40844

Основи трудового права України

Лекция

Государство и право, юриспруденция и процессуальное право

Розірвання трудового договору з ініціативи працівника. Порядок оформлення звільнення працівника з роботи. Влаштовуючись на роботу працівник укладає трудовий договір не з державою як власником і не з уповноваженою службовою особою що управляє підприємством яке само перебуває з власником у відносинах найму поряд з іншими найманими працівниками а із створюваним власником підприємством як юридичною особою. За допомогою погодженого з власником або уповноваженим ним органом волевиявлення і самозобов’язання працівника абстрактні права і...

Украинкский

2013-10-22

134.5 KB

0 чел.

Тема 2. Основи трудового права України.

План

Зміст та поняття трудового договору.

Види трудового договору.

Загальний порядок прийняття на роботу.

Переведення на іншу роботу.

Підстави припинення  трудового договору.

Розірвання трудового договору з  ініціативи  працівника.

Загальні підстави розірвання трудового договору з  ініціативи власника або уповноваженого ним органу.

Порядок оформлення звільнення працівника з роботи.

Робочий час та час відпочинку.

1.

Право на працю є основним конституційним правом громадян України. Воно проголошене ст. 43 Конституції України, визначається за кожною людиною і становить собою можливість заробляти на життя працею, яку людина вільно обирає або на яку погоджується.

Право на працю реалізується різними шляхами. Одні громадяни займаються індивідуально-трудовою діяльністю, інші – створюють або влаштовуються в кооперативні чи акціонерні товариства. Переважно більшість громадян влаштовуються на роботу шляхом укладення трудового договору як наймані працівники на підприємства, незалежно від їх форм власності.

В остаточній редакції ст. 21 Кзпп України 1971 р. дає легальне визначення поняття трудового договору як угоди між працівником і власником підприємства або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов’язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядку, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов’язується виплачувати  працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором або угодою сторін.

Працівник має право реалізувати свої здібності до продуктивної і творчої праці шляхом укладення трудового договору на одному або одночасно на декількох підприємствах.

Працівник укладає трудовий договір з власником тоді, коли останній безпосередньо управляє, але не можна погодитись з тим, що уповноважений власником орган на управління майном і виробничим процесом виступає стороною трудового договору, особливо тоді, коли праця застосовується на засобах виробництва державної власності. Влаштовуючись на роботу, працівник укладає трудовий договір не з державою як власником і не з уповноваженою службовою особою, що управляє підприємством, яке само перебуває з власником у відносинах найму поряд з іншими найманими  працівниками, а із створюваним власником підприємством як юридичною особою.  

Трудовий договір впливає на динаміку трудових відносин, породжуючи їх, змінюючи чи припиняючи. Він  визначає і обсяг кореспондуючих прав та обов’язків сторін (виконувати роботу, виплачувати заробітну плату), регулює поведінку сторін при здійсненні трудових відносин( дотримуватись правил внутрішнього розпорядку, забезпечувати належні умови праці).

За допомогою погодженого з власником або уповноваженим ним органом волевиявлення і самозобов’язання працівника абстрактні  права і обов’язки, що  випливають з права на працю, перетворюються  у конкретні права і обов’язки з трудових відносин між працівником і власником підприємства або уповноваженим ним органом чи фізичною особою.

2.

Сукупність умов, які визначають взаємні права і обов’язки сторін, становлять зміст трудового договору. Такі умови можуть  визначатись  законодавчими або іншими нормативними актами і встановлювати, наприклад, мінімальний розмір заробітної плати, мінімальну тривалість трудової відпустки, максимальну тривалість робочого часу тощо. Одночасно значна кількість умов трудового договору визначається сторонами трудового договору при його укладанні.

Умови трудового договору можуть бути обов’язковими, і факультативними, тобто необхідні та додаткові.

Обов’язковими умовами вважаються такі, без яких трудовий договір не може бути визнано укладеним. До них відноситься взаємне волевиявлення сторін про прийняття –влаштування працівника на роботу, визначення трудової функції працівника, встановлення моменту початку виконання роботи.

Громадяни добровільно обирають види діяльності, які не заборонені законодавством, у тому числі й не пов’язані з виконанням оплачуваної роботи, а також професію, місце роботи відповідно до своїх здібностей. Примушення до праці в будь-якій формі не допускається. Угода про прийняття – влаштування на роботу є проявом вольового характеру трудового договору. Без волевиявлення працівника, бажаючого влаштуватися на роботу, і роботодавця, якому необхідний працівник для виконання певної роботи, трудові правовідносини виникнути не можуть.

 Робота, яку виконуватиме працівник, коло його трудових повноважень і обов’язків, прийнято називати трудовою функцією. Її встановлення є виключною компетенцією сторін. При укладанні трудового договору вони визначають професію, спеціальність, кваліфікацію або посаду.

 Професія є широкою сферою трудової діяльності, що відображає галузевий або родовий поділ праці, в якій працівник може застосувати свої трудові здібності відповідно до наявних у нього знань, навичок та вміння. Виконання роботи певної професії вимагає спеціалізації професійних  навичок або знань за якимось визначеним профілем. Тому виконувана робота однієї професії  може мати різні спеціальності.

Спеціальність є частиною трудової діяльності в межах певної професії, що найбільш глибоко та всебічно опановано працівником. Спеціальність є основною ознакою, що характеризує трудову функцію працівника, оскільки вона містить у собі спеціалізацію працюючих за професіями із специфікою роботи в умовах певного виду діяльності. Однак сама по собі спеціальність працівника не завжди є тією конкретну роботу, для виконання якої він був найнятий. Необхідно враховувати також кваліфікацію працівника.

