, Болгарії – у 4,5 разу, Румунії – у 3,5 разу. При цьому інвестиції, що надходять

в Україну, недостатньо стимулюють високотехнологічне виробництво. Близько 70 %

ПІІ з ЄС спрямовуються у високоприбуткові та швидкоокупні сегменти національної

економіки (зокрема оптову та роздрібну торгівлю, металургію та оброблення металу,

харчову промисловість та перероблення сільськогосподарських продуктів, фінансову

діяльність, операції з нерухомістю, транспорт і зв’язок тощо).

Збереження деформованої структури експорту послуг. Експорт послуг з України

до ЄС не диверсифіковано і сконцентровано у сфері забезпечення поставок енерго-

носіїв. Це пріоритетний напрям економічного співробітництва України з ЄС. Проте

залишається на низькому рівні експорт до ЄС фінансових, комп’ютерних, ділових,

професійних та технічних послуг, що не відповідає потенціалу України. Їхня частка

в загальному експорті складає 12,0 % (737,3 млн дол.), в імпорті – 42,1 % (1224,3 млн

__________дол.), а негативний баланс торгівлі лише посилюється.

Проте, незважаючи на зазначені проблеми, ринок ЄС залишається пріоритет-

ним для України. Угода про співробітництво і партнерство між Україною та ЄС, очі-

куваний вступ України до СОТ відкривають нові можливості до розширення співпраці.

Першочерговим завданням тут є формування зони вільної торгівлі, яка має створити

умови для:

• наближення структури товарного експорту України в ЄС до такого, що відповідає

стратегічним пріоритетам України;

• включення вітчизняних промислових потужностей у виробничі ланцюги ЄС на

стратегічних стадіях створення доданої вартості;

• поглиблення інвестиційного співробітництва;

• розвитку науково-технічного кооперування.


2
.Національні інтереси України і їх вплив на геополітику.

Геополітичні інтереси України – державотворчий імператив сучасного національного політичного процесу

Potentia debet sequi justitiam, non antecedere nam silent leges inter arma
(Сила повинна бути після справедливості, а не передувати їй, бо закони мовчать серед зброї (Лат.)
 

Сучасна Україна переживає один з найдраматичніших періодів своєї історії. Перебуваючи в стані громадсько-політичної кризи, вона болісно прагне перебороти внутрішню смуту й визначити власний шлях розвитку як великої демократичної держави. Рішення цих завдань нерозривно пов'язане з тим, яке місце держава займає в новій системі міжнародних відносин, а також із забезпеченням національної безпеки. Історичне майбутнє нашої держави визначається, насамперед, унікальним геополітичним положенням України, а також, в майбутньому, багато в чому буде залежати від того, що держава має талановитий народ з високим духовним потенціалом, є терплячим, невибагливим, вільним від владних амбіцій. Це є винятковим багатством, її надбанням. Вся історія держави, у тому числі й у ХХ – ХХІ століттях, показує, що, натхненний загальнонаціональною ідеєю, цей народ здатний на великі соціальні здійснення.

Безсумнівно, Україна має необхідні об'єктивні умови для того, щоб зайняти гідне місце у світовій цивілізації. Але в суспільному житті можливість перетворюється в дійсність тільки через діяльність людей, активність людського фактора. В умовах нової геополітичної картини світу, інтересам України відповідає політика добросусідських відносин як із ближнім, так і з далеким зарубіжжям.

Проводячи виважену далекоглядну політику, Україна у стані забезпечити собі гідне місце шляхом інтеграції в міжнародні механізми прийняття рішень. Не відмовляючись від самостійності, керуючись національними інтересами, вона зобов'язана інтегруватися в Європу. Незважаючи на посилення ідеології та конкретної політики євразійства, пріоритетом для Україна повинно залишатися прагнення одержати статус повноправного європейського учасника системи прийняття рішень. Така політика відкриває нові можливості зближення України зі слов'янськими країнами Східної Європи.

Розглядаючи взаємозв'язок геополітичних ідей з конкретними подіями й роллю України у світі на рубежі століть, з еволюцією нового світового геополітичного ладу, контури якого проступили після розпаду «соціалістичної системи», а потім і СРСР, становлення й розвитку демократичної Росії, можна виявити співвідношення між вітчизняною й закордонною, «високою» і «низькою» геополітикою[7, ст.65.]. До «високої» геополітики ставляться офіційні зовнішньополітичні документи й праці експертів, до «низкої» - набір символів і соціальних подань про місце країни в світі, розповсюджуваний ЗМІ, системою утворення, офіційної пропагандою [3, ст.15.]. Можна стверджувати, що й в Україні відтепер зовнішня політика усе більше залежить від суспільної думки й міфів суспільної свідомості.

