ID: 4012

Название работы: Економічна теорія, її предмет, методи та функції

Категория: Контрольная

Предметная область: Экономическая теория и математическое моделирование

Описание: Економічна теорія, її предмет, методи та функції Економічна теорія: виникнення та етапи розвитку. Об’єкт і предмет економічної теорії (далі – ЕТ). Економічні закони та економічні категорії. Методи дослідження економ...

Язык: Украинкский

Дата добавления: 2012-11-10

Размер файла: 248.5 KB

Работу скачали: 19 чел.

Економічна теорія, її предмет, методи та функції

1.  Економічна теорія: виникнення та етапи розвитку.
2.  Об’єкт і предмет економічної теорії (далі – ЕТ).
3.  Економічні закони та економічні категорії.
4.  Методи дослідження економічних явищ і процесів. Функції економічної теорії.
5.  Практичне значення економічної теорії (самостійно).

Економіка (в перекладі з грецької «мистецтво ведення народного господарства») в сучасних умовах представлена як багатозначне поняття. Зокрема, економіку сьогодні визначають як:

•  Народне господарство певної країни, групи країн або всього світу;
•  Сукупність економічних відносин в сфері виробництва, розподілу, обміну, споживання продукції.
•  Економічна наука, що вивчає народне господарство в цілому або його окремі галузі, сфери, вільні економічні зони, тощо.
•  Економіка – взаємодія людини з оточуючим світом, навколишнім природнім середовищем, специфіка і ступінь оволодіння людиною силами природи.
•  Економіка – взаємодія продуктивних сил та виробничих відносин (сукупність особистісних та матеріально-речових факторів виробництва).
•  Економіка – базис, система виробничих відносин.
•  Економіка – через призму розуміння екоцентричної моделі, в середині якої стоїть людини (індивід) з її знаннями, досвідом, практикою тощо.

Економіка як сукупність суспільних відносин, як народне господарство певної держави є об’єктом вивчення економічної теорії.

Економічна наука – це сфера наукової діяльності людини, основною функцією якої є пізнання та систематизація об’єктивних знань про закони і принципи розвитку економічної дійсності.

Економічна наука являє собою систему наукових поглядів на господарське життя суспільства. Економічна теорія дає уявлення про закономірності розвитку суспільства, не лише пояснює, а й дає можливість запобігти негативним явищам та помилкам в економічному суспільстві, тобто створює можливість прогнозувати розвиток, економити ресурси, сприяти підвищення рівня життя населення.

«Економіка як індустріальний тип виробництва на певному етапі свого розвитку перейшла в постіндустріальний тип виробництва, а з часом буде відтворена в ноосферному типі виробництва» - акад. Чухно.

Економіка – явище об’єктивне, реально відображає економічні зв’язки, принципи розвитку тощо. Економічна теорія втілюється в господарську практику через економічну політику.

Економічна політика – джерело економічної влади. Вона виступає важелем розподілу, перерозподілу, обслуговування, утримання влади, в тому числі – економічної. Економічна політика використовується для перерозподілу прав власності та концентрації цієї власності у суб’єкта, що її здійснює.

Економічна політика – це цілісна система (комплекс) заходів держави, спрямованих на розвиток національної економіки в інтересах усіх соціальних груп суспільства.

Говорячи про економіку і багатозначність цього поняття, ми наголошуємо, що економіка як суспільно-економічна наука з’явилася не миттєво, необхідна була база, основа для створення цієї суспільної науки. Вважається, що ЕТ розпочала своє зародження з ідей про виробництво.

Виокремлюють 3 етапи розвитку економічної науки :

1.  Зародження. Цей етап датується 20 ст. до н.е. Саме в цей час в окремих першоджерелах ми знаходимо згадки про певні економічні ідеї, поняття. «Закони царя Ешуни»: в цій збірці вперше з’являються економічні ідеї ведення народного господарства (20 ст. до н.е.). 18 ст. до н.е. – Кодекс законів царя Хамураппі – вавилонського правителя, який вперше наголосив на необхідності захисту майнових інтересів. Захист майнових інтересів держави, рабовласників, специфіка регулювання економічних відносин містяться в цій пам’ятці. Трактат Каутілья Архашастра «Архашастра» - памятка давньоіндійської літератури, 4-3 ст. до н.е. Назва походить від 2х слів – «шастра» (наука) і «арха» (вигода). В цій праці вперше згадується поняття політична вигода та можливість економічної користі від господарської діяльності. Трактат містить окремі знання з економіки, техніки, політики, врегулювання земельних відносин, поодиноке розуміння процесу виробництва, а також окремі ідеї про фінансову стабільність держави. 4-3 ст. до н.е. – конфуціанство як окрема течія суспільної науки (Китай). Основоположні ідеї течії конфуціанства базувалися на тому, що захищали родову знать, шукали суспільний ідеал в минулому, була запропонована ідеальна програма вдосконалення та самовдосконалення людини і суспільства. Менц Зи – китайський мислитель, який (4-3 ст. до н.е.) запропонував аграрний проект, за яким селянам вперше в землеволодіння було надано окремі земельні ділянки. Давньоримський мислитель Верон в 1 ст. н.е. в своїх працях виокремлює специфіку виробництва, наголошує на необхідності ведення сільського господарства, в його працях з’являється поняття господарства та господарника.
2.  Етап формування протонауки (наука, яка передувала існуючій). На цьому етапі поступово відбувається формування емпіричних знань, поповнюється запас економічних знань про господарську діяльність, зявляються такі поняття як «економікос» (праця Ксенофонта), «економія», «економіка» (праці Аристотеля). Саме цей період представлений розвитком науки, господарства, виробництва, але еволюція економічної думки доповнюється досвідом тих цивілізацій, які були сформовані на етапі переходу до індустріального суспільства. Камералістика (від лат. скарбниця, казна); кремастика. У 17-18 ст. в країнах Західної Європи виокремлюється суспільно-економічна наука «політична економіка». 1615 р. – вперше вжито термін політична економіка Антуан Монкретьєн. Дав авторське бачення цього поняття. В 1645 його зявляється трактат з політичної економіки. Система наукових поглядів на господарське життя суспільства, що дають всебічне уявлення про закономірності його розвитку була відображена в понятійному апараті економічної науки.
3.  Цей етап ознаменувався появою у 18-19 ст. повноцінної науки – ЕТ. На цей час накопичено значний масив емпіричного матеріалу, сформовано на уточнено понятійно-категоріальний апарат, визначено об’єкт, предмет, принципи економічної науки. ЕТ як фундаментальна наука вивчає основоположні закономірності господарського життя і є методологічною основою для всіх інших економічних наук. В 17-18 ст. виокремлюються основні етапи в еволюції економічної науки , розвиваються наукові концепції – меркантелісти, фізіократи і класики.

Меркантилізм як напрям економічної науки предметом наукового дослідження покладено сферла нагромадження багатства. Основною сферою багатства вважалася сфера обігу та торгівлі. Представниками школи меркантилізму є Антуан Монкретьен, Т. Ман, Юм.

Меркантилісти вважали, що:

1.  багатство – це насамперед гроші. Повноцінними грошами є лише золото та срібло; достатньо нагромаджувати гроші у сфері обігу;
   1.  необхідне державне регулювання зовнішньої торгівлі;
   2.   необхідний імпорт дешевої сировини та експорт високоякісних товарів
   3.  на думку меркантилістів держава має проводити політику протекціонізму своїх товаровиробників;
   4.   держава повинна стимулювати активний торговельний баланс, який заключався у принципі «багато продавати, мало купувати».

Школа фізіократів. Фізіократи на відміну від меркантилістів акцентують увагу на виробництві та природному навколишньому середовищі. Основою концепції є «природний порядок» і саме тому назва школи походить від слів фізос і кратос – влада природи. Денемур ?? Серед представників школи необхідно відмітити Кене, Тюрго, Мірабо, Норе. Фізіократи джерелом багатства вважали працю в сільському господарстві, наголошували, що промисловість, торгівля тощо – це безплідні сфери, праця в цих сферах є неприбутковою. Кене «Економічна таблиця». На той час події, які відбувалися у Франції засвідчили кризові явища в економіці.

Основні ідеї фізіократів:

1.  Джерелом багатства є земля як природний засіб виробництва. Основною сферою створення багатства є сільськогосподарське виробництво.
2.  Запровадження еквівалентного або рівноцінного обміну продуктами діяльності сільського господарства.
3.  Концепція економічного лібералізму – «хай все йде так, як є», природний економічний вибір.

Школа класиків (класичної політичної економіки). Виникла з розвитком капіталізму, розвитком ринкового господарства. Основними представниками є Сміт, Рікардо, Петті.

