38335

Міжнародне торгівельне право

Конспект

Мировая экономика и международное право

ТНК як суб’єкт міжнародного торговельного права: поняття види міжнародноправова регламентація діяльності.Характеристика діяльність регіональних економічних комісій ЕКОСОР в сфері міжнародного торговельного права.Об’єкти міжнародного торговельного права: види поняття особливості нормативноправового регулювання. Об’єкти МТП – будьяка продукція послуги роботиправа інтелектуальної власності призначені для продажу або оплачуваної передачі.

Украинкский

2013-09-28

293.5 KB

15 чел.

1.ТНК, як суб’єкт міжнародного торговельного права: поняття, види, міжнародно-правова регламентація діяльності.

ТНК – компанія (корпорація), що володіє виробнчими підрозділами в декількох країнах. ТНК – підприємство, що об’єднує юридичних осіб будь-яких організаційно-правових форм і видів діяльності у двох і більше країнах та здійснює проведення взаємопов’язаної політики та стратегії завдяки одному чи кільком центрам прийняття рішень (за визначенням ЮНКТАД).

Відповідно до ЮНКТАД існують такі критерії визначення ТНК:

1.Наявність материнської компанії і підрозділів за кордоном не менше ніж у двох країнах світу. Закордонні підрозділи можуть засновуватися компанією на основі прямих іноземних інвестицій через створення виробничих потужностей або через злиття та поглинання інших підприємств.

2.Контроль активів закордонних підрозділів передбачає, що частка акціонерного капіталу в дочірньому підприємстві, що належить материнській компанії в іншій країні, становить 10% або більше.

Види ТНК:

1.В залежності від капіталу:

•Юридичні особи з національним капіталом чи міжнародною сферою діяльності. Інтернаціональна компанія – національна домінуюча компанія з закордонними активами. Передбачається господарська діяльність в різних державах при створенні в них філій, дочірніх компаній де право власності на капітал мають лише представники країни засновника.

•Юридична особа, яка належить капіталу з кількох країн і є міжнародною за сферою діяльності (shell – нефтяна компанія). Багатонаціональна – міжнародна компанія, що об’єднує національні компанії на виробничих засадах, висока ступінь незалежності держав, орієнтується на міжнародний ринок.

2.За організаційно-правовою формою:

•Холдингові – засновані на акціонерному фонді капіталу, головне підприємство володіє значною частиною капіталу.

•Не холдингові – мають в основі договір.

Рівні нормативно-правовог регулювання ТНК: внутрішнє законодавство, двосторонні угоди, багатостороннє регулювання (всесвітнє і регіональне).

Покищо у світі не існує універсального міждержавного нормативно-правового акту, який би регулював діяльність ТНК.

1.Кодекс поведінки ТНК: поважати сувернітет держави перебування; виходити з економічних цілей, що проводяться державою; поважати звичаї, традиції; не втручатися у внутрішні справи; не займатися діяльністю політичного характеру; утримуватися від практики корупції; не застосовувати дискримінаційні заходи; сприяти розвитку науково-технічного потенціалу; надавати звіти про свою діяльність у державні органи; сплачувати податки.

2.Декларація про міжнародні інвестиції та багатонаціональні підприємства 1976 р. Керівні принципи для багатонаціональних підприємств мають диспозитивний характер, хоча і містяться принципи дотримання норм МП, підпорядкованість праву країни перебування, співробітництво з країною перебування (застосування принципу національного режиму).

3.Кодекс узгоджених на багатосторонній основі принципів і правил для контролю за обмежувальною діловою практикою 1980 р. Містить «Принципи і правила, що стосуються підприємст, включаючи ТНК», а також «Принципи і правила, що стосуються держав». У формі рекомендацій підприємствам пропоується утримуватися від основних видів обмежевальної практик у процесі здійснення відповідних міжнародних договорів, а державам – удосконалювати національне законодавство у цій сфері (конкуренція).

4.Конвенція СНД про ТНК 1998р. Україна не зобовязана розглядати спори по ТНК. В Україні можна відкрити ТНК лише за згоди антимонопольного комітету.

2.Характеристика діяльність регіональних економічних комісій ЕКОСОР в сфері міжнародного торговельного права.

ЕКОСОР – економічна і соціальна рада ООН. 5 регіональних економічних комісій.

I.Економічна комісія для Європи створено у 1947 р., членами комісії є 56 країн, включаючи європейські держави, а також США, Канаду та Ізраїль. Основні напрямки діяльності: співроюітництво у визначенні внутрішньорегіональної і тарговельної політики; регулювання питань у галузі міжнародної торгівельної практики; вдосконалення процедур міжнародної торгівлі; розроблення міжнародних стандартів правил та угод; реалізація інвестиційних проектів; здійснення діяльності у галузі охорони навколишнього середовища; наданя інформації з широкого кола питань; розроблення керівних засад щодо здійснення підприємницької діяльності у країнах з перехідною економікою. Ця комісія розробила ряд типових контрактів (Загальні умови поставок промислової продуції, Загальні умови поставок с/г продукції, Загальні умови поставок лісоматеріалів, договори про створення спільних підприємств Схід-Захід) та ін. Правових документів. З її участю були розроблені і прийняті Заключний акт і Європейсько Конвенція про міжнародний комерційний арбітраж, правила арбітражу ЕЄК ООН.

II.Економічна комісія для Азії і Тихого океану створена у 1947 р. для сприяння соціально-економічному розвитку азіатських та тихоокеанських країн. Об´єднує 37 країн — країни регіону, а також США, Великобританію, Францію, Нідерланди.У роботі ЕСКАТО як спостерігачі чи консультанти мають право брати участь представники будь-якої країни — члена ООН чи органів системи ООН. Комісія має 9 галузевих органів: по промисловості й будівництву, сільському господарству, торгівлі, природним ресурсам, соціальному розвитку, статистиці, народонаселенню, транспорту, судноплавству й зв'язку, а також допоміжні органи. Ці органи й організації здійснюють роботу, по-перше, по аналізі ситуації по конкретних галузевих проблемах у цьому гігантському регіоні й розробці ідей і рекомендацій, по-друге, по організації й проведенню численних нарад, симпозіумів з метою відпрацьовування проектів, програм для рішення вузлових завдань на національній і міждержавній основі. У рамках ЭСКАТО, наприклад, розроблений і реалізується проект трансазіатських залізних і шосейних доріг.

III. Економічна комісія для Латинської Америки та Карибського регіону була створена у 1948 р. для сприяння економічному та соціальному розвитку країн регіону. У склад Комісії входить 40 держав. За участю Комісії в регіоні створені інтеграційні об´єднання — Латиноамериканська асоціація вільної торгівлі, Центральноамериканський спільний ринок. Вона підготувала угоди про валютну та клірингову співпрацю, програму експорту готових виробів, проекти міжнаціональних підприємств та інші.

IV. Економічну комісію ООН для Африки було створено в 1958 р. Вона нараховує 51 африканську державу. Крім того, у роботі Комісії мають право брати участь як спостерігачі чи консультанти представники будь-якої країни — члена ООН. Комісія покликана сприяти економічному та соціальному розвитку країн-членів, співпраці між ними та іншими країнами світу. Для цього ЕКА досліджує економічний стан країни, виробляє рекомендації і консультує уряди країн-членів, вдається до практичних заходів для економічного розвитку африканських держав. Комісія працює над створенням багатосторонніх регіональних та субрегіональних проектів. До них належать: проект освоєння басейну ріки Сенегал, створення Африканського фонду промислового розвитку тощо. Найвищим органом ЕКА є пленарна сесія, яку проводять раз на два роки.

V. Економічна комісія ООН для Західної Азії створена у 1973 р. Вона об´єднує 14 держав Арабського Сходу і Організацію визволення Палестини. Ізраїль не був допущений у Комісію. У діяльності ЕКЗА переважають дослідницькі функції з питань тенденцій та перспектив розвитку в окремих країнах регіону; проблеми передачі технологій тощо.

3.Об’єкти міжнародного торговельного права: види, поняття, особливості нормативно-правового регулювання.

Обєкти МТП – будь-яка продукція, послуги, роботи,права інтелектуальної власності, призначені для продажу або оплачуваної передачі.

1)Товар є основним обєктом МТП – це предмет матеріального світу у їх природньому стані, добутому із природньої середи (нафта, вугілля), або у переробленому вигляді. Товари можуть характеризуватися за різними критеріями: 1.Родові ознаки – кількісь, якість; 2.За технічними характеристиками встановленими заводом-виробником; 3.Визначення країни походження; 4.Можливість утилізацції.

Нормативно-правове регулювання:

•Конвенція про гармонізовану систему опису і кодування товарів 1983р.

•Угода про єдину товарну номенклатуру між країнами СНД 1997р.

•ГАТТ – угода про визначення походження товарів.

2)Гроші – еквівалент мінової вартості, засіб платежу, предмет договорів (при купівлі-продажу іноземної валюти). Ознаки – універсальність, максимальна оборотоздатність, конвертованість.

Нормативно-правове регулювання:

•Маастризький договір про ЄС 1992 р.

•Амстердамський договір про ЄС 1997р.

3)Цінні папери – обєкт призначений для посвідчення певного майнового права створений таким чином, що використання даного права можливо лише в силу володіння данним цінним папером, а перехідданного права до іншої особи може здійснюватися лише шляхом розпорядження данним обєктом.Існує два підходи до класифікації цінних паперів.

1.У континентальній правовій сімї:

•Грошові цінні папери – ті ЦП, де можна визначити грошову сумму (вексель,чек,облігація)

•ЦП участі – участь в акціонерних товариствах, командитних, європейських компаніях (акції)

•Товарні ЦП – право на товар (складське свідотство)

2.У загальних правових системах:

•Інвестиційні папери – оборотні документи, що підтверджують право участі в акціонерному товаристві або відносин займу між їх власником і позичальником (облігації)

•Торгові ЦП – оборотні документи (вексель, чек)

•Товаророзпорядчі документи – право на товар.

Нормативно-правове регулювання:

•Три Женевські конвенції 1930 р. про векселя (Про уніфікацію законів про переказний і простий вексель; Про деякі питання вирішення колізій законів про переказні та прості векселя; Про глобальний збір з простих і переказних векселів)

•Три Женевські конвенції про чеки 1968р. (Про уніфікацію законів про чеки; Про вирішення деяких колізій законів про чеки; Про гербовий збір щодо чеків)

•Конвенція ООН про міжнародні прості і переказні векселя 1988р.

•Брюсельська конвенція про уніфікацію деяких правил коносамента 1968р. (Правила Візбі)

4)Результати інтелектуальної діяльності – виключне право фізичної або юридичної на результати такої діяльності та прирівняні до них засоби індивідуалізації товарів. Це право полягає в тому що використання таких результатів і засобів третіми особами можливе лише за допомогою права власника. Нормативно-правове регулювання:

• Парижські конвенції про охорону промислової власності 1983 р.

•Бернська конвенція про охорону літературних та художніх творів 1886р.

•Женевська всесвітня конвенція з авторського права 1952 р.

5)Роботи та послуги – широке розповсюдження у міжнародній торгівлі таких договорів, як договір підряду,договір надання послуг, комісії, поручення і т.п., обєктом цих договорів є саме роюоти та послуги. Нормативно-правове регулювання:

•ГАТС 1994

•Варшавська Конвенція про товарні перевезення 1929р.

•Митна конвенція про міжнародні перевезення вантажів з застосуванням книжки МДП 1975 р

4.Міжнародне торговельне право: поняття, предмет, система, концепції.

МТП – система норм та принципів, що регулюють відносини у сфері міжнародної торгівлі. МТП – сукупність загальних та спеціальних норм і принципів, що регулюють майнові та пов’язані з ними не майнові відносини, що здійснюються у формі купівлі-продажу і засновані на рівності, автономії волі і майновій самостійності їх учасників.

Предмет МТП – відносини, що виникають з приводу міжнародної торгівлі в міжнародній публічній та приватній сфері.

Система МТП:

1)Загальна частина – поняття, доктрина, джерела, принципи, субєкти, обєкти.

2)Особлива частина – міжнародна купівля-продаж, торгове посередництво і представництво, факторинг, лізинг, розрахункові та транспортні операції, інвестиції.

Іноді виділяють окремо, а іноді відносять до особливої частини – розвязання спорів.

Концепції МТП:

1.Класична – торгове право є підгалуззю міжнародного економічного права, що є галуззю міжнародного публічного права. Прихильники – Перетерський, Бувайлик, Фельдман, Броунлі, Леві, Вейль, Піконе.

2.МТП є складовою міжнародного економічного права, але регулює як публічні так і приватні відносини і регулюється як національними так і міжнародними приватно-правовими актами. Прихильники – Кузьмін, Карро, Рейтер, Фішер, Франклін, Фрідман.

3.МТП міжнародна, самостійна, комплексна галузь міжнародного права, що має самостійний предмет регулювання. Прихильники – Лісовський, Корецький, Тинель, практика ЮНСІТРАЛ.

4.МТП – складова частина міжнародного приватного права і/або  національного приватного права, відповідно з джерелами міжнародного та внутрішньодержавного походження. Прибічники – Шмітт, Гофф, Попундопало, Лунц, Розенберг, Садиков, Вольф.

5.Джерела міжнародного торговельного права: система, види, характеристика.

Основні джерела:

1.Міжнародні нормативно-правові акти, складаються з міжнародних договорів і рішень міжнародних організацій.

2.Правовий звичай.

3.Врозширеній концепції + національне законодавство.

Допоміжні джерела:

1.Судова та арбітражна практика.

2.Правові доктрини

Особливості системи джерел:

1.Подвійність характеру:

•національне законодавство +міжнародні нормативно-правові акти

•писані+неписані

•дві правові сімї континентальна та загальна

•процесуальні та матеріальні норми

2.Одночасність використання джерел.

3.Специфічне співвідношення.

Рішення міжнародних організацій носять диспозитивний характер, а рішення неурядови організацій – імперативний.

Види звичаїв:

1)Міжнародні (загальнообовязкові) – юридична недискримінація, рівний над рівим влади не має.

2)Міжнародний торговий звичай є обовязковим за таких умов:

• норми законодавства держав безпосередньо до них відсилають.

• сторони під час укладання контракту дійшли згоди регулювання відносин певними звичаями.

6.Режим найбільшого сприяння: поняття, винятки (виключення), нормативно-правове закріплення, особливості застосування в міжнародній торгівлі.

Режим найбільшого сприяння- міжнародно-правовий режим, відповідно до якого одна держава надає іншій державі, її фізичним чи юридичним особам у сфері економічних, торгових, та інших відносин права, переваги, привілеї та пільги, такі ж сприятливі, які вона надає або надасть у майбутньому будь-якій третій державі або її фізичним чи юридичним особам. Режим найбільшого сприяння та винятки з нього встановлюються тільки міжнародним договором. Фактично даний режим означає звичайні, недискримінаційні умови співробітництва на відміну від особливих (обмежувальних або, навпаки, преференційних) умов, які можуть вводитися для окремих країн. Режим найбільшого сприяння є одним з основних принципів дії Генеральної угоди про тарифи і торгівлю, закріплений у Принципах міжнародної торгівлі, відносин і торг, політики (ухвалених на І Конференції з торгівлі й розвитку 1964), а також у ст. 26 Хартії екон. прав і обов'язків держав, прийнятій ГА ООН 12.ХІІ 1974.

