38338

Міжнародне публічне прво

Конспект

Мировая экономика и международное право

Воно включає в себе такі компоненти як володіння природними ресурсами та їх експлуатація виробництво та розподіл товарів міжнародні угоди господарського чи фінансовог характеру кредити та фінанси та ін. Для маркировки невеливих товарів розроблений стандарт штрихкоду EN8 у тілі повідомлення якого кодується тільки 8 цифр замість 13. Показником лібералізму є свобода звичаєва категорія руху товарів послуг та капіталів економічні свободи. Особливістю розвитку світового експорту сировинних товарів є також нижчі темпи зростання торгівлі...

Украинкский

2013-09-28

309.5 KB

1 чел.

1.Предмет і сфера дії МЕП: МЕП як система спеціальних норм і принципів на тлі міжнародного публічного права.

Предметом міжнародного економічного права є міжнародні економічні відносини: як дво-, так і багатосторонні. У межах міжнародного економічного права міжнародними вважаються відносини між державами та іншими суб'єктами міжнародного публічного права. Економічні відносини є комерційними в широкому розумінні. Отже, усі відносини сфери міжнародного публічного права, де присутній комерційний елемент, належать до сфери дії міжнародного економічного права. Такими елементами є купівля-продаж, оренда, підряд, міна, найм, позика, лізинг, франчиза та перевезення. Наприклад, норми транспортних конвенцій щодо міжнародних перевезень пасажирів і вантажів належать до міжнародного економічного права, якщо вони стосуються торговельно-економічних відносин між суб'єктами міжнародного права.

У західній юридичній літературі існує чи мало концепцій МЕП, середяких особливо чітко виділяються дві.

Перша – концепція англійського юриста Г.Шварценбергера, який стверджував що МЕП – галузь міжнародного публічного права. Воно включає в себе такі компоненти як володіння природними ресурсами та їх експлуатація, виробництво та розподіл товарів, міжнародні угоди господарського чи фінансовог характеру, кредити та фінанси та ін. Основний висновок першої коцепції полягає в тому, що норми МЕП – це частина міжнардго публічного права. Вони створюються субєктами міжнародного права і використовуються для врегулювання відносин, що виникають між ними.

Друга – концепція німецьких юристів П. Фішера та В. Фікентшера, на їхню думку до системи МЕП слід включати і норми внутрішнього права, які регулюють міжнародну господарську діяльність, будь-яка правова норма, пов’язана з міжнародно економікою, є нормою МЕП. Згідно з цією концепцією в систему МЕП включаються не лише норми міжнародного публічного, а й міжнаодного приватного права, національні норми, які регулюють міжнародні економічні відносини.

В системі міжнародного публічного права МЕП займає місце галузі права. Ця позиція в принципі розділяється не тільки у вітчизняній, але і в зарубіжній доктрині. Однак при цьому робляться оговорки про те, що узгодження норм в окрему галузь права ще не закінчена.

МЕП – галузь міжнародного публічного права, що являє собою сукупність принципів і норм, що регулюють відносини між державами та іншими суб’єктами міжнародного права в області міжнародних економічних відносин.

2.Логіко-правова основа і принцип застосування системи штрих-кодування EAN-13 (EAN/UPC), роль у цьому процесі Асоціації GS1

European Article Number, EAN (европейський номер товару) — европейский стандарт штрихкоду, предназначений для кодувания ідентифікатору товару ивиробника. Являєтся надмножеством американського стандарту  UPC.

Стандартизацією і реєстрацією кодів EAN займалась європейська асоціація EAN, у продовженні розвитку стандартів, розроблених організаціями UCC (Uniform Code Council, Inc.) в США та ECCC (Electronic Commerce Council of Canada) в Канаді. У 2005 році ці організації обєднались і утаорили глобольну оргаізацію по стандартизації «GS1».

Цей стандарт є універсальним для всіх країн, а американська і канадська національна організація рекомендувала всім торговим компаніям своїх країн замінити застаріле обладнання та прогрвми UPC, що не можуть зчитувати EAN, на сучасні.

Разновиди коду:

  •  EAN-8 (скорочений) —кодується 8 цифр.
  •  EAN-13 (повний) — кодується 13 цифр.
  •  EAN-128 —кодується будь-яка кількість цифр та літер, обєднаних в регламентовані групи.

Коды EAN-8 и EAN-13 містять тільки цифри і ніяких літер або інших символів. Наприклад: 2400000032639. Кодом EAN-128 кодується будь-яка кількість літер та цифр по алфавіту Code-128. Наприклад:(00)353912345678(01)053987(15)051230, де (15) група означає срок гідності до 30.12.2005.

Використання штрих-кодів EAN-13, хоча і зручне, але не завжди можливе. Якщо товар малих розмірів, то для коду EAN-13 може не знайтись місця на упаковці. Зменшення розміру коду призведе до зменшення ширини штрихкодів. Якщо штрихкоди будуть завузькими, розширяющею здатності сканера може виявитися недостатньо для впевненого считування цього штрих-коду. Для маркировки невеливих товарів розроблений стандарт штрих-коду EAN-8, у тілі повідомлення якого кодується тільки 8 цифр замість 13.

Кожна цифра EAN-8, як і в EAN-13, кодується за допомогою чотирьох штрихів: двух білих і двух чорних. Штрихи можуть мати відносну ширину в одну, дві, три і чотири одиниці. Загальна ширина штрихів однієї цифри складає сім одиниць. Направлення считування комбінації штрихів значення не має.

3.Діалектика взаємодії в Новій історії лібералізму й солідаризму і їх роль у формуванні глобального економічного порядку

Основний принцип лібералізму – вільна добросовісна конкуренція. Ефект – найліпший і найдешевший товар для людини. Держава не втручається у підприємство. Показником лібералізму є свобода (звичаєва категорія) руху товарів, послуг та капіталів (економічні свободи).

Індивідуалізм лібералізму індеферентний до суспільних інтересів.

Неоліберальна основа МЕП після другої світової війни полягає у тому, що держава створюючи систему МЕП стає стороною відносин МЕП, держави самі визначають межі втручання в економіку і при цьому залишається вільна конкуренція.

Неосолідаристські джерела та інститути – концепція нового економічного порядку. Неосолідаризм зосереджується на солідаризмі всього людства. Ознаки зафіксовані у багатьох джерелах, організацією неосолідаризму стало ЮНКТАД. Були здійснені поправки до ГАТТ з метою зменшення розриву між розвиненими країнами та країнами, що розвиваються. Резолюції ГА ООН також розвивають ідею неосолідаризму.

Країни, що розвиваються мають бути захищені від конкуренції і передбачені засоби захисту:

1)Короткострокові компенсаційні механізми на не дискримінаційних умовах.

2) «Справедлива ціна» - підвищення цін на стровину.

3)Дозвіл країнам що розвиваються вводити експортні мита.

4)Уникнення подвійного оподаткування, з правом країн що розвиваються їх стягувати.

5)1 держава = 1 голос.

6)Усунення обмежень у кількості членів виконавчого руху.

4.Загальна характеристика регулювання в МЕП торгівлі товарами

Торгівля товарами в МЕП регулюється Маракешським пакетом, якай складається з Маракешської угоди та чотирьох додатків.

ДОДАТОК 1:

•ГАТТ 94 + 8 документів – домовленості про тлумачення ст. 2 , ст. 17, домовленість про платіжний баланс, територіальне застосування, звільнення від зобовязаннь, Маракешський протокол по тарифам і торгівлі.

•Угода про сільсько-господарські товари.

Угода по санітарним та фітосанітарним заходам

Угода по текстилю та одягу

По технічним барєрам в торгвлі

ТРІИС

Угода про антидемпінгові заходи

Угода про визначення митної вартості

По передзавантажувальній інспекції

По правилам походження

По пруцедурам ліцензування імпрту

По субсидіаційно-коменсаційним заходам

Проти масового імпорту

 – ГАТС

– ТРІПС

ДОДАТОК 2: Про правили і процедури врегулювання спорів, передбачає посередництво, переговори, обстеження і примирення, ст.33 Статуту ООН.

Юридичні заходи – державу без її згоди не можна притягнути до арбітражу або суду, визнання ad hoc, наголошується на врегулюванні спорів дипломатичними засобами.

ДОДАТОК 3: Механізм огляду торгової політики.

ДОДАТОК 4: Договір про торгову цивільну авіацію та по Державним закупівлям.

5.Регулювання в МЕП публічно-правових відносин

Міжнародні економічні відносини являють собою складову частину системи існуючих міжнародних відносин. Поняття «міжнародні відносини» досить широке. Воно включає в себе насамперед міждержавні відносини, в яких суб’єктами виступають держіва та інші об’єднання як носії публічної влади. Суб’єктами цих відносин можуть бути також і міжнародні організації, зокрема економічні та інші.

Як і будь-які суспільні відносини, міжнародні відносини є відносинами ндбудовного характеру. Ці відносини регламентуються нормами міжнародного права.

Міжнародні економічн відносини виникають і встановлюються передусім між державами, як політичними формами організації суспільства, що виражають обумовлену економічним ладом певну політичну владу економічного пануючого класу або всього народу. Вони можуть виникати між державами і міжнародними організаціями, а також між міжнародними організаціями.

Міжнародне економічне право являється галуззю публіного права, що являє собою сукупність принципів і норм, що регулюють відносини між державами та іншими суб’єктами міжнародного права в області міжнародних економічних відносин.

Із всього вищесказаного слідує, що міжнародне економічне право за допомогою своїх принципі та норм регулює публічно-правові відносини економічного характеру.

6. «Сировинні»  угоди їх специфіка й різновиди

В цілому міжнародна торгівля сировинними товарами характеризується нестабільністю ринку, його залежністю від сукупності різноспрямованих чинників, які можна поділити на дві групи: постійнодіючі та тимчасові. До постійнодіючих можна віднести: науково-технічних прогрес у видобуванні, переробці, збереженні та транспортуванні; відносно нечутливий до цін попит на основні товарні групи сировини; циклічність ділової активності, що обумовлює зміну кількісних показників попиту; сезонність отримання та споживання, особливо сільськогосподарської продукції; коливання цін, обумовлене змінами в попиті та пропозиції; досить високий рівень регулювання світових ринків сировини. Такі чинники, як стихійні лиха, соціальні конфлікти, політичні зіткнення, спалахи спекуляцій (споживачів та виробників), є тимчасовими, але значною мірою впливають на кон’юнктуру світових сировинних ринків.

Характерною рисою світового ринку сировини є сильні позиції транснаціональних корпорацій, особливо це стосується торгівлі чаєм, кавою, какао, бавовною, тютюном, міддю, залізною рудою, бокситами, лісосировиною. Згідно з оцінками, ТНК контро люють 80—90% торгівлі цими товарами. Контроль над сировинними галузями дає ТНК змогу широко застосовувати обмежувальну ділову практику як по відношенню до виробників сировини, так і до конкурентів та споживачів.

Особливістю розвитку світового експорту сировинних товарів є також нижчі темпи зростання торгівлі продовольством та сільськогосподарською сировиною порівняно з паливом та сировиною мінерального походження. В торгівлі сировинними товарами існує й цінова проблема: ціни на сировинні товари характеризуються значними коливаннями, які не завжди можна передбачити. Світові ціни можуть стимулювати або стримувати виробництво та експорт окремих сиро винних товарів та розвиток міжнародної торгівлі сировиною в цілому, впливати на співвідношення між сировинними галузями, на розвиток національних економік. Від коливання цін на сировину значною мірою залежить економічний стан країн, що експортують цю сировину.

Суттєвою особливістю ринку сировинних товарів є високий ступінь його регульованості, що об’єктивно обумовлено нестабільністю ринку, наявністю великої кількості виробників та високим рівнем конкуренції. Серед інструментів регулювання світових ринків сировини слід виділити створення асоціацій експор терів та укладання міжнародних товарних угод.

Важливою формою міждержавного регулювання світових рин ків сировини є міжнародні товарні угоди — багатосторонні міжурядові угоди між експортерами та імпортерами сировинного товару, що укладаються з метою розвитку міждержавної торгівлі цим товаром, запобігання виникненню надлишку чи дефіциту товару, регулювання та вдосконалення виробництва й збуту товару, запобігання надмірним коливанням світових цін на товар. Виділяють три типи міжнародних товарних угод, хоча на практиці в межах однієї угоди ці інструменти можуть поєднуватися:

  •  угоди на основі обмеження амплітуди цінових коливань — це аналог багатостороннього контракту, що передбачає укладання звичайних комерційних угод, але з тією особливістю, що експортери беруть зобов’язання поставити, а імпортери — придбати заздалегідь узгоджену кількість товару за ринковою ціною в межах встановленого максимуму та мінімуму;

 угоди на основі експортно-імпортних квот — домовленості, що ґрунтуються на введенні експортного контролю шляхом встановлення квот країн-постачальників, які переглядаються залежно від коливань ринкових цін, але в попередньо обумовлених межах;

 угоди на основі буферних запасів — передбачають створення стабілізаційних (буферних) запасів сировини та допускають коливання світових цін на товар лише в заздалегідь узгоджених межах, а в разі виходу світової ціни за ці межі учасники угоди для підвищення світової ціни починають закупівлю товару в так званий буферний запас угоди або продаж товару з цього запасу для зниження світової ціни.

7. Регулювання в МЕП міжнародних приватноправових відносин

Відповідно до одного підходу міжнародне приватне право включає в себе:

по-перше, колізійні норми, що входять звичайно до складу національного цивільного права і мають на меті визначення так званого застосовного права, тобто права тієї держави, відповідно до норм якого повинні вирішуватися конкретні правові відносини, які виходять за рамки однієї правової системи;

по-друге, не окреслюється строго і чітко коло фрагментарно виділяються норм цивільного, сімейного, трудового тощо галузей національного права, які застосовуються до регулювання правовідносин з так званим "іноземним елементом". Наприклад, національні норми, що регулюють правовий режим іноземців;

нарешті, по-третє, - це норми багатьох міжнародних договорів, перш за все так званих "конвенцій міжнародного приватного права" (точніше було б говорити про "міжнародних конвенціях про приватне право". Див § 523), норми яких покликані регулювати приватні правовідносини, що виходять за рамки однієї правової системи.

Друга школа виходить з того, що до складу міжнародного приватного права входять лише норми міжнародно-правові, в основному договірні, а отже, міжнародне приватне право є одна із складових міжнародного публічного права в цілому. Теоретично цей підхід є логічним. Адже конвенційні міжнародні норми приватного права відрізняються тільки за предметом регулювання (приватноправові відносини) від норм інших галузей міжнародного публічного права (наприклад, охорона навколишнього середовища, співпраця в космосі і т.п.). Крім того, і норми таких інших галузей принципово нічим не відрізняються від міжнародних норм приватного права з точки зору їх дії в силу рецепції в національних правопорядках різних країн (зокрема, застосування їх органами та должностнимцамі).

Багато міжнародних конвенції про приватне право, ті, які спрямовані на регулювання міжнародних приватних економічних, торговельних правовідносин, на наш погляд, логічно відповідно включати до складу міжнародного економічного права, бо це - міжнародні договори, що мають предметом регулювання міжнародних економічних відносин. Хоча норми таких конвенцій, будучи рецепірованними, застосовуються і як внутрішньонаціональних норм, їх першооснова залишається міжнародною. Це проявляється передусім у їхній "зв'язаності", "автономності", вони не можуть довільно змінюватися скасовуватися, будучи за походженням міжнародними.

Не можна не помітити, що до міжнародного приватного права англо-американська доктрина відносить тільки колізійні норми. І в чинному Цивільному кодексі  під рубрикою "Міжнародне приватне право" фігурують в основі лише колізійні норми. Строго формально так зване "міжнародне приватне право" - це право внутрінациональний, колізійне право тієї іншої держави.

