38819

Прибуток і його використання на приватному підприємстві «Бескид»

Дипломная

Финансы и кредитные отношения

Вибір теми дипломної роботи а саме: Удосконалення управління фінансовими результатами та рентабельністю підприємства обумовлений тим що процес розподілу прибутку між суб'єктами неоднозначний він прямо пов'язаний із суспільними колективними й особистими інтересами. Протиріччя між видимою самостійністю проголошеної Законом Про підприємства в Україні і регульованим оподатковуванням установленим іншими законодавчими актами стає гальмом вільного підприємництва переходу до ринкової економіки. Промисловим...

Украинкский

2013-09-30

1.2 MB

14 чел.

ЗМІСТ


ВСТУП

Прибуток – найбільш проста  й одночасно  складна  категорія ринкової  економіки. Вона є стрижнем і головної рушійної силою економіки  ринкового  типу, основним спонукальним  мотивом  діяльності підприємця  в  цієї економіки. У системі економічних теорій, пов'язаних з підприємницькою  діяльністю,  теорія прибутку традиційно характеризується економістами як одна з найбільш складних. Ця  складність визначається різноманіттям сутнісних сторін, які відбиває категорія прибутку, а також різноманіттям  облич, у яких  вона  виступає.

Вибір  теми дипломної роботи, а саме: «Удосконалення управління фінансовими результатами та рентабельністю підприємства»  обумовлений тим, що  процес розподілу прибутку між суб'єктами неоднозначний, він  прямо пов'язаний із суспільними,  колективними й особистими інтересами. Протиріччя між видимою  самостійністю,  проголошеної  Законом  «Про підприємства в Україні», і регульованим оподатковуванням, установленим іншими  законодавчими  актами,  стає  гальмом  вільного  підприємництва, переходу до ринкової економіки.  Промисловим  підприємствам  постійно  бракує ресурсів для  підтримки  й розширення виробництва, ремонту основних засобів, модернізації й  реконструкції,  відновлення застарілого обладнання,  машин  і  механізмів, тобто простого  відтворення. Розмір  зношування основних  виробничих  фондів  промисловості країни  досягає 40%,  а щорічне  відновлення їх не перевищує 4%. Усе  це впливає  на  порядок розподілу прибутку підприємства, що залишається  після  сплати  податків. Тому  дана  тема дослідження є актуальної й значимою в сучасних економічних  умовах.

Метою  написання дипломної  роботи  є  вивчення  й  систематизація методології  аналізу  формування  й використання прибутку на прикладі  приватного підприємства «Бескид», а також виявлення напрямків удосконалення управління фінансовими результатами.  Ціль досягається  в  результаті  розв'язку  певного  взаємозалежного  набору  аналітичних завдань.

Завданнями написання  даної дипломної  роботи є вивчення  даних про  формування фінансового  результату  й використання прибутку на приватному підприємстві «Бескид»; дослідження   динаміки  прибутку  ПП «Бескид»; виявлення  основних  факторів, що впливають на розподіл прибутку; пошук  резервів  збільшення  прибутку  підприємства; використання  досвіду  закордонних   країн один по одному розподілу прибутку в  умовах підприємства.

Об'єктом дослідження даної дипломної  роботи  є прибуток  і  його використання  на  приватному підприємстві «Бескид». ПП «Бескид»  створене з метою одержання прибутку на  основі  здійснення  виробничої, комерційної,  посередницької  й  іншої  діяльності в порядку й  на  умовах, згідно з  чинним законодавством і статутом суспільства. Місце розташування приватного підприємства «Бескид»: Донецька область, м. Харцизьк, вул. Красіна, 5.

Методологія дослідження  прибутку  та його  використання містить у собі:

горизонтальний  аналіз  (порівняння  позицій  звітності з попереднім  періодом);

вертикальний   аналіз  (визначення    структури   підсумкових   фінансових  показників з виявленням впливу кожної позиції на  результат у цілому);

трендовый    аналіз   (порівняння   позицій    звітності    з рядом попередніх періодів і визначення  основної  тенденції  динаміки  показників);

аналіз  відносних  показників  (коефіцієнтів)  – розрахунки відносин даних  звітності,  визначення  взаємозв'язків  показників;

факторний  аналіз (аналіз впливу окремих факторів на показники).

Методи, використовувані при аналізі прибутку підприємства: статистичні, економіко-математичні, метод ланцюгових підстановок, інші  методи.

У  процесі  написання дипломної  роботи вивчена інформаційна  база аналізу прибутку і її використання на приватному підприємстві «Бескид»,  яка  включає  нормативну  й  фактографічну  інформацію. До нормативної інформації ставляться Податковий Кодекс України, Закони «Про підприємства в Україні»,  «Про господарчі товариства», Положення (стандарти) бухгалтерського обліку України. Фактографічна інформація включає фінансову звітність і дані бухгалтерського обліку, установчий  договір  підприємства.

Дипломна робота складається із чотирьох  розділів. У першому  розділі  розкриті теоретичні  й  методологічні  основи  аналізу  прибутку  та його   використання. На  основі вивченої  літератури  представлена  класифікація прибутку,  охарактеризована  роль  прибутку підприємства в умовах ринкової економіки,  розкриті загальні принципи розподілу прибутку й  керування ним, досліджується  досвід  закордонних  країн по  аналізі й  порядку розподілу прибутку. Приділена увага характеристиці нормативно-правової   бази, що регулює порядок використання прибутку на підприємстві.   

У  другому розділі дипломної роботи  приводиться характеристика приватного підприємства «Бескид»  і  основних  показників  його діяльності,  проводиться аналіз  динаміки  прибутку  підприємства й аналіз розподілу прибутку. Крім того, аналізуються  фактори, що впливають на розподіл прибутку  на  підприємстві. Аналіз  виконаний  на  основі  практичного  матеріалу за даними бухгалтерського обліку й   фінансової  звітності ПП «Бескид».

У  третьому розділі підводять  підсумки  аналізу прибутку та його   використання на підприємстві,  виявляються  резерви  збільшення суми прибутку.

Четвертий розділ – охорона праці. Даний розділ розкриває положення законодавчих та нормативно правових актів з охорони праці, та їх використання при виконання виробничих та управлінських функцій на ПП «Бескід».    

Дипломна  робота  містить 11  рисунків, 13 таблиць.

Відомо, що без одержання прибутку підприємство не може  розбудовуватися в ринковій  економіці, за винятком  організацій,  фінансованих за  рахунок  держави  або  інших  джерел. Таким чином, прибуток підприємства – основний фактор його економічного й соціального розвитку, тому дана робота  є одним із  кроків по  вивченню  й  дослідженню  організаційних  і практичних  питань  у  даній  сфері.

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ УПРАВЛІННЯ ФІНАНСОВИМИ РЕЗУЛЬТАТАМИ ТА РЕНТАБЕЛЬНІСТЮ

1.1  Характеристика  прибутку  як  результату фінансово-господарської  діяльності

У традиційному практичному змісті під прибутком розуміють різницю загальної суми доходів і витрат підприємства. Поняття прибутку адекватно поняттю прибавочної вартості від основної діяльності, але це досить вузький підхід, обмежений рамками рахівництва.

Прибуток підприємства  характеризується  різноманіттям  видів, у яких  він  виступає. Під загальним  поняттям «прибуток  підприємства» розуміють всілякі його  види,  характеризуємі  в цей час декількома  десятками  термінів. У зв'язку із цим, з метою забезпечення  ефективного й цілеспрямованого керування  прибутком  підприємства необхідно  в  першу  чергу систематизувати  його  термінологію. Класифікація прибутку  представлена  в табл. 1.1.

Таблиця 1.1

Класифікація прибутку  підприємства

Ознаки  класифікації

Види  прибутку по  відповідних  ознаках класифікації

1

2

3

1

Характер  відбиття  в  обліку

- бухгалтерський  прибуток

- економічний  прибуток

2

Характер  діяльності  підприємства

- прибуток від звичайної  діяльності

- прибуток від надзвичайних  подій

3

Основні  види  господарських  операцій підприємства

- прибуток від реалізації  продукції

- прибуток від позареалізаційних  операцій

4

Основні  види  діяльності  підприємства

- прибуток від операційної  діяльності підприємства

- прибуток від інвестиційної  діяльності

- прибуток від фінансової  діяльності


Продовження табл. 1.1

5

Склад  формуючих  елементів

- маржинальний  прибуток

- валовий прибуток

- чистий прибуток

6

Характер оподатковування

- оподатковуваний  прибуток

-прибуток, що не підлягає  оподатковуванню

7

Характер  інфляційного  очищення

- прибуток номінальний

- прибуток реальний

8

Достатність рівня  формування

- низький  прибуток

- нормальний прибуток

- високий  прибуток

9

Розглянутий  період  формування

- прибуток  попереднього  періоду

- прибуток звітного  періоду

- прибуток планового  періоду (планований  прибуток)

10

Характер  використання

- капиталізуємий  прибуток

- спожитий  прибуток

11

Значення  підсумкового результату господарювання

- позитивний прибуток (прибуток у звичайному розумінні)

- негативний прибуток (збиток)

Нерідко прибуток розглядають як приріст чистих активів (власного капіталу) підприємства, що зближає традиційне бухгалтерське відношення до прибутку з економічним поняттям приросту капіталу. Відповідно до цього підходу, у цей час у світовій практиці сформувалася так звана "концепція підтримки капіталу", в основі якої лежить збереження величини капіталу підприємства на незмінному рівні до моменту розподілу дивідендів акціонерам [18,c.124].

По  своїй  сутності прибуток є приростом капіталу,  збільшенням  суми  активів, тому що через прибуток проявляється прибавочна  вартість,  принесена капіталом. Тому прибуток,  спрямована  на  виплату  дивідендів акціонерам – на поточне  споживання, також зменшує можливий приріст капіталу.

Крім класичної  форми  прояву у вигляді коштів,  прибуток підприємства  може мати й негрошову  форму, у тому випадку, коли відбувається зміна величини капіталу, пов'язане з переоцінкою вартості пасивів  або  активів. Звідси  випливає, що оскільки ціна продукції, робіт або послуг – диференційована  похідна  вартості й часу, то різниця між ціною продукції, робіт або  послуг  і їх  вартістю визначає поява прибавочної вартості.

Прибуток — це первинний двигун, або генератор економіки. Як такий, прибуток впливає й на рівень використання ресурсів, і на їхній розподіл серед альтернативних користувачів. Саме прибуток — або, краще, очікування прибутку — спонукує фірму здійснювати нововведення. А нововведення стимулюють інвестиції, загальний випуск продукції й зайнятість. Нововведення є основним чинником економічного росту, і саме боротьба за прибуток лежить в основі більшості нововведень. Прибуток діє не зовсім як стимул для нововведень і інвестування. Характеристику  ролі  прибутку підприємства  в  умовах ринкової  економіки  можна  представити у вигляді  схеми (рис.  1.1).

   

- Головна мета підприємницької  діяльності;

- База  економічного  розвитку  держави;

- Критерій  ефективності конкретної  виробничої  діяльності:

- Основне  внутрішнє джерело  формування  фінансових  ресурсів, що  забезпечують  розвиток  підприємства;

- Головне  джерело  зростання  ринкової  вартості  підприємства;

- Найважливіше джерело  задоволення  соціальних  потреб  суспільства;

- Основний захисний  механізм від погрози  банкрутства.

Рис. 1.1. Характеристика ролі  прибутку підприємства в умовах ринкової економіки.

Основним  спонукальним  мотивом  здійснення  будь-якого  виду бізнесу,  його  головною кінцевою метою є  ріст добробуту  власників  підприємства. Характеристикою  цього  росту  виступає  розмір  поточного  й відкладеного  їхнього доходу  на  вкладений  капітал, джерелом  якого  є отриманий  прибуток. Механізм  перерозподілу  прибутку через податкову  систему  дозволяє  «наповнювати» дохідну  частину  державних  бюджетів  усіх  рівнів,  що  дає  державі  можливість  успішно  виконувати  покладені на неї  функції  й  здійснювати  намічені  програми розвитку  економіки. Характеристика ролі  прибутку, як критерію  ефективності  конкретної  виробничої  діяльності, свідчить про ступінь  уміння  (підготовленості, досвіду, ініціативності)  менеджерів успішно  здійснювати господарську діяльність  в умовах ринкової  економіки.

У системі внутрішніх джерел формування фінансових ресурсів  підприємства  прибутку  належить  важна  роль. Чим вище  рівень  генерування  прибутку  підприємства  в  процесі  його господарської  діяльності,  тем  менше  його  потреба  в  залученні фінансових коштів із  зовнішніх  джерел  і за інших рівних умов – тем  вище  рівень  самофінансування його  розвитку,  забезпечення  реалізації  стратегічних цілей  цього  розвитку,  підвищення конкурентної  позиції  підприємства  на  ринку [25, c.136].

Вартість самозростання  вартості  капіталу  забезпечується шляхом  капіталізації  частини  отриманого  підприємством  прибутку, тобто  його  напрямок  на  приріст  його  активів. Чим вище  сума  й  рівень  капіталізації  отриманого  підприємством  прибутку,  тем більшою мірою зростає  вартість  його  чистих  активів, а  відповідно й ринкова  вартість підприємства в цілому,  обумовлена при  його  продажі, злитті, поглинанні й в інших  випадках. Соціальна  роль  прибутку  проявляється, насамперед  у  тому, що  кошти, що перелічуються в  бюджети  різних рівнів  у  процесі   оподатковування,  служать  джерелом  реалізації  різноманітних  загальнодержавних  і  місцевих  соціальних  програм, що забезпечують  виживання окремих соціально незахищених  членів суспільства.

Прибуток є  основним  захисним  механізмом, що охороняє підприємство від погрози  банкрутства. Хоча  така погроза  може  виникнути й в умовах  прибуткової господарської  діяльності  підприємства (при  використанні  невиправдано високої частки позикового  капіталу,  особливо  короткострокового; при  недостатньо ефективному управлінні  ліквідністю  активів і т.п, але за інших рівних умов, підприємство набагато  успішніше  виходить із  кризового стану при  високому  потенціалі  генерування  прибутку.

Більш ефективно прибуток  виконує завдання розподілу ресурсів серед альтернативних видів виробництва. Підприємці прагнуть мати прибуток і уникати втрат. Економічний, або чистий, прибуток — це те, що залишається після вирахування всіх витрат втрачених можливостей — як явних і схованих, витрат на заробітну плату, ренту й позичковий відсоток, так і нормальному прибутку — із загального доходу фірми. Поява економічного прибутку  на підприємстві  — це сигнал про те, що суспільство бажає розширення галузі в якій працює дане  підприємство. Фактично ж винагорода у вигляді прибутку є не тільки стимулом до розширення галузі; воно також виступає як фінансові кошти, за допомогою яких фірми в таких галузях можуть збільшувати свої виробничі потужності. Втрати, з іншого боку, сигналізують про бажання суспільства скоротити «хворі» галузі; втрати «карають» підприємства, яким не вдається пристосувати свою виробничу діяльність до випуску товарів і наданню послуг, що воліються споживачем. Це не означає, що прибуток і втрати приводять до розподілу ресурсів, раз і назавжди орієнтованому на переваги споживачів. Зокрема, наявність монополії як на ринку готової продукції, так і на ринку ресурсів, стримує мобільність фірм і переміщення ресурсів, точно так само як різні види географічного, штучного й соціологічного обмеження  мобільності.

Прибуток пов'язана з невизначеністю й нестрахуемим ризиком у силу динамічних процесів, яким піддані підприємства або ж які вони ініціюють самі. Існування монополії в тієї або іншій формі є фінальним джерелом економічного прибутку. У силу своєї здатності обмежувати випуск продукції й не допускати конкурентів монополіст може постійно мати економічний прибуток за умови, якщо попит тісно вв'язаний з витратами. Такий прибуток обумовлений здатністю монополіста обмежувати виробництво продукції  й впливати на ціну продукту у свою користь [23,c.98].

Існує як причинний взаємозв'язок, так і помітна відмінність між невизначеністю, з одного боку, і монополією, з іншого боку, як джерелами прибутку. Причинний взаємозв'язок проявляється в тому, що підприємець може зменшити невизначеність або принаймні зм'якшити її наслідку шляхом досягнення монопольної влади. Конкуруюча фірма постійно зазнає капризам ринку; монополіст, однак, може деякою мірою контролювати ринок і відповідно компенсувати або потенційно мінімізувати негативний вплив невизначеності. Більше того, інновація є важливим джерелом монопольної влади; можна піти на короткострокову невизначеність, пов'язану із уведенням нової техніки або нової продукції, щоб досягатися певного ступеня монопольної влади.

Помітна відмінність прибутку, одержаного в силу невизначеності й у силу монопольної влади, пов'язане з тем, чи є соціально необхідними  ці два джерела прибутку. Обрати на себе ризик в умовах динамічної й невизначеної економічної кон'юнктури й почати інновації — це соціально необхідні функції. Соціальна необхідність монопольного прибутку, з іншого боку, дуже сумнівна. Монопольний прибуток звичайно заснований на скороченні обсягу виробництва, на сверхконкурентных цінах і на нераціональному розподілі ресурсів.

Економісти воліють трактувати прибуток у більш вузькому змісті, чим бухгалтер. Для бухгалтерів «прибуток» — це те, що залишається від загального виторгу фірми після сплати окремим особам і іншим фірмам вартості матеріалів, капіталу й праці, які були використані даною фірмою. Для економіста таке трактування занадто широке й не зовсім певне. Труднощі, як її бачить економіст, полягає в тому, що таке трактування прибутку включає тільки явні витрати, тобто платежі фірми зовнішнім постачальникам. Відповідно ігноруються вмененні  (сховані) витрати, тобто платежі за аналогічні ресурси, якими володіє сама фірма або сама їх використовує. Економічний прибуток може бути або позитивної, або негативної (втрати). Таким чином, визначення прибутку, зроблені економістом і бухгалтером, збігаються в тому випадку, якщо бухгалтер включає як явні, так і вмененні  витрати в сукупні витрати. Економічний прибуток — це залишок від загального доходу після відрахування всіх витрат [21,c.174].

У динамічній економіці майбутнє завжди невиразно. Це значить, що підприємець із усією необхідністю бере на себе ризик. Прибуток можна розглядати частково як винагороду за прийняття цього ризику.

Зв'язуючи чистий прибуток з невизначеністю й ризиком, важливо розмежовувати страхуемий і нестрахуемий ризик. Деякі види ризику — наприклад, ризик пожежі, повені, крадіжки, нещасного випадку із працівниками — можна обчислити в тому розумінні, що страхові компанії можуть зі значним ступенем точності оцінити середнє число подібних нещасних випадків. У результаті ці ризики є звичайно страхуемими. Фірми можуть уникнути їх або принаймні убезпечити себе від них, здійснюючи відомі витрати у вигляді страхових внесків. Саме взяття на себе нестрахуемого ризику є потенційним джерелом економічного прибутку.

Нестрахуемі ризики - це в основному неконтрольовані й непередбачені зміни в попиті (доході) і пропозиції (витратах), з якими зустрічається фірма. Деякі із цих нестрахуемих   ризиків виникають у результаті непередбачених змін у загальній економічній кон'юнктурі, або, більш точно, у результаті економічного циклу. Процвітання несе істотні прибутки більшості фірм, а застій припускає величезні втрати. Крім того, у структурі економіки поступово відбуваються зміни. Навіть при повній зайнятості й відсутності інфляції зміни завжди відбуваються в споживчих смаках, пропозиції ресурсів і т.д. Ці зміни постійно позначаються на доходах і витратах як окремих фірм, так і галузей, викликаючи зміни в структурі ділових кіл, тому що галузі, які випробовують сприятливий вплив, розширюють виробництво, а галузі, які випробовують зворотний вплив, — скорочують виробництво. Зміни в державній політиці впливають як на те, так і на інше. Відповідна фінансово-бюджетна й кредитно-грошова державна політика може вивести зі стану спаду.

Сутність у наступному: прибуток та збитки можна асоціювати з нестрахуемими ризиками, що виникають як через циклічні, так і структурних зрушень в економіці.

Показані вище види невизначеності є зовнішніми факторами для фірми; вони не перебувають під контролем окремої фірми або галузі. Інша винятково важлива риса — інновації — пов'язана з ініціативою підприємця. Фірми-Виробники навмисно впроваджують нові методи виробництва й розподілу, щоб знизити витрати, і освоюють нові види продукції, щоб збільшити свій дохід. Підприємець цілеспрямовано прагне добитися зміни співвідношення існуючих витрат і виторгу в надії дістати більший прибуток [39,c.217].

Незважаючи на те, що процвітаючі фірми проводять дослідження ринку, виробництво нових продуктів або модифікація існуючого продукту можуть виявитися економічно неможливими. Точно так само з багатьох нових романів, підручників, пластинок, магнітофонних записів, які з'являються щороку, тільки частина дає прибуток. І не можна з упевненістю сказати, чи дасть новий верстат економію витрат,  поки він перебуває в стадії проекту. Інновації, які цілеспрямовано здійснюють підприємці, породжують таку ж непевність, як і ті зміни в економічній кон'юнктурі, над якими не владно окреме підприємство. У певному змісті інновації, як джерело прибутку, — це просто особливий випадок ризику.

В умовах конкуренції й при відсутності законів про патенти інноваційний прибуток буде тимчасовим. Фірми, що суперничають, будуть успішно (прибутково) переймати інновації, зводячи тим самим на ні весь економічний прибуток. Проте інноваційний прибуток може завжди існувати в прогресивній економіці, оскільки нові успішні інновації заміняють застарілі моделі, прибуток від яких  немає конкуренції.

При  розгляді сутності прибутку як економічної  категорії необхідно розглянути  процес розподілу прибутку. Розподіл прибутку являє собою процес  формування  напрямків  його  майбутнього  використання відповідно до цілей  й завданням  розвитку  підприємства. Характер розподілу прибутку визначає багато істотних аспектів діяльності підприємства, виявляючи вплив на її  результативність.  Цей  вплив проявляється  в різних формах зворотного  зв'язку розподілу прибутку  з його  формуванням у майбутньому  періоді. Висока  роль характеру розподілу прибутку в діяльності підприємства визначається  наступними  основними  положеннями:

розподіл прибутку безпосередньо  реалізує головну мету політики  керування  нею – підвищення  рівня  добробуту  власників  підприємства. Воно формує  пропорції між поточними виплатами їм доходу на капітал (у формі дивідендів, відсотків і т.п.) і ростом цих доходів у майбутньому періоді (за рахунок забезпечення зростання вкладеного капіталу). При цьому власники підприємства самостійно формують ці напрямки задоволення своїх потреб у часі;

розподіл прибутку є основним інструментом впливу на ріст ринкової вартості підприємства. У прямій формі цей вплив проявляється в забезпеченні приросту капіталу в процесі капіталізації частини розподіленому прибутку, а побічно воно забезпечується основними пропорціями цього розподілу;

пропорції розподілу прибутку визначають темпи реалізації стратегії розвитку підприємства. Ця стратегія реалізується в процесі інвестиційної діяльності підприємства, обсяги якої визначаються можливостями формування фінансових ресурсів, у першу чергу, за рахунок внутрішніх джерел. А реінвестуємий  в процесі розподілу прибуток є основним із цих внутрішніх джерел;

характер розподілу прибутку є  найважливішим   індикатором інвестиційної привабливості підприємства. У процесі залучення власного капіталу із зовнішніх джерел рівень виплачуваних підприємством дивідендів (або інших форм інвестиційного доходу) є одним з основних оцінних критеріїв, що визначають результат майбутньої емісії акцій. Крім того, як було показано раніше, зростання рівня дивідендних виплат визначає відповідний ріст вартості акцій на фондовому ринку, формуючи додатковий дохід інвесторів;

розподіл прибутку є однієї з діючих форм впливу на трудову активність персоналу підприємства. Обсяги й форми участі персоналу в прибутку визначають рівень трудової мотивації працівників, сприяють стабілізації персоналу й росту продуктивності праці;

пропорції розподілу прибутку  формують   рівень    забезпечення додаткової соціальної захищеності працівників. В умовах низької дієвості державних форм соціального захисту зайнятих працівників, ця роль розподільного механізму прибутку на підприємстві дозволяє доповнити їхню мінімальну соціальну захищеність;

характер розподілу прибутку впливає на рівень поточної платоспроможності підприємства. Виплати прибутку, передбаченої до споживання власниками й персоналом підприємства, здійснюються, як правило, у грошовій формі, тобто у формі основного активу, що забезпечує платоспроможність по невідкладних фінансових зобов'язаннях. При великому обсязі виплат прибутку на меті споживання, рівень платоспроможності підприємства в поточному періоді може суттєво знизитися [18, c. 198].

Розподіл прибутку здійснюється у відповідності зі спеціально розробленою політикою (її основу становить дивідендна політика), формування якої являє собою одну з найбільш складних завдань загальної політики керування прибутком підприємства. Ця політика покликана відбивати вимоги загальної стратегії розвитку підприємства, забезпечувати підвищення його ринкової вартості, формувати необхідний обсяг інвестиційних ресурсів, забезпечувати матеріальні інтереси власників і персоналу. При цьому в процесі формування політики розподілу прибутку необхідно враховувати протилежні мотивації власників підприємства (акціонерів, вкладників)- одержання високих поточних доходів або значне збільшення їх розмірів у перспективному періоді.

Основною метою політики розподілу прибутку, що залишається в розпорядженні підприємства, є оптимізація пропорцій між капітализуемою і споживаної його частинами з урахуванням забезпечення реалізації стратегії його розвитку й росту його ринкової вартості.

Виходячи із цієї основної мети в процесі формування політики розподілу прибутку підприємства вирішуються наступні завдання:

забезпечення одержання власниками необхідної норми прибутку на інвестований капітал;

забезпечення пріоритетних цілей стратегічного розвитку підприємства за рахунок капітализуемою частини прибутку;

забезпечення  стимулювання  трудової активності й додаткового соціального захисту персоналу;

забезпечення формування в необхідних розмірах резервного й інших фондів підприємства.

