38370

Основи економічної теорії

Шпаргалка

Экономическая теория и математическое моделирование

Сутність капіталу. Просте і розширене відтворення індивідуального капіталу.Нагромадження капіталу.Форми нагромадження концентрація і централізація капіталу та виробництва.

Украинкский

2013-09-28

212 KB

3 чел.

1. Матеріальне виробництво як основна умова існування та розвитку людини та суспільства.

2.Процес парці та його основні моменти

3.Спосіб виробництва: продуктивні сили та виробничі відносини.

4.Визначення предмета політичної економії. Функції політ економії.

5.Економічні закони та їх об’єктивний характер.

6.Товарне виробництво: причини виникнення і основні риси.

7.Просте і капіталістичне товарне виробництво: загальні риси та відмінності.

8.Товар та його властивості: споживна вартість і вартість. Мінова вартість.

9.Подвійний характер праці, втіленої в товарі.

10.Величина вартості. Індивідуальний та суспільно-необхідний робочий час.

11.Продуктивна сила праці та інтенсивність праці, їх вплив на величину вартості.

12.Форма вартості та її історичний розвиток. Виникнення грошей.

13.Сутність і функції грошей.

14.Заков вартості. Функції закону вартості.

15.Перетворення грошей у капітал. Загальна формула капіталі та її протиріччя.

16.Робоча сила як товар. Споживна вартість і вартість товару робоча сила.

17.Процес створення і зростання вартості у процесі виробництва.

18.Сутність капіталу. Постійний і змінний капітал.

19.Робочий ден та його структура і границі. Необхідна та додаткова праця.

20.Додаткова вартість. Норма і маса додаткової вартості.

21.Виробництво абсолютної та відносної додаткової вартості. Надлишкова додаткова вартість

22.Стадії підвищення продуктивності праці капіталізмом: проста кооперація, мануфактура, капіталістична фабрика.

23.Сутність заробітної плати.

24.Основні форми і сучасні системи заробітної плати.

25.Номінальна і реальна заробітна плата. Фактори, які впливають на рівень реальної заробітної плати.

26.Зміст і типи відтворення. Просте і розширене відтворення індивідуального капіталу.

27.Нагромадження капіталу. Фактори, які визначають його розміри.

28.Форми нагромадження, концентрація і централізація капіталу та виробництва.

29.Технічна, вартісна та органічна будова капіталу, тенденції їх динаміки.

30.Нагромадження капіталу і утворення промислової резервної армії праці. Основні форми безробіття.

31.Кругооборот капіталу і його три стадії. Функціональні форми промислового капіталу.

32.Виробництво і обіг.

33.Оборот капіталу. Основний і оборотний капітал.

34.Фізичне і моральне зношення основного капіталу. Амортизація.

35.Час обороту і його складові частини. Швидкість обороту капіталу.

36.Вартість та витрати виробництва.

37.Сутність прибутку. Маса і норма прибутку. Фактори, які визначають норму прибутку.

38.Внутрішньогалузева конкуренція та утворення ринкової вартості.

39.Міжгалузева конкуренція та утворення середньої норми прибутку.

40.Перетворення вартості товару на ціну виробництва.

41.Закон тенденції норми прибутку до зниження та протидіючі фактори.

42.Торговий капітал. Торговий капітал як відокремлена частина промислового капіталу.

43.Торговий прибуток та механізм його утворення.

44.Позичковий капітал. Позичковий капітал як відокремлена частина промислового капіталу.

45.Позичковий процент. Норма позичкового процента.

46.Кредит, його сутність і форми.

47.Банки роль, функції та операції. Види банків. Банківський прибуток.

48.Акціонерний капітал і акціонерні товариства. Проблеми і шляхи формування акціонерного капіталу в Україні.

49.Акції, їх види. Курс акції. Установчий прибуток і шляхи його утворення. Фіктивний капітал.

50.Земельна рента та її форми. Рента і орендна плата.

51.Монополія на землю як обєкт господарювання і диференційний додатковий прибуток орендатора. Диференційна рента 1.

52.Механізм утворення диференційного додаткового прибутку і перетворення його у диференційну ренту. Диференційна рента 2.

53.Абсолютна земельна рента. Монопольна рента.

54.Ціна землі та її динаміка.

55.Два шляхи розвитку капіталізму у сільському господарстві.

56.Індивідуальний та суспільний капітал, проблеми їх відтворення.

57.Сукупний продукт суспільства, його натуральна і вартісна форми. Два підрозділи суспільного виробництва.

58.Просте відтворення суспільного капіталу. Умови реалізації при простому відтворенні.

59.Розширене відтворення. Умови реалізації при розширеному відтворенні.

60.Національний доход та фактори його зростання.

61.Виробництво, розподіл і перерозподіл національного доходу.

62.Циклічний характер відтворення в ринковій економіці.

63.Економічний цикл та його фази.

64.Економічні кризи:сутність, причини, наслідки. Відновлення основного капіталу – матеріальна основа періодичності криз.

65.Концентрація і централізація виробництва та капіталу. Виникнення монополій.

66.Монополії та їх форми.

67.Фінансовий капітал: утворення, сутність та форми панування.

68.Вивіз капіталу: сутність, можливість і необхідність, наслідки. Сучасні явища у вивозі капіталу.

69.Державно-монополістична стадія еволюції капіталістичної економічної системи.

70.Державне регулювання суспільного відтворення.


1.
Для того щоб жити, людина повинна мати їжу, одяг, якесь житло. На ранній стадії розвитку люди брали все необхідне з природи, з розвитком для задоволення своїх потреб люди перейшли до виробництва. Виробництво – це процес дії людини на речовину природи з метою створення матеріальних благ, необхідних для існування суспільства. Головним змістом процесу виробництва є процес праці. У процесі праці людина взаємодіє з природою, накопичує знання, досвід, підвищує свою кваліфікацію, змінюється і сама людина. Процес праці в будь-якому суспільстві включає в себе три простих моменти: працю, предмети праці, засоби праці.

2. Головним змістом процесу виробництва є процес праці. У процесі праці людина взаємодіє з природою, накопичує знання, досвід, підвищує свою кваліфікацію, змінюється і сама людина. Процес праці в будь-якому суспільстві включає в себе три простих моменти: працю, предмети праці, засоби праці. Праця – свідома діяльність людини, спрямована на створення матеріальних і духовних благ, необхідних для задоволення потреб кожного індивіда й суспільства в цілому. Предмети праці – це все те, на що спрямована праця людини, те, що створює матеріальну основу майбутнього готового продукту. Предмети праці поділяються на два види: вони можуть бути надані самою природою ( нафта, газ, руда); предмети праці, які вже піддавалися обробці ( метал, тканина, борошно). Людина використовує засоби праці. Засоби праці – це річ або комплекс речей, за допомогою яких людина діє на предмети праці. До засобів праці належать: знаряддя праці – це те, чим людина безпосередньо діє на предмет праці ( машини, верстати, механізми, тощо).

3. Сукупність предметів праці та засобів праці називають засобами виробництва. Для того щоб засоби виробництва привести до дії, необхідна робоча сила. Робоча сила – це здатність людини до праці. Сукупність засобів виробництва і робочої сили називають продуктивними силами суспільства. Продуктивні сили – це чинники, які забезпечують перетворення речовини природи в продукти відповідно до потреб людей, створюють матеріальні та духовні блага, визначають зростання продуктивності праці. Існують також суспільні продуктивні сили, до яких відносять поділ праці, кооперацію. Продуктивні сили суспільства включають усю сукупність чинників, які характеризують взаємодію людини й природи. У сучасних умовах до продуктивних сил відносять науку та інформацію. Виробничі відносини – це відносини, які об’єктивно формуються між людьми в процесі виробництва, розподілу, обміну та споживання матеріальних благ. Відносини, які складаються в процесі виробництва, визначають, якими будуть відносини розподілу, обміну та споживання. Відносини розподілу – це відносини з приводу розподілу засобів виробництва, робочої сили та предметів особистого споживання. Відносини обміну – це відносини, яку складаються в процесі обміну засобами виробництва і предметами особистого споживання. В споживанні ми розмежовуємо споживання засобів виробництва і споживання предметів, необхідних для задоволення особистих потреб. Сукупність, взаємозв’язок, єдність продуктивних сил і виробничих відносин, які склалися в суспільстві, утворюють спосіб виробництва. Продуктивні сили, як відношення людей до природи, створюють зміст способу виробництва, виробничі відносини - його соціальну форму. Продуктивні сили визначають характер і рівень розвитку виробничих відносин. Виробничі відносини можуть бути такими, що сприяють розвитку продуктивних сил, а можуть і гальмувати їхній розвиток.

4. Політична економія – наука про розвиток суспільних, виробничих відносин між людьми. Політична економія вивчає економічні закони, які управляють виробництвом, розподілом, обміном та споживанням матеріальних та духовних благ на різних ступенях розвитку людського суспільства. Вона вивчає системи виробничих відносин, які виникають, розвиваються, показує, як і чому на зміну одній системі приходить інша з властивими тільки їй законами функціонування та розвитку. Політекономія виконує такі функції: пізнавальна – політекономія вивчає відносини, які формуються в процесі виробництва, розподілу, обміну та споживання, вивчає економічні закони, які управляють цими процесами; практична – політекономія вивчає економічну дійсність для того, щоб використовувати знання про неї в інтересах як окремої людини, так і суспільства в цілому; методологічна – політекономія є теоретичною основою всіх економічних наук; виховна – формує економічний спосіб мислення. Політекономія може служити теоретичною основою економічної політики уряду. Економічна політика – система заходів, інструментів, важелів, які застосовує держава для реалізації певних цілей.