Така теорія. У практичному ж плані найважливішою відмінністю МЕП є, по-перше, те, що його суб'єкти - це суб'єкти міжнародного публічного права, а суб'єкти міжнародного приватного права - це перш за все суб'єкти національних систем права. По-друге, МЕП як галузь міжнародного публічного права застосовується до регулювання міжнародних публічно-правових відносин, а міжнародні приватноправові відносини, в тому числі з участю в деяких випадках держав та інших суб'єктів міжнародного публічного права, - регулюються тим іншим приватним, національним застосовним правом, в тому числі включає в себе в ряді випадків опосередковано норми тих інших міжнародних договорів і конвенцій, тобто норми, рецепірованние (трансформовані) в національні правові системи.

8.Осн. напрями регулюваня торгівлі товарами відповідно до Додатку 1А Маракеського пакету

Додаток 1А - Багатосторонні угоди з торгівлі товарами

  1.  Генеральна угода з тарифів і торгівлі 1994 року - Визначає основи режиму торгівлі товарами, права та обов’язки членів СОТ в цій сфері
  2.  Угода про сільське господарство - Визначає особливості регулювання торгівлі сільськогосподарськими товарами і механізми застосування заходів державної підтримки сільськогосподарського виробництва і субсидування експорту
  3.  Угода про заснування санітарних та фітосанітарних заходів - Визначає умови застосування заходів санітарного та фітосанітарного контролю
  4.  Угода про текстиль та одяг - Визначає особливості регулювання торгівлі текстилем та одягом
  5.  Угода про технічні бар’єри у торгівлі - Визначає умови застосування стандартів, технічних регламентів, процедур сертифікації
  6.   Угода про пов’язані з торгівлею інвестиційні заходи - Містить положення, спрямовані на ліквідацію і недопущення наслідків інвестиційних заходів, що можуть спричинити обмеження або порушення торгівлі
  7.  Угода про застосування Статті VI Генеральної угоди з тарифів і торгівлі 1994 року - Визначає правила порушення і проведення антидемпінгових процедур
  8.  Угода про застосування Статті VIІ Генеральної угоди та тарифів і торгівлі 1994 року - Визначає правила оцінки митної вартості товарів
  9.  Угода про перевідвантажувальну інспекцію - Визначає умови проведення перевідвантажувальних інспекцій
  10.  Угода про правила визначення походження - Визначає принципи і порядок визначення походження товарів
  11.  Угода про процедури ліцензування імпорту - Встановлює процедури і форми ліцензування імпорту
  12.  Угода про субсидії і компенсаційні заходи  - Визначає умови і процедури застосування субсидій і заходів, спрямованих на боротьбу із субсидіюванням
  13.  Угода про захисні заходи - Визначає умови і процедури застосування заходів щодо протидії зростаючому імпорту (у разі загрози шкоди вітчизняному виробнику)

9. Цілі і принципи ГАТТ, три основні завдання що вирішувало ГАТТ-47 в ході своїх раундів

Діяльність ГАТТ будується згідно з певними принципами, основними серед яких є такі.

 ТОРГІВЛЯ БЕЗ ДИСКРИМІНАЦІЇ. Цей принцип, що випливає з широко відомого застереження про “режим найбільшого сприяння”, полягає в тому, що торгівля повинна здійснюватися на недискримінаційній основі. Всі сторони, що домовляються (договірний характер ГАТТ настільки важливий, що її члени називаються Договірними Сторонами), зобов’язані надавати одна одній такі самі сприятливі умови щодо митних зборів на імпорт і експорт, як і ті, що вони надають якійсь іншій країні. Інакше кажучи, кожна країна не повинна надавати іншій країні особливих торговельних переваг або застосовувати стосовно неї дискримінаційний підхід.

ЗАХИСТ ЧЕРЕЗ ТАРИФИ. ГАТТ не забороняє захисту національної промисловості. Проте інший принцип передбачає, що такий захист має базуватися загалом на митних зборах, а не на інших комерційних заходах.

СТІЙКА ОСНОВА ТОРГІВЛІ. Стійка і передбачена основа торгівлі забезпечується, зокрема, “обов’язковістю” тарифних рівнів, узгоджених договірними сторонами. Ці обов’язкові правила зазначені для кожної країни в тарифних таблицях, що становлять невід’ємну частину Генеральної угоди.

  СПРИЯННЯ СПРАВЕДЛИВІЙ КОНКУРЕНЦІЇ. ГАТТ у жодному разі не є “організацією вільної торгівлі”, як її іноді називають, оскільки у певних випадках вона допускає зміну тарифів і застосування інших засобів захисту. Ця організація переважно займається питаннями відкритої, справедливої і вільної конкуренції. Так, значна частина діяльності ГАТТ стосується проблем субсидій і демпінгу.

 КІЛЬКІСНІ ОБМЕЖЕННЯ ІМПОРТУ. Загальна заборона кількісних обмежень є основним положенням ГАТТ. Воно було розроблене тоді, коли подібні обмеження застосовувалися досить часто і були, мабуть, головною перешкодою в розвитку світової торгівлі. На сучасному етапі кількісні обмеження в розвинутих країнах менш поширені. Проте вони застосовуються в торгівлі сільськогосподарськими товарами, текстилем, сталлю і деякими іншими товарами, більшість з яких становлять експортний інтерес країн, що розвиваються.

 Головним винятком із загальних правил ГАТТ щодо кількісних обмежень є дозвіл застосовувати їх на випадок труднощів із платіжними балансами. Проте навіть у цьому разі обмеження не можуть бути більш значними, ніж цього вимагає захист платіжного балансу. Вони повинні поступово скорочуватися і скасовуватися в міру зникнення потреби в них.

Таким чином, головна мета Угоди – повна лібералізація торгівлі, включаючи і ліквідацію нетарифних обмежень. Основним інструментом досягнення цієї мети і реалізації принципів ГАТТ стають багатосторонні переговори.

ТОРГОВЕЛЬНІ РАУНДИ ПЕРЕГОВОРІВ. Більшість початкових торговельних раундів стосувалися переважно скорочення тарифів.

  ДРУГИЙ РАУНД ТОРГОВЕЛЬНИХ ПЕРЕГОВОРІВ відбувся в м. Ансі (Франція), у ході якого договірні сторони ухвалили біля 5000 тарифних поступок. На цій сесії до 27-ми країн, що є засновниками ГАТТ, приєдналися ще десять країн.

ТРЕТІЙ РАУНД ПЕРЕГОВОРІВ проходив із вересня 1950 р. по квітень 1951 р. На ньому було змінено 8700 тарифних поступок і знижені тарифи майже на 25% порівняно з 1948 р. Ще чотири країни приєдналися до ГАТТ. Саме на цій сесії США офіційно оголосили про те, що Хартія МТО не буде офіційно передана для ратифікації Конгресом США, що практично означало неможливість існування нової світової торговельної організації.

ЧЕТВЕРТИЙ РАУНД ПЕРЕГОВОРІВ завершився в травні 1956 р. у Женеві. Його результатом стало те, що загальна сума, отримана від зниження тарифів, досягла 2,5 млрд дол.

П’ЯТИЙ РАУНД відкрився у вересні 1960 р. Він поділявся на дві фази: перша стосувалася переговорів із країнами – членами ЄЕС із питань створення єдиного переліку поступок для Співдружності, пов’язаних з її загальними зовнішніми тарифами; друга фаза – подальший спільний раунд переговорів щодо тарифів.

 РАУНД КЕННЕДІ. У липні 1967 р. Підсумковий акт раунду підписали біля 50 країн, що брали в ньому участь. Загалом на них припадає 75% світової торгівлі. На початку переговорів їх учасники керувалися підходом “товар за товар”. Цей підхід використовувався в попередніх раундах за лінійного методу зниження тарифів на промислові товари. Робоча гіпотеза про 50%-ні межі зниження тарифів була досягнута в багатьох галузях. Поступки охопили загальний обсяг торгівлі в розмірі 40 млрд дол. Окремі угоди були досягнуті щодо зернових, хімічних продуктів, а також з питань антидемпінгового кодексу.

ТОКІЙСЬКИЙ РАУНД відкрився нарадою на рівні міністрів у столиці Японії у вересні 1973 р. і закінчився в листопаді 1979 р. У ході раунду було прийнято найбільший пакет тарифних поступок, а також підготовлено низку нових угод з нетарифних заходів та удосконалення правових рамок ГАТТ.

 300 млрд дол. У результаті таких поступок середньорічний тариф на готову продукцію дев’яти найбільш значних світових промислових ринків знизився на 34%.

 

10. Специфіка регулювання торгівлі сільськогосподарською продукцією

Угода про сільське господарство (не поширюється на рибу та рибопродукти, шкіри та шкірсировину, хутрову сировину, шовк-сирець, вовну та шерсть тварин, волокно бавовняне, льняне та деякі інші сільсько-господарські товари) Діє разом із застосуванням частини IV Розкладу поступок.

Встановлює зобов'язання, що є невід'ємними частинами ГАТТ 1994, у сферах:

•      доступу до ринків — шляхом заміни на мито кількісних обмежень імпорту, змінюваних імпортних зборів, мінімальних імпортних цін, вибіркового ліцензування імпорту, нетарифних заходів, що вживаються через державні торговельні підприємства, добровільних обмежень експорту та подібних митних заходів — з можливістю застосування до частини таких товарів механізму "спеціальних захисних заходів" при перевищені критичного рівня імпорту або знижені ціни імпорту нижче критичного рівня (встановленої довідкової ціни).

•      внутрішньої підтримки вітчизняних виробників, експортної конкуренції (експортних субсидій) на основі регулювання "сукупного виміру підтримки" — АМС (aggregate measurement support, AMS), а також заборони і обмеження експортних субсидій стосовно окремих товарів.

Враховує особливі потреби країн, що розвиваються (спеціальний і диференційований режим): 10-річний  пільговий період для виконання зобов'язань щодо зменшення підтримки в країнах, що розвиваються, та  звільнення від обов'язку виконання зобов'язань найменш розвинутих країн.

Угода не встановлює обмежень на заходи підтримки, спрямовані на: реалізацію програм підтримки доходів, не пов'язаних з виробництвом і торгівлею; підтримку витрат на дослідження та розробки, здійснення ветеринарних заходів; розвиток інфраструктури; надання внутрішньої допомоги продуктами харчування;

здійснення заходів структурного пристосування та допомоги розвиткові регіонів; реалізацію програм з охорони довкілля; програм скорочення виробництва; стосовно країн, що розвиваються — також на надання допомоги з метою стимулюванні розвитку сільського господарства та села відповідно до програм розвитку; інвестиційних субсидій у сільське господарство; субсидій на сільськогосподарську сировину, що надаються виробникам з низьким рівнем доходів і бідною сировинною базою, які звичайно включаються в розрахунок АМС; диверсифікації виробництва з метою вирощування незаконних наркотичних культур.

Встановлюється мінімальна частка - de minimis (10% — для країн, що розвиваються; 5% — для інших країн) від загального виробництва певного товару або загального сільськогосподарського виробництва (якщо субсидія не пов'язана з конкретним товаром), яку дозволено не включати до показника АМС, що підлягає скороченню. Загалом, внутрішня підтримка, що звільняється від зобов'язань зі зменшення, має надаватися через урядові програми, що фінансуються: державний кошт; її наслідком не повинне бути надання цінової підтримки виробникам.

11. Система міжнародного економічного права

Розглядаючи співвідношення меп з міжнародним правом, слід зазначити, що перше базується на нормах і принципах останнього. Саме міжнародне право є основою міжнародного економічного права. Тому необхідно звернути увагу на те, що міжнародне публічне право є основою міжнародного права. Це пояснюється тим, що суб’єктами міжнародного публічного права є держави, їх угруповання та міжнародні організації, які виступають одночасно і відповідними суб’єктами міжнародних економічних відносин. Система міжнародних норм і принципів, які регулюють відносини між державами і міжнародними організаціями, процес організації і здійснення міжнародного економічного співробітництва, становить самостійну галузь міжнародного публічного права — міжнародного економічного права. Водночас слід мати на увазі й те, що міжнародне економічне право не є та й не може бути абсолютно відособленою галуззю міжнародного права. Воно перебуває у функціонально-структурних і взаємно обумовлених зв’язках з іншими галузями міжнародного права — правом зовнішніх відносин, правом міжнародних договорів, правом міжнародних організацій, міжнародним повітряним правом, міжнародним морським правом, міжнародним екологічним правом, міжнародним авторським правом, міжнародним космічним правом та ін.

Систему курсу міжнародного економічного права можна розділити на Загальну й Особливу частини. У Загальній частині об’єднані норми, які визначають сам предмет правового регулювання міжнародного економічного права, його джерела і принципи, дають уявлення про суб’єктів міжнародно-економічних відносин і, зокрема, про державу як основного суб’єкта міжнародного права. У Загальній частині також розглядаються правовий статус міжнародних економічних організацій, питання правового регулювання діяльності транснаціональних корпорацій (ТНК), міжнародних економічних договорів та забезпечення їх виконання.

Щодо загальної характеристики змісту Особливої частини міжнародного економічного права, то вона зводиться до характеристики правових норм і особливостей правового регулювання міжнародної торгівлі, міжнародних валютних відносин, міжнародних перевезень та інших напрямів міжнародного співробітництва. Виходячи з цього в межах Особливої частини має вивчатися міжнародне торговельне право, міжнародне валютне право, міжнародне транспортне право, питання міжнародно-правового регулювання промислового, сільськогосподарського і науково-тех­нічного співробітництва.

12.Специфіка регулювання торгівлі текстилем і одягом

З початку 50-х років країни що розвиваються почали інтенсивно збільшувати обсяги експорту текстилю та одягу з бавовна на ринки розвинених країн. Значне збільшення дешевого імпорту негативно вплинуло на аналогічні виробництва в розвинених країнах: з’явилась проблема зайнятості в галузі, зменшились обсяги інвестицій, що в подальшому стало причиною закриття текстильних фабрик в деяких індустріально розвинених країнах. З метою скорочення рівня безробіття та розв’язання з’явившихся соціальних проблем розвинені країни провели серію двосторонніх і багатосторонніх переговорів з основними країнами-експортерами текстилю і одягу з третього світу з питання застосування механізму кількісних обмежень. Результатами цих переговорів було введення розвиненими країнами різноманітних кількісних обмежень, а для країн що розвиваються це означало обмеження доступу до зарубіжних ринків. Фактично в двосторонніх відносинах між країнами почали діяти так звані “добровільні обмеження експорту”. Було зроблено перший крок в порушенні правил ГАТТ, хоча кількість учасників Угоди на той час була відносно невелика (приблизно 40 країн).

На початку 1959 року розвинені країни знову висловили своє занепокоєння стосовно значного збільшення імпорту протягом невеликого терміну і в вузьких межах зобов’язань, які могли мати для цих країн серйозні економічні, політичні та соціальні наслідки. В результаті цього в 1961 р. з’явився перший офіційний пакет багатосторонніх санкціонованих обмежень в торгівлі текстилем, що можна вважати другим кроком в бік від лібералізації світової торгівлі текстилем. Цей пакет знайшов своє відображення в короткостроковій Угоді з торгівлі текстилем з бавовни, яка в 1962 р. трансформувалась в одноіменну довгострокову Угоду і проіснувала в міжнародній торговельній практиці до 1973 р. Згідно цієї Угоди між країнами-експортерами і країнами-імпортерами почались двосторонні переговори з питання торгівлі текстилем з бавовни. Метою цих переговорів і угод було збереження певного рівня доступу на ринки розвинених країн, але обмеження обсягу присутності (поставок) з метою запобігання ринковим диспропорціям та кризовим явищам.

