40735

Прикладне значення розробки проблем комунікативного впливу

Лекция

Иностранные языки, филология и лингвистика

Дослідження мовленнєвого впливу беруть свій початок із часів давньогрецьких риторик. Навчання ораторському мистецтву передбачало певні різновиди мовленнєвого впливу на слухачів однак риторичним аспектом він не обмежувався. у межах психології проблематика мовленнєвого впливу розглядалася в наукових працях М.

Украинкский

2013-10-21

36.53 KB

1 чел.

Лекція 9

  1.  Прикладне значення розробки проблем комунікативного впливу.
  2.  Нейролінгвістичне програмування.

Дослідження мовленнєвого впливу беруть свій початок із часів давньогрецьких риторик. Навчання ораторському мистецтву передбачало певні різновиди мовленнєвого впливу на слухачів, однак риторичним аспектом він не обмежувався. Одним із перших питання про вплив мови на сприйняття дійсності поставив Ф. Бекон у своєму «Новому Органоні».

У СРСР уже у 20-30-ті р. р. XX ст. у межах психології проблематика мовленнєвого впливу розглядалася в наукових працях М. Рубакіна, який вважається класиком цього напряму [1972], Я.   Шафіра, С. Вальдгарда, С. Бернштейна, Л. Якубінського й ін. Як зазначає О. Леонтьєв, «із середини 1930- х р.р. такого типу дослідження через зрозумілі причини не проводилися й не публікувалися; вони знову відродилися лише у 1960—1980-ті р.р., головним чином у межах психолінгвістики. На Заході головний масив теоретичних й експериментальних досліджень соціально орієнтованого мовленнєвого впливу з'явився у 1940— 1960-ті р.р. Ці дослідження [...] пов'язані з такими гучними іменами, як Г. Ласвелл, П. Лазарсфельд, Б. Берельсон, Д. Кац, Дж. Клеппер, Л. Ховленд, Дж. Олпорт, І. Кац і багато інших» [1999, 258].

У другій половині XX ст. повернення до проблем впливу у спілкуванні було зумовлене формуванням прагматичних концепцій мовлення, загальної теорії комунікації, психолінгвістики, лінгвістичної теорії аргументації тощо. Потреба в таких дослідженнях була визначена глобалізацією світу, розширенням сфер спілкування людей, переглядом загальної концепції людини в суспільстві, пов'язаним із демократизацією та своєрідним поєднанням персоніфікації людини як особистості в соціумі, культурі з деперсоніфікацією під впливом домінанти дискурсу, панівної ідеології й боротьби дискурсів. У СРСР проблеми мовленнєвого впливу розглядалися в межах психолінгвістики (праці Т. Дрідзе, О. Леонтьєва, Є. Ножина, О. Негневицької, Л. Сахарного, Ю. Сорокіна, Б. Бгажнокова, Є. Тарасова й ін.) (детальніше див.: [Леонтьєв 1999, 256-267]). У СІП А у 1980 році Президент Американського лінгвістичного товариства Д. Болінджер у книзі «Мова: заряджена зброя» звернувся до лексичних механізмів впливу [ВоіАег 1980], що сприяло активізації досліджень із цієї проблематики. Роком раніше Р. Блакар висунув плідну ідею щодо використання мови задля впливу на сприйняття світу співрозмовником [Віакаг 1979, 134]. Дослідник підкреслював, що будь-яке нейтральне використання мови передбачає вплив на сприйняття світу і спосіб його структурації. Мовленнєвий вплив він розумів як здійснення влади і вважав цю ідею одночасно несподіваною й багатообіцяючою [Блакар 1987, 134-135]. Дійсно, увага до мовленнєвого впливу в аспекті прагнення влади стала визначальною у критичному дискурс-аналізі й політичній лінгвістиці (детальніше див. розділи 6, 10). Однак сьогодні теорія мовленнєвого впливу прагне до отримання статусу окремої лінгвістичної дисципліни.

