3929

Сутність поняття соціальна технологія

Шпаргалка

Социология, социальная работа и статистика

Сутність поняття «соціальна технологія» полягає в наступних пунктах: Соціальна технологія — це певний спосіб здійснення людської діяльності по досягненню суспільно значимих цілей Сутність даного способу полягає в поопераційному з...

Украинкский

2012-11-10

749 KB

14 чел.

1. Сутність поняття «соціальна технологія» полягає в наступних пунктах:

  1.  Соціальна технологія — це певний спосіб здійснення людської діяльності по досягненню суспільно значимих цілей
  2.  Сутність даного способу полягає в поопераційному здійсненні діяльності.
  3.  Операції розробляються попередньо, свідомо і планомірно.
  4.  Ця розробка проводиться на основі і з використанням наукових знань та передового досвіду.
  5.   При розробці враховується специфіка галузі, у якій здійснюється діяльність.
  6.  Соціальна технологія виступає в двох формах: як проект (що містить процедури й операції), і як сама діяльність, побудована відповідно до цього проекту.
  7.  Соціальна технологія є елементом людської культури і виникає двома шляхами: "виростає" у соціокультурному середовищі еволюційно або будується за його законамии як штучне утворення, головна функція якого сьогодні поєднання науки і практики.

2. Фактори технологізації сучасного соціуму:

  1.  швидко оновлюються всі сфери суспільного життя значної частини населення планети, цивілізація набуває динаміку соціальних змін, постійно звужуються зони традиціоналізму.
  2.  всесвітній процес глобальної демократизації суспільних систем, швидко приводить соціум до росту важливості особистості, терпимості до чужої позиції.
  3.  спостерігається динамічний процес переходу авангарду сучасності, суспільств та інформаційну, більш високу фазу розвитку.
  4.  швидкими темпами розвивається так звана третична сфера сучасного суспільства, яка включає науку, культуру, навчання, охорону здоров’я, обслуговування та захист прав людини.
  5.  прискорюється гуманітаризація суспільного життя.
  6.  явно відчувається досягнення планетарної межі в розвитку цивілізації, коли виникають реальні перепони для її розвитку в ширину, а можливості космічної діяльності повністю поки не склалися.
  7.  значно загострюються глобальні проблеми сучасної цивілізації.
  8.  посилюються процеси соціальної інтеграції і дифузії цивілізацій, суспільних та культурних систем.

3. Моделі взаємозв’язку соціальної науки та соціальної практики

Три моделі зв'язку соціологічної науки та практики

Соціотехнічна модель мала широке розповсюдження в період становлення соціології як наукової дисципліни. Для неї були характерні відсутність чи недостатність теоретичних узагальнень, причинне пояснення цілісного явища соціальної практики. В рамках реалізації цієї моделі на початку 70-х років перші соціологічні прикладні підрозділи будувалися з метою отримання за допомогою соціологічних досліджень соціальної інформації про соціальні проблеми, які виникають в діяльності виробничих колективів. Вдалі приклади реалізації дослідницьких проектів в рамках цієї моделі підкріплювали стереотип розгляду соціальних наук в якості життєвих та практичних орієнтирів, що не враховували існування об'єктивних розходжень між реальною дійсністю та теоретичною ідеалізацією.

Соціонічна модель зв'язку соціологічної науки та соціальної практики. Суть цієї моделі полягає в тому, що готові соціологічні висновки та знання використовуються в інших галузях для вирішення конкретних завдань. Таке проникнення пов'язане спільністю закономірностей побудови та функціонування складноорганізованих систем. В цій ситуації прикладні аспекти соціології виходять за її власні межі.

Соціотехнологічна модель. Ця модель базується на єдності пізнавальної та перетворюючої діяльності. Практичний компонент включається як основний метод пізнання та конструювання соціальних систем. Для науки особливого значення набуває принципова можливість її практичного використання. Ця модель особливо чутлива до рівня розвитку фундаментальних розробок і пов'язана з діяльністю, яка забезпечує перетворення фундаментальних знань в проекти, технології та методики практичної роботи.

4. Наукова організація праці і соціальні технології.

Наукова організація праці - спосіб організації праці в організації, заснований на досягненнях науки, технології, техніки і передового досвіду. Наукова організація праці впроваджується з метою підвищення ефективності виробництва.

Початок застосування системи НОТ відноситься до 1910- 1915 р. у США, коли американським інженером Ф.У.Тейлором була запропонована система методів організації і нормування праці, управління виробничими процесами, підбору, розміщення робочої сили, стимулювання праці та ін., спрямована на істотне підвищення інтенсивності, а в остаточному підсумку - продуктивності праці.

Система передбачала облік психофізіологічних особливостей людини при чергуванні праці і відпочинку в трудовому процесі. Система Тейлора стала основою для подальшого вдосконалювання організації праці на науковій основі, особливо в умовах розгортання науково-технічної революції, прискорення відновлення техніко-технологічних способів виробництва.

Сучасна наукова організація праці містить у собі як організаційно-технічні та техніко-економічні, так і психофізіологічні аспекти організації праці і управління. Удосконалювання організації праці і управління персоналом в індустріально розвинених країнах є об'єктом спеціального вивчення численними науково-дослідними установами, державними та консультативними фірмами.

5. Адміністративно - управлінські технології.

Адміністративно-управлінські технології - способи безпосереднього (прямого) оперативного впливу на керований об'єкт. Адміністративно-управлінські технології засновані на повноваженнях, праві керівника, авторитеті влади суб'єкта управління віддавати розпорядження, на принципі обов'язкового і точного їх виконання підлеглими.

Адміністративно-управлінські технології знаходять своє вираження в конкретних рішеннях, прийняття яких управлінським органом, або керівником припускає разом зі здійсненням ними своєї владної функції глибокі знання, повне, достовірне уявлення про стан об'єкта, розуміння наслідків прийнятих рішень і  розпоряджень.

Адміністративно-управлінські технології мають своє функціональне призначення, не суперечать економічним і іншим методам управління, доповнюють їх, тому що всякий адміністративний акт (рішення, розпорядження, наказ) має виступати комплексним проявом практичного використання закономірностей розвитку об'єкта управління в сполученні з уміннями керівників користуватися наявними повноваженнями в становленні, функціонуванні і розвитку суб'єкт-об'єктних і суб'єкт-суб'єктних відносин.

Адміністративна система управління є ефективною та максимально раціональною за наступних умов:

• зовнішнє середовище (правова база, політична система, економічна ситуація, конкурентне середовище тощо) статичне;

• від співробітників вимагається чітке слідування інструкціям та розпорядженням керівництва; посадові інструкції чітко визначені, алгоритм робочих операцій відомий та зрозумілий; частка творчої праці прямується до нуля;

• незамінних людей не існує: на ринку праці завжди можна знайти нових співробітників потрібної кваліфікації.

6, 7. Соціальна інженерія

Виокремлюють чотири види практичної інженерної праці, які відрізняються предметом власної діяльності:

  1.  класична інженерна діяльність, в основі якої лежить винахідництво, конструювання, проектування, організація виробництва техніки;
  2.  системотехніка, спрямована на інтеграцію техніки і людини, або створення соціотехнічного середовища;
  3.  генна інженерія;
  4.  соціальна інженерія, яка пов’язана з проектуванням та управлінням соціальними системами і процесами.

Соціоінженерна робота здійснюється як цілеспрямований вплив на соціальні системи і процеси для досягнення бажаних результатів в їх зміні, пов’язаний з аналізом конкретних ситуацій для визначення і організації сил і засобів досягнення соціального результату.

Соціальна інженерія включає попереднє обстеження (діагностування соціальних систем і процесів); прогнозування їх розвитку; моделювання та проектування соціальних систем і процесів; реалізацію проектів та втілення соціальних технологій; здійснення реконструкції цих проектів і технологій з врахуванням нових умов.

Результатами праці соціального інженера можуть бути:

  1.  моделі соціальних систем і процесів;
  2.  управлінські рішення, проекти, програми, змістовні підсумки, соціальні технології, алгоритми вирішення організаційних проблем тощо;
  3.  згуртовані соціальні групи, управлінські команди керівників і фахівців;
  4.  психотехнічні й комплексні засоби - спеціальні тренінги, ігрові методи, освітні методики та ін.

Методи:

  1.  соціального прогнозування
  2.  соціального моделювання
  3.  соціального планування
  4.  соціального програмування
  5.  соціального проектування
  6.  технологізації соціальної діяльності та соціального простору
  7.  соціального конструювання

9. Співвідношення технології за віссю "жорсткість-м'якість"

Досить часто соціальні технології пов'язують з типом технології, що має жорстку структуру і строго обмежений набір функцій. Примітизація діяльності дозволяє науковцям говорити про можливість використання технології лише в термінах рутинних операцій.

Жорсткість технологій визначається:

  1.  ступенем ізольованості процесу з погляду його відкритості до зовнішнього впливу;
  2.  стабільністю як власного, так і зовнішнього середовища, що передбачає повернення до певного стану;
  3.  відносною простотою структури;
  4.  деякою статичністю, коли розвиток системи не призводить до істотних змін;
  5.  детермінованістю в тому розумінні, що технологія як система містить і своє минуле й однозначно визначене майбутнє.

"Жорсткі" - це прості репродуктивні технології. Для них характерні невеликий за чисельністю і чітко фіксований набір компонентів і зв'язків між ними; жорсткий алгоритм з обмеженим числом етапів, процедур та операцій; мінімальні можливості для розвитку й удосконалення. Саме стосовно жорстких технологій доречні такі структурні характеристики, як заданий алгоритм, стандарт діяльності, послідовність операцій, зміст і логіка розв'язання конкретного завдання.

