38411

Фінанси та їх сутність

Шпаргалка

Финансы и кредитные отношения

Значну частину своїх функцій держава виконує завдяки державному бюджету. Значну частину своїх функцій держава виконує завдяки державному бюджету. Бюджетна система України це сукупність Державного бюджету та місцевих бюджетів побудована з урахуванням економічних відносин державного і адміністративнотериторіальних устроїв і врегульована нормами права. Згідно з Бюджетним кодексом бюджетна система України ґрунтується на таких принципах: 1 принцип єдності бюджетної системи України забезпечується єдиною правовою базою єдиною грошовою...

Украинкский

2013-09-28

103.56 KB

1 чел.

1.1.Необхідність та сутність фінансів.

По-перше, фінанси – це система економічних (грошових) відносин, за допомогою яких створюються, розподіляються та перерозподіляються фонди грошових коштів. По-друге,  фінанси – це сукупність об’єктивно зумовлених  економічних відносин, що мають розподільчий характер, грошову форму вираження, матеріалізуються у грошових доходах і нагромадженнях, які зосереджуються в державних структурах і у суб’єктів господарювання з метою розширеного відтворення, матеріального стимулювання працівників та задоволення соціальних потреб суспільства. По-третє,  фінанси – це система економічних відносин між державою, юридичними та фізичними особами і населенням з приводу формування, розподілу і використання централізованих і децентралізованих грошових фондів, які повинні регулюватися правовими нормами.

стимулювання тощо).

Об’єктивна необхідність фінансів обумовлена такими явищами:

1)  наявністю суспільного поділу праці;

2)  наявністю товарно-грошових відносин (фінанси не можуть існувати без грошей);

3)  наявністю різних форм власності;

4)  наявністю держави і необхідністю виконання нею своїх функцій;

5)  дією економічних законів розвитку суспільства.

Об’єктами фінансових відносин є: валовий внутрішній продукт; національний доход; національне багатство.

Суб’єктами фінансових відносин виступають: держава; суб’єкти господарської діяльності; населення.

1.2.Централізовані фінанси

Залежно від рівня, на якому проходить формування фондів грошових коштів, вони поділяються на централізовані та децентралізовані.

Централізовані фінанси - це економічні грошові відносини, які пов’язані з формуванням та використанням фондів грошових коштів держави, які акумулюються в державній бюджетній системі та урядових позабюджетних фондах.

До них входять Державний бюджет; місцеві бюджети; Пенсійний фонд; Фонд соціального страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням і похованням; Фонд соціального страхування на випадок безробіття; Фонд соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань; фонди міністерств та відомств тощо.

1.3.Взаємозвязок фінансів з іншими економічними категоріями.

Фінанси – це система економічних відносин між державою, юридичними та фізичними особами і населенням з приводу формування, розподілу і використання централізованих і децентралізованих грошових фондів, які повинні регулюватися правовими нормами.

Фінанси перебувають в тісному взаємозв’язку з такими категоріями розподільчого характеру як гроші, заробітна плата, ціна, кредит.

На побутовому рівні фінанси у багатьох випадках визначають як певну суму грошей, яка знаходиться у розпорядженні юридичної чи фізичної особи. Але певна сума грошей – це ще не фінанси. Крім того, фінанси відрізняються від грошей і за функціями, які вони виконують. Водночас гроші завжди є технічним засобом вираження величини доходу суб’єктів фінансових відносин, своєрідними обліковими одиницями цього доходу або видатку Будучи тісно пов’язаними між собою, фінанси і гроші не можуть існувати одне без одного

Ціна визначає параметри впливу фінансів на всі процеси, пов’язані зі створенням та використанням валового внутрішнього продукту. Фінанси мають ширший діапазон розподілу, ніж ціна. Вони здійснюють не лише первинний розподіл валового внутрішнього продукту на рівні виробничої структури, а й подальший перерозподіл через бюджетну систему.

За своєю економічною природою заробітна плата є грошовим виразом вартості праці.  Це фонд грошових засобів, що знаходиться в розпорядженні працівника і використовується для задоволення особистих потреб. Для виплати заробітної плати на підприємстві створюється фонд фінансових ресурсів. Це свідчить про органічний зв’язок фінансів і заробітної плати, тобто фінанси створюють необхідні умови для функціонування заробітної плати. Взаємозв’язок фінансів і заробітної плати  проявляється у тому, що держава регулює величину заробітної плати  за допомогою фінансових важелів, зокрема, податків, створюючи загальнодержавні фонди фінансових ресурсів. Водночас держава за допомогою цих же фондів може стимулювати розвиток окремих видів діяльності, виділяючи дотації, субсидії та субвенції.

Відмінності між фінансами і заробітною платою полягають у наступному: - фінанси розподіляють валовий внутрішній продукт, а заробітна плата – це категорія, яка стосується лише частини валового внутрішнього продукту, а саме фонду оплати праці; -  заробітна плата пов’язана лише з одним фактором виробництва – робочою силою, а фінанси впливають на використання всіх факторів виробництва.

Спільним для фінансів і кредиту є те, що вони використовуються в кругообігу коштів і сприяють підвищенню ефективності виробництва. Відмінності між фінансами і кредитом полягають у тому, що фінансам притаманний односторонній рух вартості. До того ж за допомогою фінансів розподіляється валовий внутрішній продукт, а кредит діє лише на стадії перерозподілу тимчасово вільних ресурсів. Під час фінансування кошти надаються на безповоротній основі, а процес кредитування передбачає надання коштів за принципами платності, строковості, повернення і забезпеченості.

1.4.Система фінансових відносин в Україні.

Фінанси – це система економічних відносин між державою, юридичними та фізичними особами і населенням з приводу формування, розподілу і використання централізованих і децентралізованих грошових фондів, які повинні регулюватися правовими нормами.

Об’єктами фінансових відносин є: валовий внутрішній продукт; національний доход; національне багатство.

Суб’єктами фінансових відносин виступають: держава; суб’єкти господарської діяльності; населення.

1.5.Децентралізовані фінанси

Залежно від рівня, на якому проходить формування фондів грошових коштів, вони поділяються на централізовані та децентралізовані.

Децентралізовані - грошові відносини, що опосередковують кругообіг грошових фондів підприємств. До них входять амортизаційний фонд; фонд оплати праці; фонд виплати дивідендів; резервний фонд; фонди економічного стимулювання тощо.

Фінанси підприємств, організацій, установ – це сукупність економічних відносин на рівні окремих суб’єктів господарювання, пов’язані з формуванням, розподілом та використанням коштів у процесі здійснення господарської діяльності. Фінанси підприємств відіграють важливу роль не тільки у фінансовій системі, а й у забезпеченні ефективного економічного та соціального розвитку країни:

- за їх рахунок формується найбільша частина фінансових ресурсів, які концентруються державою для централізованого фінансування різноманітних суспільних потреб;

- вони створюють необхідний фінансовий базис для забезпечення безперервності виробничого процесу, спрямованого на задоволення попиту на товари та послуги;

- система фінансів підприємств сприяє формуванню фінансового потенціалу їх розвитку відповідно до стратегії підприємств на різних стадіях їх життєвого циклу;

- за їх допомогою підприємства децентралізовано розв’язують соціальні завдання розвитку суспільства, оскільки частини сформованих підприємствами фінансових ресурсів спрямовується на споживання;

- вони уможливлюють ефективне використання грошових заощаджень населення, тобто їх можна інвестувати в акції, облігації та інші доходні фінансові інструменти;

-  вони сприяють раціоналізації обігу коштів у країні, забезпечуючи ефективне їх використання у процесі функціонування економіки.

        До цієї ланки належать також фінанси невиробничої сфери, яка поділяється на фінанси освіти, охорони здоров’я, культури, науки, оборони та інших підрозділів.

        Фінанси домогосподарств відображають рівень життя та фінансового забезпечення населення. Вони є засобом створення та використання фондів фінансових ресурсів для задоволення особистих потреб громадян. У соціально орієнтованій ринковій економіці, до якої прямує Україна, стан розвитку та організації фінансів домогосподарств відображає ефективність функціонування фінансової системи в цілому.

1.6.Сутність фінансової системи

Фінансова система – це сукупність різноманітних видів фондів фінансових ресурсів, сконцентрованих у розпорядженні держави, нефінансового сектора економіки, окремих фінансових інститутів і населення  для виконання покладених на них функцій, а також для задоволення економічних і соціальних потреб.

В узагальненому вигляді фінансова система країни (відповідно до основних суб’єктів фінансових відносин – держави, підприємств і населення) – це сукупність трьох сфер фінансових відносин: державних фінансів, фінансів підприємств і фінансів населення. До структури фінансової системи входять державні фінанси, фінансові ринки, фінанси суб’єктів господарювання, страховий ринок, фінанси домогосподарств, міжнародні фінанси.

Принципами побудови фінансової системи є:

- принцип єдності, який передбачає здійснення єдиної економічної і фінансової політики;

- принцип функціонального призначення ланок, який виражається в тому, що  в кожній з них вирішуються свої завдання специфічними методами, а також існують відповідні фонди грошових коштів та апарат управління.

1.7.Характеристика ланок фінансової системи.

Фінансова система – це сукупність різноманітних видів фондів фінансових ресурсів, сконцентрованих у розпорядженні держави, нефінансового сектора економіки, окремих фінансових інститутів і населення  для виконання покладених на них функцій, а також для задоволення економічних і соціальних потреб.

До основних ланок фінансової системи входять державні фінанси, фінансові ринки, фінанси суб’єктів господарювання, страховий ринок, фінанси домогосподарств, міжнародні фінанси.

Державні фінанси – це основний елемент структури фінансової системи. Його складовими є державний бюджет, місцеві бюджети, державні цільові позабюджетні фонди і державний кредит. Кожна складова державних фінансів виконує певні функції і забезпечує здійснення відповідної фінансово-економічної політики, сприяє розв’язанню певних соціальних проблем, підтримує розвиток культури та мистецтва. У сфері державних фінансів центральне місце посідають бюджети, сукупність яких утворює бюджетну систему. Використовуються бюджетні кошти на розвиток народного господарства, соціально-культурні заходи, оборону, управління, створення державних резервів. Значну частину своїх функцій держава виконує завдяки державному бюджету. Його стан і структура як у дохідній, так і у витратній частині характеризують загальний соціально-економічний стан держави. В структурному значенні місцеві фінанси споріднені державним, але управління ними з регіональними органами громадської влади через прийняті у конкретній адміністративно-територіальній одиниці і законодавчо закріплені системи інститутів. Державні цільові фонди – це фонди грошових коштів, які мають цільове призначення і знаходяться в розпорядженні центральних та місцевих органів влади.  Державний кредит – це сукупність відносин, у яких держава виступає в ролі позичальника коштів або кредитора, або гаранта угоди. Існування державного кредиту обумовлене постійним протиріччям між потребами держави і її фінансовими можливостями, а також хронічною нестачею централізованих фінансових ресурсів.

1.8.Фінансова система і бюджет.

Фінансова система – це сукупність різноманітних видів фондів фінансових ресурсів, сконцентрованих у розпорядженні держави, нефінансового сектора економіки, окремих фінансових інститутів і населення  для виконання покладених на них функцій, а також для задоволення економічних і соціальних потреб.

Кожна ланка фінансової системи є і носієм властивих їй фінансових відносин, і водночас перебуває в певному зв’язку з іншими ланками системи. Тому фінансова система має певну чітку структуру, завдяки якій, розглядаючи кожну з ланок, можна отримати комплексне уявлення про фінансову систему загалом. Фінансова система визначається як сукупність, з одного боку, певних сфер фінансових відносин, а з іншого – різних інститутів, що забезпечують функціонування і взаємодію всіх сфер, а також управління ними. В узагальненому вигляді фінансова система країни (відповідно до основних суб’єктів фінансових відносин – держави, підприємств і населення) – це сукупність трьох сфер фінансових відносин: державних фінансів, фінансів підприємств і фінансів населення.

Значну частину своїх функцій держава виконує завдяки державному бюджету. Його стан і структура як у дохідній, так і у витратній частині характеризують загальний соціально-економічний стан держави. Принципи побудови бюджетної системи регулюється бюджетним законодавством і залежать насамперед  від дії адміністративно-територіального поділу. Взаємовідносини між різними складовими бюджетної системи визначаються рівнем розвитку демократичних засад. За своєю сутністю бюджет характеризує фінансове становище держави.

1.9.Фінанси та їх місце в системі суспільних відносин.

Фінанси – це система економічних відносин між державою, юридичними та фізичними особами і населенням з приводу формування, розподілу і використання централізованих і децентралізованих грошових фондів, які повинні регулюватися правовими нормами.

Ознаки фінансів:

-  грошовий характер фінансових відносин;

-  розподільчий та перерозподільний характер фінансових відносин;

-  фондовий характери використання фінансових ресурсів;

-  державне регулювання фінансових питань завдяки податкам, відсоткам по цінним паперам.

Залежно від рівня, на якому проходить формування фондів грошових коштів, вони поділяються на:

-  централізовані, тобто ті, що створюються на рівні держави (Державний бюджет; місцеві бюджети; Пенсійний фонд; Фонд соціального страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням і похованням; Фонд соціального страхування на випадок безробіття; Фонд соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань; фонди міністерств та відомств тощо);

- децентралізовані, тобто фонди підприємств та організацій (амортизаційний фонд; фонд оплати праці; фонд виплати дивідендів; резервний фонд; фонди економічного стимулювання тощо).

1.10.Бюджетна система України та принципи її побудови.

Під бюджетною системою слід розуміти сукупність окремих її ланок, юридично пов’язаних між собою, які базуються на загальноприйнятих принципах, що відповідають міжнародним стандартам. Бюджетна система України - це сукупність Державного бюджету та місцевих бюджетів, побудована з урахуванням економічних відносин, державного і адміністративно-територіальних устроїв і врегульована нормами права.

Бюджетний устрій – це організація і принципи побудови бюджетної системи, її структури, взаємозв’язок між окремими ланками бюджетної системи.

Згідно з Бюджетним кодексом бюджетна система України ґрунтується на таких принципах:

1) принцип єдності бюджетної системи України забезпечується єдиною правовою базою, єдиною грошовою системою, єдиним регулюванням бюджетних відносин, єдиною бюджетною класифікацією, єдністю порядку виконання бюджетів та ведення бухгалтерського обліку і звітності;

2) принцип збалансованості – повноваження на здійснення витрат бюджету повинні відповідати обсягу надходжень до бюджету на відповідний бюджетний період;

3) принцип самостійності – Державний бюджет України та місцеві бюджети є самостійними.;

4) принцип повноти – до складу бюджетів підлягають включенню всі надходження до бюджетів та витрати бюджетів, що здійснюються відповідно до нормативно-правових актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим та органів самоврядування;  

5) принцип обґрунтованості – бюджет формується на реалістичних макропоказниках економічного і соціального розвитку держави та розрахунках надходжень до бюджету, що здійснюються відповідно до затверджених методик та правил;

6) принцип ефективності – при складанні і виконанні бюджетів усі учасники бюджетного процесу мають прагнути досягнення запланованих цілей при залученні мінімального обсягу бюджетних коштів та досягнення максимального результату при використанні визначеного бюджетом обсягу коштів;

7) принцип субсидіарності полягає в тому, що розподіл видів видатків між державним бюджетом та місцевими бюджетами, а також між місцевими бюджетами повинен ґрунтуватися на максимально можливому наближенні надання суспільних послуг до їх безпосереднього споживача;

8) принцип цільового використання бюджетних коштів – бюджетні кошти використовуються тільки на цілі, визначені бюджетними призначеннями;

9) принцип справедливості та неупередженості – бюджетна система України будується на засадах справедливого і неупередженого розподілу суспільного багатства між громадянами і територіальними громадами;

10) принцип публічності та прозорості – Державний бюджет України та місцеві бюджети затверджуються, а рішення щодо звіту про їх виконання приймаються відповідно Верховною Радою України, Верховною Радою Автономної Республіки Крим та відповідними радами.

