4009

Сутність екологічного менеджменту

Дипломная

Экология и защита окружающей среды

Антропогенний і техногенний вплив на природне середовище. Сучасний рівень порушення екологічної рівноваги на Землі Діалектика взаємодії суспільства і природи носить історичний характер і полягає в тім, що людство - складова частина природи, р...

Украинкский

2012-11-10

411 KB

11 чел.

1. Антропогенний і техногенний вплив на природне середовище

1.1. Сучасний рівень порушення екологічної рівноваги на Землі

Діалектика взаємодії суспільства і природи носить історичний характер і полягає в тім, що людство - складова частина природи, разом з тим протистоїть їй як перетворююча сила.

На ранній стадії розвитку людства люди знаходилися з навколишнім середовищем у стані безпосередньої і тісної єдності. Первісна людина являла собою звичайного всеїдного консумента природних систем. Займаючись збиранням і полюванням, вона створювала недовговічні невеликі поселення, перекочовуючи з місця на місце в пошуках ділянок з більш багатою рослинністю й іншою їжею. У цей час вплив людини на навколишню природу був незначний. Ще 1,5 млн років тому тривалість життя людини не перевищувала 20 років, а чисельність усієї їх популяції на Землі складала близько 500 тисяч осіб. Рівень розвитку продуктивних сил був настільки низьким, що істотного тиску на природне середовище не відбувалося, її саморегулювання здійснювалося порівняно легко.

Ученими доведено, що в недоторканих людиною природних комплексах вища продуктивність, ніж у екосистем, штучно ними створених. Але саме руйнуючий вплив людини на навколишнє середовище стимулював розвиток цивілізації - у пошуках нових ресурсів людство поступово переходило від господарства, що привласнює, до такого, що виробляє. Але створене примітивними засобами нове природне середовище надзвичайно тендітне, швидко виснажує ґрунт і нежиттєздатне в звичайних умовах. Випалювання рослинності, розпушування поверхні землі в сполученні зі знищенням дерев і кущів завдає значної шкоди ґрунту, призводить до ерозії. Тому освоювані первісною людиною ділянки землі незабаром робилися непридатними, і люди змушені були шукати нові території. Слідами тих екологічних катастроф стародавності планета покрита дотепер: це споконвічні степи і пустелі.

Одна з найтяжкіших екологічних криз мала місце вже на початку неоліту. Навчившись досить добре полювати на тварин, люди своїми діями призвели до зникнення багатьох з них. Є припущення, що в загибелі мамонтів винна людина. У результаті різко скоротилися харчові ресурси безлічі людських співтовариств, а це, у свою чергу, призвело до масового вимирання. За різними підрахунками, населення скоротилося тоді в 8-10 разів. Це була колосальна екологічна криза, що переросла в соціально-екологічну катастрофу. Вихід з неї був знайдений на шляхах переходу до землеробства, а потім і скотарства, до осідлого способу життя.

Тим самим екологічна ніша істотно розширилася, чому у вирішальній мірі сприяла аграрно-реміснича революція, яка призвела до виникнення якісно нових знарядь праці, що дозволяють багаторазово підсилити вплив людини на навколишнє середовище. Була довершена ера »тваринного життя» людини, вона почала активно і цілеспрямовано втручатися в природні процеси, перебудовувати природні біохімічні цикли.

Одомашнювання тварин, перехід від полювання до сільського господарства (вирощування рослин і тварин) до осідлого способу життя (будівництво осель) одержало назву неолітичної революції (9-6 тис. років тому). Господарство з мисливсько-збираючого перетворилося на виробляюче.

Розвиток землеробства і скотарства призвів до глибокого перетворення ландшафту.

Іригаційно-меліоративні роботи давали можливість підвищити врожайність полів, але вони ж, коли проводилися неправильно, вели до регіональних екологічних криз і загибелі цивілізацій. Деякі сучасні історики вважають, що помилки в іригаційному будівництві були причиною занепаду і загибелі Вавілонської держави.

Масове знищення лісів з метою збільшення площі орних земель мало місце в Месопотамії, Греції, Малій Азії, у горах Македонії.

Взагалі є усе більше даних про те, що стародавні цивілізації гинули не тільки від навали завойовників, але і від власних екологічних труднощів, з якими не могли справитися.

Слово «екологія» утворено з двох грецьких слів: »oicos», що означає будинок, житло, і »Iogos» - наука і дослівно перекладається як наука про будинок, місцеперебування. Вперше цей термін використав німецький зоолог Ернст Геккель у 1886 році, визначивши екологію як сферу знань, що вивчає взаємини тварин як з живою, так і з неживою природою, що включає як дружні, так і недружні відносини, з якими тварини і рослини прямо чи побічно входять у контакт. Таке розуміння екології стало загальновизнаним, і сьогодні класична екологія - це наука про вивчення взаємин живих організмів з навколишнім середовищем.

Згідно з М.Ф. Реймерсом - це »Дисципліна, що вивчає загальні закони функціонування екосистем різного ієрархічного рівня, тобто комплексна наука, що досліджує середовище мешкання живих істот (включаючи людину)»-.

За 1.1. Дедю Екологія - »це наука про взаємини між живими організмами та середовищем їх мешкання».

За розмірністю об’єктів вивчення екологію поділяють на аутоекологію (організм і його середовище), популяційну екологію (популяція і її середовище), синекологію (співтовариства і їхнє середовище), біогеоцитологію (вчення про екосистеми) і глобальну екологію (вчення про біосферу Землі).

В залежності від об’єкта вивчення екологію поділяють на екологію мікроорганізмів, грибів, рослин, тварин, людини, агроекологію, промислову (інженерну) і т.п.

За середовищами і компонентами розрізняють екологію суші, прісних водойм, моря, пустель, високогір’їв і інших географічних просторів.

До екології часто відносять велику кількість суміжних галузей, головним чином це галузі з охорони навколишнього середовища.

Екологічна рівновага - динамічний стан природного середовища, при якому може бути забезпечена саморегуляція і відтворення всіх його компонентів: атмосферного повітря, водних ресурсів, ґрунтового покриву, рослинного і тваринного світу.

Звичайно екосистеми мають визначений обсяг міцності і стійкості до зовнішнього (техногенного) впливу. Вони в змозі переробити визначений обсяг забруднювачів чи відновити популяцію, але тільки за умови, що не пройдена »крапка повернення» - не порушена екологічна рівновага. Приклад його порушення - катастрофічні паводки і повені в Закарпатті. До 90-х років Україна потреби в деревині на 25% задовольняла за рахунок власних лісів Полісся і Карпат, а 75% ввозила із Західного і Східного Сибіру Росії. Після проголошення незалежності за деревину потрібно було платити валютою, якої в України в достатній кількості не було. Тоді почалися нераціональні вирубки лісів у Карпатах. До цього ліси покривали схили гір, створювали тінь навесні, і сніг танув повільно. Ліси всмоктували й акумулювали вологу під час літніх дощів, і річки не переповнювалися водою під час паводків. Нині сніг тане швидко, зливові опади не затримуються на схилах і потоками стікають у гірські ріки, що не мають великої заплави і не спроможні вмістити великий обсяг води. Це призводить до різкого підняття рівня води і затоплення таких територій/які сторіччями раніше ніколи не потрапляли в зону затоплення і були обрані людьми для будівництва житла.

У 50-і роки в Китаї пройшла так звана »горобина війна», при який китайці оголосили головними винуватцями знищення посівів зернових - горобців. Вони знищили їхню більшу частину, після чого почався масовий падіж худоби. Виявляється, горобці знищують не тільки посіви зернових, але і комах-паразитів. Для відновлення порушеної рівноваги довелося закуповувати горобців у СРСР.

Екологічна ємність території - максимально можлива в конкретних умовах даного району біологічна продуктивність усіх його біоценозів.

Будь-яке природне середовище (лісовий масив, галявина, акваріум) у змозі »прогодувати» і »дати Притулок» тільки обмеженій кількості мешканців. Якщо їх виявиться більше, то порушиться екологічна ємність середовища.

Усім відома зовні непоказна сарана яскраво-смарагдового кольору, яку усі бачили влітку на галявині. Одна чи дві комахи можуть з’їсти за своє життя пару сотень листів чи травинок, і це не порушить екологічну ємність екосистеми. Однак, у роки сонячної активності ця комаха особливо активно збільшує свою популяцію в Аравійській пустелі, а потім починає рухатися на північний схід, направляючись у Поволжя Росії. Останнім часом існує безліч хімічних і біологічних препаратів знищення сарани за допомогою спеціальної авіації. Раніше сарана була справжнім стихійним лихом і для Поволжя, і для Новоросії. Вона йшла хмарою висотою до 100 м і шириною до кількох десятків кілометрів, знищуючи на своєму шляху всі посіви, траву до кореня, листя на деревах. Після її проходу залишалася »мертва зона».

Погіршення екологічної ситуації стало особливо помітно з 60-х років XX століття. Саме тоді почали з’являтися повідомлення про наслідки застосування ДДТ і інших пестицидів, різке збільшення викидів в атмосферу і гідросферу незасвоюваних природою антропогенних відходів, про дефіцит матеріальних і енергетичних ресурсів.

Зараз у людства дві найважливіші проблеми: імовірність ядерної війни й екологічні катастрофи. Зіставлення не випадкове: антропогенний пресинг на природне середовище загрожує тим же, що і застосування атомної зброї, - знищенням життя на Землі.

Механізми адаптації природних систем і самої людини до швидких антропогенно обумовлених змін природною середовища перестають спрацьовувати, внаслідок чого природні екосистеми деградують, і це негативно позначається на людині. У різні історичні часи загострювалися протиріччя між людиною і природою і це призводило до екологічних криз. Але це були локальні і регіональні кризи. Стародавні мисливці могли, винищивши тварин, перейти на інше місце; древні хлібороби і скотарі могли, якщо ґрунт виснажувався чи кормів ставало менше, освоїти нові землі.

Особливістю нашого часу є інтенсивний і глобальний вплив людини на навколишнє середовище, що супроводжується глобальними негативними наслідками. Протиріччя між людиною і природою здатні загострюватися через те, що не існує межі росту матеріальних потреб людини, у той час як здатність природного середовища задовольнити їх - обмежена. В сучасній цивілізації діє хижацька мораль »суспільства споживання».

В історії людської культури багато сказано про гармонію в природі. Творець вчення про біосферу В.І. Вернадський вважав, що у біосфері все враховується й все пристосовується з тим же підпорядкуванням мірі і гармонії, яку ми бачимо в струнких рухах небесних світил і починаємо бачити в системах атомів речовини й атомів енергії. Збільшення людської господарської діяльності гостро порушує питання про гармонію взаємодії людини і природи.

Первісна людина і людина античності не протиставляла себе природі, більш того, вона усвідомлювала свій нерозривний зв’язок із природою, ототожнювала себе з нею, обожнювала її.

Становлення і розвиток людського суспільства супроводжувався локальними і регіональними екологічними кризами. Протиріччя між людиною і природою наростало головним чином у сільськогосподарській сфері.

Усього чверть століття тому слово »екологія» було відоме дуже вузькому колу людей. Відносини між суспільством і природою цікавили лише окремих філософів і представників географічних наук.

На рубежі 60-70-х років людство довідалося, що усе більше забруднення повітря і водних джерел, міські шуми, які оглушають, незліченні смітники, що пригнічують, збіднені природні ландшафти - аж ніяк не локальні явища. Під загрозою знаходяться практично всі природні оболонки (сфери) нашої планети, багато фундаментальних рівноваг у біосфері Землі і навіть за її межами. Підрив цих рівноваг призведе до необоротних для життя на планеті наслідків.

Протиріччя в системі »людина - суспільство - природа» набули планетарного характеру. Породивши небачені в минулому погрози і небезпеки, вони наклали помітний відбиток і на без того складну картину сучасного світу.

Протягом усієї історії людства вплив суспільства на природу розвивався не як простий лінійний процес. Напружена, а в ряді випадків критична екологічна ситуація, що склалася в другій половині нинішнього століття, - це сигнал про настання нової фази у взаємодії суспільства і природного середовища.

Літосфера (тверда оболонка Землі), і особливо її верхня частина, стала об’єктом найбільш чуттєвих антропогенних навантажень. Це результат вторгнення людини в земні надра; проведених нею змін рельєфу місцевості і природних ландшафтів; як змушених, так і невиправданих вилучень із сільськогосподарського обороту земель; руйнування і забруднення ґрунтового покриву, опустелювання й інших процесів.

Мають місце значні втрати ґрунтових ресурсів. Загальна площа втрачених для світового сільського господарства оброблюваних земель досягла за всю історію людства 20 млн км - це більше площі всієї ріллі, яка використовується в даний час (близько 15 млн км2).

Різні форми ґрунтової деградації, пов’язаної з антропогенними факторами, являють собою найбільш значне джерело втрат. Від ЗО до 80% зрошуваних земель у світі страждають від засолення, видужування, заболочування. 35% оброблюваних земель піддаються ерозійним процесам. Кожні 10 років світові втрати верхнього шару ґрунту складають 7%.

Великою світовою проблемою став процес опустелювання, тобто наступу пустель на культурні агробіоценози. Опустелювання - результат неправильного ведення господарства (знищення деревної рослинності, переексплуатація земель). Опустелювання спостерігається в 100 країнах світу.

Щорічно внаслідок цього губиться 6 млн га сільськогосподарських угідь. За збереження нинішніх темпів через 30 років це явище охопить територію, що дорівнює площі Саудівській Аравії. Обсяг втрат продукції в масштабі усього світу оцінюється в 26 млрд дол. на рік.

Площа потенційно придатних для нового використання земель 12 млн км2. Розташовані вони нерівномірно: головним чином у Латинській Америці, Африці, Північній Америці, у Західній Європі, на Ближньому і Далекому Сході; в Океанії потенціал розширення вичерпаний.

У найближчі 50 років цей ресурс буде слугувати освоєнню земель, вилучених із сільськогосподарського обороту. Якщо врахувати реальну можливість подвоєння на прийдешні 50 років загальної чисельності населення світу, то стає зрозумілою гострота проблеми забезпечення людства продовольством.

Порівняно новим явищем, що набуває усе більш глобального характеру, стає забруднення літосфери (зокрема, ґрунтів, підземних вод), а також інтенсивне використання підземного середовища (захоронения відходів, складування нафти, газу, проведення ядерних випробувань, будівництво підземних споруд). Це викликає різного роду несприятливі наслідки.

Експлуатація мінеральних багатств літосфери досягла гігантських масштабів. На кожного жителя планети видобувається приблизно 20 тонн мінеральної сировини на рік. Видобуток щорічно - 80 мільярдів тонн рудних і нерудних матеріалів з надр - супроводжується численними формами порушення і навіть зміни рельєфу земної поверхні та ландшафту. За 150 років гірські роботи призвели до утворення відвалів обсягом 100 км3 і кар’єрів обсягом 40-50 км3.

Один з найцінніших ресурсів літосфери - підземні води. Велика частина запасів прісної води на Землі, не враховуючи льодовиків, припадає на підземні води. Обсяг порівняно легко доступних підземних вод (до глибини 800 метрів) оцінюється в 300 тис. км3. Людство щорічно використовує для своїх потреб 2,6 - 3 тис. км3 прісної води.

Останнім часом інтерес до підземних вод зріс: вони є найбільш економічним водним ресурсом (не мають потреби в дорогих засобах доставки), а також дозволяють освоювати території, де запаси поверхневих вод вкрай обмежені. Разом з тим, існує небезпека якісного виснаження підземних вод у зв’язку з практикою підземного захоронения, що розширюється, (включаючи дуже глибокі обрії) відходів виробництва, у тому числі найбільш токсичних і радіоактивних.

Атмосфера зазнає антропогенних змін докорінного характеру: модифікуються її властивості і газовий склад, зростає небезпека руйнування іоносфери і стратосферного озону; підвищується її запиленість; нижні шари атмосфери насичуються шкідливими для живих організмів газами і речовинами промислового походження.

Порушення газового складу атмосфери відбувається внаслідок того, що викиди техногенних газів і речовин, які досягають багатьох мільярдів тонн на рік, порівнянні з їхнім надходженням із природних джерел, або навіть перевершують їх.

Розширюються масштаби порушення балансу кисню в атмосфері. У ході еволюції біосфери в її газовій оболонці сформувалася і нагромадилася величезна маса вільного кисню (1,18 - 1015 тонн), що тривалий час залишалася постійною щорічний приплив кисню, що виробляється рослинами, в атмосфері витрачається на природні окисні процеси).

Сучасне людство грубо втручається в цей кругообіг, споживаючи щорічно за рахунок спалювання мінерального й органічного палива 20 млрд тонн атмосферного кисню. Така форма »проїдання» не поновлюваного ресурсу природи несе в собі джерело небезпечних у майбутньому екологічних конфліктів. При щорічному зростанні видобутку паливних копалин на 5% вміст вільного кисню через 160 років знизиться на 25 -30% і досягне критичної для людства величини.

Багато техногенних речовин, що потрапляють у повітряне середовище міст, є небезпечними забруднювачами. Вони завдають шкоди здоров’ю людей, живій природі, матеріальним цінностям. Деякі з них, через тривале існування в атмосфері, переносяться на великі відстані, внаслідок чого проблема забруднення перетворюється з локальної на глобальну. В основному це стосується забруднень окислами сірки й азоту. Накопичення цих забруднювачів в атмосфері північної півкулі (річний приріст 5%) породило таке явище, як кислотні дощі. Вони зменшують біологічну продуктивність ґрунтів і водойм, особливо тих з них, які мають власну високу кислотність.

В останні десятиліття увагу привернула до себе проблема стратосферного озону, що виконує роль захисного екрану для всіх живих істот від надлишкового ультрафіолетового випромінювання Сонця. Озону загрожує небезпека в результаті потрапляння у верхні шари окислів вуглецю, а також виробництва хлор- і фторовмісних сумішей (фреонів, пінопластів, аерозольних балончиків). Дослідження цієї проблеми методом моделювання призводить до висновку про зменшення озону в стратосфері на 10%. Виявлення над Антарктидою »озонової дірки» говорить про серйозність проблеми.

Надходження антропогенних зважених часток (аерозолей) сягає щорічно 1 - 2,6 мільярди тонн і дорівнює кількості аерозолей природного походження. Запиленість атмосфери за 50 років збільшилася на 70%.

Знижуючи прозорість атмосфери, аерозолі обмежують надходження сонячного тепла. Існує гіпотеза про вплив запиленості на кліматичні зміни в північній півкулі, зокрема на похолодання, що почалося з 40-х років, і на кліматичні аномалії в загальнопланетарному масштабі, які почастішали.

Запиленість верхніх шарів атмосфери небезпечна завданням непоправної втрати іоносфері, що виконує роль незамінного ресурсу, який використовується для далекого радіозв’язку.

Біота Землі (біологічна оболонка, у якій концентрується вся жива речовина й усі форми життя), потерпає від негативних екологічних наслідків, що призводять до порушення біохімічних процесів у біосфері. Окрім того, біота піддається специфічним стресам, що носять глобальний характер. Це в першу чергу процес видового збідніння тваринного і рослинного світу, наростання збезлісення планети.

Незважаючи на всі зусилля, винищування тварин і рослинності, руйнування природних ландшафтів прийняли катастрофічні розміри.

Через екологічну безграмотність і безтурботність людини, а часом і варварство у відносинах з живим світом, темпи вимирання диких тварин досягли максимуму - один вид на рік. Для порівняння: на початку минулого століття ці темпи складали 1 вид на 10 років, а до появи людини на Землі - усього лише один вид на 100 років.

При цьому немає повного уявлення про зникнення нижчих тварин - комах, молюсків і інших, роль яких у підтримці біологічної рівноваги в природі дуже висока.

Ще більш тривожна ситуація зі знищенням рослинності. У середині 70-х років відбувалося знищення одного виду чи підвиду рослин (переважно в тропіках) щодня. За оцінками Міжнародного союзу охорони природи (МСОП) до середини 80-х років приблизно 10% квіткових рослин (від 20 до 30 тисяч видів і підвидів) відносилися до числа рідких і знаходилися в небезпеці.

Збідніння генетичного потенціалу біоти Землі відбувається також у сфері окультурених рослин і тварин. Але тут причина не в руйнуванні місць їхнього мешкання чи надмірному, споживанні людиною, як це має місце у відношенні до дикої флори і фауни, а у свідомому скороченні сортового і видового розмаїття культурних біологічних видів.

Особливе місце в проблематиці глобальної екології займає зведення лісів на планеті, у першу чергу тропічних лісів. Щорічно знищується більше 11 мільйонів гектарів лісу. Це призведе, при збереженні нинішніх темпів їхнього зведення, до зникнення лісів у найближчі 30 років на території, рівній Індії.

