38825

Транснаціональні корпорації в конкурентному середовищі національної економіки ( на прикладі України)

Дипломная

Экономическая теория и математическое моделирование

Діяльність ТНК в конкурентному середовищі приймаючої країни . ДІЯЛЬНІСТЬ ТНК В КОНКУРЕНТНОМУ СЕРЕДОВИЩІ УКРАЇНИ 2. Передумови входження ТНК на український ринок харчової промисловості. Стратегії діяльності ТНК на вітчизняному ринку харчової промисловості53 РОЗДІЛ 3.

Украинкский

2013-09-30

1.49 MB

31 чел.

PAGE  4

Форма Н-9.02 (КРОК)

Вищий навчальний заклад

«Університет економіки та права «КРОК»

Факультет міжнародних відносин

Кафедра міжнародної економіки

Спеціальність 8.03050301 «Міжнародна економіка»

Дипломна робота(проект)

на тему:

«Транснаціональні корпорації в конкурентному середовищі національної економіки ( на прикладі України)»

Виконав студент _____________________

                                                                                  (Підпис)

Крот Дмитро  Анатолійович                         

Керівник  Сукурова Наталія Михайлівна
кандидат економічних наук, доцент

 ____________________________________

                                                                                      (Резолюція «До захисту»)

                          Попередній захист:

____________________________________________________________________________

(Висновок: “До захисту в державній  екзаменаційній комісії”)

Завідувач кафедри ____________            ___________________      _____________

                                    (Підпис )           (Прізвище, ініціали)                (Дата)

Київ  -  2013 року

                                                      ЗМІСТ

ВСТУП…………………………………………………………………………….4

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИКО - МЕТОДИЧНІ ЗАСАДИ ДОСЛІДЖЕННЯ КОНКУРЕНТНОГО СЕРЕДОВИЩА КРАЇНИ

1.1. Конкурентне середовище країни та чинники, що його утворюють …..7

1.2. Методи оцінки конкурентного середовища економіки країни….. ……..14

1.3. Діяльність ТНК в конкурентному середовищі приймаючої країни ….....18

РОЗДІЛ 2. ДІЯЛЬНІСТЬ ТНК В КОНКУРЕНТНОМУ СЕРЕДОВИЩІ УКРАЇНИ  

2.1. Характеристика сучасного стану конкурентного середовища національної економіки ……………………………………………………...…22

2.2. Передумови входження ТНК на український ринок харчової промисловості……………………………………………………...……………34

2.3. Стратегії діяльності ТНК на вітчизняному ринку харчової промисловості……………………………………………………………………53

РОЗДІЛ 3. ПРОБЛЕМИ ТА ПЕРСПЕКТИВИ ДІЯЛЬНОСТІ ТНК В КОНКУРЕНТНОМУ СЕРЕДОВИЩІ УКРАЇНИ

3.1. Наслідки діяльності ТНК в Україні та їх вплив на економічне середовище………………………………………………………………...……..61

3.2 Перспективи діяльності ТНК в конкурентному середовищі України…………………………………………………………………………...74

РОЗДІЛ 4. ОХОРОНА ПРАЦІ ТА БЕЗПЕКА В НАДЗВИЧАЙНИХ СИТУАЦІЯХ……………………………………………………………………..80

РОЗДІЛ 4.1. СИСТЕМА УПРАВЛІННЯ ОХОРОНОЮ ПРАЦІ НА ТОВ «ТРАНС-ЛОГІСТИК

4.1.1. Загальна характеристика діяльності  ТОВ «Транс-Логістик»…………………………………………………………………………82

4.1.2. Нормативно-правове забезпечення охорони праці на підприємстві……...................................................................................................83

4.1.3. Діяльність служби охорони праці наТОВ «Транс-Логістик»…………………………………………………………………………84

РОЗДІЛ 4.2. ОХОРОНА ПРАЦІ У ПЛАНОВО-ЕКОНОМІЧНОМУ ВІДДІЛІ

4.2.1. Характеристика роботи планово-економічного відділу на ТОВ «Транс-Логістик» ………………………………………………………………………..86

4.2.2. Аналіз виробничих факторів планово-економічного відділу…………………………………………………………………………….87

4.2.3.Аналіз впливу факторів виробництва на стан працівників……………………………………………………………………….89

РОЗДІЛ 4.3. УДОСКОНАЛЕННЯ УМОВ ПРАЦІ НА ТОВ «ТРАНС-ЛОГІСТИК»

4.3.1. Розробка заходів щодо поліпшення умов праці……………………………………………………………………………...90

4.3.2. Оцінка ефективності модернізації та заходів щодо охорони праці….…………………………………………………………………………...92

ВИСНОВКИ……………………………………………………………………98

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ…………………………………104

ДОДАТКИ………………………………………………………………………….107

                                                           ВСТУП

Актуальність теми.  Протягом останніх  десятиліть транснаціоналізація  стала не тільки ключовою тенденцією світогосподарського розвитку, але й рушійною силою глобалізації. Інтенсифікуючи інвестиційно-фінансові потоки, пришвидшуючи міжнародні торговельний та технологічний обміни, розповсюджуючи ефективний корпоративний менеджмент, вона позитивно впливає на світогосподарську динаміку. Однак за незбалансованого регулювання цей процес породжує міжкраїнні та міжрегіональні дисбаланси, дискредитує конкурентні механізми ринку.

Вплив транснаціональних корпорацій (ТНК) на конкурентне середовище приймаючих країн є неоднозначним. З одного боку, залучення значних зовнішніх інвестиційних ресурсів, нових технологій і продуктів, інноваційного менеджменту спричиняє зростання внутрішньої та міжнародної конкурентоспроможності. З другого – масштабна діяльність ТНК, як правило  порушує цінові та структурні пропорції на внутрішньому ринку, сприяє монополізації окремих його елементів, посилює  зовнішні неекономічні впливи. Особливо  суперечливими є впливи експансіоністської політики ТНК на інтенсивність та структуру конкуренції в країнах з невисоким рівнем економічного розвитку та незрілими ринковими відносинами такими як  Україна.

Зростаюча значимість транснаціональних корпорацій як суб’єктів світової економіки, трансформація їхніх стратегічних мотивацій та практичних дій дедалі набувають все виразнішого глобального характеру та вчиняють тиск на інтереси практично всіх країн і регіонів світу, що обумовлює пошук нових підходів до теоретичного дослідження та практичного регулювання діяльності ТНК.

У світовій економічній науці діяльність ТНК досліджували такі вчені як П.Баклі, Р.Вернон, О.Вільямсон, Дж.Гелбрейт, Е.Гекшер, Дж.Даннінг, К.Іверсен, М.Кассон, Р.Кейвз, Ч.Кінделбергер,  Р.Коуз, К.Коулінг, П.Кругман, С.Лал, Дж.Міль, Ф.Нікербокер, Р.Ньюфармер, М.Портер, А.Рагман, Ф.Рут, Р.Сагден, С. Хаймер та інші. В українській економічній науці окремі аспекти діяльності ТНК у контексті проблематики конкурентоспроможного розвитку вивчали Л.Антонюк, В.Базилевич, О.Білорус, З.Борисенко, А.Гальчинський, В.Геєць, Я.Жаліло, О.Костусєв, С.Крук,  Л.Кузьменко, В.Лагутін, Д.Лук’яненко, А.Мазаракі, В.Новицький, Є.Панченко, О.Плотніков, А.Поручник, О.Рогач, В.Рокоча, Л.Руденко-Сударєва, В.Сіденко, С.Соколенко, Л.Федулова, А.Філіпенко, Т.Фролова, С.Циганов, О.Швиданенко, О.Шнирков та інші.

Метою дипломної  роботи є   виявлення та оцінка фундаментальних впливів ТНК на конкурентне середовище національної економіки, обґрунтування напрямів та розроблення рекомендацій щодо механізму розвитку конкурентної політики України в умовах глобалізації.

Об'єктом дослідження є процес формування і розвитку ТНК у глобальному конкурентному середовищі.

Предметом дослідження є комплекс організаційних, економічних та поведінкових аспектів впливу ТНК на національне конкурентне середовище та умови його модифікації.

Методи дослідження. Методологічною основою дипломної роботи послужили фундаментальні положення теорії міжнародних економічних відносин і державного управління. Для досягнення поставленої мети у роботі застосовано системний підхід, а під час вирішення окремих завдань використані загальнонаукові та спеціальні економічні методи: історично-логічного та порівняльного аналізу (для уточнення понятійного апарату стосовно транснаціоналізації  і конкурентної політики; статистичного спостереження та експертних оцінок (для співставлення умов, критеріїв і реального стану конкурентного середовища та впливу на нього ТНК; графоаналітичні (для візуалізації систематичних ознак транснаціональних корпорацій та ідентифікації їх визначальних взаємозв'язків ; моделювання (під час розроблення засад сучасної конкурентної політики держави в умовах транснаціоналізації).

Інформаційною базою роботи є праці вітчизняних і зарубіжних дослідників з проблем транснаціоналізації та конкурентоспроможності, законодавчі акти та норми України, Постанови Кабінету Міністрів України, матеріали Держкомстату України, публікації міжнародних економічних організацій, асоціацій, рейтингових агентств, офіційні сайти Інтернету.

Структура та обсяг дипломної роботи. Дипломна робота складається зі вступу, 4 розділів, висновків, списку використаних джерел та додатків. Загальний обсяг дипломної роботи становить 114 сторінок. Робота містить 17 таблиць  та 8 додатків на 8 сторінках. Список використаних джерел налічує 33 найменувань на 3 сторінках.

РОЗДІЛ 1

ТЕОРЕТИКО - МЕТОДИЧНІ ЗАСАДИ ДОСЛІДЖЕННЯ КОНКУРЕНТНОГО СЕРЕДОВИЩА КРАЇНИ 

1.1. Конкурентне середовище країни та чинники, що його утворюють

В економічній літературі конкурентоспроможність трактується як зумовлене економічними, соціальними і політичними чинниками стабільне становище країни або її продукції на внутрішньому та зовнішньому ринках. В умовах відкритої економіки конкурентоспроможність може бути визначена як здатність країни (підприємства) протистояти міжнародній конкуренції на власному ринку та ринках інших країн. Конкурентоспроможність остаточно реалізується через торгівлю, але базис конкурентних переваг створюється на всіх ланках суспільного виробництва, у тому числі значною мірою за рахунок структурної перебудови і дієвої промислової політики[12].

Теорія конкуренції виходить з того, що конкурують не країни, а окремі виробники чи продавці продукції. Конкурентоспроможність держави безпосередньо визначається наявністю в неї конкурентоспроможних галузей та виробництв. Тому підвищення конкурентоспроможності вітчизняних товаровиробників має стати найважливішим пріоритетом соціально-економічної політики України.

Переважна більшість наукових праць вчених - економістів присвячена визначенню чинників, які впливають на рівень конкурентоспроможності і розробки моделей управління конкурентоспроможністю на рівні підприємства [5;7; 14]. Однак відчувається недостатність наукових праць, у яких розкривається сутність проблем конкурентоспроможності на загальнодержавному рівні та на рівні окремих регіонів України. 

Як основна складова ринкової економіки конкуренція передбачає завоювання ринку, перемогу над конкурентами у боротьбі за споживача, забезпечення сталого прибутку. Конкуренція наявна лише тоді коли виробники та торгівля здатні реагувати на зміни кон'юнктури ринку, на ті чи інші дії суперників, коли вони вільні у визначенні обсягу та асортименту продукції, у виборі постачальників і покупців своїх товарів, у визначені цін і формуванні виробничої програми.

Важливою складовою конкурентного середовища є характеристика стану монополізації. Дослідження ступеня монополізації та рівня конкуренції в регіональних товарних ринках довели, що саме у процесі переходу до ринкової економіки необхідно передбачити створення відповідного механізму демонополізації, який би відповідав сучасному суспільному розвитку економіки. В основі його формування повинні бути складові, що стимулюють розвиток конкуренції на вітчизняних товарних ринках.

Класифікацію товарних ринків як основної складової конкурентного середовища слід проводити за такими елементами:

Економічні—системна криза вітчизняної економіки; високі темпи інфляції та нестабільність макроекономічного середовища; недосконалість стратегії розвитку малого підприємництва; відсутність дієвого механізму здійснення цінової політики та системи оподаткування; неефективність економічних шляхів впливу на діяльність природних монополій; непередбачуваність і недосконалість економічної політики держави.

Політико-правові — нестабільність і часті зміни у законодавстві; недосконалість правової бази захисту конкуренції; відсутність або недієвість відповідних правових регуляторів; політична нестабільність у країні.

Організаційні — недосконалість організаційної структури органів управління з демонополізації ринків; недосконалість ринкової інфраструктури; неефективність належного організаційно-інформаційного забезпечення; відсутність матеріально-технічної підтримки; перешкоди регулятивного характеру (корупція, хабарництво); високі бар'єри для входження підприємців на ринки.

Соціально-психологічні — психологічне неприйняття конкуренції частиною населення; низька підприємницька активність населення; необізнаність частини підприємців з основами ринкової економіки.

Історичні—недооцінка розвитку і підтримки конкуренції за часів існування адміністративно-командної системи та її ролі у становленні народного господарства країни.[12]

Сукупність фактори", що стримують конкуренцію, визначає низку невирішених основних проблем, які гальмують становлення дієвого конкурентного середовища на товарних ринках. Серед них такі:

1. Сповільнені темпи формування ринкових структур, що створюють передумови для самозародження та підтримки конкуренції.

2. Формування конкурентного підприємницького сектору економіки в торгівлі приватних, малих підприємств та акціонерних товариств.

3. Наявність в організаційних структурах управління монопольних утворень, які блокують вияви чесного суперництва на товарних ринках.

4. Неефективне формування в системі управління економікою механізму, що перешкоджає зародженню монополізму в різних проявах і створює сприятливі умови для підтримки конкуренції.

5. Недостатнє використання процесу приватизації для розвитку повноцінної конкуренції.

6. Низька конкурентоспроможність вітчизняних товаровиробників на світових ринках.

7. Недосконалий механізм державного регулювання діяльності природних монополій та інших монопольних утворень.

8. Ослаблення контролю за їх функціонуванням на відповідних товарних ринках.

9. Нехтування попередженням проявів недобросовісної конкуренції.

Така ситуація характеризується істотним зростанням активності конкурентної боротьби. Цей факт також необхідно враховувати при оцінці інтенсивності конкуренції, головна складність якої полягає в неоднозначності визначення граничних значень темпів зростання, за межами яких інтенсивність конкуренції мінімальна чи наближається до максимуму. Практика свідчить, що більшість ситуацій, які характеризують динаміку ринку, можна обмежити двома граничними значеннями річних темпів зростання обсягів реалізації—мінімумом і максимумом. У цьому ж діапазоні ринкових ситуацій і будуть розподілені значення показника інтенсивності конкуренції, який враховує темпи зростання обсягів продажу на досліджуваному ринку. Іншим важливим економічним фактором, що визначає інтенсивність конкуренції, є показник рентабельності ринку, який характеризує не тільки прибутковість ринку, а й рівень активності конкурентного середовища, відображає ступінь свободи у вилученні прибутку.

Саме поняття "конкурентоспроможність"—різнопланове і має значною мірою універсальний характер для оцінки різних суб'єктів і об'єктів господарської діяльності. Аналіз наукових публікацій, які присвячені проблемі конкурентного середовища і конкурентоспроможності, свідчить, що для кожного окремого рівня є своє середовище і своя конкурентоспроможність. Першим і визначальним рівнем конкурентного середовища є конкурентоспроможність продукції (товарів чи послуг). Однак є думка, що конкурентоспроможність товару є похідною від конкурентоспроможності підприємства, галузі чи держави в цілому. Така думка пов'язана із загальною сегментацією ринку в межах стабільного конкурентного середовища. Вона підтверджується тим, що кожний товар, який є на ринку, фактично проходить перевірку на ступінь потреб, а тому конкурентоспроможність конкретного товару, тобто його можливість бути реалізованим на певному ринку, може бути визначена тільки шляхом порівняння товарів конкурентів між собою.[4]

З позицій галузевого рівня конкурентоспроможності товарів, а саме як сукупності якісних, кількісних і вартісних характеристик, що забезпечують задоволення конкретних потреб споживачів, конкурентоспроможність товару—це реальна і потенційна здатність галузі проектувати, виготовляти та реалізовувати свою продукцію в тому середовищі, в якому вона функціонує з урахуванням цінових та інших характеристик у комплексі, порівнюючи їх з товарами конкурентів. У процесі порівняння важливо визначити відмінності свого товару від товарів конкурента за двома напрямами: рівнем відповідності конкретній суспільній потребі і затратами на її задоволення.

Важливим у процесі аналізу конкурентного середовища с виділення цінової та споживчої конкурентоспроможності продукції. У першому випадку порівнюються суми виробничих (реалізаційних) затрат з мінімальними прибутками товаровиробників певної продукції щодо середніх цін на аналогічну продукцію, які склалися на конкретному ринку реалізації. У другому—до уваги береться набір якісних технічних, економічних характеристик продукції, що виготовляється, їх відповідність вимогам споживачів на певному ринку збуту. Різновидом споживчої конкурентоспроможності продукції є маркетингова (збутова) конкурентоспроможність. У цьому випадку мова йдеться про методи і способи просування продукції на ринках збуту.

Для оцінки конкурентоспроможності галузі часто використовують показники експорту продукції"; частку імпорту в загальній кількості спожитої продукції; частку окремого виду продукції" у світовому виробництві певного виду і ресурсний потенціал; чистий дохід на одного працівника галузі.

У кожній галузі економіки, незважаючи нате, який вона забезпечує сегмент ринку—внутрішній чи зовнішній, суть конкуренції єдина. Вона зводиться до загрози виникнення нових конкурентів; нових товарів чи послуг, включаючи замінники; до спроможності постачальника торгуватися; до можливості покупця торгуватися; до суперництва наявних конкурентів між собою. Від цих складових та їх співвідношення залежать також прибуток галузі, оскільки вони впливають на ціни, які можуть диктувати підприємства та здійснені витрати, включаючи капіталовкладення, які необхідні для того, щоб конкурувати в певній галузі.

Оцінюючи стан конкурентного середовища галузі, важливим є встановлення загрози та реальної появи нових конкурентів, оскільки це в майбутньому знижуватиме загальний потенціал прибутковості галузі. Такий стан вимагатиме нових виробничих потужностей, розширення ринків збуту, що тимчасово знижуватиме рівень рентабельності. Загострення конкуренції в галузі завжди зменшує прибутковість і робиться з метою збереження конкурентоспроможності.

Показник конкурентоспроможності держави є синтезуючим, він поєднує конкурентоспроможність товару, товаровиробника, тобто підприємства, а також галузі. У загальному вигляді конкурентоспроможність держави можна визначити як здатність її в умовах конкуренції виготовляти товари та надавати послуги, задовольняючи вимоги як внутрішнього, так і зовнішнього ринку, що приводить у першу чергу до зростання благополуччя громадян зокрема і держави в цілому.[9]

Конкурентне середовище на рівні держави має свою сегментацію. Це наука і наукоємні технології, капітал, наявна робоча сила, інфраструктура, інформація. Головною дестрокантою, щодо якої повинен розглядатися вплив цих складових на конкурентоспроможність є перш за все ефективність виробництва, тобто продуктивність використання наявних ресурсів, постійне їх збільшення і максимально можливе підвищення якості продукції, а потім торгівля.

Для країн, де ринкові відносини знаходяться на стадії становлення, важливе значення мас створення умов довгострокових конкурентних переваг держави і посилення на цій основі її пози цій на світовому ринку. Арсенал засобів держави, які прямо чи опосередковано можуть впливати на поліпшення конкурентоспроможності, досить великий. Це зовнішньоторговельна, валютна, грошово-кредитна, податкова політика, політика в галузі науки і техніки, освіти. Саме державна політика як система узгоджених поглядів і заходів, що спрямовані на створення сприятливої нормативно-правової бази конкуренції та реалізації конкурентних переваг, які є у розпорядженні національних товаровиробників, може відігравати суттєву роль у забезпеченні успішної конкуренції на світовому ринку.

Для України ця проблема надзвичайно актуальна. Підтвердженням цього є дані порівняльних оцінок конкурентоспроможності України і Росії у світовій економіці. Маючи низку конкурентних переваг, Україна відносно інших держав має суттєві переваги, а саме природні ресурсні запаси, значний науково-технічний потенціал, високий загальноосвітній рівень населення, належний кваліфікаційний рівень робочої сили. Однак, незважаючи на забезпеченість України основними складовими виробництва, які формують потенційні передумови для конкурентного розвитку, за ефективністю їх використання Україна значно відстає від розвинутих країн світу. Динаміка результатів експертних оцінок конкурентоспроможності економіки України свідчить про втрату багатьох ознак її порівняльної привабливості.

Є комплексний показник конкурентоспроможності, який характеризує становище держави на світовому ринку. Для визначення рейтингу конкурентоспроможності за допомогою цього показника використовують багатофакторні векторні моделі. Вони об'єднані у 8 агрегованих груп:

1) внутрішній економічний потенціал;

2) зовнішньоекономічні зв'язки;

3) державне регулювання;

4) кредитно-фінансова система;

5) інфраструктура;

6) система управління;

7) науково-технічний потенціал;

8) трудові ресурси.

У сучасній конкурентній боротьбі при всій її масштабності, динамізмі та гостроті переможе той, хто постійно аналізує і бореться за свої конкурентні позиції, забезпечуючи системний підхід до управління конкурентоспроможністю. Практика переконливо підтверджує, що для досягнення високого рівня конкурентоспроможності підприємства в першу чергу необхідні нові підходи до ведення конкурентної боротьби, використання наявних переваг, відкриття нових сегментів ринку, створення нових характеристик продукції чи зміни процесів її виготовлення.

Для збереження конкурентоспроможності в активному конкурентному середовищі необхідні постійне вдосконалення виробничих процесів, упровадження новинок з метою розширення та закріплення ринків збуту шляхом підвищення якості продукції, вдосконалення маркетингу та сервісу.

1.2. Методи оцінки конкурентного середовища країни

Оцінку рівня і прогноз конкуренції на ринку продукту під впливом факторів конкуренції, а також розпізнавання, визначення характеру, ознак, виявлення причин можливих відхилень у стані конкурентного середовища можна здійснити за допомогою таких форм діагностики : аналітична (процес встановлення діагнозу безконтактними методами за допомогою маркетингової, статистичної інформації і використанням методів конкурентного аналізу, типологій, аналізу конкурентних карт (ретроспективних і перспективних); експертна (яка базується на інформації, отриманої контактними методами, за допомогою проведення спеціальних експертних і соціо-економічних опитувань у ході польових досліджень);

діагностика на моделі (яка дозволяє одержати інформацію про об'єкт діагнозу шляхом імітаційного моделювання). Результатом діагностики повинний бути діагноз, тобто визначення й опис поточного І перспективного стану конкурентного середовища.  

Аналітична діагностика конкурентного середовища проводиться наступними етапами. Спочатку формують перелік підприємств, що діють на розглянутому (або новому) ринку тa створюють його конкурентне середовище. Збирають вихідна інформація за аналізований і базисний періоди Всі вартісні й фінансові показники приводять до порівнянних значень за курсом Національного банку України. Потім встановлюють експертним методом стан обраного ринку, тобто визначають вид ринку: ринок продавця або ринок покупця. Розраховуються характеристики, що відбивають стан ринку (інтенсивність конкуренції, інтенсивність конкуренції за динамікою ринку, інтенсивність конкуренції за рентабельністю ринку, інтенсивність конкуренції за розподілом ринкових часток, узагальнений показник інтенсивності конкуренції, рентабельність ринку, динаміка ринку, обсяг ринку, обсяг ресурсів підприємства, обсяг ресурсів конкурентів підприємства, кількість підприємств, ринкова частка підприємства, середньоарифметична частка, показник динамічності ринкової частки підприємства, темп приросту ринкової частки підприємства, дисперсія ринкових часток, прибуток підприємства).[11]

Визначають ринкові частки підприємства, будують таблицю ринкових часток підприємств і розраховують середні ринкові частки, що приходяться на одне підприємство. Розраховують узагальнені характеристики інтенсивності конкуренції. Для оцінки ступеня монополізації ринку, що зворотно пропорційна інтенсивності конкуренції, використовують: СR(4) - чотиричастковий показник концентрації, що характеризує загальну частку чотирьох підприємств з максимальним обсягом товарів на аналізованому ринку; СR(10) - десятичастковий показник концентрації, що характеризує загальну частку 10 підприємств з максимальним обсягом товарів на аналізованому ринку: ННІ - індекс Герфіндала-Гіршмана, що дозволяє оцінити рівномірність розподілу ринкових часток підприємств-учасників ринку. Вибирають вид статистичного розподілу ринкових часток. Формують групи підприємств, розраховують середню ринкову частку, що приходиться на групу, й темп приросту ринкової частки кожної групи підприємств.

