38812

Психологічні особливості адаптації працівників колекторської компанії до специфічних професійних стресів

Дипломная

Психология и эзотерика

Даймонд; методи оцінки та самооцінки стресових станів; методика оцінки рівня професійного стресу; методика схильності до стресу Дженкінсон. Перший розділ включає в себе аналіз теоретичних матеріалів стосовно психологічної особливості професійного стресу та проблему адаптації а також специфіку діяльності колекторської діяльності.Даймонд; методи оцінки та самооцінки стресових станів; методика оцінки рівня професійного стресу; методика схильності до стресу Дженкінсон. Модифікації Фрідмана і Розенмана Колекторська діяльність потребує від...

Украинкский

2013-09-30

484 KB

15 чел.

                                                                                   

Можливі питання на захисті

1 шо таке стрес

2 які особливості адаптації

3 методики використовував

4. рекомендації

  Дата захисту: _________

НАЦІОНАЛЬНИЙ АВІАЦІЙНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІНСТИТУТ ПІСЛЯДИПЛОМНОГО НАВЧАННЯ

Спеціальність:____________________________________________________

Тема: Психологічні особливості адаптації працівників колекторської компанії до специфічних професійних стресів

Виконав:  Будинкевич Микола Миколайович

Роздатковий матеріал

кількість 1

на ___аркушах

Диск 1

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ 

НАЦІОНАЛЬНИЙ АВІАЦІЙНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІНСТИТУТ ПІСЛЯДИПЛОМНОГО НАВЧАННЯ

ДОПУСТИТИ ДО ЗАХИСТУ

Керівник проекту

___________________________  

“_____”_______________20___

ДИПЛОМНА РОБОТА

ВИПУСКНИКА  ОСВІТНЬО-КВАЛІФІКАЦІЙНОГО РІВНЯ

“СПЕЦІАЛІСТ”

Спеціальність: 7.03010201  Психологія

________________________________________________________________

Тема:  Психологічні особливості адаптації працівників колекторської компанії до специфічних професійних стресів

                Виконав: Будинкевич Микола  Миколайович

                 Керівник: Луппо Світлана Єгорівна

Київ 2013

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ

НАЦІОНАЛЬНИЙ АВІАЦІЙНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

Інститут післядипломної освіти

Кафедра авіаційної психології

Напрям (спеціальність) 7.040101 психологія

ЗАТВЕРДЖУЮ

Керівник проекту

Петренко О. В.

«___»___________2013 р.

ЗАВДАННЯ

на виконання дипломної роботи

Будинкевич Микола Миколайович

1. Тема дипломної роботи : «Психологічні особливості адаптації працівників колекторської компанії до специфічних професійних стресів» затверджена наказом ректора від 19 квітня 2013 р. №829/ст.

2. Термін виконання роботи: з 19.04. 20013р. до 06.06. 2013р.

3. Вихідні дані до роботи: вибірка – 45 спеціалістів з повернення проблемної заборгованості(колекторів) факторингової компанії «УКРБОРГ» в м. Києві.

Методики дослідження: методика визначення індивідуальних копінг-стратегій Є. Хайма; діагностика соціально-психологічної адаптації К.Роджерс, Р.Даймонд; методи оцінки та самооцінки стресових станів; методика оцінки рівня професійного стресу; методика схильності до стресу (Дженкінсон. Модифікації Фрідмана і Розенмана)

4. Зміст пояснювальної записки включає: вступ роботи висвітлює актуальність дослідження психологічних особливостей адаптації працівників колекторської компанії до специфічних професійних стресів, об’єкт, предмет, мету, завдання, новизну дослідження та його практичне значення. Перший розділ включає в себе  аналіз теоретичних матеріалів стосовно психологічної особливості професійного стресу та проблему адаптації, а також специфіку діяльності колекторської діяльності. В другому розділі пердставлена характеристика умов та етапів дослідження, методологічна основа, опис психодіагностичних методик та представлені результати емпіричного дослідження та на їх основі зроблені рекомендації. У висновках подані загальні підсумки роботи

5. Перелік обов’язкового графічного матеріалу:10 таблиць, та  3 додатків. 

6. Календарний план-графік

Завдання

Термін виконання

Відмітка про виконання

1.

Відбір теми, формулювання завдання

2.

Складання календарного плану-графіку

3.

Підбір та аналіз наукових праць з обраної теми

4.

Написання та оформлення теоретичного розділу

5.

Методологічне обґрунтування емпіричного дослідження

6.

Проведення емпіричного дослідження

7.

Первинна обробка, аналіз та інтерпретування отриманих результатів

8.

Оформлення дипломної роботи згідно з ДСТУ

9.

Подання дипломної роботи науковому керівникові

10.

Попередній розгляд дипломної роботи

11.

Оформлення рецензії та відгуку наукового керівника

12.

Подання нормоконтролеру та на підпис завідуючому кафедри

13.

Захист дипломної роботи

7. Дата видачі завдання „____” ______ 2013 р.

Керівник дипломної роботи _______________Луппо С.Є.

Завдання прийняв до виконання __________ Будинкевич М.М.

 

РЕФЕРАТ

Пояснювальна записка до дипломної роботи «Психологічні особливості адаптації працівників колекторської компанії до специфічних професійних стресів» 82 сторінки, 10 таблиць, 8 діаграм та  3 додатків.

Об’єкт дослідження  соціально-психологічна адаптаця.

Предмет дослідження – психологічні особливості адаптації до специфічних професійних стресів працівників колекторської компанії.

Мета роботи – з’ясувати, які психологічні особливості професійних стресів  є визначальними в процесі діяльності колекторської компанії.

Завдання. Перше : "На основі теоретичного аналізу   визначити характерні особливості процесу адаптації; описати його структурні складові". Друге - "Теоретично обгрунтувати емпіричне дослідження психологічних особливостей адаптації працівників колекторської компанії до специфічних професійних стресів. Третє - "Організувати та провести емпіричне дослідження. Виявити та описати психологічні особливості адаптації до професійних стресорів працівників колекторської кампанії". Четверте - стосується розробки практичних рекомендацій, спрямованих на покращення процесу адаптації.

Методики дослідження: методика визначення індивідуальних копінг-стратегій Є. Хайма; “Діагностика соціально-психологічної адаптації”’ (К.Роджерс, Р.Даймонд); методи оцінки та самооцінки стресових станів; методика оцінки рівня професійного стресу; методика схильності до стресу (Дженкінсон. Модифікації Фрідмана і Розенмана)

Колекторська діяльність потребує від особистості розвитку здатності адаптуватися до стресу. Встановлено, що адаптуватись співробітникам колекторської компанії допомагає  наявність професійних цілей, підтримка колег та керівництва, можливість переключатись з комунікацій з боржниками на системні задачі. А також гнучкість системи заохочень і мотивації. Наявність емоційної підтримки з боку близьких людей, сімейного оточення, друзів та колег.

Матеріали дипломної роботи рекомендуються використовувати при проведені наукових досліджень, у трудовому процесі та в практичній діяльності професійних психологів.


ЗМІСТ

ВСТУП……………………………………………………….……………….…………...7

РОЗДІЛ І 

АНАЛІЗ СУЧАСНИХ ДОСЛІДЖЕНЬ З ПРОБЛЕМИ АДАПТАЦІЇ  ДО ПРОФЕСІЙНОГО СТРЕСУ……………………………………….………………….10

  1.  Професійний стрес як соціально-психологічний феномен…….………..….….10
    1.  Проблема адаптації до професійного стресу……………..……………………..24
    2.  Специфіка професійної діяльності працівників колекторської компанії……..25

Висновок до розділу І………………………………………..………………………42

РОЗДІЛ ІІ 

ЕМПІРИЧНЕ ДОСЛІДЖЕННЯ ПСИХОЛОГІЧНОЇ АДАПТАЦІЇ ПРАЦІВНИКІВ КОЛЕКТОРСЬКОЇ КОМПАНІЇ ДО ПРОФЕСІЙНИХ СТРЕСІВ………………………………………………………………………..………..43

2.1.  Організація та етапи дослідження………………………………………...……….43

2.2. Методологія та методика досліджень……………………………………...…...….45

2.3. Результати емпіричного дослідження. Аналіз та інтерпретаці…………….…….64

Висновок до розділу ІІ……………………………...……….…………….……….……69 ЗАГАЛЬНІ ВИСНОВКИ…..…………………………………..………….…………..70 СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ…………………………………………..72 ДОДАТКИ………………………………………………………………………………80


ВСТУП

Специфікою працівників колекторської компанії є постійні психологічні навантаження.

Трудова діяльність багатьох професій часто проходить в умовах, що вимагають посиленого витрати внутрішніх резервів людини. Найбільш характерним психічним станом, що розвиваються в несприятливих умовах життєдіяльності, є стрес. Тривалі значні перевантаження без достатніх умов повного відновлення сил, соціальна, комунікативна депривація надають найбільш несприятливий вплив на колектора, іноді повністю дезорганізує його діяльність. При тривалому і комбінованому впливі комплексу таких факторів з великою часткою ймовірності можна чекати появи ряду виражених функціональних і психічних зрушень, погіршення працездатності, зниження якості роботи, тобто феномена, що одержав у літературі назву професійного стресу.

Актуальність проблеми. Динамічно розвиваюча сфера колекторської діяльності  та соціальна активність суб'єкта праці стає в умовах глобалізації все більш насиченою численними професійними стресами.. Сучасному професійному світу характерні високий динамізм, інтенсивність взаємодії людей у ​​соціальній та професійній середовищі, збільшення потужності і масштаби яких створюють нові для людства стресогенні фактори.

Об’єкт дослідження соціально-психологічна адаптація.

Предмет дослідження – психологічні особливості адаптації до специфічних професійних стресів працівників колекторської компанії.

Мета роботи – визначити особливості адаптації працівників колекторської сфери до специфічних професійних стресів.

Завданнядослідження:

  1.  На основі теоретичного аналізу визначити характерні особливості процесу адаптації; описати його структурні та динамічні складові;
  2.  Теоретично обгрунтувати емпіричне дослідження психологічних особливостей адаптації працівників колекторської компанії до специфічних професійних стресів;
  3.  Організувати та провести емпіричне дослідження. Виявити та описати психологічні особливості адаптації до професійних стресорів працівників колекторської кампанії;
  4.  Розробити практичні рекомендації спрямовані на покращення процесу адаптації працівників в колекторської компанії.

Для досягнення поставлених завдань використовувались наступні методи дослідження:

Методи для збору даних: спостереження; анкетування; бесіда; тестові методи.

В рамках психодіагностичних методів використано наступні методики:

  •  методика визначення індивідуальних копінг-стратегій Є. Хайма;
  •  діагностика соціально-психологічної адаптації К.Роджерс, Р.Даймонд;
  •  методи оцінки та самооцінки стресових станів;
  •  методика оцінки рівня професійного стресу; методика схильності до стресу (Дженкінсон. Модифікації Фрідмана і Розенмана)

 Методи для обробки даних: методи математичної статистики (оцінка розбіжностей двох незалежних вібірок Манна – Уітні, кореляційний аналіз за критеріем Пірсона).

Наукова новизнатеоретичне  обґрунтування та практичне підтвердження адаптації до специфічних стресів працівників колекторськиї компанії.

 Теоретичне значення психологічного дослідження полягає у поглибленні психологічних знань про особливості стресу в специфічних умовах праці, визначення психологічної особливості особистості, виявлення способів адаптації працівників колекторної компанії.

Практичне значення роботи полягає в:

  •  В забезпеченні проведення психодіагностичного комплексу методик для виявлення особливостей професійних стресів працівника колекторської компанії,  визначення та встановлення особливостей адаптації. 
  •  На основі отриманих результатів емпіричного дослідження розроблено практичі рекомендації психологічного супроводу для працівників колекторської компанії, щоб мінімізувати вплив негативних соціально – психологічних факторів на стан їх фізичного та психічного здоров’я.


РОЗДІЛ
І

АНАЛІЗ СУЧАСНИХ ДОСЛІДЖЕНЬ З ПРОБЛЕМИ АДАПТАЦІЇ  ДО ПРОФЕСІЙНОГО СТРЕСУ

  1.  Професійний стрес як соціально-психологічний феномен.

В останні десятиліття стрес є актуальним предметом досліджень різних галузей науки: біології, медицини, психології, соціології. Будучи одночасно самостійним фізіологічним, психічним і соціальним явищем, стрес по своїй суті являє собою ще один вид емоційного стану[60; 88].

Під стресом розуміють неспецифічна відповідь організму на пропоновані йому зовнішні або внутрішні вимоги. Дане поняття було запропоновано Гансом Сельє.

Можна сказати, що запропонована ним концепція була революційною для науки середини ХХ століття. У той час серед біологів, лікарів панувала думка, що реакція живого організму на фактори середовища носить суто специфічний характер і завдання вчених полягає в тому, щоб виявляти і фіксувати саме відмінності реакцій на різноманітні впливи зовнішнього світу[73; 94-95]. Г. Сельє в 1936 році пішов іншим шляхом і почав шукати загальні закономірності біологічних реакцій, в результаті чого виявив єдиний, неспецифічний компонент біохімічних змін в організмі людини і тварин у відповідь на самі різні дії. Він писав: "Бізнесмен, який відчуває постійний тиск з боку клієнтів і службовців, диспетчер аеропорту, що знає, що хвилинне ослаблення уваги - це сотні загиблих, спортсмен, шалено спраглий перемоги, чоловік, безпорадно спостерігає, як його дружина повільно й болісно гине від раку, - всі вони відчувають стрес. Їхні проблеми зовсім різні, але медичні дослідження показали, що організм реагує стереотипно, однаковими біохімічними змінами, призначення яких - упоратися із збільшеними вимогами до людської машині "[64;  105].

До появи робіт цього автора вважалося, що реакція організму на холод і тепло, рух і тривале знерухомлення діаметрально протилежні, проте Г. Сельє вдалося довести, що у всіх цих випадках кора надниркових виділяє одні й ті ж "антістессорние" гормони, що допомагають організму адаптуватися до будь стресору.

Феномен неспецифічної реакції організму у відповідь на різноманітні ушкоджують впливу він назвав адаптаційним синдромом, або стрессом[18; 184].

Цей неспецифічний синдром складається з ряду функціональних і морфологічних змін, що розгортаються як єдиний процес.

Г. Сельє виділив три стадії цього процесу:

  •  Стадію тривоги;
  •  Стадію резістенсності (адаптації);
  •  Стадію виснаження.

На першій стадії організм стикається з якимось возмущающим фактором середовища і намагається пристосуватися до нього.

На другій стадії відбувається адаптація до нових умов.

Але якщо стресор продовжує діяти тривалий час, відбувається виснаження гормональних ресурсів (третя стадія) і зрив систем адаптації, в результаті чого, процес приймає патологічний характер і може завершитися хворобою і навіть смертю індивіда.

Відповідно до теорії Г. Сельє, на всіх стадіях цього процесу провідна роль належить корі надниркових залоз, посилено синтезуючої стероїдні гормони - глюкокортикоїди, які і виконують адаптивну функцію[32; 83]. Як відзначає Ю.В. Щербатих, Сельє не заперечував ролі вищих відділів центральної нервової системи у формуванні адаптивних реакцій організму, проте сам цим питанням не займався і відповідно нервовій системі в його концепції відведено незначне місце. [71; 13]. 

У рамках теорії Г. Сельє до стресу відносяться реакції організму на будь-які достатньо сильні впливи середовища, якщо вони запускають ряд загальних процесів за участю кори надниркових залоз. У той же час сам засновник вчення про неспецифічному адаптивному синдромі виділяв дві його форми: стрес корисні - еустресс і шкідливий - дистрес [64;63-64]. Однак частіше під стресом розуміють реакції організму саме на негативні впливи зовнішнього середовища, що знаходить своє відображення у визначеннях, які дають цьому феномену різні дослідники.

