38349

Регіональна економіка

Шпаргалка

Экономическая теория и математическое моделирование

Економіка регіонів – наука яка вивчає особливості розвитку економіки країни в межах окремих регіонів районів Регіональна економіка як наукова сфера знань займається вивченням закономірностей принципів всіх елементів продуктивних сил і соціальної інфраструктури в територіальному аспекті аналізом і прогнозуванням а також обґрунтуванням напрямків розміщення продуктивних сил з урахуванням стратегії соціальноекономічного розвитку та екологічних вимог. Предметом регіональної економіки є вивчення соціальноекономічного регіонального...

Украинкский

2013-09-28

291.5 KB

2 чел.

1. Регіональна економіка – галузь наукових знань, яка вивчає розвиток та розміщення продуктивних сил, соціально-економічні процеси та території країни і її регіонів з врахуванням природно-ресурсного потенціалу.

Регіон — крупна індивідуальна територіальна одиниця (наприклад, природна, економічна, політична тощо), дещо відмінна від існуючого політичного або адміністративного поділу.

Розміщення продуктивних сил – динамічний стан, який характеризує розподіл продуктивних сил по території згідно з природними, соціальними та економічними умовами окремих регіонів та країн.

Район - територіально-адміністративна одиниця

Регіоналістика - перелік наук і наукових напрямків, які  досліджують територіальну організацію суспільства і так  чи інакше  пов’язані з географією і географічними закономірностями.

Економіка регіонів – наука, яка вивчає особливості розвитку економіки країни в межах окремих регіонів (районів)

Регіональна економіка як наукова сфера знань займається вивченням закономірностей, принципів всіх елементів продуктивних сил  і соціальної інфраструктури в територіальному аспекті, аналізом і прогнозуванням, а також обґрунтуванням напрямків розміщення продуктивних сил з урахуванням стратегії соціально-економічного розвитку та екологічних вимог. Предметом регіональної економіки є вивчення соціально-економічного регіонального розміщення продуктивних сил України і розвитку галузей її економіки, важливіших природно-економічних, демографічних і екологічних особливостей регіонів, а також міжрегіональних, внутрішньорегіональних  і міждержавних економічних зв’язків.

Основні завдання курсу: визначення шляхів оптимізації регіональної економіки відповідно до певних факторів; досягнення збалансованого і сталого розвитку України та її регіонів; створення сприятливих умов життя нації шляхом збалансованої економічної розбудови регіонів; розширення міжнародного співробітництва регіонів; здійснення адміністративно-територіальної реформи; ліквідація диспропорції у розвитку інфраструктури регіонів; розробка загальнодержавної регіональної політики України, всебічних планів регіонального розвитку, досягнення територіальної справедливості, і субсидарності.

2. Промисловий вузол – середнє, велике місто з промисловими підприємствами і відповідним функціональним впливом на підприємства близьких поселень.

Агломерація – функціонально єдина група просторово зрощених поселень міського типу, що утворюють загальну соціально-економічну і екологічну систему.

Територіально-виробничий комплекс - локальне розміщення підприємств різних видів діяльності з єдиною виробничою інфраструктурою.

Міжгалузевий територіальний комплекс – територіальне формування, в якому поєднується кілька взаємопов’язаних галузей, що спільно використовують один вид вихідної сировини, виробляють взаємозамінну продукцію чи надають відповідні послуги, розв’язують певну регіональну проблему (агропромисловий, лісопромисловий, паливно-енергетичний, машинобудівний, транспортний та ін.).

Економічний район – територіально цілісна частина народного господарства країни, яка має виробничу спеціалізацію і через суспільний поділ праці пов’язана з іншими частинами країни.

Метою регіональної економіки є  всебічне (демографічне,

економічне, екологічне) обґрунтування як перспективного розміщення продуктивних сил, так і удосконалення (оптимізація) їх сучасного характеру.

Основні завдання регіональної економіки: визначення шляхів оптимізації регіональної економіки відповідно до певних факторів; досягнення збалансованого і сталого розвитку України та її регіонів; створення сприятливих умов життя нації шляхом збалансованої економічної розбудови регіонів; розширення міжнародного співробітництва регіонів; здійснення адміністративно-територіальної реформи; ліквідація диспропорції у розвитку інфраструктури регіонів; розробка загальнодержавної регіональної політики України, всебічних планів регіонального розвитку, досягнення територіальної справедливості, і субсидарності.

Методи дослідження регіональної економіки:

1.Картографічний метод. Кожна карта являє собою обмірковану, ідеальну картину. Вона виступає як певна система більшої чи меншої складності, яка зображає той чи інший бік об’єкту, як джерело нових знань про нього. Розроблені та застосовуються карти розміщення і просторово-часової зміни явищ і процесів, зявились прогнозні карти, карти взаємозв’язків і відносин. Широко впроваджуються нові методи картографування: цифрові, автоматизовані та ін.

Г І С – геоінформаційна система, що має засоби накопичення, збереження, відновлення,  пошуку  і подання даних.

ГІС-аналіз є  процесом пошуку просторових закономірностей розподілу даних і взаємозв’язку між об’єктами. У процесі ГІС-аналізу використовують 3 основні моделі оцінки часових змін:

тенденцію – зміни між двома моментами часу (1990-2000);

цикл – зміни, що повторюються за певний тривалий період часу;

період, що передує трансформації економічної системи, або такий, що є її результатом (до 1990р., після 2000р.) Створений електронний національний  атлас України (2000 р.), діє Електронна пошуково-довідкова система “Міста України”.

2. Балансовий метод - співвідношення галузевих та регіональних балансів  дає змогу вибрати оптимальні співвідношення між галузями ринкової спеціалізації та тими, що регіон обслуговують (платіжний баланс, паливний баланс).

3. Метод системного аналізу – проблема вивчається  комплексно, з урахуванням взаємозв’язків, прямих та зворотних  зв’язків (зменшення кількості населення України).

4.   Метод математичного моделювання використовує  матем. моделі завдяки яким можна від слідкувати, прогнозувати будь-який соц. економ. проект.(нафтопровід Одеса-Броди і нафтотермінал; НПЗ під Одесою на 10 млн т нафти)

5. Статистичнийметод полягає у обробці, систематизації одібраних даних, наданні кількісної характеристики факторам,що впливають на стан об’єктів, порівнянні між собою самих об’єктів за конкретними кількісними і якісними показниками. (розрізняють кореляційний аналіз; індекси локалізації, спеціалізації; динаміка народжуваності, інвестиції)

6. SWOT  - аналіз економічних  особливостей регіону.

S - оцінка сильних сторін регіонального розвитку (геополітичне положення Одеської області, високий рівень розвитку НТП).

W  - оцінка слабких сторін (недосконала система управління економічними процесами, недостатня кількість водних та енергетичних ресурсів).

O  - оцінка економічних можливостей (врахування факторів, які за певних умов можуть стати сильними сторонами регіонального розвитку) – транскордонне співробітництво, розвиток транспортних мереж: нафтопровід, газопровід, автобан, морські порти, поромна переправа, авіапорт ..., нафтопереробка, експорт товарів через порти;

T  -  оцінка факторів, які в перспективі можуть стати слабкими сторонами в розвитку регіону (за діяння земельних ресурсів та потужностей промисловості не на повну силу, наявність багато чисельних екологічно потенційно небезпечних об’єктів, значна амортизація обладнання, відплив трудових ресурсів за кордон, нестача фахівців певного профілю, обмеженість території (в тому числі приморської) .

7. Аналітичний метод  планування соціально-економічного розвитку регіону – техніко-економічний аналіз ефективності використання ресурсів, виявлення невиправданих витрат і втрат, понаднормативного використання (коштів, матеріальних і трудових ресурсів) - нераціональне використання трудового потенціалу на 7-му км Овідіопольського шосе, нераціональне використання міських, приморських територій, води, земель.

8. Метод експертних оцінок використовується на стадіях проектних розробок в умовах недостатності інформації. Він використовує досвід інших країн, регіонів, підприємств, екологічних проектів, норм (модель розвитку Куяльницького курорту по аналогії з ізраїльським Мертвим морем, будівництво аквапарків, Діснейлендів).

9. Програмно-цільовий метод -  визначає головні напрямки  для   досягання найбільших народногосподарських результатів і концентрації ресурсів та зусиль на їх вирішенні у визначений термін. (Програма комплексного соціально-економічного розвитку м. Одеси на 2005-2006 рр., Програма розвитку та підтримки малого підприємництва в м. Одесі на 2005-2006 рр., Програма благоустрою околиць міста Одеси на 2004-2006 рр.).

10. Нормативний метод. Існують економічні нормативи (упорядкування) – абсолютні та відносні величини, які застосовуються для регулювання економічних відносин у суспільстві і відображають загальні вимоги до витрат та результатів виробництва. (Норми витрати робочого часу впливають на продуктивність праці ).

3. Для врахування історичного фактору особливу цінність мають писемні пам’ятки у виді законодавства, державних і приватних актів, публіцистичних доробок, статистичних звітів, картографічний матеріал. Відзначимо деякі історичні документи, які наочно характеризують економіку різних територій у минулому: описи природних умов губернії, стихійних лих; різні демографічні відомості; характеристика стану сіл. і лісового господарства; питання, які характеризують розвиток галузей промисловості і промислів; відомості про торгівлю; питання стану галузей соціальної сфери.

Фактор економіко-географічного положення визначають як сукупність просторових відносин будь-якого об’єкту регіональної економіки до того, що знаходиться поза його межами і що має для цього об’єкту певне економічне та соціальне значення. Критеріями оцінки ЕГП є: корисність та ринкова позиція. ЕГП розрізняють за масштабами (макроположення, мезоположення, мікроположення) та видами ( сировинне, демографічне, транспортно-інфаструктурне, агротериторіальне, конюнктурно-збутове, прикордонне).

Природно - ресурсні фактори – це природні умови ті природні ресурси регіону. Природні умови – це тіла і сили природи, які впливають на життєдіяльність населення регіону і необхідні для отримання кінцевої продукції. Їх розрізняють за силою і характером впливу, територією розповсюдження, різнобічністю, тривалістю та сезонністю, характером впливу на різні верстви населення, можливістю покращення. Природні ресурси – це тіла і сили природи, що використовуються як засоби виробництва і предмети споживання. Кількість, якість і сполучення ресурсів визначають природно-ресурсний потенціал території, що є важливим чинником розміщення населення і господарської діяльності. Природно ресурсний потенціал визначають за походженням (земельні і водні, Світового океану, біологічні, мінерально-паливні і мінеральні- сировинні, рекреаційні, природні-естетичні), за ознаками вичерпності ( вичерпні, невичерпні) та за способом використання ( матеріальне виробництво, невиробнича сфера). Наявність природних ресурсів впливає на формування територіальної структури господарства, на галузеву структуру спеціалізацію регіону, на темпи регіонального соціально-економічного розвитку.

4. Економічне районування – найважливіша передумова дієвого регіонального програмування, прогнозування, проведення ефективної державної регіональної політики.

Сучасні теоретичні основи економічного районування закладені у дослідженнях багатьох вчених-районологів, зокрема у працях М. Колосовського, М. Баранського, І. Нікольського та ін. Економічне районування нерозривно пов’язане зі спеціалізацією районів. Завдання економічного районування на сучасному етапі зводяться до виявлення та наукового обґрунтування господарських комплексів різного масштабу, нових ринкових форм територіальної організації регіональних економік.

5. Найважливішими показниками економічної ситуації є динаміка соціально-економічного розвитку регіонів, стан ринку праці, інвестиційна і зовнішньоекономічна активність.

В регіонах спостерігається деяке зростання економіки, але нестача капітальних вкладень суттєво вплинула на стан основних фондів у країні. Практично у всіх галузях йде їх інтенсивне старіння. Треба вирішувати розвиток Донбасу, який слід спрямувати на удосконалення технологій видобутку вугілля, виплавки і прокату металу у взаємозв’язку з комплексом заходів щодо водопостачання, охорони природи, більш повному використанню трудових ресурсів. Мають потребу в подальшому вивченні і ретельному обґрунтуванні проблеми розвитку Півдня України, Придніпровя, західних і поліських районів. Їх потрібно вирішувати комплексно, у взаємозв’язку з розвитком усіх регіонів країни. Локомотивом економічного зростання протягом останніх років є сектори економіки регіонів, які значною мірою зорієнтовані на внутрішній споживчий ринок: будівництво, машинобудування,  телекомунікації та харчова промисловість. В усіх регіонах України переважає валова додана вартість, створена у сфері послуг. Групування регіонів за величиною відхилення валової доданої вартості на душу населення від середнього рівня по країні в 2007 р. виявило групу лідерів: м. Київ, Запорізька, Дніпропетровська, Полтавська, Донецька та Київська області, тобто індустріально розвинені регіонів. Однією з найбільш негативних тенденцій розвитку економіки в 2000-2007 рр., яка матиме довготермінові наслідки, є значна територіальна диференціація та зниження інвестиційної активності.

Регіональна соціальна ситуація-це перш за все рівень і якість життя населення. Показник витрат на харчування в сукупних витратах домогосподарства по Україні перевищує 60%, що за міжнародними стандартами є свідченням недосконалої структури споживання. Рівень бідності в Україні становить 26,4%,а розмах регіональної варіації цього показнику досягає 126 відсоткових пунктів від середнього рівня. Це свідчить про відмінності у становищі низько дохідних груп населення по областях. Однією з найважливіших проблем в Україні є забезпеченість сімей окремим житлом. Загальна площа житла на особу в середньому по Україні становить 22,8 км.м. Створена і функціонує державна служба зайнятості населення. Нині в Україні реєструється щорічно близько 1 млн. безробітних. Важливим показником соціальної регіональної ситуації є захворюваність населення. За рівнем захворюваності області України чітко розподіляються на 4 групи: з високим показником захворюваності населення (м. Київ, Вінницька, Черкаська, Волинська, Чернігівська області, м. Севастополь); з середнім показниками загальної захворюваності населення (Дніпропетровська, Київська, Івано-Франківська області); з низькими показниками (Донецька, Одеська, Сумська, Полтавська та ін. області); з найнижчим показниками (Запорізька, Миколаївська, Харківська області, АР Крим). В цілому регіональна економічна ситуація говорить про наявність позитивних тенденцій у розвитку економіки регіонів, але ця ситуація все ще залишається складною – регіональні диспропорції. Рівень та якість життя населення в державі ще далекі від європейських стандартів.

Екологічна обстановка є важливим фактором, який впливає на територіальну організацію соціально-економічного життя і ефективність виробництва. На екологічну обстановку в Україні вплинули аварія на Чорнобильській АЕС, меліорація земель, розвиток видобувної і переробної промисловості при застарілих технологіях і пов’язана з цим надмірна урбанізація, особливо східних регіонів (Донбас, Наддніпрянщина).

