38204

Актуальні проблеми воєнної політології

Лекция

Политология и государственное регулирование

За такого підходу до предмета â€œВійськової політологіїâ€ відносять військові аспекти окремих галузей знань: філософії політики політичної історії політичної соціології та економіки та ін. Звідси “військову політологію†пропонують вважати не самостійною наукою а комплексною науковою дисципліною на зразок теорії безпеки окремі галузі якої відповідали б різновидам військової політики; 3 третя група політологів зазначає що â€œВійськова політологія†має свій специфічний предмет. Їхня думка зводиться до того що...

Украинкский

2013-09-27

108.5 KB

16 чел.

10

PAGE  10

АКАДЕМІЯ СУХОПУТНИХ ВІЙСЬК

ІМЕНІ ГЕТЬМАНА ПЕТРА САГАЙДАЧНОГО

Прим. № _____

ЗАТВЕРДЖУЮ

Начальник кафедри морально-психологічного забезпечення діяльності військ

полковник                           О.В. БОЙКО

“____” __________________ 20__ року

МЕТОДИЧНА РОЗРОБКА

для проведення семінарського заняття з навчальної дисципліни

«Політологія»

Т Е М А № 1: «Воєнна організація держави».

Заняття № 2:  «Актуальні проблеми воєнної політології».

 

Час: 4 години

Мета заняття:

1. Формувати у курсантів риси, необхідні військовому керівнику для професійної діяльності.

2. Формувати світогляд курсантів, спираючись на національні історичні та військово-патріотичні традиції, загальнолюдські цінності.

 

РОЗПОДІЛ ЧАСУ

з/п

СТРУКТУРА ЗАНЯТТЯ

Час

(хв.)

1.

Вступна частина

до 10

2.

Основна частина

160

Заслуховування доповіді

до 10

Обговорення (відпрацювання) першого питання: «Актуальні проблеми воєнної політології».

150

3.

Заключна частина

10

ІНФОРМАЦІЙНО-МЕТОДИЧНЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ

                    

1. В.В. Ягупов «Військова психологія».

2. За ред. М. Варія «Військова психологія і педагогіка».

3. Маклаков А.Г. «Военная психология».

4. «Военная психология и педагогика», под редакцией А.В. Барабанщикова, 1986 р.

5. «Основы военной психологи и педагогіки под редакцией А.В. Барабанщикова, 1981 р.

6. «Военная психология и педагогика», под редакцией П.А. Корчемного, 1998 р.

7. В.В. Ягупов «Морально-психологічне забезпечення».

8. Маклаков А.Г. «Военная психология».

9. Караяні А.Г. «Прикладная военная психология».

10. www.soldiering.ru

11. www.lisv_lp.gov.ua сайт кафедри МПЗ діяльності військ

12. http://psychology.net.ru

13. http://www.elective.ru/predmets/voenpsy.htm

14. http://www.milpsy.effcon.ru/literatura.html

15. http://armyrus.ru

МАТЕРІАЛЬНО-ТЕХНІЧНЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ

Мультимедійний проектор, ноутбук.

ВСТУПНА ЧАСТИНА:

Прийняти рапорт чергового навчальної групи, перевірити наявність курсантів на занятті, їх зовнішній вигляд, готовність до занять.

Оголосити тему заняття, її актуальність та зв'язок з іншими темами, мету та навчальні питання, які будуть розглянуті. Особливу увагу на занятті необхідно звернути на те, що існує об'єктивна потреба в оволодінні всім офіцерським складом загальними поняттями про психологію спілкування у військовому колективі, а також розкрити сутність, функції та структура спілкування, показати шляхи оптимізація спілкування у військовому середовищі із метою якісного використання цих знань в подальшій діяльності військового керівника.

ОСНОВНА ЧАСТИНА:

Учені підрахували, що за 5,5 тис. років своєї історії людство пережило 15 тис. воєн та збройних конфліктів [1,10]. Війни були своєрідними точками відліку етапів історичного розвитку. Вони вносили корективи в політику держав, у розстановку соціально-класових сил, змінювали характер міжнародних відносин, державних діячів при владі, взагалі змінювали політичну карту світу. Людство щораз більше цікавить відповідь на запитання, як ведуться війни, навіщо, у чому причини воєн, які соціальні явища сприяють чи перешкоджають їх виникненню. Пошук відповідей на ці питання обумовлює завдання курсу “Політологія” для курсантів вищих військових навчальних закладів України.