Так, на думку В.В. Суворовою, стрес - це "функціональний стан організму, що виникає в результаті зовнішнього негативного впливу на його психічні функції, нервові процеси чи діяльність периферичних органів" [66; 112].

Близьким за змістом є й визначення П.Д. Горізонтова, який розглядав стрес як "загальну адаптацію організму, що розвивається у відповідь на загрозу порушення гомеостазу".

У навчальній літературі, стрес визначається як "напруга, яка виникає при прояві загрозливих або неприємних чинників в життєвій ситуації" [53; 456]. 

Тим не менш, відповідно до думки самого Ганса Сельє, стрес може бути корисним, і в цьому випадку він "тонізує" роботу організму і сприяє мобілізації захисних сил (включаючи імунну систему). Для того, щоб стрес прийняв характер еустресса, необхідна наявність певних умов. До таких умов відносяться:

  •  позитивний емоційний фон;
  •  досвід вирішення подібних проблем в минулому і позитивний прогноз на майбутнє;
  •  схвалення дій індивідуума з боку соціального середовища;
  •  наявність достатніх ресурсів для подолання стресу [75; 14].

У той же час при відсутності цих умов або ж при значній силі негативного впливу на організм первинний стрес переходить у його пошкоджену форму - дистрес. Цьому може сприяти низка факторів як об'єктивного, так і суб'єктивного характеру:

  •  недолік потрібної інформації;
  •  негативний прогноз ситуації;
  •  почуття безпорадності перед виниклою проблемою;
  •  надмірна сила стресу, що перевищує адапціонние можливості організму;
  •  велика тривалість стрессорного впливу, що приводить до виснаження дапціонного ресурсу[52; 37].

Г. Сельє писав: "Всупереч розхожій думці ми не повинні, та й не в змозі уникати стресу. Але ми можемо використовувати його і насолоджуватися ним, якщо краще дізнаємося його механізм і виробимо відповідну філософію життя [64; 109]. Поки ж ми змушені визнати, що суб'єктивні тривожні переживання і супутні їм вегетативні реакції під час здійснення професійної діяльності відповідають класичному опису дистресу. В наші дні через швидко мінливих соціально-економічних і політичних ситуацій, збільшення нервово-психічних та інформаційних навантажень, диверсифікації виробництва, зростання конкурентності проблеми управління виробничими стресами стають все більш актуальними[1; 40].

Багатоаспектність явища стресу у людини настільки велика, що було потрібно здійснити розробку цілої типології його проявів. В даний час прийнято розділяти стрес на два основних види: системний (фізіологічний) і психічний[24; 56-57]. Оскільки людина є соціальною істотою і в діяльності його інтегральних систем провідну роль відіграє психічна сфера, то найчастіше саме психічний стрес виявляється найбільш значущим для процесу регуляції.

Деякі автори поділяють чинники, що викликають психічний стрес, на дві великі групи. Тому і психічний стрес вони умовно ділять на два види: інформаційний та емоційний[72; 98].

Інформаційний стрес виникає в ситуаціях значних інформаційних перевантажень, коли людина не справляється із завданням переробки надходить інформації та не встигає приймати правильні рішення в необхідному темпі, особливо при високій відповідальності за наслідки прийнятих рішень.

Виникнення емоційного стресу більшість авторів пов'язують із ситуаціями загрози, небезпеки, образи і т.д. З цієї точки зору прийнято виділяти три форми емоційного стресу: імпульсивний, гальмівної та генералізований [53; 208]. 

При емоційному стресі відзначаються певні зміни в психічній сфері, в тому числі зміни протікання психічних процесів, емоційні зрушення, трансформація мотиваційної структури діяльності, порушення рухового й мовного поводження.

Слід підкреслити, що розподіл психічного стресу на інформаційний та емоційний вельми умовно[41; 169]. Дана класифікація виходить із основних характеристик факторів, що викликають стрес. На практиці ж дуже рідко вдається розділити інформаційні й емоційні стресори і визначити які з стресорів є ведучими. Найчастіше в стресовій ситуації інформаційні й емоційні стресори нероздільні, оскільки формування почуттів завжди пов'язане з переробкою інформації. Дуже часто в ситуації помилкової оцінки ситуації в людини виникає почуття образи або гніву [10; 113]. У свою чергу, так званий інформаційний стрес, завжди супроводжується високим емоційним збудженням і певними почуттями. Однак, що виникають при цьому почуття можуть зустрічатися й в інших ситуаціях, не пов'язаних з переробкою інформації. У більшості робіт психологічний і емоційний стрес ототожнюються.

Психологічний стрес може проявлятися у змінах різних функціональних систем організму, а інтенсивність порушень може варіювати від невеликої зміни емоційного настрою до таких серйозних захворювань, як виразка шлунка або інфаркт міокарда[6; 50].

Існує кілька способів класифікації стресорні реакцій, але для психологів найбільш ефективним є на поділ їх на поведінкові, інтелектуальні, емоційні та фізіологічні прояви стресу.

Порушення поведінкових реакцій можуть проявлятися в наступному.

1. Порушення психомоторики (надмірне напруження м'язів (особливо часто особи і "комірцевої" зони; тремтіння рук; зміна ритму дихання; зменшення швидкості сенсомоторної реакції; тремтіння голосу і порушення мовних функцій і т.д.).

Зміна способу життя (зміна режиму дня; порушення сну).

Професійні зміни (зниження продуктивності праці; підвищення стомлюваності; погіршенні узгодженості рухів, їх точність, відповідність необхідних зусиль).

Порушення соціально-рольових функцій. Це виражається в зменшенні часу, що приділяється на спілкування з близькими і друзями, підвищенні конфліктності, зниженні сензитивності під час спілкування, поява різних ознак антисоціальної поведінки; втрати уваги до свого зовнішнього вигляду.

При стресі зазвичай страждають всі сторони інтелектуальної діяльності, у тому числі такі базові властивості інтелекту, як пам'ять і увагу.

Порушення показників уваги в першу чергу обумовлено тим, що в корі великих півкуль головного мозку людини формується стресорні домінанта, навколо якої формуються всі думки і переживання[53; 248]. При цьому концентрація довільної уваги на інших об'єктах утруднена і відзначається підвищена відволікання.

Дещо менше страждає функція пам'яті. Тим не менше, постійна завантаженість свідомості обговоренням причин стресу і пошуком виходу з нього знижує ємність оперативної пам'яті, а змінений при стресі гормональний фон вносить порушення в процес відтворення необхідної інформації [76; 39].

Інтелектуальним ознакою стресу є також порушення логіки мислення, сплутана мислення, труднощі прийняття рішень, часті збої в обчисленнях, зниження творчого потенціалу.

Фізіологічні прояви стресу стосуються майже всіх систем органів людини - травної, серцево-судинної і дихальної.

При стресі фіксуються такі об'єктивні зміни:

  •  підвищення частоти пульсу або зміна його регулярності;
  •  підвищення артеріального тиску, порушення в роботі шлунково-кишкового тракту;
  •  зниження електричного опору шкіри і т.д[38; 29].

В.Л. Марищук і В.І. Євдокимов, описуючи стану короткочасного стресу, відзначають різке почастішання і порушення ритмічності пульсу і дихання, рясний піт, різкі зміни діаметра зіниці, вазомоторні реакції на обличчі, різке почастішання перистальтики і т.д. [55; 83].

Всі ці об'єктивні зміни знаходять своє відображення в суб'єктивних переживаннях людини, що зазнає стрес. Людина, що знаходиться в стані психологічного напруження, звичайно випробовує різні негативні переживання:

  •  болі в серці та інших органах;
  •  утруднення при диханні, напруга в м'язах;
  •  неприємні відчуття в області травних органів і пр.

Порушення нормальної діяльності окремих органів і систем, з одного боку, і відображення цих порушень у свідомості, з іншого боку, призводить до комплексних фізіологічним порушень: зниження імунітету, підвищеної стомлюваності, частим нездужанням, змінам маси тіла та ін[19; 128-130]. При цьому, багато дослідників підтверджують , що психосоматичні прояви стресу більше виражені у осіб, які відзначали у себе сором'язливість, боязкість, песимізм, сором'язливість, страх перед майбутнім, нав'язливі думки про можливі неприємності. Дані риси характерні для інтровертів, осіб з підвищеною сензитивностью і слабким типом вищої нервової діяльності [9; 70-72]. 

Емоційні прояви стресу зачіпають різні сторони психіки. В першу чергу це стосується характеристик загального емоційного фону, який набуває негативний, похмурий, песимістичний відтінок. При тривалому стресі людина стає більш тривожним в порівнянні з його нормальним станом, втрачає віру в успіх і в разі особливо затяжного стресу може впасти в депресію.

На тлі такого зміненого настрою у людини, що зазнає стрес, відзначаються більш сильні емоційні спалахи, найчастіше - негативного характеру. Це можуть бути емоційні реакції дратівливості, гніву, агресії, аж до афективних станів.

Тривалий чи повторюваний короткочасний стрес може призводити до зміни всього характеру людини, в якому з'являються нові риси чи посилюються вже наявні: інтроверсія, схильність до самозвинувачень, занижена самооцінка, підозрілість, агресивність[50; 31].

При наявності певних передумов всі вищеописані зміни виходять за межі психологічної норми і набувають рис психопатології, які найчастіше проявляються у вигляді різних неврозів. Негативні емоційні стани (страх, тривога, песимізм, негативізм, агресивність) одночасно є і наслідком і передумовами розвитку стресів.

Таким чином, психологічний стрес можна охарактеризувати, як стан організму, що виникає в процесі взаємодії індивіда із зовнішнім середовищем, що супроводжується значним напруженням в умовах, коли нормальна адаптивна реакція виявляється недостатньою[69; 72].

Безперечним є те, що виникнення і перебіг стресу в першу чергу залежить від індивідуальних особливостей людини. Люди реагують на однакові навантаження по-різному. В одних відзначається підвищення активності. При стресі їх діяльність довгий час продовжує рости (так званий "стрес лева". У інших людей навпаки, відзначається зниження активності, а ефективність їх діяльності швидко падає (стрес "кролика") [53; 459]. При цьому стрес-фактори можуть бути як психосоціальними, так і фізичними.

Стрес, пов'язаний з роботою, - це можлива реакція організму, коли до людей пред'являються вимоги, не відповідні рівню їх знань і навичок [76; 132]. Фахівці в області стресу вважають, що тривалий стрес, пов'язаний з хронічним впливом негативних факторів, навіть якщо їх інтенсивність невелика, переноситься людиною значно важче, ніж сильні, але однократні стресори.

Причиною сильного нервового перенапруження можуть служити умови праці: погане освітлення і вентиляція, тісне приміщення і ін.  До факторів прямо або побічно сприяє професійним стресам, можна також віднести відсутність інформації і відсутність часу. Ці фактори є тлом, на якому стресом може стати будь-яке додаткове роздратування[2; 61].

За даними Американського національного інституту охорони праці, перші місця у списку професій, найбільш часто викликають стрес, займають такі професії як вчителі старших класів, поліцейські і шахтарі, а так само й такі "звичайні" професії як секретарі, різноробочі, офіс-менеджери і ряд інших. Звичайно, в останній професійній групі робота не така небезпечна як у шахтарів і не настільки відповідальна як у диспетчерів транспортних засобів, проте вони позбавлені свободи в прийнятті рішень, отримують маленьку зарплату, а професійний статус їх професій досить низький [49; 81]. 

Існує багато класифікацій професійного стресу, які відрізняються різним ступенем деталізації, однак, на думку Ю.В. Щербатих, будь-який виробничий стрес є емоційним, не залежно від того, викликаний чи він страхом зробити помилку, стрес від розбіжності темпів спілкування працівників, режиму трудової діяльності або позаорганізаційних фактори (проблеми сімейного життя через наднормативних навантажень на роботі, корпоративної культури підприємства, обмеження індивідуальної свободи і т.д.) [76; 133-134]. Всі фактори, що викликають виробничий стрес, на думку автора, можна умовно розділити на об'єктивні (мало залежать від особистості працівника) і суб'єктивні (розвиток яких більше залежить від самої людини).

До першої групи належать шкідливі характеристики виробничого середовища, важкі умови роботи і надзвичайні (форс-мажорні) обставини. При цьому, слід зазначити, що деякі види діяльності спочатку припускають наявність стресогенних чинників, пов'язаних з особливостями виробництва[28;159]. Це пил на цементному заводі, швейних виробництвах; отруйні випаровування в хімічних виробництвах; високий рівень шуму у ткацьких цехах; спека в ливарному виробництві і т.д.

У деяких видах діяльності ці шкідливі фактори діють комбіновано. Так, наприклад, шахтарі працюють в умовах замкнутого простору, вугільного пилу і високих температур і психологічному очікуванні можливої ​​аварії (вибух метану, обвал гірської породи). Дані фактори виробничого середовища первинно сприяють розвитку біологічного стресу, який потім може ускладнитися стресом психологічним[38;  30]. Наприклад, після Чорнобильської катастрофи у багатьох "ліквідаторів" на тлі первинного радіаційного опромінення, інтенсивність якого була їм невідома, розвивалася радіофобія, що приводила до серйозного стресу.

До несприятливих умов роботи, що провокує розвиток виробничого стресу, можна віднести високий темп діяльності, тривалу роботу, "рваний" темп діяльності, підвищену відповідальність, значні фізичні навантаження і т.д.

Додатковими чинниками стресу є різні надзвичайні ситуації, які можуть приймати різний характер залежно від специфіки праці. Так для працівників біржі - обвал валют або несподівана зміна їх курсу; для менеджерів відділів постачання - зрив поставок сировини або комплектуючих [35; 78]. 

Друга група (суб'єктивні чинники стресу) включає два основні різновиди: міжособистісні (комунікаційні) і внутрішньоособистісні стреси.

Перші можуть виникати при спілкуванні з вищестоящими посадовими особами, підлеглими та колегами по роботі. Керівник досить часто є джерелом стресу для свого підлеглого, у якого може виникнути стійке психологічне напруження з найрізноманітніших причин (через надмірне контролю з боку керівника, через його завищених вимог, недооцінки його праці, відсутність чітких вказівок і інструкцій, грубого або зневажливого ставлення до себе з боку начальника і пр)[66; 320]. У свою чергу, підлеглі стають джерелами стресу для своїх начальників (через свою пасивність або зайвої ініціативності, некомпетентності, злодійства, ліні і пр.). Люди, що не працюють в даній організації, але контактують з нею, також можуть бути джерелом стресу для співробітників організації. Прикладом може служити стрес продавців, яким доводитися спілкуватися з великою кількістю покупців, або стрес бухгалтерів, що здають квартальний або річний звіт в податковій інспекції. У той же час для податкового інспектора стресорні фактором буде бухгалтер, який по відношенню до нього є прикладом зовнішнього стресора [31 ; с.35]. 

Внутрішньоособистісні стреси, у свою чергу можна підрозділити на професійні, стреси особистісного характеру та стреси, пов'язані з поганим соматичним здоров'ям працівників.

Професійні причини стресів обумовлені браком знань, умінь і навичок (стрес новачків), а також відчуттям невідповідності між працею і винагородою за нього[6; 94-95].

Причини стресу особистісного характеру носять неспецифічний характер і зустрічаються у працівників різних професій. Найчастіше це низька самооцінка, невпевненість у собі, страх невдачі, низька мотивація, невпевненість у своєму майбутньому і т.д.

Джерелом виробничих стресів може бути і стан здоров'я людини. Так хронічні захворювання можуть приводити до стресів, тому що вони вимагають підвищених умов для їх компенсації і знижують ефективність діяльності працівника, що може відбитися на його авторитеті і соціальному статусі[69; 64]. Гострі захворювання також служать джерелом переживань як за рахунок соматичних зв'язків, так і побічно. "Вимикаючи" на час працівника з трудового процесу (що тягне за собою фінансові втрати і необхідність заново адаптуватися до виробництва).

