39409

Проект полігонометрії 4 класу

Контрольная

География, геология и геодезия

Розграфлення – система поділу топографічних карт на частини з метою одержання листів карт більш крупного масштабу. Основою для створення всіх крупно масштабних карт є карта масштабу 1:1000000. Для того щоб отримати карту масштабу 1:1000000 вся поверхня земної кулі умовно поділяється на колони через 6˚ по довготі від меридіана 180˚ та паралелями на пояси через 4˚ по широті на північ та на південь від лінії екватора. Утворення карти масштабу 1:1000000 Правило подальшого розграфлення листів топографічних карт полягає в постійному поділі листа...

Украинкский

2013-10-04

192 KB

37 чел.

Зміст роботи

Частина 1   Опис району робіт

  1.  Фізико-географічна характеристика району робіт
    1.  Топографо-геодезична вивченість району робіт
    2.  Підбір топографічних матеріалів для проектування для заданого району робіт

Частина 2   Проект планової геодезичної основи

  1.  Задані умови проектування
    1.  Проект полігонометрії 4 класу
      1.   Вимоги до місцезнаходження пунктів полігонометрії 4 класу
      2.   Типи центрів для проектованої полігонометрії
      3.   Схема мережі на топографічній карті
      4.   Карточка закладки центру і-го пункту полігонометрії
      5.   Визначення центру ваги ходу полігонометрії
      6.   Визначення форми ходу полігонометрії
      7.   Прямий розрахунок ходу полігонометрії
    2.  Проект полігонометрії 1-го та 2-го розрядів

2.3.1  Схема мережі на топографічній карті

Ковельський район – район в центральній частині Волинської області. Утворений 1939. Площа 1,9 тис. км². Населення 43,3 тис. чол.. (1990, без  м. Ковеля). Райцентр – місто обласного підпорядкування Ковель. У районі – селища міського типу Голоби та Люблинець, 91 сільський населений пункт.

Ковельський район лежить в межах Поліської низовини. Поверхня північної і центральної частини – ребристо-хвиляста моренно-зандрова рівнина, південної – хвиляста денудаційна, низовина. Поширені карстові форми рельєфу. Корисні копалини : торф, пісок, глина, крейда, вапняки. Район розташований у Волинському Поліссі. Пересічна температура січня -4,5˚, липня +18,5˚. Опадів 617 мм. на рік. Період з температурою понад +10˚ становить 157 днів. Висота снігового покриву 14 см. Ковельський район належить до вологої, помірно теплої агрокліматичної зони. Територією району протікають річки Турія, Стохід та їхні притоки Чорна, Рудка, Воронка (басейн Дніпра). Понад 20 озер, споруджено понад 31 водосховище (загальна площа водного дзеркала 462 га)ю переважають дерновослабо- та середньо підзолисті ґрунти. Площа лісів 70 тис. га (лісоутворюючі породи – сосна, дуб). Є 2 лісопаркові зони площею 591 га. Серед територій і об’єктів природно-заповідного фонду – заказник Нечемне та 2 пам’ятники природи. У районі – виробниче обладнання «Ковельбудіндустрія» (Люблинець), плодоконсервний завод, комбінат хлібопродуктів, цех луцького заводу «Спектр» (Голоби).

Ковель – місто обласного підпорядкування Волинської області, райцентр. Розташований в центральній частині області, на річці Турії (притока Прип’яті, басейну Дніпра). Залізничний вузол, автостанція. Населення 68,4 тис. чол.. (1990). Вперше згадується в літопису 1310 під назвою Ковле, 1518 затверджено міські права, місто з 1795. пересічна температура січня – 4,5˚, липня +18,4˚. Опадів 611 мм. на рік. На річці Турії створено водосховище з зоною відпочинку. У місті – 2 метеостанції. Площі земельних насаджень 449 га. Ковель – центр Ковельського промислового вузла. Підприємства по обслуговуванню залізничного транспорту. Заводи : сільськогосподарських машин, льонообробки, сироробний, крохмальний, комбікормовий, будівельних матеріалів; хлібо-, м’ясо-, деревообробні комбінати, ветсанзавод. Швейна фабрика. Лісгоспзаг. Машино-будівельний технікум, медичне та 2 професійно-технічних училища. Туристська база «Лісова пісня».

