38294

Кримінальне право

Шпаргалка

Государство и право, юриспруденция и процессуальное право

Часом вчинення злочину визнається час вчинення особою передбаченої законом про кримінальну відповідальність дії або бездіяльності. Питання про КВ дипломатичних представників іноземних держав та інших громадян які за законами України і міжнародними договорами згода на обов'язковість яких надана ВРУ не є підсудні у кримінальних справах судам України в разі вчинення ними злочину на території України вирішується дипломатичним шляхом.8 “Чинність закону про кримінальну відповідальність щодо злочинів вчинених іноземцями або особами без...

Украинкский

2013-09-28

407 KB

0 чел.

  1.  Поняття, предмет та завдання кримінального права.  

Кримінальне право як галузь права – це система (сукупність) юр. норм (законів), прийнятих ВРУ, що встановлюють які суспільно небезпечні діяння є злочином, і які покарання підлягають до застосування осіб, що їх вчинили.

Ознаки кримінального права:

• загальнообов’язкова нормативність;

• формальна визначеність;

• власні предмет (злочин) та метод правового регулювання (покарання);

• державне забезпечення покарання.

  1.  Поняття кримінального закону України, його ознаки і значення. Завдання кримінального законодавства.

  1.  Структура (побудова) Кримінального кодексу України. Структура статей Особливої частини Кримінального кодексу України. Види диспозицій і санкцій. Види кримінально-правових норм та їх значення.

  1.  Тлумачення кримінального закону: поняття, види і значення.

Тлумачення закону полягає у з’ясуванні і всебічному розкритті його змісту з метою його точного застосування.

Залежно від суб'єкта, який роз'яснює закон, розрізняють легальне (або офіційне), судове і наукове (або доктринальне) тлумачення.

Легальним (офіційним) є тлумачення, що здійснюється органом державної влади, уповноваженим на те законом. Це тлумачення — вид правової діяльності високого юридичного рівня, оскільки акти конституційного тлумачення законів мають силу останніх. Положення, що наводяться в акті легального тлумачення, є обов'язковими до виконання на території України, остаточними і не можуть бути оскаржені.

Судове тлумачення – це найбільш поширене і частіше за все застосовуване тлумачення. Воно має два різновиди:

а) казуальне тлумачення, що дається судами при розгляді конкретної кримінальної справи. Цей вигляд тлумачення здійснює суд будь-якої інстанції;

б) правозастосовне тлумачення, що дається в рекомендаціях Пленуму Верховного Суду України з найбільш складних питань застосування КК.

Наукове (доктринальне) тлумачення – це тлумачення закону, що дається науковими і навчальними юридичними установами, окремими вченими і практиками в монографіях, підручниках, навчальних посібниках, статтях, науково-практичних коментарях, експертних висновках.

Прийоми (засоби) тлумачення законів про КВ є граматичне, систематичне та історичне.

Граматичне (філологічне) тлумачення полягає у з’ясуванні змісту кримінально-правової норми шляхом етимологічного або синтаксичного аналізу її тексту, а також з’ясування значення і змісту слів, термінів, понять, застосованих в законі про кримінальну відповідальність.

Систематичне тлумачення полягає у з’ясуванні змісту закону, його окремих положень шляхом зіставлення з іншими положеннями цього ж або іншого закону. Найчастіше зіставляються положення різних норм КК.

Історичне тлумачення закону полягає у з’ясуванні умов, причин, соціальних чинників, що обумовили його прийняття, зверненні до аналогічних кримінальних законів, що були чинними раніше. Іноді для розкриття змісту закону знайомляться з його проектом, пояснювальними записками, матеріалами обговорення проекту, думками окремих вчених, які брали участь у розробці закону. Цей прийом тлумачення застосовується, як правило, науковцями при дослідженні кримінального законодавства.

Тлумачення за обсягом (результатом) може бути буквальним, обмежувальним та поширювальним.

Буквальним (адекватним) називається тлумачення, згідно з яким дійсний зміст кримінально-правової норми точно (буквально) відповідає її текстуальному вираженню (тексту, букві). Таке тлумачення має місце у випадках, коли зміст норми закону або якоїсь її частини збігається з її словесним викладенням.

Обмежувальне тлумачення має місце при неспівпаданні тексту і змісту кримінально-правової норми, коли її значення більш вузьке за словесне вираження. Обмежувальне тлумачення дає підставу застосовувати закон до більш вузького кола випадків, ніж це виходить з його тексту.

Поширювальне тлумачення має місце при неспівпаданні тексту і змісту кримінально-правової норми, коли її значення ширше за текстуальне словесне вираження. Поширювальне тлумачення надає кримінально-правовій нормі більш широкого змісту і дозволяє застосовувати її до більш широкого кола випадків, ніж це буквально вказано в самому тексті статті КК.

Обмежувальне і поширювальне тлумачення не “звужують” і не «розширюють» зміст закону, а лише виявляють його дійсний смисл, який може бути або більш вузьким, або більш широким порівняно з текстом цього закону, його буквальним вираженням.

  1.  Чинність закону про кримінальну відповідальність у часі. Зворотна  дія закону про кримінальну відповідальність.

Ст.4 КК “Чинність закону про кримінальну відповідальність у часі”:

1. Закон про КВ набирає чинності через десять днів з дня його офіційного оприлюднення, якщо інше не передбачено самим законом, але не раніше дня його опублікування.

2. Злочинність і караність, а також інші кримінально-правові наслідки діяння визначаються законом про кримінальну відповідальність, що діяв на час вчинення цього діяння.

3. Часом вчинення злочину визнається час вчинення особою передбаченої законом про кримінальну відповідальність дії або бездіяльності.

Ст.5 “Зворотна дія закону про кримінальну відповідальність у часі”:

1. Закон про КВ, що скасовує злочинність діяння, пом’якшує КВ або іншим чином поліпшує становище особи, має зворотну дію у часі, тобто поширюється на осіб, які вчинили відповідні діяння до набрання таким законом чинності, у тому числі на осіб, які відбувають покарання або відбули покарання, але мають судимість.

2. Закон про КВ, що встановлює злочинність діяння, посилює кримінальну відповідальність або іншим чином погіршує становище особи, не має зворотної дії в часі.

3. Закон про КВ, що частково пом’якшує кримінальну відповідальність або іншим чином поліпшує становище особи,  а частково посилює кримінальну  відповідальність або іншим чином погіршує становище особи, має зворотну дію у часі лише в тій частині, що пом'якшує КВ або іншим чином поліпшує становище особи.

4. Якщо після вчинення особою діяння, передбаченого КК, закон про КВ змінювався кілька разів, зворотну дію в часі має той закон, що скасовує злочинність діяння, пом'якшує кримінальну відповідальність або іншим чином поліпшує становище особи.

  1.  Чинність закону про кримінальну відповідальність щодо злочинів, вчинених на території України. Чинність закону про кримінальну відповідальність щодо злочинів, вчинених громадянами України та особами без громадянства за межами України.

Ст.6 “Чинність закону про кримінальну відповідальність щодо злочинів, вчинених на території України”:

1. Особи, які вчинили злочини на території України, підлягають кримінальній відповідальності за цим КК.

2. Злочин визнається вчиненим на території України, якщо його було почато, продовжено, закінчено або припинено на території України.

3. Злочин визнається вчиненим на території України, якщо його виконавець або хоча б один із співучасників діяв на території України.

4. Питання про КВ дипломатичних представників іноземних держав та інших громадян, які за законами України і міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана ВРУ, не є підсудні у кримінальних справах судам України, в разі вчинення ними злочину на території України вирішується дипломатичним шляхом.

Ст.7 “Чинність закону про кримінальну відповідальність щодо злочинів, вчинених громадянами України або особами без громадянства за межами України”:

1. Громадяни України та особи без громадянства, що постійно проживають в Україні, які вчинили злочини за її межами, підлягають кримінальній відповідальності за КК, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана ВРУ

2. Якщо особи, зазначені у частині першій цієї статті, за вчинені злочини зазнали кримінального покарання за межами України, вони не можуть бути притягнені в Україні до кримінальної відповідальності за ці злочини.

Ст.8 “Чинність закону про кримінальну відповідальність щодо злочинів, вчинених іноземцями або особами без громадянства за межами України”

Іноземці або особи без громадянства, що не проживають постійно в Україні, які вчинили злочини за її межами, підлягають в Україні відповідальності за цим Кодексом у випадках, передбачених міжнародними договорами або якщо вони вчинили передбачені КК, тяжкі або особливо тяжкі злочини проти прав і свобод громадян

  1.  Видача особи, яка обвинувачується у вчиненні злочину, та особи, яка засуджена за вчинення злочину.

  1.  Поняття кримінальної відповідальності, її юридична підстава. Кримінальна відповідальність і кримінальне покарання.

Кримінальна відповідальність – передбачене КК обмеження прав і свобод особи, яка вчинила злочин, що індивідуалізується в обвинувальному вироку суду і здійснюється спеціальними органами держави.

Відповідно до ч.1 ст.2 КК підставою КВ є вчинення особою суспільно небезпечного діяння, яке містить склад злочину, передбаченого цим Кодексом.

Таким чином, єдиною підставою КВ є склад злочину. В межах єдиної підстави КВ можна виділити її фактичну і юридичну сторони. Фактична сторона – це вчинення в реальній дійсності суспільно небезпечного діяння, а юридична – це передбаченність такого діяння в КК.

Ч.3 ст.2 КК передбачає, що ніхто не може бути притягнений до КВ за той самий злочин більше одного разу.

Форми реалізації КВ:

1. Засудження винного, виражене в обвинувальному вироку суду, не пов’язане з призначенням йому кримінального покарання (наприклад ч.4 ст.74 КК).

2. Засудження особи, поєднане з призначенням їй конкретної міри покарання, від реального відбування якого вона звільняється (наприклад, ч.1 ст.75 КК).

3. Відбування призначеного винному судом покарання (наприклад, відбування покарання у виді позбавлення волі на певний строк).

Останні дві форми реалізації кримінальної відповідальності створюють у особи судимість як правовий наслідок засудження її до певної міри покарання.

  1.  Склад злочину, його поняття, види.

Склад злочину – сукупність встановлених у КЗ юридичних ознак (об’єктивних і суб’єктивних), що визначають вчинене суспільно-небезпечне діяння як злочин.

1 За ступенем суспільної небезпечності (тяжкості) виділяють:

простий (іноді його називають основний) склад злочину – він містить у собі основні ознаки злочину і не містить ні обтяжуючих (кваліфікуючих), ні пом'якшуючих обставин;

склад із кваліфікуючими ознаками, тобто з такими, які обтяжують відповідальність і впливають на кваліфікацію;

склад з особливо обтяжуючими (особливо кваліфікуючими) обставинами, тобто такими, які надають злочину особливої суспільної небезпечності;

4) склад злочину з пом'якшуючими обставинами (так званий привілейований склад), що характеризується обставинами, які значною мірою знижують суспільну небезпечність і караність даного виду злочину.

2. За характером структури складів, тобто за способом описування їх ознак безпосередньо в законі, усі вони можуть бути поділені на прості і складні.

До простих складів відносять ті, які містять у собі ознаки одного суспільно небезпечного діяння, що посягає на один об'єкт. Прикладом простих складів є умисне вбивство (ч.1 ст.115 КК), грабіж (ч.1 ст.186).

Складним є склад, законодавча конструкція якого ускладнена якими-небудь обставинами. Тому складними слід визнати склади з двома об'єктами (розбій – ст. 187), із двома діями (самовільне присвоєння владних повноважень або звання службової особи, поєднане із вчиненням будь-яких суспільно небезпечних діянь – ст. 353), із двома формами вини (умисне тяжке тілесне ушкодження, яке спричинило смерть потерпілого, – ч. 2 ст. 121).

До числа складних відносять також і альтернативні склади, об'єктивна сторона яких може виражатися в декількох діях чи способах дії або в різних наслідках.

3. За особливостями конструкції виділяють злочини з формальним складом, злочини з матеріальним складом і злочини з усіченим складом.

Таке конструювання ґрунтується на тому, що будь-який злочин у своєму розвитку може пройти цілий ряд стадій (етапів): готування, замах, закінчений злочин. Причому окремим видам злочинної діяльності властива винятково висока суспільна небезпечність вже на ранніх стадіях її розвитку. Тому законодавець закріплює нерідко момент закінчення таких злочинів уже на стадії замаху чи навіть готування, не пов'язуючи закінчення злочину з фактом настання суспільно небезпечних наслідків.

Злочинами з формальним складом називають такі, що не містять у собі як обов'язкову ознаку суспільно небезпечні наслідки, а тому злочин вважається закінченим з моменту вчинення зазначених у законі діянь.

Злочинами з матеріальним складом вважаються такі, при конструюванні яких як обов'язкові ознаки об'єктивної сторони включаються певні суспільно небезпечні наслідки вчиненого злочину. У таких складах об'єктивна сторона отримує свій повний розвиток лише за умови настання зазначених наслідків і тільки з цього моменту злочин вважається закінченим. У злочинах з матеріальним складом потрібно обов'язково встановлювати причинний зв'язок між самим діянням і суспільно небезпечними наслідками, що настали. Прикладом злочину з матеріальним складом є вбивство, що вважається кінченим лише з моменту смерті потерпілого (ст.115). Сам по собі факт пострілу в жертву з метою її вбивства не утворює складу закінченого злочину, оскільки не настав передбачений кримінальним законом наслідок -— смерть іншої людини. Такі дії повинні кваліфікуватися лише як замах на вбивство (статті 15 і 115).

Злочинами з усіченим складом вважаються такі, в яких момент закінчення злочину самим законом переноситься на стадію готування або на стадію замаху. Наприклад, за ст.129 відповідальність за погрозу вбивством настає з моменту самої погрози, а розбій вважається закінченим злочином з моменту нападу з метою заволодіння чужим майном (ст.187).

  1.  Поняття та ознаки злочину. Класифікація злочинів та її практичне значення.

Ч.1 ст.11: злочином є передбачене КК суспільно небезпечне винне діяння (дія або бездіяльність), вчинене суб’єктом злочину.

Підходи тлумачення злочину:

Формальне – акцент на тому, що діяння злочину передбачено КП.

Соціально небезпечне діяння – небезпека для суспільства.

Ознаки злочину:

протиправність – передбаченість діяння КЗ;

суспільно-небезпечне – полягає у тому, що діяння заподіяло шкоди в охоронюваних суспільних відносинах або ставить їх під реальну загрозу заподіяння такої шкоди;

винність – відповідальність лише за наявності вини;

караність – загроза застосування покарання за вчинення злочину, що міститься в нормах КП.

  1.  Поняття і види стадій вчинення злочину. Момент закінчення злочину з формальним, матеріальним та усіченим складом.  

Стадії вчинення злочину – певні етапи його здійснення, які істотно розрізняються між собою ступенем реалізації умислу, тобто характером діяння і моментом його припинення.

Не є стадіями вчинення злочину той чи інший стан свідомості людини її думки, прояв намірів, їх формулювання та виявлення. Стадії вчинення злочину можуть міститися у злочинах, вчинених з умислом.

Види стадій вчинення злочину:

готування до злочину;

замах на злочин;

закінчений злочин.

Поняття закінченого злочину сформульовано у ч.1 ст. 13 КК.

Закінченим злочином визнається діяння, яке мітить всі ознаки складу злочину, передбаченого відповідною статтею ОЧ КК.

Злочин із матеріальним складом вважається закінченим з того моменту, коли настав вказаний у диспозиції статті ОЧ КК злочинний наслідок.

Злочин з формальним складом вважається закінченим з моменту вчинення самого діяння незалежно від настання суспільно небезпечних наслідків.

Злочини з усіченим складом – це різновид злочинів з формальним складом, у них момент закінчення перенесений законодавцем на попередню стадію, тобто на стадію готування, чи замаху.

Готування до злочину

З об’єктивної сторони готування до злочину може появлятися в різних діях, але спільним для них є те, що всі вони полягають лише у створенні умов для вчинення злочину, який однак, не доводиться до кінця з причин, що не залежать від волі винного.

З суб’єктивної сторони готування до злочину можливе лише з прямим умислом, тобто особа усвідомлює, що створює умови для вчинення певного злочину і хоче створити такі умови. При цьому винний має умисел не обмежуватися лише готуванням до злочину, а вчинити всі дії, які призведуть до закінчення злочину.

Види готування до злочину:

підшукування засобів чи знарядь для вчинення злочину;

пристосування засобів чи знарядь для вчинення злочину;

підшукування співучасників;

змова на вчинення злочину;

усунення перешкод,

інше умисне створення умов для вчинення злочину.

Замах на злочин

Замахом на злочин є вчинення особою з прямим умислом діяння (дії або бездіяльності), безпосередньо спрямованого на вчинення злочину, передбаченого відповідною статтею ОЧ КК, якщо при цьому злочин не було доведено до кінця з причин, що не залежали від її волі ( ч.1 ст.15 КК).

Закон розрізняє два види замаху на злочин: закінчений і незакінчений.

Замах на вчинення злочину є закінченим, якщо особа виконала усі дії, які вважала необхідними для доведення злочину до кінця, але злочин не було закінчено з причин, які не залежали від її волі (ч.2 ст.15 КК). Закінчений замах іноді називають невдалим.

Замах на вчинення злочину є незакінченим, якщо особа з причин, що не залежали від її волі, не вчинила усіх дій, які вважала необхідними для доведення злочину до кінця. (злодій був затриманий як тільки проник у житло). Незакінчений замах іноді називають перерваним.

Критерієм для поділу замаху на закінчений і незакінчений є суб’єктивне ставлення винного до вчинених ним дій, його уявлення про ступінь виконання ним злочинного діяння.

Ст.17 “Добровільна відмова при незакінченому злочині”:

1. Добровільною відмовою є остаточне припинення особою за своєю волею готування до злочину або замаху на злочин, якщо при цьому вона усвідомлювала можливість доведення злочину до кінця.

2. Особа, яка добровільно відмовилася від доведення злочину до кінця, підлягає кримінальній відповідальності лише в тому разі, якщо фактично вчинене нею діяння містить склад іншого злочину.

  1.  Добровільна відмова в кримінальному праві та її правові наслідки. Відмінність від дійового каяття.

  1.  Поняття і структура об’єкта злочину. Класифікація об’єктів злочину. Відмінність від предмета злочину.

Об’єкт злочинуце те, на що посягає особа, яка вчиняє злочинне діяння. Об'єктом злочину завжди виступає те благо, якому злочином завдається реальна шкода чи створюється загроза заподіяння такої шкоди.

Об'єктом злочину є ті суспільні відносини, на які посягає злочин, завдаючи їм певної шкоди, і які поставлені під охорону закону про кримінальну відповідальність,

Для правильного з'ясування сутності об'єкта злочину і «механізму» злочинного посягання на нього важливо визначити структуру суспільних відносин і взаємодію між різними елементами їх складових частин.

У філософській і правовій науці загальновизнано, що структурними елементами суспільних відносин є:

суб'єкти (носії) відносин;

предмет, з приводу якого існують відносини;

соціальний зв'язок (суспільно значуща діяльність) як зміст відносин.

Класифікація об’єктів злочину, її критерії і значення.

У науці кримінального права найпоширенішою є триступенева класифікація об'єктів «за вертикаллю» (загальний, родовий і безпосередній). Ця класифікація цілком відповідає потребам практики дуже логічна, бо вона ґрунтується на співвідношенні філософських категорій «загального», «особливого» і «окремого».

Загальним об’єктом злочину є уся сукупність суспільних відносин, поставлених під охорону кримінального закону. Тобто – це система всіх об’єктів кримінально-правової охорони.

Під родовим (груповим) об'єктом розуміють окрему групу однорідних або тотожних за своєю соціальною і економічною сутністю суспільних відносин, які через це повинні охоронятися єдиним комплексом взаємозалежних кримінально-правових норм.

Видовий об’єкт – це частина родового об’єкта, яка об’єднує в межах останнього групу близьких між собою суспільних відносин. Видовий об’єкт співвідноситься із родовим як частина і ціле. (наприклад, злочини проти життя особи).

