38527

Вплив ЛФК на людей з ВСД за гіпотонічним типом

Дипломная

Физика

ВСД за гіпотонічним типом: визначення класифікація епідеміологія. Етіологія і патогенез ВСД за гіпотонічним типом 1.Діагностика і клінічна картина ВСД за гіпотонічним типом РОЗДІЛ 2. Програма фізичної реабілітації при ВСД за гіпотонічним типом 3.

Русский

2013-09-28

137 KB

11 чел.

  ЗМІСТ

ВСТУП………………………………………………………………………….2

РОЗДІЛ 1. ОГЛЯД ЛІТЕРАТУРИ……………………………………...........4

             1.1. ВСД за гіпотонічним типом: визначення, класифікація, епідеміологія………………………………….………………………...............  

            1.2. Етіологія і патогенез ВСД за гіпотонічним типом ……………

             1.3.Діагностика і клінічна картина ВСД за гіпотонічним типом ……

РОЗДІЛ 2. МЕТОДИ ТА ОРГАНІЗАЦІЯ ДОСЛІДЖЕННЯ……………......

    2.1. Методи дослідження………………………………………...........

    2.2. Організація дослідження…………………………………...........

РОЗДІЛ 3. РЕЗУЛЬТАТИ ДОСЛІДЖЕННЯ ТА ЇХ ОБГОВОРЕННЯ…......

             3.1. Програма фізичної реабілітації при ВСД за гіпотонічним типом……………………………………………………………………………

             3.2. Вплив засобів фізичної реабілітації при ВСД за гіпотонічним типом …………………………………………………………………………….

ВИСНОВКИ………………………………………………………………….....

ПРАКТИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ…………………………………………….....

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ…………………………….........

ДОДАТКИ………………………………………………………………….........

Вступ

Актуальність теми:

Об'єкт дослідження: Люди у віці від 21 до 28 років з ВСД за гіпотонічним типом.

Предмет дослідження: Вплив ЛФК на людей з ВСД за гіпотонічним типом.

Мета: Дослідити вплив ЛФК при ВСД за гіпотонічним типом у людей від 21 до 28 років.

Наукова новизна: полягає в розробці підходів  до оптимізації оздоровчо-реабілітаційних програм у людей з ВСД за гіпотонічним типом.

 Задачі:

             1. Проаналізувати  літературні  джерела.

             2. Вивчити етіологію і патогенез ВСД.

             3. Розробити реабілітаційну програму при ВСД.

    4.  Сформувати висновки та зробити практичні рекомендації при ВСД.

Гіпотеза: Передбачалось, що застосування ЛФК при ВСД за гіпотонічним типом  може привести до:

Нормалізації АТ.

Нормалізація кровообігу і обміну речовин

Підвищення працездатності та стону здоров’я.

Теоретична значущість: значимість роботи полягає в тому,  що в результаті аналізу одержаних даних було використано методику ЛФК при ВСД за гіпотонічним типом людей вік від 21 до 28 років, і визначена її ефективність, яка дає більш високий відновлювальний і лікувальній ефект.       

Практична значущість: розроблена автором програма фізичної реабілітації дає можливість ефективно відновлювати здоров’я людей вік від 21 до 28 років та використовувати ЛФК для корекції функціонального стану при ВСД за гіпотонічним типом. Це дозволить не тільки запобігти ускладненню при ВСД за гіпотонічним типом, але й зміцнити здоров’я людини, збільшити її рухову активність, створивши тим самим передумови для фізичного розвитку людини.

                                   1. ОГЛЯД ЛІТЕРАТУРИ

             1.1. ВСД за гіпотонічним типом: визначення, класифікація, епідеміологія

(ВСД) — нарушение тонуса центрального нервного аппарата, регулирующего функции кровообращения. По классификации, предложенной Г М Покалевым (1971), ВСД делят на первичные и вторичные.

Первичные ВСД возникают как результат кортиковисцеральных, преимущественно психогенных нарушений (вследствие первичных нарушений гипоталамической и лимбической систем, подкорки, являющейся высшим центром вегетативной нервной системы). Подкорковые образования, в частности сосудодвигательные центры, могут перейти в состояние более или менее выраженного торможения или возбуждения, что отражается на деятельности сердечно-сосудистой системы

Вторичные ВСД развиваются на фоне заболеваний органов дыхания, желудочно-кишечного тракта, генитальной сферы, мочевыделительной системы, особенно при наличии хронических очагов инфекции, которые содействуют развитию нарушений нервных процессов в ЦНС и появлению патологических кортиковисцеральных взаимоотношений.

У загальній структурі серцево-судинних захворювань дана патологія виявляється, за даними різних авторів, від 32% до 50% випадків.

По вазі плину виділяють три ступені НЦД (В. И. Маколкін - 1985):

I - легка,

II - середня,

III - важка, що дозволяє індивідуально вирішувати питання лікування, тимчасової і стійкої непрацездатності.