Об’єкти туризму : меморіальний комплекс Бойової Слави, пам’ятник екіпажу бронепоїзда «Комунар» і ковельським залізничникам, які загинули в роки Великої Вітчизняної війни.

Ковельський виступ – тектонічна структура на крайньому Північному Заході України, у межах Волинської області. Є виступом кристалічного фундаменту Східно-Європейської платформи, розчленована розривами на блоки. Глибина закладання його поверхні – від 1,2 км. на Півдні до 2 км. на Заході (на Півдні від Володимир-Волинського розлому вона на 2,6 км. глибша, ніж у Ковельському виступі). Осадочний чохол має 2 структурні поверхи. Нижній, складений дислокованими теригенними осадочними породами верхнього протерозою – нижнього палеозою, нарощується на Захід за рахунок кам’яновугільних і юрських відкладів. Верхній поверх лежить на розмитій поверхні нижнього і утворений монокристалічними товщами крейдяномергельних порід верхньокрейдового віку. Суцільний антропогеновий чохол представлений водно-льодовиковими піщаноглинистими утвореннями, перекутими моренними відкладами на Волинському пасмі.

За рельєфом Ковельський виступ відповідає північно-західній Поліської низовини, укладеній Волинським пасмом.

Ковельський комплекс льодовикових утворень – група льодовикових форм рельєфу і льодовикові відклади в центральній частині Волинської області. Фіксує край  Західно-Поліської льодовикової лопаті покривного льодовика Дніпровського зледеніння. Пов'язаний з першою фазою скорочення лопаті й відокремленням Ковельського льодового язика. До комплексу входять акумулятивні водно-льодовикові форми (ози, конуси виносу), екзарацій на долина і моренні покриви. Добре виявлені у рельєфі ози з уламками місцевих крейдяних порід є біля сіл Мощена, Люблинець, Білашів, Любимів, Радошин та Уховецьк Ковельського району. Конуси виносу фіксують фронт язика своїми гирловими частинами біля сіл Журавлине Старовижівськоо району, Озерни Луцького району, Старий Мозир, Великий Порськ, Підріжжя Ковельського району. Поховану екзарацій ну долину глибиною до 40 м, виповнену дніпровською мореною, виявлено в долині річки Турії біля села Селець. Окремі покриви основних морен залягають у центральній частині комплексу.    

Отримавши проектне завдання виконують збирання матеріалу. Маючи географічні координати знаходження об’єкту ми знаходимо номенклатуру і звертаємось в потрібну геодезичну організацію, щоб отримати потрібну карту району робіт.

Геодезична система координат

Положення точок на фізичній поверхні Землі визначаються координатами – величинами, які характеризують розміщення точок відносно початкових площин, ліній і точок, котрі визначають вибрану систему координат система координат, які застосовуються в геодезії, можна розділити на просторові і плоскі. В проекті ми використовуємо геодезичну систему координат – система, що визначає положення проекції точки на еліпсоїді.

Геодезична система координат об’єднує під загальною назвою дві системи : астрономічну і геодезичну. Астрономічні координати вимірюються із спостережень небесних світил і залежать від напрямку прямовисної лінії в даній точці фізичної поверхні Землі. Геодезичні координати належать до прийнятого референт-еліпсоїда і визначають положення нормалі до поверхні еліпсоїда. На відміну від астрономічних координат, геодезичні координати не вимірюються приладами, їх одержують тільки шляхом обчислень.

Геодезичною широтою В  називається кут між нормаллю, яка проходить через дану точку М та площину екватора.

Геодезичною довготою L називається двохграний  кут між між площиною початкового меридіану та площиною меридіана даної точки.

Геодезичною висотою Н називається відстань по нормалі від даної точки М до поверхні еліпсоїда.