5. Економічні закони відбивають необхідні, суттєві, усталені зв’язки між економічними явищами і процесами, що постійно повторюються. Економічний закон висловлює собою сутність явища. Економічні закони мають об’єктивний характер, вони не залежать від волі, бажання людей. Об’єктивний характер економічних законів робить їх схожими із законами природи. У той же час економічні закони суттєво відрізняються від законів природи. Закони природи: вічні й незмінні; будуть діяти, навіть якщо людство зникне; відкриття законів природи як правило не зустрічає протидії з боки суспільства. Економічні закони: мають історичний характер; діють тільки в людському суспільстві; може зустріти жорстку протидію з боку певних сил суспільства. Класифікація економічних законів: загальні економ. закони (закон економії часу, закон зростання потреб); особливі економ. закони ( закон вартості діє в умовах товарного виробництва); специфічні економ. закони (закони розподілу в рабовласницькому, феодальному суспільстві, закон додаткової вартості в умовах капіталістичного товарного виробництва).

6. Товарне виробництво – це таке виробництво, у якому продукт виробляється для обміну, для продажу, тобто продукт виробляється як товар. Умовою виникнення товарного виробництва є розвиток суспільного поділу праці. Змістом суспільного поділу праці є спеціалізація, а соціальною формою – економічна відокремленість товаровиробників. Відокремлення скотарства й землеробства – це перший великий суспільний поділ праці. Другий великий суспільний поділ праці відбувся внаслідок відокремлення ремесла від сільського господарства. Необхідною умовою виникнення товарного виробництва є економічна відокремленість виробника продукту.

7. Просте та капіталістичне товарне виробництво має загальні риси: продукт виробляється як товар; вони засновані на суспільному поділу праці – спеціалізації і економічній відокремленості товаровиробників. Відмінності простого й капіталістичного товарного виробництва полягають в тому, що у простому товарному виробництві: засоби виробництва належать тому, хто виробляє товар, самому товаровиробникові; продукт праці є власністю товаровиробника; ремісник працює сам, поруч з ним – підмайстре та учні; у капіталістичному товарному виробництві: засоби виробництва є власністю капіталіста; товар належить капіталістові; функціонує на основі найманої праці.

8. Товар – це продукт людської праці, виготовлений для купівлі-продажу, для обміну. Здатність товару задовольняти ту чи іншу людську потребу робить його споживною вартістю. Так, споживна вартість ручки в тому, що нею можна писати. Для того щоб продукт праці став товаром, необхідно створити суспільну споживну вартість. Здатність товару обмінюватися в певних пропорціях на інший товар називається міновою вартістю. Наприклад, 30 кг борошна можна обміняти на 1 кг кави. Для того щоб обмін міг відбутися, товари повинні бути кількісно співставленні. Для цього у всіх товарів має бути щось спільне. Спільним у всіх товарів є те, що вони виступають як продукти людської праці. Уречевлена в товарі суспільно необхідна праця утворює вартість товару. Між споживною вартістю і вартістю існує протиріччя: корисність товарі повинен визначати покупець, для цього товар необхідно продати, тобто повинен відбутися акт обміну, у процесі якого і виявить себе вартість. Споживна вартість може бути реалізована як така, тільки якщо вона прийме форму вартості, тобто якщо товар буде продано.

9. Товар має двоїсту природу, тобто виступає одночасно як споживна вартість і вартість тому, що праця, втілена в товарі, сама має двоїсту природу. Цей характер полягає у тому, що праця завжди виступає в певній конкретній формі як праця конкретна. Це означає: ми завжди можемо сказати, що саме виробляє людина, яку споживну вартість створює; що є предметом праці людини; які операції здійснює товаровиробник, якими знаряддями користується. Якісно різнорідна праця, результатом якої є споживна вартість товару, є конкретна праця. Конкретна праця виступає як приватна праця. Затрати робочої сили у фізіологічному сенсі, затрати людської енергії в процесі виробництва товару утворюють абстрактну сторону праці. Абстрактна паця утворює вартість товару. Вартість усіх товарів визначається кількістю абстрактної суспільно необхідної праці, затраченої на його виробництво. Конкретна й абстрактна праця – це дві сторони, дві властивості праці, що створює товар. Праця, яка створює товар, одночасно і абстрактна, і конкретна.

10. Вартість товару створюється витратами абстрактної суспільно необхідної праці. Для того щоб визначити вартість товару, треба виміряти витрати праці, адекватною мірою якої є час, витрачений на виробництво одиниці товару. Індивідуальна вартість – це вартість одиниці товару окремого товаровиробника. Ринок формує єдину для даного товару суспільну вартість і ціну одиниці товару. Ціна – грошовий вираз вартості або вартість, виражена в грошах. Величина вартості визначається суспільно необхідними витратами праці, які визначаються суспільно необхідним робочим часом. Суспільно необхідним робочим часом є час, що витрачений на виробництво товару при середніх, найбільш поширених умовах виробництва, тобто при середній продуктивності праці, середній технології, організації виробництва, кваліфікації робітників.

11. На величину вартості товару впливає продуктивність праці. Продуктивність праці – це здатність конкретної праці виробляти за одиницю часу певну кількість споживних вартостей. Продуктивність праці вимірюється кількістю товарів, вироблених за одиницю часу. Чим вища продуктивність праці, тим менша вартість одиниці товару. На величину сукупної вартості всіх вироблених товарів продуктивність праці не впливає. На величину вартості всієї товарної маси впливає інтенсивність праці. Інтенсивність – ц напруженість праці. Чим вища інтенсивність праці, тим більша кількість товарів створюється за одиницю часу. Інтенсивність праці впливає на вартість усієї товарної маси.

12. З розвитком товарних відносин змінювався, удосконалювався обмін і відповідно змінювалась форма вартості. На ранній стадії товарного виробництва обмін мав одиничний, випадковий, простий характер. Наприклад, зустрілися представники двох племен, в одного з них була зайва сокира, в іншого – кошик риби, без якого плем’я могло обійтися. Відбувся обмін: рибу обміняли на сокиру. Такій формі обміну відповідала проста, одинична, випадкова форма вартості. Товар «сокира» знаходиться у відносній формі вартості, тобто він шукає виразу своєї вартості в іншому товарі. Товар «риба» знаходиться у еквівалентній формі вартості, тобто служить виразом, виміром вартості товару сокира. З удосконаленням засобів виробництва і розвитком суспільного поділу праці все більше продуктів виробляється для продажу; одному товару, який знаходиться у відносній формі вартості, протистоять кілька товарів в еквівалентній формі вартості. Поступово з усієї товарної маси виділявся один товар, який відіграв роль еквівалента для всіх товарі. Поступово роль загального еквівалента переходить до шляхетних металів:золота та срібла, які й стали всезагальними еквівалентами, тобто грішми. Існує декілька теорій, які пояснюють причини виникнення грошей. Одна група економістів стверджує, що гроші з’явились внаслідок домовленості. Історична теорія грошей пояснює виникнення грошей як наслідок розвитку обміну і відповідної йому форми вартості: від простої, одиничної, випадкової до повної, розгорнутої, а згодом – і загальної форми вартості.

13. Гроші – товар особливого роду, який виконує роль всезагального еквівалента. Сутність грошей найбільш повно розкривається в їх функціях. Гроші як міра вартості, виконуючи цю функцію, гроші вимірюють вартість товарів. За допомогою цієї функції ми дізнаємось ціну товару. Функцію міри вартості гроші виконують за допомогою масштабу цін. Масштаб цін – це вагова кількість грошового матеріалу, яка приймається за грошову одиницю. Якщо ми вирішили придбати товар, нам знадобляться гроші – у цьому випадку гроші виконують функцію засобу обігу. Якщо у вас немає готівки, ви можете придбати товар у кредит – гроші виступають у функції засобу платежу. Гроші виконують функцію творення скарбів, накопичення. Світові гроші. У цій функції гроші використовуються для міжнародних розрахунків.

14. Сутність закону вартості полягає в тому, що вартість усіх товарів визначається кількістю абстрактної суспільно необхідної праці, витраченої на його виробництво, а обмін товарів здійснюється як обмін еквівалентів, тобто рівних величин вартості. Механізмом дії закону вартості є відхилення ціни від вартості. Причиною відхилення ціни від вартості є співвідношення попиту і пропозиції. Якщо попит вищий за пропозицію, ціна вища від вартості, і навпаки. І тільки тоді коли попит і пропозиція рівні – ціна і вартість співпадають. Закон вартості виконує такі функції: служить стихійним регулятором товарного виробництва, стимулює розвиток продуктивних сил суспільства, виступає як чинник майнової диференціації товаровиробників.

15. Гроші самі по собі не є капіталом, вони перетворюються у капітал тільки внаслідок їх використання з метою отримання прибутку, за рахунок якого вони само зростають. Капітал – це само зростаюча вартість. Формула Г-Т-Г відбиває рух, який перетворює гроші на капітал. Рух починається і закінчується грошима. Але Г більше Г на величину додаткової вартості. Метою цього руху є вартість, що зростає. Капітал – це вартість, яка приносить додаткову вартість. Ця формула є всезагальною формулою капіталу і вона містить у собі внутрішні протиріччя. По-перше, формула породжує уявлення, що зростання вартості відбувається при обміні, тобто у сфері обігу.  Це уявлення суперечить законам товарного виробництва, насамперед – закону вартості, згідно з яким товари обмінюються як еквіваленти. Отже, зростання вартості не може відбутися у сфері обігу. По-друге, капітал не може виникнути у сфері обігу і, у той же час, не може виникнути поза сферою обігу.

