40822

Культура Месопотамії

Лекция

Культурология и искусствоведение

Культура Месопотамії Своєрідність месопотамської культури: космос як держава. Повсякденне життя жителів Месопотамії. Біля джерел біблійських сказань Якщо Стародавній Єгипет був імперією з усіма наслідками що витікали з цього то дещо інша ситуація склалася в Месопотамії Двуріччі з двома великими ріками Євфратом і Тигром які мали декілька приток Месопотамська цивілізація являла собою тип існуючої на давньому Близькому Сході сільськогосподарської' цивілізації заснованої на ірригації.' Шумери заклали основи для подальшого розвитку...

Украинкский

2013-10-22

39.45 KB

3 чел.

ЛЕКЦІЯ 4. Культура Месопотамії

Своєрідність месопотамської культури: космос як держава. Добронравие життя в Шумері та Вавілоні. Поема про Пльгамеше. «Me» — божественні закони й початок наукової класифікації явищ світу. Боги як люди. Жреці, жриці, обряди. Перші в світі правові кодекси. Повсякденне життя жителів Месопотамії. Мистецтво Двуріччя. Біля джерел біблійських сказань

Якщо Стародавній Єгипет був імперією з усіма наслідками, що витікали з цього, то дещо інша ситуація склалася в Месопотамії (Двуріччі) — з двома великими ріками —Євфратом і Тигром, які мали декілька приток Месопотамська цивілізація являла собою тип існуючої на давньому Близькому Сході сільськогосподарської' цивілізації, заснованої на ірригації. Оброблювані райони були менш залежні один від одного, ніж у долині Нілу, тому саме тут, в Шумері, виникли близько 3000 р. до н. є. перші міста-держави, якими управляли царі-жреці. Саме в регіоні Двуріччя та Євфрату вперше, за винятком Єгипту, склалися початкові форми класового суспільства й прадавньої держави, тобто-не відчувався вплив інших значно' розвинутих суспільств.

Важливі держави — Ур, Еріду, Ларса, Ніппур, Ла-гаш.Урук, Сиппар.; Братерством своїм вони зобов'язані розвитку ремесла та торгівлі. Епоху ранніх династій в ypij Уруці, Лагаші та Кіші називають золотим віком-Шумери або «першим розквітом Шумери». Тут виробі дяли__предмети з золота, мечі, кольорове скло. Вільні члени общин були ще й володарями значної частини землі; Владики міст зводили палаци, храми й гробниці.' Шумери заклали основи для подальшого розвитку господарства та культури Месопотамії.

Шумери винайшли колесо до візка, гончарний круг та бронзу, створили клинописну письменність. Близько 2400 р. до н. є. вони вперше в світі виготовили кольорове СКЛОІ На високому рівні знаходилось ювелірне мисте цтво. Завдяки торговельним контактам вплив шумерів розповсюджувався на Малу АзЧк та Єгипет. Шумери створили правові кодекси, а в літературі особлшюго значення набув епос міфологічного змісту (поема про ГілБгамеше. Близько 2300~р/дон. є. Саргон І створив першу постійну професійну армію. Приблизно в 2000 р, до н. є. була створена арифметика, в основі'якої лежала бОтична система ліку (давньоєгипетський «Московський математичний папірус» датується 1900 р. до н. є.), що стало важливим винаходом із історії людства.

У зв'язку з цим необхідно розглянута специфіку месопотамської культури, на якій відбилися своєрідність навколишнього середовища,- досвід Природи. Тут, як і у Єгипті, людина постала перед тими ж великими космічними ритмами — зміною пори року, незмінним рухом-сонця, місяця та зірок, але вона -знаходила тут такош елементи сили та насильства, яких не було в Єгипті. Тигр і Євфрат не були схожі з Нілом: вони могли роз-лив-атися рвучко й непередбачено, руйнуючи дамби й затопляючи посіви. Тут віють спекотні вітри, що засипають людину пилом і загрожують їй задухою. Тут ллють зливи, що перетворюють тверду поверхню землі в море грязюки й позбавляють людину свободи руху, бо будь-яке пересування стає неможливим. Тут, у Месопотамії, природа не стримує себе, всією своєю силою вона крушить і зневажає волю людей, дає їм відчути в усій повноті їх безсилість і нікчемність.

Дух месопотамської культури відбуває руйнівну силу природи. Людина не здатна переоцінити свої можливості, коли спостерігає такі могутні сили природи, як грім або щорічні повені. Не випадково житель Месопотамії говорив про грім, що «його жахливі спалахи світла вкривають землю, немов тканина». Ще страшніші наслідки викликала повінь. Оточена такими силами людина бачить, яка вона слабка, із жахом усвідомлює, що захоплена грою страшних сил. Власне безсилля викликає в неї чітке усвідомлення трагічних можливостей. Досвід природи, що породив ці настрої, знайшов своє відображення в уявленні жителя Месопотамії про космос, в якому він жив. Від його погляду не уникали великі ритми космосу: він бачив у космосі порядок, а не анархію. Але цей порядок не був для нього таким безпечним та заспокійливим, яким він був для єгиптянина. Через космос і за ним месопотамець відчував безліч могутніх індивідуальних воль, що потенційно розходилися між собою, вступали в конфлікт і несли можливість анархії. Він зтикався в природі зі страшними й своєвільними індивідуальними силами.