Геодезичні координати точки земної поверхні

М – дана точка поверхні

В – геодезична широта

L – геодезична довгота

n  нормаль

Система плоских прямокутних координат Гауса-Крюгера

При створені планів місцевості і топографічних карт важливе значення має вибір напряму осей прямокутних координат і точки початку відліку координат. В принципі, для кожної невеликої ділянки можна вибрати свою систему координат і скласти план в такій «місцевій» системі. Однак при цьому не можна буде порівняти або об’єднати плани навіть двох сусідніх ділянок, якщо кожна з них буде складена в своїй умовній системі координат.

Тому, як правило, необхідна єдина система координат, яка дозволить об’єднати матеріали, виконаних на поверхні Землі зйомок. Введення єдиної системи координат для всієї земної кулі або держави має велике значення. В цьому випадку забезпечується можливість загального картографування країни, коли кожний план стає частиною загальної карти держави.

В геодезичній практиці виявилось найзручніше використовувати рівнокутні (конформні) проекції. В таких проекціях зберігається рівність кутів при переході з поверхні еліпсоїда на площину.

Теорія конформного зображення однієї поверхні на іншу і, зокрема, зображення поверхні земного еліпсоїда на площину була розроблена німецьким вченим К.Ф. Гауссом в 1825-1830 рр., але практичне розповсюдження вона дістала після виведення Л. Крюгером в 1912 р. робочих формул, зручних для обчислень в цій проекції. При використанні проекції Гауса-Крюгера поверхня еліпсоїда поділяється меридіанними площинами на зони і паралельними – на пояси.

 

 

Поділ поверхні еліпсоїда на координатні зони і пояси

Земну кулю ділять меридіанами на зони, проведенні через кожні 6˚ від Грінвича та паралелями на пояси проведенні через кожні 4˚ від екватора.

Кулю розміщують поперечно розташованому циліндрі і проектують кожну зону на бокову поверхню циліндра.

Кожна зона дотикається осьовим меридіаном та лінією екватора до поверхні циліндра. Розрізавши циліндр по твірній розгортають зображення в площину у вигляді окремих зон, що дотикаються лише в одній точці екватора. В кожній зоні осьовий меридіан та екватор зображенні взаємно перпендикулярними лініями, тобто утворюють прямокутну систему координат. За вісь абцисс (Х) приймають північний напрям осьового меридіану, а за вісь ординат (У) – напрям екватора. Для уникнення від’ємного значення у початок відліку ординат зміщують вліво на 500 км.

  

Площинне зображення розрізаного циліндра

Розграфлення і номенклатура карти

Номенклатура топографічної карти – це система позначень листів топографічних карт.

Розграфлення – система поділу топографічних карт на частини з метою одержання листів карт більш крупного масштабу.

Основою для створення всіх крупно масштабних карт є карта масштабу 1:1000000. Для того, щоб отримати карту масштабу 1:1000000, вся поверхня земної кулі умовно поділяється на колони через 6˚ по довготі від меридіана 180˚ та паралелями на пояси через 4˚ по широті на північ та на південь від лінії екватора. Всього будемо мати 60 колон для всієї земної кулі та по 22 пояси Північної та Південної півкуль. Навколо полюсів зони в 2˚ по широті. Отже, в перетині колон і поясів утворюються трапеції розміром 6˚  по довготі та  4˚ по широті, кожна з яких зображується на одному листі в масштабі 1:1000000.

Утворення карти масштабу 1:1000000

Правило подальшого розграфлення листів топографічних карт полягає в постійному поділі листа карти дрібнішого масштабу меридіанами і паралелями на ціле число трапецій листів карт більшого масштабу.

Нам необхідно знайти номенклатуру карти, де знаходиться точка з координатами В=51˚12΄53˝ , Геодезична довгота L=24˚31΄15˝ м.Ковель.

Лист карти масштабу 1:1000000 М-35 розмірами по довготі 6˚ і широті 4˚ ділять на 144 частини карт масштабу 1:100000,що позначаються арабськими цифрами від 1 до 144. розміри листа по довготі - 30΄ і широті - 20΄.