 Кваліфікація – це рівень теоретичних та практичних знань за відповідною професію та спеціальністю, який відповідає тарифному розпорядку, класу, категорії, вченому ступеню тощо. Кваліфікаційний  розряд дозволяє власнику або уповноваженому ним органу доручати працівнику роботу відповідної складності.

У той же час присвоєний працівникові розряд, клас або категорія визначає обсяг деяких істотних прав працівника – таких, як розмір тарифної ставки. Коло трудових обов’язків працівника та їх кваліфікаційні характеристики містять в тарифно-кваліфікаційних довідниках та в деяких нормативних актах.

Конкретний зміст, обсяг та порядок виконання роботи на конкретному робочому місці встановлюються на підприємстві технологічними картками, робочими інструкціями та іншими нормативними актами, в тому числі локальними.

Трудова функція службовців визначається найменуванням посад, які передбачені структурою і штатним розписом державного органу чи підприємства, установи, організації.

Посада характеризується певним колом службових обов’язків, повноважень відповідністю, що настає в разі невиконання обов’язків. У найменуванні посади знаходить свій вираз поділ праці, що склався у певній галузі, на підприємстві чи в установі.

Трудові обов’язки службовців конкретизуються в посадових інструкціях, що розробляються та затверджуються на підприємствах за погодженням з профспілковим органом на основі галузевих посадових інструкції і положень про відділи та служби підприємства, галузевих кваліфікаційних характеристиках, положеннях про окремі категорії працівників.

Місця роботи, як правило, визначається місцем знаходження підприємства як сторони трудового договору. Залежно від структурної організації підприємства працівник може бути використаний на роботі в будь-якому структурному підрозділі. Але коли структурні підрозділі знаходяться поза межами певної адміністративно-територіальної одиниці, де укладався трудовий договір, то місця роботи обов’язково повинно бути конкретизованим.

Істотне значення для здійснення трудових відносин має час початку виконання роботи. Саме з цього моменту фактично розпочинається реалізація громадянином права на працю. У більшості випадків початок роботи настає зразу ж після укладення трудового договору. Але сторони можуть домовитись і про більш пізніший час початку роботи, що може бути викликано необхідністю оформлення звільнення з попереднього місця роботи, переїздом з іншої місцевості, перевезенням сім’ї та майна тощо. Для педагогічних працівників час початку виконання роботи може бути пов’язаний з початком навчального року, початком занять.

 Факультативні умови є додатковими. Їх відсутність не свідчить про неповний зміст трудового договору. Але коли сторони побажали їх встановити і включити в трудовий договір, вони є обов’язковими для сторін за умови, що вони не суперечать законодавству і нормативними угодами. Невиконання факультативних умов може призвести до трудового спору та їх захисту з боку держави.

До додаткових умов слід віднести угоду надання житлової площі, забезпечення дитини працівника місцем в дошкільному закладі, що є на підприємстві, встановлення випробувального строку при прийомі на роботу.

До факультативних умов трудового договору необхідно віднести й строк дії трудового договору. Переважно трудові договори укладаються на невизначений строк. У разі, коли  трудові відносини не можуть встановлюватись на невизначений строк з урахуванням характеру наступної роботи, або умов її виконання, або інтересів працівника, то можуть укладатись строкові договори. Вони укладаються на строк, обумовлений сторонами, або на час виконання певної роботи.

Трудові договори, що були переукладені один або кілька разів, за винятком випадків, коли трудові відносини не можуть бути встановлені на невизначений строк, вважаються такими, що укладені на визначений строк.

Сфера факультативних умов праці залежить від ступеня їх деталізації в нормативних актах про працю і передбачення між договірного регулювання трудових відносин. Так, найбільша деталізація умов договору проводиться в разі прийняття на роботу надомних працівників, позаштатних працівників тощо.

Якщо умови трудового договору, передбачені сторонами, погіршують становище працівника порівняно з чинним законодавством, то такі умови є недійсними(ст. 9 КЗпП). Умова, що погіршує становище працівника, проводиться у відповідності із законодавством з умовами, що відповідають законодавству про працю.

3.

Трудовий договір вважається укладеним, коли сторони досягли згоди з усіх умов трудових відносин. Договір може укладатись з особою, що досягла шістнадцяти років.

У виняткових випадках за згодою одного з батьків або особи, що його замінює, можуть прийматися на роботу особу, які досягли п’ятнадцяти років.

Для підготовки молоді до продуктивної праці допускається прийняття на роботу учнів загальноосвітніх шкіл, професійно-технічних і середніх спеціальних закладів для виконання легкої роботи, що не завдає шкоди здоров’ю і не порушає процесу навчання, у вільний від навчання час по досягненні ними чотирнадцятирічного віку за згодою одного з батьків або особи, що його замінює.

 При влаштуванні на роботу працівники зобов’язані подати трудову книжку і паспорт або інший документ, що посвідчує особу. Особи, які вперше шукають роботу і не мають трудової книжки, повинні пред’явити довідку з будинкоуправління (ЖЕК) або сільської Ради про останнє заняття, паспорт, диплом або інший документ про освіту чи професійну підготовку. Неповнолітні, яким ще не виповнилось шістнадцяти років, замість паспорта подають свідоцтво про народження. Військовослужбовці, звільнені із Збройних Сил України, Національної Гвардії України, Служби безпеки України, Управління охорони вищих посадових осіб України та інших військових формувань, створених відповідно до законодавства України, подають військовий квіток.