У різних країнах щорічно економічні збитки від забруднення і деградації навколишнього природного середовища оцінюються в межах 0,4-18% їх ВНП. В Україні ця цифра досягає 10-15%. 85% території України забруднено, 18% - уражено ерозією, на 17% земель почалися процеси підтоплення, близько 20% земель забруднено важкими металами. Великої шкоди завдають відходи виробництва і побуту. Нині в Україні всього їх нагромаджено близько 25 млрд. т., площі для їх зберігання  займають 160 тис. га і щороку збільшуються на 3-6 тис. га. Якщо в 1990 р. на 1 жителя України припадало близько 300 т. відходів, то сьогодні це вже   400 т. (з них 87 т. - токсичні). В результаті такої організації господарювання понад 35% населення країни дихають повітрям,  насиченим токсичними речовинами, які в 2  і більше разів перевищують гранично допустиму норму. Зростає забруднення водоймищ, ґрунтових вод. Тільки у результаті Чорнобильської аварії було забруднено 12 областей.  Загальна площа земель,  забруднених радіонуклідами, становить більше як 10%. У цілому лише 1 з кожних 10 га сільськогосподарських угідь має нормальний екологічний стан. Сучасний стан екологічної безпеки в Україні можна охарактеризувати як вкрай незадовільний. Згідно з індексом екологічної усталеності, який був прийнятий на Всесвітньому економічному форумі в Дав осі, Україна у 2001 р. опинилася на 110 місці з 122 країн, включених до рейтингу.

Умовно чисті території складають  приблизно 50 тис. км² (8,3% площі). До них належить майже весь північний схід Українських Карпат, південна Волинь, Наддніпрянщина на межі Черкаської і Полтавської областей, північ Сумської і Чернігівської областей, центральне Поділля, деякі ареали в горному Криму, Шацьке поозер’я.

Помірно забруднені території складають 150 тис. км2 - 24% площі. До них належать центральна частина України, а також західні області (крім Полісся), Харківська, Полтавська, Сумська, південна частина Чернігівської області.

Забруднені та дуже забруднені (відповідно 116,7 тис. км² і 121 тис. км²) території зосереджені в районах прилеглих до Чорнобильської АЕС, південної частини України, Полісся.

Надзвичайно забрудненні території (61 тис. км²). До них належать Придніпров’я, Донбас, східна частина Причорномор’я, Чорнобильська АЕС, Чернівецька область, а також 78 міст, в яких забруднення повітря перевищує допустимі норми у 60 разів і 21 місто, де забруднення води перевищує норми у 12 разів.

Території екологічної біди складають 7,4 тис. км² (більше 1%). До них належать тридцятикілометрова зона Чорнобильської АЕС, а також причорноморські райони інтенсивного зрошування (південь Херсонської області і північна частина Криму), де забруднення вод перевищує нормативну в 5-45, а ґрунтів - у 10 і більше разів.

Промислові райони відрізняються находженням значних кількостей техногенних відходів, сільськогосподарські - потерпають від значного використання добрив і пестицидів.

На регіональному рівні зосереджується розв’язання такого завдання, як укріплення фінансової бази регіону, пошук та залучення додаткових джерел фінансових ресурсів, у тому числі іноземних інвестицій. Велике значення мають наявність та рівень діяльності інститутів фінансової системи регіонів, зокрема, банків, фінансів підприємств, страхових компаній. Регіони України мають значні територіальні відмінності у розвитку банківської діяльності. Головним з них є територіальна концентрація банків, яка обумовлена набором зовнішніх і внутрішніх чинників. Прибутковість українських банків зараз все ще нижча, ніж на набагато більш конкурентних західних ринках. В цілому, за даними НБУ, на 1 лютого 2007 р. в Україні зареєстровано 193 банки, з яких діяв 171. Основним джерелом сприятливої фінансової ситуації в регіонах України є кредитні ресурси банківської системи разом із власними ресурсами підприємств. Обсяг наданих кредитів банківською системою регіонів зріс за останні 10 років у сотні разів. У 2005 р. кредитування в національній валюті  3,7 рази переважало кредитування в іноземній. Обсяг кредитів, виданих банками України збільшився майже у 9 разів. Помітну роль у фінансовій ситуації в регіонах відіграє страхова галузь, сукупні страхові внески якої 2005 р. становили приблизно 1,5% ВВП. Важливу функцію у фінансовій системі регіонів відіграють фінанси підприємств-сума коштів, яка перебуває в розпорядженні підприємств і спрямовується до їх основних та оборотних засобів і забезпечує їх виробничо-господарську діяльність. Сучасна фінансова ситуація в регіонах характеризується численними недоліками. Найважливішими фінансовими регіональними диспропорціями та передумовами їх виникнення слід вважати такі: величина реальних доходів кожного регіону в більшості випадків є достатньою  для покриття регіональних видатків; існуюча політика перерахування більшої частки доходів у центр з подальшим перерозподілом ставить регіони в залежне, нерівноправне положення порівняно з центром; відсутнє стимулювання збільшення доходів регіонів.

6. Сукупність економічних умов та відношень, що впливають на особливості розміщення продуктивних сил, називається економічними передумовами розміщення.

10. Картографічний метод. Кожна карта являє собою обмірковану, ідеальну картину. Вона виступає як певна система більшої чи меншої складності, яка зображає той чи інший бік об’єкту, як джерело нових знань про нього. Розроблені та застосовуються карти розміщення і просторово-часової зміни явищ і процесів, зявились прогнозні карти, карти взаємозв’язків і відносин. Широко впроваджуються нові методи картографування: цифрові, автоматизовані та ін. Створений електронний національний  атлас України (2000 р.), діє Електронна пошуково-довідкова система “Міста України”.

Балансовий метод - співвідношення галузевих та регіональних балансів  дає змогу вибрати оптимальні співвідношення між галузями ринкової спеціалізації та тими, що регіон обслуговують (платіжний баланс, паливний баланс).

Статистичний метод полягає у обробці, систематизації одібраних даних, наданні кількісної характеристики факторам,що впливають на стан об’єктів, порівнянні між собою самих об’єктів за конкретними кількісними і якісними показниками. (розрізняють кореляційний аналіз; індекси локалізації, спеціалізації; динаміка народжуваності, інвестиції)

11. Метод системного аналізу – проблема вивчається  комплексно, з урахуванням взаємозв’язків, прямих та зворотних  зв’язків (зменшення кількості населення України).

Метод математичного моделювання використовує  матем. моделі завдяки яким можна від слідкувати, прогнозувати будь-який соц. економ. проект.(нафтопровід Одеса-Броди і нафтотермінал; НПЗ під Одесою на 10 млн т нафти)

Програмно-цільовий метод -  визначає головні напрямки  для   досягання найбільших народногосподарських результатів і концентрації ресурсів та зусиль на їх вирішенні у визначений термін. (Програма комплексного соціально-економічного розвитку м. Одеси на 2005-2006 рр., Програма розвитку та підтримки малого підприємництва в м. Одесі на 2005-2006 рр., Програма благоустрою околиць міста Одеси на 2004-2006 рр.).

12. Метод експертних оцінок використовується на стадіях проектних розробок в умовах недостатності інформації. Він використовує досвід інших країн, регіонів, підприємств, екологічних проектів, норм (модель розвитку Куяльницького курорту по аналогії з ізраїльським Мертвим морем, будівництво аквапарків, Діснейлендів).

SWOT  - аналіз економічних  особливостей регіону.

S - оцінка сильних сторін регіонального розвитку (геополітичне положення Одеської області, високий рівень розвитку НТП).

W  - оцінка слабких сторін (недосконала система управління економічними процесами, недостатня кількість водних та енергетичних ресурсів).

O  - оцінка економічних можливостей (врахування факторів, які за певних умов можуть стати сильними сторонами регіонального розвитку) – транскордонне співробітництво, розвиток транспортних мереж: нафтопровід, газопровід, автобан, морські порти, поромна переправа, авіапорт ..., нафтопереробка, експорт товарів через порти;

T  -  оцінка факторів, які в перспективі можуть стати слабкими сторонами в розвитку регіону (за діяння земельних ресурсів та потужностей промисловості не на повну силу, наявність багато чисельних екологічно потенційно небезпечних об’єктів, значна амортизація обладнання, відплив трудових ресурсів за кордон, нестача фахівців певного профілю, обмеженість території (в тому числі приморської) .

Нормативний метод. Існують економічні нормативи (упорядкування) – абсолютні та відносні величини, які застосовуються для регулювання економічних відносин у суспільстві і відображають загальні вимоги до витрат та результатів виробництва. (Норми витрати робочого часу впливають на продуктивність праці ).

13. Закономірність – це об’єктивно існуючий суттєвий зв’язок явищ природи і суспільного життя, що повторюється в часі. Закономірності РПС – найбільш загальні відносини між природою, населенням і виробництвом на певній території. 

Формування основ ринкової економіки в Україні відбувається з урахуванням таких класичних, загальновизнаних закономірностей: відповідності розміщення виробництва характеру і рівню розвитку продуктивних сил; територіального поділу суспільної праці; економії витрат праці на подолання просторового розриву між елементами виробництва; територіальної концентрації і комплексності виробництва, формування агломерацій населених пунктів.

Закономірність територіальної ефективності при розміщенні продуктивних сил є найзагальнішою територіальною закономірністю, бо вона частково охоплює сферу впливу інших закономірностей, які їй підпорядковуються. В основу цієї закономірності покладено економічний закон – економії суспільної праці. Його сутність полягає в забезпеченні максимальної продуктивності праці за умови подолання просторових розривів між сировиною, паливом, енергією та споживачем.  За цією закономірністю відношення між економікою та територією такі, що найбільш можливий ефект забезпечується найменш можливими витратами на розміщення об’єкта. Ефективність розміщення може розраховуватись як для окремого підприємства, галузі, так і для цілого регіону. Для розрахунку ефективності порівнюються показники валового обсягу товарів та послуг, прибуток і величина національного доходу (якщо йдеться про економіку країни або великого регіону) з витратами на їх виробництво.

Закономірність територіального поділу суспільної праці об’єктивно відображає принципові відмінності між територіями за природними, соціально-економічними та національно історичними особливостями, максимально повне врахування яких в господарській діяльності зумовлює певну спеціалізацію територій.

Закономірність концентрації і комплексного розміщення продуктивних сил є результатом прояву територіального поділу праці. Основними якісними ознаками комплексного розміщення продуктивних сил в регіонах виступають: економічно обгрунтований, раціональний режим використання природних ресурсів; максимальне повне залучення до суспільно корисної трудової діяльності наявного трудового потенціалу регіону; збалансованість галузевої структури економіки регіону за природними, трудовими і виробничими параметрами; тісний взаємозв’язок між основними ланками господарства регіону.

14. Закономірність – це об’єктивно існуючий суттєвий зв’язок явищ природи і суспільного життя, що повторюється в часі. Закономірності РПС – найбільш загальні відносини між природою, населенням і виробництвом на певній території. 

Формування основ ринкової економіки в Україні відбувається з урахуванням таких класичних, загальновизнаних закономірностей: відповідності розміщення виробництва характеру і рівню розвитку продуктивних сил; територіального поділу суспільної праці; економії витрат праці на подолання просторового розриву між елементами виробництва; територіальної концентрації і комплексності виробництва, формування агломерацій населених пунктів.

Закономірність соціально-економічного розвитку регіонів пов’язана з процесами територіального поділу праці й реґіональною інтеграцією. Це об’єктивна закономірність, яку треба враховувати в економічній політиці. Між регіонами існують відмінності, зумовлені неоднаковістю природних, економічних та соціальних умов, бо ми вже згадували, що на Землі нема двох однакових районів. Одначе ці відмінності стосуються галузевої структури економіки, форми її територіальної організації. Закономірність полягає в подальшому узгодженні рівнів соціально-економічного розвитку через посилення взаємозв’язків між реґіонами.

Закономірність планомірності та керованості розвитком регіону, що ґрунтується на теоретичних засадах «планування розвитку» як синтезу державного регулювання, індикативного планування та економічного прогнозування. Планування розвитку, в тому числі і продуктивних сил, набуло значного поширення в країнах з ринковою економікою.

Закономірність вирівнювання рівнів соціально-економічного розвитку регіонів передбачає зближення територій за інтегральними показниками, що характеризують кінцеву результативність їх господарської діяльності (наприклад, валова додаткова вартість на душу населення).

15. Принципи – це головні напрямки розвитку народного господарства в територіальному аспекті на даний (чи прогнозний період).

Принцип комплексності – передбачає найбільш повну збалансованість виробництва, підвищення продуктивності праці, оптимальне задоволення потреб виробництва  та населення.

Принцип збалансованості – передбачає таке розташування виробництва і таке його галузеве співвідношення, при якому зберігається баланс між виробничими потужностями та наявністю сировини, попитом та пропозицією, безробіттям та зайнятістю, допоміжним та основними виробництвами (Астраханський ЦБК, Херсон, Донбас).

Принцип пріоритетності -  передбачає ранжування цілей і завдань

соціально-економічного розвитку регіону  відповідно до просторової стратегії  його комплексного розвитку.

16. Принципи – це головні напрямки розвитку народного господарства в територіальному аспекті на даний (чи прогнозний період).

Принцип раціонального розміщення виробництва випливає із закономірності “ефективного розміщення продуктивних сил” і передбачає:
– наближення відповідних виробництв до джерел сировини, палива, енергії, води, трудових ресурсів, споживача; 
– охорону природи та науковообгрунтоване природокористування, забезпечення здорових гігієнічних умов життя та праці населення;
– обмеження надмірної концентрації промисловості в містах.

Принцип обмеженого централізму зумовлює органічне поєднання інтересів країни та її регіонів. При цьому передбачається створення умов для розвитку продуктивних сил у регіоні з метою підвищення рівня його соціально-економічного розвитку..

Принцип забезпечення екологічної рівноваги передбачає формування екологобезпечного типу господарства, раціональне використання природно-ресурсного і трудового потенціалу регіону. Під час вибору можливих варіантів розміщення виробництва перевага надається тим з них, які не створюють екологічної напруженості на певній території.

17. Факторами розміщення продуктивних сил називають усю сукупність умов для найбільш раціонального вибору місця розташування господарського об’єкта, ТВК, розміщення підприємств певної галузі.

Розрізняють такі групи факторів, які включають:
– природні – якісну і кількісну характеристики родовищ корисних копалин, енергетичних, водних, лісових, земельних ресурсів, природно-кліматичні й природно-транспортні умови;
– екологічні – природоохоронні та конструктивні заходи з метою ощадного використання природних ресурсів і забезпечення сприятливих умов для життєдіяльності людини;
– технічні – досягнутий і можливий рівень техніки та технології;
– економічні – вартість капіталовкладень, строки будівництва, ефективність виробництва, призначення та якість продукції, виробничі зв’язки, економіко-географічне і транспортне положення та ін.;
– соціально-демографічні – чисельність населення і його розміщення, кількісну та якісну оцінку трудових ресурсів і забезпеченість ними виробництва у розрізі областей і районів, стан виробничої і соціальної інфраструктури.

Для врахування історичного фактору особливу цінність мають писемні пам’ятки у виді законодавства, державних і приватних актів, публіцистичних доробок, статистичних звітів, картографічний матеріал. Відзначимо деякі історичні документи, які наочно характеризують економіку різних територій у минулому: описи природних умов губернії, стихійних лих; різні демографічні відомості; характеристика стану сіл. і лісового господарства; питання, які характеризують розвиток галузей промисловості і промислів; відомості про торгівлю; питання стану галузей соціальної сфери.

