38372

Постійні представництва держав при міжнародних організаціях структура, персонал та особливості діяльності

Доклад

Мировая экономика и международное право

Постійні представництва держав при міжнародних організаціях структура персонал та особливості діяльності Для міждержавної організації характерними ознаками єчленство держав; наявність міжнародного договору на підставі якого засновано організацію; постійно діючі органивизнання суверенітету державчленів. Отже так само як і посольства постійні представництва при міжнародних організаціях входять до системи зарубіжних органів зовнішніх зносин і є складовою частиною дипломатичної служби держави. Головна з них полягає в тому що посольства...

Украинкский

2013-09-28

40.5 KB

7 чел.

70. Постійні представництва держав при міжнародних організаціях структура, персонал та особливості діяльності

Для міждержавної організації характерними ознаками є-членство держав; наявність міжнародного договору, на підставі якого засновано організацію; постійно діючі органи-визнання суверенітету держав-членів. З урахуванням цих ознак можна констатувати, що міжнародна (міжурядова) організація — це об’єднання держав, засноване міжнародним договором (угодою) для досягнення спільних цілей, яке має постійні органи, що діють у загальних інтересах держав-членів, неодмінно поважаючи при цьому їхній суверенітет.

Головною ознакою неурядових міжнародних організацій є те, що для їх створення немає необхідності укладати міждержавні договори і об'єднують вони як фізичних, так і юридичних осіб (наприклад, Асоціація міжнародного права, Міжнародна федерація Товариств Червоного Хреста та Червоного Півмісяця).

Юридичні засади інституту постійних представництв держав при міжнародних організаціях були закладені в перших міжнародно-правових актах та документах повоєнного періоду. Перш за все сам Статут ООН у п. 2 ст. 105 передбачав, що «представники членів Організації та її службові особи також користуються привілеями та імунітетами, необхідними для самостійного виконання ними своїх функцій, пов'язаних із діяльністю Організації». Ст. IV розділу 16 Конвенції про привілеї та імунітети ООН від ІЗ лютого 1946 р. передбачає, що «поняття представники» в даній статті включає всіх делегатів, їхніх заступників, радників, технічних експертів та секретарів делегації. Хоча ця стаття мала на увазі, головним чином, тимчасових представників держав на сесіях ООН, вона загалом охоплює статус і постійних представництв при ООН та їхній персонал.

Безперечно, головним міжнародно-правовим документом, який сьогодні регламентує діяльність постійних представників та постійних представництв при міжнародних організаціях, є Віденська конвенція про представництво держав у їхніх відносинах із міжнародними організаціями універсального характеру від 14 березня 1975 р. До речі, у преамбулі Конвенції, у поняття «міжнародна організація універсального характеру» включені «ООН, її спеціалізовані установи, Міжнародне агентство з питань атомної енергії і будь-яка аналогічна організація, членський склад і відповідальність якої має широкий міжнародний характер». Все це означає, що при бажанні будь-яка регіональна або субрегіональна організація у своїх відносинах із державами-членами за їхньої згоди може застосовувати положення Конвенції 1975 р. на практиці.

Конвенція 1975 р. трактує інститут постійного представництва як «місію постійного характеру, яка направляється для того, щоб представляти її при цій організації». Отже, так само як і посольства, постійні представництва при міжнародних організаціях входять до системи зарубіжних органів зовнішніх зносин і є складовою частиною дипломатичної служби держави. Адже їм притаманна така принципова ознака, як представницький характер у їхній закордонній діяльності. Хоча, звичайно, між дипломатичним представництвом (посольством) та постійним представництвом при міжнародній організації є певні відмінності.

Головна з них полягає в тому, що посольства завжди діють у сфері двосторонніх зв'язків між акредитуючою державою та країною перебування, тоді як постійні представництва при міжнародних організаціях діють у сфері тристоронніх зв'язків: держави, що направляє представництво, — організації — країни перебування штаб-квартири або відділення даної міжнародної організації. При цьому для членства в організації та заснування при ній постійного представництва для заінтересованої держави не є обов'язковим її визнання де-юре з боку інших держав-членів або наявність дипломатичних відносин із ними. Певна складність, щоправда, може полягати в тому, що хоча постійне представництво, на відміну від посольства, не акредитується в державі перебування. а створюється виключно для підтримання зв'язків із Організацією. Привілеї та Імунітети фактично надаються представництву державою перебування, і обсяг їх реалізації залежить як від внутрішнього законодавства, так і від стану політичних відносин між двома державами.