Для жителя Месопотамії відповідно космічний порядок не був чимось дарованим, він, швидше, ставав чимось досягнутим — наприклад, шляхом інтеграції множини індивідуальних космічних воль, кожна з яких настільки могутня, що лякала своєю могутністю. Тому і розуміння його космосу висловлювалося в термінах інтеграції воль, тобто в термінах соціальних інститутів, ЯК-от: сім'я, община і насамперед держава. Космічний порядок був для нього порядком веління — державою. Хоча слід враховувати, що держава була примітивною демократією, ось чому в космічній державі загальні збори були зборами богів. Члени зборів обговорювали питання, висловлювалися «за» і «проти», поки, нарешті, не народжувалася одностайність. А чашу вагів на користь цієї одностайності схиляли своєю згодою семеро найвідоміших богів, серед яких — Ану (верховний бог, бог неба) та Енліль (бог грому). Таким чином долі людські, видатні майбутні події творяться, утверджуються й підтримуються- об'єднаними волями великих сил Всесвіту й виконуються Енлілем. Так функціонує Всесвіт, космос. Зрозуміло, що за такого світогляду не існувало фундаментального розмежування на живе й мертве, одухотворене й бездушне. У месопотамському всесвіті жива істота, річ чи абстрактне поняття (будь-який камінь, дерево, перша-ліпша ідея) володіли власною волею та характером.

Уявлювана картина світу, уявлення про дійсність, загалом як про державу, виникли одночасно з безпосередньою месопотамською культурою (шумерською) близько IV тис. до н. є. й були вкраплені в творах об-ширної міфологічної літератури. Шумерська міфологія, орієнтована на земне, прекрасно гармонувала з раціональним та логічним початками, втіленими в етнологічному міфові. Його основна риса — раціональність мислення, підхід до подій з позицій логіки, хоча й не завжди близької до сучасної, а тому не завжди зрозумілої. Етнологічний міф відповіда на питання: як? чому? навіщо? Такий міф — результат процесу мислення, тому цей процес — вторинне явище у відношенні до емоції. Міф, народжений традицією, не пояснює причин тієї чи іншої дії. Інтелектуальна концепція завжди вторинне почуття, в цьому розумінні етнологічний міф і є певною вторинністю. Однією з таких інтелектуальних концепцій є міфологема людини в Двуріччі — з глини створена, на крові бога замішана.

Людина була створена, щоб працювати замість богів і на богів, а також щоб куштувати продукти богинь Ла-хар (вівці) та Ашнан (зерна), які чомусь не могли споживати боги.

У культурі, що розглядає весь Всесвіт як державу, слухняність мусить необхідним чином виступати найпершою доброчинністю, адже держава побудована на слухняності, безумовному прийнятті влади. Тому не дивно, Що в Месопотамії «доброчинне життя» було «слухняним життям». Індивідуум стояв у центрі кругів влади, що розширювалися, а влада обмежувала свободу його дії.

Найближчий і найтісніший з цих кругів був окреслений владою у власній сім'ї людини: батько й матір, старші брати й сестри.

Однак слухатися старших членів сім'ї — це лише початок. За межами сім'ї знаходяться інші круги, інші влади: держава, суспільство й боги.

Якщо ця монотонна тема слухняності — сім'ї, володарям, богам—була суттю доброчинства, тобто правильного життя в стародавній Месопотамії, то що ж, цікаво, вигравала людина, коли вела доброчинне життя? Найкращу відповідь дають терміни месопотамського світогляду, терміні! місцезнаходження людини в космічній державі. Адже вона була створена для рабської повинності богам. Вона — їх слуга. Отже, старанний і слухняний слуга може розраховувати на просування, на знаки милості й нагороди від свого господаря. Нерадивий, неслухняний слуга на щось подібне не може розраховувати. Таким чином, шлях слухняності, служби й шанування є шляхом набуття захисту. Це також шлях до земного успіху, до найвищих цінностей месопотамського життя: здоров'я та довголіття, почесного становища в общині, багатства й численності синів.

Добре відомо, що зі старінням культури її основні цінності ризикують втратити своє значення для дії носіїв. Скептицизм, сумніви та байдужість починають підкоряти собі основні структури культури. Такий скептицизм у ставленні до всіх цінностей, крайнє заперечення можливостей доброчинного життя починають проявлятися в месопотамській культурі в І тис. до н. є. Цей скептицизм знайшов відображення в тривалому діалозі між хазяїном та його рабом, що відомий як «Песимістичний діалог», який з'явився у Вавілоні. У ньому зважено всі типові заняття месопотамського вельможі, й усі вони виявляються ущербними. Ніщо, по суті, не добре, ніщо не варте старань, хоч шукання милості при двої

радощі столу, набіги на кочівників у пустелі, хоч захоплююче життя бунтаря, початок судового процесу, хоч любовні пригоди чи будь-що.

