39183

Агроекологія

Шпаргалка

Экология и защита окружающей среды

Назвати основні типи ерозії, дати оцінку шкідливості ерозійних процесів, та способи запобігання ерозії, які придатні для землеробства України

Украинкский

2013-10-01

542.5 KB

9 чел.

Агроекологія

  1.  Назвати основні типи ерозії, дати оцінку шкідливості ерозійних процесів, та способи запобігання ерозії, які придатні для землеробства України

Ерозія ґрунту (від лат. erosio-роз'їдання) - це руйнування його верхнього найродючішого горизонту і підґрунтя під впливом природних та антропогенних чинників.

Залежно від природних чинників руйнування ґрунту, розрізняють водну та вітрову ерозію.

Суть збитків унаслідок ерозії полягає насамперед у втраті ґрунтом основної якісної оцінки — родючості за рахунок прискореного змиву і розмиву ґрунту та видування його вітром. При цьому втрачається верхній найродючіший шар ґрунту, який містить гумус, поживні речовини (азот, фосфор ікалій), мікроелементи і біологічно активні речовини. Під час розмиву ґрунту утворюються яри, в результаті чого угіддя втрачають не тільки родючість, але й саму площу. Землі переходять у розряд закинутих, не придатних для сільськогосподарського використання. Організаційно-господарські заходи передбачають вирощування на крутосхилах лісів, які їх надійно захищають, або садів. Вздовж водних артерій виділяються спеціальні захисні ліси водорегулюючого значення. На схилах з малопотужним грунтом, що легко руйнується, не можна вирощувати просапні культури, не допускається випас худоби на легких, слабко закріплених дерниною грунтах.

Агротехнічні заходи визначаються видом ерозії грунтів і типом ландшафту. Так, на землях, які зазнають водної ерозії, оранку, сівбу, культивацію грунту проводять поперек схилу. Така оранка зменшує в 3-4 і більше раз поверхневий стік.

Ефективним способом боротьби з водною ерозією є розміщення борозен і рядів рослин під прямим кутом до поверхневого стоку. З цією метою в умовах слабо-розсіченого рельєфу застосовують контурний обробіток грунту. Добрі протиерозійні результати дають ґрунтозахисні сівозміни, розміщення сільськогосподарських культур смугами, поперек схилу, залуження грунтів на схилах. Дуже еродовані землі треба переводити з орних на луки.

У районах поширення вітрової ерозії застосовують ґрунтозахисні сівозміни, розміщують смугами посіви й пари, висівають буферні смуги з багаторічних трав, проводять снігозатримання, безвідвальний обробіток ґрунту із залишенням стерні на поверхні полів, залуження еродованих земель. Істотне значення для боротьби з вітровою ерозією має поліпшення структури ґрунту.

Для боротьби з водною або вітровою ерозіями з успіхом застосовують мульчування ґрунтів. Матеріалом для мульчі може бути стерня, післяжнивні та післязбиральні рештки, стружка, тирса, спеціальний папір, пластмасова плівка тощо.

  1.  Шляхи забруднення біосфери пестицидами та небажані їх наслідки при застосуванні у сільському господарстві.

Пестициди (від пестіс - зараза, цедерс - вбивати) об'єднують групу речовин, які використовуються для знищення або зниження чисельності небажаних для людини організмів. Практично всі ці речовини відносяться до ксенобіотиків, тобто чужим для живих організмів і біосфери в цілому.

Досить зазначити, що тільки близько 1% внесених у середу отрут має безпосередній контакт з тими видами організмів, проти яких вони застосовуються. Решта їх маса потрапляє в різні ланки середовища і небайдужа для їх мешканців. Екологічна шкідливість пестицидів залежить в основному від їх отруйності, тривалості життя, здатності вибірково діяти на окремі організми та трансформацій у середовищі.

Є дані, що сумно відомий ДДТ під дією ультрафіолетового випромінювання перетворюється на інший стійкий і отруйний вуглеводень - поліхлорованібіфеніл (ПХБ). Останній, як і сам ДДТ, має значний термін життя, накопичується в ланцюгах харчування, вражає репродуктивні та інші структури.

Пестициди хоча і мають вибіркову дію на організми, але ця вибірковість відносна. Практично немає пестицидів, які в тій чи іншій мірі не вражали інші організми, особливо близькі в систематичному відношенні. Тим більше що дуже часто концентрація пестицидів в ланцюгах харчування збільшується в силу биоаккумулирующей ефекту.

Парадоксальний результат використання пестицидів з'являється і в тому, що збільшення обсягів їх застосування не позбавляє від втрат продукції. Зберігає свій сенс вираз «людина отримує від сільського господарства лише те, що йому зволіли залишити шкідники».

Сказане, проте, не означає, що треба або повністю відмовитися від пестицидів, або постійно збільшувати обсяги їх застосування.

Пестициди, які заподіюють мінімальної шкоди середовищі та екосистем (наприклад, з коротким терміном життя), доцільно застосовувати лише в тих випадках, коли інші методи не дозволяють досягти поставленої мети. Наприклад, для зняття «спалахів чисельності» небажаних видів. В інших випадках треба використовувати більш м'які методи. Їх зазвичай називають «безпестіцідние технології», «біотехнології», «біологічні заходи боротьби зі шкідниками» і т. п.

Нова стратегія захисту сільськогосподарських культур повинна, мабуть, виходити не з ідеї знищення неугодних нам форм життя, а з ідеї контрольованого співіснування з ними і заборони чисельності агресивних видів, що припускає збереження біорізноманіття і все більш широке застосування біологічних способів боротьби з шкідниками.

  1.  Оцініть переваги та недоліки органічних та мінеральних добрив з екологічного погляду.

Сучаснесільськогосподарськевиробництвонеможливоуявити безвикористаннямінеральних добрив. Застосування добрив даєможливістьзбільшитиврожайність і поліпшитиякістьпродукціїрослинництва. В результатізастосуваннядобрив підвищуєтьсястійкістьрослинпроти хвороб, рослинишвидшедозрівають,кращевикористовуютьвологу, тощо

На практицівиділяютьтакіосновнідобрива: мінеральні (азотні, фосфорні,калійні) складні та змішані; органічні (гній, гноївка, пташинийпослід, торф, зеленедобриво, компости); бактеріальні. Польовікультурипо-різномуреагують на органічні, мінеральнідобрива та їхкомбінації.допереваг органо-мінеральних добрив можнавіднестинаступніпозитивнімоменти. По-перше, органо-мінеральнедобривоміститьвеликукількістьсвіжоголігніну, який є повільнодіючимджереломелементівмінеральногоживлення,джерелом для утворення гумусу, середовищем для розвиткумікроорганізмів, азначитьнадійнимджереломпоживнихречовин для рослин. По-друге, кальцій, щоміститься в органо-мінеральнихдобривах, з одного боку, сприяєзакріпленнюорганічноїречовини в грунті, а з іншого є джереломпоповнення грунту кальцієм,тобтозабезпечуєсприятливіумови для формуванняоптимальних водно-фізичнихвластивостей грунту. По-третє, в органо-мінеральнихдобривахміститьсяпевнакількістьрухливихпоживнихречовин, макро- та мікроелементів, необхідних длярослини. По-четверте, використання органо-мінеральних добрив, якімістять до 6 %органічноговуглецю, дозволить вирішити одну з важливіших проблем сучасногосільськогосподарськоговиробництва - забезпеченнябездефіцитного балансу гумусув грунті. По-п'яте, одержана сумішможе бути використана як універсальниймеліорант, тому що в процесінейтралізаціїможливосплануватиодержаннядобрива з різноюреакцієюсередовища та з різнимвмістомкальцію, який є основниммеліоруючим компонентом середмеліорантів. Якщо органо-мінеральнедобривоплануєтьсявносити на солонцюватих грунтах, то програмуєтьсяодержанняпідкисленоїсуміші, яка містить СаSO4, а в разікислихгрунтів - то відповідно слаболужною, насиченоюСаСОз

  1.  Альтернативне землеробство: його види та їх теоретична і практична суть і можливий вплив на екологічний стан агроландшафтів та якість с.-г. продукції

Поняття "альтернативне землеробство” включає кілька систем, причому не завжди можна провести чітку межу між ними. Відміна, як правило, не суттєва і носить лише термінологічний характер.

Все більшої популярності за кордоном набувають біологічна, або органічна система землеробства, заснована на вилученні чи значному скороченні застосування мінеральних добрив і пестицидів. Головні її переваги — висока якість сільськогосподарської продукції, зменшення забруднення навколишнього середовища, зберігання і навіть підвищення родючості ґрунту. Фермерські господарства, які переходять на цю систему на Заході, все частіше називають її екологічною. Вони обробляють ґрунт і розводять худобу без використання штучних добрив, засобів для обприскування чи добавок до корму.

Особливо широкого розмаху дослідження з біологічного землеробства набули в розвинутих капіталістичних країнах, таких як США, Великобританія, Німеччина, Франція, Швеція, Швейцарія, Нідерланди. Створена Міжнародна федерація руху за органічне землеробство, в яку входять представники 50 країн.

Біологічна система землеробства розширюється. У Франції, наприклад, за цим методом працює понад 5 тис. фермерських господарств, у Австрії й Нідерландах — відповідно 1500 і 500.

Під екологічним розуміють таке ведення господарства, де виробництво продукції максимально організоване біологічними агрохімічними заходами. Метою його є економічні шляхи використання енергетичних ресурсів навколишнього середовища. Слід зазначити, що, на відміну від промислового сільськогосподарського виробництва, метою якого є досягнення економічного ефекту за короткий термін, біологічне господарство стабільніше, оскільки воно базується на збереженні родючості ґрунту. Цей вид господарського виробництва часто називають альтернативним. Воно дістало розвиток в останні два десятиріччя.

У цілому роль альтернативних систем ведення сільського господарства у структурі сільськогосподарського виробництва велика, але простежується відсутність науково обґрунтованого єдиного комплексного підходу до розвитку цих систем. Безперечно, розвиток альтернативних систем сільського господарства не повинен і не може обмежуватися простою заміною традиційних ресурсів чи технологій нетрадиційними. Аналіз діючих альтернативних систем показує, що окрім факторів екологічної безпеки та рівня виробничих затрат, слід враховувати соціальні та правові аспекти, маркетинг, контроль якості, державну підтримку і т.д. Вибираючи систему землеробства, не можна допускати зниження врожайності й погіршення якості сільськогосподарської продукції, адже біологізація не завжди забезпечує високі їх показники. За даними ФАО, з переходом до альтернативного землеробства можливе зниження врожайності зернових на 10–20 %, картоплі та цукрових буряків — на 35%. Досвід фермерів США показує, що введення органічної системи землеробства, на фоні застосування підвищених доз мінеральних добрив, знижує врожай культур більш як у два рази

  1.  Суть технології вермикультури. Вплив її на екологічний стан агроценозів та якість с.-г. продукції.

Вермикультура - наука (а радше біотехнічна дисципліна) про черв'яків, котрих вирощують на дешевій кормовій базі для потреб птахівництва, рибництва і навіть, як особливий делікатес, для харчування людей (у деяких країнах Сходу).

Предметом вермикультури є особливі, штучно виведені, високопродуктивні, гібридні лінії черв'яків. Їх вирощують або траншейним способом, або в контейнерах, або в неглибоких кюветахКористь людині від черв'яків, перш за все, в самих черв'яках, котрі є чудовим кормом для дворової птиці, риби, наживкою при вудінні риби, вони є складовою частиною кормових сумішей для годівлі багатьох тварин.З метою покращення структури ґрунту на дачній ділянці, на городі, в саду намагаються поселити якомога більше дощових черв'яків. Вони сприятимуть кращому засвоєнню ґрунтом вологи, збільшать родючість ґрунту за рахунок гармонійного процесу утилізації листя, залишків плодів, або просто побутового сміття, що складається з паперу, або навіть тирси нехвойних порід дерев.Таким чином, вермикультуру слід розглядати як перспективний напрям, що дозволяє формувати і розвивати екологічні основи сільськогосподарського виробництва за допомогою раціонального використання природних можливостей, що базується на значній активізації діяльності живих організмів, на управлінні цією діяльністю. Використання як добриво продукту переробкивідходіввиробництва за допомогоювермикультуриістотнозменшуєвитрати на збагаченняживильнимиречовинами земель сільськогосподарськогопризначення. При цьомупідвищуютьсяпередумовиотриманняекологічнобезпечноїпродукції. І щоукрайважливе: створюютьсяумови для утилізації (з великою користю) значнихоб'єміворганічнихвідходів

  1.  Агрофізична деградація грунтів: причини, наслідки, запобігання.

Агрофізичнадеградаціявиникає через ущільнення грунту ходовими системами машинно-тракторнихагрегатів. Внаслідокцьогозменшуєтьсязагальнапористістьгрунтів, погіршується доступ вологи до рослин, знижуєтьсяаерація і швидкістьфільтрації води, ускладнюєтьсярозповсюдженнякоріння. Рихлий стан грунгутакоє є несприятливим, оскільки грунт при цьомушвидковисушується, порушується контакт насіння і кореневоїсистемирослин з грунтом. Ущільненняпосилюється при буксуванні, вібраціїдвигунів, високомутиску у шинах, при вузькихвідстаняхміж опорами ходових систем тощо.

Зменшитинегативнийвпливходових систем на грунт і рослини модна, насамперед, організованими заходами:

вранньовеснянийперіодзастосовуватигусеничнітрактори» щомають невеликий тиск на грунт, а колісні - лишезіздвоєними шинами низькоготиску;

- не допускатипольовихробіт на перезволоженихділянках поля;

- розпушувати і зарівнюватислідивідколістракторів і машин;

- виключати проходи сільськогосподарськихагрегатів та інших машин по полю без потреби тощо.

До важливихфакторів антропогенного впливу на фізичний стан грунтівслідвіднеститакожзрошення з подальшимзасоленням.

В процесіінтенсивногосільськогосподарськоговикористаннявідбуваєтьсявтрата гумусу в грунтах - дегумуфікація. Середїї причин слідназватитакі:

- недостатнєнадходження у грунтибіомаси - «сировини» для процесівгуміфікації;

- прискореннямінералізаціїорганічноїречовинивнаслідокінтенсивноїобробки і внесення добрив;

- прискореннямінералізаціїорганічноїречовини при деякихприйомахгідротехнічних і хімічнихмеліорацій;

- втрати гумусу за рахунокерозії і дефляції;

- відчуженнязбагаченого гумусом орного шару при проведеннісільськогосподарськихзаходів.

Зменшеннявтрат гумусу, стабілізаціїйоговмістуможнадосяіти шляхом застосування таких заходів: внесенняорганічних і мінеральних добрив, травосіяння, залишеннявисокоїстернізернових культур, дотриманнясівозмін та раціональноїструктурипосівів, мінімалізаціюобробітку грунту, застосуваннямеліорантів (вапна, гіпсу, дефекату та ін.).

Все це є надійноюзапорукоюбездефіцитного балансу гумусу, розширеноговідтворенняродючості грунту і екологічногоблагополуччя.

  1.  Агроекосистема: їївизначення, склад, екологічнівимоги до її складу і значення для підтримкиекологічноїрівноваги в довкіллі при розвиткурослинництва.

Агроекосисте́ма — нестійка система агроценопопуляційкультивованихрослин на оброблюванихґрунтах. Її структура і режим підтримуються і регулюютьсялюдиною. При відсутності контролю поступововтрачаєсвоївластивості і функції.

Склад.

За визначенням М.В. Маркова, основнимиїхелементами є:

1) культурнірослини, висіяніабовисадженілюдиною;

2) бур'яни, якіпотрапили в агроекосистемивсуперечволілюдини;

3) мікроорганізми ризосфер культурнихрослин і бур'янів;

4) бульбочковібактерії на корінцяхбобовихрослин, щозв'язують

вільний азот повітря;

5) мікоризотворнігриби на коріннівищихрослин;

6) водорості, бактерії, гриби, актиноміцети, вільноіснуючі в ґрунті;

7) безхребетнітварини, щоживуть у ґрунті і на рослинах;

8) хребетнітварини (гризуни, птиці та ін.), якіживуть у ґрунті й посівах;

9)гриби, бактерії, віруси – паразити (напівпаразити) культурнихрослин і бур'янів;

10)бактеріофаги – паразитимікроорганізмів.

Екологічнічинникиагроекосистем

Сучаснукласифікаціюекологічнихчинниківзапропонував М.Ф. Реймерс. В її основу покладенопринципиоблікуособливостейекологічнихчинників за їхпоходженням, характером дії на живісистеми, іншимиознаками. За часом виникненняекологічнічинникиподіляють на три групи: еволюційні, історичні і діючі.

Еволюційнийчинник – цечинниксередовища, щовпливає на організми, популяції, біоценози, екологічнісистеми, в тімчислі й на біосферу. Вініснує з часу виникненнярослинних і твариннихорганізмів та озонового шару.

Історичнийчинник, як і еволюційний, є постійнодіючимекологічнимчинником. На відмінувідеволюційноговін є результатом історичногорозвиткулюдства, йогогосподарськоїдіяльності. Наприклад, поля, сади, культурніпасовища, тваринницькі ферми і комплекси, іншіантропогеннікомпонентиаграрнихландшафтів – екологічнічинники, пов'язані з сільськогосподарськоюдіяльністю людей.

Діючийчинник – цесучаснийекологічнийчинник. Таким є меліорація земель, щозабезпечуєрозвитоквисокопродуктивногорослинництва, тваринництваіншихгалузей. Екологічнічинникиподіляють на періодичні і неперіодичні.

  1.  Екологічний паспорт. Розділи і структура екологічного паспорта господарства.

Екологічний паспорт промисловогопідприємства — це нормативно-технічний документ, у якомуміститься; інформація про використанняприроднихресурсів і визначаєтьсявпливвиробництвана навколишнєсередовище.

Основу розробкиекологічного паспорта становлятьузгоджені і затвердженіпоказникивиробництва, проектирозрахунківграничнодопустимихвикидів і скидів, дозвіл на природокористування,паспорти газо- і водоочиснихспоруд і обладнання з утилізації і використаннявідходів, державнастатистичназвітність, інвентаризаціяджерелзабруднення, нормативно-технічнідокументи). Екологічний паспорт доповнюють і коригують при змінахтехнологіївиробництва, замініустаткуваннятощо.

Екологічний паспорт складається з таких розділів: загальнівідомості про підприємство; прирюдно-кліматична характеристика району розташуванняпідприємства; відомості про технологіювиробництва, схемирухуматеріалів, характеристика сировини, матеріальних таенергетичнихресурсів; характеристика земельнихресурсів і ділянки, на якійрозташованепідприємство; характеристика викидів в атмосферу; характеристика водоспоживання і водо- відведення; характеристика відходіввиробництва, рекультиваціїпорушених земель, транспорту підприємства; характеристика екологічноїдіяльностіпідприємства, в тому числівитрати на природоохоронні заходи, платежі за викиди і скидизабруднюючихречовин, за використанняприроднихресурсів, розміщеннявідходіввиробництва.

  1.  Вирощуванняекологічнобезпечноїпродукції у селянських та фермерськихгосподарствах.

Найбільший інтерес з точки зору дотримання вимог екологічної чистоти має зерно кукурудзи, гречки і соняшнику, яке широко використовується для виробництва дитячого та дієтичного харчування.

Технології вирощування цих культур у даному випадку повинні ґрунтуватися на концепції біологічної системи землеробства, яка передбачає агротехнічні заходи боротьби з бур’янами, шкідниками і хворобами. Ці заходи проводять у системі основного і передпосівного обробітку ґрунту, а також у період догляду за посівами. Візьмемо на прикладі одержання екологічної чистої продукції з гречки.

Для одержання екологічно чистої дієтичної продукції гречки категорично забороняється розміщувати її вздовж шосейних доріг. Відстань від посіву до траси повинна бути не менше 0,5 км. При розміщенні посівів вздовж доріг з менш інтенсивним рухом їх рекомендується обкошувати (2-3 прокоси).

Важливою умовою високої врожайності є знищення бур'янів до сівби культури. Обробіток ґрунту в літньо-осінній період проводять залежно від типу забур'яненості поля.

Навесні проводять боронування, вирівнювання поверхні поля, культивацію, два - три обробітки боронами із сегментами для вичісування паростків бур'янів. Передпосівне культивацію проводять безпосередньо перед сівбою на глибин} загортання насіння. Насіння обробляють водним розчином сірчанокислого цинку (2 кг/т) разом з 1,5 кг/т сечовини і 0,2 кг/т плівкоутворюючого полімеру. Норма висіву в Лісостепу при звичайному рядковому способі сівби - 3.5 - 4, а при широкорядному (45 см) - 2,0 - 2,5 млн./га схожих насінин.

Насіння гречки дає дружні сходи при стійкому прогріванні ґрунту до 14 - 16 °С. Тривалість періоду від сівби до сходів при цьому становить 7 - 10 днів. Орієнтовно цей період настає у другій декаді травня.

Глибина загортання насіння при достатньому зволоженні становить 4-5 см, а при пересиханні поверхневого шару - 6 - 7 см. Широкорядний спосіб сівби забезпечує переважно більш високий урожай, ніж звичайний рядковий.

Під час сівби в рядки вносять гранульований суперфосфат (50 кг/га).

Значну кількість проростаючих бур'янів знищують післяпосівним боронуванням і боронуванням сходів. Його здійснюють легкими боронамивпоперек рядків у фазі утворення першого справжнього листка. При широкорядній сівбі проводять два міжрядні обробітки, останній, з підгортачами - до початку цвітіння рослин. Використовують культиватори УСМК- 5„4А і УСМК-5,4Б.

Озерненість рослин гречки залежить від погодних умов у період цвітіння та формування плодів і якості запилення. Оптимальним навантаженням бджіл для запилення є 5 - 6 бджолосімей на і га.

Сприятливими в екологічному відношенні є смугові посіви гречки з озимим житом і просом. Так, при сівбі гречки з просом рядками, що чергуються, її урожай збільшується на 6 - 7 ц/га.