Співвідношення технології за віссю "жорсткість-м'якість" визначається особливостями технологізованих процесів, якщо розглядати їх як системи. В сфері соціальних технологій існують моделі з двома полюсами: один із них орієнтований на масову частину явищ, чи генеральну сукупність, охоплену вибірковими методиками. Інший – на поодинокі випадки, що охоплюються монографічними методами. Акцент на масовості передбачає не лише широту охоплення сукупності, але й специфіку методів обслідування. Соціальні технології, орієнтовані на масовість, повинні спиратися на доступність мови, обмеженість глибини інформації, формалізацію та стандартизацію всіх елементів незалежно від соціокультурних відмінностей. Соціальні технології, з акцентом на роботу з поодинокими випадками передбачають: детальну програму, залучення спеціалістів, орієнтацію на життєвий шлях окремих людей, врахування особистісних особливостей.

Технології із пластичною, нежорсткою організацією також мають гармонійну цілісність. У них цільові функції окремих підсистем піддаються взаємному узгодженню в досить широких межах. "М'яка" соціальна технологія характерна й тим, що в ній відбувається не лише відтворення певних властивостей, що раніше існували, зв'язків або відносин, а й має місце постійна готовність до нового. „М’яка” технологія є не так системою, що реалізує власну програму, як системою, що переслідує певну мету, основу "м'якої" технології складають її суб'єкти. Такі технології найбільшою мірою враховують можливості постановки нових цілей і завдань, розробки нових критеріїв, добору дій і операцій, що ведуть до нових рішень. Вони припускають підключення особистісного потенціалу керівників, їхніх знань і професійного досвіду. При цьому їх реалізація вимагає вищого рівня професійної підготовки, ніж у ситуації впровадження "жорстких" технологій, оскільки тут суб'єкту протистоїть залежний виконавець, який отримує свою компетентність від інших і реалізує її в заданих об'ємі, режимі та меті. "М'які" технології, часто, більшою мірою накладають обмеження не так на можливі способи дії, як на те, що робити неприпустимо.

10. Спільне та відмінне технологій в соціальному процесі та в матеріальному виробництві.

Рассматривая специфику социальных технологий, нужно исходить из особенностей социальных объектов по сравнению с объектами природы. Социальным объектам, в отличие от последних, свойственна принципиальная сложность, завися¬щая от проявления в них в большей степени человеческого фактора с его рациональностью (разумом, целеполаганием, на¬укой) или иррациональностью (чувствами, эмоциями, глупос¬тью), с его высокой активностью, что не может не накладывать существенного отпечатка на природу социальных технологий.

Можно выделить такие характерные признаки и особенности социальных технологий, которыми они отличаются от промышленных:

1) социальные технологии гораздо сложнее, так как представляют собой фрагменты общества во всем их структурном и функциональном многообразии. Это сложные и сверхсложные системы;

2) им свойственна значительно меньшая детерминированность и жесткость. Поэтому они представляют собой, как правило, адаптивные системы, которые обладают значительно большей степенью гибкости своих параметров, а также способностью приспосабливаться к окружающей среде;

3) социальные технологии — это институциональные образования, которые характеризуются реализуемыми функциями, нормами и механизмами. Некая система только тогда становится социальной технологией, когда она определяется как социальный институт. По сути дела, сами социальные институты представляют собой сложившиеся и устойчивые социальные технологии реализации насущных и весьма разнообразных потребностей людей;

4) социальные технологии следует рассматривать как деятельностные социальные системы. Их взаимосвязь с социальной деятельностью людей также весьма многообразна. Например, деятельность может не только определять содержание социальной технологии, но и быть механизмом ее реализации,а также условием и результатом. Одним словом, деятельность придает необходимую динамику социальной технологии и делает ее довольно гибким процессом;

5) социальные технологии отличаются также значительнобольшей вариабельностью и разнообразием. Это обусловлено,прежде всего, участием в них людей с их индивидуальной не повторимостью, когда тот или иной человек является душой и движущей силой социальных технологий, предопределяя их многообразие.

11. Принципи будови соціальних технологій

  1.  ефективність та оптимальність. Передбачає, що технологія – це спосіб підвищення ефективності і досягнення оптимальності соціальної діяльності у відповідності з різноманітними критеріями оптимальності.
  2.  ціле покладання. Передбачає придання чіткої цільової направленості будь-якої соціальної діяльності.
  3.  системність. Орієнтує на системне та комплексне перетворення організації, а також на облік усіх факторів та наслідків діяльності, чітке її структурування.
  4.  синергізм. Орієнтує на отримання примноженого результату.
  5.  саморозвиток. Передбачає, що технологія повинна бути здатна до саморозвитку.
  6.  межа та кардинальність. Передбачає, що технологію можна вдосконалювати до певної межі, після якої необхідно її кардинально оновлювати.
  7.  реалізм. Передбачає, що технологію потрібно створювати на основі реального забезпечення ресурсами, і вона повинна досягати реальних цілей.
  8.  гуманізм. Передбачає, що технології мають бути підкорені перш за все інтересам людини, укріпленню її прав і свобод.
  9.  стійкий розвиток. Передбачає забезпечення динамічного балансу між потребами людей і ресурсами їх задоволення.
  10.  проблемність. Створення технології повинно бути направлене на рішення проблеми.
  11.  надійність. Передбачає стійкість технологій до впливу руйнуючих факторів внутрішнього і зовнішнього середовища.
  12.  інноваційність. Передбачає, що технології повинні бути формою і засобом реалізації нововведень.
  13.  обумовлене використання передового досвіду. Передбачає постійне обґрунтування правомірності використання і технологічного втілення передового досвіду соціальної життєдіяльності.

12. Основні функції соціальних технологій

1. Раціоналізації та ефективності . Передбачає, що технологія являє собою найбільш раціональну і ефективну форму організації соціального життя

2. Нормативна. Передбачає, що технологія задає систему нормативів в суспільній життєдіяльності, а також придає їй гнучкості

3. Регулятивно-управлінська. Передбачає, що технологія являється важливим засобом регулювання і управління соціальними об’єктами та процесами.

4. Перетворююча. Орієнтує технологію на перетворення соціального простору в інтересах людей.

5.  Стабілізації і розвитку. Передбачає, що технологія являється важливим інструментом стабілізації суспільної системи, а також надання їй стійкості розвитку

6. Систематизації. Передбачає, що технологію слід розглядати як деяку діяльністну і динамічну систему, яка систематизує і визначає найбільш раціональні способи соціальної життєдіяльності.

13. Процедури та операції як складові соціальної технології

Технологія в широкому розумінні – це цілеспрямоване системне застосування будь-якого виду організаційного наукового знання для досягнення різноманітних практичних цілей.

Процедура – це набір дій, за допомогою яких здійснюється той чи інший процес, що виражає суть даної технології.

Операція – практичний акт розв’язання певного завдання в рамках процедури, це однорідна, логічна неподвльна частина процесу, спрямована на досягнення визначеної мети. Операція співвідноситься з умовами дії зі знаряддями праці.

14. Розробка соціальної технології має 3 етапи:

1. Теоретичний

1)  Визначити сферу застосування соціальної технології.

2)  Виявити, яку суспільну потребу покликана задовольнити соціальна технологія.

3)  Сформулювати мету, для досягнення якої створюється соціальна технологія.

4)  Сформулювати проблеми, які будуть вирішені за допомогою соціальної технології.

5)  Визначити суб'єкт, об'єкт і предмет соціальної технології.

2. Методичний

1) Описати планований підсумковий стан соціальних систем, процесів.

2) Вибрати методи, засоби отримання інформації, її обробки, аналізу, принципи її трансформації в конкретні висновки і рекомендації.

3) Визначити час, необхідний для розробки соціальної технології.

4) Визначити кваліфікацію працівників, що будуть організовувати впровадження й функціонування технології.

3. Процедурний – пов'язаний з організацією практичної діяльності розробки соціальної технології.

1) Провести діагностику реального стану об'єкта технологізації і його системний аналіз.

2) Перелічити проблеми, які виявив системний аналіз об'єкта соціальної технології.

3) Сформулювати й обґрунтувати можливі варіанти дій, як способи вишення виявлених проблем і досягнення поставленої мети, з урахуванням системи відносин, явищ і процесів об'єкта технологізації.

4)  Провести аналіз альтернатив, тобто оцінити можливості здійснення варіантів дій сформульованих у п.3. і визначити ступінь їх ризику.

5) Зробити вибір оптимальних способів дій для досягнення мети соціальної технології (на підставі використання ділових ігор, побудови імітаційних моделей, досліджень суспільної думки, проведення соціального експерименту тощо). Дані дії становлять основу для процедур і операцій соціальної технології, на їхній основі необхідно описати її структуру.

6) Виокремити етапи соціальної технології.

7) Розробити конкретні процедури і операції.

8) Визначити потреби в теоретичному, практичному, правовому, економічному забезпеченні кожної процедури соціальної технології.

9) Підготувати сценарій дії та затвердити його (визначити формули взаємодії суб'єкта й об'єкта технологізації, ступінь використання методів управління і самоуправління, рівня готовності об'єктивних і суб'єктивних умов реалізації технологій).

10) Здійснити прогноз ефективності реалізації соціальної технології.

15. Впровадження соціальних технологій - це динамічний процес перекладу теоретичних концепцій по відтворенню соціальних якостей, характеристик, явищ, відносин на мову практичних дій.

Впровадження соціальних технологій включає наступні процедури:

1. професійної підготовки виконавців;

2. організації їхньої роботи (відповідно до обсягу, певного технологічного регламенту соціальної технології);

3. координації дій різних суб'єктів (окремих виконавців або груп);

4. надання науково-методичної допомоги фахівцям;

5. налагодження зворотного зв’язку;

6. соціальної діагностики результатів;

7. аналізу процесу технологізації;

8. корегування цілей (при необхідності);

9. організації інформаційного обслуговування процесу впровадження.