В 1974 році обмеження на експорт товарів текстильної промисловості і предметів одягу поширились не тільки на продукцію з бавовни, а й на вироби з вовни і волокон нерослинного походження, що можна вважати третім кроком в бік відходу від принципів ГАТТ. Це було закріплено в Угоді про поліволоконні матеріали (Угода про міжнародну торгівлю текстильними виробами – МФА (Multifibre Arrangement (Arrangement Redarding International Trade in Textiles)). Згідно МФА, квоти на всі предмети одягу і текстильні товари стали предметом двосторонніх переговорів експортуючих і імпортуючих країн. Квоти встановлювались на тривалий термін, але в деяких випадках передбачалось, що імпортуючи країни беруть на себе зобов’язання щорічно збільшувати розмір квоти на 6%.

На кінець 1994 р. в МФА входило 39 країн-членів: 8 розвинутих країн-імпортерів та 31 країна-експортер текстилю. За даними ЮНКТАД (UNCTAD – United Nations Conference on Trade and Development) протягом дії МФА була зафіксована 81 двостороння угода щодо застосування кількісних обмежень між членами цієї Угоди, а також 29 угод з іншими країнами, що не були членами МФА.

Угода про поліволоконні матеріали – МФА – з періодичними оновленнями переговорів та внесеннями змін проіснувала понад 20 років – з 1974 р. до моменту набуття сили Марракеської угоди про заснування світової організації торгівлі, складовою частиною якої є Угода про текстиль та одяг.

13. Систематизація й уніфікація норм і принципів МЕП міжнар. організаціями

Упорядкування законодавства – одне з основних завдань на шляху до побудови правової держави. Тому проблема систематизації та уніфікації нормативно-правових актів є досить актуальною на сьогоднішній день.

Систематизація законодавства є процесом обробки й упорядкування нормативно-правового матеріалу, розміщення його за певними критеріями, а уніфікація – це суттєвий формалізований процес, спрямований на усунення розбіжностей між нормативними актами.

Систематизація та уніфікація нормативно-правових актів необхідні перш за все для ведення обліку розвитку законодавства і здійснення контролю над ним, для забезпечення узгодженості та взаємозалежності різних його частин. Дані процеси є важливими умовами правильного з’ясування і застосування норм права державними органами, вони сприяють розумінню законодавства як єдиного цілого. Систематизація й уніфікація забезпечують доступність законодавства для суспільства, вони повинні використовуватись насамперед для забезпечення суб’єкта права необхідною нормативно-правовою документацією. Важливість цих процесів не викликає сумніву.

Завдяки систематизації долаються суперечності між нормами права, скасовуються чи змінюються старі нормативно-правові акти, замінюються новими відповідно до потреб суспільного життя; акти групуються за певними системними ознаками, зводяться в кодекси, зібрання законодавства та інші нормативно-правові документи.

Резолюції міжнародних організацій, як правило, мають рекомендаційний характер. Відповідно до ст. 10 Статуту ООН її Генеральна Асамблея з основних питань діяльності ООН формує лише рекомендації. Такі норми не є імперативними. їх виконання не може здійснюватися примусово. Вони надають правомірності діям, які були б неправомірними за відсутності рекомендаційної норми. Наприклад, Конференція ООН з торгівлі та розвитку 1964 р. рекомендувала надавати преференційні митні пільги країнам, що розвиваються. Якби не було цієї рекомендації, то винятки на користь країн, що розвиваються, з режиму найбільшого сприяння були б незаконними.

Західні фахівці з міжнародного права назвали рекомендаційні норми "м'яким законодавством" (тобто не обов'язковим, але таким, що має юридичне значення). Як свідчить досвід, резолюції Генеральної Асамблеї ООН використовують при розробці міжнародних договорів. Текст рекомендацій трансформується в текст статей договору. Положення резолюцій часто набирають обов'язкового характеру з огляду на те, що відбувається процес створення норм права за допомогою звичаю.

Резолюції можуть застосовуватись і для констатування чи тлумачення чинних міжнародно-правових норм.

Нагадаємо, що рішення окремих організацій мають обов'язковий характер. Наприклад, рішення Ради Європейського Союзу є обов'язковими для держав—учасниць.

Обов'язкову правову силу мали рекомендації та рішення колишньої Ради Економічної Взаємодопомоги.

Значну кількість рекомендацій з питань міждержавного економічного співробітництва приймають органи ООН та установи, що входять до її системи (наприклад, ЮНКТАД, ЮНІДО). Хоча рішення цих організацій мають рекомендаційний характер, проте істотним є їх морально-політичне значення, оскільки рекомендації поширюються на більшість держав планети, що входять до відповідних організацій.

Фундаментальними для міжнародного економічного права є такі прийняті Генеральною Асамблеєю ООН у 1974 р. документи, як Хартія економічних прав та обов'язків держав, Декларація про новий міжнародний економічний порядок, Програма дій щодо встановлення нового міжнародного економічного порядку, а також резолюція Генеральної Асамблеї ООН 1979 року "Об'єднання і прогресивний розвиток принципів і норм міжнародного права, які стосуються правових аспектів нового міжнародного економічного порядку". Фахівці зазначають, що ці документи, виконуючи в цілому позитивну роль щодо забезпечення справедливих недискримінаційних економічних відносин, містять і необгрунтовані положення. Це, зокрема, стосується солідарної відповідальності всіх розвинених держав за наслідки колоніалізму, перерозподілу світового суспільного продукту на користь країн, що розвиваються, шляхом прямих фінансових відрахувань.

Вимоги країн, що розвиваються, спрямовані на досягнення трьох груп цілей: по-перше, визнання світовим співтовариством таких принципів, як повний і постійний суверенітет держав над їх природними ресурсами, суверенна рівність, свобода вибору економічної і соціальної системи та недопущення дискримінації на цій підставі іншими країнами чи міжурядовими організаціями світу; по-друге, надання цим країнам можливості відігравати належну роль у міжнародному процесі прийняття рішень (ця претензія передусім передбачає такі організації, як Міжнародний валютний фонд і Світовий банк); по-третє, задоволення вимог цих країн щодо конкретних економічних сфер світового ринку.

Важливими нормотворчими документами з точки зору міжнародного економічного права є також резолюції Генеральної Асамблеї ООН та її органів щодо міжнародної економічної безпеки.

До джерел міжнародного економічного права належить також Лімська декларація про промисловий розвиток і співробітництво, прийнята в 1975 р. Конференцією ООН з промислового розвитку (ЮНІДО).

Рішення міжнародних судів-арбітражів є актами застосування міжнародно-правових норм до конкретних випадків. З цього випливає відсутність у них правотворчого характеру. Зокрема, ст. 59 Статуту Міжнародного суду ООН передбачає, що рішення цього суду обов'язкові лише для сторін, що беруть участь у справі й лише стосовно цієї справи.

До компетенції Міжнародного суду ООН належить також підготовка консультаційних висновків з юридичних питань. Такі висновки мають факультативний характер.

Рішення міжнародних судів можуть вважатися міжнародними прецедентами і використовуватися для тлумачення міжнародно-правових норм.

Зрозуміло, що певна держава може визнати норму внутрішньодержавного закону іншої країни чи рішення її національного суду як норму міжнародного права.

Не всі положення договорів, а тим більше рішення міжнародних організацій чи звичаї, можна вважати правовими нормами. Положення ж, які є нормами, можуть мати різну силу — імперативну, диспозитивну, рекомендаційну.

Особливою формою нормотворчості в межах ООН є кодекси та правила поведінки (codes of conduct, sets of rules, guidelines). Вони схвалюються резолюціями ООН. Прикладом є такі документи: Кодекс узгоджених на багатосторонній основі справедливих принципів правил для контролю за обмежувальною діловою практикою (ухвалений Генеральною Асамблеєю у 198G р.); Кодекс поведінки в галузі технології та Кодекс поведінки для транснаціональних корпорацій (розроблені та ухвалені ЮНКТАД).

Одним з перших є Кодекс проведення лінійних конференцій. Його також розробила ЮНКТАД 1974 р. Він стосується організації лінійних перевезень у галузі торговельного мореплавства.

Коротко зупинимося на правових актах ЄС та Співдружності Незалежних Держав (СНД).

У межах ЄС приймаються переважно такі правові акти: положення (regulations), директиви (directives) та рішення (decisions) [12]. Найвищу юридичну силу мають положення. Вони є обов'язковими для всіх держав—членів. Директиви формулюють норми права, обов'язкові для ЄС загалом, а країнам—членам надають можливість трансформувати їх у норми національного законодавства. Рішення є переважно адміністративними актами і не вважаються нормами права.

Основним видом актів, що регулює міждержавні відносини країн— членів СНД, є дво- та багатосторонні договори.

Як організація СНД приймає протокольні рішення та протоколи. Вони не мають наддержавного характеру, а спрямовані на узгодження точок зору та координацію дій держав. Рішення органів СНД мають допоміжний характер або стосуються внутрішніх питань організацій. Серед рішень Ради глав держав і Ради глав урядів є й такі, що безпосередньо впливають на відповідні угоди суверенних держав.

14. Вимоги СОТ щодо скасування кількісних обмежень

Позиція СОТ, а раніше ГАТТ полягає у забороні застосування урядами країн-членів кількісних обмежень. З цього положення починається Стаття ХІ “Загальне скасування кількісних обмежень”: “ніякі заборони чи обмеження, крім мит, податків, чи інших зборів, чи то у формі квот, імпортних або експортних ліцензій чи інших заходів, не повинні встановлюватися або застосовуватися будь-якою стороною щодо імпорту або експорту будь-якого товару”.

Однак вже другий пункт цієї ж статті проголошує, що за певних обставин країни можуть застосовувати обмеження як необхідний інструмент регулювання, як імпорту, так і експорту. Таке виняткове застосування квот, імпортних або експортних ліцензій, а також інших заходів нетарифного регулювання може бути пов’язане з:

  1.  “забороною чи обмеженнями експорту, які тимчасово застосовуються з метою попередження чи послаблення критичного дефіциту харчових продуктів або інших товарів, що мають вагоме значення для експортуючої сторони”;
  2.  забороною чи обмеженням імпорту або експорту, необхідним у “зв’язку із застосуванням стандартів або правил класифікації”;
  3.  обмеженням імпорту будь-якого сільськогосподарського товару чи продукту рибальства (імпортованих у будь-якій формі, тобто на ранній стадії обробки, свіжих або таких, що швидко псуються), необхідним для здійснення заходів уряду, метою яких є тимчасове обмеження виробництва і продажу аналогічних вітчизняних продуктів.

Інші винятки, пов’язані із застосуванням нетарифних заходів, виходять за межі випадків, визначених Статтею ХІ, і також передбачають можливість застосування нетарифних заходів:

  1.  для обмеження імпорту у зв’язку з проблемами з платіжним балансом;
  2.  країнами, що розвиваються, з метою захисту нових галузей промисловості та для забезпечення економічного розвитку;
  3.  як тимчасових заходів з метою уникнення серйозної шкоди вітчизняним виробникам, яка може бути спричинена масованим імпортом;
  4.  з метою захисту суспільної моралі, життя чи здоров’я людей та за інших виняткових обставин наведених у Статті ХХ “Загальні винятки”;
  5.  як обмеження, які країни застосовують із міркувань безпеки.

При розгляді винятків з принципу недискримінації вже зазначалось, що будь-яке застосування кількісних обмежень повинно носити недискримінаційний характер. В основі правил недискримінаційного застосування квот та імпортних ліцензій покладено наступні положення викладені послідовно в Статті ХІІІ “Недискримінаційне застосування кількісних обмежень”:

  1.  будь-які заборони чи обмеження щодо імпорту або експорту товару не можуть застосовуватись відносно однієї країни, якщо їх дія не розповсюджується і відносно всіх інших країн, які імпортують або експортують аналогічний товар;
  2.  не повинно вимагатися, щоб квоти, ліцензії і дозволи на імпорт “використовувалися для імпорту відповідного товару з певної країни чи джерела”;
  3.  при обмеженні імпорту будь-якого товару країна, яка вводить таке обмеження, має прагнути зберегти ті пропорції в торгівлі з іншими країнами, які б могли існувати в разі відсутності таких обмежень.

Якщо країна за обставин, що склалися, має підстави для запровадження квот, то реалізація такого рішення можлива при виконанні наступних вимог:

  1.  “квоти, які виражають загальний обсяг дозволеного імпорту, повинні бути фіксованим”;
  2.  розподіл квот здійснюється: наоснові відповідних угод щодо розподілу часток квоти з усіма зацікавленими сторонами; або в односторонньому порядку, на основі пропорцій, що склалися при імпорті відповідного товару з країн, що зацікавлені у його постачанні протягом попереднього репрезентативного періоду і з врахуванням особливих чинників, які могли чи можуть в майбутньому вплинути на торгівлю цим товаром;
  3.  країна забезпечує оперативне і публічне інформування зацікавлених сторін “про загальну кількість чи вартість товару або товарів, яку дозволяється імпортувати протягом певного періоду у майбутньому, а також про будь-яку зміну такої кількості чи вартості”, а також “про частки квоти, яка розподіляється між країнами-постачальниками, у кількісному чи вартісному виразі”.

Застосування імпортних ліцензій чи дозволів на імпорт дозволено незалежно від того, чи застосовує уряд країни квоти чи ні. При цьому країна, що ввела ліцензії, повинна на вимогу будь-якої країни, зацікавленої у торгівлі товарами, відносно яких застосовуються обмеження, надати всю необхідну інформацію щодо “ліцензій на імпорт, виданих за останній час, та розподілу таких ліцензій між країнами-постачальниками”.

Раніше ми вже зупинялись на умовах застосування винятків із правила про недискримінацію, що викладені у Статті XIV “Винятки із правила про недискримінацію”. Умовою застосування кількісних обмежень, певного відхилення від принципу недискримінації у цьому випадку є необхідність збереження рівноваги платіжного балансу.

15. Загальна характеристика джерел міжнародного економічного права

Основними джерелами міжнародного публічного права (нагадаємо, що його галуззю є й міжнародне економічне право) є міжнародний договір і міжнародно-правовий звичай. Форми регламентації взаємовідносин держав у міжнародному економічному праві відбивають загальний стан сучасного міжнародного публічного права. Міжнародний договір має пріоритетне значення серед джерел міжнародного економічного права. Цей пріоритет пояснюється не лише сучасними тенденціями розвитку міжнародного публічного права, а й специфікою міжнародних економічних відносин, які зароджувалися, усталювалися та розвивалися переважно як договірні та двосторонні.

Серед двосторонніх договорів, що регулюють міжнародні економічні відносини, є і так звані рамкові договори загальнополітичної спрямованості. Це передусім договори про дружбу, співробітництво та взаємну допомогу. У них окрім політичних зобов'язань сторін фіксуються зобов'язання, пов'язані з розширенням економічного співробітництва.

Отже, міжнародне публічне право загалом, і міжнародне економічне право зокрема, — це право писане. Звичай відіграє обмежену роль у сфері регулювання міжнародних економічних відносин, оскільки підтримка широкого розмаїття стандартів міжнародного публічного права не сприяє застосуванню звичаєвого права. У цьому зв'язку потрібно зазначити, що усталені, усім зрозумілі й ніби такі, що ні в кого не викликають сумнівів, основні принципи міжнародного права (повага до державного суверенітету, рівноправність, обов'язкове дотримання міжнародних договорів та ін.) держави намагаються регулярно включати як у дво-, так і в багатосторонні договори та інші акти. Переваги писаного документа над усним словом очевидні.

Писане право може народжувати звичай. Це відбулося принаймні двічі. У процесі еволюції міжнародного права на основі договорів і практики держав з'явилися звичаї про свободу морів під час війни і миру та про застосування до іноземців національного режиму.

На думку окремих фахівців, допоміжні джерела міжнародного права — резолюції міжнародних організацій, рішення міжнародних судів та арбітражів, внутрішньодержавні закони, рішення національних судів, доктрини — не є джерелами права, оскільки не вважаються результатом процесу створення міжнародно-правових норм. Ці фахівці твердять, що процес формування договірних норм міжнародного права та відповідних норм, що базуються на звичаях, складається з двох етапів: на першому узгоджується волевияв держав щодо правил поведінки, а на другому ці правила визначаються як міжнародно-правова норма.

