39314

Теоретичний і правовий аналіз сутності норми права і нормативно-правового акту

Курсовая

Государство и право, юриспруденция и процессуальное право

Суспільство яке покликане захищати основні права людини – це впорядкована система відносин яка базується на дотриманні всіма суб’єктами цих відносин норм права які розміщені в нормативноправових актах. Значну увагу розробці вчення про норму права і нормативноправовий акт приділяли видатні представники російської юридичної науки у дореволюційній Росії Н. Предметом дослідження є нора права і нормативноправовий акт.

Украинкский

2013-10-02

197 KB

1 чел.

PAGE   \* MERGEFORMAT3

ВСТУП

Актуальність теми полягає в тому що наш український народ – громадяни України усіх національностей – обрав шлях побудови демократичної держави, тобто держави, в якій буде здійснено принцип панування права, що ґрунтується на визнанні прав і свобод людини. Людство, що пройшло крізь бійню двох світових воєн, безлічі кривавих конфліктів, пережито жорстокі диктатури, дійшло висновку, що не може бути миру і злагоди на Землі, не може бути організованого цивільного життя без поваги до людини, її прав, свобод і потреб. Суспільство, яке покликане захищати основні права людини – це впорядкована система відносин, яка базується на дотриманні всіма суб’єктами цих відносин норм права які розміщені в нормативно-правових актах.

Прийняття законів і інших нормативно-правових актів дуже важливо, і має вирішальне значення для запровадження реформ в нашому житті. Сформульовані в законах і інших нормативно-правових актах норми стають живими, якщо вони є обґрунтованими і прийняті належним чином.

Значну увагу розробці вчення про норму права і нормативно-правовий акт приділяли видатні представники російської юридичної науки у дореволюційній Росії Н. Коркунов, Ф. Тарнавський, Г. Шершеневич Н. Вопленко, С. Бошно, М. Марченко, та інші. Ці дослідження отримали свій логічний розвиток у працях радянських правознавців Н. Александров, С. Алєксєєв, В. Бабаєв, М. Байтін, В. Баранов, І. Сенякін, А. Піголкін, А. Шебанов, а надалі — провідних українських, російських та інших учених-юристів.

 Предметом дослідження є нора права і нормативно-правовий акт.

Метою даної роботи є провести теоретичний і правовий аналіз сутності норми права і нормативно-правового акту, а також визначити співвідношення між ними.

 

 

Завдання:

  •  дослідити та вивчити поняття норма права та нормативно-правовий акт;
  •  проаналізувати ознаки норми права та нормативно-правового акту;  
  •  розкрити структуру і класифікацію норми права та нормативно-правового акту;  
  •  розглянути як відрізняються норма права і нормативно-правовий акт.

Структура роботи відповідає  загальним вимогам  та  складається із вступу, трьох розділів, висновків та списку  літератури.

У першому розділі даної роботи проводиться  теоритичний аналіз сутності норми права. У цьому розділі розкривається поняття, ознаки, структура та класифікація норми права.

 У другому розділі проводиться правовий аналіз сутності нормативно-правового акту. У цьому розділі розкривається поняття і підходи до розуміння, ознаки, структура та класифікація нормативно-правових актів.

У третьому розділі розглядається співвідношення норми права і нормативно-правового акту.

РОЗДІЛ 1

ТЕОРИТИЧНИЙ АНАЛІЗ СУТНОСТІ НОРМИ ПРАВА

  1.  Поняття норми права

У сучасному світі в системі соціальних норм принципове значення мають норми права. Право виникло історично як результат суспільного розвитку, економічного зростання та соціальної диференціації як засіб подолання  соціальних протиріч. На відміну від інших, правові норми офіційно встановлюються або санкціонуються державою, є формально визначеними в законах та підзаконних актах, є загальнообов’язковими для всіх суб’єктів, забезпечуються можливістю застосування державного примусу. В них закріплюються права і обов’язки суб’єктів. Правові норми займають особливе місце в системі соціальних норм. Ця особливість виявляється в соціальній цінності права, його ознаках і функціях. Правові норми регулюють найважливіші економічні, політичні й соціальні відносини. Правові норми складаються історично. Вони об’єктивно обумовлені конкретними суспільно-економічними умовами розвитку суспільства [2, 113].

Поняття норми права належить до числа найважливіших категорій теорії права. Будь-яке правове явище розкривається і виявляє себе лише у взаємозв’язку з нормами права. Саме через норми права держава здійснює вплив на суспільство, на їх основі визначаються повноваження державних структур, завдяки нормам конкретизуються та реалізуються суб’єктивні права. Норма права є первинною клітинкою права та вихідним структурним елементом системи права.

Правова норма є відносно самостійним явищем, що має специфічні особливості, які поглиблюють наші уявлення про право, його зміст і сутність, механізм правового впливу, юридичну відповідальність [3, 365].

У кожному випадку, в кожній ситуації суб’єкту доводиться так чи інакше мати справу з певною «одиничною» юридичною нормою, яка становить первинну клітину всієї системи об’єктивного юридичного права. І лише знаючи закономірності побудови і «життя» цієї частинки права, можна домогтися її правильного застосування і здійснення, забезпечити юридичну правомірність поведінки. Наприклад, не встановивши диспозиції норми, не можна скласти уявлення про те, які дії дозволяються, або вимагаються, або ж забороняються державою; якщо не знайти гіпотезу норми, залишається невідомим, в яких ситуаціях можуть виникнути передбачені нею права, обов’язки, заборони, а не відшукавши її санкцію, неможливо з’ясувати, в який спосіб гарантується загальна обов’язковість диспозиції [4, 109].

Норма права, будучи частиною правової системи, має в той же час різну структуру, спеціалізацію, складаючись у галузі й інститути права.

Багато правознавців звертають увагу на те, що норма права характеризує міру волі волевиявлення і поводження людини, її найбільша ефективність досягається при збігу цілей окремої особистості і суспільства, сполученні загальнолюдських і соціально-групових інтересів.

А. Б. Венгеров виділяє крім загальнообов’язковості, формальної визначеності, системності, можливості державного примусу також такі ознаки правової норми, як неперсоніфікованість, багаторазовість застосування. Інші автори додають до цього типовість, відображення найбільш важливих цінностей суспільства, соціальної групи чи особистості. Отже,

Норма права – це загальнообов’язкове, формально-визначене правило поведінки (зразок, масштаб, еталон), встановлене або санкціоноване державою як регулятор суспільних відносин, яке офіційно закріплює міру свободи і справедливості відповідно до суспільних, групових та індивідуальних інтересів (волі) населення країни, забезпечується всіма заходами державного впливу, аж до примусу [1, 276].

  1.  Ознаки норми права, що розкривають її онтологічну сутність

Норма права як особливий засіб регулятивного впливу на суспільство характеризується певними ознаками, які надають цій категорії самостійного значення та відрізняють від інших засобів соціального впливу [1, 365]. Ознаки норм права тісно пов’язані з суттєвими ознаками права як суспільного явища [5, 279]. Будь-яке державно організоване суспільство не може обійтися без норм права. Але це одиничний феномен права, тому повне наукове визначення поняття передбачає з’ясування притаманних нормі права специфічних ознак.

Ознаки норми права:

1.Норма права не передбачає індивідуалізації; вона вказує лише на ті характерні риси поведінки, які розглядають поведінку як вид суспільних відносин. Ці ознаки, вміщені в текст норми, стають правилами поведінки, обов’язковими для реалізації.