Зона лісів, через збіг історичних, соціально-економічних і світоrocподарських обставин, перетворюється на об’єкт масового екологічного руйнування, то загрожує не тільки порушенням природних рівноваг на відповідних територіях, але і загальним зниженням рівня організації біосфери в цілому.

Негативні наслідки зведення тропічних лісів визначаються тим, що вони являють собою основу і джерело більшої частини генофонду земної біоти (близько 40 - 50%), у тому числі 100 000 видів вищих рослин з 250000.

Масштаби зведення тропічних лісів величезні, темпи їхнього зникнення і деградації усе більше прискорюються. В даний час вони складають 2% на рік. З 16 млн км2 Землі, покритої в першій половині XX століття тропічними лісами, наприкінці 70-х років залишилося лише 9,3 млн км2 (скорочення на 42% ). Зведені 2/3 лісів в Азії, 1/2 в Африці, до 1/3 у Латинській Америці. Повному зведенню, корінній зміні і деградації щорічно піддаються 245 тис. км2 тропічних лісів.

Однак, судячи з наростаючого обсягу експорту деревини з тропічних лісів у Північну Америку, Західну Європу і Японію, освоєння зайнятих цими лісами територій під ріллі і пасовища, а також використання деревини в енергетичних цілях (від ЗО до 95% від загального споживання енергії в країнах, що розвиваються), терміни їхнього знищення можуть значно скоротитися. Екологічні і соціально-економічні негативні наслідки процесу численні: колосальні втрати вологи, деградація ґрунтів і опустелення, зміна локальних кліматичних умов, руйнування величезних, що не піддаються оцінці, природно-економічних ресурсів. Зникнення лісів тропіків змінить структуру поверхні Землі, збільшить її відбивну здатність (альбедо).

Гідросфера (водна оболонка Землі) піддається постійним випробуванням в результаті господарського вторгнення у водні системи. Ріки, озера і моря перетворюються на місця скидання різних відходів і забруднюючих речовин. Відбувається якісна зміна гідросфери (хімічного складу і властивостей водного середовища). Стає в наш час головним фактором і кількісне виснаження прісної води на Землі, а також знищення значного класу біоти - річкової, озерної, морської.

В останні два десятиліття проблема ресурсів прісної води на Землі зазнала різких змін: у країнах, багатих джерелами води, стали з’являтися ознаки водного дефіциту. З врахуванням же країн, що традиційно страждають через природно-географічні умови від нестачі цього життєво важливого ресурсу, у наявності картина напруженості водного балансу в загальнопланетарному масштабі. Річний водозабір у світі складає 5000 км3 чи близько 15% повного річкового стоку. Безповоротна ж витрата досягла 4000 км3. При цьому поворотні води направляються в природу настільки забрудненими, що для їхнього знешкодження (розчинення) потрібно в кілька разів більший обсяг чистої води.

Настання водної кризи не є фатальною неминучістю, оскільки людство має у своєму розпорядженні можливості переломити тенденцію нераціонального водоспоживання. Це призведе до докорінного перегляду концепції використання прісних вод, розробки принципово нової стратегії, перебудови технічних, організаційних і економічних основ водокористування.

Більше 70% поверхні Землі покрито морями й океанами, що породило міф про те, що вони можуть нескінченно слугувати джерелом знешкодження і приймачем усіх видів відходів людської діяльності. Світовий океан, при усій своїй неосяжності, уразливий, як будь-яка інша природна система.

1.2. Поняття екосистеми, навколишнього середовища, соціотехносфери

Екологія розглядає взаємодію живих організмів і неживої природи. Ця взаємодія, по-перше: відбувається в рамках визначеної системи (екологічної системи, екосистеми) і, по-друге: вона не хаотична, а певним чином організована, підвладна законам.

Екосистемою називають сукупність продуцентів, консументів і детритофагів, які взаємодіють один з одним і з навколишнім середовищем за допомогою обміну речовиною, енергією й інформацією таким чином, що ця єдина система зберігає стійкість протягом тривалого часу.

Таким чином, для природної екосистеми характерні три ознаки:

1) екосистема обов’язково являє собою сукупність живих і неживих компонентів;

2) в рамках екосистеми здійснюється повний цикл, починаючи зі створення органічної речовини і закінчуючи її розкладанням на неорганічні складові;

3) екосистема зберігає стійкість протягом деякого часу, що забезпечується визначеною структурою біотичних та абіотичних компонентів.

За масштабами екосистеми поділяються на:

а) макроекосистеми: окремі материки, океани;

б) мезоекосистеми: гірські масиви (Карпати, Альпи, Тибетське нагір’я), рівнини (Полісся, Причорномор’я), моря (Чорне, Балтійське, Червоне), басейни річок (Дніпра, Дунаю, Амазонки);

в) мікроекосистеми: гниючий пеньок, калюжа, акваріум, ставок, лісова галявина.

Природні екосистеми мають своєрідну стабільність у часі і просторі. Це результат постійних трофічних зв’язків, збалансованих потоків речовини й енергії між організмами і навколишнім середовищем. Здатність екосистем протистояти змінам середовища і зберігати стан рівноваги називають гомеостазом.

Підтримка екологічного гомеостазу ускладнюється тим, що він повинний носити динамічний характер, тому що потреби організмів і навколишнє середовище безупинно розвиваються, отже, змінюються взаємини організмів із середовищем. Біоценоз пристосовується в результаті добору видів до умов існування і сам змінює ці умови на свою користь, забезпечуючи їхню відносну стабільність. Екосистеми згодом піддаються повільним змінам послідовного характеру під впливом природних чи антропогенних факторів. У результаті відбувається зміна біоценозів, що називають сукцесією.

Чим більша за розміром екосистема, тим більшим розмаїттям вона відрізняється і тим більше вона може протистояти зовнішньому (антропогенному чи техногенному) впливу.

Більш прості екосистеми входять у більш складно організовані. Таким чином, устрій природи варто розглядати як системне ціле, що складається з вкладених одна в іншу екосистем, вищою з яких є унікальна глобальна екосистема -біосфера.

Біосфера - це частина земної кулі, в межах якої існує життя. Вона включає нижні шари атмосфери до висоти 20-30 км, всю гідросферу і літосферу до глибини 2-3 км.

У її межах відбувається обмін енергією і речовиною між усіма живими і неживими складовими в масштабах планети. За В.І Вернадським життя - це поглинання, нагромадження і витрати енергії. Біомаса є згустком цієї енергії.

Катастрофа, що загрожує усьому людству, полягає в тому, що порушено одну з ознак, якими повинна володіти екосистема: біосфера, як екосистема, діяльністю людини виведена зі стану рівноваги.

Екосистема є найважливішою структурною одиницею устрою навколишнього світу. Основу екосистеми складає жива речовина, яка характеризується біотичною структурою і середовищем мешкання, обумовлена сукупністю екологічних факторів.

Екосистема заснована на єдності живої і неживої речовини. Суть цієї єдності виявляється в такому. З елементів неживої природи, головним чином молекул О2 і Н2О, під впливом енергії Сонця синтезуються органічні речовини, що складають усе живе на планеті. Процес створення органічної речовини в природі відбувається одночасно з протилежним процесом - споживанням і розкладанням цієї речовини знову на вихідні неорганічні сполуки. Сукупність цих процесів протікає в рамках екосистем різних рівнів ієрархії. Щоб ці процеси були врівноважені, природа за мільярди років створила визначену структуру живої речовини системи.

Рушійною силою в будь-якій матеріальній системі є енергія. В екосистемі вона надходить від Сонця. Рослини, за рахунок пігменту хлорофілу, що міститься в них, уловлюють енергію випромінювання Сонця і використовують її для синтезу основи будь-якої органічної речовини - глюкози.

Кінетична енергія сонячного випромінювання перетворюється в такий спосіб на потенційну енергію, запасену глюкозою. З глюкози, разом з одержуваними з ґрунту мінеральними елементами живлення, - біогенами - утворюються всі тканини рослинного світу - білки, вуглеводи, жири, ліпіди, ДНК, РНК, тобто органічна речовина планети.

Крім рослин продукувати органічну речовину можуть деякі бактерії. Вони створюють свої тканини, запасаючи в них, як і рослини, потенційну енергію з вуглекислого газу без участі сонячної енергії. Замість неї вони використовують енергію, що утворюється при окислюванні неорганічних сполук, наприклад, аміаку, заліза й особливо сірки (у глибоких океанічних западинах, куди не проникає сонячне світло, але де в достатку накопичується сірководень, виявлені унікальні екосистеми). Це так звана енергія хімічного синтезу, тому організми називаються хемосинтетиками.

Таким чином, рослини і хемосинтетики створюють органічну речовину з неорганічних складових за допомогою енергії навколишнього середовища. їх називають продуцентами чи автотрофами. Вивільнення запасеної продуцентами потенційної енергії забезпечує існування всього живого на планеті. Види, що споживають створену продуцентами органіку як джерело речовини й енергії для своєї життєдіяльності, називаються консументами чи гетеротрофами.

Консументи - це найрізноманітніші організми (від мікроорганізмів до синіх китів): найпростіші, комахи, плазуни, риби, птахи і, нарешті, ссавці, включаючи людину. Консументи, у свою чергу, підрозділяються на ряд підгруп відповідно до розходжень у джерелах їхнього харчування.

Тварини, що харчуються безпосередньо продуцентами, називаються первинними консументами чи консументами першого порядку. їх вживають у їжу вторинні консументи.

Наприклад, кролик, що харчується морквиною, - це консумент першого порядку, а лисиця, що полює за кроликом, - консумент другого порядку. Деякі види живих організмів відповідають декільком таким рівням. Наприклад, коли людина їсть овочі - вона консумент першого порядку, яловичину - консумент другого порядку, а вживаючи в їжу хижу рибу, виступає в ролі консумента третього порядку.

Первинні консументи, що харчуються тільки рослинами, називаються рослиноїдними чи фітофагами. Консументи другого і більш високих порядків - м’ясоїдними. Види, що вживають в їжу як рослин, так і тварин, відносяться до всеїдних, наприклад, людина.

Мертві рослинні і тваринні залишки, наприклад, листяний опад, трупи тварин, продукти систем виділення, називаються детритом. Існує безліч організмів, що спеціалізується на харчуванні детритом. Вони називаються детритофагами. Прикладом можуть слугувати грифи, шакали, хробаки, раки, терміти, мурахи і т.п. Як і у випадку звичайних консументів, розрізняють первинних детритофагів, що харчуються безпосередньо детритом, вторинних і т.п.

Значна частина детриту в екосистемі, зокрема опале листя, хмиз, у своєму вихідному вигляді не поїдається тваринами, а гниє і розкладається в процесі харчування ними грибів і бактерій.

Оскільки роль бактерій і грибів настільки специфічна, їх зазвичай виділяють в особливу групу детритофагів і називають редуцентами. Редуценти слугують на Землі санітарами і замикають біогеохімічний кругообіг речовин, розкладаючи органіку на вихідні неорганічні сполуки - вуглекислий газ і воду.

Таким чином, незважаючи на розмаїття екосистем, усі вони мають структурну подібність. У кожній з них можна виділити фотосинтезуючі рослини - продуценти, різні рівні консументів, детритофагів і редуцентів. Вони і складають біотичну структуру екосистем - біоценози.

Біоценоз - це сукупність рослин, тварин, грибів, мікроорганізмів, що населяють визначену ділянку суші чи водойми (біотоп).

Навколишнє середовище - це середовище мешкання і виробничої діяльності людини. Навколишнє середовище - це світ, частково даний нам природою, частково це світ, змінений людською діяльністю.

Можна припустити, що існує дві моделі навколишнього середовища: відкрита і закрита (замкнута).

Замкнута модель навколишнього середовища створена природою мільйони років тому і передбачає цілком безвідхідне виробництво.

Відкрита модель навколишнього середовища почала існувати з тих пір, коли людина проголосила себе »царем природи». Відтоді вона почала повертати течії річок, рівняти гори, насипати терикони, забруднювати відходами навколишнє середовище. Наприклад, легковик на 1000 км пробігу спалює стільки кисню, скільки потрібно людині для дихання протягом року; при цьому цей автомобіль здатний викинути в атмосферу до 20 кг шкідливих речовин. 97% усіх лісових пожеж виникає з вини людини. Після відвідування людиною природних ландшафтів вогнище не заросте травою протягом 5-7 років, кинутий в лісі папір буде розкладатися 2000 років, консервна банка - більше 90 років, целофановий пакет - більше 200 років, скло — більше 1000 років.

Нежива і жива природа, що оточує рослини, тварин і людину, зветься середовищем мешкання. Безліч окремих компонентів середовища, що впливають на організми, називаються екологічними факторами.

За природою походження виділяють абіотичні, біотичні й антропогенні фактори.

Абіотичні фактори - це властивості неживої природи, що прямо чи побічно впливають на живі організми.

Найбільш істотні абіотичні фактори - кліматичні, ґрунтові, орографічні. Найважливіші з кліматичних факторів - енергія Сонця, освітленість земної поверхні, температура і вологість повітря, опади, газовий склад атмосфери, вітер, атмосферний тиск.

Ґрунтові (едафічні) фактори не тільки впливають на живі організми, але й слугують середовищем мешкання для багатьох мікроорганізмів, рослин і тварин. Ґрунтові організми і самі створюють своє середовище. Едафічні фактори пов’язані з функціонуванням ґрунтового покриву. Потужність грунту коливається від 3-10 см (арктичні дернові грунти) до 1,5-2,0 м (чорноземи степів).

Ґрунти як геомембрана регулюють взаємодію атмосфери, літосфери, гідросфери і біосфери. Вони пропускають чи затримують різні потоки речовини й енергії, що надходять з надр Землі на сушу, через гідросферу, з космосу через атмосферу. У ґрунтах акумулюються хімічні елементи, необхідні для рослин. Завдяки родючості, тобто здатності задовольняти потреби рослин в елементах харчування, волозі і повітрю, ґрунти забезпечують постійне відтворення нескінченних поколінь живих організмів у ланцюзі: зелені рослини - тварини - людина - мікроорганізми.

В екологічному відношенні особливий інтерес становлять властивості ґрунтів, які спричиняють вплив на життя організмів,

- потужність і гранулометричний склад, вологість і температура ґрунтів, хімічний склад гумусу, реакція, повітряний і сольовий режим, забезпеченість елементами харчування та ін.

Орографічні фактори відіграють найважливішу роль у перерозподілі опадів на різних елементах рельєфу. На рівних територіях водорозділів формуються зональні типові ґрунти, а в пониззях, у зв’язку з додатковим припливом води - гідроморфні; на підвищеннях і схилах опади стікають, викликаючи ерозію. Від експозиції схилів залежить тепловий режим ґрунтів,

- північні схили одержують значно менше тепла, ніж південні. Відповідно до розподілу вологи і тепла розвиваються визначені екосистеми зі своєрідними співтовариствами мікроорганізмів, рослин і тварин.

Біотичні фактори - це усі форми впливу живих організмів один на одного.

Життя виникло і розвивається як біохімічний круговорот речовин, що здійснюється через безліч організмів, різних видів рослин, тварин і мікроорганізмів.

Усі живі організми існують у формі популяцій. Популяція

- сукупність вільно і випадково перехресних особин визначеного виду, що займають спільну територію. Ці види володіють подібною спадкоємною природою, обмінюються генетичною інформацією. На динаміку популяцій істотний вплив спричиняють люди, особливо через забруднення навколишнього середовища.

Структура популяцій, коливання чисельності залежать від особливостей популяції, режиму факторів середовища, тобто визначаються екологічною нішею - сукупністю усіх вимог організмів до факторів навколишнього середовища і місцевості, де ці вимоги задовольняються.

Серед біотичних факторів виділяють зоогенні (вилив тварин), фітогенні (вплив рослин), і мікрогенні (вилив мікроорганізмів).

Раніше до біотичних факторів відносили і вплив людини на живі організми, однак у даний час виділяють особливу категорію факторів, породжуваних людиною.

Антропогенні фактори - це усі форми діяльності людського суспільства, що призводять до зміни природи як середовища мешкання і безпосередньо позначаються па їхньому житті.

До хімічних антропогенних факторів відносяться викиди в повітря двооксиду вуглецю, двооксиду сірки, фреонів, важких металів, вуглеводнів і інших речовин, що надходять від промисловості, транспорту, теплоенергетики; скидання стічних вод промисловими підприємствами, комунально-побутовнм і сільським господарством у водні басейни; забруднення ґрунтів різними важкими металами і радіонуклідами, які потрапляють у води, сільськогосподарські рослини і по харчовому ланцюжку в організм тварин і людини.

Багато видів діяльності людей вносять в екосистеми істотні зміни. Застосування гербіцидів для знищення бур’янів призводить до загибелі не тільки бур’янів, але і комах. Вирубка лісів, оранка цілинного степу знищують екосистеми. Ерозія, засолення ґрунтів, гірський видобуток, урбанізація переривають на великих територіях біологічний круговорот речовин, знижують загальну біомасу.

Втручання людини в природні процеси змінює:

• склад біосфери, круговорот і баланс її компонентів у зв’язку з викидом в атмосферу, воду різних речовин, створенням відвалів;

• структуру земної поверхні через вирубку лісів, оранки, меліорації, затоплення та ін.;

• рослинний і тваринний світ (створення нових сортів рослин і порід тварин, переміщення їх на нові території).

Господарська діяльність призвела до виникнення аномалій:

• глобальних, що охоплюють велику частину Землі чи ж усю планету (накопичення С02 в результаті спалювання газу, нафти, вугілля);

• регіональних, характерних для провінцій, природних зон, компонентів (повсюдне застосування добрив);

• локальних - у сфері дії заводів, рудників.

Аномалії можуть бути корисними, нейтральними і шкідливими. Корисні аномалії сприяють поліпшенню умов життя рослин, тварин, людини, наприклад, вапнування кислих ґрунтів, внесення добрив, а шкідливі погіршують умови їхнього існування. Нейтральні аномалії не впливають на навколишнє середовище.

Таким чином, кожен живий організм зазнає впливу від неживої природи, організмів, інших видів, у тому числі і людини, і, у свою чергу, впливає на кожну з цих складових.

Незважаючи на розмаїття екологічних факторів і різну природу їхнього походження, існують деякі загальні правила і закономірності їхнього впливу на живі організми.

Для життя організмів необхідно визначене сполучення умов. Якщо всі умови середовища мешкання сприятливі, за винятком одного, то саме ця умова стає вирішальною для життя відповідного організму. Воно обмежує (лімітує) розвиток організму, тому називається фактором, що лімітує.

Екосистема - це сукупність живих організмів, що обмінюються безупинно енергією, речовиною й інформацією один з одним і з навколишнім середовищем.

Розглянемо спочатку процес обміну енергією.

Життя в екосистемі підтримується завдяки проходженню через живу речовину енергії, переданої від одного трофічного рівня до іншого. При цьому відбувається постійне перетворення енергії з одних форм на інші. Крім того, під час перетворення енергії частина її губиться у вигляді тепла. У такий спосіб:

• природні екосистеми існують за рахунок не забруднюючої середовище невичерпної сонячної енергії, кількість якої надмірна і відносно постійна;

• перенос енергії і речовини через співтовариство живих організмів у екосистемі відбувається по харчовому ланцюжку. Усі види живого в екосистемі поділяються за виконанням ними функцій у цьому ланцюзі на продуцентів, консументів, детритофагів і редуцентів - це біотична структура співтовариства. Кількісне співвідношення чисельності живих організмів між трофічними рівнями відбиває трофічну структуру співтовариства, що визначає швидкість проходження енергії і речовини через співтовариство, тобто продуктивність екосистеми;

• природні екосистеми, завдяки своїй біотичній структурі, невиразно довго підтримують стійкий стан, не страждаючи від виснаження ресурсів і забруднення власними відходами. Одержання ресурсів і рятування від відходів відбуваються в рамках круговороту всіх елементів.

Термін »ойкумена» вперше був вжитий давньогрецьким географом Гекатеем Мілетським (близько 546 - 480 р. до н.е.). Під ойкуменою розуміється частина планети, населена людиною. Не населена людиною територія, незалежно від її географічного змісту, вважалася пустелею, тобто природа без людини порожня.

Сучасне середовище перебування людини (ойкумена XXI століття) за ступенем антропогенної зміни біоти можна класифікувати в такий спосіб. У першу чергу виділяються урбанізовані території, на яких колишня, природна біота, практично знищена. До них відносяться міста з високим рівнем концентрації промисловості. Наступними за ступенем зміни є території, де природний рослинний покрив цілком замінений оброблюваними, тобто сільськогосподарськими угіддями. Трохи меншому антропогенному впливу піддалися території з острівним перебуванням природних екосистем (лісів, озер, боліт).