І. Стернін розуміє теорію мовленнєвого впливу як нову сучасну науку, предметом якої є ефективність спілкування [2001, 4]. На його думку, ця наука є міжпредметною, але її базовою приналежністю є комунікативна лінгвістика. У сучасному суспільстві ця наука є дуже потрібною для вдосконалення навичок міжособистісного й ділового спілкування, для педагогіки та виховання, для ефективної реклами, масової комунікації, ефективного менеджменту, ефективного політичного впливу [Стернин 2001, 5]. О. Леонтьєв, навпаки, звужує теорію мовленнєвого впливу до рівня лише соціально орієнтованого спілкування, яке передбачає зміну в соціально-психологічній чи соціальній структурі суспільства або стимуляцію прямих соціальних дій шляхом впливу на психіку членів даної соціальної групи або суспільства в цілому. До засобів мовленнєвого впливу дослідник відносить масову комунікацію, форми пропаганди із завданням соціально-психологічного впливу, рекламу тощо [1999, 256-257].

Розуміння сутності теорії мовленнєвого впливу передбачає насамперед тлумачення її предмета - мовленнєвого впливу. Концепція І. Стерніна керується широким значенням мовленнєвого впливу як ефективного спілкування в аспекті його цілеспрямованості та мотиваційної зумовленості. Однак будь-яка комунікація має певні мотиви, мовні й немовні цілі та стратегії, тому наука про ефективність спілкування практично тотожна напряму комунікативної лінгвістики, що вивчає кооперативну комунікативну взаємодію. Згідно з концепцією І. Стерніна, ефективність спілкування є досягненням мовцем власних цілей і збереженням балансу відношень із співрозмовником (тобто досягненням комунікативної рівноваги) [2001, 66-67]. Проте досягнення власної мети адресантом часто-густо призводить до конфліктних ситуацій або визначається приниженням статусу обличчя співрозмовника, тому варто розрізняти іллокутивну й кооперативну ефективність: перша характеризується досягненням власної мети мовцем безвідносно до встановлення балансу, а друга сприяє комунікативній кооперації, можливо, і шляхом лише часткового досягнення мети адресанта. Отже, попри деклароване дослідником широке поле досліджень комунікативного впливу, таке визначення ефективності перетворює сферу вивчення комунікативного впливу на нецікаву та звужену ділянку в розмаїтті комунікативних ситуацій. Суперечливою є також теза про поєднання в ефективності двох результатів: досягнення мети мовцем і комунікативної рівноваги зі співрозмовником.

Якщо розуміти комунікативний вплив у вузькому значенні, якого надає йому О. Леонтьєв, то теорія комунікативного впливу обмежується дослідженнями лише інституційних сфер спілкування, які становлять лише частину, хоч і значну, ситуацій мовленнєвого впливу. На нашу думку, більш реалістичною є позиція А. Баранова, який зауважує, що об'єктом теорії впливу є когнітивні, психологічні, соціальні, мовні й інші механізми, що дають змогу впливати на свідомість, на процес прийняття людиною тих чи інших рішень [Баранов 2003, 213]. З огляду на це теорія впливу є міждисциплінарною галуззю, складовою якої є теорія мовленнєвого впливу, яка теж має чимало дотичних моментів із когнітологією, соціологією, психологією, логікою тощо. Оскільки теорія мовленнєвого впливу застосовується у практичній діяльності людини, її можна кваліфікувати як напрям прикладної лінгвістики на межі з комунікативною лінгвістикою та психолінгвістикою. Отже, мовленнєвий вплив кваліфікується нами як мовленнєва дія адресанта, керована цільовою установкою мовного спілкування, спрямована на зміну поведінки, психологічних станів, свідомості адресата, оцінки ним певного явища і т. ін. незалежно від типу комунікативної взаємодії. О. Іссерс цілком слушно зауважує: «Феномен мовленнєвого впливу пов'язаний у першу чергу з цільовою установкою мовця - суб'єкта мовленнєвого впливу. Бути суб'єктом мовленнєвого впливу - значить регулювати діяльність свого співрозмовника (не лише фізичну, а й інтелектуальну)» [2003, 21].