16. Робоча сила – це здатність людини до праці. Для того щоб робоча сила перетворилася на товар, необхідні такі умови: особиста свобода носія робочої сили, право і можливість розпоряджатися своєю робочою силою; робітник повинен бути позбавлений засобів виробництва і існування; повинен існувати клас, який має засоби виробництва і потребує робочу силу, щоб приводити їх до дії. Як будь-який товар, робоча сила має споживну вартість. Споживачем товару «робоча сила» є капіталіст. Вартість фонду засобів споживання необхідних для задоволення потреб робітника, для відтворення його здатності до праці утворює вартість робочої сили. На вартість робочої сили впливає такі чинники: рівень економічного розвитку країни; історичні умови, за якими робоча сила формувалась як товар; кваліфікація робітника; згуртованість осіб найманої праці; клімат. Вартість робочої сили визначається вартістю фонду споживання робітника і його сімї.  Споживна вартість робочої сили полягає в здатності найманого робітника створювати вартість, яка більша від вартості його робочої сили, тобто створювати додаткову вартість.

17. Наприклад, на швейній фабриці виготовляють чоловічі сорочки. Капіталіст купує на 10000 гривень тканини, нитки, ґудзики. Знос обладнання, який треба відшкодувати, складає 500 гр. На паливо, електроенергію, транспортні послуги треба авансувати ще 200 гр. Денна вартість сукупної робочої сили складає 1500 гр. Таким чином, капіталіст авансував 12 200 гр. Робітники конкретною працею перенесли вартість засобів виробництва на вартість виготовлених ними сорочок. За цей же час абстрактною працею вони створили нову вартість, яка дорівнює вартості їхньої робочої сили і приєднали її до вартості спожитих засобів виробництва. Отже, процес створення вартості є одночасно і процесом приєднання її до вартості спожитих засобів виробництва. У цьому прикладі зростання вартості не відбулося. Та робітники виготовили цей товар за 4 години. Підприємець же оплатив їм денну вартість робочої сили, тому має право споживати робочу сили 8 годин. Для цього підприємцю необхідно авансувати ще 10700 гр. на придбання засобів виробництва. Робітники за наступні 4 години конкретною працею перенесуть вартість засобів виробництва на вартість виготовлених ними сорочок. За ці додаткові 4 години вони витратять таку ж кількість фізичної, розумової і нервової енергії, скільки за попередні 4 години, тобто таку ж кількість абстрактної праці. Отже, за ці додаткові 4 години вони створять нові вартість у 1500 гр. і приєднають її до вартості засобів виробництва, вартість товару 12 200 гр. Всього підприємець авансував 22 900 гр. Товару він отримав на 24 400 гр. І ми бачимо, що відбулося зростання вартості. Можемо зробити висновок: в умовах капіталістичного товарного виробництва робочий день приховано поділяється на 2 частини – на необхідний і додатковий робочий час. Протягом необхідного робочого часу робітник створює вартість, яка дорівнює вартості його робочої сили. Протягом додаткового робочого часу він створює додаткові вартість. Додаткова вартість – це вартість, яка створена найманим робітником понад вартості його робочої сили.

18. Капітал - це відносини між двома класами, один з яких є власником засобів виробництва, інший – позбавлений їх, тому змушений продавати свою робочу силу і піддаватися експлуатації. Найбільш глибоко сутність капіталу розкривається в його поділі на постійний і змінний капітал. Постійний капітал – це капітал, вартість якого не змінюється в процесі виробництва, а переноситься конкретною працею на вартість товару. Капітал, авансований на купівлю робочої сили, отримав назву змінний капітал. Формула вартості товару: T = C+(V+M), де С- постійний капітал, М - додаткова вартість, V – змінний капітал. (V+M) – знову створена, нова вартість, яка дорівнює вартості робочої сили і додаткової вартості.

19. Необхідна праця — праця, що створює необхідний продукт, тобто сукупність життєвих засобів, які потрібні для відтворення робочої сили безпосередніх виробників на рівні їхніх потреб, що сформувалися у суспільстві. Додаткова праця — праця, що створює додатковий продукт, тобто продукт, що перевищує усталені потреби безпосередніх виробників.

20. Додаткова вартість створюється робочою силою, на придбання якої капіталіст авансує змінний капітал. Відносною величиною додаткової вартості є норма додаткової вартості, яка визначається як відсоткове співвідношення маси додаткової вартості зі змінним капіталом: m’=m/v*100%. Норму додаткової вартості можна розрахувати, зіставляючи необхідний і додатковий час: m’=додатковий робочий час/необхідний робочий час*100%. Абсолютна величина додаткової вартості розраховується за формулою: M=m’*V

21.  Найпростіший спосіб збільшення норми й маси додаткової вартості – збільшення тривалості робочого дня. Додаткова вартість, отримана шляхом збільшення тривалості робочого дня, - це абсолютна додаткова вартість. Прагнення капіталіста до збільшення додаткової вартості немає меж, але робочий день має межі: фізіологічну та соціальну. Додаткова вартість, яка виникає в результаті скорочення необхідного робочого часу і відповідного збільшення додаткового робочого часу внаслідок підвищення продуктивності праці в суспільстві, називається відносною додатковою вартістю. Той капіталіст, який першим застосує на своєму підприємстві більш досконалу технологію, організацію праці, підвищує кваліфікацію своїх робітників, отримує надлишкову додаткову вартість. Якщо на даному підприємстві індивідуальна вартість одиниці товару нижча від суспільної, ринкової, його власник отримує надлишкову додаткову вартість. І він буде її отримувати до того часу, доки ця досконала технологія не розповсюдиться на інші підприємства.

22. Перша стадія підвищення продуктивності праці капіталізмом – це проста капіталістична кооперація. Кооперація праці – це така форма організації праці, за якою певна кількість людей здійснює один і той же або різні, але пов’язані між собою процеси праці. На ранній стадії розвитку капіталістичного виробництва це була проста майстерня, в якій було зібрано робітників однієї спеціальності, але це були наймані робітники і майстерня належала капіталістові. Друга стадія підвищення продуктивності праці капіталізмом – це складна кооперація, або мануфактура. Мануфактура - це кооперація, заснована на поділі праці. Розподіл може бути поопераційним або подетальним. Робітник перетворився на часткового робітника, він може знайти застосування своїй умілості тільки на капіталістичній мануфактурі. Третя стадія підкорення праці капіталу – велике машинне виробництво. У виробництві діє система машин і кожна машина вимагає робітника певної спеціальності і кваліфікації. Власником системи машин є капіталіст, отже, робітник може знайти застосування своєї робочої сили тільки у капіталіста. Він стає вузьким спеціалістом, а тому остаточно перетворюється на часткового робітника, яки обслуговує певну машину. Підкорення праці капіталу звершено.

23. Уявлення про те, що заробітна плата є платою за працю, виникло не випадково, а під впливом таких фактів реального життя: найманий робітник отримує заробітну плату після того, як відпрацює певний час; величина заробітної плати залежить від якості праці; заробітна плата залежить від умов праці. Існує система доказів, що робітник продає свою робочу силу, що товаром є робоча сила. І існує таке протиріччя: з одного боку існує низка фактів, які переконують нас у тому,що товаром,який продає найманий робітник, є праця, з іншого боку – доказати, що праця не може біти товаром, що таким товаром є робоча сила. Визначення заробітної плати як ціни й вартості робочої сили виявляє її сутність. Заробітна плата – це скрита, перетворена, замаскована ціна і вартість товару «робоча сила».

24. Основними формами заробітної плати є погодинна і відрядна заробітна плата. При погодинній заробітній платі її величина залежить від кількості годин праці. Одиницею виміру заробітної плати є погодинна ставка, так звана «ціна праці». В основу «ціни праці» покладено денну вартість робочої сили. Відрядна заробітна плата – це така форма заробітної плати,за якою її величина знаходиться у прямій залежності від кількості виробленої продукції або кількості здійснених операцій. Одиницею виміру відрядної плати є розцінка за штуку продукту. В основу відрядної плати покладено погодинну оплату, а точніше – денну вартість. Робочої сили і норму виробітку. Відрядна заробітна плата дає можливість капіталісту підвищувати інтенсивність праці – через установлення норми прибутку. У сучасних умовах використовують і погодинну. І відрядну форм заробітної плати.

25. Та сума грошей, яку робітник отримує за свою робочу силу, складає номінальну заробітну плату. Реальна заробітна плата визначається тією сукупністю товарів і послуг, яку може придбати робітник на свою номінальну зарплату. Реальна заробітна плата залежить від номінальної, також впливають ціни на товари і тарифи, вартість медичних послуг, освіти, підвищення кваліфікації, відпочинку, податки,які виплачує робітник. Якщо номінальна зарплата не змінилась, а за іншими незмінними умовами зросли податки, реальна заробітна плата зменшилась. Номінальна й реальна заробітна плата можуть змінюватись у різних напрямках.

26. Процес виробництва, який розглядається не як одиничний акт, а як такий, що безперервно повторюється, відновлюється є процес відтворення. В процесі відтворення відтворюються продуктивні сили і виробничі відносини. в процесі відтворення капіталіст залишається власником засобів виробництва, а робітник від них відділений, і щоб з’єднатися з ними, продає свою робочу силу. Це і означає , що в процесі відтворення відтворюються капіталістичні виробничі відносини.  Відтворення може здійснюватись як: просте відтворення - це таке відтворення, при якому обсяги, масштаби виробництва не змінюються; розширене відтворення – це таке відтворення, при якому розміри, масштаби виробництва зростають; відтворення, при якому розміри виробництва скорочуються. 

27. Метою капіталістичного товарного виробництва є отримання все більшої маси додаткової вартості. Тому капіталіст прагне здійснювати не просте, а розширене відтворення. умовою простого відтворення є використання всієї додаткової вартості на задоволення особистих потреб капіталіста. Для забезпечення розширеного відтворення капіталіст повинен частку додаткової вартості перетворити у функціонуючий капітал, тобто у додаткові засоби виробництва і додаткову робочу силу. умовою розширеного відтворення є перетворення частки додаткової вартості у функціонуючий капітал.