По провідному клінічному синдромі виділяють наступні форми НЦД:

  •  гіпертензивна,
  •  гіпотензивна,
  •  кардіальна,
  •  змішана.
  •  Гіпертензивна форма НЦД характеризується непостійним підйомом систолічного й діастолічного тиску на фоні наявності астенічного й вегетативного синдромів, безліччю різноманітних скарг (головні болі, болі в області серця), гіпертонічним типом реакції на стандартне фізичне навантаження (20 присідань за 30 с.) схильністю до тахікардії, з низькою якістю реакції серця (відношення приросту підвищення пульсового тиску до збільшення частоти серцевих скорочень < 0,5).
  •  При гіпотензивній формі НЦД в осіб молодого віку (тиск - 100/60 мм рт. ст. і нижче), виражений астеноневротичний синдром, реакція на стандартне навантаження астенічна (гіпотонічна). Вона характеризується збільшенням частоти серцевих скорочень більш ніж на 100% від вихідного рівня й незначним, на 5-10 мм. рт. ст., підвищенням систолічного тиску.
  •  При кардіальній формі НЦД превалюють скарги на непостійні болі (ниючі,  стискаючі, що давлять) в області серця різної інтенсивності й тривалості, що виникають у зв'язку зі зміною погоди, перевтомою, хвилюванням та ін. Артеріальний тиск істотно не міняється. Відзначається виражена лабільність пульсу й схильність до тахікардії. Реакція на стандартне навантаження астенічна [30].
  •  До змішаної форми (сполучення гіпо- і гіпертензії, гіпертензії й кардіалогії) відносять хворих із широкими коливаннями діастолічного й пульсового тиску, астенічним, вегетативно-судинним і вегетативно-трофічним синдромами. Хворі скаржаться на слабість, стомлюваність,  запаморочення, потемніння в очах, особливо при зміні положення тіла, сухість і почервоніння шкіри, почуття недостатності повітря. Реакція на стандартне навантаження в цих хворих визначається вихідним функціональним станом серцево-судинної системи й може мати діатонічний характер - відносно різкий підйом пульсового тиску (на 60 мм рт. ст. і більше), зниженням діастолічного тиску на 10-20 мм рт. ст.

Найбільш повною представляється класифікація, розроблена Г. М. Покалєвим і В. Д. Трошиним (1976), у якій не тільки позначені різні типи захворювання з урахуванням походження, але виділені клінічні варіанти плину, ускладнення й фази захворювання [56].

Вони розділили також всі нейроциркуляторні дистонії на:

  1.  Первинні:
    •  артеріальні дистонії - гіперкінетичний синдром, гіпокінетичний синдром, ортостатичний синдром;
    •  венозні дистонії - синдром венозної гіпотонії й гіпертонії; регіонарні дистонії - порушення мікроциркуляції по типу синдрому Рейно, геморагічний синдром;
    •  набряко-дистрофічний синдром;
    •  синдром клино-орто-реологічній недостатності.  
  2.  Вторинні, викликані різними соматичними або ендокринними захворюваннями.

Серед ускладнень відзначені такі, як перехід нейроциркуляторної дистонії в різні захворювання серцево-судинної системи.

Фази захворювання позначаються як загострення й ремісії, а характер плину як латентний, перманентний або пароксизмальний.

А. М. Вейн (1986) рекомендує при оцінці вегетативно-судинної дистонії враховувати тип вихідного вегетативного тонусу:

  •  ейтонічний,
  •  ваготонічний,
  •  симпатикотонічний.

Классификация нейроциркуляторнойдистонии (В. И. Маколкин, 1999, с изм.)

Этиологические Клинические формы

ОКОРКОВ

1.1.1 Эпідеміологія розвитку  вегетативно-судинних  розладів

Функціональні хвороби серця в різні роки називалися:

1 Нейроциркуляторная дистония;

2 невроз серця;

3 синдром Da Costa;  

4 судинна астенія;

5 вегетативний невроз;

6 вегетативна дисфункція ;

7 вазомоторна дистонія;

8 вегетативно-судинна дистонія;

9 ангіоневроз;

10 психовегетативний невроз;

11 вегетативно - ендокринна кардіопатія, або «міокардіодистрофія» та ін].

Нейроциркуляторная дистония (НЦД)— заболевание, относящееся к группе функциональных и проявляющееся сердечно-сосудистыми, респираторными и вегетативными расстройствами, астенией, плохой переносимостью стрессов и физических нагрузок. Заболевание течет волнообразно, с периодами обострений и ремиссий, имеет благоприятный прогноз, поскольку при нем не развиваются застойная сердечная недостаточность и жизнеопасные нарушения ритма сердца.

Классификация

Имеется рабочая классификация Маколкина В. И. и Аббакумова С. А.

  •  Этиологические формы:

– эссенциальная (конституционально-наследственная); 
– психогенная (невротическая); 
– инфекционно-токсическая; 
– связанная с физическим напряжением; 
– обусловленная физическими и профессиональными факторами.

  •  Клинические синдромы:

– кардиалгический; 
– тахикардиальный; 
– гипертонический; 
– гипотонический; 
– периферические сосудистые нарушения; 
– вегетативные кризы; 
– респираторный; 
– астенический; 
– миокардиодистрофия.