Лист карти масштабу 1:1000000

Номенклатура листа – М-35

1

2

3

4

5

6

7

8

9

10

11

12

13

14

15

16

17

18

19

20

21

22

23

24

25

26

27

28

29

30

31

32

33

34

35

36

37

38

39

40

41

42

43

44

45

46

47

48

49

50

51

52

53

54

55

56

57

58

59

60

61

62

63

64

65

66

67

68

69

70

71

72

73

74

75

76

77

78

79

80

81

82

83

84

85

86

87

88

89

90

91

92

93

94

95

96

97

98

99

100

101

102

103

104

105

106

107

108

109

110

111

112

113

114

115

116

117

118

119

120

121

122

123

124

125

126

127

128

129

130

131

132

133

134

135

136

137

138

139

140

141

142

143

144

Лист карти масштабу 1:100000 ділять на 4 листи карти 1:50000. Розміри карти - 10΄по широті і 15΄ - по довготі. Позначаються великими літерами А,Б,В,Г.

 

Лист карти масштабу 1:100000

Номенклатура листа – М-35-26

А

Б

В

Г

Лист карти масштабу 1:50000 ділиться на 4 листи карти масштабу 1:25000. Розміри карти - 5΄ по широті і 7΄30˝ - по довготі. Позначаються маленькими літерами а, б, в, г.

Лист карти масштабу 1:50000

 

Номенклатура листа – М-35-26-А

а

б

в

г

Лист карти масштабу 1:25000

Номенклатура листа – М-35-26-А-в

1:25000

Таблиця координат Гауса-Крюгера

М-35-26-А-в

24˚30΄

27˚

- 2˚30΄

24˚37΄30˝

27˚

- 2˚22΄30˝

Абцисси Х

51˚15΄

571744,4

571452,7

51˚10΄

562476,4

562184,5

Ординати У

51˚15΄

178300,9

169386,8

51˚10΄

178611,8

169682,2

Умовні ординати

51˚15΄

51˚10΄

Зміст та призначення карти масштабу 1:25000

Топографічні зйомки в масштабі 1:25000 проводяться з цілю створення державних топографічних карт, потрібних для вивчення, використання та охорони природних ресурсів, проектування інженерних споруд та виконання інших робіт для розвитку народного господарства, а також для забезпечення оборони країни.

Топографічна карта масштабу 1:25000 є основою для складення топографічних карт більших масштабів, тематичних карт та інших картографічних документів.

Топографічна карта масштабу 1:25000 використовується:

в сільському господарства – при створенні схем районного планування, землевпорядкуванні, тощо;

при меліорації – для перспективного проектування робіт по осушенню, зрощенню та оводненню місцевості;

в геологічній розвідці – при проведенні пошукових і пошуково-розвідувальних роботах та при геофізичному дослідженні;

при розробці нафтових і газових родовищ – для попереднього проектування;

у гідротехнічному будівництві – при обслуговуванні схем використання річок і каналів, проектуванні дільниць під гідро вузли, водосховища, тощо;

в лінійному будівництві – при проектуванні залізниць та автошляхів, виборі варіантів прокладання трубопровідного прокладання, ліній електропередач та зв’язку, тощо;

в лісовому господарстві – при проектування лісового господарства, організації ліспромгоспів, розробці проектів меліорації.

На топографічних картах масштабу 1:25000 відповідно до Головних положень по створенню топографічних карт масштабу 1:25000 та діючими Умовними знаками повинні  бути нанесенні такі об’єкти:

  •  пункт Державної геодезичної мережі та зйомочної мережі;
  •  населенні пункти, окремі будівлі та споруди, пам’ятники, монументи, скульптури та місця поховання;
  •  промислові та сільськогосподарські об’єкти;
  •  залізничні колії та споруди при них, будівлі залізниці, станції, роз’їзди, депо, будки, блокпости, платформи, семафори та світлофори, тунелі, насипи та виїмки, тощо;
  •  автошляхи, шосе та ґрунтові дороги, тропи, мости, труби, переправи;
  •  гідрографія: берегові лінії, озера, водосховища, моря, річки, границі та площі розливів водоспади, пороги, водосховища, що споруджуються;
  •  об’єкти гідротехнічні, водного транспорту та водопостачання;
  •  рослинність;
  •  ґрунти;
  •  мікро форми земної поверхні: кочковаті, полігоні, бугристі;
  •  болота, солончаки;
  •  границі політико-адміністративні та заповідників;
  •  рельєф місцевості.