    Побудову конкурентної карти ринку здійснюють у вигляді матриці, в якій по рядках відкладають темпи зростання ринкової частки, а по стовпцях  розміщують підприємства залежно від займаної ними ринкової частки. За типами стратегій встановлюють положення підприємств на ринку. Проводять ситуаційний аналіз, і залежно від типу ринку здійснюють проектування стратегії конкуренції з урахуванням динаміки ринку або ринкової частки підприємства.  Експертна діагностика конкурентного середовища може бути проведена за методикою А. А. Томпсона і А. Дж. Стрікленда.Першим етапом вивчення конкурентного середовища є визначення та оцінка основних характеристик ринку продукту (послуги), на якому працює або планує діяти підприємство. На другому етапі визначають конкурентні сили, що діють у галузі, та їх вплив на ситуацію в галузі.  На третьому етапі необхідно визначити фактори (або сили), що визначають рівень конкуренції на ринку та ознаки їх прояву, характер змін у структурі конкурентних сил.

 На четвертому етапі визначають підприємства з найсильнішими та найслабшими конкурентними позиціями. На п'ятому етапі доцільно спрогнозувати найбільш імовірні кроки стратегічних конкурентів. На шостому етапі встановлюють ключові фактори успіху в конкурентній боротьбі.  На заключному етапі приймають остаточне рішення щодо привабливості галузі найближчим часом і в довгостроковій перспективі. При визначенні привабливості в тій або іншій галузі визначальними є такі фактори: потенціал росту галузі; сприятливий або несприятливий вплив на галузь рушійних сил; можливість входу до галузі великих підприємств;  стабільність попиту; посилення або послаблення впливу сил конкуренції; серйозність проблем, що виникають перед галуззю в цілому; ступінь ризику та невизначеності; збільшення або зниження прибутковості галузі якрезультат дій конкурентів і рушійних сил.

Системний підхід до управління конкурентоспроможністю підприємства повинен реалізуватися через розкриття його складових. Основною тут є перш за все частка торговельного підприємства в конкретному ринковому середовищі. Вона повинна визначатися за такими параметрами: частка в попередньому періоді; порівняння якості товарів; відносна ціна на товар; швидкість просування товару на ринок (строк технологічного циклу); потужність збутової мережі. Важливим є зниження витрат, індивідуалізація продукції, відповідність ЇЇ сегментації ринку.

Конкурентоспроможність повинна бути здатною до постійного розвитку та забезпечення виробничими і збутовими потужностями. Її рівень має відповідати вимогам, які висувають лідери відповідних товарних ринків. Сьогодні не можна не враховувати того, що постійні процеси на світовому ринку в пошуках нових машин, обладнання, технологій, більш досконалих товарів не зупиняються ні на мить. Підвищення рівня своїх конкурентних можливостей у боротьбі за ринки збуту вимагає масштабності й об'єктивної оцінки конкурентоспроможності підприємства.

Теоретичні дослідження, аналіз господарської практики вивчення конкурентоспроможного середовища підтверджують складність процесів зміни кон'юнктури ринку, специфіку реформування конкурентної стійкості розвитку підприємства. Тут важливо зазначити, що постійно мають удосконалювалися методики розрахунку кількісних показників оцінки рівня конкурентоспроможності.

У сучасних умовах рівень конкурентоспроможності підприємства повинен визначатися і оцінюватися не тільки реалізацією своєї продукції, а й активною подальшою роботою на взаємовигідних партнерських умовах. Саме така співдружність формує сучасний потенціал підприємства і підвищує конкурентні можливості торгівлі в ринковому середовищі. Наявність таких можливостей, їх розвиток створюють новий рівень конкурентоспроможності підприємства, який у стратегічному плані забезпечує необхідні, реальні та важливі передумови для стабільної роботи на рівні світових стандартів.

Співробітництво, виконання частини замовлень за дорученням є однією з найбільш прогресивних форм взаємовідносин партнерів у сучасному світовому бізнесі. Не конкуренція, а кооперація і співробітництво в майбутньому будуть важливим джерелом прибутків підприємств, економічним благополуччям суспільства. Досягнення мети конкуруючих фірм відбуватиметься перш за все через кооперування і співробітництво, що повинно відображатися у конкурентній стратегії. Вона має сприяти розвитку зв'язків співробітництва між покупцями, потенційними конкурентами і наявними суперниками. Завоювати довіру замовника, стати його партнером у виготовленні продукції, розвивати співробітництво на перспективу —завдання складне, але його практична реалізація створюватиме реальні передумови для досягнення високого рівня конкуренто-стійкості підприємства. Сьогодні, коли гостро постала проблема нарощування промислового потенціалу України, розширення місткості ринків збуту вітчизняної продукції, оцінки рівня конкурентоспроможності і відповідно ефективності діяльності виробників, необхідно вирішити проблему підвищення конкурентоспроможності споживачів продукції.

Належне виробництво товарів буде сприяти створенню умов для зростання ефективності роботи підприємства-замовника, підвищенню якості і зниженню собівартості продукції, що випускається, поліпшенню умов роботи, зростанню продуктивності праці, що в цілому вплине позитивно на високий рівень конкурентоспроможності підприємства. Саме крізь призму активного впливу підвищення конкурентоспроможності продукції, постійного прагнення до змін у бік зростання якісних характеристик виготовленої продукції необхідно підходити до вибору пріоритетів розвитку, досягнення власних нових конкурентних позицій. Висока чутливість до ринку, до потреб споживачів, випуск принципово нової продукції світового рівня якості суттєво розширить стратегічні перспективи підприємства і сформулює його довгострокові переваги в конкурентному середовищі.

1.3. Діяльність ТНК в конкурентному середовищі приймаючої країни

ТНК в останній четверті ХХ ст. перетворилися на найважливіший фактор розвитку світової економіки та міжнародних економічних відносин. Їх бурхливий розвиток в останнє десятиліття зумовив загострення міжнародної конкуренції, поглиблення міжнародного поділу праці. ТНК сьогодні є безпосередніми учасниками всього спектру світових господарських процесів, “локомотивом” світової економіки. Вплив ТНК на світову економіку носить дуалістичний характер. З одного боку, ТНК є наслідком (продуктом) міжнародних економічних відносин, що динамічно розвиваються, з іншого – самі виступають потужним механізмом впливу на них, формуючи нові та видозмінюючи існуючі.

Хоча певний вплив ТНК почали відігравати вже в кінці ХІХ ст., протягом останніх п’ятидесяти років їх вплив особливо динамічно зростає. Ядро світогосподарської системи складають близько 500 найбільш потужних ТНК, які володіють практично необмеженою економічною владою. При цьому в промислово-розвинених країнах в кожній галузі домінують два-три супергіганти, які конкурують між собою на ринках всіх країн. Ці 500 ТНК реалізують 80% усієї зробленої електроніки і хімії, 95% фармацевтики, 76% продукції машинобудування.

Провідну роль у світовій економіці відіграють 100 найбільших ТНК. Більшість з них розміщуються в промислово-розвинених країнах. 100 провідних ТНК контролюють 70% усіх прямих іноземних інвестицій. Географічна структура розміщення 100 найбільших ТНК: США приблизно 30%; Японія  – 20%  ; Німеччина і Франція по 10%; Великобританія – 7 %; Швейцарія – 5 % (за даними доповіді ЮНКТАД). Загалом у цих шести країнах розміщено 82 із 100 ТНК. Щодо загальної суми активів 100 найбільших компаній світу, то на дві країни США і Японію припадає 70% активів 100 ТНК.Регіональний розподіл активів ТНК: 40% вартості майна 100 найбільших ТНК перебуває за межами країни базування.

В промислово-розвинених країнах іноземний капітал виробляє близько 25% промислової продукції, в країнах, що розвиваються – близько 50% і більше, наприклад, в Пуерто-Ріко 80% промислової продукції виробляють американські компанії. Обсяг випуску всіх закордонних філіалів ТНК США рівний обсягу матеріального виробництва в самих США, інколи філіали американських ТНК за кордоном називають “другою економікою США”.

Основними галузями діяльності ТНК є (галузева структура 100 ТНК): хімія-фармацевтика (21 ТНК); електронна і електротехнічна промисловість (18 ТНК); автомобілебудівна (14 ТНК); нафтопереробна (13 ТНК); харчова промисловість (9 ТНК); диверсифікована галузева структура (7 ТНК).У  найбідніших країнах світу ТНК віддають перевагу капіталовкладенням у видобувну промисловість, але головним чином вони нарощують товарний експорт. В даному випадку розгортається жорстока конкурентна боротьба між ТНК за просування своїх товарів на місцеві ринки.

Сфери діяльності ТНК: 60% міжнародних компаній зайняті у сфері виробництва; 37% – у сфері послуг; 3% – у видобувній промисловості і сільському господарстві. Головною тенденцією кін. ХХ – поч.ХХІ століть є зростання інвестицій у сферу послуг і наукомісткі виробництва, а також паралельно зниження частки інвестицій у видобувну промисловість, сільське господарство і ресурсомістке виробництво.

На думку експертів ООН, активна виробнича, інвестиційна, торгівельна діяльність ТНК сприяє економічній інтеграції (конвергенції) у світі. Загалом вплив ТНК на світову економіку можна вважати позитивним.Однак існують різні погляди, щодо впливу ТНК на економіку окремої країни, особливо на країни-периферії (третього світу). Розглянемо позитивні та негативні аспекти зумовлені діяльністю ТНК. Переваги чи позитивні аспекти, зумовлені діяльністю ТНК:

  •  зростання зайнятості, зниження безробіття, соціальної напруженості;
  •   підвищення рівня кваліфікації робочої сили, зростання доходів населення;
  •  збільшення податків до державного та місцевого бюджетів;
  •  зростання капіталовкладень у країні, підвищення технічного рівня виробництва;
  •    впровадження останніх досягнень науково-технічного прогресу;
  •   зниження товарного імпорту (імпортозаміщуючий тип виробництва), або зростання експорту (експортоорієнтований тип виробництва) і, як наслідок, зміцнення зовнішньоторгівельних позицій країни, а це, в свою чергу, зумовлює стабілізацію курсу національної грошової одиниці;
  •   стимулювання національних виробників впроваджувати останні досягнення НТП, підвищувати кваліфікацію персоналу, якість продукції, обслуговування споживачів;
  •  зростання доходів постачальників та суміжних організацій.

Негативні аспекти, зумовлені діяльністю ТНК:

  •  забруднення навколишнього середовища – в кінці ХХ століття спостерігалася тенденція переміщення шкідливих виробництв з розвинутих країн з високими екологічними нормами і стандартами у країни, що розвиваються;
  •   вилучення ресурсів з країн, що розвиваються шляхом застосування внутрішньофірмових трансфертних цін;
  •  розорення місцевих виробників і, як наслідок, збільшення безробіття, соціальної напруженості, зниження податкових надходжень;
  •  ТНК можуть здійснювати тиск на уряди країн, через міжнародні організації, такі як Міжнародний валютний фонд, Міжнародний банк реконструкції та розвитку, Світову організацію торгівлі;
  •  порушення національного законодавства внаслідок поширеної практики підкупів чиновників;
  •  підрив економічної політики держав, коли інтереси ТНК не співпадають з інтересами держави.

Висновок
Для збереження конкурентоспроможності в активному конкурентному середовищі необхідні постійне вдосконалення виробничих процесів, упровадження новинок з метою розширення та закріплення ринків збуту шляхом підвищення якості продукції, вдосконалення маркетингу та сервісу.

Загалом вплив ТНК на економіку окремої держави залежить від багатьох чинників та від специфіки кожної країни, від рівня державного регулювання економіки. Але загалом, як засвідчила практика останніх десятиріч, він є позитивним на економіку приймаючої країни.

РОЗДІЛ 2

ДІЯЛЬНІСТЬ ТНК В КОНКУРЕНТНОМУ СЕРЕДОВИЩІ УКРАЇНИ  

2.1. Характеристика сучасного стану конкурентного середовища національної економіки

З погляду теоретичних основ самого явища конкуренція є проявом об'єктивних процесів у господарській діяльності: зниження витрат виробництва або задоволення потреб споживачів. Сама ж боротьба, суперництво при цьому виступає як видима її частина, предмет розгляду в економічних доктринах.

Згідно із Законом України «Про захист економічної конкуренції», «економічна конкуренція – це змагання між суб'єктами господарювання для здобуття завдяки власним досягненням переваг над іншими суб'єктами господарювання, внаслідок чого споживачі, суб'єкти господарювання мають можливість вибирати між кількома продавцями, покупцями, а окремий суб'єкт господарювання не може визначати умови обороту товарів на ринку» [1, с.24].  На сучасному етапі існує велика кількість трактувань терміну «конкуренція». На думку МакконнелаК. Р., Брю С. Л., „конкуренція - це наявність на ринку більшої кількості незалежних покупців і продавців та можливість для них вільно входити на ринок і залишати його” [5]. Фатхутдінов Р. А.  визначає конкуренцію як „змагання суб'єктів господарювання, коли їхні самостійні дії ефективно обмежують можливість кожного з них односторонньо впливати на загальні умови обігу товарів на відповідному товарному ринку” [7]. Кобиляцький Л.С. трактує конкуренцію як „економічний процес взаємодії, взаємозв'язку й боротьби між виступаючими на ринку підприємствами для забезпечення кращих можливостей збуту своєї продукції, задоволення різних потреб покупців й одержання найбільшогоприбутку” [3].

Особливими рисами сучасного трактування економічної конкуренції є: цивілізований,  легалізований характер цієї боротьби; подібність (взаємозамінність) товарів, виробники яких втягнені у конкурентну боротьбу; обмеженість можливостей кожної з конкуруючих сторін впливати на умови обігу товарів на відповідному ринку внаслідок самостійних дій інших сторін;  ідентичність або наближеність потреб цільових груп споживачів, стосовно яких точиться конкурентна боротьба; спільність, тотожність мети, заради якої виникає це суперництво. Для наукового аналізу та формування цілісного бачення економічних процесів важливим і необхідним є трактування конкуренції і як результату, і як процесу. Це обумовлено тим, що кожен з підходів характеризує певний аспект багатогранних ринкових відносин (описує модель ринку,  характеризує поведінку учасників ринкового процесу чи визначає функції конкуренції), а також взаємозалежність і взаємний вплив явищ і процесів у ринковій системі. Так, структура ринку (ринок досконалої конкуренції, монополія, олігополія, монопсонія тощо) обумовлює поведінку його агентів. У свою чергу, поведінка суб'єктів ринку може впливати на стан конкурентного середовища і обумовлювати його модифікацію і трансформацію.

Необхідною та важливою умовою функціонування цивілізованих ринків як і національної економіки в цілому є формування та розвиток ефективного конкурентного середовища. Конкурентне середовище сформовано, зокрема, у торгівлі, на багатьох ринках агропромислового комплексу, легкої,  харчової промисловості, машинобудування, будівництва, автомобільного транспорту, у фінансовій діяльності тощо.  Однак, співвідношення конкурентного та монопольного секторів, що спостерігається зараз в Україні, було характерним для економіки індустріальних країн середини ХХ століття. У сучасній інформаційній економіці найбільш розвинутих країн світу, за оцінками фахівців, за умов значної конкуренції створюється понад 80% загального обсягу товарів, робіт і послуг, а при відсутності конкуренції - не більше 2 %. Надмірним залишається влив в загальному обсязі виробництва сфери природних монополій,  недосконалими - механізми державного регулювання цієї сфери, невиправдано високим є рівень концентрації ряду потенційно конкурентних ринків, особливо регіональних та місцевих, на більшості.

У структурі прямих іноземних інвестицій ТНК в економіку України за галузями переважають харчова промисловість та внутрішня торгівля. Спочатку частка внутрішньої торгівлі була найвищою, однак згодом обсяги іноземних інвестицій у цю галузь у загальному обсязі зменшилися. Серед причин такого зниження - відносна перенасиченість галузі капіталом, що спричинює зниження рівня прибутковості підприємств галузі.

Таблиця 2.1

Прямі іноземні інвестиції ТНК в економіку України

2001-2011 pp., млн. дол.

Показник

Роки

2001-2003

2004

2005

2006

2007

2008

2009

2011

Чистий приріст прямих іноземних інвестицій

219,4

264,1

413,4

541,3

625,4

747.1

437,2

584

Прямі іноземні інвестиції, кумулятивне значення

219,4

483,5

896,9

1438,2

2063.6

2810,7

3247.9

3831,9

Темп зростання.%

1 20.4

156,5

130,9

115,5

119,4

58,5

133,6

Таблиця 2.2

Галузева структура прямих іноземних інвестиції ТНК в Україну,%

Галузі промисловості

Роки

2004

2005

2006

2007

2008

2009

2011

Харчова промисловість

14,2

14,5

18,7

20,9

20,8

20,4

20,1

Внутрішня торгівля

9,9

22,4

15,3

16,4

15,9

17,2

18,8

Машинобудування і металообробка

23,3

12,8

9,7

7,8

12,5

10,9

9,0

Фінанси, кредит, страхування і пенсійне забезпечення

3,1

7,4

8,5

8,4

7,0

6,1

6,4

Хімічна промисловість

5,8

4,2

7,2

6,9

4,5

3,7

3,6

Паливна промисловість

0,4

0,6

1,5

2.8

5,8

5,9

Загалом коливання часток окремих галузей за період з 2004 по 2011 р. не завжди дає змогу виявити стійкі тенденції (табл.2.2). Водночас високі значення іноземних інвестицій у двох галузях-лідерах дають змогу зробити висновок, що іноземний інвестор віддає перевагу галузям із коротким терміном окупності.

Структура іноземного капіталу упродовж 2006-2011 pp. також не оптимальна. Шість країн-інвесторів забезпечували близько 60% загального обсягу інвестицій. Хоча їхня частка порівняно із 2006р. дещо знизилась, рівень диверсифікації іноземного інвестування у вітчизняній економіці є низький (табл.2.3).

Таблиця 2.3

Динаміка прямих іноземних інвестицій ТНК в Україну в%*

Країна

Роки

2006

2009

2011

США

18,3

18,7

18,3

Нідерланди

8,3

10,3

9,5

Росія

7,4

7,4

6,7

Німеччина

11,6

8,7

8,3

Великобританія

7,0

7,3

7.5

Кіпр

6,0

6,1

5,4

Разом

58,6

58,5

55,7

Суттєві диспропорції простежуються в розподілі іноземних інвестицій по регіонах України. Статус столиці забезпечив місту Києву понад 30% усіх іноземних інвестицій 2011р. А п'ять адміністративно-територіальних одиниць, що зосереджували на своїй території найбільші частки іноземного капітану, разом за період з 2009 по 2011рр. отримали в середньому 66,7% від загального обсягу. У цьому випадку на північний регіон упродовж аналізованого періоду припадала у 2-3 рази більша частка іноземного капіталу, ніж можна було б прогнозувати, враховуючи кількість населення (для міста Києва це перевищення становило 5-6 разів). І навпаки, решта регіонів у цей період недоотримувала потрібних інвестицій (табл.2.4).

Таблиця 2.4

Прямі іноземні інвестиції у регіони України,%

Довідково:

Регіон

2004

2005

2006

2007

2008

2011

чисельність населення на 1.01.03

Північний

32,1

48,8

43,5

43,9

42,7

43,7

17,1

у тім числі м. Київ

25,7

41,6

30,4

30,0

29,9

32,0

5,2

Південний

15,3

11,3

16,3

15,3

13,4

11,9

15,2

Центральний

8,1

6,3

9,7

9,5

8,6

10,6

12,3

Західний

15,9

12,3

11,1

11,7

11,3

10,9

22,6

Східний

28,7

21,1

18,4

18,7

23,5

22,9

32,8

Всього

100

100

100

100

100

100

100

Інтернаціоналізація комерційно-господарської діяльності зумовлює необхідність існування чіткого механізму регулювання міжнародного спільного підприємництва, здійснюваного відповідними державними структурами і міжнародними організаціями.

Можна виокремити такі цілі регулювання зовнішньоекономічної діяльності суб'єктів господарювання:

  •  забезпечення збалансованості різних сфер економіки й рівноваги внутрішнього ринку України;
  •  стимулювання прогресивних структурних змін в економіці, зовнішньоекономічних зв'язків суб'єктів підприємницької діяльності;
  •   створення особливо пільгових умов для інтеграції економіки України в систему світового поділу праці та її максимально можливе наближення до ринкових структур розвинутих країн;
  •  здійснення захисту економічних інтересів України в цілому й окремих суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності зокрема;
  •   надання рівних можливостей суб'єктам зовнішньоекономічної діяльності, розвиток усіх видів підприємництва незалежно від форми власності;
  •  заохочення конкуренції і подолання монополізму у сфері зовнішньоекономічній діяльності.

Регулювання підприємницької діяльності ТНК на території України практично здійснюють державні органи законодавчої та виконавчої влади-Верховна Рада України, Кабінет Міністрів, Національний банк, Міністерство зовнішньоекономічних зв'язків і торгівлі, Державне управління митного контролю.

На національному рівні система регулювання міжнародної спільної підприємницької діяльності має включати такі елементи:форми іноземних інвестицій;вимоги до результатів діяльності іноземного партнера; трансферт (репатріація) прибутку іноземного інвестора; інвестиційні пільги та обмеження; гарантії дотримання прав іноземного партнера.

Більша частина питань, що пов’язані з діяльністю міжнародних компаній на території України регулюється законами України "Про іноземні інвестиції" від 13 березня 1992 р. № 2198 [1], Про зовнішньоекономічну діяльність (зі змінами від 8 червня 2002 року N 1807-III) [2], “Про інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди) ” від 15 березня 2001 року №2299-III [3], постановами Кабінету Міністрів України, іншими нормативними актами.

Іноземними інвестиціями називаються конкретні цінності, що вкладаються безпосередньо іноземними партнерами в об'єкти підприємницької діяльності з метою отримання прибутку (доходу) або досягнення інших цілей, тобто довгострокові вкладення капіталу в різні галузі економіки і сфери діяльності. Проте існують певні варіації стосовно окремих їхніх видів: різноманітні майнові та інтелектуальні цінності, цінні папери, торгові марки тощо.

Вимоги до результатів діяльності іноземного партнера зумовлюються передовсім цілями країни, що приймає, і визначаються диференційовано за певними показниками. До останніх можна віднести: частку вітчизняного партнера, спрямованість ринку, масштаби діяльності, рівень імпортної технології, необхідність підготовки кадрів відповідного фаху і професійної спрямованості.

Трансферт (репатріація) прибутку іноземного інвестора, як правило, має включати такі регулюючі заходи: обов'язкове створення резервного фонду зі зберіганням його у банку країни, що приймає; фіксація розміру трансфертного капіталу і прибутку відповідно до правил валютного регулювання та угод про валютне співробітництво. Допускається також режим вільного переміщення капіталу.

Практика інвестиційних пільг та обмежень може передбачати:

  •  факторні пільги (субсидії підприємствам, гарантовані та пільгові позики, звільнення від податків та їх часткове повернення, застосування прискореної амортизації);
  •  спеціальні заходи щодо обмеження діяльності іноземних партнерів і контролю за нею.

Система гарантій дотримання прав іноземних партнерів звичайно охоплює такі гарантійні заходи: залучення у вітчизняне правове поле; дотримання існуючих пільг протягом (як мінімум) інвестиційного циклу; відмова держави від важелів конфіскаційного характеру.На міжнародному рівні звичайно регулюються:

1) ідентифікація інвестицій та інвесторів;

2) умови імпорту і заохочення іноземного капіталу;

3) вимоги до здійснення спільної підприємницької діяльності;

4) переведення платежів (коштів);

5) розв'язання суперечок господарського характеру;

6) норми поведінки іноземних партнерів.

При ідентифікації інвестицій та інвесторів важливо визначити не лише усталені форми інвестицій, а й ті, що можуть з'явитись після укладення угоди або підписання договору (контракту). Необхідно також зафіксувати ті юридичні особи, котрі вважаються національними об'єктами кожної країни - учасниці відповідної угоди.