За допомогою соціальних технологій реалізується функція виявлення, розкриття, використання потенціалу соціальної системи, інституту, організації за умов оптимального функціонування соціальної технології за допомогою управлінського регулювання.

Можливість та необхідність впровадження соціальної технології визначається:

  1.  очевидністю чи обґрунтованістю її переваг для вирішення певного класу управлінських проблем, завдань у порівнянні з іншими способами їх вирішення;
  2.  сумісністю з системою існуючих культурних та організаційних цінностей, потреб персоналу організації;
  3.  апробованістю елементів соціальної технології;
  4.  комунікаційною наочністю та ін.

Впровадження соціальних нововведень пов'язане з суперечливим відношенням до них. З одного боку, покращення соціального життя не може не схвалюватися, але з іншого - будь-яка зміна пов'язана з ломкою усталених уявлень і вимагає певної підготовки.

Як система запропонованих норм, стандартів управлінської діяльності і відповідної поведінки, з орієнтацією на конкретний результат соціальна технологія в управлінському процесі є засобом передачі, трансляції - відтворення об'єктивних стосунків між людьми, їхнього досвіду, професійної, етичної, загальної культури. У ній укладена єдність традиційних, творчих та інноваційних дій.

Соціальні технології використовують для розв’язання певних завдань управлінської діяльності. Соціальна технологія для розв'язання однотипних завдань може бути перенесена з одного об'єкта на подібний інший, з унесенням необхідних коректив, що залежать від конкретних умов простору і часу.

16. Поняття «адміністративний менеджмент»

Адміністративний менеджмент – це не лише управління в межах адміністративних систем, а також конструювання, реконструювання та деконструювання адміністративних систем та процесів, що в них протікають (інженірінг адміністративних систем та процесів).

Використання в діяльності адміністративного менеджера соціальних технологій не звільняє його від таких функцій управління як планування, організація, мотивація, контроль та ін., і, тим більше, не применшує ролі лідерства та творчості в діяльності менеджера.

 

17. Особливості діяльності адміністративного менеджера.

Використання в діяльності адміністративного менеджера соціальних технологій не звільняє його від таких функцій управління як планування, організація, мотивація, контроль та ін., і, тим більше, не применшує ролі лідерства та творчості в діяльності менеджера.

Соціальні технології роблять наголос на раціональності та ефективності елементів діяльності та виключають з неї елементи, які не тільки можуть перешкодити досягненню суспільних цілей, а і просто не сприяють їх досягненню. Одним з результатів такого підходу до діяльності є раціональне використання ресурсів, а отже – і зменшення ентропії системи адміністративного управління.

Впровадження соціальних технологій в практику адміністративного управління в Україні покликане використати:

  •  наявну базу та потенціал наукових розробок вітчизняної науки;
  •  інноваційний потенціал молодої української інтелектуальної еліти;
  •  наявну бюрократичну систему.

18. Суспільне значення соціальних технологій.

Любые социальные преобразования, связанные с повышени¬ем качества жизни людей, представляют собой инновационные процессы, которые происходят под воздействием целенаправ¬ленных мер по созданию новых общественных структур, ин¬ститутов и форм социального взаимодействия людей. Эффективным же средством реализации этих инноваций явля¬ются, прежде всего, социальные технологии.

Чтобы найти новые формы и способы организа¬ции общественной жизнедеятельности во всех ее сферах, нуж¬но выработать и реализовать самые разнообразные социальные технологии, особенно в сфере управления, где отчетливее все¬го проявляется эффективность социальной технологизации.

крайне необходимы со¬циальные технологии, направленные на социальную защиту той части населения, которая в силу объективных причин не может приспособиться к новым социально-экономическим условиям; технологии самоорганизации (саморегуляции и сба¬лансированного развития) экономических и социальных систем; новые технологии обучения, позволяющие с минимальными затратами времени и сил повысить уровень профессиональной подготовки людей для новых сфер их предстоящей деятельнос¬ти. Таким образом, проблема социальных технологий приобре¬ла сегодня актуальное общественное звучание.

19. Визначення та типи новизни.

Категория "новизна" обозначает понятие, которое объединя¬ет в себе субъективные и объективные аспекты понимания и оценки новшества и выражает отношение индивида или обще¬ства к результату человеческой деятельности. При этом по от¬ношению к творцу, т. е. создателю чего-либо нового, выделя¬ют следующие разновидности новизны:

1) индивидуальную, когда результат деятельности индивида (творца) для общества не является новым, однако представляется таковыми в субъек¬тивном, индивидуальном, чисто психологическом смысле;

2) локальную, или групповую, когда результат творческой де¬ятельности является новым лишь для определенной группы людей;

3) региональную, когда новое распространяется в пре¬делах отдельного региона, страны или государства;

4) объек¬тивную, или всемирную, когда новое признано всем мировым сообществом.

20. Визначення та функції нововведень.

Нововведением, или инновацией (от позднелат. "innovatio" — введение чего-либо нового) подразумевают процесс изменения, связанный с созданием, признанием или внедрением новых элементов (или моделей) материальной и нематериальной культур в определенной социальной системе. При этом сущность нововведения составляет ин¬новационная деятельность, а его содержание — комплексный процесс создания, распространения и использования нового практического средства (новшества) для удовлетворения разно¬образных человеческих потребностей, меняющихся под воздей¬ствие развития общества. В то же время это еще и процесс со¬пряженных с этим новшеством изменений в той социальной или вещественной среде, в которой совершается его жизнен¬ный цикл.

Классификация функций нововведений (инноваций) и их характеристика

- Прагматическая: Удовлетворение той общественной потребности, ради которой создают и внедряют нововведение

- Обновленческая: Обновление общественного организма, его прогрессив¬ное развитие

- Прогностическая: Ориентация на предвидение модели будущего социаль¬ной системы

- Критическая: Критический анализ и оценка старых форм обще¬ственной жизни

21. Визначення та типи соціального іновування.

Понятие "инновирование" определяют как процесс оптими¬зации инновационной деятельности в целях получения более высокого социального результата. В этой связи принято разли¬чать несколько его видов: а) инновирование социальных объек¬тов; б) инновирование субъектов социального управления, т. е. организационных систем и управляющих (руководителей) раз¬личного уровня управления; в) инновирование мотивации человеческого поведения и отношения к труду, всей обще¬ственной системы социализации личности. Создание и иннови¬рование социальных организаций — это прежде всего целеори-ентируемый процесс проектирования и совершенствования их структуры, которая дает их членам (т. е. сотрудникам) воз¬можность эффективно работать для достижения совместных целей.

22. Способи перевірки соціальних іновацій та технологій.

Процедура проверки эффективности социальных инноваций и технологий достаточно сложна и включает в себя примене¬ние различных способов или методов. Эта процедура, как пра¬вило, представляет собой некоторую деятельностную систему, в которую интегрирована целая совокупность различных спо¬собов проверки эффективности социальных инноваций и тех¬нологий. Среди них принято выделять в основном четыре груп¬пы методов:

1) методы мысленного моделирования и экспериментирования, состоящие в оперировании мысленными моделями нововведений и социальной среды, а также их взаимодействием и взаимовлиянием друг на друга;

2) экспертные, предполагающие привлечение к оценке эффективности социальных нововведений и технологий высококвалифицированных специалистов в качестве экспертов;

3) методы натурного социального экспериментирования,ориентированного на проверку социальных нововведений в реальных социальных условиях посредством организации экспериментального функционирования социального новшества илитехнологии в контролируемых и управляемых условиях микромасштабного социального бытия или микросоциального уровня;

4) методы прогнозирования перспектив социальной инно¬вации или технологии, которые отличаются от предыдущих методов проверки тем, что эффективность новшества прове¬ряют не с позиции актуального бытия общественной системы, а с точки зрения его соответствия будущим проблемам, целям или формам развития социума. Применение этой группы мето¬дов дает возможность сделать вывод о перспективности соци¬альной инновации или технологии.

23. Необхідні і достатні умови технологізації соц.. процесу

Існує 2 умови:

  1.  коли процес повинен мати такий ступінь складності, який би дозволив і вимагав розчленування його на відносно відособлені частини.
  2.  відшукування засобів, які б дозволили так систематизувати дію суб’єкту, щоб максимальний ефект досягався при мінімальних зусиль.

24. Моральний фактор та науко місткість соціальних технологій – це сукупність моральної справедливості соціальних програм з погляду їх гуманізму, толерантності тощо.

Оцінка соціальних технологій здійснюється також з погляду її наукоємності: наукоємність соціальних технологій визначається кількістю і якістю сучасних наукових знань, використаних в процесі розробки і впровадження соціальних технологій.

Низький рівень науко місткості призводить до:

  1.  підриву технологізації соціальних процесів
  2.  виявляється позитивною здатністю соц..тех.
  3.  декларує процес управління, тому що в ньому підсилюються елементи стихійності
  4.  є ефективним при постійному нарощуванні їх наукоємності.

25. Межі соціальної технологізації

Технологізація-процес впровадження і розробки технологій.

Суб’єктивні фактори:

  1.  недостатньо знань, навичок, вмінь в суб’єкта технологізації
  2.  обмеження по часу, грошам, доступу інформації

Об’єктивні фактори:

  1.  коли розроблюється щось нове, не відоме ще нікому; відсутність знань.
  2.  процес або занадто простий або занадто важкий
  3.  обмеження по часу, грошам, доступу інформації

26. Проблема класифікації соціальних технологій

1. От уровня общественных отношений:

- макротехнологии, т. е. технологии макросистем (региональных подсистем общества, классов, партий, больших социальных групп и т. п.);

- мезотехнологии, используемые на "среднем" уровне города или другого населенного пункта, крупного трудовогоколлектива и т. п.;

- микротехнологии, рассчитанные на небольшие объединения людей, общественные процессы на микроуровне, а также технологии самоорганизации, направленные на развитие и рациональное использование личностного потенциала.