Головна геодезична основа

Геодезична основа топографічних зйомок в масштабі 1:25000будується  відповідно до діючих «Головні положення Державної геодезичної мережі».

Головною геодезичною основою топографічної зйомки масштабу 1:25000 є:

Державна геодезична мережа у вигляді пунктів тріангуляції, трилатерації та полігонометрії 1,2,3,4 класів;

Державна нівелірна мережа в вигляді маркерів та реперів нівелювання І, ІІ, ІІІ, ІУ класів.

Щільність пунктів головної геодезичної основи при топографічній зйомці в масштабі 1:25000 повинна бути 1 пункт на 50-60 кв.км, а в важкодоступних районах – 75-90 кв.км.

При топографічній зйомці в масштабі 1:25000 січення рельєфу через 2,0 або 2,5 м один пункт нівелювання І, ІІ, ІІІ, ІУ класів повинен бути на площі 50-60 кв.км.

При топографічній зйомці горних районів в масштабі 1:25000 січення рельєфу через 5 або 10 м висотною основою слугує, як правило, пункти тріангуляції, трилатерації та полігонометрії, висоти яких знайденні з геодезичного нівелювання з помилкою не більше 0,5 та 1м відповідно.

 

Вимоги полігонометрії 4 класу, 1 і 2 розрядів.

Полігонометричні мережі 4 класу, 1 і 2 розрядів створюють для згущення державних планових геодезичних мереж 1, 2 і 3 класів, яких недостатньо для виконання топографічних знімань. Згущення здійснюють доти, доки не буде забезпечена необхідна щільність умови для виконання топографічного знімання.

Полігонометричні мережі 4 класу, 1 і 2 розряду для територій поза населеними пунктами проектують на топографічних картах, як пра-

вило, масштабів 1:25000 – 1:10000, а для територій, що в населених

пунктах або на будівельних майданчиках, - на планах масштабів 1:5000 та 1:2000. Полігонометричні мережі проектують у вигляді окремих ходів або систем з однією або кількома вузловими точками. У проектуванні дотримуються технічних вимог.

Вони подані нижче у таблиці. Проектується прив’язка полігоно-

метричних ходів  4 класу, 1 і 2 розряду до пунктів державної геодезичної мережі. Висячі ходи не допускаються.

Віддалі між пунктами паралельних ходів полігонометрії одного і того ж класу чи розряду повинні бути не меншими у полігонометрії 4 класу – 2,5 км, у полігонометрії 1 розряду – 1,5 км. Якщо віддалі менші, найближчі пункти паралельних ходів повинні бути зв’язані ходами відповідного класу чи розряду.
Технічні характеристики мереж полігонометрії

Показники

4клас

1 розряд

2 розряд

Гранична довжина ходу, км:

Окремого

Між вихідною і вузловою точками

Між вузловими точками

Граничний периметр полігону, км

Довжина сторін ходу, км:

Найбільша

Найменша

Середня

Кількість сторін ходу – не більше

Відносна помилка ході – не більше

Середня квадратична помилка виміряного кута, кутові секунди – не більше

Кутова нев’язка ходу або полігону, кутові секунди – ні більше, де n+1 – кількість кутів у ході

Середня квадратична помилка вимірювання довжини сторони, см:

До 500 м

Від 500 до 1000 м

Понад 1000 м

Організація робіт. Складання проекту.

Комплекс робіт у випадку створення планових геодезичних мереж методом полігонометріі складається з таких процесів: а) проектування полігонометричних мереж; б) рекогностування полігонометричних ходів; в) виготовлення і закладання центрів; г) вимірювання кутів; д) вимірювання сторін; е) прив’язка полігонометричних ходів до пунктів вищого класу; є) попередня обробка результатів польових спостережень; ж) вимірювальні обчислення у полігонометрії.