До професійних стресів тісно примикає явище, яке в різних джерелах позначається як "феномен професійного вигорання", явище "психічного вигорання", "синдром емоційного вигоряння" і т.д. Під цим явищем розуміють "стан фізичного, емоційного і розумового виснаження, що проявляється у професіях соціальної сфери" [76; 138]. Крім представників даної групи професій (педагогів, психологів, медичних працівників, соціальних працівників), цей синдром відзначається також у біржових маклерів, продавців, що працюють в системі мережевого маркетингу, і представників ряду інших професій, що зазнають тривалі емоційні перевантаження. Саме робота з людьми, в силу пропонованих нею високих вимог до професіонала, особливої ​​відповідальності і емоційних навантажень, містить в собі небезпеку тяжких переживань, пов'язаних з робочими ситуаціями і ймовірність виникнення професійного стресу.

Даний феномен являє собою багатокомпонентний синдром, найбільш вираженими складовими якого, є емоційна виснаженість, деперсоналізація і редукція професійних досягнень.

Емоційне виснаження виявляється в почутті емоційної спустошеності, зменшенні кількості позитивних емоцій, що виникають у зв'язку зі своєю роботою[32; 143].

Деперсоналізація проявляється в цинічному ставленні до праці і об'єктам своєї праці (бездушна, байдуже ставлення до пацієнтів, клієнтам, відвідувачам).

Редукція професійних досягнень проявляється у формуванні почуття некомпетентності, фіксації на невдачах у своїй професії.

Соціально-психологічні (конфлікт ролей і рольова невизначеність, перевантаження або недовантаження працівників, неотлаженность інформаційних потоків, міжособистісні конфлікти, висока відповідальність, дефіцит часу).

Цікаво, що при дослідженні ряду промислових підприємств РФ по темі "Фактори підвищеної стомлюваності у вашій роботі", перші три місця в списку посідають фактори невизначеності (в цілях, діяльності та результатах). Далі йдуть фактори дискомфорту. Останнє місце займають самотність і гроші [71 ; 44]. 

Розглянемо ці та інші фактори докладніше.

Невизначеність - найсильніше джерело стресового напруження. Співробітник, стикаючись з нею, не знає, до чого потрібно бути готовим. Тільки він налаштував свої сили на одне завдання, як йому тут же пропонують інше. Інформація при цьому, як правило, спотворена або відсутній зовсім.

У такій ситуації співробітник втрачає сили через напруженого очікування інформації, несучої ясність в завдання. При цьому, в силу своїх повноважень, він не може контролювати ситуацію. Частина його енергії витрачається на придушення негативних емоцій з метою збереження спокою в ситуації невизначеності[52; 211]. При цьому змінюється суб'єктивне бачення своєї роботи: вона здається складною і навіть небезпечна. Невизначеність вбиває найцінніше, що розвиває людей в організації - сенс роботи. Постійно займатися безглуздою діяльністю нестерпно і просто небезпечно для здоров'я: людина слабшає як тілесно, так і психічно.

Працюючі люди більшу частину свого часу проводять на роботі. Тому сприятливі відносини з оточуючими співробітниками дуже важливі. Дискомфорт у спілкуванні пов'язаний з частими конфліктами з навколишніми. Причина - тривога перед негативною реакцією з боку начальства, колег, підлеглих. Раптове нараду асоціюється із з'ясуванням відносин і публічним покаранням. Це відбувається найчастіше в організаціях, де нормою є змішання особистісного і професійного стилів в діловому спілкуванні, наприклад перехід відмови ділових питань до з'ясування особистісних стосунків. У таких ситуаціях, співробітник знаходиться в стані підозрілості і готовності до відбиття нападу на свою особистість, тобто в стресовому напрузі. Дослідження фізіологів, показали, що затяжні конфлікти можуть призводити до серйозних порушень функціонування організму[13;  61]. Якщо людина потрапляє в соціальні умови, коли його положення здається йому безперспективним, то може розвинутися реакція тривоги, відчуття страху, невроз і т.п.

Конфлікт ролей виникає тоді, коли до працівника пред'являють суперечливі вимоги. Наприклад, продавець може отримати завдання негайно реагувати на прохання клієнтів, але, коли його бачать розмовляє з клієнтом, то говорять, щоб він не забував заповнювати полиці товаром.

Конфлікт ролей може також відбутися в результаті порушення принципу єдиноначальності. Два керівники в ієрархії можуть дати працівникові суперечливі вказівки. Наприклад, директор заводу може зажадати від начальника цеху максимально збільшити випуск продукції, в той час як начальник відділу технічного контролю вимагає дотримання стандартів якості[61; 148].

Конфлікт ролей може також виникнути в результаті відмінностей між нормами неформальної групи і вимогами формальної організації. У цій ситуації індивідуум може відчути напругу і неспокій, тому що хоче бути прийнятим групою, з одного боку, і дотримувати вимоги керівництва - з іншого.

Перенапруження. Сверхнагрузки є джерелом стресу в тій мірі, в якій вони поглинають сили співробітника, необхідні йому в інших областях як професійної, так і сімейної діяльності. Одна справа працювати весь робочий тиждень, - інша справа - опрацювати її без вихідних, які міг би присвятити цікавому справі або сім'ї[33; 269]. Постійне перенапруження, як уже зазначалося, провокує стан хронічної втоми, а також захисної ліні: щоб зекономити сили для важкої і тривалої праці співробітник уникає активності та зайвого нагадування про себе; в процесі роботи він не поспішає його виконати.

Якщо працівнику доручили непомірну кількість завдань або необгрунтований рівень випуску продукції на даний період часу, то в цьому випадку, зазвичай, виникає занепокоєння, фрустрація, а також відчуття безнадійності і матеріальних втрат. Проте недовантаження може викликати точно такі ж почуття[27; 96]. Робітник, який отримує роботи, відповідної його можливостям, зазвичай теж відчуває фрустрацію, стурбованість щодо своєї цінності і положення в соціальній структурі організації і відчуває себе явно невознагражденним.

Нецікава робота. Деякі дослідження показують, що індивідууми, що мають більш цікаву роботу, проявляють менше неспокою і менш схильні фізичним нездужанням, ніж займаються нецікавою роботою[9; 66-69]. Однак погляди на поняття "цікава" робота у людей розрізняється: те, що здається цікавим чи нудним для одного, зовсім не обов'язково буде цікаво іншим. Проте, існує ряд видів трудової діяльності, які вже в силу своєї специфіки є фактором стресу.

  1.  Проблема адаптації до професійного стресу.

Одним із вагомих чинників, яким пояснюється активний інтерес дослідників до “адаптаційної” проблематики, є чисельні констатації фактів “дезадаптованої поведінки” і патологічних порушень нормального процесу психічної діяльності людини.

Проблема адаптації, її перебіг, місце та психологічно-соціальна функція привертає до себе увагу з боку представників різноманітних наукових галузей упродовж не одного десятиріччя[16; 66]. Проте належної єдності в поглядах дослідників щодо змісту й обсягу поняття адаптації не існує, що не може заважати створенню як цілісної методологічно обґрунтованої концепції адаптації, так і вирішенню чималої кількості питань власне практичного порядку.

У практичній науці існують, принаймні, мінімум два уявлення про адаптацію. На узагальненому (категоріальному) рівні абстракції адаптація розуміється як будь-який вид бінарної взаємодії системи та середовища, у процесі якої відбувається узгодження їх структур і функції [3; 271]. У практичній психології (клінічній психофізіології) поняття адаптації розглядається як єдність взаємозумовлених протилежно спрямованих процесів урівноваження суб’єкта з його середовищем [56; 31].

Згідно з попереднім аналізом літературних джерел, нами було враховано основні напрямки, що існують у сучасній психології щодо вивчення стану адаптації. На сьогодні вітчизняні психологи та психофізіологи виокремлюють принаймні три дослідницькі парадигми.

Перша ґрунтується на теорії гомеостазу. Цілком логічним виявляється факт утворення на цій базі відносно самостійного напрямку досліджень. Конкретним змістом згаданої лінії постають питання, спрямовані на діагностику й оптимізацію функціональних станів організму і процесів адаптації. Отримання об’єктивних показників фізіологічного рівня у вигляді формалізованого критерію “психофізіологічної ціни діяльності” сприятиме у кінцевому рахунку значному підвищенню надійності професійної діяльності, відтак і підвищенню боєздатності.

Основний зміст досліджень другого напрямку складають питання оптимізації процесу адаптації до умов діяльності шляхом надання пріоритету “особистісному чиннику”. На відміну від першого, центральним для цього напрямку постає поняття особистості та її психологічних можливостей[14; 88].

Галузь інтересів дослідників охоплює широке коло питань та концентрується, зокрема, на таких психологічних основах, як мотивація, психологічна готовність, товариськість, тривожність, стиль спілкування, стресостійкість, деякі показники темпераменту і характеру тощо.

Як вважає низка авторів, альтернативою певної однобічності першого та другого напрямків є особистісно-ситуаційний підхід, активна розробка якого у вітчизняній психології лише розпочинається[77; 320]. Перспективність цього підходу полягає у розумінні суб’єктивного (особистісного) та об’єктивного (ситуаційного) як певної єдності, як психологічний механізм активної організації особистістю індивідуальної активності у процесі взаємодії з буттям.

Ситуація в цьому сенсі розуміється не в якості фрагменту або зовнішньої щодо особистості сукупності елементів середовища, а як продукт, результат активної взаємодії, зокрема, особистісно-ситуаційної.

Отже, адаптаційний процес можна розглядати на різних рівнях його відбування, тобто на рівнях міжособистісних відносин, індивідуальних поведінкових виявів, базових психічних функцій, психофізіологічної регуляції, фізіологічних механізмів забезпечення діяльності, функціонального резерву організму, здоров’я. На думку Ф. Б. Березіна, у людини в цій низці вирішальну роль відіграє психічна адаптація, значною мірою здійснюючи вплив на адаптаційні процеси, що відбуваються на інших рівнях[74; 60].

Ю. А. Александровський розглядає психічну адаптацію як результат діяльності цілісної самокерованої системи, “яка забезпечує діяльність людини на рівні “оперативного спокою”, дозволяючи їй не лише найбільш оптимально протистояти різним природним і соціальним чинникам, але й активно та цілеспрямовано впливати на них” [3; 271].

Процес адаптації реалізується в усіх випадках, коли в системі людина-середовище виникають значні зміни, що призводять до порушення адекватності їхніх відносин. Основним завданням постійного процесу адаптації є підтримкастану гомеостазу. Концепція гомеостазу вперше була висунута у фізіології К. Бернаром (C. Bernard) і розвинута в роботах У. Кеннона (U. Kahnnon), Г. Сельє (H. Selye), А. Д. Слонима та ін. Відповідно до цієї концепції гомеостазрозуміється як сталість низки показників внутрішнього середовища організму, що є необхідною умовою життєдіяльності будь-якої біологічної системи [19; 176].

Власне процес адаптації починається з фази руйнування старої програми підтримки гомеостазу. При цьому виникає досить складне становище, коли стара програма вже не функціонує, а нові ще не створені або виявляються незавершеними. Ця фаза характеризується низкою специфічних ознак. По-перше, це гіперреагування на навантаження малої і середньої інтенсивності та відмовлення від виконання навантажень більшої ваги. По-друге, ця фаза адаптації супроводжується зняттям механізмів компенсації наявних патологічних процесів. На цій стадії вмикаються тимчасові механізми так званої превентивної адаптації, які надають можливість, хоча і не на оптимальному рівні, досягти мети діяльності та “пережити” складний період відсутності адекватної програми регулювання[48; 133]. Найважливішим компонентом превентивної адаптації є поведінкова адаптація.

Поведінкові реакції в цей період мають основну захисну функцію, яка забезпечує мінімізацію дії адаптогенних чинників і перенапруження регуляції [56; 3–16]. Наступна фаза процесу адаптації характеризується тим, що “під прикриттям поведінкової адаптації починає формуватися нова программа розгортання регулюючих механізмів, будуватися нова структура гомеостатичного регулювання” [3; 296]. Нова програма підтримки гомеостазупостійно вдосконалюється, іноді досить тривалий час вибір шляху оптимізації визначається інтенсивністю чинника впливу: при малих та середніх значеннях від простого до складного, при великих значеннях адаптогенного чинника частіше спостерігається гіперреагування, генералізація ефекту з подальшим спрощенням програми регуляції. При цьому сама наявність пошукової активності (незалежно від ефекту, який досягається) покращує психологічну і психофізіологічну адаптацію, тоді як відмовлення від пошуку погіршує її [22; 16].

Коли пошук оптимальної програми закінчується, настає остання фаза адаптаційного процесу – фаза стабільної адаптації, що характеризується стабілізацією показників адаптації, у тому числі параметрів ефективності діяльності, які встановлюються на новому, більш оптимальному рівні.

Вплив екстремальних чинників на організм людини завжди пов’язано знеобхідністю максимальної мобілізації функціональних резервів і компенсаторно-пристосувальних механізмів, кумуляцією, яка відбувається під впливом цих чинників та змін у структурі функції органів і систем, постійною небезпекою зриву компенсаторно-адаптаційних механізмів з подальшим розвитком так званого стану “дезадаптації”, гострих предпатологічних відхилень у стані фізичного та психічного здоров’я фахівця [63;  10–13]. Збільшення інтенсивності дії адаптаційних механізмів вище граничного рівня призводить до зниження продуктивності діяльності і до психічної дезадаптації.

Поняття психічної дезадаптації, міцно пов’язане з концепцією власне адаптації, розроблялося у вітчизняній науці, насамперед, представниками медичної психології і психіатрії: Ю. Ф. Приленським, Ю. А. Александровським, Е. Д. Красиком та ін. [65; 231]. Виявом неконструктивних реакцій пристосування при зростанні психоемоційної “вартості” досягнення результатів діяльності є синдром психоемоційного напруження, уперше описаний Ц. П. Короленком. На його думку, порушення адаптації у вигляді синдрому психоемоційного напруження виявляється високою тривожністю, порушеннями концентрації уваги, ускладненнями формування міжособистісних контактів тощо [42; 257].

Аналогічні вияви порушення пристосування, що мають зворотний характер, пізніше було досліджено В. Я. Семке і позначено як психодезадаптаційний стан. Описуючи ознаки дезадаптації, В. Я. Семке, разом із втратою адаптивного (пристосувального) характеру реагування, ламанням сформованих індивідуальних механізмів психологічного захисту, виокремлює появу нових форм реагування у вигляді тривожності або ригідності, які є, на його думку, основним чинником стабілізації аномальних особистісних реакцій та перетворення їх у стійкі патохарактерологічні розлади. Однак результати досліджень [77;  200] свідчать, що помірне загострення зазначених особистісних особливостей є виявом дії відповідних психологічних механізмів нормальної адаптації і сприяє досягненню адекватних результатів діяльності.

У сфері наших досліджень цікавим є виокремлення В. Я. Семке та А. Б. Савіних трьох варіантів психодезадаптаційного стану: астенічний, дистимічний і психовегетативний[21; 122-124]. Основні вияви астенічного варіанту складаються з фізичної слабкості, ускладненого засинання, неуважності, погіршення оперативної пам’яті, зниження психічної продуктивності в сфері діяльності, що виконується.

Дистимічний варіант характеризувався емоційною нестійкістю, дратівливістю, вираженням невдоволення, “перепадами” настрою, конфліктністю, порушеннями дисципліни, тобто в основному порушеннями мікросоціальної взаємодії.

Психовегетативний варіант визначався наявністю вегетативних дисфункцій у поєднанні з переживанням тривоги та занепокоєння,  одночасним зниженням продуктивності діяльності і погіршенням взаємин із найближчим оточенням[2;  218].