У підсумку зроблено висновок, що все у світі — суєта марнота, в житті немає толку, тобто заперечувалися всі цінності, заперечувалося існування «доброчинного життя».

Другою фундаментальною проблемою месопотамської культури є правомірність смерті, що являє собою зло і є по суті вищою карою. Чому людина мусить бути покараною смертно, коли вона не- зробила нічого поганого? Тим більше, що в умовах культури Двуріччя реа дієтичний підхід до природи людини виключав будь-яку надію на щасливе загробне життя-. У відомому епосі про Гільгамеше (початок II тис. до н. є.) герой говорить:

«Хто, мін друже, до небес вознісся? Тільки боги з Сонцем будуть вічно А людина — на рахунку всі її роки. Що би не робила — вітер все!»

(Переклад О. С Фалько)

Основна ідея епосу— мрія про вічну славу, яка; прийшла на зміну мрії про безсмертя, в ім'я чого вершилися великі, подвиги. Епос являє собою гімн славним діянням, людини. Його пронизує думка про те, що смерть—це ЗЛО але вона не може перекреслити цінність життя. Людське життя по суті, своїй прекрасне і це виявляється в усіх аспектах буденного життя — у радощах перемоги, коханні до жінки, дружбі:

Боги, коли сотворили людину,— Смерть вони передрікли людині. Життя ж утримали в своїх руках. А ти, Гільгамеше, наповнюй свій шлунок, Вночі і вдень нехай будеш веселий, Свято справляй ти щоденно, Вдень і вночі грай і танцюй! Світлими будуть нехай твої шати,

'Смерть же знаменує кінець життєвого шляху людини. Більше від того, вона немов би стимулює людину жити мудро й осмислено, щоб залишити по собі пам'ять у серцях інших. Слід помирати в боротьбі зі злом, навіть у боротьбі зі смертю. Не слід відступати ні перед чим, навіть перед богами. В награду за це — «ім'я» і вдячна пам'ять нащадків. У цьому й полягає безсмертя людини, сенс її життя.

Герой епосу — типова людина, трагедія якої полягає в неможливості запобігти смерті. Однак ми не зустрічаємо в ньому й нотки песимістичного ставлення до життя. Людина в будь-якій ситуації залишається людиною, вона пишається своїми героїчними діяннями та незалежністю від богів. Все її'життя насичене боротьбою за встановлення справедливості на землі, а смерть — кульмінація життя, завершення успіхів і перемог, що випали на долю. Все життя людини передбачене від народження, в ньому немає місця для таких понять, як «примхи долі» або «невблаганний рок», наперед виключена можливість якось вплинути на хід подій, скажімо, за допомогою магічних засобів. Саме на стародавньому Близькому Сході було вироблено міфологічну концепцію жорстокого детермінізму людського життя. Разом з цим, на відміну від давньоєгипетської міфології, яка не знала ні Едему, ні минулого Золотого віку, ні Армагеддону, в міфології культури Двуріччя існували міфи про Золотий вік людства та райське життя, які пізніше увійшли до складу релігійних уявлень народів Середньої Азії та біблійської міфологічної літератури. Ми знаємо, що в рамках культури Двуріччя людина зробила спробу морально подолати смерть, здійснила бунт проти неї:

Шумерські жреці протягом тривалого часу провадили систематичні спостереження. Наприклад, в Урі знайдено реєстр астрономічних спостережень халдійських жерців протягом 360 років. На їх підставі було встановлено, що рік має 365 днів, 6 годин, 15 хвилин і 41 секунду. До знань прагнули не стільки з метою відкриття законів, що керують світом, скільки заради панування над масами. Доступ до спеціалізованих знань, то мали управлінське значення, перекривали сходинки посвячення й складні релігійно-містичні ритуали, що відігравали досить істотну роль в управлінні суспільством.

У шумерській цивілізації були закладені початки науки, яка, увійшовши до релігійного світогляду, була його служанкою. Через це наукова діяльність була підкорена культу традицій і орієнтувалася на недосяжні зразки минулого. Шумерські мислителі прагнули пояснити сутність природи та власної цивілізації. Вони створили оригінальну концепцію «Me», значення якої й до сьогоднішнього часу не встановлене остаточно. Загалом «Ме- являє собою сукупність різних закономірностей та правил, що забезпечували функціонування елементів як природи, так і шумерської цивілізації. Всі закони й правила «Me» створені великими богами, однак вони існують без них, проявляються в русі живої та неживої матерії, що безособова й вічна. В законах «Me», згідно з думкою шумерських мислителів, міститься вся мудрість і наука. В міфові про те, як «цариця небес» і «цариця Уруку» Інанна викрала божественні закони «Me», зберігається перелік понад ста цих законів, пов'язаних із шумерською цивілізацією. Нині розшифровано дещо більше половини з них. Вони містять найрізноманітніші поняття: правосуддя, мудрість, героїзм, мистецтво, ворожнеча, бойовий прапор, проституція та священне очищення, музичні інструменти таемистецтво писаря, мир, перемога, добро тощо.