З урахуванням реалізації цих основних завдань здійснюється безпосередній розподіл прибутку підприємства. Процес цього розподілу базується на наступних принципах:

По-перше,  зв'язок  політики  розподілу  із загальною політикою керування прибутком підприємства. Ціль і завдання політики розподілу прибутку повинні повністю відповідати цілям і завданням загальної політики керування нею, тому що розподіл прибутку звітного періоду являє собою одночасно процес забезпечення умов формування прибутку майбутнього періоду.

По-друге, пріоритетність врахування інтересів і менталітету власників підприємства. Прибуток, формований  підприємством, що  залишається в його розпорядженні після сплати податків, належить його власникам, тому в процесі його розподілу пріоритетність напрямків його використання визначається ними. Менталітет власників може бути спрямований на одержання високого поточного доходу або на забезпечення високих темпів приросту інвестованого капіталу, визначаючи головну пропорцію розподілу прибутку — між споживаною й капітализуемою його частинами. Ці пропорції можуть мінятися в часі у зв'язку зі зміною зовнішніх і внутрішніх умов діяльності підприємства.

По-третє, стабільність   політики розподілу прибутку.    Базові   принципи розподілу прибутку, покладені в основу розробки його політики, повинні носити довгочасний характер. Дотримання цього принципу особливо важливо в умовах "розпилення власності", тобто в процесі діяльності великих акціонерних компаній з більшою кількістю акціонерів (це дозволяє таким акціонерам ухвалювати обґрунтовані інвестиційні розв'язки).

По-четверте, передбачуваність політики розподілу прибутку. При необхідності зміни основних пропорцій розподілу прибутку у зв'язку з коректуванням стратегії розвитку підприємства або з інших причин, усі інвестори повинні бути заздалегідь сповіщені про це. Поінформованість інвесторів (у першу чергу акціонерів) є однією з важливих умов забезпечення "прозорості" фондового ринку, що дозволяє формувати реальну вартість акцій, що звертаються.

По-пяте, оцінка ефективності  розробленої політики розподілу прибутку. Така оцінка проводиться з використанням наступних основних показників: коефіцієнта  капіталізації  прибутку; коефіцієнта дивідендних виплат (або виплат  власникам); коефіцієнта  участі  персоналу в  прибутку й інших [23,c.114].

На підставі  викладеного,  можна  зробити  висновок про те, що як  економічна  категорія  прибуток  відбиває  чистий  дохід,  створений  у  сфері  матеріального  виробництва  в  процесі підприємницької  діяльності і як  головний  результат  підприємницької  діяльності  забезпечує  потреби  самого  підприємства,   його  працівників і держави в цілому Тому  важливо  визначити  склад загального балансового  прибутку  підприємства  й   шляхи  його  розподілу.

1.2  Цілі і функції  управління фінансовими результатами

Висока роль  прибутку, як фінансового результату діяльності,  в  розвитку  підприємства й забезпеченні  інтересів  його власників і персоналу визначають необхідність безперервного й ефективного управління  ним.

Керування прибутком являє собою  систему  принципів  і  методів  розробки й реалізації управлінських рішень  по всіх основних  аспектах  його формування,  розподілу й  використання  на  підприємстві.

Ефективне управління прибутком підприємства  забезпечується  реалізацією  ряду  принципів, які можна  представити у вигляді  схеми  (рис. 1.2).

       

Інтегрованість із  загальною  системою  керування  підприємством

Комплексний  характер формування управлінських  розв'язків

Високий динамізм  керування

Імовірність підходів до розробки окремих  управлінських розв'язків

Орієнтованість  на  стратегічні  цілі  розвитку  підприємства

Рис. 1.2. Основні  принципи  керування прибутком підприємства

З урахуванням змісту  процесу  керування прибутком  і  пропонованих до  нього вимог  формуються  його мета й завдання.

Розглядаючи головну  мету  керування  прибутком, слід зазначити, що вона нерозривно пов'язана з головною метою господарської  діяльності підприємства в цілому й реалізується  з  нею в єдиному комплексі. З розвитком  теорії  прибутку  мінялися  й  підходи  економістів до  визначення головної мети керування ним. У  генезисі  цієї  проблеми  можна  виділити  три  основні  підходу [25,c.246].

Перший. Класична  економічна  теорія  затверджувала, що головною метою господарської  діяльності   підприємства  є максимізація прибутку. Ця  мета  витекла з положення А. Смита, що максимізація прибутку  окремим  суб'єктів  господарювання  веде до максимізації  всього  суспільного  добробуту. Уперше  вона  була  чітко  сформульована в 1938 році французьким  економістом   А. Курне й потім розвинена в роботах представників неокласичної школи. Реалізація  цієї мети  забезпечувалася шляхом  досягнення  рівності показників  граничного  доходу  й  граничних  витрат  підприємства.

Другий. Теорія  стійкого  економічного  росту, що розвивається багатьма наступними економістами, головною метою господарської діяльності  висуває  забезпечення  фінансової  рівноваги  підприємства  в  процесі  його  розвитку. На їхню думку реалізація  цієї  мети  забезпечує  тривалий  безкризисний  розвиток  підприємства  й  поступально розширення обсягу  його господарської діяльності.   Разом з тим, така ціль господарської діяльності  підприємства,  мінімізуючи   рівень підприємницьких  ризиків,  не дозволяє  реалізувати повною мірою  всі  резерви росту його  рентабельності.

Третій. Сучасна економічна теорія як головна мета господарської діяльності підприємства висуває  забезпечення  максимізації  добробуту  власників  підприємства,  яке одержує  конкретне вираження  в  максимізації ринкової  вартості підприємства. Це положення розділяється всіма сучасними   теоретиками  в  області  керування прибутком, тому що на їхню думку  вона щонайкраще  реалізує фінансові  інтереси власників  підприємства.

З урахуванням викладеного, головною метою керування  прибутком  є  забезпечення  максимізації  добробуту власників  підприємства  в поточному й перспективному періоді. Ця головна мета покликана забезпечувати одночасно  гармонізацію  інтересів  власників з  інтересами держави й персоналу  підприємства.

Виходячи з головної  мети, система керування  прибутком  покликана  вирішувати певні  завдання. Завдання  можна  представити у вигляді  схеми (рис. 1.3).

Головна мета керування прибутком

Основні завдання керування прибутком, спрямовані на реалізацію  головної мети

Забезпечення  максимізації  добробуту  власників підприємства в поточному  періоді

1. Забезпечення  максимізації  розміру  формованого  прибутку, відповідного до ресурсного  потенціалу  підприємства й ринковій  кон'юнктурі

2. Забезпечення  оптимальної  пропорційності між  рівнем  формованого  прибутку  й  припустимим  рівнем  ризику


3. Забезпечення  високої  якості формованому  прибутку

4. Забезпечення  виплати  необхідного рівня  доходу на інвестований  капітал  власникам  підприємства

5.Забезпечення  формування достатнього  обсягу  фінансових  ресурсів за рахунок прибутку відповідно до  завдань  розвитку  підприємства  в  майбутньому  періоді

6. Забезпечення постійного зростання ринкової  вартості  підприємства

7. Забезпечення  ефективності програм  участі  персоналу  в  прибутку

Рис. 1.3. Система  основних завдань, спрямованих на реалізацію головної мети керування прибутком

Усі  розглянуті завдання  керування  прибутком   найтіснішим  образом  взаємозалежні, хоча  окремі з них і носять різнонаправлений характер (наприклад, максимізація прибутку при мінімізації рівня ризику; забезпечення  достатнього  рівня задоволення інтересів  власників  підприємства і його персоналу;  забезпечення достатнього розміру прибутку, що направляється на  приріст активів і на споживання й т.п.). Тому  в  процесі  керування   прибутком  окремі  завдання повинні бути оптимізовані між  собою [18,c.202].

Система керування прибутком реалізує свою головну мету й основні завдання шляхом здійснення певних функцій. Ці функції підрозділяються на дві основні групи, обумовлені комплексним змістом розглянутої системи керування прибутком:

функції керуванні прибутком як керуючої системи. Ці функції є складовими частинами будь-якого процесу керування (будь-якої керуючої системи) незалежно від виду діяльності підприємства, його організаційно-правової форми, розміру, форми власності й т.п. У теорії управління ці функції характеризуються як загальні;

функції керування прибутком як спеціальною областю управління підприємством. Склад цих функцій визначається конкретним об'єктом відповідної керуючої системи. Теорія керування розглядає ці функції як специфічні.

У найбільш загальному виді склад основних функцій керування прибутком у розрізі цих груп представлений у вигляді схеми (рис. 1.4).

Функції  керування прибутком як  керуючою  системою

Функції  керування  прибутком як спеціальною областю керування підприємством

1. Розробка цілеспрямованої комплексної  стратегії керування прибутком  підприємства

Керування  формуванням  прибутку

2. Створення організаційних структур, що  забезпечують  прийняття  й  реалізацію  управлінських  розв'язків по  формуванню  й використанню  прибутку  на різних  рівнях

3. Формування  ефективних  інформаційних  систем, що  забезпечують обґрунтування  альтернативних  варіантів  управлінських  розв'язків

Керування  розподілом і  використанням  прибутку

4. Здійснення  аналізу  різних аспектів  формування й використання прибутку

5. Здійснення планування формування, розподілу й використання прибутку

6. Розробка  діючої  системи  стимулювання  формування  прибутку  і  її ефективного  використання

7. Здійснення  ефективного контролю над реалізацією  прийнятих  управлінських  розв'язків в області формування й використання прибутку

Рис. 1.4. Характеристика  основних  функцій  керування  прибутком  підприємства  в  розрізі  окремих  груп

Розглянемо зміст основних функцій керування прибутком у розрізі окремих груп.

У групі функцій керування прибутком системи, що як управляє, основними  являються [20, с. 173]:

Розробка   цілеспрямованої комплексної    стратегії    керування прибутком підприємства. У процесі реалізації цієї функції виходячи із загальної стратегії економічного розвитку підприємства й прогнозу кон'юнктури товарного й фінансового ринків формується система цілей і цільових показників формування й використання прибутку на довгостроковий період; визначаються пріоритетні завдання, розв'язувані в найближчій перспективі й розробляється система дій підприємства по основних напрямках розвитку його прибутку. Стратегія керування прибутком підприємства розглядається як невід'ємна складова частина загальної стратегії його економічного розвитку.

Створення  організаційних   структур, що забезпечують   прийняття   й реалізацію управлінських розв'язків по формуванню й використанню прибутку на різних рівнях. Такі структури будуються по ієрархічному або функціональній ознаці з виділенням конкретних "центрів відповідальності". У процесі реалізації цієї функції керування прибутком необхідно забезпечити постійну адаптацію цих організаційних структур до мінливих умов функціонування підприємства й напрямкам господарської діяльності. Організаційні структури керування прибутком повинні бути інтегровані в загальну організаційну структуру керування підприємством.

Формування  ефективних інформаційних систем, що забезпечують обґрунтування альтернативних варіантів управлінських розв'язків. У процесі реалізації цієї функції повинні бути визначені обсяги й зміст інформаційних потреб керування прибутком; сформовані зовнішні й внутрішні джерела інформації, що задовольняють ці потреби; організований постійний моніторинг конкурентної позиції підприємства й кон'юнктури товарного ринку.

Здійснення аналізу різних аспектів формування  й використання прибутку. У процесі реалізації цієї функції проводиться експрес-аналіз окремих господарських операцій; досліджується рівень і динаміка основних показників розвитку прибутку в розрізі видів діяльності й "центрів відповідальності" підприємства; здійснюється фундаментальний аналіз факторів, що впливають на формування й використання прибутку в розглянутому періоді.

Здійснення    планування    формування,    розподілу   й використання прибутку. Реалізація цієї функції пов'язана з розробкою системи поточних планів і оперативних бюджетів по основних напрямках господарської діяльності, що генерують прибуток. Основою такого планування є розроблена стратегія керування прибутком, що вимагає конкретизації на кожному етапі поступального руху підприємства до поставлених стратегічних цілям.

Розробка діючої системи стимулювання формування прибутку і його ефективного використання. У процесі реалізації цієї функції формується система заохочень і санкцій у розрізі керівників і менеджерів окремих структурних підрозділів підприємства за виконання або невиконання встановлених цільових показників, нормативів і планових завдань. Індивідуалізація системи стимулювання забезпечується шляхом впровадження на підприємстві контрактної форми оплати праці керівників підприємства й функціональних менеджерів.

Здійснення ефективного контролю над реалізацією прийнятих управлінських рішень  в області формування й використання прибутку. Реалізація цієї функції керування прибутком пов'язана зі створенням систем внутрішнього контролю на підприємстві; поділом контрольних обов'язків окремих служб і функціональних менеджерів; визначенням системи контрольованих показників і контрольних періодів; оперативним реагуванням на результати суспільного контролю.

У групі функцій керування прибутком як спеціальної області керування підприємством основними з них є:

Керування формуванням прибутку. Функціями цього керування є обґрунтування цільової потреби в загальній сумі прибутку, необхідної для ефективного розвитку підприємства; прогнозування можливостей одержання прибутку в розрізі окремих видів його діяльності; формування цільових критеріїв норми прибутку по підприємству й забезпечення їх досягнення.

Керування розподілом і використанням прибутку. У процесі реалізації цієї функції забезпечується своєчасна сплата податків за рахунок прибутку; формується система пропорцій розподілу прибутку на капиталізуему й споживану його частини; забезпечується формування фінансових ресурсів за рахунок прибутку для розвитку окремих видів діяльності, а усередині них - по окремих напрямках використання.

Основні принципи керування прибутком як спеціальної області керування підприємством розглянуті в найбільше агрегованому виді. Кожна із цих функцій може бути конкретизована більш цілеспрямовано з урахуванням специфіки господарської діяльності окремих підприємств. При здійсненні такої конкретизації на кожному підприємстві може бути побудована багаторівнева функціональна система керування прибутком. Процес керування прибутком підприємства базується на певному механізмі. Механізм керування прибутком являє собою систему основних елементів регулюючих процес розробки й реалізації управлінських рішень в області його формування, розподілу й використання. У структуру механізму керування прибутком входять  елементи, представлені  на  рис.  1.5.

Ринковий  механізм  формування й використання прибутку  підприємства

Державне  нормативно-правове  регулювання  формування й використання прибутку  підприємства

Внутрішній  механізм   регулювання окремих аспектів керування  прибутком підприємства

Система  конкретних  методів  і  прийомів здійснення  керування формуванням і використанням прибутку  підприємства

Рисунок 1.5. Характеристика  основних  елементів  керування  прибутком  підприємства

Таким чином, ефективний  механізм керування  прибутком дозволяє  в  повному  обсязі  реалізувати поставлені перед ним  мети  й  завдання,  сприяє  результативному здійсненню функцій цього  керування.

1.3 Раціональний розподіл прибутку як  чинник  поліпшення фінансового стану підприємства з урахуванням досвіду зарубіжних країн 

Механізм впливу фінансів на  господарство,  на  його економічну  ефективність перебуває  не  в самому  виробництві, а в  розподільних  грошових   відносинах. Характер  їх  впливу  на  виробництво  залежить від того, наскільки  конкретна  система розподілу,  форми  й  методи її  організації  відповідають об'єктивним  потребам  суспільства,  рівню розвитку продуктивних сил,  економічним  інтересам  держави,  підприємств  і  кожного  окремого  працівника. При порушенні відповідності процес  підвищення ефективності виробництва  починає  стримуватися.

Розподіл прибутку  є  складовій і нерозривною частиною загальної  системи  розподільних  відносин.

Конкретні форми й методи розподілу прибутку  постійно  видозмінюються й  розвиваються  зі зростанням суспільного виробництва й зі зміною  завдань, що стоять перед економікою. Кожний  етап  у взаєминах між бюджетом і  підприємством із приводу розподілу прибутку  породжує  нові  форми й  методи  цього  розподілу.

Прибуток  розподіляється між  державою,  власниками  підприємства  й  самим  підприємством. Пропорції  цього  розподілу значною мірою  впливають  на  ефективність  діяльності як  позитивно, так і негативно.

Взаємини  підприємства  й  держави із приводу  прибутку  будуються  на  основі оподаткування прибутку. Прибуток, що підлягає  оподатковуванню, помітно  відрізняється від фактичного  фінансового результату господарської  діяльності. Нерідкі  випадки,  коли  обчислений податок на прибуток  перевищує суму балансового прибутку.

В умовах  ринкового  господарювання  держава  не  втручається  в  процес розподілу прибутку, що залишається  в  підприємства  після  сплати  податків. Проте, за допомогою надання  податкових  пільг  стимулює  напрямок  прибутку  на капітальні вкладення виробничого  призначення, благодійні цілі,  фінансування природоохоронних  заходів, на проведення  науково-дослідних  робіт.

У  період технічного  переозброєння  й  модернізації  виробництва,  освоєння  нових  видів  продукції  й  нових  технологій підприємство  вкрай потребує  фінансових  ресурсів, і надати  їх повинні  в  першу  чергу власники. Однак  це  не означає  що  вони повинні  відмовитися від  своїх  очікувань і не одержати дохід на вкладений  капітал. Очікування повинні бути  відкладені, і  власники  зможуть  одержати  дивіденди   після  виходу  виробництва  на  проектну  потужність,  коли  підприємство  почне діставати прибуток  у  достатньому  розмірі. Дивіденди повинні  бути не менше процентної  ставки  на банківський вклад за  цей  же  період, але не менше  ставки за  кредит.

Розподіл прибутку впливає на  фінансовий стан  підприємства. Недостатність  засобів, що направляються  на нагромадження, стримує ріст  обороту, приводить до збільшення потреби  в  позикових засобах [21, c.89].

Кожному  підприємству  доводиться знаходити  оптимальне  співвідношення між  використанням  засобів  на  споживання  (нормою  розподілу) і відсотком збільшення  власних  засобів підприємства.

Для   досягнення  високих темпів  росту обороту потрібно підвищувати можливості  збільшення рентабельності  власних  засобів підприємства.

Аналіз використання прибутку виявляє, наскільки ефективно  розподіляються  засоби  на нагромадження  й  споживання. Тут  можна  виділити  наступні  критерії оцінки:

якщо  в  структурі   капіталу  зросла  частка  позикових засобів,  значить  соціальні  виплати  обмежували  внутрішні  темпи  росту;

якщо внутрішні темпи росту капіталу підприємства зростають, значить  політика розподілу прибутку обрана правильно.

Для збільшення  рентабельності  власних  засобів потрібно  збільшувати як чистий прибуток,  так  і  суму  власних  засобів  або  залучати  позикові  засоби  на  вигідних  умовах, щоб  їх  залучення  сприяло  збільшенню  рентабельності  власних  засобів, а  не її  зменшенню.

Напрямок  засобів  на  накопичення  збільшує економічний  потенціал,  сприяє підвищенню  платоспроможності  й фінансової  незалежності  підприємства,  сприяє  росту  обсягу  випуску  продукції, реалізації без збільшення  розміру  позикових  засобів. Тому   ПП «Бескид» слід відмовитися від залучення   короткострокових кредитів  і  застосовувати в господарській  практиці договору   з  відстрочкою  платежу по  поставлених  матеріалах.

Аналіз  використання фонду  накопичення  проводиться  паралельно  з  аналізом  руху  й  ефективності  використання  основних  засобів.

Використання фонду  споживання  є  ефективним,  якщо  супроводжується  ростом  продуктивності  праці,  скороченням плинності кадрів,   підвищенням  рівня  кваліфікації  персоналу.

Результати аналізу   розподілу й використання прибутку  застосовуються при  розробці  фінансового плану  й  виборі   стратегії  фінансування  підприємства.

Таким чином,  поліпшення фінансового становища  підприємства нерозривно пов'язане з  раціональним використанням прибутку на  підприємстві.  Найбільш істотним  фактором  підвищення  фінансової  стійкості підприємства  служить   поповнення  його  реального  власного  капіталу. Основною  формою  збільшення  власного  капіталу  підприємства повинне  бути розподіл чистого прибутку в  резервні  фонди,  утворені відповідно до  установчих  документів,  і фонди  накопичення,   або  консервація нерозподіленого  прибутку для цілей основної  діяльності зі  значним  обмеженням використання  її  на невиробничі цілі.

У  випадку  зниження фінансової  стійкості  підприємства,  кращим   є  твердий варіант  капіталізації  прибутку.  Важливою  проблемою, що перебуває  на стику  фінансового аналізу  й фінансового  планування,  є  визначення необхідної  величини й  темпів  накопичення  власного  капіталу. Дані  показники  можуть  визначаться  виходячи із цілей забезпечення  нормальних мінімальних  рівнів  фінансових коефіцієнтів, що характеризують фінансову  стійкість і  платоспроможність  підприємства. Критеріями оцінки для приросту власного  капіталу (  СК) можуть  бути:

досягнення оптимального  рівня  коефіцієнта  автономії (0,5);

досягнення    мінімального    нормального    рівня       коефіцієнта  забезпеченості  запасів  власними  джерелами  формування (0,6);

досягнення   нормального  рівня   коефіцієнта   забезпеченості  власними  засобами (0,1);

досягнення   рекомендованого   рівня   коефіцієнта  абсолютної ліквідності (0,2);

досягнення  рекомендованого рівня коефіцієнта  покриття (2).

У  країнах  з  розвиненими  ринковими  відносинами  широко  застосовується  методика аналізу  прибутку,  який  базується  на  розподілі  виробничих  витрат  на змінні, постійні  й  категорії  маржинального  доходу. Ця методика  дозволяє  вивчити залежність  прибутку від невеликого кола найбільш важливих факторів і на основі цього управляти процесами  формування  її  величини. На відміну від методики аналізу  прибутку,  який  застосовується  на  вітчизняних  підприємствах, вона більш повно  враховує  взаємозв'язки між показниками ціни, собівартості  й  обсягу  реалізації.

Проведемо  порівняльний  аналіз. У вітчизняній практиці при аналізі  прибутку  використовується  модель:

П = ДО (Ц – С),                                                     (1.1)

де П – сума прибутку,

ДО – кількість  реалізованої продукції в  натуральному  вираженні,

Ц – ціна реалізації одиниці  продукції,

С- собівартість одиниці   реалізованої продукції.

При цьому  виходять із припущення, що всі  наведені  показники  змінюються  самі  по собі, незалежно  друг від  друга. Прибуток  змінюється прямо  пропорційно  обсягу  реалізації продукції [46, c.162].

При  збільшенні  обсягу  реалізації  собівартість  одиниці  знижується, тому що  зростає  тільки  сума  змінних   витрат (відрядна  заробітна  плата  виробничих  робітників,  сировина,  матеріали, технологічне паливо,  електроенергія),  а сума  постійних  витрат (амортизація,  оренда  приміщень, погодинна  оплата праці робітників, зарплата  й  страхування адміністративно-господарського апарата  й  інші) залишається без  змін. І навпаки, при  спаді виробництва,  витрати  зростають через те, що більше  постійних  витрат припадає на одиницю  виконуваних  робіт.

У  закордонних  країнах для  забезпечення системного  підходу при  вивченні  факторів зміни  прибутку  й  прогнозування  її  величини використовується  маржинальный  аналіз,  в основі якого  лежить маржинальный  дохід.

Маржинальный  дохід (МД) – це  прибуток (П)  у  сумі  з  постійними  витратами  підприємства (В):

МД = П + В,                                                                     (1.2)

звідси  

П = МД – В                                                                       (1.3)

Суму  маржинального  доходу  можна у свою чергу  представити у вигляді  множення  кількості  реалізованих  робіт (ДО) і  ставки маржинального доходу  на  одиницю  продукції (Дс):

П = ДО * Дс – Н,                                                              (1.4)

Дс = Ц – V,                                                                         (1.5)

П = ДО * (Ц – V) – Н,                                                       (1.6)

де V – змінні  витрати  на  одиницю  продукції.

Отже,   методику,  використовувану  в  закордонних країнах, можна порекомендувати  використовувати  в  проведенні  аналізу прибутку  підприємству ПП «Бескид», тому що  вона більш точно  визначає  вплив  факторів  на  зміну суми прибутку, враховуючи  взаємозв'язок  обсягу  продажів,  собівартості  й  прибутку.  

Особливе  місце  в  обліку, проведеному за міжнародними стандартами,  займають  питання  відбиття  прибутку,  нарахування податків на прибуток і розподіл прибутку. Підприємства у звіті про прибуток і збитки окремо  показують прибуток, отриману від основної  діяльності й від нетрадиційних  господарських  операцій. З  отриманої суми прибутку  виключаються  помилки, пов'язані з  неточностями  попередніх  періодів  і  зі  змінами,  які сталися  в обліковій  політиці. Крім  цього  віднімаються  збитки від  переоцінки запасів, від  реалізації  основних  засобів  і нематеріальних  активів,  а також  штрафи за  невиконання  договірних  зобов'язань  перед  іншими  фірмами  й  збитки від анульованих  замовлень. У  результаті  цих операцій  виходить так званий  бухгалтерський  прибуток. Він  може  не збігатися з оподатковуваним прибутком. Ця розбіжність  виникає,  наприклад, внаслідок  того, що бухгалтерський облік  ведеться по  методу  нарахування, а  податковий  облік  по методи  оплати. Крім того, розбіжності  можуть бути  обумовлені тим, що підприємства, які  представляють   покупцям  додаткові  послуги по гарантійному обслуговуванню,  свої  зобов'язання  фіксують  у бухгалтерському обліку по  оцінних  сумах. А для цілей  оподатковування  вони повинні  використовувати величини  реальних  витрат.

