38576

УДОСКОНАЛЕННЯ ГОСПОДАРСЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ НА ДП «САРНЕНСЬКЕ ЛІСОВЕ ГОСПОДАРСТВО»

Дипломная

Менеджмент, консалтинг и предпринимательство

Комплексний аналіз діяльності підприємства.46 Аналіз фінансового стану підприємства.46 Аналіз персоналу підприємства58 Аналіз виробничого процесу на ДП Сарненське лісове господарство. Ринкова економіка формує нові вимоги до підприємства і його працівників.

Украинкский

2013-09-28

1.81 MB

115 чел.

PAGE  93

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ВОДНОГО ГОСПОДАРСТВА

ТА ПРИРОДОКОРИСТУВАННЯ

Факультет менеджменту

Кафедра менеджменту

ДИПЛОМНА РОБОТА

НА ТЕМУ:

«УДОСКОНАЛЕННЯ ГОСПОДАРСЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ НА ДП «САРНЕНСЬКЕ ЛІСОВЕ ГОСПОДАРСТВО»

                                                                      

                                                                студентка 5 курсу

ВИКОНАЛА                                                     Тищук Ганна Василівна

                                               асистент

КЕРІВНИК                                                       Щербакова Анастасія Сергіївна

                                                                           ст. викладач

РЕЦЕНЗЕНТ                                             Стасюк Богдан Богданович

Рівне - 2008

ЗМІСТ

Вступ………………………………………………………………………….3

Розділ 1. Теоретичні основи управління господарською діяльністю…….5

  1.  Основні поняття, сутність господарської діяльності…………....5
    1.  Ефективність господарської діяльності…………………………..9
    2.  Методи аналізу господарської діяльності…………………….....18

Розділ 2. Комплексний аналіз діяльності підприємства…………………..24

  1.  Дослідження організації як об’єкту управління………………...24
    1.  Діагностика макросередовища та ділового оточення на ДП «Сарненське лісове господарство»………………………………36
    2.  Аналіз внутрішнього середовища ДП «Сарненське лісове господарство»……………………………………………………..46
      1.  Аналіз фінансового стану підприємства…………………......46
      2.  Аналіз персоналу підприємства………………………………58
      3.  Аналіз виробничого процесу на ДП «Сарненське лісове господарство»……………………………………………….....66
    3.  Витрати заготівлі лісопродукції та їх формування……………..71

Розділ 3. Шляхи вдосконалення господарської діяльності на ДП       «Сарненське лісове господарство»…………………………………………83

  1.  Заходи вдосконалення функціонального управління                 господарської діяльності…………………………………………83
    1.  Економічний ефект від впроваджених заходів…………………90

Розділ 4. Охорона праці на ДП «Сарненське лісове господарство»…….103

  1.  Заходи щодо покращення умов праці на підприємстві………..103
    1.  Безпека праці при виконанні основних видів робіт……………108
    2.  Заходи щодо підвищення протипожежної безпеки………….....112
    3.  Інженерне рішення з охорони праці …………………………….114

Висновки…………………………………………………………………......116

Список використаної літератури……………………………………………121

Додатки……………………………………………………………………….124

ВСТУП

          Розвиток ринкових відносин у суспільстві постійно змінює умови функціонування національних підприємств як на макро – так і на мікроекономічному рівнях. Ринкова економіка формує нові вимоги до підприємства і його працівників. Ці вимоги диктуються не тільки могутньою ринковою конкуренцією і високими стандартами якості товарів, що випускаються підприємством, але і гнучкою реакцією підприємства на швидкі зміни оточення.

Перехід до ринкової системи господарювання тісно пов’язаний з виникненням і поширенням самостійної, ініціативної діяльності суб’єктів економічних відносин, спрямованої на виробництво продукції, надання різноманітних послуг з метою одержання прибутку. Основною умовою ефективної, беззбиткової діяльності підприємства та отримання ним максимального прибутку є мінімізація витрат.

В процесі господарювання на підприємстві виникають витрати щодо вартості використаних виробничих запасів (сировини, матеріалів, робіт, послуг), оплати праці працівників, здійснених соціальних заходів, зносу необоротних матеріальних і нематеріальних активів. Сукупні витрати живої та уречевленої праці на виробництво продукції і складають витрати господарської діяльності суб’єктів підприємництва.

Зниження витрат підприємства має дуже велике значення, оскільки є важливим джерелом збільшення прибутку підприємства, забезпечує можливість зниження цін на продукцію та підвищення ефективності діяльності підприємства внаслідок утримання конкурентних позицій на ринку.

 Тому тема цієї роботи «Удосконалення господарської діяльності на ДП «Сарненське лісове господарство» є актуальною на сьогоднішній день. На сучасному етапі розвитку ринкової економіки питання собівартості продукції повинне бути в центрі уваги всіх суб’єктів господарської діяльності.

 Метою роботи є розробка заходів щодо зниження витрат на заготівлю лісопродукції на основі вивчення особливостей їх формування.

Для досягнення поставленої мети слід вирішити наступні завдання:

- розкрити суть витрат виробництва як економічної категорії та їх класифікацію;

- оцінити динаміку і структуру витрат на заготівлю лісопродукції протягом п’яти років та їх вплив на господарську діяльність підприємства;

- дослідити механізм формування витрат із заготівлі лісопродукції;

- розробити рекомендації та запропонувати заходи щодо зниження витрат на заготівлю лісопродукції.

Об’єктом дослідження роботи є ДП «Сарненське лісове господарство», яке займається лісогосподарською діяльністю.

Предметом дослідження є теоретико – методологічні основи формування і зниження витрат на заготівлю лісопродукції.

Методи , які використовувалися для успішного вирішення завдань: аналіз, економічно – математичне моделювання, графічний метод.

Для написання  роботи використані : підручники, статті, економічні журнали, законодавчі акти.

Практичне значення проведеного дослідження полягає в тому, що  розроблені в роботі заходи щодо зниження витрат доведені до рівня конкретних пропозицій і придатні для запровадження в практику на ДП«Сарненський лісгосп».

Структура роботи : дипломна робота має 124 сторінки, 32 таблиці, 3 схеми, 14 графіків.

1. Теоретичні основи управління господарською діяльністю.

1.1   Основні поняття, сутність господарської діяльності

Під господарською діяльністю розуміється діяльність суб`єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб`єкти підприємництва – підприємцями. Господарська діяльність може здійснюватися і без мети одержання прибутку ( некомерційна господарська діяльність).

Діяльність негосподарюючих суб`єктів, спрямована на створення і підтримання необхідних матеріально- технічних умов їх функціонування, що здійснюється за участі або без участі суб`єктів господарювання, є господарчим забезпеченням діяльності негосподарюючих суб`єктів.

Сферу господарських відносин становлять господарство-виробничі, організаційно - господарські та внутрішньогосподарські відносини.

Господарсько – виробничими є майнові та інші відносини, що виникають між суб`єктами господарювання при безпосередньому здійсненні господарської діяльності.

Під організаційно-господарськими відносинами розуміються відносини, що складаються між суб`єктами господарювання та суб`єктами організаційно-господарських повноважень у процесі управління господарською діяльністю.

Внутрішньогосподарськими є відносини, що складаються між структурними підрозділами  суб`єкта господарювання, та відносини суб`єкта господарювання з його структурними підрозділами.  

Суб`єктами господарювання визначаються учасники господарських відносин, які здійснюють господарську діяльність, реалізуючи господарську компетенцію (сукупність господарських прав та обов`язків), мають відокремлене майно і несуть відповідальність за своїми зобов`язаннями в межах цього майна, крім випадків передбачених законодавством.

Суб`єктами господарювання є: господарські організації – юридичні особи, створені відповідно до Цивільного кодексу України, державні, комунальні та інші підприємства, створені відповідно до цього Кодексу, а також інші юридичні особи, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані в установленому законом порядку; громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані відповідно до закону як підприємці[20, с.86].

В основі господарської діяльності підприємств лежить індивідуальна й спільна праця, націлена на задоволення власних життєво необхідних потреб і на виробництво продукції, виконання робіт, надання послуг для суспільного споживання. Основні ресурси господарської діяльності: земля, природні ресурси (корисні копалини, вода, продукція сільського господарства тощо), капітал (вироблені ресурси, засоби виробництва, гроші).

Перелічені ресурси, крім грошей, не можуть споживатися безпосередньо. Їх сукупність є обов`язковою передумовою виробництва товарів, послуг широкого вжитку й основних засобів, необхідних для їх виготовлення. Особливістю природних не відновлюваних ресурсів є їх обмеженість і можливість використання тільки при виробництві одного виду продукції.  Тому максимальне задоволення людських інтересів, потреб і вимог досягається тоді, коли ці обмежені ресурси використовуються  економічно і доцільно.

Отже, господарювання–це вміле розпорядження обмеженими ресурсами та засобами, які необхідні для задоволення людських потреб. Обмеженість засобів і ресурсів завжди супроводжує людей, їх сім`ї, спільноти і громади. Тому використовувати ці ресурси слід таким чином, щоб забезпечити максимум потреб перерахованих суб`єктів.

На досягнення такої мети повинні бути спрямовані: структура засобів виробництва; розміщення підприємств з урахуванням основних споживачів і джерел ресурсів; технологія виготовлення продукції; поділ праці; фонди часу тощо. У ринковій економіці всі рішення про виробництво, споживання, економію, інвестиції, робочу силу, фонди часу приймаються самими підприємствами. Кожна юридична особа в межах чинного законодавства та відповідних обмежень може діяти самостійно, на власний ризик.

Господарські одиниці, які володіють землею, засобами виробництва й відповідними трудовими ресурсами, отримують власний доход. Частину доходу господарства отримують від оренди землі, надання кредитів та інших операцій.

Підприємства також є господарськими одиницями, тому що виробничий процес будь-якого підприємства складається з окремих господарських (виробничих) операцій. Вони пропонують предмети споживання, засоби й предмети праці, необхідні для виробництва товарів, виконання робіт і надання послуг.

Особлива роль в господарській системі країни належить банкам, які надають підприємствам і господарствам фінансові послуги. Насамперед, вони здійснюють кредитування. Але кредити надаються лише успішно функціонуючим підприємствам і господарствам, які здатні вчасно повернути кредити і заплатити відсотки за них.

Метою будь-якого підприємства є отримання максимального прибутку, тобто різниці між виручкою від реалізації продукції, робіт і послуг та витратами на виготовлення продукції, виконання робіт й надання послуг. Виручка (оборот) є результатом множення обсягу збуту та ціни. Витрати- це грошова компенсація виробничих факторів, використаних у виробничому процесі (власних і запозичених). Прибуток також є результатом підприємницького ризику й проведених підприємством фінансових (кредитних ) операцій.

Чинниками, що стимулюють підприємництво, виробництво і збут, є змагання й конкуренція, які сприяють пошукам нових рішень, ресурсів, технологій, зниження витрат, підвищення кваліфікації кадрів. Це в свою чергу стимулює дослідно – конструкторські роботи, підвищує якість сервісу і, зрештою, дозволяє виготовляти нову продукцію, завойовувати нові сегменти ринків збуту.

Велику роль у справі зростання і розвитку будь- якого господарства відіграють капіталовкладення, які забезпечують підтримку, модернізацію та розвиток виробників і споживачів. Передбачається, що інвестиції в ринковому господарстві приносять прибуток. Але цей приток не гарантований, а ризик помилкових інвестицій бере на себе підприємство,  підприємець чи інший власник певного виробничого об`акта. Джерелом внутрішніх інвестицій є прибутки підприємства, а зовнішніх  - кредити банків та інших організацій, що функціонують на інвестиційному ринку. Реально кожне підприємство чи господарство, з яких складається конгломерат, ім`я якому господарство країни (її господарський комплекс), може користуватися обмеженими ресурсами.

Між споживанням, інвестиціями й заощадженнями в кожній господарській системі існує певний взаємозв`язок. Ці співвідношення чітко визначаються після чергового господарського року на основі статистичних даних.

В умовах ринкової економіки підприємства ведуть самостійний пошук ринків збуту, споживачів, випускають продукцію, яка дає найбільший прибуток. Підприємства також самі відповідають за власне фінансове становище.

Таким чином, ринкова економіка є системою господарювання, яка зайнята вирішенням проблем, пов`язаних, насамперед, з виробництвом та інвестиціями, що необхідні для розвитку самого виробництва. Економіка працює в режимі самоуправління, яке здійснюється на основі договорів

У зв`язку з тим, що процеси забезпечення ресурсами, які є обмеженими, теж являють собою самокеровану систему, виробництва здатні пристосовуватись до мінливих умов і потреб. Все це робить ринкову економіку більш гнучкою, дає змогу швидко адаптуватися до змін у зовнішньому середовищі.

Отже, загальними принципами господарювання в Україні є:

  •  забезпечення економічної багатоманітності та рівний захист державою усіх суб`єктів господарювання;
  •  свобода підприємницької діяльності у межах визначених законом;
  •  вільний рух капіталів, товарів та послуг на території України;
  •  обмеження державного регулювання економічних процесів у зв`язку з необхідністю забезпечення соціальної спрямованості економіки, добросовісної конкуренції у підприємництві, екологічного захисту населення, захисту прав споживачів та безпеки суспільства та держави;
  •  захист національного товаровиробника;
  •  заборона незаконного втручання органів державної влади та органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб у господарські відносини[11, с.165].

1.2   Ефективність господарської діяльності

Практична реалізація управлінських рішень. Управлінські рішення являють собою ідеї, роздуми. А ціль управління - це виконання реальної роботи реальними людьми. Надійність системи управління виявляється у безпосередньому її функціонуванні, яке забезпечує досягнення цілей виробництва. Успішним рішенням вважається таке, яке реалізується на практиці — перетворюючи в дію - результативно і ефективно. [ 7, с. 237]

У загальному понятті ефективність характеризує розвинуті системи, процеси і явища, вона виступає як індикатор розвитку, є його найважливішим стимулом. Прагнучи підвищити ефективність конкретного виду підприємницької діяльності, ми визначаємо конкретні заходи, які сприяють процесу розвитку, і відкидаємо ті з них, що ведуть до регресу. У цьому змісті ефективність завжди зв'язана з практикою. Господарська практика свідчить, що усталені звички і традиції у виробничій сфері змінюються лише в тому випадку, якщо меншість, що є носієм бажання й здатності не зупинятися на досягнутому, експериментувати, рухатися уперед, зуміє вказати перспективу й шляхи досягнення її більшості працівників, спонукає їх іти за собою. Це є цільовим орієнтиром управлінської діяльності.

Ефективність як якісна категорія, зв'язана з інтенсивністю розвитку підприємництва і відбиває глибинні процеси вдосконалення, які відбуваються у всіх його елементах. Широко відомі показники ефективності виробництва: його Результативність, інтенсивність функціонування системи, ступінь досягнення Мети і рівень організованості системи і т.д.

Ефективність будь-якої діяльності прийнято виражати за допомогою відношення результату до витрат. Цільова орієнтація такого відношення -прагнення до максимізації. При цьому ставиться задача максимізувати результат, який приходиться на одиницю витрат. Можливо і зворотнє співідношення, коли показник витрат відносять до показника результату. У цьому випадку порівняльний показник мінімізується.

Ефективність виробництва є комплексне відбиття кінцевих результатів використання засобів виробництва і робочої сили за певний проміжок часу.

Ефективність(продуктивність) = Результати/Ресурси (витрати)       (1.1)

Процес     формування     результатів     і     ефективності   виробництва  показано на рис. 1.1.

Згідно рис. 1.1. для підвищення ефективності виробництва достатньо знайти спосіб зниження використання любого із важливих ресурсів, зберегти незмінними або збільшити при цьому об'єми виробництва.

Ефективність виробництва має поліморфність визначення і застосування для аналітичних оцінок і управлінських рішень. З огляду на це важливим є класифікація за окремими ознаками відповідних видів ефективності (рис. 1.2.)

Ефективність характеризується результатом (ефектом) господарської діяльності, який буває економічний і соціальний.

Економічний ефект відображає різні вартісні показники: обсяг товарної, чистої або реалізованої продукції, величина одержаного прибутку, економія тих чи інших видів виробничих ресурсів або загальна економія від зниження собівартості продукції тощо.

В залежності від об'єкту, стосовно якого визначають результативність його функціонування, розрізняють локальний (госпрозрахунковий) і народногосподарський ефекти. Локальний (госпрозрахунковий) ефект є конкретним результатом виробничо-господарської чи іншої діяльності даного підприємства, внаслідок якої воно має певну вигоду.