На великих площах природне середовище не змінене безпосередньо людиною, але виявилося в зонах розсіювання забруднюючих речовин, що надходять в атмосферу чи гідросферу. Речовини, які беруть участь в біотичному круговороті, призводять до зміни видового розмаїття і структури біоценозів. Забруднюючі речовини надходять і на території цілком чи частково перетворені людиною.

Особливу категорію земель в ойкумені складають пустелі, виникнення яких пов’язано з антропогенною діяльністю; еродовані сільськогосподарські угіддя, кар’єри, відвали й інші об’єкти техногенного походження, здебільшого чи цілком позбавлені рослинного покриву.

Вплив людини на навколишнє природне середовище може розглядатися в різних аспектах в залежності від мети вивчення цього питання. З огляду екології становить інтерес дослідження впливу людини на екологічні системи під кутом зору відповідності чи протиріччя дій людини об’єктивним законам функціонування природних екосистем. Виходячи з погляду на біосферу як глобальну екосистему, усе різноманіття видів діяльності людини в біосфері призводить до змін: складу біосфери, круговороту і балансу її речовин; енергетичного балансу біосфери; біоти. Спрямованість і ступінь цих змін такі, що одержали назву екологічної кризи.

Сучасна екологічна криза характеризується такими проявами:

• поступовою зміною клімату планети внаслідок зміни балансу газів в атмосфері;

• загальним і місцевим (над полюсами, окремими ділянками суші) руйнуванням озонового шару;

• забрудненням Світового океану важкими металами, складними органічними сполуками, нафтопродуктами, радіоактивними речовинами; насичення вод вуглекислим газом;

• розривом природних екологічних зв’язків між океаном і водами суші в результаті будівництва гребель на річках, що призводять до зміни твердого стоку, нерестових шляхів і т.п.;

• забрудненням атмосфери з утворенням кислотних опадів, високотоксичних речовин в результаті хімічних і фотохімічних реакцій;

• забрудненням вод суші, у тому числі річкових, що слугують для питного водопостачання, високотоксичними речовинами, включаючи двооксиди, важкі метали, феноли;

• опустелюванням планети;

• деградацією ґрунтового шару, зменшенням площі родючих земель, придатних для сільського господарства;

• радіоактивним забрудненням окремих територій у зв’язку з похованням радіоактивних відходів, техногенними аваріями і т.п.

• нагромадженням на поверхні суші побутового сміття і промислових відходів, особливо пластмас, які практично не розкладаються;

• скороченням площ тропічних і північних лісів, що веде до дисбалансу газів атмосфери, у тому числі скорочення концентрації кисню в атмосфері планети;

• забрудненням підземного простору, включаючи підземні води, що робить їх непридатними для водопостачання і загрожує поки ще мало вивченому життю в літосфері;

• масовим, лавиноподібним зникненням видів живої речовини;

• погіршенням життєвого середовища в населених місцях, насамперед урбанізованих зонах;

• загальним виснаженням і вичерпанням запасів природних ресурсів для розвитку людства;

• зміною розміру, енергетичної і біогеохімічної ролі організмів, переформуванням харчових ланцюгів, масовим розмноженням окремих видів організмів.

Проблеми забруднення навколишнього середовища викликали необхідність виділення ще однієї сфери життєдіяльності - соціосфери.

Соціотехносфера - це не суспільство як таке, а та його частина, ті його прояви, що виступають як фактори впливу на природу, входять до її складу і формують ряд важливих елементів навколишнього середовища.

Це і матеріально-технічні виробничі системи, і різноманітні види невиробничої діяльності людей, що спричиняють вплив на навколишнє середовище, і штучне, техногенне середовище його мешкання і життєдіяльності, і окультурені біоценози, які зазнали змін в результаті людської діяльності - словом, усе те, що прийнято називати »другою природою» Землі. Створений людиною матеріально - духовний світ, що визначається терміном »соціотехносфера», володіє наростаючою природоперетворюючою міццю. Однак соціотехносфера - це і та частина навколишнього середовища (як природного, так і техногенного), що усе більше має потребу в захисті. По-перше, від ворожих людині сил »зовнішньої» природи (природі властива не тільки гармонія, але і колізії), по-друге, від небезпечних зворотних впливів, що спричиняються природою, деградованою в результаті непродуманих, а іноді і зловмисних змін природного середовища самою людиною; нарешті, по-третє, від численних негативних і навіть руйнівних наслідків життєдіяльності і функціонування самої соціотехносфери.

Поява розмаїття в засобах впливу на природу аж ніяк не робить суспільство незалежним від неї. Навпаки, породжуючи ілюзію незалежності від природи і її законів і як наслідок цього - нераціональні форми природокористування, він може лише підсилити протиріччя між суспільством і природою. В умовах загострення екологічних протиріч залежність суспільства від природи різко зростає, здобуваючи нову якість.

Природа, яка деградована і виснажена, виявляється нездатною задовольняти потреби суспільства, що несприятливо позначається на соціальному розвитку. Раніше несприятливі наслідки людської діяльності виявлялися переважно в надмірному навантаженні на »дику» природу, що призводило до деградації природних ландшафтів. Тепер до цієї »старої»,

класичної для минулого, проблеми додалися інші. До них відносяться, по-перше, досягнення високого, а в деяких випадках критичного рівня забруднення природного середовища і погіршення якості штучного, техногенного середовища безпосереднього мешкання і життєдіяльності людей; по-друге, нераціональне споживання багатьох видів первинних природних ресурсів, найбільш активно використовуваних у світовому господарстві.

Застосування ядерної зброї буде пов’язано з катастрофічними масштабами руйнування всіх основних елементів соціотехносфери. Зокрема, може виявитися цілком знищеною продовольча база людства. Якщо за середній розмір площі, на якій відбувається повне знищення усіх видів вищих рослин і тварин під час вибуху ядерного пристрою, прийняти 400 км2, то накопиченого ядерного арсеналу досить для біологічного спустошення 20 тис. км2 території планети. Ця величина значно перевищує загальну площу оброблюваних земель у світі.

Інші первинні ефекти зв’язуються з порушенням деяких геофізичних, термодинамічних, хімічних і інших оболонок Землі, а також з порушеннями механізмів взаємодії між ними. Це викликається наслідками ядерних вибухів: викидами в атмосферу великого обсягу дрібнозернистого пилу (від 1 до 10 мільйонів тонн на 1 мегатонну потужності ядерного пристрою), що призведе до різкого зниження її прозорості протягом тривалого часу (до 1,5-2 місяців), і сильних пожеж (у лісах, містах, промислових центрах, на паливних складах), внаслідок яких утворяться у великих кількостях окис азоту, двоокис вуглецю, чадний газ, тропосферний озон, активні вуглеводні, а також виділяться в атмосферу додаткові маси зважених часток. У момент вибуху і внаслідок пожеж знищиться значна кількість атмосферного кисню. Відбудуться різкі зміни в стані глобального клімату: спочатку - сильне підвищення температури, потім - тривале похолодання (на рівні арктичних температур), так звана ядерна зима.

Вторинні ж ефекти ядерної війни з урахуванням радіоактивного забруднення природного середовища викликають довготривалі порушення в біоті на рівні ланцюгів харчування, найглибші зміни у видовому розмаїтті флори і фауни, різке скорочення біомаси на Землі. Саме радіоактивне забруднення атмосфери, ґрунтових вод зробить велику частину планети непридатною протягом тривалого часу (50 - 100 років як мінімум) для існування людства іі усіх вищих форм життя. У цілому ядерна війна створить ситуацію необоротності (принаймні в масштабах людського життя) ряду фундаментальних природних процесів, від яких залежить існування людини і, отже, виживаність тих людей, котрі внаслідок якихось обставин не будуть позбавлені життя в момент безпосередніх бойових дій.

Під час вибуху однієї бомби виникає яма площею в сто квадратних метрів, при цьому в тропосферу, на висоту 12-15 км, піднімається від 100 000 до 600 000 тонн пилу. Через десять хвилин після вибуху 80% цього пилу буде знаходитися в стратосфері на висоті до 40 км. Усього в глобальній ядерній війні за порівняно короткий проміжок часу (підраховано, що напад на Європу не зайняв би більше 40 хвилин) у стратосферу було б піднято кілька мільярдів тонн пилу. Це дуже дрібні частки (8% з них мають у діаметрі менше одного мікрона), тому назад на землю вони опускалися б повільно, кілька місяців.

Атмосфера виявиться забрудненою густим смогом. Хмари диму і пилу затягнуть небо. На поверхню Землі буде проникати всього 1% сонячних променів.

Моделювання показало, що така ситуація продовжувалася б півтора місяця. Нестача світла призвела б до припинення процесу фотосинтезу в рослинах. Зупинилося б виробництво біомаси. Тільки через п’ять місяців рівень освітленості досяг би однієї четвертої, а через вісім місяців - половини норми.

Якщо люди і тварини можуть жити і без світла, то для рослин це неприйнятно. Від 30 до 70% рослинності в північній півкулі загине. Ближче до екватора рівень освітленості, імовірно, буде вищий, але і сама тропічна флора має потребу в більшій кількості світла, ніж рослинний світ помірної смуги. Тому тут значну частину рослин очікує загибель.

Ймовірні зміни температурного режиму. Приблизно через три тижні середня температура в північній півкулі впаде нижче -20ºС, а в окремих місцях, наприклад у північній Індії, Скелястих горах США, на Камчатці й у Норвегії знизиться б до -50º С. Після розсіювання хмар пилу і хмар у північній півкулі потеплішає (у Центральній Європі до + 20º С), але в тропіках і в південній півкулі буде відносно холодно - в Амазонії, наприклад, близько нуля градусів.

У таких умовах тропічні види рослинності зникнуть цілком. Не витримає і більшість видів помірного пояса, піддані комбінованому впливу низької температури і нестачі світла. Шанси вижити залишилися б, імовірно, тільки в рослин помірної зони, що згодом поширилися б на інші території. Рівнини перетворилися б на тундру з лишайниками, мохами і карликовими деревами. Але і ця тундра була б бідніша за сьогоднішню, тому що лишайники дуже чуттєві до різних шкідливих впливів. Загибель рослинності в тропіках стала би причиною голодної смерті всіх мешканців тропічних джунглів, субтропічних лісів і саван.

Постраждають і морські організми, що живуть у тропічних водах, для яких коливання температури в межах 1-2°С зможуть стати причиною смерті. Пропаде більшість водоростей.

При такій масовій загибелі рослинності проблематичним виявляється збереження в земній атмосфері кисневої рівноваги. Адже киснем »харчуються» не тільки живі організми - значне місце належить йому й у небіологічних окислюваннях. Без постійного поповнення за рахунок процесу фотосинтезу концентрація цього газу на Землі знизилася б вдвічі усього за 5000 років.

Приблизно за рік небо повинно очиститися. Але майбутнє уявляється не занадто радісним. В результаті вибухів виникне величезна кількість окислів, у тому числі й окис азоту. Цілком можливо, що відбудеться ланцюгова реакція, за якої азот згорить в атмосферному кисні і Земля залишиться без обох газів, необхідних для існування життя.

Зниження температури - горезвісна »ядерна зима» імовірно вплинула б на розміри заледеніння Землі. Океани покрилися би льодом. По берегах морів нагромаджувалися б крижані гори. Лід покриє і гори, збільшиться маса льодовиків у помірних широтах. Не виключено, що шар льоду антарктичних льодовиків перевищить критичний рівень, і величезні маси льоду сповзуть в океан. Після очищення неба в результаті розсіювання хмар вони почнуть танути, так само як і високогірний крижаний покрив. Наслідком цього може стати підвищення рівня Світового океану одночасно з його охолодженням. Окисли азоту в стратосфері комбінувалися б з озоном. Озоносфера при цьому зникла б як така на тривалий період, можливо на два-три роки. Згодом вона відновиться, але доти на поверхні нашої планети буде інтенсивно надходити ультрафіолетове випромінювання. Воно знищить у морях планктон, що ще залишився, сухопутні бактерії, зчинить несприятливий вплив на генетичний апарат усіх живих істот. Підвищиться рівень мутації, кількість каліцтв і аномалій у розвитку.

Через те, що більш як 90% мутацій є летальними і несприятливими, ряд біологічних видів вимре.

Мільярд поранених - у тому числі і легко - не проживуть навіть кілька тижнів. Близько 50% з них помруть внаслідок поранень чи опіків опромінення, а також через недостатню медичну допомогу. Інші загинуть від холоду, відсутності житла, одягу, палива. У них не буде питної води, не зараженої радіоактивними речовинами, може не вистачити навіть повітря. Серед »невдах» - тих, хто залишиться в живих, на початку виникне паніка, емоційний шок. Тільки в окремих випадках буде спостерігатися усвідомлене, цілеспрямоване поводження.

Після атомного вибуху в людини настає особливий стан ослаблення волі і зниження рухової активності. Люди охоче працюють, рятують інших, але тільки у випадку одержання від кого-небудь відповідного наказу. У них відсутня воля до життя.

Визначальним фактором для розвитку такого стану є не ушкодження від самого вибуху. Воно викликається виглядом незліченної кількості мерців і усвідомленням масштабів катастрофи.

Дим і сажа від пожеж можуть стати причиною швидкої загибелі людей похилого віку з хворобами кровообігу й органів дихання. Важко відповісти на запитання, наскільки знизиться зміст кисню. Якщо для тварин і рослин була б достатньою навіть половинна його кількість, то людина пристосована до більш високого його вмісту. На тваринах слабко позначиться підвищення інтенсивності ультрафіолетового сонячного випромінювання - вони покриті вовною, і постраждають тільки очі. У людини ж виникнуть опіки, участяться випадки раку шкіри. В ультрафіолетових променях у людей виникне кон’юнктивіт, так що вони практично осліпнуть, їх вразить хвороба, аналогічна сніжній сліпоті.

Ще більш серйозними були б наслідки скорочення чисельності людей. Ті, що зостануться в живих, не будуть представляти достатнього генетичного розмаїття. Навіть якщо чоловіки збережуть дітородну функцію, і якщо діти будуть народжуватися хоча б відносно здоровими - а це можливо скоріше як виняток - при зменшенні щільності людей на обмеженій території нижче визначеного рівня, людська популяція приречена на вимирання: вона дегенерує, знижується плідність, біологічна витривалість, збільшується число каліцтв і дитяча смертність.

Таким чином, світовий ядерний конфлікт залишить дуже мало надій на виживання людської цивілізації, у першу чергу саме внаслідок глобального руйнування і докорінного несприятливого перетворення природного середовища планети - природного джерела існування усіх форм і видів життя і головної умови їхнього відтворення.

1.3. Біосфера і концепція ноосфери В.І. Вернадського

Поняття біосфери, на думку В.І. Вернадського, було сформульовано Ж.Б. Ламарком на початку XIX століття (без вживання самого поняття). Термін біосфера ввів австрійський геолог Е. Зюсс (1873 p.). Широке трактування вчення про біосферу належить В.І. Вернадському.

Біосфера - сукупність усіх живих організмів на Землі.

Вернадський, що вивчав взаємодію живих і неживих систем, переосмислив поняття біосфери. Він розумів біосферу як сферу єдності живого і неживого.

Згідно з Вернадським, речовина біосфери складається з:

• живої речовини - біомаси сучасних живих організмів;

• біогенної речовини - усіх форм детриту, а також торфу, вугілля, нафти і газу біогенного походження;

• біокосної речовини - сумішей біогенних речовин з мінеральними породами небіогенного походження (ґрунт, мул, природні води, газо- і нафтоносні сланці, бітумінозні піски, частина осадових карбонатів;

• косної речовини - гірських порід, мінералів, опадів, не порушених прямим біохімічним впливом організмів.

Сучасні дослідження внесли зміни в уявлення про структуру біосфери. В поняття біосфери варто включати тільки ті елементи і характеристики, що знаходяться під контролем біоти, і не включати компоненти природи, що відносяться до геологічного минулого. Таким чином, до біосфери відноситься вся сукупність живих організмів і всі речовини, що знаходяться під контролем споживання, трансформації і продукування живими організмами.

Сучасна біосфера є підсумком тривалого історичного розвитку усього органічного світу в його взаємодії з неживою природою. Завдяки взаємодії абіотичних і біотичних факторів біосфера знаходиться в постійному русі і розвитку.

Сукупність живих організмів відіграє провідну роль у розвитку біосфери. Основними функціями біоти є:

енергетична, виконується насамперед рослинами, що у процесі фотосинтезу акумулюють сонячну енергію у вигляді різноманітних органічних сполук. Усередині екосистеми ця енергія у вигляді їжі розподіляється між тваринами. Частково енергія розсіюється, частково накопичується у відмерлій органічній речовині. Так утворилися поклади торфу, кам’яного вугілля, нафти й інших паливних корисних копалин;

• деструктивна, полягає в розкладанні, мінералізації мертвої органічної речовини, хімічному розкладанні гірських порід, залученні мінералів, що утворилися, у кругообіг. Мертва органічна речовина розкладається до простих неорганічних сполук (вуглекислого газу,*води, сірководню, метану, аміаку і т.д.), що знову використовуються в початковій ланці кругообігу. Цим займається спеціальна група організмів - редуценти (деструктори);

концентраційна, полягає у виборчому нагромадженні при життєдіяльності організмів атомів речовин, розсіяних у природі. Здатність концентрувати елементи з розведених розчинів - це характерна риса живої речовини. Найбільш активними концентраторами багатьох елементів є мікроорганізми;

• утворююча середу, полягає в трансформації фізико-хімічних параметрів середовища (літосфери, гідросфери, атмосфери) в умови, сприятливі для існування організмів. Можна відзначити, що вона є спільним результатом усіх згаданих вище функцій: енергетична функція забезпечує енергією усі ланки біологічного кругообігу; деструктивна і концентраційна сприяють витягу з природного середовища і нагромадженню розсіяних, життєво важливих для організмів елементів.

Функції живої речовини створили і підтримують у рівновазі баланс речовини й енергії в біосфері, забезпечуючи стабільність умов існування організмів, у тому числі людини. Крім того, жива речовина здатна відновлювати умови мешкання, порушені в результаті природних катастроф чи антропогенного впливу. Цю здатність живої речовини до регенерації екологічних умов виражає принцип Ле Шательє, запозичений із сфери термодинамічних рівноваг. Він полягає в тім, що зміна будь-яких перемінних в системі, у відповідь на зовнішнє збурювання, відбувається в напрямку компенсації вироблених збурювань. У теорії управління аналогічне явище зветься зворотнім зв’язком. Завдяки цим зв’язкам система повертається в первісний стан, якщо вироблені збурювання не перевищують граничних значень. У такий спосіб стійкість екосистеми виявляється явищем не статичним, а динамічним.

В результаті середоутворюючої функції був перетворений газовий склад первинної атмосфери, змінився хімічний склад вод первинного океану, утворився шар осадових порід у літосфері, на поверхні суші виник родючий ґрунтовий покрив.

Біосферу можна уявити як систему взаємозалежних між собою біогеоценозів. Кожний з них відносно замкнутий у собі, але в той же час зв’язаний обмінними вихрами атомів з іншими ценозами. Біосфера в цілому і складові її біоценози являють собою авторегуляційні системи. Це такі системи, що мають здатність самовідновлення порушеної рівноваги обмінних процесів, причому в напрямку, сприятливому для подальшого існування системи, тобто мають місце позитивні і негативні зворотні зв’язки. Оскільки біосфера відноситься до систем, що акумулюють речовину й енергію, то її авторегуляція забезпечує прогресивний саморозвиток з підвищенням організованості частин і зростанням ступеню цілісності. Вплив людського суспільства поки що сильно порушує цей природний процес.

Біосфера пройшла значну еволюцію з часу появи та протягом останніх 2-3 млн років. Однак, якщо спочатку за своїм впливом на природу людина могла розглядатися лише як один із другорядних факторів, то в міру розвитку цивілізації і зростання технічної оснащеності її роль стала порівнянною з дією могутніх геологічних процесів. Ця обставина змушує найсерйознішим чином ставитися до можливих віддалених наслідків як виробничої, так і природоохоронної діяльності людини.

У результаті техногенної діяльності людства біосфера Землі докорінно перетвориться і стане, за визначенням В.І. Вернадського, ноосферою - »сферою розуму». Таким чином, найголовніший результат розвитку біосфери - поступове твердження Розуму як найважливішого елемента біосфери, найважливішого фактора її розвитку.