  •  Степень тяжести:

– легкая; 
– средняя; 
– тяжелая.

http://www.lvrach.ru/2008/05/5153724/

3 ДА КОСТЫ СИНДРОМ (по имени описавшего его американского терапевта J. M. Da Costa, 1833–1900; синонимы – синдром солдатского сердца, «раздраженное сердце», нейроциркуляторная дистония, френокардия, военный невроз, посттравматическое стрессовое расстройство) – комплекс функциональных сердечно-сосудистых и дыхательных расстройств, описанных Дж. М. да Костой у молодых солдат, которые принимали участие в гражданской войне в США. Проявляется ощущением нехватки воздуха, одышкой, чувством тяжести или болью в области сердца, сердцебиением, которые резко усиливаются при малейшей нагрузке. В основе этого состояния лежит психогенный гипервентиляционный синдром. В современной клинической практике рассматривается в рамках вегетативной дистонии. Лечение включает нелекарственные методы воздействия (в том числе психотерапию), психофармакологические (седативные средства, транквилизаторы, нейролептики, антидепрессанты) и вегетотропные (например, бета-адреноблокаторы) препараты.

http://vocabulary.ru/dictionary/891/word/da-kosty-sindrom

5 ВЕГЕТАТИВНЫЙ НЕВРОЗ (вегетативная дистония, вегето-невроз, вегетопатия, вегетоз. симпатоз) - заболевания различных органов и тканей, возникающие в результате динамических, функциональных нарушений в иннервирующих их вегетативных приборах. В отличие от органических поражений вегетативной нервной системы при вегетативном неврозе не обнаруживается ни макроскопически, ни микроскопически структурных изменений в ее образованиях. Следует, однако, допустить, что с совершенствованием методов исследования (электронная микроскопия, гистохимия) в ряде случаев, возможно, удастся обнаружить тонкие изменения. В иннервируемых тканях и органах при вегетативном неврозе могут наступать четкие структурные нарушения, являющиеся результатом функциональных сдвигов в иннервационных приборах. Функциональные расстройства могут наблюдаться на всех уровнях вегетативной нервной системы - от коры до периферических отделов. Этиологическими факторами, вызывающими вегетативный невроз, могут быть острые и хронические инфекции, интоксикации, авитаминозы, нарушения внутренней секреции, физические и психические травмы.

Патогенетически вегетативный невроз условно подразделяется на несколько групп. В первой группе вегетативные расстройства развертываются на фоне общего невроза (истерия, неврастения, психастения). Наряду со свойственными этим заболеваниям симп-томами удается обнаружить и определенные вегетативные нарушения: тахикардию, брадикардию, сердечную аритмию, одышку, икоту, расстройство аппетита, рвоту, отрыжку, понос, запор, на-рушения потоотделения, изменение цвета кожи, половые расстройства (импотенция, нарушения менструального цикла). В каждом конкретном случае наблюдается один. два или несколько из указанных Симптомов. В основе этой группы вегетативных неврозов лежат нарушения деятельности корково-гипоталамических структур. Помимо того, определенное значение имеют и другие этиологиче-ские факторы (инфекция, авитаминоз), ослабляющие нервную систему и усиливающие воздействие основного этиологического фактора. Первичное поражение корковых центров появляется через нижележащие вегетативные образования. Определенную роль в возникновении невроза играют особенности личности больного. Ко второй группе относятся вегетативные неврозы, в основе которых лежит патологический процесс (функционально-динамического характера) в подкорковых вегетативных центрах, распространяющийся также на симпатические ганглии и периферические вегетативные сплетения. в этих плетениях нарушения появляются в определенных системах: сосудистой (гипертоническая болезнь, первичная гипотония), дыхательной (бронхиальная астма), желудочно-кишечной (язвенная болезнь желудка, двенадцатиперстной кишки) и т. д. Характер поражения во многом определяется исходным преобладанием тонуса симпатического или парасимпатического отдела вегетативной нервной системы. Учение об антагонизме этих систем в настоящее время заменено представлением о синергической их деятельности, обеспечивающей тонкое приспособление организма к окружающей обстановке. В основе ряда заболеваний можно отметить повышение функционального состояния симпатической нервной системы (гипертоническая болезнь, пароксизмальная тахикардия) или парасимпатического отдела (бронхиальная астма, язвенная болезнь, гипотония). Определенное, но незначи-тельное место занимает в патогенезе этой группы и дисфункция корковых вегетативных центров. К третьей группе относятся веге-тативные неврозы, являющиеся следствием патологического про-цесса, первично возникающего на периферии. Наблюдается после местной травмы, при поражении определенного органа. В этих случаях патологические изменения развертываются прежде всего В " местных периферических вегетативных аппаратах в пределах ""соответствующего сегмента, где замыкаются дуги вегетативных рефлексов. К этой группе относятся местные ангионеврозы (см. игиотрофоневрозы и рефлекторные травматические поражения тканей (вегетативно-трофические расстройства в области травмы) необходимым условием возникновения всех групп вегетативных неврозов являются повышенная лабильность, возбудимость вотдельных случаях корковых, в других - гипоталамических и стволовых, в третьих - периферических вегетативных образований, что приприводит к неадекватным (количественно и качественно) реакциям на различные раздражители. Лишь исключение органического поражения собственно анатомических структур вегетативной нервной сестемы позволяет трактовать заболевание как вегетативный невроз.

http://vocabulary.ru/dictionary/24/word/vegetativnyi-nevroz

6 Вегетативні дисфункції – це захворювання організму, що характеризується комплексом психоемоційних, сенсомоторних та функціональних розладів, пов’язаних з порушенням вегетативної регуляції діяльності різних органів і систем. За останні роки відзначають збільшення частоти вегетативних дисфункцій у дитячому віці, але оцінка їх поширеності утруднена через відсутність уніфікованої термінології та єдиних діагностичних підходів.