Найбільше значення як для правотворчої, так і для правозастосовної діяльності має безпосередній об’єкт злочину - це ті конкретні суспільні відносини, які поставлені законодавцем під охорону певної статті Особливої частини КК і яким завдається шкоди злочином, що підпадає під ознаки конкретного складу злочину.

Родовий і безпосередній об’єкти найчастіше співвідносяться як ціле та частина.

Отже, хоч на якому б рівні узагальнення ми не розглядали об'єкт злочину, ним завжди є суспільні відносини, що охороняються законом. Однак питання про те, які суспільні відносини можуть бути визнані об'єктом конкретного злочину, вирішується не наукою кримінальної права чи правозастосовною практикою, а тільки законодавцем шляхом прийняття або скасування того чи іншого закону, Завдання ж науки кримінального права і судової практики полягає в тому, щоб встановити ті суспільні відносини, які визначені законодавцем як безпосередній об'єкт злочину, і розкрити їх справжній зміст.

У теорії кримінального права існує класифікація безпосередніх об'єктів злочинів «по горизонталі». Безпосередній об’єкт злочину буває основним і додатковим, в свою чергу, безпосередній додатковий поділяється на два види – додатковий обов’язковим і додатковий факультативний.

Основним безпосереднім об'єктом є ті суспільні відносини, які насамперед і головним чином прагнув поставити під охорону законодавець, приймаючи закон про кримінальну відповідальність. Звідси випливає, що основний безпосередній об'єкт відображає й основний зміст того чи іншого злочину, його антисоціальну спрямованість. Він більшого мірою, ніж інші об'єкти, визначає ступінь суспільної небезпечності вчиненого злочину і тяжкість наслідків, що настали або могли настати.

Додатковим безпосереднім об'єктом є тільки ті суспільні відносини, яким поряд із основним об'єктом завдається або виникає загроза заподіяння шкоди

Додатковий безпосередній об'єкт може бути двох видів: обов'язковий (необхідний) і необов'язковий (факультативний).

Додатковий обов'язковий об'єкт —це суспільні відносини, яким при вчиненні даного злочину завжди спричиняється шкода. Це такий об'єкт, що в даному складі злочину страждає завжди, у будь-якому випадку вчинення певного злочину. Цьому об'єкту, як і основному, завжди заподіюється шкода внаслідок вчинення злочину. Так, у складі розбою основним безпосереднім об'єктом є власність, а додатковим — життя або здоров'я людини.

Додатковий факультативний об'єкт — це ті суспільні відносини, яким при вчиненні даного злочину в одному випадку заподіюється шкода, а в іншому – завдання шкоди цим відносинам не настає. Наприклад, здоров’я при вчиненні зґвалтування, відносини здоров’я чи власності при хуліганстві Встановлення того, що внаслідок певного злочинного посягання заподіяно шкоди також і факультативному об'єкту, за всіх інших рівних умов, є свідченням більшої суспільної небезпеки скоєного діяння і повинне враховуватися при визначенні міри .покарання винному.

  1.  Об’єктивна сторона злочину та її ознаки. Їх характеристика.

Злочин, як будь-який акт вольової поведінки людини, являє собою психофізичну єдність зовнішньої (фізичної) і внутрішньої (психічної) сторін діяння. Зовнішня сторона – це прояв людської поведінки в об’єктивній дійсності, що виражається у формі дії чи бездіяльності, спрямовані зміну соціального середовища. Внутрішня – це психічні процеси, які відбуваються у свідомості людини, характеризують її волю і детермінують поведінку. Ознаки притаманні зовнішній стороні, належать до ознак об’єктивної сторони, а які властиві внутрішній стороні – до ознак суб’єктивної сторони.

Об’єктивна сторона складу злочину – це сукупність ознак, які визначають зовнішню сторону злочину і характеризують суспільно-небезпечне діяння (дію або бездіяльність), його шкідливі наслідки та причино вий зв’язок між діянням та наслідками, який обумовив настання останніх, а також місце, час, обстановку, спосіб, знаряддя та засоби вчинення злочину.

Ознаками об'єктивної сторони злочину виступають:

суспільно небезпечне діяння (дія або бездіяльність), суспільно небезпечні наслідки, причинний зв’язок між суспільно небезпечним діянням і суспільно небезпечними наслідками, місце час, спосіб, знаряддя, засоби, а також обстановка вчинення злочину.

Усі ознаки об'єктивної сторони злочину з погляду їх описування (закріплення) у диспозиціях статей Особливої частини КК можна поділити на дві групи: обов'язкові (необхідні) і факультативні.

До обов'язкових ознак належить діяння у формі дії або бездіяльності. Без діяння, інакше кажучи, без конкретного акту суспільно небезпечної поведінки людини, не може бути вчинений жоден злочин. Діяння завжди або безпосередньо вказується в диспозиції статті Особливої частини КК. або однозначно випливає з її змісту і, таким чином, виступає обов'язковою ознакою об'єктивної сторони складу злочину. Тому встановлення ознак такого діяння (дії чи бездіяльності) є обов'язковим у кожній кримінальній справі.

До факультативних ознак об'єктивної сторони складу злочину належать: суспільно небезпечні наслідки, причинний зв'язок між діянням і суспільно небезпечними наслідками, місце, час, обстановка, спосіб і засоби вчинення злочину. Ці ознаки, фактично притаманні злочину як явищу реальної дійсності, далеко не завжди вказуються в законі як ознаки конкретного складу злочину.

  1.  Значення нездоланної (непереборної сили, фізичного і психічного примусу при вчиненні суспільно-небезпечних діянь).

  1.  Поняття суб’єкта злочину, його ознаки і види.

Ч.1 ст.18 визначає, що суб'єктом злочину є фізична осудна особа, яка вчинила злочин у віці, з якою може наставати кримінальна відповідальність. Отже, суб'єкт злочину як елемент складу злочину характеризується трьома обов'язковими ознаками: це особа 1) фізична, 2) осудна, 3) яка досягла певного віку.

Суб’єкт злочину – це один із елементів будь-якого складу злочину. Складовими поняття “суб’єкт злочину” вважаються: фізична осудна особа, її вік, а в деяких випадках ще й спеціальні ознаки суб’єкта, які можуть стосуватися різних властивостей особи (громадянство, посадове становище).

Ознаки суб’єкта:

1) фізична особа;

2) осудність;

3) вік

Осудність — це здатність особи під час вчинення злочину усвідомлювати свої дії (бездіяльність) і керувати ними. Чинне кримінальне законодавство виходить з того, що лише осудна особа може вчинити злочин і, отже, може підлягати кримінальній відповідальності. Злочин завжди є актом поведінки свідомо діючої особи.

Суб'єкта злочину, в якого є такі загальні ознаки, як фізична осудна особа, яка досягла встановленого законом віку кримінальної відповідальності, називають загальним суб'єктом злочину. Відсутність хоча б однієї з цих ознак виключає суб'єкта як елемент складу, а отже, виключає склад злочину і кримінальну відповідальність.

Поряд з поняттям загального суб'єкта КК передбачає і поняття спеціального суб'єкта. Ч.2 ст.18 визначає, що спеціальним суб'єктом злочину є фізична осудна особа, що вчинила у віці, з якого може наставати кримінальна відповідальність, злочин, суб'єктом якого може бути лише певна особа.

  1.  Суб’єктивна сторона злочину, її ознаки та їх характеристика.

Суб'єктивна сторона складу злочину це внутрішня сторона злочину, тобто психічна діяльність особи, що відображує ставлення її свідомості і волі до суспільно небезпечного діяння, котре нею вчиняється, і до його наслідків.

Зміст суб'єктивної сторони складу злочину характеризується такими юридичними ознакамивина, мотив, мета вчинення злочину та емоційний стан особи.

Вина особи – це основна, обов'язкова ознака будь-якого складу злочину, вона визначає саму наявність суб'єктивної сторони і значною мірою її зміст. Відсутність вини виключає суб'єктивну сторону і тим самим склад злочину. Проте в багатьох злочинах суб'єктивна сторона потребує встановлення мотиву і мети, що є її факультативними ознаками. Вони мають значення обов'язкових ознак лише в тих випадках, коли названі в диспозиції статті ОЧ КК як обов'язкові ознаки конкретного злочину. У деяких складах злочинів закон вказує на емоційний стан особи як ознаку суб’єктивної сторони (ст.116, ст.123).

Мотив це внутрішнє спонукання, рушійна сила вчинку людини, що визначає його зміст і допомагає більш глибоко розкрити психічне ставлення особи до вчиненого.

Мета це уявлення про бажаний результат, якого прагне особа, що визначає спрямованість діяння. Мотив і мета як психічні ознаки характерні для будь-якої свідомої вольової поведінки людини. В їх основі лежать потреби, інтереси людини. Однак, коли йдеться про мотив і мету злочину, їх зміст визначається антисоціальною спрямованістю.

Згідно з ст.23 КК вина – це психічне ставлення особи до вчинюваної дії чи бездіяльності, передбаченої КК, та її наслідків, виражену формі умислу або необережності.

Основними категоріями, які характеризують вину, є її зміст, сутність, форма та ступінь.

Зміст вини – це відображення у психіці (свідомості) особи фактичних ознак, які характеризують об’єкт і об’єктивну сторону. Зміст вини – це зміст умислу або необережності при вчиненні конкретного злочину – перший найбільш важливий елемент у понятті вини.

Сутність вини – це соціальна категорія – проявляється у негативному чи зневажливому ставленні особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння, до тих інтересів, соціальних благ, цінностей (суспільних відносин), що охороняються кримінальним законом.

Форма вини – це певний зв’язок психічних ознак, які складають зміст вини, з об’єктивними ознаками злочину. Чинне кримінальне законодавство виділяє дві форми вини – умисел (ст.24) і є обережність (ст.25).

Ст.24 “Умисел і його види”

1. Умисел поділяється на прямий і непрямий.

2. Прямим є  умисел, якщо особа усвідомлювала суспільно небезпечний характер свого діяння (дії або бездіяльності), передбачала його суспільно небезпечні наслідки і бажала їх настання.

3. Непрямим є умисел, якщо особа усвідомлювала суспільно небезпечний характер свого діяння (дії або бездіяльності), передбачала його суспільно небезпечні наслідки і хоча не бажала, але свідомо припускала їх настання.

Ст.25 “Необережність та її види”

1. Необережність поділяється на злочинну самовпевненість та злочинну недбалість.

2. Необережність є злочинною самовпевненістю, якщо особа передбачала можливість настання суспільно небезпечних наслідків свого діяння (дії або бездіяльності), але легковажно розраховувала на їх відвернення.

3. Необережність є злочинною недбалістю, якщо особа не передбачала можливості настання суспільно небезпечних наслідків свого діяння (дії або бездіяльності), хоча повинна була і могла їх передбачити.

Змішана форма вини являє собою різне психічне ставлення особи у формі умислу і необережності до різних об'єктивних ознак одного і того ж злочину.

При змішаній формі вини щодо одних ознак складу злочину має місце умисел (прямий чи непрямий), щодо інших — необережність (злочинна самовпевненість чи злочинна недбалість).

Можна виділити дві групи злочинів зі змішаною формою вини.

Перша – це злочини, в яких діяння, що становить собою порушення яких-небудь правил безпеки, саме по собі, у відриві від наслідків є адміністративним чи дисциплінарним правопорушенням, і тільки настання суспільно небезпечних наслідків, причинно пов'язаних з діянням, робить все вчинене злочином.

У другій групі злочинів складність об'єктивної сторони полягає в тому, що передбачене законом умисне діяння спричиняє два різних наслідки: перший (найближчий) є обов'язковою ознакою об'єктивної сторони, другий (віддалений) — кваліфікуючою ознакою.

  1.  Поняття та види помилок в кримінальному праві. Їх значення для кримінальної відповідальності.

Під помилкою в КП розуміється неправильне уявлення особи про юридичні властивості або фактичні ознаки вчинюваного нею діяння. Залежно від змісту обставин, що неправильно сприймаються суб'єктом, розрізняють два види помилки: юридичну і фактичну.

Юридична помилка полягає в неправильному уявленні особи про юридичні властивості вчиненого, його правову характеристику.

Види юридичної помилки:

Помилка в злочинності діяння, в свою чергу, може бути двоякого роду: вона полягає в тому, що особа вважає своє діяння злочином, а в дійсності закон його таким не визнає; або, навпаки, діяння за законом є злочином, а особа вважає, що воно незло-чинно.

Помилка в кваліфікації злочину також, власне кажучи, відображує незнання чи недостатню поінформованість особи про чинний кримінальний закон.

• Так само вирішується питання і при наявності помилки в характері покарання, тобто при неправильному уявленні особи про вид і розмір покарання, що загрожує їй за законом за вчинений злочин.

Отже, помилка особи в юридичних ознаках відображує незнання нею кримінального закону і, за загальним правилом, не впливає на КВ та покарання.

Фактична помилка – це неправильне уявлення особи про фактичні об'єктивні ознаки вчинюваного нею діяння. При фактичній помилці особа правильно оцінює юридичну, правову характеристику певного діяння як конкретного злочину, проте помиляється у його фактичних ознаках.

Види фактичної помилки:

Помилка в об'єкті полягає в неправильному уявленні особи про характер тих суспільних відносин, на які посягає її діяння. Особа спрямовує своє діяння на заподіяння шкоди одному об'єкту, але внаслідок її помилки шкода фактично заподіюється іншому об’єкту.

Помилка в характері діяння може бути двоякого роду. По-перше, вона може виражатися в помилці особи щодо наявності в її дії або бездіяльності фактичних ознак, що утворюють об'єктивну сторону конкретного складу злочину; по-друге — в помилці щодо відсутності в її діянні таких ознак.

• Третя фактична помилка – у розвитку причинного зв'язку – становить собою неправильне уявлення про дійсний розвиток причинного зв'язку між суспільно небезпечним діянням і суспільно небезпечними наслідками.

Помилка в особі потерпілого полягає в заподіянні шкоди одній людині, помилково сприйнятій за іншу.

  1.  Поняття і ознаки співучасті. Види співучасників та їх характеристика. Форми співучасті.

Згідно ст.26 співучастю у злочині є умисна спільна участь декількох суб'єктів злочину у вчиненні умисного злочину.

Об’єктивні ознаки співучасті виражені в законі словами – злочин, вчинений декількома (двома або більше) суб’єктами злочину спільно.

Ст.27 “Види співучасників”:

1. Співучасниками злочину, поряд із виконавцем, є організатор, підбурювач та пособник.

2. Виконавцем (співвиконавцем) є особа, яка у співучасті з іншими суб’єктами злочину безпосередньо чи шляхом використання інших осіб, що відповідно до закону не підлягають КВ за скоєне, вчинила злочин, передбачений КК.

3. Організатором є особа, яка організувала вчинення злочину (злочинів) або керувала його (їх) підготовкою чи вчиненням. Організатором також є особа, яка утворила організовану групу чи злочинну організацію або керувала нею, або особа, яка забезпечувала фінансування чи організовувала приховування злочинної діяльності організованої групи або злочинної організації.

4. Підбурювачем є особа, яка умовлянням, підкупом, погрозою, примусом або іншим чином схилила іншого співучасника до вчинення злочину.

5. Пособником є особа, яка порадами, вказівками, наданням засобів чи знарядь або усуненням перешкод сприяла вчиненню злочину іншими співучасниками, а також особа, яка заздалегідь обіцяла переховати злочинця, знаряддя чи засоби вчинення злочину, сліди злочину чи предмети, здобуті злочинним шляхом, придбати чи збути такі предмети, або іншим чином сприяти приховуванню злочину.

6. Не є співучастю не обіцяне заздалегідь переховування злочинця, знарядь і засобів вчинення злочину, слідів злочину чи предметів, здобутих злочинним шляхом, або придбання чи збут таких предметів. Особи, які вчинили ці діяння, підлягають кримінальній відповідальності лише у випадках, передбачених статтями 198 та 396 КК.

7. Не є співучастю обіцяне до закінчення вчинення злочину неповідомлення про достовірно відомий підготовлюваний або вчинюваний злочин. Такі особи підлягають КВ лише у випадках, коли вчинене ними діяння містить ознаки іншого злочину.

Форми співучасті – об’єднання співучасників, які розрізняються між собою за характером виконуваних ролей і за стійкістю суб’єктивних зв’язків між ними.

Форми співучасті [ст. 28 ККУ]:

Ч.1. Злочин є таким, що вчинений групою осіб, якщо у ньому брали участь декілька (≥ 2) виконавців без попередньої змови між собою.

Ч.2. Злочин є вчиненим за попередньою змовою групою осіб, якщо його спільно вчинили декілька осіб (≥ 2), які заздалегідь, тобто до початку злочину, домовилися про спільне його вчинення.

Ч.3. Злочин є вчиненим організованою групою, якщо в його готуванні або вчиненні брали участь декілька осіб (≥ 3), які попередньо зорганізувалися у стійке об’єднання для вчинення цього та іншого (інших) злочинів, об'єднаних єдиним планом з розподілом функцій учасників групи, спрямованих на досягнення цього плану, відомого всім учасникам групи.

Ч.4 Злочин є вчиненим злочинною організацією, якщо він скоєний стійким ієрархічним об'єднанням декількох осіб (≥ 3), члени якого або структурні частини якого за попередньою змовою зорганізувалися для спільної діяльності з метою безпосереднього вчинення тяжких або особливо тяжких злочинів учасниками цієї організації, або керівництва чи координації злочинної діяльності інших осіб, або забезпечення функціонування як самої злочинної організації, так і інших злочинних груп.

Організована група – це стійке об’єднання декількох, осіб (трьох і більше), які попередньо зорганізувалися для готування або вчинення злочинів. Ознаками організованої групи є: 1) наявність декількох осіб (трьох або більше); 2) попередня їх зорганізованість у спільне об’єднання для готування або вчинення двох чи більше злочинів; 3) стійкість такого об’єднання; 4) об’єднаність злочинів єдиним планом з розподілом функцій учасників групи, спрямованих на досягнення цього плану; 5) обізнаність всіх учасників такої групи з цим планом. Організована група є більш небезпечним різновидом групи з попередньою змовою.

Вона відрізняється від групи з попередньою змовою: 1) стійкістю (для групи з попередньою змовою ця ознака не є обов’язковою); 2) спрямованістю на вчинення двох або більше злочинів (група з попередньою змовою може бути створена і для вчинення одного злочину); 3) кількістю учасників – організована група складається з трьох і більше учасників, тоді як група з попередньою змовою – з двох і більше.

Злочинна організація відрізняється від організованої групи: 1) ієрархічністю, що свідчить про більш високий рівень зорганізованості такого об’єднання; 2) спрямованістю на вчинення тяжких або особливо тяжких злочинів; 3) можливістю визнання нею об’єднання, зорганізованого не лише для безпосереднього вчинення його учасниками зазначених злочинів, а й керівництва чи координації злочинної діяльності інших осіб або забезпечення функціонування як самої злочинної організації, так і інших злочинних груп.

  1.  Підстави та межі відповідальності співучасників злочину. Спеціальні питання відповідальності за співучасть.

  1.  Поняття ексцесу, його види та правові наслідки. Причетність до злочину, її види. Відповідальність за причетність до злочину.

  1.  Одиночний злочин, його види та їх характеристика.

Одиничний злочин має місце там, де він передбачених кримінальним законом як одиничний самостійний склад злочину.

Одиничні злочини поділяються на прості та ускладнені одиничні злочини.

Прості одиничні злочини передусім мають місце в тих випадках, коли одній дії (бездіяльності) відповідає і один наслідок, передбачений у кримінальному законі.

Ускладнені одиничні злочини характеризуються більш складною структурою складу, в них більш складні об’єктивна і суб’єктивна сторони вчиненого.

Види ускладнених одиничних злочинів:

• триваючі;

• продовжувані;

• складені злочини;

• злочини, які кваліфікуються за настанням додаткових тяжких наслідків (злочини, кваліфіковані за наслідками).

