40835

Президенти Міжнародного олімпійського комітету

Лекция

Физкультура и спорт

Президенти Міжнародного олімпійського комітету МОК План лекції 1. Президенти МОК: основні моменти біографії та вплив діяльності на зміни в олімпійському русі: Д. Відповідно до Олімпійської хартії затвердженої на цьому конгресі президент МОК мав представляти країну що проводить чергові Олімпійські ігри. Вікелас у віці 59 років був обраний першим президентом МОК.

Украинкский

2013-10-22

165 KB

62 чел.

 Лекція 3. Президенти Міжнародного олімпійського комітету (МОК)

План лекції

1. Президенти МОК: основні моменти біографії та вплив діяльності на зміни в олімпійському русі:

Д. Вікелас;

Пьєр де Кубертен;

–А. де Байє-Латур;

Ю.З. Едстрем;

Е. Брендедж;

М.М. Кілланін;

Х.А. Самаранч;

Ж. Рогге. 

Література:

1. Платонов В.Н. Олимпийский спорт: Учебник / в 2х кн./ В.Н. Платонов, С.И. Гуськов. К.: Олімпійська література, 1994, 1997.

2. Енциклопедія олімпійського спорту України / За ред. В.М. Платонова. – К.: Олимпийская литература, 2005. – 464 с.

3. Кружило Г.Г. История Олимпийских игр: от древних к современним / Г.Г.Кружило. Запорожье, 1997. 91 с. 

4. Олимпийская энциклопедия / Гл. ред. С.П. Павлов. – М.: Советская энциклопедия, 1980. – 415 с.

 5. Энциклопедия современного олимпийского спорта / Гл. ред. В.Н. Платонов. – К.: Олимпийская литература, 1998. – 600 с.

6. http://slovari.yandex.ru/dict/olympic/

Дімітріос Вікелас (1894–1896)

У 1894 р. Д. Вікелас брав участь у роботі I Міжнародного спортивного конгресу в Парижі, на якому було прийнято рішення про організацію сучасних Олімпійських ігор. Під час обговорення питання про організацію перших Ігор він висунув і відстояв пропозицію про їх проведення в 1896 р. в Афінах. Відповідно до Олімпійської хартії, затвердженої на цьому конгресі президент МОК мав представляти країну, що проводить чергові Олімпійські ігри. На цьому самому конгресі Д. Вікелас у віці 59 років був обраний першим президентом МОК.

Д. Вікелас зробив значний внесок в організацію і проведення Ігор I Олімпіади 1896 р. в Афінах. У процесі підготовки до Ігор Д. Викеласу довелося перебороти багато труднощів економічного та політичного характеру. Після закінчення Ігор він передав посаду президенту П. де Кубертену і присвятив себе літературної діяльності. Помер Д. Вікелас у 1908 р.

П’єр де Кубертен (189 –1925)

Відродженню сучасних Олімпійських ігор світ зобов'язаний у першу чергу енергії й наполегливості історика, літератора, педагога, соціолога, барона П’єра де Кубертена (1863–1937 р).

Йому неодноразово задавали таке запитання: “Чому саме Ви зробили метою свого життя відродження Олімпійських ігор?” Він пожимав плечима й посміхався. Проте один раз відповів, що ще в дитинстві йому в руки випадково (або, може доля?) потрапила книжка віршів еллінського поета Піндара. Сорок п'ять од, які хлопчик в один дух проковтнув, були присвячені переможцям Олімпійських боїв. Хлопчикові схотілося довідатися більше про ті часи, коли люди відкладали зброю, щоб поборотися на спортивних аренах.

У залах Лувра він подовгу стояв біля античних скульптур, не в силах відірвати від них погляд. Його захоплювали зроблені форми тіла, оспівані в мармурі. Він дивився на ці скульптури й вірив, що людина за допомогою спорту може виліпити собі нове тіло й, звичайно, характер.

Він став чудовим наїзником, фехтувальником, веслярем і боксером. Це була, незважаючи на маленький зріст, людина великої енергії з ясною мовою й сміливими проектами. Саме так багато сучасників характеризували

П. де Кубертена.

П’єр де Кубертен народився 1 січня 1863 р. у Парижі, на вулиці Ундіно в родині живописця з древнього роду Фреда де Кубертена. Його предки були італійцями, жили в Римі й носили прізвище Фреді. На початку XVI ст. заповзятливі італійці неподалік від Версаля купили маєток Кубертен, звідки й пішло їх нове ім'я.

П’єр де Кубертен навчався в одному з паризьких ліцеїв, після закінчення якого вступив у Паризький університет, де одержав звання бакалавра мистецтв, науки й права. Далі він продовжував освіту у Вільній школі політичних наук у Парижі, познайомився із французькою філософією, історією. Значно на нього вплинув професор гуманітарних наук і риторики Карон, що викладав грецьку мову, історію Древньої Греції й Римської імперії.

Молодий П. де Кубертен бачив шлях звеличування Франції в освіті, у розвитку кращих людських якостей французів. У 1886–1887 рр. він опублікував ряд статей з проблем фізичного виховання.