Якщо відмінність оподатковуваного  прибутку від бухгалтерського  прибутку  виникає  в поточному  періоді, то різниця  обчислюється. Якщо  ж ця відмінність пов'язане з  майбутніми  періодами, то різниця найчастіше  не може  бути  кількісно встановлена. У таких  випадках виникає  ситуація  відкладеного  оподатковування,  коли остаточний  розв'язок по  сумі податку на прибуток  може бути прийняте   тільки в майбутньому. У зв'язку із  цим у підприємства  можуть  бути як  переплати, так  і  недоплати по податках на прибуток. Міжнародні  стандарти бухгалтерського обліку, на відміну від українських допускають  взаємну  компенсацію      податкових      недоплат   і   переплат,  а  також  перенос  податкових  збитків як  у минулі,  так і майбутні періоди. Тобто, вони  дозволяють зменшувати  поточний оподатковуваний  прибуток за  рахунок минулих переплат,  або  відшкодовувати  поточний  збиток за  рахунок  майбутніх  прибутків. У  цьому  змісті  закордонне  підприємство  в  більш  вигідному  положенні, ніж  українське [40, c.118].

Таким чином, використання  міжнародного  досвіду бухгалтерського обліку  на  базі міжнародних  стандартів,  дозволить  збагатити  українську  практику. Цілий ряд положень цих  стандартів  можна включити  в бухгалтерські математичні моделі, що відбивають господарську діяльність підприємств для вирішення проблем  планування й прогнозування фінансових  результатів  діяльності підприємств.

Згідно з матеріалами  робіт, у  яких досліджується порядок розподілу прибутку  в розвинених країнах, сума чистого прибутку, що залишився  після  сплати податку на прибуток розподіляється на  дивіденди, а  інша  частина реінвестуеться ( тобто вкладається у  власний  розвиток)  або інвестується ( тобто вкладається в розвиток  інших  підприємств). Дев'яносто  відсотків  закордонних  комерційних  підприємств віддають перевагу частині чистого прибутку   реінвестувати. На відміну від  порядку формування дивідендної політики, чітких  теоретичних  розробок  і рекомендацій на цей рахунок не існує.

Формуванню  оптимальної дивідендної політики  в  країнах  з  розвиненою ринковою  економікою присвячені  численні  дослідження. Найпоширенішими  теоріями, пов'язаними з  механізмом  формування дивідендної політики  є:

Теорія незалежності  дивідендів. Її автори – Ф.Модильяни й М.Міллер  затверджують, що  вибрана  дивідендна  політика  не  виявляє  ніякого  впливу  ні  на  ринкову  вартість підприємства (ціну акцій), ні на добробут  власників акцій, ні на добробут власників у поточному або перспективному періоді, тому що ці показники залежать від суми формованої, а прибутку, що не розподіляється. Відповідно до цієї теорії дивідендній політиці приділяється пасивна роль у механізмі керування прибутком. При цьому свою теорію вони супроводили значною кількістю обмежень, які в реальній практиці керування прибутком забезпечити неможливо. Незважаючи на свою уразливість у плані практичного використання, теорія незалежності дивідендів стала відправним пунктом пошуку більш оптимальних розв'язків механізму формування дивідендної політики.

Теорія переваги дивідендів (або "синиця в руках'). Її автори - М. Гордон і Д. Линтнер стверджують, що кожна одиниця поточного доходу (виплаченого у формі дивідендів) у силу того, що вона "очищена від ризику" коштує завжди більше, ніж дохід відкладений на майбутнє, у зв'язку із властивим йому ризиком. Виходячи із цієї теорії максимізація дивідендних виплат предпочтительней, чому капіталізація прибутку. Однак супротивники цієї теорії затверджують, що в більшості випадків отриманий у формі дивідендів дохід однаково реинвестируется потім в акції своєї або аналогічної акціонерної компанії, що не дозволяє використовувати фактор ризику як аргумент на користь тієї або іншої дивідендної політики (фактор ризику може бути врахований лише менталітетом власників; він визначається рівнем ризику господарської діяльності тієї або іншої компанії, а не характером дивідендної політики).

Теорія мінімізації дивідендів (або "теорія податкових переваг"). Відповідно до цієї теорії ефективність дивідендної політики визначається критерієм мінімізації податкових виплат по поточних і майбутніх доходах власників. А тому що оподатковування поточних доходів у формі одержуваних дивідендів завжди вище, чим майбутніх ( з урахуванням фактора вартості грошей у часі, податкових пільг на капитализируемую прибуток і т.п.), дивідендна політика повинна забезпечувати мінімізацію дивідендних виплат, а відповідно максимізацію капіталізації прибутку для того, щоб одержати найвищий податковий захист сукупного доходу власників. Однак такий підхід до дивідендної політики не влаштовує численних дрібних акціонерів з низьким рівнем доходів, що постійно бідують у поточних їхніх вступах у формі дивідендних виплат (що знижує обсяг попиту на акції таких компаній, а відповідно й котируемую ринкову ціну цих акцій).

Сигнальна теорія дивідендів (або "теорія сигнализирования"). Ця теорія побудована на тому, що основні моделі оцінки поточної реальної ринкової вартості акцій як базисного елемента використовують розмір виплачуваних по ній дивідендів. Таким чином, ріст рівня дивідендних виплат визначає автоматичне зростання реальної, а відповідно й котируемой ринкової вартості акцій, що при їхній реалізації приносить акціонерам додатковий дохід. Крім того, виплата високих дивідендів "сигналізує" про те, що компанія перебуває на підйомі й очікує істотне зростання прибутку в майбутньому періоді. Ця теорія нерозривно пов'язана з високою "прозорістю" фондового ринку, на якому оперативно отримана інформація впливає на коливання ринкової вартості акцій.

Теорія відповідності дивідендної політики складу акціонерів (або "теорія клієнтури"). Відповідно до цієї теорії компанія повинна здійснювати таку дивідендну політику, яка відповідає очікуванням більшості акціонерів, їх менталітету. Якщо основний склад акціонерів ("клієнтура" акціонерної компанії) віддає перевагу поточному доходу, то дивідендна політика повинна виходити з переважного напрямку прибутку на меті поточного споживання. І навпаки, якщо основний склад акціонерів віддає перевагу збільшенню своїх майбутніх доходів, те дивідендна політика повинна виходити з переважної капіталізації прибутку в процесі її розподілу. Та частина акціонерів, яка з такою дивідендною політикою буде не згодна, реінвестує свій капітал в акції інших компаній, у результаті чого склад "клієнтури" стане більш однорідним.

За статистичним даними, середня  частка чистого прибутку, виплачуваному акціонерними  компаніями у вигляді дивидендів засновникам, в останні роки склала: У Великобританії 13%, у США – 57%. Найпоширенішою  формою  дивідендів  є готівка,  однак  у  якості  дивідендів можуть  здійсняться  виплати готовою  продукцією  або  надаватися   засновникам   додаткові  акції, які представляють  капіталізацію  прибутку. В останньому  випадку  міжнародні  стандарти  передбачають  обмеження. Кількість  акцій, що випускаються  в  якості  дивідендом, не повинне перевищувати 20-25% усіх  акцій. [43, c. 154]

Таким чином, основною  метою дивідендної політики, застосовуваної  на  підприємстві,  є встановлення необхідної  пропорційності між  поточним  споживанням  прибутку  власниками й майбутнім її  ростом,  максимизирующим  ринкову  вартість  підприємства, що й  забезпечують  стратегічний  розвиток.   

Висновок до розділу 1

Прийняття  законів  і  інших  нормативних актів, що регулюють  формування й розподіл прибутку  підприємства, являє собою одне з напрямків економічної політики  держави. Законодавчі  й  нормативні  основи  цієї  політики  регулюють  одержання  й розподіл прибутку підприємства  в  різних  формах. До числа  основних із цих  форм  ставляться: податкове  регулювання; регулювання  механізму  амортизації основних  засобів  і нематеріальних  активів; регулювання  розмірів  відрахувань  прибутку в резервний фонд; регулювання мінімальних розмірів заробітної плати й інші.

Нормативною   базою, що регулює   порядок використання прибутку  на підприємстві  є нормативні акти, що регулюють загальні положення про   порядок розподілу прибутку (Податковий кодекс України) та нормативні акти, що регулюють   порядок формування й використання прибутку в бухгалтерському обліку (Положення (Стандарти) бухгалтерського обліку 15 «Дохід», 16  «Витрати», і інші).

У  податковому  обліку чистий прибуток являє собою суму оподатковуваного прибутку,  зменшену  на  суму податку на прибуток. Оподатковуваний  прибуток  визначається шляхом  зменшення  суми  скоректованого  валового  доходу звітного  періоду  на  суму  валових  витрат платника й суму амортизаційних відрахувань. Податок на прибуток  розраховується шляхом  множення ставки податку на прибуток  на суму оподатковуваного прибутку, розраховану відповідно до Податкового кодексу України.

Визначення   фінансового  результату в бухгалтерському обліку полягає   у  визначенні чистого  прибутку (збитку)  звітного  періоду. Із   цією   метою  в бухгалтерському обліку   передбачається  послідовне  зіставлення  доходів   і  витрат. Визначення  фінансового  результату за  звітний період    передбачає наступні  етапи:

Визначення   валового   доходу.

Визначення  чистого   доходу  (виторгу) від   реалізації  продукції (товарів,  послуг).

Визначення валового прибутку  (збитку).

Визначення фінансового  результату – прибутку  або  збитку від операційної   діяльності  підприємства.

Визначення  нерозподіленого чистого  прибутку  підприємства.

Розрахунки прибутку (збитку) від звичайної діяльності до  оподатковування.

Визначення чистого прибутку (збитку) від звичайної  діяльності.

Визначення чистого    прибутку  (збитку)  звітного  періоду.

Таким чином, на підставі  вищевикладеного,  можна зробити  висновок про те, що  кінцевий  фінансовий  результат у цілому по  підприємству   визначається як  різниця між   сумою   доходів від звичайної  діяльності, фінансової  діяльності, надзвичайних  подій і сумою  витрат, безпосередньо пов'язаних з  одержанням  таких доходів.

Одним з  факторів, що впливають  на відмінність суми прибутку  по  даним   податкового  й бухгалтерського обліку  є відмінність між   визнанням  доходів відповідно до П(С)БУ 15 і валовими доходами згідно із Законом про оподаткування прибутку    підприємств,  а  також   відмінності  визнання  витрат відповідно до П(С)БУ16 «Витрати» і валовими витратами відповідно до  законодавства.  

Таким чином, важливо відзначити, що практична діяльність   підприємств  свідчить про значні відмінності між сумами  економічного   й оподатковуваного   прибутку. Значною мірою  на  такі  відхилення  впливають суми амортизаційних відрахувань.

На підставі викладеного,  можна зробити висновок про те, що сума прибутку,  розрахована в бухгалтерському обліку більш достовірна,  чому  в  податковому, оскільки відбиває  реальний стан справ  на  підприємстві. У  податковому   обліку  бувають  ситуації, коли  фактично  підприємство  спрацювало  збитково,  але  змушено  платити податок на прибуток.

РОЗДІЛ 2. АНАЛІЗ ФІНАНСОВИХ РЕЗУЛЬТАТІВ НА ПРИКЛАДІ ПРИВАТНОГО   ПІДПРИЄМСТВА «БЕСКІД»

2.1. Характеристика та аналіз фінансово - господарської діяльності підприємства

Фінансова діяльність підприємства повинна бути спрямована на забезпечення систематичного надходження й ефективного використання фінансових ресурсів, дотримання розрахункової і кредитної дисципліни, досягнення раціонального співвідношення власних і позикових коштів, фінансової стійкості з метою ефективного функціонування підприємства.

Аналіз  фінансової  діяльності  підприємства являє собою систему способів нагромадження, трансформації і використання  інформації фінансового характеру з метою забезпечення життєдіяльності господарчого  суб'єкта в  умовах ринку. Аналіз фінансових результатів проведений на прикладі приватного підприємства «Бескид».

ПП  «Бескид» було засновано в 2002 році. Головний напрямок діяльності ПП  «Бескид» - виробництво дерев'яних будівельних конструкцій, включаючи збірні дерев'яні будови, і столярних виробів.

Місією ПП «Бескид є організація конкурентоспроможних столярних виробів, та будівельних конструкцій з деревини на товарному ринку України й за його межами.

ПП «Бескид» перебуває за адресою: Донецька область, м. Харцизьк,          вул. Красіна, 5.

Завдання підприємства:

Створити сприятливі для співробітників умови праці,  досягти добре спланованого організації на основі загальної для всіх мети діяльності й активної участі в ній кожного працівника;

Здійснити технічне переозброєння підприємства, котре  дозволить випускати конкурентоспроможну продукцію високого рівня (по якості, асортиментах і умовам поставок)

У найближчому майбутньому планується:

Організувати ефективне цілодобове виробництво столярних виробів;

Провести активну діючу рекламу компанії з метою збільшення збуту виробничої  продукції;

Створити сприятливе робітниче середовище, забезпечити конкурентоспроможну оплату праці й сприяти кар'єрному росту кожного співробітника.

Згідно сортувань, затверджених на підприємстві виробляються:

  - 20.30.1  Вироби столярний і плотницкі

  - 20.30.11.100  Вікна, двері балконні і їх рами дерев'яні

  - 20.30.11.500  Двері, їх рами й пороги дерев'яні

  - 20.30.13.000  Виробу дерев'яний будівельні інші

  - 20.30.20.000  Конструкції будівельні збірні дерев'яні

  - 36.11.1  Стільці й сидіння

  - 36.11.11.900  Стільці й сидіння тверді з металевим каркасом

  - 36.11.12.900  Стільці й сидіння тверді з дерев'яним каркасом

  - 36.12.1  Меблі конторські й магазинна

  - 36.12.12.300  Столи письмові дерев'яні висотою до 80 див

  - 36.12.12.500  Меблі конторські дерев'яна висотою до 80 див:

  - 36.12.12.700  Меблі конторські дерев'яна висотою більш 80 див: шафи із дверима, висувними ящиками, шафи каталожні, шафи для документації й інші аналогічні меблі

  - 36.12.12.900  Меблі конторські дерев'яна висотою більш 80 див: інша

  - 36.1  Меблі

  - 36.14.1  Меблі інша

Приватне підприємство «Бескид» є  юридичною особою від дня його державної реєстрації. Майно підприємства складається з основних засобів та обігових цінностей, а також цінностей, вартість яких відображені в балансі.

У своїй діяльності підприємство керується Законами України «Про господарські суспільства», «Про підприємства в Україні», «Про  підприємництво», Податковим кодексом, Положеннями (Стандартами) бухгалтерського обліку і іншими законодавчими актами, а також статутом підприємства.

Статут підприємства «Бескид» містить права й обов'язки учасників  підприємства.

Кожен учасник ПП «Бескид» має право брати участь у керуванні  справами  підприємства в порядку, визначеному  в Статуті, брати участь у розподілі прибутку й одержувати частину прибутку від діяльності підприємства, одержувати інформацію про діяльність підприємства, знайомиться з даними бухгалтерського  обліку і звітності.

Учасники  підприємства зобов'язані:

виконувати рішення загальних зборів учасників підприємства;

виконувати свої обов'язки перед  підприємством, у тому числі і зв'язані з майновою участю, а також вносити внески в розмірі, порядку і засобами, передбаченими установчими документами;

не розголошувати комерційну  таємницю і конфіденційну  інформацію про діяльність підприємства;

сприяти здійсненню  підприємством  своєї  діяльності.

Прибуток підприємства утворюється з надходжень від господарської діяльності після покриття матеріальних та прирівняних до них витрат і витрат на оплату праці. З балансового прибутку підприємства вносяться передбачені законодавством України податки та інші платежі до бюджету. Чистий прибуток, одержаний після зазначених розрахунків, залишається у повному розпорядженні підприємства.

За рішенням загальних зборів підприємство створює : а) резервний (страховий) фонд; б) фонд оплати дивідендів. Фонд оплати дивідендів створюється за рахунок чистого прибутку підприємства.

Основною метою діяльності ПП «Бескид» є досягнення якнайкращих показників господарської діяльності, направленої на  отримання  прибутку.

Підприємство  має самостійний баланс, поточний  рахунок в установі банка, печатку зі своєю назвою, фірмову марку та торговий знак.

Структура керівництва в ПП «Бескид» наступна. Основний керуючий орган – збори власників приватного підприємства, що призначають директора і головного бухгалтера. Керівництво ПП  «Бескид» направляє роботу своїх підрозділів на рішення задач по зниженню собівартості продукції за рахунок упровадження ресурсо і енергозберігаючих технологій, а також системи автоматизації, забезпечуючи надійне використовування пропонованих рішень. Кількість робітників на підприємстві 21 чоловік.  На кожну посадової особу на підприємстві розроблена посадова інструкція, що включає його права, обов'язки і  відповідальність.   

Підприємство  здійснює оперативний та бухгалтерський облік результатів своєї діяльності, а також веде статистичну звітність та подає її у встановленому порядку та обсязі органам державної статистики.

Аналіз фінансово - господарської діяльності підприємства передбачає характеристику майна підприємства по складу, оцінку власних і позикових засобів, вкладених в майно підприємства, аналіз виробничого потенціалу, наявність, динаміку і питому вагу основних засобів в загальній вартості майна, аналіз технічного рівня і стани основних фондів (ступінь зношеності, придатності, ступінь оновлення і вибуття і інші), аналіз оборотності оборотних коштів: всіх оборотних коштів, матеріальних оборотних коштів, дебіторської заборгованості.

На стадії аналізу балансу підприємства формується уявлення про діяльність підприємства, виявляються зміни у складі його майна і джерелах, встановлюються взаємозв'язки різних показників.  З цією метою визначають відношення окремої статі активу і пасиву балансу, їх питому вагу у валюті балансу, розраховують суму відхилень  в структурі основних статей балансу в порівнянні з попереднім періодом (Додаток А, Б).

Виходячи з даних балансу, аналітичну характеристику  складу майна ПП «Бескид» можна  представити  в табл. 2.1.

Таблиця 2.1

Аналітична характеристика складу майна підприємства ПП «Бескид» за 2010 – 2012 рр.

Статті

На 01.01.2011

На 01.01.2012

Відхил у 2011 відн. 2010

На 01.01.2013

Відхил. у 2012 відн.2011

Тис. грн

%

Тис. грн

%

     Тис.   грн

Темп роста,%

   Тис.   грн

%

      Тис.  грн

Темп роста,%

Майно, всього

100,8

100

359,3

100

258,5

356,4

735,7

100

376,4

204,8

1. Необоротні активи

47,0

46,6

40,2

11,2

-6,8

85,5

171,3

23,3

131,1

426,1

2.Оборотні активи

53,8

53,4

319,1

88,8

265,3

593,1

564,4

76,7

245,3

176,9

2.1 Запаси

2,4

2,4

198,3

55,2

195,9

8262,5

352,9

48,0

154,6

178,0

2.2 Дебіторська заборгованість

50,2

49,8

47,1

13,1

-3,1

93,82

19,4

2,6

-27,7

41,2

2.3 Інші оборотні активи

-

-

56,3

15,7

56,3

100

103,2

14,0

46,9

183,3

2.4 Грошові кошти і їх еквіваленти

1,2

1,2

17,4

4,8

16,2

1450

88,9

12,1

71,5

510,9

3. Витрати майбутніх періодів

-

-

-

-

-

-

-

-

-

-

В цілому по  підприємству ПП  «Бескид», загальна сума майна збільшилася як в 2010, 2011, так і в 2012 році на 258,5 і 376,4 тис. грн. відповідно,  що є позитивним моментом. Збільшення майна відбулося в 2011 році за рахунок збільшення оборотних   активів, а в 2012 році за рахунок збільшення оборотних і необоротних активів.

У загальних рисах ознаками «доброго» балансу є, і це повністю совпадає  з даними підприємства «Бескид»:

Валюта балансу в кінці звітного періоду збільшилася в порівнянні з початком;

Темпи приросту оборотних активів вищі, ніж темпи приросту необоротних активів.

Основну частину оборотних коштів в 2010р. складає дебіторська заборгованість 49,8%,  а в 2011 та 2012 році запаси, 55,2% та 48,0% від загальної суми майна. Незначну частини від загальної суми майна в 2010 та 2011 році складають грошові кошти -1,2% та 4,8% відповідно, але в 2012 ситуація покращується, і грошові кошти складають 12,1% від загальної суми майна.

Аналіз даних балансу дозволяє зробити висновок, що враховуючи великий обсяг сум по статті «дебіторська заборгованість» в 2010 році, керівництво підприємства перевело  зобов'язання перед підприємством в більш ліквідні активи в 2011 та 2012 роках, що свідчить про розумне керівництво  оборотними активами

Інформація, представлена в пасиві балансу, дає можливість визначити, які зміни відбулися в структурі власного і позикового капіталу, скільки привернуто в оборот підприємства довгострокових і короткострокових позикових засобів, тобто дозволяють проаналізувати джерела формування майна.

Негативним моментом э те, що позиковий капітал організації перевищує власний, мало того, сума власного капіталу має від’ємне значення. Але спостерігається тенденція то росту темпів зростання власного капіталу. Темпи приросту кредиторської заборгованості значно перевищує  дебіторську  заборгованість.

Аналізуючи джерела формування майна підприємства, можна дійти висновку, що збільшення майна відбулося за рахунок збільшення позикового капіталу в 2011 році на 228,9 тис.грн., а в 2012 році на 300,1 тис. грн.  Одночасно із збільшенням позикового капіталу, власний капітал підприємства збільшився на 29,6 тис.грн. в 2011 році і на 76,3 тис.грн в 2012 році в зв’язку з тим, що за підсумками діяльності у 2010-2012 роках підприємство отримало прибуток. Спостерігається зміна частки власного капіталу в загальній сумі майна підприємства. Якщо на початок 2011 року власний капітал складає більше -43,75% % від загальної суми майна підприємства, то на початок 2013 року – вже 8,4%.  Окрім зміни суми нерозподіленого прибутку за підсумками 2010-2012 рр. інших змін у власному капіталі не відбувалося.  

Таблиця 2.2

Аналіз динаміки і структури джерел капіталу за 2010 - 2012 рр.

 

Статті

На 01.01.2011

На 01.01.2012

Відхилення

На 01.01.2013

Відхилення

Тис. грн

%

Тис. грн

%

Тис. грн

Темп роста,%

   Тис.  грн

%

  Тис.   грн

Темп роста,%

Джерела майна, всього

100,8

100

359,3

100

258,5

356,4

735,7

100

376,4

204,8

1. Власний капітал

-44,1

-43,75

-14,5

-4,04

29,6

32,88

61,8

8,4

76,3

426,21

1.1 Статутний капітал

1,0

0,99

1,0

0,27

0

100

1,0

0,13

0

100

1.2 Нерозподілений прибуток

-67,3

-66,76

-37,7

-10,49

29,6

56,02

38,6

5,25

76,3

102,38

1.3 Додатковий капітал

22,2

22,02

22,2

6,18

0

100

22,2

3,02

0

100

1.4 Обеспеч. платежів

-

-

-

-

-

-

-

-

-

-

2. Позиковий капітал

144,9

143,75

373,8

104,04

228,9

257,97

673,9

91,6

300,1

180,28

2.1 Боргові зобов'язання

-

-

-

-

-

-

-

-

-

2.2 Короткострокові кредити і позики

-

-

-

-

-

-

-

-

-

2.3 Кредиторська заборгованість

38,5

38,19

29,4

8,18

-9,1

76,36

52,0

7,07

22,6

176,87

2.4 Інші поточні зобов’язання

106,4

105,56

344,4

95,86

238

323,68

621,9

84,53

277,5

180,57

3.Доходи майбутніх періодів

-

-

-

-

-

-

-

-

-

-

Треба звернути увагу на дуже високі показники по статті «Інші поточні зобов’язання.  У цій статті відбиті суми зобов'язань, які не можуть бути включені в  інші  статті,  наведені  в  розділі "Поточні зобов'язання".  Сума  інших  поточних  зобов'язань,  відбита  в  Балансі, відповідає  даним кредитового сальдо  субрахунків  372 "Розрахунки з підзвітними особами",  684  "Розрахунки  по  нарахованим відсоткам", 685 "Розрахунки  з  іншими  кредиторами",  відбитим  в Головній книзі.

Таблиця 2.3

Динаміка структури позикового капіталу ПП «Бескид»

 

На 01.01.2011

На 01.01.2012

На 01.01.2013

Зм.в2012відн.2011

Позиковий капітал

Тис. грн

%

Тис. грн

%

Тис. грн

%

Тис. грн

Темп зростання

%

1. Довгострокові зобов'язання

-

-

-

-

-

-

-

-

2. Короткострокові кредити банку

-

-

-

-

-

-

-

-

3. Кредиторська заборгованість за товари, роботи, послуги

1,5

1,04

1,6

0,43

1,5

0,22

-0,1

93,75

4. З бюджетом

6,0

4,14

13,1

3,50

27,3

4,05

14,2

208,4

5. З позабюджетними фондами

-

-

-

-

-

-

-

-

6. По страхуванню

5,9

4,07

5,5

1,47

7,7

1,14

2,2

140

7. По оплаті праці

25,1

17,32

9,2

2,46

15,5

2,30

6,3

168,48

8. Інші поточні зобов'язання

106,4

73,43

344,4

92,14

621,9

92,29

277,5

180,58

Всього

144,9

100

373,8

100

673,9

100

300,1

180,28

Виходячи з даних табл. 2.3 можна сказати, що за 2010-2012 рр. сума позикових коштів зросла на 228,9 тис. грн в 2011 році щодо  2010г, і на 300,1 тис. грн. в 2012 році щодо 2011 року. При цьому, найбільшу питому вагу займають інші поточні зобов'язання  з терміном погашення менше 12 місяців. У 2010 році їх частка склала 73,43%, в 2011 році – 92,14%, в 2012 році – 92,29% від загальної суми зобов’язань підприємства.

Для здобуття якнайповнішого уявлення про підприємство «Бескид» розглянемо його ліквідність. Ліквідність  підприємства – це здатність фірми перетворювати свої активи на гроші для покриття всіх необхідних платежів у міру настання їх терміну. Підприємство, оборотний капітал якого складається переважно з грошових коштів і короткострокової дебіторської заборгованості, звичайно вважається більш ліквідним, ніж підприємство, оборотний капітал якого складається переважно із запасів.