У процесі купівлі-продажу суттєвим є не те, скільки разів "прицінювався" покупець, вибираючи ту чи іншу річ, скільки часу він на це затратив. Для права важливо встановити ознаки: коли можна вважати договір купівлі-продажу укладеним, коли право власності на ту чи іншу річ переходить від продавця до покупця[6, 216].

2.Норма права є наказовою незалежно від того, який вона має характер: заборони, дозволу та ін. Наказ (розпорядження) в будь-якому випадку знаходиться під охороною держави. Оскільки він нею встановлений, то передбачені й певні заходи щодо випадків його порушення.

3.Норма права — загальнообов’язкове правило поведінки. Воно має значення не для окремого індивіда, а для всіх осіб, які стають можливими (або реальними) учасниками конкретного виду суспільних відносин.

Норма права як абстрактна модель поведінки передбачає її неодноразову дію, отже, і "захопити" в коло свого притягання вона може кожного члена суспільства.

  1.  Формальна визначеність — правова норма виробляється на підставі узагальнення тих чи інших конкретних випадків, що підлягають регулюванню. Вона повинна формулювати права на конкретні види дозволених дій або на ті чи інші об’єкти (майно, авторські твори), а також обов’язки, заборони і заходи відповідальності за їх невиконання або порушення громадського порядку. Формальна визначеність норми права вимагає її письмової, документальної форми. Така форма дає всім виконавцям норми права чітке уявлення про зміст, межі дії норми та інші необхідні відомості[6, 217].

Абстрактність норми права не означає невизначеності її змісту. Навпаки, норма права тому є такою, що складає конкретне правило поведінки. Наприклад, ст. 442 Цивільного Кодексу України зазначає: "Шкода, заподіяна громадянинові незаконними діями державних і громадських організацій, а також службових осіб при виконанні ними службових обов’язків у галузі адміністративного управління, відшкодовується на загальних підставах (ст. 440 і 441 цього Кодексу), якщо інше не передбачено законом". За шкоду, заподіяну такими діями організацій, відповідальність настає в порядку, встановленому законом. Кожний окремий (індивідуальний) випадок потрапляє під вплив цієї норми, тобто вона регулює всі повторювані індивідуальні відносини такого виду. Завдяки тому, що норма розповсюджується на цей вид відносин, її вимоги реалізуються всіма як обов’язкові для кожного, хто причетний до відшкодувань, без персонального вказування, для кого саме. Таким чином, норма права як загальне правило поведінки регулює вид суспільних відносин (який повторюється), оскільки не вичерпує одноразової реалізації, а також усі можливі індивідуальні випадки. В силу цього норма — загальне і загальнообов’язкове правило поведінки.

Зміст правової норми визначається об’єктивною природою того виду суспільних відносин, на впорядкування яких вона спрямована. Він формується під впливом соціального досвіду регулювання, рівня загальної і правової культури, орієнтацій держави та інших факторів. Тому зміст норми в основному визначається змістом регулюючих відносин [6, 217].

  1.  Структура норми права

Структура корми права — це логічно погоджений її внутрішній зміст, обумовлений фактичними суспільними відносинами, що характеризується наявністю взаємозалежних і взаємодіючих елементів, реально виражених у нормативно-правових актах [7, 352].

Однією з ознак правової норми є системність. Будучи первинним елементом системи права, правова норма сама є системою в мініатюрі, тобто має певну внутрішню організацію. У цій мікросистемі кожен елемент має своє призначення[8, 210]. В найбільш загальному вигляді норму права можна представити формулою: «Якщо..., то..., інакше». Відповідно до цього, норма права логічно складається з трьох елементів:

  1.  Гіпотези;
  2.  Диспозиції;
  3.  Санкції.

Гіпотеза — це така частина норми права, яка вказує на певні життєві обставини, наявність чи відсутність яких надає можливість реалізувати закріплені у нормі права та обов’язки [1, 369].

Диспозиція – це така частина норми права, де безпосередньо зафіксоване правило поведінки, що виражене в правах і обов`язках суб`єктів[9, 170]. В ній сформульовані права й обов’язки, яких суб’єкти суспільних відносин набувають при наявності умов, передбачених гіпотезою норми. Вона є центральною частиною норми права в тому розумінні, що інші дві частини є похідними від неї, логічно обумовленими диспозицією. Разом з тим це не означає можливості існування диспозиції норми права без санкції та гіпотези, оскільки без них вона втрачає свої регулятивні властивості [5, 282].

Санкція — це така частина норми права, яка встановлює невигідні наслідки на випадок невиконання правила, визначеного в диспозиції. Вона є логічно завершальним елементом структури норми права, який обумовлений існуванням диспозиції. Санкція є виразом осуду і примусу, який застосовується державою до суб’єкта суспільних відносин при порушенні ним вимог норми права [5, 283].

Слід ураховувати, що структура конкретної норми права залежить від характеру заданого нею правового припису. У дозвільних нормах реально присутні тільки гіпотеза і диспозиція. У зобов’язуючих нормах або присутні всі елементи, або гіпотеза і диспозиція, а в заборонних нормах, як правило диспозиція і санкція.

Особливість структури процесуальних норм полягає в тому, що їхні елементи є похідними від відповідних норм матеріального права і є формою їх реалізації. Гіпотеза процесуальної норми закладена в гіпотезі і диспозиції норми матеріального права.

Презумптивна норма має структуру, що складається з трьох елементів: гіпотези, диспозиції і контрпрезумпції, і конструюється за такою схемою: «Якщо А (гіпотеза), то передбачається Б (диспозиція), поки не доведено зворотне (контрпрезумпція)» [8, 211].

Структурні елементи правової норми класифікують за ступенем визначеності і за складом.

Види структурних елементів норми права за визначеністю:

  1.   абсолютно-визначені гіпотеза, диспозиція, санкція містять точні, такі, що не допускають розширювального тлумачення відомості про юридичний факт, вид поведінки за наявності цього факту, вид і міру відповідальності за порушення диспозиції;
  2.   відносно-визначені гіпотеза і диспозиція містять лише загальні умови реалізації норми і не конкретизовані права та обов’язки адресата норми. Відносно-визначена санкція визначає мінімальну і максимальну межу відповідальності за порушення норми;

3) альтернативні гіпотеза і диспозиція указують на варіанти юридичних фактів і варіанти правових наслідків цих фактів. Альтернативна санкція містить два і більше варіантів відповідальності за порушення норми, причому правозастосовувач вибирає з них найбільш доцільний.

Класифікація структурних елементів правової норми за складом:

  1.  прості. Прості гіпотези містять один юридичний факт, проста диспозиція—один правовий наслідок гіпотези, проста санкція визначає один захід державного примусу щодо правопорушника [8, 211];
  2.  складні. Складна гіпотеза містить складний юридичний факт, складна диспозиція містить кілька правових наслідків, що одночасно настають при вказаній гіпотезі, складна санкція передбачає два і більше заходів державного примусу до правопорушника [8, 212].

  1.  Класифікація норми права

Складність суспільних відносин, що регулюються правом та багатоаспектність самої категорії «право» визначає можливість класифікації норм за різноманітними критеріями.

Класифікація норм — це їх поділ на окремі види за певними суттєвими ознаками, які визначають специфічну роль кожного із різновидів норм у регулюванні суспільних відносин [1, 378].