Завдяки глибокому вивченню впливу рухової активності й спорту на здоров'я, культуру й виховання людей у різних країнах П. де Кубертен сформулював своє становлення до спорту не тільки як до засобу виховання й освіти, а й як до фактору розвитку міжнародного співробітництва, зміцнення миру й взаєморозуміння між народами. Найбільш близьким і співзвучними поданням П. де Кубертена про місце спорту в суспільстві були погляди стародавніх греків, реалізовані в їх системі виховання, різних спортивних змагань, найбільш яскравими з яких були Ігри давньогрецьких Олімпіад.

П’єр де Кубертен запропонував французькому уряду свою олімпійську ідею. За словами самого П. де Кубертена його кампанія за відродження Олімпійських ігор почалася 30 серпня 1887 р. після опублікування статті, у якій він звернув увагу французів на необхідність більше різнобічної фізичної підготовки дітей у школах й оголосив про створення Ліги фізичного виховання. У 1888 році Кубертен видає книгу “Виховання в Англії”, а через рік – “Англійське виховання Франції”, у якій викладає свої задуми.

1 липня 1888 р. на засіданні Комітету із впровадження фізичних вправ, створеного в Міністерстві освіти Франції, П. де Кубертен виклав основні принципи ідеї відродження Олімпійських ігор, які були схвалені.

П. де Кубертен – це людина, що володіє неабиякими організаторськими здатностями. Він урахував невдалий досвід греків у проведенні змагань 1859–1889 рр. і вирішив залучити до організації відродження Ігор видних спортивних діячів ряду країн, щоб із самого початку додати олімпійському руху міжнародний характер. Із цією метою в 1889 – 1890 рр. він веде велику переписку із фахівцями різних країн, організовує ряд міжнародних змагань з різних видів спорту, робить ділові поїздки в США й Великобританію. П. де Кубертен уперше відвідав США в 1889 р. як учасник науково-практичної конференції з фізичного тренування, після чого  в 1890 році організував у Парижі Міжнародний науковий конгрес аналогічного змісту.

Відвідування США й Великобританії дало П. де Кубертену змогу знайти активних прихильників відродження Олімпійських ігор: доктора Вільяма Пені Брукса, засновника Олімпійського суспільства Мач Венлок (1890) і Національної олімпійської асоціації (1895); Вільяма Слоэна – професора політичних наук у Принстоні, який користувався великим авторитетом в університетських спортивних колах США; Чарльза Герберта – переможця багатьох великих змагань 1870-х років ХІХ ст. з бігу й веслування, надалі – великого організатора спорту, поборника олімпійської ідеї й створення міжнародних федерацій. П. де Кубертен високо оцінював діяльність цих людей.

Прямуючи до своєї мети, П. де Кубертен активно займався й практичними справами. У жовтні 1892 р. він запросив у Францію команду англійських веслярів. Потім розпочав підготовку французьких спортсменів до гребної регати в Хенлі в 1893 р.

У період з 1891 по 1894 рр. на основі сформованого англо-французького союзу П. де Кубертен розширив спортивний обмін і поширення ідеї відродження Олімпійських ігор. Він провів безліч зустрічей, пропагуючи свої ідеї й збільшуючи кількість їх прихильників. За допомогою англійського й американського союзів П. де Кубертен створив Комітет з підготовки до скликання установчого конгресу.

У 1890-і рр. П. де Кубертен товаришував з домініканським священиком Генрі Мартіном Дідоном (1840–1900), що в останні роки свого життя очолював домініканський ліцей у Парижі. У цьому ліцеї вони спільно випробували різні спортивні програми. Саме над входом у цей ліцей можна було прочитати латинське виречення “Швидше, Вище, Сильніше”. У книзі “Моральний вплив атлетичного спорту” (1897) П. де Кубертен поміняв порядок слів “Сильніше” й “Вище”.

П’єр де Кубертен був президентом Міжнародного олімпійського комітету (МОК) в 1896–1925 рр.

Процесу відродження Олімпійських ігор і створення Міжнародного Олімпійського комітету сприяв цілий ряд факторів, серед яких слід назвати бурхливий розвиток зв'язків і транспорту, що полегшили обмін матеріальними й духовними цінностями між народами, проведення всесвітніх промислових і торговельних ярмарків, конференцій, виникнення міжнародних організацій, включаючи й спортивні.

У 1894 р. на скликаному з ініціативи П. де Кубертена I Міжнародному спортивному конгресі в Парижі представники 12 країн прийняли його пропозицію про регулярне проведення, починаючи з 1896 р. Олімпійських ігор, про створення МОК і про прийняття розробленої їм Олімпійської Хартії – зводі правил і положень олімпійського руху. На цьому конгресі

П. де Кубертен був обраний генеральним секретарем МОК.

Після успішного проведення Ігор I Олімпіади в Греції в грецькій пресі з'явилися пропозиції видати закон про постійне проведення Олімпійських ігор у Греції. Однак МОК був категорично проти, заявивши, що Олімпіади мають бути винятково демократичними й міжнародними, тому другі Ігри відбулися в Парижі, а президентом МОК став П. де Кубертен. Наступні Ігри мали відбутися в США й на посаду нового президента планувався американський професор У.М. Слоен. Проте він відмовився й вніс пропозицію, щоб президентом залишився П. де Кубертен як засновник олімпійського руху сучасності. П’єр де Кубертен був переобраний, а порядок обрання нового президента кожні чотири роки був відмінений.