Головне питання проектування полягає в тому, що із усіх варіантів вибирають той, який відповідає вимогам інструкцій та є економічно вигідним.

Проектування полігонометричних ходів 4 класу, 1 та 2 розрядів проводять з урахуванням масштабу і методу зйомок, технічних вимог, а також спеціальні вимоги, які пред’являються проектними та іншими організаціями.

До початку проектування потрібно визначити границі району робіт; зібрати дані про  умови роботи у ньому: дані про шляхи та лінії зв’язку, метеорологічні дані, фізико-географічні та геоморфологічні описи, дані гідрологічних досліджень, тощо; зібрати топографічні карти масштабу 1:25000 та крупніше, схеми раніше використаних тріангуляційних та полігонометричних ходів, щоб встановити наявність та пригодність вихідних пунктів (топографічну вивченість). Окрім цього, для початку робіт потрібно з’ясувати потрібну густоту забезпечення території геодезичними пунктами з урахуванням перспективи розвитку територій згідно генерального плану та плану освоєння земель, а також точність визначення положення пунктів, дерекційних кутів та довжин ліній.

Полігонометричні ходи проектують у вигляді окремих розімкнутих ходів 4 класу, 1 та 2 розрядів для незабудованої території виготовляють карти масштабу 1:25000, а для забудованих територій – масштабу 1:10000. На карти спочатку  наносять вихідні пункти на територію об’єкта та на суміжні ділянки, після чого позначають напрямок окремих ходів відповідно з прийнятою схемою мережі. Ходи намічають в тих місцях, де вони з максимальною ефективністю можуть бути використані, але при цьому враховують характер місцевості, прибори, які є в наявності для лінійних вимірів.

Ходи повинні прокладатися по місцевості, яка найбільш сприятлива для лінійних та кутових вимірів. У зв’язку з цим ходи намічають вздовж доріг або поблизу, по долинам річок, по існуючим лісовим просікам, уникаючи заболочених місць.

Після того як намічений напрям окремих ходів, переходять до вибору положення окремих пунктів з дотриманням максимальної та мінімальної довжини лінії. Також треба пам’ятати, що місця, намічені для закладки полігонометричних центрів, повинні бути довготривалими.

Після розробки проекту підраховують об’єм робіт, потребу в приладах, матеріалах, транспорті, технічному персоналі та робочої сили. На основі цього вираховують суму затрат та план організації робіт. Усі ці документи потім уточнюють на основі даних рекогностування.

Рекогностування пунктів полігономерії

Для перевірки на місцевості, уточнення, доповнення та виправлення створеного на топографічній карті проекту полігонометричної мережі виконується рекогностування.

Польові рекогностувальні роботи проводяться в два етапи.

На першому етапі визначають чи були зміни на місцевості з моменту створення топографічних карт, на основі, якої створено проект, а також чи можливо прокладання полігонометричних ходів по запроектованому напрямку. При цьому перевіряють видимість між пунктами, звертаючи увагу на сумнівні напрямки, намічання на карті при створенні проекту, враховують висоту рослинності та забудови, відшукують обходи перешкод в полосі перепон. Хід повинен бути отрекогностований так, щоб візирний промінь при вимірах проходив не ближче 0,5 м від перешкод.

Шлях наміченого ходу повинен бути зручним для кутових та лінійних вимірів. На забудованій території звертають увагу на інтенсивність руху транспорту по наміченому напрямку.

В випадку встановлення значних змін на цьому етапі рекогностування вносять зміни в проект.

На другому етапі рекогностування проект полігонометрії переносять на місцевість, вибираючи місця для встановлення пунктів. При цьому керуючись слідкуючими положеннями. Полігонометричні пункти повинні бути розташовані на однакових відстанях. Місця для пунктів повинні бути вибрані так, що забезпечувалася довготривалість зберігання пункту. Повинна забезпечуватися гарна видимість між пунктами. Пункти повинні бути зручні для спостереження.

