38293

Конституційне право

Шпаргалка

Государство и право, юриспруденция и процессуальное право

Декларація про державний суверенітет України від 16 липня 1990 р.Декларація стала основою для прийняття нової Конституції законів України проголосивши три види суверенітету: державний національний і народний. Народ України є єдиним джерелом державної влади в Україні. Від імені всього народу може виступати виключно Верховна Рада України.

Украинкский

2013-09-28

282 KB

0 чел.

1. Декларація про державний суверенітет України від 16 липня 1990 р.

Декларація про державний суверенітет” була прийнята за часів існування СРСР, тому її положення зводилися до забезпечення суверенітету в складі СРСР. Деякі положення “Декларації” застаріли, але основні з них не втратили свого значення і сьогодні.
Декларація стала основою для прийняття нової Конституції, законів України, проголосивши три види суверенітету: державний, національний і народний.
Державний суверенітет – це верховенство державної влади всередині держави і незалежність її у зовнішніх відносинах.
Національний суверенітет – це здійснення українською нацією свого невід’ємного права на самовизначення.
Народний суверенітет – це повновладдя народу, який здійснює свою владу незалежно від інших соціальних сил.
Суть Декларації зводиться до таких положень, які викладені в 10 розділах.
1. Україна є суверенною національною державою, яка реалізує своє невід’ємне право на самоврядування в межах існуючих кордонів.
2. Народ України є єдиним джерелом державної влади в Україні. Повновладдя народу реалізується як безпосередньо, так і через народних депутатів. Від імені всього народу може виступати виключно Верховна Рада України.
3. Україна є самостійною у вирішенні будь-яких питань свого державного життя. Державна влада в Україні здійснюється за принципом її розподілу на законодавчу, виконавчу і судову.
4. Україна має своє громадянство і забезпечує рівність перед законом усіх громадян держави, незалежно від походження, соціального і майнового стану, расової та національної приналежності, статі, освіти, мови, політичних поглядів, релігійних переконань, роду і характеру занять, місця проживання та інших обставин.
5. Територія України в існуючих кордонах є недоторканою і не може бути змінена та використана без її згоди.
6. Україна самостійно визначає свій економічний статус і закріплює його в законах. Народ України має виключне право на володіння, користування і розпорядження національним багатством України.
7. Україна самостійно встановлює порядок організації охорони природи на території держави, порядок використання природних ресурсів, гарантії екологічної безпеки.
8. Україна забезпечує національно-культурне відродження українського народу, його історичної свідомості і традицій, гарантує всім національностям, що проживають на території держави, право їх вільного національно-культурного розвитку.
9. Україна має право на власні Збройні Сили, має внутрішні війська та органи державної безпеки. Україна проголошує, що має намір в майбутньому стати нейтральною державою.
10. Україна виступає у міжнародних відносинах як рівноправний учасник, активно сприяє зміцненню загального миру і міжнародної безпеки.

Акт проголошення незалежності України юридично закріпив повну самостійність України як незалежної держави поза СРСР.
Цей акт Верховна Рада України прийняла 24.08.91, виходячи з небезпеки, яка нависла над Україною в результаті державного перевороту в СРСР 19.08.91. Верховна Рада України проголосила незалежність України та створення самостійної держави – України.
Проголошувалося, що територія України є неподільною і недоторканою.
Закріплювалося, що з моменту проголошення незалежності на території України мають чинність виключно Конституція та закони України.

2. Правонаступність України.

Правонаступництво — це перехід прав і обов'язків, матеріальних і духовних цінностей від одного або декількох суб'єктів до іншого суб'єкта на підставі зобов'язань і міжнародно-правових договорів, в процесі розпаду і виникнення нових держав. Правонаступництво може бути між державами, юридичними особами та окремими громадянами. Воно може бути універсальним, частковим і зовсім відсутнім. Питання про Правонаступництво держави виникає в таких випадках: 1) при соціальних революціях (інколи державних переворотах);  при виникненні нових держав з розпадом федерацій, міжфедерацій і імперій; 3) при утворенні декількох держав на території колишньої держави (попередника);  при утворенні нової держави внаслідок об'єднання двох і більше держав; 5) при територіальних змінах і в інших випадках. Після проголошення незалежності Україна стала універсальною правонаступницею УРСР і частково правонаступницею СРСР.1 І Після проголошення незалежності і суверенітету України Верховна Рада України прийняла Закон «Про правонаступництво України» від 12 вересня 1991 р. В цьомy Законі вказується, що з моменту проголошення незалежності України найвищим органом державної влади України є Верховна Рада України і її депутатський склад залишається попереднім. До прийняття нової Конституції на території України діє Конституція Української РСР. Закони УРСР та інші акти чинні на території України, якщо вони не суперечать законам, схваленим після проголошення незалежності. Україна є правонаступницею прав і обов'язків за міжнародними договорами Союзу, які не суперечать Конституції України та інтересам держави.

3. Передумови прийняття та загальна характеристика Конституції України.

Конституція встановлює і закріплює державний і суспільний лад, саме за це її називають основним законом. Конституцію України прийнято Верховною Радою України 28 червня 1996 р. 
Структура Конституції України 
Преамбула - закріплює, що Конституція приймається від імені Українського народу: визначає історичні та політичні передумови прийняття Конституції, мету її прийняття 
Основна частина складається з 15 розділів 
Головним об’єктом конституційного регулювання є відносини між громадянином, державою і суспільством. Через усю Конституцію проведено ідею правової держави. Конституція визначає пріоритет загальнолюдських цінностей, закріплює принципи соціальної справедливості, утверджує демократичний і гуманістичний вибір народу України. Конституцію треба розглядати як підвалину подальшого розвитку законодавства і правової системи України. 
Найважливішими принципами Конституції є: 
1. Суверенність (полягає в праві українського народу на власний розсуд розв'язувати свої зовнішні і внутрішні справи, без втручання ззовні), реалізується в непорушності кордонів, недоторканності й неподільності території. 
2. Незалежність часто розглядається як зовнішній суверенітет (пріоритет власних інтересів і не підпорядкованість політиці інших держав у міжнародних стосунках). 
3. Правова держава (верховенство закону, рівна відповідальність усіх членів суспільства перед законом, постійний розвиток прав та свобод людини). 
4. Поділ влади на законодавчу, виконавчу, судову. 
5. Демократизм (виборність органів вищої влади, участь народу у вирішенні державних справ, гарантії прав і свобод людини). 
6. Соціальність держави (держава служить усьому суспільству, сприяє розвитку всіх сфер його життя, піднесенню матеріального і духовного рівня найбідніших верств народу)

4. Поняття громадянства України. Набуття громадянства України. Припинення громадянства України. Правовий статус особи і види прав та обов'язків громадян.

Громадянство – це усталений пра-вовий зв’язок особи з державою, який виражається в су-купності їхніх взаємних прав, обов'язків і взаємної відповідальності. Громадянство України грунтується на та-ких принципах: єдине громадянство; збереження грома-дянства України в разі одруження чи розірвання шлюбу; збереження громадянства України особами, які проживають за межами України; захист державою громадян, які проживають за кордоном; недопустимість видворення за межі України й видачі іншій державі. Громадянство набувається: 1) за народженням; 2) за походженням; 3) через прийняття до громадянства України; 4) через поновлення в громадянстві України; 5) на інших підставах, передбачених міжнародними договорами, згода на обовязковість яких надається Верховною Радою України; 6) на підставах, передбачених міжнародними договорами, згода на обовязковість яких надається ВРУ. Іноземців та осіб без громадянства може бути прийнято за їх-нім клопотанням в громадянство України. Умови набуття громадянства: визнання і виконання законів та Конституції України; неперебування в іноземному громадянстві; безперервне проживання на законних підставах на території України протягом останніх 5 років (не поширюється на осіб, які народилися чи довели, що хоча б один з батьків дід чи баба народилися на території Укр); володіння українською мовою в обсязі, достатньому для спілкування; наявність законних джерел існування. Громадянство України припиняється: внаслідок виходу з громадянства України; внаслідок втрати громадянства України; на підставах, передбачених міжнародними договорами, згоду на обовязковість яких надано ВРУ. Громадянство України регулюється Конститкцією, ЗУ “Про громадянство України” та ухваленими до них іншими нормативно-правовими актами.

Правовий статус особи та правовий статус громадянина можуть існувати окремо (наприклад, у випадку, коли особа є іноземцем чи не має громадянства), а також можуть збігатися. Це має місце у разі наявності громадянства у особи або коли держава гарантує реалізацію проголошених суспільством цінностей.

Правовий статус особи: Існує до виникнення держави; Закріплюється соціальними нормами у довільному порядку, існує в усній формі; Заснований на загальнолюдських цінностях та принципах; Поширюється на все населення; Має внутрішній характер; Реалізується в силу авторитетності для кожного із суб'єктів, тобто і добровільно; Основними елементами змісту є права та обов'язки; Права та обов'язки мають єдиний зміст і невідокремлений характер; Права та обов'язки не пов'язані і реалізація права не залежить від виконання обов'язку іншим суб'єктом; Немає чітко визначеного механізму реалізації прав та обов'язків; Існує як загальний статус; Не залежить від громадянства; Гарантується суспільством;Порушення прав та невиконання обов'язків тягне застосування заходів громадського впливу; Відповідальність не має примусового характеру і може виходити як від суспільства у цілому, так і його структурних підрозділів (партій,  організацій, об'єднань).

Правовий статус громадянина: Виникає з появою держави та безпосередньо залежить від неї; Має письмовий характер. Закріплюється правовими нормами та має характер чітко визначеного документа; Заснований на нормах національного та міжнародного права; Поширюється на громадян певної держави; Може мати як національний, так і міжнародний характер; Має обов'язковий характер і реалізується незалежно від бажання суб'єкта; Окрім прав та обов'язків, структурними елементами є свободи та інтереси; Права та обов'язки розмежовані, їх зміст чітко визначений; Права та обов'язки мають взаємний характер, оскільки юридичний обов'язок є гарантією реалізації суб'єктивного права; Має законодавчо визначений механізм реалізації прав та обов'язків; Може бути загальним, спеціальним, галузевим, індивідуальним; Безпосередньо пов'язаний з громадянством; Гарантується державою; Порушення прав та невиконання обов'язків тягне застосування юридичної відповідальності; Відповідальність має примусовий характер і покладається від імені держави.