Триваючий злочин – одиничний злочин, який розпочавшись дією або бездіяльністю особою далі вчиняється безперервно протягом більш менш тривалого часу.

Продовжуваний злочин – злочин, який складається з кількох тотожних злочинних діянь, що спрямовані до єдиної мети і складають в цілому єдиний злочин.

Складений злочин – складається з двох або більше злочинних діянь, кожне з яких, якщо їх розглядати окремо один від одного, являє собою самостійний злочин, але внаслідок їх органічної єдності утворюють один одиничний злочин, який охоплюється ознаками однієї статі або частиною статті.

Ускладнений одиничний злочин, що кваліфікується за наслідками – складається з двох наслідків – основного (проміжного) та додаткового (похідного). Ці наслідки настають хронологічно (послідовно) один за одним, в результаті вчиненого особою діяння. Причому основний (проміжний) наслідок тягне за собою додатковий (похідний) наслідок, тому що містить у собі реальну можливість настання цього похідного наслідку.

  1.  Множинність злочинів. Поняття і види та їх характеристика. Конкуренція норм та її відмінність від сукупності злочинів.

Сукупністю злочинів (ст. 33) визнається вчинення особою двох або більше злочинів, передбачених різними статтями або різними частинами однієї статті Особливої частини КК, за жоден з яких її не було засуджено. При цьому не враховуються злочини, за які особу було звільнено від кримінальної відповідальності за підставами, встановленими законом.

При сукупності злочинів кожен з них підлягає кваліфікації за відповідною статтею або частиною статті Особливої частини КК.

Ознаки сукупності злочинів:

1) особою вчинено два або більше злочини;

2) кожен з них кваліфікується за різними статтями або за різними частинами однієї статті Особливої частини КК;

3) за жоден з них особа не була засуджена, тобто всі вони вчинені до винесення вироку хоча б за один з них.

Види сукупності:

Ідеальна сукупність – те, де одним діянням особа вчиняє два або більше злочинів.

Реальна сукупність – має місце там. Де винний різними самостійними діями вчиняє два або більше злочинів.

  1.  Необхідна оборона та умови її правомірності. Перевищення меж необхідної оборони та його правові наслідки.

Ст.36 “Необхідна оборона”:

1. Необхідною обороною визнаються дії, вчинені з метою захисту охоронюваних законом прав та інтересів особи, яка захищається, або іншої особи, а також суспільних інтересів та інтересів держави від суспільно небезпечного посягання шляхом заподіяння тому, хто посягає, шкоди, необхідної і достатньої в даній обстановці для негайного відвернення чи припинення посягання, якщо при цьому не було допущено перевищення меж необхідної оборони.

2. Кожна особа має право на необхідну оборону незалежно від можливості уникнути суспільно небезпечного посягання або звернутися за допомогою до інших осіб чи органів влади…

Ознаки необхідної оборони:

1. Мета.

2. Спрямованість.

3. Характер дії того, хто захищає.

4. Своєчасність оборони (передчасна – необхідна – запізніла).

5. Співрозмірність оборони.

Заподіяна шкода має відповідати двом взаємопов’язаним обставинам:

а) небезпечності посягання;

б) обстановці захисту.

Ст.36:

3. Перевищенням меж необхідної оборони визнається умисне заподіяння тому, хто посягає, тяжкої шкоди, яка явно не відповідає небезпечності посягання або обстановці захисту. Перевищення меж необхідної оборони тягне КВ лише у випадках, спеціально передбачених у статтях 118 та 124 КК.

4. Особа не підлягає КВ, якщо через сильне душевне хвилювання, викликане суспільно небезпечним посяганням, вона не могла оцінити відповідність заподіяної нею шкоди небезпечності посягання чи обстановці захисту.

5. Не є перевищенням меж необхідної оборони і не має наслідком КВ застосування зброї або будь-яких інших засобів чи предметів для захисту від нападу озброєної особи або нападу групи осіб, а також для відвернення протиправного насильницького вторгнення у житло чи інше приміщення, незалежно від тяжкості шкоди, яку заподіяно тому, хто посягає.

Ст.37Уявна оборона”:

1. Уявною обороною визнаються дії, пов'язані із заподіянням шкоди за таких обставин, коли реального суспільно небезпечного посягання не було, і особа, неправильно оцінюючи дії потерпілого, лише помилково припускала наявність такого посягання.

2. Уявна оборона виключає КВ за заподіяну шкоду лише у випадках, коли обстановка, що склалася, давала особі достатні підстави вважати, що мало місце реальне посягання, і вона не усвідомлювала і не могла усвідомлювати помилковості свого припущення.

3. Якщо особа не усвідомлювала і не могла усвідомлювати помилковості свого припущення, але при цьому перевищила межі захисту, що дозволяються в умовах відповідного реального посягання, вона підлягає КВ як за перевищення меж необхідної оборони.

4. Якщо в обстановці, що склалася, особа не усвідомлювала, але могла усвідомлювати відсутність реального суспільно небезпечного посягання, вона підлягає КВ за заподіяння шкоди через необережність.

  1.  Уявна оборона. Відповідальність за заподіяну шкоду в стані уявної оборони.

  1.  Затримання особи, що вчинила злочин та умови правомірності затримання.

Ст.38 “Затримання особи, що вчинила злочин”:

1. Не визнаються злочинними дії потерпілого та інших осіб безпосередньо після вчинення посягання, спрямовані на затримання особи, яка вчинила злочин, і доставлення її відповідним органам влади, якщо при цьому не було допущено перевищення заходів, необхідних для затримання такої особи.

2. Перевищенням заходів, необхідних для затримання злочинця, визнається умисне заподіяння особі, що вчинила злочин, тяжкої шкоди, яка явно не відповідає небезпечності посягання або обстановці затримання злочинця. Перевищення заходів, необхідних для затримання злочинця, має наслідком відповідальність лише у випадках, спеціально передбачених у статтях 118 та 124 КК.

Правомірне затримання злочинця потерпілими або іншими особами – насильницькі дії, спрямовані на короткострокове позбавлення волі особи, яка вчинила злочин, з метою доставлення її органам влади, якщо ці дії викликані необхідністю затримання і відповідають небезпечності вчиненого посягання обстановці затримання злочинця.

Ознаки затримання злочинця:

1) мета затримання;

2) особа, яка підлягає затриманню;

3) характер дій при затриманні;

4) своєчасність затримання;

5) необхідність заподіяння шкоди;

6) співрозмірність шкоди, заподіяної злочинцю при його затриманні.

  1.  Крайня необхідність, умови її правомірності. Відмінність від необхідної оборони.

Крайня необхідність – це вимушене заподіяння шкоди правоохоронюваним інтересам з метою усунення загрожуючої небезпеки, якщо вона в даній обстановці не могла бути усунена іншими засобами і якщо заподіяна шкода є рівнозначною або менш значною, ніж шкода відвернена.

Елементи стану крайньої необхідності:

1) небезпека, яка безпосередньо загрожує правоохоронюваним інтересам особи, суспільства або держави;

2) неможливість усунення цієї небезпеки іншими засобами, крім заподіяння шкоди цим інтересам.

Ознаки діяння, що вчиняється у стані крайньої необхідності:

1) мета діяння;

2) спрямованість (об’єкт) заподіяння шкоди;

3) характер дій;

4) своєчасність заподіяння шкоди;\

5) межі заподіяння шкоди.

  1.  Виконання наказу або розпорядження. Діяння пов’язане з ризиком. Виконання спеціального завдання з попередження чи розкриття злочинної діяльності організованої злочинної групи чи злочинної організації.

Виконання законного наказу як обставина, що виключає злочинність діяння, – це правомірне заподіяння шкоди правоохоронюваним інтересам особи, суспільства або держави особою, зобов’язаною виконати цей наказ.

Ст.41 “Виконання наказу або розпорядження”:

1. Дія або бездіяльність особи, що заподіяла шкоду правоохоронюваним інтересам, визнається правомірною, якщо вона була вчинена з метою виконання законного наказу або розпорядження.

2. Наказ або розпорядження є законними, якщо вони віддані відповідною особою в належному порядку та в межах її повноважень і за змістом не суперечать чинному законодавству та не пов’язані з порушенням конституційних прав та свобод людини і громадянина.

3. Не підлягає КВ особа, яка відмовилася виконувати явно злочинний наказ або розпорядження.

4. Особа, що виконала явно злочинний наказ або розпорядження, за діяння, вчинені з метою виконання такого наказу або розпорядження, підлягає КВ на загальних підставах.

5. Якщо особа не усвідомлювала і не могла усвідомлювати злочинного характеру наказу чи розпорядження, то за діяння, вчинене з метою виконання такого наказу чи розпорядження, відповідальності підлягає тільки особа, що віддала злочинний наказ чи розпорядження.

Ознаки виконання наказу:

• суб’єкт виконання наказу;

• мета наказу;

• об’єкт заподіяння шкоди;

• характер дії (бездіяльності) виконавця наказу;

• своєчасність виконання наказу;

• межі заподіяння шкоди при виконанні наказу.

  1.  Звільнення від кримінальної відповідальності. Її поняття і види.

Звільнення від КВ – це реалізація державою в особі суду свого повноваження, згідно з яким вона відмовляється за наявності підстав, передбачених КК, від державного осуду особи, яка вчинила злочин, а також від покладання на неї обмежень особистого, майнового або іншого характеру, встановлених законом за вчинення цього злочину.

Види звільнення від КВ (розділ ІХ КК):

1) звільнення від КВ у зв’язку з дійовим каяттям (ст.45 КК);

2) – // – з примиренням винного з потерпілим (ст.46 КК);

3) – // – з передачею особи на поруки (ст.47 КК);

4) – // – із зміною обстановки (ст.48 КК);

5) – // – із закінченням строків давності (ст.49 КК).

  1.  Звільнення від кримінальної відповідальності у зв’язку з дійовим каяттям чи у зв’язку з примиренням винного з потерпілим.

  1.  Звільнення від кримінальної відповідальності у зв’язку з передачею особи на поруки або із зміною обстановки.

  1.  Звільнення від кримінальної відповідальності у зв’язку із закінченням строків давності.

  1.  Поняття та ознаки покарання. Система і види покарань та їх характеристика. Загальні засади і принципи призначення покарання. Обставини, які пом’якшують або обтяжують покарання.

Ст.50 “Поняття покарання та його мета”:

1. Покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні злочину, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого.

2. Покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами.

3. Покарання не має на меті завдати фізичних страждань або принизити людську гідність.

Ознаки покарання:

• воно є заходом державного примусу;

• воно застосовується до особи, яка визнана винною у вчиненні злочину;

• покарання застосовується лише за вироком суду від імені держави, що надає йому публічного характеру;

• покарання полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого. Кара як ознака покарання завжди повинна відповідати тяжкості злочину;

• полягає в негативній оцінці з боку держави як вчинення злочину, так і особи злочинця;

• проявляється в особистому характері покарання;

• будь-яке покарання тягне за собою судимість.

Під системою покарань прийнято розуміти 1) встановлений КЗ і 2) обов’язковий для суду вичерпний перелік покарань, 3) розташованих у певному порядку за 4) ступенем їх суворості.

За порядком призначення покарань:

а) основні покарання – покарання, що призначаються у вироці лише як самостійні покарання;

б) додаткові покарання – такі покарання, що призначаються лише на додаток до основних покарань і самостійно застосовуватися не можуть.

в) покарання, що можуть призначатися і як основні, і як додаткові – позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю і штраф.

За суб’єктом, до якого застосовуються покарання:

а) загальні покарання;

б) спеціальні покарання.

За можливістю визначення строку покарання:

а) строкові покарання;

б) безстрокові покарання (+ довічне позбавлення волі).

Основні покарання:

• громадські роботи (ст.56);

• виправні роботи (ст.57);

• службові обмеження для військовослужбовців (ст.58)

• арешт (ст.60);

• обмеження волі (ст.61);

• тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців (ст.62);

• позбавлення волі на певний строк (ст.63);

• довічне позбавлення волі (ст.64).

Додаткові покарання:

• позбавлення військового, спеціального звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу (ст.54);

• конфіскація майна (ст.59).

Покарання, що можуть призначатися і як основні, і як додаткові:

• штраф (ст.53);

• позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю (ст.55).

Принципи призначення покарання:

• законність покарання;

• визначеність покарання в судовому вироку;

• обґрунтованість покарання і обов’язковість його мотивування у вироку;

• гуманність покарання;

• індивідуалізація покарання;

• справедливість покарання.

Загальні засади призначення покарання – ті встановлені законом критерії, якими повинен керуватися суд при призначенні покарання в кожній конкретній справі.

Критерії загальних засад призначення покарань:

1. Суд призначає покарання у межах, встановлених у санкції статті Особливої частини КК.

2. Суд призначає покарання відповідно до положень Загальної частини КК.

3. Призначаючи покарання, суд враховує ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом’якшують або обтяжують покарання.

  1.  Призначення покарання за сукупністю злочинів і сукупністю вироків.

Законодавчі системи призначення покарання при сукупності:

1) система повного (абсолютного) складання покарань;

2) система обмеженого складання покарань;

3) система поглинення;

4) система обов’язкового або факультативного підвищення покарання;

5) змішані системи призначення покарання за сукупністю злочинів.

Ст.70 “Призначення покарання за сукупністю злочинів”:

1. При сукупності злочинів суд, призначивши покарання (основне і додаткове) за кожний злочин окремо, визначає остаточне покарання шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим або шляхом повного чи часткового складання призначених покарань.

2. При складанні покарань остаточне покарання за сукупністю злочинів визначається в межах, встановлених санкцією статті (санкцією частини статті) Особливої частини КК, яка передбачає більш суворе покарання. Якщо хоча б один із злочинів є умисним тяжким або особливо тяжким, суд може призначити остаточне покарання за сукупністю злочинів у межах максимального строку, встановленого  для даного виду покарання в Загальній частині КК. Якщо хоча б за один із вчинених злочинів призначено довічне позбавлення волі, то остаточне покарання за сукупністю злочинів визначається шляхом поглинення будь-яких менш суворих покарань довічним позбавленням волі.

3. До основного покарання, призначеного за сукупністю злочинів, можуть бути приєднані додаткові покарання, призначені судом за злочини, у вчиненні яких особу було визнано винною.

4. За правилами, передбаченими в частинах першій – третій цієї статті, призначається покарання, якщо після постановлення вироку в справі буде встановлено, що засуджений винен ще і в іншому злочині, вчиненому ним до постановлення попереднього вироку. У цьому випадку в строк покарання, остаточно призначеного за сукупністю злочинів, зараховується покарання, відбуте повністю або частково за попереднім вироком, за правилами, передбаченими в статті 72 КК.

Відповідно до ст.71 сукупність вироків має місце там, де засуджений після встановлення вироку, але до повного відбуття покарання, вчинив новий злочин.

Правила призначення покарання за сукупністю вироків:

1) призначення покарання за знов вчинений злочин;

2) до призначеного нового покарання суд приєднує повністю або частково невідбуту частину покарання за попереднім вироком;

3) визначення остаточної міри покарання за сукупністю вироків обмежено відповідними межами.

  1.  Поняття звільнення від покарання та його види.

Ст.74 “Звільнення від покарання та його відбування”:

1. Звільнення засудженого від покарання або подальшого його відбування, заміна більш м'яким, а також пом'якшення призначеного покарання, крім звільнення від покарання або пом'якшення покарання на  підставі ЗУ про амністію чи акта про помилування, може застосовуватися тільки судом у випадках, передбачених КК.

2. Особа, засуджена за діяння, караність якого законом усунена, підлягає негайному звільненню від призначеного судом покарання.

3. Призначена засудженому міра покарання, що перевищує санкцію нового закону, знижується до максимальної межі покарання, встановленої санкцією нового закону. У разі якщо така межа передбачає більш м'який вид покарання, відбуте засудженим покарання зараховується з перерахуванням за правилами, встановленими ч.1 ст.72 КК [правила складання покарань та зарахування строку попереднього ув’язнення].

4. Особа, яка вчинила злочин невеликої або середньої тяжкості, може бути за вироком суду звільнена від покарання, якщо буде визнано, що з урахуванням бездоганної поведінки і сумлінного ставлення до праці цю особу на час розгляду справи в суді не можна вважати суспільно небезпечною.

5. Особа також може бути за вироком суду звільнена від покарання на підставах, передбачених ст.49 КК [звільнення від КВ у зв’язку із закінченням строків давності].

Види звільнення від покарання:

1. Умовне:

а) звільнення від відбування покарання з випробуванням (ст.75-79);

б) умовно-дострокове звільнення від відбування покарання (ст.81);

в) звільнення від відбування покарання вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років (ст.83);

2. Безумовне:

а) звільнення від покарання на умовах ч.4 ст.74 і ст.49 КК;

б) звільнення у зв’язку із закінченням строків давності виконання обвинувального вироку (ст.80);

в) заміна невідбутої частини покарання більш м’яким (ст.82);

г) звільнення від покарання за хворобою (ст.84).

Особливим видом звільнення від покарання є звільнення від ефекту зворотної дії закону у часі.

  1.  Звільнення від покарання у зв’язку з втратою особою суспільної небезпечності.

  1.  Звільнення від відбування покарання з випробуванням.

  1.  Звільнення від відбування покарання з випробуванням вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до семи років.

  1.  Звільнення від відбування покарання у зв’язку із закінченням строків давності виконання обвинувального вироку.

  1.  Умовно-дострокове звільнення від відбування покарання.

  1.  Заміна невідбутої частини покарання більш м’яким.

  1.  Звільнення від відбування покарання вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років.

  1.  Амністія і помилування, їх поняття і відмінність. Види амністії.

  1.  Поняття судимості. Погашення і зняття судимості.

Судимість є правовим наслідком засудження особи вироком суду до кримінального покарання.

Правові наслідки судимості:

а) рецидивом злочинів як найбільш небезпечним видом множинності визнається вчинення нового умисного злочину особою, яка має судимість за умисний злочин (ст.34);

б) злочин може бути визнаний повторним, якщо судимість за перший злочин не було погашено або знято (ч.4 ст.32);

в) повторність злочину та рецидив є обставинами, які обтяжують покарання (п.1 ч.1 ст.67);

г) судимість, як правило, виключає застосування до особи, яка вчинила новий злочин, пільгових інститутів КП, наприклад, звільнення від КВ (ст.45-47);

д) у багатьох статтях Особливої частини КК судимість передбачається як кваліфікуюча або особливо кваліфікуюча ознака.

Погашення судимості – автоматичне її припинення при встановленні певних, передбачених законом умов.

Ст.89 “Строки погашення судимості”:

Такими, що не мають судимості, визнаються:

1) особи, засуджені відповідно до ст.75 КК [звільнення від покарання з випробуванням], якщо протягом іспитового строку вони не вчинять нового злочину і якщо протягом зазначеного строку рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням не буде скасоване з інших підстав, передбачених законом. Якщо строк додаткового покарання перевищує тривалість іспитового строку, особа визнається такою, що не має судимості, після відбуття цього додаткового покарання;

2) жінки, засуджені відповідно до статті 79 КК [з дітьми до семи років], якщо протягом іспитового строку вони не вчинять нового злочину і якщо після закінчення цього строку не буде прийняте рішення про направлення для відбування покарання, призначеного вироком суду. Якщо засуджена не була звільнена від додаткового покарання і його строк перевищує тривалість іспитового строку, то жінка визнається такою, що не має судимості, після відбуття цього додаткового покарання;

3) особи, засуджені до позбавлення права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю після виконання цього покарання;

4) особи, які відбули покарання у виді службового обмеження для військовослужбовців або тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців чи достроково звільнені від цих покарань, а також військовослужбовці, які відбули покарання на гауптвахті замість арешту;

5) особи, засуджені до штрафу, громадських робіт, виправних робіт або арешту, якщо вони протягом року з дня відбуття покарання (основного та додаткового) не вчинять нового злочину;

6) особи, засуджені до обмеження волі, а також засуджені за злочин невеликої тяжкості до позбавлення волі, якщо вони протягом двох років з дня відбуття покарання (основного та додаткового) не вчинять нового злочину;

7) особи, засуджені до позбавлення волі за злочин  середньої тяжкості, якщо вони протягом трьох років з дня відбуття покарання (основного та додаткового) не вчинять нового злочину;

8) особи, засуджені до позбавлення волі за тяжкий злочин, якщо вони протягом шести років з дня відбуття покарання (основного та додаткового) не вчинять нового злочину;

9) особи, засуджені до позбавлення волі за особливо тяжкий злочин, якщо вони протягом восьми років з дня відбуття покарання (основного та додаткового) не вчинять нового злочину.

