38407

Економіка підприємств

Шпаргалка

Экономическая теория и математическое моделирование

Розкрийте сутність поняття економіка підприємства. Дайте загальну характеристику підприємства 3. Охарактеризуйте структуру підприємства 4 Назвіть І охарактеризуйте види підприємств згідно з кваліфікаційними ознаками. Система планів підприємства 12.

Украинкский

2013-09-28

217.5 KB

0 чел.

1. Розкрийте сутність поняття «економіка підприємства». Предмет, задачі, зв'язок з іншими дисциплінами.

2.    Дайте загальну характеристику  підприємства

3.    Охарактеризуйте структуру підприємства

4     Назвіть І охарактеризуйте види підприємств згідно з кваліфікаційними ознаками.

5. Господарські  товариства

6.  Об'єднання підприємств

7.    Управління   підприємством

8. Організаційна структура

9.   Охарактеризуйте структуру управління підприємств різних видів

10.  Планування   діяльності   підприємств   

11.   Система  планів  підприємства  

12.  Охарактеризуйте склад розділів поточного (річного) плану підприємства та їх показників

13.  Бізнес планування

14.   Персонал  підприємства  

15.  Продуктивність праці

16.  Основні фонди підприємства

17.   Оборотні фонди і оборотні кошти підприємства

18.  Нематеріальні фонди і активи підприємства

19.  Фінансові ризики (ресурси) підприємства

20.   Інвестиційні підприємства

21.  Капітальні вкладення

22. Інвестиційні (інноваційні)   процеси    на підприємстві

23. Суспільні форми організації виробництв

24. Організація   основного   виробництва   

25.  Організація виробничого процесу в часі

26.   Методи   організації   виробництва  

27 Інфраструктура   підприємства   

28. Охарактеризуйте склад діяльності господарств підприємства.

29.  План виробництва і реалізації продукції

30    Виробнича потужність підприємства

31 Якість продукції

32.  Матеріально-технічне забезпечення виробництва

33.  Мотивація та організація оплати праці

34.  Форми і системи оплати праці

35   Планування фонду оплати праці на підприємств»

36.  Собівартість продукції

37.  Планування собівартості продукції

38.  Калькуляція собівартості продукції

39   Кошторис витрат на виробництво

40    Прибуток і рентабельність підприємства

41.   Реструктуризація  та  санація   підприємств  

42.  Банкрутство і ліквідація підприємств


1. Розкрийте сутність поняття «економіка підприємства». Предмет, задачі, зв'язок з іншими дисциплінами.

В теперішній час під економікою розуміють три різних значення: 1) економіка – це організація, структура та стан господарського життя, держави, галузі, підприємства; 2) економіка означає науку, сукупність знань про господарство і пов’язану з ним діяльність людей; 3) економіка – це сукупність виробничих відносин, які виникають між людьми в процесах виробництва, розподілу, обміну, споживання товарів.

В класичному виразі (П. Самуельсон): «економіка – це наука про те, як суспільство використовує певні обмеження ресурсів для виробництва корисних продуктів і розподілу їх серед різних груп людей».

Економіка підприємства – це наука про ефективність виробництва, шляхи і методи досягнення підприємством найкращих результатів при найменших затратах; це сукупність факторів виробництва (власних, заємних), невиробничих факторів (дитячі садки, профспілки, тощо) і фондів обігу (готова продукція, грошові кошти, цінні папери), нематеріальних активів, доходів, отриманих в результаті реалізації продукції та різних послуг

Економіка підприємства, як відповідна галузь науки і навчальний курс базується на пізнанні та свідомому використанні економічних законів і закономірностей, функціонуванні і розвитку суспільного виробництва. Виявлення конкретних форм прояву цих законів і закономірностей в господарській діяльності підприємства і є загальним предметом курсу економіки підприємства.

Предмет економіки підприємства включає вивчення теорії і практики господарювання на рівні підприємства конкретних форм і методів господарювання, принципів формування і використання виробничого потенціалу і взаємодії всіх видів ресурсів організації  та ефективності господарсько-комерційної діяльності.

Задачі курсу: 1. Вивчення основ діяльності підприємств в умовах формування ринкових відносин. 2. Розробка методів визначення оптимальних рішень, господарських задач, підвищення ефективності діяльності підприємства. 3. Розробка системи показників і методики визначення виробничо-господарської діяльності підприємств, ефективності основних напрямків технічного розвитку, використання матеріальних і фінансових ресурсів.

Курс економіка підприємства тісно пов'язаний із іншими дисциплінами навчального плана зі спеціалізацією «фінанси»: політекономія, макро-, мікроекономіка оскільки в даному курсі розглядаються питання раціонального використання обмежених ресурсів для виробництва корисних товарів в межах підприємства. Важливим є знання політології, соціології, технології виробництва.

Економіка підприємства дуже близька і до історії, особливо економічної. Особливо слід відмітити зв'язок з математичними дисциплінами: статистика, комп’ютерна техніка та технологія.


2.    Дайте загальну характеристику  підприємства

Підприємство – це організаційно-відокремлена і економічно-самостійна основна (первинна) ланка виробничої сфери народного господарства, яка виготовляє продукцію (виконує роботи, надає послуги) із метою отримання прибутку. В більшості країн з розвинутою ринковою економікою такі виробничі одиниці називають фірмами – підприємство, як здійснює господарську діяльність в різних галузях народного господарства з метою отримання прибутку (комерційні).

Для ефективного господарювання істотним є визначення цілі створення і функціонування підприємств. Головна мета підприємства в більшості випадків в світовій економіці – місія. Місією сучасної фірми, підприємства необхідно вважати виробництво продукції, послуг для задоволення потреб ринку і отримання максимально можливого прибутку. Серед цілей діяльності підприємства слід відмітити забезпечення розвитку виробництва товарів і послуг, забезпечення зайнятості населення, забезпечення формування держбюджету.

В практиці господарювання підприємство здійснює багато видів діяльності, які можна об'єднати в такі головні напрямки: 1) визначальним напрямком діяльності конкретного підприємства в умовах ринкових відносин кожного підприємства є вивчення ринку товарів або ситуаційний аналіз – маркетинг; 2) інвестиційна діяльність, т.т. залучення капіталу для організації виробництва продукції; 3) виробнича діяльність; 4) комерційна діяльність; 5) важливим видом діяльності слід вважати після продажний сервіс.

Всі вище перераховані види діяльності відносяться до економічної діяльності підприємства. Важливе значення має і соціальна діяльність підприємства, яка безпосередньо впливає на ефективність інших напрямків діяльності підприємства.

3.    Охарактеризуйте структуру підприємства

Структура підприємства – це внутрішній устрій, який характеризує склад підрозділів, систему зв’язків, підпорядкованість та взаємодії між ними. Розрізняють загальну, виробничу та організаційну структуру управління підприємства.

Основою формування любого підприємства є виробничий процес. Він представляє систему дій, направлених на перетворення сировини в готовий продукт. Він включає основні, допоміжні, обслуговуючі, управлінські процеси.

Склад виробничих ланок, а також організацій з управління підприємством і обслуговуванням працівників, їх взаємозв’язки в процесі виготовлення продукції і обслуговування колективу підприємства, співвідношення по чисельності, зайнятості працівників, виробничі площі являють собою загальну структуру підприємства.

Складовою частиною загальної структури підприємства є його виробнича структура. Виробнича структура підприємства – форма організації виробничого процесу, яка находить свій вираз в розмірах підприємства, кількості, складі і питомій вазі цехів і служб, їх планіровці, а також в складі, кількості і планіровці виробничих дільниць і робочих місць. Первинним є робоче місце. Цехи на підприємстві: заготівельні, обробні, збиральні. Допоміжні цехи – цехи обслуговування: ремонтні, транспортні, енергетичні, інструментарні.

Види виробничої структури: безцехова, цехова, корпусна, комбінацька.

При корпусній структурі підприємство розділяється на корпуса, до складу яких входять однорідні цехи. Там, де процес виробництва пов‘язан з послідовною переробкою сировини, підприємство розділяється на окремі виробництва і називаються такі підприємства – комбінатами.

Способи (принципи) побудови виробничої структури: 1) технологічний, 2) предметний, 3) предметно-технологічний.


4     Назвіть І
 охарактеризуйте види підприємств згідно з кваліфікаційними ознаками.

1. Мета і характер діяльності: 1) комерційний характер з одержанням прибутку. 2) До некомерційних належать здебільшого доброчинні, освітянські, медичні, наукові та інші організації невиробничої сфери народного господарства.

2. Форма власності майна: 1) Приватними є підприємства, що належать окремим громадянам на правах приватної власності та з правом найму робочої сили. 2) Колективне – ґрунтується на власності його трудового колективу, а також кооперативу, іншого статутного товариства або громадської організації. 3) Комунальне — підприємство, яке засноване на засадах власності відповідної територіальної громади. 4) Державними є підприємства, засновані на державній власності.

3. Належність капіталу: 1)національні — капітал належить підприємцям своєї країни; 2) закордонні — капітал є власністю іноземних підприємців повністю або в тій частині, що забезпечує їм необхідний контроль; такі підприємства створюються у формі філій або дочірніх фірм і реєструються в країні місцезнаходження; 3) змішані — капітал належить підприємцям двох або кількох країн.

4. За правовим статусом і формою господарювання: 1) Одноосібне підприємство є власністю однієї особи або родини; воно несе відповідальність за свої зобов'язання всім майном. 2)Кооперативні підприємства— добровільні об'єднання громадян з метою спільного ведення господарської або іншої діяльності. Характерною їхньою ознакою є особиста участь кожного у спільній діяльності, використання власного або орендованого майна. 3)орендні підприємства – оренда полягає в тимчасовому володінні й користуванні майном, необхідним орендатору для здійснення підприємницької діяльності. 4) господарські товариства є об'єднаннями підприємців: повні, з обмеженою відповідальністю, командитні та акціонерні.

5. Технологічна цілісність і ступінь підпорядкованості: 1)материнські (головні) підприємства або фірми – вони контролюють інші фірми. 2)Дочірнє підприємство (компанія) — юридично самостійне, проте материнська фірма суворо контролює діяльність усіх своїх дочірніх компаній, оскільки володіє контрольним пакетом їхніх акцій. 3)Асоційоване підприємство – залежить від головної фірми і мусить підпорядковуватися її стратегічним цілям. 4)філія не користується юридичною й господарською самостійністю, не має власного статуту та балансу, діє від імені і за дорученням головного підприємства, має однакову з ним назву.

6. За чисельністю працівників: 1)малі (дрібні) підприємства, що становлять основу малого бізнесу: у промисловості та будівництві — до 200 осіб; в інших галузях виробничої сфери — до 50 осіб; науці й науковому обслуговуванні — до 100 осіб; галузях невиробничої сфери — до 25 осіб; роздрібній торгівлі — до 15 осіб; 2) середні, 3)великі. 

7. Галузевий функціональний вид діяльності: промислові сільгосппідприємства, будівництво, транспорт, зв'язок, виробничо-торгівельні, інноваційно-впроваджувальні, банк, страхова компанія.