Класифікація надає можливість:

  1.   чітко визначити місце кожної з норм у системі права;

охарактеризувати функції норм та їх місце у механізмі правового регулювання;

визначити межі регулятивного впливу держави на суспільство за допомогою права;

встановити шляхи вдосконалення правотворчої та правозастосовчої практики й підвищити її ефективність;

вивчити особливості кожного з різновидів норм та можливості їх взаємодії;

  1.  визначити призначення кожного з різновидів норм;

визначити особливі способи впливу норм на суб’єктів права [1, 378].

Наукова і практична цінність класифікації правових норм залежить від обґрунтованого вибору її критеріїв. Підстави класифікації можуть бути різними:

1. За суб’єктами правотворчості розрізняють норми, що виходять від держави і безпосередньо від громадянського суспільства [10, 118]. У першому випадку це норми органів державної влади, у другому — норми приймаються безпосередньо населенням на референдумі. Норми державної влади розрізняють за юридичною силою (норми вищих представницьких органів законодавчої влади, норми органів виконавчої влади та ін.).

2. За функціональною роллю в механізмі правового регулювання норми права можна поділити на установчі, регулятивні (норми — правила поведінки), охоронні (норми — охоронці порядку), забезпечувальні (норми-гарантії), декларативні (норми-оголошення), дефінітивні (норми-визначення), колізійні (норми-арбітри), оперативні (норми-інструменти).

3. За предметом правового регулювання розрізняються норми конституційної, цивільної, кримінальної, адміністративної, трудової та інших галузей права. Галузеві норми можуть поділятися на матеріальні і процесуальні. Перші є правилами поведінки суб’єктів, другі містять розпорядження, що встановлюють процедуру реалізації або охорони цих правил.

4. За методом правового регулювання виділяються імперативні, диспозитивні, рекомендаційні та заохочувальні норми [10, 118]. Імперативні норми мають суворий, владно-категоричний характер, що не допускає відхилення в регульованій поведінці. Це, як правило, норми адміністративного, кримінального, конституційного права. Диспозитивним нормам притаманний автономний характер, що дозволяє сторонам (учасникам) самим домовитися з питань реалізації суб’єктивних прав і обов’язків. Вони регулюють переважно цивільно-правові або шлюбно-сімейні відносини. Рекомендаційні норми звичайно адресуються недержавним підприємствам, установлюють варіант бажаного для держави поводження. Заохочувальні норми стимулюють суспільно корисну поведінку.

5. За сферою дії виділяються норми загальної дії, норми обмеженої дії і локальні норми. Норми загальної дії поширюються на всіх громадян і функціонують на всій території держави. Норми обмеженої дії — це загальні розпорядження, реалізації яких пов’язуються з певними просторовими, суб’єктними, часовими і ситуаційними факторами. Локальні норми діють у межах окремої державної, громадської організації або їх структурних підрозділах.

6. Норми права класифікуються також за часом дії (постійні й тимчасові), по колу осіб (чи поширюються на усіх, хто підпадає під їхню дію, чи на чітко визначену групу суб’єктів: військовослужбовців, пенсіонерів тощо [10, 119].

РОЗДІЛ 2

ПРАВОВИЙ АНАЛІЗ СУТНОСТІ НОРМАТИВНО-ПРАВОВОГО АКТУ 

2.1. Поняття нормативно-правового акту

Від часу виникнення правової регуляції, громадяни свідомо чи несвідомо, але постійно виконують певні правові ролі, дотримуючись або пристосовуючись до певних вимог, дозволів або заборон.

Кожна держава встановлює в суспільних відносинах певний порядок, котрий за допомогою виданих нею нормативно-правових актів забезпечується, охороняється і захищається. Правове регулювання охоплює більшість сфер людської життєдіяльності та існування природного середовища. При цьому розширюються межі нормативного впливу на суспільні відносини відповідно до їх стану, потреб у змінах [5, 12].

По своєму змісту право виражає економічні, політичні, моральні та інші соціальні відносини [4, 92]. Оскільки юридичні норми мають стати відомими тим учасникам суспільного життя, поведінку, діяльність котрих покликані регулювати, вони повинні бути певним чином проявлені зовні, об’єктивовані, тобто виражені у певних матеріальних «джерелах».

Термін «джерела права» приписують Тіту Лівію, який в своїх працях називає «Закон XII таблиць» джерелом права.

До  поняття «джерело права» підходять, по суті, з двох позицій:

1. Його розуміють як матеріальне джерело права – звідки йде зміст норми або правотворча сила; наприклад, державна влада, Парламент, Верховна Рада України, Президент України, судові органи;

2. Формальне джерело права – спосіб вираження змісту правил поведінки або те, що дає правилу загальнообов’язковий характер.

Багатогранність терміну «джерело права» вимагає теорію права обійти його і замінити іншим терміном – «форми права». Форми права – це по суті різні види права, які склались історично і які вибирає держава, відрізняються вони по способу оформлення змісту норм права.

Таким чином, форма права– це зовнішнє оформлення змісту загальнообов’язкових правил поведінки, які офіційно встановлені або санкціоновані державною владою або загальновизнані суспільством – правові звичаї, рішення, прийняті на всенародних і місцевих референдумах, що засвідчує їх державну загальнообов’язковість [17, 35]. Хоча у своїй монографії Н. Пархоменко стверджує про хибність позиції дослідників права, які ототожнюють поняття «джерело» і «форма права». В юридичній літературі така точку зору висловлювалась і раніше Н. Вопленко, С. Бошно і М. Марченко [19, 194].

Як цілісне явище соціальної дійсності право має певні форми свого вираження. В юридичній науці розрізняють внутрішню і зовнішню форми права. Під внутрішньою формою права розуміють його структуру, систему елементів, що складають зміст цього явища. При застосуванні та реалізації юридичних норм неможливо обійтися без знань про їх офіційні джерела, тобто зовнішні форми.

Зовнішня форма – це об’єктивізований комплекс юридичних джерел, що формально закріплюють правові явища і дозволяють адресатам знайомитися з їх реальним змістом і користуватися ними [6, 229].

Найпоширенішими формами права в більшості правових систем є правові звичаї, правові прецеденти, нормативно-правові акти, нормативно-правові договори. Переважання тих чи інших форм права в державі залежить від специфіки правової системи, історичних традицій, національних особливостей, якості правотворчості, рівня правової культури суспільства тощо.

Поняття «нормативно-правові акти» охоплює широкий комплекс актів правотворчості. Вони мають назву «нормативно-правові» чи «нормативні» тому, що їх основний зміст складають правові норми. Цей термін без визначення його змісту використовує і Конституція України (статті 8, 117, пункт 1 Перехідних положень) [17, 22].

Всі нормативно-правові акти, закони, укази, розпорядження, рішення та ін. є результатом правотворчості. Вони з’являються внаслідок складної діяльності вищих державних органів, органів місцевого самоврядування, місцевої державної адміністрації, комерційних і некомерційних організацій, трудових колективів [10, 125].

У правотворчості України головну роль відіграє законодавчий орган держави – Верховна Рада. Вона має монопольну законотворчу компетенцію, тобто виключне право на прийняття законів і коло повноважень щодо їх прийняття, передбачені Конституцією та іншими законами, її законотворчість – провідна частина правотворчості і основної конституційно-правової форми прийняття законів державою [3, 300].

