38414

Розірвання шлюбу

Лекция

Государство и право, юриспруденция и процессуальное право

Але в цьому випадку також як і при укладанні шлюбу потрібно обоюдне волевиявлення тобто попросту кажучи ви повинні подати відповідну спільну заяву. Розірвання шлюбу відбувається в порядку позовного провадження тобто за участю обох сторін. У самому позові потрібно обовязково вказувати причини по яких сімя розпалася тобто причини розірвання шлюбу. Нове законодавство передбачає також вирішення у судовому процесі такого питання як присвоєння прізвища після шлюбу.

Украинкский

2013-09-28

98 KB

2 чел.

Розірвати шлюб досить просто з юридичної точки зору. Складніше це буває в психологічному плані. Тим часом часто виникають і елементарні питання. 

По-перше, розірвати шлюб можливо без проблем в органах реєстрації актів громадянського стану. Але в певних випадках. Головне, це відсутність спільних неповнолітніх дітей. Але в цьому випадку, також, як і при укладанні шлюбу, потрібно обоюдне волевиявлення, тобто, попросту кажучи, ви повинні подати відповідну спільну заяву. 

Якщо є неповнолітня дитина (або кілька), або чоловік (дружина) не бажає розводитися або просто з'явитися для подачі заяви, то вам прямий шлях до суду. 

Розірвання шлюбу відбувається в порядку позовного провадження, тобто за участю обох сторін. Якщо ваша колишня половина не являється до суду, то це не проблема. У випадку неявки без поважних причин двічі, суд винесе заочне рішення. 

У самому позові потрібно обов'язково вказувати причини, по яких сім'я розпалася, тобто причини розірвання шлюбу. 

Нове законодавство передбачає також вирішення у судовому процесі такого питання, як присвоєння прізвища після шлюбу. Якщо є намір її змінити, то це потрібно вирішувати саме в суді. 

Нерідко звертаються з питаннями розірвання шлюбу з особами, місцезнаходження яких невідомо. Розірвати шлюб прямо з такими особами ні через органи реєстрації, ні через суд неможливо. Але все вирішується також досить просто. У суд потрібно буде звертатися, але тільки не з позовом про розірвання шлюбу, а із заявою в порядку окремого провадження. Це може бути, залежно від обставин, заява про визнання особи безвісно відсутньою або померлою. Якщо, приміром, ви визнаєте чоловіка (дружину) безвісно відсутнім (ьою), то цього рішення буде досить для пред'явлення в органи реєстрації актів громадянського стану для одержання свідоцтва про розірвання шлюбу. 

Ще ряд моментів. Майте на увазі, що в тому випадку, якщо є неповнолітня дитина (або кілька дітей), суд може, вірніше зобов'язаний, встановити строк на примирення. Також потрібно знати, що не вийде розірвати шлюб, якщо дружина вагітна або якщо є дитина, якій не виповнився 1 рік.

5.1. Поняття та випадки припинення шлюбу

Під припиненням шлюбу розуміється припинення правовідносин між подружжям, зумовлене настанням певних юридичних фактів. Залежно від настання певного юридичного факту можна назвати такі підстави припинення шлюбу (ст. ст. 104- 105 СК).

Шлюб припиняється внаслідок смерті одного з подружжя або оголошення його померлим.

Громадянин може бути оголошений померлим у судовому порядку в разі, коли за місцем його постійного проживання немає відомостей про місце його перебування протягом трьох років або якщо він пропав безвісти за обставин, що загрожували смертю (землетрус, паводок, обвал тощо) чи дають підстави припускати його загибель від певного нещасного випадку (пожежа, повітряна, залізнична чи автомобільна катастрофа) - протягом шести місяців. В особливу групу закон виділяє осіб, які пропали безвісти в зв'язку з воєнними діями. Такі особи можуть бути оголошені померлими не раніше, ніж по закінченні двох років з дня припинення воєнних дій. Згідно зі ст. 264 Цивільного процесуального кодексу (ЦПК) України рішення суду про оголошення громадянина померлим є підставою для реєстрації смерті в державних органах РАЦСу і видачі Свідоцтва про смерть. Тобто у разі смерті одного з подружжя або оголошення його померлим, правовідносини між подружжям припиняються, і другий з подружжя може вступити в інший шлюб, не порушуючи питання про розірвання шлюбу.

В разі з'явлення одного з подружжя, оголошеного у встановленому законом порядку померлим, і скасування відповідного рішення суду шлюб вважається поновленим, якщо другий з подружжя не вступив у новий шлюб (ст. 118 СК).

Якщо особа, що була визнана безвісно відсутньою, з'явилася, і відповідне рішення суду скасоване, її шлюб з іншою особою може бути поновлений за їх заявою за умови, що ніхто не перебуває у повторному шлюбі.

У випадках, передбачених ч. 1 та ч. 2 ст. 118 СК, державний орган РАЦСу анулює запис акта про розірвання шлюбу та відповідне свідоцтво, видане на його підставі.

При житті подружжя шлюб припиняється шляхом його розірвання в судовому порядку або через державні органи РАЦСу.

Якщо один з подружжя помер до набрання чинності рішення суду про розірвання шлюбу, вважається, що шлюб припинився внаслідок його смерті.