1.11.Види фінансових планів; напрямки удосконалення.

Фінансове планування – це діяльність щодо складання планів формування, розподілу і використання фінансових ресурсів на рівні окремих суб’єктів господарювання, їх об’єднань, галузевих структур, територіально-адміністративних одиниць та країни в цілому.

Фінансові плани це плани формування, розподілу і використання фінансових ресурсів. Їх особливістю є те, що вони складаються виключно у грошовій формі.  Фінансові плани складаються окремими підприємствами, установами, об’єднаннями, відомствами (баланс доходів і видатків, кошторис, бізнес-план, платіжний календар) в розрізі окремих територій (місцеві бюджети) та на рівні держави в цілому (Державний бюджет, зведений бюджет, баланс фінансових ресурсів і витрат держави).  За тривалістю дії такі плани поділяють на:

- перспективні фінансові плани (складаються на період, більший 1-го року);  - поточні (складаються на один рік); - оперативні (складаються на квартал, місяць).

Бюджет як основний фінансовий план забезпечує мобілізацію грошових коштів та здійснює їх розподіл згідно з соціально-економічною політикою держави. Бюджет - єдиний фінансовий план, що має силу закону. Необхідність існування бюджету обумовлена такими факторами: 1) за допомогою бюджету держава виконує свої функції; 2) здійснює утримання соціальної сфери; 3) перерозподіляє кошти між окремими територіями і галузями; 4) здійснює соціальний захист населення; 5) вирішує національні проблеми; 6) має вплив на розвиток науково-технічного прогресу через фінансування наукових установ; 7) вирішує питання охорони навколишнього середовища тощо.

1.12.Фінансові ресурси держави.

Фінансові ресурси – це сукупність доходів та надходжень, які перебувають у розпорядженні підприємств, організацій та держави і спрямовуються на задоволення суспільних потреб з метою розширеного відтворення та зростання матеріального добробуту населення.

Фінансові ресурси поділяються на державні (пенсійний фонд, бюджет, фонд державного соціального страхування, фонд майнового та особистого страхування) та фінансові ресурси підприємств (статутний капітал, амортизаційний фонд, прибуток, що залишається на підприємстві). Фінансові ресурси поділяють на власні та залучені. До власних фінансових ресурсів відносять грошові кошти, отримані в ході фінансово-господарської діяльності (статутний капітал, прибуток, амортизаційний фонд, інші фонди підприємства). Залучені ресурси – це грошові кошти, отримані в результаті кредитів і  позик, які набувають характеру заборгованості (кредити; фінансові ресурси, залучені шляхом випуску цінних паперів; кредиторська заборгованість).

Централізовані фінансові ресурси виступають у формі бюджетних та позабюджетних фондів і забезпечують потреби відтворення на макрорівні, тобто перебувають у розпорядженні держави. Крім цього, до них відносять фінансові відносини. Децентралізовані формуються у суб’єктів господарювання різних форм власності і видів діяльності. Вони використовуються для задоволення потреб виробництва та соціальних, також знаходяться у розпорядженні населення у формі вкладів, депозитів, як заощадження у операціях на фінансовому ринку.

1.13.Державний кредит та державний борг.

Державний кредит – це сукупність відносин, у яких держава виступає в ролі позичальника коштів або кредитора, або гаранта угоди. Існування державного кредиту обумовлене постійним протиріччям між потребами держави і її фінансовими можливостями, а також хронічною нестачею централізованих фінансових ресурсів. За своєю економічною сутністю державний кредит – це форма вторинного перерозподілу валового внутрішнього продукту. Його джерелом є вільні кошти населення, підприємств і організацій. Найважливішими формами державного кредиту є державні позики, грошово-речові лотереї, використання частини вкладів населення в ощадних установах.

Існування державного кредиту призводить  до утворення державного боргу як сукупності зобов’язань держави перед населенням, юридичними особами, іноземними державами та міжнародними організаціями в залежності від того, мова йде про внутрішній борг або про зовнішній. Розрізняють поточний і капітальний, внутрішній і зовнішній борг.  Поточний борг – це сума заборгованості, що підлягає погашенню в поточному році, і належних до сплати в цей період відсотків за усіма випущеними на даний момент позиками.  Капітальний борг – це загальна сума заборгованості і відсотків, що мають бути сплачені за позиками. Внутрішній борг – це заборгованість кредиторам держави в даній крані. Зовнішній борг – це заборгованість кредиторам за межами даної країни.

Існують такі способи коригування позикової політики: - конверсія; - консолідація; - уніфікація; - відстрочення погашення; - реструктуризація; - анулювання.

Конверсія державного боргу – це зміна доходності позик. Вона здійснюється у разі зміни ситуацій на фінансовому ринку чи погіршення фінансового стану держави, коли вона не в змозі виплачувати передбачуваний кредиторами доход. Консолідація боргу – це передання зобов’язань за раніше випущеною позикою на нову позику з метою продовження терміну позики. Вона проводиться у формі обміну облігацій попередньої позики на нові.  Уніфікація боргу – це об’єднання кількох позик в одну, що спрощує управління державним боргом.

Відстрочення погашення означає перенесення строків виплати заборгованості. Реструктуризація боргу – це використання у комплексі чи частково зазначених вище методів.  Анулювання боргів означає повну відмову держави від своєї заборгованості.

1.14.Функції фінансів та їх роль.

Фінанси – це система економічних відносин між державою, юридичними та фізичними особами і населенням з приводу формування, розподілу і використання централізованих і децентралізованих грошових фондів, які повинні регулюватися правовими нормами.

Функції фінансів: розподільча; контрольна. Розподільча функція є головною і проявляється  в процесі розподілу валового внутрішнього продукту у вигляді утворення фондів грошових кошів та використання їх за цільовим призначенням. Об’єктом розподілу виступають: валовий внутрішній продукт та національне багатство. За допомогою фінансів держава здійснює розподіл суспільного продукту  не тільки в натурально-речовій формі, а й за вартістю. У цьому зв’язку стає можливим і необхідним контроль за забезпеченням вартісних і натурально-речових пропорцій у процесі розширеного відтворення. Контрольна функція  фінансів зумовлюється об’єктивно  притаманною їм здатністю кількісно відображати рух фінансових потоків і забезпечувати контроль за дотриманням пропорцій в розподілі валового внутрішнього продукту, правильністю формування, розподілу та використання  фінансових ресурсів держави і суб’єктів господарювання. Об’єктом контролю виступає безпосередньо розподільчий процес.  Контрольна функція фінансів на практиці реалізується в діяльності осіб, що проводять фінансовий контроль.

В Україні до органів, що здійснюють фінансовий контроль, належать: Міністерство фінансів, Державне казначейство, Державна контрольно-ревізійна служба, Державна податкова адміністрація, Державна митна служба, Пенсійний фонд, Рахункова палата та інші. Одним із напрямків дії фінансового контролю є контроль за дотримуванням фінансової дисципліни суб’єктами фінансових відносин. А саме за своєчасним перерахуванням у встановлені терміни платежів за поставлену продукцію, виконані роботи та надані послуги, а також за своєчасною і повною сплатою податків до бюджету та позабюджетних фондів.

1.15.Фінанси господарюючих суб’єктів.

1.16.Державні фінанси як складова частина фінансової системи України.

Державні фінанси – це основний елемент структури фінансової системи. Його складовими є державний бюджет, місцеві бюджети, державні цільові позабюджетні фонди і державний кредит. Кожна складова державних фінансів виконує певні функції і забезпечує здійснення відповідної фінансово-економічної політики, сприяє розв’язанню певних соціальних проблем, підтримує розвиток культури та мистецтва. У сфері державних фінансів центральне місце посідають бюджети, сукупність яких утворює бюджетну систему. Використовуються бюджетні кошти на розвиток народного господарства, соціально-культурні заходи, оборону, управління, створення державних резервів. Значну частину своїх функцій держава виконує завдяки державному бюджету. Його стан і структура як у дохідній, так і у витратній частині характеризують загальний соціально-економічний стан держави. В структурному значенні місцеві фінанси споріднені державним, але управління ними з регіональними органами громадської влади через прийняті у конкретній адміністративно-територіальній одиниці і законодавчо закріплені системи інститутів. Державні цільові фонди – це фонди грошових коштів, які мають цільове призначення і знаходяться в розпорядженні центральних та місцевих органів влади.  Державний кредит – це сукупність відносин, у яких держава виступає в ролі позичальника коштів або кредитора, або гаранта угоди. Існування державного кредиту обумовлене постійним протиріччям між потребами держави і її фінансовими можливостями, а також хронічною нестачею централізованих фінансових ресурсів.

Доходи бюджету – це частина централізованих ресурсів держави, які необхідні для виконання нею відповідних функцій. Вони виражають економічні відносини, що виникають в процесі формування фондів грошових коштів і надходять в розпорядження органів державної влади і управління.  Згідно з Бюджетним кодексом України, до доходів бюджету належать усі податкові, неподаткові та інші надходження на безповоротній основі, справляння яких передбачено законодавством України, включаючи трансферти, дарунки та гранти.

Класифікація видатків бюджету здійснюється за різними підставами і групується за:  а) функціональними ознаками; б) економічними ознаками; в) відомчими ознаками; г) програмними ознаками.  Функціональна класифікація видатків бюджету здійснюється шляхом їх групування відповідно до різновиду функцій держави та витрат на їх фінансування. Цей тип класифікації дозволяє проаналізувати динаміку витрат, зробити прогнози щодо наступних видатків. Нова класифікація видатків бюджету розроблена на основі класифікації функцій управління ООН та має три рівні деталізації:

- розділи; - підрозділи та групи. Функціональна класифікація видатків бюджету включає видатки на:

а) загальнодержавні функції; б) оборону; в) функції охорони громадського порядку, забезпечення суспільної безпеки та функції судової влади; г) економічну діяльність; д) охорону навколишнього природного середовища; є) житлово-комунальне господарство; ж) охорону здоров'я; з) духовний та фізичний; і) освіту;  к) соціальний захист та соціальне забезпечення.Економічна класифікація видатків бюджету уточнює використання бюджетних коштів відповідно до їх предметних ознак (заробітна плата, оренда, капітальні витрати тощо). На підставі економічної класифікації видатків забезпечується єдиний підхід до розпорядників та одержувачів бюджетних коштів, створюється можливість виділити захищені статті видатків бюджету. Видатки бюджету за цим типом класифікації групуються в єдині блоки і складають: поточні видатки; нерозподілені видатки; кредитування з вирахуванням погашення.  Поточні видатки включають: а) витрати на товари та послуги; б) виплати процентів (доходу) за зобов'язаннями; в) субсидії та поточні трансферти;

До складу капітальних видатків входять: а) придбання основного капіталу; б) створення державних запасів та резервів; в) придбання землі та нематеріальних активів; г) капітальні трансферти.  Нерозподілені видатки складають видатки з резервних фондів Державного бюджету України та місцевих бюджетів. Склад нерозподілених видатків визначається законом про Державний бюджет України чи рішенням відповідної місцевої ради.

1.17.Місцеві фінанси як ланка фінансової системи.

Місцеві фінанси — це система формування, розподілу i використання грошових та інших фінансових ресурсів для забезпечення місцевими органами влади покладених на них функції i завдань, як власних, так i делегованих. Фінанси місцевих органів влади як система включають у себе кілька основних взаємопов’язаних структурних елементів: суб'єкти системи; об'єкти системи; видатки; доходи; способи формування доходів; інститути системи; відносини між суб’єктами системи, системою та іншими ланками фінансової системи держави взагалі. Головним суб'єктом місцевих фінансів в Україні є територіальна громада та органи місцевого самоврядування, правовий статус яких закріплено в Конституції України. Об'єктами системи місцевих фінансів є фінансові ресурси, що мобілізуються, розподіляються та використовуються місцевими органами влади для виконання покладених на них функцій і завдань. Основним способом формування доходів місцевих органів влади в більшості розвинутих країн є місцеві податки і збори. Під інститутами в системі місцевих фінансів, з одного боку, слід розуміти сукупність норм права, звичаїв, традицій, культурних зразків. З другого - це сукупність організаційних структур, які забезпечують функціонування місцевих фінансових систем.

Фінансова автономія - це база самоврядування територіальних колективів, самостійності всіх рівнів місцевої влади.

Органи місцевого самоврядування мають право в рамках національної економічної політики на свої власні адекватні фінансові ресурси, якими вони можуть вільно розпоряджатися в межах своїх повноважень. Обсяг фінансових ресурсів органів місцевого самоврядування відповідає функціям, передбаченим конституцією або законом. Принаймні частина фінансових ресурсів органів місцевого самоврядування формується за рахунок місцевих податків та зборів, розмір яких вони мають повноваження встановлювати в межах закону. Матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування є рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, що є у власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, а також об'єкти їхньої спільної власності, що перебувають в управлінні районних і обласних рад.

1.18.Суть і особливості бюджетного процесу в Україні.

Бюджетний процес – це регламентована нормами права діяльність, пов’язана із складанням, розглядом, затвердженням і виконанням бюджетів, що складають бюджетну систему України.

Бюджетний кодекс України визначає такі стадії бюджетного процесу: 1) складання проектів бюджетів; 2) розгляд та прийняття закону про Державний бюджет України та рішень про місцеві бюджети; 3) виконання бюджету, в тому числі у разі необхідності внесення змін до закону про державний бюджет України, а також рішення про місцеві бюджети; 4) підготовка та розгляд звіту про виконання бюджету і прийняття рішення щодо нього. Від початку складання бюджетів до затвердження звітів про їх виконання весь бюджетний процес проходить під контролем Верховної Ради України та місцевих органів самоврядування. Бюджет складається на рік. Складанню проекту бюджету передує велика тривала підготовча робота, яка проводиться Кабінетом Міністрів України, Міністерством економіки України, Міністерством фінансів України та їх органами на місцях.

Не пізніше 1-го червня у Верховній Раді України відбуваються парламентські слухання з питань бюджетної політики на наступний бюджетний період. З доповіддю про Основні напрями бюджетної політики на наступний бюджетний період виступає прем’єр- міністр України або за його дорученням міністр фінансів України.