Перетворення частки додаткової вартості у функціонуючий капітал називається нагромадженням капіталу. Оскільки нагромадження капіталу – це перетворення частки додаткової вартості у функціонуючий капітал, на темпи і рівень нагромадження впливають всі чинники, які впливають на  додаткову вартість. До них належать:

норма додаткової вартості : чим вона вище, тим більше можливостей для нагромадження;

маса додаткової вартості; пропорція, в якій додаткова вартість розпадається на капітал і дохід; продуктивна сила праці: чим вона вище, тим більше додаткової вартості буде створено.

28. Збільшення індивідуальних капіталів шляхом нагромадження, тобто капіталізації частки додаткової вартості, називається концентрацією капіталу. Процес концентрації тотожний процесу нагромадження капіталу.  Внаслідок концентрації індивідуальних капіталів зростає весь сукупний капітал суспільства. Централізація капіталів – це об’єднання дрібних або середніх капіталів у один великий капітал.

29. Співвідношення між кількістю засобів виробництва та кількістю робочої сили, необхідної для приведення цих засобів виробництва до дії, утворює технічну будову капіталу.  Технічна будова капіталу показує ступінь технічної озброєності праці. В умовах капіталістичного товарного виробництва засоби виробництва і робоча сила мають вартісну форму. Співвідношення між вартістю засобів виробництва і вартістю робочої сили утворюють вартісну будову капіталу. Між технічною і вартісною будовою капіталу існує певна залежність. Технології стають все більш складними;  на зміну простим, ручним знаряддям праці прийшла  система машин. Це означає, що на кожного робітника приходиться все більша кількість знарядь праці. Користуючись більш досконалими знаряддями праці, робітники переробляють все більшу кількість сировини і виробляють більшу кількість товарів.  Відбувається зростання технічної будови капіталу, внаслідок чого частка постійного капіталу зростає, а частка змінного – зменшується. Вартісна будова капіталу, яка визначається технічною будовою капіталу і відбиває зміни в технічній будові, називається органічною будовою капіталу.  Якщо зміни у вартісній будові викликані змінами у технічній будові, відбуваються зміни в органічній будові капіталу.  Зростання органічної будови відбиває той факт, що у авансованому капіталі зростає частка постійного капіталу і зменшується частка змінного капіталу, це означає, що більш досконала техніка потребує менше робочої сили. Зростання органічної будови – об’єктивний закон капіталістичного товарного виробництва.

30. При незмінній органічній будові капіталу нагромадження може тимчасово викликати зростання попиту на робочу силу, але може і скорочувати цей попит. Органічна будова капіталу зростає, оскільки підприємці прагнуть застосовувати більш досконалу технологію, тому нові підприємства поглинають меншу кількість робочої сили. На вже діючих підприємствах запроваджується модернізація, заміна технології і частка робітників стає зайвою. Так утворюється промислова резервна армія праці – безробіття.                Форми безробіття: плинне безробіття, скрите безробіття,  застійне безробіття. Сучасна класифікація: фрікційне безробіття, структурне безробіття,  циклічне безробіття.  Соціально – економічні наслідки безробіття:  падіння заробітної плати зайнятого населення; падіння рівня життя всього населення; соціальна напруга у суспільстві; зростання криміналу.

31. До промислового капіталу належить капітал, який функціонує в сфері матеріального виробництва : у промисловості, сільському господарстві, на транспорті, будівництві, тощо. Капітал тільки тоді залишається капіталом, коли він безперервно рухається. Капітал здійснює рух у формі кругообороту, який охоплює сферу виробництва і сферу обігу і включає три стадії. Перша стадія: Капіталіст виходить на ринок , щоб придбати робочу силу (Рс) і засоби виробництва (Зв). Капітал із сфери обігу потрапляє у сферу виробництва, грошова форма капіталу перетворюється на виробничу форму капіталу. Друга стадія: На цій стадії робоча сила з’єднується з засобами виробництва, починається процес виробництва, результатом якого є виготовлений товар. Цей товар містить у собі додаткову вартість.  …В… Третя стадія. Капітал знову повертається у сферу обігу,  на ринку товар буде проданий : Т’  -   Г’ Товарна форма капіталу перетворюється на грошову, Г’ більше Г на величину додаткової вартості.  Пройшовши три стадії, прийнявши і скинувши три форми – грошову, виробничу, товарну, капітал повертається до попередньої форми.  Рух, в ході якого капітал проходить через три стадії, приймає і скидає три форми – грошову, товарну, виробничу і повертається до попередньої форми, називається кругооборотом капіталу. Форми, які скидає і приймає капітал в ході кругообороту, називаються функціональними формами капіталу, тому що кожна форма виконує особливу, тільки їй притаманну функцію. Функція грошової форми капіталу  (Г) полягає в тому, щоб створити передумови для процесу виробництва : придбати засоби виробництва і робочу силу. Функція виробничої форми (В) в тому, щоб виробити товар, який містить додаткову вартість. Функція товарної форми (Т’) в тому, щоб перетворитись на грошову форму (Г’) .

32. В умовах товарного виробництва наявність сфери обігу є обов’язковою. В сфері обігу відбувається зміна форми вартості : грошова форма вартості на товарну і товарна на грошову.  Створити продукт у сфері обігу неможливо – він створюється в сфері виробництва, там же створюється і додаткова вартість. Створений товар повинен поступити у сферу обігу. Щоб продати товар, треба також понести певні витрати – це вже будуть витрати обігу. Виділяють додаткові та чисті витрати обігу. Додаткові витрати обігу пов’язані з продовженням процесу виробництва у сфері обігу. Це витрати на фасування, пакування, сортування, зберігання та транспортування продукту. Чисті витрати обігу пов’язані зі зміною форми вартості – перетворенням товарної форми на грошову. До чистих витрат обігу належать: утримання торгових приміщень, заробітна плата торгового персоналу, витрати на канцелярські товари, ведення бухгалтерії, реклама.

33. Кругооборот капіталу, який розглядається не як окремий акт, а як періодичний процес, називається оборотом капіталу. Час, протягом якого авансований капітал проходить через сферу виробництва і сферу обігу і повертається з додатковою вартістю, називається  часом обороту капіталу. Швидкість обороту капіталу залежить від часу виробництва і часу, коли капітал знаходиться у сфері обігу. Час виробництва залежить від продуктивності праці, технології, органічної будови капіталу.Час обігу залежить від рівня розвитку ринкової інфраструктури: банківської системи, діяльності бірж, торгівельної мережі,  транспорту, зв’язку, форм просування товару від продавця до покупця. З точки зору особливостей обороту, капітал поділяється на основний і оборотний.  Ті елементи продуктивного капіталу, які цілком, всією споживною вартістю приймають участь у процесі виробництва, але переносять свою вартість на вартість товару поступово, по частинам, на протязі ряду кругооборотів, називаються основним капіталом.  Ті елементи продуктивного капіталу, вартість яких повністю переноситься на вартість готового товару на протязі одного кругообороту, належать до оборотного капіталу.

34. Фізичне зношення – це втрата елементами основного капіталу їх споживної вартості. Верстати, машини, обладнання зношуються внаслідок їх використання. Будівлі, споруди піддаються впливу дій природи – і внаслідок руйнуються.  Кожний елемент основного капіталу має свій термін придатності, цей термін вказано в технічній документації. Моральне зношення – це знецінення основного капіталу, втрата елементами основного капіталу частини вартості внаслідок дії  науково - технічного прогресу.

Амортизація – процес  перенесення вартості засобів праці по мірі їх зношення на вироблений з їх допомогою продукт і використання цієї вартості для подальшого відтворення засобів праці.  Вартість основного капіталу, яка переноситься на вартість створеного товару і повертається до підприємця у грошовій формі після продажу товару, утворює амортизаційний фонд, або фонд відшкодування основного капіталу. Моральне зношення основного капіталу, викликане здешевленням виробництва машин попередньої конструкції, називається моральним зношенням першого роду. Моральне зношення, викликане появою більш продуктивних машин і більш дешевих в розрахунку на одиницю потужності, називається моральним зношенням другого роду.  Амортизація може бути лінійною – коли щорічно нараховується один і той  же відсоток ( як у нашому прикладі – щорічно 10%).  Норму амортизації встановлює уряд. Щоб запобігти моральному зношенню, уряд запроваджує політику прискореної амортизації, встановлюючи більш високі її норми. Амортизаційна політика уряду є важливою складовою економічної політики. Амортизаційна політика повинна бути зрозумілою, і головне – стабільною.

35. Час обороту капіталу складається з часу виробництва і часу обігу.  Час виробництва – це час, протягом якого капітал знаходиться у сфері виробництва. Він включає:

робочий період, це кількість часу, на  протязі якого на  предмет праці діє жива праця людини; час дії на предмет праці сил природи (тісто для хліба деякий час «підходить», на нього в цей період людина не діє, вино «визріває», тощо). час, протягом якого предмети праці знаходяться на складі підприємства у вигляді виробничих запасів. Час обігу включає в себе час купівлі – продажу товару, час транспортування, збереження та інших операцій, пов’язаних зі зміною форми вартості.  Кожен підприємець зацікавлений у скороченні часу обороту – він прагне якнайшвидше повернути авансований капітал. Для скорочення часу обороту він використовує досягнення НТП.