Якщо в день набрання чинності рішення суду про розірвання шлюбу один із подружжя помер, вважається, що шлюб припинився внаслідок його розірвання.

5.2. Розірвання шлюбу в державних органах реєстрації актів цивільного стану

На підставі ст. 106 СК в державних органах РАЦСу розриваються шлюби за спільною заявою подружжя, яке не має дітей, незалежно від наявності між ними майнового спору.

Державні органи РАЦСу не мають права приймати заяви про розірвання шлюбу від подружжя, якщо на момент подачі заяви у них є спільні діти, які не досягли 18 років, - як рідні так і усиновлені ними сумісно. При цьому не має значення, чи записане подружжя-усиновителі як батьки цих дітей. У такому разі розірвання шлюбу проводиться в судовому порядку.

Розірвання шлюбу подружжя, яке проживає окремо, проводиться в державних органах РАЦСу за місцем проживання одного з подружжя на підставі спільної заяви подружжя, в якій обидва мають підтвердити свою взаємну згоду на розірвання шлюбу і відсутність у них дітей до 18-річного віку. Якщо один з подружжя, незважаючи на відсутність у нього заперечень проти розлучення, ухиляється від розірвання шлюбу в органах РАЦСу або коли місце проживання другого з подружжя невідоме, питання про розірвання шлюбу розглядається судом. Державний орган РАЦСу виносить постанову про розірвання шлюбу після спливу одного місяця від подання заяви, якщо вона не була відкликана.

Крім того, шлюб розривається державним органом РАЦСу за заявою одного з подружжя, якщо другий із подружжя:

1) визнаний у судовому порядку безвісно відсутнім;

2) визнаний недієздатним внаслідок психічної хвороби або недоумства;

3) засуджений за вчинення злочину до позбавлення волі на строк не менш як 3 роки.

Розірвання шлюбу в зазначених вище випадках проводиться незалежно від наявності між подружжям майнового спору і Дітей віком до 18 років.

Згідно зі ст. 108 СК- за заявою зацікавленої особи розірвання шлюбу, здійснене відповідно до положень ст. 106 та п. З ч. 1 ст. 107 СК, може бути визнане судом фіктивним, якщо буде встановлено, що жінка та чоловік продовжували проживати однією сім'єю і не мали наміру припинити шлюбні відносини. На підставі рішення суду актовий запис про розірвання шлюбу та Свідоцтво про розірвання шлюбу анулюються державним органом РАЦСу.

У разі розірвання шлюбу державним органом РАЦСу шлюб припиняється у день винесення ним відповідної постанови.

5.3. Розірвання шлюбу в судовому порядку

Подружжя, яке має дітей, може подати до суду заяву про розлучення разом із письмовим договором про те, з ким із подружжя будуть проживати діти, яку участь у забезпеченні умов їхнього життя братиме той із батьків, хто буде проживати окремо, а також про умови здійснення ним права на особисте виховання дітей.

Договір між подружжям про розмір аліментів на дитину має бути нотаріально посвідчений. У разі невиконання цього договору аліменти можуть стягуватися на підставі виконавчого напису нотаріуса.

Суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що заява про розірвання шлюбу відповідає дійсній волі дружини та чоловіка і що після розірвання шлюбу не будуть порушені їхні особисті та майнові права, а також права їхніх дітей.

Суд постановляє рішення про розірвання шлюбу після спливу 1 місяця від дня подання заяви. До закінчення цього строку дружина і чоловік мають право відкликати заяву про розірвання , шлюбу.

Позов про розірвання шлюбу може бути пред'явлений і одним із подружжя.

Але згідно з п. 2 ст. 110 СК позов про розірвання шлюбу не може бути пред'явлений протягом вагітності дружини та протягом 1 року після народження дитини, крім випадків, коли один із подружжя вчинив протиправну поведінку, яка містить ознаки злочину, щодо другого з подружжя або дитини.

Разом з тим, чоловік, дружина мають право пред'явити позов про розірвання шлюбу протягом вагітності дружини, якщо батьківство зачатої дитини визнане іншою особою.

Таке визнання, на нашу думку, має бути письмовим і нотаріально засвідченим.

Один із подружжя має право пред'явити позов про розірвання шлюбу до досягнення дитиною 1 року, якщо батьківство щодо неї визнане іншою особою або за рішенням суду відомості про чоловіка як батька дитини вилучено із актового запису про народження дитини. Опікун або прокурор мають право пред'явити позов про розірвання шлюбу, якщо цього вимагають інтереси того з подружжя, хто визнаний недієздатним.

При розгляді справ про розірвання шлюбу суд зобов'язаний всебічно з'ясувати взаємостосунки сторін, дійсні мотиви розірвання шлюбу, вжити заходів до примирення подружжя як при підготовці справи до судового розгляду, так і в судовому засіданні. Суди зобов'язані розглядати справи про розірвання шлюбу, як правило, за участю обох сторін. Тільки їх особиста участь у процесі дає можливість суду всебічно з'ясувати сімейні взаємостосунки, мотиви розірвання шлюбу, дійсні причини розлучення. Розгляд справ за відсутності однієї із сторін іноді призводить до того, що в рішенні наводяться відомості, які ганьблять відсутнього чоловіка (дружину) чи вказується на його (її) непристойну поведінку тоді, як ці обставини матеріалами справи не підтверджуються, а відомі зі слів іншої сторони.