Як правило, режим найбільшого сприяння є однією з умов міжнародних договорів про торгово-економічне співробітництво. Наприклад, звільнення від державного мита і податків, зборів і проведення митних процедур і формальностей тощо. Режим найбільшого сприяння може встановлюватися у міжнародних договорах з питань міжнародних перевезень. Україна, як правило, передбачає режим найбільшого сприяння у міжнародних договорах. Режим встановлюється багатосторонніми та двосторонніми міжнародними угодами про торгово-економічне співробітництво на умовах взаємності й передбачає одночасне поширення пільг з усіх галузей міжнародного економічного співробітництва — ставок експортного, та імпортного, мита, інвестицій, підприємницької діяльності тощо.

Наявність режиму найбільшого сприяння характеризує особливий рівень відносин між державами. Про це свідчить досить часте його використання у рамках інтеграційного співробітництва, або у зв'язках між прикордонними державами, або у внугрішньорегіональних відносинах (ЄС,СНД). Застосування Р. н. с. позитивно впливає на розвиток міжнародної торгівлі, про що було визнано у Заключному акті Наради з безпеки і співробітництва в Європі 1975. Всі держави мають право встановлювати винятки з Р. н. с. (обмеження чи заборони), які мають забезпечувати дотримання державами безпеки, громадського, порядку, моральності населення, охорони здоров'я, захисту та охорони рослинного світу, істор., культур, і археол. цінностей. У міжнародних договорах з питань торгово-економічних та ін. видів діяльності можуть зазначатися сфери чи регіони торгово-економічної діяльності, на які договірні держави не поширюватимуть Р. н. с: на пільги та переваги, що надаються з метою спрощення прикордонної торгівлі або випливають з митних союзів, інші форм економічної інтеграції тощо. Винятки з Р. н. с, пов'язані з митними пільгами для країн, що розвиваються (насамперед у тарифній сфері), по суті перетворилися на самостійний договірний принцип міжнародної торгівлі. Можливість винятків з Р. н. с. передбачена згаданими Принципами та Хартією.

Винятки в сророну помякшення Р.н.с.:

1)Для країн, що приймають участь в інтеграційних економічних об’єднаннях (зона вільної торгівлі і митний союз, створення митних ринків)

2)Для країн,що розвиваються і входять в загальну систему приференцій (приференційний режим 1868р.)

3)При організації між державами прибрежної, прикордонної торгівлі.

7. Світова Організація Торгівлі: загальна характеристика та організаційна структура, цілі та завдання створення та діяльності.

це провідна міжнародна економічна організація, членами якої вже є 153 країни, на долю яких припадає близько 96% обсягів світової торгівлі; її функціями є встановлення правил міжнародної системи торгівлі і вирішення спірних питань між країнами-членами, що підписані під близько 30-ма угодами організації. Після приєднання ряду країн, які зараз є кандидатами на вступ, у рамках СОТ здійснюватиметься майже весь світовий торговельний оборот товарів та послуг.

За останні роки значно розширилася сфера діяльності СОТ, яка на сьогодні далеко виходить за рамки власне торговельних стосунків. СОТ є потужною і впливовою міжнародною структурою, здатною виконувати функції міжнародного економічного регулювання. Членство у СОТ стало на сьогодні практично обов`язковою умовою для будь-якої країни, що прагне інтегруватися у світове господарство.

Статус і сфера діяльності

Згідно зі статтею VIII Маракеської угоди про утворення Світової організації торгівлі, СОТ є міжнародною міжурядовою організацією, створеною згідно з нормами міжнародного права. СОТ може діяти незалежно від волі кожної країни-члена цієї організації. Проте така діяльність СОТ здійснюється винятково через створені нею органи (Міністерську конференцію, Генеральну раду і Секретаріат). Діяльність СОТ може здійснюватися винятково в рамках її компетенції, визначеної Марракеською угодою і прийнятими на її основі іншими документами.

Згідно з Марракеською угодою, СОТ забезпечує загальну інституційну основу для здійснення торговельних відносин між її членами, тобто утворює міжнародний форум з робочими органами. В його рамках можуть здійснюватися міжнародні переговори як між усіма членами СОТ, так і між окремими учасниками. Сфера регулювання СОТ може бути розширена за рахунок майбутніх угод, які будуть включені в загальну систему СОТ.

Цілі СОТ

Цілі СОТ визначено в преамбулі Марракеської Угоди про утворення СОТ. Основними з них є:

  •  підвищення життєвого рівня;
  •  забезпечення повної зайнятості;
  •  постійне зростання доходів і ефективного попиту;
  •  розширення виробництва товарів і послуг та торгівлі ними;
  •  оптимальне використання світових ресурсів згідно з цілями сталого розвитку;
  •  захист і збереження навколишнього середовища;
  •  забезпечення для країн, що розвиваються і найменш розвинених країн такої участі в міжнародній торгівлі, яка б відповідала потребам їх економічного розвитку.

8.Держава, як суб’єкт і учасник міжнародних торговельних правовідносин.

Держава — це первинний і основний суб'єкт міжнародного права, який є учасником міжнародних відносин. Держава — це композиція з трьох елементів: певної території, населення, що мешкає на ній, і політичної організації (влади).

Основна ознака держави як суб'єкта міжнародного права — державний суверенітет. Характер і зміст міжнародних економічних відносин, в яких бере участь держава, можуть бути найрізноманітнішими. Це можуть бути відносини суто організаційного характеру, коли, приміром, укладаються угоди про організацію міжнародного економічного співробітництва, або відносини майнового характеру, коли, наприклад, укладаються конкретні зовнішньоекономічні договори (угоди) між державою (її органом) про передання майна, виконання робіт, надання послуг тощо.

Держава може вступати у міжнародні відносини економічного змісту і не з суб’єктами міжнародного права чи міжнародного економічного права. У цьому разі відносини регулюватимуться не нормами міжнародного права чи міжнародного економічного права, а нормами відповідних національних правових систем, а також нормами міжнародного приватного права. Такого роду відносини не можна розглядати як відносини міжнародно-правові, міждержавні.

Держава має певний правовий статус:

1)загальний мп статус, однаковий для всіх держав

2)спеціальний – визначається специфічним особливим положенням держав що визначається участтю   в інтеграційних обєднаннях в мо або мд

3)індивідуальний –сукупність прав і обов’язків кожної конкретної держави

Хартія ек прав і обов’язків 1954 р

Право здійснювати суверенітет, право націоналізувати,експропріювати, або передавати іноземну власність що знаходиться на її території та регулювати спори щодо неї, право на прийняття участі в мн торгівліта укладати мд, право на недискримінацію, право надавати преференції.

Обов’язки по хартії:

Співіснування в мирі сприяння розвитку мт, не примушувати донадання пільг,співпрацювати в контролюванню напрямка тнк, забезпечувати щоб вигоди від морського дна йшли всім країнам, недескримінувати інші держави,, сприяти науковій та технологічній співпраці, забезпечувати захист навколишнього середовища.

9. Регіональні інтеграційні економічні об’єднання, як суб'єкти міжнародного торгівельного права: поняття, види, цілі створення і особливості діяльності.

Зони вільної торгівлі – повна відміна митних тарифів у взаємній торгівлі при збереженні нац. Митних тарифів щодо третіх держав. а кожною країною-учасницею зберігається право на самостійне та незалежне визначення режиму торгівлі по відношенню до третіх країн. Між країнами-учасницями зберігаються митні кордони та пости, які контролюють походження товарів, що перетинають державні кордони. В більшості випадків умови зони вільної торгівлі поширюються на всі товари, крім сільськогосподарської продукції. Розповсюджується на всі товари крім сільсько-господарських : НАФТА (США, Канада, Мексика 94р);Угода про свободу торгівлі країн АСЕАН (Бруней, Індонезія, Сінгапур, Малайзія, Філіпіни, Тайланд);  Австралійсько-Новозеландська торгова угода про поглиблення ек зв’язків 83р;  Бангкогська угода (Бангладеш, Індія, Корея)

Митний Союз – відміна нац. Митних тарифів і введення єдиного митного тарифу і єдиної системи не тарифного регулювання щодо третіх країн. На території союзу діють єдині митні закони і правила щодо ввезення усіх видів товарів до будь-якої з країн-учасниць. В ідеалі мають існувати єдине митне право і єдиний набір митних правил для всіх країн – учасниць. Арабський спільний ринок 64р,;Центральний Американський ринок 61р Коста-Ріка, Гватемала, Нікарагуа..;Організація Сх- карибських держав 91р.

Спільний ринок - це об”єднання національних ринків декількох країн в єдиний великий ринок з вільним переміщенням в його межах капіталів, товарів, послуг і робочої сили.У процесі вирішення знаходяться такі питання, як: повне узгодження економічної політики і т.д., вирівнювання економічних показників. Рада співпраці арабських держав Перської затоки81р; Андський спільний ринок; Латино-американська інтеграційна асоціація ЛАІА; Карибське товариство і карибський спільний ринок 73р.

Економічний союз – спільний митний тариф, свобода переміщення, координація макроеконом політ держав та уніфікація їх законодавства у ключових сферах.

ЄС (27держав); СНД(92р 11 держав); Союз Арабського Магріба 89р (Алжир, Лівія, Марокко,Туніс..); Лагоський план дій 73 р.(всі країни Африки південніше Сахари);

Політичний союз – це об”єднання країн на основі укладання спільного договору з метою проведення спільної політики у всіх сферах суспільного життя. Передбачає передачу державами більшої частини своїх функцій у відношенні з третіи країнами створеними в рамках політ союза недержавн органу. Передумови: близькість рівнів ек розвитку і ступеня ринковості економіки; географічна близькість і наявність у більшості випадків спільних кордонів і ек зв’язків (СНД, НАФТА);  спільність ек та інших проблем що стоять перед країнами у сфері розвитку фін, політ співробітництва;  демонстративний ефект;   ефект доміно.

10. Правосуб'єктність та діяльність міжнародних торговельних організацій в міжнародному торговельному праві

Особливості:

-регулюють торгові відносини, базуються на мн поділі праці та  спеціалізації держав в тій чи іншій сфері

- взаємозв’язок і взаємозалежність пряма чи опосередкована

Мета:

-подолання ек  нерівності (включення бідних держав в торгівлю)

- ухвалення ефективних рішень

Принципи:

-колективності вироблення і ухвалень рішень

- незалежного інформаційного забезпечення осіб що приймають рішення

- неупередженості і відсутності прямої зацікавленості в прийнятих рішеннях

- принцип професіоналізму і спеціалізації осіб що ухваляють рішення

- поділу між різними органами управлінських функцій щодо прийняття оперативних рішень

- поділу функцій щодо діяльності прийнятих рішень, і контролю за ними

- принцип креативного мислення

Класифікація:

1)За походженням

–міждержавні або міжурядові СОТ

–неурядові МТП

2)По території дії

–універсальні ЮНСІТРАЛ

-регіональні, інтеграційні обєднання

-субрегіональні, об’єднують суб’єкти ОПЕК

3)За умовою або можливістю членства в мо

-відкриті ЮНСІТРАЛ МВФ

-закриті інтеграційні обєднання НАФТА

-напіввідкриті ЄС

-напівзакриті СОТ

4)за предметом регулювання

--загальної компетенції

-спеціальної галузевої компетенції

5)за характером повноважень

-міждержавні і міжнаціональні

-наддержавні та наднаціональні

11.Спеціалізовані установи ООН з міжнародних торговельних питань: види, компетенція, уніфікаційна діяльність.

    ГАООН;  Рада безпеки; Ек і соц. Рада ЕКОСОР; Рада з опіки(призуп діял 94 р); Секретаріат; МС ООН.

   ЮНКТАД – конференція ООН з торгівлі ек розвитку 64 р. Цілі – сприяння прискорення ек розвитку і росту і торгівлі в першу чергу країни що розвиваються; надання рекомендацій і політ ініціатив з питань торгівлі. Входять 192 країни. Виконавчий орган-це рада з торгівлі і розвитку.

    Комітети: з сировинних товарів, з промислових товарів, з морських перевезень, з передачі технологій, ек співпраці між країнами що розвиваються, спец комітет з преференцій.

    Основні документи: К ООН з мн змішаних перевезень; Хартія ек прав і обов’язків держав 74рю; Проект мн кодексу поведінки передачі технологій; Глобал система преференцій в торгівлі між країнами що розвиваються

     ЮНСІТРАЛ – 1966р. ГАООН для розробки документів в  сфері комерційного, торгового права. Основні напрямки уніфікації: міжнародна купівля продаж товарів та пов’язаних з ними угоди (страхування, кредитування); міжнародні перевезення вантажів; мн комерційний арбітраж і процедури приминення; державні закупівлі; капітальне будівництво

    Документи: типовий регламент(примирювальний, для суддів ad hoc, про мн арбітраж 85р); К про позовну давність мн купівлі продажу товарів 74р; К ООН про морські перевезення вантажів 78р; К ООН про відповідальність операторів транспортних терміналів 91р; К про представництво в мн купівлі продажу товару 83 р;

    ЮНІДО 66-67р мета полягає у сприянні промисловому розвитку та прискореній індустріалізації країн, що розвиваються шляхом мобілізації національних і міжнародних ресурсів. Входять 171 держав. Україна є членом з 1985 р. Головний орган - Генеральна конференція. Оперативна діяльність ЮНІДО полягає: в наданні технічної допомоги країнам, що розвивають у здійсненні конкретних проектів; в розробці регіональних довгострокових стратегій розвитку. Допоміжна діяльність ЮНІДО включає збір, узагальненя, публікацію інформації, проведення досліджень, організацію конференцій з питань промислового розвитку.

         (ЕКОСОР) Економічна і соціальна рада ООН— головний орган з координації економічної діяльності ООН та спеціалізованих установ, пов'язаних з ООН.

         ЕКОСОР проводить щорічно дві сесії тривалістю в один місяць: у Нью-Йорку і в Женеві. має такі функції і повноваження:

1.обговорює мн ек  й соц.  проблеми глобального і міжгалузевого характеру і розробляє рекомендації щодо політики з цих проблем для країн-членів і для системи ООН;

2. проводить дослідження, складає доповіді, розробляє рекомендації з міжнародних проблем в економічній і соціальній сферах Генеральній Асамблеї, членам Організації та зацікавленим спеціалізованим установам;

3.заохочує держави до дотримання прав людини і основних свобод для всіх;

4.скликає міжнародні конференції і розробляє для подання Генеральній Асамблеї проекти конвенцій з питань, що входять до її компетенції;

5.веде переговори зі спеціалізованими установами відносно домовленостей, угод, що стосуються взаємовідносин цих установ з ООН;

Механізм допоміжних органів ЕКОСОР складається з функціональних комісій, постійних комітетів, регіональних комісій, постійних експертних органів.

      Функціональні комісії

Статистична комісія,Комісія з народонаселення,Комісія соціального розвитку,Комісія з прав людини,Комісія про становище жінок,Комісія з наркотичних засобів;

      Регіональні комісії

Економічна комісія для Африки,Економічна і соціальна комісія для Азії і Тихого океану,Європейська економічна комісія,Економічна і соціальна комісія для Латинської Америки і Карибського басейну,Економічна комісія для Зх. Азії;

       Постійні комітети і комісії на правах комітетів;

Комітет по програмі і координації,Комітет по природних ресурсах,Комітет по неурядових організаціях,Комітет по переговорах з міжурядовими установами,Комісія по транснаціональних корпораціях,Комісія по населених пунктах.

       Функціонує також ряд експертних органів з питань:

запобігання злочинності та боротьба з нею, планування розвитку, міжнар. співробітництво з питань податків, перевезення небезпечних вантажів.

