40766

Стилістика як мовознавча дисципліна Стилістична система української мови. Стилістична норма

Лекция

Иностранные языки, филология и лингвистика

Стилістика як мовознавча дисципліна Стилістична система української мови. Стилістична норма Мета: поглибити знання студентів про систему стилів ознайомити студентів із стилістичними нормами набуття ними знань щодо стилістичних особливостей сучасної української літературної мови; вивчення особливостей функціонування офіційноділового наукового публіцистичного художнього та розмовного стилів розкрити усі параметри їх характеристик їх різновиди; розвивати вміння будувати висловлювання за даним стилем; виховувати мовне чуття яке...

Украинкский

2013-10-22

670.91 KB

192 чел.

Лекція 2. Стилістика як мовознавча дисципліна Стилістична система української мови. Стилістична норма

Мета: поглибити знання студентів про систему стилів, ознайомити студентів із стилістичними нормами набуття ними знань щодо стилістичних особливостей сучасної української літературної мови; вивчення особливостей функціонування офіційно-ділового, наукового, публіцистичного, художнього та розмовного стилів, розкрити усі параметри їх характеристик, їх різновиди; розвивати вміння будувати висловлювання за даним стилем; виховувати "мовне чуття", яке ґрунтується на знаннях мовних норм.

Завдання:  подати відомості про історію створення стилів української мови та охарактеризувати специфічні ознаки їх диференціації, охарактеризувати стилістичні норми, подати критерії диференціації стилістичних помилок

Вид заняття: лекція

Обладнання: опорні схеми

Терміни і поняття: стиль, стилістичні норми, загальномовна норма, стиль літературної мови, стилістична диференціація літературної мови, функціональні стилі, критерії класифікації функціональних стилів, стилі експресивні, функціональні, індивідуальні; художній, публіцистичний, науковий, офіційно-діловий, конфесійний, епістолярний, розмовно-побутовий стиль.

План

1.Предмет стилістики, її методи та джерела. Загальна характеристика стилістичної системи української мови.

2.Функціональні стилі сучасної української літературної мови.

3.Поняття стилістичної норми. Стилістичні помилки як порушення стилістичних норм.

Рекомендована література:

  1.  Антоненко-Давидович Б. Як ми говоримо. К., 1991.
  2.  Бабич Н.Д. Практична стилістика і культура української мови. – Львів: Світ,2003. – 432с.
  3.  Ботвина Н.В. Офіційно-діловий та науковий стилі української мови. – К.: ”Артек”, 1999 . – 264с.
  4.  Дудик П.С. Стилістика української мови:Навчальний посібник. – К.: Академія, 2005. -368с.
  5.  Капелюшний А.О. Практична стилістика української мови: Навчальний посібник. – Львів: ПАІС,2007. – 400с.
  6.  Коваль А.П. Практична стилістика сучасної української літературної мови. К., 1997 .
  7.  Кравець Л.В. Стилістика української мови: Практикум: Навч. Посіб./ За ред. Л.І. Мацько. – К.,2004. – 199с.
  8.  Культура української мови: Довідник. К., 1990.
  9.  Мацько Л.І., Сидоренко О.М., Мацько О.М. Стилістика української мови . – К.: Вища школа,2003. – 462с.
  10.  Мацько Л.І., Кравець Л.В. Культура української фахової мови: Навч. посіб. – К.: ВЦ «Академія», 2007. – 360 с.

Пентилюк М.І. Культура мови і стилістика. – К.: Вежа, 1994. – 240с.

  1.  Плющ М.Я., Бевзенко С.П., Грипас Н.Я. та ін. Сучасна українська літературна мова: Підручник. -7-ме вид., стер. – К.: Вища шк., 2009. – 430с.
  2.  Пономарів О.Д. Стилістика сучасної української мови. – Тернопіль: Навчальна книга – Богдан, 2000. – 248с.
  3.  Сучасна українська мова: Підручник /О. Пономарів, В. Різун, Л.Ю.Шевченко; За ред. О.Пономарева. – К.: Либідь, 2005. - 488с.
  4.  Шкуратяна Н.Г., Шевчук С.В. Сучасна українська літературна мова: Модульний курс: Навч. посіб. – К.: Вища шк., 2007. – 823с.
  5.  Ющук І. П. Українська мова. – К.: Либідь, 2004.- 640с.

Студенти повинні знати:

  1.  особливості функціонування стилів сучасної української мови, способи використання стилістичних засобів у текстах різних жанрів;
  2.  оволодіти теоретичними знаннями щодо особливостей стилю української мови;
  3.  основні поняття мовлення і спілкування;
  4.  норми українського мовленнєвого етикету.

Студенти повинні вміти:

  1.  правильно вживати в мовленні речення, різні за будовою та метою висловлювання;
  2.  створювати монологічні висловлювання різних типів, стилів, жанрів з урахуванням ситуації спілкування;
  3.  дотримуватись норм українського мовленнєвого етикету;
  4.  правильно застосовувати особливості кожного стилю української мови;
  5.   вільно орієнтуватися у стильовій різноманітності текстів.


ОСНОВНИЙ ЗМІСТ

«Ми не є і не повинні стати народом суржикової мови чи мови мертводекоративної. Маємо витворену протягом віків мову дивовижно багату, одну з найбагатших у світі, барвисту, запашну, розмаїту, здатну активно жити і розвиватись, придатну для найскладнішої художньої і наукової творчості. Злочином було б занедбати таке неоціненне духовне добро»

О. Гончар

1.Предмет стилістики, її методи та джерела. Загальна характеристика стилістичної системи української мови.

Слово "стиль" походить від латинського stilus ("паличка для письма") і вживається як термін у літературі, мистецтві, архітектурі, соціології, менеджменті тощо. 

Стиль – явище об’єктивної дійсності. Це слово часто вживається як звичайна назва. Порівняйте: стиль керівництва, стиль виховання, плавати стилем брас, одягатися в сучасному стилі та ін. Часто в мовленні слово стиль використовується у виразах, близьких до термінологічних: газетний стиль, офіційний стиль, високий стиль тощо.

Стиль літературної мови – це різновид мови (її функціональна підсистема), що характеризується відбором таких засобів із багатоманітних мовних ресурсів, які найліпше відповідають завданням спілкування між людьми в даних умовах. Це своєрідне мистецтво добору й ефективного використання системи мовних засобів із певною метою в конкретних умовах й обставинах. За образним висловом Дж. Свіфта, "стиль – це потрібні слова на потрібному місці". Так, наприклад, слово говорити – нейтральне і може використовуватися в будь-якій ситуації, ректи – застаріле й урочисте, балакати – розмовне, мовити – піднесено-урочисте, гомоніти – розмовно-голубливе, просторікувати – зневажливе, патякати – просторічно-зневажливе.

Стилістика співвідноситься з усіма розділами мови – фонетикою, лексикою, морфологією і синтаксисом, оскільки вона розглядає особливості вживання мовних одиниць у тих чи інших мовленнєвих умовах.

СТИЛІСТИКА, лінгвостилістика - розділ мовознавства, що вивчає:

а) закономірності існування та структурну організацію суспільно зумовлених різновидів мови - функціональних стилів;

б) мовні одиниці з погляду додатково експресивно - стильового забарвлення;

в) цілеспрямований вибір мовних засобів, що відповідає стильовим і стилістичним нормам.

СТИЛІСТИКА обґрунтовує існування системи функціональних стилів, властивих певному періодові історії літературної мови; встановлює співвідношення функціональних і експресивних стилів. Досліджує функціонування мовних одиниць у текстах (писемних і усних). Усталені стилістичні значення фіксуються у словниках, граматиках, мовних порадниках, відбиваючи стилістичні норми літературної мови.

Предметом стилістики національної мови є її стилістична система і наука про неї. 

Основними методологічними принципами стилістики є загальні філософські положення про мову як вид і результат суспільно усвідомленої діяльності людини.

Ці положення зорієнтовані на те, що українська мова є породженням виробничої і духовної діяльності українського народу, несе в собі його історичну пам’ять і розвиває його ментальність (мораль і етика людини + ставлення людини до себе + до суспільства + тотожність світосприйняття). Тому наукові галузі про український етнос, його історію, мову, літературу, культуру, політику є підґрунтям наукової стилістики української мови.

Структура стилістики зумовлена її предметом, напрямами і методами дослідження. Відповідно до цього у лінгвостилістиці розрізняють кілька основних розділів, кожний з яких охоплює певне коло понять.

І.Загальна стилістика вивчає універсальні стилістичні засоби мови, які є у багатьох мовах і мають спільні характеристики, закономірності функціонування мови залежно від змісту, мети, сфери побутування. Стилістика мови (мовних одиниць) вивчає стилістичні ресурси всіх мовних рівнів: лексики, фразеології, морфології, синтаксису

Предмет загальної стилістики включає два основних аспекти: 

  1.  системно-структурний, що стосується будови і системи мови; 
  2.  комунікативно-прагматичний, пов’язаний із функціями мови, сферою поширення. 

Відповідно до цих аспектів виділяємо два розділи:

- функціональну стилістику та

- стилістику мовних ресурсів. 

Перша, сформувавшись у 50-60-х рр. 20 ст. Функціональна стилістика має ключовим питанням визначення формування і розвиток функціональних стилів літературної мови. Об’єктом розгляду функціональної стилістики служать функціональні стилі (художній, науковий, публіцистичний, офіційно-діловий, конфесійний, розмовний), їх класифікація, поділ на підстилі, принципи поєднання мовних одиниць у кожному з них. Вона базується також на теоретичних відомостях соціолінгвістики, психології, історії мови тощо. 

Стилістика ресурсів – традиційна, своє основне завдання вбачає у повному описі стилістичних засобів національної мови, звідки походять її інша назва описова стилістика. Стилістика мовних ресурсів орієнтується на вивчення усіх мовних рівнів з погляду додаткових стилістичних значень елементів мовної системи. Останні несуть на собі відбиток тієї суспільної сфери, в якій побутує мова, тобто мають функціонально-стильове значення. Вони відображають характер спілкування - офіційний, книжний чи невимушений, розмовний, тобто засвідчують співвіднесеність мовних виразових засобів з високим, нейтральним чи зниженим експресивним стилем.

Cтилістика мовних ресурсів співвідноситься з одиницями мовних рівнів, що визначає певне коло проблем, зокрема й щодо методів дослідження, властивих фоностилістиці, лексичній стилістиці, словотвірній стилістиці, стилістиці граматичній.

Фоностилістика вивчає звукову будову мови з погляду можливостей створення додаткових стилістичних ефектів, зокрема, алітерацій, асонансів, звуконаслідування, варіантів ритмомелодики у художньому стилі, а також дотримання законів милозвучності української мови в різних функціональних стилях.