Громадянин України має право змінити громадянство і не може бути позбавлений права на громадянство, не може бути вигнаним за межі України або виданим іншій державі. Громадянство України – постійний правовий зв язок особи з державою Україна, який знаходить своє вираження в їхніх взаємних правах та обов язках. Громадянство в Україні регулюється Конституцією, Законом України “Про громадянство України”. Закон України “Про правовий статус іноземців” від 4 лютого 1994 р. визначає правовий статус іноземців в Україні, закріплює основні права, свободи та обов язки іноземних громадян та осіб без громадянства, які проживають або тимчасово знаходяться в Україні.

5. Поняття і характеристика прав і свобод людини і громадянина.

Конституція України закріплює широке коло прав та свобод людини та громадянина. Поняття „права людини” та „свободи” за своїм юридичним змістом є тотожними. Вони означають можливість діяти на власний розсуд. Відмінності у цій термінології склались історично.

Натомість поняття обов'язок” визначає необхідну поведінку особи, якої вона має дотримуватись навіть проти власного бажання.

Серед прав і свобод розрізняють основні (конституційні) і всі інші, тобто ті, що передбачені у поточних законах. В конституційному та міжнародному праві розрізняють також права людини і права громадянина.

Права людини - невід’ємні, інакше кажучи, заборонене будь-яке посягання на ці права. Права людини можуть бути обмежені тільки тією мірою, яка необхідна для захисту прав іншої людини. Права людини невідчужувані, іншими словами, людина сама не може від них відмовитися, тому що без цих прав вона вже не є людиною. Права людини належать кожному індивіду незалежно від перебування у громадянстві тієї чи іншої країни, расової чи національної належності. Кожна людина є носієм природних, обумовлених самою природою людини, прав.

Визнання і захист прав людини — головний обов’язок держави. Держава жодною мірою не наділяє індивіда правами, вона лише має визнати їх існування. Прийнявши Конституцію, Українська держава визнала і взяла під свій захист невід’ємні, невідчужувані права людини.

Під правами громадянина розуміють, насамперед, можливість брати участь в управлінні громадськими і державними справами: право на об’єднання в партії і громадські організації, право обирати і бути обраним в органи державної владиУкраїни. Право на соціальний захист також, головним чином, належить громадянам України. Не викликає сумнівів, що Українська держава має в першу чергу дбати про своїх громадян.

Права людини та громадянина прийнято поділяти на наступні групи:

1) громадянські (особисті) права. природжений, споконвічно властивий людині характер (права на життя, на повагу людської гідності, на свободу й особисту недоторканність, недоторканність житла і кореспонденції, невтручання в особисте і сімейне життя, свободу пересування, свободу совісті й світогляду, свободу друку);

2) політичні права. До них належать активне і пасивне виборче право, право на організацію й участь у політичних партіях, громадських організаціях і рухах, право на звернення до влади (право петиції), право зборів, мітингів і демонстрацій;

3) соціальні права. У широкому розумінні соціальні права — це права на одержання певних позитивних послуг з боку держави. До них належать права на працю, на відпочинок, на соціальний захист, на гідний рівень існування, на охорону здоров’я;

4) економічні права. Ця група прав людини і громадянина пов’язана з економічними, насамперед майновими відносинами. До неї належать право власності, право на підприємницьку діяльність;

5) екологічні права — це права на безпечні для життя і здоров’я умови існування людини;

6) культурні права. У широкому розумінні — це право на доступ до скарбів світової культури, у тому числі за допомогою системи освіти, і право на творчість (наукову, художню, технічну).

6. Конституційні соціально-економічні права громадян України.

соціальні права. У широкому розумінні соціальні права — це права на одержання певних позитивних послуг з боку держави. До них належать права на працю, на відпочинок, на соціальний захист, на гідний рівень існування, на охорону здоров’я; 

1) право на працю. Кожен має право заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає чи на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні умови праці, на захист від незаконногозвільнення, на вчасне одержання заробітної плати;

2) право на страйк. Цим правом володіють тільки працівники виключно для захисту своїх економічних і соціальних інтересів.

3) право на відпочинок. Таким правом володіє кожен працівник.

4) право на соціальний захист. Громадяни України мають право на соціальний захист у разі повної, часткової чи тимчасової втрати працездатності; утрати годувальника; безробіття з незалежних від них обставин; у старості; у деяких інших випадках, передбачених законом.

5) право на житло. Держава не може надати кожному житло: для цього знадобилися б колосальні кошти. Вона лише створює умови, за яких кожен громадянин матиме можливість побудувати житло, придбати його у власність, взяти в оренду.

6) право на достатній життєвий рівень. Конституція України містить визначення поняття «достатній життєвий рівень»: достатнє харчування, одяг, житло.

7) право на охорону здоров’я, медичну допомогу і медичне страхування. Реалізація цього права теж багато в чому залежить від зусиль самої людини (від здорового способу життя, занять спортом і т.ін.). У той же час держава бере на себе обов’язок фінансувати відповідні соціально-економічні, медико-санітарні й оздоровчо-профілактичні програми.

економічні права. Ця група прав людини і громадянина пов’язана з економічними, насамперед майновими відносинами. До неї належать право власності, право на підприємницьку діяльність;

Економічні права людини і громадянина  це право брати участь в економічних, насамперед майнових відносинах. Економічні права мають виключне значення для правового статусу особистості в цілому, тому що вони спрямовані на задоволення першорядних потреб людини (у харчуванні, одязі, житлі й т.ін.) через участь у виробництві матеріальних і духовних благ і користуванні ними.

Конституція України закріплює такі економічні права людини і громадянина:1) право власності. Кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Таким чином, право приватної власності — це право, яке належить кожній людині незалежно від її правового становища. Крім того, громадяни України для задоволення своїх потреб можуть користуватися об’єктами права державної і комунальної власності.Конституція України встановила принцип непорушності (недоторканності) приватної власності (ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності). 2) право на підприємницьку діяльність. Кожна людина має право на свій ризик здійснювати діяльність, спрямовану на систематичне одержання прибутку.

7. Конституційні політичні права та свободи громадян України.

Політичні права і свободи громадян України  це встановлені правом можливості особи брати участь в управлінні суспільними і державними справами.

Конституція України закріплює такі політичні права і свободи:

1) право на свободу об’єднання в політичні партії і громадські організації. Громадяни України мають право поєднуватися в політичні партії і громадські організації для здійснення і захисту своїх прав і задоволення різноманітних законних інтересів. Різновидом громадських організацій визнаються професійні спілки;

2) право громадян брати участь в управлінні державними справами. Це право включає можливість брати участь у всеукраїнському і місцевому референдумі, право обирати і бути обраним до органів державної влади та органів місцевого самоврядування, право на доступ до державної служби і служби в органах місцевого самоврядування;

3) право громадян на проведення зборів, мітингів, ходів і демонстрацій. Сутність цього права — вільне обговорення всіх питань державного і громадського життя, висловлення своєї позиції з цих питань;

4) право на звернення до органів влади чи органів місцевого самоврядування. Кожна людина має право направляти індивідуальні або колективні письмові звернення або особисто звертатися в органи державної влади, органи місцевого самоврядування і до посадових і службових осіб цих органів.

37. Конституційні особисті права громадян України.

Особисті (громадянські) права і свободи людини — це закріплені правом можливості фізичного існування і духовного розвитку людини.

Особистими правами володіють всі проживаючі на території України індивіди незалежно від свого правового стану (громадяни України, іноземні громадяни і піддані, апатриди).

Конституція України містить такий перелік особистих (громадянських) прав людини:

1) право на вільний розвиток особистості. Кожна людина має право сама визначати свою долю, ставити перед собою визначені нею самою цілі, обирати засоби для досягнення цих цілей. Але, зрозуміло, при цьому вона не повинна порушувати прав інших людей;

2) право на життя. Конституція України закріплює право на життя за допомогою заборони свавільного (незаконного) позбавлення життя. Верховна Рада України скасувала кримінальне покарання у вигляді смертної кари. Ніхто не може бути позбавлений життя навіть за рішенням державного органу. Другий важливий компонент закріплення права на життя — право людини на самозахист від протиправних посягань на життя і здоров’я;

3) право на повагу людської гідності. Це особисте право теж забезпечується встановленням заборон на протиправні дії, що посягають на людську гідність: катування, жорстоке, нелюдське таке, що принижує гідність, поводження або покарання, примусові медичні або наукові дослідження на людині;

4) право на свободу і особисту недоторканність. Сутність права на свободу полягає в тому, що в Україні заборонені будь-які форми особистої залежності, а саме — рабство і подібні до нього інститути (боргова кабала і т.ін.). Недоторканність особи є важливою гарантією свободи людини, насамперед свободи від свавільних дій посадових осіб держави. Відповідно до Конституції України ніхто не може бути заарештованим чи триматися під вартою інакше як за рішенням суду. У разі нагальної потреби запобігти злочину або його припинити правоохоронні органи можуть застосувати тримання особи під вартою як тимчасовий запобіжний захід. Обґрунтованість цього тимчасового запобіжного заходу протягом сімдесяти двох годин має бути перевірена судом;

5) недоторканність житла. Житло — є продовженням людської особистості, важлива гарантія її свободи і недоторканності. Недарма склалася приказка: «Мій будинок — моя фортеця». Конституція України зазначає, що проникнення до житла, проведення в ньому огляду або обшуку можуть здійснюватися тільки за рішенням суду. Винятки з цього правила допускаються тільки для порятунку життя людей і майна (наприклад, у разі пожежі, стихійного лиха), а також з метою переслідування осіб, підозрюваних у вчиненні злочину;

6) таємниця листування, телефонних переговорів, телеграфної та іншої кореспонденції. Ця норма Конституції України теж є однією з гарантій свободи особи. Винятки (тобто ознайомлення з кореспонденцією посадових осіб держави) можуть бути встановлені тільки судом з метою запобігти злочину чи встановити істину під час розслідування кримінальної справи, якщо іншими засобами одержати інформацію неможливо;

7) невтручання в особисте і сімейне життя. Таємниця особистого і сімейного життя — ще одна грань свободи особи. Конституція України забороняє збирання, збереження, використання і поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і тільки в інтересах національної безпеки, економічного добробуту і прав людини;

8) свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право на вільний в’їзд в Україну і виїзд з України. Це особисте право поширюється тільки на осіб, що перебувають в Україні на законних підставах. Іноземний громадянин чипідданий, що порушує закони України, може бути висланий за межі України. Такій особі може бути відмовлено в дозволі на в’їзд до України. У той же час громадянин України не може бути позбавлений права в будь-який час повернутися до України, не може бути висланий за межі України;

9) право на свободу думки і слова, на вільне висловлювання своїх поглядів і переконань. Свобода думки в принципі не може бути нічим обмежена — адже контролювати і регулювати людське мислення неможливо. Свобода ж слова і друку в Україні, як і в будь-якій іншій демократичній країні, має певні межі (докладніше про це — далі);

10) свобода світогляду і віросповідання. Це право включає свободу сповідати будь-яку релігію або не сповідати ніякої (бути атеїстом), правити релігійні культи і ритуальні обряди, здійснювати релігійну діяльність.