5. Господарські  товариства

Господарські товариства – підприємства, організації, установи, створені на основі об'єднання згідно з відповідними угодами між громадянами, їх метою є отримання прибутку. До госп. товариств відносяться: акціонерні товариства, товариства з обмеженою відповідальністю, товариства з додатковою відповідальністю, командитні товариства.

Акціонерним вважається товариство, яке має статутний фонд, поділений на певну кількість акцій рівної номінальної вартості і несе відповідальність за своїми обов’язками всім майном товариства. Відкриті акціонерні товариства, де акції можуть розповсюджуватись шляхом відкритої підписки або куплі-продажи на фондових біржах. Закрите акціонерне товариство – де акції розповсюджуються між членами товариства і не можуть бути розповсюджені шліхом підписки або куплі-продажи на біржі.

Товариство з обмеженою відповідальністю (ТОВ) – вважається таке товариство, яке має статутний фонд, поділений на долі, розмір яких визначається установчими документами, відповідальність учасники ТОВ несуть в межах їх вкладів.

Загальні риси акціонерного і товариства з обмеженою відповідальністю: 1) відносяться до підприємств, які засновані на колективній власності; 2) при створенні цих товариств об’єднуються кошти для здійснення підприємницької діяльності; 3) кожен із членів цих товариств приймає участь в формуванні статутного фонду. Вони створюють колективні органи управління, приймають участь в розподілі доходу і вирішенні важливих питань діяльності товариства.

Відмінності акціонерного (АТ) і товариства з обмеженою відповідальністю(ТОВ): 1) АТ випускають цінні папери, ТОВ – ні; 2) в Ат кожен його член може вільно продавати, купувати свої акції. В ТОВ замість цінних паперів кожен його член отримує письмове посвідчення про розмір внесеного ним вкладу, яке не може бути передано або продано іншій особі; 3) передача або продаж свого права на внесену долю іншій особі може відбуватися тільки за згодою ТОВ, учасники ТОВ мають переважне право придбання відповідних посвідчень; 4) статутний фонд АТ значно більший за розміром (майже в 2 рази) у порівнянні з ТОВ.


6.  Об'єднання підприємств

Підприємства, фірми можуть на добровільних засадах об’єднувати свою науково-технічну, виробничу, комерційну і інші види діяльності, якщо це не суперечить антимонопольному законодавству.

В умовах ринкової економіки підприємства можуть створювати різні добровільні об'єднання: 1. Асоціація – форма добровольного об’єднання підприємств з метою постійної координації гос. діяльності. Асоціація не має права втручатися у виробничу комерційну діяльність будь-якого із її учасників. 2. Корпорація – договірне об’єднання госп. суб’єктів на основі інтеграції їх науково-технічних, виробничих і комерційних інтересів з  делегуванням певних повноважень централізованого керівництва діяльністю кожному із учасників. 3. Консорціум – тимчасове статутне об'єднання промислового і банківського капіталу для досягнення загальної мети. 4. Концерн – об'єднання підприємства, фірм для яких є характерним єдність власності і контролю. Після створення концерну госп. об’єкти втрачають свою самостійність. 5. Картелі – договірне об'єднання підприємств, переважно однієї галузі для здійснення спільної комерційної діяльності, регулювання збуту продукції. 6. Синдикати – форма картельної угоди, яка передбачає реалізацію продукції учасників через створений загальний збутовий орган або через систему збуту продукції одного з учасників синдикату. 7. Трести – монопольне об'єднання підприємств, які раніше належали різним підприємства в єдиний народногосподарський комплекс. При цьому підприємства повністю втрачають свою самостійність. 8. Холдинг – специфічна форма об'єднання капіталів. Вони не займаються безпосередньо виробничою діяльністю, а використовують свої фінансові кошти для придбання контрольних пакетів акцій інших підприємств. 9. Фінансові групи – об'єднання юридично і економічно самостійних підприємств різних галузей народного господарства. На відміну від концернів, наприклад, фінансові групи очолюють один, або декілька банків, які розпоряджаються капіталом підприємств, що входять до їх складу і координують всі сфери діяльності цих підприємств.


7.    Управління   підприємством

Управління виробництвом являє собою систему свідомих і  цілеспрямованих заходів впливу на колективи працівників і через них – на матеріально-майнові елементи виробництва.

Управління – це процес: 1) планування, 2) організації, 3) мотивації і 4) контролю, необхідний для того, щоб сформулювати і досягнути цілей.

Ефективність роботи органів управління залежить від методів управління підприємством.

Методи управління – способи впливу на працівників і виробничі колективи в цілому, які забезпечують координацію їх діяльності в процесі досягнення постійних цілей.

Методи управління: організаційні, економічні, соціально-психологічні (виховні).

Економічні методи передбачають систему заходів економічного впливу на виробничий процес і його учасників з метою створення найбільш благоприятних умов для досягнення найбільшої ефективності виробництва: планування, матеріальне стимулювання, фінансування, кредитування.

Соціально-психологічні методи управління реалізують мотиви соціальної поведінки людини. Адже рівень сучасного виробництва, зростання загальноосвітнього і професійно-кваліфікаційного рівня працівників зумовлюють суттєві зміни в системі ціннісних орієнтацій та структурі мотивації трудової діяльності людей. Практична реалізація соціально-психологічних методів управління здійснюється за допомогою різноманітних засобів соціального орієнтування та регулювання, групової динаміки, розв'язання конфліктних ситуацій, гуманізації праці тощо.

Організаційні методи управління базуються на мотивах примусового характеру. їхнє існування й практичне застосування зумовлене заінтересованістю людей у спільній організації праці. Організаційні методи управління — це комплекс способів і прийомів впливу на працівників, заснованих на використанні організаційних відносин та адміністративній владі керівництва. Усі організаційні методи управління поділяють на регламентні й розпорядчі.

Професійно вміле застосування економічних, соціально-психологічних та організаційних методів управління здебільшого забезпечує достатньо ефективне господарювання.

8. Організаційна структура

Організаційна структура – форма системи управління, яка визначає склад, взаємодію і підпорядкованість її елементів. Типи орг. структур управління: лінійна, функціональна, лінійно-функціональна, дивізіональна, матрична.

При лінійній структурі між її елементами існують тільки одноканальні взаємодії. Кожний підлеглий має тільки одного начальника, який виконує всі адміністративні і спеціальні функції.

В основі функціональної структури управління покладено розподіл функцій управління між окремими підрозділами апарата управління.

Лінійно-функціональна орг. структура управління спирається на розподіл повноважень і відповідальності по функціям, а прийняття рішень – по вертикалі.

Дивізіональна орг. структура управління пов’язана з поглибленням розподілу управління праці. Вона передбачає децентралізацію оперативний функцій управління, передачу їх виробничим підрозділам і централізацію загально-корпоративних функцій управління.

При матричній орг. структурі управління наряду з лінійним керівництвом і функціональними відділами створюються тимчасові спеціалізовані ланки із числа спеціалістів функціональних відділів. Тимчасово вони підпорядковуються керівнику проекту. Після завершення робіт над проектом члени цих груп повертаються до своїх відділів.


9.   Охарактеризуйте структуру управління підприємств різних видів

Організаційна структура – форма системи управління, яка визначає склад, взаємодію і підпорядкованість її елементів. Загальне керівництво на підприємстві здійснює керівник підприємства, який наймається (призначається) власником або вибирається власниками майна. При цьому з ним укладається контракт (договір), де визначені права, термін найму, обов’язки.

Вищим органом акціонерного товариства є загальні збори акціонерів, вони затверджують статут товариства, вносять при необхідності до нього зміни, вибирають членів правління, наглядові ради, ревізійні комісії. Крім цього, на практиці, наряду з правлінням створюється і дирекція.

Вищим органом управління кооперативом є загальні збори членів кооперативу. На зборах вибирають правління кооперативу, ревізійну комісію. Правління кооперативу очолює голова.

Окрім внутрішніх органів управління підприємствами та організаціями, існують вищі органи загальнодержавного управління всіма суб'єктами господарювання. Формування і функціонування таких органів управління є об'єктивно необхідними й доцільними, оскільки зумовлюються наявністю широкого кола управлінських рішень, прийняття та практична реалізація яких перебувають поза можливостями та компетенцією самих підприємств і організацій. Президент України як глава держави в рамках повноважень, визначених Конституцією України, керує всіма сферами діяльності суспільства, включаючи економіку. Верховна Рада (парламент) України бере участь в управлінні економікою, окремими її сферами і галузями опосередковано, через формування необхідної законодавчої бази.

Центральну виконавчу владу держави репрезентує Кабінет Міністрів України, який практично реалізує соціально-економічну політику країни, координує та спрямовує діяльність конкретних ланок національної економіки через відповідні центральні органи виконавчої влади — міністерства, державні комітети, комітети, агентства, інші установи.

Центральними органами виконавчої влади, керівники яких входять безпосередньо до складу Кабінету Міністрів України та які утворюють систему державного управління суб'єктами господарювання (діяльності), є конкретні міністерства, комітети та інші центральні відомства.


10.  Планування   діяльності   підприємств   

Планування – процес формування цілей, визначення пріоритетів, засобів і методів їх досягнення.

План – мотивована модель дій на основі кон’юнктурного прогнозу економічного середовища і поставлених цілей. Жодне підприємство не може ефективно функціонувати без планування, тому що в умовах ринкових відносин потрібно знати, яким чином розвивати діяльність підприємства, досягати поставлений цілей.

Планування має ряд переваг для підприємств та фірм: 1) спонукає постійно думати перспективно, 2) веде до чіткої формуліровки задач і координації підприємницьких рішень, 3) дозволяє визначити конкретні показники діяльності для послідуючого контролю, 4) наглядно демонструє взаємозв’язок обов’язків всіх підрозділів і посадових осіб.

Досвід багатьох успішно діючих компаній (промислово розвинутих країн) показує, що в умовах ринку, з його жорстокою конкуренцією, планування виробничо-господарської діяльності є важливою умовою їх виживання і економічного зростання.

Види планування по характеру впливу: директивне, індикативне.

Директивне передбачає обов’язкові для виконання показники, які затверджуються вищестоящими органами управління. Індикативне планування носить рекомендований характер, як складову частину воно включає взаємопов’язані засади непрямого впливу через бюджетно-фінансовий, грошово-кредитний механізм і прямого впливу – через державне підприємництво і розрахунок цвілевих програм.

На практиці здійснюють стратегічне, довгострокове, короткострокове, поточне і оперативно-виробниче планування.

Для того, щоб скласти плани треба знати методи. Методи планування при розробці планів: 1) балансовий, 2) нормативний, 3) факторний, 4) економіко-математичні методи, 5) програмно-цільові.

11.   Система  планів  підприємства  

Стратегія – генеральна комплексна програма дій, яка визначає пріоритетні для підприємства проблеми, його місію, та розподіл ресурсів для її досягнення.

За своїм змістом стратегія є довгостроковим плановим документом, результатом стратегічного планування. Під довгостроковою економічною стратегією підприємства необхідно розуміти найбільш загальне рішення основних питань перспективного розвитку виробничо-економічної і соціальної діяльності. Вона визначає взаємозв’язок поточного і майбутнього стану підприємства, його положення на ринку, доходи, основні напрямки робіт з перепрофілювання підприємства, підтримку його конкурентоспроможності.