Якщо ж виконання робіт на підприємстві вимагає додаткових витрат ресурсів, але її споживання (використання) на іншому підприємстві пов'язане з меншими експлуатаційними витратами або іншими позитивними наслідками діяльності,  то  йдеться  про  визначення  народногосподарського

ефекту,   тобто   спільного   ефекту   у   сферах   виробництва   і   споживання відповідних виробів.

Рис.1.1. Схема формування результатів і ефективності виробництва (продуктивності виробничо-економічної системи)

Внаслідок здійснення виробничо-господарської діяльності підприємства, впровадження на ньому прибуткових певних технічних, організаційних чи економічних заходів має місце первісний (одноразовий) ефект. Проте майже завжди початковий ефект може повторюватися і примножуватися завдяки багатонаправленому та багаторазовому використанню таких заходів не лише на даному, але й на інших підприємствах, сферах діяльності. Саме тому досить важливого практичного значення набуває визначення і оцінка так званого мультиплікаційного ефекту.                                                                             

Необхідні для одержання певного результату (ефекту) усі витрати поділяються на поточні (повсякденні) і одноразові. До поточних (повсякденних) витрат відносять витрати на оплату праці різних категорій персоналу (робочої сили) і обсяг постійно діючих засобів виробництва (вартість витрачених предметів праці і сума амортизаційних відрахувань), а також деякі інші витрати, що включаються у повну собівартість продукції. Одноразові витрати являють собою аванс овані кошти на відтворення засобів виробництва у вигляді капітальних вкладень.

Рис.1.2. Види  ефективності господарської діяльності   (продуктивності системи) за окремими ознаками

Рзрахунки    ефективності    витрат    необхідні    для    оцінки    рівня використання різних видів витрат і ресурсів та загальної результативності виробничо-господарської діяльності організації впродовж певного періоду часу. Крім того вони обґрунтовують і визначають найкращі варіанти господарських рішень: застосування нової техніки, технології та організації виробництва, нарощування виробничих потужностей, підвищення якості і оновлення асортименту продукції тощо. У зв'язку з цим розрізняють абсолютний (загальний)  ефект,    г:ий  характеризує  загальну  або  питому  величину,  ще отримує підприємство від своєї діяльності за певний проміжок часу та порівняльний ефект, який відображає наслідки порівняння можливих варіантів господарювання і вибору кращого з них. Абсолютний і порівняльний ефекти тісно  взаємозв'язані,  доповнюють  один  одного.  Визначення  економічного варіанту   господарювання   завжди   базується   на   співставленні   показників абсолютного ефекту, а його аналітична оцінка здійснюється порівнянням його запланованих, нормативних і фактичних досягнутих показників, їх динаміки певний період. [16, с. 45].

         В основі господарської діяльності підприємств лежить індивідуальна й спільна праця, націлена на задоволення власних життєво необхідних потреб і на виробництво продукції, виконання робіт, надання послуг для суспільного споживання. Основні ресурси господарської діяльності: земля, природні ресурси (корисні копалини, вода, продукція сільського господарства тощо), капітал (вироблені ресурси, засоби виробництва, гроші).

Перелічені ресурси, крім грошей, не можуть споживатися безпосередньо. Їх сукупність є обов`язковою передумовою виробництва товарів, послуг широкого вжитку й основних засобів, необхідних для їх виготовлення. Особливістю природних не відновлюваних ресурсів є їх обмеженість і можливість використання тільки при виробництві одного виду продукції.  Тому максимальне задоволення людських інтересів, потреб і вимог досягається тоді, коли ці обмежені ресурси використовуються  економічно і доцільно.

Отже, господарювання–це вміле розпорядження обмеженими ресурсами та засобами, які необхідні для задоволення людських потреб. Обмеженість засобів і ресурсів завжди супроводжує людей, їх сім`ї, спільноти і громади. Тому використовувати ці ресурси слід таким чином, щоб забезпечити максимум потреб перерахованих суб`єктів[10, с.75].

На досягнення такої мети повинні бути спрямовані: структура засобів виробництва; розміщення підприємств з урахуванням основних споживачів і джерел ресурсів; технологія виготовлення продукції; поділ праці; фонди часу тощо. У ринковій економіці всі рішення про виробництво, споживання, економію, інвестиції, робочу силу, фонди часу приймаються самими підприємствами. Кожна юридична особа в межах чинного законодавства та відповідних обмежень може діяти самостійно, на власний ризик.

Господарські одиниці, які володіють землею, засобами виробництва й відповідними трудовими ресурсами, отримують власний доход. Частину доходу господарства отримують від оренди землі, надання кредитів та інших операцій.

Підприємства також є господарськими одиницями, тому що виробничий процес будь-якого підприємства складається з окремих господарських (виробничих) операцій. Вони пропонують предмети споживання, засоби й предмети праці, необхідні для виробництва товарів, виконання робіт і надання послуг.

Особлива роль в господарській системі країни належить банкам, які надають підприємствам і господарствам фінансові послуги. Насамперед, вони здійснюють кредитування. Але кредити надаються лише успішно функціонуючим підприємствам і господарствам, які здатні вчасно повернути кредити і заплатити відсотки за них.

Метою будь-якого підприємства є отримання максимального прибутку, тобто різниці між виручкою від реалізації продукції, робіт і послуг та витратами на виготовлення продукції, виконання робіт й надання послуг. Виручка (оборот) є результатом множення обсягу збуту та ціни. Витрати- це грошова компенсація виробничих факторів, використаних у виробничому процесі (власних і запозичених). Прибуток також є результатом підприємницького ризику й проведених підприємством фінансових (кредитних ) операцій.

Чинниками, що стимулюють підприємництво, виробництво і збут, є змагання й конкуренція, які сприяють пошукам нових рішень, ресурсів, технологій, зниження витрат, підвищення кваліфікації кадрів. Це в свою чергу стимулює дослідно – конструкторські роботи, підвищує якість сервісу і, зрештою, дозволяє виготовляти нову продукцію, завойовувати нові сегменти ринків збуту.

Велику роль у справі зростання і розвитку будь- якого господарства відіграють капіталовкладення, які забезпечують підтримку, модернізацію та розвиток виробників і споживачів. Передбачається, що інвестиції в ринковому господарстві приносять прибуток. Але цей приток не гарантований, а ризик помилкових інвестицій бере на себе підприємство,  підприємець чи інший власник певного виробничого об`акта. Джерелом внутрішніх інвестицій є прибутки підприємства, а зовнішніх  - кредити банків та інших організацій, що функціонують на інвестиційному ринку. Реально кожне підприємство чи господарство, з яких складається конгломерат, ім`я якому господарство країни (її господарський комплекс), може користуватися обмеженими ресурсами.

В умовах ринкової економіки підприємства ведуть самостійний пошук ринків збуту, споживачів, випускають продукцію, яка дає найбільший прибуток. Підприємства також самі відповідають за власне фінансове становище.

Системи показників ефективності, що побудована з урахуванням визначених принципів, має включати декілька груп: узагальнюючи показники ефективності виробництва (діяльності підприємства); показники ефективності використання праці (персоналу); показники ефективності використання виробничих основних і оборотних фондів; показники ефективності використання фінансових засобів (оборотних коштів і капітальних вкладень). Кожна з перелічених груп охоплює певну кількість конкретних абсолютних чи відносних показників, що характеризують загальну ефективність(діяльності підприємства) або ефективність використання окремих видів ресурсів (табл. 1.1.).

Таблиця 1.1

Система  показників  ефективності

Узагальнюючі показники

Показники ефективності використання

праці (персоналу)

виробничих фондів

фінансових коштів

1

2

3

4

Виробництво чистої продукції на одиницю витрат ресурсів

Прибуток на одиницю загальних витрат

Рентабельність виробництва

Затрати на одиницю товарної продукції

Частка приросту продукції за рахунок інтенсифікації виробництва

Народногоспо-дарський ефект використання одиниці продукції

Темпи зростання продуктивності праці

Частка приросту продукції за рахунок зростання продуктивності праці

Відносне вивільнення працівників

Коефіцієнт використання корисного фонду робочого часу

Трудомісткість одиниці продукції

Зарплатомісткість одиниці продукції

Загальна фондовіддача  (за обсягом продукції)

Фондовіддача активної частини основних фондів

Рентабельність основних фондів

Фондомісткість одиниці продукції

Матеріаломісткість одиниці продукції

Коефіцієнт використання найважливіших видів сировини і матеріалів

Оборотність оборотних коштів

Рентабельність оборотних коштів

Відносне вивільнення оборотних коштів

Питомі капітальні вк-ладення (на одиницю приросту потужності або продукції)

Рентабельність капітальних вкладень

Строк окупності капітальних вкладень

1.3. Методика економічного аналізу господарської діяльності

Технологічні етапи економічного аналізу, його методичний інструментарій.

Під методикою аналізу розуміють певну послідовність операцій, прийомів, дій і правил найдоцільнішого виконання аналітичної роботи.

Економічний аналіз складається з таких етапів.

На першому етапі уточнюють об'єкти, мету і завдання аналізу, складають план аналітичної роботи.

На другому етапі розробляють систему синтетичних і аналітичних показників, за допомогою яких характеризують об'єкт аналізу.

На третьому етапі збирають і готують для аналізу необхідну інформацію (перевіряють її точність, приводять до зіставного вигляду тощо).

На четвертому етапі порівнюють фактичні результати господарювання з показниками плану досліджуваного періоду, з фактичними даними минулих періодів, з показниками провідних підприємств, із середніми по галузі тощо.

На п'ятому етапі вивчають фактори і визначають їхній вплив на результати діяльності підприємства.

На шостому етапі виявляють невикористані і перспективні резерви підвищення ефективності виробництва.

На сьомому етапі оцінюють результати господарювання з ура-хуванням дії різноманітних факторів і виявлених невикористаних резервів, розробляють заходи для використання їх.

Найважливішим елементом методики є технічні прийоми і способи аналізу (рис. 1.3).

  

 

 

 

Рис. 1.1. Способи аналізу господарської діяльності підприємства

Серед них можна виділити традиційні логічні способи, котрі широко застосовують і в інших дисциплінах для обробки та вивчення інформації (порівняння, графічний, балансовий, середніх і відносних величин, аналітичних групувань, евристичні методи вирішення економічних завдань на основі інтуїції, минулого досвіду, експертних оцінок спеціалістів і т. ін.).

Для вивчення впливу факторів на результати господарювання і підрахунку резервів в аналізі застосовують такі способи, як ланцюгові підстановки, абсолютні і відносні різниці, інтегральний, кореляційний, компонентний методи, методи лінійного, опуклого програмування, теорію масового обслуговування, теорію ігор, дослідження операцій і т.д. Застосування тих чи інших способів залежить від мети і глибини аналізу, об'єкта дослідження, технічних можливостей виконання розрахунків тощо.

Важливим питанням економічного аналізу є вивчення і вимір впливу факторів на величину досліджуваних економічних показників. Без глибокого всебічного вивчення факторів не можна зробити обґрунтованих висновків про результати діяльності підприємства, виявити резерви, обґрунтувати плани та управлінські рішення.

Під факторним аналізом розуміють методику комплексного і системного вивчення та виміру впливу факторів на величину результативних показників.

Розрізняють такі типи факторного аналізу:

•   детермінований (функціональний) і стохастичний (кореляційний);

•   прямий (дедуктивний) і зворотний (індуктивний);

•   одноступеневий і багатоступеневий;

•   статичний і динамічний;

•   ретроспективний і перспективний (прогнозний).

Детермінований факторний аналіз становить методику дослідження впливу факторів, зв'язок яких з результативним показником має функціональний характер, тобто результативний показник можна подати як добуток, частку або алгебраїчну суму факторів.

Стохастичний аналіз — це методика дослідження факторів, зв'язок яких з результативним показником, на відміну від функціональної, є неповним, імовірнісним (кореляційним). Якщо при функціональній (повній) залежності зі зміною аргументу завжди відбувається відповідна зміна функції, то при стохастичному зв'язку зміна аргументу може дати кілька значень прирост у функції залежно від поєднання інших факторів, що визначають цей показник. Наприклад, продуктивність праці при одному й тому самому рівні забезпечення фондами може бути не однаковою на різних підприємствах. Це залежить від оптимальності поєднання інших факторів, що формують цей показник.

Прямий факторний аналіз передбачає дослідження за дедуктивним методом— від загального до окремого. Його проводять з метою комплексного дослідження внутрішніх і зовнішніх, об'єктивних і суб'єктивних факторів, які формують величину результативного показника.

Вдаючись до зворотного факторного аналізу, проводять дослідження причинно-наслідкових зв'язків за методом логічної індукції — від окремих факторів до узагальнювальних, від причин до наслідків з метою визначення чутливості змін багатьох результативних показників до змін досліджуваного фактора.

Факторний аналіз може бути однорівневим і багаторівневим. Однорівневий факторний аналіз використовують для дослідження факторів тільки одного рівня підпорядкування без деталізації їх на складові. При багатоступеневому факторному аналізі проводять деталізацію факторів.                                         Необхідно розрізняти також статичний і динамічний факторний аналіз. Статичний факторний аналіз застосовують для вивчення впливу факторів на результативні показники до відповідної дати. Динамічний факторний аналіз становить методику дослідження причинно-наслідкових зв'язків у динаміці.

І нарешті, факторний аналіз може бути ретроспективним, який вивчає причини змін результатів господарської діяльності за минулі періоди, і перспективним, який досліджує поведінку факторів і результативних показників на перспективу.

Основні завдання факторного аналізу,

1. Добір факторів для аналізу досліджуваних показників;

2. Класифікація і систематизація їх з метою забезпечення системного підходу;

3. Моделювання зв'язків між результативними і факторними показниками;

4.  Розрахунок впливу факторів і оцінювання ролі кожного з них у змінюванні величини результативного показника;

5.  Використання факторної моделі при прийнятті управлінських рішень.

Добір факторів для аналізу того чи іншого показника здійснюють на основі теоретичних і практичних знань, набутих у цій галузі. При цьому звичайно керуються принципом: чим більший комплекс факторів досліджують, тим точнішими будуть результати аналізу. Разом з цим необхідно мати на увазі, що якщо цей комплекс факторів розглядають як механічну суму без урахування взаємодії їх, без виділення головних, визначальних, то висновки можуть бути помилковими.

В аналізі взаємопов'язаного дослідження впливу факторів на величину результативних показників досягають шляхом класифікації і систематизації їх, що дає можливість точніше оцінити місце і роль кожного фактора у формуванні величини результативних показників.

Досліджувані в аналізі фактори можна класифікувати за різними ознаками (табл. 1.2).

Таблиця 1.2

Класифікація факторів в аналізі господарської діяльності

Класифікаційна ознака

Групи факторів

1

2

За своєю природою

Природно - кліматичні, соціально - економічні, виробничо - економічні

За ступенем впливу на результати

Основні, другорядні

За залежністю від колективу

Об'єктивні, суб'єктивні

За відношенням до об'єкта дослідження

Внутрішні, зовнішні

За ступенем поширеності

Загальні, специфічні

За характером дії

Екстенсивні, інтенсивні

За властивостями відображуючих явищ

Кількісні, якісні

За своїм складом

Прості, складні

За ієрархією (за рівнем співпідпорядкованості)

Першого порядку, другого порядку

За можливістю виміру впливу

Вимірні, невимірні

       Систематизації факторів досягають за допомогою побудови структурно-логічних моделей, в яких фактори розміщують у певному порядку з урахуванням їхнього взаємозв'язку і співпідпо-рядкованості.

Розрізняють детерміновані і стохастичні факторні системи. Створити детерміновану факторну систему — означає подати досліджуваний показник як алгебраїчну суму, як частку або як добуток кількох факторів, що визначають його величину.

Наприклад, обсяг валової продукції промислового підприємства можна подати як добуток двох факторів першого порядку: середньої чисельності робітників і обсягу продукції, яку виробив один робітник у середньому за рік, що, у свою чергу, залежить безпосередньо від кількості днів, які відпрацював один робітник у середньому за рік, і обсягу продукції, яку виробив один робітник у середньому за день. Обсяг продукції, яку виробив один робітник у середньому за день, також може бути розкладено на тривалість робочого дня і виробіток у середньому за одну годину .

Розвитку детермінованої факторної системи досягають, як правило, за рахунок деталізації комплексних факторів. Елементні (у нашому прикладі — чисельність робітників, кількість відпрацьованих днів, тривалість робочого дня) не розкладають на спів - множники, тому що за своїм змістом вони однорідні. З розвитком системи комплексні фактори поступово деталізуються на менш загальні, а ті, у свою чергу, — ще на менш загальні, поступово
наближаючись за своїм аналітичним змістом до елементів (простих).  