Марксисти, маргіналісти, неокейнсінатство ….

Предмет економічної теорії є складним та багатогранним, як і економічна життєдіяльність людини. Об’єктом наукового дослідження економічної теорії виступає сукупність явищ, яка охоплюється дослідженням. (Єщенко).

Предмет – це мета наукових досліджень, те, що наука ставить у центр своєї системи.(Єщенко)

Предмет економічної теорії – закони, які визначає та вивчає наука, сукупність відносин.

Еволюція уявлень про предмет ЕТ відображена в концепціях представників наукових шкіл меркантилістів, фізіократів, класиків, марксистів, маржиналістів, в сучасних наукових концепціях.

Давньогрецькі та давньоримські мислителі визначали предмет ЕТ як вчення про закони ведення домашнього господарства. Меркантилісти, фізіократи, класики – наука про нагромадження, створення, примноження, розподіл багатства нації.

Марксисти: предмет – наука про виробничі відносини і закони, що управляють виробництвом.

А. Маршал – некласична економічна школа, наголошує на тому, що предмет дослідження: сфера індивідуальних і суспільних дій людей, що пов'язаних із створенням та використанням матеріальних основ добробуту.

П. Самуельсон – неокласична школа – предмет: дії людей в процесі вибору обмежених ресурсів для виробництва різних товарів.

Макконел Дрю предмет: ефективне використання обмежених виробничих ресурсів та управління ними з метою досягнення максимального задоволення потреб.

Економічна наука визначає специфіку структури загальної економічної теорії, і це структурування є наступним:

1.  Основи ЕТ
2.  Мікроекономіка
3.  Макроекономіка – закономірності функціонування народного господарства. Об’єкт – національний дохід, продукт, багатство, складові економічної політики (соціальна, митна, фінансова, промислова тощо).
4.  Мезоекономіка – вільні економічні зони, галущі, комплекси
5.  Мегаекономіка – закономірності функціонування світової економіки в цілому.

Економічна теорія в залежності від функціональної мети поділяється на позитивну та нормативна. Позитивна за мету дослідження визначає всебічне пізнання економічних процесів та явищ, розкриває їх взаємозв’язки та взаємозалежності, що зумовлені реальною економічною дійсністю, нормативна економічна теорія (фізіократи) вивчає та зясовує об’єктивні процеси, дає їм оцінку, робить висновки, розробляє рекомендації (щодо вдосконалення, прийняття адекватної економічної політики).

Методи ЕТ – це сукупність прийомів, способів, засобів, принципів, за допомогою яких досліджуються економічні категорії та закони функціонування та розвитку економічних систем.

Методологія – наука, що займається вивченням методів, способів, прийомів пізнання об’єктивної дійсності. Предмет науки сам визначає методи . Використання окремих методів пізнання дозволило сформулювати предмет наукового дослідження.

1.  Методи формальної логіки – загальнонаукові методи, запропоновані Аристостилем: аналізу і синтезу, індукції і дедукції, порівняння і аналогії, ін..
2.  Методи діалектичної логіки – метод наукової абстракції, поєднання кількісного і якісного аналізу, метод історичного аналізу тощо.
3.  Методи математичної логіки - багатофакторного аналізу, кореляції, латинського квадрату.

Економічне моделювання – формалізований опис економічних процесів і явиш за допомогою математики, структура якого відтворює процеси економічного життя суспільства.

Економічна модель дозволяє оцінити розвиток об’єкта пізнання.

Економічний експеримент – штучне відтворення економічних процесів та явищ з метою вивчення їх за оптимальних умов для подальшого практичного використання та впровадження. Використовується з метою практичної перевірки наукових гіпотез, попередити кризові явища та помилки в економічній політиці.

Економічна теорія вивчає об’єктивну економічну реальність. Понятійно-категоріальний апарат розкриває об’єктивну економічну реальну дійсність, формулює механізм дії економічних законів та принципів розвитку.

Економічні категорії – це теоретичні узагальнення, що містять абстрактні логічні теоретичні поняття, які містять і виражають суттєві властивості економічних процесів і явищ.

Економічні категорії мають такі ознаки:

1.  ЕК розкриває та відображає суспільні виробничі відносини як головний предмет дослідження.
2.  ЕК має об’єктивний характер, оскільки відображає об’єктивну економічну дійсність.
3.  ЕК має історичний характер.
4.  ЕК відповідає певній історичній епосі, певним умовам і розкриває рівень економічного життя людства в тих умовах чи епохах.

Економічні закони відображають закономірні, істотні, сталі, об’єктивні, причинно-наслідкові взаємозв’язки між процесом-причиною і причиною-наслідком.

Об’єктивна дія економічного закону зумовлена тим, що економічні закони проявляються лише через дії людей і дії для людей, спільнот. Економічні закони діють в певних часових межах. Крім того економічні закони є менш точними ніж закони природи. Предмет ЕТ відрізняється своєю непостійністю.

Об’єктивна економічна реальна дійсність зазнає суб’єктивного впливу людей, діяльністю в межах суспільства. Всі закони мають спільну ознаку – об’єктивна дія. Економічні закони в сукупності створюють систему, яка включає всезагальні, загальні, специфічні, стабільні закони.

Матеріальні основи розвитку сучасної цивілізації

1.  Формаційний та цивілізаційний підходи до періодизації суспільного розвитку.
2.  Об’єктивні основи розвитку сучасної цивілізації
3.  Основні етапи розвитку цивілізації.

Література: ОЕТ Базилевича, ЕТ за ред. Гальчинського, Єщенка

Вчені-економісти завжди виокремлювали питання щодо періодизації економічного розвитку, основних наукових підходи до періодизації суспільного розвитку:

1.  Формаційний – Маркс, продуктивні сили у поєднанні з виробничими відносинами становлять певний спосіб виробництва, а спосіб виробництва у поєднанні з політичною надбудовою відображає соціально-економічну формацію. «Основою будь-якого способу виробництва є панівна форма власності. Суспільно-економічна формація – історичний тип суспільства, в якому певному способу виробництва матеріальних благ відповідає властива йому надбудова: політика, ідеологія, наука, право тощо»./К. Маркс «Капітал»/. Спосіб виробництва – спосіб добування матеріальних благ та послуг – засобів виробництва та предметів споживання, необхідних для життя і розвитку суспільства.

ПС – продуктивні сили;

ВВ – виробничі відносини;

СВ – спосіб виробництва;

Н – політична надбудова;

Ф – формація;

РС – робоча сила;

ЗП – знаряддя праці;

ПП – предмет праці.

ПС+ВВ=СВ+Н=Ф; РС+ЗС=ПР.

Спосіб виробництва – спосіб добування матеріальних благ та послуг – засобів виробництва та предметів споживання, необхідних для життя і розвитку суспільства.

Елементи виробничого процесу:

•  Робоча сила
•  Знаряддя праці
•  Предмет праці(земля, надра, ресурси)

Формаційний підхід передбачає, що розвиток людського суспільства відбувається як послідовна

зміна одного способу виробництва іншим:

•  Первіснообщинний лад
•  Рабовласництво
•  Феодальний
•  Капіталістичний
•  Комуністичний (гіпотетично передбачена формація)

Формаційний підхід виходить з того, що вирішальна роль в процесі суспільного виробництва належить процесу виробництва, а головною рушійною силою розвитку є протиріччя між продуктивними силами і виробничими відносинами, що відображають загострення класової боротьби.

1.  Цивілізаційний – Т. Морган.

На думку Моргана в історичному аспекті існували 3 епохи розвитку:

•  Дикість
•  Варварство
•  Цивілізація

Цивілізованість – один з історичних етапів розвитку людства, наголошував, що перші 2 епохи базувалися на привласненні людиною переважно готових продуктів (збиральництво, мисливство, рибальство тощо) – збирально-виробнича суспільна технологія. Становлення цивілізації відбулося через перехід від збиральною до виробничої технології (в основи переходу лежить суспільно-виробнича технологія).

Цивілізація (Морган) – це історично-конкретний стан суспільства, в якому певному рівню розвитку продуктивних сил суспільства відповідає відповідний спосіб організації виробництва та відповідний рівень духовної культури.

Надбудова (суспільна, політична) відображає сукупність відносин в суспільстві (політичних, економічних, юридичних, соціальних), форм людської свідомості ( ідеї, теорії, наука), сукупність поглядів (філософських, моральних, етичних, релігійних). В основу такого підходу покладені такі принципи:

•  Багатовимірність аналізу економічних систем.
•  Природна еволюційна поступовість історичного процесу
•   Відмова від класової боротьби
•  Пізнання економічної системи в єдності економічних та соціокультурних елементів
•  Посилення ролі людського фактору в суспільному розвитку.