Умови імпорту іноземного капіталу мають визначати порядок регулювання розміщення інвестицій (загальними нормами права чи спеціальними режимними документами). Однією з таких важливих умов може бути політика "відкритих дверей" держав-партнерів у спільній підприємницькій діяльності. Що ж до заохочення інвестицій, то більшість міждержавних дво- та багатосторонніх угод передбачає відповідні зобов'язання насамперед країни, що приймає, стосовно стимулювання іноземних інвестицій. В окремих міждержавних угодах країна базування може взяти на себе зобов'язання проводити політику заохочення експорту підприємницького капіталу.

Вимоги до здійснення спільної підприємницької діяльності можуть стосуватись найму на роботу місцевого персоналу, використання певних джерел кредитування та надання необхідної інформації. Вони звичайно регулюються чинним законодавством країни, що приймає.

Процедурний механізм переведення платежів (коштів) є важливим елементом угоди, що укладається між іноземними і вітчизняними партнерами. У такій угоді країна базування прагне зафіксувати конкретні та достатні гарантії щодо безперешкодного переведення коштів, а також використання відповідної валюти і термінів переведення.

Норми поведінки іноземних партнерів передбачають формування загальних понять, принципів і норм, яких мають дотримуватись

При Президентові України 11 квітня 1997р. створено “Консультативну раду з питань іноземних інвестицій в Україні" з метою забезпечення розробки та реалізації державної політики щодо залучення іноземних інвестицій в економіку України, використання сучасного світового економічного досвіду та прискорення інтеграції України у систему міжнародних господарських зв'язків. Рада є дорадчим органом і зосереджує свою роботу по наступних напрямах: сприяє формуванню державної політики щодо залучення та використання іноземних інвестицій в Україні для забезпечення розвитку її економіки; аналізує та узагальнює проблеми, що стримують іноземне інвестування в економіку України, визначає політичні, організаційні, юридичні, економічні та інформаційні шляхи їх вирішення; розглядає ключові проблеми інвестиційного процесу, регулювання іноземного інвестування на макроекономічному рівні, проекти державних програм та актів законодавства з цих питань;

розробляє пропозиції щодо вдосконалення форм і методів регулювання економіки і впровадження сучасних міжнародних стандартів управління на підприємствах України; пропонує державні заходи щодо активізації залучення українських суб'єктів підприємницької діяльності до міжнародних ринків товарів, капіталів і послуг; сприяє формуванню привабливого іміджу України серед потенційних іноземних інвесторів.

Лідерами серед країн-інвесторів залишаються - США, Німеччина, Корея, Нідерланди, Великобританія, Росія, Кіпр.

Консорціум Flemings/SARS представив результати опитування іноземних інвесторів про причини низького рівня прямих іноземних інвестицій (ПІІ) в Україну. 1 Незважаючи на порівняльні природні переваги, в України один з найнижчих показників ПІІ серед країн Центральної і Східної Європи і СНД, обсяг якого складає $65 залучення на душу населення (за даними на 2001 рік) і перевищує аналогічний показник тільки таких країн, як Біларусь, Узбекистан і Таджикистан.

Крім відповідей на питання про основні перешкоди для залучення інвестицій (див. таблицю 2.5) і винесення власної оцінки впливу приватизації на обсяг ПІІ, Flemings/SARS запропонував опитаним інвесторам указати власні мотиви інвестування, схильність до ризику і механізми прийняття рішень про інвестування в українську економіку.

Таблиця 2.5

Основні перешкоди для ПІІ

("1" - головна причина, "2" - другорядна причина, "3" - не є причиною)

Ранг

Проблема

У цілому

1

нестабільне і надлишкове регулювання

1,03

2

нечітка правова система

1,21

3

нестійкість економічного середовища

1,27

4

корупція

1,34

5

важкий податковий тягар

1,46

6

проблеми з установленням чітких прав власності

1,56

7

низький рівень доходів громадян

1,69

8

труднощі в спілкуванні з урядом і приватизаційними органами

1,78

9

нестійкість політичного середовища

1,82

10

відсутність матеріальної інфраструктури

2,09

11

Проблеми виходу на внутрішній і зовнішній ринки

2,16

Таблиця 2.6

Пріоритети державної політики

Ранг

Пріоритет

У цілому

1

лібералізація руху капіталу, валютного ринку і репатріації прибутків

1,12

2

зняття обмежень на частку іноземної власності в українських компаніях

1,16

3

мінімізація бюрократичних обмежень

1,17

4

зниження податкових ставок і скорочення числа податків

1,32

5

зняття обмежень на доступ до внутрішнього і зовнішнього ринків

1,78

6

удосконалювання системи контролю за дотриманням контрактів

1,81

На думку респондентів, низький рівень залучення ПІІ в Україну частково викликаний її несприятливим інвестиційним кліматом (у правовому, економічному й інфраструктурному аспектах), а також недоліками політики приватизації. Непрямим свідченням помилок у приватизаційній політиці може служити той факт, що більшість респондентів (зокрема 60% транснаціональних корпорацій) інвестували в Україну через новостворені проекти чи спільні підприємства з приватними компаніями, а не через приватизаційний продаж. 2

Результати опитування показали, що визначальним стимулом для іноземних інвесторів в Україні є пошук нових ринків. Цей стимул істотно переважає над іншими, зокрема над можливістю використовувати дешеву і кваліфіковану робочу силу. Більшість інвесторів залучає великий внутрішній ринок України з майже 50 мільйонами споживачів. При цьому наявність дешевої робочої сили виявилося істотним тільки для інвесторів-підприємців, що завжди дуже реагують на дешеві фактори виробництва.

Хоча заробітна плата в Україні менше, ніж в інших країнах Східної Європи, цю важливу перевагу нівелює більш низька продуктивність праці, недостача капіталу, слабкий менеджмент і регуляторні перешкоди, адже ці фактори визначають більш високу, у порівнянні із сусідніми країнами, собівартість продукції.

Хоча Україна і є однією із самих ризикованих для ведення бізнесу країн Східної Європи, бажана внутрішня ставка прибутковості для гнітючої більшості інвесторів коливається в межах від 10 до 30%. Великі транснаціональні компанії, що можуть залучати капітал під більш низькі відсотки, звичайно вимагають меншої ставки прибутковості (нижче 20%), чим інституційні інвестори й інвестори-підприємці. Міжнародні фінансові організації, що також оперують капіталом порівняно низької вартості і які враховують політичні цілі, роблять інвестиції в Україну, орієнтуючись на прибутковість, виражену однозначним числом. Утім, їхні фінансові ресурси не покривають інвестиційних потреб України. Тому часто ці організації не можуть робити інвестиції без участі західного підприємства, що працює у відповідній галузі. Згідно даним Flemings/SARS, за станом на день опитування респонденти інвестували чи зобов'язалися інвестувати в Україну понад $6 млрд. Ця сума складає майже 2/3 загального обсягу прямих іноземних інвестицій, притягнутих в Україну.

Серед опитаних 34 компаній 19 мають штаб-квартири в США, одна - у Канаді, інші - у країнах ЄС і інших європейських країнах.

Транснаціональні компанії складали 2/3 респондентів опитування. У межах вибірки був установлений широкий спектр обсягів інвестицій. Але найчастіше мова йде про прямі іноземні інвестиції середнього обсягу ($10-100 млн), що, власне, і домінують в Україні.У число опитаних не ввійшли російські компанії, що складають вагому групу інвесторів в українську економіку. Чому? Як пояснює Flemings/SARS, - "ми намагалися зосередити увагу на компаніях з передовою світовою практикою ведення бізнесу". Крім того, на думку іноземних дослідників, російським компаніям властива велика, у порівнянні з західними компаніями, міра закритості в питаннях надання інформації про свою діяльність.

Серед країн світу лідерами прямого інвестування в українську економіку є США (509 млн. дол., або 18% від загального обсягу), Нідерланди (264 млн. дол.10%), Німеччина (232 млн. дол., 8%). Наведені дані свідчать, що кілька років поспіль лідерами прямого іноземного інвестування в українську економіку залишаються промислове розвинуті країни. За даними статистики, більшість вкладень здійснено суб'єктами з Європи - це наслідок полюсного розміщення міжнародних інвестицій. Порівняно значні вкладення зроблені інвесторами з невеличких країн (Нідерланди, Кіпр, Ліхтенштейн, Швейцарія) (таблиця 2.7).

Таблиця 2.7

Частка прямих іноземних інвестицій ТНК у ВВП та

інвестиціях у основний капітал

Показник

2009

2010

2011

2012

ВВП, млн. грн.

54520

81519

93365

103869

Приріст прямих іноземних інвестицій (ПІІ), млн. дол.

413,4

543,1

625,4

718,1

Приріст прямих іноземних інвестицій, млн. грн.

608,9

993,6

1164,3

1758,9

Відношення приросту ПІІ до ВВП,%

1,12

1,22

1,25

1,69

Відношення ПІІ до інвестицій у основний капітал,%

5,2

4,0

5,3

4,2

Аналіз даних таблиці дає змогу зробити висновок, що прямі іноземні інвестиції ще не відіграють значної ролі у відтворювальних процесах. Відношення прямих іноземних інвестицій до ВВП коливається на рівні 1,12 - 1,69% (у розвинутих країнах - 5-7% і навіть більше). Незначна частка прямих іноземних інвестицій і в обсязі валових інвестицій. Проте винити у цьому треба не іноземного інвестора, а малопривабливий інвестиційний клімат української економіки.

Окремо слід зупинитися на регіональній структурі іноземного інвестування в Україні. Річ у тім, що, як свідчить практика, іноземні ділові кола враховують регіональний фактор під час прийняття рішення про інвестування. Тому державна політика щодо заохочення капіталовкладень із-за кордону повинна брати цю обставину до уваги.

Значні прямі іноземні інвестиції у конкретну галузь у регіоні найчастіше пов'язані з упровадженням великого проекту: Наприклад, можна згадати про такі інвестиції ТНК в економіку України:

Київська область - "Кока-Кола Аматіл"

Нестле у Львівську кондитерську фабрику “Світоч" (харчова промисловість), Запорізька область - ДЕУ (машинобудування), інвестиції транснаціональної компанії JTI у розвиток тютюнової галузі, Siemens

У розвинутих країнах світу вільних інвестиційних ніш практично немає, тоді як у нашій країні вони є, причому практично в усіх галузях і регіонах. У цьому на сьогодні наша перевага.

Усі заходи, які пропонуються для підвищення інвестиційної привабливості української економіки для капіталу нерезидентів, можуть поділятися на дві великі групи: заходи, що впливають на усіх інвесторів, і заходи, що впливають тільки на іноземних інвесторів. Найгостріші проблеми підвищення інвестиційної привабливості української економіки виникають у макроекономічній сфері. Розв'язувати їх слід з урахуванням інтересів і внутрішніх, і іноземних інвесторів.

2.2. Передумови входження ТНК на український ринок харчової промисловості.

Характеризуючи інвестиції ТНК у харчову промисловість України не можна не згадати про такі ТНК світові лідери виробництва товарів харчової промисловості як Nestle та Coca-Cola.

Нестле" - найбільша у світі компаній-виробників продуктів харчування. Кредо "Нестле" - робити життя краще, пропонуючи споживачам тільки якісні і повноцінні продукти. Історія "Нестле" іде коренями в 1866 рік. Саме цього року Генрі Нестле, вирішивши побороти дитячу смертність, винайшов Farine Lactee - першу у світі молочну суміш для грудних дітей - і приступив до її виробництва. З тих пір асортимент продукції "Нестле" постійно розширюється, і в даний час нараховує 8500 торгових марок продуктів харчування, що знають споживачі на всіх п'ятьох континентах.

Серед виробників продуктів харчування "Нестле" відрізняється найбільшими у світі обсягами інвестицій у наукові дослідження і технічні розробки. Така увага до НІОКР відбиває прагнення "Нестле" робити продукцію, що не тільки володіє гарними смаковими якостями і красиво оформлена, але і корисна для здоров'я.

Основний напрямок діяльності "Нестле" зв'язано з виробництвом продуктів харчування. Крім цього, компанія "Нестле" володіє акціями підприємств парфюмерно-косметичної і фармацевтичної промисловості.

Сьогодні "Нестле" є найбільшим виробником продуктів харчування у світі, 8-ий по рахунку найбільшою компанією в Європі, а також 31-ої по рахунку найбільшою компанією у світі. У групі "Нестле" працюють 224 541 чоловік, "Нестле" належать 479 фабрик і промислових підприємств у 81 країні світу. У 2011 році загальний обсяг продажів групи "Нестле" досяг 98,42 мільярдів швейцарських франків.

Відносини "Нестле" з Україною мають давню історію. Компанія поставляла свою продукцію на територію сучасної України вже наприкінці 19-го століття, коли петербурзький торговець Олександр Венцель підписав ексклюзивний контракт із Генрі Нестле на постачання молочної продукції.

Новий етап наступив на початку 90-х років 20-го століття, коли "Нестле" створила мережу імпортерів і дистриб’юторів, що стали активно розвивати продажу основних торгових марок "Нестле", включаючи Nescafe і Nesquik. У квітні 1995 року "Societe pour l'ехроrtаtіоn des Produits Nestle S. A." відкрило своє представництво в Києві. Рік по тому ТОВ "Нестле Фуд" стала повноцінною українською компанією, організувавши мережу власних складів і налагодивши систему збуту і маркетингу для просування продукції на ринку.

Сьогодні, "Нестле" є лідером українського ринку кави, ринку шоколадних виробів і ринку морозива. "Нестле" є однієї з найсильніших компаній і підсилює своя присутність на ринках кулінарної продукції і карамелі. У грудні 1994 року Societe pour l’Exportation des Produits Nestlй S. A. відкрило своє представництво в Києві й відтоді веде активну маркетингову і рекламну підтримку всесвітньо відомих брендів. Сьогодні Nestle є однією з найсильніших в Україні компаній у сфері продуктів харчування, а також лідером українського ринку кави. Компанія посилює свою присутність на ринку шоколадних виробів та кулінарної продукції. Насамперед Nestle зміцнює свої позиції та розширює свою присутність в Україні за рахунок інвестицій у місцеве виробництво та промислову інфраструктуру, активного просування торговельних марок, а також постійного зміцнення й розвитку національної мережі збуту.

У 1998 році Nestle придбала контрольний пакет акцій кондитерської фабрики "" у Львові, що випускає шоколад та іншу кондитерську продукцію. Відтоді компанія зробила і продовжує робити великі капіталовкладення в технічне оснащення і промислове переоснащення підприємства. Так відбулася повна модернізація фабрики за рахунок установки 4 нових пакувальних ліній, за рахунок чого з’явилося більше 400 нових робочих місць та підвищилася ефективність діяльності підприємства. Вдала інвестиційна політика компанії забезпечує своєчасність виплати заробітної плати працівникам та технічному й технологічному розвитку підприємства.

Багаторічний успіх "Нестле" на українському ринку був досягнутий завдяки ряду факторів. У першу чергу, "Нестле" зміцнила свої позиції і розширила свою присутність в Україні за рахунок інвестицій у місцеве виробництво і промислову інфраструктуру, активного просування торгових марок, а також постійного розширення і розвитку національної мережі збуту.

Дві торгові марки "Нестле", Нескафе (у 1998 і 2002 роках) і Маггі в 2001 році, були визнані гідними почесної нагороди "Народна Марка", що стало свідченням надзвичайно високої популярності цих продуктів у українських споживачів.

Діяльність "Нестле" в Україні була також високо оцінена ведучими представниками індустрії й експертами. У 1998 році Американська Торговельна Палата в Україні оголосила "Нестле" "Компанією року" за її прихильність українському ринку, виробничий ріст і впізнаваємість продукції. У підтвердження триваючого успіху компанії, у грудні 2001 року, незалежна група експертів, скликана діловим щотижневиком "Компанія", нагородила "Нестле" національною премією в області бізнесу як "Кращу компанію у виробництві товарів масового попиту".

Стратегія компанії "Нестле" в усьому світі полягає в здійсненні довгострокових інвестицій. У рамках цієї стратегії компанія активно вкладає кошти в місцеве виробництво, розробку продуктів, що відповідають російським смакам і традиціям, а також використовує місцева сировина і компоненти. Таким чином, "Нестле" з'єднує міжнародний досвід і лідерство в харчовій індустрії з потребами споживачів.

На початку 1995 року "Нестле" придбала контрольний пакет акцій кондитерської фабрики "Україна" у Тростянці, що випускає шоколад і іншу кондитерську продукцію. З тих пір компанія зробила великі капіталовкладення в технічне оснащення і промислове переустаткування фабрики. Інвестиції компанії дозволили налагодити місцеве виробництво батончиків Nuts і шоколаду "Нестле Класик", раніше імпортованих в Україну, а також знаменитого в усьому світі шоколадного напою Nesquik.

Інше важливе капіталовкладення "Нестле" в Україні - це придбання в червні 1996 року контрольного пакета акцій ТОВ "Троянда". Були здійснені інвестиції в установку нового сучасного обладнання, що дозволяє робити традиційне українське морозиво під новими торговими марками, такі як: пломбір "48 копійок", ескімо "Кимо", "Трояндочка", "Снігурка".

Продукція "Нестле" в Україні:

  •  швидкорозчинні напої (Nescafe, Nesquik і інші)
  •  морозиво (Nestle, 48 Копійок, Кимо, Трояндочка й інші)
  •  дитяче харчування (Nestle)
  •  шоколадні і кондитерські вироби (торгові марки Nuts, Nestle Classic, Ш.О. К)
  •  кулінарна продукція (Maggi)
  •  сухі сніданки (Nestle)

Стратегія "Нестле" спрямована не тільки на зміцнення і модернізацію виробничої інфраструктури фабрик і впровадження нових технологій у виробництво. Компанія також прагне бути високоефективним виробником з низькими виробничими витратами. Крім того, "Нестле" вкладає великі кошти в навчання і підвищення кваліфікації співробітників, передаючи їм міжнародний досвід компанії і науково-технічні знання.

Загальні інвестиції "Нестле" у виробництво і розвиток дистриб'юторської мережі в Україні на 31 грудня 2002 р. склали близько 175 мільйонів доларів США.Загальне число постійних співробітників компанії в Україні - близько 4600 чоловік.

В свою чергу, компанія “Кока-Кола” теж здійснила впевнений крок на ринок безалкогольних напоїв України за рахунок значних фінансових інвестицій. Компанія "Coca-Cola" вийшла на український ринок практично однією з перших компаній після оголошення незалежності та відкриття кордонів для імпорту продукції. Значні обсяги продажу продукції та відсутність потенційних конкурентів дозволило керівництву компанії прийти до висновку про відкриття в Україні заводу безалкогольних напоїв. Проект про будівництво заводу був затверджений в березні 1995 року, а вже в кінці вересня 1996 року був введений в експлуатацію завод компанії “Coca-Cola” в 50-ти кілометрах від Києва. Отже, 1996 рік можна вважати роком відкриття повноцінного представництва компанії "Coca-Cola" в Україні. Існує багато факторів, які визначили стратегію компанії "Coca-Cola" при виході на український ринок безалкогольних напоїв.

Основним і, мабуть. визначальним фактором виходу на ринок України була економічна ситуація в країні, яка спонукала нерозвинутість промислової інфраструктури взагалі, і в харчовій промисловості зокрема. Виходячи на ринок безалкогольних напоїв В Україні, компанія "Coca-Cola" мала лише одного сильного конкурента в особі транснаціональної корпорації “Pepsi", що спостерігалось практично в кожній країні світу. Тому, знаючи методи боротьби лише з своїм одвічним конкурентом, компанія "Coca-Cola" відразу завоювала 60% ринку безалкогольних напоїв. Рішення про відкриття і введення в експлуатацію заводу в Україні було викликане не тільки високим рівнем попиту на продукцію. Процесу інвестування в українську економіку сприяло ще декілька факторів, визначальними з яких були низька вартість факторів виробництва, урядові стимули та високий інфраструктурно-виробничий потенціал українських підприємств-партнерів.

Низька вартість факторів виробництва дозволила компанії "Coca-Cola" за рахунок отриманих прибутків окупити вкладені інвестиційні ресурси в розмірі 100 млн. доларів всього за 3 роки. Компанія вже мала досвід по відкриттю заводів в країнах, що розвиваються, перш за все, це країни Азії, тому запланований кошторис витрат по введенню в експлуатацію заводу був виконаний практично на 100%.

Можливість отримання необхідних земельних ресурсів (близько 24 гектарів) та дозволу на проведення інженерно-будівельних робіт з’явилась лише завдяки значним урядовим стимулам у вигляді Державної програми пільгового інвестування промисловості України, прийнятої в квітні 1994 року. Ця програма передбачає створення додаткових податкових пільг при інвестуванні підприємств провідних галузей промисловості України. До таких галузей, згідно з програмою, було віднесено харчову, вугільні та хімічну галузі промисловості. Така програма стимулювання та залучення інвестиційних ресурсів в Україну влаштовувало керівництво компанії "Coca-Cola" і було прийняте рішення про фінансування проекту створення нового виробництва на території Київської області.

Створення філіалу компанії в Україні було викликане також високим інфраструктурно-виробничим потенціалом українських підприємств-партнерів. Зокрема, при введенні в дію філіалу планувалося створити його у вигляді компанії повного франчайзингу, тобто новоствореним підприємством використовувалися технології та необхідна сировина в повному обсязі за рахунок підприємств-постачальників, розташованих в країнах Східної Європи та Росії. Використання невласних ресурсів значно збільшувало ціну на продукцію компанії, що стримувало збільшення обсягів продажу в країні.

Тому у 2001 році керівництвом компанії "Coca-Cola" було прийнято рішення про переходу від повного франчайзингу до часткового, при якому використовувалися лише ексклюзивні технології виготовлення безалкогольних напоїв, а більшість необхідних ресурсів постачалися українськими підприємствами-виробниками.

Ці перетворення дозволили збільшити обсяги фінансових вливань з боку корпорації "Coca-Cola", оскільки вкрай необхідні фінансові ресурси почали отримувати не лише безпосередньо об’єкти іноземного інвестування, а й підприємства пов’язаних з ними галузей промисловості. До інших факторів, які ще можна назвати опосередкованими факторами впливу, що стимулювали компанію "Coca-Cola" виходити на український ринок, можна віднести:

  •  насиченість традиційних ринків Західної Європи, та, в певній мірі, країн Балтики, що призвело до закриття розливних заводів в Італії та Франції, зменшення прибутків в країнах Балканського півострова за рахунок нестабільної економічної та політичної ситуації в регіоні;
  •  високий рівень конкуренції на традиційних ринках;
  •  поглиблення проникнення на ринок СНД, оскільки за територією Україна в межах СНД займає третє місце після Росії та Казахстану, а за чисельністю населення взагалі друге місце після Росії, то для такої широкомасштабної транснаціональної компанії, як "Coca-Cola", це був бажаний сегмент ринку;
  •  високий ринковий потенціал України, який не був повністю використаний компанією, що дозволило значну частку ринку захопити вітчизняними виробниками безалкогольних напоїв в особі компаній “Орлан", “Росинка” та “Оболонь". Це можна пояснити недостатньо високим рівнем проведених досліджень щодо потенціалу українського ринку безалкогольних напоїв, а також невірно обраною ціновою стратегією, яка призвела до втрати суттєвих позицій на ринку.

Відкриття філіалу в Україні не можна розглядати як “платформу” для поширення бізнесу в країни Західної чи Східної Європи, оскільки в цих країнах бізнес вже давно існує і проходить вже стадію стабілізації в життєвому циклі продукції. Це викликано чітко сформованою системою розподілу продукції та досить сталим попитом, який змінюється лише за рахунок сезонних коливань в обсягах реалізованої продукції.

Можливо в певній мірі Україна стане своєрідною платформою для поширення свого бізнесу компанією "Coca-Cola" в такі країни, як Молдова. Але існуюча нестабільна економічна і політична ситуація в цій країні дозволяє говорити про високий рівень ризикованості при можливості поширення власного виробництва і на цю країну. На даному етапі діяльності компанії "Coca-Cola" в Україні можна говорити про зменшення рівня отримуваних прибутків за рахунок високого рівня конкурентоспроможності, створеного українськими виробниками, а також високим рівнем нестабільності фінансових установ та організацій, що призвело до незапланованих втрат компанії в розмірі 2,3 млн. дол.