Залежно від клінічних особливостей та провідних патогенетичних механізмів виділяють чотири групи вегетативних дисфункцій у дітей:

  •  А .     Нейроциркуляторна дисфункція
  •  Б .     Вегето-судинна дисфункція
  •  3.     Вегето-вісцеральна дисфункція
  •  4.     Пароксизмальна вегетативна недостатність

Нейроциркуляторна дисфункція (НЦД) – це клініко-патогенетична форма вегетативної дисфункції, зумовлена спадковою неповноцінністю апарата, що регулює судинний тонус, перш за все церебральних судин. В її основі лежить спадково зумовлене порушення функціональної активності α і β- адренорецепторів та зміна їх чутливості до біологічно активних речовин.

Вегето-судинна дисфункція (ВСД) – це клініко-патогенетична форма вегетативної дисфункції, клінічні прояви якої зв’язані з порушенням нейрогуморальної регуляції серцевої діяльності та системного кровообігу внаслідок функціонального ураження вегетативних структур різного рівня.

В залежності від провідного симптомокомплексу виділяють:

  •      ВСД за гіпертонічним типом
    •       ВСД за гіпотонічним типом
    •       ВСД за кардіальним типом
    •    ВСД за змішаним (судинно-кардіальним) типом

ВСД за гіпертонічним типом характеризується підвищенням артеріального тиску в межах  транзиторної і лабільної стадій так званої граничної артеріальної гіпертензії (за визначенням ВООЗ), при цьому нормальний систолічний тиск для дітей дошкільного віку вираховується за формулою 80 + 2 n, а для школярів –       90 + 2 n, де n – вік в роках. Діастолічний тиск складає ½- 2/3 від систолічного. Верхньою межею норми для підлітків слід рахувати артеріальний тиск             120/80 мм.рт.ст.

ВСД за гіпотонічним типом проявляється артеріальною гіпотензією, часто  на фоні загальної ваготонії із скаргами на загальну слабкість, швидку втомлюваність, запаморочення, епізоди знепритомнення або ортостатичного колапсу, головний біль, кардіалгії. Шкіра нерідко бліда, волога з мармуровим судинним малюнком, характерні червоний дермографизм, схильність до брадікардії.

ВСД за змішаним типом характеризується клінічною симптоматикою, притаманною ВСД за кардіальним типом в комбінації з артеріальною гіпер- або гіпотензією. В першому випадку більш чітко визначаються симптоми  загальної симпатикотонії, а в другому  – ваготонії.

Вегето-вісцеральна дисфункція (ВВД) – це  клініко-патогенетична форма вегетативної дисфункції, зв’язана з порушенням вегетативної регуляції внутрішніх органів внаслідок функціональних порушень у вегетативних структурах різного рівня. Ці порушення в подальшому можуть реалізуватись в локальну органічну патологію, але на функціональній стадії  вони трактуються як ВВД. Найчастішими проявами ВВД є функціональні секреторно-рухові порушення з боку шлунково-кишкового тракту, синдром подразненої товстої кишки, дискінезія жовчовивідних шляхів, нейрогенний сечовий міхур, ваготонічний тип бронхіальної астми тощо.

Парoксизмальна вегетативна недостатність (ПВН) – це клініко- патогенетична форма вегетативних дисфункцій, що характеризується вегетативними кризами (пароксизмами) внаслідок перенапруження вегетативної нервової системи і порушення адаптаційних процесів.

8 Вегетосудинна дистонія (ВСД) — це стан, що виникає внаслідок порушення вегетативної регуляції серця, судин, внутрішніх органів, ендокринних залоз, зв'язане з первинними або вторинними відхиленнями в структурі і функції центральної і периферичної нервової системи. ВСД — одна з найбільш поширених патологій у дитячому віці, як синдром виникає при багатьох захворюваннях. У дітей у процес вегетативних порушень одночасно залучаються не тільки серцево-судинна, а й травна, дихальна та інші системи.

Несприятливий перебіг вагітності і пологів — одна з основних причин виникнення ВСД. Внутрішньоутробна або родова гіпоксія безпосередньо впливає на найбільш чутливий до ушкодження відділ мозку — гіпоталамус, який підтримує на оптимальному рівні обмін речовин, енергії, діяльність залоз внутрішньої секреції і внутрішніх органів, забезпечує зміну сну на стан активної 1 діяльності, підтримує і регулює температуру тіла. Гіпоталамус регулюється корою головною мозку, яка координує вісцеральні і соматичні функції. Недостатність, надмір або неадекватність пристосувальних регуляторних систем призводить до вині кнення вегетосудинних дистоній.