Поняття »ноосфери» вперше було запропоновано французьким вченим Едуардом Леруа, а розвинуто двома його сучасниками - П’єром Тейяр де Шарденом і В.І. Вернадським.

Вчення про ноосферу Тейяр де Шардена можна звести до таких положень:

• виникнення розуму - закономірний результат розвитку матерії, підготовлений усім ходом розвитку світу;

• виникнення людського розуму - якісно новий етап еволюції живої матерії, перехід еволюції від біологічної фази до соціальної, духовної, превалювання духовного начала над матеріальним в організації і функціонуванні біосфери;

• людина, як носій розуму, не пристосовується до середовища, як інші тварини, а змінює і підкоряє його собі;

• ноосфера являє собою результат діяльності всього людства. Починаючи з моменту появи людини, на сучасному етапі, вона, як і біосфера, включає »колишні ноосфери»;

• у стані ноосфери еволюція »здобуває волю розпоряджатися собою - продовжити себе чи відкинути», завершити розвиток розуму шляхом глобальної катастрофи;

• формування ноосфери - природний процес, що не залежить від волі людини, але він може бути прискорений діяльністю людини.

Практично всі перераховані положення розділялися Вернадським. Погляди Вернадського на ноосферу відрізнялися тим, що він вирішальне значення надавав науковому пізнанню законів організації біосфери, трансформації її під впливом діяльності людини, а також свідомій діяльності з прискорення становлення ноосфери.

Основна його праця, присвячена проблемі ноосфери, -»Наукова думка як планетарне явище» - не була опублікована за життя автора. В ній вчений спробував пов’язати природничо-наукову теорію геохімічної міграції речовини й енергії з розвитком суспільства, тобто знайти момент переходу біосфери (внаслідок кількісних змін, внесених в неї людиною) у якісно новий стан - ноосферу.

Ноосфера - (noos - розум) сфера розуму і праці.

Почавши наукову діяльність як кристалограф і мінералог, Вернадський зацікавився проблемою міграції хімічних елементів, а потім і енергії в природі. Ця проблема була піддана ним всебічному аналізу - від міграції елементів атомних часток до »всесвітнього», космічного обміну речовини й енергії. В результаті були виявлені різні фактори міграції хімічних елементів: роль фізичних процесів, вплив життя і живої речовини (сукупності живих організмів) на формування біогеосфери і зворотного впливу природного середовища на живі організми, нарешті, місце і роль соціальної життєдіяльності в цьому процесі, тобто специфіка зміни біогеохімічної міграції речовини й енергії під впливом людської діяльності.

Людина розглядається в ноосфері як головна геологічна сила природи (випробування ядерної зброї в шарах Землі призводять до сейсмічних хвиль, подібних природним землетрусам, які фіксуються всіма сейсмічними станціями світу). Відмінності ноосфери від біосфери полягають у прискоренні темпів розвитку: природа накопичувала корисні копалини в надрах Землі мільйони років, а людина їх вичерпає за кілька тисячоліть. 1 м3 ґрунту накопичується 100 років, а під час сильної зливи з розораних схилів може бути змито до 10 м3 гумусового шару.

Людське суспільство і створена ним »друга природа» - не ракова пухлина на тілі Землі, а найбільший витвір і чудо природи, матеріалізований результат еволюції від найпростіших до найвищих форм її власної організації.

Наукова значимість вчення Вернадського про ноосферу полягає в тому, що він як натураліст, досліджуючи геохімічні процеси міграції речовини й енергії в природі, виявив геологічну роль життя, живої речовини в планетарних процесах, у становленні і подальшій підтримці динамічної рівноваги біосфери - продукту життєдіяльності і середовища існування живих істот. У цій живій речовині він виділив людину як планетарну силу, що змінює природні біогеохімічні процеси планети, здатну перешикувати відповідно до своїх уявлень, що складалися протягом багатьох геологічних епох, природні цикли міграції речовини її енергії і змінити в такий спосіб біосферу Землі.

В основу концепції ноосфери Вернадським покладені ідеї про об’єктивний процес перетворення людиною природи »в інтересах вільно мислячого людства як єдиного цілого», тому що ноосфера розумілася ним як навколишнє середовище людини, природне явище, новий стан біосфери.

Ноосфера, згідно з Вернадським - це перетворена в інтересах людини природа, рівноважний стан якої підтримується цілеспрямованою діяльністю людства, що усуспільнилося.

Олюднена природа з’явилася разом з людиною, коли вона була ще не в змозі регулювати перебіг глобальних процесів. Ноосфера ж - свідомо створюваний людиною стан природного середовища. Вона включає постійний прояв природних процесів природи, але це кероване людиною природне середовище його існування. Оскільки такий стан ще не досягнутий, то передчасно сучасний етап зміни біосфери називати ноосферою.

Дійсно, сучасне людство ще не перебороло небезпеки виникнення руйнівних війн, розкрадання ресурсів біосфери, забруднення природного середовища. Однак сучасний стан взаємодії суспільства з природою не може бути причиною сумнівів у можливості створення ноосфери.

Ноосфера не сумісна з антропогенною деградацією природного середовища. Тому »одним з перших ознак створення ноосфери буде ліквідація небезпеки глобальної екологічної кризи».

Інша крайність - спроба зв’язати ноосферу із суто соціальними змінами. При цьому з полю зору випадають наукові і матеріально-технічні фактори забезпечення зміни способу впливу суспільства на природу, що дозволяють керувати процесом біогеохімічної міграції речовин і енергії. Вернадський бачив, що для здійснення переходу біосфери в ноосферу створені реальні об’єктивні передумови: відбулася найбільша наукова революція, що відкрила шлях для безмежного збільшення матеріальних і духовних сил людства, почався процес економічного і соціального об’єднання людства в єдину світову асоціацію. Ці передумови повинні стати тією основою, що стихійно створювалася протягом багатьох тисяч років, на досягненнях якої людина тільки тепер може свідомо втілювати в життя свою ідею про перетворення біосфери на ноосферу, підкорити своїй волі і розуму процеси міграції речовини й енергії.

1.4. Види і масштаби забруднення навколишнього середовища

Забруднення - це зміна якості навколишнього середовища, що призводить до негативних наслідків.

Розрізняють природні й антропогенні забруднення. Природне виникає в результаті природних причин - виверження вулканів, землетрусів, катастрофічних повеней, пожеж. Антропогенне забруднення - результат людської діяльності.

В даний час загальна потужність джерел антропогенного забруднення в багатьох випадках перевершує потужність природних. Природні джерела окису азоту викидають 30 млн т на рік, а антропогенні - 35-50 млн т; двоокису сірки відповідно 30 і більше 150 млн т. У результаті діяльності людини свинцю потрапляє в біосферу в 10 разів більше, ніж у процесі природних забруднень.

Забруднення поділяють за масштабами на:

а) глобальні (планетарні): озонові дірки, кислотні дощі, парниковий ефект, підвищення рівня радіації і забруднення Світового океану;

6)регіональні: забруднення окремих частин країни, басейну окремої річки, моря;

в) локальні: невеликих масштабів від локальних джерел забруднення: вихлопна труба конкретного автомобіля, викид газоподібних чи твердих відходів окремого підприємства.

За видами забруднення поділяються на:

1 .Механічні - це забруднення навколишнього середовища механічними відходами без хіміко-фізичних наслідків.

2. Хімічні - це зміна хімічних властивостей середовища, що спричиняє негативний вплив на екосистеми і техногенні системи.

З.Фізичні - це зміна фізичних параметрів навколишнього середовища, що призводить до негативних наслідків.

4. Біологічні - це проникнення в екосистеми чи техногенні системи живих істот, ворожих даним співтовариствам.

Фізичні забруднення поділяються на підвиди:

1) температурно-енергетичне (теплове) забруднення - це вид фізичного забруднення, пов’язаний з підвищенням температури середовища під впливом антропогенних факторів. Стосовно міського середовища теплове забруднення поки що носить локальний характер. »Острови тепла» з підвищеною температурою на кілька градусів - це великі міста, виробничі комплекси тощо. Так, у відповідності з температурним режимом, Париж повинний бути розташований на 170 км південніше свого дійсного місця розташування.

2) світлове - це вид фізичного забруднення, пов’язаний з порушенням природної освітленості в результаті дії штучних джерел світла (яскравий спалах світла, спалах при ядерному вибуху, включені на близькій відстані вогні далекого світла у зустрічного автомобіля).

3) електромагнітне - зміна електромагнітних властивостей середовища. Це своєрідні електромагнітні хвилі, дія яких підсилюється під високовольтними лініями, у районі локаторів, біля телевізорів. Воно негативно позначається на живих організмах через порушення роботи клітинних і молекулярних біологічних структур. Є дані про вірогідність появи катаракти хрусталика ока під впливом даного виду забруднення.

4) радіоактивне забруднення - це забруднення, пов’язане з перевищенням природного рівня радіації над природним фоном.

5) шумове забруднення - це перевищення природного рівня шуму, викликаного механічними коливаннями пружних тіл.

Гамір - це комплекс звуків, що викликає неприємні відчуття органом слуху, тобто це практично будь-які звуки, що виходять за рамки звукового комфорту.

Гамір буває:

а) авіаційний - створюваний роботою двигуна й аеродинамічних характеристик літака;

6) білий - шум з рівномірним спектром;

в) побутовий - виникає у житлових приміщеннях внаслідок роботи радіоапаратури, побутових приладів і поводження людей;

г) шум(и) інформаційний (і) - зайва інформація, що дублюється чи інформація, яка не несе корисного навантаження;

д) шум виробничий - створюваний у виробничих приміщеннях працюючими механізмами і машинами;

е) шум транспортний - створюваний моторами, гальмами й аеродинамічними особливостями транспортних засобів;

ж) шум вуличного руху - сукупність транспортного шуму і всіх звуків вулиці;

з) шум широкополосний - шум з безупинним спектром завширшки більше однієї октави.

Шум унікальний як забруднювач. Він, як правило, непостійний, не накопичується, не переноситься на великі відстані. Разом з тим, шум знижує якість життя, завдає шкоди здоров’ю.

Шум ушкоджує нервову систему. У древньому Римі законодавці встановили місця пересування колісниць, щоб не заважати спокою громадян. У Великій Британії кожен четвертий чоловік і кожна третя жінка страждають неврозами через шум. Кожен п’ятий хворий, який знаходиться у психіатричних лікарнях Франції, збожеволів в результаті дії шуму. Австралійські вчені дійшли до висновку, що шум на 30% є причиною раннього старіння городян, скорочуючи життя на 8 - 12 років, а також штовхає їх до насильства, самогубства і навіть до убивств.

Усі шуми можна згрупувати в два акустичних тла: природне тло і штучне. У природному середовищі - це приємний шум прибою, дзюркіт струмка, спів птахів чи гуркіт грому. Штучне акустичне тло створюється господарською, технічною і культурною діяльністю людини.

Кількісний показник шуму - його потужність, вимірюється в децибелах, що являють собою логарифмічну шкалу рівнів звуку. Подвоєння його інтенсивності відповідає збільшенню на 3 дб.

Шум вимірюють за шкалою сили звуку:

а) припустимий - шум у зимовому лісі в безвітряну погоду (0-5 дб); шепіт, 1 м (від 10 до 20 дб); сільська місцевість (20-30 дб); читальний зал (40-50 дб); машбюро (60-70 дб); салон автомобіля (80 дб);

б) гранично припустимий - видає відбійний молоток (80-90 дб); важка вантажівка (90-100 дб).

в) неприпустимий - оркестр поп-музики (110-120 дб); гуркіт грому (120-130 дб); зліт реактивного літака, 25 м (130-140 дб); старт космічної ракети (150 дб); постріл із гвинтівки (160-170 дб); постріл із гармати (170 дб).

Чутливість слухового апарату, особливо до високих тонів, як відомо, з роками знижується і веде до старечої глухоти. Слухова чутливість у людей, що проживають далеко від шумових забруднень набагато вища, ніж у городян. Таким чином, існування звукових подразників - важливий фактор, що передує розвитку старечої глухоти.

Шумова »агресія» не тільки негативно впливає на слуховий апарат, але і веде до серйозних змін у діяльності різних органів і систем: піднімається кров’яний тиск, сповільнюється ритм серцевих скорочень, руйнується функція щитовидної залози, змінюється активність мозку, зменшується полова активність.

Шумове забруднення міського середовища найсильніше виявляється вночі. Постійне пробудження вночі від сильного шуму знижує ефективність відпочинку. Подібно хімічним забрудненням, шум має властивість кумулятивного нагромадження в організмі. Дослідженнями встановлено, що вночі шум силою 55 дб викликає такі ж фізіологічні ефекти, як вдень силою 65 дб.

Необхідно відзначити, що інтенсивність шумової »агресії» безупинно збільшується в усьому світі. За даними вчених чиказького університету, зростання шумового фону спостерігається як у великих, так і в малих містах. Згідно з прогнозами, рівень шумів у містах США до 2010 року збільшиться в порівнянні з 1970 роком на 50%. Загальна закономірність полягає в тому, що чим більше місто, тим вище його шумове забруднення.

Викликає тривогу забруднення шумами рекреаційних територій: національних парків і лісопарків, туристичних комплексів. Вимагає серйозного вивчення стан культурного шумового забруднення як зовнішнього, так і внутрішнього. Використання могутніх підсилювачів звуку, що підвищують силу звукової хвилі до 100 і більше децибелів, негативно впливає на психіку молодих людей, а також забруднює шумами міське середовище.

Фізіологічно-біохімічна адаптація до шуму неможлива, Особливо важко людський організм переносить випадкові різкі звуки високої частоти. У деяких людей відбувається притуплення сприйняття шуму, але ця несприйнятливість не захищає від наслідків впливу шуму на нервову систему,

У боротьбі із шумом використовують архітектурно-планувальні і технічні засоби. До першого відносяться екранування даної території уздовж магістралей, залізниць, поблизу промислових підприємств. Важливе значення має планування будинків так, щоб вікна кухонь, сходових кліток виходили убік вулиці, а кімнат - у двори. Зниженню шуму сприяють: герметизація вікон, збільшення товщини скла, використання скла різної товщини для внутрішньої і зовнішньої сторін.

Велике значення в зниженні рівня вуличного шуму має ширина вулиць. Збільшення її з 20 до 40 метрів сприяє в однакових умовах зниженню шуму на 4-6 дб. Будинки, розміщені торцем до автомагістралей, знижують шумове забруднення. Цьому ж сприяє усунення дефектів дорожньої полотнини, а також зменшення транспортних розв’язок, переходів, що дозволяє транспорту рухатися без зайвих зупинок.

Зниженню шуму сприяє збільшення площі зелених насаджень.

Радіоактивні забруднення. При опроміненні людей від джерел радіоактивних випромінювань у дозах до 1 Гр підвищується імовірність розвитку онкологічних захворювань і прояву генетичних дефектів. Ці наслідки значно змінюються в часі від моменту опромінення. Наслідки впливу великих доз опромінення виявляються швидко у формі гострої променевої хвороби, причому, чим вища отримана доза опромінення, тим швидше і гостріше виявляється її згубний ефект.

Опромінення підрозділяються на зовнішні і внутрішні. Зовнішнє опромінення припускає, що джерело впливу знаходиться поза організмом. Воно пов’язано в основному з випромінюванням, що має високу проникаючу здатність. Якщо радіоактивні речовини з їжею чи повітрям потрапляють усередину організму, з’являється джерело внутрішнього опромінення. При внутрішньому опроміненні на клітини організму впливають радіоактивні частки.

Радіоактивне опромінення пов’язане із впливом джерел як природного походження, так і створених людиною. Основна частина одержуваної жителями Землі дози опромінення обумовлена природними джерелами. Середня річна індивідуальна еквівалентна доза від них складає для землян 2 мзв. Для жителів України цей показник вищий і дорівнює, за даними Міністерства охорони здоров’я України, 4,46 мзв.

Дози опромінення населення від природних джерел радіації залежать від висоти над рівнем моря, геологічної будови і планувально-архітектурних особливостей території. Для жителів гірських місцевостей зростає частка космічного випромінювання в отриманій за рік еквівалентній індивідуальній дозі. Так, при підйомі від рівня моря до 2000 метрів, опромінення від космічних променів зростає в кілька разів.

Підвищення дози опромінення може бути викликано використанням при будівництві будинків, доріг чи плануванні територій матеріалів з високим вмістом радіонуклідів.

Небезпечним природним джерелом внутрішнього опромінення людини є газ радон. Радіоактивними властивостями наділені радон-222 і радон-220, що є продуктами розпаду радію-226. Радон виділяється з гірських порід через ґрунт і накопичується в приміщеннях перших поверхів будинків, особливо при їхній недостатній вентиляції. Визначений внесок у надходження радону в житлові приміщення вносять матеріали, з яких вони побудовані, і вода, що надходить зі шпар. Радон накопичується у ванних кімнатах, особливо при користуванні душем.

Проведені в 18 обласних містах України виміри активності радону-222 у різних приміщеннях показали, що на перших поверхах багатоквартирних будинків він складає в середньому 48 Бк/м3, для поверхів вище першого - 22 Бк/м3, а в одноповерхових будинках - 92 Бк/м3. Діючі в Україні нормативи допускають граничну середньорічну концентрацію радону-222 у приміщеннях будинків 50 Бк/м3. Проектами дитячих дошкільних установ і шкіл повинні обов’язково передбачатися протирадонові заходи.

Джерела радіоактивного випромінювання, створені людиною, від світлових циферблатів і апаратів медичної діагностики до атомної зброї і атомної енергетики, призвели до зростання як індивідуальних, так і колективних доз опромінення.

За оцінками міжнародних організацій, основну дозу, одержувану людиною від техногенних джерел радіації, вносять медичні процедури. Рентгенологічне дослідження одержало у світі широке поширення і складає в розвинутих країнах від 300 до 900 обстежень за рік на 1000 жителів, не враховуючи »обов’язкової» флюорографії. Дози опромінення, одержувані пацієнтами, багато в чому залежать від кваліфікації персоналу і стану устаткування. Норми діагностичного медичного опромінення в Україні передбачають не перевищення індивідуальної дози, одержуваної від цього джерела, 1 мзв на рік. Великі дози можуть бути отримані під час лікування з використанням радіаційного опромінення.

Джерела іонізуючого випромінювання використовують у багатьох приладах, призначених для контролю якості продукції, з дослідницькою метою і т.п. Можливість наднормативного опромінення в цих випадках пов’язана в основному з недостатньою кваліфікацією чи безвідповідальністю персоналу. Річний ліміт індивідуальної дози для персоналу, що працює з джерелами радіації, складає в Україні 20 мзв. Для населення доза опромінення, пов’язана з впливом техногенних виробничих джерел, не повинна перевищувати 1 мзв на рік.

Головну радіаційну небезпеку становлять запаси ядерної зброї і палива, радіоактивні опади, що утворюються в результаті ядерних вибухів чи аварій і витоків у ядерно-паливному циклі під час видобутку і збагачення уранової руди до захоронения відходів. У світі накопичені десятки тисяч тонн матеріалів, що розщеплюються, які містять колосальну сумарну активність.

З 1945 по 2000 роки США, Росія, Франція, Велика Британія і Китай виконали в надземному просторі більше 440 ядерних вибухів. В атмосферу надійшла велика маса різних радіонуклідів, що поступово випали на всій поверхні планети.

Радіоізотопи з тривалим строком життя (вуглець-14, цезій-137, стронцій-90) і сьогодні продовжують випромінювати, створюючи приблизно 2% додаток до тла радіації. Продовжуються підземні ядерні вибухи. Останнім часом їх провели в Індії і Пакистані. Сумарна очікувана колективна доза від усіх ядерних вибухів і аварій складає в даний час 28 млн чол. мзв.

Радіаційні ураження викликаються зовнішнім іонізуючим опроміненням і влученням джерел радіації усередину організму. В залежності від величини і складу поглиненої дози опромінення розрізняють ступені радіаційного ураження, ваги променевої хвороби і віддалених наслідків опромінення. При великих дозах короткочасного опромінення спостерігається вкрай важка форма гострого променевого ураження, що призводить, як правило, до летального результату.

Важкі форми променевої хвороби при сублетальних дозах у людини і тварин мають такі прояви: уражається кровотворна система кісткового мозку, в крові швидко знижується кількість лейкоцитів і тромбоцитів; розвивається геморрагічний синдром, обумовлений ламкістю і збільшенням проникності капілярів і зниженим звертанням крові, порушенням процесів всмоктування. Крововиливи слизової оболонки різко погіршують роботу кишечнику; розвивається геморрагічна пневмонія, ускладнюється дихання і робота серця; при потраплянні в організм радіоактивного йоду порушується робота щитовидної залози, особливо у дітей. Надзвичайно небезпечне респіраторне чи пероральне проникнення в організм »гарячих часток», що є джерелом випромінювання.