Таким чином, керівництву компанії необхідно докласти максимум зусиль для підтримання стабільних обсягів продажу та прибутків у наступних періодах. Як вже зазначалося вище, при виході компанії на український ринок, практично існував лише один конкурент, а саме корпорація “Пепсі", яка теж шукала на Україні своїх споживачів. В той же час покращення економічної та політичної ситуації в країні призвело до розвитку підприємств харчової промисловості і виробництва безалкогольних напоїв зокрема. Таким чином в Україні з’явилося три основних конкурента компанії:

  •  Концерн “Орлан".
  •  ВАТ “Завод безалкогольних виробів “Росинка".
  •  ЗАТ “Оболонь".

Частка ринку, яку займає кожна з цих компаній окремо, представлена на рис.1.

 

Рис.1. Частка компаній на ринку безалкогольних напоїв в Україні 2010р.

Як видно з рис.1, центральною фігурою українського ринку СSD (газованих безалкогольних напоїв) є Cocа-Cola Beverages Ukraine Ltd (ТМ «Coca-Cola», ТМ «Coca-Cola light», ТМ «Vanilla Coca-Cola», ТМ «Sprite», ТМ «Fanta смак апельсина », ТМ «Fanta смак лимона», ТМ «BonAqua», ТМ «Schweppes тонік», ТМ «Фруктайм», ТМ «Burn» та ін), яка на сьогоднішній день позиціонує на ринку більше 10 торгових марок.За даними операторів, у 2010 році компанія продовжує контролювати найбільшу частину українського ринку СSD рівну 17,4% (2009 р. – 18,3%, 2008 р. – 13,6%).За інформацією операторів, за вказаний період 2010 року на потужностях української компанії було вироблено понад 210 млн. л. газованих напоїв. Цей показник ще не перевершив торішніх результатів, поступаючись їм майже на 5% (2009 р. – 221 млн. л).Нагадаємо: всі основні торговельні марки Coca-Cola представлені в категорії «преміум», з них три ведучих брендів компанії («Coca-Cola», «Fanta», «Sprite») входять у першу п'ятірку по популярності газованих безалкогольних напоїв.Друге місце у рейтинговому списку належить суто національної компанії – ЗАТ «Оболонь» (ТМ «Оранж А.С.Е.», ТМ «Живчик», ТМ «Живчик Груша», ТМ «Живчик Лимон», ТМ «Крем-Сода», ТМ «Дюшес», ТМ «Лайм», ТМ «Кола Нова», ТМ «Квас Богатирський справжній», ТМ «Джетт гранат», ТМ «Джетт вишня», ТМ «Джетт тонік-лимон»).За даними операторів, за підсумками трьох кварталів 2010 року оболонська БАН-команда здійснювала контроль над 15,8% вітчизняного ринку БАН (2009 р. – 13,09%, 2008 р. – 13,06%). При цьому «оболонці» зуміли істотно (на 21%) збільшити виробництво безалкоголки довівши показник 9 місяців до 192 млн. л (2009 р. – 158,4 млн.л).Наступний великий гравець – ТОВ «Аквапласт» (ТМ «Фрутс») з Дніпропетровська. За минулий 2010 дніпропетровцям належало близько 10,5% ринку (2009 р. – 10,13%, 2008 р. – 8,5%). Якщо порівнювати обсяги виробництва компанії в натуральному вираженні, то за період з січня по вересень цього року підприємством було випущено стільки ж напоїв, скільки за весь минулий рік – 127 млн. л. Підприємство, як нам здається, до кінця року може серйозно поліпшити результати. Поки ж – стабільно третє місце протягом останніх років.У цьому році прорив у вітчизняному ринку газованої води здійснила українська дочірня компанія PepsiCo – ТОВ «Сандора» (ТМ Sanday, ТМ Pepsi, ТМ Pepsi-Light, ТМ 7UP, ТМ Lipton Ice Tea, ТМ «ФруТонус», ТМ Adrenaline Rush, ТМ Lays, ТМ «Сандора», ТМ «Сандора Ексклюзив», ТМ «Сандора Мультиактив», ТМ «Сандора Класика», ТМ «Сандорик», ТМ «Дар», ТМ «Садочок», ТМ «Миколаївський соковий завод», ін.)Українська PepsiCo поліпшила свої торішні показники більш ніж на 360% (!) випустивши тільки за три квартали 2010 року близько 120 млн. л газованих напоїв. (2009 р. – 25,6 млн. л).За даними операторів, за 2010 р. компанія змогла завоювати 9,8% українського ринку БАН (2009 р. – 1,72% 2008 р. – 1,34%). Це поки четверте місце, але потенціал компанії дуже високий.Дніпропетровське ПП Агенція «Малбі», що входить до складу ТПГ Rainford (ТМ «Бон Буассон», ТМ «Pilot», ТМ «Лимонад», ТМ «Байкал», ТМ «Ситро», ТМ «Золотий Горіх», ТМ «Тархун», ТМ «Дюшес», ТМ «Крем-сода», ТМ «Black»), зовсім небагато відстає від PepsiCo. У 2010 році «Агентство » зуміло домогтися відмінних результатів. За даними операторів, протягом 2010 року «Агентство » утримувало більше 7% ринку (2009 р. – 5,3%, 2008 р. – 4%). Результат перевершив очікування навіть самих підопічних Rainford. Протягом досліджуваного періоду дніпропетровчани бутилювали 85 млн. л «з копійками» газованої води, в той час, як у минулому році цей результат був куди скромніше – 62,4 млн.л. Такі успіхи дають можливість ПП замкнути першу п'ятірку нашого рейтингу.Дніпропетровське ЗАТ «Ерлан» спільно з київським «Орланом» (ТМ «Знаменівська», ТМ «Два океани», ТМ «Каліпсо», ТМ «Газовані напої «Біола», ТМ «Газовані напої «Ретро», ТМ «Газовані напої «Бриз», ТМ «Газовані напої «Прем'єра», ТМ «Icy-Cola» ТМ «Квейк», ТМ «Smile», ТМ «Соки Біола», ТМ «Соки Літо», ТМ «Холодний чай») в 2010 р. тримали під контролем 6,6% ринку України (2009 р. – 6,9%, 2008 р. – 9,5%).Якщо говорити про обсяги компанії в натуральному вираженні, то показники дев'яти місяців нинішнього року трохи поступаються торішнім підсумковим цифрам. За три квартали 2010 року тут було випущено майже 80 млн. л газованих напоїв, у той час як після закінчення минулого року підприємство рапортувало про видачу «на-гора» 85 млн. л «газованки». Такі результати забезпечили компанії шосте місце в рейтингу.Останнім часом відчуває падіння обсягів виробництва один з лідерів вітчизняного ринку БАН – Вінницьке ЧМП ПФ «Панда» (ТМ «Караван»). Так, згідно з інформацією операторів, в 2010 р. компанія змогла утримати тільки 5,35% вітчизняного ринку (2009 р. – 6,7%, 2008 р. – 7,15%). Негативна динаміка виробництва тут, на жаль, теж поки не радує. Цього року за звітний період у компанії було бутильованої близько 65 млн. л БАН, що на 21% менше торішнього підсумкового результату – 82 млн. л. ПМП ВФ «Панда» – сьома.Єдина поки що ТМ безалкогольного напрямку «Квас Тарас» представила можливість компанії «Славутич», Carlsberg Group контролювати в 2010 році 4,7% (2009 р. – 7,9%, 2008 р. – 6,35%) українського ринку безалкогольних напоїв. Восьмий щабель п'єдесталу.Завод «Росинка» (ТМ «Росинка», ТМ «Софія Київська», ТМ «Capri-Sonne», ТМ «Orangina», ТМ «San Benedetto», ін.) теж здав позиції: у 2010 році компанії дісталося лише 2,9 % українського ринкового «пирога» CSD (2009 р. – 4,5%, 2008 р. – 5%). Дев'ята позиція.Замикає топову десятку 2010 ПП «Чугуївський завод мінвод» (ТМ «Себек»), який протягом дев'яти місяців поточного року забезпечував наповнення вітчизняного ринку газованої води на рівні 1,42%. За останній час це приватне підприємство трохи додало «у вазі».Підводячи підсумки, можна зробити висновок про не досить суттєві конкурентні переваги компанії “Сoca-Cola” над іншими конкурентами, але це стосується лише якості. В питаннях розвитку мережі роздрібних розповсюджувачів та зацікавлення нових споживачів є поле для діяльності та можливості для розширення своєї діяльності. Ринок безалкогольних напоїв немає якихось специфічних особливостей, оскільки дана продукція споживається усіма верствами населення і не залежить ні від віку, ні від статі, ні від інших характеристик споживацької групи. За цих умов споживацькі групи можна виділити лише за ціною купуємої продукції.

Сегментування ринку безалкогольних напоїв в Україні представлене у таблиці 2.8.

Таблиця 2.8

Сегментування ринку безалкогольних напоїв в Україні

№ Сегмента

Ціна за 1 бут. (2 л) напою

Доход споживачів

Частка населення України,%

Чисельність населення України, чол.

Частка споживачів напою,%

Чисельність споживачів напою, чол.

1

Менше 3 грн.

Малий

52

26,000,000

100

26,000,000

2

від 3 до 4 грн.

Середній

31

15,500,000

95

14,725,000

3

Більш 4 грн.

Високий

17

8,500,000

90

7,650,000

Разом

100

50,000,000

48,375,000

Для визначення характеристик продукції, що є найважливішими для споживачів цієї товарної групи керівництвом компанії було прийнято рішення про проведення опитування серед працівників компанії та потенційних споживачів. З цією метою на підприємстві було проведено опитування експертів, зокрема керівника відділу збуту, фінансового директора, головного бухгалтера, провідних спеціалістів.

В свою чергу, для роботи над проектом вдосконалення маркетингової діяльності були проведені наступні види маркетингових досліджень:

  •  В сфері реклами - вивчення мотивацій споживача;
  •  В сфері комерційної діяльності та її економічного аналізу - вивчення політики цін;
  •  В сфері відповідальності підприємства - вивчення проблем інформування споживачів;
  •  В сфері збуту - розширення потенційних можливостей ринку, аналіз збуту, вивчення стратегій стимулювання збуту, аналіз розподілу ринку між підприємствами.

Даний аналіз було проведено в декілька етапів. На першому етапі було визначено питому вагу, рейтинг ключових факторів успіху.Це такі фактори, як:

  •  Продукт (якість, право заміни товару, престиж торгової марки);
  •  Ціна (процент із знижки ціни, строк платежу, додаткові пільги);
  •  Канали збуту (пряма доставка, торгові представники, роздрібні посередники, маклери та дилери);
  •  Реклама та стимулювання попиту (реклама для споживачів і для торгових посередників, індивідуальний продаж, стимули для споживачів, демонстраційна торгівля).

Результати оцінок експертів подано у таблиці 2.9.

Таблиця 2.9

Обробка експертних оцінок, щодо рейтингу ключових факторів успіху для підприємств даного конкурентного поля

Фактори

Анкетні дані експертів

Сер. бал

Пит. вага

Рейтинг

1

2

3

4

5

6

7

8

9

Якість

7

9

9

8

6

8

9

6

8

7,778

0,24

3

Ціна

8

10

10

10

10

7

10

8

10

9,222

0,3

1

Реклама та стимулювання

9

10

10

7

9

8

6

7

8

8,222

0,26

2

Канали збуту

7

9

10

10

5

9

9

5

5

7,556

0,2

4

Результати таблиці 7 показують, що найвищий рейтинг мають цінові характеристики виробів, друге місце займає реклама та стимулювання, далі продукт (якість) і останнє місце займають канали збуту. Отже з експертних оцінок добре простежуються певні тенденції щодо важливості деяких факторів у очах споживачів, тобто:

на даний час споживачів більше цікавлять цінові характеристики продуктів харчування ніж, скажімо, якість, що обумовлено кризовим станом нашої економіки і даної галузі, зокрема; в даний час функціонують ті підприємства і організації, що мають свої канали збуту, або просто можуть реалізовувати свою продукцію, особливо це стосується даної галузі, де останнім часом виникло багато проблем зі збутом продуктів харчування, цим можна пояснити надання експертами другого місця каналам збуту; друге місце реклами і стимулювання збуту пояснюється тим, що підприємства даної галузі широко використовують у своїй діяльності рекламу, а стимулювання реалізації продукції відбувається на основі особистого контакту працівників відділу збуту безпосередньо з клієнтами.

На основі отриманих результатів можна зробити висновок про доцільність прислухання до думки споживачів та приділення максимуму уваги до питань якості та ціни власної продукції. У 2010 році за показниками консолідованої звітності чистий дохід (виручка) та рентабельність зросли відповідно на 5% та 4%. Збільшення чистого доходу (виручки) пов’язано, в першу чергу, з підвищенням цін на деяких ринках, включенням до консолідованої звітності у 2010 році нещодавно придбаних нами підприємств з розливу в Індії та підприємств з продажу через торговельні автомати в Японії. Частково це було компенсовано більш сильною позицією американського долара та продажем у червні 2011 року підприємств з розливу в Італії, показники діяльності яких раніше включалися до консолідованої звітності.

У 2009 році рентабельність зменшилася до 69,7%, перш за все, у зв’язку з включенням до консолідованої звітності даних підприємств з розливу в Індії та підприємств з продажу через торговельні автомати в Японії у тому ж році. Взагалі, треба зазначити, що включення до звітності індійського та японського підприємств дозволили більшою мірою підвищити показник доходу (виручки) і значно меншою - показник рентабельності.

У 2008 році за даними консолідованої звітності чистий дохід залишався на рівні 2008 року, а валовий прибуток підвищився на 3%. На обсяг чистого доходу позитивно вплинуло збільшенням обсягу продажу в галонах та підвищенням цін на деяких ринках, а негативно - посилення позиції американського долара та продаж раніше підприємств з розливу в Італії у червні 2001 року. Рентабельність зросла до 70,4% у 2011 році у порівнянні з 68,1% у 2008 році переважно завдяки продажу у 2008 році деяких інших підприємств - розливачів.

Витрати на збут та адміністративні витрати. Витрати на збут складали 7266 мільйонів доларів у 2009 році, 6552 мільйони доларів у 2011 році та 6283 мільйони у 2008 році. Підвищення 2009 року відбулося переважно за рахунок тимчасового вилучення продукції компанії в Бельгії та Франції, а також маркетингових витрат, пов’язаних з розбудовою торгових марок. Підвищення 2011 року відбулося в результаті збільшення витрат на маркетинг, яке виявилося необхідним у зв’язку з підвищенням обсягу продажів Компанії.

Адміністративні витрати складали 1735 мільйонів доларів в 2009 році, 1659 мільйонів в 2011 році та 1509 мільйонів в 2008 році. Зростання у 2009 році пов’язано, перш за все, з придбанням підприємств з розливу в Індії та Японії. Підвищення 2011 року є результатом розширення нашого бізнесу на ринки країн, що розвиваються. Це підвищення було компенсовано продажем підприємств в Італії у червні 2011 року.

Адміністративні витрати у процентному співвідношенні до чистого доходу (виручки) складали приблизно 9% у 2009 році, 9% у 2011 році та 8% у 2008 році.

Інші операційні витрати. У четвертому кварталі 2009 року були зафіксовані витрати на суму приблизно 813 мільйонів доларів. З них приблизно 543 мільйони пов’язані з пошкодженням деяких виробничих та нематеріальних активів переважно у російських та карибських компаній з розливу, на Середньому та Далекому Сході та в Північній Америці. Ці витрати були враховані у звітності з метою зменшення балансової вартості активів до рівня ринкової. Ринкова вартість була визначена різними методами, включаючи аналіз руху грошових коштів, оцінку розміру надходжень від продажу та незалежні оцінки.

Зазначені витрати є, в основному, результатом зміни ставлення компанії до деяких ринків через серйозний економічний спад, що відбувся на них. Залишкова балансова вартість необоротних активів по цим операціям на 31 грудня 2009 року складала приблизно 140 мільйонів доларів. З суми, що залишилася, приблизно 196 мільйонів доларів складають витрати, пов’язані з пошкодженням активів дочірніх підприємств з продажу через торговельні автомати в Японії та дочірніх підприємств - розливачів у країнах Балтики. Ці витрати зменшили балансову вартість зазначених активів до вартості, що дорівнює ринковій мінус витрати на їх продаж.

З суми 813 мільйонів доларів приблизно 74 мільйони складають збитки, пов’язані із змінами в вищому складі керівництва Компанії та організаційними змінами в галузевих сегментах Компанії у Європі та Латинській Америці та в самій Корпорації. Ці витрати мали місце у четвертому кварталі 2009 року. У другому кварталі 2011 року показано зменшення резервів, що було пов’язане переважно з пошкодженнями деяких активів в Північній Америці на суму 25 мільйонів доларів та активів самої Корпорації на суму 48 мільйонів доларів.

За результатами консолідованої звітності у 2009 році прибуток Компанії від операційної діяльності знизився на 20% і становив 3982 мільйони доларів. У 2011 році падіння прибутку від операційної діяльності становило 1%, і цей прибуток становив 4967 мільйонів. Результати діяльності за 2009 рік відображають події, про які вже йшла мова у розділі “Інші операційні витрати" - складні економічні умови на багатьох світових ринках, тимчасове вилучення з продажу продукції Компанії в Бельгії та Франції, вплив більш сильної позиції американського долара та консолідація у цьому ж році нещодавно придбаних нами підприємств з розливу в Індії та підприємств з продажу через торговельні автомати в Японії.

Результати 2011 року відображають позитивний вплив підвищення продажу в галонах та пов’язане з ним підвищення рентабельності та негативний вплив посилення позиції американського долара. Негативно вплинув на показники продаж раніше включених до звітності дочірніх підприємств з розливу. Консолідований показник рентабельності становив 20,1% у 2009 році, 26,4% у 2011 році та 26,5% у 2008 році.

Фінансові доходи підвищилися на 19% у 2009 році та на 4% у 2011 році, в основному, за рахунок надходжень з вкладень з-за меж Сполучених Штатів у зв‘язку з більш високими процентними ставками у країнах вкладення. Витрати на виплату відсотків зросли на 22% у 2009 році через збільшення позик протягом звітного періоду. У цілому заборгованість за 2009 рік підвищилася у порівнянні з 2011 роком у зв‘язку з придбанням торгових марок та компаній - розливачів. У 2011 році витрати на виплату процентів зросли на 7%, що було зумовлено більш високим середнім показником короткострокових комерційних позик. У цілому заборгованість за 2011 рік підвищилася у порівняні з 2008 роком, в основному, завдяки додатковим інвестиціям у дочірні підприємства з розливу.

Доходи (витрати) від участі у капіталі. У 2009 році збитки від інвестицій, які обліковуються за методом участі в капіталі, становили 184 мільйони доларів, що викликано негативним впливом складних економічних умов на багатьох світових ринках, постійними структурними змінами в системі компаній - розливачів, тимчасовим вилученням продукції Компанії в Бельгії та Франції та разовими збитками компаній-партнерів по стратегічному бізнес-союзу в таких країнах, як Венесуела та Філіппіни. Наша доля у збитках останніх складала приблизно 22 мільйони доларів. Доля Компанії у разових витратах компанії "Coca-Cola" Enterprises Inc, що пов’язані з вилученням продукції, становила приблизно 28 мільйонів доларів.

У 2011 році дохід від інвестицій знизився приблизно на 79% і склав 32 мільйони. Це мало місце переважно через несприятливі світові економічні умови, вплив більш сильної позиції американського долара, постійні структурні зміни та збитки на початковому етапі діяльності дочірніх підприємств з розливу.

У 2009 році стаття "Інші доходи" знизилася на 57% і становила 98 мільйонів доларів, що відображає вплив доходів від продажу дочірніх підприємств з розливу в Італії в червні 2001 року. Частково позитивний результат цих операцій був знівельований прибутком від курсових різниць у 2009 році. В 2011 році дохід по цій статті зменшився на 61% і становив 230 мільйонів доларів, що відображає вплив доходів від продажу нами пакетів в компаніях Coca-Cola & Schweppes Beverages Ltd., Coca-Cola Beverages Ltd. of Canada та The Coca-Cola Bottling Company of New York, Inc. в 1998 році, що частково збалансовано доходами від продажу дочірніх підприємств з розливу в Італії у червні 2001 року.

Податок на прибуток. Ставки податку складали 36,3% в 2009 році, 32,0% в 2011 році і 31,8% в 2008 році. Зміна в ставках податку у 2009 році відбулася переважно тому, що ми не могли скористатися податковою пільгою, оскільки більшість наших витрат припадала на четвертий квартал 2009 року, про що вже йшла мова у розділі “Інші операційні витрати”. На розмір поточних ставок податку впливає те, що ми користуємося податковими пільгами, здійснюючи значні за розміром операції поза межами Сполучених Штатів. Ці операції оподатковуються за ставками, що є нижчими за ставку, що встановлена в Сполучених Штатах - 35%. Це було частково збалансовано податком на деякі доходи наших дочірніх підприємств, про які згадувалося вище. Зазначені операції, як правило, оподатковуються за ставками, що перевищують поточну податкову ставку Компанії по звичайних операціях. Більш детальну інформацію щодо податку на прибуток, що сплачується нашою Компанією, див. у Примітці 14 до Консолідованого фінансового звіту.

Прибуток на акцію. Прибуток на акцію компанії знизився на 31% у 2009 році у порівнянні із зниженням на 14% у 2001 році та підвищенням на 19% у 2008 році. Розбавлений прибуток на акцію впав на 31% у 2009 році у порівнянні із зменшенням на 13% у 2011 році та збільшенням на 19% у 2008 році.

Компанія використовує похідні фінансові інструменти з метою зменшення негативних коливань процентних ставок та курсів іноземних валют та, в меншій мірі, негативних коливань цін на товари та інших ринкових ризиків. Компанія не займається операціями з фінансовими інструментами як видом господарської діяльності. Політикою діяльності визначається, що всі операції з фінансовими інструментами здійснюються для зменшення ризику шляхом хеджування негативних економічних змін. Оскільки існує висока кореляція між інструментом хеджування та ризиком, зміни вартості цих інструментів в цілому компенсуються протилежними змінами вартості базового активу.

Компанія здійснює моніторинг фінансових ризиків, використовуючи декілька об’єктивних вимірювальних систем, включаючи моделі VAR (вартість що піддається ризику). Для обчислень з застосуванням моделей VAR, про які йдеться нижче, використовувались моделі, що враховують дані за ретроспективний період для оцінки потенційних майбутніх збитків, які компанія могла би понести в результаті несприятливих коливань курсів валют та процентних ставок.

В розрахунках не бралося до уваги потенційний вплив сприятливих коливань курсів валют та процентних ставок. Вивчалися дані про щотижневі прибутки за попередні 10 років для обчислення VAR. Обчислення за моделлю VAR не відображають фактичних збитків, які за прогнозами понесе Компанія “Coca-Cola".

Раціональне використання іноземного капіталу приведе до поліпшення інвестиційного клімату і раціоналізації інвестиційного середовища, до зростання економіки в цілому, оскільки зростання в ключових секторах економіки викличе піднесення в інших галузях і сприятиме стабілізації економіки України з аспектів, що їх було розглянуто вище.

2.3. Стратегії діяльності ТНК на вітчизняному ринку харчової промисловості.