38. Конституційні культурні (духовні) права громадян України.

Культурні права і свободи  це право на залучення до багатств світової культури і на їх збільшення власною творчою діяльністю.

Конституція України закріплює такі культурні права і свободи людини і громадянина:

1) право на освіту. Кожна людина має право на доступне і безоплатне здобуття загальних і професійних знань, умінь, навичок. Держава гарантує надання державних стипендій і пільг учням і студентам. Громадяни, які належать до національних меншин, мають право навчатися рідною мовою або вивчати рідну мову в державному і комунальному навчальних закладах через національні культурні суспільства;

2) свобода творчості. Кожна людина має необмежене право на літературну, художню, наукову і технічну творчість;

3) право на результати інтелектуальної і творчої діяльності. Це означає, що ніхто не має права використовувати або поширювати результати інтелектуальної чи творчої діяльності без згоди їх творця. Держава гарантує захист інтелектуальної власності, авторських прав, моральних і матеріальних інтересів, пов’язаних із творчістю.

8. Конституційні обов'язки людини та громадянина.

Одним із важливих правових принципів є єдність прав і обов’язків. Тому поряд з різноманітними за характером правами людини і громадянина Конституція України фіксує ряд конституційних обов’язків. До них належать:

1) захист Батьківщини, незалежності й територіальної цілісності України. Відповідно до цього встановлено також обов’язок нести військову службу. Цей обов’язок поширюється тільки на громадян України. Особливим видом виконання цього конституційного обов’язку є альтернативна (невійськова) служба. Право на неї мають громадяни України, які належать до діючих релігійних організацій, віровчення яких не дозволяє використання зброї та службу в збройних силах;

2) повага до державних символів України, а саме — Державних Прапора, Герба, Гімну;

3) охорона природи і культурної спадщини. Кожен (тобто, громадянин України, іноземний громадянин чи підданий, особа без громадянства) зобов’язаний не завдавати шкоди природі, культурній спадщині, відшкодовувати заподіяні ним збитки;

4) сплата податків і зборів. Кожен зобов’язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом. Цей обов’язок включає також щорічне надання до податкової інспекції за місцем проживання декларації про свій майновий стан і доходи за минулий рік;

5) дотримання і виконання законодавства України. Кожен зобов’язаний неухильно дотримуватись Конституції України і законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей. Незнання законів не звільняє від юридичної відповідальності;

6) одержання повної середньої загальної освіти. Цей обов’язок адресований кожній людині;

7) взаємні обов’язки батьків і дітей. Батьки зобов’язані утримувати дітей до їх повноліття. Повнолітні діти зобов’язані піклуватися про своїх непрацездатних батьків.

9. Рівність конституційних прав і свобод громадянина.

Важливо усвідомити, що всі права людини і громадянина рівноцінні та взаємозалежні й тому однаково мають захищатися державою. Неприпустима зневага одними правами під приводом реалізації інших прав. У Радянському Союзі на перше місце традиційно висувалися соціальні права, при цьому особисті повсюдно порушувалися. До певного моменту в західних країнах не надавалося значення соціальним правам під приводом того, що держава всіляко гарантує дотримання особистих прав громадян. Історія ХХ століття виявила хибність обох цих підходів до прав людини і громадянина. Права людини і громадянина або визнаються і захищаються державою як нерозривно існуючий комплекс, або вони порушуються — цілком чи частково. Цілісність інституту прав людини і громадянина гранично точно висловлена у Віденській декларації Всесвітньої конференції з прав людини 1993 р.: «Усі права людини універсальні, неподільні, взаємозалежні та взаємопов’язані. Міжнародне співтовариство має ставитися до прав людини глобально, на справедливій і рівній основі, з однаковим підходом і увагою».

Таким чином, усі права людини і права громадянина мають захищатися державою. З цією метою в Україні створені певні державні інститути. Гарантом прав і свобод людини і громадянина є Президент України. Парламентський контроль за дотриманням конституційних прав і свобод людини і громадянина здійснює Уповноважений Верховної Ради України з прав людини.

10.Держава - гарант забезпечення конституційних прав і свобод громадян.

Гарантії прав і свобод людини і громадянина — це система умов, засобів і способів, що забезпечують їх реалізацію й охорону. Розрізняють економічні, політичні, ідеологічні та юридичні гарантії.

Економічні гарантії — це наявність розвинутої економіки, здатної задовольнити головні матеріальні потреби певної людини і суспільства в цілому. У сучасній демократичній державі економіка має змішаний характер (існують державний і приватний сектори).

Політичні гарантії — народовладдя, багатопартійність, гласність політичного життя, підконтрольність державних органів громадянам та їх об’єднанням.

Ідеологічні гарантії — загальна, політична і правова культура суспільства та особливо посадових осіб держави.

До юридичних гарантій прав і свобод людини і громадянина, закріплених Конституцією України, належать:

1) право на судовий захист. Кожна людина має право оскаржити до суду рішення і дії органів державної влади, місцевого самоврядування, їхніх посадових осіб. Якщо всі національні засоби захисту прав використані, але виявилися марними, індивід має право звернутися до міжнародних судових установ й інших міжнародних організацій, членом або учасницею яких є Україна;

2) право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування завданої людині матеріальної і моральної шкоди, якщо її заподіяно незаконними рішеннями державних органів, органів місцевого самоврядування або їхніх посадових осіб. Зокрема, держава відшкодовує шкоду, заподіяну безпідставним засудженням;

3) право знати свої права й обов’язки. Нормативно-правові акти, що визначають права й обов’язки громадян, мають обов’язково доводитись до відома населення. Інакше неможливо вимагати від громадян додержання закону. От чому Конституція України містить положення про те, що неоприлюднений нормативно-правовий акт є недійсним;

4) право на правову допомогу. Правова допомога надається як державними органами, так і недержавними інститутами, серед яких перше місце посідає адвокатура. У визначених законом випадках надання такої допомоги здійснюється безоплатно;

5) право не виконувати явно злочинні розпорядження чи накази. Ця норма захищає розумну, вольову особу, здатну об’єктивно оцінити отриманий нею наказ або розпорядження і яка має мужність відмовитися від його виконання;

6) презумпція невинуватості. Особа вважається невинною і не може бути піддана покаранню, доки її вину не буде доведено. Обвинувачений не повинен доводити свою невинність — навпаки, тягар доведення вини лежить на державі. Усі сумніви щодо доведеності вини тлумачаться на користь обвинуваченого. Гуманізм цього конституційного положення можна висловити так: «Краще нехай буде виправданий винний, ніж засуджений безневинний»;

7) право не свідчити проти себе і своїх близьких. Ця конституційна норма є своєрідним продовженням презумпції невинуватості. Вона покликана усунути моральний конфлікт між обов’язком особи казати правду і обов’язком перед членами своєї родини, рідними і близькими.

Важливе гарантуюче значення має положення Конституції України про неприпустимість обмеження прав і свобод людини і громадянина. Окремі обмеження допускаються тільки в разі воєнного чи надзвичайного стану. Причому, такі фундаментальні права, як рівність перед законом, право на життя, на повагу людської гідності й інші, не можуть бути обмежені в жодному разі.

11. Право на освіту за законодавством України. 

Кожен має право на освіту.

Повна загальна середня освіта є обов'язковою.

Держава забезпечує доступність і безоплатність дошкільної, повної загальної середньої, професійно-технічної, вищої освіти в державних і комунальних навчальних закладах; розвиток дошкільної, повної загальної середньої, позашкільної, професійно-технічної, вищої і післядипломної освіти, різних форм навчання; надання державних стипендій та пільг учням і студентам.

Громадяни мають право безоплатно здобути вищу освіту в державних і комунальних навчальних закладах на конкурсній основі.

Громадянам, які належать до національних меншин, відповідно до закону гарантується право на навчання рідною мовою чи на вивчення рідної мови у державних і комунальних навчальних закладах або через національні культурні товариства.

12.Право громадян на об'єднання у політичні партії та громадські організації за законодавством України. 

Стаття 36. Громадяни України мають право на свободу об'єднання у політичні партії та громадські організації для здійснення і захисту своїх прав і свобод та задоволення політичних, економічних, соціальних, культурних та інших інтересів, за винятком обмежень, встановлених законом в інтересах національної безпеки та громадського порядку, охорони здоров'я населення або захисту прав і свобод інших людей.

Політичні партії в Україні сприяють формуванню і вираженню політичної волі громадян, беруть участь у виборах. Членами політичних партій можуть бути лише громадяни України. Обмеження щодо членства у політичних партіях встановлюються виключно цією Конституцією і законами України.

Громадяни мають право на участь у професійних спілках з метою захисту своїх трудових і соціально-економічних прав та інтересів. Професійні спілки є громадськими організаціями, що об'єднують громадян, пов'язаних спільними інтересами за родом їх професійної діяльності. Професійні спілки утворюються без попереднього дозволу на основі вільного вибору їх членів. Усі професійні спілки мають рівні права. Обмеження щодо членства у професійних спілках встановлюються виключно цією Конституцією і законами України.

Ніхто не може бути примушений до вступу в будь-яке об'єднання громадян чи обмежений у правах за належність чи неналежність до політичних партій або громадських організацій.

Усі об'єднання громадян рівні перед законом.

Стаття 37. Утворення і діяльність політичних партій та громадських організацій, програмні цілі або дії яких спрямовані на ліквідацію незалежності України, зміну конституційного ладу насильницьким шляхом, порушення суверенітету і територіальної цілісності держави, підрив її безпеки, незаконне захоплення державної влади, пропаганду війни, насильства, на розпалювання міжетнічної, расової, релігійної ворожнечі, посягання на права і свободи людини, здоров'я населення, забороняються.

Політичні партії та громадські організації не можуть мати воєнізованих формувань.

Не допускається створення і діяльність організаційних структур політичних партій в органах виконавчої та судової влади і виконавчих органах місцевого самоврядування, військових формуваннях, а також на державних підприємствах, у навчальних закладах та інших державних установах і організаціях.

Заборона діяльності об'єднань громадян здійснюється лише в судовому порядку.

13. Право громадян на свободу світогляду і віросповідання за законодавством України.

Кожен має право на свободу світогляду і віросповідання. Це право включає свободу сповідувати будь-яку релігію або не сповідувати ніякої, безперешкодно відправляти одноособово чи колективно релігійні культи і ритуальні обряди, вести релігійну діяльність.

