40847

Основи кримінального права України. Функції та принципи кримінального права

Лекция

Государство и право, юриспруденция и процессуальное право

Поняття злочину його ознаки. Поняття складу злочину. Стадії злочину. Відносини що виникають у зв’язку з вчиненням злочину і застосуванням за це певних покарань становлять предмет кримінального права.

Украинкский

2015-01-18

58 KB

0 чел.

Тема 5. Основи кримінального права України.

План.

Поняття і система кримінального права України. Функції та принципи кримінального права.

Поняття злочину, його ознаки. Поняття складу злочину.

Стадії злочину.

Співучасть у злочині.

Кримінальне покарання. Поняття та ознаки.  

Обставини, які пом’якшують покарання.

Обставини, які обтяжують покарання.

Особливості кримінальної відповідальності неповнолітніх.

1.

Кримінальне право одна з галузей права України, яка являє собою систему норм, встановлених державою, що визначають підстави і принципи кримінальної відповідальності, а також визначають, які суспільно небезпечні діяння є злочинами і які покарання можуть бути застосовані до осіб, що їх вчинили.  

Злочин і покарання – дві головні інституції кримінального права. Відносини, що виникають у зв’язку з вчиненням злочину і застосуванням за це певних покарань, становлять предмет кримінального права.

Основна функція кримінального права – охоронна. Воно охороняє відносини, що регулюються або виникають в інших галузях права.

Регулятивна функція полягає в тому, що спеціальні норми кримінального права дозволяють державним органом не притягати особу до відповідальності або до виконання покарання забороняючи їй вчинювати суспільно небезпечні дії, у той самий час вимагають правомірної поведінки після вчинення злочину.

Кримінальне право виключає так зване об’єктивне ставлення, тобто відповідальність за наслідки, що настали, без наявності вини. Які б тяжкі наслідки не потягло за собою діяння особи, кримінальна відповідальність виключається, поки не буде встановлено, що особа діяла винно.

Кримінальному праву притаманний принцип особистої відповідальності. Суб’єктом злочину, тобто особою, яка може нести кримінальну відповідальність, є лише фізична особа, яка обов’язково є осудною й досягла віку, з якого можлива кримінальна відповідальність.

Важливим принципом кримінального права також є принцип індивідуалізації кримінальної відповідальності й покарання. Він вимагає, щоб і кримінальна відповідальність, і призначення покарання були максимально конкретизовані та індивідуалізовані, виходячи з конкретних обставин вчиненого злочину з урахуванням особи винного.

Все чинне кримінальне законодавство України зосереджене в Кримінальному кодексі, який являє собою систематизований законодавчий акт, що складається із Загальної і Особливої частин. У Загальній частині визначені базові інститути і поняття, застосовувані до всіх злочинів. В Особливій часині містяться визначення конкретних видів злочинів і встановлюється покарання за їхнє чинення. Загальна і Особлива частини поділяються на глави  статті. Статті Загальної часини складають єдине ціле, статті Особливої частини мають диспозицію і санкцію. Новий Кримінальний кодекс України прийнятий 5 квітня 2001р., набрав чинності 1 вересня 2001р.

2.

 Злочин – передбачене кримінальним законом суспільно небезпечне діяння (дія або бездіяльність), що посягає на суспільний лад країни, його політичну та економічну системи, власність, особистість, політичні, трудові, майнові та інші права і свободи громадян, а так само інше діяння, що посягає на правопорядок, і передбачене кримінальним законом.

Ознаки злочину: 1) суспільна небезпека; 2) кримінальна протиправність; 3) винність; 4) карність.

Злочини з урахуванням ступеня їхньої суспільної небезпеки підрозділяють на: 1) особливо тяжкі; 2) тяжкі; 3) менш тяжкі; 4) такі, що не становлять великої суспільної небезпеки.

 Склад злочину – сукупність юридичних об’єктивних і суб’єктивних ознак, що характеризують суспільно небезпечне діяння як злочин. Склад злочину утворюють: об’єкт, суб’єкт, об’єктивна сторона, суб’єктивна сторона.

Об’єкт – відображає те, на що завжди посягає злочин, ому або кому він заподіює певної шкоди.

Суб’єкт – фізична особа, яка вчиняє злочин.

Об’єктивна сторона – це зовнішня сторона діяння. Суспільно небезпечні діяння, наслідки, причинний зв’язок між ними, спосіб, засоби, місце, час і умови вчинення злочину.