Специфіка наукового освоєння світу в межах шумерської та інших цивілізацій Давньої Месопотамії обумовлена й способом мислення, що принципово відрізнявся від сучасного, виробленого європейською культурою. Розум — знаряддя мислення — служив уяві, тоді як в сучасній науці уява відіграє службову роль і перевіряється емпіричними даними. Осягнення світу засновувалося, насамперед, на аналогіях з життям людей, а не на раціональному дослідженні його. Наприклад, зразком для тлумачення блискавиці та грому служив людський гнів, тому що подібну аналогію диктувало уявлення. Тоді не були ще відомі принципи теоретичного вирішення проблем з наступною верифікацією (підтвердження істини).

Наука давньої Месопотамії намагалася оволодіти дійсністю, і насамперед людською дійсністю. Соціальною цінністю було знання, що дозволяло уникнути нещастя, а коли вже воно трапилося,— позбутися його, тому наука націлювалася на передбачення майбутнього. Про це свідчить той факт, що серед наукових текстів на глиняних табличках найчастіше зустрічаються ті, що ассіріологи звичайно називають ворожильними. Таблиці для ворожби поділені на рубрики, в кожній з яких зафіксовані точні явища (пересування зірок, Місяця, Сонця, атмосферні явища, поведінка тварин, дивні- форми рос лин та ін.), що передбачали майбутні ситуації, які стосувалися етану справ у країні або ж окремої людини. В сакральних цивілізаціях Давньої Месопотамії важко, визначити галузь знань, яка б не служила меті управління суспільною системою. Халдейські, ассірійські, вавілонські жреці та маги, як і їхні давньоєгипетські колеги, володіли обширними знаннями про психіку людини, добутими протягом тривалого часу, були досвідченими спеціалістами в галузі навіювання та гіпнозу тощо, Навіть формалізовані знання з астрономії та математики дояамагали жерцям управляти свідомістю мас

Перелік «Me», що міститься в міфі про Енкі («Волог дар: землі») та Інанну — є однією з найбільш дивних загадок, над якою б'ютьєя дослідники шумерської цивілізації. Розгадка цкї таємниці, можливо, допомогла б'' нам багато що зрозуміти а прадавній культурі Месопотамії. Не менш цікавий цей міф іі в, тому плані, що. він належить до числа прекрасних творів; про богів — носіїв усіх людських недоліків. Його зміст полягає в тому, що в: прадавні часи Інанна, бажаючи звеличити ім'я своє та примножити могутність і добробут свого міста Урука, надумала перетворити йоіго »а центр. Шумера. Для цього необхідно було добром чи оманою) роздобути «Me», яке ретельно оберігалося богом Енкі. Богиня попрямувала до. Еред»,- де розташувався «Дом володаря мудрості». Якщо Енкіу «котрий знав; саме серце богів», дасть їй «Me», баж,а«ня її буде: виконаної: слава Урука та: й її власна стане иеперевершеною. Енкі пригости» І найму, сам від-куштував немало яств, напоїв і„ сп'янівши, віддав; їй «Me», а петім заснув. Богиня поспіхом розмістила свою здобич в Небесну барку й відпливша до «милою її серцю-. Уруку», Тим часом, прийшовши до глузду, Енкі помітив відсутність «Me» й наказав своєму- посланцю та кільком морським чудиськам відправитись в погошо за І панною-й відібрати «Me». Однак Інанна, подолавши всі випробування, нарешті, причалює до берегу, весь- Урук виходить- зустрічати та привітати її.

Інанна, яку з більшості відомих нам міфів ми знаємо як загальношумерську богиню, тут представлена заступницею й володаркою Уруку. На цій підставі можна міркуваш про г«й, де виникла легенда та які історичні події знайшли в ній відображення. Розповідаючи про подвиг Інанни, жреці її храма в Уруці мали намір пояснити, •яким же чином Урук набув піднесення й гегемонії над усією країною. Цей міф, присвячений далекому минулому, висвітлює чітку політичну тенденцію. Поведінка богів та конфлікт між ними є відбиттям поведінки та вчинків людей, які набували різноманітних форм боротьби за гегемонію, першість у країні.