12.  Багатосторонні товарні угоди і міжнародні товарні організації: поняття, види, характеристика

Перші М.т.у. були укладені ще в перші роки після другої світової війни (з олова, зерну та ін.) Надалі основними ініціаторами укладення товарних угод виступили країни, що розвиваються, які прагнули перетворити їх в одне з основних засобів стабілізації ринків сировинних товарів, що поставляються ними на світові ринки.

Типи:

        1)стабілізаційні М.т.у., які, з метою підтримки рівноваги пропозиції і попиту на відповідний товар на світовому ринку і підтримки відносної стабільності цін на нього, здійснюють такі регулятивні заходи, як встановлення квот на виробництво та експорт для країн- постачальників, створення буферних запасів, встановлення вилки цін, при виході за яку починається втручання, і т.д.  До стабілізаційним М.т.у. можна віднести Міжнародна угода по натуральному каучуку 1979 р., Міжнародна угода по какао 1980 р., Міжнародна угода з олова 1981 р., Міжнародна угода з кави 1984

       2)адміністративні М.т.с., діяльність яких зводиться в основному до координації зусиль учасників міжнародної торгівлі на ринку відповідного товару. Вони здійснюють збір і публікацію статистики та інших матеріалів по ринку даного товару, у ряді випадків в рамках цих угод діють постійні секретаріати. До адміністративних М.т.с. можуть бути віднесені Міжнародна угода по пшениці 1971 р., Міжнародна угода по цукру 1984 р.

       3) міжнародні угоди щодо заходів розвитку, спрямованим на розширення та зміцнення експортного потенціалу країн - виробників сировини, відповідної інфраструктури, сприяння розширенню участі країн-виробників у переробці і збуті сировини, охороні навколишнього середовища і т.д. До цього типу М.т.с. відносяться: Міжнародна угода по джуту і джутовим виробам 1982 р., Міжнародна угода по тропічної деревині 1983 М.т.с. укладаються на певний строк.

Товарні організації:

ЮНКТАД, Найробі 96р – прийнята інтеграційна програма для сировинних товарів

Загальний фонд для сировинних товарів. Всі товари поділяються на 3 групи:

1)мін сировина(боксиди, олово, мідь)

2)технічні культури і сировина(жорсткі волокна,шкіра,і шкір сировина)

3)продовольчі товари(банани, какао)

МО кави ICO- створена для вирішення питань пов’язаних із світового виробництва і споживання кави, покращення якості кави на основі мн програм, розробка і реалізація розвитку кавового виробництва. Структура: Мн рада по каві, Виконавчий комітет, Консультативне правління приватних суб’єктів господарювання, виконавчий директорат, секретаріат

ОПЕК – 1960р Багдат; ¾ для вступу; штаб-квартира у Відні; 12 членів. Мета: стабілізація світових цін на нафту на рівні. Цілі: координація і уніфікація нафтової політики країн членів; визначення найбільш ефективних індивідуальних і колективних інтересів держави; забезпечення стабільності цін і недопущення їх коливань; забезпечення стійких доходів держав членів ОПЕК; забезпечення ефективного рентабельного регулярного постачання нафти; охорона. Структура: 1)конференція як вищий орган основні напрямки політики організації ( затверджує обсяги виробництва, перегляд квот, обирає президента); 2)Рада керуючих реалізація прийнятих рішень, скл документи і бюджет; 3)секретаріат: підпорядковується раді і ген секретарю, відділ з 3-х департаментів енергетичних досліджень 4) Ек комісія: складається з заступника ген секретаря, кординатора і розробників заходів стабілізації ринку нафти 5) фонд мн розвитку ОПЕК- надання пільгових позик державам

АСЧС – арабський союз чавуну і сталі 1971р більше 80-ти компаній з 14 країн (Алжир, Ірак, Марокко,Сауд Аравія) Цілі:розширення виробництва продукції; диверсифікація продукції; залучення інвестицій; впровадження технологій;експортна орієнтація; перехід із стратегії захисту до конкуренції.

13. Міжнародні договори, як джерело міжнародного торговельного права: поняття, види, класифікаційні ознаки, види міжнародних торговельних договорів.

Міжнародний договір — угода двох або кількох держав про встановлення, зміну або припинення прав і обов'язків у різних відносинах між ними, наприклад, міжнародний договір про видачу злочинців (екстрадиція).

Як основне юридичне джерело сучасного міжнародного права міжнародний-правовий акт може мати різні форми і назви: договір, угода, пакт, конвенція, трактат, протокол, обмін нотами, заключний акт та ін. За структурою міжнародний-правовий акт переважно складається з преамбули, основних статей і прикінцевих положень.

Класифікувати міжнародні договори можна за різними підставами.

За рівнем, на якому вони укладаються:

  •  міждержавні;
  •  міжурядові;
  •  відомчі.

За кількістю сторін:

  •  двосторонні;
  •  багатосторонні.

За об'єктом регулювання:

  •  політичні;
  •  економічні;
  •  з спеціальних питань.

Розрізняють міжнародні договори:

  •  що підлягають ратифікації;
  •  що не підлягають ратифікації.
  •  Міжнародні торговельні договори — це угоди між двома чи більшою кількістю держав, які встановлюють їх взаємні права та обов'язки.
  •  Торговельні договори можуть укладатись як на дво-, так і на багатосторонній основі. Прикладами багатостороннього економічного договору є Генеральна угода з тарифів і торгівлі, Генеральна угода з торгівлі послугами, Угода про регулювання взаємовідносин країн СНД у сфері торговельно-економічного співробітництва
  •  (1992 р.).
  •  Ідею створення конвенцій про уніфікацію права міжнародної купівлі-продажу товарів висунув голландський юрист Е. Рабле [14, 216—218 ]. Робота розпочалася 1926 р. З 1928 р. її виконувала Конференція з міжнародного приватного права під контролем голландського уряду. У 1930 р. цю тему почав розвивати Міжнародний Інститут уніфікації приватного права (УНІДРУА) у Римі, що діяв під егідою Ліги Націй. Проект конвенції був поданий до Ради Ліги Націй у 1935 р., а потім переданий на розгляд державам—членам Ліги. 24 уряди надіслали свої зауваження. Рада директорів УНІДРУА у травні 1941 р. схвалила доопрацьований проект.
  •  Подальшу роботу зупинила війна. У 1951 р. уряд Голландії скликав у Гаазі Дипломатичну конференцію за участю 25 держав, представників Європейської економічної комісії, УНIДPУA, Міжнародної торговельної палати. Конференція схвалила основні положення проекту конвенції та створила робочу комісію для його доопрацювання. Новий проект у 1955 р. був переданий урядом Голландії заінтересованим країнам. У 1963 р. Європейська економічна комісія завершила роботу над остаточним проектом. 2-25 квітня 1964 р. відбулася Дипломатична конференція за участю 2B держав. Pезультатом її роботи стали дві конвенції. Одна з них стосувалася уніфікованого права з міжнародної купівлі-продажу матеріального рухомого майна, інша — уніфікованого права про укладення договорів з міжнародної купівлі-продажу матеріального рухомого майна.
  •  Конвенції мали складну внутрішню структуру, громіздку і малокорисну систему критеріїв суб'єкта та об'єкта. Стало зрозумілим, що конвенції не дістануть широкого міжнародного схвалення. Постала потреба створити кращий і водночас простіший міжнародно-правовий акт.
  •  Pезолюція XXI сесії Генеральної Асамблеї ООН від 17 грудня 1966 р. зафіксувала, що відмінності в законах різних країн з питань торгівлі є однією з перепон на шляху її розвитку. Того ж року Генеральна Асамблея ООН створила Комісію з права міжнародної торгівлі ООН (ЮНСІТРАЛ). Унаслідок її діяльності в 19B0 р. у Відні на дипломатичній конференції було прийнято Конвенцію ООН про договори міжнародного продажу товарів (United Nations Convention on Contracts for the International Sale of Goods) (Документ A/CONF, 97/1B). Конвенція була спрямована на подолання суперечностей між національними системами регулювання договору купівлі-продажу та міжнародним характером нинішнього торговельного обміну. Конвенція є компромісом між різними правовими та соціально-економічними системами. Вона застосовується під час укладення договорів купівлі-продажу товарів між сторонами, якщо їх торговельна діяльність здійснюється в різних державах і якщо обидві держави є учасницями.

14. Вплив Міжнародної торговельної палати на розвиток міжнародного торговельного права.

Міжнародна торгова палата (International Chamber of Commerce - ICC) - Світова організація бізнесу, яка з повним авторитетом відстоює інтереси світової ділової спільноти.

Головною місією ICC є стимулювання міжнародної торгівлі та інвестування, аби допомогти бізнесу адаптуватись до викликів та переваг глобалізації. Переконання Міжнародної торгової палати, що торгівля є могутньою силою для миру та процвітання, існує ще з початку минулого століття, часу заснування ICC. Невелика група далекоглядних бізнес-лідерів, які заснували ICC, називали себе «торговці миру».

Основні напрями діяльності ICC - розроблення правил, міжнародний арбітраж і вираження позицій бізнесу. Оскільки компанії, що входять до складу ICC, є безпосередніми учасниками міжнародного бізнесу, Міжнародна торгова палата має повне право розробляти правила, що регулюють світову торгівлю. Хоча вони є добровільними, бізнесмени щодня дотримуються їх у численних ділових операціях, і ці правила становлять основу міжнародної торгівлі. 
ICC також надає найбільш необхідні послуги, зокрема, через Міжнародний арбітражний суд ICC - провідну арбітражну установу світу. Ще одна послуга - Світова Федерація Торгових Палат, міжнародна мережа торгово-промислових палат, яка відповідає за взаємодію та обмін досвідом між палатами.

Ділові лідери та експерти, які належать до Міжнародної торгової палати, формують думку бізнесу щодо торгівлі та інвестиційних процесів, а також щодо технічних та галузевих питань. Це - фінансові послуги, інформаційні технології, телекомунікації, етика ведення бізнесу, екологія, транспортування, юридичне регулювання проблем конкуренції та інтелектуальної власності.

Міжнародна торгова палата тісно співпрацює з ООН та іншими міжнародними організаціями, зокрема із СОТ та G8. ICC засновано у 1919 р. Сьогодні вона об'єднує тисячі провідних підприємств різних галузей у 130 країнах. Національні комітети працюють зі своїми членами для захисту інтересів бізнесу у їхніх країнах та інформування своїх урядів щодо позиції бізнесу, сформульованої ICC.

Можливості ICC:

  •  ICC має прямий доступ до промислово развинутих країн G7/8. Кожний рік делегація IСС надає свої пропозиції в сферах економіки і торгівлі безпосередньо Президенту або Прем'єр-міністру країни, яка проводить самміт G7/8.
  •  На постійній основі IСС надає експертну підтримку СОТ в питаннях лібералізації торгівлі і інвестицій, а також зміцнення правової бази багатосторонньої системи торгівлі.
  •  IСС є провідним бізнес-партнером у діалозі з Генеральним секретарем ООН стосовно Глобального Договору між бізнесом та ООН з питань навколишнього середовища, стандартів праці і прав людини.
  •  В рамках спільних проектів з Конференцією ООН з питань торгівлі і розвитку (ЮНКТАД), IСС та компанії учасники співпрацюють з країнами світу з метою залучення іноземних інвестицій.
  •  В рамках договору з Інтерполом, Лондонська Служба по боротьбі з комерційними злочинами ICC виступає об'єднуючою ланкою між бізнесом і правоохоронними органами.
  •  Щорічні конференції, організовані IСС в Африці, Азії, арабських країнах, Латинській Америці, залишаються ефективним знаряддям зміцнення контактів IСС з урядами цих країн.

15. Основні джерела міжнародного торговельного права: поняття, види характеристика

Основними джерелами міжнародного публічного права (нагадаємо, що його галуззю є й міжнародне економічне право) є міжнародний договір і міжнародно-правовий звичай. Форми регламентації взаємовідносин держав у міжнародному економічному праві відбивають загальний стан сучасного міжнародного публічного права. Міжнародний договір має пріоритетне значення серед джерел міжнародного економічного права. Цей пріоритет пояснюється не лише сучасними тенденціями розвитку міжнародного публічного права, а й специфікою міжнародних економічних відносин, які зароджувалися, усталювалися та розвивалися переважно як договірні та двосторонні.

Серед двосторонніх договорів, що регулюють міжнародні економічні відносини, є і так звані рамкові договори загальнополітичної спрямованості. Це передусім договори про дружбу, співробітництво та взаємну допомогу. У них окрім політичних зобов'язань сторін фіксуються зобов'язання, пов'язані з розширенням економічного співробітництва.

Отже, міжнародне публічне право загалом, і міжнародне економічне право зокрема, — це право писане. Звичай відіграє обмежену роль у сфері регулювання міжнародних економічних відносин, оскільки підтримка широкого розмаїття стандартів міжнародного публічного права не сприяє застосуванню звичаєвого права. У цьому зв'язку потрібно зазначити, що усталені, усім зрозумілі й ніби такі, що ні в кого не викликають сумнівів, основні принципи міжнародного права (повага до державного суверенітету, рівноправність, обов'язкове дотримання міжнародних договорів та ін.) держави намагаються регулярно включати як у дво-, так і в багатосторонні договори та інші акти. Переваги писаного документа над усним словом очевидні.

Писане право може народжувати звичай. Це відбулося принаймні двічі. У процесі еволюції міжнародного права на основі договорів і практики держав з'явилися звичаї про свободу морів під час війни і миру та про застосування до іноземців національного режиму.

На думку окремих фахівців, допоміжні джерела міжнародного права — резолюції міжнародних організацій, рішення міжнародних судів та арбітражів, внутрішньодержавні закони, рішення національних судів, доктрини — не є джерелами права, оскільки не вважаються результатом процесу створення міжнародно-правових норм. Ці фахівці твердять, що процес формування договірних норм міжнародного права та відповідних норм, що базуються на звичаях, складається з двох етапів: на першому узгоджується волевияв держав щодо правил поведінки, а на другому ці правила визначаються як міжнародно-правова норма.

Якщо виходити з того, що допоміжні джерела міжнародного права не є власне джерелами, то постає питання про їх правову природу. Фахівці зазначають, що так звані допоміжні джерела або є певними стадіями у процесі утворення міжнародно-правових норм, або впливають на перебіг зазначеного процесу, або допомагають встановити існування чи зміст норми міжнародного права.

Резолюції міжнародних організацій, як правило, мають рекомендаційний характер. Відповідно до ст. 10 Статуту ООН її Генеральна Асамблея з основних питань діяльності ООН формує лише рекомендації. Такі норми не є імперативними. їх виконання не може здійснюватися примусово. Вони надають правомірності діям, які були б неправомірними за відсутності рекомендаційної норми. Наприклад, Конференція ООН з торгівлі та розвитку 1964 р. рекомендувала надавати преференційні митні пільги країнам, що розвиваються. Якби не було цієї рекомендації, то винятки на користь країн, що розвиваються, з режиму найбільшого сприяння були б незаконними.

Західні фахівці з міжнародного права назвали рекомендаційні норми "м'яким законодавством" (тобто не обов'язковим, але таким, що має юридичне значення). Як свідчить досвід, резолюції Генеральної Асамблеї ООН використовують при розробці міжнародних договорів. Текст рекомендацій трансформується в текст статей договору. Положення резолюцій часто набирають обов'язкового характеру з огляду на те, що відбувається процес створення норм права за допомогою звичаю.