Суб’єктивна сторона – внутрішня, психологічна сторона злочину, що характеризується конкретною формою провини, мотивом, метою.

3.

Вчинення злочину не одномоментний акт. Воно проходить певні стадії. Стадії злочину – етапи розвитку навмисного злочину, що відрізняються між собою характером вчинених дій, ступенем вчинення злочинних намірів, обсягом виконання складу злочину і ступенем суспільної небезпеки.

У КК України визнаються злочинними і карними три стадії злочину:

- готування до злочину;

- замах на злочин, що разом із готуванням до злочину становить незакінчений злочин;

- закінчений злочин.

У деяких випадках особою можуть бути вчинені дії, що зовні нагадують злочин. Ці дії не містять у собі складу злочину і не спричиняють кримінальної відповідальності. До них належать:

  •  необхідна оборона – дії, вчинені з метою захисту інтересів прав особи, що захищається, інтересів суспільства або держави від суспільно небезпечного посягання шляхом нанесення шкоди тому, хто посягає, якщо такі дії були обумовлені необхідністю негайного запобігання або припинення посягання;
  •  гостра необхідність – дії, вчинені для усунення небезпеки, що загрожує інтересам держави, суспільним інтересам, особи або інших громадян, якщо ця небезпека могла бути усунута іншими засобами і якщо заподіяна шкода є менш значною, ніж шкода відвернена.
  •  Затримання злочинця – прирівнюється до необхідної оборони і складається з таких дій з боку потерпілого та інших осіб, якими заподіюється шкода особі, що вчинила злочин.

4.

Співучастю у злочині визнається умисна спільна участь кількох суб’єктів злочину у вчиненні умисного злочину (ст.26 КК). При співучасті об’єднуються кілька осіб і вчиняють злочин спільно і навмисно.

Співучасники злочину: виконавець, організатор, підбурювач, пособник (ст. 27 КК).

Виконавцем вважається особа, яка безпосередньо вчинила злочин. Організатор – особа, що організувала вчинення злочину або керувала його вчиненням. Крім того, організатором визнається особа, що створила організовану групу чи злочинну організацію або керувала ними. Якщо особа фінансує злочинну діяльність організованої групи чи злочинної організації, вона також визнається організатором. Підбурювачем вважається особа, яка схилила іншого співучасника до вчинення злочину. Способи підбурювання можуть бути різні (умовляння, підкуп, погрози, примус, вказівки, наказ тощо), але їх об’єднує те, що в результаті в інших співучасників виникає бажання, рішучість вчинити злочин. Пособником визнається особа, яка порадами, вказівками, наданням засобів чи знарядь або усуненням перешкод сприяла вчиненню злочину іншими співучасниками. Посібником також визнається особа, яка заздалегідь обіцяла переховати злочинця, знаряддя чи засоби вчинення злочину чи  предмети, здобуті злочинним шляхом, придбати чи збути такі предмети, або іншим чином сприяти приховуванню злочину.

У кримінальному праві розрізняють просту і складну форми співучасті, під якими розуміють об’єднання співучасників за виконуваними ролями і за стійкістю зв’язків між ними.

Проста співучасть (спів виконавство, співвинність) має місце там, де всі співучасники є виконавцями злочину і, отже, всі вони виконують однорідну роль.

При складній співучасті співучасники виконують різні ролі.

За стійкістю зв’язків, а також стійкістю умислу розрізняють вчинення злочину різними злочинними групами:

  •  групою осіб;
  •  групою осіб за попередньою змовою;
  •  організованою групою;
  •  злочинною організацією.

Злочин визнається вчиненим групою осіб, якщо його спільно вчинили кілька виконавців без попередньої змови. Вчинення злочину за попередньою змовою групою осіб має місце тоді, коли його спільно вчинили кілька осіб, які заздалегідь домовилися про спільне його вчинення. Головною тут є попередня змова співучасників на спільне вчинення злочину. Ця змова може відбутися як вчинення злочину, а може безпосередньо перед його вчиненням. Вчинення злочину організованою групою можливо тоді, коли в його готуванні або вчиненні брали участь три або більше осіб, які раніше зорганізувалися у стійке об’єднання саме для вчинення злочину або злочинів. Ця група об’єднана одним планом, в якому присутні розподіл функцій, зрозумілість його плану всіма учасниками групи. Вчинення злочину злочинною організацією визнається, якщо він вчинений стійким ієрархічним об’єднанням кількох осіб (три і більше). Члени або структурні об’єднання злочинної організації організовуються для вчинення особливо тяжких або тяжких злочинів. Злочинними організаціями визнаються банди, терористичні організації, воєнізовані або збройні формування.