Сировинний фактор ще називають факторами матеріаломісткості. Витрати на матеріаломісткість виробництва у більшості галузей промисловості складають понад половину сукупних витрат на весь обсяг виробництва.
Ступінь матеріаломісткості – це відношення витрат на сировину до обсягу виробленої продукції. Ці величини виражають у грошових і натуральних показниках. Якщо кратність перевищує 2, то матеріаломісткість вважається високою. Для матеріаломісткого виробництва характерна висока концентрація. В світовому виробництві постійно іде процес зниження матеріаломісткості виробництва, внаслідок чого вплив сировинного фактора поступово спадає.

18. Природні умови – це тіла і сили природи, які впливають на життєдіяльність населення регіону і необхідні для отримання кінцевої продукції.

Природні ресурси – це тіла і сили природи, що використовуються як засоби виробництва і предмети споживання.

Сировинний фактор ще називають факторами матеріаломісткості. Витрати на матеріаломісткість виробництва у більшості галузей промисловості складають понад половину сукупних витрат на весь обсяг виробництва. Ступінь матеріаломісткості – це відношення витрат на сировину до обсягу виробленої продукції. Ці величини виражають у грошових і натуральних показниках. Якщо кратність перевищує 2, то матеріаломісткість вважається високою. Для матеріаломісткого виробництва характерна висока концентрація.
В світовому виробництві постійно іде процес зниження матеріаломісткості виробництва, внаслідок чого вплив сировинного фактора поступово спадає.

Вплив водного фактора базується на використанні природних ресурсів. Мається на увазі прісна вода, яка використовується у процесі виробництва. Вода річок і озер, яка використовується для водного транспорту, безперечно, є водним ресурсом, але не вважається складовою частиною водного фактора. Споживання прісної води у світі має тенденцію до зростання. Вода використовується у промисловому і сільськогосподарському виробництві, але пропорції споживання у різних країнах різні. Водоспоживання залежить від розвитку зрошування в регіоні. Водомісткість виробництва є висока (81-500 м /т), середня (20-80 м /т) та низька (менше 20 м /т). Дефіцит води є лімітуючим фактором для розміщення водомістких виробництв.

19. Паливно-енергетичний фактор близький до сировинного за характером впливу на виробництво, тому що паливо теж є мінеральним ресурсом. Енергомісткі – це виробництва, які зазнають сильного впливу паливно-енергетичного фактора. Вони поділяються на електромісткі та паливомісткі. Енергомісткі виробництва поділяються на високоенергомісткі (частка паливно-енергетичних витрат становить 30-45% витрат на виробництво продукції), середньо місткі (15-30%) та неенергомісткі (менше 15%). До паливомістких відносяться виробництва, які поглинають багато тепла. Особливе місце належить ТЕС.

Ринкова кон’юнктура враховує конкретні умови відтворення товарів, послуг, робочої сили. Фактори кон’юнктури визначають рух цін, цінних паперів, розмір виробництва та зайнятості населення. Кон’юнктура ринку – конкретні умови реалізації суспільного продукту, яка здійснюється у співвідношеннях між наявними на ринку матеріальними цінностями та послугами й потребою в них. Якщо попит перевищує пропозицію, то створюється стимул для розвитку виробництва, якщо навпаки, то виробництво доцільно скорочувати.
Ринкова кон’юнктура тісно пов’язана з НТП. Товари вищої якості, якщо задовольняють вищі потреби, мають високий попит і на них ростуть ціни. Економіка витримує темп НТП при умові врахування тенденції ринкової кон’юнктури.

Екологічний фактор Екологізація виробництва є складовою економічної політики держави. Основи екологічної політики України визначені “Законом про охорону навколишнього природного середовища”. Врахування екологічного фактору в РПС виявляється в наступних ситуаціях: - недопустима концентрація шкідливих видів виробництва;
- треба врахувати рельєф місцевості та мікрокліматичні умови;
- проектування промислових підприємств має врахувати розу вітрів;
- створення санітарних зон навколо шкідливих виробництв, які позбавлені від постійного проживання людей.

20. Фактор економіко-географічного положення визначають як сукупність просторових відносин будь-якого об’єкту регіональної економіки до того, що знаходиться поза його межами і що має для цього об’єкту певне економічне та соціальне значення. Критеріями оцінки ЕГП є: корисність та ринкова позиція. ЕГП розрізняють за масштабами (макроположення, мезоположення, мікроположення) та видами ( сировинне, демографічне, транспортно-інфаструктурне, агротериторіальне, конюнктурно-збутове, прикордонне).

Фактор науково-технічного прогресу. Зміни у технології та організації виробництва, якщо вони мають кардинальний характер, можуть істотно вплинути на розміщення продуктивних сил. Застосування у чорній металургії процесу пудлінґування (переробки чавуну на маловуглецеве тістоподібне залізо на поду так званої пудлінґової печі) дало змогу замість деревного вугілля використовувати кам’яне й розташовувати металургійні заводи не лише у лісовій зоні, але й у районах вуглевидобутку. Зміна технології у хімічній промисловості також сприяла зсувам у розміщенні виробництва. Сучасному етапу науково-технічної революції притаманна тенденція до зниження матеріаломісткості виробництва. Наслідком цього є не лише послаблення дії фактора матеріаломісткості, але й зміни у розміщенні виробництва. Особливо помітна ця тенденція у машинобудуванні. НТП на транспорті також змінив розміщення деяких галузей народного господарства. Зокрема, електронний транспорт істотно послабив залежність виробництва від енергетичних баз, що особливо важливо для машинобудування, легкої промисловості, сільського господарства. Трубопровідний транспорт здешевив перевезення нафти й газу, що уможливило їхнє масове споживання у місцях виробництва хімічної та нафтохімічної продукції. Науково-технічний прогрес у кожній своїй історичній фазі виводить наперед ті або інші галузі економіки. Якщо до середини XIX ст. це були сільське господарство й текстильна промисловість, то згодом прийшла черга на чорну металургію й транспортне машинобудування. Тепер репрезентують науково-технічний прогрес енергетика, машинобудування, хімічна промисловість та електроніка.

Транспортний фактор є одним з найважливіших, бо він посилює дію попередніх факторів: його складова у структурі витрат нерідко дуже висока. Залежно від розмірів транспортних витрат розміщення виробництва тяжіє або до сировини, або до споживача.

21. Регіональні ринки - ринки окремого регіону, що відрізняються як місцеположенням, так і видами представлених на них товарів, цінами, кон'юнктурою, попитом та пропозицією товарів. З точки зору об'єктів обміну, ринки бувають: ринок засобів виробництва, ринок товарів народного споживання; ринок послуг ринок позичкових капіталів; ринок цінних паперів; ринок валюти; ринок інформації; ринок науково-технічних розробок; ринок робочої сили; ринок житла та нерухомості; ринок землі і т. д. З територіальної точки зору, ринок може бути внутрішнім і зовнішнім.

Ринок засобів виробництва. Свобода економічної діяльності господарюючих суб’єктів, їхня самостійність залежать від забезпеченості засобами виробництва, можливості вільної реалізації продукції, встановлення на неї цін, укладання договорів. Підприємництво існує лише тоді, коли кожна юридична чи фізична особа має можливість вільно придбати будь-які засоби виробництва.

Формування повноцінного ринку засобів виробництва передбачає створення такого його інституту, як товарна біржа, де укладають контракти між виробниками і споживачами, забезпечується співвідношення цін, попиту і пропозиції.

Ринок предметів споживання і послуг. Свої фізіологічні та соціальні потреби людина задовольняє на ринку предметів споживання. Він безпосередньо відображає виробництво і споживання, попит і пропозицію товарів. Матеріальне і нематеріальне виробництво має бути адекватним платоспроможному попиту населення. Якщо цієї рівноваги немає, то у суспільстві настає дисбаланс: не вистачає певної групи товарів споживання, з одного боку, і перевиробництво – з іншого. Ринок через конкуренцію, ціни, прибуток, перелив капіталу та інші його механізми впливає на виробництво, змінюючи його структуру, ліквідує тим самим диспропорції в економіці та у сфері обігу. Так відновлюється рівновага між платоспроможним попитом населення та пропозицією товарів і послуг.

22.

23. Транспорт — одна з найбільш важливих галузей народного господарства України. Він забезпечує виробничі і невиробничі потреби матеріального виробництва, невиробничої сфери, а також населення в усіх видах перевезень. Виділяють такі види транспорту: наземний (залізничний, автомобільний, трубопровідний, гужовий, в'ючний), водний (морський, річковий, озерний), повітряний і електронний. За функціональними особливостями транспорт

поділяється на вантажний та пасажирський. З одного боку, транспорт є неодмінною умовою функціонування самого виробництва, де він здійснює доставку сировини, паливно-енергетичних ресурсів, комплектуючих, устаткування і т. п., а з другого — доставляє готову продукцію до споживача. Таким чином, в процесі виробництва готової продукції транспорт істотно впливає на її собівартість, а звідси — на ефективність і ціну. Транспорт є необхідною умовою спеціалізації і комплексного розвитку народногосподарських комплексів регіонів, формування ТВК як локального, так і районоутворюючого значення. Він сприяє суспільному територіальному поділу праці, формуванню зв'язків між населеними пунктами та всередині їх. Без транспорту неможлива інтеграція України у загальносвітову економічну систему.

Водний транспорт України поділяється на дві підгалузі: морський та річковий транспорт.

Україна має сприятливі передумови для розвитку морського транспорту; Найважливішими морськими портами є Одеса, Ізмаїл, Іллічівськ, Херсон, Миколаїв, Севастополь, Ялта, Феодосія, Керч та ін. Основу морського транспорту України становлять Чорноморське (ЧМП), Азовське (АМП) та Українсько-Дунайське (УДП) пароплавства, що володіють транспортним флотом сумарною вантажністю 5,2 млн т і пасажирським флотом на 9,9 тис. місць. На території України розташовані 18 портів, до них належать 175 перевантажувальних комплексів, 8 судноремонтних заводів. Загальна довжина судноплавних річок в Україні становить 4,4 тис. км, у тому числі з освітлювальною і світловідбивною обстановкою З,9 тис. км. Найдовша внутрішня водна артерія — Дніпро (1200 км).  Річковім транспорт України представлений міжгалузевим державним об єднанням "Укррічфлот", яке реформувалося в акціонерну судноплавну компанію, що складається з Головного підприємства та 290 структурних одиниць.  Річковим транспортом України перевозяться вантажі Дніпром, Дунаєм, Чорним і Середземним морями із заходу у річкові порти Румунії, Німеччини, Угорщини, Австрії, а також морські порти Туреччини, Греції, Ізраїлю, Франції, Італії.

Трубопровідний транспорт. Цей вид транспорту є найбільш Іномічним і ефективним для транспортування рідкого палива, пального і технологічного газу, хімічних продуктів. Його розвиток обумовлений розвитком в Україні нафтової, нафтопереробної газової промисловості. За останні десятиліття трубопровідний транспорт розвивався найбільш швидкими темпами. Нафтопровідний транспорт України включає в себе 12 основних нафтопроводів загальною протяжністю біля 3,0 тис.( Дашава — Дрогобич, Дашава — Стрий, Дашава — Долина — Львів, Угорськ — Івано-Франківськ, Шебелинка — Харків, Шебелинка — Дніпропетровськ — Кривий Ріг — Одеса — Кишинів, Шебелинка — Київ —

Краси-лів — західні райони України) Газопровідний транспорт є не лише найбільш ефективним, а й фактично єдиним видом транспорту в Україні для транспортування газу. Загальна протяжність газопроводів України сягає 33 тис. км. В Україні створено мережу продукте проводів: аміакопровід Тольятті — Горлівка — Одеса, етиленопровід Чепіль (Угорщина) — Калуш.

24. У склад України входять: АР Крим, 24 області,  м. Київ та м. Севастополь.

Економічні райони України:Донецький, Придніпровський, Східний, Центральний, Поліський, Подільський, Причорноморський, Карпатський.

Основні принципи районування: історичний (теорія економічного районування); економічний (отримання найвищого ефекту при найменшому прикладанні праці); національний (враховує національний склад населення регіону, його історично сформовані особливості праці і побуту, традиції, віковий досвід); адміністративний (визначає єдність адміністративного-територіального,економічного районування та політико-адміністративного устрою країни).

Ієрархічна будова економічних районів; крупні економ. райони-це найбільш територіальні формування, які об’єднують декілька адміністративних областей;середні економ. райони-є підрайонами крупних економ. районів й окреслюються межами адміністративної області; малі райони-їх території складаються з територій декількох адміністративних районах, окреслених в межах області; низові адміністративно-господарські райони охоплюють цілком території адміністративних районів.

25. Г І С – геоінформаційна система, що має засоби накопичення, збереження, відновлення,  пошуку  і подання даних.

ГІС-аналіз є  процесом пошуку просторових закономірностей розподілу даних і взаємозв’язку між об’єктами. У процесі ГІС-аналізу використовують 3 основні моделі оцінки часових змін:

тенденцію – зміни між двома моментами часу (1990-2000);

цикл – зміни, що повторюються за певний тривалий період часу;

період, що передує трансформації економічної системи, або такий, що є її результатом (до 1990р., після 2000р.)

SWOT  - аналіз економічних  особливостей регіону.

S - оцінка сильних сторін регіонального розвитку (геополітичне положення Одеської області, високий рівень розвитку НТП).

W  - оцінка слабких сторін (недосконала система управління економічними процесами, недостатня кількість водних та енергетичних ресурсів).

O  - оцінка економічних можливостей (врахування факторів, які за певних умов можуть стати сильними сторонами регіонального розвитку) – транскордонне співробітництво, розвиток транспортних мереж: нафтопровід, газопровід, автобан, морські порти, поромна переправа, авіапорт ..., нафтопереробка, експорт товарів через порти;

T  -  оцінка факторів, які в перспективі можуть стати слабкими сторонами в розвитку регіону (за діяння земельних ресурсів та потужностей промисловості не на повну силу, наявність багато чисельних екологічно потенційно небезпечних об’єктів, значна амортизація обладнання, відплив трудових ресурсів за кордон, нестача фахівців певного профілю, обмеженість території (в тому числі приморської) .

Програмно-цільовий метод -  визначає головні напрямки  для   досягання найбільших народногосподарських результатів і концентрації ресурсів та зусиль на їх вирішенні у визначений термін. (Програма комплексного соціально-економічного розвитку м. Одеси на 2005-2006 рр., Програма розвитку та підтримки малого підприємництва в м. Одесі на 2005-2006 рр., Програма благоустрою околиць міста Одеси на 2004-2006 рр.).

26. SWOT  - аналіз економічних  особливостей регіону.

S - оцінка сильних сторін регіонального розвитку (геополітичне положення Одеської області, високий рівень розвитку НТП).

W  - оцінка слабких сторін (недосконала система управління економічними процесами, недостатня кількість водних та енергетичних ресурсів).