Резолюції можуть застосовуватись і для констатування чи тлумачення чинних міжнародно-правових норм.

Нагадаємо, що рішення окремих організацій мають обов'язковий характер. Наприклад, рішення Ради Європейського Союзу є обов'язковими для держав—учасниць.

Обов'язкову правову силу мали рекомендації та рішення колишньої Ради Економічної Взаємодопомоги.

Значну кількість рекомендацій з питань міждержавного економічного співробітництва приймають органи ООН та установи, що входять до її системи (наприклад, ЮНКТАД, ЮНІДО). Хоча рішення цих організацій мають рекомендаційний характер, проте істотним є їх морально-політичне значення, оскільки рекомендації поширюються на більшість держав планети, що входять до відповідних організацій.

Фундаментальними для міжнародного економічного права є такі прийняті Генеральною Асамблеєю ООН у 1974 р. документи, як Хартія економічних прав та обов'язків держав, Декларація про новий міжнародний економічний порядок, Програма дій щодо встановлення нового міжнародного економічного порядку, а також резолюція Генеральної Асамблеї ООН 1979 року "Об'єднання і прогресивний розвиток принципів і норм міжнародного права, які стосуються правових аспектів нового міжнародного економічного порядку". Фахівці зазначають, що ці документи, виконуючи в цілому позитивну роль щодо забезпечення справедливих недискримінаційних економічних відносин, містять і необгрунтовані положення. Це, зокрема, стосується солідарної відповідальності всіх розвинених держав за наслідки колоніалізму, перерозподілу світового суспільного продукту на користь країн, що розвиваються, шляхом прямих фінансових відрахувань.

Вимоги країн, що розвиваються, спрямовані на досягнення трьох груп цілей: по-перше, визнання світовим співтовариством таких принципів, як повний і постійний суверенітет держав над їх природними ресурсами, суверенна рівність, свобода вибору економічної і соціальної системи та недопущення дискримінації на цій підставі іншими країнами чи міжурядовими організаціями світу; по-друге, надання цим країнам можливості відігравати належну роль у міжнародному процесі прийняття рішень (ця претензія передусім передбачає такі організації, як Міжнародний валютний фонд і Світовий банк); по-третє, задоволення вимог цих країн щодо конкретних економічних сфер світового ринку.

Важливими нормотворчими документами з точки зору міжнародного економічного права є також резолюції Генеральної Асамблеї ООН та її органів щодо міжнародної економічної безпеки.

"Міжнародна економічна безпека" — це такий стан міждержавних економічних відносин, коли існують надійні матеріальні та правові гарантії захисту економічних інтересів кожної держави від неправомірного застосування економічної сили з боку інших держав, міжнародних організацій і транснаціональних корпорацій.

Система міжнародної економічної безпеки має базуватися на міцному правовому фундаменті — сукупності універсальних, регіональних і двосторонніх норм, що забезпечують ефективне запобігання та присічення дискримінації й інших негативних намагань вирішити міжнародні економічні проблеми, спираючись на силу.

Система міжнародної економічної безпеки, як і система міжнародної безпеки загалом, може бути створена та функціонувати лише на основі неухильного дотримання основних принципів міжнародного права і спеціальних принципів міжнародного економічного права.

Опрацьованими вважаються норми інституту міжнародної економічної безпеки, які забороняють застосування економічної сили з політичних міркувань, дискримінацію, демпінг, обмежують використання протекціоністських засобів, забезпечують реалізацію суверенних прав держав щодо їх природних ресурсів.

Найважливішими міжнародно-правовими актами, що стосуються інституту міжнародної економічної безпеки, є такі:

• "Відмова від примусових економічних заходів" (резолюція IV сесії ЮНКТАД, 1983 р.);

• "Економічні заходи як засіб політичного та економічного примусу стосовно країн, що розвиваються" (резолюція 38-ї сесії Генеральної Асамблеї ООН, 1983 р.);

• "Про заходи зміцнення довір'я в міжнародних економічних відносинах" (резолюція 39-ї сесії Генеральної Асамблеї ООН, 1984 р.);

• "Міжнародна економічна безпека" (резолюція 40-ї сесії Генеральної Асамблеї ООН, 1985 р.);

• "Міжнародна економічна безпека" (резолюція 42-ї сесії Генеральної Асамблеї ООН, 1987 р.).

До джерел міжнародного економічного права належить також Лімська декларація про промисловий розвиток і співробітництво, прийнята в 1975 р. Конференцією ООН з промислового розвитку (ЮНІДО).

Рішення міжнародних судів-арбітражів є актами застосування міжнародно-правових норм до конкретних випадків. З цього випливає відсутність у них правотворчого характеру. Зокрема, ст. 59 Статуту Міжнародного суду ООН передбачає, що рішення цього суду обов'язкові лише для сторін, що беруть участь у справі й лише стосовно цієї справи.

До компетенції Міжнародного суду ООН належить також підготовка консультаційних висновків з юридичних питань. Такі висновки мають факультативний характер.

Рішення міжнародних судів можуть вважатися міжнародними прецедентами і використовуватися для тлумачення міжнародно-правових норм.

Зрозуміло, що певна держава може визнати норму внутрішньодержавного закону іншої країни чи рішення її національного суду як норму міжнародного права.

Не всі положення договорів, а тим більше рішення міжнародних організацій чи звичаї, можна вважати правовими нормами. Положення ж, які є нормами, можуть мати різну силу — імперативну, диспозитивну, рекомендаційну.

Особливою формою нормотворчості в межах ООН є кодекси та правила поведінки (codes of conduct, sets of rules, guidelines). Вони схвалюються резолюціями ООН. Прикладом є такі документи: Кодекс узгоджених на багатосторонній основі справедливих принципів правил для контролю за обмежувальною діловою практикою (ухвалений Генеральною Асамблеєю у 198G р.); Кодекс поведінки в галузі технології та Кодекс поведінки для транснаціональних корпорацій (розроблені та ухвалені ЮНКТАД).

Одним з перших є Кодекс проведення лінійних конференцій. Його також розробила ЮНКТАД 1974 р. Він стосується організації лінійних перевезень у галузі торговельного мореплавства.

Коротко зупинимося на правових актах ЄС та Співдружності Незалежних Держав (СНД).

У межах ЄС приймаються переважно такі правові акти: положення (regulations), директиви (directives) та рішення (decisions) [12]. Найвищу юридичну силу мають положення. Вони є обов'язковими для всіх держав—членів. Директиви формулюють норми права, обов'язкові для ЄС загалом, а країнам—членам надають можливість трансформувати їх у норми національного законодавства. Рішення є переважно адміністративними актами і не вважаються нормами права.

Основним видом актів, що регулює міждержавні відносини країн— членів СНД, є дво- та багатосторонні договори.

Як організація СНД приймає протокольні рішення та протоколи. Вони не мають наддержавного характеру, а спрямовані на узгодження точок зору та координацію дій держав. Рішення органів СНД мають допоміжний характер або стосуються внутрішніх питань організацій. Серед рішень Ради глав держав і Ради глав урядів є й такі, що безпосередньо впливають на відповідні угоди суверенних держав.

16. Суб’єкти міжнародного торговельного права: види, характеристика

Держави були і поки що залишаються основними суб'єктами міжнародного права. Проте це найбільш ефективно виглядає в умовах проведення ними активної міжнародної економічної діяльності, що породжує, у свою чергу, не тільки економічну взаємну зацікавленість, але й економічну взаємозалежність. Така залежність (оскільки це обмежує суверенітет) може призвести до ізоляції від міжнародного співтовариства, що значно утруднює вирішення багатьох економічних проблем внутрішнього характеру (СРСР, Німеччина, Китай). Тому держави прагнуть розширювати свої міжнародні економічні зв'язки, активно використовуючи при цьому юридичні важелі міжнародного економічного права. Такими важелями виступають основні принципи сучасного міжнародного права, спеціальні принципи міжнародного економічного права та інші положення, сформульовані в різних джерелах міжнародного економічного права. Зокрема, право народів вільно розпоряджатися своїми природними багатствами закріплене в Міжнародних пактах про права людини 1966 року, право дипломатичних представництв на розвиток економічних відносин з іншими державами міститься у Віденській конвенції про дипломатичні зносини 1961 року.

Держава, як суб'єкт міжнародного економічного права, може виступати як в економічних відносинах міждержавного характеру, так і у відносинах, що носять характер приватноправових. В останньому випадку держава або її орган вступає в такі відносини при організації спільних підприємств із приватними іноземними юридичними і фізичними особами. Таке, засноване міжнародним договором, спільне підприємство підпадає під дію міжнародного економічного права. Участь держави в приватноправових відносинах може також виявлятися у формі укладання договору про концесію, про експлуатацію корисних копалин та ін. Те, що в подібних договорах держава сама безпосередньо, або через свої органи стає стороною й учасником приватноправових відносин, може стати причиною виникнення дуже складних із погляду юриспруденції питань. Маються на увазі питання імунітету державної власності від примусового виконання судових рішень, питання цивільно-правової відповідальності держави за боргові зобов'язання спільного з нею підприємства та ін. Проте аналіз міжнародно-правової практики при вирішенні подібних питань дозволяє думати, що в кожному конкретному випадку суди, частіш усього, знаходять найбільш прийнятні для сторін рішення.

В умовах інтенсивного розвитку різноманітних економічних зв'язків важливе значення має економічна діяльність різних міжнародних організацій. Внаслідок цього вони є суб'єктами міжнародного економічного права і їхня роль у розвитку міжнародного економічного співробітництва постійно зростає.

Всі існуючі міжнародні організації, що займаються різними економічними питаннями, можна розділити на дві групи - міжнародні організації загальної компетенції, де значаться й економічні питання, і міжнародні організації, спеціально створені для вирішення питань у строго визначеній економічній сфері.

До міжнародних організацій загальної компетенції, насамперед, варто віднести ООН, однією з важливих цілей якої є всебічний розвиток міжнародного економічного співробітництва. Вище уже відзначалися основні органи ООН, які займаються розв'язанням економічних питань взагалі і міжнародного економічного права, зокрема.

Серед інших міжнародних організацій загальної компетенції можна відзначити регіональні міжнародні організації - Лігу арабських держав (ЛАД), Організацію американських держав (ОАД). Організацію африканської єдності (ОАЄ), Співдружність Незалежних Держав (СНД), і особливо, Європейський Союз. Цей Союз утворився в результаті об'єднання ряду Європейських співтовариств, у тому числі й економічних, і вирішує завдання: формування спільного ринку товарів, робочої сили, капіталу; створення митної спілки; проведення єдиної торговельної політики; проведення спільної політики у сфері сільського господарства, транспорту; утворення економічного і валютного союзу держав, що беруть участь у Союзі, за допомогою зближення їх національних правових систем. До числа міжнародних організацій, створених для вирішення питань у строго визначеній економічній сфері, варто віднести: Організацію Об'єднаних Націй з промислового розвитку (ЮНІДО); Продовольчу і сільськогосподарську організацію ООН (ФАО); Міжнародний Валютний Фонд (МВФ); Міжнародний банк реконструкції і розвитку (МБРР); Міжнародну фінансову корпорацію (МФК); Конференцію ООН із торгівлі та розвитку (ЮНКТАД) та ін.
Важливого значення в економічному житті нашої планети набувають транснаціональні корпорації (ТНК). Проте питання про їхню міжнародну правосуб'єктність офіційно ще остаточно не вирішене.

17. Об’єкти міжнародного торговельного права: види, загальна характеристика, нормативно-правове регулювання.

Объекты торгового оборота обозначаются единым понятием — «товары». Товар традиционно определяют как продукт труда, произведенный для продажи. В рыночной экономике товаром в конечном счете является все, что может быть объектом возмездных сделок. Статус товара приобрели предприятия, рабочая сила. Постепенно товаром становится земля, природные ресурсы.

Вместе с тем торговый оборот — это лишь один из участков имущественных отношений. В коммерческом праве термин «товар» имеет не всеобщее, а более узкое значение. Говоря о товаре нам приходится вводить ряд ограничений, налагаемых спецификой торгового оборота. Многое из того, что выступает товаром в гражданско-правовом значении, не входит в круг объектов торгового права, не относится к коммерческой деятельности.

Прежде всего объектами торгового оборота выступают лишь материальные предметы, т. е. вещи. Сюда не включаются бестелесные объекты (так называемая интеллектуальная собственность), под которыми понимаются авторские права, изобретения, «ноу-хау» и др. Не входят в сферу торгового оборота личные права.

В торговые отношения не включаются сделки по снабжению теплом, электроэнергией, водоснабжению. Формально порядок реализации этих ресурсов подчинен общим требованиям купли-продажи. Однако особенности содержания и порядка исполнения договоров с такими объектами столь значительны, что их невозможно относить к актам торгового оборота в традиционном его значении.

Отметим, что это общемировая практика. К примеру, Венская конвенция о договорах международной купли-продажи товаров 1980 г. исключает продажу электроэнергии из сферы своего регулирования (ст. 2).

Среди вещей в предметном, материальном виде также не все входят в состав объектов торгового права. Статья 130 ГК РФ восстановила существовавшее в дореволюционном праве деление имущества на движимое и недвижимое. К недвижимости отнесены земельные участки и все, что прочно связано с землей: здания, сооружения, многолетние насаждения. К недвижимости отнесены также некоторые иные объекты.

Торговый оборот обслуживает продвижение товаров от изготовителей к потребителям. Поскольку недвижимое имущество не может свободно перемещаться, сделки с ним традиционно не включаются в торговые кодексы. В Венской конвенции 1980 г. также указано, что она не распространяется на некоторые виды недвижимости. Таким образом, недвижимость — это не товар коммерческого права, хотя и товар гражданского права.

Правда, вопрос о недвижимости не так уж бесспорен. В последний период в западной юридической литературе приходится сталкиваться с утверждениями о неоправданности исключения недвижимости из круга объектов торгового оборота, высказывается мнение, что продажа недвижимости должна рассматриваться как часть торгового оборота, относящаяся к сфере коммерческой деятельности.

Такие взгляды представляются весьма спорными. Сделки по купле-продаже зданий, иной недвижимости во всем мире требуют более строгого оформления — в нотариальной или, как минимум, в простой письменной форме с соответствующей регистрацией. Что касается торговых договоров, то для них принят более простой порядок совершения, включая устный. Кроме того, сделки с недвижимыми объектами для собственников носят разовый, а не повторяющийся, не систематический характер. Условия каждого договора приходится вырабатывать индивидуально. Поэтому едва ли верно требовать отнесения сделок с недвижимостью к торговому, а не к гражданскому праву.

Аналогично обстоит дело с ценными бумагами. К ним относятся все виды акций, облигаций, иных документов, дающих право на получение денег и дивиденда. Торговое законодательство не включает операции с ними в свою сферу.

18. Загальна характеристика міжнародних організацій, які визначають публічний порядок в сфері міжнародного торгового обороту. 

Велику роль в економічних правовідносинах між державами відіграють міжурядові економічні організації, кількість яких постійно збільшується. Ці організації є постійно діючим механізмом, який дає можливість державам оперативно вирішувати (чи намагатися це зробити) питання міжнародного економічного життя. Організації використовуються як форуми для обговорення найважливіших економічних проблем світу загалом та його регіонів.

У таких організаціях концентруються фахівці світового рівня, здатні вирішувати найскладніші питання сьогодення.