Кабінет Міністрів України подає до Верховної Ради України проект Основних напрямів бюджетної політики на наступний бюджетний період, де містяться пропозиції Кабінету Міністрів України. За результатами парламентських слухань Верховна рада України приймає постанову про схвалення або взяття до відома Основних напрямів бюджетної політики на наступний бюджетний період. Головні розпорядники бюджетних коштів організовують розроблення бюджетних запитів для подання Міністерству фінансів України відповідно з термінами і порядком, встановленими Міністерством фінансів України.  На основі аналізу бюджетних запитів, поданих головними розпорядниками бюджетних коштів, міністерство фінансів України готує проект закону про Державний бюджет України і подає його Кабінету Міністрів України для розгляду.  Кабінет Міністрів України приймає постанову щодо схвалення проекту закону про Державний бюджет України та подає його разом з відповідними матеріалами Верховній Раді України не пізніше 15-го вересня року, що передує плановому. Представлений проект Закону до 1-го жовтня підлягає попередньому розгляду комітетами Верховної Ради. Після цього проект розглядається у трьох читаннях на пленарних засіданнях Верховної ради і приймається Верховною Радою до 1-го грудня року, що передує плановому. Виконання Державного бюджету забезпечує Кабінет Міністрів України. Міністерство фінансів України здійснює загальну організацію та управління виконанням Державного бюджету України, координує діяльність учасників бюджетного процесу з питань виконання бюджету. Державний бюджет України виконується за розписом, який затверджується міністром фінансів України відповідно до бюджетних призначень у місячний термін після набрання законом про Державний бюджет України чинності.

Після закінчення бюджетного року Міністерство фінансів складає Звіт про виконання Державного бюджету. Річний звіт про виконання закону про Державний бюджет України подається Кабінетом Міністрів України Верховній Раді України не пізніше 1-го травня року, наступного за звітним.

У бюджетному процесі значну роль відіграє бюджетне планування, складання проекту бюджету, його розгляд і затвердження, оскільки від правильного визначення планових показників бюджету залежить також і якість його виконання. Сутність бюджетного планування характеризується як науково обґрунтований процес визначення обсягів і джерел формування та напрямів використання централізованого фонду грошових коштів держави.  Особливостями бюджетного планування як вхідної підсистеми бюджетного процесу є те, що держава використовує його для визначення рівня централізації фінансових ресурсів у процесі розподілу та перерозподілу валового внутрішнього продукту і національного доходу, методів мобілізації грошових коштів до централізованого фонду, напрямів використання бюджетних коштів відповідно до засад економічної політики держави. Саме за допомогою бюджетного планування можна забезпечити належне функціонування бюджетної системи держави та поступове зростання темпів соціально-економічного розвитку. У процесі бюджетного планування забезпечуються необхідні фінансові пропорції згідно з програмою економічного і соціального розвитку; визначаються обсяги доходу бюджету та резерви їхнього зростання, а також обсяги видатків та резерви їхнього скорочення; створюється належна фінансова база соціального захисту населення; розподіляються доходи і видатки між окремими ланками бюджетної системи, утворюються державні матеріальні та бюджетні резерви.

1.19.Необхідність: сутність державних фінансів.

1.20.Зміст і принципи фінансового планування.

Фінансове планування – це діяльність щодо складання планів формування, розподілу і використання фінансових ресурсів на рівні окремих суб’єктів господарювання, їх об’єднань, галузевих структур, територіально-адміністративних одиниць та країни в цілому.

Фінансові плани це плани формування, розподілу і використання фінансових ресурсів. Їх особливістю є те, що вони складаються виключно у грошовій формі. Фінансові плани складаються окремими підприємствами, установами, об’єднаннями, відомствами (баланс доходів і видатків, кошторис, бізнес-план, платіжний календар) в розрізі окремих територій (місцеві бюджети) та на рівні держави в цілому (Державний бюджет, зведений бюджет, баланс фінансових ресурсів і витрат держави). За тривалістю дії такі плани поділяють на:  - перспективні фінансові плани (складаються на період, більший 1-го року); - поточні (складаються на один рік); - оперативні (складаються на квартал, місяць).

Принципами фінансового планування є:

- наукова обгрунтованість (проведення розрахунків фінансових показників на основі певних методик, з урахуванням кращого досвіду, використанням засобів обчислювальної техніки, економіко-математичних методів, які передбачають багатоваріантність розрахунків і вибір найоптимальнішого);

- єдність фінансових планів (полягає в єдності фінансової політики, єдиній методології розрахунку фінансових показників);

- безперервність (взаємозв’язок перспективних, поточних і оперативних фінансових планів);

- стабільність (незмінність показників фінансових планів).

1.21.Фінансова політика та етапи її реалізації.

Фінансова політика – це сукупність заходів держави, спрямованих на мобілізацію фінансових ресурсів, їх розподіл та використання з метою досягнення певних економічних, соціальних і міжнародних цілей, підпорядкованих реалізації інтересів суспільства. Фінансова політика реалізується зазвичай у декілька етапів: 1) формування науково обґрунтованих концепцій розвитку фінансів на основі вивчення вимог економічних законів, всебічного аналізу перспектив удосконалення виробництва та потреб населення; 2) визначення основних напрямків використання фінансів у перспективі  та в поточному періоді, тобто формування стратегії і тактики фінансової політики. На цьому етапі, виходячи з поставлених цілей, варто враховувати можливості збільшення та зменшення обсягів фінансових ресурсів, а також зовнішні, політичні та економічні фактори; 3) безпосередні практичні дії, спрямовані на досягнення поставлених цілей.

Залежно від характеру заходів і часу, на який вони розраховані, виділяють фінансову стратегію і фінансову тактику.

Фінансова стратегія – це основні напрямки використання фінансів на тривалу перспективу. Прикладом стратегічних завдань є впровадження власної грошової одиниці, проведення приватизації, подолання інфляції і спаду виробництва тощо.

Фінансова тактика спрямована на вирішення завдань окремого етапу розвитку країни. Яскравим прикладом фінансової тактики є: удосконалення податкової системи, надання пільг окремим платникам податків, територіальний перерозподіл фінансових ресурсів через бюджетну систему.

1.22.Державний бюджет як фінансовий план держави.

До централізованих фінансових планів належать державний бюджет України, бюджет Автономної республіки Крим, фінплан державного майнового та особистого страхування, зведений фінансовий баланс.

Бюджет може складатися із загального та спеціального фондів.

Загальний фонд бюджету включає: 1) всі доходи бюджету, крім тих, що призначені для зарахування до спеціального фонду; 2) всі видатки бюджету за рахунок надходжень до загального фонду бюджету; 3) фінансування загального фонду бюджету.

Спеціальний фонд бюджету включає: 1) бюджетні призначення на видатки за рахунок конкретно визначених джерел надходжень; 2) гранти або дарунки (у вартісному обрахунку), одержані розпорядниками бюджетних коштів на конкретну мету; 3) різницю між доходами і видатками спеціального фонду бюджету.

1.23.Бюджетний кодекс України та його значення.

Бюджетним  кодексом  України  регулюються  відносини,   що виникають у процесі складання,  розгляду,  затвердження, виконання бюджетів та розгляду звітів про їх виконання,  а також контролю за виконанням Державного бюджету України та місцевих бюджетів.

Доходи бюджету класифікуються за такими розділами: 1) податкові надходження; 2) неподаткові надходження; 3) доходи від операцій з капіталом; 4) трансферти.

Податковими     надходженнями    визнаються    передбачені податковими законами України загальнодержавні і  місцеві  податки, збори та інші обов'язкові платежі. Неподатковими надходженнями визнаються: 1) доходи від власності та підприємницької діяльності; 2) адміністративні    збори    та    платежі,    доходи   від некомерційного та побічного продажу;

3) надходження від штрафів та фінансових санкцій; 4) інші неподаткові надходження. Трансферти  -  це  кошти,  одержані  від   інших   органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, інших держав або міжнародних організацій  на безоплатній та безповоротній основі.

Видатки бюджету класифікуються за: 1) функціями,    з    виконанням   яких   пов'язані   видатки (функціональна класифікація видатків); 2) економічною характеристикою операцій,  при проведенні яких здійснюються ці видатки (економічна класифікація видатків);  3) ознакою  головного  розпорядника бюджетних коштів (відомча класифікація видатків); 4) за    бюджетними    програмами   (програмна   класифікація видатків). Функціональна   класифікація   видатків   має  такі  рівні деталізації: 1) розділи,  в  яких   визначаються   видатки   бюджетів   на здійснення   відповідно   загальних  функцій  держави,  Автономної

Республіки Крим чи місцевого самоврядування; 2) підрозділи   та  групи,  в  яких  конкретизуються  напрями спрямування бюджетних  коштів  на  здійснення  відповідно  функцій держави, Автономної Республіки Крим чи місцевого самоврядування.

За економічною класифікацією видатки  бюджету  поділяються на   поточні   видатки,  капітальні  видатки  та  кредитування  за вирахуванням погашення, склад яких визначається Міністром фінансів України. Відомча  класифікація  видатків  бюджету  визначає перелік головних розпорядників бюджетних коштів.  На  її  основі  Державне казначейство  України  та  місцеві  фінансові органи ведуть реєстр усіх розпорядників бюджетних коштів. Програмна класифікація видатків бюджету застосовується при формуванні бюджету за програмно-цільовим методом.

1.24.Суть та складові елементи фінансового механізму.

Фінансовий механізм – це сукупність конкретних фінансових форм, методів та важелів, за допомогою яких забезпечується процес суспільного відтворення, тобто здійснюються розподільчі та перерозподільчі відносини, утворюються доходи суб’єктів господарювання і фонди грошових коштів.

Фінансовий механізм – це, по суті, методичні, організаційні та правові положення та заходи, які визначають функціонування фінансів у економіці держави, їхнє практичне використання для досягнення визначених відповідними програмами цілей і завдань. Фінансовий механізм є складовою частиною господарського механізму в державі, яка значною мірою визначає характер не лише господарського механізму зокрема, а й економічної системи в цілому. За допомогою фінансів визначається кінцевий результат усієї господарської діяльності в державі. Формування і використання фондів фінансових ресурсів для задоволення загальнодержавних потреб , а також потреб підприємницьких структур і населення здійснюються на основі відповідних нормативних актів та методичних положень , які визначають техніку мобілізації і використання цих ресурсів , а також обов’язки суб’єктів , що беруть участь у цих процесах .

Складовими фінансового механізму є: фінансове забезпечення; фінансове регулювання; система фінансових індикаторів і фінансових інструментів, які дають змогу оцінити цей вплив. Фінансове забезпечення – це формування цільових грошових фондів у достатньому розмірі та їх ефективне використання. Основними елементами фінансового забезпечення суб’єктів господарської діяльності є: - самофінансування (відшкодування витрат на основну діяльність та її розвиток за рахунок власних джерел); - кредитування (надання коштів за принципами поворотності, платності, строковості та забезпеченості); - бюджетне фінансування (надання коштів із бюджету на безповоротних засадах); - оренда (передача майна у користування на певний строк і за певну плату); - інвестування (вкладання коштів у ті чи інші об’єкти з метою отримання прибутку або соціального ефекту). Фінансове регулювання – це метод фінансового впливу, пов’язаний із регулюванням економічних процесів. Основними елементами фінансового регулювання є: - оподаткування (вилучення частини доходів підприємств і населення до бюджету та державних цільових фондів); - бюджетні трансферти (дотації, субсидії, субвенції). Для зацікавлення суб’єктів господарювання в досягненні кращих результатів використовуються фінансові стимули. До них належать: - заохочувальні фонди підприємств, які утворюються з прибутку; - бюджетне фінансування ефективних напрямків розвитку народного господарства (у т.ч. дотації підприємствам, діяльність яких має важливе значення для економіки країни); - спеціальні фінансові пільги (пільги на податки та можливість проведення прискореної амортизації).

У фінансових важелях важливе місце займають фінансові санкції як особливі форми організації фінансових відносин, покликані посилити матеріальну відповідальність суб’єктів господарювання за виконання взятих зобов’язань. В умовах ринку роль фінансових санкцій значно зростає. Найбільш розповсюдженими серед них є штрафи і пені.

1.25.Призначення фінансового механізму.

Фінансовий механізм – це сукупність конкретних фінансових форм, методів та важелів, за допомогою яких забезпечується процес суспільного відтворення, тобто здійснюються розподільчі та перерозподільчі відносини, утворюються доходи суб’єктів господарювання і фонди грошових коштів. Призначення фінансового механізму зводиться до двох основних функцій – фінансового забезпечення і фінансового регулювання економічних і соціальних процесів у державі. Складовими фінансового механізму є: фінансове забезпечення; фінансове регулювання; система фінансових індикаторів і фінансових інструментів, які дають змогу оцінити цей вплив.

Фінансове забезпечення – це формування цільових грошових фондів у достатньому розмірі та їх ефективне використання. Основними елементами фінансового забезпечення суб’єктів господарської діяльності є: - самофінансування (відшкодування витрат на основну діяльність та її розвиток за рахунок власних джерел); - кредитування (надання коштів за принципами поворотності, платності, строковості та забезпеченості); - бюджетне фінансування (надання коштів із бюджету на безповоротних засадах); - оренда (передача майна у користування на певний строк і за певну плату); - інвестування (вкладання коштів у ті чи інші об’єкти з метою отримання прибутку або соціального ефекту).

Фінансове регулювання – це метод фінансового впливу, пов’язаний із регулюванням економічних процесів. Основними елементами фінансового регулювання є: - оподаткування (вилучення частини доходів підприємств і населення до бюджету та державних цільових фондів); - бюджетні трансферти (дотації, субсидії, субвенції).

Для зацікавлення суб’єктів господарювання в досягненні кращих результатів використовуються фінансові стимули. До них належать: - заохочувальні фонди підприємств, які утворюються з прибутку; - бюджетне фінансування ефективних напрямків розвитку народного господарства (у т.ч. дотації підприємствам, діяльність яких має важливе значення для економіки країни); - спеціальні фінансові пільги (пільги на податки та можливість проведення прискореної амортизації).

У фінансових важелях важливе місце займають фінансові санкції як особливі форми організації фінансових відносин, покликані посилити матеріальну відповідальність суб’єктів господарювання за виконання взятих зобов’язань. В умовах ринку роль фінансових санкцій значно зростає. Найбільш розповсюдженими серед них є штрафи і пені.

1.26.Бюджетна система як основна сфера державних фінансів.

Під бюджетною системою слід розуміти сукупність окремих її ланок, юридично пов’язаних між собою, які базуються на загальноприйнятих принципах, що відповідають міжнародним стандартам. Бюджетна система України - це сукупність Державного бюджету та місцевих бюджетів, побудована з урахуванням економічних відносин, державного і адміністративно-територіальних устроїв і врегульована нормами права. Бюджетна система України складається з державного бюджету та місцевих бюджетів.

Згідно з Бюджетним кодексом бюджетна система України ґрунтується на таких принципах : 1) принцип єдності бюджетної системи України забезпечується єдиною правовою базою, єдиною грошовою системою, єдиним регулюванням бюджетних відносин, єдиною бюджетною класифікацією, єдністю порядку виконання бюджетів та ведення бухгалтерського обліку і звітності;

2) принцип збалансованості – повноваження на здійснення витрат бюджету повинні відповідати обсягу надходжень до бюджету на відповідний бюджетний період;

3) принцип самостійності – Державний бюджет України та місцеві бюджети є самостійними. 4) принцип повноти – до складу бюджетів підлягають включенню всі надходження до бюджетів та витрати бюджетів, що здійснюються відповідно до нормативно-правових актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим та органів самоврядування;  

5) принцип обґрунтованості – бюджет формується на реалістичних макропоказниках економічного і соціального розвитку держави та розрахунках надходжень до бюджету, що здійснюються відповідно до затверджених методик та правил;

6) принцип ефективності – при складанні і виконанні бюджетів усі учасники бюджетного процесу мають прагнути досягнення запланованих цілей при залученні мінімального обсягу бюджетних коштів та досягнення максимального результату при використанні визначеного бюджетом обсягу коштів;

7) принцип субсидіарності полягає в тому, що розподіл видів видатків між державним бюджетом та місцевими бюджетами, а також між місцевими бюджетами повинен ґрунтуватися на максимально можливому наближенні надання суспільних послуг до їх безпосереднього споживача;

8) принцип цільового використання бюджетних коштів – бюджетні кошти використовуються тільки на цілі, визначені бюджетними призначеннями;

9) принцип справедливості та неупередженості – бюджетна система України будується на засадах справедливого і неупередженого розподілу суспільного багатства між громадянами і територіальними громадами;

10) принцип публічності та прозорості – Державний бюджет України та місцеві бюджети затверджуються, а рішення щодо звіту про їх виконання приймаються відповідно Верховною Радою України, Верховною Радою Автономної Республіки Крим та відповідними радами.