O  - оцінка економічних можливостей (врахування факторів, які за певних умов можуть стати сильними сторонами регіонального розвитку) – транскордонне співробітництво, розвиток транспортних мереж: нафтопровід, газопровід, автобан, морські порти, поромна переправа, авіапорт ..., нафтопереробка, експорт товарів через порти;

T  -  оцінка факторів, які в перспективі можуть стати слабкими сторонами в розвитку регіону (за діяння земельних ресурсів та потужностей промисловості не на повну силу, наявність багато чисельних екологічно потенційно небезпечних об’єктів, значна амортизація обладнання, відплив трудових ресурсів за кордон, нестача фахівців певного профілю, обмеженість території (в тому числі приморської) .

Статистичний метод полягає у обробці, систематизації одібраних даних, наданні кількісної характеристики факторам,що впливають на стан об’єктів, порівнянні між собою самих об’єктів за конкретними кількісними і якісними показниками. (розрізняють кореляційний аналіз; індекси локалізації, спеціалізації; динаміка народжуваності, інвестиції)

Аналітичний метод  планування соціально-економічного розвитку регіону – техніко-економічний аналіз ефективності використання ресурсів, виявлення невиправданих витрат і втрат, понаднормативного використання (коштів, матеріальних і трудових ресурсів) - нераціональне використання трудового потенціалу на 7-му км Овідіопольського шосе, нераціональне використання міських, приморських територій, води, земель.

27. Принципи (від лат. рrinсipium – початок, основа) – вихідні положення будь-якого вчення, теорії, науки.

Принцип варіантності -  необхідність вибору шляхів досягнення

цілей. Варіанти регіонального розвитку складаються на основі альтернативних проектів, планів розвитку, різних пропозицій, гіпотез  інвестиційної політики, технічних і технологічних рішень.

Закономірність концентрації і комплексного розміщення продуктивних сил є результатом прояву територіального поділу праці. Основними якісними ознаками комплексного розміщення продуктивних сил в регіонах виступають: економічно обгрунтований, раціональний режим використання природних ресурсів; максимальне повне залучення до суспільно корисної трудової діяльності наявного трудового потенціалу регіону; збалансованість галузевої структури економіки регіону за природними, трудовими і виробничими параметрами; тісний взаємозв’язок між основними ланками господарства регіону.

Закономірність  зближення соціально-економічного розвитку регіонів пов’язана з процесами територіального поділу праці й реґіональною інтеграцією. Це об’єктивна закономірність, яку треба враховувати в економічній політиці. Між регіонами існують відмінності, зумовлені неоднаковістю природних, економічних та соціальних умов, бо ми вже згадували, що на Землі нема двох однакових районів. Одначе ці відмінності стосуються галузевої структури економіки, форми її територіальної організації. Закономірність полягає в подальшому узгодженні рівнів соціально-економічного розвитку через посилення взаємозв’язків між реґіонами.

28. Картографічний метод. Кожна карта являє собою обмірковану, ідеальну картину. Вона виступає як певна система більшої чи меншої складності, яка зображає той чи інший бік об’єкту, як джерело нових знань про нього. Розроблені та застосовуються карти розміщення і просторово-часової зміни явищ і процесів, зявились прогнозні карти, карти взаємозв’язків і відносин. Широко впроваджуються нові методи картографування: цифрові, автоматизовані та ін.

Балансовий метод - співвідношення галузевих та регіональних балансів  дає змогу вибрати оптимальні співвідношення між галузями ринкової спеціалізації та тими, що регіон обслуговують (платіжний баланс, паливний баланс).

Програмно-цільовий метод -  визначає головні напрямки  для   досягання найбільших народногосподарських результатів і концентрації ресурсів та зусиль на їх вирішенні у визначений термін. (Програма комплексного соціально-економічного розвитку м. Одеси на 2005-2006 рр., Програма розвитку та підтримки малого підприємництва в м. Одесі на 2005-2006 рр., Програма благоустрою околиць міста Одеси на 2004-2006 рр.).

29. За галузями використання мінеральні ресурси поділяються на: паливно-енергетичні (нафта, газ природний, вугілля, горючі сланці, торф, уранові руди); руди чорних металів (залізні, манґанові, хромові і ін.); руди кольорових і легуючих металів (алюмінію, міді, свинцю, цинку, нікелю, кобальту, вольфраму, молібдену, олова, стибію, ртуті і ін.); руди рідкісних і благородних металів; гірничохімічна сировина (фосфорити, апатити, кам'яна, калійна і магнезійна солі, сірка і її сполуки, борні руди, бром і йодні розчини, барит, флюорит і ін.); коштовні і виробні камені; нерудна індустріальна сировина (слюда, графіт, азбест, тальк, кварц і ін.); нерудні будівельні матеріали (цементна і скляна сировина, мармури, шиферні сланці, глини, туфи, базальт, граніт); гідромінеральні (підземні прісні і мінералізовані води, термальні і ін.).

Найбагатша Україна на рудні металеві корисні копалини, насамперед, руди чорних металів. На її території сконцентровано до 20% світових ресурсів марганцевих руд, найбільше яких видобувається в Нікопольському родовищі. У майбутньому зросте роль найбільшого у світі Велико-Токмацького родовища (Запорізька обл.). Запаси залізних руд становлять 12% від світових і зосереджені у більш ніж 80 родовищах, 60 з яких розташовано в Криворізькому басейні.  Україна має певні запаси руд кольорових металів. До найважливіших належать: поклади титану, алюмінієвої сировини, нікелю, ртуті. Знайдено і золото (Дніпропетровська, Житомирська, Черкаська, Луганська, Донецька, Закарпатська, Одеська області), мідь. Розвідані запаси руд кольорових металів не можуть забезпечити потреб економіки України.

Територія держави в цілому багата на нерудні корисні копалини, представлені гірничохімічною, металургійною сировиною та будівельними матеріалами. 
Гірнича хімія займається видобутком: самородної сірки (Прикарпаття), калійних солей (Івано-Франківська та Львівська області), кухонної солі (Донбас, Закарпаття), фосфоритів (Придніпров’я, Сумська та Харківська області).
Розвиток чорної металургії в країні потребує різноманітних нерудних матеріалів – флюсів, вогнетривких і формувальних глин, доломітів, кварцитів. Великі запаси флюсових вапняків розміщені в Донецькій області та Криму, а доломітів – у Донецькій, Дніпропетровській та Закарпатській областях. Основні запаси вогнетривких глин зосереджені у Донецькій, Дніпропетровській, Закарпатській та Черкаській областях, кварцитів – у Житомирській, Кіровоградській, Сумській та Донецькій областях.
Особливо багато в Україні високоякісного каоліну. Значні запаси будівельних матеріалів, зокрема, вапняків, цементної сировини, крейди, облицювального каменю: гранітів, мармуру, базальту, лабрадоритів.
У Волинській і Рівненській областях, Приазов’ї та Кривому Розі є запаси кольорового каміння: берилу, топазу, бурштину, аметисту, агату, яшми, гірського кришталю.

30. На 1 листопада 2008 р. чисельність населення України складала 46, 17 млн. чоловік.

Для країни стало характерним депопуляція населення. Народжуваність в Україні – 8.5 о/оо

В Україні  смертність  вже становить 16 чоловік на кожну 1000 населення Природний приріст – це різниця між кількістю народжених живими та кількістю померлих. Україна відноситься до країн з від’ємним природним приростом населення, це означає, що тут кожний рік помирає людей більше, ніж народжується. В світі зараз проживає більше жінок, ніж чоловіків. Причин декілька: більша витривалість жіночого організму, участь чоловіків у військових конфліктах. В Україні зараз 46.3% чоловіків та 53.7% - жінок. Число людей пенсійного віку склало 14.4 млн. чоловік. Середній вік пенсіонера в Україні складає 65,4 роки.

Результати Всеукраїнського перепису населення засвідчили тенденцію до підвищення рівня освіти населення, тобто зростання кількості осіб, які мають вищу і повну загальну освіту. Кількість такого населення складала 28,9 млн. осіб. Від рівня освіченості нації залежить культура, наука, інноваційна діяльність, продуктивність праці, види економічної діяльності. Рівень кваліфікації трудових ресурсів впливає на науково-технічний прогрес та якість господарської діяльності. Україна має значні досягнення у розвитку освіти завдяки розвиненій мережі навчальних закладів різного рівня. Зараз в Україні налічується 667 вищих навчальних закладів 1-2 рівня акредитації і 330 закладів 3-4 рівня акредитації.

Демографічна політика в Україні скерована на підвищення природного приросту населення за рахунок народжуваності. Для цього матерям, які народжують дитину, надаються допомоги, додаткова відпустка тощо.

31. Людський капітал - Виробничі знання, уміння і професійна підготовка, якими володіє окрема людина. Мається на увазі вартість, яка створюється в результаті затрат на навчання, освіту, зміцнення здоров'я. Економічно неактивне населення – особи, які не можуть бути класифіковані як „зайняті” чи „безробітні”. До складу цієї категорії належать:

- учні та студенті, які займаються з відривом від виробництва; - пенсіонери;

- особи, які зайняті в домашньому господарстві, вихованні дітей та доглядом за хворими;

- особи, які зневірилися знайти роботу; - інші особи, які не мали необхідності у працевлаштуванні; - не працюючі інваліди.

Зайняте населення – особи, які займаються економічною  діяльністю: працюють за наймом на умовах повного (неповного) робочого часу; роботодавці; особи, які самостійно забезпечують себе роботою або безкоштовно працюють в сімейному бізнесі; служителі релігійних культів; військові кадрової служби та інші. 

Безробіття - це соціально-економічне явище, за якого частина працездатного населення не може знайти роботу, стає відносно надлишковою, поповнюючи резервну армію праці.

Приховане безробіття – це коли людина може працювати на повну силу, але з ряду причин вимушена працювати: -  не на повну ставку; -  не повний робочий день чи тиждень;

-  час од часу, коли на підприємстві є робота, отримуючи за це  відповідну недостатню платню.

Ринок праці -це передусім система суспільних відносин, пов'язаних із купівлею і продажем товару “робоча сила”. Крім того, ринок праці є сферою працевлаштування, формування попиту й пропозиції на робочу силу. Його можна трактувати і як механізм, що забезпечує узгодження ціни та умов праці між роботодавцями і найманими працівниками. Особливість ринку праці полягає в тому, що він охоплює не тільки сферу обігу товару “робоча сила”, а й сферу виробництва, де найманий працівник працює. Відносини, що тут виникають, зачіпають важливі соціально-економічні проблеми, а тому потребують особливої уваги з боку держави.

32. Міграція – зміна місця перебування на певний час. Міграції поділяють: за територіальним охватом, мотивами та тривалістю.

За територіальним принципом міграції бувають:

- міжконтинентальні – коли люди переїжджають з одного континенту на інший.

- в середині континенту

- в межах однієї країни .

За тривалістю міграції бувають:

- постійні, коли людина покидає дане місце перебування і переїжджає до іншого назавжди.

- сезонні, коли люди переміщуються по території в певний сезон.

- тимчасові, коли люди змінюють місце перебування на певний час – кілька місяців або років, а потім повертаються додому.

Мотиви міграції бувають:

- економічні, коли люди тимчасово чи назавжди змінюють місце перебування. Це можуть бути поїздки на заробітки з України до Росіїї, Східної чи Західної Європи.

- політичні, коли міграція може бути примусовою чи добровільною. Під час Другої Світової війни люди покидали окуповані території і оселялися в інших країнах чи місцях.

- релігійні, коли люди змінюють місце перебування через релігійні неузгодження. В Росії після розколу православної церкви, зявилися старовіри, які пішли в ліси, побудували скити і там продовжували виховувати своїх дітей в справжній вірі в Бога.

- екологічні, коли люди вимушені переселятися тимчасово чи назавжди через екологічні проблеми. Один з прикладів – відселення з 30-ти кілометрової Чорнобильської зони у 1986 році.

- інтелектуальні („витікання мозків”), коли представники еліти даної країни виїжджають в іншу країну на роботу.

33. Міжнародне кооперування виробництва перетворюється на міжнародне промислове співробітництво. Найважливішою ознакою промислового співробітництва є комплексність.

Провідними у міжнародному кооперуванні вважаються такі методи:

-виконання спільних програм;

-договірна спеціалізація;

-створення спільних підприємств.

Концентрація виражає процес зосередження виробництва на усе більших підприємствах. Цей процес характеризується збільшенням розмірів підприємств і ростом частки великих підприємств у загальному обсязі транспортної роботи галузі. Концентрація виробництва перебуває в тісному взаємозв'язку з іншими формами суспільної організації виробництва й має серед них визначальне значення.

34. Міжнародна спеціалізація виробництва означає спеціалізацію країн на виробництві певних видів продукції або послуг і міжнародний обмін ними.

Вирізняють такі основні види міжнародної спеціалізації виробництва:

• предметну (виробництво готових товарів);

• подетальну (виробництво складових частин товарів);

• технологічну (стадійну).

35. Економічна криза найбільшою мірою охопила в Україні інвестиційну сферу. Це виявляється в падінні частини абсолютного обсягу заощаджень, у скороченні їх відсотка в національному доході. Скорочення найважливішого джерела фінансування інвестицій - бюджетного асигнування - супроводжується зменшенням частини доходу підприємств, спрямованих на розширення виробництва.  На сьогодні в Україні існує роздроблений і мало розвинутий ринок інвестиційних ресурсів. Організації, що працюють на ньому, діють недостатньо скоординовано й малоефективно. Слабкий розвиток інформаційної інфраструктури стає перешкодою для руху капіталів вітчизняних підприємців і потенційних закордонних інвесторів. Найбільш привабливими для іноземних інвесторів  є такі галузі української економіки, як харчова промисловість і переробка сільськогосподарської продукції, оптова торгівля, хімічна, та нафтохімічна промисловість, включаючи виробництво коксу та продуктів нафтопереробки, фінансова діяльність, машинобудування, транспорт. Станом на 1 січня 2005 року, найбільшими інвестиційними донорами  України виступали США (13,8% нагромадженого обсягу ПП), Кіпр (12,4%), Велика Британія (10,7%), Німеччина (7,6%), Росія (5,5%). Нині спостерігається тенденція до переміщення ділової активності з традиційних центрів концентрації інвестицій на периферію, оскільки, з одного боку, в центрі склалася велика конкуренція, а з іншого – у регіонах нагромаджено певний досвід самостійного господарювання. Це дає підстави для оптимістичних оцінок економічних перспектив регіонів.

Регіональна інвестиційна політика базується на можливостях економіки регіону: на природно-ресурсному, виробничому, трудовому  і фінансовому потенціалах та реалізується через механізм управління й регулювання. Стратегічними завданнями залучення інвестицій в регіони є: створення ефективної інфраструктури регіонального інвестиційного ринку;

розширення платоспроможного попиту на продукцію підприємств регіону і попиту на інвестиційні ресурси; створення умов, що забезпечують використання на інвестиції внутрішніх  ресурсів підприємств – амортизації і прибутку; створення сприятливих умов для залучення іноземних і вітчизняних (з інших регіонів) інвестицій в економіку регіону.