Косять гречку впоперек рядків або під кутом до них при побурінні 75 - 80 % зернин вранці або в похмурі дні. Висота зрізу - 15 - 20 см. Валки обмолочують на легких режимах роботи.

  1.  Єкологічніпроблеми в зонах тваринних ферм

Основними проблемами охоронинавколишньогосередовища в зонах тваринницьких ферм є запобіганнязабрудненнягноєвимистоками різніхводоймрічок і піземних вод.

Найбільшрозповсюдженнимнаслідком є евтрофикаціяводойммасовенагромадженняпатогеннихорганізмів, забрудненняповітрясірководнем ,аміаком,молекулярним азотом та іншимисполуками

Забрудненнянавколишньогосередовищабагато в чомувизначається складом гнойовіхстоків ,якийзалежитьвід таких основнихфакторів: виду с.г. тварин,їхчисленності, якості та кількостікормів,росту ,статі ,маситварини, напрямкутваринництва, способу утримання, а також способу видалення гною. До скаладугнойовихвідходів належать: екскрементитваринзалишкикормів ,вовна,щетина і технологічна вода. Екскрементирізнихс.г. тваринякістановлятьосновнумасугнойовихстоківвідрізняються за своїмифізико-хімічнимипоказниками.

Добовийвихідекскрементівзалежновідстатево-віковихгрупколиваетьсявід 0,5 до 12,5 кг на одну тварину.

Середнявологість ВХ може бути від 86 до 97% ,вмістсухоїречовинивід 0,17 до 4,93%за добу.

Екологічна експертиза

1. В чому полягає різниця між екологічним інспектуванням, екологічною експертизою та екологічним аудитом.

Екологічнеінспектування- цеекологічний контроль за діяльністю

об'єкта, щопідлягаєінспектуванню, відповідно до вимогекологічногозаконодавства та нормативнихдокументів.

Екологічний аудит - це документально оформлений системнийнезалежний процес оцінювання об'єкта екологічного аудиту, що включає збирання і об'єктивне оцінювання доказів для встановлення відповідності визначених видів діяльності, заходів, умов, системи управління навколишнім природним середовищем та інформації з цих питань вимогам законодавства України про охорону навколишнього природного середовища та іншим критеріям екологічного аудиту. А тому слідокреслитивідмінністьміжекологічноюекспертизою і екологічним аудитом. Це два окремівидидіяльності, якісуттєворозрізняються за своїмзмістом, метою проведення і правовиминаслідками, яківипливають з факту їхздійснення.

Екологічнаекспертиза - цедержавнафункція, яку здійснюютьспеціальноуповноваженідержавніоргани. Кінцевою метою екологічноїекспертизи, на яку спрямованийїївисновок, є, як правило, прийняттяадміністративного акта, реалізаціяякогоможе негативно вплинути на стан навколишнього природного середовища: дозволитичиніпевнупроектувально-будівельну, інвестиційнуабоіншудіяльність, відкритифінансуванняоб'єктачині. На відмінувідцьогоекологічний аудит здійснюєтьсяфахівцями аудиторами, щоотрималидозвіл на здійснення такого виду діяльності (сертифікат), до фаховогорівня і морально-етичнихякостейякихповинніставитисяособливіумови. Кінцевою метою проведенняекологічного аудиту є встановленнявідповідностідіяльностіпідприємствачиіншогооб'єктавимогамекологічногозаконодавства.

Якщоекологічнуекспертизуможнаназватипопереджувальнимекологічним контролем за діяльністю, щопланується до здійснення, то екологічний аудит потрібен у процесіприватизаціїоб'єктівдержавноївласності, іншоїзміниформивласностічиконкретнихвласників, для потреб екологічногострахування та в деякихіншихспецифічних сферах.

2. Хто може бути експертом екологічної експертизи, які вимоги та обов’язки до експерта державної екологічної експертизи.

Експертом екологічної експертизи може бути спеціаліст, який має вищу освіту, відповідну спеціальність, кваліфікацію і професійні знання, володіє навичками аналізу експертної інформації і методикою еколого-експертної оцінки, а також має практичний досвід у відповідній галузі не менше трьох років.

Експерт державної екологічної експертизи має право: 1) одержувати на його вимогу відомості та матеріали, необхідні для проведення екологічної експертизи; 2) ставити питання про відхилення поданих на екологічну експертизу матеріалів, які не відповідають вимогам природоохоронного законодавства, екологічним стандартам і нормативам та врахування яких потребує додаткових досліджень, пошукових робіт чи виділення додаткових капіталовкладень; 3) вносити пропозиції про залучення до проведення екологічної експертизи висококваліфікованих спеціалістів, науковців, створення належної матеріально-технічної та інформаційної бази; 4) на викладення особистої думки щодо висновків проведеної екологічної експертизи.

Експерт екологічної експертизи зобов'язаний: 1) дотримувати встановлених строків та порядку здійснення екологічної експертизи, норм і вимог законодавства про охорону навколишнього природного середовища, раціональне використання і відтворення природних ресурсів, забезпечення екологічної безпеки; 2) забезпечувати всебічне, комплексне, об'єктивне, якісне і ефективне проведення екологічної експертизи; 3) своєчасно готувати обґрунтовані та об'єктивні висновки; 4) обґрунтовувати пропозиції про повернення документації на об'єкти екологічної експертизи на доопрацювання; 5) вносити відповідні пропозиції щодо вдосконалення форм і методів проведення екологічної експертизи; 6) заявляти самовідвід за наявності особистої заінтересованості щодо конкретного об'єкта екологічної експертизи.

Незалежність експерта екологічної експертизи забезпечується: 1) проведенням екологічної експертизи у встановленому законодавством порядку; 2) виконанням еколого-експертних функцій відповідно до вимог законодавства незалежно від розпоряджень посадових осіб державних органів, об'єднань громадян та інших формувань; 3) свободою вибору форм і методів еколого-експертного аналізу і оцінки та викладення особистої думки з питань проведеного аналізу; 4) забороною втручатися будь-кому в проведення екологічної експертизи, за винятком випадків порушення експертом вимог законодавства; 5) захистом порушених прав експерта у встановленому законодавством порядку.

3. Форми та структура екологічної експертизи.

В Україні здійснюються такі види експертизи:1) державна;2) громадська; 3) інші екологічні експертизи. Висновки державної екологічної експертизи є обов'язковими для виконання. Приймаючи рішення щодо подальшої реалізації об'єктів екологічної експертизи, висновки державної екологічної експертизи враховуються нарівні з іншими видами державних експертиз. Висновки громадської та іншої екологічної експертизи мають рекомендаційний характер і можуть бути враховані при проведенні державної екологічної експертизи, а також при прийнятті рішень щодо подальшої реалізації об'єкта екологічної експертизи.

  1.  Державна екологічна експертиза організується і проводиться еколого-експертними підрозділами, спеціалізованими установами, організаціями або спеціально створюваними комісіями Міністерства охорони навколишнього природного середовища та ядерної безпеки України, Міністерства охорони здоров'я України, їх органів на місцях із залученням інших органів державної виконавчої влади.
  2.  Громадська екологічна експертиза може здійснюватися в будь-якій сфері діяльності, що потребує екологічного обґрунтування, за ініціативою громадських організацій чи інших громадських формувань. Громадська екологічна експертиза може здійснюватися одночасно з державною екологічною експертизою шляхом створення на добровільних засадах тимчасових або постійних еколого-експертних колективів громадських організацій чи інших громадських формувань.
  3.  Інші екологічні експертизи можуть здійснюватися за ініціативою заінтересо-ваних юридичних і фізичних осіб на договірній основі із спеціалізованими еколого-експертними органами і формуваннями. Примірний договір про надання еколого-експертних послуг затверджується Міністерством охорони навколишнього природного середовища та ядерної безпеки України

4. Етапи проведення державної екологічної експертизи.

Порядок проведення державної екологічної експертизи регламентований Законами України «Про екологічну експертизу», «Про охорону навколишнього природного середовища», постановою Кабінету Міністрів України від 31.10.1995 № 870 «Про Порядок передачі документації на державну екологічну експертизу».

Процедура екологічної експертизи складається з таких етапів: збір інформації, розгляд матеріалів на комісії, оцінку матеріалів експертизи і складання висновку

  1.  Підготовка робочих матеріалів попередньої оцінки проектної документації чи проектів висновків державної екологічної експертизи за завданнями еколого-експертних підрозділів Мінекобезпеки України або його органів на місцях здійснюється за домовленістю (в тому числі і на договірних засадах) між замовниками документації і організаціями, що готують вказані робочі матеріали чи проекти висновків державної екологічної експертизи або між цими організаціями і безпосередньо Мінекобезпеки України чи його органами на місцях.
  2.  Оплата робіт по підготовці робочих матеріалів попередньої оцінки проектної документації або проектів висновків державної екологічної експертизи за договорами між організаціями-виконавцями і Мінекобезпеки України чи його місцевими органами здійснюється за рахунок коштів республіканського позабюджетного фонду охорони навколишнього природного середовища або відповідних місцевих позабюджетних фондів.

При проведенні державної екологічної експертизи спеціально створюваними комісіями Мінекобезпеки України чи його органів на місцях із залученням позаштатних експертів, керівник експертної комісії і відповідальний секретар призначаються, як правило, із складу спеціалістів еколого-експертних підрозділів Мінекобезпеки.

5. Яким документом визначається склад і зміст матеріалів оцінки впливів на навколишнє середовище при проектуванні і будівництві.

Ці норми встановлюють склад, по рядок розроблення, погодження та затвердження проектної документації на нове будівництво і реконструкцію будинків і споруд (далі - об'єктів) цивільного призначення та на нове будівництво, реконструкцію і технічне переоснащення об'єктів виробничогопризначення (далі - будівництво).Вимогицих норм є обов'язковими для застосуванняюридичними та фізичними особами - суб'єктамигосподарськоїдіяльності у галузібудівництванезалежновід форм власності.

Додатковівимогигалузевоїспецифікиоб'єктівбудівництвавстановлюютьсявідомчиминормативними документами за погодженням з ДержбудомУкраїни.Вимоги щодо складу, порядку розроблення, погодження та затвердження проектної документаціїна капітальний ремонт, реставрацію пам'яток архітектури, на об'єкти, що споруд жуються за межамиУкраїни за рахунок її бюджетних інвестицій, при ліквідації наслідків аварій і катастроф, а також наконсервацію та розконсервацію об'єктів будівництва встановлюються окремими нормативнимидокументами з урахуванням положень цих норм.

6. На підставі чого складається Заява про екологічні наслідки планової діяльності.

1) наявної або можливої потенційної небезпеки об'єктів екологічної експертизи для навколишнього природного середовища;

2) прийняття відповідного рішення Кабінетом Міністрів України, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, місцевими виконавчими комітетами сільських, селищних, міських рад, судом та правоохоронними органами відповідно до законодавства;

3) обумовленості загальнодержавними екологічними інтересами.

Державна екологічна експертиза видів діяльності та об'єктів, що становлять підвищену екологічну небезпеку, проводиться після оголошення замовником через засоби масової інформації Заяви про екологічні наслідки діяльності і подання еколого-експертним органам комплекту документів з обгрунтуванням оцінки впливу на навколишнє природне середовище.

Порядок передачідокументації на державнуекологічну експертизувизначаєтьсяКабінетомМіністрівУкраїни.

7. Перелік видів діяльності та об’єктів, що становлять підвищену екологічну небезпеку.

1. Атомна енергетика і атомна промисловість (у тому числі видобування і збагачення руди, виготовлення тепловиділюючих елементів для атомних електростанцій, регенерація відпрацьованого ядерного палива, зберігання чи утилізація радіоактивних відходів). 2. Біохімічне, біотехнічне і фармацевтичне виробництво. 3. Збір, обробка, зберігання, поховання, знешкодження і утилізація всіх видів промислових і побутових відходів. 4. Видобування нафти, нафтохімія і нафтопереробка (включаючи всі види продуктопроводів). Автозаправні станції. 5. Добування і переробка природного газу, будівництво газосховищ. 6. Хімічна промисловість (включаючи виробництво засобів захисту рослин, стимуляторів їх росту, мінеральних добрив), текстильне виробництво (з фарбуванням тканин і обробкою їх іншими хімічними засобами). 7. Металургія (чорна і кольорова). 8. Вугільна, гірничовидобувна промисловість, видобування і переробка торфу, сапропелю. 9. Виробництво, зберігання, утилізація і знищення боєприпасів усіх видів, вибухових речовин і ракетного палива. 10. Виробництво електроенергії і тепла на базі органічного палива. 11. Промисловість будівельних матеріалів (виробництво цементу, асфальтобетону, азбесту, скла). 12. Целюлозно-паперова промисловість. 13. Деревообробна промисловість (хімічна переробка деревини, виробництво деревостружкових і деревоволокнистих плит та інше з використанням синтетичних смол, консервування деревини просочуванням). 14. Машинобудування і металообробка (з литтям із чавуну, сталі, кольорових металів та хімічною обробкою). 15. Будівництво гідроенергетичних та гідротехнічних споруд і меліоративних систем, включаючи хвостосховища та шламонакопичувачі. 16. Будівництво аеропортів, залізничних вузлів і вокзалів, автовокзалів, річкових і морських портів, залізничних і автомобільних магістралей, метрополітенів. 17. Тваринництво (тваринницькі комплекси продуктивністю більш як 5000 голів і птахофабрики). 18. Виробництво харчових продуктів (м'ясокомбінати, молокозаводи, цукрозаводи, спиртзаводи). 19. Обробка продуктів і переробка відходів тваринного походження (переробка шкіри, виготовлення клею і технічного желатину, утильзаводи). 20. Будівництво каналізаційних систем і очисних споруд. 21. Будівництво водозаборів поверхневих і підземних вод для централізованих систем водопостачання населених пунктів, водозабезпечення меліоративних систем, окремих промислових підприємств. 22. Інші окремі об'єкти, будівництво і експлуатація яких можуть негативно впливати на стан навколишнього природного середовища, які у кожному конкретному випадку визначаються Мінекобезпеки або його органами на місцях.

8. Зміст заяви про екологічні наслідки діяльності.

а) заплановану діяльність, мету і шляхи її здійснення;

б) суттєві фактори, що впливають чи можуть впливати на стан навколишнього природного середовища з урахуванням можливості виникнення надзвичайних екологічних ситуацій;

в) кількісні та якісні показники оцінки рівнів екологічного ризику запланованої діяльності, а також заходи, що гарантують впровадження діяльності відповідно до екологічних стандартів і нормативів;

г) інформування громадськості щодо запланованої діяльності, її мету і шляхи її здійснення.

9.Міжнародне співробітництво в галузі екологічної експертизи.

Міжнародне співробітництво в галузі екологічної експертизи здійснюється відповідно до міжнародних договорів.Якщо міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені законодавством України про охорону навколишнього природного середовища, то застосовуються правила міжнародного договору України.

В перспективі важливе значення має подальше розширення міжна-родного співробітництва за такими напрямами:

• співробітництво з міжнародними організаціями системи ООН у галузі охорони довкілля (ЮНЕП — Програма ООН з навколишнього приро-дного середовища, ЄЕК ООН — Європейська Економічна комісія ООН, ПРОООН — Програма розвитку ООН, МАГАТЕ — Міжнарод-не агентство з атомної енергетики ООН, Комісія сталого розвитку, Глобальний Екологічний Фонд та інші);

• співробітництво на двосторонній основі в галузі охорони довкілля, раціонального використання природних ресурсів та ядерної і радіа-ційної безпеки з урядами сусідніх держав, держав — стратегічних партнерів та донорів у рамках двосторонніх угод, спільних програм тощо;

• участь у регіональних природоохоронних заходах (Чорне та Азовське моря, Дніпро, Дунай, Карпати, Донбас тощо);

• участь у міжнародних програмах ліквідації наслідків Чорнобильської аварії, зокрема в рамках Меморандуму про взаємопорозуміння між урядами країн «Великої сімки» (реалізація Плану підвищення безпеки об’єкта «Укриття", завершення будівництва нових атомних енерго-блоків, які компенсують втрату потужностей Чорнобильської АЕС, проблеми радіоактивних відходів, нейтралізація перенесення забруд-нень повітряними та водними потоками тощо).

В 1999 році Україною ратифікована Конвенція про доступ громадсь-кості до інформації, участі в прийнятті рішень та доступу до правосуддя з питань, що стосуються довкілля. Конвенція орієнтована на суттєве розширен-ня участі громадськості у прийнятті рішень в галузі довкілля, що передбачає

гарантований доступ до екологічної інформації на стадіях розробки проек-тів діяльності, що може мати вплив на довкілля та здоров'я населення.

Україна є Стороною в понад 70 міжнародних двосторонніх та багато-сторонніх угодах, пов’язаних з охороною довкілля. Виконання Україною зобов’язань, що вишшвають із багатосторонніх угод, вимагає приведення внутрішніх законів та нормативно-правових актів у відповідність з існую-чими нормами міжнародного права та врахування існуючої міжнародної практики під час розробки нових законодавчих актів.

У найближчі роки слід очікувати значного збільшення міжнародних зобов’язань України, оскільки існує ціла низка конвенцій, приєднання до яких (а також підписання нових) мало б для України суттєве політичне зна-чення та значно посилило б можливості галузі охорони довкілля, викорис-тання і відтворення природних ресурсів.

3 правової точки зору, Конвенція не суперечить Конституції України, чинному законодавству України, а її ратифікація не призвела до суттєвих змін чинного законодавства України. Практично всі принципові положення Конвенції регулюються чинним законодавством й відображені в Конституції України, Законах України «Про інформацію», «Про звернення громадян», «Про охорону навколишнього природного середовища», «Про екологічну експертизу», «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення» та ін.

В західних країнах процедурою екологічної експертизи велике зна-чення надається альтернативності варіантів. В Україні, статтею 36 Закону України «Про екологічну експертизу», вимагається здійснення у матеріа-лах оцінки впливу на навколишнє природне середовище запланованої чи здійснюваної діяльності обґрунтування можливих альтернативних варіан-тів рішень.

Велику увагу організації екологічної експертизи надають міжнародні банківські установи (Світовий банк, Європейський банк реконструкції та розвитку і ін.). Банкіри, інвестори, різні фінансові організації утримують екологічних аудиторів, експертів для проведення перевірки і попередньої оцінки місця розташування, стану території об’єктів та масштабів еколо-гічної небезпеки і пов'язаного з цим ризику.

Аналізуючи міжнародне співробітництво України в галузі екології (міжнародні зобов'язання ,щодо охорони довкілля;транскордоннезабруднен-ня;необхідність міжнародного обміну досвідом,технологіями тощо), можна зробити висновок, що розв'язання сучасних екологічних проблем в Україні можливе тільки в умовах широкого й активного співробітництва зі всіма дер-жавами світу (особливо з державами - сусідами) у сфері екологічного права, екологічної політики та екологічної економіки.

10. Екологічні конфлікти та управління ними під час проведення екологічної експертизи.

Слово «конфлікт» - латинського корення й у буквальному переклады означає «зіткнення».В основі будь-якого конфлікту лежить протиріччя,щоведе,звичайно,або до конструктивного наслідкамю

По-перше, конфлікти викликаються факторами,що перешкоджають досягненню людьми основної мети трудової діяльності – одержання певних продуктів.

По –друге, конфлікти на виробництві викликаються факторами, що перешкоджають досягненню людьми вторинних цілей трудової діяльності – досить високого заробітку,сприятливих умов праці і відпочинку.

По-третє,конфлікти,що викликають у процесі реалізації трудової діяльності нерідко породжуються невідповідністю вчинків людини прийнятим у цьому колективі нормам і життєвим цінностям.

Основні причини виникнення конфлікту

Такі,що кореняться в особистій своєрідності членів колективу.

Екологіялюдини

  1.  Показники, що характеризують рівень і якість життя.

Рівень життя- це комплексній показник ,який характеризує споживання населенням матеріальних і духовних благ та ступінь їх задоволення.

Він характеризується системою якісних і кількісних показників,обсягом реальних доходів на особу,рівнем і структурою споживання продовольства товарів та послуг,рівнем і динамікою цін на основі предметів споживання,розміром квартирної плати та комунальних платежів податків,витрати на транспорт, якістю відпустки і тд.

Якість життя –це комплексна характеристика політичних,економ.,соціал. та ідеологічних чинників,які визначають становище людини в суспільстві.

Під час оцінювання якості життя враховують такі параметри:

  •  соціально-економічні-забезпечення житлом,побут та мед.обслуговування,установами освіти і культури.
  •  медико-демографічні-середня тривалість життя,стан здоров’я людей і рівень їх захворюваності.
  •  наявність політичної свободи
  •  дотримання прав людини
  1.  Чинники антропоекологічної комфортності міста.

Чинниками антропоекологічної комфортності міста враховують такі показники:

  •  рівень соціал. добробуту
  •  рівень екологічної безпеки
  •  правова захищеність
  •  наявність умов для відпочинку і відновлення здоров’я.

Міста слугують центрами високо кваліфікаційних фахівців,робітників наукової і творчої інтелігенції.Тут знаходяться величезні матеріальні,культурні,наукові і історичні цінності.

  1.  Основні функції і антропоекологічні особливості сільської місцевості.

Основною народногосподарською функцією сільської місцевості є виробництво с/г продукції,часткова її переробка.

Тут знаходяться такі галузі,як:

  •  лісове господарства
  •  полювання
  •  рибальство

тут розташовують,проектують ПЗФ та рекреаційні зони. Головною ознакою є постійна фізична праця,переважання рослинної їжі,обмеженість вільного часу з пасивним проведенням вільного часу.

Чнники негативно впливають на життєдіяльність населення у селі:

-тісні контакти з НС ніж у місті

-велика залежність від природних умов і стихій

-велика частка ручної праці та рівень травматизму

-наявність контакту з тваринами,хімікатами та отруєння ними.