Епоха цивілізації класифікується Морганом у горизонтальному та вертикальному аспектах:

1.  Горизонтальний характеризує співіснування та взаємодію неоднорідних за своїм змістом локальних цивілізацій окремих країн і народів, що розвивалися в історично-визначених умовах: давньогрецька,візантійська, азіатська, англійська, цивілізація інків…
2.  Вертикальний відбиває розвиток цивілізації в широкому розумінні – відображає історичну еволюцію суспільства – поступальний рух. Аграрна, індустріальна, постіндустріальна цивілізації.

Тип цивілізації	Домінуючий спосіб виробництва	Характер праці	Багатство (надбання суспільства)
Аграрна (неолітична революція) (Доіндустріальне сус-во за Морганом)	Землеробство	Ручна праця	Земля
Індустріальна	Відтворюючий	Машинна	Засоби виробництва
Постіндустріальна (НТР)	Нові види техніки і технології інформатика, комп’ютеризація, автоматизація і роботизація	Автоматизована, комп’ютеризована праця	людина, індивід, з її знаннями, навичками, майстерністю, можливістю використовувати власний потенціал.
Інформаційно-інтелектуальна	Інтелектуальний капітал, знання, сфера послуг	Творчий характер.	творча саморегуляція особистості

Перехід від одного ступеня цивілізації здійснюється завдяки глибинним якісним змінам у продуктивних силах суспільства, зростанню продуктивності праці і розвитку духовної культури суспільства. В основі переходу лежить технологічна революція, що зумовлює якісні структурні зрушення в розвитку праці людини …

Технологічний спосіб виробництва - це такий спосіб виробництва, який базується на поєднанні техніко-економічних відносин через призму речових та особистісних факторів виробництва і комплексі техніко-технологічних відносин між речовими елементами продуктивних сил, системи техніко-економічних відносин.

ТЕВ визначаються рівнем розвитку техніки, вдосконалюються разом з нею та іншими елементами продуктивних сил (знаряддя праці, робоча сила). ТЕВ включають: відносини спеціалізації, кооперації, комбінування виробництва, концентрації виробництва і в своїй взаємодії утворюють суспільний характер виробництва.

Суспільний поділ праці - це такий поділ праці, який забезпечує спеціалізацію та кооперацію окремих робітників на виготовлення певної продукції або виконання окремих операцій:

1.  Виокремлення скотарства від землеробства
2.  Виокремлення ремісництва від землеробства
3.  Виокремлення торгівлі (поява торговельного капіталу)
4.  Виокремлення промислового капіталу.
5.  Виокремлення сфери послуг та інформаційної сфери

Т.ч. в доіндустріальному суспільстві - аграрній цивілізації, домінує сільське господарство, характер праці визначає ручна праця а найвищим багатсвом є земля.

В індустріальному суспільстві домінує промисловість, індустріальні процеси, а характер праці визначають механізовані знаряддя праці - засоби виробництва.

У постіндустріальному суспільстві починають домінувати нові види техніки та технологій. Особливого значення набуває невиробнича сфера (нематеріальне виробництво), посилюється творчий характер праці, домінує автоматизована, комп’ютеризована праця. Найвищою цінністю є людина, індивід, з її знаннями, навичками, майстерністю, можливістю використовувати власний потенціал.

Людський капітал - сукупність знань, навичок, вмінь, творчого обдарування, майстерності, яких людина набуває за життя та які збільшують її продуктивні здібності в процесі праці. Це в свою чергу впливає на продуктивність праці, на показник продуктивності праці та зростання продуктивних сил в суспільстві. Продуктивні здібності визначають показник продуктивності праці, який впливає на рівень розвитку продуктивних сил в суспільстві.

Людський капітал - здатність людини забезпечувати стрімке зростання доходу завдяки своїй освіті, знанням, професійній підготовці, здоров’ю, природнім здібностям, творчості.

Формування об’єктивних основ постіндустріальної цивілізації зумовлено наявною об’єктивною суперечністю між логікою історичного прогресу та цілями індустріального розвитку. Ця суперечність полягає в тому, що існує підпорядкування виробничого процесу розвиткові людини, або розвитку її потреб та здібностей. Такій проблемі присвячені праці сучасних вчених-економістів: теоретиків та практиків. Серед них Белл і Тофлер (США), Масуда (Японія), Турен (Франція), Серван-Шрейдер.

Особливості:

1.  Розвиток нової технологічної структури виробництва об’єктивно забезпечував комплексну автоматизацію суспільного виробництва. Цей процес ґрунтується на формуванні замкнених автоматизованих систем, впровадженні нових технологій, які засновані на електронній автоматиці і зумовлені розвитком новітніх інформаційних систем. Об’єктивно з’являються самовідтворювані технологічні структури.
2.  З розвитком нових технологічних систем формується новий тип суб’єкта праці. Людина в процесі праці перестає бути безпосереднім агентом виробництва, домінуючим типом такої праці стає інтелектуальна творча праця.

Багатство – це загальна категорія, що об’єктивно властива всім економічних системам. Багатство є умовою підтримання та розширення суспільного виробництва і споживання на основі створених необхідних для цього запасів - засобів праці і предметів праці, а також трудових навичок у розвитку особистісного фактора виробництва.

Національне багатство – це сукупність всіх благ, що знаходяться в розпорядженні суспільства. Воно представлено 2-ма складовими:

•  Нематеріальне
•  Матеріальне

1.  Прогресуюче зменшення частки працюючого населення в промисловості та сільськогосподарському виробництві визначило в свій час всебічний розвиток сфери послуг та невиробничої сфери. Зявляються і поширюється таке явище як ринкова інфраструктура – сукупність підприємств, організацій, установ, які покликані забезпечувати безперебійне надходження товарів і послуг від товаровиробника до споживача (біржа, аукціони, ярмарки, торги тощо).
2.  Постіндустріальний розвиток характеризується глибокою інтеграцією сфер матеріальної і духовної сфери, переплетінням виробничої та невиробничої сфер. Постіндустріальна економіка спрямована на розвиток не лише фізіологічних потреб, а й потреб більш високого порядку, тих, що зумовлюють всебічний розвиток особи.

Економічні потреби та економічні інтереси – рушійні сили економічного розвитку

1.  Економічні потреби: сутність та класифікація.
2.  Закон зростання потреб. Особливості його прояву в умовах науково-технічного прогресу.
3.  Виробничий потенціал та межа виробничих можливостей (САМОСТІЙНО)
4.  Економічні інтереси: суть та класифікація.

Література:

Єщенко, Гальчинський

«Економічна теорія» - Єщенко, ГАльчинський

«Сучасна економіка» - Єщенко, Палкін

«Економічна теорія» - Базилевич

Рушійна сила – це рух,джерелом якого є об’єктивна суперечність, що виникла або існує в економічних процесах. Кожна суперечність має 2 сторони – одна виражає основний процес розвитку, друга є чинником, що протидії цьому розвитку. Економічні суперечності мають об’єктивний характер, вони виникають внаслідок дії економічних законів; це означає, що рушійні сили та сам процес розвитку зумовлені причинно-наслідковим зразком.

Потреби є визначальним чинником поведінки економічних суб’єктів в усіх сферах народного господарства.

Потреба – нужда в чому-небудь об’єктивно необхідному для підтримки життєдіяльності та розвитку людини, колективу, суспільства в цілому.

Економічна потреба визначається як необхідність у задоволенні економічними благами для відтворення процесу життєдіяльності.

Економічні суперечності та механізм конкуренції, резиденти, нерезиденти, фізичні особи, юридичні особи

Свої економічні потреби людина реалізує у виробництві, вступаючи у певні економічні відносини. Тому пізнати економічні інтереси та їхній об’єкт можна лише через розкриття суб’єктів економічних відносин.

Суб'єкти економічних відносин представлені сторонами (фізичними та юридичними особами), які вступають у відносини виробництво, розподілу, обміну, споживання.

Кожну із сторін, яких є завжди 2 (продавець і покупець, товаровиробник та найманий працівник тощо), слід розглядати як окремого суб’єкта, якому притаманний власний економічний інтерес, вступаючи в економічні відносини з іншим суб’єктом, він намагається реалізувати власний економічний інтерес.