Тактичні завдання залучення інвестицій: обілізація зовнішніх і внутрішніх для регіону фінансових  джерел; включення в господарський обіг наявних в регіоні ресурсів (природних, людських, науково-технічного потенціалу, нерухомості).

Критерії, які можуть характеризувати інвестиційний клімат регіону:

  1.  Кількість приватизованих підприємств.
  2.  Кредиторська заборгованість.
  3.  Доходи місцевих бюджеті.
  4.  Інвестиції в основний капітал, млн. гр.        
  5.  Обсяг промислової продукціїmax  
  6.  Заборгованість по зарплаті –
  7.  Номінальна середньомісячна зарплата
  8.  Кількість безробітних.
  9.  Кількість населення
  10.  Статутний капітал комерційних банків

36. Макроекономічна політика застосовується для економічного регулювання програми економічного та соціального розвитку регіонів, де враховуються диспропорції у виробництві товарів і пропозиції послуг, проводиться розподіл доходів, сировинних та фінансових потоків, оцінюються та пропонуються зміни міжгалузевих пропорцій.

Цінова політика відповідає за ціноутворення на регіональному рівні, регулювання цін природних монополій за рахунок створення інтервенційних фондів.

Бюджетна політика полягає в особливості формування доходів та видатків регіональних бюджетів, диверсифікації джерел фінансування (внутрішні, зовнішні). Податкова політика забезпечує місцеві пільги на оподаткування, пільгову регіональну податкову політику через створення технопарків або територій пріоритетного розвитку, формування регіональної бази оподаткування.

Грошово-кредитна політика  формує регіональний рівень ставок за кредитами та депозитами, підтримує місцеві програми кредитування, визначає статутний капітал банків та рівень розвитку комерційних банків в регіоні, регулює коливання валютного курсу.

Інвестиційна політика включає внутрішні та зовнішні інвестиції.

Науково-технологічна та інноваційна політика впроваджується через  розробку регіональних програм розвитку, державне та регіональне фінансування науки.

Інституціональна політика відображає особливості приватизації, розвитку малого бізнесу, підприємництва, фермерства в регіоні.

Зовнішньоекономічна політика на регіональному рівні повинна включати такі її складові, як: прикордонне та транскордонне співробітництво, формування регіональних тарифів та митних зборів, укладання угод про співпрацю різних територій різних країн.

Соціальна політика включає регіональні особливості індексації зарплат, пенсій, допомог.

Екологічна політика є складовою частиною інвестиційного іміджу регіону, тому значна увага приділяється розробці регіональних програм охорони довкілля.

Промислова політика включає підтримку вітчизняного товаровиробника на регіональному рівні.

Критерії РЕП:державна цілісність та державна безпека; інтеграція України до європейської спільноти; конкурентоспроможність регіонів та їх вихід на міжнародні ринки; інноваційний і технологічний розвиток промисловості; сприяння локальним ініціативам та проектам.

РЕП країн ЄС базується на 3 принципах: субсидарності, тобто взаємодоповнювазті основних видів економ. політики різних нац. Регіонів при цьому конкретні завдання вирішуються на тому рівні, де вони є найбільш ефективними: локальному, міжнаціональному і міждержавному; партнерства-це співробітництво між обєктами різних видів (між ЄС,державою та певним регіоном з метою досягнення спільних інтересів при цьому в країнах ЄС створений Європейський Фонд Розвитку Регіонів, який розподіляє кошти вирівнювання диспропорцій в розвитку окремих територій ЄС) за умови, що дана територія вже розробила бізнес-план соц.-економ. розвитку і успішно його втілює; децентралізації, тобто це контрольований і впорядкований процес передачі частини повноважень центром місцевим органам влади. Ця передача супроводжується формуванням відповідної бази оподаткування.

37. Паливно-енергетичний баланс-це баланс виробництва, перетворення та використання усіх видів енергії: мінеральної, сонячної,  вітрової, хвильової, геотермальної тощо.

Паливно-енергетичний комплекс – складна міжгалузева система видобутку й виробництва палива та енергії (електроенергії й тепла), їх транспортування, розподілу й використання.

Паливно-енергетичний комплекс України складається з паливної промисловості (вугільна, нафтова і газова, торф’яна) та електроенергетики, а також тісно пов’язані з ними обслуговуючі підприємства. Характерна наявність розвиненої виробничої інфраструктури у вигляді магістральних високовольтних ліній і трубопроводів (для транспортування сирої нафти, нафтопродуктів і природного газу), що утворюють єдині мережі. У розвитку продуктивних сил України паливно-енергетичний комплекс відіграє всезростаючу роль, що пов’язано, з одного боку, із загальносвітовими тенденціями, а, з іншого – з енергомісткістю народного господарства та обмеженими енергоресурсами держави. У структурі промисловості на частку паливно-енергетичного комплексу припадає 26% вартості основних фондів і майже 16% середньорічної чисельності промислово-виробничого персоналу.

Більше 80% вугільних запасів зосереджено в Північній Америці, Азіатсько-Тихоокеанському регіоні і країнах СНД. При цьому дев'ята частина світових запасів вугілля зосереджена в Китаї, шоста частина - у Росії. Запаси вугілля в Казахстані складають 35,8 млрд. т. чи 3,6% світових запасів.

Серед паливних галузей України вугільна промисловість займає домінуюче місце. До складу галузі входять підприємства по видобутку вугілля (шахти), збагачувальні фабрики, підприємства по виготовленню вугільних брикетів. Вугільна промисловість є базою для розвитку електроенергетики, коксохімії, металургії. Головним районом вуглевидобутку в країні є Донбас. Вугленосні площі на Лівобережжі становлять понад 150 тис. км2, що дорівнює приблизно четвертій частині площі країни. Тут зосереджено близько 92% її запасів

кам'яного вугілля. У Донбасі переважає енергетичне вугілля (56% ). Основні його запаси зосереджені в Луганській області. Коксівне вугілля становить 44% від загальних запасів і залягає переважно в Донецькій області. Вугільна промисловість представлена видобутком і збагаченням кам'яного і бурого вугілля. Основними районами видобутій кам'яного вугілля є

українська частина Донбасу та Львівськіо-Волинський басейн, а бурого вугілля — Дніпровський буровугільний басейн.

У розміщені електроенергетики в Україні визначальними є такі принципи: концентрація виробництва електроенергії внаслідок будівництва великих районних електростанцій, що використовують дешеве паливо і гідроенергоресурси, комбінування виробництва електроенергії і тепла з метою теплопостачання міст та індустріальних центрів. Розміщення електроенергетики залежить в основному від двох факторів: наявності паливно-енергетичних ресурсів і споживачів електроенергії. Найбільший вплив на розміщення вугільної промисловості справляє сировинний фактор, який зумовлений розміщенням родовищ кам’яного та бурого вугілля. Нафтодобувна промисловість орієнтується на нафтові родовища, нафтопереробна промисловість розміщується поблизу нафтопромислів, у портах ввозу сирої нафти або на трасах магістральних нафтопроводів. Газова промисловість розвивається на базі газових родовищ. Крім того, на розміщення паливної промисловості впливає географія розміщення населення. Отже, на розміщення підприємств паливно-енергетичного комплексу впливає ряд факторів головними з яких є сировинний та споживчий. Також мають вплив транспортний, демографічний, екологічний фактори та науково-технічний прогрес. Лише врахування вирішальних та допоміжних факторів розміщення галузей паливно-енергетичного комплексу забезпечує територіальну організацію виробництва.

38.  Щодо розміщення нафтопереробної промисловості діє дві тенденції: одна – «ринкова» – спорудження НПЗ, що є великими ринками збуту нафтопродуктів, а друга – «сировинна» – наближення нафтопереробки до місць видобутку. Монополіям вигідніше перевозити нафту до країн її споживання у сирому вигляді, бо вони заощаджують на транспортних витратах. Крім того, нафта вивозиться за монопольно низькими цінами, а одержані з неї в інших країнах нафтопродукти продаються за ціною в кілька разів вищою.
Нерозвинута нафтопереробна промисловість у нафтодобувних країнах, що розвиваються, брак у них власного танкерного флоту посилює залежність цих країн від іноземних монополій. Отже, нафтовидобуток зосереджується у країнах, що розвиваються, а потужності НПЗ з первісної перегонки – у розвинутих країнах.

В Україні нафтопереробну промисловість репрезентують Лисичанський ,Херсонський , Одеський , Кременчуцький , Дрогобицький , Наддвірнянський та Львівський нафтопереробні заводи.

На перший план виходить проблема ресурсозабезпеченості енергетичного господарства. З одного боку, сумарні запаси паливних ресурсів досить великі, до того ж щороку стають відомими нові поклади викопного палива. Крім того сучасна технологія відкриває доступ до використання нетрадиційних джерел енергії і це свідчить на користь того, що абсолютного дефіциту енергетичних ресурсів на планеті поки що не існує. З іншого боку, спостерігається відносна ресурсна обмеженість, зумовлена можливістю швидкого вичерпання найбільш доступних родовищ, і перехід до розробки складніших, що спричинює подорожчення енергоносіїв і робить використання більшої частини паливних ресурсів нерентабельним.

Але особливо загострилися проблеми, пов’язані з негативним впливом енергетики на стан навколишнього середовища. Масове використання викопного палива - нафти, газу завдає збитків природі і здоров’ю людини через викиди, що містять важкі метали та інші шкідливі речовини.

39. Промисловість природного газу включає розвідування, видобуток, транспортування, зберігання й переробку природного й супутнього нафтового газу, що видобувається разом з нафтою. Ця галузь енергетики розвивається чи не найшвидше, через що її роль в енергопостачанні постійно зростає. Промислові запаси в Україні дорівнюють 1,1 трлн м3, відкриті – 500 млрд м3. У Причорномор’ї та Приазов’ї родовища нафти і природного газу експлуатуються на шельфі Чорного моря: Голіцинське, Шмідта, Штормове, Тарханкутське, Дельфін; родовища природного газу є на шельфі Азовського моря: Керченське, Казантипське, Стрілкове.

Газотранспортна система України включає 37,6 тис. км газопроводів різного призначення й продуктивності, 73 компресорні станції, понад 1600 газорозподільних станцій, 13 підземних сховищ газу й об'єкти інфраструктури, які забезпечують функціонування системи. Вибір системи газорозподілу залежить від виду джерела газу, властивостей газу, ступеня його очищення, розмірів газифікованої території, особливостей її планування і забудови, густоти населення, кількості і характеру промислових і комунально-побутових підприємств.

Внаслідок експлуатації більше 25 років значної частини газопроводів України зростає ризик аварійно-небезпечних дефектів, таких як ерозія та можливість вибуху на газопроводах. Вплив газотранспортної системи на навколишнє природне середовище в різних природно – територіальних комплексах (геосистемах) неоднаковий й проявляється з різним ступенем інтенсивності.  При виконанні перерахованих робіт відбувається інтенсивне порушення грунтово – рослинного покриву, – знижується біологічна продуктивність ґрунту, порушується водний і температурний режим ґрунтів, їх зволоженість, виникають ерозії, заболочуваність.

40. Електроенергетика – капіталомістка складова частина паливно-енергетичного комплексу будь-якої країни, його базова галузь. За обсягом виробництва електроенергії перше місце у світі належить США; 75% світового виробітку електроенергії припадає на США, Росію, Японію, Китай, Канаду, Німеччину, Францію, Великобританію, Бразилію та Італію. Розміщення електроенергетики залежить від наявності паливо – енергетичних ресурсів та споживачів. Близько 33% електроенергії виробляється у районах споживання, понад 66% споживається у районах її виробництва.У розташуванні теплоелектростанцій, що працюють на різних видах палива, є своя специфіка. У країнах, які мають великі розробки вугілля, потужні конденсаційні електростанції, що його використовують, прив’язані саме до цих розробок. Наприклад, у Росії на базі дешевого вугілля Кансько-Ачинського басейну працює Березівська ДРЕС-1, ТЕС у США орієнтуються на Аппалацький, Ілінойський та Західний внутрішній басейни. Місце для спорудження ТЕС вибирають шляхом зіставлення економічних показників транспортування палива та електроенергії. Якщо дешевше перевезти паливо, то ТЕС доцільно розташувати поблизу споживачів електроенергії, а якщо кращі економічні показники має електронний транспорт, то їх вигідніше будувати біля джерел палива.АЕС розташовують незалежно від паливно-енергетичного фактора та орієнтують на споживачів у районах з напруженим паливно-енергетичним балансом. Оскільки АЕС дуже водомісткі, їх споруджують біля водних джерел.

Енергетика, яка охоплює процеси виробництва (видобутку), перетворення, транспортування ПЕР, є організаційно складною еколого-економічною та виробничо-технологічною системою, що активно впливає на довкілля. Характерна особливість цього впливу полягає у багатоплановості (одночасний вплив на різні компоненти навколишнього середовища: атмосферу, гідросферу, літосферу, біосферу) та різноманітності характеру впливу (відчуження територій, спотворення ландшафтів, механічні порушення, хімічне та радіоактивне забруднення, теплові, радіаційні, акустичні та інші фізичні впливи). Ці негативні наслідки виявляються не лише в локальному і регіональному, а й у глобальному масштабі. Тому одним з головних завдань функціонування енергетики України та основним напрямом її подальшого розвитку є створення передумов для забезпечення потреб країни в ПЕР за безумовного додержання вимог щодо раціонального використання природних ресурсів, мінімізації негативного впливу на довкілля з урахуванням міжнародних природоохоронних зобов'язань України, соціально-економічних пріоритетів та обмежень.

41. Металургійний комплекс включає: видобуток, збагачення й агломерування залізних, марганцевих і хромітових руд, виробництво чавуну, сталі й прокату, феросплавів, повторне використання металевої сировини, коксування вугілля, виробництво вогнетривів та допоміжних матеріалів для них (флюсових вапняків тощо).

Чорній металургії властива велика матеріаломісткість. Галузі притаманна висока концентрація виробництва. Для галузі характерне виробниче комбінування. Сучасні великі підприємства за своїми технологічними зв’язками з іншими галузями є комбінатами металоенергохімічного профілю. Надзвичайно важливою передумовою розвитку чорної металургії є забезпеченість необхідними запасами залізних руд. Загальні ресурси залізних руд у світі наближаються до 1 трлн т. Найбільші поклади залізних руд знаходяться у південній частині Бразилії та у Венесуелі. Розвинута чорна металургія України спирається на потужну залізорудну базу. На території держави є чималі родовища чорних металів (загальногеологічні запаси – 27,4 млрд т). Провідне місце належить Криворізькому басейну з його високоякісною рудою. За покладами залізних руд виділяються Кременчуцький та Білозірський басейни. Промислове значення мають залізняки Керченського півострова. Україна має великі поклади марганцевих руд: Великий Токмак, Нікополь, Орджонікідзе. Вдале поєднання покладів коксівного вугілля, залізних і марганцевих руд дає змогу виокремити три підрайони: Придніпров’я (Кривий Ріг, Дніпропетровськ, Дніпродзержинськ, Запоріжжя), Донбас (Макіївка, Алчевськ, Донецьк, Краматорськ), Приазов’я (Маріуполь). Центрами виробництва феросплавів є Запоріжжя й Нікополь.
Кольорові руди вирізняються надзвичайно різноманітним комплексним складом і мають низький відсоток корисної речовини в руді-ці фактори накладають свій відбиток на розміщення галузей кольорової металургії. Руди кольорових металів здебільшого розташовані в країнах, що розвиваються, а для виробництва треба чимало енергії, що продукується у промислове розвинутих країнах. Під час розміщення підприємств кольорової металургії необхідно враховувати як сировинний фактор на стадії видобутку та збагачення, так і енергетичний під час виплавки металу. Територіальне ці дві стадії рідко збігаються. Глиноземні заводи, центри первинної виплавки міді, свинцево-цинкові виробництва орієнтуються на родовища, а виплавка металу здійснюється поруч енергетичної бази. Це пояснюється технологічними особливостями виробництва кольорових металів. Алюмінієві й електролітичні цинкові заводи розташовуються біля потужних енергетичних джерел.
Поєднання родовищ мінеральної сировини та енергії особливо сприятливе для підприємств кольорової металургії.