Якщо виходити з того, що допоміжні джерела міжнародного права не є власне джерелами, то постає питання про їх правову природу. Фахівці зазначають, що так звані допоміжні джерела або є певними стадіями у процесі утворення міжнародно-правових норм, або впливають на перебіг зазначеного процесу, або допомагають встановити існування чи зміст норми міжнародного права.

Резолюції міжнародних організацій, як правило, мають рекомендаційний характер. Відповідно до ст. 10 Статуту ООН її Генеральна Асамблея з основних питань діяльності ООН формує лише рекомендації. Такі норми не є імперативними. їх виконання не може здійснюватися примусово. Вони надають правомірності діям, які були б неправомірними за відсутності рекомендаційної норми. Наприклад, Конференція ООН з торгівлі та розвитку 1964 р. рекомендувала надавати преференційні митні пільги країнам, що розвиваються. Якби не було цієї рекомендації, то винятки на користь країн, що розвиваються, з режиму найбільшого сприяння були б незаконними.

До джерел міжнародного економічного права належить також Лімська декларація про промисловий розвиток і співробітництво, прийнята в 1975 р. Конференцією ООН з промислового розвитку (ЮНІДО).

Рішення міжнародних судів-арбітражів є актами застосування міжнародно-правових норм до конкретних випадків. З цього випливає відсутність у них правотворчого характеру. Зокрема, ст. 59 Статуту Міжнародного суду ООН передбачає, що рішення цього суду обов'язкові лише для сторін, що беруть участь у справі й лише стосовно цієї справи.

До компетенції Міжнародного суду ООН належить також підготовка консультаційних висновків з юридичних питань. Такі висновки мають факультативний характер.

Рішення міжнародних судів можуть вважатися міжнародними прецедентами і використовуватися для тлумачення міжнародно-правових норм.

Зрозуміло, що певна держава може визнати норму внутрішньодержавного закону іншої країни чи рішення її національного суду як норму міжнародного права.

Не всі положення договорів, а тим більше рішення міжнародних організацій чи звичаї, можна вважати правовими нормами. Положення ж, які є нормами, можуть мати різну силу — імперативну, диспозитивну, рекомендаційну.

Особливою формою нормотворчості в межах ООН є кодекси та правила поведінки (codes of conduct, sets of rules, guidelines). Вони схвалюються резолюціями ООН. Прикладом є такі документи: Кодекс узгоджених на багатосторонній основі справедливих принципів правил для контролю за обмежувальною діловою практикою (ухвалений Генеральною Асамблеєю у 198G р.); Кодекс поведінки в галузі технології та Кодекс поведінки для транснаціональних корпорацій (розроблені та ухвалені ЮНКТАД).

16. Недискримінаційне застосування обмежень і винятки з принц. недискримінації

Вимоги дотримання принципу недискримінації (РНС) містяться не тільки в Статті І ГАТТ. Вони стосуються також таких аспектів регулювання зовнішньої торгівлі як:

-         внутрішнє кількісне регулювання щодо змішування, переробки чи використання товарів у певних кількостях чи пропорціях – Стаття ІІІ "Національний режим щодо внутрішнього оподаткування та регулювання” (п.7)

-         розподіл демонстраційних квот на кінематографічні фільми між джерелами постачання – Стаття IV "Спеціальні положення щодо кінематографічних фільмів” (п.8)

-         транзит товарів через територію сторони – Стаття V "Свобода транзиту” (п.5)

-         режим щодо вимог маркування – Стаття ІХ "Позначки про походження” (п.1)

-         застосування кількісних обмежень – Стаття ХІІІ "Недискримінаційне застосування кількісних обмежень” (п.1)

-         діяльність державних торговельних підприємств – Стаття XVII "Державні торговельні підприємства” (п.1)

-         урядове сприяння економічному розвитку (застосування захисних чи інших заходів; надання тарифного захисту, необхідного для заснування певної галузі промисловості; застосування кількісних обмежень з метою збереження рівноваги платіжного балансу; надання урядової допомоги, необхідної для сприяння становленню певних галузей промисловості) – Стаття XVIII "Урядове сприяння економічному розвитку” (п.20)

-         застосування загальних винятків з ГАТТ (у спосіб, який би являв собою засіб свавільної чи невиправданої дискримінації між країнами, прихованого обмеження міжнародної торгівлі) – Стаття ХХ "Загальні винятки”.

Таким чином, зобов’язання, які беруть на себе країни відносно забезпечення РНС поширюються безумовно на всіх членів СОТ і застосовуються відносно методів як тарифного, так і нетарифного регулювання міжнародної торгівлі.

Зміст національного режиму розкриває Стаття ІІІ ГАТТ "Національний режим щодо внутрішнього оподаткування та регулювання”.

Якщо режим найбільшого сприяння забороняє дискримінацію серед зарубіжних країн, то національний режим забороняє дискримінацію між зарубіжними і національними товарами на внутрішньому ринку. Інакше кажучи, товарам, імпортованим на територію країни за всіма встановленими митними процедурами і правилами, повинен надаватися режим на менш сприятливий, ніж режим, який надається аналогічний товарам національного походження, щодо всіх законів, правил та вимог, які стосуються внутрішнього продажу, пропозиції до продажу, купівлі, транспортування, розподілу чи використання товарів.

При цьому важливо зазначити, що "не менш сприятливий режим” не завжди означає ідентичний, як і національний режим по відношенню до імпортованих товарів (зарубіжних експортерів) зовсім не гарантує дуже сприятливих умов – національні режими інших країн можуть бути більш сприятливими. Зобов’язання сторони Угоди полягає лише в тому, що режим відносно товарів як національного, так і зарубіжного походження повинен бути дійсно еквівалентним.

Важливим для організації міжнародної торгівлі елементом національного режиму є правила внутрішнього кількісного регулювання щодо змішування, переробки чи використання товарів у певних кількостях чи пропорціях ("правила змішування”).

Стаття ІІІ "Національний режим щодо внутрішнього оподаткування та регулювання” (п.5) визначає, що національний режим щодо так званого "правила змішування” передбачає, що країни не можуть "встановлювати чи застосовувати будь-які правила внутрішнього кількісного регулювання щодо змішування, переробки чи використання товарів у певних кількостях чи пропорціях, які вимагають, прямо чи опосередковано, що будь-яка певна кількість або частка будь-якого товару повинна постачатися із вітчизняних джерел”. При цьому правило внутрішнього кількісного регулювання щодо змішування, переробки та використання товарів у певних кількостях чи пропорціях "не повинно застосовуватися таким чином, щоб будь-яка така кількість чи частка розподілялися між зовнішніми джерелами постачання”.

Це означає, що при виробництві певного товару не повинно встановлюватись ніяких спеціальних вимог щодо частки складових національного походження в цьому товарі та/або частки складових, що надходять від іноземного постачальника. Особливо це стосується випадків, коли встановлення таких вимог пов’язується з наданням податкових та інших пільг конкретним національним або іноземним виробникам (або постачальникам) товарів, що прямо веде до деформації умов доступу на ринок і порушення національного режиму.

17. Багатосторонні міжнародні угоди як головне джерело регулювання сучасної міжнародної торгівлі

Поступово в світі центр тяжкості зміщується убік багатостороннього економічного співробітництва в. З погляду вироблення норм МЕП особливо важливе значення має висновок багатосторонніх договорів. Саме багатосторонні договори становлять серцевину МЭП.

Прикладами універсальних міжнародних економічних договорів є Генеральну угоду за тарифами й торгівлю 1947 року, і навіть отримали стала вельми поширеною багатосторонні угоди з сировинним товарам.

Проте, попри значення багатосторонніх зв'язків, у своїй домінуючій частини співробітництво у економічній сфері складає основі двосторонніх договоров.

Серед за міжнародні договори, регулюючих двосторонні економічні відносини, слід виділити договори загального, рамкового політичного характеру, зокрема угоди про дружбу та взаємної допомоги. Поруч із основними політичними зобов'язаннями сторін у яких закріплюються зобов'язання в розширенню економічного співробітництва в, зі сприяння висновку комерційних операцій та т.п.

У 1994 року було прийнято пакет Марракешских угод, що з модифікацією ГАТТ. Цим пакетом було засновано так звана СОТ – Світову організацію торгівлі. Це - загальна організаційну структуру у взаємних торговельні відносини. Сферою її діяльності стають різні торгові угоди, і пов'язані із нею документи юридичного характеру, наприклад, Генеральну угоду за тарифами й торгівлю (ГАТТ 1994).

СОТ виконує такі функції (ст. 3):

- сприяння виконання, адмініструванню, реалізації положень цих та досягнення цілей багатосторонніх торгових соглашений;

- є механізмом дляреалізації зазначених соглашений;

- постає як організація, забезпечує проведення переговорів між її членами щодо їхніх торговельних взаимоотношений;

- регламентує правил і процедури врегулювання споров;

- адмініструє механізм перегляду торгової политики;

- взаємодіє зі МВФ і МБРР.

СОТ очолюється генеральним директором і фінансується на внески її членов.

По статусу СОТ є юридичною особою і наділяється такими повноваженнями, які можна необхідні здійснення її функций.

Найважливіше і суттєве значення на формування норм міжнародного економічного права мають деякі спеціальні види міжнародних договоров.

Є через торгові договори, що потенційно можуть іменуватися також договорами про торгівлю і мореплаванні тощо. Основне у яких – це закріплення, зазвичай, певного виду торговельно-економічного режиму у взаємних відносинах держав та його фізичних юридичних осіб. Наприклад, режим найбільшого сприяння, національний режим, преференційний, недискримінації, взаємної выгоды.

У торгівлі та інших видів економічного співробітництва в тісно пов'язані їх валютно-платежное і фінансовий забезпечення з урахуванням угод про міжнародних валютних розрахунках і кредитах. Звичайною є практика об'єднання торгових оборотів і валютно-фінансових умов у угодах, іменованих угодами або про товарообігу і платежах. Але можуть полягати і спеціальні платіжні угоди, що зумовлюють розрахунки у певних національних вільно конвертовані, обмежено конвертовані чи неконвертованих валютах.

Звичайною практикою в клірингових угодах стало предусматривание взаимозачётов надходжень і витрат у зустрічних торгових, економічних операціях. Клірингові угоди використовуються зазвичай державами, застосовують неконвертируемую валюту. Поставки погашаються товарами і послугами чи перекладом сальдо у вільно конвертованій валюте.

Кредитні угоди можуть існувати в чистому вигляді – надання одним державою іншому позики в грошової, товарної чи змішаної формі з зобов'язанням погашення займа.

Держава може виникнути необхідність звернутися до кількісним експортним і імпортним обмеженням. І тут використовуються звані домовленості про товарообігу, простіше –взаємних поставках товарів. У цих угодах боку домовляються про певних зустрічних контингентах (квоти) експортних і імпортних поставок товарів у фізичних чи вартісних показателях.

На жаль, не можу перелічити всі можливі види двосторонніх угод – існує безліч. Кількість їх різноманітних різновидів настільки широке, як і саме міжнародне право.

18. Передумови прийняття, цілі і зміст Угоди про TRIM’s

Угода щодо торговельних аспектів іноземних інвестицій (ТРІМС) містить систему відповідних стимулів та обов'язків стосовно діяльності ТНК на території певної держави з тим, щоб не ігнорувались їхні інтереси, насамперед економічні. Прийняття цієї Угоди обумовлене загостренням відносин між країнами, що розвиваються, і великими ТНК. Ураховуючи, що в МП не було спеціальних правил, котрі б регулювали відносини між країнами, що розвиваються і користуються інвестиціями, і країнами, котрі такі інвестиції надають, у цій Угоді сформульовані найважливіші вимоги щодо поведінки ТНК як інвесторів, а саме: 1) вимога місцевого значення, згідно з якою іноземний інве стор зобов'язаний продавати на місцевому ринку частину вироблених на території країни прийняття товарів або послуг у розмірі встановленого мінімального відсотка від кінцевого валового продукту чи розвивати відповідну виробничу галузь у даній державі; 2) експортні вимоги, які зобов'язують інвестора експортувати частину виробленої продукції на таких умовах: а) не менше визначеного мінімального обсягу виробленого продукту, б) установлення абсолютної кількості кінцевого продукту, в) визначення кількості, яка б компенсувала імпортні закупівлі іноземного інвестора. До інших вимог, які визначені у цій Угоді та є обмежувальними заходами для іноземних інвестицій, можна віднести такі: пере-дання технологій; дотримання принципу рівного доступу господарюючим суб'єктам країни, в яку надходять інвестиції, до інвестиційного проекту; вимоги надання робочих місць, місця розташування, фінансування, якими встановлюються особливості використання місцевих трудових ресурсів, номінальний розмір підприємства, правила залучення місцевих фінансових ресурсів тощо.

Використання ТРІМС не лише сприяє регулюванню іноземних інвестицій, а й одночасно є засобом забезпечення національної безпеки. В окремих країнах-інвесторах спостерігається неоднозначне ставлення до використання ТРІМС. Так, зокрема, США вважають за необхідне повністю його заборонити, оскільки, на їхню думку, подібні вимоги були закріплені ще ГАТТ. Основою даної позиції є те, що використання ТРІМС суперечить принципам вільної МТ, а це, у свою чергу, негативно позначається на розвитку торгов відносин. 

У країнах, що розвив-ся, існує зовсім протилежна точка зору, згідно з якою ТРІМС є діючим ек інстр-ументом, що сприяє соціально-ек розвитку держави, а також обмежує дискримінац політику ТНК.

19.Маракеський пакет» від 15 квітня 1994 як основа сучасної системи міжнародної торгівлі

Структурно документами системи СОТ є:

  •  Заключний акт, який утілює результати Уругвайського раунду багатосторонніх торговельних переговорів;
  •  Марракеська угода про заснування Світової організації торгівлі (Угода СОТ);
  •  Декларації Рішення міністрів та заяви;
  •  Домовленість про зобов’язання у сфері фінансових послуг.

Хоча з юридичної точки зору останні три документа “утворюють невід’ємну частину... Заключного акту”, який втілює результати переговорів Уругвайського раунду багатосторонніх торговельних переговорів. [  с.2] Дуже часто документи СОТ поділяють за їх основним змістом на дві частини: угода і домовленості щодо доступу до ринків та документа, що регулюють інституціональні питання (Домовленість про правила і процедури врегулювання суперечок; Механізм огляду торговельної політики тощо).

Без перебільшень можна сказати, що Марракеська угода про заснування Світової організації торгівлі є основним документом СОТ, який не тільки засновує і визначає механізм функціонування організації, а і містить систему Угод СОТ, які викладені в Додатках, як невід’ємної частини цієї угоди. Марракеська угода має 4 додатки:

Додаток 1:

Додаток 1А - Багатосторонні угоди з торгівлі товарами (табл. 3).

Додаток 1В: Генеральна угода про торгівлю послугами (визначає основи режиму торгівлі послугами, права і обов’язки членів СОТ в цій сфері);

Додаток 1C: Угода про торговельні аспекти прав інтелектуальної власності (визначає права і обов’язки членів СОТ в сфері захисту інтелектуальної власності);

Додаток 2: Домовленість про правила і процедури врегулювання суперечок (встановлює умови і процедури розв’язання суперечок між членами СОТ у зв’язку з виконанням ними зобов’язань з усіх угод СОТ);

Додаток 3: Механізм по огляду торговельної політики (визначає умови і загальні параметри оглядів торговельної політики членів СОТ);

Додаток 4: Багатосторонні торговельні угоди з обмеженою кількістю учасників (необов’язкові для участі всіх членів СОТ багатосторонні торговельні угоди):

  •  Угода про торгівлю авіатехнікою;
  •  Угода про державні закупки;

Міжнародна угода про торгівлю молочними продуктами та Міжнародна угода про торгівлю яловичиною припинили своє існування наприкінці 1997 р..