Міжнародні економічні організації не мають самостійних економічних інтересів. їх діяльність не спрямовується на пряме одержання прибутків. Ці організації існують для того, щоб забезпечити розвиток економічного співробітництва держав.

Час від часу виникають скандали з приводу марнотратства міжнародних організацій або їх забюрократизованості. Часто міжнародні чиновники намагаються діяти у власних, а не міждержавних інтересах. Проте в цілому переваги діяльності міжнародних організацій перевищують їх негативні аспекти. Отже, такі організації потрібні.

Міжнародні міжурядові економічні організації є постійним об'єднанням відповідних держав. Вони створюються на основі схваленої державами міжнародної угоди чи іншого установчого акта з метою координації зусиль для вирішення певних проблем. Функції та повноваження організації та її органів, як правило, визначаються так званим конституційним документом відповідної організації (статутом, конвенцією, угодою тощо). Міжнародні організації мають приблизно таку структуру: збори (що скликаються періодично) представників усіх держав—членів, виконавчий орган, а також у більшості випадків постійний секретаріат.

Міжнародні організації мають постійний або регулярний характер діяльності; вони проводять багатосторонні переговори, відкрите обговорення питань та прийняття рішень (які, як правило, не мають обов'язкової сили).

Міжнародні міжурядові організації бувають всесвітніми і регіональними. При деяких організаціях існують постійні представництва держав.

У підрозд. 5.2 наводяться довідки про найголовніші аспекти діяльності міжурядових економічних організацій. Що ж стосується діяльності організацій універсального характеру (таких, наприклад, як Європейський Союз і СНД), то навмисне залучалася інформація, яка переважно стосується лише міжнародного економічного права.

До спеціалізованих агенцій ООН економічного характеру належать Міжнародна морська організація, Всесвітній поштовий союз, Міжнародний союз електрозв'язку, Всесвітня метеорологічна організація, Міжнародний фонд сільськогосподарського розвитку, Міжнародна організація цивільної авіації, Продовольча і сільськогосподарська організація, Організація Об'єднаних Націй з промислового розвитку, Міжнародний валютний фонд та Світовий банк. Про кожну з них наводиться окрема довідка.

Для детального ознайомлення з діяльністю міжнародних економічних організацій рекомендується опрацювати книгу Х.-А. Шлеплера та інші видання.

19. Діяльність ООН щодо уніфікації міжнародної торгівлі і міжнародного торгового права (на прикладі ЮНСІТРАЛ, ЮНКТАД та ін.)

Згідно зі статутом ООН метою діяльності організації в економічній сфері є здійснення багатостороннього співробітництва в розв’язанні міжнародних проблем економічного характеру. Таке багатостороннє співробітництво реалізується за допомогою таких органів ООН:

  •  Генеральна Асамблея;
  •  Економічна і Соціальна Рада;
  •  Секретаріат ООН;
  •  спеціалізовані установи ООН та міжурядові організації, пов’язані з нею.

У структурі цих органів регулюванням міжнародних економічних, у т. ч. й торговельно-економічних відносин, займаються:

Генеральна Асамблея:

  •  Конференція ООН з торгівлі та розвитку (ЮНКТАД);
  •  Програма розвитку ООН (ПРООН);
  •  Міжурядовий комітет з науки і техніки в цілях розвитку;
  •  Консультативний комітет з науки і техніки в цілях розвитку;
  •  Підготовчий комітет повного складу для спеціальних сесій Генеральної Асамблеї, присвячених міжнародному економічному співробітництву;
  •  Всесвітня продовольча рада;
  •  Світова продовольча програма;
  •  Комітет з політики та програм продовольчої допомоги;
  •  Комісія ООН з права міжнародної торгівлі (ЮНСІТРАЛ);
  •  Економічна і Соціальна рада (ЕКОСОР):
  •  Комісія з транснаціональних корпорацій;
  •  Регіональні комісії ООН;

Секретаріат ООН:

  •  Управління Генерального директора з питань розвитку та міжнародного економічного співробітництва;
  •  Департамент з міжнародних економічних і соціальних питань;
  •  Департамент з технічного співробітництва в цілях розвитку;
  •  Центр ООН з ТНК;
  •  Міжнародний торговельний центр.

Серед цих органів найбільший вплив на розвиток міжнародної торгівлі мають ЮНКТАД, ЮНСІТРАЛ та Міжнародний торговельний центр.

Конференція ООН з торгівлі і розвитку (ЮНКТАД), Женева (Швейцарія) — створена в 1964 р., як головний орган Генеральної Асамблеї з питань міжнародного економічного співробітництва. Відомо, що Генеральна Угода про тарифи і торгівлю була укладена поза організаційних структур і впливу ООН. Крім того, з моменту заснування ГАТТ працювала головним чином в інтересах промислово розвинутих країн. Тому створення ЮНКТАД вирішувало всі проблеми в цілому: доповнення структури ООН органом, що відповідає за розвиток світової торгівлі, і можливість надання підтримки країнами, що розвиваються, в налагодженні торговельно-економічних відносин з іншими державами. Тому основна мета Конференції — сприяння міжнародній торгівлі, особливо країн, що розвиваються, з метою прискорення їх економічного розвитку. Виконуючи функції міжурядового форуму, ЮНКТАД у той же час займається дослідженнями, розробкою нових концепцій і аналізом торговельної політики, здійснює рішення міжурядових органів, технічне співробітництво (ЮНКТАД є установою—виконавцем ПРООН), обмінюється інформацією і проводить консультації.

За сучасних умов уряди країн, що розвиваються, звертаються за допомогою до ЮНКТАД з метою вирішення таких проблем:

необхідність (з точки зору країни) збільшити свої надходження від експорту товарів і послуг, що є головним джерелом фінансування розвитку;

стабілізація і зміцнення міжнародних ринків сировинних товарів, продаж яких становить майже 80—90 % експортної виручки більшості таких країн; збільшення таких надходжень завдяки ширшій участі країн у переробці, збуті і розподілі сировинних товарів і зменшення залежності країн від експорту сировини;

розширення експортних можливостей країн завдяки мобілізації внутрішніх і зовнішніх ресурсів, включаючи сприяння процесу розвитку і залучення іноземних капіталовкладень; створення належних умов для проведення відповідної національної політики в сфері торгівлі;

зменшення тягаря заборгованості;

надання особливої підтримки і допомоги найменш розвинутим країнам (на сьогодні ця група налічує понад 40 найбідніших і слабкіших країн світу);

сприяння розширенню торгівлі та економічному співробітництву між країнами, що розвиваються, на доповнення до традиційних економічних зв’язків з розвинутими країнами.

Комісія ООН з права міжнародної торгівлі (ЮНСІТРАЛ) — створена в 1966 р. з метою підвищення впливу ООН на процес зменшення і ліквідації правових перешкод, що заважають розвитку міжнародної торгівлі. До завдань, доручених Комісії, входять:

сприяння узгодженню та уніфікації права міжнародної торгівлі;

координація роботи міжнародних організацій, сферою діяльності яких є право міжнародної торгівлі;

сприяння ширшій участі держав в існуючих міжнародних конвенціях і розробка нових міжнародних конвенцій та інших документів щодо права міжнародної торгівлі;

підготовка кадрів і надання допомоги в сфері права міжнародної торгівлі країнам, що розвиваються.

Комісія підготувала такі міжнародні Конвенції, які були прийняті в рамках системи ООН:

  1.  Конвенція про позовну давність у міжнародній купівлі-продажу товарів (1974 р.);
  2.  Конвенція ООН про морське перевезення вантажів (Гамбурзькі правила) (1978 р.);
  3.  Конвенція ООН про договори міжнародної купівлі-продажу товарів (Віденська конвенція) (1980 р.);
  4.  Конвенція ООН про відповідальність операторів транспортних терміналів у міжнародній торгівлі (1992 р.).

Крім того, Комісією розроблено Типовий закон ЮНСІТРАЛ про міжнародний торговельний арбітраж (1988 р.), Типовий закон ЮНСІТРАЛ про міжнародні кредитні перекази, Правовий порадник ЮНІСТРАЛ зі складання міжнародних контрактів на будівництво промислових об’єктів.

ЮНІСТРАЛ є центральним правовим органом у системі ООН щодо права міжнародної торгівлі.

Міжнародний торговельний центр — створено в 1964 р., як спільний допоміжний орган ГАТТ та ООН, при цьому остання діє через ЮНКТАД. З 1998 р. Міжнародний торговельний центр функціонує як спільний орган ГАТТ-СОТ та Організації об’єднаних націй, являючи собою напівавтономну організацію в структурі ООН.

Основними функціями Міжнародного торговельного центру є:

  •  розвиток структури заохочення торгівлі і стимулювання експорту в державному та приватному секторах;
  •  збір, обробка та розповсюдження інформації щодо ринкових можливостей для традиційних і нетрадиційних експортних товарів;
  •  удосконалення імпортних операцій з метою оптимального використання дефіцитних ресурсів іноземної валюти шляхом застосування ефективних методів управління в сфері імпорту;
  •  навчання державних службовців, представників ділових кіл і викладачів технології експортно-імпортних операцій, проведення досліджень і вдосконалення навчально-методичних матеріалів з питань зовнішньої торгівлі.

У 1991 р. для Міжнародного торговельного центру були визначені глобальні пріоритети, які повинні враховуватися в усій його діяльності. Це: сприяння торгівлі з метою скорочення жебрацтва, включаючи стимулювання експорту продукції сільськогосподарських районів; сприяння розвитку зовнішньої торгівлі в найменш розвинутих країнах; регулювання торговельного та економічного співробітництва «Південь—Південь» між країнами, що розвиваються; активізація участі жінок у розвитку торгівлі; розвиток підприємництва в сфері експорту; врахування екологічних чинників та аспектів активізації експорту; розвиток людських ресурсів.

Одним з основних напрямів діяльності Центру є надання торговельної інформації. Служба інформації надає консультації з питань створення, функціонування та вдосконалення роботи регіональних і субрегіональних служб торговельної інформації, що охоплюють усі аспекти торговельної інформації та використовують технологію електронної обробки даних. Друкуються довідники та бібліографії, огляди ринку, товарні довідники монографії, навчальні матеріали тощо. Статистична інформація Центру розміщується на CD-ROM і в Internet.

20. Принципи міжнар. торгов. права: види, характеристика, нормативно-правове закріплення.

До принципів міжнародного торговельного права і права СОТ можна віднести принципи, що виникають з цілей діяльності СОТ. Зокрема до них можуть належати:

1. Принцип лібералізації в міжнародній торгівлі. Відповідно до угод СОТ, держави-члени беруть на себе зобов'язання усувати бар'єри в торгівлі і забезпечити поступове зниження тарифів, що застосовуються.

2. Принцип винятково тарифного захисту та принцип заборони нетарифних бар'єрів. Згідно з ГАТТ, держави-члени СОТ можуть обмежувати доступ на національний ринок тільки за допомогою митних тарифів, тому що від них найменше шкоди для міжнародної торгівлі. Принцип заборони на нетарифні бар'єри в торгівлі також закріплений у ГАТТ і забороняє всі нетарифні бар'єри, зокрема кількісні обмеження (квоти) як такі, що є дуже шкідливими для міжнародної торгівлі, являють собою перешкоди, що неможливо легально перебороти. Тарифи, стосовно яких були проведені тарифні переговори, включаються в списки поступок і вважаються жорстко зв’язаними. Будь-яке подальше несанкціоноване підвищення ставки тарифу вище цього рівня саме по собі є несумісним із зобов’язаннями країни і є порушенням права СОТ.

3. Принцип недискримінації. Цей принцип є основним, оскільки служить досягненню основної мети міжнародної торгівлі — ефективного розміщення ресурсів. Для досягнення цього потрібно забезпечити можливість усім подібним товарам конкурувати при виборі покупця, так щоб той товар, в якому найефективніше використані ресурси, який відповідно є найдешевшим, переміг. Для цього треба, щоб товари на однакових умовах попадали через кордон у країну-імпортер і далі вільно конкурували на її внутрішньому ринку. Цей принцип означає, що держави-імпортери не повинні дискримінувати різні держави, що експортують до них аналогічний чи подібний товар, і відповідно надавати їм такі самі умови (принцип найбільшого сприяння). Після попадання на внутрішній ринок держав імпортер мусить продовжувати не дискримінувати імпортний товар відносно аналогічного чи подібного національного товару (принцип надання національного режиму).

4. Принцип взаємності. Принцип "ефективної взаємності". При приєднанні до ГАТТ держава отримує право користуватись усіма тарифними поступками, але також повинна запропонувати й іншим державам зниження ставок власного тарифу.

5. Принцип легітимного захисту національних ринків. Відповідно до угод СОТ держави-члени мають право на захист своєї економіки у виняткових випадках і лише за певних умов від шкоди, що може бути нанесена надмірним обсягом легітимного імпорту, а також існує право держав на застосування антидемпінгових і компенсаційних мір як захисту від нелегітимного імпорту.

  1.  Види, особливості і загальна характеристика приватноправових суб’єктів в міжнародному торговельному праві.

Транснаціональна компанія (корпорація) або ж скорочено ТНК — компанія (корпорація), що володіє виробничими підрозділами в декількох країнах.

За визначенням Конференції ООН з торгівлі та розвитку (ЮНКТАД), транснаціональні корпорації (ТНК) — це «підприємства, що складаються з материнського підприємства та його закордонних філіалів», при цьому ТНК можуть як набувати статусу корпорації, так і не мати цього статусу.[1]

ТНК створює систему міжнародного виробництва, розподілену між кількома країнами, але контрольовану з одного центру — материнської компанії.

Країна базування — це країна, у якій знаходиться штаб-квартира материнської компанії ТНК. Наприклад, штаб-квартира корпорації Nestlé розміщується у швейцарському місті Вевей, отже її країною базування є Швейцарія. Країною базування корпорації Toyota є Японія, а корпорації Philips — Нідерланди.

Приймаючі країни — це іноземні країни, в яких ТНК розміщує власні дочірні підприємства або філіали на основі здійснення прямих іноземних інвестицій.

Критерії визначення ТНК

За існуючою методологією ЮНКТАД, до ТНК належать ті міжнародні фірми, показники діяльності яких задовольняють наступним 2 критеріям: 1) наявність материнської компанії і підрозділів за кордоном не менше ніж у 2 країнах світу. Закордонні підрозділи можуть засновуватися компанією на основі прямих іноземних інвестицій через створення виробничих потужностей або через злиття та поглинання інших підприємств; 2) контроль активів закордонних підрозділів — передбачає, що частка акціонерного капіталу в дочірньому підприємстві, що належить материнській компанії в іншій країні, становить 10% або більше. У деяких країнах цей поріг може бути вищим, наприклад, у Великобританії частка іноземного капіталу має становити 20% і більше.

Макроструктура ТНК

Макроструктура ТНК визначає характер відносин між її структурними елементами: головною компанією та підпорядкованими їй підприємствами. Як правило, у центрі ТНК знаходиться материнська компанія, яка здійснює централізоване планування, управління та контроль за діяльністю інших підрозділів ТНК.