Види стратегії: 1. Стратегія виживання. Пов’язана з утратою конкурентоспроможності продукції і необхідністю значної переорієнтації підприємства на випуск нових товарів. 2. Стратегія стабілізації. Виконується при наявності можливостей значного покращення споживчих ознак продукції підприємства з використанням незначного обсягу кап. вкладів. 3. Стратегія росту. Проводиться в тому випадку, якщо є попит на продукцію і за прогнозами і експертними оцінками стану ринку, попит на продукцію буде стабільним на протязі ряду років.

Поточне планування передбачає розробку плану розвитку підприємства на рік по кварталам. Кожний розділ плану включає заходи і показники.

Завершальною ланкою в системі планування діяльності підприємства є оперативно-виробниче планування. В процесі оперативного планування виконується детальна розробка в плані підприємства та його розділів. Завдання плануються на короткі проміжки часу: місяць, декаду, робочий тиждень, робочу добу, зміну.

Оперативне планування поєднується з вирішенням питань організації та виконання планів та поточного регулювання.

Плануванню передує аналіз діяльності підприємства, в ході якого виявляються резерви – невикористані можливості. В ході планування відбувається реалізація резервів.

12.  Охарактеризуйте склад розділів поточного (річного) плану підприємства та їх показників

Стратегія – генеральна комплексна програма дій, яка визначає пріоритетні для підприємства проблеми, його місію, та розподіл ресурсів для її досягнення.

Поточне планування передбачає розробку плану розвитку підприємства на рік по кварталам. Кожний розділ плану включає заходи і показники. В практиці господарювання виділяють певну сукупність основних розділів в плані підприємств: 1) план маркетингу, 2) план виробництва та реалізації продукції (розробляється виробнича програма в натуральному і вартісному вимірах, проводиться обґрунтування виробничої програми), 3) план підвищення технічного рівня виробництва, 4) план капіталовкладень та капітального будівництва, 5) план матеріально-технічного підвищення (визначаються потреби в матеріально-технічних ресурсах, джерела задоволення цих потреб), 6) план по праці, кадрам, 7) природоохоронна діяльність (плануються заходи щодо охорони та раціонального використання водних, мінеральних ресурсів, землі і повітря), 8) зовнішньоекономічна діяльність, 9) план по собівартості, прибутку, рентабельності (розраховується собівартість окремих видів продукції, валової та реалізованої продукції, кошторис затрат), 10) фінансова діяльність (баланс доходів та витрат, взаємовідносини з бюджетом, кредитні відносини, тощо).

Плануванню передує аналіз діяльності підприємства, в ході якого виявляються резерви – невикористані можливості. В ході планування відбувається реалізація резервів.

13.  Бізнес планування

Бізнес-план – це комплексний план розвитку фірми, де розкривається сутність, напрямки і способи реалізації підприємницької діяльності, дається характеристика ринкових, виробничих, організаційних і фінансових аспектів майбутнього бізнесу і особливості управління цим бізнесом. Він слугує основою для здійснення підприємницької діяльності, необхідною умовою залучення інвестицій.

Бізнес-план розпочинається з опису в короткій і ясній формі того, що ви будете робити, за рахунок чого  і чим ваш майбутній продукт буде відрізнятись від продуктів конкурентів і чому покупці захочуть купувати ваші товари. Тут повинні бути описані очікувані фінансові результати, вказані строки повернення займаних коштів. Ця частина плану називається резюме і готовиться в самому кінці роботи.

Основна частина бізнес-плану розпочинається з розділу, де описується той продукт чи послуга, які ви хочете пропонувати майбутнім покупцям.

Важливою є оцінка ринку збуту, де аналізується інформація про ринок.

Стратегія маркетингу – основною складовою частиною цього розділу є схема розподілу, ціле утворення, реклама, методи стимулювання продажу, організація після продажного обслуговування товарів.

Головна задача розділу плану виробництва – показати офіційним партнерам, що  ви зможете реально виробляти потрібну кількість товару в зазначені строки і з необхідною якістю. Після цього розраховується організаційний план, де визначається склад спеціалістів, їхня зарплата, приводиться організаційна структура підприємства.

В юридичному плані указується форма власності, правовий статус підприємства. В заключних розділах бізнес-плану дається оцінка ризику і страхування, розраховується фінансовий план і викладається стратегія фінансування.


14.   Персонал  підприємства  

Для характеристики всієї сукупності працівників підприємства використовують такі терміни: персонал, кадри, трудовий колектив.

Персонал підприємства – сукупність постійних працівників, які отримали необхідну професійну підготовку і мають досвід практичної роботи.

Розрізняють дві групи персоналу: промислово-виробничий (робітники, службовці, спеціалісти, керівники), непромисловий (працівники житлового, комунального господарювання, дит. садів та ін..).

Робітники розділяються на основних, які зайняті безпосередньо обробкою сировини, матеріалів і допоміжних робітників, які обслуговують основне виробництво.

Службовці – особи, які займаються облікові, канцелярські посади. Інженерно-технічні працівники – працівники, які здійснюють технічне, економічне керівництво виробничо-господарською діяльністю. Спеціалісти – особи, які займаються інженерно-технічними, економічними і іншими подібними роботами. Керівники – працівники, які займають посади керівників підприємства і їх структурних підрозділів.

До персоналу підприємства входять молодший обслуговуючий персонал, а також учні.

Трудомісткість – сума всіх витрат живої праці на виготовлення одиниці продукції. Вона вимірюється в чоловіко-годинах. Розраховують трудомісткість: планову, фактичну, технологічну (де враховують всі витрати по технічному впливу на предмети праці), трудомісткість обслуговування – витрати праці допоміжних робітників. Трудомісткість технологічна и обслуговування складають виробничу трудомісткість. Трудомісткість управління виробництвом – це витрати часу всіх інших категорій промислово-виробничого персоналу. Повна трудомісткість включає витрати часу всіх категорій працівників.

Баланс робочого часу представляє собою середню кількість годин, яку може відпрацювати один робітник на протязі планового періоду. При розрахунку балансу визначають календарний, номінальний і ефективний (дійсний) фонд часу. Чисельність основних робітників визначається за трудомісткістю, нормами виробітки, нормами обслуговування.

Кількість робітників може бути визначена за формулою: Ч=Тпл/Феф, де Ч – чисельність робітників, Феф – ефективний фонд робочого часу одного середньо-спискового робітника, Тпл – трудомісткість по плану виробничої програми.

Чисельність інших категорій робітників (спеціалістів, керівників, службовців) визначається згідно із штатним розписом підприємства.


15.  Продуктивність праці

Продуктивність праці характеризує кількість продукції, вироблену в одиницю часу або кількість часу, витраченого на виробництво одиниці продукції.

Продуктивність праці на підприємстві планується в розділі плану під назвою «План по праці і соціальному розвитку колективу». В цьому розділі планується можливе зростання продуктивності праці під впливом техніко-економічних факторів.

На продуктивність праці впливають такі фактори: 1) структурні зрушення у виробництві (зміна питомої ваги окремих видів продукції в загальному обсязі виробництва), 2) підвищення технічного рівня виробництва, 3) вдосконалення управління організації виробництва і праці, 4) зміна обсягу виробництва, 5) галузеві фактори.

Розрахунок можливого зростання продуктивності праці під впливом техніко-економічних факторів здійснюється так: 1) визначається вихідна чисельність працівників за формулою: Чв=Чб ∙ ∆ВП/100, де Чв – вихідна чисельність працівників, Чб – фактична (очікувана) чисельність працівників в базисному періоді, ∆ВП – темп росту обсягу виробництва в плановому періоді; 2) Потім розраховується можлива економія чисельності працівників під впливом окремих чинників; 3) потім визначається можливе зростання продуктивності праці під впливом техніко-економічних факторів за формулою: ∆П=-Е/(ч+Е), де Е – економія чисельності працівників під впливом техніко-економічних факторів.

16.  Основні фонди підприємства

Основні виробничі фонди – частина виробничих фондів підприємства, яка приймає участь у багатьох виробничих процесах, не змінюючи свою натуральну форму, а вартість свою на продукцію переносить по частинам в міру їх зношення.

Для обліку і планування відтворення основних фондів підприємств існує їхня класифікація: видова і укрупнена. Структура основних фондів – співвідношення окремих груп основних виробничих фондів, виражена у відсотках до загальної кількості їх вартості, взаємозв’язок між різними групами основних фондів.

Укрупнена класифікація основних фондів передбачає їх розподіл на такі три групи: 1) будівлі, споруди, передавальні пристрої, 2) автотранспорт, меблі, прилади і інструменти, ЕОМ, 3) інші основні фонди, що не включені до попередніх груп.

Основними узагальнюючими показниками основних фондів є фондовіддача, фондоємкість. Фондовіддача визначається відношенням обсягу продукції до середньорічної вартості основних виробничих фондів і може розраховуватись за формулою: Фо=ВП/Фср, де ВП – обсяг виробництва, Фср – середньорічна вартість основних фондів.

Фондоємкість визначається відношенням середньорічної вартості основних фондів до обсягу випуску продукції: Фєм.=Фср/ВП

Важливим показником, який характеризує рівень використання головної частини основних фондів є коефіцієнт використання устаткування.

Даний коефіцієнт розраховується як добуток двох коефіцієнтів: коефіцієнта використання устаткування за часом і коефіцієнта використання устаткування за потужністю.

Коефіцієнт використання устаткування за часом (коефіцієнт екстенсивного навантаження) визначається відношенням фактичного часу роботи устаткування за даний період (місяць, квартал, рік) на час роботи устаткування за цей же період по плану: Ке.н.=Чф/Чп, де Чф – час фактичний, Чп – час по плану.

Коефіцієнт використання устаткування за потужністю (коефіцієнт інтенсивного навантаження) визначається відношенням фактичної виробки продукції в одиницю часу (годину, зміну, місяць) на продуктивність цього устаткування за той же період часу: Кін=Пф/Пр.уст.  Кв.у.=Ке.н.*Кі.н.

Використання устаткування за часом залежить від коефіцієнта змінності, який характеризує режим роботи устаткування (підприємства).

Коефіцієнт змінності розраховується відношенням суми машино змін до загальної кількості машин.


17.   Оборотні фонди і оборотні кошти підприємства

Оборотні фонди – частина виробничих фондів підприємства, які на відмінність від основних фондів приймають участь тільки в одному виробничому процесі, а свою вартість перенесе повністю на вартість продукції.

До складу оборотних фондів включаються: виробничі запаси, незавершене виробництво, напівфабрикати власного виробництва, видатки майбутніх періодів. Найбільшу частину оборотних фондів складають виробничі запаси (сировина, матеріали, палево, тара, тощо).

Незавершене виробництво – це предмети праці, обробка яких не завершена у тому чи іншому виробничому підрозділі підприємства. До напівфабрикатів власного виробництва відносяться ті предмети праці, що повністю оброблені у даному виробничому підрозділі підприємства, але потрібна подальша обробка в інших підрозділах.  Видатки майбутніх періодів – це грошові витрати, що мають місце у даний період часу, але відшкодовуються за рахунок собівартості продукції у майбутньому періоді (витрати на освоєння нових виробів, раціоналізацію, винахідництво).