Становище суб’єктів економічних відносин постійно змінюється, так як їх розвиток залежить від рівня розвитку продуктивних сил. Розвиваючись разом з продуктивними силами, економічні інтереси суб’єктів господарювання відтворюють необхідність задоволення життєвого блага інших суб’єктів господарювання. Пізнати економічний інтерес і об’єкт інтересу можна через специфіку діяльності суб’єктів економічних відносин, оскільки всі новостворені блага є результатом людської діяльності і можуть бути реалізовані лише в такій діяльності, тому економічна діяльність сьогодні теж виступає потребою. Економічна діяльність включає в себе як розвиток людини, так і продуктивних сил суспільства. Створення будь-яких благ в процесі економічної діяльності відбувається завдяки впливу робочої сили. Такий взаємозв’язок зумовлений розвитком освіти, зростанням професійної кваліфікації та загальним рівнем правової культури.

Походження економічних потреб зумовлено:

1.  Фізіологічними особливостями людини як живої істоти
2.  Є результатом суспільних дій людини.
3.  Різними умовами суспільного життя.

Саме через різний рівень потреб (зокрема економічних) з точки зору пізнання своїх специфічних видів діяльності витлумачується зміст економічних потреб.

Зміст економічних потреб залежить від рівня розвитку продуктивних сил (чим більше товарів створюється в процесі виробництва, тим більший рівень розвитку продуктивних сил). Крім того, він залежить від історичних, національних, соціальних та ряду інших особливостей.

Група первинних потреб включає в себе задоволення у їжі, одязі та ін.., без задоволення яких неможливо задовольняти вторинні потреби.

Вторинні потреби – потреби, пов’язані із задоволенням вільного часу (закон економії вільного часу). Сучасна економіка Єщенко, Палкін

Потреби вторинні сприяють розвитку людини як особистості. В залежності від того, яка група людей домінує в суспільстві визначається і специфіка дії закону економії вільного часу.

За науковою класифікацією Маслоу виокремлюють критерій нагальності.

1 Фізіологічні потреби

2 Потреби у безпеці та захищеності

3 Повага, визнання

Модель економічних потреб Альдефрера.

Розкриває об’єктивні, внутрішні, необхідні, сталі причинно-наслідкові зв’язки між виробництвом і споживанням, між потребами та існуючими можливостями їх задоволення. Безперервний розвиток потреб є рушійною силою економічного та духовного прогресу людства.

Суперечливий зв'язок потреб та виробництва - потреби у споживанні породжують стимули до виробництва. Виробництво задовольняє існуючі та породжує нові економічні потреби. Так само, як мистецтво народжує свого цінителя, так і виробництво породжує свого споживача.

Економічні інтереси – це економічна користь, усвідомлене прагнення суб’єкта задовольняти потреби, що є спонукальним об’єктивним мотивом їхньої господарської діяльності.

Об’єкт, суб’єкт, функції інтересу, класифікація економічних інтересів .

Економічна система суспільства

1.  Суть та основні структурні елементи економічної системи.
2.  Економічний зміст продуктивних сил суспільства.
3.  Власність в економічній системі суспільства.
4.  Система відносин власності: основні форми та види власності.
5.  Типи економічних систем та критерії їх класифікації. – можна підготувати творчу роботу.

Рекомендована література: Базилевич; Гальчинський, Єщенко; Климко, Нестеренко.

Система – це багатозначне поняття, яке в своїй сукупності відтворює взаємодію цілісних структурних елементів, що формують та визначають в межах цієї системи взаємозв’язки і взаємопереплетіння економічних інтересів з метою формування цілісності.

Кожній системі характерні такі особливі риси:

1.  Цілісність;
2.  Впорядкованість;
3.  Стійкість;
4.  Здатність до саморуху;
5.  Загальна мета.

Економічні системи розглядаються через множинність наукових підходів, зокрема:

1.  Економічна система – сукупність відносин між людьми, що складається з приводу виробництва, розподілу, обміну, споживання економічних благ.
2.  Економічна система – це сукупність людей, об’єднаних спільними економічними інтересами.
3.  Економічна система – історично визначений спосіб виробництва.
4.  Економічна система – особливим чином впорядкована система взаємозв’язків між виробниками та споживачами матеріальних та нематеріальних благ.
5.  Економічна система – сукупність економічних процесів, які функціонують у суспільстві на основі дії об’єктивних економічних законів, притаманних цьому суспільстві відносин власності та організаційно-правових норм.

Найбільш узагальнені підходи:

1.  Економічна система – сукупність взаємопов’язаних та відповідним чином упорядкованих елементів економіки, що утворюють певну цілісність, тобто – економічну структуру суспільства. (П.Самуельсон). Самуельсон називає 3 основні ознаки, які притаманні будь-якій економічній системі. Ними є відповіді на питання «що виробляти?» «Як виробляти?» «Для кого виробляти?».

АЛЕ:Економічна система повинна забезпечувати не лише відповіді на риторичні та теоретичні запитання, а й відтворювати реальні економічні події в суспільстві.

1.  Економічна система – сучасне суспільне виробництво, що представлене двома підсистемами – матеріальна та нематеріальна сфери. Єщенко

Економічна система згідно такого підходу є важливою підсистемою суспільства, яка інтегрує сукупність ряду елементів (галузі, підприємство, індивідуальне господарство, людей, як безпосередніх учасників виробництва, природне середовище, виробничі відносини). Функціонування і розвиток економічної системи визначають економічне життя суспільства.

Продуктивні сили відображають ступінь оволодіння людиною силами природи.

Продуктивна праця – це праця людини, в результаті якої створюються матеріальні блага та послуги. Продуктивна праця має два виміри:

Перший вимір стосується системи продуктивних сил.

Другий – системи відносин власності.

Продуктивною є праця в сфері суспільного виробництва.

Якісні та кількісні параметри розвитку системи продуктивних сил – самостійно.

Продуктивність праці – це показник, який розкриває ефективність виробничої діяльності людини в процесі створення матеріальних благ і послуг.

•  Продуктивність праці розраховується через кількість продукції або послуг, що створені працівником за одиницю робочого часу.
•  Продуктивність праці вимірюється кількістю робочого часу, що витрачається на виробництво одиниці продукції або надання послуг.

Складові економічної системи.

Кількісні параметри .

Якісні параметри розвитку продуктивних сил – якісний склад робочої сили, прогресивність стану техніки та технологій, якість створених благ.

Система власності.

Існує підхід, згідно якого основними критеріями до класифікації економічних систем є форми власності та господарський механізм (спосіб координації).

Сучасні економічні системи:

1.  Традиційна
2.  Планова (командно-адміністративна)
3.  Ринкова
4.  Змішана
5.  Перехідна

Ядром способу виробництва є форма власності.

За ринковим механізмом виокремлюють групу країн з неринковими економічними системами (традиційна та планова), ринковими економічними системами (ринкові та змішані) та країни з перехідними економічними системами (перехід від неринкових до ринкових).

Інтелектономіка

Традиційна економічна система – тип економічної системи, для якого є характерним багатоукладність економіки, ведення натурального господарства із збереженням натурально-общинних форм господарювання, використання відсталої техніки, переважання ручної праці, відсутність або нерозвиненість інфраструктури, бідність населення, використання найпростіших форм організації праці та виробництва.

Значний вплив на соціально-економічні процеси в такому суспільстві має звичаєве право – звичаї, традиції, кастове підпорядкування, культові та релігійні цінності.

Автаркія – економічний режим, який характеризується самозабезпеченням в суспільстві та відсутністю торговий зв’язків з іншими країнами. Крім того специфічною є політика щодо захисту національних товаровиробників. Держава не визначає засади експорто- та імпортоорієнтування.

Планова (командно-адміністративна) система – тип економічної системи, що характеризується переважанням державної форми власності, має місце одержавлення та монополізація економіки, переважає централізоване директивне планування виробництва та розподілу ресурсів. Відсутній механізм конкуренції, відсутні розвинені товарно-грошові відносини та вільне ціноутворення. Ознаки: зрівняльний розподіл результатів виробництва, система мотивування та стимулювання процесів праці, висока затратність виробництва, і як наслідок така економічна система виявила ознаки нежиттєздатності.

Ринкова економіка – тип економічної системи, для якої характерним є панування приватної форми власності, при чому в суспільстві переважає механізм економічної конкуренції, дії принцип свободи вибору підприємницької діяльності, принцип свободи всіх економічних суб’єктів.

Всі економічні рішення приймаються суб’єктами господарювання самостійно та на свій власний ризик. Втручання держави в економіку є виваженим.

Змішана економіка – сучасний тип економічної системи, який характеризується наступними рисами:

1.  Високий рівень розвитку продуктивних сил.
2.  Наявність розвиненої інфраструктури.
3.  Множинність плюралізм форм власності.
4.  Рівноправне функціонування суб’єктів.
5.  Поєднання ринкового механізму з державними методами регулювання економіки (модель державно-керованого ринку).
6.  Соціальна спрямованість суспільства.