Структура бюджетної системи визначається бюджетним устроєм. Бюджетний устрій – це організація і принципи побудови бюджетної системи, її структури, взаємозв’язок між окремими ланками бюджетної системи. Бюджетний устрій України визначається з урахуванням державного устрою і адміністративно-територіального поділу України.

1.27.Фінансовий механізм.

Фінансовий механізм – це сукупність конкретних фінансових форм, методів та важелів, за допомогою яких забезпечується процес суспільного відтворення, тобто здійснюються розподільчі та перерозподільчі відносини, утворюються доходи суб’єктів господарювання і фонди грошових коштів. Призначення фінансового механізму зводиться до двох основних функцій – фінансового забезпечення і фінансового регулювання економічних і соціальних процесів у державі.

Складовими фінансового механізму є: фінансове забезпечення; фінансове регулювання; система фінансових індикаторів і фінансових інструментів, які дають змогу оцінити цей вплив.

Фінансове забезпечення – це формування цільових грошових фондів у достатньому розмірі та їх ефективне використання. Основними елементами фінансового забезпечення суб’єктів господарської діяльності є: - самофінансування (відшкодування витрат на основну діяльність та її розвиток за рахунок власних джерел); - кредитування (надання коштів за принципами поворотності, платності, строковості та забезпеченості); - бюджетне фінансування (надання коштів із бюджету на безповоротних засадах); - оренда (передача майна у користування на певний строк і за певну плату); - інвестування (вкладання коштів у ті чи інші об’єкти з метою отримання прибутку або соціального ефекту).

Фінансове регулювання – це метод фінансового впливу, пов’язаний із регулюванням економічних процесів. Основними елементами фінансового регулювання є: - оподаткування (вилучення частини доходів підприємств і населення до бюджету та державних цільових фондів); - бюджетні трансферти (дотації, субсидії, субвенції).

Для зацікавлення суб’єктів господарювання в досягненні кращих результатів використовуються фінансові стимули. До них належать: - заохочувальні фонди підприємств, які утворюються з прибутку; - бюджетне фінансування ефективних напрямків розвитку народного господарства (у т.ч. дотації підприємствам, діяльність яких має важливе значення для економіки країни); - спеціальні фінансові пільги (пільги на податки та можливість проведення прискореної амортизації).

У фінансових важелях важливе місце займають фінансові санкції як особливі форми організації фінансових відносин, покликані посилити матеріальну відповідальність суб’єктів господарювання за виконання взятих зобов’язань. В умовах ринку роль фінансових санкцій значно зростає. Найбільш розповсюдженими серед них є штрафи і пені.

1.28.Фінансова політика.

Фінансова політика – це сукупність заходів держави, спрямованих на мобілізацію фінансових ресурсів, їх розподіл та використання з метою досягнення певних економічних, соціальних і міжнародних цілей, підпорядкованих реалізації інтересів суспільства.

Зміст фінансової політики визначається прийнятою концепцією розвитку фінансів, її стратегічними цілями, що розкривають основні напрямки формування, розподілу та використання фінансів, і системою заходів, які здійснюють органи державної влади та управління щодо досягнення поставлених цілей. При цьому заходи у фінансовій сфері та кожній з її підсистем мають бути узгоджені з тими, що здійснюються в інших сегментах соціально-економічної політики. Найважливіша мета фінансової політики – збільшити обсяг фінансових ресурсів на основі економічного розвитку, нарощування  державних фінансів, необхідних для повнішого задоволення потреб суспільства. Головним завданням фінансової політики є забезпечення реалізації тієї чи іншої державної програми відповідними фінансовими ресурсами. Принципами фінансової політики є неухильне сприяння розвитку виробництва, підтримання підприємницької активності та підвищення рівня зайнятості населення; пошук і постійне вдосконалення форм і методів мобілізації і використання фінансових ресурсів на соціальні та інші загальні потреби громадян; вплив за допомогою фінансової політики на раціональне використання природних ресурсів, заборону технологій загрожують здоров'ю громадян.

Ланками фінансової політики є податкова політика, бюджетно-фінансова і грошово-кредитна.  Податкова політика як невід'ємна частина фінансової політики реалізує інтерес держави. Її головне призначення полягає у вилученні частини валового внутрішнього продукту на суспільні потреби, у мобілізації цих коштів і перерозподіл через бюджет.  Бюджетно-фінансова політика (фіскальна політика) як складова частина фінансової політики пов'язана з розподілом фонду грошових коштів держави і його використанням за галузевим, цільовим і територіальним призначенням. Або більш коротко - використання державних витрат для впливу на макроекономічні умови.  Грошово-кредитні відносини, що представляють основу фінансової політики держави, регулюються за допомогою грошово-кредитної політики держави (монетарної політики). Грошово-кредитну політику можна охарактеризувати як дії, за допомогою яких уряд намагається впливати на макроекономічні умови, збільшуючи або зменшуючи грошову масу.

1.29.Державні видатки.

Державні видатки — це грошові відносини з приводу розподілу і використання централізованих та децентралізованих фондів грошових ресурсів держави з метою фінансування загальнодержавних потреб соціально-економічного розвитку.

Видатки бюджету — це економічні відносини, які виникають у зв'язку з розподілом централізованого фонду грошових коштів держави і його використання за цільовим призначенням.

Державні видатки — це частина фінансових відносин, обумовлена використанням централізованих і децентралізованих доходів держави. Складаються державні видатки з прямих витрат держави, які здійснюються через систему бюджетних і позабюджетних фондів, і витрат державних підприємств, організацій, установ. Отже, видатки державного бюджету — це лише частина державних видатків.

1.30.Державний бюджет у фінансовій системі Україні.

Бюджет слід розглядати з таких основних позицій як: - економічну категорію; - центральну ланку фінансової системи; - централізований фонд грошових коштів; - основний фінансовий план держави. Як економічна категорія бюджет характеризується певними напрямами економічних (грошових) відносин між: - державою і підприємствами державної форми власності; - державою і підприємствами колективної форми власності (акціонерні товариства, спільні підприємства тощо); - державою і приватними підприємствами; - державою і громадськими організаціями; - державою і населенням; - Україною та іншими державами і міждержавними організаціями. Бюджет є також центральною ланкою фінансової системи, оскільки саме через бюджет здійснюється перерозподіл валового внутрішнього продукту між галузями матеріального виробництва, між виробничою та соціальною сферами, між окремими ланками бюджетної системи та між окремими категоріями населення. Іншої ланки, яка могла б забезпечити у такому масштабі розподільчі та перерозподільчі процеси, у державі не існує. Бюджет як основний фінансовий план забезпечує мобілізацію грошових коштів та здійснює їх розподіл згідно з соціально-економічною політикою держави. Бюджет - єдиний фінансовий план, що має силу закону. Необхідність існування бюджету обумовлена такими факторами: 1) за допомогою бюджету держава виконує свої функції; 2) здійснює утримання соціальної сфери; 3) перерозподіляє кошти між окремими територіями і галузями; 4) здійснює соціальний захист населення; 5) вирішує національні проблеми; 6) має вплив на розвиток науково-технічного прогресу через фінансування наукових установ; 7) вирішує питання охорони навколишнього середовища тощо.

Бюджет виконує дві функції: розподільчу і контрольну. Через розподільчу функцію проходить процес концентрації грошових коштів в руках держави і їх використання з метою задоволення загальнодержавних потреб; контрольна функція сприяє формуванню уявлень про те, наскільки своєчасно і повно фінансові ресурси надходять у розпорядження держави, як фактично складаються пропорції в розподілі бюджетних коштів та чи ефективно вони використовуються. Специфіка розподільчої функції полягає ще й в масштабності операцій, багатоканальності грошових коштів і великій різновидності цільових фондів, які утворюються. Розподіляючи майже половину всього валового внутрішнього продукту, бюджет формує багаточисельні фонди цільового призначення. З Державним бюджетом пов'язані всі підрозділи суспільного виробництва і соціальної сфери. Таким чином, розподільча функція Державного бюджету характеризується багатократністю розподілу, вона проявляється у всіх сферах суспільних відносин і використовується державою для регулювання економічного та соціального розвитку.  Контрольна функція полягає в тому, що бюджет об'єктивно через формування і використання фонду грошових коштів держави відображає економічні процеси, які протікають в структурних ланках економіки. Завдяки цій властивості бюджет формує уявлення про те, як посту­пають в розпорядження держави фінансові ресурси від різних суб'єктів господарювання, чи відповідає розмір централізованих ресурсів держави обсягу її потреб тощо. Основу контрольної функції складає рух бюджетних коштів, які відображаються у відповідних показниках бюджетних надходжень і видаткових призначень.

Особливістю контрольної функції бюджету є високий рівень централізації фінансових ресурсів у руках держави, а централізація завжди означає підзвітність і створює передумови для організації державного фінансового контролю зверху донизу.

Центральною ланкою державних фінансів і одним із найважливіших інститутів економічного суверенітету держави виступає бюджет. Він забезпечує не тільки акумулювання коштів, необхідних для фінансування держави, використовується не лише для часткового перерозподілу доходів із метою формування сприятливого соціального середовища у державі, але й активно впливає на економічні, соціальні, національні, регіональні процеси у суспільстві та впровадження вищими органами влади відповідної національної стратегії розвитку, спрямованої на зміцнення державної безпеки.

2.1.Фінансове планування як складова фінансовому механізму.

Фінансове планування – це діяльність щодо складання планів формування, розподілу і використання фінансових ресурсів на рівні окремих суб’єктів господарювання, їх об’єднань, галузевих структур, територіально-адміністративних одиниць та країни в цілому. Основні завдання фінансового планування: забезпечення виробничої та інвестиційної діяльності необхідними фінансовими ресурсами; визначення напрямків ефективного вкладення капіталу, оцінка раціональності його використання; виявлення та мобілізація резервів збільшення прибутку за рахунок поліпшення використання матеріальних, трудових та грошових ресурсів.

Фінансові плани складаються окремими підприємствами, установами, об’єднаннями, відомствами (баланс доходів і видатків, кошторис, бізнес-план, платіжний календар) в розрізі окремих територій (місцеві бюджети) та на рівні держави в цілому (Державний бюджет, зведений бюджет, баланс фінансових ресурсів і витрат держави). За тривалістю дії такі плани поділяють на: - перспективні фінансові плани (складаються на період, більший 1-го року); - поточні (складаються на один рік); - оперативні (складаються на квартал, місяць).

Бюджет як фінансовий план завжди складається з двох частин: дох о дної і видаткової.

Доходи: - податки; - відрахування в державні цільові фонди, приєднані до бюджету; - неподаткові надходження (вартість конфіскованого майна, надходження від зовнішньоекономічної діяльності, кошти від випуску державних цінних паперів).

Видатки: - на народне господарство (капітальні вкладення, дотації); - на соціальний захист населення; - на оборону; - на управління; - на утримання соціальної сфери; - на екологію;

- на створення державних резервів; - на інші цілі. Особливістю Державного бюджету як фінансового плану є те, що він єдиний має силу закону.

2.2.Бюджетна політика.

Бюдже́тна полі́тика — це сукупність державних заходів спрямованих на зміцнення доходної частини державного бюджету, посилення соціальної направленості видатків бюджету, створення умов макроекономічної стабілізації.

Стратегічною ж метою бюджетної політики є створення державою необхідних економічних, правових та організаційних засад щодо підвищення ролі бюджету як інструменту формування і оптимального розподілу фінансових ресурсів між різними ланками бюджетної системи для ефективного її розвитку, спрямованого та економічне зростання та підвищення життєвого рівня населення.

Зміст бюджетної політики полягає у визначенні курсу, завдань і напрямів діяльності держави у сфері формування і використання коштів бюджетного фонду. Найважливіші завдання бюджетної політики: — розроблення науково обґрунтованої концепції розвитку бюджету як важливого інструменту регулювання соціально-економічних процесів; — визначення основних напрямів мобілізації й використання бюджетних ресурсів на перспективу і поточний період; при цьому виходять із шляхів досягнення поставлених цілей, передбачених економічною політикою, враховуючи зовнішні і внутрішні чинники, можливості зростання бюджетних ресурсів; — здійснення практичних дій, спрямованих на досягнення поставлених цілей. Завдання бюджетної політики як сукупності заходів держави щодо організації та використання бюджетних відносин для забезпечення соціально-економічного розвитку полягають у реалізації основної мети — забезпечення належного життєвого рівня населення відповідно до соціальних стандартів.

2.3.Міністерстов фінансів України як центральний орган виконавчої влади.

Управління фінансами – це складова частина управління економікою. Його здійснює спеціальний фінансовий апарат за допомогою специфічних прийомів та методів. Управлінська діяльність включає наступні функціональні елементи: - планування, в ході якого кожен суб’єкт господарювання оцінює свій фінансовий стан, виявляє резерви збільшення фінансових ресурсів та напрямки їх ефективного використання; - оперативне управління як комплекс заходів, що проводяться на основі оперативного аналізу конкретної фінансової ситуації. Мета оперативного управління – досягти максимального ефекту при мінімальних затратах шляхом своєчасної зміни фінансових відносин та маневрування фінансовими ресурсами; - контроль, який пронизує всі стадії управлінської діяльності і в той же час має велике самостійне значення. В процесі контролю порівнюються фактичні результати із запланованими і виявляються резерви.

Суб’єктами управління виступають держава в особі законодавчих і виконавчих органів, у т.ч. фінансових, а також фінансові служби підприємств, організацій і установ. Сукупність всіх організаційних структур, які здійснюють управління фінансами, утворює фінансовий апарат.

Міністерство фінансів України як центральний орган виконавчої влади, підвідомчий Кабінету Міністрів: - реалізує державну фінансову політику; - складає проект Державного бюджету; - організовує виконання Державного бюджету; - контролює виконання Державного бюджету та складає звіт про його виконання; - забезпечує захист фінансових інтересів держави, здійснює контроль за дотриманням фінансового законодавства; - проводить методичну роботу з питань фінансового та бюджетного планування; - здійснює управління державним внутрішнім та зовнішнім боргом; - розробляє пропозиції щодо удосконалення податкової політики; - здійснює контроль за випуском та обігом цінних паперів та бере участь в роботі керівних органів фондових бірж; - вивчає валютно-фінансові проблеми в сфері міжнародного економічного співробітництва; - готує і подає до Кабінету Міністрів пропозиції щодо вступу України до міжнародних фінансових організацій та членства в них.

2.4.Соціально-економічна сутність податків.

Податком   є   обов'язковий,   безумовний   платіж    до відповідного   бюджету,   що   справляється  з  платників  податку відповідно до Податкового Кодексу. Податки – це обов’язкові платежі в бюджет, які здійснюють юридичні та фізичні особи.