У теорії мовленнєвого впливу дискутується також питання щодо односуб'єктності чи двосуб'єктності впливу у процесі комунікативної взаємодії. Американська дослідниця Р. Лакофф виокремлює у складі дискурсивної практики персуазивний дискурс (persuasive discourse),  який  відрізняється від звичайної розмови функцією переконання. На її думку, дискурс є персуазивним тоді, коли він є нерівноправним, тобто коли спроба впливу свідомо здійснюється одним із комунікантів [Lakoff 1982, 27-28]. Така позиція є жорстко опозитивною концепції мовленнєвого впливу І. Стерніна, адже ні про яку комунікативну рівновагу у процесі мовленнєвого впливу тут не може бути й мови. Твердження щодо односпрямованості впливу Р. Лакофф поділяють чимало дослідників дискурсу через неможливість поєднати цілі мовця з рівновагою комунікативного акту.

Прихильники протилежної концепції розглядають мовленнєвий вплив як взаємодію комунікантів на підставі ідентифікації їхніх моделей світу та взаємного коригування структур свідомості (К. Бурк, Ч. Ларсен, А. Баранов, P. Блакар та ін.). Концепція ідентифікації запропонована К. Бурком і виходить із феноменологічних постулатів. Згідно з нею мовець і адресант уподібнюють свої моделі реальності шляхом використання мовного коду [Burke 1970; 1986]. Така позиція подібна до розгляду впливу в умовах комунікативної рівноваги І. Стерніна. У ряді робіт наведені протилежні концепції відображені у двох типах мовленнєвого впливу: перший використовується у сфері координативних відношень, другий у відношеннях субординації. Координативний мовленнєвий вплив здійснюється за умови регуляції суб'єктом впливу на вільну у своїх вчинках і думках людину, яка керується власними потребами [Речевое воздействие... 1990, 3-4]. Однак, на нашу думку, такий компроміс не може вирішити проблему, оскільки подібна позиція в цілому надає перевагу односуб'єктності, адресат впливу є просто пасивним спостерігачем намагань суб'єкта, а вплив, що позбавлений об'єкта, не може здійснитися як вплив. Тому в науковій літературі спостерігаються висновки щодо відсутності принципових відмінностей між субординативним і координативним мовлен­нєвим впливом [Баранов, Паршин 1986].

Дискусійним також є питання відносно усвідомленої чи неусвідомленої (підсвідомої) природи мовленнєвого впливу. Обстоюючи обов'язковість свідомого планування впливу, дослідники навіть виокремили особливий тип мовця, орієнтованого на мовленнєве підкорення адресатів і контроль за планом впливу, назвавши його «маккіавелістом». Натомість К. Келлерман вважає, що попри стратегічність будь-якої комунікації, вона здійснюється автоматично, без усвідомлення стратегії [Kellerman 1992, 288]. Така позиція, на наш погляд, є дивною, адже стратегія завжди є усвідомленим й осмисленим планом дій, неусвідомленими є мотиви мовлення. Подвійність природи мовленнєвого впливу як усвідомленої (інтенційної) й неусвідомленої (неінтенційної) дії на адресата цілком слушно обстоює російський дослідник В. Карасик, який уважає головними засобами свідомого мовленнєвого впливу авторитет, зокрема, забезпечений більш високим владним статусом; маніпуляцію, аргументацію, фізичну та психічну силу. Мовленнєвий вплив на підставі підсвідомого, позараціонального може застосовувати зовнішні ситуативні механізми прогнозованого моделювання текстів, що є одним із завдань нейролінгвістич-ного програмування [1992]. О. Іссерс, поділяючи концепцію подвійності природи впливу, однак зауважує, що всі способи інтенційного впливу можуть бути застосовані і при неінтенційному мовленнєвому впливі, коли мовець не усвідомлює (або остаточно не усвідомлює) мету мовленнєвих дій і способи її досягнення, але має мотив або установку [2003, 26]. І. Стернін за принципом усвідомленості / неусвідомленості об'єкта впливу відокремлює мовленнєвий вплив, який здійснюється «з метою переконати людину свідомо прийняти точку зору співрозмовника, свідомо прийняти рішення про якусь дію»; від маніпулювання як впливу на людину з метою спонукати її зробити щось неусвідомлено або всупереч його власному бажанню, думці, наміру [2001, 72]. На наш погляд, по-перше, наведене розуміння мовленнєвого впливу суттєво відрізняється від обстоюваного дослідником раніше, по-друге, свідома чи несвідома реакція об'єкта впливу не усуває самого впливу, незалежно від того, чи є він впливом або маніпулюванням.