Під структурою оборотних фондів необхідно розуміти питому вагу окремих елементів їх до загальної вартості оборотних фондів, виражену в %.

В практиці планування і обліку використовують особливі показники використання сировини, палева, інших мат. ресурсів.

Одним із основних економічних показників є матеріалоємність продукції, це показник визначається відношенням вартості матеріальних витрат до всієї вартості продукції.

Оборотні кошти – сукупність грошових коштів підприємства, необхідних для формування і забезпечення кругообігу оборотних фондів і фондів обігу.

До складу оборотних входять оборотні фонді і фонди обігу (залишки готової продукції, відгружена продукція, залишки грошових коштів на розрахункових рахунках, дебіторська заборгованість, інші оборотні кошти).

Показниками ефективності використання оборотних коштів є коефіцієнт оборотності, коефіцієнт завантаження, тривалість одного обороту, рентабельність.

Коефіцієнт оборотності (кількість оборотів) розраховується шляхом ділення вартості реалізованої продукції за певний період на середні залишки оборотних коштів за той же період. Коефіцієнт завантаження є зворотним по відношенню до коефіцієнта оборотності. Він показує скільки оборотних коштів припадає на кожну грошову одиницю реалізованої продукції. Тривалість одного обороту дня (або швидкість обороту) оборотних коштів визначається як співвідношення кількості днів у розрахунковому періоді і коефіцієнту оборотності за той же період (360 дн.). Рентабельність розраховується як відношення прибутку підприємства (від реалізованої продукції) до суми його оборотних коштів.

Основними шляхами підвищення ефективності використання оборотних коштів є: оптимізація запасі ресурсів і незавершеного виробництва, скорочення тривалості виробничого циклу, поліпшення організації матеріально-технічного забезпечення, прискорення реалізації товарної продукції.


18.  Нематеріальні фонди і активи підприємства

Нематеріальні ресурси – складова частина потенціалу підприємства, яка здатна приносити економічну користь на протязі відносно тривалого періоду, для якої характерна відсутність матеріальної основи здобування доходів і невизначеність розмірів майбутнього прибутку від їх використання.

Види нематеріальних ресурсів: 1. Об’єкти промислової власності: винаходи, промислові зразки, корисні моделі, товарні знаки і знаки обслуговування. 2. Об’єкти інтелектуальної власності: програмне забезпечення електронно-обчислювальних машин, банки та бази даних, банки та бази знань. 3. Інші нематеріальні активи: ноу-хау, раціоналізаторські прогнози, найменування місця походження товару, імідж, репутація.

Винаходи – нові рішення технічного завдання будь-якій галузі нар. господарства, які дають корисний ефект. Пром. зразки – придатні для здійснення пром. засобами художнє рішення виробу, в якому досягнуто єдність технічних і естетичних властивостей. Корисні моделі – нові за викладом, формулою, розміщенням частини моделі.

Товарними знаками вважаються товарні означки (ім'я, строк, малюнок, або їх сполучення), які мають правових захист і призначені для виділення даного товару серед інших подібних товарів. Під ноу-хау прийнято розуміти незахищені охоронними документами і не оприлюднені знання чи досвід науково-технічного, виробничого, управлінського, комерційного , фінансового і іншого характеру, які можуть бути використані в наукових дослідженнях, розробках у виробництві, реалізації конкурентоспроможної продукції. Раціоналізаторські пропозиції – це технічні рішення, які є новими і корисними для підприємства, в якому вони подані.

Місце знаходження товару виражає назву країни, населеного пункту, які використовуються для визначення товару, особливості якого визначаються, головним чином, природними умовами і людськими факторами, характерними для даного географічного регіону.

Імідж представляє собою сформоване і постійно підтримане «обличчя» товару, послуги або підприємства в цілому.

Нематеріальні активи – це право на використання об’єктів промислової і інтелектуальної властивості, а також майнові права.

Специфіка нематеріальних активів обумовлює особливості їх оцінки і обігу.

Існують такі методи оцінки нематеріальних активів: 1) по собівартості оцінюють нематеріальні активи, які створені самим підприємством, 2) за покупною вартістю оцінюють нематеріальні активи, які купуються підприємством в процесі його діяльності, 3) по ринковій вартості, якщо підприємство продає свої нематеріальні активи або включає їх до статутного фонду іншого підприємства.

19.  Фінансові ризики (ресурси) підприємства

Кожне підприємство повинно мати власні фінансові кошти для забезпечення своєї діяльності.

Джерела фінансування і види фінансових коштів підприємства: 1) статутний фонд (акціонерний капітал). 2) банківські кредити, 3) фінансові кошти підприємства: оборотні кошти (поточні витрати); інвестиції (капітальні витрати), 4) державні субсидії, 5) амортизаційні відрахування, 6) доходи від діяльності.

Найбільшими за величиною джерелом формування власних фінансових коштів діючого підприємства є доход від його госп. діяльності. Переважна частина підприємства мають три основні види доходу: 1) звичайний, 2) капітальний, 3) дивідендний.

Звичайний доход (прибуток) формується за рахунок грошових надходжень від основної діяльності. Капітальний – доход від продажу підприємством різних активів (нерухомості, землі, майна, акцій, облігацій) після певного періоду їх використання. Якщо підприємство купило акції інших фірм воно отримує дивіденди, які називаються дивідендним доходом.


20.   Інвестиційні підприємства

Інвестиції – це всі види майнових та інтелектуальних цінностей, які вкладаються в об’єкти підприємницької і інші види діяльності з метою отримання прибутку або досягнення соціального ефекту.

Інвестиції підприємства розділяються на: внутрішні і зовнішні. До внутрішніх відносяться фінансові і реальні інвестиції. Фінансові інвестиції означають використання наявного капіталу для придбання акцій, облігацій, інших цінних паперів, що випускаються підприємствами або державою. Фінансові інвестиції або капітал, який використовують на фінансові інвестиції називають ще фондовим або фіктивним капіталом, оскільки він не є реальним багатством і не має дійсної вартості.

Під реальними інвестиціями розуміють вкладення капіталу в різні галузі і сфери народного господарства (суспільного виробництва, з метою придбання будівель, споруд, машин, устаткування для госп. діяльності, в результаті якої виробляються нові товари, а інвестор отримує прибуток). В практиці господарювання реальними інвестиціями називають кап. вкладення.

Внутрішні інвестиції можуть бути приватні і державні. Зовнішні – прямі і портфельні.

Прямі зовнішні інвестиції – це вкладення капіталу із–за кордону, якщо його величина складає не менше 10% того чи іншого проекту. Портфельні – це іноземні інвестиції, у розмірі до 10% здійснюваного проекту. Валові інвестиції – це сума разових витрат капіталу на просте і розширене відтворення виробничих основних фондів і об’єктів соціальної інфраструктури. Чисті інвестиції – це витрати на розширене відтворення.


21.  Капітальні вкладення

Кап. вкладення – це періодично здійсню вальні довгострокові витрати капіталу на відтворення основних фондів і об’єктів соц. інфраструктури підприємства.

За джерелами фінансування кап. вкладення розділяють на: 1)Централізовані кап. вкладення – кошти державного бюджету і держ. кредиту. 2)децентралізованих відносяться довгострокові банківські кредити, власні кошти, іноземні інвестиції.

Структура кап. вкладень –це співвідношення витрат за вищеназваними видами кап. вкладень. За складом витрат розрізняють кап. вкладення на: 1) будівельно-монтажні роботи, 2) устаткування, інструмент, 3) обладнання, яке відноситься до складу основних фондів, 4) інші кап. витрати (вартість земельних ділянок, науково-дослідні роботи, вартість придбаних патентів, ліцензій). Співвідношення між даними витратами складає технологічну структуру кап. вкладень.

Економічний ефект – результат здійснення заходів. Економічна ефективність – відношення ефекту (результату) до суми кап. витрат, що обумовили цей ефект.

Розрізняють абсолютну і порівняльну ефективність кап. витрат.

Абсолютна ефективність кап. витрат показує загальну величину результату, який очікується на підприємстві від реалізації інвестицій за певний період часу.

Порівняльна ефективність кап. вкладень визначається в тому випадку, коли є декілька інвестиційних проектів і необхідно визначити один найкращий проект.

Показники абсолютної ефективності: 1) коефіцієнт абсолютної ефективності витрат (Ев.) 2) строк окупності кап. витрат (Тв.).

Коефіцієнт абсолютної ефективності розраховується для окремих заходів (проектів), пов’язаних з відтворенням основних фондів діючих підприємств за формулою: Е‘к.=∆П/К, де ∆П – приріст прибутку (зниження собівартості), К – кошторисна вартість проекту.

Для споруджуваних, окремих цехів і виробничих об’єктів коефіцієнт ефективності розраховується за формулою: Е‘‘к.=П/К, П – загальна сума прибутку, К – кошторисна вартість проекту.

Розрахункові значення коефіцієнту ефективності (Ек) порівнюються з нормативним коефіцієнтом ефективності (Ен), який встановлюється централізовано Мін. економіки України за спец. методикою. Розглядати проект кап. вкладень вважається доцільним, якщо Ек≥Ен. Наприклад в машино-будівельній галузі Ен = 0,15.

Порівняльн ефективність визначається шляхом розрахунку показника приведених витрат за формулою: Зі=Сі+Ен∙Кі → min, де Зі – приведені витрати, і – кількість проектів впровадження кап. вкладень, Сі – поточні витрати (собівартість по і-му проекту), Кі – сума кап. вкладень по і-му проекту.

Вибирається той проект, де приведені витрати найменші.

Основними напрямками підвищення кап. вкладень є поліпшення структури кап. вкладень, вдосконалення проектно-кошторисної документації, скорочення стадій інвестиційного циклу, впровадження економічних методів управління інвестиційним процесом.


22. Інвестиційні (інноваційні)   процеси    на підприємстві

Інновації у виробництві – це матеріалізація глобальних науково-технічних ідей в галузі створення нових технологій, техніки, конструкційних і інших видів матеріалів. Інноваційні процеси започатковуються в певних галузях науки, а завершуються у сфері виробництва, спричиняючи в ній прогресивні зміни. Інноваційні процеси розділяються на такі види: глобальні та локальні. Глобальні новини – принципово нові і в більшості випадків визивають кардинальні зміни підвищення організаційно-технічного рівня виробництва. Локальні нововведення – приводять до еволюційних змін у сфері діяльності підприємства і тому не впливають суттєво на ефективність їх розвитку.

Розрізняють: 1) технічні, 2) організаційні – нові форми і методи організації діяльності підприємства, 3) економічні – методи госп. управління наукою і виробництвом шляхом реалізації функцій прогнозування, планування, фінансування, ціноутворення, мотивація і оплата праці, тощо, 4) соціальні – різні форми активізації людського чинника. 5) юридичні – нововведення, пов’язані із змінами нормативно-правових документів, які визначають і регулюють всі види діяльності підприємства.

НТП – це безперервний процес створення на основі використання наукових знань нових і удосконалення діючих засобів виробництва, предметів праці, технологічних процесів, а також системи управління форм організації виробництва і праці.

