38367

Податкове право і податкове законодавство України

Конспект

Налоговое регулирование и страхование

Ця структура включає в себе самостійні базові інститути оподаткування інститут оподаткування фізичних осіб; інститут місцевих податків і зборів; інститут податкової відповідальності тощо. Таким чином податкове право: виступає як інститут предметний тобто присвячений строго певному предмету різновиду відносин що складаються з приводу встановлення сплати й стягнення податків і зборів їх зміни й скасування; регулює суспільні відносини щодо встановлення й справляння податкових платежів їх зміни й скасування; розподіл і використання...

Украинкский

2013-09-28

703.5 KB

1 чел.

Питання

для самостійної перевірки знань зі спецкурсу «Податкове право і податкове законодавство України»

  1.  Податкове право - провідний інститут в галузі фінансового права України.

Податкове право являє собою складний інститут фінансового права, що регулює основи дохідної частини бюджетів. Складний характер інституту податкового права означає певну ієрархічну структуру. Ця структура включає в себе самостійні базові інститути оподаткування (інститут оподаткування фізичних осіб; інститут місцевих податків і зборів; інститут податкової відповідальності тощо).

Таким чином, податкове право:

  1.  виступає як інститут предметний, тобто присвячений строго певному предмету - різновиду відносин, що складаються з приводу встановлення, сплати й стягнення податків і зборів, їх зміни й скасування;
  2.  регулює суспільні відносини щодо встановлення й справляння податкових платежів, їх зміни й скасування; розподіл і використання бюджетних коштів лежить за рамками податкових відносин, як і питання встановлення й стягнення неподаткових платежів та інших державних зборів;
  3.  встановлює обов'язок юридичних і фізичних осіб зі сплати податків і зборів, а також регламентує процедуру обчислення й сплати податків і зборів, порядок здійснення податкового контролю й застосування мір відповідальності за порушення податкового законодавства;

4) виступає як складний інститут, що охоплює сукупність своєрідних фінансово-правових норм. Ця специфіка передбачає аналіз відносин, які охоплюють рух грошових коштів від платників до відповідних фондів (бюджетів) у формі податкових платежів.

Іншими словами, якщо предмет фінансового права охоплює відносини, пов'язані з рухом публічних коштів, то податкове право розглядає тільки відносини, що стосуються однонаправленого руху грошових коштів знизу нагору - від платників до бюджетів

  1.  Порядок встановлення та набрання чинності податковим законодавством.

У теорії податкового права відзначається, що дія податкового законодавчого акта в часі починається з моменту набрання ним чинності, що: вказується безпосередньо в законі; вказується в постанові про порядок введення закону в дію; визначається з моменту прийняття закону; настає після закінчення певного періоду часу з моменту опублікування.

Податковий кодекс, який набрав чинності 1 січня 2011 року, встановив у ст. 340 правило відносно набрання чинності змінами, що вносяться у ПК. Отже, згідно з цією статтею «держава гарантує, що до прав та обов’язків інвестора при виконанні податкових зобов’язань, визначених угодою про розподіл продукції, буде застосовуватися законодавство, чинне на момент укладення угоди, крім випадків, коли законом зменшується розмір податків чи зборів або податки і збори скасовуються. Закон, яким зменшується розмір податків чи зборів або податки і збори скасовуються, інвестором застосовується з дня набрання ним чинності».

Також ПК встановив правило відносно набрання чинності рішення про встанолвення місцевих податків і зборів. Згідно з п. 12.4.3. до початку наступного бюджетного періоду прийняття рішення про встановлення місцевих податків та зборів, зміну розміру їх ставок, об’єкта оподаткування, порядку справляння чи надання податкових пільг, яке тягне за собою зміну податкових зобов’язань платників податків та яке набирає чинності з початку бюджетного періоду. П. 12.5. офіційно оприлюднене рішення про встановлення місцевих податків та зборів є нормативно-правовим актом з питань оподаткування місцевими податками та зборами, який набирає чинності з урахуванням строків, передбачених підпунктом 12.3.4 цієї статті. П. 12.3.4. встановлює, рішення про встановлення місцевих податків та зборів офіційно оприлюднюється відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлюваних місцевих податків та зборів або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим періодом.

  1.  Поняття та система податкового законодавства.

Система законодавства - це єдиний комплекс діючих нормативно-правових актів держави, структурованих на складові елементи залежно від характеру врегульованих нормативним актом відносин і його юридичної сили. Для системи законодавства характерними є такі ознаки: це сукупність нормативно-правових актів; це диференційована система; вона заснована на принципах субординації і координування її структурних елементів.

Як відзначає Кучерявенко М.П., податкове право являє собою складний інститут фінансового права, що регулює основи дохідної частини бюджетів. Складний характер інституту податкового права означає певну ієрархічну структуру. Ця структура включає в себе самостійні базові інститути оподаткування (інститут оподаткування фізичних осіб; інститут місцевих податків і зборів; інститут податкової відповідальності тощо).

Таким чином, системою податкового законодавства України є єдиний комплекс діючих нормативно-правових актів держави у сфері податкового права, структурованих на складові елементи залежно від їх юридичної сили.

Терміном законодавство охоплюються закони України; чинні міжнародні договори України, згода на обов'язковість яких дана Верховною Радою України; постанови Верховної Ради України; укази Президента України; декрети й постанови Кабінету Міністрів України, прийняті в рамках його повноважень і відповідно до Конституції України й законів України.

Законодавчі акти, що лежать в основі податкового законодавства, становлять певну систему.

1. Загальні нефінансові закони - конституційні закони або закони, які належать до інших галузей права, що містять податкові норми. Найбільш принципові положення, що регулюють основи оподаткування, закріплюються на конституційному рівні (повноваження органів державної влади й управління, загальні принципи оподаткування тощо).

2. Загальні фінансові закони - в основному їх представляють бюджетні закони. Причому це як фундаментальні бюджетні закони, які встановлюють основи бюджетної системи, місце податкових надходжень у доходах держави, так і поточні бюджетні закони, якими затверджується фінансовий план на рік. Багато законів про державний бюджет України на рік більш ніж наполовину складаються з податкових норм.

3. Загальні податкові закони - законодавчі акти, що містять положення, які регулюють податкову систему в цілому, її основи, головні характеристики податкових важелів. У таких актах відсутня деталізація конкретних видів податків. В основному до них належать податкові кодекси, що поєднують матеріальні й процесуальні сторони податкової системи, а також основні закони загального характеру.

4. Спеціальні податкові закони - законодавчі акти, які регулюють окремі групи або види податків. До них належать закони, що містять характеристику окремого виду податку, детальний механізм його обчислення й сплати.

Отже, якщо вказувати конкретні нормативні акти, то на сьогодні ієрархія податкового законодавства виглядає наступним чином:

  1.  Конституція України (ст. 67, 92, 116, 138, 143);
  2.  Бюджетний кодекс України від 8 липня 2010 року, яким встановлються засади функціонування бюджетної системи України, її принципи, основи бюджетного процесу і міжбюджетних відносин та відповідальність за порушення бюджетного законодавства, а також основні напрями відносно податкової політики; Закон України «Про державний бюджет на 2011 рік».
  3.  Практично всі загальні податкові Закони України (Про систему оподаткування, Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами, Про Державний реєстр фізичних осіб — платників податків та інших обов’язкових платежів, тощо) втратили чинність з набуттям законної сили 02.01.2011 Податковим кодексом України, який став єдиним основним нормативно-правовим актом податкового законодавства. Згідно ст. 1 Податкового кодексу «Податковий кодекс України регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов’язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов’язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства». Практично єдиним загальним податковим Законом України, що залишився чинним, є Закон України «Про державну податкову службу в Україні», котрий визначає статус державної податкової служби в Україні, її функції та правові основи діяльності.
  4.  Відносно спеціальних податкових нормативних актів (Декрети «Про прибутковий податок з громадян», «Про місцеві податки і збори», «Про податок на промисел», «Про акцизний збір», Закони України «Про податок з доходів фізичних осіб», «Про податок на додану вартість»,  «Про податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів», «Про фіксований сільськогосподарський податок», «Про плату за землю», «Про акцизний збір на алкогольні напої та тютюнові вироби», тощо), то вони, крім деяких положень Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (втратять чинність 01.01.2013), втратили чинність з набуттям законної сили 02.01.2011 Податковим кодексом України, який став єдиним основним нормативно-правовим актом і щодо спеціального податкового законодавства.

У своєму змісті Податковий кодекс навіть навів систему податкового законодавства. Згідно зі ст. 3 Податкового кодексу України Податкове законодавство України складається з Конституції України; цього Кодексу; Митного кодексу України та інших законів з питань митної справи у частині регулювання правовідносин, що виникають у зв’язку з оподаткуванням ввізним або вивізним митом операцій з переміщення товарів через митний кордон України (далі законами з питань митної справи); чинних міжнародних договорів, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України і якими регулюються питання оподаткування; нормативно-правових актів, прийнятих на підставі та на виконання цього Кодексу та законів з питань митної справи; рішень Верховної Ради Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування з питань місцевих податків та зборів, прийнятих за правилами, встановленими цим Кодексом. Якщо міжнародним договором, згода на обов’язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені цим Кодексом, застосовуються правила міжнародного договору.

  1.  Структурна побудова нормативних актів з податків.

Акти законодавства про податки й збори повинні бути сформульовані таким чином, щоб кожний точно знав, які податки (збори), коли й у якому порядку він повинен платити. Закріплення правової конструкції податку, втілення її у відповідну правову форму пов'язане з дослідженням і певними сутнісними підсумками при характеристиці поняття податкового механізму.

У теорії податкового права до групи основних елементів правового механізму податку необхідно віднести: а) платника податку; б) об'єкт оподаткування; в) ставка податку. Додаткові елементи правового механізму податку деталізують специфіку конкретного платежу, створюють завершену й повну систему податкового механізму, забезпечують логічний і раціональний режим його закріплення. Таким чином, як додаткові елементи правового механізму податку можна виділити такі: а) предмет, база, одиниця оподаткування; б) джерело сплати податку; в) методи, строки й способи сплати податку; г) особливості податкового режиму; д) бюджет або фонд надходження податку (збору); є) особливості податкової звітності.

Й основні і додаткові елементи носять обов'язковий характер, без якого неможливе закріплення відповідного податкового механізму. Додатковість елемента підкреслює не його необов'язковість, а особливості регулювання (можливість делегування компетенції тощо). Факультативні елементи є необов'язковими для правового механізму податку й можуть закріплюватися в законодавчих актах, підкреслюючи своєрідність саме цього податкового механізму, а можуть бути відсутніми.

Згідно зі ст. 7 ПК визначаються наступні елементи структурної побудови актів податкового законодавства: а) платники податку; б) об’єкт оподаткування; в) база оподаткування; г) ставка податку; д) порядок обчислення податку; є) податковий період; е) строк та порядок сплати податку; ж) строк та порядок подання звітності про обчислення і сплату податку.

Також у ст. 7 ПК відзначається, що «під час встановлення податку можуть ппередбачатися податкові пільги та порядок їх застосування. Будь-які питання щодо оподаткування регулюються цим Кодексом і не можуть встановлюватися або змінюватися іншими законами України, крім законів, що містять виключно положення щодо внесення змін до цього Кодексу та/або положення, які встановлюють відповідальність за порушення норм податкового законодавства. Елементи податку, підстави для надання податкових пільг та порядок їх застосування визначаються виключно цим Кодексом».

  1.  Основні вимоги і умови ефективної ролі податків. Функції податків.

Функції податків, що визначають їхню сутність, є похідними від функцій фінансів і виконують ті ж самі завдання, але в порівняно більш вузьких рамках. Виходячи із цього функції податків можна згрупувати у два блоки: основні й додаткові.

Основні функції податку:

1. Найважливішою функцією податків є фіскальна. Відповідно до цієї функції податки виконують своє основне призначення - насичення дохідної частини бюджету, доходів держави для задоволення потреб суспільства. У період становлення буржуазної держави ця спрямованість податків уважалася єдиною.

2. Регулююча функція слугує своєрідним доповненням попередньої й зачіпає як регулювання виробництва, так і регулювання споживання
(наприклад, непрямі податки). При цьому регулюючий механізм існує об'єктивно й вплив на платників здійснюється незалежно від волі держави.

3. Контрольна функція реалізується в ході оподаткування при
регламентації державою фінансово-господарської діяльності підприємств і організацій, одержанні доходів громадянами, використанні ними майна. За допомогою цієї функції оцінюється раціональність, збалансованість податкової системи, кожного важеля окремо, перевіряється, наскільки податки відповідають реалізації мети в сформованих умовах.

Додаткові функції податку утворюють підсистему, що охоплює такі види функцій:

1. Розподільча функція являє собою своєрідне відбиття фіскальної:
наповнити скарбницю, щоб потім розподілити отримані кошти. Але на стадії розподілу ця функція дуже тісно переплітається з регулюючою, і в одній дії можуть проявлятися обидві функції.

2. Стимулююча (дестимулююча) функція створює орієнтири для розвитку або згортання виробництва, діяльності. Як і регулююча, вона може бути пов'язана із застосуванням механізму пільг, зміною об'єкта оподаткування, зменшенням оподатковуваної бази. Іноді цю функцію розглядають як підвид регулюючої.

3. Накопичувальна функція являє собою своєрідне узагальнення всіх попередніх функцій і головну - з позицій реалізації цілей держави в податковій системі.

  1.  Поняття податку, ознаки та місце і доходах бюджету.

У теорії податкового права відзначають, що податок являє собою форму примусового відчуження результатів діяльності суб'єктів, які реалізують свій податковий обов'язок, що на підставі закону (або акту органу місцевого самоврядування) вноситься до бюджету відповідного рівня (або цільового фонду) і виступає як обов'язковий, безумовний, нецільовий, безоплатний, безповоротний грошовий платіж.

Згідно зі ст. 6 ПК податком є обов’язковий, безумовний платіж до відповідного бюджету, що справляється з платників податку відповідно до ПК.

Ознаками податку є:

1. Податок являє собою вид платежу, закріплений актом органу державної влади. Податкове регулювання здійснюється насамперед на основі права (компетенції) державного органу влади встановлювати податки й стягувати їх. Безумовно, у цьому випадку треба виходити з положення ст. 92 Конституції України, відповідно до якої податки й збори, система оподаткування встановлюються виключно законами України. Виходячи із цього не складно визначити, що як такий орган може виступати тільки Верховна Рада України. ПК встановлює, що податки та збори встановлюється лише відповідно до ПК

2. Однією з найбільш концептуальних ознак податку є його обов'язковий характер. Ця риса властива фактично всім платежам податкового характеру й базується на конституційній вимозі,
закріпленій у ст. 67 Конституції України. Обов'язковий характер податкового вилучення забезпечує надходження коштів у дохідні частини бюджетів, без яких неможливе реалізація функцій державної влади на будь-якому рівні. Саме це й забезпечує закріплення на конституційному рівні сплати податків як першочергового обов’язку громадян.

3. Безумовний характер податку означає обов'язкову сплату податку, що припускає, якщо буде потреба, застосування мір примусового характеру.

4. Нецільовий характер податкового платежу означає надходження його до фондів, які акумулюються державою й територіальними громадами і використовуються на задоволення публічних потреб. При цьому не ясно,  назадоволення яких саме цілей витрачаються надходження від конкретного податку, тобто формується як би розмитий, знеособлений грошовий фонд держави.  Ознака нецільового, абстрактного податкового стягнення заснована на бюджетно-правовому принципі заборони на індивідуалізацію (спеціалізацію) бюджетних доходів. Це означає, що податкові доходи не призначені для конкретних публічних видатків. Іншими словами, здійснення публічних видатків не повинне бути обумовлене надходженням окремих податків, пов'язане прямо зі сплатою того або іншого платежу.

5. Важливий момент у характеристиці податку вноситься ознакою індивідуальної безоплатності або однобічного характеру його встановлення. В основу цієї ознаки податку закладено односпрямований рух коштів від платника до держави. При цьому платник не одержує (на перший погляд) нічого замість, що означає відсутність зустрічних обов'язків держави. Кошти платника йдуть на задоволення суспільних потреб.

6. Аналізуючи зміст податку, необхідно звернути увагу й на його безповоротний характер. Сплата платником податків не припускає зворотного їх повернення. Основою даної характеристики є сама мета, призначення податків - формування фондів для фінансового забезпечення реалізації завдань держави й територіальних громад. Податок не породжує у держави зустрічного обов'язку стосовно особи, що його сплатили, він стягується з метою задоволення потреб суспільства, які можуть бути відособлені, а іноді й суперечити особистим потребам особи, що сплатила податок.

7. Платіж у грошовій формі. Внесення податку до бюджету відбувається в грошовій формі. Сплата податку майном чинним законодавством за загальним правилом не передбачена. Грошова форма сплати податку визначена самою суттю податку, що є, як уже було сказано, внеском. У зв'язку із цим обов'язок платника податків щодо сплати податку є однооб'єктним, оскільки тільки сплата податку в грошовій формі, за загальним правилом, розглядається (при дотриманні інших умов - про строки, бюджети тощо) як належне виконання його обов'язку.

Необхідно відзначити, що податок надходить до бюджету відповідного рівня. Розподіл податків по бюджетах, фондах здійснюється відповідно до бюджетної класифікації й може йти по двох основних напрямах: закріплення податку за певним бюджетом або розподілу податку між бюджетами.

  1.  Поняття прямих та непрямих податків. їх особливості.

Залежно від форми обкладання податки поділяють на:

1. Прямі (прибутково-майнові) - податки, які стягуються в процесі придбання й акумуляції матеріальних благ, визначаються розміром об'єкта обкладання, включаються в ціну товару й сплачуються виробником або власником. Прямі податки, у свою чергу, підрозділяються на: а) особисті - податки, що сплачує платник податків за рахунок і залежно від отриманого ним доходу (прибутку) і враховуючи платоспроможність платника; б) реальні - податки, що сплачують із майна, в основі яких лежить не реальний, а передбачуваний середній дохід.

2. Непрямі (на споживання) - податки, які стягуються в процесі витрачання матеріальних благ, визначаються розміром споживання, включаються у вигляді надбавки до ціни реалізації товару й сплачуються споживачем. Відзначимо, що до непрямих податків згідно з ПК відносяться акцизний податок та податок на додану вартість. При непрямому оподаткуванні формальним платником є продавець товару (робіт, послуг), що виступає посередником між державою й споживачем товару (робіт, послуг). Останній же являє собою платника реального. Саме критерій збігу юридичного й фактичного платника є одним з основних при розмежуванні податків на прямі й непрямі. При прямому оподаткуванні - юридичний і фактичний платники збігаються, при непрямому - ні.

Ще одну важливу обставину варто враховувати при розмежуванні прямих і непрямих податків - їх участь в утворенні ціни. Якщо прямі податки закладаються в ціну на стадії виробництва, у виробника, то непрямі - тільки на стадії реалізації і як надбавка до ціни товару.

  1.  Податкові правовідносини, їх основні особливості. Виникнення, зміна та припинення податкових правовідносин.

У податкових правовідносинах найбільш виразно, порівняно з усіма іншими формами фінансових правовідносин, простежуються державно-владна і майнова сторони. Відносини щодо зборів і податків є владно-майновими. Держава наділяє компетентні органи владними повноваженнями і контролює надходження коштів до бюджету. З іншого боку, надходження податків є одним з основних каналів формування об’єктів власності держави (хоча спочатку й у специфічній грошовій формі).

Розглядаючи цю проблему, Ю. А. Ровинський звертав увагу на різну міру прояву владного характеру, що відмежовує фінансове право від інших галузей.

Конкретизація податкових правовідносин передбачає два елементи:

1) реалізацію волі держави як власника коштів;

2) певну поведінку учасників податкових відносин.

Податкові правовідносини стосуються різних суб’єктів (держави, юридичних, фізичних осіб), між якими формується певна підпорядкованість. Безперечно, що обов’язок платника має безумовний характер, за якого немає рівності сторін. Відмінність податкових правовідносин від інших майнових

правовідносин, наприклад цивільних, полягає насамперед у нерівності положення їх учасників. Відносини сторін тут основані на підпорядкуванні однієї сторони (платника податків) іншій (державі в особі її органів чи органів місцевого самоврядування). На думку Н. І. Хімічевої, основною особливістю, що визначає інші відмінні риси фінансових правовідносин (у тому числі й податкових), є те, що вони виникають у процесі утворення, розподілу й використання державних грошових фондів, тобто в процесі фінансової діяльності держави2. Крім того, одним із суб’єктів податкових правовідносин завжди виступає держава в особі податкових органів, наділених владними повноваженнями. Це єдина система контролю за додержанням податкового законодавства, за правильністю нарахування, повнотою і своєчасністю внесення у відповідний бюджет податків

і зборів, установлених законодавством. Відмінність податкових правовідносин від інших фінансових правовідносин, що також характеризуються як владно-майнові (грошові) відносини, полягає у своєрідності структурних елементів змісту податкових правовідносин.

Отже, податкові правовідносини являють собою відносини, що виникають відповідно до податкових норм (регулюють встановлення, зміну і скасування податкових платежів) і юридичних фактів, учасники цих відносин наділені суб’єктивними правами і мають юридичні обов’язки, пов’язані зі сплатою податків і зборів до бюджетів і фондів.

Обов’язковим елементом характеристики податкових правовідносин є підстави їх виникнення. Податкові правовідносини виникають, змінюються, припиняються і реалізуються на підставі певного комплексу різних за змістом взаємозалежних юридичних явищ, взаємодія яких припускає розвиток правовідносин. Податкові правовідносини можуть змінюватися під впливом:

а) нормативних основ, за яких норми права регулюють сферу податкових правовідносин;

б) правосуб’єктних основ, що характеризують здатність особи до участі у правовідносинах (досягнення віку тощо);

в) фактичних основ — власне основ виникнення, зміни чи припинення податкових правовідносин, що базуються на юридичних фактах.

Юридичний факт — конкретна життєва обставина, з якою норми права пов’язують виникнення, зміну чи припинення податкових правовідносин. Це: по-перше, факти реальної дійсності; по-друге, факти, передбачені нормами податкового права; по-третє, факти, що спричиняють певні юридичні наслідки.

Класифікувати юридичні факти можна за різними підставами. За юридичними результатами:

1) правовстановлюючі — юридичні факти, з якими норми права пов’язують виникнення податкових правовідносин;

2) правозмінюючі — юридичні факти, з якими норми права пов’язують зміну податкових правовідносин;

3) правоприпиняючі — юридичні факти, з наявністю яких норми права пов’язують припинення податкових правовідносин.

Той самий факт може спричинити кілька юридичних наслідків. Наприклад, смерть одночасно є причиною припинення правовідносин зі сплати податків і причиною виникнення правовідносин зі сплати податку на майно, що переходить у порядку спадкування чи дарування.

За вольовою ознакою:

1) дії — юридичні факти, що є результатом вольової поведінки людей, результатом волевиявлення особи. Вони можуть виступати у формі:

а) правомірних дій — дій, що відбуваються відповідно до вимог податкових норм або норм, що не суперечать їм;

  1.  Суб'єкти та учасники податкових правовідносин, їх права та обов'язки.

Суб’єктом податкових правовідносин може бути будь-яка особа, поведінка якої регулюється нормами податкового права і яка може виступати учасником податкових правовідносин, носієм суб’єктивних прав і обов’язків.

Суб’єкти податкових правовідносин мають правосуб’єктність, що передбачена нормами податкового права і характеризується можливістю бути учасником правовідносин, пов’язаних зі встановленням, зміною, скасуванням податкових платежів, і мати суб’єктивні права й обов’язки. Для участі у правовідносинах суб’єкти наділені правоздатністю і дієздатністю. Фактично вони представляють два елементи досить складної юридичної властивості — правосуб’єктності.

Податкова правоздатність — передбачена нормами податкового права здатність мати права й обов’язки щодо сплати податків. Іншими словами, це можливість особи бути учасником податкових правовідносин, тобто податкова правоздатність виступає його загальноюридичною властивістю. Змістом податкової правоздатності є сукупність прав і обов’язків, що їх суб’єкти можуть мати відповідно до чинного законодавства.

Податкова дієздатність — передбачена нормами податкового права здатність своїми діями створювати і реалізовувати права й обов’язки. Дієздатність полягає у здійсненні особою дій, спрямованих на:

— придбання прав і створення обов’язків;

— здійснення прав і обов’язків;

— здатність відповідати за податкові правопорушення.

Податкові правоздатність і дієздатність доповнюють одна одну і фактично є взаємозалежними. Правоздатність виникає з моменту появи (народження громадянина, реєстрації юридичної особи і т. ін.), дієздатність — по досягненні якоїсь умови

(певного віку, статусу підприємця тощо). Іноді виникнення правоздатності та дієздатності в податкових правовідносинах збігається в часі (практично одночасно з реєстрацією юридичної особи виникає необхідність постановки її на облік у податковій інспекції, а з цього моменту, навіть якщо немає діяльності, — обов’язок подавати звітність, отже, відповідати за ухилення від цього).

Як суб’єктів можна виділити три групи учасників податкових правовідносин:

— державу (в особі органів влади, що встановлюють і регулюють оподаткування);

— податкові органи;

— платників податків.

Особливим суб’єктом податкових правовідносин є держава.

Держава, як носій суверенітету і учасник податкових правовідносин, має важливі особливості і посідає у правовідносинах особливе місце. Державний суверенітет полягає, зокрема, у тім, що держава встановлює податки, наділяє місцеві органи правом встановлювати податки. У зв’язку з цією діяльністю держава є безпосереднім учасником податкових правовідносин. Стягнення податків, як і їхнє встановлення, слід розглядати

як верховенство держави щодо влади, що виникає в процесі життєдіяльності суспільства.

Діяльність держави як власника податкових надходжень опосередковується правовідносинами, які можна класифікувати за різними підставами (за видами податків і зборів; за видами платників тощо), і в яких беруть участь різні органи, суб’єкти, уповноважені державою здійснювати певні дії. На підставі цього виділяють різні державні органи як представників держави: податкові адміністрації, митні органи, податкова міліція. Учасниками правовідносин є також державні органи, що виконують різні функції державної влади. Діяльність органів, що діють від імені держави, регулюють в основному закони (а не інші правові акти). Своєрідним є і механізм контролю за їх діяльністю.

Права й обов’язки суб’єктів податкових правовідносин характеризують їх юридичний зміст. Податковими правами й обов’язками обмежуються можливості й межі активності

суб’єктів правовідносин. Права й обов’язки суб’єктів залежать від типу правовідносин, особливостей механізму регулювання.

Велика частина податкових правовідносин — це регулятивні правовідносини, завдяки яким закріплюються і розвиваються фінансові відносини за участю держави. Але при фінансово-правовому регулюванні необхідно використовувати й методи державного примусу.

Сукупність прав і обов’язків податкових органів визначається тими цілями і завданнями, з якими законодавець пов’язує необхідність існування цих органів. Держава уповноважує останні на здійснення певних функцій в галузі управління та контролю за надходженням податків і зборів. Деталізація правового статусу цих органів відбувається через законодавче закріплення їх прав і обов’язків.

Обов’язки і права платників податків визначено головним посиланням, що випливає з конституційної норми, якою закріплено першочерговий і безумовний обов’язок — сплачувати податки (ст. 67 Конституції України). Платники податків і зборів є насамперед зобов’язаними особами. Відповідно до цього податкове законодавство і закріплює переважно обов’язок. Саме імперативний податковий обов’язок визначає правосуб’єктність платників податків.

Такими самими підходами характеризується правосуб’єктність юридичних і фізичних осіб, осіб, пов’язаних зі сплатою податків і зборів (банківські установи, податкові представники тощо).

  1.  Види податків та зборів до бюджету за Законом України від 18 лютого 1997 року „Про систему оподаткування"

З прийняттям та набрання чинності Податкового Кодексу, цей втратив чинність.

Відповідно до ст. 9 ПК України До загальнодержавних належать такі податки та збори:

1. податок на прибуток підприємств;

2. податок на доходи фізичних осіб;

3. податок на додану вартість;

4. акцизний податок;

5. збір за першу реєстрацію транспортного засобу;

6. екологічний податок;

7. рентна плата за транспортування нафти і нафтопродуктів магістральними нафтопроводами та нафтопродуктопроводами, транзитне транспортування трубопроводами природного газу та аміаку територією України;

8. рентна плата за нафту, природний газ і газовий конденсат, що видобуваються в Україні;

9. плата за користування надрами;

10. плата за землю;

11. збір за користування радіочастотним ресурсом України;

12. збір за спеціальне використання води;

13. збір за спеціальне використання лісових ресурсів;

14. фіксований сільськогосподарський податок;

15. збір на розвиток виноградарства, садівництва і хмелярства;

16. мито;

17. збір у вигляді цільової надбавки до діючого тарифу на електричну та теплову енергію, крім електроенергії, виробленої кваліфікованими когенераційними установками;

18. збір у вигляді цільової надбавки до діючого тарифу на природний газ для споживачів усіх форм власності.

  1.  Поняття системи оподаткування та принципи її побудови.

Згідно зі ст. 4 ПК виділяються наступні принципи системи оподаткування:

  1.  загальність оподаткування — кожна особа зобов’язана сплачувати встановлені цим Кодексом, законами з питань митної справи податки та збори, платником яких вона є згідно з положеннями цього Кодексу;
  2.  рівність усіх платників перед законом, недопущення будь-яких проявів податкової дискримінації — забезпечення однакового підходу до всіх платників податків незалежно від соціальної, расової, національної, релігійної приналежності, форми власності юридичної особи, громадянства фізичної особи, місця походження капіталу;
  3.  невідворотність настання визначеної законом відповідальності у разі порушення податкового законодавства;
  4.  презумпція правомірності рішень платника податку в разі, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов’язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу;
  5.  фіскальна достатність — встановлення податків та зборів з урахуванням необхідності досягнення збалансованості витрат бюджету з його надходженнями;
  6.  соціальна справедливість — установлення податків та зборів відповідно до платоспроможності платників податків;
  7.  економічність оподаткування — установлення податків та зборів, обсяг надходжень від сплати яких до бюджету значно перевищує витрати на їх адміністрування;
  8.  нейтральність оподаткування — установлення податків та зборів у спосіб, який не впливає на збільшення або зменшення конкурентоздатності платника податків;
  9.  стабільність — зміни до будь-яких елементів податків та зборів не можуть вноситися пізніш як за шість місяців до початку нового бюджетного періоду, в якому будуть діяти нові правила та ставки. Податки та збори, їх ставки, а також податкові пільги не можуть змінюватися протягом бюджетного року;
  10.  рівномірність та зручність сплати — установлення строків сплати податків та зборів, виходячи із необхідності забезпечення своєчасного надходження коштів до бюджетів для здійснення витрат бюджету та зручності їх сплати платниками;
  11.  єдиний підхід до встановлення податків та зборів — визначення на законодавчому рівні усіх обов’язкових елементів податку.

  1.  Характеристика податку з прибутку підприємств за Законом України „Про оподаткування прибутку підприємств".

Платник. Відповідно до ст. 133 ПК 133.1.1. Платником податку з числа резидентів є: суб’єкти господарювання – юридичні  особи, які провадять господарську діяльність як на території України, так і за її межами; управління залізниці, яке отримує прибуток від основної діяльності залізничного транспорту. Перелік робіт та послуг, що належать до основної діяльності залізничного транспорту, визначається Кабінетом Міністрів України. Доходи залізниць, отримані від основної діяльності залізничного транспорту, визначаються в межах надходжень доходу, перерозподіленого між залізницями в порядку, що встановлюється Кабінетом Міністрів України; підприємства залізничного транспорту та їх структурні підрозділи, які отримують прибуток від неосновної діяльності залізничного транспорту; неприбуткові установи та організації у разі отримання прибутку від неосновної діяльності та/або доходів, що підлягають оподаткуванню відповідно до цього розділу; відокремлені підрозділи платників податку, зазначених у підпункті 133.1.1 цього пункту, визначені відповідно до розділу І цього Кодексу, за винятком представництв. Для цілей цього розділу представництво платника податку – відокремлений підрозділ юридичної особи, що розташований поза її місцезнаходженням, та який здійснює представництво і захист інтересів юридичної особи, фінансується такою юридичною особою та не отримує інших доходів, окрім пасивних доходів. Платниками податку з числа нерезидентів є:

юридичні особи, що створені в будь-якій організаційно-правовій формі, та отримують доходи з джерелом походження з України, за винятком установ та організацій, що мають дипломатичні привілеї або імунітет згідно з міжнародними договорами України;

постійні представництва нерезидентів, які отримують доходи із джерелом походження з України або виконують агентські (представницькі) та інші функції стосовно таких нерезидентів чи їх засновників.

Об’єкт. Відповідно до ст. 134 п. 134.1 об’єктом оподаткування є:  прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135 – 137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138 – 143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу; дохід (прибуток) нерезидента, що підлягає оподаткуванню згідно зі статтею 160 цього Кодексу, з джерелом походження з України. Згідно ст. 135 яка визначає доходи що враховуються при обчисленні об’єкта оподаткування:  доходу від операційної діяльності, який визначається відповідно до пункту 135.4 цієї статті; інших доходів, які визначаються відповідно до пункту 135.5 цієї  статті, за винятком доходів, визначених у пункті 135.3 цієї статті та у статті 136 цього Кодексу.

Доходи визначаються на підставі первинних документів, що підтверджують отримання платником податку доходів, обов’язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом ІІ цього Кодексу. Суми, відображені у складі доходів платника податку, не підлягають повторному включенню до складу його доходів. Дохід від операційної діяльності визнається в розмірі договірної (контрактної) вартості, але не менше ніж сума компенсації, отримана в будь-якій формі, в тому числі при зменшенні зобов’язань, та включає: дохід від реалізації товарів, виконаних робіт, наданих послуг, у тому числі винагороди  комісіонера (повіреного, агента тощо); особливості визначення доходів від реалізації товарів, виконаних робіт, наданих послуг для окремих категорій платників податків або доходів від окремих операцій встановлюються положеннями цього розділу;

дохід банківських установ, до якого включаються: а) процентні доходи за кредитно-депозитними операціями (в тому числі за кореспондентськими рахунками) та цінними паперами, придбаними банком; б) комісійні доходи, в тому числі за кредитно-депозитними операціями, наданими гарантіями, розрахунково-касове обслуговування, інкасацію та перевезення цінностей, операціями з цінними паперами, операціями на валютному ринку, операціями з довірчого управління; в) прибуток від операцій з торгівлі цінними паперами; г) прибуток від операцій з купівлі/продажу іноземної валюти та банківських металів; ґ) позитивне значення курсових різниць відповідно до
підпункту 153.1.3 пункту 153.1 статті 153 цього Кодексу; д) надлишкові суми страхового резерву, що підлягають включенню до доходу згідно з пунктами 159.2, 159.4 статті 159 цього Кодексу та суми заборгованості, що підлягають включенню до складу доходів згідно з пунктом 159.5 статті 159 цього Кодексу; е) доходи від відступлення права вимоги боргу третьої особи або виконання вимоги боржником (факторингу) згідно з пунктом 153.5 статті 153 цього Кодексу; є) дохід, пов’язаний з реалізацією заставленого майна;

ж) інші доходи, прямо пов’язані зі здійсненням банківських операцій та наданням банківських послуг; з) інші доходи, передбачені цим розділом.  Інші доходи включають:

доходи у вигляді дивідендів, отриманих від нерезидентів, крім визначених підпунктом 153.3.6 пункту 153.3 статті 153 цього Кодексу, процентів, роялті, від володіння борговими вимогами; доходи від операцій оренди/лізингу, визначені відповідно до пункту 153.7 статті 153 цього Кодексу; суми штрафів та/або неустойки чи пені, фактично отримані за рішенням сторін договору або відповідних державних органів, суду;

135.5.4. вартість товарів, робіт, послуг, безоплатно отриманих платником податку у звітному періоді, визначена на рівні не нижче звичайної ціни, суми безповоротної фінансової допомоги, отриманої платником податку у звітному податковому періоді, безнадійної кредиторської заборгованості, крім випадків, коли операції з надання/отримання безповоротної фінансової допомоги проводяться між платником податку та його відокремленими підрозділами, які не мають статусу юридичної особи;

135.5.5. суми поворотної фінансової допомоги, отриманої платником податку у звітному податковому періоді, що залишаються неповерненими на кінець такого звітного періоду, від осіб, які не є платниками цього податку (в тому числі нерезидентів), або осіб, які згідно із цим Кодексом мають пільги з цього податку, в тому числі право застосовувати ставки податку нижчі, ніж установлені пунктом 151.1 статті 151 цього Кодексу.