  1.  Харчування як необхідна складова забезпечення здоров’я. Харчуванняв різних зонах заселення.

Харчування - один із найголовніших факторів, що визначає здоров'я населення. Згідно оцінкам експертів ВООЗ здоров'я населення на 70 % залежить віл способу життя, найважливішим чинником якого є харчування.

Раціональне харчування забезпечує нормальний ріст і розвиток дітей, сприяє профілактиці захворювань, подовженню тривалості життя, підвищенню працездатності, створює необхідні умови адаптації організму до змін навколишнього середовища.

Протягом останніх років спостерігається стійке порушення в структурі харчування населення України. Наукові дослідження та данні статистики свідчать про різке зниження споживання біологічно цінних продуктів: м'яса і м'ясопродуктів на 37%, молока і молочних продуктів на 34.8%, яєць на 37.5%, риби на 81%, овочів і фруктів на 49% при одночасному стабільно високому рівню споживання хлібопродуктів, тваринного жиру, зернобобових продуктів, картоплі. У населення України також спостерігається так званий "прихований голод" внаслідок дефіциту в харчовому раціоні вітамінів, особливо антиоксидантного ряду (А, Е, С), макро- і мікроелементів (йоду, заліза, кальцію, фтору, селену). Дефіцит вітамінів, макро- і мікроелементів, тваринного білка став масовим постійно діючим негативним чинником.

  1.  Чинники, що впливають на генофонд популяції. Мутації та мутагени.

Тип і традиції харчування - результат тривалого, історичного пристосування організму до певного виду їжі. Своєчасне виявлення стійких тенденцій у зміні структури харчової продукції та її споживання зумовлює необхідність формування харчового статусу населення конкретного регіону з урахуванням географічних, кліматичних і соціальних умов.

В основному кожному національного типу харчуваннясереднаселеннярізнихрегіонівЗемліпокладенотакікритерії:

  •  основназернова культура;
  •  основнеджерелоенергії;
  •  основнеджерелобілків;
  •  основніджерелавітамінів і мінеральнихречовин.

Найбагатолюднішіпопуляціїниніпроживають у тропічних і чагарниковихлісах, лісахпомірного поясу, районах земноморського типу і горах.

Традиціїхарчуваннявизначаються зоною заселення. Так, залежновідзонизаселеннялюдини і характеру харчуваннявирізняють три основнихтипигосподарювання.

Залежно від середовища заселення змінюється потреба в харчових продуктах, що спостерігається в усього населення, яке проживає в певному регіоні. Наприклад, у жителів Заполяр’я більша потреба в жирах і білках як джерелах енергії, ніж у жителів тропіків. З огляду на це не можна механічно переносити особливості харчування одного народу на інший. Для адаптації людини до змінюваної структури харчування необхідні десятиліття.

6.Шкідливі звички що впливають на якість життя

Шкідливі звички — ряд звичок, що є шкідливими для організму людини. Вони перешкоджають людині розвиватися як розумово, так і фізично. Серед цих звичок виділяють, декілька найбільш шкідливих - це наркоманія, алкоголізм, токсикоманія та тютюнопаління. Кожна з цих звичок викликають залежність людини від тої чи іншої речовини, яку вона вживає.

Тютюнопаління. Тютюнокуріння-фактор ризику більше ніж 25 хвороб. Дія тютюну прихована тому це особливо підступний і небезпечний ворог.Тютюнокуріння основна причина передчасної смерті.

Наркоманія. Через вживання наркотичних речовин, особливо ін'єкційне введення, людина має ризик захворіти на ВІЛ/СНІД. Це поняття має три складові: Медична складова включає руйнівний вплив наркотичної речовини на організм людини. Соціальна складова включає наслідки поведінки наркозалежної людини, небезпечної для її оточення. Вживання наркотиків непросто шкодить здоров’ю людини, а й знищує,вбиває її.

Алкоголізм. Алкогольні напої шкідливо впливають на мозок і печінку людини. Також від алкоголю страждають ожирінням, захворюваннями серця,призводить до психічних розладів. Медики в Україні відзначають, що алкоголізм подвоївся в Україні за останні роки і офіційна статистика визначає кількість хворих алкоголізмом - 700 тисяч.

7. Стресогенні та адаптогеннічинники. Механізмиадаптації до різноманітнихчинників.

Стрес- ценеспецифічнареакціяорганізму у відповідь на несподівану та напруженуситуацію. Страсогеннимичинникамиабостресорамиможуть бути фізичні, хімічні, біологічні, соціальні і психологічнівпиливи. Адаптація- цепристосуванняорганізму до змін умов середовищаіснування. По відношенню до людиниадаптогенніфакториможуть бути природними і соціальними. Природній фактор- механізмпристосування до умов існування.Соціальий фактор пов’язанийіз трудовою діяльністю. Здатністьорганізмуперебудуватисвоїфізіологічніфунціївідповідно до зміннавколишньогосередовищазабезпечуєскалдний комплекс механізмівадаптації. Адаптаціяорганізмувключає в себе компенсаторні та імунні( захисні) процеси. За допомогуюмеханізмівкомпенсаціївирівнютьсяповертаються в норму порушенняфункціїорганів, а іменніпроцесипокликанізахищатиорганізмвідвпливушкідливихчужоріднихагентів: вірусів, бактерій.

8. Динамікачисельності і типийоговідтворення.

Населеннязростаєприскореними темпами. Зараз чисельністьземліскладає 6,2 мрд.осіб. Протягом 20 століттякількість людей виросла в 4 рази. Змінищовідбувають в чисельностінаселення, називаютьрухомнаселення. Розрізняють два типинаселення, як показникйогоприродньогоруху. Природнійрухвизначатьсяміжнароджуваністю і смертністю.

Перший тип відтворення: низьканароджуваність і низькасмертніть. Природнійріст до 10 чоловік на 1000 житилів. Цепризводить до скороченнятрубовихресурсів, старіннянації. Спостерігається в країнахЄвропи, Канади, США, Японія,Україна. Другий тип відтворення: високанароджуваність і низькасмертність.Природніприрістпонад 12 чоловік на 1000 житилів.Доцього типу належать країниАфрики,Азії, ЛатинськоїАмереки.

9 .Впливфакторівдовкілля на здоров’янаселення.

Людина є частиноюприроди йфакторисередовищавпливають на неї так само, і як на будь-якийінший вид. Елементинавколишньогосередовища,якіпевним чином впливають на організминазивають факторами середовища. У довкіллі, щовпливають наздоров’ялюдинирозрізняютьабіотичні, біотичні і антропогенніфактори, щостворюють комплекс умов, для життєдіяльностілюдини. Абіотичніфактори- умови та явищазовнішньогосередовищаяківпливають на організм (температура, освітленість, вологість, вітер, рівеньрадіаціїінше) Біотичніфактори-сукупністьфакторівживоїприроди, щовпливають на

10 Поняттяздоров’я та факторийогозабезпечення.

Здоров’ялюдини- об’єктивний стан та суб’єктивневідчуттялюдиноюповногофізичного, психічного та соціальногокомфорту.Здоров’ялюдинизалежитьвідбагатьохфакторів:

1.кліматичних умов.

2.стану навколишньогосередовища.

3.забезпечення продуктами харчування і їхцінності.

4.соціально-економічних умов .

5.стану медицини.

Екологія міських систем

  1.  Які сучасні тенденції і перспективи процесу урбанізації?

Урбанізація – це розвиток “видової програми” Людини розумної, а місто є одним із типів місця проживання людини, тобто частиною його просторової екологічної ніші. Процес урбанізації має глобальний характер і таким чином. Є фактором перетворення географічної оболонки Землі. В процесі урбанізації відбуваються суттєві зміни як самої людини, так і середовища її існування.

Фактори урбанізації:

1 – накопичення і розподіл природних і людських ресурсі. Концентрація виробничого управління на невеликій території з метою їх ефективного використання.

2 – необхідність найповнішого задоволення потреб людини (біологічні, психологічні, етнічні, соціальні).

Особливістю сучасного етапу урбанізації є укрупнення міст, злиття близько розташованих міст і селищ в єдиний гігантський міський комплекс-мегаполіс. Прикладами їх є Великий Нью-Йорк, Бостон і Вашингтон. Розселення людей стає нерівномірним, набуває нестійкий характер. Прогнозується подальше поступове згасання малих міст. Це пов'язано з принциповими технічними змінами та структурною перебудовою промисловості в усьому світі. Роль добувної промисловості, металургійного виробництва поступово зменшується, розвиваються нові високотехнологічні виробництва. Це змушує переїжджати значні маси робочого люду у великі міста.

2.Розкрийте зміст поняття «урбогеосоціосистема» і її складові частини.

Урбогеосоціосистема (урбосистема). Місто займає певну частину земної поверхні, містить популяцію людей з високим показником щільності, виробничий комплекс, інфраструктуру і специфічне природне, штучне і соціально-культурне середовище існування і, таким чином, є урбогеосоціосистемою. Системоутворюючу і керівну функції в такій системі виконує соціальний блок.

Урбоекосистема – змінена під впливом людини природна екосистема міста;

3. Назвіть і охарактеризуйте небезпечні геологічні процеси на міських територіях.

Антропогенна діяльність зумовлює інтенсифікацію екзогенних геологічних процесів такі процеси називаються техногенними або із ендогенних небезпечних геологічних процесів на території міста можуть відбуватися землетруси і виверження вулканів.

Частіше на території міст відбуваються екзогенні процеси: зсуви, селі, підтоплення, затоплення, ерозія, карст, просідання, абразія, акумуляція.

Зсув — сповзання і відрив мас гірських порід вниз схилом під дією сили тяжіння. Зсуви виникають у результаті порушення природної рівноваги залягання верств гірських порід з розривом їх суцільності і переміщенням у горизонтальному або близькому до нього напрямі. Вони часті на схилах долин або річкових берегів, у горах, на берегах морів. Найчастіше зсуви виникають на схилах, складених водотривкими і водоносними породами, що чергуються. Зсуви можуть виникати під час горотворення, внаслідок зволоження ґрунту, а також діяльності людини (техногенні — при гірничих та будіве

Сель (паводок) — стрімкий короткочасний гірський потік рідкого мулу та уламків гірських порід.

Підтоплення - проникнення води в підвали через каналізаційну мережу, по різного роду канавах підйом загального рівня грунтових вод.

Затоплення - тимчасове покриття території водою під час повені чи паводка.

Ерозія - руйнування ґрунту або гірських порід водним потоком, повітрям (вітром), льодом. Виділяють: вітрову, водну і антропогенну ерозію.

Карст — геологічна формація, яка формується в процесі розчинення чи вилуговування гірських порід поверхневими чи підземними водами і формування специфічного (поверхневого та підземного) рельєфу.

Просідання грунту - опускання масиву ґрунту (основи споруди) під впливом зовнішніх навантажень, яке не супроводжується докорінними змінами його структури. Опускання ґрунту, яке супроводжується такими явищами (напр., мерзлого – при відтаванні), називають просіданням.

Абразія - процес руйнування берегів і знесення гірських порід у береговій зоні водойм хвилями і прибоєм.

4. Що таке деурбанізація і які її основні причини і наслідки.

Деурбанізація - скорочення чисельності населення великих міст та їх відносного виробничого потенціалу. Відбувається головним чином у розвинених країнах через різке погіршення природного і соціального середовища життя у великих містах (шум, забрудненість, злочинність і т.д.). Наприклад, інтенсивно скорочується населення Лондона, що досягає всього 6,6 млн людей (скоротилося за 10 років більш ніж на 10%). З передмістями це скорочення не так велике: з 10 588 тис. в 1970 р. до 10 209 тис. 1980 Населення Західного Берліна скоротилося з 1970 по 1980 р. з 2121 тис. до 1957 тис. чоловік.

5. Дайте визначення поняття «місто» та розкрийте суттєві ознаки міста як форми поселення.

Місто – це місце компактного населення людей. За чисельністю населення в Україні виділяють наступні категорії міста:

- малі – до 50 тис

- середні – від 50 до 100 тис

- великі – від 100 до 250 тис

- дуже великі – від 250 до 1 млн

- міста гіганти (мегаполіси) – більше 1 млн

Є країни, в яких кількісний критерій не використовується, а визначається чинним законодавством статусу міста (Англія, Болгарія, Польща, Японія).

Сучасне місто – це великий населений пункт, жителі якого зайняті в галузях промисловості, послуг, управління, науки та освіти, і ін.

Характерними ознаками є:

1 – переважання забудованої території над не забудованою, штучного покриття над природним

2 – наявність багатоповерхових будівель

3 – розвинена система транспорту

4 – розвинена торгова система

5 – наявність спеціально створених рекреаційних зон, велика щільність розташування закладів освіти та охорони здоров’я

6 – наявність приміської зони

7 – культові споруди різних конфесій

8 – високий рівень забруднення навколишнього середовища

9 – швидке поширення інфекційних хвороб.

6. Які основні екологічні проблеми великих промислових центрів.

1 - для багатьох міст характерна складна екологічна обстановка, обумовлена наявністю і концентрацією підприємств чорної та кольорової металургії, теплоенергетики, хімії та нафтохімії, гірничодобувної промисловості, цементних заводів.

2- у великих містах з інтенсивними транспортними потоками вміст у повітрі канцерогенних речовин типу бензопірена в 2—3 рази, а в центрах чорної металургії приблизно в 12 раз вищий, ніж в невеликих містах або сільській місцевості.

3 - третьою не менш небезпечною екологічною проблемою міст є стан каналізаційного господарства та очистка стічних вод.

Практично в усіх містах каналізаційні системи потребують заміни або капітального ремонту. Часті прориви каналізаційних колекторів є постійними джерелами небезпечного забруднення міського середовища, а іноді приводять до спалаху інфекційних захворювань.

4 - однією із складних екологічних проблем для більшості міст України є захоронення виробничих та побутових відходів, причому складність проблеми пропорційна чисельності населення та промисловому потенціалу міста.

5 - забруднення ґрунтів в містах пов’язане головним чином з викидами автотранспорту та промислових підприємств. Забруднювальні речовини осідають або вимиваються атмосферними осадками із повітряного басейну в радіусі до 5 км від стаціонарного джерела викиду. Основними джерелами забруднення ґрунтового покриву стали теплові електростанції, підприємства кольорової та чорної металургії.

7. Розкрийте зміст поняття «оточуюче середовище міста» і його складові частини.

Оточуюче середовище міст – це складний виробничий, природний і соціальний комплекс.

Він включає в себе промисловість, транспорт, архітектурно-будівельні ансамблі, заклади науки, освіти, культури, жилі і комунально-побутові, міські угіддя, парки відпочинку, земельні зони.

8. Види водних об’єктів міста, їх використання та джерела забруднення водних об’єктів.

До водних об’єктів міських територій відносяться:

- водотоки

- водойми

- моря

- підземні води.

Водотоки поділяють на:

- річки – природний водний потік, який витікає з джерел чи з озера, болота (рідше), має сформоване річище і тече під дією сили тяжіння; живиться поверхневими й підземними водами, з атмосферних опадів свого басейну. Розрізняють ріки сталі й сезонні, гірські та рівнинні.

- канали – це штучні водотоки, які створюються для судноплавства, а також для забезпечення водою і запобігання паводків

- струмки – неширокий потік води, що має, як правило, звивисте русло.

Струмок утворюється (підживлюється) зі снігових, дощових або підземних вод, що вийшли на поверхню.

Річки поділяють на:

- великі – понад 50 тис. км квадратних

- середні – 2 – 50 тис. км квадратних

- малі – менше 2 тис. км квадратних

Водойми поділяються на:

- озера – природна водойма повільного водообміну, розташована в заглибинах суходолу і не пов'язана протоками з морями та океанами.

- водосховища – штучна водойма (озеро), створена з метою регулювання стоку, роботою ГЕС чи іншою народогосподарчою необхідністю.

- ставки – штучна водойма для зберігання води з метою водопостачання, зрошення, розведення риби (ставкове рибне господарство) і водоплавної птиці, а також для санітарних і спортивних потреб.

Моря:

- відкриті (Чорне море)

- закриті (Азовське море)

Підземні води:

- водоносні горизонти –

- басейни –

- родовища (місця зародження) –

Розташовані на території міста водні об’єкти використовуються в основному для рекреацій, купання, відпочинку, ловлі риби, іноді для судноплавства. Якість води в таких водоймах має відповідати нормі і вимогам комунально-побутового використання. Скидання стічних вод у водні об’єкти в межах міста згідно законодавства – заборонено.

За походженням джерела забруднення водних об’єктів поділяють на:

- природні;

- антропогенні.

До природних відносять:

- атмосферні (атмосферні опади)

- гідросферні (озера, грунтові води)

- літосферні (ерозія грунту, вимивання).

До антропогенних відносять:

- промислові

- комунальні

- с/г

- транспортні стоки.

Носіями забруднюючих речовин як правило є стічні інфільтраційні і підземні води, а також поверхневий стік і атмосферні опади.

Вплив на водні об’єкти може зумовлювати механічне, хімічне, фізичне та біологічне забруднення.

Механічне – забруднення твердими нерозчинними речовинами.

Хімічне – полягає у наднормативному вмісті хімічних речовин в воді.

Фізичне – підвищення температури води або вмісту радіонуклідів.

Біологічне – супроводжується надходженням у водні об’єкти хвороботворних мікроорганізмів, яєць гельмінтів, грибів і дрібних водоростей.

9. Розкрийте значення рослинного і тваринного світу в урбоекосистемах і житті міського населення.

Неоднорідність умов існування і контроль зі сторони людини зумовлює неоднорідність складових і неповно мірність розміщення рослинності у місті. Зелені насадження на території міст займають від 1 % до 98. саме зелена рослинність робить урбоекосистему повноцінною екосистемою і є умовою для виживання населення. В урбоекосистемі рослинні насадження виконують такі функції:

- збільшення вологості повітря

- виділення в атмосферу кисню

- охолодження повітря за рахунок збільшення поверхні транспірації

- збільшення в атмосфері концентрації негативно заряджених іонів, які позитивно впливають на здоров’я людини

- виділення БАР які перешкоджають розвитку патогенних агентів в атмосфері

- поглинання забрудненого пилу і газу

- зниження рівня шуму

- знезараження осадів і зменшення поверхневого стоку

- покращення властивостей і структури грунту

- затримування снігового покриву і талих вод

- в водних екосистемах формуються умови ейробного (з допомогою повітря) розкладання забруднюючих речовин в воді

- естетичне значення

10. Назвіть причини виснаження підземних вод урбанізованих територій та методи охорони підземних вод від забруднення.

У зв'язку з глобальним забрудненням поверхневих вод централізоване водопостачання все більшою мірою орієнтується на підземні води.

Під антропогенним забрудненням підземних вод розуміють погіршення якості води (хімічних, фізичних, біологічних властивостей). Антропогенний вплив на підземні води стало особливо відчутним в поточному столітті в зв'язку з розвитком і інтенсифікацією промисловості і сільського господарства, зростанням великих міст і розширенням урбанізованих територій. Воно проявляється у виснаженні запасів підземних вод та погіршення їх якості, при цьому в підземних водах може збільшитися зміст компонентів, характерних для природних підземних вод (хлориди, сульфати, залізо та ін), але можуть також з'явитися компоненти і з'єднання, пов'язані виключно з діяльністю людини - поверхнево-активні речовини, отрутохімікати, синтетична органіка й ін.

Охорона підземних вод - це система заходів, спрямованих на попередження та усунення наслідків забруднення і виснаження вод; при цьому ставиться за мету зберегти таку якість і кількість вод, яке дозволяє використовувати їх в народному господарстві.

Заходи з охорони підземних вод від забруднення поділяються на:

- профілактичні, спрямовані на збереження природної якості підземних вод;

- локалізаційні, що перешкоджають збільшенню та просуванню створилося у водоносному горизонті вогнища забруднення; відновлювальні, що проводяться для видалення забруднень з водоносного горизонту і відновлення природної якості підземних вод.

11. Поняття міської агломерації та шляхи її формування.

Міська агломерація – це форма розселення, територіальне скупчення населених пунктів (переважно міст), які об’єктивно об’єднані в єдине ціле інтенсивними функціональними, в тому числі економічними, соціальними, культурно-побутовими, рекреаційними та іншими зв’язками, а також екологічними інтересами.

В основі агломерації лежить одне або декілька компактно розташованих міст.

Сукупність міст без домінуючого центра називається «конурбація» - це поліцентричні міські агломерації, що мають кілька взаємопов’язаних міст центрів (наприклад агломерації Донбасу).

Агломерації створює зону урбанізації, поглинаючи суміжні населені пункти. Вирізняється високим ступенем територіальної концентрації різноманітних виробництв. Насамперед промисловості, навчальних закладів, інфраструктурних об’єктів, а також значною чисельністю населення. Агломерація в Україні не є адміністративною одиницею, але є категорією містобудування і повсякденного життя мешканців великих міст.

12. Міський ландшафт та основні напрямки зміни ландшафтів на урбанізованих територіях.

Ландшафт можна розглядати з фізико-географічної і ландшафтно-архітектурної (природної і антропогенної) позицій.

З ландшафтно-архітектурної позицій ландшафт – об’єкт гармонійного поєднання природного та антропогенного начал з метою створення культурного ландшафту і догляду за ним.

В широкому розумінні ландшафт (за Бергом) – це ділянка на якій характер рельєфу, клімату, рослинного покриву, тваринного світу, населення і культури людини утворюють єдине ціле. В населених пунктах перетворення ландшафтів досягає максимальної ступені. Земна поверхня в місцях розташування міст змінюється в результаті процесів, які направлені на задоволення потреб людини.

Основні напрямки перетворення ландшафтів у містах такі:

· знищення природного рослинного і ґрунтового покриву для розробки мінеральних ресурсів;

· регулювання стоків річок та інших водотоків внаслідок створення водосховищ;

· використання землі під будівництво доріг та інженерних споруд;

· відчуження земель під очисні споруди і місця захоронення та утилізації відходів;

· створення штучного рослинного покриву в садах, парках та містах відпочинку.