Р. Чалдіні у книзі «Психологія впливу» виокремлює шість принципів психологічного впливу на масову свідомість через підсвідоме: послідовності, взаємного обміну, соціального доказу, авторитету, доброзичливості й дефіциту. Вчення про вербальний вплив на підсвідомість звичайно пов'язують з ім'ям Дж. Вайкері - фундатора теорії «25 кадру». Такий вплив почасти зумовлений тим, що людина може усвідомлено сприймати лише обмежену можливостями порогів сприйняття інформацію, решта її надходить до психічних структур неусвідомленою. Тому навіть за умови контролю людини за здійсненням плану мовленнєвого впливу, вона задіює підсвідомі механізми.

Неоднозначною в теорії мовленнєвого впливу є типологія й диференціація способів впливу. Дослідники або обмежують мовленнєвий вплив одним типом (приміром, дослідник прагматики тексту Р. Вате пов'язує його зі зміною психічного стану адресата [Watts 1981]), або виокремлюють такі типи: зміну в свідомості та зміну в поведінці [Чахоян, Невзорова 1986]; соціальний вплив, волевиявлення, пояснення, інформування, оцінний та емоційний вплив [Федорова 1991]. За перлокутивною реакцією розрізнюють зміну ставлення до якогось об'єкта; формування спільного емоційного настрою; перебудову категорійної структури індивідуальної свідомості, уведення до неї нових категорій [Почепцов 1987]. Дослідники розглядають типи мовленнєвого впливу під кутом зору класифікації мовленнєвих актів за іллокутивною силою (приміром, доведення, переконання, вмовляння, вселяння, наказ, прохання, спонукання [Стернин 2001, 64-66]), однак «з наведеної таксономії видно, що основою класифікації є не спосіб впливу на партнера, а тип мовленнєвих дій в аспекті іллокуції» [Иссерс 2003, 22]. Як здається, типологізація мовленнєвого впливу залишається практично нерозробленою проблемою цього напряму прикладного мовознавства.

Важливим доробком теорії мовленнєвого впливу є виокремлення його чинників. Л. Мурзін розглядає як найпотужнішу впливову систему природну мову, в межах якої практично всі компоненти є потенційно сугестивними. Дослідники вважають, що весь загал впливових ефектів має правопівкульну орієнтацію, що передбачає домінування емоціогенних структур і механізмів. Значну роль у мовленнєвому впливі відіграє паравербаліка спілкування, її конгруентність  із  вербальними  засобами.   І.   Стернін  виділяє   14  чинників мовленнєвого впливу: зовнішність, дотримання комунікативної норми, встановлення контакту зі співрозмовником, погляд, фізичну поведінку під час мовлення, стиль спілкування, розміщення у просторі, зміст, мовне оформлення, обсяг повідомлення, розташування елементів змісту, час, кількість учасників, адресат [2001, 55-56]. Отже, впливовий потенціал мають учасники спілкування, паравербаліка комунікативної взаємодії, різноманітні ознаки мовного повідомлення, зокрема, його сугестивні властивості.