Залежно від характеру й особливостей дії зовнішніх і внутрішніх чинників, за ступенем узгодження-неузгодження з умовами та вимогами життєдіяльності, насамперед в особливих умовах праці, доцільно розрізняти: стани повної адаптації, стани часткової адаптації, стани часткової дезадаптації, стани повної дезадаптації [59; 117].

Стан повної адаптації, при якому діапазон змін психофізіологічних  показників є оптимальним для життєдіяльності організму і характеризується ефективністю та надійністю, тобто оптимальною інтегральною реакцією організму на робочі навантаження, і суб’єктивним відчуттям комфорту, ототожнюється зі станом психічного здоров’я.

У кожного індивіда є своя індивідуальна межа опору, після досягнення якої психоемоційне напруження, перевтома або порушення функцій організму призводять до розладу психічної діяльності[62; 59]. Тривале й особливо потужне напруження призводить, здебільшого, до розвитку станів часткової адаптації.

Якщо тиск на бар’єр адаптації зростає, і всі резервні можливості організму вичерпані, то спостерігають послаблення психічної активності, виникає стан часткової дезадаптації. Стани часткової дезадаптації – це стани, за яких організм працює у режимі надмірного напруження, а професійна діяльність забезпечується частково. Стресори, що провокують розвиток функціонального напруження, є чинниками ризику. Залежно від особливостей, стресор може становити загрозу як для біологічної цілісності організму, так і для психологічного статусу.

Про стан повної дезадаптації говорять в разі розвитку ознак особистісних порушень: некритичність, змінена емоційність та редукція енергопотенціалу.

На рівні міжособистісного спілкування виявляють невротичні і патохарактерологічні реакції, стани ситуаційної психічної залежності від психоактивних речовин у межах адиктивної поведінки, гострі транзиторні реактивні психози тощо. Організм працює в режимі надмірних витрат внутрішніх резервів. Нестача енергії є однією з причин розвитку та збереження дезадаптаційних станів [3; 426].

На сьогодні при вирішенні питань психологічного забезпечення професійної діяльності недостатньо розробленим є ситуативний підхід до керування адаптацією і професійними стресами. Основна увага приділяється установленню відповідності професійно важливих якостей суб’єкта праці вимогам професійної діяльності. Водночас особливі умови праці, що викликають стресові стани, та напруження адаптаційних можливостей часто є об’єктом розгляду. Професійно важкі ситуації варто розглядати як одиницю аналізу взаємодії суб’єкта праці і професійного середовища [17; 120].

Важливим є вивчення наслідків впливу екстремальних чинників професійного середовища на організм людини.

Рівновага між людиною та професійним середовищем, досягнута в процесі професійної адаптації, не являє собою статичного, раз і назавжди досягнутого стану. Зміна професійного середовища, пов’язана, наприклад, зі зміною технології, з приходом нового керівника, з опануванням нової професії або вступом на нову посаду, а також зміна потреб, можливостей та цілей  самої людини призводять до необхідності активізації процесу адаптації.

Дезадаптація може виникнути внаслідок короткочасних і сильних впливів середовища на людину або під дією менш інтенсивних, але тривалих впливів. Дезадаптація виявляється в різних порушеннях діяльності: зниженні продуктивності праці та її якості, порушеннях дисципліни праці, підвищенні аварійності і травматизму. Критеріями психологічної адаптації  вважаються стан здоров’я, настрій, рівень тривожності, ступінь стомлюваності, активність поведінки[39; 152]. Стійкі порушення психічної адаптації виявляються в клінічно виражених психопатологічних синдромах та/або відмові від діяльності.

Кожний випадок дезадаптації є унікальним і вимагає завжди від психологів тривалої та ретельної процедури діагностики ситуації дезадаптації.

У діагностичній процедурі необхідно основну увагу приділяти оцінці індивідуальних психологічних властивостей і первинному середовищу перебування індивідуума, стосовно якого він виявив дезадаптивне поводження.

Корекційні процедури також завжди повинні бути спрямовані на індивіда-дезадаптанта та на середовище, у якому було породжене явище дезадаптації[42; 98].

Відсутність діагностичних засобів виявлення кількісних показників середовища перебування дезадаптанта не надає можливості максимально ефективно здійснювати корекцію.

  1.  Специфіка професійної діяльності працівників колекторської компанії.

Поняття колекторства походить від латинських слів «collector», «collection» – збір, збирач. Як учасник фінансового ринку колектор – це компанія, яка професійно займається діяльністю зі стягнення проблемної заборгованості з боржників кредитора, роботу з якими він доручає посереднику.

Вперше колекторські (колектингові) компанії з’явилися в США ще в 1945–1950 роках як установи, які займалися поверненням виключно банківської заборгованості[33; 109]. На той час колекторська (колектингова) компанія була відокремленим підрозділом у банку і складалася із служби банківської безпеки та юридичного департаменту, що мала власний бюджет і незалежні кадри від інших служб.

З часом колекторські (колектингові) компанії отримали окрему форму господарювання з чітко визначеними правилами гри з боку держави та інших фінансових установ. З 1955–1956 років колекторські (колектингові) компанії стали функціонувати як окремі структури на ринку фінансових послуг.

У США колекторський бізнес законодавчо врегульований і має свої традиції. Так, основним документом, що регулює діяльність колекторських компаній є FDCPA (The Fair Debt Collection Practices Act) – закон “Про сумлінну практику стягнення боргів”. Так, поняття “колекторська діяльність” нормативно визначене. При цьому метою регулювання є встановлення рамок дозволеного, тобто відповідне законодавство визначає, які дії щодо переконання боржника заплатити є допустимими, а які ні. Цю думку підтверджує представник посольства США Ерік Сальзман [33; 14], спираючись на американський досвід регулювання ринку боргів. На його переконання, за фінансової кризи є люди, які не можуть виплатити борги, а також ті, що не бажають цього робити. Для тих, хто не бажає повертати борги, влада США розробила відповідне законодавство в сфері банкрутства, яке чітко визначає, хто конкретно має займатися цими питаннями. Для цього існує спеціальний центр зі стягнення боргів.

У США колектори працюють за всіма видами заборгованостей.  При цьому там дуже рідко колектори приїжджають на особисті зустрічі з боржником. Часто всі питання мирно вирішуються по телефону[78]. Це пояснюється рівнем грамотності західних позичальників, які розуміють необхідність роботи з збирачами боргів і не ухиляються від цього.

До послуг колекторів вдаються чиновники в багатьох розвинених країнах. Так, у Великобританії податкова служба вирішила залучити колекторів для збору заборгованостей по податках. За підрахунками чиновників, при витратах на наймання колекторів у розмірі 70 млн фунтів стерлінгів, вони зможуть зібрати з громадян боргів на 1,35 млрд фунтів.

У Росії послуги з повернення боргів надають консалтингові, юридичні фірми й навіть детективні агентства. Колекторний бізнес зародився на початку 2004 року на хвилі споживчого буму, коли недосвідчене населення кинулося брати позички на праски і машини[82].

Цікавою особливістю розвитку колекторського бізнесу в Росії є те, що слабо виявляється спеціалізація агентств, і практично всі учасники ринку орієнтуються на надання послуг і банкам, і страховим компаніям, і організаціям у сфері ЖКГ. При цьому розвивається як кредитне, так і корпоративне колекторство (у першому випадку увага акцентується на стяг-ненні однотипних боргів з фізичних осіб, а в другому – на поверненні великої заборгованості юридичних осіб)[79].

Важливою тенденцією, що з’явилася у 2007 році, є створення мета-колекторських проектів, тобто організацій, що акумулюють борги, які потім передаються в роботу різним колекторським агентствам. Викуповувати борги можуть як організації, створені банками (наприклад, Ренесанс), так і свого роду боргові майданчики (схожу діяльність веде корпорація Росборг) [28; 37]. Розвиток цієї практики в 2008 році стимулюватиме діяльність колекторських брокерів і незалежне рейтингування колекторських агентств, тому що “акумуляторам боргів” треба одержувати достовірні дані для вибору безпосередніх виконавців[46; 185].

За інформацією Європейського агентства повернення боргів у США колекторських компаній налічують понад вісім тисяч, у Польщі – близько 700, у Росії функціонують 250 агентств [47].

На ринку України колекторські (колектингові) компанії вже достатньо укріпилися, вони тісно співпрацюють з банківськими установами щодо урегулювання проблемної заборгованості по кредитах. Це пов’язано зі стрімким зростанням споживчого кредитування в 2005 – 2008 рр., зокрема й зі зростанням частки проблемної заборгованості в портфелях кредитних установ. В Україні з 2000 року об’єм кредитування фізичних осіб збільшився майже в 6 разів і на кінець 2008 року склав більше 31 млрд доларів США [Бюлетені Національного Банку України за 1998 – 2008 рр. [78]. Як відомо, з початком економічної кризи восени 2008 року ситуація з проблемною заборгованістю значно погіршилася – її обсяги почали зростати катастрофічними темпами. Згідно з даними, наданими Національному Банку України іншими банками, проблемна заборгованість по кредитах у комерційних банках знаходиться в межах 3 – 4 % від загального кредитного портфеля. Але в цю суму входить і заборгованість з житлового кредитування, автокредитування, кредитування на купівлю товарів і послуг, а також кредитів, наданих без застави – експрес-кредитів. Саме на частку кредитування товарів і послуг та експрес-кредитів випадає найбільша частина проблемної заборгованості. Проте такі експерти з питань кредитного ринку України, як президент Асоціації учасників колекторського бізнесу України і Генеральний директор «Європейської агенції з повернення боргів» О.П. Ільчук та Генеральний директор «Кредит Колекшн Груп» Гжегож Копаніаж, впевнені, що реальний обсяг проблемної заборгованості в портфелях українських банків значно більший і складав приблизно 15 – 17 % на початок 2009 року [83].

Найбільш критичною є необхідність отримання спеціалізованих послуг зі стягнення проблемної дебіторської заборгованості з боку інших фінансових організацій саме у банківських установах. Проте, професійна діяльність колектора охоплює більш широкі сфери економіки та фінансового ринку зокрема. Колекторські (колектингові) компанії надають свої послуги таким галузям національної економіки:

– банківським установам та небанківським кредитним інститутам (кредитні спілки, фінансові компанії, лізингові кампанії, ломбарди, факторингові компанії тощо) з приводу повернення простроченої заборгованості за наданими кредитним коштами;

– страховим компаніям щодо відшкодування збитків за регресними зобов’язаннями за договорами страхування відповідальності власників транспортних засобів та программ автострахування КАСКО;

– телекомунікаційним компаніям, які надають свої послуги в кредит (операторам мобільного зв’язку, мережі Інтернет, кабельного телебачення);

– сектору житлово-комунального господарства щодо повернення проблемної заборгованості населення за спожиті комунальні послуги та ресурси;

– дистриб’юторським компаніям, що продають свою продукцію або послуги в кредит (чи реалізують їх через систему мереженого маркетингу);

– іншим юридичним особам щодо стягнення простроченої дебіторської заборгованості (напрямок діяльності отримав назву «B2B», яка означає «business – to – business»).

За даними Асоціації учасників колекторського бізнесу України структура клієнтів колекторських компаній станом на 2009 рік була на 90 % представлена банківськими установами, по 3 % склала питома вага кредитних спілок та страхових компаній, 2 % припало на підприємства телекомунікації та житлово-комунального господарства, та по 1 % – на дебіторську заборгованість юридичних осіб та компаній, що працюють в сфері дистриб’юторства [84]. Отже, можна зробити висновок, що розвиток системи колекторства в Україні відбувався в основному за рахунок зростання сегменту банківського кредитування.

Керуючись досвідом історії роботи колекторських агенцій протягом останніх чотирьох років, можна впевнено стверджувати, що такі підприємства – є повноцінними учасниками ринку фінансових послуг. Ознаки їх основної діяльності відповідають всім ознакам учасника ринку фінансових послуг, в тому числі і за визначенням Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг». Колекторська компанія може характеризуватися як «…юридична особа-суб’єкт підприємницької діяльності, яка відповідно до закону має право здійснювати діяльність з надання фінансових послуг на території України та є споживачем таких послуг» [80]. Проте, існують певні проблеми у питанні визначення правового статусу колекторських компаній в Україні. Наприкінці 2008 року з боку владних структур, зокрема Міністерства юстиції України, неодноразово звучали заяви щодо неправомірності діяльності колекторів. Але присутній один незаперечний факт –як не існує окремого закону України, який би регламентував діяльність колекторів, так не існує закону, який би її обмежував. Отже, колектингові компанії та створені ними асоціації сьогодні проводять активну роботу в галузі законодавчого регламентування й ліцензування своєї діяльності.

Перші професійні колекторські компанії з’явилися на ринку України в 2006 – 2007 рр. Переважна більшість з них були створені на базі структурних підрозділів, які займалися робою повернення проблемних боргів (служби банківської безпеки, підрозділи претензійно-позовної роботи) банків з іноземним капіталом[75]. Провідні світові банківські групи, яки на той час вже достатньо широко були представлені на ринку фінансових послуг України, давно прийшли до розуміння, що вирішення проблеми повернення кредитів власними силами ставить ряд питань, зокрема: формування відповідного персоналу (пошук, навчання, мотивація, управління); адміністративно-господарські затрати (утримання приміщення, різноманітне обладнання, забезпечення комунікаційними системами, парком автомобілів, професійним програмним забезпеченням). Крім цього, робота банків з проблемною заборгованістю не є основною[28; 51]. На першому місці – робота з новими потенційними клієнтами, забезпечення комерційної і фізичної безпеки організації. Таким чином, саме банки з закордонним капіталом принесли на український фінансовий ринок розуміння необхідності передачі функції збору проблемних боргів спеціалізованим агентствам – колектинговим компаніям.

Головною перевагою колекторського (колектингового) агентства є спеціалізація виключно на збиранні проблемної заборгованості, а звідси – мотивація: прибуток організації залежить від ефективності отримання коштів з проблемних позичальників. Вузька спеціалізація даного виду послуг постає головною перевагою з точки зору собівартості і часу, затраченого на повернення заборгованості. Слід підкреслити і важливість психологічного фактору, який діє на боржника – після отримання повідомлення про передачу його справи спеціалізованому агентству зі збору заборгованості, спонукає його переглянути ставлення до повернення кредит[83. Окрім цього, при співробітництві з колекторськими компаніями банк знімає з себе значні ризики пошкодження свого позитивного іміджу перед власними клієнтами. Адже робота зі стягнення проблемної заборгованості проводиться від імені третьої сторони. В такій ситуації практично нейтралізується ризик того, що клієнт більше не звернеться за наданням послуг до банківської установи.

На думку Президента Асоціації учасників колекторського бізнесу України та Генерального директора «Європейської агенції з повернення боргів» О.П. Ільчука, головними засадами успішної діяльності в сфері колекторського бізнесу є наявність сукупності наступних факторів [81]:

– забезпеченість компанії високотехнологічним програмним устаткуванням, спеціальним ІТ-продуктом, який дозволяє автоматизувати роботу зі стягнення заборгованості в рамках кожного окремого портфелю заборгованості, в тому числі із значним пакетом боргів однорідного типу;

– наявність висококваліфікованого персоналу, здатного обслуговувати процеси стягнення заборгованості на якісному рівні;

– забезпеченість присутності повного циклу обробки проблемного портфелю боргів на трьох основних етапах: попередній колектинг або «soft-collection» (досудове стягнення шляхом проведення телефонних переговорів з боржником), виїздний колектинг чи «fieldcollection » (досудове стягнення шляхом безпосередніх зустрічей з боржником) та пізній колектинг або «legal-collection» (судове стягнення);

– можливість викупу коллектором портфелю проблемної заборгованості первинного кредитора за схемою факторингу.