2. По основ¬ным сферам общественной жизни и видам человеческой дея¬тельности: производственно-трудовой, политической, подгото¬вительно-трудовой или образовательной деятельности, занятиям спортом, деятельности в семейно-бытовой сфере и т. п.

3. По направленности социальной деятельности выделяют четыре типа социальных технологий:

- технологии формирования социальных систем, например методы социального проектирования;

- функциональные, направленные на поддержание стабильности социальных систем и процессов. К ним можно отнести, например, типовые процедуры управления, которые направлены на решение социальных проблем, периодически возникающих в деятельности организаций;

- технологии, направленные на преобразование и развитие социальных систем, в первую очередь методы игр открытого типа;

- технологии социальной борьбы как средство защиты социальных систем, подавления нежелательных явлений, в первуюочередь высокоразвитые и технологизированные системы защиты правопорядка и безопасности общества.

Классификация социальных технологий

1. По типу социального процесса: • Экономические, моделирующие хозяйственно-эконо¬мическую деятельность; • экологические, ориентированные на моделирование взаимодействия человека с природой; • собственно социальные, регулирующие социальную сферу общества; • политические, оперирующие политическими процес¬сами; • культурологические, представляющие явления и про¬цессы в сфере культуры; • духовно-идеологические, моделирующие идеологи¬ческие и духовные процессы; • информационные, отражающие информационные про¬цессы; • управленческие, ориентированные на оптимизацию управленческих процессов; • комплексные, отражающие явления во всех сферах их проявления

2. По масштабу объекта технологизации: Глобальные, направленные на регулирование гло¬бальных проблем современной цивилизации; • континентальные, ориентированные на решение про¬блемы континента; • национальные, решающие проблемы в пределах стра¬ны; • технологии обновления общественной системы, ори¬ентированные на изменение социально-экономичес¬кой системы общества; • технологии трансформации подсистем общества, мо¬делирующие изменение конкретных подсистем; • технологии трудовой ассоциации, регулирующие различные аспекты жизнедеятельности трудового коллектива; • технологии человеческого капитала, ориентирован¬ные на развитие личности, человеческих ресурсов

3. По степени новизны: • Инновационные (новаторские), представляющие со¬бой нововведения; • традиционные, представляющие собой известные ап¬робированные и устоявшиеся формы деятельности; • ретро (рутинные), т. е. заимствованные из пришлого

4. По типу выполняемой функции: • Познавательные, представляющие собой некоторые алгоритмы познания; • диагностические, обеспечивающие диагностику со¬циальных проблем; • информационные, ориентированные на получение, передачу, хранение и переработку информации; • обучающие, осуществляющие процесс обучение в ас¬пекте той или иной педагогической доктрины; • игровые, являющиеся средством имитации реальной деятельности; • управленческие, осуществляющие процесс управле¬ния; • деятельностные, представляющие собой модели тех или иных видов деятельности; • технологии противоборства, обеспечивающие победу в борьбе; • миротворческие, ориентированные на мирное реше¬ние социальных проблем

5 По характеру воздействия: • Формирующие, направленные на формирование оп¬ределенных социальных процессов; • стимулирующие, ориентированные на поддержание или развитие социальных процессов; • сдерживающие, или препятствующие, задающие оп¬ределенные границы социальных процессов; • деструктивные, или разрушающие, направленные на подрыв и устранение определенных процессов

27. Спільне і відмінне проекту і соціальної технології

Проект – модель об’єкта, явища, процесу, реалізація якої на практиці призводить до створення конкретної соціальної конструкції (систему).

Характеристики проекту:

  1.  часова обмеженість
  2.  ресурсна
  3.  чіткі цілі та завдання
  4.  певний ступінь унікальності цілей проекту і умов його втілення
  5.  внутрішні та зовнішні взаємозв’язки дій, завдань та ресурсів

План – Програма – Проект – Технологія (умовне співвідношення).

28. Спільне і відмінне методики (методичних організації) та соціальних технологій.

Методика – опис дослідження або практичної діяльності в конкретних умовах по відношенню до певного об’єкту з використанням певних методів. Будь-який інструментарій, що описується як методика, являє собою ноу-хау, при цьому, як правило, окреслюється і пропонується достатньо широкий спектр можливих варіантів використання методики в залежності від завдань, що поставлені користувачем.

Соціальна технологія – це певний спосіб зідйсення людської діяльності по досягненню суспільно занчимих цілей.

На засадах певної методики можна описати технологію. Соціальна технологія може грунтуватися на декількох методиках, які будуть включені в неї.

29. Спільне і відмінне плану соціального розвитку і соціальної технології

План соціального розвитку

Соціальна технологія

Унікальність

Тиражування

Зовнішня просторово-часова структура

Внутрішня просторово-часова структура

Зв’язок з місцем і часом

Незалежність від місця і часу

Контроль послідовних дій

Контроль послідовності, паралельності та «відстані» між операціями

Залежність від суб’єкту

Самоорганізація і внутрішня логіка

Акцент на майбутнє

Акцент на сьогодення

Логічна варифікація

Перевірка теоретична та емпірична

30. Освітні технології та їх класифікація

Образовательные технологии как особая разновидность информационных социальных технологий — это сложные и открытые системы определенных приемов и методик, концеп¬туально объединенных приоритетными образовательными целями, а также связанных между собой задачами и содержа¬нием, формами и методами организации учебно-воспитательно¬го процесса, где каждый элемент этой системы накладывает отпечаток на все другие элементы. Все это в итоге создает определенную совокупность условий для развития людей в процессе их обучения.

Классификация образовательных технологий

- Возрастной аспект обучения: • Технологии подготовки к школе (обучения дошколь¬ников); • общего образования (обучения школьников); • специального и профессионального образования; • высшего образования, ориентированные на получе¬ние знаний и навыков для интеллектуальной дея¬тельности в той или иной сфере; • обучения взрослых, имеющие свою специфику в за¬висимости от объекта и методов обучения

- Степень активности обучаемых: • Технологии образования, при которых обучаемые объект образовательных воздействий (технологии обучения); • самообразования, при которых обучаемые — актив¬ные субъекты самообразования (технологии самообу¬чения)

- Аспект развития личности:• Технологии получения знаний, ориентированные на информационный аспект образования; • формирования профессиональных качеств, умений и навыков, ориентированные на тренинговый и воспи¬тательный аспекты образования; • формирования мотивов, ценностей и установок (тех¬нологии воспитания); • развития внимания, памяти, анализа информации, ориентированные на развитие способностей человека; • творчества, направленные на развитие и реализацию творческого потенциала личности

- Время обучения: • Технологии дискретного образования, когда обучение происходит в отдельные и автономные периоды; • непрерывного образования, при которых образование продолжается непрерывно в течение всей жизни че¬ловека

- Способы технологизации: • Технологии экспериментального образования, пре¬дусматривающие внедрение и проверку качества но¬вовведений в образовательном процессе; • коммуникативного обучения, в основе которых ле¬жит использование методов обучения коммуникатив¬ному взаимодействию; • ситуационного образования, опирающиеся на метод анализа ситуаций (Case Study Metod); • гибкого моделирования учебного процесса, строящи¬еся на базе моделирования обучения в зависимости от условий; • деятельностного обучения, в которых используется деятельность как средство активизации образования

- Тип коммуникаций: • Технологии очного образования, предполагающие прямые и непосредственные контакты; • вечернего и заочного образования, основанные на дискретных контактах; • дистанционного образования, опирающиеся на инфор¬мационно-компьютерное взаимодействие

31. В чому полягає соціальна необхідність розробки нових освітніх технологій

Освітні технології як особливий різновид інформаційних соціальних технологій – це складні і відкриті системи конкретних прийомів і методик, концептуально об’єднаних пріорітетними освітніми цілями,  а також зв’язаних між собою задач і змісту формами і методами організації науково-виховного процесу, де кожний елемент цієї системи накладає відбиток на всі інші елементи.

Необхідність кардинального перетворення освітніх систем диктує ріст об’єму і багатозначність знань, які отримуємо, їх швидке старіння. Якісно змінюється і сучасні вимоги до освіченої особистості і сучасному процесу освіти: неперервність навчання, можливість орієнтуватися у великому потоці наукової інформації, вміння здобувати знання і самостійно застосовувати їх в соціально-практичній діяльності.

32. Порівняльна характеристика класичної та пост класичної освітніх технологій.

Місце і роль викладача в навчальному процесі

С., який вирішує всі аспекти процесу навчання

С., який ініціює процес навчання і спонукає перетворення учнів в активних С. процесу навчання.

Місце і роль учнів в учбовому процесі

Сприйняття і засвоєння знань, які подаються викладачем

Активне засвоєння і генерування знань

Тип знання, яке викладається

Детермінічне – опис закономірностей

Стохастичне – сукупність певних тенденцій і ймовірнісних описів

Тип інформаційної комунікації

Генеруючи і управляючий викладачем потік інформації, який викликає інформаційний вплив

Багатоканальна система, яка генерує інформацію між учнями та викладачами, а також забезпечує інформаційну взаємодію між ними

Розуміння сутності об’єкта знання

Сутність знання єдина, хоча і багатообразна в своїх проявах; монізм в розумінні сутності знання

Сутність знання плюралістична, неоднозначна і початково багатообразна; усвідомлюється по принципу додатковості.