Сугестивні властивості у процесі комунікації вивчаються в одному з напрямів прикладної психолінгвістики - сугестивному. У Пермі у 90-ті р. р. була створена лабораторія сугестивної лінгвістики, завданнями якої стали суміжні проблеми психолінгвістики і психотерапії, зокрема, й гіпнозу. Мовленнєвий вплив під таким кутом зору постає об'єктом нейролінгвістичного програмування (НЛП) - міжгалузевого напряму дослідження оптимізації комунікативних процесів і комунікативного впливу. Предметом цього напряму є поведінкові механізми особистості, які на підставі певних когнітивних стратегій, моделей, умінь і навичок реалізують позитивні програми ефективного проведення дискурсу й управління ним. Г. Почепцов (мол.) вважає, що НЛП і подібні технології є важливими для паблік-рілейшнз й інших прикладних напрямів комунікативної лінгвістики, оскільки «вони спроможні будувати набагато ефективніші стратегії впливу» [1996, 79]. Не всі дослідники поділяють його думку, кваліфікуючи НЛП як непрофесійну психотерапевтичну технологію, психологічну моду, примху, наукову секту [Леонтьєв 1999, 263], однак «ефективність НЛП підтверджує величезна кількість навчальних центрів, орієнтованих на вивчення й застосування відповідних методик у найрізноманітніших галузях комунікації» [Ковалевська 2001, 31]. Науковці розглядають НЛП як синтез теорії комунікації та психотерапії, що зорієнтовує методи психоаналізу на жорстко окреслене комунікативне підґрунтя [Почепцов 2000, 52].

Засновниками методики НЛП вважаються американські вчені: програміст і лінгвіст Дж. Ґриндер і психолог Р. Бендлер (університет Санта-Круза, штат Каліфорнія). Вони проаналізували та класифікували тексти сеансів відомих психотерапевтів, вилучили мовленнєві одиниці, невербальні елементи й сигнатури та у 1973 р. відкрили «код ефективного спілкування» як більш-менш доступний набір навичок і технік мовленнєвого й немовленнєвого спілкування.

Витоками НЛП стали практична діяльність (аналіз і коригування деструктивних психічних станів пацієнтів) психотерапевтів: гіпнотерапевта М. Ериксона, сімейного психотерапевта В. Сатир; гештальтпсихолога, фундатора гештальттерапії Ф. Перлза, наукові розробки біхевіористів. Філософським підґрунтям НЛП є постулати про нетотожність об'єктивного світу його суб'єктивній моделі та про іконічність зв'язку мови із психічними процесами [Ковалевська 2001, 44-46]. НЛП грунтується на таких принципах: 1) розбіжності інтерпретації однієї події різними людьми та трансформації реальності когнітивними здібностями людини, звідси випливає залежність ефективності дій людини від багатства сенсової амплітуди її знань (принцип А. Коржибського «карта - не територія»,   витоками якого  слід уважати  ноематичний спосіб репрезентації дійсності Е. Гуссерля); 2) наявності в людини всіх необхідних ресурсів, які становлять складну функціональну систему, для успішності мовних і немовних дій за умови гнучкості цієї системи та врахування впливу інших систем; 3) потреби вибору серед цих ресурсів найбільш оптимальних і постійного коригування їх залежно від завдань, які треба вирішити, ситуації, місця і часу; 4) взаємної зумовленості внутрішньої та зовнішньої поведінки людини, гармонійне застосування яких у поєднанні вербальних і невербальних дій визначає успішність комунікації; 5) можливості навчання й набуття досвіду будь-якою людиною за моделлю дій іншої людини у вирішенні поставлених завдань; 6) можливості досягнути мети за умови її поділу на частини й розгляду способів її досягнення; 7) запобігання поразки в мовленнєвих діях, що передбачає внутрішню акцентуацію певних когнітивних стратегій і має різні механізми (наприклад, рефреймінгу як переформулювання шляхом пошуку антонімів й асоціацій, що прив'язані до предиката, психологічне значення якого має бути зміненим; якоріння, субмодальності і т. ін.); 8) спрямування на отримання адекватної реакції співрозмовника тощо.

НЛП застосовує закони сприйняття людиною мовлення; навички поєднання паравербальних і вербальних засобів мовленнєвого впливу (B.A.G.E.L.-model, запропонована Р. Ділтсом [2000]); уміння побудови непрямих мовленнєвих актів, розпізнавання пресупозицій; особливості позасвідомих ресурсів психіки, інтуїтивного при сприйнятті дійсності (Мілтон-модель); уміння структурувати внутрішні поведінкові стратегії (ROLE-model як поєднання чотирьох факторів: Representational system, Orientation, Links, Effect) тощо. НЛП розраховує свої рекомендації на різні типи людей (візуалів, аудіалів, кінестетиків, логіків) і пропонує словники ключових слів для кожного типу.