Здійснення цього права може бути обмежене законом лише в інтересах охорони громадського порядку, здоров'я і моральності населення або захисту прав і свобод інших людей.

Церква і релігійні організації в Україні відокремлені від держави, а школа - від церкви. Жодна релігія не може бути визнана державою як обов'язкова.

Ніхто не може бути увільнений від своїх обов'язків перед державою або відмовитися від виконання законів за мотивами релігійних переконань. У разі якщо виконання військового обов'язку суперечить релігійним переконанням громадянина, виконання цього обов'язку має бути замінене альтернативною (невійськовою) службою.

14. Конституційний обов'язок захисту Вітчизни. Порядок проходження військової служби за законодавством України.

 Захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України.

Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.

Військовий обов'язок  установлюється  з  метою  підготовки громадян   України  до  захисту  Вітчизни,  забезпечення  особовим складом  Збройних  Сил  України. Військовий обов'язок включає: підготовку громадян до військової служби; приписку до призовних дільниць; прийняття в добровільному порядку (за контрактом)  та  призов
на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов'язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.
Громадяни   України   мають   право  на  заміну  виконання  військового обов'язку альтернативною (невійськовою) службою.
Військовий  обов'язок  не поширюється на іноземців та осіб без громадянства, які перебувають в Україні.
Виконання  військового   обов'язку   громадянами   України забезпечують  державні  органи,  органи  місцевого самоврядування, утворені  відповідно  до  законів  України  військові  формування, підприємства, установи і організації незалежно від
 підпорядкування і форм власності в межах їх повноважень,  передбачених законом, та ін.. Щодо  військового  обов'язку громадяни України поділяються  на такі категорії:
допризовники - особи,  які підлягають приписці  до  призовних дільниць; призовники - особи, приписані до призовних дільниць; військовослужбовці - особи, які проходять військову службу; військовозобов'язані -  особи,  які  перебувають у запасі для
комплектування Збройних Сил України та інших військових  формувань
на  особливий період,  а також для виконання робіт із забезпечення
оборони держави; резервісти -  військовозобов'язані,   які   у   добровільному
порядку  проходять  службу  у  військовому  резерві  Збройних  Сил
України та інших військових формувань.
Громадяни України,  які приписані до  призовних  дільниць  або перебувають у запасі Збройних Сил України, зобов'язані: прибувати за   викликом   районного   (міського)  військового комісаріату   для   оформлення   військово-облікових   документів, приписки,  проходження медичного огляду, направлення на підготовку з   метою   здобуття   або    вдосконалення    військово-облікової  спеціальності,   призову   на   військову   службу  або  на  збори військовозобов'язаних.     

Військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до  неї  за  станом здоров'я   і   віком  громадян  України,  пов'язаній  із  захистом Вітчизни.  
Види військової служби:
строкова військова служба; військова служба за контрактом осіб рядового, сержантського і старшинського складу; військова   служба   (навчання)  курсантів  вищих  військових навчальних  закладів, а також вищих навчальних закладів, які мають у   своєму   складі  військові  інститути; військова служба за контрактом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб офіцерського складу.

Громадяни України,  які призвані або добровільно  вступили на  військову  службу,  складають  Військову  присягу  на вірність Українському народу.
На  строкову  військову  службу  в мирний час призиваються придатні для цього за станом здоров'я громадяни України  чоловічої
 статі, яким  до  дня  відправлення у військові частини виповнилося 18 років,  та старші особи,  які не досягли 25-річного віку  і  не мають  права  на звільнення або відстрочку від призову на строкову військову службу (далі - громадяни призовного віку).

15. Права і обов'язки громадян в умовах надзвичайного стану.

Надзвичайний стан в Україні або окремих її місцевостях вводиться лише за наявності реальної загрози безпеці громадян або конституційному ладові, усунення якої іншими способами є неможливим. Надзвичайний стан в Україні може бути введено на строк не більш як 30 діб і не більш як 60 діб в окремих її місцевостях Указом Президента України, який підлягає затвердженню Верховною Радою України протягом двох днів з моменту звернення Президента України.

На період надзвичайного стану можуть запроваджуватися такі заходи:

1) встановлення особливого режиму в'їзду і виїзду, а також обмеження свободи пересування по території, де вводиться надзвичайний стан;

2) обмеження руху транспортних засобів та їх огляд;

3) посилення охорони громадського порядку та об'єктів, що забезпечують життєдіяльність населення та народного господарства;

4) заборона проведення масових заходів, крім заходів, заборона на проведення яких встановлюється судом;

5) заборона страйків.

Крім того, у випадку виникнення особливо тяжких надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру можуть також здійснюватися тимчасова чи безповоротна евакуація людей, встановлення карантину, запровадження особливого порядку розподілення продуктів харчування і предметів першої необхідності ті інші необхідні заходи.

У зв'язку з масовими порушеннями громадського порядку додатково можуть здійснюватися такі заходи:

1) запровадження комендантської години;

2) перевірка документів у громадян та проведення особистого огляду, огляду речей та житла громадян;

3) заборона призовникам і військовозобов'язаним змінювати місце проживання без відома відповідного військового комісаріату;

4) обмеження або тимчасова заборона продажу зброї, отруйних і сильнодіючих хімічних речовин, а також алкогольних напоїв та речовин, вироблених на спиртовій основі;

5) тимчасове вилучення у громадян зареєстрованої вогнепальної і холодної зброї та боєприпасів;

6) заборона виготовлення і розповсюдження інформаційних матеріалів, що можуть дестабілізувати обстановку;

7) регулювання роботи цивільних теле- та радіоцентрів, заборона роботи аматорських радіопередавальних засобів та радіовипромінювальних пристроїв особистого і колективного користування;

8) особливі правила користування зв'язком та передачі інформації через комп'ютерні мережі;

9) порушення питання про заборону діяльності політичних партій, громадських організацій.

Не можуть бути обмежені права і свободи людини і громадянина (рівність прав громадян, право на громадянство, право на життя, на повагу до гідності, право на свободу та особисту недоторканність, на звернення до органів державної влади та місцевого самоврядування, на житло, направо на шлюб, материнство та батьківство, право на судовий захист тощо).

16. Правовий статус іноземців в Україні.

Закон України "Про правовий статус іноземців" від 4 лютого 1994 р. визначає правовий статус іноземців в Україні, закріплює основні права, свободи та обов'язки іноземних громадян і осіб без громадянства, які проживають або тимчасово мешкають в Україні.

При цьому іноземцями визнаються громадяни, які постійно або тимчасово проживають або перебувають на території України належать до громадянства або підданства іноземних держав і не є громадянами України а особами без громадянства - особи, які не належать до громадянства або підданства будь-якої держави.

Іноземці та особи без громадянства, що перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами а також несуть такі самі обов'язки, як і громадяни України, - за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України.

Іноземці є рівними перед законом незалежно від походження, соціального і майнового стану, расової та національної належності, статі, мови, ставлення до релігії, роду і характеру занять, інших обставин. Якщо іноземною державою встановлено обмеження щодо реалізації прав і свобод громадянами України, Кабінет Міністрів України може прийняти рішення про встановлення відповідного порядку реалізації прав і свобод громадянами цієї держави на території України. Це рішення набирає чинності після його опублікування. Воно може бути скасовано, якщо відпадуть підстави, за яких воно було прийнято.

Іноземці можуть у встановленому порядку іммігрувати в Україну на постійне проживання або для працевлаштування на визначений термін, а також тимчасово перебувати на її території. Іноземець може отримати дозвіл на імміграцію та іммігрувати на постійне проживання, якщо він: має в Україні законне джерело існування; перебуває у близьких родинних відносинах (батько, мати, діти, брат, сестра, подружжя, дід, баба, онуки) з громадянами України; перебуває на утриманні громадянина України; має на своєму утриманні громадянина України; в інших передбачених законами України випадках.

Іноземці, які іммігрували на постійне проживання або для тимчасового працевлаштування, отримують посвідки відповідно на постійне або тимчасове проживання. Іноземці, які перебувають в Україні на іншій законній підставі, вважаються такими, що тимчасово перебувають в Україні. Вони зобов'язані в порядку, що визначається Кабінетом Міністрів України, зареєструвати свої національні паспорти або документи, які їх замінюють, і виїхати з України після закінчення відповідного терміну перебування. Іноземцям та особам без громадянства може бути надано притулок та статус біженця у порядку, встановленому законом. Іноземці мають право на звернення до суду та до інших державних органів для захисту їх особистих, майнових та інших прав.

Іноземці можуть в'їжджати в Україну за дійсними національними паспортами або документами, які їх замінюють. При цьому іноземці повинні одержати у встановленому порядку в'їзну візу, якщо інше не передбачено законодавством України. В'їзд в Україну іноземцю не дозволяється: в інтересах забезпечення безпеки України або охорони громадського порядку;якщо це необхідно для охорони здоров'я, захисту прав і законних інтересів громадян України та інших осіб, які проживають в Україні та ін.. Іноземці, які вчинили злочин, адміністративні або інші правопорушення, несуть відповідальність на загальних підставах.

17. Статус біженців в Україні.

Відповідно до ст. 1 Закону біженцем визнається особа, яка не є громадянином України і внаслідок цілком обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань, перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися ним внаслідок таких побоювань або, не маючи громадянства (підданства), перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.

Закон визначає стадії надання статусу біженців, які складаються з порушення клопотання шляхом подання заяви; оформлення документів для вирішення питання щодо надання статусу; порядку розгляду заяви після прийняття рішення про оформлення документів; прийняття рішення за заявою про надання статусу біженця, яке приймають протягом місяця з дня отримання особової справи заявника та письмового висновку органу міграційної служби, що розглядав заяву.

Статус біженця надається на період дії обставин, які перешкоджають біженцю повернутися до своєї країни. Посвідчення біженця видається строком на один рік. Під час перереєстрації біженця органом міграційної служби за місцем його проживання дія посвідчення продовжується. У свою чергу статус біженця втрачається, якщо особа: добровільно знову скористалася захистом країни громадянської належності (підданства); набула громадянство України або добровільно набула громадянство, яке мала раніше, або набула громадянство іншої держави і користується її захистом; добровільно повернулася до країни, яку вона залишила чи за межами якої перебувала внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань; будучи особою без громадянства може повернутися до країни свого попереднього постійного проживання, оскільки обставин, за яких було надано статус біженця, більше не існує.

Це положення не поширюється на біженця, якщо він може навести достатні обґрунтування, які випливають з попередніх переслідувань, для своєї відмови повернутися до країни свого попереднього постійного проживання; отримав притулок чи дозвіл на постійне проживання в іншій країні; не може більше відмовлятися від користування захистом країни своєї громадянської належності, оскільки обставин, на підставі яких особі було надано статус біженця, більше не існує.