В основі патогенезу ВСД лежить дисфункція вегетативної нервової системи. Вегетативні дисфункції зумовлюють дискфункцію травного каналу, функціональні кардіоміопатії (аритмії, блокади), судинну дистонію за гіпо- і гіпертонічним типом і т. ін. Клінічні симптоми ВСД різноманітні. При ваготонії діти легко червоніють і бліднуть, кисті рук у них холодні, вологі, ціанотичні, відмічаються мармуровість шкіри, різко виражена і пітливість долонь, підошов, пахвових ямок. Шкіра жирна, на ній можуть утворюватися вугри, є алергічні висипи, бувають нейродерміт, набряки. Температура тіла знижена, діти мерзнуть. Характерними є запаморочення, ненереносність транспорту, глибокі вдихи. Відмічаються нудота, метеоризм, пронос або спастичрий запор, дискінезія жовчних шляхів, збільшення мигдаликів, лімфатичних вузлів. Фізична активність дітей знижена, дігиапатичні, часто скаржаться на мігренеподібний головний біль, біль у ділянці серця, біль у ногах (переважно вночі). Артеріальний тиск (AT) знижений, брадикардія. Бувають зомління, особливо в нрепубертатний періоди. Вегетативні аароксизми у цих дітей проявляються задишкою, підвищеною пітливістю, болем у животі, блюваннями, головним болем, зниженням AT і температура тіла. Діти з симігатакотонією неуважні, занадто працездатні, особливо вечорами, худі, незважаючи на підвищений апетит, бліді. Шкіра суха, AT нормальний або підвищений. Пульс прискорений. Спостерігаються невротичні реакції і стани (неврастенія, істерія). Вегетативний пароксизм проявляється почуттям страху, ознобу, тахікардією, підвищенням температури тіла, іноді підвищенням AT. Висхідний вегетативннй тонус у хворих на ВСД визначають у стані спокою за скаргами, клінічними симптомами, даними ЕКГ і кардіоінтервалографії. При різних варіантах ВСД у дітей формуються функціональні кардіоміопатії і судинні дистонії. Функціональна кардіаміопатія проявляється аритміями (екстрасистолія, пароксизмальна і неоароксизмальна тахікардія), атріовентрикулярною блокадою, синдромом Вольфа — Паркінсо-на — Уайта, змінами QRS, QT і Т на ЕКГ, деякими варінтами пролапсу морального клапана.

Вегетосудинна дистонія за гіпотонічним типом буває у 4-10 % дітей, найчастіше дівчаток, особливо часто у підлітків (дівчаток і хлопчиків). Основні скарги на головний біль, швидку втомлюваність, дратівливість. При зміні положення бувають запаморочення, інколи — зомління. Вдень діти сонливі, вночі сплять погано. Шкіра бліда, волога, кисті і стопи холодні, відмічається пітливість. Тони серця приглушені, на верхівці і в V точці вислуховується ніжний систолічний шум. Характерною є бради або тахікардія. Артеріальний тиск нестійкий, з тенденцією до зниження як систолічного, так і діастолічного тиску. При швидкому переході із горизонтального у вертикальне положення може виникнути ортостатичний колапс.

Бувають гіпотонічні кризи із значним зниженням артеріального тиску.

Вегетосудинна дистонія –вимагає синдромологічного розгляду і зумовлює цим актуальність проблеми. У статті увага акцентується на диференційованому діагнозі вагоінсулярних і симпатоадреналових кризів з урахуванням короткої анатомії вегетативної нервової системи, оскільки клінічна картина даних розладів залежить від анатомічного розташування і поділу даної системи, її взаємозв’язку з внутрішніми органами.

Сегментарна вегетативна нервова система
Кількість нейронів, які входять у сегментарні апарати, переважає число нейронів головного мозку, що підкреслює розміри сегментарної системи. Вегетативні нейрони закладені в основному у спинному мозку: в грудному відділі – симпатичні, в крижовому – парасимпатичні. Сегментарні апарати закладені і в стовбурі головного мозку. Перш за все це сильний ядерний апарат X-го нерву (блукаючого), вегетативне ядро XII-го нерву (волокна до під'язикової і підщелепної залоз), вегетативне ядро IX-го, від якого починається Якобсонів нерв, що йде до навколовушної залози і вегетативне ядро до окорухового нерву (ядро Якубовича або Едінгера – Вестфаля).