Згідно методології ЮНКТАД, закордонні підрозділи транснаціональних корпорацій можуть бути 3 видів: 1) Дочірнє підприємство — це акціонерне підприємство у приймаючій країні, більше половини акцій якого «перебуває у власності іншого підприємства, яке має право призначати або усувати більшість членів адміністративних, управлінських або наглядових органів». Таким чином, дочірнє підприємство повністю контролюється материнською компанією ТНК. 2) Асоційована компанія — це акціонерне підприємство у приймаючій країні, у якому «від 10 до 50% акцій належить іноземному інвестору». При цьому материнська компанія отримує лише частковий контроль за діяльністю асоційованої фірми у межах частки капіталу, що їй належить. 3) Філіал — неакціонерне підприємство, що «повністю або частково перебуває у власності інвестора, при цьому може набувати таких форм: а) постійне представництво іноземного інвестора у певній країні; 2) неакціонерне спільне підприємство, сформоване іноземним інвестором і третіми сторонами; 3) земельні ділянки та/або нерухоме майно, що прямо належить іноземному резиденту»

ТНК здійснюють свою діяльність, ґрунтуючись на кількох важливих принципах:

1. Здійснення прямих іноземних інвестицій з метою створення виробничих потужностей за кордоном. 2. Використання різних форм міжнародного поділу праці (предметна, подетальна, технологічна спеціалізація), яка дозволяє розміщувати різні ланки виробничого процесу у різних країнах світу. 3. Розробка, передача та використання передової технології у рамках замкнутої корпоративної структури, що дозволяє максимально ефективно використовувати витрати на дослідження і розробки. 4. Внутрішньокорпоративна торгівля, яка здійснюється між окремими підрозділами ТНК із застосуванням трансфертних цін. Трансфертні ціни встановлюються ТНК на рівні, що істотно відрізняється від ринкових цін, тобто є значно більшим або меншим за ціни на ті самі товари на світовому ринку. 5. Глобальний підхід до управління — оптимізація діяльності корпорації у цілому, а не окремих її складових. Цей принцип означає необхідність субсидувати розвиток окремих підрозділів з метою досягнення максимального прибутку у довгостроковому періоді.

Європейське об’єднання – засновується на основі контракту та регулює дільність даною угодою + зак-во країни місця знаходження об’єднання. Засновники мають бути  різних країн Європи, якщо ні – протягом 6 міс. О. має довести свою багатонаціональність або припинити свою діяльн. – може об’єднувати не більше 500 ос.

Європ. компанія (Євр. Тов-во взаємного кредитуван., Євр. Кооператив. Тов-во, Єдиний Євр. Банк) – аналог нац. АТ – автоматично виз-ся ю.о.Базується на осн. Статуту, що реєструється, і в більшій мірі визначає діяльність к. Також регул-ся зак-вом країни, де знаход-ся їх адм. Центр; статут. Фонд не менше 120 тис. євро і поділений на акції; учасники відповід. Не солідарно, а лише своїми вкладами

22. Уніфікація у сфері міжнародної купівлі-продажу товарів (щодо принципів і порядку укладання, форми, змісту тощо): нормативно-правові акти та їх характеристика.

Ідею створення конвенцій про уніфікацію права міжнародної купівлі-продажу товарів висунув голландський юрист Е. Рабле. Робота розпочалася 1926 р. З 1928 р. її виконувала Конференція з міжнародного приватного права під контролем голландського уряду. У 1930 р. цю тему почав розвивати Міжнародний Інститут уніфікації приватного права (УНІДРУА, фр. — UNIDROIT) у Римі, що діяв під егідою Ліги Націй. Проект конвенції був поданий до Ради Ліги Націй у 1935 p., а потім переданий на розгляд державам-членам Ліги. 24 уряди надіслали свої зауваження. Рада директорів УНІДРУА у травні 1941 р. схвалила доопрацьований проект. Подальшу роботу зупинила війна. У 1951 р. уряд Голландії скликав у Гаазі Дипломатичну конференцію за участю 25 держав, представників Європейської економічної комісії, УНІДРУА, Міжнародної торговельної палати. Конференція схвалила основні положення проекту конвенції та створила робочу комісію для його доопрацювання. Новий проект у 1955 р. був переданий урядом Голландії заінтересованим країнам. У 1963 р. Європейська економічна комісія завершила роботу над остаточним проектом. 2—25 квітня 1964 р. відбулася Дипломатична конференція за участю 28 держав. Результатом її роботи стали дві конвенції. Одна з них стосувалася уніфікованого права з міжнародної купівлі-продажу матеріального рухомого майна, інша — уніфікованого права про укладення договорів з міжнародної купівлі-продажу матеріального рухомого майна.

Конвенції мали складну внутрішню структуру, громіздку і малокорисну систему критеріїв суб'єкта та об'єкта. Стало зрозумілим, що конвенції не дістануть широкого міжнародного схвалення. Постала потреба створити кращий і водночас простіший міжнародно-правовий акт. Резолюція XXI сесії Генеральної Асамблеї ООН від 17 грудня 1966 р. зафіксувала, що відмінності в законах різних країн з питань торгівлі є однією з перепон на шляху її розвитку. Того ж року Генеральна Асамблея ООН створила Комісію з права міжнародної торгівлі ООН (ЮНСІТРАЛ). Унаслідок її діяльності в 1980 р. у Відні на дипломатичній конференції було прийнято Конвенцію ООН про договори міжнародного продажу товарів (United Nations Convention on Contracts for the International Sale of Goods) (Документ A/CONF, 97/18). Конвенція була спрямована на подолання суперечностей між національними системами регулювання договору купівлі-продажу та міжнародним характером нинішнього торговельного обміну. Конвенція є компромісом між різними правовими та соціально-економічними системами. Вона застосовується під час укладення договорів купівлі-продажу товарів між сторонами, якщо їх торговельна діяльність здійснюється в різних державах і якщо обидві держави є учасницями Віденської конвенції або ж норми приватного міжнародного права вказують на право Договірної держави.

Конвенція не застосовується до продажу товарів:

• що купуються для особистого, сімейного або домашнього вжитку;

• з аукціону;

• у порядку виконавчого провадження іншим способом згідно із законом;

• цінних паперів і грошей;

• суден водного та повітряного транспорту, а також суден на повітряній подушці;

• електроенергії.

Положення Віденської конвенції не застосовуються також до договорів:

• на постачання товарів, які підлягають виготовленню, якщо сторона-замовник зобов'язується поставити значну частину матеріалів, необхідних для їх виготовлення;

• у яких обов'язки сторони, що поставляє товари, переважно полягають у виконанні роботи та наданні інших послуг.

Віденська конвенція диспозитивна. Вона надає сторонам широку автономію. Сфера її застосування може бути обмежена використанням державою-учасницею заяв і застережень, чим і скористались у процесі її ратифікації окремі країни.

Україна є учасницею Віденської конвенції з 1 лютого 1991 р. Одне із застережень України визначає, що суб'єкти підприємницької діяльності, які перебувають в Україні, повинні обов'язково укладати зовнішньоторговельні угоди в письмовій формі незалежно від місця їх укладення.

До міжнародного договору купівлі-продажу товарів, на який поширюється і Віденська конвенція 1980 p., національне законодавство може застосовуватись тоді, коли сторони договору відмовилися від застосування Конвенції повністю чи частково або коли постають питання, не врегульовані Конвенцією. Розвиток двосторонніх міжнародних договорів у практиці міжнародних економічних відносин має солідну історію, що сприяє їхньому аналізу, узагальненню і виявленню найбільш загальних і життєздатних тенденцій. Зокрема виявлялося, що найбільш уживаними були (і є) такі торговельні договори, як договір про торгівлю та мореплавання, договір про торгівлю та навігацію, договір про торгівлю й економічне співробітництво, договір про дружбу і розширення торговельних зв'язків та ін. Основним змістом таких договорів, крім визначення їхніх сторін (суб'єктів) і умов вступу договору в силу, є:

- надання на взаємній основі пільгового правового митного режиму;

- встановлення пільг у сфері оподаткування ввезених товарів, порядок їхнього ввозу і вивозу;

- визначення порядку транспортування товарів по території учасників договору;

- положення про транзит товарів через територію сторін договору;

- положення щодо правового режиму торговельного мореплавання;

- положення, що визначають правове становище юридичних і фізичних осіб одного учасника договору на території іншого;

- положення, що визначають загальний порядок розрахунків за товар, що поставляється, послуги та ін.

Звичайно після укладання подібних договорів, що носять порівняно загальний характер, укладаються угоди, що конкретизують зміст загального торговельного договору. До таких угод відносяться угоди про товарообіг, клірингові угоди, кредитні угоди, платіжні угоди, угоди про міжнародні розрахунки та ін. З огляду на те, що стисла характеристика цих та інших подібних угод уже давалась, обмежимося тільки їх перерахуванням. На основі вивчення практики укладання двосторонніх міжнародних договорів і з огляду на вимоги міжнародної торгівлі, що постійно розвивається, формувались і багатосторонні міжнародні торговельні договори. Як приклад такого договору, насамперед, варто назвати вже раніше згадувану Генеральну угоду з тарифів і торгівлі 1947 р. (ГАТТ). Цей багатосторонній міжнародно-правовий акт, що неодноразово доповнювався і вдосконалювався, почав розглядатися як основа багатостороннього регулювання міжнародної торгівлі, що, в остаточному підсумку, створило умови виділення міжнародного торговельного права в самостійну галузь сучасного міжнародного права. Проте, незважаючи на численні обновляння ГАТТ, із часом його положення перестали відповідати сучасним вимогам, і ГАТТ, що набула з часом рис міжнародної торговельної організації, після тривалих дискусій у період семирічної роботи Уругвайського раунду ГАТТ, було перетворено в нову міжнародну торговельну організацію - Світову організацію торгівлі (СОТ). Юридичною основою цієї нової організації стали документи, що регламентують положення про митні тарифи, торгівлю товарами, торгівлю послугами, а також положення, що стоять на варті інтелектуальної власності, і положення про процедури врегулювання торговельних спорів, контролю за торговельною політикою та ін. Усі ці документи являють собою значний комплекс, об'єднаний у єдиний об'ємний документ, який можна іменувати як "Кодекс міжнародної торгівлі".

Конвенція ООН регулює договори купівлі-продажу, укладені шляхом обміну офертою та акцентом. Оферта — це пропозиція щодо укладення договору, адресована одній чи кільком особам. Акцентом вважається заява чи інша поведінка адресата оферти, що виражає згоду з офертою. Країни-учасниці Гаазьких конвенцій 1964 р. повинні денонсувати їх для того, щоб стати учасниками Віденської конвенції 1980 р. Конвенція ООН 1980 p. містить лише матеріально-правові норми, тому існувала потреба у прийнятті міжнародно-правового акта, що стосувався б уніфікації колізійних правил.

У 1986 р. було прийнято Конвенцію про право, що застосовується до договорів міжнародної купівлі-продажу товарів. Цю Конвенцію розробила надзвичайна сесія Гаазької конвенції міжнародного приватного права, що відбулась у 1985 р. У практиці діяльності РЕВ купівля-продаж товарів між підприємствами різних держав-членів РЕВ здійснювалася відповідно до Загальних умов поставок РЕВ. Уперше такий акт було застосовано в 1958 р. У подальшому він неодноразово доповнювався (останнього разу — у 1988 p.). Загальні умови поставок РЕВ охоплюють широке коло питань (укладення, зміна та припинення контракту, базис поставки, терміни поставки, якість товару, гарантії якості, кількість товару, упаковка та маркування, технічна документація, перевірка якості товару, права та обов'язки сторін щодо поставки товару з недоліками, його кількості та якості, порядок платежів, загальні положення щодо відповідальності, санкцій, арбітражу тощо). Унаслідок ліквідації РЕВ Загальні умови поставок РЕВ втратили практичне значення. Проте й нині вони вважаються значним здобутком юридичної науки. Загальні умови поставок було високо оцінено розробниками Конвенції ООН про договори міжнародного продажу товарів.

Європейська економічна комісія ООН розробила Загальні умови поставок обладнання, машин, пиломатеріалів, хвойних порід тощо. Цей акт застосовується лише за наявності посилання на нього в конкретних договорах. У межах ЄЕС було розроблено керівництва щодо міжнародних договорів зустрічної торгівлі, міжнародних компенсаційних договорів та правових засад зустрічної торгівлі. Формулювання, що зустрічається у міжнародних договорах, про надання режиму найбільшого сприяння (MFN — most — favoured nation) має назву, — клаузула про націю найбільшого сприяння. Тобто, дана клаузула — це форма договірної конкретизації принципу. Клаузул може бути багато, але принцип — лише один. Нагадаємо читачеві, що в англійській мові формулювання позначається словом "wording" ("word" + "ing"). На думку автора, найкращим перекладом цього слова було б "словування". Односторонні клаузули про режим найбільшого сприяння зустрічаються порівняно рідко. Більш поширеними є двосторонні клаузули (вони вписуються у формулу: "Ти — мені, я — тобі.").

23.Міжнародно-правове регулювання міжнародного торгового посередництва та його договірного оформлення: види торговельного посередництва, види і загальна характеристика договорів міжнародного торговельного посередництва.

Види торговельно-посередницької діяльності, типи посередників, характеристика виконуваних функцій

І. Діяльність з переп­родажу товарів

Дистриб’ютори

Незалежні, частково залежні

Підписують із товаровиробником договір щодо продажу товарів на певній території й на конкретний термін. Міжнародна торговельна палата розробила типовий дистриб’юторський контракт, відповідно до якого дистриб’ютори здійснюють операції купівлі-продажу від свого імені й за свій рахунок, але на відміну від звичайного оптовика, мають більш тісні й довірчі відносини з виробником. Найчастіше спеціалізуються на товарах виробничо-технічного призначення, продаючи їх виробникам.

Подобные договоры наиболее широко используются во внешнеторговой практике и получили название дистрибьюторских контрактов. Их применение регулируется Типовым дистрибьюторским контрактом, подготовленным Международной торговой палатой (изд. 1991 г. № 518). Заключая такой договор, организация-дистрибьютор принимает на себя обязательство покупки товара иностранной фирмы в качестве ее монопольного импортера. Сторона, заключающая контракт с дистрибьютором, именуется продавцом или грантором.

Дилери

Незалежні, частково залежні

Здійснюють операції з перепродажу від свого імені й за свій рахунок, але в договорах із виробником можуть передбачати виконання окремих зобов’я­зань, наприклад торгувати продукцією лише цього виробника, вживати заходів щодо просування товару, проводити рекламні акції тощо.

Комісіонери

Незалежні, частково залежні

Вступають у фізичне володіння товарами й укладають угоди на купівлю і продаж. їх За дорученням власника (комітента) знаходять на ринку покупця (продавця), укладають від свого імені, але за рахунок довірителя, угоди купівлі-продажу.

ІІ. Зі створення умов для здійснення актів купівлі-продажу, організації товарообігу 

Консигнатори

Частково залежні

Одна із форм комісійної торгівлі застосовується під час продажу товарів масового попиту. Консигнатор отримує на свій склад партію товару та продає його від свого імені, але за рахунок консигнанта (власника).

Лізингодавці

Незалежні

Купують товар у власність та передають право на користування ним іншій стороні на умовах строковості, платності

Аукціоністи

Незалежні  

Здійснюють акти продажу товарів від власного імені, але за рахунок третьої сторони.

Брокери

Залежні

Не набувають права власності на товар, організовують зустріч покупця і продавця та беруть участь у переговорах

Агенти

Незалежні, частково залежні

Здійснюють за дорученням клієнта (принципала) комерційні дії, пов’язані з продажем чи купівлею товару від імені й за рахунок принципала. Залежно від прав та обов’язків агентів і принципалів вирізняють простих агентів, агентів із переважним правом (право першої руки), ексклюзивних агентів (із монопольним правом).