На забудованих територіях та населених місцях для пунктів полігонометричного ходу потрібно вибрати фундаменти та стіни бетонних чи цегляних будинків та споруд, передбачаючи закріплення пунктів стінними знаками. При виборі місць для ґрунтових центрів потрібно враховувати знаходження підземних комунікацій та забудову майбутніх територій.

Вибрані на місцевості місця спочатку закріпляють тимчасовими знаками: кілками, металевими штирями, тощо та роблять на них абрис з прив’язкою до постійних контурів місцевості не менше трьох вимірів. При подальшому закріпленні постійних центрів проміри уточнюють.

Закріплення пунктів полігонометрії

Пункти полігонометричних ходів та мереж на місцевості закріплюють центрами та знаками.

Центри геодезичних пунктів служать для точного позначення місця пункту та довговічність його зберігання. Центри мають різну конструкцію і поділяються на типи, які зв’язані з фізико-географічними умовами району робіт, особливо від характеру ґрунту  та глибини промерзання ґрунту.

Закріплення пунктів виконується згідно інструкції  про типи центрів.

Згідно інструкції типи ґрунтових центрів бувають: У-15, У-15К,    У-15Н.

Центр типу У-15 складається з бетонного моноліту у вигляді чотирьохграної піраміди, яка закладається в рівень з твердою поверхнею. У верхній частині моноліту закладено марку.

Центр типу У-15К складається з одного моноліту у вигляді чотирьохграної піраміди. У верхній частині моноліту закладено марку. Над центром встановлюється металевий ковпак з кришкою.

Центр типу У-15Н закладається на незабудованій території та схожий на центр У-15.центр закладають вище рівня ґрунту на 15 см та роблять окоп.

Кутові вимірювання у полігонометричних ходах.

Методика кутових вимірів.

 

У процесі прокладання полігонометричних мереж здійснюються кутові та лінійні вимірювання.

У сучасному геодезичному виробництві для вимірювання кутів та довжин лінії застосовуються  як традиційні так і новітні технології.

Традиційні технології передбачають вимірювання кутів у полігонометричних мережах оптичними теодолітами, а довжини ліній - світловіддалемірами.

У новітніх технологіях кути довжини ліній вимірюються одночасно з допомогою електронних тахеометрів.

Камеральна обробка результатів польових вимірів, отриманих за традиційними, так і за новітніми технологіями, здійснюється з використанням сучасної комп’ютерної техніки.

Для вимірювання кутів у полігонометричних мережах застосовують такі ж теодоліти, як і в тріангуляції.

Застосовують два способи кутових вимірювань у полігонометричних мережах: спосіб вимірювання окремого кута і спосіб кутових прийомів.

Спосіб вимірювання окремого кута застосовують тоді, коли на пункті два напрямки. У цьому випадку вимірюється кут між двома напрямками.

Якщо на пункті три або більше напрямків, то використовують спосіб кутових прийомів. У такому разі вибирають початковий напрямок і вимірюють усі напрямки щодо початкового.

Три і більше напрямки вимірюють на вузлових точках, на прив’язках до державних мереж тощо.

Кількість прийомів вимірювання кутів залежить від класу чи розряду полігонометрії та від точності теодоліта. Вона регламентується таблицею.

Кількість прийомів вимірювання кутів у полігонометрії.

Точність теодоліта

Клас або розряд

4 клас

1 розряд

2 розряд

4

-

-

6

3

2

-

4

3

Кожний прийом вимірювання кута виконується на певній частині лімба. Для кожного прийому вимірювання попередньо обчислюється установка лімба, за якої виконується наведення на початкову точку.

Якщо на пункті два напрямки, то за початкову вибирається ліва (задня у ході) точка, якщо три напрямки – будь-яка з трьох, але, як правило,  вибирають точку з найкращими умовами спостережень.

Між прийомами лімб переставляють на величину

n – кількість прийомів, і – ціна ділення лімба теодоліта.