У разі якщо в майбутніх звітних податкових періодах платник податку повертає таку поворотну фінансову допомогу (її частину) особі, яка її надала, такий платник податку збільшує суму витрат на суму такої поворотної фінансової допомоги (її частини) за наслідками звітного податкового періоду, в якому відбулося таке повернення.

При цьому доходи такого платника податку не збільшуються на суму умовно нарахованих процентів, а податкові зобов’язання особи, яка надала поворотну фінансову допомогу, не змінюються як при її видачі, так і при її зворотному отриманні.

Положення цього пункту не поширюються на суми поворотної фінансової допомоги, отриманої від засновника/учасника (в тому числі нерезидента) такого платника податку, у випадку повернення такої допомоги не пізніше 365 календарних днів з дня її отримання.

Операції з отримання/надання фінансової допомоги між платником податку та його відокремленими підрозділами, що не мають статусу юридичної особи, не приводять до зміни їх витрат або доходів; 135.5.6. суми невикористаної частини коштів, що повертаються з страхових резервів у порядку, передбаченому пунктом 159.2 статті 159 цього Кодексу; 135.5.7. суми заборгованості, що підлягають включенню до доходів згідно з пунктами 159.3 та 159.5 статті 159 цього Кодексу; 135.5.8. фактично отримані суми державного мита, попередньо сплаченого позивачем, що повертаються на його користь за рішенням суду; 135.5.9. суми акцизного податку, сплаченого/нарахованого покупцями/покупцям підакцизних товарів (за їх рахунок) на користь платника такого акцизного податку, уповноваженого цим Кодексом вносити його до бюджету, та рентної плати, а також суми збору у вигляді цільової надбавки до діючого тарифу на електричну, теплову енергію та природний газ; 135.5.10. суми дотацій, субсидій, капітальних інвестицій із фондів загальнообов’язкового державного соціального страхування або бюджетів, отримані платником податку; 135.5.11. доходи, визначені відповідно до статей 146, 147, 153 і 155 – 161 цього Кодексу; 135.5.12. доходи, не враховані при обчисленні доходу періодів, що передують звітному, та виявлені у звітному податковому періоді;

135.5.13. дохід від реалізації необоротних матеріальних активів, майнових комплексів, оборотних активів, визначений з урахуванням положень статей 146 і 147 цього Кодексу;

135.5.14. інші доходи платника податку за звітний податковий період.

Ставка податку. Відповідно до ст. 151 п. 151.1 основна ставка податку становить 16%.  

Пільги. Відповідно до ст. 154 від оподаткування звільняються: підприємств та організацій, які засновані громадськими організаціями інвалідів і є їх повною власністю, отриманий від продажу (постачання) товарів, виконання робіт і надання послуг, крім підакцизних товарів, послуг із поставки підакцизних товарів, отриманих у межах договорів комісії (консигнації), поруки, доручення, довірчого управління, інших цивільно-правових договорів, що уповноважують такого платника податку здійснювати постачання товарів від імені та за дорученням іншої особи без передачі права власності на такі товари, де протягом попереднього звітного (податкового) періоду кількість інвалідів, які мають там основне місце роботи, становить не менш як 50 відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за умови, що фонд оплати праці таких інвалідів становить протягом звітного періоду не менш як 25 відсотків суми загальних витрат на оплату праці.

Зазначені підприємства та організації громадських організацій інвалідів мають право застосовувати цю пільгу за наявності дозволу на право користування такою пільгою, який видається Комісією з питань діяльності підприємств та організацій громадських організацій інвалідів відповідно до Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні". Звільняється від оподаткування прибуток підприємств, отриманий від продажу на митній території України продуктів дитячого харчування власного виробництва, спрямований на збільшення обсягів виробництва та зменшення роздрібних цін таких продуктів. Перелік продуктів дитячого харчування встановлюється  Кабінетом Міністрів України. На період підготовки до зняття і зняття з експлуатації енергоблоків Чорнобильської АЕС та перетворення об’єкта "Укриття" на екологічно безпечну систему звільняється від оподаткування прибуток Чорнобильської АЕС, якщо такі кошти використовуються на фінансування робіт з підготовки до зняття і зняття Чорнобильської АЕС з експлуатації та перетворення об’єкта "Укриття" на екологічно безпечну систему. Звільняється від оподаткування прибуток підприємств, отриманий за рахунок міжнародної технічної допомоги або за рахунок коштів, які передбачаються в державному бюджеті як внесок України до Чорнобильського фонду "Укриття" для реалізації міжнародної програми – Плану здійснення заходів на об’єкті "Укриття" відповідно до положень Рамкової угоди між Україною та Європейським банком реконструкції та розвитку, для подальшої експлуатації, підготовки до зняття і зняття енергоблоків Чорнобильської АЕС з експлуатації, перетворення об’єкта "Укриття" на екологічно безпечну систему та забезпечення соціального захисту персоналу Чорнобильської АЕС. Звільняється від оподаткування прибуток державних підприємств "Міжнародний дитячий центр "Артек" і "Український дитячий центр "Молода гвардія" від провадження діяльності з оздоровлення та відпочинку дітей. На період з 1 квітня 2011 року до 1 січня 2016 року застосовується ставка 0 відсотків для платників податку на прибуток, у яких розмір доходів кожного звітного податкового періоду наростаючим підсумком з початку року не перевищує трьох мільйонів гривень та нарахованої за кожний місяць звітного періоду заробітної плати (доходу) працівників, які перебувають з платником податку у трудових відносинах, є не меншим, ніж дві мінімальні заробітні плати, розмір якої встановлено законом, та які відповідають одному із таких критеріїв: а) утворені в установленому законом порядку після 1 квітня 2011 року; б) діючі, у яких протягом трьох послідовних попередніх років (або протягом усіх попередніх періодів, якщо з моменту їх утворення пройшло менше трьох років), щорічний обсяг доходів задекларовано в сумі, що не перевищує трьох мільйонів гривень, та у яких середньооблікова кількість працівників протягом цього періоду не перевищувала 20 осіб; в) які були зареєстровані платниками єдиного податку в установленому законодавством порядку в період до набрання чинності цим Кодексом та у яких за останній календарний рік обсяг виручки від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) становив до одного мільйона гривень та середньооблікова кількість працівників становила до 50 осіб.

При цьому, якщо платники податку, які застосовують норми цього пункту, у будь-якому звітному періоді досягли показників щодо отриманого доходу, середньооблікової чисельності або середньої заробітної плати працівників, з яких хоча б один не відповідає критеріям, зазначеним у цьому пункті, то такі платники податку зобов’язані оподаткувати прибуток, отриманий у такому звітному періоді, за ставкою, встановленою пунктом 151.1 статті 151 цього Кодексу.

  1.  Характерні особливості нарахування амортизації основних фондів та нематеріальних активів.

Згідно зі ст. 14 ПК амортизація — систематичний розподіл вартості основних засобів, інших необоротних та нематеріальних активів, що амортизується, протягом строку їх корисного використання (експлуатації). До прийняття ПК питання амортизації регулював Закон України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Амортизації підлягають витрати: на придбання основних фондів та нематеріальних активів для власного виробничого використання включно з витратами на придбання племінної худоби та придбання, закладення і вирощування багаторічних насаджень до початку плодоношення; на самостійне виготовлення основних фондів для власних виробничих потреб включно з витратами на виплату заробітної плати працівникам, котрі були зайняті на виготовленні таких основних фондів; на проведення всіх видів ремонту, реконструкції, модернізації та інших видів поліпшення основних фондів; на поліпшення якості земель, не пов'язаних з будівництвом.

Амортизація основних фондів та нематеріальних активів має наступні особливості:

1. Видатки на повне відтворення основних фондів у вигляді амортизаційних відрахувань від вартості основних виробничих фондів на реконструкцію, модернізацію Й капітальний ремонт фондів, що належать підприємству, а також перебувають у користуванні підприємства на умовах оренди (лізингу), обчислені за їх балансовою вартістю відповідно до встановлених норм, включаючи прискорену амортизацію активної їх частини.

2. Амортизаційні відрахування на надані в оперативну оренду основні фонди (крім належних до державної форми власності) нараховувалися орендодавцем і використовувалися ним на повне підновлення наданих в оренду або інших належних йому основних фондів.

3. Амортизаційні відрахування на надані у фінансову оренду основні фонди, а також на надані в оперативну оренду основні фонди, що належать до державної форми власності, нараховувалися орендарем і використовувалися ним винятково на повне відновлення орендованої частки основних фондів.

4. Видатки, витрачені орендарем на капітальний ремонт орендованих будинків (приміщень) нежитлового призначення, підлягали амортизації щомісяця рівними частками протягом строку цього договору оренди.

  1.  Правила ведення податкового обліку за податком на прибуток підприємств/ Податковий період.

Відповідно до п. 49.18 ст. 49 Податкового кодексу України від 2 грудня 2010 року № 2755-VI (далі – ПКУ) податкові декларації, крім випадків, передбачених ПКУ, подаються за базовий звітний (податковий) період, що дорівнює: календарному місяцю (у тому числі в разі сплати місячних авансових внесків) - протягом 20 календарних днів, що настають за останнім календарним днем звітного (податкового) місяця (пп. 49.18.1); календарному кварталу або календарному півріччю (у тому числі в разі сплати квартальних або піврічних авансових внесків) - протягом 40 календарних днів, що настають за останнім календарним днем звітного податкового) кварталу (півріччя) (пп. 49.18.2); календарному року, крім випадків, передбачених підпунктами 49.18.4 та 49.18.5 цього пункту - протягом 60 календарних днів, що настають за останнім календарним днем звітного (податкового) року (пп. 49.18.3); календарному року для платників податку на доходи фізичних осіб - до 1 травня року, що настає за звітним (пп. 49.18.4); календарному року для платників податку на доходи фізичних осіб - підприємців - протягом 40 календарних днів, що настають за останнім календарним днем звітного (податкового) року (пп. 49.18.5). Згідно з п. 49.19 ст. 49 ПКУ якщо податкова декларація за квартал, півріччя, три квартали або рік розраховується наростаючим підсумком на підставі показників базових податкових періодів, з яких складаються такі квартал, півріччя, три квартали або рік (без урахування авансових внесків), згідно з відповідним розділом цього Кодексу, зазначена податкова декларація подається у строки, визначені пунктом 49.18 цієї статті для такого базового звітного (податкового) періоду. Для цілей ПКУ під терміном "базовий звітний (податковий) період" слід розуміти перший звітний (податковий) період року, визначений відповідним розділом ПКУ. Таким чином, податкова декларація платниками податку на прибуток підприємств, за винятком виробників сільськогосподарської продукції, визначених ст. 155 ПКУ, подається протягом 40 календарних днів, що настають за останнім календарним днем звітного періоду. Виробники сільськогосподарської продукції, визначені ст. 155 ПКУ, для яких визначено річний податковий період, подають податкову декларацію протягом 60 календарних днів, що настають за останнім календарним днем звітного (податкового) року. Якщо останній день строку подання податкової декларації припадає на вихідний або святковий день, то останнім днем строку вважається операційний (банківський) день, що настає за вихідним або святковим днем (п. 49.20 ст. 49 ПКУ).

  1.  Податкове право і податкове законодавство (поняття, співвідношення).

Податкове право являє собою відмежований комплекс юридичних норм, що забезпечують цільне регулювання різновиду відносин, пов'язаних з надходженням до бюджетів податків і зборів.

Інституту податкового права властиві певні ознаки:

1. Однорідність фактичного зміїсту, що припускає регулювання строго певного різновиду відносин, пов'язаних з рухом грошей у формі податків і зборів до бюджету. 2. Єдність норм, що утворюють податкове право. Вони становлять єдину систему, що визначається однорідним фактичним змістом. Цей інститут забезпечує регулювання даного різновиду фінансових відносин, що не виключає спеціалізації юридичних норм усередині інституту. 3. Законодавча відособленість, що означає зовні відособлене закріплення основних положень інституту в нормах, що його утворюють. На теперішній час це норми Податкового кодексу України.

В свою чергу, податкове законодавство, виступає формою реалізації податкового права, містить коло нормативних актів, що регулюють оподаткування. Основу податкового законодавства повинні становити тільки закони й найбільш важливі підзаконні акти (у більшості випадків - прирівняні до законів. Такими були Декрети Кабінету Міністрів України наприкінці 1992 - початку 1993 року). Іншими словами, це нормативні акти, що встановлюють основні права й обов'язки платників податків, механізм дії окремого податкового важеля. С. Г. Пєпєляєв вважає, що податкове законодавство включає в себе взагалі тільки закони й рішення органів влади, видані на основі Конституції. На теперішній час основною формою податкового законодавства є Податковий кодекс України.

Необхідно при цьому провести розмежування між системою податкового права й системою податкового законодавства. Якщо перша являє собою сукупність відносин, які регулюються податковим правом, то система податкового законодавства — зовнішнє вираження податкових правовідносин, своєрідне усвідомлення їх суспільством на даному етапі, закріплене за допомогою наявних у його розпорядженні нормативних важелів. Системи податкового права й законодавства співвідносяться як специфічні філософські категорії змісту й форми.

  1.  Оподаткування прибутку страхових організацій та спільної діяльності за Законом України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Згідно зі ст. 7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» дохід від страхової діяльності юридичних осіб — резидентів не підлягає оподаткуванню за ставкою, встановленою у пункті 10.1 статті 10 цього Закону (25 відсотків), та оподатковується:  за ставкою 0 відсотків — при отриманні доходу внаслідок виконання договорів з довгострокового страхування життя та пенсійного страхування у межах недержавного пенсійного забезпечення у разі виконання вимог до таких договорів, визначених пунктом 1.37 та пунктом 1.42 статті 1 цього Закону;  за ставкою 3 відсотки — при отриманні доходу внаслідок виконання договорів з інших видів страхування.

Для цілей оподаткування страхової діяльності під оподатковуваним доходом слід розуміти суму страхових платежів, страхових внесків, страхових премій (далі — сума валових внесків), одержаних (нарахованих) страховиками-резидентами протягом звітного періоду за договорами страхування і перестрахування ризиків на території України або за її межами, зменшених на суму страхових платежів (страхових внесків, страхових премій), сплачених страховиком за договорами перестрахування з резидентом.

Страховик здійснює окремий податковий облік операцій, що відповідно до підпункту 7.2.1 цього пункту оподатковуються за різними ставками за правилами, встановленими у порядку, визначеному законом для встановлення форми відповідної податкової декларації (розрахунку).

Якщо страховик одержує доходи із джерел інших, ніж ті, що визначені у підпункті 7.2.1 цього пункту, такі доходи оподатковуються за ставкою, встановленою пунктом 10.1 статті 10 Закону. При цьому до категорії валових витрат, пов’язаних з одержанням таких доходів, не включаються витрати, які понесені страховиком під час здійснення операцій із страхування (перестрахування).

Інвестиційний дохід, одержаний страховиком від розміщення коштів резервів страхування життя, оподатковується у страховика в частині, яка належить страховику. Частина інвестиційного доходу, одержаного від розміщення коштів резервів із страхування життя, що належить страховику, визначається як різниця між сумою доходу, одержаного (нарахованого) від розміщення коштів резервів із страхування життя, та сумою витрат страховика на ведення справи, які не можуть перевищувати 15 відсотків отриманого інвестиційного доходу.

Якщо страховик здійснює відрахування у математичні резерви із страхування життя, то сума інвестиційного доходу, що належить страховику, зменшується на суму відрахувань у такі математичні резерви, що не можуть перевищувати 85 відсотків суми інвестиційного доходу, який належить страховику.

Доходи, одержані страховиком-цедентом у звітному періоді від перестраховиків за договорами перестрахування, зменшуються на суму здійснених страховиком-цедентом страхових виплат (страхового відшкодування) у частині (в межах часток), в якій перестраховик несе відповідальність згідно з укладеними із страховиком-цедентом договорами перестрахування, та оподатковуються у загальному порядку за ставкою, визначеною пунктом 10.1 статті 10 Закону.

Згідно зі ст. 156 ПК України об’єктом оподаткування від діяльності страховика є прибуток від провадження його діяльності.

Для цілей оподаткування під доходом від страхової діяльності розуміється сума доходів страховика, нарахована протягом звітного періоду, у тому числі (але не виключно) у вигляді: страхових платежів, страхових внесків, страхових премій, нарахованих страховиком за договорами страхування, співстрахування і перестрахування ризиків на території України або за її межами протягом звітного періоду, зменшених з урахуванням вимог цього підпункту на суму страхових платежів, страхових внесків, страхових премій, нарахованих страховиком за договорами перестрахування. При цьому страхові платежі, страхові внески, страхові премії за договорами співстрахування включаються до складу доходів страховика (співстраховика) тільки в розмірі його частки страхової премії, передбаченої договором співстрахування; суми зменшення розміру страхових резервів у порівнянні зі сформованими на кінець попереднього звітного періоду з урахуванням зміни частки перестраховиків у страхових резервах, сформованих відповідно до законодавства; інвестиційного доходу, отриманого страховиком від розміщення коштів резервів страхування життя; доходи у вигляді курсових різниць, отриманих від перерахунку страхових резервів, утворених за договорами страхування, та активів, якими представлені страхові резерви за такими договорами, у випадках, якщо такі страхові резерви та/або активи утворені в іноземній валюті; суми винагород, належних страховику за укладеними договорами страхування, співстрахування, перестрахування; частки від страхових внесків, страхових премій та страхових виплат, нарахованих перестраховиками за договорами перестрахування; доходів від реалізації права регресної вимоги страховика до страхувальника або іншої особи, відповідальної за заподіяні збитки; нарахованих відсотків на депоновані премії за ризиками, прийнятими в перестрахуванні; суми санкцій за невиконання умов договору страхування, визначеної боржником добровільно або за рішенням суду; тощо.

До витрат страховика в цілях даного пункту відносяться такі витрати, нараховані при здійсненні страхової діяльності, у тому числі (але не виключно): у вигляді суми збільшення розміру страхових резервів у порівнянні зі сформованими на кінець попереднього звітного періоду з урахуванням зміни частки перестраховиків у страхових резервах, сформованих відповідно до законодавства; нараховані суми страхових виплат (страхових відшкодувань) за страховими випадками, настання яких підтверджено відповідними документами в порядку, встановленому чинним законодавством, за договорами страхування, співстрахування та перестрахування. В цілях даного підпункту до страхових виплат належать виплати ануїтетів, пенсій, рент та інші виплати, передбачені умовами договору страхування; аквізиційні витрати; тощо.

Страхові резерви розраховуються згідно з методикою формування резервів із страхування життя та правилами формування, обліку та розміщення страхових резервів за видами страхування іншими, ніж страхування життя, визначеними спеціально уповноваженим органом виконавчої влади у сфері регулювання ринків фінансових послуг.

Також п. 156.2 ПК визначає особливості визначення прибутку страховика, що здійснює страхування життя.

  1.  Оподаткування операцій у банківській діяльності та операцій з іноземною валютою.

Згідно з п. 7.3. Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» доходи, отримані (нараховані) платником податку в іноземній валюті у зв’язку з продажем товарів (робіт, послуг) протягом звітного періоду, перераховуються в гривні за офіційним валютним (обмінним) курсом Національного банку України, що діяв на дату отримання (нарахування) таких доходів, і не підлягають перерахуванню у зв’язку зі зміною обмінного курсу гривні протягом такого звітного періоду. Балансова вартість іноземної валюти, отриманої платником податку у зв’язку з таким продажем (виручка в іноземній валюті), визначається за курсом, зазначеним у абзаці першому цього підпункту.

Балансова вартість заборгованості, основна сума якої (без процентів, комісій та винагород) виражена в іноземній валюті, відображається у податковому обліку платника податку шляхом перерахунку її суми в гривні за офіційним (обмінним) курсом Національного банку України, що діяв на дату її оприбуткування (виникнення).

У разі продажу (погашення) заборгованості (її частини), вираженої в іноземній валюті, протягом звітного періоду її балансова вартість визначається шляхом перерахунку суми такої заборгованості (її частини) в гривні за офіційним валютним (обмінним) курсом Національного банку України, що діяв на дату такого продажу (погашення).

Непогашена протягом звітного періоду заборгованість, виражена в іноземній валюті, розглядається умовно проданою (погашеною) в останній день звітного періоду за офіційним валютним (обмінним) курсом Національного банку України, що діяв на такий день. При цьому балансова вартість такої заборгованості у наступному звітному періоді визначається на підставі такого перерахунку.

У разі купівлі іноземної валюти за гривні валові витрати або валові доходи платника податку не змінюються. Сума гривень, сплачена платником податку у зв’язку з такою купівлею (без урахування комісійних або вартості інших послуг осіб, що здійснюють конверсійні (обмінні) операції за дорученням платника податку), вважається балансовою вартістю такої іноземної валюти. У разі купівлі однієї іноземної валюти за іншу іноземну валюту балансова вартість придбаної іноземної валюти визначається на рівні балансової вартості іноземної валюти, що була продана.

У разі продажу іноземної валюти за гривні валові доходи платника податку збільшуються на суму гривень, отриманих від покупця у зв’язку з таким продажем, а валові витрати такого платника податку збільшуються на суму балансової вартості такої іноземної валюти.

Платник податку самостійно обирає метод оцінки балансової вартості іноземної валюти за середньозваженою вартістю або ідентифікованою вартістю. Зміна методу оцінки балансової вартості іноземної валюти протягом податкового року для цілей податкового обліку не дозволяється.

До валових витрат платників податку — суб’єктів валютного ринку відносяться також будь-які витрати, пов’язані з оплатою послуг інших осіб, що здійснюють конверсійні (обмінні) операції за дорученням таких платників податку.

В свою чергу, згідно з п. 7.3.8. Закону банки здійснюють відмінний від інших платників податку податковий облік результатів операцій з іноземною валютою. Облік операцій з продажу або купівлі іноземної валюти, які здійснюються за дорученням та за рахунок клієнтів таких банків, ведеться окремо від обліку операцій з продажу або купівлі іноземної валюти, здійснюваних за рішенням банку за рахунок інших (власних) джерел. При здійсненні операцій з продажу або купівлі іноземної валюти за дорученням та за рахунок клієнтів до валових доходів банку відносяться суми комісійних (брокерських) та інших подібних видів винагород, одержаних (нарахованих) банком у зв’язку із здійсненням таких операцій протягом звітного періоду, а до валових витрат — витрати банку, понесені (нараховані) у зв’язку із здійсненням таких операцій протягом звітного періоду.  При здійсненні операцій з купівлі або продажу іноземної валюти за рішенням банку до складу валових доходів або валових витрат банку відноситься кінцевий фінансовий результат обмінних (конверсійних) операцій за результатами звітного періоду. Кінцевий фінансовий результат обмінних (конверсійних) операцій за результатами звітного періоду вираховується як сума фінансових результатів обмінних (конверсійних) операцій за результатами кожного банківського дня. Фінансовим результатом обмінних (конверсійних) операцій за результатами банківського дня є різниця між валовими доходами, отриманими (нарахованими) банком внаслідок продажу іноземної валюти протягом такого банківського дня, та валовими витратами, понесеними (нарахованими) у зв’язку із придбанням іноземної валюти протягом такого банківського дня. У розрахунки фінансового результату обмінних (конверсійних) операцій не беруться суми комісійних (брокерських) або інших подібних винагород, сплачених або отриманих (нарахованих) банком у зв’язку із здійсненням таких обмінних (конверсійних) операцій, які відносяться до складу валових доходів або валових витрат банку у загальному порядку.

Схожий порядок оподаткування операцій у банківській діяльності та операцій з іноземною валютою передбачений п. 153.1. ПК.

  1.  Порядок оподаткування податком з прибутку доходів нерезидентів та прибутку від виконання довгострокових контрактів.

Згідно з п. 13.1. Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» будь-які доходи, отримані нерезидентом із джерелом їх походження з України, від провадження господарської діяльності (у тому числі на рахунки нерезидента, що ведуться в гривнях) оподатковуються у порядку і за ставками, визначеними цією статтею.

Для цілей цієї статті під доходами, отриманими нерезидентом із джерелом їх походження з України, слід розуміти: а) проценти, дисконтні доходи, що сплачуються на користь нерезидента, у тому числі проценти за борговими зобов’язаннями, випущеними (виданими) резидентом;  б) дивіденди, які сплачуються (нараховуються) резидентом; в) роялті, фрахту та доходи від послуг типу “інжиніринг"; г) лізингова (орендна) плата, що сплачується (нараховується) резидентами або постійними представництвами на користь нерезидента-лізингодавця (орендодавця); д) доходи від продажу нерухомого майна, розташованого на території України, яке належить нерезиденту, у тому числі майна постійного представництва нерезидента; е) прибуток від здійснення операцій з торгівлі цінними паперами або іншими корпоративними правами, визначений відповідно до норм цього Закону; є) доходи, отримані від здійснення спільної діяльності на території України, доходи від здійснення довгострокових контрактів на території України; ж) винагорода за здійснення культурної, освітньої, релігійної, спортивної, розважальної діяльності нерезидентів (або уповноважених ними осіб) на території України; з) брокерська, комісійна або агентська винагорода, отримана від резидентів або постійних представництв інших нерезидентів стосовно брокерських, комісійних або агентських послуг, наданих нерезидентом або його постійним представництвом на території України на користь резидентів; тощо.

Не підлягають оподаткуванню доходи, отримані нерезидентами, у вигляді процентів або доходу (дисконту) на державні цінні папери, продані (розміщені) нерезидентам за межами території України через уповноважених агентів — нерезидентів, або процентів, сплачених нерезидентам за отримані Україною позики (кредити або державні зовнішні запозичення), які відображаються у Державному бюджеті України чи кошторисі Національного банку України.

Суми прибутків нерезидентів, які здійснюють свою діяльність на території України через постійне представництво, оподатковуються у загальному порядку. При цьому таке постійне представництво прирівнюється з метою оподаткування до платника податку, який здійснює свою діяльність незалежно від такого нерезидента. У разі якщо нерезидент здійснює свою діяльність не лише в Україні, а й за її межами і при цьому не визначає прибуток від своєї діяльності, що проводиться ним через постійне представництво в Україні, сума прибутку, що підлягає оподаткуванню в Україні, визначається на підставі складення нерезидентом відокремленого балансу фінансово-господарської діяльності, погодженого з податковим органом за місцезнаходженням постійного представництва. У разі неможливості шляхом прямого підрахування визначити прибуток, одержаний нерезидентами з джерелом його походження з України, оподатковуваний прибуток визначається податковим органом як різниця між валовим доходом та валовими витратами, визначеними шляхом застосування до суми одержаного (нарахованого) валового доходу коефіцієнта 0,7.

Згідно з п. 7.10. Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» платник податку може вибрати особливий порядок оподаткування результатів діяльності, що здійснюється за довгостроковим договором (контрактом). Під терміном “довгостроковий договір (контракт)” слід розуміти будь-який договір на виготовлення, будівництво, установку або монтаж матеріальних цінностей, що входитимуть до складу основних фондів замовника або складових частин таких основних фондів, а також на створення нематеріальних активів, пов’язаних з таким виготовленням, будівництвом, установкою або монтажем (послуг типу “інжиніринг”, науково-дослідних і дослідно-конструкторських робіт та розробок), за умови, якщо такий контракт не планується завершити раніше ніж через 9 місяців з моменту здійснення перших витрат або отримання авансу (передоплати). Виконавець самостійно визначає доходи і витрати, нараховані (понесені) протягом звітного періоду у зв’язку із виконанням довгострокового договору (контракту), використовуючи оціночний коефіцієнт виконання такого довгострокового контракту. Оціночний коефіцієнт виконання довгострокового договору (контракту) визначається як співвідношення суми фактичних витрат звітного періоду до суми загальних витрат, що плануються виконавцем при виконанні довгострокового контракту. Доход виконавців у звітному періоді визначається як добуток загальнодоговірної ціни довгострокового договору (контракту) на оціночний коефіцієнт виконання довгострокового контракту. Витрати виконавця у звітному періоді визначаються на рівні фактично оплачених (нарахованих) витрат, пов’язаних із виконанням довгострокового договору (контракту) у такому звітному періоді. Витрати і доходи, понесені (нараховані) виконавцем довгострокового договору (контракту) протягом звітного періоду, включаються до складу валових витрат або валових доходів такого виконавця за наслідками такого періоду в сумах, визначених підпунктами 7.10.5 та 7.10.6 цієї статті.

Після завершення довгострокового договору (контракту) виконавець здійснює перерахунок сум податкових зобов’язань, попередньо визначених ним за наслідками кожного податкового періоду протягом строку виконання такого довгострокового договору (контракту), визначаючи фактичний коефіцієнт виконання довгострокового договору (контакту) як співвідношення витрат відповідних попередніх звітних періодів до фактичних загальних витрат, понесених (нарахованих) виконавцем при виконанні довгострокового договору (контракту), та доход таких періодів як добуток кінцевої договірної ціни об’єкта довгострокового договору (контракту) на фактичний коефіцієнт виконання довгострокового договору (контракту).

Податкові звіти щодо результатів діяльності виконавця довгострокового договору (контракту) за наслідками кожного податкового періоду надаються податковому органу за формою, що встановлюється центральним податковим органом.

Схожий порядок оподаткування операцій у банківській діяльності та операцій з іноземною валютою передбачений ПК.

  1.  Оподаткування неприбуткових установ і організацій. Пільги з податку з прибутку підприємств.

Згідно зі ст. 157 ПК до неприбуткових установ та організацій, зареєстрованих згідно з вимогами законодавства та внесених органами державної податкової служби в установленому порядку до Реєстру неприбуткових організацій та установ, які є: а) органами державної влади України, органами місцевого самоврядування та створеними ними установами або організаціями, що утримуються за рахунок коштів відповідних бюджетів; б) благодійними фондами і благодійними організаціями; в) кредитними спілками, пенсійними фондами, створеними в порядку, визначеному відповідними законами; г) іншими, ніж визначені в підпункті “б” цього пункту, юридичними особами, діяльність яких не передбачає отримання прибутку згідно з нормами відповідних законів; ґ) спілками, асоціаціями та іншими об’єднаннями юридичних осіб, створеними для представлення інтересів засновників (членів, учасників), що утримуються лише за рахунок внесків таких засновників (членів, учасників) та не провадять господарську діяльність, за винятком отримання пасивних доходів; д) релігійними організаціями, зареєстрованими в порядку, передбаченому законом; е) житлово-будівельними кооперативами та об’єднаннями співвласників багатоквартирного будинку; є) професійними спілками, їх об’єднаннями та організаціями профспілок, а також організаціями роботодавців та їх об’єднаннями, утвореними в порядку, визначеному законом.

Від оподаткування звільняються доходи неприбуткових організацій, визначених у підпункті “а” пункту 157.1 цієї статті, отримані у вигляді: коштів або майна, які надходять безоплатно або у вигляді безповоротної фінансової допомоги чи добровільних пожертвувань; пасивних доходів; коштів або майна, які надходять до таких неприбуткових організацій як компенсація вартості отриманих державних послуг, у тому числі доходів державних навчальних закладів, отриманих від виготовлення та реалізації товарів, виконання робіт, надання послуг, у тому числі від надання платних послуг, пов’язаних з їх основною статутною діяльністю; дотацій або субсидій, отриманих з державного або місцевого бюджетів, державних цільових фондів або в межах технічної чи благодійної, у тому числі гуманітарної, допомоги, крім дотацій на регулювання цін на платні послуги, які надаються таким неприбутковим організаціям або через них їх отримувачам згідно із законодавством, з метою зниження рівня таких цін.

Від оподаткування звільняються доходи неприбуткових організацій, визначених у підпункті “б” пункту 157.1 цієї статті, отримані у вигляді: коштів або майна, які надходять безоплатно або у вигляді безповоротної фінансової допомоги чи добровільних пожертвувань; пасивних доходів; коштів або майна, які надходять таким неприбутковим організаціям від ведення їх основної діяльності, з урахуванням положень пункту 157.13 цієї статті; дотацій або субсидій, отриманих із державного або місцевого бюджетів, державних цільових фондів або в межах технічної чи благодійної, у тому числі гуманітарної, допомоги, крім дотацій на регулювання цін на платні послуги, які надаються таким неприбутковим організаціям або через них їх одержувачам згідно із законодавством з метою зниження рівня таких цін.

Від оподаткування звільняються доходи неприбуткових організацій, визначених у підпункті “в” пункту 157.1 цієї статті, отримані у вигляді: коштів, які надходять до кредитних спілок або пенсійних фондів у вигляді внесків на недержавне пенсійне забезпечення або внесків на інші потреби, передбачені законом; доходів від здійснення операцій з активами (у тому числі пасивних доходів) недержавних пенсійних фондів та кредитних спілок, за пенсійними вкладами (внесками), рахунками учасників фондів банківського управління відповідно до закону з цих питань; дотацій або субсидій, отриманих з державного або місцевого бюджетів, державних цільових фондів або в межах технічної чи благодійної, у тому числі гуманітарної, допомоги, крім дотацій на регулювання цін на платні послуги, які надаються таким неприбутковим організаціям або через них їх одержувачам згідно із законодавством, з метою зниження рівня таких цін.

Від оподаткування звільняються доходи неприбуткових організацій, визначених у підпункті “г” пункту 157.1 цієї статті, отримані у вигляді: разових або періодичних внесків, відрахувань засновників і членів; коштів або майна, які надходять таким неприбутковим організаціям від провадження їх основної діяльності та у вигляді пасивних доходів; дотацій або субсидій, отриманих з державного або місцевих бюджетів, державних цільових фондів або в межах технічної чи благодійної, у тому числі гуманітарної, допомоги, крім дотацій на регулювання цін на платні послуги, які надаються таким неприбутковим організаціям або через них їх одержувачам згідно із законодавством, з метою зниження рівня таких цін.

Від оподаткування звільняються доходи неприбуткових організацій, визначених у підпункті “ґ” пункту 157.1 цієї статті, отримані у вигляді: разових або періодичних внесків засновників і членів; пасивних доходів; дотацій або субсидій, отриманих з державного або місцевого бюджетів, державних цільових фондів або в межах технічної чи благодійної, у тому числі гуманітарної, допомоги, що надаються таким неприбутковим організаціям відповідно до умов міжнародних договорів, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, крім дотацій на регулювання цін на платні послуги, які надаються таким неприбутковим організаціям або через них їх одержувачам згідно із законодавством, з метою зниження рівня таких цін.