Лексична стилістика стосується функціонально-стильової диференціації словникового складу, стилістичного використання різних семантичних груп лексики, виявлення стилістичного потенціалу кожного слова залежно від його місця у синонімічно-антонімічних відношеннях, від текстового вживання, співвідношення з експресивними стилями (книжна, розмовна, нейтральна лексика). Стилістична семантика входить як складова частина в значення фразеологічних одиниць, що характеризуються своєрідною внутрішньою формою, наявністю другого семантичного плану, виразним національно-культурним колоритом.

Стилістика граматична - розділ стилістики, що вивчає додаткові стилістичні значення граматичних одиниць, їх функціональні навантаження у різних сферах спілкування, доцільність, ефективність використання граматичних форм у кожному стилі. Стилістика граматична оперує поняттями «варіанти», «паралельні форми», «синоніми». Термін «граматична стилістика» оформився в українському мовознавстві в 70-80-х рр. ХХ ст. зосереджує увагу на виражальних можливостях граматичних форм, конструкцій, здатності їх видозмінювати, відтінювати зміст висловленого, надавати йому додаткових стилістичних відтінків.

ІІ.Стилістика усної та писемної форми, стилістика мовлення.

Стилістика мовлення (функціональна) вивчає стилі мовлення – розмовний і книжні (науковий, публіцистичний, офіційно-діловий, художній), а також загальні ознаки стилю:

- функцію висловлювання (спілкування, повідомлення);

- завдання мовлення, мовленнєву ситуацію, тему й форму висловлювання;

- стильові риси (образність – відсутність образності, емоційність – нульова емоційність);

- мовні засоби (фонетичні, лексичні, словотвірні, морфологічні, синтаксичні).

Стиль мовлення – це своєрідна сукупність мовних засобів, що свідомо використовується мовцем за певних умов спілкування.

До стилістичних засобів належать багатозначні слова, слова з переносним значенням, омоніми, антоніми.

Емоційно-експресивне забарвлення мовних явищ – теж невід’ємний компонент стилістики. Емоційно-експресивні елементи невіддільні від явища синонімії, оскільки вони характерні для окремих синонімічних варіантів як засіб вираження їх стилістичної функції (наприклад, губи – стилістично нейтральне слово, уста – має відтінок урочистості).

Стилістика пов’язана з культурою мовлення. Стилістику й культуру ділового мовлення єднає спільне завдання – збагатити мовлення кожної людини, зробити його кращим, змістовнішим, правильнішим; без систематизації й узагальнення знань зі стилістики не можна навчитися правильно висловлювати думку з добором стилістично доцільних мовних засобів у відповідності до ситуації мовлення.

ІІІ.Стилістика художньої літератури досліджує взаємодію літературної мови і різних стилів художньої літератури в історичному розвитку. Сюди належить стилістика індивідуального мовлення (стилю) письменника або окремого твору.

Взагалі лінгвістична стилістика тісно пов'язана з літературознавчою стилістикою. Обидві вивчають художні твори і, зокрема, явища індивідуально-художнього стилю, творчої манери письменника. Проте літературознавча стилістика вивчає тільки стиль художніх творів, тоді як лінгвістична стилістика вивчає мову текстів усіх типів (художніх і нехудожніх: наукових, офіційно-ділових, публіцистичних, усно-розмовних). Літературознавча стилістика вивчає лише образність художніх творів, в окремих випадках — мовні ознаки певного літературно-мистецького напряму (романтизму, сентименталізму, класицизму, реалізму), а лінгвістична стилістика, вивчаючи повніше і глибше мову художніх творів, підіймається до узагальнень і формування поняття функціонального стилю художньої літератури, його специфічних рис. У спільному об'єкті дослідження (мові творів) кожна з них має свій напрям і свою мету. Літературознавство досліджує літературний процес, напрями і стилі, творчі школи, індивідуальний стиль письменника і звертає увагу на мову лише як на показник літературних вартостей. Літературознавство вивчає світогляд письменника, мотиви його творчості, те, як ідейно-тематичні та художньо-естетичні позиції автора втілюються у художньо-образній системі його творів, у чому традиційність і новаторство письменника, в чому виявляється творча особистість і чим досягається професійна майстерність.

Все це потребує від літературознавців знання як сучасної літературної мови, так і її історії, знання стилістичних можливостей, норм літературної мови. Однак для літературознавця аналіз мови художнього твору є допоміжним елементом, який своїми результатами може підтвердити або спростувати літературознавчі висновки.

ІV.Історична стилістика. Стилістична система національної мови, як найбільш залежна від позамовних факторів і динамічна, є категорією історичною. Тому може бути два аспекти дослідження стилістичної системи конкретної мови — синхронний і діахронний.

Сучасна, або синхронна, стилістика досліджує стилістичну систему національної мови з погляду сучасних потреб мовного спілкування і відповідності стилістичних явищ та засобів нині чинним літературним і стилістичним нормам.

Дослідженням стилістичної системи в діахронному аспекті, тобто в її історичному розвитку, займається історична стилістика. Вона вивчає формування і розвиток стилів упродовж усіх етапів розвитку національної мови, динаміку розвитку виражальних одиниць, часову і якісну зміну конотації, хронологічно марковані стилістичні засоби. Історична стилістика досліджує як історію сучасних стилістичних засобів національної мови, причини їх появи, основні етапи розвитку, так і стилістичні засоби минулих історичних епох у розвитку конкретної мови або споріднених мов.

V.Діалектна стилістика. До сфери діалектної стилістики відносять дослідження говіркового мовлення з погляду спеціального і доцільного вибору, використання, розподілу в ньому мовних одиниць носіями говору відповідно до функціонального призначення, комунікативної настанови, тобто діалектна стилістика вивчає стилістичне розшарування і диференціацію мовних одиниць у межах певного діалекту чи говірки. Інший аспект діалектної стилістики полягає у з'ясуванні співвідношення літературної мови і діалектів (чи діалекту) та його впливу на формування літературної мови, вироблення її стилів, у вивченні стилістичної ролі діалектизмів у межах стилю, найчастіше художнього.

Методи дослідження. Найпоширенішим і традиційним у стилістиці є метод семантико-стилістичного аналізу, який полягає у виявленні співвідношення використаних експресивних мовних засобів до змісту інформації.

Як окремий стилістичний метод виділяють зіставлення. Навіть маючи постійні стилістичні значення чи відтінки, мовні одиниці досягають стилістичного ефекту тільки в зіставленні з іншими. Зіставлення є по суті ядром методу семантико-стилістичного аналізу.

Ще одним методом є метод стилістичного експерименту. Він полягає у тому, що на місце вжитих автором слів або виразів вставлять за стилістичною метою нові. У процесі мовлення ми постійно користуємося прийомами добору зіставлення, заміни і знову зіставлення мовних одиниць, поки, нарешті, здійснено остаточний вибір. (Див. Мацько: Стилістика української мови.; Пономарів: Стилістика української мови.)

У стилістиці здавна застосовуються кількісні (квантитативні) методи, які полягають у визначенні кількісних ознак мовних явищ.

Стилістика використовує також статистичні методи. Вони базуються на тому, що будь-який цілісний текст – це результат добору та організації однакових стилістичних одиниць мови. Цей метод допомагає виявити, що в кожному конкретному тексті є спільного, а що відмінного в порівнянні з іншими, виявити засоби індивідуального стилю автора, а також описати мовні засоби кожного функціонального стилю. (Мова – це політика, вона залежна від політичної ситуації країни.)

Стилістика пронизує всі рівні мовної системи. З мовних одиниць кожного рівня виділяють:

  1.  одиниці, що мають стилістичні ознаки (конотації, забарвлення), що зумовлені їх лексико-граматичною природою (Батьківщина, рідний край, гарний, поганий, добро, зло, щастя, козаченько, матусенька, дівчинонька, личенько, гарнесенький, кохати, ненавидіти, роззява, хуліган тощо);
  2.  стилістичні ознаки яких виникають на реалізації їх валентностей (золота осінь, золота людина, золоті руки, чорне золото, золото спартакіади; книга життя, полудень віку; волосся білявими житніми колосками);
  3.  що перебувають у якісно-експресивних опозиціях (крокувати — швендяти, плечі — рамена, губи — уста, обличчя — пика, голос — глас, чоло — лоб, ворота — врата);
  4.  що виникають оказіонально шляхом семантичних зміщень, лексико-граматичних перетворень (прихватизація, фірмач, совок, хрущоба, прокол, шлангувати, приводнитися, розвітатися, туалетитись, фараонувати).

Стилістика вивчає не тільки стилістичний інвентар (мовні одиниці), а й засоби його організації в певних типах мовлення, способи добору, поєднання і використання мовних одиниць для створення образу типового стилю чи певного стилістичного ефекту, колориту. Цілі ряди мовних одиниць можуть набувати стилістичних ознак тільки у поєднанні, зіставленні з іншими рядами (наприклад, лексичні шари за походженням, емоційним забарвленням, функціональним призначенням). Добір та організація мовних засобів відбувається з урахуванням мети, завдань, умов і ситуації спілкування, рольових і соціальних ознак його учасників, що в комплексі формує тип мовного спілкування. Тому стилістика вивчає виражальні мовні засоби відповідно до типу мовного спілкування, а також і самі типи мовлення. Стилістика сучасної української мови розглядає виражальні засоби мови з позиції функціональної природи мови, у зв'язку з суспільно-соціальними потребами і завданнями спілкування. Вона досліджує закономірності використання мови у різних сферах суспільного життя, тобто її функціональні стилі і їх мовленнєву системність.

Практична стилістика озброює мовців знанням стилістичного арсеналу національної мови, вмінням зробити з нього правильний вибір, знанням прийомів організації мовного матеріалу і вмінням конструювати правильне мовлення. Проте насамперед, за вимогами практичної стилістики, треба знати комунікативну мету, цільову настанову мовлення. Цільова настанова, або інтенція, допомагає не тільки відібрати мовний матеріал, а й подавати його в певному порядку з відповідним забарвленням. Ще грецький ритор Квінтіліан писав, що перш ніж говорити, слід знати, що треба у мові возвеличити чи принизити, що вимовити стрімко чи скромно, звабливо чи поважно, широко чи коротко, грубо чи ніжно, пишно чи тонко, велично чи ввічливо; а потім міркувати, якими краще висловами, якими фігурами, якими думками, якою мірою і в якому розташуванні можемо досягти нашого наміру. Відповідно до цільової настанови розгортається тема шляхом відбору з асоціативного поля мовних одиниць для деталізованого найменування предметів думки або цілісного замислу і для їх синтагматичного впорядкування.