Всі активи фірми залежно від ступеня ліквідності, тобто швидкості перетворення в грошові кошти, можна умовно підрозділити на наступні групи.

Найбільш ліквідні активи (А1) – суми по всіх статтях грошових  коштів, які можуть бути використані для виконання поточних розрахунків негайно. У цю групу включають також короткострокові фінансові вкладення.

Швидкореалізуємі активи (А2) – активи, для обігу яких в наявні засоби потрібен певний час. У цю групу можна включити дебіторську заборгованість (платежі по якій очікуються протягом 12 місяців після звітної дати), інші оборотні активи.

Повільнореалізуємі активи (А3) – якнайменше ліквідні активи – це запаси, дебіторська заборгованість (платежі по якій очікуються більш ніж через 12 місяців після звітної дати. Слід звернути увагу, що стаття «Витрати майбутніх періодів» не включається в цю групу.

Важкореалізовані активи (А4) – активи, які призначені для використання в господарській діяльності протягом відносно тривалого періоду часу. У цю групу можна включити статті  I розділу активу балансу «Необоротні активи».

Перші три групи активів протягом поточного господарського періоду можуть постійно мінятися і відносяться до поточних активів підприємства. Поточні активи більш ліквідні, ніж решта майна підприємства [11, c. 68].

Пасиви балансу по ступеню зростання термінів погашення зобов'язань групуються таким чином.

Найтерміновіші зобов'язання (П1) – кредиторська заборгованість, розрахунки по дивідендах, інші короткострокові зобов'язання, а також позики, не погашені в строк (за даними додатків до бухгалтерського балансу).

Короткострокові пасиви (П2) – короткострокові позикові кредити банків і інші позики, що підлягають погашенню протягом 12 місяців після звітної дати.

Довгострокові пасиви (П3) – довгострокові позикові кредити і інші довгострокові пасиви – статті  розділу балансу «Довгострокові зобов'язання».

Постійні пасиви (П4) – статті  розділів балансу «Власний капітал» і «Забезпечення майбутніх витрат і платежів» і статті балансу, що не увійшли до попередніх груп: «Доходи майбутніх періодів». Для збереження балансу активу і пасиву підсумок даної групи слідує зменшити на суму по статтях «Витрати майбутніх періодів» і «Збитки».

Для  визначення ліквідності балансу слід зіставити підсумки по кожній групі активів і пасивів.

Баланс вважається абсолютно ліквідним, якщо виконуються умови:

А1  >>   П1

А2   >>  П2

А3   >>   П3

А4   <<   П4

Таблиця 2.4

Угрупування активів по ступеню ліквідності

Група активів

2010, Тис. грн.

2011, тис. грн.

2012, тис. грн.

Зміна

У 2012 відн. 2011, тис. грн.

1.1    Грошові кошти

1,2

17,4

88,9

71,5

1.2 Короткострокові фінансові інвестиції

-

-

-

-

1.    Абсолютно ліквідні активи (А1)

1,2

17,4

88,9

71,5

2.1  Готова продукція

-

-

-

-

2.2  Короткострокова дебіторська заборгованість

50,2

47,1

19,4

-27,7

2.3  Інші оборотні активи

-

56,3

103,2

46,9

2.    Швидко реалізовані активи (А2)

50,2

103,4

122,6

19,2

3.1   Виробничі запаси

2,4

198,3

352,9

154,6

3.2    Незавершене виробництво

-

-

-

-

3.3    Товари

-

-

-

-

3.4    Векселі одержані

-

-

-

-

3.      Поволі реалізовані активи (А3)

2,4

198,3

352,9

154,6

РАЗОМ поточні активи

53,8

319,1

564,4

245,3

4.1  Основні засоби

47,0

40,2

171,3

131,1

4.2  Нематеріальні активи

-

-

-

-


Продовження табл. 2.4

4.3  Незавершене будівництво

-

-

-

-

4.4  Довгострокова дебіторська заборгованість

-

-

-

-

4.5  Довгострокові фінансові інвестиції

-

-

-

-

4. Важко реалізовані активи (А4)

47,0

40,2

171,3

131,1

РАЗОМ активи

100,8

359,3

735,7

376,4

Якщо виконуються перші три нерівності, тобто поточні активи перевищують зовнішні зобов'язання підприємства, то обов'язково виконується остання нерівність, яка має глибокий економічний сенс: наявність у підприємства власних оборотних коштів; дотримується мінімальна умова фінансової стійкості. Невиконання якої-небудь з перших трьох нерівностей свідчить про те, що ліквідність балансу більшою чи меншою мірою відрізняється від абсолютної. При цьому недолік засобів по одній групі активів компенсується їх збитком по іншій групі, хоч компенсація може бути лише по вартісній величині, оскільки в реальній платіжній ситуації менш ліквідні активи не можуть замінити більш ліквідні.

З табл. 2.4 видно, що в 2012 році, щодо 2011 р. у підприємства ПП «Бескид» загальна сума активів збільшилася на 376,4 тис. грн за рахунок збільшення всіх видів активів (Абсолютно ліквідних на 71,5 тис. грн., швидко реалізуємих на 19,2 тис. Грн., поволі реалізуємих активів на 154,6 тис. грн.., а також на 131,1  тис. грн. важко реалізованих. У 2010 році частка абсолютно ліквідних активів склала 1,2% від загальної суми активів,  в 2011 році – 4,8%, а в 2012 році – 12,1%.  Тобто, тільки 1,2% в 2010 році, 4,8% в 2011 році і 12,1% в 2012 році поточних зобов'язань могли бути погашені за рахунок абсолютно ліквідних активів. Найбільшу питому вагу серед активів підприємства в 2011 та 2012 роках займають поволі реалізуємі   активи – 55,2% та  48% відповідно  від загальної суми активів.

У структурі пасивів в найбільшу питому вагу займають найбільш термінові   зобов’язання як в 2010, так і в 2011 та 2012 роках. Довгострокових зобов’язань та кредитів банків у підприємства немає.

Таблиця 2.5

Структура пасивів по терміновості

Група пасивів

2010, тис. грн.

2011, тис. грн.

2012, тис. грн.

Изм.в 2012 отн. 2011, тис. грн.

1.Найтерміновіші зобов'язання (П1)

144,9

373,8

673,9

300,1

1.1.Поточні зобов'язання по розрахунках

38,5

29,4

52,0

22,6

1.2.Інші поточні зобов'язання

106,4

344,4

621,9

277,5

2. Кредити банків (короткострокові) (П2)

-

-

-

-

3. Довгострокові зобов'язання(П3)

-

-

-

-

  1.  Постійні пасиви (П4)

-44,1

-14,5

61,8

76,3

4.1.Собственний капітал

-44,1

-14,5

61,8

76,3

4.2.Витрати майбутніх періодів

-

-

-

-

РАЗОМ пасиви

100,8

359,3

735,7

376,4

  Результат аналізу ліквідності балансу підприємства міститься в табл. 2.6

Таблиця 2.6

Аналіз ліквідності балансу ПП «Бескид»

Показник

2010, тис. грн

Надлишок (недолік), тис. грн.

2011, тис. грн

Надлишок (недолік), тис. грн.

2012, тис. грн.

Надлишок (недолік), тис. грн.

Активи

Пассиви

Активи

Пассиви

Активи

Пассиви

1

1,2

144,9

-143,7

17,4

373,8

-356,4

88,9

673,9

-585

2

50,2

-

50,2

103,4

-

103,4

122,6

-

122,6

3

2,4

-

2,4

198,3

-

198,3

352,9

-

352,9

4

47,0

-44,1

91,1

40,2

-14,5

54,7

171,3

61,8

109,5

Разом

100,8

100,8

*

359,3

359,3

*

735,7

735,7

*

Можна зробити висновок, що баланс даного підприємства не можна вважати абсолютно ліквідним, оскільки не виконується умова А1 > П1. Значить у підприємства недолік найбільш ліквідних активів для погашення термінових  зобов'язань. На підставі даних показників розраховується загальний показник ліквідності балансу (Клб) для оцінки зміни фінансового стану підприємства з позицій ліквідності його балансу:

1 * А1 + 0,5 * А2 + 0,3 * А3

       Клб =

1 * П1 + 0,5 * П2 + 0,3 * П3

Клб 2010 = (1,2+0,5*50,2+0,3*2,4)/144,9=0,19
Клб 2011 =(17,4+0,5*103,4+0,3*198,3)/373,8=0,34
Клб 2012 = (88,9+0,5*122,6+0,3*352,9)/673,9=0,38
Таким чином, фінансовий стан підприємства був найгіршим у 2010 році.  
Одним з найважливіших питань аналізу фінансового стану підприємства є оцінка рівня його платоспроможності. Платоспроможність характеризується ліквідністю балансу підприємства і розглядається по швидкості можливого перетворення різних частин його майна в грошову форму в сумах, відповідних сум платежів за його зобов'язаннями, які повинні бути погашені в ці терміни.

Для оцінки платоспроможності в короткостроковій перспективі розраховуються наступні показники:

Коефіцієнт поточної ліквідності (Кпл) – це відношення всієї суми поточних активів до загальної суми короткострокових зобов'язань:

А1 + А2 + А3

   Кпл =

П1 + П2

Перевищення поточних активів над поточними пасивами забезпечує резервний запас для компенсації збитків, які може понести підприємство при розміщенні і ліквідації всіх поточних активів, окрім готівки. Нормативне значення >2;

Коефіцієнт швидкої ліквідності (Кшл) – це відношення ліквідних засобів перших трьох груп активів, виключаючи запаси, до загальної суми короткострокових боргів підприємства:

А1 + А2 + А3 – Запаси

  Кшл =

П1 + П2

Задовольняє звичайно співвідношення 0,7 – 1. Якщо ж велику частку ліквідних засобів складає дебіторська заборгованість, частину якої важко своєчасно стягнути, застосовується нормативне значення >1;

Коефіцієнт абсолютної ліквідності (Кал) доповнює попередні показники. Він визначається відношенням ліквідних засобів першої групи до всієї суми короткострокових боргів підприємства, і показує норму грошових резервів:

А1

   Кал =

П1 + П2

Чим вище його величина, тим більше гарантія погашення боргів, оскільки для цієї групи активів практично немає небезпеки втрати вартості у разі ліквідації підприємства і не існує ніякого тимчасового лага для перетворення їх в платіжні засоби. Значення коефіцієнта признається достатнім, якщо воно складає 0,2 – 0,25.

Співвідношення дебіторської і кредиторської заборгованості (Кдк) означає здатність підприємства розрахуватися з кредиторами за рахунок дебіторської заборгованості протягом 1 року:

Дебіторська заборгованість

 Кдк =

Кредиторська заборгованість

Нормативне значення даного показника більше одиниці.

Показники ліквідності згруповані в табл. 2.7

У 2012 році тільки 0,84% поточних зобов'язань покриті найбільш ліквідними активами, що не відповідає граничному рівню оптимального значення показника абсолютної ліквідності.

Підприємство залишається неплатоспроможним як в 2010, так і в 2011 та в 2012 роках, оскільки всі коефіцієнти ліквідності (абсолютної ліквідності, швидної та поточної) менше  нормативу.

Таблиця 2.7

Показники ліквідності підприємства ПП «Бескид»за 2010-2012 рік

Показник

2010

2011

2012

Зміна в 2012 р. щодо 2011г

1 Абсолютної ліквідності

0,37

0,85

0,84

-0,01

2 Швидкої ліквідності

0,35

0,32

0,31

-0,01

3 Поточної ліквідності

0,01

0,05

0,13

+0,08

4 Співвідношення дебіторської і       кредиторської заборгованості

1,3

1,6

0,37

-1,23

В 2011 показник співвідношення дебіторської і кредиторської заборгованості зріс на 0,3 в порівнянні з 2010 роком. А в  2012 році порівняно з 2011 роком, навпаки, знижується показник співвідношення дебіторської і кредиторської заборгованості, що означає зниження здатності підприємства погасити борг перед кредиторами за рахунок дебіторської заборгованості.

Враховуючи результат аналізу ліквідності даного підприємства і показників його ліквідності, необхідно виробити оцінку можливості втрати платоспроможності підприємства в перспективі.

Для цього використовується:

загальний коефіцієнт ліквідності (Кіл):

Поточні активи – Витрати майбутніх періодів

     Кзл =

Поточні зобов'язання – Доходи майбутніх періодів

Нормативне значення >2;

Кзл 2010=53,8 : 144,9 =0,37

Кзл 2011=319,1 : 373,8=0,85

Кзл 2012=564,4 : 673,9=0,84

коефіцієнт забезпеченості підприємства власними оборотними коштами (Кобесп):

Поточні активи – Поточні зобов'язання

  Кобесп =

Поточні активи

Нормативне значення >0,1.

У 2010 році Кобесп  -1,69, що менше  0,1,

в 2011 році  Кобесп = -0,17

в 2012 році  Кобесп  = -0,19

Отже, не дивлячись на те, що за підсумками 2010-2012 років підприємство отримало прибуток, загальна ліквідність підприємства набагато менша від нормативу. Таким чином, на підставі даних розрахунків можна визнати підприємство за неплатоспроможне і неліквідне.

2.2 Аналіз чистого прибутку підприємства  

Різні сторони виробничої, збутової, постачальницької і фінансової діяльності підприємства одержують закінчену грошову оцінку в системі показників фінансових результатів. Узагальнено найважливіші показники фінансових результатів діяльності підприємства представлені у формі №2 «Звіт про фінансові результати». До них відносяться:

прибуток ( збиток) від реалізації продукції;

прибуток (збиток) від іншої реалізації;

доходи і витрати від внереалізационних операцій;

прибуток оподаткування;

чистий прибуток і ін.

Показники фінансових результатів характеризують абсолютну ефективність господарювання підприємства. Найважливішими серед них є показники прибутку, який в умовах переходу до ринкової економіки складає основу економічного розвитку підприємства. Зростання прибутку створює фінансову базу для самофінансування, розширеного виробництва, рішення проблем соціальних і матеріальних потребі трудового колективу. За рахунок прибутку виконуються також частина зобов'язань підприємства перед бюджетом, банками і іншими підприємствами і організаціями. Таким чином, показники прибутку стають найважливішими для оцінки виробничої і фінансової діяльності підприємства. Вони характеризують ступінь його ділової активності і фінансового благополуччя.

Кінцевий фінансовий результат діяльності підприємства - це балансовий прибуток або збиток, який є сумою результату від реалізації продукції (робіт, послуг); результату від іншої реалізації; сальдо доходів і витрат від внереалізационних операцій [13, c. 160].

Аналіз фінансових результатів діяльності підприємства включає як обов'язкові елементи дослідження:

Змін кожного показника за поточний аналізований період («горизонтальний аналіз» показників фінансових результатів за звітний період).

Дослідження структури відповідних показників і їх змін («вертикальний аналіз» показників).

Дослідження вплив чинників на прибуток («аналіз чинника»).

Фінансові результати діяльності підприємства характеризуються сумою одержаного прибутку і рівнем рентабельності, які залежать від виробничої, постачальницької, маркетингової і фінансової діяльності підприємства, інакше кажучи, ці показники характеризують всі сторони господарювання. На першому етапі робиться загальна оцінка рівня і динаміки фінансових результатів (табл. 2.8).

Таблиця 2.8

Загальна оцінка рівня і динаміки фінансових результатів

Види фінансових результатів

2010

2011

2012

Зміна в 2012 від. 2011, тис. грн.

Темп зростання, %

1

2

3

4

5

6

1  Дохід від реалізації

683,9

1332,5

3412,0

2079,5

256,06

2    Чистий дохід від реалізації

676,8

1110,4

2843,3

1732,9

256,06

3    Валовий прибуток (збиток)

(чистий дохід від  реалізації - собівартість)

121,9

207,2

295,8

88,6

142,8

4    Фінансовий результат від операційної діяльності

-126,6

-161,5

-177,9

-16,4

110,2

5    Фінансовий результат від звичної діяльності

29

-0,5

-12,9

-12,4

2580

1

2

3

4

5

6

6    Фінансовий результат від звичної діяльності до оподаткування

24,3

45,2

105

59,8

232,3

7    Податок на прибуток

-

15,6

28,7

13,1

183,97

8    Чистий прибуток (збиток)

24,3

29,6

76,3

46,7

257,77

Аналіз рівня і динаміки фінансових результатів в 2010-2012 рр. показав, що в 2010-2012 році підприємство ПП «Бескид» за підсумками діяльності одержало прибуток.  За іншими показниками відбулися такі зміни:  

Значний ріст доху від реалізації, на 648,6 тис. грн. та 2079,5 тис. грн.. в 2011 та 2012 відповідно. І це,  враховуючи те, що кількість робітників осталась практично незмінною.

Темп зростання витрат нижчий ніж  темп росту валового прибутку, що також позитивно.

На наступному етапі переходять до аналізу чинника чистого прибутку, для якого складається табл. 2.9.

Таблиця 2.9

Аналіз чинника чистого прибутку

Фінансовий результат

Обозначе-ніє

2010, тис. грн.

2011, тис. грн.

2012,  тис. грн.

Зміна, в 2012 р. відносив 2011р тис. грн.

Темп зростання, %

1 Чистий дохід від реалізації

ЧДР

676,8

1110,4

2843,3

1732,9

256,06

2    Собівартість реалізованої продукції

С/С

554,9

903,2

2547,5

1644,3

282,05

3      Сальдо інших операційних доходів і витрат

ОДР

-126,6

-161,5

-177,9

-16,4

110,15

В том числі єдиний податок

ЄП

-72,5

-

-

-

-

1

2

3

4

5

6

7

4      Витрати на збут

ЗС

-

-

-

-

-

5    Адміністративні витрати

АР

-

-

-

-

6      Фінансові доходи

ФД

-

-

-

-

-

7      Фінансові витрати

ФР

-

-

-

-

-

8 Сальдо інших доходів і витрат

ПРД

29

-0,5

-12,9

-12,4

2580

9.  Податок на прибуток

НП

-

15,6

28,7

13,1

183,97

10.  Чистий прибуток

ЧП

24,3

29,6

76,3

46,7

257,77

При цьому для розрахунку чистого прибутку використовується формула:

ЧП = ЧДР - С/С + (-) ОДР – ЗС – АР + ФД – ФР – НП, де

ЧДР - Чистий дохід від реалізації

С/С- Собівартість реалізованої продукції

ОДР – Сальдо інших операційних доходів і витрат

ЗС – Витрати на збут

АР – Адміністративні витрати

ФД – Фінансові доходи

ФР – Фінансові витрати

НП – податок на прибуток

ЧП – чистий прибуток.

Треба звернути увагу, що підприємство «Бескид», в 2010 році використовувало спрощену систему оподаткування, при цьому сума єдиного податку складала значну частку витрат. Незважаючи на те, що з переходом на загальну систему оподаткування підприємство вимушене нараховувати, та сплачувати податок на додану вартість, це  допомогло залучити юридичних осіб як клієнтів, оскільки ті зацікавлені в здобутті податкового кредиту при придбанні виробів, використуємих  ними в господарській діяльності.

Виходячи з аналізу чинника прибутку можна відзначити, що отримання прибутків в 2012 році обумовлене результатом від операційної  діяльності.

Згідно з Законом України від 22 березня 2012 р. №4618-VI «Про розвиток та державну підтримку малого і середнього підприємництва в Україні» до суб’єктів малого підприємництва належать фізичні особи — підприємці та юридичні особи, у яких середня кількість працюючих за звітний період (календарний) рік не перевищує 50 осіб, річний дохід від будь-якої діяльності не перевищує суму, еквівалентну 10 млн євро, визначену за середньорічним курсом НБУ. ПП «Бескид» відноситься до  суб'єктів малого підприємництва, тому має право  представлять фінансову звітність за спрощеною формою, не виділяючи окремо облік адміністративних витрат і витрат на збут.

2.3 Аналіз рентабельності підприємства  

Для оцінки ефективності використання майна застосовується система показників рентабельності й оборотності. Рентабельність роботи підприємства визначається прибутком, який воно одержує, тобто відбиває, наскільки ефективне підприємство використовує свої засоби з метою одержання прибутку:

Коефіцієнт рентабельності всіх використовуваних активів або коефіцієнт економічної рентабельності (Ра), який характеризує рівень чистого прибутку (ЧП), що генерується  усіма активами (Асред) підприємства, що перебувають у його використанні по балансу:

 ЧП

               Ра =                             

  Асред

Рентабельність власного капіталу або коефіцієнт фінансової рентабельності (Рвк) характеризує рівень прибутковості власного капіталу (Сксред), вкладеного в підприємство:

ЧП

                        Рвк =

Сксред

Рентабельність інвестиційного капіталу (Рік), яка відбиває ефективність як власного (ВК), так і позикового капіталу підприємства, інвестованого в діяльність на тривалий строк:

ЧП

Рік =

ВК + Довгострокові зобов'язання

Для більш наглядного уявлення,  методика розрахунків показників для оцінки рентабельності  підприємства представлена в табл. 2.10. Враховуючи те, що літературні джерела розкривають питання аналізу рентабельності приводячи формули відносно аналізу згідно з фінансовими звітами звичайних підприємств, а ПП «Бескид» мале підприємство, табл. 2.10  складена самостійно на підставі аналізу нормативної літератури стосовно аналізу малого підприємства.

Таблиця 2.10

Методика розрахунків показників для оцінки рентабельності малого підприємства

Найменування  показника

Формула  розрахунків для звичайного підприємства

Формула  розрахунків для малого підприємства

1

2

3

4


1

Валова  рентабельність (прибутковість)  виробничих  витрат

Ф2 (стр.050 або 055): (стр. 40)*100

Ф2м (стр.030-стор.080): (стр. 80)*100

2

Коефіцієнт окупності чистому прибутку

Ф2(стр.035): (стр.050 або 055)

Ф2м(стр.030): (стр.030- стр. 080 )

3

Рентабельність (прибутковість) основної  діяльності

Ф2 (стор.100 або 105): (сума стор.040+070+080)*100

Ф2м (стр.130-стр.050+стр.100): ( стр.080)*100

4

Рентабельність (прибутковість) операційної  діяльності

Ф2 (стр.100 або 105): (сума стр.040+070+080+090)*100

Ф2м (стр.130-стр.050+стр.100):(сума стр.080+090)*100

5

Рентабельність (прибутковість) іншої операц.Діят-ті

Ф2 (стр.170 або 175): (сума стр.040+070+080+090)*100

Ф2м (стр.130): (сума стр. 080+090)*100

6

Рентабельність (прибутковість) господарської  діяльності

Ф 2 (стр.170 або 175+стр. 200-стр. 205) : (сума стр. 040+070+080+090)*100

Ф2м (стр.130): (сума стр. 080+090)*100

7

Рентабельність (прибутковість) підприємства

Ф2 (стр. 220 або 225) : (сума стр. 040,070,080,090)*100

Ф2м (стр. 150) : (сума стр. 080+090)*100

8

Валова  рентабельність (прибутковість) виторгу  від реалізації продукції (послуг)

Ф 2 (стр.050 або 055) : (стр. 035)*100

Ф2м (стр.030-стр.080): (стр. 30)*100

9

Чиста рентабельність (прибутковість)  виторгу  від реалізації продукції (послуг)

Ф 2 (стр. 220 або 225 ) : стр. 035)*100

Ф2м (стр. 150) : (стр. 30)*100

10

Рентабельність  активів

Ф 2 (стр.220  або 225) : Ф1 (стр. 280 графа 3+4)*0,5*100

Ф2м (стр. 150) : Ф1м (стр. 280 графа 3+4)*0,5*100

11

Рентабельність (прибутковість)  виторгу від операційної  діяльності

Ф2(стр.100 або 105) : (стр.035+стр. 060)*100

Ф2м (стр.130-стр.050+стр.100): (стр.030+стр. 040)*100

12

Коефіцієнт  покриття  активів

Ф 1 (стр.280 графа 3+4)*0,5: (Ф2 (стор.035)

Ф 1м (стр.280 графа 3+4)*0,5: (Ф2 (стр.030)


Продовження табл. 2.10

13

Коефіцієнт покриття  власного  капіталу

Ф1 (стр. 380 графа 3+4)*0,5: Ф2 (стр.035)

Ф1м (стр. 380 графа 3+4)*0,5: Ф2м (стор.030)


14

Загальна  економічна  рентабельність

Ф 2(стр. 170(175)+стр 200-стр.205+стр.140)*100: (ф1 стр.280(графа 3+4)0,5)

Ф 2м(стр. 130)*100: (ф1м стр.280(графа 3+4)0,5)

15

Комерційна  рентабельність

Ф 2(стр. 170(175)+стр 200-стр.205+стр.140)*100:Ф2 стр. 035

Ф 2(стр. 130)*100:Ф2 стр. 030

Розрахунок показників представимо в табл. 2.11

Таблиця  2.11

Розрахунок рентабельності підприємства

Найменування показника

2011

2012

Зміна

1

2

3

4

5

1

Валова  рентабельність (прибутковість)  виробничих  витрат

22,94

11,61

-11,33

2

Коефіцієнт окупності чистому прибутку

5,36

9,61

4,25

3

Рентабельність (прибутковість) основної  діяльності

5,06

4,63

-0,43

4

Рентабельність (прибутковість) операційної  діяльності

4,29

4,42

0,13

5

Рентабельність (прибутковість) іншої операц.Деят-яи

4,25

3,34

-0,91

6

Рентабельність (прибутковість) господарської  діяльності

4,25

3,34

-0,91

7

Рентабельність (прибутковість) підприємства

2,79

2,86

0,07

8

Валова  рентабельність (прибутковість) виторгу  від реалізації продукції (послуг)

18,66

10,40

-8,26

9

Чиста рентабельність (прибутковість)  виторгу  від реалізації продукції (послуг)

2,67

2,68

0,01

10

Рентабельність  активів

12,87

13,94

1,07

11

Рентабельність (прибутковість)  виторгу від операційної  діяльності

4,12

4,15

0,03


Продовження табл. 2.11

12

Коефіцієнт  покриття  активів

20,72

19,26

-1,46

13

Коефіцієнт покриття власного  капіталу

-2,64

0,83

3,47


14

Загальна  економічна  рентабельність

19,65

19,18

-0,47

15

Комерційна  рентабельність

4,07

3,69

-0,38

Показники оборотності показують скільки раз у рік (або за аналізований період) «обертаються» активи підприємства. Дані показники мають велике значення при проведенні оцінки фінансового становища підприємства, оскільки швидкість обороту засобів, тобто швидкість перетворення їх у грошову форму, безпосередньо впливає на платоспроможність підприємства.