Територія міста неоднорідна в ландшафтному відношенні. В різних частинах міста, залежно від виду землекористування - в історичному і діловому центрі, житлових районах, промисловій, транспортній, водогосподарській, рекреаційній і приміській зонах - ступінь зміни природних елементів і насиченість техногенними об’єктами різна. Загальна для всіх міст тенденція – зменшення повністю змінених і штучних покриттів і ступеня забудованості в напрямку від центра до окраїн.

Екологічна безпека

Екологічна безпека як правова категорія, основні завдання, суб’єкти і об’єкти екологічної безпеки;

Екологічна безпека– це складова національної безпеки, процес управління системи НАЦ безпеки, за якого державними і недержавними інституціями забезпечується еколог. рівновага і гарантується захист середовища проживання населення країни і біосфери в цілому.

Завдання ЕБ:

  •  ідентифікувати потенційні небезпеки, тобто розпізнавати їх вид, визначити просторові та часові координати, величину та імовірність їх прояву;
  •  прогнозувати можливість впливу небезпечних та шкідливих факторів на організм людини;
  •  розробляти заходи захисти від дії небезпечних шкідливих і вражаючих факторів;
  •  планувати заходи щодо створення здорових і безпечних умов життя та діяльності у системі «людина-середовище»;

Об’єктом ЕБ є - все,що має життєво важливе значення для суб’єктів безпеки.

Суб’єкт ЕБ – це індивідум, суспільство, біосфера, держава.

Основні принципи і критерії екологічної безпеки.

Принципи ЕБ:

  •  системності ЕБ;
  •  принцип добровільності;
  •  принцип свободи ЕБ;
  •  принцип плати за ризик;
  •  принцип правового регулювання ризиком;
  •  принцип невід’ємності права на НС;
  •  принцип компромісу між поколіннями;

Критерії ЕБ:

  •  індивідуальний – (медичні або санітарно-гігієнічні) покликані обмежувати вплив негативних факторів на людину;
  •  генетичні – покликані зберігати генофонд і обмежувати частоту зростання хвороб у першому та наступних поколіннях;
  •  соціальні – покликані обмежувати дію небезпечних факторів на групи індивідуумів;потреба впровадження цього критерію була усвідомлена лише після низки значних аварій;
  •  психологічні – відображають ступінь сприйняття або не сприйняття суспільства або групою індивідуумів рівня техногенного або природно-техногенного ризику;
  •  економічні – покликані забезпечувати сталий розвиток;
  •  технічні – покликані обмежувати виникнення аварій і катастроф;
  •  біологічні – покликані зберігати біорізноманіття видів;
  •  екологічні – покликані обмежувати негативний вплив екол. процесів з метою збереження структурної стійкості екосистем;
  •  ландшафтні і географічні - критерії, які обмежують негативний еколог. вплив на водозбірні басейни, грунти та інші географічні елементи;
  •  ресурсні – покликані обмежувати і регулювати інтенсивність використання відновлюваних і не відновлюваних прир. ресурсів);
  •  політико – інформаційні – передбачають інформованість та участь населення у процесі ухвалення рішень щодо потенційно – небезпечних технологій або доступу до інформацій цих технологій;
  •  морально – правові – покликані формувати нові моральні категорії і цінності, пов’язані з розумінням необхідності подальшого існування цивілізації;

Класифікація видів екологічної безпеки (за джерелами небезпеки, за територіальним принципом, за екологічно небезпечними видами діяльності)

  •  За територіальним принципом розрізняють: глобальну (міжнародну); національну (державну); регіональну; місцеву; об’єктову екологічну безпеку.
  •  За способами забезпечення — техногенно-екологічну, радіоекологічну, соціально-екологічну, природну, економіко-екологічну безпеку та ін.
  •  За об’єктами охорони можна виділити: загальну екологічну безпеку довкілля, яка включає: а) глобальну екобезпеку, що забезпечується суверенітетом держави над своїми об’єктами і передбачає їх захист від трансграничного забруднення шляхом міжнародних погоджених дій; б) національну екобезпеку, яка ґрунтується на суверенітеті народу України над природними багатствами, які належать йому на праві власності і Концепції національної безпеки; в) локальну екобезпеку — безпеку екосистем, природних комплексів; і г) особисту екологічну безпеку громадян.
  •  Екобезпека диференціюється залежно від екологічно небезпечних видів діяльності на: технічну, хімічну, токсичну, біологічну, радіаційну, ядерну, гідротехнічних споруд, транспортних засобів і тощо.

Надзвичайні екологічні ситуації (НЕС). Характеристика, правове регулювання та види НЕС;

Надзвичайна екологічна ситуація — надзвичайна ситуація, при якій на окремій місцевості сталися негативні зміни в навколишньому природному середовищі, що потребують застосування надзвичайних заходів з боку держави. До таких змін належать втрата, виснаження чи знищення окремих природних комплексів та ресурсів внаслідок надмірного забруднення довкілля, руйнівного впливу стихійних сил природи та інших факторів, що обмежують або виключають можливість життєдіяльності людини та проведення господарської діяльності в цих умовах.

Основними принципами регулювання правового режиму в зоні надзвичайної екологічної ситуації є:

— пріоритет захисту життя та здоров'я людей;

— непорушність конституційних прав і свобод людини та громадянина;

— комплексність заходів, спрямованих на нормалізацію екологічного стану;

— забезпечення населення достовірною інформацією про стан довкілля, можливу загрозу для життя та здоров'я людей і про виконання заходів, спрямованих на нормалізацію екологічного стану;

— невідворотність відповідальності осіб, винних у виникненні або ускладненні надзвичайної екологічної ситуації.

Види НЕС:

  •  Аварія — небезпечна подія техногенного характеру, що спричинила загибель людей або створює на об'єкті чи окремій території загрозу життю та здоров'ю людей і призводить до руйнування будівель, споруд, обладнання і транспортних засобів, порушення виробничого або транспортного процесу чи завдає шкоди довкіллю.
  •  Катастрофа — велика за масштабами аварія чи інша подія, що призводить до тяжких наслідків. На відміну від аварії, катастрофа може бути техногенного, природного або іншого характеру.
  •  Стихійне лихо – це небезпечні процеси та явища,які за своїми маштабами відхиляються від вузького діапазону нормального функціонування НС.

Зони надзвичайних екологічних ситуацій (НЕС) та правовий режим регулювання зон НЕС.

Зони НЕС — офіційно оголошені території, на яких вони склалися. У рішенні компетентного державного органу про оголошення відповідної зони екологічно небезпечною має бути зазначено ступінь небезпеки й показаний вид зони.

Окремі території держави згідно до закону «Про ОНПС» можуть оголошуватись зонами 3-х категорій:

  •  Зонами екологічної катастрофи оголошуються території, де внаслідок діяльності людини чи руйнівного впливу стихійних сил природи виникли стійкі або незворотні негативні зміни в навколишньому природному середовищі, що призвели до неможливості проживання на них населення і ведення господарської діяльності.
  •  Зонами підвищеної екологічної небезпекиоголошуються території, де внаслідок діяльності людини або руйнівного впливу стихійних сил природи в навколишньому природному середовищі на тривалий час виникли негативні зміни, що ставлять під загрозу здоров'я людини, збереження природних об'єктів і обмежують ведення господарської діяльності.
  •  Зони інших категорій зон НЕС – це зони екологічного лиха. Зонами екологічного лиха оголошуються території, де в результаті господарської чи іншої діяльності відбулися глибокі необоротні негативні зміни в навколишньому природному середовищі, що загрожують здоров'ю населення, стану природних екологічних систем, генетичних фондів рослинного і тваринного світу.

Ризик, як міра кількісна міра вираження екологічної безпеки, основні напрямки при оцінці ризику (інженерний, модельний, експертний і соціологічний)

Ризик - це кількісна міра небезпеки або це добуток імовірності небезпечної події і розміру очікуваних соц. – економ. Збитків

Основні напрямки при оцінці ризику:

  •  Інженерний - є розрахунком ймовірностей аварій. Основні зусилля спрямовуються на збір статистичних даних про аварії та пов’язані з ними викиди токсичних речовин у навколишнє середовище.;
  •  Модельний напрямок - розробляються математичні моделі процесів, які призводять до небажаних наслідків для людини та довкілля при використанні шкідливих хімічних речовин та сполук;
  •  Експертний – основним завданням є оцінка тих чи інших подій, пов’язаних з аналізом ризику;
  •  Соціологічний - дає змогу визначити ступінь ризику окремими групами населення.;

  1.  Причини зростання екологічного ризику, правила допустимого ризику та концепція ненульового екологічного ризику;

  1.  Види антропекологічного ризику (індивідуальний і колективний; допустимий і неприпустимий) та його особливості (антропоцентризм, поліваріантність форм походження, кумулятивність прояву, субституційний характер).

Індивідуальний ризик-це відповідна небезпека для окремого індивіда Соціальний ризик - це залежність між частотою й за I числом уражених при цьому людей. Це ризик для групи людей.

Допустимий ризик — це ризик, який у конкретній ситуації вважається допустимим до рівня, прийнятого у суспільстві, виходячи з економічних і соціальних чинників.

Прийнятний ризик — це ризик, який не перевищує на території об'єкта підвищеної небезпеки або за її межами гранично допустимого рівня.

Антропоцентризм —різновидність телеології, філософське вчення, за яким людина є центром Всесвіту і метою всіх подій, які в ньому відбуваються, що вона створена Богом «за своїм образом і подобою». Антропоцентризм — це принцип, відповідно до якого людина є завершенням еволюції світобудови. Сам термін був вперше вжитий в добу Відродження. Суть його полягає в тому, що центр Всесвіту переноситься від проблем світобачення до конкретних проблем людини.

  1.  Значення екологічного маркування в екологічній безпеці та типи;

Під екологічним маркуванням слід розуміти один із видів екологічної декларації, яка характеризує вплив продукції або послуги на навколишнє середовище на всіх стадіях життєвого циклу. Маркування може мати форму знака, графічного зображення на виробі або тарі, бути подане у вигляді текстового документа, технічного бюлетеня, рекламного оголошення тощо.

Головною метою екологічного маркування є виділення серед групи однорідної продукції тієї продукції, яка на всіх стадіях життєвого циклу має менший вплив на навколишнє середовище, з присвоєнням їй відповідного знака.

  1.  Юридична відповідальність в галузі забезпечення екологічної безпеки.

Відповідальність в екологічному праві є важливим складовим елементом правового забезпечення раціонального природокористування, відновлення екологічних об’єктів і охорони довкілля, яка, в свою чергу, має на меті покарання винних, припинення і попередження порушень законодавства у галузі природокористування та охорони навколишнього природного середовища, а також поновлення порушених прав власників природних ресурсів і природокористувачів тощо.

Законодавство України встановлює дисциплінарну, адміністративну, цивільну та кримінальну відповідальність за порушення екологічного законодавства.

МОНІТОРИНГ НАВКОЛИШНЬОГО СЕРЕДОВИЩА

  1.  Моніторинг довкілля як галузь екологічної науки і природоохоронної діяльності. Види та рівні моніторингу. Державна система моніторингу України.

Спостереження за причинно-наслідковими явищами і процесами природного середовища було необхідною умовою пристосування до навколишнього світу і запорукою виживання й розвитку людства. Первісна людина спостерігала за довкіллям, робила певні висновки і передбачення. Зі становленням і розвитком наступних історичних формацій набутий досвід спочатку в усній, а потім у письмовій формі зберігався, аналізувався і передавався наступним поколінням

Моніторинг довкілля виник у другій половині 20 ст. як науково-практичний напрям системної екології, завданням якої є встановлення критеріїв і виявлення меж стійкості екологічних систем. Тоді його метою було отримання репрезентативних даних про стан, динамічні зміни екосистем, створення бази даних, вибір об’єктів і формування мережі спостережень.

Моніторинг довкілля є системою цілеспрямованих, періодично повторювальних і програмованих спостережень за одним і більше компонентами НС у просторі і часі. Основними елементами цієї системи є спостереженн, оцінювання, прогнозування стану довкілля.

рівні моніторингу

1.біоекологічний моніторинг – Сутність полягає в спостереженні за станом і впливом довкілля на здоровя людини з метою захисту її від негативних чинників

2.геоекологічний моніторинг – Передумовами його реалізації є геофізичні, біохімічні, біологічні спостереження за змінами природних екосистем і перетворенням їх на природно-технічні, прогнозування стихійних змін НС і явищ, які погіршують життєве середовище людей.

3.біосферний моніторинг –спостереження за природними процесами і явища на рівні біосфери в т.ч. і за їх змінами внаслідок дії антропогенних факторів

Система державного моніторингудовкіллякраїнимає три рівні:

1) локальний –територіїокремихоб'єктів (підприємств, міст, ділянкиландшафтів);

2) регіональний – у межах адміністративно-територіальниходиниць, на територіяхекономічних і природнихрегіонів;

3) національний – територіяУкраїни в цілому.

Види моніторингу

Загальний (стандартний) моніторинг — це оптимальні за кількістю параметрів спостереження на пунктах, об'єднаних в інформаційно-технологічну мережу, які дають змогу на підставі оцінки і прогнозу стану довкілля регулярно розробляти управлінські рішення на всіх рівнях.

Оперативний (кризовий) моніторинг — це вивчення спеціальних показників на цільовій мережі пунктів у реальному масштабі часу за окремими об'єктами, джерелами підвищеного екологічного ризику в окремих регіонах, які визначено як зони надзвичайної ситуації,

Фоновий (науковий) моніторинг —спостереження за всіма складовими довкілля, а також біосфери в цілому.

Державна система моніторингу України

Державна система моніторингу довкілля — це система спостережень, збирання, оброблення, передачі, зберігання й аналізу інформації про стан навколишнього природного середовища, прогнозування його змін і розроблення науково обґрунтованих рекомендацій для прийняття управлінських рішень про запобігання негативним змінам довкілля та дотримання вимог екологічної безпеки. Вона створюється з дотриманням міжнародних вимог і є сумісною з аналогічними міжнародними системами.

Моніторингздійснюютьсуб'єктимоніторингу за загальнодержавною та регіональними (місцевими) програмамиреалізаціївідповіднихприродоохороннихзаходів (Фінансуютьсяроботизістворення і функціонування ДСМД та їїчастин за рахуноккоштів, передбачених у державному та місцевих бюджетах згідно з чиннимзаконодавством. Суб'єктимоніторингузабезпечують:

— удосконаленняпідпорядкованихїм мереж спостережень за станом довкілля;

— уніфікацію методик спостережень і лабораторниханалізів, приладів та систем контролю;,

— створеннябанківданих для наступногоїхбагатоцільовогоколективноговикористання за допомогоюєдиноїкомп'ютерноїмережі, щозабезпечуєавтономне і спільнефункціонуванняскладовихцієїсистеми та їїзв'язок з іншимиінформаційними системами, котрідіють в Україні та за кордоном.

  1.  Екологічний, кліматичний та фоновиймоніторингидовкілля, їхособливості.

1.Екологічний моніторинг-— це система спостережень за змінами стану середовища, спричиненими антропогенними факторами, яка дозволяє прогнозувати розвиток цих змін. У системі моніторингу реалізуються три специфічні функції: спостереження, оцінка і прогноз. Кінцевою метою екологічного моніторингу є оптимізація відносин людини з природою, екологічна орієнтація господарчої діяльності.

Основні задачі екологічного моніторингу:

  •  спостерігання за станом біосфери;
  •  оцінка та прогноз її стану;
  •  визначення ступеню антропогенного впливу на навколишнє середовище;
  •  oвиявлення факторів та джерел впливу.

Дані, що характеризують стан природного середовища, отримані в результаті спостережень або прогнозу, повинні оцінюватися в залежності від того, в якій області людської діяльності вони використовуються. Оцінка передбачає, з одного боку - вибір оптимальних умов для людської діяльності, з іншого - визначення існуючих для цього економічних резервів.

Екологічний моніторинг, як науковий напрямок, виник на стику екології, біології, географії, геофізики, геології та інших наук.

Кліматичний моніторинг-– це система спостережень, оцінювання й прогнозування зміни клімату. Для вивчення змін і коливань клімату необхідні дані про стан кліматичної системи «атмосфера-океан-поверхня суші (з річками й озерами)-літосфера-біота» і взаємодію елементів цієї системи за тривалий час. Збирання даних про клімат минулого також можна віднести до кліматичного моніторингу – для цього необхідно утворити систему збирання й вивчення копалин про можливі коливання і зміни клімату за останні сторіччя, тисячоліття (аналіз кілець деревини, донних відкладів). Все це дозволить вивчити вплив змін кліматичної системи на клімат в минулому.

важливими завданнями кліматичного моніторингу є такі:

1. Збирання даних про стан кліматичної системи;

2. Аналіз і оцінювання природних та антропогенних змін і коливань

клімату (включаючи порівняння клімату минулого з теперішнім);

3. Зміна стану кліматичної системи взагалі;

4. Виділення антропогенних ефектів в змінах клімату;

5. Виявлення природних та антропогенних факторів, що впливають на

зміну клімату;

6. Виявлення критичних елементів біосфери, вплив на які може

призвести до кліматичних змін.

Кліматичний моніторинг включає в себе геофізичний та біологічний моніторинги. Розглядаються як фактори дії, так і джерела забруднення.Цей моніторинг вирішує практичні завдання та наукові прогнози.

Фоновий моніторинг Основним завданням фонового моніторингу є фіксація й встановлення показників, що характеризують природний фон, а також його глобальні й регіональні зміни в процесі розвитку біосфери. Фоновий глобальний стан біосфери вивчається на фонових станціях, які базуються на біосферних заповідниках. В Україні – це Асканія-Нова (площа 33307,6 га), Чорноморський біосферний заповідник (площа 100809 га), Карпатський (площа 57880 га), Дунайський (площа 46402,9 га

Програма фонового екологічного моніторингу на базі біосферних заповідників містить такі розділи.

1. Моніторинг забруднень та інших факторів впливу на довкілля.

2. Моніторинг відгуків біоти на антропогенний вплив, в першу чергу,фонових рівнів забруднення.

3. Спостереження за зміною функціональних і структурних характеристик еталонних природних екосистем та їх антропогенних модифікацій.

Програма фонового моніторингу поділяється на біотичну й абіотичну частини. Спостереження за гідрометеорологічними факторами віднесені до абіотичної частини фонового моніторингу. Організація постережень за цією частиною повинна проводитись так, щоб отримані результати давали достатню інформацію про концентрацію різних домішок в навколишньому середовищі, про міграційні процеси й кругообіг цих речовин, їх накопичення й трансформацію.

Перелік хімічних речовин, які підлягають вивченню на фонових станціях і у біосферних заповідниках

Назва хімічних речовин, які підлягають вивченню

Завислі речовини +Двоокис сірки +Озон +Окис вуглецю +Оксиди азоту +Вуглеводи +Бенз(а)пірен + +Хлорорганічні сполуки (ДДТ, ін.) + Важкі метали (Pb,Hg,Cd..) + Двоокис вуглецю +Фреони +

Біогенні елементи + Аніони і катіони. +Радіонукліди +

Фоновий моніторинг включає різні програми спостережень і польових досліджень, а також методи математичного моделювання та прогнозування.

3.Організація спостережень за забрудненням атмосферного повітря. Пости, програми та терміни спостережень. Методи відбору проб повітря.

Під моніторингом атмосферного повітря мають на увазі інформаційно-технічну систему спостережень, оцінювання і прогнозування рівня забруднення атмосферного повітря та надання на цій основі рекомендацій щодо заходів з охорони атмосферного повітря. Спостереження за станом атмосферного повітря та вмістом забруднювальних речовин, у тому числі радіонуклідів, здійснюють 3 суб’єкти державної системи моніторингу довкілля:

МНС (зокрема, Державна гідрометеорологічна служба),

Мінприроди (Державна екологічна інспекція),

МОЗ (санітарно-епідеміологічна служба).

Термін забруднення атмосфери означає, що в повітрі присутні різноманітні гази, частинки твердих або рідких речовин, які шкідливо впливають на живі організми, погіршують умови їх проживання або наносять матеріальні збитки. За статистичними даними близько 80% всіх ЗР, які потрапляють в атмосферу, є результатом різноманітних енергетичних процесів – від видобутку до переробки і використання енергоносіїв. Забруднення АП спричиняють процеси і явища, що відбуваються яку природі, так і під час промислової та пoбyтoвoї діяльності людини. Пpиpoднe забруднення. В атмосфері зaвждимicтитьcя природний пил, який виникає внаслідок природних явищ. За пoxoджeнням він буває таких видiв:

– мiнepaльний пил (продукт вивiтpювaння і pyйнyвaння гірських пopiд, вивepжeннявyлкaнiв, лicoвиx, cтeпoвиx та тopф'яниxпoжeж;

– opгaнiчний пил, що складається з решток живих організмів, які живyть або пoтpaпляють в атмосферу і пpeдcтaвлeнi аеропланктоном (бaктepiями, cпopaмигpибiв, пилкoм рослин) або пpoдyктaми гниття та poзклaдaння відмерлих решток рослин і тварин);

– кocмiчний пил (peшткизгopiлиxмeтeopитiв).

Шmyчнe (анmponoгeннe) забруднення обумовлено діяльністю людини, внаслідок чого відбуваються суттєві зміни природного складу атмосфери.

Основними джерелами забруднення атмосфери в Україні є

– об’єкти теплоенергетики;

– транспорт (переважно автотранспорт);

– підприємства чорної і кольорової металургії;

– підприємства хімічної промисловості;

– підприємства агропромислового комплексу

Пости, та терміни спостережень.

Існуюча мережа спостережень за забрудненням атмосферного повітря включає стаціонарні, маршрутні і пересувні (підфакельні) пости спостережень. На постах спостережень може здійснюватись відбір проб повітря для аналізу як ручним способом, так і автоматизованим (типу системи АНКОС-АГ).

