загрузка...

4010

Економічна теорія. Методичні вказівки до виконання самостійної роботи

Книга

Экономическая теория и математическое моделирование

Методичне видання складається з передмови, загальних вимог до самостійної роботи, тематичного планування самостійної роботи студентів, завдань на самостійну роботу і переліку питань самостійної роботи, які включені в екзаменаційні білети. Пере...

Украинкский

2012-11-10

945.5 KB

52 чел.

Методичне видання складається з передмови, загальних вимог до самостійної роботи, тематичного планування самостійної роботи студентів, завдань на самостійну роботу і переліку питань самостійної роботи, які включені в екзаменаційні білети.

  1.  Передмова

Економічна теорія у системі економічних дисциплін займає провідне місце, оскільки вона виступає методологічною базою для цілої системи економічних наук, розкриває основоположні базові поняття, економічні закони, категорії, принципи господарювання, які реалізуються в усіх галузях і сферах людської діяльності. Економічна теорія дає можливість вивчати закони розвитку економічних систем, діяльність економічних суб’єктів, спрямовану на ефективне господарювання в умовах обмежених ресурсів, з метою задоволення своїх безмежних потреб. Розкриваючи і формуючи економічні категорії і закони, економічна теорія тим самим збагачує знання людей, примножує інтелектуальний потенціал суспільства, розширює науковий світогляд людей, сприяє науковому передбаченню економічного розвитку суспільства.

Мета навчальної дисципліни полягає у формуванні в майбутніх спеціалістів нової системи економічних знань, які б відповідали умовам переходу України до ринкових відносин; формування навиків необхідних для аналізу реальних економічних процесів; прийняття обґрунтованих рішень з приводу економічних проблем; розкриття суті соціально – орієнтованої ринкової економіки, логіки функціонування ринкових відносин у конкретних господарських системах, соціально–економічних суперечностей підприємницького господарювання.

Вивчення дисципліни „Економічна теорія” передбачає певний обсяг аудиторних занять (лекції, практичні заняття) та самостійну роботу студентів. Для більш повного і глибокого опанування матеріалу дисципліни обсяг аудиторних занять є недостатнім, тому частина питань виноситься на самостійне опрацювання.

2. Загальні вимоги до самостійної роботи

Самостійна робота студентів включає використання літературних джерел, вона є основним засобом оволодіння навчальним матеріалом у час, вільний від обов’язкових навчальних занять. Частина питань самостійної роботи входить у перелік екзаменаційних питань. У разі виникнення труднощів студент може звернутися за консультацією до викладача. Для перевірки знань студентів з питань для самостійного вивчення використовуються виконання та захист індивідуальних завдань, захист рефератів, самостійні роботи з питань самостійного опрацювання, можливе включення питання для самостійного вивчення у завдання для модульного контролю тощо.

3. Завдання на самостійну роботу

Змістовий модуль 1. 

Загальні засади теорії економічного розвитку суспільства в умовах. Теоретичні основи ринкової економіки

Тема 1. Предмет і метод економічної теорії

Питання для самостійного вивчення

  1.  Економічна думка в Україні.
  2.  Економічна теорія й економічна політика держави.

Література

  1.  Борисов Е. Ф. Экономическая теория. Курс лекций для студентов высших учебных заведений [Електронний ресурс] / Е. Ф. Борисов. – Режим доступу: http://pravo.biz.ua/content/071/ 
  2.  Гальчинський А.С. Основи економічних знань: навч, посіб. /                         А.С. Гальчинський,   П.С. Єщенко, Ю.І.Палкін - К.: Вища шк., 2009.
  3.  Дзюбик Е. Основи економічної теорії / Е. Дзюбик, С.Ривак - К.: Основи, 2008.-336с.
  4.  Камаев В.Д. и др. Экономическая теория: учеб. для вузов. - М.: ВЛАДОС, 2009.
  5.  Крупка М.І. Основи економічної теорії: підручник/ М.І.Крупка, П.І.Островерх, С.К.Реверчук.- К.: Атака, 2008.- 344с.
  6.  Економічна теорія: макро- і мікроекономіка: навч посіб. для вузів / Під ред. З. Ватаманюка, С. Панчишина.- К.: Видавничий дім „ Альтернатива”, 2003.- 606с.
  7.  Основи економічної теорії: політекономічний аспект: підручник/ За ред.     Т.Н. Климка, В.П. Несторенко.- К.: Вища школа.- Знання, 2007.-743с.
  8.  Костюк В.С. Економічна теорія: навч. посібник / В.С.Костюк, А.М.Андрющенко, І.П.Борейко. – К.: Центр учб. Л-ри, 2009. -282с.
  9.  Базилевич В. Д.  Економічна теорія: Політекономія: Підручник /  В. Д Базилевич. – К., 2007 [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://rutracker.org/forum/viewtopic.php?t=2378367
  10.  Економіка. Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів. – Тернопіль: Економічна думка, 2002. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://pravo.biz.ua/category/ekonomichna_teoriya/
  11.  Економічна теорія. Політекономія. Навчальний пос. [Електронний ресурс]  - За заг. ред. В. М. Семененка та Д. І. Коваленка. - К.: Центр учбової літератури, 2010. - 360 с. – Режим доступу: http://pidruchniki.com.ua/15510518/ politekonomiya 
  12.  Любимов Л.Л. Введение в экономическую теорию: учебник - Книга 2 [Електронний ресурс] / Л.Л.Любимов – Режим доступу: http://vuzlib.net/beta3/html/1/3575/  
  13.  Ніколенко Ю. В. Основи економічної теорії: підручник [Електронний ресурс] / Ю. В.Ніколенко. – К.: ЦНЛ, 2003 . – Режим доступу: http://ebk.net.ua/Book/OsnEkTeor/ zmist.htm
  14.  Основи економічної теорії: підручник[Електронний ресурс]  / А. А. Чухно,          П. С. Єщенко, Г. Н. Климко та ін.; За ред. А. А. Чухна. — К.: Вища шк., 2001. — 606 с.  – Режим доступу: http://www.lib.ua-ru.net/content/3229.html
  15.  Основи економічної теорії: політекономічний аспект. Частини І, ІІ, ІІІ. КНУ ім. Т. Шевченка [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://ukrkniga.org.ua/ukrkniga-text/26/2/

Теоретичні відомості

Економічна думка в Україні бере початок із суспільно-економічних поглядів Київської Русі, з таких пам'яток, як "Руська правда" Ярослава             (XI ст.), "Повчання" Володимира Мономаха (XII ст), "Слово о полку Игоревім" (XII ст.), літопису "Повість временних літ" (кінець XI — початок XII ст.), "Київський літопис" (XII ст.), "Галицько-Волинський літопис" (XII—XIIIст.), "Моління Даниїла Заточника" (XIIIст.). Ці твори містять окремі елементи суспільно-економічної думки, що відображають ідеологію пануючого класу феодалів, його намагання зміцнити феодальний лад та обґрунтувати прагнення давньоруської держави відігравати самостійну роль у міжнародному житті.

У XVI — на початку XVII ст. суспільно-економічна думка була спрямована на захист національної незалежності українських земель, які захопила шляхетська Польща. Серед просвітителів України значне місце посідає І. Вишенський, який вбачав ідеал майбутнього суспільства у створенні "царства божого", де всі люди будуть рівними. Засобом досягнення цього він вважав самовдосконалення людини, додержання заповідей божих.

З другої половини XVII ст. головним центром культури та освіти стала Києво-Могилянська академія. Видатними її діячами були І. Гізель,                     Л. Баранович, Ф. Прокопович.

У другій половині XVIII ст. суспільно-економічній думці України були властиві антикріпосницькі ідеї. Так, просвітитель Я. П. Козельський у творі "Філософські пропозиції" (1768) зазначав, що "не золото та срібло, а працелюбність людей складає багатство народів".

Найрішучіший протест проти кріпосництва висловив Г. С. Сковорода — видатний український мислитель. Найбільшим благом людства                        Г. С. Сковорода проголошував свободу. Новий суспільний устрій, створений на основі принципу загального щастя, філософ вбачав у формі демократичної республіки, яка гарантує свободу і відносини братства між людьми. Здійснення свого соціального ідеалу Г. С. Сковорода пов'язував з вихованням людей, розвитком освіти і культури.

Наприкінці XVIII — у першій половині XIX ст. в умовах розпаду кріпосницької системи та формування капіталістичного укладу відбувався процес становлення економічної науки як самостійної галузі знань. У цей період посилилася дворянсько-ліберальна течія, видатним представником якої був В. Н. Каразін — засновник Харківського університету. Він розробив аграрну програму, в якій пропонував ліквідувати панщину, замінивши її грошовою рентою, а частину поміщицьких земель передати селянам у вічне спадкування. З метою подолання економічної відсталості В. Н. Каразін пропонував розвивати високими темпами промисловість, зміцнювати грошову систему та державні фінанси.

У 50—60-х роках ХІХ ст. виникає революційно-демократична течія економічної думки, видатним представником якої в Україні був                      Т. Г. Шевченко. У своїх творах він рішуче осудив кріпосництво, панщину і закликав народ до боротьби проти феодального гніту, за створення нового суспільства, "сім'ї вольної, нової".

У середині XIX ст. панівним напрямом в економічній думці України була класична політична економія. Найвідоміші представники класичної школи в Україні — професор Харківського університету Т. Ф. Степанов (1795-1847), професори Київського університету І. В. Вернадський (1821—1884),                М. X. Бунге (1823—1895), професор Новоросійського (нині Одеський) університету М. М. Вольський (1834—1876). Вони були лідерами економічної науки в Російській імперії. Наприклад, Т. Ф. Степанов склав перший підручник з політичної економії, за яким навчалися не лише студенти Харківського і Київського, а й Московського та Петербурзького університетів.

З початку 80-х років ідейною течією в Україні стає марксизм. Значну роль у поширенні марксизму в Україні відіграли твори М. І. Зібера,                 Г. І. Петровського, Е. І. Квірінга, О. Г. Шліхтера, М. О. Скрипника, В. Я.Чубаря та ін.

В останнє десятиріччя XIX — перші 20 років XX ст. сформувалася українська школа неокласичного напряму, найвідомішими представниками якої були Р. М. Орженцький, Д. І. Піхно, О. Д. Білімович, Є. Є. Слуцький. Зокрема, Є. Є. Слуцький започаткував теорію поведінки споживача, опублікувавши в італійському економічному журналі працю "До теорії збалансованого бюджету споживача" (1915), в якій поєднав аналіз функції корисності з грошовими доходами і споживчим бюджетом. У цей же період значно вплинув на розвиток економічної думки М. І. Туган-Барановський (1865 — 1919) — видатний економіст, організатор науки, педагог. У своїх дослідженнях він розробляв проблеми ринків, промислових криз, розподілу, розвитку капіталізму, соціалізму, кооперації тощо. За його безпосередньою участю було створено Українську академію наук (1920), у складі якої діяло одне з перших у світі відділення соціально-економічних наук. В останні роки свого життя він був професором і деканом юридичного факультету Київського університету, головою кооперативного комітету та Українського наукового товариства економістів.

У радянський період значним внеском у розвиток економічної теорії були твори П. М. Першина, Л. І. Кухаренко, А. А. Чухна, А. К. Покритана та ін.

Головними центрами економічної науки в Україні є Інститут економіки НАН України, Інститут економіки промисловості НАН України, Інститут аграрної економіки УААН, Інститут регіональних досліджень НАН України, Інститут економіко-правових досліджень НАН України, Рада з вивчення продуктивних сил України. Економічні дослідження проводяться також в економічних секторах, лабораторіях, інших підрозділах неекономічних науково-дослідних установ та на економічних кафедрах вузів України.

Економічна політика держави – система економічних ідей, цілей держави, завдань та засобів їх досягнення, а також діяльність органів державної влади й управління щодо їх реалізації.

Позитивна економічна наука – формує наукові уявлення про економічну поведінку, вивчає факти, намагається описати, пояснити й передбачити рух виробництва, зайнятості, доходів тощо, тобто дослідити фактичний стан економіки і спрогнозувати її динаміку.

Нормативна економічна наука – містить оцінні судження людей стосовно того, якою має бути економіка або який конкретний  політичний захід слід рекомендувати для розв’язання тієї чи іншої економічної проблеми.

Цілі економічної політики – досягнення економічного зростання, повної зайнятості, економічної ефективності,  стабільного рівня цін, економічної свободи, справедливого розподілу доходів, економічної забезпеченості,  позитивного торговельного балансу.

Економічна теорія виконує позитивну функцію і відповідає на питання "що" і "чому" відбувається в  реальній економіці. Економічна політика виконує переважно нормативну функцію і вирішує питання "що треба зробити", щоб досягти певних цілей економічного і соціального розвитку. Однак дати відповідь на питання "що треба зробити" економічна політика не може без залучення економічної теорії.

Дії урядовців, політиків, бізнесменів більшою мірою залежать від економічної теорії, ніж це здається на перший погляд. Можна зробити висновок, що економічні теорії приховано панують над нами незалежно від

того, чи знаємо ми що-небудь про них чи ні. Той чи інший захід економічної політики завжди можна віднести до певного напряму економічної теорії так само, як ці теорії мають сукупність властивих саме їм уявлень про інструменти і механізми економічної політики. Наприклад, класична економічна теорія вважає найкращою економічною політикою таку, яка передбачає мінімально можливе втручання держави в економіку. За цією концепцією (А. Сміт, Д. Рікардо, Дж. С. Мілль, А. Маршалл, А. Пігу) краща економічна політика - це економічна політика державного невтручання.

Кейнсіанська економічна теорія, навпаки, розглядає втручання, що спрямоване на стимулювання сукупного попиту, життєво необхідним для функціонування ринкової системи, яка, за Дж. М. Кейнсом, втратила властивості саморегулювання. Основу кейнсіанської концепції макроекономічної політики становила ідея поєднання бюджетного регулювання з кредитно-грошовою політикою. Пріоритетні цілі – повна зайнятість, стабілізація економічного циклу, сталі темпи економічного зростання. Державний бюджет використовується як найважливіший інструмент економічної політики. Кредитно-грошова політика розглядається як важіль, що виконує допоміжну по відношенню до бюджетної політики функцію. Дефіцитне фінансування  державних видатків є засобом стимулювання сукупного попиту.

Неоліберальна концепція економічної політики спирається на ліберальна концепція економічної політики спирається на  фундаментальні цінності ринкової економіки і класичної традиції в економічній теорії, відстоює принцип невтручання держави безпосередньо в господарський процес і одночасно принцип втручання держави в процес формування і захисту "конкурентного господарського порядку". Головні цілі економічної політики - забезпечення державою умов для економічної свободи всім суб'єктам господарювання, недопущення формування монополій, децентралізація економічної влади, протидія процесам її концентрації, державний захист і підтримка конкурентного порядку, регулювання соціальних проблем. Один із фундаторів неоліберальної концепції В. Ойкен у своїй праці "Основні принципи економічної політики" (1950р.) зробив висновок, що політика невтручання з часом провокує перехід до політики інтервенціонізму, тобто до безпосереднього втручання держави в господарський процес, внаслідок чого зростає залежність самої держави від владних економічних угруповань. Коли держава не регулює господарський порядок, первісна економічна свобода для всіх перетворюється в реальну економічну владу для небагатьох, в кінцевому рахунку в монополію і, за певних умов, в диктатуру або в загальну групову анархію, державне безвладдя.

Завдання для самоперевірки

Питання для самоперевірки

  1.  Які особливості розвитку економічної науки в Україні?
  2.  Назвіть найвидатніших українських економістів, визначіть їх внесок у світову економічну науку.
  3.  У чому суть позитивної та нормативної функцій економічної теорії?
  4.  Назвіть і охарактеризуйте цілі економічної політики.
  5.  Що виступає об’єктом економічної політики?
  6.  Як визначаються конкретні напрямки економічної політики, її зміст, політична значимість? Чи може бути їх вибір довільним?

Тестові завдання

1.  М.А. Балудянський – перший український  професійний економіст, який:

а)  перший у світі здійснив науковий  аналіз „Капіталу” К.Маркса;

б)  створив „економічну систему”, у якій обґрунтовуються  принципи й основи розбудови національної економіки з позиції вільних ринкових відносин;

в)  зробив визначний внесок у розвиток  економіко- математичних методів в економічній науці.

2. Хто з українських вчених обґрунтував можливості синтезу  трудової концепції вартості та концепції граничної корисності?

а)  М.І. Туган – Барановський;

б)  Є. Слуцький;

в)  І.В. Вернадський;

г)   М.І. Зібер.

3. Економічні теорії (закони, закономірності), які характеризують економічну поведінку, спираються на:

а)  економічну політику;

б)  економічні факти;

г)   суб’єктивні міркування.

4. Економічні теорії (закони, закономірності), які характеризують економічну поведінку, спираються на:

а) економічну політику;

б) економічні факти;

в) суб’єктивні міркування.

5. Позитивна економіка вивчає:

а) фактичний стан речей;

б) важелі втручання в економічну діяльність;

в) моделі регулювання економіки.

6. Нормативна економіка не вивчає:

а) засоби досягнення економічної стабільності;

б) методи державного впливу на інфляцію;

в) причини економічної нестабільності.

7. Підставами для державної економічної політики є (вибрати правильні відповіді і дописати):

а) конкурентність ринків;

б) суспільні блага та екстерналії;

в) інформаційна асиметрія і економічна нестабільність;

г) …

8. Принципи регулювання забезпечують функціонування конкурентного ринкового механізму:

а) так;

б) ні.

9. Процес узгодження інтересів різних суспільних груп може відбуватися:

а) економічним шляхом;

б) демократичним шляхом;

в) політичним шляхом;

г) авторитарним шляхом.

10. Цілі економічної політики:

а) можуть висуватися усі одночасно;

б) узгоджуються і координуються;

в) вирішуються послідовно за певною ієрархією;

г) заходять між собою у суперечність.

Тема 2. Загальні проблеми економічного розвитку

Питання для самостійного вивчення

1.Економічні інтереси.

           2.Варіанти співвідношення потреб і виробництва.

Література

  1.  Борисов Е. Ф. Экономическая теория. Курс лекций для студентов высших учебных заведений [Електронний ресурс] / Е. Ф. Борисов. – Режим доступу: http://pravo.biz.ua/content/071/ 
  2.  Гальчинський А.С. Основи економічних знань: навч, посіб. /                         А.С. Гальчинський,   П.С. Єщенко, Ю.І.Палкін - К.: Вища шк., 2009.
  3.  Дзюбик Е. Основи економічної теорії / Е. Дзюбик, С.Ривак - К.: Основи, 2008.-336с.
  4.  Камаев В.Д. и др. Экономическая теория: учеб. для вузов. - М.: ВЛАДОС, 2009.
  5.  Крупка М.І. Основи економічної теорії: підручник/ М.І.Крупка, П.І.Островерх, С.К.Реверчук.- К.: Атака, 2008.- 344с.
  6.  Економічна теорія: макро- і мікроекономіка: навч посіб. для вузів / Під ред. З. Ватаманюка, С. Панчишина.- К.: Видавничий дім „ Альтернатива”, 2003.- 606с.
  7.  Основи економічної теорії: політекономічний аспект: підручник/ За ред.     Т.Н. Климка, В.П. Несторенко.- К.: Вища школа.- Знання, 2007.-743с.
  8.  Костюк В.С. Економічна теорія: навч. посібник / В.С.Костюк, А.М.Андрющенко, І.П.Борейко. – К.: Центр учб. Л-ри, 2009. -282с.
  9.  Базилевич В. Д.  Економічна теорія: Політекономія: Підручник /  В. Д Базилевич. – К., 2007 [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://rutracker.org/forum/viewtopic.php?t=2378367
  10.  Економіка. Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів. – Тернопіль: Економічна думка, 2002. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://pravo.biz.ua/category/ekonomichna_teoriya/
  11.  Економічна теорія. Політекономія. Навчальний пос. [Електронний ресурс]  - За заг. ред. В. М. Семененка та Д. І. Коваленка. - К.: Центр учбової літератури, 2010. - 360 с. – Режим доступу: http://pidruchniki.com.ua/15510518/ politekonomiya 
  12.  Любимов Л.Л. Введение в экономическую теорию: учебник - Книга 2 [Електронний ресурс] / Л.Л.Любимов – Режим доступу: http://vuzlib.net/beta3/html/1/3575/  
  13.  Ніколенко Ю. В. Основи економічної теорії: підручник [Електронний ресурс] / Ю. В.Ніколенко. – К.: ЦНЛ, 2003 . – Режим доступу: http://ebk.net.ua/Book/OsnEkTeor/ zmist.htm
  14.  Основи економічної теорії: підручник[Електронний ресурс]  / А. А. Чухно,          П. С. Єщенко, Г. Н. Климко та ін.; За ред. А. А. Чухна. — К.: Вища шк., 2001. — 606 с.  – Режим доступу: http://www.lib.ua-ru.net/content/3229.html
  15.  Основи економічної теорії: політекономічний аспект. Частини І, ІІ, ІІІ. КНУ ім. Т. Шевченка [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://ukrkniga.org.ua/ukrkniga-text/26/2/

Теоретичні відомості

В господарському житті різних країн сформувалися три основні варіанти кількісних пропорцій між виробництвом і потребами.

Перший варіант – регресивний (з лат. – рух назад). Він виникає в тих країнах і регіонах, де довгостроковий спад господарства веде до згортання споживання, а тим самим до кількісного і якісного зменшення потреб. Відчувається рух назад до найвищого рівня людських потреб. Таку ситуацію можна бачити в ряді країн Азії, Африки, Латинської Америки.

Другий варіант – застійний. При цьому випуск порівняно обмеженого набору товарів зростає дуже повільно. Потреби залишаються досить традиційними і лише трохи розширюються. Рух по колії “виробництво – розподіл – обмін – споживання - потреби” нагадує замкнуте коло. Звідси випливає досить тривалий загальний застій в економіці. В наш час подібне положення можна спостерігати в окремих країнах і регіонах Азії та Африки.

Третій варіант – прогресивний (з лат. – рух вперед). В даному випадку виробництво кількісно зростає і якісно вдосконалюється, підвищується рівень споживання і потреб. Цей варіант характерний для провідних промислових розвинутих країнах: США, Японія, Великобританія, Німеччина, Франція та ін.

Інтерес (від лат. іnteresse – мати важливе значення) – форма вияву потреби, усвідомлене прагнення людини до задоволення.

Економічні інтереси є сутнісною характеристикою рушійних сил формування і розвитку економічних суб’єктів.

Економічні інтереси – усвідомлене прагнення економічних суб’єктів задовольнити певні потреби, що є об’єктивним спонукальним мотивом їхньої господарської діяльності.

Суб’єкти економічних інтересів – окремі індивіди, сім’ї, домогосподарства, колективи, групи людей, держава, суспільство в цілому.

Об’єкти економічних інтересів – економічні блага (товари, послуги, інформація тощо).

Економічні інтереси суспільства утворюють складну та динамічну систему і можуть бути класифіковані за різними критеріями:

за суб’єктами: особисті, колективні, суспільні;

за нагальністю: першочергові, другорядні;

за часовою ознакою: поточні, перспективні;

за об’єктами: майнові, фінансові, інтелектуальні;

за ступенем усвідомлення: дійсні, уявні.

В ринковій економіці виділяють також:

економічні інтереси домашніх господарств спрямовані на максимізацію корисності благ з урахуванням існуючих цін та доходів;

економічні інтереси підприємців спрямовані на максимізацію прибутку, зниження витрат і підвищення конкурентоспроможності продукції;

економічні інтереси держави спрямовані реалізацію потреб суспільства в цілому.

Завдання для самоперевірки

Питання для самоперевірки

  1.  Який варіант співвідношення потреб і виробництва, на вашу думку, відповідає вітчизняній економічній системі? Обґрунтуйте свою думку.
  2.  За яких умов можлива зміна для української економічної системи варіанту співвідношення потреб і виробництва?
  3.  Охарактеризуйте механізм узгодження економічних інтересів різних суб’єктів господарювання у ринковій економічній системі. Яка роль держави у даному механізмі?
  4.  Розкрийте особливості економічних інтересів?
  5.  Як виглядає механізм взаємодії економічних інтересів та економічних потреб?

Тестові завдання

1. Економічні інтереси підприємців спрямовані на:

а) реалізацію потреб суспільства;

б) макзимізацію корисності благ;

в) підвищення  конкурентоспроможності продукції та максимізацію прибутку;

г) всі відповіді правильні.

2.Наявність незалучених ресурсів (безробітні працівники, незавантажені фабрики і заводи, необроблена земля тощо) та неефективно організоване господарство свідчить, що економіка  перебуває:

а) вище кривої виробничих можливостей;

б) на кривій виробничих можливостей;

в)  нижче кривої виробничих можливостей

3. Використання у виробництві  незалучених ресурсів за незмінних їхніх обсягів та технології може вивести економіку:

а) тільки на криву виробничих можливостей;

б) за межі кривої виробничих можливостей;

в) немає вірних відповідей.

4. Збільшити обсяг  національної продукції, тобто перемістити  криву виробничих можливостей вправо, можна за допомогою:

а) збільшення кількості ресурсів;

б) науково-технічного прогресу;

в) усі відповіді вірні.

5. Завдяки економічному зростанню, економіка здатна одночасно виробляти більше товарів і послуг:

а) так;

б) ні.

6. В чому полягає „проблема економічного вибору”?

а) у пошуку найбільш необхідних товарів і послуг для виробництва;

б) у пошуку найбільш вигідних технологій виробництва;

в) у пошуку альтернативних варіантів використання  ресурсів;

г) немає вірних відповідей.

Тема 3. Економічні системи суспільства

Питання для самостійного вивчення

1.Суспільний поділ праці і спеціалізація виробництва.

2.Сучасні види грошей.

Література

  1.  Борисов Е. Ф. Экономическая теория. Курс лекций для студентов высших учебных заведений [Електронний ресурс] / Е. Ф. Борисов. – Режим доступу: http://pravo.biz.ua/content/071/ 
  2.  Гальчинський А.С. Основи економічних знань: навч, посіб. /                         А.С. Гальчинський,   П.С. Єщенко, Ю.І.Палкін - К.: Вища шк., 2009.
  3.  Дзюбик Е. Основи економічної теорії / Е. Дзюбик, С.Ривак - К.: Основи, 2008.-336с.
  4.  Камаев В.Д. и др. Экономическая теория: учеб. для вузов. - М.: ВЛАДОС, 2009.
  5.  Крупка М.І. Основи економічної теорії: підручник/ М.І.Крупка, П.І.Островерх, С.К.Реверчук.- К.: Атака, 2008.- 344с.
  6.  Економічна теорія: макро- і мікроекономіка: навч посіб. для вузів / Під ред. З. Ватаманюка, С. Панчишина.- К.: Видавничий дім „ Альтернатива”, 2003.- 606с.
  7.  Основи економічної теорії: політекономічний аспект: підручник/ За ред.     Т.Н. Климка, В.П. Несторенко.- К.: Вища школа.- Знання, 2007.-743с.
  8.  Костюк В.С. Економічна теорія: навч. посібник / В.С.Костюк, А.М.Андрющенко, І.П.Борейко. – К.: Центр учб. Л-ри, 2009. -282с.
  9.  Базилевич В. Д.  Економічна теорія: Політекономія: Підручник /  В. Д Базилевич. – К., 2007 [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://rutracker.org/forum/viewtopic.php?t=2378367
  10.  Економіка. Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів. – Тернопіль: Економічна думка, 2002. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://pravo.biz.ua/category/ekonomichna_teoriya/
  11.  Економічна теорія. Політекономія. Навчальний пос. [Електронний ресурс]  - За заг. ред. В. М. Семененка та Д. І. Коваленка. - К.: Центр учбової літератури, 2010. - 360 с. – Режим доступу: http://pidruchniki.com.ua/15510518/ politekonomiya 
  12.  Любимов Л.Л. Введение в экономическую теорию: учебник - Книга 2 [Електронний ресурс] / Л.Л.Любимов – Режим доступу: http://vuzlib.net/beta3/html/1/3575/  
  13.  Ніколенко Ю. В. Основи економічної теорії: підручник [Електронний ресурс] / Ю. В.Ніколенко. – К.: ЦНЛ, 2003 . – Режим доступу: http://ebk.net.ua/Book/OsnEkTeor/ zmist.htm
  14.  Основи економічної теорії: підручник[Електронний ресурс]  / А. А. Чухно,          П. С. Єщенко, Г. Н. Климко та ін.; За ред. А. А. Чухна. — К.: Вища шк., 2001. — 606 с.  – Режим доступу: http://www.lib.ua-ru.net/content/3229.html
  15.  Основи економічної теорії: політекономічний аспект. Частини І, ІІ, ІІІ. КНУ ім. Т. Шевченка [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://ukrkniga.org.ua/ukrkniga-text/26/2/

Теоретичні відомості

Суспільний поділ праці в еволюційному розвитку економічних систем відіграє вирішальну роль. Він визначає не тільки структуру та організаційну побудову продуктивних сил, комбінацію факторів виробництва, а й базові відносини, що виникають між суб'єктами господарювання. Це складне багатоаспектне економічне явище, яке виявляється у співіснуванні різних видів конкретної праці та характеризується певною структурою суспільної організації виробництва. Представлений в часі, суспільний поділ праці виступає як процес. Його характер і результати зумовлені двома взаємопов'язаними, хоча й протилежними за змістом, тенденціями. Перша, з погляду розвитку продуктивних сил суспільства, відбивається у відокремленні нових сфер виробництва та їх спеціалізації відповідно до якісних змін у матеріальних засобах виробництва та господарських функціях виробників, змісті процесу праці, а також у суспільних потребах. Друга характеризується усуспільненням виробництва, формуванням складнішої системи господарських зв'язків і відповідної комбінації суспільного виробничого процесу, а отже, пов'язана із розвитком економічних відносин.

З огляду на складність генетичної природи суспільного поділу праці його однозначне теоретичне тлумачення неможливе. Про це свідчить розмаїття основних трактовок суспільного поділу праці як економічної категорії. Відповідно до них суспільний поділ праці є: складовою частиною виробничих сил суспільства; технологічною формою існування виробничих сил; підсистемою економічних відносин суспільного виробництва; формою організації взаємодії виробничих сил і економічних відносин; способом функціонування економічних виробничих відносин.

Ще в XIX ст. один із видатних представників класичної політичної економії Дж. С. Міль зазначав, що вплив поділу праці на виробництво набагато глибший, ніж можна уявити на підставі прийнятих тлумачень цього питання. В кінці XIX - на початку XX ст. А. Богданов, а за ним і Г. Плеханов відстоювали ідею подвійності суспільних економічних відносин, в структурі яких "перший поверх" займали "відносини співробітництва", що відповідали технічному поділу праці. М. Бухарін, навпаки, підкреслював матеріальний зміст поділу праці. У наступних дискусіях визначилися досить протилежні підходи до проблеми поділу праці. Одні наполягали на віднесенні праці до продуктивних сил, другі вважали коректнішим тлумачення поділу праці як форми останніх, треті відносили поділ праці до виробничих відносин.