Нормативно-правові акти – основна і майже єдина форма права в Україні. Ця форма права має свої великі переваги:

  1.  нормативно-правовий акт дає можливість найбільш чітко, ясно і однозначно сформулювати зміст правових норм, юридичних прав і обов’язків. Якість нормативно-правових актів в значній мірі залежить від діяльності правотворчих органів, від розвитку юридичної науки в суспільстві, від рівня суспільної правосвідомості;
  2.  нормативно-правовий акт дає змогу досить швидко довести до населення зміст норм права. Засоби масової інформації – телебачення, радіо, преса являються основними засобами передачі інформації про зміст норм права, друге місце займають окремі видання законів, кодексів, збірників нормативно-правових актів;
  3.  ця форма права, на відміну від інших форм права, дає можливість відносно оперативно змінювати чи доповнювати їх;
  4.  наявність такої форми права дає змогу добре проводити систематизацію і кодифікацію, а єдиний збірник законів найбільш зручний для користування. Нормативно-правові акти можна систематизувати при допомозі збірників і комп’ютерів [18, 39].

Разом із тим нормативно-правові акти мають свої недоліки. Оскільки суспільні відносини постійно розвиваються, то вони вимагають оперативного внесення змін і доповнень до них, що робити в нинішніх умовах досить складно, оскільки це вимагає багато часу [18, 39].

Таким чином можна підвести висновок, що нормативно-правовий акт – це юридичний документ, який має загальнообов’язковий характер, прийнятий компетентними державними органами, підтримується і охороняється державною владою від порушень, направлений на регулювання суспільних відносин і охорону соціальних цінностей.

 

2.2. Ознаки і структура нормативно-правового акту

Правових актів досить багато, і їх потрібно відрізняти один від одного. Термін «правовий акт» в правознавстві має три значення: по-перше, це правило правомірної дії – юридичний факт; по-друге, результат правомірних дій як елемент правової системи (юридична норма, індивідуальний припис (акт), акт автономного регулювання); по-третє, юридичний документ.

В даному випадку найбільш підходять два останніх значення. Тому правовий акт – це письмовий документ, який належним чином оформлений і в зовнішній формі виражає волю держави, її органів, класів, соціальних груп, окремих індивідів, узагальнення практики.

Всі правові акти мають загальні риси:

  1.  Вони виражаються в письмово-документальній формі, мають об’єктивний характер і виступають як юридичні документи, що виражають реальність правових норм або процес їх реалізації.
  2.  В них виражаються інтереси і воля держави, народу, суспільства, окремих держав них органів, посадових осіб. В зв’язку із цим вони мають юридичну силу [18, 37].
  3.  В цих актах закріплюються елементи правової системи – юридичні норми, узагальнення практики, індивідуальні приписи, автономні рішення окремих осіб. Вони мають офіційний характер.
  4.  Всі ці акти складають єдину систему правотворчості, а також реалізації і застосування правових норм, а також конкретні правовідносини.
  5.  Через правові акти населення отримує інформацію про зміст права – правові знання, про суб’єктивні права і обов’язки тощо. Відповідно є обов’язковий для виконання.
  6.  Може бути актом-документом, зміст якого фіксується у встановленій законом документальній формі, і актом-дією, за допомогою якого виникає юридичний результат (встановлення правових норм, їх застосування і т.д.).
  7.  Становить юридичний факт, що спричиняє певні правові наслідки [18, 38].

Ці акти виконують ідеологічну, орієнтовну, інформаційну, регулюючу, охоронну й інші функції права.

В самому загальному вигляді всі правові акти можна поділити на дві великі групи:

1) нормативні акти;

2) індивідуальні акти.

Нормативно-правовий акт – офіційний акт-волевиявлення (рішення) уповноважених суб’єктів права, що встановлює (змінює, скасовує) правові норми з метою регулювання суспільних відносин. Або інакше: акт правотворчості, який містить юридичні норми.

Нормативно-правовий акт виконує дві рівнозначні функції: функцію юридичного джерела права і функцію форми права, тобто виступає як спосіб існування і вираження норм права [20, 313].

Для нормативних правових актів характерні такі ознаки, вони:

  1.  завжди містять норми права (оформлюють встановлення, зміну чи доповнення норм права);
  2.  приймаються тільки правотворчими суб’єктами і в межах їх компетенції. Суб’єктами прийняття нормативних актів в Україні є народ України, Верховна Рада України, Президент України, Кабінет Міністрів України, міністерства, інші органи і посадові особи, передбачені Конституцією та законами України;
  3.  приймаються з дотриманням певної процедури.

         Основними стадіями правотворчого процесу є правотворча ініціатива, розробка, розгляд, обговорення проектів нормативних актів, прийняття, бути офіційно опубліковані і мати механізм їх реалізації (публікується в офіційних спеціальних виданнях з обов’язковою відповідністю автентичності тексту офіційного зразка. В Україні закони публікуються у «Відомостях Верховної Ради України», газетах «Голос України» та «Юридичний вісник України»; постанови Кабінету Міністрів – у збірниках постанов уряду України та газеті «Урядовий кур’єр»; закони і підзаконні акти – у часописі «Офіційний вісник України») [20, 314].;

  1.  ухвалюються суб’єктами правотворчості у формах, визначених для кожного з них Конституцією і законами України (так, Верховна Рада України, зокрема, приймає закони, Президент України – укази, Кабінет Міністрів України – постанови).
  2.  всі нормативно-правові акти є не тільки формою права, але в певній мірі і джерелом права [6, 295].

До нормативного правового акта як офіційного письмового документа ставляться відповідні вимоги.

  1.   Структура нормативно-правового акта залежить від його специфіки і виду.

Основні елементи:

  •  Назва акта (вказує орган, який видав акт, вид акта, предмет регулювання)     [5, 297].
  •  Преамбула – вступна частина, безстатейне (таке, що не містить норм права) загальне введення, у якому дається обґрунтування закону, визначаються цілі, завдання й іноді формулюються вихідні світоглядні положення. Зараз преамбули в законах зустрічаються рідко.
  •  Пункти, статті – містять вихідні одиниці нормативно-правового акта – нормативні розпорядження. Через нормативне розпорядження стаття співвідноситься з нормами права.
  •  Статті можуть поділятися на частини, а пункти – на абзаци і підпункти. І статтю, і частини, із яких вона складається, прийнято позначати скорочено початковими буквами: статтю – «ст.», а частини (абзаци) статей – «ч.». Статті в законах нумеруються, нерідко нумеруються і частини (абзаци) статей, тоді вони, як правило, звуться пунктами.
  •  Глави – є у великих за обсягом нормативно-правових актах.
  •  Розділи – об’єднують глави у великих за обсягом нормативно-правових актах. Можлива й інша ситуація, коли статті, пункти об’єднуються в розділи, а розділи – у глави.
  •  Частини – найбільші підрозділи закону, містяться, як правило, у кодексах. Так, Кримінальний кодекс, Цивільний кодекс поділяються на дві частини: Загальну і Особливу.

Наприкінці акта розміщується дата і місце його прийняття, а також підпис відповідальної посадової особи. Засвідчення (скріплення підписом) офіційних текстів нормативних актів в Україні здійснюється щодо законів України – Президентом України, постанов Кабінету Міністрів – прем’єр-міністром України, рішень органів місцевого самоврядування – головами місцевих рад [20, 314].