Особа позбавляється статусу біженця, якщо вона займається діяльністю, що становить загрозу національній безпеці, громадському порядку, здоров'ю населення України.

Зокрема, зазначається, що особа, якій надано статус біженця в Україні, користується правами і свободами, які передбачені Конституцією та законами України. Закон передбачає також міжнародне співробітництво з метою захисту прав біженців.

18. Державна мова в Україні, статус мов національних меншин України.

Державною мовою в Україні є українська мова.

{Офіційне тлумачення частини першої статті 10 див. в Рішенні Конституційного Суду № 10-рп/99 від 14.12.99}

Держава забезпечує всебічний розвиток і функціонування української мови в усіх сферах суспільного життя на всій території України.

В Україні гарантується вільний розвиток, використання і захист російської, інших мов національних меншин України.

Держава сприяє вивченню мов міжнародного спілкування.

Застосування мов в Україні гарантується Конституцією України та визначається законом.

19. Поняття і види референдумів в Україні. Порядок призначення і проведення всеукраїнських і місцевих референдумів в Україні.

Референдум – це голосування всього населення держави або певної частини її населення з метою вирішення найважливіших питань державного та суспільного життя. Брати участь в референдумі можуть особи, які досягли 18 років.

Залежно від певних ознак референдуми поділяються на ряд видів. Розрізняють такі видиреферендумів: за юридичними наслідками – імперативний (має загальнообовязкове значення і не потребує ніякого затверження), консультативний (його результати юрид. сили не мають. Призначення полягає в установленні думки голосуючих щодо певного питання. Ця думка може бути врахована, але не є обов’язковою для вирішення державними органами відповідної проблем); є конституційний референдум (унаслідок якого змінюється, приймається або відхиляється конституція) та законодавчий (щодо зміни, прийняття або відхилення певного закону); обов’язковий (це референдум, проведення якого є обов’язковим для вирішення визначених Конституцією пролем) й факультативний (коли референдум визначається як один із можливих, але необов’язкових способів вирішення певних питань).

Нормативний акт, ухвалений імперативним референдумом, набуває найвищої юридичної сили й не потребує затвердження ніякими іншими суб’єктами. Консультативний референдум ставить за мету виявлення точки зору населення з приводу якогось питання, яка не має обов’язкової юридичної сили для органів держави.

Конституційний референдум вирішує питання щодо прийняття Конституції чи внесення до неї поправок.

Обов’язковий референдум проводиться для вирішення питань, які, відповідно до Конституції, можуть бути розв’язані тільки шляхом референдуму.

Відповідно до ст. 73 Конституції обов’язкові референдуми мають призначатися Верховною Радою для вирішення питань щодо зміни території України або Президентом – для затвердження змін до розділів І, ІІ, ХІІІ Основного Закону.

Всеукраїнський референдум може призначатися Президентом України з народної ініціативи для вирішення якогось конкретного питання, якщо цього вимагають не менше як три мільйони громадян України, які мають право голосу.

Предметом всеукраїнського референдуму може бути:

– затвердження Конституції України, її окремих положень та внесення до Конституції України змін і доповнень;

– прийняття, зміна або скасування законів України чи їх окремих положень;

– прийняття рішень, які визначають основний зміст Конституції України, законів України та інших правових актів.

Предметом місцевого референдуму може бути:

– прийняття, зміна або скасування рішень з питань, віднесених законодавством України до відання місцевого самоврядування;

– прийняття рішень, які визначають зміст постанов місцевих рад народних депутатів та їх виконавчих і розпорядчих органів.

Даний закон визначає порядок призначення референдумів, їх підготовку, принципи участі громадян у референдумах, порядок голосування, визначення підсумків та інші питання.

Як і в багатьох інших державах, в Україні для прийняття законопроектів, що стосуються податків, бюджету чи амністії, проведення референдуму не допускається.

20. Виборча система України. Принципи виборчого права. Порядок і організація проведення виборів народних депутатів України. Порядок обрання Президента України. Порядок обрання депутатів місцевих рад.

У загальному вигляді вибори можна визначити якволевиявлення народу з метою формування органів державної влади або місцевого самоврядування шляхом голосування. Вибори в Україні – це передбачена Конституцією та законами України форма прямого народовладдя, яка є волевиявленням народу шляхом таємного голосування щодо формування конституційного якісного і кількісного складу представницьких органів державної влади та органів місцевого самоврядування.

Залежно від підстав можна розрізняти кілька класифікацій видів виборів. За територіальною ознакою вибори бувають:

1) загальнонаціональні(загальнодержавні), які здійснюються на території всієї країни: вибори до Верховної Ради України, вибори Президента України;

2) місцеві (іноді х називають локальними, комунальними, адміністративними): вибори до представницьких органів місцевого самоврядування (сільських, селищних, міських, районних у містах, районних, обласних рад та сільських, селищних, міських голів).

За об’єктом,що передбачає органи або посади, до яких входять або на які обираються представники народу, вибори можна класифікувати як:

1) вибори парламенту – вибори до Верховної Ради України;

2) вибори на посаду Президента України;

3) вибори представницького органу територіально автономії – вибори Верховної Ради Автономної Республіки Крим;

4) вибори представницьких органів самоврядування міських, сільських, селищних, міських, районних у містах, районних, обласних рад;

5) вибори на посади сільських, селищних, міських голів.

За часом проведення вибори поділяють на:

1) чергові.Вибори, що проводяться в період закінчення строку повноважень (легіслатури), передбаченого Конституцією і законами України для функціонування певного виду виборного органу або посади;

2) позачергові або дострокові.Вибори, що проводяться в разі дострокового припинення строку повноважень, передбаченого Конституцією України і законами України для функціонування певного виду виборчого органу або посади;

3) повторні.Вибори, що проводяться у випадках, коли вибори у виборчому окрузі визнані недійсними або такими, що не відбулися;

4) вибори замість депутатів, голів (сільських, сели щних, міських рад), які вибули.

5) вибори, що проводяться в разі утворення ново адміністративно-територіальної одиниці.

За кількісною ознакою участі виборців вибори бувають:

1) загальними, основними, коли в них за законом мають право брати участь всі виборці держави;

2) частковими (додатковими),коли поповнюється склад Верховної Ради України, місцевих рад в разі дострокового вибуття деяких депутатів, або визнання виборів недійсними.

З огляду на правові наслідки вибори поділяють на:

1) дійсні – це вибори, проведені у порядку, визначеному Конституцією України і Відповідному виборчому законі;

2) недійсні –вибори, в ході яких мали місце порушення виборчого законодавства, які вплинули на підсумки виборів.

Виборче право має два значення: 1) сукупність юридичних норм, які регламентують участь громадян України у виборах представницьких органів влади, організацію і проведення виборів, взаємовідносини між виборцями, депутатами і представницькими установами; 2) право громадян обирати (активне виборче право) і право бути обраним (пасивне виборче право). Виборче право – один із найваливіших інститутів конст. права. Це сукупність конституційно-правових норм, які регламентують порядок  організації і проведення виборів, умови участі громадян у виборах представницьких органів влади, взаємовідносини між депутатами і виборцями, порядок відкликання депутата виборцями. Таким чином, виборча система це сукупність норм, що закріплюють виборчі права громадян України, основні принципи виборчого права, порядок організації і проведення виборів до представницьких органів республіки, взаємовідносини виборців з депутатами. Основними принципами виборчої системи і виборчого права України є: загальне, рівне і пряме виборче право при таємному голосуванні, участь виборців в організації і проведені виборів, різноманітність форм і методів висування канддатів у депутати, накази виборців депутатам. Виборчий поцес в Україні здійснюється на таких засадах: 1) вільне і рівноправне висунення претендентів і кандидатів; 2) гласність; 3) бе-зпристрасність до кандидатів з боку державних органів, установ і організацій, органів місцевого і регіонального самоврядування; 4) рівність можливостей для всіх кандидатів; 5) свобода агітації; 6) контроль за джерелами фінансування та виборами на виборчу кампанію.

Народним депутатом України може бути громадянин України, який на день виборів досяг 21 року, має право голосу і проживає в Україні протягом останніх п’яти років. Не може бути обраним до Верховної Ради України громадянин, який має судимість за вчинення умисного злочину, якщо ця судимість не погашена і не знята у встановленому законом порядку (ст. 76 Конституції України). Народні депутати України обираються громадянами України за змішаною (мажоритарно-пропорційною) системою.
Половина конституційного складу Верховної Ради обирається в одномандатних виборчих округах на основі відносної більшості, а друга половина – за списками кандидатів у депутати від політичних партій, виборчих блоків партій у багатомандатному загальнодержавному виборчому окрузі на основі пропорційного представництва.

У   розподілі  мандатів  депутатів  беруть  участь  партії
(блоки),  виборчі списки яких за підсумками голосування на виборах
депутатів  набрали  не менше трьох відсотків голосів виборців,  що
взяли участь у голосуванні.

Кандидатів  у   депутати   може   висувати   партія,   яка
зареєстрована  в  установленому  законом порядку не пізніше ніж за
триста шістдесят п'ять днів до  дня  виборів,  або  виборчий  блок
партій  за  умови,  що  всі  партії,  які  входять до його складу,
зареєстровані не пізніш як за триста шістдесят п'ять днів  до  дня
виборів.

Порядок виборів Президента України регулює Конституція України та Закон «Про вибори Президента України» від 5 березня 1999 р.

Президент обирається строком на п’ять років на основі загального, рівного і прямого виборчого права шляхом таємного голосування.

Президентом України може бути громадянин України, який: досяг тридцяти п’яти років на день виборів; має право голосу;проживає в Україні протягом останніх десяти років перед днем виборів; володіє державною мовою. Одна й та ж сама особа не може бути Президентом більше ніж два строки підряд.

Не можуть бути висунуті претендентами на кандидатів у Президенти України громадяни, які перебувають у місцях позбавлення волі або мають судимість за вчинення умисного злочину, якщо ця судимість не погашена і не знята у встановленому законом порядку.

Право висування претендента на кандидата у Президенти України належить громадянам України, які мають право голосу. Це право реалізується ними через політичні партії та їх виборчі блоки, а також через збори виборців, в тому числі шляхом самовисування. Партія (блок), збори виборців можуть висунути лише одного претендента на кандидата в Президенти України.

Вибори Президента бувають:

-    черговими;

-    позачерговими;

-    повторними.

Призначаються вибори Президента Верховною Радою України.

