3936

Економічна думка Стародавнього Сходу та Китаю

Реферат

Экономическая теория и математическое моделирование

Вступ Господарство перших цивілізацій в історії людства мало багато спільних рис, разом з тим відзначалося певними особливостями, що відрізняло їх від країн античного світу (Стародавня Греція та Рим), які виникли і розвивалися на господарській та ду...

Украинкский

2012-11-10

146 KB

44 чел.

Вступ

Господарство перших цивілізацій в історії людства мало багато спільних рис, разом з тим відзначалося певними особливостями, що відрізняло їх від країн античного світу (Стародавня Греція та Рим), які виникли і розвивалися на господарській та духовній основі Сходу, але значно пізніше.

Країни Стародавнього Сходу були розташовані у вигідних географічних та кліматичних умовах. Саме ці обставини сприяли інтенсивному розвитку землеробства на високоурожайних, поливних землях долини річки Ніл у Єгипті. Найбільшим їхнім господарським досягненням стала зрошувальна система землеробства, яка перетворила Єгипет у могутню централізовану державу, квітучий оазис світу. Згодом стародавні єгиптяни навчилися виплавляти бронзові виробив виробляти тонке лляне полотно, прикраси з золота і срібла. Високого рівня розвитку досягла обробка каменю і будівельна справа, свідченням чого є єгипетські піраміди, інші архітектурні пам'ятки, які збереглися до наших днів. 

Оскільки на півночі Єгипту переважало тваринництво, а на півдні землеробство, то між цими регіонами велася жвава торгівля. Згодом в торгівлю з Єгиптом були втягнуті сусідні держави та народи. Єгипетські купці торгували зерном, золотом, сріблом, міддю, оловом, шкурами, слоновою кісткою, деревиною.

До країн східного рабства, а саме так називають історики країни Стародавнього Сходу, належали також державні утворення Межиріччя (Месопотамії). У долинах рік Тигр і Євфрат місцеві жителі успішно займалися землеробством, зводили греблі, канали, інші іригаційні споруди.  Землеробство високого рівня, а також тваринництво були основними видами господарської діяльності в Стародавньому Китаї та Індії. В долинах рік Інд і Ганг в Індії та Хуанхе і Янцзи у Китаї зрошувальне землеробство зародилося вже у IV тис. до н.е. На високоурожайних полях землероби збирали по два урожаї в рік бавовни, цукрової тростини, рису, пшениці, проса, льону та інших культур. Високого рівня розвитку досягли ремесла — ковальство, ткацтво, гончарство, ювелірна справа тощо. Бурхливо розвивалася торгівля, яка мала регіональну спеціалізацію. 

Для суспільно-економічного устрою країн Стародавнього Сходу характерним було так зване східне рабство. Особливість його полягає у тому, що основною продуктивною силою суспільства тут були селяни-общинники, землероби, а також вільні ремісники. Раби складали незначний відсоток населення.

Отже, в країнах Стародавнього Сходу рабство мало патріархальний характер, сільська община була домінуючою в економіці цих країн.

 Загальна характеристика економічної думки Стародавнього Сходу

Історія держав Стародавнього Сходу відображає початок цивілізації та становлення економіки як специфічної сфери людської діяльності. Відокремлення скотарства від землеробства, виділення ремесла із сільськогосподарського виробництва, розвиток обміну, виникнення торгівлі та грошей сприяли продукуванню надлишкового продукту, майновому розшаруванню населення. Охорона інтересів приватних власників, необхідність обслуговувань потужних іригаційних систем та захисту населення від зовнішньої небезпеки викликали потребу у сильній централізованій владі, суворій дисципліні, регламентації господарського життя.

Писемні джерела, на підставі яких можна досліджувати економічну думку Стародавнього Сходу, — це, як правило, зведення законів, юридичні акти, документи господарської звітності та твори про управління державою й державним господарством. Тому багато з них мають нормативний характер і відображують позицію насамперед правлячих верств — фараонів, царів, вельможних придворних та чиновників. Економічному знанню притаманні догматизм, апріорність і значною мірою символізм. Найважливіші економічні ідеї народів стародавніх цивілізацій неодноразово коментували й розвивали наступні покоління, саме їх було покладено в основу економічних поглядів учених середньовічного Сходу. Тоді ж (починаючи з IV тисячоліття до н.е.) були започатковані конкретні економічні науки   статистика, облік та аналіз господарської діяльності, управління і т. ін., які набули дальшого розвитку в античному періоді (I тисячоліття до н.е. — IV століття н.е.).
   Писемні джерела, які дають змогу аналізувати економічну думку Стародавнього Світу, відображають специфіку азіатського та античного  способів  виробництва:

АЗІАТСЬКЕ СУСПІЛЬСТВО

АНТИЧНЕ СУСПІЛЬСТВО

Існувало у країнах Стародавнього Сходу (у Стародавньому Єгипті, Месопотамії, Стародавній Індії, Стародавньому Китаї)