  1.  Нормативні правові акти підлягають обов’язковій державній реєстрації та обліку. Так, нормативні правові акти міністерств та інших центральних органів виконавчої влади, що торкаються прав, свобод і законних інтересів громадян або мають міжвідомчий характер, реєструються в Міністерстві юстиції України. В Україні створено Єдиний державний реєстр нормативних актів, до якого включаються чинні, опубліковані та неопубліковані, в тому числі з обмежувальними грифами, закони України, постанови Верховної Ради України, укази і розпорядження Президента України, декрети, постанови і розпорядження Кабінету Міністрів України, нормативні акти міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, органів адміністративно-господарського управління та контролю, зареєстровані в Міністерстві юстиції, нормативні акти Національного банку, міжнародні договори України [6, 297].
  2.  Нормативні правові акти опрацьовуються з урахуванням правил юридичної техніки. Ці правила, зокрема, передбачають вимоги щодо використання мови (в тому числі юридичної термінології), прийомів і засобів викладення тексту нормативних актів, юридичних конструкцій, дотримання логічних законів тощо.
  3.  Нормативні правові акти публікуються в офіційних друкованих виданнях. Наприклад, закони України, нормативні акти Президента України, Кабінету Міністрів України, Національного банку України, міністерств та інших центральних органів виконавчої влади з 1997 року публікуються в щотижневому інформаційному бюлетені «Офіційний вісник України» [6, 297].

Всі акти відрізняються один від одного юридичною силою, дією в часі, в просторі і по колу осіб [20, 315].

Усього за 1993 – 9 місяців 2009 року Міністерством юстиції здійснено правову експертизу 21 547 нормативно-правових актів, з них зареєстровано 16 936 актів (79%).

Значна кількість нормативно-правових актів не узгоджується з положеннями Конституції і законами України, редакційно не опрацьовані і підготовлені без дотримання нормопроектної техніки.

Мін’юст запобігає появі незаконних нормативно-правових актів через процедуру відмов у їх державній реєстрації. В середньому ж щороку органи юстиції попереджують прийняття біля півтори тисячі таких норм.

Незважаючи на правове врегулювання цих питань та близько двадцятилітній досвід роботи, проблеми забезпечення законності нормативно-правових актів міністерств, інших органів виконавчої влади існують і на сьогоднішній день.

Відтак, сподіваємось, що державна реєстрація нормативно-правових актів, яка полягає у комплексному правовому аналізі таких актів забезпечить захист прав, свобод та законних інтересів людини [7].

 2.3. Класифікація нормативно-правового акту

Нормативні правові акти становлять єдину ієрархічну систему, яка повинна характеризуватися внутрішньою узгодженістю і забезпечувати правове регулювання в різних сферах суспільних відносин.

Види нормативно-правових актів за юридичною силою:

  •  закони;
  •  підзаконні нормативні акти.

Вони створюють систему писаного права в Україні, і їх надзвичайно багато   [18,  42]. Юридична сила нормативно-правового акта визначається Конституцією і Законом про нормативні акти. Юридична чинність – це специфічна властивість нормативно-правових актів, яка розкриває їх співвідношення і залежність за формальною обов’язковістю та визначається місцем правотворчого органу в апараті держави [4, 96].

Згідно з теорією і практикою правотворчості акти вищестоящих правотворчих органів, їх органів мають вищу юридичну силу, ніж акти нижчестоящих правотворчих органів. Останні видаються на основі та на виконанні нормативних актів, виданих вищестоящими правотворчими органами [22, 221].

Основними нормативно-правовими актами є закони. Закон–це нормативно-правовий акт вищого представницького органу державної влади (Верховної Ради України) або всього народу (під час проведення референдуму), який регулює найбільш важливі суспільні відносини, виражає волю і інтереси більшості населення і має найвищу або вищу юридичну силу по відношенню до всіх інших нормативно-правових актів. В зарубіжних країнах закони приймаються Парламентом, Конгресом, Сеймом, Національними Зборами, Верховною Радою тощо [18, 42].

Характеристика закону як правового документа вищої юридичної чинності означає таке:

  •  закон є незаперечним, тобто ніякий інший орган, крім законодавчого, не може його скасувати або змінити;
  •  усі інші нормативні акти (державних органів, громадських організацій, комерційних корпорацій) перебувають «під» законом, є підзаконними. Вони ґрунтуються на законах і не суперечать їм.

Ознаки закону:

1. Акт точно визначених, вищих за статусом суб’єктів влади в державі, як правило, вищого представницького органу країни (в Україні – Верховна Рада) або громадянського суспільства (безпосередньо народу) (референдум) [20, 316].

2. Акт, що може бути лише нормативним за змістом (на відміну від акта застосування норм права і акта тлумачення норм права).

3. Завжди письмовий акт-документ, який закріплює норми права, що вводяться, або їх зміни, містить первинні, засадничі норми права, яких раніше в правовій системі не було, до того ж – норми з ключових, основних питань життя, встановлює права і обов’язки громадян.

4. Акт, що ухвалений у суворій відповідності з Конституцією і раніше ухваленими законами і не потребує додаткового затвердження.

5. Акт, що може бути замінений, як правило, лише законом і перевірений на відповідність конституції лише Конституційним Судом.

6. Акт, що має вищу юридичну чинність, тобто акт найвищого юридичного «рангу»; всі інші акти повинні відповідати закону, ні в чому йому не суперечити.

7. Акт, ухвалений із дотриманням особливої законодавчої процедури, яка зветься законодавчим процесом [20, 317].

Законодавча діяльність, як і правотворення в цілому, ґрунтується на принципах верховенства права, демократизму, гласності, врахування громадської думки, плановості, системності, наукової обґрунтованості законодавчих рішень, визнання людини найвищою соціальною цінністю.

Законодавчий процес складається з самостійних    стадій– логічно завершених етапів щодо прийняття законопроекту.

Такими стадіями є:

  1.  Законодавча ініціатива [23, 302].
  2.  Підготовка проекту закону до розгляду його Верховною Радою України.
  3.  Розгляд і обговорення проекту закону Верховною Радою України.
  4.  Прийняття закону Верховною Радою України.
  5.  Введення закону в дію [23, 303].

Для докладного вивчення законодавчої процедури в Україні необхідно звернутися до Конституції і Регламенту Верховної Ради України (нормативного акта, що містить систему правил, які визначають процедуру діяльності українського парламенту).

  1.  Види законів за значенням і місцем у системі законодавства:

1. Конституція – акт установчого характеру, який закріплює загальні засади громадянського суспільства і держави, основи правової системи, правового статусу громадян, державно-територіального устрою, організації органів державної влади і місцевого самоврядування. Конституція – нормативний акт, що має виняткові властивості, вона засновується на загальнолюдських цінностях, виступає гарантом демократії, свободи, справедливості. Це стабільний правовий акт тривалої і постійної дії. Охорона Конституції України забезпечується спеціальним органом – Конституційним Судом України [3, 321].

Конституція буває двох видів:

  •  писана Конституція – може складатися як з одного, так і із кількох окремих документів, що були прийняті в різний час і офіційно проголошені основними законами держави (Конституція України, Конституція РФ, Конституція США та ін.). Їх ще називають моноконституційними актами.
  •  неписана Конституція – сукупність несистематизованих законів, судових прецедентів і звичаїв, які фактично закріплюють певний державний лад у країні, проте є не проголошеними формально її основними законами. Неписані конституції мають Великобританія, Нова Зеландія, Ізраїль.