Система відносин власності

Економічні відносини: техніко-економічні, соціально-економічні, організаційно-економічні

Власність – це складна та багатогранна категорія, яка виражає всю сукупність суспільних відносин, зокрема економічних, політичних, соціальних, національних, юридичних, морально-етичних та інших. Власність займає центральне місце в економічній системі, при чому зумовлює спосіб поєднання робочої сили із засобами виробництва, визначає мету функціонування та розвиток економічної системи, соціальну структуру суспільства, а також характер стимулів трудової діяльності та спосіб розподілу результатів праці.

З економічної точки зору власність розглядається через виробничі відносини між суб’єктами власності з приводу об’єктів власності, при чому об’єктами виробничих відносин є земля, засоби виробництва, знання, інформація, робоча сила та ін.

Суб’єктами відносин власності є персоніфіковані носії відносин власності – власники. Об’єктами власності виступає все те, що можна привласнити або відчужити. Такий підхід дозволяє встановити: хто в суспільстві в своєму розпорядженні має чинники виробництва, а значить – володіє економічною владою; як відбувається процес поєднання робочої сили із засобами виробництва; дає відповідь на питання – хто і як отримує дохід від господарської діяльності.

Відносини власності охоплюють всю економічну систему і визначають не лише характер споживання, а й специфіку процесу виробництва.

Так як обмін, розподіл та споживання має диференційований характер, в суспільстві існують суперечності антагоністичного характеру. У зв’язку з цим виникає необхідність надати економічним відносинам характеру правових відносин. Це і зумовлює існування об’єктивного постулату, що суб’єкти відносин власності мають бути носіями певних прав та відносин. Такі обов’язки та правила поведінки встановлює держава через введення такого інституту як право власності.

Право на рекапіталізацію, право на управління, система прав власності за Оноре.

Право власності за законодавством – в словник

Саме тому власність з юридичної точки зору характеризується правами присвоєння та використання певних цінностей (як матеріальних, так і духовних).

Система відносин власності визначає суспільних спосіб поєднання робочої сили із засобами виробництва, визначає специфіку дії економічних законів, визначає цілі та мотиви виробництва та виробничого процесу.

Власність характеризує розподіл і споживання створеного продукту, визначає класову і соціальну структуру суспільства, власність характеризує панівну систему політичної та економічної влади.

Власність – це сукупність відносин між суб’єктами господарювання з приводу привласнення засобів виробництва та його результатів.

Привласнення - це процес, який виникає в результаті поєднання об’єкта та суб’єкта.

Відчуження – процес позбавлення суб’єкта власності права на володіння, користування, розпорядження об’єктом власності.

Відносини власності в своїй сукупності утворюють систему власності, яка містить 3 види відносин:

•  відносини з приводу привласнення об’єктів власності, які передбачають повне відчуження об’єкта власності певних суб’єктом;
•  відносини з приводу економічних форм реалізації об’єктів власності, які відображають корисність або прибутковість володіння тим чи іншим об’єктом власності;
•  відносини з приводу господарського використання об’єктів власності, які виникають між власником об’єктів власності і окремими підприємствами з приводу передачі останніми на певних умовах певного майна.

З економічної точки зору, власність можливо класифікувати виокремлюючи критерії відношення суб’єктів власності до об’єктів власності.

Форми власності:

•  Індивідуальна --- представлена такими різновидами як особиста, приватна, інтелектуальна
•  Колективна --- акціонерна, корпоративна, кооперативна, партнерська, власність товариств, власність громадських організацій, власність релігійних та культових організацій.
•  Державна --- загальнодержавна, комунальна, муніципальна.

Відобразити порівняльну характеристику діяльності корпорацій та акціонерних товариств через відмінні та спільні риси. Порівняльна характеристика муніципалітетів та комунальної форми власності.

Форми організації суспільного виробництва

1.  Сутність та структура суспільного виробництва.
2.  Матеріальне та нематеріальне виробництво.
3.  Форми організації суспільного виробництва: натуральне та товарне виробництво.
4.  Товар та його основні властивості.
5.  Альтернативні теорії вартості, теорії трудової вартості. Економічний закон вартості.(самостійно)

Базилевич; Чухно; Єщенко, Гальчинський, Климко, Нестеренко.

Центральною ланкою будь-якої економічної системи є виробництво.

Суспільне виробництво – сукупна організована діяльність людей з перетворювання речовин та сил природи з метою створення матеріальних та нематеріальних благ, що необхідні для існування та розвитку суспільства.

Суспільне виробництво – це той процес відтворення різноманітних благ, який включає в себе матеріальне та нематеріальне виробництво.

Відтворення – це постійне, безпосереднє відновлення процесу виробництва та розвиток на цій основі продуктивних сил та виробничих відносин. Відтворення здійснюється в межах як окремого підприємства, так і суспільства в цілому. Відтворення включає просте та розширене відновлення.

При простому відтворенні розміри створюваного продукту залишаються незмінними. Відповідно і фактори виробництва не зазнають суттєвих змін, так як весь додатковий продукт використовується для задоволення потреб невиробничого характеру.

При розширеному відтворенні обсяг створюваного продукту як правило зростає в кожному наступному циклі, при цьому удосконалюються засоби виробництва, так як частина додаткового продукту спрямовується на нагромадження.

Виробництво – процес створення найрізноманітніших благ, з метою задоволення економічних потреб суспільства в цілому та процесу відтворення життєдіяльності людини.

Суспільне виробництво представлене двома підсистемами:

1.  Матеріальне виробництво є сферою суспільного виробництва, в якій виробляються матеріальні блага та матеріальні послуги (оптова торгівля, обслуговування та ремонт техніки, обладнання виробничого призначення та інші види послуг, які покликані забезпечувати процес виробництва).
2.  Нематеріальне виробництво – сфера суспільного виробництва, в якій продукуються, відтворюються нематеріальні послуги(роздрібна торгівля, громадське харчування, пасажирський транспорт, зв'язок, побутове обслуговування тощо, тобто послуги спрямовані на задоволення потреб суспільства та індивіда зокрема) та духовні блага (освіта, культура, мистецтво, той кінцевий продукт, що продукує нематеріальне виробництво).

Матеріальне виробництво представлене сукупністю галузей та сфер, що виробляють матеріально-речові блага та надають матеріальні послуги. Нематеріальне виробництво представлене сукупністю галузей та сфер, що виробляють нематеріальні блага – «духовні» блага та нематеріальні послуги, що задовольняють духовні та соціальні потреби людей.

зв'язок між матеріальним та нематеріальним виробництвом.

Продукт сфери нематеріального виробництва сьогодні набув форми товаропослуг:

1.  Сутність послуги полягає не в матеріально-речовій формі, а в корисному ефекті від її надання.
2.  Така послуга як правило не накопичується та не транспортується.
3.  Процес виробництва цієї послуги збігається з моментом її споживання в часі та просторі – послуги лікаря, викладача, перукаря, юриста.

Ринкова інфраструктура – це комплекс інститутів, служб, підприємств, організацій, який забезпечує нормальний режим безперебійного функціонування ринку зокрема та економіки в цілому.

Основними чинниками, які забезпечують виробничий процес є робоча сила, предмети праці та знаряддя праці.

Для здійснення процесу виробництва необхідні фактори виробництва (земля, праця, капітал, підприємницькі здібності, наука, екологія, інформація, людський капітал).

фактори виробництва (Базилевич).

Основними формами організації виробництва є натуральне виробництво та товарне виробництво.

Натуральне виробництво – це виробництво, яке пов’язане з відтворенням кінцевого продукту з метою власного споживання.

Основні риси натурального виробництва:

1.  Замкненість – для такого типу господарювання є характерними економічні відносини, що сформувалися всередині спільноти. Така спільнота здатна забезпечити існування суспільства за рахунок самозабезпечення.
2.  Універсалізація праці – вся діяльність спрямована на задоволення власних потреб, домінуючою при цьому є ручна праця.
3.  Існування прямих виробничих зв’язків між виробництвом та споживанням – виробництво ---- розподіл --- обмін ---- споживання. Прямі виробничі зв’язки сприяють безпосередньому використанню продукту, який виробляється самими виробниками.

Позитивні та негативні риси натурального виробництва:

1.  Безкризовий спосіб ведення господарства. +
2.  Відсутній суспільний поділ праці. –
3.  Відсутня кооперація та комбінування праці. –
4.  В такому суспільстві не відбувається науково-технічного прогрес. –

Товарне виробництво – той тип господарювання, форма організації виробництва, за якого продукти праці виробляються відокремленими господарюючими суб’єктами не для задоволення власних, а для задоволення суспільних потреб, що визначаються ринком та суспільством в цілому. За цієї форми організації виробництва процес суспільного виробництва залежить від механізму конкуренції, ????????