Існувало у Стародавній Греції та у Стародавньому Римі

  •  Основу економіки складало зрошувальне землеробство, що вимагало будівництва та обслуговування складних іригаційних систем
  •  Самозабезпечення та самоізоляція державних систем від інших країн, захоплення життєвого простору та побудови територіальних імперій
  •  Панівною була державна власність на землю, рабів при збереженні общинного землекористування, державний контроль над розподілом, споживанням, поведінкою і навіть образом мисленняя громадян
  •  Натуральне господарство як основа суспільного розвитку, слабкий розвиток товарного виробництва і ринкових відносин
  •  Патріархальне рабство: незначна чисельність і частка рабів, зайнятих в основному на будівництві та обслуговуванні іригаційних систем, культових споруд, царського господарства
  •  Основу економіки становило землеробство, тваринництво, ремесло, торгівля (переважно у містах)
  •  Поєднання різних політичних та господарських моделей: демократії, деспотії, аристократії, олігархії, республіки, монархії, військової та адміністративно-бюрократичної системи управління тощо
  •  Панівної була власність рабовласники на рабів та продукти їх праці
  •  Основу суспільного розвитку становило натуральне господарство, водночас значного розвитку досягло просте товарне виробництво і ринкові відносини, особливо зовнішня торгівля
  •  Головною продуктивною силою були раби. Водночас зберігалась селянська община, ремесло розвивалося переважно в містах
  •  Античне рабство: висока частка рабів у загальній чисельності населення, раби зайняті в усіх сферах економіки

Характерними рисами економічної думки Стародавнього Сходу є глибокий символізм, невіддільність від універсального міфологічного розуміння світу, схильність до повчань. Писемні джерела відображають повсякденну господарську практику (переписи населення, земельні кадастри, документи господарської звітності тощо), а також спроби її первісного осмислення (настанови, повчання, нормативні акти). При цьому центральне місце відводиться проблемам, пов'язаним з обліком, організацією та управлінням державним господарством ("Артхашастра", "Гуаньцзи"), регламентацією майнових відносин, відносин найму та форм контролю за економічною діяльністю населення (закони Ешнунни, закони Хаммурапі, Хетські закони).
Слід зазначити, що у країнах Стародавнього Сходу регламентувалось не тільки натуральне господарство, але і зачатки товарно-грошових відносин. Проблеми захисту населення від боргового рабства і лихварства знайшли яскраве відображення у Старому заповіті Біблії.
 
Епоха стародавнього світу охоплює тривалий історичний період (VII—X тисячоліть), пов'язаний з переходом євразійських племен до осілості та землеробства, розвитком поділу праці, виокремленням ремесла, будівництвом кам'яних та дерев'яних споруд, використанням колеса та плавкою металів. Важливу роль у розвитку господарського життя стародавніх народів Сходу відігравало природне середовище та кліматичні умови. Виробництво мало переважно натуральний характер, провідною галуззю було сільське господарство, землеробство.
У цей період панівною була традиційна економічна система, заснована на багатоукладності, натурально-общинних формах господарювання, широкому застосуванні ручної праці, освячених століттями традиціях та звичаях, релігійних і культових цінностях, кастовому поділі населення. Станова структура держав з осілим населенням включала родову знать, воїнів, служителів культу, землеробів, ремісників, купців та рабів.
В епоху стародавнього світу відбувалось формування основних соціальних інститутів суспільства, власності (приватної та колективної), сім'ї (патріархальної), релігії (переважно політеїстичної), держави тощо. Ускладнення господарської практики та майнових зв'язків сприяло поступовому переходу від заснованого на родових традиціях звичаєвого права до системи державного законодавства.
Важливим фактором розвитку людського мислення у цей період став винахід писемності. Ідеографічне письмо з'явилось у древніх єгиптян і шумерів у другій половині IV тисячоліття до н.е., у стародавніх індійців — з III тисячоліття до н.е., у стародавніх китайців — з II тисячоліття до н.е. Виникнення буквеного письма у фінікійців сприяло формуванню у І тисячолітті н.е. грецької та латинської писемності.
У стародавньому світі звичай набуває недоторканного характеру.
  В результаті вплив економічних факторів виявляється прихованим під поверхнею, де вони діють повільно, але напевне. Наслідки їх дій виявляються не через роки, а через покоління... У такій цивілізації найздібніші люди з презирством ставились до роботи, там не було сміливих, вільних підприємливих робітників і готових піти на ризик капіталістів; виробнича діяльність  регулювалася звичаєм і навіть для захисту цієї діяльності від свавілля тиранії звертались до звичаю. Саме з історією економічної думки Стародавнього Сходу пов'язане започаткування конкретних економічних наук — статистики, обліку та аналізу господарської діяльності, управління тощо. Економічна думка Стародавнього Сходу справила значний вплив на розвиток європейської цивілізації і стала суттєвим внеском до скарбниці світового економічного знання.

Економічні погляди мислителів Стародавнього Китаю

Своєрідність економічної думки Стародавнього Китаю невіддільна від самобутності старокитайської цивілізації як одного із ранніх центрів світової культури. Головні течії суспільної думки Стародавнього Китаю сформувались у VI-III ст. до н.е. Конфуціанство, легізм, даосизм, моїзм протягом століть вели гостру полеміку з багатьох філософських та економічних проблем.