Звільнення з місць відбування кримінального покарання зобов’язані подати довідку про звільнення.

Трудовий договір укладається як в усній, так і письмовій формі. Переважною, відповідно до ч. 1 ст. 24 КЗпП, є письмова форма, додержання якої є обов’язковими при організаційному наборі працівників; при укладенні контракту; у випадках, коли працівник наполягає на укладенні трудового договору в письмовій формі; в інших випадках, передбачених законодавством України.

В письмовій формі укладається трудовий договір про роботу в районах з особливими природними географічними і геологічними умовами та умовами підвищеного ризику для здоров’я, а також коли приймаються на роботу неповнолітні.

При письмовій формі трудовий договір укладається в двох примірниках, з яких один знаходиться у працівника. Тому в разі відсутності у працівника примірника трудового договору в письмові формі необхідно вважати, що трудовий договір укладено в усній формі.

Укладення трудового договору в будь-якій формі оформлюється наказом чи розпорядженням власника або уповноваженим ним органом про зарахування працівника на роботу.

Частиною 3 ст. 24 КЗпП передбачено, що трудовий договір вважається укладеним тоді, коли наказ чи розпорядження не були видані, але працівника фактично було допущено до роботи. Але при цьому необхідно враховувати, що виконання роботи без видання наказу чи розпорядження доручено службовою посадою, яка має право приймати на роботу або коли робота виконувалась з її відома.

В наказі про прийняття на роботу зазначається прізвище, ім’я по батькові особи, посада чи робота, на яку приймають працівника, з якого числа він приступає до роботи і розмір оплати за працю.

В наказі може бути також вказано про встановлення випробувального строку ( ст.  23 КЗпП):

безстроковий, що укладається на невизначений строк;

на визначений строк, встановлений за погодженням сторін;

таким, що укладається на час виконання певної роботи.

Строк випробування при прийнятті на роботу робітників не може перевищувати одного місяця (ст.  27 КЗпП). Щодо інших працівників строк випробування не може перевищувати трьох місяців. За погодженням з відповідним комітетом профспілки строк випробування може встановлюватись до шести місяців. До шести місяців може встановлюватись випробування при прийнятті на державну роботу.

З наказом про прийняття на роботу працівник має бути ознайомлений під розписку із зазначенням дати такого ознайомлення.

Необґрунтована відмова у прийнятті на роботу забороняється. Власник має право запроваджувати обмеження щодо спільної роботи на одному підприємстві осіб, які є родичами(батьки, подружжя, брати, діти) чи свояки(батьки, брати, сестри), якщо у зв’язку з виконанням трудових обов’язків вони безпосередньо підпорядковані або підконтрольні один одному.

 

4.

Трудовий договір як відповідна позиція взаємовідносин працівника з підприємством щодо виконання певної діяльності є визначальною категорію для трудового договору. Як родове поняття трудовий договір відповідно до чинного законодавства класифікується за окремими ознаками: залежно від специфіки змісту, форми договору, строку дії, порядку укладення.

Специфічний зміст мають трудові договори про державну службу. Державна служба в Україні – це професійна діяльність осіб, які займають посади в державних органах ті їх апараті щодо практичного виконання завдань і функцій держави та одержують заробітну плату за рахунок державних коштів.

При прийнятті на державну службу службовцю присвоюється ранг у межах відповідної категорії посад.

Окремим видом трудового договору є контракт. Під контрактом сучасна теорія права розуміє угоду, що викликає виникнення, зміну або припинення правових відносин. Частина 3 ст. 21 КЗпП визначає контракт як особливу форму трудового договору.

Терміни “договір” і “контракт” не завжди тотожні.

По-перше, дія контракту завжди обмежена певним строком.

По-друге, контракт завжди повинен містить, крім основних, факультативні (додаткові) забов’язання сторін.

По-третє, контракт завжди укладається у письмовій формі, тоді як трудовий договір може бути укладений усно.

 Сфера застосування контракту визначається законодавством України.

 

На певний строк можуть укладатись трудові договори з тимчасовим і сезонними працівниками.

Тимчасовими вважаються працівники, яких прийнято на роботу на строк до двох місяців, а для заміщення тимчасово відсутніх працівників, за якими  зберігається їх місце роботи(посада), - до чотирьох місяців.

При оформленні трудового договору з тимчасовим  працівником в наказі чи розпорядженні  про прийняття на роботу обов’язково повинно бути зазначено, що даний працівник приймається на тимчасову роботу або вказується конкретний строк роботи.

 Трудовий договір з тимчасовим працівником вважається продовженим на невизнаний строк, якщо він попрацював понад два чи  чотири місяці, і жодна з сторін не зажадала припинення трудових відносин, або якщо його було звільнено і знову ж прийнято на ту ж саму роботу після перерви тривалістю не більше одного тижня, а загальний стаж його роботи до і після перерви перевищує в сукупності відповідно два чи чотири місяці.

 Сезонними вважаються роботи, котрі внаслідок  природних і кліматичних умов виконується протягом певного періоду року – сезону, що не перевищує шести місяців.

Особи, які приймаються на сезонні роботи, мають бути попереджені про це при укладенні трудового договору, про що зазначається у наказі чи розпорядженні.

  До сезонних галузей віднесені лісова промисловість і лісове господарство, переробні галузі промисловості, санаторно-курортні  галузі і заклади відпочинку. В кожній з цих галузей визначені певні види робіт, які вважаються сезонними.