За все, що відбувалося на землі, належало дякувати богів. Над кожним містом храми «підіймали руки» до небес, звідки боги слідкували за своїми слугами. Наглядати за тим, щоб у служінні богам не було жодного упущення, доручалося жерцям. Прошарок жерців із розвитком шумерського суспільства перетворювався в керівну, правлячу силу суспільства. Створивши богів, людина потрапила в повну залежність від них. Цей невідтворний парадокс став результатом духовних пошуків людей. Виділивши зі свого середовища «посередників», жреці перетворилися на керуючих «майном богів», центром якого був храм, «будинок бога». Тут зберігалися плоди суспільної праці, всі запаси та надлишки продовольства, вироби ремісників тощо. Тут відбувалася й видача пайок: кожний член суспільства отримував те, що «заслужив». Персонал храму складався із жерців-адміністраторів та жерців, які займалися виключно питаннями культу. .

Нарівні із жерцями шанувалися н жриці, які зовсім не завжди давали обітницю цнотливості. Навпаки, до їх обов'язків включалося «служіння богині тілом». Храмова проституція, якою головним чином займалися жриці нижчих рангів, була оточена ореолом святості, а прибутки від неї збільшували багатства «будинку богів». Цих жриць направляли й на постоялі двори, де зупинялися мандрівники, й жриці займалися своїм ремеслом на славу урукської Інанни, лагаської Баби, урської Нінгаль або'' ніпшурської Нінліль.

В стародавні часи жриці, як свідчать рельєфи та печатки, справляли службу богам нагими. Пізніше ЕОНИ сталії надягати вільні льняні шати. Головним обов'язком перед богами було принесення жертв. Ритуал жертвоприношень був досить складним: і воскуріння запашно-стей, й узливання жертовною водою, мастил, пива, вина; на жертовних столах різали овець та інших тварин. Жреці, які відали цими обрядами, знали, які саме страви й напої приємні богам, що можна вважати «чистиш», р що — «нечистим». Вони ворожили на нутрощах жертов-рих тварин — печінкою, легенями тощо. Під час жертвоприношень проголошувалися молитви на добробут того, хто жертвував. І чим щедрішими були дари, тим урочистішим був церемоніал. Спеціально навчені жреці акомпанували молільникам грою на лірах, арфах, цимбалах, флейтах та інших інструментах.

Заслуговує уваги й те, що досягнутий шумерами високий рівень культури, створена ними протягом віків суспільно-політична організація призвели до народження ретельно розроблених юридичних норм для всіх сфер життя. Шумерські закони, чітко сформульовані й створені на основі традицій, стали підставою для законодавств тих цивілізацій, які протягом наступних тисячоліть виникали в Месопотамії. Важливо й те, що закони мусили виконувати всі громадяни Шумера.

Першим у історії Шумера законодавцем та поборником справедливості був правитель Лагаша Уруінімгіна (остання третина III тис. до н. є.). Перший цар-реформа-тор в історії людства, Уруінімгіна «відновив свободу»» й силою ухвалених ним законів зробив так, що жоден «жрець постачання досаду матері бідняка не захажував», а також «якщо син бідняка закине сіть, ніхто не забере його рибу». За 300 років від заснування третьої династії Ура цар Шульга склав і запровадив зведення законів. Цими законами він «встановив у країні справедливість, викорінив безладдя й беззаконня». Він турбувався про те, щоб «сирота не ставав жертвою багача, вдова — жертвою сильного». На думку дослідників, зведення законів Шульги, його форма, послужили зразком для законодавців, які працювали пізніше.

Цікаво відзначити, що закони Шульги відрізняються від законів старовавілонського царя Хаммурапі (28 ст. до н. є.). Шумери не знали й не застосовували принципу таліона «око за око, зуб за зуб» — він був для них чужим. В ту віддалену від нас епоху існувало більш гуманне й справедливе право, що вимагало не тілесної кари, а грошового штрафу, відшкодування зроблених будь-кому збитків.

Кодекс Хаммурапі є прекрасним прикладом дальшого розвитку права, показником високого рівня культури Месопотамії. Він являв собою плод величезної роботи із збирання, узагальнення й систематизації правових корм, у ньому, як і в будь-якому іншому стародавньому зведенні законів, не проводився розподіл на кримінальне, цивільне, процесуальне, державне й інші права.

Мета цього правового кодексу полягала в тому, «що0 сильний не пригноблював слабкого, щоб сироті й вдові віддана була справедливість...» Текст законів Хаммурапі мав «синтетичний» характер, встановлюючи одночасно й правила, і відповідальність за їх порушення. Кодекс Хаммурапі приділяє багато уваги покаранням за різні провини й злочини — від порушень'' обов'язків, пов'язаних із службою, до зазіхань на власність і злочинів про-, ти особи. Для нього характерне досить широке застосування смертної страти за найрізноманітніші види провин — від привласнення чужого майна до прелюбодіяння. За деякі особливо тяжкі, з точки зору законодавця, провини закони Хаммурапі призначали кваліфіковані види смертної страти: спалення за інцест з матір'ю, саджання на кіл дружини за співучасть у вбивстві чоловіка. В ІНШИХ випадках встановлювалися або ж покарання за принципом таліону, або ж грошова компенсація.