Основними ознаками податків є такі: - податки не мають цільового призначення; - податки характеризуються одностороннім рухом вартості від юридичних і фізичних осіб до держави; - податки є атрибутом держави.

Соціально-економічна сутність податків проявляється у їх функціях. Оскільки податки – це категорія фінансова, то їх функції випливають з функцій фінансів. Податки виконують такі основні функції: - фіскальну; - розподільчу; - регулюючу; - стимулюючу; - контрольну.  Фіскальна функція забезпечує необхідні умови для створення матеріальної бази функціонування суспільства. Розподільча функція забезпечує розподіл вартісних пропорцій між платниками податків і державою. Регулююча функція полягає у впливі податків на різні види діяльності та безпосередньо на платників податків. Стимулююча функція проявляє себе у вигляді зміни або диференціації ставок податків, або ж повному звільненні від їх сплати. Контрольна функція полягає в тому, що при оподаткуванні держава регламентує фінансово-господарську діяльність підприємств та організацій, отримання доходів громадянами та обсяги використання майна.

Елементами податку є: - об’єкт податку або податкова база; - суб’єкт податку; - масштаб вимірювання або одиниця об’єкту; - ставка податку; - пільги на податок.

Об’єктом податку називають ті явища або предмети, внаслідок наявності яких сплачується податок (земля, дох о д, майно). Суб’єктом податку є будь-яка сторона, що бере участь у процесі організації справляння податку. Масштабом вимірювання ( або одиницею об’єкта) називається одиниця, яка покладається в основу виміру і на основі якої податок визначається в межах даного об’єкта. Ставка податку – це законодавчо встановлена величина податку на одиницю оподаткування. Податкові пільги – це повне або часткове звільнення від сплати податків і зниження загальної норми оподаткування.

2.5.Податкові доходи бюджету, шляхи їх удосконалення.

Згідно з Бюджетним кодексом України, до доходів бюджету належать усі податкові, неподаткові та інші надходження на безповоротній основі, справляння яких передбачено законодавством України, включаючи трансферти, дарунки та гранти.

Податком   є   обов'язковий,   безумовний   платіж    до відповідного   бюджету,   що   справляється  з  платників  податку відповідно до Податкового Кодексу. Податки – це обов’язкові платежі в бюджет, які здійснюють юридичні та фізичні особи. Усі податки поєднуються у відповідні групи, які класифікуються за певними ознаками: - за економічним змістом об’єкта оподаткування; - за формою взаємовідносин платника і держави; - за рівнем запровадження; - за місцем зарахування.  За економічним змістом об’єкта оподаткування податки бувають: - на доходи; - на споживання; - на майно. За формою взаємовідносин між платником і державою податки поділяють на прямі та непрямі. Залежно від органу влади, який встановлює податки, тобто за рівнем запровадження, податки поділяються на загальнодержавні та місцеві. Залежно від порядку зарахування податки поділяються на регулюючі та закріплені.

Загальнодержавні податки - це обов’язкові платежі, що встановлюються найвищими органами влади, а іноді і управління, і є обов’язковими для стягнення на всій території країни незалежно від того, до якого бюджету вони зараховуються. Місцеві податки – це обов’язкові платежі, які встановлюються місцевими органами влади, і їх стягнення є обов’язковими лише на певній території.

2.6.Роль Державної податкової служби України в системі управління фінансами.

Податком   є   обов'язковий,   безумовний   платіж    до відповідного   бюджету,   що   справляється  з  платників  податку відповідно до Податкового Кодексу. Податки – це обов’язкові платежі в бюджет, які здійснюють юридичні та фізичні особи.

Головними завданнями Державної податкової адміністрації є: - здійснення контролю за додержанням податкового законодавства, правильністю обчислення, повнотою і своєчасністю сплати податків і зборів; - розробка пропозицій щодо вдосконалення податкового законодавства, прийняття нормативних актів і методичних рекомендацій з питань оподаткування; - формування та ведення Державного реєстру фізичних осіб – платників податків та єдиного банку даних про платників – юридичних осіб; - проведення роз’яснювальної роботи серед платників податків з питань оподаткування; - попередження та розкриття злочинів та інших правопорушень у сфері оподаткування.

Удосконалення податкової системи України передбачає , в першу чергу , удосконалення податкової політики. Державні структури повинні провадити таку податкову політику, яка має оптимально поєднувати інтереси держави, платників податків і громадян. Це досягається за умов наукового поєднання наступних критеріїв: - фіскальної достатності; - економічної ефективності; - соціальної справедливості; - стабільності; - гнучкості. Удосконалення системи оподаткування має відбуватися шляхом поступового зниження податкового тягаря в процесі довгострокової поетапної податкової реформи. Основними відправними елементами цієї реформи повинні бути: - система оподаткування повинна мати інвестиційну і соціальну спрямованість; - зміни в системі оподаткування мають здійснюватись одночасно з реформуванням системи оплати праці, пенсійного забезпечення, удосконаленням соціальної сфери; - основу податкової системи мають становити прямі податки, тобто податки, де об’єктом оподаткування є дох о д фізичної особи, прибуток юридичної особи, земля, майно та капітал; - непрямі податки мають використовуватися лише у формі акцизів для обмеження споживання деяких видів товарів, можливостей виробника-монополіста в одержанні необґрунтовано високих доходів, а також для оподаткування предметів розкоші; - застосування при оподаткуванні обґрунтованої диференціації ставок податків залежно від виду діяльності та розміру одержуваного прибутку або доходу; - ліквідація податкових пільг, які деформують вартісні показники в економіці та занижують конкурентоспроможність товаровиробників; - умови оподаткування мають бути прості і зрозумілі для платників; - мають бути удосконалені міжбюджетні відносини; - має розпочатися реальний процес зменшення податкового тягаря за рахунок зменшення податкових ставок і одночасного збільшення податкової бази.

2.7.Фінансовий контроль та його значення.

Фінансовий контроль – це діяльність уповноважених органів, спрямована на забезпечення виконання суб’єктами господарювання встановлених форм і методів реалізації фінансових відносин, а також на аналіз їх ефективності та розробку пропозицій щодо їх удосконалення.

Фінансовий контроль відображає практичну реалізацію притаманної фінансам контрольної функції. Він являє собою контроль з боку держави за процесом створення і руху фінансових ресурсів усіх ланок фінансової системи. Сферою діяльності фінансового контролю є процес формування, розподілу і використання фондів грошових коштів. Фінансовий контроль проводиться на макро-та мікро-рівнях. Об’єктом фінансового контролю на макрорівні є державні фінанси. Суб’єктами фінансового контролю є державні органи влади і управління.

Фінансовий контроль на мікрорівні – це контроль на рівні суб’єктів господарювання всіх форм власності. Об’єктом контролю на цьому рівні є фінансово-господарська діяльність підприємств, організацій і установ. Предметом контролю є фінансові показники, а саме прибуток, собівартість, податки, відрахування.

Принципи фінансового контролю:

- незалежність (виключення матеріальної чи моральної зацікавленості перевіряючого);

- гласність (результати перевірок публікуються для широкого загалу);

- превентивність (попереджувальний характер фінансового контролю);

- дієвість (за результатами контрольної перевірки завжди приймаються певні міри);

- регулярність (контроль проводиться згідно з вимогами діючого законодавства);

- об’єктивність (контроль проводиться згідно з вимогами діючого законодавства);

- всеохоплюючий характер (по можливості фінансовий контроль повинен охоплювати всі сторони фінансово-господарської діяльності).

2.8.Закон України: «Про державний бюджет України».

В цьому законі визначається розмір Державного бюджету України, у тому числі доходи

загального фонду Державного бюджету та доходи спеціального фонду Державного

бюджету  України; затверджуються  видатки Державного бюджету України, у тому числі видатки загального фонду Державного бюджету України та видатки спеціального фонду Державного бюджету України; затверджуються суми повернення кредитів до  Державного  бюджету  України  та  повернення  кредитів  до  спеціального  фонду Державного  бюджету  України, надання кредитів  з  Державного  бюджету   України, фінансування Державного бюджету     України, установлюють оборотну касову готівку Державного бюджету України.

Складовими закону є доходи Державного бюджету, державний борг та фінансування Державного бюджету України,

2.9.Податки та їх функції.

Податком   є   обов'язковий,   безумовний   платіж    до відповідного   бюджету,   що   справляється  з  платників  податку відповідно до Податкового Кодексу. Податки – це обов’язкові платежі в бюджет, які здійснюють юридичні та фізичні особи.

Податки виконують такі основні функції: - фіскальну; - розподільчу; - регулюючу; - стимулюючу; - контрольну.  Фіскальна функція забезпечує необхідні умови для створення матеріальної бази функціонування суспільства. Розподільча функція забезпечує розподіл вартісних пропорцій між платниками податків і державою. Регулююча функція полягає у впливі податків на різні види діяльності та безпосередньо на платників податків. Стимулююча функція проявляє себе у вигляді зміни або диференціації ставок податків, або ж повному звільненні від їх сплати. Контрольна функція полягає в тому, що при оподаткуванні держава регламентує фінансово-господарську діяльність підприємств та організацій, отримання доходів громадянами та обсяги використання майна.

Об’єктом податку називають ті явища або предмети, внаслідок наявності яких сплачується податок (земля, дох о д, майно). Суб’єктом податку є будь-яка сторона, що бере участь у процесі організації справляння податку.

2.10.Податкова система України та принципи її побудови.

Податкова система – це сукупність встановлених в країні податків та обов’язкових платежів, що надходять до бюджетів різних рівнів бюджетної системи.

Принципи побудови податкової системи: а) стимулювання підприємницької виробничої діяльності та інвестиційної активності шляхом введення пільг, спрямованих на розвиток виробництва; б) обов`язковість (тобто запровадження норм та системи відповідальності за їх порушення); в) рівнозначність і пропорційність (більші податки на більші прибутки); г) рівність та недопущення будь-яких проявів податкової дискримінації; д) соціальна справедливість (підтримка малозабезпечених шляхом запровадження економічно обґрунтованого неоподатковуваного мінімуму доходів громадян та застосування диференційованого і прогресивного оподаткування громадян, що отримують високі та надвисокі доходи); є) стабільність незмінності податків і зборів, а також їх ставок і пільг протягом бюджетного року); ж) економічна обґрунтованість; з) рівномірність сплати (встановлення термінів сплати, виходячи з необхідності забезпечення своєчасного надходження коштів до бюджету для фінансування витрат); і) компетенція; к) єдиний підхід;

л) доступність до розуміння.

Удосконалення податкової системи України передбачає , в першу чергу , удосконалення податкової політики. Державні структури повинні провадити таку податкову політику, яка має оптимально поєднувати інтереси держави, платників податків і громадян. Це досягається за умов наукового поєднання наступних критеріїв: - фіскальної достатності; - економічної ефективності; - соціальної справедливості; - стабільності; - гнучкості. Удосконалення системи оподаткування має відбуватися шляхом поступового зниження податкового тягаря в процесі довгострокової поетапної податкової реформи. Основними відправними елементами цієї реформи повинні бути: - система оподаткування повинна мати інвестиційну і соціальну спрямованість; - зміни в системі оподаткування мають здійснюватись одночасно з реформуванням системи оплати праці, пенсійного забезпечення, удосконаленням соціальної сфери; - основу податкової системи мають становити прямі податки, тобто податки, де об’єктом оподаткування є дох о д фізичної особи, прибуток юридичної особи, земля, майно та капітал; - непрямі податки мають використовуватися лише у формі акцизів для обмеження споживання деяких видів товарів, можливостей виробника-монополіста в одержанні необґрунтовано високих доходів, а також для оподаткування предметів розкоші; - застосування при оподаткуванні обґрунтованої диференціації ставок податків залежно від виду діяльності та розміру одержуваного прибутку або доходу; - ліквідація податкових пільг, які деформують вартісні показники в економіці та занижують конкурентоспроможність товаровиробників; - умови оподаткування мають бути прості і зрозумілі для платників; - мають бути удосконалені міжбюджетні відносини; - має розпочатися реальний процес зменшення податкового тягаря за рахунок зменшення податкових ставок і одночасного збільшення податкової бази.

2.11.Бюджетно-податковий механізм.

Бюджетний механізм — це сукупність способів і форм організації бюджетних відносин, що застосовуються суспільством з метою вирішення соціально-економічних проблем розвитку країни. Він передбачає застосування спеціальних методів, форм, способів, важелів мобілізації, розподілу та використання бюджетних коштів — інструментів державного регулювання економіки в сфері бюджетних відносин. Отже, бюджетний механізм є активним елементом державного управління економікою. Істотний вплив на нього мають завдання, що стоять перед суспільством на тому чи іншому етапі розвитку. Змінюються завдання — повинен змінитися і бюджетний механізм. Це означає, що на кожному етапі розвитку цивілізованої держави органи державної влади й управління повинні розробити такий бюджетний механізм, який би забезпечив втілення поставлених завдань.

Бюджетний механізм включає комплексну взаємодію бюджетних методів, бюджетних інструментів і бюджетних важелів, за допомогою яких визначаються оптимальні параметри формування фінансових ресурсів бюджетів різних рівнів та максимальна ефективність їх роз­міщення й використання для забезпечення соціально-економічного розвитку суспільства.

Методи бюджетного механізму виступають як засоби впливу на процес формування оптимального обсягу ресурсів бюджету та їх найбільш економного розміщення і використання. Вони включають такі елементи, як бюджетне прогнозування і планування, оподатку­вання, фінансування, бюджетне регулювання і бюджетний контроль.

Інструменти бюджетного механізму — це засоби, що застосову­ються для виконання завдань, передбачених бюджетною політикою. Вони вказують на економічний зміст окремої сукупності бюджетних відносин таких, як бюджети різних рівнів, перспективне, поточне і оперативне бюджетне планування, різні види податків і зборів, бюд­жетні норми і нормативи, бюджетні стимули і міжбюджетні транс­ферти, форми і методи бюджетного контролю тощо.

Важелі бюджетного механізму діють у межах бюджетного інстру­менту. З їх допомогою здійснюється стимулювання або обмеження впливу на процес формування і використання фінансових ресурсів. До них належать методи і методологія бюджетного планування і про­гнозування, визначення податкової бази, об´єктів оподаткування та податкових ставок, ставки заробітної плати, стипендій та норми вит­рат, штрафи та пільги, ревізія, аудит, моніторинг тощо.

Податкова політика реалізується через податковий механізм, який втілюється в конкретних юридичних актах, інструкціях і законах. Податковим механізмом вважається сукупність ор­ганізаційно-правових норм і методів управління оподат­куванням. Враховуючи його важливість, держава надає податковому механізму юридичну форму шляхом зако­нодавства і підзаконних актів. Податковий механізм використовується державою як інструментарій податкової політики для економічного впливу на суспільне виробництво, його структуру та динаміку, на стан науково-технічного прогресу.

2.12.Бюджетна система України та бюджетна класифікація.

Під бюджетною системою слід розуміти сукупність окремих її ланок, юридично пов’язаних між собою, які базуються на загальноприйнятих принципах, що відповідають міжнародним стандартам. Бюджетна система України - це сукупність Державного бюджету та місцевих бюджетів, побудована з урахуванням економічних відносин, державного і адміністративно-територіальних устроїв і врегульована нормами права.

Бюджетний устрій – це організація і принципи побудови бюджетної системи, її структури, взаємозв’язок між окремими ланками бюджетної системи. Бюджетний устрій України визначається з урахуванням державного устрою і адміністративно-територіального поділу України.