Новизна ситуації полягає й у тім, що значно активніше в політичній сфері починає застосовуватися геополітична аргументація. За сутністю, геополітика стає новою ідеологією. Звичайно, і в радянський час геополітика існувала - вона просто не могла не існувати в наддержаві, на потреби зовнішньої політики якої працювали цілі інститути. Тільки називали її звичайно по-іншому. Після розпаду СРСР було знято табу з перекладів і публікацій основоположників західної геополітики, що творили, як правило, у першої третини ХХ століття [1, ст.53.].

Після розпаду світової комуністичної системи й Радянського Союзу сучасні політичні відносини характеризуються загостренням боротьби різних центрів сили, блоків, союзів, тимчасових альянсів за сфери впливу. Геополітичні інтереси провідних країн миру стали основною рушійною силою сучасних політичних процесів. Докорінна зміна сучасного світоустрою й геополітичної ситуації на планеті після припинення ідеологічного протистояння двох соціальних систем відбувається на тлі повсюдного посилення погроз безпеки й проявів міжнародного тероризму, що актуалізує необхідність відновлення ідейно-теоретичних і методологічних основ дослідження геополітичних інтересів як важливого фактора сучасного політичного процесу. Політичний процес вибудовується відповідно до геополітичних інтересів, які в сучасних умовах стають важливими факторами, що детермінують характер відносин між державами, пов'язаних з рішенням територіальних і ресурсних проблем.

Актуальним залишається теоретичне осмислення змісту самих геополітичних інтересів, що лежать в основі сучасного політичного процесу, прояснення їх ролі, змісту й характеристики. Змінюється характер геополітичних інтересів з перетворенням геополітичної картини світу: відбувається укрупнення суб'єктів політичного процесу, що виражається в створенні союзів, альянсів, блоків, що охоплюють цілі групи країн у рамках різних регіонів планети. Геополітичні відносини проявляються на різних рівнях: міжнародному, регіональному, державному. Однак головним залишається глобальний рівень, що актуалізує необхідність розгляду трансформації значення геополітичних інтересів у ході глобалізації сучасного політичного процесу, розгляд регіоналізації як фактора глобального процесу для того, щоб вийти на рішення самого пекучого питання - прояснення сутності й механізмів реалізації геополітичних інтересів сучасної України.

Особливої актуальності набуває питання артикуляції геополітичних інтересів, які в сучасних умовах виявляються, насамперед, у забезпеченні державної безпеки, збереженні його місця й ролі на міжнародній арені, досягненні стійкого розвитку по шляху демократизації й загального цивілізаційного підйому. У сформованій геополітичній ситуації стає необхідним усвідомлення громадянами докорінних інтересів української держави, що може стати важливим фактором у зміцненні національно-державної ідеї.

Розглядаючи геополітичний простір, необхідно наголосити, що геополітичні інтереси є головним фактором, який закріплює або ж, навпаки, підриває й руйнує специфічний й конкретний єдиний геополітичний простір. Вони також є рушійною силою двох основних тенденцій сучасного світового політичного процесу - глобалізації й регіоналізації, розглядаючи сучасну геополітичну ситуацію у світі в аспекті протистояння інтересів провідних країн. Глобалізація як основна тенденція сучасного політичного процесу супроводжується протилежною тенденцією - регіоналізацією. Ці дві тенденції характеризуються діалектичним взаємозв'язком і єдністю, які втілюються у виокремленні геополітичних інтересів країн з різною ментальністю, рівнем розвитку й роллю в сучасному світі. Регіон стає одним із провідних суб'єктів сучасного світоустрою, що нейтралізує негативні наслідки глобалізації. Регіоналізація є істотною ознакою сучасного глобального політичного процесу. В умовах нової геополітичної ситуації сучасна Україна зберігає можливості для реалізації своїх геополітичних інтересів на основі далекоглядної політики.

У новому сторіччі сучасна цивілізація зустрілася з посиленням боротьби за сфери впливу різних соціальних сил, блоків і союзів, етнічних і конфесіональних рухів. Це спонукує суб'єкти міжнародних відносин використати різні засоби діяльності, включаючи пошук і формулювання відповідних соціально-економічних, геополітичних й ідеологічних концепцій, що акумулюють їх інтереси, у тому числі й геополітичні. У цій ситуації, надзвичайно важливо розібратися яку роль і значення мають геополітичні інтереси в сучасному державотворчому процесі як у світі в цілому, так і в Україні зокрема.