Таким чином, систематизація факторів дає змогу глибше вивчити взаємозв'язок факторів у формуванні величини показника, який вивчається, що має неабияке значення на наступних етапах аналізу, особливо на етапі моделювання досліджуваних показників[19, с.24 - 30].

2.Комплексний аналіз діяльності підприємства

2.1. Дослідження організації як об’єкту управління

Об’єктом досліджень в цій роботі є державне підприємство «Сарненське лісове господарство».

ДП «Сарненський лісгосп» засноване на державній власності, входить до складу Рівненського обласного управління лісового господарства і підпорядковане Державному комітету лісового господарства України.

Підприємство створене та функціонує відповідно до законів України «Про власність», «Про підприємства в Україні», «Про підприємництво». Лісові відносини в Україні регулюються Конституцією України, ЗУ «Про охорону навколишнього природного середовища» від 25 червня 1991р., Лісовим кодексом. Використання корисних властивостей лісів для потреб мисливського господарства здійснюється відповідно до ЗУ «Про тваринний світ» від 3 березня 1993р., ЗУ «Про мисливське господарство і полювання». Порядок охорони, захисту, використання та відтворення лісів на землях природно – заповідного фонду визначається відповідно до ЗУ «Про природно – заповідний фонд України».

Лісова промисловість – одна із важливих галузей промисловості, яка здійснює добування і транспортування круглих лісоматеріалів, осмолу і живиці на кінцеві пункти.

Ліси України є державною власністю. Лісовий фонд країни, окрім лісів державного значення, що підпорядковані Державному комітету лісового господарства України, включає також ліси, які перебувають у користуванні 53 міністерств і відомств. Постійною і домінуючою залишається частка продукції підприємств державної форми власності у загальних обсягах продукції лісового господарства країни, що свідчить про відсутність розвитку підприємництва та конкуренції в галузі лісового господарства. В останні роки підприємства, засновані на державній формі власності, стабільно виробляють більше ніж 90% продукції лісового господарства.

Сарненський  лісгосп є юридичною особою, здійснює свою діяльність на основі і відповідно до чинного законодавства України та статуту, веде самостійний баланс, має розрахунковий, валютний та інші рахунки в установах банків, печатку зі своїм іменем.

Майно держлісгоспу є державною власністю і закріплюється за ним на праві повного господарського відання.

Підприємство розміщене в північній частині Рівненської області на території Сарненського адміністративного району. Було створене в 1940 році на базі чотирьох лісництв. Район розміщення лісгоспу відноситься до числа сільськогосподарських районів області по вирощуванню зернових і технічних культур та розвитку тваринництва м'ясо-молочного напрямку. Лісове господарство в економіці району займає значне місце. Наявні в лісовому фонді сінокоси використовуються для задоволення потреб підсобного господарства, робітників і службовців лісгоспу. Нині до  складу підприємства входять вісім лісництв (див. таб.2.1).

Загальна площа лісгоспу складає 49,6 тис.га, в тому числі покрита лісом 43,0 тис.га.

Таблиця 2.1

Адміністративно – господарська структура і  площа

№п/п

Назва лісництва

Загальна площа, га

1.

Карпилівське

5744

2.

Руднянське

9449

3.

Сарненське

6120

4.

Страшівське

7881

5.

Константинівське

4353

6.

Кричильське

6506

7.

Немовицьке

5671

8.

Тиннівське

6782

Основними напрямками діяльності підприємства є:

охорона лісів і захист лісонасаджень від незаконних порубів, пошкоджень, самовільного сінокосіння, випасання худоби в заборонених місцях та інших лісопорушень; актування лісопорушень і притягнення до відповідальності лісопорушників, стягнення з них збитків, пені, неустойки, штрафів, відповідно до діючого законодавства;

проведення заходів по відновленню лісів, підвищення їх продуктивності, створенню насаджень та швидкоростучих і технічно цінних деревних порід, які в найкоротший строк дають велику кількість деревини народному господарству; здійснення заходів по заміні малоцінних низькопродуктивних насаджень на високопродуктивні, залісення малопродуктивних земель, які не використовуються в сільському господарстві, організація лісонасінневої справи і лісових розсадників;

організація та проведення полювання;

охорона лісів і захисних насаджень від пожеж, здійснення протипожежних заходів, захист лісів від хвороб та шкідників;

заготівля деревини для потреб населення і народного господарства;

заготівля лікарської сировини, грибів, ягід, живиці;

складання оптимальних ландшафтів і створення умов для відпочинку населення

виробництво товарів народного споживання;

виробництво продуктів харчування, переробка сільськогосподарської продукції.

Підприємство виконує весь комплекс робіт від заготівлі лісового насіння, вирощування посадкового матеріалу, посадки та вирощування лісових культур до проведення рубок догляду за лісом та рубок головного користування.

Головним напрямком діяльності підприємства є заготівля деревини від рубок головного користування і рубок догляду. Основна відмінність між ними полягає в тому, що рубки головного користування проводяться в стиглих насадженнях, рубки догляду — в насадженнях, що не досягли стиглого віку.

Рубки догляду проводять для формування високопродуктивних насаджень. При проведенні рубок догляду із насаджень забирають небажані дерева і залишають кращі. До небажаних дерев, які підлягають рубкам належать: сухостійкі, хворі (вражені грибними захворюваннями і короїдами); викривлені, із сильнорозрозшою і низьковисячою кроною з товстими сучками; заважаючі росту відібраних кращих дерев (затіняючі, випереджуючі в рості, затіняючі зверху), незалежно від породи.

Технологічний процес лісозаготівлі  включає в себе: лісосічні роботи, вивезення деревини і роботи на нижніх складах. Підприємство саме забезпечує себе сировиною. В лісах держлісгоспу здійснюється заготівля деревини, яку згодом або відвантажують замовнику, або відправляють на нижній склад для подальшої обробки. При цьому найбільш доцільним вважається 70% розрізати безпосередньо на місці рубки, а 30% вивозити з лісу у вигляді хлистів. З нижнього складу деревину  відвантажують споживачам.

Основними заготовлюваними асортиментами лісопродукції є ділова деревина, технологічна сировина і дрова. Ця продукція виробляється найчастіше з сосни звичайної, дуба, берези, вільхи чорної, рідше з ялини (таблиця 2.2.). В незначних обсягах підприємство заготовляє живицю.             

Таблиця 2.2           

                               Сортиментний склад продукції (2007р.), тис. м3

Найменування сортимента

Ресурси, наявність

Заготовлено

1. Лісопродукція, всього

121,7

117,541

2. Лісоматеріали круглі

80,2

80,193

3. Техсировина, разом

В т.ч.- хвойна

        - тв/листяна

        - м/листяна

25,0

13,8

4,9

6,3

21,8398

11,116

6,648

4,075


Продовження таблиці 2.2

1

2

3


4. Дрова паливні, разом

В т.ч.- хвойна

        - тв/листяна

        - м/листяна

15,9

11,3

2,1

2,5

15,509

12,683

1,418

1,408

5. З лісоматеріалів круглих:

Пиловник дубовий, разом

В т.ч. 1 сорт

          2 сорт

          3 сорт

-

3,6

0,5

0,9

2,2

-

5,010

0,585

0,638

3,787

6. Пиловник хвойний, разом

В т.ч. 1 сорт

          2 сорт

          3 сорт

45,5

16,5

22,2

6,8

48,782

19,294

25,800

3,688

9. Пиловник м/л, разом

В т.ч. 1 сорт

          2 сорт

          3 сорт

0,7

0,2

0,4

0,1

0,400

0,158

0,239

0,003

10. Будліс, разом

В т.ч.- хвойний

        - тв/листяний

        - м/листяна

-

-

-

-

122

122

-

-

Баланси разом і підт.

В т.ч.- хвойні

        - тв/листяні

        - м/листяні

22,4

15,6

2,9

3,9

18,568

15,012

1,679

1,877

7. Рудсировина

-

-

8. Стовпи

-

0,677

9. Фансировина для стругання, разом

- дубова 1сорт

              2 сорт

- ясенева1 сорт

               2 сорт

- тв/листяна 1 сорт

                    2 сорт

0,2

0,1

0,1

-

-

-

-

0,193

0,105

0,188

-

-

10. Фансировина м/листяна, разом

- березова 1 сорт

                  2 сорт

- вільхова 1 сорт

                 2 сорт

- осикова 1 сорт

                2 сорт

7,9

2,2

1,4

1,6

2,7

-

-

6,441

0,712

1,558

1,235

2,936

-

-

Обсяги заготівлі лісопродукції підприємства від рубок головного користування і рубок догляду подано в таблиці 2.3.:

Таблиця 2.3        

Обсяги заготівлі лісопродукції ДП «Сарненський  лісгосп»

Види заготівлі

Роки

2002

2003

2004

2005

2006

тис. м

%

тис. м

%

тис. м

%

тис. м

%

тис. м

%

1.Рубки головного

користування

49,72

46,2

50,1

43,4

50,16

43,8

50,05

38,4

61,13

47,5

2. Рубки догляду

57,96

53,8

65,2

56,6

64,45

56,2

80,17

61,6

67,52

52,5

Разом

107,7

100

115,3

100

114,6

100

130,2

100

128,7

100

              

               Як бачимо з таблиці 2.3, переважають обсяги заготівлі лісопродукції від рубок догляду.

            Дані про вихід продукції переробки з 1 м наведені в таблиці 2.4.

                    Таблиця 2.4   

Випуск продукції з 1 м деревини по ДП «Сарненський лісгосп»

Вид продукції

Роки

2005

2006

кількість переробленої деревини, тис.м

випущено продукції, тис.грн

випуск

з 1м, грн.

кількість переробленої деревини, тис.м

випущено продукції

тис.грн

випуск з 1м, грн

1.Ділова деревина

1,44

241,40

167,75

2,30

592,60

257,65

2.Технологічна сировина

і дрова

5,186

1144,50

220,69

4,4

1045,50

237,61

3. Відходи

-

0,50

-

-

0,30

-

Разом

6,63

1386,4

209,27

6,70

1638,4

244,49

За характером своєї продукції підприємство присутнє в лісопильній, деревообробній, незначною мірою в паливній  галузях.

В паливній галузі присутність підприємства є малою. Тут продукція йде на задоволення потреб місцевого населення - це паливні дрова.

Визначення річного обсягу виробництва підприємства пов’язане з формуванням його виробничої програми.

Під виробничою програмою розуміють оптимальний річний обсяг виробництва продукції при досягнутому рівні використання виробничих потужностей та відповідній структурі робіт.

Для лісозаготівельних підприємств розмір річного обсягу виробництва визначається розміром розрахункової лісосіки. Тобто, планування і проведення заготівлі деревини в порядку рубок головного користування здійснюється в межах розрахункової лісосіки. Заготівля деревини в порядку рубок головного користування в розмірах, що перевищують розрахункову лісосіку – забороняється.

Кожне підприємство має свою загальну стратегію управління, що охоплює всі напрямки його діяльності.

Сарненський ДЛГ використовує стратегію стабілізації. Це стратегія діяльності підприємства, яка передбачає зосередження на існуючих видах діяльності та їхню підтримку. Керівництво підприємства обрало цю стратегію, оскільки вона є найпростішою і найменш ризикованою.

Організація управління є досить важливим фактором внутрішнього середовища підприємства. Саме вона визначає організаційну структуру підприємства, комунікаційні процеси, розподіл прав і відповідальності, ієрархію підлеглості.

На підприємстві використовується лінійна структура управління. Вона характеризується простотою, чіткістю, зрозумілістю взаємин ланок і працівників управління, а також постійним контролем виконання управлінських завдань з боку керівників над виконавцями. Лінійна структура вимагає надто великої компетенції керівника з усіх питань, що стосуються діяльності підприємства.

Організаційно-управлінська структура Сарненського держлісгоспу представлена в додатку – А.

До складу держлісгоспу входить вісім лісництв, якими керують головні лісничі. Вони підпорядковуються директору ДЛГ, отримують від нього вказівки щодо виробничої діяльності, а потім віддають своїм


підлеглим для виконання. Теж стосується і інших складових підприємства. Всі рішення, що стосуються роботи підприємства затверджує директор, після ознайомлення з даними планово-економічного, лісового відділів, відділу збуту, бухгалтерії, відділу кадрів, інженерного відділу. Всю відповідальність за наслідки цих рішень несе він.

Для підприємства з одного боку це добре, що рішення приймає одна людина, яка добре обізнана зі станом справ на підприємстві. Але для цього потрібна висока кваліфікація керівника. Помилка може призвести до небажаних результатів та кризи фінансового стану підприємства.

Життєвий цикл продукції в ДП «Сарненське лісове госпдарство» має наступний вигляд.

Рис.2.1. Життєвий цикл продукції ДП «Сарненське лісове господарство»

З графіка видно, що спостерігається тенденція до зростання обсягів виробництва за останні 4 років.

2.2. Діагностика  макросередовища та ділового оточення ДП «Сарненське лісове господарство»

Макросередовище – це сукупність факторів та обставин, які зовні впливають на діяльність підприємства, але організація проконтролювати або змінити їх не може. До макросередовища належать: політико-правове середовище, економічні фактори, демографічні фактори, соціально-культурне середовище, технологічні фактори, екологічне середовище, міжнародні фактори.

Зовнішнє середовище підприємства – це сукупність факторів, які формують довгострокову прибутковість підприємства і на які воно не може впливати взагалі або має незначний вплив.

Економічні – це фактори пов’язані з обігом грошей, товарів, інформації та енергії. Зараз Корпорація намагається мати справу з споживачами, що можуть швидко оплатити отриману продукцію або ж провести передоплату. Це робиться для пришвидшення обіговості капіталу, а також для отримання більшої кількості грошей на рахунку, мати можливість проводити зміні, які потрібно, щоб розвиватися. Тобто підприємство обрало для себе стратегію розвитку.

Технологічні – пов’язані з розвитком техніки, обладнання, процесом обробки та виготовлення продукції. Оскільки  основними бізнесовими стратегіями підрозділів Корпорації є мінімізація витрат, то дані фактори є доволі вагомими. В тваринництві була розроблена нова система харчування, що дозволяє досягнути приросту живої маси до 200 г в день. Ця технологія зменшує час відгодівлі тварини та пришвидшує її оборот. Застосування сучасних технологій в галузі дозволить підприємству розвивати свої можливості.

Політичні – це фактори, що впливають на політичні погляди та поділяють людей на окремі політичні групи і знаходять своє відображення у діяльності та прийнятті рішень місцевими органами влади та уряду. До політичних факторів, які впливають на ДП «Сарненське лісове господарство» можна віднести видані закони, постанови: про діяльність підприємств сільського господарства тощо. Політичні фактори впливають на розвиток підприємства  тільки в розмірі пільг які отримує підприємство, тобто цей фактор в деякій мірі може впливати на обсяг виробництва та ціну продукції.

Соціальні – це фактори, які впливають на рівень і тривалість життя людей, а також формують її ціннісну орієнтацію. Для Корпорації соціальне питання визначає можливість забезпечення кваліфікованими кадрами, що проблематично у зв’язку з нестабільністю ситуації, що склалась на підприємстві: нестабільні грошові потоки, які призводять до невчасної виплати заробітної плати та її недостатнього розміру.

Екологічні – це фактори які пов’язані з станом навколишнього середовища і впливають на організацію виробництва. Ці фактори мають прямий вплив на ситуацію, що складається на підприємстві, тому що сільське господарство напряму пов’язане з екологією. Стан навколишнього середовища впливає на урожайність та якість продукції, на час її зберігання та інші властивості. Різка зміна екології регіону може привести до різкої зміни стратегії Корпорації (при погіршенні екологічного стану – стратегія скорочення).

Фактори макросередовища проаналізуємо в наступній таблиці.

Таблиця 2.5

Аналіз факторів макросередовища

Група фактора

Фактор

Од. вимір.

Кількість

Абсолютне відхилення

2005 рік

2006 рік

1

2

3

4

5

6

7

1

Економічні

1. Валовий внутрішній продукт:

млн.грн.

 

 

 

Україна

 

441452

537667

96215

Рівненська обл.

 

5599

7263

1664

2. Валовий внутрішній продукт на одну особу:

млн.грн.

 

 

 

Україна

 

9372

11492

2120

Рівненська обл.

 

4817

6269

1452

      

Продовження таблиці 2.5

 

 

3

4

5

6

7

3. Дебіторська заборгованість:

млн.грн.