Товарне виробництво = ринкове.

Основними умовами виникнення товарного виробництва :

1.  Суспільний поділ праці.
2.  Спеціалізація виробництва.
3.  Обмеженість сукупних виробничих ресурсів та матеріальних благ, що споживаються.
4.  Економічна відокремленість товаровиробників.
5.  Новостворений кінцевий продукт набуває форми та ознак товару, його основні властивості – мінова та споживча вартість – двоїста властивість товару, зумовлена двоїстим характером праці.

Двоїстий характер праці – абстрактна (можливість створення конкретного продукту) та конкретна (зусилля, прикладені до виробництва товару) праця.

Всі інші питання – самостійно.

Однією з найбільш важливих передумов виникнення товарного виробництва є те, що продукт праці набуває форми товару, який має мінову та споживну вартість.

До визначальних рис товарного виробництва належать:

1.  Використання грошей як засобу обміну.
2.  Наявність конкуренції.
3.  Вільне ціноутворення.
4.  Стихійність розвитку як форма саморегулювання економіки.

На сьогодні товарний спосіб ведення господарювання еволюціонував. 3 основні форми товарного виробництва:

1.  Просте
2.  Капіталістичне
3.  Сучасне

Просте товарне виробництво характеризується специфікою матеріально-технічної бази, на якій воно розвивається. Просте товарне виробництво виникає після першого суспільного поділу праця.

Внаслідок другого і третього суспільного поділу праці, з’являється сфера торгівлі. Торгівля виокремилася у самостійну сферу і вид діяльності, Просте товарне виробництво ґрунтується переважно на праці власника і ручних знаряддях праці, регулюється звичаями та традиціями, специфіку господарських процесів визначає господар. Панує ринок золота, ринок рабів, крім того має місце ринок тканин, ринок продуктів харчування, ринок спецій.

Капіталістичне товарне виробництва характеризується тим, що створюється ринкова система, при чому люди не обмежені у виборі роботи і водночас самі стають об’єктом вибору роботодавця. Таке виробництво виникає в 16 ст. під впливом досягнень науки та розвитком технологій. Поштовхом для розвитку такого виробництва є науково-технічний прогрес.

Основним поштовхом розвитку капіталістичного товарного виробництва є первинна механізація праці, запровадження парового двигуна.

Поштовхом до виникнення капіталістичного товарного виробництва є розвиток електротехнічного та важкого машинобудування.

Класифікація технологічних укладів.

Переважають ринок землі, грошей, робочої сили, засобів виробництва, предметів споживання.

Капіталістичне товарне виробництво регулюється переважно ринком, ринковими інституціями, а також державними інституціями, відбувається переплетіння інтересів держави та великого бізнесу.

Об’єктами купівлі-продажу стають ресурси, цінні папери, кредитні інструменти, валюта, інформація.

Сучасне товарне виробництво – середина 20 ст., 60ті-70ті рр. в високо розвинутих державах

Канада, США, країни ЗХ Європи, Японія

Базується на колективній, державній власності на змішаній формі власності.

Сучасне товарне виробництво регулюється законами ринкової економіки, державою, ринковими інституціями. Основна задача – безперешкодне направлення продукту від товаровиробника до споживача.

Метою виробничого процесу є вироблення високоякісного продукту, який є востребований в суспільстві.

Двоїста властивість товару (мінова та споживна вартість) обумовлена двоїстим характером праці.

В процесі праці людина, взаємодіючи з природою, впливає на навколишнє природне середовище і пристосовує природні ресурси до своїх потреб. Праця товаровиробника набуває особливої доцільної форми, результатом такої праці є продукт, а з іншого боку праця набуває форми витрат фізичних і розумових сил людини як праця взагалі.

Конкретна праця – праця у конкретному вигляді, результатом такої праці є створення споживчих вартостей.

Абстрактна праця є специфічною формою праці, суспільний характер якої виявляється лише в процесі обміну.

Вартість – це втілена, уречевлена в товарі суспільно-необхідна праця товаровиробника.

КАТЕГОРІЇ СУСПІЛЬНО-НЕОБХІДНИЙ РОБОЧИЙ ЧАС, ІНДИВІДУАЛЬНИЙ РОБОЧИЙ ЧАС.

Неокласичний напрямок – корисність товару, цінність, рідкісність товару – характерні особливості товару.

Класифікація товарів.

Альтернативні теорії вартості, закон вартості та його функції . Товар та його суть за різними системи

Теорія грошей та грошового обігу

1.  Теоретичні концепції виникнення грошей
2.  Гроші, їх функції та види
3.  Грошовий обіг та його закони
4.  Грошова система, її структурні елементи і основні типи.

Коротка доповідь в зошиті – шляхи становлення національної грошової системи – творча робота з переліком використаних джерел.

Ринок в економічній системі суспільства

1.  Сутність ринку, його функції та структура.
2.  Поняття та складові ринкової інфраструктури.
3.  Фондова і товарна біржа, функції та угоди.
4.  Вівторок і понеділок.
5.  Банки та небанківські інститути ринкової інфраструктури.
6.  Моделі ринкової економіки. Конкуренція, її сутність та види.

Попит і пропозиція. Теорія ринкової рівноваги

1.  Сутність попиту та пропозиції, цінові та нецінові фактори що їх визначають
2.  Взаємодія попиту і пропозиції, теорія рівноваги
3.  Теорія Леона Вальрасе, ціна рівноваги

Ринкова економіка має свою систему регулювання яку іноді розглядають як засіб саморегулювання економіки. Система ринкового регулювання ґрунтується на економічних законах, які зумовлюють принципи економічної поведінки учасників ринку і використовує такі інструменти як ціна попит і пропозиція.

Об’єкти ринкового регулювання – це товарна продукція та послуги що необхідні для задоволення потреб споживачів, мода). Регулювання визначає: що потрібно виробляти, скільки продукції і де саме виробляти.

Основними елементами ринкового регулювання є:

1.  Економічні закони
2.  Інструменти регулювання
3.  Об’єкти регулювання

Економічними законами виступають закон попиту, закон пропозиції та закон співвідношення попиту та пропозиції.

Серед інструментів(ціна, попит та пропозиція)

Специфіка об’єкту регулювання: що виробляти, скільки, де???

Ринкове регулювання можливе лише при наявності ринкової ціни. Наявність конкурентного середовища, створення необхідних умов для підприємництва,створення умов щодо демонополізації економіки.

Ознаки ринкової ціни(РЦ):

1.  Регулятор економіки;
2.  РЦ встановлюється під час По і Пр;
3.  РЦ є складовою частиною причинно-наслідкового зв’язку, який виникає під дією економічних законів.

Попит - це форма вираження потреби в життєвих засобах що визначається певною кількість товарів і послуг які споживачі можуть придбати за цінами, що склалися на ринку та при наявності коштів.

Попит(як категорія) - це платоспроможна потреба споживача у придбанні життєво необхідних товарів і послуг.

Рух попиту об’єктивно регулюється законом попиту( це той економ закон який відображає об’єктивний, сталий,причинно-наслідковий зв'язок між зміною ціни та зміною величини попиту, що має зворотний характер: як правило підвищення ціни зумовлює зменшення попиту на товар зниження ціни зумовлює його зростання). В економічному законі попиту виявляється суперечність між ціною та платоспроможністю.

Якщо ціна зростає то за сталого платоспроможного попиту населення зменшується можливості здійснення покупок, як правило в натуральному вигляді.

Засобом розв’язання такої суперечності є зменшення попиту на товари, ціна на які зростає.

Існує різні форми вияву закону попиту. Така форма вияву має назву ефект заміщення(визначається поведінкою споживача через переміщення попиту на дешевший товар(товар заміщення)), ефект доходу( зміст полягає в тому що зниження ціни на споживчий товари дозволяє споживачу придбавати інші товари).

Товари субститути це товари замінники

Товари комплименти це доповнюючи товари.

Через об’єкти економічного закону попиту визначається кількісне вираження між попитом на продукцію та сукупністю життєвих благ та цінностей.

Прожитковий мінімум, життєвий кошик це в словник

Залежність між ціною та попитом відображає крива попиту. Ця крива має нахил який свідчить про зворотною залежність між ціною та обсягом продажу.

Кожна додаткова купівля такого товару як правило зумовлює зниження його граничної корисності.