Наша країна не агресивна, ніколи ні на кого не нападала, а змушена була безперервно захищатися. Й це справило особливий вплив на формування національного характеру й української політичної думки та свідомості, які грунтувалися на принципах толерантності, терпимості, миролюбства.

У політиці України впродовж усієї її історії було дві орієнтації: перша — на внутрішні сили, друга — на зовнішні. Тому політична орієнтальність народу України, його держави була й залишається характерною рисою та особливістю теоретичних і концептуальних розробок нашої науки про політику.

В українському суспільстві сформувалися свої національні характер, психологія, свідомість і самосвідомість, культура. Вони й постають сьогодні реальними підвалинами подальшого розвитку українства, яке зі свого боку має великий вплив на вдосконалення якісних характеристик українського суспільства, його державності та культури.

Зрозуміло, що сучасне міжнародне становище змушує й Україну виробляти в зовнішній політиці правила поведінки, які будуть адекватними ситуації в світі й у той же час відповідатимуть її власним національним інтересам. Слід зауважити, що геополітика відіграє надзвичайно важливу роль у важкій справі державотворення. І тому нині як одна з першочергових потреб постає формування власної активної геополітичної стратегії. Це сприятиме завоюванню й закріпленню стійкого міжнародного авторитету нашої держави, її впливу на міжнародні події.

Сьогоденна Україна як суб'єкт світової політики має певну відповідальність і певні обов'язки, які допомагають реалізації інтересів світового співтовариства. Тому вироблення геополітичного курсу — справа дуже складна й потребує ретельного теоретичного обґрунтування.

Формування власної геополітики спирається на виважене розуміння національного інтересу й того місця, яке він повинен займати в розбудові відносин з іншими країнами. Очевидно, що в умовах державотворення національні інтереси мають відігравати підвищену роль, оскільки вони згуртовують навколо певної центральної ідеї широкі народні маси. При цьому найбільше сприяє і, власне, зумовлює історичний процес така політика, яка базується на національних інтересах. Тут, однак, треба мати на увазі, що це насправді буде так, якщо розглядати національні інтереси як інтегральне вираження інтересів усіх членів суспільства, що реалізуються через геополітичну систему. При цьому маються на увазі інтереси не взагалі громадян, які належать до даного суспільства, а кожного зокрема, інтереси національних, соціальних, політичних груп, інтереси держави. Ідеєю, яка консолідує ці інтереси й робить їх національними, є ідея України як вітчизни всіх громадян, котрі пов'язали свою долю з українською землею й причетні до утворення на цій землі суспільства, що відповідає за продовження глибокої історичної традиції й водночас узгоджує цю традицію зі стратегією світового історичного розвитку. Тобто національна визначеність України може бути забезпечена поєднанням етноісторичних цінностей із громадянськими, моральними, гуманістичними вселюдськими цінностями.

Це питання дуже тісно пов'язане з розробкою й послідовною реалізацією концепції національної безпеки. Національна безпека України полягає не тільки в умовах виживання нації, а й у її саморозвитку та творчості, зміцненні її авторитету й набутті широкої міжнародної поваги як суверенної держави й, нарешті, в можливості широкої участі України у вирішенні загальнолюдських інтересів. Але для цього потрібне ще й осмислення та розуміння того, що національні інтереси України нерозривно пов'язані із загальнолюдськими й що таким чином участь України в міжнародному політичному процесі потребує вироблення такої геополітичної лінії поведінки, яка будується на цьому взаємозв'язку і всіляко сприяє реалізації загальнолюдських інтересів.

Відповідно до вірного розуміння національного інтересу визначаються й пріоритети геополітичної діяльності. Необхідно підкреслити, що ефективна геополітична стратегія можлива лише за об'ємного бачення світу, постійної аналітичної роботи, відмови від імпульсивних рішень. Саме користю для держави, для народу слід керуватися в політиці, попри всілякий романтизм, амбіції та ейфорію. Свіжі вітри перетворень вимагають звільнити міжнародні відносини від вантажу підозріливості, ворожості й рецидивів насилля. Україна вважає, що найкоротший шлях до цієї мети – організація міждержавного спілкування на основі здорового глузду, поваги свободи вибору відповідно до одвічних постулатів міжнародного права. Усе це свідчить про сприйняття Україною того типу міжнародного політичного мислення, який відповідає реаліям сучасного світу з його численними загрозами.