Симпатичний відділ
Нейрони представлені в грудному і верхньошийному відділах спинного мозку, аксони їх становлять прегангліонарні волокна, які виходять разом з передніми корінцями і підходять до симпатичного стовбура. В стовбурі наявні 20-22 вузла: 3 шийних, 10-12 грудних, 3-4 черевних і 4 тазових. Прегангліонарні волокна, які підходять до гангліїв, частково перериваються в нейронах вузлів, частково, не перериваючись, ідуть по превертебральних гангліях. Після проходження через симпатичний стовбур волокна визначаються як постгангліонарні або сірі сполучні волокна, що мають у середньому меншу товщину, ніж прегангліонарні.
Постгангліонарні волокна мають певну адресацію: від верхнього шийного - разом з сонною артерією до мозку і обличчя; від зірчатого вузла - у вигляді сплетінь хребетної артерії, іннервують судини мозку, що складають басейн хребетно-основної артерії. Волокна, які пройшли грудні, черевні і тазові вузли, направляються до превертебральних вузлів або сплетінь. На відміну від симпатичного стовбура, клітинний склад цього утворення більш рівномірний і представлений переважно нейронами середньої величини. Найвідоміше і одне з найважливіших називається сонячним, а іноді і черевним сплетінням або «черевним мозком». У превертебральних вузлах перериваються симпатичні волокна (ідуть у складі черевного нерва), які не мали контакту з нейронами симпатичного ланцюга, а також з’являються і парасимпатичні.
Парасимпатичний відділ
Нейрони беруть початок в бокових рогах спинного мозку на крижовому рівні, а також у вегетативних ядрах стовбура головного мозку. В першому випадку прегангліонарні волокна підходять по превертебральних сплетіннях (гангліям), де перериваються. Тут починаються постгангліонарні волокна, які направляються до тканин або інтрамуральних гангліїв.
Так побудована еферентна частина сегментарної вегетативної нервової системи. Складніша справа з аферентною системою, наявність якої, по суті, заперечував Ленглі.
Відомі вегетативні рецептори декількох видів:
– які реагують на тиск і розтягнення типу Фатер-пачінових тілець;
– хеморецептори, що сприймають хімічні зсуви;
– термо- і осморецептори (менш поширені).
Від рецепторів волокна ідуть, не перериваючись, через превертебральні сплетіння, симпатичний стовбур до міжхребцевого вузла, де розташовані вегетативні аферентні нейрони (разом з соматичними сенсорними). Далі інформація йде двома шляхами: разом із спиноталамічним трактом до зорового бугра; і другий шлях - разом з провідниками глибокої чутливості.
Експерименти з подразненням вісцеральних утворень свідчать, що викликані потенціали можна зареєструвати в різних ділянках кори великих півкуль. Не вдається знайти провідники, які несуть больове відчуття в системі блукаючого нерву. Скоріше за все, вони йдуть по симпатичних нервах.
Відомо, що симпаталгії відрізняються від соматичних болей більшою дифузністю і аферентним супроводом. Імовірно, має значення відсутність у вегетативних аферентних системах рецепторів і провідників, які несуть тактильну і глибоку чутливість, а також провідна роль зорового бугра, як одного з кінцевих пунктів поступлення сенсорної інформації з вісцеральних систем і органів.
Наявна різниця симпатичного і парасимпатичного відділу щодо розповсюдження гангліїв (симпатичні - у вузлах, віддалених від робочого органу; парасимпатичні - в близько розташованих). Вказана особливість має суттєвий біологічний сенс - ефекти симпатичного подразнення більш дифузні і генералізовані, парасимпатичного - менш глобальні, більш локальні.
Наступною суттєвою різницею є різна медіація на закінченнях постгангліонарних волокон (симпатичні - адреналін, норадреналін; парасимпатичні - ацетилхолін).

Надсегментарні вегетативні механізми
В стовбурі мозку розвиваються і отримують домінуюче положення структури, позбавлені ознак сегментарності, що більше розвинуті у вищих відділах головного мозку.
 Важливими ланками цієї системи є: ретикулярна формація стовбура; гіпоталамус; епіталамус; мигдалик; гіпокамп; перетинка, яка разом із пов’язуючими шляхами утворює функціональні системи (лімбіко-ретикулярний комплекс, стовбурово-мозкова лімбічна система; середньо-проміжно-мозкова система).
Лімбічна система

Ці структури позначаються,
 як “нюховий мозок”, що не відображає провідної їх функції в організації складних поведінкових актів. Виявлення ролі даних утворень у регуляції вегетативно-вісцеральних функцій призвело до виникнення терміну “вісцеральний мозок”

http://intranet.tdmu.edu.te.ua/data/kafedra/internal/pediatria_fpo/lectures_stud/%D0%A4%D0%9F%D0%9E/%D0%86%D0%BD%D1%82%D0%B5%D1%80%D0%BD%D0%B8/%D0%9F%D0%B5%D0%B4%D1%96%D0%B0%D1%82%D1%80%D1%96%D1%8F/2%20%D1%80%D1%96%D0%BA/%D0%92%D0%B5%D0%B3%D0%B5%D1%82%D0%B0%D1%82%D0%B8%D0%B2%D0%BD%D1%96%20%D0%B4%D0%B8%D1%81%D1%84%D1%83%D0%BD%D0%BA%D1%86%D1%96%D1%97%20%D1%83%20%D0%B4%D1%96%D1%82%D0%B5%D0%B9.htm

9 Ангіоневроз

Ангионеврозы — это нарушения, связанные с функциональными расстройствами иннервации кровеносных сосудов (главным образом артерий), иннервируемых сосудосуживающими и сосудорасширяющими нервными волокнами.