Отже, сучасна практична стилістика містить не тільки нормативність використання стилістичних засобів, загальні відомості про стилі, оцінку і характеристику мовних засобів, зокрема синонімічних, як ґрунт для відбору, а й комунікативну мету, цільову настанову, умови й ситуації спілкування. Завданнями практичної стилістики є впровадження в мовленнєву практику правил теоретичної стилістики, виховання у мовців чуття мовної культури.

2.Функціонально-стилістична диференціація сучасної української літературної мови 

Кожна високорозвинена сучасна мова поділяється на стилі, які в свою чергу, мають:

  1.  сферу поширення і вживання (коло мовців);
  2.  функціональне призначення (регулювання стосунків, повідомлення, вплив, спілкування тощо);
  3.  характерні ознаки (форма та спосіб викладу);
  4.  система мовних засобів і стилістичних норм (лексику, фразеологію, граматичні форми, типи речень тощо).

Ці складові конкретизують, оберігають, певною мірою обмежують, унормовують кожний стиль і роблять його досить стійким різновидом літературної мови. Оскільки стилістична норма є частиною літературної, вона не забезпечує останню, а лише регулює використання слів, варіанти побудови словосполучень, речень у певному стилі чи з певним стилістичним значенням.

Наприклад, слова акт, договір, наказ, протокол, угода є нормативними для офіційно-ділового стилю, хоча в інших стилях вони також можуть нести забарвлення офіційності, якщо їх використання буде стилістично виправдане.

Високорозвинена сучасна літературна українська мова має розгалужену систему стилів, серед яких основними є: розмовний і книжні (науковий, публіцистичний, художній, офіційно-діловий), а також конфесійний (стиль релігії і церкви: релігійних відправ, молитов, проповідей, церковних книг тощо)

В основі функціонально - стильової диференціації мови лежать як позамовні, так і власне мовні структурні ознаки. Зазначимо, що староукраїнська книжна мова послуговувалася конфесійним стилем, епістолярним стилем, діловим та літописним стилями.

Функціональні стилі розрізняються кількісними показниками вживаних мовно-структурних одиниць, а також функціями, які вони виконують у конкретних текстах.

Деякі науковці виділяють також епістолярний (стиль приватного листування) і ораторський стиль, однак диференційні ознаки цих стилів перекриваються ознаками більш узагальнених структурно-функціональних стилів (офіційно-ділового, публіцистичного, розмовного).

Сучасний науковий стиль і публіцистичний стиль сформувалися у кін. 19 - на поч. 20 ст. У 60-80-х рр. ХХ ст. увагу дослідників привертають усні стилі української літературної мови, серед них - розмовний стиль, для якого усна форма є визначальною, а також взаємодія усних і писемних стилів, художнього і публіцистичного стилів.

Схема 1

Різновиди основних функціональних стилів

Функціональні  стилі

Книжні стилі

Розмовний стиль

НС

ПС

ОДС

Л-ХС

(Л-ХС дуже своєрідний, тому не знаходиться в одному ряду з іншими стилями)

Кожний стиль володіє певним ступенем поширення в мові, сферою використання мовцями. Тому для виділення стилів мовлення важливе значення мають форми мови – усна й писемна, книжна й розмовна. Усі стилі мають усну й писемну форми, але для одних (розмовного) основною є усна форма, а для інших (наукового, офіційно-ділового, публіцистичного, художнього) – писемна. Оскільки останні сформувалися на книжній основі, їх називають книжними. 

Схема 2

Спільні риси книжних стилів

Розрізнення стилів безпосередньо залежить від основних функцій мови – спілкування, повідомлення і діяння, впливу. 

Структура текстів різних стилів неоднакова, якщо для розмовного стилю характерний діалог (полілог), то для інших – переважно монолог.

Відрізняються стилі мовлення й мовними засобами, що наочно подано у таблиці.

Таблиця 1

Мовні засоби

Назва стилю

Мовні засоби

лексичні

граматичні

1. Науковий

Терміни, слова з абстрактним значенням, символи, однозначні слова, іншомовні слова, наукова фразеологія, відсутність емоційної лексики, тропів.

Складні сполучники та прийменники, ускладнені прості речення, складні речення, однорідність конструкцій (слів, речень). Цитати, посилання, безособовість речень.

2. Художній

Слова, вживані у переносному значенні, образна лексика, емоційно-оцінна лексика; синонімія, антонімія, омонімія, полісемія; тропи: епітети, метафори, порівняння.

Синтаксичні одиниці усіх видів. Вставні конструкції, звертання, відокремлені члени речення; риторичні фігури, повтори; комбінування усіх типів мовлення (опис, розповідь, міркування).

3.Публіцисти-ний

Суспільно-політична лексика, «високі», урочисті слова та вирази, заклики, гасла, точні найменування, багатозначна образна лексика, позитивно- і негативно-оцінні слова, неологізми.

Спонукальні речення, поширені прості речення, звертання і риторичні запитання, повторюваність, нанизування компонентів речення, складні причинно-наслідкові речення.

4.Офіційно-діловий   

Офіційні слова і вирази,
штампи, канцелярські терміни, стандартні вирази, обмежена синонімія.

Розповідні прості речення, ускладнені зворотами; складні речення з підрядними умови, допустові, наслідку. Похідні прийменники та сполучники. Безособові та наказові форми дієслів; іменний присудок; прямий порядок слів.

5. Розмовний

Загальновживані слова і фразеологізми, емоційно-оцінні слова і вирази, діалектизми, просторіччя, жаргон; складні іменники з дієслівним компонентом наказового способу (варивода, пройдисвіт), перехід з однієї частини мови в іншу.

Модальні частки. Вигуки. Пестливі форми іменників та прикметників. Звертання. Односкладні та неповні речення (ситуативні, контекстуальні, еліптичні).

6.Конфесійний

Суто церковна термінологія, мовні формули із сакральним значенням; значна кількість метафор, синонімів та антонімів; наявність старослов’янізмів, архаїзмів; стандартність стильової форми.

Непрямий порядок слів у реченні та словосполуці. Використання риторичних фігур (антитези, порівнянь, алегорій, перифраз, повторів і паралелізмів).

Розмовний стиль. Сфера використання розмовного стилю - усне повсякденне спілкування в побуті, у родині, на виробництві. Основне призначення - бути засобом впливу й невимушеного спілкування, жвавого обміну думками, судженнями, оцінками, почуттями, з'ясування виробничих і побутових стосунків.

Слід розрізняти неформальне й формальне спілкування. Перше - нерегламентоване, його мета й характер значною мірою визначаються особистими (суб'єктивними) стосунками мовців. Друге - обумовлене соціальними функціями мовців, отже, регламентоване формою і змістом.

Якщо звичайне спілкування заздалегідь не планується, не визначаються його мета і зміст, то ділові контакти передбачають їх попередню ретельну підготовку, визначення змісту, мети, прогнозування можливих висновків, результатів.

Основні мовні засоби: 

  1.  емоційно-експресивна лексика (метафори, порівняння, синоніми та ін.);
  2.  суфікси суб'єктивної оцінки (зменшено-пестливого забарвлення);
  3.  прості, переважно короткі речення (неповні, обірвані, односкладові);
  4.  часте використовування різноманітних займенників, дієслів із двома префіксами (пона-, поза-);
  5.  специфічні фразеологізми, фольклоризми, діалектизми, просторічна лексика, скорочені слова, вигуки тощо;
  6.  заміна термінів розмовними словами (мобільний телефон - мобіла, труба)

Розмовний стиль поділяється на два підстилі:

а) розмовно-побутовий;

б) розмовно-офіційний:

Науковий стиль. Чільне місце в системі стилів мовлення займає науковий стиль. Сфера використання – наукова діяльність, науково-технічний прогрес, освіта. Основне призначення – викладення результатів досліджень про людину, суспільство, явища природи, обґрунтування гіпотез, істинності теорій, класифікація і систематизація знань.

Він функціонує в різних формах вираження наукової думки – писемній та усній, застосовується в сучасній українській мові як величезний потік інформації (у вигляді реферативних журналів, повідомлень, каталогів, інструкцій, оглядів, проспектів).

Науковий стиль має кілька різновидів: власне науковий, науково-популярний, науково-публіцистичний, науково-навчальний, науково-професійний. Зокрема, власне науковий стиль обслуговує фахівців певної галузі науки. Це наукові дослідження в галузі мовознавства, медицини, космонавтики тощо.

Основні ознаки:

  1.  ясність (понятійність) і предметність тлумачень;
  2.  логічна послідовність і доказовість викладу;
  3.  точність і лаконічність висловлювань тощо.

Основні мовні засоби спрямовані на інформування, пізнання, вплив і характеризуються наявністю великої кількості наукової термінології; оперування абстрактними, переважно іншомовними словами тощо, наявність схем, таблиць, зокрема:

1.Лексика: терміни (більше інтернаціоналізми), приклади, складні терміни = словосполучення; хімічна + біологічна лексика (у цілому тексті – більшість абстрактної лексики, іменний текст), напр., зникнення, зріст, радіоактивний, активація, схожість; більше іменників; опредмечена дія (рух) – ріст, розподіл,...; прикметники – невелика кількість відносних, тільки в разі необхідності; неузгоджені означення (клітини зародку, вміст білка).

2.Синтаксис: складнопідрядні речення – передусім підрядне означальне та причинне (що пов’язане з їх...), з’ясувальне (можна вважати, що в цей час...), особове х безособове (можна вважати); присудки – складні, пасивний стан дієслова; складне речення – неузгоджені означення, обставини – прислівники міри та ступеня, вставні слова – наукові припущення (очевидно, можна вважати)

Підстиль. Науково-публіцистичний стиль 

  1.  Синтаксис: синоніми тут служать засобом експресії, ціль – переконання; безсполучникове складне речення (доповнює речення), і те, і те сталося – повторення підмета; безособові речення – узагальнення – типове явище для радянської епохи, навпаки – еліптичне мовлення; монотонності суто наукового стилю протиставляється публіцистичний прийом тексту з метою впливу на емоції, звернення уваги.
  2.  Лексика: антитеза (протиставлення), вставні конструкції (можливо), вставлені конструкції (додаткові значення).


Офіційно-діловий стиль. Офіційно-діловий стиль обслуговує адміністративно-господарську діяльність, законодавство та інші ділянки життя, пов’язані з діловодством, звітністю та документацією. Він потрібний для зв’язку державних і громадських установ як між собою, так і з населенням, для оформлення різних постанов, обліку фактів, подій. Цей стиль визначається безособовістю, стереотипністю, відсутністю емоційного забарвлення, що наближає його до наукового. Йому властиві конкретність змісту і абстрактність засобів вираження.