Безперечно, кожен з цих підходів має раціональне зерно, але фіксує увагу на певних ознаках змісту суспільного поділу праці. Принциповими для правильного розуміння категорії є два аспекти. По-перше, суспільний поділ праці - це комплексна категорія, яка пов'язує технологічний процес із суспільним процесом виробництва, тобто соціалізує технологічну будову виробництва, надаючи їй суспільних якостей. По-друге, суспільний поділ праці виступає як самостійна продуктивна сила, як фактор зростання суспільної продуктивності праці.

Швидкий розвиток підприємництва дав багатий матеріал для вивчення впливу наукових, технологічних і структурних зрушень у виробництві на його ефективність і характер господарських зв'язків. У середині XIX ст.             К. Маркс у "Капіталі" уважно дослідив діалектичний рух від простих форм поділу праці на ранніх стадіях становлення підприємницької економічної системи до розвинутих підприємницьких виробничих відносин, що ґрунтувалися на використанні машин. Дійшовши висновку, що необхідність розподілу суспільної праці в певних пропорціях аж ніяк не може бути знищена новою формою суспільного виробництва, він довів універсальність дії цього фактора економічного розвитку.

Комплексний підхід до аналізу місця поділу праці в системі суспільного виробництва веде до розуміння того, що суспільний поділ праці як одна з фундаментальних економічних категорій належить до "стикових" категорій, які включають у себе елементи і продуктивних сил, і економічних виробничих відносин.

Розвиток суспільного поділу праці за будь-яких соціально-економічних умов означає постійну наявність стійких особливостей у змісті і характері різних видів праці й окремих виробничих процесів. Поділена праця виступає як сукупність видів спеціалізованої конкретної праці, кожен із яких має певні техніко-економічні ознаки.

До основних ознак, що зумовлюють розбіжності у змісті та характері праці окремого конкретного виду, належать: певні знаряддя праці, які використовують у виробничому процесі; певні предмети праці, на які спрямовані дії виробника; специфічна технологія виробничого процесу; кваліфікація і професійна підготовка працівника; визначений результат виробничого процесу. Комбінація цих ознак формує стійкі галузеві особливості, що відрізняють, наприклад, працю шахтаря від праці будівельника чи хлібороба.

Аналіз системи техніко-економічних ознак спеціалізованої в масштабах суспільного виробництва праці показує, що вони є й ознаками процесу виробництва. Через єдність цих ознак розкриваються специфіка змісту, характеру і результату виробничого процесу, його технічний рівень і ступінь прогресивності.

Отже, з одного боку, їх якісний стан стосовно конкретної сфери виробничої діяльності є комплексною характеристикою ступеня її розвинутості. Зміна якісних ознак виробничого процесу є рушійною силою розвитку суспільного поділу праці, його кількісної та якісної динаміки.

З часом ускладнення і розширення товарного виробництва і ринкових відносин та поява могутніх неринкових (державно-монополістичних) факторів впливу на економіку зумовлюють неспроможність золота функціонувати в ролі грошей, що підготувало передумови для переходу до якісно нового типу грошей - замінників дійсних грошей (знаків вартості), неповноцінних грошей.

Золотий обіг проіснував у світі порівняно недовго - до Першої світової війни, коли воюючі країни для покриття своїх видатків стали здійснювати емісію знаків вартості у великій кількості. В 30-х роках ХХ ст. було припинено вільний обмін паперових грошей на золото. Повне витіснення золота зі сфери грошового обігу сталось у 70-ті роки ХХ ст., коли остаточно було припинено конвертування паперових грошей у золото у сфері міжнародних валютних відносин. Сталася остаточна демонетизація золота, і воно втратило грошові функції.

Здійснився перехід від дійсних грошей до їхніх замінників. Замінники дійсних грошей (знаки вартості) - це гроші, номінальна вартість яких вища від реальної, тобто витраченої на їхнє виробництво суспільної праці.

Інтенсивне зростання обсягів суспільного виробництва та обігу зумовили неможливість зростання обсягів відтворення грошового товару відповідно до зростаючих масштабів суспільного виробництва і обігу, що пов'язано з незначним поширенням золота в природі і обмеженими обсягами його видобутку. Це зумовило врешті-решт широке запровадження в обіг розмінних на золото паперових грошей.

Крім того, після довгого перебування в обігу повноцінні монети втрачають частину своєї маси, що призводить до великих втрат уречевленої суспільної праці. Гроші стають неповноцінними, але продовжують нормально функціонувати, виконувати свою грошову функцію в обміні. Враховуючи це, в багатьох країнах уряди свідомо почали псувати повноцінні монети, зменшувати їхню масу, не змінюючи номінальної вартості. Це й стало однією з вагомих причин необхідності заміни повноцінних металевих грошей на гроші неповноцінні, паперові.

Паперові гроші вперше з'явилися в Китаї ще в ХІІ ст. Про них згадує відомий мандрівник Марко Поло, що побував у Пекіні в кінці ХІІІ ст. Вони мали форму чотирикутних пластинок з особливими знаками і печатками, різну купівельну спроможність і були обов'язкові до приймання в платежах. Виникнення паперових грошей пов'язано з ім'ям хана Хубілая - онука Чингізхана.

Але широкого розповсюдження набули паперові гроші в кінці XVII-XVIII ст. Вперше на Заході вони з'явились у британських колоніях Північної Америки (штат Массачусетс) у 1690 р. В Австрії паперові гроші з'явились у 1762 р., в Росії - з 1769 р., в Пруссії - з 1806 р.

Спочатку паперові гроші випускала держава паралельно із золотими і з метою забезпечення їх впровадження в обіг обмінювала на золоті. Однак з часом зростання дефіциту державного бюджету спричинило збільшення емісії паперових грошей, якими покривався дефіцит державного бюджету. Паперові гроші перестали обмінюватися на золоті монети.

Це означало, що паперові гроші відірвалися не тільки від внутрішньої вартості грошей, а й від реальних потреб обігу. Емісія грошей може зумовлюватися не стільки потребами обігу, скільки потребою держави в покритті бюджетного дефіциту, якщо уряд виявляється неспроможним вирівняти дефіцит бюджету збільшенням надходжень грошових коштів з інших джерел. Держава, що постійно відчуває нестачу коштів, може збільшувати випуск паперових грошей без врахування потреби в них товарного і платіжного обігу. Відсутність обміну на золото не дає можливості паперовим грошам вийти з обігу. В результаті паперові гроші, що застряли в обігу, незалежно від величини товарного обігу і реальної потреби в них в обігу, переповнюють канали обігу та обезцінюються, тобто зменшується їхня купівельна спроможність.

Це означає, що економічна природа паперових грошей виключає можливість сталості паперово-грошового обігу, бо їхня кількість не регулюється потребами товарообігу, а механізму автоматичного вилучення надлишку паперових грошей з обігу немає.

У зв'язку з цим виникає потреба у свідомому державному регулюванні руху і кількості паперових грошей в обігу, в необхідності функціонування відповідних державних структур.

ЧЕК - грошовий документ певної форми, який може використовуватися замість грошей. Незаповнені чеки у вигляді чекових       книжок видаються громадянам, фірмам, підприємствам, у яких є грошовий рахунок у банку. Ці особи можуть заповнювати чек на певну суму і використовувати його як засіб плати. При цьому гроші за чеком виплачує банк (знімає з рахунку), який видав чекову книжку. Грошовий чек може бути також прийнятим до оплати іншим банком. Крім банківських, існують касові чеки.

БАНКІВСЬКІ КРЕДИТНІ КАРТКИ, АБО ПЛАСТИКОВІ ГРОШІ, - призначені для запису всіх покупок, які повинні бути оплачені пізніше. Це невеличкий пластиковий прямокутник із різноманітними символами та захисними засобами. Вони видаються банками надійним та самостійним клієнтам. На картці є спеціальна магнітна смуга, де зашифрований номер та зразок підпису клієнта. Здійснивши покупку у магазині, володар картки дає її продавцю. Той закладає картку у спеціальну машинку, а зверху - три копії чека, які прокатуються валком. На чеках віддруковується все, що написано на картці, а продавець тільки підписує суму витрат. Один чек залишається продавцеві, другий - покупцеві, а третій - відправляється до банку. Там рахунок покупця зменшується на суму покупки, а гроші переводяться на рахунок продавця. Скористуватися чужою карткою або підробити її практично неможливо. У Європі та на Заході вважається "хорошим тоном" користуватися картками крупних кредитних компаній "Віза", "Європей", «Мастеркард», «Пластикові гроші».

ЕЛЕКТРОННІ ГРОШІ - депозитний обіг грошей, тільки для розрахунків використовуються комп'ютери, ЕРМ та нові технології.

ПЕРСОНІФІКОВАНІ ГРОШІ - ці картки дозволяють повністю «впізнати свого володаря за відбитками пальців» і повністю виключають ошукування.

Завдання для самоперевірки

Питання для самоперевірки

  1.  Охарактеризуйте різні підходи до трактування поняття «суспільний поділ праці».
  2.  Який взаємозв’язок між суспільним поділом праці та спеціалізацією виробництва?
  3.  Спеціалізхація виробництва – це позитивне чи негативне явище? Чому?
  4.  Чому сучасні гроші є неповноцінними?
  5.  Охарактеризуйте види сучасних грошей.
  6.  Дайте визначення суспільного поділу праці і проаналізуйте його етапи.
  7.  Назвіть переваги та недоліки сучасних грошей.

Теми рефератів:

Теоретичні концепції виникнення і сутності грошей.

Ринок кредитних карток в Україні.

Виникнення та розвиток грошової системи в незалежній Україні.

Зміна ролі золота в сучасних умовах.

Історія грошей України.

Питання для дискусії:

Особливості функціонування паперових грошей. Демонетизація.

Чи можливе існування сучасного суспільного виробництва без використання суспільного поділу праці?

Тестові завдання

Яку функцію виконують кредитні гроші:

а) засіб обігу;

б) міра вартості;

в) засіб платежу;

г) всі відповіді правильні.

У якому з наведених прикладів гроші виконують функцію засобу платежу:

а) студент купує сніданок у кав’ярні;

б) громадянин відкриває депозитний рахунок у банку;

в) працівник раз на місяць одержує заробітну плату;

г) громадянин приходить до магазину й цікавиться цінами на меблі.

3.  Золотий обіг існує в умовах:

а) золотодевізного стандарту;

б) золотослиткового стандарту;

в) золотомонетного стандарту;

г) всі відповіді правильні.

Якщо підвищуються ціни на сировину, росте зарплата, а обсяг виробництва й зайнятість знижуються, то це:

а) інфляція надлишкового попиту;

б) стагфляція;

в) інфляція витрат виробництва;

г) індуцирована інфляція.

5. Що виконує функцію світових грошей у сучасних умовах:

а) валюти економічно розвинених країн;

б) національна валюта кожної країни;

в) золото;

г) долари.

6.  Інфляцію попиту викликає:

а) різкий стрибок цін на нафту;

б) значний ріст державних витрат;

в) значне зниження державних витрат;

г) збільшення монополізму.

Тема 4. Форми організації суспільного виробництва

Питання для самостійного вивчення

1.Типізація економічних систем.

2.Особливості сучасних економічних систем.

Література

  1.  Борисов Е. Ф. Экономическая теория. Курс лекций для студентов высших учебных заведений [Електронний ресурс] / Е. Ф. Борисов. – Режим доступу: http://pravo.biz.ua/content/071/ 
  2.  Гальчинський А.С. Основи економічних знань: навч, посіб. /                         А.С. Гальчинський,   П.С. Єщенко, Ю.І.Палкін - К.: Вища шк., 2009.
  3.  Дзюбик Е. Основи економічної теорії / Е. Дзюбик, С.Ривак - К.: Основи, 2008.-336с.
  4.  Камаев В.Д. и др. Экономическая теория: учеб. для вузов. - М.: ВЛАДОС, 2009.
  5.  Крупка М.І. Основи економічної теорії: підручник/ М.І.Крупка, П.І.Островерх, С.К.Реверчук.- К.: Атака, 2008.- 344с.
  6.  Економічна теорія: макро- і мікроекономіка: навч посіб. для вузів / Під ред. З. Ватаманюка, С. Панчишина.- К.: Видавничий дім „ Альтернатива”, 2003.- 606с.
  7.  Основи економічної теорії: політекономічний аспект: підручник/ За ред.     Т.Н. Климка, В.П. Несторенко.- К.: Вища школа.- Знання, 2007.-743с.
  8.  Костюк В.С. Економічна теорія: навч. посібник / В.С.Костюк, А.М.Андрющенко, І.П.Борейко. – К.: Центр учб. Л-ри, 2009. -282с.
  9.  Базилевич В. Д.  Економічна теорія: Політекономія: Підручник /  В. Д Базилевич. – К., 2007 [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://rutracker.org/forum/viewtopic.php?t=2378367
  10.  Економіка. Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів. – Тернопіль: Економічна думка, 2002. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://pravo.biz.ua/category/ekonomichna_teoriya/
  11.  Економічна теорія. Політекономія. Навчальний посібник [Електронний ресурс]  - За заг. ред. В. М. Семененка та Д. І. Коваленка. - К.: Центр учбової літератури, 2010. - 360 с. – Режим доступу: http://pidruchniki.com.ua/15510518/ politekonomiya 
  12.  Любимов Л.Л. Введение в экономическую теорию: учебник - Книга 2 [Електронний ресурс] / Л.Л.Любимов – Режим доступу: http://vuzlib.net/beta3/html/1/3575/  
  13.  Ніколенко Ю. В. Основи економічної теорії: підручник [Електронний ресурс] / Ю. В.Ніколенко. – К.: ЦНЛ, 2003 . – Режим доступу: http://ebk.net.ua/Book/OsnEkTeor/ zmist.htm
  14.  Основи економічної теорії: підручник[Електронний ресурс]  / А. А. Чухно,          П. С. Єщенко, Г. Н. Климко та ін.; За ред. А. А. Чухна. — К.: Вища шк., 2001. — 606 с.  – Режим доступу: http://www.lib.ua-ru.net/content/3229.html
  15.  Основи економічної теорії: політекономічний аспект. Частини І, ІІ, ІІІ. КНУ ім. Т. Шевченка [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://ukrkniga.org.ua/ukrkniga-text/26/2/

Теоретичні відомості

Найпоширенішою в економічній науці є класифікація економічних систем за формою власності на засоби виробництва і за способом управління господарською діяльністю. На основі цих ознак розрізняють такі типи економічних систем: традиційна, командна, ринкова,  змішана.

Традиційна економічна система властива слаборозвиненим країнам. Вона характеризується багатоукладністю економіки, збереженням натурально–общинних форм господарювання, відсталою технікою, широким застосуванням ручної праці і виробництва, бідністю населення. На соціально–економічні процеси значний вплив справляють освячені століттями традиції та звичаї, релігійні та культові цінності, кастовий і соціальний поділ населення.

Ринкова економічна система характеризується поширенням приватної власності на інвестиційні ресурси, передбачає функціонування великої кількості діючих виробників і покупців товарів, свободу вибору підприємницької діяльності, особисту свободу всіх економічних суб’єктів, однаковий доступ їх до ресурсів, науково – технічних досягнень, інформації. Всі макро- та мікроекономічні процеси (розподіл ресурсів, ціноутворення, створення доходів) регулюються ринковим механізмом на основі вільної конкуренції. Втручання держави в економічні процеси виважене. Усі економічні рішення приймаються ринковими суб’єктами самостійно на свій страх і ризик.

Командна економічна система базується на пануванні державної власності, одержавленні та монополізації народного господарства, централізованому директивному плануванні виробництва і розподілі ресурсів, не визнає реальних товарно – грошових відносин, конкуренції і вільного ціноутворення. Їй притаманні висока затратність виробництва, несприйнятливість до НТП, зрівняльний розподіл результатів виробництва, відсутність матеріальних стимулів до ефективної праці, хронічний дефіцит (особливо товарів народного споживання). Командна економіка була панівною у колишньому Радянському Союзі та низці країн Східної Європи й Азії.

Змішана економічна система є адекватною формою функціонування сучасних розвинутих країн і характеризується такими рисами: високим рівнем розвитку продуктивних сил і наявністю розвинутої інфраструктури суспільства; різноманітністю (плюралізмом) форм власності й рівноправним функціонуванням різних господарюючих суб’єктів (приватних, колективних, корпоративних, державних); поєднанням ринкового механізму з державними методами регулювання економіки, які органічно переплітаються і доповнюють один одного; орієнтацією на посилення соціальної спрямованості розвитку економіки. Збільшуються затрати на освіту, медичне обслуговування, створюються державні і приватні фонди соціального страхування та соціального забезпечення населення.

В економічній теорії також є поширеними інші підходи до класифікації економічних систем (таблиця 4.1).

Таблиця 4.1

Підходи до типізації економічних систем

Критерії класифікації економічних систем

Типи економічних систем

Ознаки економічних систем

Цивілізаційний підхід

До індустріальні (кінець ХVIII- початок ХІХ ст.)

Панівне натуральне господарство з використанням ручної праці

Індустріальні (період Промислової революції)

Заміна ручної праці машинами, розвиток та поширення ринкових відносин

Постіндустріальні (сучасний етап)

Зростання ролі інтелектуальної праці, зростання сфери послуг, демократія, свобода особистості

Формаційний підхід

(за К.Марксом)

Первинна (архаїчна)

Первіснообщинний лад.

Вторинна (з приватною власністю)

Рабовласницький, феодальний і капіталістичний спосіб виробництва

Комуністична

Ліквідація приватної і панування суспільної власності

Прогрес людської цивілізації пов'язаний зі становленням товарного виробництва, на основі якого формуються різні моделі ринкової економіки (таблиця 4.2).

Таблиця 4.2

Основні моделі сучасної ринкової економіки

Назва моделі

Характеристика моделі

Американська

("індивідуалістичний" капіталізм)

Заохочення підприємництва, досягнення особистого успіху, збагачення найактивнішої частини населення. Групам населення з низькими доходами забезпечено прийнятний рівень життя завдяки частковим пільгам. Державне втручання в економіку неглибоке (визначення правил гри на ринку, підтримання стабільної кон'юнктури й економічної рівноваги та перерозподілу доходів через податковий механізм). Найвищим пріоритетом є задоволення індивідуальних потреб споживача. Велика кількість підприємств, здатних задовольняти різні смаки

Японська

("комунітарний" капіталізм, або державно-керований капіталізм)

Істотне втручання держави в господарське життя, зокрема у створення такого середовища, в якому прогресивні галузі зростають найшвидше. Розв'язанням соціальних завдань здебільшого займаються корпорації, а не держава. Відставання темпів зростання зарплатні порівняно зі зростанням продуктивності праці, як результат зниження витрат виробництва і підвищення конкурентоспроможності продукції на світових ринках. Високий розвиток національної свідомості, пріоритету інтересів нації над інтересами конкретної людини, готовності населення йти на певні матеріальні жертви задля процвітання країни

Шведська (розподільний соціалізм)

Створенням багатства займається приватний сектор, а держава здійснює перерозподіл доходів з метою усунення несправедливості. Частка державних видатків становить близько 70% валового внутрішнього продукту, половину яких спрямовують на соціальні потреби. Високі податки і громіздкий бюрократичний апарат, що збільшує накладні витрати і знижує конкурентоспроможність на світових ринках

Завдання для самоперевірки

Питання для самоперевірки 

За якими ознаками класифікують економічні системи?

Виділіть позитивні і негативні риси у традиційній, командно-адміністративній, ринковій та змішаній економічній системі.

Охарактеризуйте сучасні економічні системи.

Теми рефератів:

Сутність і ознаки економічної системи сучасного капіталізму.

Змішана економічна система.  Приватний, акціонерний і державний сектори економіки.

Ціноутворення в економічній системі сучасного капіталізму. Роль держави в регулюванні цін.

Питання для дискусії:

Тенденції усуспільнення виробництва в економічній системі сучасного капіталізму.

Соціально-економічний прогрес та історичні перспективи економічної системи сучасного капіталізму.

Тестові завдання

1. Класичний капіталізм — це:

а) індустріальне суспільство;

б) постіндустріальне суспільство;

в) економіка саморегулюючого ринку;

г) змішана феодально-ринкова економіка.

2. Який з факторів не відноситься до умов формування капіталізму:

а) наявність найманої праці;

б) нагромадження капіталу, багатства;

в) наявність приватної власності;

г) відсутність ринку, товарно-грошових відносин.

3. Первісне нагромадження капіталу, необхідне для становлення капіталістичної системи, здійснювалося наступним чином:

а) через гуманізацію суспільного виробництва та зростання свідомості господарчих суб’єктів;

б) в ході пограбування колоній, нееквівалентного обміну продуктами, работоргівлі та використанні праці рабів;

в) революційним шляхом на основі озброєного повстання трудящих та привласнення ними засобів виробництва;

г) немає вірної відповіді.

4. Яка з ознак не є ознакою капіталізму вільної конкуренції:

а) необмежене число учасників конкуренції, абсолютно вільний доступ на ринок і такий же вихід з нього;

б) абсолютна мобільність матеріальних, трудових, фінансових й інших ресурсів;

в) наявність у кожного учасника повного обсягу ринкової інформації (про пропозицію, про попит, ціни, норми прибутку й т.д.);

г) неоднорідність однойменних продуктів.

5. Функціями держави в умовах капіталізму вільної конкуренції не є:

а) регулювання зовнішніх ефектів;

б) забезпечення населення суспільними благами;

в) емісія банкнот і забезпечення економіки потрібною кількістю грошей;

г) здійснення економічної політики.

6. Ознакою системи монополістичного капіталізму не є:

а) концентрація виробництва й капіталу;

б) злиття банкового капіталу із промисловим і створення, на базі цього «фінансового капіталу»;

в) формування «фінансової олігархії», що зосереджує у своїх руках всі важелі панування у всіх сферах економічного життя, у всіх областях політики;

г) домінування державної власності на засоби й результати виробництва.

7. Яка структура є вищою формою прояву монополізації за умов державно-монополістичного капіталізму:

а) промислові монополії;

б) фінансові групи;

в) кооперативи;

г) корпорації.

8. Д. Гелбрейт прогнозував перехід економічної влади в умовах розвиненого капіталізму до наступного класу:

а) фінансистів;

б) промисловців;

в) технократії;

г) державної бюрократії.

Тема 5. Ринкова економіка як форма  організації економічної діяльності суспільства

Питання для самостійного вивчення

1. Домогосподарство в економічній системі суспільства.

2. Формування ринкової інфраструктури в Україні.

Література

  1.  Борисов Е. Ф. Экономическая теория. Курс лекций для студентов высших учебных заведений [Електронний ресурс] / Е. Ф. Борисов. – Режим доступу: http://pravo.biz.ua/content/071/ 
  2.  Гальчинський А.С. Основи економічних знань: навч, посіб. /                         А.С. Гальчинський,   П.С. Єщенко, Ю.І.Палкін - К.: Вища шк., 2009.
  3.  Дзюбик Е. Основи економічної теорії / Е. Дзюбик, С.Ривак - К.: Основи, 2008.-336с.
  4.  Камаев В.Д. и др. Экономическая теория: учеб. для вузов. - М.: ВЛАДОС, 2009.
  5.  Крупка М.І. Основи економічної теорії: підручник/ М.І.Крупка, П.І.Островерх, С.К.Реверчук.- К.: Атака, 2008.- 344с.
  6.  Економічна теорія: макро- і мікроекономіка: навч посіб. для вузів / Під ред. З. Ватаманюка, С. Панчишина.- К.: Видавничий дім „ Альтернатива”, 2003.- 606с.
  7.  Основи економічної теорії: політекономічний аспект: підручник/ За ред.     Т.Н. Климка, В.П. Несторенко.- К.: Вища школа.- Знання, 2007.-743с.
  8.  Костюк В.С. Економічна теорія: навч. посібник / В.С.Костюк, А.М.Андрющенко, І.П.Борейко. – К.: Центр учб. Л-ри, 2009. -282с.
  9.  Базилевич В. Д.  Економічна теорія: Політекономія: Підручник /  В. Д Базилевич. – К., 2007 [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://rutracker.org/forum/viewtopic.php?t=2378367
  10.  Економіка. Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів. – Тернопіль: Економічна думка, 2002. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://pravo.biz.ua/category/ekonomichna_teoriya/
  11.  Економічна теорія. Політекономія. Навчальний пос. [Електронний ресурс]  - За заг. ред. В. М. Семененка та Д. І. Коваленка. - К.: Центр учбової літератури, 2010. - 360 с. – Режим доступу: http://pidruchniki.com.ua/15510518/ politekonomiya 
  12.  Любимов Л.Л. Введение в экономическую теорию: учебник - Книга 2 [Електронний ресурс] / Л.Л.Любимов – Режим доступу: http://vuzlib.net/beta3/html/1/3575/  
  13.  Ніколенко Ю. В. Основи економічної теорії: підручник [Електронний ресурс] / Ю. В.Ніколенко. – К.: ЦНЛ, 2003 . – Режим доступу: http://ebk.net.ua/Book/OsnEkTeor/ zmist.htm
  14.  Основи економічної теорії: підручник[Електронний ресурс]  / А. А. Чухно,          П. С. Єщенко, Г. Н. Климко та ін.; За ред. А. А. Чухна. — К.: Вища шк., 2001. — 606 с.  – Режим доступу: http://www.lib.ua-ru.net/content/3229.html
  15.  Основи економічної теорії: політекономічний аспект. Частини І, ІІ, ІІІ. КНУ ім. Т. Шевченка [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://ukrkniga.org.ua/ukrkniga-text/26/2/

Теоретичні відомості

В економічній теорії важливе місце як один з найголовніших суб'єктів ринкової економіки посідає домашнє господарство. Воно є власником більшої частини ресурсів і відіграє велику роль в організації всього суспільного виробництва. Для вітчизняної економічної науки цей феномен є новим з точки зору його дослідження, бо в попередній нашій історії економісти, по суті, не вивчали домогосподарство з позиції економічної теорії.

Домашнє господарство - це соціально-економічне утворення, яке є первинною ланкою в організації суспільного життя. Це незалежна економічна одиниця, яка включає кілька осіб (але це може бути й одна особа), які пов'язані спільним веденням господарства, забезпечують економіку факторами виробництва і разом користуються заробленим чи отриманим доходом виключно для споживання. Останнє підкреслюється і в тому визначенні домашнього господарства, яке йому дає Організація Об'єднаних Націй (ООН). Воно ототожнює домогосподарство з "особою чи групою осіб, поєднаних з метою забезпечення всім необхідним для життя". Це може бути сім'я, але це може бути й просто об'єднання тих, хто не є родичами. Важливо, щоб це об'єднання мало свої територіальні межі, спільний бюджет і щоб члени об’єднання проживали разом. Члени домогосподарства є власниками ресурсів, необхідних для економіки, і за ці ресурси отримують гроші, необхідні для купівлі товарів та послуг.

Природа домашнього господарства певною мірою подвійна. З одного боку, домашнє господарство - це соціальний осередок суспільства, який реалізує ті завдання, що знаходяться поза економічною діяльністю, принаймні в класичному розумінні останньої. Так, домашнє господарство може дуже часто виступати у формі сім'ї, яка функціонує на суто родинних зв'язках. Сім'я в процесі свого функціонування значною мірою орієнтується на позаекономічні цінності. До них можна віднести виховання дітей, розвиток особистості членів сім'ї, взаємодопомогу, організацію відпочинку тощо.

З іншого боку, домашнє господарство - це певною мірою первинна економічна ланка суспільства, бо тут має місце виробничий процес. Він здійснюється всіма членами сім'ї і тими, хто належить до цієї одиниці не за ознакою родинних зв'язків. Цей процес спрямований виключно на потреби домашнього господарства. Це приготування їжі, ремонт особистих речей, будівництво житла. У нашій країні з її недостатньо розвиненим ринковим господарством значне місце у функціонуванні домашніх господарств займає підсобне господарство, ведення дрібного сільськогосподарського виробництва на присадибній ділянці, дачі чи огороді. Цей аспект діяльності домашнього господарства має досить суттєве значення. Проте його роль в економічній системі суспільства пов'язана головним чином: 1) з власністю домашніх господарств на ресурси; 2) їх місцем у формуванні сукупного попиту; 3) їх роллю в забезпеченні безперервності відтворювального процесу в суспільстві.

Суб'єкти домашніх господарств виступають власниками значної частини ресурсів суспільства. Саме їм належить трудовий ресурс, земля і капітал. Саме ці ресурси домашні господарства і доставляють на ринок ресурсів. Тому чим вищий рівень розвитку домашнього господарства, тим більш якісними будуть ресурси, які воно запропонує на ринку. При цьому стосовно землі і капіталу рівень розвитку домашнього господарства виявляється непрямо і може реалізуватись не стільки як ресурс, скільки в можливих варіантах їх пропонування. Так, на ринку ресурсів земля може здаватись в оренду, у суборенду, у заставу, об'єднуватись у межах колективної власності для ведення сільськогосподарського виробництва або для реалізації інших проектів тощо. Подібне можна сказати й про капітал, форми пропозиції якого обумовлюються як рівнем розвитку суспільного виробництва, так і рівнем розвитку суб'єкта власності.

Що ж стосується такого ресурсу, як робоча сила, то її якість, як і форми пропозиції, майже виключно залежить від рівня розвитку домашнього господарства. Дійсно, рівень освіти, культури людини, її ціннісна орієнтація, її мобільність, здатність реагувати на зміни в суспільному виробництві тощо усе це значною мірою формується в сім'ї, яка є визначальною ланкою в організації життя суспільства.

Таким чином, саме власність на ресурси є базовою категорією, яка визначає місце домогосподарства в економічній системі суспільства, і чим вищий розвиток цих відносин власності, тим мобільніше й ефективніше функціонує ринкова економіка. Зазвичай, усі ресурси належать домашнім домогосподарствам, хоча на значну частину їх власність розповсюджується тільки формально. Наприклад, у нашій державі відповідно до Конституції України й Закону України "Про власність" природні ресурси, водний і повітряний простір належать народу України. Зрозуміло, що персоніфікувати цю власність до рівня домогосподарства досить проблематично, хоча в деяких країнах є певні спроби це зробити. Так, у Туркменії таке природне багатство, як газ, є безкоштовним для громадян цієї країни. У деяких нафтодобувних країнах від кожної проданої на експорт тонни цього чорного золота частку виручки зараховують на рахунок кожного жителя країни. У більшості ж держав ця власність народу представлена у власності держави. Це не зовсім оптимальний варіант, бо він дає можливість багатьом державним чиновникам отримувати незароблені прибутки. Очевидно, що в перспективі ці ресурси не тільки формально, але й реально повинні належати громадянам України, а отже, і домашнім господарствам. Цивілізований шлях до цього лежить через прозорість і відповідальність дій державних чиновників, які безпосередньо розпоряджаються цією власністю всього народу.