Від оподаткування звільняються доходи неприбуткових організацій, визначених у підпункті “д” пункту 157.1 цієї статті, отримані у вигляді: коштів або майна, які надходять безоплатно або у вигляді безповоротної фінансової допомоги чи добровільних пожертвувань; будь-яких інших доходів від надання культових послуг, а також пасивних доходів.

Від оподаткування звільняються доходи неприбуткових організацій, визначених у підпункті “е” пункту 157.1 цієї статті, отримані у вигляді внесків, коштів або майна, які надходять таким неприбутковим організаціям для забезпечення потреб їх основної діяльності та у вигляді пасивних доходів.

Доходи неприбуткових організацій, визначених у підпункті “в” пункту 157.1, розподіляються виключно між їх учасниками в порядку, встановленому відповідним законом.

Право неприбуткової організації на користування пільгами в оподаткуванні податком на прибуток виникає після внесення такої організації до Реєстру неприбуткових організацій та установ органами державної податкової служби в порядку, встановленому законодавством.

  1.  Характеристика податку на додану вартість за Законом України від 3 квітня 1997 року зі змінами і доповненнями.

Об’єкт. Відповідно до п. 185.1 ст. 185 р. V Податкового кодексу України від 2 грудня 2010 року №2755-VI (далі – ПКУ) об’єктом оподаткування є операції платників податку з: а) постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до ст. 186 ПКУ, у тому числі операції з передачі права власності на об’єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об’єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю; б) постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до ст. 186 ПКУ; в) ввезення товарів (супутніх послуг) на митну територію України в митному режимі імпорту або реімпорту; г) вивезення товарів (супутніх послуг) у митному режимі експорту або реекспорту; ґ) з метою оподаткування цим податком до експорту також прирівнюється постачання товарів (супутніх послуг), які перебувають у вільному обігу на території України, до митного режиму магазину безмитної торгівлі, митного складу або спеціальної митної зони, створених згідно з положеннями глав 35 – 37 Митного кодексу України; д) з метою оподаткування цим податком до імпорту також прирівнюється постачання товарів (супутніх послуг) з-під митного режиму магазину безмитної торгівлі, митного складу або спеціальної митної зони, створених згідно з положеннями глав 35 – 37 Митного кодексу України, для їх подальшого вільного обігу на території України; е) постачання послуг з міжнародних перевезень пасажирів і багажу та вантажів залізничним, автомобільним, морським і річковим та авіаційним транспортом.

Ставка податку. Відповідно до ст. 193 р. V Податкового кодексу України від 2 грудня 2010 року №2755-VI (далі – ПКУ) ставки податку встановлюються від бази оподаткування в таких розмірах: а) 17 відсотків; б) 0 відсотків. П. 10 підрозділу 2 р. ХХ ПКУ встановлено, що за податковими зобов'язаннями з ПДВ, що виникли: з 1 січня 2011 року до 31 грудня 2013 року включно ставка податку становить 20 відсотків; з 1 січня 2014 року - 17 відсотків.

  1.  Операції, які не є об'єктом оподаткування податком на додану вартість і операції, звільнені від оподаткування цим податком.

Відповідно до ст. 196 ПК до операцій які не є об’єктом оподаткування відносять: випуску (емісії), розміщення у будь-які форми управління та продажу (погашення, викупу) за кошти цінних паперів, що випущені в обіг (емітовані) суб’єктами підприємницької діяльності, Національним банком України, Міністерством фінансів України, органами місцевого самоврядування відповідно до закону, включаючи інвестиційні та іпотечні сертифікати, сертифікати фонду операцій з нерухомістю, деривативи, а також корпоративні права, виражені в інших, ніж цінні папери, формах; обміну зазначених цінних паперів та корпоративних прав, виражених в інших, ніж цінні папери, формах, на інші цінні папери; розрахунково-клірингової, реєстраторської та депозитарної діяльності на ринку цінних паперів, а також діяльності з управління активами (у тому числі пенсійними активами, фондами банківського управління), відповідно до закону. Норми цього підпункту не застосовуються до операцій з продажу бланків дорожніх, банківських та іменних чеків, цінних паперів, розрахункових та платіжних документів, пластикових (розрахункових) карток, а також ювілейних і пам’ятних монет, які реалізуються для нумізматичних цілей та інших товарів/послуг, за які стягується окрема плата у вигляді фіксованої суми або відсотка; 196.1.2. передачі майна у схов (відповідальне зберігання), а також у лізинг (оренду), крім передачі у фінансовий лізинг; повернення майна із схову (відповідального зберігання) його власнику, а також майна, попередньо переданого в лізинг (оренду) лізингодавцю (орендодавцю), крім переданого у фінансовий лізинг; нарахування та сплати процентів або комісій у складі орендного (лізингового) платежу у межах договору фінансового лізингу; по об’єкту фінансового лізингу, оціненого в іноземній валюті, сплата процентів з метою оподаткування визначається у гривнях за курсом валют, визначеним Національним банком України на момент сплати; передачі майна в заставу (іпотеку) позикодавцю (кредитору) та/або в забезпечення іншої дійсної вимоги кредитора, повернення такого майна із застави (іпотеки) його власнику після закінчення дії відповідного договору, якщо місце такої передачі (повернення) знаходиться на митній території України; грошових виплат основної суми консолідованого іпотечного боргу та процентів, нарахованих на неї, об’єднання та/або купівлі (продажу) консолідованого іпотечного боргу, заміною однієї частки консолідованого іпотечного боргу на іншу, або поверненням (зворотним викупом) такого консолідованого іпотечного боргу відповідно до закону резидентом або на його користь; 196.1.3. надання послуг із страхування, співстрахування або перестрахування особами, які мають ліцензію на здійснення страхової діяльності відповідно до закону, а також пов’язаних з такою діяльністю послуг страхових (перестрахових) брокерів та страхових агентів; надання послуг із загальнообов’язкового державного соціального страхування (у тому числі пенсійного страхування), недержавного пенсійного забезпечення, залучення та обслуговування пенсійних вкладів та рахунків учасників фондів банківського управління, адміністрування недержавних пенсійних фондів; 196.1.4. обігу валютних цінностей (у тому числі національної та іноземної валюти), банківських металів, банкнот та монет Національного банку України, за винятком тих, що використовуються для нумізматичних цілей, базою оподаткування яких є продажна вартість; випуску, обігу та погашення лотерейних білетів державних грошових лотерей, інших документів, що засвідчують право участі в державних грошових лотереях; виплати грошових виграшів (призів) і грошових винагород; постачання негашених поштових марок України, конвертів або листівок з негашеними поштовими марками України, крім колекційних марок, конвертів чи листівок для філателістичних потреб, базою оподаткування яких є продажна вартість; 196.1.5. надання послуг з інкасації, розрахунково-касового обслуговування, залучення, розміщення та повернення коштів за договорами позики, депозиту, вкладу (у тому числі пенсійного), управління коштами та цінними паперами (корпоративними правами та деривативами), доручення, надання, управління і переуступки фінансових кредитів, кредитних гарантій і банківських поручительств особою, що надала такі кредити, гарантії або поручительства; торгівлі за грошові кошти або цінні папери борговими зобов’язаннями, за винятком операцій з інкасації боргових вимог та факторингу (факторингових) операцій, крім факторингових операцій, якщо об’єктом боргу є валютні цінності, цінні папери, у тому числі компенсаційні папери (сертифікати), інвестиційні сертифікати, іпотечні сертифікати з фіксованою дохідністю, операції з відступлення права вимоги за забезпеченими іпотекою кредитами (позиками), житлові чеки, земельні бони та деривативи; 196.1.6. виплат у грошовій формі заробітної плати (інших прирівняних до неї виплат), а також пенсій, стипендій, субсидій, дотацій за рахунок бюджетів або Пенсійного фонду України чи інших фондів загальнообов’язкового соціального страхування (крім тих, що надаються у майновій формі); виплат дивідендів, роялті у грошовій формі або у вигляді цінних паперів, які здійснюються емітентом; надання комісійних (брокерських, дилерських) послуг із торгівлі та/або управління цінними паперами (корпоративними правами), деривативами та валютними цінностями, включаючи будь-які грошові виплати (у тому числі комісійні) фондовим або валютним біржам чи позабіржовим фондовим системам або їх членам у зв’язку з організацією та торгівлею цінними паперами ліцензованими торговцями цінними паперами, а також деривативами та валютними цінностями; 196.1.7. реорганізації (злиття, приєднання, поділу, виділення та перетворення) юридичних осіб. При здійсненні спільної (сумісної діяльності) передача товарів (робіт, послуг) на окремий баланс платника податку, уповноваженого договором вести облік результатів такої спільної діяльності, вважається постачанням таких товарів (робіт, послуг); 196.1.8. постачання позашкільним навчальним закладом вихованцям, учням і слухачам платних послуг у сфері позашкільної освіти; 196.1.9. надання банками (фінансовими установами) послуг у межах управління фондами банківського управління, фондами операцій з нерухомістю, фондами фінансування будівництва (в тому числі за перерахування коштів на фінансування будівництва із фонду фінансування будівництва), за здійснення платежів за іпотечними сертифікатами відповідно до законодавства; 196.1.10. оплати третейського збору та відшкодування інших витрат, пов’язаних з вирішенням спору третейським судом відповідно до закону; 196.1.11. надання послуг з агентування і фрахтування морського торговельного флоту судновими агентами на користь нерезидентів, які надають послуги з міжнародних перевезень пасажирів, їхнього багажу, вантажів чи міжнародних відправлень; 196.1.12. вивезення товарів за межі митного кордону України  у митному режимі тимчасового вивезення згідно з положеннями глави 34 Митного кодексу України або у митному режимі переробки згідно з положеннями глави 39 Митного кодексу України, у тому числі об’єктів оперативного лізингу або транспортних засобів з метою їх ремонту; 196.1.13. постачання товарів (супутніх послуг) на митну територію України у митному режимі відмови на користь держави згідно з положеннями глави 41 Митного кодексу України. Подальше постачання таких товарів (супутніх послуг) на митній території України або за її межі оподатковується за відповідними ставками податку, визначеними у статті 193 цього Кодексу. 196.1.14. постачання послуг, визначених у підпункті "в"  пункту 186.3 статті 186 цього Кодексу.

  1.  Порядок нарахування і сплати податку на додану вартість з імпорту і експорту товарів за чинним законодавством.

Згідно зі ст. 185 ПК об’єктами ПДВ є: ввезення товарів (супутніх послуг) на митну територію України в митному режимі імпорту або реімпорту (далі — імпорт); вивезення товарів (супутніх послуг) у митному режимі експорту або реекспорту (далі — експорт).

Згідно зі ст. 205 ПК при ввезенні товарів на митну територію України суми податку, нараховані митним органом, підлягають сплаті до державного бюджету платниками податку до/або на день подання митної декларації безпосередньо на єдиний казначейський рахунок за винятком операцій, за якими надається звільнення (умовне звільнення) від оподаткування. У разі ввезення товарів на митну територію України залежно від митного режиму, у який розміщуються ці товари, оподаткування здійснюється у такому порядку: у митних режимах імпорту та реімпорту податок сплачується у повному обсязі; у митних режимах транзиту та відмови на користь держави податок не сплачується; у митних режимах митного складу, знищення або руйнування, магазину безмитної торгівлі застосовується повне умовне звільнення від оподаткування; у митних режимах тимчасового ввезення (вивезення) застосовується умовне звільнення від оподаткування.

Під час ввезення на митну територію України продуктів переробки товарів, що вивозилися у митному режимі переробки за межами митної території України, податок сплачується у порядку, встановленому для митного режиму імпорту, за винятком операцій з ввезення в Україну продуктів переробки товарів, що вивозилися за її межі з метою ремонту в митному режимі переробки за межами митної території України, які не підлягають оподаткуванню.

У разі ввезення на митну територію України фізичними особами особистих речей, товарів та транспортних засобів порядок стягнення податку, що підлягає сплаті в разі переміщення товарів через митний кордон України, а також інші умови, не передбачені цим Кодексом, на яких товари підлягають звільненню від оподаткування, визначаються законом.

У разі подальшого вивезення товарів з магазинів безмитної торгівлі за межі митної території України податок не справляється (у тому числі за нульовою ставкою). Постачання товарів магазинами безмитної торгівлі без нарахування податку може здійснюватися виключно фізичним особам, які виїжджають за межі митної території України, та юридичним особам, які обслуговують пасажирів міжнародних рейсів після проходження ними паспортного та митного контролю. У разі вивезення з магазинів безмитної торгівлі або митних ліцензійних складів товарів, що перебувають у митних режимах магазину безмитної торгівлі або митного складу, для вільного обігу на митній території України (крім переміщення до інших магазинів безмитної торгівлі або митних складів), оподаткування здійснюється у порядку, передбаченому для операцій з ввезення товарів на митну територію України.

  1.  Умови та порядок застосування податкового кредиту по податку на додану вартість.

ПК не використовує поняття «податкового кредиту», а оперує поняттям «податкове відшкодування».

Згідно зі ст. 200 ПК сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов’язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені цим розділом. При від’ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу), а в разі відсутності податкового боргу — зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду.

Якщо в наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з пунктом 200.1 цієї статті, має від’ємне значення, то: а) бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від’ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів/послуг у попередніх податкових періодах постачальникам таких товарів/послуг або до Державного бюджету України, а в разі отримання від нерезидента послуг на митній території України — сумі податкового зобов’язання, включеного до податкової декларації за попередній період за отримані від нерезидента послуги отримувачем товарів/послуг; б) залишок від’ємного значення попередніх податкових періодів після бюджетного відшкодування включається до складу сум, що відносяться до податкового кредиту наступного податкового періоду.

Не мають права на отримання бюджетного відшкодування особи, які: були зареєстровані як платники цього податку менш ніж за 12 календарних місяців до місяця, за наслідками якого подається заява на бюджетне відшкодування (крім нарахування податкового кредиту внаслідок придбання або спорудження (будівництва) основних фондів); мали обсяги оподатковуваних операцій за останні 12 календарних місяців менші, ніж заявлена сума бюджетного відшкодування (крім нарахування податкового кредиту внаслідок придбання або спорудження (будівництва) основних фондів).

Платник податку, який має право на отримання бюджетного відшкодування та прийняв рішення про повернення суми бюджетного відшкодування, подає відповідному органу державної податкової служби податкову декларацію та заяву про повернення суми бюджетного відшкодування, яка відображається у податковій декларації.

Джерелом сплати бюджетного відшкодування (у тому числі заборгованості бюджету) є доходи Державного бюджету України. Забороняється обумовлювати або обмежувати виплату бюджетного відшкодування наявністю або відсутністю доходів, отриманих від цього податку в окремих регіонах України.

  1.  Акцизний збір. Платники. Об'єкти оподаткування. Податкові агенти.

Платник. Відповідно до п. 212.1 ст. 212 Податкового кодексу України від 2 грудня 2010 року №2275-VI платниками податку є: Особа, яка виробляє підакцизні товари (продукцію) на митній території України, у тому числі з давальницької сировини (пп. 212.1.1 п. 212.1 ст. 212 ПКУ). Особа - суб'єкт господарювання, яка ввозить підакцизні товари (продукцію) на митну територію України (пп. 212.1.2 п. 212.1 ст. 212 ПКУ). Фізична особа - резидент або нерезидент, яка ввозить підакцизні товари (продукцію) на митну територію України в обсягах, що підлягають оподаткуванню, відповідно до митного законодавства (пп. 212.1.3 п. 212.1 ст. 212 ПКУ). Особа, яка реалізує конфісковані підакцизні товари (продукцію), підакцизні товари (продукцію), визнані безхазяйними, підакцизні товари (продукцію), за якими не звернувся власник до кінця строку зберігання, та підакцизні товари (продукцію), що за правом успадкування чи на інших законних підставах переходять у власність держави, якщо ці товари (продукція) підлягають реалізації (продажу) в установленому законодавством порядку (пп. 212.1.4 п. 212.1 ст. 212 ПКУ). Особа, яка реалізує або передає у володіння, користування чи розпорядження підакцизні товари (продукцію), що були ввезені на митну територію України із звільненням від оподаткування до закінчення строку, визначеного законом відповідно до п. 213.3 ст. 213 цього Кодексу (пп. 212.1.5 п. 212.1 ст. 212 ПКУ). Особа, на яку покладається дотримання вимог митних режимів, що передбачають звільнення від оподаткування, у разі порушення таких вимог (пп. 212.1.6 п. 212.1 ст. 212 ПКУ). Особа, на яку покладається виконання умов щодо цільового використання підакцизних товарів (продукції), на які встановлено ставку податку 0 гривень за 1 літр 100-відсоткового спирту, 0 євро за 1000 кг нафтопродуктів у разі порушення таких умов (пп. 212.1.7 п. 212.1 ст. 212 ПКУ). Особа, на яку при здійсненні операцій з підакцизними товарами (продукцією), які не підлягають оподаткуванню або звільняються від оподаткування, покладається виконання умов щодо цільового використання підакцизних товарів (продукції) в разі порушення таких умов (пп. 212.1.8 п. 212.1 ст. 212 ПКУ). Згідно з п. 212.2 ст. 212 ПКУ замовники, за дорученням яких виробляються підакцизні товари (продукція) з давальницької сировини, сплачують податок виробнику.

Об’єкт. Відповідно до пп. 213.1.1, 213.1.2, 213.1.6 п. 213.1 ст. 213 Податкового кодексу України від 2 грудня 2010 року № 2755-VI (далі – ПКУ) об’єктами оподаткування акцизним збором є операції з: реалізації вироблених в Україні підакцизних товарів (продукції); реалізації (передачі) підакцизних товарів (продукції) з метою власного споживання, промислової переробки, здійснення внесків до статутного капіталу, а також своїм працівникам; обсяги та вартість втрачених підакцизних товарів (продукції), що перевищують встановлені норми втрат з урахуванням пункту 214.6 статті 214 цього Кодексу. Згідно з пп. 14.1.212 п. 14.1 ст. 14 ПКУ реалізація підакцизних товарів (продукції) – це будь-які операції на митній території України, що передбачають відвантаження підакцизних товарів (продукції) згідно з договорами купівлі-продажу, міни, поставки та іншими господарськими, цивільно-правовими договорами з передачею прав власності або без такої, за плату (компенсацію) або без такої, незалежно від строків її надання, а також безоплатного відвантаження товарів, у тому числі з давальницької сировини.

  1.  Порядок оподаткування акцизним збором імпорту товарів.

Відповідно до того, що Декрет Кабінету Міністрів України «Про акцизний збір» втратив чинність у силу прийняття ПК, акцизний збір був трансформований у акцизний податок.

Згідно зі ст. 218 ПК  визначається порядок обчислення податку з товарів, які ввозяться (імпорт) на митну територію України. Отже, суми податку з товарів (продукції), які ввозяться на митну територію України, що підлягають сплаті, визначаються платниками податку самостійно, виходячи з об’єктів оподаткування, бази оподаткування та ставок цього податку. Податок із підакцизних товарів (продукції), що ввозяться на митну територію України, обчислюється у національній валюті за офіційним курсом гривні до іноземної валюти, встановленим Національним банком України на дату подання митному органу митної декларації до митного оформлення. Суми податку, що підлягають сплаті, у разі порушення умов розміщення підакцизних товарів у митних режимах: магазину безмитної торгівлі, переробки на митній території України, визначаються, виходячи з об’єктів оподаткування, бази оподаткування та ставок цього податку, що діяли на момент подання митної декларації при розміщенні у відповідний режим. У разі повного або часткового повернення імпортером підакцизних товарів (продукції), ввезених на митну територію України, продавцю у зв’язку з непридатністю їх для реалізації на митній території України, платник податків — імпортер проводить коригування податкових зобов’язань зі сплати акцизного податку у звітному періоді, у якому відбулось повернення невикористаних та пошкоджених марок, або органу державної податкової служби, який видав марки, надані відповідні документи, що підтверджують втрату марок. Сума коригування обчислюється платником податку із застосуванням максимальних роздрібних цін, ставок акцизного податку з урахуванням мінімального податкового зобов’язання зі сплати акцизного податку, які діяли на дату виникнення податкового зобов’язання щодо таких товарів (продукції). Сума коригування зазначається в декларації з акцизного податку за відповідний звітний період. При цьому сума акцизного податку за бажанням імпортера повертається йому на поточний рахунок у банку або зараховується при придбанні наступних партій марок акцизного податку.

У ст. 219 ПК визначається порядок обчислення податку в разі тимчасового ввезення на митну територію України та переміщення через митну територію України транзитом підакцизних товарів. Отже,ввезення на митну територію України підакцизних товарів (продукції), що переміщуються через митну територію України транзитом, проводиться без сплати податку за умови здійснення заходів щодо гарантування доставки товарів (продукції) у порядку, визначеному митним законодавством. Підакцизні товари (продукція), які тимчасово ввозяться на митну територію України і призначені для показу чи демонстрації під час проведення виставок, конкурсів, нарад, семінарів та ярмарків, спеціальних виставкових заходів, якщо вони залишаються у власності нерезидентів та їх використання на території України не має комерційного характеру, пропускаються через митний кордон України без сплати податку під зобов’язання, узяте перед органом державної митної служби, про вивезення таких товарів (продукції) у тому самому стані, в якому вони ввозилися, крім змін внаслідок фактичного природного зношення, на строк тимчасового ввезення за умови надання гарантій (грошової застави) органу державної митної служби.

  1.  Характеристика податку з доходів фізичних осіб: платники, податкові агенти, об’єкт оподаткування, загальний оподатковуваний доход, доходи, що не включаються до складу оподатковуваного доходу.   

Податок з доходів фізичних осіб на сьогоднішній день регулює розділ IV ПК.

Згідно зі ст. 162 ПК платниками податку є: фізична особа — резидент, яка отримує доходи як з джерела їх походження в Україні, так і іноземні доходи; фізична особа — нерезидент, яка отримує доходи з джерела їх походження в Україні; податковий агент. Не є платником податку нерезидент, який отримує доходи з джерела їх походження в Україні і має дипломатичні привілеї та імунітет, встановлені чинним міжнародним договором України, щодо доходів, які він отримує безпосередньо від провадження дипломатичної чи прирівняної до неї таким міжнародним договором діяльності.

Згідно зі ст. 163 ПК об’єктом оподаткування резидента є: загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід; доходи з джерела їх походження в Україні, які остаточно оподатковуються під час їх нарахування (виплати, надання); іноземні доходи — доходи (прибуток), отримані з джерел за межами України.

Об’єктом оподаткування нерезидента є: загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід з джерела його походження в Україні; доходи з джерела їх походження в Україні, які остаточно оподатковуються під час їх нарахування (виплати, надання).

Базою оподаткування є чистий річний оподатковуваний дохід, який визначається шляхом зменшення загального оподатковуваного доходу з урахуванням пункту 164.6 цієї статті на суми податкової знижки такого звітного року. Загальний оподатковуваний дохід — будь-який дохід, який підлягає оподаткуванню, нарахований (виплачений, наданий) на користь платника податку протягом звітного податкового періоду.

Загальний оподатковуваний дохід складається з доходів, які остаточно оподатковуються під час їх нарахування (виплати, надання), доходів, які оподатковуються у складі загального річного оподатковуваного доходу, та доходів, які оподатковуються за іншими правилами, визначеними ПК. Загальний місячний оподатковуваний дохід складається із суми оподатковуваних доходів, нарахованих (виплачених, наданих) протягом такого звітного податкового місяця.

До загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку не включаються такі доходи: сума державної та соціальної матеріальної допомоги, державної допомоги у вигляді адресних виплат та надання соціальних і реабілітаційних послуг відповідно до закону, житлових та інших субсидій або дотацій, компенсацій (включаючи грошові компенсації інвалідам, на дітей-інвалідів при реалізації індивідуальних програм реабілітації інвалідів), винагород і страхових виплат, які отримує платник податку з бюджетів та фондів загальнообов’язкового державного соціального страхування та у формі фінансової допомоги інвалідам з Фонду соціального захисту інвалідів згідно із законом, у тому числі (але не виключно): сума грошової допомоги, яка надається згідно із законом членам сімей військовослужбовців чи осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, органів і підрозділів цивільного захисту, Державної кримінально-виконавчої служби України, Державної служби спеціального зв’язку та захисту інформації України, які загинули (безвісно пропали) або померли під час виконання службових обов’язків; сума державних премій України або стипендій України, призначених законом, постановами Верховної Ради України, указами Президента України, винагород спортсменам — чемпіонам України, призерам спортивних змагань міжнародного рівня, у тому числі спортсменам-інвалідам, а також вартість державних нагород чи винагород від імені України, крім тих, що виплачуються коштами чи іншим майном, сума Нобелівської чи Абелівської премій; сума коштів з Державного бюджету України дійсним членам (академікам) та членам-кореспондентам Національної академії наук України, Української академії аграрних наук, Академії медичних наук України, Академії педагогічних наук України, Академії правових наук України та Академії мистецтв України як щомісячна довічна плата за звання дійсного члена та члена-кореспондента; сума допомоги, яка виплачується (надається) жертвам нацистських переслідувань або їх спадкоємцям з бюджетів або інших джерел, визначених міжнародними договорами України, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, а також особам, які мають звання “Праведник Миру"; сума допомоги, яка виплачується (надається) особам, визнаним репресованими та/або реабілітованими згідно із законом, або їх спадкоємцям з бюджетів або інших джерел, визначених міжнародними договорами України, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України; сума пенсій або щомісячного довічного грошового утримання, отримуваних платником податку з Пенсійного фонду України чи бюджету згідно із законом, а також з іноземних джерел, якщо згідно з міжнародними договорами, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, такі пенсії не підлягають оподаткуванню чи оподатковуються в країні їх виплати; сума грошової компенсації за витрату часу, розмір якої встановлюється Кабінетом Міністрів України, яку отримують фізичні особи за ведення записів та подання відомостей відповідно до програм державних вибіркових обстежень, що проводяться органами державної статистики; сума грошової компенсації, що виплачується військовослужбовцям за належне їм для отримання жиле приміщення; сума щорічної разової грошової допомоги, яка надається згідно із Законом України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”.

  1.  Порядок застосування податкової соціальної пільги та податкового кредиту. Ставки по податку з доходів фізичних осіб. Порядок нарахування та утримання податку.

Згідно зі ст. 169 ПК платник податку має право на зменшення суми загального місячного оподатковуваного доходу, отримуваного від одного роботодавця у вигляді заробітної плати, на суму податкової соціальної пільги: у розмірі, що дорівнює 100 відсоткам розміру прожиткового мінімуму для працездатної особи (у розрахунку на місяць), встановленому законом на 1 січня звітного податкового року, — для будь-якого платника податку; у розмірі, що дорівнює 100 відсоткам суми пільги, — для платника податку, який утримує двох чи більше дітей віком до 18 років, — у розрахунку на кожну таку дитину; у розмірі, що дорівнює 150 відсоткам суми пільги, — для такого платника податку, який: а) є одинокою матір’ю (батьком), вдовою (вдівцем) або опікуном, піклувальником — у розрахунку на кожну дитину віком до 18 років; б) утримує дитину-інваліда — у розрахунку на кожну таку дитину віком до 18 років; в) є особою, віднесеною законом до першої або другої категорій осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, включаючи осіб, нагороджених грамотами Президії Верховної Ради УРСР у зв’язку з їх участю в ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи; г) є учнем, студентом, аспірантом, ординатором, ад’юнктом; тощо.

Податкова соціальна пільга починає застосовуватися до нарахованих доходів у вигляді заробітної плати з дня отримання роботодавцем заяви платника податку про застосування пільги та документів, що підтверджують таке право. Роботодавець відображає у податковій звітності всі випадки застосування або незастосування податкової соціальної пільги згідно з отриманими від платників податку заявами про застосування пільги, а також заявами про відмову від такої пільги.

Податкова соціальна пільга не може бути застосована до: доходів платника податку, інших ніж заробітна плата; заробітної плати, яку платник податку протягом звітного податкового місяця отримує одночасно з доходами у вигляді стипендії, грошового чи майнового (речового) забезпечення учнів, студентів, аспірантів, ординаторів, ад’юнктів, військовослужбовців, що виплачуються з бюджету; доходу самозайнятої особи від провадження підприємницької діяльності, а також іншої незалежної професійної діяльності.

Замість податкового кредиту законодавець використовує поняття «податкової знижки». Згідно зі ст. 166 ПК платник податку має право на податкову знижку за наслідками звітного податкового року.

До податкової знижки включаються фактично здійснені протягом звітного податкового року платником податку витрати, підтверджені відповідними платіжними та розрахунковими документами, зокрема квитанціями, фіскальними або товарними чеками, прибутковими касовими ордерами, копіями договорів, що ідентифікують продавця товарів (робіт, послуг) і їх покупця (отримувача). У зазначених документах обов’язково повинно бути відображено вартість таких товарів (робіт, послуг) і строк їх продажу (виконання, надання).

Платник податку має право включити до податкової знижки у зменшення оподатковуваного доходу платника податку за наслідками звітного податкового року, такі фактично здійснені ним протягом звітного податкового року витрати: частину суми процентів, сплачених таким платником податку за користування іпотечним житловим кредитом, що визначається відповідно до статті 175 цього Кодексу; суму коштів або вартість майна, переданих платником податку у вигляді пожертвувань або благодійних внесків неприбутковим організаціям, зареєстрованим в Україні та внесеним до Реєстру неприбуткових організацій та установ на дату передачі таких коштів та майна, у розмірі, що не перевищує 4 відсотки суми його загального оподатковуваного доходу такого звітного року; суму коштів, сплачених платником податку на користь закладів освіти для компенсації вартості здобуття середньої професійної або вищої освіти такого платника податку та/або члена його сім’ї першого ступеня споріднення, який не одержує заробітної плати; суму коштів, сплачених платником податку на користь закладів охорони здоров’я для компенсації вартості платних послуг з лікування такого платника податку або члена його сім’ї першого ступеня споріднення, у тому числі для придбання ліків (донорських компонентів, протезно-ортопедичних пристосувань, виробів медичного призначення для індивідуального користування інвалідів), а також суму коштів, сплачених платником податку, визнаного в установленому порядку інвалідом, на користь протезно-ортопедичних підприємств, реабілітаційних установ для компенсації вартості платних послуг з реабілітації, технічних та інших засобів реабілітації, наданих такому платнику податку або його дитині-інваліду у розмірах, що не перекриваються виплатами з фондів загальнообов’язкового державного соціального медичного страхування.

Згідно зі ст. 167 ПК визначається ставка податку для фізичних осіб. Ставка податку становить 15 відсотків бази оподаткування щодо доходів, одержаних, у тому числі, але не виключно у формі заробітної плати, інших заохочувальних та компенсаційних виплат або інших виплат і винагород, які виплачуються (надаються) платнику у зв’язку з трудовими відносинами та за цивільно-правовими договорами; виграшу у державну та недержавну грошову лотерею, виграш гравця (учасника), отриманий від організатора азартної гри. У разі якщо загальна сума отриманих платником податку у звітному податковому місяці доходів, зазначених у абзаці першому цього пункту, перевищує десятикратний розмір мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного податкового року, ставка податку становить 17 відсотків суми перевищення з урахуванням податку, сплаченого за ставкою, визначеною в абзаці першому цього пункту.

Згідно зі ст. 168 ПК визначається порядок нарахування та утримання податку. Податковий агент, який нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов’язаний утримувати податок із суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку. Податок сплачується (перераховується) до бюджету під час виплати оподатковуваного доходу єдиним платіжним документом. Банки приймають платіжні документи на виплату доходу лише за умови одночасного подання розрахункового документа на перерахування цього податку до бюджету. Якщо згідно з нормами цього розділу окремі види оподатковуваних доходів (прибутків) не підлягають оподаткуванню під час їх нарахування чи виплати, але не є звільненими від оподаткування, платник податку зобов’язаний самостійно включити суму таких доходів до загального річного оподатковуваного доходу податку та подати річну декларацію з цього податку. Якщо оподатковуваний дохід надається у негрошовій формі чи виплачується готівкою з каси податкового агента, податок сплачується (перераховується) до бюджету протягом банківського дня, що настає за днем такого нарахування (виплати, надання). Податок, утриманий з доходів резидентів та нерезидентів, зараховується до бюджету згідно з Бюджетним кодексом України. Суми податку на доходи фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, особами рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, Державної кримінально-виконавчої служби України, Державної служби спеціального зв’язку та захисту інформації України, державної пожежної охорони, органів і підрозділів цивільного захисту, податкової міліції у зв’язку з виконанням обов’язків несення служби, спрямовуються виключно на виплату рівноцінної та повної компенсації втрат доходів цієї категорії громадян.

  1.  Оподаткування податком з доходів фізичних осіб доходів, отриманих в результаті здійснення операцій з рухомим та нерухомим майном (оренда, продаж, міна).

Згідно з п. 170.1. ПК визначаються особливості оподаткування доходу від надання нерухомості в оренду (суборенду), житловий найм (піднайм). Податковим агентом платника податку — орендодавця щодо його доходу від надання в оренду земельної ділянки сільськогосподарського призначення, земельної частки (паю), майнового паю є орендар. При цьому об’єкт оподаткування визначається виходячи з розміру орендної плати, зазначеної в договорі оренди, але не менше ніж мінімальна сума орендного платежу, встановлена законодавством з питань оренди землі.

Нерухомість, що належить фізичній особі — нерезиденту, надається в оренду виключно через фізичну особу — підприємця або юридичну особу — резидента (уповноважених осіб), що виконують представницькі функції такого нерезидента на підставі письмового договору та виступають його податковим агентом стосовно таких доходів. Нерезидент, який порушує норми цього пункту, вважається таким, що ухиляється від сплати податку. Якщо орендар є фізичною особою, яка не є суб’єктом господарювання, особою, відповідальною за нарахування та сплату (перерахування) податку до бюджету, є платник податку — орендодавець.

  1.  Оподаткування відсотків, дивідендів, роялті, виграшів та призів податком з доходів фізичних осіб.

Одразу відзначимо, що згідно з ПК роялті оподатковуються за правилами, встановленими для оподаткування дивідендів, за ставками, визначеними пунктом 167.1 статті 167 ПК (загальними ставками).

Оподаткування процентів здійснюється згідно з п. 170.4. ПК. Податковим агентом платника податку під час нарахування (виплати) на його користь доходів, визначених у пункті 167.2 статті 167 ПК, є особа, яка здійснює таке нарахування (виплату). Загальна сума податків, утриманих протягом звітного податкового місяця з таких нарахованих (виплачених) процентів платнику податку, сплачується (перераховується) таким податковим агентом до бюджету у строки, визначені цим Кодексом для місячного податкового періоду. Податковий агент, який нараховує доходи у вигляді процентів, відображає у податковому розрахунку, подання якого передбачено підпунктом “б” пункту 176.2 статті 176 цього Кодексу, загальну суму таких нарахованих (сплачених) доходів та загальну суму утриманого з них податку. При цьому інформація щодо окремого банківського вкладного (депозитного) або поточного рахунку фізичної особи, суми нарахованих на нього процентів, а також відомостей щодо такої фізичної особи — вкладника не надається.