П’єр де Кубертен не тільки зіграв важливу роль у становленні сучасного олімпійського руху, а й брав безпосередню участь у підготовці й проведенні Олімпійських ігор 1896–1924 рр.

Романтизм й ідеалізм П. де Кубертена не перешкодив йому з дивною практичністю й завзятістю, гнучкістю й терпінням не тільки заснувати олімпійський рух нашого часу, а й провести його через випробування й потрясіння більш ніж трьох десятиліть сучасної історії.

Погляди П. де Кубертена на олімпійський спорт, його ідеали й функції найбільше повно виявилися в написаній ним “Оді спорту”:

І. О спорт! Ти – насолода!

Ти вірний,  незмінний супутник життя.

Нашому духу і тілу ти щедро даруєш радість буття.

Ти – безсмертний.

Ти живеш і сьогодні, після краху

загублених у віках Олімпіад.

Ти – урочистий провісник весни людства.

Весни, коли зароджувалось захоплення

від гармонії розуму й сили.

Ти як естафету передаєш нам

цей спадок нащадків.

Проходять віки. Життя торжествує.

Ти живеш, не підвладний часу, спорт!

…………………………………………

ІХ. О спорт! Ти – мир!

Ти встановлюєш хороші, добрі,

дружні стосунки  між народами.

Ти – згода.

Ти зближуєш людей, які прагнуть єдності.

Ти вчиш різномовну, різного племені

молодь поважати один одного.

Ти – джерело благородного, мирного, дружнього змагання.

Ти збираєш молодь – наше майбутнє,

нашу надію – під свої мирні прапори.

Ти – мир! О спорт!

Цікава історія цього вірша, що був представлений в рамках культурної програми на V Олімпійських іграх в 1912 р. під авторством Г. Хохрода й М. Ешбаха. “Ода спорту” була відзначена золотою медаллю за спосіб мислення автора, лексику, також ту ідею, що він відводив олімпійській літературі – зближення народів за допомогою культу краси. Як виявилося, авторство “Оди спорту” належало П’єру де Кубертену, який використав псевдонім.

На Паризькому конгресі МОК, проведеному в 1914 р. П. де Кубертен продемонстрував підготовлений ним проект олімпійського прапора – п'ять переплетених кілець – синє, жовте, зелене, червоне, чорне, які символізують п'ять частин світу. Цю емблему П. де Кубертен знайшов у давньогрецькому місті Дельфи. Прапор МОК уперше був піднятий у Парижі в червні 1914 р. під час конгресу, присвяченого 20-й річниці утворення МОК. Сьогодні цей прапор знаходиться в олімпійському музеї в Лозанні.

П’єру де Кубертену часто приписують слова: “Найважливішим є не перемога, а участь в Олімпійських іграх”. Проте насправді ці слова були сказані священником під час служби в соборі Св. Павла в Лондоні 19 червня 1908 р. з нагоди Ігор IV Олімпіади. Пізніше, виступаючи з промовою, П. де Кубертен підтримав цю думку.

Основна ідея олімпізму стародавніх греків полягала в тому, що людина повинна мати фізичну силу й красу, інтелект і дух. Тільки гармонійне сполучення всіх цих компонентів веде до формування всебічно розвиненої людини. Ця ідея була невід'ємною частиною філософії олімпізма людини. П. де Кубертен прагнув не обмежити Ігри лише красою й силою людського зусилля, а прагнув до того, щоб вони, як й у Древній Греції, були обрамлені красою мистецтва. Ці нові змагання, відкриті для композиторів, скульпторів, архітекторів, художників, поетів і письменників, уперше відбулися в 1912 р. З того часу змагання з мистецтва супроводжують Ігри всіх Олімпіад.

Безумовно, П’єр де Кубертен був першим педагогом, що конкретно висловлювався про виховну роль олімпізма. Можна без перебільшень сказати, що “педагогічний інстинкт” П. де Кубертена був значно сильніше, ніж його прихильність до спорту. Як педагог, П. де Кубертен уважав головним засобом досягнення миру виховання високих моральних якостей особистості.

На думку американського дослідника Дж. Лукаса, автора книги “Сучасні олімпійські Ігри” (1980), якщо все написане П. де Кубертеном об'єднати, то буде твір з 25-ти томів. Він писав на різні теми, починаючи від спортивної історії, соціології й філософії, та закінчуючи археологією й політикою. Найпродуктивнішими були 1900 – 1914 рр., коли були видані його праці з аналізу Олімпійських ігор: “Психологія спорту”, “Нові форми фізичного виховання”, “Французьке навчання”, “Нагота й спорт”, “Коментарі до давньогрецького спорту”, “Чому я відродив Олімпійські ігри” та ін. З 1901 р. по 1914 р. він видавав щомісячник “Ревю олімпік”.

У 1918 р. П. де Кубертен переїхав жити у Швейцарію, а  28 травня 1925 р. він офіційно підтвердив свій намір піти у відставку. Таким чином, на пості президента МОК П. де Кубертен перебував з 1896 по 1925 р.

Останні роки життя він провів у Швейцарії, помер від сердечного нападу.

У ХІХ ст. П. де Кубертен прожив 37 років і стільки ж – у ХХ ст. Помер він в 1937 р. у Лозанні. А його серце, за бажанням самого П. де Кубертена, поховане в Олімпії.