У сучасних умовах приймаючі країни, як розвинені, так і ті, що розвиваються, як правило, схвалюють діяльність транснаціональних корпорацій на своїй території. Тим не менш, діяльність транснаціональних корпорацій на закордонних ринках має як позитивні так і негативні наслідки для приймаючих країн. До позитивних наслідків можна віднести: отримання додаткових ресурсів, стимулювання розвитку національної економіки, збільшення обсягу вироблюваної продукції і кількості робочих місць, отримання податків від діяльності ТНК. До негативних аспектів діяльності транснаціональних компаній належать наступні: представники приймаючих країн не допускаються до участі у проведенні науково-дослідницьких робіт, посилена експлуатації персоналу, маніпулювати цінами з метою уникнення оподаткування, небезпека перетворення приймаючої країни в місце скидання застарілих і екологічно небезпечних технологій.[1] Необхідність усунення впливу негативних факторів на економіку приймаючої країни обумовлює організацію чіткого контролю за діяльністю ТНК у різних галузях економіки.
 Ринок харчових продуктів України був і залишається привабливим для закордонних інвесторів, враховуючи його розміри та відсутність великої кількості технологічно-розвинутих місцевих виробників. У 90-і роки на ринок України вийшли найбільші світові виробники харчової продукції і з того часу спостерігається значне зростання обсягів виробництва їх продукції на вітчизняних підприємствах, а також поставок з-за кордону. Розглянемо діяльність найбільших ТНК на ринку харчових продуктів України.[2] 
 "Кока-кола" стала однією з перших транснаціональних компаній, які виявили бажання працювати на українському ринку. В Україні представництво було відкрите в 1992 році. "Кока-кола Україна" – один із лідерів українського ринку безалкогольних напоїв і один з найбільших інвесторів в економіку України.[3] Окрім центрального офісу і виробництва в Київській області компанія має представництва в 10 обласних центрах України, Сімферополі і Кривому Розі. Загальна кількість співробітників компанії перевищує 1200 чоловік. Асортимент безалкогольної продукції включає напої "Coca-cola", "Coca-cola light", "Vanilla Coca-cola", "Sprite", "Fanta", вода "Bonaqua", "Schweppes", енергетичний напій "Burn" та ін.
 У грудні 2004 року “Nestlé S.A.” відкрило своє представництво в Києві, щоб вести активну маркетингову і рекламну підтримку таких всесвітньо відомих брендів, як : Nestle, Nescafe, Nesquik, Maggi, Nuts, Nestle Nutrition. У 1998 році “Nestlé” придбала Львівську кондитерську фабрику «Світоч». У грудні 2003 року “Nestlé” придбала 100% акцій ВАТ «Волиньхолдинг» — луцької молодої динамічної компанії, яка випускає продукцію під відомою торгівельною маркою «Торчин Продукт»(майонез, кетчуп, гірчиця, соуси). У лютому 2010 року "Nestlé" придбала ТОВ "Техноком", виробника продуктів швидкого приготування під ТМ “Мівіна”. Обсяг продажів "Nestlé" в Україні у 2009 році склав 3,122 млрд. гривень, продемонструвавши зростання на 16%. З 2004 року "Nestlé", інвестувала в українську економіку 2,5 млрд. гривень.[3]
 Історія компанії „Крафт Фудз Україна", яка є українським підприємством, що входить до групи компаній Kraft Foods, другого найбільшого в світі виробника продуктів харчування, починається у 1994 році, коли було придбано Тростянецьку шоколадну фабрику "Україна".[3] В 1999 році компанія придбала фабрику по виробництву чіпсів (ТМ «ЛЮКС») у Старих Петрівцях. Увійшовши на український ринок у 1994 році, компанія побудувала бізнес-систему, в яку входять більше 1600 постійних працівників та більше 1000 людей системи збуту. Основними брендами „Крафт Фудз Україна” є шоколад "КОРОНА", MILKA, кава JACOBS, чіпси "ЛЮКС".
 Помітне місце на ринку молочних продуктів України займає компанія «Данон». Компанія «Данон» працює в Україні з 1998 року. В Україні «Данон» має 8 регіональних представництв та завод «Данон Дніпро», що знаходиться в Херсоні. Персонал компанії на даний момент налічує близько 800 співробітників. Після придбання заводу у 2006 році, компанія «Данон» зробила повну реконструкцію та модернизацию заводу згідно стандартів компанії «Данон» у світі. Виробничі потужності «Данон Дніпро» наразі дозволяють виробляти питні та ложкові йогурти, сметану, молоко, кефір та ряжанку під ТМ «Веселий Пастушок», «Живинка», «Активія», «Даніссімо», «Растішка». Понад 80% продукції компанії «Данон», яка реалізується в Україні, виробляється саме на заводі в Херсоні.[3] 
 Підводячи підсумок вищенаведеної інформації слід відзначити, що на даний момент діяльність вищезазначених транснаціональних компаній має позитивні наслідки для економіки України: утворюються нові робочі місця, здійснюються значні інвестиції. Також треба звернути увагу на той факт, що намагаючись зміцнити свої позиції на українському ринку усі провідні транснаціональні компанії придбали виробничі потужності на її території. Також зміцненню позицій сприяє диверсифікація портфелю брендів та побудова розгалуженої системи збуту.

 Стратегія компанії "Нестле" в усьому світі полягає в здійсненні довгострокових інвестицій. У рамках цієї стратегії компанія активно вкладає кошти в місцеве виробництво, розробку продуктів, що відповідають російським смакам і традиціям, а також використовує місцева сировина і компоненти. Таким чином, "Нестле" з'єднує міжнародний досвід і лідерство в харчовій індустрії з потребами споживачів.

 На початку 1995 року "Нестле" придбала контрольний пакет акцій кондитерської фабрики "Україна" у Тростянці, що випускає шоколад і іншу кондитерську продукцію. З тих пір компанія зробила великі капіталовкладення в технічне оснащення і промислове переустаткування фабрики. Інвестиції компанії дозволили налагодити місцеве виробництво батончиків Nuts і шоколаду "Нестле Класик", раніше імпортованих в Україну, а також знаменитого в усьому світі шоколадного напою Nesquik.

Інше важливе капіталовкладення "Нестле" в Україні - це придбання в червні 1996 року контрольного пакета акцій ТОВ "Троянда". Були здійснені інвестиції в установку нового сучасного обладнання, що дозволяє робити традиційне українське морозиво під новими торговими марками, такі як: пломбір "48 копійок", ескімо "Кимо", "Трояндочка", "Снігурка".

Продукція "Нестле" в Україні:

  •  швидкорозчинні напої (Nescafe, Nesquik і інші)
  •  морозиво (Nestle, 48 Копійок, Кимо, Трояндочка й інші)
  •  дитяче харчування (Nestle)
  •  шоколадні і кондитерські вироби (торгові марки Nuts, Nestle Classic, Ш.О. К)
  •  кулінарна продукція (Maggi)
  •  сухі сніданки (Nestle)

 Стратегія "Нестле" спрямована не тільки на зміцнення і модернізацію виробничої інфраструктури фабрик і впровадження нових технологій у виробництво. Компанія також прагне бути високоефективним виробником з низькими виробничими витратами. Крім того, "Нестле" вкладає великі кошти в навчання і підвищення кваліфікації співробітників, передаючи їм міжнародний досвід компанії і науково-технічні знання.

Загальні інвестиції "Нестле" у виробництво і розвиток дистриб'юторської мережі в Україні на 31 грудня 2002 р. склали близько 175 мільйонів доларів США. Загальне число постійних співробітників компанії в Україні - близько 4600 чоловік.

 В свою чергу, компанія “Кока-Кола” теж здійснила впевнений крок на ринок безалкогольних напоїв України за рахунок значних фінансових інвестицій. Компанія "Coca-Cola" вийшла на український ринок практично однією з перших компаній після оголошення незалежності та відкриття кордонів для імпорту продукції. Значні обсяги продажу продукції та відсутність потенційних конкурентів дозволило керівництву компанії прийти до висновку про відкриття в Україні заводу безалкогольних напоїв.

Проект про будівництво заводу був затверджений в березні 1995 року, а вже в кінці вересня 1996 року був введений в експлуатацію завод компанії “Coca-Cola” в 50-ти кілометрах від Києва. Отже, 1996 рік можна вважати роком відкриття повноцінного представництва компанії "Coca-Cola" в Україні. Існує багато факторів, які визначили стратегію компанії "Coca-Cola" при виході на український ринок безалкогольних напоїв. Основним і, мабуть. визначальним фактором виходу на ринок України була економічна ситуація в країні, яка спонукала нерозвинутість промислової інфраструктури взагалі, і в харчовій промисловості зокрема.

Виходячи на ринок безалкогольних напоїв В Україні, компанія "Coca-Cola" мала лише одного сильного конкурента в особі транснаціональної корпорації “Pepsi", що спостерігалось практично в кожній країні світу. Тому, знаючи методи боротьби лише з своїм одвічним конкурентом, компанія "Coca-Cola" відразу завоювала 60% ринку безалкогольних напоїв. Рішення про відкриття і введення в експлуатацію заводу в Україні було викликане не тільки високим рівнем попиту на продукцію. Процесу інвестування в українську економіку сприяло ще декілька факторів, визначальними з яких були низька вартість факторів виробництва, урядові стимули та високий інфраструктурно-виробничий потенціал українських підприємств-партнерів.

  Низька вартість факторів виробництва дозволила компанії "Coca-Cola" за рахунок отриманих прибутків окупити вкладені інвестиційні ресурси в розмірі 100 млн. доларів всього за 3 роки. Компанія вже мала досвід по відкриттю заводів в країнах, що розвиваються, перш за все, це країни Азії, тому запланований кошторис витрат по введенню в експлуатацію заводу був виконаний практично на 100%.

 Можливість отримання необхідних земельних ресурсів (близько 24 гектарів) та дозволу на проведення інженерно-будівельних робіт з’явилась лише завдяки значним урядовим стимулам у вигляді Державної програми пільгового інвестування промисловості України, прийнятої в квітні 1994 року. Ця програма передбачає створення додаткових податкових пільг при інвестуванні підприємств провідних галузей промисловості України.

До таких галузей, згідно з програмою, було віднесено харчову, вугільні та хімічну галузі промисловості. Така програма стимулювання та залучення інвестиційних ресурсів в Україну влаштовувало керівництво компанії "Coca-Cola" і було прийняте рішення про фінансування проекту створення нового виробництва на території Київської області.

 Створення філіалу компанії в Україні було викликане також високим інфраструктурно-виробничим потенціалом українських підприємств-партнерів. Зокрема, при введенні в дію філіалу планувалося створити його у вигляді компанії повного франчайзингу, тобто новоствореним підприємством використовувалися технології та необхідна сировина в повному обсязі за рахунок підприємств-постачальників, розташованих в країнах Східної Європи та Росії. Використання невласних ресурсів значно збільшувало ціну на продукцію компанії, що стримувало збільшення обсягів продажу в країні.

 Керівництвом компанії "Coca-Cola" було прийнято рішення про переходу від повного франчайзингу до часткового, при якому використовувалися лише ексклюзивні технології виготовлення безалкогольних напоїв, а більшість необхідних ресурсів постачалися українськими підприємствами-виробниками. Ці перетворення дозволили збільшити обсяги фінансових вливань з боку корпорації "Coca-Cola", оскільки вкрай необхідні фінансові ресурси почали отримувати не лише безпосередньо об’єкти іноземного інвестування, а й підприємства пов’язаних з ними галузей промисловості. До інших факторів, які ще можна назвати опосередкованими факторами впливу, що стимулювали компанію "Coca-Cola" виходити на український ринок, можна віднести:

  •  насиченість традиційних ринків Західної Європи, та, в певній мірі, країн Балтики, що призвело до закриття розливних заводів в Італії та Франції, зменшення прибутків в країнах Балканського півострова за рахунок нестабільної економічної та політичної ситуації в регіоні;
  •  високий рівень конкуренції на традиційних ринках;
  •  поглиблення проникнення на ринок СНД, оскільки за територією Україна в межах СНД займає третє місце після Росії та Казахстану, а за чисельністю населення взагалі друге місце після Росії, то для такої широкомасштабної транснаціональної компанії, як "Coca-Cola", це був бажаний сегмент ринку;
  •  високий ринковий потенціал України, який не був повністю використаний компанією, що дозволило значну частку ринку захопити вітчизняними виробниками безалкогольних напоїв в особі компаній “Орлан", “Росинка” та “Оболонь". Це можна пояснити недостатньо високим рівнем проведених досліджень щодо потенціалу українського ринку безалкогольних напоїв, а також невірно обраною ціновою стратегією, яка призвела до втрати суттєвих позицій на ринку.

 Відкриття філіалу в Україні не можна розглядати як “платформу” для поширення бізнесу в країни Західної чи Східної Європи, оскільки в цих країнах бізнес вже давно існує і проходить вже стадію стабілізації в життєвому циклі продукції. Це викликано чітко сформованою системою розподілу продукції та досить сталим попитом, який змінюється лише за рахунок сезонних коливань в обсягах реалізованої продукції.

 Можливо в певній мірі Україна стане своєрідною платформою для поширення свого бізнесу компанією "Coca-Cola" в такі країни, як Молдова. Але існуюча нестабільна економічна і політична ситуація в цій країні дозволяє говорити про високий рівень ризикованості при можливості поширення власного виробництва і на цю країну.

 На даному етапі діяльності компанії "Coca-Cola" в Україні можна говорити про зменшення рівня отримуваних прибутків за рахунок високого рівня конкурентоспроможності, створеного українськими виробниками, а також високим рівнем нестабільності фінансових установ та організацій, що призвело до незапланованих втрат компанії в розмірі 2,3 млн. дол.

 Таким чином, керівництву компанії необхідно докласти максимум зусиль для підтримання стабільних обсягів продажу та прибутків у наступних періодах.Як вже зазначалося вище, при виході компанії на український ринок, практично існував лише один конкурент, а саме корпорація “Пепсі", яка теж шукала на Україні своїх споживачів. В той же час покращення економічної та політичної ситуації в країні призвело до розвитку підприємств харчової промисловості і виробництва безалкогольних напоїв зокрема. Таким чином в Україні з’явилося три основних конкурентакомпанії:Концерн “Орлан", ВАТ “Завод безалкогольних виробів “Росинка", ЗАТ “Оболонь".

Висновок

Усі заходи, які пропонуються для підвищення інвестиційної привабливості української економіки для капіталу нерезидентів, можуть поділятися на дві великі групи: заходи, що впливають на усіх інвесторів, і заходи, що впливають тільки на іноземних інвесторів. Найгостріші проблеми підвищення інвестиційної привабливості української економіки виникають у макроекономічній сфері. Розв'язувати їх слід з урахуванням інтересів і внутрішніх, і іноземних інвесторів.

Розділ 3

ПРОБЛЕМИ ТА ПЕРСПЕКТИВИ ДІЯЛЬНОСТІ ТНК В КОНКУРЕНТНОМУ СЕРЕДОВИЩІ УКРАЇНИ

3.1. Наслідки діяльності ТНК в Україні та їх вплив на конкурентне середовище

Транснаціональні корпорації здійснюють свої капіталовкладення переважно для довгострокових цілей. Хоча вони часто швидко перекидають величезні фінансові ресурси з одного регіону земної кулі в іншу, що може дестабілізувати фінансові ринки в окремих регіонах, не можна забувати, що ТНК - це прямі інвестиції, вкладені в багаторічні проекти. Тому діяльність ТНК може бути оцінена як переважно сприятлива стабілізація світових ринків капіталу. Адже це великі компанії, яким потрібне стабільне господарське середовище, у тому числі фінансове.

Значні обсяги прямих іноземних інвестицій від ТНК наприкінці XX ст. надходили до регіону Центральної та Східної Європи.

Втім, інвестиційна активність ТНК не обмежується прямим інвестуванням, створенням нових виробничих об'єктів або контролюванням існуючих. Значну активність ТНК виявляють і в галузі портфельного інвестування, причому співвідношення цих моделей їхньої участі в механізмі глобального руху капіталів залежить від конкретних господарських цілей, кон'юнктури, характерних конкретних пріоритетів підприємницької діяльності.

Наприкінці 90-х років спостерігалося стійке зростання обсягу прямих іноземних інвестицій ТНК. Збільшення інвестиційних потоків сприяло подальшому розширенню міжнародного виробництва. Так, у 2001 році валовий продукт 63 тисяч ТНК і 690 тисяч їхніх іноземних філій (у 1998 році у світовій економіці налічувалося 60 тисяч ТНК і 500 тисяч закордонних філій) становив 3,045 трлн. дол. і зріс порівняно з 1990 роком більш як у два рази.

Таблиця 3.1

Прямі іноземні інвестиції ТНК та міжнародне виробництво, 2006-2011рр.

Вартість у поточних цінах, у млрд. дол.

Середньорічний приріст, у відсотках

2006

2011

2006

2007

2009

2010

2011

Приплив ПІІ

209

865

24,0

20,0

31,9

43,8

27,3

Відплив ПІІ

245

800

27,6

15,7

27,0

45,6

16,4

Продажі закордонних філій

5.503

13.564

15,8

10,4

11,5

21,6

17,8

Експорт закордонних філій

1.165

3.167

13,2

13,9

12,7

13,8

17,9

Валовий продукт закордонних філій

1.419

3.045

16,4

7,1

15,3

25,4

17,1

Активи закордонних філій

5.706

17.680

18,0

13,7

16,5

21,2

19,8

Світовий валовий внутрішній продукт

21.473

30.551

11,7

6,3

0,6

-0,9

3,0

Світовий експорт товарів і послуг

4.173

6.892

15,0

9,5

1,5

-1,8

3,0

Інші показники також указують на подальше розширення міжнародного виробництва: загальний обсяг експорту іноземних філій становить понад 3 трлн. дол., їхні сукупні активи - 17,68 трлн. дол.

Наведені показники є вражаючими у порівнянні з розміром світової економіки: загальний обсяг увезених ПІІ відповідає тепер 14% сукупних світових інвестицій (20 років тому - лише 2%); обсяг експорту товарів іноземними філіями - 46% від загального обсягу світового експорту; на частку іноземних філій припадає майже 10% світового ВВП.

Темпи зростання обсягу продажів іноземних філій у 2009році значно випереджали темпи зростання світового експорту товарів і послуг, а відношення загального світового обсягу увезених і вивезених ПІІ до світового ВВП збільшувалося в кілька разів швидше, ніж відношення сукупного обсягу світового імпорту й експорту до світового ВВП. Звідси висновок: розширення міжнародного виробництва сприяло посиленню взаємозалежності у світовій економіці значно більшою мірою, ніж це могло бути досягнуто лише за рахунок міжнародної торгівлі.

Іноземний капітал, глибоко проникнувши в економіку багатьох країн світу, став складовою частиною їх відтворювального процесу. Частка підприємств, що контролюються іноземним капіталом, в загальному обсязі виробництва обробної промисловості в Австралії, Бельгії, Ірландії, Канаді перевищує 33%, у провідних західноєвропейських країнах становить 21-28%, у  підприємства, що контролюються іноземним капіталом, виробляють понад 10% промислової продукції.

Ще істотнішу роль іноземний капітал у формі прямих інвестицій відіграє в економіці країн, що розвиваються. У них на компанії з іноземною участю припадає до 40% промислового виробництва, а в окремих країнах він переважає. Вивчаючи географічну структуру іноземних інвестицій, доходимо висновку, що переважна їх частина припадає на розвинуті країни: як на країни-експортери капіталу, так і на приймаючі країни.

У сучасних умовах приймаючі країни (розвинуті й ті, що розвиваються), як правило, схвалюють ТНК на своїй території. Більше того, в світі існує конкуренція між країнам" за залучення прямих зарубіжних інвестицій, у процесі якої ТНК отримують податкові знижки та інші пільги.

У таблиці 1.4 відображено найтиповіші плюси і мінуси діяльності ТНК для приймаючої країни і для країни, що вивозить капітал.

Таблиця 3.2

Вплив ТНК на країни базування та приймаючі країни

Вигоди

Приймаюча країна

Країна, що вивозить капітал

Отримання додаткових ресурсів (капітал, технології, управлінський досвід, кваліфікована праця)

Стимулювання розвитку національної економіки, збільшення обсягу продукту, що виробляється, і прибутку, прискорення економічного зростання і розвитку

Отримання податків від діяльності ТНК

Іноземні інвестиції ефективніші, ніж аналогічні внутрішні

Проблеми

Представники приймаючої країни не допускаються до участі в проведенні НДДКР

Посилена експлуатація і встановлення зовнішнього контролю з боку ТНК

ТНК можуть маніпулювати цінами з метою уникнення податків

Державне регулювання іноземних інвестицій: заборона інвестування в окремі галузі, особливі умови інвестування

(використання місцевих напівфабрикатів, навчання місцевих кадрів, проведення НДДКР у приймаючій країні, розширення експорту продукції, що виробляється), втрати в торговому балансі

Ризик конфіскації інвестицій

Діяльність ТНК по-різному оцінюється в країнах їх базування. Однак усі вони визнають факт широких можливостей ТНК і неухильного розширення їх діяльності за національними кордонами, а також істотну роль ТНК у вкладеннях капіталу в національну економіку. Найбільш проблемними в діяльності ТНК для країн базування є взаємовідносини ТНК і національних урядів та реалізація корпоративних інтересів ТНК.

Стратегічна єдність інтересів ТНК і держав виявляється і в тому, що державна політика, партійна система, армія не можуть існувати без фінансово-технічної підтримки ТНК. На постійну частку витрат, необхідних для зовнішньоекономічної експансії ТНК, перетворилися витрати суто політичні.

Більше того, американські ТНК продовжують фінансувати баланс і є головним джерелом збереження обміну і балансу цього обміну із зарубіжними країнами, що зміцнює американську глобальну військову і політичну позицію, тому ТНК розглядаються як важливий чинник американського економічного і політичного добробуту та глобального впливу. Природно, що ТНК, у свою чергу, бояться націоналізації або певного обмеження своєї діяльності за кордоном і потребують істотної підтримки і захисту американського уряду.

Оскільки ТНК за своїм характером є міжнародно-оперуючими структурами, крім перелічених вище функцій вони виконують і функцію дипломатії у сфері зовнішніх відносин, в якій виступають як політичні агенти, маючи потужний потенціал:

1) наявність широкої мережі філій, дочірніх компаній, представництв, зв'язків, яких не має жодне дипломатичне відомство;

2) присутність ТНК в економіці приймаючих країн, у їхній інфраструктурі, зовнішній торгівлі, на відміну від офіційної дипломатії, яка діє на міждержавному рівні;

3) поширення контролю ТНК на засоби масової інформації, зв'язку, що означає володіння могутньою зброєю формування місцевої громадської думки;

4) створення в залежних країнах слухняної сили в особі представників місцевих політичних, суспільних кіл.

ТНК впливають на країни базування і приймаючі країни. Оцінювати їх діяльність у приймаючій країні необхідно на рівні держави, вітчизняних підприємств і громадян. Більшість країн, які розміщують філії ТНК на своїй території, схвалюють їх діяльність і навіть конкурують між собою за залучення прямих іноземних інвестицій. Позитивний вплив ТНК на економіку приймаючих країн виявляється у створенні додаткових робочих місць, пожвавленні внутрішньої торгівлі, впровадженні інновацій і випуску нових видів продукції.

Іноземні ТНК здатні сприяти модернізації капіталоємних виробництв та поліпшенню загального рівня корпоративного управління, надати певні антикризові гарантії. Українські партнери через їх канали можуть закріпитися на традиційних ринках реалізації продукції й вийти на нові.

Для всебічної оцінки ролі ТНК в приймаючих країнах необхідно визначити не тільки переваги для української економіки від їх діяльності, але й оцінити загрози, які вони їй несуть. Найбільша небезпека полягає в тому, що функціонування ТНК має наднаціональний характер і приводить до формування наддержавних зв’язків. На нашу думку, загрози національній економіці полягають в наступному: по-перше, чимала кількість ТНК настільки великі за розмірами, що за обсягом обороту перевершують окремі країни. Це дає їм можливість вести справи безпосередньо з главами держав і здійснювати тиск на уряд приймаючої країни. Незгодні з політикою уряду, ТНК можуть підкупити місцевих політиків і фінансувати змову проти нього. Зміна урядів у Європі та Азії, війни та державні перевороти у країнах Близького і Середнього Сходу, Латинської Америки безпосередньо пов’язані з інтересами ТНК, які збагатилися від цього на мільярди доларів [35, с. 72].

По-друге, для забезпечення корпоративної політики ТНК у зовнішній політиці реалізують свою дипломатію на основі власної корпоративної ідеології. Вони мають власні спецслужби і достатню кількість зброї для військових заворушень.

По-третє, кінцева мета діяльності ТНК – максимізація прибутку, тому можлива ситуація, коли досягнення цієї мети призведе до негативних економічних і соціальних наслідків всередині країни, виснаження природних ресурсів. ТНК здатні лобіювати прийняття певних законів на свою користь у приймаючій країні.

По-четверте, іноземні інвестори найчастіше захоплюють перспективні і більш розвинуті напрями діяльності приймаючих країн і можуть нав’язувати вітчизняним підприємствам застарілі і екологічно небезпечні технології. В Україні більша частина зарубіжних компаній зосереджена в галузях торгівлі, ремонту, операціях з нерухомістю, будівництві, переробці сировини, які дозволяють швидко отримувати прибутки. У той же час добувна промисловість і сільське господарство мало привабливі для іноземних інвесторів, що призводить до їх відставання від міжнародного рівня. У багатьох країнах окремі галузі (металургія, повітряний транспорт, суднобудування, телекомунікації, енергетика) є закритими для іноземних інвестицій, оскільки вони реально чи потенційно становлять основу національної оборони і безпеки. Україна дозволила зарубіжним компаніям увійти в ці галузі.