Комерційні представники, повірені

Частково залежні, за­лежні

Згідно з угодою, укладеною принципалом (виробником), діють на певній території і здійснюють збирання замовлень від покупців, надають послуги з доставки товарів, гарантій на ці товари тощо. За дорученням клієнтів (довірителів) сприяють здійсненню операцій купівлі-продажу шляхом укладання угод від імені й за рахунок довірителів.

24. Міжнародно-правове регулювання та особливості договорів факторингу.

ДОГОВІР ФАКТОРИНГУ - договір, за яким одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати другій стороні (клієнту) кошти в рахунок грошової вимоги клієнта (кредитора) до третьої особи (боржника), що випливає з надання клієнтом товарів, виконання ним робіт або надання послуг третій особі, а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги. Крім того, грошова вимога до боржника може бути віддана клієнтом факторові з метою забезпечення виконання іншого, вже існуючого зобов'язання клієнта перед фактором.

Предметом договору фактрорингу - є фінансування - надання фактором свого клієнта грошової суми на умовах повернення, цільового використання і зазвичай платності. Факторинг представляє собою різновид інвестиційної діяльності, а саме інвестування грошових коштів в заздалегідь певний проект в розрахунку на подальшу довгострокову окупність вкладень (цим фінансування і відрізняється від кредиту). Крім того, предметом зобов'язань фактора можуть бути також і фінансові послуги, пов'язані з грошовими вимогами, які є предметом відступлення, наприклад ведення для клієнта бухгалтерського обліку. Сторонами договору факторингу є клієнт (таким може бути будь-яка дієздатна особа) і фактор (таким можуть бути банки та інші кредитні організації, а також інші комерційні організації, які мають дозвіл (ліцензію) на здійснення діяльності такого виду). Договір факторингу повинен укладатися в простій письмовій формі. Звичайно він має своєрідний "рамковий" характер, тобто містить домовленості про загальні умови фінансування і поступок, передбачаючи підписання в свій подальший розвиток конкретних додаткових угод із зазначенням конкретних сум фінансування та індивідуалізацією вимог.

Міжнародний факторинг здійснюється з метою фінансування якоюсь організацією (фактором) експорту іншої особи (виробника продукції) за умови передання виробником фактора права на одержання плати від імпортера-боржника. Факторинг досить широко використовується в міжнародній торгівлі. Якщо постачальник відвантажив продукцію одержувачу, він може одразу отримати від фактора плату за неї. В Оттаві 28 травня 1988 р. було укладено Конвенцію про міжнародний факторинг. Поява її була зумовлена необхідністю уніфікації правовідносин цього виду. Конвенцію підписали 14 держав. Вона набула чинності у 1995 p., коли Італія, Нігерія і Франція ратифікували її [14, 407].

У ст. 1 Конвенції про міжнародний факторинг зазначається, що під факторингом мається на увазі договір, укладений між постачальником і фактором, відповідно до якого:

1) постачальник доручає чи бере на себе зобов'язання доручати фактору збирання дебіторської заборгованості за договорами купівлі-продажу товарів, укладених між постачальником та його клієнтом (дебіторами). При цьому товаром за зазначеними договорами не можуть бути предмети чи інше майно, придбане передусім для особистого, сімейного чи домашнього використання;

2) фактор має виконувати щонайменше дві із зазначених функцій:

o фінансування постачальника, у тому числі шляхом надання позики чи попередньої оплати;

o ведення рахунків (бухгалтерського обліку), пов'язаних з одержанням дебіторської заборгованості;

o збирання дебіторської заборгованості;

o захист від несплати суми боргу дебіторам;

3) дебітори (боржники) мають отримати письмове повідомлення про передання права на одержання дебіторської заборгованості.

Фахівці виявили окремі ознаки факторингу ще у Стародавньому Вавилоні. Але бурхливими темпами факторинг почав розвиватися у Північній Америці у другій половині XIX ст. У країнах Західної Європи факторинг поширився у другій половині XX ст. Почали створюватись факторингові банки та товариства.

Оттавська конвенція відіграла велику роль у світовому розвитку факторингу. Вона стала основою при розробці факторингового законодавства багатьох країн. Глава про факторинг міститься, зокрема, у Модельному Цивільному кодексі держав-учасниць СНД.

Міжнародний факторинг - це тристоронні правовідносини, у яких беруть участь:

o кредитор (експортер товарів, робіт, послуг);

o боржник (імпортер зазначених товарів тощо);

o фактор (банк або спеціалізована факторингова організація), що набирає права вимоги.

Факторинг буває з гарантією постачальника (факторинг з права регрессо) та без такої гарантії (факторинг без права регрессо).

За обсягом грошової вимоги, що передається, факторинг може бути повним або факультативним, а за характером проведення - прямим або опосередкованим.

  1.  Міжнародно-правове регулювання та особливості договорів франчайзингу.

Рекомендації для складання договорів міжнародного франчайзингу розроблені Міжнародною торговою палатою й містяться в Типовому контракті франчайзингу (публікація № 557), який спрямований на просування товарів, і містить одноманітні правила для всіх учасників даних правовідносин. При складанні типового контракту укладачі прагнули сконцентрувати в ньому основні права і обов’язки сторін та уникнути застосування національного права будь-якої країни. Основною причиною складання контракту є відсутність міжнародної уніфікації з франчайзингу та необхідність звернення до національного права, що має серйозні недоліки, оскільки право окремих країн не враховує потреб та специфіки міжнародної торгівлі, та його приписи значно різняться в окремих країнах.

Узгоджені на міжнародному рівні (насамперед в ЄС) правила стосуються в основному антитрестовських аспектів договору (наприклад, дійсність деяких обмежуючих статей відносно винятковості території) і не регламентують цивільно-правових відносин сторін договору франчайзингу. 

Франчайзинг, звичайно, визначається як угода, згідно з якою франчайзер надає франчайзі в обмін на пряму чи непряму фінансову компенсацію право на використання комплексу прав промислової або інтелектуальної власності, що належать, як правило, до ноу-хау і комерційним символам, а також на одержання комерційного або технічного сприяння протягом терміну дії контракту. У типовому контракті про-водиться відмінність між двома видами угод про франчайзинг: проста франшиза і майстер-франшиза. Проста франшиза включає два види угод: про промислову франшизу і дистриб’юторська угода про франшизу. Промислова франшиза — це договір, який регулює виробництво товарів в обмін на фінансову компенсацію, іншими словами,франчайзі надається право на виробництво товарів з використанням товарного знака або патенту франчайзера згідно з промисловим ноу-хау і за технічного сприяння франчайзера. Дистриб’юторську угоду про франшизу регламентує розповсюдження товарів або надання послуг в обмін на фінансову компенсацію; франчайзі надається право або по збуту виробів, які виробляються, або поставляються франчайзером чи призначеним ним постачальником, чи з надання послуг (зазвичай надаються самим франчайзером) під його товарним знаком та з використанням його комерційного ноу-хау.

Угода про майстер-франшизу передбачає подальший її розвиток таким чином, що в товаропроводячій мережі є не дві ланки (як у простій франшизі), а три: франчайзер, майстер-франчайзі (якому франчайзер надає право використовувати франшизу на договірній території шляхом укладання угод про франчайзинг з простими франчайзі) і прості франчайзі. Для реалізації таких угод можуть бути використані різні форми договірних зв’язків:

—        договір доручення, згідно з яким майстер-франчайзі представляє франчайзера;

—        дистриб’юторський договір, за яким майстер-франчайзі виступає як субфранчайзер;

—        договір про спільну діяльність (joint venture).

Типовий контракт МТП міжнародного франчайзингу призначений для міжнародних дистриб’юторських відносин, які реалізуються шляхом укладення франчайзингових дистриб’юторських угод (distribution franchise agreements), які не можна застосовувати до інших типів угод про франчайзинг,включаючи угоди про майстер-франчайзинг. Він містить два основні розділи: перший розділ присвячено визначенню основних прав і обов’язків сторін за угодою про франчайзинг; другий — про поставку товару, що реалізується в рамках угоди.

  1.  Міжнародно-правове регулювання та особливості лізингових договорів.

Міжнародний лізинг — це договір оренди на міжнародні цінності та майно між суб'єктами лізингу, які знаходяться в різних країнах. Він застосовується і в тому випадку, коли орендодавець і орендатор знаходяться в одній країні, а використовують матеріальні цінності з іншої країни.

Експортний лізинг — придбання лізинговою компанією обладнання, машини у національної фірми-виробника, а потім передання їх за кордон іноземному користувачеві (орендареві).

Імпортний лізинг — фінансова операція, за якої виробник знаходиться на території іноземної держави, а лізингодавець у цій країні і бере об'єкт для лізингу, або з правом сублізингу.

Міжнародний транзитний лізинг — фінансова операція, за якої всі суб'єкти лізингу (виробник, лізингодавець і лізингокористувач) перебувають на території різних держав.

Специфічний вид міжнародного лізингу використовується для орендарів, які не мають надходжень іноземної валюти: тоді оплата зобов'язань з лізингу забезпечується поставкою продукції, яка отримана на іноземному обладнанні — об'єкті лізингу. На весь термін дії міжнародної лізингової угоди право власності на об'єкт лізингу залишається у держави-лізингодавця.

З метою уніфікації відповідного законодавства різних країн у 1974 p. у межах Міжнародного інституту з уніфікації приватного права (ЮШДРУА) була створена група з розробки правил міжнародного (зовнішнього) лізингу. Ця робота завершилася 28 травня 1988 р. на Міжнародній конференції з питань лізингу і факторингу в м. Оттава (Канада) прийняттям "Конвенції про міжнародний фінансовий лізинг" ("Convention on international financial leasing").

Крім того, по-перше, лізинго-користувач згодом отримує право на придбання цього матеріального майна. По-друге, матеріальне майно загалом не повинно використовуватися в особистих цілях, або для домашніх (сімейних) потреб користувача. По-третє, в Конвенції приділяється особлива увага необхідності регулювання відносин між постачальником, орендодавцем і користувачем. Саме користувач повинен взяти на себе зобов'язання з догляду за предметом лізингу і використовувати його розумно, підтримуючи в робочому стані, і одночасно регулярно сплачувати внески. Третя особа — постачальник — бере на себе ті ж зобов'язання щодо орендаря, що і відносно покупця — орендодавця, хоч і не є стороною контракту про продаж майна. Орендодавець не несе відповідальності перед орендарем у випадку затримки або невиконання постачання об'єкта лізингу, за винятком тих випадків, коли це сталося безпосередньо з його вини.

Деякі види орендних операцій вилучені зі сфери дії Конвенції. Це передусім такі види оренди, за яких орендні відносини встановлюються безпосередньо між виробником (постачальником) і орендарем, тобто коли є звичайний договір оренди. Конвенція не поширюється на короткострокову оренду (прокат), призначену для задоволення особистих потреб орендаря.

Конвенція застосовується у випадках, коли орендодавець і орендар перебувають в різних країнах, за умови, що ці країни, а також держава, в якій розміщене комерційне підприємство постачальника обладнання, є учасниками Конвенції.

Сутність міжнародного лізингу розкривають його основні, домінантні особливості. Серед них слід виділити такі.

1. Відокремлення права власності від права користування активом протягом певного періоду повинно здійснюватися за узгодженням, як мінімум, з двома юридичними, бухгалтерськими та податковими системами.

2. Передача активу в лізинг може здійснюватися в прямій або опосередкованій формі. Пряма форма — коли майно фізично перетинає кордон для того, щоб потрапити в країну лізингоотримувача. Опосередкована — коли майно не треба перевозити через кордон, бо воно вже знаходиться в країні лізинго-отримувача.

3. Період лізингового договору може бути або часом, протягом якого лізингоотримувач користується майном без часу транспортування майна від лізингодавця до лізингоотримувача, або часом, який включає і час на транспортування, і час користування майном. У разі внутрішнього лізингу час перевезення активу, як правило, настільки короткий, що, приймаючи рішення, ним нехтують. Термін міжнародного лізингу, як правило, включає й час на доставку, якщо він тривалий і витрати на доставку високі. Отже, час перевезення, витрати на транспортування та страхування — це важливі фактори в разі укладання договору міжнародного лізингу.

4. Термін лізингової угоди, як правило, збігається з терміном корисної служби активу.

5. Платежі за міжнародним лізингом можуть здійснюватися у формі національної валюти лізингодавця, лізингоотримувача або третьої країни у формі колективної валюти або у формі товару, послуги чи природного ресурсу.

  1.  Міжнародно-правове регулювання та особливості ліцензійних договорів.

Ліцензійні угоди в більшості випадків укладають на термін 10–15 років.

Ліцензії бувають патентні, тобто такі, котрі підтверджують передачу права використання патенту без відповідного «ноу-хау», і безпатентні, тобто такі, котрі підтверджують право використовувати «ноу-хау» без патентів на винахід. Основна частка світової торгівлі технологіями припадає на продаж безпатентних ліцензій, оскільки вони не потребують проведення додаткових НДДКР і передбачають мінімальний комерційний ризик.

За обсягом переданих прав на використання науково-технічних знань ліцензіара розрізняють три види ліцензій:

—        проста (невиняткова), при продажу якої за ліцензіаром залишається право самостійно використовувати об’єкт ліцензії, а також надавати ліцензії на дану технологію й іншим ліцензіатам на даній території;

—        виняткова, що передбачає монопольне право ліцензіата використовувати технологію і відмовлення ліцензіара від самостійного використання запатентованих винаходів чи «ноу-хау» і їх продажу на домовленій території;

—        повна, що надає ліцензіатові виключне право на використання патенту або «ноу-хау» упродовж терміну дії угоди і відмовлення ліцензіара від самостійного використання предмета ліцензії упродовж цього терміну.

Ліцензія може бути відкритою, якщо патентом має право скористатися будь-яка зацікавлена особа. Відкрита ліцензія оформляється у відповідному патентному відомстві, при цьому патентне мито стягується в половинному розмірі.

Ліцензія буває примусовою у випадку, якщо компетентні органи примушують патентовласника передати іншим особам право на використання патенту.

Продаж ліцензій здійснюється на основі укладання ліцензійної угоди.

Ліцензійна угода — це договір, згідно з яким ліцензіар (продавець) надає ліцензіатові (покупцеві) дозвіл на використання у визначених межах своїх прав на патенти, «ноу-хау», товарні марки і за визначену винагороду.

За надання прав на використання предмета угоди ліцензіат платить ліцензіару певну винагороду. В угоді обумовлюється форма ліцензійної винагороди, порядок її виплати, переведення платежів і т.д.

Форми ліцензійної винагороди бувають різними. Найчастіше зустрічаються такі, як роялті, паушальний платіж і комбіновані платежі. Роялті - це періодичні відчислення від доходів покупця на протязі періоду дії угоди. Вони встановлюються у вигляді певних фіксованих ставок (у відсотках) і виплачуються ліцензіатом через узгоджені відрізки часу (щорічно, щоквартально, щомісячно чи до визначеної дати).

Роялті можуть визначатися різними способами: із вартості виробленої за ліцензією продукції; із суми продажу ліцензованої продукції; з одиниці випущених чи реалізованих виробів у вигляді відсотків; з кількості переробленої за запатентованим методом сировини і т.д. Роялті являються найпростішою і внаслідок цього найбільш поширеною формою платежу.

Паушальний платіж - це твердо фіксована сума винагороди, виплачена одночасно. Він може проводитися як одноразово, так і в розстрочку. Паушальний платіж в чистому вигляді зустрічається рідко. Як правило, він використовується в тих випадках, коли вартість ліцензії відносно мала в порівнянні з вартістю обладнання або коли важко контролювати за показниками діяльності ліцензіата.