Коефіцієнт загальної оборотності капіталу (ДО1) показує швидкість обороту через кількість оборотів усього капіталу підприємства. Його ріст означає прискорення кругообігу засобів підприємства й підвищення ділової активності або інфляційна зміна цін.

ВР

    ДО1=

Вбсред

де ВР – виторг від реалізації продукції, тис. грн.;

Вбсред – середньорічна сума валюти балансу, тис. грн.

Коефіцієнт оборотності оборотних (мобільних) засобів (ДО2) означає швидкість обороту в кількості оборотів усіх мобільних активів підприємства. Його ріст характеризується позитивно, якщо сполучається з ростом ДО1. Якщо ДО2 росте, а ДО1 знижується, то така ситуація оцінюється негативно, тому що є результатом зниження частки обігових коштів:

ВР

    ДО2=

Оссред

Коефіцієнт оборотності мобільних обігових коштів (ДО3) відбиває число оборотів запасів підприємства за досліджуваний період. Позитивним буде його збільшення, а негативним – його зниження, тому що збільшуються запаси, товари, знижується попит на продукцію.

ВР

    ДО3=

Зсред

де Зсред – середньорічна вартість запасів

Коефіцієнт оборотності готової продукції ( ДО4) означає швидкість обороту готової продукції. Ріст свідчить про збільшення попиту, зниження – про скорочення попиту й відносному збільшенні запасів готової продукції.

ВР

    ДО4=

Згпсред

де Згпсред – середньорічний запас готової продукції.

Коефіцієнт оборотності дебіторської заборгованості. Ріст може означати скорочення продажів з розстрочкою платежу, зниження- збільшення обсягу комерційного кредиту, надаваного покупцям.

ВР

    ДО5=

Дзсред

де Дзсред – середньорічна дебіторська заборгованість.

Середній строк обороту дебіторської заборгованості (Тдз) означає середній за період строк погашення дебіторської заборгованості. Зменшення оцінюється позитивно, ріст – негативно:

360

    Тдз =

ДО5

Коефіцієнт оборотності кредиторської заборгованості ( ДО6) показує як швидке підприємство погашає свої поточні зобов'язання:

 

ДО6 = ВР/Кзсред

 

де Кзсред – середньорічна кредиторська заборгованість.

Середній строк обороту кредиторської заборгованості (Ткз) означає середній період повернення поточних зобов'язань підприємства. Чим коротше цей період, тем ефективніше діяльність підприємства й вище його ділова активність:

Ткз=360/ ДО6

    

Коефіцієнт оборотності власного капіталу ( ДО10) означає більш ефективне використання власних засобів. Однак надмірне збільшення показника може бути результатом зниження частки власних засобів, що небажане для підприємства:

ДО10 =ВР /Сксред

    Таблиця 2.12

Оцінка ефективності використання майна підприємства за 2011, 2012 рік

№ п/п

Показники ефективності

2011 рік

2012 рік

Зміна

Темп росту


1.

Показники оборотності, оборотів/рік

1.1.

усього капіталу ( ДО1)

4,83

5,19

0,36

107,45

1.2.

оборотних активів ( ДО2)

5,96

6,44

0,48

108,05

1.3.

матеріальних оборотних активів    

( ДО3)

11,07

10,32

-0,75

93,22

1.4.

готової продукції ( ДО4)

-

-

-

-

1.5.

дебіторської заборгованості ( ДО5)

22,82

85,51

62,69

374,72

1.5.1.

середній строк обороту дебіторської заборгованості (Тдз)

15,78

4,21

-11,57

26,68

1.6.

кредиторської заборгованості        

( ДО6)

32,71

69,86

37,15

213,57

1.6.1.

середній строк обороту кредиторської заборгованості (Ткз)

11,01

5,15

-5,86

46,78

1.8.

власного капіталу

-37,9

120,22

158,12

-317,20

Аналізуючи табл. 2.12,  можна сказати про те, що ріст показника оборотності капіталу означає прискорення кругообігу засобів підприємства й підвищення ділової активності на 0,36 оборотів в 2012 році. Ріст показника оборотності активів на 0,48 оцінюється позитивно, тому що водночас росте и і загальна оборотність капіталу підприємства. Водночас на підприємстві знизився показник оборотності матеріальних запасів на 0,75, це свідчить про те, що тому збільшуються запаси, товари, знижується попит на продукцію.

Значні зміни коснулися показника оборотності дебіторської заборгованості, його ріст в 2012 році на 62,69 свідчить про скорочення продажів з розстрочкою платежу. Термін обороту кредиторської заборгованості зменшився, це позитивно оказую вплив на ефективності  діяльність підприємства, тому що  його ділова активність зросла.

Висновки до розділу 2

Формування ринкових відносин в Україні відкриває нові можливості використання фінансового  аналізу  в  керуванні  підприємством. Для  досягнення  зазначених  цілей  був  проведений аналіз фінансово-господарської  діяльності  підприємства  на  прикладі  ПП «Бескид» у  результаті  якого  виявлене,  що  в 2012 році на  підприємстві  відбулося  збільшення  загальної суми  майна  за  рахунок  збільшення необоротних і оборотних активів. Виявлено,  що  підприємство не має  ні короткострокових, ні довгострокових кредитів. Але  частка  позикових  засобів  стосовно  загальної  суми  майна  104,04% на кінець 2011року  і 91,6% на початок 2013 року. Виробничі  можливості  на  сьогоднішній  день  в порівнянні з пришлими періодами на  достатньому  рівні – основні фонди зношені на початок 2012 року на 71,65%, а на початок 2013року тільки на 21,3%. Це свідчить, що підприємство своєчасно обновляє основні засоби виробництва.

Проведений  аналіз свідчить про те, що підприємству  на  сьогоднішній день потрібно вживання заходів до підвищення конкурентоздатності продукції,  пошукові нових ринків збуту, підвищенню ліквідності і платоспроможності підприємства. Зроблений глибокий  аналіз  на  прикладі  ПП «Бескид», дозволив на практиці  вивчити методику аналізу фінансово-господарської  діяльності підприємства.  На  підставі  цього  можна  зробити  висновок  про  те,  що  основними  резервами  підвищення  ефективності  діяльності  ПП «Бескид», є:

Своєчасне  відвантаження  продукції й  оформлення  документації;

Вивчення  платоспроможності  покупців  і  своєчасних  заходів  для  стягнення  дебіторської  заборгованості;

Правильна  організація  роботи  з  матеріально-технічного  забезпечення;

Недопущення  утворення  зайвих  і  непотрібних  запасів;

Скорочення  термінів  оборотності  по  усіх  фазах  кругообігу  засобів.

Для ефективної роботи підприємства йому варто більш повно використовувати виробничу потужність, скоротивши простої устаткування, робочої сили, матеріальних і фінансових ресурсів.

РОЗДІЛ 3. ПРОПОЗИЦІЇ ПО УДОСКОНАЛЕННЮ УПРАВЛІННЯ ПРИБУТКОМ ПІДПРИЄМСТВА

3.1 Вдосконалення управління чистим прибутком 

Оперативна система управління прибутком реагує на поточні проблеми управління та повинна забезпечити прибуткову діяльність підприємства у короткотерміновому періоді. Натомість, стратегічна система управління спрямована на формування процесу стратегічних змін, які створюють умови необхідності зміни діючої стратегії управління прибутком підприємства з урахуванням відповідності його внутрішніх можливостей умовам зовнішнього середовища.

Концептуальні засади стратегічного управління прибутком включають: стратегічне планування, стратегічна організація  і стратегічний  контроль. На етапі стратегічного планування прибутку визначають цільову суму прибутку відповідно до стратегічних цілей і завдань підприємства з урахуванням його стадії життєвого циклу; здійснюють стратегічний аналіз управління прибутком на засадах моніторингу прибутковості підприємства та обґрунтування планів і програм дій на основі оцінювання стратегічних альтернатив.

На етапі стратегічної організації приводять у відповідність з обраною стратегією всі ресурси і внутрішні зв'язки підприємства, його цілі, завдання і сферу відповідальності працівників; здійснюють організаційні зміни на підприємстві та розробляють політику кожного структурного підрозділу. Завершальним етапом стратегічного управління прибутком підприємства є стратегічний контроль за виконанням розроблених заходів.

Перевага запропонованої структурно-логічної схеми полягає в тому, що вона охоплює всі складники процесу управління прибутком, зумовлені його функціями та наявністю прямого і зворотного зв'язку між елементами. Крім того, саме використання такої логіки стратегічного управління прибутком підприємства надає можливість комплексно охопити всі види ресурсного потенціалу підприємства і діяльність його інфраструктури.

На підставі виконаного дослідження практики стратегічного управління прибутком ми удосконалили методичні рекомендації зі стратегічного аналізу його управління. На відміну від існуючих підходів до стратегічного аналізу прибутку, поряд із аналізом впливу внутрішніх і зовнішніх чинників на стратегічне управління прибутком запропоновано проводити моніторинг системи управління прибутковістю підприємства, складовими елементами якого є оцінювання інформаційних систем, діючої стратегії управління прибутком, організації процесу економічного управління прибутком, стратегічного контролю.

Розроблення стратегії управління прибутком підприємства здійснюється на основі однієї з базових стратегій з урахуванням періоду його життєвого циклу. Для періоду підйому базовою стратегією є стратегія зростання. Як стратегію управління прибутком рекомендовано досягнення беззбитковості діяльності, забезпечення мінімального рівня рентабельності та досягнення цільового прибутку. У періоді стабілізації запропоновано застосовувати стратегію збереження темпів зростання прибутку з урахуванням інфляції. Розроблення такої стратегії охоплює обґрунтування стійкого рівня прибутковості. Період спаду потребує утримання позицій на ринку. За таких умов за наявності базової стратегії виживання підприємствам рекомендовано застосовувати одну із стратегій управління прибутком: стратегію забезпечення мінімального рівня рентабельності або стратегію досягнення беззбитковості діяльності.

Для підвищення результативності діяльності підприємства потрібно сформувати дієву систему управління прибутком, яка розглядається як сутність взаємопов'язаних елементів, кожний з яких виконує певну роботу, спільна дія котрих забезпечує досягнення механізму отримання прибутку заданої величини. У цієї системі треба виділити шість основних блоків: мета, принципи й завдання управління; механізм управління; організаційне забезпечення; інформаційне забезпечення; методи аналізу прибутку; контроль за виконанням плану з прибутку.

Структура механізму управління прибутком підприємства охоплює ринковий механізм регулювання формування й використання прибутку, державне нормативно-правове регулювання питань формування й розподілу прибутку, внутрішній механізм регулювання окремих аспектів формування, розподілу й використання прибутку, систему конкретних методів і прийомів здійснення управління прибутком.

Система організаційного забезпечення управління прибутком – це взаємозалежна сукупність внутрішніх структурних служб і підрозділів підприємства, які забезпечують розроблення й прийняття управлінських рішень щодо окремих аспектів формування прибутку та несуть відповідальність за результати цих рішень. Організація управління прибутком на підприємстві ПП «Бескид» визначається загальною структурою управління підприємством, наявними структурними підрозділами, службами і відділами та взаємозв'язками між ними. Останнім часом організаційне управління прибутком базується на формуванні більш ефективних структурних підрозділів підприємства – центрів відповідальності. Вихідним моментом створення системи управління прибутком на основі виділення центрів відповідальності є персоніфікація відповідальності за ухвалення рішень. Виділяють три види центрів відповідальності: центр витрат, центр прибутку, центр інвестицій.

На рис. 3.1 представлена схема керування прибутком як спеціальною областю керування підприємством.

Система управління прибутком також може функціонувати тільки за наявності відповідних інформаційних даних, на підставі яких можна, по-перше, налагодити постійний моніторинг процесу формування прибутку, по-друге, оцінювати рівень операційного та загального прибутку, а по-третє, аналізувати чинники впливу на обсяг прибутку. Джерелами інформації для прийняття рішень стосовно процесів управління прибутком є дані маркетингового аналізу, бухгалтерського та управлінського обліку.

Для забезпечення ефективності системи управління прибутком в організаційну структуру підприємств треба вводити служби контролінгу.

Керування  формуванням  прибутки  в  процесі операційної  діяльності

Керування  формуванням  прибутки в процесі інвестиційної  діяльності

Керування  формуванням  прибутки  в  процесі фінансової  діяльності

Керування  доходами

Керування  витратами

Керування  ресурсами

Керування  ризиками

 

Керування  своєчасною сплатою податків і інших обов'язкових  відрахувань із прибутку

Оптимізація  пропорцій  розподілу прибутку  на  капитализируемую й  споживану її  частини

Керування  використанням  капитализируемой  частини прибутки

Керування  використанням прибутку,  спрямованої  на  споживання

Рис. 3.1. Схема  багаторівневої функціональної системи керування  прибутком  підприємства

Вагоме значення в системі контролінгу має оперативний аналіз відхилень витрат підприємства. Він дає змогу своєчасно оцінити господарські ситуації, пов'язані з формуванням витрат діяльності, виявити негативні причини і вади в роботі, внутрішньогосподарські резерви покращення використання ресурсів підприємства, забезпечити оперативне маневрування ресурсами і капіталом з метою раціоналізації витрат.

Певний рівень стратегічного управління прибутком та вид базової стратегії відповідають одній із стратегій управління прибутком. За високого рівня стратегічного управління прибутком та базової стратегії розвитку запропоновано використовувати стратегію збереження темпів зростання прибутку з урахуванням інфляції або стратегію досягнення цільового прибутку. За середнього рівня стратегічного управління прибутком та базової стратегії стабілізації запропоновано використовувати  стратегію забезпечення мінімального рівня рентабельності. За низького рівня стратегічного управління прибутком та базової стратегії виживання запропоновано використовувати стратегію досягнення беззбитковості.

Економічним важелем управління підприємством є набір показників, які згруповано за економічним змістом у блоки та забезпечують досягнення необхідного рівня прибутковості, як результату управління діяльністю підприємств. Запропоновану модель управління прибутковістю підприємств з позиції економічної збалансованості наведено на рис. 3.2.

Інструментом стратегічного управління прибутком підприємства є збалансована система показників, яка орієнтує керівництво підприємства на адекватний стратегічний розвиток. Актуальним є вдосконалення методичного підходу до стратегічного управління прибутком підприємства з використанням збалансованої системи показників. Для підприємств, відповідно до певного періоду життєвого циклу, розроблено показники успіху та стратегічні карти управління прибутком, а також схему зв'язку показників прибуткової діяльності підприємства.

Рекомендовано розробляти стратегію управління прибутком підприємства з урахуванням періоду його життєвого циклу, використовуючи певний набір взаємопов'язаних формалізованих показників, які дають змогу оцінити ключові фактори успіху не тільки поточного, а й майбутнього періоду.

Тому використання запропонованого методичного підходу спрямоване на виокремлення показників, які є найважливішими для підприємства в певному періоді життєвого циклу. Одночасно негативна зміна цих показників сигналізує про небезпечну ситуацію, що склалася на підприємстві, а також про потребу переходу до наступного періоду життєвого циклу.

Рис. 3.2. Модель стратегічного управління прибутковістю підприємства

з позиції економічної збалансованості

Формування та дослідження системи абсолютних та відносних показників оцінки прибутковості є основою гіпотези, що провідні позиції посідають різні з них залежно від стадії розвитку та конкурентного становища підприємства на ринку, виходячи із об'єктивно можливого стану його прибутковості.

Для такої цільової орієнтації варто розробити механізм управління прибутковістю підприємства, інструментарій побудови якого передбачав би використання відповідних моделей, алгоритмів, матриць та обґрунтовує визначальний показник прибутковості. Саме розроблення способу виявлення не лише фактичного, але й об'єктивно можливого стану прибутковості підприємства, вироблення підходу до формулювання мети механізму управління нею у вигляді визначального показника прибутковості (для певного підприємства за певних обставин), вибір методів визначення його оптимальних параметрів та стратегії забезпечення досягнення становить основу новизни змісту розробленого механізму. Визначальним показником прибутковості підприємства є такий показник, який, відповідно до встановлених критеріїв оцінки стану підприємства, посідає провідну позицію щодо мети, перспектив і стратегії його розвитку у напрямі якісного покращення прибутковості в механізмі управління.

Отже, з метою підвищення результативності діяльності підприємства та його стратегічного розвитку у перспективі, виникає потреба у розробленні стратегії управління підприємством, спрямованої на вдосконалення механізму формування та використання прибутку. Для максимізації прибутку підприємства потрібно, насамперед, виконати комплекс завдань щодо забезпечення зростання обсягів діяльності, ефективного управління витратами, підвищення ефективності використання матеріально-технічної бази, оптимізації складу та структури обігових коштів, підвищення продуктивності праці та вдосконалення системи управління підприємством [51, c.12].

Розподіл прибутку підприємства потрібно здійснювати відповідно до спеціально розробленої політики, формування якої становить собою складну економічну задачу. Дана політика повинна відображати основні вимоги загальної стратегії розвитку підприємства, забезпечувати підвищення його ринкової ціни, формувати належні обсяги інвестиційних ресурсів, забезпечувати матеріальні інтереси власників та працівників. Основними шляхами покращення цільової структури формування та використання прибутку підприємства є: визначення пріоритетного напрямку використання прибутку – капіталізації коштів, що спричинить подальший розвиток підприємства та покращення фінансових результатів його діяльності, а також проведення економічної роботи щодо аналізу динаміки та чинників отриманих прибутків у базовому періоді, виявлення резервів, що сприятимуть максимізації прибутку, а також ефективного планування формування, розподілу та використання прибутку на наступні періоди.

3.2 Вдосконалення управляння собівартістю реалізованої продукції

Вартість (собівартість, англ. Cost) — Вартість факторів виробництва, які необхідно витратити для виробництва продукції.

Собівартість продукції є узагальнювальним показником економічної ефективності діяльності підприємства, в ній відображаються організаційно-технічний рівень виробництва, якнайповніші можуть використовуватися внутрішньовиробничі чинники зростання його ефективності.

Собівартість продукції є одним з найбільш багатогранних показників господарської діяльності підприємств. Під собівартістю продукції, робіт і послуг розуміються виражені в грошовій формі витрати усіх видів ресурсів: основних фондів, промислової сировини, матеріалів, палива й енергії, праці, використовуваних безпосередньо в процесі виготовлення продукції і виконання робіт, а також для збереження і поліпшення умов виробництва і його удосконалювань.

У системі управління підприємством, управлінню собівартістю реалізованою продукцією  належить одне з визначальних місць, оскільки вона:

значною мірою відображає результати виробничо-господарської діяльності;

служить одним з основних елементів, що визначають прибуток і рівень рентабельності;

відображає характер використовування матеріальних  ресурсів, робочої сили, рівня керівництва підприємством, рівня культури і праці;

є основною частиною вартості;

є початковою  основою для складання або аналізу вибору ціни;

є найважливішим показником при визначенні  економічної ефективності капітальних вкладень в нову техніку, технології і організацію виробництва.

Зниження собівартості продукції є найважливішим чинником розвитку економіки підприємства.

Собівартість продукції є комплексним економічним показником, який характеризує ступінь використання усіх виробничих ресурсів (матеріальних, грошових, трудових) [47, c.167].

Собівартість як показник використовують:

для контролю за використанням ресурсів;

визначення економічної ефективності від запроваджених заходів;

встановлення цін на продукцію;

від собівартості залежить розмір прибутку  (Ц = Собівартість + Прибуток)

Слід зазначити, що в системі якісних показників вартості і собівартості продукції є якісні і кількісні відмінності (рис. 3.3).

Вартість – витрати суспільно необхідної праці на одиницю продукції

Собівартість – індивідуальні витрати підприємства на одиницю продукції

Вартість – всі суспільно необхідні витрати на продукцію

Собівартість не включає витрат додаткової вартості

                           

                                        

Рис. 3.3. Відмінності між вартістю і собівартістю виробництва продукції

У практиці планування і обліку поточних витрат на виробництво і підготовку збуту  (збут) продукції розрізняють наступні види собівартості (рис. 3.4).

Залежно від мети планування і об'єму витрат, що враховуються

Цехова

Виробнича

Повна (комерційна)

По тривалості розрахункового періоду

Місячна

Квартальна

Річна

За ряд років

По характеру зміст і призначення об'єкту

Основного виробництва

Допоміжного виробництва

Цехи, підприємства, об'єднання

Галузі промислової продукції

По характеру інформації, що відображає розрахунковий період

Планова

Фактична

Нормативна

Прогнозована

По видах продукції (об'єктам витрат)

Виробів

Робіт

Послуг

По вигляду і ступені готовності продукції

Товарної  продукції

Реалізованої продукції

Чистої  продукції

Незалежного виробництва

Рис. 3.4.  Види собівартості продукції

Собівартість складається із ряду елементів витрат.

А структура собівартості – це відсоткове співвідношення між елементами витрат.

За складом продукції:  собівартість валової продукції, собівартість товарної продукції,  собівартість рентабельності підприємства, собівартість незавершеного виробництва, собівартість одиниці виробу

На практиці розрізняють:

Цехову собівартість - всі затрати на виробництво, за виключенням загальнозаводських;

Виробничу (фабрично-заводську) - всі затрати на виробництво без позавиробничих затрат;

Повну собівартість - всі затрати, пов'язані з виробництвом продукції і послуг, і позавиробничі затрати (затрати на тару, упаковку, доставку продукції);

Індивідуальну собівартість - затрати на одиницю окремих видів продукції.

З метою вдосконалення управляння собівартістю реалізованої продукції,  усі підприємства визначають планову собівартість. Вона обчислюється на початку виробничого циклу на основі нормативів, технологічних карт і т.п. при складанні виробничо-фінансового плану. Фактична (звітна) собівартість визначається на основі фактично зроблених витрат. Собівартість продукції — це грошовий вираз затрат підприємства на виробництво і реалізацію продукції. Собівартість продукції характеризує ефективність всього процесу виробництва на підприємстві, оскільки у ній відображаються: рівень організації виробничого процесу; технічний рівень; продуктивність праці та інше.
Собівартість продукції як показник використовується для контролю за використанням ресурсів виробництва, визначення економічної ефективності організаційно-технічних заходів, встановлення цін на продукцію. За умов самофінансування зниження собівартості є основним джерелом зростання прибутку підприємства
[24, c.258].

За складом продукції собівартість буває: собівартість товарної продукції; валової продукції; реалізованої продукції; незавершеного виробництва.
У промисловості розрізняють собівартість: індивідуальну; галузеву.
Собівартість окремих видів продукції (визначається на основі калькуляцій собівартості окремих видів продукції);

Структуру собівартості можна продемонструвати на основі структури калькуляції собівартості одиниці продукції (рис. 3.5).

Сировина і матеріали

Паливо та енергія, витрачені на технічні цілі

Основна заробітна плата працівників виробництва

Додаткова заробітна плата працівників виробництва

Відрахування на соціальне страхування

Видатки на підготовку та освоєння виробництва

Видатки на утримання та експлуатацію устаткування

Цехові видатки

Загальнозаводські видатки

Витрати від браку

Інші виробничі видатки

РАЗОМ ВИРОБНИЧА СОБІВАРТІСТЬ

+

ПОЗАВИРОБНИЧІ ВИДАТКИ =

 

Рис. 3.5. Структура калькуляції собівартості одиниці продукції

Таким чином, аналіз собівартості продукції, робіт і послуг є важливим  інструментом в системі управління витратами. Він дозволяє вивчити тенденції зміни її рівня, встановити відхилення фактичних витрат від нормативних (стандартних) і їх причині, виявити  резерви зниження собівартості продукції і виробити заходи щодо їх освоєння.

Джерелами зниження собівартості продукції є ті затрати, за рахунок економії яких знижується собівартість продукції, а саме:

затрати уречевленої праці, які можуть бути знижені за рахунок покращення використання засобів і предметів праці;

затрати живої праці, які можуть бути скорочені за рахунок росту продуктивності праці;

адміністративно-управлінські витрати.

Собівартість реалізованих товарів визначається згідно з вимогами Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 16 "Витрати".

Собівартість реалізованої продукції (робіт, послуг) складається з виробничої собівартості продукції (робіт, послуг), реалізованої впродовж звітного періоду, нерозподілених постійних загальновиробничих витрат і наднормативних виробничих витрат. До виробничої собівартості продукції (товарів, робіт, послуг) включають: прямі матеріальні витрати; прямі витрати на оплату праці; інші прямі витрати; змінні загальновиробничі загальновиробничі витрати.

Перелік і склад статей калькулювання виробничої собівартості продукції (робіт, послуг) встановлює підприємство.

Витрати є загальні й на одиницю продукції.  Загальні витрати – це на весь обсяг продукції за певний період. Сума їх залежить від тривалості періоду і кількості виготовленої продукції. Витрати на одиницю продукції обчислюються як середні за певний період:

Собівартість = З / Q

Витрати підприємства при плануванні обліку і аналізу класифікуються за певними ознаками:

за ступенем однорідності;

за способом обчислення на одиницю продукції;

за зв’язком з обсягом виробництва;

за цілісністю;

залежно від видів діяльності;

за економічними елементами;

За ступенем однорідності:

елементні;

комплексні;

Елементні – це затрати однорідні за складом, мають єдиний економічний зміст і є первинними (матеріальні витрати, оплата праці. Відрахування на соціальне страхування).

Комплексні витрати різнорідні за складом і охоплюють декілька елементів витрат їх групують за економічним призначенням при калькуляції (витрати нам оплату праці апарату управління, відрахування на соціальне страхування, витрати на опалення, освітлення, охорону праці, техніку безпеки).