Ст.90 “Обчислення строків погашення судимості”:

1. Строки погашення судимості обчислюються з дня відбуття основного і додаткового покарання.

2. До строку погашення судимості зараховується час, протягом якого вирок не було виконано, якщо при цьому давність виконання вироку не переривалася. Якщо вирок не було виконано, судимість погашається по закінченні строків давності виконання вироку.

3. Якщо особу було достроково звільнено від відбування покарання, то строк погашення судимості обчислюється з дня дострокового звільнення її від відбування покарання (основного та додаткового).

4. Якщо невідбуту частину покарання було замінено більш м'яким покаранням, то строк погашення судимості обчислюється з дня відбуття більш м'якого покарання (основного та додаткового).

5. Якщо особа, що відбула покарання, до закінчення строку погашення судимості знову вчинить злочин, перебіг строку погашення судимості переривається і обчислюється заново. У цих випадках строки погашення судимості обчислюються окремо за кожний злочин після фактичного відбуття покарання (основного та додаткового) за останній злочин.

Під зняттям судимості розуміється припинення судимості рішенням суду. Зняття судимості можливо лише до перебігу строків погашення судимості, передбачених у ст.89. Тому воно завжди є достроковим.

Умови зняття судимості:

1) відбуття особою покарання у виді обмеження волі або позбавлення волі;

2) закінчення не менше половини строку погашення судимості, передбаченого в ст.89;

3) встановлення судом того, що особа зразковою поведінкою і сумлінним ставленням до праці довела своє виправлення.

  1.  Примусові заходи медичного характеру. Примусове лікування.

Ст.91: Примусовими заходами медичного характеру є надання амбулаторної психіатричної допомоги, поміщення особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого Особливою частиною КК, в спеціальний лікувальний заклад з метою її обов'язкового лікування, а також запобігання вчиненню нею суспільно небезпечних діянь.

Підставою застосування примусових заходів медичного характеру є:

1) вчинення суспільно небезпечного діяння, ознаки якого передбачені в статтях Особливої частини КК (п.2-3 ст.93 КК), або злочину (п.2 ст.93);

2) наявність у особи психічного захворювання;

3) визнання судом особи такою, що становить небезпеку для себе або інших осіб.

На підставі ст.93 примусові заходи медичного характеру можуть бути застосовані лише до осіб:

1) які вчинили у стані неосудності суспільно небезпечні діяння;

2) які вчинили у стані обмеженої осудності злочини;

3) які вчинили злочин у стані осудності, але захворіли на психічну хворобу до постановлення вироку або під час відбування покарання.

Ст.94 передбачає вичерпний перелік примусових заходів медичного характеру:

1) надання амбулаторної психіатричної допомоги в примусовому порядку;

2) госпіталізація до психіатричного закладу із звичайним наглядом;

3) госпіталізація до психіатричного закладу з посиленим наглядом;

4) госпіталізація до психіатричного закладу із суворим наглядом.

Примусові заходи медичного характеру застосовуються без вказівки на тривалість перебування у психіатричних закладах. Таке лікування повинно продовжуватися до видужання або зміни ступені тяжкості захворювання, коли особа перестає бути небезпечною для себе або інших осіб.

Ст.96 “Примусове лікування”:

1. Примусове лікування може бути застосоване судом, незалежно від призначеного покарання, до осіб, які вчинили злочини та мають хворобу, що становить небезпеку для здоров'я інших осіб.

2. У разі призначення покарання у виді позбавлення волі або обмеження волі примусове лікування здійснюється за місцем відбування покарання. У разі призначення інших видів покарань примусове лікування здійснюється у спеціальних лікувальних закладах.

  1.  Особливості звільнення неповнолітніх від кримінальної відповідальності.

  1.  Види покарань, які застосовуються до неповнолітніх і особливості їх призначення.

Вік суб’єкта злочину виконує не лише роль критерію нижчої вікової межі, з якої можлива КВ, але є обставиною, що визначає характер і ступінь суворості КВ і покарання неповнолітніх, тобто осіб, які не досягли вісімнадцяти років на час вчинення злочину.

Особливості КВ і покарання неповнолітніх передбачені в розділі ХV КК і стосуються:

1) звільнення неповнолітніх від КВ (ст.97, ч.2 ст.106);

2) видів покарання, що застосовуються до неповнолітнього (ст.98-102);

3) призначення покарання (ст.103);

4) звільнення від покарання та його відбування (ст.104-107);

5) погашення і зняття судимості.

Ст.98Види покарань”:

1. До неповнолітніх, визнаних винними у вчиненні злочину, судом можуть бути застосовані такі основні види покарань:

1) штраф;

2) громадські роботи;

3) виправні роботи;

4) арешт;

5) позбавлення волі на певний строк.

2. До неповнолітніх можуть бути застосовані додаткові покарання у виді штрафу та позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю.

  1.  Особливості звільнення неповнолітніх від покарання та його відбування.

Закон передбачає два види звільнення неповнолітніх від КВ:

1. Звільнення від КВ із застосуванням примусових заходів виховного характеру (ст.105):

а) застереження;

б) обмеження дозвілля і встановлення особливих вимог до поведінки неповнолітнього;

в) передача неповнолітнього під нагляд батьків чи осіб, які їх заміняють, чи під нагляд педагогічного або трудового колективу за його згодою, а також окремих громадян на їхнє прохання;

г) покладення на неповнолітнього, який досяг п’ятнадцятирічного віку і має майно, кошти або заробіток, обов’язку відшкодувати заподіяних майнових збитків;

д) направлення неповнолітнього до спеціальної навчально-виховної установи для дітей і підлітків до його виправлення, але на строк, що не перевищує трьох років.

2. Звільнення від КВ у зв’язку із закінченням строків давності.

  1.  Погашення і зняття судимості щодо неповнолітніх.

Погашення і зняття судимості щодо осіб, які вчинили злочин до досягнення ними вісімнадцятирічного віку, відбувається на підставі статей 88-91, але з урахуванням особливостей, передбачених у ст.108. Ці особливості стосуються:

1) тривалості строків погашення судимості;

2) умов дострокового зняття судимості.

  1.  Дії, спрямовані на насильницьку зміну чи повалення конституційного ладу або на захоплення державної влади. Посягання на територіальну цілісність і недоторканість України.

  1.  Державна зрада. Шпигунство.

Ст.111 “Державна зрада”

1. Державна зрада, тобто діяння, умисно вчинене громадянином України на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканності, обороноздатності, державній, економічній чи інформаційній безпеці України: перехід на бік ворога в умовах воєнного стану або в період збройного конфлікту, шпигунство, надання іноземній державі, іноземній організації або їхнім представникам допомоги в проведенні підривної діяльності проти України.

2. Звільняється від кримінальної відповідальності громадянин України, якщо він на виконання злочинного завдання іноземної держави, іноземної організації або їх представників ніяких дій не вчинив і добровільно заявив органам державної влади про свій зв’язок з ними та про отримане завдання.

1. Об’єктом злочину є національна безпека України у будь-якій її сфері (політичній, інформаційній, економічній, науково-технологічній, воєнній).

Державна безпека – захищеність державного суверенітету, конституційного ладу, територіальної цілісності України, її економічного, науково-технічного і оборонного потенціалу, державної таємниці, правопорядку, державного кордону, життєво важливої інфраструктури та населення від розвідувально-підривної діяльності іноземних спецслужб, а також від терористичних та інших особливо небезпечних посягань з боку злочинних організацій, груп чи осіб.

2. Об’єктивна сторона:

1) шпигунство;

2) перехід на бік ворога у воєнний час;

3) надання допомоги у проведенні підривної діяльності проти України.

Іноземна держава – це будь-яка держава, крім України, незалежно від того, чи визнана вона Україною як суверенна і чи має Україна з нею дипломатичні відносини.

Під іноземною організацією слід розуміти будь-яку державну чи недержавну установу, підприємство, об’єднання, орган іншої країни, у тому числі політичну партію, релігійну організацію, комерційне підприємство, а також міждержавну чи міжнародну організацію, у тому числі неофіційну, нелегітимну чи злочинну (“тіньовий” уряд у вигнанні, міжнародна терористична організація тощо), крім офіційної міжнародної організації, членом якої є Україна. Іноземною організацією є також військова, політична, економічна, фінансова, прикордонна чи інша розвідка.

Представник іноземної держави або іноземної організації – це особа, яка уповноважена виражати інтереси тієї чи іншої іноземної держави (іноземної організації) та діє від її імені або представляє її за спеціальним повноваженням, у тому числі таємним (не офіційним). До представників іноземних держав слід, зокрема, відносити глав та членів дипломатичних представництв (послів, посланників, повірених у справах, радників, аташе), консульських установ (генеральних консулів, консулів, віце-консулів, консульських агентів), осіб, що включені до парламентських і урядових делегацій іноземних держав як їх члени, та знаходяться на території України з офіційними чи неофіційними дорученнями. Не має значення, представляє особа державу, яка визнана чи не визнана Україною як суверенна, або організацію, яка є законною чи незаконною. Крім того, іноземною за певних обставин може бути визнана й організація, зареєстрована в Україні, а представником іноземної організації не обов’язково є іноземець чи особа без громадянства.

3. Суб’єктом державної зради у будь-якій її формі може бути тільки громадянин України, який досяг 16-річного віку.

4. Суб’єктивна сторона державної зради характеризується виною у вигляді прямого умислу. При вчиненні державної зради винний усвідомлює, що він здійснює перехід на бік ворога в умовах воєнного стану або в період збройного конфлікту (вчинює шпигунські дії, надає іноземній державі, іноземній організації або їх представникам допомогу в проведенні підривної діяльності проти України) і бажає цього.

5. Ч.2 ст.111 визначає спеціальну підставу звільнення від кримінальної відповідальності, яке може мати місце за наявності трьох умов в їх сукупності:

1) суб’єктом звільнення є лише такий громадянин України, який вступив у зв’язок з іноземною державою, іноземною організацією або їх представниками й отримав їх злочинне завдання;

2) цей громадянин не вчинив жодних дій на виконання злочинного завдання іноземної держави, іноземної організації або їх представників;

3) він добровільно заявив органам влади України про свій зв’язок з іноземною державою, іноземною організацією або їх представниками та про отримане завдання.

Ст.114 “Шпигунство”:

1. Передача або збирання з метою передачі іноземній державі, іноземній організації або їхнім представникам відомостей, що становлять державну таємницю, якщо ці дії вчинені іноземцем або особою без громадянства.

2. Звільняється від КВ особа, яка припинила діяльність, передбачену частиною першою цієї статті, та добровільно повідомила органи державної влади про вчинене, якщо внаслідок цього і вжитих заходів було відвернено заподіяння шкоди інтересам України.

1. Безпосереднім об’єктом злочину є державна безпека України в інформаційній, а також політичній, економічній, воєнній і науково-технологічній сферах.

Предметом шпигунства є відомості, що становлять державну таємницю, які матеріалізовані у відповідному документі чи виробі.

Відомості, що становлять державну таємницю, – це інформація у сфері оборони, економіки, науки і техніки, зовнішніх відносин, державної безпеки і охорони правопорядку, розголошення, якої може завдати шкоди національній безпеці України і які рішенням державних експертів з питань таємниць визнано державною таємницею та включено до Зводу відомостей, що становлять державну таємницю (ЗВДТ). З моменту опублікування вказаного Зводу (змін до нього) ці відомості підлягають охороні з боку держави як такі, що становлять державну таємницю, хоча б на цей час вони ще не були матеріалізовані.

2. З об’єктивної сторони шпигунство полягає у таких діях:

1) передача іноземній державі, іноземній організації або їх представникам відомостей, що становлять державну таємницю;

2) збирання з метою передачі іноземній державі, іноземній організації або їх представникам відомостей, що становлять державну таємницю.

Ініціатива збирання чи передачі відповідних відомостей може належати як виконавцю, так і адресату шпигунства. Для кваліфікації злочину це значення не має.

Передача відомостей – це їх усне повідомлення іноземній державі, іноземній організації, їх представникам, вручення певних документів, виробів чи інших матеріальних носіїв інформації (безпосередньо, через посередників, з використанням тайників тощо) або їх пересилання. Якщо вказані відомості було передано іншій державі у порядку, передбаченому законодавством України, це не є злочином.

Збирання зазначених відомостей полягає в їх пошуку і добуванні, придбанні будь-яким способом з наступним зосередженням їх в одному чи кількох місцях.

Іноземна держава у даному випадку поняття збірне. Передача іноземній державі певних відомостей передбачає передачу їх не державі як субстанції, а офіційному державному органу, у т. ч. розвідувальному.

3. Суб’єкт злочину, передбаченого ст.114, тільки іноземець або особа без громадянства (про зміст відповідних понять див. коментар до ст.ст.7-8). Шпигунство, вчинене громадянином України, кваліфікується за ст.111.

4. Суб’єктивна сторона даного злочину характеризується виною у вигляді прямого умислу.

5. Ч.2 ст.114 передбачає спеціальну підставу звільнення від КВ особи, яка вже передала чи зібрала для передачі іноземній державі, іноземній організації або їх представникам відомості, що становлять державну таємницю. Такою підставою є сукупність трьох умов, із яких тільки дві повністю залежать від волі вказаної особи:

а) особа припинила раніше розпочату шпигунську діяльність;

б) вона добровільно повідомила органи державної влади України про вчинене нею на шкоду інтересам України;

в) внаслідок виконання особою перших двох умов і вжитих органами державної влади України (можливо, за участю цієї ж особи) заходів було відвернено шкоду інтересам України.

  1.  Посягання на життя державного чи громадського діяча. Диверсія.

Ст.113 “Диверсія”:

Вчинення з метою ослаблення держави вибухів, підпалів або інших дій, спрямованих на масове знищення людей, заподіяння тілесних ушкоджень чи іншої шкоди їхньому здоров’ю, на зруйнування або пошкодження об’єктів, які мають важливе народногосподарське чи оборонне значення, а також вчинення з тією самою метою дій, спрямованих на радіоактивне забруднення, масове отруєння, поширення епідемій, епізоотій чи епіфітотій.

1. Основний безпосередній об’єкт диверсії – безпека держави в економічній, екологічній, воєнній або будь-якій іншій сфері відповідно до спрямованості конкретного акту диверсії. Крім того, для цього злочину характерним є обов’язковий додатковий об’єкт, який має різний зміст у різних формах цього злочину: це життя і здоров’я особи, власність, навколишнє середовище.

2. Об’єктивна сторона диверсії проявляється в семи формах, кожна із яких передбачає вчинення суспільне небезпечних дій (зокрема, вибухів і підпалів), спрямованих на:

1) масове знищення людей, заподіяння тілесних ушкоджень чи іншої шкоди їх здоров’ю;

2) зруйнування або пошкодження об’єктів, які мають важливе народногосподарське чи оборонне значення;

3) радіоактивне забруднення;

4) масове отруєння;

5) поширення: епідемій, епізоотій, епіфітотій.

Диверсія, вчинена у будь-якій із її форм, є закінченою з моменту вчинення вибуху, підпалу, затоплення, обвалу чи інших дій відповідної спрямованості, незалежно від того, чи фактично настали ті або інші наслідки (наприклад, в результаті вибуху у зв’язку зі слабкою міцністю заряду може взагалі не настати будь-яких помітних наслідків, через дощ може не загорітися підпалене сховище або отрута виявиться неефективною).

Масове знищення людей – це позбавлення життя багатьох людей. Конкретна кількість людей, знищення яких можна визнати масовим, визначається з урахуванням обставин справи. Це може бути як декілька тисяч осіб, що скупчені в одному місці під час, наприклад, демонстрації, так і декілька десятків осіб.

3. Суб’єктом злочину є осудна особа, якій виповнилось 14 років.

4. Суб’єктивна сторона диверсії характеризується виною у виді прямого умислу і спеціальною метою. Характерною ознакою диверсії є те, що вчинення зазначених вище дій не є самоціллю, а використовується винним як засіб досягнення його головної мети – ослаблення держави. Саме за ознакою спеціальної мети диверсію треба відмежовувати від суміжних умисних злочинів (вбивства, терористичний акт, забруднення моря тощо).

Вказана мета означає наявність прагнення знизити економічний, науково-технічний, військовий потенціал держави тощо. При цьому не вимагається, щоб винний намагався суттєво ослабити державу (повалити, підірвати її), достатньо його бажання хоча б певним чином вплинути на ту чи іншу складову її потенціалу. Склад злочину побудований як формальний, а тому на перший план виступає не фактичний результат (ослаблення держави чи принаймні реальна загроза такого ослаблення), а саме вороже ставлення особи до держави.

  1.  Умисне вбивство.

Ст.115 “Умисне вбивство”:

1. Вбивство, тобто умисне протиправне заподіяння смерті іншій людині.

2. Умисне вбивство:

1) двох або більше осіб;

2) малолітньої дитини або жінки, яка завідомо для винного перебувала у стані вагітності;

3) заручника або викраденої людини;

4) вчинене з особливою жорстокістю;

5) вчинене способом, небезпечним для життя багатьох осіб;

6) з корисливих мотивів;

7) з хуліганських мотивів;

8) особи чи її близького родича у зв’язку з виконанням цією особою службового або громадського обов’язку;

9) з метою приховати інший злочин або полегшити його вчинення;

10) поєднане із зґвалтуванням або насильницьким за-, доволенням статевої пристрасті неприродним способом;

11) вчинене на замовлення;

12) вчинене за попередньою змовою групою осіб;

13) вчинене особою, яка раніше вчинила умисне вбивство, за винятком вбивства, передбаченого статтями 116-118 КК.

1. Об’єктом злочину є життя особи.

Вбивство – винне, протиправне заподіяння смерті іншій людині. Залежно від вини суб’єкта злочину вбивство може бути умисним (ст.ст.115-118) або необережним (ст.119).

Життя – динамічний стан організму людини, який полягає у неперервності процесів обміну матерією та енергією з оточуючим середовищем.

2. Об’єктивна сторона злочину характеризується:

1) діянням – посяганням на життя іншої особи;

2) наслідками у вигляді фізіологічної смерті потерпілого;

3) причинним зв’язком між вказаними, діянням та наслідками.

Суспільно небезпечним наслідком вбивства є настання незворотної смерті потерпілого. З цього моменту даний злочин вважається закінченим.

3. Суб’єктом злочину є осудна особа, яка на момент вчинення злочину досягла 14-річного віку.

4. Суб’єктивна сторона умисного вбивства характеризується виною у формі умислу.

Для відмежування умисного вбивства від заподіяння тяжкого тілесного ушкодження, внаслідок якого сталася смерть потерпілого, слід ретельно досліджувати докази, що мають значення для з’ясування змісту і спрямованості умислу винного. Якщо винний діяв з умислом на вбивство, тривалість часу, що минув з моменту заподіяння ушкоджень до настання смерті потерпілого, для кваліфікації злочину як умисного вбивства значення не має.

Замах на вбивство може бути вчинено лише з прямим умислом, коли винний передбачав настання смерті потерпілого і бажав цього, але такі наслідки не настали з незалежних від його волі обставин.

Мотив і мета злочину підлягають з’ясуванню, оскільки у ряді випадків вони є кваліфікуючими ознаками цього злочину. Ч.2 ст.115 передбачає відповідальність за умисне вбивство: з корисливих мотивів (п.6), з хуліганських мотивів (п.7), у зв’язку з виконанням потерпілою особою службового або громадського обов’язку (п.8), а також з метою приховати інший злочин або полегшити його вчинення (п.9). Особливий емоційний стан є ознакою умисного вбивства, вчиненого в стані сильного душевного хвилювання (ст.116), та умисного вбивства матір’ю своєї новонародженої дитини (ст.117).