Технології НЛП дають змогу поліпшити відносини між людьми, перейти до позитивного світосприйняття, підвищити рівень самооцінки, набути навичок переконання, подолати наслідки колишніх негативних переживань, зосередитися на досягненні мети, керувати своїми відчуттями, позбутися небажаних звичок, повірити у свої сили, творчо розв'язувати поставлені завдання, ефективно використовувати час, поглибити й закріпити відчуття повноти життя і т. ін. [Олдер, Хззер 2000, 3]. Методики й моделі НЛП застосовуються в різних сферах професійної комунікації, психотерапії, бізнесі, гіпнозі, політиці, юриспруденції, освіті, рекламній справі. У Росії успішно працює Центр НЛП, що пропонує спеціальні курси, тренінги для бізнесменів. Подібні центри виникають і в Україні.

Етапами НЛП є, по-перше, збір інформації про поточний стан клієнта й бажаний для нього стан, яка протягом процесу впливу уточнюється. По-друге, встановлення рапорту - стану людини у процесі комунікативної або психотерапевтичної взаємодії, який зумовлюється підсвідомою довірою, глибинним порозумінням комунікантів або лікаря й пацієнта (сугестолога й сугестента при застосуванні нейролінгвістичного програмування) і виникає внаслідок їхнього взаємного уподібнення. Рапорт є одним з основних механізмів нейролінгвістичного програмування. Установлення рапорту передбачає три операційні ланки: приєднання (досягнення   синхронності дихання й пози комунікантів); закріплення (вилучення й відображення характерних жестів, міміки, ключових слів партнера по комунікації); ведення (реконструкцію внутрішньої програми співрозмовника відповідно до загальної мети комунікації, установлення емпатичних і впливових елементів). Стан рапорту досягається на свідомому й на позасвідомому рівні, коли комунікатор приєднується до репрезентативних систем клієнта і відтворює їх у своїй вербальній чи невербальній поведінці [Баранов 2003, 232]. Репрезентативна система є способом представлення й осмислення досвіду взаємодії з навколишнім світом, що може мати візуальний, аудіальний, кінестетичний, одоративний і смаковий характер. Сугестор мовби розділяє із сугестентом його переживання й усвідомлення дійсності.

У НЛП застосовуються різноманітні техніки, описані у вигляді моделей. Однією з найбільш поширених моделей нейролінгвістичного програмування є Мілтон-модель, яка використовується для утворення трансових станів у гіпнотичній і психотерапевтичній комунікації на підставі оптимізації сугестивно маркованих елементів мовлення з оберненою метою - приєднання й доступу до неусвідомлюваних (підсвідомих) ресурсів іншої людини. Мілтон-модель розроблена й апробована одним з основоположників нейролінгвістичного програмування, гіпнотерапевтом Мілтоном Ериксоном, який дійшов висновку щодо актуальності безсвідомих ресурсів психіки й інтуїтивних механізмів у сприйнятті дійсності. Дослідник уважав, що глибинні кореляції образно-міфологічного й сенсорного типів мислення можуть представляти переведення ірраціонального у вербальну площину. Це посприяло розробці методик гіпнотичної комунікації, в основу яких покладені часто не усвідомлювані специфічні мовні й невербальні моделі. Мова у НЛП кваліфікується як «фільтр, який спотворює досвід чи принаймні структурує його. [... ] Це набір інструкцій по перевірці мовних актів клієнта з метою вияву його дійсного психічного стану, тих конфліктів, які його турбують, а також із метою розробки стратегій зміни такого становища» [Баранов 2003, 233].