Розгляд справи за відсутності одного з подружжя, який не з'явився, можливий лише у виняткових випадках і за мотивованою постановою суду. При неявці в судове засідання без поважних причин подружжя суд відкладає розгляд справи. А при неявці за повторним викликом суд залишає позов без розгляду, якщо не вважає можливим вирішити справу лише за наявними матеріалами.

Суд з'ясовує фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу, бере до уваги наявність малолітніх дітей, дітей-інвалідів та інші обставини життя подружжя.

Він постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечать інтересам, що мають істотне значення, одного з них або їхніх дітей.

Одночасно з розірванням шлюбу суд може розглядати спори про те, з ким із батьків повинні проживати неповнолітні діти, а також спори про стягнення аліментів на дітей або чоловіка (дружину), про поділ майна, яке є спільною сумісною власністю Подружжя. Вказані спори розглядаються в шлюбно-розлучному процесі, якщо про це заявлено прохання одного або обох із подружжя і якщо суд визнає це за необхідне в інтересах захисту неповнолітніх дітей чи непрацездатного чоловіка (дружини).

Суд при відмові в позові про розірвання шлюбу не розглядає в тому ж провадженні інші, заявлені спільно з цим позовом, вимоги подружжя. У такому разі сторони мають право знову пред'явити ці вимоги з дотриманням правил про підсудність.

У рішенні суду має вказуватися, в якому розмірі та з кого стягується державне мито - з одного чи з обох із подружжя. При визначенні розміру державного мита, яке підлягає стягненню з подружжя у разі розірвання шлюбу, суд бере до уваги матеріальне становище кожного з подружжя, а також інші конкретні обставини, зокрема з ким із батьків залишаються проживати неповнолітні діти.

У разі розірвання шлюбу судом шлюб припиняється у день набрання чинності рішенням суду про розірвання шлюбу.

5.4. Юридичні наслідки розірвання шлюбу

Особа, яка змінила своє прізвище у зв'язку з реєстрацією шлюбу, має право після розірвання шлюбу надалі іменуватися цим прізвищем або поновити своє дошлюбне прізвище.

Розірвання шлюбу, здійснене за рішенням суду, має бути зареєстроване в державному органі РАЦСу за заявою колишніх дружини чи чоловіка.

Розірвання шлюбу засвідчується Свідоцтвом про розірвання шлюбу, зразок якого затверджує Кабінет Міністрів України.

Після розірвання шлюбу та одержання Свідоцтва про розірвання шлюбу особа має право на повторний шлюб.

Жінка та чоловік після розірвання шлюбу мають право подати до суду заяву про поновлення їхнього шлюбу за умови, що жоден із них не перебував після цього у повторному шлюбі. На підставі рішення суду про поновлення шлюбу та анулювання запису акта про розірвання шлюбу державний орган РАЦСу видає нове Свідоцтво про шлюб, у якому день реєстрації шлюбу за бажанням подружжя може бути визначений днем першої його реєстрації або днем набрання чинності рішенням суду про поновлення шлюбу.

6.2. Санація шлюбу

Відповідно до п. 3 ст. 40 СК шлюб не може бути визнаний недійсним, якщо на момент розгляду справи судом відпали обставини, які засвідчували відсутність згоди особи на шлюб або її небажання створити сім'ю.

Визнання судом шлюбу, укладеного з порушенням встановлених законом вимог, дійсним в юридичній літературі називається санацією (оздоровленням) шлюбу.

Тобто мова йде про такі ситуації, коли:

а) особа, з якою уклали шлюб без її згоди, надалі таку згоду дає; або

б) коли особи, які уклали фіктивний шлюб, вирішили по-справжньому створити сім'ю.

Так, героїня оповідання М. Зощенка "Не треба спекулювати" - одинока лікар-стоматолог - пообіцяла молочниці п'ять червінців, якщо та зведе її з пристойним чоловіком для укладання шлюбу. Жадібна молочниця підмовила свого чоловіка на тиждень "укласти шлюб з панною". Та коли через місяць молочниця нагадала своєму колишньому чоловікові, що вже час повертатися додому, - той категорично відмовився, посилаючись на те, що його нова дружина - інтелігентна, багато заробляє, і йому у неї подобається. Тобто в цьому випадку фіктивний шлюб перетворися на дійсний.

Санованим вважається шлюб, який було укладено між усиновителем і усиновленою дитиною, між двоюрідним братом та сестрою, між тіткою, дядьком та племінником або племінницею, з особою, яка не досягла шлюбного віку, в разі:

а) вагітності дружини; або

б) народження дитини (ст. 41 СК).

Санація шлюбу неможлива, якщо шлюб було укладено між близькими родичами, з недієздатною особою.

Вітчизняний законодавець не дає прямої відповіді, з якого часу шлюб, укладений з порушеним встановлених правил і визнаний судом дійсним, є санованим.

В юридичній літературі висловлюються дві протилежні точки зору з цього приводу. Одні фахівці вважають, що шлюб визнається дійсним з моменту його укладання (винятком є реєстрація шлюбу з особою, яка не розірвала попередній шлюб). У такому разі шлюб буде дійсним з моменту припинення попереднього. На думку інших, суд може прийняти рішення щодо дійсності шлюбу лише з того часу, коли обставини, що були перешкодою для укладання шлюбу, відпали.