Як стверджують фахівці, для кожного підприємства характерні три основні види бізнес-процесів: процеси управління, основні або операційні та забезпечувальні[60; 157]. Злагодженість між цими трьома видами та ефективність роботи кожного окремого бізнес-процесу є визначальними чинниками для успішного функціонування будь-якого підприємства. Одним з найважливіших завдань менеджменту компанії є забезпечення безперебійної та чіткої діяльності кожного окремого напрямку бізнес-процесу [64;  25].

Основні або операційні бізнес-процеси відіграють чи не найважливішу роль з поміж інших. Адже саме вони складають бізнес компанії та створюють основний потік доходів. До операційних процесів відносяться постачання, виробництво, маркетинг та збут (продаж).

Робота колектингової (колекторської) компанії може здійснюватися двома шляхами: за допомогою агентської схеми або викупом проблемного кредиту або портфелю таких кредитів. В першому випадку компанія організовує комплекс дій, які забезпечують спонукання боржників компанії-клієнта для погашення існуючої заборгованості. За такі послуги компанія-клієнт сплачує колекторській (колектинговій) компанії комісійну винагороду[28; 90]. Схеми викупу портфелів проблемної заборгованості реалізовуються на основі укладання договорів факторингу чи переуступки права вимоги. В такому випадку за певну грошову плату (дисконт) право вимоги по сплаті дебіторської заборгованості переходить до колекторської компанії, яка отримує статус нового кредитора за боргом.

Отже, колектингові (колекторські) компанії є підприємствами, які надають послуги[89]. 

Організація операційних процесів побудована наступним чином.

На першому етапі головним завданням є налагодження процесу пошуку клієнтів та залучення портфелів дебіторської заборгованості. Як правило, відповідальність за організацію та забезпечення цих процедур покладається на підрозділи маркетингових служб.

Таким чином, колектингова (колекторська) компанія реалізує бізнес-процес постачання для здійснення власної основної діяльності, одночасно забезпечуючи частковий маркетинг та продаж (збут) своєї послуги.

На другому етапі проходить безпосереднє опрацювання отриманої інформації та здійснення дій, які направлені на погашення існуючої заборгованості боржниками. Тобто проходить процес безпосереднього «виробництва» послуги. Цей бізнес-процес реалізується за допомогою операційних підрозділів – телефонного контакт-центру, виїзних служб, юридичної служби.

В останню чергу реалізується заключний етап маркетингових процесів. До нього входить аналіз результатів за відпрацьованими портфелями заборгованостей, маркетингові дослідження, порівняння ефективності попередніх періодів, розробка маркетингової стратегії для подальшої роботи та підвищення показників[84; 85;88].

Однією із засад успішного та конкурентоспроможного функціонування компанії в колекторському бізнесі є злагоджена дія її операційних підрозділів та маркетингової служби.

Проаналізувавши комерційні пропозиції та рекламні матеріали, розміщені на офіційних веб-сторінках колекторських компаній [83; 84; 85;86; 87; 88], можна впевнено стверджувати, що їх діяльність в Україні має значні перспективи розвитку, враховуючи динамічне зростання ринку кредитних послуг протягом 2005 – 2008 рр., та поглиблення фінансової кризи протягом 2009 року. Цінова політика, що формується в середовищі співпраці кредиторів та колекторів, дозволяє отримувати високу рентабельність обом учасникам процесів стягнення заборгованостей. Проте, на думку автора, саме діяльність за напрямком факторингу відкриває нові перспективи розвитку для колекторського бізнесу в державі[88]. Це обумовлено значно вищим рівнем можливої доходності від операційної діяльності компанії та фактично необмеженими законодавством строками для звернення прав вимоги за придбаними угодами зобов’язань. За іншим формулюванням, сплативши мінімальну ціну за придбання портфелю боргів (яка має бути ретельно сформована з розрахунку на прогнозну динаміку погашень заборгованості за портфелем) в розмірі 5 – 15 % від загального обсягу придбаних зобов’язань, в перспективі компанія може отримати дохід до 80 – 90 % від суми такого портфелю.

Висновок до розділу І

Професійний стрес  виражається в психічних і фізичних реакціях на напружені ситуації трудової діяльності людини. Розвиток стрес-реакцій обумовлений не тільки структурно-організаційними особливостями, але й характером роботи, особистісними відносинами співробітників, їх взаємодією. Професійний стрес також виникає у співробітників недостатньо завантажених роботою, а також у тих, які вважають, що не реалізують повною мірою свій професійний потенціал і здатні на більше.

Отже, ми намагалися врахувати всі існуючі сьогодні методичні підходи до вивчення процесу адаптації людини. Тому у нашому експериментальному дослідженні під адаптацією до діяльності в особливих умовах ми розуміли формування стійких оптимальних механізмів реагування фізіологічних систем організму на екстремальну ситуацію, що виникає, з урахуванням індивідуальних психологічних якостей. ЗНАЙТИ ІНШИЙ ВИСНОВОК 2 ПІДРОЗД

Сьогодні попит на колекторські послуги значно перевищує пропозицію. Ринок надання послуг повернення безнадійних боргів колекторськими компаніями в Україні розширюється. Проте постає питання про доцільність, ефективність та правову основу функціонування колекторських компаній в Україні. Велика кількість країн, в яких добре розвинений колекторний бізнес, вже мають досвід законодавчого регулювання галузі колекторських послуг. Таким чином, Україна може скористатися вже наявними напрацюваннями та досвідом адаптації професійного до стресу.

РОЗДІЛ ІІ

ЕМПІРИЧНЕ ДОСЛІДЖЕННЯ ПСИХОЛОГІЧНОЇ АДАПТАЦІЇ ПРАЦІВНИКІВ КОЛЕКТОРСЬКОЇ КОМПАНІЇ ДО ПРОФЕСІЙНИХ СТРЕСІВ

2.1.  Організація та етапи дослідження.

Мета дослідження  з’ясувати, які стресові фактори є визначальними в працесі діяльності працівників колекторської компанії

Еспериментальна база дослідження – факторингова компанія Укрборг в м. Києві

Емпірична  вибірка  дослідження – працівників відділу стягнення проблемної заборгованості компанії Укрборг

Загальна кількість учасників експерименту -  45 чоловік, вік – 19 – 40 років, (серед  яких чоловіки та жінки). Це упорядкована досліджувана група по віковому, статевому складу, що добровільно погодились на проведення психологічного дослідження.

Основні завдання відділу по стягненню проблемної заборгованості:

  •  робота  з базою даних боржників в телефонному режимі(встановлення контакта, консультація, мотивація для погашення заборгованості);
  •  встановлення місця реєстрації боржника (поручителя) і його фактичного місця проживання;
  •  встановлення місця навчання, роботи, ведення бізнесу боржника (поручителя);
  •  встановлення інформації про наявність у боржника (поручителя) рухомого і нерухомого майна, розшук майна;
  •  проведення комплексу заходів щодо погашення проблемної заборгованості;
  •  моніторинг (збір і узагальнення інформації) стану проблемної заборгованості, роботи по її погашенню, забезпечення підвищення ефективності погашення проблемної заборгованості.
  •  звітування про виконану роботу, виконання доведених планових показників.

Тривалість психологічного дослідження включав певний проміжок часу, а саме тиждень.

Дане емпіричне дослідження проводилось в чотири етапи:

Перший етап був присвячений вивченню та теоретичному аналізу сучасного стану розробки обраної нами теми. Ми дослідили вивчення  психологічного феномену стресу, його значення в професійній діяльності працівників колекторної компанії. На даному етапі проводився збір необхідної інформації для ефективного проведення емпіричного дослідження.

Другий етап полягав у здійсненні відбору психодіагностичного інструментарію, проведенні емпіричного дослідження. Цей етап дослідження присвячений експериментальному вивченню ціністно – смислової сфери особистості працівника колекторної компанії, досліждженю особливостей специфічного стресу в рамках професійної діяльності, діагностиці компонентів за допомогою обраної методик.

Третій етап включав в себе кількісну і якісну обробку отриманих даних за допомогою методів математичної статистики.

Четвертий етап полягав в інтерпретації  отриманих результатів та формуванні загальних висновків.

Умови проведення тестування полягають у тому, що я мав можливість знаходитись на території колекторної компанії, наглядно спостерігати за процесом роботи і проводити емпіричне дослідження, створюючи доброзичливу психологічну атмосферу.

  1.  Методологічні і методичні основи проведення дослідження

Методологічну основу дослідження становлять:

  •  методика визначення індивідуальних копінг-стратегій Є. Хайма;
  •  діагностика соціально-психологічної адаптації К.Роджерс, Р.Даймонд;
  •  методи оцінки та самооцінки стресових станів;
  •  методика оцінки рівня професійного стресу Вайсмана;
  •  методика схильності до стресу (Дженкінсон. Модифікації Фрідмана і Розенмана)

 Під час проведення емпіричного дослідження використовувалась низка надійних психодіагностичних методик для фіксації відповідних психічних особливостей специфічних професійних стресів як індивіда окремо, так групи в цілому.

Детальніше розглянемо представлені методики, для того, щоб показати важливість і необхідність їх застосування в психологічному дослідженні:

  1.  Методика визначення індивідуальних копінг-стратегій Є. Хайма

Дана методика складається із 26 тверджень, які розділені на три групи: когнітивну, емоційну та поведінкову. До першої групи входить 10 тверджень, а до двох інших по 8.

Серед всіх тверджень досліджуваному пропонується обрати лише по одному з кожної групи, яке найбільш відображає поведінкову стратегію  досліджуваного в стресовій ситуації.

  1.  діагностика соціально-психологічної адаптації К.Роджерс, Р.Даймонд;

Дана методика пропонується як дорослим так і підліткам. У ході роботи досліджуються такі шкали: адаптація, прийняття других, самоприйняття, емоційний комфорт, інтернальність, прагнення до першості. Опитувальник містить 101 запитання.

Мета: виявлення особливостей адаптаці ного періоду особистості через “інтегральні показники  адаптація”, “само сприйняття”, “прийняття інших”, “емоційна комфортність”, “прагнення до домінування”.   

Для діагностики соціально-психологічної адаптації використовувалася методика До.Роджерса і Р. Даймонда. Особистісний опитувальник призначений для вивчення особливостей соціально-психологічної адаптації особистості.Стимульний матеріал представлений 101 твердженням, які у третій особі однини, без використання будь-яких займенників. Цілком імовірно, таку форму було використано авторами у тому, щоб уникнути впливу «прямого ототожнення». Тобто ситуації, коли випробовувані свідомо, безпосередньо співвідносять твердження з своїми особливостями. Цей методичний прийом є одним із форм «нейтралізації» установкитестируемих насоциально-желательние відповіді. У методиці передбачена досить диференційована, 7- бальна шкала відповідей.

Авторами вирізняються такі 7 інтегральних показників:

1 - «Адаптація»;

2 - «Визнання інших»;

3 - «Интернальность»;

4 - «Самовосприятие»;

5 - «Емоційна комфортність»;

6 - «Прагнення домінуванню»,

7 – «Ескапізм».

Усі вони розраховується за індивідуальної формулі, знайденою, цілком імовірно, емпіричним шляхом. Інтерпретація ввозяться відповідність нормативними даними, розрахованими окремо для підлітків і дорослим вибірки.

Методика можна використовувати з вивчення особливостей формування самосвідомості підлітків у процесі адаптацію нових умов, виміру шкільної адаптации-дезадаптации, діагностика, і вивчення структуриемоционально-поведенческих порушень у тяжких дітей за умов загальноосвітньої школи.

Методику соціально-психологічної адаптації Роджерса й Даймонд застосовано для діагностики особливостей соціальної адаптації за критеріями адаптації, самоприйняття, прийняття інших, емоційного комфорту, інтернальності, прагнення домінувати та ескепізму. У доступній нам науковій літературі нема відомостей про адаптацію, валідність та надійність методики, однак її часто застосовують у дослідженнях. Теоретичною основою методики є теорія особистості К. Роджерса, основні положення якої було розроблено на підставі досліджень ефективності психотерапії, критеріїв психічного здоров'я та його розладів: видану в співавторстві з Розалінд Даймонд "Психотерапію та зміни особистості" [Rogers C., Dymond R. Psychotherapy and personality change. Co-ordinated research studies in the Client-Centered Approach. Chicago: The University of Chicago Press, 1954. – 447 р.] визнають однією з основних праць Карла Роджерса з психотерапії [25, с. 277].

       Методи оцінки та самооцінки стресових станів

5   Схильність до стресу (Дженкенсона, модифікація Фрідмана і Розенмана)

Мета: Визначити рівень схильності до стресу.

Обладнання: Методика Дженкенсона.
Показник, що вимірюється: Схильність до стресу.

2.3. Результати емпіричного дослідження. Аналіз та інтерпретація

Для того, щоб визначитися з критеріями математичної статистики, які будуть використовуватися в ході дослідження, було проведено математичний аналіз за допомогою критерію Колмогорова – Смирнова  (див. додаток Б).

За результатами даного аналізу було обрано відповідні критерії математичної статистики, які будуть використані в ході дослідження (див. Додаток В).

Таким чином, по Колмогорову–Смірнову було визначено, що всі методки будуть оброблятися за допомогою критерію Спірмена.

Головними показниками було обрано показники «соціально-психологічної адаптації» за методикою  діагностики соціально-психологічної адаптації                       К. Роджера, Р. Даймонда.  

         Шкали  які мають показник значимості менше 0,05 за критерієм Спірмена (показників з відхиленням від нормального розподілу)  свідчать про наявність взаємозв’язків між показниками (див. додаток В).

Виявлені зв’язки занесені та описані у  таблицях  2.1. – 2.2.

Таблиця 2.1.

Кореляційні зв'язки між показниками «соціально-психологічної адаптації» та індивідуальними копінг-стратегіями

Показники соціально-психологічної адаптації

По критерію Спірмена

Копінг-стратегії         

непродуктивні

Продуктивні

Адаптація

Показник значимості

0,003

0,005

Показник критерію

-0,435

0,507

Інтернальність

Показник значимості

0,005

-

Показник критерію

0,617

-

Само сприйняття

Показник значимості

0,003

0,005

Показник критерію

-0,831

0,612

Емоційний комфорт

Показник значимості

0,005

0,032

Показник критерію

-0,396

0,461

Прагнення до домінування

Показник значимості

0,005

0,006

Показник критерію

0,451

-0,343

Отже, з таблиці 2.1. видно, що зв’язків з шкалою «визнання інших» та «відносно продуктивними стратегіями» виявлено не було,  а за показниками інших шкал були виявлені такі взаємозв’яки:

  •  шкала адаптації має прямий кореляційний зв'язок   з продуктивними копінг-стратегіями, та обернений з непродуктивними. Це свідчить про те, що чим краще адаптована людина, тим більше вона використовує продуктивні копінг-стратегії і тим менше користується непродуктивними;
  •  між шкалою «інтернальність» та непродуктивними копінг-стратегіями також існує зв'язок. Він має прямий характер. Це свідчить про те, що  чим більше у респондента розвинута спрямованість у глиб себе, тим частіше такі люди використовують непродуктивні копінг-стратегії;
  •  шкала «само сприйняття» має прямі зв’язки з продуктивними копінг-стратегіями та обернені з непродуктивними. Це свідчить про те, що чим більш позитивним є ставлення респондентів до себе, тим частіше вони використовують продуктивні копінг-стратегії і тим менше застосовують непродуктивні;
  •  такий самий характер зв’язку, як і в попередньому прикладі, має показник шкали «емоційний комфорт». Це свідчить про те, що чим більше емоційно комфортно відчуває себе респондент, тим менше він використовує непродуктивні копінги і тим більше застосовує продуктивні;
  •  за останньою шкалою «прагнення до домінування» був виявлений цікавий зв'язок – чим більші показники прагнення до домінування,тим менше респонденти використовують продуктивні копінг-стратегії і тим більше обирають непродуктивні.

Отже було виявлено багато кореляційних зв’язків між показниками «соціально-психологічної адаптації» та індивідуальними копінг-стратегіями. Можна сказати, що чим більше респонденти обирають продуктивні копінг-стратегії, тим більш адаптованими вони є .