Аналіз сучасного політичного процесу виявляє пріоритет геополітичних інтересів держави й можливість застосування насильства для їх захисту. Життєво важливі національні геополітичні інтереси пов'язані зі збереженням, збільшенням і захистом національних цінностей, девальвація й втрата яких ставлять під питання безпека або навіть саме існування народу. До таких геополітичних інтересів можуть бути віднесені: суверенітет, державна й територіальна цілісність, ефективна система оборони й безпеки, відбиття агресії, запобігання війн. Геополітичні відносини, геополітичне протистояння виступають фактором, що задає, тематику сучасного політичного процесу. На формування змісту й характеру системи геополітичних інтересів впливає ряд взаємозалежних факторів, насамперед географічний. Не можна скидати з рахунків і історичний фактор.

Швидкий і впевнений вихід на світову арену української держави як суверенного суб'єкта міжнародних відносин підтверджує, що в сучасних умовах помітної демократизації механізмів як внутрішніх, так і зовнішніх стосунків між державами зростає значення національного чинника державотворчого процесу, й саме гармонійне поєднання загально цивілізаційних тенденцій і національного змісту є найважливішою запорукою життєвості геополітичного курсу, який виробляє та здійснює країна. Українська держава, побудована на цих засадах, маючи великий природний, економічний, культурний, інтелектуальний потенціал, спроможна зробити помітний внесок у світову цивілізацію, її збереження й подальший розвиток.

Якщо не вважати окремих і не занадто послідовних спроб більш ґрунтовно переглянути устояні поняття, традиційна західна геополітика так і не відповіла на кинутий їй новою реальністю виклик, не змогла визначити, що геополітичні інтереси стали одним з рушійних факторів сучасного політичного процесу. Збереження геополітики чи ледве не в первісному вигляді неминуче веде до обмеження її рефлексивної й практичної корисності, маргиналізації як "приватної" галузі знання, хоча в ній закладений величезний потенціал свідомого впливу на дійсність. Перешкодити цілком реальному знеціненню традиційної геополітики здатне розширення предмета її досліджень для того, щоб визначити геополітичні інтереси як детермінанти сучасної й перспективної та багаторівневої глобальної політики в багатомірному й багатополярному світі, інтегрувавши слабко пов'язані сьогодні між собою міркування про різні їх аспекти. Виходячи з такого визначення, нова фундаментальна геополітика зможе аналізувати розвиток подій з урахуванням геополітичних інтересів не тільки на глобальному, але й на регіональному, субрегіональному і навіть внутрішньодержавному рівнях. Геополітика сучасності - це сукупність десятків, навіть сотень паралельних і пересічних процесів з властивостями, що відбивають взаємодію інтересів різних держав.

Початок ХХІ століття відзначений зрослим інтересом політиків, засобів масової інформації й суспільних наук до проблеми геополітичних інтересів у політичному процесі. Первісне звертання до геополітичних інтересів надавало можливість політикам, експертам і журналістам доводити свою деідеологізованість і реалізм, на противагу емоційно-ідеологічним настановам своїх опонентів. При цьому проголошені «реалізм» і «геополітика» знаходили найрізноманітніше змістовне навантаження у залежності від того, якій саме ідеології вони протиставлялися.

Звичайно, розуміння геополітика у сучасному політичному процесі має потребу в якісному реформуванні, перегляді наукових підстав для наближення її до реальності світової ситуації початку XXI ст. Але при дотриманні цих двох умов геополітика здатна стати "системним забезпеченням"[2, ст.17.] зовні- і внутрішньополітичної стратегій, додати їм ту гнучкість, що дозволить оперувати при необхідності відразу декількома продуманими варіантами. Геополітичні інтереси являють собою складне багаторівневе утворення, що формується в руслі об'єктивних процесів як під прямим, так і опосередкованим впливом безлічі факторів [4, ст.33.].

Один з найістотніших моментів геополітичного розуміння Світу полягає у виявленні взаємозалежності між інтересом та ідеологією. Вивчення суспільних відносин з боку інтересів являє собою не тільки важлива методологічна вимога, але й має велике практичне значення. Воно дає можливість виявити внутрішні джерела рушійних сил розвитку суспільства в цілому, а також коли потрібно розкрити не тільки сутність і характер суспільних зв'язків, але й логіку поведінки конкретних соціальних суб'єктів, визначити рушійні сили історичного процесу, необхідний аналіз виробничих та інших видів суспільних відносин з інтересами націй та інших соціальних груп.

Саме цей факт і втілюється в національно-державотворчих інтересах. Вони мають об'єктивну спрямованість національного самоствердження й тому є найбільш важливими в політичному процесі. Сучасна дійсність світового розвитку настійно вимагає уточнення й відновлення поняття національно-державного інтересу [9, ст.12.]. Раніше мова в основному йшла про національні, пізніше – державні інтереси, і лише в окремих випадках – про наднаціональні. Основу державних інтересів традиційно становили фізичне виживання й політична незалежність даної країни, збереження в недоторканності її території й кордонів, а згодом ще й забезпечення безпеки й добробуту громадян [6, ст.22.].