По способу віднесення на окремі види продукції, витрати поділяються на:

Прямі (безпосередьо пов'язані з виготовленням даного виду продукції і можуть бути прямо віднесеш на її одиницю);

Непрямі (пов'язані з виготовленням різних виробів і не можуть прямо відноситись на той чи інший вид продукції; до них належить заробітна плата управлінського і обслуговуючого персоналу , утримання і експлуатація основних фондів тощо).

Це витрати пов'язані з управлінням і обслуговуванням виробництва. Яке необхідне для його нормального функціонування.

Вони поділяються:

загально виробничі (цехові);

адміністративні;

Величина цих витрат залежить від структури підприємства.

Залежно від зв'язку з обсягом виробництва витрати поділяють: постійні, змінні, пропорційні, непропорційні.

Постійні витрати є функцією часу, а не обсягу продукції.

Загальна сума не залежить від кількості виготовленої продукції в певних межах (витрати на утримання, експлуатацію будов і споруд, організацію виробництва, управління.

Змінні витрати – це витрати, які залежать від обсягу виробленої продукції (сировина, матеріали, заробітна плата).

Змінні витрати поділяються: пропорційні, не пропорційні.

Пропорційні – змінюються прямо пропорційно від обсягу (сировина, матеріали, заробітна плата)

Непропорційні – вони виникають тоді, коли збільшення обсягу виробництва вимагає збільшення витрат на одиницю продукції (виплати по відрядно прогресивної оплати праці, додаткові рекламні, торгові витрати).

За цілісністю витрати поділяються: продуктивні, непродуктивні.

Продуктивні – ці витрати залежать від характеру господарської діяльності і передбачені кошторисом витрат на виробництво та планом економічно-соціального розвитку. До них відносять більшу частину витрат, які утворюють собівартість продукції.

Непродуктивні витрати утворюються через недоліки технології та організації виробництва (втрати від браку, простоїв, т.д.).

Від діяльності підприємства всі витрати поділяються на 2 групи: виробничої (операційної) діяльності; фінансові витрати.

Виробничі – це витрати зв’язані з виробництвом продукції.

Фінансові – це оплата процентів за користування кредитом та інші витрати пов'язані із залученням позичкового капіталу.

За економічними елементами і калькуляційними статтями.

За економічними елементами затрати формуються відповідно до їх економічного змісту і на їх основі складається кошторис витрат на виробництво. А за статтями витрат визначають собівартість одиниці продукції т.н калькуляцію.

За економічним змістом затрати діляться на: основні - пов'язані безпосередньо з виробництвом продукції; накладні - включають витрати на організацію, управління, технічну підготовку й обслуговування виробництва, відсотки за кредит банку, витрати на охорону праці та оплату праці управлінського апарату, канцелярські витрати тощо. Співвідношення (пропорціональність) елементів затрат у повній собівартості на виробництво продукції характеризує структуру собівартості [17, c.140].

Для правильного відображення в обліку вартісних параметрів (характеристик) продукції потрібно виконати калькуляційну процедуру, калькуляційні розрахунки визначення її фактичної виробничої собівартості.
Фактична виробнича собівартість продукції визначається для різних потреб: фактичних результатів діяльності господарства, ціноутворення, ефективності технологічних та організаційних рішень, установлення раціональності затрат тощо.

Калькулювання — це визначення розміру затрат у вартісному вираженні, які припадають на калькуляційну одиницю. За допомогою калькулювання обліковують собівартість. Метою калькулювання фактичної собівартості у виробництві є собівартість продукції. Для того щоб калькулювати фактичну собівартість готової продукції, потрібно обліковувати її випуск. Для визначення собівартості продукції необхідні як кількісні, так і якісні її характеристики. Продукція може бути виробом, роботою, послугою. Собівартість продукції розраховують за калькуляційними елементами — статтями затрат. Статті затрат — можуть бути фінансовими та галузевими. У фінансовій калькуляції є дві статті — прямі затрати та непрямі — накладні затрати. Широким є галузевий, а точніше виробничий аспект побудови собівартості. Номенклатура статей затрат на різних підприємствах різна і залежить від потреб управління.

Об'єктом калькуляції є собівартість продукції (виробу, послуги або роботи), але слід мати на увазі не лише об'єкти, а й калькуляційні одиниці.
Калькуляційними одиницями відносно готової продукції можуть бути: сукупна собівартість, тобто собівартість усієї продукції, яку випустило господарство, його виробничий підрозділ (цех, бригада, дільниця тощо); собівартість окремого виду продукції (виробу, напівфабрикату тощо); собівартість кількісної (метр, маса, пари, тонни тощо) або якісної (сухих речовин, вологості тощо) натуральної одиниці вимірювання. Ці одиниці вимірювання виникають у калькуляційному процесі послідовно. Для того щоб обчислити собівартість окремого виду продукції, потрібно мати обчислену сукупну собівартість продукції. Не можна визначити собівартість натуральної одиниці вимірювання, коли попередньо не визначено собівартість окремого виду продукції. Таким чином, калькулювання собівартості продукції — це процес, який складається з трьох послідовних процедур-етапів (рис. 3.6 ).

Розрахунок собівартості сукупної продукції

Розрахунок собівартості окремих видів продукції

Розрахунок собівартості одиниць вимірювання окремих видів продукції

Собівартість усієї продукції

Собівартість окремих видів продукції

Собівартість одиниць вимірювання окремих видів продукції

Рис. 3.6. Етапи калькуляційного процесу

Водночас калькуляційний процес не охоплює всієї складності калькуляції в господарстві, оскільки крім основної продукції воно має калькулювати також продукцію допоміжного виробництва, яка використовується основним виробництвом, а також напівфабрикати (якщо вони випускаються).
Собівартість продукції обчислюють за допомогою окремих прийомів (способів), які залежать від наявності або відсутності тих чи інших факторів калькулювання.

Розглянемо чинники, що визначають процес калькуляції фактичної виробничої собівартості продукції. Основним вихідним елементом будь-якого виробництва є готова продукція. Водночас на виробництві можливі побічна продукція, відходи виробництва, брак. Окрім того, безперервність технологічного процесу, особливості його організації потребують врахування наявності незавершеного виробництва. Вивчення складу елементів затрат як сукупності показує, що ця сукупність у вартісному вираженні характеризує одночасно вартість таких елементів: готової продукції, відходів виробництва, браку виробництва, побічної продукції, незавершеного виробництва. Отже, ця сукупність, що не має конкретизації стосовно окремого елемента, досягається калькулюванням. Але для цього потрібні кількісні характеристики усіх названих чинників.

Згідно з нормативними актами готовою вважається продукція, що відповідає діючим стандартам, технічним чи договірним умовам, прийнята на склад та оформлена відповідним документом.

Поєднання різних факторів визначається такими методами калькулювання фактичної собівартості продукції:

Підсумування витрат. Цей метод застосовують у тих випадках, коли за калькульований період мають місце такі чинники: поточні затрати, затрати на виправлення браку та незавершене виробництво на початок калькульованого періоду.

Виключення затрат та відходів. Застосовують тоді, коли існують такі чинники: відходи виробництва, побічна та побіжна продукція, якщо вони оцінюються заздалегідь і не обчислюються окремо, остаточний брак (якщо його вартість повністю відшкодується винуватцями).

Розмежування затрат. Застосовується, коли крім поточних витрат мають місце такі фактори: незавершене виробництво на кінець калькульованого періоду, побічна продукція (якщо вона калькулюється).

Комбінований метод. Застосовується в решті випадків.
Перелічені методи калькулювання фактичної собівартості продукції є основними для всіх галузей господарювання. За цими методами обчислюють фактичну собівартість усієї продукції, яка випущена виробництвом за певний період (місяць, квартал, сезон, рік) [32,
c.233].

С ціллю вдосконалення управлянням собівартістю реалізованої продукції, для обчислення фактичної собівартості окремих видів продукції потрібно застосовувати додаткові прийоми. Але при цьому слід мати на увазі, що на першому етапі обліку затрат під час формування окремих елементів витрат у системі рахунків за центрами затрат застосовують два прийоми включення їх у фактичну собівартість окремих видів продукції: або прямо включають у собівартість конкретного продукту, або непрямо через формування проміжних облікових комплексів видового групування: через рахунки накладних затрат. Тому методика калькулювання фактичної собівартості окремих видів продукції тісно пов'язана з побудовою аналітичного обліку затрат на виробництво цих видів продукції. Але аналітичний облік прямих затрат є лише основою побудови калькуляційного процесу обчислення фактичної собівартості окремих видів продукції через виникнення потреби розподілу непрямих витрат. Для калькулювання фактичної собівартості окремих видів готової продукції слід врахувати методику розподілу комплексних витрат на ці види.
Разом з тим треба врахувати ще один важливий метод (прийом) калькулювання фактичної собівартості окремих видів продукції — порядок включення прямих витрат. На деяких виробництвах прямі затрати також входять до собівартості продукції різними методами (прийомами): пряме віднесення витрат на окремі види продукції, так званий попродуктний прийом; прямі витрати, внесені до собівартості однорідних виробів відповідно до вибраної бази розподілу; коефіцієнтний метод розподілу. Подекуди на виробництвах собівартість деяких виробів визначають індексним або комбінованим методом. Калькулювання собівартості продукції завершують розрахунком фактичної собівартості одиниць вимірювання окремих видів продукції. Це завжди зводиться до простої арифметичної дії: загальну суму собівартості окремого виду продукції ділять на кількісні характеристики даного виду.

Собівартість валової продукції як показник, засовується для внутрішніх потреб підприємств, на яких не є стабільною величина залишків незавершеного виробництва. По валовій продукції обчислюється виробнича собівартість, по товарній і реалізованій — повна. Основним є показник собівартості товарної продукції. Її величина обумовлює собівартість реалізованої і валової продукції.

Обчислення собівартості товарної продукції підприємства повинен ґрунтуватися  на кошторисі виробництва. Кошторис виробництва коригується таким чином:

з кошторису віднімаються витрати, які з різних причин не включаються у виробничу собівартість продукції, витрати на підготовку і освоєння нової продукції, якщо вони фінансуються із прибутку чи інших джерел, позавиробничі витрати, відшкодування винуватцями втрат від браку та ін.);

віднімається приріст, додається зменшення залишків витрат майбутніх періодів;

додається приріст, віднімається зменшення залишків;

майбутніх платежів (відпускних, винагороди за стаж роботи, за підготовчі роботи у сезонних виробництвах тощо).

Одержана сума є собівартістю валової продукції. Після її коригування на зміну залишків незавершеного виробництва по собівартості (приріст віднімається, зменшення додається) одержуємо виробничу собівартість готової продукції. Додавши до неї позавиробничі витрати, маємо повну собівартість товарної продукції [37, c.154].

Цей спосіб цінний тим, що показує собівартість товарної продукції у зв'язку з загальною сумою витрат і динамікою їх списання.

Другий спосіб обчислення собівартості товарної продукції полягає у підсумовуванні попередньо визначеної собівартості окремих виробів, тобто

Ст= Ni

де Ст — собівартість товарної продукції;

n - кількість найменувань продукції (послуг);

Ci — собівартість одиниці і-ої продукції (послуги); '

Ni – виробництво і-ої продукції (послуг) у натуральному вимірі.

Існує ще один метод обчислення собівартості товарної продукції, який широко застосовувався на наших підприємствах для визначення рівня і динаміки витрат за «умов директивного планування». Це пофакторний метод. Він методично непогано опрацьований і може ; застосовуватися як допоміжний. Згідно з цим методом

Ст=Ст.р.- j

де Ст.р - собівартість планового обсягу товарної продукції за рівнем витрат базового (минулого) періоду (розрахункова собівартість);

м - кількість факторів впливу на собівартість продукції в плановому періоді;

Сj - зміна собівартості у плановому періоді під впливом j-ro фактору.

До числа факторів, що впливають на собівартість продукції, належать організаційно-технічні фактори (підвищення технічного рівня виробництва, удосконалення організації виробництва, праці, управління), а також зміна структури та обсягу продукції. Зміна собівартості під впливом організаційно-технічних факторів обчислюється на плановий обсяг виробництва як різниця витрат до і після впровадження заходу:

WC = (С2 – C1)N2,

де С1, С2 — витрати на одиницю продукції до і після впровадження заходу;

N2 — обсяг виробництва даної продукції після впровадження заходу в плановому періоді.

Собівартість реалізованої продукції обчислюється коригуванням собівартості товарної продукції на зміну залишків нереалізованої продукції:

Ср = Ст + (Сс.п - Сс.к) + (Св.п + Св.к),

Де Ср — собівартість реалізованої продукції;

Сс.п, Сс.к — собівартість залишків товарної продукції на на початок і кінець розрахункового періоду; Св.п, Св.к —- собівартість залишків відвантаженої продукції на початок і кінець розрахункового періоду, яка перейшла у власність покупця. Таким чином, вірно обчислена калькуляція собівартості дозволяє підприємству встановити реальну ціну на вироблену та реалізовану продукцію, стежити за рівнем витрат підприємства і своєчасно приймати заходи по їх регулюванню.

Тільки при науково організованому нормуванню витрат можна виявити і використовувати резерви подальшого зниження собівартості продукції.

Планова собівартість продукції визначається шляхом відповідних розрахунків техніко-економічних факторів. Визначений наступний типовий перелік техніко-економічних факторів, що обумовлюють зниження собівартості продукції:

підвищення технічного рівня виробництва;

поліпшення організації виробництва і праці;

зміна обсягу, структури і розміщення виробництва;

поліпшення використання природних ресурсів;

розвиток виробництва.

У плані по собівартості продукції на підприємстві поряд з витратами на 1 грн. товарної продукції маються наступні показники: собівартість окремих видів продукції, собівартість товарної продукції, зниження собівартості порівнянної продукції.

Визначення планової собівартості окремих видів продукції є основою планування витрат на виробництво. Планова собівартість усієї товарної продукції розраховується на основі даних про обсяг випуску товарної продукції і планової собівартості окремих видів виробів.

Таким чином, основною метою планування собівартості є виявлення і використання наявних резервів зниження витрат виробництва і збільшення внутрішньогосподарських нагромаджень. Плани по собівартості повинні виходити з прогресивних норм витрат праці, використання устаткування, витрат сировини, матеріалів, палива й енергії з урахуванням передового досвіду інших підприємств.

3.3 Економічна ефективність розроблених рішень  

Зростання прибутку забезпечується насамперед через зниження собівартості продукції. На собівартість продукції впливають продуктивність праці, економія матеріалів і сировини, рівень накладних (постійних) витрат. Собівартість залежить також від обсягу реалізованої продукції. Саме тут виявляються результати маркетингової діяльності підприємства.

Західні вчені-економісти, виходячи з концепції граничних витрат, вивчають можливості отримання максимального прибутку з найменшими витратами в умовах досконалої конкуренції, монополії, олігополії тощо. Так, в умовах досконалої конкуренції максимальний рівень прибутку досягається при виробництві такої кількості продукту, яка забезпечує однаковий граничний доход і граничні витрати [54, c.9].

Перелік основних вимог до зниження собівартості можна охарактеризувати так:

Виробництво конкурентоспроможної продукції за рахунок більш низьких витрат і, отже, більш низьких цін.

Наявність якісної й реальної інформації про собівартість окремих видів продукції і їх позиції на ринку в порівнянні із продуктами інших виробників.

Можливість використання гнучкого ціноутворення.

Надання об'єктивних даних для складання бюджету підприємства.

Можливість оцінки кожного підрозділу підприємства з фінансової точки зору.

Можна виділити наступні напрямки, на які необхідно звернути увагу з метою зниження собівартості:

Економія матеріальних ресурсів. Економія матеріальних ресурсів передбачає вивчення наступних питань:  

знання того, де, коли й у яких обсягах витрачаються ресурси підприємства;

прогноз того, де, для чого й у яких обсягах необхідні додаткові матеріальні й фінансові ресурси;

максимально високий рівень віддачі від використання ресурсів.

Економія матеріальних ресурсів передбачає також пошук партнерів з більш низькими цінами на ресурси.

Зниження транспортно-заготівельних витрат, що включають як зниження витрат по зберіганню, так і по транспортування продукції. Для зниження транспортно-заготівельних витрат необхідне придбання вантажних автотранспортних засобів, оскільки підприємство орендує автомобілі для транспортування продукції. Також необхідно розглянути питання про висновок договорів з керуванням залізницею на перевезення. При більших  відстанях доставляти продукцію автомобільним транспортом.

Ліквідація й переустаткування складів можливі тільки за умови налагодженості ритмічності поставок за рахунок висновку договорів на реалізації, при цьому використовується принцип «точно вчасно» – загальний організаційний підхід, за допомогою якого, у результаті враховуючого деталі попиту, точного керування, значно скорочуються запаси й готова продукція,  і тим самим тривалість виробничого циклу.

Зниження постійних витрат (матеріали й електроенергія, витрачені на потреби цехів, заробітна керівництва й нарахування на неї, видатки допоміжних проведень, непоправний шлюб) і витрат на утримання адміністративно-управлінського персоналу.

Аспект зниження суми заробітної  плати необхідно розглянути з погляду не зниження заробітної  плати, що доводиться на один працівника, а з погляду підвищення продуктивності праці працівників при тому ж розмірі заробітної  плати.

Виявлення й використання факторів економії ресурсів є обов'язком кожного працівника підприємства, насамперед фахівців і керівників усіх рівнів. Відповідно до певних організаційно-технічних умов і ухваленими рішеннями розробляються норми видатку всіх видів ресурсів: сировини, основних і допоміжних матеріалів, енергії, трудових ресурсів.

Установлення норм видатку — це визначення витрат окремих видів ресурсів у даних організаційно-технічних умовах виробництво. Ці норми є важливим чинником забезпечення режиму економії й відповідно конкурентоспроможності підприємства. У процесі планування встановлюються граничні (припустимі) загальні витрати в підрозділах і в цілому по підприємству (кошторису) і на одиницю продукції. Фактичний рівень витрат обчислюється за даними поточного обліку.

Порівняння фактичних витрат із плановими (нормативними) дозволяє в процесі аналізу оцінювати роботу підрозділів по використанню ресурсів, з'ясовувати причини відхилень фактичних витрат від планових і відповідно стимулювати працівників підприємства в напрямку їх зменшення.

У цей час існує велика кількість стандартизованих систем, які більш-менш комплексно вирішують проблему керування витратами в складі більш загальної системи керування підприємством. Найбільш універсальними й потужними по охопленню  розв'язуваних завдань є інтегровані системи, розроблені фірмами SAP, Oracle, ВAAN, і інші. Слід лише зазначити, що придбання комп'ютерної системи  саме по собі не приведе до зміни стану справ на підприємстві, якщо провідний менеджмент підприємства не буде зацікавлений в удосконалюванні системи керування витратами. До того ж, ці системи найчастіше дорого коштують, тому що насичені більшою кількістю можливостей, які далеко не все потрібні підприємству на нинішньому етапі його розвитку. Дешеві ж системи, як правило, не настільки універсальні, щоб мати можливість розв'язати всі варті перед підприємством завдання.

Комплексна система по керуванню собівартістю має функціональний і організаційний аспекти. Вона включає наступні функціональні підсистеми:

пошук і виявлення факторів економії ресурсів;

нормування витрат ресурсів;

планування витрат ресурсів по їхніх видах;

облік і аналіз витрат ресурсів;

стимулювання економії й ресурсів і зниження їх видатку.

Традиційні системи керування видатками приділяють більше увагу недопущенню підвищення витрат, чому їхньому зниженню. І навпаки, всебічне керування витратами складається з видів діяльності, виконуваних менеджерами для скорочення витрат. Деякі з них у результаті інформації, отриманої за допомогою облікової системи, стають пріоритетними. Однак інші дії виконуються, не керуючись обліковою інформацією. Сюди ставляться поліпшення процесів, коли виявляються можливості по їхнім виконанню більш ефективно й продуктивно, у результаті чого буде отримане скорочення витрат.

Однієї з найбільш використовуваних на вітчизняних підприємствах системою керування витратами є система керування витратами підприємства в рамках СVР- підходу.  (Витрати - Вихід продукції - Прибуток) Істотною методологічною особливістю системи керування витратами в рамках Сvр-Аналізу є використання залежності величини витрат від обсягу реалізації товару. Сумарні змінні витрати збільшуються з ростом обсягів, а постійні витрати на одиницю продукції зменшуються. При зменшенні обсягів реалізації спостерігається зворотна тенденція [47,c.206].

Сутність першого підходу базується на відомому принципі Парето, який в інтерпретації витрат формулюється в такий спосіб: 20% видів із загальної номенклатури витрат підприємства породжує 80% сумарної величини валових витрат. Керуючись цим принципом, підприємство вибирає ті витрати, які є найбільше «вагомими» у загальній масі витрат, і намагається скорочувати саме ці витрати, досягаючи тим самим найбільшого ефекту в зниженні собівартості.

Другий підхід, заснований на аналізі порівняльних показників, є останнім часом дуже модним, і не тільки в області керування витратами. Загальна назва підходу вимовляється як «бенчмаркинг» від англійського «bench-marking», буквально, аналіз орієнтирів. Відповідно до цього підходу підприємство вибирає деякий орієнтир для досягнення певного рівня витрат, який вибирається із сукупності показників інших підприємств, що мають більш високі економічні показники. Логіка цього шляху очевидна: якщо хтось зміг досягтися такого рівня витрат, те чому дане підприємство не зможе цього зробити? Іноді в якості орієнтира підприємство вибирає свій власний рівень витрат, який мав місце кілька років назад.

Слід визнати що, володіючи очевидною раціональністю перші два шляхи не відрізняються конструктивністю. У цьому змісті третій підхід вигідно відрізняється від перших двох.

Сутність цього підходу полягає в аналізі провідників (або носіїв) витрат (cost drivers), тобто процесів, які породжують відповідні витрати. При використанні цього підходу найбільший ефект досягається, коли об'єкт аналізу витрат максимально деталізований. При аналізі шляхів зниження витрат за допомогою провідників витрат найбільше раціонально локалізувати окремий закінчений блок аналізу в рамках центру витрат, тобто окремого підрозділу підприємства, що провадить товарну продукцію або, що є допоміжним.

Заслуговує увага системи керування витратами, застосовувані в закордонних країнах. Одним з основних підходів керування витратами є калькуляція витрат.

Калькуляція витрат за весь час життя продукту оцінює й ураховує всі видатки, що мають місце протягом усього життєвого циклу продукту, що дозволяє визначити, у якому ступені прибуток, одержувана на етапі виробництво, покриває витрати, понесені на предвиробничому і пост виробничому етапах. Уважається, що приблизно 80% собівартості продукції закладається на етапі планування й проектування. Саме на цьому етапі проектувальники визначають конструкцію продукту й виробничі процеси. І навпаки, більша частина понесених витрат ставиться до етапу виробництво, однак вони виявляються зафіксованими вже на етапі планування й проектування й тому для наступного зміни важкі. Таким чином, керування видатками може ефективніше всього здійснюватися на етапі планування й проектування, а не на етапі виробництво, коли конструкція продукту й виробничі процеси вже задані, а витрати на них визначені.

Цільова калькуляція собівартості — це підхід, в основі якого лежить орієнтація на споживачів. Він особливо часто й широко застосовується японськими компаніями, а в останні роки активно ухвалюється на озброєння структурами бізнесу в Європі й США. Перший етап тут-визначення цільової ціни, яку споживачі будуть готові платити за продукт. Потім іде визначення цільової собівартості, величину якої одержують, віднімаючи із цільової ціни нормативну або необхідну маржу прибутки. Після цього йде порівняння цільової собівартості із прогнозованою фактичною собівартістю. Якщо остання виявляється вище цільовий, то вживають зусилля, спрямовані на усунення виявленого розриву. Для цього можуть бути використані вартісно -фукциональний і функціональний аналізи.

Основною перевагою використання цільової калькуляції собівартості є її додаток уже на етапі планування й проектування продукту, який, як було сказано вище, має основний вплив на виділення  в цілому кошту.

Крім цільової калькуляції собівартості японські організації широко прибігають до калькуляції собівартості типу кайзен, якої вони користуються як механізмом скорочення витрат і керування ними. Основна відмінність між цільовою калькуляцією собівартості й калькуляцією кайзен укладається в тому, що цільова калькуляція використовується головним чином на етапі проектування, а калькуляція кайзен — на етапі виробництво життєвого циклу продукції. Цільова калькуляція основна увага приділяє продукту, і зниження витрат забезпечується в першу чергу за рахунок конструкції продукту. І навпаки, калькуляція кайзен насамперед приділяє увагу виробничим процесам, а зниження витрат забезпечується через підвищення ефективності цих процесів. Метою калькуляції кайзен є скорочення витрат на деталі й продукти на запропоновану величину. Калькуляція кайзен у значній мірі залежить від наділення працівників більшим обсягом повноважень відносно вдосконалювання використовуваних процесів і скорочення витрат. На відміну від цільової калькуляції цей процес не супроводжується набором приймань або процедур, застосування яких автоматично дозволяє знизити видатки.

При застосуванні функціонального менеджменту основна увага приділяється управлінню бізнесу з погляду тих видів діяльності, якими займається організація і які в сукупності становлять її сутність. У цьому випадку виходять із концепції, що кожний вид діяльності вимагає певних витрат. Отже, при керуванні видами діяльності буде здійснюватися й довгострокове керування витратами. Ціль функціонального менеджменту — гарантувати задоволення споживчих запитів при меншому попиті на організаційні ресурси. До впровадження функціонального менеджменту більшість організацій не знала точно своїх витрат на виконання основних видів діяльності, якими вони займалися. Знання цих витрат дозволило зрозуміти, як вони можуть бути усунуті або, якщо це неможливо, як вони можуть виконуватися більш ефективно. Щоб виділити потенційні можливості для зниження витрат і провести їхнє ранжирування, багато організацій зрозуміли корисність класифікування  видів діяльності на, що додають цінність.  Вид діяльності, що додає цінність, — це вид, сприйманий споживачами як підвищувальний корисність продукту, що здобувається ними, або послуги. І навпаки, вид діяльності, що не додає цінності, — це вид, у відношенні якого є можливість зниження витрат без зменшення потенційних вигід, сприйманих споживачами. Дії, спрямовані на скорочення або усунення видів діяльності, що не додають цінності, ставляться до найважливіших, оскільки, якщо організація займається цим постійно, вона зможе знизити видатки без зниження споживчої цінності продукту.