Основна функція офіційно-ділового стилю – повідомлення. Більшість жанрів ділового мовлення відображають позаіндивідуальне спілкування. Власне, функція офіційно ділового стилю виражається в тому, що він, вимагаючи певної форми при письмовому викладі змісту, надає висловлюванню характер документа і тим самим надає відображеним у цьому документі різним сторонам людських стосунків офіційно-ділового забарвлення.

Культура ділового мовлення вимагає уміти писати заяву, протокол, акт, розписку, доручення тощо. Але кожна людина повинна ще й уміти читати та розуміти ділові папери.

Основні мовні засоби.

1.Лексика: емоційно нейтральна, у прямому значенні; юридична, суспільно-політична лексика. В офіційно-діловому стилі вживаються пасивні конструкції: визначаються завдання, доводиться до відома, обговорюється план, встановлюються строки виконання, задовольняються вимоги. У цьому стилі часто використовуються сталі конструкції (штампи): зважаючи на викладене вище; у зв’язку з тим, що; відповідно до; з огляду на те, що; прошу дозволити; взяти до уваги; взяти за основу; ми, що нижче підписались, тощо. В офіційно-ділових текстах переважають віддієслівні іменники: встановлення, одержання, подолання, виконання, повідомлення, забезпечення, укладання, утворення, інфінітивні форми: затвердити, зобов`язати, вказати, попередити, організувати. Специфічні в офіційно-діловому стилі вставні слова таким чином, отже, по-перше.

2.Синтаксис: речення поширені, ускладнені прості речення дієприслівниковими зворотами (виходячи з України...), відокремленими обставинами, дієприкметниковими зворотами, відокремленими означеннями, передминулим часом (нависла була), однорідні додатки (проголошує незалежність та створення...), прикметники – відносні – обмежена кількість – кліше: смерть, небезпека,...; порядок слів прямий.

Найголовніша ознака цього стилюофіційність. Слово офіційний має значення урядовий, службовий. Тому в його текстах використовуються слова і словосполучення – назви документів і ділових, службових відносин: акт, заява, протокол, заактувати, вищесказане, згідно з розпорядженням, на підставі наказу, до заяви додаю тощо. 

Тексти офіційно-ділового стилю будуються у вигляді рубрик, переліків, які виділяються відповідними розділовими знаками.

Художній стиль.  Особливе місце в системі стилів займає художній стиль. Його виділяють з-поміж інших стилів через своєрідність і особливі ознаки. Справді, мова художніх творів визначається своєю різноманітністю, багатоплановістю, особливим естетичним призначенням.

Це найбільший і найпотужніший стиль української мови, його можна розглядати як узагальнення і поєднання усіх стилів. Широко використовується у творчій діяльності, різних видах мистецтва, у культурі, освіті. Крім інформаційної, покликаний виконувати насамперед естетичну функцію.

Основні ознаки: 

  1.  образність (образ-персонаж, образ-колектив, образ-символ, словесний образ, зоровий образ);
  2.  поетичний опис дійсності навіть у прозових і драматичних творах;
  3.  естетика мовлення, призначення якої - викликати в читача почуття прекрасного;
  4.  експресія як інтенсивність вираження (урочисте, піднесене, увічливе, пестливе, лагідне, схвальне, фамільярне, жартівливе, іронічне, зневажливе, грубе й ін.);
  5.  зображувальність (тропи: епітети, порівняння, метафори, алегорії, гіперболи, перифрази тощо; віршова форма, поетичні фігури;
  6.  відсутність певної регламентації використання засобів;
  7.  визначальним є суб'єктивізм розуміння та відображення (індивідуальне світобачення, світовідчуття автора).

Основні мовні засоби:

  1.  наявність усього багатства найрізноманітнішої лексики, переважно конкретно-чуттєвої (назви осіб, речей, дій, явищ, ознак);
  2.  емоційно-експресивна лексика (синоніми, антоніми, омоніми, фразеологізми);
  3.  авторські новотвори (слова, значення, вирази), формування індивідуального стилю митця;
  4.  історизми, архаїзми, діалектизми, навіть жаргонізми;
  5.  широке використання різноманітних типів речень тощо.

У художньому стилі використовуються різні типи мовлення і зв`язки речень у тексті.

Публіцистичний стиль – один з найбільш дійових, широковживаних з-поміж інших стилів. Основна функція публіцистичного стилю – діяння, вплив. Сфера використання – громадсько-політична, суспільно-виробнича, культурно-освітня діяльність.

Мета публіцистичних творів полягає у з’ясуванні певних соціально-політичних питань, переконанні читачів та слухачів у правильності висунутих думок, а також в активності впливу цих думок на них.

Основне призначення – інформаційно-пропагандистськими методами вирішувати актуальні суспільно-політичні проблеми;активний вплив на читача (слухача), спонукання його до діяльності, до необхідності зайняти певну громадську позицію, змінити погляди чи сформувати нові.

Цей стиль поєднує в собі точність висловлення, логічність доводів з відкритим вираженням експресії та емоційного забарвлення окремих фраз.

Основні ознаки:

  1.  доступність мови і формулювань;
  2.  поєднання логічності доказів і полемічності викладу;
  3.  наявність низки яскравих засобів позитивного чи негативного авторського тлумачення, яке має здебільшого тенденційний характер тощо.

Основні мовні засоби:

  1.  насиченість суспільно-політичними та соціально-економічними термінами, закликами, гаслами;
  2.  використовується багатозначна образна лексика, емоційно-оцінні слова, експресивні сталі словосполучення тощо.

Публіцистичний стиль поділяється на такі підстилі: стиль ЗМІ, художньо-публіцистичний, науково-публіцистичний.

Усне спілкування поділяється на публічне і приватне. Особливим різновидом усього спілкування є публіцистичний виступ.

Залежно від змісту, призначення, способу проголошення, обставин мовлення публічні виступи бувають таких жанрів: бесіда, доповідь, промова, лекція, репортаж.

Конфесійний стиль. Сфера використання - спілкування в конфесіях, культових установах, релігійних громадах, духовних навчальних закладах, віруючих родинах.

Призначення — обслуговувати релігійні потреби як окремої людини, так і всього суспільства. Допомагати віруючим у спілкуванні душі з Богом, зберігати і примножувати культові ритуали, об'єднувати віруючих одним, почуттям щиросердної віри в Бога. Конфесійний стиль утілюється (реалізується) в релігійних відправах (літургіях), проповідях, молитвах (усна форма), духовних традиціях і в Біблії та інших церковних книгах, молитовниках, требниках тощо (писемна форма).

Основні ознаки:

  1.  пишномовність;
  2.  урочистість, піднесеність;
  3.  благопристойність, стриманість;
  4.  розміркованість;
  5.  простота і дохідливість викладу.

Основні мовні засоби:

  1.  суто церковна термінологія, мовні формули із сакральним значенням (дар праведності, гріховність тіла, усі люди — Божий храм);
  2.  непрямий порядок слів у реченні та словосполуці (Не може родить добре дерево плоду лихого, ані дерево зле плодів добрих родити);
  3.  значна кількість  алегорій, порівнянь (Я зруйную цей храм рукотворний, - за три дні збудую інший, нерукотворний);
  4.  синонімія та антонімія (і у фігурах слова – тропи, і у фігурах думки – стилістичних фігурах. Глибинним змістом у текстах є протистояння двох світів: Бога і диявола, світла і темряви, добра і зла тощо. «Він (Бог) вмирав не за друзів, а за ворогів» (І.Огієнко).
  5.  наявність архаїзмів, старослов’янізмів;
  6.  використання риторичних фігур – антитези, перифраз, повторів і паралелізмів, епітетів і  метафор;
  7.  стандартність стильової форми.

Конфесійний стиль від інших відрізняє небуденна урочистість, піднесеність, наявність зазначених вище виражальних засобів і поділ на такі підстилі: власне конфесійний, конфесійно-популярний, конфесійно-навчальний, конфесійно-обрядовий, конфесійно-публіцистичний.

Спільним для всіх стилів є те, що вони – різновиди однієї мови, презентують усе багатство їх виражальних засобів і виконують важливі функції в житті суспільства – забезпечують спілкування в різних його сферах і галузях.

У межах кожного функціонального стилю сформувалися свої різновиди – підстилі – для точнішого й доцільнішого відображення певних видів спілкування та вирішення конкретних завдань.

Досконале знання специфіки кожного стилю, його різновидів, особливостей – надійна запорука успіху в будь-якій сфері спілкування.

Експресивні стилі в сучасному розумінні - це використання таких засобів мови, які або викликають у співрозмовників почуття піднесеності, урочистості, співвідносне з високим стилем, або становлять нейтральну інформацію, звичне спілкування (пор. середній стиль, нейтральний стиль) чи орієнтовані на досягнення ефекту іронії, зневаги (пор. низький стиль). Різні емоції передаються лексичними синонімами на зразок говорити, балакати, казати, промовляти, ректи, гомоніти, цокотіти, лебедіти, щебетати та ін.

Три експресивні стилі властиві кожній національній мові, але на кожному відтинку історичного розвитку вони набувають характерних ознак, змінюючи свою природу. По-різному відбувалася взаємодія функціональних та експресивних стилів в історії української літературної мови.

У староукраїнській писемній традиції високий, середній і низький стилі репрезентували фактично різні мови (слов'яно-українська, книжна українська і «проста») залежно від того, чи перекладалася церковна канонічна література, чи створювалися тексти повчального змісту, ділові або художні твори. На відміну від давньої традиції, коли з поняттями високого, середнього і низького стилів співвідносилися відповідні теми, в новій українській літературній мові для висвітлення будь-якої теми придатні засоби всіх експресивних стилів.

Старослов'янізми, первісно належачи до високого стилю, активно використовуються як засіб створення зниженої, іронічної мови. Контрастне звучання старослов'янізмів характерне для поезії Т. Шевченка.

Поряд із функціональними стилями, ураховуючи характер експресивності мовних елементів, виділяються також епістолярний, урочистий, офіційний, фамільярний, інтимно-ласкавий, гумористичний, сатиричний та ін.

Епістолярний стиль. Ділове листування в установах і приватне листування в родині. Епістолярна спадщина визначних діячів культури, мистецтва. Основне призначення - регулювати правові, ділові, виробничі контакти, зв'язки між суб'єктами правових відносин, ділового партнерства та підтримувати стосунки в родинах і товариських колах, групах мовців за інтересами.

Основні ознаки: персональність, інформаційна цілеспрямованість (зазвичай на конкретного адресата) і її утаємничення; авторське «я»; наявність певної композиції: початок, що містить шанобливе звертання; головна частина, у якій розкривається зміст листа; кінцівка, де підсумовується написане, та іноді постскриптум (Р. S. - приписка до закінченого листа після підпису).