Мабуть, зараз вперше з'являється завдання цілеспрямованого зміцнення сукупної (геополітичної) могутності держави [8, ст.46.]. З урахуванням зростаючої ролі економіки й розвитку інтеграції вкрай актуальними стають також контроль за прийняттям найважливіших рішень на різних наднаціональних рівнях, забезпечення доступу до джерел сировини й енергії, новим ринкам, захист найважливіших ноу-хау, збереження національно-культурної самобутності.

Не менш актуальним є й розгляд способу реалізації державних інтересів. Тут спочатку (XVIII в.) переважала концепція державного розрахунку, відповідно до якої "країна повинна просувати свої інтереси, якщо необхідно, те силоміць, без обліку вимог моралі й врахування інтересів інших країн" [5, ст.167.]. Вона фактично обґрунтовувала претензії на домінування в Європі й, отже, в усьому світі. Пізніше, приблизно з початку XIX в. і до першої світової війни, в зв'язку з розвитком реальної багатополярності (спочатку в Європі, але до кінця періоду - і за її межами - США, Японія) геополітичне посилення держави мислилося за рахунок одержання приватних переваг у Європі шляхом створення там сприятливого для себе багатобічного співвідношення сил і захоплення максимального числа незасвоєних заморських територій. В еру холодної війни вийшов своєрідний симбіоз двох підходів: з однієї сторони, Схід і Захід начебто б прагнули до тотальної перемоги; з іншого боку - інстинкт самозбереження змушував їх дотримувати правил гри, тому реальна боротьба відбувалася за часткові переваги, у першу чергу, на геополітичній периферії. У майбутньому державні інтереси, вочевидь, будуть реалізовуватися через зміцнення сукупної геополітичної сили держави, створення нових коаліцій, суперництво усередині них за лідерство (подібно тристоронньому "перетяганню каната" у ЄС між Німеччиною, Францією й Англією) і конкуренцією за додаткові переваги як безпосередньо у відносинах між провідними країнами й коаліціями держав, так і в ключових регіонах світу. Периферія ж втрачає своє значення, у тому числі і як основне місце міждержавних і міжкоаліційних "недоречностей".

Зворотнім боком проблеми виявлення й класифікації методів реалізації державних (національних) інтересів як прояву геополітичних інтересів завжди було питання про мотивацію поведінки держав, яким довго займалася західна політологія. Склалися дві школи підходів до вирішення цього питання. Перша - ліберальна, що затверджувала примат суб'єктивної "волі людини". Представники даної школи вважають, що якщо існує першооснова людських конфліктів і поводження держав, те це не економічні сподівання, сили історії або результат балансу сил, а буденні надії й тривоги людського розуму [10, ст.67.].

Друга школа, школа реалістів, до якої, у цьому випадку, можна віднести і марксизм, і традиційну західну геополітику, бачила рушійні мотиви в роботі матеріальних факторів - факторів економіки, географічних умов, збройної сили [10, ст.69.]. Здається, що ні та, а ні інша школа самостійно не можуть претендувати на вірне трактування геополітичних мотивацій, особливо сьогодні, в умовах багатомірної світової політики і тому доречним є розумний синтез виділюваних обома школами мотиваційних факторів – як об'єктивних, так і суб'єктивних. Зрозуміло, кожній державі й групі держав властивий свій набір тих чи інших мотивацій, що вимагає уточнення й розуміння могутності держави з обліком посилення ролі геополітичних інтересів у сучасному політичному процесі. Раніше могутність держави визначалася в першу черга як військова в сполученні з вигодами географічного положення, що піддавалися математичному "обрахуванню"[15, ст.167.]. Всі інші – природні, демографічні й відтворені – ресурси держави розглядалися насамперед в плані нарощування військової сили, максимізації можливостей компенсації недоліків місця розташування держав або їх коаліцій. Пояснювалося це тим, що в минулому геополітичні конфлікти виникали навколо фізичного й військово-політичного розподілу й перерозподілу світу, окремих його регіонів і, відповідно, приймали форму збройної, військово-політичної або ідеологічної конфронтації. Оскільки в нинішніх умовах основна боротьба за сфери впливу, що досягає розмаху боротьби за перерозподіл світу, ведеться в першу чергу економічними засобами, то економічна міць і комплекс умов, що її забезпечують [11, ст.101.], стають одними з найважливіших, але аж ніяк не єдиними показниками геополітичного впливу держави. Зрозуміло, збройна сила здатна допомагати й досягненню неекономічних цілей, і навіть відігравати самостійну роль. Тому зараз геополітична могутність країни – це комплексний показник взаємодіючих у системі факторів, одним із яких є структура й спрямованість геополітичних інтересів держави.