Бюджетна класифікація має такі складові частини: 1) класифікація доходів бюджету; 2) класифікація видатків (в тому числі кредитування за вирахуванням погашення) бюджету; 3) класифікація фінансування бюджету; 4) класифікація боргу. Доходи бюджету класифікуються за такими розділами: 1) податкові надходження; 2) неподаткові надходження; 3) доходи від операцій з капіталом; 4) трансферти. Податковими надходженнями визнаються передбачені податковими законами України загальнодержавні і місцеві податки, збори та інші обов'язкові платежі. Неподатковими надходженнями визнаються: 1) доходи від власності та підприємницької діяльності; 2) адміністративні збори та платежі, доходи від некомерційного та побічного продажу; 3) надходження від штрафів та фінансових санкцій; 4) інші неподаткові надходження. Трансферти - це кошти, одержані від інших органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, інших держав або міжнародних організацій на безоплатній та безповоротній основі. Функціональна класифікація видатків має такі рівні деталізації:

1) розділи, в яких визначаються видатки бюджетів на здійснення відповідно загальних функцій держави, Автономної Республіки Крим чи місцевого самоврядування;

2) підрозділи та групи, в яких конкретизуються напрями спрямування бюджетних коштів на здійснення відповідно функцій держави, Автономної Республіки Крим чи місцевого самоврядування. За економічною класифікацією видатки бюджету поділяються на поточні видатки, капітальні видатки та кредитування за вирахуванням погашення, склад яких визначається Міністром фінансів України. Відомча класифікація видатків бюджету визначає перелік головних розпорядників бюджетних коштів. На її основі Державне казначейство України та місцеві фінансові органи ведуть реєстр усіх розпорядників бюджетних коштів.  Програмна класифікація видатків бюджету застосовується при формуванні бюджету за програмно-цільовим методом. Класифікація фінансування бюджету здійснюється за такими ознаками: 1) фінансування за типом кредитора - за категоріями кредиторів або власників боргових зобов'язань; 2) фінансування за типом боргового зобов'язання - за засобами, що використовуються для фінансування дефіциту або профіциту. Класифікація боргу систематизує інформацію про всі боргові зобов'язання держави, Автономної Республіки Крим, місцевого самоврядування. Борг класифікується за типом кредитора та за типом боргового зобов'язання.

2.13.Місцеві бюджети як фінансова база місцевого самоврядування.

Місцеві фінанси — це система формування, розподілу i використання грошових та інших фінансових ресурсів для забезпечення місцевими органами влади покладених на них функції i завдань, як власних, так i делегованих. Місцеві фінанси виконують такі функції: розподільчу, контрольну та стимулюючу. Розподільча функція місцевих фінансів проявляється у порядку формування доходів і видатків місцевих бюджетів, цільових фондів органів місцевого самоврядування, за допомогою яких проходить складний процес забезпечення їх фінансовими ресурсами, необхідними для виконання покладених

на місцеве самоврядування функцій і завдань. Контрольна функція місцевих фінансів реалізується, зокрема, в діяльності органів місцевого самоврядування при складанні проектів місцевих бюджетів, їх розгляді і затвердженні, а також виконанні місцевих бюджетів й складанні звіту про їх виконання. Стимулююча функція місцевих фінансів полягає у створенні таких умов, за яких органи місцевого самоврядування будуть безпосередньо зацікавленими у збільшенні обсягів доходів бюджетів, додатковому залученні надходжень як загальнодержавних, так і місцевих податків і зборів, пошуку альтернативних джерел доходів, ефективному використанні фінансових ресурсів, які надходять у їх розпорядження.

Доходи місцевих органів влади може бути класифіковано за їхніми джерелами та за економічною природою. За джерелами доходи місцевих органів влади поділяються на:

• податкові доходи; • неподаткові доходи (платежі, доходи від майна, що належить місцевій владі, та від господарської діяльно сті підприємств комунальної (муніципальної) форми власності, залучені місцевими органами влади на ринку позичкового капіталу); • доходи за рахунок кредитів і позик; • трансферти від центральної влади та органів влади вищого територіального рівня. За економічною природою доходи місцевих органів влади поділяються на: • власні доходи: доходи, що мобілізуються місцевою владою самостійно на основі власних рішень і за рахунок джерел, визначених місцевим органом влади. До власних доходів належать місцеві податки і збори, доходи від майна, що належить місцевій владі, та від господарської діяльності комунальних (муніципальних) підприємств, комунальні платежі, а також доходи за рахунок комунальних кредитів і позик; • передані доходи: доходи, що передаються місцевій владі центральною владою або органами влади вищого територіального рівня. В Україні за економічною природою доходи місцевих органів влади, згідно із законодавством, поділяються на власні, закріплені та регульовані: • закріплені доходи - це одна з форм переданих доходів місцевим органам влади на стабільній, довгостроковій основі; • регульовані доходи - це також одна з форм доходів, що передаються центральною владою місцевим органам влади або з бюджетів територій вищого адміністративного рівня до бюджетів територій нижчого адміністративного рівня.

Видатки місцевих органів влади, залежно від їхніх завдань, поділяються на декілька функціональних видів: • обов'язкові видатки: видатки, спрямовані на виконання обов'язкових завдань, які покладаються на всі органи місцевої влади з метою забезпечення певних стандартів послуг у масштабах всієї країни. До обов'язкових видатків належать також видатки місцевих органів влади, пов'язані з їхніми борговими зобов'язаннями за кредитами та позиками; • видатки, що здійснюються для реалізації завдань у межах власної компетенції, а також так званих добровільних або факультативних обов'язків; • видатки для реалізації делегованих (доручених) центральною владою завдань. Крім функціонального поділу, є поділ видатків відповідно до їхнього економічного призначення. У зв'язку з цим законодавство більшості країн вирізняє дві великі групи видатків: • поточні (адміністративні) видатки; • капітальні (інвестиційні) видатки.

2.14.Управління фінансами та його складові елементи.

Управління фінансами – це складова частина управління економікою. Його здійснює спеціальний фінансовий апарат за допомогою специфічних прийомів та методів.

Об’єктами управління виступають фінансові відносини, в тому числі і ті, що пов’язані з формування і використанням фондів грошових коштів. Найважливіші об’єкти управління – це фінанси підприємств, організацій і установ, фінанси домогосподарств, загальнодержавні фінанси. Суб’єктами управління виступають держава в особі законодавчих і виконавчих органів, у т.ч. фінансових, а також фінансові служби підприємств, організацій і установ.

Сукупність всіх організаційних структур, які здійснюють управління фінансами, утворює фінансовий апарат.

Міністерство фінансів України як центральний орган виконавчої влади, підвідомчий Кабінету Міністрів: - реалізує державну фінансову політику; - складає проект Державного бюджету; - організовує виконання Державного бюджету; - контролює виконання Державного бюджету та складає звіт про його виконання; - забезпечує захист фінансових інтересів держави, здійснює контроль за дотриманням фінансового законодавства; - проводить методичну роботу з питань фінансового та бюджетного планування; - здійснює управління державним внутрішнім та зовнішнім боргом; - розробляє пропозиції щодо удосконалення податкової політики; - здійснює контроль за випуском та обігом цінних паперів та бере участь в роботі керівних органів фондових бірж; - вивчає валютно-фінансові проблеми в сфері міжнародного економічного співробітництва; - готує і подає до Кабінету Міністрів пропозиції щодо вступу України до міжнародних фінансових організацій та членства в них.

2.15.Бюджетний трансферт як форма міжбюджетного регулювання.

Міжбюджетні відносини - це відносини між державою, Автономною

Республікою Крим та місцевим самоврядуванням щодо забезпечення відповідних бюджетів фінансовими ресурсами, необхідними для виконання функцій, передбачених Конституцією України та законами України. Основні завдання регулювання міжбюджетних відносин поляга­ють у наступному: а) досягнення відповідності між видатками і доходами бюджетів усіх рівнів; б) забезпечення відповідності у надходженні доходів з потребами у видатках бюджетів усіх рівнів; в) створення зацікавленості органів місцевого самоврядування у повній мобілізації доходів; г) узгодження та ув´язка обсягів одержаної фінансової допомоги у формі міжбюджетних трансфертів з конкретними зусиллями щодо мобілізації доходів; д) забезпечення вирівнювання бюджетів фінансовими ресурсами на рівні гарантованого державою мінімуму соціальних послуг на од­ного жителя кожного населеного пункту.

Міжбюджетні трансферти поділяються на:1) дотацію вирівнювання;2) субвенцію;3) кошти, що передаються до Державного бюджету України та місцевих бюджетів з інших місцевих бюджетів;4) інші дотації.

Субвенція — це форма фінансової допомоги, що надається в абсо­лютній сумі грошових коштів. Вона виділяється з бюджету вищого рівня для бюджету нижчого рівня і має виключно цільове призначен­ня для здійснення фінансування певного заходу та підлягає повернен­ню у випадку порушення її цільового використання. Субвенція здебільшого зумовлюється необхідністю балансування бюджету. Дотація — це певна сума грошових коштів, що виділяється з бюд­жету вищого рівня для бюджету нижчого рівня на безповоротній ос­нові з метою покриття бюджетного дефіциту. Субсидія — це виділення певної суми грошових коштів з бюджету вищого рівня для бюджету нижчого рівня у формі допомоги з метою проведення певного заходу. Кошти субсидії підлягають поверненню у випадку порушення цільового використання. Субсидія здебільшого не пов´язується з балансуванням бюджету.

2.16.Фінансова система України та шляхи її удосконалення.

Фінанси – це система економічних відносин між державою, юридичними та фізичними особами і населенням з приводу формування, розподілу і використання централізованих і децентралізованих грошових фондів, які повинні регулюватися правовими нормами. Фінансова система – це сукупність різноманітних видів фондів фінансових ресурсів, сконцентрованих у розпорядженні держави, нефінансового сектора економіки, окремих фінансових інститутів і населення для виконання покладених на них функцій, а також для задоволення економічних і соціальних потреб.

Кожна ланка фінансової системи є і носієм властивих їй фінансових відносин, і водночас перебуває в певному зв’язку з іншими ланками системи. Тому фінансова система має певну чітку структуру, завдяки якій, розглядаючи кожну з ланок, можна отримати комплексне уявлення про фінансову систему загалом. Фінансова система визначається як сукупність, з одного боку, певних сфер фінансових відносин, а з іншого – різних інститутів, що забезпечують функціонування і взаємодію всіх сфер, а також управління ними. В узагальненому вигляді фінансова система країни (відповідно до основних суб’єктів фінансових відносин – держави, підприємств і населення) – це сукупність трьох сфер фінансових відносин: державних фінансів, фінансів підприємств і фінансів населення.

Найважливішими проблемами розвитку фінансової системи України на сучасному етапі є:- відсутність політики захисту вітчизняного товаровиробника;- відсутність ефективної державної підтримки розвитку малого і середнього бізнесу;- недосконала процедура банкрутства підприємств;- недосконалість діючої системи оподаткування;- неефективний контроль за сплатою податків;- недостатній контроль за цільовим і раціональним використанням бюджетних коштів; - високий рівень видатків на управління;- невідокремленість державних цільових фондів від Державного бюджету;- недостатні обсяги тимчасово вільних коштів у підприємств і населення;- низький рівень довіри до держави взагалі і до банківської системи зокрема;- низький рівень розвиненості фінансового ринку;- нераціональне використання коштів, залучених за допомогою державного кредиту;- низький рівень кредитування реального сектора економіки;- великі обсяги тіньової економіки;- надлишкова кількість готівкових коштів, які перебувають в обігу.

Удосконалення фінансової системи України має грунтуватися на забезпеченні фінансової безпеки, зміцненні фінансової самодостатності її інститутів, фінансовій інтеграції України у світове співтовариство через активізацію її участі в діяльності міжнародних фінансових організацій на рівних з іншими країнами правах.Удосконалення фінансової системи України можливе через здійснення комплексу таких заходів:- чіткий розподіл фінансових ресурсів між центральними та регіональними органами влади як на стадії їх формування, так і у процесі їх використання;- розширення функцій, прав і можливостей регіонів з підвищенням їх відповідальності за результати діяльності;- перегляд витратної частини бюджету (зокрема, відмова від фінансування більшої частини виробничого сектора, особливо за тими напрямками, де є зацікавленість приватного капіталу);- перегляд політики надання субсидій у напрямку їх скорочення, за винятком пріоритетних галузей (наприклад, сільського господарства);- формування необхідних централізованих резервів для їх використання замість залучення емісійних кредитів;- чітка організація діяльності державного казначейства з метою контролю за надходженням коштів та їх цільовим використанням.

2.17.Видатки державного бюджету та їх призначення.

Видатки бюджету — це економічні відносини, які виникають у зв'язку з розподілом централізованого фонду грошових коштів держави і його використання за цільовим призначенням.

Функціональна класифікація видатків бюджету включає видатки на:

а) загальнодержавні функції (утримання вищих органів державного управління, органів місцевої влади та місцевого самоврядування; фінансова та зовнішньоекономічна діяльність; економічна допомога зарубіжним країнам; інші функції державного управління; фундаментальні дослідження; дослідження та розробки в галузі державного управління; проведення виборів та референдумів; обслуговування боргу; міжбюджетні трансферти);

б) оборону (військова та цивільна оборона; військова допомога зарубіжним країнам; військова освіта; дослідження та розробки в галузі оборони; інша діяльність в галузі оборони);

в) функції охорони громадського порядку, забезпечення суспільної безпеки та функції судової влади (діяльність по забезпеченню громадського порядку; боротьба із злочинністю та охорона державного кордону; протипожежний захист і рятування; судова влада; діяльність у сфері безпеки держави; утримання кримінально-виконавчої системи; представницькі функції в суді; дослідження та розробки в галузі громадського порядку, безпеки і судової влади; інша діяльність у сфері громадського порядку, безпеки та судової влади);

г) економічну діяльність (загальна економічна, торгова та трудова діяльність; лісове та сільське господарство, полювання, рибне господарство; паливно-енергетичний комплекс; інша промисловість І будівництво; транспорт; зв'язок, телекомунікації та інформатика; інші галузі економіки; інша економічна діяльність);

д) охорону навколишнього природного середовища (запобігання та ліквідація забруднення навколишнього природного середовища; збереження природно-заповідного фонду; дослідження та розробки у сфері охорони навколишнього природного середовища; інша діяльність у цій галузі);

є) житлово-комунальне господарство (житлове господарство; комунальне господарство; дослідження та розробки у сфері житлово-комунального господарства; інша діяльність у цій галузі);

ж) охорону здоров'я (медична продукція і обладнання; поліклініки та амбулаторії, швидка допомога; лікарні та санаторно-курортні установи; санаторно-профілактичні та протиепідемічні заходи та діяльність відповідних установ; дослідження та розробки в галузі охорони здоров'я; інша діяльність у цій галузі);

з) духовний та фізичний розвиток (фізична культура і спорт; культура і мистецтво; засоби масової інформації; дослідження та розробки у сфері духовного і фізичного розвитку; інша діяльність у цій галузі);

і) освіту (дошкільна освіта; загальна середня освіта; професійно-технічна освіта; позашкільна освіта; програми матеріального забезпечення навчальних закладів; дослідження та розробки у сфері освіти; інша діяльність в цій галузі);

к) соціальний захист та соціальне забезпечення (соціальний захист на випадок непрацездатності; соціальний захист пенсіонерів; соціальний захист ветеранів війни і праці; соціальний захист сім'ї, дітей та молоді; соціальний захист безробітних; допомога у вирішенні житлових питань; соціальний захист інших категорій населення; дослідження та розробки у сфері соціального захисту; інша діяльність у цій сфері).