Законодавство про працю надає громадянам право реалізувати свої здібності до продуктивної і творчої праці шляхом укладення трудового договору на одному або одночасно на декількох підприємствах (ч.2 ст. 21 КЗпП). Зайняття працівником, крім основної, іншої регулярно оплачуваної роботи називається сумісництвом.

Для роботи за сумісництвом  потрібні лише бажання і згода працівника. Згода власника або уповноваженого ним органну, а також профспілкового комітету за основним місцем роботи не вимагається.

Суміщенням професій (посад) вважається виконання роботи по декількох професіях (спеціальностях) на одному і тому ж підприємстві чи організації протягом робочого дня нормальної тривалості.

Робота по декількох професіях (спеціальностях) може бути дозволена власником або уповноваженим  ним органом на підприємствах усіх галузей народного господарства, де кількість видів робіт, необхідних для виробництва, більше професій, внаслідок чого працівник недостатньо завантажений роботою протягом нормативної тривалості робочого часу.

Для застосування суміщення професій обмежень не встановлено.

Особи, які володіють майстерністю виготовлення народних промислів, сувенірних виробів або оригінальної упаковки для них, можуть бути прийнятті на роботу як надомники незалежно від роду їх діяльності і роботи на інших підприємствах.

5.

Власник або уповноважений ним орган не має права вимагати від працівника виконання роботи, не обумовленої трудовим договором. Вимога виконувати таку роботу вважається переведенням працівника на іншу роботу. Такі переведення можуть бути постійним і тимчасовими.

 Постійні переведення (ч. 1 ст. 32 КЗпП) на іншу роботу на тому ж підприємстві, і також переведення на роботу на інше підприємство або в іншу місцевість, хоча б разом з підприємством, допускається тільки  за згодою працівника. Тому відмова працівника від постійного виконання роботи, не обумовленої трудовим договором, не може вважатися порушенням трудової дисципліни і бути підставою для застосування до нього заходів дисциплінарного стягнення.

Відповідно до ч .2 ст. 32 КЗпП не вважається переведенням на іншу роботу і не потребує згоди працівника переміщення  його на тому ж підприємстві на інше робоче місце, в інший структурний підрозділ у тій же місцевості,  доручення роботи на іншому механізмі  або агрегаті у межах спеціальності, кваліфікації чи посади, обумовленої трудовим договором.  Власник або уповноважений ним орган не має права переміщати працівника на роботу, протипоказану йому за станом здоров’я.

У зв’язку із змінами в організації виробництва і праці законом допускається зміна істотних умов праці при продовженні роботи за тією ж спеціальністю, кваліфікацією чи посадою. Про зміну істотних умов праці – систем та розмірів  оплати праці, пільг, режиму роботи, встановлення або скасування неповного робочого часу, суміщення професій, зміну розрядів і найменування посад та ін. – працівник повинен бути повідомлений не пізніше ніж за два місяці.

Якщо колишні істотні умови праці не можуть бути збережені, а працівник не згоден на продовження роботи в нових умовах, то трудовий договір припиняється за п. 6 ст. 36 КЗпП саме як за  відмову від продовження роботи у зв’язку  із зміною  істотних умов праці  з виплатою вихідної допомоги у розмірі середнього  місячного заробітку.

Виняток зроблено для працівників  похилого і передпенсійного віку, переведення яких при зміні істотних умов праці без  їх  згоди не допускається  (п.3ст.11 Закону України від 16 грудня  1993р. “Про основні засади  соціального захисту  ветеранів праці та інших громадян  похилого віку  в  Україні”).

         Підкорення працівника  наказу власника  або уповноваженого  ним органу  не може вважатись як згода на переведення. Така згода повинна бути попередньою і такою, що відображає волевиявлення  працівника.  

Без згоди працівників допускається переведення їх на іншу роботу тимчасово, на визначений в законі строк. Такі переведення називаються тимчасовими (ст. 33 КЗпП). До них відносяться переведення на іншу роботу в разі виробничої потреби, для заміни відсутнього працівника і в разі простою. До тимчасових переведень, на прохання працівника, відносяться  також переведення за станом  здоров’я.

У разі виробничої потреби для підприємства власник або уповноважений ним орган має право переводити працівників на строк до одного місця на не обумовлену трудовим договором роботу на тому ж підприємстві або на інше підприємство, але в тій же місцевості з оплатою праці за виконання роботою, але не нижчою від середнього заробітку за попередньою роботою. Таке  переведення допускається для відвернення стихійного лиха, виробничої аварії або негайного усунення їх наслідків; для відвернення нещасних випадків, простою тощо.

Отже, виробничою потребою закон визнає непередбачені, виняткові випадки, які перешкоджають нормальному процесу виробництва і які необхідно негайно усунути. Тому при  таких переведеннях не обов’язкове урахування спеціальності чи кваліфікації працівника.

Стаття № 33 КЗпП обмежує строк переведення в разі виробничої потреби одним місцем. Але закон не обмежує кількість переведень, наприклад, протягом календарного року. Тому можливі випадки, коли власник або уповноважений ним орган протягом календарного року декілька разів здійснить переведення працівника на тимчасову роботу в разі виробничої потреби. Важливо лише, щоб строк кожного переведення не перевищував одного місця.

 Особливим випадком виробничої потреби є необхідність заміни тимчасово відсутнього працівника. Переведення в цьому разі також проводиться без згоди працівника на строк, що не перевищує одного місяця протягом календарного року. Якщо необхідність тимчасового заміщення  триває понад один місяць,  то для заміщення понад цей строк необхідна згода  працівника.