 

 

 

Україна

 

421821

534038

112217,7

Рівненська обл.

 

2976,4

4230,5

1254,1

4. Кредиторська заборгованість:

млн.грн.

 

 

 

Україна

 

545106

661756

116650

Рівненська обл.

 

3937,6

5025,5

1087,9

5. Рівень безробіття населення:

%

 

 

 

Україна

 

3,1

2,7

-0,4

Рівненська обл.

 

5,2

4,1

-1,1

6. Середньомісячна заробітна плата:

грн.

 

 

 

Україна

 

806

1041

235

Рівненська обл.

 

685

888

203

7. Обсяг реалізованої продукції промисловості:

млн.грн.

 

 

 

Україна

 

468563

551729

83166,4

Рівненська обл.

 

5148,8

6303,5

1154,7

8. Офіційний курс національної грошової одиниці до іноземних валют, встановлений НБУ

грн.

 

 

 

1 долар США

 

5,05

5,05

0

1 євро

 

5,97

6,65

0,68

10 російських рублів

 

1,75

1,92

0,17

9. Дефіцит (профіцит) Державного бюджету України

млн.грн.

7806,3

3700,8

-4105,5

2.

Соціально-демографічні

1. Зайнятість населення:

тис.чол.

 

 

 

Україна

 

20680

20730

50,4

Рівненська обл.

 

461,6

465,4

3,8

2. Безробіття населення:

тис.чол.

 

 

 

Україна

 

1600,8

1515

-85,8

Рівненська обл.

 

49,5

48

-1,5

 Продовження таблиці 2.5

 

 

 3

 4

5 

6 

 7

3. Доходи населення:

млн.грн.

 

 

 

Україна

 

381404

479309

97905

Рівненська обл.

 

7821

9826

2005

4. Витрати населення:

млн.грн.

 

 

 

Україна

 

335753

425579

89826

Рівненська обл.

 

6614

7927

1313

5. Житловий фонд:

тис.м.кв.

 

 

 

Україна

 

1046431

1E+06

2765

Рівненська обл.

 

23471

237225

213754

6. Забезпеченість населення житлом:

м2.заг.       площі на 1 особу

 

 

 

Україна

 

22

22,2

0,2

Рівненська обл.

 

21

24

3

7. К-сть потерпілих від травматизму повязаних з виробництвом

тис.чол.

 

 

 

Україна

 

21,2

19,7

-1,5

Рівненська обл.

 

0,2

0,2

0

3.

Екологічні

1. Викиди шкідливих речовин у атмосферу повітря:

тис.т.

 

 

 

Україна

 

6615,6

7027,6

412

Рівненська обл.

 

60,9

59,2

-1,7

2. Утворення відходів I-III класів небезпеки:

тис.т.

 

 

 

Україна

 

2411,8

2370,9

-40,9

Рівненська обл.

 

7

5,2

-1,8

4.

Політико-правові

1. Кількість політичних партій:

шт.

 

 

 

Україна

 

125

137

12

2. Кількість громадських обєднань:

шт.

 

 

 

Україна

 

2259

2458

199

3. Спілки обєднань громадян в т.ч. профспілкові і благодійні організації:

шт.

100

116

16

   

        Отже, зовнішнє середовище має великий вплив на ситуацію яка складається на підприємстві і тому при виборі та аналізі стратегії фактори даного середовища будуть займати одне з провідних, що потребують уваги.

Підприємство як відкрита система залежить від зовнішнього світу у відношенні забезпечення сировиною і матеріалами, енергією, трудовими ресурсами, а також від споживачів виготовлених товарів чи послуг.

Ділове середовище - сукупність елементів, умов, що становлять потенціал і можливості фірми реалізовувати свої програми, плани, завдання: її споживачі, постачальницькі організації, конкуренти, державні і правові служби, державні і суспільні організації, ін.

Основними споживачами продукції є ТОВ «Свіспан_Лімітед», ВАТ «Україна», ТОВ «Технобуд» та деревообробні філії, підпорядковані підприємству. Основним зовнішнім споживачем є «Ердерт - Тужер» (Угорщина) та фірми Туреччини (рис. 2.2. ).

Основними фінансовими структурами з якими співпрацює ДП«Сарненське лісове господарство» є Ощадбанк, Приватбанк та Укрсоцбанк. Це ті банки, що обслуговують фінансові операції підприємства.

При аналізі операційного середовища підприємства не останнє місце займає аналіз конкурентів.   Конкурентні переваги – це те, на досягнення чого спрямовані всі стратегії у бізнесі. Конкурентні переваги формуються під впливом різноманітних факторів - кращого використання ресурсів, капіталу, високої якості роботи, переваг у менеджменті, маркетингу, швидкої реакції на запити споживачів, випуску нових видів продукції та інших.

Інтенсивність конкуренції залежить від таких факторів:

• кількість конкурентів і ступінь рівності їх сил;

• потенціал розвитку галузі;

• середнє значення прибутковості галузі;

• темпи росту чи занепаду галузі;

• високі чи низькі вступні бар'єри;



         • рівень постійних або матеріальних витрат;

• ступінь диференціації;

• стратегічна значущість.

Оцінку конкурентоспроможності підприємства та його продукції можна здійснити за допомогою SWOT-аналізу.

Метод SWOT – аналізу є одним з найпопулярніших методів аналізу й оцінки середовища. Назва методу є абревіатурою англійських слів strength (сила), weakness (слабкість), opportunities (можливості), threats (загрози).

Цей метод передбачає пошук можливостей і загроз, які містяться у зовнішньому середовищі організації; дослідження сильних і слабких сторін організації; визначення ланцюгових зв'язків між цими двома групами чинників.

Визначимо переваги та недоліки досліджуваного підприємства, провівши SWOT – аналіз його продукції, порівняно з конкурентом  - Клесівським ДЛГ (див.таб.2.6.).

Таблиця 2.6

SWOT – аналіз продукції ДП «Сарненський лісгосп»

№п/п

Показники

Оцінка

1

2

3

4

5

6

1.

Якість продукції

2.

Упакування

3.

Ціна продукції

4.

Система збуту

5.

Міжнародні звязки

6.

Гнучкість витрат

7.

Система управління

 - наше підприємство;

 - конкурент.

Отже, на основі здійсненого SWOT – аналізу продукції нашого підприємства і продукції конкурента можна зробити висновок про те, що наша продукція краща за продукцію конкурента, а отже має перевагу, бо привабливі сторони нашої продукції практично повністю переважають профіль конкурента. Перевага Клесівського ДЛГ полягає у більшій гнучкості витрат діяльності.

Сильними сторонами ДП «Сарненський лісгосп» є незалежність від постачальників сировини, досить зручне територіальне розташування (підприємство знаходиться поблизу  залізничного вузла  м.Сарни та поблизу автомагістралей). На підприємстві працюють досвідчені спеціалісти, рівень кваліфікації яких відповідає займаним посадам, діє злагоджена система соціальної підтримки працівників. Підприємство має достатню забезпеченість власними транспортними засобами, що сприяє безперервності виконання робіт на стадії вивезення лісопродукції споживачам та на нижній склад.

До слабких сторін можна віднести наявність старого обладнання, яке часто потребує ремонту, а це в свою чергу призводить до призупинення виробничого процесу та додаткових витрат підприємства. У неналежному стані знаходяться лісовозні дороги. Слабким є також фінансове становище, величина чистого прибутку є досить малою.

Загрозу для підприємства становить можливість втрати споживачів, особливо іноземних. Це може статися якщо не підвищувати якість обробки деревини. Поки що якість цілком відповідає міжнародним стандартам, але закордонні деревообробні підприємства постійно поновлюють свої виробничі потужності, чого лісгосп не може зробити за браком коштів. Ще однією загрозою є коливання рівня плинності  кадрів на підриємстві.

Підприємство має можливість за рахунок високої якості продукції та порівняно невисокої ціни завоювати нові ринки. Окрім цього, підприємство  може освоїти технологію переробки відходів процесу лісозаготівлі, зокрема налагодити виробництво вітамінного борошна із деревної зелені хвойних порід тощо.

Для того, щоб будь – який  товар реалізовувався на ринку він повинен мати відповідні споживчі можливості, щоб придбання товару саме в досліджуваного підприємства було для покупця більш вигідним та привабливим, ніж в будь-якого іншого, тобто товар повинен бути конкурентноспроможним.

Конкурентноспроможність товару – це сукупність якісних і вартісних характеристик товару, що забезпечують задоволення конкретної потреби. На вибір товару покупцем впливає два аспекти. Перший – це корисний ефект, що його отримує споживач, купуючи товар, який має два складники: якість+сервіс. Другий – витрати, пов’язані з придбанням та експлуатацією товару. Продукція підприємства відповідає вимогам як національного, так і міжнародного ринків.

Хоча у підприємства є певні недоліки та загрози, конкурентоспроможність його продукції є дуже високою і є всі шанси для розширення ринків збуту як в Україні, так і за кордоном.

Оцінка конкурентних можливостей підприємства може здійснюватися на основі аналізу ряду економічних показників, таких як: активи підприємства, обсяги виробництва та збуту, обсяги прибутку, розміри оборотних коштів тощо. Оцінюємо кожен показник за 4 – бальною шкалою:

1 – відмінно;

2 – добре;

3 – задовільно;

4 – незадовільно.

Потім визначаємо загальний рейтинг підприємства (див.таб.2.7.).

Таблиця 2.7

            Оцінка конкурентних можливостей підприємства

Показники

Місце підприємства

п/п

Сарненський ДЛГ

Клесівський ДЛГ

Березнівський ДЛГ

Володимирецький ДЛГ

1

2

3

4

5

6

1.

Обсяги виробництва

1

4

1

3

Продовження таблиці 2.7

1 

 2

3 

 4

5 

6 

2.

Обсяги збуту

1

3

1

3

3.

Активи підприємства

2

2

2

2

4.

Чистий прибуток

2

3

2

1

5.

Доля в загальному виробництві товарів на ринку

1

4

2

3

6.

Амортизаційні відрахування

1

3

3

2

7.

Довготермінова заборгованість

1

1

2

1

8.

Короткотермінова заборгованість

2

3

1

2

9.

Об’єм капіталовкладень у своє підприємство

2

3

3

4

10.

Відрахування в різні фонди

1

2

1

2

11.

Середні витрати підприємства

1

2

3

3

12.

Розмір оборотних коштів

1

3

2

2

13.

Технічний рівень продукції

1

3

1

2

14.

Ціна продукції

1

3

2

4

Разом

18

39

26

35

Отже, загальний вигляд рейтингів конкурентноспроможності підприємства є таким:

1.Сарненський ДЛГ;

2.Березнівський ДЛГ;

3.Володимирецький ДЛГ;

4.Клесівський ДЛГ.

Звідси робимо висновок про високу конкурентноспроможність нашого підприємства в області за рахунок належного розвитку основних економічних показників.

          

2.3. Аналіз внутрішнього середовища ДП «Сарненське лісове господарство»

          2.3.1. Аналіз фінансового стану підприємства

Фінансовий стан підприємства – це комплексне поняття, яке є результатом взаємодії всіх елементів системи фінансових відносин підприємства, визначається сукупністю виробничо-господарських факторів і характеризується системою показників, що відображають наявність, розміщення і використання фінансових ресурсів. Фінансовий стан підприємства залежить від результатів його виробничої, комерційної та фінансово-господарської діяльності. Як правило, чим вищі показники обсягу виробництва та реалізації продукції і нижча їх собівартість, тим вища прибутковість підприємства, що позитивно впливає на його фінансовий стан. Отже, фінансовий стан – це одна з найважливіших характеристик діяльності підприємства. Метою оцінки фінансового стану підприємства є пошук резервів підвищення рентабельності виробництва і зміцнення комерційного розрахунку як основи стабільної роботи підприємства і виконання ним зобов‘язань перед бюджетом, банком та іншими установами.

Фінансову ефективність роботи підприємства відображають: забезпеченість власними оборотними засобами та їх збереження, стан нормованих запасів товарно-матеріальних цінностей, стан та динаміка дебіторської та кредиторської заборгованості, оборотність банківських кредитів, платоспроможність.

Стійкість фінансового стану підприємства залежить передусім від поліпшення таких якісних показників роботи, як продуктивність праці, рентабельність виробництва, фондовіддача, а також виконання плану по прибутку. Раціональному розміщенню засобів підприємства сприяє правильна організація матеріально-технічного забезпечення виробництва, оперативна діяльність по прискоренню грошового обороту.

Завданнями аналізу є загальна оцінка фінансового стану, перевірка витрачання засобів по цільовому призначенні, виявлення причин фінансових труднощів, можливостей покращення використання фінансових ресурсів, прискорення обороту засобів та зміцнення фінансового стану.

Щоб зрозуміти на скільки ефективно функціонує підприємство потрібно провести розрахунок фінансових показників його діяльності.

Суть фінансової діяльності підприємства полягає у виникненні грошових відносин, пов’язаних з неперервним кругообігом коштів у формах витрачання ресурсів, одержання доходів, їх використання, а також з приводу відносин з постачальниками, покупцями продукції, працівниками підприємства, державними органами та ін.

Основними завданнями фінансової діяльності є:

  •  Вибір форм фінансування та їх оптимальне співвідношення;
  •  Вибір структури капіталу підприємства, напрямів його використання;
  •  Збалансування надходжень і видатків платіжних засобів підприємства у часі;
  •  Забезпечення своєчасних розрахунків;
  •  Підтримання необхідної ліквідності.

Інформаційною базою для оцінки фінансово-економічного стану підприємства є:

  1.  Баланс підприємства.
    1.  Звіт про фінансові результати.
    2.  Звіт про рух грошових коштів.

Фінансовий стан та результати діяльності підприємства характеризуються відповідними показниками, які відображають результати діяльності, наявність та використання фінансових ресурсів і проявляються в платоспроможності підприємства.

Всі вони поділені на такі групи:

  •  показники доходності;
  •  показники прибутковості;
  •  показники рентабельності;
  •  показники структури капіталу;
  •  показники ділової активності;
  •  показники ліквідності;
  •  показники фінансової стійкості.

        Фінансова стійкість

Важливе значення для кожного підприємства відіграє фінансова стійкість. Фінансова стійкість – це  стан майна підприємства, що гарантує йому платоспроможність. Фінансова стійкість передбачає, що ресурси, вкладені у підприємницьку діяльність, повинні окупатися за рахунок грошових надходжень від господарювання, а отриманий прибуток забезпечуватиме самофінансування та незалежність підприємства від зовнішніх залучених джерел формування активів.

Для оцінки фінансової стійкості підприємства використовують: коефіцієнт автономії, фінансової  залежності, фінансування (стабільності), фінансової стійкості і концентрації позикового капіталу.

Коефіцієнт автономії – відношення власного капіталу до підсумку балансу підприємства. Розраховується за формулою:

;                                                          (2.1)

де ВК – власний капітал підприємства;

ПА – підсумок балансу.

Коефіцієнт фінансової залежності – обернений показник до коефіцієнта автономії, відношення підсумка балансу до власного капіталу.

;                                                          (2.2)

Коефіцієнт фінансування (стабільності) – відношення власного капіталу до суми довгострокових та поточних зобовязань.

;                                                          (2.3)

де ПК – сума довгострокових та поточних зобовязань.

Коефіцієнт фінансової стійкості – відношення суми власного капіталу та довгострокових зобов’язань до підсумку балансу.

;                                                (2.4)

де ДЗ – довгострокові зобов’язання підприємства.

Коефіцієнт концентрації позикового капіталу -  відношення суми довгострокових та поточних зобовязань до підсумку балансу.

;                                                            (2.5)

Згрупуємо розраховані показники в таблиці 2.8.