Основні мовні засоби: адресація, межі мовного етикету, стандартність висловів у ділових листах; різнотемна конкретним змістом лексика, вільний виклад змісту у приватних листах; емоційно-експресивні засоби, варіантність норм і особливості порушення їх в інтимному листуванні; поєднання компонентів художнього, публіцистичного й розмовного стилів і вироблення індивідуального авторського образу в листах-сповідях, листах-творах, листах-інформаціях.

Упродовж століть епістолярний стиль, як і всі зазначені вище стилі, зазнавав змін. Сучасний епістолярний стиль став більш лаконічним (телеграфним), скоротився обсяг обов'язкових раніше вступних звертань та заключних формулювань увічливості.

Функціональні та експресивні стилі належать до об'єктивних стилів. Крім них існують суб'єктивні, індивідуальні стилі. Вивчення мовостилю як певної структурної цілісності, на відміну від опису стилістичних засобів української мови, розпочалося у 50-60-х рр. 20 ст.

Стиль індивіядуальний - сукупність мовно-виражальних засобів, які виконують естетичну функцію і вирізняють мову окремого письменника з-поміж інших. Це поняття насамперед стосується стилю майстра слова, письменника. Стиль залежить від творчої індивідуальності автора, його світосприймання та світовідчуття, ставлення до явищ навколишньої дійсності та оцінки їх.

Найважливішими фігурами стилістики є:

1. Алітерація – повтор одного чи кількох приголосних у суміжних чи розташованих недалеко одне від одного слова.

2. Асонанс – повтор одного або кількох голосних в аналогічній ситуації.

3. Анафора – початковий (ініціальний) повтор однакових звуків (слів) відповідно на початку слів, рядків, строф, абзаців, розділів.

4. Епіфора – повтор однакових звуків (слів) відповідно наприкінці слів, рядків, строф, абзаців, розділів.

5. Кільце (епанадиплоса) – повтор однакових звуків на початку одних слів чи рядків і наприкінці наступних.

6. Логогриф – це гра зі складом; вигадлива стилістична фігура, що нагадує словомереживо, утворене усіченням звуків, складів, їх додаванням, поєднаним із алітераціями і асонансом. 

7. Звуконаслідування (ономатопоя) – спосіб звукописання, що полягає в імітації звуків природи за допомогою прямого їх наслідування. Це один із засобів урізноманітнення мови художньої літератури.

3.Поняття стилістичної норми. Стилістичні помилки як порушення стилістичних норм.

Стилістика національної мови як лінгвістична наука і навчальна дисципліна досліджує і вивчає рівень розвитку національної літературної мови, історичні етапи формування стилістичних засобів (історія літературної мови — це історія її стилів), основні ознаки сучасного стану мови, функціональні стилі мови — стильову і жанрово-стилістичну диференціацію мовних одиниць, багатство і різноманітність виражальних засобів мови, етику, естетику і культуру мовлення. Стилістика мови акумулює в собі елементи загальнонаціональної культури і водночас передає їх іншим видам і формам національної культури.

Стилістика вивчає не тільки стилістичний інвентар (мовні одиниці), а й засоби його організації в певних типах мовлення, способи добору, поєднання і використання мовних одиниць для створення образу типового стилю чи певного стилістичного ефекту, колориту. Цілі ряди мовних одиниць можуть набувати стилістичних ознак тільки у поєднанні, зіставленні з іншими рядами (наприклад, лексичні шари за походженням, емоцій ним забарвленням, функціональним призначенням). Добір та організація мовних засобів відбувається з урахуванням мети, завдань, умов і ситуації спілкування, рольових і соціальних ознак його учасників, що сукупно формує тип мовного спілкування. Тому стилістика вивчає виражальні мовні засоби відповідно до типу мовного спілкування, а також і самі типи мовлення. Стилістика сучасної української мови розглядає комунікативні якості та виражальні засоби мови з позиції функціональної природи мови, у зв'язку із соціальними потребами і завданнями спілкування. Вона досліджує закономірності використання мови у різних сферах суспільного життя, тобто її функціональні стилі і їх мовленнєву системність.

Комунікативні якості мовлення проявляються в таких основних ознаках: нормативність, адекватність, полі функціональність, логічність, доречність, виразність, багатство, естетичність.

Нормативність — це дотримання правил усного і писемного мовлення: правильне наголошування, інтонування, слововживання, будова речень, діалогу, тексту, недопущення стилістичної невідповідності.

Адекватність — це точність вираження думок, почуттів, волевиявлень засобами мови, ясність, зрозумілість викладу для адресата. Добирати слова і будувати речення треба так, щоб найточніше передати зміст висловлювання.

Логічність — це послідовність, обґрунтованість, відповідність законам логіки, внутрішня закономірність у викладі думок.

Доречність — це відповідність ситуації мовлення, урахування особливостей (вік, стать, освіта, соціальне становище) адресата мовлення та обставин спілкування.

Виразність — це оволодіння виражальними засобами звукового і художнього мовлення: художніми засобами, емоційно-оцінною лексикою, логічним наголосом, паузами, видозмінами голосу, темпом мовлення, емоційною тональністю тощо.

Багатство — це оволодіння лексичним багатством мови й різноманітними способами вираження тієї самої думки.

Естетичність мовлення — це реалізація естетичних уподобань мовця шляхом використання естетичних можливостей мови. Оптимально дібраний темп і звучність мовлення, уникнення нагромадження приголосних, різноманітність синтаксичних конструкцій, доречність цитати, фразеологізму, прислів'я, приказки, тропів чи фігур, загалом нестандартність мовлення — усі ці та інші резерви мови і засоби надають мовленню естетичної привабливості.

Культура мовлення суспільства — яскравий показник стану його моральності, духовності, культури взагалі.

Стилістична норма є функціональним явищем,  яке стає мовленнєвою реалією тільки за умов, що мовці:

  1.  добирають і використовують лише такі мовні одиниці, які властиві літературній мові;
  2.  уживають слова і фразеологізми із закріпленою за ними семантикою;
  3.  комунікативні одиниці мови, особливо речення, а також еквіваленти речень (стверджувальні, заперечні, питальні та ін.) формують за усталеними в мові синтаксичними моделями;
  4.  дотримуються вимог певного стилю мови. Без цього мовлення є неприродним, незвичним, отже, і стилістично ненормативним. Норма в мові — це її узвичаєна, узаконена, загальноприйнята, обов'язкова одиниця — фонетична, морфемна та ін. Нормативність у мовленні виявляється в дотриманні норм мови.

Стилістичне мовлення — це передусім мовлення нормативне, бо не можна дотриматися стилістики морфем, слів, речень, порушуючи при цьому інші мовні норми, насамперед фонетичну. Наприклад, вимовою солдат, партизан, гривнів замість солдатів, партизанів, гривень порушується передусім морфологічна норма; у реченнях Мій погляд на це не співпадає з твоїм; Це міроприємство себе не виправдає не дотримано лексичної норми, бо слова співпадати, міроприємство не є одиницями української літературної (нормативної, унормованої) мови, стилістично правильно було б сказати не збігається, цей захід.

Стилістичні помилки є одним із різновидів мовленнєвих помилок — порушень правил, норм і традицій у слововживанні, творенні граматичних форм, побудові синтаксичних конструкцій, а також порушень вимог стилістики і культури мовлення.

Різновиди мовленнєвих помилок: лексичні, морфологічні, синтаксичні, стилістичні.

СТИЛІСТИЧНІ ПОМИЛКИ

І. Умовно-стилістичні помилки. Порушення структури тексту:

  1.  безсистемність викладу;
  2.  дублювання змісту попередніх частин тексту;
  3.  смислові розриви у викладі змісту;
  4.  логічно не пов'язані з основною частиною початок і кінець тексту;
  5.  відсутність поділу тексту на абзаци;
  6.  відсутність засобів зв'язку між елементами тексту.

II. Власне стилістичні помилки.

1. Порушення стильової єдності тексту:

  1.  стилістична несумісність слів;
  2.  різностильові синтаксичні структури;
  3.  різностильове забарвлення тексту (колорит офіційності в художньому тексті, колорит емоційності в науковому чи діловому).
  4.  Неправильне вживання слів із переносним значенням чи фразеологізмів.
  5.  Недоречне вживання емоційно забарвлених слів, несумісність слів різних стилістичних рядів.

4. Неправильне використання граматичних синонімів.

  1.  Невиправдане вживання мовних штампів.
  2.  Вживання «слів-паразитів».
  3.  Порушення милозвучності мовлення.
  4.  Невмотивоване нагромадження тих самих частин мови або їхніх форм.
  5.  Уживання   громіздких,  одноманітних  синтаксичних конструкцій.

Запитання для самоконтролю

  1.  Розкрити поняття «стилістика». Що вивчає стилістика?
  2.  Дайте визначення мовного стилю?
  3.  Дати визначення функціонального стилю.
  4.  Розповісти про  класифікацію стилів.
  5.  Які стилі сучасної української літературної мови ви знаєте? Назвіть особливості кожного з них.
  6.  Наведіть приклади стилістичних помилок.


Вправи для самоконтролю

Вправа 1. Розглянути таблицю. Розказати про систему стилів української мови. У розповіді дати відповіді на такі запитання:

  1.  Що лежить в основі стилістичного розшарування української мови?
  2.  На основі яких ознак протиставляються усне й писемне, розмовне й книжне мовлення?
  3.  Що лежить в основі поділу книжного мовлення на чотири стилі?
  4.  Які функції виконують стилі?
  5.  Які стильові ознаки властиві різним стилям?
  6.  Які мовленнєві ситуації характеризують вибір стилю мовлення?

Стилі мовлення

Мовленнєва ситуація

Стильові ознаки

Місце

(де?)

Адресат мовлен

ня

(з ким?)

Функція

(для чого?)

розмовний

неофіційні обставини

1–1

спілкування (бесіда, розмова)

невимушеність, емоційність, експресивність

книжні

науковий

офіційні обставини

1–багато

повідомлення (пояснення)

абстрактність, точність, логічність

офіційно-діловий

офіційні обставини

1–багато

повідомлення (інструктаж, документація)

офіційність, точність

публіцистичний

офіційні обставини

1–багато

вплив (діяння, переконання)

закличність, емоційність

художній

офіційні обставини

1–багато

вплив (діяння, зображення)

конкретність, образність, емоційність

Вправа 2. Прочитати тексти. Визначити стиль кожного тексту, обґрунтувати.

Послідовність стилістичного  аналізу

  1.  Яка мета, завдання, функція висловлювання? (Повідомлення, інформація, спілкування, переконання.)
  2.  У якій сфері застосовується? (Офіційна / неофіційна.)
  3.  Який жанр мовлення? (Інформативний діалог, дискусія, суперечка, наказ, прохання, пропозиція, оповідь, порада, привітання, поздоровлення, оцінка, звіт, опис, класифікація тощо.)
  4.  Який вид мовлення використано? (Діалог, монолог.)
  5.  Які характерні особливості тексту? (Ясність, точність, логічність, послідовність, образність тощо.)
  6.  Які особливості мовних засобів? (Лексичні, фразеологічні, морфологічні, синтаксичні.)
  7.  До якого стилю належить текст?