Постом спостереження є вибране місце (точка місцевості), на якому розміщують павільйон або автомобіль, обладнаний відповідними приладами.

Стаціонарний пост призначений для забезпечення регулярного відбору проб повітря з метою визначення і реєстрації вмісту ЗР. Серед стаціонарних виділяють; опорні стаціонарні пости, які призначені для виявлення довготривалих змін вмісту основних (пил, СО, SO2, NO2) і найбільш поширених специфічних ЗР. До основних ЗР в Україні відносять також формальдегід, бенз(а)пірен та свинець.

Маршрутний пост призначений для регулярного відбору проб повітря в місцях, де неможливо чи недоцільно встановлювати стаціонарний пост. Такі пости використовують при необхідності більш детально вивчити стан забруднення атмосферного повітря в окремих районах, Це також регулярні спостереження, але за допомогою спеціально обладнаних машин, які переміщуються за певним маршрутом (їх продуктивність: біля 5000 проб на рік, 8-10 проб щодня в 4-5 точках

Пересувний підфакельний пост призначений для відбору проб під димовим (газовим) факелом з метою виявлення зони впливу конкретного джерела промислових викидів. Відбір проб здійснюється також за допомогою спеціально обладнаної автомашини. Підфакельні пости – це точки, розташовані на фіксованих відстанях від джерела. Вони переміщуються відповідно до напряму факела джерела викидів, що обстежується.

При виборі місця розташування постів потрібно встановити, яку інформацію очікують отримати – рівень забруднень атмосферного повітря, характерний для відповідного району міста, чи концентрацію домішок в конкретній точці, що перебуває під впливом викидів окремого промислового підприємства, автомагістралі чи іншого джерела Пости розміщуються на відкритих майданчиках, що провітрюються з усіх боків (на асфальті, твердому ґрунті чи газоні). Необхідність організації контролю забруднень атмосферного повітря в зоні антропогенного впливу визначається попередніми експериментами і теоретичними дослідженнями. Обстеження території проводять пересувними лабораторіями протягом 1-2 років. Метод називається рекогносцирувальним і широко використовується в Україні.

Програми спостережень

Регулярні спостереження на стаціонарних постах проводяться за однією з чотирьох програм спостережень: повною, неповною, скороченою, добовою.

Повна програма: отримання інформації про разові і середньодобові концентрації щодня шляхом безперервної реєстрації за допомогою автоматичних пристроїв або дискретно через рівні інтервали часу не менш 4 разів при обов'язковому відборі о 1-й, 7-й, 13-й, 19-й годинах за місцевим декретним часом.

Неповна програма: отримання інформації про разові концентрації щоденно о 7-й, 13-й, 19-й годинах місцевого декретного часу.

Скорочена програма: отримання інформації тільки про разові концентрації щодня о 7-й і 13-й годинах місцевого декретного часу; допускається проведення спостережень за скороченою програмою при температурі менше за 45оС і в місцях, де середньомісячні концентрації нижчі з 1/20 ГДКмр або нижньої межі діапазону вимірювань концентрації домішки за допомогою методу, що використовується. Допускається проведення спостережень за зміненим графіком: о 7-й, 10-й, 13-й годинах у вівторок, четвер, суботу і о 16-й, 19-й, 22-й годинах в понеділок, середу, п'ятницю. Ці спостереження можуть бути використані тільки для отримання разових концентрацій.

Добова програма: отримання інформації про середньодобову концентрацію. Спостереження проводяться шляхом безперервного добового відбору проб або дискретно через рівні інтервали часу не менше 4 разів на добу в одну і ту ж поглинальну посудину. За добовою програмою не можна отримати разові концентрації.

Всі програми дозволяють отримати концентрації середньомісячні, середньорічні і середні за більш тривалий термін. Одночасно з відбором проб повітря визначають такі метеорологічні параметри: напрям і швидкість вітру, температуру повітря, стан погоди і підстилаючої поверхні.

Методи відбору проб повітря.

Відбір проб атмосферного повітря є важливою складовою аналізу його якості і здійснюється двома основними методами, а саме: аспіраційним і методом заповнення посудин обмеженої ємності.

Відбір проб першим методом здійснюється шляхом аспірації певного об’єму повітря через поглинальний прилад, заповнений твердим або рідким сорбентом для вловлювання забруднювальної речовини, або через аерозольний фільтр, що затримує частинки, які містяться в повітрі. Поглинальніьприлади найчастіше мають U-подібну форму і виробляються з інертних матеріалів: скло, фторопласт. Для вловлювання з повітря зважених частинок (пилу, сажі) використовуються фільтри, виготовлені з паперу або з волокнистих полімерних матеріалів (поліхлорвінілу, полістиролу, ацетилцелюлози), а також мембранні і скловолокнисті. Фільтр встановлюється в металевому фільтроутримувачі з конусною насадкою. Параметри відбору проб, такі як витрата повітря і тривалість його аспірації через поглинальний прилад, тип поглинального приладу чи фільтра встановлюються в залежності від ЗР. Для достовірного визначення концентрації ЗР витрата повітря повинна складати десятки і сотні літрів за хвилину.

Другий метод відбору проб атмосферного повітря – метод заповнення посудин обмеженої ємності – підрозділяють на:

- вакуумний, коли з герметично закритої посудини відкачують повітря, а потім, безпосередньо в місці відбору проби посудину відкривають;

- метод примусового продування посудини 10-кратним об’ємом повітря в місці відбору проби, після чого посудину герметизують;

- спосіб витіснення попередньо залитої в посудину інертної рідини повітрям на місці відбору проби, після чого посудину герметизують.

Найчастіше ці методи використовують для визначення оксиду вуглецю або інших газоподібних домішок, тип і походження яких невідоме. Для зважених домішок застосують тільки аспіраційний метод відбору проб повітря, а для газоподібних – обидва.

Відбір проб повітря здійснюється на стаціонарних чи пересувних постах.

4,Організація спостережень за забрудненням поверхневих вод суші. Пункти спостережень, контрольні створи. Методи і терміни відбору проб.

В Україні налічується 63 119 річок, у тому числі великих (площа водозбору більше 50 тис. км2) – 9, середніх (від 2 до 50 тис. км2) – 81 і малих (менше 2 тис. км2) – 63 029. Загальна довжина річок становить 206,4 тис. км, з них 90% припадає на малі річки. Основними показниками рівня водозабезпечення території є об’єм сумарного і місцевого стоку на 1 км2 площі та на одного жителя (в Україні на одного жителя припадає близько 1,0 тис. м3 на рік, що ставить її в одинряд з найменш забезпеченими водою країнами Європи).

Пункти спостережень і контрольні створи

Під пунктом спостереження за станом поверхневих вод розуміють місце на водоймі або водотоці, де систематично проводиться комплекс робіт для одержання необхідних даних про якість води. Важливим етапом в організації спостережень за забрудненнями є вибір місця розташування пункту спостережень – застосовуються дві схеми розміщення пунктів гідрохімічних спостережень: об’єктна і територіальна.

Об’єктна схема застосовується для вивчення гідрохімічного режиму великих і середніх водних об’єктів і включає пункти, розташовані: на великих і середніх річках і каналах, що мають велике господарське значення; у замикальних створах великих річок, що впадають у моря; на великих озерах і водоймах.

Територіальна схема застосовується для фонових спостережень, вивчення і регіонального узагальнення характеристик гідрохімічного режиму малих річок. Пункти спостережень за цією схемою намічаються у створах, що замикають порівняно малі річкові водозабори, що добре відбивають місцеві умови природних районів досліджуваної території.

Пункти спостережень обов’язково встановлюють на таких об'єктах:

– місця скиду стічних і дощових вод в містах, селищах та сільськогосподарських комплексах;

– місця скиду стічних вод окремих підприємств (ТЕС, АЕС тощо);

– кінцеві створи великих та середніх річок, які впадають в моря або внутрішні водойми;

– на границях економічних районів, республік, країн, що їх перетинають транзитні річки;

– кінцеві гідрологічні створи річкових басейнів, за якими складають водогосподарські баланси;

– гирлові зони забруднених приток головної річки.

Всі пункти стаціонарної мережі спостережень поділяються на чотири категорії за такими критеріями:

– значення водного об’єкта як джерела питного і культурно-побутового, промислового, сільськогосподарського водопостачання;

– ступінь рибогосподарського використання водного об’єкта;

– рівень забрудненості водного об’єкта;

– розмір і об’єм водойми, розмір і водність водотоку, режим водойми та її фізико-географічні ознаки.

Пункти спостережень першої категорії розміщуються на водотоках і водоймах, що мають особливо важливе господарське значення, коли можливі випадки перевищення значень певних показників якості води.

Пункти спостережень другої категорії розмішуються на водних об'єктах, які знаходяться в районах промислових міст, селищ з централізованим водопостачанням, в місцях відпочинку населення, в місцях скиду колекторно-дренажних вод з сільськогосподарських полів, на граничних створах річок, на кінцевих створах річок.

Пункти спостережень третьої категорії розміщуються на водних об'єктах, що характеризуються помірним або слабким навантаженням (в районах невеликих населених пунктів та промислових підприємств).

Пункти спостережень четвертої категорії розміщуються на незабруднених водних об'єктах (фонових ділянках).

Пункти спостереження включають в себе один або декілька створів. Під створом пункту спостереження розуміється умовний поперечний переріз водойми або водотоку, в якому проводиться комплекс робіт для одержання даних про якість води. Створи спостережень розміщуються з урахуванням гідрометричних умов та морфологічних особливостей водойми або водотоку, розміщення джерел забруднення, об'єму та складу стічних вод. При спостереженні за якістю води встановлюється не менше трьох створів: один створ вище джерела забруднення, два створи нижче джерела забруднення.

Перший (фоновий) створ рекомендується розміщувати на відстані 1 км вище джерела забруднення.

Другий створ призначений для контролю за зміною якості води водотоку поблизу випуску стічних вод, тобто в зоні забруднення.

Третій створ розміщують таким чином, щоб дані спостережень характеризували якість води усього водного потоку, тобто він повинен знаходитись у місці достатнього змішування стічних вод з водами річки.

Методи та терміни відбору проб

Спостереження за гідрологічними та гідрохімічними показниками за обов'язковою програмою спостережень визначаються водним режимом річки. Для більшості водотоків відбір проб проводять 7 разів на рік: під час повені – на підйомі, максимумі та спаді; під час літньої межені – при найменшій витраті та при проходженні дощового паводка; восени перед льодоставом та під час зимової межені. Є й інший підхід – відбір проб проводять 4 рази на рік (під час повені – на підйомі; під час літньої межені – при найменшій витраті; восени перед льодоставом та під час зимової межені).

Кількість проб, що відбирається для аналізу за обов'язковою програмою, може змінюватися, залежно від особливостей водного режиму окремих водотоків:

– на водотоках з довгим паводком (більше місяця) проби води відбирають на підйомі, максимумі, на початку та в кінці спадання паводка (8 разів на рік);

– на водотоках зі стійкою літньою меженню та слабо вираженим осіннім підйомом води кількість спостережень складає 5-6 разів на рік;

– на тимчасових водотоках кількість спостережень не перевищує 3-4 на рік;

– на водотоках у гірських районах, залежно від типу водотоку, кількість спостережень коливається від 4 до 11.

5.Гідробіологічні та гідрохімічні спостереження за якістю водного середовища. Програми спостережень за забрудненням морського середовища.

Спостереження за якістю поверхневих вод за гідробіологічними показниками виконують з метою одержання об’єктивних і повних даних, накопичення яких необхідне для виявлення довготривалих змін у водних екосистемах.

Гідробіологічні показники дозволяють:

1) оцінювати якість поверхневих вод як середовища життя організмів, що населяють водойми, водотоки;

2) визначати сумарний ефект дії ЗР;

3) визначати специфічний хімічний склад води та його походження;

4) перевіряти наявність або відсутність повторного забруднення вод;

5) виявляти довгострокові зміни, що відбуваються у водних об'єктах;

6) визначати екологічний стан водних об'єктів.

Оцінкою ступеня забруднення водойм за гідробіологічними показниками є шкала сапробності.

Сапробність – це ступінь насиченості води органічними речовинами, що розкладаються. Вона встановлюється за видовим складом організмів - сапробіонтів у водних біоценозах.

При оцінюванні води за шкалою Р. Кольквіца – М. Марсона необхідно враховувати не окремі організми, а суму видів, які є характерними для даної зони: І – полісапробна (зона дуже сильного

забруднення); ІІ – α-мезосапробна і β-мезосапробна (зони середньої забрудненості); ІІІ – олігосапробна (зона чистої води).

Основними гідробіологічними показниками стану водного об'єкта є кількісний і якісний склад гідробіонтів (фіто-, зоо- і бактеріопланктон) та їх біомаса.

Гідробіонти поділяються на:

1) бентос (мешканці дна водного об’єкта);

2) планктон (мешканці товщі води – від дна водойми до її поверхні);

3) нейстон (організми, які мешкають у поверхневій плівці води);

4) пагон (найпростіші, коловратки, черв’яки, молюски, ракоподібні та ін., які зиму проводять біля льоду в стані анабіозу, а весною оживають і продовжують планктонний чи бентосний спосіб життя). Гідробіонти мають санітарно-показове значення.

Зообентос – це сукупність донних тварин, що живуть на дні або в ґрунті морських і прісних водойм. До складу зообентосу входять представники майже всіх груп водних тварин – починаючи від найпростіших і закінчуючи рибами.

Перифітон – поселення водних рослин та тварин на підводних скелях та камінні, річкових суднах, опорах та інших штучних спорудах. Основу перифітону складають прикріплені гідробіонти, вусоногі ракоподібні, двостулкові молюски, губки, черв’яки, водорості..

Зоопланктон – це сукупність тварин, що населяють водну товщу та пасивно переносяться течіями. У прісноводному зоопланктоні найбільш багаточисельні веслоногі, коловратки; в морському домінують ракоподібні, найпростіші, кишковопорожнинні (медузи), крилоногі молюски, яйця та личинки риб.

Фітопланктон – це сукупність рослинних організмів, які населяють товщу води прісних та морських водойм і пасивно переносяться течіями. Морський фітопланктон складається в основному, з діатомових водоростей, перідіней і коколітофорідів; прісноводний – з діатомових, синьо-зелених та деяких груп зелених водоростей.

Моніторинг океанічних (морських) вод складається з трьох складових: моніторинг абіотичних показників середовища, моніторинг факторів впливу і моніторинг джерел впливу.

Спостереження здійснюють за однією із двох програм – скороченою або повною

При візуальних спостереженнях відзначають явища, які незвичні для даного району моря (плавучі домішки, плівки, масляні плями; розвиток та відмирання водоростей; масовий викид молюсків на берег; підвищення мутності; поява незвичного забарвлення тощо). Програма спостережень за якістю морської води за гідробіологічними показниками є доповненням програми за фізико-хімічними показниками. Ці дві програми дозволяють дати завершену оцінку якості води

6.Організаціяспостережень за забрудненням грунтового покриву.

Види ґрунтово-екологічного моніторингу.

Особливості спостережень за хімічним забрудненням грунту.

Види ґрунтово-екологічного моніторингу. Залежно від характеру контрольованої інформації та поставленої мети виокремлюють (С. Веремеєнко) перспективний (періодичність спостережень 1 раз на 10 років), віддалений (періодичність спостережень 1 раз на 5—10 років) та оперативний (щорічні режимні спостереження) види моніторингу

  1.  . Перспективний Не частіше 1 разу за 10 років
  2.  . Віддалений 1 раз в 5—10 років
  3.  .Оперативний Щорічно режимні спостереження здійснюються протягом року або вегетаційного періоду

Хімічне забруднення грунту — зміна природного хімічного складу грунту внаслідок проникнення в грунт нехарактерних для нього речовин або збільшення концентрацій природних речовин до величин, що перевищують норму.

Ґрунтам завдають шкоди два основні джерела хімічних забруднень:

викиди підприємств промисловості, енергетики та автотранспорту;

хімічні засоби захисту рослин та добрива, що використовуються у сільському господарстві.

Негативні наслідки антропогенного забрудненн ґрунтів проявляються як на регіональному, так і на гло бальному рівнях. Тому розроблення програм спостережень за хімічним забрудненням ґрунту є актуальним завданням. Складання таких програм передусім потребує адекватної оцінки сучасного стану ґрунту та прогнозу його змін. Необхідну інформацію отримують за допомогою системи спостережень, яку здійснюють з метою виконання таких завдань:

реєстрація наявного рівня хімічного забруднення ґрунтів; виявлення географічних закономірностей та динаміки тимчасових змін забруднення ґрунтів залежно від їх розміщення та технологічних параметрів джерел забруднення;

прогнозування змін хімічного складу ґрунтів у майбутньому та оцінювання можливих наслідків забруднення ґрунтів;

обґрунтування складу та характеру заходів щодо регулювання можливих негативних наслідків забруднення ґрунтів і заходів, спрямованих на корінне поліпшення забруднених ґрунтів;

забезпечення зацікавлених організацій інформацією про рівень забруднення ґрунтів.

7.Особливості спостережень за забрудненню-грунтів пестицидами та важкими металами.

Забруднення ґрунтів важкими металами.

Перед здійсненням програми спостережень необхідно провести планування робіт: визначити кількість точок відбору проб, скласти схему їх територіального розміщення, намітити маршрути, послідовність обробки площ, встановити терміни виконання завдання, перевірити наявність і якість топографічного матеріалу і тематичних карт, зібрати відомості про джерела забруднення. Спостереження за рівнем забруднення важкими металами носятьекспедиційний характер. Час їх проведення не має значення, але краще їхздійснювати влітку в період збирання основних сільгоспкультур. Повторніспостереження здійснюються через 5-10 років. При виборі ділянокспостережень використовується топографічна карта, в центрі якоїрозташовується місто, селище або промисловий центр.

При оцінюванні забруднення території ВМ простежують шляхи повітряного і водного забруднення ґрунтів. Більш детальне обстеження треба провести на ключових ділянках, уздовж потоків, що переважають. Необхідно провести порівняння змін рівня забруднення, що відбуваються зі збільшенням або зменшенням впливу того або іншого фактора, і викликаних цими змінами закономірних змін ступеня забруднення ґрунтів ВМ у просторі. Ці закономірності найбільш чітко можна виявити на ґрунтово геоморфологічних профілях, які перетинають територію вздовж потоків, що переважають.

Забруднення ґрунтів пестицидами.

Дослідження забруднення ґрунтів проводяться на постійних і тимчасових пунктах. Постійні пункти створюються на період не менший за 5 років. Чисельність постійних пунктів залежить від кількості і розмірів господарств. До постійних пунктів відносять території молокозаводів, м'ясокомбінатів елеваторів, плодоовочевих баз, птахоферм, рибгоспів і лісгоспів. Для оцінювання фонового забруднення ґрунту вибираються ділянки, віддалені від сільськогосподарського виробництва, промислових виробництв, в «буферній зоні» заповідників. На тимчасових пунктах спостереження ведуться протягом одного вегетаційного періоду або року.Зазвичай у господарстві обстежується 8-10 полів під основнимикультурами. У області щорічно треба обстежити не менше двохгосподарств. Проби відбираються 2 рази на рік: навесні після сівби, восенипісля збирання урожаю. Для встановлення динаміки або міграціїпестицидів у системі ґрунт-рослина спостереження проводяться не рідше 6разів на рік (фонові перед посівом, 2-4 рази під час вегетації, 1-2 рази післязбирання урожаю).Для оцінювання майданного забруднення ґрунту пестицидамискладається проба ґрунту, в яку входять 25-30 проб (виїмок), відібраних вполі по діагоналі тростяним ґрунтовим буром, який занурюється наглибину орного шару (0-20 см). Ґрунт, що потрапив в пробу з підорногошару, видаляється. Маса проби становить 15-20 г. Відбір проби можнапроводити за допомогою лопати. Якщо обстеження провадяться в садах, токожна проба відбирається на відстані 1 м від стовбура дерева. Проби повинні бути близькі за кольором, структурою, механічним складом. При вивченні вертикальної міграції пестицидів закладаються ґрунтові розрізи, розміри яких залежать від товщини ґрунтів. Ґрунтовий шурф перетинає всю серію ґрунтових горизонтів.

8.Моніторинг меліорованих земель.Критерії оцінювання екологічного стану осушування та зрошування земель.

Меліоративний моніторингсистема спостережень, оцінювання, прогнозування та прийняття рішень з метою оптимізації меліорованих земель і прилеглих до них територій.

Одним з основних видів меліорації є осушення. Це комплекс заходів, спрямованих на попередження або ліквідацію негативного впливу води на господарську діяльність людей. Осушення дає змогу освоювати нові землі, підвищувати їх родючість, забезпечувати раціональне використання засобів механізації і хімізації. Об'єктами осушення у сільськогосподарських цілях є болота, заболочені і мінеральні ґрунти постійного або тимчасового перезволоження. В основі більшості осушувальних меліорацій лежить підсилення аерації ґрунту, забезпечення аеробних умов для розкладу органічної речовини. Цей вид меліорації суттєво впливає не тільки на екологічний стан осушуваних територій, а й на стан прилеглих до них земель

Поширеним видом меліорацій є зрошення— штучне зволоження ґрунту з метою забезпечення необхідного водного та пов'язаного з ним теплового режимів на сільськогосподарських землях, які зазнають дефіциту вологи, для успішного розвитку вирощуваних культур. Цей вид меліорації впливає на екологічний стан зрошуваних і прилеглих до них земель, а отже, з метою оцінювання і прогнозування змін, що відбуваються на цих територіях, необхідно запроваджувати еколого-меліоративний моніторинг.