36. Існує і таке визначення: витрати – це  міра того, що треба віддати, щоб отримати щось інше шляхом купівлі, обміну чи виробництва. Формула вартості товару відбиває всі витрати праці, як оплаченої, так і не оплаченої, вона показує, чого товар коштує суспільству. Капіталіст на виробництво товару витрачає не свою працю, а свій капітал, авансуючи його на придбання засобів виробництва  і робочої сили , (C + V) виступають як капіталістичні витрати виробництва і є частиною вартості  товару, звідси і визначення:  капіталістичні витрати виробництва є відокремленою частиною вартості товару. Категорія «капіталістичні витрати виробництва», об’єднуючи постійний і змінний капітал,  маскує експлуатацію найманої праці, приховує, що єдиним джерелом вартості і додаткової вартості є праця – жива , та втілена в засобах виробництва.

37.  Прибуток – є кінцева мета і рушійна сила товарного виробництва і ринкової економіки, прибуток  - це головний стимул і показник ефективності будь - якого підприємства. Прибуток – перетворена, скрита, замаскована форма додаткової вартості. Прибуток є скритою, замаскованою формою додаткової вартості тому, що маскує, скриває своє джерело: прибуток виглядає як результат дії всіх чинників виробництва – засобів виробництва і робочої сили. джерелом прибутку є неоплачувана праця робітника, яка створює  додаткову вартість.    Кількісну характеристику прибутку відбивають такі показники як норма і маса прибутку. P’=M/C+V *100%. Де  P’ – норма прибутку;   M – маса додаткової вартості;  (C+V) – авансований капітал. На норму прибутку впливають слідуючи чинники: норма додаткової вартості; швидкість обороту капіталу; економія на постійному капіталі; вартісна будова капіталу; застосування досягнень науково-технічного прогресу.

38. Внутрішньогалузевої конкуренції. Внутрішньогалузева конкуренція може здійснюватись різними методами: ціновими і не ціновими.  До нецінових методів належать: конкуренція якості товарів; умови продажу, після торгівельне обслуговування.  Цінова конкуренція, як це видно з самої назви, -  прагнення витіснити  конкурента з ринку шляхом продажу даного товару за ціною, нижчою, ніж у конкурента. Внаслідок внутрішньогалузевої конкуренції формується ринкова вартість і ринкова ціна одиниці товару. Ринкова вартість одиниці товару визначається суспільно необхідними витратами праці.  Другим наслідком внутрішньогалузевої конкуренції є розвиток продуктивних сил суспільства.  Ще одним наслідком внутрішньогалузевої конкуренції є можливість зниження ринкової вартості і ціни товарів, що робить їх більш доступними для широкого кола споживачів.

39. Міжгалузева конкуренція – це конкуренція між капіталістами різних галузей за більш вигідні умови застосування капіталу. Внаслідок міжгалузевої конкуренції, того, що капітали  в пошуках більш високого прибутку «перетікають» з однієї галузі в інші, норма прибутку вирівнюється, формується середня норма прибутку,  так що починає діяти закон: на рівновеликий капітал – рівновеликий прибуток. Середня норма прибутку підраховується як відсоткове співвідношення маси додаткової вартості, отриманої в усіх галузях  до всього авансованого капіталу.

40. Ціна, за якою підприємець згоден продати свої товари, повинна забезпечити відшкодування витрат та  отримання прибутку, не нижче середнього. Якщо ціна товару буде дорівнювати його вартості, то підприємці, які вклали, в нашому прикладі, капітали в третю галузь, середньої норми прибутку не отримають. Щоб отримати середню норму прибутку, товари продають не за вартістю, а за ціною виробництва. Ціна виробництва дорівнює авансованому капіталу плюс середній прибуток на авансований капітал :  Ціна виробництва = Кав. + Рсередн. Спонукає одних підприємців продавати товари за ціною нижче вартості і дає можливість іншим продавати товари за ціною вище вартості міжгалузева конкуренція. Ходом міжгалузевої конкуренції вся створена маса додаткової вартості перерозподіляється між капіталістами різних галузей.

41. В економіці діють чинники, які не тільки перешкоджають зростанню норми прибутку, а й сприяють її зниженню. До цих чинників належать: Зростання органічної будови капіталу; Падіння норми прибутку не обов’язково призводить до зменшення маси прибутку; уповільнення швидкості обороту капіталу. економіці існують чинники, які протидіють падінню норми прибутку, це – ті ж самі чинники, які сприяють її падінню. Так, зростання органічної будови капіталу відбиває застосування високих технологій, які підвищують продуктивність праці. Зростання продуктивності праці сприяє зростанню норми додаткової вартості, отже – і норми прибутку. Науково-технічний прогрес забезпечує скорочення часу виробництва,  досконалий транспорт за нетривалий час доправить товар до споживача; обчислювана техніка, засоби зв’язку дозволяє прискорити та спростити розрахунки, все це прискорює обіг капіталу, а значить – сприяє зростанню норми прибутку.  Важливим чинником, якій протидіє падінню норми прибутку є зовнішня торгівля. Нерідко товарообмін між високорозвиненими та слабо  розвиненими країнами здійснюється на нееквівалентній основі, що забезпечує підприємцям розвинених країн більш високу норму прибутку. Сприяє підвищенню норми прибутку переміщення капіталів в країни, де дешева сировина, або дешева робоча сила.

42. Історичним попередником торгового капіталу був купецький капітал. Купецький капітал суттєво відрізнявся від сучасного торгового капіталу. Насамперед, купецький капітал був самостійною формою капіталу. Відрізняється купецький капітал і джерелом торгового прибутку,  їм був нееквівалентний обмін. На початковій стадії існування капіталістичного товарного господарства промислові капіталісти самостійно, без торгових посередників займалися продажем своїх товарів. По мірі збільшення обсягів виробництва самостійна продаж товарів приносила промисловим капіталістам додаткові труднощі і вони стали передавати цю функцію торговим капіталістам.. Торговий капітал є відокремлена частка промислового капіталу. Функціонування торгового капіталу створю ряд переваг як для промислового капіталіста, так і для суспільства в цілому.  По-перше, функціонування торгового капіталу непрямо, опосередковано впливає на масу додаткової вартості, яка створюється на промисловому підприємстві. По-друге, торговий капіталіст краще знає ринок, вміє організувати торгівлю таким чином, щоб скоротити час обігу. По-третє, торговий капітал дає економію на витратах обігу. У структурі торгового капіталу можна виділити слідуючи складові: - капітал обігу; - капітал, авансований на додаткові витрати виробництва; - капітал, авансований на чисті витрати виробництва.

43. Торговий прибуток – перетворена форма додаткової вартості. Отримання торгового прибутку як різниці між ціною продажу і ціною купівлі відбиває лише перерозподіл вартості,  створеної в процесі виробництва. Торговий капіталіст привласнює частину додаткової вартості, створеної в процесі виробництва. в формуванні середньої норми прибутку приймає участь і торговий капітал.

44. Історичним попередником сучасного позичкового капіталу був лихварський капітал. Лихварський капітал – властива для докапіталістичних формацій форма капіталу, який приносить відсоток. У докапіталістичних формаціях лихварський капітал існував у двох формах: як позика великим землевласникам і як позика дрібним товаровиробникам. Джерелом позичкового відсотку, який отримував лихвар, була додаткова неоплачувана праця рабів, кріпаків та дрібних товаровиробників. Цим лихварський капітал суттєво відрізняється від сучасного позичкового капіталу.Друга відмінність лихварського капіталу від позичкового - висока  норма позичкового відсотку, яка пояснюється тим, що лихвар був монополістом на грошовому ринку. В процесі кругообороту деякі частини промислового капіталу відокремлюються, випадають з кругообороту, приймаючи форму тимчасово вільного грошового капіталу. Після продажу партії товарів кожен підприємець перечислює певну суму у фонд амортизаційних відрахувань. Відокремлюються сировина, комплектуючі, заробітну плату, додаткову вартість. Виникає протиріччя: капітал, щоб залишатися капіталом, повинен безперервно рухатися, а  в процесі руху з кругообороту випадають деякі частини капіталу, отже перестають бути капіталом. позичковий капітал є відокремлена у грошовій формі частина промислового капіталу, капітал, який приносить позичковий процент. Протиріччя розрішається перетворенням тимчасово вільних коштів промислового капіталіста  у позичковий капітал. Позичковий капітал виступає як товар особливого роду. Споживна вартість позичкового капіталу полягає в його здатності приносити позичковий відсоток. Ціною позичкового капіталу є позичковий відсоток. Позичковий капітал є найбільш фетишистською, найбільш втаємниченою формою капіталу.

45. Отриману позику підприємець  використовує   продуктивно,  тобто вкладає ці кошти у виробництво певних товарів і отримує додаткову вартість. Цей підприємець виступає як функціонуючий капіталіст, а застосований їм капітал – як капітал-функція.  Після продажу товарів додаткова вартість перетворилась на прибуток. ? Він користувався запозиченим капіталом, тому мусить його повернути і віддати частку прибутку у вигляді позичкового проценту як плату за отриманий на певний термін капітал. Позичковий процент є двічі перетворена форма додаткової вартості: додаткова вартість перетворюється на прибуток, а частка прибутку – на позичковий процент  Друга частина прибутку, яка залишилась у функціонуючого капіталіста після сплати позичкового проценту,  утворює підприємницький доход. Позичковий капітал існує одночасно у двох формах: як капітал-власність і як капітал-функція. Норма позичкового відсотку це відсоткове співвідношення частки прибутку, яка виплачується власникові капіталу до величини позичкового капіталу.