У разі простою працівники переводяться з урахуванням їх спеціальності і кваліфікації на іншу роботу на тому ж підприємстві на весь час простою або на інше підприємство, але в тій самій місцевості на строк до одного місяця.

Таким чином, якщо переведення проводиться на тому ж підприємстві то вона обмежується не строком, а часом простою( ст. 34 КЗпП). Якщо ж на даному підприємстві, робота, на яку можна б перевести працівника, відсутня, то переведення може бути здійснено на інше підприємство, але на строк, що не перевищує одного місяця.

В разі простою не допускається переведення кваліфікованих працівників на некваліфіковані роботи.

Переведення на роботу, як постійну, так і тимчасову, повинні оформлятись наказом власника або уповноваженого ним органу. В наказі про тимчасове переведення має бути зазначений строк цього переведення.

При переведенні на іншу постійну роботу змінюється трудова функція працівника:  спеціальність, кваліфікація чи посада. Тому записи про такі переведення повинні заноситись до трудової книжки. Тимчасові переведення до трудової книжки не заносяться.

6.

 

Важливою рисою трудових договорів є їх сталість. Обидві сторони зацікавлені в тривалості трудових відносин, оскільки це дозволяє власнику або уповноваженому ним органу укомплектувати виробництво кадровими  працівниками.

Але сталість трудових договорів не означає, що трудові відносини не можуть припинятись. Підставами такого припинення   ( ст. 36 КЗпП ) можуть бути події, до яких встановлює чинне законодавство про працю.

Підставами припинення трудового договору ст.ст. 36 і 37 КЗпП визнають: угоду сторін; закінчення строку трудового договору (ч. 2 ст. 23 КЗпП (на визначений строк встановленого за погодженнями сторін), та ч.3 ст. “№  КЗпП (договір, якій укладається на виконання певної роботи)), крім випадків, коли  трудові відносини фактично  тривають і жодна із сторін не поставила вимоги про їх припинення; призов або вступ працівника на військову службу,  направлення на альтернативну службу; розірвання трудового договору з ініціативи працівника (ст. 38, 39 КЗпП), з ініціативи власника або уповоноваженого ним органу   (ст. 40, 41 КЗпП); переведення працівника, за його згодою, на інше підприємство або  перехід на виробничу посаду; відмова працівника від переведення на роботу  в іншу місцевість разом з підприємством, а також відмова від продовження роботи у зв’язку із зміною істотних умов праці; набрання законної  сили вироком суду, яким працівника  засуджено (крім випадків умовного засудження і відстрочки виконання вироку) до позбавлення волі, виправних робіт не за місцем роботи  або до іншого покарання, яке виключає можливість продовження даної роботи; підстави передбачені контрактом; у випадку  направлення працівника за поставою суду до лікувально – трудового профілакторію.

За угодою сторін може припинятись, як трудовий договір, укладений на невизначений строк, так і строковий трудовий договір. Таке припинення можливе в будь-який час, коли між власником або уповноваженим ним органом і працівником досягнута угода про припинення трудового договору. Пропозиція про припинення трудового договору може надходити з боку як працівника, так і власника або уповноваженого ним органу. Якщо друга сторона погоджується з висловленою пропозицією, то вважається, що сторони досягли угоди про припинення трудового договору, і працівник звільняється з роботи.

Закон не встановлює форми угоди сторін про припинення трудового договору.

Якщо пропозиція про припинення трудового договору надходить від працівника, то він подає письмову заяву в який викладає своє прохання про звільнення з роботи. Письмова заява про звільнення за угодою сторін не є обов’язковою на відміну від письмової заяви про звільнення за власним бажанням. Закон допускає укладення договору за угодою сторін і в усній формі. Одночасно закон не вимагає обов’язково письмової форми угоди при його припиненні. Це дозволяє зробити висновок, що сторони можуть і в усній формі дійти згоди про припинення трудових відносин, оформивши звільнення працівника наказом чи розпорядженням власникам або уповноваженого ним органу.

Якщо пропозиція про припинення трудового договору надходить від власника або уповноваженого примушують написати заяву про звільнення, то ця заява є не ініціативою працівника на розірвання трудового договору, а фактичною згодою на пропозицію власника або уповноваженого ним органу про припинення  трудових відносин.

По закінченню строку підлягають припинені трудові договори укладені на певний строк. Але припинення трудових відносин виникає тоді, коли вимогу про звільнення заявила одна з сторін  трудового договору – працівник чи власник або уповноважений ним орган. При такому волевиявленні однієї сторони інша сторона не може перешкодити припиненню трудових відносин.

Строковий трудовий договір може бути розірваний власником або уповноваженим ним органом і до закінчення строку його дій, але тільки з підстав, передбачених для звільнення з ініациативи власника  (ч. 2 ст. 36 КЗпП).

Переведення працівника за його згодою  на іншу роботу є підставою для припинення трудового договору лише у тому випадку, коли воно здійснюється на інше підприємство. При цьому не має значення, за чиєю ініціативою проводиться переведення – за ініциатовою працівника, власника або уповноваженого ним органу чи за розпорядженням вищого органу.

Умовою здійснення переведення на іншу роботу є згода працівника на переведення, розпорядження вищого органу або погодження між керівниками обох зацікавлених підприємств, наказ власника або уповноваженого ним органу за попереднім місцем роботи про припинення трудового договору в зв’язку з переходом на інше підприємство. На цьому новому  підприємстві, в свою чергу, повинен бути наданий наказ про зарахування працівника на роботу за  переведенням.

Переведення працівника на іншу постійну роботу на тому ж підприємстві не припиняє трудового договору, а  лише змінює його зміст.