9.1. Поняття шлюбного контракту

Правовий режим спільності та роздільності майна подружжя, визначений шлюбно-сімейним законодавством, може піддаватися трансформації відповідно до умов шлюбного контракту, яким визначаються засади встановлення на майбутній період договірного правового режиму майна, яке буде набуватися подружжям. У зв'язку з цим не можна погодитись з О. Калітенко, яка вважає, що договірний правовий режим також визначається договорами про поділ спільного майна подружжя, про встановлення часток, про передачу роздільного майна у власність та ін. Ця думка є некоректною, адже такими договорами не встановлюється порядок набуття подружжям майна у спільну власність, а забезпечується реалізація правомочностей щодо вже набутого ним майна. В українському законодавстві інститут шлюбного контракту має досить коротку історію. Норми про шлюбний контракт вперше були введені до КпШС Законом України від 23 червня 1992 р. № 2488-12.

Відповідно до нововведеної ст. 27-1 КпШС України "особи, які беруть шлюб, мають право за власним бажанням укладати угоду щодо вирішення питань життя сім'ї (шлюбний контракт), в якій передбачити майнові права і обов'язки подружжя.

Умови шлюбного контракту не можуть погіршувати становище будь-кого з подружжя, порівняно з законодавством України.

Порядок укладення шлюбного контракту визначається Кабінетом Міністрів України".

Наведена норма стала визначальною для встановлення правових засад шлюбного контракту, меж його дії та правових наслідків.

Найважливішим правовим наслідком укладення шлюбного контракту може бути встановлення особливого правового режиму майна після вступу чоловіка і жінки в шлюб. Іншими словами, шлюбний контракт може призвести до такого врегулювання майнових відносин, яке буде істотно відрізнятися від законодавчої регламентації таких відносин. Однак текст вищенаведених положень ст. 27-1 КпШС України є такою мірою лаконічним і загальним, що здатний викликати як у науковців, так і в представників правозастосовчих органів чимало запитань, відповіді на які можуть бути не завжди однозначними.

Звичайно, насамперед викликає інтерес правова природа шлюбного контракту. З цього приводу в юридичній літературі зазначалося, що сімейне право є самостійною галуззю права, і шлюбний контракт є інститутом шлюбно-правових відносин цієї галузі з ознаками договору про спільну діяльність, а тому на відміну від цивільно-правових відносин суб'єкти (жінки) можуть вступити до шлюбу, не досягнувши громадянської дієздатності, сторонами його можуть бути лише фізичні особи, невиконання цієї угоди може стати підставою для розірвання шлюбу. Наведені аргументи, на наш погляд, не є безспірними і такими, що засвідчують абсолютну ізольованість шлюбного контракту від цивільного права.

Не торкаючись детального аналізу проблеми галузевої приналежності сімейного права, яка поки що залишається остаточно не вирішеною в юридичній науці, вважаємо, що принагідне треба відзначити тенденції руху сімейного права до визнання його підгалуззю цивільного права, що було підтверджено, зокрема, фактом введення інституту шлюбного контракту, розташуванням норм шлюбно-сімейного законодавства в проекті нового ЦК України. Такий підхід притаманний багатьом західним країнам з розвинутою економікою, що мають так звану пандектну систему права, складниками якої є: загальні положення, речове право, зобов'язальне право, сімейне право, спадкове право. Таку структурну побудову, але з деякими особливостями розташування окремих інститутів, мають Германське цивільне положення 1896 р., Цивільний кодекс Греції, Цивільний кодекс Португалії, Цивільний кодекс Японії, цивільні кодекси інших країн. Особливе місце посідає Цивільний кодекс Нідерландів, серед дев'яти книг якого першою є книга про фізичних осіб та сім'ю. Однак, якщо навіть розглядати сімейне право як самостійну галузь права, то і в цьому випадку важко назвати науковця, який би беззастережно визнав сукупність правових норм шлюбно-сімейного законодавства, що регулює відносини власності між подружжям (у тому числі спільної сумісної власності) самостійним інститутом сімейного права. Безперечно, такі норми є складовою частиною комплексного інституту права власності, місце якого у цивільному праві.

Не посилюють вищенаведену позицію про суто сімейно-правову природу шлюбного контракту і такі аргументи як:

можливість жінки вступити в шлюб до досягнення повної дієздатності, обмеженість кола суб'єктів шлюбного контракту, можливість розірвання шлюбу у зв'язку з невиконанням умов контракту. Подібні аргументи фактично межують з помилковим тлумаченням чинного законодавства. По-перше, можливе неспівпадіння шлюбного віку з віком повної дієздатності аж ніяк не є фактом на користь сімейно-правової природи шлюбного контракту, адже останній укладається між особами, які ще не є подружжям, а є звичайними суб'єктами цивільних правовідносин з наміром вступити в шлюб. При цьому КпШС (на відміну від нового СК) не передбачав підстав для укладення шлюбного контракту особами, які не досягли повноліття. Стаття 16 КпШС України дозволяла зменшувати шлюбний вік, а не вік осіб, що мають намір укласти шлюб. Тому особи, які вступають в шлюб до досягнення повноліття, не набувають автоматично легітимного права на укладення шлюбного контракту.