На згадку про діяльність П. де Кубертена як президента МОК можна навести кілька його висловлень: “Навіщо я відродив Олімпійські ігри? Щоб облагородити й зміцнити спорт, забезпечити його незалежність і розвиток й, тим самим, допомогти краще виконати свою виховну роль, покладену на нього сучасним світом. Щоб прославити окремого спортсмена, чия м'язова сила необхідна для суспільства, і чия відвага необхідна для збереження загального духу змагань”; “Олімпізм – не система, а стан духу. Він може мати безліч видів вираження й ніяка окрема раса або епоха не можуть затверджувати про встановлення монополії на нього”; “Давайте об'єднаємося проти тих, чиї дії свідомо чи ні, прямо або побічно загрожують скомпрометувати спорт. Ми хочемо, щоб він залишився дійсною школою, доброї сили й зробленої чесності”.

Анрі де Байє-Латур (1925–1942)

Граф Анрі де Байє-Латур (народився в 1876 р.) закінчив Левенський університет, активно займався спортом. На початку XX ст. був дипломатичним представником Бельгії в Нідерландах. У 1903 р. обраний членом МОК, у 1905 р. провів у Брюсселі Олімпійський конгрес, у 1906 р. організував НОК Бельгії, після закінчення першої світової війни виступив із пропозицією організувати Олімпійські ігри 1920 р. в Антверпені та брав участь у їх підготовці й проведенні.

У 1925 р. після відходу у відставку П. де Кубертена А. де Байє-Латур був обраний президентом МОК і займав цю посаду до кінця свого життя (до

1942 р.) Його обранню багато в чому сприяла підтримка П. де Кубертена, що сказав про нього таке: «Його наполеглива активність забезпечила відмінну організацію і значний успіх Олімпійського конгресу в Брюсселі. Він відіграв проведну роль і зробив велику послугу олімпійському руху».

А. де Байє-Латур очолював МОК протягом 17 років. Як вважають західні фахівці, він багато зробив для подальшого розвитку олімпійського руху, проте окремі історики ставлять йому в провину проведення Олімпійських ігор 1936 р. у Берліні. Здається, що навіть з позиції сьогодення важко однозначно оцінити дії МОК стосовно Олімпіади-36. Відзначимо тільки, що напередодні Ігор президент МОК не дав згоди на те, щоб Гітлер виходив до п'єдесталу нагородження, щоб привітати німецьких спортсменів, які стали олімпійськими чемпіонами.

У червні 1936 р. у Лондоні пройшла остання передвоєнна сесія МОК. На цій сесії Анрі де Байє-Латур, востаннє виступаючи як президента МОК, сказав: «Щоб боротися з безладними ідеями й поєднувати окремі добрі наміри, необхідно прийняти єдину доктрину та, поважаючи волю кожного, видати закони, яким підкорялися б усі, хто бажає брати участь в Олімпійських іграх. Такою доктриною є справа П. де Кубертена і твердість розроблених їм законів, він зробив великий внесок у підвищення морального рівня атлетів. Проти олімпійських законів борються лише ті, кого вони стискують. А якщо МОК дорікають у недостатній суворості, те це роблять ті, хто не несе, як правило, ніякої відповідальності».

Слід сказати, що Анрі де Байє-Латур ненавидів більшовизм: «Більшовики поставили себе поза суспільством. Поки я – президент МОК, радянський прапор не з'явиться на олімпійському стадіоні» – говорив А. де Байє-Латур.

Юханнес Зиґфрід Едстрем (1942–1952)

Юханес Зиґфрід Едстрем, видатний діяч шведського та міжнародного спортивного й олімпійського руху, народився в 1870 р. у Гетеборзі. За фахом інженер-енергетик. Навчався в США, Швейцарії, Швеції. У студентські роки був рекордсменом Швеції в спринтерському бігу. На початку XX ст. став одним з керівників шведського спортивного руху. Активно брав участь у підготовці та проведенні Олімпійських ігор 1912 р. у Стокгольмі.

З його ініціативи в 1912 р. була заснована Міжнародна аматорська легкоатлетична федерація (ІААФ), президентом якої він був у період 1912–1946 р. З 1920 р. – член МОК, з 1921 р. – член виконкому МОК, з 1931 р. – віце-президент МОК.

Після смерті А. де Байє-Латура в 1942 р. Ю.З. Едстрем виконував обов'язки президента МОК, а у вересні 1946 р. на сесії МОК був обраний президентом цієї організації.

Уся діяльність Ю.З. Едстрема на посаді президента МОК була перейнята
прагненням до зміцнення олімпійського руху, використання його як
фактора розвитку взаєморозуміння та співробітництва між народами. На
церемонії закриття Ігор Олімпіади в 1948 р. він сказав:
«Майбутнє не
належить сьогоднішнім дипломатам, а молоді теперішнього часу,
що розуміє стару мудрість «Жити й давати жити іншим». Молоді
люди, що змагаються на Олімпіаді сьогодні, можуть завтра стати керівниками своїх держав. Таким чином, Олімпійські ігри допомагають справі зміцнення світу... '

... Олімпійські ігри самі по собі не можуть забезпечити світ, вони допомагають людям зрозуміти, що всі вони брати та сестри...