Установки лімба у разі наведення на початкову точку будуть:

у 1 прийом 0˚10΄

у 2 прийоми 60˚20΄

у 3 прийоми 120˚30΄.

Вимірювання окремого кута в одному прийомі здійснюється 2 напівприйомами.

Перший прийом:

а) наводять попередньо візирну вісь зорової труби при КЛ на ліву (задню у ході) марку, закріплюють алідаду, встановлюють на лімбі розраховану для цього прийому установку ( краще встановити відлік на 0,1 – 0,2 більший від розрахованого);

б) виконують наведення теодоліта на ліву марку і беруть двічі відлік;

в) виконують наведення теодоліта на праву марку і беруть двічі відлік.

Другий прийом:

г) переводять трубу через зеніт, наводять теодоліт на праву марку і двічі беруть відлік;

д) виконують наведення на ліву марку і беруть двічі відлік.

При цьому в межах одного прийому алідаду обертають тільки за ходом годинникової стрілки або тільки проти годинникової стрілки.

У двох прийомах обчислюють середнє значення кута з прийомів.

Кількість прийомів вимірювання кута вибирається згідно таблиці

«Кількість прийомів вимірювання кутів у полігонометрії».

Доступи у вимірюваннях окремого кута в одному прийомі і між прийомами наведенні у таблиці «Допуски у вимірюваннях окремого кута»

Допуски у вимірюваннях окремого кута

Елементи вимірювання

При точності теодоліта

Різниці у значеннях одного і того самого кута, що отримані з двох півприйомів

0,2΄

Коливання значення кута з різних прийомів

0,2΄

 

Критерії зігнутості ходу

 

  1.  Якщо хоч один кут між будь-якими сторонами ходу більше 24˚ - хід зігнутий.
  2.   Відношення суми сторін до довжини ходу більше 1,3 – хід буде зігнутий.
  3.   Якщо хоч одна точка ходу буде розміщена за межами коридору шириною 2а , то хід буде зігнутий

Якщо хоч один критерій дійсний, то хід буде зігнутий.  


 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

76577. Обеспечение исполнения обязательств 35.91 KB
  Такие правовые средства называются способами обеспечения исполнения обязательства. Использование сторонами обеспечения обязательства с одной стороны стимулирует самого должника к надлежащему исполнению обязательства с другой стороны гарантирует удовлетворение интересов кредитора в случае неисполнения или ненадлежащего исполнения обязательства. Обеспечение обязательства по общему правилу осуществляется на основании соглашения сторон.
76578. Условия исполнения обязательств 18.43 KB
  Условия исполнения обязательств К условиям характеризующим надлежащее исполнение обязательства относятся требования предъявляемые к субъекту и предмету исполнения а также к сроку месту и способу исполнения. Такие условия обычно закрепляются диспозитивными нормами закона что дает возможность его участникам избрать конкретный вариант исполнения обязательства в наибольшей степени отвечающий их интересам. Субъектом исполнения обязательства является должник. Обычно предполагается что он сам исполняет лежащий на нем долг что является...
76579. Понятие и основные начала исполнения обязательств 28.03 KB
  Посредством исполнения обязательства происходит реальное удовлетворение интересов управомоченного лица ради которого оно и вступило в данное обязательство. Статья 310 ГК РФ закрепляет недопустимость одностороннего отказа от исполнения обязательства и одностороннего изменения его условий. Для обязательств связанных с осуществлением сторонами предпринимательской деятельности основания для одностороннего отказа могут быть предусмотрены не только законом но и договором если иное не вытекает из закона или существа обязательства.
76580. Перемена лиц в обязательстве 35.07 KB
  Исключение составляют случаи когда права неразрывно связаны с личностью кредитора в частности требования об алиментах о возмещении вреда причиненного жизни или здоровью. Кроме того уступка требования может быть прямо запрещена законом или договором например согласно пункту 5 ст. Сделка которая служит основанием для перехода прав кредитора называется уступкой требования или цессией. Уступка требования по ордерной ценной бумаге совершается путем индоссамента на этой ценной бумаге.