Еколого-меліоративний моніторинг зрошуваних і прилеглих до них земель передбачає здійснення спостереження за:

еколого-меліоративним станом земель і динамікою його мінливості. При цьому визначають рівневий і гідрохімічний режими ґрунтових та підземних вод, водно-сольовий режим ґрунтів і порід зони аерації, окисно-відновний і поживний режими ґрунтів, поширення й інтенсивність розвитку негативних геоекологічних та ґрунтоутворюючих процесів, стан забруднення ґрунтів і підземних вод;

технічним станом зрошувальних та колекторно-дренажних систем спостережної мережі;

кількістю та якістю поливних і дренажно-стічних вод.

9.Організація радіоекологічного моніторингу.Методи радіаційного контролю

Радіоекологічний моніторинг комплексна інформаційно-технічна система спостережень, досліджень, оцінювання й прогнозування радіаційного стану біосфери, територій поблизу АЕС, потерпілих від радіаційних аварій.

Методи радіаційного контролю Достовірність і точність отриманої у процесі радіологічного контролю інформації забезпечує його системність. Система радіаційного контролю передбачає виконання таких послідовних етапів: вимірювання рівня радіації на місцевості (польова радіометрія, дозиметрія), відбір проб і підготовку їх до дослідження, визначення радіоактивності експресними методами, радіохімічний розподіл радіонуклідів, радіометрію виділених радіонуклідів, розрахунок активності. Методи радіаційного контролю поділяють на радіометричні, радіохімічні, спектрометричні. Як правило, використовують перші Дві групи методів.

  1.  Радіометричні методи.
  2.  Експресні методи
  3.  Радіометричні методи. До них належать польова радіометрія і дозиметрія, експресне визначення радіоактивності, радіометрія золи, радіохімічних препаратів.
  4.  Експресні методи радіаційного контролю використовують для отримання оперативної інформації про ступінь радіоактивного забруднення об'єктів зовнішнього середовища, народного господарства

10.Біомоніторинг забруднення атмосфери за допомогою рослин.Біомоніторинг ґрунтів та водних ресурсів.

Рослини чутливо реагують на зовнішні умови. За достатньо високих концентрацій забруднювачів у багатьох з них ушкоджується листя, а зі зростанням кількості забруднюючого фактора протягом короткого проміжку часу можливе значне ураження рослини. Внаслідок, а в процесі старіння вона може втратити колір або вигоріти. Хронічне ушкодження рослин виникає і внаслідок дії невеликих концентрацій певних речовин протягом тривалого часу. До ознак хронічного ушкодження належать бронзове зафарбування листя, хлороз (знебарвлення), їхнє передчасне старіння. Відомо, що живі організми і рослини здатні поглинати певні забруднюючі речовини в особливо великих кількостях, тобто в них процеси накопичення або концентрування відбуваються інтенсивніше, ніж у навколишньому середовищі. Такі забруднювачі рослин вважають основними, однак флора накопичує другорядні забруднювачі і суміші речовин.

Основні забруднюючі речовини, на які реагують рослини. До них належать озон (03), оксиди азоту, ді-оксид сірки, фториди

На основі екологічної характеристики організмів, тобто їх реакцій на вплив факторів середовища, виокремлюють еврибіонти — види з широкою адаптаційною здатністю, які можуть жити при різних значеннях фактора, і стенобіонти— види з низькою адаптаційною здатністю, життєдіяльність яких обмежена вузьким діапазоном змін певного фактора. Саме стенобіонти (організми або їх угруповання), життєві функції яких тісно корелюють з певними чинниками середовища використовують для біоіндикації ґрунту і водних ресурсів. Ними можуть бути рослини, тварини, мікроорганізми, гриби

Нормування антропогенного навантаження на навколишнє середовище

  1.  Поняття антропогенного навантаження на навколишнє середовище. Основні обєкти та завдання нормування антропогенного навантаження на довкілля;

В умовах зростання антропогенного навантаження на середовище змінюється його якість, тобто ступінь відповідності його характеристик, потребам людей і технологічним вимогам.

Основними об’єктами нормування є концентрації забруднюючих речовин у навколишнє середовище, рівні акустичного, радіаційного та іншого шкідливого впливу, рівні вмісту шкідливих речовин у продуктах харчування, рівні викидів і скидів у навколишнє середовище забруднюючих речовин, рівні шкідливого впливу фізичних і біологічних факторів.

  1.  Основні напрямки та показники нормування антропогенного навантаження на навколишнє середовище;

Ведеться в трьох напрямках:

  1.  Санітарно гігієнічне нормування – розробка системи норм правил і регламентів для оцінки стану навколишнього середовища в інтересах здоров’я людини і збереження генетичного фонду деяких популяцій рослинного і тваринного світу.
  2.  Економічне нормування – розробка норм системи регламенту і допустимого навантаження на екосистеми.
  3.  Науково технічне нормування – розробка системи норм правил і вимог які висуваються безпосередньо до джерел антропогенних впливів на навколишнє середовище.
  4.  Екологічні стандарти, як основа природоохоронної діяльності. Поняття, мета та види екологічних стандартів;

стандарти, що діють у галузі охорони навкол. природ, середовища, використання природ, ресурсів та забезпечення екол. безпеки. Відповідно до Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» (1991) екол. стандартизація здійснюється з метою встановлення комплексу обов'язкових до виконання норм, правил і вимог екол. характеру. Е. с. визначають поняття і терміни, режим використання та охорони природ, ресурсів, методи контролю за їх станом, вимоги щодо запобігання шкідливому впливу забруднення навкол. природ, середовища на здоров'я людей тощо. В Україні діють держ. і міждержавні Е. с. Розробка державних Е. с. здійснюється згідно з декретом КМ України «Про стандартизацію і сертифікацію» від 10.V. 1993, а також держ. стандартом ДСТУ 1.0—93 «Державна система стандартизації України. Основні положення». Екол. держ. стандарти України затв. Комітетом України з питань стандартизації, метрології та сертифікації. У 1993, зокрема, він затвердив ДСТУ 2195-93 «Технічний паспорт відходу». Цей же комітет контролює виконання державних Е. с. У червні 1992 у рамках СНД було створено Міждерж. раду з питань стандартизації, метрології та сертифікації. Під її егідою розробляються і приймаються міждерж. стандарти для країн Співдружності. Екол. міждерж. стандарти об'єднані категорією «ГОСТ» під номером системи в Міждерж. класифікаторі стандартів і тех. умов — «17 ССОП». Ці стандарти стосуються 10 груп відносин:1 — організаційно-методичні; 2 — охорони і рац. використання вод; 3 — захисту атмосфери; 4 — рац. використання біол. ресурсів; 5 — охорони і рац. використання грунтів; 6 — поліпшення використання земель; 7 — охорони флори;8 — охорони фауни; 9 — охорони і перетворення ландшафтів; 10 — рац. використання та охорони надр.

  1.  Характеристика основних критеріїв та показників оцінки якості повітря: (ГДКс.д., ГДКм.р., ефект сумації і потенціювання, ІЗА5);

Використання ГДК для оцінки якості повітря

Оцінюють рівень забруднення середовища та його якість, використовуючи показники гранично допустимих концентрацій. За прямої дії забрудника людина відчуває загальне погіршення стану, яке виражається різними симптомами. Накопичення в організмі шкідливих речовин понад визначену дозу може спричиняти патологічні зміни окремих органів або організму в цілому. Опосередковано впливають такі зміни й на довкілля: вони не діють на живі організми, але погіршують звичні умови життєдіяльності (пошкоджують зелені насадження, збільшують кількість туманних днів тощо). Отже, основним критерієм встановлення нормативів ГДК для оцінювання якості атмосферного повітря є обсяг і особливості дії наявних у повітрі забруднювальних речовин на організм людини. Для визначення якості атмосферного повітря послуговуються двома ГДК – максимально разовою (ГДКм.р.) і середньодобовою (ГДКс.д.).

Ефект сумації - це односпрямоване несприятливий вплив на організм декількох різних речовин. Односпрямоване в тому сенсі, що викликає одні й ті ж захворювання. У такому випадку говорять, що речовини входять в одну групу сумації. Існує кілька десятків груп сумації, в одну з яких, напрмер, входить фенол і ацетон, а в іншу аміак, діоксид азоту та діоксид сірки. ефект сумації- ефект,при якому збільшується токсичність речовин при їх одночасному знаходж. в НС в разі однонаправленної дії, або при їх хім. поєднанні.Цей ефект характер. для таких груп речовин: SO2 таSO3, SO2 та NO2,СO и т.д.Також при оцінці якості повітря враховують ефект потенціонування- взаємне посилання впливу 2х або більшої кількості агентів НС при якому сумарний ефект їх взаємного впливу перевищує суму ефектів, що виникли при ізольованій дії кожного з цих агентів окремо.

Індекс забруднення атмосфери та його застосування Для того, щоб визначити стан забруднення повітря декількома речовинами, що діють одночасно, часто використовують комплексний показник — індекс забруднення атмосфери (ІЗА). Для його розрахунку, нормовані на відповідні значення ГДК, середні концентрації домішок за допомогою розрахунків приводять до концентрації двоокису сірки ,а отримані значення додають. Отриманий таким чином показник ІЗ А вказує, у скільки разів сумарний рівень забрудненості атмосфери кількома речовинами перевищує ГДК двоокису сірки.

  1.  Поняття про класи небезпечності підприємств (КНП) та санітарно-захисні зони (СЗЗ) до них;

Відповідно до класифікації природних підприємств виділяють 5-ть типів санітарно захисних зон:

  1.  Для підприємств 1-го класу небезпечності розмір санітарно захисної зони складає 1000м.
  2.  2-го класу небезпечності 500м.
  3.  3-го класу 300м.
  4.  4-го класу 100м.
  5.  5-го класу 50м.

До першого класу небезпечності відносять наступні підприємства:

  1.  Переробки чорних та кольорових металів
  2.  Випалювання коксу
  3.  Виробництво аміаку
  4.  Неудосконалені звалища відходів
  5.  З продуктивністю більше 150 тис. тон продукції на рік

Другий клас небезпечності:

  1.  Тваринницькі ферми з поголів’ям більше ніж 1000 голів
  2.  Бойні та м’ясокомбінати
  3.  Виробництво кальцинованої соди
  4.  Виробництво селітри
  5.  Нікотину
  6.  Скипидару
  7.  Азбесту
  8.  Кормових дріжджів
  9.  Могильники худоби
  10.  Сміттєспалювальні заводи
  11.  Удосконалені звалища

Підприємства третього класу небезпечності:

  1.  Виробництво бітуму
  2.  Мінеральних солей
  3.  Пластмас
  4.  Регенерація гуми
  5.  Цвинтарі
  6.  Виробництво оліфи
  7.  скловати
  8.  толю
  9.  антибіотиків
  10.  асвальто бетонні заводи
  11.  Цукрові заводи
  12.  Дрібні бойні

Четвертого класу небезпечності:

  1.  Виробництво паперу, мила
  2.  Миючих засобів
  3.  Солеварні
  4.  Парфумерні фабрики
  5.  Елеватори
  6.  Сироварні
  7.  М'ясо коптильні
  8.  Спиртові заводи
  9.  Підприємства які обслуговують вантажні автомобілі.

П’ятий клас небезпечності:

  1.  Виробництво з механічної обробки пластмаси
  2.  Топографії
  3.  Кондитерські фабрики
  4.  Тютюнові
  5.  Олійниці
  6.  Овочесховища
  7.  Молоко заводи
  8.  Ковбасні цехи
  9.  Хліб заводи
  10.  Виробництво вина
  11.  Соків
  12.  Обслуговування легкових автомобілів

6 Гранично допустимі викиди (ГДВ), їх характеристика, інвентаризація і розсіювання;

ПОНЯТТЯ ПРО ВИКИДИ ТА ГДВ

Викидами називають надходження в атмосферне повітря або іх суміші Вони характеризуюца кількістю забрудювачих речовин іх хімічний склад концентрацію агрегатним станом Викиди поділяюца на організовані та не організовані За агрегатним станом викиди поділяють на 4 класи 1газоподібні та пароподібні 2рідкі 3 тверді 4 змішані

ГДВ це обсяг забррюднючих речовин що надійшли в одиницю часу в атмосферне повітря ГДВ шкідлива речовина в атмосферному повітрі встановленна для кожного ждерела забрудювання за умов що викиди шкідливих речовин від цього джерела і відсукупності джерел вміста ци іншошо населеного пункта з урахуванням перспективного розвитку промислових підприеммств і розсіювання шкідливих речовин в атмосфері не створять приземнх концентрацій що перевищуе їхній ГДК для населення рослиного і твариного світу

Інвентаризація викиди підлягають періодичній інвентарізації під котрою слід розуміти систематизацію відомастей про розподіл викидів на теріторію та обект їх кількість та склад

Розсіювання забруднювалюних речовин в атмосфері на даний час найбільш поширеним методом зменшення відносного і апсолютного забреднення в атмосфері е покрашення разсіювання в атмосфері забрюднювальних речовин и та очишення викидів

7 Показники та критерії оцінки антропогенного впливу людини на водні об’єкти в залежності від цілей водокористування

Забруднення води це глобальна проблемма під антропогеним забрудненням розуміють будь які фізичні хімічні та біологічні зміни води під впливом твердих рідких та газоподібнх речовин

Нормування якості води передбачене для води водного обєкту сукупностей допустимих значень його складу і якостейв межах яких надійно забезпечуєця здоровя населення

8 Нормування та оцінка впливу людини на грунт, основні показники оцінки антропогенного впливу на грунт;

Деградація грунтів це поступове погіршення властивочтей і якості грунту виклакана зміною умов грунто творення в результаті як природних причин так і господарьскої діяльності людини Основним типами деградації є агро фізична деградація

Виснаження (дегуміфікація підкласна підлужна )

Єрозія змішення розмішення видування

Фторинне засолення осолоджування заболочення підтоплення затоплення

Забруднення важкими меьалами пестицидами нафто продуктами інчими органічними біологічними забруднювачами

Техногенне забруднення

9 Основні критерії і нормативи для визначення впливу іонізуючої радіації, контроль за викидами і скидами радіоактивних речовин різного агрегатного стану;

Дотримання визначення мети дои (мд) досягає регламент і контроль допустимого рівнів впливу антропогеного джерела іонізуючого випромінювання на населення і навколишного середовишя встановленна норма радіоцйной безпеки НРБ 76 87

При внутріному опроміненні визначень межі річних надходжень МРН через органи дихпння і травлення також визначають допустиму концентрацію радіації

В господарьско побутових коналізацію допускаєця скидати радіактивно стічних вод з концентраціею що перевишують ДК для води не більш ніж у 10 разів за умов що в на теріторії доного підприемства забезпечять їхне 10 кратне розведення не радіаціне стічними водами а сушарне складання радіоактивних речовин у водойму не перевишувстановлене ДК

10 Оцінка і нормування впливу на людину складових електромагнітних полів;

Техноекологія

  1.  Поняття техноекології , іїзавдання і роль у сучасномусуспільстві.

Техноекологія (з грецької - мистецтво) – прикладний напрямок в екології , який пов’язаний із такими об’єктами людської діяльності як :енергетика , промисловість, с.г. , транспорт , військова справа.

Завдання: визначає обсяги , механізми і наслідки впливів на довкілля та здоров’я людини різних галузей і об’єктів , особливості використання ними природних ресурсів.

Роль: розробляє регламентації природокористування і технічні засоби ОНПС , опікується проблемами утилізації відходів виробництва та відтворення зруйнованих екосистем.

  1.  Якінегативніфакториобумовлюютьзабрудненнянавколишньогосередовищанафтопродуктами.
  •  наслідкивикористаннянафтопродуктів і нафти
  •  танкерний флот, нафтопроводи, буровіплатформи
  •  стоки рік із суші
  •  
  1.  Техногенез,основніпоказникитехногенезу та йоговплив на стійкістьекосистем.

Техногенез - походження і зміналандшафтівпідвпливомвиробничоїдіяльностілюдини. Техногенезполягає в перетвореннібіосфери, щовикликаєтьсясукупністюмеханічних, геохімічних і геофізичнихпроцесів. Назва походить відгрец. techne - мистецтво, ремесло, і genesis - народження, походження.

Показники:

  •  Технофільность - відношеннямасищорічноговидобуткуабовиробництваелемента (в тоннах) до її Кларк в літосфері.
  •  Біофільность - цевідношеннясередньоговмістуелемента в живійречовиніпланети до Кларку цьогоелемента.

Вплив:

  1.  Назвіть заходи щодозменшення негативного впливуавтотранспорту на довкілля:
  •  Моніторинг атмосферного повітря на місцяхскупчення автотранспорту
  •  Удосконаленнядвигунавнутрішньогозгоряння
  •  Підвищенняякостіавтомобільнихбензинів
  •  Нейтрализатори
  •  Дизельнепаливо
  •  Автомобілі на газі
  •  Водень – автомобільнепаливо XXI в
  •  Електромобіль
  •  Альтернативні є екологічнобезпечними
  •  Організаціяавтомобільногоруху на містах з метою поліпшенняекологічної обстановки
  •  Гаражі для особистихавтомобілів
  •  Боротьба з обледенінням доріг
  •  Автоматизованісистемиуправлінняміським транспортом

  1.  Поняття і принципибезвідходноїтехнології.

Безвідходнатехнологія - технологія, щоприпускаєнайбільшраціональневикористанняприроднихресурсів та енергії у виробництві, щозабезпечуєзахистнавколишньогосередовища.

Безвідходнатехнологія - принцип організаціївиробництвавзагалі, щоприпускаєвикористаннясировини та енергії в замкнутому циклі. Замкнутий цикл означаєланцюжокпервиннусировину - виробництво - споживання - вториннасировина.

Принципибезвідходноїтехнології

  •  Системнийпідхід
  •  Комплексневикористанняресурсів
  •  Циклічністьматеріальнихпотоків
  •  Обмеженнявпливу на навколишнєсередовище
  •  Раціональнаорганізація

  1.  Які заходи здійснюються по зменшеннювикидівшкідливихречовин у довкілляпідприємствамичорноїметалургії.
  •  Впровадження нових технологій
  •  Застосовувати сучасні способи виплавки сталі та чавуеу
  •  Використовувати відходи металургії в інших виробництвах
  •  Застосування без коксового способу отримання заліза
  •  Впровадження системи випарювального охолодження

7. Назвітьосновніекологічніпроблеми, щовиникаютьунаслідокроботи АЕС та заходи боротьби з ними.

Ймовірність аварій та проблема захоронення ядерних відходів ,зміна мікрокліматичної характеристики прилеглих районів, характер землекористування і обмінних процесів, стік поверхневих і грунтових вод

8. Якізабруднюючіречовиниутворюються у деревообробнійпромисловості та заходи боротьби з ними?

При деревообробній промислутвор багато відходів, знешкоджування цього є утилізація та рекуперація (виготовлення тирсо – і деревостружкових плит) .

9. Якийнегативнийвплив на навколишнєсередовищездійснюєпромисловістьбудівельнихматеріалів?

Велика кількість Полідисперсного пилу ,шкідливі гази,значні об’єми пари и тепла.

10. Якіджерелаенергіїрахуютьтрадиційними, а якіальтернативними?

Альтернати́вніджере́лаене́ргії — будь-яке джерелоенергії, яке є альтернативою викопномупаливу.Цепоновлюваніджерела, до якихвідносятьенергіюсонячноговипромінювання, вітру, морів, річок, біомаси, теплотиЗемлі, та вторинніенергетичніресурси, якііснуютьпостійноабовиникаютьперіодично у довкіллі

Традиційнимими називаємоджерелаенергії, використанняякихвже стало так бимовитизвичним. Цеможе бути перетворенаенергіявідновлюванихчиневідновлюванихприроднихресурсів, але об’єднуєїх те, щопроцеси і технологіїусталені, а промисловевиробництвоналагоджене.

11. Назвітьосновні прояви негативного впливу на довкілляпідприємствлісової, деревообробної і целюлозно-паперовоїпромисловості та основні заходи зниженняцьоговпливу.

Основною проблемою лісозаготівпромисл є безконтрольна вирубка лісів.

При деревообробній промислутвор багато відходів, знешкоджування цього є утилізація та рекуперація (виготовлення тирсо – і деревостружкових плит) . Целюлозно-паперова промисловість є потужним джерелом забруднення

Головні забруднювачі H2Sдеметілсульфіт ,SO, NO, дисперсний матеріал у вигляді Na2SO4 , солі натрію і сполуки кальцію.

Існує два способи зниження викидів з випарного апарату:

  •  скисання лугу H2Sщо утв виділ з рідини ще до надходж до випарного апарату
  •  перехід до апарату непрямого контакту – виклтонковими газами і лугами, що відвертає утворH2S

12. У чомупроявляєтьсянегативнийвплив на довкілляпідприємстввугільної і газовоїгалузейпромисловості?

Основнимипроявами негативного впливувугільноїпромислє:

1) забруднення та порушеннягідрологічного режиму підземних та поверхневих вод;

2) забрудненняповітряногобасейнутвердими та газоподібнимиречовинами в процесахдобування, транспортування, збагачування та переробкивугілля;

3) забрудненняземноїповерхнівідходамидобування і збагаченнявугілля;

4) вилученняізземлекористування та порушенняземноїповерхні;

5) шумовезабруднення та вібраціяґрунтів.

Негативний вплив Газової промисловості на грунтовий покрив пов’язаний з проведенням підготовчих земельних робіт і виражається:

  1.  Порушення сформованих форм природного рельєфу в результаті виконання різного роду земляних робіт (риття траншей та інших виїмок, відсипання насипів, планувальні роботи та ін);
  2.  Погіршення фізико-механічних і хіміко-біологічних властивостей грунтового шару;
  3.  Знищення і псування посівів сільськогосподарських культур і сіножатей;
  4.  Захламлениегрунтів відходами будівельних матеріалів, порубкових залишків
  5.  Техногенних порушеннях мікрорельєфу, викликаних багаторазовим проходженням важкої будівельної техніки.