Комбінований платіж передбачає виплату авансового паушального платежу при підписанні угоди і платежу роялті в залежності від об'єкту виробництва і реалізації.

  1.  Міжнародно-правове регулювання розв’язання міжнародних торговельних спорів в рамках міжнародних комерційних арбітражі: загальна характеристика, види комерційний арбітражів, поняття і види арбітражних угод.

Міжнародний арбітраж -- один із засобів розв'язання міжнародних економічних спорів.

Арбітражний розгляд різних спорів, зокрема і спорів, пов'язаних з невиконанням або неналежним виконанням зобов'язань міжнародних економічних договорів, є одним із засобів їх мирного розв'язання. Слід виділити дві різновидності Міжнародного арбітражу. Перша -- це Міжнародний арбітраж, який передбачається у міжнародних договорах на випадок розгляду спорів, пов'язаних з їх невиконанням. Друга -- це Міжнародний арбітраж, який створюється для розгляду і розв'язання конкретного спору.

В основі арбітражного вирішення спорів лежить арбітражна угода, тобто угода про передачу спору на розгляд і вирішення арбітражу. Арбітражна угода є умовою для визнання компетенції арбітражу.

Це самостійна угода між сторонами про арбітражний розгляд спорів, що можуть виникнути в майбутньому або у зв'язку з яким-небудь конкретним контрактом, або групою контрактів, укладених між цими сторонами.

Існує два види арбітражних угод: арбітражне застереження і третейський запис.

Арбітражне застереження -- це угода сторін про арбітражний порядок вирішення спорів, яка прямо включена в контракт і є його складовою.

Третейський запис -- це окрема від контракту угода між сторонами про арбітражний розгляд уже існуючого між ними спору.

Усі вони є, по суті, відображенням одного й того ж, а саме: угоди сторін про передачу спору дотретейського суду.

Особливістю арбітражної угоди є те, що вона обов'язкова для її сторін і сторони не можуть ухилитися від передачі спору на розгляд третейського суду.

У законодавстві багатьох країн, як правило, немає розбіжностей у визначенні видів арбітражних угод. І арбітражне застереження, і третейський запис є достатніми основами арбітражу.

Проте в деяких країнах (Аргентині, Бразилії, Гондурасі, Панамі та ін.) арбітражне застереження розглядається як умова контракту, через який сторони зобов'язуються укласти арбітражну угоду(третейський запис) у випадку виникнення між ними спору. Тим самим визнається обмежене значення арбітражного застереження. Це, у свою чергу, означає, що невиконання цієї умови призводить до визнання недійсності арбітражного застереження і неможливості розгляду справи в арбітражі.

У більшості країн, у тому числі в Україні, Білорусі, Росії, країнах Східної Європи, у Великобританії,Франції, ФРН, Данії, Норвегії, США, Канаді та ін., передбачений однаковий правовий режим арбітражного застереження і третейського запису.

Відповідно до ст. 7 Закону України «Про міжнародний комерційний арбітраж» арбітражна угода  цеугода сторін про передачу в арбітраж усіх або визначених спорів, що виникли або можуть виникнутиміж ними у зв'язку з конкретними правовідносинами, незалежно від того, мають вони договірнийхарактер чи ні.

Арбітражна угода може бути укладена у вигляді арбітражного застереження або у вигляді окремої угоди. Аналогічна норма міститься в ст. 7 Закону Російської Федерації «Про міжнародний комерційний арбітраж».

Арбітражна угода має бути укладена праводієздатними особами, а також відповідати формі.

Питання про праводієздатність сторін арбітражної угоди, як правило, вирішується за законом громадянства або за законом доміцилія.

Арбітражна угода визнається дійсною за умови, якщо спір, який виникає з міжнародного контракту,може бути предметом арбітражного розгляду відповідно до законів країни арбітражної угоди

Арбітражний регламент ЮНСІТРАЛ (далі -- Регламент) досить поширений у світі і використовується в більшості випадків, коли сторони не бажають звертатися до постійно діючих арбітражних судів, а віддають перевагу арбітражу ad hok. Також багато арбітражних інституцій, які мають свої власні регламенти, дозволяють застосовувати цей Регламент. Однак Регламент не має сили закону і застосовується лише за наявності арбітражного застереження. При цьому сторони можуть змінювати або відхиляти окремі його положення.

Регламент регулює порядок арбітражного провадження, формування складу арбітражного суду, процедуру арбітражного розгляду, порядок ухвалення арбітражного рішення і відшкодування арбітражних збитків. Але слід мати на увазі, що на відміну від постійно діючих арбітражів, розгляд спору в так званому ізольованому третейському суді (ad hok) потребує від позивача набагато більше зусиль і часу для організації й оформлення процесу.

  1.  Міжнародно-правове регулювання, порядок і способи розв’язання міжнародних торговельних спорів публічно-правового характеру.

До правових засобів вирішення міжнародних спорів відносять міжнародний арбітраж і міжнародні суди. Інколи правовим засобом визнається погоджувальна комісія, якщо їй надається право ухвалювати юридично обов’язкові висновки, що ґрунтуються на міжнародному праві. Держави переважно негативно ставляться до правових засобів вирішення спорів, що, на їхню думку, занадто обмежують суверенітет і не дозволяють впливати на процес врегулювання, а тому зазвичай вдаються до них у крайньому разі.

Арбітражне вирішення міждержавних спорів економічного характеру є одним із мирних засобів їх розв’язання. Цей спосіб відомий ще з часів Древньої Греції та Древнього Єгипту, де широко використовувався третейський арбітражний розгляд спорів. Нині арбітражне вирішення міжнародних економічних спорів широко використовується у практиці міжнародного співробітництва. Значний внесок у розвиток міжнародного арбітражу внесли Перша (1899 р.) і Друга (1907 р.) Гаазькі конференції миру, які були скликані за ініціативою і при активній участі російського уряду. На цих конференціях були прийняті Конвенції про мирне розв’язання міжнародних зіткнень, на основі яких за період з 1907 по 1914 р. було укладено 86 арбітражних угод.

Міжнародні спори, які можуть виникнути в результаті дій України, вирішуються у погодженому сторонами порядку згідно з нормами міжнародного права. Верховною Радою України було рекомендовано Торгово-промисловій палаті України створити зовнішньоекономічний третейський суд. Такий суд було створено. Водночас з ініціативи і за участю Торгово-промислової палати України були розроблені і 24 лютого 1994 р. прийняті Закон «Про міжнародний комерційний арбітраж», Положення про Міжнародний комерційний арбітражний суд при Торгово-промисловій палаті України, Положення про Морську арбітражну комісію при Торгово-промисловій палаті України. Названі вище закони та положення і створюють основну правову базу вирішення спорів, які виникають при здійсненні зовнішньоторговельних та інших видів міжнародних зв’язків.

Цей засіб зарекомендував себе як ефективний інструмент вирішення міждержавних спорів, зокрема досить складних, обтяжених серйозним міжнародним протистоянням сторін.

Звернення до арбітражу є добровільним, здійснюється шляхом укладання спірними сторонами особливої міжнародної угоди, що називається компромісом. У ній сторони регламентують: порядок визначення складу арбітрів; предмет спору; компетенцію арбітражу; процедуру розгляду справи; характер і джерела норм, на підставі яких має бути ухвалене рішення; порядок винесення рішення; юридичну обов’язковість рішення.

Якщо компроміс укладається після виникнення конкретного спору, має місце арбітраж ad hoc. Також можлива попередня домовленість про арбітраж як засіб врегулювання потенційного спору, що закріплюється в договорі з певного питання або у спеціальному договорі про арбітраж. У цьому разі має місце постійний арбітраж. Його юрисдикція може бути обов’язковою або факультативною (добровільною).

Міжнародні суди. Теорія використовує для визначення всього розмаїття існуючих міжнародних судів родове поняття міжнародний судовий орган (або міжнародна судова установа), що характеризується такими ознаками: створюється та діє згідно з міжнародним юридичним інструментом — міжнародним договором або рішенням міжнародної організації, що ґрунтується на повноваженнях, наданих міжнародним договором; склад суддів визначається до моменту передачі спору на розгляд; має юрисдикцію щодо спорів, однією із сторін яких є суб’єкт міжнародного права; вирішує спір згідно з наперед встановленою процедурою, що не може бути змінена сторонами; його рішення ґрунтуються на чинному міжнародному праві та є юридично обов’язковими для сторін. На сьогодні можна налічити близько півтора десятки міжнародних судових органів, що відповідають цим критеріям. Усі вони були створені у другій половині ХХ ст. Наприклад, Міжнародний Суд (діє з 1946 р.), Міжнародний трибунал з морського права (1996), Апеляційний орган Світової організації торгівлі (1996), Європейський суд з прав людини (1959), Міжамериканський суд з прав людини (1979), Суд Європейських співтовариств (1952), Суд Європейської угоди про вільну торгівлю (1994), Суд Економічного Союзу Бенілюксу (1974), Економічний суд Співдружності незалежних держав (1993), Суд Спільного ринку Східно-Південної Африки (1998), Суд Андійського співтовариства (1984), Центральноамериканський суд (1994). Переважна їх більшість вирішують спори про застосування та тлумачення конкретного міжнародного договору, як правило, регіонального.

 

  1.  Виконання та забезпечення міжнародних торгових угод, комерційного (приватноправового) характеру.

У міжнародному комерційному праві забезпечення безпеки комерційної діяльності гарантує всім суб’єктам МКП передусім міжнародно-правовий захист від відмінностей у національних законодавствах, бо такі відмінності існують навіть тоді, коли країни належать до однієї правової системи.

Конкретний зміст поняття “забезпечення безпеки комерційної діяльності” містить такі права комерсанта, забезпечені нормами, правилами й принципами міжнародного комерційного права:

- право мати інформацію про те, якими саме нормами права будуть урегульовані його комерційні угоди за кордоном: нормами міжнародного або нормами національного законодавства. Якщо в даній сфері комерційної діяльності діють єдині міжнародно-правові норми, джерелом яких є міжнародний договір або діловий звичай, то угода, що буде укладатись, не підпадає під колізію національних законів. Ця обставина в повній мірі стосується й питання про реалізацію права розпорядження власними активами за кордоном;

- комерсант повинен також бути поінформований щодо юридичних аспектів комерційної діяльності в країні, де вона планується. Це стосується й укладення зовнішньоекономічних угод; і розміщення окремих торгових підприємств та торгової мережі, створення власних філій і дочірніх підприємств, спільних підприємств; операцій з цінними паперами, питань оподаткування і репатріації прибутку тощо.

Як у першому, так і в другому випадках мова йде в першу чергу про те, що під час здійснення комерційної діяльності дуже важливим чинником є наявність у країні, що приймає іноземний елемент для ведення ним власного бізнесу, незмінних критеріїв для розмежування прав і обов’язків національних і іноземних фірм, а також чітке визначення прав останніх. Зазначимо, що вивчення цих питань є для компаній настільки ж необхідним, як і проведення маркетингу, аналіз ефективності, вивчення фінансового становища контрагентів тощо.

Забезпечення безпеки комерційної діяльності стосується й процесуальних питань, у яких великого значення з погляду безпеки набуває розроблення міжнародних правил підсудності, судочинства й виконавчого провадження, тобто розроблення зводу правил урегулювання правових колізій.

 Так, у випадку виникнення спору, що випливає з комерційного контракту, якщо комерційна діяльність здійснюється за кордоном, або по факту діяльності у країні реципієнта, суб’єкт міжнародної комерційної діяльності повинен чітко знати, у який саме національний суд або міжнародний комерційний арбітраж він може звертатися. Якщо справа вже виграна, то які існують правові гарантії у країні реципієнта для виконання судового рішення.

Необхідно звернути увагу, що права суб’єктів міжнародного комерційного права до певної міри захищаються також державами. Це може бути дипломатичний захист комерсанта, який здійснює комерційну діяльність за кордоном; державний захист суб’єктів підприємницької діяльності шляхом підписання або приєднання до міжнародних угод; участі у роботі міжнародних організацій, міжнародних нарад, самітів; створення гарантій безпеки комерційної діяльності за кордоном для суб’єктів комерційної діяльності — резидентів і т. п.

У процесі комерційної діяльності з іноземним елементом суб’єкти МКП, безумовно, сподіваються також на гарантії в країні реципієнта щодо створення сприятливих умов, оптимальної організації господарського середовища, у якому відбувається діяльність. Такі гарантії встановлюються насамперед нормами міжнародного економічного права як галузі міжнародного публічного права. Наприклад, валютні і тарифні угоди міжнародного рівня тощо. У технічному плані безпека комерційної діяльності найповніше відображена у врегулюванні колізій прав. Мова йде про встановлення тією або іншою державою меж дії свого національного права. 


 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

12987. Планирование задач в интеллектуальных системах 48.76 KB
  Лекция 6: Планирование задач Основные определения Комплексная схема нечеткого планирования Особенности планирования целенаправленных действий Оценка сложности задачи планирования Литература Основные определения Функционирование многих ИС носит це...
12988. Экспертные системы. Назначение экспертных систем 53.55 KB
  Экспертные системы Назначение Экспертных Систем Структура Экспертных Систем Этапы разработки экспертных систем Интерфейс с конечным пользователем Представление Знаний В ЭС Уровни Представления И Уровни Детальности Организация Знаний В Р...
12989. Методы работы со знаниями 40.97 KB
  Лекция 9: Методы работы со знаниями Основные определения Подготовительный этап Основной этап Системы приобретения знаний от экспертов Формализация качественных знаний Пример формализации качественных знаний Основные определения Приобретением...
12990. Системы понимания естественного языка 50.03 KB
  Лекция 10: Системы понимания естественного языка Введение Предпосылки возникновения систем понимания естественного языка Понимание в диалоге Примеры системы обработки естественного языка Методы озвучивания речи Наиболее распространенные системы синт...
12991. Системы машинного зрения 30.22 KB
  Лекция 11: Системы машинного зрения Введение Основные принципы или целостность восприятия Распознавание символов Шаблонные системы Структурные системы Признаковые системы Структурнопятенный эталон Уроки машинного чтения от Cognitive Technologies Распо
12992. Тенденции развития систем искусственного интеллекта 41.29 KB
  Лекция 12: Тенденции развития систем искусственного интеллекта Введение Состояние и тенденции развития искусственного интеллекта Успехи систем искусственного интеллекта и их причины Экспертные системы реального времени основное направление искусственног...
12993. Авіаційні геоінформаційні комплекси 357 KB
  РОБОЧА НАВЧАЛЬНА ПРОГРАМА навчальної дисципліни Авіаційні геоінформаційні комплекси ВСТУП Метою навчальної дисципліни є вивчення теоретичних основ методів та засобів побудови авіаційних геоінформаційних комплексів. Головною задачею дисципліни Авіацій
12994. Вступ до предмету Інформатика 305.5 KB
  Лекція №1 Вступ до предмету Інформатика План 1. Вступ. Про цифрове проектування. 2. Відношення між аналоговим і цифровим. 3. Роль програмування в проектуванні цифрових пристроїв. 1. Вступ. Про цифрове проектування. В настоящий момент ...
12995. Представлення чисел в цифрових системах 217.5 KB
  Лекція №2. Представлення чисел в цифрових системах . План 1. Позиційна система числення. 2. Восьмирічні та шістнадцятирічні числа. 3. Переведення чисел з однієї системи числення в іншу. Цифровые системы строятся на основе схем в которых происх...