20.Міжнародно-правове регулювання приватно-правових відносин з міжнародної торгівлі товарами. Приклади джерел, в яких ці питання регулюються.

Значну роль у розвитку МТ відносин мають положення К-ї 00Н про договори міжнар купівлі-продажу1980 р. Це- один із найзначніших уніфікованих міжнар-правових актів, в якому втілені останні досягнення наукових досліджень і практики в цій галузі.

К-я складається з 101 статті та 4 частин (сфера застосування та заг положення; укладання договору; купівля-продаж товарів; заключні положення). К-я застосовується до договорів купівлі-прод товарів між сторонами, комерц п-ва яких знаходяться в різних країнах. К-я не застосовується при продажу: а) товарів, які купуються для особистого, сімейного, домашн використання; б) з аукціона; в) фондових паперів, акцій, забезпечувальних паперів, оборотних документів та грошей; г) суден водного і повітряного транспорту; електроенергії. К-я регулює виключно укладання договора куп-прод і ти права і обов’язки продавця і покупця, що виникають з такого договора. Конвенція не застосовується по відношенню до відповідальності продавця за нанесені товаром пошкодження чи смерть б-якої особи. Згідно до к-ції договір куп-пр доказується б-якими засобами, включаючи докази свідків і не потребує обов’язкового укладання у письмовій формі.   К-я урегульовує питання правового захисту інтересів сторін і містить норми, в яких закріплені засоби правового захисту у разі порушень договору продавцем і покупцем. Напр, відповідно до ст. 45 цієї К-ї, якщо пр-ць не виконає яких-небудь своїх зобов'язань щодо договору або вказаної К-ї, пок-ць може здійснити ряд прав, передбачених нею (замінити товар, заявити про розторгнення договору, відмовитися від приймання товару). Відповідні засоби захисту передбачені К-єю і у разі порушення договору з боку пок-ця.

Ключові правила торгівлі товарами були вперше сформульовані в Генеральній годі з тарифів і торгівлі 1947 року. З 1947 до 1994 року ГАТТ являв собою форум для проведення переговорів зі зниження ставок мита і інших торговельних бар’єрів. В результаті цього, а також внаслідок багатосторонніх переговорів Уругвайського раунду (1986-1994 pp.) основні правила торгівлі товарами були розширені, а ГАТТ була доповнена новими угодами. З 1994 – Маракеський пакет (пит.. 19). А також принципи УНІДРУА ( пит..23)

21.Загальна характеристика «Multilateral Agreements» (угод Додатків І-ІІІ)

Систему багатосторонніх угод з торгівлі товарами утворює комплекс наступних Угод, які є додатком 1А до Угоди СОТ:

  1.  Генеральна угода з тарифів і торгівлі 1994 р. (ГАТТ 1994);
  2.  Угода про сільське господарство;
  3.  Угода про застосування санітарних та фітосанітарних заходів;
  4.  Угода про текстиль та одяг;
  5.  Угода про технічні бар’єри в торгівлі (Угода ТБТ);
  6.  Угода про пов’язані з торгівлею інвестиційні заходи (ТРІМс);
  7.  Угода про застосування статі VI ГАТТ 1994 р. (стосовно антидемпінгового мита);
  8.  Угода про застосування статі VII ГАТТ 1994 р. (стосовно оцінки товару для митних цілей);
  9.  Угода про перед відвантажувальну інспекцію;
  10.  Угода про правила визначення походження;
  11.  Угода про процедури ліцензування імпорту;
  12.  Угода про субсидії та компенсаційні заходи;
  13.  Угода про захисні заходи.

Розглянемо зміст, основні сфери застосування і вимоги зазначених вище угод з торгівлі товарами. Основною, безумовно, є Генеральна угода з тарифів і торгівлі 1994 року (“ГАТТ 1994”), яка в свою чергу складається з:

  1.  Положень Генеральної угоди з тарифів і торгівлі від 30 жовтня 1947 року з подальшими уточненнями, поправками та змінами, внесеними правовими документами, які набрали чинності до набрання чинності Угодою СОТ (до 1 січня 1995 р.);
  2.  Положень правових документів, зазначених нижче, які набрали чинності в рамках ГАТТ 1947 до набрання чинності Угодою СОТ:
  •  протоколи та акти стосовно тарифних поступок;
  •  протоколи про приєднання (за винятком положень (а) стосовно тимчасового застосування та скасування тимчасового застосування та (b), яке встановлює, що Частина ІІ ГАТТ 1947 застосовується тимчасово настільки повно, наскільки вона є сумісною із законодавством, існуючим на день укладання Протоколу);
  •  рішення про звільнення від зобов’язань, надані Статтею ХХV ГАТТ 1947, які зберігають чинність на день набрання чинності Угодою СОТ;
  •  інші рішення СТОРІН ГАТТ 1947;
  1.  Наступних Домовленостей:
  •  домовленість про тлумачення Статті ІІ:1 (b) Генеральної угоди з тарифів і торгівлі 1994 року (щодо розкладів поступок);
  •  домовленість про тлумачення Статті ХVII Генеральної угоди з тарифів і торгівлі 1994 року (щодо державних торговельних підприємств);
  •  домовленість про положення Генеральної угоди з тарифів і торгівлі 1994 року, щодо платіжного балансу;
  •  домовленість про тлумачення Статті ХХІV Генеральної угоди з тарифів і торгівлі 1994 року (Територіальне застосування — Прикордонна торгівля — Митні союзи та зони вільної торгівлі);
  •  домовленість щодо звільнення від зобов’язань за Генеральною угодою з тарифів і торгівлі 1994 року;
  •  Домовленість про тлумачення Статті ХХVIIІ Генеральної угоди з тарифів і торгівлі 1994 року (щодо зміни розкладів);
  •  Марракеського протоколу до Генеральної угоди з тарифів і торгівлі 1994 року.

Однак, основою ГАТТ 1994 залишаються положення Генеральної угоди з тарифів і торгівлі від 1947 року. Генеральна угода 1947 р. складалася з трьох частин: перша — 2 статті — загальні положення; друга — 21 стаття — правила торговельної політики, що їх договірні сторони зобов’язалися застосовувати в торговельних взаємовідносинах; третя — 13 статей — мала процедурний характер. З 1966 р. ГАТТ офіційно має четверту частину — “Торгівля і розвиток” — питання торгівлі з країнами, що розвиваються.

 Угода про сільське господарство встановлює зобов’язання країн, що є невід’ємними частинами ГАТТ1994, у таких сферах: доступ до ринків; внутрішня підтримка вітчизняних виробників; обмеження (заборона) експортних субсидій стосовно окремих товарів.

Доступ до ринку здійснюється шляхом заміни на мито кількісних обмежень, вибіркового ліцензування імпорту, імпортних зборів, мінімальних імпортних цін, нетарифних заходів, що застосовуються через державні торговельні підприємства, також добровільних обмежень експорту та подібних митних заходів. Однак при перевищенні критичного рівня імпорту або знижені ціни нижче рівня встановленої довідкової ціни зберігається можливість застосування до таких товарів механізму спеціальних захисних заходів.

Внутрішня підтримка національних виробників може здійснюватися в межах “сукупного виміру підтримки” АМС (Aggregate measurement of supportAMC), якщо заходи підтримки спрямовані на реалізацію програм підтримки доходів, не пов’язаних з виробництвом і торгівлею, на підтримку витрат на дослідження та розробки, здійснення ветеринарних заходів, розвиток інфраструктури, надання внутрішньої допомоги продуктами харчування, здійснення заходів структурного пристосування та допомоги розвиткові регіонів. Угодою встановлюється частка de minimis (10 % — для країн, що розвиваються; 5 % — для інших країн) від загального виробництва певного товару або загального сільськогосподарського виробництва, яку дозволено не включати до показника “сукупного виміру підтримки”, що підлягає скороченню. Загалом, внутрішня підтримка має надаватися через урядові програми, що фінансуються за державний кошт, а їх наслідками не повинне бути надання цінової підтримки виробникам.

Угода про сільське господарство враховує особливі потреби країн, що розвиваються, стосовно надання 10-річного пільгового періоду для виконання зобов’язань щодо зменшення підтримки, не встановлює обмежень на надання допомоги з метою стимулювання розвитку сільського господарства та села відповідно до програм розвитку, інвестиційних субсидій у сільське господарство, субсидій на сільськогосподарську сировину, що надаються виробникам з низьким рівнем доходів і бідною сировинною базою.

 Угода про застосування санітарних і фітосанітарних заходів утворює багатосторонню основу правил і процедур, що регулюють розробку, впровадження та застосування санітарних і фітосанітарних заходів з метою мінімізації їх негативного впливу на торгівлю; використання гармонізованих санітарних і фітосанітарних заходів на основі міжнародних стандартів, інструкцій і рекомендацій міжнародних організацій, не вимагаючи від членів СОТ змінювати їх належний рівень захисту життя чи здоров’я людини, тварин чи рослин. Угода встановлює зобов’язання щодо визнання еквівалентності національних санітарних і фітосанітарних заходів, а також спеціальний і диференційований режими стосовно країн, що розвиваються.

 Угода про текстиль та одяг визначає положення, що діють протягом перехідного періоду інтеграції сектору текстильних виробів та одягу в систему ГАТТ 1994 (до 1 січня 2006 р.) і має на меті покращення умов доступу до ринків текстильних виробів та одягу шляхом зниження та зв’язування тарифів, зменшення або скасування нетарифних бар’єрів, спрощення митних, адміністративних і ліцензійних формальних процедур, забезпечення застосування політики справедливих та рівних умов у таких сферах як демпінг, антидемпінгові правила і процедури, субсидії та компенсаційні заходи, захист прав інтелектуальної власності. Угода про текстиль та одяг спрямована на розширення доступу до ринків постачальників невеликих обсягів товарів, надання значних комерційних можливостей новим постачальникам, покращення експортних можливостей найменш розвинутих членів СОТ. Угода поширюється на визначені в додатку до неї товари — групи 50-64 Гарнізованої системи опису та кодування товарів.

 Угода про технічні бар’єри в торгівлі (Угода ТБТ) надає згідно з технічними регламентами товарам, що імпортуються, режим, не менш сприятливий, ніж той, що надається аналогічним товарам вітчизняного походження та аналогічним товарам з інших країн. Домовлено, що технічні регламенти не повинні розроблятися, прийматися та застосовуватися у спосіб, метою або наслідком якого є створення невиправданих бар’єрів для міжнародної торгівлі. Для цього вони не повинні мати більшого обмежувального впливу на торгівлю, ніж це є необхідним для виконання законних завдань, зокрема — забезпечення національної безпеки, запобігання шахрайським діям, захисту життя або здоров’я людини, тварин чи рослин, захисту довкілля. Угода встановлює: пріоритет використання міжнародних стандартів як основи національних технічних регламентів (не поширюється на країни, що розвиваються), механізм визнання результатів процедур оцінки відповідності інших країн; порядок надання інформації іншим членам СОТ стосовно чинних технічних регламентів, стандартів і процедур оцінки відповідності, а також технічної допомоги в цих питаннях: спеціальний і диференційований режим для країн, що розвиваються. Крім того, Угода зобов’язує прийняти та дотримуватися Кодексу доброчинної практики з розробки, затвердження та застосування стандартів, який міститься в Додатку 3 до неї.

 Угода про пов’язані з торгівлею інвестиційні заходи (ТРІМс) застосовується до інвестиційних заходів, пов’язаних з торгівлею товарами та містить ілюстративний перелік заборонених інвестиційних заходів, включаючи так звані вимоги місцевого компонента виробництва, балансування імпорту та експорту підприємства з іноземними інвестиціями, регулювання напрямів та обсягів експорту та імпорту такими підприємствами. Заборонені інвестиційні заходи мають диференційовані терміни скасування, починаючи з 1995 р.: протягом двох років для розвинутих країн, п’яти років — для країн, що розвиваються та семи років — для найменш розвинутих країн (з можливістю подовження цього терміну).

Угода встановлює, як правило, національний режим внутрішнього оподаткування та регулювання, скасовує кількісні обмеження у цій сфері та містить зобов’язання з дотримання прозорості в застосуванні інвестиційних заходів (надання відповідної інформації), а також положення про можливість доповнення угоди новими нормами з інвестиційної і конкурентної політики.

 Угода про застосування статті VI ГАТТ 1994р. (стосовно антидемпінгового мита) встановлює порядок визначення демпінгу, шкоди від демпінгу, започаткування розслідування та його ведення, надання доказів, застосування попередніх заходів, цінових зобов’язань, стягнення та отримання антидемпінгового мита, судового розгляду, також передбачає спеціальні норми стосовно країн, що розвиваються.

 Угода про застосування статті VIІ ГАТТ 1994 р. (стосовно оцінки товару для митних цілей) встановлює єдині правила митної оцінки товарів, порядок консультацій та регулювання спорів у сфері оцінки товарів для митних цілей, особливий диференційований режим стосовно країн, що розвиваються та визначає адміністрування митного оцінювання.

 Угода про передвідвантажувальну інспекцію: регулює порядок перевірки якості, кількості, ціни товарів, що експортуються на територію члена СОТ, який застосовує інспекцію; визначає вимоги до забезпечення транспарентності інспекції, захисту конфіденційної ділової інформації, уникнення конфлікту інтересів, усунення невиправданих затримок при проведенні інспекції; встановлює місце проведення інспекції, стандарти, що застосовуються і правила перевірки ціни з метою запобігання завищенню або заниженню цін та уникнення шахрайства, а також процедури оскарження та врегулювання спорів.

 Угода про правила визначення походження встановлює завдання у сфері гармонізації правил визначення походження на основі застосування спеціальної Робочої програми та встановлює правила визначення країни походження товарів, що застосовуються при використанні непреференційних інструментів торговельної політики (при застосуванні режиму найбільшого сприяння, антидемпінгового і компенсаційного мита, захисних заходів). Угода містить домовленості щодо процедур повідомлення, перегляду, консультацій і врегулювання спорів.

 Угода про процедури ліцензування імпорту встановлює правила автоматичного і неавтоматичного ліцензування імпорту, граничні терміни для видачі ліцензій, правила стосовно повідомлень, консультацій і врегулювання спорів. Правила для процедур ліцензування імпорту повинні бути нейтральними у застосуванні та використовуватися безпристрасно і справедливо.

 Угода про субсидії та компенсаційні заходи дає визначення субсидії та встановлює критерії надання адресних субсидій, засоби правового захисту у випадку застосування заборонених субсидій або субсидій, що обмежуються, з використанням Органу врегулювання спорів. Угода регулює порядок застосування компенсаційного мита, включаючи порядок проведення відповідних розслідувань, збору доказів, розрахунку обсягів субсидії, обчислення розміру шкоди, вжиття тимчасових заходів.

 Угода про захисні заходи встановлює механізми застосування захисних заходів відповідно до статті ХІХ ГАТТ 1994 — Надзвичайні дії щодо імпорту окремих товарів, у випадках, коли певний товар імпортується в таких обсягах та на таких умовах, що завдають або загрожують завданням серйозної шкоди галузі вітчизняного виробництва аналогічних товарів, що безпосередньо конкурують з імпортованими. Захисні заходи стосовно країн, що розвиваються не повинні застосовуватися, якщо частка імпорту певного товару в країні-імпортері не перевищує 3 %. Угода також визначає порядок проведення відповідних розслідувань, визначення наявності або загрози серйозної шкоди, повідомлень і консультацій у цій сфері та порядок застосування тимчасових захисних заходів.