  1.  Привілейовані вбивства: умисне вбивство, вчинене в стані сильного душевного хвилювання; умисне вбивство матір’ю своєї новонародженої дитини; умисне вбивство при перевищенні меж необхідної оборони або у разі перевищення заходів, необхідних для затримання злочинця.

Ст.117 “Умисне вбивство матір’ю своєї новонародженої дитини”:

Умисне вбивство матір’ю своєї новонародженої дитини під час пологів або відразу після пологів.

1. Об’єктом злочину є життя новонародженої особи.

Потерпілим від цього злочину може бути лише власна новонароджена дитина матері.

2. Об’єктивна сторона злочину характеризується:

1). діями – посяганням на життя іншої новонародженої дитини;

2) наслідками у вигляді її смерті;

3) причинним зв’язком між зазначеними діями та наслідком;

4) часом і певною обстановкою – це діяння може бути вчинено лише під час пологів або відразу після пологів.

Пологи – фізіологічний процес народження людини, який розпочинається з регулярних скорочень мускулатури матки вагітної жінки і закінчується вигнаннями плоду з утроби матері та виділення плаценти, плодової оболонки і пуповини.

3. Суб’єктом злочину може бути лише мати потерпілої дитини, яка є осудною і на момент вчинення злочину досягла 14-річного віку.

Умисне вбивство матір’ю своєї новонародженої дитини може бути вчинене у співучасті. Співвиконавець цього вбивства підлягає кримінальній відповідальності залежно від обставин справи за відповідною частиною (і пунктом ч. 2) ст. 115. Дії підбурювача і пособника кваліфікуються, відповідно, за ч.3 або ч.4 ст.27 і ст.117.

4. Суб’єктивна сторона характеризується прямим або непрямим умислом. Психічне ставлення особи при вчиненні цього злочину характеризують такі особливості:

1) його вчинення обумовлене емоційною напругою, викликаною вагітністю і пологами та психічними процесами, що їх супроводжували (зокрема сімейним конфліктом, подружньою зрадою, матеріальними та іншими соціально-побутовими негараздами);

2) тимчасовий психічний розлад послаблює здатність матері усвідомлювати свої дії та керувати ними, у зв’язку з чим вона є обмежено осудною.

Якщо умисне вбивство матір’ю своєї новонародженої дитини вчинено із заздалегідь обдуманим умислом, у т.ч. за взаємною згодою подружжя, вчинене слід кваліфікувати за п.2 ч. 2ст. 115, а за наявності підстав – і за іншим пунктом ч.2 цієї статті.

  1.  Вбивство через необережність. Доведення до самогубства.

Ст.120 “Доведення до самогубства”:

1. Доведення особи до самогубства або до замаху на самогубство, що є наслідком жорстокого з нею поводження, шантажу, примусу до протиправних дій або систематичного приниження її людської гідност.

2. Те саме діяння, вчинене щодо особи, яка перебувала в матеріальній або іншій залежності від винуватого, або щодо двох або більше осіб.

3. Діяння, передбачене частинами першою або другою цієї статті, якщо воно було вчинене щодо неповнолітнього.

1. Об’єктом злочину є життя та здоров’я особи.

2. З об’єктивної сторони злочин характеризується:

1) діянням у формі: а) жорстокого поводження з особою; б) шантажу; в) примусу до протиправних дій; г) систематичного приниження людської гідності потерпілого;

2) наслідками у вигляді доведення особи до: а) самогубства; б) замаху на самогубство; 3) причинним зв’язком між вказаними діянням і наслідками.

Самогубство – це умисне позбавлення себе життя.

Жорстоке поводження може проявитися у безжальних, грубих діяннях винного, які спричиняють потерпілому фізичні чи психічні страждання – мордування, позбавлення їжі, ліків, води, сну, одягу, житла, систематичне нанесення тілесних ушкоджень чи побоїв, примушування до вчинення дій сексуального характеру тощо.

Шантаж передбачає погрозу розголошення компроментуючих або інших відомостей, які потерпілий бажає зберегти у таємниці. Змістом шантажу може бути також залякування заподіяння іншої шкоди – звільненням з роботи, розлученням, позбавленням засобів до існування, виселенням, відібранням дитина тощо.

Примус до протиправних дій означає домагання від іншої особи шляхом погрози, насильства чи інших подібних дій вчинити дії, які заборонені чинним законодавством.

Систематичне приниження людської гідності полягає, зокрема, у багаторазових образах, глумлінні над потерпілим, цькуванні, поширенні наклепницьких вигадок, іншому принизливому ставленні до потерпілого. Самогубство або замах на самогубство, що стало наслідком перевищення влади або службових повноважень, охоплюється ч. З ст. 365 і не потребує додаткової кваліфікації за ст. 120.

Злочин вважається закінченим з моменту вчинення потерпілим дій, безпосередньо спрямованих на позбавлення себе життя.

3. Суб’єкт злочину загальний.

4. Суб’єктивна сторона злочину характеризується умислом або необережністю. Якщо винний умисно схилив до самогубства особу, яка не усвідомлює значення своїх дій, вчинене, залежно від обставин справи, слід кваліфікувати за відповідною частиною (і пунктом ч.2) ст.115.

5. Кваліфікуючими ознаками цього злочину є вчинення його щодо:

1) особи, яка перебувала в матеріальній або іншій залежності від винуватого;

2) двох або більше осіб (ч.2 ст.120);

3) щодо неповнолітнього (ч.3 ст.120).

  1.  Умисне чи необережне тяжке тілесне ушкодження.

Ст.121 “Умисне тяжке тілесне ушкодження”:

1. Умисне тяжке тілесне ушкодження, тобто умисне тілесне ушкодження, небезпечне для життя в момент заподіяння, чи таке, що спричинило втрату будь-якого органу або його функцій, психічну хворобу або інший розлад здоров’я, поєднаний зі стійкою втратою працездатності не менш як на одну третину, або переривання вагітності чи непоправне знівечення обличчя.

2. Умисне тяжке тілесне ушкодження, вчинене способом, що має характер особливого мучення, або вчинене групою осіб, а також з метою залякування потерпілого або інших осіб, або вчинене на замовлення, або спричинило смерть потерпілого.

1. Об’єктом злочину є здоров’я особи. КВ за заподіяння шкоди власному здоров’ю настає лише у спеціально передбачених КК випадках, коли це пов’язано з посяганням на інші суспільні відносини, крім здоров’я іншої особи (зокрема ч.ч. 1 і 2 ст.409).

Обов’язковою ознакою цього злочину є потерпілий. Ним може бути лише людина — громадянин України, особа без громадянства, іноземець.

2. Об’єктивну сторону злочину утворюють:

1) діяння (дія або бездіяльність);

2) наслідки у вигляді тяжкого тілесного ушкодження;

3) причинний зв’язок між зазначеними діянням і наслідками.

Тілесні ушкодження – це протиправне і винне порушення анатомічної цілості тканин, органів потерпілого та їх функцій, що виникає як наслідок дії одного чи кількох зовнішніх ушкоджуючих факторів.

3. Суб’єктом злочину є осудна особа, яка досягла 14-річного віку.

4. Суб’єктивна сторона злочину характеризується прямим або непрямим умислом.

Мета умисного заподіяння тяжкого тілесного ушкодження впливає на кваліфікацію цього діяння лише в одному випадку — коли нею є залякування потерпілого або інших осіб.

5. Кваліфікованими видами умисного тяжкого тілесного ушкодження ( ч.2 ст.121) є вчинення його:

1) способом, що має характер особливого мучення;

2) групою осіб;

3) з метою залякування потерпілого або інших осіб;

4) на замовлення;

5) спричинення ним смерті потерпілого.

  1.  Умисне тяжке тілесне ушкодження, заподіяне у стані сильного душевного хвилювання чи у разі перевищення меж необхідної оброни або у разі перевищення заходів, необхідних для затримання злочинця.

  1.  Умисне чи необережне середньої тяжкості тілесне ушкодження.

  1.  Умисне легке тілесне ушкодження, його види. Побої та мордування. Катування.

  1.  Зараження венеричною хворобою або вірусом імунодефіциту людини чи іншої невиліковної інфекційної хвороби.

  1.  Залишення в небезпеці. Ненадання допомоги особі, яка перебуває в небезпечному для життя стані.

Ст.135 “Залишення в небезпеці”:

1. Завідоме залишення без допомога особи, яка перебуває в небезпечному для життя стані і позбавлена можливості вжити заходів до самозбереження через малолітство, старість, хворобу або внаслідок іншого безпорадного стану, якщо той, хто залишив без допомоги, зобов’язаний був піклуватися про цю особу і мав змогу надати їй допомогу, а також у разі, коли він сам поставив потерпілого в небезпечний для життя стан.

2. Ті самі дії, вчинені матір’ю стосовно новонародженої дитини, якщо матір не перебувала в обумовленому пологами стані.

3. Діяння, передбачені частинами першою або другою цієї статті, якщо вони спричинили смерть особи або інші тяжкі наслідки.

1. Об’єктом злочину є життя і здоров’я особи.

Суспільна небезпека цього злочину, а також злочинів, передбачених ст.ст.136, 137, 139 і 140, полягає у поширенні аморальної поведінки, змістом якої є неповага до права людини на життя і безпеку, нехтування моральними і правовими нормами”, що зобов’язують надавати допомогу людям, які перебувають у небезпечному для життя стані.

Потерпілим від цього злочину є особа, яка характеризується сукупністю двох ознак. Так, вона:

а) перебуває в небезпечному для життя стані;

б) позбавлена можливості вжити заходів до самозбереження через малолітство, старість, хворобу або внаслідок іншого безпорадного стану.

2. З об’єктивної сторони злочин полягає у суспільне небезпечній бездіяльності, що виражається у залишенні без допомоги вказаної особи.

Залишення без допомоги передбачає невжиття особою заходів, необхідних для відвернення небезпеки для життя потерпілого. Злочин вважається закінченим з моменту ухилення від надання допомоги особі, що перебуває в небезпечному для життя стані, незалежно від того, наскільки ефективною могла бути така допомога. Настання суспільне небезпечних наслідків певного характеру є підставою для кваліфікації діяння за ч. З ст.135.

3. Суб’єкт злочину спеціальний. Ним можуть бути лише дві категорії осіб, а саме ті, які:

1) первісно зобов’язані були піклуватися про потерпілого і мали можливість надати йому допомогу;

2) самі поставили потерпілого в небезпечний для життя стан.

4. З суб’єктивної сторони злочин характеризується прямим умислом: винний усвідомлює суспільне небезпечний характер своєї бездіяльності, а саме те, що він залишає без допомоги особу, яка перебуває, у небезпечному для життя стані і позбавлена можливості вжити заходів до самозбереження, те, що він зобов’язаний піклуватися про особу і має реальну можливість надати їй допомогу, або що він сам поставив потерпілого в небезпечний для життя стан і бажає чинити саме так.

5. Кваліфікованим видом злочину є завідоме залишення без допомоги матір’ю своєї новонародженої дитини (ч.2 ст.135), а особливо кваліфікованим – діяння, передбачене ч. ч. 1 або 2 ст.135, якщо воно спричинило смерть особи, залишеної без допомоги, або інші тяжкі наслідки.

Залишення без допомоги матір’ю своєї новонародженої дитини тягне КВ лише за умови, що матір при вчиненні такого діяння не перебувала в обумовленому пологами стані.

Ст.136 “Ненадання допомоги особі, яка перебуває в небезпечному для життя стані”:

1. Ненадання допомоги особі, яка перебуває в небезпечному для життя стані, при можливості надати таку допомогу або неповідомлення про такий стан особи належним установам чи особам, якщо це спричинило тяжкі тілесні ушкодження.

2. Ненадання допомоги малолітньому, який завідомо перебуває в небезпечному для життя стані, при можливості надати таку допомогу або неповідомлення про такий стан дитини належним установам чи особам.

3. Діяння, передбачені частинами першою або другою цієї статті, якщо вони спричинили смерть потерпілого.

1. Об’єктом злочину є життя і здоров’я особи.

2. З об’єктивної сторони злочин може набувати таких форм:

1) ненадання допомоги особі, яка перебуває в небезпечному для життя стані, при можливості надати таку допомогу, якщо це спричинило тяжкі тілесні ушкодження;

2) неповідомлення належним установам чи особам про знаходження іншої особи в небезпечному для життя стані, якщо це спричинило тяжкі тілесні ушкодження.

Обов’язковою ознакою злочину є причинний зв’язок між бездіяльністю винного і наслідками у вигляді настання тяжкого тілесного ушкодження.

3. Обов’язок подавати невідкладну допомогу особам, які перебувають у загрозливому для їх життя і здоров’я стані, закон загалом покладає на всіх громадян України, іноземних громадян та осіб без громадянства. Тому суб’єктом цього злочину є будь-які осудні і такі, що досягли 16 років, особи, крім: 1) медичних працівників; 2) службових осіб, на яких законом чи іншим нормативним актом покладено обов’язок надавати допомогу особам, що перебувають в небезпечному для життя стані; 3) інших осіб, які зобов’язані за законом чи іншим нормативним актом, а також цивільно-правовим договором надавати допомогу вказаним особам. Відповідальність цих осіб за Ненадання допомоги особі, яка перебуває в небезпечному для життя стані, настає, відповідно, за ст. 139, або за ст. ст. 284, 364 чи 426, або за ст. 135.

4. З суб’єктивної сторони злочин характеризується непрямим умислом до бездіяльності і необережністю до наслідків у вигляді тяжких тілесних ушкоджень.

Ставлення винної особи до бездіяльності, передбаченої ч.2 ст.136, характеризується тільки прямим умислом, а ставлення до наслідків, передбачених ч.3 ст.136, – тільки необережністю.

5. Кваліфікованими видами злочину є: 1) ненадання допомоги малолітньому, який перебуває в небезпечному для життя стані, при можливості надати таку допомогу; 2) неповідомлення належним установам чи особам про перебування дитини в небезпечному для життя стані (ч. 2 ст. 136). Про зміст поняття малолітній див. коментар до ст. 135. Дитиною визнається особа, яка не досягла 18-річного віку.

Особливо кваліфікуючою ознакою злочину, передбаченого ч.ч. 1 і 2 ст. 136, є смерть потерпілого.

  1.  Порушення прав пацієнта. Насильницьке донорство. Незаконне проведення дослідів над людиною. Порушення встановленого законом порядку трансплантації органів або тканин людини.
  2.  Незаконне позбавлення волі або викрадення людини. Захоплення заручників.
  3.  Підміна дитини. Торгівля людьми або інша незаконна угода щодо передачі людини.
  4.  Згвалтування. Насильницьке задоволення статевої пристрасті неприродним способом.

Ст.152 “Зґвалтування”:

1. Зґвалтування, тобто статеві зносини із застосуванням фізичного насильства, погрози його застосування або з використанням безпорадного стану потерпілої особи.

2. Зґвалтування, вчинене повторно або особою, яка раніше вчинила будь-який із злочинів, передбачених статтями 153-155 цього Кодексу.

3. Зґвалтування, вчинене групою осіб, або зґвалтування неповнолітньої чи неповнолітнього.

4. Зґвалтування, що спричинило особливо тяжкі наслідки, а також зґвалтування малолітньої чи малолітнього.

1. Основний безпосередній об’єкт злочину – статева свобода чи статева недоторканість особи. Його додатковим факультативним об’єктом можуть бути здоров’я, воля, честь і гідність особи, нормальний розвиток неповнолітніх.

Статева свобода – право психічно і фізично здорової особи, яка досягла шлюбного віку, самостійно обирати собі партнера для статевих зносин і не допускати у сфері статевого спілкування будь-якого примусу.

Статева недоторканіть – абсолютна заборона вступати у статеві контакти з особою, яка, в силу певних обставин не є носієм статевої свободи (перебуває у безпорадному стані, є малолітньою тощо), всупереч її справжньому волевиявленню або ігноруючи його.

Потерпілою від злочину може бути особа як жіночої, так і чоловічої статі.

2. З об’єктивної сторони зґвалтування полягає у статевих зносинах, які поєднуються із: 1) застосуванням фізичного насильства; 2) погрозою його застосування (воля потерпілої особи придушується) або 3) з використанням безпорадного стану потерпілої особи (її воля ігнорується).

Під статевими зносинами слід розуміти природний (гетеросексуальний) статевий акт.

Поняттям фізичного насильства при зґвалтуванні охоплюється і застосування без згоди потерпілої особи з метою викликати її безпорадний стан наркотичних засобів, психотропних, отруйних або сильнодіючих речовин (наприклад, клофеліну у поєднанні з міцними спиртними напоями). Дія визнання зґвалтування вчиненим з використанням безпорадного стану потерпілої особи внаслідок дії на її організм зазначених речовин не має значення, привів винний потерпілу особу до такого стану або вона знаходилась у безпорадному стані незалежно від його дій. Якщо введення в організм потерпілої особи вказаних вище засобів і речовин відбулося без її згоди (із застосуванням до неї фізичного чи психічного насильства) і після цього було вчинене природний статевий акт, дії винного слід кваліфікувати як зґвалтування, вчинене із застосуванням насильства та з використанням безпорадного стану потерпілої особи. У разі, коли психотропні, сильнодіючі або інші речовини чи засоби вживались особою добровільно, за власною волею, а згодом безпорадний стан був використаний винним для скоєння статевих зносин, його дії треба розглядати як зґвалтування з використанням безпорадного стану потерпілої особи.

Погроза як спосіб вчинення зґвалтування – це залякування потерпілої особи застосуванням фізичного насильства за допомогою висловлювань, жестів, інших дій (наприклад, демонстрацією зброї). У будь-якому разі погроза повинна сприйматись як реальна, тобто у потерпілої особи має скластись враження, що, якщо вона протидіятиме ґвалтівникові і не виконає його вимог, цю погрозу буде негайно реалізовано. Про сприйняття погрози як реальної може свідчити, зокрема, сама обстановка, в якій опинилась потерпіла особа (оточення її групою осіб, безлюдне місце, нічний час, зухвале, грубе і настирливе домагання вступити в статевий зв’язок тощо). При цьому для визнання психічного насильства способом злочину, передбаченого ст.152; не має значення, чи мав ґвалтівник насправді намір і фактичну можливість реалізувати висловлену ним погрозу.

3. Суб’єктом злочину є осудна особа чоловічої або жіночої статі, яка досягла 14-річного віку. При цьому стать безпосереднього виконавця злочину має бути протилежна статі потерпілої особи. Співвиконавцем злочину, учасником групового зґвалтування може бути особа, яка фізіологічне неспроможна вчинити природний статевий акт, а також особа однакової статі з потерпілим.

4. Суб’єктивна сторона зґвалтування характеризується прямим умислом. Винний усвідомлює, що вчиняє природний статевий акт із застосуванням фізичного насильства, погрози його застосування або з використанням безпорадного стану потерпілої особи, і бажає це зробити. Мотиви, не впливаючи на кваліфікацію, можуть бути різними (задоволення статевої пристрасті, помста, бажання принизити потерпілу особу, прагнення сексуального самоствердження, хуліганські спонукання тощо).

5. Кваліфікуючими ознаками зґвалтування є вчинення його: 1) повторно; 2) особою, яка раніше вчинила один із злочинів, передбачених ст. ст.153-155 (ч.2 ст.152), а особливо кваліфікуючими: 1) вчинення його групою осіб; 2) зґвалтування неповнолітньої особи (ч.3 ст.152); 3) спричинення особливо тяжких наслідків; 4) зґвалтування малолітньої особи (ч.4 ст.152).