Конституція необхідна для правового оформлення організації і здійснення суверенної влади, вона визначає правові орієнтири розвитку держави.

Стаття 8 Конституції України закріплює положення про те, що закони та інші нормативні правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Конституція як акт найвищої юридичної сили є юридичною базою решти законів. Усе ж, що суперечить Конституції або не відповідає їй, вважається незаконним.

2. Конституційні закони органічно поєднані з Основним Законом нормативні акти, які приймаються в порядку, передбаченому розділом XIII Конституції України, або якими вносяться зміни чи доповнення до Конституції [5, 301].

Конституційний закон відрізняється від інших законів такими ознаками:

а) юридичною чинністю;

б) предметом регулювання – особлива сфера;

в) порядком ухвалення – особлива процедура.

Як правило, конституційний закон ухвалюється кваліфікованою більшістю голосів (в Україні – 2/3, у Росії – 3/4). Закон, яким вносяться зміни до Конституції, відрізняється від закону, ухвалення якого передбачено чинною конституцією, і тим, що він після затвердження (ухвалення) набуває вищої юридичної чинності і стає складовою частиною Конституції [3, 322].

На жаль, у Конституції України чітко не зазначений блок суспільних відносин, який регулюється конституційним законом. З аналізу Конституції України можна дійти висновку, що конституційним законом слід регулювати ухвалення великого Державного Герба і Державного Гімну України, опис державних символів (ст. 20), внесення змін до Конституції (ст. 155), рішення про усунення Президента України з поста в порядку імпічменту (ст. 111) і низку інших.

3. Звичайні закони- нормативні акти, які приймаються на основі і на виконання Конституції і визначають основи правового регулювання суспільних відносин у певній сфері [5, 301]. Найтиповішими за обсягом регулювання є такі види звичайних законів:

а) загальні закони – закони, що регламентують певну сферу суспільних відносин і поширюються на всіх.

б) спеціальні закони – закони, що регламентують обмежену (спеціальну) сферу суспільних відносин і поширюються на частину населення (наприклад, закони про пенсії, про освіту, про міліцію та ін.).

4. Забезпечуючі закони– нормативно-правові акти, якими вводяться в дію окремі закони, ратифікуються міжнародні договори та ін. їх призначення полягає не у виданні нових норм, а в оперативному підтвердженні, підтриманні системи норм, що містяться в інших окремих законах і міжнародних договорах, які регулюють найважливіші відносини і потребують негайного ухвалення. Це закони, що містять норми про норми. Наприклад, Закон України від 17 грудня 1997 р. «Про ратифікацію Конвенції 1990 року про відмивання, пошук, арешт і конфіскацію прибутків, отриманих злочинним шляхом». Забезпечуючі закони не можуть існувати поза іншими законами, тобто тими, що ними вводяться в дію, і міжнародними договорами, що потребують ратифікації [3, 323].

  1.  Види законів за строком дії:

1) постійні – закони, що діють без обмеження строку;

2) тимчасові – закони, що діють з обмеженням строку (наприклад, закони «Про оподатковування», «Про бюджет на 2011 рік»);

3) надзвичайні (як різновид тимчасових законів) – ухвалюються у певних, передбачених конституцією, ситуаціях і діють на період надзвичайного стану (наприклад, проголошення окремих місцевостей зонами надзвичайної екологічної небезпеки, оголошення війни), їх особливість полягає в тому, що вони припиняють дію інших законів. Так, введення воєнного стану припиняє дію Кодексу законів про працю [3,324].

  1.  Види законів за структурною формою:

–кодифіковані (нормативні акти, затверджені законами, в яких узагальнюються і систематизуються норми права, що регулюють певну групу суспільних відносин. Кодифіковані закони приймаються у формі кодексів та Основ законодавства);

– некодифіковані.

  1.  Види законів за галузевою ознакою:
    1.  Конституційно-правові;
      1.  Цивільно-правові;
      2.  Адміністративно-правові тощо.
      3.  Міжгалузеві (комплексні) – про охорону здоров’я, освіту та ін. [3, 325].

Не зайве нагадати, що законами визначаються найважливіші цінності:

  •  права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод; основні обов’язки громадянина;
  •  порядок застосування мов;
  •  засади використання природних ресурсів
  •  засади регулювання праці і зайнятості, шлюбу, сім’ї, охорони дитинства, материнства, батьківства; виховання, освіти, культури і охорони здоров’я; екологічної безпеки;
  •  статус столиці України;
  •  одиниці ваги, міри і часу; порядок встановлення державних стандартів;
  •  порядок використання і захисту державних символів;
  •  державні свята;

Законом України оголошується амністія[17, 27]. Іншим видом нормативно-правових актів є підзаконні нормативно-правові акти.

Підзаконні нормативно-правові акти – це такі акти, які прийняті компетентними державними органами чи уповноваженими державою іншими суб’єктами на підставі закону, відповідно до закону і в порядку його виконання. Підзаконність нормативно-правових актів не означає їх меншої юридичної обов’язковості. Вони мають необхідну юридичну чинність. Правда, їх юридична чинність не має такої ж загальності та верховенства, як це властиво законам. Проте вони посідають важливе місце в усій системі нормативного регулювання, оскільки забезпечують виконання законів шляхом конкретизованого нормативного регулювання всього комплексу суспільних відносин.

Підзаконні нормативні акти різняться за юридичною чинністю. Юридична чинність підзаконних нормативних актів залежить від становища органів держави, які видають ці акти, їх компетенції, а також характеру і призначення самих актів. Акт нижчої державної інстанції повинен знаходитися не лише «під законом», а й «під» нормативними актами усіх вищих державних органів, яким він покликаний відповідати. Наприклад, акти Міністерства освіти повинні відповідати не лише Закону про освіту, а й нормативним документам Президента, Кабінету Міністрів, Міністерства фінансів [3, 336].

Підзаконних нормативно-правових актів надзвичайно багато, але згідно з Конституцією і законами України їх можна класифікувати на п’ять великих груп[18, 43]:

  1.  Акти державних органів України
  2.  нормативні правові акти Президента України: указ.
  3.  нормативні правові акти Кабінету Міністрів України: постанови.
  4.  нормативні правові акти міністерств та інших центральних органів виконавчої влади: накази, постанови, інструкції, положення, та ін.
  5.  нормативні правові акти місцевих державних адміністрацій: розпорядження, накази.
  6.  нормативні правові акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування: рішення, розпорядження.
  7.  підзаконний нормативний акт державного підприємства, установи, організації. Підзаконний нормативний акт комерційної організації наказ: інструкція адміністрації, статут, положення та ін.
  8.  акти колишнього Президента СРСР, Ради Міністрів СРСР з питань, що не врегульовані, і не суперечать законам України.
  9.  акти Автономної Республіки Крим.

Автономна Республіка Крим є невід’ємною складовою частиною України. Верховна Рада Автономної Республіки Крим у межах своїх повноважень приймає рішення та постанови, які є обов’язковими до виконання в Автономній Республіці Крим.

  1.  Міжнародні договори, укладені і ратифіковані Верховною Радою України згідно із Законом України «Про міжнародні договори України» вiд 29.06.2004 р.

Міжнародний договір – угода двох або кількох держав про встановлення, зміну або припинення прав і обов’язків у різних відносинах між ними.

Як основне юридичне джерело сучасного міжнародного права міжнародний-правовий акт може мати різні форми і назви: договір, угода, пакт, конвенція, трактат, протокол, обмін нотами, заключний акт та ін.