По-друге, цивільному праву відомо чимало випадків, коли сторонами угод можуть бути лише певні особи. Наприклад, має особливості суб'єктний склад угод у роздрібній торгівлі, приватизації державного та комунального майна, оренди державного та комунального майна. Однак ця обставина не є підставою для виведення цих угод із сфери регулювання цивільного права.

По-третє, певним перебільшенням є твердження щодо можливості розірвання шлюбу на підставі невиконання одним із подружжя умов шлюбного контракту. Відповідно до ч. 2 ст. 40 КпШС України шлюб розривається, якщо "судом буде встановлено, що дальше спільне життя подружжя і збереження сім'ї стали неможливими. Ніяких посилань на шлюбний контракт у цій статті немає.

Була також піддана критиці позиція О. Явор про шлюбний договір як сімейний договір про спільну діяльність. Заперечуючи таку думку, І. Красько звернув увагу на те, що договору про сумісну діяльність не притаманні зустрічне надання сторонами конкретних благ у зв'язку з ідентичністю та однорідністю їх інтересів на відміну від шлюбного контракту, в якому кожна сторона має свій власний автономний інтерес. Наведені заперечення щодо шлюбного контракту як сімейної угоди про сумісну діяльність не можна віднести до категорії вагомих, хоча певною мірою вони виправдані.

Останнім часом юридична наука зосередила свою увагу на дослідженні шлюбного контракту як угоди, яка не обмежується сферою дії сімейних обов'язків. Тобто мається на увазі співвідношення правової природи шлюбного контракту і звичайних цивільно-правових угод. Так, на думку М. Антокольської щодо шлюбного контракту, неможливо довести його специфічну сімейно-правову сутність, яка відмежовує його від цивільно-правових договорів, а тому він є цивільно-правовою угодою з певною специфікою. Таку точку зору підтримали інші автори. З цього приводу І. Жилінкова зазначила, що, як і будь-який інший цивільно-правовий договір, шлюбний контракт має істотні особливості, котрі дозволяють розглядати його як самостійний вид договору. Однак форма шлюбного контракту, умови його дійсності, підстави визнання недійсним, процедура укладення і примусового виконання та інші моменти свідчать про те, що тут використовуються загальні цивільно-правові конструкції договірного права. Безперечно, не можна заперечувати наявності у шлюбного контракту ознак цивільно-правової угоди. Однак не можна водночас недооцінювати та применшувати роль сімейно-правових норм у формуванні умов шлюбного контракту та визначенні правового режиму майна подружжя. Тому не випадково М. Брагінський зауважив, що загальна норма цивільного законодавства щодо сімейних правовідносин закріплює принцип субсидіарності, і це законодавство регулює дані відносини у випадках, коли сімейні відносини не врегульовані сімейним законодавством, а тому є підстави для визнання шлюбного контракту різновидом цивільних договорів. За таких міркувань не можна не побачити певної непослідовності, адже якщо автор визнає за цивільним законодавством роль субсидіарного регулятора сімейних відносин, то аж ніяк не можна беззастережно визнавати шлюбний контракт лише за цивільно-правовою ознакою. Так чи інакше, шлюбний контракт як угода існує лише завдяки сімейному праву, а тому є підстави розглядати шлюбний контракт як сімейно-правовий договір, що йому притаманні усі ознаки цивілістичної угоди. Такою ж мірою його можна визнати цивільно-правовою угодою, що має сімейно-правову специфіку, а відтак - є комплексним договором.

Однак дискусії серед вчених не обмежуються встановленням галузевої приналежності інституту шлюбного контракту. Прихильники визнання його цивільно-правовою угодою продовжують дослідження щодо її юридичної специфіки.

Так, І. Жилінкова певною мірою справедливо зауважує, що в зарубіжній літературі виділяються наступні особливості шлюбного контракту, які відрізняють його від комерційних договорів:

1) предмет шлюбного договору, як правило, становить для держави значно більший інтерес, ніж предмет комерційного договору; 2) на зміст договору істотно впливає часто досить різний рівень матеріального становища сторін; 3) шлюбний контракт укладається до вступу в шлюб сторін, а виконується через певний, можливо досить тривалий, час. При цьому І. Жилінкова вважає перелічені особливості такими, що найбільш істотно дозволяють відмежувати шлюбний контракт від інших цивільно-правових угод. Однак, на наш погляд, проаналізовані нею істотні особливості шлюбного договору, сформульовані в зарубіжній літературі, не містять необхідних юридичних ознак, що могли б дати підстави для розташування шлюбного контракту у певній системі цивільно-правових договорів, оскільки вони мають переважно соціально-економічне спрямування.

В юридичній літературі шлюбний контракт характеризується як такий, що розрахований на застосування в майбутній (шлюбний) період, як умовна угода з відкладальною умовою, як єдина шлюбна угода, яка набирає чинності у зв'язку з настанням іншого юридичного факту, тобто реєстрації шлюбу. З цивілістичної точки зору перешкод для визнання шлюбного контракту не існує. Дійсно, шлюбний контракт, що нині згідно з чинним законодавством укладається лише між особами, які мають вступити в шлюб, набирає чинності лише після реєстрації шлюбу. Отже, якщо шлюб не відбувся, то взагалі і умови шлюбного контракту не будуть виконуватися, тобто залишаться існувати лише формально. Тому в принципі немає перешкод не підтримати вищезгадані позиції про шлюбний контракт як угоду з відкладальною умовою за певних засторог, які випливають з особливостей настання чи ненастання реєстрації шлюбу як умови виникнення прав і обов'язків щодо спільного і роздільного майна осіб, які стануть подружжям.