Основними напрямками НТП є: 1) комплексна механізація та автоматизація виробництва, 2) широке використання роботів, системи автоматизованого проектування, 3) створення безлюдної техніки, 4) комп'ютеризація виробництва, 5) розвиток енергетики, електризація виробництва, 6) хімізація, 7) створення і використання ефективних конструктивних матеріалів.

Основними показниками економічної ефективності нової техніки є: 1) річний економічний ефект, 2) коефіцієнт ефективності, 3) строк окупності кап. вкладень.

Визначається річного економічного ефекту базується на співставленні приведених витрат з базової і нової техніки. З=Сі+Зн∙Кі, Е=(З1–З22, де Е – річний економічний ефект, З12 – приведені витрати одиниці продукції, яка виготовляється з допомогою базової і нової техніки, А2 – річний обсяг виробництва продукції з допомогою нової техніки в розрахунковому році в натуральних одиницях.

Е=(З1–З22= [1н∙К1)–( С2н∙К2)]∙ А2,

Ек=(С1–С2)/(К1–К2), де С12 – собівартість продукції до і після впровадження нової техніки, К12 – кап. вкладення.

Т=(К1–К2)/(С1–С2)


23. Суспільні форми організації виробництв

Концентрація виробництва означає його усуспільнення через збільшення розмірів підприємств, зосередження процесів виробництва, робочої сили, засобів виробництва й випуску продукції на все більш великих підприємствах. Види концентрації: агрегатна — збільшення одиничної потужності або продуктивності технологічних установок, агрегатів, устаткування; технологічна — укрупнення виробничих одиниць підприємства; заводська (фабричну) — процес збільшення розміру самостійних підприємств . Деконцентрація виробництва. Такий процес повинен здійснюватись завдяки утворенню широкої мережі малих та середніх підприємств і поділу існуючих великих підприємств Світовий досвід свідчить про те, що малі підприємства (фірми) є технічно (технологічно) передовими, спеціалізованими, мобільними та економічно ефективними виробництвами, які домінують передовсім у науково-виробничій сфері діяльності.

Спеціалізація  – відображає процес зосередження діяльності підприємства на виготовленні певної продукції або виконанні окремих видів робіт. До предметно спеціалізованих відносять підприємства, що випускають кінцеву, готову до споживання продукцію; подетально спеціалізованих — підприємства з виготовлення окремих деталей та агрегатів і вузлів для комплектування готової; технологічно (стадійно) спеціалізованих — самостійні виробництва з виконання окремих стадій технологічного процесу; функціонально спеціалізованих — ремонтні заводи, підприємства із виготовлення стандартної тари, машиносервісні організації.

Конверсія як форма організації виробництва характеризує істотне (іноді повне) перепрофілювання частини або всього виробничого потенціалу підприємства на виробництво іншої продукції під впливом докорінної зміни ринкового середовища або глобальних чинників розвитку економіки.

Кооперування є формою виробничих зв'язків між підприємствами, що спільно виготовляють певний вид кінцевої продукції. Воно органічно зв'язане з розвитком спеціалізації виробництва, характеризується відносною сталістю та стійкістю зв'язків між продуцентами, необхідністю дотримання підприємствами-суміжниками відповідних техніко-технологічних вимог головних підприємств з випуску готових до споживання виробів.

Комбінування як специфічна суспільна форма організації виробництва — це процес органічного поєднання в одному підприємстві (комбінаті) багатьох виробництв, що належать до різних галузей промисловості чи народного господарства в цілому.

Сутність диверсифікації полягає в одночасному розвитку багатьох технологічно не зв'язаних між собою видів виробництва, у значному розширенні номенклатури та асортименту виробів, що їх виготовляє підприємство. Така господарська діяльність підприємства дає йому можливість ліпше маневрувати своїми матеріальними й людськими ресурсами, істотно зменшувати економічний ризик, зв'язаний з виробництвом і реалізацією на ринку нових видів власної продукції, підтримувати на належному рівні свою фінансову стабільність.


24. Організація   основного   виробництва   

Виробничий процес – сукупність взаємопов’язаних дій людей, засобів праці та природи, потрібних для виготовлення продукції. Для здійснення виробничого процесу потрібно мати: засоби виробництва, предмети виробництва, робочу силу.

Під організацією виробництва розуміють сукупність методів раціонального співвідношення процесів праці і матеріальних елементів виробництва. Основними принципами раціональної організації виробництва є: паралельність, безперервність, пропорційність, прямо точність, ритмічність, спеціалізація.

Під типом виробництва необхідно розуміти організаційно-технічну характеристику процесу, яка основана на його спеціалізації, повторах і ритмічності.

Признаками типу виробництва виступають номенклатура, повтори виробництва продукції, масштаби її виробництва. Типи виробництва: індивідуальне, серійне, масове.

Порівняльна техніко-економічна характеристика типів виробництва: Тип виробництва: 1. Індивідуальне: номенклатура не обмежена, постійність номенклатури не повторюється, рівень спеціалізації робочих місць – різні операції, устаткування –універсальне, розташування устаткування – технологічне, кваліфікація робітників – висока. 2. Серійне: номенклатура – обмежена, постійність номенклатури – повторюється періодично, рівень спеціалізації робочих місць – обмежена кількість операцій, устаткування – універсальне, спеціалізоване, розташування устаткування – предметне і технологічне, кваліфікація – середня. 3. Масове: номенклатура – один або декілька видів, постійність номенклатури – постійний випуск виробів вузької номенклатури, рівень спеціалізації – одна операція, що постійно повторюється, устаткування – переважно спеціалізоване, розташування устаткування – предметне, кваліфікація – низька.

Кожному типу організації виробництва відповідає метод організації виробництва: індивідуальному – одиничний метод; серійному – партіонний, масовому – поточний. Важливим є вибір раціонального розміру партій деталей для серійного виробництва.

25.  Організація виробничого процесу в часі

Виробничий цикл – інтервал часу від початку запуску матеріалу у виробництво до повного виготовлення продукції і її передачі на склад. Виробничий цикл включає: підготовчо-заключний час, технологічний час (період часу виконання технологічних операцій), період часу пов'язаний з природними процесами (процес праці зупинився, а процес виробництва продовжується), час на транспортування, час на виконання технічного контролю, час міжцехового очікування.

Тривалість виробничого циклу визначається в календарних одиницях часу. В загальному виді виробничий цикл можна представити формулою: Тц=Σtп.з.+ Σtтехнол.+ Σtпр.пр.+ Σtтр..+ Σtтехн.. контр.+ Σtм.о.+ Σtміжцех.оч.

Тривалість технологічного часу залежіть від виду поєднання операцій. Існують 3 види поєднання операцій: послідовне, паралельне, паралельно-послідовне.

При послідовному поєднанні операцій на кожній операції деталі обробляються партією. Передача деталей на слідуючу операцію розпочинається після того, як буде закінчена обробка всіх деталей на попередній операції. Тривалість технологічного процесу обробки деталей в цьому випадку равна часу обробки на всіх операціях помноженого на число деталей в партії: .

При паралельному виді поєднання операцій: , де tд – найдовша операція.

При паралельно-послідовному виді поєднання операцій передача деталей організується частково поштучно, частково – партіями, таким чином, що процес виробництва здійснюється безперервно: , де Σtд – сума часу на виконання довгих операцій, Σtкорот. – сума часу на виконання коротких операцій.

Скорочення тривалості виробничого циклу можна досягнути шляхами: 1) удосконалення техніки і технології, 2) підвищення рівня організації виробництва.


26.   Методи   організації   виробництва  

Непотоковому виробництву властиві такі ознаки: на робочих місцях обробляються різні за конструкцією і технологією виготовлення предмети праці; робочі місця розміщуються за однотипними технологічними групами без певного зв'язку з послідовністю виконання операцій; предмети праці переміщуються в процесі обробки за складними маршрутами, унаслідок чого є великі перерви між операціями. Застосовується переважно в одиничному і серійному виробництвах. За умов одиничного виробництва непотоковий метод здійснюється переважно у формі одинично-технологічного, коли окремі предмети праці невеликими партіями проходять обробку згідно з наведеним вище порядком. У серійному виробництві – партіонно-технологічний або предметно-груповий – предмети праці проходять обробку партіями, які періодично повторюються.

Устаткування в непотоковому виробництві є переважно універсальним, а робітники — універсалами високої кваліфікації. Для непотокових методів характерне послідовне поєднання операцій, що поряд зі складними маршрутами обробки збільшує тривалість виробничого циклу.

Потокове виробництво — високоефективний метод організації виробничого процесу. Потокове виробництво має такі ознаки: – за групою робочих місць закріплюється обробка предмета одного або обмеженої кількості найменувань подібних предметів; – робочі місця розміщуються послідовно за ходом технологічного процесу; –на кожному робочому місці виконується одна або кілька схожих операцій; –предмети праці передаються з операції на операцію поштучно або невеликими транспортними партіями згідно з ритмом роботи, що забезпечує високий ступінь паралельності та безперервності процесу. Потокові методи застосовуються для виготовлення продукції в значних обсягах і протягом тривалого часу, тобто в масовому й великосерійному виробництві.

Потокова лінія — технологічно та організаційно виокремлена група робочих місць, яка виготовляє один або кілька подібних типорозмірів виробів. За номенклатурою виробів потокові лінії поділяють на одно- і багатопредметні. За ступенем безперервності процесу потокові лінії поділяються на безперервні та переривані. За способом підтримування ритму відрізняють лінії з регламентованим і вільним ритмом. Залежно від місця виконання операцій лінії поділяють на лінії з робочим конвеєром і конвеєром зі зняттям предметів для їхньої обробки.

Для організації поточного виробництва необхідно використовувати ряд розрахунків для визначення таких показників:  1.  Такт поточної лінії – інтервал часу між випуском. Такт визначається за формулою: r=Фпл/N, де Фпл – фонд часу роботи лінії в плановому періоді, N – програма випуску виробів за той же період. 2. Темп роботи поточної лінії – величина, зворотна такту. 3. Число робочих місць на операції – визначається відношенням тривалості операції до такту: n=t/r.

Робоча довжина конвейеру визначається як добуток кроку l конвейеру на кількість робочих місць без місць дублерів: α=ln. Крок – це відстань між центрами суміжних робочих місць. Його величина залежить від скорості конвейеру і такту: l=rv.


27 Інфраструктура   підприємства   

Інфраструктура підприємства — це комплекс цехів, господарств і служб підприємства, які забезпечують необхідні умови для функціонування підприємства в цілому. Розрізняють виробничу та соціальну інфраструктури. До виробничої інфраструктури підприємства належать підрозділи, які не беруть безпосередньої участі у створенні профільної продукції, але своєю діяльністю створюють умови, необхідні для роботи основних виробничих цехів. Соціальна інфраструктура забезпечує задоволення соціально-побутових і культурних потреб працівників підприємства.

Виробнича інфраструктура суттєво впливає на економіку підприємства. Склад: 1. Допоміжні та обслуговуючі цехи, дільниці й господарства. 2. Комунікаційні мережі. 3. Засоби збирання та обробки інформації 4. Природоохоронні споруди

Зростання ролі та значення виробничої інфраструктури пояснюється тим, що: 1) підвищення рівня механізації та автоматизації виробничих процесів збільшує обсяги і складність робіт із ремонту й налагоджування устаткування, потребує розширення номенклатури інструменту, оснастки та пристосувань; 2) перехід до нових технологій та інтенсифікація технологічних режимів роботи устаткування підвищують вимоги до якості та збільшують потребу в різних видах енергії; 3) ускладнення виробничих процесів і поглиблення внутрішньовиробничих зв'язків між підрозділами збільшують обсяги робіт із транспортування вантажів; 4) навантаження на комунікаційні мережі та природоохоронні споруди постійно зростають.