42. Машинобудування-одна з провідних галузей промисловості, що охоплює всі галузі машинного будівництва, є основою важкої індустрії, основою матеріально-технічної бази. Належить до галузей вільного розташування, оскільки на нього менш за все впливають природні умови і ресурси. У зв’язку з цим на розміщення впливають споживач, трудові ресурси, технологічні процеси, форми організації виробництва. Найефективнішим є розміщення поблизу джерел сировини і споживача, а також кооперація. Ринок машинобудування включає: продукцію важкого енергетичного і транспортного машинобудування, електротехнічну промисловість, верстатобудування, приладобудування, сіл.гос. машинобудування. Підвищення ефективності машинобудівного виробництва визначається впровадженням у виробництво нових типів машин і устаткування, вдосконаленням галузевої структури, реконструкцією та технічним переозброєнням. Великі можливості-у вдосконаленні територіальної організації галузі, кращому розташуванні її підприємства.

Важке машинобудування виробляє гірничо-шахтне, підйомно-транспортне, металургійне обладнання, устаткування для хімічного та будівельного комплексів, шляхові машини ( бульдозери , екскаватори , катки, грейдери) тощо. Воно є металоємним, тому тяжіє до металургійних баз; водночас воно – громіздке, тому тяжіє до споживача. Продукція цієї галузі випускається невеликими партіями або навіть одиничними зразками ( парові казани, турбіни, прокатні стани) і є трудоємним. Рівнем розвитку тяжкого машинобудування виділяються насамперед розвинені країни, де є тяжка промисловість. Серед країн, що розвиваються, тяжке машинобудування орієнтується на добувну промисловість ( видобуток нафти, газу, руди, вугілля) чи на металургійну промисловість ( Індія, Бразилія, Аргентина). Важке машинобудування України включає виробництво металургійного, гірничого, підйомно-транспортного обладнання, енергетичних блоків (парових казанів, атомних реакторів, турбін, генераторів), а також іншої металомісткої та великогабаритної продукції. Переважна більшість підприємств важкого машинобудування (крім виробництва устаткування для нафто-, газовидобувної промисловості) розміщується в Донецькому та Придніпровському економічних районах. Крупними виробниками металургійного устаткування є Дебальцево, Кадіївка, Латугіно Луганської області, Маріуполь. Випуск гірничо-шахтного устаткування для залізорудної промисловості, а також виробництво бурових верстатів зосереджено в Кривому Розі. Виробництво устаткування для видобутку нафти і газу сконцентровано на підприємствах Дрогобича і Чернівців, Конотопа і Харкова. Найбільші підприємства підйомно-транспортного машинобудування розташовані у Львові, Харкові, Одесі, Дніпропетровську, Нікополі, Прилуках, Золотоноші ,Ківерцях, Слов'янську. Найбільшим центром енергетичного машинобудування є Харків.

Транспортне машинобудування складається з виробництва автомобілів, морських та річкових суден, локомотивів, вагонів, трамваїв, тролейбусів тощо. Воно орієнтується переважно на економічно розвинені країни, де є значний попит на цю продукцію, а також на сировинну базу. Сировинний чинник є досить важливим для виробництва транспортних засобів, особливо вантажних вагонів, цистерн, локомотивів, тракторів. Україна має досить сприятливі умови для розвитку названих галузей машинобудування, Тепловози виробляють у Луганську і Харкові. Вантажні вагони виробляють у Кременчуці, Дніпродзержинську, Києві, Маріуполі. Як велика морська держава Україна має добре розвинуте морське і річкове суднобудування. Основним центром морського суднобудування є Миколаїв, де випускають різноманітні океанські і морські судна-танкери, суховантажні дизель-електро-ходи, військові судна. Другим центром є Херсон, де випускають різні типи океанських і морських суден, доки для морських портів і портові крани. У Керчі випускають танкери, у Києві — морські траулери. Судноремонт і виробництво невеликих морських суден є в Одесі, Іллічівську та Маріуполі. В Севастополі виробляють морські крани. Річкове суднобудування розвинуте в Херсоні, де випускають катери, теплоходи, судна озерного типу, земснаряди, та в Києві, де виробляють траулери, рефрижератори, буксирні і пасажирські судна. Автозаводи України випускають великовантажні (Кременчук), малолітражні легкові (Запоріжжя) автомобілі. Центрами авіаційної промисловості є Київ і Харків.

43. Сьогодні АПК має такі сфери: 1) промисловість, що виробляє засоби виробництва для сільського господарства; 2) власне сільське господарство; 3) галузі, зайняті транспортуванням, переробкою та збутом кінцевої продукції – сільськогосподарської сировини й продовольства. До  агропромислового  комплексу  (АПК)  належать  сільське  господарство, харчова,     м'ясо-молочна,      борошномельно-круп'яна,      комбікормова,

мікробіологічна  промисловість,  а  також  ряд  обслуговуючих   підрозділів машинобудування,  виробництво  мінеральних  добрив  і  хімікатів,  сільське будівництво та допоміжні  галузі,  що  забезпечують  спорудження  об'єктів, транспортування, зберігання і реалізацію сільськогосподарської продукції. Складовою  частиною  АПК  є  продовольчий  комплекс,  який  включає  такі підкомплекси: зернопродуктовий, картоплепродуктовий, цукробуряковий, плодо- овочеконсервний, виноградно-виноробний, м'ясний, молочний,  олійно-жировий. Проблеми   розвитку    продовольчого    комплексу    зумовлені    передусім

нестабільністю землеробства, зокрема коливанням погодних умов. У сучасних умовах для успішного розвитку  всіх  галузей  АПК  створюються нові  форми  організації  агропромислового  виробництва  -   агропромислові об'єднання,  агрокомбінати,  агрофірми,  асоціації,  виробничі  й  науково- виробничі системи.

У рослинництві України переважають зернові культури. У структурі посівних площ переважають зернові –48%. Серед них озимі займають 47% від всіх посівних площ під зерновими, а ярі – 53%. Під пшеницею у 1998 році було зайнято 42% цих площ, під житом – 5%, під кукурудзою – 8%, під ячмінем- 28%, під рисом – 0,2%.
Кукурудза належить до пізніх ярових культур. Найбільш сприятливі для кукурудзи ґрунти та клімат – у районах Лісостепу та Степу, і тому основні посіви цієї культури на зерно зосереджені саме тут.
Значне місце серед зернових культур займають круп’яні культури: просо, гречка, рис. Найбільші врожаї збирають у Лісостепу, особливо у Хмельницькій, Вінницькій, Київській, Черкаській областях.
Найвищі врожаї гречки збирають у Лісостепу, північному та центральному Степу.
Рис культивується у п’ятьох районах Криму, в зоні Північно-Кримського каналу, у двох районах Одеської та у трьох – Херсонської області. 
Сорго вирощують в областях Степу та у господарствах Лісостепу. Більша частина посівів сорго розташована у Дніпропетровській області, менша – у Кіровоградській, Запорізькій, Херсонській областях.
Основною зернобобовою культурою є горох . Його виробництво зосереджене в областях Лісостепу та, частково, – у Степу і на Поліссі. З інших зернобобових розповсюджені вика, люпин, чечевиця, соя, квасоля тощо. 
Україна є відомим виробником технічних культур, особливо цукрового буряка та соняшника. Головний ареал цукрового буряку – Лісостеп. Найбільша концентрація цієї культури – у Вінницькій, Полтавській, Хмельницькій, Тернопільській, Черкаській та Чернівецькій областях. 
Соняшник – основна олійна культура. Його посівні площі зосереджені переважно на півдні країни. Найбільші площі під соняшником – у Дніпропетровській, Запорізькій, Луганській областях.
Важливою технічною культурою є також льон-довгунець. Посіви льону-довгунця зосереджені у Житомирській, Київській, Івано-Франківській, Львівській, Рівненській, Чернігівській, Волинській, Чернівецькій областях.
Значне місце серед технічних культур займають ефіроолійні культури: коріандр, м’ята, лаванда, троянда та ін. Коріандр вирощують у Кіровоградській, Миколаївській, Запорізькій областях, м’яту – у Київській, Полтавській, Сумській, Чернігівській, Черкаській областях, кмин – у Хмельницькій області; лаванду, троянду – в Криму та Одеській області.
Хміль вирощують на Поліссі, особливо у Житомирській області. Він на 30% використовується в нас у броварстві, а решта –експортується.
Розрізнюють три основних райони виробництва тютюну: Кримський, Закарпатський, Придністровський. 
Картоплю вирощують у всіх областях, але сконцентрована вона на Поліссі та у північних районах Лісостепу. Овочеві культури вирощують у Лісостепу та Степу, а також у районах міст та промислових ареалах. На півдні, в Степу, у структурі овочевих культур переважають помідори, на Поліссі та у Карпатах – капуста, огірки. На півдні дають багаті врожаї баклажани, перець, рання капуста.
Сади найбільш поширені у приміських зонах великих міст, а їхні товарні масиви зосереджені в Криму, Вінницькій, Одеській, Харківській та Черкаській областях. Високоякісні європейські сорти винограду вирощують у південній частині Криму, Закарпатті та інших реґіонах. Великі площі товарного винограду є в Одеській, Миколаївській, Запорізькій областях.

Характеризується певними територіальними відмінностями у рівні розвитку й виробничій спеціалізації. У приміських зонах переважає молочно-м’ясний напрям. На Поліссі розвивається молочно-м’ясне і м’ясне тваринництво, у південних районах переважає м’ясо-молочне. Молочний напрям скотарства розвинуто лише в окремих районах, орієнтованих на великі молокопереробні підприємства і міста. Поблизу великих споживачів розташовані потужні комплекси відгодівлі та первинної переробки великої рогатої худоби, свиней і птиці, виробництва молока. У Лісостепу, на Поліссі, в окремих районах Карпат розвивається скотарство м’ясо-молочного напряму. Свинарство – друга за значенням галузь тваринництва у країні. країнська степова біла порода розводиться у Степу, миргородська – у Полтавській та Хмельницькій областях, північнокавказька – у Запорізькій, Херсонській, Луганській та Донецькій областях, велика чорна – у Донецькій, Луганській, Чернігівській, Сумській областях, естонська беконна – у Криму, Львівській, Київській, уельська – у Харківській та Дніпропетровській областях. Питома вага вівчарства у структурі товарного тваринництва невелика – лише 2%; тільки в окремих районах цей показник підіймається до 5%. У нас розводять тонкорунних, напівтонкорунних та грубововняних овець. Тонкорунна порода переважає над іншими: вона удвоє чисельніша за напівтонкорунну та у десять разів – за грубововняну. В окремих ареалах розводять чорнокарпатських овець та поліпшених напівтонкорунних баранів.  Птахівництво забезпечує потреби населення у м’ясі птиці та яйцях. Воно зосереджене у Лісостепу та Степу. Птахівницькі господарства розміщуються біля великих міст. Рибне господарство розвивається на основі ставків, водоймищ Дніпра, Дністра, Південного Бугу, Сіверського Дінця, озер, лиманів та багатьох невеликих річок. Бджільництво забезпечує збір меду. Мед виробляється переважно у Степу та Лісостепу, де зосереджені основні медоносні культури: гречка, соняшник. Там же є великі масиви садів та ягідників. Шовківництво культивується у більшості областей країни, розташованих у різних природно-економічних зонах.

44. У рослинництві України переважають зернові культури. У структурі посівних площ переважають зернові –48%. Серед них озимі займають 47% від всіх посівних площ під зерновими, а ярі – 53%. Під пшеницею у 1998 році було зайнято 42% цих площ, під житом – 5%, під кукурудзою – 8%, під ячмінем- 28%, під рисом – 0,2%.
Кукурудза належить до пізніх ярових культур. Найбільш сприятливі для кукурудзи ґрунти та клімат – у районах Лісостепу та Степу, і тому основні посіви цієї культури на зерно зосереджені саме тут.
Значне місце серед зернових культур займають круп’яні культури: просо, гречка, рис. Найбільші врожаї збирають у Лісостепу, особливо у Хмельницькій, Вінницькій, Київській, Черкаській областях.
Найвищі врожаї гречки збирають у Лісостепу, північному та центральному Степу.
Рис культивується у п’ятьох районах Криму, в зоні Північно-Кримського каналу, у двох районах Одеської та у трьох – Херсонської області. 
Сорго вирощують в областях Степу та у господарствах Лісостепу. Більша частина посівів сорго розташована у Дніпропетровській області, менша – у Кіровоградській, Запорізькій, Херсонській областях.
Основною зернобобовою культурою є горох . Його виробництво зосереджене в областях Лісостепу та, частково, – у Степу і на Поліссі. З інших зернобобових розповсюджені вика, люпин, чечевиця, соя, квасоля тощо. 
Україна є відомим виробником технічних культур, особливо цукрового буряка та соняшника. Головний ареал цукрового буряку – Лісостеп. Найбільша концентрація цієї культури – у Вінницькій, Полтавській, Хмельницькій, Тернопільській, Черкаській та Чернівецькій областях. 
Соняшник – основна олійна культура. Його посівні площі зосереджені переважно на півдні країни. Найбільші площі під соняшником – у Дніпропетровській, Запорізькій, Луганській областях.
Важливою технічною культурою є також льон-довгунець. Посіви льону-довгунця зосереджені у Житомирській, Київській, Івано-Франківській, Львівській, Рівненській, Чернігівській, Волинській, Чернівецькій областях.
Значне місце серед технічних культур займають ефіроолійні культури: коріандр, м’ята, лаванда, троянда та ін. Коріандр вирощують у Кіровоградській, Миколаївській, Запорізькій областях, м’яту – у Київській, Полтавській, Сумській, Чернігівській, Черкаській областях, кмин – у Хмельницькій області; лаванду, троянду – в Криму та Одеській області.
Хміль вирощують на Поліссі, особливо у Житомирській області. Він на 30% використовується в нас у броварстві, а решта –експортується.
Розрізнюють три основних райони виробництва тютюну: Кримський, Закарпатський, Придністровський. 
Картоплю вирощують у всіх областях, але сконцентрована вона на Поліссі та у північних районах Лісостепу. Овочеві культури вирощують у Лісостепу та Степу, а також у районах міст та промислових ареалах. На півдні, в Степу, у структурі овочевих культур переважають помідори, на Поліссі та у Карпатах – капуста, огірки. На півдні дають багаті врожаї баклажани, перець, рання капуста.
Сади найбільш поширені у приміських зонах великих міст, а їхні товарні масиви зосереджені в Криму, Вінницькій, Одеській, Харківській та Черкаській областях. Високоякісні європейські сорти винограду вирощують у південній частині Криму, Закарпатті та інших реґіонах. Великі площі товарного винограду є в Одеській, Миколаївській, Запорізькій областях.