Этиология, патогенез Ряд авторов считает, что истинных сосудорасширяющих нервов нет, а расширение сосудов происходит в результате уменьшения тонуса сосудосуживающих аппаратов. При нарушении нормальных взаимоотношений между констрикторами и дилятаторами сосудов возникает ряд заболеваний. Сосудодвигательные центры могут поражаться на различном уровня кора, гипоталамус, ствол,спинной мозг, симпатические ганглии, периферические вегетативные сплетения

http://diseases.monomed.ru/info.php?id=2090

1.2. Етіологія і патогенез ВСД за гіпотонічним типом

 Вегетативна нервова система (ВНС) являє собою сукупність центрів і шляхів, які визначають регуляцію внутрішнього середовища та інтегративних реакцій організму, забезпечуючи тим самим функціональний зв’язок систем і органів, збереженість метаболічних процесів, взаємодію з оточуючим середовищем. Центри вегетативної нервової системи розташовані в корі головного мозку, проміжному мозку, в ядрах середнього і довгастого мозку, а також в бокових рогах спинного мозку. Інтеграція вегетативної регуляції здійснюється на рівні гіпоталамуса, який уявляє собою скупчення  високодиференційованих ядер. На основі морфологічних, нейрохімічних та функціональних особливостей       вегетативна нервова система умовно ділиться на симпатичну і парасимпатичну. У випадках функціонального переважання одної із систем спостерігаються симптоми симпатико – або парасимпатикотонії. Діяльність вегетативної нервової системи залишається поза свідомістю, але вона помітно впливає на емоційний стан і загальне самопочуття, зміни яких нерідко є фоном для тих чи інших вегетативних дисфункцій.

До виникнення вегетативних дисфункцій можуть призвести як природжені, так і набуті фактори. Природжені: спадково-конституціональна схильність, несприятливий перебіг вагітності та пологів, вади розвитку центральної нервової системи і вегетативних утворень, вади розвитку залоз внутрішньої секреції тощо. Набуті: хронічне психоемоційне напруження, хронічні захворювання та вогнища інфекції, гормональні дисфункції, хвороби центральної нервової системи, несприятливі екологічні фактори (радіація, загазованість, хімічна та інші види забрудненості повітря, середовища тощо).

Патогенез. Патогенез вегетативних дисфункцій досить складний. Тут представлена робоча схема патогенезу вегетативних дисфункцій, запропонована   В.Г. Майданником (1998) за даними літератури та результатами власних спостережень.

Схема патогенезу вегетативних дисфункцій у дітей

Природжені фактори:  спадковість, несприятливий перебіг вагітності, пологів, вади вегетативних утворень, ендокринних залоз

Набуті фактори: психоемоційне напруження, хронічні захворювання та вогнища інфекції, гормональна дисфункція, хвороби ЦНС тощо

Особливості функціонування ВНС, ушкодження сегментарних та надсегментарних центрів на органному, тканинному, клітинному і мембранному рівнях

                                                  Вегетативні порушення різних структур ВНС

Порушення обміну речовин, стану гомеостазу, гемо- та імуногенезу

Порушення іннервації внутрішніх органів і судин

Порушення медіаторної та гормональної ланок регуляції біологічно активними речовинами

Гіпо- та гіперчутливість периферичних та центральних рецепторів

етіологічні фактори можуть призводити до уражень вегетативної нервової системи на органному, клітинному, тканинному, мембранному та внутрішньоклітинному рівні, що і складає морфологічний субстрат вегетативної дисфункції та психологічних відхилень (психовегетативного синдрому).

Вегетативна дисфункція виражається зміною вегетативної реактивності з порушенням обміну речовин (гіперхолестеринемією, диспротеїнемією, гіпер- та гіпоглікемією тощо), системи зсідання крові та фібринолізу, процесів імуногенезу.

 В результаті вегетативних дисфункцій порушується іннервація внутрішніх органів, що може зумовлювати дискінезії шлунково-кишкового тракту, функціональні кардіопатії, судинні дисфункції тощо. При ураженні та подразненні структур вегетативної нервової системи у різних органах виникають  стереотипні морфологічні зміни (спазм судин, дистрофія), пов’язані з виділенням медіаторів (норадреналін, ацетилхолін, серотонін), гормонів кори наднирників, біологічно активних речовин (поліпептиди, простогландини). Ці гуморальні зміни, у свою чергу, поглиблюють вегетативний дисбаланс.