... Я запрошую молодь усього світу до змагань і мирних двобоїв на Олімпіаді 1952 р., що може й повинна зробити так, щоб відносини між людьми стали більш міцними і дружніми. Оскільки молоді люди можуть завтра стати на чолі своїх держав, придбаний ними досвід у міжнародних спортивних відносинах може стати ідеальною основою для трансформації в дружні відносини між країнами усього світу».

Багато керівників олімпійського руху, журналісти й учені по різному оцінюють діяльність Ю.З. Едстрема на посаді президента МОК. Збереглася довідка, датована 8 грудня 1950 р. за підписом К.А. Андріанова, у якій говорилося: «Головою виконкому МОК протягом довгих років є шведський капіталіст Зиґфрід Едстрем, реакціонер і шанувальник нацистського режиму в Німеччині, що виступає проти всіх пропозицій, спрямованих на демократизацію міжнародного олімпійського руху». Така оцінка була сугубо суб'єктивною, тому що керівники радянського спорту того періоду не мали об'єктивної інформації про діяльність МОК.

У 1952 р. Ю.3. Едстрем передав посаду президента МОК Ейвері Брендеджу. Помер Ю.З. Едстрем у 1964 р. на 94-му році життя.

Ейвері Брендедж (1952–1972)

Ейвері Брендедж народився в 1887 р. у Детройті (США). За освітою він інженер-будівельник, був власником великої будівельної фірми.

У роки навчання в Іллінойськом університеті (1905–1909) Е. Брендедж активно займався спортом. Учасник Олімпійських ігор 1912 р. у Стокгольмі

(5-е місце в легкоатлетичному п’ятиборстві). Чемпіон США в легкоатлетичному багатоборстві в 1914, 1916, 1918 рр. У 1928–1934 р. був президентом Аматорського спортивного союзу США, у 1930–1952 р. віце-президентом ІААФ, у 1928–1952 рр. – президентом НОК США.

У 1929 р. Ю.З. Ендстрем відвідав США і зустрівся з Е. Брендеджем. У

1934 р. він запропонував Е. Брэндеджу, що вже був членом виконкому ІААФ, стати членом МОК, і він був обраний у 1936 р. У 1946 р. Е. Брендедж став першим віце-президентом МОК. Ю.З. Ендстрем не приховував, що він хотів би бачити його своїм спадкоємцем, проте побоювався опозиції з боку європейців – членів МОК.

Серед конкурентів Е. Брендеджа на посаду президента МОК у 1952 р. були А. Массар із Франції, А. Бонакосса з Італії і М. Ексетер з Великої Британії – олімпійський чемпіон 1928 р. з бігу на 400 м з бар'єрами. Останнього активно підтримував представник НОК СРСР К. Андріанов, що обвинувачував Е. Брендеджа в антикомунізмі й у підтримці ідеї «чистого аматорства». На виборах відбулося кілька раундів голосування. В останньому залишилися Е. Брендедж і М. Ексетер. Переміг Е. Брендедж.

Е. Брендедж, що очолював МОК протягом 20 років (1952–1972) і багато зробив для зміцнення авторитету та розвитку олімпійського спорту, водночас прославився своїми ідеалістичними та консервативними поглядами. Він фанатично боровся за збереження статусу «аматорства» в олімпійському спорті, незважаючи на протирічча у цьому питанні в реальному житті; догматично дотримувався правил і законів МОК, ідеалів П. де Кубертена, незважаючи на те, що вони застарівали та не відповідали  новим правилам, які склалися в олімпійському спорті.

Е. Брендедж наполегливо боровся з проникненням націоналізму в олімпійський спорт. Зокрема, він активно виступав за скасування підйому національних прапорів і виконання гімнів під час церемонії нагородження переможців Олімпійських ігор. Він пропонував замінити національний гімн олімпійським або ж просто спеціальними позивними сурмачів. Він говорив, що коли над олімпійським стадіоном розвівається олімпійський прапор, національні прапори мають бути приспущені. Після декількох років дискусій його пропозиція була поставлена на голосування на 60-й сесії МОК 1963 р. Але, не одержавши дві третини голосів (26 – за, 26 – проти), пропозиція була відхилена.

Активно Е. Брендедж виступав проти офіційної системи підрахунків балів у загальнокомандному заліку. У спеціальній резолюції МОК 1952 р. зазнавалося: «МОК шкодує про розповсюджену в усьому світі практику підрахунку та публікації в газетах балів, завойованих тією або іншою національною командою на Іграх. Це цілком суперечить правилам і духу Олімпійських ігор, що є змаганнями між окремими спортсменами, а не націями».

За твердженням фахівців, Е. Брендедж запамятається своїми пошуками порушень аматорського кодексу і прагненням до покарання винних. Особливо багато «турбот» йому доставляло участь спортсменів у рекламі і практика проведення спортивними організаціями навчально-тренувальних зборів. Коли він заявив Дугласу Робі з НОК США рішучий протест проти проведення американською командою перед Олімпійськими іграми 1968 р. у Мехіко збору на високогір'ї, той відповів йому, що, нападаючи на своїх співвітчизників, Е. Брэндедж покриває радянську команду, що проводить на зборах 12 місяців на рік.