Оподаткування дивідендів здійснюється згідно з п. 170.5. ПК. Податковим агентом платника податку під час нарахування (виплати) на його користь дивідендів, крім випадків, зазначених у підпункті 165.1.18 пункту 165.1 статті 165 цього Кодексу, є емітент корпоративних прав або за його дорученням — інша особа, яка здійснює таке нарахування (виплату). Будь-який резидент, який нараховує дивіденди, включаючи того, що сплачує податок на прибуток підприємств у спосіб, відмінний від загального (є суб’єктом спрощеної системи оподаткування), або звільнений від сплати такого податку з будь-яких підстав, є податковим агентом під час нарахування дивідендів. Дивіденди, нараховані платнику податку емітентом корпоративних прав — резидентом, що є юридичною особою, оподатковуються за ставкою, визначеною у пункті 167.2 статті 167 ПК, крім дивідендів на користь фізичних осіб (у тому числі нерезидентів) за акціями або іншими корпоративними правами, які мають статус привілейованих або інший статус, що передбачає виплату фіксованого розміру дивідендів чи суми, яка є більшою за суму виплат, розраховану на будь-яку іншу акцію (корпоративне право), емітовану таким платником податку, які згідно із підпунктом 153.3.7 пункту 153.3 статті 153 ПК прирівнюються з метою оподаткування до виплати заробітної плати з відповідним оподаткуванням.

Оподаткування виграшів та призів здійснюється згідно з п. 170.6. ПК. Податковим агентом платника податку під час нарахування (надання) на його користь доходу у вигляді призів (виграшів) у лотерею чи в розіграші, призів та виграшів у грошовій формі, одержаних за перемогу та/або участь в аматорських спортивних змаганнях, у тому числі у більярдному спорті, є особа, яка здійснює таке нарахування (виплату). Під час нарахування (виплати) доходів у вигляді виграшів у лотерею або в інших розіграшах, які передбачають попереднє придбання платником податку права на участь у таких лотереях чи розіграшах, не беруться до уваги витрати платника податку у зв’язку з отриманням такого доходу. Доходи, зазначені у цьому пункті, остаточно оподатковуються під час їх виплати за їх рахунок.

Порядок оподаткування операцій з продажу (обміну) об'єктів нерухомого майна здійснюється згідно з ст. 172 ПК. Дохід, отриманий платником податку від продажу (обміну) не частіше одного разу протягом звітного податкового року житлового будинку, квартири або їх частини, кімнати, садового (дачного) будинку (включаючи земельну ділянку, на якій розташовані такі об’єкти, а також господарсько-побутові споруди та будівлі, розташовані на такій земельній ділянці), а також земельної ділянки, що не перевищує норми безоплатної передачі, визначеної статтею 121 Земельного кодексу України залежно від її призначення, та за умови перебування такого майна у власності платника податку понад три роки, не оподатковується. Дохід від відчуження господарсько-побутових споруд, що розташовані на одній ділянці з житловим або садовим (дачним) будинком та продаються разом з ним, для цілей оподаткування окремо не визначається. Дохід, отриманий платником податку від продажу протягом звітного податкового року більш як одного з об’єктів нерухомості, зазначених у пункті 172.1 цієї статті, або від продажу об’єкта нерухомості, не зазначеного в пункті 172.1 цієї статті, підлягає оподаткуванню за ставкою, визначеною пунктом 167.2 статті 167 ПК. У такому самому порядку оподатковується дохід від продажу (обміну) об’єкта незавершеного будівництва.

Дохід від продажу об’єкта нерухомості визначається виходячи з ціни, зазначеної в договорі купівлі-продажу, але не нижче оціночної вартості такого об’єкта, розрахованої органом, уповноваженим здійснювати таку оцінку відповідно до закону.

При обміні об’єкта нерухомості на інший (інші) дохід платника податку у вигляді отриманої ним грошової компенсації від відчуження нерухомого майна, визначеного: а) у абзаці першому пункту 172.1 цієї статті, — не оподатковується; б) у пункті 172.2 цієї статті, — оподатковується за ставкою, визначеною пунктом 167.2 статті 167 ПК.

Сума податку визначається та самостійно сплачується через банківські установи: а) особою, що продає або обмінює з іншою фізичною особою нерухомість, — до нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу, міни; б) особою, у власності якої перебував об’єкт нерухомості, відчужений за рішенням суду про зміну власника та перехід права власності на таке майно.

Фізична особа зобов’язана відобразити доход від такого відчуження у річній податковій декларації. Дохід від операцій з продажу (обміну) об’єктів нерухомості, що здійснюються фізичними особами — нерезидентами, оподатковується згідно із цією статтею в порядку, встановленому для резидентів, за ставками, визначеними в пункті 167.1 статті 167 ПК.

  1.  Оподаткування інвестиційного прибутку фізичної особи.

Згідно з п. 170.2. ПК визначаються особливості оподаткування інвестиційного прибутку.

Облік загального фінансового результату операцій з інвестиційними активами ведеться платником податку самостійно, окремо від інших доходів і витрат. Для цілей оподаткування інвестиційного прибутку звітним періодом вважається календарний рік.

Інвестиційний прибуток розраховується як позитивна різниця між доходом, отриманим платником податку від продажу окремого інвестиційного активу, та його вартістю, що визначається із суми витрат на придбання такого активу.

Якщо в результаті розрахунку інвестиційного прибутку за правилами, встановленими цією статтею, виникає від’ємне значення, воно вважається інвестиційним збитком. У разі якщо протягом 30 календарних днів до дня продажу пакета цінних паперів (корпоративних прав) чи деривативів, а також протягом наступних 30 календарних днів з дня такого продажу платник податку придбаває пакет ідентичних цінних паперів (корпоративних прав) чи деривативів, то: а) інвестиційний збиток, що виник внаслідок такого продажу, не враховується під час визначення загального фінансового результату операцій з інвестиційними активами; б) вартість придбаного пакета для цілей оподаткування визначається за ціною його придбання, але не нижче ніж ціна проданого пакета.

Якщо платник податку протягом звітного (податкового) року продає інвестиційний актив за договором, який обумовлює право на його зворотний викуп у наступному році, чи придбаває опціон на такий викуп, інвестиційний збиток, який виникає внаслідок такого продажу, не враховується під час визначення загального фінансового результату операцій з інвестиційними активами.

До складу загального річного оподатковуваного доходу платника податку включається позитивне значення загального фінансового результату операцій з інвестиційними активами за наслідками такого звітного (податкового) року. Загальний фінансовий результат операцій з інвестиційними активами визначається як сума інвестиційних прибутків, отриманих платником податку протягом звітного (податкового) року, зменшена на суму інвестиційних збитків, понесених платником податку протягом такого року. Якщо загальний фінансовий результат операцій з інвестиційними активами має від’ємне значення, його сума переноситься у зменшення загального фінансового результату операцій з інвестиційними активами наступних років до його повного погашення. Інвестиційний прибуток за операціями з цінними паперами чи деривативами визначається платником податків окремо від операцій з банківськими металами. При цьому платник податку визначає інвестиційний прибуток за операціями з цінними паперами чи деривативами, що перебувають в обігу на організованому ринку цінних паперів, окремо від інвестиційного прибутку за операціями з цінними паперами чи деривативами, що не перебувають в обігу на такому ринку.

Не підлягає оподаткуванню та не включається до загального річного оподатковуваного доходу: а) дохід, отриманий платником податку протягом звітного податкового року від продажу інвестиційних активів, якщо сума такого доходу не перевищує суму, визначену ПК; б) дохід, отриманий платником податку від продажу інвестиційних активів у випадку, визначеному підпунктом ПК. У випадках, зазначених у підпунктах “а” і “б” цього підпункту, платник податку не включає до розрахунку загального фінансового результату операцій з інвестиційними активами суму доходів та витрат на придбання таких інвестиційних активів.

Платник податку, який проводить операції з інвестиційними активами з використанням послуг професійного торговця цінними паперами, включаючи банк, має право укласти договір з таким торговцем про виконання ним функцій податкового агента.

  1.  Порядок оподаткування іноземних доходів та доходів фізичних осіб – нерезидентів.

Оподаткування іноземних доходів здійснюється згідно з п. 170.11. ПК. У разі якщо джерело виплат будь-яких оподатковуваних доходів є іноземним, сума такого доходу включається до загального річного оподатковуваного доходу платника податку — отримувача, який зобов’язаний подати річну податкову декларацію, та оподатковується за ставками, визначеними в пункті 167.1 статті 167 ПК. У разі якщо згідно з нормами міжнародних договорів, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, платник податку може зменшити суму річного податкового зобов’язання на суму податків, сплачених за кордоном, він визначає суму такого зменшення за зазначеними підставами у річній податковій декларації. У разі відсутності в платника податку підтверджуючих документів щодо суми отриманого ним доходу з іноземних джерел та суми сплаченого ним податку в іноземній юрисдикції, оформлених відповідно до статті 13 ПК, такий платник зобов’язаний подати до органу державної податкової служби за своєю податковою адресою заяву про перенесення строку подання податкової декларації до 31 грудня року, наступного за звітним. У разі неподання в установлений строк податкової декларації платник податків несе відповідальність, встановлену цим Кодексом та іншими законами.

Не зараховуються у зменшення суми річного податкового зобов’язання платника податку: а) податки на капітал (приріст капіталу), податки на майно; б) поштові податки; в) податки на реалізацію (продаж); г) інші непрямі податки незалежно від того, чи належать вони до категорії прибуткових податків або вважаються окремими податками згідно із законодавством іноземних держав.

Сума податку з іноземного доходу платника податку - резидента, сплаченого за межами України, не може перевищувати суму податку, розраховану на базі загального річного оподатковуваного доходу такого платника податку відповідно до законодавства України.

Оподаткування доходів, отриманих нерезидентами здійснюється згідно з п. 170.10. ПК. Доходи з джерелом їх походження в Україні, що нараховуються (виплачуються, надаються) на користь нерезидентів, оподатковуються за правилами та ставками, визначеними для резидентів (з урахуванням особливостей, визначених деякими нормами цього розділу для нерезидентів). У разі якщо доходи з джерелом їх походження в Україні виплачуються нерезиденту іншим нерезидентом, то вони мають зараховуватися на рахунок, відкритий таким нерезидентом у банку-резиденті, режим якого встановлюється Національним банком України. При цьому такий банк-резидент вважається податковим агентом під час проведення будь-яких видаткових операцій з такого рахунка. У разі виплати нерезидентом таких доходів іншому нерезиденту готівкою або в негрошовій формі нерезидент — отримувач такого доходу зобов’язаний самостійно нарахувати та сплатити (перерахувати) податок до бюджету протягом 20 календарних днів після отримання таких доходів, але не пізніше закінчення строку його перебування в Україні. У разі якщо доходи з джерелом їх походження в Україні виплачуються нерезиденту резидентом — юридичною або самозайнятою фізичною особою, такий резидент вважається податковим агентом нерезидента щодо таких доходів. Під час укладення договору з нерезидентом, умови якого передбачають отримання таким нерезидентом доходу з джерелом його походження в Україні, резидент зобов’язаний зазначити в договорі ставку податку, що буде застосована до таких доходів.

  1.  Порядок оподаткування податком з доходів фізичних осіб доходу, отриманого в результаті прийняття спадщини, оподаткування подарків. Оподаткування операцій по заміщенню втраченої власності.

Оподаткування доходу, отриманого платником податку в результаті прийняття ним у спадщину здійснюється згідно з ст. 174 ПК. Об’єкти спадщини платника податку поділяються з метою оподаткування на: а) об’єкт нерухомості; б) об’єкт рухомого майна, зокрема: предмет антикваріату або витвір мистецтва; природне дорогоцінне каміння чи дорогоцінний метал, прикраса з використанням дорогоцінних металів та/або природного дорогоцінного каміння; будь-який транспортний засіб та приладдя до нього; інші види рухомого майна; в) об’єкт комерційної власності, а саме: цінні папери (крім депозитного (ощадного), іпотечного сертифіката), корпоративне право, власність на об’єкт бізнесу як такий, тобто власність на цілісний майновий комплекс, інтелектуальна (промислова) власність або право на отримання доходу від неї, майнові та немайнові права; г) сума страхового відшкодування (страхових виплат) за страховими договорами, а також сума, що зберігається відповідно на пенсійному депозитному рахунку, накопичувальному пенсійному рахунку, індивідуальному пенсійному рахунку спадкодавця — учасника накопичувальної системи пенсійного забезпечення; ґ) готівка або кошти, що зберігаються на рахунках спадкодавця, відкритих у банківських і небанківських фінансових установах, у тому числі депозитні (ощадні), іпотечні сертифікати, сертифікати фонду операцій з нерухомістю.

Об’єкти спадщини оподатковуються:

1. за нульовою ставкою: а) вартість власності, що успадковується членами сім’ї спадкодавця першого ступеня споріднення; б) вартість власності, зазначеної в підпунктах “а”, “б”, “ґ” пункту 174.1 цієї статті, що успадковується особою, яка є інвалідом I групи або має статус дитини-сироти або дитини, позбавленої батьківського піклування, та вартість власності, зазначеної в підпунктах “а”, “б” пункту 174.1, що успадковуються дитиною-інвалідом; в) грошові заощадження, поміщені до 2 січня 1992 року в установи Ощадного банку СРСР та державного страхування СРСР, що діяли на території України, а також у державні цінні папери (облігації Державної цільової безпроцентної позики 1990 року, облігації Державної внутрішньої виграшної позики 1982 року, державні казначейські зобов’язання СРСР, сертифікати Ощадного банку СРСР) та грошові заощадження громадян України, поміщені в установи Ощадного банку України та колишнього Укрдержстраху протягом 1992-1994 років, погашення яких не відбулося, що успадковуються будь-яким спадкоємцем;

2. за ставкою, визначеною пунктом 167.2 статті 167 ПК, вартість будь-якого об’єкта спадщини, що успадковується спадкоємцями, які не є членами сім’ї спадкодавця першого ступеня споріднення;

3. за ставками, визначеними в пункті 167.1 статті 167 ПК, для будь-якого об’єкта спадщини, що успадковується спадкоємцем від спадкодавця-нерезидента, та для будь-якого об’єкта спадщини, що успадковується спадкоємцем-нерезидентом від спадкодавця-резидента.

Особами, відповідальними за сплату (перерахування) податку до бюджету, є спадкоємці, які отримали спадщину. Дохід у вигляді вартості успадкованого майна (кошти, майно, майнові чи немайнові права) у межах, що підлягає оподаткуванню, включається спадкоємцями до складу загального річного доходу платника податку і зазначається в річній податковій декларації, крім спадкоємців-нерезидентів, які зобов’язані сплатити податок до нотаріального оформлення об’єктів спадщини.

Оподаткування операцій по заміщенню втраченої власності ПК не закріплює. Згідно зі ст. 15 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» здійснювалось Оподаткування операцій із заміщення втраченої власності. Якщо платник податку втрачає належний йому на правах власності застрахований об’єкт майна внаслідок його викрадення, зруйнування чи визнання непридатним для використання за наявності обставин непереборної сили, чи внаслідок його змушеної заміни з інших підстав, то такий платник податку при отриманні суми страхового відшкодування зобов’язаний витратити її на відновлення такого майна чи придбання нового майна, аналогічного втраченому, на його заміну. При цьому: для рухомого майна така заміна (відновлення) має бути здійсненою до кінця календарного року, наступного за роком, у якому відбулася така страхова подія; для нерухомого майна така заміна (відновлення) має бути здійсненою до кінця другого календарного року, наступного за роком, у якому відбулася така страхова подія.

Наявність факту втрати об’єкта майна має бути підтверджена офіційними висновками органів внутрішніх справ України або іншими установами або організаціями, які відповідно до законодавства уповноважені засвідчувати наявність обставин непереборної сили.

  1.  Відповідальність за порушення норм Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» та порядок надання річної податкової декларації.

На сьогодній день притягнення до відповідальності за порушення норм податкової декларації регулюються ПК.

Згідно зі ст. 120 ПК неподання або несвоєчасне подання платником податків або іншими особами, зобов’язаними нараховувати та сплачувати податки, збори податкових декларацій (розрахунків), - тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі 170 гривень, за кожне таке неподання або несвоєчасне подання. Ті самі дії, вчинені платником податків, до якого протягом року було застосовано штраф за таке порушення, - тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі 1020 гривень за кожне таке неподання або несвоєчасне подання.

Неподання платником податків — фізичною особою декларації чи включення до неї перекручених (недостовірних) даних про суми одержаних доходів, понесених витрат та якщо такі дії платника призвели до заниження суми оподатковуваного доходу, - тягнуть за собою накладення на платника податків — фізичну особу штрафу у розмірі 25 відсотків від різниці між заниженою сумою податкового зобов’язання і сумою, визначеною податковим органом.

Невиконання платником податків вимог щодо умов самостійного внесення змін до податкової звітності - тягне за собою накладення штрафу у розмірі 5 відсотків від суми самостійно нарахованого заниження податкового зобов’язання (недоплати).

При самостійному донарахуванні суми податкових зобов’язань інші штрафи, передбачені цією главою Кодексу, не застосовуються.

  1.  Оподаткування доходів фізичних осіб які займаються підприємницькою діяльністю у відповідності до розділу IV Декрету Кабінету Міністрів України «Про прибутковий податок з громадян» та Законом України «Про податок з доходів фізичних осіб».

Згідно з розділом IV Декрету Кабінету Міністрів України «Про прибутковий податок з громадян» оподаткуванню підлягають доходи громадян, одержані протягом календарного року від здійснення підприємницької діяльності без створення юридичної особи, а також інші доходи громадян, не передбачені як об’єкти оподаткування у розділах II та III цього Декрету. Оподатковуваним доходом вважається сукупний чистий доход, тобто різниця між валовим доходом (виручки у грошовій та натуральній формі) і документально підтвердженими витратами, безпосередньо пов’язаними з одержанням доходу. Якщо ці витрати не можуть бути підтверджені документально, то вони враховуються податковими органами при проведенні остаточних розрахунків за нормами, визначеними Головною державною податковою інспекцією України за погодженням з Міністерством економіки України та Державним комітетом України по сприянню малим підприємствам та підприємництву.

Громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи, мають право самостійно обрати спосіб оподаткування доходів, одержаних від цієї діяльності, за фіксованим розміром податку (далі — фіксований податок) шляхом придбання патенту за умови, якщо: кількість осіб, які перебувають у трудових відносинах з таким громадянином — платником податку, включаючи членів його сім’ї, які беруть участь у підприємницькій діяльності, не перевищує п’яти; валовий доход такого громадянина від самостійного здійснення підприємницької діяльності або з використанням найманої праці за останні 12 календарних місяців, що передують місяцю придбання патенту, не перевищує семи тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян; громадянин здійснює підприємницьку діяльність з продажу товарів і надання супутніх такому продажу послуг на ринках. Доходи такого громадянина, одержані від здійснення інших видів підприємницької діяльності, оподатковуються у загальному порядку.

Податок, обчислений податковими органами, сплачується в такому порядку: протягом року платники щоквартально сплачують до бюджету по 25 процентів річної суми податку, обчисленої за доходами за попередній рік, а платники, які вперше залучаються до сплати податку, — 25 процентів суми, обчисленої їм податковими органами за оціночним доходом на поточний рік. Для сплати авансових платежів податку встановлюються такі строки протягом року: до 15 березня, до 15 травня, до 15 серпня і до 15 листопада. У разі значного збільшення або зменшення протягом року доходу платника податковими органами може бути проведено перерахунок сум податку за строками сплати податку, що не настали; суми плати за патент і суми податку, сплачені протягом року за місцем виплати доходу та у вигляді авансових платежів, пред’явлених податковими органами, враховуються при остаточному розрахунку суми податку на підставі документального підтвердження факту сплати податку.

Громадяни, які займаються підприємницькою діяльністю, надають податковому органу декларації за наслідками кожного звітного кварталу, а також звітного року у строки, визначені законом. В декларації зазначаються загальні суми одержаного доходу, витрат і сплаченого податку за звітний рік або інший період, за який здійснюється оподаткування (оподатковуваний період).

Громадяни, які займаються підприємницькою діяльністю, за умови, що їм допомагають члени сім’ї, які спільно з ними проживають, оподатковуваний доход розподіляють між собою за угодою, але частка кожного з них не може перевищувати розміру, пропорційного кількості громадян, що беруть участь у підприємницькій діяльності, якщо один з них має право на пільгове оподаткування.

Згідно Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» платниками податку є: резидент, який отримує як доходи з джерелом їх походження з території України, так і іноземні доходи; нерезидент, який отримує доходи з джерелом їх походження з території України.

Об’єктом оподаткування резидента є: загальний місячний оподатковуваний дохід; чистий річний оподатковуваний дохід, який визначається шляхом зменшення загального річного оподатковуваного доходу на суму податкового кредиту такого звітного року; доходи з джерелом їх походження з України, які підлягають кінцевому оподаткуванню при їх виплаті; іноземні доходи.

До складу загального місячного оподатковуваного доходу включаються: доходи у вигляді заробітної плати, інші виплати та винагороди, нараховані (виплачені) платнику податку відповідно до умов трудового або цивільно-правового договору; доходи від продажу об’єктів прав інтелектуальної (промислової) власності; доходи у вигляді сум авторської винагороди, іншої плати за надання права на користування або розпорядження іншим особам нематеріальним активом (творами науки, мистецтва, літератури або іншими нематеріальними активами) (далі — роялті), у тому числі одержувані спадкоємцями власника такого нематеріального активу; частина доходів від операцій з майном; дохід від надання майна в оренду або суборенду; оподатковуваний дохід (прибуток), не включений до розрахунку загальних оподатковуваних доходів попередніх податкових періодів та самостійно виявлений у звітному періоді платником податку або нарахований податковим органом згідно із законом; дохід, отриманий платником податку від його працедавця як додаткове благо; тощо.

Податок підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету під час виплати оподатковуваного доходу єдиним платіжним документом. Банки не мають права приймати платіжні документи на виплату доходу, які не передбачають сплати (перерахування) цього податку до бюджету. Якщо оподатковуваний дохід нараховується, але не виплачується платнику податку особою, що його нараховує, то податок, який підлягає утриманню з такого нарахованого доходу, підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені законом для місячного податкового періоду.

  1.  Характеристика податку з власників транспортних засобів за чинним законодавством.

Даний вид податок з прийняттям податкового кодексу не  справляється.

Згідно з п. 231.1. ст.231 розділу Х Податкового кодексу України від 2 грудня 2010 року №2755 (далі - ПКУ) платниками збору є юридичні та фізичні особи, які здійснюють першу реєстрацію в Україні транспортних засобів, що відповідно до статті 232 цього Кодексу є об’єктами оподаткування. Відповідно до пп.232.1 ст.232 ПКУ транспортні засоби, які є об’єктами оподаткування збором: • колісні транспортні засоби, крім: а) транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів, що закріплені на праві оперативного управління за військовими частинами, військовими навчальними закладами, установами та організаціями Збройних Сил України, які повністю утримуються за рахунок бюджету, крім тих, що віднесені до транспортної групи, в порядку, визначеному головним органом у системі центральних органів виконавчої влади із забезпечення реалізації державної політики з питань національної безпеки у воєнній сфері, оборони і військового будівництва; б) транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів, що закріплені на праві оперативного управління за військовими формуваннями головного органу в системі центральних органів виконавчої влади у сфері охорони громадського порядку, забезпечення громадської безпеки, безпеки дорожнього руху, які повністю утримуються за рахунок бюджету, крім тих, що віднесені до транспортної групи, в порядку, визначеному таким головним органом; в) транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів, що закріплені на праві оперативного управління за підрозділами служби цивільного захисту, які повністю утримуються за рахунок бюджету, крім тих, що віднесені до транспортної групи, в порядку, визначеному головним органом у системі центральних органів виконавчої влади із забезпечення реалізації державної політики у сфері цивільного захисту населення; г) транспортних засобів вантажних, самохідних, що використовуються на заводах, складах, у портах та аеропортах для перевезення вантажів на короткі відстані, ? товарна позиція 8709 згідно з УКТ ЗЕД; ґ) транспортних засобів швидкої медичної допомоги; д) машин і механізмів для сільськогосподарських робіт  товарні позиції 8432 і 8433 згідно з УКТ ЗЕД; е) причепів (напівпричепів); є) мопедів; ж) велосипедів; • судна, зареєстровані у Державному судновому реєстрі України або у Судновій книзі України; • літаки і вертольоти, зареєстровані у Державному реєстрі цивільних повітряних суден України або у Реєстрі державних повітряних суден України, крім: а) літаків і вертольотів Збройних Сил України; б) літаків і вертольотів головного органу у системі центральних органів виконавчої влади з питань забезпечення реалізації державної політики у сфері цивільного захисту населення, а також органів управління та сил цивільного захисту, що виконують завдання цивільного захисту. Отже, платниками збору за першу реєстрацію транспортного засобу є юридичні та фізичні особи, які здійснюють першу реєстрацію в Україні транспортних засобів, що відповідно до Податкового кодексу України є об’єктами оподаткування.

  1.  Плата за землю за чинним законодавством.

Особливості плати за землю встановлюються згідно з розділом ХІІІ ПК.

Платниками податку є: власники земельних ділянок, земельних часток (паїв); землекористувачі.

Об’єктами оподаткування є: земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні; земельні частки (паї), які перебувають у власності.

Базою оподаткування є: нормативна грошова оцінка земельних ділянок з урахуванням коефіцієнта індексації, визначеного відповідно до порядку, встановленого цим розділом; площа земельних ділянок, нормативну грошову оцінку яких не проведено.

Ставки податку за один гектар сільськогосподарських угідь встановлюються у відсотках від їх нормативної грошової оцінки у таких розмірах: для ріллі, сіножатей та пасовищ — 0,1; для багаторічних насаджень — 0,03.

Від сплати податку звільняються: інваліди першої і другої групи; фізичні особи, які виховують трьох і більше дітей віком до 18 років; пенсіонери (за віком); ветерани війни та особи, на яких поширюється дія Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”; фізичні особи, визнані законом особами, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи.

Не сплачується податок за: сільськогосподарські угіддя зон радіоактивно забруднених територій, визначених відповідно до закону такими, що зазнали радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи (зон відчуження, безумовного (обов’язкового) відселення, гарантованого добровільного відселення і посиленого радіоекологічного контролю), і хімічно забруднених сільськогосподарських угідь, на які запроваджено обмеження щодо ведення сільського господарства; землі сільськогосподарських угідь, що перебувають у тимчасовій консервації або у стадії сільськогосподарського освоєння; земельні ділянки державних сортовипробувальних станцій і сортодільниць, які використовуються для випробування сортів сільськогосподарських культур; землі дорожнього господарства автомобільних доріг загального користування — землі під проїзною частиною, узбіччям, земляним полотном, декоративним озелененням, резервами, кюветами, мостами, штучними спорудами, тунелями, транспортними розв’язками, водопропускними спорудами, підпірними стінками, шумовими екранами, очисними спорудами і розташованими в межах смуг відведення іншими дорожніми спорудами та обладнанням, а також землі, що знаходяться за межами смуг відведення, якщо на них розміщені споруди, що забезпечують функціонування автомобільних доріг, а саме: а) паралельні об’їзні дороги, поромні переправи, снігозахисні споруди і насадження, протилавинні та протисельові споруди, захисні насадження, шумові екрани, очисні споруди; б) майданчики для стоянки транспорту і відпочинку, склади, гаражі, резервуари для зберігання паливно-мастильних матеріалів, комплекси для зважування великогабаритного транспорту, виробничі бази, штучні та інші споруди, що перебувають у державній власності, власності державних підприємств або власності господарських товариств, у статутному капіталі яких 100 відсотків акцій (часток, паїв) належить державі; земельні ділянки сільськогосподарських підприємств усіх форм власності та фермерських (селянських) господарств, зайняті молодими садами, ягідниками та виноградниками до вступу їх у пору плодоношення, а також гібридними насадженнями, генофондовими колекціями та розсадниками багаторічних плодових насаджень; земельні ділянки кладовищ, крематоріїв та колумбаріїв.

Базовим податковим (звітним) періодом для плати за землю є календарний рік. Базовий податковий (звітний) рік починається 1 січня і закінчується 31 грудня того ж року (для новостворених підприємств та організацій, а також у зв’язку із набуттям права власності та/або користування на нові земельні ділянки може бути меншим 12 місяців).

Підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру. Відповідні органи виконавчої влади з питань земельних ресурсів за запитом відповідного органу державної податкової служби за місцезнаходженням земельної ділянки подають інформацію, необхідну для обчислення і справляння плати за землю, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Власники землі та землекористувачі сплачують плату за землю з дня виникнення права власності або права користування земельною ділянкою. У разі припинення права власності або права користування земельною ділянкою плата за землю сплачується за фактичний період перебування землі у власності або користуванні у поточному році. Облік фізичних осіб — платників податку і нарахування відповідних сум проводяться щороку до 1 травня. Податкове зобов’язання щодо плати за землю, визначене у податковій декларації на поточний рік, сплачується рівними частками власниками та землекористувачами земельних ділянок за місцезнаходженням земельної ділянки за податковий період, який дорівнює календарному місяцю, щомісяця протягом 30 календарних днів, що настають за останнім календарним днем податкового (звітного) місяця.

  1.  Фіксований сільськогосподарський податок.

Згідно п. 14.1.256. ПК фіксований сільськогосподарський — податок, який справляється з одиниці земельної площі у відсотках її нормативної грошової оцінки та сплата якого замінює сплату окремих податків і зборів.

Фіксований сільськогосподарський податок здійснюється відповідно до глави 2 розділу XIV.

Платниками податку можуть бути сільськогосподарські товаровиробники, у яких частка сільськогосподарського товаровиробництва за попередній податковий (звітний) рік дорівнює або перевищує 75 відсотків. У селекційних центрах, на підприємствах (в об’єднаннях) з племінної справи у тваринництві до продукції власного виробництва також належать племінні (генетичні) ресурси, придбані в інших селекційних центрах, на підприємствах (в об’єднаннях) із племінної справи у тваринництві та реалізовані вітчизняним підприємствам для осіменіння маточного поголів’я тварин.

Якщо сільськогосподарський товаровиробник утворюється шляхом злиття, приєднання, перетворення, поділу або виділення згідно з відповідними нормами Цивільного кодексу України, то норма щодо дотримання частки сільськогосподарського товаровиробництва, яка дорівнює або перевищує 75 відсотків за попередній податковий (звітний) рік, поширюється на: усіх осіб окремо, які зливаються або приєднуються; кожну окрему особу, утворену шляхом поділу або виділу; особу, утворену шляхом перетворення.

Об’єктом оподаткування податком для сільськогосподарських товаровиробників є площа сільськогосподарських угідь (ріллі, сіножатей, пасовищ і багаторічних насаджень) та/або земель водного фонду (внутрішніх водойм, озер, ставків, водосховищ), що перебуває у власності сільськогосподарського товаровиробника або надана йому у користування, у тому числі на умовах оренди.

Базою оподаткування податком для сільськогосподарських товаровиробників є нормативна грошова оцінка одного гектара сільськогосподарських угідь (ріллі, сіножатей, пасовищ і багаторічних насаджень), проведена за станом на 1 липня 1995 року, для земель водного фонду (внутрішніх водойм, озер, ставків, водосховищ) — нормативна грошова оцінка одного гектара ріллі в Автономній Республіці Крим або в області, проведена за станом на 1 липня 1995 року.

Розмір ставок податку з одного гектара сільськогосподарських угідь та/або земель водного фонду для сільськогосподарських товаровиробників залежить від категорії (типу) земель, їх розташування та становить (у відсотках бази оподаткування): а) для ріллі, сіножатей і пасовищ (крім ріллі, сіножатей і пасовищ, розташованих у гірських зонах та на поліських територіях, а також ріллі, сіножатей і пасовищ, що перебувають у власності сільськогосподарських товаровиробників, які спеціалізуються на виробництві (вирощуванні) та переробці продукції рослинництва на закритому ґрунті, або надані їм у користування, у тому числі на умовах оренди) — 0,15; б) для ріллі, сіножатей і пасовищ, розташованих у гірських зонах та на поліських територіях, — 0,09; в) для багаторічних насаджень (крім багаторічних насаджень, розташованих у гірських зонах та на поліських територіях) — 0,09; г) для багаторічних насаджень, розташованих у гірських зонах та на поліських територіях, — 0,03; ґ) для земель водного фонду — 0,45; д) для ріллі, сіножатей і пасовищ, що перебувають у власності сільськогосподарських товаровиробників, які спеціалізуються на виробництві (вирощуванні) та переробці продукції рослинництва на закритому ґрунті, або надані їм у користування, у тому числі на умовах оренди, — 1,0.

Базовим податковим (звітним) періодом для податку є календарний рік. Базовий податковий (звітний) рік починається з 1 січня і закінчується 31 грудня того ж року. Попередній податковий (звітний) рік для новоутворених сільськогосподарських товаровиробників — період з дня державної реєстрації до 31 грудня того ж року. Податковий (звітний) рік для сільськогосподарських товаровиробників, що ліквідуються, — період з початку року до їх фактичного припинення.

Сільськогосподарські товаровиробники самостійно обчислюють суму податку щороку за станом на 1 січня і до 1 лютого поточного року подають відповідному органу державної податкової служби за місцезнаходженням платника податку та місцем розташування земельної ділянки податкову декларацію на поточний рік за формою, встановленою у порядку, передбаченому статтею 46 ПК.

  1.  Характеристика податку на промисел. З прийняттям податкового кодексу даний податок не здійснюється.

Сплата податку на промисел здійснюється в Україні відповідно до Декрету Кабінету Міністрів України "Про податок на промисел" під 17 березня 1993 р. Особливістю цього податку є те, що його застосування поширюється тільки на торговельну діяльність фізичних осіб, не зареєстрованих як суб'єкти підприємницької діяльності. З торговельної діяльності практично почався процес демонополізації економіки.

Платниками податку на промисел є громадяни України, іноземні громадяни й особи без громадянства (далі - громадяни), як мають, так і не мають постійного місця проживання в Україні, якщо вони не зареєстровані як суб'єкти підприємництва й здійснюють несистематичний, не більше чотирьох разів протягом календарного року, продаж виготовленої, переробленої або купленої продукції, предметів або товарів.

Об'єктом оподаткування є сумарна вартість товарів за ринковими цінами, що визначається громадянином у декларації, поданій державної районної (міський) податкової інспекції за місцем проживання, а якщо громадянин не має постійного місця проживання и Україні,- то за місцем реалізації товару.

Ставка податку на промисел установлена в розмірі 10% від вказаної в декларації вартості товару, що підлягає продажу протягом трьох днів, але не менше розміру однієї мінімальної заробітної плати. V випадку збільшення строку продажу товарів до семи днів ставка податку збільшується до 20%. Таким чином, ставка для визначення вартості одноразового патенту при здійсненні торговельної діяльності і урахуванням податку на промисел становить: 10 % - у випадку придбання одноразового патенту на 3 дні; 20 % - у випадку придбання одноразового патенту на 7 днів.

Податок на промисел сплачується шляхом придбання одноразового патенту на торгівлю, вартість якого визначається на підставі зазначеної платником сумарної вартості товарів і ставки податку. Мінімальний строк дії одноразового патенту - три, максимальний - сім днів. Одноразовий патент видається податковою інспекцією. Виручена сума зараховується до місцевого бюджету за місцем придбання патенту. У зв'язку з тим, що здійснення торговельної діяльності із придбанням одноразового патенту передбачає несистематичну діяльність, то й вести облік доходів і видатків не потрібно. Умовою здійснення несистематичної торговельної діяльності за допомогою придбання одноразового патенту є реалізація товару винятково на території ринків.