Пострадіаційні ефекти включають різні некротичні явища, порушення імунітету, гормональних і репродуктивних функцій.

Виникають ендогенні радіотоксини, що викликають розвиток аутоалергічних реакцій. Практично всі ці симптоми тією чи іншою мірою супроводжують і більш легкі форми радіаційного ураження, включаючи хронічні. їхнім наслідком часто виступають вторинні патології, пов’язані з розвитком лейкозів, злоякісних пухлин, безплідності, нервовими і психічними розладами і підвищеною смертністю від сукупності цих порушень. Саме всі ці прояви характерні для тисяч »ліквідаторів» - людей, котрі брали участь у ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС. У результаті вибухів і пожеж при аварії на четвертому енергоблоці ЧАЕС з 26 квітня по 10 травня 1986 року зі зруйнованого реактора було викинуто приблизно 7,5 т ядерного палива і продуктів розподілу із сумарною активністю близько 50 млн Ки. За кількістю довготривалих радіонуклідів цей викид відповідає 500-600 вибухам у Хіросімі.

Викид радіонуклідів відбувався більше як дев’ять діб при мінливих метеоумовах, тому зона основного забруднення має віяловий плямистий характер. Крім 30-кілометрової зони, на котру припала велика частина викиду, у різних місцях в радіусі до 250 км виявлені ділянки, де забруднення досягло 200 Ки/км2. Загальна площа »плям» з активністю більш ніж 40 Ки/км2 склала близько 3,5 тис. км2, де на момент аварії проживало 190 тисяч чоловік. Усього радіоактивним викидом ЧАЕС різною мірою було забруднено 80% території Бєларусі, уся Правобережна Україна і 19 областей Росії. Сліди Чорнобиля виявлені в бі л ы пості країн Європи, а також у Японії, і на Філіпінах, у Канаді. Катастрофа прийняла глобальний характер.

Згідно з опублікованими даними, з 400 тис. чоловік, що брали участь у ліквідації наслідків аварії, більш ніж 7 тис. ліквідаторів померло, ЗО тис. стали інвалідами. Півмільйона людей дотепер проживає на забруднених територіях. Точних даних про кількість опромінених і отримані дози немає. Немає й однозначних прогнозів про можливі генетичні наслідки. Підтверджується теза про небезпеку тривалого впливу на організм малих доз радіації. У районах, що піддалися радіоактивному зараженню, неухильно зростає число онкологічних захворювань, особливо часто став зустрічатися рак щитовидної залози у дітей.

Таблиця 1.4.1.

Середні ефективні еквівалентні дози протягом першого року аварії на ЧАЕС для ряду країн Європи

Країна

Ефективна еквівалентна доза за перший рік

Очікувана ефективна еквівалентна доза

Австрія

670

3200

Фінляндія

360

2000

Болгарія

940

1800

Румунія

570

1700

Югославія

380

1700

Греція

590

1200

Чехія і Словаччина

390

890

Італія

300

810

Норвегія

230

790

Польща

240

740

Угорщина

250

400

СНД

260

820

Електромагнітне забруднення. Організм людини реагує на зміни напруженості магнітного поля. Так, магнітні бурі, що виникають у період сонячної активності, викликають порушення роботи серцево-судинної системи. Протягом мільярдів років природне магнітне поле Землі, як первинний періодичний екологічний фактор, постійно впливало на стан екосистем. В ході еволюційного розвитку структурно-функціональна організація екосистем адаптувалася до природного тла. Деякі відхилення спостерігаються лише в період сонячної активності, коли під впливом могутнього корпускулярного потоку магнітне поле Землі випробовує короткочасні різкі зміни своїх основних характеристик. Це явище, що одержало назву магнітних бурь, несприятливо відбивається на стані всіх екосистем, включаючи й організм людини. У цей період відзначається погіршення стану хворих, що страждають серцево-судинними, нервово-соматичними й іншими захворюваннями. Впливає магнітне поле і на тварин, особливо на птахів і комах.

На нинішньому етапі розвитку НТП людина вносить істотні зміни в природне магнітне поле, додаючи геофізичним факторам нові напрямки і різко підвищуючи інтенсивність свого впливу. Основні джерела цього впливу - електромагнітні поля від ліній електропередач (ЛЕП) і електромагнітні поля від радіотелевізійних і радіолокаційних станцій.

На території СНД загальна довжина тільки ЛЕП-500 кв перевищує 20 тис. км (крім ЛЕП-150, ЛЕП-300 і ЛЕП-750). Лінії електропередач і деякі інші енергетичні установки створюють електромагнітні поля промислових частот (50 Гц) у сотні разів вищі за середній рівень природних полів. Напруженість полів (Е) під ЛЕП може сягати десятків тисяч вольт на метр.

Негативний вплив електромагнітних полів на людину і на ті чи інші компоненти екосистем прямо пропорційні потужності полів і часу опромінення. Несприятливий вплив електромагнітного поля, створюваного ЛЕП, виявляється вже при напруженості полів, що дорівнює 1000 в/м. У людини порушуються ендокринна система, обмінні процеси, функції головного і спинного мозку та ін.

Вплив електромагнітних випромінювань від радіотелевізійних і радіолокаційних станцій на середовище мешкання людини пов’язано з формуванням високочастотної енергії. Японськими вченими виявлено, що в районах, розташованих поблизу могутніх випромінюючих теле- і радіоантен, помітно підвищується захворювання катарактою очей. Медико-біологічний негативний вплив електромагнітних випромінювань зростає з підвищенням частоти, тобто із зменшенням довжини хвиль.

Штучні магнітні поля, створювані постійним електричним струмом великої сили, характеризуються напруженістю до кількох тисяч ампер на метр.

Нормативна величина напруженості постійного магнітного поля, що утворюється поблизу установок і ліній електропередач постійного струму, протягом робочого дня складає 8000 А/м, гранично припустимий рівень напруженості не встановлений.

Окрім магнітного, постійний електричний струм створює електричне поле, назване електростатичним. Електростатичне поле високої напруги впливає на організм людини, зокрема викликає розлад нервової системи, негативно впливає на репродуктивну функцію організму, особливо в чоловіків. Нормативна величина напруженості електростатичного поля протягом робочого дня складає 20 кв/м, гранично припустимий рівень напруженості - 60 кв/м.

Джерелом електромагнітних полів є перемінний струм. Електромагнітне поле характеризується напруженістю (Ут/м) і щільністю потоку потужності (Ут/м2). Створювані електромагнітним полем електромагнітні хвилі характеризуються частотою коливання (Гц).

Для захисту населення від впливу полів, які генеруються повітряними лініями електропередач, встановлюються санітарно-захисні зони обабіч траси.

Джерелами електромагнітних випромінювань є також радіотехнічні й електронні пристрої: зв’язок, локація, радіо і телебачення. Електромагнітне випромінювання цих установок знаходиться в діапазоні радіочастот від 103 до 1012 Гц.

Інтенсивність електромагнітного випромінювання характеризується щільністю потоку енергії - кількістю енергії, що припадає на одиницю поверхні: П = Е*Н/2, Ут/м2. Вплив електромагнітного випромінювання на жителів населених пунктів залежить від потужності джерела і частоти.

Для захисту населення від впливу електромагнітного поля високої частоти радіостанції, телецентри, ретранслятори й інші джерела радіохвильового випромінювання потужністю понад 100 квт повинні розміщуватися за межами населених пунктів. Якщо джерела радіохвильового випромінювання розташовуються в міській межі, то навколо них в обов’язковому порядку повинна бути створена санітарно-захисна зона (СЗЗ), що складається з зони суворого режиму і зони обмеженого користування. У зоні суворого режиму знаходиться джерело радіохвильового випромінювання. Вона, як правило, обгороджена й охороняється. У межах СЗЗ не допускається розташування житлових будинків.

1.5. Глобальні наслідки забруднення довкілля

Проблема забруднення природного середовища стає гострою як через зростання обсягів промислового і сільськогосподарського виробництва, так і в зв’язку з якісними змінами виробництва під впливом науково-технічного прогресу. Слід зазначити, що тільки 1-2% використовуваного природного ресурсу залишається в кінцевому продукті, а більшість йде у відходи, що не засвоюються природою. Відходи виробничої діяльності усе більше забруднюють літосферу, гідросферу й атмосферу Землі. Адаптаційні механізми біосфери не можуть справитися з нейтралізацією значної кількості шкідливих речовин, і природні екосистеми починають руйнуватися.

Двоокис вуглецю (вуглекислий газ) - один з компонентів газового складу атмосфери, що відіграє важливу роль не тільки в життєдіяльності людини, рослин і тварин, але й у виконанні атмосферою функції запобігання перегріву чи переохолодження поверхні Землі. Господарська діяльність порушила природний баланс виділення й асиміляції СО, у природі, в результаті чого його концентрація в атмосфері збільшується. З 1959 по 2000 рік кількість вуглекислого газу збільшилася на 10%. Деякі важливі елементи кругообігу С02 ще не до кінця вивчені. Не встановлені взаємозалежності між концентрацією його в атмосфері і здатністю затримувати зайве тепло, яке надходить від Сонця. Проте зростання концентрації С02 свідчить про глибоке порушення глобальної рівноваги в біосфері, що в сполученні з іншими порушеннями може мати дуже серйозні наслідки.

Забруднення, що надходять у Світовий океан, порушили в першу чергу природну рівновагу морського середовища в прибережній зоні континентального шельфу, де зосереджено 99% усіх морських біологічних ресурсів, що добуваються людиною. Антропогенні забруднення цієї зони послужили причиною того, що її біологічна продуктивність знизилася на 20%, а світовий рибний промисел не дорахувався 15-20 мільйонів тонн улову. За даними ООН, щорічно у Світовий океан потрапляє 50 тис. т пестицидів, 5000 тонн ртуті, 10 млн т нафти і безліч інших забруднювачів.

Кількість речовин, які щорічно потрапляють з антропогенних джерел зі стоком річок у води морів і океанів - заліза, марганцю, міді, цинку, свинцю, олова, миш’яку, нафти перевищує обсяг цих речовин, що надходять у результаті геологічних процесів. Дно Світового океану, у тому числі і глибоководні западини, усе ширше використовуються для захоронения особливо небезпечних токсичних речовин (включаючи »морально застарілі» бойові отруйні речовини), а також радіоактивних матеріалів. Так, з 1946 по 1970 рік США поховали на Атлантичному узбережжі країни близько 90 000 контейнерів з відходами загальною радіоактивністю приблизно 100 000 кюрі, а європейські країни скинули в океан відходів загальною радіоактивністю 500 000 кюрі. У результаті розгерметизації контейнерів спостерігаються випадки небезпечного зараження вод і природного середовища в місцях цих поховань.

У морі нафтове забруднення має різні форми. Воно може тонкою плівкою покривати поверхню води, а під час розливів шар нафтової плівки спочатку може складати кілька сантиметрів. З часом утвориться емульсія нафти в воді чи води в нафті. Пізніше виникають грудочки важкої фракції нафти, нафтові агрегати, що здатні довго плавати на поверхні моря. До грудочок мазуту, що плавають, прикріплюються різні дрібні тварини, якими охоче харчуються риби і вусаті кити. Разом з ними вони заковтують і нафту. Одні риби від цього гинуть, інші наскрізь просочуються нафтою і стають не придатними для вживання в їжу через неприємний запах і смак.

Усі компоненти нафти - токсини для морських організмів. Нафта впливає на структуру співтовариства морських тварин. При нафтовому забрудненні змінюється співвідношення видів і зменшується їхня різноманітність. Так, рясно розвиваються мікроорганізми, що харчуються нафтовими вуглеводнями, а біомаса цих мікроорганізмів отрутна для багатьох морських мешканців. Доведено, що дуже небезпечний тривалий хронічний вплив навіть невеликих концентрацій нафти. При цьому поступово падає первинна біологічна продуктивність моря. У нафти є ще одна неприємна побічна властивість. її вуглеводні здатні розчиняти в собі ряд інших забруднюючих речовин, таких, як пестициди, важкі метали, що разом з нафтою концентруються в приповерхньому шарі і ще більше отруюють його. Ароматична фракція нафти містить речовини мутагенної і канцерогенної природи.

Найбільша кількість нафти зосереджена в тонкому приповерхневому шарі морської води. В ньому зосереджена безліч організмів, цей шар відіграє роль »дитячого садка» для багатьох популяцій. Поверхневі нафтові плівки порушують газообмін між атмосферою і океаном. Змінюються процеси розчинення і виділення кисню, вуглекислого газу, теплообміну, знижується відбивна здатність (альбедо) морської води.

Хлоровані вуглеводні, які широко застосовуються для боротьби зі шкідниками сільського і лісового господарства, з переносниками інфекційних хвороб, уже багато десятиліть разом зі стоком річок і через атмосферу надходять у Світовий океан. ДДТ і його похідні зустрічаються всюди у Світовому океані, включаючи Арктику й Антарктику.

Вони легко розчиняються в жирах і тому накопичуються в органах риб, ссавців, морських птахів. Як ксенобіотики, тобто речовини цілком штучного походження, вони не мають серед мікроорганізмів своїх »споживачів» і тому майже не розкладаються в природних умовах, а тільки накопичуються у Світовому океані. Разом з тим вони гостро токсичні, впливають на кровотворну систему, придушують ферментативну активність, сильно впливають на спадковість.

Разом з річковим стоком в океан надходять і важкі метали, багато з яких мають токсичні властивості. Загальний обсяг річкового стоку складає 46 тис. м3 води на рік. Разом з ним у Світовий океан надходить до 2 млн т свинцю, до 20 тис. т кадмію, до 10 тис. т ртуті. Найбільш високі рівні забруднення мають прибережні води і внутрішні моря. Чималу роль у забрудненні Світового океану відіграє й атмосфера. Так, наприклад, до 30% усієї ртуті і 50% свинцю, що надходять в океан, щорічно переноситься через атмосферу.

За своєю токсичністю дії в морському середовищі особливу небезпеку становить ртуть. Під впливом мікробіологічних процесів токсична неорганічна ртуть перетворюється на набагато більш токсичні органічні форми ртуті. Накопичені завдяки біоакумуляції в рибі чи молюсках сполуки метилованої ртуті являють пряму загрозу життю і здоров’ю людей.

Ртуть, кадмій, свинець, мідь, цинк, хром, миш’як і інші важкі метали не тільки накопичуються в морських організмах, отруюючи тим самим морські продукти харчування, але і найнегативнішим чином впливають на мешканців моря. Коефіцієнти накопичення токсичних металів, тобто концентрація їх на одиницю ваги в морських організмах стосовно морської води, змінюються в широких межах - від сотень до сотень тисяч, в залежності від природи металів і видів організмі)). Ці коефіцієнти показують, як накопичуються шкідливі речовини в рибі, молюсках, ракоподібних і інших організмах.

Початок космічної ери породив проблему збереження цілісності ще однієї земної оболонки - космосфери (навколоземного космічного простору). Проникнення людини в космос не просто героїчна епопея, це ще і цілеспрямована довгострокова політика оволодіння новими ресурсами природи і природного середовища.

Космічна оболонка Землі виконує ряд важливих для життя планети і для життя на планеті функцій, пов’язаних з підтримкою її радіаційного - теплового балансу, протіканням деяких геофізичних процесів. Тому збереження природних рівноваг і споконвічних властивостей космосфери Землі в процесі проникнення в неї людини - велике, життєво важливе загально планетарне завдання.

Космічна діяльність охоплює широке коло прикладних напрямків: дослідження природних ресурсів Землі, контроль за станом навколишнього середовища, зв’язок, навігацію, метеорологію, геодезію, картографію, телемовлення, порятунок суден і літаків, що терплять лихо; технологічні, біологічні й інші наукові експерименти, що готують ґрунт для ще більш інтенсивного, зокрема індустріального використання космосу.

Космос усе більше стає ареною для різноманітного і плідного мирного співробітництва. Зараз у космосі ведуться інтенсивні дослідження й експерименти цивільного призначення. Усе це припускає запуск великої кількості космічних об’єктів. На початку 80-х років у космос виводилося більш ніж 100 об’єктів на рік. В даний час на орбіті Землі знаходиться близько 10-15 тисяч великих штучних об’єктів і 40 000 дрібних (приблизно 2,5 сантиметра в діаметрі).

Деякі з сучасних і намічуваних на майбутнє видів космічної діяльності повинні стати об’єктом регламентації, щоб виключити забруднення й інші форми порушення природної рівноваги в космічному просторі. В даний час на міжнародних форумах триває обговорення, крім питання про немілітаризацію космосу, таких аспектів регулювання як: скорочення числа супутників, що вичерпали свій резерв (так званих космічних відходів), скидання в космос різного роду небезпечних »земних» відходів, запуск великих ракетних прискорювачів на твердому паливі.

Одна з найгостріших глобальних проблем сучасності - це проблема зростаючої кислотності атмосферних опадів і ґрунтового покриву. Кислотні дощі викликають не тільки підкислення ґрунтових воді верхніх шарів фунтів. Кислотність із опадами поширюється на весь ґрунтовий профіль і викликає значне підкислення ґрунтових вод. Кислотні дощі виникають у результаті господарської діяльності людини, що супроводжується емісією окислів сірки, азоту, вуглецю. Ці окисли, надходячи в атмосферу, переносяться на великі відстані, взаємодіють з водою і перетворюються на розчини суміші сірчистої, сірчаної, азотистої, азотної і вугільної кислот, що випадають у вигляді »кислих дощів» на сушу, взаємодіючи з рослинами, ґрунтами, водами. Головними джерелами накопичення окислів в атмосфері є спалювання сланців, нафти, вугілля, газу в промисловості, сільському господарстві, побуті. Господарська діяльність людини майже вдвічі збільшила надходження в атмосферу окислів сірки, азоту, сірководню й оксиду вуглецю. Природно, що це позначилося на підвищенні кислотності атмосферних опадів, поверхневих і ґрунтових вод.

Аерозольне забруднення атмосфери. Аерозолі - це тверді чи рідкі частки, що знаходяться в зваженому стані е повітрі. Тверді компоненти аерозолей у ряді випадків небезпечні для організмів, а в людей викликають специфічні захворювання. В атмосфері аерозольні забруднення сприймаються у вигляді диму, туману, чи смогу. Середній розмір аерозольних часток складає 1-5 мкм.

Основними джерелами штучних аерозольних забруднень повітря є ТЕС, що споживають вугілля високої зольності збагачувальні фабрики, металургійні, цементні, магнезитові сажеві заводи. Аерозольні частки від цих джерел відрізняються великим розмаїттям хімічного складу. Найчастіше в їхньому складі виявляються сполуки кремнію, кальцію і вуглецю, рідше оксиди металів: заліза, магнію, марганцю, цинку, міді, нікелю, свинцю, сурми, вісмуту, селену, миш’яку, берилію, кадмію, хрому, кобальту, молібдену, а також азбесту. Ще більша розмаїтість властива органічному пилу, що включає аліфатичні й ароматичні вуглеводні, солі кислот. Бона утворюється при спалюванні залишкових нафтопродуктів, у процесі піролізу на нафтопереробних, нафтохімічних і інших подібних підприємствах. Постійними джерелами аерозольного забруднення є промислові відвали - штучні насипи з розкривних порід, утворені під час видобутку корисних копалин чи ж з відходів підприємств переробної промисловості, ТЕС. Джерелом пилу й отрутних газів слугують масові підривні роботи. Так, у результаті одного середнього по масі вибуху (250 - 300 тонн вибухових речовин) в атмосферу викидається близько 2 тис. м3, умовного оксиду вуглецю і більш як 150 тонн пилу. Виробництво цементу й інших будівельних матеріалів також є джерелом забруднення атмосфери пилом.

Порушення озонового шару. Озон - одна з форм існування хімічного елемента кисню в земній атмосфері - його молекула складається з трьох атомів кисню 03, для утворення озону необхідно попереднє утворення вільних атомів кисню.

Зі збільшенням кількості атомарного кисню зростає і вміст озону в атмосфері. Однак з висотою збільшується й ультрафіолетова радіація, що руйнує озон швидше, ніж йде його утворення, тому концентрація озону в атмосфері починає зменшуватися. Виміри показують, що озон в атмосфері має шарувату структуру і його основна маса зосереджена в шарі на висоті 20 - 25 км, а починаючи з висоти 55 км, його концентрація активно зменшується, отже, озон присутній у тропосфері, стратосфері, мезосфері.