46. Кредит – позика в грошовій або товарній формі на умовах повернення в певний термін з виплатою позичкового проценту. Кредит – є форма руху позичкового капіталу. Кредит опосередковує мобілізацію тимчасово вільних грошових коштів і їх розподіл  між господарюючими суб’єктами. Кредит сприяє розширенню обсягів виробництва, тому що підприємець може отримати необхідні для цього кошти, вступивши в кредитні відносини. Кредит також сприяє укріпленню та розвитку  економічних зв’язків між галузями, господарюючими суб’єктами. Кредит існує у двох формах: комерційний кредит та банківський кредит.   Комерційний, або товарний кредит – це кредит, який надає продавець або товаровиробник своєму покупцю в рамках умов продажу, який дозволяє здійснювати оплату в певний термін після дійсного продажу товарів. Вексель  це  боргове зобов’язання, в якому вказано суму боргу, термін повернення, процент, який необхідно сплатити.

47. Банківська система більшості країн є дворівневою. Перший рівень – це центральний банк країни, в Україні – це Національний Банк України. Національний банк виконує слідуючи функції: забезпечує стабільність національної грошової одиниці; регулює величину грошової маси в країні; надає позики комерційним банкам та контролює їх діяльність; здійснює грошову емісію; проводить операції з цінними паперами.  Другий рівень банківської системи утворюють комерційні банки, саме вони надають кредити функціонуючим капіталістам. Банки – особливі економічні інститути, головними функціями яких є акумуляція грошових коштів, надання кредитів, здійснення грошових розрахунків, випуск цінних паперів. Операції, які здійснюють банки, поділяються на пасивні та активні. До пасивних належать операції по збору, акумуляції грошових коштів. Активними є  операції по розміщенню, використанню зібраних коштів, головним чином – це надання позик. Банк надає позики під певне забезпечення, відповідно до цього позики поділяються на вексельні, під товарні, фондові, бланкові. Вексельні операції включають позики під заклад векселів а також облік векселів. Підтоварні позики – це позики, які надаються під товари, які знаходяться на складах або у торговому обігу, під товаро-транспортні накладні. Фондові – це позики під заклад цінних паперів – акцій, облігацій.  Бланкові позики  надаються «під бланк фірми», тобто без забезпечення. Метою комерційних банків, як будь якого капіталістичного підприємства, є отримання прибутку. Розрізняють валовий і чистий банківський прибуток. Валовий прибуток складається з доходу від обліково-позичкових операцій, доходу від цінних паперів, від посередницьких операцій, біржових угод і таке інше. Чистий прибуток – це різниця між валовим прибутком і витратами по здійсненню банківських операцій

48. Акціонерні товариства – форма централізації капіталу і одночасно – організаційна форма сучасних великих капіталів, підприємств. Розвиток  акціонерних товариств був викликаний потребами розвитку продуктивних сил суспільства і розширенням капіталістичного виробництва.

49. Акція – цінний папір, який свідчить про внесення певного паю у капітал акціонерного товариства і дає право її власнику на отримання доходу у вигляді дивіденду, який складає частину прибутку даного акціонерного товариства. Випускаються акції  слідующих видів:

акції звичайні, вони дають їх власникам право голосу на акціонерних зборах і право на чистий прибуток акціонерного товариства після того, як власники інших типів акцій отримають свою частку доходу; акції привілейовані, по яким дивіденди виплачуються раніше, ніж по звичайних акціях, власники привілейованих акцій мають обмежене право  голосування  на акціонерних зборах; кумулятивні акції, дивіденди по ним сплачують до того, як будуть виплачено дивіденди по звичайним акціям. Існують і інші види акцій. Курс акцій – це ринкова ціна акції. Курс акції залежить він норми позичкового проценту та дивіденду, який виплачується на кожну акцію. Установчий прибуток – це прибуток, який привласнюють засновники акціонерного товариства у вигляді різниці між сумою грошових коштів , отриманих від реалізації випущених акцій і вартістю капіталу, реально вкладеного у виробництво.  Установчий прибуток може бути отриманий і шляхом так званого «розводнення акцій». «Розводнення акцій» - це додатковий випуск акцій без збільшення реально функціонуючого капіталу. Фіктивний капітал – це капітал, представлений цінними паперами, який приносить доход їх власникам і який здійснює самостійний рух на ринку цінних паперів, де вони продаються і купуються.

50. Земе́льна ре́нта — дохід, який отримують землевласники, реалізуючи власність на землю. Причиною виникнення визнається існування монополії на землю як об'єкт господарювання. Земельна рента — нетрудовий тип приватної власності на засоби виробництва. Розрізняють такі форми земельної ренти: диференційна рента І-го роду — диференціація земель за їх якістю; диференційна рента ІІ-го роду виникає при послідовних вкладеннях капіталу та праці в одну і ту ж ділянку землі;

абсолютна рента утримується власником землі з орендарів незалежно від родючості земель і їх місцезнаходження; монопольна рента виступає у вигляді додаткового доходу, який утворюється внаслідок перевищення ціни товару над його вартістю, коли даний товар вироблений у сприятливих умовах, що дають можливість виробляти рідкісні види продукції й за рахунок цього встановлюють на них монопольно високі ціни. Рента –це економічна форма реалізації земельної власності. Оренда – це угода, за якою одна сторона отримує право користуватися будь-якою власністю, що належить іншій стороні, на певний період часу за встановлену фіксовану плату, яка здійснюється звичайно у вигляді періодичних платежів

51. Причиною існування диференційної земельної ренти є монополія на землю як об’єкт господарювання. За  право, за виключну можливість вкладати власні капітали в дану ділянку землі і отримувати прибуток орендар сплачує землевласнику диференційну ренту. Надлишок прибутку над середнім прибутком отримає власник землі у вигляді диференційної ренти. Диференційну ренту отримують тільки власники кращих та середніх ділянок. Диференційна, її ще називають різнісна рента пов’язана з природною різницею в родючості землі та розташуванням земельних ділянок. Джерелом диференційної ренти є неоплачувана праця найманих сільськогосподарських виробників.

52. Наслідком інтенсифікації сільськогосподарського виробництва є поява диференційної ренти другого роду. Диференційна рента другого роду обумовлена різницею в продуктивності додаткових вкладень капіталу в одну і ту ж ділянку землі. Джерелом диференційної ренти є додаткова праця найманих робітників.

53. Причиною існування абсолютної ренти є монополія приватної власності на землю.  Умовою утворення абсолютної ренти є більш низька органічна будова капіталу у сільському господарстві ніж у промисловості. Монополія приватної власності на землю перешкоджає переливу капіталів в сільське господарство з інших галузей, тому сільське господарство не приймає участі у формуванні середньої норми прибутку. Різниця між вартістю і ціною виробництва утворює абсолютну ренту.  Джерелом абсолютної ренти є неоплачувана додаткова праця найманих сільськогосподарських робітників. Диференціальну ренту приносять середні та кращі ділянки землі, абсолютну – всі ділянки, а деякі ділянки приносять їх власникам монопольну ренту. Ці ділянки характеризуються особливими кліматичними умовами, продукти, що на них вирощують мають унікальні, неповторні властивості, їх неможливо виростити на інших землях. Кількість таких продуктів жорстко обмежена,  тому їх ціна носить монопольний характер і визначається не витратами, а співвідношенням попиту і пропозиції.

54. Оскільки в умовах капіталізму існує монополія приватної власності на землю, земля стає об’єктом купівлі – продажу, тобто товаром. Товар, як відомо, має вартість і ціну.  Ціна є грошовим  виразом  вартості, а вартість створюється витратами праці. землю купують, щоб отримувати ренту. Але у власника грошей є вибір : він може помістити їх у банк і отримувати доход у вигляді позичкового проценту. Тому він готовий  заплатити за землю таку суму, яка у вигляді ренти принесе доход, не менший від того, який він може отримати у вигляді позичкового проценту. Таким чином, на ціну землі впливають два основних чинника: рента і норма позичкового відсотку. Ціну землі можна розрахувати за формулою: Ціна землі =рента/норма позичкового проценту * 100%. Ціна землі є капіталізована земельна рента, тобто рента, перетворена на капітал. Ціна землі  постійно зростає. Це пояснюється тим, що норма позичкового відсотку має тенденцію до зниження, а величина ренти, особливо  диференційної  -  зростає.

55. З економічної історії відомі два шляхи розвитку капіталізму в сільському господарстві — прусський і американський. Прусський шлях - це шлях повільного, еволюційного перетворення феодального землеробства в капіталістичне. Він мав місце в умовах відсутності вільних земель і характеризувався збереженням феодальних пережитків. Після ліквідації фортечної залежності селян частина їх земель за борги відрізалася на користь поміщика. Малоземельний селянин, що був не в змозі прокормити себе і свою родину зі своєї ділянки, змушений був обробляти землю поміщика. За це він одержував у користування невелику земельну ділянку, необхідну для його існування.

Поміщик не застосовує ні постійного, ні перемінного капіталу на своїй земельній ділянці. Процес виробництва на його землі здійснюється працею й інвентарем селянина. Такі форми господарства характерні були після скасування кріпосного права в Пруссії. Тому поміщицький тип буржуазного аграрного розвитку названо прусським. Американський шлях розвитку капіталізму в сільському господарстві — це шлях революційного перетворення феодального землеволодіння в капіталістичне. Він розвивається на базі селянських господарств, вільних від феодальної залежності, особистих і поземельних. Цей шлях мав місце в умовах наявності вільних земель. У класичному виді він спостерігався в США, а також у Канаді, Австралії, на окраїнах Росії. Перевага селянського шляху буржуазного розвитку зв'язана з революційним руйнуванням старих відносин, зі звільненням селянина і селянського землеволодіння від усяких пережитків кріпосництва.

56. Кожний індивідуальний капітал є частиною сукупного капіталу суспільства.