  1.  Інші підзаконні нормативні акти:
    •  акти Всеукраїнського і місцевих (локальних) референдумів;
    •  рішення окремих громадських об’єднань, уповноважених державою (делеговане законодавство);
    •  рішення трудових колективів (зборів і рад трудового колективу);
    •  протести органів прокуратури з приводу незаконності нормативних актів, якщо ними припиняється дія таких актів [18, 43].

РОЗДІЛ 3

СПІВВІДНОШЕННЯ НОРМИ ПРАВА І НОРМАТИВНО- ПРАВОВОГО АКТУ

Нормативно-правові акти переважно містять значну кількість правових норм, які так або інакше пов’язані із предметом правового регулювання цього акта[8, 213], тому співвідношення норм права і нормативно-правових актів найкраще розкривається через способи викладення норм права у нормативно-правових приписах і статтях нормативно-правових актів.

Способи викладення норм права у приписах, розташованих в статтях нормативно-правових актів, можна класифікувати залежно від:

1) повноти викладу (ступеня визначеності);

2) рівня узагальнення [3, 292].

Способи викладення норм права у приписах, розташованих в статтях нормативно-правових актів залежно від повноти:

1) повний (прямий, визначений) - у статті викладено припис, в якому є всі елементи норми права (гіпотеза, диспозиція, санкція) без відсилань до інших статей. Наприклад, у ст. 99 Житлового кодексу України зазначені всі елементи: "У разі припинення дії договору наймання житлового приміщення (одночасно припиняється дія договору піднаймання), піднаймач і члени його сім’ї (а також тимчасові мешканці) зобов’язані негайно звільнити займане приміщення. У разі відмовлення, вони підлягають виселенню в судовому порядку, а з будинків, що загрожують обвалом, - в адміністративному порядку";

2) відсильний (посилальний) - у статті викладено припис, в якому містяться не всі елементи норми права, для їх заповнення є відсилання до інших статей цього акта, де містяться недостатні відомості. Наприклад, ст. 138 "Оголошення розшуку обвинувачуваного" Кримінально-процесуального кодексу України проголошує: «Коли місце перебування особи, щодо якої винесена постанова про притягнення її в справі як обвинуваченого, не встановлене, слідчий оголошує її розшук. При наявності підстав, передбачених у статті 155 цього Кодексу, слідчий може обрати щодо обвинуваченого, який розшукується, запобіжний захід у вигляді тримання під вартою»;

3) бланкетний - у статті викладено припис, в якому є відсилання не до якоїсь статті даного закону, а до іншого нормативного акта (вищої чи нижчої юридичної сили) або до міжнародного акта, який ратифікований парламентом. Така стаття є "бланком", що заповнюється приписом конкретного закону чи іншого джерела (форми) права. Наприклад, у п. 6 ст. 32 Цивільного кодексу України записано, що порядок обмеження цивільної дієздатності неповнолітньої особи встановлюється Цивільним процесуальним кодексом України. У цьому випадку здійснюється відсилання до іншого конкретного нормативного акта. 

Способи викладення норм права у приписах статей нормативно-правових актів залежно від рівня узагальнення:

  1.  абстрактний - зміст норми (ознаки фактичних обставин, дій, явищ)розкривається у приписах статей загальними, абстрактними, не індивідуалізованими поняттями, через родові особливості (характерний для романо-германського типу (сім’ї) правових систем). Абстрактний спосіб викладення норм права свідчить про більш високий рівень юридичної техніки і має тенденцію до розширення сфери застосування;
  2.  казуальний - зміст норми (фактичні обставини, дії, явища, їх види) розкривається у приписах статей індивідуалізованими поняттями через певні факти, конкретні випадки (казуси), ознаки та ін. з широким застосуванням прийому переліків. Це призводить до громіздкості й утруднює використання (характерний для англо-американського типу (сім’ї) правових систем). Казуальний (детальний) спосіб може використовуватися обмежено в інших правових системах, зазвичай разом із абстрактним (максимально узагальнювальним) способом [3, 293].

Можливі такі варіанти співвідношення норми права і статті нормативно-правового акта:

  1.  в одній статті міститься одна норма права. Приклад ст.432 Кримінального кодексу України «Мародерство»: «Викрадання на полі битви речей, що знаходяться при убитих або поранених (мародерство), карається позбавленням волі на строк від трьох до десяти років». Стаття містить: гіпотезу поле битви і майно, що знаходиться при убитих і поранених; диспозицію заборону викрадання речей; санкцію міру відповідальності за це діяння;

2) в одній статті міститься кілька норм права. У такому разі норми права регулюють кілька правових відносин, що об’єднуються єдиною життєвою ситуацією. Наприклад, ст. 185 Кримінального кодексу України, що складається з п’яти частин, об’єднує всі варіанти правового реагування на здійснення крадіжки. Цей варіант співвідношення норми права і статті нормативно-правового акта є найбільш поширеним;

3) елементи однієї норми права розташовані в кількох статтях. Цей варіант має місце у тому випадку, коли елементи правової норми (гіпотези, диспозиції, санкції) за допомогою прямих відсилань або бланкетного прийому виражені в інших нормах права. Наприклад, ст.328 Кримінального кодексу України «Розголошування державної таємниці» є відсильною. Ця стаття застосовується тільки в тому випадку, якщо вказане у ній діяння не містить ознак державної зради або шпигунства (відповідно — ст.111 і ст.114 КК України). Прикладом бланкетного способу викладення правової норми є ст.286 Кримінального кодексу України «Порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керують транспортними засобами». Для того щоб правильно застосувати цю норму, слід звернутися до іншого нормативно-правового акта, а саме Правил дорожнього руху [8, 214].

ВИСНОВКИ

Поняття норми права належить до числа найважливіших категорій теорії права. Будь-яке правове явище розкривається і виявляє себе лише у взаємозв’язку з нормами права. Саме через норми права держава здійснює вплив на суспільство, на їх основі визначаються повноваження державних структур, завдяки нормам конкретизуються та реалізуються суб’єктивні права. Норма права є первинною клітинкою права та вихідним структурним елементом системи права.

Норма права — це загальнообов’язкове, формально-визначене правило поведінки (зразок, масштаб, еталон), встановлене або санкціоноване державою як регулятор суспільних відносин, яке офіційно закріплює міру свободи і справедливості відповідно до суспільних, групових та індивідуальних інтересів (волі) населення країни, забезпечується всіма заходами державного впливу, аж до примусу.

Можна зробити висновки, що норма права:

  •  є мірою волі і справедливості,
  •  є результатом владної діяльності держави, що складає в узагальненні і    систематизації типових конкретних правовідносин, що виникають у цивільному суспільстві;
  •   має завжди загальний характер, тобто це таке розпорядження, що адресоване до необмеженого числа індивідуально невизначених суб’єктів і розраховано на багаторазовість застосування при визначених життєвих обставинах.