Необхідно відзначити, що з прийняттям податкового кодексу даний податок не здійснюється. Замість нього здійснюється збір за провадження деяких видів підприємницької діяльності.

  1.  Порядок оподаткування єдиним податком з малого підприємництва.

З 1999 року на території України було введено спрощену систему оподаткування, обліку і звітності для деяких суб’єктів малого підприємництва (Указ Президента України «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва» від 03.07.98 р. № 727/98 в редакції Указу від 28.06.99 р. № 746/99.) Застосування такої системи є найбільш розповсюдженим способом оподаткування суб’єктів малого підприємництва. Таким суб’єктам дається право вибору між оподаткуванням по загальній чи спрощеній системі.

Спрощена система оподаткування (єдиний податок) може застосовуватися:

·        фізичними особами, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи. При цьому кількість найманих працівників не повинна перевищувати 10 осіб, а обсяг виручки від реалізації продукції (послуг) на рік не повинен перевищувати 500 тисяч гривень. Перелік видів діяльності, здійснення яких дозволяється із застосуванням спрощеної системи оподаткування, приймається місцевим органом влади, і діє на території своєї підвідомчості.

·        юридичними особами – суб’єктами підприємницької діяльності усіх організаційно-правових форм, середньорічна чисельність працівників у яких не перевищує 50 осіб, а обсяг виручки від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) не перевищує 1 млн. гривень на рік. При цьому існують обмеження для платників єдиного податку, які стосуються суб’єктів та видів діяльності.

Певні категорії осіб не можуть бути платниками єдиного податку. До них відносяться:

·        суб’єкти підприємницької діяльності, яким для роботи, згідно з Законом України “Про патентування деяких видів підприємницької діяльності” необхідне придбання спеціального патенту;

·        довірчі товариства, страхові компанії, банки, інші фінансово-кредитні та небанківські фінансові установи;

·        суб’єкти підприємницької діяльності, у статутному фонді яких частки, що належать юридичним особам — учасникам та засновникам даних суб’єктів, які не є суб’єктами малого підприємництва, перевищують 25 відсотків;

·        фізичні особи — суб’єкти підприємницької діяльності, які займаються підприємницькою діяльністю без створення юридичної особи і здійснюють торгівлю лікеро-горілчаними та тютюновими виробами, пально-мастильними матеріалами;

·        спільну діяльність, тобто діяльність на підставі договору про спільну діяльність, що передбачає об’єднання коштів або майна учасників для досягнення спільної господарської мети.

Суб’єкт підприємницької діяльності – юридична особа, яка використовує спрощену систему оподаткування, обліку і звітності, самостійно обирає одну з таких ставок єдиного податку:

·        ставка в розмірі 6 % від суми виручки від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) без урахування акцизного збору. При цьому підприємство є платником податку на додану вартість згідно Закону України «Про податок на додану вартість»;

·        ставка в розмірі 10 % від суми виручки від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг), за виключенням акцизного збору. При цьому підприємство не є платником податку на додану вартість (ПДВ включений до складу єдиного податку).

  1.  Плата за торговий патент за чинним законодавством.

Згідно з п.п.267.1.1 п.267.1 ст.267 розділу ХІІ Податкового кодексу України від 2 грудня 2010 року №2755 –VI платниками збору за провадження деяких видів підприємницької діяльності є суб’єкти господарювання (юридичні особи та фізичні особи підприємці), їх відокремлені підрозділи, які отримують в установленому цією статтею порядку торгові патенти та провадять такі види підприємницької діяльності: а) торговельна діяльність у пунктах продажу товарів; б) діяльність з надання платних побутових послуг за переліком, визначеним Кабінетом Міністрів України; в) торгівля валютними цінностями у пунктах обміну іноземної валюти; г) діяльність у сфері розваг (крім проведення державних грошових лотерей).

  1.  Платежі за використання природних ресурсів.

ПК передбачає здійснення зборів за використання водних та лісових ресурсів.

Розглянемо збір за використання води.

Згідно зі ст. 323 ПК платниками збору є водокористувачі — суб’єкти господарювання незалежно від форми власності: юридичні особи, їх філії, відділення, представництва, інші відокремлені підрозділи без утворення юридичної особи (крім бюджетних установ), постійні представництва нерезидентів, а також фізичні особи — підприємці, які використовують воду, отриману шляхом забору води з водних об’єктів (первинні водокористувачі) та/або від первинних або інших водокористувачів (вторинні водокористувачі), та використовують воду для потреб гідроенергетики, водного транспорту і рибництва.

Об’єктом оподаткування збором є фактичний обсяг води, який використовують водокористувачі, з урахуванням обсягу втрат води в їх системах водопостачання. Об’єктом оподаткування збором за спеціальне використання води без її вилучення з водних об’єктів є: для потреб гідроенергетики — фактичний обсяг води, що пропускається через турбіни гідроелектростанцій для вироблення електроенергії; для потреб водного транспорту — час використання поверхневих вод вантажним самохідним і несамохідним флотом, що експлуатується (залежно від тоннажності), та пасажирським флотом, що експлуатується (залежно від кількості місць). Об’єктом оподаткування збором за спеціальне використання води для потреб рибництва є фактичний обсяг води, необхідної для поповнення водних об’єктів під час розведення риби та інших водних живих ресурсів (у тому числі для поповнення, яке пов’язане із втратами води на фільтрацію та випаровування).

Ставки збори визначені ст. 325 ПК.

Водокористувачі самостійно обчислюють збір за спеціальне використання води та збір за спеціальне використання води для потреб гідроенергетики і рибництва щокварталу наростаючим підсумком з початку року, а за спеціальне використання води для потреб водного транспорту — починаючи з першого півріччя поточного року, у якому було здійснено таке використання. Збір обчислюється виходячи з фактичних обсягів використаної води (підземної, поверхневої, отриманої від інших водокористувачів) водних об’єктів з урахуванням обсягу втрат води в їх системах водопостачання, встановлених у дозволі на спеціальне водокористування, лімітів використання води, ставок збору та коефіцієнтів. Обсяг фактично використаної води обчислюється водокористувачами самостійно на підставі даних первинного обліку згідно з показаннями вимірювальних приладів.

Розглянемо збір за використання лісових ресурсів.

Згідно зі ст. 329 ПК платниками збору є лісокористувачі — юридичні особи, їх філії, відділення, інші відокремлені підрозділи, що не мають статусу юридичної особи, постійні представництва нерезидентів, які отримують доходи з джерел їх походження з України або виконують агентські (представницькі) функції стосовно таких нерезидентів або їх засновників, фізичні особи (крім фізичних осіб, які мають право безоплатно без видачі спеціального дозволу використовувати лісові ресурси відповідно до лісового законодавства), а також фізичні особи — підприємці, які здійснюють спеціальне використання лісових ресурсів на підставі спеціального дозволу (лісорубного квитка або лісового квитка) або відповідно до умов договору довгострокового тимчасового користування лісами.

Об’єктом оподаткування збором є: деревина, заготовлена в порядку рубок головного користування; другорядні лісові матеріали (заготівля живиці, пнів, лубу та кори, деревної зелені, деревних соків та інших другорядних лісових матеріалів, передбачених нормативно-правовими актами з ведення лісового господарства); побічні лісові користування (заготівля сіна, випасання худоби, заготівля дикорослих плодів, горіхів, грибів, ягід, лікарських рослин, збирання лісової підстилки, заготівля очерету та інших побічних лісових користувань, передбачених нормативно-правовими актами з ведення лісового господарства); використання корисних властивостей лісів для культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних, туристичних і освітньо-виховних цілей та проведення науково-дослідних робіт.

Ставки збори визначені ст. 331 ПК.

Суб’єкти лісових відносин, які видають спеціальні дозволи, до 10 числа місяця, що настає за звітним кварталом, направляють органам державної податкової служби перелік лісокористувачів, яким видано лісорубні квитки та лісові квитки, за формою, встановленою центральним органом державної податкової служби за погодженням з центральним органом виконавчої влади з питань лісового господарства.

Сума збору обчислюється суб’єктами лісових відносин, які видають спеціальні дозволи, і зазначається у таких дозволах. Сума збору, зазначена в лісорубному та в лісовому квитках, підлягає перерахунку суб’єктом лісових відносин, який видає спеціальні дозволи, у разі якщо: а) загальна кількість фактично заготовленої деревини під час її відпуску з обліком за площею перевищує зазначену в лісорубному квитку та кількість більше ніж на 10 відсотків; б) фактичний обсяг використання лісових ресурсів перевищує зазначений у лісовому квитку на весь обсяг такого перевищення.

  1.  Збір за спеціальне використання лісових ресурсів і користування земельними ділянками лісового фонду.

Платник. Відповідно до п.329.1. ст.329. р.XVII Податкового кодексу України від 2 грудня 2010 року № 2755-VI платниками збору за спеціальне використання лісових ресурсів є лісокористувачі - юридичні особи, їх філії, відділення, інші відокремлені підрозділи, що не мають статусу юридичної особи, постійні представництва нерезидентів, які отримують доходи з джерел їх походження з України або виконують агентські (представницькі) функції стосовно таких нерезидентів або їх засновників, фізичні особи (крім фізичних осіб, які мають право безоплатно без видачі спеціального дозволу використовувати лісові ресурси відповідно до лісового законодавства), а також фізичні особи - підприємці, які здійснюють спеціальне використання лісових ресурсів на підставі спеціального дозволу (лісорубного квитка або лісового квитка) або відповідно до умов договору довгострокового тимчасового користування лісами.

Об’єкт. деревина, заготовлена в порядку рубок головного користування; деревина, заготовлена під час проведення заходів: а) щодо поліпшення якісного складу лісів, їх оздоровлення, посилення захисних властивостей (у деревостанах віком понад
40 років
рубки догляду за лісом, вибіркові санітарні рубки, вибіркові лісовідновні рубки, рубки, пов’язані з реконструкцією, ландшафтні рубки і рубки переформування; незалежно від віку деревостанів суцільні санітарні та суцільні лісовідновні рубки); б) з розчищення лісових ділянок, вкритих лісовою рослинністю, у зв’язку з будівництвом гідровузлів, трубопроводів, шляхів тощо; другорядні лісові матеріали (заготівля живиці, пнів, лубу та кори, деревної зелені, деревних соків та інших другорядних лісових матеріалів, передбачених нормативно-правовими актами з ведення лісового господарства);

побічні лісові користування (заготівля сіна, випасання худоби, заготівля дикорослих плодів, горіхів, грибів, ягід, лікарських рослин, збирання лісової підстилки, заготівля очерету та інших побічних лісових користувань, передбачених нормативно-правовими актами з ведення лісового господарства); використання корисних властивостей лісів для культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних, туристичних і освітньо-виховних цілей та проведення науково-дослідних робіт.

Ставка. Згідно з пунктом 331.3 статті 331 ПКУ ставки збору, встановлені пунктами 331.1 і 331.2 цієї статті, застосовуються при заготівлі деревини в порядку рубок головного користування та під час проведення заходів щодо поліпшення якісного складу лісів, їх оздоровлення, посилення захисних властивостей (у деревостанах віком понад 40 років рубки догляду за лісом, вибіркові санітарні рубки, вибіркові лісовідновні рубки, рубки, пов’язані з реконструкцією, ландшафтні рубки і рубки переформування; незалежно від віку деревостанів суцільні санітарні та суцільні лісовідновні рубки) та заходів з розчищення лісових ділянок, вкритих лісовою рослинністю, у зв’язку з будівництвом гідровузлів, трубопроводів, шляхів тощо. Відповідно до пункту 332.2 статті 332 ПКУ сума збору обчислюється суб'єктами лісових відносин, які видають спеціальні дозволи, і зазначається у таких дозволах.

  1.  Плата за використання надр для видобутку корисних копалин.

Платник. Відповідно до пп.263.1.1 п.263.1 ст.263 розділу ХІ Податкового кодексу України від 2 грудня 2010 року №2755 (далі - ПКУ) платниками плати за користування надрами для видобування корисних копалин є суб’єкти господарювання, у тому числі громадяни України, іноземці та особи без громадянства, зареєстровані відповідно до закону як підприємці, які набули права користування об’єктом (ділянкою) надр на підставі отриманих спеціальних дозволів на користування надрами (далі - спеціальний дозвіл) в межах конкретних ділянок надр з метою провадження господарської діяльності з видобування корисних копалин, у тому числі під час геологічного вивчення (або геологічного вивчення з подальшою дослідно-промисловою розробкою) в межах зазначених у таких спеціальних дозволах об’єктах (ділянках) надр. Пунктом 263.9 статті 263 розділу ХІ ПКУ передбачені ставки плати за користування надрами для видобування прісних підземних вод.

Об’єкт. обсяг корисної копалини (мінеральної сировини), видобутої з надр на території України, її континентального шельфу і виключної (морської) економічної зони, у тому числі обсяг мінеральної сировини, що утворюється в результаті виконання первинної переробки, що провадиться іншими ніж платник суб’єктами господарювання на умовах господарських договорів про послуги з давальницькою сировиною; б) обсяг корисної копалини (мінеральної сировини), видобутої (вилученої) з відходів (втрат, хвостів тощо) гірничодобувного виробництва, у тому числі обсяг мінеральної сировини, що утворюється в результаті виконання первинної переробки, що провадиться іншими ніж платник суб’єктами господарювання на умовах господарських договорів про послуги з давальницькою сировиною, якщо для її видобутку відповідно до законодавства необхідно отримати спеціальний дозвіл; в) обсяг погашених запасів корисних копалин.

Ставка. Відповідно до п.263.10 ст.263 р.XI „Плата за користування надрами” Податкового кодексу України від 2 грудня 2010 року №2755-VІ (далі – ПКУ) до ставок плати за користування надрами для видобування корисних копалин застосовуються коригуючі коефіцієнти, які визначаються залежно від виду корисної копалини (мінеральної сировини) та умов її видобування: видобування позабалансових запасів корисних копалин (за умови, що запаси корисних копалин віднесено до такої категорії на підставі річного плану гірничих робіт або за результатами геолого-економічної оцінки, проведеної не раніш як за 10 років до виникнення податкових зобов’язань)- 0,5; видобування запасів (ресурсів) корисних копалин з техногенних родовищ -0,5; видобування піщано-гравійної сировини в межах акваторії морів, водосховищ, у річках та їх заплавах (крім видобування, пов’язаного з плановими роботами з очищення фарватерів річок) – 2; видобування вуглекислих мінеральних підземних вод (гідрокарбонатних) із свердловин, що не обладнані стаціонарними газовідділювачами - 0,85; видобування запасів з родовищ, які в порядку, визначеному законодавством, визнані як дотаційні запаси - 0,01; видобування платником запасів корисних копалин ділянки надр, затверджених державною експертизою на підставі звітів з геологічного вивчення, яке виконане ним за власні кошти - 0,7 (застосовується на підставі довідки виданої Міністерством екології та природних ресурсів України). Вид корисної копалини (мінеральної сировини) та умови її видобування зазначається у акті про надання гірничого відводу та спеціальному дозволі на користування надрами.

  1.  Збір за спеціальне водокористування і порядок його стягнення.

Платник. Відповідно до п.323.1 ст.323 розділу ХVІ Податкового кодексу України від 2 грудня 2010 року №2755 (далі - ПКУ) платниками збору за спеціальне використання води є водокористувачі - суб’єкти господарювання незалежно від форми власності: юридичні особи, їх філії, відділення, представництва, інші відокремлені підрозділи без утворення юридичної особи (крім бюджетних установ), постійні представництва нерезидентів, а також фізичні особи - підприємці, які використовують воду, отриману шляхом забору води з водних об’єктів (первинні водокористувачі) та/або від первинних або інших водокористувачів (вторинні водокористувачі), та використовують воду для потреб гідроенергетики, водного транспорту і рибництва. Філії, відділення, інші відокремлені підрозділи водокористувача, які мають банківські рахунки, ведуть окремий бухгалтерський облік своєї діяльності, складають окремий баланс, подають податкові декларації та сплачують збір за своїм місцем податкової реєстрації (п.328.5. ст.328. ПКУ). Якщо до складу водокористувача входять структурні підрозділи, які не мають банківських рахунків, не ведуть окремого бухгалтерського обліку своєї діяльності, не складають окремого балансу, то декларації збору подаються і збір вноситься водокористувачем, до складу якого входять такі структурні підрозділи, за місцем знаходження водних об’єктів та за ставками збору, встановленими для цих водних об’єктів (п.328.6. ст.328. ПКУ). У разі якщо водокористувачі, які повністю утримуються за рахунок коштів державного та місцевих бюджетів, використовують обсяги води для господарської діяльності, направленої на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, збір обчислюється на загальних підставах з усього обсягу використаної води з урахуванням обсягу втрат води в їх системах постачання (п.326.13 ст.326 ПКУ).

Об’єкт. Відповідно до п.324.1 ст.324 розділу ХVІ Податкового кодексу України від 2 грудня 2010 року №2755 (далі - ПКУ) об’єктом оподаткування збором є фактичний обсяг води, який використовують водокористувачі, з урахуванням обсягу втрат води в їх системах водопостачання. Об’єктом оподаткування збором за спеціальне використання води без її вилучення з водних об’єктів є: для потреб гідроенергетики - фактичний обсяг води, що пропускається через турбіни гідроелектростанцій для вироблення електроенергії (пп.324.2.1 п.324.2 ст.324 ПКУ); для потреб водного транспорту - час використання поверхневих вод вантажним самохідним і несамохідним флотом, що експлуатується (залежно від тоннажності), та пасажирським флотом, що експлуатується (залежно від кількості місць) (пп.324.2.2 п.324.2 ст.324 ПКУ). Об’єктом оподаткування збором за спеціальне використання води для потреб рибництва є фактичний обсяг води, необхідної для поповнення водних об’єктів під час розведення риби та інших водних живих ресурсів (у тому числі для поповнення, яке пов’язане із втратами води на фільтрацію та випаровування) (п.324.3 ст.324 ПКУ).

Ставка.  Статтею 325 розділу ХVІ Податкового кодексу України від 2 грудня 2010 року №2755 (далі - ПКУ) встановлені ставки збору за спеціальне використання води, а саме: ставки збору за спеціальне використання поверхневих вод в залежності від басейну річок, включаючи притоки всіх порядків (п.325.1. ст.325 ПКУ); ставки збору за спеціальне використання підземних вод в залежності від регіону (п.325.2. ст.325 ПКУ); ставки збору за спеціальне використання води для потреб гідроенергетики (п.325.3. ст.325 ПКУ); ставки збору за спеціальне використання поверхневих вод для потреб водного транспорту (для вантажного самохідного і несамохідного флоту, що експлуатується та для пасажирського флоту, що експлуатується) з усіх річок, крім Дунаю (п.325.4. ст.325 ПКУ); ставки збору за спеціальне використання води (поверхневої або підземної) для потреб рибництва (п.325.5. ст.325 ПКУ); ставки збору за спеціальне використання води (поверхневої або підземної), яка входить виключно до складу напоїв (п.325.6. ст.325 ПКУ); ставка збору за спеціальне використання шахтної, кар’єрної та дренажної води (п.325.7. ст.325 ПКУ); Для теплоелектростанцій з прямоточною системою водопостачання збір за фактичний обсяг води, що пропускається через конденсатори турбін для охолодження конденсату, обчислюється із застосуванням коефіцієнта 0,005 (п.325.8 ст.325 ПКУ). До ставок збору житлово-комунальні підприємства застосовують коефіцієнт 0,3 (п.235.9. ст.325. ПКУ). За умови використання води з лиманів платниками збору застосовується ставка збору, встановлена за спеціальне використання поверхневих вод відповідно до показника "Інші водні об’єкти", зазначеного у пункті 325.1 цієї статті (п.325.10. ст.325 ПКУ). За умови використання води з каналів платниками збору застосовуються ставки збору, встановлені за спеціальне використання води водного об’єкта, з якого забирається вода в канал (п.325.11. ст.325. ПКУ). За умови використання води із змішаних джерел водопостачання застосовуються ставки збору, встановлені для джерел, з яких формуються (наповнюються) змішані джерела (п.325.12. ст.325. ПКУ). За умови використання води: з лиманів платниками збору застосовується ставка збору, встановлена за спеціальне використання поверхневих вод відповідно до показника "Інші водні об’єкти", зазначеного у пункті 325.1 цієї статті (п.325.10. ст.325 ПКУ). з каналів платниками збору застосовуються ставки збору, встановлені за спеціальне використання води водного об’єкта, з якого забирається вода в канал (п.325.11. ст.325. ПКУ). із змішаних джерел водопостачання застосовуються ставки збору, встановлені для джерел, з яких формуються (наповнюються) змішані джерела (п.325.12. ст.325. ПКУ). Пунктом 4 розділу XIX Прикінцевих положень ПКУ встановлено Кабінету Міністрів України щорічно до 1 червня вносити до Верховної Ради України проект закону про внесення змін до цього Кодексу щодо ставок оподаткування, визначених в абсолютних значеннях, з урахуванням індексів цін виробників промислової продукції із збору за спеціальне використання води.

  1.  Збір за геологорозвідувальні роботи.

Збір (відрахування) за геологорозвідувальні роботи, виконані за рахунок державного бюджету, стягується з користувачів надр, які здійснюють видобуток корисних копалин на колись розвіданих родовищах і повністю надходить до Державного бюджету і направляється на розвиток мінерально-сировинної бази. Порядок установлення нормативів відрахувань за виконані геологорозвідувальні роботи і їх стягнення визначається Кабінетом Міністрів України. Відповідно до Кодексу України про надра надаються винятково в користування організаціям, підприємствам і громадянам тільки в тому разі, якщо в них є спеціальний дозвіл (ліцензія) на використання ділянки надр. Існує кілька видів використання надр: геологічне вивчення, у тому числі дослідницько-промислові розробки родовищ корисних копалин загальнодержавного значення; видобуток корисних копалин; будівництво й експлуатація підземних споруд, не пов'язаних з видобутком корисних копалин, у тому числі споруд для підземного зберігання нафти, газу й інших речовин і матеріалів, поховання шкідливих речовин і відходів виробництва,
скидання стічних вод; створення геологічних територій і об'єктів, які мають важливе наукове, культурне, санітарно-оздоровче значення; задоволення інших потреб.

Відповідно до ПК збір за геологорозвідувальні роботи, виконані за рахунок Державного бюджету, віднесено до загальнодержавних, а отже, існують єдині правила обчислення й сплати збору при видобутку корисних копалин на території України. При цьому не має значення якість добутих корисних копалин і умови видобутку таких.

Платниками збору за геологорозвідувальні роботи є користувачі надрами всіх форм власності, у тому числі підприємства з іноземними інвестиціями, які добувають корисні копалини на раніше розвіданих родовищах, а також на розміщені на території України, її континентальному шельфі, у виключній (морський) економічній зоні родовищах, які були заздалегідь оцінені й за згодою зацікавлених надрокористувачів передані їм для промислового освоєння.

Інструкцією про порядок обчислення й стягнення відрахувань (тобто збору) за геологорозвідувальні роботи, виконані за рахунок Державного бюджету №25-31 від 22 березня 1996 р., а також постановою Кабінету Міністрів України №115 від 29 січня 1999 року "Про затвердження порядку встановлення нормативів збору за геологорозвідувальні роботи, виконані за рахунок Державного бюджету, та його справляння", визначені об'єкт і порядок обчислення й сплати відрахувань за геологорозвідувальні роботи. Розмір відрахувань за геологорозвідувальні роботи визначається користувачами самостійно, виходячи з вартості добутої мінеральної сировини або продукції її переробки за відповідний період на основі нормативів відрахувань і понижувальних коефіцієнтів.

Розмір відрахувань (збору) залежить від виду мінеральної сировини (природний газ, тверде пальне, торф, чорні метали, кольорові метали, рідкі метали тощо). Одиниця виміру для мінеральної сировини визначається у відсотках від вартості добутої мінеральної сировини за цінами її реалізації без урахування плати за користування надрами при видобутку корисних копалин, рентної плати й податку на додану вартість.

Сплата відрахувань (збору) за геологорозвідувальні роботи до Державного бюджету провадиться у два етапи.

1. Здійснення авансових платежів у строки:

а) при середньомісячній сумі відрахувань 10 000 гривень і більше (за даними попереднього місяця) - виходячи з фактичної вартості добутих корисних копалин або продукції їх переробки (щодо підземних вод - від обсягу видобутку) за кожну минулу декаду до 13 і 23 числа поточного місяця, відповідно за першу й другу декаду, і до 3-го числа наступного місяця - за інші дні звітного місяця;

б) при середньомісячній сумі відрахувань менше 10 000 гривень - виходячи з фактичної вартості добутих корисних копалин або продукції їх переробки (щодо підземних вод - від обсягу видобутку) за кожний минулий місяць не пізніше 15 числа наступного місяця.

2. Остаточна сплата відрахувань провадиться в п'ятиденний строк з дати, установленої для подачі бухгалтерської звітності за перший квартал, півріччя, дев'ять місяців і рік. Постановою Кабінету Міністрів України №115 від 29 січня 1999 р установлено, що збір за виконані геологорозвідувальні роботи обчислюється надрокористувачами самостійно відповідно до вимог Інструкції про порядок справляння зборів за геологорозвідувальні роботи, виконані за рахунок державного бюджету.

Добувне підприємство, що сплачує зазначений збір за включені до його складу гірничодобувний цех (шахту, рудник, кар'єр тощо), обчислює збір за виконані геологорозвідувальні роботи в розрізі цих підрозділів.

У разі розробки більше ніж одного виду корисних копалин збір обчислюється за кожним видом корисних копалин окремо.

Розрахунки збору, базовий податковий (звітний) період для якого рівняється календарному кварталу, подаються надрокористовачами протягом 40 календарних днів, що спливають за останнім календарним днем звітного (податкового) кварталу, органам державної податкової служби за місцезнаходженням родовища корисних копалин.

Надрокористувач, зареєстрований в органах державної податкової служби іншого району (міста), ніж місцезнаходження родовища корисних копалин, яке ним експлуатується, протягом 40 календарних днів, що спливають за останнім календарним днем звітного (податкового) кварталу, додатково подає (надсилає) до органу державної податкової служби, у якому він зареєстрований, копію розрахунку збору за геологорозвідувальні роботи з відміткою органа державної податкової служби, що прийняла розрахунок.

Збір платиться протягом 10 календарних днів, що спливають за останнім днем граничного строку подання розрахунку збору. Надрокористувач сплачує авансові квартальні внески збору до 20 числа третього місяця звітного кварталу й до 20 числа місяця, що спливає за звітним кварталом, у розмірі однієї третини суми збору, визначеної в попередньому розрахунку.

  1.  Збір на розвиток виноградарства, садівництва, хмелярства.

Платник. Відповідно до ст. 1 Закону України від 9 квітня 1999 року № 587-XIV "Про збір на розвиток виноградарства, садівництва і хмелярства" (з урахуванням змін, внесених Законом України від 05 березня 2009 року № 1067-VI "Про внесення змін до Закону України "Про збір на розвиток виноградарства, садівництва і хмелярства") платниками збору на розвиток виноградарства, садівництва і хмелярства є суб'єкти підприємницької діяльності незалежно від форм власності та підпорядкування, які реалізують в оптово-роздрібній торговельній мережі та мережі громадського харчування алкогольні напої та пиво. Виробники алкогольних напоїв та пива є платниками збору лише за умови реалізації ними цієї продукції в роздрібній торгівлі безпосередньо споживачам. У разі постачання такої продукції суб'єктам оптової та роздрібної торгівлі власного виробництва вони не є платниками збору на розвиток виноградарства, садівництва і хмелярства. У разі реалізації алкогольних напоїв та пива за договорами комісії (консигнації) платниками збору є суб'єкти підприємницької діяльності (крім виробників-комітентів у разі здійснення ними оптової торгівлі алкогольних напоїв та пива), які отримують на свій рахунок кошти або інші види компенсації за продаж цієї продукції.

Об’єкт оподаткування. Відповідно до ст. 2 Закону України від 9 квітня 1999 року № 587-XIV "Про збір на розвиток виноградарства, садівництва і хмелярства" (з урахуванням змін, внесених Законом України від 05 березня 2009 року № 1067-VI "Про внесення змін до Закону України "Про збір на розвиток виноградарства, садівництва і хмелярства") об’єктом оподаткування збором є виручка - товарооборот, одержаний на всіх етапах реалізації в оптово-роздрібній торговельній мережі та мережі громадського харчування алкогольних напоїв та пива, у тому числі за операціями, що не передбачають оплати у грошовій формі.

Ставка. Відповідно до ст.3 Закону України від 09 квітня 1999 року N587-ХІУ „Про збір на розвиток виноградарства, садівництва і хмелярства” із змінами та доповненнями ставка збору становить один відсоток від об'єкта оподаткування.

  1.  Збір за забруднення навколишнього природного середовища.

Платник. Відповідно до п.240.2 ст.240 розділу VIIІ Податкового кодексу України від 2 грудня 2010 року №2755 (далі – ПКУ) платниками екологічного податку є суб’єкти господарювання, юридичні особи, що не провадять господарську (підприємницьку) діяльність, бюджетні установи, громадські та інші підприємства, установи та організації, постійні представництва нерезидентів, включаючи тих, які виконують агентські (представницькі) функції стосовно таких нерезидентів або їх засновників, а також громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які здійснюють викиди забруднюючих речовин в атмосферу пересувними джерелами забруднення у разі використання ними палива. Податок, що справляється за викиди в атмосферне повітря забруднюючих речовин пересувними джерелами забруднення у разі використання палива, утримується і сплачується до бюджету податковими агентами під час реалізації такого палива (п.241.1. ст.241 ПКУ). Згідно із п.241.2. ст.241 ПКУ до податкових агентів належать суб’єкти господарювання, які: здійснюють оптову торгівлю паливом (пп.241.2.1. п.241.2 ст.241 ПКУ); здійснюють роздрібну торгівлю паливом (крім тих, які реалізують паливо, придбане у суб’єктів господарювання, зазначених у підпункті 241.2.1 пункту 241.2 цієї статті) (пп.241.2.2. п.241.2 ст.242 ПКУ).

Об’єкт та база. обсяги та види забруднюючих речовин, які викидаються в атмосферне повітря стаціонарними джерелами; обсяги та види забруднюючих речовин, які скидаються безпосередньо у водні об’єкти; обсяги та види (класи) відходів, що розміщуються у спеціально відведених для цього місцях чи на об’єктах протягом звітного кварталу, крім обсягів та видів (класів) окремих відходів як вторинної сировини, що розміщуються на власних територіях (об’єктах) суб’єктів господарювання, які мають ліцензію на збирання і заготівлю окремих видів відходів як вторинної сировини і провадять статутну діяльність із збирання і заготівлі таких відходів; обсяги та види палива, реалізованого податковими агентами; обсяги та категорія радіоактивних відходів, що утворюються внаслідок діяльності суб’єктів господарювання та/або тимчасово зберігаються їх виробниками понад установлений особливими умовами ліцензії строк; обсяги електричної енергії, виробленої експлуатуючими організаціями ядерних установок (атомних електростанцій).

Ставка. Статтями 243-248 розділу VIIІ Податкового кодексу України від 2 грудня 2010 року №2755 (далі – ПКУ) встановлені ставки екологічного податку, а саме: ставки податку за викиди в атмосферне повітря забруднюючих речовин стаціонарними джерелами забруднення (ст.243 ПКУ); ставки податку за викиди в атмосферне повітря забруднюючих речовин пересувними джерелами забруднення (ст.244 ПКУ); ставки податку за скиди забруднюючих речовин у водні об’єкти (ст.245 ПКУ); ставки податку за розміщення відходів у спеціально відведених для цього місцях чи на об’єктах (ст.246 ПКУ); ставки податку за утворення радіоактивних відходів (включаючи вже накопичені) (ст.247 ПКУ); ставки податку за тимчасове зберігання радіоактивних відходів їх виробниками понад установлений особливими умовами ліцензії строк (ст.248 ПКУ). Пунктом 4 розділу XIX „Прикінцеві положення” ПКУ встановлено Кабінету Міністрів України щорічно до 1 червня вносити до Верховної Ради України проект закону про внесення змін до цього Кодексу щодо ставок оподаткування, визначених в абсолютних значеннях, з урахуванням індексів споживчих цін, із екологічного податку. При цьому, індексація ставок екологічного податку у рік запровадження Кодексу не проводиться. Водночас, відповідно до пункту 2 підрозділу 5 розділу ХХ „Перехідні положення” ПКУ, за податковими зобов’язаннями з екологічного податку, що виникли: з 1 січня 2011 року до 31 грудня 2012 року включно ставки податку становлять 50 відсотків від ставок, передбачених статтями 243, 244, 245 і 246 цього Кодексу; з 1 січня 2013 року до 31 грудня 2013 року включно ставки податку становлять 75 відсотків від ставок, передбачених статтями 243, 244, 245, 246 цього Кодексу; з 1 січня 2014 року ставки податку становлять 100 відсотків від ставок, передбачених статтями 243, 244, 245 і 246 цього Кодексу.

  1.  Місцеві податки і збори. Характеристика і правова природа.

Конституція України закріпила право введення податків за Верховною Радою, але в статті 143 Конституції правом встановлення місцевих податків і зборів відповідно до закону наділені територіальні громади села, селища, міста безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування. В розвиток конституційних положень у статті 69 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» встановлено, що органи місцевого самоврядування відповідно до закону можуть встановлювати місцеві податки і збори, які зараховуються до відповідних місцевих бюджетів. Таким чином, органи місцевого самоврядування мають право самостійно приймати рішення про введення місцевих податків, але відповідно до закону

На законодавчому (Податковий Кодекс ст. 10) рівні встановлено 2 місцевих податки і 3 місцевих зборів. До місцевих податків належать:

податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки;

єдиний податок.

До місцевих зборів належать:

збір за провадження деяких видів підприємницької діяльності;

збір за місця для паркування транспортних засобів;

туристичний збір.

Також ст. 10 пп. 10.3 – 10.6 встановлено: місцеві ради обов’язково установлюють податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, єдиний податок та збір за провадження деяких видів підприємницької діяльності. вирішують питання відповідно до вимог цього Кодексу щодо встановлення збору за місця для паркування транспортних засобів, туристичного збору, установлення місцевих податків та зборів, не передбачених цим Кодексом, забороняється. Зарахування місцевих податків та зборів до відповідних місцевих бюджетів здійснюється відповідно до Бюджетного кодексу України.

  1.  Комунальний податок та податок з реклами; порядок нарахування.

Відразу відзначимо, що обидва податки ПК не передбачені.

Згідно зі ст. 11 Декрету Кабінету Міністрів «Про місцеві податки та збори» об’єктом податку з реклами є вартість послуг за встановлення та розміщення реклами. Платниками податку з реклами є юридичні особи та громадяни. Податок з реклами сплачується з усіх видів оголошень і повідомлень, які передають інформацію з комерційною метою за допомогою засобів масової інформації, преси, телебачення, афіш, плакатів, рекламних щитів, інших технічних засобів, майна та одягу: на вулицях, магістралях, майданах, будинках, транспорті та в інших місцях. Граничний розмір податку з реклами не повинен перевищувати 0,1 відсотка вартості послуг за розміщення одноразової реклами та 0,5 відсотка за розміщення реклами на тривалий час. Податок з реклами сплачується під час оплати послуг за встановлення та розміщення реклами. Податок з реклами не сплачується під час оплати послуг за встановлення та розміщення соціальної реклами.