Чергові вибори Президента України проводяться в останню неділю жовтня п’ятого року повноважень Президента України. Постанова Верховної Ради України про призначення чергових виборів приймається не пізніш як за 180 днів до дня виборів.

Позачергові вибори Президента України проводяться в разі дострокового припинення повноважень Президента України в період 90 днів з дня припинення повноважень. Рішення про призначення позачергових виборів приймається не пізніш як на п’ятий день після припинення повноважень Президента України.

Повторні вибори Президента України призначаються Верховною Радою України в місячний строк з дня одержання подання Центральної виборчої комісії.Вибори Президента України проводяться по єдиному загальнодержавному одномандатному виборчому округу, який включає в себе всю територію України.

Для проведення виборів територія єдиного загальнодержавного одномандатного виборчого округу поділяється на 225 територіальних виборчих округів.Територіальний виборчий округ включає в себе один або кілька районів, міст, районів у містах або їх частин.

Виборчі дільниці утворюються не пізніш як за 60 днів, а у виняткових випадках, які визначаються ЦВК,- не пізніш як за п’ять днів до дня виборів.

Вибори Президента України організовують і проводять:

-    ЦВК;

-    територіальні виборчі комісії;

-    дільничні виборчі комісії.

До складу територіальних та дільничних виборчих комісій по виборах Президента України можуть входити громадяни України, які мають право голосу і проживають або працюють в межах відповідного територіального виборчого округу. Для секретаря виборчої комісії обов’язковим є володіння державною мовою. Не можуть бути у складі виборчих комісій кандидати у Президенти України, їх близькі родичі (чоловік, дружина, їх діти, батьки, рідні брати і сестри), особи, які перебувають у прямому підпорядкуванні кандидатів по роботі (службі), довірені особи кандидатів, а також громадяни, які мають судимість за вчинення умисного злочину, якщо ця судимість не погашена або не знята у встановленому законом порядку. Одна і та ж особа може входити до складу лише однієї виборчої комісії.

Право висувати претендента на кандидата у Президенти України належить, зокрема, партіям, які зареєстровані Міністерством юстиції України. Це право реалізується партією як безпосередньо, так і через об’єднання кількох партій у виборчий блок. Висування претендентів на кандидатів у Президенти України починається за 170 днів і закінчується за 140 днів до дня виборів.

Претендент висувається партією на з’їзді, конференції, що є найвищим статутним органом цієї партії. З’їзд (конференція, загальні збори) має право вирішувати питання висування претендента, якщо на ньому присутні більше двох третин обраних делегатів, але не менше 200 осіб. Претендент вважається висунутим, якщо за його кандидатуру проголосувало більше половини учасників з’їзду (конференції, загальних зборів).

ЦВК приймає рішення про реєстрацію претендента в п’ятиденний строк з дня подання заяви про реєстрацію претендента та необхідних документів і протягом 48 годин після реєстрації видає уповноваженій особі партії (блоку), ініціативної групи виборців довідку про реєстрацію претендента і необхідну кількість підписних листів встановленої форми для збирання підписів виборців на підтримку претендента.

Рішення ЦВК про реєстрацію кандидата або про відмову в реєстрації може бути оскаржено

Передвиборна агітація розпочинається після реєстрації претендента кандидатом в Президенти України ЦВК і закінчується за один день до дня виборів.

У разі, коли за результатами голосування неможливо визначити кандидата, обраного Президентом України, ЦВК приймає рішення про проведення повторного голосування.

21. Система органів державної влади України. Верховна Рада України, її склад та повноваження. Право законодавчої ініціативи. Правовий статус народного депутата України. Уповноважений Верховної Ради України з прав людини.

Державна влада в Україні здійснюється за принципом її поділу на законодавчу, виконавчу і судову. Єдиним органом законодавчої влади в Україні є ВРУ. Президент України є главою держав і виступає від її імені. Вищим органом у системі виконавчої влади є КМУ. Судочинство в Україні здійснюється Конституційним Судом України та судами загальної юрисдикції. Система суддів загальної юрисдикції в Україні будується за принципом територіальності й спеціалізації. ВРУ розглядає та вирі-шує питання державного і суспільного життя, що пот-ребують урегулювання ЗУ, а також здійснює установчі та контрольні ф-ії, передбачені Конституцією. Вона приймає закони, постанови та інші акти більшістю від її конституційного складу, крім випадків, передбачених Конституцією. Президент України є главою держави і виступає від її імені. Він є гарантом держ суверенітету, територіальної цілісності України, додержання Конституції України, прав і свобод людини і громадянина. КМУ – вищий орган у системі органів виконавчої влади – відповідальний перед Президентом України, підконтрольний і підзвітний ВРУ. КМУ у своїй діяльності керується Конституцією та ЗУ. Міністерства та інші центральні органи держ виконавчої влади (коміте-ти, управління) України здійснюють керівництво дору-ченими сферами суспільного життя, несуть відповідальність за їх розвиток і в межах своїх повноважень видають акти, організовують і контролюють їх виконання. Основу судової влади в Україні складають судові орга-ни, які різняться за компетенцією та юрисдикцією, але всі мають одне призначення – захист прав і свобод громадян, конституційного ладу, нац безпеки, територіальної цілісності, дотримання законів й справедливості в суспільстві.

Верховна Рада України – у відповідності з ст. 75 Конституції України – єдиний орган законодавчої влади України. Вона правомочна розглядати і вирішувати будь-яке питання, що не входить згідно з Конституцією до компетенції органів державної виконавчої чи судової влади, а також  не є таким, що вирішується виключно всеукраїнським референдумом. У своєму соц. призначенні, ф-ях та структурі ВРУ втілює представницькі засади пов-новладдя українського народу, яке, як відомо, реалізується у формі як представницької, так і безпосередньої демократії. Конституційний склад ВРУ – 450 нардепів, які обираються на основі загального, рівного і прямого виборчого права таємним голосуванням строком на 4 роки. Нардепи здійснюють свої повноваження на постійній основі. Вони не можуть бути на державній службі або мати інший представницький мандат. Їм гарантується депутатська недоторканість. ВРУ працює сесійно. Вона є повноваженою за умови обрання не менш як 2/3 від її конституційного складу. ВРУ збирається на першу сесію не пізніше ніж на 30-й день після офіційного оголошення результатів виборів. Перше засідання ВРУ відкриває найстарший за віком депутат. Чергові сесії ВРУ починаються першого вівторка лютого і першого вівторка вересня кожного року. Позачергові сесії ВРУ, із зазначенням порядку денного, скликаються Головою ВРУ на вимогу не менш як 1/3 нардепів від конституційного складу ВРУ або на вимогу Президента. Засідання ВРУ проводяться відкрито. Закрите засідання проводиться за рішенням більшості від конституційного складу ВРУ. ВРУ обирає зі свого складу Голову ВРУ, Першого заступника і заступника Голови ВРУ та може відкликати їх. ВРУ затверджує перелік комітетів ВРУ, обирає голів цих комітетів. Останні здійснюють законопроектну роботу, готують і попередньо розглядають питання віднесені до повноваження ВРУ. Для підготовлення і попереднього розгляду питань ВРУ може створювати тимчасові спеціальні комісії. ВРУ для проведення розслідувань із питань, що становлять суспільний інтерес, може створювати тимчасові слідчі комісії, якщо за це проголосувало не менш як 1/3 від конституційного складу ВРУ. Процес законотворчої діяльності ВРУ характеризується правом законодавчої ініціативи, прийняттям та оприлюдненням. Закони ВРУ приймає більшістю від її конституційного складу. Закони, що вносять зміни до Конституції та сама Конституція приймається не менше як 2/3 від конституційного складу ВРУ. Закони підписує Голова ВРУ і невідкладно надсилаються Президентові України.

Народний депутат – представник від народу, який оби-рається до законодавчого органу України – ВРУ – на ос-нові загального, прямого і рівного виборчого права шля-хом таємного голосування. Згідно ст. 76 Конституції склад ВРУ – 450 народних обранців. Народним депута-том України може бути громадянин України, який на день виборів досяг 21 року, має право голосу і проживає в Україні протягом останніх 5 років. Не може бути обра-ним до ВРУ громадянин, який має судимість за вчинен-ня умисного злочину, якщо ця судимість не погашена і не знята у встановленому законом порядку. Повноваже-ння нардепів визначаються Конституцією та ЗУ. Згідно ст.78 Конституції нардепи здійснюють свої повноважен-ня на постійній основі. Нардепи не можуть мати іншого представницього мандата чи бути на державній службі. Згідно ст.79. перед вступом на посаду нардепи склада-ють перед ВРУ присягу. Відмова скласти присягу має наслідком втрату депутатського мандата. Повноваження нардепів починаються з моменту складення присяги. Ст. 80 Консттуції гласить, що нардепам гарантується депу-татська недоторканість. Нардепи не несуть юридичної відповідальності за результати голосування або вислов-лювання у парламенті та його органах, за винятком від-повідальності за образу чи наклеп. Нардепи не можуть без згоди ВРУ бути притягнутими до  кримінальної від-повідальності, затримані чи заарештовані. Згідно ст. 81 повноваження народних депутатівприпиняються одно-часно з припиненням повноважень ВРУ. Повноваження нардепа України припиняються достроково у разі: 1) складення повноважень за його особистою заявою; 2) набранням законної сили обвинувального вироку щодо нього; 3) визнання судом недієздатним або безвісно від-сутнім; 4) припиненням його громадянства або виїзду на постійне місце проживання за межі України; 5) смерті. Рішення про дострокове припинення повноважень наро-дного депутата приймається більшістю від конституцій-ного складу ВРУ. У разі невиконання вимог щодо несу-містності депутатського мандата з іншими видами дія-льності повноваження нардепа припиняються достроко-во на підставі закону та за рішенням суду. Повноважен-ня народних депутатів України визначаються Конститу-цією (зокрема розділом 4) та законами України.

Уповноважений Верховної Ради України з прав людини — орган Верховної Ради України, що здійснює парламентський контроль за додержанням конституційних прав та свобод людини і громадянина в Україні (омбудсман).

Закон України «Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини» визначив метою парламентського контролю такі пункти:захист прав і свобод людини і громадянина, проголошених Конституцією України, законами України та міжнародними договорами України; додержання та повага до прав і свобод людини і громадянина суб'єктами, зазначеними у статті 2 вищезгаданого Закону; запобігання порушенням прав і свобод людини і громадянина або сприяння їх поновленню; сприяння приведенню законодавства України про права і свободи людини і громадянина у відповідність з Конституцією України, міжнародними стандартами у цій галузі; поліпшення і подальший розвиток міжнародного співробітництва в галузі захисту прав і свобод людини і громадянина; запобігання будь-яким формам дискримінації щодо реалізації людиною своїх прав і свобод;сприяння правовій інформованості населення та захист конфіденційної інформації про особу.