Традиційно під експансією в геополітиці та й не тільки в ній, розумілися, насамперед, територіальні придбання й установлення військово-політичних сфер впливу, а також діяльність у даному напрямку [14, ст.81.]. Не можна сказати, що така експансія знівелювалася, оскільки територія як і раніше є вигідним довгостроковим придбанням як "життєвий простір", носій сировинних, енергетичних матеріалів і людських ресурсів, військово-стратегічний та економічний плацдарм, простір для розміщення промислових потужностей або технічних відходів, сільськогосподарські угіддя. Сьогодні у світі є чимало реальних і потенційних конфліктів, що виступають як прикордонні й територіальні суперечки, ряд інших проблем з визначенням статусу територій, проток, каналів, у традиційному розумінні експансії. Правда, вони носять зараз "м'який характер", що пояснюється невигідним на сьогоднішній день співвідношенням:

а) можливих придбань з урахуванням опору сторони, що обороняється і світового співтовариства;
б) ризиків, пов'язаних з характером сучасних озброєнь й широким їх поширенням по планеті;
в) коротко- і середньострокових соціально-економічних перевантажень, що лягають на територію держави, що розширюється.
 

Але у майбутньому в міру розвитку ресурсної кризи, тобто значного підвищення вартості "призу за успішну агресію", імовірне повернення у світову політику твердого варіанта територіальної експансії. Вже сьогодні експансія має й інші виміри: інформаційне, культурно-цивілізаційне, релігійне й етнорелігійне, політичне і особливо економічне, що і є стрижнем сучасної експансії.

По-перше, якщо територіальна експансія мала, як правило, східчастий і нерідко односпрямований характер, то сьогодні експансія – це безперервний багатолінійний процес, націлений на безліч об'єктів і тому породжує в результаті зіткнення інтересів цілого комплексу різнопланових конфліктів.

По-друге, сьогодні "мирна" експансія здійснюється багатьма державами та їх угрупованнями стосовно один одного одночасно, тому можна говорити про їх "взаємопроникнення" або, іншими словами, утворенні комплексу взаємозалежностей та протиріч [12, ст.214.].

По-третє, раніше експансію ззовні здійснювала в основному одна держава або недовговічний союз держав. Нині співіснують постійна зовнішня експансія економіко-політичних угруповань, а також експансія ззовні й усередині таких угруповань потужних їх учасників.

По-четверте, внутришньокоаліційна експансія періодично супроводжується "добровільними" взаємними поступками сторін, хоча їх загальний баланс, звичайно, сприяє найсильнішій з них. Отже, важливої складової національно-державних інтересів є геополітичні інтереси. Звичайно, було б неправильно вважати геополітичними абсолютно всі політичні інтереси, які мають місце у відносинах між суб'єктами цих інтересів. Оскільки домінування має завжди як об'єкт деяку територію, то правомірним є використання терміна «геополітичні інтереси» для позначення групи інтересів, пов'язаних з цілями домінування, гегемонії, експансії, а також захисту від них і зміцнення безпеки. Тобто геополітичний характер носять інтереси, пов'язані, з однієї сторони, з експансією, а з іншого боку – із цілями забезпечення безпеки.

Прагнення захиститися від експансії має позитивний знак і як би не має потреби у виправданні, у той час як спроби експансії оцінюються негативно й мають потребу в додатковій ідеологічній підтримці. Як уже говорилося, геополітичні інтереси самі детермінують системою факторів, серед яких визначальне місце займають інтереси суб'єктів геополітичних відносин (особистість, соціальна група, суспільство, держава, народ). Ці інтереси представляють складну багаторівневу динамічну систему. У рамках цієї системи можуть бути виділено два рівні. Перший – це група фундаментальних, довгострокових інтересів, які практично не міняються або міняються надзвичайно повільно.

Інша група – інтереси ситуативного характеру. Їх предметом є цілі, які формуються в результаті досягнутої згоди або компромісу у вирішенні протистояння, протиборства. У реальній політиці місце цих двох груп інтересів визначається конкретними умовами й залежить від співвідношення сил, наявності можливостей для проведення власних фундаментальних інтересів. Дана дворівнева структура інтересів реалізується в сферах фінансів і економіки, зовнішньої й внутрішньої політики, у військової, інформаційної, духовно-культурній і екологічній сферах [13, ст.74.].