Текст № 1

Мова є основною формою національної культури і першоосновою літератури. Вона характеризується єдністю, взаємозв’язком і взаємозалежністю всіх одиниць, що входять до її складу. Мова існує у вигляді різноманітних актів мовлення, повторюваних усно й фіксованих за допомогою письма.

Текст № 2

Як нема без зірок небозводу,

Як блакиті без сонця нема,

Так і мови нема без народу,

І народу без мови нема.

Текст № 3

Державною мовою в Україні є українська мова.

Держава забезпечує всебічний розвиток і функціонування української мови в усіх сферах суспільного життя на всій території України.

В Україні гарантується вільний розвиток, використання і захист російської, інших мов національних меншин України.

Застосування мов в Україні гарантується Конституцією України та визначається законом.

(Стаття 10 Конституції України)

Текст № 4

Чи зрозуміємо ми нарешті, що значить мова в житті суспільства?

Вона об’єднує, згуртовує, формує національну свідомість. Тому виступи проти державної мови можна розцінювати як намагання призвести до безладдя, хаосу, нашкодити нації, поруйнувати її.

Олесь Гончар говорив: “Мова – то кровообіг нації”. Дійсно, спиниться кровообіг, помре мова – загине нація.

(Газета)

Текст № 5

–Мужчина, ви виходите на слідуючій остановці?

–Виходжу на наступній зупинці, шановна.  Прикметника  “слідуючий”  в  українській мові

немає. Це російське слово.

–Як хочу, так і говорю. Як вам непонятно, відійдіть в сторону.

–Відійти вбік не можу, бо тут тісно. Мені не “понятно”, але зрозуміло, що свою мову треба шанувати і знати, а не спілкуватися суржиком.

–Мужчина, ну що ви обзиваєтесь!

–Суржик – це не лайка. Це наша біда. Взагалі-то суржик – це змішане борошно з різних видів зерна. А от мовний суржик – то безсистемне поєднання, перемішування слів або граматичних форм двох різних мов.

Вправа 3. Прочитати тексти. Назвати стиль кожного тексту; зробити стилістичний розбір одного з текстів. Які завдання мовлення? Де можна використати текст (сфера застосування стилю)? Визначити основні стильові ознаки (висловлювання узагальнене чи конкретне, емоційне чи безстороннє; офіційне чи невимушене). Які мовні засоби характеризують стиль кожного тексту?

Текст № 1

- Ой, то-то, куме, зима люта буде!

- Невже?

- Страшенні морози будуть!

- Та ну?

- Так буде холодно, що аж-аж-аж!

- А ти звідки те знаєш?

- Бо ж у мене кожуха нема.

Народна творчість

Текст № 2

Людина створила культуру, а культура – людину. Людина реалізується в культурі думки, культурі праці й культурі мови.

Культура – це не тільки все те, що створене руками людини й розумом людини, а й вироблений віками спосіб суспільного поводження, що відтворюється в народних звичаях, віруваннях, у ставленні один до одного, до праці, до мови.

Мовна культура – це надійна опора у вираженні незалежності думки, розвиненості людських почуттів, у вихованні діяльного, справжнього патріотизму. Культура мови передбачає вироблення етичних норм міжнаціонального спілкування, які характеризують загальну культуру нашого спілкування.

В.М.Русанівський

Текст № 3

Мово! Пресвята Богородице мого народу1

З чорнозему, з любистку, м’яти, рясту, євшан-зілля, з роси, з дніпровської води, від зорі і місяця народжена.

Мово! Мудра Берегине, що не давала погаснути земному вогнищу роду нашого і тримає народ на небесному Олімпі волелюбності, слави і гордого духу.

Мово! Велична молитво наша у своїй нероздільній трійці, що єси ти і Бог Любов, і Бог Віра, і Бог Надія!

Мово наша! Звонкова кринице на середохресній дорозі нашої долі! Твої джерела б’ють десь від магми, тому й ласкава така.

К.Мотрич

Текст № 4

В словах ні іржі, ні лжі

Не любить мова жива.

Бо мова – це пісня душі,

Покладена на слова.

                                          Д.Білоус

Текст № 5

Якщо в кого немає любові, то це найнещадніша людина, тому що вона не має в собі сили, яка надихає. Господь порівнює таких людей з безплідною смоківницею.

Патріарх Філарет

Вправа 4. Прочитайте Статтю 10 Конституції України. Визначте стиль. Які обов'язки покладає на себе держава стосовно функціонування української мови?

Стаття 10. Державною мовою в Україні є українська мова. Держава забезпечує всебічний розвиток і функціонування української мови в усіх сферах суспільного життя на всій території України.

В Україні гарантується вільний розвиток, використання і захист російської, інших мов національних меншин України.

Держава сприяє вивченню мов міжнародного спілкування.

Вправа 5. І.Прослухайте текст.

До найкоштовніших надбань кожного народу належить мова. Мова – найбільший духовний скарб, у якому народ виявляє себе творцем, передає нащадкам свої досвід і мудрість, перемоги і славу, культуру і традиції, думи і сподівання.

Слово – це життя народу, невмируще джерело його поступу. З цього невичерпного джерела мовець здобуває і засвоює не тільки знання про навколишній світ, а й моральні та естетичні цінності. Тонкий різець слова формує і вигранює особистість. Прилучення до мовних скарбів надає нам духовної дужості, адже мова є наймогутнішим виявом національної культури.

Повсякчас потрібно відкривати для себе красу, неповторні барви, музику, високість і найтонші відтінки слова.

Висока культура мовлення, як складова гармонійної особистості, передбачає вміння правильно розмовляти і писати, активно і творчо застосовувати мовні знання відповідно до мети й умов спілкування. Цього можна досягти вмілим і доцільним уживанням слів, різноманітних синтаксичних конструкцій, а в усному мовленні – багатством інтонації.

Знання виражальних засобів мови й уміння використовувати їх залежно від потреб спілкування – вищий ступінь опанування мовної культури. Щоб забезпечити його, треба знати призначення2 мовних засобів досягнення стилістичної виразності мови (За І. Вихованцем).

ІІ. Знайдіть у тексті відповіді на запитання:

  1.  Як мова впливає на особистість?
  2.  Що таке культура мовлення і як досягти її високого рівня?

Вправа 6. Прочитати текст. Проаналізувати його мовні особливості. У чому виявляється стилістичний дисонанс? Якими мали б бути репліки онука? Відтворити розмову бабусі з онуком, щоб вона мала природний характер.

Бабуся приїхала

  1.  От ми і вдома.

Надія Василівна поставила велику сумку, відчинила двері, гукнула:

  1.  Сержику! А дивись, хто до нас приїхав!

І вже тихіше – до гості:

  1.  Ну, ви тут поговоріть, а я до крамниці збігаю. Хліба куплю.

Сержик натиснув червону кнопку на пульті управління іграшкової, з елементами електроніки, залізничної станції і поважно підійшов до дверей.

  1.  Ой, які ми вже великі! – радісно кинулася до нього Віра Матвіївна.
  2.  Ріст – один метр шість з половиною сантиметрів. Відхилень від норми поки що немає, але тенденція набуття зайвої ваги існує.
  3.  Ох, ти моя тенденція! – розчулено промовила бабуся і спробувала обняти онука.

Сержик спритно викрутився і докірливо зауважив:

  1.  Ні до чого це! Зайві емоції, нехай навіть позитивні, не завжди бувають корисні.
  2.  А дивись, що я тобі привезла, – спробувала загладити свою провину бабуся. – Ти любиш яблучка?
  3.  Корисна річ, – ухильно відповів Сержик, – багате джерело пектину, а для організму, що росте, він – необхідний.
  4.  А морковочку? – несміливо запитала бабуся і ще раз спробувала пожартувати: – Від зайчика…

Сержик скептично посміхнувся при останніх словах, але тут же серйозно розтлумачив:

  1.  Каротин також вкрай необхідний організмові, а найбільший вміст його якраз у моркві. Хоч зловживання ним може призвести і до небажаних наслідків…

Сержик ще хотів щось додати, але тут повернулася його мама:

  1.  Ну, що? Поговорили?
  2.  Так, по… – почала, було, бабуся, але тут же поправилася: – Мали розмову.

Вправа 7. Прочитати текст. Довести, що він наукового стилю. Визначити, до якого різновиду наукового стилю належить цей текст. Обґрунтувати. Знайти у словнику лінгвістичних термінів значення виділених слів.

Розрізнити значення слів, установити їх точну семантику допомагає тлумачний словник. Відбиваючи сучасні лексичні норми, словник кваліфікує слова, словоформи і щодо їх уживаності, тобто вказує на застарілі, рідковживані, діалектні слова, а також на їх розмовне чи книжне стилістичне забарвлення. Проте не всі конкретні випадки слововживання, сполучуваності слів охоплює наявний у словнику матеріал. Природно, що мовна практика ставить щоразу нові питання, бо в мові постійно відбуваються лексико-семантичні й стилістичні зміни; народжуються нові значення слів та відтінки цих значень, виникають нові поняття-терміни, стають термінами загальновживані слова, змінюється співвідношення між активною й пасивною лексикою, з’являються нові усталені (фразеологізовані) сполуки, особливо в книжних стилях.

(В.Русанівський, С.Єрмоленко)

Вправа 8. Дібрати до видових понять родові. Сформулювати й записати визначення.

Морфологія, синтаксис – …

Фонетика, лексика й фразеологія, граматика – …

Підмет, присудок, означення, додаток, обставина – …

Голосні й приголосні – …

Крапка, кома, тире, двокрапка – …

Вправа 9. Знайти помилки у визначенні поняття. Яка частина визначення відсутня у прикладах? Виправити помилки.

Мова – другорядний засіб спілкування.

Синтаксис – це розділ науки про мову.

Стилістика – самостійна мовознавча дисципліна.

Сучасна українська мова – це мова побутового ужитку.

Розмовний стиль – є основою сучасної художньої літератури.

Офіційно-ділове мовлення – це мовлення ЗМІ, урядових газет і журналів, депутатів Верховної Ради.

Пряма мова – це мовлення якої-небудь особи.

Речення – це коли є граматична основа.

Суфікс – це значуща частина слова.

Вправа 10. Прочитати текст. Довести, що це – офіційно-діловий стиль. Назвати найголовніші ознаки стилю.