На основі ст. 11 Декрету Кабінету Міністрів України №56-93 місцеві органи самоврядування розробляють свої положення, що конкретизують механізм перерахування цього податку до бюджету. Так, Харківською міською Радою народних депутатів у вересні 1993 року було ухвалене рішення "Про введення податку на рекламу" з 1 жовтня 1993 р.

Відповідно до нього цей податок встановлювався на всі види оголошень, повідомлень, переданих з комерційною метою за допомогою засобів масової інформації, каталогів, афіш, плакатів тощо. Юридичні й фізичні особи, від імені яких здійснюється реклама, називаються рекламодавцями. Особи ж, які здійснюють виготовлення реклами за заявкою рекламодавця або розміщують її на рекламних носіях, іменуються рекламним агентством. Місце, на якому розміщується реклама, іменується рекламним носієм. Механізм цього податку практично такий же, як і закріплений у Декреті. Однак обмовляється, що його утримують рекламні агенти, які щокварталу здають звіт до податкової адміністрації й перераховують суми податку не пізніше 20 числа кожного місяця. З 20 січня 1995 р. рішенням Харківської міської ради ставки податку на рекламу були збільшені: 1% вартості послуг за установлення й розміщення одноразової реклами й 5% - за установлення й розміщення реклами на тривалий час (більше одного дня) або неодноразової реклами. Іншими словами сталося те ж, що й зі збором за видачу ордера на квартиру.

Згідно зі ст. 15 Декрету Кабінету Міністрів «Про місцеві податки та збори» комунальний податок справляється з юридичних осіб, крім бюджетних установ, організацій, планово-дотаційних та сільськогосподарських підприємств. Його граничний розмір не повинен перевищувати 10 відсотків річного фонду оплати праці, обчисленого виходячи з розміру неоподатковуваного мінімуму доходів громадян. Необхідно відзначити, платниками податку є юридичні особи, які навіть тимчасово не ведуть виробничу діяльність. Якщо вони подають до статистичних органів звітність про середньодобову чисельність штатних працівників, то звільнення, відстрочка сплати комунального податку є компетенцією органів місцевого самоврядування. Таким чином, підприємства, у статуті яких передбачена господарська діяльність, розглядаються як платники комунального податку незалежно від результатів фінансово-господарської діяльності.

  1.  Мито. Його види та порядок нарахування. Характерні особливості мита. Його відмінності від податку.

Мито - вид митного платежу, що стягується з товарів, переміщуваних через митний кордон держави (тих, що вивозяться або слідують транзитом). Здійснення мита регулюється Митним кодексом України.

Диференціація видів мит може здійснюватися за декількома критеріями. Так, за характером спрямованості переміщуваних товарів, об'єктів мита діляться на: а) ввізні; б) вивізні; в) транзитні.

Платниками мит є особи, що ввозять (вивозять) або переміщають товари через митний кордон держави. Специфікою платника є те, що ним може бути як власник товару, так і уповноважена особа (декларант). На відміну від податкового регулювання, тут можлива передача обов'язку щодо сплати митних платежів іншій особі, яка не має відношення до товару. При характеристиці платника мито поділяється на: сплачуване юридичними особами; сплачуване фізичними особами. У цьому випадку досить значно розрізняються ставки мита залежно від мети використання ввезеного товару: для особистого користування (ставки відносно невеликі) або виробничого використання (рівень ставок вище).

Об'єкт мита являє собою митну вартість переміщуваних товарів, щодо яких повинне нараховуватися мито. Митна вартість перераховується в національну валюту за курсом Національного банку України, що діє на день подачі митної декларації.

Ставки мита єдині на всій території. Це, однак, не виключає різноманіття ставок: адвалорні - ставки, що встановлюються у відсотках до митної вартості оподатковуваних товарів; специфічні - ставки, що нараховуються у встановленому розмірі за одиницю виміру ввезеного товару (кілограм, метр тощо). Дана ставка відображає специфічну характеристику товару, що припускає знеособлення предмета обкладання; комбіновані (змішані) - ставки, що являють собою сполучення адвалорних і специфічних мит при нарахуванні мита. Змішані мита використовуються як доповнення до специфічних мит або при їх недостатній ефективності; г)сезонні - ставки, за допомогою яких можливо оперативне реагування на ввіз на територію держави і вивіз з її території сезонних товарів. Як правило, строк їх введення не може перевищувати шести місяців; особливі - являють собою ставки, що реалізують захисні функції мит.

В основі обчислення мита лежить митна вартість товару й транспортного засобу. Визначення митної вартості здійснюється декількома методами:

1. Метод оцінки за ціною угоди із увезеними товарами - митна вартість визначається як ціна угоди, фактично сплачена або підлягаюча сплаті за ввезений товар на момент перетинання ним митного кордону.

Метод оцінки за ціною угоди з ідентичними товарами (використовується у разі неможливості використання першого) - митна вартість визначається як ціна угоди з ідентичними товарами. Ідентичність припускає подібність за основними характеристиками (виробник, країна виготовлення, якість, зношування).

Метод оцінки за ціною угоди з однорідними товарами – нагадує механізм попереднього методу. При цьому однорідні товари не обов'язково однакові у всіх відношеннях, але мають подібні характеристики й комерційно замінні.

Метод оцінки на основі вирахування вартості - митна вартість визначається як ціна за продаж ідентичних або однорідних товарів на внутрішньому ринку за винятком сум імпортних митних платежів, комісійних винагород, видатків на транспортування тощо.

Метод оцінки на основі додавання вартості — митна вартість визначається як сума загальних витрат, характерних для продажу ідентичних або однорідних товарів.

Резервний метод — використовується у разі неможливості застосувати попередні методи. Ціна угоди визначається з урахуванням світової практики й на основі чинного законодавства. Рішення про використання даного методу приймається митними органами.

Мито сплачується безпосередньо митному органу одночасно із прийняттям митної декларації або до її прийняття. Мито зараховується до Державного бюджету, а митні органи здійснюють контроль за правильністю її обчислення й збору. Механізм внесення мита припускає певні гарантії (форми забезпечення внесення платежів): застава товарів; гарантії фінансово-кредитних установ; гарантії третіх осіб; внесення належних сум на депозит.

Природно, податок та мито, збір мають ряд загальних рис. До них відносяться: Обов'язковість сплати податків і мита до відповідних бюджетів й фондів. Чітке надходження їх до бюджетів й фондів, за якими вони закріплені. Вилучення їх на основі законодавчо закріпленої форми й
порядку надходження. Примусовий характер вилучення. Здійснення контролю єдиними органами Державної податкової служби. Безеквівалентний характер платежів.

Однак, незважаючи на схожість цих механізмів, вони мають чіткі розходження.

Мито відрізняються від податків: А. За значенням. Податкові платежі забезпечують до 80% надходжень у дохідну частину бюджету, інші види відрахувань, відповідно, менше. Б. За метою. Ціль податків - задоволення потреб держави, ціль мита - задоволення певних потреб або витрат установ. В. За обставинами. Податки являють собою безумовні платежі; мито виплачуються у зв'язку з послугою, надаваною платникові державною установою, що реалізує державно-владні повноваження. Г. За характером обов'язку. Сплата податку пов'язана із чітко вираженим обов'язком платника; мито характеризуються певною добровільністю їх дій і не регулюються іноді відносинами імперативного характеру. Д. За періодичністю. Мито часто носять разовий характер і їх сплата здійснюється без певної системи; податки характеризуються певною періодичністю. Відмінності за періодичністю включають в себе два підходи: періодичність сплати (мито - одноразова сплата, податки - певна періодична сплата); періодичність дій (мито прямо залежить від кількості дій, що породжують зобов'язання щодо сплати, податки - чітко не погоджуються з періодичністю дій, наприклад, періодичність сплати податку із власників транспортних засобів не пов'язується з характером використання транспортного засобу). Е. За відплатністю. Відносини відплатності характерні для мит (на відміну від податків).

Таким чином, на відміну від загальних податкових платежів мита мають індивідуальний характер і їм завжди властиві спеціальна мета й спеціальні інтереси.

  1.  Порядок стягнення митних зборів.

Статтею 10 Митного кодексу встановлено, що при здійсненні митного контролю та митного оформлення товарів і транспортних засобів, які переміщуються через митний кордон України, застосовуються виключно нормативно-правові акти, чинні на день прийняття митної декларації митним органом України.

Митна декларація, відповідно до пункту 12 статті 1 Кодексу, це письмова заява встановленої форми, яка подається митному органу і містить відомості щодо товарів і транспортних засобів, які переміщуються через митний кордон України, необхідні для їх митного оформлення або переоформлення.

Відповідно до статті 89 Кодексу одним з обов’язків декларанта є сплата податків і збори.

З метою врегулювання питань щодо справляння митних зборів Кабінетом Міністрів України прийнято відповідні постанови, з яких відзначимо постанову від 27 січня 1997 р. № 65 „Про ставки митних зборів" та постанову від 18 січня 2003 р. № 93 „Про справляння плати за митне оформлення товарів і транспортних засобів поза місцем розташування митних органів або поза робочим часом, установленим для митних органів".

Державна митна служба України своїм наказом від 23 червня 1998 року №363 затвердила Порядок справляння митних зборів, які нараховуються за вантажною митною декларацією (далі - Порядок).

Так, відповідно до цього Порядку до митних зборів, які нараховуються за вантажною митною декларацією, належать такі їх види:  за митне оформлення товарів та інших предметів;

за митне оформлення тимчасово ввезеного (вивезеного) майна під зобов’язання про його зворотне вивезення (ввезення); за митне оформлення товарів у разі транзиту; за митне оформлення товарів у разі ввезення на митний ліцензійний склад; за перебування товарів та інших предметів під митним контролем;  за митне оформлення товарів та інших предметів у зонах митного контролю на територіях і в приміщеннях підприємств, що зберігають такі товари та інші предмети, чи поза робочим часом, установленим для митниці.

Митні збори, які нараховуються за вантажною митною декларацією (далі - митні збори), справляються при кожному здійсненні митного оформлення товарів та інших предметів (далі - товари) за вантажною митною декларацією (далі - ВМД) за винятком випадків, передбачених Порядком.

Платниками митних зборів є юридичні та фізичні особи, які здійснюють митне оформлення.  Встановлено, що митне оформлення товарів у повному обсязі та пропуск товарів можна здійснювати лише після сплати належних митних зборів або за умови надання митним органом у встановленому порядку відстрочення чи розстрочення їхньої сплати.

Проте митниця має право надати відстрочення або розстрочення сплати митних зборів на строк, що не перевищує одного місяця, за заявою платника та за наявності гарантії банку.

Митні збори підлягають сплаті до або на момент здійснення митного оформлення і сплачуються платниками у національній валюті України або в іноземній валюті першої групи Класифікатора валют Національного банку України згідно з чинним законодавством України про валютне регулювання.

Митні збори можуть бути сплачені шляхом перерахування суми митних зборів за безготівковим розрахунком на рахунок митної установи, або внесення суми митних зборів готівкою до каси митної установи.

Сплатою митних зборів за безготівковим розрахунком вважається фактичне зарахування сум митних зборів на рахунок митниці на момент митного оформлення.

Митні збори можуть сплачуватись внесенням авансових сум на рахунок митниці.

Накладення адміністративного стягнення або звільнення від адміністративної відповідальності за порушення митних правил у разі, якщо затримка митного оформлення товарів виникла внаслідок порушень митних правил, не знімає з власника товару обов’язку провести належне митне оформлення.

Разом з тим існують деякі особливості застосування зборів за митне оформлення та за перебування товарів та інших предметів під митним контролем.

Так, збори за митне оформлення не справляються у випадках, коли:

- в Україну ввозяться предмети, призначені для офіційного (службового) користування дипломатичних та консульських представництв іноземних держав в Україні, а також міжнародних, міжурядових організацій, представництв іноземних держав при цих організаціях та інших міжнародних організацій, які користуються на території України митними пільгами відповідно до міжурядових угод;

- вивозяться товари з митного ліцензійного складу за провізною відомістю без оформлення вантажної митної декларації;

- в інших випадках, передбачених чинним законодавством.

Не справляються збори за митне оформлення товарів та інших предметів у зонах митного контролю на територіях і в приміщеннях підприємств, де зберігаються такі товари та інші предмети, в разі проведення митного оформлення у зонах митною контролю на територіях, де розташовані підрозділи митних установ.

Стосовно особливостей застосування зборів за перебування товарів та інших предметів під митним контролем слід сказати, що строк перебування товарів під митним контролем для нарахування митного збору обчислюється:

1. При ввезенні (імпорті) товарів:  автомобільним транспортом - з дати, що зазначена у провізній відомості як строк доставки товарів у митницю призначення, а при доставці раніше цієї дати - з дати фактичної доставки товарів у митницю призначення;  

2. При вивезенні (експорті) товарів (крім випадків, коли вантажі знаходяться у спеціальних митних зонах) строк обчислюється з дати пред’явлення митниці товарів та потрібних для митного оформлення документів і до завершення митного оформлення ВМД.

При нарахуванні зборів за перебування під митним контролем до строку перебування під митним контролем не включаються:  час, потрібний для завантаження транспортного засобу згідно з установленими нормами;  період, на який надається відстрочення сплати митних зборів за митне оформлення; час від складання протоколу про порушення митних правил до прийняття остаточного рішення у справі (оскарження рішення в судовому порядку, прийняття рішення Держмитслужби), якщо згідно з таким рішенням справу про порушення митних правил припинено;  період проведення митними установами експертизи з установлення класифікаційного коду товару згідно з УКТЗЕД та митної вартості (митний збір за перебування товарів під митним контролем нараховується, починаючи з четвертого календарного дня з дати ухвалення відповідного рішення митною установою); час, витрачений на отримання інформації, потрібної для здійснення митного оформлення, за запитом, надісланим однією митною установою до іншої, в тому числі до центрального апарату Державної митної служби (митний збір за перебування товарів під митним контролем нараховується, починаючи з четвертого календарного дня з дати отримання митною установою відповідної інформації); час, витрачений імпортером на отримання дозволів державних органів на ввезення продукції та пред’явлення їх митній установі, якщо надання таких дозволів обумовлювалось проведенням відповідної експертизи продукції і вони не могли бути отримані до моменту перетинання продукцією митного кордону (митний збір за перебування товарів під митним контролем нараховується, починаючи з четвертого календарного дня з дати отримання дозволу); час затримки митного оформлення, яка сталася з вини митниці (це положення застосовується після проведення відповідного службового розслідування та підписання начальником митниці наказу про притягнення до відповідальності особи, винної у затримці митного оформлення); строк дії обставин непереборної сили (до обставин непереборної сили належать обставини, що склалися з причин, які не залежали від волі платника (війни, стихійні лиха, шторми, пожежі тощо) та об’єктивно спричинили затримку митного оформлення).

Митні збори за перебування під митним контролем не справляються за весь період перебування під митним контролем у випадках: - зберігання товарів на митних ліцензійних складах та перебування їх у магазинах безмитної торгівлі; - тимчасового ввезення на митну територію України та тимчасового вивезення предметів за межі митної території України; - транзиту товарів через митну територію України; - перебування товарів у спеціальних митних зонах.

До моменту оформлення відповідної ВМД при ввезенні товарів на митні ліцензійні склади, у магазини безмитної торгівлі та при тимчасовому ввезенні на митну територію України (тимчасовому вивезенні поза межі митної території України) митні збори за перебування під митним контролем справляються у загальному порядку.

Якщо затримка митного оформлення товарів виникла внаслідок несплати мита та митних зборів (у тому числі зборів за перебування під митним контролем), то митниця приймає такі товари на зберігання відповідно до пункту 2 частини першої статті 86 Митного кодексу України. При цьому збори за перебування під митним контролем справляються незалежно від справляння митних зборів за зберігання.

Цим же Порядком врегульовано повернення надміру стягнених сум митних зборів або зарахування їх у рахунок майбутніх платежів.

Зокрема особа, що здійснює декларування товарів та інших предметів, звертається до начальника митниці із заявою, підписаною керівником та головним бухгалтером підприємства, щодо повернення надміру стягненої суми митних зборів або зарахування її в рахунок майбутніх платежів.

Суми надміру стягнених митних зборів за бажанням особи, що здійснює декларування товарів та інших предметів, можуть бути їй повернені або зараховані в рахунок майбутніх платежів протягом установленого законодавством строку позовної давності з моменту митного оформлення. Контроль за поверненням надміру стягнених сум митних зборів або зарахуванням їх у рахунок майбутніх платежів здійснює відділ митних платежів митниці, де проводилося митне оформлення.

Перерахунок суми митних зборів провадиться відділом митних платежів та оформляється завізованою начальником відділу доповідною запискою на ім’я начальника митниці. На підставі прийнятого начальником митниці рішення сума митних зборів, що підлягає поверненню або зарахуванню в рахунок майбутніх платежів, реєструється в журналі обліку руху грошових коштів. Якщо надміру стягнена сума митних зборів підлягає поверненню, то відділом митних платежів готується повідомлення відділу бухгалтерського обліку про перерахування коштів.

У випадку, якщо надміру стягнена сума митних зборів підлягає зарахуванню в рахунок майбутніх платежів, то відділом митних платежів вносяться зміни до звітності та відповідних журналів обліку.

Разом з тим прикінцевими положеннями Порядку справляння митних зборів, які нараховуються за вантажною митною декларацією встановлено, що у разі виникнення розбіжностей у тлумаченні положень цього Порядку між митними установами і платниками пояснення щодо застосування положень зазначеного Порядку дає Державна митна служба України за запитами митних установ.

  1.  Поняття податкового зобов’язання, податкового боргу, примусового стягнення.

Поняття податкового обов'язку є однією із центральних категорій податкового права. У цій главі буде розглянуто природу виникнення, зміни й припинення податкового обов'язку як сукупності обов'язків платника податків. У деяких виданнях і законодавчих актах використовується термін "податкове зобов'язання", під яким розуміється обов'язок щодо сплати податку. Представляється не зовсім точним застосування терміна "зобов'язання" у відносинах, регульованих імперативними нормами. Більш точним було б використання терміна "податковий обов'язок" як категорії, що узагальнює всю систему обов'язків платника податків, пов'язаних зі сплатою податків і зборів.

Необхідно відзначити, що згідно з п. 14.1.156. ПК податкове зобов’язання - сума коштів, яку платник податків, у тому числі податковий агент, повинен сплатити до відповідного бюджету як податок або збір на підставі, в порядку та строки, визначені податковим законодавством (у тому числі сума коштів, визначена платником податків у податковому векселі та не сплачена в установлений законом строк).

Виконання податкового обов'язку може реалізовуватися у відповідний термін та у повному обсязі, але може бути пов'язано й з виникненням податкового боргу як суми податку, що підлягає до сплати, яку платник не може внести у відповідні фонди в необхідний момент часу. У відповідності зі ст. 1 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" податковим боргом (недоїмкою) є податкове зобов'язання (з урахуванням штрафних санкцій за їх наявності), самостійно погоджені платником податків або погоджене в адміністративному або судовому порядку, але не сплачене у встановлений строк, а також пеня, нарахована на суму такого податкового зобов'язання.

Згідно з п. 14.1.175. ПК податковий борг — сума грошового зобов’язання (з урахуванням штрафних санкцій за їх наявності), самостійно узгодженого платником податків або узгодженого в порядку оскарження, але не сплаченого у встановлений цим Кодексом строк, а також пеня, нарахована на суму такого грошового зобов’язання. Згідно з п. 14.1.154. ПК податковий борг в міжнародних правовідносинах — грошове зобов’язання з урахуванням штрафних санкцій, пені за їх наявності та витрат, пов’язаних з його стягненням, несплачене в установлений строк, що на підставі відповідного документа іноземної держави є предметом стягнення, яке може бути звернуто відповідно до міжнародного договору України.

Примусове стягнення є способом забезпечення добровільності при сплаті податку й застосовується вже на тому етапі, коли мова йде про податкове правопорушення. Примусове виконання податкового обов'язку та стягнення податкового боргу пов'язано, фактично, з насильницьким вилученням коштів платника податків у рахунок його обов'язку й заборгованості, що утворилася. У цьому випадку мова вже йде не про стягнення податку, а про стягнення як його, так і сум донарахувань. Податкове законодавство України при цьому наголошує на тому, що примусовість при сплаті податку пов'язана вже з утворенням податкового боргу.

  1.  Податкове повідомлення і податкова вимога (поняття і механізм застосування).

Згідно ст. 14 п. 14.1.157. податкове повідомлення-рішення  письмове повідомлення контролюючого органу (рішення) про обов’язок платника податків сплатити суму грошового зобов’язання, визначену контролюючим органом у випадках, передбачених цим Кодексом та іншими законодавчими актами, контроль за виконанням яких покладено на контролюючі органи, або внести відповідні зміни до податкової звітності.

Згідно ст. 14 п. 14.1.153. податкова вимога  письмова вимога органу державної податкової служби до платника податків щодо погашення суми податкового боргу

Розглянемо механізм застосування податкового повідомлення-рішення згідно зі ст. 58 ПК.

У разі коли сума грошового зобов’язання платника податків, передбаченого податковим або іншим законодавством, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, розраховується контролюючим органом відповідно до статті 54 ПК (крім декларування товарів, передбаченого для громадян), або у разі коли за результатами перевірки контролюючий орган встановлює факт невідповідності суми бюджетного відшкодування сумі, заявленій у податковій декларації, або зменшує розмір задекларованого від’ємного значення об’єкта оподаткування податком на прибуток або від’ємного значення суми податку на додану вартість, розрахованого платником податків відповідно до розділу V ПК, такий контролюючий орган надсилає (вручає) платнику податків податкове повідомлення-рішення.

Податкове повідомлення-рішення містить підставу для такого нарахування (зменшення) податкового зобов’язання та/або зменшення (збільшення) суми бюджетного відшкодування та/або зменшення від’ємного значення об’єкта оподаткування податком на прибуток або від’ємного значення суми податку на додану вартість; посилання на норму цього Кодексу та/або іншого закону, контроль за виконанням якого покладено на контролюючі органи, відповідно до якої був зроблений розрахунок або перерахунок грошових зобов’язань платника податків; суму грошового зобов’язання, що повинен сплатити платник податку; тощо.

До податкового повідомлення-рішення додається розрахунок податкового зобов’язання та штрафних (фінансових) санкцій.

Форма та порядок надіслання податкового повідомлення-рішення і розрахунку грошового зобов’язання визначається центральним контролюючим органом.

Розглянемо механізм застосування податкової вимоги згідно зі ст. 59 ПК.

У разі коли платник податків не сплачує узгодженої суми грошового зобов’язання в установлені законодавством строки, орган державної податкової служби надсилає (вручає) йому податкову вимогу в порядку, визначеному для надсилання (вручення) податкового повідомлення-рішення. Податкова вимога може не надсилатися, якщо загальна сума податкового боргу платника податків не перевищує одного неоподатковуваного мінімуму доходів громадян.

Якщо контролюючий орган, що визначив суми грошового зобов’язання платника податків, не є органом державної податкової служби, такий контролюючий орган надсилає відповідному органу державної податкової служби подання про здійснення заходів з погашення податкового боргу платника податків, а також розрахунок його розміру, на підставі якого орган державної податкової служби надсилає податкову вимогу. Форма зазначеного подання затверджується Кабінетом Міністрів України.

Податкова вимога надсилається не раніше першого робочого дня після закінчення граничного строку сплати суми грошового зобов’язання.

Податкова вимога повинна містити відомості про факт виникнення грошового зобов’язання та права податкової застави, розмір податкового боргу, який забезпечується податковою заставою, обов’язок погасити податковий борг та можливі наслідки його непогашення в установлений строк, попередження про опис активів, які відповідно до законодавства можуть бути предметом податкової застави, а також про можливі дату та час проведення публічних торгів з їх продажу.

Податкова вимога надсилається також платникам податків, які самостійно подали податкові декларації, але не погасили суми податкових зобов’язань у встановлені цим Кодексом строки, без попереднього надсилання (вручення) податкового повідомлення-рішення.

У разі коли у платника податків, якому надіслано (вручено) податкову вимогу, сума податкового боргу збільшується, погашенню підлягає вся сума податкового боргу такого платника податку, що виник після надіслання (вручення) податкової вимоги.

  1.  Конфлікт інтересів та податкові роз'яснення.

Конфлікт iнтересiв випливає iз ситуацiї, коли податківець як державний службовець має приватний інтерес, тобто переваги для себе або своєї родини, близьких родичів, друзів чи осіб та органiзацiй, з якими вiн має або мав спiльнi дiловi чи полiтичнi iнтереси, що впливає або може впливати на неупереджене та об'єктивне виконання службових обов'язкiв. Будь-який з таких конфлiктiв має бути вирiшений до прийняття на державну службу чи призначення на нову посаду. До введення в дію ПК кофлікт інтересів у сфері оподаткування закріплювався у Законі України «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами». Згідно п. 4.1. цього Закону «у разі коли норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або коли норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов’язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу, рішення приймається на користь платника податків».

У Податковому кодексі поняття «конфлікт інтересів» не знайшло відображення. Але у ст. 56.21 ПК сформульовано принцип «конфлікту інтересів», який говорить: «у разі коли норма цього Кодексу чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі цього Кодексу, або коли норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов’язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу, рішення приймається на користь платника податків». По суті ПК виключається конфлікт інтересів, адже ст. 4.1.4. ПК встановлена презумпція правомірності рішень платника податку в разі, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов’язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу;

Поняття податкових роз’яснень та порядок їх застосування до набуття чинності ПК регулювалося Постановою Кабінету Міністрів України від 16 травня 2001 р. N 494 «Про затвердження Порядку надання податкових роз’яснень». Згідно цієї Постанови податкові роз’яснення — це оприлюднення офіційного розуміння окремих положень законодавства з питань оподаткування уповноваженими на це контролюючими органами з метою обгрунтування їх рішень у разі проведення апеляційних процедур. Роз’яснення не має сили нормативно-правового акта. З моменту набрання законної сили ПК відносини щодо надання податкових роз’яснень регулюються ним.

  1.  Контроль за правильністю нарахування і сплати податків та інших, обов'язкових платежів. Права і функції контролюючих органів за Законом.

Згідно зі ст. 61. ПК дається визначення податкового контролю та визначаються повноваження органів державної влади щодо його здійснення.

Згідно з п. 61.1. ПК податковий контроль — система заходів, що вживаються контролюючими органами з метою контролстю правильності нарахування, повноти і своєчасності сплати податків і зборів, а також дотримання законодавства з питань проведення розрахункових та касових операцій, патентування, ліцензування та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи. Податковий контроль у частині здійснення заходів, що вживаються митними органами з метою перевірки правильності нарахування, повноти і своєчасності сплати податків і зборів, є складовою частиною митного контролю. Податковий контроль здійснюється шляхом: ведення обліку платників податків; інформаційно-аналітичного забезпечення діяльності органів державної податкової служби; перевірок та звірок відповідно до вимог ПК, а також перевірок щодо дотримання законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, у порядку, встановленому законами України, що регулюють відповідну сферу правовідносин.

Контролюючими органами згідно зі ст. 41 ПК є органи державної податкової служби — щодо податків, які справляються до бюджетів та державних цільових фондів; митні органи — щодо мита, акцизного податку, податку на додану вартість, інших податків, які відповідно до податкового законодавства справляються у разі ввезення (пересилання) товарів і предметів на митну територію України або територію спеціальної митної зони або вивезення (пересилання) товарів і предметів з митної території України або території спеціальної митної зони. Органами стягнення є виключно органи державної податкової служби, які уповноважені здійснювати заходи щодо забезпечення погашення податкового боргу в межах їх повноважень, а також державні виконавці в межах своїх повноважень. Стягнення податкового боргу за виконавчими написами нотаріусів не дозволяється.

Аналіз законодавства дозволяє виділити такі загальні функції контролюючих органів: забезпечення обліку платників податків; забезпечення контролю за виконанням платниками податків і іншими учасниками податкових відносин податкового законодавства; здійснення розрахунків окладних податків; здійснення оперативно-бухгалтерського обліку сум податків і інших платежів; застосування заходів до припинення (запобігання) порушень податкового законодавства; здійснення контролю за виконанням суб'єктами підприємницької діяльності вимог законодавства щодо готівкового грошового обігу; застосування заходів щодо запобігання або ліквідації збитків, нанесених бюджету або платникові податків; застосування заходів відповідальності до порушників податкового законодавства; здійснення обліку, оцінки й реалізації конфіскованого, безхазяйного майна, майна, що перейшло по праву спадкування до держави, і скарбів; виконання ролі агента валютного контролю; застосування заходів стягнення, що накладаються державними інспекціями й іншими контролюючими органами.

Права контролюючих органів можна класифікувати в такий спосіб:

а) права по виявленню, розкриттю й припиненню злочинів і інших правопорушень (наприклад, проводити відповідно до законодавства оперативно-розшукові заходи з метою виявлення, попередження й припинення фактів приховування доходів від оподаткування й ухилення від сплати податків, дізнання й попереднє розслідування по яких віднесені законом до ведення органів податкової міліції тощо); б) права по застосуванню заходів примусу (наприклад, припиняти операції платників податків по рахунках у банках і кредитних установах на строк до одного місяця у випадках ненадання документів, пов'язаних з розрахунком і сплатою податків; рішення про припинення операцій по зазначених рахунках приймає начальник органу податкової міліції або його заступник; накладати адміністративний арешт на майно юридичних і фізичних осіб з подальшою реалізацією цього майна у встановленому порядку у випадках невиконання зазначеними особами обов'язків щодо сплати податків, зборів і інших обов'язкових платежів для забезпечення своєчасного надходження сум прихованих податків, зборів і інших обов'язкових платежів до відповідного бюджету тощо); в) права по реагуванню на виявлені порушення податкового законодавства (наприклад, відповідно до компетенції органів податкової міліції направляти як попередження письмові вимоги керівникам, головним бухгалтерам і іншим посадовим особам банків і інших організацій незалежно від організаційно-правових форм і форм власності, а також громадянам (фізичним особам) з метою усунення порушень законодавства, своєчасної й повної сплати податків і інших обов'язкових платежів, надання звітної й іншої документації у встановлений термін, ведення бухгалтерського обліку відповідно до законодавства, а при необхідності - відновлення бухгалтерського обліку за рахунок власних коштів платника податків, контролювати виконання цих вимог тощо); г) права по накладенню стягнень.

  1.  Податкова застава. Виникнення права податкової застави; реєстрація; узгодження операцій з активами; призупинення податкової застави згідно з Законом України від 21 грудня 2000 р.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" від 21 грудня 2000 р. податкова застава є способом забезпечення податкового зобов'язання платника податків, не погашеного в строк. У силу податкової застави орган стягнення має першочергове право у разі непогашення забезпечення податковою заставою податкового боргу одержати відшкодування з вартості закладеного майна перед іншими кредиторами.

Згідно п. 14.1.155. ПК податкова застава — спосіб забезпечення сплати платником податків грошового зобов’язання та пені, не сплачених таким платником у строк, визначений ПК. Податкова застава виникає на підставах, встановлених ПК. У разі невиконання платником податків грошового зобов’язання, забезпеченого податковою заставою, орган стягнення у порядку, визначеному ПК, звертає стягнення на майно такого платника, що є предметом податкової застави.

Зогідно зі ст. 89. ПК  право податкової застави виникає у разі: несплати у строки, встановлені ПК, суми грошового зобов’язання, самостійно визначеної платником податків у податковій декларації, — з дня, що настає за останнім днем зазначеного строку; несплати у строки, встановлені цим Кодексом, суми грошового зобов’язання, самостійно визначеної контролюючим органом, — з дня виникнення податкового боргу.

З урахуванням положень цієї статті право податкової застави поширюється на будь-яке майно платника податків, яке перебуває в його власності (господарському віданні або оперативному управлінні) у день виникнення такого права і балансова вартість якого відповідає сумі податкового боргу платника податків, а також на інше майно, на яке платник податків набуде прав власності у майбутньому.  У разі збільшення суми податкового боргу складається акт опису до суми, відповідної сумі податкового боргу платника податків, у порядку, передбаченому цією статтею.

Майно, на яке поширюється право податкової застави, оформлюється актом опису. До акта опису включається ліквідне майно, яке можливо використати як джерело погашення податкового боргу.

У разі якщо на момент складення акта опису майно відсутнє або його балансова вартість менша від суми податкового боргу, право податкової застави поширюється на інше майно, на яке платник податків набуде право власності у майбутньому до погашення податкового боргу в повному обсязі. Якщо майно платника податків є неподільним і його балансова вартість більша від суми податкового боргу, таке майно підлягає опису у податкову заставу у повному обсязі. Заміна предмета застави може здійснюватися тільки за згодою органу державної податкової служби. Орган державної податкової служби зобов’язаний безоплатно зареєструвати податкову заставу у відповідному державному реєстрі. Згідно з п. 90.1. ПК пріоритет податкової застави щодо пріоритету інших обтяжень (включаючи інші застави) встановлюється відповідно до закону.

Платник податків зберігає право користування майном, що перебуває у податковій заставі, якщо інше не передбачено законом. Платник податків може відчужувати майно, що перебуває у податковій заставі, тільки за згодою органу державної податкової служби, а також у разі, якщо орган державної податкової служби впродовж десяти днів з моменту отримання від платника податків відповідного звернення не надав такому платнику податків відповіді щодо надання (ненадання) згоди.

Майно платника податків звільняється з податкової застави з дня: отримання органом державної податкової служби підтвердження повного погашення суми податкового боргу в установленому законодавством порядку; визнання податкового боргу безнадійним; прийняття відповідного рішення судом у межах процедур, визначених законодавством з питань банкрутства; отримання платником податків рішення відповідного органу про скасування раніше прийнятих рішень щодо нарахування суми грошового зобов’язання або його частини (пені та штрафних санкцій) внаслідок проведення процедури адміністративного або судового оскарження; реєстрації в органі державної податкової служби податкової поруки у випадках, визначених цим Кодексом.

Призупинення податкової застави згідно ПК не застосовується.

  1.  Адміністративний арешт. Поняття і обставини застосування адміністративного арешту. Порядок застосування адміністративного арешту.

Згідно з п.94.1 ст.94 Податкового кодексу України від 2 грудня 2010 року № 2755 – VІ (далі – ПКУ) адміністративний арешт майна платника податків (далі - арешт майна) є винятковим способом забезпечення виконання платником податків його обов’язків, визначених законом. Підстави для застосування арешту майна визначено пунктом 94.2 статті 94 ПКУ. Згідно з п.94.10 ст.94 ПКУ арешт на майно може бути накладено рішенням керівника органу державної податкової служби (його заступника), обґрунтованість якого протягом 96 годин має бути перевірена судом. Зазначений строк не може бути продовжений в адміністративному порядку, у тому числі за рішенням інших державних органів, крім випадків, коли власника майна, на яке накладено арешт, не встановлено (не виявлено). У цих випадках таке майно перебуває під режимом адміністративного арешту протягом строку, визначеного законом для визнання його безхазяйним, або у разі якщо майно є таким, що швидко псується,  протягом граничного строку, визначеного законодавством. Порядок операцій з майном, власника якого не встановлено, визначається законодавством з питань поводження з безхазяйним майном. Строк, визначений цим пунктом, не включає добові години, що припадають на вихідні та святкові дні. Згідно з п.94.19 ст.94 ПКУ припинення адміністративного арешту майна платника податків здійснюється у зв’язку з: відсутністю протягом строку, зазначеного у пункті 94.10, рішення суду про визнання арешту обґрунтованим; погашенням податкового боргу платника податків; усуненням платником податків причин застосування адміністративного арешту; ліквідацією платника податків, у тому числі внаслідок проведення процедури банкрутства; наданням відповідному органу державної податкової служби третьою особою належних доказів про належність арештованого майна до об’єктів права власності цієї третьої особи; скасуванням судом або органом державної податкової служби рішення керівника органу державної податкової служби (його заступника) про арешт; прийняттям судом рішення про припинення адміністративного арешту; пред'явленням платником податків свідоцтва про державну реєстрацію суб’єкта господарювання, дозволів (ліцензій) на провадження діяльності, торгових патентів, сертифікатів відповідності реєстраторів розрахункових операцій; фактичним проведенням платником податків інвентаризації основних фондів, товарно-матеріальних цінностей, коштів, у тому числі зняття залишків товарно-матеріальних цінностей, готівки. Таким чином, період дії адміністративного арешту майна припиняється після усунення платником податків причин щодо застосування такого арешту, або в зв’язку з іншими обставинами, визначеними у п.94.19 ст.94 ПКУ.