Основним джерелом права у сучасній Україні є нормативно-правовий акт. Виходячи із усього вищезазначеного в роботі, нормативно-правовий акт – це письмовий документ компетентного органу держави або самого народу, в якому закріплюються встановлені та забезпечувані державою формально обов’язкові правила фізичної поведінки суб’єктів суспільного життя. Порівняно з іншими джерелами права, нормативно-правовий акт має ряд істотних переваг. Зокрема:

  •  він найбільш чітко, повно і однозначно формулює права і обов’язки суб’єктів суспільного життя;
  •  дає можливість найшвидше і найповніше довести зміст норм права до суб’єктів суспільного життя;
  •  дає можливість та створює умови для адекватного (належного) і однакового розуміння норм права;
  •  дає можливість оперативно реагувати на потреби правового регулювання, змінюючи, встановлюючи чи скасовуючи відповідну правову норму;
  •  нормативно-правові акти найбільш повно і легко можуть бути систематизовані, що сприяє полегшенню користування ними, та узгодженню і впорядкуванню чинних правових норм.

Нормативно-правові акти переважно містять значну кількість правових норм, які так або інакше пов’язані із предметом правового регулювання цього акта, тому співвідношення норм права і нормативно-правових актів найкраще розкривається через способи викладення норм права у нормативно-правових приписах і статтях нормативно-правових актів.

 У курсовій роботі було досліджено поняття норма права та нормативно-правовий акт, проаналізовано ознаки норми права та нормативно-правового акту, розкрито структуру і класифікацію норми права та нормативно-правового акту, розглянуто як відрізняються норма права і нормативно-правовий акт

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

  1.  Теорія держави і права. Академічний курс: Підручник / За ред. О.В. Зайчука, Н.М. Оніщенко. – К.: Юрінком Інтер, 2006. с. 688
  2.  Теорія держави і права: Навч. посіб. — К.: МАУП, 2003. — 240 с.
  3.  Скакун О.Ф. Теорія держави і права: Підручник / Пер. з рос. — Харків: Консум, 2001. с.644
  4.  Рабінович П.М. Основи загальної теорії права та держави: Навч". посібник. Вид. 6-е - X.: Консум, 2002. — 160 с.
  5.  М. В. Цвік, В. Д. Ткаченко, Л. Л. Богачова та ін., 2002  «Право». с.416
  6.  М. С. Кельман, О. Г. Мурашин. З 14     Загальна теорія держави і права: Підручник. — К.: Кондор, 2006. — 477 с.
  7.  Сухонос В.В. Теорія держави і права: Навчальний посібник. - Суші: ВТД «Університетська книга», 2005. - 536 с.
  8.  Крестовська Н.М., Матвеева Л.Г. Теорія держави і права: Елементарний курс. Видання друге. X.: ТОВ«Одіссей», 2008.— 432 с
  9.  Федоренко Г. О.Теорія держави і права: Навч.-метод. посіб. для самост. вивч. дисц. — К.: КНЕУ, 2006. — 232 с.
  10.  Волинка К. Г. Теорія держави і права: Навч. посіб. — К.: МАУП, 2003. — 240 с.
  11.  Теория государства и права: Курс лекций / Под ред. Н.И. Матузова и А.В. Малько. – М., 2001. – 776 с.
  12.  Проект народного депутата України Зварича Р. М. ЗАКОН УКРАЇНИ Про нормативно-правові акти.
  13.  Ямпольская Ц.А. Органы советского государственного управления в современный период. -М., 1954. –225 с.
  14.  Новоселов В.И. Акты государственного управления и укрепление законности в СССР: Автореф. дисс… канд. юрид. наук. -М., 1965. -20с.
  15.  Ковальська В.В. Поняття, ознаки та значення нормативно-правового акту МВС України // Форум права. -2008. -№ 2. –С.237-242 [Електронний ресурс].–Режим доступу: http://www.nbuv.gov.ua/e-journals/FP/2008-2/08kvvamu.pdf
  16.  Судові та правоохоронні органи України (А.П. Гель, Г.С. Семаков, С.П. Кондракова)
  17.  Ковальський В. С, Козінцев І. П. Правотворчість теоретичні та логічні засади – К.: Юрінком Інтер, 2005. – 192 с.
  18.  Котюк В.О. Теорія права: Курс лекцій: Навч. посібник для юрид. фак. вузів. – К.: Вентурі, 1996. – 208 с.
  19.  Євграфова Є. Нове дослідження проблем джерел права // Право України. – 2009. – №5. – с.198
  20.  Скакун О.Ф. Теорія держави і права: Підручник. – 2-ге видання. – К.: Алерта; КНТ; ЦУЛ, 2010. – 520 с.
  21.  Костенко М. Державна реєстрація нормативно-правових актів: формальність чи необхідність // Сайт Міністерства юстицій http://www.minjust.gov.ua.
  22.  Хропанюк В.Н. Теория государства и права. Учебник для вузов. Изд. 2-е перераб. и доп. /Под ред. проф. Стрекозова. М.: Интерстиль, 2001. – 245 с.
  23.  Тихомиров Ю.А. Юридическая коллизия. – М., 1994 – с. 140.


 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

2678. Управление эксплуатационной работой и качеством перевозок 367.04 KB
  График движения поездов является основой организации всей перевозочной работы на железнодорожном транспорте. Он обязателен для всех подразделений железных дорог: станций, локомотивных депо, пунктов технического обслуживания и ремонта вагонов, тяговы...
2679. Формирование ассортиментной политики на примере ОАО Казанский жировой комбинат 673.27 KB
  В современных условиях развития рыночных отношений отечественные промышленные предприятия нуждаются в разработке оптимальной ассортиментной политики, которая отвечала бы с одной стороны сложившейся в стране рыночной ситуации, тенденциям ее ...
2680. Сегментация рынка товаров потребительского и промышленного назначения на примере ООО Торговый дом Кама 120.8 KB
  Организации, действующие на рынке, осознают, что их товары или услуги не могут полностью удовлетворить запросы и желания  всех потребителей. В идеале, организация должна стараться занять все рыночные ниши (сегменты), для максимизации п...
2681. Электронные узлы измерительных устройств 2.25 MB
  Проектирование как этап создания нового прибора есть процесс преобразования информации, заложенной в техническом задании, в информацию, необходимую для изготовления создаваемого прибора. Ему предшествуют такие начальные этапы как технико-эконо...
2682. Расчет газопровода от поселка Крутинка до поселка Атрачи 204.68 KB
  Рассчитать газопровод от п. Саргатское до п. Андреевка Определить диаметр газопровода из условия обеспечения нормального и экономичного газоснабжения всех потребителей. Гидравлический расчет выполняется по максимальным часовым расходам с учетом коэф...
2683. Разработка автоматизированной системы управления технологическими процессами фирмы Allen Bradley 401.23 KB
  Внедрение АСУ ТП позволяет значительно повысить эффективность производства за счет: получения достоверной информации с технологических объектов, оперативного контроля, управления процессами и учета готовой продукции, повышения...
2684. Расчет среднегодовых технико-экономических производственно-отопительной котельной 142.28 KB
  В связи с ростом промышленного производства и развитием социальной структуры населенных пунктов, ежегодно возрастает потребность тепловой энергии на технологические нужды, отопление и вентиляцию. Темой курсовой работы является проект котель...
2685. Проектирование металлорежущих инструментов 423.52 KB
  Проектирование круглого фасонного резца. Назначение фасонных резцов. Анализ исходных данных. Выбор инструментального материала. Выбор формы передней и задней поверхности резца и его геометрических параметров в базовой точке...
2686. Волны в упругих средах 957.5 KB
  Волны в упругих средах  Волновые процессы Предположим, что точка, совершающая колебание находится в среде, все частицы которой связаны между собой. Тогда энергия ее колебания может передаваться окружаю - щим точкам, вызывая их колебание. Явлени...