28. Охарактеризуйте склад діяльності господарств підприємства.

Ремонтне господарство. Машини та устаткування складаються з багатьох конструктивних елементів, які в процесі експлуатації зазнають різних навантажень і тому зношуються нерівномірно. Виникає необхідність відновлення та заміни зношених частин устаткування, яке ще придатне для дальшого використання.

Підрозділи, що входять до складу ремонтного господарства, здійснюють технічне обслуговування та ремонт засобів праці, монтаж і введення в дію нового устаткування, виготовлення запасних частин і нестандартного обладнання, модернізацію діючих машин та устаткування.

Інструментальне господарство є одним з найважливіших елементів системи технічного обслуговування виробництва. Підрозділи, які входять до складу інструментального господарства підприємства, виконують відповідні конкретні функції. Інструментальний відділ займається постачанням інструментів і пристроїв, а також проектуванням технологічної оснастки для власних потреб. Інструментальний цех здійснює виготовлення, ремонт і відновлення спеціальної оснастки загального користування. Увесь придбаний, виготовлений і відремонтований інструмент надходить до центрального інструментального складу.

Транспортне господарство. На підприємствах з великими обсягами перевезень вантажів організовуються спеціалізовані цехи залізничного, автомобільного та інших видів транспорту. На середніх і невеликих підприємствах створюється єдиний транспортний цех. У будь-якому разі транспортне господарство підприємства очолює начальник транспортно-технологічного відділу, до складу відділу здебільшого входять технічне бюро, бюро організації перевезень, диспетчерська служба, бюро тари.

До складу енергетичного господарства зазвичай входять такі окремі його види: • електросилове — знижувальні підстанції, генераторні та трансформаторні установки, електричні мережі, акумуляторне господарство; • теплосилове — котельні, компресори, теплосилові мережі, водопостачання, каналізація; • газове — газогенераторні станції, газові мережі, холодильні та вентиляційні установки; • пічне — нагрівальні й термічні печі; • слабкострумове — власна телефонна станція, різні види зв'язку (у тім числі диспетчерського та селекторного); • енергоремонтне — технічне обслуговування, ремонт і модернізація різноманітного енергообладнання.

Структура складського господарства підприємства формується під впливом низки чинників, головними з яких є: номенклатура матеріалів, що споживаються; тип, рівень спеціалізації та обсяги виробництва.

Досвід господарювання підтверджує доцільність створення трьох видів складів на підприємствах: • матеріальних — для зберігання запасів сировини, матеріалів, палива, комплектувальних виробів та інших матеріальних цінностей; • виробничих — для зберігання напівфабрикатів власного виготовлення; • збутових — для зберігання готової продукції та відходів виробництва, що підлягають реалізації.


29.  План виробництва і реалізації продукції

План – мотивована модель дій на основі кон’юнктурного прогнозу економічного середовища і поставлених цілей. Жодне підприємство не може ефективно функціонувати без планування, тому що в умовах ринкових відносин потрібно знати, яким чином розвивати діяльність підприємства, досягати поставлений цілей.

Виробнича програма – система завдань по обсягу, номенклатурі і якості продукції на календарний період. При розробці виробничої програми підприємства використовують певні натуральні, трудові і вартісні показники. При формуванні виробничої програми необхідно визначити: що виробляти (на основі вивчення кон’юнктури ринку), в яких обсягах і для кого виробляти (формування портфелю заходів), за якою ціною продавати продукцію, де взяти сировину, матеріали, комплектуючі тощо.

Виробнича програма розробляється в такому складі: виробництво продукції в натуральному і в вартісному виразі.

Натуральні показники виробничої програми: номенклатура, асортимент. Номенклатура – перелік найменувань виробів, випуск яких передбачено планом. Асортимент характеризує сукупність різновидів однойменної продукції за техніко-економічними параметрами.

До вартісних показників планування виробництва і реалізації продукції відносяться: товарна, валова, реалізована, чиста продукція.

Готова продукція – продукція, яка пройшла всі стадії обробки, прийнята відділом тех.. контролю і здана на склад.

Товарна продукція планується в натуральному і вартісному виразі. Виключенням є ті позиції, що не мають натурального виміру (кап. і середній ремонт устаткування) або ті, що мають багатопозиційну внутрішню номенклатуру (запчастини).

Валова продукція відображає весь обсяг продукції, який вироблено за відповідний період. До її складу входить вся товарна продукція, а також вартість приросту або зменшення залишків незавершеного виробництва, напівфабрикатів власного виробництва. Валова продукція планується в незмінних цінах. Валова продукція розраховується за формулою: ВП=ТП±НЗВ, НЗВ – незавершене виробництво.

Незавершене виробництво – продукція, виготовлення якої не закінчено в окремих цехах, а також продукція, що неприйнята відділом тех. контролю і не задана на склад.

Реалізована – продукція, яка відгружена покупцям і за яку поступили гроші на розрахунковий рахунок.

Обсяг реалізованої продукції планується в діючих цінах підприємства і може бути розрахований за формулою: РП=ТП+З12,  де З1,З2 – залишки нереалізованої продукції на початок і кінець планового періоду.


30    Виробнича потужність підприємства

Під виробничою потужністю підприємства розуміють максимально можливий річний випуск продукції планового асортименту або обсяг переробки сировини при повному використанні установленого устаткування і виробничих кошт у відповідності із затвердженим режимом роботи з використанням передової технології, наукової організації виробництва і праці.

Вихідними даним для розрахунку виробничої потужності є: виробнича програма (завдання на випуск продукції); склад і кількість устаткування; фонд часу роботи устаткування; трудомісткість продукції.

Виробнича потужність розраховується у тих же одиницях виміру, що і виробництво продукції в натуральному і вартісному виразі.

Вузьке місце – це невідповідність потужності цеху, дільниці, групи устаткування ведучому підрозділу підприємства.

Розрахунок виробничої потужності підприємства включає все діюче, недіюче із-за поломок, ремонту та модернізації устаткування основних виробничих цехів, устаткування, що знаходиться на складі.

Для обґрунтування планового обсягу виробництва продукції складається баланс виробничої потужності підприємства. Середньорічна потужність розраховується за формулою: Пс.р.=Пвх.+Пвв.∙Т1/12–Пл..∙Т2/12, де Пс.р. – потужність середньорічна, Пвх. – потужність вхідна, Пвв. – потужність, що вводиться на протязі планового періоду, Пл.. – потужність, що ліквідується у плановому періоді, Т – кількість місяців, які залишилися до кінця року.

Основним шляхом кращого використання основних фондів і виробничої потужності є: 1) збільшення часу роботи основних фонді, 2) підвищення технічного рівня основних фондів.

31 Якість продукції

Кожен товар є носієм різних конкретних властивостей, що відображають його корисність і відповідають певним потребам людини. Корисність будь-яких речей відбиває їх споживчу вартість, яка повинна бути оцінена, т.т. визначена якість товару. Якість  - сукупність властивостей продукції, що зумовлюють сутність і природність задовольняти потреби людини відповідно до свого призначення.

Щоб оцінити якість продукції використовують певні показники якості, які дають кількісну характеристику властивостей даного продукту. Якість продукції оцінюється різними показниками відносно до окремих видів виробів. До числа показників якості машин, приборів тощо відносяться: довговічність, надійність, строк служби.

Є окремі показники, що характеризують загальний рівень якості усієї сукупності продукції, що виготовляється на підприємстві. До їх складу відноситься: 1) кількість рекламацій на продукцію, отриману підприємством (рекламація – бум ага, яку пишуть через не якісну продукцію); 2) частка принципово нових виробів у загальному їх обсязі; 3) частка виготовленої продукції, на яку отримано сертифікати; 4) частка продукції для експорту у загальному її обсязі.

Основні напрямки підвищення якості продукції: підвищення технічного рівні виробництва, удосконалення рівня управління організації виробництва і праці, удосконалення економічного стимулювання підвищення якості продукції.


32.  Матеріально-технічне забезпечення виробництва

Матеріально-технічне забезпечення включає: визначення потреби в матеріально-технічних ресурсах, пошук і купівлю ресурсів, організацію доставки, зберігання й видачі окремим споживачам на підприємстві. Постачання матеріально-технічних ресурсів має бути своєчасним, комплектним і з мінімальними витратами. Виконує цю роботу відділ матеріально-технічного постачання.

Вибираючи постачальників матеріально-технічних ресурсів, слід ураховувати низку чинників, у тім числі: відповідність виробничої потужності постачальників потребі підприємства в матеріалах, якість і ціну останніх, репутацію постачальника, його територіальну віддаленість та оперативність поставок, швидкість реакції на потреби покупця, умови розрахунків, можливість надання кредиту тощо.

Залежно від типу виробництва застосовуються різні системи лімітування та забезпечення цехів матеріалами. На підприємствах одиничного і дрібносерійного виробництва поширено децентралізовану (пасивну) систему постачання цехів. Склад видає матеріали на підставі разових вимог цехів, які самостійно їх одержують і транспортують. За умов масового та великосерійного виробництва зі стабільною номенклатурою продукції й ритмічним споживанням матеріалів застосовується централізована (активна) система забезпечення робочих місць. Склад доставляє матеріали в цех безпосередньо на робочі місця в потрібній кількості й у належний час згідно з календарним графіком у межах встановленого ліміту. Централізована система дає змогу ефективніше використовувати складські приміщення, транспортні засоби, успішніше механізувати та автоматизувати транспортно-складські операції.

Вищої форми набуває централізоване постачання матеріалів у цехи й на робочі місця за інтегрованої системи виробництва й постачання «точно за часом», коли всі процеси та їхнє забезпечення здійснюються згідно з чітким календарним графіком. В єдиний графік роботи включаються також і постачальники, які забезпечують виробничий процес часто прямо «з коліс», зводячи запаси матеріалів масового споживання до мінімуму.


33.  Мотивація та організація оплати праці

Мотивація – процес стимулювання окремої людини або групи людей до діяльності, що спрямована на досягнення індивідуальних та загальних цілей підприємства.

Методи мотивації результативності діяльності: 1) економічні прямі: оплата праці, премії за раціоналізаторство, участь в прибутках, оплата за навчання; 2) економічні непрямі: пільгове харчування, доплати за стаж, пільгове користування житлом, транспортом, тощо; 3) не грошові методи: збагачення праці, гнучкі робочі графіки, просування за службою.

Організація оплати праці – сукупність заходів, які направлені на забезпечення винагород працівників за їх працю в залежності від кількості і якості і створення на цій основі матеріальної заінтересованості, досягненні кращих результатів праці.