  1.  Примушування до вступу в статевий зв’язок. Відмінність від згвалтування.
  2.  Статеві зносини з особою, яка не досягла статевої зрілості. Розбещення неповнолітніх.
  3.  Перешкоджання здійсненню виборчого права. Порушення таємниці голосування.
  4.  Порушення недоторканості житла. Порушення таємниці листування, телефонних розмов, телеграфної чи іншої кореспонденції, що передаються засобами зв'язку або через комп'ютер.
  5.  Ухилення від сплати аліментів на утримання дітей. Ухилення від сплати коштів на утримання непрацездатних батьків.
  6.  Незаконні дії щодо усиновлення (удочеріння). Розголошення таємниці усиновлення (удочеріння).
  7.  Грубе порушення законодавства про працю. Грубе порушення угоди про працю.
  8.  Примушування до участі у страйку або перешкоджання участі у страйку.
  9.  Невиплата заробітної плати, стипендії, пенсії чи інших установлених законом виплат.
  10.  Порушення права на отримання освіти чи права на безоплатну медичну допомогу. Порушення недоторканності приватного життя.
  11.  Крадіжка і грабіж. Види грабежу.

Ст.185 “Крадіжка”:

1. Таємне викрадення чужого майна (крадіжка).

2. Крадіжка, вчинена повторно або за попередньою змовою групою осіб.

3. Крадіжка, поєднана з проникненням у житло, інше приміщення чи сховище або що завдала значної шкоди потерпілому.

4. Крадіжка, вчинена у великих розмірах.

5. Крадіжка, вчинена в особливо великих розмірах або організованою групою.

Примітки: 1. У статтях 185, 186 та 189-191 повторним визнається злочин, вчинений особою, яка раніше вчинила будь-який із злочинів, передбачених цими статтями або статтями 187, 262 цього Кодексу.

2. У статтях 185,186,189 та 190 КК значна шкода визнається із врахуванням матеріального становища потерпілого та якщо йому спричинено збитки на суму від ста до двохсот п’ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

3.У статтях 185-191 КК у великих розмірах визнається злочин, що вчинений однією особою чи групою осіб на суму, яка в двісті п’ятдесят і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян на момент вчинення злочину.

4. У статтях 185-187 та 189-191 КК в особливо великих розмірах визнається злочин, що вчинений однією особою чи групою осіб на суму, яка в шістсот і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян на момент вчинення злочину.

1. Об’єкт злочину – право власності, зміст якого становлять володіння, користування і розпоряджання своїм майном.

2. Об’єктивна сторона полягає у таємному викраденні чужого майна, що виражається у такому алгоритмі:

1) діяння;

2) наслідок – у вигляді втрати власником майна;

3) причинний зв’язок.

Обов’язкова ознака – спосіб: таємно

Таємним визнається таке викрадення, здійснюючи яке, винна особа вважає, що робить це непомітно для потерпілих чи інших осіб.

Чужим слід визнавати майно, яке не перебуває у власності чи законному володінні винного.

3. Суб’єктом злочину може бути осудна особа, яка досягла 14-річного віку.

4. Суб’єктивна сторона крадіжки характеризується прямим умислом на заволодіння чужим майном. Обов’язковою ознакою суб’єктивної сторони крадіжки є корисливий мотив.

5. Кваліфікованими видами крадіжки є вчинення й: 1) повторно; 2) за попередньою змовою групою осіб; 3) у великих розмірах; 4) в особливо великих розмірах; 5) організованою групою, а також крадіжка: 6) поєднана з проникненням у житло, інше приміщення чи сховище; 7) що завдала значної шкоди потерпілому.

Ст.186 “Грабіж”:

1. Відкрите викрадення чужого майна (грабіж)

2. Грабіж, поєднаний з насильством, яке не є небезпечним для життя чи здоров’я потерпілого, або з погрозою застосування такого насильства, або вчинений повторно, або за попередньою змовою групою осіб.

3. Грабіж, поєднаний з проникненням у житло, інше приміщення чи сховище або що завдав значної шкоди потерпілому.

4. Грабіж, вчинений у великих розмірах.

5. Грабіж, вчинений в особливо великих розмірах або організованою групою.

1. Об’єкт – відносини власності; здоров’я особи.

Злочин з матеріальним складом.

2. Об’єктивна сторона характеризується відкритим способом викрадення чужого майна.

Відкритим визнається викрадення, що здійснюється у присутності інших осіб, які розуміють протиправний характер дій винного, а він, у свою чергу, усвідомлює цю обставину.

З об’єктивної сторони вчинення грабежу можливе у формі:

1) відкритого викрадення чужого майна без застосування насильства або погрози його застосування (ненасильницький грабіж);

2) відкритого викрадення чужого майна із застосуванням насильства або погрози його застосування (насильницький грабіж).

3. Суб’єктом грабежу може бути осудна особа, яка досягла 14-річного віку.

4. Суб’єктивна сторона злочину характеризується наявністю у винної особи прямого умислу на протиправне заволодіння чужим майном і корисливим мотивом. Змістом умислу грабіжника охоплюється усвідомлення того факту, що вчинювані ним дії здійснюються І умовах очевидності – вони мають відкритий для потерпілого або інших осіб характер. При цьому винний ігнорує цю обставину.

5. Насильницький грабіж утворює кваліфікований склад злочину (ч.2 ст.186) і може бути двох видів: 1) грабіж, поєднаний з насильством, яке не є небезпечним для життя чи здоров’я потерпілого; 2) грабіж, поєднаний з погрозою застосування такого насильства.

  1.  Розбій. Відмінність від насильницького грабежу і вимагання, бандитизму.

Ст.187 “Розбій”:

1. Напад з метою заволодіння чужим майном, поєднаний із насильством, небезпечним для життя чи здоров’я особи, яка зазнала нападу, або з погрозою застосування такого насильства (розбій).

2. Розбій, вчинений за попередньою змовою групою осіб, або особою, яка раніше вчинила розбій або бандитизм.

3. Розбій, поєднаний з проникненням у житло, інше приміщення чи сховище.

4. Розбій, спрямований на заволодіння майном у великих чи особливо великих розмірах, або вчинений організованою групою, або поєднаний із заподіянням тяжких тілесних ушкоджень.

1. Об’єкти розбою: право власності, здоров’я та життя особи.

2. З об’єктивної сторони розбій вчиняється у формі нападу з метою заволодіння чужим майном, поєднаного із насильством, небезпечним для життя чи здоров’я особи, яка зазнала нападу, або з погрозою застосування такого насильства.

Під нападом у складі розбою слід розуміти раптову, несподівану для потерпілого, короткочасну, агресивну, насильницьку дію, спрямовану на протиправне заволодіння чужим майном. Напад може бути як відкритим, так і таємним (наприклад, нанесення удару потерпілому з-за спини). За цією ознакою розбій відрізняється, з одного боку, від крадіжки, з іншого, – від грабежу.

Розбій – усічений склад злочину. Він вважається закінченим з моменту нападу, поєднаного із застосуванням або погрозою застосування насильства, небезпечного для життя чи здоров’я, незалежно від того, чи заволоділа винна особа чужим майном.

3. Суб’єктом розбою є осудна особа, яка досягла 14-річного віку.

4. Суб’єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом та корисливим мотивом. Обов’язковою ознакою суб’єктивно; сторони розбою є мета, з якою здійснюється напад, – заволодіння чужим майном,

5. Кваліфікованими видами розбою є розбій: 1) вчинений за попередньою змовою групою осіб; 2) особою, яка раніше вчинити, розбій або бандитизм (ч.2 ст.187); 3) організованою групок (ч.4 ст.187); 4) поєднаний з проникненням у житло, інше приміщення чи сховище (ч.3 ст.187); 5) із заподіянням тяжких тілесних ушкоджень (ч.4 ст.187); 6) спрямований на заволодіння майном у великих чи 7) особливо великих розмірах (ч.4 ст.187).

Ст.189 ]Вимагання”:

1. Вимога передачі чужого майна чи права на майно або вчинення будь-яких дій майнового характеру з погрозою насильства над потерпілим чи його близькими родичами, обмеження прав, свобод або законних інтересів цих осіб, пошкодження чи знищення їхнього майна або майна, що перебуває в їхньому віданні чи під охороною, або розголошення відомостей, які потерпілий чи його близькі родичі бажають зберегти в таємниці (вимагання)

2. Вимагання, вчинене повторно, або за попередньою змовою групою осіб, або службовою особою з використанням свого службового становища, або з погрозою вбивства чи заподіяння тяжких тілесних ушкоджень, або з пошкодженням чи знищенням майна, або таке. Ідо завдало значної шкоди потерпілому.

3. Вимагання, поєднане з насильством, небезпечним для життя чи здоров’я особи, або таке, що завдало майнової шкоди у великих розмірах.

4. Вимагання, що завдало майнової шкоди в особливо великих розмірах, або вчинене організованою групою, або поєднане із заподіянням тяжкого тілесного ушкодження.

Насильницький грабіж утворює кваліфікований склад злочину (ч.2 ст.186) і може бути двох видів: 1) грабіж, поєднаний з насильством, яке не є небезпечним для життя чи здоров’я потерпілого; 2) грабіж, поєднаний з погрозою застосування такого насильства.

Ст.257 “Бандитизм”:

Організація озброєної банди з метою нападу на підприємства, установи, організації чи на окремих осіб, а також участь у такій банді або у вчинюваному нею нападі.

  1.  Вимагання. Відмінність від розбою і насильницького грабежу.

Ст.189 ]Вимагання”:

1. Вимога передачі чужого майна чи права на майно або вчинення будь-яких дій майнового характеру з погрозою насильства над потерпілим чи його близькими родичами, обмеження прав, свобод або законних інтересів цих осіб, пошкодження чи знищення їхнього майна або майна, що перебуває в їхньому віданні чи під охороною, або розголошення відомостей, які потерпілий чи його близькі родичі бажають зберегти в таємниці (вимагання)

2. Вимагання, вчинене повторно, або за попередньою змовою групою осіб, або службовою особою з використанням свого службового становища, або з погрозою вбивства чи заподіяння тяжких тілесних ушкоджень, або з пошкодженням чи знищенням майна, або таке. Ідо завдало значної шкоди потерпілому.

3. Вимагання, поєднане з насильством, небезпечним для життя чи здоров’я особи, або таке, що завдало майнової шкоди у великих розмірах.

4. Вимагання, що завдало майнової шкоди в особливо великих розмірах, або вчинене організованою групою, або поєднане із заподіянням тяжкого тілесного ушкодження.

1. Основним безпосереднім об’єктом вимагання є право власності, а його додатковими обов’язковими об’єктами виступають психічна та фізична недоторканість особи, її особиста свобода, здоров’я. Додатковими факультативними об’єктами злочину можуть бути честь, гідність, право на таємницю приватного життя та інші права громадян.

Предметом злочину може бути як майно, так і право на нього, а також будь-які дії майнового характеру.

2. З об’єктивної сторони вимагання характеризується двома взаємопов’язаними діями: 1) пред’явленням майнової вимоги; 2) погрозою застосування насильства, знищення або пошкодження майна, заподіяння іншої шкоди.

Вимога як ознака вимагання означає викладену в рішучій формі пропозицію винного до потерпілого (власника, особи, у віданні чи під охороною яких перебуває майно) про передачу майна, права на майно або вчинення останнім інших дій майнового характеру. Пред’явлена суб’єктом майнова вимога утворює ознаку об’єктивної сторони цього злочину тільки за умови, що вона є завідомо протиправною.

Майнова вимога визнається вимаганням за умови, що вона поєднана з психічним насильством. Пред’являючи до потерпілого майнові претензії, вимагач розуміє, що вони не будуть задоволені, якщо потерпілого до цього не примусити, не присилювати робити певним чином.

Смисл погрози при вимаганні полягає у залякуванні особи, до якої пред’явлена вимога, з метою забезпечити вигідну для винного поведінку.

Погроза при вимаганні повинна бути дійсною і реальною. При визначенні дійсності і реальності погрози необхідно виходити з суб’єктивного ставлення до неї винного і суб’єктивного сприйняття  потерпілим.

3. Суб’єктом злочину може бути осудна особа, яка на момент його вчинення досягла 14-річного віку.

4. Суб’єктивна сторона вимагання характеризується прямим умислом. Вимагання – це корисливий злочин. При його вчиненні винний має за мету незаконно одержати чуже майно, право на нього або добитися вчинення потерпілим інших дій майнового характеру.

5. Кваліфікованими і особливо кваліфікованими видами злочину закон визнає вимагання: 1) вчинене повторно; 2) за попередньою змовою групою осіб; 3) службовою особою з використанням свого службового становища; 4) з погрозою вбивства чи заподіяння тяжких тілесних ушкоджень; 5) з пошкодженням чи знищенням майна (ч.2 ст.189); 6) організованою групою (ч.4 ст.189); 7) що завдало значної шкоди потерпілому (ч.2 ст.189); 8) майнової шкоди у великих (ч.3 ст.189) чи 9) в особливо великих (ч.4 ст.189) розмірах; 10) поєднане з насильством, небезпечним для життя чи здоров’я особи (ч.З ст. 189); 11) із заподіянням тяжкого тілесного ушкодження (ч.4 ст.189).

Ст.187 “Розбій”:

1. Напад з метою заволодіння чужим майном, поєднаний із насильством, небезпечним для життя чи здоров’я особи, яка зазнала нападу, або з погрозою застосування такого насильства (розбій).

2. Розбій, вчинений за попередньою змовою групою осіб, або особою, яка раніше вчинила розбій або бандитизм.

3. Розбій, поєднаний з проникненням у житло, інше приміщення чи сховище.

4. Розбій, спрямований на заволодіння майном у великих чи особливо великих розмірах, або вчинений організованою групою, або поєднаний із заподіянням тяжких тілесних ушкоджень.

Насильницький грабіж утворює кваліфікований склад злочину (ч.2 ст.186) і може бути двох видів: 1) грабіж, поєднаний з насильством, яке не є небезпечним для життя чи здоров’я потерпілого; 2) грабіж, поєднаний з погрозою застосування такого насильства.

  1.  Шахрайство. Відмінність від крадіжки та заподіяння майнової шкоди шляхом обману або зловживання довірою.

Ст.190 “Шахрайство”:

1. Заволодіння чужим майном або придбання права на майно шляхом обману чи зловживання довірою (шахрайство).

2. Шахрайство, вчинене повторно, або за попередньою змовою групою осіб, або таке, що завдало значної шкоди потерпілому.

3. Шахрайство, вчинене у великих розмірах, або шляхом незаконних операцій з використанням електронно-обчислювальної техніки.

4. Шахрайство, вчинене в особливо великих розмірах або організованою групою.

1. Об’єкт злочину – право власності.

Особливістю предмета шахрайства є те, що ним може бути як чуже майно, так і право на таке майно.

2. Об’єктивна сторона шахрайства полягає у заволодінні майном або придбанні права на майно шляхом обману чи зловживання довірою. В результаті шахрайських дій потерпілий — власник, володілець, особа, у віданні або під охороною якої знаходиться майно, добровільно передає майно або право на майно винній особі Безпосередня участь потерпілого у передачі майнових благ і добровільність його дій є обов’язковими ознаками шахрайства, які відрізняють його від викрадення майна та інших злочинів проти власності.

Способами вчинення шахрайства є: 1) обман; 2) зловживання д вірою.

Обман як спосіб шахрайського заволодіння чужим майном та придбання права на таке майно полягає у повідомленні потерпілою неправдивих відомостей або приховування певних відомостей  повідомлення яких мало б суттєве значення для поведінки потерпілого, з метою введення в оману потерпілого.

Зловживання довірою полягає у недобросовісному використанні довіри з боку потерпілого: для заволодіння чужим майном чи правом на нього винний використовує особливі довірчі стосунки, які склалися між ним та власником чи володільцем майна.

3. Суб’єкт злочину загальний. Шахрайство, вчинене службовою особою, якщо вона з метою обману чи зловживання довірою зловживала владою або службовим становищем, слід кваліфікувати за сукупністю злочинів, передбачених відповідними частинами статей 190 і 364.

4. Суб’єктивна сторона шахрайства характеризується прямим умислом і корисливим мотивом.

5. Кваліфікованими та особливо кваліфікованими видами злочину є шахрайство: 1) вчинене повторно або 2) за попередньою змовою групою осіб (ч.2 ст.190), або 3) у великих розмірах, або 4) шляхом незаконних операцій з використанням електронно-обчислювальної техніки (ч.3 ст.190), або 5) в особливо великих розмірах, або 6) організованою групою (ч.4 ст.190); 7) що заподіяло значної шкоди потерпілому (ч.2 ст.190).

Ст.185 “Крадіжка”:

1. Таємне викрадення чужого майна (крадіжка).

2. Крадіжка, вчинена повторно або за попередньою змовою групою осіб.

3. Крадіжка, поєднана з проникненням у житло, інше приміщення чи сховище або що завдала значної шкоди потерпілому.

4. Крадіжка, вчинена у великих розмірах.

5. Крадіжка, вчинена в особливо великих розмірах або організованою групою.

  1.  Привласнення, розтрата майна або заволодіння ним шляхом зловживання службовим становищем. Відмінність від крадіжки.

  1.  Умисне або необережне знищення або пошкодження майна.

  1.  Привласнення особою знайденого або чужого майна, що випадково опинилося у неї. Придбання, отримання, зберігання чи збут майна, завідомо одержаного злочинним шляхом.

  1.  Виготовлення, зберігання, придбання, перевезення, пересилання, ввезення в Україну з метою збуту або збут підроблених грошей, державних цінних паперів чи білетів державної лотереї.

  1.  Контрабанда.

Ст.201 “Контрабанда”:

1. Контрабанда, тобто переміщення товарів через митний кордон України поза митним контролем або з приховуванням від митного контролю, вчинене у великих розмірах, а також незаконне переміщення історичних та культурних цінностей, отруйних, сильнодіючих, вибухових речовин, радіоактивних матеріалів, зброї та боєприпасів (крім гладкоствольної мисливської зброї та бойових припасів до неї), а так само контрабанда стратегічно важливих сировинних товарів, щодо яких законодавством встановлено відповідні правила вивезення за межі України.

2. Ті ж дії, вчинені за попередньою змовою групою осіб або особою, раніше судимою за злочин, передбачений цією статтею.

Примітка. Контрабанда товарів вважається вчиненою у великих розмірах, якщо їхня вартість у тисячу і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян.

1. Об’єкт – суспільні відносини, що забезпечують нормальний товарообіг через митний кордон і внесення до бюджету мита і зборів.

Усі предмети контрабанди поділяються на дві групи:

1) предмети, яким притаманні спеціальні ознаки, що надають підстави для кваліфікації їх незаконного переміщення через митний кордон України за ст.201 незалежно від розміру контрабанди (історичні, культурні цінності; отруйні, сильнодіючі, радіоактивні або вибухові речовини; зброя та боєприпаси ; стратегічно важливі сировинні товари, щодо яких законодавством встановлено відповідні правила вивезення за межі України, їх вільний обіг згідно з чинним законодавством може істотно обмежуватись і для переміщення їх через митний кордон, як правило, потрібен спеціальний дозвіл;

2) товари, які вільно обертаються в Україні і незаконне переміщення яких через митний кордон України утворює склад злочину, передбаченого ч.1 ст.201, лише у випадку вчинення його у великих розмірах.

2. Об’єктивна сторона контрабанди виражається в діях, які полягають у незаконному переміщенні відповідних предметів через митний кордон України:

1) переміщення товарі поза митним контролем;

2) переміщення товарів з приховуванням від митного контролю.

Склад злочину – формальний: закінчений з моменту переміщення митного кордону України.

3. Суб’єктом злочину є осудна особа, яка досягла 16-річного віку, у т.ч. особа, яка користується правом дипломатичного імунітету.

4. Суб’єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом. Недекларування відповідних предметів, вчинене з необережності, не містить ознак коментованого складу злочину. Не може бути притягнута до кримінальної відповідальності за контрабанду особа, яка добросовісно помиляється щодо того, чи є даний предмет культурною цінністю або отруйною речовиною (наприклад, якщо ця культурна цінність тривалий час зберігалась у родині особи або якщо ця речовина була вільно придбана особою в крамниці іншої країни).

5. Кваліфікуючими ознаками злочину (ч.2 ст.201) є вчинення його: 1) за попередньою змовою групою осіб; 2) особою, раніше судимою за злочин, передбачений цією статтею.