В юридичній літературі висловлювалася також принципова незгода з можливістю визнання шлюбного контракту угодою з відкладальною умовою. На думку І. Красько, шлюбний контракт не може розглядатися умовною угодою, яка хоча і є юридичним фактом, але не є "повноцінною" угодою.

І. Жилінкова підтримала таку позицію, хоча і не погодилася з деякою аргументацією автора. На її погляд, по-перше, угода з відкладальною умовою передбачає, що умова, з настанням якої пов'язується виникнення відповідних прав і обов'язків, встановлюється самими сторонами договору (ч. 1 ст. 61 ЦК УРСР). По-друге, при укладенні умовних угод закон надає юридичне значення недобросовісним діям сторін, спрямованим на сприяння чи навпаки - на перешкоджання настанню передбачених договором умов (ч. 2, ч. 4 ст. 61 ЦК УРСР). Тому, продовжує автор, оскільки відмова від реєстрації шлюбу не може розглядатися як дія, що перешкоджає вступу в силу шлюбного контракту, і тим більше відмова від вступу в шлюб за наявності шлюбного договору не може слугувати підставою для визнання шлюбу укладеним (очевидно, автор має на увазі, що так могло бути при застосуванні ст. 61 ЦК УРСР), неможливим є застосування цивільно-правової конструкції умовних угод до інституту шлюбного контракту в цілому. Звичайно, такі аргументи є досить вагомими і здатні в багатьох дослідників викликати сумнів щодо визнання шлюбного контракту умовною угодою, але якщо не враховувати одну, на наш погляд, не досить істотну обставину. Вся справа в тім, що відповідно до ст. 51 Конституції України, ст. 15 КпШС України, ст. 24 СК України шлюб ґрунтується на вільній і взаємній згоді жінки та чоловіка, і у разі порушення одним із них будь-яких попередніх домовленостей про майбутній вступ у шлюб чинне сімейне законодавство не дає юридичних підстав розглядати таку особу, яка відмовилася від реєстрації шлюбу, недобросовісною. Така особа залежно від причин відмови може бути піддана лише громадському осуду. Власне, і сам шлюбний контракт не передбачає ніяких правових наслідків для його сторін у разі нереєстрації шлюбу. Більш важливою є проблема щодо місця шлюбного контракту в системі договорів та доцільності його розташування як самостійного цивільно-правового договору в новому Цивільному кодексі України. Виходячи з вищенаведеної загальної характеристики шлюбного контракту, його приналежність до сімейного права є природною, юридичне логічною і доцільною. Саме таким чином передбачалося вирішити це питання в проекті ЦК України, в главі 84 книги шостої якого було розташовано 9 статей, присвячених шлюбному договору. Так воно виявилося вирішеним у новому СК України, в якому шлюбному договору присвячена окрема глава 10, що складається з 12 статей. Усе це засвідчує правову доцільність врегулювання шлюбного договору (контракту) нормами сімейного законодавства.

7.1. Поняття та загальна характеристика особистих правовідносин за участю подружжя

З усього розмаїття відносин, що виникають у сім'ї між подружжям, підлягають правовому регулюванню тільки ті, які, на думку законодавця, є найбільш важливими як для кожного із подружжя, членів його сім'ї, так і для суспільства в цілому. Серед інших правовому регулюванню підлягають і деякі особисті немайнові відносини, які є стрижнем подружнього життя, причому їх регулювання є одним із завдань Сімейного кодексу України (ст. 1).

Метою регулювання особистих немайнових відносин є: зміцнення сім'ї як соціального інституту і як союзу конкретних осіб; побудова сімейних відносин на паритетних засадах та почуттях взаємної любові та поваги, взаємодопомоги і підтримки в різноманітних життєвих ситуаціях.

Загальними засадами регулювання особистих немайнових відносин між подружжям згідно зі ст. 7 СК є те, що воно здійснюється з урахуванням права на таємницю особистого життя подружжя, права кожного з них на особисту свободу та недопустимість свавільного втручання будь-кого у їх сімейне життя, відсутності привілеїв чи обмежень кожного із подружжя за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, етнічного та соціального походження, місця проживання, за мовними та іншими ознаками. Як бачимо, в основу регулювання особистих немайнових відносин покладено принцип рівності при набутті та здійсненні особистих немайнових прав та обов'язків жінки та чоловіка у шлюбі та сім'ї.

Необхідно також звернути увагу на те, що широка царина особистих немайнових відносин подружжя лежить поза межами права. В силу своєї делікатності та інтимності вони не піддаються зовнішньому впливу, а відтак - і правовому регулюванню. Закон може захистити того, кого скривдили, але не може повернути дружину чоловікові чи чоловіка дружині. Закон не в змозі повернути щастя в дім. До особистих немайнових прав подружжя СК відносить:

право на материнство та батьківство; право на повагу до своєї індивідуальності; право на духовний розвиток; право на вибір прізвища при реєстрації шлюбу і зміні його, перебуваючи у шлюбі; право на розподіл обов'язків та сімейне вирішення питань життя сім'ї; право на особисту свободу. Кожен із подружжя зобов'язаний турбуватись про сім'ю.