Визначальний вплив на економічну думку Стародавнього Китаю справило конфуціанство - вчення давньокитайського мислителя Конфуція.     Конфуцій (551-479 pp. до н.е.) - видатний мислитель Стародавнього Китаю. Справжнє ім'я Конфуція - Кун-цзи. Народився у васальному князівстві Лу і був найменшою одинадцятою дитиною в родині. Сім'я належала до старовинного аристократичного роду, збіднілого і розореного до того часу. Батько Конфуція помер, коли синові було три роки, у шістнадцять років він втратив і матір раннього дитинства Конфуцій старанно вчився. З часом він став відомим філософом і вчителем. Учні звали його Кун Фу-цзи (шановний учитель Кун), звідси пішло латинізоване ім'я Конфуцій. У житті Конфуція був період, коли він служив чиновником і займався судово-карними справами. Конфуцій, за переказами, його чесність та старанність викликали незадоволення влади. Зазнавши невдач на державній службі, Конфуцій став учителювати. Тридцять років він у супроводі учнів мандрував по країні, проповідуючи своє учення та прагнучи знайти йому застосування. Не зустрівши підтримки з боку правителів, мислитель повернувся додому і останні роки життя присвятив створенню відомого літопису "Чуньцю" ("Весна та осінь"), редагуванню матеріалів з історії "Шу цзин" ("Книга історії") та народних пісень "Ші цзин" ("Книга віршів").
Створивши першу в історії Китаю приватну школу, Конфуцій брав зі своїх слухачів помірну плату і жив на кошти кількох багатих учнів, які надали йому приміщення для проведення занять. За переказами, мислитель мав 3000 учнів, 72 з них були особливо наближені до вчителя, 12 - були з ним постійно.
Як Піфагор і Сократ, Конфуцій викладав своє учення у формі бесід і не залишив жодного писемного рядка. Коли у віці 72 років він помер, учні зібрали його висловлювання та думки у книгу "Лунь юй" ("Бесіди та міркування"). У наступні роки вони поширювали та популяризували вчення свого учителя.
Конфуцій не був засновником релігії, однак після смерті в його честь були побудовані храми і став складатися релігійний за формою культ Конфуція як першоучителя людства. У II ст. до н.е. при імператорові У-ді принципи конфуціанства були канонізовані, конфуціанство набуло в Китаї статусу офіційного віроучення. Кожен освічений китаєць зобов'язаний був знати напам'ять текст "Лунь юй" та керуватись настановами Конфуція у житті.
На початку XX ст. рід Конфуція нараховував 20-30 тис. осіб, він існує і нині. Старший потомок Конфуція по прямій лінії носить спадковий князівський титул, за імператорів він повинен був присвятити себе догляду за могилою та храмом мислителя.
Конфуціанство стало державною ідеологією Китаю, квінтесенцією китайської цивілізації. На постаменті пам'ятника Конфуцію у головному приміщенні храму та пантеону мислення, який займає понад 20 гектарів вміщено надпис: «Найсвятіший, наділений даром передбачення Мудрець Конфуцій - місце заспокоєння його духу».                                              Соціально-економічна концепція конфуціанства базується на вченні про природне право, згідно з яким в основі суспільного устрою лежить божественна воля. За Конфуцієм, Бог є першопричиною світу, але він не втручається у явища суспільного життя, які пізнаються людським розумом (даром Божим) і становлять природне право.
Конфуцій  виправдовував становий поділ суспільства, існування рабства та сувору соціальну ієрархію як вічні та незмінні явища, встановлені Богом і природою. Розумову працю він вважав таланом "вищих" станів, а фізичну -долею "нижчих" верств, основну масу яких становили раби. Згідно з конфуціанством кожна людина повинна знати своє місце у суспільному житті, відповідно до порядку, встановленого Небом: "Цар повинен бути царем, підданий- підданим, батько - батьком, а син - сином".
В основі морально-етичного учення Конфуція лежить ідея культури, людяності, доброти, первісно закладених у кожній людині; встановлення таких міжособистісних стосунків, які б не викликали небажаних вражень та емоцій. Золотим періодом для Китаю Конфуцій вважав перші роки правління династії Жоу (1027-256 до н.е.). Водночас сучасність він характеризував як царство хаосу, нескінченних міжусобиць та заколотів. Відтак мислитель робив висновок про необхідність нової моральної філософії, заснованої на категоріях "жень" (людяності, любові до людини), "і" (вірності обов'язку, справедливості), "сяо" (синівської шанобливості), "куань" (великодушності). Ідеал людини в конфуціанстві - законослухняний громадянин, якого не потрібно присилувати коритись владі. Мудрий правитель, на думку Конфуція, повинен управляти народом з допомогою виховання у підданих благоговіння перед "ритуалом"("лі"), тобто моральним законом.
Сформулював патріархально-папгерналістську концепцію держави як
"великої сім'ї", керованої "сином Неба" - правителем, який повинен бути "батьком нації", високоморальною та освіченою особистістю, здатною реально впливати на рівноправний розподіл створеного у суспільстві багатства.
Значну увагу приділяв соціально-економічним аспектам державного управління: турботі про народний добробут, забезпечення соціальної стабільності, залучення населення до громадських робіт тощо. Пов'язуючи процвітання держави з багатством народу, мислитель закликав управляти державою на засадах доброчинності, високоморальної поведінки, не обтяжуючи населення тяжкими податками та повинностями.
Вбачав суспільний ідеал у минулому, стверджуючи, що досконалі правила існували лише в глибокій давнині. Конфуцій ідеалізував старовину, обґрунтовуючи консерватизм суспільного устрою та старі патріархальні порядки.
Головну увагу приділяв морально-етичним нормам та програмі морального вдосконалення людини. На думку мислителя, досконала особистість живе за канонами давніх традицій, поважає владу, є скромною, справедливою, невибагливою у побуті. Конфуціанство не засуджувало прагнення людини до збагачення за умов чесних шляхів його здобуття.
Князь великий із князівства Ці запитав Конфуція про те, у чому суть управління державою. Конфуцій відповів:
«Нехай буде цар царем, слуга - слугою, батько - батьком, а син -сином.»
Подальшого розвитку ідеї конфуціанства набули у працях Мен-цзи (372- 289 pp. до н.е.) та Сюнь-цзи (313-238 pp. до н.е.). У центрі уваги цих мислителів Стародавнього Китаю були проблеми забезпечення соціальної злагоди у суспільстві та стабільності централізованої влади.
Слід зазначити, що Мен-цзи був захисником раціонального землекористування з метою піднесення добробуту селян і багатства держави. Він розробив проект земельної реформи, згідно з якою основою господарської системи повинна була стати сільська община із 8 великих родин, кожній з яких виділялась державою однакова земельна ділянка. Дев'ята ділянка мала оброблятись усіма общинниками спільно, урожай з неї призначався для державної скарбниці та утримання правителів і чиновників.
Мен-цзи зазначав обмежені можливості державної регламентації торгівлі в масштабах країни, висловлюючи побоювання, що регулювання цін "призведе до взаємного обману". Значну увагу він приділяв розвитку внутрішньої торгівлі на основі товарообміну між землеробами та ремісниками.