Закони Хаммурапі вважалися зразком законодавства протягом всієї подальшої історії «клинописної культури» Месопотамії. їх продовжували переписувати й вивчати аж до елліністичного й навіть парфянського періоду історії Вавілону. Слід підкреслити, що закони Хаммурапі не дублювали звичайного права там, де воно достатньо забезпечувало інтереси правосуддя й не потребувало заміни новими нормами. Безсумнівно, що ці закони приділяли особливу увагу інтересам царського господарства та царських людей, особливо там, де царські інтереси могли зіткнутися з інтересами приватних осіб. Закони Хаммурапі по суті своїй були спрямовані не на оновлення суспільства, а на підтримку стійких, традиційних соціальних інститутів (натуральне господарство, общинна власність на землю тощо), проти приватної діяльності, що призводила до збагачення одних осіб і обідніння інших, проти розширення товарного виробництва й обороту.

Дані археології й тексти тисяч глиняних табличен відкривають перед нами картину життя Шумера — країни істинно казкового достатку, з прекрасно налагодженим господарством, держави, що викликала подив і заздрість усього тодішнього світу. Багато факторів послужили причиною явища, яке можна назвати «економічним дивом III тис. до н. є. Насамперед слід сказати про сільське господарство — основу багатогалузевої шумерської економіки, головного джерела життєвого добробуту, багатства та могутності країни. Завдяки «землеробському таланту» шумерів мертві землі перетворилися в квітучий край. Густа сіть зрошувальних каналів й ретельна обробка землі дозволяли одержувати багаті врожаї, в результаті чого шумери звільнилися від страху перед голодом, вирізнилися більші групи людей для заняття в інших галузях господарства, стали отримувати на обмін сировину, необхідну для будівництва і розвитку ремесел.

Звертає увагу пристрасть шумерів до бюрократизму. І дійсно, в жодній країні бюрократична система не досягла такого-розвитку, як у Месопотамії. Під час розкопок в архівах шумерських міст знайдено десятки-тисяч табличок, що показують, яке величезне значення шумери надавали звітності, складанню ділових документів. Усе регулювалося, враховувалося й заносилося до табличок.

Основні групи шумерського суспільства складали землероби, які виконували різні доручення адміністрації храмів та палаців, а також ремісники, солдати й купці. В кожній з цих груп також була істотна диференціація. На загальному фоні добробуту, про який розповідали надписи тих чи інших правителів Месопотамії, чулися відгуки людського горя: стогнання вдов, плач сиріт, скарги на несправедливість. Доля бідняка аж ніяк не нагадувала долю багатої людини. Можливостей позбутися майна і навіть свободи було більш ніж достатньо* Те, що не пограбували вороги, які нападали на міста (а вой-ни були частими), нерідко переходило до власності правителів, які потребували коштів для ведення загарбницьких воєн.

Не можна сказати, що кар'єра людини в Месопотамії; цілком залежала від походження, хоча, розуміється, синам придворних завжди був відкритий шлях до пошан і високих посад у царських палацах або храмах. Сини купців наслідували їх власність і торговельні підприємства, продовжуючи вести справи. Від батька до сина, як правило, переходили ремісничі майстерні, земельні володіння й подібне. Існували традиційні для тієї чи іншої сім'ї професії, в результаті чого батько міг передати сину набуті ним.самостійно та унаслідувані від його батька досвід і знання.

Одночасно з цим, свідченнями письмових документів,' чиновником палаців нерідко ставав син людини, далекої від палацу. Але за однієї умови: він мусив одержати освіту, а це було важкою і дорогою справою. Навчання продовжувалося багато років, дитина встигала* статгг мужчиною, але той, хто витримував, виявляв здібності, міг розраховувати на високу посаду, повагу й багатство.

Необхідно мати уявлення про сімейне життя шумерів. Главою сім'ї вважався батько, чиє слово мало вирішальне значення. Батьківська влада була мініатюрною копією влади царя, можливо, вона відбивала стосунки між багатими та їх підданими. Як і в сім'ї бога, так і в сім'ї людини, мати відігравала важливу роль. Сім'ї не були особливо великими: в середньому двоє — четверо дітей (шумери любили дітей). Турботи про них вони вважали своїм святим обов'язком і продовжували їх аж поки дитина не перетворювалася на підлітка. В особливому становищі знаходилися жриці: якщо жерці мали прсіво обзавестися дітьми, то жриці, зобов'язані радувати своїм коханням чоловіків, були позбавлені такої можливості. їм доводилося покидати своїх дітей.