Що стосується процедури заснування постійного представництва при міжнародній організації, то ст. 5 Конвенції 1975 р. проголошує: «1. Держави-члени можуть, якщо це допускається правилами Організації, засновувати постійні представництва для виконання  функцій, викладених у статті 6. 2. Держави, що не є членами Організації, можуть, якщо це допускається правилами Організації, засновувати постійні комісії спостерігачів для виконання функцій, викладених у статті 7. 3. Організація повідомляє держави перебування про заснування представництва заздалегідь». Варто зауважити, що створення постійного представництва це право, а не ітеративний обов'язок держави-члена. При цьому відсутність постійного представництва при Організації аж ніяк не відбивається на правах та обов'язках, що передбачаються у зв'язку із членством в Організації. Виняток становить хіба що членство в Раді Безпеки ООН, як постійне, так і тимчасове.

Чітко і недвозначно Конвенція 1975 р. регламентує питання щодо повноважень глави представництва. Зокрема, ст. 10 передбачає: «Повноваження глави представництва видаються від Імені глави держави, глави уряду, міністра закордонних справ та, якщо це допускається, іншим компетентним органом надсилаючої держави і припроваджуються Організації». Як бачимо, процедура, по суті, аналогічна призначенню глави дипломатичного представництва.

Як і посольство, постійне представництво це орган зовнішніх зносин держави за кордоном, тож для виконання своїх функціональних обов'язків воно потребує штатного укомплектування. Ст. ІЗ Конвенції 1975 р. передбачає, що, «крім глави представництва, представництво може включати дипломатичний персонал, адміністративно-технічний персонал та обслуговуючий персонал». Отже, з цієї статті видно, що в штатному розкладі посольства та постійного представництва згідно з принципом їхнього формування є тотожність, але спостерігаються й відмінності. Так, у переважній більшості посольств, за винятком, мабуть, тільки США, не існує офіційної посади заступника посла, тоді як у постійних представництвах призначаються заступники або виконуючі обов'язки постійних представників відповідних країн у ранзі посла або посланника. Ще одна відмінність полягає в тому, що членами дипломатичного персоналу постійних представництв, згідно зі ст. І, п. 28 Конвенції 1975 р., є «члени персоналу представництва, делегації або делегації-спостерігача, які мають статус дипломата з метою представництва, делегації або делегації-спостерігача». Фактично це означає, що до складу постійних представництв при спеціалізованих організаціях (наприклад, МАГАТЕ) включаються експерти, фахівці, науковці та практичні спеціалісти в зазначеній галузі, які не є професійними, ранговими дипломатами, проте вони наділяються під час роботи у представництві дипломатичним статусом, оскільки виконують представницькі функції, а відтак на них мають поширюватися привілеї та імунітети, притаманні дипломатам, які працюють за кордоном.

Що стосується кількісного складу персоналу постійного представництва, то ст. 14 Конвенції 1975 р. проголошує: «кількість персоналу представництва не повинна виходити за межі, які є розумними та нормальними з урахуванням функцій Організації, потреб даного представництва та обставин і умов, що існують у державі перебування».

Для визначення старшинства постійних представників та постійних спостерігачів з огляду на протокол застосовується алфавітний порядок назв держав, представлених в Організації. Місцезнаходження представництва, як правило, збігається з місцезнаходженням Організації, проте, згідно з ст. 18 Конвенції 1975 р., за умови попередньої згоди держави перебування і якщо це допускається правилами Організації, надсилаюча держава може заснувати своє представництво або відділення представництва в іншому місті, ніж те, де перебуває штаб-квартира Організації. Як і посольство, представництво має право користуватися прапором та емблемою надсилаючої держави на фасадах своїх приміщень, а для глави представництва це право поширюється на його резиденцію та засоби пересування (ст. 19 Конвенції 1975 р.).

Припинення функції глави представництва або члена дипломатичного персоналу представництва відбувається у двох випадках: 1) коли держава, що їх надіслала, повідомляє Організацію про припинення їхніх функцій; 2) якщо представництво відкликається остаточно або тимчасово (ст. 40 Конвенції 1975 р.).

Що стосується такого надзвичайно важливого аспекту в діяльності представників держав, які беруть участь у роботі міжнародних організацій та конференцій, як визначення обсягу їхніх привілеїв та імунітетів, то необхідно наголосити, що Конвенція 1975 р. максимально наблизила, а в переважній більшості випадків навіть зрівняла ці привілеї та імунітети з аналогічними преференціями, якими користуються дипломатичні агенти державних закордонних посольств і місій.

Як і в конвенціях про дипломатичні та консульські зносини (відповідно, Відень, 1961, 1963 р.), Віденська конвенція 1975 р. про представництво держав у їхніх відносинах із організаціями універсального характеру привілеї та імунітети поділяє на дві групи: привілеї та імунітети самих органів зовнішніх зносин за кордоном і привілеї та імунітети співробітників цих органів.