22.Регулювання в системі СОТ заходів держав-членів проти демпінгового імпорту

У цілому демпінг є дуже суперечливим явищем, оск в його основі лежать відмінності національного законодавства та економічної політики відповідних країн. Суто в теоретичному плані різниця між цінами імпортера та національного виробника аналогічного товару пояснюється перш за все наявністю порівняльної переваги, на основі якої будується міжнародний обмін .В практиці світової торгівлі питання демпінгу регулює стаття VI ГАТТ 1947 та Угода про застосування статті VI Генеральної угоди з тарифів і торгівлі 1994 року.     Згідно до цих домовленостей, учасники угоди визнають, що демпінг, через який товари однієї країни потрапляють на ринок іншої країни за вартістю меншою, ніж нормальна вартість, повинен осуджуватись, якщо він спричиняє матеріальну шкоду чи створює загрозу матеріальної шкодипромисловості, створеній на території країни, до якої експортується товар, чи значно затримує створення промисловості. Відповідно до Статті VI ГАТТ демпінг забороняється, тобто. щодо нього застосову-ються відповідні заходи. Шкода від  демпінгу встановлюється у таких трьох формах:-матеріальна шкода;-загроза заподіяння матеріальної шкоди;-перешкоджання створенню або розширенню виробництва національного товаровиробни-ка.    Стаття 3 Угоди про антидемпінг передбачає, що визначення факту завдання шкоди вітчизняній промисловості від демпінгу, повинно базуватися на всіх “відповідних економічних факторах, що мають відношення до стану промисловості”. Такі фактори включають фактичне або потенційне падіння виробництва, реалізації, частки ринку, прибутків, продуктивності, доходів від інвестицій або використання потужностей, а також фактичний або потенційний вплив на грошовий обіг, товарно-матеріальні запаси, працевлаштування, заробітну плату, зростання, здатність залучати капітал або інвестиції.У разі, коли протягом відповідного розслідування встановлюється, що існує демпінг та внаслідок цього заподіюється шкода, можуть застосовуватись антидемпінгові заходи, які оформлюються в антидемпінгове мито, строк дії якого, як правило, 5 років.

23.Принципи міжнародних комерційних контрактів УНІДРУА

В середине прошлого века после завершения мирового экономического кризиса произошел  резкий рост международной торговли. В ней стали на равных участвовать прежние «колониальные» страны. Это привело к возникновению  некоторых противоречий при разрешении торговых споров. А именно: спор международный, арбитраж для его разрешения тоже международный, а право, применяемое для разрешения спора, - национальное, которое не всегда учитывает особенности международных сделок.  При этом каждые правовые системы в первую очередь обеспечивали интересы своих соотечественников. Из-за этого многие  страны соглашались сотрудничать с международными партнерами только при условии, что применимое право, которое будет  регулировать эти  соглашения, не будет правом  страны-контрагента. Особенно, это касалось отношений между бывшими «колониями» и «метрополиями». Возникла  необходимость создания  системы правовых норм, которая бы отражала интересы всех участников вне зависимости от видов правовых систем, без разделения  на развитые правовые системы и «колониальные». Необходимо  было найти в правовых системах нечто общее с одной стороны,  а с другой - сформировать правовые нормы, которые отражали бы содержание и принципы  международных правовых сделок.

    В 1994 году  Международным институтом унификации частного права (УНИДРУА) в результате 20-тилетней работы были созданы Принципы международных коммерческих договоров, также называемые Принципы УНИДРУА (далее - Принципы).

     Принципы УНИДРУА представляют собой  полностью новый  подход к праву международной торговли, поскольку  они не являются международной конвенцией и для их применения не нужна ратификация государства.

     Это свод международных  торговых обычаев, так называемый «lex  mercatoria», собранный и унифицированный. Причем, составлялись они  признанными в международном юридическом мире  экспертами (выступавшими именно экспертами, а не представителями  государств).

     Принципы УНИДРУА подлежат применению:

  •  если стороны согласились, что их договор будет регулироваться данными Принципами. Используются в данном случае в виде «контрактного права», что  особенно полезно  при составлении договоров и  ведении переговоров сторонами, говорящими на разных языках, из разных правовых систем. Руководство Принципами возможно в преддоговорной работе, при заключении и исполнении контрактов,  при возникновении спорных ситуаций и взаимных претензий.
  •  если стороны согласились, что их договор будет  регулироваться  «общими принципами права», «lex mercatoria» или аналогичными положениями (например, «principles of natural justice»).
  •  если в контракте отсутствует соглашение о выборе  применимого права.
  •  могут использоваться для толкования и восполнения  международных унифицированных правовых документов, а так же служить моделью для  национального и международного законодательства (легли в основу  ГК РФ,  Литвы, Аргентины, Туниса, Квебека и др.).

     Положения Принципов УНИДРУА могут быть разделены на две части: к первой относятся основополагающие  принципы общие для всех правовых систем, а  ко второй части относятся  правила о заключении и исполнении  международных коммерческих  договоров и последствия  их неисполнения, сформулированные в виде  предоставления  потерпевшей  стороне различных средств защиты.

    Необходимо иметь в виду, что Принципы содержат ряд положений, не совпадающих с законодательством.  Например, они не содержат ограничений по форме договора (п.1.2.), в отличие от Гражданского кодекса, устанавливающейго обязательный перечень сделок, подлежащих заключению в письменной форме.

    Кроме того, в законодательстве нет такого понятия, как договор с умышленно открытыми условиями (contract with terms deliberately left open), а ст. 2.14. Принципов указывает, что такой договор возможен и открытые условия  будут в дальнейшем согласованы или определены третьим лицом. Если даже эти условия  не будут согласованы или определены, то это не может повлиять на  действительность договора.

    Характерной для  Принципов, явившимися  стабилизатором правовых систем, является статья 3.10., определяющая понятие «существенного неравновесия сторон». Эта норма о том, что сторона может отказаться  от договора, если другой стороной была недобросовестно использована  зависимость или экономическая  слабость, а так же недостаточная  информированность или неопытность. Явная мера защиты участников международной торговли из слаборазвитых государств,

    Аналогичная мера, правила «contra proferentem», установленные ст.4.6. Принципов. Суть их в том, что  если условия договора, выдвинутые стороной, являются неясными, то предпочтение отдается другой стороне.

24.Регулювання в системі СОТ заходів держав-членів проти субсидованого імпорту

Значення тарифів в системі регулювання міжнародної торгівлі віддзеркалює як назва основної угоди — Генеральна угода з тарифів і торгівлі, так і тематики раундів багатосторонніх торговельних переговорів, більшість з яких була повністю присвячена питанням зниження тарифів. Не дивлячись на значний прогрес, досягнутий в зниженні ставок мита, СОТ продовжує приділяти цьому питанню значну увагу, концентруючи зусилля на тих сферах діяльності, де ставки мита, а отже і доступ до ринків не відповідають тенденціям лібералізації торговельних режимів. В першу чергу це стосується сільського господарства, текстиля та одягу. Тому можна констатувати, що одна з основних цілей ГАТТ, яка полягає в максимальному зменшенні або скасуванні тарифів та інших торговельних бар’єрів ще не досягнута.

Зменшення та скасування торговельних бар’єрів в рамках ГАТТ є наслідком проведення дво- та багатосторонніх переговорів. Результатом таких переговорів, як правило, є досягнення домовленості щодо зменшення тарифів. Зменшені тарифи зазначаються у Розкладах поступок кожної країни.

Розклади поступок є одночасно як переліком узгоджених під час переговорів ставок тарифів по товарних позиціях, так і зобов’язанням не перевищувати в майбутньому реальні ставки понад фіксовані. Зафіксовані в Розкладах поступок тарифні ставки прийнято називати “зв’язаними”.

Країни можуть порушити свої зобов’язання, підвищивши тариф понад “зв’язаний” рівень. Однак при цьому, вони повинні провести переговори з найбільш зацікавленими партнерами, і в кінцевому підсумку відшкодувати їм завдані збитки.

Узгоджені договірними сторонами ГАТТ під час проведення торговельних переговорів тарифні та інші поступки зазначаються у їхніх Розкладах, які згідно Статті ІІ ГАТТ “Розклади поступок” є невід’ємною частиною Угоди [1, с.441]

Структурно розклади поступок поділяються на чотири частини:

  •  Частина І — тарифні зобов’язання стосовно товарів, які походять з території інших договірних сторін і на які розповсюджується загальний режим найбільшого сприяння; [1. с.440]
  •  Частина ІІ — тарифні зобов’язання стосовно товарів, які походять з території тих договірних сторін, на які розповсюджується преференційний режим; [1. с.440]
  •  Частина ІІІ — поступки щодо нетарифних заходів; [4. с.33]
  •  Частина IV — зобов’язання щодо внутрішньої підтримки та експортних субсидій на сільськогосподарські товари відповідно до Угоди про сільське господарство. [5, с.37]

Кожна країна має індивідуальний (окремий) Розклад поступок і зобов’язана не накладати тарифи або інші мита та збори за ставками, які “перевищують ті мита та збори, що були встановлені” у відповідному Розкладі. [1, с.439]

Прийняття такого зобов’язання називається “зв’язуванням” тарифної позиції, а митні ставки, стосовно яких було здійснено “зв’язування”, називаються зв’язаними митними ставками.

Договірні сторони ГАТТ повинні надавати одна одній режим не менш сприятливий, ніж це передбачено в їх Розкладах, звільняючи при цьому одна одну від мит, які перевищують ті, що визначені Розкладом, з урахуванням термінів, умов та застережень, які були передбачені в ньому. [1, с.439-440]

Разом з цим, згідно статті ІІ — Розклади поступок (п.2) при імпорті сторонам дозволяється накладати на товари одна одної:

“ — збір, еквівалентний внутрішньому податку, який накладається відносно аналогічного товару вітчизняного виробництва чи товару, з якого імпортований товар був повністю або частково виготовлений”;

  •  будь-яке антидемпінгове чи компенсаційне мито;
  •  плату або інші збори, що відповідають вартості наданих послуг”; [1. с.440]

Компенсаційне мито. Застосовується у випадку ввезення на територію України товарів, при виробництві та експорті яких використовуються субсидії, якшо подібний імпорт заподіює шкоду вітчизняним виробникам подібних товарів; у випадку експорту з території України товарів, при виробництві, експорті яких використовувалася субсидія, якщо експорт суперечить державним інтересам України. Ставка компенсаційного мита не може перевищувати виділеного розміру субсидії. Спеціальні, антидемпінгові і компенсаційні мита вводяться тільки після спеціального розслідування, проведеного Міністерством зовнішньоекономічних зв'язків і торгівлі України за заявкою українських чи іноземних зацікавлених державних органів.

  1.  Цілі, принципи і загальна характеристика Віденської конвенції ООН з міжнародної купівлі-продажу товарів 1980

Віденська конвенція складається з чотирьох частин (101 стаття):

— сфера застосування і загальні положення;

— укладення договору;

— купівля-продаж товарів;

— заключні положення.

Сфера застосування Конвенції. Конвенція застосовується до договорів купівлі-продажу товарів між сторонами, комерційні підприємства яких розміщені в різних державах: а)   коли ці держави є учасницями Конвенції; б)   коли відповідно до норм МПП застосовується право
держави-учасниці Конвенції (ст. 1).

Стаття 2 Конвенції обумовлює, що норми Конвенції не застосовуються до продажу:

  •  товарів, що придбаваються для особистого, сімейного чи домашнього використання, окрім випадків, коли продавець у будь-який час до або в момент укладення договору не знав і не повинен був знати, що товари придбаваються для такого використання;
  •  з аукціону;
  •  у порядку виконавчого провадження або іншим способом в силу закону;
  •  фондових паперів, акцій, забезпечувальних паперів, оборотних документів і грошей;
  •  судів водного й повітряного транспорту, а також судів на повітряній подушці;
  •  електроенергії.

Стаття 3 виключає застосування Конвенції до договорів підряду і договорів на надання послуг. Конвенція не регулює такі питання: а)  дійсність договору б)  перехід права власності на товар; в)  відповідальність продавця за заподіяні товаром ушкодження здоров'я або смерть будь-якої особи.

Конвенція носить диспозитивний характер стосовно положень зовнішньоекономічного договору (контракту): більшість її положень діє, якщо сторони не домовилися про інше. 

Укладення договору. Конвенція докладно регулює порядок укладення договору (частина друга): направлення оферти, акцепт, вступ договору в дію. Пропозиція про укладення договору є офертою, якщо вона (ст. 14): 1)  адресована одному або кільком конкретним особам; 2)  достатньо визначена, тобто вказано товар і прямо чи побічно встановлюються кількість і ціна або передбачається порядок їхнього визначення; 3)  виражає намір оферента бути пов'язаним у разі акцепту. Стаття 19 закріплює принцип дзеркальності акцепту — він не повинен істотно змінювати умови оферти. Перелік умов, що істотно змінюють умови оферти: ціна, платіж, якість і кількість товару, місце й термін постачання, обсяг відповідальності, вирішення спорів.

Договір вважається укладеним з моменту одержання оферентом акцепту.

Купівля-продаж товарів. У частині третій Конвенції детально визначаються обов'язки продавця і покупця, а також встановлюються засоби правового захисту у випадку порушення сторонами договору своїх зобов'язань. Визначаються також: момент переходу ризиків від продавця до покупця; поняття істотного порушення договору; порядок відшкодування збитків від неналежного виконання або невиконання договору; умови звільнення сторін від відповідальності; наслідки розірвання договору.

При вирішенні питання про дію принципу реального виконання договору застосовують закон країни суду (ст. 28). Суд може винести рішення про виконання зобов'язання в натурі тільки за умови, що його національне законодавство передбачає це.

Стаття 55 містить положення про те, що ціна не є необхідною умовою договору: якщо ціна не зазначена в договорі прямо чи непрямо і не встановлений порядок її визначення, то вважається, що сторони, у разі відсутності будь-якої вказівки про інше, мали на увазі посилання на ту ціну, яка на момент укладення договору звичайно стягувалася за такі товари, що продавалися при порівнянних обставинах у відповідній галузі торгівлі.

Поняття передбачуваного порушення договору не відоме вітчизняному праву — закріплюється у статтях 71, 72 Конвенції. Порушення є передбачуваним, якщо до настання дати виконання договору стає ясним, що одна із сторін допустить істотне порушення договору (не виконає своїх зобов'язань). У такому разі контрагент вправі призупинити виконання своїх зобов'язань за договором або заявити про розірвання договору.

26. Регулювання в системі СОТ заходів держав-членів проти  масованого імпорту

В силу зіткнення економічних інтересів, держави можуть вводити обмежувальні заходи, перш за все у вигляді підвищених митних ставок, що також відображається в законах про митні тарифи.  Це пов’язано з тим що ГАТТ-47 другим своєю метою  визначила скасування кількісних обмежень, і у відповідь на демпінговий, субсидований чи масований імпорт замість введення кількісних обмежень (антидемпінгових,компенсаційних і захисних квот) застосовувати відповідні стабілізаційні мита).

Введення стабілізаційних мит є тарифним економічним  засобом регулювання зовнішньоекономічних відносин, і включає введення:   

  1.  спеціальних мит (захисних заходів) у відповідь на масований імпорт;
  2.  антидемпінгових мит;
  3.  компенсаційних мит у відповідь на субсидований імпорт.  

В документах ГАТТ була передбачена можливість застосування захисних заходів, обмежуючих імпорт певного товару. Так, Стаття ХІХ “Надзвичайні дії щодо імпорту окремих товарів” дозволяє країнам застосовувати обмеження імпорту з метою захисту специфічних видів виробництва від непередбачених або несподіваних обставин, які виникли в результаті заходів щодо лібералізації торгівлі.