Таблиця 2.8

Показники фінансової стійкості

Показник

Роки

Відхилення

Нормативне значення

2004

2005

2006

2007

2005/2004

2006/2005

2007/2006

1

2

3

4

5

6

7

8

9

Коефіцієнт автономії

0,79

0,75

0,7

0,69

-0,03

-0,05

-0,01

Збільшення

Коефіцієнт фінансової залежності

1,27

1,33

1,42

1,45

0,05

0,1

0,03

Зменшення

Коефіцієнт фінансової стабільності

3,66

3,07

2,37

2,23

-0,59

-0,7

-0,14

Більше 1

Коефіцієнт фінансової стійкості

0,79

0,75

0,7

0,69

-0,03

-0,05

-0,01

0,85-0,9

Коефіцієнт фінансової стійкості

1,79

1,75

1,7

1,69

0,97

0,95

0,99

0,85-0,10

Рис.2.3. Динаміка змін показників фінансової стійкості

Проаналізувавши показники фінансової стійкості можна зробити наступні висновок, що всі розраховані показники знаходяться в межах нормативного значення, але немає чіткої тенденції до їх збільшення або зменшення, тобто вони постійно коливаються. Коефіцієнт автономії показує, що у 2007 році підприємство було забезпечене власними коштами на 70 %, а решта, тобто 30 % складали боргові зобов‘язання. У порівнянні з 2006 роком спостерігається негативна тенденція до зменшення власних коштів. Коефіцієнт фінансової залежності свідчить, що на одиницю власного капіталу припадає 1,45 одиниць сукупних джерел. Коефіцієнт фінансової стабільності  набагато перевищує нормативне значення, тобто власні кошти перевищують позикові. Але все ж таки спостерігається тенденція до зменшення цього показника. Коефіцієнт фінансової стійкості показує, що частка стабільних джерел фінансування за 2007 рік у їх загальному обсязі становить 70 %, коефіцієнт не знаходиться в межах нормативного значення (0,85-0,9), тобто це є негативним явищем.

Показники ділової активності

Також важливими показниками для підприємства є показники ділової активності. Вони характеризують ступінь ефективності використання наявних активів з погляду виробництва та реалізації готової продукції і дозволяють оцінити ефективність використання власних засобів та виражаються в оцінці оборотності активів.

Ділова активність вимірюється відношенням продукції чи прибутку до авансованих ресурсів або до затрат.

Основними показниками, що характеризують ділову активність підприємства є: оборотність активів, фондовіддача, коефіцієнт оборотності обігових коштів, коефіцієнт оборотності запасів, дебіторської заборгованості та ін.

Оборотність активів – це відношення виручки від реалізації продукції до валюти балансу. Визначається за формулою:

;                                                   (2.6)

де ЧД – чистий доход від реалізації продукції;

ПА – підсумок балансу.

Фондовіддача – відношення чистого доходу до залишкової вартості основних засобів.

;                                                   (2.7)

де ЗВ – залишкова вартість основних засобів.

Коефіцієнт оборотності обігових коштів – це відношення чистого доходу від реалізації продукції до суми оборотних активів та витрат майбутніх періодів.

;                                                 (2.8)

де ОА – сума оборотних активів та витрат майбутніх періодів.

Період одного обороту обігових коштів – показує скільки днів триває один оборот обігових коштів.

;                                                 (2.9)

Коефіцієнт оборотності запасів – це відношення собівартості реалізованої продукції (товарів, робіт, послуг) до величини запасів (виробничих,готової продукції, товарів і ін.). Розраховується за формулою:

;                                                 (2.10)

де Св – собівартість реалізованої продукції;

З – запаси (виробничі, НЗВ, готова продукція, товари, тварини на вирощуванні та відгодівлі).

Коефіцієнт оборотності дебіторської заборгованості – відношення чистого доходу до величини дебіторської заборгованості.

;                                              (2.11)

де ДЗ – дебіторська заборгованість.

Згрупуємо розраховані показники в таблиці 2.9.

Таблиця 2.9

Показники ділової  активності

Показник

Роки

Відхилення

Нормативне значення

2004

2005

2006

2007

2005/2004

2006/2005

2007/2006

1

2

3

4

5

6

7

8

9

Коефіцієнт оборотності дебіторської заборгов.

16,1

23,71

27,44

25,9

7,6

3,73

-1,58

Збільшення

Оборотність активів

1,8

2,17

2,82

2,86

0,37

0,65

0,03

Збільшення

Фондовіддача

3,17

3,97

4,94

6,27

0,8

0,97

1,32

Збільшення

Коефіцієнт оборотності обігових коштів

4,39

5,03

6,7

5,7

0,64

1,67

-1

Збільшення

Коефіцієнт оборотності власного капіталу

2,3

2,88

4,02

4,14

0,58

1,14

0,12

Збільшення

Коефіцієнт оборотності запасів

11,26

10,46

20,75

24,6

-0,8

10,28

3,89

Збільшення

Рис.2.4. Динаміка зміни показників ділової активності

Проаналізувавши показники ділової активності можна сказати, що виручка у 100,58 рази перевищує середню дебіторську заборгованість, спостерігається значне зменшення даного показника у порівнянні з 2006 роком. На одиницю основних виробничих фондів, інвестованих в актив припадає 6,27 виручки. У 2007 році на одиницю обігових коштів припадало 65,70 виручки. Середній період сплати підприємством короткострокової заборгованості становить 257 днів. Цей показник суттєво зріс у порівнянні з 2006 роком. На одиницю власного капіталу припадає 4,14 чистої виручки від реалізації продукції. Проаналізувавши розрахунки та графічне відображення можна зробити загальний висновок про те, що на ДП «Сарненське лісове господарство» спостерігається позитивна  тенденція до покращення  показників ділової активності.

Показники рентабельності

Показники рентабельності характеризують досягнутий керівництвом підприємства рівень віддачі від вкладених коштів.

Рентабельність – відносний показник, який у загальній формі обчислюється як відношення прибутку до витрат ресурсів.

Рентабельність має ряд модифікацій.

Рентабельність застосовуваних ресурсів може обчислюватися як рентабельність виробничих фондів, сукупних активів, власного (акціонерного) капіталу.

Рентабельність активів – це відношення чистого прибутку до суми активів. Визначається за формулою:

*100;                                (2.12)

де ЧП – чистий прибуток підприємства за рік;

ПА – підсумок балансу.

Рентабельність власного капіталу – це ефективність використання активів, створених за рахунок власних коштів. Визначається за формулою:

*100;                                  (2.13)

де ВК – власний капітал (величина приймається за даними балансу).

Рентабельність виробничих фондів – це відношення чистого прибутку до величини виробничих фондів і оборотних засобів.

*100;                                 (2.14)

де ЗВ – залишкова вартість основних засобів;

З – сума вартості виробничих запасів і незавершеного виробництва.

Рентабельність за чистим прибутком – це відношення чистого прибутку до чистого доходу від реалізації.

*100;                                  (2.15)

де ЧД – чистий доход від реалізації.

Згрупуємо розраховані показники в таблиці 2.10.

Таблиця 2.10

Показники рентабельності

 

Показники

Роки

Відхилення

Нормативне значення

2004

2005

2006

2007

2005/2004

2006/2005

2007/2006

Рентабельність активів

0,001

0,006

0,02

0,04

0,006

0,013

0,022

Зменшення

Рентабельність власного капіталу

0,001

0,009

0,028

0,06

0,008

0,02

0,033

Зменшення

Рентабельність виробничих фондів

0,001

0,01

0,032

0,08

0,009

0,021

0,052

Зменшення

Рентабельність реаліз. Прод. За ЧП

0

0,003

0,007

0,01

0,003

0,004

0,008

Зменшення

Період окупності капіталу

1509

154,9

50,33

23,8

-1354,062

-104,587

-26,54

Збільшення

Період окупності власного капіталу

1185

116,8

35,38

16,4

-1068,22

-81,46

-18,956

Збільшення

Рис. 2.5.  Динаміка зміни показників рентабельності

Прорахувавши показники рентабельності можна зробити наступні висновки: 0,4 прибутку від звичайної діяльності припадає на одиницю коштів інвестованих в активи; на одиницю власного капіталу припадає 0,04 чистого прибутку; на одиницю вартості виробничих фондів припадає 0,08 чистого прибутку; кошти, інвестовані в активи будуть компенсовані за 23,8 дня; власний капітал буде компенсований чистим прибутком за 16,4 дня. Загальний висновок по показникам ре6нтабельності можна зробити наступний: із зміною чистого прибутку показники рентабельності у 2007 році значно погіршилися у порівнянні з 2006 роком, що є негативним явищем для розвитку ДП «Сарненське лісове господарство».

Показники ліквідності

Для підприємства є важливим такий показник як ліквідність, вона характеризує  здатність підприємства швидко перетворювати активи на гроші. Оцінюючи ліквідність підприємства аналізують достатність поточних активів для погашення поточних зобов’язань – короткострокової кредиторської заборгованості.

Активи підприємства поділяються за ступенем ліквідності наступним чином:

  •  абсолютно ліквідні активи – грошові засоби;
  •  високоліквідні активи – грошові засоби + рахунки дебіторів;
  •  ліквідні активи – грошові засоби + рахунки дебіторів + біржові цінні папери;
  •  низьколіквідні активи – товарно-матеріальні запаси;
  •  важколіквідні активи.

Основними показниками, що використовуються для визначення рівня ліквідності підприємства, є коефіцієнти: поточної, швидкої та абсолютної ліквідності.

Коефіцієнт поточної ліквідності – це відношення оборотних активів до короткострокових пасивів. Визначається за формулою:

;                                                    (2.16)

де ПА – оборотні активи підприємства;

ПП – короткострокова заборгованість (поточні зобов’язання) підприємства.

Коефіцієнт швидкої ліквідності – це відношення активів високої ліквідності до поточних зобов’язань. Розраховується за формулою:

;                                                  (2.17)

де З – запаси (виробничі, НЗВ, готова продукція, товари, тварини на вирощуванні та відгодівлі).

Коефіцієнт абсолютної ліквідності – відношення грошових засобів та короткострокових цінних паперів до поточних зобов’язань.

;                                                 (2.18)

де ГК – грошові кошти та їх еквіваленти;

ЦП – поточні фінансові інвестиції.

Згрупуємо розраховані показники в таблиці 2.11.

Таблиця 2.11

Показники ліквідності

Показники

Роки

Відхилення

Нормативне значення

2004

2005

2006

2007

2005/2004

2006/2005

2007/2006

Коефіцієнт поточної ліквідності

1,92

1,76

1,42

1,62

-0,16

-0,34

0,2

Зменшення

Коефіцієнт швидкої ліквідності

0,75

0,72

0,71

0,93

-0,02

-0,02

0,23

Зменшення

Коефіцієнт абсолютної ліквідності

1,58

1,47

1,23

1,47

-0,11

-0,24

0,24

К=0,2-0,35

Рис. 2.6. Динаміка зміни показників ліквідності

Визначивши показники ліквідності можна сказати наступне: станом на 2007р. підприємство мало 1,62 обігових коштів протягом року; одиницю на термінових боргів припадає 147 % найбільш ліквідних активів; підприємство готове негайно ліквідувати 0,93 % короткострокової заборгованості. Отже станом на 2007 рік спостерігається  тенденція зростання всіх показників ліквідності, що позитивно впливає на підприємство.

2.3.2. Аналіз персоналу підприємства

Для забезпечення виконання виробничої програми підприємства необхідною є наявність досконалої матеріально – технічної бази, тобто ресурсного забезпечення.

Використовуючи наявні ресурси, підприємство здійснює процес виробництва, результатом якого є виготовлена продукція (виконані роботи). При виготовленні продукції необхідним є споживання певних ресурсів: засобів виробництва, праці, природних ресурсів.

Будь – який процес виробництва вимагає залучення робочої сили, яка являється головним фактором виробництва.

Нині чисельність працівників лісгоспу в еквіваленті повної зайнятості складає 461 осіб. На сезонні роботи залучаються робітники за договорами.

Завданнями аналізу трудових ресурсів і оплати праці є:

визначення структури працюючих за категоріями

проведення оцінки ротації кадрів

аналіз продуктивності кадрів і факторів, що впливають на неї

оцінка складу і динаміки ФОП

визначення середньої заробітної плати одного працівника та її динаміку за відповідний період

співставлення темпів росту середньої заробітної плати та продуктивності праці, визначення тенденцій та їх зміст

        Джерелами інформації для проведення аналізу є:

штатний розпис,

звіт 1-ПВ квартальний,

звіт 1-ПВ щомісячний,

ф №1 «Баланс»,

ф №2 «Звіт про фінансові результати ».

Управління персоналом є складовою соціальної підсистеми, яка характеризує персонал як особовий склад організації, який повинен виконувати основні завдання підприємства.

Проведемо аналіз працівників  ДП «Сарненське лісове господарство» за категоріями.

Розподіл працівників за категоріями подано в таблиці 2.12. і на рисунку 2.7.

Таблиця 2.12

Персонал підприємства

 

Категорія працюючих

Чисельність в еквіваленті повної зайнятості, осіб

п/п

2004

2006

2007

1

2

3

4

5

1

Працюючих – всього

490

490

490

В тому числі:

2

Апарат управління підприємства

38

38

38

з них:- керівник

1

1

1

- головний лісничий

1

1

1

- головний інженер

1

1

1

- головний бухгалтер

1

1

1

- головний економіст

1

1

1

3

Лісничі

12

12

12

4

Помічники лісничих

11

11

11

5

Старший майстер лісу, л/к, лісозаготівель

14

14

14

6

Майстри лісу

57

57

57

7

Лісники

17

17

17

8

Єгері – лісники

10

10

10

9

Інший  керівник структурного підрозділу

20

20

20

10

Робітники – всього

311

311

311

З них:

11

- звалювальники

30

30

30

12

- лісоруби

81

81

81

13

- трелювальники

39

39

39

14

- лісокультурниці

22

22

22

15

- нижньоскладські працівники

37

37

37

Продовження таблиці 2.12

1

2

3

4

5

16

- водії

52

52

52

17

з них:- на вивезенні деревини

39

39

39

18

- переробці деревини

-

-

-

19

-робітники,зайняті на ремонтах устаткування, обладнання

8

8

8

20

- сторожі, прибиральниці, кочегари

18

18

18

Оскільки чисельність працівників протягом 2004-2007 років не змінилась, то можна сказати що плинності кадрів на підприємстві нема. Проілюструємо чисельність працівників на рис. 2.7.

Рис.2.7. Питома вага різних категорій працівників в загальній чисельності працюючих

На підприємстві застосовуються наступні форми оплати праці:

лісове господарство, лісозаготівля, нижньоскладські роботи, вивезення деревини – відрядно – преміальна;

ІТР, службовці, робітники з погодинною формою оплати праці – погодинно – преміальна.

Перелік розмірів доплат і надбавок до тарифних ставок і посадових окладів:

Доплати:

за роботу у важких і шкідливих умовах праці – 12%;

за роботу в нічний час – 40%;

керівництво бригадою – 15%;

4.  ненормований робочий день водіям легкових автомобілів – 20%.

5.  за науковий ступінь:

доктор наук – 20%;

кандидат наук – 15%;

6. за класність водіям легкових і вантажних автомобілів, автобусів:

водіям 2 класу – 10%;

1 класу – 25%.

За присвоєні звання:

«Заслужений лісівник» - 20%;

«Лісничий 1 класу» - 30%;

«Лісничий 2 класу» - 20%;

«Лісничий 3 класу» - 10%.

7. за складність і напруженість в роботі – до 100%.

Згідно Положення про помісячне преміювання робітників Сарненського держлісгоспу на 2007р. передбачені наступні премії за основні результати виробничо – господарської діяльності:

Таблиця 2.13

Премії для робітників Сарненського держлісгоспу

№ п/п

Категорія робітників

% премії

1

2

3

1

Робітники бригад на лісозаготівлі: в лісництвах

65

2

Робітники на лісозаготівлях по м/дільницях

75

3

Робітники нижнього складу, зайняті на вантажо– розвантажувальних роботах

40

4

Робітники на добування та збиранні живиці

20

Продовження таблиці 2.13

1

2

3

5

Робітники ПКЦ

40

6

Трактористи всіх підрозділів на вивезенні деревини

40

7.

Водії і трактористи на перевезенні вантажів, в т.ч. живиці

50

8.

Водії, зайняті на перевезеннях людей в м/д, лісництва, РТЦ

50

9.

Робітники РТЦ

50

10.

Маркірувальники, електрик, слюсарі нижнього складу

60

11.

Робітники на переробці деревини

50

12.

Кочегари, сторожі, пожежні наглядачі, прибиральниці, інші робітники

50

Сума премії зменшується:

  1.  за догану – 20%;
  2.  за порушення правил техніки безпеки – 50%;
  3.  за порушення трудової та виконавчої дисципліни – до 100%.

Отже, наявність премій, надбавок та доплат стимулює робітників до належного та своєчасного виконання виробничої програми.

Основним показником, що характеризує ефективність використання трудових ресурсів, є продуктивність праці, яка значною мірою залежить від ефективності використання фонду робочого часу на підприємстві. В таблиці 2.14 проведений динамічний аналіз використання фонду робочого часу та середньорічної продуктивності 1 працівника.