Єдиної думки щодо викладання курсу “Політології” у військових навчальних закладах нема. Оскільки викладачі Національного університету “Львівська політехніка” (кафедра політології утворена ще 1989 р.) від 1994 р. читають курс “Політології” для курсантів і студентів військового інституту, то вони напрацювали певний досвід. За цей час на кафедрі та з участю її викладачів видано для курсантів два підручники, два навчальні посібники і два політологічні словники [4; 8; 9; 10; 11; 12; 13]. Тепер коротко про розбіжності у підходах щодо викладання нашого предмета. Вони стосуються пропозицій щодо запровадження у військових навчальних закладах нового предмета «Військова політологія»:

1) частина викладачів-політологів, учених, які працюють у військових навчальних закладах стверджують, що основне завдання політології у вивченні проблем, пов’язаних із війною, створенням та застосуванням збройних сил. Політологію у цьому контексті розглядають лише як суспільно-політичну частину системи військово-наукового знання.  Така постановка питання має свої недоліки, адже вона відкидає зв’язок між війною і політикою, і, по суті, позбавляє політологію наукової самостійності [1; 2; 3; 7];

2) інша частина політологів вважає, що предметом “Військова політологія” є військова політика держав та міжнародних утворень, її цілі, розвиток військового будівництва. За такого підходу до предмета “Військової політології” відносять військові аспекти окремих галузей знань: філософії політики, політичної історії, політичної соціології та економіки та ін. Звідси “військову політологію” пропонують вважати не самостійною наукою, а комплексною науковою дисципліною (на зразок теорії безпеки), окремі галузі якої відповідали б різновидам військової  політики;

3)     третя група політологів зазначає, що “Військова політологія” має свій специфічний предмет. Їхня думка зводиться до того, що військово-політичні відносини – специфічний вид соціальних відносин, що це галузь відносин між соціальними утвореннями різного типу і рівнів (суб’єктів політики), які формуються внаслідок створення, організації та використання військової  сили. Таке розуміння специфіки військово-політичних відносин дає їм підстави визначати предмет “Військової політології” – як науки про роль та місце військової сили  в політиці, про закономірності її використання суб’єктами політики задля відстоювання й реалізації своїх життєво-важливих інтересів. За основу взято концепцію “військової сили”, її структуру та предметний зміст [8; 10; 11].  Ця концепція передбачає:

а) визначення поняття «військова сила», виявлення його сутності, компонентів, джерел формування, суб’єктів створення та використання, видів та форм застосування всередині країни і на міжнародній арені в політичних цілях;

б) дослідження «військово-силової» структури держави – військової організації, її типології, законів формування та розвитку; аналіз взаємовідносин військової організації з державою та громадянським суспільством;

 в) аналіз військово-політичної ситуації, її суперечностей і тенденцій розвитку, визначення та оцінювання джерел і факторів військово-політичної стабільності (чи нестабільності), прогнозування динаміки та перспектив розвитку військово-політичних відносин;

 г) aналіз політичних ситуацій, під час яких виникає потреба застосовувати військову силу; роль політики в підготовці, розв’язанні, веденні чи недопущенні воєн і військових конфліктів; регулювання процесів обмеження та скорочення озброєнь і збройних сил, посилення заходів довір як до політики, так і до військових властей;

д) дослідження сучасної військової політики держав, її джерел, цілей, змісту та результатів; розкриття принципів формування та механізмів використання військової сили суб’єктами політики (влади) для реалізації життєво важливих інтересів держави та суспільства;

е) вивчення військових аспектів національної безпеки, її структури, механізмів забезпечення, місця та ролі в ній військової сили; виявлення зв’язків між національною та міжнародною безпекою, принципів і форм взаємодії військових організацій держав, союзів держав з метою її досягнення [5];

є) дослідження проблеми миру та шляхів його досягнення як альтернативи війнам та збройним конфліктам; цілей сучасної військової політики держав.

4) Четверта група політологів захищає традиційний погляд: 1) за основу базового курсу “Політологія” для військових вузів необхідно взяти загальний курс “Політології”; 2) цей курс пропонуємо доповнити темами військового спрямування:  “Національна безпека України”, “Військова політика України” тощо; 3) здійснення модифікацій окремих тем курсу відповідно до військової специфіки [9;10].