АКТ

проголошення незалежності України

Виходячи із смертельної небезпеки, яка нависла була над Україною в зв’язку з державним переворотом в СРСР 19 серпня 1991 року,

  1.  продовжуючи тисячолітню традицію державотворення в Україні,
  2.  виходячи з права на самовизначення, передбаченого Статутом ООН та іншими міжнародно-правовими документами,
  3.  здійснюючи Декларацію про державний суверенітет України, Верховна Рада Української Радянської Соціалістичної Республіки урочисто

проголошує

незалежність України та створення самостійної української держави – України. Територія України є неподільною і недоторканною.

Віднині на території України мають чинність виключно Конституція і закони України.

Цей акт набирає чинності з моменту його схвалення.

24 серпня 1991 року      Верховна Рада України

Вправа 11. Прочитати текст. Довести, що він публіцистичного стилю. Назвати найголовніші стильові ознаки. Які думки викликає у вас текст? Як ви розумієте зміст останнього речення?

Рідна мова – це найособистіша і найглибша сфера обстоювання свого “я”, коли воно є, своєї особистої і національної гідності. Та річ не тільки в цьому. Річ і в об’єктивній природності, необхідності, доцільності рідних мов та мовного розмаїття в багатонаціональному світі, річ в об’єктивній цінності їх для картини світу, річ у тому, що з умиранням усякої, а особливо розвиненої національної мови, людство назавжди втрачає одну із сторінок своєї духовної історії, стає біднішим і несправедливішим.

Сьогодні на мови та їхнє майбуття треба дивитися не лише з погляду їхніх функцій, а й із погляду зафіксованих у них багатств національної духовності та культури.

І.Дзюба

Вправа 12. Прочитати текст. Визначити стиль і тип тексту. Знайдіть у тексті художньо-виражальні засоби та визначте їх функцію.

Воскреснемо!

Воскреснемо, брати і сестри, бо Земля наша, хоч і розіп’ята на хресті історії, але свята.

Воскреснемо! Бо ми вічно були на цій Богом даній Землі як народ, і рідне небо хай пошле нам силу для життя.

Воскреснемо! Бо світить нам у віки пророцтво Тараса: “Не вмирає душа наша, не вмирає воля”.

Встаньмо з колін, розірвімо пута, високо підведімо голови, як це одвіку було написано нам на роду.

Пречиста блакить ясніє у безмірній високості України, як праведна душа народу. Веселковою барвою розлилася вона в небесах віковічним знаменом, на якому палає золото сонця, мов святий німб. Ні, немає на світі кращого неба, ніж небо України.

Високе, мов дух, воно благословляє свою Україну, береже у віках її материнську любов, тому його ніколи не відділити від рідної матінки-землі. Подивімось на своє небо і думкою, як у тій чудовій-пречудовій пісні, полиньмо аж до сонця і зірок і гляньмо на трепетну Землю – і тоді відкриється нам на зелено-голубому лику планети край, що нагадує собою серце, – Україна! Ні, як нема кращого неба, ніж небо України, так і немає кращої землі, ніж наша Україна.

Я.Гоян

Вправа 13. Знайти репортажі в місцевих газетах. Проаналізувати їх художньо-виражальні мовні засоби, спираючись на наступні дані:

  1.  Зачин – початок репортажу.
  2.  Центральна частина репортажу – розповідь про якусь подію.
  3.  Публіцистичні відступи – роздуми автора, його “думки вголос”, уміщені в центральній частині репортажу.
  4.  Кінцівка репортажу – оцінка події, короткий висновок, до якого підводить слухача (читача) автор.

Вправа 14. Прочитати тексти. Що їх об’єднує? Спираючись на тексти віршів, розказати про ставлення авторів до рідної мови. Якого стилю буде Ваша розповідь? Якими мовними засобами користуються поети?

Текст № 1

Любо в гаю соловейко виспівує,

Слухаю ніжне лящання;

Чистую, щирую річ українськую

Чую я в тім щебетанні.

Ми, українці, розумнії люди –

Зрадники рідної мови;

Ти ж, моя пташко, до мови    

                                  дідівської

Повна живої любові.

Болісно серцю, жалем обгортає

Пісня смутна солов’їна…

Десь із туману, з прозорої хмари

Дивиться давня Вкраїна.

(А.Кримський)

Текст № 2

О слово рідне! Орле скутий!

Чужинцям кинуте на сміх!

Співочий грім батьків моїх,

Дітьми безпам’ятно забутий.

О слово рідне! Шум дерев!

Музика зір блакитнооких,

Шовковий спів степів широких,

Дніпра між ними левій рев…

О слово! Будь мечем моїм!

Ні, сонцем стань! Вгорі спинися,

Осяй мій край і розлетися

Дощами судними над ним.

(О.Олесь)

Вправа 15. Прочитати уривок із вірша Василя Симоненка. Вказати словосполучення, що виступають засобом образності. Яку функцію виконують названі словосполучення й від чого це залежить? Як Ви розумієте смисл останнього речення? Яку щедрість має на увазі автор?

Благословенна щедрість! Все від неї,

Від щедрості думок, сердець і рук.

Краса сповита матір’ю-землею

Від щедрості страждань її і мук.

І ми народжені од щедрості любові,

Нас годувала щедрість матерів,

Ми теж її вихлюпувать готові

Із душ своїх, мов рибу з ятерів.

І все ж прожити, певне, так годиться,

Щоб старість не промовила, бува:

–Ти був, козаче, щедрим на дурниці

І на красиві та пусті слова!…

В.Симоненко

Вправа 16. 1. Прочитайте текст. Як характеризує Альфреда Нобеля його заповіт? Що вам відомо про цю унікальну особистість?  Користуючись схемою відповідного стилю, зробіть стилістичний аналіз тексту.

Я, нижчепідписаний Альфред Бернард Нобель, зваживши й ухваливши, цим оголошую мій заповіт щодо майна, нажитого мною до моменту смерті.

Усе майно, яке залишилося після мене і яке можна реалізувати, розподілити так:

капітал виконавці моєї духівниці повинні використати на придбання цінних паперів, створивши фонд, відсотки з якого видаватимуться як премія тим, хто протягом попереднього року найбільше прислужився людству.

Зазначені відсотки треба поділити на п’ять частин, які призначаються:

  1.  перша частина — тому, хто зробив велике відкриття або винахід у галузі фізики;
  2.  друга — тому, хто зробив велике відкриття або вдосконалення в галузі хімії;
  3.  третя — тому, хто досяг видатних успіхів у галузі фізіології або медицини;
  4.  четверта — творцеві найбільш значного літературного твору, що відображає людські ідеали;
  5.  п’ята — тому, хто зробив вагомий внесок у єднання народів, ліквідацію рабства, зменшення кількості наявних армій і сприяння мирній домовленості.

Премії в галузі фізики та хімії має присуджувати Шведська королівська академія наук, премії з фізіології та медицини — Королівський Каролінський інститут у Стокгольмі, премію миру — комітет із п’яти осіб, обраних норвезьким стортингом (парламентом). Моє особливе бажання полягає в тому, щоб на присудження премій не впливала національність кандидата, щоб премію здобували найдостойніші, незалежно від того, скандинави вони чи ні.

Цей заповіт є останнім, він має законну силу і скасовує всі мої попередні заповіти.

Вправа 17. Прочитайте текст. З’ясуйте, яку мету ставив автор і чи досяг її. Визначте основну думку висловлювання. Проаналізуйте будову тексту (виділіть мікротеми, абзаци, засоби зв’язку). Зробіть стилістичний аналіз висловлювання за схемою відповідного стилю, приділивши окрему увагу емоційно-експресивним засобам впливу на читача.

Світочі України

У нас є прекрасні взірці, що сяють маяками серед мороку дальніх і ближніх часів.

Ми сформуємо свою душу і душі своїх дітей так, щоб Великі Українці минулого освятили ті душі на творення небувалої небесної України — невмирущої і життєдайної — віднині й довіку.

Ми візьмемо нерушиму сміливість і мужність від славетного козацтва запорозького, дух якого стукає в наші дрімаючі серця!

Ми приймемо дитячу віру і полум’яну непохитність від духа невмирущого Кобзаря!

Ми нап’ємося з невичерпної криниці мудрості й посвяти від космічного велета Сковороди!

Ми осяємось вічним болем і тривогою Лесі, щоб байдужість до горя жодної живої істоти не торкнулась нашого серця!

Ми візьмемо до вічнодіючих рук і розуму громову потугу Каменярського молота!

(О. Бердник).

Вправа 18. Прочитайте уривок з твору Р.Іваничука. Дайте відповідь панянці в письмовій формі. У якому стилі ви будуватимете висловлювання?

Я — родовита полька. Мене зацікавила Україна: а хто вона є, кого славетного має? Поляки пишаються Міцкевичем, росіяни — Пушкіним, а українці?

Вправа 19. І. Прочитайте текст, визначте тип і стиль мовлення.

Здобувайте професійні знання

Що таке професійні знання? Більшість розуміє так: глибоке знання свого предмета; людина на своєму місці; кваліфікований працівник. Сперечатися з цим не доводиться. Та я додам: у знань

є причина, є привід ставати ще більш значущими. Адже вони визначають поведінку особистості й безпосередньо стосуються людської гідності1, упевненості, рішучості й сміливості.

Людина, яка не має достатніх професійних знань, не може розраховувати на те, що їй довірять цікаву й складну справу. Навіть якби таке трапилося, вона змушена була б викручуватися, щоб її не змістили із займаної посади. Перебування ж такої людини на відповідальній посаді не забезпечене золотим запасом розуміння справи.

Тільки знавець справи може дозволити собі розкіш бути сміливим і самодостатнім2. Саме із середовища знаючих можна сподіватися принципових оцінок, зваженого погляду на ситуацію. А це вже громадянська поведінка. Це прообраз людини майбутнього, яка поєднуватиме в собі потребу в самоосвіті, самовдосконаленні, відповідальність і вимогливість3 як норму життя.

 За О. Абрамовим

ІІ. Дайте відповіді на запитання:

1. Що таке професійні знання?

2. З якими людськими якостями і в який спосіб вони пов’язані?

3. До чого спричинює брак професійних знань?

Вправа 20. Прочитайте жартівливі листи, проаналізуйте їх мовні особливості. Вкажіть використані  засоби гумору. У чому виявляється стилістичний дисонанс? Що треба змінити в обох текстах, щоб досягти стилістичної однорідності, або єдності, стилю?

Добрий день, Поліно Платонівно!

Не знайшовши консенсусу, ти незначну конфронтацію так близько прийняла до серця, що навіть не погодилася на деякий консорціум і вирішила припинити наші стосунки.