Друга важлива сторона ролі домашнього господарства в економічній системі суспільства - це його попит, який виступає вирішальною ланкою сукупного попиту на кінцеві блага. Попит домогосподарств, по суті, реалізує їх споживчу функцію. Вона закладена вже в самій меті формування домогосподарства, яка передбачає об'єднання зусиль для задоволення потреб людини, для забезпечення її життя. В ринкових умовах споживання домогосподарств є визначальним моментом адже це є кінцеве споживання, а саме задля його задоволення і функціонує урешті-решт суспільне виробництво.

Розміри (обсяги) і структура споживання домогосподарств залежать перш за все від рівня розвитку продуктивних сил і виробничих відносин як невід'ємних складових будь-якої системи суспільного виробництва. Окрім цього, на рівні цих загальних умов формування обсягів і структури споживання домашніх господарств важливу роль відіграють стадія розвитку економічної системи та її стан. Так, в умовах високорозвиненої ринкової системи рівень споживання домогосподарств достатньо високий, а диференціація в споживанні для основної маси населення утримується в межах, які зводять до мінімуму загрозу великих соціальних потрясінь на кшталт революції.

Так, представники класичної школи політекономії вважають, що домашнє господарство, а його вони визначають як цілісну одиницю, що володіє певними ресурсами (робоча сила, капітал, земля) і намагається їх продати в найбільш вигідному для себе варіанті, в своєму споживанні керується раціоналізмом. Він проявляється в тому, що витрата грошей (а це визначальна і необхідна стадія в задоволенні потреб) або, іншими словами, поведінка споживача визначається пошуком найкращого співвідношення між ціною і якістю. Це, безсумнівно, має місце, проте зводити всю ідеологію споживчої функції домашніх господарств до цього не можна. На це справедливо вказують представники такої течії в економічній теорії, як інституціоналізм.

В працях інституціоналістів, присвячених аналізу сутності і функцій домогосподарств, значне місце відводиться тим відносинам, які формуються всередені домогосподарства при визначенні мети його створення, цілей, які прагнуть досягти члени домогосподарства, межі задоволення потреб тощо. При цьому одним з ключових моментів стає те, що в формуванні цільової і мотиваційної складової домогосподарства визначальним фактором стає наявність соціальних цінностей, які вже сформовані в суспільстві. Саме суспільство через вже сформовані цілі, стереотипи і т. д. формує мету, цілі, мотивацію і т.ін. конкретного домогосподарства. Безсумнівно, кожен індивід або їх група, що утворюють домогосподарство, певним чином теж впливають на визначення цілей, мети і т.ін., але все ж таки домінуючим є та система або сукупність соціальних цінностей, яка вже сформована в суспільстві.

Інфраструктура ринку – комплекс інститутів, служб, підприємств, організацій, які забезпечують нормальний режим безперебійного функціонування ринку.

До основних елементів інфраструктури ринку належать товарні біржі, фондові біржі, валютні біржі, біржі праці, аукціони, банківські і небанківські інститути.

Біржа – організаційно–правова форма оптової торгівлі масовими товарами за стандартами та зразками (товарна біржа) або систематичних операцій з купівлі-продажу цінних паперів (фондова біржа), робочої сили (біржа праці).

Товарна біржа – це оптовий товарний ринок, для якого характерні такі особливості:

торгівля товарами за стандартами та зразками, що дає можливість реалізувати не сам товар, а контракт на його поставку;

регулярність торгів на основі певних правил;

формування цін на основі зіставлення попиту і пропозиції (котирування);

стандартизація контрактів і мінімальних партій поставок.

        Фондова біржа – це установа, яка створена для забезпечення сприятливих умов вільної купівлі-продажу цінних паперів за ринковими цінами на регулярній та упорядкованій основі.

Фондова біржа сприяє придбанню на певних умовах і на певний строк вільних грошей, залученню коштів за рахунок випуску і продажу акцій, облігацій і спрямування їх на технічне оновлення підприємства, його переорієнтацію на випуск продукції, яка має найвищий попит.

Фондова біржа виконує функцію організатора торгів цінними паперами, надає місце для проведення цих торгів, створює необхідну інфраструктуру, позитивно впливає на економіку країни в цілому.

В Україні діяльність фондових бірж регулюється Законом України “Про цінні папери і фондову біржу” (із змінами і доповненнями від 10.09.1997р.).

Валютна біржа – це ринок, на якому здійснюються певні операції з купівлі-продажу іноземних валют, зливків та виробів з благородних металів. Основним завданням валютної біржі є організація і проведення операцій з купівлі-продажу іноземної валюти; сприяння, регулювання і формування ринкового курсу гривні. Валютна біржа – це не лише місце торгівлі валютами, а й важливий організуючий чинник банківської політики. Вона організовує валютні торги, проводить розрахунки в іноземній та національній валюті відповідно до домовленостей, визначає поточний ринковий курс іноземних валют по відношенню до гривні, а також організовує операції Національного банку з метою регулювання або підтримки поточного валютного курсу національної грошової одиниці. Право на участь у торгах валютної біржі і право стати її членом мають лише зареєстровані банки і фінансові установи, які отримали офіційний дозвіл (ліцензію НБУ).

Біржа праці – це установа, яка здійснює посередницьку місію між найманими працівниками та роботодавцями у процесі купівлі-продажу товару “робоча сила”.

Згідно із  Законом України “Про зайнятість населення” в Україні реалізується програма формування ринку праці через створення регіональних центрів зайнятості, які проводять реєстрацію безробітних і здійснюють їх працевлаштування.

Основним місцем, де можна придбати дефіцитний товар, є аукціони, де проводиться публічний розпродаж товарів, які отримують ті покупці, що запропонували за даний товар найбільшу ціну.

Банки – це підприємства, що виконують посередницькі функції при здійсненні платежів і кредитних операцій між суб’єктами економічної діяльності. Перехід до ринкових відносин передбачає введення дворівневого порядку банківської системи, що юридично закріплено Законом України “Про банки і банківську діяльність”. Згідно з цим законом функціонує Національний банк України і комерційні банки, у тому числі Зовнішньоекономічний банк України, Ощадний банк України та інші комерційні банки різних видів та форм власності.

Банківська система - сукупність фінансових установ грошового ринку (що займаються банківською діяльністю) у їх взаємозв'язку і взаємодії, діяльність яких законодавчо визначена.

Розрізняють такі види банківської системи:

1. Дворівневу банківську систему (складається з центрального банку і комерційних банків, така система існує в Україні).

2. Централізовану (складається з Державного банку, Будівельного банку і Зовнішньоторгового банку та сукупності ощадних банків, така система була в СРСР).

3. Децентралізовану (Федеральна резервна система СІЛА, яку очолюють 12 резервних банків, входять до неї приблизно 40% комерційних банків, а інші працюють на принципах вільної конкуренції).

Небанківські фінансово-кредитні установи здійснюють акумуляцію заощаджень і розміщення їх у доходні активи: цінні папери та кредити.

Небанківські установи (страхові компанії, пенсійні фонди) на відміну від банків можуть акумулювати грошові заощадження на довготривалі строки, а значить здійснювати довгострокові інвестиції.

Страхові компанії здійснюють страхування життя або майна. У нашій країні існує майнове і особисте страхування. Воно здійснюється у двох формах: обов'язковій і добровільній.

Пенсійні фонди створюються фірмами для виплати пенсій працівникам і службовцям. Кошти цих фондів утворюються за рахунок внесків робітників, службовців, підприємств, а також прибутків від інвестицій самих пенсійних фондів.

Каса взаємної допомоги - громадська кредитна установа, яка об'єднує на добровільних засадах громадян для надання взаємної матеріальної допомоги. Вони створюються при профспілкових організаціях для робітників та службовців - членів профспілки. Кошти каси взаємної допомоги формуються за рахунок вступних і членських внесків, пені за несвоєчасне повернення довгострокових позик, дотації профспілкових органів та інших грошових надходжень.

Ломбарди - це кредитні установи, які надають грошові позики під заставу рухомого майна. У нашій країні вони виникли на початку 20-х років. Ломбарди створені з метою надання можливості населенню зберігати предмети особистого користування і домашнього вжитку, а також брати позику під заставу цих речей.

Інвестиційні компанії здійснюють кредитування малих та середніх фірм. Їх інвестиційні програми розраховані, як правило, на недовготривалий період і здійснюються у невеликих масштабах.

Завдання для самоперевірки

Питання для самоперевірки

  1.  В чому полягає суть домогосподарства? Які функції воно виконує?
  2.  Охарактеризуйте домогосподарства в різні історичні епохи.
  3.  Назвіть особливості вітчизняних домогосподарств і підприємств.
  4.  Охарактеризуйте діяльність товарної біржі.
  5.  Які суб’єкти здійснюють діяльність на фондовій біржі?
  6.  Які угоди здійснюються на фондовій біржі?

Тестові завдання

1. Домогосподарство і сім’я – це ідентичні поняття?

а)  так;

б)  ні.

2. Зазначте основні правові форми фірми (дописати):

а)  одноосібне володіння;

б)  партнерство;

в)  ...

3. В ринковій економіці домогосподарства виступають:

а) економічними агентами, які володіють виробничими ресурсами;

б)  основними виробниками благ і послуг;

в)  покупцями виробничих ресурсів.

4. В Україні структура домогосподарств зазнає таких змін:

а) зростає частка доходів домогосподарств від тіньової економіки;

б)  посилюється мобільність домашніх господарств;

в) збільшується частка домогосподарств, де основним працівником та годувальником є жінка;

г)  усі відповіді вірні.

5. Як називається посередник на біржі, який виконує свої функції, як правило, не маючи права здійснювати угоди за власний рахунок і брати на себе зобов’язання контрагента?

а)  маклер;

б)  дилер;

в)  брокер;

г)  немає вірних відповідей.

6. До спільних рис усіх моделей ринкової економіки належить:

а) в економічному житті суспільства уряду відведено обмежену роль;

б)   незначні видатки центрального уряду;

в) роль сприяння і відтворення конкуренції відведено державі.

Тема 6. Доходи в ринковій економіці

Питання для самостійного вивчення

Форми оплати праці.

2.  Процес дисконтування.

Література

  1.  Васильева Е.В., Макеева Т.В. Экономическая теория. Конспект лекцій / Е.В.Васильева, Т.В.Макеева.  -  М.: Юрайт, 2009. — 192 с.
  2.  Экономическая теория: политэкономия / Под ред. Базилевича В.Д. - М.: Рыбари, 2009. — 870 с.
  3.  Економічна теорія: навчальний посібник. - К.: Центр учбової літератури, 2007. - 256 с.
  4.  Крупка М.І. Основи економічної теорії: підручник/ М.І.Крупка, П.І.Островерх, С.К.Реверчук.- К.: Атака, 2008.- 344с.
  5.  Економічна теорія: макро- і мікроекономіка: навч посіб. для вузів / Під ред. З. Ватаманюка, С. Панчишина.- К.: Видавничий дім „ Альтернатива”, 2003.- 606с.
  6.  Основи економічної теорії: політекономічний аспект: підручник/ За ред.     Т.Н. Климка, В.П. Несторенко.- К.: Вища школа.- Знання, 2007.-743с.
  7.  Костюк В.С. Економічна теорія: навч. посібник / В.С.Костюк, А.М.Андрющенко, І.П.Борейко. – К.: Центр учб. Л-ри, 2009. -282с.
  8.  Базилевич В. Д.  Економічна теорія: Політекономія: Підручник /  В. Д Базилевич. – К., 2007 [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://rutracker.org/forum/ viewtopic.php?t=2378367
  9.  Економіка. Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів. – Тернопіль: Економічна думка, 2002. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://pravo.biz.ua/category/ekonomichna_teoriya/
  10.  Економічна теорія. Політекономія. Навчальний пос. [Електронний ресурс]  - За заг. ред. В. М. Семененка та Д. І. Коваленка. - К.: Центр учбової літератури, 2010. - 360 с. – Режим доступу: http://pidruchniki.com.ua/15510518/ politekonomiya 
  11.  Любимов Л.Л. Введение в экономическую теорию: учебник - Книга 2 [Електронний ресурс] / Л.Л.Любимов – Режим доступу: http://vuzlib.net/beta3/html/ 1/3575/  
  12.  Ніколенко Ю. В. Основи економічної теорії: підручник [Електронний ресурс] / Ю. В.Ніколенко. – К.: ЦНЛ, 2003 . – Режим доступу: http://ebk.net.ua/Book/OsnEkTeor/ zmist.htm
  13.  Основи економічної теорії: підручник[Електронний ресурс]  / А. А. Чухно,          П. С. Єщенко, Г. Н. Климко та ін.; За ред. А. А. Чухна. — К.: Вища шк., 2001. — 606 с.  – Режим доступу: http://www.lib.ua-ru.net/content/3229.html
  14.  Основи економічної теорії: політекономічний аспект. Частини І, ІІ, ІІІ. КНУ ім. Т. Шевченка [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://ukrkniga.org.ua/ukrkniga-text/26/2/

Теоретичні відомості

Виділяють дві основні форми оплати праці: відрядна і погодинна.

При відрядній формі оплата праці проводиться за нормами і розцінками встановленими виходячи з розряду виконуваних робіт. Основними умовами застосування відрядної оплати праці є наявність кількісних показників роботи, що безпосередньо залежать від конкретного працівника і піддаються точному обліку.

Погодинна форма передбачає оплату праці залежно від відпрацьованого часу.

Дисконтування - це процес розрахунку майбутньої вартості коштів, що інвестуються сьогодні.

Основою дисконтування є поняття "часової переваги", або зміни цінності грошей у часі. Це означає, що раніше одержані гроші мають більшу цінність, ніж гроші, одержані пізніше, що зумовлюється зростанням ризиків і невизначеності у часі.

Дисконтування доходу застосовується для оцінки майбутніх грошових надходжень із позиції поточного моменту. Інвестор, зробивши вкладення капіталу, керується наступними положеннями:

а) відбувається постійне знецінювання грошей;

б) бажано періодично одержувати дохід на капітал не нижче певного мінімуму.

Інвестор повинен оцінити, який доход він одержить у майбутньому і яку максимально можливу суму фінансових ресурсів потрібно вкласти в даний проект, виходячи з прогнозованого рівня прибутковості. Перерахунок вигод і витрат для кожного розрахункового періоду інвестор здійснює за допомогою дисконтування.

Існує два методи дисконтування: за допомогою простих та складних процентів.

Прості проценти: FV = PV ( 1 + R)n,

де FV - сума, накопичена до кінця n-го періоду;

PV - початкова сума позики;

R - процентна ставка;

n - кількість періодів часу.

Завдання для самоперевірки

Питання для самоперевірки

Охарактеризуйте форми оплати праці.

Яким категоріям працівників здійснюється оплата праці згідно погодинної форми оплати праці?

Яким категоріям працівників здійснюється оплати праці за відрядною формою оплати праці?

Які функції виконує ринкова інфраструктура?

Охарактеризуйте особливості функціонування бірж.

Які правила укладання угод на біржах?

Охарактеризуйте види угод на товарній біржі.

Розкрийте функції банківської системи.

Які особливості функціонування ринкової інфраструктури в Україні?

Теми рефератів:

Трудові відносини в ринковій економіці.

Вартість і ціна робочої сили. Ціноутворення на ринку робочої сили.

Еволюція форм і систем заробітної плати у сучасних умовах.

Особливості формування ринкової інфраструктури України.

Тестові завдання

1. Що є джерелом заробітної плати, яку робітник одержує на підприємстві:

а) накопичені грошові кошти роботодавця;

б) прибуток;

в) новостворена робітником вартість;

г) немає вірної відповіді.

До появи товару робоча сила привели:

а) суспільний поділ праці;

б) відчуження від засобів виробництва;

в) юридична несвобода;

г) вільний перелив капіталу.

3. Реальна заробітна плата - це:

а) заробітна плата після відрахування податків й інших платежів;

б) кількість товарів і послуг, які можна купити на номінальну заробітну плату;

в) сума витрат родини протягом місяця;

г) заробітна плата, отримана за певний обсяг виконаних робіт.

4.  Який фактор обумовлює збільшення реальної зарплати:

а) зростання темпів інфляції;

б) зниження цін на товари й послуги;

в) збільшення ступеня соціальної нерівності;

г) введення платного навчання, медичного обслуговування.

5. Крива попиту на працю показує:

а) залежність між величиною заробітної плати й розміром попиту на робочу силу;

б) залежність між чисельністю економічно активного населення й вартістю граничного продукту;

в) залежність між якістю праці і його оплатою;

г) залежність між пропозицією робочої сили й розміром попиту на робочу силу.

6. Інфраструктура ринку - це:

а) сукупність інститутів, служб, підприємств, що обслуговують ринок і забезпечують нормальний режим його функціонування;

б) сукупність контрактів, що описують умови угод із приводу купівлі-продажу товарів;

в) сукупність підприємств, що виробляють товари і надають послуги;

г) взаємодія покупців, продавців і держави в процесі виробництва, обміну й споживання товарів і послуг.

7. Ф'ючерсна угода на товарній біржі - це:

а) спекулятивна угода, що полягає в наданні права (але не зобов'язання) на покупку будь-якого товару на певну дату в майбутньому за обумовленою на момент укладання угоди ціною;

б) переказ коштів від материнської компанії в закордонну філію через третю сторону (міжнародний банк) з метою обійти урядові обмеження й одержати переваги в оподаткуванні;

в) термінова угода з придбання права купити або продати в майбутньому товар, що ще не виготовлений, але буде виготовлений у певний проміжок часу за заздалегідь обговореною ціною;

г) спекулятивна угода, що полягає в придбанні товару за однією ціною і його наступному перепродажу за іншою ціною.

Тема 7. Основи саморегулювання ринкової економіки

Питання для самостійного вивчення

  1.  Зміна стану рівноваги. Встановлення межі ціни. Верхня та нижня межа ціни.
  2.  Розв’язання ринковим механізмом  основних проблем економічної організації. Переваги та недоліки ринкової економіки.
  3.  Основи теорії поведінки споживача.

Література

Основи економічної теорії: політекономічний аспект: підручник/ За ред.     Т.Н. Климка, В.П. Несторенко.- К.: Вища школа.- Знання, 2007.-743с.

Костюк В.С. Економічна теорія: навч. посібник / В.С.Костюк, А.М.Андрющенко, І.П.Борейко. – К.: Центр учб. Л-ри, 2009. -282с.

Базилевич В. Д.  Економічна теорія: Політекономія: Підручник /  В. Д Базилевич. – К., 2007 [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://rutracker.org/forum/viewtopic.php?t=2378367

Економіка. Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів. – Тернопіль: Економічна думка, 2002. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://pravo.biz.ua/category/ekonomichna_teoriya/

Економічна теорія. Політекономія. Навчальний пос. [Електронний ресурс]  - За заг. ред. В. М. Семененка та Д. І. Коваленка. - К.: Центр учбової літератури, 2010. - 360 с. – Режим доступу: http://pidruchniki.com.ua/15510518/ politekonomiya 

Любимов Л.Л. Введение в экономическую теорию: учебник - Книга 2 [Електронний ресурс] / Л.Л.Любимов – Режим доступу: http://vuzlib.net/beta3/html/1/3575/  

Ніколенко Ю. В. Основи економічної теорії: підручник [Електронний ресурс] / Ю. В.Ніколенко. – К.: ЦНЛ, 2003 . – Режим доступу: http://ebk.net.ua/Book/OsnEkTeor/ zmist.htm

Основи економічної теорії: підручник[Електронний ресурс]  / А. А. Чухно,          П. С. Єщенко, Г. Н. Климко та ін.; За ред. А. А. Чухна. — К.: Вища шк., 2001. — 606 с.  – Режим доступу: http://www.lib.ua-ru.net/content/3229.htmlБорисов Е. Ф. Экономическая теория. Курс лекций для студентов высших учебных заведений [Електронний ресурс] / Е. Ф. Борисов. – Режим доступу: http://pravo.biz.ua/content/071/ 

Основи економічної теорії: політекономічний аспект. Частини І, ІІ, ІІІ. КНУ ім. Т. Шевченка [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://ukrkniga.org.ua/ukrkniga-text/26/2/

Васильева Е.В., Макеева Т.В. Экономическая теория. Конспект лекций. -  М.: Юрайт, 2009. — 192 с.

Экономическая теория: политэкономия /  Под ред. Базилевича В.Д. - М.: Рыбари, 2009. — 870 с.

Економічна теорія. Навчальний посібник. - К.: Центр учбової літератури, 2007. - 256 с.

Теоретичні відомості

Рівновага – це ситуація, коли плани споживачів і продавців співпадають, тобто за даної ціни величина пропозиції співпадає з величиною попиту.

Рівновага, за Л. Вальрасом, виникає в результаті конкуренції споживачів і продавців.

Рівновага, за А.Маршаллом, виникає в результаті діяльності виробників.

Межа ціни являє собою законодавчо встановлену максимальну або мінімальну ціну, яку продавцю дозволяється призначити за свій товар чи послугу.

За економічною теорією, нижня межа ціни на товар або послугу визначається витратами на їх виробництво, верхню межу визначає ринок, спираючись на закони попиту і пропозиції. З програмними продуктами відбувається трохи по-іншому.

Нижню межу ціни на програмний продукт визначають декілька факторів:

витрати на виробництво програмного продукту, якщо продукт створюється власними зусиллями, тобто без залучення чужих інструментальних засобів;

упущена вигода, пов’язана з:

відмовою від самостійних дій на ринку в разі передачі продукту посередникам для подальшого розповсюдження;

можливістю перетворення користувача на майбутнього конкурента;

зростанням ризику при розголошенні функціонального змісту і можливості несанкціонованого копіювання та розповсюдження.

Це є однією з головних проблем виробників програмного забезпечення. Чинні в більшості розвинутих країн закони про інформацію захищають власника від будь-яких посягань. Численні виробники з країн Південно-Східної Азії, використовуючи вади своїх законів, виробляють «передруки» мікросхем, несанкціоноване копіювання програм тощо. Деякі громадяни нашої країни також не відрізняються свідомістю і бездоганним додержанням законів. Отже, при формуванні цін виробник намагається захистити себе від потенційних втрат в одержанні надприбутку і часто використовує ризикову надбавку. Вона супроводжується відповідними витратами на реалізацію організаційних, технологічних, правових заходів, спрямованих на виключення несанкціонованого використання програм.

Якщо при визначенні верхньої межі ціни на звичайний товар головним фактором є попит, то верхня межа ціни на програмний продукт установлюється складніше, бо можуть використовуватись декілька показників. Це пов’язане з такими факторами:

виробник виходить з розрахунку оцінки приросту прибутку, який матиме користувач в результаті застосування даного продукту;

якщо виробник пропонує не унікальний, а поширений на ринку товар, то ціна конкурента є верхньою межею ціни;

для користувача не виключається можливість самостійного розроблення програмного продукту при залученні сторонніх фахівців. Граничною ціною для користувача виступатимуть власні витрати на розроблення та застосування.

Основний принцип ціноутворення полягає в тому, що ціна продукту не може бути вищою за ціну подібного продукту або продукту-замінника. Отже, індивідуальні витрати, виведені з регулювання і визначення ціни і ціноутворення, покладено тільки на покупця.

Проблеми організації економіки – „що виробляти?”, „як виробляти?”, „для кого виробляти?”.

Проблема  „що виробляти?” визначається купівельними рішеннями споживачів.

Проблема  „як виробляти?” пов’язана з розподілом ресурсів між окремими галузями, з технологією виробництва та фірмами, які вироблятимуть продукцію кожної галузі.

Проблема „для кого виробляти товар?”  пов’язана з грошовими  доходами споживачів.

Історично відношення товариства до ринку і ринкової економіки змінювалося. Теоретичне обґрунтування такої системи дав в XVIII ст.                  А. Сміт, що вважав ринковий механізм ("невидиму руку") ідеальним регулювальником громадського виробництва.

Насправді, у ринку як громадському механізму притаманні безперечні, очевидні і сьогодні переваги:

- ефективний розподіл ресурсів товариства, які ринок направляє на виробництво необхідних товарів;

- можливість  успішного функціонування за наявності обмеженої інформації;

- гнучкість, швидка пристосовність до умов, що змінюються, :

- постійне прагнення до вдосконалення, до використання досягнень  науково-технічного прогресу  під  впливом  конкуренції і гонитви за максимальним прибутком;

- свобода вибору і дій для підприємців і споживачів.

Окремо варто сказати про одну з найважливіших складових ринкової економіки - приватну власність на засоби виробництва. Ідея її знищення виявилася утопічною, оскільки приватна власність має ряд переваг, які важко оспорити, у тому числі і з позицій засадничих марксистських положень. Ці переваги полягають в тому, що приватна власність:

- дозволяє здійснити право людини на самореалізацію, на якнайповніше виявлення своїх здібностей;

- дозволяє реалізувати право людини на вибір джерела отримання доходу;

- забезпечує ефективне управління виробництвом завдяки мінімальній дистанції між власником, зацікавленим в результатах праці, і виконавцями;

- якнайкраще забезпечує права споживача завдяки ефективному зворотному зв'язку.

Але не можна заперечувати і недоліків ринку, систематизовану критику якого (і разом з ним капіталізму як системи) дав у XIX ст. К. Маркс, що запропонував як вихід централізоване планування, - тобто директивну економіку замість ринкової. З точки зору сучасних представлень ці недоліки зводяться до наступних положень:

- ринок не містить економічного механізму для вирішення завдань, що мають довгострокове і колективне значення, охорона природного середовища, проведення фундаментальних наукових досліджень, організація соціально-інфраструктурної діяльності (комунальне господарство, громадський транспорт, освіта, охорона здоров'я і тому подібне);

- ринок орієнтований не на виробництво соціально необхідних товарів, а на задоволення запитів тієї частини товариства, у якої є гроші;

- ринок не забезпечує найважливіших соціальних прав - на працю, на гарантований життєвий рівень;

- ринок схильний до нестабільного розвитку з кризами.

Такий найважливіший ринковий механізм, як конкуренція, має свої специфічні недоліки:

- витісняючи частину конкурентів з ринку, вона породжує в товаристві соціальних аутсайдерів;

- цінова конкуренція нерідко йде за рахунок зниження якості;

- існує небезпека недобросовісної конкуренції, що порушує права споживачів, а також конкурентів, сюди відноситься використання дезорієнтуючої або відверто помилкової реклами, кримінальні методи боротьби з конкурентами;  недобросовісним методом конкуренції вважається і демпінг - продаж за ціною, нижчою за собівартість;

- конкуренція виховує і активізує в людях далеко не кращі якості.

ХХ століття почалося із спроби реалізації поглядів Маркса, причому спроби спочатку багато в чому досить успішною (чи що здавалася такій). У 30-х роках під впливом світової кризи капіталістичного господарства на тлі згаданих успіхів з'явилися роботи Дж. М. Кейнса, що обґрунтував необхідність державного регулювання ринкової економіки, почалися перші спроби застосування цих ідей на практиці ("Новий курс" в США, "шведський соціалізм").

У  післявоєнні роки цей досвід широко поширився (разом з досить високою популярністю чисто марксистських ідей). Підсумком стала поява в 60-х роках теорії конвергенції капіталізму і соціалізму (У. Гэлбрейт,                  А. Д. Цукрів), яка припускала поступове злиття двох систем, з позбавленням від вад кожної з них.

Подальші тенденції світового економічного розвитку, включаючи розвал соціалістичної системи, призвели до розквіту неокласичних теорій, до свого роду ринкового радикалізму, що заперечує будь-яку цінність не лише марксизму, але і кейнсіанства. Проте не можна забувати, що цей радикалізм має на увазі ринок сучасний, що багато в чому пристосувався до реальностей сьогоднішнього дня і пом'якшив деякі свої протиріччя. Якоюсь мірою само це пристосування можна розглядати як результат конвергенції.

Такими адаптаційними характеристиками сучасного ринку є:  зростання дрібного бізнесу, що більш менш гармонійно співіснує з монополіями; участь найнятих робітників в управлінні і власності фірм;  державне регулювання конкуренції, інфляція і тому подібне; державна соціальна (а нерідко також екологічна, регіональна та ін.) політика, спрямована на запобігання або пом'якшення негативних наслідків дії ринкових механізмів.

До адаптаційних характеристик сучасного ринку можна віднести і появу маркетингу, з його орієнтацією на споживача.

Корисність товару – це задоволення, яке отримують від споживання.

Ординальна корисність – впорядкованість наборів благ  за ступенем привабливості для людини.

Кардинальна корисність – це вимірність задоволення числом (ютиль: від англ. utility – корисність).

Загальна корисність – це задоволення суб’єкта від споживання певної кількості благ за певний проміжок часу.

Гранична корисність – задоволення від споживання кожної додаткової одиниці блага.

Середня корисність – це загальна корисність у розрахунку на кожну одиницю товару.

Крива байдужості – показує усі можливі комбінації двох товарів, які дають споживачеві однаковий рівень задоволення або загальної корисності і ставлять його у стан невизначеності.

Бюджетна лінія показує різні комбінації двох товарів, які споживач може купити за певного доходу та певного рівня цін на товари.

Завдання для самоперевірки

Питання для самоперевірки

  1.  Дайте пояснення ринкової рівноваги і рівноважної ціни.
  2.  Охарактеризуйте фактори динаміки рівноваги на ринку.
  3.  Які існують підходи державного регулювання ринкових цін?
  4.  Які негативні наслідки встановлення „межі” ціни?
  5.  Як ринковий механізм розв’язує основні проблеми організації економіки?
  6.  Проаналізуйте переваги і недоліки ринкової економіки.
  7.  Поясніть сутність економічної корисності та наведіть характеристику основних видів корисності.
  8.  Дайте визначення граничної корисності.
  9.  Чим відрізняється гранична корисність товару і грошей?
  10.  Поясніть зміст кривої байдужості.
  11.  Що відображають карта байдужості і бюджетна лінія?
  12.  Що таке рівновага споживача?

Теми рефератів:

Об’єктивні умови виникнення ринку та його сутність.

Переваги та недоліки ринкового механізму.

Тіньовий ринок: механізми формування і функціонування, суперечності і соціально-економічні наслідки.

Питання для дискусії:

Суперечності становлення ринкових відносин в Україні.

Діалектика попиту та пропозиції.  

Механізм ринкового саморегулювання.

Тестові завдання

  1.  З точки зору А.Маршалла ринкова рівновага встановлюється тому, що є:

а) різниця в обсязі попиту;

б) різниця в обсязі пропозиції;

в) різниця у цінах попиту і пропозиції;

г) вірні відповіді а і б.

  1.  Межа ціни може встановлюватися:

а) нижче ціни рівноваги;

б) вище ціни рівноваги;

в) усі відповіді вірні;

г) немає вірних відповідей.

  1.  Основним механізмом, що дає змогу узгодити дії суб’єктів ринкової економіки є:

а) система цін;

б) система ринків;

в) норма прибутку;

г) податкова система.