Спосіб управління процесом навчання

Тоталітарне або авторитарне управління

Демократичне управління, яке передбачає розвинене самоуправління, групове узгодження рішень і делегування повноважень

Ступінь творчості

Творчість лише у викладача, а учень працює вже із готовим занням

Творчість викладача стає все більш багатообразним, а діяльність учнів набуває яскраво виражений творчий характер

Зв’язок із практикою

Існує постійна проблема доповнення процесу навчання спеціальною практичною підготовкою

Практичне вміння і навички формуються в процесі навчання

Системність процесу навчання

Викладення і сприйняття системи знань відбувається по частинах

Пропонується початково цілісне уявлення і сприйняття системи знань

Проблемність процесу навчання

В кращому випадку описання проблем або проблемних ситуацій

Навчання відбувається в основному на прикладах і в умовах проблемних ситуацій, що сприяє формуванню навиків їх виділення і подолання

Ступінь контролю за процесом навчання

Спеціальні механічні (формальні) процедури контролю

Обмежене включення гнучких форм контролю

Результат навчання

Сукупність знань

Сукупність знань, а також необхідних знань і навиків з можливим де термінуванням кожної складової в сукупному результаті

33. Необхідність розробки технологій нарощування інтелекту

34. Технологічна складова активізації творчої діяльності людини. 

35. Можливості та межі технологізації процесу соціалізації

Соціалізація – процес входження людини в суспільство: засвоєння норм і цінностей, формальних відносин, набуття соціального статусу. Види: первинна, вторинна.

Стихійно-спрямована (входження у вуз, соц.. реклама), спрямована (виховання), стихійна (прихід на роботу, референдум, НЛП, ЗМІ).

37. Технологізація саморозвитку особистості

Социально-технологический подход — это альтернатива административно-командному. Он предполагает учет живого многообразия внутренних и внешних связей социальных яв¬лений, многовариантности и естественности их изменений, а также ориентацию на развитие человека как личности, на создание для каждого человека возможности реализовать соб¬ственный потенциал.

Особо важную роль играют в обществе принципы карди¬нальности, предела и саморазвития. Так, принцип кардиналь¬ности предусматривает создание таких социальных техноло¬гий, которые бы качественно отличались от имеющихся. Это особенно важно для современного этапа реформирования укра¬инского общества. Исторический опыт Украины свидетельству¬ет, что многие ее трагедии и проблемы обусловлены тем, что реформирование носило половинчатый, частичный и волнообразный характер. Украинские политики и управленцы доволь¬но часто пасовали в "критических точках" истории, когда нуж¬но было разрабатывать и внедрять кардинальные технологии. Вместо этого они продолжали бессмысленно совершенствовать прежние технологические схемы, которые уже выработали свой исторический ресурс. При этом не учитывался и принцип предела, заключающийся в том, что совершенствование соци¬альной технологии в пределах прежнего качества имеет свой "потолок". Принцип саморазвития акцентирует внимание на том, что социальные технологии не должны быть слишком же¬сткими; в них всегда должна быть заложена способность к гиб¬кости и саморазвитию.

38. Соціально-адекватний менеджмент визначається як сутнісна характеристика високоефективної моделі управління, яка відповідає наступним критеріям:

  •  орієнтація на майбутнє,
  •  адаптованість до функціонування у конкретній соціальній системі з максимальним використанням її соціально-економічного і психокультурного потенціалів,
  •  спрямованість управлінських впливів в площину самоорганізаційних процесів,
  •  відповідність всіх рівнів управління найважливішим ментальним характеристикам соціуму та його регіональним складовим,
  •  узгодженість управлінських зусиль за рівнями управління. 

39. Необхідність застосування рефлексивного управління обумовлена наступними обставинами:

1) Управління, як специфічна діяльність практики, часто виявляється неадекватним виникаючим перед ним проблемам і завданням.

2) Існує безліч підходів в управлінській теорії, отже з'являється необхідність вибору.

3) Управління - це практична дисципліна. В управлінні, на відміну від "класичних" природничих наук, немає вічних законів. У менеджменті є теорії і концепції, які є нічим іншим як відбиттям узагальненого досвіду управління. І якщо наступає момент, коли теорія не підтверджується практикою, теорія визначається як така, що не відповідає реаліям.

4) Відсутність в управлінні такої орієнтації на людину, яка б була узгодженою з гуманістичними, моральними принципами [конкретного] суспільства. Сьогодні, часто не використовується найцінніший "ресурс" - сама людина. Однак, не як ресурс економіки, техніки, політики - тут людина використовується досить інтенсивно, але лише у вигляді "часткової", вузькоспеціалізованої людини, а не як повноцінна, творча, вільна людина, людина що розвивається як особистість. Така ситуація, часто підтримується свідомим стримуванням сучасними соціальними інститутами справді "людського" у людині. Багато соціальних і економічних інститутів зовсім не орієнтовані на такий «ресурс», не знають, що з ним робити, як його використати на благо самої людини і всього суспільства. Постає проблема управління ідеальним працівником (парадоксально, але саме ця проблема сьогодні актуальніша і складніша за проблему управління збитковим працівником).

40. Рефлексія - форма теоретичної діяльності людини, спрямована на усвідомлення, осмислення своїх власних почуттів, волі, думок, безпосередньо життя, а також діяльності.

Також термін «рефлексія» може використовуватися стосовно діяльності інших (як індивідуальної, так і колективної).

Типологія рефлексії:

1) "природна",

2) філософська,

3) методологічна.

Рефлексія як "бачення себе" крізь [зовнішні] предмети (або, навпаки, бачення предметів "крізь себе") для керівника має важливе значення у зв'язку з тим, що його діяльність слабо професійно регламентована.

Керівнику доводиться робити безліч таких дій, подібні яким в інших професійних областях є чітко регламентованими і їх вибір не викликає ні особливих зусиль, ні особливих сумнівів.

Кожен управлінець повинен створювати свою управлінську систему. Будь-яка запозичена ззовні система - як ціле, а не як засіб - відкидає управлінця як такого.

Управлінець, як суб'єкт, що створює свою власну унікальну діяльність, завжди перебуває в істотно ризиковій зоні. І, щоб зменшити тут свої ризики, він має ввести в роботу ще одну "площину" діяльності - рефлексивну, діючи в якій він займається вже не безпосередньо прикладним предметом, а аналізом і вдосконаленням самої управлінської діяльності. Таким чином, рефлексивна робота для управлінця є штатним навантаженням з аналізу і удосконалення своїх робочих інструментів, елементів діяльності. І рефлексія тут не є чимсь психологічним, філософським, світоглядним, що властиво взагалі кожній людині, а є явищем іншого порядку: рефлексія з приводу управлінця - це особлива професійна, управлінська позиція.

Об’єктом рефлексивного управління є безпосередні управлінські впливи, методи управлінської діяльності.

"Організовуй себе, впливай на себе, аналізуй себе - через це здійсниться необхідний вплив і на інших".

Людині необхідно знайти себе в управлінні, - а саме в тому, що управління є насамперед і по суті управлінням людиною самою собою, а не іншими, останнє з необхідністю здійснюється, але лише як вторинне явище, як наслідок керування собою.

Творча людина (а нею у професійному відношенні з необхідністю є кожен суб'єкт управління) повинна оцінюватися насамперед самою собою.

41. Модель рефлексивного управління

42. Рефлексія - необхідна умова технологізації

Для побудови технології (технологізації) своєї власної діяльності необхідно цю діяльність усвідомити і осмислити.

Для побудови технології (технологізації) діяльності інших необхідно усвідомити і осмислити цю діяльність з позиції її суб'єкта (необхідно поставити себе на місце суб'єкта діяльності, усвідомити і осмислити його діяльність).

43. Соціально-технологічна культура управлінської діяльності

Існує понад 300 визначень терміна «культура» і кілька підходів до його визначення.

Наприклад, соціологічний підхід не розглядає культуру з позицій загальних закономірностей її існування в суспільстві, а прагне виявити специфічні особливості функціонування культури в конкретних соціально-історичних умовах, досліджуючи її не як ціле, а як багатошарове соціальне утворення, виокремлюючи і детально вивчаючи її складові (субкультури спільностей, етичні, релігійні традиції, культури соціальних організацій тощо.).

Функції культури з позиції соціологічного підходу:

" Людинотворча (соціалізації)

" Пізнавальна

" Світоглядна

" Комунікативна

" Аксіологічна (ціннісна)

" Інформативна

Використовуючи діяльнісний підхід, можна розглядати культуру як процес творчої діяльності, у межах якої відбувається не тільки духовне збагачення суспільства новими цінностями, але й саме творення людини як суб'єкта культурно-історичного процесу.

Культура управління – комплексна узагальнювальна характеристика управлінської діяльності, що відображає її якісні риси і особливості.

Культура управління має дві складові:

  •  аксіологічна складова:

- морально-етичні норми роботи;

- ставлення до праці;

  •  професійна складова:

- сукупність професійних знань, їхня структура і глибина;

- навички в організації роботи і виконанні її окремих елементів;

- вміння володіти собою і розуміти особливості працюючих поряд людей.

44.  Системність та її аспекти

По нашему мнению, наиболее общим понятием, которое обозна¬чает все возможные проявления систем, является "системность". Причем в этом термине заключается два смысла. Первый составляет отождествление системности с объективным, независимым от чело¬века свойством действительности. Другой под системностью подразумевает накопленные людьми представления о самом свойстве, т.е. она представляет собой гносео¬логическое явление, некоторые знания о системах различной природы.