За останні роки у сільськогосподарському виробництві України значно загострилися кризові явища: значно знизилися обсяги валової продукції, погіршилося використання природних ресурсів, знизилася родючість грунтів, поглибився дисбаланс між галузями рослинництва і тваринництва. Зменшення поголів'я худоби досягло критичної межі при значному зниженні його продуктивності. Небезпечною тенденцією є висока спрацьованість машинно-технологічного парку, а відсутність фінансових коштів для здійснення ремонтно-відновлюваних робіт лише погіршує його стан. Для досягнення рівня технологічних потреб не вистачає десятків тисяч різних технічних засобів. Поряд з цим різко погіршилося забезпечення галузей АПК висококваліфікованими кадрами.  У перспективі з метою подолання кризових явищ в агропромисловому комплексі України поряд із заходами щодо прискорення аграрної реформи та розвитку інфраструктури аграрного ринку передбачається посилення державного регулювання щодо фінансового стану підприємств.

45. Характеризується певними територіальними відмінностями у рівні розвитку й виробничій спеціалізації. У приміських зонах переважає молочно-м’ясний напрям. На Поліссі розвивається молочно-м’ясне і м’ясне тваринництво, у південних районах переважає м’ясо-молочне. Молочний напрям скотарства розвинуто лише в окремих районах, орієнтованих на великі молокопереробні підприємства і міста. Поблизу великих споживачів розташовані потужні комплекси відгодівлі та первинної переробки великої рогатої худоби, свиней і птиці, виробництва молока. У Лісостепу, на Поліссі, в окремих районах Карпат розвивається скотарство м’ясо-молочного напряму. Свинарство – друга за значенням галузь тваринництва у країні. країнська степова біла порода розводиться у Степу, миргородська – у Полтавській та Хмельницькій областях, північнокавказька – у Запорізькій, Херсонській, Луганській та Донецькій областях, велика чорна – у Донецькій, Луганській, Чернігівській, Сумській областях, естонська беконна – у Криму, Львівській, Київській, уельська – у Харківській та Дніпропетровській областях. Питома вага вівчарства у структурі товарного тваринництва невелика – лише 2%; тільки в окремих районах цей показник підіймається до 5%. У нас розводять тонкорунних, напівтонкорунних та грубововняних овець. Тонкорунна порода переважає над іншими: вона удвоє чисельніша за напівтонкорунну та у десять разів – за грубововняну. В окремих ареалах розводять чорнокарпатських овець та поліпшених напівтонкорунних баранів.  Птахівництво забезпечує потреби населення у м’ясі птиці та яйцях. Воно зосереджене у Лісостепу та Степу. Птахівницькі господарства розміщуються біля великих міст. Рибне господарство розвивається на основі ставків, водоймищ Дніпра, Дністра, Південного Бугу, Сіверського Дінця, озер, лиманів та багатьох невеликих річок. Бджільництво забезпечує збір меду. Мед виробляється переважно у Степу та Лісостепу, де зосереджені основні медоносні культури: гречка, соняшник. Там же є великі масиви садів та ягідників. Шовківництво культивується у більшості областей країни, розташованих у різних природно-економічних зонах.

46. За кількістю зайнятих та за обсягом валової продукції харчова промисловість належить до найважливіших галузей господарства у більшості країн світу. Її розміщення тісно пов’язане з сільським господарством та, меншою мірою, з промислом риби. Їй властива вельми складна структура: понад двадцять підгалузей, що виробляють як готову продукцію, так і напівфабрикати. Основними факторами її розміщення вважаються сировинний та споживчий. На сировину орієнтуються цукрова, плодоовочеконсервна, рибна, маслобійна, а на споживача – хлібопекарна, кондитерська, молочна та броварна підгалузі. Цукрова промисловість України розміщена переважно у лісостеповій зоні, у бурякосіючих районах. Найбільша концентрація цукрової промисловості – у Вінницькій, Хмельницькій та Тернопільській областях. Найбільші м’ясокомбінати розміщені у Києві, Дніпропетровську, Полтаві, Одесі, Харкові, Запоріжжі, Вінниці, Черкасах. Великі птахокомбінати, орієнтовані на виробництво м’яса, розміщені поблизу найбільших міст України, а також у курортних зонах. Молокопереробна промисловість включає маслоробну, сироварну, молочноконсервну галузі. Найбільші комбінати та заводи розміщені у Києві, Харкові, Дніпропетровську, Одесі, Львові, Запоріжжі, Кременчуці, Первомайську, Лубнах.
Масложирова промисловість виробляє і переробляє рослинні жири та пов’язані з ними продукти. Розміщені підприємства цієї галузі поблизу сировинних районів. Діють масложиркомбінати у Дніпропетровську, Полтаві, Харкові, Одесі, Маріуполі, Запоріжжі, Кіровограді, Пологах.
Олійножирова промисловість – це переробка насіння соняшника, сої, ріпаку, льону з метою виробництва олії, маргарину, мила та інших похідних від насіння та олії продуктів: оліфи, соняшникового та соєвого борошна, харчового білку, мильної пасти, емульсолу, кулінарних жирів тощо. Найбільші підприємства галузі розміщені у Запоріжжі, Одесі, Вінниці, Чернівцях, Слов’янську, Ніжині, Дніпропетровську, Кіровограді, Харкові, Києві, Львові, Донецьку, Ужгороді.
Плодоовочеконсервна промисловість зосереджена у степовій та, частково, лісостеповій зонах. З розвитком та поглибленням районної спеціалізації сільського господарства ця галузь може набути базу для перетворення її на галузь експортного призначення. Сировина для овочеконсервної промисловості малотранспортабельна, тому переробка її здійснюється біля місць вирощування. Найбільші підприємства цієї галузі діють у Криму, Одеській, Херсонській, Миколаївській областях. Є консервні та овочесушильні підприємства також у Кіровоградській, Полтавській, Черкаській, Вінницькій, Закарпатській областях.
Млинарсько-круп’яна промисловість забезпечує населення борошном та крупами, а відходи виробництва використовуються для виготовлення комбікормів. Підприємства галузі розміщені у всіх великих, середніх та малих містах і зорієнтовані як на сировину, так і на споживача. Найбільші центри: Київ, Харків, Одеса, Миколаїв, Запоріжжя, Львів, Тернопіль. Виноробна промисловість як сировину використовує виноград, фрукти, ягоди. Первинне виноробство розміщене у районах виробництва сировини, а вторинне виноробство та розлив вина розміщені як у районах виробництва сировини, так і у місцях споживання. Найбільшими виробниками різних виноградних вин та коньяків є міста Криму, Одеської, Херсонської, Миколаївської та Закарпатської областей. Рибна промисловість розміщена у Південному економічному районі та прив’язана до портів Керчі, Бердянська, Маріуполя, Одеси, Очакова, Вилкова, Севастополя, Іллічівська.
Тютюнова промисловість України складається з 11 тютюнових фабрик, 7 ферментаційних заводів, 1 заводу ацетатних фільтратів. Центри тютюнової промисловості: Київ, Черкаси, Львів, Кременчук, Прилуки, Харків, Дніпропетровськ, Одеса, Кам’янець-Подільський, Феодосія.
З інших галузей харчової промисловості поширене спиртове й лікеро-горілчане виробництво. Воно використовує відходи цукрової промисловості, сокового виробництва, а також зерно та картоплю.

47. то что в 23))

48. Серед паливних галузей України вугільна промисловість займає домінуюче місце. До складу галузі входять підприємства по видобутку вугілля (шахти), збагачувальні фабрики, підприємства по виготовленню вугільних брикетів. Вугільна промисловість є базою для розвитку електроенергетики, коксохімії, металургії. Головним районом вуглевидобутку в країні є Донбас. Вугленосні площі на Лівобережжі становлять понад 150 тис. км2, що дорівнює приблизно четвертій частині площі країни. Тут зосереджено близько 92% її запасів

кам'яного вугілля. У Донбасі переважає енергетичне вугілля (56% ). Основні його запаси зосереджені в Луганській області. Коксівне вугілля становить 44% від загальних запасів і залягає переважно в Донецькій області. Вугільна промисловість представлена видобутком і збагаченням кам'яного і бурого вугілля. Основними районами видобутій кам'яного вугілля є

українська частина Донбасу та Львівськіо-Волинський басейн, а бурого вугілля — Дніпровський буровугільний басейн. Вугілля оцінюється за кількома параметрами:
1) За глибиною залягання. Вугілля видобувають відкритим або закритим (шахтовим) способами: від цього залежить собівартість. У США відкритим способом видобувають 60% вугілля; загальні витрати на 25–30% нижчі, ніж при підземному видобутку. У Росії відкритим способом добувається понад 40% вугілля (Кансько-Ачинський, Підмосковний, Південно-Якутський басейни тощо), в Україні – Дніпровський буро-вугільний басейн, у Казахстані – Екібастузький. Кам’яне вугілля відкритого видобутку належить до найбільш економічно вигідного виду палива і його видобуток невпинно зростає.
2) За марочним складом та якістю. Щодо цього вугілля поділяється на кам’яне, буре, коксівне, енергетичне. У Росії та Україні на кам’яне вугілля припадає 2/3 запасів. У США та Німеччині переважає буре вугілля, в Китаї та Індії – кам’яне .

Нафта – основа світового паливно-енергетичного балансу, найефективніше й найзручніше паливо. Продукти нафтопереробки широко використовуються в усіх галузях промисловості, сільського господарства, на транспорті, у побуті. Основна частина продукції використовується для вироблення енергії, а тому вона відноситься до групи галузей енергетики. Частина нафти й нафтопродуктів йде на нафтохімічну переробку.
Нафта має певні природні переваги порівняно з твердим паливом: більша ефективність на одиницю об’єму й ваги, висока теплотвірна здатність, відносна дешевість перевезень наливними суднами великої вантажопідйомності, значно менші витрати навантаження й розвантаження, властивості плинності й швидкого згоряння (що полегшує механізацію та автоматизацію видобутку й транспортування), більша «чистота», – все це сприяє утвердженню нафти як основного енергоносія та сировини для хімічної промисловості.

Велика група держав входить до Організації країн-виробників та експортерів нафти – ОПЕК. Сьогодні ОПЕК об’єднує 12 країн: Алжир, Венесуелу, Ґабон, Індонезію, Іран, Ірак, Катар, Кувейт, Лівію, Нігерію, ОАЕ, Саудівську Аравію. На них припадає майже 77% запасів, 41% видобутку й 35% світового експорту нафти. Україна не багата на нафту. Виокремлюються три райони: Прикарпатський, Дніпровсько-Донецький та Причорноморський.

Щодо розміщення нафтопереробної промисловості діє дві тенденції: одна – «ринкова» – спорудження НПЗ, що є великими ринками збуту нафтопродуктів, а друга – «сировинна» – наближення нафтопереробки до місць видобутку. Монополіям вигідніше перевозити нафту до країн її споживання у сирому вигляді, бо вони заощаджують на транспортних витратах. Крім того, нафта вивозиться за монопольно низькими цінами, а одержані з неї в інших країнах нафтопродукти продаються за ціною в кілька разів вищою.
Нерозвинута нафтопереробна промисловість у нафтодобувних країнах, що розвиваються, брак у них власного танкерного флоту посилює залежність цих країн від іноземних монополій. Отже, нафтовидобуток зосереджується у країнах, що розвиваються, а потужності НПЗ з первісної перегонки – у розвинутих країнах.

В Україні нафтопереробну промисловість репрезентують Лисичанський ,Херсонський , Одеський , Кременчуцький , Дрогобицький , Наддвірнянський та Львівський нафтопереробні заводи.

Промисловість природного газу включає розвідування, видобуток, транспортування, зберігання й переробку природного й супутнього нафтового газу, що видобувається разом з нафтою. Ця галузь енергетики розвивається чи не найшвидше, через що її роль в енергопостачанні постійно зростає. Промислові запаси в Україні дорівнюють 1,1 трлн м3, відкриті – 500 млрд м3. У Причорномор’ї та Приазов’ї родовища нафти і природного газу експлуатуються на шельфі Чорного моря: Голіцинське, Шмідта, Штормове, Тарханкутське, Дельфін; родовища природного газу є на шельфі Азовського моря: Керченське, Казантипське, Стрілкове.
Головними резервами нарощування газовидобутку в Україні є відкриття нових родовищ та запровадження нових технологій.

Регіональні особливості розміщення газової промисловості обумовлені заляганням природного газу в надрах землі та системою газопроводів.

49. Аналіз (греч. аhalysis) – розчленування – метод дослідження, який полягає в уявному розчленуванні окремих сторін, властивостей, зв’язків. Таке членування дає змогу з’ясувати внутрішню суть і природу явища, предмета, який вивчається, його структуру, визначити залежність від факторів формування. Види економічного аналізу:

Перспективний (прогнозний) – передує прийняттю управлінських рішень з урахуванням майбутніх перспектив. Передбачає виконання завдань, запобігання небажаним результатам (перспективи розвитку окремої галузі, Криму, рекреаційної зони Одеської області, Одещини).

Комплексний аналіз – охоплює всю діяльність підприємств або адміністративно – територіальних одиниць для об’єктивної оцінки досягнутих  соціально – економічних результатів (проблеми демографічного потенціалу: висока смертність через низку соціально-економічних проблем, пияцтво, наркоманію, екологічні проблеми; низька народжуваність через високий відсоток розлучень, низькі доходи, високі ціни тощо).

Тематичний аналіз (цільовий) – вивчає найбільш актуальні наданий час сторони діяльності (для України – аналіз утилізації відходів, демографічні процеси, для Одеської області – види використання прибережної смуги,  платежі за комунальні послуги).

50. РЕП країн ЄС базується на 3 принципах: субсидарності, тобто взаємодоповнювазті основних видів економ. політики різних нац. Регіонів при цьому конкретні завдання вирішуються на тому рівні, де вони є найбільш ефективними: локальному, міжнаціональному і міждержавному; партнерства-це співробітництво між обєктами різних видів (між ЄС,державою та певним регіоном з метою досягнення спільних інтересів при цьому в країнах ЄС створений Європейський Фонд Розвитку Регіонів, який розподіляє кошти вирівнювання диспропорцій в розвитку окремих територій ЄС) за умови, що дана територія вже розробила бізнес-план соц.-економ. розвитку і успішно його втілює; децентралізації, тобто це контрольований і впорядкований процес передачі частини повноважень центром місцевим органам влади. Ця передача супроводжується формуванням відповідної бази оподаткування.