Основними принципами наукової організації є: 1. Рівна оплата за рівну працю і оплата у відповідності з кількістю і якістю праці. Кількість праці визначається робочим часом і інтенсивністю праці. Якість праці визначається складністю виконаних робіт, умовами праці, її народногосподарської і соціальної значимості. 2. Підвищення зарплати в міру зростання ефективності праці. 3. Диференціація зарплати на основі єдиних, міжгалузевих і галузевих принципів – об’єктивна необхідність регулювання оплати праці з врахуванням специфіки умов праці. 4. Стимулювання росту продуктивності праці опережаючі темпи зростання продуктивності праці  відповідно темпів зростання зарплати. 5. Простота, доступність оплати праці, системи стимулювання.

Тарифна система – сукупність взаємопов’язаних елементів тарифної сітки, тарифні ставки, тарифно-кваліфікаційного довідника. Тарифна сітка – перелік розрядів і відповідних їм тарифним коефіцієнтів. Тарифна ставка – вихідна величина для визначення розміру оплати праці в одиницю часу. В довідниках находяться необхідні вимоги (характеристики), які визначаються обсяг проф. шляхів (що повинні знати робітник) і трудових навичок (характеристика робіт), необхідних робочому даного розряду.

В Україні впроваднежа єдина тарифна сітка розрядів і коефіцієнтів з оплати праці працівників держ. підприємств і організацій. Вона включає 29 тарифних розрядів, які стосуються всіх працівників підприємства з діапазоном тарифних коефіцієнтів від 1 до 13,8. Розмір тарифної ставки (окладу) першого розряду визначається на рівні встановленого державою мінімального розміру зарплати. Мінімальна зарплата – встановлений державою розмір зарплати, нижче якого не може проводитися зарплата за фактично виконану повну, погодинну, місячну норму праці.


34.  Форми і системи оплати праці

Форми зарплати: відрядна, почасова. При відрядній формі оплата праці здійснюється за кожну одиницю продукції або виконаний обсяг роботи. При почасовій формі оплата начисляється по тарифній ставці або окладу за фактично відпрацьований час. Кожна із названих форм зарплати включає до свого складу системи зарплати. Відрядна форма розділяється на: пряму, непряму відрядну систему, відрядно-преміальну, відрядно-прогресивну, акордну систему.

При прямій відрядній системі оплати праці основу оплати праці складає пряма відрядна розцінка, вона визначається двома шляхами: 1) Шляхом ділення часової або денної тарифної ставки на норму виробу: Рвід.=Тч.(дн.)/Нвир.; 2) Шляхом множення часової тарифної ставки на норму часу на одиницю виконаних робіт: Рвід.=Тч.∙Нч., де Тч. – часова тарифна ставка, Нч. – норма часу на одиницю виконаних робіт.

Почасова форма оплати включає до свого складу просту і преміальну системи.

При простій почасовій оплаті праці заробіток працівника залежить від кількості відроблених робіт і часової тарифної ставки.

При почасово-преміальній системі працівникам виплачуються премії згідно з діючою на підприємстві преміальною системою.

Керівники держ. підприємств вибирають форми і системи оплати праці, встановлюють конкретні розміри тарифних ставок, відрядних розцінок, посадових окладів, премій, винагород, надбавок і доплат, керуючись єдиною тарифною сіткою, а також умовами, передбаченими колективним договором. Підприємства інших форм власності можуть використовувати тарифну систему оплати праці або вводити власно розроблену модель оплати праці.

35   Планування фонду оплати праці на підприємств»

Планування зарплати здійснюється в розділі річного плану підприємства «труд і оплата праці». Планування зарплати передбачає визначення фонду зарплати персоналу підприємства, а також різних категорій робітників. Плановий фонд зарплати – це сума коштів, передбачена кошторисом витрат на виробництво для оплати праці всіх працівників підприємства.

Планування зарплати здійснюється окремо по категоріям працівників підприємства. З метою планування і обліку розраховується фонд часової, фонд денної і фонд місячної (річної) зарплати робітників.

Фонд часової зарплати включає до свого складу: оплату праці робітників-відрядників за відрядними розцінками, оплату праці робітників-часовиків за тарифними ставками. Це складає основну частину оплати праці робітників.

До фонду часової зарплати входять також: 1) доплати і по преміальним системам за роботу в нічний час (з 22 до 6), 2) надбавки незвільненим бригадирам за керівництво бригадою, 3) за вредність, 4) за навчання учнів.

До звітного фонду зарплати включають: 1) доплати за відхилення від норм роботи, 2) за роботу по нижчому розряду.

Фонд денної зарплати включає доплати за фактично відроблені чоловіко-дні. До планового фонду денної зарплати входять фонд часової зарплати і такі доплати: підліткам за скорочений робочий день.

Фонд місячної (річної) зарплати – це весь фонд зарплати, який нараховано робітникам підприємства. Він складається з фонду денної зарплати, оплати чергових і додаткових відпусток, оплати за час виконання держ. обов’язків (виплати депутатам обл. і районних рад).

Зарплата інших працівників підприємства (крім робітників) визначається згідно з штатно-окладною системою даного підприємства.


36.  Собівартість продукції

Собівартість продукції – витрати підприємств, які безпосередньо зв’язані з виробництвом і збутом продукції, виконанням робіт і наданням послуг.

До собівартості продукції включаються витрати на: 1) дослідження ринку і визначення потреби в продукції, 2) підготовку і освоєння продукції: конструкторська, технологічна, організаційно-матеріальна, 3) виробництво продукції – на: сировину, матеріали, амортизацію основних фондів, оплату праці тощо, 4) обслуговування виробничого процесу і управління ним, 5) збут продукції: упаковка, транспортування, реклама, 6) розвідка, використання і охорона природних ресурсів, 7) набір і підготовка кадрів, 8) поточне удосконалення виробництва, крім кап. вкладень: вдосконалення техніки, організація виробництва, праці тощо.

Витрати, які входять до собівартості продукції групуються за економічним змістом по слідуючим елементам: 1) матеріальні витрати: сировина, матеріали, інструменти, палево, енергія, 2) витрати на оплату праці, 3) витрати на держ. соціальні заходи: відрахування в пенсійний фонд, на соц. страхування та ін., 4) амортизація основних виробничих фондів, 5) інші витрати: платежі за обов’язкове страхування майна підприємства, витрати на відрахування (командировки), оплата відсотків за кредит, оплата послуг установ зв’язку, банків, обчислювальних центрів.

Прямі – витрати, які можна безпосередньо віднести на собівартість продукції (сировина, матеріали, зарплата). Непрямі – витрати загального характеру, які пов’язані з виробництвом декількох видів продукції (цехові, загально-виробничі). Включення цих витрат до собівартості окремих видів продукції здійснюється за спеціальних розрахунків.

Обсяг виробництва по-різному впливає на формування собівартості одиниці продукції. В зв’язку з цим витрати розділяють на: пропорційні, непропорційні. Пропорційні – витрати, сума яких збільшується або зменшується пропорційно змінам обсягу виробництва. Непропорційні – витрати, сума яких при збільшені обсягу виробництва зменшується на одиницю продукції, а при зменшені обсягу виробництва –збільшується на одиницю продукції.

В госп. практиці розрізняють такі види собівартості: 1) цехова виробнича і повна собівартість, 2) собівартість одиниці продукції і собівартість всього випуску продукції, 3) планова і фактична собівартість, 4) індивідуальна і галузева собівартість.

Структура собівартості продукції – це склад і співвідношення окремих елементів і статей в загальній собівартості продукції.


37.  Планування собівартості продукції

Основні показники собівартості продукції в залежності від галузевих особливостей підприємства: 1) витрати на 1 грн. товарної продукції, які визначаються за формулою: Витрати на 1 грн. = собівартість товарної продукції / вартість товарної продукції; 2) зниження собівартості порівняльної продукції, 3) собівартість одиниці продукції.

Метою планування собівартості продукції є визначення оптимального рівня витрат на виробництво продукції високої якості при планових техніко-економічних умовах з урахуванням найбільш раціонального і ефективного використання матеріальних, трудових, фінансових і природних ресурсів.

Основні фактори, що впливають на собівартість продукції: 1) підвищення технічного рівня виробництва, 2) покращення організації виробництва і праці, 3) зміни обсягу, структури і розміщення виробництва, 4) покращення використання природних ресурсів, 5) галузеві і інші фактори.

В загальному виді розрахунок можливого зниження собівартості продукції під впливом техніко-економічних факторів здійснюється в такому порядку: 1) визначаються витрати на 1 грн. товарної продукції базисного періоду: Витрати на 1 грн. тов. прод. баз. пер.= Собівартість тов. прод. / Вартість тов. прод.; 2) собівартість товарної продукції планового року, виходячи із рівня витрат базисного року. Для цього товарну продукцію планового року в цінах і умовах базисного року множимо на витрати на 1 грн. товарної продукції базисного року; 3) визначається економія від зниження собівартості в плановому році під впливом техніко-економічних факторів; 4) із рівня собівартості товарної продукції, розрахованої по рівню затрат базисного року – пункт 2) – розраховується економія собівартості продукції – пункт 3) – і визначається собівартість товарної продукції в цінах базисного року і умовах планового року; 5) після цього визначається плив зміни цін на обсяг і собівартість товарної продукції з врахуванням передбачених на плановий рік змін цін на сировину, матеріали, паливо, енергію; 6) в результаті визначається плановий рівень витрат на 1 грн. товарної продукції в діючих в плановому році цінах і зниження цих витрат по відношенню до рівня витрат базисного року.


38.  Калькуляція собівартості продукції

Планова калькуляція собівартості продукції представляє собою розрахунок планової собівартості одиниці продукції (послуг), складеної по статтям витрат. До калькуляції включаються такі статті витрат: 1) сировина і матеріали, 2) покупні комплектуючі вироби, напівфабрикаті, роботи і послуги виробничого характеру сторонніх організацій і підприємств, 3) паливо і енергія на тех. потреби, 4) зворотні відходи, 5) основна зарплата робітників, 6) додаткова зарплата робітників, 7) відрахування на соц. потреби, 8) витрати на підготовку і освоєння виробництва, 9) витрати на утримання і експлуатацію устаткування, 10) загальновиробничі технічні витрати, 11) загальногосподарські витрати, 12) невиробничі витрати.

Витрати на утримання і експлуатацію устаткування визначаються на основі розрахунку кошторисів. Кошторис витрат за цією статтею включає такі витрати: амортизація устаткування і транспортних засобів; сума визначених орендатором відсотків за користування основними фондами; експлуатація устаткування; поточний ремонт устаткування і транспортних засобів; внутрішні переміщення грузів; знос малоцінних і швидкозношувальних інструментів і засобів; інші зв’язані з експлуатацією і утриманням устаткування витрати.

Загальновиробничі витрати: 1) витрати на управління виробництвом, 2) витрати некапітального характеру, які пов’язані з удосконаленням технології і організації виробництва, 3) витрати на обслуговування виробничого процесу (зарплата цехового персоналу, ремонт і утримання споруд, будівель тощо), 4) знос малоцінного інвентарю, 5) платежі з обов’язкового страхування майна цехів окремих категорій робітників, 6) інші витрати.