»Озонова дірка» - це явище зменшення загальної кількості озону. Відмічено систематичне зменшення концентрації О3 навесні приблизно в 1,5 - 2 рази. Хлор- і фторвуглероди (ФХВ) вже більш ніж 60 років використовуються як холодоагенти в холодильниках і кондиціонерах, пропеленти для аерозольних сумішей, піноутворюючі агенти у вогнегасниках, очисники для електронних приладів, у хімічному чищенні одягу, при виробництві пенопластів. Інертність цих сполук робить їх небезпечними для атмосферного озону. ХФВ не розпадаються швидко в тропосфері (нижньому шарі атмосфери, що простирається від поверхні Землі до висоти 10 км), як це відбувається, наприклад, із більшістю окислів азоту, і зрештою проникають у стратосферу, верхня межа якої розташовується на висоті близько 50 км. Коли молекули ХФВ піднімаються до висоти 25 км, де концентрація озону максимальна, вони піддаються інтенсивному впливу ультрафіолетового випромінювання, що не проникає на менші висоти через дію озону, який екранує. Ультрафіолет руйнує стійкі в звичайних умовах молекули ХФВ, що розпадаються на компоненти, які мають високу реакційну здатність, зокрема атомний хлор. Таким чином, ХФВ переносить хлор з поверхні Землі через тропосферу і нижні шари атмосфери, де менш інертні сполуки хлору руйнуються, у стратосферу, до шару з найбільшою концентрацією озону. Дуже важливо, що хлор при руйнуванні озону діє подібно каталізатору: у ході хімічного процесу його кількість не зменшується. Внаслідок цього один атом хлору може зруйнувати до 10 000 молекул озону, перш ніж буде дезактивований чи повернеться в тропосферу. Зараз викиди ХФВ в атмосферу обчислюються мільйонами тонн, а дія тих, що вже потрапили в атмосферу, буде продовжуватися кілька десятиліть.

Багато країн почали вживати заходи, спрямовані на скорочення виробництва і використання ХФВ. З 1978 р. у США було заборонено використання ХФВ в аерозолях. На жаль, використання ХФВ в інших галузях обмежено не було. У вересні 1987 р. 23 провідні країни світу підписали в Монреалі конвенцію, що зобов’язує їх знизити споживання ХФВ. Для використання в якості пронелента в аерозолях уже знайдений замінник - пропан - бутанова суміш. За фізичними параметрами вона практично не поступається фреонам, але, на відміну від них, вогненебезпечна. Складніші справи з холодильним обладнанням - другим за розміром споживачем фреонів. Справа в тім, що через полярність молекули ХФВ мають високу теплоту випару, що дуже важливо для робочого тіла в холодильниках і кондиціонерах. Кращим, відомим на сьогодні замінником фреонів, є аміак, але він токсичний і все-таки поступається ХФВ за фізичними параметрами.

Використання фреонів продовжується, і поки далеко навіть до стабілізації рівня ХФВ в атмосфері. Так, за даними мережі Глобального моніторингу змін клімату, у фонових умовах - на берегах Тихого й Атлантичного океанів і на островах, далеко від промислових і густонаселених районів - концентрація фреонів у даний час зростає зі швидкістю 5 - 9% на рік. Вміст у стратосфері фотохімічно активних сполук хлору в даний час у 2-3 рази вищий в порівнянні з рівнем 50-х років, до початку прискореного виробництва фреонів.

Найбільша озонова дірка виявлена над Антарктидою і багато в чому є наслідком метеорологічних процесів. Утворення озону можливо тільки при наявності ультрафіолету, а під час Полярної ночі він не продукується. Взимку над Антарктикою утворюється стійкий вихор, що перешкоджає припливу багатого озоном повітря із середніх широт. Тому до весни навіть невелика кількість активного хлору здатна завдати серйозної шкоди озоновому шару. Такий вихор практично відсутній над Арктикою, тому в північній півкулі падіння концентрації озону значно менше. Багато дослідників вважають, що на процес руйнування озону впливають полярні стратосферні хмари. Ці висотні хмари набагато частіше спостерігаються над Антарктикою, ніж над Арктикою, утворюються взимку, коли при відсутності сонячного світла й в умовах метеорологічної ізоляції Антарктиди, температура в стратосфері падає нижче -80°

Могутнім джерелом знищення озону є азотні добрива. Потрапляючи в ґрунт, такі добрива розпорошуються, при цьому деяка кількість молекул потрапляє в приземне повітря. Далі відбувається цілий ланцюжок процесів: турбулентність у приземному шарі повітря, перенос збагаченого азотними окислами газу в низькі шпроти, зворотній горизонтальний перенос газу в більш високі широти вже в стратосфері.

Окисли азоту надходять в атмосферу також при спалюванні промислового палива. За наявними оцінками, кількість закису азоту, що потрапляє в повітря з димом працюючих на звичайному (не ядерному) пальному електростанцій, сама по собі досить велика і складає 3-4 мегатонни на рік, хоча вона і не настільки небезпечна в порівнянні з азотистими добривами.

У водневому циклі бере участь безліч водородовмісних сполук. Водень надходить в атмосферу у вигляді води.

Людська діяльність також привносить воду у верхні шари атмосфери. При підйомах великих ракет в атмосферу викидається велика кількість молекул Н20; відбувається викид води і при польотах стратосферної авіації.

Водень потрапляє в атмосферу й у вигляді метану СНГ Природне джерело метану - вологі ліси, болота і рисові поля, де він утворюється як результат діяльності анаеробних бактерій.

Американські вчені винайшли, що саме хлорний цикл руйнування озону становить найбільшу реальну небезпеку для існування озонового шару.

Розвиток цивілізації призводить до усе більших викидів хлорних сполук в атмосферу, і одну з провідних ролей у цьому процесі відіграють фреони (хлорфторвуглеродовмісні сполуки, такі як CFC13 CF2Cl2). Зростання виробництва фреонів триває величезними темпами (це виробництво холодильної техніки, аерозолей, пінопласті в і т.д.). їхнє надходження в атмосферу пов’язано з технологічними втратами.

Визначено два шляхи відновлення озонового шару: видалення з атмосфери озоноруйнуючих речовин і продукування озону.

Перший шлях - видалення каталізаторів з атмосфери - поки не має реальних варіантів вирішення. Передбачалося використовувати лазерне опромінення озоновмісних шарів атмосфери з метою дисоціації молекул фреону. Але повільний розпад молекул фреону дотепер рятує нас від прискореного руйнування озонового шару і тільки невелика частина енергії лазера буде працювати па досягнення поставленої мети, основна її частина буде розсіюватися в космосі.

Другий шлях - виморожування озону в холодильних пристроях на Землі - для цього треба було б пропустити через них значну частку атмосфери.

Найбільш реальним є проект, що передбачає створення електричних розрядів у стратосфері за допомогою радіохвиль надвисокої частоти. Розряд створюється за допомогою нерухомих фазованих антенних ґрат, розташованих на землі. Розміри необхідної антени близько сотні метрів, управління фазою окремих елементів дозволяє реалізувати фокусування випромінювання і сканування на визначеній висоті. Енергопостачання можна забезпечити від АЕС потужністю в десятки мвт, причому ККД радіотехнічної частини стосовно первинного джерела може сягати 80%. Механізм утворення озону в процесі розряду - плазмохімічний і тепловий.

При плазмохімічному механізмі молекули кисню руйнуються електронами, що утворюються в електричному розряді.

Тепловий механізм відновлення озону може істотно вплинути на скорочення витрат енергії. Існує припущення про виникнення озонової »дірки» тільки при t - 80°С. Якщо це так і, припускаючи, що така температура існує тільки в окремих місцях »діри», з’являється можливість компенсувати дефіцит озону тільки в цих місцях. Таким чином, теоретична можливість відновлення озонового шару існує.

1.6. Парниковий ефект

Вже досить тривалий час людство переймається проблемою зміни клімату на Землі. Те, що ці зміни відбуваються - не викликає сумніву навіть у школярів.

Але факт антропогенного впливу, тобто впливу людської діяльності на зміни клімату ставляться під сумнів багатьма науковими школами, особливо розвинутих країн, в галузі фізики атмосфери, кліматології, геофізики, гідрології, фізики океану тощо. Найбільші прибічники звинувачення людської діяльності у кліматичних аномаліях - це екологи. Серед відомих визнаних світовою наукою факторів впливу на клімат, виділяють чотири: циклічні коливання інтенсивності випромінювання Сонця; зміна траєкторії руху Землі, концентрація парникових газів, концентрація аерозолей. Два останні, особливо третій фактор, на думку екологів, і є основною причиною зміни клімату на Землі, бо саме вони призводять до так званого парникового ефекту.

Вперше думку про вплив газів, що накопичуються у атмосфері завдяки людській діяльності, висловив наприкінці XIX століття Нобелівський лауреат С. Арреніус. Він вважав, що гази, які потрапляють в атмосферу, поглинають тепло і затримують теплове випромінювання з поверхні планети, тим самим підвищуючи середню температуру поверхні Землі і створюючи так званий парниковий ефект.

Найбільш відомі теорії циклічності зміни клімату на Землі: кожні 100 тисяч років середня температура змінюється з амплітудою 5 — 10°С під впливом космосу, зокрема сонячної активності. Новітні дослідження американських вчених начебто стверджувально відповідають на питання про першопричину зміни клімату - космічні чинники. Таке ствердження дало змогу науково обґрунтувати відмову США підписати Кіотські протоколи.

Офіційна, обґрунтована дослідниками точка зору США полягає в тому, що статистичне узагальнення даних майже трирічних спостережень клімату доводить те, що потепління відбувається природним шляхом і майже не пов’язане з антропогенною діяльністю.

Позиція США стане зрозумілою, якщо з’ясувати сутність Кіотського протоколу 1997 року до Рамкової Конвенції ООН про зміну клімату. Рамкова Конвенція була покликана об’єднати зусилля із запобігання небезпечним змінам клімату і домогтися стабілізації концентрації парникових газів в атмосфері на відносно безпечному рівні. Кіотеький протокол цієї Конвенції закріпив кількісні зобов’язання розвинених країн і країн з перехідною економікою з обмеження і зниження надходження парникових газів в атмосферу.

По-перше, розвинені країни та країни з перехідною економікою, в тому числі й Україна, повинні в цілому до 2008 -2012 років скоротити свої викиди парникових газів не менш ніж на 5% від рівня 1990 року. По-друге, враховуючи ту обставину, що до 98% всіх викидів С02 (або 80% всього ефекту) дає енергетична галузь, Кіотським протоколом встановлена квота обсягів викидів і квоти платежів за викиди С02 для найбільших забруднювачів. Система світового ринку торгівлі квотами за викиди парникових газів буде сприяти ефективності зниження обсягів викидів парникових газів. Найбільшими забруднювачами сьогодні є США, Росія, Японія, Німеччина, Франція, Італія, Велика Британія, Канада, Австралія, Україна. Жодна з цих країн не підписала Кіотський протокол. Вони не підписують його із зрозумілих фінансових міркувань. Таку відмову можна і треба обґрунтовувати. Отже й набувають все більшого поширення тези про необґрунтованість парникового ефекту та участь у ньому людської діяльності.

Енергія, яка необхідна для різноманітних біологічних, геофізичних і геохімічних процесів, досягає Землі у формі сонячного випромінювання. Основний механізм емісії й абсорбції електромагнітного випромінювання - переходи атома або молекули між більш високими і більш низькими рівнями енергії. Коли молекула одержує енергію, її електрони переходять на більш високий рівень енергії, у випадку втрати молекулою енергії, остання виділяється у вигляді випромінювання, довжина хвилі якого визначає температуру поверхні тіла, що випромінюється. Чим вища температура тіла, що випромінює, тим коротша довжина хвилі випромінювання, що виділяється.

Температура поверхні Сонця складає 5800 градусів К і воно випромінює в короткохвильовій області з максимумом випромінювання у видимій області при 500 им. Сонячне випромінювання відбивається атмосферою (хмари, частинки пилу), поверхнею Землі, проте здебільшого абсорбується поверхнею Землі, що у такий спосіб нагрівається, а частину отриманої енергії знову випромінює. Але тому, що Земля має значно меншу температуру, ніж Сонце, вона випромінює в довгохвильовій інфрачервоній області (14).

Деякі гази, у першу чергу водяні пари і діоксид вуглецю абсорбують це випромінювання і перетворюють його знову на тепло. Внаслідок цього атмосфера нагрівається і випромінює відповідно її температурі частину енергії знову на поверхню Землі. Таким чином, збільшується температура Землі і ближчих до її поверхні прошарків повітря. Цей ефект подібний до парника, скляна стріха якого утримує інфрачервоне випромінювання. Якби наша атмосфера не містила так званих парникових газів (Н20, С02, N20, О3 тощо), температура поверхні Землі була б значно нижчою.

Для кращого розуміння парникового ефекту розглянемо баланс випромінювання Сонця і його взаємозв’язок із температурою поверхні Землі.

Відповідно до закону Стефана і Больцмана, тіло з температурою Т на одиницю площі в одиницю часу випромінює енергію sT4 причому s - константа Стефана-Больцмана (α=5,67х10*8W м2 К4). Це співвідношення дійсне тільки для так званого »чорного тіла», що у всій області довжини хвиль цілком абсорбує випромінювання і знову віддає. Сонце і поверхня Землі в першому наближенні можуть розглядатися як »чорні тіла».

Сонце випромінює з потужністю їх до 3,88x1026 W. Із закону Стефана-Больцмана випливає:

Lc = σТс 4 4Пrс 2

Де: Тс - температура поверхні Сонця (Тс = 5800 К); гс -радіус Сонця (гс - 7x108м). Інтенсивність сонячного випромінювання на відстані а від Сонця складає Lc/4Па. Якщо а -середня відстань між Сонцем і Землею (а = 1,5х10пм), тоді інтенсивність енергії, що палає на поверхню Землі (гя -радіус Землі; г.( = 6,371х106м)

l = Lc/4 r 2(1-А)/4Па2

де: А - частина енергії, яка відбивається в космос, так звана »альбедо», її значення для Землі складає 0,3.

Якщо прийняти, що вся енергія, яка падає на Землю і абсорбується нею, перетворюється на тепло і потім знову виділяється в вигляді випромінювання поверхнею Землі, то в стані рівноваги повинна виконуватися рівність:

σT3 4 4Пr 2 = Soпr 3 2(1-А)

So= Lc/4па2; Тз - рівноважна температура випромінювання Землі; So - так звана солярна константа Землі, що складає 1372 W/м2. Звідси:

Тз - (l-A)So/σ4 - 255 К = -18°С

Таким чином, рівноважна температура випромінювання Землі відповідає -18°С. Але це значення температури значно нижче дійсної середньої температури То поверхні Землі, що складає +15°С. Різниця (Тз - То = 33 К) називається природним парниковим ефектом.

У середньому приблизно 30% сонячного випромінювання, яке падає на Землю, знову повертається в космос, приблизно 25% абсорбується атмосферою (в основному за рахунок озону стратосфери, а також хмар і водяних парів тропосфери), 45% випромінювання, що падає, абсорбується поверхнею Землі, із нього приблизно 60% (29/45) витрачається на випар води і на конвекцію тепла. Це означає, що нетто-інфрачервоне випромінювання складає приблизно 40% (18/45), в шість разів більш значне брутто-інфрачервоне випромінювання (104/45) пояснюється парниковим ефектом.

Вода й озон абсорбують як у спектральній області випромінювання Сонця, так і в інфрачервоній області випромінювання Землі. Озон стратосфери абсорбує в ультрафіолетовій області випромінювань Сонця, а озон тропосфери абсорбує в ІЧ-області випромінювань Землі. Пари води поглинають переважно в ІЧ-області, а діоксид вуглецю практично тільки в ІЧ-області, то вказує на те, що CO., є типовим парниковим газом.

Найбільш значними природними парниковими газами атмосфери є водяні пари, діоксид вуглецю, метан, оксид азоту N2О, а також озон тропосфери О3 Відносний вміст газів у природному парниковому ефекті подано на діаграмі 1.6.1.

Діаграма 1.6.1. Відносний вміст газів у природному парниковому ефекті

Вміст парникових газів в атмосфері значно змінювався протягом історії Землі, але залишався практично постійним протягом останнього тисячоліття. Проте концентрація С09, СН4, N20, а також тропосферного озону в останньому сторіччі поступово збільшується завдяки діяльності людини (табл. 1.6.1).

Таблиця 1.6.1 Характеристика і вміст парникових газів

СО2

СН4

N20

ХФС Н

О3

Термін життя в атмосфері

50-200 років

10років

10років

50-150 років

Часи-дні

Збільшення концентрації в атмосфері з 1750

27%

115%

7%

-

130%

Збільшення вмісту за рік (у наш час)

0,5%

0,75 %

0,25%

5%

1-1,5%

Додатково до перерахованих газів людина викидає в атмосферу синтетичні речовини, як-от хлор- і фторовмісні вуглеводні (ХФСН), які є, завдяки своїм оптичним властивостям, потенційними парниковими газами. Хоча емісії ХФСН через руйнуючу дію на стратосферний озоновий прошарок зусиллями світової громадськості значно зменшилися, їхній вміст в атмосфері ще приблизно сторіччя буде значним, що пояснюється їхньою значною стійкістю (термін життя). Озон є тепличним газом, тому такі речовини, як оксиди азоту (NOx) і леткі органічні речовини (ЛОВ), що сприяють синтезу озону в тропосфері, можна розглядати як такі, що побічно впливають на парниковий ефект.

Вміст парникових газів за останні 160 тисяч років визначають за повітряними бульбашками у »природних архівах» Гренландії і Антарктики. З цих даних випливає, що температура Землі і концентрація парникових газів тісно взаємозалежні: низькі концентрації характерні для льодовикових періодів, більш високі - для проміжних часів. Вміст С02 в атмосфері до 1850 року складав в середньому 280 ррт, із 1958 (315 ррт) по 1991 рік (354 ррт) він збільшився майже на 25% у порівнянні з доіндустріальним часом. В наш час концентрація С02 в атмосфері перевищила межі, які вона не переступала мінімум за останні 160 тисяч років.

Збільшення вмісту парникових газів, завдяки життєдіяльності людства, посилює природний парниковий ефект, збільшуючи кількість утримуваного на поверхні Землі тепла, що веде до нагрівання атмосфери. Аналізи показують, що глобальна середня температура за останнє сторіччя збільшилася від 0,3 до 0,6°С.

Антропогенними парниковими газами є діоксид вуглецю, метан, оксид азоту N20, ХФСН, а також озон тропосфери. Перераховані гази виникають, в основному, за рахунок горіння носіїв енергії (вугілля, нафта, газ); іншими джерелами їхньої емісії є виробництво і споживання ХФСН, а також сільське господарство (діаграми 1.6.2,1.6.3,1.6.4).

? Горіння носіїв енергії (87%)

? Використання землі (11%)

? Цемент(2%)

Діаграма 1.6.2. Походження СО2-емісій.

? Рисові поля (28%) Худоба (29%)

? Енергія (23%)

? Біомаса (10%)

■Депоновані сховища (10%)

Діаграма 1.6.3. Походження СН4-емісії.

? Біомаса (43%) D Пасовища (2%)

? Добрива (21%)

? Енергія (34%)

Діаграма 1.6.4. Походження N2O-емісій.

Пари води характеризуються незначним терміном перебування в атмосфері (термін життя), тому антропогенні емісії не призводять до вираженої зміни концентрації парів, проте польоти літаків утворюють у нижніх прошарках стратосфери так звані »цирус»-хмари (кристали льоду), які практично не абсорбують сонячне випромінювання, але ефективно абсорбують теплове випромінювання Землі, посилюючи у такий спосіб парниковий ефект.

Абсорбція інфрачервоного випромінювання Землі пропорційна концентрації тепличних газів в атмосфері. У зв’язку з інерцією системи клімату додаткова акумуляція тепла не призводить до негайного підвищення температури. Відповідне уповільнення називається »radiative forcing» .»Radiative forcing» різноманітних газів залежить від їхніх оптичних властивостей і терміну перебування в атмосфері. Беручи до уваги ці два чинники, можна визначити, якою мірою даний газ впливає на клімат. Відповідний коефіцієнт називається глобальним тепловим потенціалом (ГТП). ГТП діоксида вуглецю дорівнює 1. Молекула метана в 25 разів, молекула N.,0 в 250, а молекула ХФСН у 1000 - 10000 разів більш значніше впливає на клімат, ніж молекула діоксида вуглецю.

Метан за допомогою ОН-радикалів, при утворенні озону або в реакції з озоном, перетворюється відповідно на CO або на С02. Хлор- і фторвмісні вуглеводні накопичуються в стратосфері, згодом руйнуються там під впливом фотолізу, що призводить до руйнації озонового прошарку. Озон утворюється за допомогою таких речовин як NOx і ЛОС і насамперед із CO і СН4.