Таблиця 2.2.

Кореляційні зв'язки між показниками «соціально-психологічної адаптації» та показниками професійного стресу

Показники соціально-психологічної адаптації

По критерію Спірмена

Показники стресу

Професійний стрес

Стрес

Схильність до стресу

Адаптація

Показник значимості

0,003

0,001

0,005

Показник критерію

-0,654

-0,432

-0,327

Само сприйняття

Показник значимості

0,003

0,005

0,001

Показник критерію

-0,231

-0,481

-0,432

Емоційний комфорт

Показник значимості

0,006

0,001

0,001

Показник критерію

-0,425

-0,347

-0,478

Отже, з таблиці 2.2. видно, що існують обернені кореляційні зв’язки між соціально-психологічною адаптацією та рівнем професійного стресу і стресу взагалі:

  •  між показником адаптації та показниками стресу існують обернені зв’язки, що свідчать про те, що чим більше адаптація, тим меші показники стресу, професійного стресу та схильності до стресу;
  •  між показником самосприйняття та показниками стресу існують обернені зв’язки, що свідчать про те, що чим більш позитивним є само сприйняття особистістю себе, тим менші показники професійного стресу та схильності до стресу вони мають;
  •  емоційний комфорт також має кореляції з показниками стресу. Тобто, чим більші показники емоційного комфорту, тим менші показники професійного стресу та схильності до стресу.

Серед інших показників соціально-психологічної адаптації кореляційних зв’язків виявлено не було.

Отже, можна сказати, що існують кореляційні зв’язки між показниками професійного стресу та соціально-психологічної адаптації, крім того ці зв’язки свідчать про те, що чим більші показники професійного стресу та стресу взагалі, тим менші показники адаптації мають респонденти.


ВИСНОВОК ДО РОЗДІЛУ ІІ

Емпіричне дослідження потребує чіткого розуміння вибраної тематики, здатність проявити всі теоретичні знання для розробки мети, завдання, етапів психологічного дослідження та ефективно застосувати ці знання у дійсності на основі практичних вмінь та навичок.

Організація, формування етапів та умов проведення емпіричного дослідження, підбір методів для збору та обробки даних, їх обґрунтування та розробка рекомендацій – це важливі моменти у побудові психологічного дослідження, що закладають основу для подальшої ефективної праці у визначеному руслі щодо визначення смислоутворюючих компонентів саморегуляції представників органів внутрішніх справ.

Дане емпіричне дослідження проводилось в чотири етапів, що включали в себе теоретичний аналіз обраної теми, відбір психодіагностичного компоненту дослідження, кількісну та якісну обробку даних.

Експериментальною базою дослідження є працівники колекторської компанії «УКРБОРГ» в м. Києві. Експериментальна вибірка застосовувалась до працівників різної статі та віку а саме від 19 до 40 років.

Правильна організація психологічного дослідження надає можливість отримати великий досвід у руслі професійного спрямування, який так чи інакше знадобиться у майбутньому, відіграє велике, неперехідне значення, як для себе особисто, так і для оточуючих загалом.


ЗАГАЛЬНІ ВИСНОВКИ

Відповідно до завдать у втупі має бути 4 висновки по 0,5 сторінки, на 3е завтдання можна сторінку

3 Організувати та провести емпіричне дослідження. Виявити та описати психологічні особливості адаптації до професійних стресорів працівників колекторської кампанії;

В прицесі організації та проведення емпіричного дослідження було виявлено та описано психологічні особливості адаптації до професійних стресорів працівників колекторської компанії.

методикою  діагностики соціально-психологічної адаптації                       К. Роджера, Р. Даймонда

  •  Чим краще адаптована людина, тим більше вона використовує продуктивні копінг-стратегії і тим менше користується непродуктивними. Використанню позитивних допінг стратегій сприяють позитивне  ставлення до себе та емоційний комфорт. А негативні допінг-стратегії використовували респонденти, які спрямованість углиб себе і прагнули до домінування.

  1.  В результаті дослідження психологічних особливостей адаптації працівників колекторської компанії до специфічних професійних стресів:
  2.  Проведений теоретичний аналіз проблем стресу і емоційного стресу, в тому числі показав, що характерною особливістю діяльності при вирішенні робочих завдань є періодичне виникнення проблемних (складних, позаштатних) ситуацій і вплив несприятливих, екстремальних екологічних та інформаційних факторів, які призводять до розвитку психічної напруженості і психологічного стресу.
  3.  Проведений нами аналіз стресів у професійному просторі суб'єктів праці показав, що на відміну від відомих і досить вивчених професійних стресів, що виникають у суб'єкта праці в процесі виконання напруженої та відповідальної роботи, або в ситуаціях, що загрожують життю, які діють переважно під час виконання діяльності і усвідомлюються суб'єктом, психосоціальні фактори впливають на людину постійно, як в робочий, так і в позаробочий час і, властиві навіть "звичайним" професіями.  Причини виробничих стресів для різних видів професійної діяльності складають свій специфічний комплекс. Висунуте в якості гіпотези припущення про те, що для працівників з великим стажем роботи в більшою мірою є суб'єктивні фактори, а для працівників з низьким стажем і досвідом - об'єктивні фактори, знайшли підтвердження в результатах проведеного тестування.
  4.  Діяльність за напрямком колекторських послуг відкриває нові рівні можливостей як для розвитку ринку фінансового посередництва, так і для системи фінансових ринків України в цілому. Подальше зростання кредитування обумовлює більш широке вивчення процесу ефективного повернення проблемної дебіторської заборгованості колекторськими компаніями зі зменшенням собівартості цього процесу. Недостатність інформації про діяльність колекторського бізнесу, відсутність норм ліцензування ведення даного виду діяльності формують негативний імідж колекторських (колектингових) компаній в Україні. Проте роль, яку сьогодні відіграють колектори у формуванні та розвитку кредитної системи держави, важко недооцінити. Перш за все, їх посередницьку функцію в сфері фінансових ринків можна визначити як роль «санітарів» та «оздоровлювачів» системи кредитних відносин. По-друге, саме інформаційне середовище, яке створюють колекторські компанії України, допомагає стимулювати державні процеси вирішення проблеми заборгованості різних суб’єктів фінансового ринку. Колекторські послуги можуть надаватися практично для будь-якої галузі економіки країни. В цьому полягає їх унікальність, секрет їхньої затребуваності в системі фінансового посередництва та в загальній інфраструктурі ринку фінансових послуг.
  5.  На основі статистичних показників проінтерпретовано і підсумовано отримані результати. Виявлено, що працівники колекторських компаній свою професійну діяльність реалізують осмисленно, чітко формулюючи життєві цілі і завдання, пов’язуючи їх у структуровану професійну стратегію.
  6.  Результати тестування також показали, що абсолютна більшість співробітників досліджуваної організації не володіють спеціальними прийомами подолання стресів, а для зняття стресу практикують паління (40% в досвідчених і 60% - нізкоопитних).

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

  1.  Александров Е. О. Интегративная психотерапия посттравматического стрессового расстройства. - Новосибирск: Сибпринт., 2005 – 280 c.
  2.  Александровский Ю. А., Лобастов О. С., Спивак Л. И., Щукин Б. П. Психогении в экстремальных условиях. - М., 1991. - 378 c.
  3.  Александровский, Ю. А. Состояния психической дезадаптации и их компенсация (пограничные нервно-психические расстройства) / Ю. А. Александровский. – М. : Медицина, 1976. – 271 с.
  4.  Безносов С.П. Профессиональная деформация личности. – СПб.: Речь, 2004. – 272с.
  5.  Бенджамин Колодзин. Как выжить после психической травмы. Перевод с английского Савельевой. стр. 15, 42.
  6.  Березин Ф. Б. Психологическая и психофизиологическая адаптация человека. - Л., 1988. - 167 c.
  7.  Бодалев А.А.,  Столин В.В.  Общая психодиагностика. - СПб., 2000. - 440 с.
  8.  Бодров В.А. Информационный стресс. – М., 2000. – 352с.
  9.  Бодров В.А. Когнітивні процеси і психологічний стрес / / Психологічний журнал. - 1996. - № 17. - С.64-74.
  10.  Бодров В.А. Проблема подолання стресу / / Психологічний журнал. - 2006. - № 2. -С.113-123.
  11.  Бурлачук Л.Ф. Психодіагностика. - СПб.: Питер, 2002. - 330с.
  12.  Бурлачук Л.Ф., Морозов С.М. Словарь-справочник по психодиагностике. - СПб., 1999. - 528 с.
  13.  Василюк Ф. Е. Психология переживания. М.: Изд-во Моск. ун-та, 1984. – 312 с.
  14.  Васильева О.С. Психологическое здоровье личности // Социальная психология личности / Под ред. В.А. Лабунской. М.: Гардарики, 1999. С. 359–372.
  15.  Венгер Л.А., В.С. Мухина Психология Москва Просвещение 1988.Гаиезо М. В., Домашенко И. А. Атлас по психологии. - М.: Просвещение, 1986.
  16.  Власенко, С. О. Адаптація і моделювання як засіб управління тренувальним процесом / С. О. Власенко, М. О. Носке // Педагогіка, психологія та медико-біологічні проблеми фізичного виховання і спорту : зб. наук. праць. – Харків, 2000. – № 20. – С. 10–13.
  17.  Водопьянова, Н. Е. Синдром выгорания: диагностика и профилактика / Н. Е. Водопьянова, Е. С. Старченкова. – М.-СПб., 2005. – 120 с.
  18.  Волошин В. М. Клиническая типология посттравматических стрессовых расстройств и вопросы дифференцированной психофармакотерапии// Психиатрия и психоформакология.- 2001. № 4, Т. 3.
  19.  Ганзен, В. А. Системные описания в психологии / В. А. Ганзен. – Л., 1984. – 176 с.
  20.  Габдреев Р.В. Системные исследования когнитивных процессов субъекта деятельности. – Саратов, Казань: СГУ, КГТУ, 1999.
  21.  Гланц С. Методы статистики  в психологии и биологии. Москва «Практика», 1997
  22.  Гордон, Л. А. Социальная адаптация в современных условиях / Л. А. Гордон // Социол. исслед. – 1994. – № 8–9. – С. 3–16.
  23.  Гримак Л.П. Резервы человеческой психики: Введение в психологию активности. – М.: Политиздат, 1989. – 319с. стр. 180, 184, 185, 195.
  24.  Губачёв Ю. М., Иовлев Б. В., Карвасарский Б. Д. и другие. Эмоциональный стресс в условиях нормы и патологии человека. Л., 1976.
  25.  Дикая Л. Г., Семикин В. В., Щедрое В. И. Исследование индивидуального стиля саморегуляции психофизиологического состояния // Психологический журнал. 1994. № 6. С. 28-37.
  26.  Дикая Л.Г. Становление новой системы психической регуляции в экстремальных условиях деятельности //Принципы системности в психологических исследованиях /Под ред. Д.Н.Завалишиной, В.А.Барабанщикова.-М.,1990.
  27.  Еникеев М.И. Общая и социальная психология: Учебник для вузов. М.: Издательская группа НОРМА-ИНФРА-М, 2000.
  28.  Жданухін Д. Тенденції розвитку колекторського бізнесу в Росії / Д. Жданухін // Фінансовий ринок України. – 2008. – № 4. – С. 37–38.
  29.  Завалишина Д.Н., Рыбалко Е.Ф. Категория развития в психологии // Категории материалистической диалектики в психологии / Под ред. Л.И. Анцыферовой. – М., 1988. – С. 22-56.
  30.  Завалова Н.Д., Ломов Б.Ф., Пономаренко В.А. Образ в системе психической регуляции деятельности. М.: Наука, 1986.
  31.  Закатова А. Стрес уповільненої дії / / Новий персонал. -2004. - № 6. -С.34-38.
  32.  Иванников В.А. Психологические механизмы волевой регуляции. М., 1991.
  33.  Іллюк М. Колектори в Україні: друзі для банкірів чи рекет для народу? / М. Іллюк // Юридичний вісник України. – 2012. – № 3. – С. 14–15.
  34.  Кижаев-Смык Л.А. Психология стресса: Издат. Наука. Москва 1983, стр. 114, 184, 272.
  35.  Китаїв-Смик Л.А. Психологія стресу. - М.: Наука, 1983. -265с.  
  36.  Климов Е.А. Введение в психологию труда. – М., 1998.
  37.  Климов Е.А. Человек как субъект труда и проблемы психологии // Вопросы психологии. - 1984. - № 4. - С. 5-14.
  38.  Конопкин О.А. Психическая саморегуляция произвольной активности человека (структурно-функциональный аспект) // Вопросы психологии. 1995. N 1. С. 5–12.
  39.  Коган Б. М. Стресс и адаптация. М.: Знание, 1980. - № 10. С.12 – 19.
  40.  Колодзин Б. Как жить после психической травмы. М., 1992. – С. 25-45.
  41.  Кон И. С. Социология личности. М., 1967.
  42.  Короленко, Ц. П. Психофизиология человека в экстремальных условиях / Ц. П. Короленко. – Л., 1978. – 271 с.
  43.  Крылов А.А. Практикум по общей и экспериментальной психологии. - Л. Издательство Ленинградского университета, 2002. - 564 с.
  44.  Кузнецов А. А. Посттравматическое стрессовое расстройство: вопросы лечения // Психологическая реабилитация участников боевых действий и лиц, пострадавших в чрезвычайных ситуациях. М.: Гэотар-мед, 2004. - С. 132-136.
  45.  Куликов Л.В. Психологические исследования: Методические рекомендации по проведению.- СПб.: Речь, 2001,-184 с.
  46.  Кучмійчук Н. Особливості колекторської діяльності в Україні [Електронний ресурс] /
  47.  Кучмійчук Н., Савелова Ю.// Офіційний сайт газети “Споживач.інфо”. – Режим доступу: http://spojivach.info/yurydynv-justice-clinic/1151-2011-03-11-22-06-08.html. – Назва з екрану.
  48.  Леонова А.Б. Психодиагностика функциональных состояний человека. М., 1984.
  49.  Леонова А., Мотовилін І. Професійний стрес у процесі організаційних змін / / Психологічний журнал. - 2004. - № 2. -С.79-92.  
  50.  Лєсной Н., 2006, с. 104 - 108 Посттравматическое стрессовое расстройство. Предисловие, 2005. - С. 3-4.
  51.  Ломов Б.Ф. Методологические и теоретические проблемы психологии. – М.: Наука,1984. – 444 с.
  52.  Луппо С.Є. Методи психологічного консультування та психотерапії посттравматичних станів / / Сучасні напрямки психологічного консультування в системі освіти: 3б. матер. конфер.- К.: КМІУВ ім. Б. Грінченка, 2001. – С. 85 - 86.
  53.  Маклаков А.Г. Загальна психологія: Підручник для вузів. - СПб.: Питер, 2006. - 583с.
  54.  Марищук В.Л. Психологические основы формирования профессионально значимых качеств.: Автореферат докт. дис. Л., 1982. С.20.
  55.  Марищук В.Л., Євдокімов В.І. Поведінка і саморегуляція людини в умовах стресу. - СПб.: Питер, 2001. - 258с.
  56.  Медведев, В. И. О Проблеме адаптации / В. И. Медведев // Компонента адаптационного процесса. – Л., 1984. – С.
  57.  Набиуллина Р. Р., Тухтарова И. В..Механизми психологической защиты и совладания со стрессом. Учебное пособие. Казань, 2003 .- 24-58 с.
  58.  Небылицин В. Д. Основные свойства нервной системы человека. - И. Просвещение , 1966. – 185 с.
  59.  Охременко, О. Р. Діяльність у складних, напружених та екстремальних умовах / О. Р. Охременко. – К. : Нац. академія оборони України, 2004. – С. 12–17.
  60.  Покропивний С.Ф. структурно-логічний навч. посібник /  – К. : КНЕУ, 2001. – 457 с.
  61.  Попова Л.М., Соколов И. В. Стресс жизни: Сборник.  (О. Грегор. Как противостоять стрессу. Г. Селье. Стресс без болезней. - Спб, ТОО Лейла, 1994.- 384 c.
  62.  Постилякова Ю. Ресурси подолання стресу різних видах професійної діяльності / / Психологічний журнал. - 2005. - № 6. -С.35-43.
  63.  Рушман Э.М. Надо ли убегать от стресса? М.: Физкультура и спорт, 1990.-128с., ил. стр. 3, 4, 6, 102, 106, 108.
  64.  Савчук В.П. Практическая энциклопедия. Финансовый менеджмент / Савчук В.П. – К. : ИД Максимум, 2006. – 884 с.
  65.  Сельє Г. Стрес без дистресу. - М.: Прогрес, 1992. - 165с.
  66.  Сыропятов, О. Г. Психотерапия : учебное пособие / Сыропятов О. Г., Дзеружинская Н. А. – К. : Науковий світ, 2010. – 316 с.
  67.  Суворова В.В. Психофізіологія стресу. - М.: Педагогіка, 1975. - 208с.
  68.  Судаков К. В. Системные механизмы эмоционального стресса. М., 1981.
  69.  Тарабрина М. У , Лазебная Є. Про. Синдром посттравматичних стресових порушень: сучасний стан та проблеми // Психол. журн.- 1992. № 2.  C. 14-29 .
  70.  Тарабрина Н. В., 2007. Теоретико-эмпирические исследования посттравматического стресса// Психологический журнал, Т. 28, № 4, С. 5-14.
  71.  Тригранян Р.А. Стресс и его значение для организма (отв. ред. навст. предисл. О.Г. Газенко. – М.: Наука, 1988-176с. – стр. 3, 4, 105, 133, 140-149.
  72.  Уфаев К. Психологічний тиск: стрес на роботі / / Новий персонал. - 2003. - № 7-8. -С.44.
  73.  Фонтана Д. Как справиться со стрессом /Пер.с англ. - М.,1995.– 254 c.
  74.  Червонописький С. Монографія. - 2008р. – 270 c.Черепанова Е. М. Психологический стресс. - М., 1996. - 360 c.
  75.  Шарай В. Б. Функциональное состояние студентов в зависимости от форм организации экзаменационного процесса. М., 1979.
  76.  Щербатих Ю.В. Психологія стресу. - М.: Академія, 2005. - 250С.
  77.  Щербатих Ю.В. Психологія стресу і методи корекції. - СПб.: Питер, 2006. - 256с.
  78.  Юр’єва, Л. Н. Історія, культура, психічні і поведінкові розлади / Л. Н. Юр’єва. – К. : Сфера, 2002. – 210 с.
  79.  Веб-сторінка колекторської компанії «Європейська агенція з повернення боргів»[Електронний ресурс].–Режим доступу: http://www.eadr.com.ua
  80.  Веб-сторінка «Асоціації учасників колекторського бізнесу України (АКБУ)» Електронний ресурс. – Режим доступу : http://www.acbu.com.ua/
  81.  Електронний ресурс –Режим доступу : http://bank.gov.ua/Publication/econom.htm#Бюлетень Національного банку України
  82.  Офіційна веб-сторінка компанії «Кредит Колекшн Груп» [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.ccg.ua/ua/ua.
  83.  Офіційна веб-сторінка компанії «Європейська агенція з повернення боргів» [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://eadr.com.ua/ua/
  84.  Офіційна веб-сторінка компанії «Е-колл» [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://ecall.ua/
  85.  Офіційна веб-сторінка компанії «Українська колекторська група» [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://ucg-ua.com/
  86.  Офіційна веб-сторінка компанії «Дельта-М» [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://delta-m.com.ua/rus/
  87.  Офіційна веб-сторінка компанії «УкрБорг» [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://ukrborg.ua/
  88.  Офіційна веб-сторінка компанії «ІКС-Поінт» [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.x-point.com.ua/
  89.  Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг : закон України зі змінами та доп. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon.rada. gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=2664
  90.  Пояснювальна записка до проекту Закону України "Про заборону надання колекторських послуг щодо фізичних осіб - боржників" . [Електронний ресурс] Режим доступу: http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/GF78J00A.html