Згідно цього країна-імпортер може застосовувати захисні заходи по відношенню до певного товару (включаючи відкликання або зміну тарифної поступки або часткове припинення виконання зобов’язання, у тому числі і в рамках преференційних угод) після встановлення того, що імпорт товару збільшується у значних обсягах, збільшення імпорт відбулось в результаті непередбачених обставин та спричиняє або загрожує спричинити серйозну шкоду вітчизняним виробникам аналогічних чи безпосередньо конкуруючих товарів.

Фактично ця Стаття дала можливість країнам уникати виконання принципових положень ГАТТ і застосовувати обмежуючи імпорт заходи за певних обставин та умов. Крім того обмеження імпорту можна було досягти і шляхом застосування інших статей ГАТТ, які містять різні обставини і умови обмеження: обмеження імпорту у зв’язку з платіжним балансом (Стаття ХІІІ); право найменш розвинених країн застосовувати тарифні та інші обмеження імпорту (Стаття XVIII); захисні заходи у зв’язку із забезпеченням суспільної безпеки і охорони здоров’я (Стаття ХХ); переговори щодо зміни розкладів тарифів поступок ГАТТ (Стаття XXVII); незастосування Генеральної угоди між окремими сторонами (Стаття ХХХV).

Враховуючи те, що застосування обмежуючих імпорт заходів можливо було лише на недискримінаційній основі, країни стали віддавати перевагу двостороннім домовленостям про добровільні експортні обмеження (ДЕО) або про упорядкування торгівлі, а не офіційним і прозорим процедурам отримання права на захисні заходи, які були передбачені ГАТТ. Добровільне обмеження експорту, по-перше, не є добровільними, оскільки вводиться під загрозою застосування імпортером санкцій такого характеру, економічні та політичні наслідки яких будуть неприйнятними для країни-експортера; по-друге, фактично є обмеженням імпорту товарів, перенесеним з кордонів імпортуючої країни на кордони країни-експортера; по-третє, є однією з форм обмежувальної ділової практики; по-четверте, порушує принцип недискримінації в торгівлі. Оскільки ДЕО стосувались імпорту тільки з певних країн, то вони порушували правило недискримінаційного застосування обмежень.

Використання таких “сірих” або “тіньових” заходів (названих так тому, що ДЕО не мають правового закріплення в ГАТТ) деякими розвинутими країнами, наприклад США і членами Європейського Союзу, збільшилося в останні три десятиріччя. Уряди цих країн в деяких випадках самі спонукали або підтримували ініціативу галузей щодо застосування добровільних експортних обмежень і співпраці таким шляхом зі своїми партнерами в експортуючих країнах на взаємовигідних умовах. Експертами СОТ підраховано, що в 1995 році, коли СОТ розпочала роботу, існувало понад 200 двосторонніх та багатосторонніх угод щодо ДЕО. Вони стосувались широкого спектру товарів, починаючи з сільськогосподарських продуктів (як яловичина), простих товарів (таких як шкіра і хутро, глиняний посуд, порцелян) і до складних виробничих товарів (телевізійні устаткування, автомобілі).

Все це обумовило необхідність розробки і ухвалення в ході Уругвайського раунду багатосторонніх торговельних переговорів Угоди про захисні заходи, яка увійшла у пакет документів Додатку 1А: Багатосторонні угоди з торгівлі товарами. В преамбулі до Угоди про захисні заходи зазначається, що її метою є: необхідність зробити ясними і закріпити принципи ГАТТ 1994, і особливо принципи Статті ХІХ “Надзвичайні заходи з імпорту окремих товарів”; відновити багатосторонній контроль за захисними заходами і виключити заходи, що не підпадають під такий контроль; підвищити, а не обмежити конкуренцію на міжнародних ринках.

Розглянемо положення цієї Угоди більш детально. Перш за все Угода встановлює правила застосування захисних заходів, які передбачені у Статті ХІХ ГАТТ 1994. а це означає, що такі заходи можуть мати форму тарифів, що підвищуються понад рівень, на якому вони були зв’язані, або кількісних обмежень. При цьому всі заходи повинні застосовуватися на основі режиму найбільшого сприяння незалежно від джерел імпортування продукції.

Захисні заходи визначаються як термінові дії уряду для забезпечення своєчасного захисту національних виробників від непередбачених коливань імпорту, що викликані змінами ринкової кон’юнктури та конкурентного середовища (наприклад, внаслідок зменшення чи усунення тарифів або інших поступок). В разі, коли імпортні коливання загрожують нанесенням серйозної шкоди національним виробникам, уряд країни може застосовувати захисні заходи для того, щоб національне виробництво мало певний час для пристосування до нових умов конкуренції.

Оскільки на момент вступу в силу Угоди про захисні заходи країни мали дво- та багатосторонні угоди з ДЕО, від них вимагається поступова ліквідація цих тіньових заходів. Крім того, країни-члени СОТ не повинні “вимагати, вживати або зберігати будь-яких добровільних обмежень експорту, домовленостей щодо заходів по збуту товарів або інших таких заходів відносно імпорту чи експорту”, а також “заохочувати або підтримувати прийняття чи збереження державними підприємствами неурядових заходів, рівноцінних” надзвичайним діям щодо імпорту окремих товарів.

Захисні заходи можуть застосовуватися до імпортованих товарів незалежно від їх походження, але їх застосування припускається лише у тому випадку, якщо імпортер визначив, що певний товар “імпортується на його територію у такій збільшеній кількості, в абсолютному або відносному виразі до вітчизняного виробництва, і на таких умовах, що завдає або загрожує завдання серйозної шкоди галузі вітчизняного виробництва аналогічних товарів або товарів, що безпосередньо конкурують з імпортованими”.

В цьому визначенні принциповими для застосування захисних заходів є поняття “серйозна шкода”, “загроза серйозної шкоди” та “галузь вітчизняного виробництва”. Ці поняття визначені в  Статті 4 “Визначення наявності або загрози серйозної шкоди”:

  1.  під серйозною шкодою розуміється значне загальне погіршення положення у галузі вітчизняного виробництва;
  2.  під загрозою серйозної шкоди розуміється така серйозна шкода, яка є явно неминучою внаслідок збільшення імпорту або зміни умов імпортування;
  3.  під галуззю вітчизняного виробництва розуміється вся сукупність виробників аналогічних або безпосередньо конкуруючих товарів, або група таких виробників, якщо сукупний обсяг виробництва ними аналогічних чи безпосередньо конкуруючих товарів становить основну частку загального вітчизняного виробництва цих товарів.

Серйозна шкода, загроза серйозної шкоди та можливість ідентифікувати виробників як галузі вітчизняного виробництва встановлюються в ході розслідування, порядок проведення якого регулюється Статтею 3 “Розслідування” та Статтею 4 “Визначення наявності або загрози серйозної шкоди”.

В Угоді передбачено, що члени СОТ повинні створити (призначити) відповідні органи, компетенцією яких буде проведення розслідування та санкціонування (або ні) застосування відповідних захисних заходів.

Ініціаторами початку такого розслідування можуть бути як самі уряди, так і представники промисловості, якщо їх колективний внесок складає більшу частину загального національного виробництва продукції щодо якої планується застосування захисних заходів. В світовій практиці розслідування розпочинається, як правило, на підставі подання виробникам заяви (скарги) в орган проведення розслідування. Поширеною є практика ініціювання захисних заходів відповідними галузевими або регіональними спілками (асоціаціями) виробників від їх імені. Такі заяви містять, крім прохання провести розслідування щодо можливості вжиття захисних заходів, аргументи того, що збільшені обсяги імпорту завдають (або неминуче можуть завдати) серйозної шкоди національним виробникам. Такі аргументи повинні бути проілюстровані даними щодо втрати прибутку, скорочення виробництва, недовикористання виробничих потужностей, скорочення робочих місць тощо.

Прийнявши відповідну заяву, органи з проведення розслідування повинні зробити публічне повідомлення щодо початку розслідування та організувати громадські слухання або інші заходи для надання можливості імпортерам, експортерам та іншим зацікавленим сторонам висловити свою позицію. Ці органи паралельно мають аналізувати погляди і коментарі стосовно запропонованих захисних заходів з метою забезпечення їх відповідності інтересам громадськості. В інтересах забезпечення прозорості і гласності процедури розслідування ці органи повинні публікувати дані щодо ходу розслідування, звіти та остаточні висновки, які, власне, можуть санкціонувати або ні застосування захисних заходів. Дозвіл на вжиття відповідних заходів видається тільки після того, як оцінка всіх відповідних фактів та чинників встановить наявність очевидного зв’язку між зростанням обсягів імпорту та існуванням серйозної шкоди або її загрози галузі національного виробництва. Застосування захисних заходів забороняється органом розслідування, якщо встановлено, що проблеми, з якими стикається відповідна галузь не є результатом збільшення імпорту, а обумовлені дією інших чинників (наприклад, зміною параметрів попиту на продукцію, появою товарів-замінників).

Дозволене вжиття захисних заходів також має певні межі, обумовлені, як було наголошено в преамбулі до Угоди, необхідністю збільшення, а не обмеження конкуренції на міжнародних ринках, а також стимулюванням реструктуризації в ураженій промисловості.

Основні правила застосування захисних заходів проти збільшеного імпорту полягають у наступному:

  1.  заходи повинні застосовуватися дише в тому обсязі, який є необхідним для попередження або ліквідації серйозної шкоди та забезпечення пристосування галузі до повних конкурентних вимог і не перевищувати його;
  2.  заходи повинні застосовуватися тільки протягом певного періоду, який надасть можливість ураженій промисловості пристосуватися до підвищення конкуренції після відміни захисту;
  3.  конкретний тип захисних заходів (підвищення зв’язаних тарифних ставок або введення кількісних обмежень на імпорт), які санкціонуються до вживання, визначається органами проведення розслідування;
  4.  застосування кількісних обмежень до основних експортерів у вигляді розподілених квот дозволяється після проведення консультацій з країнами-постачальниками, оскільки їх квота встановлюється залежно від їхньої частки в загальному обсязі імпорту протягом попереднього репрезентативного періоду; під час розподілу часток на цій основі в рівній мірі повинні братись до уваги експортні інтереси нових постачальників;
  5.  захисні заходи мають застосовуватися на недискримінаційні основі щодо імпорту з різних джерел.

У виняткових ситуаціях Угода дозволяє країнам-членам СОТ відходити від правила недискримінації і застосовувати обмеження у вигляді квот тільки до однієї або деяких країн, якщо імпорт з цих кран “збільшився у непропорційному розмірі відносно загального обсягу імпорту даного товару за репрезентативний період”. Однак застосовувати такі обмеження члени СОТ можуть тільки після відповідних консультацій та ухвалення цього рішення країни-імпортера Комітетом зі захисних заходів, який створено згідно з Угодою про захисні заходи.

Одним з правил застосування захисних заходів є обмеження термінів їх тривалості. Так, вони вимагають, щоб:

  1.  захисні заходи, що були в силі на 1 січня 1995 року, коли угода набрала чинності, були припинені через 8 років, або до 1 січня 2000 року, залежно від того, що наступить пізніше;
  2.  максимальний початковий період вживання захисного заходу складає 4 роки. Цей початковий період може бути продовжений максимум до 8 років (10 років для країн, що розвиваються).

З метою допомоги ураженій промисловості в підготовці до конкуренції, що зросте після остаточного зняття захисних заходів, Угода встановлює, що будь-який захід тривалістю більше двох років повинен поступово лібералізуватися. Також мають проводитись проміжні перегляди заходів тривалістю більше трьох років задля вивчення можливості їхнього скасування або прискорення лібералізації.

Угода також не дозволяє країнам обходити часові обмеження щодо захисних заходів через заборону повторного вживання захисту тієї ж самої продукції на період, що дорівнює тривалості попереднього. Крім того, ні при яких обставинах захисний захід не може повторно застосовуватися протягом двох років після закінчення терміну дії попереднього. Разом з тим, тимчасові заходи, які вживались протягом шести місяців або менше, можуть бути вжиті знов через один рік, за умови, що захід не вживатиметься двічі щодо тієї ж самої продукції протягом п’яти років. Країни, що розвиваються, мають більш сприятливий режим і можуть знову вживати заходів стосовно тієї ж самої продукції після періоду, що дорівнює половині терміну дії попереднього заходу (але не протягом періоду, меншого ніж два роки).

Угодою про захисні заходи передбачені спеціальний і диференційований режим стосовно країн, що розвиваються. Імпорт з таких країн не підлягає захисним заходам, якщо його частка в імпорті відповідної продукції до країни, що вживає заходів, складає менше 3%. Цей виняток не розповсюджується на країни, що розвиваються, з індивідуальними частками менше 3%, але які колективно набирають більше 9% імпорту.

Застосування країною-імпортером захисних заходів, безумовно, викликає певні труднощі зі збутом своєї продукції у країни-експортера. З метою дотримання принципу недискримінації у торгівлі Угодою про захисні заходи вимагається, щоб країна-імпортер, яка вирішила вжити захисних заходів, надала пропозиції адекватної торговельної компенсації країнам-експортерам, чиї експортні інтереси можуть постраждати від дій імпортера. Така компенсація, як правило, має форму поступки у вигляді скорочення тарифів з боку країни, яка бажає вжити захисних заходів, країнам, чия торгівля підлягає обмеженню стосовно іншої цікавої для них експортної продукції.

Якщо ж не вдається досягти згоди щодо адекватної торговельної компенсації між країною, що застосовує захисні заходи, та постраждалими країнами-експортерами, то країни-експортери можуть здійснити заходи у відповідь, тобто припинити поступки або інші зобов’язання щодо країни-імпортера, яка застосовує захисний захід.

До захисних торгових заходів також належать антидемпінгові та компенсаційні процедури і мита, а також субсидії. Але в практиці торговельно-економічного регулювання заходи захисту від імпорту застосовуються країнами значно менше, ніж субсидії та антидемпінгові і компенсаційні мита. Це пов’язано з двома основними обставинами: по-перше, введення заходів захисту від імпорту потребує консультацій і узгоджень (тобто переговорного процесу) з країнами-експортерами та Комітетом із захисту, чого уряди намагаються, як свідчить практика, уникати; по-друге, використання цих заходів потребує пропозицій адекватної торгової компенсації для уражених експортних країн, що ставить уряди в ситуацію необхідності пошуку іншої галузі, або виробництва для ї лібералізації (а отже і підвищення рівня конкуренції) в межах вимог торгової компенсації. Таким чином, застосування захисних заходів може викликати ланцюгову реакцію необхідності захищати національних товаровиробників. З іншого боку, незастосування таких заходів може призвести до зникнення галузі внаслідок її неконкурентоспроможності. Зрозуміло, що готових рецептів в таких ситуаціях немає, а тому такі рішення повністю залежать від торговельної політики національних урядів.

27. Загальна характеристика Оттавської конвенції УНІДРУА з міжнародного лізингу

Оттавська конвенція регулює питання, які під час ув'язненні й виконанні договорів, ув'язнених у зв'язки й з операціями із фінансового лізингу, сторонами яких є організації із різних країн.

Під угодою фінансового лізингу в Конвенції розуміється така угода, в якої одна сторона (лізингодавець) за вказівкою з іншого боку (лізингоодержувача) укладає угоду (договір поставки) з третього стороною (постачальником), яким лізингодавець набуває комплект машин, коштів виробництва та інше устаткування (устаткування) за умов, схвалених лізингоотримувачем, оскільки це ж стосується її інтересів, і укладає угоду (лізингове угоду) з лізингоотримувачем, по якому представляє лізингоотримувачу право використовувати устаткування за орендну плату (ст.1).

У тексті Конвенції є і характерні риси будь-якої угоди фінансового лізингу:

1) лізингоотримувач сам визначає обладнання та вибирає постачальника, не покладаючись на кваліфікацію і рішення лізингодавця;

2) устаткування купується лізингодавцем у зв'язку з лізинговим угодою, що з відома постачальника укладено чи має бути укладено між лізингодавцем і лізингоотримувачем;

3) орендні платежі, які підлягають сплаті по лізинговому угоді, розраховуються на те щоб врахувати, зокрема, амортизацію всієї чи значної частини вартості устаткування.