  1.  Зайняття забороненими видами господарської діяльності.

  1.  Незаконне виготовлення, зберігання, збут або транспортування з метою збуту підакцизних товарів.

  1.  Фіктивне підприємництво.

  1.  Легалізація (відмивання) грошових коштів та іншого майна, здобутих злочинним шляхом.

  1.  Ухилення від сплати податків, зборів, інших обов'язкових платежів.

  1.  Порушення порядку здійснення операцій з металобрухтом. Порушення правил здачі дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння.

  1.  Фіктивне банкрутство. Доведення до банкрутства.

  1.  Приховування стійкої фінансової неспроможності. Незаконні дії у разі банкрутства.

  1.  Порушення порядку випуску (емісії) та обігу цінних паперів. Виготовлення, збут та використання підроблених недержавних цінних паперів.

  1.  Незаконне збирання з метою використання або використання відомостей, що становлять комерційну таємницю або банківську таємницю. Розголошення комерційної таємниці або банківської таємниці.
  2.  Порушення правил екологічної безпеки. Невжиття заходів щодо ліквідації наслідків екологічного забруднення.
  3.  Знищення або пошкодження лісових масивів. Незаконна порубка лісу.
  4.  Незаконне полювання. Незаконне зайняття рибним, звіриним або іншим водним добувним промислом.
  5.  Створення злочинної організації. Сприяння учасникам злочинних організацій та укриття їх злочинної діяльності.
  6.  Бандитизм. Відмінність від розбою та вимагання.

Ст.257 “Бандитизм”:

Організація озброєної банди з метою нападу на підприємства, установи, організації чи на окремих осіб, а також участь у такій банді або у вчинюваному нею нападі.

1. Об’єктом злочину є громадська безпека.

2. Об’єктивна сторона бандитизму включає вчинення трьох альтернативних дій: 1) організацію банди; 2) участь у банді; 3) участь у нападі, вчинюваному бандою.

Специфічні риси банди:

а) озброєність; б) мета нападу на підприємства, установи, організації чи на окремих громадян.

3. Суб’єктом бандитизму є осудна особа, яка досягла 14-річного віку.

4. Суб’єктивна сторона бандитизму характеризується умисною виною та спеціальною метою – здійснення нападів на підприємства, установи, організації чи на окремих громадян, При цьому винний повинен усвідомлювати, що його діяльність пов’язана з бандою, розуміти свою конкретну роль у ній. Розуміючи ці ознаки, особа усвідомлює суспільне небезпечний характер своїх дій, а також передбачає настання наслідків у вигляді загрози громадській безпеці, оскільки знає, що суттю банди є здійснення нападів. Крім того, винний бажає або свідомо допускає настання таких наслідків.

Ст.187 “Розбій”:

1. Напад з метою заволодіння чужим майном, поєднаний із насильством, небезпечним для життя чи здоров’я особи, яка зазнала нападу, або з погрозою застосування такого насильства (розбій).

2. Розбій, вчинений за попередньою змовою групою осіб, або особою, яка раніше вчинила розбій або бандитизм.

3. Розбій, поєднаний з проникненням у житло, інше приміщення чи сховище.

4. Розбій, спрямований на заволодіння майном у великих чи особливо великих розмірах, або вчинений організованою групою, або поєднаний із заподіянням тяжких тілесних ушкоджень.

Ст.189 ]Вимагання”:

1. Вимога передачі чужого майна чи права на майно або вчинення будь-яких дій майнового характеру з погрозою насильства над потерпілим чи його близькими родичами, обмеження прав, свобод або законних інтересів цих осіб, пошкодження чи знищення їхнього майна або майна, що перебуває в їхньому віданні чи під охороною, або розголошення відомостей, які потерпілий чи його близькі родичі бажають зберегти в таємниці (вимагання)

2. Вимагання, вчинене повторно, або за попередньою змовою групою осіб, або службовою особою з використанням свого службового становища, або з погрозою вбивства чи заподіяння тяжких тілесних ушкоджень, або з пошкодженням чи знищенням майна, або таке. Ідо завдало значної шкоди потерпілому.

3. Вимагання, поєднане з насильством, небезпечним для життя чи здоров’я особи, або таке, що завдало майнової шкоди у великих розмірах.

4. Вимагання, що завдало майнової шкоди в особливо великих розмірах, або вчинене організованою групою, або поєднане із заподіянням тяжкого тілесного ушкодження.

  1.  Терористичний акт.

Ст.258 “Терористичний акт”:

1. Терористичний акт, тобто застосування зброї, вчинення вибуху, підпалу чи інших дій, які створювали небезпеку для життя чи здоров’я людини або заподіяння значної майнової шкоди чи настання інших тяжких наслідків, якщо такі дії були вчинені з метою порушення громадської безпеки, залякування населення, провокації воєнного конфлікту, міжнародного ускладнення, або з метою впливу на прийняття рішень чи вчинення або невчинення дій органами державної влади чи органами місцевого самоврядування, службовими особами цих органів, об’єднаннями громадян, юридичними особами, або привернення уваги громадськості до певних політичних, релігійних чи інших поглядів винного (терориста), а також погроза вчинення зазначених дій з тією самою метою.

2. Ті самі дії, вчинені повторно або за попередньою змовою групою осіб, або якщо вони призвели до заподіяння значної майнової шкоди чи інших тяжких наслідків.

3. Дії, передбачені частинами першою або другою цієї статті, що призвели до загибелі людини.

1. Об’єктом злочину є громадська безпека.

Під тероризмом звичайно розуміють залякування населення і органів влади з метою досягнення злочинних намірів. Він полягає у погрозі насильством, підтриманні стану постійного страху з метою досягнути певних політичних чи інших цілей, спонукати до певних дій, привернути увагу до особи терориста або організацій, які він представляє. Заподіяння чи загроза заподіяння шкоди є своєрідним попередженням про можливість спричинення більш тяжких наслідків, якщо вимоги терористів не буде сприйнято. Характерною ознакою тероризму є його відкритість, коли про мету заподіяння шкоди чи погрози, про вимоги широко розголошується.

2. Об’єктивна сторона злочину може проявитися у таких формах:

1) застосування зброї, вчинення вибуху, підпалу чи інших дій, які створювали небезпеку для життя чи здоров’я людини, або заподіяння значної майнової шкоди чи настання інших тяжких наслідків;

2) погроза вчинення зазначених дій (ч.1 ст.258);

3. Суб’єктом злочину є осудна особа, яка досягла 14-річного віку.

4. Суб’єктивна сторона терористичного акту характеризується прямим умислом і хоча б однією спеціальною метою, зазначеною в диспозиції ч.1 ст.258:

а) порушення громадської безпеки, залякування населення;

б) провокація воєнного конфлікту, міжнародного ускладнення;

в) вплив на прийняття рішень чи вчинення або невчинення дій органами державної влади чи органами місцевого самоврядування, службовими особами цих органів, об’єднаннями громадян, юридичними особами;

г) привернення уваги громадськості до певних політичних, релігійних чи інших поглядів винного (терориста).

5. Кваліфікованими видами терористичного акту є: 1) вчинення його повторно; 2) вчинення його за попередньою змовою групою осіб; 3) заподіяння ним значної майнової шкоди; заподіяння ним інших тяжких наслідків (ч.2 ст.258), а особливо кваліфікованим – загибель людини.

  1.  Викрадення, привласнення, вимагання вогнепальної зброї, бойових припасів, вибухових речовин чи радіоактивних матеріалів або заволодіння ними шляхом шахрайства або зловживанням службовим становищем.

  1.  Незаконне поводження зі зброєю, бойовими припасами або вибуховими речовинами. Недбале зберігання вогнепальної зброї або бойових припасів.

Ст.263 “Незаконне поводження зі зброєю, бойовими припасами або вибуховими речовинами”:

1. Носіння, зберігання, придбання, виготовлення, ремонт, передача чи збут вогнепальної зброї (крім гладко-ствольної мисливської), бойових припасів, вибухових речовин або вибухових пристроїв без передбаченого законом дозволу.

2. Носіння, виготовлення, ремонт або збут кинджалів, фінських ножів, кастетів чи іншої холодної зброї без передбаченого законом дозволу.

3. Звільняється від КВ особа, яка вчинила злочин, передбачений частинами першою або другою цієї статті, якщо вона добровільно здала органам влади зброю, бойові припаси, вибухові речовини або вибухові пристрої.

1. Об’єктом злочину є громадська безпека в частині убезпечення від порушення правил обороту (користування населенням) вогнепальної і холодної зброї, бойових припасів, вибухових речовин, вибухових пристроїв.

Предметом злочину можуть бути:

1) вогнепальна зброя (крім гладкоствольної мисливської);

2) бойові припаси;

3) вибухові речовини;

4) вибухові пристрої (ч.1 ст.263);

5) холодна зброя (кинджали, фінські ножі, кастети) (ч.2 ст.263).

2. Об’єктивна сторона злочину може бути викопана шляхом здійснення альтернативних суспільно-небезпечних діянь: 1) носіння; 2) зберігання; 3) придбання; 4) виготовлення; 5) ремонт; 6) передача; 7) збут.

3. Суб’єкт злочину загальний.

4. Суб’єктивна сторона злочину характеризується умисною виною.

5. У ч.3 ст.263 передбачене звільнення від КВ за незаконні дії зі зброєю, бойовими припасами, вибуховими речовинами чи пристроями, передбачені ч.1 або 2 ст.263. Його єдиною умовою є добровільне здавання органам влади зброї, бойових припасів, вибухових речовин або вибухових пристроїв.

  1.  Незаконне поводження з радіоактивними матеріалами. Погроза вчинити викрадання або використати радіоактивні матеріали.

  1.  Порушення встановлених законодавством вимог пожежної безпеки.

  1.  Порушення вимог законодавства про охорону праці.

  1.  Порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керують транспортним засобами. Незаконне заволодіння транспортним засобом.

Ст.286 “Порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керують транспортними засобами”:

1. Порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило потерпілому середньої тяжкості тілесне ушкодження.

2. Ті самі діяння, якщо вони спричинили смерть потерпілого або заподіяли тяжке тілесне ушкодження.

3. Діяння, передбачені частиною першою цієї статті, якщо вони спричинили загибель кількох осіб.

Примітка. Під транспортними засобами в цій статті та статтях 287, 289 і 290 слід розуміти всі види автомобілів, трактори та Інші самохідні машини, трамваї і тролейбуси, а також мотоцикли та інші механічні транспортні засоби.

1. Основним безпосереднім об’єктом злочину є безпека руху й експлуатації автомобільного та деяких інших видів транспорту, перелік яких наведений у примітці до ст.286, а його додатковим обов’язковим об’єктом – життя і здоров’я особи.

2. Об’єктивна сторона злочину включає такі обов’язкові ознаки: 1) діяння, 2) обстановку, 3) наслідки та 4) причинний зв’язок між діянням і наслідками.

Матеріальний склад злочину.

3. Суб’єкт злочину спеціальний. Це осудна особа, яка досягла 16-річного віку і керує транспортним засобом. Особою, яка керує транспортним засобом, вважаються: водій; інструктор, який керує навчальним водінням; службова особа, яка дає водію обов’язкові для виконання вказівки. При цьому не мають значення наявність чи відсутність в особи права володіння чи користування цим транспортним засобом, посвідчення на право управління транспортним засобом.

4. Суб’єктивна сторона злочину визначається ставленням винного до наслідків і в цілому характеризується необережною виною. При умисному ставленні до наслідків вчинене кваліфікується за статтями Особливої частини КК, що передбачають відповідні умисні злочини.

5. Кваліфікуючими ознаками злочину є спричинення в результаті порушення правил дорожнього руху або експлуатації транспорту: 1) смерті потерпілого або заподіяння тяжкого тілесного ушкодження одному чи кільком потерпілим (ч.2 ст.286). Якщо під час .дорожньої події заподіяно тілесні ушкодження різного ступеня тяжкості, то скоєне кваліфікується за частиною статті, яка передбачає найбільш тяжкий вид ушкоджень; 2) загибелі кількох осіб (ч.3 ст.286). За ч.3 ст.286 порушення правил безпеки руху й експлуатації транспорту кваліфікується тоді, коли смерть кількох осіб була результатом однієї дорожньої події. Дві чи більше подій, в результаті кожної з яких настала смерть однієї особи, не можна оцінювати як наслідок – загибель кількох осіб.

Ст.289 “Незаконне заволодіння транспортним засобом”:

1. Незаконне заволодіння транспортним засобом з будь-якою метою.

2. Ті самі дії, вчинені за попередньою змовою групою осіб або повторно, або поєднані з насильством, що не є небезпечним для життя або здоров’я потерпілого, або з погрозою застосування такого насильства, або вчинені з проникненням у приміщення чи інше сховище, або якщо вони завдали значної матеріальної шкоди потерпілому.

3. Дії, передбачені частинами першою або другою цієї статті, поєднані з насильством, небезпечним для життя чи здоров’я потерпілого, або з погрозою застосування такого насильства, або вчинені організованою групою, або щодо транспортного засобу, вартість якого у двісті п’ятдесят разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян.

4. Звільняється від кримінальної відповідальності судом особа, яка вперше вчинила дії, передбачені цією статтею (за винятком випадків незаконного заволодіння транспортним засобом із застосуванням будь-якого насильства до потерпілого чи погрозою застосування такого насильства), але добровільно заявила про це правоохоронним органам, повернула транспортний засіб власнику і повністю відшкодувала завдані збитки.

1. Основним безпосереднім об’єктом злочину є контрольоване використання транспортних засобів, перелічених у примітці до ст.286. Ці транспортні засоби виступають предметом цього злочину. Його додатковим обов’язковим або факультативним об’єктом – залежно від конкретного способу вчинення цього злочину – можуть виступати життя і здоров’я особи, власність, інші блага.

2. Об’єктивна сторона злочину полягає у незаконному заволодінні транспортним засобом. Ознаки такого діяння:

1) воно полягає лише в активній поведінці – дії;

2) дія проявляється в отриманні можливості керувати таким транспортним засобом;

3) поведінка винного є незаконною, він не має ані дійсного, ані уявного права на транспортний засіб, заволодіння яким здійснює;

4) заволодіння транспортним засобом здійснюється без чітко вираженого і дійсного волевиявлення власника або законного користувача транспортного засобу.

Під незаконним заволодінням транспортним засобом слід розуміти вчинене умисно, з будь-якою метою протиправне вилучення будь-яким способом транспортного засобу у власника чи користувача всупереч їх волі.

Закінченим злочин вважається з моменту, коли винний отримав можливість керувати транспортним засобом і здійснювати рух на ньому.

3. Суб’єктом злочину є особа, яка не має права на користування транспортним засобом, щодо якого здійснюється незаконне заволодіння.

Суб’єктами цього злочину не можуть виступати:

а) водії транспортних засобів, закріплених за ними адміністрацією підприємств, установ, організацій, в яких працюють такі водії;

б) особи, відповідальні за технічний стан та експлуатацію транспортних засобів, закріплених за ними (начальник колони, інженер з експлуатації тощо);

в) особи, яким власник видав доручення на управління транспортним засобом;

г) співвласники транспортного засобу;

д) особи, які користуються транспортним засобом за згодою власника чи законного користувача, хоча б ця згода і не була належно оформлена.

КВ за злочин, передбачений ч.1 ст.289, підлягають осудні особи, які досягли 16-річного, а за злочини, передбачені ч.2 та 3 ст.289, – 14-річного віку

4. Суб’єктивна сторона злочину характеризується умислом. Обов’язковою ознакою суб’єктивної сторони злочину є мета.

5. Кваліфікуючими ознаками незаконного заволодіння транспортним засобом є вчинення цього діяння: 1) за попередньою змовою групою осіб; 2) повторно; 3) у поєднанні з насильством, що не є небезпечним для життя або здоров’я потерпілого, або погрозою застосування такого насильства; 4) з проникненням у приміщення чи інше сховище або 5) завдання значної матеріальної шкоди потерпілому (ч.2ст.289).

  1.  Масові заворушення. Відмінність від групових порушень громадського порядку.

  1.  Хуліганство. Відмінність від групового порушення громадського порядку.

Ст.296 “Хуліганство”:

1. Хуліганство, тобто грубе порушення громадського порядку з мотивів явної неповаги до суспільства, що супроводжується особливою зухвалістю чи винятковим цинізмом.

2. Ті самі дії, вчинені групою осіб.

3. Дії, передбачені частинами першою або другою цієї статті, якщо вони були вчинені особою, раніше судимою за хуліганство, чи пов’язані з опором представникові влади або представникові громадськості, який виконує обов’язки з охорони громадського порядку, чи іншим громадянам, які припиняли хуліганські дії.

4. Дії, передбачені частинами першою, другою або третьою цієї статті, якщо вони вчинені із застосуванням вогнепальної або холодної зброї чи іншого предмета, спеціально пристосованого або заздалегідь заготовленого для нанесення тілесних ушкоджень.

1. Основний безпосередній об’єкт хуліганства – громадський порядок. Його додатковим факультативним об’єктом можуть виступати здоров’я особи, авторитет органів державної влади, громадська безпека.

2. Об’єктивна сторона хуліганства характеризується суспільно небезпечною дією, що порушує громадський порядок, при цьому дія супроводжується особливою зухвалістю чи винятковим цинізмом.

3. Суб’єктом хуліганства є осудна особа, яка досягла 14-річного віку.

4. Суб’єктивна сторона хуліганства характеризується умисною виною і мотивом явної неповаги до суспільства. Неповага до суспільства – це прагнення показати свою зневагу до існуючих правил і норм поведінки в суспільстві, самоутвердитися за рахунок приниження інших осіб, протиставити себе іншим громадянам, суспільству, державі. Вказана неповага має бути явною. Це означає, що неповага до суспільства є очевидною, безсумнівною як для хулігана, так і для очевидців його дій.

5. Кваліфікований вид хуліганства (ч.2 ст.296) наявний, коли дії, передбачені ч.1 ст. 296, вчинено групою осіб.

Особливо кваліфікованими видами хуліганства є: 1) вчинення його особою, раніше судимою за хуліганство; 2) хуліганство, пов’язане з опором представникові влади або представникові громадськості/який виконує обов’язки з охорони громадського порядку, чи іншим громадянам, які припиняли хуліганські дії (ч.3 ст.296); 3) вчинення його із застосуванням вогнепальної або холодної зброї чи іншого предмета, спеціально пристосованого або заздалегідь заготовленого для нанесення тілесних ушкоджень (ч.4 ст.296).

  1.  Використання коштів, здобутих від незаконного обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів.

  1.  Незаконне виробництво, виготовлення, придбання, зберігання, перевезення, пересилання чи збут наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів.

Ст.307 “Незаконне виробництво, виготовлення, придбання, зберігання, перевезення, пересилання чи збут наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів”

1. Незаконне виробництво, виготовлення, придбання, зберігання, перевезення чи пересилання з метою збуту, а також незаконний збут наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів.

2. Ті самі дії, вчинені повторно або за попередньою змовою групою осіб, або особою, яка раніше вчинила один із злочинів, передбачених статтями 308-310, 312, 314, 315, 317 КК, або із залученням неповнолітнього, а також збут наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів у місцях, що призначені для проведення навчальних, спортивних і культурних заходів, та в інших місцях масового перебування громадян, або збут чи передача цих речовин у місця позбавлення волі, або якщо предметом таких дій були наркотичні засоби, психотропні речовини або їх аналоги у великих розмірах чи особливо небезпечні наркотичні засоби або психотропні речовини.

3. Дії, передбачені частинами першою або другою цієї статті, вчинені організованою групою, а також якщо предметом таких дій були наркотичні засоби, психотропні речовини або їх аналоги в особливо великих розмірах, або вчинені із залученням малолітнього або щодо малолітнього.

4. Особа, яка добровільно здала наркотичні засоби, психотропні речовини або їх аналоги і вказала джерело їх придбання або сприяла розкриттю злочинів, пов’язаних з їх незаконним обігом, звільняється від кримінальної відповідальності за незаконне їх виробництво, виготовлення, придбання, зберігання, перевезення, пересилання (ч.1 ст.307, ч.1 ст.309 КК).