22. Президент України, його повноваження. Кабінет Міністрів України: склад, порядок формування, повноваження. Місцеві органи виконавчої влади України.

Президент України є главою держави і виступає від її імені. Він є гарантом державного суверенітету, територіальної цілісності України, додержання Конституції України, прав і свобод людини і громадянина. Новообраний Президент вступає на пост не пізніше як через 30 днів після офіційного оголошення результатів виборів, із моменту складення присяги народові на урочистому засіданні ВРУ. Президент має такі повноваження: за-безпечує державну незалежність, національну безпеку і правонаступництво держави; звертається з посланням до народу та із щорічними й позачерговими посланнями до ВРУ про внутрішнє і зовнішнє становище України; приймає рішення про визнання іноземних держав; приз-начає позачергові вибори до ВРУ у строки, встановлені Конституцією; припиняє повноваження ВРУ, якщо про-тягом 30 днів однієї чергової сесії пленарні засідання не можуть розпочатися; призначає, за згодою ВРУ, Прем’-єр-міністра України; припиняє повноваження Прем’єр-міністра України, приймає указ про його відставку та ін. Президент  користується правом недоторканості на час виконання повноважень. Він очолює Раду нац. безпеки і оборони України, яка є координаційним органом із пи-тань забезпечення безпеки та оборони в Україні. Президент виконує свої повноваження до вступу на пост новообраного Президента, але Конституція встановлює, що повноваження Президента припиняються достроково в разі його відставки, неможливості виконувати свої пов-новаження за станом здоровя, усунення з поста в поря-дку імпічмента та смерті. При Президентові функціонує Адміністрація Президента, яка є допоміжним органом, що складається з кваліфікованих наукових консультан-тів, політиків, правознавців, економістів. Їхнє завдання полягає в тому, щоб надавати виважені поради Президентові для винесення рішень, готувати попередньо прое-кти документів, проводити експертні оцінювання отри-маних даних щодо соціально-економічного стану суспільства, аналізувати й давати рекомендації для ефектив-ного вирішення існуючих проблем.

Основними напрямками діяльності органів держав-ної  виконавчої владм в Україні є реалізація двох основ-них ф-ій: виконавчої та розпорядчої. Виконавча ф-ія х-ся тим, що ці органи безпосередньо виконують нормативні приписи та інші акти законодавчої влади. Розпорядча ф-ія х-ся тим, що для виконання актів законодавчої влади органи виконавчої влади від свого імені видають управ-лінські акти, дають відповідні розпорядження. КМУ – вищий орган у системі органів виконавчої влади – від-повідальний перед Президентом України, підконтроль-ний і підзвітний ВРУ. КМУ у своїй діяльності керується Конституцією та ЗУ. До складу КМУ входять Прем’єр-міністр, Перший віце-прем’єр-міністр, три віце-прем’єр-міністри, міністри. Персональний склад КМУ признача-ється президентом України за поданням Прем’єр-мі-ністра. Прем’єр-міністр керує роботою КМУ. КМУ: за-безпечує державний суверенітет та економічну самос-тійність України, здійснення внутрішньої та зовнішньої політики держави, виконання Конституції та ЗУ, актів Президента; вживає заходи щодо забезпечення прав і свобод людини і громадянина; забезпечує проведення фінансової, цінової, інвестиційної та податкової політи-ки, політики у сферах праці й зайнятості населення, соц. захисту, освіти, науки і культури, охорони природи, еко-логічної безпеки і природокористування; розробляє та здійснює загальнодержавні програми економічного, нау-ково-технічного, соціального і культурного розвитку України; забезпечує рівні умови розвитку всіх форм вла-сності; здійснює управління об’єктами державної влас-ності відповідно до закону; організовує та забезпечує здійснення зовнішньоекономічної діяльності України, митної справи та ін. КМУ у межах своєї компетенції ви-дає постанови й розпорядження, що є обов’язковими до виконання. Акти КМУ підписує Прем’єр-міністр Укр.


Місцевими органами виконавчої влади є:
1) місцеві державні адміністрації- місцеві органи виконавчої влади загальної компетенції;
2) територіальні органи міністерств, інших центральних органів виконавчої влади - місцеві органи виконавчої влади спеціальної компетенції.
Місцеві державні адміністрації входять до єдиної системи органів виконавчої влади. За станом на 31 травня 2004 р. в Україні діяло 24 обласних, 490 районних, 2 міських (у містах Києві та Севастополі) та 14 районних у місті державних адміністрацій.
Правовий статус місцевих державних адміністрацій встановлюється Конституцією України (статті 118-119), Законом України «Про місцеві державні адміністрації» від 9 квітня 1999 р. та іншими законами України.
Керівництво місцевою державною адміністрацією здійснює її голова. Він також формує і її склад.
Голови місцевих державних адміністрацій призначаються на посаду і звільняються з посади Президентом України за поданням Кабінету Міністрів України.
Повноваження голів місцевих державних адміністрацій припиняються Президентом України у разі:
1) порушення ними Конституції України і законів України;
2) втрати громадянства, виявлення факту подвійного громадянства;
3) визнання судом недієздатним;
4) виїзду на проживання в іншу країну;
5) набрання законної сили обвинувальним вироком суду;
6) порушення вимог несумісності;
7) за власною ініціативою Президента України з підстав, передбачених цим Законом і законодавством про державну службу;
8) висловлення недовіри більшістю (дві третини) голосів від складу відповідної ради;
9) подання заяви про звільнення з посади за власним бажанням.
Повноваження голів місцевих державних адміністрацій можуть бути припинені Президентом України у разі:
1) прийняття відставки голови відповідної обласної державної адміністрації;
2) подання Кабінету Міністрів України з підстав, передбачених законодавством про державну службу;
3) висловлення недовіри простою більшістю голосів від складу відповідної ради.

23. Місцеве самоврядування є правом територіальної грома-ди – жителів села чи добровільного об’єднання в сільсь-ку громаду жителів кількох сіл, селища та міста – самос-тійно вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції та ЗУ. Органами місцевого самоврядування, які репрезентують спільні інтереси територіальних гро-мад сіл, селищ і міст, є районі та обласні ради. Сільські, селищні, міські ради можуть дозволяти за ініціативою жителів створювати будинкові, вуличні, квартальні та інші органи самоорганізації населення і наділяти їх час-тиною власної компетенції, фінансів і майна. До складу цих рад входять депутати, що їх обирають жителі села, селища, міста. Територіальні громади обирають строком на чотири роки відповідно сільського, селищного та мі-ського голову, який очолює виконавчий орган ради та головує на її засіданнях. Голови районної та обласної рад обираються відповідною радою та очолюють її ви-конавчий орган. Усі передбачені Конституцією та зако-нодавством України органи самоврядування й самоор-ганізації мають власну матеріальну та фінансову основу, на яку поширюється їхня компетенція. Обласні й район-ні ради мають приблизно аналогічну компетенцію, що поширюється на їхні території. Оргам місцевого самов-рядування закон може надавати окремі повноваження органів виконавчої влади, а тому з цих питань вони під-порядковані відповідним органам виконавчої влади. ЗУ “Про місцеве самоврядування” від 21 травня 1997 р. скл. з преамбули та 5 розділів. Цим законом проголошено, що місцеве самоврядування – це гарантоване державою право та реальна здатність територіальної громади само-стійно або під відповідальність органів і посадових осіб місцевого самоврядування вирішувати питання місце-вого значення в межах Конституції та ЗУ. Місцеве само-врядування в Україні здійснюється на засадах: народов-ладдя, законності, гласності; колегіальності; поєднання місцевих і державних інтересів; виборності; правової; організаційної та матеріально-фінансової самостійності в межах власних повноважень та ін. до системи місцево-го самоврядування вкл: територіальну громаду; сільсь-ку, селищну, міську ради; сільського, селищного, міського голову; виконавчі органи сільської, селищної, міської ради; районні та обласні ради, що репрезенту-ють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст; органи самоорганізації населення. Сільські, селищ-ні, міські ради мають виключну компетенцію, під якою розуміють питання, що вирішуються тільки на їхніх пле-нарних засіданнях. До неї відносять: затвердження рег-ламенту ради; утворення й ліквідацію постійних та ін-ших комісій ради, затвердження персонального складу; внесення змін до складу виконавчого комітету та його розпуск; винесення рішення щодо випуску місцевих по-зик; винесення рішення про проведення місцевого ре-ферендуму; затвердження статусу територіальної гро-мади і т.ін. виконавчі органи сільських, селищних, місь-ких рад мають повноваження у сферех і галузях: соціа-льно-економічного і культурного розвитку, планування та обліку, бюджетів, фінансів і цін, управління комуна-льною власністю, житлово-комунального господарства, побутового, торговельного обслуговування, громадсь-кого харчування, транспорту і зв’язку, будівництва, ос-віти, охорони здоров”я, культури, фізкультури і спорту, земельних відносин та охорони навколишнього природ-ного середовища, соц. захисту населення, зовнішньоек-ономічної діяльності, оборонної роботи, адміністратив-но-територіального устрою, забезпечення законності, правопорядку, охорони прав, свобод і законних інте-ресів громадян, відзначення державними нагородами, відзнаками Президента України та присвоєння почесних звань України. Ради скл. з депутатів, яких обирає насе-лення відповідної території на основі загального, рівно-го і прямого виборчого права таємним голосуванням. Строк повноважень рад – чотири роки. Усі ради працю-ють сесійно. Сесії скл. з пленарних засідань ради, а та-кож засідань постійних коміісй ради. У радах створю-ються постійні й тимчасові контрольні комісії. Постійні комісії ради є органами ради, що обираються з-поміж її депутатів для вивчення, попереднього розгляду і підго-товки питань, які належать до її відання, здійснення контрлю за виконанням рішення ради її виконавчого ко-мітету. Тимчасові комісії ради є органами ради, що оби-раються з-поміж її депутатів для здійснення контролю з конкретно визначених радою питань. Рада в межах її повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень. Територіальним громадам належить право ко-мунальної власності на рухоме й нерухоме майно, до-ходи місцевих бюджетів, інші кошти, землю, природні ресурси, підприємства, установи та організації, в тому числі банки, страхові товариства, а також на пенсійні фонди, частку в майні підприємств, житловий фонд, не-жилі приміщення, заклади культури, освіти, спорту. Охорони здоров’я, науки, соціального обслуговування, на інше майно і майнові права, рухомі і нерухомі об’єк-ти, визначені як об’єкти комунальної власності, а також кошти, отримані від їх відчуження. Ради від імені тери-торіальних громад здійснюють управління об’єктами їх-ньої спільної власності, що задовільняють спільні потре-би територіальних громад. держава гарантує та спрямо-вує свої зусилля на розвиток місцевого самоврядування.