По-п’яте, сукупні валютні резерви ТНК у кілька разів перевищують сукупні резерви всіх центральних банків світу. Тому переміщення лише 1-2 % маси грошей, що перебувають у їхньому володінні, цілком здатне змінити паритет національних валют.

В шосте, під час кризових явищ іноземні підприємства забирають капітали із приймаючої країни і спрямовують їх у країну базування, щоб там стабілізувати ситуацію. Так сталося в Україні у 2011-2012 роках (табл. 3.1)[36, с. 15].

Таблиця 3.3

Темпи росту (зниження) прямих іноземних інвестицій в Україну

Рік

Відсотки до попереднього року

2005

120.1

2006

124.2

2007

133.2

2008

186.7

2009

127.9

2010

136.7

2011

120.6

2012

112.4

Вилучення інвестицій, особливо у фінансовій сфері, вплинуло на вітчизняну економіку: у 2012 році ВВП України скоротився на 15 %, обсяг промислового виробництва впав до рівня 2005 року.

Вплив ТНК на українські підприємства також необхідно оцінювати з позитивного та негативного боку. Позитивною рисою їх діяльності є пожвавлення конкуренції і підвищення якості вітчизняної продукції. ТНК відіграють важливу роль у поширенні міжнародних стандартів виробництва товарів та послуг і підготовки кваліфікованих кадрів, що приводить до зростання продуктивності праці. Їх діяльність примушує вітчизняні підприємства вкладати кошти в розробку новітніх технологій, скорочувати витрати, здійснювати конкурентну боротьбу за споживача. Негативною рисою є зменшення обсягів випуску або закриття вітчизняних підприємств, які за розмірами капіталів не можуть змагатися з потужними ТНК. Крім того, ТНК схильні до застосування методів недобросовісної конкуренції (картельні угоди тощо).

Що стосується українського споживача, то тут вплив діяльності ТНК на добробут населення також оцінюється неоднозначно. З одного боку – насичення ринку різноманітними товарами і послугами. З іншого – для зменшення ціни продукції використання іноземними компаніями переважно штучних інгредієнтів при виробництві товарів (особливо харчової промисловості), що впливає на здоров’я споживачів.

Щоб захистити вітчизняну економіку від негативних наслідків діяльності ТНК, необхідно контролювати їх діяльність у приймаючій країні. Доцільною є державна політика використання вищезазначених переваг транс націоналізації економіки із одночасним захистом економічної і політичної самостійності України, її приватної власності, національного виробника і матеріального добробуту народу.

В Україні розробляється Стратегія національної безпеки. У ній необхідно проаналізувати глобальні тенденції, ризики та загрози від транс націоналізації економіки, визначити цілі, розподіл ресурсів та розробити механізм їх виконання. Стратегічне управління в сфері економічної безпеки дає змогу правильно позиціонувати Україну та досягти для неї найбільшого успіху у світі в реалізації національних інтересів.

Щоб знизити ризики від діяльності ТНК необхідно розвивати вітчизняну конкурентоспроможну економіку і вибрати пріоритетні сфери і галузі, які можуть забезпечити вихід українських компаній на світові ринки. Потрібно отримувати прибутки на вітчизняних підприємствах та вкладати зароблені кошти у національне виробництво. Крім того, Україна має орієнтуватися на збільшення питомої ваги в експорті готових виробів, значно скорочуючи поставки сировини і палива.

Поліпшення науково-технологічного аспекту економічної безпеки вимагає створення сприятливого клімату для активізації науково-технологічного та інноваційного розвитку національної економіки. В наш час інноваційну діяльність в Україні здійснюють менше 20 % промислових підприємств переважно за власні кошти.

Зменшення загроз діяльності ТНК на вітчизняному ринку можливе за умов поліпшення трудового потенціалу країни через зростання рівня життя, стимулювання народжуваності, зменшення кількості безробітних, зростання ефективності використання робочої сили. На сьогодні частка працездатного населення в Україні становить приблизно 60 % від загальної кількості населення.

Прогнозується зменшення населення у віці 30-ти років від 30 % зараз до 10 % у 2025 році. Таким чином, демографічні зміни можуть стати джерелом економічної небезпеки країни у недалекому майбутньому.

Україна має значний ресурсний потенціал, особливо сільськогосподарських земель. Цей ресурс є об’єктом зацікавленості багатьох міжнародних компаній. Для української економіки важливо не допустити хижацького споживання ресурсів і посилити контроль за їх використанням.

Свого часу конкурентоспроможність держави значною мірою залежала від наявності в ній трьох основних чинників виробництва -природних і трудових ресурсів та капіталу. З розвитком виробництва та під впливом технічного прогресу конкурентоспроможність почали визначати чинники вищого рівня, насамперед, інфраструктура країни, її науковий потенціал, рівень освіченості населення.В сучасних умовах основною конкурентною перевагою є технологічний відрив від конкурентів, тобто здатність провідних структур даної країни створювати нові технології і високотехнологічні наукоємні продукти. Дослідники вважають, що найважливішу конкурентну перевагу України складає наявність величезного людського капіталу. Проте його наявність - це лише потенційна конкурентна перевага, яка перетворюється на реальну в процесі інноваційної діяльності, тобто створення принципово нових технологій, високотехнологічних продуктів, нових форм організації виробництва та реалізації цих продуктів. Саме у поєднанні науки і виробництва знаходиться най слабкіше місце української економіки [6,132]. Крім того, в інвестиційному секторі економіки України у багатьох випадках втрачений науково-технічний та виробничий досвід.  Стратегія промислового розвитку передбачає різке зменшення залежності від імпорту важливих чинників виробництва (енергоносіїв і стратегічних видів сировини) та збільшення кількості джерел постачання цих компонентів, а також створення в Україні імпортозамінних виробництв на основі новітніх передових технологій [4, 932].

Експортна політика має бути спрямована на розширення асортименту товарів, збільшення в експорті частини високих технологій і товарів з високим ступенем обробки, а також освоєння нових ринків товарів, технологій, капіталів і послуг. На сьогодні конкурентні переваги національних виробників обумовлюються наявністю в Україні масштабної транспортної інфраструктури, її вигідним географічним положенням і забезпеченість природними ресурсами. Ресурсний потенціал України складає могутню конкуренцію світовим ринкам.

Конкурентоспроможність українських виробників ґрунтується також на низькому рівні внутрішніх цін на вугілля, залізняк, електроенергію, природний газ. Чинниками, які деформують їхню конкурентоспроможність, є занижений курс національної валюти, низька вартість робочої сили, пряме та приховане субсидування державою базових галузей економіки. Резерви зростання експорту на старій виробничій базі практично вичерпані.Висока енергоємність базових галузей економіки в умовах постійного зростання цін на енергоносії і використання застарілих технологій у виробничому процесі негативно впливають на рівень виробничих витрат і якість продукції, знижуючи таким чином конкурентоспроможність українських виробників на світових ринках . Прогнозується також, що реальні ціни на традиційні товари українського експорту в довгостроковому періоді знижуватимуться під впливом таких чинників: низького технологічного рівня продукції, високої конкуренції на світовому ринку низько технологічних товарів між виробниками країн, що розвиваються, і країн з перехідною економікою, низького попиту на низькотехнологічну продукцію в розвинених країнах [21].

На сьогодні Україна займає переважно невигідні і неперспективні ніші світового ринку. Домінування в структурі вітчизняного експорту товарів, що характеризується слабким динамізмом попиту і надмірною пропозицією на світовому ринку, не сприяє зростанню національною економіки, призводить до погіршення умов торгівлі та виснаження національних фінансових ресурсів [11,18]. Слід зазначити, що реакція окремих підприємств, галузей господарського комплексу та економіки загалом на зміни зовнішнього середовища залежить від ступеню їх адаптивності та інноваційності.

Одним з показників, який характеризує конкурентоспроможність економіки, згідно з методологією Світового банку, є індекс інноваційної економіки. Для України цей показник складає 5,7 балів за 10-бальною шкалою. Це менше не тільки за показники розвинених країн, але й країн з перехідною економікою. Індекс економічної свободи України, що також визначається Світовим банком складає, 125 ранг серед країн з перехідною економікою, тобто займає останнє місце [2].

За індексом людського розвитку, за розрахунками HAH України, наша держава посідає 85-90 місце, а за даними ООН - 102 місце. Експерти Інституту економіки промисловості HAH вважають, що в розвинених країнах професійна компетентність цінується більше (90%), ніж в Україні (72%), тобто відбувається недооцінка однієї з головних характеристик конкурентоспроможності     працівника.

     Серед чинників,     які перешкоджають конкурентоспроможності є незатребуваність творчої людини, пасивність і байдужість людей[4]. У рейтингу підприємницької привабливості на 2008-2012 рр. Україна посідає 70 місце серед 82 країн (Росія - 62). Найбільш привабливими для бізнесу є Данія, Фінляндія, Сінгапур.

Одним із важливих показників соціально-орієнтованої економіки та її конкурентоспроможності є вартість робочої сили в Україні, яка складає 45 центів на годину, тоді як у Німеччині - 25дол.СІЛА, Японії - 16,5, СІЛА - 15,5, Франції - 15,5, Великій Британії - 13, Південній Кореї - 7,5, Мексиці - 3, Малайзії - 2,5дол. СІЛА. Порівняно з Росією вартість робочої сили в Україні удвічі дешевша [1]. Для утримання вартості робочої сили на певному рівні необхідно, щоб співвідношення мінімальної і середньої заробітних плат відповідало стандартам МОП (60%), але фактично цей показник у 2,5 рази менший за міжнародні норми [8]. 

За оцінками експертів, господарство нашої країни все більше набуває рис економіки колоніального типу. Фахівці вважають, що за якісними показниками ми знаходимося на відчутній дистанції від інноваційної економіки порівняно з початком та серединою 90-х років ХХ-століття.

Результати аналізу фахівців Інституту економіки промисловості HAH України засвідчили:

- внутрішній інноваційний попит залишається низьким. Український капітал практично не інвестує складне виробництво, а вітчизняні нові технології та сучасна техніка лише в окремих випадках мають попит на ринках промислово розвинених країн світу;

- зарубіжні інвестори вважають доцільним вкладати кошти в нашу торгівлю, зв'язок, металургійну промисловість;

- недостатнє фінансування науки та розробок нових технологій;

- посилення конкуренції на світових ринках тих товарів, які складають основу українського експорту, передусім металів. Основними покупцями українського прокату до недавнього часу були Китай і Індія, проте в даний час ситуація змінилася. Китай, який за виробництвом чорних металів вийшов на перше місце в світі, не тільки повністю відмовився від імпорту українського прокату, але й у широких масштабах почав експортувати свій прокат у країни Південно-Східної Азії, позбавляючи українських металургів ринків, які вже стали для них традиційними;

- зростання ціни на газ, причому ціна імпортованого газу продовжує підвищуватися;

- інвестиційний клімат в Україні досі залишається несприятливим для інвестиційної діяльності, яка є життєво важливою для підвищення конкурентоспроможності та подальшої модернізації економіки;

розширення   внутрішнього   ринку,   зумовлене   вступом   України   до COT, супроводжується зростанням конкуренції між національними та іноземними компаніями у сфері сільського господарства та виробництва продуктів харчування і споживчих товарів. Ринок сільськогосподарських товарів України на сьогодні не має значного експортного потенціалу. Обсяг виробництва сільськогосподарської продукції в Україні в порівняльних цінах за період з 1996 по 2007 р.знизився в 3,1 рази. Слід врахувати реалії існуючого світового ринку, де все більшого розмаху набирає практика дотування виробництва. Така ситуація ускладнює проникнення українських товарів на нові ринки, а також утримання наявних [10, 93]. Наочним прикладом може бути ринок Росії, який значною мірою виявився втраченим для України внаслідок жорсткої конкуренції з боку західних виробників продовольства.

Основна увага у практичній роботі з підвищення конкурентоспроможності повинна приділятися забезпеченості чинниками виробництва, які можуть використовуватися для розвитку і створення конкурентних переваг. За ефективністю використання чинників виробництва Україна, як Росія та інші країни СНД, посідає останні місця, поступаючись розвинутим країнам світу. Наприклад, порівняно з Францією використання сільгоспугідь менше у 10-12 разів, трудових ресурсів-7-15 разів, основного капіталу - 2-3 рази, наукового потенціалу - більше як у 20 разів [11, 136].

Незважаючи на значні втрати ресурсів, наукового технологічного та кадрового потенціалу і часу, Україна ще має перспективи у досягненні міжнародної конкурентоспроможності національної економіки за умови реалізації власної стратегії. Державна політика у створенні конкурентних переваг має зосереджувати зусилля, насамперед, на тих напрямах де роль держави незамінна на розвитку освіти, науки, загальної інфраструктури, створення нормативно-правового поля конкуренції.

Проводячи активну соціально-економічну політику, інструментом якої є добросовісна конкуренція, можна досягти бажаного узгодження інтересів держави і суб'єктів господарювання.

На сучасному етапі розвитку економіки відродження вітчизняного виробництва, поглиблене реформування економічних відносин багато в чому залежать від чітко визначеної конкурентної політики держави у сфері торгівлі, спрямованої на захист законних інтересів підприємців і споживачів, підвищення конкурентоспроможності виробника на внутрішньому та зовнішньому ринках. Визначальним у прийнятті правильної конкурентної політики є всебічна оцінка конкурентного середовища. Правильна оцінка цього середовища є основною умовою, за якої працюють ринкові механізми, що формують багатство, розмаїття асортименту та високу якість товарів і послуг.

3.2 Перспективи діяльності ТНК в конкурентному середовищі України

Роль транснаціональних корпорацій у розвитку економіки України в найближчій перспективі буде постійно зростати. Однак для того, щоб присутність ТНК справляло позитивний вплив на національну економіку, необхідна відповідна політика з боку парламенту та уряду країни. У даній ситуації стимулюючі дії, спрямовані на активізацію їх інвестиційної діяльності.

Безпосередньо, напрямки подальшого розвитку діяльності ТНК в Україні можуть бути поділені на поточні і перспективні. В цьому поділі поточні напрямки передбачають розвиток безпосередньої діяльності ТНК, а перспективні – визначають бачення діяльності ТНК в Україні на довготерміновий період.

 До поточних напрямів відносять :

 1) законодавчо-правове забезпечення діяльності ТНК в Україні, насамперед у розширити сферу дії державного регулювання інвестиційної діяльності;

 2) використання в України досвіду ТНК в розробці та розвитку ефективних внутрішніх корпоративних та зовнішніх зв’язків залучати до активної інвестиційної діяльності суб'єктів різноманітних форм власності та господарювання для розширення національного товаровиробництва і ринкової інфраструктури;

 3) адекватність організації обліку та звітності ТНК та українських підприємств та використання методології економічного аналізу ТНК господарськими суб’єктами України ширше впроваджувати в практику індикативне планування [1].

Перспективні напрямки включають:

 1) системна інтеграція України до міжнародних економічних і політичних відносин. Враховуючи багатогранність та різноманітність шляхів такої інтеграції, роль процесу залучення іноземного капіталу та діяльності ТНК в Україні є досить важливою як для зовнішньоекономічного, так і для зовнішньополітичного чинника. У цьому напрямку важливим є використання як достовірного позиціювання держави в світі, так і виконання вимог щодо конкретних інтеграційних процесів. Зокрема, мова йде про вступ України до СОТ, втілення в життя напрямів європейського вибору України та рух до НАТО, визначення реалій відносин з країнами СНД та участь у ЄC [5];

 2) результативність економічних реформ на мікрорівні та загальне оздоровлення економічного клімату в державі. На рівні діяльності іноземного капіталу є логічна зміна акцентів у пріоритетах і формах інвестування. Необхідним є оптимізація структури економіки країни, зменшення частки галузей металургійної, важкої та військової промисловості, що у великих розмірах споживають природні ресурси, погіршують екологічну ситуацію, а їх продукція значною мірою вивозиться за межі України і не впливає на рівень життя населення. В свою чергу, необхідно збільшувати частку наукомістких галузей з екологічно чистими технологіями, легкої і харчової промисловості, переробних, галузей сільського господарства, сфери послуг тощо;

3) створення потужних національних структур, які б мали можливість конкурувати з ТНК. Виходячи з можливостей розвитку національних потужних структур, є логічним поєднання такого розвитку із безпосередньо стратегією ТНК. Стратегія ТНК заснована на глобальному підході, що передбачає оптимізацію результату не для кожної окремої ланки, а для об'єднання в цілому.  

Розробка інновайційних  методів повинен базуватися на вивченні іноземного досвіду та адаптації його до українського середовища. Перетворення вітчизняних компаній у міжнародні повинно стати метою політики держави, що прагне до посилення свого впливу в міжнародному масштабі. Доцільно стимулювати українських виробників пільговими кредитами, змістити акценти з торговельних і фінансових установ на сферу матеріального виробництва.

Отже, тенденції свідчать, що Україна не лише приймає ТНК, а водночас прагне до створення таких компаній, що є надзвичайно важливим фактором для її економіки. Загалом, аналіз діяльності ТНК свідчить про їх двоякий вплив на країни, в яких вони працюють. З одного боку, вони несуть за собою передові технології, управлінський досвід і т.д. З іншого ж боку, в їх діяльності присутньо і багато небезпек для приймаючих країн. Для уникнення багатьох проблем повязаних з діяльністю ТНК, потрібно в першу чергу рухатися у напрямку розробки сучасного інвестиційного законодавства. 

Не дивлячись на те що в Україні уже присутні ТНК є доцільним створення ще цілої низки ТНК. На сьогодні в Україні діють декілька державних документів, які стимулюють розвиток підприємництва, сприяють загальному зростанню промислового виробництва та спонукають підприємства до проведення більш активної зовнішньоекономічної діяльності. Це Закон України «Про Національну програму сприяння розвитку малого підприємництва в Україні» , Постанова Кабінету Міністрів «Про схвалення Державної програми розвитку промисловості на 2003-2011 роки» , Розпорядження Кабінету Міністрів «Про затвердження плану заходів із зменшення негативного сальдо у зовнішній торгівлі» , Указ Президента України «Про заходи стимулювання зовнішньоекономічної діяльності». Проте, в Україні немає єдиної загальнодержавної програми підтримки розвитку зовнішньоекономічної діяльності підприємств та стимулювання затвердження на зовнішньоекономічних ринках за рахунок утворення власних філій і виробничих підприємств за кордоном.

Політика державної підтримки може бути здійснена завдяки запровадженню державної програми «Стимулювання зовнішньоекономічної діяльності українських підприємств». Основною метою цієї програми має стати заохочення провідних компаній кожної з галузей економіки до здійснення зовнішньоекономічної діяльності. Програма повинна бути спрямована на підприємства-лідери своєї галузі, які виробляють високоякісну продукцію, що користується високим попитом в різних країнах світу, чи галузеві об'єднання підприємств.

Конкурентоспроможність підприємств, які будуть відібрані для участі в програмі, буде підвищуватись за рахунок зниження собівартості сировини, яку планують експортувати, збільшення оборотних засобів компанії, підтримки за рахунок міждержавних угод про співробітництво, допомоги в інноваційній діяльності, забезпечення висококваліфікованими кадрами. Це має бути здійснено за рахунок таких заходів:

  •  моніторинг зовнішніх ринків щодо їхньої товарної структури, стабільності та лояльності до зарубіжних інвесторів;
  •  зниження ввізних мит на основні сировинні позиції;
  •  надання пільгових цільових кредитів для стимулювання розвитку зовнішньоекономічної діяльності;
  •  пільгове оподатковування зовнішньоекономічних операцій;
  •  укладення міждержавних угод про торгівлю товарами народного споживання й спільне ведення науково-дослідних робіт;
  •  розробка державними НДІ нових технологій виробництва під потреби конкретних підприємств, учасників державної програми;
  •  підготовка кваліфікованих кадрів для потреби конкретних галузей: програми перекваліфікації працівників, програми підготовки молодих кадрів.

У свою чергу, підприємства, залучені у програму, мають брати на себе і виконувати такі зобов'язання:

  •  проведення постійної модернізації виробництва;
  •  розробка комплексної програми виходу на зовнішньоекономічні ринки й транс націоналізації підприємства;
  •  фінансування програм перекваліфікації працівників і підготовки молодих кадрів;
  •  створення нових робочих місць;
  •  своєчасна сплата податків у повному обсязі;
  •  закупівля інноваційних технологій, розроблених державними НДІ;
  •  поширення й популяризація товарів українського виробництва і, як наслідок, створення позитивного іміджу України за кордоном;
  •  звіт про цільове використання пільгових кредитів і сировини, завезеної за пільговою митною ставкою.

Висновок
На сучасному етапі розвитку економіки відродження вітчизняного виробництва, поглиблене реформування економічних відносин багато в чому залежать від чітко визначеної конкурентної політики держави у сфері торгівлі, спрямованої на захист законних інтересів підприємців і споживачів, підвищення конкурентоспроможності виробника на внутрішньому та зовнішньому ринках.
Визначальним у прийнятті правильної конкурентної політики є всебічна оцінка конкурентного середовища. Правильна оцінка цього середовища є основною умовою, за якої працюють ринкові механізми, що формують багатство, розмаїття асортименту та високу якість товарів і послуг

Враховуючи тенденцію до стрімкого розвитку ТНК у економіці України, потрібно зазначити що це стане досить позитивним моментом для українського  економічного простору, оскільки це приведе до таких позитивних зрушень як: зміцнення ресурсної і виробничої бази країни; розширення експортних можливостей країни; пришвидшення реструктуризації економіки; поширення передових технологій; посилення процесів інтернаціоналізації та інтеграції в Україні.

Розділ 4

ОХОРОНА ПРАЦІ ТА БЕЗПЕКА В НАДЗВИЧАЙНИХ СИТУАЦІЯХ

Відповідно до статті 37 Закону України «Про охорону праці» державне управління охороною праці в Україні здійснюють:

  •  Кабінет Міністрів України;
  •  Комітет з нагляду за охороною праці Міністерства праці та соціальної політики України;
  •  міністерства та інші центральні органи державної виконавчої влади;
  •  місцева державна адміністрація, місцеві Ради народних депутатів;
  •  асоціації, концерни, корпорації та інші об’єднання підприємств.

Державне управління охороною праці здійснюється шляхом сукупності скоординованих дій органів державного управління охороною праці, органів місцевого самоврядування за участю об’єднань роботодавців, професійних спілок та інших представницьких органів з реалізації основних напрямів соціальної політики в галузі охорони праці, спрямованих на забезпечення відповідних умов праці.

Рис.4.1. Органи, які здійснюють управління охороною праці та нагляд

і контроль за станом умов праці.

Управління охороною праці на всіх рівнях базується на законодавчих та нормативно-правових актах про охорону праці. Закон містить норми прямої дії, що визначають обов’язки, права та повноваження кожного з цих органів.

Складовою частиною управління будь-яким підприємством є система управління охороною праці. Управління охороною праці – це підготовка, прийняття та реалізація рішень по здійсненню організаційних, технічних, санітарно-гігієнічних та лікувально-профілактичних заходів, спрямованих на забезпечення безпеки, збереження здоров’я та працездатності людини у процесі праці.

У системі управління охороною праці є об’єкти та органи управління, що виконують визначені функції та завдання. Об’єктом управління є діяльність служби охорони праці щодо забезпечення безпеки праці на робочих місцях, дільницях, відділах та на підприємстві в цілому. Організаційно-методична робота по управлінню охороною праці, підготовка управлінських рішень та контроль за їх реалізацією здійснюється службою охорони праці, підпорядкованою безпосередньо роботодавцю. Органи управління у відділах – керівники відповідних підрозділів та служб.

Об’єктом дослідження виступає планово-економічний відділ на ТОВ «Транс-Логістик».

Метою діяльності ТОВ «Транс-Логістик» є отримання прибутку шляхом здійснення господарської діяльності, а саме вантажні автоперевезення. Предметом діяльності є надання послуг, спрямованих на задоволення потреб клієнтів. ТОВ «Транс-Логістик» стабільно тримається на ринку  послуг, таких як вантажні автоперевезення товарів по території України та за її межами.

Розділ 4.1.

СИСТЕМА УПРАВЛІННЯ ОХОРОНОЮ ПРАЦІ НА ТОВ «TRANS LOGISTIC»

4.1.1. Загальна характеристика діяльності ТОВ «TRANS LOGISTIC».

Товариство з обмеженою відповідальністю «TRANS LOGISTIC» займається видами діяльності у відповідності зі довідкою з Єдиного Держаного Реєстру підприємств

  •  вантажний автомобільний транспорт;
  •  технічне обслуговування та ремонт автотранспортних засобів;
  •  складське господарство;
  •  допоміжне обслуговування наземного  транспорту;
  •  транспортне оброблення вантажів;
  •  інша допоміжна діяльність у сфері транспорту.