Переведення  працівника на іншу постійну роботу може мати місце тільки за згодою працівника навіть тоді, коли його переводять  в іншу місцевість разом з підприємством. Відмова від такого переведення разом з підприємством є підставою для припинення трудового договору з працівником.

Оскільки при переведенні підприємства в іншу місцевість змінюється одна з істотних умов трудового договору – місце роботи, то відмовитись від переведення працівник може лише тоді, коли власник або уповноважений ним орган запропонував  йому таке переведення.

Власник або уповноважений ним орган може і не пропонувати переведення окремим працівникам, без яких він може обійтися на новому місці роботи.

Але якщо при відмові працівника від переведення в іншу місцевість разом з підприємством  припинення трудового договору проводиться на підставі п. 6 ст. 36 КЗпП, то при небажані власника або уповноваженого ним органу пропонувати переведення в іншу місцевість разом з підприємством розірвання трудового договору проводиться як і при зміні організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації або перепрофілювання підприємства, скорочення чисельності або штату працівників, тобто на підставі п. 1 ст. 40  КЗпП.

У зв’язку із змінами в організації виробництва і праці, якщо колишні  істотні умови не можуть бути збережені, а працівник не згоден на продовження роботи в нових умовах, то відмова від продовження роботи на нових умовах може викликати припинення трудового  договору.

Відмова від виконання роботи при зміненні істотних умов праці не може бути підставою для притягнення  працівника до дисциплінарної відповідальності і тим більш для звільнення  з роботи за порушення трудової дисципліни.

Підставою припинення трудового договору може бути прийняття на роботу з порушенням встановленого порядку (ст. 7 КЗпП). Це, зокрема, прийняття на роботу осіб, які позбавлені вироком суду права займати певні посади або займатись   певною діяльністю протягом визначеного судом строку; прийняття на роботу, що пов’язана з матеріальною відповідальністю осіб, які раніше були засуджені за крадіжки, хабарництво та інші корисливі злочини, коли судимість не знята і не погашена; прийняття на роботу службовців, які перебувають між собою в близькій спорідненості чи свояцтві, якщо їх служба пов’язана з безпосередньою підпорядкованістю або підконтрольністю одного з них іншому, крім випадків, коли відповідно до чинного законодавства наявність близької спорідненості чи свояцтва не є перешкодою для укладання трудового договору; укладання трудового договору з молодшими спеціалістами або молодшими робітниками після закінчення ними навчальних закладів з порушенням встановленого порядку  направлення їх на роботу.

 

7.  

 

Законодавства  про працю України забезпечує право вільного вибору місця роботи, роду занять, а також безперешкодного переходу на будь-яку іншу роботу. Тому працюючим надається можливість розірвати трудовий договір за своєю ініціативою, що досить часто називають звільненням за власним бажанням.

Розірвання трудового  договору з ініціативи працівника можливе у випадку, коли трудовий договір укладено на невизначений строк (ст. 38 КЗпП). Такому розірванню трудового договору повинне  передувати письмове попередження власника або уповноваженого ним органу, що здійснюється працівником за два тижні про намір звільнитися з роботи.

Двотижневий строк попередження встановлюється для власника і уповноваженого ним органу, з тим щоб вони могли підшукати на робоче місце чи посаду, що звільнюється, іншого працівника. При цьому необхідно наголосити, що обов’язок забезпечення підприємства кадрами покладається на власника або уповноважений ним орган. Тому цей обов’язок не може перекладатись на працівника шляхом вимоги знайти для себе заміну на  робоче  місце, що звільняється.

Право на розірвання трудового договору за власним бажанням  належить усім без  винятку працівникам, незалежно  від посад, які вони  займаються.

Заяви про звільнення може бути подано як  у період роботи, враховуючи й час випробування, так і при відсутності на роботі, наприклад у період   відпустки чи тимчасової непрацездатності у зв’язку з хворобою. Але в усіх випадках заява повинна бути добровільним волевиявленням працівника.

Протягом двотижневого строку попередження  трудовий договір зберігає свою  силу для обох сторін. Власник або  уповноважений  ним органне має права звільнити працівника до закінчення строку попередження.

До закінчення двотижневого строку працівник також  не має права залишити роботу.

В межах двотижневого строку працівнику належить право відкликати свою заяву в іншій формі повідомити власника або уповноважений ним орган про зміну свого наміру розірвання трудового договору.

По закінченню двотижневого строку попередження власник або уповноважений ним орган видає наказ, і працівник припиняє виконання своїх трудових обов’язків. Якщо працівник після закінчення строку попередження не залишив роботу і не вимагає розірвання трудового договору, власник або уповноважений ним орган не мають права звільнити його за поданою раніше заявою, крім випадків, коли на його місце запрошено іншого працівника, якому відповідно до законодавства не може  бути відмовлено в укладанні трудового договору.

Подача працівником заяви про розірвання трудового договору не позбавляє власника або уповноважений ним орган права звільнити його за винні дії з підстав, що передбачені законом, до закінчення двотижневого строку попередження, а також застосувати до нього протягом цього строку в установленого порядку дисциплінарного стягнення.

На вимогу працівника строковий трудовий договір підлягає розірванню достроково, в разі його хвороби (за договором), порушення власником або уповноваженого ним органом законодавства про працю, колективного або трудового договору та з інших поважних причин.

Право на розірвання трудового договору мають також тимчасові та сезонні працівники. Про бажання звільнитись вони письмово попереджують власника або уповноважений ним орган за три дні.

8.