До першої групи належать такі основні привілеї та імунітети, як недоторканність приміщень представництв і делегацій в органах і на конференціях, недоторканність їхніх архівів і документів, податкові пільги, митні привілеї, право користуватися прапором та емблемою (гербом) держави, що направляє делегацію, на приміщеннях та транспортних засобах представництв та делегацій. До другої групи належать — особиста недоторканність, недоторканність резиденції та майна, кореспонденції, імунітет від юрисдикції, звільнення від податків та зборів, свобода пересування та зв'язку, яка передбачає використання як дипкур'єрів, так і закодованих або шифрованих депеш. Загалом, опис усіх привілеїв та Імунітетів у Конвенції 1975 р. має досить детальний характер (він міститься у ст. 23—38, 51—70).


 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

40320. Цикотимия, дистимия 28.5 KB
  Возможны особенно на начальных этапах заболевания ипохондрические и соматизированные циклотимические фазы по типу маскированных депрессий. Дебют заболевания обычно приходится на зрелый возраст но аффективные расстройства могут впервые появляться как в юности так и в позднем возрасте. Аффективные фазы как правило разделены ремиссиями сопровождающимися на первых этапах заболевания полной редукцией психопатологических расстройств интермиссии. В некоторых случаях прослеживается сезонность чаще весенние и осенние обострения заболевания.
40321. Чмт в остром периоде 36 KB
  Сразу вслед за получением травмы у детей развивается угнетение сознания вплоть до комы которая может длиться 30 сут и более а последующий вегетативный статус до 180 дней. Не всегда соблюдается описанная для взрослых последовательность стадий восстановления сознания: понимание речи может проявиться до открывания глаз и фиксации взора. Синдромы помрачения сознания более элементарны и в их структуре часто отмечаются различные виды возбуждения: двигательное у детей до 3 лет громкий плач повторение отдельных слов в 4 7летнем возрасте...
40322. ШИЗОФРЕНИЯ 35.5 KB
  Больные становятся неряшливыми нечистоплотными. Прежде всего страдает логическая связь между мыслями больные склонны к символизму неологизмам резонерству бесплодным рассуждениям. Начинается с того что больные забрасывают все свои дела ни за что не могут приняться никак не могут собраться чтонибудь делать. в тяжелых случаях больные не моются испражняются где попало мочатся под себя целые дни валяются или сидят в одной позе.
40323. Экзогенные психиатрические заболевания 33.5 KB
  Сифилитическая этиология прогрессивного паралича доказана обнаружением бледных трепонем в мозге больных. Патогенез прогрессивного паралича как и других форм нейросифилиса во многом еще не выяснен. но решающее значение указанных факторов для развития прогрессивного паралича не подтвердилось. Разнообразные клинические в частности психопатологические проявления прогрессивного паралича группируются обычно по стадиям заболевания в которых они наблюдаются и отдельным клиническим формам.
40324. ЭМОЦИОНАЛЬНЫЕ РАССТРОЙСТВА 28 KB
  астенический аффект быстро истощающееся угнетенное настроение снижение психической активности и тонуса 3. Настроение более или менее продолжительное эмоциональное состояние. Гипертимия повышенное веселое радостное настроение сопровождающееся приливом бодрости хорошим физическим самочувствием переоценкой собсвенных возможностей. Эйфория пассивное благодушное беспечное беззаботное настроение переживание полного удовлетворения своим состоянием.
40325. ЭПИЛЕПСИЯ 40.5 KB
  Следует регулярно контролировать состояние кожи лимфатических узлов печени селезенки исследовать неврологический статус речь состояние сознания темп психических процессов каждые 3 6 мес следует делать анализы крови мочи выполнять ЭЭГ не реже одного раза в полгода Вальпроаты ламотриджин карбомазепин. Среди них значительное место занимают пароксизмально возникающие сумеречные расстройства сознания способные сопровождаться как сравнительно простыми действиями больных так и сложными состояниями с внешне целесообразными действиями...
40326. Эпилептический статус 25.5 KB
  Постоянно повторяющиеся припадки вызывают нарушение ликвородинамики вторичную гипертермию нарастающий отек мозга с нарушением дыхания и сердечной деятельности. Гипотермия мозга и гемосорбция.
40327. Рассмотрение особенностей тарифов на транспортировку нефти и газа 560 KB
  Федеральная служба по тарифам (ФСТ России) — федеральный орган исполнительной власти Российской Федерации, уполномоченный осуществлять правовое регулирование в сфере государственного регулирования цен (тарифов) на товары (услуги) в соответствии с законодательством
40328. Алкогольный галлюциноз 34 KB
  По течению выделяют 3 основные формы галлюциноза острый протрагированный и хронический. Острый галлюциноз. Галлюциноз развивается на фоне похмельных расстройств сопровождаемых тревогой параноидной настроенностью и вегетативносоматическими симптомами а у женщин также на фоне депрессии.