Е. Брендедж активно боровся за незалежність спорту від політики, хоча розумів, що «... жодна національна організація не в змозі активно протистояти уряду, якщо він  спробує взяти у свої руки контроль над спортом, а також використовувати спорт як політичний інструмент».

Е. Брендеджу постійно доводилося стикатися зі складними проблемами в олімпійському русі, що були відображенням тісного взаємозв'язку спорту з політикою. Коли у відповідь на придушення повстання в Угорщині радянськими військами в 1956 р. ряд країн бойкотували Мельбурнські Ігри, Е. Брендедж сказав: «Кожна цивілізована людина вражена тим, що відбулося в Угорщині; проте це не може бути причиною руйнування міжнародного співробітництва... Якщо завжди припиняти участь у змаганнях, коли політики порушують закони людства, ми просто позбавимося міжнародних спортивних змагань ...»

Протистояння політичних систем на олімпійській арені в період часів «холодної війни» створило багато труднощів Е. Брендеджу і його прихильникам. «Політики намагаються взяти верх над Олімпіадами, проте МОК ніколи не дозволить їм цього зробити», – заявив Е. Брэндедж у 1964 р.

Представники СРСР і інших країн соціалістичного табору, починаючи з кінця 50-х років, постійно порушували питання про корінну реорганізацію МОК, називаючи його «недемократичною і непредставницькою організацією». З цього приводу Е. Брендедж відзначав, що «... Радянський Союз наполягає на тому, що кожен президент НОК і керівники Міжнародних спортивних федерацій мають бути членами МОК. Однак це збільшить кількість членів МОК до 200 осіб. Це кине весь олімпійський рух у політику; ... вони спробують перетворити орган, що значиться поза політикою, у міжнародне суспільство дебатів і спорів». Президент МОК постійно відзначав у ці роки, що комітет, який обирає своїх членів із найбільш значних фігур спортивного світу, ніколи не мав на меті представляти всі народи і країни, що беруть участь в олімпійських змаганнях.

Е. Брендедж дуже різко реагував на політичні акції, які починали в спорті США. У 1962 р. він попередив США, що «вони будуть позбавлені подальших міжнародних зв'язків, якщо будуть продовжувати змішувати політику і спорт». Цю заяву він зробив після відмовлення влади США надати в'їздні візи спортсменам НДР для участі в чемпіонаті світу з хокею.

Відзначаючи великі заслуги Е. Брендеджа в розвитку олімпійського спорту, зміцненні його авторитету у світі, незалежності від політики, не можна не підкреслити, що ідеалістичні позиції президента МОК, які не трансформувалися під впливом обставин, що змінювались як у спорті, так і у світі, у визначеній мірі стримували розвиток олімпійського спорту, зміцнювали його зв'язки з іншими видами діяльності.

У 1972 р. Е. Брендедж передав посаду президента МОК М.М. Кілланіну.

Помер Ейвери Брендедж у 1985 р. у віці 98 років.

Майкл Морріс Кілланін (1972–1980)

Ірландець лорд Майкл Морріс Кілланін, католик, ліберал, займався боксом і веслуванням, а також був відмінним наїзником. Здобув освіту в Паризькому й Кембриджському університетах. У 1935–1936 рр. був співробітником лондонської газети «Дейлі експрес», у 1937–1938 рр. – військовим кореспондентом в Азії, у 1938–1939 рр. – політичним оглядачем газети «Дейлі мэйл» і «Санді діспатч». У 1938–1945 рр. – офіцер британських збройних сил, учасник другої світової війни. Наприкінці 40-х – початку 50-х рр. ХХ ст. займав адміністративні посади в різних промислових компаніях.

Важливу роль відіграв М. Кілланін у налагодженні відносин між МОК та МСФ і НОК, у проведенні XI Олімпійського конгресу 1973 р. у Варні, у проведенні Олімпійських ігор у 1980 р. у Москві.

Досить обережно ставився М.Кілланін до проблеми професіоналізації олімпійського спорту, що видно з наступного висловлення: «Грубе вторгнення професіоналізму було б серйозною небезпекою для олімпійського руху, тому що воно відкрило б у нього вільний доступ різного роду ділкам. Щоб переконатися в цьому, досить простежити за тим, що діється в тенісі. Такий самий ризик приховується й у «відкритих» Олімпійських іграх». У той же час М. Кілланін був прихильником реалістичної політики МОК, яка дозволяла б не порушувати олімпійських принципів та водночас враховувати реальні зміни, що відбуваються у світі. Це проявилося, приміром, у зміні відносин МОК до проблеми комерціалізації спорту і статусу «спортсмена-аматора».

М. Кілланін безуспішно намагався послабити політичні суперечки й політичні напруги навколо Олімпійських ігор шляхом реорганізації порядку проведення Ігор, «усунення винятково великої концентрації змагань у двотижневому періоді Олімпійських ігор». М. Кілланін пропонував поширити олімпійські змагання на всі континенти та на тривалий період.

М. Кілланін відзначав, що «існує дійсна різниця між спортсменом високого класу, що знаходиться на п'єдесталі пошани в очікуванні на золоту медаль та школярем, який прагне його перевершити, що тренується на примітивному майданчику десь на краю міста або в пісках пустелі. Однак, наша ідея полягає в тому, щоб із самого важкого початку кожний мав рівні можливості поступово досягати спортивних вершин, хоча на Олімпійському п'єдесталі виявиться лише дуже невелика частина».