  1.  Виберіть вірне твердження:

а) корисність товару є однаковою для різних людей;

б) корисність товару є різною для різних людей;

в) корисність від певних благ є різною для однієї і тієї ж людини в різний час і за різних обставин;

г) вірні відповіді а) і в);

д) вірні відповіді б) і в);

  1.  Нехай   дохід   споживача  становить  8  грн.  Ціна  товару

А = 1 грн, а ціна товару В = 0,5 грн. Яка з наступних комбінацій товарів буде відповідати точці на бюджетній лінії:

а) 8А і 1В;

б) 7А і 1В;

в) 6А і 6В;

г) 5А і 6В;

д) 4А і 4В.

Практичні завдання

Функція корисності споживача має вигляд:

К = QA · QB ,

де    QA , QB – відповідно кількість блага А і В.

Ціна блага А становить 25 грн, блага В – 40 грн, бюджет споживача – 600 грн.

Визначити:

а) яким чином повинен витратити свій бюджет споживач, щоб стримати  максимальну корисність;

б) на скільки збільшиться добробут споживача, якщо ціна блага В зменшиться до 30 грн.;

Тема 8.  Підприємство  і підприємництво

Питання для самостійного вивчення

1. Нові світові форми підприємницької діяльності.

2. Особливості підприємництва в агропромисловому комплексі.

3. Основи менеджменту і маркетингу в підприємницькій діяльності.

Література

  1.  Економічна теорія: макро- і мікроекономіка: навч посіб. для вузів / Під ред. З. Ватаманюка, С. Панчишина.- К.: Видавничий дім „ Альтернатива”, 2003.- 606с.
  2.  Основи економічної теорії: політекономічний аспект: підручник/ За ред.     Т.Н. Климка, В.П. Несторенко.- К.: Вища школа.- Знання, 2007.-743с.
  3.  Костюк В.С. Економічна теорія: навч. посібник / В.С.Костюк, А.М.Андрющенко, І.П.Борейко. – К.: Центр учб. Л-ри, 2009. -282с.
  4.  Базилевич В. Д.  Економічна теорія: Політекономія: Підручник /  В. Д Базилевич. – К., 2007 [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://rutracker.org/forum/viewtopic.php?t=2378367
  5.  Економіка. Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів. – Тернопіль: Економічна думка, 2002. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://pravo.biz.ua/category/ekonomichna_teoriya/
  6.  Економічна теорія. Політекономія. Навчальний пос. [Електронний ресурс]  - За заг. ред. В. М. Семененка та Д. І. Коваленка. - К.: Центр учбової літератури, 2010. - 360 с. – Режим доступу: http://pidruchniki.com.ua/15510518/ politekonomiya
  7.  Любимов Л.Л. Введение в экономическую теорию: учебник - Книга 2 [Електронний ресурс] / Л.Л.Любимов – Режим доступу: http://vuzlib.net/beta3/html/1/3575/  
  8.  Ніколенко Ю. В. Основи економічної теорії: підручник [Електронний ресурс] / Ю. В.Ніколенко. – К.: ЦНЛ, 2003 . – Режим доступу: http://ebk.net.ua/Book/OsnEkTeor/ zmist.htm
  9.  Основи економічної теорії: підручник[Електронний ресурс]  / А. А. Чухно,          П. С. Єщенко, Г. Н. Климко та ін.; За ред. А. А. Чухна. — К.: Вища шк., 2001. — 606 с.  – Режим доступу: http://www.lib.ua-ru.net/content/3229.html
  10.  Основи економічної теорії: політекономічний аспект. Частини І, ІІ, ІІІ. КНУ ім. Т. Шевченка [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://ukrkniga.org.ua/ukrkniga-text/26/2/
  11.  Васильева Е.В., Макеева Т.В. Экономическая теория. Конспект лекцій / Е.В.Васильева, Т.В.Макеева.  -  М.: Юрайт, 2009. — 192 с.
  12.  Экономическая теория: политэкономия / Под ред. Базилевича В.Д. - М.: Рыбари, 2009. — 870 с.
  13.  Економічна теорія: навчальний посібник. - К.: Центр учбової літератури, 2007. - 256 с.

Теоретичні відомості

З переходом до інноваційної моделі підприємництва з'являються його форми. Найсуттєвіші серед них: венчурне підприємництво; лізинг; інжиніринг; технопарки; франчайзинг та ін.

Венчурні (ризикові) фірми - це інноваційні підприємства, діяльність яких спрямована на реалізацію "ризикових проектів " у сфері наукомісткого виробництва для отримання нових продуктів, послуг та технологій з метою присвоєння максимального прибутку. За своїми розмірами венчурні компанії належать до малих або середніх, а за організаційно-правовим статусом - це партнерства (товариства).

Лізинг - це спосіб розширення збуту через передачу майна в тимчасове користування на особливих умовах.

Лізингова фірма - спеціалізована фінансова (банківська чи позабанківська) інституція, яка на прохання орендаря купує потрібне обладнання чи нерухоме майно з метою передачі його в оренду на попередньо узгоджений термін за відповідну оплату. Із закінченням терміну оренди користувач (орендар) може: повернути об'єкт оренди; подовжити термін його оренди;викупити за залишковою вартістю.

Лізинг поєднує елементи оренди і кредиту, оскільки є своєрідним способом фінансування інвестицій, який не вимагає від орендарів великих разових вкладень. Лізингова компанія забезпечує ширший спектр послуг ніж банки. Вона надає інженерно-консультаційні послуги, післяпродажне і страхове обслуговування, проводить навчання персоналу тощо.

Інжиніринг-система — це надання послуг фірмою-консультантом фірмі-клієнтові в будівельній справі, спорудженні промислових та інших об'єктів. Відповідно до цього, виділяють декілька видів інжинірингових фірм: інженерно-будівельні (надають повний комплекс послуг); інженерно-консультаційні (забезпечують проектування і будівництво без поставки обладнання); інженерно-дослідницькі (розробляють технології та матеріали; вивчають ринки; складають кошториси; здійснюють контроль за монтажем та запуском устаткування); консультаційні фірми з організації та управління (оптимізація структур управління; кадрові питання; сприяння організації збуту).

Суть системи франчайзингу полягає в тому, що головна фірма (франчайзор) передає малим і середнім підприємствам-операторам (фрайчанзі) виняткове право на продаж товарів чи послуг під торговельною маркою компанії-франчайзора. Згідно з угодою між головною фірмою і фірмою оператором визначають нормативи відрахувань від прибутку головної компанії і нормативи регулярних виплат за використання реклами під торговельною маркою франчайзора.

Технопарки - форма венчурного (ризикового) підприємництва, поширені в СІЛА та Західній Європі.  Технопарки виникли як нові форми організації та фінансування науково-дослідної та науково-виробничої роботи інтелектуальної еліти в нових, постіндустріальних умовах, як форма самоорганізації творчого потенціалу людей, так званого «класу інтелектуалів».

Ціна землі – це відношення земельної ренти до норми відсотка.

АПК – це вертикально інтегрована і скоординована сукупність галузей і підприємств, зайнятих виробництвом продовольства, продуктів з сільськогосподарської сировини, їхнім зберіганням, переробкою і доведенням до споживача.

Під впливом науково-технічної революції у сільському господарстві відбуваються значні якісні зміни речових і особистих факторів виробництва. Кількісно і якісно змінюється матеріально-технічна база сільськогосподарського виробництва у процесі переходу цієї галузі до широкого використання системи машин, біотехнологій, інновацій, комп'ютерної техніки. Зростає професійний рівень працівників, виникають і набувають поширення нові форми організації виробництва.

Найбільш значущим серед новітніх процесів в аграрній сфері е подальше поглиблення суспільного поділу праці під впливом використання в ній досягнень науково-технічної революції. Воно охоплює всі види поділу праці і супроводжується диференціацією і спеціалізацією галузей економіки, збільшенням самостійних виробництв, появою нових видів послуг.

Суспільний поділ праці розвивається не ізольовано, а в системі об'єктивних економічних процесів. Спеціалізація - це тільки одна сторона виробничого процесу, а друга - об'єднання (інтеграція) різноманітних видів виробничої діяльності. Спеціалізація та інтеграція праці утворюють органічну єдність, у якій зміна однієї сторони викликає зміну іншої, що закономірно породжує модифікацію першої. Внаслідок цього процеси спеціалізації та інтеграції відбуваються у взаємозв'язку.

Поглиблення суспільного поділу праці у сільському господарстві супроводжується виділенням з нього окремих виробництв, операцій, функцій, що призводить до звуження його спеціалізації. За таких умов підприємницька діяльність у цій галузі зосереджується на власне аграрних її видах, а решту функцій - переробка і зберігання сільськогосподарської продукції, обслуговування виробництва - беруть на себе сільськогосподарські підприємницькі структури. Змінюється і функціональна роль цієї галузі. Якщо раніше вона була постачальником готової продукції, потім готової продукції і сировини, то нині - переважно сировини. Аграрне виробництво стає тільки етапом на шляху створення товарів з його сировини. Об'єктивно необхідною умовою останнього стають міцні, постійно відновлювані міжгалузеві зв'язки між сільським господарством і сукупністю галузей, пов'язаних з ним технологічно, економічно і організаційно. Внаслідок посилення цих зв'язків і розвивається агропромислова інтеграція.

Агропромислова інтеграція — це об'єктивний процес об'єднання спеціалізованого, пов’язаного спільним виробничим циклом сільськогосподарського і промислового виробництва в єдину систему відтворення.

На її розвиток значний вплив має рівень технологічної і організаційної єдності взаємопов'язаних підприємств, особливості окремих галузей, специфіка перероблюваної сільськогосподарської продукції, технологій її переробки. Факторами, що впливають на інтеграцію сільського господарства і пов'язаних з ним галузей, є також рівень розвитку колективних і державних сільськогосподарських підприємств, селянських господарств, їх спеціалізація. Економічна основа агропромислової інтеграції визначається товарно-грошовим обміном, ринком. Останній об'єднує, організовує їх в галузевому і територіальному відношенні. Ринковий механізм регулювання виробництва створює об'єктивну необхідність для все більш тісної взаємодії і взаємозалежності окремих елементів економічної системи. Все це характеризує агропромислову інтеграцію як багатогранний процес, що розвивається у різноманітних формах.

Найбільш простою формою агропромислової інтеграції є контрактне виробництво сільськогосподарської продукції для торгових і переробних підприємств відповідно до укладених угод. У нашій державі відбувається використання угод при реалізації продукції сільського господарства переробним підприємствам і торгівлі, матеріально-технічному забезпеченню і виробничому обслуговуванню аграрного виробництва.

На рівні первинної ланки суспільного виробництва агропромислова інтеграція проявляється у формі агропромислових підприємств, комбінатів, об'єднань, агрофірм. Слід мати на увазі, що такі агропромислові формування виникають за наявності прямих і усталених зв'язків між сільськогосподарськими, з одного боку, та переробними, торговими підприємствами і організаціями, з іншого, високого рівня концентрації та товарності виробництва.

Поряд з низовими агропромисловими формуваннями в межах окремих областей, зон і районів функціонують регіональні агропромислові комплекси (РАПК). Вони охоплюють сільське господарство окремого регіону та галузі, що забезпечують цей комплекс засобами виробництва, здійснюють надання виробничих послуг та переробляють, зберігають і доставляють продукцію до споживачів. Кожен з таких комплексів не має всього набору галузей, які входять до складу агропромислового комплексу більш високого рівня.

У межах національних економік агропромислова інтеграція базується на більш масштабному інтеграційному процесі - формуванні агропромислового комплексу країни. Він є економічною категорією, що виражає сукупність виробничих відносин між аграрним виробництвом і          пов'язаним и з ним галузями з виготовлення і доведення до споживачів товарів, вироблених із сільськогосподарської сировини.

У національній економіці кожної країни агропромисловий комплекс займає одне з провідних місць і є однією з найбільших сфер підприємницької діяльності, яка в зарубіжній економічній літературі дістала назву "агробізнес". АПК належить до базових народногосподарських комплексів, його функціонування і розвиток визначають умови життєдіяльності суспільства.

До складу агропромислового комплексу входять ті види виробництва та виробничого обслуговування національної економіки, функціонування і розвиток яких підпорядковані створенню кінцевої продукції із сільськогосподарської сировини. Існування цієї сукупності галузей і виробництв поза агропромисловим комплексом недостатньо ефективне.

Для того, щоб агропромисловий комплекс виконував притаманні йому функції, він повинен мати певну структуру. Її можна характеризувати з різних позицій. У науковій та навчальній літературі найбільшого поширення набув функціонально-галузевий розріз структури АПК. Відповідно до цього у ньому виділяється три сфери.

До першої сфери належать ті галузі, які забезпечують увесь агропромисловий комплекс засобами виробництва та надають послуги, включно з ремонтними і меліоративними роботами, будівництвом тощо. Це тракторне і сільськогосподарське машинобудування; машинобудування для легкої і харчової промисловості; машинобудування для тваринництва і кормовиробництва; виробництво мінеральних добрив і засобів захисту рослин; мікробіологічна промисловість; ремонт тракторів і сільськогосподарської техніки; капітальне будівництво.

Друга сфера АПК охоплює сільське і лісове господарство. Третя сфера містить галузі, які здійснюють заготівлю, переробку, зберігання продукції сільського господарства і доведення її до споживання. Сюди належать легка, харчова, м'ясомолочна, рибна, борошномельно-круп'яна, комбікормова промисловість, а також торгівля продовольчими товарами і громадське харчування. Така класифікація структури АПК прийнята у світовій економічній літературі.

Важливу сферу підприємницької діяльності в АПК займають галузі виробничої та соціальної інфраструктури. До них належать дорожньо-транспортне господарство, зв'язок, інформаційні служби, система зберігання продукції тощо. Об'єкти інфраструктури функціонують у кожній з його сфер. У складі останніх виділяється і соціальна інфраструктура.

Загальною передумовою успішної підприємницької діяльності в умовах агропромислової інтеграції є наявність відповідних ринкових інститутів. Серед них слід виділити існування різноманітних за організаційно-економічними характеристиками самостійних товаровиробників. Вони повинні мати можливість вільно використовувати належне їм майно, самостійно визначати виробничу програму, обирати постачальників і споживачів, визначати ціни, самостійно розпоряджатися прибутком, який залишається після виконання зобов'язань.

Протягом розвитку ринкових відносин сформувався ринок продовольчих товарів та засобів виробництва сільськогосподарського призначення в АПК. Суб'єкти підприємницької діяльності повинні мати можливість самостійно або за участю посередників виходити зі своєю продукцією на постійно діючі ярмарки, аграрні біржі, де буде здійснюватись оптовий продаж продукції за цінами, які визначаються попитом і пропозицією. З іншого боку, вони можуть купувати необхідні матеріально-технічні ресурси через різноманітні біржі у державних та кооперативних підприємств і організацій, малих і спеціальних підприємств, у населення, а також у державній і кооперативній ринковій торговій мережі.

Складовою частиною ринкових інститутів АПК є система виробничого обслуговування суб'єктів підприємництва за угодами з наявними агросервісними підприємствами.

Поряд з цим розвиток агропромислового комплексу кожної країни визначається технічною та енергетичною оснащеністю Його сфер, меліорацією, іригацією, хімізацією, наявністю діючого економічного механізму господарювання ринкового типу. Порівняння цих параметрів агропромислового комплексу нашої держави з подібними комплексами розвинених країн світу не на користь українського. Тому подальший розвиток агропромислового комплексу України пов'язаний з розв'язанням цілого ряду проблем утвердження в ньому ринкових відносин.

У результаті агропромислової інтеграції формується агропромисловий комплекс (АПК).

Агропромисловий комплекс — це організаційно-економічна форма інтеграції сільськогосподарських і промислових видів діяльності; сукупність галузей народного господарства, зайнятих виробництвом сільськогосподарської продукції, її зберіганням, переробкою і доведенням до споживача, а також виробництвом відповідних засобів виробництва.

Структура АПК визначається особливостями сільськогосподарського виробництва як результату взаємодії різних груп факторів і законів — природно-біологічних і соціально-економічних. Відповідно до стадії відтворювального циклу, в складі АПК виділяють такі сфери:

І — ресурсна, галузі, які забезпечують АПК засобами виробництва і виробничими послугами, включаючи будівництво, ремонтні й меліоративні роботи;

II — аграрно-сировинна: власне сільське та лісове господарство;

III — переробна: галузі, що займаються заготівлею, зберіганням, переробкою, транспортуванням та реалізацією сільськогосподарської продукції;

IV — виробнича і соціальна інфраструктура: галузі, які забезпечують загальні умови соціально-економічного розвитку, — шляхово-транспортне господарство, зв'язок, складське і тарне господарство, підготовка кадрів, житлові й культурно-побутові об'єкти, в тому числі заклади охорони здоров'я та ін.

Досвід розвинутих країн, система агробізнесу яких тривалий час формувалася під впливом держави, переконливо засвідчує, що в умовах ринкової економіки життєдіяльність сільськогосподарських підприємств, ефективність аграрного виробництва і відносна стабільність соціальної сфери в сільській місцевості значно зумовлені державним регулюванням.

Менеджмент — це процес планування, організації, приведення в дію та контроль організації з метою досягнення координації людських і матеріальних ресурсів, необхідних для ефективного виконання завдань. Менеджмент пронизує всю організацію, торкається практично всіх сфер її діяльності.

Маркетинг (англ. marketing) — це діяльність, спрямована на створення попиту та досягнення цілей підприємства через максимальне задоволення потреб споживачів. 

Завдання для самоперевірки

Питання для самоперевірки

  1.  У чому полягає сутність підприємства?
    1.  Хто не може бути суб’єктом підприємництва в Україні? Чим зумовлені певні обмеження?
    2.  У чому полягають права, обов’язки і відповідальність підприємця?
    3.  Перелічіть форми підприємств залежно від власності, розмірів, сфер діяльності.
    4.  Дайте характеристику малого підприємства.
    5.  Перелічіть основні види корпорацій за типом відповідальності.
    6.  У чому полягає сутність аграрних відносин?
    7.  Як відбувається становлення і розвиток нових форм господарювання в АПК України?
    8.  Розкрийте сутність фермерської проблеми в Україні.
    9.  Поясніть причини низької ефективності функціонування АПК в Україні.
    10.  Які особливості підприємства в АПК?
    11.  В чому полягає взаємозв’язок дрібного і великого виробництва в АПК?

Тестові завдання

  1.  У чому полягає сутність одиничного поділу праці на підприємстві?

а) це поділ праці за професіями і спеціальностями;

б) це процес відокремлення одних видів роботи від інших;

в) це процес подетальної форми поділу праці.

  1.  Які позитивні риси малих підприємств?

а) можливість швидкого впровадження нових ідей, нових зразків продукції;

б) вони не так часто банкротують, як великі;

в) для них характерна гнучкість і мобільність в управлінні та організації виробництва;

г) усі відповіді вірні;

д) вірні відповіді а), в).

  1.  Яким критерієм слід керуватися при визначенні масштабів підприємств?

а) критерієм максимального випуску товарів;

б) критерієм оптимальності;

в) критерієм привласнення максимального прибутку.

  1.  Яке з положень неправильно характеризує належність акціонерних товариств до колективної форми власності?

а) акціонерні товариства виникають внаслідок злиття багатьох індивідуальних капіталів в один акціонерний капітал;

б) величина прибутку, що розподіляється на акціонерних підприємствах, залежить від результатів колективної праці та від колективно прийнятих на загальних зборах рішень;

в) на акціонерних підприємствах власники акцій можуть претендувати на частку майна підприємства;

г) немає вірних відповідей.

  1.  Зазначте негативні сторони діяльності малих підприємств:

а) на цих підприємствах низька якість виготовленої продукції;

б) на цих підприємствах висока інтенсивність праці за рахунок подовження робочого дня;

в) неспроможність малих підприємств впроваджувати вагомі досягнення науки і техніки;

г) вірні відповіді а і в;

д) вірні відповіді б і в.

  1.  Які позитивні риси акціонерних компаній:

а) вони дають змогу значно розширювати джерела фінансування своєї діяльності;

б) це підприємства, на яких турбота про кожного акціонера є пріоритетним завданням;

в) вони мають змогу швидко будувати на акумульовані кошти нові підприємства;

г) усі відповіді вірні;

д) вірні відповіді а) і в).

  1.  Перерахуйте сфери АПК (дописати):

а) машинобудування, хімічна промисловість, мікробіологічна і комбікормова галузь;

б) сільське господарство;

в) галузі виробничої і соціальної інфраструктури;

г) ...

Практичні завдання.

Обсяг статутного фонду акціонерного товариства становить 6 млн. грн. Визначити кількість акцій і кількість облігацій, які може випустити товариство, якщо номінальна вартість однієї акції  1 тис. грн., а однієї облігації – 10 тис. грн.

Номінальна вартість однієї акції – 1000 грн., розмір річного дивіденду – 30% на акцію, рівень позичкового банківського відсотку – 20%. Визначити курсову ціну акції.

Тема 9. Капітал, витрати виробництва і прибуток

Питання для самостійного вивчення

1. Капітал як економічна категорія товарного виробництва.

2. Шляхи зниження витрат виробництва.

Література

Основи економічної теорії: політекономічний аспект: підручник/ За ред.     Т.Н. Климка, В.П. Несторенко.- К.: Вища школа.- Знання, 2007.-743с.

Костюк В.С. Економічна теорія: навч. посібник / В.С.Костюк, А.М.Андрющенко, І.П.Борейко. – К.: Центр учб. Л-ри, 2009. -282с.

Базилевич В. Д.  Економічна теорія: Політекономія: Підручник /  В. Д Базилевич. – К., 2007 [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://rutracker.org/forum/viewtopic.php?t=2378367

Економічна теорія. Політекономія. Навчальний пос. [Електронний ресурс]  - За заг. ред. В. М. Семененка та Д. І. Коваленка. - К.: Центр учбової літератури, 2010. - 360 с. – Режим доступу: http://pidruchniki.com.ua/15510518/ politekonomiya 

Любимов Л.Л. Введение в экономическую теорию: учебник - Книга 2 [Електронний ресурс] / Л.Л.Любимов – Режим доступу: http://vuzlib.net/beta3/html/1/3575/  

Основи економічної теорії: підручник[Електронний ресурс]  / А. А. Чухно,          П. С. Єщенко, Г. Н. Климко та ін.; За ред. А. А. Чухна. — К.: Вища шк., 2001. — 606 с.  – Режим доступу: http://www.lib.ua-ru.net/content/3229.html

Основи економічної теорії: політекономічний аспект. Частини І, ІІ, ІІІ. КНУ ім. Т. Шевченка [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://ukrkniga.org.ua/ukrkniga-text/26/2/

Васильева Е.В., Макеева Т.В. Экономическая теория. Конспект лекцій / Е.В.Васильева, Т.В.Макеева.  -  М.: Юрайт, 2009. — 192 с.

Экономическая теория: политэкономия / Под ред. Базилевича В.Д. - М.: Рыбари, 2009. — 870 с.

Економічна теорія: навчальний посібник. - К.: Центр учбової літератури, 2007. - 256 с.

Теоретичні відомості

Капітал як основна категорія капіталістичного способу виробництва містить у собі усю сукупність відносин привласнення, капіталістичної власності. Остання укорінюється в процесі первинного нагромадження капіталу, складовими якого є:

- відчуження безпосередніх виробників від засобів виробництва;

- утворення двох особливих економічних суб'єктів виробничих відносин - найманих працівників і капіталістів;

- перетворення робочої сили найманих працівників на товар;

- перетворення простого товарного виробництва на капіталістичне;

- перетворення грошей на капітал.

Цей процес відбувався протягом декількох століть у різних формах і в різний час. В результаті в суспільстві виникають не тільки нові виробничі відносини, представлені капіталом, а й економічні школи, які по-різному визначають їхню сутність. Сучасна економічна наука трактує капітал як складну, багатоаспектну категорію.

В економічній теорії сформувалися такі підходи до визначення сутності капіталу:

1. Предметно-функціональний підхід. Згідно з ним капітал ототожнюється з накопиченою працею, тобто всім тим, що використовується у виробництві, з метою виготовлення реалізованої продукції і отримання прибутку. Так, Д. Рікардо вважав, що капітал - це засоби виробництва,            А. Маршалл зараховував до капіталу всі речі, які створюють передумови виробництва. Аналогічні підходи існують і в сучасні економічні науці                 (П. Самуельсон).

2. Монетаристський (грошовий) підхід. Капітал тут досліджується як фінансовий ресурс, що приносить дохід його власникові у вигляді відсотків. Прихильники монетаристської концепції виходять з того, що капітал - це гроші або їх замінники - кредитні гроші, які пов'язані з отриманням доходу.

3. Соціально-економічний підхід. Згідно з ним, капітал К. Маркса трактується як економічна категорія, як специфічні суспільні відносини, що виникають за певних історичних умов.

Особливістю цього підходу є прагнення К. Маркса подолати однобічність попередніх концепцій у підходах до проблеми і охарактеризувати соціально-економічну сутність капіталу в органічному взаємозв'язку з економічними відносинами та виявити джерело самозростання вартості.

Свій аналіз К. Маркс починає зі ствердження, що будь-який капітал (промисловий, торговельний, позичковий) починає свій обіг із грошової форми, тобто як певна сума грошей. Отже, першою формою капіталу завжди виступають гроші (рис. 8.1).

Проте обіг капіталу за змістом суттєво відрізняється від обігу товарів і грошей при простому товарному виробництві. В обігу товарів і грошей, який виражається формулою Т-Г-Т, обіг починається і завершується товаром з різною споживчою вартістю. Сенс цієї формули: тут споживча вартість одного роду обмінюється на споживчу вартість іншого роду з метою задоволення потреб покупця. Гроші тут виконують роль посередника. Перетворюючись на товар, вони витрачаються повністю.

На відміну від обігу товарів і грошей, обіг капіталу починається і завершується грошима, що відображає формула Г-Т-Г. Тут гроші виконують зовсім іншу роль, вони не витрачаються, авансуються і знову повертаються до свого власника. Отже, кінцева мета обігу грошей є самі гроші. Але ж усі гроші як споживчі вартості якісно однорідні. І така операція була б явно недоречною, якби першопочаткові і кінцеві гроші були кількісно рівні як вартості. Купувати товари, а потім знову їх продавати за одну й ту саму суму немає ніякого сенсу. Очевидно, з обігу повинна повернутися більша сума грошей, чим вкинута в нього. Тому метою кругообігу грошей у формулі Г-Т-Г є зростання вартості. І тоді схема товарно-грошового обміну (загальна формула обігу капіталу) набуде такої форми: Г-Т-Г4 або Г-Т-Г + Аг, де Аг означає приріст початково авансованої суми грошей. Цей приріст К. Маркс назвав додатковою вартістю. Здатність грошей створювати додаткову вартість перетворює їх на капітал, тобто на вартість, що приносить додаткову вартість. Власник грошей, який одержує додаткову вартість, є капіталістом.

На перший погляд, цей приріст утворюється у сфері обігу шляхом продажу товарів за цінами вищими, а купівля - нижчими від вартості. В дійсності в обігу нічого нового не створюється. Товарообіг у чистому вигляді - це обмін еквівалентів, тобто різних вартостей. А там, де рівність, не може бути вигоди. Правда, обіг у чистому вигляді не існує, оскільки ринкові ціни не збігаються з вартістю товару. Проте навіть із надбавки до ціни додаткова вартість виникнути не може, тому що взаємні втрати і витрати покупців і продавців урівноважуються. Спекулятивні надбавки до цін призводять тільки до перерозподілу сукупної додаткової вартості. Приріст грошей капіталіста-продавця втрачається тільки-но він стає покупцем. "Як не крутись, - пише            К. Маркс, - а факт залишається фактом: якщо обмінюються еквіваленти, то не виникає ніякої додаткової вартості, і якщо обмінюються не еквіваленти, теж не виникає ніякої додаткової вартості. Обіг, або товарообмін, не створює ніякої вартості".

Отже, додаткова вартість не може виникнути в обігу, але вона не може виникнути і поза обігом. Гроші неможливо перетворити на капітал, якщо той, хто ними володіє, не вступає у відносини з іншими власниками. У цьому проявляється суперечність загальної формули капіталу.

"Таким чином, - пише далі К.Маркс, - капітал не може виникнути в обігу, а також не може виникнути і поза обігом. Він повинен виникнути в обігу і в той же час поза обігом". У з'ясуванні способу розв'язання цієї суперечності і полягає таємниця виникнення додаткової вартості і перетворення грошей на капітал.

Суперечність загальної формули капіталу може бути розв'язана позитивно лише за умови, що на ринку існує особливий товар, споживча вартість якого здатна створювати нову вартість, до того ж більшу, ніж та, яку він має. Таким унікальним товаром є робоча сила.

Дійшовши такого висновку, К. Маркс розв'язав і основне протиріччя формули капіталу. Товари купуються за вартістю, продаються за вартістю (умови закону вартості дотримані) і в той же час особливий товар - робоча сила при її споживанні створює додаткову вартість. Аналізуючи товар - робоча сила і його властивості, К. Маркс вперше відкрив і корінні відмінності між робочою силою і працею. Це дало можливість зрозуміти, де знаходиться основне джерело додаткової вартості. Він довів, що праця не є товаром. Робітник продає підприємцю не працю, а робочу силу, тобто здатність до праці. Праця - це функція робочої сили, процес її продуктивного споживання.

Для перетворення робочої сили на товар необхідні такі умови:

1) її власник має бути вільним у правовому відношенні, мати змогу на свій розсуд розпоряджатися своєю здатністю до праці.

2) власник робочої сили має бути позбавлений засобів виробництва, а отже, і засобів до існування, що змушує його продавати свою робочу силу;

3) наявність у суспільстві осіб, які володіють засобами виробництва і грошима, а тому мають змогу купувати і використовувати робочу силу.

Отже, гроші перетворюються на капітал тоді, коли вони авансуються в складові елементи процесу виробництва - засоби виробництва і робочу силу з метою отримання додаткової вартості і привласнення результатів чужої праці.

Капітал — самозростаюча авансована вартість; вкладення, які дають змогу отримати дохід.

Багатоаспектність категорії "капітал" виявляється у різноманітних конкретних формах його існування.

За сферами застосування (промисловий, торговельний, позичковий капітал, або капітал сфери виробництва, та капітал сфери обігу).

За напрямами інвестування (речовий, людський капітал).

За масштабами функціонування (національний, міжнародний капітал).

За роллю у створенні додаткової вартості (постійний, змінний капітал).

Постійний капітал — частина авансового промислового капіталу, яка вкладається у засоби виробництва і переноситься конкретною працею на новостворений продукт, не збільшуючи його вартості.

Змінний капітал — частина авансового промислового капіталу, вкладена в найм робочої сили, яка змінює свою вартість у процесі виробництва і є джерелом додаткової вартості.

За джерелами формування (власний та залучений капітал).