Згідно з поглядами прихильника конфуціанства Сюнь-цзи управління державою становить необхідну закономірність суспільного розвитку, визначену природою людини. Водночас Сюнь-цзи заперечував "волю Неба" і погляди Конфуція на чесноти патріархальної родини. Оголошуючи людину творцем усіх речей, він зазначав, що доброчинність особистості формується законами та вихованням.
На думку Сюнь-цзи, найважливішою функцією правителя є розподіл обов'язків у державі. Обґрунтовуючи ідею поділу праці у суспільстві, мислитель зазначав, що окрема людина "не може володіти мистецтвом усіх [ремесел] і якщо люди не будуть опиратися один на одного, то це призведе до злиднів" .
Мислитель вважав, що економічна політика держави має базуватись на принципах економії у витратах, збереження надлишків та забезпечення багатства народу. "Краще спочатку дати можливість народу отримати вигоду, - писав Сюнь-цзи, - і лише потім відібрати частину її, ніж зовсім не давати народові можливості отримувати вигоду і забирати її в нього». Водночас мислитель пов'язував збагачення народу з задоволенням лише того рівня потреб, який відповідає соціальному рангові людини. У зв'язку з цим держава повинна була, на його думку, регламентувати споживання нижчих верств населення, забезпечуючи нагромадження надлишків суспільного продукту.
Значний вплив на розвиток економічної думки та господарської практики Стародавнього Китаю справила школа легістів (законників), виникнення якої пов'язане з іменами політичних діячів Стародавнього Китаю - Цзи Чаня та Лі Куя (VI-V ст. до н.е.). Економічні погляди легістів знайшли відображення у творах старокитайських мислителів Шан Яна (390-338 pp. до н.е.)
правителя області Шан у царстві Цінь та Хань Фея (280-233 pp. до н.е.)
вихідця з аристократичної родини, близької до правителів царства Хань. їх твори засвідчили посилення ролі держави та формування імперсько-бюрократичної системи управління у Китаї.
Легісти були прихильниками політичної централізації, відводили велику роль законам в управлінні державою. Так, перший міністр правителя царства Вей Лі Куй висунув ідею регулювання товарних цін шляхом наповнення внутрішнього ринку великими обсягами продовольчих товарів за фіксованими цінами. Оригінальне вирішення проблем державного регулювання хлібного ринку базувалось на системі раціональних закупівель зерна у врожайні роки та використання накопичених товарних запасів для страхування землеробів у голодні неврожайні періоди.
"Книга правителя області Шан" розкриває важливу роль централізованих функцій держави та законів в управлінні країною: "Не слід ні на мить забувати про закон, потрібно... правити, опираючись на закон", - стверджує автор. Водночас Шан Ян заперечував культуру в усіх її проявах, заперечуючи твердження конфуціанства про пріоритетність морально-етичних норм. Чільне місце у забезпеченні добробуту держави він відводив землеробству та загарбницьким війнам, відстоюючи консервацію общинного устрою.
У "Книзі правителя області Шан" засуджується торгівля сільськогосподарською продукцією, спекуляція зерном у неврожайні роки. Автор рекомендує правителям створювати такі умови, які б спонукали купців кидати заняття торгівлею і переходити у сферу безпосереднього сільськогосподарського виробництва. Відомо, що у 351 р. до н.е. Шан Ян ввів систему кругової поруки - колективної відповідальності за виконану роботу і виплату податків. Селянам заборонялося займатися торгівлею і залишати общину, ставати орендарями. Купці обкладалися високими податками, що мало спонукати їх до заняття землеробством.
Книга "Хань Фей-цзи" стала узагальненням наявних на той час легістських ідей. Її автор, Хань Фей, проголошував необхідність дотримання "єдиного закону". Він розробив учення про три інструменти управління (закон, владу та мистецтво управління) та дві підойми управління (покарання та винагороду). Легісти критикували конфуціанство та заперечували непорушний авторитет глибокої давнини, обґрунтовуючи ідею прогресивного розвитку суспільства. Водночас Хань Фей наголошував на егоїстичній природі людини, стверджуючи, що спонукальні мотиви її вчинків не мають ніякого значення, оскільки істинними критеріями людських дій служать лише результати.
Наголошуючи на тому, що природа людини егоїстична, заснована на отриманні власної вигоди, легісти пов'язували моральність не з вродженими рисами, а з гармонією користі окремої особи і держави. Вони наполягали на тому, що вигоду держави визначає закон, поза яким добро і зло не існують. На думку представників цієї течії суспільної думки Стародавнього Китаю, мудрий і сильний правитель повинен опиратися на справедливі закони, вміти використовувати силу влади і вправно керувати людьми.
Визначною пам'яткою економічної думки Стародавнього Китаю є колективний трактат "Гуань-цзи" (IV-III ст. до н.е.), який містить близько 500 праць старокитайських мислителів, в основному прихильників легізму. Відводячи велику роль законотворчій діяльності держави, укладачі трактату розробили систему заходів її регулюючого впливу на економічне життя. У цій праці знайшли відображення питання вдосконалення оподаткування, розвитку землеробства та ремесла, регулювання товарно-грошового обігу, спрямовані на те, щоб зробити країну могутньою, а народ - задоволеним, не допускаючи збагачення торговців і лихварів.
У трактаті "Гуань-цзи":
проголошується непорушність станового поділу суспільства, звертається увага на те, що "Закон - не знаряддя у руках правителя, а сила, яка стоїть над ним і покликана збагачувати народ, а не скарбницю";
обґрунтовується необхідність стабілізації натурально-господарських відносин та захисту господарства від ринкової стихії, зазначається, що правитель повинен регламентувати працю землеробів, ремісників і торговців, тримати в своїх руках "можливості для регулювання хліба, грошей і металу";
до важливих функцій держави зараховуються накопичення товарних запасів у період здешевлення продукції та їх реалізації у період подорожчання, надання землеробам державної допомоги, дешевих кредитів у неврожайні роки тощо;
розглядаються питання грошового обігу, звертається увага на необхідність застосування нормованої емісії грошових знаків для того, щоб "гроші були дорогими, а товари - дешевими", проголошується недопустимість нееквівалентних відносин між покупцями і продавцями, за якої "вигоди для одних стають більшими за вигоди для інших";
наголошується на необхідності чіткого обліку господарських явищ, застосування нормативів для організації натурального господарства, створення земельного кадастру з метою приведення оподаткування у відповідність до якості земельних ділянок, заміни прямих податків на залізо та сіль непрямими тощо.
Цікаво, що автори трактату виявили деякі закономірності розвитку товарно-грошового обігу в умовах простого товарного виробництва. Вони з'ясували протилежний рух ціни товарів та кількості грошей, зазначивши, що зростання товарних цін призводить до здешевлення грошей. У трактаті містяться пропозиції щодо застосування нормованої емісії грошових знаків, підвищення цін на продовольчі товари з метою нейтралізації торгово-лихварського капіталу тощо.