Таким чином, згідно з провідними механізмами патогенезу, вегетативна дисфункція – це самостійне захворювання, яке має  поліетіологічне походження і об’єднує три провідних синдроми – психовегетативний, вегето-судинно-трофічний та прогресуючої вегетативної недостатності з клінічною реалізацією в патологію серця, судинної циркуляції, неврологічні та трофічні порушення, а також розлади адаптації.

http://intranet.tdmu.edu.te.ua/data/kafedra/internal/pediatria_fpo/lectures_stud/%D0%A4%D0%9F%D0%9E/%D0%86%D0%BD%D1%82%D0%B5%D1%80%D0%BD%D0%B8/%D0%9F%D0%B5%D0%B4%D1%96%D0%B0%D1%82%D1%80%D1%96%D1%8F/2%20%D1%80%D1%96%D0%BA/%D0%92%D0%B5%D0%B3%D0%B5%D1%82%D0%B0%D1%82%D0%B8%D0%B2%D0%BD%D1%96%20%D0%B4%D0%B8%D1%81%D1%84%D1%83%D0%BD%D0%BA%D1%86%D1%96%D1%97%20%D1%83%20%D0%B4%D1%96%D1%82%D0%B5%D0%B9.htm

1.3.Діагностика і клінічна картина ВСД за гіпотонічним типом

Нейроциркуляторная дистония – заболевание, которое характеризуется сочетанием нескольких клинических синдромов: кардиалгическим (боли в области сердца), повышением или понижением АД, общеневротическими проявлениями, дезадаптационным синдромом.

Причинами НЦД являются как внутренние, так и внешние факторы. К внутренним факторам относятся наследственно-конституционные особенности – в виде функциональной недостаточности регулирующих структур мозга и эндокринных желез. К внешним факторам нужно отнести: психотравмирующие факторы, неблагоприятное экологическое воздействие (жары, холода, загазованности, шума, вибрации), производственные вредности (работа операторов ЭВМ и др.), перенесенную инфекцию, курение, злоупотребление алкоголем, гиподинамию.

Клиническая картина НЦД. У разных больных может отличаться и складываться из симптомов разнообразного характера со стороны сердечно-сосудистой и нервной систем.

В картине болезни могут преобладать явления невроза: нарушение сна, общая слабость, быстрая утомляемость, головокружение. Могут отмечаться нарушения психики, с наклонностью к ее угнетению (иногда – с апатией). Наряду с этим возникают боли в области сердца разнообразного характера, но отличающиеся от стенокардических; они ослабевают или проходят после приема седативных средств или использования горчичников. Почти у 50% больных появляется одышка, причем независимо от физической нагрузки.

АД может иметь тенденцию, как к понижению, так и к повышению. Наиболее распространенной формой НЦД является артериальная дистония по гипертоническому типу – пограничная гипертония. Последняя характеризуется мобильностью АД, а в ряде случаев – снижением АД, а также другими расстройствами (региональные нарушения тонуса сосудов, кардиалгический синдром, преходящие изменения венозного давления).ПОПОВ


 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

5346. Финансовый анализ. Технология подбора параметра 196.5 KB
  Финансовый анализ. Технология подбора параметра Цель работы: приобрести навыки решения задач финансового менеджмента с использованием встроенных функций MS Excel. Краткая теория ФИНАНСОВЫЕ ФУНКЦИИ В MS Excel встроен ряд функций, позволяющий...
5347. Работа с базами данных в MS EXCEL 55.5 KB
  Работа с базами данных в MSEXCEL Цель: Приобрести навыки использования встроенных функций МS Ехсеl для работы со списками. Краткая теория Информационная технология обработки данных в информационных системах предполагает их хранение и обработку...
5348. Информационная технология поиска решения 89 KB
  Информационная технология поиска решения Цель работы: ознакомиться со средствами поиска решения MS Excel на примере задач линейного программирования. Краткая теория Методы линейного программирования эффективно используются для решения задач опт...
5349. Частотный анализ в среде MS Excel 108 KB
  Частотный анализ в среде MS Excel Цель работы: Приобрести навыки решения задач частотного анализа с помощью функции рабочего листа анализа MS Excel. Краткая теория При анализе экономических показателей часто возникает вопрос, как часто вст...
5350. Кензо Тангэ. Жизнь и творчество 155.5 KB
  Едва ли не известнейшим именем в японской архитектуре является Кензо Тангэ. Кендзо Танге родился 4 ноября 1913 года в городе Имабари (префектура Эхимэ на острове Сикоку). Школьные годы его прошли в Хиросиме. На архитектурный факультет Токийского уни...
5351. Анализ системы управления документооборотом в органах местного самоуправления 226.5 KB
  Документационное обеспечение управления (делопроизводство) – важнейшая функция в деятельности любой организации, учреждения, предприятия. Сегодня совершенствование управления производственно-хозяйственными системами, повышение уровня о...
5352. Машины для уплотнения грунтов 26.79 KB
  Машины для уплотнения грунтов Свежеуложенный грунт в земляном сооружении должен быть уплотнен во избежание самопроизвольного изменения геометрической формы и просадок. Для понижения водопроницаемости земляного сооружения применяют искусственное упло...
5353. Работа со списками в MS EXCEL. Консолидация данных 39 KB
  Работа со списками в MS EXCEL. Консолидация данных Цель: Приобрести навыки консолидации данных в среде MS Excel. Краткая теория Цель работы: Получить навыки вычислений и подведения итогов в MS Excel для различных диапазонов с помощью процедуры ...
5354. Разработка системы автоматического регулирования (САР) 416.5 KB
  Целью данной курсовой работы является разработка системы автоматического регулирования (САР) натяжения материала технологической линии по производству и обработке ленточных и нитевидных материалов. Протягивание материала в рассматриваемой...