Власний капітал — капітал, вкладений власником фірми, визначений як різниця між сукупними активами фірми та її зобов'язаннями.

Залучений капітал створюється за рахунок розміщення цінних паперів та отримання банківського кредиту.

За способом обороту та перенесення вартості на готову продукцію (основний та оборотний капітал).

За значенням у створенні та перерозподілі доходу (реальний та фіктивний капітал).

Реальний капітал обслуговує насамперед рух промислового капіталу, відіграє визначальну роль у створенні доходу, втілюючись у матеріально-речові, грошові та духовні цінності.

Фіктивний капітал не функціонує безпосередньо у виробничому процесі, уречевлюється у цінні папери (акції, облігації) та дає їхнім власникам право на отримання прибутку. Сам по собі фіктивний капітал не створює доходу, а лише сприяє його перерозподілу.

За формами функціонування (індивідуальний, колективний, суспільний).

Визначальною стороною капіталу як економічної категорії є його суспільна форма — відносини між робітниками і капіталістами з приводу привласнення засобів виробництва, робочої сили, предметів споживання і послуг у всіх фазах суспільного відтворення.

Промисловий капітал  

У будь-якому процесі виробництва, незалежно від його суспільної форми, беруть участь матеріальні й особисті фактори виробництва. Якщо розглядати їх поза конкретною соціальною формою, то вони виступають як звичайні засоби створення корисного продукту, споживної вартості, тобто того, що є природним результатом цілеспрямованої трудової діяльності людини. І в цій своїй якості засоби виробництва, створюючи матеріально-технічну основу виробництва, виступають як його промислові фонди.

Проте виробництво не відбувається у вакуумі, воно завжди проходить у певній суспільній формі. Взяті ж у їхній суспільній формі фактори виробництва утворюють соціальні засоби реалізації даного типу власності, досягнення цілей того способу виробництва, в рамках якого вони функціонують. В умовах капіталістичного способу виробництва, основним економічним законом якого є, як було з'ясовано раніше, виробництво додаткової вартості, фактори виробництва, отже, й промислові фонди, набувають форми капіталу (засоби виробництва - постійний капітал, затрати на робочу силу - змінний капітал).

Насамперед дамо визначення промислового капіталу - це капітал, що послідовно проходить три фази у своєму русі (придбання засобів виробництва, наймання робочої сили, безпосередньо виробництва і збуту зроблених товарів), знаходиться в процесі руху послідовно в трьох функціональних формах (грошової, продуктивної і товарний), самозростає в остаточному підсумку, при цьому забезпечуючи власнику капіталу прибуток у межах середньої суспільної. Основу промислового виробництва складає промисловий капітал.

Куплені підприємцем засобу виробництва і робоча сила утворять речовинні й особисті складові частини капіталу діючого в сфері виробництва. При створенні чи розширенні підприємства виникає необхідність у капіталі як засобі оплати витрат, зв'язаних з покупкою землі, зведенням будинків і споруджень, придбанням машин і устаткування і т.д. Така необхідність характеризується як потреба в промисловому капіталі. Діюче підприємство може створювати потреба в капіталі для оплати витрат по створенню виробничого чи товарного запасу, кредитуванню клієнтів і по інших елементах оборотного капіталу, тобто потреба в оборотному капіталі. У найбільш загальному виді можна сказати, що потреба в капіталі виникає внаслідок розбіжності термінів вкладення коштів у виробництво і надходження доходів від реалізації продукції. Потреба в промисловому капіталі виникає, крім перерахованих вище випадків, також тоді, коли необхідно зробити додаткове інвестування виробничої чи збутової діяльності. Потреба в капіталі викликає попит на капітал з боку виробників чи товарів послуг. Його відмінність від попиту на звичайні товари полягає в тому, що специфічний сам товар, називаний капіталом. Найбільше значення у виробничій сфері в сучасних умовах має промислове виробництво - процес, у якому люди, знаходячись у визначених виробничих відносинах, використовуючи знаряддя і предмети праці, створюють необхідні суспільству продукти виробничого й особистого споживання. У систему промислового виробництва включають основне, допоміжне й обслуговуюче виробництво.

Допоміжне й обслуговуюче виробництво мають важливе значення, тому що основне промислове виробництво може випробувати залежність від обслуговуючих видів діяльності, наприклад, подачі  води чи електроенергії, тепла і своєчасного ремонту зношеного чи ушкодженого устаткування. У найбільш загальному виді під промисловим капіталом розуміють капітал, спрямований на виробництво додаткового продукту і функціонуючий у сфері матеріального виробництва за винятком сільського господарства. Промисловий капітал також варто відрізняти від торгового і позичкового, котрі функціонують у сфері товарно-грошового обороту.

Якщо процес виробництва на підприємстві відновлюється у зростаючих масштабах, то це буде розширене відтворення. Якщо виробництво на підприємстві має капіталістичну чи соціалістичну форму, то й відтворення матиме таку саму соціально-економічну форму.

Перша стадія кругообігу  має вигляд:

Г — Т (Рс + Зв).

Далі, використовуючи формулу кругообігу капіталу

Г —Т  ...В… Т'—Г'.

Капітал, що перебуває у виробничій формі, за характером обороту традиційно поділяють на основний і оборотний.

Виробництво будь-якого товару потребує затрат економічних ресурсів, що, у силу своєї відносної рідкості, мають визначені ціни. Кількість якогось товару, що фірма намагається запропонувати на ринку, залежить від цін (витрат) і ефективності використання ресурсів, необхідних для його виробництва, з одного боку, і від ціни, за якою товар буде продаватися на ринку, – з іншого. Проте в процесі виробництва фірма-виробник поряд із витратами виробництва несе також витрати на просування товару на ринок, проведення маркетингових досліджень, організацію реклами, сплачує податки тощо.

У традиційному представленні найважливішими шляхами зниження витрат є економія усіх видів ресурсів, споживаних у виробництві: трудових і матеріальних.

Так, значну частку в структурі витрат виробництва займає оплата праці. Тому актуальна задача зниження трудомісткості продукції, що випускається, ріст продуктивності праці, скорочення чисельності адміністративно-обслуговуючого персоналу.

Зниження трудомісткості продукції, росту продуктивності праці можна досягти різними способами. Найбільш важливі з них — механізація й автоматизація виробництва, розробка і застосування прогресивних, високопродуктивних технологій, заміна і модернізація застарілого устаткування. Однак одні заходи щодо удосконалювання застосовуваної техніки і технології не дадуть належної віддачі без поліпшення організації виробництва і праці.

Важливе значення для підвищення продуктивності праці має належна його організація: підготовка робочого місця, повне його завантаження, застосування передових методів і прийомів праці й ін.

Матеріальні ресурси займають до 3/5 у структурі витрат на виробництво продукції, що обумовлює необхідність застосування ресурсозберігаючих технологічних процесів. Немаловажним є підвищення вимогливості і повсюдне застосування вхідного контролю за якістю матеріалів, що надходять від постачальників сировини.

Скорочення витрат по амортизації основних виробничих фондів можна досягти шляхом кращого використання цих фондів, максимального їхнього завантаження.

На закордонних підприємствах розглядаються також такі фактори зниження витрат на виробництво продукції, як визначення і дотримання оптимальної величини партії закуповуваних матеріалів, оптимальної величини серії продукції, що запускається у виробництво, рішення питання про те, робити самим чи закуповувати в інших виробників окремі компоненти чи комплектуючі вироби.

Завдання для самоперевірки

Питання для самоперевірки

  1.  Дайте характеристику суті та видів капіталу.
  2.  Як співвідносяться економічні і бухгалтерські витрати?
  3.  Який зміст вкладають у поняття „нормальний прибуток”?
  4.  Яким чином розраховуються економічний і бухгалтерський прибуток?
  5.  Як можна визначити, чи є прибуток фірми максимальним?
  6.  Дайте визначення норми прибутку.
  7.  Проаналізуйте метод максимізації прибутку „порівняння загального виторгу і загальних витрат”.
  8.  Поясніть суть методу максимізації прибутку „порівняння граничного виторгу і граничних витрат”.
  9.  Перерахуйте можливі напрямки використання прибутку підприємством.
  10.  Які чинники впливають на норму прибутку?
  11.  Які виділяють шляхи зниження витрат виробництва?

Теми рефератів:

Альтернативні теорії сутності капіталу.

Трансакційні витрати та їх  економічна роль.

Собівартість продукції як суспільна форма витрат виробництва та шляхи її зниження.

Еволюція теоретичних уявлень про зміст категорії „капітал”.

Будова капіталу фірми: технічна, вартісна, органічна та ін.

Тестові завдання

1. Виберіть найбільш правильне визначення економічних втрат виробництва:

а) це затрати живої і минулої праці на  виробництво товару;

б) це платежі, які необхідні  для того, щоб залучити ресурси на виробництво певного товару;

в) це платежі, включаючи і нормальний прибуток, які необхідні для того, щоб залучити і утримувати  ресурси в межах даного напрямку діяльності.

2. Який вид витрат характеризує  грошові платежі, що здійснює підприємство на користь тих, хто постачає йому ресурси?

а) внутрішні;

б) зовнішні;

в) змінні;

г) загальні.

3. Сутність капіталу найбільш повно виражає одне з наведених визначень:

а) грошові ресурси;

б) засоби виробництва;,

в) накопичена праця;

г) виробничі відносини, за яких використання факторів виробництва приносить прибуток.

4. Капітал з натурально-речовинної точки зору являє собою:

а) всі природні ресурси, використовувані у виробничому процесі з метою одержання прибутку;

б) тільки кошти, використовувані підприємцем у господарській діяльності з метою одержання прибутку;

в) речовинні й особисті, фінансові й інтелектуальні фактори виробництва, його продукти, які обслуговують процес створення економічних благ й їхнє просування в сфері виробництва, обміну, споживання;

г) підприємницький талант, що полягає в здатності з'єднувати всі фактори виробництва в працездатну справу з метою одержання прибутку.

5. Економічні витрати:

а) містять у собі явні й неявні витрати, у тому числі нормальний прибуток;

б) містять у собі явні, але не включають неявні витрати;

в) містять у собі неявні витрати, але не включають явні;

г) перевищують явні й неявні витрати на величину нормального прибутку.

6. Альтернативні витрати - це:

а) кількість праці, землі й капіталу, які були витрачені в процесі виготовлення товару або послуги;

б) ступінь рідкості й корисності товару для споживача, визначений в ході його реалізації на ринку;

в) кількість інших продуктів, від яких доводиться відмовитися, щоб одержати деяку кількість певного продукту;

г) вартість останньої одиниці товару з даного товарного запасу, представленого на ринку.

7. Закон спадної віддачі говорить:

а) збільшення частки одного з факторів виробництва при незмінності інших факторів приводить до збільшення обсягу виробництва, однак з деякого моменту обумовлений цим приріст зменшується;

б) ріст цін на певний товар на ринку при інших незмінних умовах приводить до зменшення обсягу попиту на даний товар;

в) зниження цін на товар на ринку при інших незмінних умовах приводить до зменшення обсягів пропозиції даного товару;

г) у міру збільшення кількості споживаного блага на ринку гранична корисність  і ціна даного блага збільшується.

8. Неявні витрати - це:

а) бухгалтерські витрати;

б) економічні витрати;

в) трансакційні витрати;

г) альтернативні витрати використання ресурсів, що є власністю фірми.

9. Валові витрати - це:

а) економічні витрати;

б) постійні витрати;

в) змінні витрати;

г) постійні й змінні витрати.

10. Середні загальні витрати – це:

а) постійні витрати розраховуючи на одиницю продукції;

б) сума змінних витрат на одиницю продукції;

в) валові витрати на одиницю продукції.

г) безповоротні витрати.

11. Трансакційні витрати - це:

а) витрати на виробництво товару (на покупку речовинних й особистих факторів виробництва);

б) витрати на оформлення ринкових угод;

в) витрати на сплату податків;

г) витрати на обслуговування заборгованості перед кредиторами.

12. Яка школа економічної теорії ввела в науковий обіг поняття «трансакційні витрати»:

а) меркантилізм;

б) класична буржуазна політекономія;

в) марксизм;

г) інституціоналізм.

13. Як називають матеріальні витрати підприємства на виробництво товару, виражені в грошовій формі:

а) ціна виробництва;

б) вартість виробництва;

в) собівартість;

г) ринкова ціна.

Змістовий модуль 2.

Теоретичні основи макроекономіки. Закономірності розвитку світового господарства

Тема 10. Конкуренція і монополія і монополія в ринковій економіці  

Питання для самостійного вивчення

  1.  Види монопольних утворень.
  2.  Заходи антимонопольної політики держави.

Література

  1.  Борисов Е. Ф. Экономическая теория. Курс лекций для студентов высших учебных заведений [Електронний ресурс] / Е. Ф. Борисов. – Режим доступу: http://pravo.biz.ua/content/071/ 
  2.  Крупка М.І. Основи економічної теорії: підручник/ М.І.Крупка, П.І.Островерх, С.К.Реверчук.- К.: Атака, 2008.- 344с.
  3.  Основи економічної теорії: політекономічний аспект: підручник/ За ред.     Т.Н. Климка, В.П. Несторенко.- К.: Вища школа.- Знання, 2007.-743с.
  4.  Костюк В.С. Економічна теорія: навч. посібник / В.С.Костюк, А.М.Андрющенко, І.П.Борейко. – К.: Центр учб. Л-ри, 2009. -282с.
  5.  Базилевич В. Д.  Економічна теорія: Політекономія: Підручник /  В. Д Базилевич. – К., 2007 [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://rutracker.org/forum/viewtopic.php?t=2378367
  6.  Економічна теорія. Політекономія. Навчальний пос. [Електронний ресурс]  - За заг. ред. В. М. Семененка та Д. І. Коваленка. - К.: Центр учбової літератури, 2010. - 360 с. – Режим доступу: http://pidruchniki.com.ua/15510518/ politekonomiya 
  7.  Любимов Л.Л. Введение в экономическую теорию: учебник - Книга 2 [Електронний ресурс] / Л.Л.Любимов – Режим доступу: http://vuzlib.net/beta3/html/1/3575/
  8.  Ніколенко Ю. В. Основи економічної теорії: підручник [Електронний ресурс] / Ю. В.Ніколенко. – К.: ЦНЛ, 2003 . – Режим доступу: http://ebk.net.ua/Book/OsnEkTeor/ zmist.htm
  9.  Основи економічної теорії: політекономічний аспект. Частини І, ІІ, ІІІ. КНУ ім. Т. Шевченка [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://ukrkniga.org.ua/ukrkniga-text/26/2/
  10.  Васильева Е.В., Макеева Т.В. Экономическая теория. Конспект лекцій / Е.В.Васильева, Т.В.Макеева.  -  М.: Юрайт, 2009. — 192 с.
  11.  Экономическая теория: политэкономия / Под ред. Базилевича В.Д. - М.: Рыбари, 2009. — 870 с.
  12.  Економічна теорія: навчальний посібник. - К.: Центр учбової літератури, 2007. - 256 с.

Теоретичні відомості

Монополія – великі підприємства або їх об’єднання, що концентрують значну частину виробництва і збуту певного виду продукції і за рахунок цього домінують на ринку з метою одержання монопольного прибутку.

Види монопольних утворень:

Картель – це об’єднання кількох підприємств  однієї галузі виробництва, яка не позбавляє їх виробничої або комерційної самостійності, але передбачає узгоджені дії між ними з окремих питань (розподілу ринків збуту, квотування обсягів виробництва, встановлення певного рівня цін і т.д.).

Синдикат – це об’єднання ряду підприємств однієї галузі у сфері комерційної діяльності.

Трест – це об’єднання власності і управління підприємств однієї або кількох галузей з повною ліквідацією  виробничої та комерційної самостійності.

Багатогалузевий концерн – це об’єднання багатьох підприємств різних галузей промисловості, транспорту, торгівлі, які  контролюються головною  фірмою за рахунок володіння нею контрольними пакетами акцій цих підприємств.

Конгломератні об’єднання – це монопольні об’єднання, які утворилися шляхом поглинання прибутків підприємств різних галузей і які не мають ні виробничої, ні технічної єдності.

Антимонопольна діяльність - це комплекс заходів, розроблених і впроваджених у багатьох країнах світу, які спрямовані на обмеження діяльності монополій. Таке обмеження випливає з того, що монополія не є ефективною формою ринкового господарювання, вона, підвищуючи ціни та зменшуючи обсяги виробництва, негативно впливає на суспільну економіку. Поява ж монополії (монополізму) випливає з суті самої конкуренції: конкуренція стимулює об'єднання підприємств в крупні з ціллю виграти конкурентну боротьбу. Вперше антимонопольні заходи були прийняті наприкінці ХІХ - на початку ХХ ст. у США, Канаді, Австралії, оскільки монополізація у цих країнах відбувалася найінтенсивніше.

Антимонопольні закони формально забороняли трести та деякі інші форми монополій. Вони грунтувалися на такому розумінні сутності монополій, як повне (абсолютне) панування однієї компанії (чи їх об'єднань), або повне виключення конкуренції.

Існують американська та європейська системи антимонопольного права. Перша бере свій початок від закону Шермана (1890 р.) і з доповненнями 1914, 1936, 1950 рр. залишається єдиним антитрестівським законом Америки. Він забороняє не лише різні форми монополій, а й саму спробу монополізувати торгівлю.

Тим самим законом обмежувалась діяльність трестів і картелей.

Наступні закони забороняли злиття компаній, якщо воно вело до істотного послаблення конкуренції або до встановлення монополій.

Антимонопольні закони втілюють у життя спеціально створені органи. У США - Федеральна торговельна комісія й Антитрестівське управління Міністерства юстиції. Головною метою антимонопольних законів є обмеження ионополій та їх влади, створення конкурентного середовища, підтримка дрібного бізнесу та сприяння йому.

Європейська та японська системи антимонопольного права забороняють не саму монополію, а лише її зловживання владою.

Більшість антимонопольних законів у європейських країнах забороняють такі види монопольних угод, як угоди про поділ ринків, фіксовані ціни тощо. У Німеччині монополією вважається компанія, яка зосередила у своїх руках третину обігу, в Японії - коли частка однієї компанії перевищує 50%, а двох - 75% і більше.

Від директивної економіки Україна отримала у спадок надмонополізовану структуру виробництва та розподілу. Згідно з останніми даними Мінстату, в Україні є 870 підприємств, які мають монопольне становище у випуску промислової продукції. Найбільш високий рівень монополізації виробництва склався в машинобудуванні, металургії, хімічній промисловості.

Найважливішим напрямком побудови в Україні розвинутих ринкових відносин є введення в дію механізмів ринкового регулювання, розвиток здорової конкуренції товаровиробників, демонополізація виробництва.

Для цього вже є певна правова база: на початку 1992 р. в Україні прийнято Закон "Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності". Він спрямований на демополізацію економіки, фінансову, матеріально-технічну, інформаційну, консультативну підтримку підприємств, які сприяють розвиткові конкуренції. Згідно з цим законом, монопольним вважається становище, коли частка окремого підприємця на ринку його продукції перевищує 35%. Закон передбачає контроль за створенням, реорганізацією (злиттям, приєднанням) фірм з метою запобігання виникненню монопольних ситуацій, штрафи підприємців і посадових осіб, а також відшкодування збитків, заподіяних зловживанням монопольним становищем та несумлінною конкуренцією. Також прийнято Закони "Про Антимонопольний комітет" та "Про захист конкуренції".

Завдання для самоперевірки

Питання для самоперевірки

  1.  Охарактеризуйте особливості монополізму в адміністративно-командній економічній системі.
  2.  Назвіть негативні тенденції монополізму.
  3.  З чим пов’язане виникнення монополій?
  4.  Дайте характеристику основних форм монопольних утворень.
  5.  Які основні причини зумовлюють зниження ефективності діяльності монополій?
  6.  Наведіть аргументи, які виступають на користь існування монополій.
  7.  На основі яких нормативних документів здійснюється антимонопольна політика України?
  8.  Які основні завдання антимонопольної політики?
  9.  Хто виступає суб’єктами та об’єктами антимонопольної політики?
  10.  Розрахуйте суть демонополізації економіки.

Теми рефератів:

Економічні основи конкуренції.

Методи конкурентної боротьби та їх наслідки.

Сучасні монополії: суперечності, переваги й вади.

Питання для дискусії:

Діалектика монополії і конкуренції.

Антимонопольна політика держави та її сутність.

Природні монополії, їхня роль та засоби обмеження їхнього свавілля в ринковій економіці.

Тестові завдання

1. До специфічних проявів монополізму  радянського типу належить (дописати):

а) виникнення дефіциту;

б) диктат виробника;

в) дії органів влади та управління були спрямовані на обмеження економічної самостійності виробників;

г) .......

2. Які монополії виникають внаслідок  дії  об’єктивних факторів:

а) економічні;

б) природні;

в) адміністративні.

3. Відсутність контролю за діяльністю монополій знижує економічну ефективність з таких причин:

а) обсяг виробництва, який максимізує прибуток монополіста менший ніж в умовах досконалої конкуренції;

б) відсутність стимулів у монополіста до зниження власних витрат виробництва;

в) наявність адміністративних бар’єрів вступу нових фірм на монополізовані  ринки;

г) вірні відповіді а, б;

д) вірні відповіді б, в;

с) усі відповіді вірні.

4. Під час економічних  криз монопольні утворення:

а) стримують спад виробництва;

б) стримують підвищення безробіття;

в) не впливають на рівень зайнятості;

г) вірні відповіді а, в;

д) вірні відповіді а, б.

5. Монополістом, згідно з чинним законодавством України, визначається господарчий суб’єкт, частка якого на ринку  становить:

а) 40% і більше;

б) 35% і більше;

в) більше 50%;

г) немає вірних відповідей.

6. До об’єктів антимонопольної політика відносять:

а) монопольні товарні ринки;

б) господарські суб’єкти, які займають монопольне становище;

в) державні організаційні структури і центральні органи виконавчої влади;

г) місцеві органи самоврядування, рішення та дії яких негативно впливають на конкуренцію;

д) вірні відповіді а, б;

е) вірні відповіді а, б, г;

є) усі відповіді вірні.

Тема 11. Основні макроекономічні показники результативності  національної економіки

Питання для самостійного вивчення

1. Макроекономічні показники в балансі народного господарства.

2. Показники сфери зовнішньоекономічних зв’язків.

3. Показники розподілу доходів та рівня життя.

Література

  1.  Борисов Е. Ф. Экономическая теория. Курс лекций для студентов высших учебных заведений [Електронний ресурс] / Е. Ф. Борисов. – Режим доступу: http://pravo.biz.ua/content/071/
  2.  Камаев В.Д. и др. Экономическая теория: учеб. для вузов. - М.: ВЛАДОС, 2009.
  3.  Економічна теорія: макро- і мікроекономіка: навч посіб. для вузів / Під ред. З. Ватаманюка, С. Панчишина.- К.: Видавничий дім „ Альтернатива”, 2003.- 606с.
  4.  Костюк В.С. Економічна теорія: навч. посібник / В.С.Костюк, А.М.Андрющенко, І.П.Борейко. – К.: Центр учб. Л-ри, 2009. -282с.
  5.  Васильева Е.В., Макеева Т.В. Экономическая теория. Конспект лекцій / Е.В.Васильева, Т.В.Макеева.  -  М.: Юрайт, 2009. — 192 с.
  6.  Экономическая теория: политэкономия / Под ред. Базилевича В.Д. - М.: Рыбари, 2009. — 870 с.
  7.  Економічна теорія: навчальний посібник. - К.: Центр учбової літератури, 2007. - 256 с.

Теоретичні відомості

Баланс народного господарства – система загальноекономічних балансів, показники яких характеризують умови й результати розширеного відтворення, рівень і темпи розвитку економіки, виробничу, економічну та соціальну структури суспільства, важливий інструмент аналізу і планування.

Мета розробки планового балансу народного господарства – забезпечення збалансованості обсягу й структури суспільного виробництва з обсягом і структурою суспільних потреб. У ньому мають бути відображені оптимальні пропорції між окремими фазами процесу відтворення, між окремими елементами відтворення, між сферами і галузями народного господарства, розвиток і удосконалення соціальної структури суспільства, визначення ефективних економічних зв'язків між галузями народного господарства. Плановий баланс народного господарства складається в декількох варіантах, з яких обирають оптимальний.

Конкретним змістом балансу народного господарства є економічні показники, що характеризують процеси, явища і категорії розширеного відтворення показники народонаселення і трудових ресурсів (кількість працездатного населення трудові ресурси суспільства та ін.), показники національного багатства (національне майно, основні виробничі фонди, приріст основних виробничих фондів тощо), показники відтворення продукту (обсяг валового суспільного продукту, валовий національний продукт та ін.), показники рівня життя (реальні доходи населення, суспільні фонди споживання тощо). Для характеристики якісного аспекту розширеного відтворення в балансі народного господарства визначають показники ефективності суспільного виробництва загалом і по галузях народного господарства виробництво національного доходу на душу населення, продуктивність праці, матеріаломісткість суспільного продукту, капітало-, фондо- і трудомісткість тощо. Таким чином, баланс народного господарства – це числова модель економіки. У системі взаємопов’язаних таблиць. Баланс народного господарства комплексно характеризує матеріально-речова, трудова, фінансово-вартісна і товарно-грошова збалансованість.

Однією з сфер макроекономіки є зовнішньоекономічна сфера.

Для характеристики сфери зовнішньоекономічних відносин застосовують різні показники. Офіційним показником, у якому відбиваються всі форми зовнішньоекономічних зв'язків країни, є її платіжний баланс. Аналіз платіжного балансу дає змогу судити про стан справ країни у сфері зовнішньоекономічних зв'язків, тобто про те, наскільки ефективно країна може управляти своєю зовнішньоекономічною діяльністю.

Платіжний баланс — це систематизований запис усіх міжнародних операцій резидентів країни з нерезидентами за певний проміжок часу, як правило, за рік. Платіжний баланс складається в національній валюті або в іноземній, наприклад у доларах США.

Він містить стандартні компоненти, які передбачає методика його обчислення, рекомендована МВФ. Складаючи платіжний баланс, розрізняють реальні і фінансові потоки. Рух товарів, послуг, матеріальних або інших не фінансових активів називають реальними потоками. Реальні потоки у грошовому виразі відображають на поточному рахунку. Рух вимог та зобов'язань, що виникають у зв’язку з рухом реальних потоків, називають фінансовими потоками і відображають на рахунку капіталу та фінансів.

Платіжний баланс складається з двох підрозділів — дебету і кредиту. Для складання платіжного балансу використовують метод подвійного бухгалтерського запису. Суть цього методу полягає в тому, що кожна операція має два записи. Один з них реєструється як кредит із додатним знаком, інший — як дебет із від'ємним знаком. Тому платіжний баланс — сума дебету і кредиту — дорівнює нулю. Більшість записів у платіжному балансі відображає зовнішньоекономічні операції, в яких одні економічні цінності обмінюються на інші економічні цінності. Тому в рахунках платіжного балансу роблять подвійний запис. Припустімо, наприклад, що вітчизняне підприємство експортувало за кордон товарів на суму 20 млн дол. США. У цьому разі в підрозділі платіжного балансу "кредит" буде зареєстровано експорт, а в підрозділі "дебет" — збільшення іноземної валюти на ту саму суму: Кредет – 20 млн грн.  Дебет + 20 млн грн.

Доходи учасників ринкової економіки розподіляються відповідно до функції, яку виконує той або інший фактор виробництва. Заробітна плата виплачується за працю, рента і процент — за ресурси, що перебувають у чиїйсь власності, а прибутки належать власникам ділових підприємств. Розподіл доходів між власниками факторів виробництва називають функціональним розподілом доходів. Цей розподіл доходів широко використовує статистика. Проте економісти нині акцентують увагу на родинному розподілі доходів, тобто їх розподілові між окремими домогосподарствами. Це поняття характеризує розподіл доходів між різними домогосподарствами без посилання на джерело доходу та суспільну верству, до якої належить домогосподарство. Сектор домогосподарств сьогодні складається в Україні приблизно з 14 мільйонів одиниць.

Доходи домогосподарств, або особисті доходи, це сума грошових коштів та продуктів, отриманих або вироблених домогосподарствами за певний період часу, як правило, за рік.

Основними складовими грошових доходів є оплата праці, доходи від підприємницької діяльності та власності (процент, дивіденди, рента та ін.) і соціальні трансфери (пенсії, стипендії, допомога у зв'язку з безробіттям і т.д.).

Натуральні доходи — це передовсім продукція, вироблена домогосподарствами для власного споживання.

Усі грошові доходи, отримані домогосподарствами, без урахування оподаткування і зміни цін називають номінальними особистими доходами. Якщо з номінальних особистих доходів вирахувати особисті податки, отримаємо номінальні використовувані доходи.

Номінальні використовувані доходи це та частина грошового доходу, якою домогосподарства остаточно володіють і можуть розпоряджатися на свій розсуд. Домогосподарства спрямовують свій використовуваний дохід на споживання (С) і особисте заощадження (3):

ВД = С + 3.

Для вимірювання динаміки купівельної спроможності доходів обчислюють реальні доходи. Реальні доходи характеризують номінальні доходи з урахуванням зміни роздрібних цін і тарифів. Наприклад, реальні використовувані доходи дорівнюють відношенню номінальних до індексу споживчих цін.

Найважливішим видом грошового доходу є заробітна плата, що являє собою ціну трудових послуг, які надають наймані працівники різних професій. Номінальна зарплата — це сума грошей, отримана найманим працівником за певний проміжок часу (місяць, тиждень і т.д.). Реальна зарплата — номінальна зарплата, скоригована на інфляцію. Якщо, наприклад, номінальна зарплата зросла за рік на 25%, а рівень роздрібних цін підвищився на 22%, то реальна зарплата зросла на 3%. Коли темп інфляції, виміряний ІСЦ, перевищує темп приросту номінальної зарплати, то реальна зарплата знижується.

Завдання для самоперевірки

Питання для самоперевірки

  1.  Дайте визначення сукупного суспільного продукту.
  2.  Охарактеризуйте складові сукупного суспільного продукту.
  3.  Проаналізуйте форми сукупного суспільного продукту.
  4.  Розробіть цифровий приклад (цифри умовні), який би показував відмінність сукупного суспільного продукту від кінцевого продукту.
  5.  У чому полягає сутність національного багатства і яка його структура?
  6.  Які перспективи структурних зрушень національного багатства України?
  7.  У чому полягає сутність відтворення на рівні макроекономіки і мікроекономіки?
  8.  Перелічіть особливості розширеного відтворення в умовах ринкової економіки.
  9.  У чому полягає процес відтворення сукупного суспільного продукту?
  10.  Охарактеризуйте відтворення робочої сили, виробничих відносин і природних резервів.
  11.  Які показники використовуються для аналізу зовнішньоекономічної сфери країни та рівня доходів населення?