Соціально-економічний моніторинг – це спеціально організоване цільове безперервне спостереження і прогнозування розвитку найважливіших соціально-економічних процесів з метою їх аналізу, ідентифікації та виявлення кола регульованих факторів у процесі підготовки  та прийняття рішень.

Макроекономічна політика застосовується для економічного регулювання програми економічного та соціального розвитку регіонів, де враховуються диспропорції у виробництві товарів і пропозиції послуг, проводиться розподіл доходів, сировинних та фінансових потоків, оцінюються та пропонуються зміни міжгалузевих пропорцій.

Цінова політика відповідає за ціноутворення на регіональному рівні, регулювання цін природних монополій за рахунок створення інтервенційних фондів.

Бюджетна політика полягає в особливості формування доходів та видатків регіональних бюджетів, диверсифікації джерел фінансування (внутрішні, зовнішні). Податкова політика забезпечує місцеві пільги на оподаткування, пільгову регіональну податкову політику через створення технопарків або територій пріоритетного розвитку, формування регіональної бази оподаткування.

Грошово-кредитна політика  формує регіональний рівень ставок за кредитами та депозитами, підтримує місцеві програми кредитування, визначає статутний капітал банків та рівень розвитку комерційних банків в регіоні, регулює коливання валютного курсу.

Інвестиційна політика включає внутрішні та зовнішні інвестиції.

Науково-технологічна та інноваційна політика впроваджується через  розробку регіональних програм розвитку, державне та регіональне фінансування науки.

Інституціональна політика відображає особливості приватизації, розвитку малого бізнесу, підприємництва, фермерства в регіоні.

Зовнішньоекономічна політика на регіональному рівні повинна включати такі її складові, як: прикордонне та транскордонне співробітництво, формування регіональних тарифів та митних зборів, укладання угод про співпрацю різних територій різних країн.

Соціальна політика включає регіональні особливості індексації зарплат, пенсій, допомог.

Екологічна політика є складовою частиною інвестиційного іміджу регіону, тому значна увага приділяється розробці регіональних програм охорони довкілля.

Промислова політика включає підтримку вітчизняного товаровиробника на регіональному рівні.

51. Макроекономічна політика застосовується для економічного регулювання програми економічного та соціального розвитку регіонів, де враховуються диспропорції у виробництві товарів і пропозиції послуг, проводиться розподіл доходів, сировинних та фінансових потоків, оцінюються та пропонуються зміни міжгалузевих пропорцій.

Інвестиційна політика включає внутрішні та зовнішні інвестиції. Рівень амортизаційних відрахувань в регіоні є важелем вирішення економічних та екологічних проблем, розподілу державних капіталовкладень по регіонах, страхування інвестиційних ризиків, державної експертизи інвестиційних проектів.

Інституціональна політика відображає особливості приватизації, розвитку малого бізнесу, підприємництва, фермерства в регіоні. Формується регіональний фондовий  ринок та ринок цінних паперів. Стимулюється надходження до бюджету, контролюється розподіл коштів від приватизації.

52. Економічна криза найбільшою мірою охопила в Україні інвестиційну сферу. Це виявляється в падінні частини абсолютного обсягу заощаджень, у скороченні їх відсотка в національному доході. Скорочення найважливішого джерела фінансування інвестицій - бюджетного асигнування - супроводжується зменшенням частини доходу підприємств, спрямованих на розширення виробництва.  На сьогодні в Україні існує роздроблений і мало розвинутий ринок інвестиційних ресурсів. Організації, що працюють на ньому, діють недостатньо скоординовано й малоефективно. Слабкий розвиток інформаційної інфраструктури стає перешкодою для руху капіталів вітчизняних підприємців і потенційних закордонних інвесторів. Найбільш привабливими для іноземних інвесторів  є такі галузі української економіки, як харчова промисловість і переробка сільськогосподарської продукції, оптова торгівля, хімічна, та нафтохімічна промисловість, включаючи виробництво коксу та продуктів нафтопереробки, фінансова діяльність, машинобудування, транспорт. Станом на 1 січня 2005 року, найбільшими інвестиційними донорами  України виступали США (13,8% нагромадженого обсягу ПП), Кіпр (12,4%), Велика Британія (10,7%), Німеччина (7,6%), Росія (5,5%). Нині спостерігається тенденція до переміщення ділової активності з традиційних центрів концентрації інвестицій на периферію, оскільки, з одного боку, в центрі склалася велика конкуренція, а з іншого – у регіонах нагромаджено певний досвід самостійного господарювання. Це дає підстави для оптимістичних оцінок економічних перспектив регіонів.

Критерії, які можуть характеризувати інвестиційний клімат регіону:

  1.  Кількість приватизованих підприємств.
  2.  Кредиторська заборгованість.
  3.  Доходи місцевих бюджеті.
  4.  Інвестиції в основний капітал, млн. гр.        
  5.  Обсяг промислової продукціїmax  
  6.  Заборгованість по зарплаті –
  7.  Номінальна середньомісячна зарплата
  8.  Кількість безробітних.
  9.  Кількість населення
  10.  Статутний капітал комерційних банків

До факторів, які лімітують створення інвестиційного клімату відносять:

  •  нестабільність, недосконалість законодавчої бази;
  •  нестабільність політичної ситуації;
  •  відсутність чіткої та послідовної пріоритетної державної і регіональної політики;
  •  непередбачуваність державної регіональної політики;
  •  недосконалість податкової системи;
  •  непрозорість фінансової та економічної діяльності;
  •  зовнішній борг України, який загрожує незалежності;
  •  низький рівень капіталізації українських банків, який не дає змоги кредитувати ризиковані проекти, що гальмує можливості реалізації венчурних  проектів;
  •  клановість економіки;
  •  низька платоспроможність населення;
  •  низький рівень внутрішнього інвестування.

53.

54. Критерії, які можуть характеризувати інвестиційний клімат регіону:

  1.  Кількість приватизованих підприємств. На 2004 рік по Україні
  2.  Кредиторська заборгованість.
  3.  Доходи місцевих бюджетів
  4.  Інвестиції в основний капітал, млн. гр.        
  5.  Обсяг промислової продукції.
  6.  Заборгованість по зарплаті
  7.  Номінальна середньомісячна зарплата.
  8.  Кількість безробітних.
  9.  Кількість населення
  10.  Статутний капітал комерційних банків

55. Регіональна економіка – галузь наукових знань, яка вивчає розвиток та розміщення продуктивних сил, соціально-економічні процеси та території країни і її регіонів з врахуванням природно-ресурсного потенціалу.

Регіон — крупна індивідуальна територіальна одиниця (наприклад, природна, економічна, політична тощо), дещо відмінна від існуючого політичного або адміністративного поділу.

Район - територіально-адміністративна одиниця

Депресивні регіони (території) – регіони, які принципово відрізняються від відсталих (слаборозвинутих) тим, що при гірших, ніж у середньому по країні, сучасних соціально-економічних показниках, (темпи спаду виробництва у розрахунку на одного жителя, середньомісячні доходи працюючих, рівень безробіття, забезпеченість населення соціальними послугами, ступінь ротаційності місцевого бюджету, та ін.), у минулому ці регіони були розвинутими, а за виробництвом деяких продуктів посідали провідні місця в країні.

56. Коло питань прикордонного регіонального співробітництва відображене в програмах ЄС щодо розвитку багатостороннього транскордонного співробітництва "Interreg" та "Interreg - II". Втілення даних програм здійснюється під егідою Європейської комісії. Функції координатора заходів і проектів транскордонного співробітництва виконує секретаріат програми "Іnterreg". Суттєво, що програма "Іnterrg-II",  на відміну від попередньої, містить значно більше напрямків: поглиблення міжрегіональної спеціалізації та кооперації;

взаємодія в сфері розробки новітніх технологій; застосування сучасних методів комплексної охорони навколишнього середовища і природокористування; регулювання ринку праці й надання взаємних послуг у сфері освіти та професійної підготовки.

Країни ЄС активно реалізують ідею «Європи регіонів», яка дозволяє окремим територіям країн Союзу поступово набувати самостійності і забезпечувати їх реальну участь в європейській політиці.

Завдяки підвищенню ролі регіонів, розширюються повноваження  місцевих органів влади відповідних територій країн-сусідів, що стало важливою загальносвітовою тенденцією. Таким чином, відбувається процес  перерозподілу влади між центральними урядами і прикордонними місцевими органами управління. Це сприяє ефективнішому вирішенню проблем, що виникають на місцях. Разом з тим,  прикордонна співпраця дає можливість вирішувати конкретні економічні і соціальні проблеми, актуальні для прикордонних територій, зокрема поступово підвищувати рівень соціально-економічного розвитку периферійних територій, якими традиційно є прикордонні райони.

Прикордонні регіони Росії на даний момент є свого роду структурним бар'єром входження Росії в світову економіку.

Економіко-географічне розташування Одеської області на перехрестях світових торговельних шляхів, наявність зручних бухт, м'який клімат сприяли формуванню її історичної ролі в убезпеченні торговельних зв'язків між Заходом і Сходом. У даний час Одеська область, порівняно з іншими областями України, має вагомий пріоритет для активної участі в міжнародному розподілі праці, завдяки значній концентрації морських торгових портів, іншій інфраструктурі, близькості російського, європейського і близькосхідного ринків та ін. Широкий вихід в Азово-Чорноморський басейн і до значних річкових магістралей - Дунаю, Дністра, Дону, Дніпра визначає значні переваги транспортних можливостей регіону. Ефективні водні шляхи (морські і річкові) дозволяють розширити економічні зв'язки із Східною і Центральною Європою по Дунаю.

Регіон безпосередньо пов'язаний (або має прямі виходи магістральних залізничних і автомобільних доріг) із центральною частиною України, Кримом, Донбасом, Росією, Молдовою, Румунією.

57. Законодавством України визначаються наступні типи ВЕЗ:

-зовнішньоторговельні;

-науково-технічні або технопарки (технополіси);

-туристично-рекреаційні;

-банківсько-страхові (оффшорні);

-території пріоритетного розвитку.

Технопарки - найбільш масштабні інноваційно-технологічні центри, в яких забезпечуються умови, максимально сприятливі для науково-технічних інноваційних проектів, виконуваних спільними зусиллями наукових центрів і промисловості. Технопарки створюються великими науковими центрами на спеціально відведених для них упоряджених територіях, які насичені першокласною інженерною, науково-виробничою, інформаційною і соціальною інфраструктурою. 

Технопо́ліс — центр впровадження досягнень науки й техніки. Це, як правило, нове місто, в якому запроваджується у виробництво нові розробки, а також проживає населення.

У технополісі, поруч з науково-дослідними закладами, має бути мережа навчальних центрів для підготовки кадрів та підвищення їхньої кваліфікації.

Узагальнена інформація щодо створених в Україні спеціальних економічних зон та територій пріоритетного розвитку зі спеціальним режимом інвестиційної діяльності.

Кількість спеціальних економічних зон (СЕЗ) – 11

Кількість регіонів, де запроваджено спеціальний режим інвестиційної діяльності (ТПР) – 9

Загальна територія, на яку поширюється режим СЕЗ та ТПР становить 6360 тис. га або 10,5% території України, в т.ч.:

- СЕЗ – 121 тис. га або 0,2% території України;

- ТПР – 6239 тис. га або 10,3% території України

Кількість областей, на які поширюються режими СЕЗ та ТПР – 12

Кількість районів, на які поширюються режими СЕЗ та ТПР – 41

Кількість міст, на які поширюються режими СЕЗ та ТПР – 58

Перелік ВЕЗ, створених до 2005 року: Донецька (спеціалізація:

машинобудування, приладобудування, інноваційні проекти); „Азов” (розвиток експедиційно-складської, транспортно-сервісної та виробничої сфери); „Закарпаття” (транспортна, експедиторська діяльність, митні послуги, обслуговування і зберігання транзитних вантажів).  ВЕЗ функціонували в Україні до 2005 року, але були закриті рішенням Кабміну.


 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

53445. Інтелектуальна педагогічна гра «Що? Де? Коли?» 121.5 KB
  Гра проводиться між педагогічними працівниками, де гравці пізнають, запам’ятовують нове, орієнтуються в нових ситуаціях, розвивають свою увагу, вивчають свої сильні та слабкі сторони при взаємодії з іншими педагогами, проводять аналіз допущених помилок. В складі команд можуть бути члени методичних комісій або викладачі і майстри виробничого навчання.
53446. Операции над бинарными деревьями 22.87 KB
  Бинарное (Двоичное дерево поиска (англ. binary search tree, BST)) дерево - это конечное множество элементов, которое либо пусто, либо содержит один элемент, называемый корнем дерева, а остальные элементы множества делятся на два непересекающихся подмножества
53447. Формування інформативної компетентності старшокласників засобами Інтернету 50.5 KB
  Чому так відбувається Глобальна мережа Інтернет містить багато різноманітної інформації як корисної енциклопедії новини навчальні сайти тощо так і зовсім некорисної для старшокласників порносайти сайти про насилля. Тому вчителю інформатики дуже важливо навчити учнів орієнтуватися у морі інформації до якої дає доступ мережа Інтернет: обирати потрібну інформацію із заданого питання аналізувати її вірно інтерпретувати. [1] Діяльність вчителя [2] з питання формування інформатичної компетентності старшокласників зводиться до: підбору...
53448. Ukraine is my native country 34.5 KB
  The capital of Ukraine if Kyiv. It is one of the most beautiful cities in the world. It is situated on the banks of the Dnipro River. The streets of Kyiv are wide and nice. They are lined up with chestnut trees. Kyiv is known as the scientific, industrial and cultural centre of the country. The people of our state are proud of their capital and love it with all their hearts. A lot of tourists visit Kyiv and enjoy its beauty and majesty.
53449. Впровадження інтерактивного навчання на уроках німецької мови 8.72 MB
  Актуальність змісту Розширення пізнавальних можливостей учнів, зокрема, у здобуванні, аналізі та застосуванні інформації з різних джерел, можливість перенесення отриманих умінь, навичок та способів діяльності на різні предмети та позашкільне життя учнів.
53451. Інтерактивна гра. «Права людини» 37 KB
  Проблеми Як їх вирішити Членам команд пропонується проблема яку потрібно вирішити. Проблема перша Одна жінка зпоміж членів групи любить співати але на жаль вона співає безперестанку. Чи ви: а нічого не робите і дозволяєте їй співати коли б вона цього незабажала б вимагаєте щоб вона переставала співати коли хтось іде поруч із нею Проблема друга Кілька людей яких поранило при посадці затримують ваш рух і ви побоюєтесь що в такому темпі ви не встигнете добратися до буйка поки не...
53452. Процедура Bubble_sort и ее особенности 18.77 KB
  Сортировка простыми обменами, сортиро́вка пузырько́м (англ. bubble sort) — простой алгоритм сортировки. Для понимания и реализации этот алгоритм — простейший, но эффективен он лишь для небольших массивов.
53453. Оптимизация процедуры Quick_sort, особенности 22.82 KB
  Быстрая сортировка (англ. quicksort), часто называемая qsort по имени реализации в стандартной библиотеке языка Си — широко известный алгоритм сортировки, разработанный английским информатиком Чарльзом Хоаром во время его работы в МГУ в 1960 году.