    Засновником ще однієї впливової течії суспільної думки Стародавнього Китаю - моїзму - був видатний філософ та політичний діяч Мо-цзи (Мо-ді, 479-400 pp. до н.е.). Школа моїзму була створена на противагу конфуціанству і пройшла два етапи свого розвитку (ранній та пізній), проіснувавши до кінця III ст. до н.е. Учення моїзму має назву "шляху зайнятих на роботі людей", оскільки його прихильниками були дрібні власники, товаровиробники, котрі прагнули покращити своє становище у суспільстві.
Основним джерелом вивчення економічних поглядів моїстів є "Трактат учителя Мо" ("Мо-цзи"). Ця книга має колективного автора, записи в ній здійснювалися протягом двох століть учнями та послідовниками Мо-цзи. В основі учення моїзму лежать 12 принципів, серед них - принципи загальної любові та загальної користі, заперечення війн, шанування єдності та мудрості, економії на витратах. Головна ідея моїзму - ідея загальної любові та загальної користі ("цзяньай") як умови вирішення всіх існуючих у суспільстві конфліктів. Поставивши питання про співвідношення загального та особистого інтересів, моїсти розглядали загальну вигоду як сукупність окремих інтересів, наголошуючи на тому, що "загальна користь, загальна любов приносять Піднебесній (Стародавньому Китаю) велику вигоду; окрема корислива вигода за рахунок загальної вигоди є великим злом для Піднебесної".
На відміну від конфуціанства, моїсти заперечували незмінність станового поділу суспільства, виступали проти привілеїв знаті, проповідуючи природну рівність людей. Вбачаючи причину бідності в успадкуванні влади та багатства, вони обстоювали необхідність висунення на керівні посади високоморальних та здібних людей, незалежно від їх походження.
Моїсти рішуче засуджували рабство, війни, закликали до взаємодопомоги і взаємної любові заради незалежності й добробуту. Задоволення загальнодержавних потреб пропонували здійснювати не за рахунок рабської праці, а шляхом введення обґрунтованої податкової системи. Представники цієї течії висловлювались проти розкоші і надмірного споживання, зазначаючи, що найпершою умовою досягнення щастя є старанна праця та розвиток приватної ініціативи.
Одним із напрямків теоретичних узагальнень старокитайських мислителів, який вплинув на еволюцію економічної думки та господарської практики Стародавнього Китаю був даосизм. Основні ідеї даосизму викладені в трактаті "Дао де цзин" ("Шлях доброчесності, або Книга про силу і ідею"). У китайській мові ієрогліф "дао" означає "шлях", або "вічний принцип".
Автором "Дао де цзин" вважається напівлегендарний китайський мислитель Лао-цзи (604-517 pp. до н.е.). Лао-цзи у перекладі означає "стара дитина". За однією із легенд мислитель народився не дитиною, а похилим мудрецем із сивою бородою. Певний час він був хранителем архівів Чжоузького правителя, а потім віддалився від людей у пустелю на заході Китаю. Трактат "Дао де цзин" є невеликим за обсягом твором, параграфи якого мають жанрову подібність до афоризмів. Послідовники Лао-цзи розвинули і поширили вчення свого учителя. На сьогодні канонічний текст "Дао де цзин" з коментарями налічує 1120 томів.
В основі даосизму лежить учення про "дао" - сутність всіх речей та явищ, ідея творчої сили, яка керує Всесвітом, загальний закон і сутність людського буття, який разом із субстанцією "ці" (повітря, ефір) становить основу світу. Найважливіша його характеристика - природність, невтручання у самодостатні процеси та явища, покірність та відмова від багатства і боротьби. На думку мислителів Стародавнього Китаю, досягти гармонії можна лише шляхом серединного царства: "Знати міру в мірі - ця міра сталість". Тому мудра людина веде пасивне існування, не втручається у реальність, залишаючи речі такими, якими вони є. Правитель-мудрець повинен відкинути розкіш і війни і повернути народ до примітивної простоти, яка існувала до виникнення культури і моралі.
Вважаючи людську діяльність безплідною метушнею, Лао-цзи виступав за природне просте життя, відмову від розкоші, розвитку писемності, накопичення нових знань, вдосконалення знарядь праці, проти державного регулювання економічного життя з допомогою законів і знань. Як і Конфуцій, він ідеалізував давні часи і радив повернутись до первісного, природного стану речей. Засуджуючи соціальну нерівність і політику правителів, за якої багаті збагачуються, а бідні стають ще біднішими, Лао-цзи вважав, що соціальні біди є результатом порушення "дао". Він заперечував досягнення матеріальної культури, цивілізації, стверджуючи, що люди здатні збагнути світ, але не в змозі щось у ньому змінити. Тому розумний володар у своїх діях повинен спиратись на здоровий глузд, а не на теоретичні знання.