Згідно з п.94.2 ст.94 Податкового кодексу України від 2 грудня 2010 року № 2755-VI (далі – ПКУ) арешт майна може бути застосовано, якщо з’ясовується одна з таких обставин: платник податків порушує правила відчуження майна, що перебуває у податковій заставі; фізична особа, яка має податковий борг, виїжджає за кордон; платник податків відмовляється від проведення документальної перевірки за наявності законних підстав для її проведення або від допуску посадових осіб органу державної податкової служби; відсутні свідоцтва про державну реєстрацію суб’єктів господарювання, дозволи (ліцензії) на її здійснення, торгові патенти, сертифікати відповідності реєстраторів розрахункових операцій; відсутня реєстрація особи як платника податків в органі державної податкової служби, якщо така реєстрація є обов’язковою відповідно до цього Кодексу, або коли платник податків, що отримав податкове повідомлення або має податковий борг, вчиняє дії з переведення майна за межі України, його приховування або передачі іншим особам; платник податків відмовляється від проведення перевірки стану збереження майна, яке перебуває у податковій заставі; платник податків не допускає податкового керуючого до складення акта опису майна, яке передається в податкову заставу, та/або акта опису (виділення) майна для його продажу.

  1.  Підстави застосування санкцій за Законом України від 21 грудня 2000 р.

Згідно зі ст. 17 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" від 21 грудня 2000 р. штрафні санкції за порушення податкового законодавства накладаються на платника податків у розмірах, визначених цією статтею, крім штрафних санкцій за порушення валютного законодавства, що встановлюються окремим законодавством.

Платник податків, що не подає податкову декларацію у строки, визначені законодавством, сплачує штраф у розмірі десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян за кожне таке неподання або її затримку.

Для фізичних осіб, які займають посади, що підпадають під визначення суб’єктів корупційних діянь відповідно до закону, за неподання або несвоєчасне подання декларації про доходи таких фізичних осіб, отриманих протягом зайняття такої посади, штраф застосовується у розмірі тридцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян за кожне таке неподання або її затримку.

разі коли контролюючий орган самостійно визначає суму податкового зобов’язання платника податків за підставами, викладеними у підпункті “а” підпункту 4.2.2 пункту 4.2 статті 4 цього Закону, додатково до штрафу, встановленого підпунктом 17.1.1 цього пункту, платник податків сплачує штраф у розмірі десяти відсотків суми податкового зобов’язання за кожний повний або неповний місяць затримки податкової декларації, але не більше п’ятдесяти відсотків від суми нарахованого податкового зобов’язання та не менше десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

У разі коли контролюючий орган самостійно донараховує суму податкового зобов’язання платника податків за підставами, викладеними у підпункті “б” підпункту 4.2.2 пункту 4.2 статті 4 цього Закону, такий платник податків зобов’язаний сплатити штраф у розмірі десяти відсотків від суми недоплати (заниження суми податкового зобов’язання) за кожний з податкових періодів, установлених для такого податку, збору (обов’язкового платежу), починаючи з податкового періоду, на який припадає така недоплата, та закінчуючи податковим періодом, на який припадає отримання таким платником податків податкового повідомлення від контролюючого органу, але не більше п’ятдесяти відсотків такої суми та не менше десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян сукупно за весь строк недоплати, незалежно від кількості податкових періодів, що минули.

У разі коли контролюючий орган самостійно донараховує суму податкового зобов’язання платника податків за підставами, визначеними у підпункті “в” підпункту 4.2.2 пункту 4.2 статті 4 цього Закону, такий платник податків зобов’язаний сплатити штраф у розмірі п’яти відсотків суми донарахованого податкового зобов’язання, але не менше одного неоподатковуваного мінімуму доходів громадян сукупно за весь строк недоплати, незалежно від кількості податкових періодів, що минули.

У разі коли контролюючий орган самостійно визначає суму податкового зобов’язання платника податків за підставами, визначеними у підпункті “г” підпункту 4.2.2 пункту 4.2 статті 4 цього Закону, штрафні санкції не застосовуються, за винятком випадків, які підпадають під дію підпункту 17.1.7 цього пункту.

У разі коли платника податків (посадову особу платника податків) засуджено за скоєння злочину щодо ухилення від сплати податків або якщо платник податків декларує переоцінені або недооцінені об’єкти оподаткування, що призводить до заниження податкового зобов’язання у великих розмірах, такий платник податків додатково до штрафів, визначених цим пунктом, за наявності підстав для їх накладення сплачує штраф у розмірі п’ятдесяти відсотків від суми недоплати, але не менше ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян сукупно за весь строк недоплати, незалежно від кількості податкових періодів, що минули.

Заниженням податкового зобов’язання у великих розмірах вважається сума недоплати, яка встановлюється на рівні, визначеному Кримінальним кодексом України.

Платники податку (посадові особи платника податку), які використовують податкову пільгу не за призначенням та/або всупереч умовам чи цілям її надання згідно із законом з питань відповідного податку, збору (обов’язкового платежу), а також будь-які інші особи, що використовують податкову пільгу, яку для них не призначено, вважаються такими, що умисно ухиляються від оподаткування. У цьому випадку такі особи додатково до штрафів, визначених у підпунктах 17.1.1 — 17.1.5 цього пункту, за наявності підстав для їх накладення, сплачують суму податків, що підлягали нарахуванню без застосування податкової пільги, а також штраф у розмірі двохсот відсотків від такої суми. Сплата штрафу не звільняє таких осіб від юридичної відповідальності за умисне ухилення від оподаткування.

У разі коли платник податків не сплачує узгоджену суму податкового зобов’язання протягом граничних строків, визначених цим Законом, такий платник податку зобов’язаний сплатити штраф у таких розмірах: при затримці до 30 календарних днів, наступних за останнім днем граничного строку сплати узгодженої суми податкового зобов’язання, — у розмірі десяти відсотків погашеної суми податкового боргу; при затримці від 31 до 90 календарних днів включно, наступних за останнім днем граничного строку сплати узгодженої суми податкового зобов’язання, — у розмірі двадцяти відсотків погашеної суми податкового боргу; при затримці, що є більшою 90 календарних днів, наступних за останнім днем граничного строку сплати узгодженої суми податкового зобов’язання, — у розмірі п’ятдесяти відсотків погашеної суми податкового боргу.

Платник податків сплачує один із зазначених у цьому підпункті штрафів відповідно до загального строку затримки незалежно від того, чи були застосовані штрафи, визначені у підпунктах 17.1.1- 17.1.6 цього пункту, чи ні.

У разі коли платник податків, активи якого перебувають у податковій заставі, відчужив такі активи без попередньої згоди податкового органу, якщо отримання такої згоди є обов’язковим згідно з цим Законом, платник податків додатково сплачує штраф у розмірі суми такого відчуження, визначеної за звичайними цінами.

У разі коли платник податків здійснює продаж (відчуження) товарів (продукції) або здійснює грошові виплати без попереднього нарахування та сплати податку, збору (обов’язкового платежу), якщо відповідно до законодавства таке нарахування та сплата є обов’язковою передумовою такого продажу (відчуження) або виплати, такий платник податків сплачує штраф у подвійному розмірі від суми зобов’язання з такого податку, збору (обов’язкового платежу). Сплата зазначеного штрафу не звільняє платника податків від адміністративної або кримінальної відповідальності та/або конфіскації таких товарів (продукції) або коштів відповідно до закону.

Платник податків, який до початку його перевірки контролюючим органом самостійно виявляє факт заниження податкового зобов’язання минулих податкових періодів, зобов’язаний: а) або надіслати уточнюючий розрахунок і сплатити суму такої недоплати та штраф у розмірі п’яти відсотків від такої суми до подання такого уточнюючого розрахунку, б) або відобразити суму такої недоплати у складі декларації з цього податку, що подається за наступний податковий період, збільшену на суму штрафу у розмірі п’яти відсотків від такої суми, з відповідним збільшенням загальної суми податкового зобов’язання з цього податку. Якщо після подачі декларації за звітний період платник податків подає нову декларацію з виправленими показниками до закінчення граничного строку подання декларації за такий самий звітний період, то штрафи, визначені у цьому пункті, не застосовуються. При самостійному донарахуванні суми податкових зобов’язань адміністративні штрафи не накладаються.

  1.  Види юридичної відповідальності, які застосовуються до суб'єктів платників податків за податкові правопорушення.

Податкове правопорушення - протиправне (здійснене на порушення податкового законодавства), винне діяння (дія або бездіяльність) особи, пов'язане з невиконанням або неналежним виконанням податкового обов'язку, за яке встановлена юридична відповідальність.

До суб'єктів платників податків за податкові правопорушення застосовується адміністративна, фінансова, кримінальна відповідальність.

Адміністративна відповідальність являє собою заходи адміністративного впливу за допомогою адміністративно-правових норм, що містять осуд винного і його діяння та негативні наслідки для правопорушника. Особливостями адміністративних санкцій є: відсутність тяжких правових наслідків; застосування відносно менш тяжких податкових право порушень (провинам); адміністративні санкції не спричиняють судимості.

Підставою для адміністративної відповідальності за порушення податкового законодавства є наявність складу адміністративного правопорушення - винної умисної або необережної дії або бездіяльності, що зазіхає на охоронювані законом суспільні відносини, за яке законодавством передбачена адміністративна відповідальність.

Фінансова відповідальність передбачає застосування покарання уповноваженим органом щодо платника податків за здійснення податкового правопорушення в порядку, встановленому фінансово-правовими нормами, з метою реалізації суспільних інтересів по забезпеченню грошових надходжень до бюджету. Дуже часто між фінансовою й адміністративною відповідальністю ставлять знак рівності. Однак, видимо, така позиція вимагає докладної аргументації. Уявляється, що фінансова відповідальність відрізняється від адміністративної, що застосовується за вчинення податкових правопорушень, за таких підстав. По-перше, вони розрізняються за суб'єктом (якщо при адміністративній - це тільки фізичні особи, то при фінансової - і юридичні, і фізичні). По-друге, адміністративна відповідальність реалізується (більш точно) у грошовій формі, тоді як фінансові санкції значно ширше грошових. По-третє, фінансова відповідальність за податкові правопорушення заснована на податковому примусі, що характеризується специфічними рисами.

Відповідальність за порушення податкового законодавства реалізується шляхом: стягнення всієї суми прихованого або заниженого платежу до бюджету у формі податку; штрафу (накладається податковим органом); пені, стягуваної із платника за затримку сплати податку.

Кримінальна відповідальність за злочини, вчинені у сфері оподаткування, характеризується деякими особливостями: суб'єктами є фізичні особи (платники податків або посадові особи); регулюється кримінально-правовими нормами; здійснюється тільки в судовому порядку; характеризується певними процесуальними особливостями. До прийняття нового Кримінального кодексу України такі діяння кваліфікувалися за ст. 1482 Кримінального кодексу України. Із прийняттям 5 квітня 2001 р. нового Кримінального кодексу України кількість видів злочинів у сфері оподаткування розширилася. Так, до них відносяться діяння, що підпадають під дію ст. 212 "Ухилення від сплати податків, зборів, інших обов'язкових платежів" і ст. 216 "Незаконне виготовлення, підроблення, використання або збут незаконно виготовлених, одержаних або підроблених марок акцизного збору або контрольних марок".

  1.  Порядок узгодження сум податкових зобов'язань, визначення податкового боргу та оскарження рішень контролюючих органів за Законом України від 21 грудня 2000 року.

Згідно зі ст. 5 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" від 21 грудня 2000 р. визначається порядок узгодження сум податкових зобов’язань, оскарження рішень контролюючих органів та визначення податкового боргу.

Згідно з п. 5.1. Закону можливе самостійне узгодження податкового зобов’язання. Податкове зобов’язання, самостійно визначене платником податків у податковій декларації, вважається узгодженим з дня подання такої податкової декларації. Зазначене податкове зобов’язання не може бути оскаржене платником податків в адміністративному або судовому порядку.

Згідно з п. 5.2. Закону можливе апеляційне узгодження податкового зобов’язання Податкове зобов’язання платника податків, нараховане контролюючим органом вважається узгодженим у день отримання платником податків податкового повідомлення. У разі коли платник податків вважає, що контролюючий орган невірно визначив суму податкового зобов’язання або прийняв будь-яке інше рішення, що суперечить законодавству з питань оподаткування або виходить за межі його компетенції, встановленої законом, такий платник податків має право звернутися до контролюючого органу із скаргою про перегляд цього рішення, яка подається у письмовій формі та може супроводжуватися документами, розрахунками та доказами, які платник податків вважає за потрібне надати. Скарга повинна бути подана контролюючому органу протягом десяти календарних днів, наступних за днем отримання платником податків податкового повідомлення або іншого рішення контролюючого органу, що оскаржується. Контролюючий орган зобов’язаний прийняти вмотивоване рішення та надіслати його протягом двадцяти календарних днів від дня отримання скарги платника податків на його адресу поштою з повідомленням про вручення або надати йому під розписку. У разі коли контролюючий орган надсилає платнику податків рішення про повне або часткове незадоволення його скарги, такий платник податків має право звернутися протягом десяти календарних днів, наступних за днем отримання відповіді, з повторною скаргою до контролюючого органу вищого рівня, а при повторному повному або частковому незадоволенні скарги — до контролюючого органу вищого рівня із дотриманням зазначеного десятиденного строку для кожного випадку оскарження та зазначеного двадцятиденного строку для відповіді на нього.

Керівник відповідного контролюючого органу (або його заступник) може прийняти рішення про продовження строків розгляду скарги платника податків понад строки, визначені в абзаці першому цього підпункту, але не більше шістдесяти календарних днів, та письмово повідомити про це платника податків до закінчення двадцятиденного строку, зазначеного в абзаці першому цього підпункту. Якщо вмотивоване рішення за скаргою платника податків не надсилається платнику податків протягом двадцятиденного строку або протягом строку, продовженого за рішенням керівника контролюючого органу (або його заступника), така скарга вважається повністю задоволеною на користь платника податків з дня, наступного за останнім днем зазначених строків. Скарга вважається також повністю задоволеною на користь платника податків, якщо рішення керівника контролюючого органу (або його заступника) про продовження строків її розгляду не було надіслано платнику податків до закінчення двадцятиденного строку, зазначеного в абзаці першому цього підпункту. Остаточне рішення вищого (центрального) органу контролюючого органу за заявою платника податків не підлягає подальшому адміністративному оскарженню, але може бути оскаржене у судовому порядку. Якщо відповідно до закону контролюючий орган самостійно визначає податкове зобов’язання платника податків за причинами, не пов’язаними із порушенням податкового законодавства, такий платник податків має право на адміністративне оскарження рішень контролюючого органу протягом тридцяти календарних днів від дня отримання податкового повідомлення або відповіді контролюючого органу на скаргу, замість десятиденного строку, визначеного у абзаці першому цього підпункту.

Процедура адміністративного оскарження здійснюється тим контролюючим органом, який надіслав платнику податків податкове повідомлення, відповідно до своєї компетенції, визначеної Законом.

Процедура адміністративного оскарження закінчується: останнім днем строку, передбаченого підпунктом 5.2.2 цього пункту для подання заяви про перегляд рішення контролюючого органу, у разі коли така заява не була подана у зазначений строк; днем отримання платником податків рішення контролюючого органу про повне задоволення скарги, викладеної у заяві; днем отримання платником податків рішення контролюючого органу, що не підлягає подальшому адміністративному оскарженню.

З урахуванням строків давності платник податків має право оскаржити до суду рішення контролюючого органу про нарахування податкового зобов’язання у будь-який момент після отримання відповідного податкового повідомлення. У цьому випадку зазначене рішення контролюючого органу не підлягає адміністративному оскарженню.  Платник податків зобов’язаний письмово повідомляти контролюючий орган про кожний випадок судового оскарження його рішень. Якщо платник податків оскаржує рішення податкового органу до суду, обвинувачення особи в ухиленні від сплати податків не може грунтуватися на такому рішенні контролюючого органу до остаточного вирішення справи судом, за винятком коли таке обвинувачення не тільки базується на рішенні контролюючого органу, а й доведено на підставі додатково зібраних доказів відповідно до вимог кримінально-процесуального законодавства України.

Працівник податкового органу, який уповноважений розглядати скаргу платника податків у межах адміністративної апеляційної процедури, має право пропонувати такому платнику податків компромісне рішення спору, яке полягає у задоволенні частини скарги платника податків під зобов’язання останнього погодитися з рештою податкових зобов’язань, нарахованих контролюючим органом. Підставою для прийняття рішення щодо податкового компромісу є наявність у податкового органу таких наявних фактів та доказів по суті скарги платника податків, які дають підстави вважати, що запропонований податковий компроміс приведе до більш швидкого та/або більш повного погашення податкового зобов’язання, порівняно з результатами, які можуть бути отримані внаслідок передання такого спору на вирішення суду. Податковий компроміс не може бути запропоновано платнику податків до того, як працівник податкового органу, уповноважений розглядати скаргу такого платника податків, не складе письмове обгрунтування доцільності податкового компромісу, що має бути розглянуте посадовою особою податкового органу, яка нарахувала оскаржуване податкове зобов’язання, а також посадовою особою, якій безпосередньо підпорядковується такий працівник. У разі коли платник податків погоджується на укладення податкового компромісу, зазначене рішення набирає чинності з моменту отримання письмової згоди керівника податкового органу вищого рівня, а сума податкового зобов’язання, яка визначена умовами податкового компромісу, вважається узгодженою, і таке рішення не може бути оскаржене у майбутньому.

  1.  Порядок продажу активів і забезпечення інтересів кредиторів.

Згідно зі ст. 95 ПК визначається порядок продажу майна (ативів), що перебуває у податковій заставі.

Орган державної податкової служби здійснює за платника податків і на користь держави заходи щодо погашення податкового боргу такого платника податків шляхом стягнення коштів, які перебувають у його власності, а в разі їх недостатності — шляхом продажу майна такого платника податків, яке перебуває у податковій заставі. Стягнення коштів та продаж майна платника податків провадяться не раніше ніж через 60 календарних днів з дня надіслання такому платнику податкової вимоги.

Стягнення коштів з рахунків платника податків у банках, обслуговуючих такого платника податків, здійснюється за рішенням суду, яке направляється до виконання органам державної податкової служби, у розмірі суми податкового боргу або його частини. Орган державної податкової служби звертається до суду щодо надання дозволу на погашення усієї суми податкового боргу за рахунок майна платника податків, що перебуває у податковій заставі. Рішення суду щодо надання вказаного дозволу є підставою для прийняття органом державної податкової служби рішення про погашення усієї суми податкового боргу. Рішення органу державної податкової служби підписується його керівником та скріплюється гербовою печаткою органу державної податкової служби. Перелік відомостей, які зазначаються у такому рішенні, встановлюється центральним органом державної податкової служби.

Орган державної податкової служби на підставі рішення суду здійснює стягнення коштів у рахунок погашення податкового боргу за рахунок готівки, що належить такому платнику податків. Стягнення готівкових коштів здійснюється у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Продаж майна платника податків здійснюється на публічних торгах та/або через торгівельні організації.

Продаж майна платника податків на публічних торгах здійснюється у такому порядку: майно, яке може бути згруповано та стандартизовано, підлягає продажу за кошти виключно на біржових торгах, які проводяться біржами, що створені відповідно до закону і визначені органом державної податкової служби на конкурсних засадах; цінні папери — на фондових біржах у порядку, встановленому Законом України “Про цінні папери та фондовий ринок”; інше майно, об’єкти рухомого чи нерухомого майна, а також цілісні майнові комплекси підприємств підлягають продажу за кошти виключно на цільових аукціонах, які організовуються за поданням відповідного органу державної податкової служби на зазначених біржах.

З метою реалізації майна, яке перебуває у податковій заставі, проводиться експертна оцінка вартості такого майна для визначення початкової ціни його продажу. Така оцінка проводиться у порядку, визначеному Законом України “Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні”. Не проводиться оцінка майна, яке може бути згруповано або стандартизовано чи має курсову (поточну) біржову вартість та/або перебуває у лістингу товарних бірж.

Платник податків має право самостійно здійснити оцінку шляхом укладення договору з оцінювачем. Якщо платник податків самостійно не здійснює оцінку протягом двох місяців з дня прийняття рішення про реалізацію майна, орган державної податкової служби самостійно укладає договір про проведення оцінки майна.

Платник податків або будь-яка інша особа, яка здійснює управління майном платника податків або контроль за їх використанням, зобов’язані забезпечити за першою вимогою безперешкодний доступ податкового керуючого та учасників публічних торгів до огляду та оцінки майна, що пропонується для продажу, а також безперешкодне набуття прав власності на таке майно особою, яка придбала їх на публічних торгах. Якщо платник податків у будь-який момент до укладення договору купівлі-продажу його майна повністю погашає суму податкового боргу, орган державної податкової служби скасовує рішення про проведення його продажу та вживає заходів щодо зупинення торгів. Операції з продажу визначеного у цій статті майна на біржовому ринку не підлягають нотаріальному посвідченню.

Орган державної податкової служби звертається до суду щодо стягнення з дебіторів платника податку, що має податковий борг, сум дебіторської заборгованості, строк погашення якої настав та право вимоги якої переведено на органи державної податкової служби, у рахунок погашення податкового боргу такого платника податків. Сума коштів, що надходить у результаті стягнення дебіторської заборгованості, в повному обсязі (але в межах суми податкового боргу) зараховується до відповідного бюджету чи державного цільового фонду в рахунок погашення податкового боргу платника податків. Сума дебіторської заборгованості, що стягнута понад суму податкового боргу, передається у розпорядження платника податку.

  1.  Термін позивної давності та граничні терміни позивної давності.

Закріплення строків виконання податкового обов'язку, диференціація критеріїв строків давнини здійснена у ст. 102 ПК.

Контролюючий орган має право самостійно визначити суму грошових зобов’язань платника податків не пізніше закінчення 1095 дня, що настає за останнім днем граничного строку подання податкової декларації та/або граничного строку сплати грошових зобов’язань, нарахованих контролюючим органом, а якщо така податкова декларація була надана пізніше, — за днем її фактичного подання. Якщо протягом зазначеного строку контролюючий орган не визначає суму грошових зобов’язань, платник податків вважається вільним від такого грошового зобов’язання, а спір стосовно такої декларації та/або податкового повідомлення не підлягає розгляду в адміністративному або судовому порядку. У разі подання платником податку уточнюючого розрахунку до податкової декларації контролюючий орган має право визначити суму податкових зобов’язань за такою податковою декларацією протягом 1095 днів з дня подання уточнюючого розрахунку.

Грошове зобов’язання може бути нараховане або провадження у справі про стягнення такого податку може бути розпочате без дотримання строку давності, визначеного у частині першій цієї статті, якщо: податкову декларацію за період, протягом якого виникло податкове зобов’язання, не було подано; посадову особу платника податків (фізичну особу - платника податків) засуджено за ухилення від сплати зазначеного грошового зобов’язання або у кримінальній справі винесено рішення про її закриття з нереабілітуючих підстав, яке набрало законної сили.

Відлік строку давності зупиняється на будь-який період, протягом якого контролюючому органу згідно з рішенням суду заборонено проводити перевірку платника податків або платник податків перебуває поза межами України, якщо таке перебування є безперервним та дорівнює чи є більшим за 183 дні.

Граничні строки для подання податкової декларації, заяв про перегляд рішень контролюючих органів, заяв про повернення надміру сплачених грошових зобов’язань, підлягають продовженню керівником контролюючого органу (його заступником) за письмовим запитом платника податків, якщо такий платник податків протягом зазначених строків: перебував за межами України; перебував у плаванні на морських суднах за кордоном України у складі команди (екіпажу) таких суден; перебував у місцях позбавлення волі за вироком суду; мав обмежену свободу пересування у зв’язку з ув’язненням чи полоном на території інших держав або внаслідок інших обставин непереборної сили, підтверджених документально; був визнаний за рішенням суду безвісно відсутнім або перебував у розшуку у випадках, передбачених законом.

  1.  Порядок визначення податкового зобов'язання платника податка Податкова декларація.

Порядок визначення податкового зобов'язання платника податку визначається у ст. 54 ПК.

Згідно п. 54.1. ПК крім випадків, передбачених податковим законодавством, платник податків самостійно обчислює суму податкового та/або грошового зобов’язання та/або пені, яку зазначає у податковій (митній) декларації або уточнюючому розрахунку, що подається контролюючому органу у строки, встановлені ПК. Грошове зобов’язання щодо суми податкових зобов’язань з податку, що підлягає утриманню та сплаті (перерахуванню) до бюджету в разі нарахування/виплати доходу на користь платника податку — фізичної особи, вважається узгодженим податковим агентом або платником податку, який отримує доходи не від податкового агента, в момент виникнення податкового зобов’язання, який визначається за календарною датою, встановленою розділом IV  ПК для граничного строку сплати податку до відповідного бюджету.

Контролюючий орган зобов’язаний самостійно визначити суму грошових зобов’язань, зменшення (збільшення) суми бюджетного відшкодування та/або зменшення від’ємного значення об’єкта оподаткування податком на прибуток або від’ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, якщо: платник податків не подає в установлені строки податкову (митну) декларацію; дані перевірок результатів діяльності платника податків свідчать про заниження або завищення суми його податкових зобов’язань, заявлених у податкових (митних) деклараціях, уточнюючих розрахунках; згідно з податковим та іншим законодавством особою, відповідальною за нарахування сум податкових зобов’язань з окремого податку або збору, застосування штрафних (фінансових) санкцій та пені, у тому числі за порушення у сфері зовнішньоекономічної діяльності, є контролюючий орган; рішенням суду, що набрало законної сили, особу визнано винною в ухиленні від сплати податків; дані перевірок щодо утримання податків у джерела виплати, в тому числі податкового агента, свідчать про порушення правил нарахування, утримання та сплати до відповідних бюджетів податків і зборів, передбачених цим Кодексом, у тому числі податку на доходи фізичних осіб таким податковим агентом; результати митного контролю, отримані після закінчення процедури митного оформлення та випуску товарів, свідчать про заниження або завищення податкових зобов’язань, визначених платником податків у митних деклараціях.

Податкова декларація згідно ст. 46 ПК – це документ, що подається платником податків контролюючому органу у строки, встановлені законом, на підставі якого здійснюється нарахування та/або сплата податкового зобов’язання, чи документ, що свідчить про суми доходу, нарахованого (виплаченого) на користь платників податків — фізичних осіб, суми утриманого та/або сплаченого податку.

Форма податкової декларації встановлюється центральним органом державної податкової служби за погодженням з Міністерством фінансів України. У такому ж порядку встановлюються форми податкових декларацій з місцевих податків і зборів, що є обов’язковими для застосування їх платниками (податковими агентами).

Податкова декларація повинна містити такі обов’язкові реквізити: тип документа (звітний, уточнюючий, звітний новий); звітний (податковий) період, за який подається податкова декларація; звітний (податковий) період, що уточнюється (для уточнюючого розрахунку); повне найменування (прізвище, ім’я, по батькові) платника податків згідно з реєстраційними документами; код платника податків згідно з Єдиним державним реєстром підприємств та організацій України або податковий номер; реєстраційний номер облікової картки платника податків або серію та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний орган державної податкової служби і мають відмітку у паспорті); місцезнаходження (місце проживання) платника податків; найменування органу державної податкової служби, до якого подається звітність; дата подання звіту (або дата заповнення — залежно від форми); ініціали, прізвища та реєстраційні номери облікових карток посадових осіб платника податків; підписи платника податку — фізичної особи та/або посадових осіб платника податку, визначених цим Кодексом, засвідчені печаткою платника податку (за наявності).

Податкова декларація подається за звітний період в установлені ПК органу державної податкової служби, в якому перебуває на обліку платник податків. Платник податків зобов’язаний за кожний встановлений ПК звітний період подавати податкові декларації щодо кожного окремого податку, платником якого він є, відповідно до ПК незалежно від того, чи провадив такий платник податку господарську діяльність у звітному періоді.

  1.  Пеня. Порядок нарахування, призупинення строків; закінчення строків пені та їх розмір.

Згідно з п. 14.1.162. ПК пеня — сума коштів у вигляді відсотків, нарахованих на суми грошових зобов’язань, не сплачених у встановлені законодавством строки.

Згідно з п. 129.1. ПК пеня нараховується:

1. після закінчення встановлених ПК строків погашення узгодженого грошового зобов’язання на суму податкового боргу нараховується пеня.

Нарахування пені розпочинається: а) при самостійному нарахуванні суми грошового зобов’язання платником податків — від першого робочого дня, наступного за останнім днем граничного строку сплати грошового зобов’язання, визначеного цим Кодексом; б) при нарахуванні суми грошового зобов’язання контролюючими органами — від першого робочого дня, наступного за останнім днем граничного строку сплати грошового зобов’язання, визначеного у податковому повідомленні — рішенні згідно із цим Кодексом;

2. у день настання строку погашення податкового зобов’язання, нарахованого контролюючим органом або платником податків у разі виявлення його заниження на суму такого заниження та за весь період заниження (в тому числі за період адміністративного та/або судового оскарження);

3. у день настання строку погашення податкового зобов’язання, визначеного податковим агентом при виплаті (нарахуванні) доходів на користь платників податків — фізичних осіб, та/або контролюючим органом під час перевірки такого податкового агента.

Нарахування пені закінчується: у день зарахування коштів на відповідний рахунок Державного казначейства України та/або в інших випадках погашення податкового боргу та/або грошових зобов’язань; у день проведення взаєморозрахунків непогашених зустрічних грошових зобов’язань відповідного бюджету перед таким платником податків; у день запровадження мораторію на задоволення вимог кредиторів (при винесенні відповідної ухвали суду у справі про банкрутство або прийнятті відповідного рішення Національним банком України); при прийнятті рішення щодо скасування або списання суми податкового боргу (його частини).

У разі якщо керівник контролюючого органу (його заступник) відповідно до процедури адміністративного оскарження приймає рішення про продовження строків розгляду скарги платника податків понад строки, визначені статтею 56 цього Кодексу, пеня не нараховується протягом таких додаткових строків, незалежно від результатів адміністративного оскарження.

Нараховані контролюючим органом суми пені самостійно сплачуються платником податків

При погашенні суми податкового боргу (його частини) кошти, що сплачує такий платник податків, у першу чергу зараховуються в рахунок податкового зобов’язання. У разі повного погашення суми податкового боргу кошти, що сплачує такий платник податків, в наступну чергу зараховуються у рахунок погашення штрафів, в останню чергу зараховуються в рахунок пені. Якщо платник податків не виконує встановленої цим пунктом черговості платежів або не визначає її у платіжному документі (чи визначає з порушенням зазначеного порядку), орган державної податкової служби самостійно здійснює такий розподіл такої суми у порядку, визначеному цим пунктом. Суми пені зараховуються до бюджетів або державних цільових фондів, до яких згідно із законом зараховуються відповідні податки.

  1.  Порядок застосування адміністративного арешту активів. Функції податкового керуючого щодо виконання рішень про арешт активів. Підстави призупинення адміністративного арешту.

Згідно зі ст. 94 ПК адміністративний арешт майна може бути застосовано, якщо з’ясовується одна з таких обставин: платник податків порушує правила відчуження майна, що перебуває у податковій заставі; фізична особа, яка має податковий борг, виїжджає за кордон; платник податків відмовляється від проведення документальної перевірки за наявності законних підстав для її проведення або від допуску посадових осіб органу державної податкової служби; відсутні свідоцтва про державну реєстрацію суб’єктів господарювання, дозволи (ліцензії) на її здійснення, торгові патенти, сертифікати відповідності реєстраторів розрахункових операцій; відсутня реєстрація особи як платника податків в органі державної податкової служби, якщо така реєстрація є обов’язковою відповідно до цього Кодексу, або коли платник податків, що отримав податкове повідомлення або має податковий борг, вчиняє дії з переведення майна за межі України, його приховування або передачі іншим особам; платник податків відмовляється від проведення перевірки стану збереження майна, яке перебуває у податковій заставі; платник податків не допускає податкового керуючого до складення акта опису майна, яке передається в податкову заставу, та/або акта опису (виділення) майна для його продажу.

Арешт може бути накладено органом державної податкової служби на будь-яке майно платника податків, крім майна, на яке не може бути звернено стягнення відповідно до закону, та коштів на рахунку платника податків.

Арешт майна може бути повним або умовним. Повним арештом майна визнається заборона платнику податків на реалізацію прав розпорядження або користування його майном. У цьому випадку ризик, пов’язаний із втратою функціональних чи споживчих якостей такого майна, покладається на орган, який прийняв рішення про таку заборону. Умовним арештом майна визнається обмеження платника податків щодо реалізації прав власності на таке майно, який полягає в обов’язковому попередньому отриманні дозволу керівника відповідного органу державної податкової служби на здійснення платником податків будь-якої операції з таким майном. Зазначений дозвіл може бути виданий керівником органу державної податкової служби, якщо за висновком податкового керуючого здійснення платником податків окремої операції не призведе до збільшення його податкового боргу або до зменшення ймовірності його погашення.

При накладенні арешту на майно у випадках рішення керівника органу державної податкової служби (його заступника) невідкладно вручається особі зазначеній у протоколі про тимчасове затримання майна. Арешт на майно може бути накладено рішенням керівника органу державної податкової служби (його заступника), обґрунтованість якого протягом 96 годин має бути перевірена судом. Зазначений строк не може бути продовжений в адміністративному порядку, у тому числі за рішенням інших державних органів, крім випадків, коли власника майна, на яке накладено арешт, не встановлено (не виявлено). У цих випадках таке майно перебуває під режимом адміністративного арешту протягом строку, визначеного законом для визнання його безхазяйним, або у разі якщо майно є таким, що швидко псується, — протягом граничного строку, визначеного законодавством. Порядок операцій з майном, власника якого не встановлено, визначається законодавством з питань поводження з безхазяйним майном. Строк, визначений цим пунктом, не включає добові години, що припадають на вихідні та святкові дні.

Рішення керівника органу державної податкової служби (його заступника) щодо арешту майна може бути оскаржене платником податків в адміністративному або судовому порядку. Платник податків має право на відшкодування збитків та немайнової шкоди, завданих органом державної податкової служби внаслідок неправомірного застосування арешту майна такого платника податків, за рахунок коштів державного бюджету, передбачених органам державної податкової служби, згідно із законом. Рішення про таке відшкодування приймається судом.