Гносеологическая системность — довольно сложное и много¬образное явление, проявляющася в трех аспектах: В системном подходе как принципе познавательной и практи¬ческой деятельности людей. Термин "подход" означает совокуп¬ность приемов, способов воздействия на кого-нибудь, в изучении че¬го-нибудь, ведении дела и т. д. В этом смысле подход — скорее не де¬тальный алгоритм действия человека, а множество некоторых обобщенных правил. . Системный подход следует рассматривать как некоторый методологический подход человека к действительности, представляющий собой некоторую общность принципов. Системный подход состоит в том, что любой более или менее сложный объект рассматривается в качестве относительно самостоя¬тельной системы со своими особенностями функционирования и развития. Основываясь на идеях целостности и относительной неза¬висимости объектов, находящихся в целостном мире, принцип системности предполагает представление исследуемого объекта как некоторой системы, характеризующейся:

элементным составом;

структурой как формой взаимосвязи элементов;

функциями элементов и целого;

единством внутренней и внешней среды системы;

законами развития системы и ее составляющих.

•    В теории систем, или научном знании о системах, которое характеризуется своими гносеологическими возможностями. Теория систем объясняет происхождение, устройство, функционирование и развитие систем различной природы. Это — не просто мировоззрение, а строгое научное знание о мире систем.

•    В системном методе и его разрешающих способностях. Системный метод выступает как некоторая интегральная совокупность относительно простых методов и приемов познания, а также преобразования действительности.

•    Составляющие системности реализуют специфические функции. Так, системный подход, будучи принципом познания, выполняет ориентационную и мировоззренческую функции, обеспечивает не только видение мира, но и ориентацию в нем.

•    Системный метод реализует познавательную и методологичес¬кую функции, а системная теория — объясняющую и систематизиру¬ющую. Таким образом, системность выступает в качестве инстру¬мента познавательной деятельности, значительного арсенала конк¬ретных методов познания всего сущего.

45. Поняття моделі та моделювання систем

Отображения объектов называются моделями, процесс их создания — моделированием.

Поскольку системный метод выступает средством моделирования систем, то можно говорить о системном моделировании, предполагающем представление объектов любой природы в виде систем.

Системное моделирование включает две составляющие. Первая —

это  представление  модели  объекта  или  процесса  как  системы  с  ее

основными параметрами и характеристиками. Модель здесь выступает совокупностью взаимосвязанных между собой элементов, отличается структурной организацией и функциональным предназначением. Вторая составляющая системного моделирования заключается  в  том,  что  системность  состоит  не  только  в  качестве  способа представления, но и в способе изучения модели.

46. Особливості системного моделювання

Системне моделювання орієнтоване на пошук систем моделі оптимальних характеристик з метою перетворення реальних об’єктів відповідно до принципів оптимальності практичної діяльності людей.

Системне моделювання являє собою сукупність різновидів моделювання. Найбільш важливі з них:

1. атрибутивний метод, спрямований на систематизацію інформації про якості об'єкта.

2. структурний, забезпечує представлений структурою о.

3. функціональний

4. структурно-функціональний. Досліджує взаємозв’язок структури і функцій в організації.

5. вітальне. Спрямоване на дослідження етапів життєвого шляху системи.

47. Системність а управлінні та її аспекти.

Под управлением обычно понимается воздействие на систему в целях обеспечения ее функционирования, ориентированное на со¬хранение ее основного качества в условиях изменения среды, либо на выполнение некоторой программы, обеспечивающей устойчи¬вость, гомеостат, достижение определенной цели. Управленческая деятельность очень тесно связана с системным подходом. Именно необходимость решения управленческих задач заставляет широко использовать системные идеи, переводить их на уровень технологи-ческих схем управления. Потребности управления выступают важ¬нейшей двигательной силой развития системного подхода.Прежде всего управление выступает как оперирование объектом управления, который представляет собой систему и довольно часто систему сложную. Принцип системности выступает здесь как способ представления объекта, характеризующегося составом, структурой и функциями. Парадигма управления получает здесь от системности идею целостности, взаимосвязанности и взаимообусловленности, учета структурных особенностей объекта-системы. Большую роль в этом случае начинают играть не жесткое детерминирование объекта, а регулятивное воздействие на структуру и окружающую объект среду.

Немаловажно и то, что системность выступает также средством системного представления субъекта управления. Последний — сис¬тем, которая представляет собой организацию, построенную в соот¬ветствии с принципом иерархии. На нее оказывает воздействие ок¬ружающая среда в виде вышестоящих органов управления. Она реа¬лизует свои функции, которые обеспечивают управленческий цикл. Выработка, принятие и реализация управленческих решений состав¬ляют главное назначение этой системы.

Субъект управления или управленческий орган вырабатывает уп¬равленческое воздействие и сообщает его управляемой подсистеме. Некоторое предписание к действию для субъекта управления (план, инструкция, приказ и т.д.) называется управленческим решением.

Управленческая система представляет собой разновидность инфор¬мационной системы, перерабатывающей информацию. При этом выделяются следующие виды информации: а) о воздействии среды на управляемую подсистему; б) о воздействии управляющей подси¬стемы на среду; в) управляющая информация субъекта на объект; г) о состояниях управляющей подсистемы; д) о воздействии на уп¬равляемую систему. В системе управления реализуются такие этапы информационного процесса: получение информации, ее переработ¬ка и передача.

Системность выступает также в виде системного подхода к уп¬равлению, т.е. в виде метода управленческой деятельности. Здесь уже не просто признание системности объекта, а и системная рабо¬та с ним.

48. Функції аналітичної діяльності в суспільстві

1. управлінська. Забезпечує інформацією всі етапи управлінського циклу: підготовку, прийняття управлінських рішень і контроль за їх реалізацією.

2. діагностична. Направлена на отримання об’єктивної картини ситуації, яка склалася, її диагнозу.

3. передбачаюча. Виявляє проблеми, небезпеки, конфлікти, дозволяє передбачити їх.

4. пізнавально-ментальна. Сприяє зміні розуміння сутності явища, зміні ментальності управління.

49. Чотири варіанти застосування аналітичної діяльності в управлінні

Відомо декілька варіантів трактування сутності аналітичної діяльності.

1. методологія та логіка наукових досліджень, де аналітична діяльність зазвичай ототожнюється з логікою наукового дослідження як такого.

2. управлінське консультування, в якому аналітична діяльність розглядається як важливий засіб підготовки діагнозу ситуацій.

3. роботи по аналізу політики, де аналітичні процедури виступають засобами отримання інформації при опрацюванні політики

4. численні дослідження по окремим видам аналізу.

Застосовувати аналітичну діяльність в управлінні може здійснюватися кількома варіантами:

1. перший варіант організації аналітичної роботи заклечається в тому, що сам сенс і зміст аналітичної роботи не розуміється керівництвом.

2. другий здійснюється по старому принципу: «На полювання їхати – собак годувати». Він означає, що управлінець зіштовхується з назрівшою проблемою, яку важко відразу зрозуміти.

3. третій варіант розуміє під собою моніторинговий підхід, коли виділяється ряд ключових направлень діяльності аналітиків, які формують бази даних, накопичують і приміняють методики, формують власний досвід.

4. четвертий розуміє під собою створення не лише аналітичних інструкцій, але й сприятливого та конкурентного середовища їх розташування.

50. Основні етапи системного аналізу

1. виділення елементів, що мають певну просторово-часову визначеність.

2. виявлення зв’язків між елементами.

3. виявлення системо утворюючих принципів

4. окреслення структур

5. аналіз функцій системи

51. Поняття і механізми саморозвитку.

Саморазвитие — это развитие системы за счет внутренних ресурсов и источников в соответствии с собственной программой. Саморазвитие предполагает наличие в системе собственных механизмов.

Механизм целеполагания, при котором система сама вырабатывает цели своего развития, формирует стратегию и тактику, вполне определенную программу. Вся дальнейшая деятельность системы представляет собой реализацию целей.

Механизм самоорганизации, или процесс создания связей между элементами, формирования организационных структур, распределения функций и т.п. Самоорганизация выступает важнейшим фактором образования качественно новых структур, нарастания их упорядоченности, снижения энтропии. Результатом самоорганизации является порядок в системе, необходимый для достижения поставленных целей. Как отмечает Р. Е. Ровинский: "Самоорганизующиеся системы удовлетворяют следующим требованиям: 1) открытость, что обеспечивает приток извне энергии, необходимой для перехода в качественно новое состояние; 2) достижением системой состояния сильной неравновесности, при котором она теряет устойчивость; параметры, которые характеризуют такое состояние, называются критическими; 3) выход из критической ситуации скачком в одно из возможных новых устойчивых состояний" [30, с. 71].

Механизм саморегуляции, который включает в себя субъект собственной жизнедеятельности и систему механизмов регулирования его деятельности. Под регулированием понимается процесс, который обеспечивает требуемый уровень существенных для функционирования объекта переменных. При этом регулирование может идти посредством компенсации возмущений, возникающих в системах и по отклонению фактического значения регулируемой величины. Оно предполагает: слежение за системой;
выявление возникающих отклонений от целей, параметров и программы; выработку корректирующих воздействий и их реализацию. Процесс регулирования носит автоматический харак
тер. Системы, в которых так строится регуляция, получили название систем автоматического регулирования. Это свойственно, например, для саморегуляции в организмах, рыночной саморегуляции.

Механизм самоуправления как процесс и система превращения объекта управления в субъект предполагает наличие в системе двух подсистем: управляемой и управляющей, выработки и реализации управляющих воздействий, использование принципа обратной связи.

52. Зовнішнє і внутрішнє середовище системи

- активне, динаміка змін

- пасивне, відсутність змін

- благодатне, представляє для системи джерело ресурсів

- нейтральне, по відношенню до системи

- агресивне, впливає негативно на систему, розкриває її ресурси.

- стихійне, неорганізованість і непередбачуваність проявів

- організоване, упорядкованість

- гомогенне, однорідне утворення, що включає системи однієї природи

- гетерогенне, складається із систем різної природи

- ресурсне

- інформаційне

- конфліктогенне

- місіонерсько-організаторське, коли реалізуються місії системи.