Підстави розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу визначені в законі. Вони поділяються на загальні (ст. 40 КЗпП) та додаткові (ст. 41 КЗпП).

 Загальними вважаються такі підстави, що поширюються на всіх працівників підприємства, незалежно від форм власності і галузі народного господарства. До  них  віднесені:

зміни в організації виробництва і праці, в тому  числі  ліквідація , реорганізація або перепрофілювання підприємства, скорочення чисельності або  штату працівників,

виявлення невідповідності працівника займаній посаді або виконуваній роботі внаслідок  недостатньої кваліфікації або стану здоров’я,  які перешкоджають продовженню даної роботи;  

систематичного невиконання працівником без поважних причин обов'язків,  покладених на нього трудовим договором або  правилами внутрішнього  трудового  розпорядку,  якщо  до  працівника  раніше застосовувалися заходи дисциплінарного чи громадського стягнення;

прогулу (в тому числі відсутності на роботі  більше  трьох годин  протягом  робочого  дня)  без поважних причин;

нез'явлення  на  роботу протягом більш як чотирьох місяців

підряд   внаслідок   тимчасової   непрацездатності,   не   враховуючи

    відпустки  по  вагітності  і   родах,   якщо   законодавством   не

    встановлений триваліший строк  збереження  місця  роботи  

    (посади)при  певному   захворюванні.   За   працівниками,   які   

    втратили працездатність у зв'язку  з  трудовим  каліцтвом  або   

    професійним захворюванням, місце роботи (посада) зберігається   

    до  відновлення працездатності або встановлення інвалідності;

поновлення на роботі працівника,  який раніше виконував цю роботу;

появи на роботі в нетверезому стані,  у стані наркотичного або токсичного сп'яніння;

вчинення  за  місцем  роботи  розкрадання  (в  тому  числі дрібного) майна  власника,  встановленого вироком суду,  що набрав законної сили,  чи постановою органу, до компетенції якого входить накладення  адміністративного  стягнення  або застосування заходів громадського впливу.

 Додаткові підстави розірвання трудового договору з ініціативи власника або  уповноваженого ним органу застосовується лише щодо окремих категорій працівників, а саме:

керівників підприємств, їх заступників,  головних бухгалтерів підприємств, їх заступників,  а також  службових осіб митних органів та інш.;

винних дій працівника, який безпосередньо обслуговує грошові  або товарні цінності, якщо ці дії дають підстави для втрати довіри до нього з боку власника або уповноваженого ним  органу;

вчинення працівником, який виконує виховні функції, аморального проступку, не сумісного з продовженням даної роботи.

Про звільнення з роботи у зв’язку із змінами в організації виробництва і праці працівник персонально попереджається не пізніше ніж за два місяці.

Реорганізація підприємства або його перепрофілювання може бути підставою для звільнення працівника лише у разі скорочення чисельності або штату працівників.

При розірванні трудового договору в зв’язку із змінами в організації виробництва і праці, скорочення чисельності і штату працівнику виплачується вихідна  допомога у розмірі середньомісячного заробітку.

За умову реєстрації працівника в службі зайнятості як такого, що шукає роботу, не пізніше семи календарних днів після звільнення йому гарантується: надання статусу безробітного, якщо протягом семи днів йому не буде запропоновано підходящої роботи; право на одержання допомоги по безробіттю у розмірі 100% середньої заробітної плати за останнім місцем роботи протягом 60 календарних днів, 75% - протягом 90 календарних днів і 50% - протягом наступних 210 календарних днів, але не більше середньої заробітної плати, що складається в народному господарстві відповідної галузі за минулий місяць, і не нижче встановленого законодавством розміру мінімальної заробітної плати; збереження на новому місці роботи на весь період професійного перенавчання з відривом від виробництва середньої заробітної плати за попереднім місцем роботи; право на достроковий вихід на пенсію за півтора роки до встановленого законодавством строку осіб передпенсійного віку, які мають встановлений законодавством про пенсійне забезпечення необхідний загальний трудовий стаж, у тому числі на пільгових умовах.

Вивільненим державним службовцям виплачується грошова допомога в розмірі 10 місячних посадових окладів, якщо вони досягли граничного віку перебування на державній службі і звільняються з цієї посади.

При розірванні трудового договору в зв’язку з невідповідністю працівника займані  посаді або виконуваній  роботі працівнику виплачується вихідна допомога у  розмірі  середнього місячного заробітку.

Підставою для звільнення працівника з роботи з ініціативи власника або уповноваженого ним органу за п. 3  ст. 40 КЗпП може бути систематичне невиконання працівником без поважних причин обов’язків, покладених на нього трудовим розпорядженням, якщо до нього раніше застосовувались заходи дисциплінарного чи громадського стягнення.

Для звільнення працівника за порушення трудової дисципліни необхідно, щоб він вчинив конкретний  дисциплінарний проступок, тобто допустив невиконання або неналежне виконання обов’язків було протиправним та винним. До дисциплінарного стягнень відносять також звільнення з  роботи за прогули (п. 4 ст.40 КЗпП).

9.

При звільненні працівника з роботи видається наказ, в якому зазначаються підстава розірвання трудового  договору з посиланням на відповідний пункт і  статтю закону. На підставі цього наказу до трудової книжки робиться запис про причини звільнення, в ній також робиться посилання на формулювання чинного законодавства з зазначенням відповідного пункту і статті закону. Звільнення не може здійснюватися з підстав, не передбачених законом.

Трудова книжка з належно оформленим записом видається працівнику в день звільнення. У разі звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу він зобов’язаний у день звільнення видати йому копію наказу про звільнення з роботи.