ДОДАТКИ

Методика определения индивидуальных копинг-стратегий Э. Хайма.

Інструкція досліджуваним.

Вам буде запропонований ряд тверджень, які стосуються особливостей вашої поведінки. Постарайтеся пригадати, яким чином ви найчастіші вирішуєте важкі і стресові ситуації високої емоційної напруги. Обведіть кружечком той номер, який вам підходить. Укожному розділі тверджень необхідно вибрати тільки один варіант, за допомогою якого ви вирішуєте свої труднощі.

Відповідайте відповідно до того, як ви справляєтеся з важкими ситуаціями останнім часом. Не роздумуйте довго — важлива ваша перша реакція. Будьте уважні!

Твердження

А

1. Говорю собі: «В даний момент є щось важливіше, ніж труднощі».

2. Говорю собі: «Це доля, потрібно з цим змиритися».

3. «Це неістотні труднощі, не все так погано, в основному все добре».

4. «Я не втрачаю самовладання і контролю над собою у важкі хвилини і прагну нікому не показувати свого стану».

5) «Я прагну все проаналізувати, все зважити і пояснити собі, що ж трапилося».

6. «Я говорю собі: в порівнянні з проблемами інших людей — це дрібниця».

7. «Якщо щось трапилося, то так угодно Богу».

8. «Я не знаю що робити, і мені часом здається, що мені не виплутатися з цих труднощів».

9. «Я додаю своїм труднощам особливе значення, долаючи їх, я удосконалююся сам».

10. «Зараз я повністю не можу справитися з цими труднощами, але з часом зможу справитися і з складнішими».

Б

1. «Я завжди глибоко обурений несправедливістю долі до мене і протестую».

2. «Я впадаю у відчай, я ридаю і плачу».

3. «Я пригнічую емоції в собі».

4. «Я завжди упевнений, що є вихід з важкої ситуації».

5. «Я довіряю подолання своїх труднощів іншим людям, які готові допомогти мені».

6. «Я впадаю в стан безнадійності». ,

7. «Я вважаю себе винуватим і одержую по заслугах».

8. «Я впадаю в сказ, стаю агресивним».

В

1. «Я занурююся в улюблену справу, прагнучи забути про труднощі».

2. «Я прагну допомогти людям, і в турботах про них забуваю про свої жалі».

3. «Прагну не думати, всіляко уникаю зосереджуватися на своїх неприємностях».

4. «Прагну відвернутися і розслабитися (за допомогою алкоголю, заспокійливих засобів, смачної їжі і т.п.)»

5. «Щоб пережити труднощі, я беруся за здійснення давньої мрії (їду подорожувати, поступаю на курси іноземної мови і т. п.)»

6. «Я ізолююся, прагну залишитися наодинці з собою».

7. «Я використовую співпрацю із значущими мені людьми для подолання труднощів».

8. «Я звичайно шукаю людей, здатних допомогти мені порадою».

Аналіз результатів

Обробка результатів та інтерпретація передбачає використання переважно якісно- змістовного аналізу відповідей. У ключі кожне твердження пов^зане з певною  копінг-стратегією. Якщо досліджуваний вибирає конкретне твердження як найзвичніше для себе, передбачається, що відповідна копінг-стратегія буде для нього типовою. Стратегії співволодіння із стресом можуть бути: продуктивними, відносно продуктивними і непродуктивними. Копінг-стратегії діляться на три підгрупи:

1

— когнітивні,

— емоційні,

— поведінкові.

У ключі копінг-стратегії приведені відповідно до тверджень. У дужках дані позначення: П

— продуктивна копінг-стратегія (допомагає швидко і успішно співволодіти із стресом), В

— відносно продуктивна копінг-стратегія (яка допомагає в деяких ситуаціях, наприклад не дуже значущих або при невеликому стресі); Н — непродуктивна стратегія (не усуває стресовий стан, навпаки, сприяє його посиленню). Бланки відповідей експериментальної та контрольної груп наведені в додатках А та Б.

Таким чином, обробляти отримані результати можна за наступним ключем:

А. Когнітівні копінг-стратегії

1. Ігнорування — «Говорю собі: в даний момент є щось важливіше, ніж труднощі» (В).

2. Скорення — «Говорю собі: це доля, потрібно з цим змиритися» (Н).

         3. Дисиміляція — «Це неістотні труднощі, не все так погано, в основному все добре» (В).

4. Збереження самовладання — «Я не втрачаю самовладання і контролю над собою у важкі хвилини і прагну нікому не показувати свого стану» (В).

5. Проблемний аналіз — «Я прагну проаналізувати, все зважити і пояснити собі, що ж трапилося» (П).

6. Відносність — «Я говорю собі: в порівнянні з проблемами інших людей мої — це дрібниця» (В).

7. Релігійність — «Якщо щось трапилося, то так угодно Богу» (В).

8. Розгубленість — «Я не знаю, що робити і мені часом здається, що мені не виплутатися з цих труднощів» (Н).

9. Додача значення — «Я додаю своїм труднощам особливе значення, долаючи їх, я удосконалююся сам» (В).

10. Установка власної цінності — «Зараз я повністю не можу справитися з цими труднощами, але з часом зможу справитися і з ними, і з складнішими» (В).

Б. Емоційні копінг-стратегії

1. Протест — «Я завжди глибоко обурений несправедливістю долі до мене і протестую»

(В).

2. Емоційна розрядка — «Я впадаю у відчай, я ридаю і плачу»(Н).

3. Придушення емоцій — «Я пригнічую емоції в собі» (Н).

4. Оптимізм — «Я завжди упевнений, що є вихід з важкої ситуації» (П).

5. Пасивна кооперація — «Я довіряю подолання своїх труднощів іншим людям, які готові допомогти мені» (В).

7. Самозвинувачення — «Я вважаю себе винуватим і одержую по заслугах» (Н).

8. Агресивність — «Я впадаю в сказ, стаю агресивним» (Н).

• * В. Поведінкові копінг-стратегії

1. Відвернення — «Я занурююся в улюблену справу, прагнучи забути про труднощі»

(В).

2. Альтруїзм — «Я прагну допомогти людям, і в турботах про них забуваю про свої жалі»

(В).

3. Активне уникнення — «Прагну не думати, всіляко уникаю зосереджуватися на своїх неприємностях» (Н).

4. Компенсація — «Прагну відвернутися і розслабитися (за допомогою алкоголю, заспокійливих засобів, смачної їжі і т.п.)» (В).

5. Конструктивна активність — «Щоб пережити труднощі, я беруся за здійснення давньої мрії (їду подорожувати, поступаю на курси іноземної мови і т.п.) (В).

6. Відступ — «Я ізолююся, прагну залишитися наодинці з собою» (Н).

7. Співпраця — «Я використовую співпрацю із значущими мені людьми для подолання труднощів» (П).

8. Звертання — «Я звичайно шукаю людей, здатних допомогти мені порадою»( В).

Диагностика социально-психологической адаптации (К.Роджерс, Р.Даймонд)

Психолог пропонує досліджуваному прочитати висловлювання та порівняти їх зі своїм досвідом. У бланку слід зазначити відповідь, базуючись на таких оцінках:

0 - 0 - це міні зовсім не стосується;

1 - це міні не стосується;

2 - мабуть, це міні не стосується;

3 - не знаю, чи це міні стосується;

4 - це схоже на міні, але травню сумніви;

5 - це схоже на міні;

6 - це точно я.
Текст методики

1. Відчуває незручність, коли вступає з кимось у діалог.
2. Не має бажання розкриватися перед іншими.
3. У всьому подобається ризик, боротьба, змагання.
4. Має до собі високі вимоги.
5. Часто зварити собі за ті, що зробив.
6. Часто відчуває собі пригнобленим.
7. Має сумніви, що може подобатися особам протилежної статі.
8. Свої обіцянки виконує завжди.
9. Теплі, добрі стосунки з оточуючими.
10. Людина стримана, замкнена; тримається осторонь.
11. У невдачах звинувачує собі.
12. Людина відповідальна; на неї можна покластися.
13. Відчуває, що не у змозі змінити щось, усі зусилля марні.
14. На багато розмов дивуватися очима однолітків.
15. Приймає в цілому ті правила й вимоги, яких варто дотримуватись.
16. Власних переконань і правив не вистачає.
17. Подобається мріяти, іноді - втягай; важко повертається від мрії до реальності.
18. Завжди готовий до захисту і навіть нападу: переживає образи болісно, розмірковуючи над способами помсти.
19. Уміє керувати собою і власними вчинками, примушувати собі або дозволяти собі; самоконтроль для нього - не проблема.
20. Часто змінюється настрій: настає нудьга.
21. Вусі, що стосується інших, не хвилює: зосереджений на собі, зайнятий собою.
22. Люди, як правило, йому подобаються.
23. Не соромитися своїх почуттів, відкрито їх виражає.
24. Серед великого скупчення людей відчуває собі дещо самотньо.
25. Нині бажає усе покинути, кудись сховатися.
26. З оточуючими зазвичай вільно спілкується.
27. Важко боротися із самим собою.
28. Напружено сприймає доброзичливе ставлення оточуючих, якщо вважає, що не заслуговує на нього.
29. У душі - оптиміст, вірить у найкраще.
30. Людина вперта; таких називають важкими.
31. До людей критичний, засуджує їх, якщо вважає, що сморід цього заслуговують.
32. Часто відчуває собі не тим, хто веде, а тим, кого ведуть: йому не завжди вдається думати і діяти самостійно.
33. Більшість із тихий, хто його знає, добрі до нього ставитися, люблять його.
34. Іноді бувають такі думання, про які не хочеться комусь розповідати.
35. Людина з привабливою зовнішністю.
36. Відчуває собі безпомічним, має потребу відчувати когось поруч.
37. Прийнявши рішення, виконує його.
38. Приймаючи самостійні рішення, не може звільнитися від впливу інших людей.
39. Відчуває почуття провини, навіть коли звинувачувати собі немає сенсу.
40. Відчуває неприязнь до того, що його оточує.
41. Усім задоволений.
42. Почувається погано: не може організувати собі.
43. Відчуває млявість; вусі, що раніше хвилювало, стало байдужим.
44. Урівноважений, спокійний.
45. Роздратований, часто не може стриматися.
46. Часто відчуває собі ображеним.
47. Людина спонтанна, нетерпляча, гарячкувата: бракує стриманості.
48. Буває, що поширює плітки.
49. Не дуже довіряє своїм почуттям: сморід іноді підводять його.
50. Досить важко бути самим собою.
51. На першому місці - думання, а не почуття: перед тим як щось зробити, добрі поміркує.
52. Ті, що відбувається, тлумачить по- своєму, здатен нафантазувати зайве.
53. Терплячий до інших і приймає шкірного таким, яким він є.
54. Намагається не думати про свої проблеми.
55. Вважає собі цікавою людиною-привабливою як особистість, помітною.
56. Людина сором'язлива.
57. Обов'язково треба нагадувати, підштовхувати, щоб доводив справу до кінця.
58. У душі відчуває перевагу над іншими.
59. Немає нічого, у чому б виявив індивідуальність, своє "Я".
60. Боїться думань інших про собі.
61. Честолюбний, небайдужий до успіху, схвалення: у тому, що для нього суттєво,
 намагається бути кращим.
62. Людина, у якої на даний момент багато такого, що викликає презирство.
63. Людина діяльна, енергійна, ініціативна.
64. Пасує перед труднощами й ситуаціями, які загрожують ускладненнями.
65. Просто недостатньо оцінює собі.
66. Ватажок, вміє впливати на інших.
67. Ставитися до собі в цілому добрі.
68. Людина наполеглива, їй завжди важливо зробити усе по- своєму.
69. Не подобається, коли з кимось порушуються зв'язки, особливо - якщо починаються зварювання.
70. Досить довго не може прийняти рішення, потім має сумніви щодо його правильності.
71. Розгублений, невпевнений у собі.
72. Задоволений собою.
73. Йому часто не щастить.
74. Людина приємна, приваблює інших.
75. Можливо, не дуже вродливий, але може подобатись як людина, особистість.
76.3 презирством ставитися до осіб протилежної статі й не має контактів із ними.
77. Колі треба щось зробити, його охоплюють страх, сумніви.
78. Легко, спокійно на душі, немає нічого, що сильно хвилювало б.
79. Уміє наполегливо працювати.
80. Відчуває, що рості, дорослішає: змінюється сам і змінює ставлення до навколишнього світу.
81. Іноді говорити про ті, про що насправді не має уявлення.
82. Завжди говорити тільки правду.
83. Схвильований, напружений.
84. Щоб він щось зробив, треба вперто наполягати на цьому.
85. Відчуває невпевненість у собі.
86. Обставини часто змушують захищати собі, виправдовуватись і обгрунтовувати свої вчинки.
87. Людина поступлива, м'яка у ставленні до інших.
88. Людина, якій подобається міркувати.
89. Іноді подобається хизуватися.
90. Приймає рішення і відразу змінює їх; звинувачує собі у відсутності волі, а вдіяти з собою нічого не може.
91. Намагається покладатися на свої сили, не розраховує на чиюсь допомогу.
92. Ніколи не запізнюється.
93. Відчуває внутрішню несвободу.
94. Відрізняється від інших.
95. Не дуже надійний, на нього не можна покластися.
96. Добрі собі розуміє, вусі в собі приймає.
97. Товариська, відкрита людина; легко спілкується з людьми.
98. Сілі і здібності відповідають тим завданням, які треба вирішувати; вусі може виконати.
99. Собі не цінує: ніхто його не сприймає серьозно, у кращому випадку усі до нього ставляться поблажливо, просто терплять.
100. Хвилюється, що забагато переймається особами протилежної статі.
101. Усі свої звички вважає позитивними.
Обробка та оцінювання результатів
Підраховуються коефіцієнти за формулами:


Адаптація:


Самосприйняття:
















Емоційна комфортність:


Сприйняття інших:
















Інтегральність:


Прагнення до домінування:

















Результати, менші від норми, інтерпретуються як надмірно низькі, а більші від норми - як високі.


з/п



Показники


Номери висловлювань


Норма


А


а


Адаптивність


4, 5, 9, 11, 12, 15, 19, 22, 23, 26, 27, 29, 33, 35, 37, 41, 44, 47, 51, 53, 55, 61, 63, 67, 68, 72, 74, 75, 78, 79, 80, 88, 91, 94, 96, 97, 98


68-136


б


Дезадаптивність


2, 6, 7, 13, 16, 18, 25, 28, 32, 38, 40, 42, 43, 49, 50, 52, 54, 56, 59, 60, 62, 64, 65, 70, 71, 73, 76, 77, 83, 84, 86, 90, 95, 99, 100


68-136


2



Неправда -


34,45, 48,81,89


18 - 36


Неправда +


8, 82, 92, 101


S


а


Прийняття себе


33, 35, 55, 67, 72, 74, 75, 80, 88, 94, 96


22
  42


б


Неприйняття себе


7, 59, 62, 65, 90, 95, 99


14
28


L


а


Прийняття інших


9, 14, 22, 26, 53, 97


12 – 24


б


Неприйняття інших


2, 10,21,28, 40, 60, 76


14 – 28


E


а


Емоційний комфорт


23,29,30,41,44,47, 78


14 – 28


б


Емоційний дискомфорт


6, 42, 43, 49, 50, 83, 85


14 – 28


I


а


Внутрішній контроль


4, 5, 11, 12, 19, 27, 37, 51, 63, 68, 79,91,98


26 – 52


б


Зовнішній контроль


13, 25, 36, 52, 57, 70,71,73, 77


18 – 36


D


а


Домінування


58,61,66


6 – 12


б


Підлеглість


16, 32, 38, 69, 84, 87


12 – 24


8



Есканізм (уникнення

проблем)


17, 18, 54, 64, 86


10 – 20

МЕТОДИ ОЦІНКИ ТА САМООЦІНКИ СТРЕСОВИХ СТАНІВ

Тест стресостійкості

Інструкція. Необхідно відповісти на запитання, з огляду на те, наскільки ці твердження правильні для вас. Відповідати слід на всі пункти, навіть якщо дане твердження вас узагалі не стосується.

Пропонуються наступні варіанти відповідей з відповідною кількістю балів;

майже завжди - 1;

часто - 2;

іноді-3;

майже ніколи - 4;

ніколи - 5.

№ п/п

Запитання

Майже завжди

Часто

Іноді

Майже ніколи

Ніколи

Ви їсте принаймні одну гарячу страву на день?

1

2

3

4

5

Ви спите 7-8 годин принаймні чотири рази, на тиждень?

1

2

3

4

5

Ви постійно відчуваєте любов інших і віддаєте свою любов у відповідь?

1

2

3

4

5

У межах 50 кілометрів у вас є хоча б одна людина, на яку ви можете покластися?

1

2

3

4

5

Ви працюєте до поту хоча б два рази на тиждень?

1

2

3

4

5

Ви палите менше половини пачки сигарет на день?

1

2

3

4

5

За тиждень ви споживаєте не більше п'яти чарок алкогольних напоїв?

1

2

3

4

5

Ваша вага відповідає вашому росту?

1

2

3

4

5

Ваш дохід цілком задовольняє ваші основні потреби?

1

2

3

4

5

Вас підтримує ваша віра?

1

2

3

4

5

Ви регулярно займаєтеся суспільною діяльністю?

1

2

3

4

5

У вас багато друзів і знайомих?

1

2

3

4

5

У вас один чи двоє друзів, яким ви цілком довіряєте?

1

2

3

4

5

Ви здорові?

1

2

3

4

5

Ви можете відкрито заявити про свої почуття, коли ви злі чи стурбовані чим не будь?

1

2

3

4

5

Ви регулярно обговорюєте з людьми, з якими живете, ваші домашні проблеми?

1

2

3

4

5

Ви робите щось жартома хоча б раз на тиждень?

1

2

3

4

5

Ви можете організувати ваш час ефективно?

1

2

3

4

5

За день ви споживаєте не більше трьох чашок кави, інших напоїв, які містять кофеїн?

1

2

3

4

5

У вас є небагато часу для себе протягом кожного дня?

1

2

3

4

5

Обробка та інтерпретація.Слід скласти результати ваших відповідей і з отриманого числа відняти 20 балів.

0 – 20 балів: висока стійкість до стресових ситуацій і впливу стресу.

20– 50 балів: середній рівень стресостійкості;

> 50 балів: низький рівень стресостійкості. Ви дуже вразливі для стресу

МЕТОДИКА ОЦІНКИ РІВНЯ ПРОФЕСІЙНОГО СТРЕСУ

Інструкція: Напроти питання поставте цифру, що щонайкраще відображає вашу відповідь : 1 - ніколи; 2 - рідко; 3 - іноді; 4 - часто; 5 - практично завжди.

№ Зміст запитання 1 2 3 4 5

1 Як часто вам здається, що вам не вистачає повноважень, щоб справлятися зі своїми обов'язками?

2 Як часто у вас виникає неприємне почуття з приводу своїх службових обов'язків?

3 Як часто буває, що ви не знаєте про можливості свого просування по роботі?

4 Як часто ви відчуваєте, що занадто переобтяжені і не можете справитися з роботою за робочий день?

5 Як часто вам здається, що ви не зможете задовольнити суперечливі вимоги різних людей з вашого оточення?

6 Як часто вам здається, що вам не вистачає кваліфікації для виконання своєї роботи?

7 Як часто ви не знаєте, що думає про вас ваш начальник і як він оцінює вашу роботу?

8 Як часто ви знаходитеся за ситуації, коли не можете отримати потрібну інформацію для роботи?

9 Як часто ви турбуєтеся про рішення, які впливають на життя інших знайомих вам людей?

10 Як часто ви відчуваєте, що не подобаєтеся своїм колегам по роботі або вас не приймають в колективі?

11 Як часто ви не можете вплинути на рішення і дії начальника, направлені на вас?

12 Як часто ви не знаєте, чого чекають від вас ваші колеги?

13 Як часто вам здається, що кількість роботи, яку вам необхідно зробити, вплине на якість її виконання?

14 Як часто вам здається, що вам доводиться робити щось суперечливе вашим судженням?

15 Як часто вам здається, що робота негативно відбивається на вашій сімейний життю?

 Обробка даних здійснюється шляхом підсумовування вказаних балів та ділення їх на 15. Чим вищий бал, тим вищий рівень стресу.

СХИЛЬНІСТЬ ДО СТРЕСУ (Дженкінсон. Модифікація Фрідмана і Розенмана).

Інструкція. Дайте відповіді на запропоновані запитання: "так", "Дещо середнє", "ні".

 Тестовий матеріал

1. Чи дуже важка і напружена Ваша робота?

2. Чи часто Ви думаєте про роботу вечорами і у вихідні дні?

3. Чи часто Вам доводиться затримуватися на роботі або удома займатися справами, пов'язаними з роботою?

4. Чи відчуваєте Ви, що Вам постійно не вистачає часу?

5. Чи часто доводиться квапитися, щоб впоратися зі своїми справами?

6. Чи випробовуєте Ви нетерпіння, коли бачите, що хтось виконує роботу повільніше, ніж Ви самі могли б зробити?

7. Чи часто Ви закінчуєте думку співрозмовника до того, як він її закінчив говорити?

8. Якщо Вам доводиться чекати кого-небудь, чи випробовуєте Ви нетерпіння?

9. Якщо Ви випробовуєте нетерпіння при роздратуванні, то чи важко Вам це приховати?

10. Чи часто Вас виводить з нетерпіння очікування в чергах?

11. Чи часто у Вас виникає почуття, що час тече занадто швидко?

12. Чи вважаєте за краще Ви піти (поїхати) якнайшвидше, щоб зайнятися важливішими справами?

13. Ви майже завжди ходите і робите усе швидко?

14. Старалися Ви бути в усім першим і кращим, коли були молодші?

15. Чи вважаєте Ви себе людиною дуже енергійною, напористою?

16. Чи вважають Вас енергійними, напористими Ваші близькі?

17. Чи вважають обізнані Вас люди, що Ви відноситеся до своєї роботи занадто серйозно?

18. Чи часто буває, що читаючи або слухаючи співрозмовника, Ви продовжуєте думати про свої справи?

19. Чи часто Ваші близькі просять Вас менше займатись справами і приділити більше уваги собі і сім'ї?

20. Чи докладаєте Ви усі зусилля, щоб перемогти в грі, спорті та ін.?

21. Чи вважають обізнані Вас люди, що Ви живете мирним і спокійним життям?

Обробка даних. За кожну відповідь "так" - 2 бали, "Дещо середнє" - 1 бал, "ні" - 0 балів. По 21 питанню підрахунок зворотній.

Норми: - по 9 балів.        В – низька піддаваність стресу, А  - висока піддаваність стресу.

  •  22 – 25                - перехід до А.
  •  34 – 37                - тип А
  •  12 – 9 балів        - перехід до типу В
  •  12 – 15 балів      - нейтральна зона.

PAGE   \* MERGEFORMAT 42


 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

42341. ОПРЕДЕЛЕНИЕ РАДИУСА КРИВИЗНЫ ЛИНЗЫ С ПОМОЩЬЮ КОЛЕЦ НЬЮТОНА 218.5 KB
  При этом образуются интерференционные полосы имеющие форму концентрических светлых и темных колец. Условие минимума: Условие максимума: Условие возникновения темных колец выражено уравнением 2d = λk. Тогда условие образования темных колец примет вид Подставляя значение d в уравнение для получаем .
42342. Изучение явления интерференции света от двух когерентных источников в опыте Юнга 106 KB
  Параллельный световой пучок освещает тестобъект 2 который представляет собой тонкий стеклянный диск с непрозрачным покрытием на котором по кругу нанесены пары щелей с разными расстояниями между ними. Пары щелей равной ширины объединены в группы по четыре. Свет лазера проходя через пару щелей падает на экран 3 на котором и проводятся измерения ширины интерференционной полосы х. Провести пять измерений ширины интерференционных полос для каждой из пар щелей.
42344. ОПРЕДЕЛЕНИЕ ДЛИНЫ СВЕТОВОЙ ВОЛНЫ ПРИ ПОМОЩИ ДИФРАКЦИОННОЙ РЕШЕТКИ 148 KB
  Приборы и оборудование: оптическая скамья осветитель дифракционная решетка держатель для дифракционной решетки экран – шкала. Решетки применяемые в учебных лабораториях представляют собой обычно отпечатки таких гравированных решеток и называются репликами. Основными параметрами дифракционной решетки являются постоянная период решетки d расстояние между серединами соседних щелей и число штрихов N.
42345. ПРОВЕРКА ЗАКОНА МАЛЮСА 75 KB
  Цель работы – ознакомление с методом получения и анализа плоскополяризованного света. Приборы и оборудование: источник света два поляроида фотоэлемент миллиамперметр. из естественного света можно получить плоскополяризованный свет. В данной работе для получения и исследования линейнополяризованного света применяются поляроиды.
42346. ИЗУЧЕНИЕ ТЕПЛОВОГО ИЗЛУЧЕНИЯ МЕТОДОМ НЕКОНТАКТНОЙ ТЕРМОМЕТРИИ 221.5 KB
  Цель работы: изучение теплового излучения и ознакомление с методами оптической пирометрии на примере определения температурной зависимости коэффициента поглощения нечёрного тела. Все тела температура которых отлична от абсолютного нуля непрерывно излучают лучистую энергию. Этот процесс сопровождается уменьшением внутренней энергии тела вследствие чего тело остывает. Одновременно с излучением энергии происходит поглощение лучистой энергии падающей на поверхность тела.
42347. Определение световой характеристики и интегральной чувствительности фотосопротивления 59 KB
  Цель работы: определение световой характеристики и интегральной чувствительности фотосопротивления. Ф 1 где Ф световой поток; В чувствительность как одна из важнейших характеристик фотосопротивления. Проводимость фотосопротивления в сильной степени зависит от величины падающего на него светового потока внутренний фотоэффект. При освещении поверхности фотосопротивления лучистым потоком Ф ток возрастает так как увеличивается число носителей тока.
42348. ИЗУЧЕНИЕ ЗАКОНОВ ВНЕШНЕГО ФОТОЭФФЕКТА И ОПРЕДЕЛЕНИЕ ПОСТОЯННОЙ ПЛАНКА 88 KB
  Световой поток Ф падающий на катод покрытый фоточувствительным слоем фотокатод вызывает фотоэлектронную эмиссию и при положительном напряжении на аноде относительно катода в вакуумном промежутке создается поток свободных электронов фототок рис. Основными характеристиками фотоэлемента являются следующие: 1 вольтамперная характеристика зависимость фототока от анодного напряжения U при постоянном световом потоке рис.2; 2 частотная характеристика зависимость фототока от частоты при постоянном световом потоке рис. При...
42349. ЭКСПЕРИМЕНТАЛЬНАЯ ПРОВЕРКА ЗАКОНА ТЕПЛОВОГО ИЗЛУЧЕНИЯ ПЛАНКА 121 KB
  Цель работы: построение по опытным данным кривой распределения излучения чёрного тела по длинам волн по частотам и ознакомление с методами оптической радиационной пирометрии. Этот вид излучения может существовать независимо от агрегатного состояния вещества в газообразных жидких и твёрдых телах. Основной особенностью теплового излучения является его равновесность: в изолированной системе тел имеющих разные начальные температуры в...