2.18.Податкова політика України та шляхи її удосконалення.

Податкова політика – це діяльність держави у сферах запровадження, правового регламентування та організації справляння податків і податкових платежів до централізованих фондів грошових ресурсів держави.

Дисбаланси податкової системи України створюють нерівномірне податкове навантаження і, як результат, призводять до збільшення тіньового сектора економіки, ухилення від оподаткування, зменшення податкових надходжень. Особливо гостро дисбаланси податкової системи почали проявлятися з початком фінансово-економічної кризи. Зменшення попиту на цільових ринках, неконтрольоване збільшення вартості базових ресурсів, хаос на валютному ринку поставили на межу виживання цілі галузі, які є бюджетоутворюючими.

Формуючи свою податкову політику, держава за допомогою збільшення або зменшення державних обсягів податкових надходжень, зміни форми оподаткування та податкових ставок, тарифів, звільнення від оподаткування окремих галузей виробництва, територій, груп населення може сприяти зростанню або спаду господарської активності, створенню сприятливої кон’юнктури на ринку, умов для розвитку пріоритетних галузей економіки та реалізації збалансованої соціальної політики. Державні структури повинні провадити таку податкову політику, яка має оптимально поєднувати інтереси держави, платників податків і громадян. Це досягається за умов наукового поєднання наступних критеріїв: - фіскальної достатності; - економічної ефективності; - соціальної справедливості; - стабільності;

- гнучкості. Удосконалення системи оподаткування має відбуватися шляхом поступового зниження податкового тягаря в процесі довгострокової поетапної податкової реформи.

Основними відправними елементами цієї реформи повинні бути:

- система оподаткування повинна мати інвестиційну і соціальну спрямованість;

- зміни в системі оподаткування мають здійснюватись одночасно з реформуванням системи оплати праці, пенсійного забезпечення, удосконаленням соціальної сфери;

- основу податкової системи мають становити прямі податки, тобто податки, де об’єктом оподаткування є дох о д фізичної особи, прибуток юридичної особи, земля, майно та капітал;

- непрямі податки мають використовуватися лише у формі акцизів для обмеження споживання деяких видів товарів, можливостей виробника-монополіста в одержанні необґрунтовано високих доходів, а також для оподаткування предметів розкоші;

- застосування при оподаткуванні обґрунтованої диференціації ставок податків залежно від виду діяльності та розміру одержуваного прибутку або доходу;

- ліквідація податкових пільг, які деформують вартісні показники в економіці та занижують конкурентоспроможність товаровиробників;

- умови оподаткування мають бути прості і зрозумілі для платників;

- мають бути удосконалені міжбюджетні відносини;

- має розпочатися реальний процес зменшення податкового тягаря за рахунок зменшення податкових ставок і одночасного збільшення податкової бази.

2.19.Бюджетне планування.

Особливостями бюджетного планування як вхідної підсистеми бюджетного процесу є те, що держава використовує його для визначення рівня централізації фінансових ресурсів у процесі розподілу та перерозподілу валового внутрішнього продукту і національного доходу, методів мобілізації грошових коштів до централізованого фонду, напрямів використання бюджетних коштів відповідно до засад економічної політики держави. Саме за допомогою бюджетного планування можна забезпечити належне функціонування бюджетної системи держави та поступове зростання темпів соціально-економічного розвитку. У процесі бюджетного планування забезпечуються необхідні фінансові пропорції згідно з програмою економічного і соціального розвитку; визначаються обсяги доходу бюджету та резерви їхнього зростання, а також обсяги видатків та резерви їхнього скорочення; створюється належна фінансова база соціального захисту населення; розподіляються доходи і видатки між окремими ланками бюджетної системи, утворюються державні матеріальні та бюджетні резерви.

Бюджетний кодекс України визначає такі стадії бюджетного процесу: 1) складання проектів бюджетів; 2) розгляд та прийняття закону про Державний бюджет України та рішень про місцеві бюджети; 3) виконання бюджету, в тому числі у разі необхідності внесення змін до закону про державний бюджет України, а також рішення про місцеві бюджети; 4) підготовка та розгляд звіту про виконання бюджету і прийняття рішення щодо нього. Від початку складання бюджетів до затвердження звітів про їх виконання весь бюджетний процес проходить під контролем Верховної Ради України та місцевих органів самоврядування. Бюджет складається на рік. Складанню проекту бюджету передує велика тривала підготовча робота, яка проводиться Кабінетом Міністрів України, Міністерством економіки України, Міністерством фінансів України та їх органами на місцях.

Не пізніше 1-го червня у Верховній Раді України відбуваються парламентські слухання з питань бюджетної політики на наступний бюджетний період. З доповіддю про Основні напрями бюджетної політики на наступний бюджетний період виступає прем’єр- міністр України або за його дорученням міністр фінансів України.

Кабінет Міністрів України подає до Верховної Ради України проект Основних напрямів бюджетної політики на наступний бюджетний період, де містяться пропозиції Кабінету Міністрів України. За результатами парламентських слухань Верховна рада України приймає постанову про схвалення або взяття до відома Основних напрямів бюджетної політики на наступний бюджетний період. Головні розпорядники бюджетних коштів організовують розроблення бюджетних запитів для подання Міністерству фінансів України відповідно з термінами і порядком, встановленими Міністерством фінансів України.  На основі аналізу бюджетних запитів, поданих головними розпорядниками бюджетних коштів, міністерство фінансів України готує проект закону про Державний бюджет України і подає його Кабінету Міністрів України для розгляду.  Кабінет Міністрів України приймає постанову щодо схвалення проекту закону про Державний бюджет України та подає його разом з відповідними матеріалами Верховній Раді України не пізніше 15-го вересня року, що передує плановому. Представлений проект Закону до 1-го жовтня підлягає попередньому розгляду комітетами Верховної Ради. Після цього проект розглядається у трьох читаннях на пленарних засіданнях Верховної ради і приймається Верховною Радою до 1-го грудня року, що передує плановому. Виконання Державного бюджету забезпечує Кабінет Міністрів України. Міністерство фінансів України здійснює загальну організацію та управління виконанням Державного бюджету України, координує діяльність учасників бюджетного процесу з питань виконання бюджету. Державний бюджет України виконується за розписом, який затверджується міністром фінансів України відповідно до бюджетних призначень у місячний термін після набрання законом про Державний бюджет України чинності.

Після закінчення бюджетного року Міністерство фінансів складає Звіт про виконання Державного бюджету. Річний звіт про виконання закону про Державний бюджет України подається Кабінетом Міністрів України Верховній Раді України не пізніше 1-го травня року, наступного за звітним.

На сучасному етапі розвитку України удосконалення бюджетного процесу залишається досить актуальним завданням, виконання якого дасть змогу успішно впроваджувати стратегічні цілі держави щодо економічного та соціального розвитку. Оптимізація системи бюджетних установ передбачає чітке визначення та розмежування бюджетних установ, які повинні бути підвідомчі відповідному роз­поряднику бюджетних коштів. Таке чітке підпорядкування дасть змогу викону­вати завдання, спрямовані на реалізацію бюджетних програм, здійснювати опти­мальний розподіл бюджетних коштів для розпорядників. Важливим є поєднання функцій внутрішнього та зовніш­нього контролю за дотриманням чинного законодавства щодо складання, роз­гляду, виконання бюджетів усіх рівнів, здійсненням діяльності розпорядників бюджетних коштів.

2.20.Бюджетний дефіцит України.

Бюджетний дефіцит – це перевищення видаткової частини бюджету над дох одною. Причини виникнення бюджетного дефіциту, які можуть бути зумовлені:  - надзвичайними подіями (війнами, епідеміями, стихійними лихами і т.д.), що потребує використання великого обсягу грошових коштів за умов нестачі звичайних резервів; - необхідністю здійснення великих державних вкладень у розвиток економіки з метою її структурної перебудови, що у майбутньому дасть можливість забезпечити приріст валового внутрішнього продукту, зміцнити економічну могутність держави та підвищити матеріальний і культурний рівень життя народу. Це явище відображає не кризу в економічному житті суспільства, а державне регулювання економіки, спрямоване на забезпечення прогресивних зрушень у суспільстві;

- кризовими явищами в економіці та її розвалом; - неефективністю фінансово-кредитних зв’язків; - недосконалістю фінансового законодавства.

Наслідки існування бюджетного дефіциту: ступінь впливу державної заборгованості на внутрішній попит і сукупну пропозицію, зовнішньоекономічну рівновагу повною мірою визначається структурою державних доходів і видатків; ефект “витіснення” виникає через підвищення ринкових процентних ставок, яке трапляється у випадку фінансування бюджетного дефіциту за допомогою випуску державних цінних паперів на відкритому ринку країни; початковий сприятливий вплив бюджетного дефіциту на економіку послаблюється не лише за рахунок ефекту “витіснення”, але й за рахунок негативного ефекту чистого експорту; довгострокові наслідки державного боргу пов'язані з його впливом на нагромадження капіталу і споживання майбутніх поколінь, тобто на довгострокове економічне зростання.

У світовій практиці використовують два основних методи покриття бюджетного дефіциту: беземісійний та емісійний. Найбільш ефективним є беземісійний метод, за допомогою якого можна позбутися дефіциту без додаткового випуску грошей в обіг. Беземісійний метод покриття дефіциту бюджету передбачає залучення до цього процесу зовнішніх та внутрішніх джерел. Зовнішніми джерелами можуть бути кредити міжнародних фінансових інститутів та іноземних держав, а також безоплатна і безповоротна фінансова допомога під цільові програми, що мають міжнародне значення. Внутрішніми джерелами можуть бути кредити Національного Банку України та доходи від операцій з цінними паперами.

Емісійний метод покриття бюджетного дефіциту передбачає використання грошово-кредитної емісії. Такий метод є не зовсім доцільним, оскільки він негативно впливає на економічну ситуацію у державі.

2.21.Загальнодержавні податки і збори.

Податком   є   обов'язковий,   безумовний   платіж    до відповідного   бюджету,   що   справляється  з  платників  податку відповідно до Податкового Кодексу. Податки – це обов’язкові платежі в бюджет, які здійснюють юридичні та фізичні особи.

Загальнодержавні податки - це обов’язкові платежі, що встановлюються найвищими органами влади, а іноді і управління, і є обов’язковими для стягнення на всій території країни незалежно від того, до якого бюджету вони зараховуються. До загальнодержавних належать такі податки та збори: податок на прибуток підприємств; податок на доходи фізичних осіб; податок на додану вартість; акцизний податок; збір за першу реєстрацію транспортного засобу; екологічний податок; плата за користування надрами; плата за землю;

фіксований сільськогосподарський податок; мито та інші.

Загальнодержавні податки встановлюються найвищими органами влади, а іноді і управління, і є обов’язковими для стягнення на всій території країни незалежно від того, до якого бюджету вони зараховуються, а місцеві податки встановлюються місцевими органами влади, і їх стягнення є обов’язковими лише на певній території.

2.22.Місцеві фінанси у фінансовій системі України.

Місцеві фінанси — це система формування, розподілу i використання грошових та інших фінансових ресурсів для забезпечення місцевими органами влади покладених на них функції i завдань, як власних, так i делегованих. Фінанси місцевих органів влади як система включають у себе кілька основних взаємопов’язаних структурних елементів: • суб'єкти системи; • об'єкти системи; • видатки;  • доходи; • способи формування доходів; • інститути системи; • відносини між суб’єктами системи, системою та іншими ланками фінансової системи держави взагалі. Місцеві фінанси виконують такі функції: розподільчу, контрольну та стимулюючу.

Місцевий бюджет — бюджет адміністративно-територіальної одиниці — області, району, міста, селища, села, затверджений відповідною радою. Місцевий бюджет представляє собою форму утворення та використання грошових ресурсів, призначених для забезпечення завдань та функцій, віднесених до предметів ведення місцевого самоврядування. Місцевий бюджет є фінансово-економічною категорією, інструментом вирішення проблем місцевого рівня. Місцевий бюджет області об'єднує обласний бюджет, бюджет районів і міст обласного підпорядкування. Місцевий бюджет району — районний бюджет, бюджет міст районного підпорядкування, селищні й сільські бюджети. Завданням місцевого бюджету є забезпечення необхідними грошовими ресурсами фінансування заходів господарського й культурного будівництва, комунального і житлового господарства, розвитку освіти, охорони здоров'я тощо.

До доходів, що закріплюються за бюджетами місцевого самоврядування та враховуються при визначенні обсягів міжбюджетних трансфертів, належать такі податки і збори (обов'язкові платежі):1) податок з доходів фізичних осіб у частині, визначеній Бюджетним Кодексом; 2) державне мито в частині, що належить відповідним бюджетам; 3) плата за ліцензії на провадження певних видів господарської діяльності та сертифікати, що видаються виконавчими органами відповідних рад; 4) плата за державну реєстрацію суб'єктів підприємницької діяльності, що справляється виконавчими органами відповідних рад; 5) плата за торговий патент на здійснення деяких видів підприємницької діяльності;

6) надходження адміністративних штрафів, що накладаються виконавчими органами відповідних рад або утвореними ними в установленому порядку адміністративними комісіями; 7) єдиний податок для суб'єктів малого підприємництва у частині, що належить відповідним бюджетам. Видатки місцевих бюджетів поділяються на дві частини:

видатки, пов’язані з виконанням власних повноважень місцевого самоврядування, і видатки, пов’язані з виконанням делегованих законом повноважень органів виконавчої влади.

2.23.Державні доходи.

Державні доходи - це сукупність грошових відносин по формуванню фінансових ресурсів держави шляхом розподілу і перерозподілу валового суспільного продукту. Вони призначені для виконання державних завдань.

Доходи Державного бюджету — це частина централізованих фінансових ресурсів держави, які врегульовані відповідними нормативними актами і необхідні для виконання її функцій. Доходи бюджету відображають економічні відносини держави з підприємствами, установами, організаціями, фізичними особами, які виникають у процесі стягнення бюджетних платежів.

Доходи державного бюджету – поняття більш вужче, ніж  доходи  держави.

Доходи  Державного  бюджету  України  –  це  частина  доходів  держави,  яка

використовується  для  фінансування  виконання  органами   державної   влади

загальнодержавних функцій, які визначені Конституцією України.

2.24.Класифікація видатків бюджету.

Видатки бюджету — це економічні відносини, які виникають у зв'язку з розподілом централізованого фонду грошових коштів держави і його використання за цільовим призначенням. Видатки бюджету класифікуються за: 1) функціями, з виконанням яких пов'язані видатки (функціональна класифікація видатків); 2) економічною характеристикою операцій, при проведенні яких здійснюються ці видатки (економічна класифікація видатків);

3) ознакою головного розпорядника бюджетних коштів (відомча класифікація видатків); 4) бюджетними програмами (програмна класифікація видатків).