Це дає підстави стверджувати, що причини такої ситуації ось у чому: 1) сьогодні в нас нема єдиної, розробленої і затвердженої на державному рівні навчальної програми, яка повинна стати базовою для розроблення й викладання “Політології” у військових навчальних закладах; 2) прихильники запровадження предмета  «Військова політологія» у навчальні програми військових навчальних закладів самі визнають, що вони чимало тем запозичують в зарубіжних військових освітніх програмах; 3) некритичне запозичення методів і методик зарубіжних країн (переважно Англії, Росії тощо у сфері військової освіти) не завжди корисне для України; збагачення методологічної вітчизняної школи військово-політичних досліджень обов’язково має супроводжуватись їх критичним осмисленням, в умовах адаптації до наших умов; 4) ймовірний вступ України до НАТО дає підстави вважати, що у військових вищих навчальних закладах справді є потреба запроваджувати предмет “Військова політологія”, але це потрібно робити із найширшим залученням програм курсу загальної “політології”;  5) у військово-політичній науці сформувався й власний метод, його основу становлять понятійно-категоріальний апарат та система закономірностей, які розкривають найсуттєвіші аспекти та зв’язки явищ і процесів військово-політичної сфери і служать для розв’язання проблем військово-політичної практики. Основними категоріями військової політології є: «військова політика», «військова доктрина», «військова сила (могутність)», «військова безпека», «військово-політична стабільність», «військовий конфлікт» та інші [13].

Підготовка у військових вищих навчальних закладах офіцерів Збройних Сил України  вимагає від політологів-викладачів розв’язання низки важливих завдань:

1.        Здійснення глибокого політологічного аналізу історії розвитку військово-політичної думки, і в доядерну, і в ядерну епохи. Потрібно ознайомити курсантів із різноманітними воєнними доктринами (помсти, стримування, гнучкого реагування, обмеженої ядерної війни тощо). Потрібно формувати в них глибокі наукові знання про те, як виходити з історичного тупика, у який світове співтовариство завела логіка силового мислення.

2.        Враховувати, що вивчення політології неможливе без засвоєння сукупності знань, пов’язаних з національними інтересами держави, насамперед через визначення їх ролі у формуванні політики національної безпеки. Аналіз процесу розпаду держав колишнього СРСР свідчить, що після здобуття державності та оголошення в декларації про державний суверенітет своїх національних інтересів одним з наступних кроків держави є прийняття Концепції національної безпеки стану захищеності життєво важливих інтересів особистості, суспільства та держави, людства в цілому від внутрішніх та зовнішніх загроз).

3.        Відображення в курсі політології теорії військової безпеки, як компонента системи захисту національних інтересів будь-якої країни, нехтувати якою вона не може з огляду на зростання у світі значення чинника сили. Військова безпека є фундаментом національної безпеки. За її наявності можливе розв’язання всіх інших завдань щодо забезпечення національної безпеки: створення належних умов для стабільного розвитку політичних, економічних, соціальних, духовних, екологічних, демографічних засад життєдіяльності суспільства. У навчальних програмах потрібно наголошувати те, що військової безпеки не можна досягнути лише коштом оборони держави, оскільки передбачає ефективні заходи в усіх інших сферах суспільного життя.

У процесі викладання курсу “Політологія” потрібно постійно наголошувати, що з огляду на тенденції подальшого розпаду держав за етнічно-релігійними ознаками, а також, зважаючи  на те, що Україна перебуває в центрі трьох цивілізацій, наявність боєздатних Збройних сил, готових та спроможних забезпечити захист незалежності й територіальної цілісності держави, є основним силовим чинником національної безпеки. Розпад федеративних, поліетнічних, поліконфесійних держав набуває сьогодні небаченого розмаху. За даними ООН 1945 року була 51 держава, 1995 року – 185 держав, а за прогнозами Міжнародної спілки географів, за 40 років їх буде 400, а отже, на нашій планеті з’явиться близько 115 держав через розпад та подрібнення вже існуючих [6]. Однак відомо, що розпад держав супроводжується, зазвичай, кровопролитними війнами. Найімовірнішим претендентом на такий сценарій є наш сусід – Росія, про що засвідчують події на її південних кордонах. Тому зміни, що відбуваються у світі, особливо в країнах, що межують з Україною, повинні оперативно знаходити свій відбиток у її воєнній доктрині та воєнній політиці [10, с. 259–307].

4) Потрібно глибоко та всебічно вивчати військову політику сучасних держав, виникнення яких пов’язано з появою масових армій та масштабні  військові конфлікти. Найвідповідальнішим та найскладнішим компонентом військової політики є формування військово-політичних планів та ухвалення рішень; керівництво й управління збройними силами; регулювання відносин між державами за допомогою засобів військової дипломатії і військової співпраці; керівництво миротворчими операціями. У програмі курсу «Політологія» треба показати, що військова політика України визначена Воєнною доктриною, яку ухвалила Верховна Рада. Головна мета України у можливій війні полягає у відбитті збройної агресії, захисті державного суверенітету, політичної незалежності, територіальної цілісності та якнайшвидшому припиненні військових дій політичними та дипломатичними засобами. 