Я ще раз офіційно заявляю, що ніякої альтернативної тобі особи в мене немає. У тому, що часто приходив пізно, винуваті брифінги, бо я маю високий рейтинг і мені доручали їх проводити.

Сподіваюсь, ти все добре обміркуєш, прийдеш до конверсії, незважаючи на плюралізм наших думок, повернешся, і в нас з’явиться повна консолідація.

Усе буде о’кей.

Кирило

Високоповажний пане Кирюхо!

Не звинувачуй мене в популізмі. У нас із тобою ніколи не було синхронного погляду на речі, як і єдиної концепції. Тому й виникали різні колізії. Ти вихваляєшся своїм рейтингом, а я теж не в тім’я бита і маю непоганий імідж. Будучи індиферентним, ти ніколи не робив мені презентів, а я по відношенню до тебе не вдавалася до рекету.

Тобі, як менеджеру, твій офіс дорожчий від домашнього затишку... Ти згорда дивишся на електорат, хоч саме від нього й залежиш. Свій менеджмент ти ставиш понад усе, і я підозрюю, чи не замішаний ти в корупції? Вважаю, що маркетинг, яким ти нібито займаєшся, то фікція.

У наших відносинах наступила повна стагнація, і тому я вирішила поставити крапку.

P. S. Поки не завершаться ринкові реформи і не виберемося з економічної та фінансової кризи, житиму в селі, у своїх батьків. Такий у мене менталітет.

Поліна

Вправа 21. Прочитайте уривок з твору сучасної письменниці О.Жовни. Поширте і запишіть текст, доповнивши його живописанням місць, якими їхала дівчина, описом настрою, спогадів чи роздумів, навіяних музикою. Дотримуйтесь єдності стилю.

Рената їхала за кермом червоного БМВ. З радіоприймача лунали голоси коментаторів останніх вістей. Вона змінила хвилю — і в динаміках почулася … музика.

§


Додаток №

Додаток № 2

Диференціація стилів мови

Наз

ва сти

лю

Жанри,

в яких реалізується

Мета мовлення, призначення

Сфера спілкування

Форма реалізації стилю

Ознаки

Мовні засоби

Підстилі

РОЗМОВНИЙ

Бесіда, приватний лист.

Обмін інформацією, думками, враженнями, прохання чи надання допомоги, виховний вплив;

засіб невимушеного пілкування.

Побутові стосунки з родичами, друзями, знайомими, усне

повсякденне спілкування у побуті,

на виробництві.

діалог

Усна форма спілкування, неофіційність стосунків між мовцями й невимушеність спілкування, непідготовленість до спілкування, безпосередня участь у ньому, використання позамовних чинників (ситуація, рухи, жести, міміка), лаконізм, емоційні реакції.

Широко використовуються побутова лексика, фразеологізми, емоційно забарвлені та просторічні слова, звертання, вставні слова, вигуки, неповні речення тощо;

багатство інтонацій, суфіксів суб’єктивної оцінки, різних типів простих речень (переважно коротких: обірваних, односкладних тощо), можливі діалектизми, фольклоризми, скорочені слова.

НАУКОВИЙ

Дисертація, монографія, стаття, підручник, лекція, відгук,

анотація, рецензія.

Повідомлення про результати наукових досліджень, доведення теорій,

обґрунтування гіпотез, класифікацій, роз’яснення явищ, систематизація знань.

Наука, техніка,

освіта.

монолог

Понятійність, предметність, об’єктивність, логічна послідовність, узагальненість, однозначність, точність,

лаконічність, переконливість, обґрунтованість викладу,

аналіз, синтез,

аргументація, висновки.

Схеми, таблиці, графіки,

Характерні мовні засоби:терміни, наукова фразеологія, цитати, посилання, складні синтаксичні конструкції; повні речення, часто ускладнені зворотами, нанизування іменних форм. У реченнях багато іменників і відносних прикметників, мало дієслів, зокрема особових форм. Із дієслівних форм частіше вживаються безособові, узагальнені чи неозначені.

Власне науковий (монографія, стаття, наукова доповідь, повідомлення, тези); науково-популярний (виклад наукових даних для нефахівців – книги, статті в неспеціальних журналах); науково-навчальний (підручники, бесіди тощо).

ОФІЦІЙНО-ДІЛОВИЙ

Закон, кодекс, статут, наказ, акт, оголошення, доручення, розписка, протокол, інструкція, лист тощо.

Регулювання офіційно-ділових стосунків мовців – у державно-правовій і суспільно-виробничій сферах.

Офіційно-ділові стосунки, спілкування в державно-політичному, громадському й економічному житті, законодавство, адміністративно-господарська діяльність.

монолог (діалог)

Документальність (кожний папір повинен мати характер документа), стабільність (довго зберігає традиційні форми), стислість, чіткість, висока стандартизація вислову, сувора регламентація тексту.

Переважають стилістично нейтральні мовні засоби: стандартна канцелярська лексика, складні речення; гранично точний виклад, безособові й наказові форми дієслів, немає емоційно забарвлених слів; чітко регламентовані розміщення й будова тексту, обсяг основних частин. Відсутність мовної індивідуальності автора, обмеженість синонімії.

Законодавчий (закони, укази, статути, постанови); дипломатичний (міжнародні угоди – конвенції; повідомлення – комюніке; звернення – ноти; протоколи);

адміністративно-канцеляр-ський (накази, інструкції, розпорядження, довідки, заяви, звіти).

ПУБЛІЦИСТИЧНИЙ

Виступ, нарис, публіцистична стаття, памфлет, фейлетон, дискусія.

Обговорення, відстоювання й пропаганда важливих суспільно-політичних ідей, сприяння суспільному розвитку, вирішення суспільно-політичних питань, активний вплив на слухача, спонукання до діяльності.

Громадсько-політичне життя, суспільно-культурна, виробнича діяльність, навчання.

монолог (діалог)

Поєднання логічності доказів, точності висловлення наукових положень з емоційно-експресивною образністю, використання художніх засобів – епітетів, порівнянь, метафор.

Використовуються суспільно-політична лексика, емоційно забарвлені слова, риторичні запитання, вигуки, повтори; тон мовлення пристрасний, оцінний (іронія, сарказм, захоплення, гнів); точні найменування (подій, дат, місцевості, учасників), а також багатозначна образна лексика, здатна привернути увагу слухача (читача) і вплинути на нього.

Стиль засобів масової інформації (газети, журнали, радіо, телебачення);

художньо-публіцистичний (памфлети, фейлетони, нариси, есе – короткі нариси вишуканої форми); науково-публіцистичний (літературно-критичні статті, огляди тощо).

ХУДОЖНІЙ

Трагедія, комедія, драма, водевіль, роман, повість, оповідання, поема, вірш, байка, епіграма.

Різнобічний вплив на думки і почуття людей за допомогою художніх образів, формування ідейних переконань, моральних якостей та естетичних смаків.

Мистецтво слова, творча діяльність, література, різні види мистецтва, культура, освіта.

Монолог

Образність, поетичність, естетика мовлення, експресія як інтенсивність вираження, зображувальність; все подається через призму інтелекту і світовідчуття особистості (образ автора) і спрямовується на особистість читача (слухача).

Застосовуються всі мовні засоби, особливо широко – слова в переносному значенні; емоційно експресивна, лексика, різні види синонімів, антонімів, омонімів, паронімів, фразеологізмів; використання історизмів, архаїзмів, діалектизмів; вживання дієслівних форм; усіх типів речень, синтаксичних зв’язків; використовуються стилістичні фігури (алітерація, асонанс тощо), періоди, еліпс (неповні речення), полісиндетон (багатосполучниковість), асиндетон (безсполучниковість) та ін.

Епічні (прозові: епопея, роман, повість, оповідання, нарис); ліричні (поема, балада, пісня, поезія); драматичні (драма, трагедія, комедія, мелодрама, водевіль); комбіновані (ліро-епічний твір, драма-феєрія, усмішка).




 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

17556. Читання з файлу в C++ 31 KB
  ЛАБОРАТОРНА РОБОТА № 19 – 20. Тема: Читання з файлу. Мета: отримання практичних навичок розвязання завдань з використанням текстових файлів мовою С. include iostream.h include void...
17557. Міжнародні організації, курс лекцій 541.5 KB
  Міжнародні організації – об’єднання суверенних держав, установ, фізичних осіб, заснованих на базі міжнародних договорів і статутів для виконання певних цілей. Мають постійно діючі органи.
17558. Права доступу protected в C++ 36 KB
  ЛАБОРАТОРНА РОБОТА № 22 Тема:Права доступу protected. Ціль:Ознайомити з доступом до компонентів базового класу при закритому спадкуванні include include class Gruzoperevozchik { protected: float vremya; float stoimost; char mesto[15]; float rasst; Gruzoperevosc...
17559. Основи програмування С++. Базові типи даних та ввод-вивод 209.5 KB
  ЛАБОРАТОРНА РОБОТА № 1 Тема:Основи програмування С. Базові типи даних та вводвивод Мета: отримання практичних навичок в роботі з типами даних мови C і використання функцій стандартного вводувиводу. Приклад рішення задачі Буд...
17560. Структури в С++ 111.5 KB
  ЛАБОРАТОРНА РОБОТА № 3 Тема:Структури в С. Мета: отримання навичок роботи із структурами. Теоретична частина Тип даних структура об'єднує декілька змінних можливо різного типу. Змінні які об'єднані структурою називаються полями структури чи елементами ст...
17561. Освоєння основ програмування в програмному середовищі VISSIM 124 KB
  Лабораторна робота №1 з дисципліни: Автоматизоване проектування ТЗЗІ Тема: Освоєння основ програмування в програмному середовищі VISSIM Мета: спроектувати довільну модель. Теоретичні відомості Будьяке коло яке містить RLелементи має властивість часто...
17562. Дослідження методів функціонування модуляторів та демодуляторів 605.5 KB
  Лабораторна робота №1 з дисципліни: Автоматизоване проектування ТЗЗІ Тема: Дослідження методів функціонування модуляторів та демодуляторів Мета: Вивчити особливості функціювання різноманітних модуляторів та демодуляторів. Теоретичні відомості В зага...
17563. Дослідження методів кодування в каналах передачи інформації 315.5 KB
  Лабораторна робота №3 з дисципліни: Автоматизоване проектування ТЗЗІ Тема: Дослідження методів кодування в каналах передачи інформації Мета: Кодування джерела інформації каналу передачи лінії зв’язку криптографічне кодування. Ход работы 1 На первой сх
17564. Канали передачі інформації 2.02 MB
  Лабораторна робота №4 з дисципліни: Автоматизоване проектування ТЗЗІ Тема: Канали передачі інформації Контрольные вопросы и задания для Гауссового канала При определении отношения Es/No канала AWGN разд. 3.5 используется два опорных значения средней мощн