Функціональна класифікація видатків бюджету включає видатки на: а) загальнодержавні функції (утримання вищих органів державного управління, органів місцевої влади та місцевого самоврядування; фінансова та зовнішньоекономічна діяльність; економічна допомога зарубіжним країнам; інші функції державного управління); б) оборону; в) функції охорони громадського порядку, забезпечення суспільної безпеки та функції судової влади;

г) економічну діяльність (загальна економічна, торгова та трудова діяльність; лісове та сільське господарство, полювання, рибне господарство; паливно-енергетичний комплекс; інша промисловість І будівництво; транспорт; зв'язок, телекомунікації та інформатика; інші галузі економіки; інша економічна діяльність);  д) охорону навколишнього природного середовища (запобігання та ліквідація забруднення навколишнього природного середовища; збереження природно-заповідного фонду; дослідження та розробки у сфері охорони навколишнього природного середовища; інша діяльність у цій галузі); є) житлово-комунальне господарство; ж) охорону здоров'я; з) духовний та фізичний розвиток (фізична культура і спорт; культура і мистецтво; засоби масової інформації; дослідження та розробки у сфері духовного і фізичного розвитку; інша діяльність у цій галузі); і) освіту; к) соціальний захист та соціальне забезпечення.

До відомчої класифікації видатків Державного бюджету України входять видатки на фінансування Управління справами Верховної Ради України, Державного управління справами, Господарського управління Секретаріату Кабінету Міністрів України, Конституційного Суду України, Верховного Суду України, Вищого господарського суду України, Генеральної прокуратури України, міністерств, державних комітетів, державних управлінь та комісій, обласних державних адміністрацій тощо. Відомча класифікація видатків місцевих бюджетів визначається відповідно до рішення про місцевий бюджет.

Програмна класифікація видатків бюджету будується на розподілі бюджетних призначень за бюджетними програмами. Згідно із  Кодексом бюджетна програма є систематизованим переліком заходів, спрямованих на досягнення єдиної мети та завдань, виконання яких пропонує та здійснює розпорядник бюджетних коштів відповідно до покладених на нього функцій. Розробку, аналіз та відбір програм на стадії планування, складання проекту проводить головний розпорядник коштів, він же обґрунтовує свої пропозиції.

2.25.Державний бюджет як економічна категорія.

Державний бюджет, як одна з головних ланок фінансової системи України, є економічною категорією і відображає грошові стосунки між державою, з одного боку, і юридичними та фізичними особами, з іншого боку, з приводу утворення централізованого фонду грошових коштів держави і його використання на розширене відтворення, підвищення рівня життя населення і задоволення інших суспільних потреб.

Бюджет виконує дві функції: розподільчу і контрольну.  Через розподільчу функцію проходить процес концентрації грошових коштів в руках держави і їх використання з метою задоволення загальнодержавних потреб; контрольна функція сприяє формуванню уявлень про те, наскільки своєчасно і повно фінансові ресурси надходять у розпорядження держави, як фактично складаються пропорції в розподілі бюджетних коштів та чи ефективно вони використовуються. Особливості Державного бюджету як економічної категорії відображаються у функціях, які він виконує. Зміст функцій, сфера і об'єкт їх дії характеризуються відповідною специфікою.

Необхідність існування бюджету обумовлена такими факторами: 1) за допомогою бюджету держава виконує свої функції; 2) здійснює утримання соціальної сфери; 3) перерозподіляє кошти між окремими територіями і галузями; 4) здійснює соціальний захист населення; 5) вирішує національні проблеми; 6) має вплив на розвиток науково-технічного прогресу через фінансування наукових установ; 7) вирішує питання охорони навколишнього середовища тощо.

2.26.Міжбюджетні відносини.

Міжбюджетні відносини - це відносини між державою, Автономною

Республікою Крим та місцевим самоврядуванням щодо забезпечення відповідних бюджетів фінансовими ресурсами, необхідними для виконання функцій, передбачених Конституцією України та законами України.

Основні завдання регулювання міжбюджетних відносин поляга­ють у наступному: а) досягнення відповідності між видатками і доходами бюджетів усіх рівнів; б) забезпечення відповідності у надходженні доходів з потребами у видатках бюджетів усіх рівнів; в) створення зацікавленості органів місцевого самоврядування у повній мобілізації доходів; г) узгодження та ув´язка обсягів одержаної фінансової допомоги у формі міжбюджетних трансфертів з конкретними зусиллями щодо мобілізації доходів; д) забезпечення вирівнювання бюджетів фінансовими ресурсами на рівні гарантованого державою мінімуму соціальних послуг на од­ного жителя кожного населеного пункту.

Міжбюджетні трансферти поділяються на:1) дотацію вирівнювання;2) субвенцію;3) кошти, що передаються до Державного бюджету України та місцевих бюджетів з інших місцевих бюджетів;4) інші дотації.Субвенція — це форма фінансової допомоги, що надається в абсо­лютній сумі грошових коштів. Вона виділяється з бюджету вищого рівня для бюджету нижчого рівня і має виключно цільове призначен­ня для здійснення фінансування певного заходу та підлягає повернен­ню у випадку порушення її цільового використання. Субвенція здебільшого зумовлюється необхідністю балансування бюджету. Дотація — це певна сума грошових коштів, що виділяється з бюд­жету вищого рівня для бюджету нижчого рівня на безповоротній ос­нові з метою покриття бюджетного дефіциту. Субсидія — це виділення певної суми грошових коштів з бюджету вищого рівня для бюджету нижчого рівня у формі допомоги з метою проведення певного заходу. Кошти субсидії підлягають поверненню у випадку порушення цільового використання. Субсидія здебільшого не пов´язується з балансуванням бюджету.

2.27.Бюджетний дефіцит як економічне явище.

Бюджетний механізм — це система економічних заходів впливу на забезпечення мобілізації оптимальних обсягів фінансових ресурсів бюджету, їх найефективнішого розміщення і найекономнішого використання з метою забезпечення соціального-економічного розвитку суспільства, визначеного економічною політикою держави.

Основні причини виникнення бюджетного дефіциту, які можуть бути зумовлені: - надзвичайними подіями (війнами, епідеміями, стихійними лихами і т.д.), що потребує використання великого обсягу грошових коштів за умов нестачі звичайних резервів; - необхідністю здійснення великих державних вкладень у розвиток економіки з метою її структурної перебудови, що у майбутньому дасть можливість забезпечити приріст валового внутрішнього продукту, зміцнити економічну могутність держави та підвищити матеріальний і культурний рівень життя народу; - кризовими явищами в економіці та її розвалом; - неефективністю фінансово-кредитних зв’язків; - недосконалістю фінансового законодавства.

У світовій практиці використовують два основних методи покриття бюджетного дефіциту: беземісійний та емісійний. Найбільш ефективним є беземісійний метод, за допомогою якого можна позбутися дефіциту без додаткового випуску грошей в обіг. Беземісійний метод покриття дефіциту бюджету передбачає залучення до цього процесу зовнішніх та внутрішніх джерел. Зовнішніми джерелами можуть бути кредити міжнародних фінансових інститутів та іноземних держав, а також безоплатна і безповоротна фінансова допомога під цільові програми, що мають міжнародне значення. Внутрішніми джерелами можуть бути кредити Національного Банку України та доходи від операцій з цінними паперами. Наявність зовнішніх і внутрішніх кредитних джерел зумовлює виникнення внутрішнього та зовнішнього боргу держави. Як наслідок, держава повинна здійснювати контроль та ефективне управління державним боргом. Емісійний метод покриття бюджетного дефіциту передбачає використання грошово-кредитної емісії. Такий метод є не зовсім доцільним, оскільки він негативно впливає на економічну ситуацію у державі. Держава зобов’язана формувати свою бюджетну політику таким чином, щоб домогтися скорочення бюджетного дефіциту. До таких заходів можна віднести: - перегляд напрямків направлення бюджетних коштів і спрямування їх на розвиток галузей, що визначають рівень економічної могутності держави та забезпечують впровадження передових наукових технологій у виробництво; - створення сприятливих економічних умов для суб’єктів господарювання шляхом застосування пільг, субсидій та інших складових бюджетного механізму; - широке залучення в Україну іноземного капіталу; - скорочення обсягів державного сектору економіки і, відповідно, бюджетного фінансування; - зниження видатків на оборону і управління.

2.28.Доходи державного бюджету та їх класифікація.

Доходи Державного бюджету — це частина централізованих фінансових ресурсів держави, які врегульовані відповідними нормативними актами і необхідні для виконання її функцій. Доходи бюджету відображають економічні відносини держави з підприємствами, установами, організаціями, фізичними особами, які виникають у процесі стягнення бюджетних платежів.

Згідно з Бюджетним кодексом України, до доходів бюджету належать усі податкові, неподаткові та інші надходження на безповоротній основі, справляння яких передбачено законодавством України, включаючи трансферти, дарунки та гранти.

До податкових надходжень віднесені: а) податки на доходи, прибуток, збільшення ринкової вартості; б) податки на власність; в) збори за спеціальне використання природних ресурсів;

г) внутрішні податки на товари та послуги; д) податки на міжнародну торгівлю та зовнішні операції; е) інші податки. До неподаткових надходжень відносяться: а) доходи від власності та підприємницької діяльності; б) адміністративні збори та платежі, доходи від некомерційного та побічного продажу; в) надходження від штрафів та фінансових санкцій;

г) інші неподаткові надходження. Доходи від операцій з капіталом складаються шляхом акумуляції: а) надходжень від продажу основного; б) надходжень від реалізації державних запасів товарів; в) надходжень від продажу землі та нематеріальних активів; г) податків на фінансові операції та операції з капіталом. Трансферти визначаються Кодексом як кошти, одержані від інших органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, інших держав або міжнародних організацій на безоплатній та безповоротній основі.

2.29.Бюджетна політика.

Фінансова політика – це сукупність заходів держави, спрямованих на мобілізацію фінансових ресурсів, їх розподіл та використання з метою досягнення певних економічних, соціальних і міжнародних цілей, підпорядкованих реалізації інтересів суспільства. Бюдже́тна полі́тика — це сукупність державних заходів спрямованих на зміцнення доходної частини державного бюджету, посилення соціальної направленості видатків бюджету, створення умов макроекономічної стабілізації.

Найважливіші завдання бюджетної політики: — розроблення науково обґрунтованої концепції розвитку бюджету як важливого інструменту регулювання соціально-економічних процесів; — визначення основних напрямів мобілізації й використання бюджетних ресурсів на перспективу і поточний період; при цьому виходять із шляхів досягнення поставлених цілей, передбачених економічною політикою, враховуючи зовнішні і внутрішні чинники, можливості зростання бюджетних ресурсів; — здійснення практичних дій, спрямованих на досягнення поставлених цілей. Завдання бюджетної політики як сукупності заходів держави щодо організації та використання бюджетних відносин для забезпечення соціально-економічного розвитку полягають у реалізації основної мети — забезпечення належного життєвого рівня населення відповідно до соціальних стандартів. Напрямами бюджетної політики є створення     умов     для     рішучого     подолання    наслідків фінансово-економічної     кризи,       проведення       ефективної податково-бюджетної          політики,         переходу         до інвестиційно-інноваційної моделі  розвитку  економіки,  підвищення рівня  зайнятості населення,  збільшення розміру заробітної плати, сприяння ціновій та валютно-курсовій стабільності.

Фінансовий механізм – це сукупність конкретних фінансових форм, методів та важелів, за допомогою яких забезпечується процес суспільного відтворення, тобто здійснюються розподільчі та перерозподільчі відносини, утворюються доходи суб’єктів господарювання і фонди грошових коштів.

2.30.Фінанси,бюджет, податки.

Фінанси – це система економічних відносин між державою, юридичними та фізичними особами і населенням з приводу формування, розподілу і використання централізованих і децентралізованих грошових фондів, які повинні регулюватися правовими нормами.

Бюджет - це план утворення і використання фінансових ресурсів для забезпечення функцій, які здійснюються органами державної влади України, органами влади Автономної Республіки Крим та місцевими Радами народних депутатів.

Податком   є   обов'язковий,   безумовний   платіж    до відповідного   бюджету,   що   справляється  з  платників  податку відповідно до Податкового Кодексу. Податки – це обов’язкові платежі в бюджет, які здійснюють юридичні та фізичні особи.

Функції фінансів:- розподільча;- контрольна. Розподільча функція є головною і проявляється  в процесі розподілу валового внутрішнього продукту у вигляді утворення фондів грошових кошів та використання їх за цільовим призначенням. Контрольна функція  фінансів зумовлюється об’єктивно  притаманною їм здатністю кількісно відображати рух фінансових потоків і забезпечувати контроль за дотриманням пропорцій в розподілі валового внутрішнього продукту, правильністю формування, розподілу та використання  фінансових ресурсів держави і суб’єктів господарювання.

Бюджет виконує розподільну і контрольну функції. За допомогою розподільної функції бюджету досягається планомірний міжгалузевий і міжрегіональний розподіл фінансових ресурсів держави та їх розподіл між виробничою і невиробничою сферами суспільства. Контрольна функція бюджету характеризується тим, що з її допомогою досягається рівномірність у тенденціях розвитку усіх регіонів та економічних районів країни. На основі контрольної функції бюджету держави діє система бюджетного контролю.

Податки виконують такі основні функції: - фіскальну; - розподільчу; - регулюючу; - стимулюючу; - контрольну.  Фіскальна функція забезпечує необхідні умови для створення матеріальної бази функціонування суспільства. Розподільча функція забезпечує розподіл вартісних пропорцій між платниками податків і державою. Регулююча функція полягає у впливі податків на різні види діяльності та безпосередньо на платників податків. Стимулююча функція проявляє себе у вигляді зміни або диференціації ставок податків, або ж повному звільненні від їх сплати. Контрольна функція полягає в тому, що при оподаткуванні держава регламентує фінансово-господарську діяльність підприємств та організацій, отримання доходів громадянами та обсяги використання майна.


 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

73612. Діагностування двигуна по герметичності надпоршневого простору 86.5 KB
  Діагностування двигуна по втечі стисненого повітря. Випустити повітря з компресометра через зворотній клапан. Діагностування двигуна по втечі стисненого повітря Підготовити до роботи компресор. Накачати в ресивер повітря до тиску...
73613. Перевірка та регулювання теплових зазорів в газорозподільчому механізмі 74 KB
  При виконані лабораторної роботи було виявлено збільшення теплових зазорів в ГРМ двигуна. Несправність усувається регулюванням зазору. Після усунення несправності двигун допускається до експлуатації.
73614. Загальне діагностування систем охолодження і мащення на двигуні 58.5 KB
  Перевірити рівень охолоджуючої рідини в радіаторі. Перевірити технічний стан пароповітряного клапана пробки радіатора. Перевірити легкість переміщення клапана. Перевірити візуально герметичність системи охолодження.
73615. Технічне обслуговування елементів системи охолодження 70 KB
  Огляд радіатора і перевірка його герметичності. Матеріальнотехнічне оснащення робочого місця: пристрій для перевірки герметичності радіатора; компресор з ресивером або насос; пристрій для перевірки справності термостата; градусник; нагрівальний елемент; штангенциркуль; набір інструментів.
73616. Технічне обслуговування елементів системи мащення 65.5 KB
  Технічне обслуговування масляних фільтрів Очищення центрифуги відцентрового фільтра двигун ЗИЛ130 Відкрутити гайку кріплення кожуха фільтра і зняти кожух. Вигвинтити пробку з корпуса фільтра і вставити в отвір стержень який утримує корпус від провертання. Заміна фільтруючих елементів масляного фільтра двигун КАМАЗ740 Викрутити зливні пробки з ковпаків і злити масло в підготовлену місткість.