Крива попиту характеризує зміну співвідношення цін і обсягу продажу лише в чистому, ідеальному вигляді без врахування не цінових чинників, тому в ринковій економіці вирішальне значення мають нецінові чинники(смаки, якість продукції, дизайн).

Еластичність попиту та її різновиди.

Нецінові чинники попиту(кількість покупців, ціни на сукупні товари, доходи споживачів)

Розрізняють поняття «зміна обсягу попиту» і «зміна у попиті».

Зміни обсягу попиту відбуваються через зміну ціни на товар і характеризується неціновими чинниками і визначають положення кривої попиту і зсуваючи її чи то ліворуч чи праворуч.

Еластичність попиту відображає взаємозв’язок між зміною ціни і обсягом проданого товару.

Найбільш прийнятною одиницею виміру попиту є відсоток. Цей показник дає можливість з’ясувати на скільки відсотків змінюється обсяг продажу товарі в результаті зміни ціни на певну одиницю товару на 1%.

Цінова еластичність попиту або так званий коефіцієнт еластичності обчислюють через співвідношення зміни обсягу продажу та зміни ціни на товар помноживши на 100%.

Типи еластичності попиту є наступні:

•  Попит є еластичним;
•  Нееластичним;
•  Попит майже еластичний;
•  Одинична еластичність попиту.

Види еластичності попиту.

Одинична еластичність. Якщо ціна зростає на 1% то обсяги продажу зменшуються на 1%, тобто це та ідеальна ситуація при якій ми можемо говорити про одиничну еластичність.

Навести приклад де споживач відтворює одиничну еластичність попиту.

Попит еластичний. Якщо ціна зростає на 1-2% то обсяг продажу збілується на 10-15%.

Відобразити ситуацію на продукт де попит буде еластичним.

Зміна ціни на групу товарів на 1 % як правило викликає зміну обсягу попиту що перевищує 1% тобто про таку ситуацію яка виходить за межі саморегулювання та зміни не завжди є регульованими.

Попит нееластичний. За умови якщо покупець купує товар в тій кількості яка не залежить від її ціни має місце ситуація де зміни ціни на 1% зумовлює меншу зміну обсягу попиту(товари першої необхідності і ліки які вирішать питання життя і смерті(інсулін і т.д. які покупці купують не залежно від ціни)).

Попит майже еластичний. Це ситуація за якої ціни зменшуються майже на 10-15% а обсяг продаж має можливість збільшуватися на 1%.

З якими товарами має місце майже нееластичний попит.

Абсолютно еластичний попит. Якщо має місце нескінченно мала зміна ціни то це призводить до нескінченого зростання обсягу попиту.

Абсолютно нееластичний попит. Виникає коли зміна ціни не впливає на зміну обсягу попиту і кількості продажу цього товару.

Пропозиція - це та кількість товарів і послуг яка є в продажу за певною ціною. Пропозиція відображає результати господарської діяльності (суспільного виробництва), які набувають товарного вигляду і можуть бути в певному обсязі та в певний час доставлені на ринок. Об’єктивний рух регулюється об’єктивною дією сталого причинно-наслідкового закону пропозиції.

Закон пропозиції відображає на прямій залежності між ціною на товар та обсягом товарів та послуг які пропонуються на ринку. Процесом-причиною виступає зміна ціни : ціна може зростати або спадати що безпосередньо впливає на кількість товарів і послуг які пропонуються споживачеві на ринку, якщо ціна зростає підприємець може отримати більшу кількість товару, якщо ціна зменшується то підприємець отримає меншу кількість товару .

Формами вияву є приведення пропозиції у відповідність до існуючого попиту і зменшення витрат виробництва.

За допомогою узгодження витрат виробництва з новою ціною на товар.

Кількісним вираженням з-ну пропозицїї є спів-ння витрат вир-ва з ринковою ціною.

Коефіцієнт еластичності пропозицій та його різновиди.

Теорія рівноваги через призму теорії Вальраса.

Рівноважна ціна, рівноважна ситуація на ринку

Підприємництво його різновиди та види.

Підприємництво і підприємство

1.  Сутність підприємництва та умови його існування
2.  Теорії та моделі підп-тва(самостійно)
3.  Організаційно-правові форми підприє-тва
4.  Підприємство його суть та види
5.  Капітал як матеріальна основа підприє-тва. Кругооборот капіталу його стадії та форми.
6.  Фонди підприємств

Обираємо перелік джерел і своїми власними висновками опрацьовуємо питання №2

Сизоненко, Варналій, Ещенко,Гачинський,Палкін, Чухно,Климко,Нестеренко

Лист Мінюсту від 11.01.2007 «роз’яснення порядку реєстрації форм власності на О нерух. майна залежно від форм власності»

Підприємництво є багатозначним поняттям. В ЕТ підприємництво розглядається з різних точок зору так як економічна категорія що виражає відносини між суб’єктами господарювання та спрямована на досягнення такого поєднання економ ресурсів, які забезпечать отримання найвищого доходу, здійснюється заради максимізації продукту, мінімізації витрат та відтворення новітнього економ. блага з метою створення власної монополії.

Підприємництво – це тип господарської поведінки який базується на самостійності та незалежності суб’єктів господарювання стосовно свого вибору а саме: що виробляти,,як, скільки, за умови повної відповідальності за прийнятті рішення та їх наслідки і досягнення комерційного успіху.

Підпри-тво господарське мистецтво, мистецтво господарювання а саме постійна економічна організаторська та управлінська творча діяльність з метою пошуку адаптації і прагнення до змін які в перспективі забезпечать дотримання високого прибутку.

Підпр-тво метод економ мислення який притаманний людям здатним до підприє-тва харак оригінальністю ідей і підходів щодо вирішення господ проблем.

Вперше поняття підприємець було веденно в науковий обіг у 18 ст. Кантільйоном.

Усіх суб’єктів господарювання які зайнятті певною економічною діяльність в умовах нестабільності та непередбачувальності (ремісники ,селяни та інші які отримували нефіксований прибуток)

Вагомий внесок у дослідження підприє-тва було зроблено:Кірбо,Кене, Сміттом.

Сміт хар-вав підприємця як власника через призму системи власності.

В подальших дослідження ми наголосим шо Петер виокремив ідею результат праці і наголосив що

Свою діяльність підприємець спрямовує на виробництво не товарів а новітніх виробів які мають відмінні риси. Як правило виробництво таких товарів не приносить високих результатів але ризикуючи він намагається отримати таких прибуток в майбутньому .

Прибуток який отримує П як правило має перевищувати загальну суму сукупних витрат саме через це основну частину отриманого прибутку він спрямовує на розвиток господарської діяльності а не на особисті потреби.

Йосиф Шумпетер - наукова концепція, основні праці.

Суб’єкти підприємництва через призму чинного законодавства є держава, приватні особи(організатори одноосібних та великої економ діяльності), юридичних та фізичних осіб які пов’язані між собою договірними відносинами.

Характерні риси :(наукова концепція Шумпетера)

1.  Виготовлення нового економічного блага
2.  Освоєння нового ринку збуту
3.  Освоєння новітнього джерела сировини, впровадження нових методів виробництво через призму розвитку науки і техніки
4.  Здійснення необхідної реорганізації свого підприємства чи виду діяльності.

Якості підприємця:

1.  Вміння долати опір соц. сил
2.  Воля та здібності С господарювання
3.  Вміння визначати основоположні моменти діяльності
4.  Ефективний вплив на інших через результати своєї діяльності
5.  Формування високої екон ефективної та соціально відповідальної підприємницької культури по суті і стало основним з основних завдань

Підприємець - це особа індивід що поєднує в собі новаторські комерційні та організаторські здібності і застосовує для пошуку нових видів та методів виробництва, нових сфер використання капіталу (природо ресурсного) отримання нових благ та нових якостей.

Підприємництво - це вид господарської поведінки щодо організації розробки, виробництва та реалізації екон благ для отримання прибутку та соц. ефекту.

Сутність підприємництва проявляється ініціативні новаторські та самостійній діяльності С господарювання, його метою є отримання максимального прибутку а з іншого найбільш ефективне використання чинників виробництва та найбільш повне реалізація творчого потенціалу людських і фіз. здібностей людського потенціалу.

Основними функціями є:

1.  Інноваційна.
2.  Ресурсна
3.  Організаційна (відображає поєднання ресурсів виробництва в найбільш оптимальних пропорціях).
4.  Мотиваційна(визначає формування мотиваційного механізму з метою ефективного використання ресурсів)

Передумови:

1.  Економічні передумови
2.  Правові передумови
3.  Політичні передумови
4.  Психологічні передумови

Організація підприємницької діяльності

Будь-яка економічна діяльність має бути доцільною, але підприємницька діяльність має мету. Метою підприємницької діяльності є максимізація доходу в результаті спрямування зусиль підприємця на певний об’єкт.