У сфері  військової політики існує потреба ґрунтовно оцінити ефективність організації протидій реальним і потенційним загрозам  національних інтересів України, які виникли в процесі розбудови державності, спрогнозувати основні тенденції їх розвитку, визначитися щодо пріоритетів у сфері воєнної безпеки. Національні інтереси України в галузі воєнної безпеки формуються під впливом реальних загроз. Політична ситуація у світі засвідчує, що для України конкретних загроз з боку іншої держави немає, але є військова небезпека: 1) політична, економічна та соціальна нестабільність у державах Центральної та Східної Європи, національно-територіальні конфлікти в Придністров’ї, Абхазії, Чечні спричинюють воєнно-політичну нестабільність по периметру кордонів України, здатні призвести до опосередкованого чи прямого втягнення нашої держави у тривалий конфлікт з непередбачуваними наслідками; 2) ще й досі висловлюються територіальні претензії до України, лунають заклики до перегляду чинних кордонів нашої держави, посилюються опосередковані й прямі зовнішні виклики політичній незалежності України, зростає ризик можливої втрати реальних ознак її суверенітету;  3) робляться спроби диктувати Україні свою волю, втручатися у її внутрішні справи.

Треба також звернути увагу на те, що основою військової політики держави є воєнна доктрина, яка розрахована на визначений час і простір та відповідає на запитання: як готуватися до війни, які сили для цього потрібні, і в зв’язку з цим дає конкретні рекомендації щодо підготовки країни до збройної протидії. Найважливіші концептуальні положення воєнної доктрини обов’язково затверджує вищий орган законодавчої влади у формі спеціальних законів. Воєнна доктрина будь-якої держави має два тісно пов’язаних та взаємозумовлених аспекти: соціально-політичний та військово-технічний: а) соціально-політичний аспект охоплює питання, що стосуються методологічних, економічних, соціальних та правових основ досягнення цілей можливої війни; б) військово-технічний аспект включає питання безпосереднього військового будівництва, технічного оснащення збройних сил та їх підготовки, визначення форм та засобів ведення збройними силами операцій і війни в цілому [11].          

У курсі “Політологія” потрібно глибоко вивчати, як засвідчує практика, проблема військового будівництва в Україні взагалі та творення військової організації держави, зокрема. Треба знати, що критерієм ефективності підготовки Збройних сил України визначено якісні ознаки будівництва Збройних сил. Якісними ознаками Військова доктрина називає: бойову спроможність, бойову ефективність, бойову стійкість, мобільність, інформованість, живучість, готовність до мобілізації та виконання бойового завдання. У збалансованому будівництві видів Збройних сил, родів військ та спеціальних військ, як визначено у Воєнній доктрині України, пріоритет у розвитку надається високоточній зброї підвищеної потужності, силам та засобам розвідки, повітряно-космічній обороні, ракетним військам, радіоелектронній боротьбі, авіації та аеромобільним військам, перспективним типам військових кораблів.

6. Потрібне поглиблене вивчення природи взаємозв’язків між державою та громадянським суспільством, а саме: а) вивчення історичного досвіду цивільного керівництва Міністерством оборони; б) запровадження демократичного цивільного контролю над збройними силами, як неодмінної умови усунення закритості армії, максимального усунення причин, які здатні перетворити армію на самостійний центр влади. Цивільний контроль потрібно визначати як теорію та практику такого регулювання військово-цивільних відносин у правовій демократичній державі, при якій основні принципи демократії посідають провідне місце, а принципи військової справи підпорядковані. У кожній із сфер законодавчої, виконавчої та судової влади держави створюються  засоби контролю за неухильним дотриманням названої пріоритетності принципів [10].

У загальному вигляді система цивільного контролю допускає: 1) контроль і керівництво армією з боку законодавчої влади (парламент приймає концепцію військової політики; призначає та затверджує військове командування); з боку виконавчої влади (керівництво збройних сил підлягає цивільному уряду, цивільна особа-військовий міністр); з боку судової влади (контроль за виконанням законів); 2) вище керівництво збройними силами здійснюють політичні керівники, які відповідають перед парламентом і виборцями; 3) створення в системі збройних сил системи обмежень, які не допускають використання армії в антиконституційних цілях; 4) безпосередній контроль за армією з боку суспільства.