Культуру шумерів неможливо уявити собі без мистецтва. Насамперед вона поклала початок будівництву укріплених міст, оточених стінами, багатоповерхових будинків та зиккуратів — святинь-олтарів. Останні становили частину комплексу священних споруд, недоступних людям. Зиккурати зводили на пагорбах з цегли, облицьовували полірованими плитками. Класичним зразком був зиккурат в Уруці — один з найважливіших центрів релігійної та художньої культури. Його фасад вкривала мозаїка з червоних, блакитних та чорних плиток, відповідна геометричному орнаментові. Святиня Уру — прообраз Вавілонської башти — побудована 0 1000 р. до н. є. Кожна її архітектонічна лінія .ретельно розрахована, зменшена або ж збільшена, щоб виправити ілюзію перспективи. Принципи такої архітектури були перейняті асірійцями від зодчих Північної Месопотамії наприкінці II тис. до н. є.

Шумери були напрочуд художнім народом. Дуже рано у них розвинулася скульптура, хоча в країні було мало каменю. Статуї царів, жерців, воїнів встановлювали у храмах, щоб вони молилися в ім'я засновників храмів. Дещо пізніше з'явилися статуї з діоріту, як, наприклад, фігура відомого царя Гудеа (близько 2300 р. до н. є.), що являла собою один з кращих екземплярів шумерської культури. Для неї притаманна яскраво виражена експресія за мінімумом засобів вираження.

Набула розвитку в Шумері й пластика у металі. Напевне, вперше було використано золото в комбінації з ляпіс-лазуррю, сріблом, раковинами та бронзою. В Урі, у так званій царській гробниці, де разом з царем похоронено 70.придворних, англійський археолог Лі Вулі знайшов дорогоцінності найвищого художнього гатунку: золотий шлем та козла, що спирається на дерево (з золота, ляпіс-лазур, срібла). Діадема цариці Шубад також належить до відомих творів ювелірного мистецтва. Знайдено також зброю, музичні інструменти, чотириколісні візки, й усе це свідчить про високу культуру Шумеру.

Шумери першими в історії мистецтва застосували безперервну розповідь про події. Про це свідчить той факт, що саме тут створено найбільш давній епос про легендарного владику Гільгамеше. В цьому ж епосі мова йде про атрибути світла та блиску, що естетично означали форми етичної чистоти.

Цей принцип естетичної міри дійсності пронизує культуру Месопотамії. Напочатку нерозривно пов'язана з ритуалом, пройшовши декілька етапів, вона набула до II тис. до н. є. вид, у якому сучасна людина вже відшукує знайомі риси. Різноманітність жанрів, поетична мова з різними видами повторень, паралелізмів, хоровик рефренів, порівнянь та метафор, емоційне мотивування дій героїв, оригінальна метрична форма творів, широке застосування ефектів трагічного та комічного демонструють ту турботу автора про форму свого висловлювання, яка перетворює його на справжнього художника, а йога витвір — на твір мистецтва. Крім того, в деяких ліричних гімнах зустрічаються зачатки філософських роздумів.

Стиль шумерського мистецтва був сприйнятий вавілонською, халдейською та ассірійською цивілізаціями. Одночасно з цим закінчилася незалежність міст-держав Месопотамії, тиранічних царств, які всі породили мистецтво однакового стилю. Нарешті, і з встановленням персидського панування з'явилися нові звичаї, закони й вірування. Вавілон перестав бути столицею, плаци спустошились, зиккурати поступово перетворилися на руїни. Вавілонська цивілізація, культура якої була останньою фазою шумерської культури, знаменувала собою народження нового соціопсихічного космосу —морально-етичного, предтечу християнського — навколо нового сонця — стражденної людини.

У сучасної людини склалися, наприклад, досить стабільні уявлення про рай. Біблія, живопис, література змальовують прекрасний сад, де гуляє перша людина Адам у супроводі Єви, створеної богом з його ребра. Тут знаходиться й змій-спокушувач, що підговорив Єву від-куштувати заборонений плід. Виявляється, що шумерське уявлення про «райський сад», де немає смерті, відповідне біблійському. Про запозичення у шумерів біблійської ідеї божественного раю свідчить і його місцезнаходження. У Біблії безпосередньо показано, що річки, які протікають у біблійському раю, знаходяться у районі Євфрату, тобто в Месопотамії.

Слід звернути увагу ще на один момент, котрий особливо підкреслює шумерський міф — це безболісні пологи. Адже в Біблії лише завдячуючи неслухняності Адама та Єви на них було наслано прокльон «зі скорботою народжуватимеш дітей» («Книга Буття», III, 16). Цікаво також співставити «злочин» Енкі та «гріх» перших людей. Бажаючи осягнути «серце» рослин, Енкі з'їв їх. Адам та Єва куштують заборонений плід, хоча бог сказав: «Від древа ж пізнання добра та зла, від нього не їж» («Книга Буття», II, 17). Отже прагнення до знання стало причиною того, що в шумерів, згідно волі богині Нінхурсаг («Мати-Земля»), захворів Енкі, а в Біблії за велінням божим з раю були вигнані Адам та Єва.