Кошторис загальногосподарських витрат включає: витрати на обслуговування виробничого процесу; витрати, пов’язані з утриманням пожежної та сторожової охорони; поточні витрати, які пов’язані з  утриманням і експлуатацією фондів виробничого призначення; службові відрядження; витрати, пов’язані з управлінням виробництвом; підготовка і перепідготовка кадрів; набір робочої сили; перевезення працівників до місця роботи і назад; виконання робіт вахтовим методом; платежі з обов’язкового страхування майна підприємств і громадської відповідальності; відсотки за кредит; оплата послуг комерційних банків і інших кредитно-фінансових установ; утримання приміщень, які без оплати передані підприємствам громадського харчування; амортизаційні відрахування основних фондів; сума виплачених відсотків за получені в оренду основні фонди; податки, збори та інші обов’язкові платежі; інші витрати.

Розмір позавиробничих витрат розраховується шляхом складання кошторису, до складу якого входять такі статті: зберігання, погрузла, розгрузка і упаковка продукції; транспортування продукції; оплата міста; реклама і перепродажна підготовка товарів; інші витрати, зв’язані з реалізацією продукції (участь у виставках, ярмарках), представницькі розходи (прийоми, конференції, інші офіційні заходи) в розмірі 2% від обсягу реалізованої продукції за рік.


39   Кошторис витрат на виробництво

Кошторис виробництва – витрати підприємства, які зв’язані з основною його діяльністю за певний період, незалежно від того, відносять їх на собівартість продукції в цьому періоді чи ні. Кошторис виробництва складається по елементам витрат. Кошторис виробництва включає до свого складу такі елементи: 1) матеріальні витрати (основні матеріали, допоміжні, напівфабрикати зі сторони, паливо і енергія зі сторони); 2) зарплата; 3) відрахування на соц. потреби; 4) амортизація основних фондів і нематеріальних активів; 5) інші витрати; 6) витрати на виробництво; 7) витрати, які не включають у виробничу собівартість продукції; 8) зміна залишків майбутніх періодів; 9) собівартість валової продукції; 10) зміна залишків незавершеного виробництва; 11) виробнича собівартість товарної продукції; 12) позавиробничі витрати; 13) зміна залишків нереалізованої продукції; 14) повна собівартість товарної продукції; 15) собівартість реалізованої продукції.

40    Прибуток і рентабельність підприємства

Прибуток – частина виручки, що залишається після відшкодування всіх витрат на виробничу і комерційну діяльність підприємства. Розрізняють такі види: 1) загальний прибуток – весь прибуток підприємства отриманий від усіх видів діяльності, такий прибуток називають – балансовий. 2) прибуток після оподаткування (чистий).

Прибуток підприємства формується за рахунок таких джерел: 1) реалізація продукції, 2) продаж іншого майна, 3) позареалізаційні операції.

Основним видом прибутку є: 1. Прибуток від продажу, реалізації продукції. Він обчислюється як різниця між виручкою від реалізованої продукції (без врахування податку на додану вартість, акцизного збору) та їх повною собівартістю: П=РП–Собі вар.РП. 2) Прибуток від продажу майна (основних фондів, нематеріальних активів, цінних паперів інших підприємств). Його розраховують як різницю між ціною продажу та балансовою (залишковою) вартістю об’єкта, який продається з урахуванням витрат на продаж. 3) Прибуток позареалізаційних операцій – прибуток від пайової участі в спільних підприємствах, надання майна в оренду, дивіденди на цінні папери тощо.

Напрямки використання: 1. Прибуток після оподаткування (чистий прибуток) використовується: – прибуток, що спрямовується за межі підприємства (виплати власникам), – прибуток, що залишається на підприємстві,  частина якого спрямовується до резервного фонду, а друга – використовується на інвестиційні потреби. 2. Рентабельність – це відносний показник ефективності діяльності підприємства. В загальному виді рентабельність розраховується як відношення прибутку до витрат. Розрізняють такі види рентабельності: 1) рентабельність використання ресурсів (капіталу): Рк.=Пч/Кв, деПч – чистий прибуток за мінусом відсотків за кредит, Кв – капітал власний; 2) рентабельність виробництва або виробничих фондів: Рв=П/(Фо+Фоб), де П – загальний прибуток підприємства, Фо, Фоб – середньорічна вартість основних і оборотних фондів; 3) рентабельність продукції: Рп=Пп/Сп, де Пп – прибуток продукції, Сп – собівартість продукції; 4) рентабельність виробу: Рв=Пв/Св, де Пв – прибуток виробу, Св – собівартість виробу.


41.   Реструктуризація  та  санація   підприємств  

Реструктуризація підприємства означає здійснення організаційно-економічних, правових, технічних заходів, спрямованих на зміну структури підприємства, його управління, форм власності, оздоровлення, збільшення обсягу випуску, конкурентоспроможності продукції, підвищення ефективності виробництва.

Можливі варіанти реструктуризації: 1) перепрофілювання підприємств, 2) виділення окремих структурних підрозділів для подальшої діяльності, 3) виділення окремих структурних підрозділів як нових юридичних осіб, 4) злиття двох і більше підприємств з утворенням нового підприємства, нової юридичної особи.

Розрізняють наступні види: 1. Залежно від мети змін: санаційну, адаптаційну, випереджуючу. 2. Залежно від об’єкту змін: операційну, фінансову, реструктуризацію власності. 3. Залежно від тривалості періоду: оперативну, стратегічну.

Найважливішим етапом є розробка програми реструктуризації або бізнес-плану, а також плану реструктуризації.

Санація – комплекс послідовних взаємопов’язаних заходів фінансово-економічного, виробничо-технічного, соціального характеру, які спрямовані на виведення підприємства із кризи, відновлення або досягнення ним прибутковості та конкурентоспроможності. Санація – це система заходів щодо запобігання банкрутству фірми, її фінансового оздоровлення. Для проведення санації створюється комісія, якій підприємства у визначений термін готує і подає відповідні документи. На їх основі комісія проводить  аналіз фінансово-господарського стану підприємства і робить висновки та рекомендації щодо проведення санації підприємств.


42.  Банкрутство і ліквідація підприємств

Під банкрутством розуміють зв'язану з браком активів у ліквідній формі неспроможність юридичної особи суб'єкта підприємницької діяльності задовольнити в установлений для цього строк пред'явлені до нього з боку кредиторів вимоги та виконати зобов'язання перед бюджетом.

Одна з перших ознак руху до банкрутства — спад прибутковості фірми нижче за вартість її капіталу. Відсотки за кредит і дивіденди, що сплачуються фірмою, перестають відповідати сучасним ринковим умовам господарювання, а вкладання коштів у таку фірму стає невигідним. Зниження прибутковості фірми або збільшення середньої вартості зобов'язань означає зниження її ціни. Ціна фірми — це приведені до теперішнього часу потоки виплат кредиторам та акціонерам.

Причини банкрутства: 1) зовнішні, які практично дуже важко врахувати; 2) внутрішні, що безпосередньо залежать від форм, методів та організації роботи на самому підприємстві. Результатом одночасного впливу всіх чинників є настання банкрутства.

Етапи порушення справи про банкрутство: 1) Установлення факту банкрутства боржника. 2) Підтвердження факту безспірності вимог кредитора, який ініціює порушення справи про банкрутство. 3) Визначення майнових активів боржника. 4) Виявлення всіх можливих кредиторів. 5) Обґрунтування можливого плану реструктуризації або санації. 6) Реструктуризація (санація), якщо така можлива. 7) Визнання боржника банкрутом, якщо реструктуризація (санація) є з тих чи тих причин неможливою.

Причини ліквідації: 1) вартість майна боржника продовжує знецінюватися, і бракує будь-якої можливості її відновлення; 2) жодна юридична чи фізична особа не звернулася до відповідного органу із заявою про проведення реструктуризації або санації боржника; 3) жодний з поданих реструктуризаційних чи санаційних планів не було схвалено кредиторами; 4) запропонований план виходу підприємства з кризового стану з тих чи тих причин неможливо реалізувати.

Рішення про ліквідацію боржника може ухвалити суд з власної ініціативи чи на клопотання розпорядника майна, кредитора, зборів чи комітету кредиторів. Відтак Арбітражний суд приймає відповідну постанову про визнання боржника банкрутом, яка надсилається всім учасникам, причетним до цього процесу. Цією постановою призначаються також ліквідатори з представників зборів кредиторів, банків, фінансових органів, а також з Фонду державного майна, якщо банкрутом визнано державне підприємство або організацію.

Призначені арбітражним судом ліквідатори утворюють ліквідаційну комісію, якій надаються широкі повноваження. Ліквідаційна комісія: управляє майном банкрута; здійснює інвентаризацію та оцінку майна; визначає ліквідаційну масу і розпоряджається нею; вживає заходів для стягнення дебіторської заборгованості; реалізує майно збанкрутілого підприємства і здійснює інші заходи, спрямовані на задоволення вимог кредиторів.


 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

27610. Назначение более мягкого наказания, чем предусмотрено за данное преступление. Назначение наказания при вердикте присяжных о снисхождении 30.5 KB
  Назначение более мягкого наказания чем предусмотрено за данное преступление. Назначение наказания при вердикте присяжных о снисхождении. 64 УК РФ назначение более мягкого наказания чем предусмотрено соответствующей статьей Особенной части УК РФ возможно при наличии исключительных обстоятельств существенно уменьшающих степень общественной опасности совершенного лицом преступления либо при активном содействии участника группового преступления раскрытию этого преступления. Правила назначения более мягкого наказания чем предусмотрено...
27612. Назначение наказания за неоконченное преступление, за преступление, совершенное в соучастии и при рецидиве преступлений 30 KB
  Назначение наказания за неоконченное преступление ст. 66 УК Назначение наказания различается в зависимости от стадии на которой было прервано общественно опасное деяние. За приготовление к преступлению срок или размер наказания не может превышать половины максимального срока или размера наиболее строгого вида наказания предусмотренного соответствующей статьей Особенной части Уголовного кодекса за неоконченное преступление.
27614. Назначение наказания по совокупности преступлений и совокупности приговоров. Порядок определения сроков наказания при сложении наказаний 37.5 KB
  Порядок определения сроков наказания при сложении наказаний. Назначение наказания по совокупности преступлений При совокупности преступлений наказание назначается отдельно за каждое совершенное преступление. Два этапа назначения наказания: 1назначение наказания за каждое преступление отдельно; 2 определение окончательного наказания по одному из принципов: – поглощение менее строгого более строгим; – полного сложения; – частичного сложения.
27616. Нарушение неприкосновенности частной жизни (ст. 137 УК). Нарушение неприкосновенности жилища (ст. 139 УК) 29.5 KB
  Нарушение неприкосновенности жилища ст. Нарушение неприкосновенности частной жизни 1. Нарушение этого права влечет ответственность в частности уголовную. Нарушение неприкосновенности жилища 1.
27618. Преступления против безопасности движения и эксплуатации транспортных средств 96.5 KB
  Объективная сторона преступления состоит в одном из двух деяний: нарушение правил дорожного движения и нарушении правил эксплуатации транспортных средств. Квалифицирующий признак: деяние повлекшее по неосторожности смерть человека в соответствии с Правилами учета ДТП к числу погибших относятся и те кто скончался от полученных травм в течение 7 суток со дня ДТП. Нарушение правил обеспечивающих безопасную работу транспорта ст. Общественная опасность нарушения правил обеспечивающих безопасную работу транспорта...