53. Субстанція системи та її параметри.

субстанция может быть представлена природой систем, их сложностью, масштабами, детерминацией, происхождением и способом бытия.

Табл. Основание классификации-Вид-Характеристика

1. Природа системности - Физическая,техническая,Кибернетическая, Химическая, Биологическая, Социальная, Интеллектуальная - Cовокупность физических элементов, интегрированных на физических законах (поезд, мост, космические объекты) Cовокупность деталей, техническое устройство (станок, конвейер, техническое устройство) Множество взаимосвязанных объектов — элементов системы, способных воспринимать, запоминать и перерабатывать информацию, а также обмениваться информацией (автопилот, регулятор температуры в холодильнике, ЭВМ, человеческий мозг, живой организм, биологическая популяция, человеческое общество) Множество элементов, взаимосвязанных химическими связями (молекула, химическое соединение) Организмы или их сообщества (растение, животное) Общество или некоторая его составляющая, развивающаяся как целое (государство, экономика, законодательство) Знание, способы познания и мышления (методы научного познания, математика

2. Способ существования системы - Абстрактная Материальная - Единство некоторых символов или знаков (теория, система исчисления) Совокупность материальных явлений (город, горная система)

3. Характер детерминации - Стохастическая, вероятностная Детерминированная - Поведение носит вероятностный характер (ценообразование, игра) Поведение предопределено (падение предметов)

4. Происхождение систем – Естественная Искусственная Естественно-искусственная - Возникает и развивается естественно, без вмешательства человека Возникает и развивается благодаря человеку Возникает и развивается естественно и путем вмешательства человека

5. Масштабы – Микромасштабная Макромасштабная Метасистема Мегосистема - Относительно небольшое образование (малая или контактная группа, вирусы) Значительное по размеру образование Сверхбольшое образование (общество, планета) Бесконечное по размеру образование (Вселенная)

54. Будова системи та її параметри

Внутреннее  устройство  системы  представляет  собой  единство

состава, организации и структуры системы. Состав системы сводит-

ся к полному перечню ее элементов, т.е. это совокупность всех эле-

ментов,  из  которых  состоит  система. Состав  характеризует  богат-

ство, многообразие системы, ее сложность.

Элементы представляют собой кирпичики, из которых строится

система. Они существенно влияют на свойства системы, в значитель-

ной степени определяют ее природу. Но свойства системы не сводят-

ся к свойствам элементов.

 Элемент— это далее не разложимая единица при данном способе

расчленения, входящая в состав системы. Наличие связей между эле-

ментами  ведет  к  появлению  в  целостной  системе  новых  свойств

(эмерджентность), не присущих элементам в отдельности. В силу это-

го подмножества элементов системы могут рассматриваться как под-

системы (компоненты), что зависит от целей исследования. Следует

подчеркнуть, что понятие “элемент” опирается на понятие “просто-

та”, под которой подразумевается свойство множества, выступающе-

го в другом множестве как элемент. Однако отождествлять простоту

и элементарность неправомерно. Для элементов системы харак-

терны некоторые свойства.

Свойство— это вхождение вещи, элемента в некоторый класс ве-

щей, когда не образуется новый предмет; характеристика, присущая

вещам и явлениям, позволяющая отличать или отождествлять их.

Все элементы обладают двумя видами свойств:

первое — это элементальность при данном способе расчленения;

второе, точнее группа свойств, — это свойства природы элементов.

По нашему мнению, элементы  системы могут быть классифици-

рованы по более многообразным основаниям:

по степени родства — гомогенный и гетерогенный;

по степени самостоятельности — программный,  адаптивный, инициативный;

по  времени  существования —постоянный, временный;

по роли в системе — основной, неосновной;

по активности в системе — активный, пассивный.

По  характеру  воздействия  на  систему:  

определенные  или  предсказуемые  и  неопределенные  или  непредсказуемые;  

по  характеру восприятия сигнала — на отторгающие сигнал, преобразующие сиг-

нал и передающие сигнал;

по количеству входов-выходов — на элементы с одним входом без выхода, с одним выходом без входа, с одним входом и одним выходом, элементы с несколькими входами и

одним выходом, с одним входом и несколькими выходами, элементы с несколькими входами и несколькими выходами.

Элементы в системе находятся не сами по себе, а связаны один с другим.  Под  связью  понимается  любого  рода  взаимоотношения между  частями  системы.  Она  выступает  в  виде  качества,  которое присуще материи  и  заключается  в  том,  что  все  предметы,  явления объективной действительности находятся в бесконечно многообразной зависимости и в многообразных отношениях.

Связь —  взаимное ограничение объектов,  создающее ограничение на их поведение, зависимость между ними, обмен между элементами  веществом,  энергией,  информацией.  Связи  играют  исключительно важную роль в системе. На них ложится значительная смысловая  нагрузка  в  понимании  природы  систем.  Без  них принципиально  невозможна  система.

55. Функціонування системи та її параметри

Табл. Основание классификации-Вид-Характеристика

1. Характер воспроизводства - Воспроизводимая окружающей средой Воспроизводящая себе подобных - Последствия любых действий Животные, растения

2. Количество функций - Монофункциональная Полифункциональная - Реализация одной функции (контроль) Реализация одновременно нескольких функций (система управления)

3. Характер размещения - Плоскостная Трехмерно-пространственная система Многомерная - Размещена в плоскости (земельный участок) Городская среда

Социальная технология

4. Равновесие - Равновесная Неравновесная - Равновесная Неравновесная

5. Цель - Одноцелевая Многоцелевая - Ориентирована на достижение одной цели (карьера, система обслуживания) Направлена на достижение нескольких целей (человек, многопрофильная фирма)

6. Эффективность – Неэффективная Средней эффективности Эффективная - Отличается низкой эффективностью (погрузка неподготовленными людьми) Свойственна выраженная эффективность (грузчик) Со значительной эффективностью (автопогрузчик)

7. Результат - Снулевым результатом Результативная Свысоким результатом - Не имеет результата (пассивный работник) Отличается результативностью (активный работник) Высокий синергетический результат (работого-лик)

56. Розвиток системи та її параметри.

Табл. Основание классификации-Вид-Характеристика

1. Способность приспосабливаться - Адаптивная Неадаптивная - Способность приспосабливаться, не теряя своей идентичности (успевающие студенты первого курса) Не обладает способностью приспосабливаться (неуспевающие студенты первого курса)

2. Способность к движению (скорость) - Статическая Динамическая - Статические, неменяющиеся образования (скала) Характеризуется изменяемостью (экономика наиболее развитых стран)

3. Вектор развития - Восходящего развития Нисходящая Стабильная -  Свойственен рост показателей развития с той или иной скоростью (экономика периода подъема, политики с нарастающими рейтингами) Присуще падение показателей развития с той или иной скоростью (кризисная экономика, политики с падающей поддержкой электората) Свойственно сохранение показателей (системы устойчивого развития)

4. Способность самовоспроизводства - Неорганическая Органическая -  Неспособность к самовоспроизводству (механические, технические системы) Способность к самовоспроизводству (организмы)

5.  Этап развития - Система-зародыш Детская Молодая Зрелая Кризисная Переходная Деградирующая - Находится на стадии возникновения (зародыши) На стадии становления (ребенок, новое государство) В процессе достижения зрелости (молодежь, молодое государство) Соответствует всем качествам зрелости (человек среднего возраста, развитое демократическое государство) В процессе падения показателей, разрушения и перестройки (кризисная экономика) Переходит из одного состояния в другое (украинская экономика) Доминирование процессов ухудшения показателей и разрушения (экономика Украины начала 90-х годов

6. Траектория развития - Линейная Нелинейная - Подчиняется линейной функции развития (линейные зависимости) Подчиняется нелинейным функциям развития (население планеты)

57. Дескриптивный и конструктивный подходы к определению системы

Существует два принципиально разных подхода к определению системы: дескриптивный и конструктивный. Рассмотрим их  специфику.

Дескриптивный  подход  основывается  на  признании  того,  что системность  свойственна действительности, что окружающий мир, Вселенная представляют собой некоторую совокупность систем, всеобщую систему систем, что каждая система принципиально познаваема, что внутри системы существует неслучайная связь между ее элементами, структурой и функциями, которые эта система выполняет.

Отсюда  дескриптивный подход к системе заключается в том, что характер функционирования системы объясняют ее структурой, элементами,  что  находит  отражение  в  определениях  системы,  которые называются  дескриптивными. К ним  относятся почти  все  определения,  которые  анализировались  ранее. В  соответствии  с  дескриптивным подходом, любой объект выступает как система, но только в том аспекте, в каком его внешнее проявление (свойство, функция) задается его внутренним устройством (отношением, структурой, взаимосвязями). Идеология  этого  подхода  проста:  все  в мире  есть  системы,  но лишь в определенном отношении.

Дескриптивный подход лежит в основе системного анализа, который состоит в том, что обоснованно выделяется и осмысливается структура системы, из которой выводятся ее функции. Схема может

быть такой:

  1.  выделение  элементов,  имеющих  некоторую  пространственно-
  2.  временную определенность;
  3.  определение связей между элементами;
  4.  определение системообразующих свойств, связей и отношений;
  5.  определение структур, т.е. законов композиции;
  6.  анализ функций системы.

58. Конструктивный подход носит обратный характер. В нем по за-

данной  функции  конструируется  соответствующая  ей  структура.

При этом используется не просто функциональный, но и функцио-

нально-целевой  подход,  потому  что  система  должна  соответство-

вать  некоторым  целям  конструирования.  Выделение  и  построение

системы осуществляется так:

ставится цель, которую должна обеспечивать система;

определяется функция (или функции),  обеспечивающая(ие)  дос-

тижение этой цели;

подыскивается или создается структура, обеспечивающая выпол-

нение функции.