Об’єкт підприємства – сукупність певних видів економічної діяльності , в межах якої шляхом комбінації ресурсів підприємець домагається максимізації доходу.

Принципи підприємницької діяльності:

1.  Орієнтація на запити, смаки та уподобання споживачів;
2.  Прагнення бути на вістрі подій, що відбуваються в інноваційній сфері економіки, застосувати найновіше першим;
3.  Максимальне використання конкурентних переваг;
4.  Дотримання принципів ділової етики;
5.  Постійний творчий і діловий пошук, прагматизм, наслідування демократичних традицій.

Ознаки підприємництва як економічної діяльності:

1.  Самостійність;
2.  Новаторство;
3.  Ініціатива;
4.  Творчість;
5.  Ризиковість;
6.  Економічна та соціальна відповідальність;
7.  Масштабність мислення;
8.  Діловитість.

Види підприємницької діяльності:

1.  Виробнича;
2.  Фінансова;
3.  Торговельна;
4.  Інноваційна;
5.  Страхова;
6.  Фінансове посередництво.

Типи підприємців у сучасній економіці:

1.  Підприємець-власник (підприємства(капіталу) або співвласник);
2.  Підприємець – орендар(який купує на певний час право користування землею, приміщення тощо);
3.  Підприємець – менеджер(що володіє часткою власності не до початку економічної діяльності, а згодом.

Підприємництво здійснюється в певних організаційно-правових формах, які підприємець обирає вільно, але не довільно. Це пов’язане з вимогою до відповідності форм організації підприємства чинному законодавству , змістом обраної підприємницької діяльності,наявність чи відсутністю достатньої кількості капіталу для реалізації підприємницького проекту тощо.

Визначаючи організаційно-правові форми підприємництва, слід наголосити на тому, і в залежності від типу ми виокремлюємо організаційно-правові форми підприємства. Серед них:

1.  Індивідуальне(засноване на приватній власності фіз.особи без застосування найманої праці(ремісники, фермери));
2.  Сімейне(базується на приватній власності членів однієї сім’ї з можливим використанням найманої праці);
3.  Приватне(партнерське)(діяльність юр. осіб з обмеженою відповідальністю(малі підприємства, кооперативи));
4.  Акціонерне(засноване на власності акціонерів, які є власниками пакетів акцій);
5.  Орендне( діяльність яка заснована на тому, що власність надається у користування на певний час, за відповідну плату);
6.  Колективне;
7.  Інноваційне(ґрунтується на використанні інтелектуальної власності);
8.  Спільне(створюється об’єднанням майна різних власників,тобто об’єднане майно, фінансові активи можуть також створюватися).

Об’єктом підприємництва виступає певним видом економічної діяльності(виробництво, торгівля,посередництво, операція з ЦП), що матеріалізується в певні кінцеві продукти у вигляді послуг, інформації. Визначальним є не сфера а сутність економічної діяльності.

Такі види діяльності як розвідка та реалізація корисних копалин, ремонт спортивної, мисливської та іншої зброї,виготовлення та реалізація медикаментів, хімічних речовин, вироблення лікеро-горілчаних, тютюнових виробі ветеринарна та юридична практика і інші види діяльності потребує спеціального дозволу-ліцензії.

Право підприємця - це нормативна форма вираження господарюючих суб’єктів в економічних відносинах.

Право підприємця самостійно.

Обов’язки підприємця – це правові норми або правила його діяльності підприємства, які підлягають виконанню:

1.  Укладати трудові договори, контракти, угоди осіб, які прийняті на роботу;
2.  Оплачувати працю найманим працівникам
3.  Забезпечити реалізацію інтересів споживачів;
4.  Забезпечити обов’язок якість товарів;
5.  Отримувати ліцензію.
6.  Відповідальність підприємця

Відповідальність підприємця – це правові і етичні відносини між підприємцями і суспільством господ , споживачами державою

Підприємець відповідає за зобов’язанням пов’язане з його діяльністю згідно чинного законодавства;за охорону НПС(дотримання техн. безпеки);за усі завданні збитки суспільству своїм майном.

Остання лекція

Підприємці відтворюються як суб’єкти економічного життя через таку організаційно-економічну ланку як підприємство.

Підприємство – це самостійний господарюючий суб’єкт, що наділений правами юридичної особи та здійснює юридичну, наукову-дослідну ,комерційну діяльність з метою отримання прибутку та досягнення соціального ефекту.

Фірма – це ім’я або юридична назва під якою юридично повноправний господарюючий суб’єкт здійснює свою діяльність в більш широкому розумінні;фірма – це основна ланка економіко-ринкового типу зареєстрована у відповідній правовій формі.

Умовами є:

Існування в сус-ві економічно-відокремлених та економічно-самостійних товаровиробників;

Стимулом діяльності є стримувальний прибуток;

Підприємство несе економічну відповідальність за результатами господарської діяльності які виступають …

Види підприємств:

За формами власності:

Одноосібне володіння

Партнерство(товариство)

Корпорація

Державне підприємство

За розміром:

Малі

Середні

Великі

Організаційно правові види підприємств залежно від форм власності(самостійно)

Промислові

Сільськогосподарські

Торговельні

Наукові

Обслуговуючі

За видом

Виробничі

Фінансові

Страхові

Посередницькі

Наявність різних форм підприємств зумовлена відмінностями у формах власності(розмірах, сферах,формах та видах господарської діяльності).

Проаналізувати квет,виписати основні галузі економіки України станом на квітень 2012 року

Фонди та витрати підприємства

Будь-яке підприємство в процесі виробництва здійснює витрати живої та уречевленої праці.

Витрати сус-ва та витрати підприємства:

Витрати суспільства представляють сукупність матеріальних витрат уречевленої та живої праці, що відтворює вартість виробництва того чи іншого продукту виробництва для суспільства . Витрати суспільства охоплюють спожиті засоби виробництва (заробітну плату та різні форми прибутку).

Витрати підприємство охоплюють сукупність матеріальних витрат та витрат живої праці що характеризує вартість виробництва для підприємства. Витрати підприємства виступають у формі собівартості продукції.

Будь-яке підприємство прагне збільшити власний дохід від своєї діяльності, величина такого доходу визначається 2 чинниками:

Ціни на створення блага складаються на ринку під впливом його законів і не залежить від політики підприємства;

Витрати виробництва повністю залежать від ефективності використання підприємства виробничих ресурсів.

Витрати підприємства – це оплата придбаних та використаних усіх чинників виробництва.

В залежності від зростання обсягів виробництва:

Постійні витрати – це ті витрати які не залежать від обсягів і структури виробництва(всі видатки які виокремлюються на утримання управлінського персоналу, охорону підприємства);

Змінні витрати – це ті витрати які залежать від обсягу виробництва та реалізації продукції а також від структури витрат на виробництво та реалізацію окремих видів продукції(витрати на купівлю сировини, матеріалів, енергії, оплату праці найманим працівникам, для придбання системи устаткування, задоволення виробничих потреб).

Національна економіка самостійно!!!!

У довгостроковому періоді перед окремими підприємцями постає завдання і можливість замінити всі ресурси на підприємстві і збільшити потужності

Тому в цей період розвитку всі витрати стають змінними .

Сума постійних та змінних витрат становлять загальні витрати виробництва. Співвідношення постійних та змінних витрат у загальних витратах відображає основні структура витрат підприємства.

Висока частка змінних витрат свідчить про низький рівень автоматизації та механізації виробництва.

Амортизація

Амортизаційний фонд

Моральне зношення

Фізичне зношення

Висока частка постійних витрат свідчить про відносно високі витрати на амортизацію та низькі витрати на оплату ручної малокваліфікованої праці

Особливе значення мають граничні витрати

Граничні витрати – це той приріст витрат який отримують в результаті виробництво однієї додаткової одиниці продукції.

Граничні витрати залежать від…

Граничні витрати відображають скільки коштують для фірми збільшення обсягу випуску продукції на одну одиницю.

Собівартість продукції – це сукупність витрат що виражена в грошовій формі і витрачається на виробництво та збут продукції.

Собівартість вкл. всіх споживчих засобів виробництва та оплату праці працівників.

Валовий дохід включає оплату праці та валовий продукт.

Види собівартості та шляхи зниження самостійно!!!

Одним з важливих показників що характеризує кінцеві результати є прибуток.

Прибуток – це грошове вираження різниці між вартістю реалізованої продукції та витрат на її виробництво.

Види прибутку самостійно