Суспільний капітал є сукупністю індивідуальних капіталів суспільства, які в процесі свого руху тісно переплетені і  взаємопов’язані.  Досліджуючи рух суспільного капіталу, ми не можемо виходити з припущення, що всі капіталісти мають умови для відтворення свого індивідуального капіталу. Необхідно з’ясувати, які умови необхідні для того, щоб: - всі капіталісти мали змогу продати вироблений товар; - всі капіталісти знайшли на ринку необхідні засоби виробництва і робочу силу; - всі робітники і капіталісти знайшли на ринку необхідні предмети особистого споживання. Тільки за наявністю цих умов будуть відтворюватись капіталістичні виробничі відносини. Відтворення цих відносин і складає сутність відтворення як індивідуального, так і суспільного капіталу.

57. Сукупний суспільний продукт – це сукупність матеріальних благ, створених в усіх галузях матеріального виробництва на протязі року. Оскільки сукупний суспільний продукт представлений виробленими  в суспільстві товарами, вартісна структура сукупного суспільного продукту (ССП) є такою ж, як і вартісна структура товару: ССП  =  C  +  V  +  M. Дослідження натурально – речової форми суспільного  продукту (тобто з’ясування того, що саме виробляється в суспільстві) необхідно для того, щоб дати відповідь на слідуючи питання: звідки візьмуть предмети особистого споживання робітники і капіталісти; звідки капіталісти візьмуть необхідні засоби виробництва;

яким чином вироблений продукт дасть змогу задоволити потреби в предметах особистого споживання і засобах виробництва і дозволить розширити виробництво. В основу класифікації покладено функціональну роль вироблених продуктів. Згідно з цим критерієм сукупний продукт поділяють на засоби виробництва і предмети особистого споживання. Вони виконують різні функції у процесі суспільного відтворення.

Відповідно з цим критерієм  все суспільне виробництво розпадається на два підрозділи: перший підрозділ – це сукупність галузей, які виробляють засоби виробництва; другий підрозділ – сукупність галузей, які виробляють предмети особистого споживання.

58. Умовою простого відтворення є використання всієї додаткової вартості на задоволення особистих потреб капіталіста та його сім’ї. При простому відтворенні рівень техніки і продуктивності праці залишаються незмінними.  Задача теорії реалізації в тому, щоб встановити, які пропорції між першим та другим підрозділом суспільного виробництва забезпечують можливість відтворення суспільного капіталу.  Пропорція між першим та другим підрозділом – є головна пропорція суспільного виробництва.  Проблема реалізації сукупного суспільного продукту в умовах простого відтворення полягає в визначенні пропорцій, які забезпечують: збут всього товарного продукту, виробленого у першому і другому підрозділах; придбання засобів виробництва на заміну елементів постійного капіталу (С) , спожитих у першому і другому підрозділах; придбання робітниками і капіталістами першого і другого підрозділів  предметів особистого споживання на отриману ними заробітну плату і додаткову вартість ( V  +  М).

59. Розширене відтворення як індивідуального, так і сукупного капіталу передбачає нагромадження, тобто перетворення частки додаткової вартості у функціонуючий капітал, у додаткові засоби виробництва і додаткову робочу силу. Для того, щоб здійснювати розширене відтворення, необхідно забезпечити обидва підрозділи додатковими засобами виробництва, а для цього -  збільшити обсяги виробництва у першому підрозділі. Крім того, треба забезпечити предметами особистого споживання нових робітників, залучених у виробництво. Умовою розширеного відтворення є перевищення знов створеної вартості першого підрозділу над постійним капіталом другого підрозділу.

60. Національний доход – це створена в масштабах країни нова вартість. За натурально-речовою формою національний доход складається з усієї маси створених за рік предметів особистого споживання і тих засобів виробництва, які використовуються на розширення виробництва. Національний доход як економічна категорія  - це сукупність відносин, що виникають у суспільстві з приводу відтворення новостворених товарів і послуг, тобто їх виробництва, розподілу, обміну та споживання. На його обсяг впливають слідуючи чинники: Кількість живої праці; Професійно - кваліфікаційна структура сукупного робітника; Продуктивність праці; Економія матеріальних ресурсів.

61. Національний доход у своєму русі проходить наступні стадії: виробництво, розподіл, перерозподіл, споживання та нагромадження. Розподіл національного доходу  - це сукупність відносин, які виникають з приводу новоствореної вартості між безпосередніми учасниками її виробництва – власниками чинників виробництва. Перерозподіл національного доходу здійснюється через бюджетну, кредитну, податкову системи і через систему ціноутворення. Внаслідок розподілу і перерозподілу національного доходу формуються два фонди: фонд споживання і фонд нагромадження. НД  =  ФС  +  ФН

62. Економічний цикл – це регулярні коливання рівня ділової активності, при яких за ростом активності наступає її зниження, яке змінюється наступним зростанням. Чисто монетарна теорія. Її поява та популярність пояснюється зростанням ролі грошей та кредитних відносин у сучасній економіці. Сутність монетарної теорії полягає в слідуючому: економічний цикл є наслідок зміни кількості грошей в суспільстві. Якщо банки будуть проводити м’яку кредитну політику, кількість грошей в економіці зросте, підприємці збільшать попит на інвестиційні товари, а населення – на предмети особистого споживання. Виробництво відповість на зростання попиту зростанням пропозиції, тобто почнеться підйом економіки. Теорія пере нагромадження. В цій теорії питання щодо причин циклічності переноситься з грошового, номінального сектору економіки в реальний, виробничий сектор. Сутність його полягає в слідуючому: існує зв’язок між попитом на споживчі товари і попитом на інвестиційні товари. Якщо зростає попит на споживчі товари, попит на інвестиційні товари зростає в значно більшій мірі і може перевищувати попит на споживчі товари в декілька разів, економіка переходить у фазу підйому.  Але коли попит на споживчі товари починає скорочуватись, попит на товари виробничого призначення скорочується в рази у порівнянні з попитом на споживчі товари, в економіці починається спад. Теорія недоспоживання. Сутність теорії недоспоживання в слідуючому:  - Населення  прагне не витрачати весь свій доход на споживання, певну частину доходу спрямовують на зберігання. - Збереження призводять до скорочення попиту на споживчі товари. «Психологічні» теорії.  На ділову активність впливають окрім об’єктивних економічних факторів, таких  як гроші, норма позичкового відсотку суто психологічні фактори - оптимістичні чи песимістичні очікування господарюючих суб’єктів.

63. Економічний цикл включає 4 фази: криза, депресія, пожвавлення та  підйом. Класична криза – це криза перевиробництва. Спочатку вона охоплює сферу обігу. Зростають товарні запаси,   товарні ціни починають знижуватись.  Масштаби товарообміну різко скорочуються, що призводить до падіння виробництва, над підприємствами постає загроза банкрутства.  По мірі розвитку кризи зростає кількість збанкрутілих підприємств, внаслідок зростає рівень безробіття, доходи населення скорочуються. На фазі депресії циклу припиняється падіння виробництва і падіння цін, збанкрутілі підприємства вже покинули ринок, норма позичкового проценту знижується, капітали переливаються в більш перспективні сфери застосування. Товарні запаси частково продаються за низькими цінами, частково – знищуються. Підприємці за цих умов шукають шляхи виходу з кризи. Виникає потреба оновлення морально та фізично застарілого основного капіталу, тільки цей шлях дасть можливість скоротити витрати на одиницю продукту і випускати принципово нову продукцію. З оновлення основного капіталу починається фаза пожвавлення ділової активності. Фаза піднесення характеризується тим, що економіка виходить на рівень, який перевершує той, що спостерігався перед початком кризи. Продовжується економічне зростання, збільшується попит.

64. Кризи – це явище, яке закономірно повторюється через певні проміжки часу, тому кризи мають періодичний характер. Періодичність криз обумовлена характером відтворення основного капіталу. Під час кризи основний капітал, навіть якщо він фізично не зношений, піддається моральному зносу, знецінюється. Для того, щоб не допустити падіння прибутку, треба зменшити витрати виробництва на одиницю продукту шляхом оновлення основного капіталу і зменшенню витрат на робочу силу. Криза народжує масовий стимул до оновлення основного капіталу. Оновлення основного капіталу робить можливим не тільки вихід з кризи, а й створює умови до переходу економіки до підйому, до економічного зростання. Збільшення випуску продукції внаслідок оновлення основного капіталу створює передумови для майбутньої кризи. Таким чином, оновлення основного капіталу є матеріальною основою періодичності криз. Кризи – це ринковий спосіб і ринковий механізм  регулювання економіки.

65. Монополії – це великі господарські об’єднання, які знаходяться у приватній власності  і які встановлюють монопольну владу над галузями, ринками, або економікою в цілому з метою отримання монопольно високого прибутку. Основою виникнення монополій є концентрація капіталів і виробництва, яка, в свою чергу є наслідком конкуренції між капіталістами. Концентрація капіталу в руках окремих капіталістів давала змогу застосовувати досягнення науково технічного прогресу. Прагнення отримувати прибуток вище середнього, стимулювало капіталістів використовувати найновітніші технології.

Наприкінці Х1Х сторіччя в найбільш розвинених країнах відбулися принципові технічні зміни. Технічні зміни викликали структурні зміни в економіці. Зрештою в

найважливіших галузях виробництва виділились десятки найпотужніших підприємств, які концентрують величезні капітали. Конкуренція між такими підприємствами вимагає значних витрат, нерідко власникам цих підприємств легше, дешевше домовитись, ніж конкурувати між собою. Так утворюються монополістичні  союзи (монополії).

66. Існують наступні форми об’єднань: Картелі. За звичай, це угода капіталістів щодо умов збуту товарів. Синдикати. Створюється  контора, яка розподіляє замовлення між членами синдикату відповідно з встановленими квотами і займається реалізацією всіх вироблених ними товарів. Трести. Підприємці, які вступають до тресту, втрачають і комерційну, і виробничу самостійність. З власників підприємств вони перетворюються на членів акціонерного товариства. Концерни.  За звичай, концерни охоплюють чисельні підприємства різних галузей промисловості, транспорту, торгівлі, банки, страхові фірма. Це дуже висока форма концентрації капіталу і виробництва. Конгломерати. Об’єднання підприємств, компаній різних галузей, які можуть бути не пов’язані  між собою технологічно і функціонально, але знаходяться під єдиним фінансовим контролем, як правило – великих банків.  