Під час опису майна платника податків особи, які його проводять, зобов’язані пред’явити посадовим особам такого платника податків або їх представникам відповідне рішення про накладення адміністративного арешту, а також документи, які засвідчують їх повноваження на проведення такого опису. За результатами проведення опису майна платника податків складається протокол, який містить опис та перелік майна, що арештовується, із зазначенням назви, кількості, мір ваги та індивідуальних ознак та за умови присутності оцінювача, вартості, визначеної таким оцінювачем. Усе майно, що підлягає опису, пред’являється посадовим особам платника податків або їх представникам і понятим, а за відсутності посадових осіб або їх представників — понятим, для огляду.

Припинення адміністративного арешту майна платника податків здійснюється у зв’язку з: відсутністю протягом строку, зазначеного у пункті 94.10, рішення суду про визнання арешту обґрунтованим; погашенням податкового боргу платника податків; усуненням платником податків причин застосування адміністративного арешту; ліквідацією платника податків, у тому числі внаслідок проведення процедури банкрутства; наданням відповідному органу державної податкової служби третьою особою належних доказів про належність арештованого майна до об’єктів права власності цієї третьої особи; скасуванням судом або органом державної податкової служби рішення керівника органу державної податкової служби (його заступника) про арешт; прийняттям судом рішення про припинення адміністративного арешту; пред’явленням платником податків свідоцтва про державну реєстрацію суб’єкта господарювання, дозволів (ліцензій) на провадження діяльності, торгових патентів, сертифікатів відповідності реєстраторів розрахункових операцій; фактичним проведенням платником податків інвентаризації основних фондів, товарно-матеріальних цінностей, коштів, у тому числі зняття залишків товарно-матеріальних цінностей, готівки.

Згідно з п. 94.14. ПК функції виконавця рішення про арешт майна платника податків покладаються на податкового керуючого або іншого працівника органу державної податкової служби, призначеного його керівником (заступником). Виконавець рішення про арешт: надсилає рішення про арешт майна відповідно до пункту 94.6 цієї статті; організовує опис майна платника податків.

Згідно зі ст. 91 ПК керівник органу державної податкової служби за місцем реєстрації платника податків, що має податковий борг, призначає такому платнику податків податкового керуючого. Податковий керуючий повинен бути посадовою (службовою) особою органу державної податкової служби. Податковий керуючий має права та обов’язки, визначені ПК. Порядок призначення та звільнення, а також функції та повноваження податкового керуючого визначає центральний орган державної податкової служби. Податковий керуючий описує майно платника податків, що має податковий борг, в податкову заставу, здійснює перевірку стану збереження майна, яке перебуває у податковій заставі, проводить опис майна, на яке поширюється право податкової застави, для його продажу у випадках, передбачених цим Кодексом, одержує від боржника інформацію про операції із заставленим майном, а в разі його відчуження без згоди органу державної податкової служби вимагає пояснення від платника податків або його службових (посадових) осіб. У разі продажу в рахунок погашення податкового боргу майна платника податків, на яке поширюється право податкової застави, податковий керуючий має право отримувати від такого платника податків документи, що засвідчують право власності на зазначене майно.

  1.  Способи забезпечення сплати податкового зобов'язання платника податків.

Способами забезпечення сплати податкового зобов'язання платника податків є: податкова застави, адміністративний арешт, пеня та податкове поручительство.

Згідно п. 14.1.155. ПК податкова застава — спосіб забезпечення сплати платником податків грошового зобов’язання та пені, не сплачених таким платником у строк, визначений ПК. Податкова застава виникає на підставах, встановлених ПК. У разі невиконання платником податків грошового зобов’язання, забезпеченого податковою заставою, орган стягнення у порядку, визначеному ПК, звертає стягнення на майно такого платника, що є предметом податкової застави.

Зогідно зі ст. 89. ПК  право податкової застави виникає у разі: несплати у строки, встановлені ПК, суми грошового зобов’язання, самостійно визначеної платником податків у податковій декларації, — з дня, що настає за останнім днем зазначеного строку; несплати у строки, встановлені цим Кодексом, суми грошового зобов’язання, самостійно визначеної контролюючим органом, — з дня виникнення податкового боргу.

З урахуванням положень цієї статті право податкової застави поширюється на будь-яке майно платника податків, яке перебуває в його власності (господарському віданні або оперативному управлінні) у день виникнення такого права і балансова вартість якого відповідає сумі податкового боргу платника податків, а також на інше майно, на яке платник податків набуде прав власності у майбутньому.  У разі збільшення суми податкового боргу складається акт опису до суми, відповідної сумі податкового боргу платника податків, у порядку, передбаченому цією статтею.

Адміністративним арештом активів визнається накладення податковим або митним органом обмежень на майно платника податків. Як і обмеження операцій по рахунках платника податків у банках, метою накладення арешту на майно є забезпечення виконання рішення податкового органу. Арешт активів полягає в обмеженні повноважень власника щодо володіння, користування й розпорядження приналежним платнику податків майном.

Згідно зі ст. 94 ПК адміністративний арешт майна платника податків  є винятковим способом забезпечення виконання платником податків його обов’язків, визначених законом.

Арешт майна може бути застосовано, якщо з’ясовується одна з таких обставин: платник податків порушує правила відчуження майна, що перебуває у податковій заставі; фізична особа, яка має податковий борг, виїжджає за кордон; платник податків відмовляється від проведення документальної перевірки за наявності законних підстав для її проведення або від допуску посадових осіб органу державної податкової служби; відсутні свідоцтва про державну реєстрацію суб’єктів господарювання, дозволи (ліцензії) на її здійснення, торгові патенти, сертифікати відповідності реєстраторів розрахункових операцій; відсутня реєстрація особи як платника податків в органі державної податкової служби, якщо така реєстрація є обов’язковою відповідно до цього Кодексу, або коли платник податків, що отримав податкове повідомлення або має податковий борг, вчиняє дії з переведення майна за межі України, його приховування або передачі іншим особам; платник податків відмовляється від проведення перевірки стану збереження майна, яке перебуває у податковій заставі; платник податків не допускає податкового керуючого до складення акта опису майна, яке передається в податкову заставу, та/або акта опису (виділення) майна для його продажу.

Згідно з п. 14.1.162. ПК пеня — сума коштів у вигляді відсотків, нарахованих на суми грошових зобов’язань, не сплачених у встановлені законодавством строки.

Згідно з п. 129.1. ПК пеня нараховується:

1. після закінчення встановлених ПК строків погашення узгодженого грошового зобов’язання на суму податкового боргу нараховується пеня.

Нарахування пені розпочинається: а) при самостійному нарахуванні суми грошового зобов’язання платником податків — від першого робочого дня, наступного за останнім днем граничного строку сплати грошового зобов’язання, визначеного цим Кодексом; б) при нарахуванні суми грошового зобов’язання контролюючими органами — від першого робочого дня, наступного за останнім днем граничного строку сплати грошового зобов’язання, визначеного у податковому повідомленні — рішенні згідно із цим Кодексом;

2. у день настання строку погашення податкового зобов’язання, нарахованого контролюючим органом або платником податків у разі виявлення його заниження на суму такого заниження та за весь період заниження (в тому числі за період адміністративного та/або судового оскарження);

3. у день настання строку погашення податкового зобов’язання, визначеного податковим агентом при виплаті (нарахуванні) доходів на користь платників податків — фізичних осіб, та/або контролюючим органом під час перевірки такого податкового агента.

Особливістю податкового поручительства є специфічне становище органів, що представляють панівну сторону, державу. Дані органи (насамперед, податкові) виступають представниками держави й не є кредиторами платників податків. Безпосередніми суб'єктами, які, фактично, кредитують платників податків, є власники фондів коштів, які акумулюються на рівні різних видів бюджетів - держави й територіальних громад. Поручительство як спосіб забезпечення виконання податкового обов'язку може бути застосоване у випадках, установлених податковим законодавством. Сторони договору поручительства - поручитель і податковий орган. Традиційно поручителем можуть виступати будь-які юридичні або фізичні особи. Однак, відповідно до п. 8.8 ст. 8 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" податковим поручителем виступає банк - поручитель. Механізм податкового поручительства регулюється п. 8.8 ст. 8 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" і деталізує саме податковий характер цих відносин. Податковий орган при цьому зобов'язаний відмовитися від права податкової застави активів платника, якщо банк-резидент поручається за нього.

  1.  Основні напрямки податкової політики України.

За  сучасних  умов  постійної  зміни  факторів податкової політики потрібне чітке стратегічне бачення подальшого розвитку податкової  системи  держави  з  метою  створення  найбільш сприятливих умов господарювання  для досягнення  економічного  розвитку  країни.

Сучасна проблема податкової  системи  полягає  у  відсутності  в Україні  достатнього  науково-практичного  досвіду  в  стратегічному  управлінні  податковою  політикою,  і  держава  має  йти  шляхом  експериментального пошуку кращих варіантів податкової  системи,  роблячи  багато  помилок.

Проведення податкової політики в Україні повинно ґрунтуватись на таких засадах реформування системи оподаткування:

1) загальне спрощення правової бази оподаткування, забезпечення зрозумілості норм основного законодавчого акту з оподаткування;

2) уніфікація підходів і методів визначення елементів за всіма податками (зборами) та вимог до ведення обліку нарахування податків (зборів);

3) зменшення кількості податків та скасування податків (зборів, обов’язкових платежів), витрати на адміністрування яких перевищують доходи від їх стягнення;

4) зниження рівня податкового навантаження на суб’єктів оподаткування та зрівняння податкового тиску на різні категорії платників податків;

5) зменшення ставок податків (зборів) з одночасним збільшенням податкової бази, що означає максимальне розширення кола платників податків (зборів) та скасування безпідставних податкових пільг;

6) збільшення розміру суми неоподатковуваного мінімуму доходів фізичних осіб;

7) застосування замість податкових пільг системи цільових бюджетних дотацій, направлених на підтримку найменш захищених верств населення та на розвиток пріоритетних галузей господарства України;

8) підтримка розвитку та поширення малого підприємництва шляхом запровадження спеціальних режимів оподаткування суб’єктів малого підприємництва;

9) стимулювання здійснення реінвестицій, а також направлення коштів на інноваційну діяльність, проведення фундаментальних і прикладних наукових досліджень та впровадження нововведень;

10) урахування міжнародних аспектів (оподаткування доходів нерезидентів та іноземних доходів резидентів, дія міжнародних угод в сфері оподаткування) та досвіду побудови податкових систем в розвинених країнах.

Одним з основних важливих кроків до реалізації податкової політики було прийняття наприкінці 2010 року Податкового кодексу України.

  1.  Оскарження рішень податкових органів.

Відповідно до п.56.2 ст. 56 глави 4 розділу ІІ Податкового Кодексу України від 2 грудня 2010 року № 2755-VI (далі - ПКУ) у разі коли платник податків вважає, що контролюючий орган неправильно визначив суму грошового зобов'язання або прийняв будь-яке інше рішення, що суперечить законодавству або виходить за межі повноважень контролюючого органу, встановлених цим Кодексом або іншими законами України, він має право звернутися до контролюючого органу вищого рівня із скаргою про перегляд цього рішення. Скарга подається до контролюючого органу вищого рівня у письмовій формі (та у разі потреби - з належним чином засвідченими копіями документів, розрахунками та доказами, які платник податків вважає за потрібне надати з урахуванням вимог пункту 44.6 статті 44 цього Кодексу) протягом 10 календарних днів, що настають за днем отримання платником податків податкового повідомлення - рішення або іншого рішення контролюючого органу, що оскаржується. Скарги на рішення державних податкових інспекцій подаються до державних податкових адміністрацій в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі. Скарги на рішення державних податкових адміністрацій в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі подаються до Державної податкової адміністрації України (п.56.3 ст.56 ПКУ). Під час процедури адміністративного оскарження обов'язок доведення того, що будь-яке нарахування, здійснене контролюючим органом у випадках, визначених цим Кодексом, або будь-яке інше рішення контролюючого органу є правомірним, покладається на контролюючий орган (п.56.4 ст.56 ПКУ). Платник податків одночасно з поданням скарги контролюючому органу вищого рівня зобов'язаний письмово повідомляти контролюючий орган, яким визначено суму грошового зобов'язання або прийнято інше рішення, про оскарження його податкового повідомлення-рішення або будь-якого іншого рішення (п.56.5 ст.56 ПКУ). У разі коли контролюючий орган приймає рішення про повне або часткове незадоволення скарги платника податків, такий платник податків має право звернутися протягом 10 календарних днів, наступних за днем отримання рішення про результати розгляду скарги, зі скаргою до контролюючого органу вищого рівня (п.56.6 ст.56 ПКУ).

  1.  Джерела сплати податкових зобов'язань або погашення податкового боргу.

Це питання врегульоване ст. 87 ПК України. Джерелами самостійної сплати грошових зобов’язань або погашення податкового боргу платника податків є будь-які власні кошти, у тому числі ті, що отримані від продажу товарів (робіт, послуг), майна, випуску цінних паперів, зокрема корпоративних прав, отримані як позика (кредит), та з інших джерел, з урахуванням особливостей, визначених цією статтею, а також суми надміру сплачених платежів до відповідних бюджетів.

Сплата грошових зобов’язань або погашення податкового боргу платника податків з відповідного платежу може бути здійснена також за рахунок надміру сплачених сум такого платежу (без заяви платника) або за рахунок помилково та/або надміру сплачених сум з інших платежів (на підставі відповідної заяви платника) до відповідних бюджетів.

Джерелами погашення податкового боргу платника податків є будь-яке майно такого платника податків з урахуванням обмежень, визначених цим Кодексом, а також іншими законодавчими актами.

87.3. Не можуть бути використані як джерела погашення податкового боргу платника податків:  1. майно платника податків, надане ним у заставу іншим особам (на час дії такої застави), якщо така застава зареєстрована згідно із законом у відповідних державних реєстрах до моменту виникнення права податкової застави;  2. майно, яке належить на правах власності іншим особам та перебуває у володінні або користуванні платника податків, у тому числі (але не виключно) майно, передане платнику податків у лізинг (оренду), схов (відповідальне зберігання), ломбардний схов, на комісію (консигнацію); давальницька сировина, надана підприємству для переробки, крім її частини, що надається платнику податків як оплата за такі послуги, а також майно інших осіб, прийняті платником податків у заставу чи заклад, довірче та будь-які інші види агентського управління;  3. майнові права інших осіб, надані платнику податків у користування або володіння, а також немайнові права, у тому числі права інтелектуальної (промислової) власності, передані в користування такому платнику податків без права їх відчуження;  4. кошти кредитів або позик, наданих платнику податків кредитно-фінансовою установою, що обліковуються на позичкових рахунках, відкритих на користь такого платника податків, суми акредитивів, що виставлені на ім’я платника податків, але не відкриті, суми авансових платежів та попередньої оплати за контрактами підприємств суднобудівної промисловості, отримані від замовників морських, річкових суден та інших плавучих засобів, які зараховуються на окремі рахунки цих підприємств, відкриті відповідно до статті 1 Закону України "Про заходи щодо державної підтримки суднобудівної промисловості в Україні";  5. майно, включене до складу цілісних майнових комплексів державних підприємств, які не підлягають приватизації, у тому числі казенних підприємств. Порядок віднесення майна до такого, що включається до складу цілісного майнового комплексу державного підприємства, встановлюється Фондом державного майна України;  6. майно, вільний обіг якого заборонено згідно із законодавством України;  7. майно, що не може бути предметом застави відповідно до Закону України "Про заставу";  8. кошти інших осіб, надані платнику податків у вклад (депозит) або довірче управління, а також власні кошти юридичної особи, що використовуються для виплат заборгованості з основної заробітної плати за фактично відпрацьований час фізичним особам, які перебувають у трудових відносинах з такою юридичною особою.  87.4. Посадові особи, у тому числі державні виконавці, які прийняли рішення про використання майна, визначеного пунктом 87.3 цієї статті, як джерела погашення грошового зобов’язання або податкового боргу платника податків несуть відповідальність відповідно до закону.  87.5. У разі якщо здійснення заходів щодо продажу майна платника податків не привело до повного погашення суми податкового боргу, орган стягнення може визначити додатковим джерелом погашення податкового боргу дебіторську заборгованість платника податків, строк погашення якої настав та право вимоги якої переведено на органи державної податкової служби. Така дебіторська заборгованість продовжує залишатися активом платника податків, що має податковий борг, до надходження коштів до бюджету за рахунок стягнення цієї дебіторської заборгованості. Орган державної податкової служби повідомляє платника податків про таке надходження коштів в п’ятиденний термін з дня отримання відповідного документа.

87.6. У разі відсутності у платника податків, що є філією, відокремленим підрозділом юридичної особи, майна, достатнього для погашення його грошового зобов’язання або податкового боргу, джерелом погашення грошового зобов’язання або податкового боргу такого платника податків є майно такої юридичної особи, на яке може бути звернено стягнення згідно з цим Кодексом. Порядок застосування пунктів  87.5 і 87.6 цієї статті визначається центральним органом державної податкової служби.  87.7. Забороняється будь-яка уступка грошового зобов’язання або податкового боргу платника податків третім особам. Положення цього пункту не поширюються на випадки, коли гарантами повного та своєчасного погашення грошових зобов’язань платника податків є інші особи, якщо таке право передбачено цим Кодексом.  87.8. Додатково до джерел, визначених у пункті 87.1 цієї статті, джерелом погашення податкового боргу банків, небанківських фінансових установ, у тому числі страхових організацій, можуть бути кошти, незалежно від джерел їх походження та без застосування обмежень, визначених у підпунктах 87.3.4 та  87.3.8 пункту 87.3 цієї статті, у сумі, яка не перевищує суму їх власного капіталу (без урахування страхових та прирівняних до них обов’язкових резервів, сформованих відповідно до закону). Визначення розміру власного капіталу здійснюється відповідно до законодавства України. 87.9. У разі наявності у платника податків податкового боргу органи державної податкової служби зобов’язані зарахувати кошти, що сплачує такий платник податків, в рахунок погашення податкового боргу згідно з черговістю його виникнення незалежно від напряму сплати, визначеного платником податків. Спрямування коштів платником податків на погашення грошового зобов’язання перед погашенням податкового боргу забороняється, крім випадків спрямування цих коштів на виплату заробітної плати та єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування. 87.10. З моменту винесення судом ухвали про порушення провадження у справі про банкрутство платника податків порядок погашення грошових зобов’язань, які включені до конкурсних кредиторських вимог контролюючих органів до такого боржника, визначається згідно із Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" без застосування норм цього Кодексу.  87.11. Орган стягнення звертається до суду з позовом про стягнення суми  фізичної особи. Стягненняподаткового боргу платника податку  податкового боргу за рішенням суду здійснюється державною виконавчою службою відповідно до закону про виконавче провадження.  87.12. У разі якщо податковий борг виник за операціями, що виконувалися в межах договорів про спільну діяльність, джерелом погашення такого податкового боргу є майно платників податків, що є учасниками такого договору.

  1.  Виконавці рішення про адміністративний арешт. Оскарження рішень щодо адміністративного арешту.

Згідно з п. 94.14. ПК функції виконавця рішення про арешт майна платника податків покладаються на податкового керуючого або іншого працівника органу державної податкової служби, призначеного його керівником (заступником). Виконавець рішення про арешт: надсилає рішення про арешт майна відповідно до пункту 94.6 цієї статті; організовує опис майна платника податків.

Опис майна платника податків проводиться у присутності його посадових осіб чи їх представників, а також понятих. У разі відсутності посадових осіб платника податків або їх представників опис його майна здійснюється у присутності понятих. Для проведення опису майна у разі потреби залучається оцінювач. Представникам платника податків, майно якого підлягає адміністративному арешту, роз’яснюються їх права та обов’язки. Понятими не можуть бути працівники органів державної податкової служби або правоохоронних органів, а також інші особи, участь яких як понятих обмежується Законом України “Про виконавче провадження”.

Під час опису майна платника податків особи, які його проводять, зобов’язані пред’явити посадовим особам такого платника податків або їх представникам відповідне рішення про накладення адміністративного арешту, а також документи, які засвідчують їх повноваження на проведення такого опису. За результатами проведення опису майна платника податків складається протокол, який містить опис та перелік майна, що арештовується, із зазначенням назви, кількості, мір ваги та індивідуальних ознак та за умови присутності оцінювача, вартості, визначеної таким оцінювачем. Усе майно, що підлягає опису, пред’являється посадовим особам платника податків або їх представникам і понятим, а за відсутності посадових осіб або їх представників — понятим, для огляду. Посадова особа органу державної податкової служби, яка виконує рішення про адміністративний арешт майна платника податків, визначає порядок його збереження та охорони.

Згідно з п. 94.11. ПК рішення керівника органу державної податкової служби (його заступника) щодо арешту майна може бути оскаржене платником податків в адміністративному або судовому порядку. У всіх випадках, коли орган державної податкової служби вищого рівня або суд скасовує рішення про арешт майна, орган державної податкової служби вищого рівня проводить службове розслідування щодо мотивів прийняття керівником органу державної податкової служби (його заступником) рішення про арешт майна та приймає рішення про притягнення винних до відповідальності відповідно до закону.При прийнятті рішення про арешт майна банку арешт не може бути накладено на його кореспондентський рахунок. Платник податків має право на відшкодування збитків та немайнової шкоди, завданих органом державної податкової служби внаслідок неправомірного застосування арешту майна такого платника податків, за рахунок коштів державного бюджету, передбачених органам державної податкової служби, згідно із законом. Рішення про таке відшкодування приймається судом.

  1.  Продаж активів, цю перебувають у податковій заставі.  

Згідно зі ст. 95 ПК визначається порядок продажу майна (ативів), що перебуває у податковій заставі.

Орган державної податкової служби здійснює за платника податків і на користь держави заходи щодо погашення податкового боргу такого платника податків шляхом стягнення коштів, які перебувають у його власності, а в разі їх недостатності — шляхом продажу майна такого платника податків, яке перебуває у податковій заставі. Стягнення коштів та продаж майна платника податків провадяться не раніше ніж через 60 календарних днів з дня надіслання такому платнику податкової вимоги.

Стягнення коштів з рахунків платника податків у банках, обслуговуючих такого платника податків, здійснюється за рішенням суду, яке направляється до виконання органам державної податкової служби, у розмірі суми податкового боргу або його частини. Орган державної податкової служби звертається до суду щодо надання дозволу на погашення усієї суми податкового боргу за рахунок майна платника податків, що перебуває у податковій заставі. Рішення суду щодо надання вказаного дозволу є підставою для прийняття органом державної податкової служби рішення про погашення усієї суми податкового боргу. Рішення органу державної податкової служби підписується його керівником та скріплюється гербовою печаткою органу державної податкової служби. Перелік відомостей, які зазначаються у такому рішенні, встановлюється центральним органом державної податкової служби.

Орган державної податкової служби на підставі рішення суду здійснює стягнення коштів у рахунок погашення податкового боргу за рахунок готівки, що належить такому платнику податків. Стягнення готівкових коштів здійснюється у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Продаж майна платника податків здійснюється на публічних торгах та/або через торгівельні організації.

Продаж майна платника податків на публічних торгах здійснюється у такому порядку: майно, яке може бути згруповано та стандартизовано, підлягає продажу за кошти виключно на біржових торгах, які проводяться біржами, що створені відповідно до закону і визначені органом державної податкової служби на конкурсних засадах; цінні папери — на фондових біржах у порядку, встановленому Законом України “Про цінні папери та фондовий ринок”; інше майно, об’єкти рухомого чи нерухомого майна, а також цілісні майнові комплекси підприємств підлягають продажу за кошти виключно на цільових аукціонах, які організовуються за поданням відповідного органу державної податкової служби на зазначених біржах.

З метою реалізації майна, яке перебуває у податковій заставі, проводиться експертна оцінка вартості такого майна для визначення початкової ціни його продажу. Така оцінка проводиться у порядку, визначеному Законом України “Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні”. Не проводиться оцінка майна, яке може бути згруповано або стандартизовано чи має курсову (поточну) біржову вартість та/або перебуває у лістингу товарних бірж.

Платник податків має право самостійно здійснити оцінку шляхом укладення договору з оцінювачем. Якщо платник податків самостійно не здійснює оцінку протягом двох місяців з дня прийняття рішення про реалізацію майна, орган державної податкової служби самостійно укладає договір про проведення оцінки майна.

Платник податків або будь-яка інша особа, яка здійснює управління майном платника податків або контроль за їх використанням, зобов’язані забезпечити за першою вимогою безперешкодний доступ податкового керуючого та учасників публічних торгів до огляду та оцінки майна, що пропонується для продажу, а також безперешкодне набуття прав власності на таке майно особою, яка придбала їх на публічних торгах. Якщо платник податків у будь-який момент до укладення договору купівлі-продажу його майна повністю погашає суму податкового боргу, орган державної податкової служби скасовує рішення про проведення його продажу та вживає заходів щодо зупинення торгів. Операції з продажу визначеного у цій статті майна на біржовому ринку не підлягають нотаріальному посвідченню.

Орган державної податкової служби звертається до суду щодо стягнення з дебіторів платника податку, що має податковий борг, сум дебіторської заборгованості, строк погашення якої настав та право вимоги якої переведено на органи державної податкової служби, у рахунок погашення податкового боргу такого платника податків. Сума коштів, що надходить у результаті стягнення дебіторської заборгованості, в повному обсязі (але в межах суми податкового боргу) зараховується до відповідного бюджету чи державного цільового фонду в рахунок погашення податкового боргу платника податків. Сума дебіторської заборгованості, що стягнута понад суму податкового боргу, передається у розпорядження платника податку.

  1.  Розстрочення та відстрочення податкових зобов'язань платника податків.

Відповідно до ст. 100 ПК Україна яка чітко визначає порядок розстрочення та відстрочення податкових зобов'язань платника податків. Розстроченням, відстроченням грошових зобов’язань або податкового боргу є перенесення строків сплати платником податків його грошових зобов’язань або податкового боргу під проценти, розмір яких дорівнює розміру пені, визначеному пунктом 129.4 статті 129 цього Кодексу. Якщо до складу розстроченої (відстроченої) суми входить пеня, то для розрахунку процентів береться сума за вирахуванням суми пені. Платник податків має право звернутися до контролюючого органу із заявою про розстрочення та відстрочення грошових зобов’язань або податкового боргу. Платник податків, який звертається до контролюючого органу із заявою про розстрочення, відстрочення грошових зобов’язань, вважається таким, що узгодив суму такого грошового зобов’язання. Розстрочення та відстрочення грошових зобов’язань або податкового боргу в межах процедури відновлення платоспроможності боржника здійснюються відповідно до законодавства з питань банкрутства. Підставою для розстрочення грошових зобов’язань або податкового боргу платника податків є надання ним достатніх доказів існування обставин, перелік яких визначається Кабінетом Міністрів України, що свідчать про наявність загрози виникнення або накопичення податкового боргу такого платника податків, а також економічного обґрунтування, яке свідчить про можливість погашення грошових зобов’язань та податкового боргу та/або збільшення податкових надходжень до відповідного бюджету внаслідок застосування режиму розстрочення, протягом якого відбудуться зміни політики управління виробництвом чи збутом такого платника податків. Підставою для відстрочення грошових зобов’язань або податкового боргу платника податків є надання ним доказів, перелік яких визначається Кабінетом Міністрів України, що свідчать про наявність дії обставин непереборної сили, що призвели до загрози виникнення або накопичення податкового боргу такого платника податків, а також економічного обґрунтування, яке свідчить про можливість погашення грошових зобов’язань або податкового боргу та/або збільшення податкових надходжень до відповідного бюджету внаслідок застосування режиму відстрочення, протягом якого відбудуться зміни політики управління виробництвом чи збутом такого платника податків. Розстрочені суми грошових зобов’язань або податкового боргу (в тому числі окремо суми штрафних (фінансових) санкцій) погашаються рівними частками починаючи з місяця, що настає за тим місяцем, у якому прийнято рішення про надання такого розстрочення. Відстрочені суми грошових зобов’язань або податкового боргу погашаються рівними частками починаючи з будь-якого місяця, визначеного відповідним контролюючим органом чи відповідним органом місцевого самоврядування, який згідно із пунктом 100.8 цієї статті затверджує рішення про розстрочення або відстрочення грошових зобов’язань або податкового боргу, але не пізніше закінчення 12 календарних місяців з дня виникнення такого грошового зобов’язання або податкового боргу, або одноразово у повному обсязі. 100.8. Рішення про розстрочення та відстрочення грошових зобов’язань чи податкового боргу у межах одного бюджетного року приймається у такому порядку: стосовно загальнодержавних податків та зборів керівником контролюючого органу (його заступником); стосовно місцевих податків і зборів керівником органу державної податкової служби (його заступником) та затверджується фінансовим органом місцевого органу виконавчої влади, до бюджету якого зараховуються такі місцеві податки чи збори. Рішення про розстрочення та відстрочення грошових зобов’язань чи податкового боргу стосовно загальнодержавних податків та зборів на строк, що виходить за межі одного бюджетного року, приймається керівником (заступником керівника) центрального контролюючого органу за узгодженням з Міністерством фінансів України.  Рішення щодо розстрочення та відстрочення грошових зобов’язань чи податкового боргу окремих платників податків щороку оприлюднюються центральним контролюючим органом. Розстрочення або відстрочення надаються окремо за кожним податком та збором. Строки сплати розстрочених (відстрочених) сум або їх частки можуть бути перенесені шляхом прийняття окремого рішення та внесення відповідних змін до договорів розстрочення (відстрочення). 100.12. Договори про розстрочення (відстрочення) можуть бути достроково розірвані: з ініціативи платника податків при достроковому погашенні розстроченої суми грошового зобов’язання та податкового боргу або відстроченої суми грошового зобов’язання або податкового боргу, щодо яких була досягнута домовленість про розстрочення, відстрочення; з ініціативи контролюючого органу в разі, якщо: з’ясовано, що інформація, подана платником податків при укладенні зазначених договорів, виявилася недостовірною, перекрученою  або неповною;

платник податків визнається таким, що має податковий борг із грошових зобов’язань, які виникли після укладення зазначених договорів; платник податків порушує умови погашення розстроченого грошового зобов’язання чи податкового боргу або відстроченого грошового зобов’язання чи податкового боргу. Порядок розстрочення та відстрочення грошових зобов’язань або податкового боргу платника податків  встановлюється центральним органом державної податкової служби або  спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі митної справи в межах їх повноважень.

Розстрочення, відстрочення податкового боргу не звільняють майно платника податків з податкової застави.


 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

47591. МОЖНА ВСЕ НА СВІТІ ВИБИРАТИ, СИНУ, ВИБРАТИ НЕ МОЖНА ТІЛЬКИ БАТЬКІВЩИНУ 127.5 KB
  ПОСЛІДОВНІСТЬ ВИКОНАННЯ ПРОЕКТУ МОЖНА ВСЕ НА СВІТІ ВИБИРАТИ СИНУ ВИБРАТИ НЕ МОЖНА ТІЛЬКИ БАТЬКІВЩИНУ ДАТА ТЕМА ЗАХОДІВ МЕТА ЗАХОДІВ ВИД ДІЯЛЬНОСТІ 1 вересня Перший урок Україна – наш спільний дім Жовтень Ой роде наш красний роде наш прекрасний 9 листопада До Дня слов’янської писемності та мови Вчімося друзі слово любити Презентація командне змагання 19 грудня Святий Миколай до нас завітай міцного здоров’я на весь рік дай Театральне дійство 25 грудня Запрошення на Андріївські вечорниці Фестиваль української культури 21 січня...
47592. Проектування лінійних споруд волоконно-оптичних ліній зв’язку.Методичний посібник 2.43 MB
  Прокладання кабелю. Вибір марки кабелю та визначення його придатності. Конструктивний розрахунок оптичного кабелю та визначення його конструкції 19 5.4 Вибір оптичних волокон оптичного кабелю та розрахунок максимальної довжини регенераційної ділянки 22 5.
47593. Rational Unified Process 4.13 MB
  Планирование итеративного проекта Технологические процессы 101 7 Технологический процесс управления проектом 103 Цель 103 Планирование итеративного проекта 104 Понятие риска 106 Понятие метрики 108 Что такое метрика 109 Исполнители и артефакты 110 Технологический процесс 111 Создание плана итерации 119 8 Технологический процесс моделирования производства 124 Цель 124 Зачем моделировать производство 124 Использование методов программотехники в процессе. Основные задачи книги Благодаря этой книге вы узнаете чем является Rtionl Unified...
47594. Фізіологія і патологія статевого формування. Диференційний діагноз різних форм статевого формування. Принципи лікування. Методичні вказівки 112.5 KB
  ДИФЕРЕНЦІЙНИЙ ДІАГНОЗ РІЗНИХ ФОРМ СТАТЕВОГО ФОРМУВАННЯ. Методичні вказівки для студентів та лікарівінтернів Затверджено вченою радою ХДМУ Протокол № Харків ХДМУ Фізіологія і патологія статевого формування. Диференційний діагноз різних форм статевого формування.
47595. СЛОВНИК СТРАХОВИХ ТЕРМІНІВ 283.5 KB
  АВІАЦІЙНЕ СТРАХУВАННЯ (aviation insurance) - страхування ризиків, пов'язаних із використанням авіаційної та космічної техніки. Іноді страхування космічних ризиків виділяється в окремий вид. А. с. охоплює страхування літаків, вертольотів та іншої авіаційної техніки від пошкодження й знищення; страхування відповідальності перед пасажирами й третіми
47596. ФІНАНСИ ПІДПРИЄМСТВ 417.5 KB
  Виручку від реалізації продукції робіт і послуг; 3. Фінансово розрахункові відносини на 1 стадії кругообігу капіталу виникають: 1 при закупівлі товарноматеріальних цінностей для здійснення процесу виробництва продукції виконання робіт надання послуг; 2 при розрахунках з покупцями при реалізації продукції робіт послуг; 3 при розподілі новоствореної вартості; 4 при розрахунках: з працівниками за участь в процесі виробництва продукції виконання робіт надання послуг з соціальними фондами по нарахуваннях і перерахуваннях внесків...
47597. Страхування. Термінологічна шпаргалка 151.31 KB
  В залежності від способу споживання розрізняють страхові послуги які споживаються: Індивідуально В залежності від форми реалізації розрізняють страхові послуги які здійснюються в: Добровільній формі В якому випадку за договором індивідуального страхування від нещасних випадків розмір страхової виплати становить 100 страхової суми: У випадку смерті В якому порядку здійснюється сплата страхових внесків у разі страхування пасажирів від нещасних випадків на транспорті входять до вартості квитка Взаємовідносини між страховиком і...
47598. МЕТОДИЧЕСКИЕ УКАЗАНИЯ. ИССЛЕДОВАНИЕ НАГРЕВА ОБРАЗЦА ПРИ ПОСТОЯННОЙ ТЕМПЕРАТУРЕ В ПЕЧИ 1.44 MB
  Теоретическая часть Дифференциальное уравнение теплопроводности устанавливает связь между временными и пространственными изменениями температуры тела и математически описывает перенос тепла внутри тела. чтобы решить дифференциальное уравнение надо знать условия однозначности которые включают: распределение температуры внутри тела в начальный момент времени начальное условие: Tr z0=fr z 2 fr z – известная функция. Граничные условия III рода состоят в задании температуры окружающей среды как функции времени: Tc=fτ...
47599. Сборник основных дат и событий школьного курса отечественной и зарубежной истории 563.5 KB
  В сборник включены все основные даты и события школьного курса отечественной и зарубежной истории с древнейших времен до начала XXI века. Сборник составлен с учетом действующих школьных учебников и предназначен для широкого использования.