Таблиця 2.14

Динаміка продуктивності праці та використання фонду  робочого часу

№ з/п

Показник

2004

2005

2006

2007

Відхилення

2005-

2004

2006-

2005

2007-

2006

1

2

3

4

5

6

7

8

9

1

Фонд робочого часу, люд-год.

1039038

1052276

1016028

977550

13238

-36248

-38478

2

Відпрацьовано,

люд-год.

862950

876557

871173

822329

13607

-5384

-48844

Продовження таблиці 2.14

1

2

3

4

5

6

7

8

9

3

Невідпрацьовано, люд - год.

176088

175719

144855

155221

-369

-30864

10366

4

Середньорічна ПП, тис.грн./

25,71

32,81

46,9

55,6

7,1

14,09

8,7

Отже, як видно з таблиці 2.14., фонд робочого часу працівників за досліджувані роки: зріс - у 2005р. – на 13238 люд–год., а в 2006р. – зменшився на 36248, в 2007р. – на 38478 люд–год. Кількість невідпрацьованих людино – годин має тенденцію до зниження, що сприяє підвищенню ефективності використання робочого часу. Продуктивність праці працівників зросла: у 2005р. – на 7,10, в 2006р. – на 14,09, а в 2007 – на 8,70 тис.грн./особу.

Важливим показником для підприємства є ріст продуктивності праці, але потрібно визначити оптимальне співвідношення між ростом продуктивності праці і ростом середньої заробітної праці. Для цього використаємо коефіцієнт випередження. Якщо цей показник більше 1, то на підприємстві складаються сприятливі умови для розширеного відтворення виробництва.

Розрахунок темпів росту продуктивності праці та середньої заробітної плати, а також коефіцієнт випередження розраховані в таблиці 2.15. та показані на рисунку 2.8.

Таблиця  2.15

Співвідношення темпів росту продуктивності праці  до темпів росту заробітної плати

з/п

Показники

2004

2005

2006

2007

Відхилення

2007-

2004

2007-

2006

1

2

3

4

5

6

7

8

1.

Обсяг реалізації продукції,

тис.грн.

13344,7

17159,7

23780,7

27242,3

17376,9

3461,6

Продовження таблиці 2.15

1

2

3

4

5

6

7

8

2.

Фонд оплати праці працівників,

тис.грн.

4667,4

6212,8

9244,5

11264,0

7418,9

2019,5

3.

Чисельність працівників,

осіб

519

523

507

490

-36

-17

4.

Чисельність робітників

337

340

329

311

-30

-18

5.

Середньорічна ПП 1працівника, тис.грн./особу

25,71

32,81

46,90

55,60

36,85

8,70

6.

Середньорічна ЗП 1 працівника, грн./особу

8993,06

11879,2

18233,7

23976,0

16665,9

5742,3

7.

Темп росту ПП працівників

1,37

1,28

1,43

1,18

-

-0,25

8.

Темп росту ЗП працівників

1,23

1,32

1,53

1,31

-

-0,22

9.

Коефіцієнт випередження для працівників

1,1

0,97

0,93

0,90

-

-0,03

Рис. 2.8. Темпи росту ПП та ЗП працівників.

Як бачимо з таб.2.9., коефіцієнт випередження знижується. Це свідчить про те, що темпи зростання заробітної плати перевищують темпи зростання  продуктивності праці, а отже, зменшуються можливості підприємства до розширеного відтворення виробництва. Так, значення коефіціенту випередження для працівників знизилося у 2007р., порівняно з 2004р. на 0,03.

2.3.3. Аналіз виробничого процесу на ДП «Сарненське лісове господарство».

В даному пункті проаналізуємо обсяги виробництва та реалізації продукції за період 2004-2007 років, а також проаналізуємо витрати на виготовлення продукції та виробничі потужності підприємства.

Щодо забезпечення засобами праці, то в складі підприємства є (див. таб.2.16.):

Таблиця 2.16

Наявність лісозаготівельної техніки та обладнання

по ДП «Сарненський лісгосп»

з/п

Найменування техніки та обладнання

Кількість, шт

1

2

3

1.

Автомобілі лісовозні, автомобілі для перевезення тріски:

- ЗІЛ-131

- КАМАЗ-4310

- ЗІЛ-131 ЛТ-25

6

7

2

2.

Крани:

- Автокрани Урал-8Т210

- Консольно- козлові ККС-10

1

3

3.

Автопричепи:

- Бортові   ГКБ-8527

            ГКБ-8350

            МАЗ-8925

- Розпуски ТМЗ-802

             ГКБ-8326

1

1

1

6

1

4.

Трелювальні трактори  ТДТ-55

                                       ЛТ-157

                                       ТЦ-22

5

1

1

5.

Напівавтоматичні лінії по розкряжуванні хлистів

                                         ЛО-15А

1

6.

Розтягувачі хлистів        РРУ-10М

1

7.

Щелепні навантажувачі ПЛ-1В

3

8.

Перетворювачі частоти  ПЧ

1

9.

Електропили                    ЕПЧ-3

3

Продовження таблиці 2.16

1

2

3

10.

Бензопили    «Штіль»

17

                     «Хускварна»

26

                     «Долмар»

1

Допоміжними матеріалами, які використовує лісгосп є: паливо, запчастини, мастильні матеріали тощо, основними постачальниками яких є ТОВ «Журавлина», ВАТ «Арсен».

Показники ефективності використання основних фондів підприємства наведені в таблиці 2.18.

Таблиця 2.18

Динаміка показників ефективності використання ОВФ

з/п

Показник

Одиниці

виміру

2004

2005

2006

2007

Відхилення

2007-

2004

2007-

2006

1.

Обсяг реалізації продукції

(без ПДВ)

тис.грн.

13344,7

17159,7

23780,7

27242,3

17376,9

3461,6

2.

Балансовий прибуток

тис.грн.

374,6

688,5

758,6

1081,6

782,2

323,0

3.

Середньорічна вартість ОФ

тис.грн.

3860,2

4020,9

4265,5

4564,5

714,0

299,0

В т.ч.активної частини

тис.грн.

1737,1

1809,4

1919,5

2054,0

321,3

134,5

4.

Чисельність робітників

осіб

519

523

507

490

-36

-17

5.

Фондоозброєність виробництва

грн./грн.

0,29

0,23

0,18

0,17

-0,22

-0,01

6.

Фондоозброєність праці

грн./особу

7,44

7,69

8,41

9,31

1,99

0,9

7.

Механоозброєність виробництва

грн./грн.

0,13

0,11

0,08

0,07

-0,1

-0,01

8.

Механоозброєність праці

грн./особу

3,35

3,46

3,78

4,19

0,9

0,41

9.

Фондовіддача

грн./грн.

3,46

4,27

5,58

5,97

3,41

0,39

10

Фондовіддача активної частини

грн./грн.

7,68

9,48

12,39

13,26

7,57

0,87

11

Фондоємність

грн./грн.

0,29

0,23

0,18

0,17

-0,22

-0,01

12

Рентабельність ОФ

%

2,8

4,0

3,2

3,9

-3,9

0,7

Зростання показника фондовіддачі свідчить про підвищення ефективності використання основних фондів підприємства, оскільки на 1грн. вартості ОВФ припадає дедалі більше грошових одиниць продукції. А зниження показника фондоємності свідчить про зменшення умовно – постійних витрат на одиницю продукції за рахунок зростання обсягу заготівлі лісопродукції та покращення використання основних виробничих фондів.

Всі роботи, пов’язані із заготівлею лісопродукції можна об’єднати в три фази: лісосічні роботи, вивезення лісопродукції і нижньоскладські роботи. Кожна окрема фаза включає свої витрати на проведення робіт, пов’язаних з даною фазою. Так, витрати на лісосічні роботи включають в себе витрати на підготовку лісосічних ділянок (відведення ділянок, спорудження тимчасових об’єктів для лісорубів, бензозаправних пунктів, вусів лісовозних доріг тощо), а також витрати з вирубки лісу (спилювання дерев, підготовка деревини до трелювання).

Витрати на фазі вивезення лісопродукції складаються з витрат на трелювання деревини, навантаження її на транспортні засоби, доставку продукції на склад або до залізниці, на навантаження у вагони і оплату залізничного тарифу.

Якщо продукція реалізується замовникам на стадії вивезення, до витрат на вивезення включаються тільки витрати на лісосічні роботи.

Складсько – заготівельні роботи об’єднують витрати на розвантаження і переробку деревини, а також витрати на її відправку до залізниці, на навантаження у вагони і на оплату залізничного тарифу.

Одиницею калькулювання є 1 щільний м для ділової деревини і 1 складометр для дров.

У виробничий процес лісозаготівлі входять також роботи по обслуговуванню виробництва – ремонт машин, енергозабезпечення виробничих цехів, утримання лісовозних доріг.

Структура виробничого процесу заготівлі лісопродукції подана на рис.2.9.

Рис. 2.9. Технологічна схема лісозаготівлі

        Підготовка навантажувальних пунктів включає: розрубки площі для встановлення обладнання, очищення площі від кущів, валунів; спилювання пеньків; установлення штабельних основ. Призначення лісонавантажувальних пунктів – перевантаження деревини з трельовочного транспорту на лісовозний.

Обов’язковою умовою правильної  розробки лісосік є валка дерев в заданому напрямку. Необхідним елементом роботи при валці є підготовка робочого місця, яка полягає в розчищенні або «втоптуванні» снігу, зрізанні кущів, сухих гілок, які можуть заважати роботі. Валка здійснюється 1 або 2 робітниками. При одиночній валці звалювальник виконує всі роботи від підготовки робочого місця і закінчуючи поваленням дерева.

Після валки лісу здійснюють розкряжування деревини на хлисти, тобто здійснюють їх поперечне ділення на сортименти. Сортимент маркірують (наносять умовні знаки, які показують сорт і діаметр кожної колоди). Сортування – це розподіл по якості, породі, розміру і призначенні у відповідності з вимогами нормативно – технічної документації.

Трелювання – це переміщення дерев, хлистів або сортиментів від місця валки до лісонавантажувального пункту. На рубках головного користування трельовка – тракторна, на рубках догляду – кінна.

Очистка дерев від сучків здійснюється за допомогою сучкорізних машин та вручну (сокирою). Після цього здійснюється відвантаження споживачеві або перевезення на нижній склад. На нижніх складах здійснюється первинна обробка деревини, що надійшла, зберігання її як сировини або готової продукції лісозаготівлі – круглих лісоматеріалів і сортиментів.

З нижнього складу деревина відвантажується для транспортування у напіввагонах. Ефективними є пакетні перевезення лісоматеріалів: для пакетування використовуються строп – контейнери.

Очистка лісосік від порубочних відходів – збір в купи або вали та залишання на перегнивання; подрібнення і розкидання залишків; спалювання.

2.4. Аналіз витрат із заготівлі лісопродукції та їх формування

На підприємстві складається калькуляція по заготівлі лісопродукції в цілому і в т.ч. – від рубок головного користування і рубок догляду.

Формування повної собівартості заготівлі лісопродукції з врахуванням верхнього і нижнього складу (рис.2.10.):

Рис. 2.10. Формування собівартості заготівлі лісопродукції

Розглянемо особливості формування статей витрат по заготівлі лісопродукції (таблиця 2.19.).

Таблиця 2.19.

Статті витрат по заготівлі лісопродукції

Статті витрат

Склад статті

1.

Сировини і матеріали

Попнева плата, розрахована по діючих таксах на деревину лісових порід, що відпускається на пні (додаток)

2.

Основна заробітна плата

Заробітна плата зварювальників лісу, робітників, зайняті розчищенням снігу і вирубкою чагарників навколо дерев, очищенням лісосік від лісосічних залишків, лісорубів, трелювальників, робітників на лісокультурних роботах, водіїв лісовозного транспорту, розкряжувальників та інших робітників, чия діяльність пов’язана з основним виробництвом.

3.

Додаткова заробітна плата

Витрати на виплату виробничому персоналу підприємства додаткової заробітної плати, нарахованої за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені законодавством, премії, пов’язані з виконанням виробничих завдань і функцій.

4.

Відрахування на соціальні заходи

Відрахування на соціальне страхування за встановленими нормами від загальної суми заробітної плати (37%).

5.

Витрати на утримання та експлуатацію обладнання

Витрати на паливо, енергію на технологічні потреби, мастильні матеріали; витрати на утримання і експлуатацію обладнання; витрати на утримання, експлуатацію та будівництво лісовозних доріг, включаючи погашення витрат на будівництво магістральних доріг, віток, усів і сезонних доріг.

6.

Загальновиробничі витрати

Витрати на утримання цехового персоналу; утримання і амортизація будівель, споруд та інвентаря; ремонт будівель і споруд; витрати на охорону праці; відшкодування зносу малоцінного і швидкозношуючого інвентаря; цехові витрати невиробничого характеру

7.

Витрати, пов’язані з веденням лісового господарства, не профінансовані державою

Витрати на лісовпорядкування та проектно – вишукувальні роботи, лісокультурні роботи в державному лісовому фонді, на роботи по охороні лісу від пожеж, боротьбі зі шкідниками та хворобами лісу, по створенню захисних лісових смуг, роботи по збереженню мисливської фауни;


Продовження таблиці 2.19

1

2

3


8.

Інші виробничі витрати

Витрати по навантаженню лісопродукції в лісі, витрати на її перевезення з верхнього складу на нижній та розвантаження її на нижньому складі, оплата праці нижньоскладських робітників та інші витрати на нижньому складі.

9.

Адміністративні витрати

Витрати на оплату праці загальногосподарського персоналу; витрати на службовий апарат управління (відрядження, наглядна агітація, відомча підписка, огорожа контори); Укрцентркадриліс, винагороди за професійні послуги; за користування Інтернетом; плата за послуги банків; навчання на тендерах; дозвіл на водокористування; поштові витрати; купівля бланок, канцтоварів; участь в семінарах тощо.

10.

Витрати на збут

Оплата праці працівників збуту; витрати на соціальні заходи; витрати на відрядження; витрати пакувальних матеріалів; витрати на ремонт тари; витрати н рекламу та дослідження ринку; витрати на перепродажну підготовку товарів; витрати на перевозку лісопродукції, пило продукції; продукції з основної деревини; витрати на навантаження вищеназваного; витрати на гарантійний ремонт і обслуговування; витрати зв’язку.

          Структурно-динамічний аналіз витрат Сарненського ДЛГ наведений в таблиці 2.20.

На основі даних цієї таблиці, бачимо, що протягом 2005р. витрати зросли на 2415,4 тис. грн. або на 20%,а протягом 2006р. витрати на виробництво збільшились на 6129,9 тис. грн., тобто на 42,3%, порівняно з рівнем 2005р. У 2007р. – відповідно на 3265,8 (15,5%).

Найбільшу питому вагу у витратах виробництва займають витрати на оплату праці: 30,8% – у 2004р., 40,8% - у 2005р. , 44,2% - у 2006р.і 46,9 % - у 2007р. і їх величина з роками зростає. Відповідно зростають і відрахування на соціальні заходи.

Протягом 2004р. матеріальні витрати зросли на 51,4 тис.грн., протягом 2005р. -  на 678,9 тис.грн., в 2006р. - на 1037,1 тис.грн., а в 2007р. –на 931,8. Найменшу частку у витратах виробництва займають амортизаційні відрахування і їх величина протягом досліджуваного періоду суттєво не змінилася.

Інші виробничі витрати зросли у 2004р. на 1039,3 тис.грн., у 2005р. – на 131,1 тис.грн., у 2006р. – на 621,9 тис.грн., а у 2007р. зменшилися на 552,5 тис.грн., але їх частка у загальній структурі витрат з роками зменшується.

Використавши дані таблиці 2.13. визначили, що питомі витрати  у 2004р. зменшились до 0,91грн./грн. У 2005р. їх величина  становила 0,84 грн./грн., а у 2006р. знову зросла до 0,89 грн./грн. і в 2007р. вони не змінилися.

Проілюструємо це на рис. 2.11.

Рис.2.11. Динаміка елементів витрат

Отже, можна сказати, що за період з 2004 - 2007рр. величина витрат на виробництво продукції збільшилась. Змінилась структура цих витрат, зменшилась питома вага матеріальних витрат та збільшилась частка витрат на оплату праці. Питомі витрати на гривню продукції, порівняно з 2004р. знизились.


Таблиця 2.20                      

Динаміка зміни витрат виробництва Сарненського ДЛГ

з/п

Показник

2004

2005

2006

2007

Відхилення

тис.грн

%

тис.грн

%

тис.грн

%

тис.грн

%

2005-

2004

2006-

2005

2007-

2006

тис.