24. Система судових органів України. Конституційний Суд України. Сучасна система судів загальної юрисдикції за Конституцією України. Правовий статус суддів в Україні.

Судова система України – це сукупність усіх судів, що діють на території, мають загальні завдання, організова-ні і функціонують на єдиних демократичних принципах, пов’язаних між собою відносинами із здійснення право-суддя. Відповідно до ст. 124 Конституції правосуддя зді-йснюється виключно судами. Делегування ф-ій судів, також привласнення цих ф-ій іншими органами або по-садовими особами не допускається. Юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, які виникли у дер-жаві. Судочинство в Україні здійснюється Конституцій-ним Судом і судами загальної юрисдикції. Організація, порядок діяльності і компетенція судів загальної юрис-дикції визначається Конституцією і ЗУ. Система судів загальної юрисдикції будується за принципами терито-ріальності і спеціалізації. Найвищим судом цієї системи є Верховний Суд України, який здійснює нагляд за су-довою діяльністю судів республіки в порядку, визначе-ному законодавством України. Верховний Суд АРК, обласні, Київський і Севастопольський міські суди, які є другою ланкою судової системи, розглядають у межах своєї компетенції справи як суд першої інстанції, в каса-ційному порядку, в порядку нагляду і за обставинами, що знову відкрилися; здійснюють нагляд і за обставина-ми, що знову відкрилися; здійснюють нагляд за судовою діяльністю районних (міських), міжрайонних (окруж-них) судів, також вивчають і узагальнюють судову прак-тику, аналізують судову статистику, здійснюють інші повноваження, надані їм законодавством. Прирівняні до них міжобласні суди є лише судами першої інстанції і в межах своїх повноважень розглядають на режимних об’єктах, розташованих на території України, всі кримі-нальні і цивільні справи, а також справи про адміністра-тивні правопорушення. Районні (міські), міжрайонні (окружні) суди є першою ланкою суової системи Украї-ни. Районні (міські) суди утворюються в кожному райо-ні або місті без районного розподілу. Вони є основною ланкою судової системи, оскільки розглядають переваж-ну к-сть кримінальних і цивільних справ, становлять кількісну більшість у системі, максимально наближені до населення. Міжрайонні (окружні) суди створюються для забезпечення колегіального розгляду судових справ районними судами, до яких обрано недостатню к-сть суддів. У системі судів загальної юрисдикції входять також спеціалізовані суди – військові й арбітражні. Вій-ськові суди здійснюють правосуддя в Збройних Силах України й інших військових формуваннях, передбаче-них законодавством. Арбітражні суди, що діють на те-риторії України в теперішній час, прийшли на зміну органам державного і відомчого арбітражів. Арбітраж-ний суд є незалежним органом у вирішенні всіх госпо-дарських спорів, що виникають між юридичними особа-ми, державними й іншими організаціями. До системи арбітражних судів України належать: Вищий арбітраж-ний суд України, Арбітражний суд АРК, обласні, Київ-ський і Севастопольський міські арбітражні суди.

60.Прокуратура України в системі державних органів та її функції за Конституцією України.

Прокуратура України становить єдину систему, на яку покладаються:

1) підтримання державного обвинувачення в суді;

2) представництво інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених законом;

3) нагляд за додержанням законів органами, які проводять оперативно-розшукову діяльність, дізнання, досудове слідство;

4) нагляд за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних справах, а також при застосуванні інших заходів примусового характеру, пов'язаних з обмеженням особистої свободи громадян.

Стаття 122. Прокуратуру України очолює Генеральний прокурор України, який призначається на посаду за згодою Верховної Ради України та звільняється з посади Президентом України. Верховна Рада України може висловити недовіру Генеральному прокуророві України, що має наслідком його відставку з посади.

Строк повноважень Генерального прокурора України - п'ять років.

Стаття 123. Організація і порядок діяльності органів прокуратури України визначаються законом.

Прокуратура – єдина цент-ралізована система державних органів, які від імені Ук-раїни здійснюють нагляд за точним виконанням та єди-ним застосуванням законів через своєчасне виявлення правопорушень, вжиття заходів щодо їх усунення і при-тягнення винних до відповідальності. Діяльність органів прокуратури спрямована на утвердження верховенства закону, зміцнення правопорядку і має своїм завданням захист від неправомірних посягань на: закріплені Конс-титуцією України незалежність держави, суспільний і державний лад, політичну та економічну систему. Права національних груп і територіальних утворень; гаранто-вані Конституцією, іншими ЗУ та міжнародними право-вими актами соціально-економічні, політичні, особисті права і свободи людини й громадянина; основи демок-ратичного устрою державної влади, правовий статус місцевих рад народних депутатів, органів територіаль-ного  громадського самоврядування. На органи прокура-тури покладено такі ф-ії: підтримання держ. обвинува-чення в суді; представництво інтересів громадян або держави в суді у випадках, визначених законом; нагляд за додержанням законів органами, які проводять опера-тивно-розшукову діяльність, дізнання, досудове слідст-во; нагляд за додержанням законів під час виконання су-дових рішень у кримінальних справах, а також у разі вживання інших заходів примусового характеру, пов’я-заних з обмеженням особистої свободи громадян. Відпо-відно до п.9 Перехідних положень Конституції прокура-тура продовжує виконувати ф-ію нагляду за додержан-ням і застосуванням законів та ф-ію попереднього слідс-тва – до набрання чинності законів, що будуть регулю-вати ці положення. Основні принципи організації та дія-льності прокуратури полягають в тому, що вони: станов-лять єдину централізовану систему, яку очолює Генера-льний прокурор України, з підпорядкуванням прокуро-рів за ієрархією; здійснюють їхні повноваження на під-ставі додержання Конституції та чинних на території ре-спубліки законів, незалежно від будь-яких органів держ. влади, посадових осіб, а також рішень громадських об’-єднань чи їхніх органів; захищають у межах їхньої ком-петенції права і свободи громадян на засадах їх рівності перед законом, незалежно від національного чи соц. по-ходження, мови, освіти, ставлення до релігії, політичних переконань, службового чи майнового стану та інших ознак; вживають заходів до усунення порушень закону, хоч би від кого вони виходили, поновлення порушених прав і притягнення в установленому законом порядку до відповідальності осіб, які допустили ці порушення; ді-ють гласно, інформують державні органи влади, громад-скість про стан законності та заходи щодо її зміцнення. Працівники прокуратури не можуть належати до будь-яких політичних партій чи рухів. Втручання інших орга-нів державної влади, посадових осіб, засобів масової інформації, громадсько-політичних організацій (рухів) та їхніх представників у діяльність прокуратури з нагля-ду за додержанням законів або з розслідування діянь, що містять ознаки злочину, забороняється. Вимоги про-курора, які відповідають чинному законодавству, є обо-в’язковими для всіх органів, підприємств, установ, орга-нізацій, посадових осіб і громадян та виконуються неві-дкладно або в передбачені законом чи визначені проку-рором строки.

25. Адвокатура України: завдання та організаційні форми діяльності адвокатури. Права та обов'язки адвоката. Місце і роль адвокатури у захисті прав людини в Україні.

Конституція України закріплює право кожного на захист від обвинувачення і надання правової допомоги при вирішенні справ у судах та інших державних органах.
Організація та принципи діяльності адвокатури визначаються Законом України "Про адвокатуру", прийнятим Верховною Радою України 19 грудня 1992 р. Цей Закон відводить адвокатурі чільне місце, маючи на меті відновити престиж цієї професії, її історичні традиції, піднести роль у суспільстві як одного з гаранту забезпечення конституційних прав i свобод громадян. Адвокатура України є добровільним професійним громадським об'єднанням, покликаним сприяти захисту прав, свобод та представляти законні інтереси громадян України, іноземців, ociб без громадянства, юридичних ociб, надавати їм різноманітну юридичну допомогу. Згідно закону, адвокатура України є добровільним професійним громадським об'єднанням, покликаним сприяти захисту прав, свобод та представляти законні інтереси громадян України, іноземців, ociб без громадянства, юридичних ociб, надавати їм різноманітну юридичну допомогу. Особа, що одержала свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю, має право практикувати індивідуально або відкрити своє адвокатське бюро, або об'єднуватись з іншими адвокатами в колегії, фірми, контори та інші адвокатські об'єднання, які діють відповідно до Закону “Про адвокатуру” i своїх статутів
.


 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

46717. Проведение мероприятий по повышению финансовой эффективности предприятия и их последующая оценка 766 KB
  В учебниках и научных статьях категория прибыль неразрывно связывается с категорией дохода, капитала, процента, воздержания, ожидания и многими другими. В практическом же плане прибыль не представляет никакого секрета
46718. Понятие экологического права как самостоятельной отрасли российского права 27.08 KB
  Кодекс Российской Федерации об административных правонарушениях содержит главу 8 административные правонарушения в области охраны окружающей природной среды и природопользования. Экологическое право – это отрасль права представляющая собой совокупность норм регулирующих общественные отношения в области рационального использования природных ресурсов и охраны окружающей среды. Предмет и метод ЭП Предмет ЭП составляют общественные отношения возникающие при осуществлении хозяйственной и иной деятельности связанной с воздействием на...
46719. Международная миграция. Виды и роль международной трудовой миграции. Миграционная политика 28.71 KB
  Миграционная политика Миграция населения это добровольное перемещение переселение жителей в пределах страны из одного региона в другой регион внутренняя миграция или же переселение из одного государства в другую страну международная миграция. Международная миграция рабочей силы представляет собой процесс перемещения трудовых ресурсов из одной страны в другую с целью трудоустройства на более выгодных условиях чем в стране происхождения. Под эмиграцией понимается выезд из страны на постоянное место жительства под иммиграцией ...
46723. История развития рекламы в России 27.54 KB
  Формы рекламы такие как этикетка. Золотой век фото рекламы в Р. относят новый вид фоторекламы это брошюры буклеты каталоги с использованием фотоснимков.
46724. Организационные структуры предприятий 27.73 KB
  Большую часть организационных структур механического бюрократического типа можно разделить на две категории: функциональные и дивизиональные структуры см. Этот вид структуры результат департаментации разделения управления на элементы отделы каждый из которых имеет свою определенную задачу в управлении то есть выполняет определенную функцию. Выделяют 4 принципа деления структуры предприятия: 1 функциональный исходя из функций образуют финансовое подразделение производственные подразделения отдел маркетинга и т.