Бізнес-Процес включає ряд видів діяльності, які координовано  з'єднано один з одним для досягнення конкретної мети. Реінжиніринг бізнес-процесів включає аналіз процесів бізнесу й внесення істотних змін у поточний порядок діяльності організації. Ціль реінжинірингу бізнес-процесів — поліпшити основні бізнес-процеси в організації, приділяючи підвищену увагу спрощенню конструкції, зниженню витрат, підвищенню якості й забезпеченню задоволення споживачів.

Щоб показати загальні витрати організації на виробництво товарів або надання послуг, які не відповідають вимогам по якості, необхідно становити звіти про видатки на якість. Видатки по якості аналізуються по чотирьом категоріям (витрати по попередженню, оцінні видатки, витрати при внутрішньому виявленні недоліків і витрати при зовнішньому виявленні недоліків). Видатки у звіті про якість можуть використовуватися як механізм залучення уваги менеджерів вищого рівня компанії до того, скільки витрачається організацією на підтримку якості. Цей звіт також може вказувати можливості на скорочення витрат по забезпеченню якості за рахунок більш раціонального розподілу витрат по чотирьом зазначеним категоріям.

У цей час підвищена увага приділяється аналізу ланцюга витрат як кошту підвищення ступені задоволення споживачів і більш ефективному управлінню видатками. Ланцюг витрат - це взаємозалежний набір видів діяльності, починаючи від поставки основних вихідних матеріалів від постачальників до поставки кінцевого продукту або послуги замовникові. Розуміння того, яким образом виконуються види діяльності, що входять у ланцюг витрат, і як вони взаємодіють один з одним, створює умови для підвищення ступеня задоволення споживачів, особливо по параметрах ефективності, якості продукції й своєчасності доставки.

Зіставлення з еталоном включає порівняння своїх основних видів діяльності із кращими зразками реалізації аналогічних видів у світі. Для цього відшукується організація, що не є конкурентом, яка, як уважається, є лідером по даному виду діяльності, і вивчається, як вона виконує цей вид діяльності. Метою цього підходу є з'ясування того, яким образом аналізований вид діяльності може бути поліпшений і як можна застосувати нове знання на практиці.

В останні роки багато компаній усі цілеспрямовано намагаються усувати й/або скорочувати види діяльності, що не додають цінності. Для цього вони прибігають до систем типу «точно в строк». Цілями систем типу JIT є виробництво необхідного числа продукції при заданій якості й у заданій кількості в максимально точний час, коли вони необхідні. Зокрема, JIT прагне забезпечити усунення відходів за рахунок мінімізації товарно-матеріальних запасів і скорочення часу циклу або загального часу виконання замовлення ( тобто часу від моменту розміщення замовлення в організації до моменту одержання замовником необхідної йому послуги або необхідного товару). Адаптація виробничої системи типу JIT вимагає відмови від функціонального розміщення виробничих структур для випуску партії продукції й перехід до їхнього розміщення, в основі якого лежать потокові лінії.

У висновку необхідно сказати про те, що зменшення  собівартості  має  свої  межи, після  якої  воно  неможливо без  зниження  якості  продукції  або надаваних  послуг. Те ж  ставиться й до адміністративних і комерційних  витрат, які  неможливо  звести до  нуля,  оскільки без  них підприємство нормальне  функціонувати не зможе й продукція реалізовуватися  не буде.

У менеджменті існує теорія, відповідно до якої компанія порівнюється з живим організмом. Для обох головні цілі діяльності формуються в термінах виживання і розвитку. Прибуток порівнюється з киснем, необхідним для підтримки життєдіяльності живого організму. Однак одержання кисню людина не ставить як мету своєї діяльності. (Тут, щоправда, існує негласне припущення - кисень не є обмеженим ресурсом). Звідси випливає, що одержання, максимізація прибутку - це, скоріше, не ціль, а умова досягнення цілей виживання і розвитку.

Таким чином процес управління прибутком на підприємстві правильніше було б назвати процесом управлінням виживання підприємства на ринку.

Проведений в ході дослідження аналіз дозволяє зробити висновок, що значення прибутку полягає в тому, що він відбиває кінцевий фінансовий результат. Разом з тим на величину прибутку, його динаміку впливають фактори, що як залежать, так і не залежні від зусиль підприємства. Практично поза сферою впливу підприємства знаходяться кон'юнктура ринку, рівень цін на споживані матеріально-сировинні і паливно-енергетичні ресурси, норми амортизаційних відрахувань тощо. Певною мірою залежать від підприємства такі фактори, як рівень цін на реалізовану продукцію і заробітну плату, рівень господарювання, компетентність керівництва і менеджерів, конкурентоздатність продукції, організація виробництва і праці, його продуктивність, стан і ефективність виробничого і фінансового планування.

Перераховані фактори впливають на прибуток не прямо, а через обсяг реалізованої продукції і собівартість, тому для з'ясування кінцевого фінансового результату необхідно зіставити вартість обсягу реалізованої продукції і вартість витрат і ресурсів, використовуваних у виробництві.

В процесі дослідження були напрацьовані деякі рекомендації досліджуваному підприємству для досягнення більш високих фінансових результатів діяльності, які ми хотіли би викласти на завершення даної роботи:

При веденні господарської діяльності необхідно виходити з того, що основними джерелами збільшення суми прибутку є збільшення обсягу реалізації продукції, зниження її собівартості, підвищення якості товарної продукції, реалізація її на більш вигідних ринках збуту;

На підприємстві, перш за все, необхідно дотримання високої виконавчої дисципліни, строге дотримання укладених договорів на виконання робіт.

Керівництву підприємства слід приділяти максимум уваги щодо проведення масштабної й ефективної політики в області підготовки персоналу, що являє собою особливу форму вкладення капіталу.

Необхідно більше уваги приділяти підвищенню швидкості руху оборотних коштів, скороченню усіх видів запасів, домагатися максимально швидкого просування готових виробів від виробника до споживача.

Слід поліпшувати якість продукції, що приведе до конкурентоздатності і зацікавленості вибору даного підприємства замовниками.

Скорочення витрат на виробництво можна досягти за рахунок підвищення рівня продуктивності праці, економічного використання сировини, матеріалів, палива, електроенергії, устаткування.

Виконання цих пропозицій значно підвищить одержуваний прибуток на підприємстві.

Основні напрямки удосконалювання механізму формування і розподіли фінансових результатів доцільно об'єднати в кілька груп, з врахуванням його внутрішніх і зовнішніх зв'язків у рамках фінансового механізму і системи управління прибутком на Бескид.

Основні напрямки удосконалювання механізму формування фінансових результатів включають:

оптимізацію облікової політики підприємства;

комплекс заходів, що забезпечують законне і правильне визначення розміру виручки від реалізації продукції, суми податку на додану вартість, сум податків які відносять на фінансові результати, а також розмірів витрат виробництва, що впливає на точність і вірогідність визначення фінансових результатів [21,c.137].

Основні напрямки удосконалювання механізму розподілу фінансових результатів включають:

оптимізацію системи оподаткування прибутку; розробку такої системи ставок і пільг податку на прибуток, що буде стимулювати використання чистого прибутку підприємства, насамперед, на розвиток і удосконалювання власної виробничої бази;

викорінювання непродуктивних витрат і втрат; розробку і реалізацію заходів, спрямованих на подолання кризи неплатежів з метою поступового зниження сум пені і штрафів, що сплачуються в бюджет і позабюджетні фонди;

оптимізацію розподілу чистого прибутку, що залишається в розпорядженні підприємства, на фонди споживання і фонди нагромадження;

комплекс заходів, що забезпечують доцільне й ефективне використання засобів фондів споживання і нагромадження.

Висновки до розділу 3

Прибутковість підприємств за економічною сутністю пов'язана з отриманням прибутку та оцінюється різноманітними його зв'язками з показниками капіталу, витрат, доходів, які є головними орієнтирами і водночас критеріями стану та ефективності виробництва.

Об'єктом розподілу є загальна сума прибутку, отриманого підприємством у звітному періоді від звичайної і надзвичайної діяльності. Під розподілом прибутку потрібно розуміти спрямування прибутку до бюджету у вигляді податків і визначення чистого прибутку, який залишається у розпорядженні підприємства.

В умовах ринкових відносин велике значення має обґрунтування співвідношень у спрямуванні прибутку на цілі виробничо-технічного розвитку, соціального розвитку, формування фінансового резерву, на виплату засновникам (власникам), дивіденди акціонерам тощо. Водночас, прибуток є джерелом сплати підприємством штрафних санкцій, здійснення відрахувань на благодійні заходи, а також використовується для погашення кредитів, отриманих на інвестиційні цілі.

Під час розподілу прибутку важливим є оптимальне поєднання таких завдань його ефективного використання: здійснення розподілу прибутку відповідно до стратегії розвитку підприємства; підвищення рівня добробуту власників підприємства, шляхом реалізації дивідендної політики; забезпечення приросту ринкової вартості суб'єкта господарювання у короткотерміновій та довготерміновій перспективах; підвищення інвестиційної привабливості підприємства; забезпечення ефективного впливу на трудову активність працівників, яка здійснюється шляхом участі працівників у розподілі прибутку; реалізація соціального розвитку підприємства; поповнення фінансових ресурсів підприємства; розвиток матеріально-технічної бази внаслідок капіталізованої частини прибутку; підвищення рівня платоспроможності підприємства за рахунок скерування капіталізованого прибутку в обіговий капітал; зменшення ризиків діяльності внаслідок формування та поповнення резервного фонду, фонду резерву виплат дивідендів, інших фондів спеціального призначення.

Стратегічними завданнями управління підприємств, з урахуванням яких необхідно виконувати розподіл прибутку, є: забезпечення ефективності діяльності ключових напрямків діяльності; забезпечення додаткового розвитку і отримання максимальної вартості підприємства; забезпечення стабільної прибутковості діяльності; створення нових і розвиток існуючих напрямків діяльності для забезпечення подальшого розвитку; виконання реальних можливостей і концентрації потужностей, з метою створення потенціалу розвитку;розвиток підприємства шляхом ефективного використання капіталу; створення реальних гарантій для подальшого розвитку; створення стійкого потенціалу розвитку в різних сценаріях змін.

Управління розподілом та використанням прибутку підприємства доцільно здійснювати поетапно:

Перший етап – формування інформаційної бази для аналізу ефективності використання підприємства.

Другий етап – ретроспективний аналіз використання прибутку підприємства.

Третій етап – дослідження внутрішніх та зовнішніх чинників, що впливають на ефективність використання прибутку підприємства.

Четвертий етап – це визначення напрямів розподілу прибутку у поточному період з врахуванням стратегічних та тактичних цілей підприємства.

П'ятий етап – розроблення системи управлінських рішень по забезпеченню повного та ефективного використання розподіленого прибутку.

Шостий етап – забезпечення контролю за виконанням управлінських рішень щодо розподілу та використання прибутку підприємства.

Сьомий етап – корегування окремих управлінських рішень щодо розподілу та використання прибутку за результати здійсненного контролю та з врахуванням стратегії розвитку підприємства.

Таким чином, на наш погляд, основними шляхами покращення цільової структури використання прибутку підприємства є:

визначення пріоритетного напрямку використання прибутку – капіталізації коштів, що спричинить до подальшого розвитку підприємства та покращення фінансових результатів від діяльності підприємства;

оптимізація розміру коштів, спрямованих на фонд споживання, зокрема грошових коштів, спрямованих на матеріальне заохочення працівників, що сприятиме підвищенню продуктивності праці і як наслідок розміру прибутку у майбутніх періодах, а також соціального розвитку підприємства;

розрахунок оптимального розміру резервного фонду та скерування коштів на забезпечення його збільшення;

оптимізація коштів, що спрямовуються в інші цільові фонди та з іншою метою;

забезпечення умов діяльності підприємства за яких прибуток, який підлягає розподілу підприємства не буде використовуватися для сплати підприємством штрафних санкцій;

складання детального плану використання та розподілу прибутку підприємства з визначеними датами та конкретним кошторисом;

проведення чіткого контролю за виконанням поставлених завдань у плані використання та розподілу прибутку;

проведення економічної роботи щодо аналізу динаміки та чинників отриманих прибутків у базовому періоді, виявлення резервів, що сприятимуть максимізації прибутку, а також планування формування, розподілу та використання прибутку на наступні періоди.

 РОЗДІЛ 4. ОХОРОНА ПРАЦІ ТА БЕЗПЕКА В НАДЗВИЧАЙНИХ СИТУАЦІЯХ

4.1 Характеристика управління охороною праці на підприємстві

У Конституції закріплене право кожної людини на працю в умовах, що відповідають вимогам безпеки й гігієни. Відповідно до Закону України «Про  охорону праці», охорона праці – це система правових, соціально-економічних, організаційно-технічних, санітарно-гігієнічних і лікувально-профілактичних заходів і засобів, спрямованих на збереження життя, здоров'я й працездатності людину в процесі трудової діяльності.

Охорона праці на підприємстві й пов'язані з нею відносини регулюються: численними національними законодавчо-правовими актами, головними з яких, безумовно, є КЗПП і Закон № 2694; рекомендаціями й конвенціями по безпеці й гігієні праці.

Чинність Закону № 2694 поширюється на всіх юридичних і фізичних осіб, які відповідно до законодавства використовують найману працю (далі — роботодавець), і на всіх працюючих.

У відповідності зі ст. 153 КЗПП на всіх підприємствах, в установах і організаціях повинні бути створені безпечні й нешкідливі умови праці. Забезпечення таких умов покладає на роботодавця. [2]

Умови праці, безпека технологічних процесів, машин, механізмів, устаткування й інших засобів виробництва, стан засобів колективного й індивідуального захисту (далі — ЗІЗ), використовуваних працівником, а також санітарно-побутові умови повинні відповідати вимогам нормативно-правових актів про охорону праці.

Роботодавець зобов'язаний правильно організувати працю працівників, створювати умови для росту його продуктивності, забезпечувати трудову й виробничу дисципліну, неухильно дотримувати законодавства про працю й правила охорони праці, уважно ставитися до потреб і запитам працівників, поліпшувати умови їх праці й побуту (ст. 141 КЗПП).

При складанні  трудового договору, роботодавець повинен проінформувати працівника під розписку про умови праці й наявності на його робочому місці небезпечних і шкідливих виробничих факторів, які ще не усунуті, можливих наслідків їх впливу на здоров'я й про права працівника на пільги й компенсації за роботу в таких умовах відповідно до законодавства й колективним договором. (ст.5).

У ролі контролюючих органів, покликаних забезпечувати дотримання вимог охорони праці на підприємстві, виступають уповноважені виконавчі органі на місцях, а також Державні інспекції праці. Діючі на підставі законодавчих актів, органі державної влади проводять періодичні перевірки виробництв із метою виявити й вчасно усунути порушення умов праці.

Строге дотримання умов праці - важлива частина охорони праці на підприємстві й  організації виробничого процесу або діяльності, окремі фактори якої, можна розцінювати як потенційно шкідливі або небезпечні для здоров'я людини.

Відповідно до вимог ст. 15 Закону № 2694 роботодавець зобов'язаний або створити на підприємстві службу охорони праці, або залучити відповідних фахівців. На підприємстві з кількістю працюючих менше 50 осіб функції служби охорони праці можуть виконувати в порядку сумісництва особини, які мають відповідну підготовку [5].

На підприємстві з кількістю працюючих менше 20 осіб для виконання функцій служби охорони праці можуть залучатися сторонні спеціалісти на договірних засідках, які мають відповідну підготовку.

На підприємстві ПП «Бескид» відповідальним за охорону праці призначений головний технолог Курносенкова Світлана Анатоліївна. (наказ № 3 від 02.01.2013) (Додаток В). Вона здійснює  свою діяльність на підставі «Типового положення про службу охорони праці»,  і  виконує такі функції:

проводить оперативно-методичне керівництво роботою з охорони праці;

розробляє ефективну цілісну систему керування охороною праці, сприяє вдосконаленню діяльності в цьому напрямку кожного структурного підрозділу й посадової особи;

проводить для працівників вступний інструктаж з питань охорони праці;

організує підвищення кваліфікації й перевірки знань посадових осіб з питань охорони праці;

розглядає листи й заяви працівників з питань охорони праці;

контролюють виконання приписань органів державного нагляду.

Важливу роль у дотриманні вимог трудового законодавства відіграє навчання персоналу за допомогою проведення інструктажів. Крім того, велике значення має атестація робочих місць – оцінка умов праці з погляду безпеки для життя й здоров'я працівника. У випадку виявлення серйозних недоліків керівництво підприємства повинне вжити негайні заходи по їх усуненню.

Охорона праці на підприємстві в сучасному світі має величезне значення, і її дотримання допомагає гарантувати захист працівників від шкідливих і небезпечних факторів.

Під технікою безпеки мається на увазі комплекс заходів технічного й організаційного характеру, спрямованих на створення безпечних умов праці й запобігання нещасних випадків на виробництві.

 З метою забезпечення охорони праці на підприємстві  ПП «Бескид» ухвалюються заходи до того, щоб праця працюючих була безпечним, і для здійснення цих цілей виділяються засоби.

У рамках забезпечення охорони праці на підприємстві систематично проводяться заходи, що забезпечують зниження травматизму й усунення можливості виникнення нещасних випадків. Заходи ці зводяться в основному до наступного:

поліпшення конструкції діючого устаткування з метою запобігання працюючих від поранень;

обладнання нових і поліпшення конструкції діючих захисних пристосувань до верстатів, машин і нагрівальних установ, що усувають можливість травматизму;

поліпшення умов роботи: забезпечення достатньої освітленості, гарної вентиляції,  своєчасне видалення відходів виробництва, підтримка нормальної температури в цехах, на робочих місцях і в тепловипромінюючих агрегатів;

усунення можливостей аварій при роботі устаткування, розриву шліфувальних кіл, поломки швидко обертових дискових пилок, розбризкування кислот, вибуху посудин і устаткування, що працюють під високим тиском, викиду полум'я або розплавлених металів і солей з нагрівальних обладнань, раптового включення електроустановок, поразки електричним струмом та ін.;

організоване ознайомлення всіх хто приймається  на роботу із правилами поведінки на території підприємства й основними правилами техніки безпеки, систематичне навчання й перевірка знання працюючими правил безпечної роботи;

забезпечення працюючих інструкціями з техніки безпеки, а робочих ділянок плакатами, що наочно показують небезпечні місця на виробництві й заходу нещасні випадки, що запобігають.

 Однак у результаті зневажливого відношення з боку самих робітників до техніки безпеки можливі нещасні випадки. Щоб уберегтися від нещасного випадку, потрібно вивчати правила техніки безпеки й постійно дотримувати їх.

Загальні вимоги техніки безпеки на виробництві.

При одержанні нової (незнайомої) роботи вимагати від майстра додаткового інструктажу з техніки безпеки.

При виконанні роботи потрібно бути уважним, не відволікатися сторонніми справами й розмовами й не відволікати інших.

На території підприємства  (у дворі, будинку, на під'їзних коліях) виконувати наступні правила:

не ходити без потреби по інших цехах підприємства;

бути уважним до сигналів, що подаєтеся крановиками электро кранів і водіями транспорту, що рухається, виконувати їх;

обходити місця навантаження й вивантаження й не перебувати під піднятим вантажем;

не проходити в місцях, не призначених для проходу, не підлазити під вартий поїзд і не перебігати шлях поперед транспорту, що рухається;

не доторкатися до електроустаткування, клем і електропроводам, арматурам загального висвітлення й не відкривати дверцят електрошаф;

не включати й не зупиняти ( крім аварійних випадків) машин, верстатів і механізмів, робота на яких не доручена тобі адміністрацією твого цеху.

 У випадку травмування або нездужання припинити роботу, сповістити про це майстри й звернутися в медпункт [7].

4.2 Аналіз особливостей охорони праці на робочому місці

 Нижче наведені спеціальні вимоги безпеки, яки використовуються на ПП «Бескид». Перед початком роботи:

Упорядкувати свій робочий одяг: застебнути або обхопити широкою гумкою обшлага рукавів; заправити одяг так, щоб не було кінців, що розвіваються, одягу: забрати кінці краватки, косинки або хустки; надягти головний убір, що щільно облягає, і підібрати під нього волосся.

Надягти робоче взуття.

Уважно оглянути робоче місце, привести його в порядок, забрати всі, що захаращують, що й заважають роботі предмети. Інструмент, пристосування, необхідний матеріал і деталі для роботи розташувати в зручному й безпечному для користування порядку. Переконатися в справності робочого інструмента й пристосувань.

Перевірити, щоб робоче місце було досить освітлене й світло не зліпило ока.

Якщо необхідно користуватися переносною електричною лампою, перевірити наявність на лампі захисної сітки, справності шнура й ізоляційної гумової трубки. Напруга переносних електричних світильників не повинне перевищувати 36 В, що необхідно перевірити по написах на щитках і струмоприймачах.

Переконатися, що на робочому місці піл у повній справності, без вибоїв, без слизьких поверхонь і т.п., що поблизу немає оголених електропроводів і всі небезпечні місця обгороджені.

Перед установкою великогабаритних деталей на плиту або на складальний стіл заздалегідь підбирати настановні й кріпильні пристосування (підставки, мірні прокладки, косинці, домкрати, притискні планки, болти і т.д.).

При установці важких деталей вибирати таке положення, яке дозволяє обробляти її з однієї або з меншим числом установок.

Заздалегідь вибрати схему й метод обробки, урахувати зручність зміни інструмента й виробництва вимірів [8].

 Під час роботи: при заточенні інструмента на шліфувальних колах обов'язково надягти захисні окуляри (якщо при колі немає захисного екрана). Якщо є захисний екран, то не відсувати його убік, а використовувати для власної безпеки. Перевірити, чи добре встановлений підручник, підвести його можливо ближче до шліфувального кола, на відстань 3-4 мм. При заточенні стояти не проти кола, а в півоберт до нього. Стежити за справністю огороджень обертових частин верстатів, на яких доводиться працювати. Не видаляти стружку руками, а користуватися дротовим гачком.

Роботодавці для проведення аналізу стану робочих приміщень (цехів), устаткування, машин і механізмів, робочих місць на відповідність безпечним умовам праці при розробці посадових інструкцій і інструкцій з охорони праці повинні, зокрема, орієнтуватися на документи, видані Державним департаментом по нагляду за охороною праці (Госнадзорохрантруда), а потім його правонаступником — Державним комітетом із промислової безпеки, охорони праці й гірському нагляду (далі — Госгорпромнадзор).

Але й працівники зобов'язано працювати чесно й сумлінно, вчасно й точно виконувати розпорядження роботодавця, дотримувати трудової й технологічної дисципліни, а також вимоги нормативно-правових актів про охорону праці й дбайливо ставитися до майна підприємства (ст. 139 КЗПП) [2].

До того ж роботодавець зобов'язано розробляти й реалізовувати комплексні заходи щодо охорони праці відповідно до Закону № 2694. План таких заходів включається в колективний договір.

Так, згідно зі ст. 13 КЗПП у колдоговоре встановлюються взаємні зобов'язання сторін по регулюванню виробничих, трудових, соціально-економічних відносин. Зокрема по:

режиму роботи, тривалості робочого часу й відпочинку;

умовам і охороні праці.

У відповідному розділі колдоговору (наприклад, «Охорона праці» або «Умови й охорона праці») будь-якого підприємства, установи, організації необхідно вказувати розмір цільових асигнувань на виконання комплексних заходів щодо забезпечення безпеки праці і його охороні. Робити це потрібно виходячи з норм чинного законодавства. Зокрема, з того, що згідно зі ст. 19 Закону № 2694 фінансування охорони праці здійснюється роботодавцем і для підприємств, незалежно від форм власності, або фізичних осіб, що використовують згідно із законодавством наймана праця, витрати на охорону праці становлять не менш 0,5% від фонду оплати праці за попередній рік.

Крім цього, у даному розділі колдоговору необхідно вказувати в тому числі:

механізми створення (удосконалення) і забезпечення безперервного функціонування ефективної системи керування охороною праці на підприємстві;

конкретні обов'язки роботодавця щодо придбання, комплектації, належного змісту, своєчасної видачі працівникам сертифікованих засобів індивідуального захисту (далі — ЗІЗ); заходу щодо забезпечення певних працівників додатковими ЗІЗ понад установлені норми, якщо фактичні умови їх праці вимагають застосування таких ЗІЗ; порядок компенсації витрат працівникам, які придбали ЗІЗ за свої засоби;

обсяги й порядок надання пільг і компенсацій за важкі й шкідливі умови праці, у тому числі й тих, які встановлюються роботодавцем додатково понад норму чинного законодавства; порядок забезпечення відповідних працівників лікувально-профілактичним харчуванням, молоком або рівноцінними йому харчовими продуктами, що миють і знешкоджуючими засобами, газованою солоною водою й т.п.; умови компенсації витрат на придбання зазначеного харчування, молока, інших продуктів при роз'їзному характері роботи працівників;

Додатково до вищевказаного додамо, що згідно з вимогами чинного законодавства України по охороні праці роботодавцеві не забороняється забезпечувати працівників спецодягом, спецвзуттям і іншими ЗІЗ, узятими в оренду в інших суб'єктів господарювання.