грн

%

тис.

грн

%

тис.

грн

%

1.

Вартість продукції, робіт, послуг

13344,7

-

17159,7

-

23780,7

-

27242,3

-

3815,0

28,6

6621,0

27,8

3461,6

14,6

2.

Витрати на виробництво, у тому числі:

12082,6

100

14498,0

100

21077,9

100

24343,7

100

2415,4

20,0

6129,9

42,3

3265,8

15,5

3.

Матеріальні витрати

2830,6

23,5

3509,5

23,5

4546,3

21,6

5478,1

22,5

678,9

0

1037,1

-1,9

931,8

0,9

4.

Витрати на оплату праці

4592,5

38,0

6098,2

40,8

9326,6

44,2

11418,1

46,9

1505,7

2,8

3228,4

3,4

2091,5

2,7

5.

Відрахування на соціальні заходи

1805,6

14,9

2275,9

15,2

3463,5

16,4

4114,0

16,9

470,3

0,3

1187,6

1,2

650,5

0,5

6.

Амортизація

основних

фондів

422,8

3,5

502,2

3,4

557,1

2,6

701,9

2,9

79,4

-0,1

54,9

-0,8

144,8

0,3

7.

Інші витрати

2431,1

20,1

2562,2

17,1

3184,1

15,2

2631,6

10,8

131,1

-3,0

621,9

-1,9

-552,5

-4,4

8.

Витрати на 1 грн. продукції

0,91

-

0,84

-

0,89

-

0,89

-

-0,07

-7,7

0,05

5,9

0

-


Рис.2.12. Питома вага елементів витрат

Специфікою формування собівартості лісопродукції є те, що попнева плата відноситься на рубки головного користування, а витрати, пов’язані з веденням лісового господарства, не профінансовані державою – на рубки догляду.

Як видно з таблиці 2.20, для рубок головного користування значну питому вагу займають витрати на утримання та експлуатацію обладнання, що свідчить про застосування на цих рубках переважно механізованої праці. Значну долю займають адміністративні витрати і витрати на збут. Натомість, на рубках догляду переважає ручна праця, відповідно і витрати на оплату праці робітників тут більші. Значну питому вагу в обох видах рубок займають інші виробничі витрати, тобто витрати, пов’язані з роботою нижнього складу.

Загалом, витрати на заготівлю 1 м деревини від рубок головного користування переважають питомі витрати на заготівлю продукції від рубок догляду.


Таблиця 2.21

Витрати на заготівлю 1м лісопродукції і їх структура

Статті витрат

Рубки головного користування

Рубки догляду

2004

2005

2006

2007

2004

2005

2006

2007

грн.

%

грн.

%

грн.

%

грн.

%

грн.

%

грн.

%

грн.

%

грн.

%

Сировина і матеріали

7,66

7,1

7,6

5,9

11,07

7,4

15,3

8,1

-

-

-

-

-

-

-

-

Основна заробітна плата

3,11

2,9

5,95

4,6

9,50

6,3

9,4

5,1

7,31

8,5

8,21

7,7

11,76

8,5

14,8

9,2

Додаткова заробітна плата

3,39

3,2

8,56

6,6

14,70

9,8

15,1

8,1

5,75

6,7

11,44

10,7

16,67

12,1

26,2

16,3

Відрахування на соціальні заходи

2,35

2,2

5,52

4,3

9,26

6,2

8,7

4,6

4,73

5,5

7,23

6,8

10,68

7,8

14,8

9,3

Витрати на утримання і експлуатацію обладнання

24,83

23,1

39,32

29,6

40,25

26,7

43,4

23,1

2,61

3,0

3,0

2,8

5,08

3,7

6,9

4,3

Загальновиробничі витрати

8,53

7,9

2,97

2,3

4,33

2,9

6,4

3,4

23,89

27,9

30,37

28,5

30,64

22,3

55,1

34,3

Витрати, пов’язані з веденням л/г, не профінансовані державою

-

-

-

-

-

-

-

-

12,94

15,1

16,83

15,8

15,36

11,2

17,2

10,7

Інші виробничі витрати

19,53

18,2

18,29

14,1

22,27

14,8

38,2

20,3

19,54

22,8

18,29

17,1

22,27

16,2

6,6

4,4

Виробнича собівартість

69,39

64,6

87,32

67,4

111,38

73,9

136,5

72,7

76,77

89,5

95,37

89,4

112,46

81,8

142,1

88,5

Адміністративні витрати

13,54

12,6

16,28

12,6

19,04

12,6

13,9

7,4

2,1

2,5

4,19

3,9

4,98

3,6

9,2

5,7

Витрати на збут

24,44

22,8

26,01

20,0

20,13

13,5

37,3

19,9

6,89

8,0

7,14

6,7

20,13

14,6

9,3

5,8

Всього витрат на 1мдеревини

107,38

100

129,61

100

150,55

100

187,7

100

85,76

100

106,7

100

137,57

100

160,6

100


Проведемо оцінку ефективності заготівлі лісопродукції за 2004-2007рр. за допомогою нижченаведених показників (див.таб.2.22.):

Таблиця 2.22

Ефективність заготівлі лісопродукції

Види заготівлі

Обсяг заготівлі, тис.м

Ціна за м, грн

Вартість заготівлі, тис.грн.

Витрати на заготівлю всього,

тис.грн

Прибуток, тис.грн

Рентабель

ність,%

2004 рік

Рубки головного користування

50,1

124,63

6243,8

5379,9

863,9

16,1

Рубки догляду

65,2

89,53

5837,36

5591,5

245,9

4,4

2005 рік

Рубки головного користування

50,159

161,19

8085,13

6500,9

1584,2

24,4

Рубки догляду

64,448

110,73

7736,3

6876,3

260,0

3,8

2006 рік

Рубки головного користування

50,051

198,69

9944,9

7535,8

2409,1

32,0

Рубки догляду

80,166

148,37

11894,2

11027,6

866,6

7,8

2007 рік

Рубки головного користування

61,132

230,69

14102,1

11468,8

2633,3

30,0

Рубки догляду

67,518

169,73

11459,8

10838,1

621,7

5,7

       

Рис.2.13. Динаміка доходів, витрат і прибутку від рубок головного користування

Рис. 2.14. Динаміка доходів, витрат і прибутку від рубок догляду

           На основі наведених даних можна зробити наступні висновки. Як видно з таблиці 2.22., обсяги заготівлі лісопродукції від рубок догляду переважають обсяги заготівлі від рубок головного користування, в той час як ціна за 1м деревини вища для рубок головного користування. Для прикладу: у 2007 році ціна за 1м становила 230,69 і 169,73 грн. відповідно.

Особливістю при заготівлі лісопродукції є те, що попнева плата сплачується за рубки головного користування, а саме з цим і пов’язана основна проблема – підприємства відображають більші обсяги по рубках догляду. Так, у 2007р. в порядку рубок головного користування було заготовлено 47% від загального обсягу круглих лісоматеріалів, тоді як в порядку рубок догляду – 53%.

Таке співвідношення є результатом надмірного, в плані вирубування лісів, господарювання, яке здійснюється з метою отримання економічної вигоди від несплати такс.

Поскільки по кожному сортименту одноразово оцінюється декілька характеристик (порода деревини, розмір і кількість сучків, наявність і розмір гнилі, кривизни та ін.) оцінка дається приближена, якісна, комплексна.

Комплексну якісну оцінку лісоматеріалів круглих використовують для встановлення співвідношення цін між сортиментами. У відповідності з оцінкою сортиментам присвоюється ціновий коефіцієнт. Якість одного сортимента приймається за базову і йому присвоюється 1.

Найбільш універсальним є пиловник 2 сорту діаметром 20-24см. Решта сортиментам лісопродукції встановлюються інші коефіцієнти, вищі чи нижчі еталону. У випадках, коли певний сортимент деревини не користується попитом і не реалізується по розрахунковим цінам, то лісгосп самостійно понижує такий коефіцієнт, або сортимент дуже користується попитом – підвищує коефіцієнт (табл. 2.23).

Визначимо співвідношення між ціною і собівартістю 1м заготовленої деревини і розрахунки представимо в таблиці 2.24.:

Таблиця 2.23

«Оптові ціни на лісопродукцію», які застосовуються для визначення співвідношення між сортиментами, породами, сортами, діаметрами та ін. параметрами лісопродукції, що реалізується на умовах франко – верхній і нижній склади. Еталон – сосна 2 сорту, довжиною 3,0-6,5м, діаметром 20-20см.

Порода деревини

Довжина,м

Сорт

Діаметр, см

Коефіцієнт до еталону

Лісоматеріали для розпиловки і стругання. Для виготовлення пиломатеріалів і заготовок

1.Сосна,ялина,ялиця,

кедр

3,0-6,5

1

14-18

20-24

26 і >

1,08

1,19

1,27

2

-

0,92

1,0

1,07

3

-

0,84

0,88

0,97

2.Береза,липа

2,0-6,0

1

14 і >

0,99

2

0,79

3

0,68

3.Вільха,тополя,мягколи

стяні породи

2,0-6,0

1

14 і >

0,96

2

0,77

3

0,64

4.Дуб,ясен,клен

3,0-4,0

1

14-24

26-34

36 і >

1,91

2,09

2,27

2

1,6

1,69

1,82

3

1,33

1,51

1,58

4,1-6,0

1

14-24

26-34

36 і >

2,36

2,58

2,80

2

1,93

2,04

2,22

3

1,60

1,80

1,89

5.Бук

3,0-4,0

1

14-24

26-34

36 і >

1,47

1,58

1,73

2

1,24

1,31

1,40

3

1,07

1,13

1,20

4,1-6,0

1

14-24

26-34

36 і >

1,8

1,96

2,11

2

1,49

1,58

1,71

3

1,27

1,36

1,42

Лісоматеріали для використання в круглому виді (будівництва)

1.Сосна,ялина,ялиця

3,0-6,5

1,2

14-24

1,02

2.Береза і всі мягколистяні породи

4,0-6,5

2

12-24

0,80

      3.Дуб,ясен,клен

Бук

4,0-6,5

4,0-6,5

2

2

12-24

12-24

0,87

0,82

Таблиця 2.24

Співвідношення між ціною і собівартістю 1м

заготовленої деревини

Види заготівлі

Роки

2004

2005

2006

2007

1

3

4

5

6

1. Рубки головного користування

1:1,16

1:1,24

1:1,32

1:1,23

2. Рубки догляду

1:1,04

1:1,038

1:1,079

1:1,06

Як бачимо з таблиці 2.23., ціна за 1м деревини переважає їх питомі витрати, що свідчить про прибуткову діяльність підприємства.

 

3. Шляхи вдосконалення господарської діяльності на ДП «Сарненське лісове господарство»

3.1. Заходи вдосконалення функціонального управління господарської діяльності

Результати господарської діяльності підприємства залежать від рівня собівартості продукції, проте на сучасному етапі розвитку економіки принижена роль категорії собівартості. Адже відомо, що тільки завдяки зниженню витрат на виробництво продукції можна забезпечити стійку і стабільну економіку як підприємства, так і народного господарства країни. В той же час ріст прибутків відбувається у відриві від зниження собівартості продукції за рахунок факторів, які знаходяться поза сферою виробництва, тобто функціонує витратний механізм господарювання.

Світовий досвід показує, що всякі відхилення від нормативних витрат на виробництво продукції відносяться не на собівартість продукції, а на кінцеві результати роботи підприємства, збільшуючи при цьому, або зменшуючи величину прибутку, що залишається в розпорядженні підприємства, але при цьому не змінюється нормативна собівартість продукції. З точки зору таке відхилення можна вважати правильним, оскільки всі відхилення по собівартості продукції виникають внаслідок відступу від нормативних умов при здійсненні технологічного процесу.

Одним із способів стабілізації економічного та фінансового стану підприємства є зниження собівартості продукції. Адже низька собівартість продукції забезпечуватиме підприємству додатковий прибуток, розміри якого будуть тим більшими, чим меншою буде індивідуальна собівартість продукції порівняно із суспільною. Ринок, віддаючи більше грошей покупців виробникам, які ефективніше господарюють, ніби виносить їм матеріальну допомогу від суспільства за низьку собівартість.

У зниженні собівартості суспільство зацікавлене не менше, ніж виробник. Адже низька собівартість означає, по – перше, що виробництво функціонує ефективно і завжди обмежені ресурси використовуються раціонально, по – друге, вивільнені завдяки їх раціональному використанню ресурси підуть на створення нової продукції, по – третє, зниження індивідуальної собівартості більшістю виробників створює передумови для зниження цін на товари [9,с.165-166].

Зниження витрат підприємства має дуже велике значення, оскільки:

  •  є важливим джерелом збільшення прибутку підприємства, що забезпечує можливість збільшення обсягу коштів, які направляються на розширення і технічне переозброєння виробництва, розробку і впровадження нових видів продукції, соціальне забезпечення трудового колективу тощо;
  •  забезпечує можливість зниження цін на продукцію, що приведе до підвищення попиту на неї та дозволить збільшити обсяги реалізації продукції, а отже й розмір прибутку від її реалізації;
  •  дозволяє зменшити потребу в оборотних коштах, що підвищує можливості задоволення виробничих та соціальних потреб підприємства [20,с.103].

Якщо підприємство пропонує товар чи послугу стандартної якості, але його собівартість значно нижча середньої по галузі, то воно отримає додатковий прибуток.

Низька собівартість може дозволити підприємству проводити при необхідності цінову конкуренцію. Вона також може являться джерелом прибутку, який може бути реінвестований у виробництво для покращення якості продукції, в той час як ціна на цю продукцію буде відповідати середній по галузі. Таким чином, не низька собівартість сама по собі представляє конкурентні переваги підприємства, а можливості цієї низької собівартості покращують конкурентноздатність.

Те, що підприємство є виробником продукції з низькою собівартістю повинне захищати його від дії чинників конкуренції. Виробник з низькими витратами виробництва займає вигідну позицію, яка дозволяє йому вижити у «ціновій війні» та не допустити до цінової конкуренції конкурентів, у яких витрати вищі.

Тиск зі сторони покупців, спрямований на зниження цін, скоріше всього буде слабким, оскільки споживачі не зможуть отримані більш вигідні пропозиції від підприємств, які конкурують з лідерами у сфері собівартості.

У випадку, якщо постачальники піднімуть ціни, виробник з низькою собівартістю постраждає значно менше, ніж конкуренти з більш високими затратами виробництва.

Позиція підприємства – виробника з низькими витратами може також не допустити проникнення в галузь конкурента, особливо якщо він має конкурувати в області цін. Ціна може бути використана і як захист від товарів – замінників [7,с.56-59].

Отже, зниження витрат є головною умовою підвищення ефективності діяльності підприємства в цілому.

            Забезпечення зниження собівартості продукції на підприємстві вимагає підвищення вимог щодо управління витратами виробництва, що передбачає впровадження комплексу заходів щодо зниження собівартості продукції. Підприємство самостійно, виходячи з конкретних умов господарювання, необхідності забезпечення прибутковості підприємства визначає заходи щодо зниження собівартості продукції, які можуть дати відповідну віддачу за умови раціонального використання природних, матеріально – технічних, трудових та фінансових ресурсів тощо. Тому в процесі техніко – економічних розрахунків повинна бути обґрунтована величина витрат для виробництва і реалізації продукції. Зниження собівартості виробництва продукції передбачає скорочення витрат з кожного елементу її структури.

Зниження витрат, пов’язаних з використанням предметів праці (сировини, матеріалів, палива, електроенергії тощо). Скорочення витрат за рахунок даної групи елементів вимагає, з одного боку, їх здешевлення, а з другого – зменшення їх витрат на одиницю виробленої продукції за рахунок матеріального стимулювання.

Зниження витрат, пов’язаних з використанням засобів праці. Затрати засобів праці входять у собівартість у вигляді амортизаційних відрахувань та витрат на підтримання їх у робочому стані. Зростання технічної оснащеності підприємств й цін на засоби праці зумовлюють зростання абсолютних розмірів цих витрат та їх питомої ваги у структурі собівартості. Однак це не означає, що у розрахунку на одиницю продукції такі витрати збільшуються. Все залежить від співвідношення темпів зростання витрат, пов’язаних із утриманням та експлуатацією цих фондів, і обсягів виробленої продукції. Якщо виробництво продукції буде зростати швидше, то на одиницю продукції припадатиме менша частка амортизації, і таким чином при незмінних інших умовах собівартість одиниці продукції зменшується [9,с.166-167].