Таблиця 1.6.2

Відносний вплив парникових газів на парниковий ефект

С02

СН4

N20

ХФСН

NOx

ЛОС

CO

Емісії, Мт

27750

350

7

1

110

120

990

Відносний внесок, виходячи з ГТП, %

72,5 .

10

12,5

5

-

-

-

Таким чином, враховуючи прогнози різних інститутів на майбутнє, можна зробити деякі висновки. При екстраполяції сьогоднішніх тенденцій емісії всіх тепличних газів (за винятком ХФСН) будуть далі зростати, емісія С02 наприклад, у 2100 році збільшиться до 170%. Розробляються також сценарії, що враховують заходи всіх країн по стабілізації і зменшенню С02емісій й емісій інших газів. Проте, практично всі сценарії прогнозують збільшення температури від 1,5 до 4,5 С до кінця цього сторіччя, тобто приблизно на 0,3°С за рік.

Хоча різноманітні моделі не можуть враховувати весь комплекс регіональних і локальних змін, вони усе ж таки показують, що потеплення буде розподілятися нерівномірно по всій планеті: для країн північних широт воно може бути дещо вищим, ніж у середньому.

Клімат визначається комплексом взаємодій між атмосферою, морем і сушею. Система атмосфера-океан більш стабільна, проте може легко змінюватися під впливом значного порушення. Атмосферні процеси відбуваються нелінійно, тому кожна зміна клімату, яка обумовлена потеплінням, може спричинити непередбачені наслідки. Через ефект зворотного зв’язку виявляється тенденція до посилення порушень і встановлення нового стану рівноваги (наприклад, льодовиковий і теплий періоди). Процеси, що відбуваються в льодовиках і океанах можуть викликати раптові коливання теплих і холодних періодів.

Можна прогнозувати збільшення рівня Світового океану (від З до 10 см за десятиліття), затоплення населених приморських рівнин, явища глобальних катаклізмів (посухи, шторми, урагани), поширення пустель й одночасно збільшення кількості опадів, зсув теплих кліматичних зон у напрямку до полюсів та ін. Збільшення рівня океану, наприклад, на 20-50 см до 2050 року є погрозою для низько розташованих островів і зон пустель (Індія, Китай, Єгипет, Нідерланди та ін.), де мешкає третина населення планети. Для деяких країн витрати на боротьбу з пустелями складуть біля 20% брутто-соціального продукту.

Зменшення опадів у багатьох регіонах спричинить дефіцит продуктів харчування. У середніх широтах північної півкулі, навпаки, врожайність зросте за рахунок збільшення періодів вегетації. Проте, в цих широтах лежить підзолистий, лісовий і тундровий ґрунт, а не родючий чорнозем. Зсув зон вегетації більшості лісових екологічних типів на сотні кілометрів у напрямку полюсів призведе до різкого зменшення розмаїтості видів рослинності. У сухих кліматичних зонах виникнуть проблеми з водопостачанням, проблема особливо гостро стане перед країнами, що розвиваються. Тропічна зона стане ще більш непридатною для проживання, прогнозується поширення тропічних захворювань.

Чорне море знищує споруди на березі аномальними хвилями (»цунамі») один раз на декілька тисяч років. Дощі в Карпатах утворюють потоки води, що несуть пісок і камінь. Практично усе Полісся періодично затоплює, періодично відбуваються потопи під час штормів Азовського моря. Найбільш низькі температури в Україні (-30°С) призводять до вимерзання озимих і садів, руйнують лінії зв’язку. Снігові заметілі найбільш інтенсивні в Криму.

Ось такий приблизно прогноз не налаштовує нас на безхмарне існування, а навпаки, повинен мобілізувати усю спільноту до активних дій, щоб запобігти надмірному впливу антропогенної діяльності на зміну клімату на Землі.

Наша країна, як частина світового співтовариства, занепокоєна подальшим загостренням екологічних проблем, в тому числі зміною клімату під впливом людської діяльності. Сьогодні потрібні реальні дії з пом’якшення антропогенного впливу на зміну клімату. Поряд з проблемами суто технічного характеру виникають економічні питання, найважливіші серед яких - фінансування екологічних програм. У цій площині виникає також низка питань щодо участі нашої країни в світових форумах та вироблених ними механізмах вирішення нагальних екологічних проблем.

Отже, Кіотський протокол виник через те, що існуючі в світі схеми виробництва ведуть до екологічного опустелення, виснаження ресурсів, масового зникнення біологічних видів. Економічний розвиток і блага, який він приносить, доступні не усім, - безодня між багатими та бідними з кожним роком збільшується.

Особлива проблема - це енергетична структура світу. До середини XXI століття на Землі з паливних ресурсів залишиться лише вугілля. Якщо використовувати паливні ресурси у темпах сьогодення, атмосфера за хімічним складом може повернутись у первозданний стан і буде придатною для життя.

Таким чином, для збалансованості газового складу потужність земної енергетики не повинна переважати потужності біосфери.з поглинання парникового газу.

Кіотський протокол, враховуючи ці обставини, пропонує просту формулу: кожна країна повинна спалювати стільки кисню, скільки виробляє її територія. Якщо вона спалює чужий кисень, то повинна платити країнам, які не використовують свій кисень. Сьогодні Кіотський протокол не підтримують перенаселені та промислово розвинені країни там вважають, що положення Протоколу призведуть до підвищення цін на енергію та зниження життєвого рівня населення. Більшість країн занепокоєні дисбалансом у використанні природних ресурсів: майже половину їх споживають розвинені країни. Але ж при цьому вони й повинні більше платити за викиди парникових газів, за спалений кисень. І платити повинні країнам, які його майже не спалюють, а навпаки, завдяки рослинницьким ресурсам, постачають у великій кількості в атмосферу. Чи займався хтось такими підрахунками? Адже таким чином слід було визнати, що бідні, не перенаселені країни надають світові певну кількість екологічних послуг, які мають певну вартість. Отже, ці послуги можуть бути зараховані бідним країнам як сплата їхнього зовнішнього боргу або як компенсація за передачу сучасних екологічно безпечних технологій від розвинутих країн.

Україна - не багата і не перенаселена країна, але її розвиток, навіть існування, залежать від функціонування виробництв, які пов’язані з забрудненням навколишнього середовища, погіршенням здоров’я працюючих, підвищеною аварійністю. Сьогодні наша держава не виробляє, навіть не прагне виробляти складні технічні вироби, а отримує їх із розвинених країн за підвищеними цінами. В той же час, Україна, не маючи коштів на екологізацію своєї важкої промисловості, все більше втягується в коло неоколоніальних, екологічно забруднених країн. Територія України може стати полігоном для експорту забруднення з країн Заходу, механізм якого давно і добре відпрацьований. Маючи свої власні ресурсні, демографічні, енергетичні, соціальні проблеми, маючи Чорнобиль, ми приймаємо на себе й західні екологічні проблеми.

Україна повинна йти власним шляхом ресурсно-екологічного оновлення виробництв за рахунок спеціалізованої інноваційної інфраструктури, радикальної екологізації виробництва з застосуванням новітніх технологій. Щодо фінансування цих заходів, то найперше, що треба зробити - це подолати негативний вплив податків на складні виробництва, вони повинні сприяти залученню до виробництва власних, а не зарубіжних інвесторів, адже останніх не турбує наша екологіч на ситуація. А існуючі сьогодні податки на ПДВ та на прибуток примушують наших інвесторів вивозити капітал в офшорні зони. Український капітал повинен вкладатися в українську економіку. Це найголовніша умова сталого економіко-екологічного розвитку України. Таким шляхом йшли у повоєнні роки Німеччина і Японія. Саме таким чином досягла успіху політика Рузвельта в США в роки Великої депресії.

Контрольні запитання

1. Що таке »екосистема» та »соціосфера»?

2. Що таке »ноосфера»?

3. Охарактеризуйте види та масштаби забруднення довкілля.

4. Які глобальні наслідки парникового ефекту?


2. Предмет екологічного менеджменту

Будучи загальноекономічною наукою, екологічний менеджмент застосовує дані конкретних економічних наук, а також природничих наук — геології, біології, ґрунтознавства, лісознавства, метеорології, демографії та інших наук, їхні висновки і положення, що необхідні для обґрунтування найбільш ефективних методів використання умов і ресурсів природи.

Екологічний менеджмент має як теоретичне, так і практичне значення. В умовах функціонуючої системи народного господарства в країні в даний час екологічний менеджмент покликаний давати конкретні рекомендації з різних шляхів використання природних ресурсів.

У більш широкому розумінні екологічний менеджмент повинний сприяти розробці основ концепції стійкого еколого-економічного розвитку. Такий розвиток припускає відмову від сформованої на практиці концепції екстенсивного економічного зростання, що лежала в основі розвитку системи світового господарства і природних ресурсів, яка базувалася на уявленні про невичерпність і необмеженість можливостей природного середовища до самовідновлення.

Екологічний менеджмент тісно пов’язаний з економікою країни і формує вихідну інформацію про необхідність використання природних ресурсів при вирішенні завдань ефективного розвитку виробництва. Виникнення нових завдань раціонального використання природних ресурсів і охорони навколишнього середовища обумовлено відчутною потребою практики господарювання. Комплексний програмно-цільовий підхід до розвитку нових форм власності і ринкової економіки відбиває взаємозв’язок усіх розділів програми природокористування. Розвитку наукових основ екологічного менеджменту сприяє розробка генеральних схем розміщення продуктивних сил, що включають регіональні аспекти, виробничі особливості, ресурсні потенціали і т.д.

Об’єктивні передумови формування екологічного менеджменту в основному асоціюються із суспільно-трудовою й індивідуальною діяльністю, що є одним з істотних факторів впливу на навколишнє середовище, її зміни в епоху науково-технічного прогресу.

Суспільні й індивідуальні форми праці - основа формування сутності економіки природокористування. У цьому зв’язку важливо розглядати специфічні природні ресурси, ландшафти, біогеоценози, які в своїй основі не мають форми товару, що ускладнює розвиток госпрозрахункових відносин між галузями народного господарства.

Використання природних ресурсів повинно бути в цілому таким, щоб воно сприяло зниженню витрат і підвищенню прибутку в суспільному виробництві. Треба найбільш ефективно застосовувати наявні види сировини й енергії. їхнє вилучення повинно бути заощадливим, щоб не переступати визначених меж, після яких стає неможливим самовідновлення ресурсів. Для цього необхідна всіляка раціоналізація виробництва, його комплексність, що припускає мінімізацію відходів, ліквідацію втрат, широке застосування вторинної сировини. Усі завдання з ощадливого, господарського використання природних ресурсів повинні сполучатися з максимально можливим збереженням навколишнього середовища шляхом, з одного боку, вдосконалення технології і скорочення викидів, а з іншого - всілякого очищення від забруднення, зведення до мінімуму можливого збитку, який завдається здоров’ю і життю людей, засобам виробництва, будинкам і спорудам.

Суспільне виробництво, та й багато інших видів діяльності людей створюють значне навантаження на природу. Необхідно його всебічно обмежити. Це залежить від природоохоронної діяльності суспільства. Сучасна людина в змозі розпоряджатися природою в інтересах суспільства. Вона неспроможна тільки протистояти таким стихійним силам і явищам природи, як землетруси, виверження, повені. Але й тут багато чого залежить від своєчасного попередження небезпеки цих природних явищ і вживання відповідно до них особливих заходів при зведе пні споруд, будівництві дамб, що захищають від повеней, від можливих потоків лави і т.д.

Навряд чи можна беззастережно погодитися з висловом І. Мічуріна, що одержав широку популярність,: »Ми не можемо чекати милостей від природи. Взяти їх у неї - наше завдання». Очевидно, що потрібно не тільки брати від природи, але і допомагати їй, дбайливо до неї ставитися, відновлювати те, що у неї взято в інтересах виробництва, усього розвитку людського суспільства, захищати її від негативного до неї ставлення.

Природа страждає від порушення нормального природного відтворення своїх елементів. Біосфера являє собою замкнуту й врівноважену систему, що сама себе підтримує. Так, у лісі комахи живляться рослинами і тим самим себе відтворюють; ті, що плазують, поїдають комах; дрібні тварини - плазуючих; великі тварини - дрібних. Відтворення може відбуватися і не в такій послідовності: великі тварини можуть живитися рослинами, дрібні тварини - комахами. Органічні останки і відмерлі істоти є їжею мікроорганізмів, можуть використовуватися грибами, хробаками, коренями рослин. Листи гаю, що обсипалися восени, перегнивають і живлять корені дерев. Система саморегулюється наявністю вихідних матеріалів для її відтворення і можливостями споживання відходів усередині системи, що забезпечує її рівновагу. Таким чином,,біологічна система, чи екосистема, має замкнутий характер, вона сама себе підтримує і тим самим забезпечує власну рівновагу за даних умов співвідношення з неживою природою.

Сучасне промислове виробництво не має замкнутого характеру, це - відкрита система. В неї надходять маси сирих природних матеріалів, що проходять іноді стадію первинної обробки під час видобутку, - вугілля, нафта, руда, будівельні матеріали, сільськогосподарська і лісова сировина, вода, повітря. Уся маса матеріалів проходить одну чи кілька стадій обробки і потім у вигляді кінцевого продукту виходить із системи і надходить у споживання. Разом з цим на всіх стадіях її обробки із системи викидаються відходи - порожня порода, шлаки, зола, стоки, аерозолі, гази, пари, пил і інші, які містять нерідко різні шкідливі для людини і живих організмів речовини.

Обсяг відходів часто перевищує обсяг кінцевого продукту. Про ступінь корисного використання сировини і про відносну кількість відходів можна судити із співвідношення ваги кінцевого продукту до ваги вихідного матеріалу.

У сучасному світі на частку відходів припадає до 96-98% від вихідного матеріалу і тільки 2-4 - на кінцевий продукт. Завдання полягає в тім, щоб зменшити відходи за рахунок усілякого їхнього використання. Треба перетворювати виробництва по можливості на замкнуту систему, розвиваючи маловідходні і безвідхідні форми виробництва.

Втручання людини в біосферні системи порушує їхню збалансованість і внутрішні зв’язки, призводить до несподіваних наслідків. Застосування інсектицидів у лісі для винищування комах призводить до загибелі мурах і дрібних тварин. Хімічне запилення для протидії росту так званого бур’янистого лісу (осики та ін.) з тією метою, щоб ці малоцінні дерева, які дуже швидко ростуть, не заважали росту хвойних порід, - створює небезпеку загибелі живих істот у лісі. Застосування гербіцидів може викликати масову загибель худоби, що вживала отруєну траву.

У процесі розвитку суспільства постійно виникають протиріччя між зростаючими потребами людей і обмеженими можливостями біосфери, природних ресурсів.

Екологічний менеджмент повинний враховувати ці протиріччя і визначати раціональні співвідношення між рівнями споживання, розвитку виробництва й екологічними факторами, тобто вносити діалектичний характер.

  1.  3. Мета і завдання екологічного менеджменту як наукової дисципліни, її зв’язок з іншими дисциплінами

У класичному трактуванні, виходячи з загальноприйнятих визначень, під екологічним менеджментом можна розуміти складну міждисциплінарну науку, метою якої є пошук шляхів забезпечення конкурентоспроможних рішень, прийнятих у сфері управління природоохоронною діяльністю.

При цьому простежується прямий взаємозв’язок екоменедж-менту з іншими суспільними науками. Екологічний менеджмент є мовби синтезом таких наук як екологія, економіка, право, управління (схема 2). Найбільш тісний зв’язок екологічного менеджменту як інтеграційного наукового напрямку в методичному і категорійно-понятійному аспекті існує з економікою природокористування, що з’явилася декілька десятиріч тому як самостійне наукове відгалуження неокласичної економічної школи, яка намагається примирити економіку й екологію.

Основне завдання цієї наукової дисципліни - запропонувати інструментарій для порівняння витрат і вигод економічної діяльності з екологічними витратами і вигодами світової системи. Неокласична ж економічна теорія розглядає природу як зовнішній фактор (екстерналію) стосовно економічних процесів.

Потреба в цьому виникає тоді, коли в умовах диверсифікованого екологічного простору стає очевидною недостатня результативність уніфікованих механізмів регулювання стану навколишнього середовища. З метою реалізації зваженої екологічної політики варто забезпечити трансформацію природоохоронних функцій держави і перехід від адміністративно-командних до регулюючих, у зв’язку з чим необхідно озброїти підприємства й органи державного управління екологічно усвідомленою методологією, заснованою на принципах сталого розвитку. Таким чином, формування діючої системи екологічного менеджменту в умовах подолання фінансової нестабільності шляхом проведення інституціональних і структурних перетворень в Україні перетворюється на реальну необхідність, що й обумовлює, у кінцевому рахунку, методологію дослідження екологічного менеджменту.

Методологія в буквальному значенні є вчення про методи пізнання. При цьому існують дві основні концепції цього визначення: одна вважає »методологію» і »метод» синонімами, а отже, діалектичний метод єдиною методологією всіх наук про природу, суспільство, людину; друга визначає методологію як систему, що реалізує три функції: створення нового знання, структурування цього знання у вигляді нових понять, категорій, законів, гіпотез, теоретичних ідей, теорій; організація нових знань у суспільній практичній діяльності. Саме другий підхід використовується в дослідженні теоретичних основ екологічного менеджменту.

Таким чином, мета дисципліни «Екологічний менеджмент» - одержання нових знань і практичних навичок з впровадження ефективних управлінських рішень, формування усвідомленого екологічного світогляду як необхідного атрибуту якісно нової ідеології управління природоохоронною діяльністю.

Схема 2. Взаємозв’язок екологічного менеджменту з іншими науками

З огляду на те, що основними принципами методології є принципи єдності теорії і практики, визначеності, конкретності, об’єктивності, причинності, розвитку, історизму, вони стали базовими і при розробці методології екологічного менеджменту.

При цьому основним напрямком реалізації принципів методології є системний підхід, що виник як загальнонауковий метод на базі загальної теорії систем. У найбільш загальному трактуванні сутність системного підходу полягає в розгляді об’єкта дослідження і практичної діяльності в єдності його зовнішніх і внутрішніх зв’язків. Сьогодні, як відзначають фахівці, відсутня цілісна теорія екологічних систем. У загальноприйнятому розумінні системний підхід як нормативна методологія прийняття управлінських рішень означає процес підготовки і прийняття рішень на основі системного аналізу складових елементів будь-якої системи, які знаходяться у взаємозв’язку і взаємодії, а також факторів зовнішнього, у тому числі природного, впливу на ефективність взаємодії складових елементів системи як цілісного явища і впливу системи на навколишнє середовище вищих по ієрархії систем. Це ж можна віднести і до методології дослідження екологічного менеджменту.

Таким чином, під системою екологічного менеджменту можна розуміти комплекс наукових підходів, принципів і методів, що сприяють прийняттю і реалізації конкурентоспроможних управлінських рішень.


Список використаних джерел

1. Азареикова Т. Структурная перестройка и проблемы ресурсосбережения // Экономика Украины. -1998, №8, с. 88-89.

2. Акимова ТА., Хаскин В.В. Экология: Учебник для вузов. - М.: ЮНИТИ, 1998. - 455 с.

3. Аквинов СТ. Оружие, человек и окружающая среда. М.: Просвещение, 1996.

4. Андреева-Галапина E.t Алексеев С. И. др. Шум и шумовая болезнь. - Л.: Медицина, 1972 - 303 с.

5. Базові нормативи плати за забруднення навколишнього середовища України. Методика визначення розмірів плати і стягнення платежів за забруднення навколишнього середовища України - Київ, 1993. - 22 с.

6. Бакка М.Г., Пирський OA. Екологія та захист ноосфери: навч. посібник для студентів. - Житомир: РВВЖПІ, 1998

7. Балацкий О.Ф., Волошин В.В. Экономика безотходных производств. - К.: »Знание», 1983. - 43 с.

8. Балацкий О.Ф., Мельник Л.Г., Яковлев А.Ф. Экономика и качество окружающей среды. - Л.: Гидрометеоиздат, 1984. -189 с.

9. Бедрій Я, Геник Я., Орлов В.М., Тітенко В.Ф. Основи екології та соціології. Навч. посібник для підприємств зв’язку / За ред. М.В. Захарченка. - Львів, 1997.

10. Белое П.Г. Страхование техногенного риска. - М.:

И. Белое СВ., Барбинов РА. Охрана окружающей среды: Учебник для технич. вузов.-М.: Высшая школа, 1991. - 319 с.

12. Бейт О.И., Яцун В.К. Эколого-технологические условия утилизации золошлаковых отходов в Украине // Экотехника и ресурсосбережение. - 1993. - №3, С. 17-21.