7. Потребує поглибленого вивчення в курсі політології таке складне соціально-політичне явище, як військова сила держави, що надалі є невід’ємним атрибутом політики та важливим засобом захисту життєво важливих інтересів держави. Функції військової сили держави специфічні, вони не властиві іншим інститутам: 1) функція створення вигідних для держави позицій у міжнародних відносинах; 2) функція політичного тиску на іншу державу чи групу держав.

8. Особливої значущості набуває проблема антитерористичної діяльності збройних сил у сучасному світі. Особливу увагу треба зосереджувати на потенціалі Збройних сил  України  в контексті антитерористичної боротьби: 1) потрібний поглиблений аналіз міжнародного тероризму як суспільно-політичного явища; 2) потрібна оцінка можливостей функціональних структур Збройних сил України  щодо антитерористичної боротьби, обґрунтування заходів щодо підвищення  цих можливостей; 3) очевидною є  проблема внесення відповідних змін до законодавчо-нормативної бази будівництва та застосування Збройних сил  України  в інтересах забезпечення їх взаємодії з іншими елементами  системи антитерористичної боротьби.    

Розробив:

“____”______________20____ року

Розглянуто і ухвалено на засіданні кафедри МПЗ діяльності військ

Протокол     від "30" серпня 2011 року №6


 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

74521. Конституционно-правовой статус личности 40.65 KB
  Защита Отечества является долгом и обязанностью гражданина Российской Федерации. Гражданин Российской Федерации в случае если его убеждениям или вероисповеданию противоречит несение военной службы а также в иных установленных федеральным законом случаях имеет право на замену ее альтернативной гражданской службой...
74522. Федеративное устройство 58.89 KB
  Принципы национально-государственного устройства в РФ Добровольность объединения наций и народностей Равноправие наций Федерализм в сочетании с унитаризмом и автономией Национально-территориальный принцип в сочетании с территориальным принципом Государственная целостность РФ Равноправие субъектов РФ Разграничение полномочий РФ и субъектов РФ
74523. Конституционная система органов государственной власти в РФ 23.26 KB
  Признаки государственного органа Часть государственного аппарата Образуется в установленном порядке Наделен властными полномочиями Реализует функции государственного управления в пределах своей компетенции Бюджетное финансирование Наличие ресурсов
74524. Федеральное Собрание РФ 30.26 KB
  1994 N 3ФЗ О статусе члена Совета Федерации и статусе депутата Государственной Думы Федерального Собрания Российской Федерации Федеральный закон от 18.2005 N 51ФЗ О выборах депутатов Государственной Думы Федерального Собрания Российской Федерации Федеральный закон от 03.1998 N 137ФЗ О материальном обеспечении членов семьи умершего члена Совета Федерации или депутата Государственной Думы Федерального Собрания Российской Федерации Социальные гарантии депутатам ГД членам СФ По объему социальных гарантий они приравниваются к федеральному...
74525. Правительство РФ 20.9 KB
  Взаимодействие с законодательной судебной властью Президент назначает и смещает Председателя и членов Правительства РФ федеральных министров Президент РФ вправе председательствовать на заседаниях Правительства РФ Перед вновь избранным Президентом Российской РФ Российской Федерации слагает свои полномочия...
74526. Конституционное право как отрасль российского права. Виды, принципы и свойства Конституции РФ 30.63 KB
  Виды принципы и свойства Конституции РФ Отличия отраслей права.Основы конституционного строя России суверенитет народа разделение власти верховенство Конституции. Отношения основанные на системе запретов прямой запрет определенных действий Задание Найдите примеры норм Конституции которые основаны на указанных выше методах
74527. Суверенитет народа и формы его осуществления 35.9 KB
  Запрет принуждения ко вступлению в общественные объединения и пребыванию в них. Запрет создания и деятельности общественных объединений направленных на изменение конституционного строя нарушение целостности РФ подрыв безопасности государства создание вооруженных формирований разжигание расовой социальной национальной религиозной вражды ФЗ РФ Об общественных объединениях. Признаки общественного объединения формирование граждан добровольное самоуправляемое некоммерческое общность интересов общность целей цели закреплены в...
74528. Объективная сторона преступления 130.5 KB
  Объективная сторона преступления. Понятие и содержание объективной стороны состава преступления. Факультативные признаки объективной стороны преступления и их значение. Понятие и содержание объективной стороны состава преступления.
74529. Субъект преступления 101.5 KB
  Субъект преступления Понятие и признаки субъекта преступления Вменяемость. Возраст уголовной ответственности Специальный субъект преступления. Понятие и признаки субъекта преступления Субъект преступления и его признаки определены...