Шдях Дао в філософії Давнього Китаю.

Розглядаючи діяння давніх правителів і культурних героїв, Конфуцій та його послідовники змогли не тільки відобразити єдину картину історичного минулого Китаю, а й запропонували оригінальне філософське трактування, тлумачення історії, використовуючи весь арсенал мовної, писемної і міфологічної спадщини. Уявлення про історію пов'язане з найдавнішим поняттям Дао - шлях, а також метод, принцип, мораль, абсолют та ін. Культурність - вень і правильний суспільний устрій, що підтримується чиновниками-інтелектуалами, трактувався як дві сторони одного сущого - різні прояви Дао.
Людство всеосяжне: світ, взагалі, суспільство, і вся китайська цивілізація, тобто людство - це Піднебесна. В умовах вічного торжества і вічної нездійсненності Дао в Піднебесній підтримується зусиллями мудрих правителів, які спираються на вчених-чиновників. Отже, Дао - це ідея загального універсального балансу в світі гармонії, елементом якої є Людина.
У «Шу цзин», що стала відомою завдяки редакції Конфуція, розповідалося, що ще за чжоуського правителя Чен запроваджені посади трьох вищих сановників - великий учитель, великий наставник і великий плекун, службові обов'язки яких полягали у роздумах про істинний шлях (Дао) управління державою, приведенні у гармонію темного і світлого початків. Ці міркування про благий хід подій (Дао) ще називали шляхом государя і Неба - зв'язані з ритуалом життя правителя та його близького оточення.
Натхненний статус правителя підтримувався уявленнями про духовий зв'язок між ним і Верховним Імператором (Ді) - божеством і одночасно прародителем правлячого дому. Цей зв'язок постійно здійснювався шляхом ритуального ворожіння, без якого жодна більш чи менш серйозна дія правителем не розпочиналася. Верховний імператор - символ величі правлячої династії та її прихильності до волі неба - вищого закону Піднебесної, узагальненому в понятті Дао. «Не моє маленьке володіння посміло позбавити влади правителя Шань Інь, - говорив шанським сановникам, які лишилися, новий правитель Чжоу гун, - Небо не дало йому влади, Верховний Імператор скасував первісний наказ».
Ворожіння стало особливою системою знання, одним з фундаментальних напрямків писемної культури. Ворожіння стало основою універсальної астрологічної концепції світогляду, вперше викладеної у «Книзі змін» («І цзин»). Таку назву мала книга для ворожінь -один з найавторитетніших і оригінальних творів канонічної китайської літератури. Появу єдиного тексту «Книги змін» та його редакцію також зв'язують з діяльністю Конфуція, хоча згадка про книгу вперше зустрічається у джерелах, що належать ще до 672 року до н. є.
Щасливе і нещасливе, темне і світле, потяг і відчуження - усе це дві сторони однієї медалі - вічно і циклічно мінливого світу. «Немає рівних доріг без схилів, немає таких, що поїхали і не повернулися назад» - це тлумачення гексаграми теж можна розцінити як характеристику законів Всесвіту. Для усієї історії китайської культури «Книга змін» стала символом логічного мислення, а традиційна наука про зміни - прообразом усієї китайської філософії. У будь-якому випадку вчення про зміни мало центральне методологічне і світоглядне значення для двох найдавніших і авторитетніших напрямків китайської думки - конфуціанства і даосизму. Світові початки:
темне і світле (інь і ян).
Міркування про два світових початки - темне (інь) і світле (ян), основні у «Книзі змін», відомі в Китаї задовго до філософії. Багаточисленні давні написи на панцирах черепах і кістках великої рогатої худоби розповідали про розрізнення сонячного дня на життєвому шляху людини - ян-жи і хмарного -бу ян-жи або похмурого - мей-жи. Світлий початок означає схід Сонця, поворот до нього обличчям, а також самі властивості Сонця, неба, дня, спеки, твердості, сили, чоловіка, самців тварин. Початок темного - символ заходу, повороту до Сонця спиною, властивостей місяця, землі, ночі, холоду, м'якості, слабкості, жінки, самок тварин. У найдавніших коментарях темне і світле трактувалися як два зразки, що народжуються шляхом послідовного подвоєння з Великого переділу - тай цзи, інакше названого Дао. Отже, роздуми про Дао, або пізнанні Дао, пошук і відкриття у людях, вчинках, речах і подіях двох зразків, двох початків або двох перспектив - світлої і темної, щасливої і нещасливої. Навіть сам Дао в таких роздумах у двох іпостасях - небесне і піднебесне, людське. У вузькому розумінні небесне означало навіть зворотний хід часу або рух зірок із Заходу на Схід протилежно до руху сонця із Сходу на Захід. А єдність небесного і піднебесного Дао - втілення добового циклу.
Людина серед людей (Жень)
У роздумах про Дао Конфуцій продовжує і розвиває давню традицію, підкреслюючи у змісті Дао єдність двох початків: людського і небесного. Дао може існувати у Піднебесній лише зусиллями людей, у противагу Піднебесна може взагалі втрачати Дао. У такому розумінні і полягає Дао кожної людини, що може бути прямим і кривим, великим і малим, притаманним шляхетному мужу і жебракові. Обличчя людей конкретизується Конфуцієм як поняття де - людська благодать-доброчесність. Де є внутрішньою якістю кожного індивіда і навіть кожної речі, якість, що забезпечує найкращий спосіб індивідуального існування. У такому розумінні де подібне до самозбереження і жаги життя. Де - це внутрішня сила, що протистоїть зовнішнім впливам. Ідеальне втілення людського де для Конфуція -гуманність - жень. Де і його втілення в жень - те, завдяки чому Дао здійснюється у Піднебесній.
Слово жень вживається і як людина серед людей. Сам же Конфуцій використовує його в значенні доброта правителя до підданих, наполягаючи, що жень - це виключна якість благородного мужа і не притаманна жебракові. Конфуцій виходить із споконвічного змісту, суті поняття благородний муж - цзюнь цзи - дитя правителя. Для Конфуція благородний муж - це правитель або представник аристократичних верхів, на відміну від нижчої або маленької людини, зайнятої працею. В ієрархії людських істот благородний муж стоїть нижче досконаломудрого, але так само, як і досконаломудрий, може впливати на маленьких людей, як вітер на траву. Це положення стало основним пунктом розходження поглядів Конфуція і представників школи моїстів, які наполягають на єдиному критерії моральності для всіх людей.
Доброта правителя для Конфуція - це спокійна, самодостатня любов - прив'язаність благородного мужа до людей, в основі якої лежить принцип самообмеження, або золоте правило конфуціанської моралі: не нав'язувати іншим того, чого не бажаєш собі; зміцнювати інших у тому, у чому бажаєш зміцнитися сам, і просувати їх на те, на що бажаєш просунутись сам. Доброта, як принцип самовдосконалення, протистоїть прийнятому у школі легістів принципу фа - юридичному закону. Тому Конфуцій доброту, як добровільне подолання себе, ще називає поверненням до закону ритуальної благопристойності.  У Конфуція лі перетворюється у загальну характеристику правильного суспільного устрою і поведінки людини. «Правитель повинен керувати підданими через принцип лі», - говорив Конфуцій. А це означає: не слід дивитися на невідповідне, не слід слухати невідповідне, не слід говорити невідповідне, якщо невідповідне не відповідає принципу лі. Лі - це зовнішній аналог жень. Жень - внутрішній зміст лі, те, що наповнює його певним змістом. Будь-який обряд або ритуал, форма поведінки у сім'ї, суспільстві, державі - це не просто формальність, данина минулому, але й підтримання балансу і ненависті в світі, збереження рівноваги у людських стосунках, гармонії Неба і Піднебесної. Для Конфуція жень і лі - це парні поняття - єдність внутрішнього і зовнішнього в людині, яка ґрунтується на пізнанні людиною власне своєї небесної природи. Тому дао у Конфуція, ще здебільшого у його послідовників, це шлях золотої середини: щоб управляти людьми, треба навчитися управляти собою; щоб пізнати світ, треба пізнати себе; щоб піднестися, треба подолати себе. Шлях золотої середини - це шлях взаємовідповідності людей та речей своєму призначенню, Піднебесної - своєму небесному закону - Дао.