Являючись елементами цілісної структури геополітичних інтересів, всі перераховані системи можуть бути класифіковані як внутрішні. Поряд з ними існує цілий ряд систем більше високого ґатунку, які є стосовно системи геополітичних інтересів зовнішніми. Це, насамперед, геополітичний регіон – система, що включає увесь спектр взаємин народів і держав району земної кулі; світове співтовариство – глобальна система, об'єднуюча всі держави, всі народи нашої планети; природа – система, що охоплює середовище перебування людства [16, ст.21.].

Вирішальну роль у формуванні, функціонуванні, забезпеченні ефективності системи геополітичних інтересів відіграє, з одного боку, адекватне матеріальному й духовному потенціалу народу усвідомлення національних цінностей, ідей і цілей, з іншого боку – їх закріплення в політичній, соціально-економічній організації суспільства, державному й культурному будівництві, у практичній політиці. Національні цінності, інтереси й цілі – тріада першоджерел, основних рушійних сил системи геополітичних інтересів, визначальний її зміст, характер, конфігурацію, спрямованість. Звичайно ж, варто мати на увазі ціннісні характеристики всіх проявів геополітичної активності як вираження геополітичних інтересів.

Геополітичні інтереси різних суб'єктів можуть як розрізнятися, так і в чомусь збігатися. Ця обставина спричиняється розходженням двох видів дій суб'єктів: у напрямку протидії та в напрямку співробітництва. Співвідношення цих двох векторів діяльності й визначає конкретну геополітичну ситуацію, а в застосуванні до усього світу – його геополітичну картину. З інтересами як зовнішнім фактором пов'язаний інший фактор детермінації геополітичної ситуації – наявність численних погроз безпеки різноманітних суб'єктів геополітичних відносин, погроз дійсних, реальних, погроз потенційних і навіть уявних. Остання категорія стосується випадків, коли агресивні устремління намагаються прикрити аргументами про «зони життєвих інтересів», «життєвий простір» і т.п.

Протистояння між провідними державами світу, перемістилося зі сфери ідеології в сферу геополітики. Це означає, що проблема забезпечення безпеки не зникла, а набула нових характеристик. Новизна ситуації полягає в тому, що значно активніше в політичній сфері починає застосовуватися геополітична аргументація. По суті, геополітика стає новою ідеологією, тим «наріжним каменем», що заважає затвердити безконфліктний світ, структуруючи геополітичні інтереси на три компоненти: геополітичну практику, геополітичну ідеологію й геополітичну науку.

Відносини між цими трьома сторонами геополітики мають досить складний характер. Ідеологія є невід'ємна частина суспільної свідомості, у якій одержують теоретичне вираження різноманітні інтереси й цінності різних суб'єктів соціальної життя: соціальних груп, спільнот, класів, націй, держав. Особливістю нашого часу стало те, що з'явилися нові форми ідеології, що відбивають інтереси союзів держав, блоків, альянсів, створюваних для досягнення фундаментальних цілей домінування, експансії, панування; цілей, викликаних до життя процесами глобалізації, інтеграції, регіоналізації. Зіткнення інтересів і цінностей призводить до ідеологічного протистояння, ідеологічної конфронтації. У цьому контексті ідеологія виступає формою вираження й реалізації конфронтаційних відносин.

Геополітичне значення цього факту полягає в тому, що двополярність світу, заснована на класовій ідеології, поступилася місцем однополярності. Однак планетарна дихотомія, не зникла. Більше того, спостерігаються тенденції до її посилення. Основне протиріччя епохи переміщується в сферу відносин між державами, що розрізняються рівнем розвитку і географічним положенням.

Національний, державний інтерес, що раніше концентрувався в сфері політичних відносин, перемістився в сферу економічного протистояння, в основі якого лежить територіальний, геополітичний інтерес. Однак відмова від політичної ідеології лише оголила більш глибокі підстави глобального геополітичного протистояння.