Співставлення біблійського опису створення світу в «Книзі Буття» з вавілонською поемою «Енума Еліше» («Коли вгорі») дозволяє зрозуміти аналогії між ними. Космогонія, створення людини з глини та відпочинок творця й там, і тут майже співпадають за черговістю, однак ми зустрічаємося з іудейською інтерпретацією. Бог Яхве говорить: «Сотворімо людину за образом і подобою нашою і нехай панує над рибами... й над пірнатимй... і над скотиною і над усією землею» («Книга Буття», І, 26). Ця людина, створена наприкінці по-вавілонські, й зроблена з глини також по-вавілонські, одержує іудейську інтерпретацію. Вона міститься в репліці Творця, докорінно відмінній від шумерського «раба божого», а саме: людина повинна панувати над землею з усім, що на ній є. Це вже не по-шумерському, а по-іудейському. й таке колонізаторське панування «над усією землею», успадкоємлене від «Тори», вже протягом кількох десятиріч загрожує людству глобальною екологічною катастрофою. Ось до чого може призвести богоподібність людини, її право розпоряджатися землею, рослинами, тваринами, повітрям та водою. Загалом же слід відзначити, що не тільки в негативних, а й у позитивних інтерпретаціях культурний досвід Месопотамії використовується сучасною світовою культурою.


 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

74456. Современная западноевропейская правовая наука 18.77 KB
  Современная западноевропейская правовая наука попрежнему находится в состоянии прогрессивного развития совершенствования чему во многом способствуют постоянно возрастающие потребности общества и государства в обеспечении устойчивого правопорядка и создании надежных гарантий реализации и защиты права и свобод личности. В числе ведущих направлений развития современной правовой науки можно выделить:...
74457. Современный этап развития российской правовой науки 14.63 KB
  Современный этап развития российской правовой науки. Современный период российской правовой науки берет начало с 1991 г. В современный период занятие научными исследованиями проблем правовой науки является практически частным делом ученогоправоведа. Интенсивно развивается наука конституционного права предметом исследований проводимых представителями этой науки выступают проблемы и закономерности формирования и функционирования системы федеральных органов государственной власти роль конституционного правосудия в деле защиты Конституции РФ...
74458. Стадии правового исследования 43 KB
  На стадии целеполагания решаются главные вопросы научного исследования: что подлежит исследованию; какие позитивные результаты можно ожидать по его завершении; с помощью каких методов могут быть получены ожидаемые результаты. С учетом результатов целепологания исследователь должен трезво оценить свой творческий потенциал и быть уверенным в том что его способностей знаний и навыков владения научными методами исследования вполне достаточно для успешного завершения планируемого исследования. Подготовительная стадия научного...
74459. Уровни и формы знаний юридической науки 53.5 KB
  Знания об объекте правовой науки образует ее эмпирический уровень а знания о предмете теоретический уровень. При этом эмпирический уровень знания об объекте правовой науки формируется на начальных этапах познания тогда как теоретические знания составляют конечную цель и наиболее высокий результат научного познания. Вся объективная реальность представленная в объекте правовой науки исследуется ученымиправоведами а результаты исследований составляют содержание эмпирического уровня науки.
74460. Философский как основа методологии правовой науки. Общие философские методы научного познания 14.65 KB
  Общие философские методы научного познания. Гносеология или теория познания это учение об условиях о сущности и границах познания. Основу теории составляют проблемы соотношения субъекта объекта и содержания познания. Логика учение о последовательном и упорядоченном мышлении его элементах и общих методах познания.
74461. Функции юридической науки 50 KB
  Основные направления воздействия правовой науки на другие сферы гражданского общества понимаются как функции. Теоретико-методологическая функция правовой науки характеризуется тем что теоретические знания о государстве и праве и методы их познания выступают основой последующих исследований проблем данной науки обеспечивают получение новых достоверных знаний о политикоправовых явлениях и процессах. Практическая функция выражается в глубоком научном обосновании правовой наукой политикоправовой практики формулировании...
74463. Понятия и их дефиниция. Правила определения понятий 15.29 KB
  Понятия и их дефиниция. Объективной основой понятия могут выступать конкретные явления процессы их отдельные свойства компоненты связи которые в логике обозначаются общим понятием предмет. Содержание понятия составляет совокупность признаков благодаря которой осуществляются обобщение и выделение предмета. Это понятия правонарушение правоотношение норма права.
74464. Правовая наука как деятельность и социокультурный институт 18 KB
  Поскольку знания о государстве и праве об истории правовой науки представляют собой результат активной специальной деятельности людей то правовая наука правомерно рассматривается как деятельность благодаря которой были получены знания. В итоге правовая наука призвана раскрывать закономерности функционирования и развития права и государства и на этой основе формулировать конкретные предложения по совершенствованию действующего законодательства и и деятельности государства по управлению делами общества. Содержит рекомендации о формах и...