67. Фінансовий капітал є монополістичний банківський капітал,  який зрісся з промисловим капіталом. Фінансовий капітал сконцентровано в руках фінансової олігархії – не чисельної верхівки капіталістів, які панують над усіма галузями економіки. Методами панування фінансової олігархії є система участій ( компанія - мати купує контрольні пакети акцій інших фірм, перетворюючи їх на дочірні компанії та компанії-онуки) та особиста унія, коли представники промислових монополій входять в керівні органи банків, а представники банків – у керівні органи промислових монополій.

68. Причиною  вивозу капіталів, необхідністю вивозу,   була поява великих обсягів капіталів, які не знаходили вигідного застосування в межах своїх  країн, а тому  шукали більш вигідного застосування за кордоном. Необхідність реалізується при наявності можливості. Можливість вивозу капіталу виникла внаслідок того, що на початок ХХ сторіччя  більшість   країн вже було втягнуто в світовий товарообіг, були побудовані або будувались залізниці, розвивався морський транспорт, що дозволяло швидко перевозити в потрібні місця сировину, обладнання, паливо. В значній кількості країн вже сформувались капіталістичні виробничі відносини. Поруч з вивозом товарів розповсюджується вивіз капіталів.  Вивіз капіталу здійснюють у двох основних формах -  підприємницького і позичкового капіталу. Але переваг для експортерів, які створює вивіз капіталу, значно більше, ніж недоліків: - Вивіз капіталу розширює сфери застосування капіталів великих фірм і розвинених країн, мільйони працівників за кордоном стали найманими робітниками іноземних фірм. - В країнах-імпортерах розвивається  національний капітал, який поєднується з іноземним капіталом і стає посередником у проникненні цього капіталу в економіку своєї країни.  - Вивіз капіталу посилює залежність слабо розвинених країн від країн – експортерів. - Експортери капіталу мають можливість на пільгових умовах завозити в інші країни свої товари виробничого призначення, отримуючи таким чином додаткові ринки збуту.  Певні переваги отримують і країни - імпортери капіталу. В них будуються нові підприємства, шляхи, порти, розробляються корисні копалини, тобто розвиваються продуктивні сили, створюються робочі місця, підвищується кваліфікація робочої сили, зростають доходи населення. В сьогоденні відбулися суттєві зміни в експорті капіталів.  - Значно збільшились  обсяги експортованого капіталу; - Змінились напрямки руху капіталів. - Змінилось співвідношення сил країн-експортерів. - У експорті капіталів зросла питома вага державних капіталів.   -  Експорт капіталів активно здійснюють міжнародні організації, такі як Міжнародний Валютний Фонд, Міжнародний банк розвитку, тощо.

69. На стадії державно монополістичного капіталізму відбулося злиття, поєднання економічної сили монополій з економічною силою держави як двох найважливіших сил, що забезпечують функціонування економічної системи сучасного суспільства. У сучасних умовах окремі, навіть найпотужніші монополії не можуть ізольовано, без підтримки держави здійснювати процес відтворення і забезпечувати конкурентоспроможність своїх товарів на світових ринках. Одночасно держава може реалізовувати свої цілі, тільки спираючись на продуктивні сили, створені монополіями. В цих умовах  регулюючої ролі закону вартості, на основі якого відбувався розподіл матеріальних і людських ресурсів по галузям і сферам народного господарства недостатньо, другим потужним регулятором економіки стає держава. Держава планує основні пропорції національної економіки, створює умови для їх формування, в значній мірі контролює та спрямовувє процеси відтворення в масштабах своєї країни. Тільки в такий спосіб держава може реалізувати  цілі, які є най важливими для забезпечення безперервності процесу суспільного відтворення: економічне зростання, стабільність національної валюти, повну зайнятість працездатного населення, зростання добробуту населення, збереження довкілля.

70. Основні завдання ринкового механізму саморегулювання. Ринковий механізм саморегулювання дає можливість: 1) ефективно розподіляти ресурси для виробництва необхідних суспільству товарів; 2) успішно функціонувати за наявності навіть обмеженої інформації (досить мати дані про ціну на продукт і про витрати на його виробництво); 3) забезпечувати гнучкість і високий ступінь пристосування до умов, що змінюються. Так, ринок відповів розробкою альтернативних енергоносіїв, впровадженням ресурсозберігаючих технологій, коли в 70-ті рр. ціни на нафту зросли в 4—6 раз; 4) оптимально використовувати результати НТП. Прагнучи отримати максимально високий прибуток, товаровиробники йдуть на ризик, вводять новітні технології, розробляють нові товари; 5) вільно вибирати і діяти споживачам і підприємцям (вони незалежні в прийнятті рішень, укладанні угод і т. ін.); 6) задовольняти різноманітні потреби, підвищувати якість товарів і послуг, швидше досягати ринкової рівноваги; 7) розширювати асортимент продукції, підвищувати її якість, знижувати витрати і тим самим підтримувати конкурентоспроможність продукції тощо.


 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

28709. Государство «развитого социализма» и нарастание кризиса социалистической государственности и права (сер. 70-х - авг. 1991 г.) 13.29 KB
  Съезд народных депутатов СССР становится высшим органом гос. на основе нового Закона выборы депутатов съезда народных депутатов СССР были первыми демократичными выборами. Верховный Совет СССР потерял роль органа олицетворяющего полновластие Советов. Длительное время фактическим руководителем в СССР являлся глава КПСС.
28710. Крах социалистической государственности и становление Российского демократического государства 13.6 KB
  По мере ослабления СССР и укрепления суверенитета республик поднимается волна сепаратизма – движя за выход из состава СССР. СССР положение о праве союзных республик на выход из состава СССР никогда не рассмлось как осуществимое. в ряде союзных республик наблюдается движение за выход из СССР. В этих условиях Верховный Совет СССР 3 апреля 1990 г.
28711. Конституция РФ 1993 г. и ее основные положения 14.17 KB
  Конституция РФ 1993 г. Всероссийский референдум по проекту новой Конст. Конст. В конст.
28712. Совершенствование государственного аппарата. Укрепление правовой основы государственной жизни в современных условиях 12.78 KB
  Руководству России предстояло продолжить курс на демократическое преобразование общества и создание правового государства. В 19921993 в России существовало три ветви власти: законодательная съезд народных депутатов России и избираемый ими Верховный Совет; исполнительная президент и назначаемое им правительство; и судебная во главе с Конституционным судом. Ельцин издал указ в котором объявил о роспуске съезда народных депутатов РФ и Верховного Совета проведении в декабре выборов нового органа законодательной власти Федерального...
28713. Обновление законодательства и приспособление его к условиям рыночной экономики в современных условиях 12.52 KB
  Государственное регулирование экономики ставит своей целью соблюдать интересы государства общества в целом социально незащищенных слоев населения. Налоговое регулирование осуществляется путем установления тех или иных объектов налогообложения назначения и дифференциации налоговых ставок введения налоговых льгот освобождение от налогов. Денежнокредитное регулирование состоит в воздействии государства на денежное обращение и объем денежной массы. Бюджетное регулирование заключается в том что государственные органы обладают возможностью...
28714. Силовые структуры, их место и роль в Российском демократическом государстве 13.09 KB
  Помимо вопроса безопасности мирных граждан и реформирования армии есть еще один аспект который не может не волновать общество при поиске места и задач для силовиков в современных условиях. Особенности функционирования силовых институтов на современном этапе их развития предполагают некоторые выводы: вопервых функции армии и милиции как инструментов власти являются частью государственных функций и находятся в прямой зависимости от природы правящего в стране политического режима проводимой им политики; вовторых основным предназначением...
28715. Разработка и принятие Конституции СССР 1936г. Ее основные положения. Реорганизация системы Советов. Национально-государственное строительство в 1936 - 1940 гг., его правовая оценка 13.45 KB
  Разработка и принятие Конституции СССР 1936г. Новая Конституция СССР была утверждена 5 декабря 1936 г. Политой основой СССР в ней названы Советы депутатов трудящихся эккой основой социалистическая система хозва и социалистическая собствсть на орудия и средства производства. провозгласила что в СССР победили социалистические общные отношения и создались такие основы социализма как ликвидация эксплуататорских классов господство социалистической собствти наличие дружественных классов рабочих крестьян и народной интеллигенции...
28716. Развитие законодательства о колхозах и труде в предвоенные годы 14.34 KB
  На II Всесоюзном съезде колхозников ударников был принят Примерный устав сельскохозяйственной артели который впоследствии был утвержден СНК СССР и ЦК ВКПб. СНК СССР и ЦК ВКПб в целях развития животноводства приняли следующие постановления: от 8 июля 1939 г. Постановление СНК СССР ЦК ВКПб и ВЦСПС от 28 дек. О мероприятиях по упорядочению трудовой дисциплины улучшению практики госго соцго страхя и борьбе с злоупотреблениями в этом деле; Указ Президиума Верховного Совета СССР от 26 июня 1940 г.
28717. Сталинский «большой скачок» и утверждение в СССР тоталитарного режима (1929 – 1940) 13.91 KB
  Сталинский большой скачок и утверждение в СССР тоталитарного режима 1929 – 1940. разработанных Госпланом СССР она одобрила первый. Немало крупных объектов возводилось в национальных республиках СССР. Происходили также важные сдвиги в управлении всем промм комплексом СССР.