Етапами Мілтон-моделі є наскрізна синхронна ритмічність (паравербальне взаємне налаштування співрозмовників) і наполегливе повторення (персевірація); приєднання до реальності співрозмовника як переконання в істинності дій сугестора шляхом вербальної предикації; спрямування уваги людини всередину себе (стан даунтайму) із метою усунення чинника свідомості. У межах останнього етапу найбільш вагомими є явище семантичної дифузності, утворення ритмомелодійної континуальності мовлення за рахунок певних семантико-стилістичних засобів, що відкривають доступ до підсвідомого. Такими засобами є складне й багаторівневе мовлення, неспецифічні лексеми (пароніми, омофони, дієслова з широким дистрибутивним обсягом без вербальної дистрибуції, наприклад, я хочу, щоб ти вчив), двозначність, оксиморони, парадокси, синтаксична неправильність, особливі типи зв'язку, руйнація установок через несподіваність відповідей і т. ін. Такі засоби зосереджують увагу пацієнта на пошуку значень і розв'язанні двозначностей, парадоксів. Неспроможність свідомо пояснити абсурдне, безглузде або незрозуміле сприяє витісненню свідомих процесів підсвідомою діяльністю.

М. Ериксон уважав, що для гіпнотичної комунікації головним є реакція співрозмовника, що ілюструє рівень ефективності впливу сугестора.

Однією з технік НЛП є рефреймінг - зміна фрейму, переміщення певного образу чи переживання до нового фрейму на підставі трансформацій сенсової актуальності певних подій і розмежування наміру й поведінки. Термін уведений у 1982 р. Дж. Ґриндером і психологом Р. Бендлером [1995]. Рефреймінг грунтується на невідповідності контексту як ситуативної рамки повідомлення й комунікативної поведінки: зміст будь-якої події залежить від того, до якої рамки він поміщений, тобто, змінюючи рамку, ви змінюєте і зміст [О'Коннор, Сеймор 1997, 161]. Виокремлюють два типи рефреймінгу: контекстний і змістовий. Перший змінює контекстуальну рамку події, гіпотетично переносить її до іншої ситуації (приміром, в анекдоті), другий трансформує змістове наповнення події (у політичному мовленні) [О'Коннор, Сеймор 1997, 165].

Рефреймінг застосовується в рекламній справі, іміджелогії, РЯ-тех-нологіях тощо. Г. Почепцов пов'язує його із технікою позиціонування в іміджелогії як моделювання об'єкта (товару, особи політика) у найвигіднішому світлі через гіперболізацію певних ознак [2000]. У нейролінгвістичному програмуванні рефреймінг є механізмом, що дає змогу створити нову психологічну рамку навколо змісту переживання чи ситуації, розширити їхнє сприйняття, оцінити можливості уникнення чи усунення небажаних наслідків, виходу із ситуації. Наприклад, позбавлення від немотивованих страхів здійснюється шляхом відокремлення їх від мотивованої реакції страху при небезпеці, яке повинне бути в нормальної людини. Сугестор пропонує таке розділення клієнтові разом із пошуком шляхів досягнення мети. А. Баранов зазначає: «Прихильники НЛП стверджують, що рефреймінг допомагає навіть у таких випадках, коли небажана поведінка вже зумовлена органічними змінами» [2003, 235].

Конгруентність є одним із найважливіших понять НЛП. Вона позначає стан комуніканта в певній ситуації спілкування, що характеризується повним узгодженням його вербальної й невербальної поведінки. Дослідники в галузі нейролінгвістичного програмування вважають, що пріоритетна роль у комуні­кативних процесах належить невербальній поведінці, адже вона детермінована неусвідомленим характером, не настільки свідомо контрольована і представляє справжнє ставлення адресанта до свого повідомлення [Вагевоп 1979]. На конгруентності ґрунтується довіра співрозмовників, достовірність переданої інформації. Конгруентності протиставлена інконгруентність, яка викликає у співрозмовника недовіру, сумніви в щирості, збентеження, розгубленість, прагнення уникнути спілкування. Фізіологічна природа конгруентності / інконгруентності полягає в гармонії / дисгармонії роботи правої й лівої півкуль головного мозку, які відповідають за вербальну й моторну програми. На цьому принципі ґрунтується й застосування поліграфа (детектора неправди), що фіксує невідповідність / відповідність фізіологічних показників дихання, електричної активності шкіри, тиску судин.