Тестові завдання

  1.  За вартістю сукупний  суспільний продукт поділяється на:

а) засоби  виробництва і вартість споживчих засобів виробництва;

б) засоби виробництва і предмети споживання;

в) необхідний і додатковий продукт;

г) спожиті засоби виробництва і заново створену  вартість.

2. Сукупний суспільний продукт є лише загальним, валовим результатом різних процесів суспільного виробництва:

а) так;

б) ні.

3. Національне багатство країни – це:

а) вартість усього чим володіє країна: лісів, рік, полів, заводів, майна її громадян;

б) вартість усіх факторів виробництва;

в) сукупність усіх цінностей, якими володіє країна на кожному етапі свого розвитку;

г) немає вірних відповідей.

4. Що розуміють під природним багатством:

а) весь фізично-географічний  комплекс;

б) частина фізико-географічного комплексу, яка доступна впливу суспільного виробництва;

в)частина фізико-географічного комплексу, яка є джерелом  природної речовини  для матеріального виробництва;

г) вірні відповіді б, в;

д) усі відповіді вірні.

5. До особливостей процесу розширеного відтворення в умовах ринкової економіки належить (дописати):

а) визначається дією всієї системи об’єктивних економічних законів;

б) підпорядкований  економічним інтересам товаровиробників;

в) ......

Практичні завдання

1. За прогнозними даними, у 2013р. номінальний ВВП країни Х становитиме 187 млрд євро, індекс цін (дефлятор ВВП) – 119%. Розрахувати очікувані темпи зростання реального ВВП і темпи інфляції у  2013р., якщо відомо, що у базовому році номінальний ВВП становить 149,86 млрд євро, а  індекс цін – 112%.

2. Доходи і податки населення  країни Б характеризується такими даними (млрд євро): зарплата – 200,  відрахування від заробітної  плати в соціальні фонди – 60; чисті відсотки – 24; рента – 11; змішаний дохід – 17; дивіденди – 10; трансферти – 5. Розрахуйте особистий дохід населення країни.

3. У базовому році ВВП країни становив 214 млд євро. В аналізованому році реальний ВВП збільшився на 490, а ціни – на 27%. Розрахуйте  номінальний ВВП в аналізованому році.

       4.  У 2011р. номінальний  ВВП країни станови 317 млрд. євро, реальний ВВП – 294 млрд євро. Розрахувати величину  реального ВВП у 2012р., якщо відомо, що дефлятор ВВП збільшився на 13%, а номінальний ВВП очікується одержати в розмірі 335 млрд євро.

Тема 12. Циклічність економічного розвитку та економічне зростання

Питання для самостійного вивчення

1. Види та особливості економічних криз.

2. Особливості сучасних економічних циклів.

3. Проблеми економічного зростання в Україні.

Література

  1.  Борисов Е. Ф. Экономическая теория. Курс лекций для студентов высших учебных заведений [Електронний ресурс] / Е. Ф. Борисов. – Режим доступу: http://pravo.biz.ua/content/071/
  2.  Камаев В.Д. и др. Экономическая теория: учеб. для вузов. - М.: ВЛАДОС, 2009.
  3.  Економічна теорія: макро- і мікроекономіка: навч посіб. для вузів / Під ред. З. Ватаманюка, С. Панчишина.- К.: Видавничий дім „ Альтернатива”, 2003.- 606с.
  4.  Костюк В.С. Економічна теорія: навч. посібник / В.С.Костюк, А.М.Андрющенко, І.П.Борейко. – К.: Центр учб. Л-ри, 2009. -282с.
  5.  Базилевич В. Д.  Економічна теорія: Політекономія: Підручник /  В. Д Базилевич. – К., 2007 [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://rutracker.org/forum/viewtopic.php?t=2378367
  6.  Мамалуй О.О.Основи економічної теорії. Підручник[Електронний ресурс]. – Київ, 2006  // Режим доступу: http://pidruchniki.ws/00000000/politekonomiya/osnovi_ ekonomichnoyi_teoriyi_-_mamaluy_oo  

7. Васильева Е.В., Макеева Т.В. Экономическая теория. Конспект лекцій / Е.В.Васильева, Т.В.Макеева.  -  М.: Юрайт, 2009. — 192 с.

8. Экономическая теория: политэкономия / Под ред. Базилевича В.Д. - М.: Рыбари, 2009. — 870 с.

Теоретичні відомості

Криза (від грец. χρίσιζ — вихід, закінчення) — це рішення, поворотний пункт, тяжкий перехідний стан.

Економічна криза — фаза економічного циклу, під час якої відбувається різке відновлення порушених відтворювальних пропорцій шляхом спаду виробництва, недовантаження виробничих потужностей, зростання безробіття та ін. Це явище періодично повторюється і виявляється у надвиробництві капіталу і товарів. При цьому надвиробництві не абсолютному, а відносному, що передбачає більшу кількість вироблених товарів, ніж та, яку може спожити суспільство. Криза означає відносне надвиробництво внаслідок обмеженого платоспроможного попиту населення, що пояснюється збіднінням робітничих мас. Кризи глибоко вражають і руйнують усе народне господарство. Вони свідчать про силу стихійного саморегулюючого механізму ринкової економіки. Криза — це захід насильного встановлення рівноваги між виробництвом та споживанням, що є чинником суспільної трансформації всіх структур народного господарства, формування нових правил і принципів поведінки суб'єктів ринку, пріоритетного розвитку інтересів споживачів.

Історія економічних періодичних криз надвиробництва почалася так: 1825 рік — криза у Великій Британії, 1836 рік — у Великій Британії та США, 1847 рік — в усіх країнах Європи й Америки; в 1873 році світова економічна криза почалася в Австрії і Німеччині, потім поширилася на Європу та США і завершилася в 1878 році у Великій Британії. Світові економічні кризи були в 1907,1920,1929 -1933,1937,1957,1974 -1975 роках.

Тільки в США з 1854 року до 90-х рр. XX ст. відбулося понад 25 криз і спадів виробництва, у середньому разом з депресіями вони тривали 18 місяців, а фази пожвавлення і піднесення — 33 місяці.

Світова економічна криза 1929—1933 років була найсильнішою за своїми наслідками для світового господарства: сукупний обсяг промислового виробництва капіталістичного світу скоротився на 46%, виплавка сталі та чавуну зменшилася на 62%, видобуток вугілля — на 31%, зовнішньоторговельний оборот — на 67%, кількість безробітних становила 26 млн чол., або 1/4 всіх зайнятих, реальні прибутки скоротилися на 58%, вартість цінних паперів на біржах — на 60 — 75%. Особливостями цієї світової кризи були: тривалий спад виробництва; переплетіння промислової та аграрної кризи; переплетіння кредитної, валютної і фінансової криз; масовість банкрутств малого і великого бізнесу. Таку увагу цій світовій кризі ми приділили тому, що вона має багато спільних рис з кризою в Україні, особливо за своїми наслідками. Наприклад, у 1999 році порівняно з 1990 роком спад виробництва валового внутрішнього продукту становив 60%.

Економічні кризи охоплюють усі галузі й види діяльності, тому вони багатогранні і мають специфіку залежно від сфери, тривалості й середовища функціонування. Кризи поділяються на певні види, що відображають різні сторони одного й того ж кризового процесу. Криза надвиробництва характеризується тим, що охоплює всі сфери господарства, їй властиві велика глибина і тривалість, у ній відображається вся сукупність суперечностей і диспропорцій; Надвиробництво виступає скоріше як соціальне явище, а не як кількісне співвідношення вироблених матеріальних благ.

Промислова криза виявляється у невідповідності між масою вкладених у галузь виробничих сил і можливістю їх прибуткового застосування. Удар кризи означає для промисловців початок періоду низьких прибутків і великих збитків, депресії/ 3 настанням кризи з'ясовується, що кількість підприємств не тільки перевищує потребу в них при зниженні попиту, а й що їх було б занадто і за нормального розвитку споживання. Надвиробництво засобів виробництва — характерна риса промислових криз і причина їх затяжного характеру. Промислова криза супроводжується кризою праці: скорочується кількість і тривалість робочих днів, знижується заробітна плата працюючих, зростає кількість звільнень робітників і службовців.

Проміжна криза відрізняється від циклічної тим, що вона не розпочинає новий цикл, а перериває на певний час перебіг фази піднесення або пожвавлення. Така криза менш глибока та тривала і має локальний характер.

Часткова криза охоплює не всю економіку, а певну сферу економічної діяльності (наприклад, сферу грошового обігу кредиту).

Галузева криза - це криза в одній з галузей народного господарства, що може виникнути у будь-якій фазі циклу (наприклад, криза у сільському господарстві, на транспорті).

В ієрархії економічних криз досить значне місце належить структурним кризам, під якими розуміють енергетичну, сировинну, продовольчу, екологічну, валютно-фінансову кризи. Вони є наслідком однобічного розвитку одних галузей на шкоду іншим. За умов науково-технічної революції бурхливий розвиток виробничих сил у нових галузях (електроніка, атомна енергетика, приладобудування) вступає у суперечність зі старою структурою народного господарства і потребує нового суспільного розвитку праці. Відбувається спад виробництва в таких традиційних галузях промисловості, як вугільна, текстильна тощо. Структурні кризи відрізняються від періодичних циклічних криз тим, що:

— охоплюють не все народне господарство, а його частину;

— триваліші щодо будь-якої галузі;

— породжуються диспропорціями між виробництвом і споживанням, попитом і пропозицією або довгочасним порушенням механізму стійких зв'язків між постачальниками продукції та її споживачами, змінами цінових пропорцій;

— можуть бути кризами як надвиробництва, так і недовиробництва;

— диспропорційність у структурних кризах недовиробництва може бути абсолютною і виявлятися у фізичному невистачанні продукції; така диспропорційність не може бути врівноважена тільки зростанням цін;

— інвестиційний цикл у кожній галузі специфічний;

— специфічні риси структурних криз зумовлені галузевими особливостями нагромадження основного капіталу.

Товарна криза виявляється у невідповідності між товарами і цінами. Ціни на товари часто значно підвищуються поза залежністю від запасів цих товарів і попиту на них. При цьому зростання цін сприяє збільшенню виробництва і ввозу товарів, загострюється невідповідність між цінами і попитом. Слідом за дуже швидким зростанням цін настає скорочення споживання, яке і дає привід до переоцінки товарів.

В умовах товарної кризи великого впливу на формування цін і торговельну діяльність набуває спекуляція. Спекуляція (передбачення майбутньої кон'юнктури) має за мету пристосування господарської діяльності і товарних цін до реальних витрат економічного життя. Умови для виникнення спекулятивної діяльності — наявність непередбаченого різкого підвищення цін на товари і послуги, скорочення виробництва за товарного дефіциту, знецінення грошей. Спекулятивна діяльність приватних осіб, фірм і організацій за умов товарної кризи є необхідним явищем їх конкурентоспроможності, оживання бізнесу. Але якщо держава-монополіст займається такою діяльністю, виступає ініціатором надмірного зростання цін, це дуже негативно позначається на всіх сторонах відтворення і посилює кризу. Небезпека спекуляції полягає в її сутності, в оцінці майбутньої кон'юнктури залежно від панівного настрою державного апарату і верхівки ділового світу. Основний недолік переворотів цін, зокрема їх лібералізації, — у їх збитковому впливі на виробництво. Зміна цін, що не відповідає реальним умовам життя, тягне за собою штучне скорочення споживання матеріальних благ, знищення їх.

Спекулятивні кризи — це наслідок спекулятивного підвищення цін в умовах дефіциту товарів і послуг, спаду виробництва, збідніння населення. Такі кризи не можуть тривати довго, тому що сприяють виникненню штучного надвиробництва товарів, падінню цін і оживленню попиту.

Аграрна криза означає такий стан сільського господарства, за якого значна частина населення зазнає майнової шкоди, зниження життєвого рівня, підприємства розорюються. Специфіка аграрних криз полягає в тому, що вони охоплюють тільки сільське господарство, не мають циклічного характеру, є тривалішими, ніж промислові кризи.

Друга половина XX ст. зумовила деякі особливості економічних криз і циклів: останні стали менш глибокими і довгочасними; для фаз циклу характерна асинхронність, або різномасність, їх настання; серед видів криз переважають структурні, проміжні кризи; посилюються інфляційні процеси в економіці країн світу.

Проте економічна криза в Україні має свої особливості. Протягом останніх років спостерігається різке посилення кризових явищ, інфляційні процеси охопили всю систему кредитної, фінансової і банківської діяльності, знижується ділова активність, збільшується міграція робочої сили у країни близького й далекого зарубіжжя, зростає частка тіньової економіки. Криза має системний характер, охоплює всі сфери життя суспільства — економічну, політичну й соціальну. Цьому сприяє те, що процес трансформації постсоціалістичного суспільства у новий для України тип соціально-економічного розвитку відбувається у важких умовах несприятливої кон'юнктури: розрив економічних зв'язків між галузями, підприємствами, містами і людьми; спекулятивне підвищення цін державою; різке зниження життєвого рівня більшості населення країни; спад виробництва ВВП; розв'язання урядом кризи неплатежів та ін. Все це перешкоджає виходу з кризи і робить її ще більш затяжною і глибокою, створює нестабільне економічне середовище.

Необхідні кардинальна структурна перебудова економіки України, перерозподіл капіталів із старих галузей у нові. Негативні наслідки економічних криз неминучі, але вони не повинні бути безглуздими. Якщо криза вже має місце, слід використовувати її як метод реформування структури народного господарства. У протилежному разі відбуватиметься подальше загострення суперечностей в усіх сферах суспільного життя.

Завдання для самоперевірки

Питання для самоперевірки

  1.  Охарактеризуйте види економічних криз.
  2.  Які причини економічних криз та яка їх періодичність?
  3.  Які економічні кризи притаманні вітчизняній економіці?
  4.  Розкрийте особливості сучасних економічних циклів.
  5.  Окресліть проблеми економічного зростання в Україні та розгляньте шляхи їх вирішення.
  6.  Дайте оцінку перспективі економічного зростання в Україні на найближчі 8-10 років.

Теми рефератів:

  1.  Сутність і багатогранність процесу суспільного відтворення. Відтворення національного продукту й національного багатства.
  2.  Суперечності суспільного відтворення та економічні кризи.
  3.  Теорія „довгих хвиль” в економіці.

 Питання для дискусії:

  1.  Інвестиційний процес та його вплив на циклічний розвиток економіки.
  2.  Світові економічні кризи.
  3.  Структурні зрушення і структурні кризи. Особливості структурних криз та їхні види.
  4.  Системна криза: зміст, форми прояву, суперечності та соціально-           економічні наслідки.

Тестові завдання

  1.  Економічне зростання може бути проілюстровано:

а)  переміщенням вліво  кривої виробничих можливостей;

б)  переміщенням вправо  кривої виробничих можливостей;

в) переміщенням точки по кривій виробничих можливостей;

г)  переміщенням від однієї точки, розташованій на  кривій виробничих можливостей, до другої точки, яка лежить за межами цієї кривої.

2. Неокейнсіанські  моделі економічного зростання  ґрунтуються на:

а)  сукупному попиті;

б)  сукупній пропозиції;

в)  ефективній  фіскальній системі;

г)  гнучкій грошово-кредитній системі.

3. Основним інструментом неокласичного аналізу економічного зростання є:

а)  економічна система;

б)  виробнича функція;

в)  виробничі можливості;

г)  обсяг основного капіталу.

4. За  основу економічного зростання в моделі Р.Солоу береться:

а)  зростання зайнятості;

б)  зростання загального рівня цін;

г)  зростання обсягів промислового виробництва.

5. Статистика більшості економічно розвинутих країн світу свідчить, що:

а) частка інвестицій  у ВВП і темпи зростання продуктивності праці перебувають в обережній  залежності;

б) є тісний зв’язок між часткою ВВП, яка спрямовується на інвестиції, і темпами зростання продуктивності праці;

в) високі граничні продуктові ставки на доходи корпорацій і особисті доходи сприяють зростанню інвестицій;

г) скорочення чисельності зайнятих працівників призводить до падіння середньої продуктивності праці.

6. Історичне переміщення робочої сили із сільського господарства в промисловість:

а) породжує інфляційні  явища;

б) не впливає на зростання продуктивності праці;

в) зумовлює зростання середньої продуктивності  праці;

г) призводить до зменшення ВВП на душу населення.

Тема 13. Макроекономічний аналіз

Питання для самостійного вивчення

1. Макроекономічна рівновага.

2. Кейнсіанська модель динамічної функції сукупного попиту і сукупної пропозиції.

Література

  1.  Костюк В.С. Економічна теорія: навч. посібник / В.С.Костюк, А.М.Андрющенко, І.П.Борейко. – К.: Центр учб. Л-ри, 2009. -282с.
  2.  Базилевич В. Д.  Економічна теорія: Політекономія: Підручник /  В. Д Базилевич. – К., 2007 [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://rutracker.org/forum/viewtopic.php?t=2378367
  3.  Економіка. Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів. – Тернопіль: Економічна думка, 2002. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://pravo.biz.ua/category/ekonomichna_teoriya/
  4.  Економічна теорія. Політекономія. Навчальний пос. [Електронний ресурс]  - За заг. ред. В. М. Семененка та Д. І. Коваленка. - К.: Центр учбової літератури, 2010. - 360 с. – Режим доступу: http://pidruchniki.com.ua/15510518/ politekonomiya 
  5.  Любимов Л.Л. Введение в экономическую теорию: учебник - Книга 2 [Електронний ресурс] / Л.Л.Любимов – Режим доступу: http://vuzlib.net/beta3/html/1/3575/  
  6.  Мамалуй О.О.Основи економічної теорії. Підручник[Електронний ресурс]. – Київ, 2006  // Режим доступу: http://pidruchniki.ws/00000000/politekonomiya/osnovi_ ekonomichnoyi_teoriyi_-_mamaluy_oo  
  7.  Васильева Е.В., Макеева Т.В. Экономическая теория. Конспект лекцій / Е.В.Васильева, Т.В.Макеева.  -  М.: Юрайт, 2009. — 192 с.
  8.  Экономическая теория: политэкономия / Под ред. Базилевича В.Д. - М.: Рыбари, 2009. — 870 с.
  9.  Економічна теорія. Навчальний посібник. - К.: Центр учбової літератури, 2007. - 256 с.

Теоретичні відомості

Проблема макроекономічної рівноваги — одна з основних в економічній теорії і привертає до себе велику увагу економістів протягом XIX—XX ст. Рівновага — це збалансованість і пропорційність економічних процесів у масштабі всього народного господарства: сукупного попиту і сукупної пропозиції, виробництва і споживання. Досягнути макроекономічної рівноваги можна, але лише тимчасово, адже вона має динамічний характер і діє скоріше за принципом "рівновага— нерівновага". Однак суспільство зацікавлено, щоб відхилення від рівноваги були мінімальними і короткочасними, тому воно дійшло висновку про необхідність регулювання макроекономічної рівноваги у процесі реалізації відповідної економічної політики. Для оцінки такої рівноваги використовують агрегатні показники кінцевих результатів розвитку макроекономіки — ВНП, ВВП і НД.

Механізм економічної рівноваги макроекономіки істотно відрізняється від механізму мікроекономіки. Для останньої рівновага означає встановлення такої ціни, за якої розмір попиту дорівнює розміру пропозиції. Така рівновага встановлюється стихійно механізмом саморегулювання ринкової економіки. Макроекономічна рівновага є не наслідком поведінки покупців та продавців, а результатом дії складного механізму збалансованого кругообороту структурних частин валового національного продукту та національного доходу, тобто величин сукупної пропозиції і сукупного попиту. Збалансоване, рівноважне зростання економіки передбачає узгоджений динамізм її складових структурних ланок залежно від розвитку народного господарства як цілісної системи.

Рівновага буває ідеальною, реальною, частковою і загальною.

Ідеальна (бажана) рівновага — це такий стан економіки, за якого забезпечується оптимальна реалізація інтересів усіх суб'єктів економіки та узгодженість у їх поведінці. При цьому рівновага теоретично передбачає, що всі суб'єкти знаходять на ринку предмети споживання, фактори виробництва й весь продукт, вироблений у минулому році, має бути реалізований. Така рівновага можлива за наявності вільної конкуренції та економічної гармонії, за відсутності протилежностей та диспропорцій.

Реальна рівновага встановлюється в економічній системі як наслідок впливу зовнішніх факторів на ринок в умовах недосконалої конкуренції. Така рівновага є відповідністю між обмеженими ресурсами і зростаючими потребами суспільства. При цьому необхідно вжити заходів, спрямованих на ефективне використання ресурсів, збільшення продуктивності суспільної праці чи обмеження платоспроможного попиту споживачів.

Часткова рівновага у масштабі всього народного господарства означає досягнення кількісної відповідності двох взаємопов'язаних окремих сторін чи ланок економіки, ринку товарів, послуг, факторів виробництва. Наприклад, збалансованість між виробництвом і споживанням, попитом і пропозицією, прибутками й витратами бюджету та ін.

Загальна макроекономічна рівновага - це збалансований розвиток усіх сфер економічної системи, одночасна відповідність на ринку в цілому.

Макроекономічна рівновага передбачає досягнення пропорційності як доцільності, впорядкованості та відповідності відтворюваних зв'язків, сторін та фаз. При цьому локальні, окремі пропорції взаємопов'язані, доповнюють одна одну і зумовлюють збалансований розвиток усієї економічної системи, або рівновагу.

В економічній теорії розрізняють класичну, кейнсіанську і монетаристську моделі макроекономічної рівноваги.

Представниками класичних моделей були Ф. Кене (1694— 1774),      Ж. Б. Сей (1767-1832), К. Маркс (1818-1883), Л Вальрас (1834-1910), В. Парето (1848-1923) та ін.

Ф. Кене у своїй праці "Економічна таблиця" (1758) зробив першу спробу створити модель рівноваги у вигляді схематичного зображення процесу простого відтворення та обігу сукупного суспільного продукту (ССП), його реалізації між представниками трьох класів: виробничого (фермери), земельних власників і промисловців. Він обґрунтував концепцію "природного порядку", виходячи з розвитку економіки на основі вільної конкуренції, стихійного ринкового ціноутворення, еквівалентності обміну і невтручання держави в економіку.

Ж. Б. Сей у "Трактаті політичної економії" (1803) створив модель економічної рівноваги "попит є пропозиція". Відповідно до цієї моделі виробництво товарів та їх пропозиція створюють свій власний попит. Оскільки продавець товару чи послуги отримує за них гроші, на які в свою чергу купує інші товари чи послуги, то величина попиту завжди дорівнює обсягові реалізованої пропозиції. За цих умов у економіці попит та пропозиція завжди збалансовані і диспропорції у вигляді дефіциту товарів або їх надвиробництва неможливі. Цей висновок у сучасній літературі називають "законом Сея", його можна зобразити у вигляді моделі "сукупна пропозиція = сукупному попиту".

Внесок у теорію економічної рівноваги зробив і К. Маркс, який у другому томі "Капіталу" обґрунтував загальні умови пропорційного розвитку простого і розширеного відтворення, пояснив сутність відтворення продуктивних сил і виробничих відносин, а також усіх його фаз — виробництва, розподілу, обміну і споживання. Відтворення просте — це процес виробництва, який відновлюється щорічно у незмінних обсягах. При розширеному відтворенні відбувається кількісне і якісне зростання кінцевих результатів виробництва.

Представник неокласичної школи швейцарський економіст Л. Вальрас розробив модель загальної економічної рівноваги, що показує, яким чином ринкова економіка забезпечує рівність між сукупною сумою попиту та сукупною сумою пропозиції. Відповідно до "закону Вальраса" економічні агенти не мають ніяких надходжень коштів зовні, а також "відкладеного попиту". Тому коли за незмінних цін попит та пропозиція збігаються на всіх ринках, то внаслідок бюджетних обмежень економічних агентів попит та пропозиція автоматично збігаються і на єдиному ринку. Л. Вальрас показав, що рівновага домогосподарств і ринків споживчих товарів узгоджується з рівновагою фірм та ринків факторів виробництва.

Класичні моделі макрорівноваги довели, що рівновага між сукупним попитом (АD) та сукупною пропозицією (АS) може порушуватися внаслідок зменшення попиту на розмір заощаджень (S), що зумовлює особливий інтерес підприємців, які мають потребу в кредитованих інвестиціях (І). Тому АD = АS за умов, що розмір заощаджень дорівнюватиме величині кредитованих інвестицій, тобто S = I. Рівність сукупного попиту та сукупної пропозиції потребує рівності кредитованих інвестицій та інвестованих заощаджень.

У ринковій економіці заощадження необхідно використовувати з метою отримання доходу у вигляді процента. Власник заощаджень прагне дати їх у кредит під високий процент, а підприємець, якому потрібні інвестиції, бажає отримати їх у кредит під низький процент. Тому ринкові відносини встановлюють однакову норму процента, яка виконує роль ціни на ринку грошових коштів, де пропозиція виступає у вигляді заощаджень, а попит — у вигляді позикових інвестицій. За рівної норми процента розмір інвестованих заощаджень збігається з розміром кредитованих інвестицій.

Класичні моделі економічної рівноваги створювалися на основі вільного ціноутворення як регулятора забезпечення пропорційності та збалансованості в економіці.

Дж. М. Кейнс у своїй основній праці "Загальна теорія зайнятості, процента та грошей" (1936) розробив повну модель макроекономічної рівноваги, яку описав за допомогою системи семи рівнянь.

Перше рівняння характеризує рівновагу на ринку товарів та послуг, передбачає рівність між обсягом заощаджень та обсягом інвестицій, останні виступають як функція норми процента.

Друге рівняння описує рівновагу на грошовому ринку і означає рівність між готівкою та вартістю угод. Рівновага на ринку праці описується третім рівнянням, яке вказує, що пропозиція праці є функцією грошової, номінальної заробітної плати. Четверте та п'яте рівняння відображають взаємозв'язок між рівнем заробітної плати і повною зайнятістю. Пропозиція праці стає функцією реальної заробітної плати. Шосте рівняння відображає зв'язок між рівнем зайнятості та виробничою функцією. Сьоме рівняння показує, що гранична продуктивність праці визначає реальну заробітну плату.

Кейнсіанська модель загальної рівноваги основана на пріоритеті сукупного попиту, регулюючої ролі обсягу продажу, можливості забезпечити рівновагу за наявності безробіття й інфляції, спаду виробництва. Держава повинна здійснювати активну політику експансії, впливаючи на рівень сукупного попиту за допомогою збільшення державних витрат, зменшення податків та зниження процентної ставки. Дж. М. Кейнс відкрив ефект мультиплікатора — загальне зростання національного доходу перевищує державні витрати на стимулювання сукупного попиту, що веде до розширення виробництва та підвищення рівня зайнятості.

В основу кейнсіанської повної моделі загальної рівноваги покладено такі положення. Зміни сукупного попиту визначають точку макроекономічної рівноваги, загальний рівень цін, обсяг реалізації валового національного продукту та рівень зайнятості. Зростання національного доходу веде до того, що обсяг заощаджень збільшується відносно швидше, ніж обсяг споживчих витрат, тобто чим більший національний дохід, тим менший сукупний попит. Щоб призупинити зменшення сукупного попиту, Дж. М. Кейнс запропонував збільшувати витрати на інвестування, що забезпечить підвищення зайнятості та приріст національного доходу, при цьому сукупний попит залишиться на тому самому рівні. Для розвитку підприємництва державі слід регулювати норму процента; її розмір має бути менший за норму прибутку.

У середині XX ст. американський економіст М. Фрідмен, засновник сучасного монетаризму, обґрунтував монетаристську модель економічної рівноваги, в якій запропонував замість державної політики експансії політику стримання, тобто обмеження доходів населення, рівня сукупного попиту, грошових виплат населенню, державних витрат, приросту грошової маси. При цьому може спостерігатися зростання безробіття та зниження інфляції. Держава за такого стану економіки повинна застосовувати політику лібералізації, тобто надання більшої свободи розвиткові ринкових відносин, ціноутворенню.

Завдання для самоперевірки

Питання для самоперевірки

  1.  Покажіть класичну модель сукупної пропозиції і розкрийте механізм гнучких цін і зарплати.
  2.  Чому в кейнсіанській моделі сукупної пропозиції її крива набуває вигляду додатньо похилої лінії?
  3.  Покажіть вплив нецінових факторів на положення кейнсіанської моделі сукупної пропозиції.
  4.  Зобразіть модель „сукупний попит – сукупна пропозиція”.
  5.  Чим відрізняються між собою довгострокова і короткострокова рівновага в моделі „сукупний попит – сукупна пропозиція”?
  6.  Які наслідки виникають в економіці, якщо рівновага в ній порушується через падіння попиту?
  7.  Які проблеми виникають в економіці, якщо рівновага в ній порушується внаслідок зменшення сукупної пропозиції?
  8.  Напишіть кейнсіанську функцію споживання та розкрийте її зміст за допомогою графіка.
  9.  Що таке автономне споживання, автономне заощадження і автономні інвестиції?
  10.  Побудуйте та поясніть графіки залежності інвестиційного попиту від очікуваної норми чистого прибутку і відсоткової ставки.
  11.  Визначте, які невідсоткові фактори впливають на інвестиційний попит.

Тестові завдання

  1.  За кейнсіанською теорією споживчих витрат:

а) споживчі витрати не мають безпосереднього відношення до доходу після оподаткування;

б) якщо дохід після оподаткування зростає, то споживчі витрати зменшуються;

в) якщо дохід після оподаткування зростає, то його частка, спрямована на споживання, зменшується;

г) якщо дохід зростає, то і гранична схильність до споживання зростає.

  1.  Згідно з кейнсіанською моделлю рівноваги економіка перебуває у стані рівноваги, якщо:

а) обсяг грошової пропозиції протягом певного періоду постійний;

б) державний бюджет збалансований;

в) сума споживчих витрат за вирахуванням заощаджень дорівнює обсягу інвестицій;

г) сукупна пропозиція дорівнює сукупному попиту.

  1.  Згідно з класичною моделлю сукупної пропозиції падіння сукупного попиту спричиняє:

а) збільшення реального ВВП;

б) зниження лише цін;

в) збільшення прибутковості;

г) зниження цін і зарплати.

  1.  Згідно з кейнсіанською моделлю сукупної пропозиції, падіння сукупного попиту спричинює:

а) зниження лише зарплати;

б) зниження цін за незмінної зарплати;

в) зменшення прибутковості;

г) збільшення обсягів виробництва;

д) вірні відповіді а, в;

е) вірні відповіді б, в.

  1.  У моделі „сукупний попит-сукупна пропозиція” зростання сукупного попиту призведе:

а) до зростання граничної схильності до заощадження;

б) до зростання реального обсягу виробництва на кейнсіанському відрізку кривої АS;

в) до зростання реального обсягу виробництва на класичному відрізку кривої АS;

г) до зростання цін на кейнсіанському відрізку кривої АS.