З іншого боку, в Конвенції спеціально підкреслюється, що вона підлягає застосуванню незалежно від того, чи надано лізингоотримувачу право купити орендоване устаткування. Отже, викуп майна орендарем не належить до обов'язкових ознаками фінансового лізингу.

Сферу застосування Конвенції про міжнародний фінансовий лізинг визначено традиційним способом. Насамперед, слід зазначити, що Конвенція застосовується у тому випадку, коли комерційні підприємства лізингодавця і лізингоодержувача перебувають у різних країнах (п.1 ст.3), що дозволяє вважати фінансовий лізинг міжнародним з погляду Конвенції.

Насамперед Конвенція піклується про речові права лізингодавця щодо переданого у найм устаткування на випадок банкрутства лізингоодержувача. А ще на устаткування може бути накладено арешт, він входить у конкурсну масу (ст.7).

Конвенцією передбачено обов'язок лізингодавця гарантувати, що спокійне володіння лізингоодержувача предметом угоди не буде порушено третіми особами, він має переважні права на об'єкт лізингу (п.2 ст.8). Отже, якщо майно відбере у лізингоодержувача на вимогу третя особа, лізингоотримувач зможе зажадати відшкодування збитків за допомогою лізингодавця.

Обов'язки лізингоодержувача відповідно до Конвенції (ст.9) перебувають у належному використанні устаткування й вмісті його у цьому стані, в якому була отримано.

Особливості договору лізингу:

1) передається технічний об'єкт, спеціально набутий лізингової фірмою для орендаря з його прохання;

2) договір лізингу, зазвичай, укладається певний строк, встановлений договором. І цей термін є тривалим і часто охоплює період ефективної служби орендованого устаткування, тобто наближається до розрахунковому терміну його повної амортизації.

3) суму лізингових платежів користування орендованим устаткуванням становлять з урахуванням амортизації, відсотки позикою (передбачається, що лізингоотримувач набував це устаткування з допомогою кредиту), і навіть послуги лізингодавця. Отже, обсяг лізингових платежів повинен перевищувати покупну ціну устаткування, а різниця становить прибуток лізингодавця. При чому порядок, розміри і терміни періодичних платежів визначаються в договорі в такий спосіб, щоб понесені лізингодавцем витрати у зв'язку із придбанням майна було відшкодовано останньому в можливо короткі строки.

4) після закінчення терміну дії договору лізингу орендатору зазвичай надається право придбати об'єкт лізингу у власність з його залишкової вартості.

5) для лізингу характерно особливе розподіл прав і обов'язків між його сторонами, не на договору оренди (майнового найму), основний зміст якого у звільненні лізингодавця більшості обов'язків орендодавця: передачі зданої у найм майна орендарю, гарантування належної експлуатації, зокрема здійснення капітального ремонту або витрат утримання майна тощо. Ця обставина підкреслює переважний фінансовий характер зобов'язань за лізингодавця та її особливу роль лізингових відносинах.

6) лізингоотримувач наділяється певними правами і обов'язками щодо продавця (постачальника) майна по зобов'язанню купівлі-продажу (крім оплати цього майна).

28. Загальні вимоги СОТ щодо транспарентності застосування адміністративних засобів

Термін “технічні бар’єри” об’єднує велику групу заходів технічної політики, таких як стандарти, системи виміру відповідності якості, норми безпеки, правила пакування та маркування товарів. Але усі ці заходи мали би нульовий результат без адміністративно-правового забезпечення. Адміністративно-правове забезпечення “технічних бар’єрів” (заходів) складає частину вимог адміністративної політики та включає: форми документів, інформацію, що є обов’язковим додатком до товару; вимоги передвідвантажувальної інспекції; розширення кола звичайних митних формальностей та надання (у зв’язку з цим) додаткових документів; виконання санітарно-ветеринарних норм та вимог, у тому числі щодо захисту довкілля.

Бази даних Секретаріату ЮНКТАД та СОТ, під назвою “технічні заходи”, дають уявлення про три основні напрями використання технічних бар’єрів:

  •  це створення жорстких та диференційованих норм, вимог до сертифікації (одночасно щодо національних та іноземних товарів);
  •  це тривалий та дорогий процес національної сертифікації з одночасним невизнанням іноземних норм і сертифікатів;
  •  складні митні формальності, пов’язані з наданням великої кількості документів таускладненими системами перевезення.

29. Загальна характеристика Оттавської конвенції УНІДРУА з міжнародного факторингу

„Договір факторингу” означає договір, укладений між однією стороною (постачальником) та іншою стороною (фактором), відповідно до якого:

(а) постачальник відступає або може відступати фактору право грошової вимоги, яке випливає з договорів купівлі-продажу товарів, укладених між постачальником та його покупцями (боржниками), крім договорів купівлі-продажу товарів, придбаних в першу чергу для їхнього особистого, сімейного або домашнього використання;

(b) фактор має виконувати принаймні дві з таких функцій:

- фінансування постачальника, включаючи надання позики та здійснення авансових платежів;

- ведення обліку (головної бухгалтерської книги) щодо дебіторської заборгованості;

- пред’явлення до сплати грошових вимог;

- захист від несплат боржників;

(с) боржники повинні бути повідомлені про відступлення права грошової вимоги.

Ця Конвенція застосовується щоразу, коли грошові вимоги, відступлені згідно з договором факторингу, випливають з договору купівлі-продажу товарів між постачальником та боржником, які здійснюють господарську діяльність на території різних держав і:

(а) такі держави і держава, де фактор здійснює господарську діяльність, є Договірними державами; або

(b) як договір купівлі-продажу товарів, так і договір факторингу регулюються законодавством Договірної держави.

Застосування цієї Конвенції може виключатися:

(а) сторонами договору факторингу; або

(b) сторонами договору купівлі-продажу товарів стосовно грошових вимог, що випливають тоді, коли фактор був письмово повідомлений про це виключення або після цього.

Якщо застосування цієї Конвенції виключається відповідно до попереднього пункту, то таке виключення може бути зроблене тільки до Конвенції в цілому.

Боржник зобов’язаний сплатити фактору, в тому і лише в тому випадку, якщо боржник не знає про переважне право іншої особи на платіж і якщо письмове повідомлення про відступлення права вимоги:

(а) надане боржнику постачальником або фактором під керівництвом постачальника;

(b) обґрунтовано визначає дебіторську заборгованість, яка була передана, і фактор, якому або на рахунок якого боржник зобов’язаний здійснити платіж; та

(с) стосується права грошової вимоги, яке випливає з договору купівлі-продажу товарів, укладеного під час або до того, як зроблено повідомлення.

Без шкоди для прав боржника згідно зі статтею 9, саме лише невиконання або неналежне виконання, або прострочення виконання договору купівлі-продажу товарів не дає права боржнику вимагати повернення суми, сплаченої ним фактору, якщо боржник має право отримати цю суму від постачальника.

Боржник, який має таке право вимагати від постачальника суму, сплачену фактору стосовно відступлення права вимоги, має проте право вимагати повернення цієї суми від фактора настільки, наскільки:

(а) фактор не виконав своє зобов’язання здійснити постачальнику платіж, пов’язаний із відступленням права вимоги; або

(b) фактор здійснив такий платіж тоді, коли він знав про невиконання або неналежне виконання, або прострочення виконання постачальником своїх зобов’язань щодо товарів, яких стосуються платежі боржника.

30. Тариф і визначення митної вартості товару: рекомендації щодо способів визначення митної вартості у додатку 1А і за Митним кодексом України 2002 р

Митна вартість товарів, які переміщуються громадянами через митний кордон України, для цілей нарахування податків і зборів визначається на підставі заяви власника цих товарів чи уповноваженої ним особи за умови надання підтверджувальних документів (товарних чеків, ярликів тощо), які можна ідентифікувати з наявними товарами. При визначенні митної вартості товарів, які переміщуються у несупроводжуваному багажі та вантажному відправленні, крім вартості самих товарів враховується вартість їх страхування та перевезення (фрахту) до моменту перетинання ними митного кордону України.

Митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, є їх ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, обчислена відповідно до положень цього Кодексу.

Визначення митної вартості товарів, які імпортуються в Україну, здійснюється за такими методами:

1) за ціною договору щодо товарів, які імпортуються (вартість операції);

2) за ціною договору щодо ідентичних товарів;

3) за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів;

4) на основі віднімання вартості;

5) на основі додавання вартості (обчислена вартість);

6) резервного.

Основним є метод визначення митної вартості товарів за ціною договору щодо товарів, які імпортуються (вартість операції).

Митною вартістю за ціною договору щодо товарів, які імпортуються, є вартість операції, тобто ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за товари, якщо вони продаються на експорт в Україну, скоригована в разі потреби відповідно до частини другої цієї статті. Ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті, - це загальна сума всіх платежів, які були здійснені або які повинні бути здійснені покупцем оцінюваних товарів на користь продавця та/або на користь продавця через третіх осіб, та/або на пов'язаних з продавцем осіб. Дивіденди або інші платежі покупця на користь продавця, не пов'язані з оцінюваними товарами, не є частиною митної вартості.

Метод визначення митної вартості за ціною договору щодо товарів, які імпортуються (вартості операції), використовується в разі, якщо:

1) немає жодних обмежень щодо прав покупця (імпортера) на використання оцінюваних товарів, за винятком тих, що:

а) встановлюються законом чи запроваджуються органами державної влади в Україні;

б) обмежують географічний регіон, у якому товари можуть бути перепродані (відчужені повторно);

в) не впливають значною мірою на вартість товару;

2) стосовно продажу оцінюваних товарів або їх ціни відсутні будь-які умови або застереження, що унеможливлюють визначення вартості цих товарів;

3) жодна частина виручки від будь-якого подальшого перепродажу, розпорядження або використання товарів покупцем не надійде прямо чи опосередковано продавцеві, якщо тільки не може бути зроблено відповідне коригування відповідно до положень частини другої цієї статті;

4) покупець і продавець не є пов'язаними між собою особами або хоч і є пов'язаними між собою особами, але ці відносини не вплинули на ціну товарів. 

У разі якщо митна вартість імпортованих товарів не може бути визначена згідно з положеннями статті 267 цього Кодексу, за митну вартість береться вартість операції з ідентичними товарами, які продаються на експорт в Україну з тієї ж країни і час експорту яких збігається з часом експорту оцінюваних товарів або є максимально наближеним до нього.

При застосуванні цього методу визначення митної вартості за основу береться вартість операції з ідентичними товарами з дотриманням умов, зазначених у цій статті. При цьому під ідентичними розуміються товари, однакові за всіма ознаками з оцінюваними товарами, у тому числі за такими, як:

1) фізичні характеристики;

2) якість та репутація на ринку;

3) країна походження;

4) виробник.

У разі якщо митна вартість імпортованих товарів не може бути визначена згідно з положеннями статей 267 та 268 цього Кодексу, за митну вартість береться вартість операції з подібними (аналогічними) товарами, які продаються на експорт в Україну і час експорту яких збігається з часом експорту оцінюваних товарів або є максимально наближеним до нього.

Під подібними (аналогічними) розуміються товари, які хоч і не є однаковими за всіма ознаками, але мають схожі характеристики і складаються із схожих компонентів, завдяки чому виконують однакові функції порівняно з товарами, що оцінюються, та вважаються комерційно взаємозамінними.

Для визначення, чи є товари подібними (аналогічними), враховуються такі ознаки:

1) якість, наявність торгової марки та їх репутація на ринку;

2) країна походження;

3) виробник.

У разі якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом послідовного використання методів, зазначених у статтях 267-272 цього Кодексу, митна вартість оцінюваних товарів визначається з використанням способів, які не суперечать законам України і є сумісними з відповідними принципами і положеннями Генеральної угоди з тарифів і торгівлі (ГАТТ).

Митна вартість, визначена згідно з положеннями цієї статті, повинна щонайбільшою мірою ґрунтуватися на раніше визначеній за методами 1-6 митній вартості, однак при визначенні митної вартості відповідно до цієї статті допускається гнучкість при застосуванні цих методів.

Митна вартість імпортних товарів не визначається згідно з положеннями цієї статті на підставі:

1) ціни товарів українського походження на внутрішньому ринку України;

2) системи, яка передбачає прийняття для митних цілей вищої з двох альтернативних вартостей;

3) ціни товарів на внутрішньому ринку країни-експортера;

4) вартості виробництва, іншої, ніж обчислена вартість, визначена для ідентичних або подібних (аналогічних) товарів відповідно до положень статті 272 цього Кодексу;

5) ціни товарів, що поставляються з країни-експортера до третіх країн;

6) мінімальної митної вартості;

7) довільної чи фіктивної вартості.


 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

81950. Весільна зачіска в романтичному стилі. Розробка макіяжу до обраної зачіски 854.5 KB
  Класичні стилі зачісок знаходяться поза часом і простором, вони постійно перероджуються і удосконалюються, пристосовуючись до сучасних вимог модниць. Також і романтичний стиль зачіски, підтримуючи традиції століть, знайшов свій новий образ на головах дівчат і жінок.
81951. Виды уголовных наказаний, применяемых к физическим лицам во Франции. Принцип действия закона во времени и пространстве по уголовному праву ФРГ 42.94 KB
  В теории уголовного права выделяются признаки которые являются характерными для уголовного наказания. В обобщённом виде эти признаки можно изложить следующим образом: особый характер этой меры связанный с тем что она назначается только за совершение преступления наиболее тяжкого из всех противоправных деяний...
81952. Основи методики розвитку витривалості. Контроль за рівнем витривалості. Техніка прийому м’яча 44.8 KB
  Загальна витривалість - це здатність тривало виконувати роботу помірної інтенсивності при глобальному функціонуванні м’язової системи, по-іншому її ще називають аеробною витривалістю. Людина, яка може витримати тривалий біг в помірному темпі тривалий час, здатна виконати і іншу роботу...
81953. Республика Беларусь в системе мирохозяйственных связей. Внешняя торговля Республики Беларусь 46.47 KB
  Для того чтобы определить, насколько Беларусь интегрирована в систему мирохозяйственных связей, необходимо оценить степень вовлеченности республики в систему международного разделения труда и международного обобществления производства страны путем участия в МРТ, выяснить ее место и роль...
81954. Звезды и их эволюция 47.05 KB
  Поверхностный взгляд найдет сходство между звездами и планетами. Ведь и планеты при наблюдении простым глазом видны как светящиеся точки различной яркости. Планеты изменяют свое положение на небе, перемещаются из одного созвездия в другое и за год успевают пройти значительный путь...
81955. Электроснабжение механического цеха 93.42 KB
  Работа приемников электроэнергии зависит от ее качества. Качество электроэнергии и, в частности, например: отклонение напряжения, вызывает изменение скорости движения электроприводов, что уменьшает или увеличивает производительность механизмов.
81956. Значення й методи аналізу майна підприємства. Основні показники оцінки майнового стану підприємства 40.13 KB
  Неодмінною складовою переходу України до ринкових відносин є створення нових підприємницьких структур та приватизація підприємств. Цей перехід зумовив еволюцію відносин власності і типів субєктів господарювання в напрямку забезпечення їх розмаїття.
81957. Расчет экономической эффективности восстановления детали 1.09 MB
  В процессе работы любой машины происходит износ ее деталей. Это естественное изнашивание носит закономерный характер и происходит в результате трения сопрягаемых поверхностей деталей, тепловых и химических воздействий среды, изменения физико-механических свойств материала деталей вследствие старения и усталости.
81958. Современные средства обучения и технического оснащения классов в современной школе 134.5 KB
  Средства обучения – обязательный элемент оснащения образовательного процесса. Наряду с целями, содержанием, формами и методами обучения средства обучения являются одним из главных компонентов дидактической системы.