Аналізуючи перелічені в главі 6 СК права та обов'язки подружжя, можна дійти висновку, що законодавець при їх визначенні враховує як загальні цивільно-правові положення щодо визначення особистих немайнових прав громадян незалежно від шлюбу, так і закріплює порядок виникнення, здійснення та припинення таких прав та обов'язків у осіб, що перебувають у зареєстрованому шлюбі. Це можна пояснити тим, що кожному громадянинові від народження або за законом належить певне коло особистих немайнових прав та обов'язків. Більшістю з таких прав особа володіє довічно. Вступ до шлюбу суттєво не впливає на ці права. Вони продовжують належати кожному з подружжя як громадянинові.

До таких прав належать: право на життя, право на охорону здоров'я, право на безпечне для життя і здоров'я довкілля, право на свободу та особисту недоторканність, право на недоторканність особистого життя, право на повагу до гідності та честі, право на таємницю листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції, право на свободу літературної, художньої, наукової і технічної творчості та деякі інші особисті права.

Зміст цих особистих немайнових прав становить можливість особи вільно на власний розсуд визначати свою поведінку у сфері свого приватного життя. Ці права, як правило, складають зміст цивільної правоздатності громадян і охороняються не сімейним правом, а цивільно-правовим законодавством. Водночас неможливо провести чітку лінію поділу особистих немайнових прав, що регулюються сімейним правом та іншими галузями права. Як приклад візьмімо право громадянина на безпечне для життя і здоров'я довкілля. На перший погляд, це особисте право громадян не належить до особистого права подружжя, але якщо буде встановлено, що один із подружжя створював умови, які негативно впливали на стан здоров'я іншого подружжя (примушування вживати наркотичні засоби, алкогольні напої тощо), то це може зумовити певні правові наслідки для порушника і стати підставою для розірвання з ним шлюбу. У зв'язку з наведеним викликає інтерес ст. 8 СК, у якій мова йде про застосування норм Цивільного кодексу (ЦК) до регулювання сімейних відносин. Виходячи зі змісту цієї статті, застосування норм ЦК можливе тільки щодо регулювання майнових відносин між подружжям за умови, якщо такі відносини не врегульовані СК і не суперечать суті сімейних відносин. Як видно, про особисті немайнові права і обов'язки подружжя в ст. 8 СК мова не йде, але це не означає, що перелік особистих немайнових прав подружжя, передбачених у СК, є виключним. При вирішенні спорів, що виникають між подружжям з приводу порушених їх особистих немайнових прав, у багатьох випадках потрібно враховувати законодавчі норми інших галузей права (конституційного, цивільного тощо). Це пояснюється тим, що кожен із подружжя, перебуваючи у шлюбі, одночасно є правоздатним громадянином і носієм тих прав, що становлять зміст його правоздатності.

Характерним для особистих немайнових прав, у тому числі й для особистих немайнових прав подружжя, є те, що вони не мають економічного змісту. Іншими словами, вони не можуть бути оцінені в грошовому еквіваленті, їх здійснення не супроводжується майновим еквівалентом з боку іншого подружжя. Ці права належать кожному з подружжя незалежно від його особистого майнового стану.

Особисті немайнові права пов'язані з особою і є невід'ємними від неї. Їх неможливо продати, подарувати, передати будь-яким іншим чином.

Водночас особисті немайнові права подружжя мають певні особливості порівняно з особистими немайновими правами, що становлять предмет цивільно-правового регулювання.

По-перше, особисті немайнові права подружжя виникають не від народження, а у зв'язку зі вступом у шлюб, зареєстрований в установленому порядку. Вони діють лише в сімейних відносинах.

По-друге, особисті немайнові права подружжя є не абсолютними, як у цивільному праві, а відносними. Вони можуть бути порушені не будь-ким, а лише іншим із подружжя. Тому особистим правам одного із подружжя протистоїть обов'язок іншого з подружжя не перешкоджати їх здійсненню, не порушувати їх.

По-третє, особисті немайнові права подружжя є визначальними в сімейних правовідносинах. Саме з цих прав виникають УСІ інші права подружжя. В їх основі лежать одвічні духовні Цінності, без яких неможливо створити міцну, щасливу сім'ю.

По-четверте, здійснення особистих немайнових прав одним із подружжя можливе не тільки за умови погодження своїх дій з іншим із подружжя, а й з урахуванням інтересів сім'ї в цілому (дітей, батьків, інших її членів).

По-п'яте, припинення особистих немайнових прав відбувається разом із припиненням шлюбу. Припинення шлюбу може відбутись не тільки з настанням смерті одного з подружжя, а й з інших підстав. Тому особисті немайнові права подружжя на відміну від особистих немайнових прав інших громадян припиняються як природним шляхом, так і з волі учасників шлюбних відносин - шляхом розірвання шлюбу.