  1.  Зростання сукупних витрат у кейнсіанській моделі призведе до зрушення кривої сукупного попиту:

а) вправо на величину зростання сукупних витрат, помножену на значення мультиплікатора;

б) вправо на величину зростання сукупних витрат;

в) вліво на величину зростання сукупних витрат;

г) вліво на величину зростання сукупних витрат мінус обсяг трансфертів.

  1.  Якщо рівновага порушиться падінням сукупного попиту, то її відновлення в короткостроковому періоді здійснюється за умов:

а) збільшення цін за незмінної зарплати;

б) зниження лише зарплати;

в) зниження цін і зарплати;

г) зниження цін за незмінної зарплати.

Практичні завдання

  1.  У базовому році автономні інвестиції країни Н становили 1000 млрд євро, коефіцієнт еластичності інвестицій до реальної відсоткової ставки b – 0,4, реальна відсоткова ставка r = 20%. В аналізованому році автономне інвестування збільшилось на 50 млрд євро, а реальна відсоткова ставка зменшилась на 5%. Обчисліть приріст інвестицій в аналізованому році в абсолютних величинах і у відсотках.
  2.  Сукупна пропозиція країни Б характеризується такими даними:

Рівень цін (Р), гр. од.

Реальний ВВП (У), млрд. євро

2,5

5000

2,25

5000

2,15

5000

2,0

3900

1,8

3760

1,7

3700

1,5

3400

1,25

3000

1,25

2300

1,25

1500

А) В яких межах змінюється обсяг реального ВВП (У) та рівень цін (Р) на кейнсіанському відрізку кривої сукупної пропозиції AS?

Б) В яких межах змінюється У і Р на проміжному відрізку кривої AS?

В) В яких межах змінюється Р і У на класичному відрізку кривої AS?

Тема 14. Фінансова і кредитна системи держави

Питання для самостійного вивчення

Кредитна система та її структура.

Особливості фінансової та кредитної системи України.

Література

  1.  Борисов Е. Ф. Экономическая теория. Курс лекций для студентов высших учебных заведений [Електронний ресурс] / Е. Ф. Борисов. – Режим доступу: http://pravo.biz.ua/content/071/
  2.  Економічна теорія: макро- і мікроекономіка: навч посіб. для вузів / Під ред. З. Ватаманюка, С. Панчишина.- К.: Видавничий дім „ Альтернатива”, 2003.- 606с.
  3.  Основи економічної теорії: політекономічний аспект: підручник/ За ред.     Т.Н. Климка, В.П. Несторенко.- К.: Вища школа.- Знання, 2007.-743с.
  4.  Костюк В.С. Економічна теорія: навч. посібник / В.С.Костюк, А.М.Андрющенко, І.П.Борейко. – К.: Центр учб. Л-ри, 2009. -282с.
  5.  Базилевич В. Д.  Економічна теорія: Політекономія: Підручник /  В. Д Базилевич. – К., 2007 [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://rutracker.org/forum/viewtopic.php?t=2378367
  6.  Основи економічної теорії: політекономічний аспект. Частини І, ІІ, ІІІ. КНУ ім. Т. Шевченка [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://ukrkniga.org.ua/ukrkniga-text/26/2/
  7.  Мамалуй О.О.Основи економічної теорії. Підручник[Електронний ресурс]. – Київ, 2006  // Режим доступу: http://pidruchniki.ws/00000000/politekonomiya/osnovi_ ekonomichnoyi_teoriyi_-_mamaluy_oo  

Теоретичні відомості

Кредитна система представляє собою сукупність кредитних відносин та інститутів, які організовують ці відносини. Вона забезпечує акумуляцію грошових заощаджень і доходів по різним каналам та передачу їх у вигляді позик підприємствам, державі, населенню.

Кредитна система складається із декількох ланок, кожна з яких виконує специфічні функції по акумуляції і розподілу грошових коштів.

Сучасна кредитна система включає три основні групи (має 3-х ярусну структуру): центральний банк; банківські інститути; небанківські кредитно-фінансові установи.

В групу банківських інститутів входять: комерційні банки; інвестиційні банки; ощадні банки; іпотечні банки та інші.

До небанківських кредитно-фінансових установ відносяться: страхові компанії; пенсійні фонди; інвестиційні компанії; позико-ощадні асоціації; фінансові компанії; ломбарди; кредитні спілки; благодійні фонди.

Формування нової банківської системи України розпочалося з 1992 року. До того часу банківська система України була частиною суворо централізованої загальносоюзної структури, яку представляли Державний центральний банк та п'ять державних спеціалізованих банків: Промбудбанк, що обслуговував промислово-будівельний комплекс; Агропромбанк, створений для АПК; Житлсоцбанк, який обслуговував житлово-комунальне господарство та соціальний розвиток; Ощадбанк, де концентрувалися трудові заощадження населення; Зовнішторгбанк, який здійснював зовнішньоторговельні зв'язки. Банки, по суті, були лише розрахунково-касовими установами і не впливали на економіку країни.

Нині в Україні створено дворівневу банківську систему, що складається з Національного банку України і близько 200 комерційних банків. У загальній кількості банків (за станом на 2000 рік їх було 195) два є державними, 167 — акціонерними, 26 — товариства із обмеженою відповідальністю, 31 банк має іноземний капітал, з них у 7 він становить 100%.

Дворівнева банківська система найпоширеніша в цивілізованих країнах. У класичному варіанті вона представлена Федеральною резервною системою (ФРС) США, яка складається з дванадцяти регіональних резервних банків, що виконують функції центральних банків. Інші, комерційні банки, являють собою приватні банки штатів (дві третини від загальної кількості) і національні банки (одна третина), безпосередньо пов'язані з федеральним урядом.

Принципи організації банківської справи в Україні визначені спеціальним законодавством. Перший закон, що регулював банківську діяльність, прийнято у 1991 році на етапі становлення банківської системи України. Він відображав закономірності перехідного періоду від планової до ринкової економіки, від банківської монополії до становлення конкурентного середовища, де банки функціонують на комерційних засадах. Значною мірою закон вичерпав себе і стримував подальший розвиток банківської системи України. Тому 7 грудня 2000 року Верховна Рада прийняла новий Закон України "Про банки і банківську діяльність". Цей Закон має на меті забезпечення стабільного розвитку і діяльності банків в Україні, створення належного конкурентного середовища, захист інтересів вкладників і кредиторів банків, запобігання підвищенню комерційних ризиків у банківській діяльності, поліпшення інвестиційного клімату в Україні. Закон значно розширює можливості ведення банківського бізнесу і водночас сприяє підвищенню прозорості та надійності у діяльності банків. Відповідно до закону банк — це юридична особа, яка має виключне право на підставі ліцензії Національного банку України здійснювати банківські операції з залучення у вклади грошових коштів фізичних і юридичних осіб та розміщення зазначених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик, а також відкриття і ведення банківських рахунків. Банки розглядаються як економічні самостійні та повністю незалежні від виконавчих і розпорядчих державних органів. Банки мають кредитувати суб'єктів господарської діяльності і громадян за рахунок залучених коштів та здійснювати касове і розрахункове обслуговування всього народного господарства та зовнішньоекономічних зв'язків.

Центром банківської системи України є Національний банк — самостійна юридична особа, підзвітний Верховній Раді України. Центральне місце НБУ визначається його особливими функціями. Передусім НБУ — єдиний емісійний центр країни. Лише йому належить право випускати в обіг грошові знаки. Ця функція — один з потужніших інструментів монетарної політики держави.

Друга функція НБУ полягає у регулюванні макроекономічних пропорцій через управління рухом кредитних ресурсів. Цю функцію НБУ виконує за рахунок облікової політики, за допомогою визначення рівня банківського процента відповідно до змін облікової ставки НБУ. Остання є процентною ставкою, що встановлюється для придбання платіжних зобов'язань комерційними банками. З допомогою розміру облікової ставки ускладнюються або полегшуються умови надання кредитів. Управління кредитними ресурсами НБУ може також за свій рахунок купувати або продавати державні цінні папери.

Третя функція НБУ — координація діяльності комерційних банків і контроль за рухом їх кредитних ресурсів. Цю політику НБУ проводить за рахунок обов'язкового резервування частини кредитних ресурсів комерційних банків, а також встановлюючи економічні нормативи господарської діяльності комерційних банків з метою захисту інтересів їх клієнтів (мінімальний розмір статутного фонду, показники ліквідності, граничне співвідношення між розміром власних коштів комерційного банку і сумою його активів та ряд інших). Цей контроль здійснюють операційні та регіональні управління НБУ.

Основні функції Національний банк здійснює у формі адміністративного (реєстрація і ліцензування, встановлення вимог та обмежень, застосування санкцій) та індикативного (встановлення обов'язкових економічних нормативів, визначення норм обов'язкових резервів, рефінансування, визначення процентної політики, імпорт та експорт капіталу та ін.) регулювання.

Четверта функція — це управління грошовим обігом через встановлення курсу національної грошової одиниці щодо валют інших держав. НБУ нагромаджує золотовалютні резерви і після цього розміщує їх на міжбанківській валютній біржі. Якщо необхідно знизити курс національної валюти, Нацбанк збільшує її продаж, таким чином проводить валютну інтервенцію.

На другому рівні банківської системи розміщені комерційні банки. Згідно з законодавством в Україні банки можуть створюватися у формах акціонерного товариства, товариства з обмеженою відповідальністю та кооперативного банку. Таке розмежування банків за видами дає можливість знизити ризики для банківської системи в цілому, оскільки, наприклад, у кооперативному банку, який може обслуговувати групу компаній, клієнти банку водночас є і його власниками. У законодавстві наведено чіткі визначення універсальних і спеціалізованих, системоутворюючих банків і банків з іноземним капіталом, державних банків. Ці визначення статусу банку дадуть змогу Національному банку диференційовано підходити до встановлення нормативів залежно від ризику, який такий банк бере на себе або який несе банківська система. За спеціалізацією банки бувають ощадними, інвестиційними, іпотечними (видають довгострокові кредити під заставу нерухомого майна) та розрахунковими (кліринговими). Така спеціалізація визначається у разі, якщо понад 50% банківських активів є активами одного типу. Для спеціалізованого ощадного банку 50% його пасивів мають бути вкладами фізичних осіб.

Завдання для самоперевірки

Питання для самоперевірки

Пояснити сутність та місце кредитної системи у національній економіці.

Охарактеризуйте функції структурних елементів кредитної системи.

Яке місце у кредитній системі відводиться банківській системі?

Охарактеризуйте еволюцію розвитку кредитної системи в Україні.

Теми рефератів:

Необхідність і зміст кредитних відносин.

Кредитна система, її функціональна та інституціональна структури.

Особливості державного кредиту.

Джерела і механізм формування банківського прибутку.

Питання для дискусії:

Національні та міжнародні кредитні інститути проблеми розвитку і суперечності.

Тестові завдання

1. Які з перелічених принципів не є принципами кредитування?

а) терміновість;

б) платність;

в) повернення кредитів;

г) ефективність користування позиками.

2. Які функції не виконує кредит?

а) акумулююча;

б) перерозподільча;

в) стимулююча;

г) контрольна.

3. До функцій центрального банку не відноситься:

а) емісія грошових знаків;

б) регулювання грошового обігу відповідно до потреб економіки;

в) зберігання золото-валютних резервів країни;

г) видача кредитів населенню.

4. Якщо НБУ продає велику кількість державних цінних паперів на відкритому ринку, то він має на меті:

а) зробити кредит більше доступним;

б) знизити дисконтну ставку;

в) збільшити обсяг інвестицій;

г) зменшити загальну масу грошей в обігу.

5. Короткострокові позики найчастіше використаються для:

а) покупки устаткування;

б) будівництва нових заводів і будинків;

в) покриття витрат з виплати зарплати;

г) фінансування наукових досліджень.

6. Які функції виконують комерційні банки?

а) надання позики промисловим підприємствам;

б) емісія грошей;

в) здійснення розрахунків між окремими господарчими одиницями;

г) зберігання золотого запасу держави.

7. Які операції комерційних банків належать до активних?

а) випуск акцій;

б) надання позики підприємствам;

в) залучення до зберігання в банку коштів населення, підприємств;

г) немає вірної відповіді.

8. Які пасивні операції здійснюють комерційні банки?

а) вкладення капіталу банку в розбудову мережі транспорту;

б) надання грошової позики окремим громадянам на будівництво житла;

в) розміщення серед населення облігацій державної позики;

г) немає вірної відповіді.

9. Які операції комерційних банків відносяться до трастових:

а) емісія грошей;

б) посередництво в одержанні клієнтом кредиту;

в) посередництво в операціях з цінними паперами, валютою, майном;

г) діяльність банку з управління майном, переданим клієнтом банку за дорученням.

10. Іпотечний банк – це банк:

а) який займається емісійно-інвестиційними операціями;

б) який займається зовнішньоекономічними операціями;

в) який займається позичково-ощадними операціями;

г) який видає позички під заставу нерухомості.

11. Яка з операцій не належить до банківського кредиту:

а) лізинг;

б) іпотека;

в) комерційний кредит;

г) овердрафт.

Тема 15. Державне регулювання економіки

Питання для самостійного вивчення

1.Еволюція поглядів на роль держави в економіці.

2.Форми  і методи державного регулювання ринкової економіки.

Література

  1.  Основи економічної теорії: політекономічний аспект: підручник/ За ред.     Т.Н. Климка, В.П. Несторенко.- К.: Вища школа.- Знання, 2007.-743с.
  2.  Костюк В.С. Економічна теорія: навч. посібник / В.С.Костюк, А.М.Андрющенко, І.П.Борейко. – К.: Центр учб. Л-ри, 2009. -282с.
  3.  Базилевич В. Д.  Економічна теорія: Політекономія: Підручник /  В. Д Базилевич. – К., 2007 [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://rutracker.org/forum/viewtopic.php?t=2378367
  4.  Економіка. Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів. – Тернопіль: Економічна думка, 2002. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://pravo.biz.ua/category/ekonomichna_teoriya/
  5.  Економічна теорія. Політекономія. Навчальний пос. [Електронний ресурс]  - За заг. ред. В. М. Семененка та Д. І. Коваленка. - К.: Центр учбової літератури, 2010. - 360 с. – Режим доступу: http://pidruchniki.com.ua/15510518/ politekonomiya 
  6.  Основи економічної теорії: політекономічний аспект. Частини І, ІІ, ІІІ. КНУ ім. Т. Шевченка [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://ukrkniga.org.ua/ukrkniga-text/26/2/
  7.  Мамалуй О.О.Основи економічної теорії. Підручник[Електронний ресурс]. – Київ, 2006  // Режим доступу: http://pidruchniki.ws/00000000/politekonomiya/osnovi_ ekonomichnoyi_teoriyi_-_mamaluy_oo  
  8.  Васильева Е.В., Макеева Т.В. Экономическая теория. Конспект лекцій / Е.В.Васильева, Т.В.Макеева.  -  М.: Юрайт, 2009. — 192 с.
  9.  Экономическая теория: политэкономия / Под ред. Базилевича В.Д. - М.: Рыбари, 2009. — 870 с.

Теоретичні відомості

Державне регулювання економіки здійснюється у відповідних формах:

Бюджетно – податкове регулювання пов’язане з функціонуванням державних фінансів, формуванням державного бюджету та державними витратами і спрямоване на реалізацію цілей соціально – економічного розвитку країни.

Кредитно – грошове регулювання – діяльність держави, спрямована на забезпечення економіки повноцінною і стабільною національною валютою та регулювання грошового обігу відповідно до потреб економіки.

Адміністративно – економічне регулювання передбачає заходи адміністративного та економічного характеру, спрямовані на створення умов для функціонування ринкової системи і реалізації соціальних цілей суспільства (демонополізація, роздержавлення, приватизація, макроекономіч-

не планування і програмування, формування системи економічних, екологічних та соціальних стандартів і нормативів, регламентування зовнішньоекономічної діяльності).

Цінове регулювання здійснюється через вплив держави на ринкове ціноутворення шляхом законодавчих, адміністративних чи судових заходів з метою проведення кон’юнктурної та структурної політики, подолання інфляції, стимулювання виробництва, його модернізація, посилення конкурентноздатної національної економіки, пом’якшення соціальної напруги тощо.

Методи державного регулювання економіки – це сукупність способів, прийомів га засобів державного впливу на соціально – економічний розвиток країни.

За характером впливу на господарські суб’єкти державне регулювання економікою поділяється на пряме і непряме.

Прямі методи державного регулювання економікою – методи, за допомогою яких держава безпосередньо втручається в економічні процеси (держконтракт, держзамовлення, субсидії, субвенції, дотації, встановлення фіксованих цін, валютних курсів, ліцензування тощо).

Непрямі методи державного регулювання економікою – це сукупність опосередкованих засобів державного впливу на діяльність суб’єктів економіки. Вони поділяються на:

правові методи державного регулювання економікою – система законів та законодавчих актів, що регламентують діяльність суб’єктів господарювання;

адміністративні методи – це заходи державної влади: заборони, дозвіл або примус (укази, розпорядження, ліцензування тощо);

економічні методи державного регулювання економікою – це створення державою фінансових чи матеріальних стимулів, здатних впливати на економічні інтереси суб’єктів господарювання і зумовлювати їхню поведінку (ставка податку, облікова ставка, митний тариф, норма амортизації).

В основі регулювання національної економіки сконцентровані різні економічні теорії, кожна з яких по-різному уявляє механізм функціонування економіки та подає протилежні рекомендації стосовно ролі держави в стабілізації економіки. Серед них можна виділити наступні: класична теорія регулювання; кейнсіанська теорія; альтернативні теорії: монетаризм, теорія „економіки продукції”, теорія раціональних очікувань.

Прихильники класичної теорії (друга пол. ХVІІІ – поч. ХІХ ст.) вважають, що ринковий механізм здатний автоматично забезпечувати повну зайнятість без державного втручання в економіку. Вони визнають, що інколи на економіку можуть негативно впливати зовнішні фактори, такі як війни, політичні перевороти, біржові крахи, які тимчасово виводять її зі стану рівноваги. Проте здатність ринку до автоматичного саморегулювання є достатньою, щоб через деякий час знову відновити такий рівень виробництва, який відповідає умовам повної зайнятості та економічної рівноваги.

Уявлення прихильників класичної теорії не витримує випробування на практиці. Історичний досвід світової економіки показує, що держава змушена втручатися в економічні процеси. Переконаність в цьому зросла під впливом світової економічної кризи 30-х років (Великої депресії). Вирішальну роль у перегляді класичних уявлень про економічний механізм відіграв відомий англійський економіст Джон Мейнард Кейнс. Новий економічний світогляд Кейнс подав у своїй книзі „Загальна теорія зайнятості, відсотка та грошей”, надрукованій у 1936р. Він уперше піддав критиці класичну теорію і запропонував альтернативну, в основі якої сконцентроване державне регулювання економіки. Це явище отримало в науці назву „кейнсіанської революції”. Заслугою Кейнса є те, що він обґрунтував об’єктивну необхідність і роль державного регулювання ринкової економіки, з’ясував основні засоби та інструменти державного впливу: стимулювання сукупного попиту шляхом заохочення інвестиційної діяльності, а значить, зменшення ціни кредиту (рівня облікової ставки), розширення державних закупок; підвищення раціональної фіскальної політики тощо.

Кейнсіанська теорія тривалий час домінувала в теорії та практиці макроекономічного регулювання. Але наприкінці 70-х років в економіці багатьох країн головною стала проблема інфляції при одночасному падінні виробництва – „стагфляція”. Кейнсіанські рекомендації в нових умовах показали свою неефективність. Це призвело до виникнення альтернативних теорій.

Монетаристська теорія є найрішучішим виступом проти кейнсіанської теорії. Засновник – Мільтон Фрідмен. Цей напрям пропагує відмову від широкого втручання держави в економіку, віддає перевагу непрямим методам, а саме – регулюванню грошового обігу.

На відміну від кейнсіанців, монетаристи дотримуються думки, що ринкова система є достатньо самостійною і здатна самостійно відновлювати економічну стабільність. Вони відстоюють принципи вільної конкуренції.

Якщо кейнсіанці спираються на рівняння сукупних витрат (ВНП = СВ + І + ДВ + ЧЕ), то в основу монетаристської теорії полкладено рівняння обміну: МV = PQ.

Монетаристи вважають, що:

головну роль у регулюванні економіки виконує грошово-кредитна політика. Збільшуючи або зменшуючи грошову масу, держава може змінювати регулюючий вплив на економічну активність;

швидкість обертання грошей є стабільною, зміну її можна передбачити і врахувати;

стабільний розвиток економіки можна забезпечити за умов стабільного збільшення грошової маси. Цією метою Фрідмен запропонував монетарне правило: грошова маса має збільшуватися щорічно тими ж темпами, що й щорічний темп зростання реального ВВП.

Теорія економіки пропозиції виникла у зв’язку з нездатністю кейнсіанської теорії запропонувати ефективні заходи проти стагфляції. Це неоліберальна економічна теорія, яка, на відміну від кейнсіанства, пропагує необхідність стимулювання пропозиції, а також зростання ефективності виробництва на основі зниження витрат виробництва, скорочення прибуткових податків, стимулювання інноваційного підприємства, скорочення соціальних витрат тощо. Прихильники теорії економіки пропозиції виступають за зниження податкового тиску на економіку. Вони пропонують відмовитися від системи прогресивного оподаткування, знизити податкові ставки на підприємництво, на заробітну плату і дивіденди. Зниження податків веде до скорочення бюджетних доходів, пропонуються різні способи вирішення проблеми бюджетного дефіциту: зменшити соціальні програми, скоротити апарат державного управління тощо.

Згідно з теорією економіки пропозиції, зниження податків викличе зростання реального ВВП.

Теорія раціональних очікувань стала досить поширеною в середині  70-х років, коли в економіці деяких країн спостерігалися одночасно інфляція і безробіття. Ця неокласична теорія, стверджує, що заходи держави зі стабілізації економіки є неефективними. Це обумовлено тим, що суб’єкти господарювання (підприємці, споживачі, наймані робітники), осмислюючи всю інформацію про об’єкти, які представляють для них грошовий інтерес, розуміючи можливі наслідки економічної політики держави, ведуть себе раціонально: приймають оптимальні (найкращі для них) рішення – рішення, які максимізують їхнє благополуччя.

Завдання для самоперевірки

Питання для самоперевірки

  1.  Охарактеризуйте переваги та недоліки ринкового та планово-державного механізму регулювання економіки.
  2.  Поясніть суть основних елементів механізму макроекономічного регулювання ринкової економіки змішаного типу.
  3.  Проаналізуйте зміст економічного дирижизму і економічного лібералізму.
  4.  Розкрийте зміст основних моделей державного регулювання економіки (американська, японська, шведська, німецька).
  5.  В чому полягає специфіка сучасної системи державного регулювання економіки України? Які фактори впливають на її функціонування?
  6.  Охарактеризуйте стратегічні цілі та функції державного регулювання економіки.
  7.  Поясніть сучасні підходи до державного регулювання економіки.
  8.  Проаналізуйте основні форми та методи державного регулювання економіки.

Теми рефератів:

Еволюція економічних уявлень про роль держави в економіці.

Економічні функції держави.

Основні напрямки, пріоритети, методи та інструменти економічної політики.

Державний сектор економіки і державне підприємництво як спосіб реалізації економічних функцій держави.

Національні моделі державного регулювання економіки.

 Питання для дискусій:

Бюджетний дефіцит: причини та шляхи його подолання.

Державний борг, його види та джерела покриття.

Тестові завдання

  1.  До недоліків ринкового механізму державного регулювання економіки належить:

а) спричиняє велику диференціацію населення за доходами;

б) породжує бюрократизм, корупцію;

в) виявляє руйнівну дію на навколишнє середовище;

г) правильні відповіді а, б;

д) правильні відповіді а, в;

е) усі відповіді правильні.

  1.  До характерних рис змішаної системи управління належить (дописати):

а) основним регулятором економічних процесів виступає ринковий механізм;

б) забезпечується реалізація вищих макроекономічних цілей;

в) ...

  1.  Які елементи включає механізм макроекономічного регулювання ринкової економіки змішаного типу:

а) ринкові регулятори;

б) важелі державного впливу на економіку;

в) корпоративне управління;

г) інститут соціального партнерства;

д) правильні відповіді а), б), г);

е) усі відповіді правильні.

  1.  Яка модель державного регулювання економіки передбачає управління соціально-економічним розвитком країни на основі активного втручання держави у процес розподілу і перерозподілу доходів, домінування ідей рівності й солідарності:

а) німецька;

б) японська;

в) шведська;

г) американська?

  1.  Який  принцип державного регулювання економіки передбачає, що держава повинна виконувати тільки ті функції, які не може забезпечити ринок:

а) мінімальної достатності;

б) пріоритетності;

в) цілеспрямованості;

г) системності;

д) немає вірних відповідей.

  1.  У перехідній економіці роль державного регулювання значна і в міру створення необхідних засад розвитку ринкових відносин вплив держави має:

а) збільшуватись;

б) зменшуватись;

в) не змінюватись.

  1.  Державне втручання в економіку країни спричинене необхідністю:

а) розвивати НТП;

б) сприяти досягненню рівноважного рівня цін;

в) зміцнювати національну оборону країни;

г) впливати на зміну відсоткової ставки комерційних банків.

  1.  Якщо сучасна економіка є регульованою, то чи є необхідність використати ринковий механізм:

а) ринковий механізм у регулюванні національної економіки не потрібен;

б) ринковий механізм має використовуватись в органічній єдності з державними регуляторами;

в) ринковий механізм має використовуватись тільки в окремих галузях народного господарства;

г) усі відповіді вірні.

 

Тема 16. Зайнятість і безробіття. Соціальна політика держави

Питання для самостійного вивчення

  1.  Роль держави в регулюванні розподілу доходів, забезпеченні рівня та якості життя населення.
  2.  Еволюція теоретичних концепцій ринку праці (концепція Філіпса, монетаризм, неокласицизм, інституціоналізм).

Література

Основи економічної теорії: політекономічний аспект: підручник/ За ред.     Т.Н. Климка, В.П. Несторенко.- К.: Вища школа.- Знання, 2007.-743с.

Костюк В.С. Економічна теорія: навч. посібник / В.С.Костюк, А.М.Андрющенко, І.П.Борейко. – К.: Центр учб. Л-ри, 2009. -282с.

Базилевич В. Д.  Економічна теорія: Політекономія: Підручник /  В. Д Базилевич. – К., 2007 [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://rutracker.org/forum/viewtopic.php?t=2378367

Економіка. Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів. – Тернопіль: Економічна думка, 2002. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://pravo.biz.ua/category/ekonomichna_teoriya/

Економічна теорія. Політекономія. Навчальний пос. [Електронний ресурс]  - За заг. ред. В. М. Семененка та Д. І. Коваленка. - К.: Центр учбової літератури, 2010. - 360 с. – Режим доступу: http://pidruchniki.com.ua/15510518/ politekonomiya 

Основи економічної теорії: політекономічний аспект. Частини І, ІІ, ІІІ. КНУ ім. Т. Шевченка [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://ukrkniga.org.ua/ukrkniga-text/26/2/

Мамалуй О.О.Основи економічної теорії. Підручник[Електронний ресурс]. – Київ, 2006  // Режим доступу: http://pidruchniki.ws/00000000/politekonomiya/osnovi_ ekonomichnoyi_teoriyi_-_mamaluy_oo  

Васильева Е.В., Макеева Т.В. Экономическая теория. Конспект лекцій / Е.В.Васильева, Т.В.Макеева.  -  М.: Юрайт, 2009. — 192 с.

Экономическая теория: политэкономия / Под ред. Базилевича В.Д. - М.: Рыбари, 2009. — 870 с.

10. Економічна теорія. Навчальний посібник. - К.: Центр учбової літератури, 2007. - 256 с.

Теоретичні відомості

Оскільки головна ланка у соціальній політиці держави — політика формування доходів населення, метою соціальної політики має стати мінімізація конфлікту між ефективністю та соціальною справедливістю. Співвідношення у доходах населення частки трансферних виплат та заробітної плати відіграє важливу роль у формуванні економічної поведінки індивіда та його трудової мотивації. Надмірно активне втручання держави у процеси перерозподілу, впровадження доходів призводить до зниження ділової активності у суспільстві і скорочення ефективності виробництва в цілому. З іншого боку, скорочення ролі держави в регулюванні доходів населення веде до зростання диференціації доходів, соціальної напруженості, загострення соціальних конфліктів і, як наслідок, до падіння виробництва, зниження його ефективності.

Існує чотири погляди на соціальну справедливість:

1) егалітарний — всі члени суспільства отримують рівні блага;

2) роулсіанський — максимізується корисність найменш забезпечених осіб;

3) утилітарний — максимізується загальна корисність усіх членів суспільства;

4) ринковий — справедливість встановлює ринок.

Слід зазначити, що найбільш протилежними поглядами на справедливість є егалітарний і ринковий, оскільки ринковий розподіл доходів потребує відповідності доходу кожного власника фактора виробництва граничному продукту від цього фактора. Отже, у цьому разі припустима значна нерівність у розподілі доходів.

Вибір принципів соціальної справедливості у перерозподілі доходів виявляється у кожному суспільстві по-своєму, виходячи з духовних засад, національних стандартів, що формувалися протягом усього історичного розвитку даної країни.

Однією з найважливіших категорій, необхідних при розгляді соціальної політики держави та соціальної справедливості, є бідність.

Бідність — одна з найстаріших і гострих проблем, яка потребує не тільки теоретичного розв'язання, а й практичних зусиль для її подолання. Це така форма соціально-економічного та соціально-психологічного відчуження, за якої індивід не може задовольнити мінімальний рівень фізичних та соціальних потреб, прийнятий за стандарт у даному суспільстві.

Основними формами бідності є абсолютна та відносна. Абсолютна бідність — це такий рівень добробуту, який не забезпечує стандартних матеріальних та духовних потреб населення. Проблема поділу бідності на абсолютну та відносну є одним з найсуперечливіших моментів усієї теорії. Відносна бідність притаманна будь-якому суспільству. Вона визначається за майновим розшаруванням населення (наприклад, бідними вважають від 10% до 30% населення з найнижчими доходами). Найбільшу увагу її вивченню приділяють у розвинутих країнах. За характером оцінки бідність поділяється на об'єктивну та суб'єктивну. Перша визначається за прийнятими у країні критеріями доходу та доступу до тих чи інших матеріальних і духовних благ: можливості дати дітям освіту, здобути професійну підготовку, якісно лікуватися, мати житло, що відповідає прийнятим стандартам, тощо. Другу розуміють як таку, яка визначається за самооцінкою, тобто людина тоді є бідною, коли вона сама так себе ідентифікує.

Відповідно до своєї тривалості бідність може бути тимчасовою (короткочасною), застійною (довгостроковою) та хронічною (передається з покоління до покоління). За глибиною бідність може набувати таких форм, як малозабезпеченість, зубожіння (якщо харчове споживання не забезпечує 80% мінімального раціону або якщо втрати на харчування перевищують 80% доходів), люмпеном і пауперизм. Дві останні форми є крайнім виявом зубожіння, коли люди відчужені від усіх офіційних форм доходів у суспільстві.