Засоби індивідуального захисту, які видаються працівникам безоплатно, підлягають обов'язковому поверненню при: звільненні з підприємства, перекладі на тому ж підприємстві на іншу роботу або інше робоче місце, зміні виду робіт, уведенні нових технологій, уведенні нових або заміні наявних знарядь праці й в інших випадках, коли використання виданих засобів  не є необхідним, а також по закінченню строків їх використання замість одержуваних нових засобів захисту  (письмо Госгорпромнадзора от 13.09.2010 г. № 1/02-3.1/6600).

Відповідно до п. 4.13 Положення про порядок забезпечення працівників спеціальним одягом, спеціальним взуттям і іншими засобами індивідуального захисту, затвердженого приказом Госгорпромнадзора от 24.03.2008 г. № 53, працівникам, які сполучають професії або працюють за сумісництвом, крім ЗІЗ, видаваних їм по основній професії, залежно від виконуваних робіт повинні бути додатково видані захисні засоби, передбачені нормативно-правовими актами, для виконання робіт із професії по сумісництву або при сполученні з урахуванням строків їх придатності.

Якщо на робочому місці ( у робочій зоні) на працівника діють більш одного небезпечного й/або шкідливого виробничого фактора, при впливі яких необхідне використання одночасне більше чому одного засобу, то такі ЗІЗ повинні бути сумісними один з одним і ефективними проти даних небезпек.

Що ж стосується нормативно-правових принципів надання безкоштовного мила, що миють і знешкоджуючих засобів працівникам, те докладно про це викладене в листі Державної санітарно – епідеміологічної служби України від 14.10.2011 р. № 01.03/3093:

заходи щодо проведення за кошти  роботодавця обов'язкових медичних оглядів працівників певних категорій, включаючи осіб у віці до 21 року, а також оздоровчі заходу, певні за результатами цих медоглядів.

розміри вихідної допомоги, яка платиться працівникові під час його звільнення за власним бажанням із причин невиконання роботодавцем вимог законодавства про охорону праці й відповідних умов колдоговору;

види й розміри заохочень, передбачені згідно колдоговору для працівників, що активно приймають участь й проявляють ініціативу в здійсненні по підвищенню безпеки й поліпшенню умов праці.

4.3 Рекомендації щодо покращення умов праці

У колдоговорі потрібно обов'язково включити зобов'язання щодо своєчасного і якісного проведення атестації робочих місць, своєчасного їх фінансування, передбачити строки (графіки) і порядок проведення зазначеної атестації й здійснення профілактичних заходів для її результатів з метою поліпшення умов роботи, медичного обслуговування й оздоровлення працівників.

Колдоговір повинен передбачати також зобов'язання щодо створення належних, безпечних умов праці для інвалідів, жінок і неповнолітніх, надання їм відповідних додаткових пільг і компенсацій і т.п.

Колдоговір носить двосторонній характер. Тому необхідно забезпечити включення в нього й ряду зобов'язань працівників. Наприклад, таких як взаємодія з роботодавцем у справі створення здоровіших і безпечних умов праці; безумовне виконання кожним працівником вимог безпеки, правил обігу з машинами, механізмами, інструментом, використання засобів індивідуального й колективного захисту й т.п.).

При цьому законодавчі вимоги щодо охорони праці повинні співвідноситися з умовами трудового (колективного) договору.

Так, у відповідності зі ст. 5 Закону № 2694 умови трудового договору не можуть містити положення, що суперечать законам і іншим нормативно-правовим актам по охороні праці.

Законодавством передбачені окремі (спеціальні) вимоги у відношенні деяких категорій осіб, а саме для:

жінок (гл. XII КЗПП, ст. 10 Закону № 2694);

неповнолітніх (гл. XIII КЗПП, ст. 11 Закону № 2694);

інвалідів (ст. 172 КЗПП, ст. 12 Закону № 2694).

До витрат на охорону праці ставляться витрати на видачу працівникам:

спеціального одягу, взуття й інших засобів індивідуального захисту (ст. 163 КЗПП);

мила й знешкоджуючих засобів (ст. 165 КЗПП, ст. 8 Закону № 2694);

молока й лікувально-профілактичного харчування (ст. 166 КЗПП, ст. 8 Закону № 2694).[2]

Відшкодування збитку, заподіяного працівникові внаслідок ушкодження його здоров'я або у випадку смерті працівника, здійснюється Фондом соціального страхування від нещасних випадків відповідно до Законом № 1105.

Всі без винятку працівники підлягають загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню від нещасного випадку на виробництві й професійного захворювання, які повлекли втрату працездатності. А виходить, вони або їх родина має право на одержання відповідних компенсацій (відшкодування збитку). Відшкодування збитку роботодавець може здійснювати й за рахунок власних коштів відповідно до умов колективного або трудового договору.

Дуже важлива стаття витрат підприємства по охороні праці — проведення атестації робочих місць на предмет відповідності вимогам законодавства про охорону праці. Необхідність її проведення атестації обумовлена вимогами ст. 13 Закону № 2694, а проводять її у відповідності Порядком № 442.

Атестація робочих місць проводиться на підприємствах, на яких технологічний процес, використовуване встаткування, сировина й матеріали є потенційними джерелами шкідливих і небезпечних виробничих факторів, які можуть несприятливо впливати на стан здоров'я працюючих.

Щодо працівників, що здійснюють фінансове керування й облік на підприємстві актуальна тема охорона праці щодо експлуатації електронних обчислювальних машин (ЕОМ).

Під час експлуатації електронно-обчислювальних машин, на всі підприємства поширюються вимоги «Правил охорони праці під час експлуатації електронно-обчислювальних машин» (ЕОМ).

Облаштованість робочих місць, обладнаних ЕОМ, повинне забезпечувати:

належні умови висвітлення приміщення й робочого місця, відсутність відблисків;

оптимальні параметри мікроклімату (температура, відносна вологість, швидкість руху, рівень іонізації повітря);

належні эргонометрические характеристики основних елементів робочого місця;

а також ураховувати наступні небезпечні й шкідливі фактори:

наявність шуму й вібрацій;

м'яке рентгенівське випромінювання;

електромагнітне випромінювання;

наявності пили, озону, оксидів азоту й аероіонізації.

Умови праці осіб, що працюють із ЕОМ, повинні відповідати 1 або 2 класам згідно з Гігієнічною класифікацією праці по показниках шкідливості й небезпеки факторів виробничого середовища, тяжкості й напруженості трудового процесу № 4137-86, затвердженої МЗ СРСР 12.08.1986.

У приміщенні з ЕОМ слід щодня проводити вологе збирання. У приміщеннях з ЕОМ повинні бути медичні   аптечки першої допомоги. Приміщення з ЕОМ повинні мати природнє й штучне висвітлення. Приміщення з ЕОМ повинні бути обладнані системами опалення, кондиціювання повітря або притоко-витяжною вентиляцією відповідно до Санітарних Норм і Правилами (Сніп) 2.04.05-91 «Опалення, вентиляція й кондиціювання».

Будинку й приміщення, у яких експлуатуються ЕОМ повинні відповідати Правилам пожежної безпеки в України й ДЕРЖСТАНДАРТ 12.1.004 «ССБТ. Пожежна безпека. Загальні вимоги безпеки». Приміщення з ЕОМ повинні бути оснащені системою пожежної сигналізації. Підходи до засобів пожежогасіння повинні бути вільними.  

Згідно з вимогами безпеки під час експлуатації ЕОМ, користувачі повинні стежити за тим, щоб ЕОМ були справними й випробуваними відповідно до діючих нормативних документів. Щодня перед початком роботи необхідно проводити очищення відеотермінала від пилу й інших забруднень.

Після закінчення роботи персональна ЕОМ повинна бути відключена від електроживлення. Є неприпустимими обслуговування, ремонт і налагодження ЕОМ безпосередньо на робочому столі користувача ЕОМ, відключення захисних обладнань, самовільне проведення змін у  конструкції й складі ЕОМ, устаткуванні або їх технічному налагодженні.

Таким чином, дотримання техніки безпеки при експлуатації персональних ЕОМ дозволить не тільки зберегти комп'ютерне встаткування, але й здоров'я  й працездатність  користувачів.

Висновки по розділу 4

Для того, щоб виключити порушення умов праці Трудовий кодекс вимагає від керівного особи будь-якого підприємства обов'язкового дотримання нормативно-правових актів, що вказують на правила організації робочих місць і контролю їх відповідності діючим нормативам, забезпечення безпечних умов праці для кожного зі співробітників, незалежно від його професійних обов'язків, виконання приписань контролюючих органів, що виявили, й указали на ті або інші порушення в сфері охорони праці на підприємстві, забезпечення постійного контролю робочих місць персоналу, шляхом проведення їх атестації, застосування спеціальних засобів колективного й індивідуального захисту, маючих  сертифікацію й дозволених до використання в даних умовах здійснення діяльності.

На сьогоднішній день швидке навчання, орієнтація в нормативних документах, пошук посадових інструкцій, інструкцій з охорони праці, інструкцій з пожежної безпеки, ведення журналів реєстрації інструктажів і іншої інформаційної бази, пов'язаної з охороною праці на підприємстві, стало актуальною по численним причинам.

Однієї з таких причин є поява величезної кількості виробничих підприємств (фірм) зі штатом менш 50 людей. У даній ситуації стало не доцільно брати в штат підприємства, виділяючи окрему посаду, інженера по охороні праці. Досить, керуючись законом України по охороні праці, просто призначити  відповідальної по охороні праці на підприємстві, як це зроблене на ПП «Бескид». Такий підхід до розв'язку питання спричиняє необхідність досить глибоких знань у галузі охорони праці від новопризначеного співробітника на дану посаду. Також на підприємстві розроблене « Положення про порядок проведення навчання й перевірки знань із питань охорони праці» й затверджений перелік посадових осіб, які проходять навчання й перевірку знань із питань охорони праці. Таким чином, підприємство ПП «Бескид» виконує всі вимоги законодавства в частині  виконання умов охорони праці.

 ВИСНОВКИ

Прибуток є об'єктивною економічною категорією, тому на його формування впливають об'єктивні процеси, які відбуваються у суспільстві, у сферах виробництва й розподілу суспільного продукту та національного доходу. Під час формування системи управління важливим є системний підхід, що базується на врахуванні тактичних та стратегічних аспектів управління, спрямованих на максимізацію кінцевого результату як в короткотерміновому, так і в довготерміновому періодах. Повнота та своєчасність відтворення системи завдань ефективного використання прибутку є необхідною умовою забезпечення керованого ефективного розподілу прибутку підприємства, а встановлення оптимальних обмежень за рівнем його споживання та капіталізації в процесі розвитку стратегічних ресурсів чи їхніх окремих компонентів забезпечить застосування нової парадигми розвитку підприємств у сфері товарного обігу.

У перспективі актуальним є оцінювання впливу системи управління формуванням прибутку на господарську діяльність підприємств на основі аналізу руху грошових коштів та розрахунку показників окупності грошових витрат, а також побудова багатофакторної моделі ефективності використання прибутку підприємства та її вплив на основні кількісні та якісні показники його діяльності.

Резервами підвищення прибутку є зниження сум постійних і змінних витрат.

До резервів зниження суми і питомої ваги постійних витрат на підприємстві Бескид можна віднести:

Суттєве скорочення накладних витрат (витрат на управління) при неблагонадійній кон'юнктурі ринку;

Продаж частини обладнання і нематеріальних активів, що не використовується, з метою зниження потоку амортизаційних відрахувань;

Широке використання короткострокових форм лізингу машин і обладнання замість їхнього залучення до власності;

Скорочення обсягів ряду комунальних послуг, що споживаються та інші.

До резервів економії змінних витрат можна віднести:

Зниження чисельності робітників основного і додаткового виробництва за рахунок забезпечення зростання продуктивності праці;

Скорочення обсягів запасу сировини, матеріалів готової продукції в період неблагонадійної кон'юнктури ринку;

Забезпечення для підприємства вигідних умов постачання сировини і матеріалів, і таке інше.

Побудова функціональних моделей взаємозв'язку постійних, змінних витрат, ціни та обсягів виробництва може бути реалізована через застосування різних моделей аналізу.

Головними напрямками політики максимізації прибутку в процесі фінансової діяльності є забезпечення підприємства необхідними обсягами капіталу на найбільш вигідних умовах із зовнішніх джерел і обґрунтування оптимального співвідношення власних і залучених коштів.

Для того, щоб виключити порушення умов праці Трудовий кодекс вимагає від керівного особи будь-якого підприємства обов'язкового дотримання нормативно-правових актів, що вказують на правила організації робочих місць і контролю їх відповідності діючим нормативам, забезпечення безпечних умов праці для кожного зі співробітників, незалежно від його професійних обов'язків, виконання приписань контролюючих органів, що виявили, й указали на ті або інші порушення в сфері охорони праці на підприємстві, забезпечення постійного контролю робочих місць персоналу, шляхом проведення їх атестації, застосування спеціальних засобів колективного й індивідуального захисту, маючих  сертифікацію й дозволених до використання в даних умовах здійснення діяльності.

На сьогоднішній день швидке навчання, орієнтація в нормативних документах, пошук посадових інструкцій, інструкцій з охорони праці, інструкцій з пожежної безпеки, ведення журналів реєстрації інструктажів і іншої інформаційної бази, пов'язаної з охороною праці на підприємстві, стало актуальною по численним причинам.

Однієї з таких причин є поява величезної кількості виробничих підприємств (фірм) зі штатом менш 50 людей. У даній ситуації стало не доцільно брати в штат підприємства, виділяючи окрему посаду, інженера по охороні праці. Досить, керуючись законом України по охороні праці, просто призначити  відповідальної по охороні праці на підприємстві, як це зроблене на ПП «Бескид». Такий підхід до розв'язку питання спричиняє необхідність досить глибоких знань у галузі охорони праці від новопризначеного співробітника на дану посаду. Також на підприємстві розроблене « Положення про порядок проведення навчання й перевірки знань із питань охорони праці» й затверджений перелік посадових осіб, які проходять навчання й перевірку знань із питань охорони праці. Таким чином, підприємство ПП «Бескид» виконує всі вимоги законодавства в частині  виконання умов охорони праці.

 СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ЛІТЕРАТУРНИХ ДЖЕРЕЛ

1.

Господарський кодекс України: [Електрон. ресурс]. – Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/436-15

2.

Кодекс Законів про працю: [Електрон. ресурс]. – Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/322-08

3.

Податковий кодекс України № 2755-VI.

4.

Закон України „Про бухгалтерський облік та фінансову звітність” від 16.07.99 № 996 р.

5.

Про охорону праці - ЗУ «Об  охране труда», утвержденный Верховной Радой Украины  от  14.10.1992 № 2694, с изменениями и дополнениями

6.

Про охорону праці - Указатель нормативно-правовых актов по вопросам охраны труда, утвержденный приказом Государственного комитета Украины по промышленной безопасности, охраны труда и горного надзора от 07.07.2009 г. № 109.

7.

Про охорону праці - Типовое положение о службе охраны труда,  утвержденное приказом Государственного комитете Украины по надзором за охраной труда от 18.07.1997 № 191

8.

Про охорону праці - Правила охраны труда во время эксплуатации автоматических и полуавтоматических линий мебельного производства (приказ Государственного комитета Украины по промышленной безопасности, охране работы и горному надзору от 30.11.2010 г. № 248).

9.

П(С)БО 1 „Загальні вимоги до фінансової звітності” затверджений наказом Міністерства фінансів України від 20.10.99 р. № 246

10.

Положение  о  порядке осуществления  финансового анализа  предприятий, которые  подлежат  приватизации,  утвержденное приказом Министерства  Финансов Украины и Фондом государственного  имущества  Украины  от 26.01.2001 № 49\121

11.

Аналіз господарської діяльності / Укл. Барабаш Н.-Київ:КНЕУ,2008 . - 252 с.

12.

Аналіз фінансово-господарської діяльності підприємства: Навчальний  посібник / к.е.н., доц. Л.В. Руденко; доц. В.О. Подольська; О.В. Яріш. - Ірпінь: НМЦ Укоопсовіта, 2009. - 422 с.

13.

Абрютина  М.С. Экономический  анализ  торговой  деятельности:                                         экономическое  пособие. – М.: Дело  и  сервис,  2010

14.

Азаренкова Г.М., Журавель Т.М., Міхайленко Р.М. Фінанси підприємств – До.: Знання-прес, 2008

15.

Бандурко О.М., Коробов М.Я., Орлів П.І. Фінансова діяльність підприємства. – К.: Либідь,2007  

16.

Басовській Л.А. Теорія  економічного  аналізу. – М.:Инфра, М,2004

17.

Білоус О.С., Вовк В.М., Федорович Р.В. Аналіз формування і використання фінансових ресурсів підприємства: методичний аспект: Монографія. -Тернопіль: Астон, 2006 .-224 с.

18.

Бланк И.А. Управление прибылью / И.А. Бланк. – К. : Изд-во "Ника-Цент", 2008. –544 с.

19.

Бланк І.А. Управління  активами. – ДО: Ника-центр,2007

20.

Бланк І.А. Управління  формуванням   капіталу. – ДО.: Ника-центр,2007

21.

Боднар Н.М. Економіка підприємства : навч. посібн. / Н.М. Боднар. – К. : Вид-во А.С.К., 2009. – 400 с.

22.

Василин О.Д. Теорія фінансів: Підручник. – К.: НИОС, 2000. –76 с

23.

Гаврілова А.Н., Попів А.А, Фінанси підприємств (організацій). – М.: КРОМУС, 2011

24.

Економічний   аналіз \ під ред. Бутінця Ф.Ф. – Житомир.: ПП Рута, 2007

25.

Економіка підприємства : Підручник/ За ред.С.Ф.Покропивного. -2-е. -К, 2008.-528 c.

26.

Економіка підприємства : Навч. посібн./ Н. М.Бондар. -К.: А.С.К., 2004.-400 c..

27.

Коробов М.Я. Фінансово-економічний аналіз діяльності підприємств. – К.: Знання, 2011. – 627 с.

28.

Костенко Т.Д., Герасимов А.А., Рижиков В.С.. Добикіна О.К., Касьянюк С.В. Економічна діагностика:Практикум .- Київ: ЦУЛ, 2008 . - 186 с.

29.

Лазаришина І.Д. Економічний аналіз: теорія, методологія, практика. -Тернопіль, 2007. - 434 с.

30.

Лучко М.Р., Зорій Н.М., Мельник Н.Г. Економічний аналіз .-Тернопіль: ТАНГ, 2009. -111 с.

31.

Мец В.О. Економічний аналіз фінансових результатів та фінансового стану підприємства: Навчальний посібник. - Київ: Вища школа, 2012 .- 278 с.

32.

Опарін В.М. Фінанси – До.: КНЕУ, 2008

33.

Нікбахт Е. Гроппеллі А. Фінанси. – К.: Основи, 2011. - 382 с.

34.

Пушкар  М.С. Фінансовый облік. -   Тернопіль:  Карт-бланш,  2002  

35.

Поддєрьогін А.М. Фінанси  підприємств – До.: КНЕУ, 2008

36.

Пястолов С.М Аналіз фінансово-господарської  діяльності  підприємства. – М.: Майстерність, 2007

37.

Савіцкая  Г.В. Економічеській  аналіз. – М.: ТОВ «Нове знание»,2008

38.

Славюк Р.А. Фінанси  підприємств – До.: ЦУЛ, 2009

39.

Стоянова Е.Фінансовий менеджмент. – М.: Перспектива, 2010

40.

Тарасенко Н.Б. Економічний аналіз діяльності проміслового підприємства. – ДО.: Алеута, 2009

41.

Філімоненков О.С. Фінанси  підприємств – До.:МАУП, 2008

42.

Фінансовий менеджмент : Навч. посібник/ А.Б.Гончаров. -Харків: Інжек, 2003.-240 c.

43.

Фінансовий менеджмент : Навч. посіб./ Л.В.Кузьменко, В.В.Кузьмін, В.М.Шаповалова. -Херсон: Олді - плюс, 2009.-256 c.

44.

Фінанси підприємств : Навч. посіб. для вузів/ За ред. Г.Г.Кірейцева. -К.: ЦУЛ, 2005.-268 c..

45.

Фінанси підприємств : Навч. посіб./ В.М.Гриньова, В.О.Коюда. -К.: Знання - Прес, 2010.-424 c.

46.

Цал-Цалко Ю.С. Фінансова  звітність підприемства  та  ії аналіз. – ДО.: ЦУЛ, 2012

47.

Шеремет А.Д., Сайфулін Р.С., Негашев Е.В. Методика  фінансового  аналізу. – М.: ИНФРА-М,2010

48.

Баранцева С.М. Стратегічне управління прибутком торговельного підприємства : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. екон. наук: спец. 08.00.04 / С.М. Баранцева- Донецьк, 2007. – 22 с.

49.

Верхоглядова Н.І. Зміст та значення прибутку як головної рушійної сили ринкової економіки / Верхоглядова Н.І., Ільїна С.Б., Шило В.П. // Економічний простір. – 2008. – № 18.– С. 237-245.

50.

Дзюбенко Л.М. Організаційно-економічне забезпечення прибутковості підприємства: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. екон. наук: спец. 08.00.04 / Л.М. Дзюбенко. –К., 2007. – 22 с.

51.

Ткаченко Є.Ю. Управління формуванням прибутку в процесі господарської діяльності підприємств машинобудування : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. екон. наук: спец. 08.06.01 / Є.Ю. Ткачекно. – Запоріжжя, 2006. – 22 с.

52.

Федорова О.В. Збалансованість як метод управління прибутковістю підприємства :автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. екон. наук: спец. 08.00.04 / О.В. Федорова. – К.,2007. – 22 с.

53.

Хістієва О.В. Якість прибутку та його вплив на сталий розвиток торговельного підприємства : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. екон. наук: спец. 08.07.05 / О.В. Хістієва – Донецьк, 2006. – 21 с.

54.

Хмелевський О.В. Механізм управління прибутковістю промислового підприємства: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. екон. наук: спец. 08.00.04 / О.В. Хмелевський.Хмельницький, 2008. – 22 с.

ДОДАТКИ


 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

76947. Понятие и признаки органов исполнительной власти РФ, система органов исполнительной власти, их классификация 29.22 KB
  Понятие и признаки органов исполнительной власти РФ система органов исполнительной власти их классификация. Орган исполнительной власти государственное учреждение обладающее относительной самостоятельностью структурной организацией наделенное государственно-властными полномочиями исполнительно-распорядительного характера и действующее в пределах определенной территории. Признаки органа исполнительной власти: является государственным учреждением; вместе с органами законодательной и судебной власти входит в систему органов...
76948. Президент Российской Федерации и исполнительная власть 27.36 KB
  Назначает и отзывает после консультаций с соответствующими комитетами или комиссиями палат Федерального Собрания дипломатических представителей РФ в иностранных государствах и международных организациях; Федеральные министерства федеральные службы и федеральные агентства руководство деятельностью которых осуществляет Президент РФ: Министерство внутренних дел РФ подведомственная ему Федеральная миграционная служба Министерство РФ по делам гражданской обороны чрезвычайных ситуаций и ликвидации последствий стихийных бедствий Министерство...
76949. Правительство Российской Федерации: порядок формирования, состав, основные полномочия 25.06 KB
  Правительство РФ – это коллегиальный орган состоящий из Председателя Правительства РФ заместителей Председателя Правительства РФ и федеральных министров. ФКЗ О Правительстве РФ по сути является документом составляющим вместе с Конституцией РФ правовую базу деятельности Правительства РФ. Председатель Правительства РФ назначается Президентом РФ с согласия Государственной Думы и освобождается от неё на основаниях предусмотренных законом. Заместители Председателя Правительства РФ и федеральные министры назначаются на должность и...
76950. Федеральные органы исполнительной власти России: понятие, система, структура, правовое положение, функции 26.71 KB
  Федеральные органы исполнительной власти России: понятие система структура правовое положение функции. В систему федеральных органов исполнительной власти входят федеральные министерства федеральные службы и федеральные агентства. Правовое положение или правовой статус органов исполнительной власти подразумевает что все они действуют на основе законов и других нормативных актов осуществляют нормотворческую деятельность совершают действия возложенные на них нормативными актами имеют полномочия компетенцию а также обладают...
76951. Органы исполнительной власти субъектов Российской Федерации 27.14 KB
  Органы исполнительной власти субъектов Российской Федерации.государственная и территориальная целостность Российской Федерации. распространение суверенитета Российской Федерации на всю ее территорию; верховенство Конституции и федеральных законов на всей территории Российской Федерации...
76953. Общественные объединения как субъекты административного права: понятие, порядок и цели создания, правовой статус, прекращение деятельности 26.21 KB
  Виды общественных объединений: 1 в зависимости от организационноправовой формы: – общественная организация – основанное на членстве общественное объединение созданное на основе совместной деятельности для защиты общих интересов и достижения уставных целей объединившихся граждан; – общественное движение – состоящее из участников и не имеющее членства массовое общественное объединение преследующее социальные политические и иные общественно полезные цели поддерживаемые участниками общественного движения; – общественный фонд является одним...
76954. Государственная служба в России как правовой институт административного права: понятие, принципы, система и правовые основы 25.29 KB
  Государственная служба Российской Федерации – профессиональная служебная деятельность граждан Российской Федерации по обеспечению исполнения полномочий: – Российской Федерации; – федеральных органов государственной власти иных федеральных государственных органов; – субъектов Российской Федерации; – органов государственной власти субъектов Российской Федерации иных государственных органов субъектов Российской Федерации; – лиц замещающих должности устанавливаемые Конституцией Российской Федерации федеральными законами для непосредственного...
76955. Государственные служащие гражданской службы России как субъекты административного права: понятие, должности и классные чины, права, обязанности, правовые ограничения и запреты 27.91 KB
  Виды: 1 должностные лица государственные служащие имеющие право совершать в пределах своей компетенции властные действия влекущие юридические последствия например издавать правовые акты управления подписывать денежные документы совершать регистрационные действия регистрацию предприятий и т. Обязательным для последних является то что они должны быть членами нотариальной палаты; 2 оперативный состав функциональные работники это государственные служащие выполняющие работу непосредственно определяемую задачами данного органа в...