Прагнув М. Кілланін і до широкого поширення олімпійської ідеї, її виходу за рамки Олімпійських ігор: «Олімпійський рух не є прямим придатком до Олімпійських ігор. Він існує в усьому світі протягом 24-х годин кожного дня кожного року».

Хуан Антоніо Самаранч (1980–2001)

Сьомий президент МОК Хуан Антонио Самаранч народився в 1920 р. Його сходження до вершин олімпійської ієрархії почалося на рубежі 40–50-х рр. ХХ ст., коли він став радником зі спорту в муніципалітеті Барселони, а потім президентом Національної федерації катання на роликових ковзанах. Він був одним з організаторів II Средиземноморских ігор 1955 р. у Барселоні, керівником іспанських делегацій на зимових Олімпійських іграх 1956 р. у Кортіна-д'Ампеццо, Ігор Олімпіади 1960 р. у Римі та в 1964 р. – у Токіо.

У 43 роки Х.А. Самаранч очолює Вищу раду спорту Іспанії, а у 1967 р. стає президентом НОК країни.

Х.А. Самаранч був також президентом парламенту провінції Каталонія. Журнал «Спорт іллюстрейтед» назвав Х.А. Самаранча «Людиною короля», наводячи  його слова про те, що «реставрація монархії в Іспанії була єдиним правильним рішенням проблем у країні».

За словами самого Х.А. Самаранча, він став членом МОК у 1966 р. завдяки Е. Брендеджу, який хотів бачити його на чолі МОК. Х.А. Самаранч спочатку був шефом протоколу МОК і головою комісії МОК зі справ преси. У 1974–1978 рр. займав посаду віце-президента. Три роки (1977–1980 рр.) працював послом Іспанії в СРСР. Віддавна серйозно займається філателією.

Х.А. Самаранч почав активно працювати в МОК з 1976 р., коли лорд

М.М. Кіллланін оголосив про свій намір піти у відставку після Ігор 1980 р. у Москві. На 83-й сесії МОК серед претендентів був Х.А. Самаранч, канадець Джеймс Уфрел, швейцарець Марк Ходлер і німець Віллі Дауме. Перемогу в першому турі голосування одержав Х.А. Самаранч.

На початку своєї діяльності Х.А. Самаранч почав ряд радикальних заходів для зміцнення позицій МОК, підвищення стабільності й авторитету олімпійського руху, розширення його зв'язків з іншими організаціями, які відповідають за розвиток спорту.

Швейцарська Конфедерація визнала МОК неурядовою міжнародною організацією. На надзвичайній конференції Всесвітньої організації інтелектуальної власності в Найробі була прийнята Міжнародна конвенція в захист олімпійських емблем. 10 лютого 1982 р. Х.А. Самаранч звернувся до Генерального секретаря ООН про визнання ролі й незалежності МОК, а також можливості проводити Олімпійські ігри в будь-якій частині світу без будь-якого політичного втручання.

У зв'язку зі зростанням кількості конфліктів між спортивними діячами й представниками держав, президент МОК порушив питання про створення разом з Міжнародними спортивними федераціями та Національними олімпійськими комітетами Міжнародного спортивного суду, типу Гаазького суду.

Х.А. Самаранч створив свою концепцію розвитку олімпійського руху:

  •  тісне співробітництво всіх учасників міжнародного олімпійського спорту – представників МОК, НОК та МСФ;
  •  приведення правил МОК до вимог сучасного світу;
  •  розширення процесу комерціалізації та професіоналізації олімпійського руху;
  •  признання й розповсюдження інших форм спортивної практики, у тому числі масового спорту, спорту для всіх, спорту для людей з особливими потребами;
  •  єднання спорту і олімпізму з іншими сферами людської діяльності;
  •  посилення боротьби з допінгом;
  •  розвиток олімпійської солідарності;
  •  співробітництво зі всіма державними та недержавними організаціями, які мают інтерес до спорту.

Жак Рогге (2001-....)

Сьогодні діючим президентом МОК є Жак Рогге, який, відповідаючи на питання про майбутнє Олімпійських ігор, сказав: „Я вірю в майбутнє регулярних, але не дуже коротких за часом змагань. Вони можуть проходити раз на п'ять років або раз у три роки, але не щороку; змагання повинні мати особливості, властивій грецькій трагедії або драмі, а саме: мати єдність часу і місця в змісті відмовлення від організації Ігор одночасно в декількох країнах. Вони повинні мати єдність дії за участю всіх основних федерацій і найсильніших спортсменів. Вони не повинні бути рядовою подією, вони мають стати чимось винятковим.

     Успіх Ігор полягає у сукупності цих чотирьох особливостей. Упевнений, Ігри – нехай і під іншою назвою, з іншим логотипом, проте будуть продовжуватися протягом багатьох сторіч. Я впевнений у цьому, оскільки відчуваю, що молодь завжди буде прагнути до цього. Лише те, чого потребують, має право на існування. Ігри необхідні молодим людям, вони мають потребу в них. Ігри будуть жити й надалі. Останні сто років історії  Олімпійських ігор довели: Ігри перебороли дві світові війни, перебороли бойкоти, наркотики, тероризм, як це було, приклад, у Мюнхені. Часом Ігри можуть бути організовані погано або не організовані взагалі, або цілком позбавлені фінансової підтримки. Проте завжди з'явиться покоління людей,які мають бажання брати участь в Іграх, і знайдуться ті, хто їх буде організувати. Так що майбутнє Олімпійських ігор мене не турбує”.    