Підприємство самостійно планує і здійснює свою діяльність і визначає перспективи розвитку, виходячи з попиту на послуги і необхідності забезпечення виробничого і соціального розвитку та підвищення прибутків.

Підприємство здійснює матеріально-технічне забезпечення своєї діяльності через систему прямих договорів і контрактів з юридичними і фізичними особами України і інших держав Європи та ближнього зарубіжжя, або через експедиторів чи інші посередницькі організації. Підприємство реалізує свої послуги транспортування за тарифами, які встановлює самостійно або на договірній основі. У розрахунках із зарубіжними партнерами застосовує контрактні ціни, що формуються відносно до умов і цін світового ринку.

Сьогодні це середнє транспортне та сервісне підприємство на якому працює 224 чоловік, з них 140 водіїв. Власний автопарк нараховує 113 автомобілів марок “Mersedes-Benz”, “Scania”, “Man” з тентованими напівпричепами об’ємом до 100 м3, суцільнометалевими напівпричепами об’ємом до 48 м3 та контейнеровозами.

4.1.2. Нормативно-правове забезпечення охорони праці на підприємстві.

Необхідною умовою запобігання аваріям та виробничим травмам є організація і розробка спеціальних заходів на основі аналізу стану охорони праці, що характеризується наявністю на робочих місцях небезпечних виробничих факторів, умов, при яких вони можуть діяти на людей, а також можливими небезпечними діями самих працівників в конкретних умовах праці. Це дозволить об'єктивно оцінити можливі негативні наслідки, вжити невідкладних заходів щодо їх запобігання. Цей процес ґрунтується на виконанні законодавчих та нормативно-правових вимог в галузі охорони праці під час виробничої діяльності.

У таблиця 4.1.1 показано документами, якими забезпечено підприємство «TRANS LOGISTIC».

Таблиця 4.1.1

Нормативно-законодавча база з охорони праці на ТОВ «TRANS LOGISTIC»

№ з/п

Назва документа

Рік видання, дата, номер редакції

Організація, що видала документ

Документи зовнішнього походження

1.

Положення про систему управління охороною праці на підприємстві

від 09.07.2012, № 964

Міністерство надзвичайних ситуацій України

2.

Положення з охорони праці та пожежної безпеки

3.

Положення про службу охорони праці

Галузеві документи, стандарти

4.

Положення про медичний огляд кандидатів у водії та водіїв транспортних засобів

від 09.07.2012, № 964

Міністерство надзвичайних ситуацій України

5.

Положення про порядок забезпечення працівників спеціальним одягом, спеціальним взуттям та іншими засобами індивідуального захисту

6.

Положення про технічне обслуговування і ремонт дорожніх транспортних засобів

Продовження таблиці 4.1.1

Внутрішні документи підприємства (накази, розпорядження, положення)

7.

Наказ про порядок забезпечення працівників підприємства санітарним спеціальним одягом, спецвзуттям та іншими засобами індивідуального захисту

12.05.2008

ТОВ «Транс-Логістик»

Інші документи (інструкції, журнали інструктажів)

8.

Інструкції з охорони праці для працюючих за професіями та видами робіт

12.05.2008

ТОВ «Транс-Логістик»

9.

Інструкції про заходи пожежної безпеки

10.

Журнали реєстрації вступного та повторних інструктажів з охорони праці

Застосування нормативно-правової бази є дійсно необхідністю на підприємстві з небезпечними факторами діяльності, адже є багато загроз, які виникають під час реалізації послуг автоперевезення. Тому, дуже важливо вчасно проінструктувати водіїв, надати все необхідне для небезпечної роботи, діагностувати стан авто транспорту та ін.

4.1.3. Діяльність служби охорони праці на ТОВ «TRANS LOGISTIC».

Служба охорони праці підпорядковується безпосередньо керівникові підприємства й прирівнюється до основних виробничо-технічних служб.

Фахівці з охорони праці мають право видавати керівникам структурних підрозділів підприємства обов'язкові для виконання приписання щодо усунення наявних недоліків, одержувати від їх необхідні відомості, документацію і пояснення з питань охорони праці, вимагати відсторонення від роботи осіб, які не пройшли медичний огляд, навчання, інструктаж, перевірку знань і не мають допуску до відповідних робіт або не виконують нормативи з охорони праці, припиняти роботі виробництва, ділянок, машин, механізмів, що створюють загрозу життю або здоров'я працюючих; направляти керівникові підприємства подання про залучення до відповідальності працівників, які порушують вимоги по охороні праці.

На підприємстві працює 224 чоловіки, серед яких 140 водіїв. До складу  відділу з охорони праці та безпеки руху входить 6 осіб (начальник відділу,    4 механіки та медична сестра). Перед виїздом водія у рейс робиться передрейсовий медичний огляд та діагностується автотранспорт.

На підприємстві діє система преміювання за результатами роботи  кожного робітника, які підводяться щомісячно. Стало традицією виплати одноразових грошових винагород до окремих державних свят.

                                                        РОЗДІЛ 4.2.

ОХОРОНА ПРАЦІ У ПЛАНОВО-ЕКОНОМІЧНОМУ ВІДДІЛІ

4.2.1. Характеристика роботи планово-економічного відділу на ТОВ «TRANS LOGISTIC».

Головний офіс товариства знаходиться в Броварському районі, селі Перемога, на вулиці Б.Хмельницького 1. Слід зазначити, що район є не житловим, знаходиться не далеко від транспортної магістралі, тому в якійсь мірі ізольований від зовнішніх шумів. Будівля стоїть на відкритій території.

У планово-економічному відділі працює 3 особи, які займаються аналізом та плануванням фінансово-господарської діяльності підприємства, оперативно-статистичним обліком і контролем за виконанням затверджених планів. До головного завдання відділу входить складання кошторису доходів і витрат, за статтями витрат та вирахування собівартості вантажних перевезень.  Це говорить про те, що працівники проводить свій робочий день за комп’ютером.

Відділ знаходить у приміщенні площа якого становить 15 м2, де розташовано 3 окремі робочі місця, оснащені персональними комп’ютерами, є кондиціонер. Офіс оснащений штучною вентиляцією та автономною системою опалення. Детальніші умови праці доцільніше навести у       таблиці 4.2.1.

Таблиця 4.2.1

Умови праці на робочому місці економіста

Фактори умов праці

Норма

Фактична величина

Термін  дії протягом зміни,

хвилин

Температура, °С

21-25

22

480

Вологість повітря, %

40

40

480

Швидкість повітря, м/с

0,1

0,2

240

Шум, дБА

50

50

120

Освітленість приміщення, Е,лк

300

250

480

Категорія (точність) зорових робіт, Зор. 

Б

Б

480

Тривалість зосередженого спостереження, Дл., %

>70

90

360

Емоційна і інтелектуальна напруженість

Рішення важливих завдань в умовах дефіциту часу та інформації з підвищеною відповідальністю

240

Дані показники  приміщення сформували список усіх порушень вимог безпеки роботи даного відділу. До них належать наступні:

  •  надмірна яскравість екрана;
  •  неправильне розташування щодо інших ПЕОМ;      
  •  відсутність достатнього місця для розташування ручного маніпулятора і робочих паперів;
  •  відсутність індивідуального принтера.

4.2.2. Аналіз виробничих факторів планово-економічного відділу.

Існує низка факторів, що формують сприятливі або не сприятливі умови праці оцінюють важкість праці економіста, тому доречним буде скористатися формулою, яка допоможе дати інтегральну бальну оцінку важкості праці Iп на конкретному робочому місці:

,                     (1)

де  − середній бал усіх елементів умов праці крім визначаючого Хоп,      що дорівнює .

В нашому випадку: , .

Інтегральна оцінка важкості праці в 24 бали відповідає II категорії важкості праці.

З метою визначити відповідність фактичних умов праці до нормативних, розраховуємо коефіцієнт умов праці:

,                      (2)

де  а1, а2, ..., аn − індекс відхилення фактичних елементів праці від нормативних за відповідними показниками;

m − кількість показників, що характеризують елементи умов праці, за якими проводилися заміри.

.

Визначений коефіцієнт умов праці вказує на необхідність проведення деяких заходів з охорони праці. Напрями заходів визначаються відповідно до значень індексів відхилення. У нашому випадку це - збільшення освітлення на робочому місці.

Важливою складовою частиною атестації робочих місць є оцінка безпеки існуючого устаткування, яка розраховується за формулою:

,                       (3)

де − сума коефіцієнтів вагомості виявлених порушень вимог безпеки для даного устаткування.

Виходячи з таблиці 2.2, розраховуємо коефіцієнт безпечності устаткування:

Таблиця 4.2.2

Експертну оцінку важливості кожного з усіх порушень

Порушення вимог безпеки

Оцінка, бал.

Коефіцієнт   вагомості

Надмірна яскравість екрана

2

0,12

Неправильне розташування щодо інших ПЕОМ

4

0,24

Відсутність достатнього місця для розташування ручного маніпулятора і робочих паперів

5

0,29

Відсутність індивідуального принтера

6

0,35

17

1

Відповідно до одержаного коефіцієнту безпеки устаткування немає необхідності у модернізації планово-економічного відділу.

4.2.3. Аналіз впливу факторів виробництва на стан працівників.

Стан здоров’я і рівень працездатності працівників великою мірою залежить від виробничого середовища, в якому відбувається трудова діяльність. Виробниче середовище безпосередньо впливає на продуктивність праці. У несприятливих умовах виробничого середовища працівник не тільки виконує трудові дії, але й зазнає додаткового навантаження на організм у зв’язку з необхідністю виконувати фізіологічну роботу з метою пристосування до тих чи інших факторів. Тому дуже важливим є визначити, під який вплив підпадає працівник і як це відображається на його стомленості і працездатності.

Вплив умов праці на працездатність людини можна визначити за допомогою інтегральної бальної оцінки важкості праці Іп.

,              (4)

де 15,6 и 0,64 ‒ коефіцієнти регресії.

,

Визначаємо працездатність економіста за формулою:

,                   (5)

R = 100 –13,22 = 86,78.

Відповідно до одержаних результатів можна зробити висновок, що ступінь стомлення, який впливає на працездатність робітників є значно високим. Робота в даному приміщенні вимагає більшого освітлення. Тому коефіцієнт працездатності дуже низький.


Розділ
4.3.

УДОСКОНАЛЕННЯ УМОВ ПРАЦІ НА

ТОВ «TRANS LOGISTIC»

4.3.1. Розробка заходів щодо поліпшення умов праці.

Для розрахунку розміру доплати за умови праці на даному робочому місці згідно таблиці 2.2 визначаємо ступінь шкідливості факторів виробничого середовища в балах (від 1 до 3) за гігієнічною класифікацією праці (табл. 4.3.1).

Таблиця 4.3.1

Залежність розміру доплат від умов праці

Ступінь шкідливості факторів

Хфак, (бали)

Розмір доплати до тарифної ставки, %

Шкідливі і важкі умови

до 2-х

4

2,1 – 4,0

8

4,1 – 6,0

12

Особливо шкідливі та особливо важкі умови

6,1 – 8,0

16

8,1 – 10,0

20

понад 10,0

24

Умови, в яких на даному робочому місці не є досконалими, тому доплата до тарифної ставки становить 4%.

Розрахунок  вентиляції виробничого приміщення:

Визначаємо вільний об’єм приміщення

V = 5·3·2,5·0,80 = 30 м3

Питомий вільний об’єм складає

V′ = 30 / 3 = 10 м3 /люд. < 20 м3/люд.

Нормована кількість повітря на одну людину при V′ < 20 м3/люд. становить 30 м3/год-люд.

Найменша необхідна кількість повітря для вентиляції:

L = 30·3 = 90 м3/год.

Розрахунок акустичної обробки виробничого приміщення:

Знаходимо коефіцієнти поглинання матеріалів стін (0,03), стелі (0,03) та підлоги (0,06).

Визначаємо звукопоглинання приміщення до проведення обробки:

А1 = 2·10·5·0,03+2·8·5·0,03+10·8·0,03+10·8·0,06 =12,6 одиниць поглинання.

Визначаємо звукопоглинання приміщення після акустичної обробки:

А2 = 2·10·5·0,9+2·8·5·0,9+10·8·0,9+10·8·0,06 =238,8 одиниць поглинання.

Зниження рівня шуму за складає

дБ.

Рівень шуму після обробки приміщення (60 - 12,8 = 47,2 дБ А) відповідає нормативним вимогам до приміщення з ПЕОМ.

Заходи, які забезпечують електробезпеку та пожежну безпеку тільки перераховуються без проведення розрахунків. Докладно вони наведені в правилах охорони праці під час експлуатації електронно-обчислювальних машин, затверджених наказом Державного комітету України з промислової безпеки, охорони праці та гірничого нагляду 26.03.2010 N 65.

Заходи щодо організації робочого місця потрібно навести за такою схемою:

- вимоги до виробничих приміщень (площа та об’єм на одне робоче місце; матеріали, які використовують; кольорове пофарбування);

- вимоги до організації робочих місць (розташування місць в приміщенні, вибір робочого положення та виробничої меблі, вимоги до розмірів столу та стільця, розміщення обладнання з урахуванням особливостей трудової діяльності);

- вимоги до основного та допоміжного обладнання, його раціонального розташування.

Наводиться схема розташування робочих місць у приміщенні з урахуванням розмірів приміщення, кількості робочих місць та вимог нормативних актів.

Заходи щодо забезпечення режиму праці та відпочинку. Охорона праці відіграє важливу роль як суспільний чинник, оскільки якими б вагомими не були трудові здобутки, вони не можуть компенсувати людині втраченого здоров'я, а тим більше життя. Слід пам’ятати, що стан охорони праці є показником соціального й науково-технічного розвитку держави. Умови праці, що відповідають нормативним вимогам, дозволяють якщо не уникнути, то хоча б скоротити захворюваність, пов'язану з виробництвом. Турбота про здоров'я людини - найголовніше завдання держави. Адже саме за сприятливих умов праці людина здатна працювати високопродуктивно, створювати необхідний матеріальний потенціал суспільства, добробут усіх громадян.

Заходи щодо забезпечення режиму праці та відпочинку наводяться з урахуванням вимог нормативних актів та характеристики трудової діяльності.

4.3.2. Оцінка ефективності модернізації та заходів щодо охорони праці.

Для оцінки ефективності використовуються значення аналітичних показників: категорія важкості, коефіцієнт умов праці або коефіцієнт безпечності устаткування. Вибір показника залежить від того, які елементи умов праці змінюються при вживанні заходів щодо охорони праці та які показники ці елементи враховують. Зміна показника характеризує ефективність проведених змін.

Крім того, можливо визначити яким чином зміна важкості праці впливає на працездатність людини та його продуктивність:

,                (6)

де ΔW - зростання продуктивності праці, %;

R1 и R2 - працездатність в умовних одиницях до і після впровадження заходів щодо охорони праці, які знизили важкість праці;

0,2 – емпіричний коефіцієнт, який показує вплив зростання рівня працездатності на продуктивність праці.

Визначаємо ступінь стомлення в умовних одиницях до і після впровадження заходів щодо охорони праці за формулою:

,        .

Визначаємо працездатність персоналу в умовних одиницях до і після впровадження заходів щодо охорони праці за формулою:

R1=100 – 13,22 = 86,78,        R2= 100 – 22,5 = 77,5.

Визначаємо зростання продуктивності праці за формулою:

.

Для оцінки ефективності заходів щодо охорони праці визначаємо також зменшення важкості праці та ступеня стомлення:

 

Розрахунок економічної ефективності від впровадження заходів по поліпшенню умов праці:

  1.  За рахунок збільшення питомої ваги тривалості фази підвищеної працездатності у загальному фонді робочого дня.

1) Визначаємо приріст продуктивності праці на ділянці:

,             (7)

де  - питома вага тривалості фази підвищеної працездатності в загальному фонді робочого дня до впровадження заходів, %;

- питома вага тривалості фази підвищеної працездатності в загальному фонді робочого дня після впровадження заходів, %;

k – поправочний коефіцієнт, який враховує долю приросту продуктивності праці залежно від функціонального стану організму людини в різних умовах праці (0,20).

Приріст продуктивності праці по підприємству, %

                          (8)

= 0,182

2) Приріст обсягу виробництва на ділянці, %

                     (9)

= 9,6

де - річний випуск продукції ділянкою до впровадження заходів, грн.

- річний випуск продукції ділянкою після впровадження заходів,грн.

3) Економія на ділянці по умовно постійних витратах, грн.

                      (10)

= 1440 грн.

де Ву - умовно постійні витрати в собівартості річного випуску продукції, грн.

4) Економія від зниження капіталовкладень за рахунок поліпшення використання обладнання:

                       (11)

= 158,4 грн.

де  - балансова собівартість обладнання, грн.;

Р – приріст обсягу виробництва на ділянці;

- нормативний коефіцієнт порівняльної економічної ефективності (0,15).

Річна економія:                                           (12)

= 1598,4 грн.

  1.  За рахунок економії фонду заробітної плати при зменшенні втрат робочого часу через травматизм та захворюваність.

1) Умовне вивільнення чисельності працівників у результаті впровадження заходів з охорони праці - розраховують за формулою:

, осіб

= 8 осіб

де – втрати робочого часу через травматизм і захворюваність до впровадження заходів (базовий рік) на одного працюючого, люд.-дн.;

– втрати робочого часу через травматизм і захворюваність після впровадження заходів на одного працюючого, люд.-дн.;

Ф – річний фонд робочого часу одного працюючого (базовий), люд.-дн.;

Ч – середньорічна розрахункова чисельність працюючих, люд.

2) Можливе зростання продуктивності праці при постійній чисельності працюючих розраховують за формулою:

, %                     (13)

= 4,17%

3) Економію фонду заробітної плати визначають за формулою:

, грн.            (14)

= 518,4 грн.

де – середньорічна заробітна плата одного працівника, грн.;

- відсоток відрахувань на соціальне страхування.

Таким чином, розрахунки показують ефективність заходів щодо охорони праці, які вказують на те, що економиться не тільки здоров’я працівників та покращується їх працездатність, а й є економічний ефект. Тобто, за рахунок збільшення питомої ваги тривалості фази підвищеної працездатності підприємство економить 1598,4 грн. за рік, а за рахунок економії фонду заробітної плати при зменшенні втрат робочого часу через травматизм та захворюваність підприємство економить 518,4 грн.

Охорона життя та здоров’я громадян у процесі їх трудової діяльності, створення безпечних та нешкідливих умов праці є одним з найважливіших завдань керівництва того, чи іншого підприємства. Адже, це впливає на активність їхнього персоналу та на ефективність роботи в цілому.

Слід зазначити, що відділ охорони праці га ТОВ «Транс-Логістик» робить значні внески у налагодження і покращення робочого процесу, проте, як всім відомо, не існує ідеального робочого середовища, яке б не несло деструктивного впливу на людину. Тому, дослідивши детальніше умови праці планово-економічного відділу, були зафіксовані наступні порушення: неправильна організація освітлення робочого місця; неправильне розташування щодо інших ПЕОМ; недостатній обсяг приміщення, що припадає на одну людину; відсутність достатнього місця для розташування ручного маніпулятора і робочих паперів; відсутність індивідуального принтера.

У зв’язку з цим, було прийнято рішення про оптимізацію умов праці для економіста. Перш за все, це стосується санітарно-гігієнічних заходів (вентиляції та опалення приміщення, освітлення природного та штучного).

При впроваджені даних заходів, ефективність роботи підвищилась, працівники менше стали хворіти та більше працювати, тобто продуктивність праці підвищилась. Крім того, підприємство одночасно виступає хорошим опікуном своїх робітників, який турбується про достойні умови праці та заощадливим володарем своїх активів, адже економить на лікуванні персоналу та на простої праці.

Таким чином, обрані заходи, з метою поліпшення умов праці економіста дають позитивні результати і їх впровадження є доцільним.

ВИСНОВКИ

Держава, що збідніла внаслідок гострої економічної кризи, втрачає надійні джерела необхідного інвестування. І тепер, прагнучи, хоча б з чималим запізненням, відродити й активізувати політику відтворення як основу стабілізації та оновлення національного товаровиробництва, наразилася на протидію певних політичних і економічних сил. Концентрація фінансового капіталу у сферах нових структур, тіньового обігу та банківської системи, які не прагнуть до виробничого інвестування, по суті, гальмує відтворювальні процеси, економічну стабілізацію і зростання.

Позитивні характеристики інвестиційного клімату в Україні: очікується дуже високий рівень зростання економіки взагалі і конкретних інвестицій зокрема; власники українських капіталів, вивезених за кордон, упевнились у вигідності вкладання капіталів в економіку України; спостерігаються спроби власників вивезених капіталів повертати та легалізовувати свої капітали і вкладати їх у реальний сектор економіки; нещодавно запроваджений закон про інститути спільного інвестування відкриває певні можливості для легалізації капіталів3; місцеві органи державної влади починають усвідомлювати вигідність залучення ресурсів на ринку позик; прийнято в першому читанні Цивільний і Господарський кодекси України; зростає, хоч і дуже повільно, передбачуваність урядових рішень, створюються механізми справляння учасниками ринку впливу на державні рішення; спостерігається вагоме економічне зростання східних областей України за рахунок підвищення рівня використання наявних виробничих потужностей та інфраструктури.

Заходи, що сприятимуть значному покращенню інвестиційного клімату в Україні і процесу інвестування загалом: планомірне і відкрите завершення процесу приватизації; здійснення кардинального перевороту в психології людей, прищеплення їм традиції заробляти, споживати, заощаджувати та інвестувати (адже, як свідчить світовий досвід, домогосподарства - це найбільший постачальник інвестицій на ринок); запровадження “жорстких" бюджетних обмежень; створення прозорих “торговельних майданчиків" (конкурентного середовища); граничне обмеження тіньового сектора економіки, легалізація тіньових капіталів (а також формування в масовій свідомості позитивного сприйняття цього кроку), що забезпечить величезний приток інвестиційних ресурсів в економіку країни; розвиток депозитарної системи; реформування системи оплати праці (підвищення її рівня, звільнення працюючих від багатьох соціальних платежів тощо); зміна податкової концепції у сфері оподаткування інвестиційних ресурсів; зниження податкового навантаження на економіку країни; усунення різниці між фінансовим і стратегічним інвестором; розроблення і запровадження кодексу ділової етики або етичного кодексу корпоративного управління для всіх учасників ринку; надання державної підтримки для створення механізмів залучення коштів населення до інвестиційного обігу; застосування державними органами влади маркетингових та PR-стратегій для залучення іноземних інвестицій; підготовка відповідних інформаційних пакетів для потенційних інвесторів; забезпечення прибутковості підприємств державної форми власності; підвищення ефективності інвестицій за рахунок прозорості ринкового середовища і прозорості роботи підприємств (слід прийняти державні акти, які жорстко обумовлюватимуть необхідність розкриття інформації про інвестовані підприємства, а також удосконалити систему бухгалтерського обліку); запровадження податку на власність підприємств для сприяння більш ефективному використанню виробничих потужностей і пошуку ефективного власника; підвищення рівня монетаризації економіки; ведення дієвої боротьби з корупцією; здійснення реструктуризації великих неефективних підприємств і максимальне розширення сфери середнього бізнесу - основного ринку інвестиційних посередників; створення рівних конкурентних умов для внутрішніх та іноземних інвесторів; сприяння розвитку потужної банківської системи, націленої на кредитування реального сектора економіки; сприяння розвитку ринку страхових послуг.