До основних заходів запобігання випереджаючого зростання амортизаційних відрахувань належать:

  •  поліпшення якості машин і обладнання, що дасть змогу скоротити витрати на підтримання їх у належному робочому стані протягом проектного строку використання;
  •  зменшення питомої ваги пасивної частини основних фондів у їх загальній вартості, що дасть змогу збільшити обсяги виробництва продукції;
  •  використання основних фондів з максимально допустимим навантаженням.

Зменшення витрат на заробітну плату. Зниження собівартості за рахунок заробітної плати при збільшенні її абсолютних розмірів (з розрахунку на 1 працівника) можливе лише за умови, коли більш високими темпами зростає продуктивність праці. В іншому випадку відбувається «проїдання» результатів господарювання.

Зменшення витрат, джерелом покриття яких виступає вартість додаткового продукту. Такі витрати можна поділити на витрати обов’язкові, що постійно здійснювані будь – яким підприємством, і витрати непродуктивні. До обов’язкових витрат підприємства відносяться відрахування на соціальні потреби.

Непродуктивні витрати (штрафи, відшкодування збитків тощо), як правило, пов’язані з низькою трудовою та виконавчою дисципліною на підприємстві, невиконанням підприємством своїх договірних зобов’язань тощо. Тому заходи боротьби з непродуктивними витратами можуть дати бажані наслідки, якщо буде по – справжньому задіяний економічний інтерес кожного працівника і всього виробничого колективу.

Поліпшення організації виробництва й праці. Здійснюється на основі застосування нових методів організації праці, технологій, кращого використання робочого часу тощо [9, с.167-168].

Оптимізація обсягу виробництва продукції на підприємстві. Забезпечується за рахунок ефективного використання виробничої потужності підприємства, що дозволяє зменшити долю умовно – постійних витрат у собівартості одиниці продукції.

Для виявлення резервів зниження собівартості продукції в галузях лісового комплексу важливо знати фактори, які впливають на рівень витрат на виготовлення окремих видів продукції. Ці фактори можна об’єднати в такі групи: народногосподарські (ціни на сировину, матеріали, лісові такси, норми амортизації основних фондів та ін.); природні (географічне розташування підприємств, породний склад, вікова структура та повнота насаджень, запас деревини на 1 га та ін.); внутрівиробничі (ритмічність роботи, організація виробництва, організація праці, режим роботи підприємства, організація управління та матеріально – технічного постачання та ін.).

Основні напрями зниження собівартості лісогосподарських підприємств такі: раціональне використання лісосічного фонду, сировини і матеріалів; економне використання пального, мастил і електроенергії; ефективне використання машин і устаткування; зменшення витрат заробітної плати на одиницю продукції за рахунок підвищення продуктивності праці; зменшення накладних витрат за рахунок нарощування концентрації виробництва та вдосконалення управління підприємствами [17, с.109-110].

Проблема зниження собівартості продукції в лісозаготівельній промисловості має важливе значення по багатьом причинам.

По – перше, зниження собівартості продукції являється важливою умовою підвищення ефективності лісозаготівельного підприємства;

По – друге, зниження собівартості продукції за рахунок підвищення продуктивності праці і покращення організації виробництва повинні протидіяти погіршенню природно – кліматичних та інших умов виробництва, таких як: збільшення відстані вивезення деревини, погіршення породного складу лісосічного фонду, переміщення лісозаготівель у віддалені райони.

Вирішальний вплив на рівень собівартості продукції лісозаготівель здійснює підвищення технічного рівня виробництва, який включає:

  •  механізацію і автоматизацію виробничих процесів, впровадження нової техніки і передової технології;
  •  модернізацію і покращення експлуатації застосовуваної техніки і технології виробництва;
  •  підвищення якості продукції – збільшення відсотку виходу ділової деревини, покращення сортиментно – сортного складу;
  •  використання нових видів і заміна використовуваного палива та матеріалів на більш якісні.

Зниження собівартості лісозаготівлі за рахунок покращення організації виробництва досягається по факторах: удосконалення управління виробництвом; покращення організації праці (скорочення втрат робочого часу, покращення умов праці та ін.); покращення матеріально – технічного постачання; скорочення витрат по оргнабору робочої сили; зміна структури енергопостачання та ін. [12,с.64-66].

Вплив груп лісів, тяжіння лісосічного фонду до пунктів вивезення, породного складу, відстані вивезення та інших факторів на собівартість продукції проявляється через попневу плату, яка диференційована по лісотаксових поясах, групах лісів, розрядах лісових такс.

Зміна структури заготовлюваної деревини за породами, розмірами, товарності (відсотку виходу ділової деревини) і відповідна зміна розміру лісових такс, тяжіння до пункту вивезення і групи лісів можуть являтися резервом зниження собівартості продукції [12,с.70-72].

Отже, хоча такси попневої плати у нас і невисокі, однак існуючі тут резерви для підвищення продуктивності праці являються одними з самих перспективних. Економічні втрати від недовикористання лісосічного фонду досить значні [14,с.229].

Зменшення об’єму вирубування деревини з визначених площ суттєво погіршує інші показники економічної ефективності лісозаготівлі: зростають питомі норми капіталовкладень, знижується продуктивність праці, зростають витрати по утриманню складів, лісовозних доріг, збільшуються різноманітні накладні витрати.

Однак використання резервів лісосічного фонду з можливим зниженням собівартості не слід ототожнювати з одночасним зростанням рентабельності на таку ж величину. Адже в залишених недорубах якість деревини, як правило, дещо гірша, а відповідно і ціна реалізації буде нижчою.

При великих відстанях вивезення деревини (100 км і більше) і обмеженому попиті на низькосортну деревину, економічно доцільним може виявитися залишання фаутних та малоцінних дерев. Але це слід розглядати як  виключення при особливо неблагополучних умовах збуту низькосортної деревини.

Досить ефективними заходами по зниженню собівартості можуть бути: спрощення технології, обмеження числа сортиментів при розподілі і сортуванні до потреби по договорах на поставку, заміна весняної вогневої очистки лісосік подрібненням і розкиданням порубочних залишків та іншими менш трудомісткими роботами [14,с.229].

3.2. Економічний ефект від впроваджених заходів

1. поліпшення умов праці

           Ефективність заходів щодо поліпшення умов і охорони праці оцінюється, в першу чергу за показниками соціальної ефективності, які передбачають створення умов праці, що відповідають санітарним нормам і вимогам правил безпеки.

Покращення умов і охорони праці призводить до зменшення кількості виробничих травм, загальної і професійної захворюваності; до скорочення чисельності працівників, що працюють в умовах, що не відповідають санітарно – гігієнічним нормам; скорочення плинності кадрів через незадовільні умови праці тощо.

Річна економія праці від поліпшення умов праці складається з:

економії від зменшення професійної захворюваності;

економії від зменшення випадків травматизму;

економії від зниження плинності кадрів;

економії від скорочення пільг і компенсацій за роботу в несприятливих умовах.

На нашому підприємстві тимчасова непрацездатність (у зв’язку із захворюваністю) 1 робітника, зайнятого на лісозаготівлі становить в середньому 15 днів.

Покращення умов праці на підприємстві (своєчасне проведення медоглядів, належне облаштування обігрівальних будиночків для робітників взимку, своєчасна заміна зношеного спецодягу та спецвзуття на нове тощо) дозволить зменшити захворюваність 1 робітника на 3 людино – дні.

Відповідно скорочення втрат робочого часу за рахунок зменшення рівня захворюваності за рік визначимо за формулою:

Д = (Д - Д) · Ч,                                                             (3.1)  

 

де Д, Д - кількість днів непрацездатності через хвороби чи травми, що                         

    припадає на 1 робітника відповідно до і після проведення заходів;  

    Ч - річна  середньооблікова чисельність робітників, осіб.      

            Д  (днів)           

 

Середньоденний виробіток 1 робітника, зайнятого на заготівлі лісопродукції становить 4,1 м. Визначимо виробіток всіх робітників за 450 днів:

             В  (м)

             Враховуючи, що ціна за 1м деревини становить в середньому 200грн., визначимо вартісну величину додаткового виробітку:

 

              В  (тис.грн.)

             Окрім отриманого за рахунок скорочення витрат робочого часу ефекту у сумі 369 тис.грн, підприємство матиме економію і за рахунок зменшення коштів на виплату допомоги по тимчасовій непрацездатності:

                Е =  ,                                                                 (3.2)

де П - середньоденна сума допомоги по тимчасовій непрацездатності,

        грн.

                

                Е  (тис.грн.)

Розрахуємо показник ефективності витрат підприємства на покращення умов праці працівників:

      Е = ,                                                                         (3.3)

   де Е- річна економія від поліпшення умов і охорони праці на  підприємстві (прибуток або зменшення збитків), тис.грн.

                         Е =  

                   

Отже, на кожну гривню здійснених витрат на поліпшення умов праці робітників підприємство отримає 0,65 грн. ефекту.

Розрахуємо зниження собівартості продукції за рахунок збільшення обсягу заготівлі внаслідок поліпшення умов праці робітників.

Збільшення обсягу заготівлі лісопродукції призведе до економії витрат за рахунок зниження умовно – постійних витрат на одиницю продукції (1м деревини).

Врахувавши можливе збільшення обсягу виробництва внаслідок зростання продуктивності праці робітників через поліпшення умов праці, визначимо новий обсяг:

О = О + ΔО,                                                                      (3.4)           

О = (тис.м)

Собівартість заготівлі лісопродукції становила 22306,9 тис.грн.

При цьому собівартість 1м дорівнює:

С(тис.грн.)

Повна собівартість продукції включає в себе умовно – постійні та умовно – змінні витрати, тобто:

С = УПВ +УЗВ,                                                                    (3.5)

де УПВ – умовно – постійні витрати, величина яких не залежить від обсягу   виробництва, тис.грн.;

   УЗВ – умовно – змінні витрати, величина яких змінюється зі зміною обсягу виробництва, тис.грн.

         Величина умовно – постійних витрат підприємства становить 6692,07 тис.грн., а умовно – змінних - 15614,83 тис.грн.

           Умовно – змінні витрати на одиницю продукції становлять:

              

                    УЗВ(грн./м)

Тоді, загальна величина умовно – постійних витрат на новий обсяг дорівнює:

УЗВ(тис.грн.)

Повна собівартість становитиме:

С(тис.грн.)

Розділивши загальну собівартість на обсяг лісопродукції визначимо собівартість одиниці:

С (грн./м)

Таким чином матимемо економію в розрахунку на 1 м:

                ΔС(тис.грн.)

 

2. Поліпшення використання лісовозних доріг

Район розміщення лісгоспу характеризується розвинутою сіткою шляхів транспорту загального призначення. Протяжність транспортних шляхів на 1000 га складає 20 км (при нормі 10-14 км на 1000га).

Загальна протяжність доріг, необхідних для вивезення лісу поділяється на круглорічні, дороги літнього і зимового використання; окремо виділяють магістралі, вітки, «уси».

Збиральний характер роботи лісовозних доріг визначається наявністю декількох навантажувальних пунктів, розташованих в різних точках лісового масиву, де здійснюється заготівля лісу. Це і зумовлює необхідність будівництва в межах лісосировинної бази густої сітки шляхів з різними термінами дії.

Сезонність роботи багатьох ділянок лісовозних доріг, а часто і самої дороги, зумовлена труднощами у весняний і осінній періоди, коли відбувається танення снігу взимку і випадання великої кількості дощів осінню. Щоб зберегти дорогу в хорошому стані, в ці періоди залежно від стану дороги вивезення лісу слід зупинити.

Частина дороги, яка будується на весь період роботи підприємства, по якій проходить весь вантажний потік називається магістраллю. Відгалуження, яке обслуговує деяку частину сировинної бази і експлуатується не менше 5-8 років, називаються вітками. Для освоєння окремих лісосік будуються тимчасові шляхи - уси, протяжність яких не перевищує 3 км, а термін експлуатації 1-2 роки.

Магістралі і вітки слід будувати поступово, по мірі освоєння сировинної бази. Це дозволить швидше отримати віддачу від вкладених у будівництво засобів.

Ефективне використання доріг передбачає своєчасне будівництво усів необхідної протяжності. Уси являються найбільш поширеною частиною транспортних шляхів. При відстані трелювання  до 300 м для вивезення кожних 4-10 тис.м лісу, в залежності від запасу лісу на 1 га, слід будувати ус, протяжністю 1 км.

До початку роботи на лісосіку підводиться ус лісовозної дороги. Для розміщення уса необхідно розробити смугу шириною 6-8 м. На відстані  25 м по обидві сторони лісовозного уса прибирають небезпечні дерева. Протяжність уса повинна вибиратися залежно від прийнятої відстані трельовки і розміщення лісосічного фонду, відведеного для рубки в розрахунковий рік.

При прорубуванні просіки і виконання подальших робіт дуже важливо зберегти рослинний шар і кореневу систему дерев. Непошкоджений шар грунту, утримуваний коренями дерев, служить хорошою основою для покриття лісовозних усів.

Для закріплення основи кладуть поперечні лаги із дрібнотоварної деревини або шпали з відстанню між ними не менше 1 м. На заболочених місцевостях спочатку слід класти подольні лаги, а на них поперечні або шпали. Земельне полотно слід створювати при експлуатації уса без покриття або при влаштування збирального покриття із залізобетонних чи деревяних щитів.

Роботи по будівництві усів зі створенням земельного полотна здійснюють у весняно – літній період після того, як грунт відтане і просохне.

Для пропуску води будують прості штучні облаштування: деревяні мости на лежачих опорах при висоті насипів 1,5-2 м, інвентарні залізобетонні труби діаметром до 1 м.

Для вирівнювання і закріплення основи усів на сухих грунтах кладуть лісосічні відходи (сучки, вершини дерев, дрібнотоварну деревину, діаметром менше 8 см) і ущільнюють їх 4-5 переходами трельовочного трактору. Товщина покриття в ущільненому стані – 0,2-0,3 м, ширина 4,5-5м.

В процесі експлуатації лісовозної дороги кількість нерівностей і їх розміри збільшуються. В результаті дії транспорту і природних факторів (опадів, вітру, коливань температури та ін.) відбувається знос і деформування земельного полотна, водовідвідних облаштувань та покриття доріг. Тому утримання дороги в належному стані повинне здійснюватися по сезонах.

Влітку слід здійснювати «прасування» поверхні (після дощів), необхідно забороняти водіям їздити по одному сліду. Восени треба забезпечити водовідведення, усунути вибоїни, ритвини, закрити отвори мостів і труб (перед снігопадом). Зимою, для боротьби із сніговими наметами і ожеледицею, дорогу посипають піском, хвоєю. Весною необхідно забезпечити нормальну роботу водовідвідного улаштування, відкрити отвори мостів і труб.

Річні витрати Сарненського держлісгоспу  на утримання та експлуатацію лісовозних доріг становлять в середньому 623,14 тис.грн.            

Покращення використання лісовозних доріг за своєчасного здійснення вищеперерахованих заходів дасть змогу отримати економію у розмірі 8%.

  Тобто:   Δ С = Δ%,                                                       (3.6)

             Δ С  (тис.грн)

Отже, зниження витрат на утримання лісовозних доріг складе 49,85 тис.грн. (див. таб.3.1.).  

Таблиця 3.1.      

Зміна витрат на заготівлю внаслідок поліпшення використання лісовозних доріг

№ п/п.

Статті витрат

Витрати на заготівлю

До проведення заходів

Після проведення заходу №1

Економія (-) після проведення заходу №1

на весь обсяг, тис.грн

на м, грн

на весь обсяг, тис.грн

на м, грн

на весь обсяг, тис.грн

на м,

грн

1

2

3

4

5

6

7

8

1

Сировина і матеріали

932,5

7,24

932,5

7,24

-

-

2

Основна заробітна плата

1577,7

12,26

1577,7

12,26

-

-

3

Додаткова заробітна плата

2688,2

20,90

2688,2

20,90

-

-

4

Відрахування на соціальні заходи

1532,3

11,91

1532,3

11,91

-

-

5

Витрати на утримання і експлуатацію обладнання

3115,7

24,22

3065,85

23,83

-49,85

-0,39

6

Загальновиробничі витрати

4114,0

31,98

4114,0

31,98

-

-

7.

Витрати, пов’язані з веденням л/г, на профінансовані державою

1163,8

9,05

1163,8

9,05

-

-

8.

Інші виробничі витрати

2804,9

21,8

2804,9

21,8

-

-

9.

Адміністративні витрати

1472,7

11,45

1472,7

11,45