Жак Рогге народився 2 травня 1942 р. у м. Гент (Бельгія). Одружений на Ганні Бовайі, має двох дітей. Освіта: доктор медицини, хірург. Володіє такими мовами: голландською, французькою, англійською, німецькою, іспанською. Практична діяльність – хірург-ортопед; як лектор зі спортивної медицини працював в Університеті Libre, Брюссельському й Гентському університетах.

Жак Рогге займався вітрильним спортом (яхтсмен): учасник Ігор Олімпіади в Мехіко (1968 р.), Мюнхені (1972 р.) і Монреалі (1976 р.); дворазовий чемпіон світу, шістнадцатикратний чемпіон Бельгії. Також

Ж. Рогге неодноразовий чемпіон Бельгії та гравець національної команди з регбі.

Ж. Рогге був президентом Європейського олімпійського комітету (ЕОК) (1989 р.); віце-президентом АНОК (1989–1992 рр.); шефом місії на зимових Олімпійських Іграх у Інсбруку (1976 р.) і Калгарі (1988 р.); шефом місії на Іграх Олімпіади в Москві (1980 р.), Лос-Анджелесі (1984 р.) і Сеулі (1988 р.); є екс-головою Медичної комісії ISAF; членом Ради Всесвітнього антидопінгового агентства (WADA, з 1999 р.).

З 1991 р. Жак Рогге є членом МОК; з 1998 р. – членом виконкому МОК. Був головою координаційних комісій Ігор XXVII Олімпіади в Сіднеї 2000 р. (1995–2000 рр.) та Ігор XXVIII Олімпіади в Афінах 2004 р. (1998–2004 рр.). Жак Рогге був членом таких комісій: Олімпійський рух (1990–1999 рр.), Олімпійська солідарність (з 1990 р.). Олімпійська програма, (з 1998 р.) Медична (1992–1993 рр., заступник голови з 1994 р.), МОК 2000' (Виконком, 1999 р.). Жака Рогге обрали президентом МОК на черговій сесіїї у 2001 р., а в 2009 р. він був переобраний на новий срок.


 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

69270. Обробка подій миші 43 KB
  У цьому розділі розглядаються способи організації введення даних за допомогою миші і клавіатури. У першому розділі описується стандартна система введення даних, використовувана операційною системою Windows для контролю стану введення (input state).
69271. Рядок стану 64 KB
  Рядок стану є багатоелементною смугою, розташованою внизу фреймового вікна. Вона використовується для відображення різних даних, специфічних для цього додатку. Практично всі додатки Windows (як SDI, так і MDI) мають рядки стану. Крім того, вони є навіть у деяких діалогових застосувань.
69272. Створення і маніпулювання панелями інструментів 58 KB
  Оскільки панелі інструментів займають дорогоцінний екранний простір вони повинні містити лише найбільш часто використовувані команди. У достатньо великих застосуваннях для вирішення різних завдань застосовується декілька різних панелей інструментів.
69273. Інтерфейс графічних пристроїв 57.5 KB
  Операційна система Windows володіє графічним інтерфейсом, тому всі створювані для неї застосування зобов’язані використовувати саме його. Графічний інтерфейс істотно простіший, зручніше і зрозуміліше для користувачів, чим текстовий. Інтерфейс графічних пристроїв Windows...
69274. Діалогові вікна 45.5 KB
  В першу чергу необхідно вивчити, як можна визначити клас, похідний від CDialog. Оскільки демонстраційний додаток розділу володіє діалоговим вікном, що містить всі дані елементи управління, приступимо до його створення прямо зараз. Це буде проект додатку SDI під назвою ControlsDemo.
69275. Елементи керування 53 KB
  Щоб краще зрозуміти, як саме MFC забезпечує підтримку елементів управління ймовірно, було б цікаве розглянути процес створення елементів управління безвідносно до MFC. Звернете увагу, практично будь-який прямокутник, що відображається на екрані, здатний взаємодіяти з користувачем, є вікно.
69276. Кнопки, перемикачі 49.5 KB
  Вивчення класів елементів управління не випадково почате саме з класу кнопки, оскільки це найбільш часто використовуваний елемент управління, який присутній практично в кожному діалоговому вікні.
69277. Клас Cedit. Клас CListBox 54.5 KB
  Елемент управління поле введення (edit control), що інкапсулюється класом CEdit, є прямокутне дочірнє вікно, в якому користувач може вводити дані. Як правило, це найбільший елемент управління в додатку. Змінюючи стилі цього елементу управління, можна отримати все, що завгодно...
69278. Немодальні діалогові вікна 79 KB
  Визначення створення і контроль за тривалістю існування немодального діалогового вікна здійснюються впродовж семи етапів. Створення ресурсу шаблону діалогового вікна. Звернете увагу діалогові вікна в немодальному режимі не мають ніяких спеціальних стилів.