13. Білявський Г.О. Основи загальної екології: Підручник / Г.О. Білявський, М.М. Падун, Р.С. Фурдуй - К: Либідь, 1995. -368 с.

14. Беспамятное ГЛ., Кротов ЮА. Предельно допустимые концентрации химических веществ в окружающей среде. - Л.: Химия, 1985. - 528с.

15. Білявський 1.0. Основи екологічних знань: Підручник.

- К.:Либідь, 1997.-288с.

16. Бор М.З. Логика, методология, организация методика.

- М.: "Дне", 1998. - 141 с.

17. Бродский А.К. Краткий курс общей экологии: Учебное пособие. - 3-е изд. - СПб.:ДЕАН, 1999. - 224с.

18. Варламов АЛ., Хабаров А.В. Экология землепользования и охрана природных ресурсов. - М.: Колос, 1999. - 159с.

19. Василенко А.И., Ермолаев В.Е. Глобальные проблемы и общечеловеческие ценности. - М..Прогресс, 1990. - 495 с.

20. Климатические и биологические последствия ядерной войны. - М.: Наука, 1986. - 207 с.

21. Верещак B.C., Бень Т.Г. Эколого-экономическое обоснование инвестиционных проектов - Днепропетровск: Институт технологии, 1998. - 124 с.

22. Воронов НА. Основы общей экологии: Учебное пособие для студентов вузов. - М.: Агар, 1997.

23. Вторичные материальные ресурсы номенклатуры Госснаба СССР: образование и использование: Справочник/ Т.С. Азарова, А.С. Алякринская. - М.: Экономика, 1987. - 244 с.

24. Герасимов И.П. Географический прогноз: теория, методы. - М.: Наука, 1986. - 91с.

25. Галушкина Т.П. Экономические инструменты экологического менеджмента (теория и практика). - Одесса: ИПРЭЭИ НАН Украины, 2000. - 280с.

26. Галушкина Т.П., Харичков С.К. Экологический менеджмент в Украине: реалии и перспективы. - Одесса: ИПРЭЭИ НАНУ, 1998- 107 с

27. Гирусов Э.В. и др. Экология и экономика природопользования: Учебник для вузов. - М.: ЮНИТИ, 2000. - 455 с.

28. Голуб А.А., Струкова Е.Б. Экономика природопользования. - М.: Аспект процесс, 1995. - 187 с.

29. Голубев И.Р., Новиков Ю.В. Окружающая среда и транспорт. - М.: Транспорт, 1987. - 207с.

30. Горелов А Л. Человек - гармония - природа. - М: Наука, 1990.-186 с.

31. Горелов А.А. Экология: Учебное пособие. - М.: Центр, 1998.- 237с.

32. Грі ’чановская И.Г. Экономико-экологическое регулирование предпринимательской деятельности - Одесса: ОГЄУ, 1997.- 183с.

33. Гусева ТВ. и др., 1998а. Как организовать общественный экологический мониторинг: Руководство для общественных организаций / Под ред. М.В. Хотулевой. - М.: СоЭС.

34. Давид У., Пирс И. Использование вторичных ресурсов: экономические аспекты. - М.: Экономика, 1981. - 288с.

35. Данилішин Б.М. та інш. Екологічний менеджмент для майбутнього. // Матеріали семінару. - Одеса. - 1997. - 138 с.

Зв.Данилишин Б.М., Дорогу нцов С.І.,Лібанова Е.М. Україна: Проблеми сталого розвитку: Наукова доповідь. - Київ: РВПС України НАН України, 1997. - 149 с

37. Дворжак Й. Земля, люди, катастрофы. - К.: Вища школа, 1989. - 236с.

38. Джигерей B.C., Сторожук В.М., Яцюк Р.А. Основи екології та охорона природного середовища. - Львів: Афіша, 2000. - 272 с.

39. Екологічний аудит: Посібник з екологічного менеджменту і екологічного аудиту / Шевчук В.Я., Саталкин Ю.М., Навроцький В.М. та ін. - К.: Символ-Т, 1997. - 221с.

40. Закон Украины "Об охране окружающей природной среды". - Харьков: Экологическое законодателі>ство Украины, 1997.

41. ЗапольсъкийА.К., СалюкА.1. Основи екології: Підручник / За ред. К.М. Ситника .-К.: Вища школа, 2001. - 358с.

42. Зербино Д.Д. Антропогенные экологические катастрофы. - К: Наукова думка, 1991. - 133 с

43. Злобін Ю.А. Основи екології, - К.: Либідь, 1998. - 248 с.

44. Іванух Р. Охорона і раціональне використання при-родно-ресурсиого потенціалу сільського господарства. - К.: Урожай, 1985.- 128 с.

45. Использование вторичных ресурсов: Экономические аспекты. - М.: экономика, 1991. - 280 с.

46. Кап лан М.Б. Переработка строительных отходов // Строительные материалы, № 6,1998, с. 10-12.

47. Карагодов И. Экономический менеджмент природопользования. Визнесинформ - 1998. - №19. - с. 3 - 7.

48. Карагодов И. Управление отходами па уровне региона. // Визнесинформ - 1998. - №15. - с. 8

49. Кашенко АЛ. Фінансово-економічиі основи природокористування . - К.: Вища школа, 1999. - 221с.

50. КйсельовМ. Екологія - "маркер" епохи. // Вісник НЛН України, - 1999 - №12 - с.24 - 33

51. Китанович Б. Планета и цивилизация в опасности. -М.: Мысль, 1985. -240с.

52. Комар А.Г. и др. Об эффективности использования жидких и твердых отходов промышленности в строительстве / / Строительные материалы, № 1,1997, с. 5 -6.

53. Концепция экономической стабилизации и роста в Украине. / Под руководством И. Лукинова. // Экономика Украины - 1997. - №12.

54. Концепція сталого розвитку України. - К.: HAH Украины, Минэкобезопасности Украины, 1997. - 17 с.

55. Кордюм В. Біоетика: минуле, сучасне і майбутнє // Вісник НАН України, №12, 2001, с.9-23.

56. Кормилицын В.И. и др. Основы экологии: Учебное пособие .-М.: ИТЕРСТИЛ Ь, 1997,365с.

57. Коробкин В.И., ПередельскийЛ.В. Экология: учебник для студентов.-Ростов-на-Дону, Феникс, 2001. - 576с.

58. Корсак К.В., Плахотник О.В. Основы экологии .-К.: МАУП, 1998

59. Кравців В. Економічний розвиток і екологічна безпека: шлях України. //Регіональна економіка. - 1997. - №3. - с. 97-104

60. Кролли О.А. Материально-техническое снабжение: ресурсосберегающая деятельность.- М.: Экономика, 1988.- 205с.

61. Кузнецова А.И. Зарубежный опыт по вовлечению вторичного сырья в производство .- М., 1983

62. Кудрявцева О.В. Основы экологического аудита // Вестник МГУ, Сер. 6, Экономика, 2000, №4, с.79-102.

63. Кучерявий I.В. Урбоекологія.-Львів.Просвіга, 1999

64. Лапечук ПЛ., Чупис А.В., Кашенко ОЛ., Шершун Н.Х. Экономическое регулирование охраны природы .- Урожай, 1994.- 160с.

65. Ласкорин Б.Н., Громов Б.В. Безотходная технология в промышленности. - М.: Стройиздат, 1986.- 158с.

66. Лебединский ЮЛ., Склянкин Ю.В., Попов ПЛ. Ресурсосбережение и экология.- К.: Политиздат Украины, 1990.-223с.

67. Лукьяпчиков Н.Н., Потравный И.М. Экономика и организация природопользования .- М.: Тройка, 2000

68. Макар СВ. Основы экономики природопользования .-М.: Ин-т международного нрава, 1998 .-192с.

69. Макаров СВ. и др. Экологический менеджмент. //Эко-лайн - 1998 - http//www.ecoline.ru/mc/books/man/indekx.htme.

70. МаксименкоЮЛ., Горкина ИД., Оценка воздействия на окружающую среду и разработка нормативов ПДВ: Справочник. М.: СП ИНТЕРМЕТ ИНЖИНИРИНГ, 1999.- 480с.

71. Ману шин В.И., Никольский К.С. и др. Целлюлоза, сложные эфиры целлюлозы и пластические массы на их основе. - Владимир, ЦНТИ, 1996.

72. Марков Ю.Г Социальная экология.-Новосибирск: Наука. - 1986.- 172с.

73. Маршев В., Телешова И. Об управлении в государственном и частном секторах. //Проблемы теории и практики управления - 1999. - №5. - с. 46 -50

74. Мельник Л.Г. Экологическая экономика: Учебник. -Сумы: Изд. »Универсальная книга», 2001. - 350 с.

75. Методические рекомендации по заполнению и ведению экологического паспорта промышленного предприятия/ ГОСТ 17.0.0.04-90, М., 1990.- 28с.

76. Михеев О.Е. Богатства второго круга: вторичные ресурсы в экономике. - М.: Экономика, 1989. - 176с.

77. Мозгальова В.М. Аналіз економіко-екологічних показників господарчої діяльності в Одеській області // Вісник інституту внутрішніх справ. - 1998, №2, с.111 - 115.

78. Моисеев Н.Н. Логика динамических систем и развитие природы и общества // Вопросы философии, №4, 1999, с. 3 -11.

79. Моткии ГЛ. Основы экологического страхования. - М.: Наука, 1996

80. Моткин ГЛ. Экологическое страхование в рыночной экономике. // Экономика и математические методы, том 32, 1996.

81. Мотузко Ф.Я. Основы экологии. Защита биосферы от излучения. -М.: МИРЕА, 1995.-60с.

82. Національна доповідь про стан навколишнього середовища в Україні 1998 році. - Міністерство охорони навколишнього природного середовища та ядерної безпеки України, 1998. - 161с.

83. Наше общее будущее. Доклад Международной комиссии по окружающей среде и развитию (МКОСТР): Пер с англ. / Под ред. С.А. Евтеева и Р.А. Перелета. - М.Прогресс, 1989. -376 с.

84. Небел Б. Наука об окружающей среде: Как устроен мир. В 2-х частях .-М.:Мир, 1993. -Т.1.-424 с. Т.2. - 424 с.

85. Никулин Ф.Е. Утилизация и очистка промышленных отходов. - Л.: Судостроение, 1980. - 231с.

86. Николаев В.М., Захарова Г.М. Экологическая экспертиза.- Учебное пособие, Ульяновский у-т, 1999. - 90с.

87. Новиков Ю.В. Охрана окружающей среды.: Учебное пособие. - М.: Высшая школа, 1987. - 287 с.

88. Новиков Ю.В. Экология, окружающая среда и человек. Учебное пособие. - М.: Гранд Фаир, 1998. - 316 с.

89. Про охорону навколишнього природного середовища. Закон України. - К.: Україна, 1991. - 59 с.

90. Об утверждении Порядка определения платы и взимания платежей за загрязнение окружающей природной среды и положения о республиканском внебюджетном фонде охраны окружающей природной среды. Собрание постановлений Правительства Украины. - 1992. - № 2. - Ст. 18.

91. Одум Ю. Экология: в 2-х томах.-М.: Мир, 1986. - Т.1. -326с, Т.2. - 376с.

92. Ояейних Т.В. Земля,..поди, катастрофы.- К.: Вища школа, 1991.- 160с.

93. Олейников Ю.В. Экологические альтернативы НТР. -М.: Наука. - 1987.

94. Олії/ник Я.Б. Економіко-екологічні проблеми територіальної організації виробництва і природокористування. - К.: Лібра, 1996.-208 с.

95. Орлов A.M., Федосеев В.Н. Проблемы управления экологической безопасностью // Менеджмент в России и за рубежом, 2001.-№6. с. 78 -87.

96. Основные направления государственной политики Украины в области охраны окружающей среды, использования природных ресурсов и обеспечения экологической безопасности. Постановление Верховной Рады Украины от 5 марта 1998 г. №188/98 - BP //Ведомости Верховной Рады Украины. - 1998. - № 38 - 39.

97. Охрана окружающей природной среды: Учебник для студентов вузов / Под ред. Г.В. Дуганова. - К.: Высшая школа, 1988. - 304 с.

98. Охорона навколишнього середовища в України: 1994-1995. - К.: Видавництво Раєвського, 1997. - 95 с.

99. Петров К.М. Общая экология: Взаимодействие общества и природы. Учебное пособие для вузов. - СПб.: Химия, 1998. - 352 с.

100. Пирогов ПЛ., Михно В.К. Вторичные ресурсы: автоматизированная система планирования. - М.: Экономика. 1989. -110 с.

101. Пироговский В Л. Шумовое загрязнение городов // Экология. - № 9. - С. 4 - 5.

102. Плешков А.П., Орлов И.В. Очерки зарубежного страхования . - М.: АНКИЛ, 1997.

103. Плотников В.В. На перекрестках экологии. - М.: Мысль, 1995. - 208с.

104. Про екологічну експертизу. - Закон України // Відомості Верховної Ради України. - №8, 1995, ст. 54.

105. Про охорону навколишнього природного середовища. Закон України. - К: Україна, 1991. - 59с.

106. Проект Закону України "Про екологічний аудит" / КарповО., Волок А., Шевчук С. - 2001р.

107. Проблеми сталого розвитку України. /Під науковим керівництвом Волошина В.В. - Київ:"БМТ". - 1998. - 400 с.

108. РеймерсН.Ф. Охрана природы и окружающей человека среды: Словарь-справочник. М.: Просвещение. - 1992.- 320 с.

109. Ресурсосбережение: эколого-экономический аспект / Н.И. Конищева, Н.А.Кушнирович и др. - К.: Наукова думка, 1992.- 212 с.

110. Рутінський М.І. Сталий розвиток: від вербальної концепції до концептуальної моделі. // Український географічний журнал. - 2000.- № 1. - С. 35-38.

111. Рюмина Е.В. Анализ эколого-экономического воздействия. - М: Наука, 2000.

112. Самсонов АЛ. На пути к ноосфере // Вопросы философии, №7,2000, с.53-61.

113. Семенов В.Ф. Екологізація економіки регіону: Навчальний посібник. - Одеса, Оптимум, 2003 - 232 с.

114. СидорчукВЛ. Экологический аудит территорий. - М.: Изд. Рос. Эконом академии, 2000.

115. Ситник К., Багнюк В. Нове століття сформулює новий екологічний світогляд? // Вісник НАН України, №7. - 2001, С. 27-36.

116. Системи управління навколишнім середовищем. 14000-97. - Київ: Держстандарт, 1997. - 14 с.

117. Соколов В.И. Природопользование в США и Канаде: экономические аспекты / Отв. ред. Л.Н. Карпов. - М.: Наука, 1990.- 154 с.

118. СтадницкиііГ.В.,РодионовА.И. Экология.- М.: Высшая школа, 1988. - 272с.

119. Статистичний щорічник України за 1999 рік / Держкомстат України .- К.: Техніка, 2000. - 578 с.

120. Стольберг Ф.В. Экология юрода: Учебник для студентов. - К.: Либра, 2000. - 464с.

121. Україна у цифрах у 2000 році: Корот. стат. довід. / Держкомстат України. - К.: Техніка, 2001. - 256 с.

122. Федосеев В.Н. Предупреждение чрезвычайных ситуаций и ликвидация их последствий (управленческий аспект) // Менеджмент в России и за рубежом. - 2001. - №6. С.72-80.

123. Царенко О.М., Нєсвєтов О.О., Кадацький М.О. Основи екології та економіка природокористування. Курс лекцій. Практикум: Навч. посібник. - Суми: видави. "Універсальна книга", 2001.- 326 с.

124. Черп О.М., Винниченко В.И., Хотулева М.В., Молчанова Я.П., Дайман СЮ. Экологическая оценка и экологическая экспертиза. 3-е издание, переработанное и дополненное. Интернет((пЦр:/Аууу.5 balljv.ru.))

125. ЧескинМ. Внимание: шум! - Лениздат, 1978. 191 с.

126. Фатхутдинов Р. Менеджмент как инстру,мент достижения конкурентноспособности. // Проблемы теории ii практики управлення. - 1997. - № 5. - С. 18-27.

127. ХепсЛ., Мельник Л.Г., БунЭ. и др. Экономика природопользования: Учебник. - Киев: Наукова думка, 1998. - 480 с.

128. Хесле В. Философия и экология. - М., 1994 - с. 8

129. Хотулева М.В., Черп О.М., Виниченко В.И., Заика ЕА. Как организовать общественную экологическую экспертизу: Рекомендации для общественных организаций. Исправленное и дополненное издание. — М.: Социально-экологический Союз, 1998.

130. Хотулева М.В., Заика ЕА., Молчанова Я.П., Дайман СЮ. Общественная экологическая экспертиза: вчера, сегодня, завтра. — М.: Социально-экологический Союз, 1998.

131. Шевчук В.Я., Саталкін Ю.М., Навроцький И.М. та ін. Модернізація виробництва: системно-екологічний підхід. Посібник з екологічного менеджменту. - К.: СИМВОЛ-Т, 1997. - 245 с.

132. ШтаркеЛ. Использование промышленных и бытовых отходов пластмасс. Пер. с немецкого В.В. Михайлова. - Л.: Химия, 1987.- 175 с.

133. Экологическая альтернатива: Сборник Ред. -сост. Е.М. Гончарова .- М.: Прогресс, 1990. - 798 с.

134. Экологизация экономики: методы регионального управления. / Под ред. A.M. Бронштейна, В.А. Литвина . М.: Наука, 1990. - 118 с.

135. Экология и экономика природопользования: Учебник для вузов / Под ред. проф. Э.В. Гпрусова .-М.: ЮНИТИ, 2000.-455с/

136. Экология города: Учебник .-К.: Либра, 2000 .-464с.

137. Munasinghe V. Environmental Economics and Sustainable Development. - Washington, D. C: The World Bank, 1993. - 112p.


 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

5509. Аппаратная реализация системного анализа 107 KB
  Понятие модели. Классификация моделей Под аппаратной реализацией в системном анализе понимается моделирование поведения сложной системы, процессов принятия решений в ней, а так же методология (система познавательных средств, методов (способов) и ...
5510. Общие закономерности экономического развития. Основные типы экономических систем 66.5 KB
  Общие закономерности экономического развития. Основные типы экономических систем. Цель изучения данной темы - уяснить, какие экономические категории и законы являются общими для всех времен и народов, с какими экономическими проблемами сталкива...
5511. Силовой кинетостатический анализ механизмов 393.44 KB
  Силовой (кинетостатический) анализ механизмов. Общие сведения и определения Проектирование нового механизма всегда включает его силовое исследование, так как по найденным силам производится последующий расчет на прочность элементов кинематических па...
5512. Классическая древнегреческая философия: Платон и Аристотель 98 KB
  Классическая древнегреческая философия: Платон и Аристотель. Вопрос 1 Проблема соотношения материального и идеального в учении Платона. Вся европейская философская традиция - не что иное, как ряд примечаний к Платону (А. Уайтхед). Если философ ...
5513. Россия в XVII веке 74.5 KB
  Россия в XVII в. Кризис власти на рубеже XVI-XVII вв. Конец династии Рюриковичей. Причины, этапы и итоги Смуты начала XVII в. Социально-экономическое устройство России в XVII в. Внешняя политика России в XVII веке. Кризис вла...
5514. Сучасна журналістика Швеції 94.5 KB
  Сучасна журналістика Швеції. Основні віхи історії шведської журналістики У Швеції, як і в інших країнах Європи, передумови до виникнення періодичного друку склалися у зв\'язку з формуванням національного ринку, зростанням мануфактури, розповсю...
5515. Приметы и традиции Нового года. Мероприятие 19.41 KB
  Приметы и традиции Нового года. Цель: познакомить детей с традициями Нового года. Задачи:1)Образовательная: Рассказать детям историю нового года. 2)Развивающая: развивать у детей воображение, проверить их чтение на практике. 3)Воспитательная: воспит...
5516. Сценарии к новому году для детей 1-11 классов 1.12 MB
  Сценарии к новому году У зайчишек Новый год Новогодний праздник 2013 для начальной школы Новогоднее представление для малышей Сценарий утренника для малышей Чудеса от деда Мороза (7-8 класс) Сценарий новогоднего праздника «Новый год в кругу друзей» ...
5517. Чудеса у новогодней елки. Сценарий новогоднего праздника 110.5 KB
  Чудеса у новогодней елки Цели: поздравить детей с наступающим Новым годом , развивать у детей творческие способности, содействовать сплочению коллектива школьников. Оборудование: костюмы для действующих лиц, призы, подарки, музыкальный центр, метла,...