Висновок

     Економічна думка Стародавнього Китаю виникла та розвивалася у рамках філософських та політичних вчень; основними напрямами суспільної думки Китаю були – конфуціанство, легізм, даосизм, моїзм, які сформувалися у 4 – 3 ст. до н.е. Протягом століть між цими напрямками велася полеміка про економічний лад суспільства, общину, міру втручання держави в економіку та методи управління нею. Провідною течією було конфуціанство. З часом воно перетворилось у державну ідеологію і мало величезний вплив на суспільно-економічний та політичний розвиток Китаю протягом приблизно 2 тисячі років.

     Знати iсторiю дуже важливо, адже минуле тicно пов’язане з майбутнім, пояснює його. Минуле як грунт, майбутнє наче дерево, що проростає з нього. Історичний екскурс у минуле економічної думки показує, що люди завжди прагнули теоретично усвідомити економічні умови свого існування, мотиви господарської діяльності, а відтак, розгадавши таємниці економічних процесів, спробувати управляти ними. Практичні потреби регулювання економічного життя й зумовили виникнення економічної теорії.
     Ця тема є дуже актуальною у наш час, адже з економiчними процесами ми “зiштовхуемося” повсякчасн. Кожна свiдома людина повина хоча б трiшки знати про рiзнi економiчнi думки на однi i тiж економiчнi процеси. Але не кожна економічна думка розвивається у систему поглядів і стає економічним ученням. Ні в рабовласницькому, ні у феодальному суспільстві ще не існувало стрункої системи економічних поглядів на економічні процеси. Вона складається поступово в процесі історичного розвитку суспільства.
     Вивчаючи iсторiю розвитку рiзних економiчнх думок, ми тим самим дослiджуем стан економiки у рiзнi перiоди часу. Cаме анаiзуючи економiчнi процеси певного iсторичного перiоду, ми дiзнаемося про рiвень розвитку самого суспiльства.