До негативних впливів на земельні ресурси під час експлуатації газових об'єктів відносяться:

  1.  Прямі втрати земельного фонду, що вилучається під розміщення постійних наземних споруд;
  2.  Незручності в землекористуванні через поділ сільськогосподарських угідь трасами інженерних комунікацій і автодоріг;
  3.  Скорочення сільськогосподарської продукції, пов'язане з довгостроковим вилученням орних земель і погіршення родючих властивостей грунту на тимчасово відведених землях.

Джерелом забруднення повітряного басейну при будівництві є:

  1.  Вихлопні гази будівельних машин і механізмів, автотранспорту, котелень та пересувних електростанцій на рідкому і газовому паливі;
  2.  Дим від двигунів, спалювання залишків деревини та будівельних матеріалів;
  3.  Вуглеводні від складів ПММ, автозаправних станцій, паливних баків;
  4.  Зварювальні аерозолі від трубозварювальних установок і ручного зварювання.
  5.  Джерелом забруднення водних об'єктів при будівництві є побутові, промислові та зливові стоки з майданчиків тимчасового житлового селища, тимчасових об'єктів, з майданчиків технологічних об'єктів.

Загальна екологія

  1.  Поняття «екологічні фактори». Класифікація екологічних факторів.

Екологічні фактори- це будь-який елемент середовища,який здатний виявляти або прямий або упосередкований вплив на живі організми навіть протягом однієї фази розвитку.

Класифікація екологічних факторів:

  1.  Абіотичні 2)Біотичні 3) Антропогенні

Абіотичні-сукупність факторів неорганічного середовища,що впливають на життя та поширення живих організмів,бувають:

-кліматичні-температурний режим,відносна вологість,світло,тиск

-едафічні-механічний склад,щільність,

-орографічні-рельєф,висота над рівнем моря

-хімічні-газовий склад повітря,сольовий склад води,кислотність або лужність середовища.

Біотичні-це сукупність впливів життєдіяльності одних організмів на життєдіяльність інших організмів.

Поділ екологічних факторів:

-зоогенні (вплив варин)

-мікробіогенні

-фітогенні (діяльність людини)

-антропогенні

Антропогенні- це форма діяльності людського суспільства,що призводить до зміни природи,як середовища помешкання живих організмів або безпосередньо впливає на їх життя.

Розподіл антропогенних середовищ:

1)фізичні-це викор.атомної енергії,переміщення у поїздах та літаках

2)хімічні-це викор.мінеральних добрив і отрутохімікатів,забруднення різних оболок Землі,створення ексонобіотиків

3)біологічні-різні продукти харчування,різні мікроорганізми

4)соціальний-пов'язаний з стосунками людей і життя суспільства

  1.  Лімітуючі фактори та екологічна валентність виду.Стенобіонти та еврибіонти.

Лімітуючи фактори, тобто такі, рівень (доза) яких наближається до межі витривалості організму, концентрація якого нижча або вища оптимальної. Це поняття започатковане законами мінімуму Лібіха (1840 р.) і толерантності Шелфорда (1913 р.). Найчастіше лімітуючими факторами є температура, світло, біогенні речовини, течії та тиск у середовищі, пожежі тощо.

За екологічною валентністю організми поділяють на: стенобіоти – з малою пристосованістю до змін середовища (орхідеї, форель, далекосхідний рябчик, глибоководні риби) та еврибіонти – з великою пристосованістю до змін довкілля (колорадський жук, миші, пацюки, вовки, таргани, очерет, пирій). У межах еврибіонтів і стенобіонтів залежно від конкретного фактора організми поділяють на евритермні та стенотермні (за реакцією на температуру), евригалінні й стеногалінні (за реакцією на солоність водного середовища), еврифоти та стенофоти (за реакцією на освітлення).

  1.  Життєві форми. Класифікації життєвих форм рослин і тварин.

Життєві форми - зовнішній вигляд і біологічні особливості, що відображають пристосованість організму до певних умов середовища проживання.

Виділяють 5 основних типів життєвих форм рослин:

фанерофіти: брунька поновлення знаходиться високо над землею (дерева, чагарники, епіфіти);

хамефіти: бруньки відновлення знаходяться невисоко над поверхнею грунту (на 20-30 см) і, як правило, взимку захищені сніговим покривом (чагарнички, напівчагарники, напівчагарнички, деякі багаторічні трави, мохи);

гемікріптофіти: брунька поновлення знаходиться на рівні грунту (іноді трохи вище) і захищена лусками, опалим листям і сніговим покривом;

криптофіти: бруньки відновлення закладаються на кореневищах, бульбах, цибулинах і знаходяться на деякій глибині в грунті (геофіти) або під водою (гідрофіти);

терофіти: несприятливий час року переносять у вигляді насіння (це все однорічні та дворічні рослини).

Якоїсь єдиної класифікації життєвих форм тварин немає. Однак, як об'єктивна необхідність, життєві форми виникають і у тварин:

риючі ссавці (кріт, сліпак);

стрибуни (тушканчики, кенгуру);

лазячі тварини (білка, бурундук, соболь).

і так далі.

  1.  Екологічні групи організмів по відношенню до світла і води.

1. Гідатофіти – це водяні рослини, цілком або майже цілком занурені у воду. Вийняті із води, ці рослини швидко висихають і гинуть, бо в них редуковані продихи і нема кутикули. До них належать: водяний жовтець, елодея, валіснерія, рдесник, водопериця. Коренева система гідатофітів дуже редукована, інколи взагалі відсутня. Квітконосні пагони виносять квітки на поверхню води, а після запилення вони знову можуть занурюватися у воду і дозрівання плодів здійснюється уже під водою. 2. Гідрофіти – це наземно-водяні рослини, частково занурені у воду.Ростуть на берегах водойм, на мілководді та на болотах. До них відносять: очерет звичайний, частуху подорожникову, бобівник трилистий, калюжницю болотяну. У них краще, ніж у гідатофітів розвинуті механічні та провідні тканини, добре виражена аеренхіма. У листках гідрофітів наявний епідерміс з продихами, але інтенсивність транспірації надто висока, тому вони можуть рости тільки на постійному інтенсивному поглинанні води. 3. Гігрофіти – це наземні рослини, які живуть в умовах підвищеної вологості повітря або на досить вологих грунтах. Серед них розрізняють тіньові і світлові гігрофіти. Тіньові – це рослини нижніх ярусів сирих лісів у різних кліматичних зонах. До них належать будяк городній, розрив-трава, цірцея альпійська, тропічні трави. Світлові гігрофіти – це види відкритих місцевостей помірної смуги, які ростуть на постійно вологих грунтах і у вологому повітрі – рис, підмаренник, росичка, папірус.

4. Мезофіти – це рослини, що можуть переносити нетривалу і не дуже сильну посуху. До мезофітів відносять: вічнозелені дерева верхніх ярусів тропічних лісів, листопадні дерева саван, деревні породи вологих вічнозелених субтропічних лісів, літньозелені листяні породи лісів помірного поясу, чагарники підліска, трав’янисті рослини дібров, рослини заплавних і не надто сухих лук.Мають добре розвинену кореневу систему,продихи розташовані на нижньому боці листа.

5. Ксерофіти – це рослини, що ростуть у місцях з недостатнім зволоженням і мають пристосування, які дають змогу добувати воду в разі її нестачі або обмежувати її випаровуванні. Ксерофіти краще ніж усі інші рослини здатні регулювати водний обмін, тому під час тривалої посухи перебувають в активному стані. Це рослини пустель, степів, твердолистяних і вічнозелених лісів та чагарникових заростей, піщаних дюн і сухих схилів, які добре нагріваються. Ксерофіти поділяються на дві основні групи: сукуленти і склерофіти:

-сукуленти-це мясисті соковиті рослини,сильно розвиненою водозапасаючою паренхімою у різних органах.Кактуси або стеблові молочаї

- склерофіти-це рослини сухі на вигляд з вузькими та дрібними листами.Чортополох,ковила.

  1.  Поняття «популяція». Статичні і динамічні характеристики популяцій.

Популяція - будь-яка здатна до самовідтворення сукупність особин одного виду, більш-менш ізольована у просторі та часі від інших аналогічних сукупностей одного і того ж виду.

До статичних показників популяції належать їх чисельність, щільність і показники структури. Чисельність - це поголів'я тварин або кількість рослин, наприклад дерев, в межах деякої просторової одиниці - ареалу, басейну річки, акваторії моря, області, району. Щільність - кількість особин, що припадають на одиницю площі, наприклад, щільність населення - кількість осіб припадають на один квадратний кілометр, або для гідробіонтів - це кількість особин на одиницю об'єму, на літр або кубометр. Показники структури: статевий - співвідношення статей, розмірний - співвідношення кількості особин різних розмірів, вікової - співвідношення кількості особин різного віку в популяції.

Динамічні показники характеризують процеси, що протікають в популяції за якийсь проміжок часу. Основними динамічними показниками популяцій є народжуваність, смертність і швидкість росту популяцій. Народжуваність, або швидкість народжуваності, - це число особин, що народжуються в популяції за одиницю часу. При розгляді екосистем користуються інших динамічним показником - продукцією - сумою приросту маси всіх особин з безлічі популяцій біогенного співтовариства за певний проміжок часу. Смертність, або швидкість смертності, - це число особин, що загинули у популяції в одиницю часу. Але спад або прибуток організмів у популяції залежить не тільки від народжуваності і смертності, але і від швидкості їх імміграції та еміграції, тобто від кількості особин, прибулих і вибули в популяції в одиницю часу. Збільшення чисельності, прибуток залежить від кількості відродженні і мігрували особин, а зменшення, спад чисельності - від загибелі та еміграції особин.

  1.  Екологічні стратегії виживання популяцій.Характеристика кривих виживання популяцій.

Екологічна стратегія виживання — прагнення організмів до виживання. Існує дуже багато екологічних стратегій виживання, але всі вони знаходяться між двома типами еволюційного добору, які позначаються константами логістичного рівняння: r-стратегія, або r-добір, визначається добором, спрямованим на підвищення швидкості росту популяції і відповідно таких якостей, як висока плодючість, рання статева зрілість, короткий життєвий цикл, здатність швидко розповсюджуватися на нові місцеперебування і переживати несприятливі часи у стадії спокою. Це звичайно «опортуністичні» види - типові піонерні види порушених місцеперебувань. Такі місцеперебування називають r-відбираючими, бо вони сприяють росту чисельності r-видів. K-стратегія (або K-добір) спрямована на підвищення виживаності в умовах чисельності, яка вже стабілізувалася. Це добір на конкурентоспроможність, підвищення захищеності від хижаків і паразитів, підвищення ймовірності виживання кожного нащадка, на розвиток більш досконалих внутрішньовидових механізмів чисельності. Кожний організм відчуває на собі комбінацію r- і K-добору, але r-добір переважає на ранній стадії розвитку популяції, а K-добір характерний для вже стабілізованих систем. Кожна популяція структурована за віком, чисельністю, простором, статтю. Вікова структура популяції визначається співвідношенням особин різного віку. Встановлено, що це співвідношення не постійне, а має досить складні коливання. У стабільній популяції народжуваність дорівнює смертності й чисельність майже не змінюється, рівновікові групи знаходяться майже в однаковому співвідношенні. Статева структура популяції визначається співвідношенням статей, кількістю самців і самок у популяції.

7) Біоценоз. Видова структура біоценозу.Трофічні ланцюги та трофічні сітки у біоценозах.

Біоценоз – це сукупність популяцій усіх видів пов’язаних між собою через взаємо дію які насилють більш менш однорідну ділянку суші та водойми і хар.цілісністю та стійкістю ( підтримка гомеостазу)

Видова структура

  1.  Біорізноманітя – число видів у біоценозі:
  •  Моно видовий
  •  Мало видовий
  •  Багатовидовий (троп.пояс)
  1.  Кількісне співвідношення видів – ступінь вирівняності чисельності цих видів.

8) Типи екологічних пірамід та їх характиристика

Екологі́чна пірамі́да (або трофічна піраміда, харчова піраміда) — графічне подання зміни кількості біомаси або біопродуктивності на кожному трофічному рівні екосистеми. Піраміда біомаси показує кількість біомаси на кожному з трофічних рівнів, в той час як піраміда біопродуктивності показує кількість надлишкової біомаси, що продукується організмами на кожному з рівнів.Екологічні піраміди починаються продуцентами на нижньому рівні і продовжуються вгору через один або кілька рівнів консументів.

Розрізняють три типи екологічних пірамід:

− піраміда чисел − відображає чисельність окремих організмів на кожному рівні; − піраміда біомаси − кількість органічної речовини, синтезованої на кожному з рівнів; − піраміда енергії − величина потоку енергії

9) Типи взаємин між організмами в угрупованні.

1) трофічні- безпосередне живлення особінами або їх залишками(хижаки,копрофаги)

2)топічні – створ.одними організмом,середовище проживання для іншого(у норах,гніздах,епіфіти,на рослинах)

3) - пряма ввзаемодія (дерева,поруч)

4) форичні – перенесення одних організмів іншими (зоохорія)

5) фабричні – викор.одними організмами інших для будівель ( птахи,гнізда)

Взаемовигідні зв’язки

1)протоко операція- взаємодія між популяціями, вигідна для обох партнерів але не е обов’язковою.

2)мутуалізм- обов’язкові взаємовигідні відносини між видами

3) симбіоз- тісне взаємовигідне співжиття видів, при якому присутність партнера є обов’язковою умовою життя кожного з них(лишайники)

10) Екологічні системи, їх структура та властивості. Класифікація екосистем за розміром.

Екосистеми – будь-яка сукупність організмів і не орган. Компонентів між якими відбуваеться обмін речовин енергіею і інформаціею тобто мае місце кругообіг .

Кожна екосистема складається з біоценозу та біотопу.

Біотоп — це ділянка поверхні землі з більш-менш однотипними умовами існування (ґрунтом, мікрокліматом тощо).

Біоценоз — це історично сформована сукупність рослин, тварин та мікроорганізмів, що населяє біотоп. Відповідно до цього кожний біоценоз складається з фітоценозу (угрупування рослин), зооценозу (угрупування тварин) та мікроценозу (угрупування мікроорганізмів).

Класифікація екосистем за розміром

  1.  Мікроекосистема (стовбур гниючого дерева, акваріум)
  2.  Мезоєкосистеми (ліс, ставок)
  3.  Макроекосистеми (континенти, океан)
  4.  Глобальна екосистема ( біосфера землі)

Заповідна справа

  1.  Класифікація об’єктів природно-заповідного фонду України.

До природно-заповідного фонду України належать природні території і об’єкти та штучно створені об’єкти. До природних територій і об’єктів належать природні заповідники, біосферні заповідники, національні природні парки, регіональні ландшафтні парки, заказники, пам’ятки природи та заповідні урочища. Штучно створені об’єкти ПЗФ – це ботанічні сади, дендрологічні парки, зоологічні парки, а також парки-пам’ятки садово-паркового мистецтва. Загалом, нараховується 11 категорій територій і об’єктів загальнодержавного та місцевого значення. Функції кожного з перелічених об’єктів ПЗФ України, мета створення й поставлені завдання чітко регламентовані національним законодавством, зокрема Законом України «Про природно-заповідний фонд України».У Законі України "Про природно-заповідний фонд України" подано класифікацію територій та об'єктів ПЗФ України (ст.3) та форм власності на території на об'єкти природно-заповідного фонду.

Природно-заповідний фонд України (ПЗФ) станом на 01.01.2010 року має в своєму складі 7608 територій та об’єктів загальною площею 3268,0 тис. га, в межах території України і 402,5 тис. га в межах акваторії Чорного моря. Відношення площі ПЗФ до площі держави становить 5,4 %. Із них за кількістю найбільшу частку мають пам’ятки природи, заказники та заповідні урочища – разом біля 90 % від кількості всіх існуючих об’єктів. За площею більше 80 % природно-заповідного фонду припадає на заказники, національні природні та регіональні ландшафтні парки .

 

  1.  Правові засади функціонування природно-заповідного фонду України.

Правова охорона охорони природно-заповідного фонду України регулюються законами “Про охорону навколишнього природного середовища”, “Про природно-заповідний фонд України”, “Про загально державну програму формування національної економічної мережі на 2004-2005 роки”, постановою кабінету Міністрів України “Про такси для обчислення розміру шкоди, заподіяної порушенням законодавство про природно-заповідний фонд України” від 3 квітня 1985 року та іншими актами законодавства України.

У законодавстві передбачені основні засоби збереження території та об’єктів природно-заповідного фонду, які забезпечуються шляхом:

а) встановлення заповідного режиму;

б) організації систематичних спостережень за станом заповідних природних комплексів та об’єктів;

в) проведення комплексних досліджень з метою розроблення наукових основ її збереження та ефективного використання;

г) додержання вимог щодо охорони територій та об’єктів природно-заповідного фонду підчас здійснення господарської, управлінської та іншої діяльності, розробки проектної і проектно-планової документації, земле- та лісовпорядкування, проведення екологічних експертиз;

д) запровадження екологічних важелів стимулювання їх охорони;

е) здійснення державного та громадського контролю за додержанням режиму їх охорони та використання;

є) встановлення підвищеної відповідальності за порушення режиму охорони та використання, а також за знищення та пошкодження заповідних природних комплексів та об’єктів;

ж) проведення широкого міжнародного співробітництва в цій сфері;

з) проведення інших заходів.

В природно-заповідних зонах заборонено будівництво промислових та інших об’єктів, розвиток господарської діяльності, які можуть призвести до негативного впливу на території та об’єкти природно-заповідного фонду.

Відповідну охорону природних та біосферних заповідників національних природних та регіональних ландшафтних парків, а також ботанічних садів, дендрологічних, зоологічних, зоологічних парків загально державного значення здійснюють служби які створюються в складі адміністрації заповідних територій зазначених територій.

  1.  Біосферні заповідники: поняття, призначення та функціональне зонування.

Біосферні (еталонні) заповідники – природоохоронні науково-дослідні установи з міжнародним статусом. Це значні природні території (акваторії), що суворо охороняються, які не відчувають локального впливу перетворених людиною навколишніх ландшафтів. Їх створюють для збереження в природних станах типових природних комплексів біосфери, здійснення фонового екологічного моніторингу, вивчення навколишнього природного середовища, його змін під дією антропогенних факторів.

Поняття „Біосферний заповідник” введено в обіг за розробленою ЮНЕСКО у 1971 р. міжнародною програмою „Людина і біосфера ”.

Біосферні заповідники є природоохоронними, науково-дослідними установами міжнародного значення, що створюються з метою збереження в природному стані найбільш типових природних комплексів біосфери, здійснення фонового екологічного моніторингу, вивчення навколишнього природного середовища, його змін під дією антропогенних факторів.

Для біосферних заповідників установлюється диференційований режим охорони, відтворення та використання природних комплексів згідно з функціональним зонуванням:

заповідна зона – включає території, призначені для збереження і відновлення найбільш цінних природних та мінімально порушених антропогенними факторами природних комплексів, генофонду рослинного і тваринного світу; її режим визначається відповідно до вимог, встановлених для природних заповідників;

буферна зона – включає території, виділені з метою запобігання негативного впливу на заповідну зону господарської діяльності на прилеглих територіях; її режим визначається відповідно до вимог, встановлених для охоронних зон природних заповідників;

зона антропогенних ландшафтів – включає території традиційного землекористування, лісокористування, водокористування, місць поселення, рекреації та інших видів господарської діяльності.

У межах території біосферних заповідників можуть виділятися зони регульованого заповідного режиму, до складу яких включаються регіональні ландшафтні парки, заказники, заповідні урочища з додержанням вимог щодо їх охорони, встановлених Законом про ПЗФ.

Проекти організації території біосферних заповідників та охорони їх природних комплексів розробляються спеціалізованими проектними організаціями і затверджуються центральним органом виконавчої влади в галузі охорони навколишнього природного середовища.

Наукові дослідження, спостереження за станом навколишнього природного середовища та інша діяльність біосферних заповідників здійснюються з урахуванням міжнародних програм.

Біосферний заповідник "Асканія-Нова"

Біосферний заповідник «Асканія-Нова» – (Херсонська обл., площа 33,3 тис. га)

Чорноморський біосферний заповідник

Територія Чорноморського біосферного заповідника займає площу 89,1 тис. га, розташований в межах Херсонської області та акваторії Чорного моря,

Карпатський біосферний заповідник

Дунайський біосферний заповідник

Загальна площа дельти Дунаю складає біля 5640 км2, в тому числі 1200 км2 припадає на українську частину. Дунайский біосферний заповідник, площею 46402,9 га, займає її приморську зону.

  1.  Національні природні парки: поняття, призначення та функціональне зонування.

Національний парк – територія, звичайно визначена у законі та у державній власності, що охороняється від більшості типів людської діяльності та забруднення. Національний парк є природоохоронною територією категорії II згідно визначенню МСОП. На відміну від заповідників та природних резервів, де заборонена майже будь-яка діяльність людини, однією з цілей створення національних парків є відпочинок, тому вони дозволяють відвідування туристів та перебування на своїй території за певними умовами. Найбільшим у світі національним парком є Північно-східний гренландський національний парк, заснований в 1974 році.

Національні природні парки є природоохоронними, рекреаційними, культурно-освітніми, науково-дослідними установами загальнодержавного значення, що створюються з метою збереження, відтворення і ефективного використання природних комплексів та об'єктів, які мають особливу природоохоронну, оздоровчу, історико-культурну, наукову, освітню та естетичну цінність.

Ділянки землі та водного простору з усіма природними ресурсами та об'єктами вилучаються з господарського використання і надаються національним природним паркам у порядку, встановленому цим Законом та іншими актами законодавства України.

До складу територій національних природних парків можуть включатися ділянки землі та водного простору інших землевласників та землекористувачів.