Цель представляет собой состояние, к которому направлена тен-

денция  движения  объекта.  В  неживой  природе  существуют  объек-

тивные цели, а в живой дополнительно —  субъективные цели. Об-

разно  говоря,  объективная  цель —  это  мишень  для  поражения,  а

субъективная  цель —  желание  стрелка  поразить  ее. Цель  обычно

возникает из проблемной ситуации, которая не может быть разреше-

на наличными средствами. И система выступает средством разрешения проблемы. Схематично это представлено на рис. 4.

Теперь дадим  следующее конструктивное определение  системы:

система есть конечное множество функциональных элементов и от-

ношений между ними, выделяемое из среды, в соответствии с задан-

ной целью в рамках определенного временного интервала.

59. На якому з основних етапів розвитку системних ідей виникла криза системності, в чому вона полягала і як вирішилась?

В  последней  четверти ХХ  ст.  вместе  с  выдающимися  успіхами системности проявляются кризисные процессы. Системность в ряде случаев перестает отвечать на возрастающие методологические ап- петиты  ученых  и  техников,  политиков  и  бизнесменов. Начинается кризис системности, обусловленный тем, что в эпоху индустриального развития системность базировалась на методологии причинно-следственных связей, принципе детерминизма, однозначности в понимании сущности явлений природы и общества. Но со вступлением авангарда современной цивилизации в постиндустриальную фазу развития, характеризующуюся отрицанием жесткого детерминизма,

однозначностью понимания природы предметов и явлений, системный подход стал все чаще давать сбои. Заметим, что основная причина этого не столько в кризисе системности как таковой, сколько в

кризисе ее детерминистской транскрипции. Вследствие постоянной смены нововведений человечество оказалось в постоянно переходном обществе,  состоящем из непрерывно обновляющихся  подсистем. Это  общество  нуждалось  в  принципиальном обновлении системной методологии, что и произошло благодаря  формированию  И.  И.  Пригожиным (лауреат  Нобелевской премии 1977 г. в области химии за вклад в термодинамику неравновесных процессов, особенно в теорию диссипативных структур) кон-

цепции  хаоса  и  переходных  процессов. Дальнейшее  развитие  идеи системности  привело  к  возникновению  концепции  синергетики Г. Хагена и  принципа  синергизма,  который  сформировался  к 80-м годам,  когда  системность  потрясли  первые  кризисы. Принцип  синергизма, или мультипликационный подход, обособился от системного и выдвигается на первый план среди других методологических принципов потому,  что научно-техническая революция и  социальные  преобразования  потребовали  исследования  проблемы  эффективности.  Благодаря  этим  открытиям  системность  оказалась  способной  объяснять  переходные,  нестационарные  процессы,  что  и

обеспечило преодоление ее кризиса.

60. Тектологія Богданова.

Основная идея тектологии состоит в тождественности организации  систем  разных  уровней:  от  микромира —  до  биологических  и социальных систем. Относительно социальных процессов А. А. Богданов  считал,  что  всякая  человеческая  деятельность  объективно

является организующей или дезорганизующей. Он полагал, что дезорганизация частный случай организации. Во всем мире происходит борьба организационных форм, и в ней побеждают более организованные  формы (неважно,  идет  ли  речь  об  экономике,  политике, культуре или идеологии). Это происходит из-за того, что организационная система всегда больше, чем сумма ее составляющих элементов,  а  дезорганизационная —  всегда меньше  суммы  своих  частей.

Поэтому главная задача тектологии заключается в лучшей органи-

зации вещей (техники), людей (экономики) и идей.

А. А. Богданов считал, что всякую деятельность человека можно рассматривать как некоторый материал организационного опыта и исследовать  с  организационной  точки  зрения.  Это  положение — ключевая позиция современного менеджмента. Богданов внес заметный вклад в становление и развитие науки управления. Он выступа-

ет  представителем  организационно-технологического  похода к управлению. Отмечал, всякая задача может и должна рассматриваться как организационная.

А. А. Богданов одним из первых в мире ввел понятие системнос-

ти. Состояние  системы  определяется  равновесием  противоположностей.  В  результате  непрерывного  взаимодействия  формируются три вида систем, которые он подразделяет на организованные, неорганизованные и нейтральные.

Ученый разработал идею о структурной устойчивости системы и ее условиях. В самой системе одним из первых увидел два вида закономерностей:

а) формирующие, т.е. закономерности развития, приводящие к пе-

реходу системы в другое качество;

б) регулирующие, т.е. закономерности функционирования, способ-

ствующие стабилизации нынешнего качества системы.

редметна діяльність:

  •  виробництво товарів
  •  надання послуг

Управлінська діяльність

Рефлексія з приводу управління

Рефлексивне

управління


 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

42306. Исследование и разработка некоторых графических алгоритмов 6.69 MB
  Представлен алгоритм визуализации мелких деталей, основанный на трассировке в карте высот, который отличается от других подобных алгоритмов наличием отражений и использованием нового метода вычисления градиентов текстурных координат. В созданном алгоритме локальной трассировки комбинируется классическая трассировка лучей и метод построения отражений
42307. Дослідження розімкнутої лінійної системи за допомогою середовища MATLAВ 123 KB
  Він повинен включати назва предмета номер і назва лабораторної роботи прізвище та ініціали авторів номер групи прізвище та ініціали викладача номер варіанта короткий опис досліджуваної системи результати виконання всіх пунктів інструкції які виділені сірим фоном див. Визначте смугу пропускання системи найменшу частоту на якій АЧХ стає менше ніж дБ. Побудуйте модель системи в просторі стану.
42308. Хранимые процедуры в MySQL 94 KB
  Введение Хранимые процедуры один из наиболее мощных инструментов предлагаемых разработчикам приложений баз данных MySQL для реализации бизнеслогики. Хранимые процедуры англ stoied proceduies позволяют реализовать значительную часть логики приложения на уровне базы данных и таким образом повысить производительность всего приложения централизовать обработку данных и уменьшить количество кода необходимого для выполнения поставленных задач. Помимо этих широко известных преимуществ использования хранимых процедур общих для большинства...
42309. ОПРЕДЛЕНИЕ УСКОРЕНИЯ СИЛЫ ТЯЖЕСТИ С ПОМОЩЬЮ УНИВЕРСАЛЬНОГО МАЯТНИКА 246 KB
  Пусть – длина нити маятника т – его масса. Если пренебречь силами сопротивления движению то на тело маятника действуют две силы: сила тяжести и натяжение нити . В проекции на направление касательной уравнение движения маятника запишется так: 1 Знак минус возникает потому что проекция силы противоположна направлению отклонения...
42310. ОПРЕДЕЛЕНИЕ ОПТИЧЕСКИХ ХАРАКТЕРИСТИК ОКРАШЕННЫХ РАСТВОРОВ И РАССЕИВАЮЩИХ СРЕД 995.5 KB
  Изучение особенностей прохождения света через оптически однородные и неоднородные среды. КРАТКИЕ ТЕОРЕТИЧЕСКИЕ СВЕДЕНИЯ При прохождении света через среды и через растворы в частности происходит уменьшение его интенсивности вследствие взаимодействия световой волны с частицами вещества. Такое ослабление света называется экстинкцией. Экстинция обусловлена двумя причинами: поглощением и рассеянием света.
42311. ОПРЕДЕЛЕНИЕ КОНЦЕНТРАЦИИ РАСТВОРОВ С ПОМОЩЬЮ КРУГОВОГО ПОЛЯРИМЕТРА 301 KB
  Исследование процесса поляризации света при прохождении его через растворы определение концентрации оптически активного раствора по величине угла поворота плоскости поляризации. Если колебания светового вектора происходят только в одной проходящей через луч плоскости свет называется плоско или линейно поляризованным. Это приборы которые свободно пропускают колебания параллельные плоскости поляризатора и полностью или частично задерживают колебания перпендикулярные его плоскости. Поляризатор частично...
42312. ОПРЕДЕЛЕНИЕ КАЧЕСТВА ОБРАБОТКИ ПОВЕРХНОСТИ С ПОМОЩЬЮ МИКРОИНТЕРФЕРОМЕТРА 672.5 KB
  Теория и опыт неопровержимо свидетельствуют что свет представляет собой электромагнитные волны диапазона 040106 – 076106 метров. Электромагнитные волны – поперечные характеризуются колебанием двух векторов: напряженности электрического поля и магнитной индукции . Колебания электрической и магнитной составляющих поля световой волны происходят в одинаковых фазах во взаимно перпендикулярных плоскостях. Как показывает исследование векторы и единичный вектор направления вдоль которого происходит распространение волны образуют...
42313. ОПРЕДЕЛЕНИЕ ГРАНИЦ СПЕКТРА БЕЛОГО СВЕТА С ПОМОЩЬЮ ДИФРАКЦИОННОЙ РЕШЕТКИ 1.49 MB
  Волновая поверхность падающей волны плоскость щели и экран параллельны друг другу. Поскольку щель бесконечна картина наблюдаемая в любой плоскости перпендикулярной к щели будет одинакова. Разобьем открытую часть волновой поверхности на параллельные краям щели элементарные зоны ширины . Ее можно найти проинтегрировав по всей ширине щели : .
42314. ИЗУЧЕНИЕ ДИСПЕРСИИ СВЕТА 735.5 KB
  Наблюдение дисперсии света определение зависимости показателя преломления от длины волны светового излучения для конкретного вещества. КРАТКИЕ ТЕОРЕТИЧЕСКИЕ СВЕДЕНИЯ Одним из наиболее давно известных человеку оптических эффектов является преломление света заключающееся в том что при переходе через границу двух сред луч света скачком меняет свое направление как бы претерпевает излом. Преломление света характеризуется относительным показателем преломления.