Вихідна допомога виплачується в розмірі середнього місячного заробітку. Громадянам, які призвані або прийнятті на військову службу, направленні на альтернативну (невійськову) службу, вихідна допомога виплачується у розмірі двомісячної заробітної плати. При розірванні працівником трудового договору за власним бажанням, якщо власник або уповноважений ним орган не додержується законодавства по охороні праці, умов колективного договору з цих питань, працівнику виплачується вихідна допомога в розмірі, передбаченому колективним договором, але не менше тримісячного заробітку.

10.

Робочий час – це час, встановлений законом або угодою сторін, впродовж якого працівник зобов’язаний виконувати обумовлену трудовим договором роботу.

Чинне законодавство встановлює нормальну, скорочену, і неповну тривалість робочого часу.

Нормальна тривалість робочого часу – 40 годин на тиждень.

Скорочена тривалість:

  1.  для робітників у віці 16 – 18 років – 36 годин на тиждень, 15 – 16 років – 24 години на тиждень;
  2.  для, робітників, зайнятих на роботах зі шкідливими умовами праці – не більш як 36 годин на тиждень;
  3.  для жінок, що мають дітей у віці до 14 років, або дитину інваліда ( може встановлюватися за рахунок власних коштів на підприємствах і в організаціях);
  4.  для деяких категорій інвалідів

неповний робочий час встановлюється:

  1.  для тих, хто не може працювати повний робочий день в силу обставин (н., жінки, які мають малолітніх дітей);
  2.  особи з обмеженою працездатністю; особи зайняті доглядом за хворим членом сім’ї відповідно до медичного висновку);

оплата праці при неповному робочому тижні проводиться пропорційно відпрацьованому часу або залежно від виробітку. Тривалість неповного робочого дня або тижня не повинна бути меншою, ніж половина нормальної тривалості робочого дня; встановлюється за угодою між працівником і власником або уповноваженим ним органом.

Для деяких категорій працівників встановлений ненормований робочий день, що компенсується наданням додаткових відпусток.

Робота понад встановлену тривалість робочого часу вважається понаднормовою. Не можна залучати до понаднормових робіт вагітних жінок, а також жінок, що мають дітей у віці до 3 років, осіб молодше 18 років, працівників, що навчаються в загальноосвітніх школах і ПТУ без відриву від виробництва, у дні занять.

Час відпочинку.

Громадяни України мають право на відпочинок.

Відповідно до ст. 45 Конституції України, робітникам надається перерва для відпочинку і харчування тривалістю не більше 2 годин. Тривалість щотижневого безперервного відпочинку повинна бути не менше 42 годин. Одним з видів часу відпочинку є відпустка, яка може бути черговою чи додатковою. Щорічні чергові відпустки тривалістю не менше 24 робочих днів надаються всім працівникам. Деяким категоріям працівників можуть надаватися додаткові відпустки:

  •  працівникам, зайнятим на роботах зі шкідливими умовами праці;
  •  працівникам, зайнятим в окремих галузях народного господарства і мають тривалий стаж роботи на однім підприємстві;
  •  працівникам, з ненормованим робочим днем.

Закон України «Про відпустки» від 15 листопада 1996 р. передбачає такі види відпусток:

  1.  щорічні відпустки
  •  основна відпустка;
  •  додаткова відпустка за роботу зі шкідливими умовами праці;
  •  додаткова відпустка за особливий характер праці.
  1.  додаткова відпустка у зв’язку з навчанням;
  2.  творча відпустка;
  3.  соціальна відпустки:
  •  відпустка у зв’язку з вагітністю і родами;
  •  відпустка по догляду за дитиною до досягнення нею 3 років;
  •  додаткова відпустка працівникам, які мають дітей.

5) відпустка без збереження заробітної плати.

 


 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

67216. Ощущения и восприятие 79.04 KB
  Ощущения и восприятие. Ощущения считаются самыми простыми из всех психических явлений. Способность к ощущениям имеется у всех живых существ обладающих нервной системой. Качество это основная особенность данного ощущения отличающая его от других видов ощущений и варьирующая в пределах данного вида ощущения.
67217. Внимание и память 48.64 KB
  Особенности внимания как психического процесса и состояния человека. Определение внимания. Факторы определяющие избирательность и направленность внимания. Функции внимания.
67218. Мышление и интеллект 50.55 KB
  Мышление как процесс активного познания и преобразования действительности. Допонятийное и понятийное мышление. Определение понятий. Основные процессы мышления: суждение, умозаключение. Индукция и дедукция. Особенности творческого мышления. Мышление и интеллект.
67220. Темперамент и характер 97.24 KB
  Под темпераментом следует понимать индивидуально своеобразные свойства психики определяющие динамику психической деятельности человека которые одинаково проявляются в разнообразной деятельности независимо от ее содержания и в своей взаимной связи характеризуют тип темперамента.
67221. Эмоции и чувства 88.62 KB
  В отличие от познавательных процессов, в которых действительность отражается в виде ощущений, восприятий, понятий, мнений, в эмоциях и чувствах объективная реальность отражается в форме переживаний, в ее соответствии или несоответствии потребностям и интересам человека.
67224. ТЕРМИЧЕСКАЯ ОБРАБОТКА СТАЛИ 86 KB
  В углеродистой стали в зависимости от температуры нагрева и скорости охлаждения возможны следующие основные 4 вида превращений. Для FeC сплавов в зависимости от назначения дорекристализационный и рекристализационный отжиг и отжиг для снижения внутренних остаточных напряжений.