На національні природні парки покладається виконання таких основних завдань:

  •  збереження цінних природних та історико-культурних комплексів і об'єктів;
  •  створення умов для організованого туризму, відпочинку та інших видів рекреаційної діяльності в природних умовах з додержанням режиму охорони заповідних природних комплексів та об'єктів;
  •  проведення наукових досліджень природних комплексів та їх змін в умовах рекреаційного використання, розробка наукових рекомендацій з питань охорони навколишнього природного середовища та ефективного використання природних ресурсів;
  •  проведення екологічної освітньо-виховної роботи.

На території національних природних парків з урахуванням природоохоронної, оздоровчої, наукової, рекреаційної, історико-культурної та інших цінностей природних комплексів та об'єктів, їх особливостей встановлюється диференційований режим щодо їх охорони, відтворення та використання згідно з функціональним зонуванням:

заповідна зона – призначена для охорони та відновлення найбільш цінних природних комплексів, режим якої визначається відповідно до вимог, встановлених для природних заповідників;

зона регульованої рекреації – в її межах проводяться короткостроковий відпочинок та оздоровлення населення, огляд особливо мальовничих і пам'ятних місць; у цій зоні дозволяється влаштування та відповідне обладнання туристських маршрутів і екологічних стежок; тут забороняються рубки лісу головного користування, промислове рибальство й промислове добування мисливських тварин, інша діяльність, яка може негативно вплинути на стан природних комплексів та об'єктів заповідної зони;

зона стаціонарної рекреації – призначена для розміщення готелів, мотелів, кемпінгів, інших об'єктів обслуговування відвідувачів парку;

господарська зона – у її межах проводиться господарська діяльність, спрямована на виконання покладених на парк завдань, знаходяться населені пункти, об'єкти комунального призначення парку, а також землі інших землевласників та землекористувачів, включені до складу парку, на яких господарська діяльність здійснюється з додержанням загальних вимог щодо охорони навколишнього природного середовища.

На території зони регульованої рекреації, стаціонарної рекреації та господарської зони забороняється будь-яка діяльність, яка призводить або може призвести до погіршення стану навколишнього природного середовища та зниження рекреаційної цінності території національного природного парку.

  1.  Обєкти природно-заповідного фонду, що виконують рекреаційну функцію.

Рекреація (відновлення) - поняття, що охоплює усі види відпочинку, у тому числі санаторно-курортне лікування і туризм. Для короткочасного (щоденного, щотижневого) відпочинку використовуються, зокрема , парки і лісопарки, музеї, стадіони, зони відпочинку; для тривалого відпочинку - санаторії, будинку відпочинку, пансіонати, турбази, мотелі, кемпінги, будинки мисливця і рибалку, поїзди здоров'я, а також екскурсії на інших видах транспорту.

До рекреаційних ресурсів відносяться компоненти природного середовища: клімат, ландшафт, поверхневі і підземні води, у тому числі мінеральні, рослинність і т.п., використовувані для задоволення рекреаційних потреб - лікувально-оздоровчих, пізнавальних, спортивних. Для проведення активного відпочинку використовуються також природні національні парки й окремі заповідники, а також території з пам'ятниками природи, історико-архітектурними й іншими визначними пам'ятками.

Природні рекреаційні ландшафти спостерігаються майже на 40 відсотках території України. У найменш зміненому вигляді вони збереглися на землях, зайнятих лісами, чагарниками, болотами, на відкритих землях, площа яких становить близько 19,7 % території країни. Враховуючи, що лише 44 відсотки лісів виконують захисні та природоохоронні функції, можна вважати, що стан, близький до притаманного природного, мають ландшафти на площі майже 12,7 % території країни.

Найбільш захищеними є природні рекреаційні комплекси в межах територій природно-заповідного фонду. Законом України "Про охорону навколишнього природного середовища" для організації масового відпочинку населення і туризму передбачаються рекреаційні зони, які разом з територіями та об'єктами природно-заповідного фонду, курортними і лікувально-оздоровчими зонами утворюють єдину територіальну систему і підлягають особливій охороні.

До рекреаційних установ ПЗФ України відносять національні природні парки, регіональні ландшафтні парки, біосферні заповідники, парки-пам'ятки садово-паркового мистецтва. В рекреаційних цілях пізнавальне значення мають інші природно-заповідні території та об'єкти (пам'ятки природи, заповідні урочища, заказники). Основними рекреаційними природно-заповідними, установами є національні природні парки, ландшафтні комплекси (ЛК), які, крім природоохоронної, мають особливу оздоровчу, науково-освітню та естетичну цінність. Першочерговими функціями національних природних парків є створення умов для організованого туризму, відпочинку, інших видів рекреаційної діяльності та проведення наукових досліджень змін просторово-часової структури ландшафтних комплексів в умовах рекреаційного використання.

  1.  Екологічно-просвітницька роль заповідних територій та об’єктів.

Проведення еколого-просвітницьких заходів на базі об’єктів природно-заповідного фонду дозволяє надзвичайно ефективно впливати на світогляд людей, використовуючи інформаційний та емоційний вплив. Організація та проведення екологічних таборів на базі об’єктів природно-заповідного фонду дозволяє надзвичайно ефективно впливати на світогляд дітей, в повній мірі використовуючи емоційний та інформаційний вплив.

Освітньо-виховна діяльність у межах територій та об’єктів природно-заповідного фонду України зводиться до формування етичних стосунків людини з природою, сприяння екологічно-збалансованому розвитку регіонів, формування екологічної свідомості та екологічної культури всіх верств населення, виховання розуміння сучасних екологічних та природоохоронних проблем та сприяння вирішенню їх на місцевому, регіональному та національному рівнях.

Підтримка природно-заповідної справи широкими верствами населення розцінюється як надзвичайно важлива умова збереження навколишнього природного середовища, що, у свою чергу, є умовою виживання людства.

7. Екологічна мережа України та її елементи.

Екологічна мережа – єдина територіальна система, яка утворена з метою збереження ландшафтного та біологічного різноманіття, генофонду, шляхів міграційних тварин через поєднання територій та об'єктів ПЗФ та інших територій, які мають особливу цінність для охорони НПС.

У червні 2004 р. було прийнято закон України «Про екологічну мережу» № 1864 – ІV, в якому сформульовані основні принципи формування, збереження та використання екомережі:

  1.  забезпечення цілісності екосистемних функцій складових екомережі;
  2.  збереження та екологічно збалансоване використання природних ресурсів на території екомережі;
  3.  розширення площі території;
  4.  забезпечення участі громадян та їх об’єднань у розробці пропозицій щодо екомережі;
  5.  забезпечення поєднання національної екомережі з екомережами суміжних країн.

До складових структурних елементів екомережі включають:

- території та об’єкти ПЗФ, землі водного фонду, водно-болотного угіддя, водоохоронні зони;

- землі лісового фонду;

- полезахисні лісосмуги;

- землі оздоровчого призначення з їх природними ресурсами;

- землі рекреаційного призначення;

- інші природні території та об’єкти (ділянки степової рослинності, пасовища, сіножатів);

- земельні ділянки на яких зростають рослини занесені до Зеленої книги України;

- території перебування флори і фауни занесеної до Червоної книги України;

- радіоактивні забруднені землі, що не використовуються.

До структурних елементів екомережі відносять такі території:

- ключові території – забезпечують збереження найбільш цінних і типових для даного регіону компонентів ландшафтів та біорізноманіття. Це регіони Карпат, Кримських гір, Донецького кряжу, Приазовської та Подільської височини, Полісся, витоків малих річок, гирлової ділянки великих річок, прибережно морської смуги;

- сполучні території (екокоридори) – поєднані між собою ключові території, забезпечують міграцію тварин та обмін генетичного матеріалу. В Україні є три природних коридори:

1) Поліський (лісовий екокоридор) – охоплює основні болотні масиви, регіони водозбору Дніпра з притоками та частково водозборів зх та пд Бугу Дністра та Сіверського Дінця;

2) Галицько-Слобожанський (лісостеповий екокоридор) – до якого входять ділянки басейнів усіх рік першої величини, зони Карпатської та Подільської ендемічності , діброви та сосняки Слобожанщини, реліктові та крейдові ценози Сіверського Дінця та ін.;

3) Південно-Український (степовий екокоридор) – ендеми та релікти Прибужжя, Приазов’я та Степового Криму.

- буферні території – забезпечують захист ключових та сполучених територій від зовнішнього впливу. Пасовища, експлуатаційні ліси, ставки та орні території;

- відновлювальні території – забезпечують формування просторової цілісності екомережі, для яких мають бути виконані першочергові заходи щодо первинного природного стану. Порушені землі, малопродуктивні та деградовані на землі, що зазнали впливу екокатастроф. Державний моніторинг екомережі передбачає здійнення системи спостережень, спрямованих на оцінку цілісності екомережі, стану природних комплексів та об’єктів, своєчасне виявлення негативних змін та прогнозування їх можливого розвитку, розробка рекомендацій щодо формування, збереження, використання екомережі.

8. Міжнародне співробітництво в галузі природно-заповідної справи.

У 1875 році Австро-Угорщина та Італія прийняли декларацію про охорону птахів. В 1897 році Росія, США і Японія домовилися про спільне використання і охорону морських котиків у Тихому океані.

В Парижі в 1902 році укладено конвенцію про охорону птахів корисних для сільського господарства.

В 1948 році при ООН було створено комісію з охорони зникаючих видів флори і фауни, а з годом міжнародну Червону книгу.

У 1970 році з ініціативи ЮНЕСКО виконана міжнародна програма MAB – «Manandbiosphere». Вона охоплювала 75 наукових проектів до виконання яких залучено понад 90 країн світу.

У 1973 році була створена програма ООН з навколишнього середовища – «ЮНЕП» (UNEP). Серед інших організацій і фондів Міжнародний союз охорони дикої природи «МСОП», Всесвітній фонд охорони природи «ВФОП».

Біосферні заповідники почали створюватися у 1970 роках ХХ століття за ініціативою ЮНЕСКО МСОП та ЮНЕП в рамках програми МАБ. Всього на землі є понад 20 тисяч заповідних територіальних комплексів, в тому числі 1200 типу НПП і заповідників. Площа їх становить приблизно 100 млн гектар або 1,6 % територій суходолу.

За історію людства вимерло понад 150 видів та підвидів птахів і 110 видів ссавців.

У 1992 році в Ріо-де-Жанейро відбулася конференція з питань довкілля і розвитку, яка прийняла 5 основних документів:

  1.  Декларацію про довкілля і розвиток;
  2.  Порядок денний в ХХІ столітті (сталий розвиток);
  3.  Заява про принципи управління розвитку всіх видів лісів;
  4.  Рамкова конвенція про зміну клімату;
  5.  Конвенція про біорізноманітність:

- збереження біорізноманітності спільна справа всього людства;

- біорізноманітність включає 3 аспекти:

• генетична (сукупність генофондів різних популяцій одного виду);

• видова – сукупність всіх видів, що є на землі;

• екосистема – сукупність екосистем планети.

9. Природні заповідники України та світу.

Природнізаповідники – природоохоронні, науково-дослідніустанови загальнодержавногозначення, щостворюються з метоюзбереження в природному станітиповихабоунікальних для даноїландшафтноїзониприроднихкомплексів з усієюсукупністюїхкомпонентів, вивченняприроднихпроцесів і явищ, щовідбуваються вних, розробкинаукових засад охоронинавколишнього природногосередовища, ефективноговикористанняприроднихресурсів таекологічноїбезпеки.

Основними завданнямиприроднихзаповідників є збереженняприроднихкомплексів та об'єктів на їхтериторії, проведеннянауковихдосліджень і спостережень за станом навколишньогоприродного середовища, розробка на їхосновіприродоохороннихрекомендацій, поширенняекологічнихзнань, сприяння у підготовцінауковихкадрів і спеціалістів у галузіохоронинавколишньогоприродного середовища та заповідноїсправи.

На територіїприроднихзаповідниківзабороняється будь-якагосподарська та іншадіяльність, щосуперечитьцільовомупризначеннюзаповідника, порушуєприроднийрозвитокпроцесів таявищабостворюєзагрозушкідливоговпливу на йогоприроднікомплекси та об'єкти, а саме:

  •  будівництво споруд, шляхів, лінійних та інших об'єктів транспорту і зв'язку, не пов'язаних з діяльністю природних заповідників, розведення вогнищ, влаштування місць відпочинку населення, стоянка транспорту, а також проїзд і прохід сторонніх осіб, прогін свійських тварин, пересування механічних транспортних засобів, за винятком шляхів загального користування, лісосплав, проліт літаків та вертольотів нижче 2000 метрів над землею, подолання літаками звукового бар'єру над територією заповідниката іншівиди штучного шумового впливу, щоперевищуютьустановленінормативи;
  •  геологорозвідувальні роботи, розробка корисних копалин, порущеннягрунтового покриву та гідрологічного і гідрохімічного режимів, руйнування геологічних відслонень, застосування хімічних засобів, усі види лісокористування, а також заготівля кормових трав, лікарських та інших рослин, квітів, насіння, очерету, випасання худоби, вилов і знищення диких тварин, порушення умов їх оселення, гніздування, інші види користування рослинним і тваринним світом, що призводять до порушення природних комплексів;
  •  мисливство, рибальство, інтродукція нових видів тварин і рослин, проведення заходів з метою збільшення чисельності окремих видів тварин понад допустиму науково обгрунтовану ємкість угідь, збирання колекційних та інших матеріалів, за винятком матеріалів, необхідних для виконання наукових досліджень.

Для збереження і відтвореннякоріннихприроднихкомплексів,проведеннянауково-досліднихробіт та виконанняіншихзавдань уприродному заповідникувідповідно до проекту організаціїйоготериторії та охорониприроднихкомплексівдопускається:

  •  виконаннявідновлювальнихробіт на землях з порушенимикоріннимиприродними комплексами, а такожздійсненнязаходівщодозапобіганнязмінамприроднихкомплексівзаповідникавнаслідокантропогенного впливу – відновленнягідрологічного режиму, збереження та відновленнярослиннихугруповань, щоісторичносклалися, видіврослин і тварин, якізникають, тощо;
  •  здійсненняпротипожежних і санітарнихзаходів, що непорушують режиму заповідника; спорудження у встановленому порядкубудівель та іншихоб'єктів, необхідних для виконанняпоставленихперед заповідникомзавдань;
  •  збір колекційних та інших матеріалів, виконання робіт, передбачених планами довгострокових стаціонарних наукових досліджень, проведення екологічної освітньо-виховної роботи.

Проектом організації території природного заповідника та охорони його природних комплексів може бути передбачено виділення земельних ділянок для задоволення господарських потреб заповідника та його працівників у сінокосах, випасах, городах та паливі відповідно до встановлених нормативів. Розробляються спеціалізованими проектними організаціями і затверджуються центральним органом виконавчої влади в галузі охорони навколишнього природного середовища.

Кримський природний заповідник

Кримський природний заповідник розташований на території Автономної республіки Крим.Загальна площа заповідника становить 44 175 га.

Канівський природний заповідник

Територія Канівського природного заповідника (2,0 тис.га, Черкаська обл.): включає різні за своєю ландшафтною будовою ділянки корінного берега Дніпра.

Український степовий заповідник

Територія Українського степового заповідника (2,8 тис. га, Донецька, Запорізька, Сумська обл.) ділиться на 4 відділення (філіали).

Луганський природний заповідник

Луганський природний заповідник (1,6 тис. га Луганська обл.)

Поліський природний заповідник

Поліський природний заповідник (20,1 тис. га Житомирська обл.) – розташований на межі з Білоруссю.

Ялтинський гірсько-лісовий природний заповідник

Ялтинський гірсько-лісовий заповідник (14,5 тис. га, автономна республіка Крим) – простягається на південних схилах Головного пасма Кримських гір вздовж узбережжя Чорного моря смугою завширшки 4-10 км.

Природний заповідник "Мис Мартьян"

Мис Мартьян розташований у центральній частині Південного берега Криму, поблизу м. Ялта і є продовженням території Нікітського ботанічного саду.Його площа 240 га, з них 120 га –акваторія Чорного моря.

Карадазький природний заповідник

Розташований заповідник у південно-східній частині Кримського півострова. Площа Карадазького природного заповідника становить 2855 га, куди входить 809 га акваторії Чорного моря.

Природний заповідник "Розточчя"

На головному європейському вододілі на межі території України і Польщі розташований унікальний у фізико-географічному відношенні район Розточчя. Площею 2080 га (Львівська обл.).

Дніпровсько-Орільський природний заповідник

Створений Дніпровсько-Орільський заповідник за постановою Уряду України в 1990 році репрезентує унікальний ландшафт і біорізноманіття долини Дніпра та заплави його притоки – р. Орілі, а також їх акваторії. Загальна площа заповідника 3766 га (Дніпропетровська обл.).

Природний заповідник "Медобори"На території Тернопільської області з метою збереження унікальних природних комплексів Подільських Товтр та генофонду їх рослинного і тваринного світу утворено в 1990 році природний заповідник «Медобори», площею 9455 га, а найцінніші ділянки Кременецьких гір площею 1000 га на півночі області було виділено як філіал заповідника.

Природний заповідник "Єланецький степ"

Заповідник «Єланецький степ» (1676 га., Миколаївська обл.) — створений у 1996 році з метою охорони найбільшої у Північно-Західному Причорномор'ї ділянки цілинного степу.

Природний заповідник "Горгани"

12 вересня 1996 року згідно з Указом Президента України було організовано природний заповідник «Горгани». Територія заповідника становить 5344 га. Він розташований в південно-західній частині Івано-Франківської області у фізико-географічному районі ДовбушанськихГорган–найнедоступнішій високогірній і кам'янистій його частині.

Казантипський природний заповідник

Казантипський природний заповідник розмістився на північно-західному узбережжі Керченського півострова (Крим). З усіх боків він омивається водами Азовського моря і лише на півдні з'єднується із сушею вузьким піщаним перешийком. Створений 1998 року Указом президента України на площі 450 га.

Опукський природний заповідник

Заповідник розташований у Автономній Республіці Крим. Створений у 1998 році згідно з Указом Президента України. Його площа разом з акваторією Чорного моря у становить 1592,3 га.

Рівненський природний заповідник

Цей заповідник площею 47 046,8 га було створено Указом Президента України від 3 квітня 1999 року на території Рівненської області.

10. Роль об’єктів природно-заповідного фонду у збереженні біологічного різноманіття.

Біологічне різноманіття означає різноманітність живих організмів з усіх джерел, включаючи, серед іншого, наземні, морські та інші водні екосистеми і екологічні комплекси, частиною яких вони є; це поняття включає в себе різноманітність у рамках виду, між видами і різноманіття екосистем.

З метою поліпшення охорони рідкісних та таких, що знаходяться під загрозою зникнення видів рослинного і тваринного світу заснована Червона книга України – документ, в якому узагальнено матеріали про сучасний стан рідкісних рослин і тварин у країні, на підставі якого розробляються наукові і практичні заходи, спрямовані на їх охорону, відтворення і раціональне використання.

В залежностівід стану та ступенязагрози для популяціївидівтварин і рослин, занесених до Червоної книги України, вони поділяються на такікатегорії:

  •  зниклі – види, про якіпіслянеодноразовихпошуків, проведених у типовихмісцевостяхабо в іншихвідомих та можливихмісцяхпоширення, відсутня будь-яка інформація про їхперебування в дикійприроді;
  •  зникаючі – види, щознаходятьсяпідзагрозоюзникнення, збереженняяких є малоймовірним, якщопродовжитьсязгубнадіяфакторів, щовпливають на їх стан;
  •  вразливі – види, які у найближчомумайбутньомуможуть бути віднесені до категорії «зникаючих», якщопродовжитьсядіяфакторів, щовпливають на їх стан;
  •  рідкісні – види, популяціїякихневеликі, які у даний час не відносяться до категорії «зникаючих» чи «вразливих», хочаїмзагрожуєнебезпека;
  •  невизначені – види, про якіідемова, що вони відносяться до категорії «зникаючих» чи «рідкісних», однакдостовірнаінформація, яка б дозволяла визначити до якоїіззазначенихкатегорій вони відносяться, - відсутня;
  •  недостатньовідомі - види, якіможнабуловіднести до однієї з вищеперерахованихкатегорій, однак у зв’язку з відсутністюповноїдостовірноїінформаціїпитаннязалишаєтьсяневизначеним;
  •  відновлені – види, популяціїякихзавдякивжитим заходам щодоїхохорони не викликаютьстурбованості, однак не підлягаютьвикористанню і вимагаютьпостійного контролю.

Україна бере участь у міжнародному співробітництві з питань охорони, використання та відтворення рідкісних і таких, що перебувають під загрозою зникнення, видів тваринного і рослинного світу.


. 



 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

62580. Familie. Alltagsleben und Familienbeziehungen 89.43 KB
  Lernziele: kommunikative Kompetenzen entwickeln, Information aus dem Texten besprechen, über die Probleme sprechen Inhalt: Familie und ihre Rolle im Leben des Mensches; Alltagsleben und Tagesablauf, Probleme in den Verhältnissen zwischen den Eltern und Kindern.
62582. Танець, який полонив увесь світ 36.68 KB
  Засвоєння учнями поняття про вальс парний бальний танець у тридольному розмірі. Ознайомити учнів з вальсами – творами композиторів Йоганна Штрауса Миколи Лисенка Фрідеріка Шопена Франца Шуберта. Шопен Вальс мімінор М. Лисенко Концертний вальс ремінор А.
62584. Решение примеров и задач в пределах 100 65.4 KB
  Цель: Закрепление вычислительных умений и навыков сложения и вычитания в пределах 100. Учить применять эти знания при решении примеров и задач. Способствовать развитию мышления на основе решения задач.
62585. Живые клетки 23.42 KB
  Обучающие: сфомировать знание о элементарной единице всего живого клетке; ознакомить учащихся со строеним микроскопа правилах работы с ним; сформировать знание о главных частях клетки и её жизнедеятельности.
62586. Современное декоративное искусство. Витраж 21.25 KB
  Цели урока: а образовательные и творческие: познакомить учащихся с современным декоративным искусством рассмотреть другие виды современного декоративного искусства...