1. Об’єктом є встановлений законом порядок обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, або їх аналогів.

Предметом злочину виступають наркотичні засоби, психотропні речовини та їх аналоги.

Наркотичні засоби – це включені до Переліку речовини природного чи синтетичного походження, препарати, рослини, які становлять небезпеку для здоров’я населення у разі зловживання ними. До них належать, зокрема, гашиш, марихуана, опій, кокаїн.

Психотропні речовини – це включені до Переліку речовини природного чи синтетичного походження, препарати, природні матеріали, які здатні викликати стан залежності та чинити депресивний або стимулюючий вплив на центральну нервову систему або викликати порушення сприйняття, або емоцій, або мислення, чи поведінки і становлять небезпеку для здоров’я населення у разі зловживання ними. До них належать, наприклад, ЛСД, мескалін, тетрагідроканнабінол.

Аналоги наркотичних засобів і психотропних речовин – це заборонені до обігу в Україні речовини природного чи синтетичного походження, не включені до Переліку, хімічна структура і властивості яких подібні до хімічної структури і властивостей наркотичних засобів і психотропних речовин, психоактивну дію котрих ці речовини відтворюють.

2. Об’єктивна сторона злочину описана як вичерпний перелік альтернативних форм злочинної поведінки, а саме незаконні: 1) виробництво; 2) виготовлення; 3) придбання; 4) зберігання; 5) перевезення; 6) пересилання; 7) незаконний збут наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів.

3. Суб’єкт злочину загальний. При вчиненні злочину із залученням неповнолітнього або малолітнього (ч.ч. 2 і 3 ст.307) та щодо малолітнього (ч.3 ст.307) суб’єктом може бути лише повнолітня особа.

4. Суб’єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом і метою збуту при виробництві, виготовленні, придбанні, зберіганні, перевезенні чи пересиланні особою наркотичних засобів або психотропних речовин.

5. Кваліфікованими видами злочину є вчинення його: 1) повторно; 2) за попередньою змовою групою осіб; 3) особою, яка раніше вчинила один із злочинів, передбачених ст. ст. 308-310, 312, 314, 315, 317; 4) із залученням неповнолітнього; 5) щодо наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів у великих розмірах; 6) щодо особливо небезпечних наркотичних засобів або психотропних речовин, а також 7) збут наркотичних засобів чи психотропних речовин у місцях, що призначені для проведення навчальних, спортивних і культурних заходів, та в інших місцях масового перебування громадян; 8) збут чи передача цих засобів або речовин у місця позбавлення волі (ч.2 ст.307), а особливо кваліфікованими – вчинення його: 1) організованою групою; 2) щодо наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів в особливо великих розмірах; 3) із залученням малолітнього або щодо малолітнього (ч.3 ст.307).

  1.  Викрадення, привласнення, вимагання наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів чи заволодіння ними шляхом шахрайства або зловживання службовим становищем.

  1.  Посів або вирощування снотворного маку чи конопель.

  1.  Незаконне введення в організм наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів. Незаконне публічне вживання наркотичних засобів.

  1.  Схиляння до вживання наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів. Спонукання неповнолітніх до застосування допінгу. Схиляння неповнолітніх до вживання одурманюючих засобів.

  1.  Розголошення державної таємниці. Втрата документів, що містять державну таємницю.

Ст.328 ]Розголошення державної таємниці”:

1. Розголошення відомостей, що становлять державну таємницю, особою, якій ці відомості були довірені або стали відомі у зв’язку з виконанням службових обов’язків, за відсутності ознак державної зради або шпигунства.

2. Те саме діяння, якщо воно спричинило тяжкі наслідки.

1. Основним безпосереднім об’єктом злочину є режим державної таємниці, тобто встановлений згідно з вимогами відповідних актів законодавства єдиний порядок забезпечення охорони державної таємниці, що забезпечує безпеку держави. Його додатковим факультативним об’єктом можуть бути власність, життя та здоров’я особи тощо.

Предмет злочину – певним чином матеріалізовані відомості, що становлять державну таємницю.

2. З об’єктивної сторони злочин передбачає розголошення певних відомостей, яке полягає у діях, а в окремих випадках і в бездіяльності (якщо, скажімо, недбале зберігання відповідних документів, виробів чи інших матеріалів створило умови для ознайомлення з ними сторонніх осіб).

3. Суб’єктом злочину є особа, якій відомості, що становлять державну таємницю, буди довірені або стали відомі у зв’язку з виконанням службових обов’язків. Такою визнається особа, що мас відповідний допуск (першої, другої або третьої форм) до державної таємниці, наданий відповідно до законодавства України.

4. З суб’єктивної сторони злочин може бути вчинений як умисно (прямий і непрямий умисел), так і з необережності (злочинна самовпевненість і злочинна недбалість).

5. Кваліфікованим видом розглядуваного злочину є розголошення державної таємниці, якщо воно спричинило тяжкі наслідки.

  1.  Наруга над державними символами. Незаконне підняття Державного Прапора України на річковому або морському судні.

  1.  Втручання в діяльність працівника правоохоронного органу. Втручання у діяльність державного діяча.

  1.  Погроза або насильство щодо працівника правоохоронного органу чи щодо державного чи громадського діяча.

  1.  Умисне знищення або пошкодження майна працівника правоохоронного органу.

  1.  Посягання на життя працівника правоохоронного органу, члена громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону або військовослужбовця.

  1.  Захоплення представника влади або працівника правоохоронного органу як заручника.

  1.  Перешкоджання діяльності народного депутата України та депутата місцевої ради.

  1.  Одержання незаконної винагороди працівником державного підприємства, установи чи організації. Відмінність від одержання хабара.

  1.  Зловживання владою або службовим становищем. Відмінність від перевищення влади або службових повноважень.

Ст.364 “Зловживання владою або службовим становищем”:

1. Зловживання владою або службовим становищем, тобто умисне, з корисливих мотивів чи в інших особистих інтересах або в інтересах третіх осіб, використання службовою особою влади чи службового становища всупереч інтересам служби, якщо воно заподіяло істотну шкоду охоронюваним законом правам, свободам та інтересам окремих громадян або державним чи громадським інтересам, або інтересам юридичних осіб.

2. Те саме діяння, якщо воно спричинило тяжкі наслідки.

3. Дії, передбачені частинами першою або другою цієї статті, якщо вони вчинені працівником правоохоронного органу.

Примітка: 1. Службовими особами є особи, які постійно чи тимчасово здійснюють функції представників влади, а також обіймають постійно чи тимчасово на підприємствах, в установах чи організаціях незалежно від форми власності посади, пов’язані з виконанням організаційно-розпорядчих чи адміністративно-господарських обов’язків, або виконують такі обов’язки за спеціальним повноваженням.

2. Службовими особами також визнаються іноземці або особи без громадянства, які виконують обов’язки, зазначені в пункті 1 цю примітки.

3. Істотною шкодою у статтях 364, 365, 367, якщо вона полягав у заподіянні матеріальних збитків, вважається така шкода, яка в сто і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян.

4. Тяжкими наслідками у статтях 364-367, якщо вони полягають у заподіянні матеріальних збитків, вважаються такі, які у двісті п’ятдесят і більше разів перевищують неоподатковуваний мінімум доходів громадян.

1. Безпосереднім об’єктом злочину є правильна діяльність державного апарату, апарату органів місцевого самоврядування, об’єднань громадян, окремої організації, установи, підприємства (незалежно від форми власності), зміст якої визначається законодавством України, а також авторитет органів державної влади, органів місцевого самоврядування, об’єднань громадян, підприємств, установ та організацій.

2. З об’єктивної сторони цей злочин може мати такі форми:

1) зловживання владою, що завдало істотної шкоди;

2) зловживання службовим становищем, що завдало істотної шкоди.

3. Суб’єктом зловживання владою або службовим становищем може бути лише службова особа.

4. З суб’єктивної сторони цей злочин характеризується умисною або змішаною формою вини.

Корисливий мотив, інші особисті інтереси та інтереси третіх осіб є обов’язковими ознаками зловживання владою або службовим становищем і підкреслюють той факт, що цей злочин може бути вчинено під впливом саме таких спонукань.

5. Кваліфікуючою ознакою злочину є спричинення тяжких наслідків (ч.2 ст.364), а особливо кваліфікуючою – вчинення його працівником правоохоронного органу (ч.3 ст.364).

  1.  Перевищення влади або службових повноважень. Відмінність від зловживання владою або службовим становищем.

Ст.365 “Перевищення влади або службових повноважень”:

1. Перевищення влади або службових повноважень, тобто умисне вчинення службовою особою дій, які явно виходять за межі наданих їй прав чи повноважень, якщо вони заподіяли істотну шкоду охоронюваним законом правам та інтересам окремих громадян, або державним чи громадським інтересам, або інтересам юридичних осіб.

2. Перевищення влади або службових повноважень, якщо воно супроводжувалося насильством, застосуванням зброї або болісними і такими, що ображають особисту гідність потерпілого, діями, за відсутності ознак катування.

3. Дії, передбачені частинами першою або другою цієї статті, якщо вони спричинили тяжкі наслідки.

1. Безпосереднім об’єктом злочину є правильна діяльність державного апарату, апарату органів місцевого самоврядування, об’єднань громадян, окремої організації, установи, підприємства (незалежно від форми власності), зміст якої визначається законодавством України, а також авторитет органів державної влади, органів місцевого самоврядування, об’єднань громадян, підприємств, установ та організацій.

2. З об’єктивної сторони злочин може вчинятися у формі: 1) перевищення влади або 2) перевищення службових повноважень, які завдали істотної шкоди.

Перевищення влади проявляється в діях службової особи, яка маючи владні повноваження стосовно підлеглих або більш широкого кола осіб, під час виконання своїх владних чи організаційно-розпорядчих функцій виходять за межі цих повноважень.

Перевищення службових повноважень – це дії службової особи, яка не має владних функцій і виходить під час виконання своїх адміністративно-господарських функцій за межі своїх повноважень, або дії службової особи, яка має владні повноваження, але у конкретному випадку перевищує не їх, а інші свої повноваження, або перевищує свої владні повноваження стосовно осіб, які не входять до числа підлеглих.

Обов’язковою ознакою об’єктивної сторони цього злочину є заподіяння істотної шкоди. Момент закінчення злочину, передбаченого ст.365, пов’язується з настанням істотної шкоди.

3. Суб’єктом перевищення влади або службових повноважень може бути лише службова особа.

4. З суб’єктивної сторони розглядуваний злочин характеризується умисною формою вини. Ставлення ж суб’єкта до наслідків може бути як умисним, так і необережним.

5. Кваліфікованими видами злочину є: 1) перевищення влади або службових повноважень, яке супроводжувалось насильством; 2) перевищення влади або службових повноважень, яке супроводжувалось застосуванням зброї; 3) перевищення влади або службових повноважень, яке супроводжувалось болісними і такими, що ображають особисту гідність потерпілого, діями (ч.2 ст.365).

  1.  Службове підроблення. Службова недбалість.

Ст.366 “Службове підроблення”:

1. Службове підроблення, тобто внесення службовою особою до офіційних документів завідомо неправдивих відомостей, інше підроблення документів, а також складання і видача завідомо неправдивих документів.

2. Те саме діяння, якщо воно спричинило тяжкі наслідки.

1. Основним безпосереднім об’єктом службового підроблення є визначений законом порядок діяльності державного апарату, апарату органів місцевого самоврядування, об’єднань громадян, підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності в частині підготовки, складання, використання і видачі офіційних документів, а також посвідчення фактів, які мають юридичне значення. Факультативним додатковим об’єктом цього злочину можуть бути права та свободи людини і громадянина, власність тощо.

2. З об’єктивної сторони злочин може полягати у таких формах:

1) внесення службовою особою до офіційних документів завідомо неправдивих відомостей;

2) інше підроблення документів;

3) складання завідомо неправдивих документів;

4) видача завідомо неправдивих документів.

3. Суб’єктом службового підроблення може бути лише службова особа. Якщо передбачені ст.366 дії вчиняє приватна особа, то відповідальність може наставати залежно від конкретних обставин справи, зокрема, за ст.358.

4. З суб’єктивної сторони злочин може бути вчинено лише з прямим умислом. Психічне ставлення винного до тяжких наслідків, передбачених ч.2 ст.366, може характеризуватись непрямим умислом або необережністю.

5. Кваліфікуючою ознакою службового підроблення є тяжкі наслідки (ч. 2 сг. 366).

  1.  Одержання хабара. Давання хабара, провокація хабара.

Ст.368 “Одержання хабара”:

1. Одержання службовою особою в будь-якому вигляді хабара за виконання чи невиконання в інтересах того, хто дає хабара, чи в інтересах третьої особи будь-якої дії з використанням наданої їй влади чи службового становища.

2. Одержання хабара у великому розмірі, або службовою особою, яка займає відповідальне становище, або за попередньою змовою групою осіб, або повторно, або поєднане з вимаганням хабара.

3. Одержання хабара в особливо великому розмірі або службовою особою, яка займає особливо відповідальне становище.

Примітка: 1. Хабарем у великому розмірі вважається такий, що у двісті і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян, в особливо великому – такий, що у п’ятсот і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян.

2. Службовими особами, які займають відповідальне становище, є особи, зазначені у пункті 1 примітки до статті 364, посади яких згідно зі статтею 25 Закону України “Про державну службу” віднесені до третьої, четвертої, п’ятої та шостої категорій, а також судді, прокурори і слідчі, керівники, заступники керівників органів державної влади та управління, органів місцевого самоврядування, й структурних підрозділів та одиниць. Службовими особами, які займають особливо відповідальне становище, є особи, зазначені в частині 1 статті 9 Закону України “Про державну службу, та особи, посади яких згідно із статтею 25 цього Закону віднесені до першої та другої категорій.

3. Повторним у статтях 368 і 369 цього Кодексу визнається злочин, вчинений особою, яка раніше вчинила будь-який із злочинів, передбачених цими статтями.

4. Вимаганням хабара визнається вимагання службовою особою хабара із погрозою вчинення або невчинення з використанням влади чи службового становища дій, які можуть заподіяти шкоду правам чи законним інтересам того, хто дає хабара, або умисне створення службовою особою умов, за яких особа вимушена дати хабара з метою запобігання шкідливим наслідкам щодо своїх прав і законних інтересів.

Хабар – це незаконна винагорода матеріального характеру, тобто предмет хабара має виключно матеріальний характер.

1. Безпосереднім об’єктом злочину є правильна діяльність державного апарату, апарату органів місцевого самоврядування, об’єднань громадян, окремої організації, установи, підприємства (незалежно від форми власності), зміст якої визначається законодавством України, а також авторитет органів державної влади, органів місцевого самоврядування, об’єднань громадян, підприємств, установ та організацій.

2. Об’єктивна сторона злочину полягає в одержанні хабара у будь-якому вигляді.

3. Суб’єктом одержання хабара може бути лише службова особа.

4. Суб’єктивна сторона одержання хабара характеризується лише прямим умислом і наявністю корисливого мотиву.

5. До кваліфікованих видів злочину закон відносить одержання хабара: 1) у великому розмірі; 2) службовою особою, яка займає відповідальне становище; 3) за попередньою змовою групою осіб; 4) повторно; 5) поєднане з вимаганням хабара (ч.2 ст.368); до особливо кваліфікованих — одержання хабара: 1) в особливо великому розмірі; 2) службовою особою, яка займає особливо відповідальне становище (ч.3 ст.368).

Ст.369 “Давання хабара”:

1. Давання хабара.

2. Давання хабара, вчинене повторно.

1. Об’єкт – аналогічно ст.368

2. Давання хабара з об’єктивної сторони полягає в передачі службовій особі матеріальних цінностей, права на майно чи вчинення на її користь чи користь третьої особи дій майнового характеру за виконання чи невиконання дії, які службова особа повинна була або могла виконати з використанням влади чи службового становища.

3. Суб’єкт злочину загальний.

4. З суб’єктивної сторони давання хабара характеризується лише прямим умислом.

5. Кваліфікуючою обставиною давання хабара закон визначає повторність, поняття якої визначено у п.3 примітки до ст.368.

6. Ч.3 ст.369 передбачає дві спеціальні підстави звільнення хабародавця від КВ:

1) якщо стосовно цього мало місце вимагання хабара;

2) якщо після давання хабара він добровільно заявив про це до порушення кримінальної справи щодо нього органу, наділеному законом правом на порушення кримінальної справи.

Ст.370 “Провокація хабара”:

1. Провокація хабара, тобто свідоме створення службовою особою обставин і умов, що зумовлюють пропонування або одержання хабара, щоб потім викрити того, хто дав або взяв хабара.

2. Те саме діяння, вчинене службовою особою правоохоронних органів.

Провокація хабара – це спеціальний вид підбурювання до вчинення злочину, а саме, до давання або до одержання хабара.

1. Об’єкт злочину аналогічний попереднім.

2. З об’єктивної сторони провокація хабара полягає у штучному створенні службовою особою обстановки чи умов, що викликають або пропонування хабара, або його одержання.

Можна виділити дві форми цього злочину:

1) свідоме створення обстановки й умов, що зумовлюють пропонування хабара;

2) свідоме створення обстановки й умов, що зумовлюють одержання хабара.

3. Суб’єктом провокації хабара може бути тільки службова особа.

4. З суб’єктивної сторони злочин характеризується прямим умислом. Винна особа усвідомлює, що її дії носять провокаційний характер стосовно іншої особи, яку вона провокує на одержання чи давання хабара, і бажає вчинити такі дії.

5. Кваліфікуючою ознакою провокації хабара є вчинення її службовою особою правоохоронного органу.

  1.  Завідомо незаконні затримання, привід або арешт. Притягнення завідомо невинного до кримінальної відповідальності.

  1.  Примушування давати показання. Відмінність від зловживання владою чи службовим становищем чи службових повноважень.

  1.  Порушення права на захист. Постановлення суддею (суддями) завідомо неправосудного вироку, рішення, ухвали або постанови.

  1.  Завідомо неправдиве повідомлення про вчинення злочину. Завідомо неправдиве показання.

  1.  Втручання в діяльність захисника чи представника особи. Погроза або насильство щодо захисника чи представника особи.

  1.  Поняття військового злочину.

  1.  Самовільне залишення військової частини або місця служби. Дезертирство.

  1.  Пропаганда війни. Планування, підготовка, розв'язування та ведення агресивної війни.

  1.  Застосування зброї масового знищення. Розроблення, виробництво, придбання, зберігання, збут, транспортування зброї масового знищення.

  1.  Геноцид, Екоцид.

  1.  Піратство. Найманство.


 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

52202. Робототехника 200 KB
  Тексты: Robotics Technicl Prmeters of Robots Лексика re область зона rtificil искусственный ttchment прикрепление xis pl. Переведите следующие словосочетания на русский язык: set of instructions; the bility of extreme decentrliztion of informtion nd dt; typicl pplictions of robots; investigtions into new types of robots; number of discrete voltge levels; little mount of different instructions; n ctive re of reserch; stories of rtificil helpers; mss production of consumer nd industril goods; high...
52203. Космонавтика 192 KB
  Тексты: History of spce explortion in the 20th Century Explortion of the Moon Лексика bord на борту lone единственно только ssumption допущение предположение being существо body тело celestil небесный crew команда экипаж durtion длительность Erth Земля experience опыт fmous знаменитый fr далеко flight полет hlf половина hrd твердый het тепло honor честь kind тип вид mgnificent величественный member член команды элемент конструкции milestone веха этап...
52204. Ракетостроение 206.5 KB
  Выражение to be going to Тексты: Spce Sttions Spcecrft Modifictions nd their Subsystems Лексика lso также тоже prt на части pproprite соответствующий verge средний cpcity способность; мощность closed закрытый замкнутый direction направление during в течение entry вход вхождение environment окружающая среда forwrd вперед frequently часто ground земля; основание height высота lunch vehicle ракетаноситель long term shortterm долгосрочный краткосрочный nked зд....