Підсумовуючи викладене, можна дати наступне визначення поняття особистих немайнових правовідносин з участю подружжя: це - врегульовані нормами сімейного права відносини з приводу особистих немайнових благ та інтересів осіб, що перебувають у шлюбі. В основі особистих немайнових правовідносин подружжя лежить правовий статус кожного з подружжя. Під правовим статусом подружжя розуміється забезпечена законом можливість набуття та реалізації особистих і майнових прав подружжя з метою зміцнення сім'ї, виховання дітей і досягнення особистого щастя.

Особисті немайнові права становлять лише частину правового статусу подружжя, але ця частина має суттєве значення, бо є фундаментом для створення міцної сім'ї.

Зміст правового статусу подружжя розкривається в нормах, що визначають конкретні права і обов'язки. Чинний закон дає можливість розрізняти особистий і майновий правовий статус подружжя. Особистий правовий статус - це особисті немайнові права і обов'язки подружжя.


 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

27549. Формы непосредственной реализации права 27 KB
  Под реализацией права следует понимать претворение воплощение норм права в правомерное поведение субъектов правоотношения. Реализация права как процесс может быть охарактеризован с объективной и субъективной стороны. С объективной стороны – совершение предусмотренных нормами права правомерных действий определенными средствами в известной последовательности в некоторые сроки и некотором месте.
27550. Функции государства, формы их осуществления 26.5 KB
  Под функциями государства понимаются основные направления его деятельности определяющие его сущность и назначение в обществе. Все существующие функции государства можно подразделить на: 1 вспомогательные и основные; 2 постоянные и временные; 3 внутренние и внешние. Внутренние функции охватывают сферу внутренней самостоятельной жизни государства в которую входят экономические культурные экологические отношения а также отношения складывающиеся в области обеспечения правопорядка в обществе.
27551. Функции права: понятие, виды, характеристика 26.5 KB
  Функции права: понятие виды характеристика. Под функцией права понимают либо социальное назначение права либо направление правового воздействия на общественные отношения либо и то и другое вместе взятое. Можно выделить 5 групп функций: общеправовые свойственные всем отраслям; межотраслевые 2ум и более но не всем отраслям права; отраслевые одной отрасли права; правовых институтов конкретному институту права; норм права конкретному виду права. можно различать основные и неосновные юридические функции права.
27552. Функции теории государства и права 25 KB
  В юридической литературе в числе функций теории государства и права называются: онтологическая; методологическая; идеологическая; вводная; обобщающая. С онтологической точки зрения теория государства и права призвана констатировать что и как происходит в сфере государства и права а затем объяснять почему это происходит. 2 Методологическая функция заключается в следующем: права понятия и выводы являются предпосылкой отправным моментом для последующей научной деятельности например понятия €œнорма права€ €œправоотношение€ и т.
27553. Цивилизационные подходы к типологии государства 27 KB
  Тойнби пишет что €œкультурный элемент представляет собой душу кровь лимфу сущность цивилизации; в сравнении с ним экономический и тем более политический план кажется искусственным несущественным заурядным созданием природы и €œдвижущих сил цивилизации€. Понятие цивилизации им сформулировано как относительно замкнутое и локальное состояние социума отличающееся общностью религиозных психологических культурных географических и иных признаков два из которых остаются неизменными: религия и формы ее организации а также степень...
27554. Что такое пробелы в праве и как они устраняются в практике применения правовых норм 39.5 KB
  Точное определение этих границ сфер позволяет обнаружить: 1 отношения урегулированные правом; 2 отношения нуждающиеся в правовом опосредовании; 3 нормативные предписания подлежащие реализации; 4 пробелы и иные недостатки в праве; 5 пределы деятельности правоприменительных органов по осуществлению права. В зависимости от отрасти права в которой они установлены различают пробелы в конституционном государственном гражданском уголовном семейном и других отраслях права. Пробелы различают по форме права в которой они обнаружены.
27555. Экономика и право 27 KB
  Право – это система общеобязательных формально – определенных норм исходящих от государства им охраняемых и регулирующих общественные отношения Социальные последствия соотношения экономики и права: 1 позитивные право способствует развитию экономики тогда когда оно соответствует естественноисторическому ходу развития общества объективным экономическим законам; 2 негативные – право тормозит развитие экономики тогда когда оно противоречит объективным экономическим законам развития общества. Пределы государственноправового...
27556. Юридическая ответственность государства 30.5 KB
  Государство как субъект ответственности. Всякий раз когда государство становится участником какоголибо правоотношения оно может быть привлечено к ответственности за нарушение прав и охраняемых законом интересов другого участника этих отношений и наоборот. Это общее правило касающееся юридической ответственности. Однако говоря о государстве как субъекте ответственности нужно вести речь об ином об особых случаях внедоговорной ответственности государства за вред причиненный в определенных ситуациях.
27557. Юридическая техника. Понятие и основные приемы 31 KB
  Способы закрепления приёмов ЮТ: 1 НПА; 2 правовые обычаи; 3 научнометодические разработки. Юридическая технология – это боле широкое понятие – это основанная на определенных принципах планах прогнозах протекающих в определенно установленных процессуальных формах деятельность по созданию НПА и иных актов в ходе которой используются средства и способы ЮТ. 2 юридические способы – пути достижения намеченных целей с помощью конкретных юр. способы структуризации; способы логического изложения; способы языкового изложения; способы...