У НЛП застосовується техніка якоріння - психологічного пускового механізму каузації, що характеризується тенденцією будь-якого   елемента досвіду викликати в пам'яті весь досвід і має рефлекторну й асоціативну природу. Наприклад, смакове чи одоративне відчуття викликає відповідні видимі образи або переживання, якісь сильні враження зумовлюють певну емоцію; кінестетичні явища визначають певну поведінку і т. ін. Якір є сегментом психічної структури особистості й має неувідомлену чи сплановану природу. Усвідомлене позитивне якоріння сприяє корекції психічних станів, керуванню настроєм і поведінкою (наприклад, позбавлення від поганої звички потребує усунення якоря задоволення, пов'язаного з цією звичкою). Якоріння досягається лише за умови підтримки стійкого стану рапорту. Сугестор повинен виявити в досвіді сугестента відповідні ресурси, які мають свідоме чи позасвідоме підґрунтя. Останнє є більш ефективним. Якір повинен бути унікальним, легко відтворюваним, виразним і не може ставати частиною буденної поведінки [О'Коннор, Сеймор 1997, 82]. Виникнення якорів пояснюється повторенням, що сприяє фіксації подразників у довгочасній пам'яті; емоційним навантаженням подразника. Ефективним є поліякоріння, оскільки чим більше стимулів пов'язуватиметься з певним психологічним станом, тим до більшого числа напрямків це записується в пам'яті. І, навпаки, зв'язок одного якоря з кількома психічними станами призводить до його послаблення та втрати. Надзвичайно вагомим є якоріння в рекламному дискурсі, РЯ-технологіях, іміджелогії і т. ін.


 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

47075. Уборка винограда. Виды сбора. Механизация процессов уборки. Дайте технологическую характеристику различных типов виноградоуборочных машин 52.7 KB
  К игристым свойствам относят способность вина в течение продолжительного времени выделять большое количество мелких пузырьков диоксида углерода. Пенистые свойства характеризуют по продолжительности существования на поверхности вина или у стенок сосуда небольшого слоя мелкоячеистой плотной пены непрерывно возобновляемого за счет пузырьков СО2 выделяющихся из вина. Игристые и пенистые свойства вина взаимосвязаны и обусловлены рядом общих факторов. Они зависят от химического состава вина содержания в нем растворенной и связанной форм диоксида...
47077. Правовое регулирование финансово-хозяйственной деятельности коммерческих и некоммерческих организаций книжного бизнеса 53 KB
  В связи с тем что в настоящее время отменен региональный налог с продаж – к сфере книжного бизнеса относятся только следующие федеральные налоги: налог на добавленную стоимость НДС налог на прибыль организаций НПО единый социальный налог ЕСН а также налог на доходы физических лиц НДФЛ – последний мы не рассматриваем. Налогоплательщиками являются российские организации и иностранные организации осуществляющие свою деятельность в РФ через постоянные представительства и или получающие доходы от источников в РФ ст. К доходам для...
47078. Информационные издания 53 KB
  В зависимости от характера включаемой информации и целевого назначения ИИ подразделяются на: библиографические издания которые включают только библиографические сведения о документах а также в отдельных случаях краткую аннотацию – текущие рекомендательные ретроспективные библиографические указатели реферативные В реферативных изданиях наряду с библиографическими сведениями дается краткое изложение содержания документа – реферативные журналы реферативные сборники экспресс-информации и информационные листки обзорные Обзорное...
47079. Инвестиции и инвестиционная деятельность 53.22 KB
  Назовите величины связывающие уравнение линейной регрессии в данной модели: дисперсии случайных ошибок акций портфеля @доходности конкретной акции портфеля и доходности рыночного портфеля ожидаемой доходности портфеля и дисперсии портфеля доходности рыночного портфеля и дисперсию доходностей рыночного портфеля Если коэффициент корреляции равен 1 то: @значения переменных движутся в точно противоположных направлениях переменные никак не соотносятся друг с другом значения 2х переменных изменяются абсолютно синхронно Кривые безразличия...