Базисний комплекс індикаторів бідності об'єднує характеристики масштабів, рівня та глибини бідності, сукупного дефіциту добробуту бідних домогосподарств, якості харчування та структури витрат.

Масштаби бідності (Q) — загальна кількість домогосподарств, які визнаються бідними згідно з обраними критеріями. Масштаби зубожіння (R) — загальна кількість домогосподарств, які визнаються зубожілими згідно з обраними критеріями.

Рівень бідності (Р0) — питома вага населення, яке визнається бідним відповідно до прийнятих критеріїв:

Методи визначення бідності різноманітні. До них належать:

абсолютні:

— метод використання мінімального споживчого бюджету (прожиткового мінімуму);

— калорійність харчування (менш як 2100 ккал за добу — бідність; менш як 1680 ккал за добу — зубожіння);

структурні:

  •  за питомою вагою витрат на харчування у сукупних доходах (витратах) домогосподарства (більш як 60% — бідність, більш як 80% — зубожіння);

— за питомою вагою найнеобхідніших витрат у сукупних доходах (витратах) домогосподарства;

відносні:

— за фіксованою часткою середньодушового / еквівалентного доходу в країні;

— за фіксованою часткою середньодушових / еквівалентних витрат в країні;

суб'єктивні:

— за самооцінкою; ресурсні:

— виходячи з реальних бюджетних можливостей надання допомоги.

Нині використання абсолютних (нормативних) критеріїв для визначення бідності в Україні є недоцільним, оскільки немає науково обґрунтованого мінімального споживчого бюджету (прожиткового мінімуму), з одного боку, і швидких зрушень у структурі споживання населення, обумовлених інфляцією, — з другого.

У цілому державна політика щодо бідного населення має здійснюватися у різних формах і спрямовуватися на вирішення різних завдань стосовно тих основних груп населення, які формують загальну сукупність бідних та зубожілих у країні.

Неокласична концепція (друга половина ХІХст. – розроблена Л.Вальрасом) – розглядає ціновий механізм як основний регулятор динамічної системи ринку праці.

Кейнсіанська теорія ринку праці розглядає ринок праці як статичну систему з жорстко фіксованою ціною праці (30-ті роки, Дж. М. Кейнс).

Інституціаналізм – напрям, який пояснює диспропорції ринку праці особливостями динаміки окремих галузей економіки, професійних і демографічних груп (60-70-ті роки, Т. Веблен, Дж. Гелбрейт).

Завдання для самоперевірки

Питання для самоперевірки

  1.  Охарактеризуйте взаємодію економічних і соціальних критеріїв у розподілі доходів населення.
  2.  Які цілі ставить держава, регулюючи оплату праці?
  3.  Чим обумовлюється рівень життя населення?
  4.  Якими показниками визначається рівень життя?
  5.  Які функції виконує державна служба зайнятості?
  6.  Якими методами держава регулює попит на робочу силу?
  7.  У чому полягає суть теорії монетаристів щодо регулювання ринку праці?
  8.  Розкрийте сутність короткострокової кривої Філіпа та висновки, які випливають з аналізу, для державного регулювання зайнятості.
  9.  Поясніть особливості довгострокової кривої Філіпа та висновки, які випливають з аналізу, для державного регулювання зайнятості.
  10.  Охарактеризуйте неокласичну та інституціональну теорію ринку праці.

Теми рефератів:

Ринок праці та особливості його функціонування. Формування та рух економічно активного населення.

Безробіття, його види і соціально-економічні наслідки.

 Питання для дискусії:

Безробіття в Україні і в світі.

Тестові завдання

  1.  Чим зумовлена різноманітність форм вираження показників соціального прогресу:

а) різноманітністю галузей;

б) неможливість виділити єдиний універсальний показник соціального прогресу;

в) різноманітність виконуваних функцій різними галузями соціальної сфери;

г)  усі відповіді вірні?

  1.  З погляду класичної теорії причиною циклічного безробіття є:

а) надмірна заробітна плата;

б) низька зарплата;

в) надмірна пропозиція робочої сили;

г)  недостатній попит на робочу силу.

  1.  Яка теорія доводить неможливість одночасного зростання безробіття та інфляції:

а) класична теорія;

б) кейнсіанська теорія;

в) теорія економіки пропозиції;

г) теорія раціональних очікувань?

  1.  Англійський вчений-економіст Дж. Кейнс вважав, що:

а) приватна власність на засоби виробництва сприяє високому рівню зайнятості;

б) у ринковій економіці є механізм, здатний у короткий термін забезпечити високий рівень зайнятості;

в) для зниження безробіття уряд має збільшувати державні закупки і платні послуги;

г)  в основі управління економікою країни має бути система централізованого планування.

  1.  Що є об’єктами державного регулювання ринку праці (дописати):

а) зайнятість;

б) трудові відносини;

в) розподіл та перерозподіл робочої сили;

г) ...

  1.  Метою державного розподілу та перерозподілу ринкових доходів є зрівняння диференціації за рівнем доходів і капіталу:

а) так; б) ні.

  1.  Низьким вважається індекс людського розвитку, якщо він:

а) менший 50;

б) менший 1;

в) менший 0,5;

г) немає вірних відповідей.

  1.  Що необхідно розуміти під рівнем освіти при визначенні показників рівня життя:

а) кількість років, які провів „середній громадянин” в режимі навчання після 15 років;

б) відсоток в країні громадян з вищою освітою;

в) кількість років, які провів „середній громадянин” в режимі навчання протягом усього свого свідомого життя;;

г)  відсоток в країні громадян без початкової освіти?

  1.  Крива Філіпса у короткостроковому періоді відображає зв’язок між безробіттям та:

а) рівнем заробітної плати;

б) рівнем інфляції;

в) рівнем споживчих витрат;

г) обсягом державних витрат.

  1.  Згідно з поглядами М. Фрідмена, рівновага на ринку праці за природного рівня безробіття означає:

а) відсутність фрикційного і структурного безробіття;

б) рівновагу між сукупним попитом і сукупною пропозицією;

в) однаковий рівень очікуваного і фактичного рівня інфляції;

г)  перевищення реального рівня інфляції над очікуваним.

 

Тема 17: Світове господарство та глобалізація світогосподарських зв’язків  

Питання для самостійного вивчення

1. Міжнародна торгівля і утворення світових ринків товарів.

2. Суть, причина, форми і тенденції розвитку міграції робочої сили.

3. Міжнародний рух капіталу.

4. Глобальні світові тенденції та їх вплив на Україну.

5. Глобальні проблеми народонаселення і міграції робочої сили.

6. Масштаби загрози і шляхи вирішення екологічних проблем.

Література

  1.  Костюк В.С. Економічна теорія: навч. посібник / В.С.Костюк, А.М.Андрющенко, І.П.Борейко. – К.: Центр учб. Л-ри, 2009. -282с.
  2.  Базилевич В. Д.  Економічна теорія: Політекономія: Підручник /  В. Д Базилевич. – К., 2007 [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://rutracker.org/forum/viewtopic.php?t=2378367
  3.  Економіка. Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів. – Тернопіль: Економічна думка, 2002. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://pravo.biz.ua/category/ekonomichna_teoriya/
  4.  Економічна теорія. Політекономія. Навчальний пос. [Електронний ресурс]  - За заг. ред. В. М. Семененка та Д. І. Коваленка. - К.: Центр учбової літератури, 2010. - 360 с. – Режим доступу: http://pidruchniki.com.ua/15510518/ politekonomiya 
  5.  Мамалуй О.О.Основи економічної теорії. Підручник[Електронний ресурс]. – Київ, 2006  // Режим доступу: http://pidruchniki.ws/00000000/politekonomiya/osnovi_ ekonomichnoyi_teoriyi_-_mamaluy_oo  
  6.  Васильева Е.В., Макеева Т.В. Экономическая теория. Конспект лекцій / Е.В.Васильева, Т.В.Макеева.  -  М.: Юрайт, 2009. — 192 с.
  7.  Экономическая теория: политэкономия / Под ред. Базилевича В.Д. - М.: Рыбари, 2009. — 870 с.

Теоретичні відомості

Глобалізація світового господарства супроводжується розвитком різних форм міжнародної економічної діяльності, яка включає: міжнародну торгівлю товарами та послугами; рух капіталів і зарубіжних інвестицій; міграцію робочої сили; міждержавну кооперацію виробництва; обмін у галузі науки і техніки; валютно-кредитні відносини. Послідовність перелічених форм відображає реальний історичний хід становлення світового господарства.

Міжгосподарські зв'язки починалися зі світової торгівлі, яка пройшла шлях від одиничних зовнішньоторговельних угод до масштабного торговельно-економічного співробітництва та формування світового ринку — сфери стабільних товарно-грошових відносин між країнами, які пов'язані між собою участю у міжнародному поділі праці. Міжнародна торгівля створює велику кількість переваг, що стимулює економічний розвиток окремих країн. Завдяки їй держави отримують можливість імпортувати продукцію, яку вони не виробляють самі. Світова торгівля сприяє поширенню нових ідей та технологій.

Останнім часом загальний обсяг світового торговельного обороту збільшувався набагато швидше, ніж загальний обсяг світового доходу. Це свідчить про те, що зовнішньоекономічні зв'язки відіграють дедалі важливішу роль практично в усіх розвинутих країнах.

Для сучасної світової торгівлі характерні такі риси: у структурі товарообороту збільшується частка обробленої продукції і значно скорочується питома вага сировинних товарів; зростає роль наукомістких виробів (комп'ютерна техніка та інше електронне обладнання); у світовому господарстві створено не тільки ринок товарів у вигляді продукту, а й світовий ринок послуг.

Сучасні держави регулюють торгівлю з іншими країнами. При цьому можуть застосовуватися дві протилежні форми торговельної політики — протекціонізм і вільна торгівля.

Важливим чинником міжнародних економічних відносин є експорт капіталу. Вивіз капіталу здійснюється в таких основних формах: прямі інвестиції, портфельні інвестиції, середньо- та довгострокові кредити позичкового капіталу. Прямі інвестиції дають право прямого контролю за іноземними підприємствами та компаніями. Вивіз капіталу в розмірах, що не дають права прямого контролю, веде до створення портфельних інвестицій.

Тепер більше поширені прямі інвестиції. Найзначніші експортери капіталу — Японія, США, Франція, Німеччина та Велика Британія. Географічно майже 80% прямих зарубіжних інвестицій переміщується серед розвинутих країн світу, інші направляються у країни, що розвиваються, та в держави з перехідною економікою.

Міжнародні кредити використовуються для поповнення основного капіталу, кредитування та фінансування операцій з придбання акцій, будівництва і реконструкції іноземних підприємств.

Важливе місце в розвитку міжнародного виробничого співробітництва посідають спільні підприємства. Останнім часом значно зросли темпи створення таких підприємств у країнах Східної Європи, в республіках колишнього СРСР та Китаї.

Надзвичайно сприятливі умови для залучення іноземного капіталу створюються у вільних (спеціальних) економічних зонах (ВЕЗ, СЕЗ). Вони являють собою територіально обмежені райони, які мають специфічні митні та торговельні режими, що визначаються вільним переміщенням капіталу, товарів та фахівців. Розрізняють такі види вільних економічних зон: експортні промислові зони, зони вільної торгівлі, парки технологічного розвитку, зони страхових та банківських послуг, комплексні зони. Згідно з існуючими оцінками у світовій економіці діють близько 3 тис. СЕЗ, які обслуговують понад 10% світового товарообороту.

Інтернаціоналізація міжнародної економічної діяльності передбачає розвиток такої форми міжнародних економічних зв'язків, як міграція робочої сили. Вона виявляється в еміграції (виїзді за кордон) та імміграції (приїзд трудящих з-за кордону).

Існують головні закономірності міжнародних міграцій населення. Вони полягають у посиленні ролі трудової міграції, постійному збільшенні масштабів міграції, значному збільшенні нелегальної міграції, у зростанні серед мігрантів частки висококваліфікованих спеціалістів. Важливо зазначити, що сучасна імміграційна політика західних держав дедалі більше орієнтується на потреби внутрішнього економічного розвитку. Цій політиці відповідає й ефективне імміграційне законодавство, яке передбачає селективне (вибіркове) залучення фахівців у нові галузі науки і техніки.

Міжнародні науково-технічні відносини здійснюються у різних формах, що включають продаж готових товарів, комплектного устаткування для виробництва, а також патентів, ліцензій, ноу-хау. При цьому продаж технологій стає важливим засобом захоплення іноземних ринків. Значно поширюються також міжнародні маркетинг, інжиніринг, гудвіл, лізинг, надання інформаційних послуг у різних галузях економіки і техніки.

На основі розглянутих вище форм міжнародних економічних зв'язків складаються міжнародні валютні відносини — повсякденні зв'язки між приватними особами, фірмами, банками на валютних та грошових ринках з метою здійснення міжнародних розрахунків, кредитних та валютних операцій. Співвідношення між сумою платежів, одержаних з-за кордону, і сумою платежів, переказаних за кордон за певний проміжок часу, називається платіжним балансом держави.

До числа найбільш актуальних проблем сучасного людства відноситься проблема народонаселення, пов'язана насамперед із прискореними темпами зростання населення. Так, на початку нашої ери на Землі нараховувалося близько 200 млн осіб, у 1000 р. - 275 млн, у середині  17 ст. - 500 млн, у 1850 - 1,3 млрд, у 1900 - 1,6 млрд, у 1950 - 2,5 млрд, у 1970 - 3,6 млрд за даними на 1999 рік, чисельність населення світу становила 6 млрд.

За оцінками ООН, чисельність населення збільшується на 1,2%, тобто 77 млн. 97% зростання доводиться на такі країни, як Індія, Китай, Пакистан, Нігерія, Бангладеш, Індонезія.

За прогнозам експертів ООН, до 2025 року населення світу досягне 8,3 млрд. людей. На земній кулі щорічно народжується більш ніж 130 млн. людей, вмирає 50 млн.; таким чином, приріст населення складає близько 80млн. людей.

Як показує досвід цілого ряду країн, зниження темпів росту населення залежить від багатьох факторів. До таких факторів належать забезпечення всього населення житлом належної якості, повна зайнятість, вільний доступ до освіти і медичного обслуговування. Останнє ж неможливе без розвитку національної економіки на основі індустріалізації і модернізації с.г, без розвитку освіти, рішення соціальних питання. Дослідження, проведені в останні роки у деяких країнах Азії та Латинської Америки, показують, що там, де рівень економічного і соціального розвитку більш низький, де більшість населення безграмотне, народжуваність дуже висока, хоча у багатьох з них проводиться політика з регулювання народжуваності, і навпаки, її зниження при прогресивних економічних перетвореннях.

Зміни, що відбуваються в чисельності населення, називають рухом населення. Він буває природним і механічним. Природний рух визначається як різниця між народжуваністю і смертністю. Показники народжуваності та смертності є найвищими в країнах, що розвиваються. Їх зниження відбувається з ростом економічного розвитку країни: народжуваність падає з підвищенням соціального статусу жінки, а смертність - завдяки покращанню медичного обслуговування та підвищенню рівня життя. Розрізняють два типи відтворення населення як показники його природного руху:

1 тип відтворення: низька народжуваність і низька смертність. Природний приріст до 10 чол. на 1000 жителів (менше 1%). Це призводить до скорочення трудових ресурсів, старіння нації. До цього типу відносять розвинені країни Західної, Східної, Центральної Європи, США, Японію, Канаду, Австралію. Від'ємний приріст населення мають ФРН, Угорщина, Бельгія, Австрія, Данія, Україна.

2 тип відтворення: висока народжуваність і низька смертність. Природний приріст перевищує 1,2% (понад 12 чол. на 1000 жителів). До цього типу належать країни Африки, Азії, Латинської Америки, Албанія.

Складність і динаміку чисельності й руху населення висвітлює теорія демографічного переходу. Вона пояснюю відмінності у природному прирості населення різних регіонів насамперед соціально-економічними факторами.

Перша спроба оцінити динаміку кількості населення і відповісти на питання, чи може Земля прогодувати всіх на ній живучих, пов’язана з ім’ям Томаса Мальтуса, який в швидкому рості населення передбачав згубні екологічні наслідки.

Т.Мальтус стверджував, що чисельність населення збільшується в геометричній прогресії, в той час як харчові ресурси, необхідні для прожитку цього населення, в арифметичній. Таким чином, рано чи пізно, як би повільно населення не росло, лінія його росту перетнеться з прямою харчових ресурсів-арифметичною прогресією. Коли чисельність населення досягне цієї точки, загальмувати його ріст зможуть тільки війни, злидні, хвороби та пороки (необхідно відмітити, що до цих способів боротьби з збільшенням населення він ніколи не закликав). В інших видавництвах своєї книги Мальтус пропонував інші способи „гальмування” чисельності населення: безшлюбність, удівство, пізні шлюби. Перенаселення в концепції Мальтуса – не тільки біда людства, але й благо, яке змушує багаточисленних та лінивих від природи робітників із-за конкуренції якісно працювати за невисоку платню.

Теорія Мальтуса з моменту виходу книги стала предметом гострих дискусій:одні критикували автора за негуманність ідеї, інші стали його прихильниками, побачивши в ній закон, дійсний для будь-якої епохи. Послідовники Мальтуса в 20 ст. - мальтузіанці та неомальтузіанці пояснюють бідність населення не рівнем розвитку продуктивних сил, а „природним законом природи”, а соціально-економічну відсталість країн, що розвиваються не економічною ситуацією в країні та світі, а винятково надмірним ростом населення. В дійсності помітна тенденція, що ріст засобів існування викликає надмірний ріст народжуваності, на певному етапі переходить в протилежну – підвищення рівня життя веде до зниження народжуваності і не тільки до стабілізації чисельності населення, але й до абсолютного його зниження.

Міграція (від латинського migratio - переселення) - фізичне переміщення населення, внаслідок чого відбувається зміна його кількості, тобто механічного руху. Бувають внутрішні та зовнішні міграції. Внутрішні характерні практично для всіх країн - переїзд, переміщення населення в межах країни. Переміщення з однієї країни до іншої називається зовнішньою міграцією. Виїзд до іншої країни на постійне місце проживання називається еміграцією, в'їзд людей до країни – імміграцією.

Зовнішні міграції відбувалися постійно, але набули масового характеру, з виникненням капіталістичних відносин. Центром масової імміграції стала Західна Європа. За 1815-1915 рр. з Європи виїхало 35 - 40 млн. чол. Більшість переїхала до Північної Америки, де освоювалися величезні території. Прикладами насильницької еміграції є вивезення негрів з Африки до Америки (ХVІІІ ст.), переселення кримських татар ХХ ст. до Сибіру та Уралу.

Існують міграції тимчасові, головним чинником яких виступає економічний і соціальний рівень розвитку країн. Так, у країнах Західної Європи працюють 13-14 млн. іноземців. Окремо можна говорити і про сезонні міграції (з Мексики для збору врожаю до США). Важливе значення має й політичний фактор (після розпаду СРСР зросла еміграція до Західної Європи, США, Канади, Ізраїлю, Австралії).

Вивчаючи переміщення населення, демографи визначили основні причини міграції:

- природно-географічні (освоєння нових земель - США, Австралія);

- соціально-економічні (зі слаборозвинених країн до розвинених, переїзд кращих учених до США, Японії, ФРН);

- релігійні (між Індією та Пакистаном, Бангладеш);

- національні (формування населення Ізраїлю);

- політичні (розпад держав, репресії, переслідування).

Демографічна політика - система заходів, що їх проводить уряд держави для зміни демографічної ситуації в бажаний бік. Прикладами країн, де основне завдання - зменшення приросту населення, є Китай, Індія, Бангладеш, Індонезія, Шрі-Ланка. Типовий приклад демографічної політики, спрямованої на зростання природного приросту (за рахунок збільшення народжуваності), країни Західної Європи. Демографічна проблема залишається досить гострою з глобальних проблем людства.

Іноземна робоча сила вербується нині, як правило, за допомогою створених за кордоном державних вербувальних комісій, у функції яких входить ретельний відбір кандидатів для праці на підприємствах своєї країни з урахуванням їх віку, здоров'я, кваліфікації. Такі вербувальні пункти засновані, зокрема, німецьким урядом в Італії, Греції, Іспанії, Туреччині, Португалії. Аналогічні вербувальні агентства за кордоном має й Франція, а також інші країни. Держава часто регулює й перевезення робітників, що завербовані за кордоном, звичайно їх доставляють до місця роботи партіями у спеціальних поїздах.

Важливим елементом імміграційної політики західних держав є встановлення юридичного статусу мігрантів, що визначає їхні соціально-економічні, трудові, житлові та інші права, закріплені як у міжнародних угодах, так і в національних законодавствах. Цей статус позбавляє іноземних робітників політичних прав, обмежує в більшості випадків їх участь у профспілковій діяльності, регламентує строки перебування мігранта в країні зайнятості. У Швейцарії, наприклад, іммігрантам заборонено протягом року міняти місце роботи, протягом двох років - професію та місце проживання, заборонено брати участь у профспілковій діяльності. Подібні за змістом законодавства щодо іммігрантів діють також у Бельгії, Нідерландах, Франції, ФРН, Швеції та інших країнах. Разом з тим засоби державного регулювання імміграції в різних країнах дещо відмінні. Французький та бельгійський уряди, наприклад, заохочують сімейну інтеграцію і проводять курс на обмеження загальної кількості іноземців, що перебувають у країні. Німецький уряд установив обмежувальний кількісний ценз для іноземців у районах країни з їх надто високою питомою вагою і здійснює ротацію іноземних працівників у цілому.

Різноманітні аспекти трудової міграції та статусу іноземних працівників регулюються двосторонніми та багатосторонніми угодами, відповідними національними законодавчими актами та урядовими постановами. Двосторонні угоди про обмін робочою силою укладені між ФРН і Туреччиною, ФРН і Італією, Марокко, між Нідерландами й Тунісом, Францією й Алжиром, Францією й Португалією. Окремі угоди регулюють міграцію в певних регіонах світу. До них належить, зокрема, укладена скандинавськими країнами угода про утворення «Скандинавського ринку праці», відповідно до якої між цими країнами встановлений вільний обмін робочою силою.

Засоби й методи реалізації міграційної політики західних країн змінюються залежно від конкретної ситуації на ринку праці.

Так, в умовах дефіциту трудових ресурсів у західноєвропейських країнах уряди цих держав уживали заходів до заохочення імміграції, в тому числі й нелегальної. Коли ж інтереси монополій почали вимагати зниження рівня імміграції, держава поставила перешкоди новому припливові іноземної робочої сили.

У 1980 р. Міжнародна організація праці розпочала здійснення Європейського регіонального проекту відносно мігрантів другого покоління. Цей проект має на меті сприяння інтеграції молодих мігрантів у життя тих країн, де працюють їхні батьки, а у випадку добровільного повернення - в життя країни походження. В межах цього проекту здійснюється експериментальний проект забезпечення професійної підготовки молодих мігрантів, що мають відповідну кваліфікацію.

Останнім часом у зв'язку з утворенням «єдиної Європи» у країнах ЄС гостро постало питання про можливі наслідки цього процесу на ринку робочої сили. Активно обговорюється перспектива припинення використання праці іммігрантів із країн «третього світу». На запровадженні найсуворіших обмежень наполягають передусім уряди Франції, ФРН та Великої Британії, в яких переселенці із слаборозвинутих регіонів становлять абсолютну більшість серед іммігрантів.

Державне регулювання міграційних процесів дає позитивні результати, але має дошкульні місця. Контроль за рівнем в'їзду іноземців, здійснюваний усіма урядами країн імміграції, безумовно, сприяє дозуванню їхнього припливу залежно від виробничих потреб й ситуації на ринку праці. В такий спосіб попереджається спалах соціального напруження, який міг би виникнути за масового припливу іноземців в умовах власного масового безробіття. Навіть з урахуванням існування двох ринків праці - для іммігрантів та для своїх працівників - уникнути конфронтації між ними було б важко. Регулювання надає організованого й певною мірою планомірного характеру найманню, розподілові й використанню імпортованої робочої сили.

Разом з тим усі закони й підзаконні акти держав-споживачів іноземної праці не надають рівних прав іммігрантам в економічній, політичній й соціальній сферах, як цього вимагає Загальна Декларація прав людини й рішення МОП у справах мігрантів. У постановах урядів національні інтереси превалюють над міжнародними нормами та інтернаціональними принципами рівності й свободи.

Активну роль у регулюванні міжнародних міграційних процесів і захисті прав мігрантів відіграє Міжнародна організація з питань міграції (МОМ). Основними завданнями, які вирішує ця організація, є:

- управління впорядкованою і плановою міграцією громадян з урахуванням потреб країн еміграції та імміграції;

- сприяння переміщенню кваліфікованих кадрів між державами;

- організація міграції біженців та переміщених осіб, змушених залишити свою батьківщину.

Завдання для самоперевірки

            Питання для самоперевірки

  1.  Охарактеризуйте особливості здійснення міжнародної торгівлі як форми міжнародних економічних відносин.
  2.  Які причини, форми і тенденції розвитку міграції робочої сили?
  3.  Охарактеризуйте тенденції міжнародного руху капіталу.
  4.  Які глобальні світові тенденції мають вплив на Україну?
  5.  Охарактеризуйте глобальні проблеми народонаселення і міграції робочої сили.
  6.  Як можна окреслити масштаби загрози і шляхи вирішення екологічних проблем?

Тестові завдання

1. Принцип порівняльних переваг вперше сформулював:

а) Адам Сміт;

б) Давід Рікардо;

в) Жан Боден;

г) Джон Кейнс.

2. Країна А може виробляти 2 т пшениці або 8 т вугілля, використовуючи одну одиницю ресурсів. Країна Д може виробляти 4 т пшениці або 10 т вугілля, використовуючи також одну одиницю ресурсів. За цих умов:

а) країна А буде експортувати пшеницю та імпортувати вугілля;

б) країна Д буде експортувати пшеницю та імпортувати вугілля;

в) країна А буде експортувати вугілля та імпортувати пшеницю;

г) країна Д буде експортувати вугілля та імпортувати пшеницю;

3. Абсолютна перевага країн у виробництві певного продукту означає, що ця країна:

а) здатна продавати більшу кількість цього продукту на власному ринку, ніж її конкуренти на своїх ринках;

б) має змогу розширити випуск цього продукту;

в) має перевагу в забезпеченні ресурсами для виробництва цього продукту;

г) експортує більше цього продукту, ніж її конкуренти;

д) усі відповіді вірні.

4. Активне сальдо платіжного балансу України збільшиться, якщо:

а) зростуть темпи економічного зростання;

б) збільшиться обсяг експорту товарів і послуг;

в) зростуть темпи інфляції;

г) знизяться реальні відсоткові ставки.

5. Яка ознака не характеризує сучасну міжнародну валютну систему:

а) повна демонетизація золота;

б) ліквідація номінального золотого паритету;

в) запровадження фіксованих валютних курсів;

г) скасування офіційної ціни на золото;

д) розширення кола резервних валют.

6. Яке твердження неправильне:

а) якщо підсумковий платіжний баланс дорівнює нулю, то платіжний баланс країни врівноважений;

б) за активного підсумкового платіжного балансу центральний банк збільшує валютні резерви;

в) підсумковий платіжний баланс дорівнює балансові офіційних розрахунків із протилежним знаком;

г) країна з додатним поточним рахунком фактично інвестує частину своїх національних заощаджень за кордон;

д) збільшення офіційних валютних резервів відображається у кредиті, а зменшення – у дебеті.

4. Перелік питань самостійної роботи, які включаються в екзаменаційні білети

  1.  Економічна думка в Україні.
  2.  Економічна теорія й економічна політика держави.
  3.  Економічні інтереси.
  4.  Сучасні види грошей.
  5.  Типізація економічних систем. Особливості сучасних економічних систем.
  6.  Домогосподарство в економічній системі суспільства.
  7.  Формування ринкової інфраструктури в Україні.
  8.  Переваги та недоліки ринкової економіки.
  9.  Нові світові форми підприємницької діяльності.
  10.  Особливості підприємництва в агропромисловому комплексі.
  11.  Основи менеджменту і маркетингу в підприємницькій діяльності.
  12.  Капітал як економічна категорія товарного виробництва.
  13.  Види монопольних утворень.
  14.  Заходи антимонопольної політики держави.
  15.  Макроекономічні показники сфери зовнішньоекономічних зв’язків.
  16.  Макроекономічні показники розподілу доходів та рівня життя.
  17.  Види та особливості економічних криз. Особливості сучасних економічних циклів.
  18.  Проблеми економічного зростання в Україні.
  19.  Кейнсіанська модель динамічної функції сукупного попиту і сукупної пропозиції.
  20.  Кредитна система та її структура.
  21.  Еволюція поглядів на роль держави в економіці.
  22.  Форми  і методи державного регулювання ринкової економіки.
  23.  Роль держави в регулюванні розподілу доходів, забезпеченні рівня та якості життя населення.
  24.  Міжнародна торгівля і утворення світових ринків товарів.
  25.  Суть, причина, форми і тенденції розвитку міграції робочої сили.
  26.  Глобальні світові тенденції та їх вплив на Україну.
  27.  Глобальні проблеми народонаселення і міграції робочої сили.
  28.  Масштаби загрози і шляхи вирішення екологічних проблем.


Данной работой Вы можете всегда поделиться с другими людьми, они вам буду только благодарны!!!
Кнопки "поделиться работой":

 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

56390. «Ругон-Маккары» Э. Золя 20.45 KB
  Главным этапом в творчестве писателя стала серия «Ругон-Маккары». Грандиозный замысел романа-хроники о семье Ругон-Маккаров сразу же поставил Э. С 1868 по 1893 годы, за четверть века, Золя создал 20 томов естественной и социальной истории семьи во Второй империи
56391. Темперамент. Визначення типу темпераменту 163 KB
  Мета уроку: познайомити учнів з типами вищої нервової дiяльностi навчити встановлювати причинно-наслiдковi зв’язки між властивостями нервових процесів та типами темпераменту; продовжувати формувати уявлення...
56397. Эстетические взгляды О. Уайльда, их воплощение в романе «Портрет Дориана Грея» 18.92 KB
  Эстетизм для автора «Портрета» всегда был не кредо, а скорее проблемой, и потому в романе он сделал попытку переосмыслить его постулаты. В этом отношении удачным литературным примером стал для него знаменитый роман Ж. К. Гюисманса «Наоборот»
56398. Where do they come from? Present Simple Tense 37 KB
  I аm glad to see you, friends. I like to play games very much. Listen to me and try to guess words which begin with a letter e. g. B. We will play Miss Bells bag. I write the letter B on the board. The first team names an item for that letter scores a point and another for putting it in a correct sentence, e. g. In her bag Miss Bell has a banana.