Ідеологія й ідеологічне протистояння набули відкрито геополітичного характеру. Світ неминуче вступив в еру гострого геополітичного протистояння, що має потребу в ідеологічному виправданні, у новій ідеології. Ключовими поняттям нової ідеології стають «геополітичний інтерес», «геополітичне протистояння», «прагнення до домінування», «геополітичні устремління», «геополітичні погрози», «життєвий простір», «безпека», «стратегічна стабільність» і т.п. Для виправдання й обґрунтування нової ідеології створюються спеціальні концепції, що мають досить привабливі назви, але націлені на використання ідей і цінностей, вигідних сьогодні державам «золотого мільярда». До них додаються концепції загальнолюдських цінностей, глобалізації, модернізації, мондіалізму, в деякій мірі – культура миру й ненасильства. Безсумнівно, кожна з ідей, що втілюється в цих концепціях, має деякий об'єктивний зміст, але зовсім інша справа – політичний зміст і реальне наповнення, що надається цим поняттям зацікавленими силами. Вони переважно використовуються для позначення політичних позицій держав, оцінки їх місця в системі міжнародних відносин, виходячи з дослідження комплексу економічних, політичних, військово-стратегічних, ресурсних та інших питань, що відіграють важливу роль у збереженні або зміні загальносвітового й регіонального балансу сил.

Місцевий політичний інтерес іноді стає додатковим геополітичним фактором. Але він часто спровокований розвитком первинних умов: економічних, соціальних, демографічних, природно-кліматичних та інших. Все це дозволяє в середовищі геополітичних факторів виділити як вищевказані первинні, значимі фактори розвитку регіонів, так і вторинні. При всій мінливості геополітичних характеристик завжди залишаються територіальні причини, що визначаться «географію» регіону. Інтегрування, можливе за допомогою геополітичних програм і проектів, що дуже часто веде до збігу економічних, соціальних, політичних і культурних вимірів. Це підтверджує наявність загального поля дії геополітичних і регіональних закономірностей.


Висновки.

Геополітичні інтереси держав, як правило, прагматичні, якщо не сказати егоїстичні. У боротьбі інтересів за виживання, за безпеку нації, цілей досягають насильством, кровопролиттям, війною, удосконалюванням засобів захисту своєї безпеки. Безпека держави виступає домінуючим геополітичним інтересом, одним з елементів національного інтересу держави, що забезпечує йому поряд з іншими елементами (внутрішньою стабільністю, економічним розвитком, моральним здоров'ям суспільства, сприятливим зовнішнім оточенням, позитивним міжнародним іміджем) оптимальне існування.

Таким чином, у рамках сучасного політичного процесу відбувається пошук різних структур і форм розвитку, що враховують безліч геополітичних інтересів. В умовах нової геополітичної ситуації сучасна Україна має об'єктивні можливості для створення механізму реалізації своїх геополітичних інтересів на основі зваженої далекоглядної політики.

__________________________________________________________________Розробив:

“____”______________20____ року

Розглянуто і ухвалено на засіданні кафедри МПЗ діяльності військ

Протокол     від "30" серпня 2011 року №6


 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

5940. Системы снабжения природным газом 78.66 KB
  Природный газ это заслуженно один из самых эффективных источников энергии. При сравнении с другими видами топлива и сырья у него есть множество преимуществ. Во-первых, его стоимость. Стоимость добычи ниже, а производительность труда намного...
5941. Педагогическая практика по воспитательной работе 172 KB
  Педагогическая практика по воспитательной работе Информационно-методические материалы для начинающих методистов и студентов i - v курсов Отход от авторитарной педагогики и гуманизация всего учебно-воспитательного процесса предъявляют все более ...
5943. Архитектура Киевской Руси 59.5 KB
  I. Архитектура Киевской Руси Н. М. Карамзин в Истории государства Российского, описывая истоки возникновения искусства Древней Руси, рассказывает, как Владимир, увидев, подобно бабке своей, заблуждение язычества, стал искать истины в разных верах...
5944. Рапсовое масло как альтернативное топливо для дизеля 39.56 KB
  Двигатели внутреннего сгорания (ДВС), на сегодняшний день, являются основными потребителями топлив нефтяного происхождения. По причине постоянного увеличения численности ДВС и снижения количества вновь открываемых месторождений нефти обостр...
5945. Изучение реэтимологизированных образований, функционирующих в языке сатирических и юмористических произведений 117.23 KB
  Великие мастера мировой культуры высоко ценили роль сатиры и юмора в культуре. Для выявления возможностей сатиры и юмора, их роли в развитии человека и социальной значимости необходимо изучение не только художественно - эстетических ка...
5947. Учет и анализ оборотного капитала организации на примере ОАО МАГЭ 440.5 KB
  Актуальность данного исследования заключается в том, что в условиях рыночной экономики особенно тщательного анализа требуют изменения состава и динамики оборотных активов как наиболее мобильной части капитала, от состояния которых в значите...
5948. Методы оценки физического развития и состояния здоровья человека 58.5 KB
  Методы оценки физического развития и состояния здоровья человека. Физическое развитие совокупность морфологических и функциональных признаков, которые определяют физическую работоспособность человека. На физическое развитие существенное влиян...