Список використаної літератури:

  1.  Базилевич В.Д., Ільїн В.В.  Метафізика економіки. – К. – 2006.
  2.  Базилевич В.Д. «Історія економічних учень » – К. – 2005.
  3.  Горлач «Філософія » – К. – 2001.
  4.  Дао: гармония мира. - М.: Эксмо - Харьков: Фолио, 2000.
  5.  Кремень В.Г., Ільїн В.В.  Філософія: Мислителі. Ідеї. Концепції. –

К. – 2005

  1.  Корнійчук Л.Я., Татанерко Н.О. «Історія економічних учень »

К. – 1999.

  1.  Конфуций: Жизнь, учение, мысли, изречения, афоризмы / Виктор Викторович Юрчук - 3.изд., с изм. - Минск : Современное слово, 2003.
  2.  Проскурін П.В. «Історія економіки та економічних учень » – К. – 2005.
  3.  Тимочка Н.О.,Пучко О.А. «Економічна історія » – К. – 2000.


 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

28809. Подготовка и осуществление коренного перелома в ВОВ. Путь к победе. Какие события позволяют судить о решающем вкладе СССР в победу над Германией 18.15 KB
  Наибольшего размаха и напряжения военные действия достигли на советскогерманском фронте где летом в вооруженной борьбе принимало участие с обеих сторон более 700 расчетных дивизий до 12 млн. К осени протяженность советскогерманского фронта достигла почти 6200 км максимальной величины за всю войну. В результате героического сопротивления советских войск наступление противника на южном крыле советскогерманского фронта было остановлено. Несмотря на то что на большинстве участков наступление противника было остановлено положение на южном...
28810. СССР в послевоенные годы. Была ли неизбежна «холодная война» 15.58 KB
  И тем не менее с точки зрения выяснения того когда и как она началась думается имеет существенное значение то какими виделись послевоенные отношения между США и СССР Рузвельту и какой линии он намеревался придерживаться в этом вопросе. В последовавшей затем беседе с советским послом президент особо подчеркнул что считает поддержание и развитие дружественных отношений между США и СССР абсолютно необходимыми и соответствующими интересам обеих стран. Вслед за этим вскоре после состоявшейся в ноябре 1943 года в Тегеране встречи руководителей...
28811. Почему «Хрущевское десятилетие» вошло в историю страны как «оттепель»? Укажите основные направления хрущевских реформ 14.42 KB
  Смерть Сталина устранение от власти Берии положило конец массовому террору в стране. Критика культа личности Сталина разбудила советское общество порождала веру надежду на изменение к лучшему.
28812. Эпоха «развитого социализма» 1965-1985. Почему все попытки модернизации социализма были неудачны 15.78 KB
  Почему все попытки модернизации социализма были неудачны 14 октября 1964 г. Брежнева не был эпохой застоя как утверждала перестроечная историография как не стал и не мог стать периодом официально провозглашенного развитого социализма. Эпоха развитого социализма – закономерный и неизбежный этап кризисного развития советской тоталитарной системы.
28813. СССР в 1985-1991. Каковы основные причины и цели политики «перестройки» 14.88 KB
  Развал СССР. Перестройка общее название совокупности политических и экономических перемен проводившихся в СССР в 1986 1991 годах. В ходе перестройки особенно со второй половины 1989 года после I Съезда народных депутатов СССР резко обострилось политическое противостояние сил выступающих за социалистический путь развития и партий движений связывающих будущее страны с организацией жизни на принципах капитализма а также по вопросам будущего облика Советского Союза взаимоотношений союзных и республиканских органов государственной...
28814. Распад СССР. Становление суверенной России 16.01 KB
  Представители русского населения в Верховном Совете СССР создали фракцию Союз отстаивая права русского населения в союзных республиках которое непременно пострадало бы и пострадало в случае распада СССР.Начавшееся потепление в отношениях с Западом шло лишь за счет уступок со стороны СССР в 1989 г. СССР терял статус великой державы.
28815. Дайте сравнительный анализ программам политических партий в России в начале 20в. 15.01 KB
  Умеренноконсервативноекрыл о возглавляла партия октябристов Союз 17 октября. названа в честь Манифеста 17 октября. Программные цели: дальнейшее развитие политических свобод дарованных Манифестом 17 октября идеал ограниченная конституционная монархия.
28816. Февральская революция и падение монархии. В чем сущность новой власти, возникшей в России после Февраля 15.2 KB
  В сложившейся обстановке правительство и сам царь проявили неспособность к быстрым и решительным действиям. Правительство было тесно связано с буржуазными общественными организациями возникшими в годы войны Всероссийский земский союз Городской союз Центральный военнопромышленный комитет. В своей Декларации Временное правительство объявило амнистию политическим заключённым гражданские свободы замену полиции народной милицией реформу местного самоуправления.
28817. Какие альтернативы открывались перед страной после Февральской революции? Почему они не были реализованы? В чем причины победы большевиков в октябре 1917г. 18.82 KB
  решающий перевес был на стороне Советов большевиков. Корнилов смог установить свою власть в стране; однородносоциалистическую если бы была выполнена резолюция II Съезда Советов о создании правительства из представителей всех социалистических партий; большевистсколеворадикальную с приходом к власти большевиков началась реализация этой модели общественного развития России. Нерешительные попытки Керенского избавиться от наиболее ненадёжных частей Петроградского гарнизона приводят только к тому что они дрейфуют влево и переходят на...