Тому необхідно:

  •  насамперед у законодавчому порядку розширити сферу дії державного регулювання інвестиційної діяльності, яке має бути основою економічної політики держави, здійснення інвестиційної діяльності на підприємствах і в господарських структурах різноманітних форм власності, на різних рівнях;
  •  створити Інвестиційний банк реконструкції і розвитку України як координаційний центр діяльності всіх посередників ринку капіталів; він був би державним гарантом іноземних інвестицій, активним учасником визначення державної інвестиційної політики. За участю цього банку можна розширити підтримку державою підприємств шляхом виділення їм інвестицій за рахунок централізованих (бюджетних) коштів, поступово замінивши безповоротне бюджетне фінансування на виділення кредитів, які мають бути повернені банку;
  •  залучати до активної інвестиційної діяльності суб'єктів різноманітних форм власності та господарювання для розширення національного товаровиробництва і ринкової інфраструктури, створення інвестиційних нагромаджень, в якому має брати участь весь фінансовий капітал держави, у тому числі і тіньові його форми;
  •  направляти інвестиційні ресурси на виконання, в першу чергу, пріоритетних загальнодержавних і регіональних програм, створення високотехнологічних і конкурентоспроможних виробництв;
  •  ширше впроваджувати в практику індикативне планування, яке має включати макроекономічні показники щодо розвитку галузей народного господарства і регіонів країни, її фінансового і валютного ринків, формування і використання науково-технічного, виробничого і трудового потенціалів, зовнішньоекономічних відносин, нормативів амортизаційних відрахувань, податкових ставок, дисконтних ставок НБУ та процентної політики кредитних банків;
  •  поліпшити формування амортизаційного фонду як важливого внутрішнього джерела капіталовкладень, що здійснюються підприємствами за рахунок їх власних коштів. Суворо виконувати вимогу щодо використання амортизаційних відрахувань за їх прямим призначенням, враховуючи те, що в 2001 р. передбачено одержати амортизаційні відрахування обсягом 19 млрд. грн., а це дасть можливість збільшити розміри капіталовкладень майже в 1,5 рази;
  •  активізувати діяльність спеціальних економічних зон (СЕЗ) як територій пріоритетного розвитку, створених з метою вироблення і практичної перевірки в регіонах організаційного механізму інвестування економічних реформ під керівництвом і контролем державних владних структур. Насамперед, слід внести відповідні зміни і доповнення у закони про створення СЕЗ, щоби підняти нижню межу вартості інвестиційних проектів, яка визначає право інвестора на пільги (сьогодні це 1 мли. дол). Саме це положення закону не дає змоги інвесторам брати участь у діяльності підприємств малого і середнього бізнесу;
  •  ширше залучати і раціонально використовувати у розвитку різних галузей народного господарства іноземні інвестиції. Для цього слід на державному рівні створити необхідну інфраструктуру та належний механізм страхування цих інвестицій.

Інфраструктура інвестиційного ринку являє собою сукупність елементів, взаємодія яких забезпечує можливість взаємодії окремих елементів інвестиційного ринку. До неї входять такі елементи, як депозитарії, кліринго-розрахункові установи, трастові інститути, агенти по трансферту, інформаційні організації тощо.

Отже, інвестиційний ринок як сегмент фінансового ринку повинен виконувати роль додаткового залучення фінансових ресурсів і оперативного маневрування ними, де критерієм розвиненості ринку виступає кількість і структура фінансового капіталу, що знаходиться в динамічному обігу на ринку.

Позитивними рисами діяльності ТНК на інвестиційному ринку є:

1. Організація філій, дочірніх компаній там, де вони "більш усього потрібні". Ріст зайнятості населення, наповнення ринку продукцією, необхідної споживачу, і т.д.

2. Збільшення податкових надходжень до бюджетів країни, де розміщена філія ТНК.

3. Постійний прогрес діяльності ТНК (ТНК витрачають на наукові дослідження іноді більше коштів, ніж окремі держави.

Негативними рисами діяльності ТНК є:

1. ТНК, маючи сильний вплив на економіку країни, може в ряді випадків протидіяти їй, відстоюючи свої інтереси.

2. Часто ТНК намагаються "обійти" закони (приховування прибутків, вивіз капіталу з однієї країни в іншу тощо).

3. Встановлення монопольних цін, що дозволяють отримувати надприбутки за рахунок споживача.

4. Диктат лише власних умов, не зважаючи на інтереси держави, в якій перебувають.

В даний час щорічні іноземні інвестиції ТНК значно перевищують об’єми міждержавного кредитування. Завдяки своїм капіталовкладенням ТНК сьогодні є в кожній галузі світового господарства.

Світовий досвід підтверджує життєвість і ефективність об'єднання капіталу в рамках транснаціональних корпорацій, що дозволяє прискорити оборот фінансових ресурсів, скоротити витрати за рахунок розвитку усередині транснаціональних корпорацій систем взаємозаліків і платежів, збільшити частки ресурсів у грошовій формі і мобільність перерозподілу, можливість підписання важливих договорів. Виникнення транснаціональних корпорацій є не тільки закономірним кроком у розвитку міжнародних економічних відносин, але і необхідним етапом реорганізації промислової структури.

Незважаючи на це, існують думки, що ставлять під сумнів доцільність створення транснаціональних корпорацій. Проте, "практика - критерій істини", і на практиці транснаціональні корпорації безсумнівно довели своє право на існування. Тому потрібно сподіватися, що на тернистому шляху інтеграції економіки України у світову економіку а також у міжнародні економічні відносини, ТНК будуть відігравати роль каталізаторів подолання внутрішньої кризи і реалізації реформ у зовнішньоекономічній сфері.


СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

  1.  Закон України “Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні" від 30.10.1996 р.
  2.  Закон України “Про цінні папери та фондову біржу" від 18.06.1991 р.
  3.  Закон України “Про інвестиційну діяльність", від 18.09.1991 р.
  4.  Постанова КМУ №277 “Про концепцію функціонування і розвиток фондового ринку в Україні" від 29.04.1994 р.
  5.  Положення про особливості контролю за дотриманням антимонопольного законодавства інвестиційними фондами та інвестиційними компаніями. Затв. Указом Президента України від 19.02.1994 р. №55/94.
  6.  Алехин Б.И. Рынок ценных бумаг: Введение в фондовые операции. - Самара: Сам Вен, 2007г. - 288 с.
  7.  Андрійчук В. Власний і позичковий капітал підприємства та критерії їх раціонального співвідношення // Фінанси України - №18. - 2009р. - с.15 - 23.
  8.  Базилевич В.Д. Макроекономіка: Навч. Посібник - К.: КДТЕУ, 1995р. - 326 с.
  9.  Гитман Дж.Л. Основы инвестирования. - М., 2007г. - 876 с.
  10.  Долан Э. Дж., Линдсей Д.Е. Макроэкономика / Пер с анг. Под общ. ред.Б. Лисовика - СПб.: Литера плюс, 2007 г. - 576 с.
  11.  Жидецький В.Ц. Основи охорони праці. Підручник –– Львів: УАД, 2006 – 336 с.
  12.  Зайдель Х., Теммен Р. Основы учения об экономике / Пер. с нем. - М.: Дело ЛТД, 1994 г. - 543 с.
  13.  Запорожець О.І., Протоєрейський О.С., Франчук Г.М., Боровик І. М. Основи охорони праці. Підручник. – К.: Центр учбової літератури, 2009. – 264 с.
  14.  Качмарик Я.Д. Ефективність формування фінансових ресурсів підприємства // Фінанси України - №10. - 2001р. - с.138-145.
  15.  Катренко Л.А., Кіт Ю.В., Пістун І.П. Охорона праці. Курс лекцій. Практикум: Навч. посіб. – Суми: Університетська книга, 2009. – 540 с.
  16.  Костіна Н.І., Марахов К.С. Проблеми формування фондового ринку в Україні // Фінанси України. - 2002. - №2. - с.30-37.
  17.  Кругман Н.Е. Международная экономика: принципы и практика. - М.: “Дело", 2006г. - 928 с.
  18.  Лагутін В.Д. Кредитування: теорія та практика. - К.: Знання, 2002р. - 216 с.
  19.  Мозговий О. Стан і проблеми фондового ринку України // Ринок цінних паперів. - 2008. - №3. - с.3-13.
  20.  Обухов Н.П. Кредитный рынок и денежная политика. - М., 1995г. - 288с.
  21.  Оскольський В.В. До цивілізованого ринку цінних паперів. Українська фондова біржа в контексті ринкових перетворень - К.: УФБ, 2002р. - 230 с.
  22.  Оскольський В.В. Українська фондова біржа: працюємо на економіку // Фінанси України. - 2002. - №2. - с.46-50.
  23.  Основи охорони праці:. /В.В. Березуцький, Т.С. Бондаренко, Г.Г.Валенко та ін.; за ред. проф. В.В. Березуцького. – Х.:Факт, 2005. – 480 с.
  24.  Основи охорони праці: Підручник. 2-ге видання / К.Н.Ткачук, М.О.Халімовський, В.В.Зацарний та ін. – К.: Основа, 2006 – 448 с.
  25.  Охорона праці: навч. посіб. / З.М. Яремко, С.В. Тимошук, О.І. Третяк, Р.М. Ковтун; за ред. проф. З.М. Яремка. – Львів: Видавничий центр ЛНУ імені Івана Франка, 2010. – 374 с.
  26.  Петленко Ю.В. Оптимізація джерел фінансових ресурсів підприємств // Фінанси України. - №6. - 2002. - с.91-93.
  27.  Рогач О., Шнирков О. Транснаціоналізація світового господарства та перехідні економіки: навчальний посібник. - К.: ВЦ “Київський Університет", 2001
  28.  Русаловський А. В. Правові та організаційні питання охорони праці: Навч. посіб. – 4-те вид., допов. і перероб. – К.: Університет «Україна», 2009. – 295 с.
  29.  Сугоняко Олександр. Роль комерційних банків у встановленні національної економіки // Закон і Бізнес. - №24, 2006. - с.4.
  30.  Україна у цифрах 2001: Статистичний щорічник - К.: Наукова думка. - 2002. - 670 с.
  31.  Черкасов В.Е. Международные инвестиции. - М.: “Дело", 2001г. - 340 с.
  32.  Шарп Д. Инвестиции. - М.: ИНФРА, 2009г. - 762 с.
  33.  http://www.mns.gov.ua/

                                                                                                             ДОДАТОК А

Таблиця 2.1

Прямі іноземні інвестиції ТНК в економіку України

2001-2011 pp., млн. дол.

Показник

Роки

2001-2003

2004

2005

2006

2007

2008

2009

2011

Чистий приріст прямих іноземних інвестицій

219,4

264,1

413,4

541,3

625,4

747.1

437,2

584

Прямі іноземні інвестиції, кумулятивне значення

219,4

483,5

896,9

1438,2

2063.6

2810,7

3247.9

3831,9

Темп зростання.%

1 20.4

156,5

130,9

115,5

119,4

58,5

133,6

Таблиця 2.2

Галузева структура прямих іноземних інвестиції ТНК в Україну,%

Галузі промисловості

Роки

2004

2005

2006

2007

2008

2009

2011

Харчова промисловість

14,2

14,5

18,7

20,9

20,8

20,4

20,1

Внутрішня торгівля

9,9

22,4

15,3

16,4

15,9

17,2

18,8

Машинобудування і металообробка

23,3

12,8

9,7

7,8

12,5

10,9

9,0

Фінанси, кредит, страхування і пенсійне забезпечення

3,1

7,4

8,5

8,4

7,0

6,1

6,4

Хімічна промисловість

5,8

4,2

7,2

6,9

4,5

3,7

3,6

Паливна промисловість

0,4

0,6

1,5

2.8

5,8

5,9

Таблиця 2.3

Динаміка прямих іноземних інвестицій ТНК в Україну в%*

Країна

Роки

2006

2009

2011

США

18,3

18,7

18,3

Нідерланди

8,3

10,3

9,5

Росія

7,4

7,4

6,7

Німеччина

11,6

8,7

8,3

Великобританія

7,0

7,3

7.5

Кіпр

6,0

6,1

5,4

Разом

58,6

58,5

55,7

ДОДАТОК Б

Таблиця 2.4

Прямі іноземні інвестиції у регіони України,%

Довідково:

Регіон

2004

2005

2006

2007

2008

2011

чисельність населення на 1.01.03

Північний

32,1

48,8

43,5

43,9

42,7

43,7

17,1

у тім числі м. Київ

25,7

41,6

30,4

30,0

29,9

32,0

5,2

Південний

15,3

11,3

16,3

15,3

13,4

11,9

15,2

Центральний

8,1

6,3

9,7

9,5

8,6

10,6

12,3

Західний

15,9

12,3

11,1

11,7

11,3

10,9

22,6

Східний

28,7

21,1

18,4

18,7

23,5

22,9

32,8

Всього

100

100

100

100

100

100

100

Таблиця 2.5

Основні перешкоди для ПІІ

("1" - головна причина, "2" - другорядна причина, "3" - не є причиною)

Ранг

Проблема

У цілому

1

нестабільне і надлишкове регулювання

1,03

2

нечітка правова система

1,21

3

нестійкість економічного середовища

1,27

4

корупція

1,34

5

важкий податковий тягар

1,46

6

проблеми з установленням чітких прав власності

1,56

7

низький рівень доходів громадян

1,69

8

труднощі в спілкуванні з урядом і приватизаційними органами

1,78

9

нестійкість політичного середовища

1,82

10

відсутність матеріальної інфраструктури

2,09

11

Проблеми виходу на внутрішній і зовнішній ринки

2,16

Таблиця 2.6

Пріоритети державної політики

Ранг

Пріоритет

У цілому

1

лібералізація руху капіталу, валютного ринку і репатріації прибутків

1,12

2

зняття обмежень на частку іноземної власності в українських компаніях

1,16

3

мінімізація бюрократичних обмежень

1,17

4

зниження податкових ставок і скорочення числа податків

1,32

5

зняття обмежень на доступ до внутрішнього і зовнішнього ринків

1,78

6

удосконалювання системи контролю за дотриманням контрактів

1,81

Таблиця 2.7

                   ДОДАТОК В

Частка прямих іноземних інвестицій ТНК у ВВП та

інвестиціях у основний капітал

Показник

2009

2010

2011

2012

ВВП, млн. грн.

54520

81519

93365

103869

Приріст прямих іноземних інвестицій (ПІІ), млн. дол.

413,4

543,1

625,4

718,1

Приріст прямих іноземних інвестицій, млн. грн.

608,9

993,6

1164,3

1758,9

Відношення приросту ПІІ до ВВП,%

1,12

1,22

1,25

1,69

Відношення ПІІ до інвестицій у основний капітал,%

5,2

4,0

5,3

4,2

Частка ринку, яку займає кожна з цих компаній окремо, представлена на рис.1.

Рис.1. Частка компаній на ринку безалкогольних напоїв в Україні 2010р.

ДОДАТОК Г

Таблиця 2.8

Сегментування ринку безалкогольних напоїв в Україні

№ Сегмента

Ціна за 1 бут. (2 л) напою

Доход споживачів

Частка населення України,%

Чисельність населення України, чол.

Частка споживачів напою,%

Чисельність споживачів напою, чол.

1

Менше 3 грн.

Малий

52

26,000,000

100

26,000,000

2

від 3 до 4 грн.

Середній

31

15,500,000

95

14,725,000

3

Більш 4 грн.

Високий

17

8,500,000

90

7,650,000

Разом

100

50,000,000

48,375,000

Таблиця 2.9

Обробка експертних оцінок, щодо рейтингу ключових факторів успіху для підприємств даного конкурентного поля

Фактори

Анкетні дані експертів

Сер. бал

Пит. вага

Рейтинг

1

2

3

4

5

6

7

8

9

Якість

7

9

9

8

6

8

9

6

8

7,778

0,24

3

Ціна

8

10

10

10

10

7

10

8

10

9,222

0,3

1

Реклама та стимулювання

9

10

10

7

9

8

6

7

8

8,222

0,26

2

Канали збуту

7

9

10

10

5

9

9

5

5

7,556

0,2

4

Таблиця 3.1

Прямі іноземні інвестиції ТНК та міжнародне виробництво, 2006-2011рр.

Вартість у поточних цінах, у млрд. дол.

Середньорічний приріст, у відсотках

2006

2011

2006

2007

2009

2010

2011

Приплив ПІІ

209

865

24,0

20,0

31,9

43,8

27,3

Відплив ПІІ

245

800

27,6

15,7

27,0

45,6

16,4

Продажі закордонних філій

5.503

13.564

15,8

10,4

11,5

21,6

17,8

Експорт закордонних філій

1.165

3.167

13,2

13,9

12,7

13,8

17,9

Валовий продукт закордонних філій

1.419

3.045

16,4

7,1

15,3

25,4

17,1

Активи закордонних філій

5.706

17.680

18,0

13,7

16,5

21,2

19,8

Світовий валовий внутрішній продукт

21.473

30.551

11,7

6,3

0,6

-0,9

3,0

Світовий експорт товарів і послуг

4.173

6.892

15,0

9,5

1,5

-1,8

3,0

ДОДАТОК Д

Таблиця 3.2

Вплив ТНК на країни базування та приймаючі країни

Вигоди

Приймаюча країна

Країна, що вивозить капітал

Отримання додаткових ресурсів (капітал, технології, управлінський досвід, кваліфікована праця)

Стимулювання розвитку національної економіки, збільшення обсягу продукту, що виробляється, і прибутку, прискорення економічного зростання і розвитку

Отримання податків від діяльності ТНК

Іноземні інвестиції ефективніші, ніж аналогічні внутрішні

Проблеми

Представники приймаючої країни не допускаються до участі в проведенні НДДКР

Посилена експлуатація і встановлення зовнішнього контролю з боку ТНК

ТНК можуть маніпулювати цінами з метою уникнення податків

Державне регулювання іноземних інвестицій: заборона інвестування в окремі галузі, особливі умови інвестування

(використання місцевих напівфабрикатів, навчання місцевих кадрів, проведення НДДКР у приймаючій країні, розширення експорту продукції, що виробляється), втрати в торговому балансі

Ризик конфіскації інвестицій

Таблиця 3.3

Темпи росту (зниження) прямих іноземних інвестицій в Україну

Рік

Відсотки до попереднього року

2005

120.1

2006

124.2

2007

133.2

2008

186.7

2009

127.9

2010

136.7

2011

120.6

2012

112.4

 ДОДАТОК Е

Рис.4.1. Органи, які здійснюють управління охороною праці та нагляд

і контроль за станом умов праці.

Таблиця 4.1.1

Нормативно-законодавча база з охорони праці на ТОВ «TRANS LOGISTIC»

№ з/п

Назва документа

Рік видання, дата, номер редакції

Організація, що видала документ

Документи зовнішнього походження

1.

Положення про систему управління охороною праці на підприємстві

від 09.07.2012, № 964

Міністерство надзвичайних ситуацій України

2.

Положення з охорони праці та пожежної безпеки

3.

Положення про службу охорони праці

Галузеві документи, стандарти

4.

Положення про медичний огляд кандидатів у водії та водіїв транспортних засобів

від 09.07.2012, № 964

Міністерство надзвичайних ситуацій України

5.

Положення про порядок забезпечення працівників спеціальним одягом, спеціальним взуттям та іншими засобами індивідуального захисту

6.

Положення про технічне обслуговування і ремонт дорожніх транспортних засобів

ДОДАТОК Є

Продовження таблиці 4.1.1

Внутрішні документи підприємства (накази, розпорядження, положення)

7.

Наказ про порядок забезпечення працівників підприємства санітарним спеціальним одягом, спецвзуттям та іншими засобами індивідуального захисту

12.05.2008

ТОВ «Транс-Логістик»

Інші документи (інструкції, журнали інструктажів)

8.

Інструкції з охорони праці для працюючих за професіями та видами робіт

12.05.2008

ТОВ «Транс-Логістик»

9.

Інструкції про заходи пожежної безпеки

10.

Журнали реєстрації вступного та повторних інструктажів з охорони праці

Таблиця 4,2.1

Умови праці на робочому місці економіста

Фактори умов праці

Норма

Фактична величина

Термін  дії протягом зміни,

хвилин

Температура, °С

21-25

22

480

Вологість повітря, %

40

40

480

Швидкість повітря, м/с

0,1

0,2

240

Шум, дБА

50

50

120

Освітленість приміщення, Е,лк

300

250

480

Категорія (точність) зорових робіт, Зор. 

Б

Б

480

Тривалість зосередженого спостереження, Дл., %

>70

90

360

Емоційна і інтелектуальна напруженість

Рішення важливих завдань в умовах дефіциту часу та інформації з підвищеною відповідальністю

240

ДОДАТОК Ж

Таблиця 4.2.2

Експертну оцінку важливості кожного з усіх порушень

Порушення вимог безпеки

Оцінка, бал.

Коефіцієнт   вагомості

Надмірна яскравість екрана

2

0,12

Неправильне розташування щодо інших ПЕОМ

4

0,24

Відсутність достатнього місця для розташування ручного маніпулятора і робочих паперів

5

0,29

Відсутність індивідуального принтера

6

0,35

17

1

Таблиця 4.3.1

Залежність розміру доплат від умов праці

Ступінь шкідливості факторів

Хфак, (бали)

Розмір доплати до тарифної ставки, %

Шкідливі і важкі умови

до 2-х

4

2,1 – 4,0

8

4,1 – 6,0

12

Особливо шкідливі та особливо важкі умови

6,1 – 8,0

16

8,1 – 10,0

20

понад 10,0

24

1

2

3


 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

75515. Назначение и типы диаграмм данных в СУБД Access 51.5 KB
  Назначение и типы диаграмм данных в СУБД ccess Диаграммы используются для наглядного представления информации из базы данных. В ccess диаграмма как отдельный объект не существует а может являться элементом формы либо отчета. Для построения диаграмм в СУБД ccess используется модуль MSGrph в который передаются все исходные данные для построения диаграммы с помощью механизма обмена данными в Windows. Для передачи данных можно использовать Мастер диаграмм существующий в ccess.
75516. Общие сведения об ИС «1С: Предприятие» 25.5 KB
  Общие сведения об ИС 1С: Предприятие В последнее время наиболее широкое распространение получили системы автоматизированного бухгалтерского учёта одной из которых является система 1С: Предприятие. Ее преимуществами являются постпродажное обслуживание широкая сеть партнерских внедренческих фирм открытая архитектура возможность гибкой настройки и доработки системы силами самого предприятия или сторонних внедренческих фирм. В основу системы 1С: Предприятие 7.5 которые поддерживаются в Любом варианте поставки системы общие для...
75517. Характеристика типовой конфигурации 21.5 KB
  При отражении основных хозяйственных операций по различным разделам учета а также при вводе регламентных операций в конце месяца в типовой конфигурации происходит автоматическое формирование бухгалтерских проводок. Кроме того она поставляется с набором типовых операций полностью настроенных и готовых к применению.
75518. Конфигуратор ИС «1С: Предприятие» 100 KB
  Созданная конфигурация используется системой для реализации программного окружения для выполнения необходимых учетных задач. Работа по созданию конфигурации задачи выполняется в окне Конфигурация рис. Автоматически проверка на несохраненную информацию выполняется также при закрытии окна Конфигурация или при выходе из Конфигуратора. Конфигурация задачи сохраняется на диске в каталоге с базой данных определяется параметром D в командной строке запуска 1С:Конфигуратор в файле с именем 1CV7.
75519. Предметно-ориентированные ЭИС, основные понятия 29 KB
  Предметно-ориентированные информационные системы раскрываются организационно-методологические основы построения и функционирования экономических информационных систем. Рассматриваются возможности создания и использования бухгалтерских...
75520. Понятие базы данных, основные определения и понятия 29 KB
  База данных БД именованная совокупность данных отражающая состояние объектов и их отношений в рассматриваемой предметной области. Система управления базами данных СУБД совокупность языковых и программных средств предназначенных для создания ведения и совместного использования БД многими пользователями. Основными понятиями реляционных баз данных являются тип данных домен атрибут кортеж первичный ключ и отношение.
75521. Особенности построения базы данных, банка данных и СУБД 24 KB
  Современные авторы часто употребляют термины «банк данных» и «база данных» как синонимы, однако в общеотраслевых руководящих материалах по созданию банков данных Государственного комитета по науке и технике...
75522. Трехуровневая модель СУБД предложенная организацией ANSI 114.5 KB
  Трехуровневая модель СУБД предложенная организацией NSI Система управления базами данных СУБД совокупность языковых и программных средств предназначенных для создания ведения и совместного использования БД многими пользователями. Трехуровневая модель системы управления базой данных предложенная АN5I Уровень внешних моделей самый верхний уровень где каждая модель имеет свое видение данных. Концептуальный уровень центральное управляющее звено здесь база данных представлена в наиболее общем виде который объединяет данные...
75523. ИС Project Expert, назначение и основные принципы работы 27 KB
  ИС Project Expert назначение и основные принципы работы В своей деятельности руководитель предприятия постоянно сталкивается с необходимостью определения текущего и будущего положения предприятия на рынке подготовки плана развития оценки возможных альтернатив анализа эффективности принимаемых решений. Процесс планирования развития предприятия в условиях рынка требует применения современных методик и инструментов снижающих временные затраты. В зарубежной литературе имитационные модели описывающие деятельность предприятия в условиях рынка...