5.

Кожен, хто вчинив злочин, повинен нести за нього кримінальну відповідальність, тобто до нього повинне застосовуватися покарання, передбачене кримінальним правом.

Невідворотність покарання є одним з найважливіших принципів кримінального права. Покарання використовуються не тільки як кара за вчинений злочин, але і для перевиховання, запобігання можливості вчинення нових злочинів. Покарання – захід державного примушення, який має публічний характер і застосовується судовим вироком до особи, винною у вчиненні злочину.

Покарання – це захід примушення, який застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні злочину, що укладається в передбаченому законом позбавленні чи обмеженні прав і свобод засудженого.

За порядком призначення покарання поділяються на:

Основні покарання – а) громадські роботи – встановлюються на строк від 60 до 240 годин і відбуваються не більш як чотири години на день;

б) виправні роботи – призначаються на строк від 6 місяців до 2 років і обов’язково супроводжуються відрахуванням із суми заробітку засудженого в доход держави в межах від 10 до 20 відсотків заробітку засудженого; в) службові обмеження для військовослужбовців встановлюються на строк від 6 місяців до 2 років із відрахуванням із суми заробітку засудженого в доход держави в межах від 10 до 20 відсотків грошового забезпечення засудженого;

г) арешт на строк від 1 до 6 місяців; д) обмеження волі на строк від 1 до 5 років з утриманням в кримінально-виконавчих установах відкритого типу без ізоляції від суспільства з обов’язковим залученням до праці; е) позбавлення волі на певний строк – на строк від одного до п’ятнадцяти років і відбувається в кримінально-виконавчих установах; ж) довічне позбавлення волі – воно замінило смертну кару.

До додаткових покарань відносять: а) позбавлення військового, спеціального звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу – безстрокове;

б) конфіскацію майна – призначається лише у випадках, прямо передбачених у санкціях статті за тяжкі й особливо тяжкі корисливі злочини.

Покараннями, що можуть призначатися і як основні, і як додаткові є:

а) штраф – встановлюється у межах від 30 до 1000 неоподатковуваних мінімум доходів громадян. В окремих випадках може бути встановлений більший розмір штрафу; б) позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю – на строк від 1 до 3 років як додаткове покарання.

6.

Стаття 66 КК перелічує обставини, які пом’якшують покарання:

  1.  з’явлення із зізнанням , щире каяття або активне сприяння розкриттю злочину;
  2.  добровільне відшкодування завданого збитку або усунення заподіяної шкоди;
  3.  вчинення злочину неповнолітніми;
  4.  вчинення злочину жінкою в стані вагітності;
  5.  вчинення злочину внаслідок збігу тяжких особистих, сімейних чи інших обставин;
  6.  вчинення злочину під впливом погрози, примусу або через матеріальну, службову чи іншу залежність;
  7.  вчинення злочину під впливом сильного душевного хвилювання;
  8.  вчинення злочину з перевищенням меж крайньої необхідності;
  9.  виконання спеціального завдання з попередження чи розкриття злочинної діяльності організованої групи чи злочинної організації.

7.

Стаття 67КК України перелічує обставини, які обтяжують покарання:

  1.  вчинення злочину особою повторно та рецидив злочинів;
  2.  вчинення злочину групою осіб за попередньою змовою;
  3.  вчинення злочину на ґрунті расової, національної чи релігійної ворожнечі чи іншої ворожнечі або розбрату;
  4.  вчинення злочину у зв’язку з виконанням потерпілим службового або громадянського обов’язку;
  5.  тяжкі наслідки, завдані злочином;
  6.  вчинення злочину що до малолітнього, особи похилого віку або особи що перебуває в безпорадному стані;
  7.  вчинення злочину що до жінки, яка завідомо для винного перебувала у стані вагітності;
  8.  вчинення злочину що до особи, яка перебуває в матеріальній, службовій чи інший залежності від винного;
  9.   вчинення злочину з використанням малолітньої особи або особи, що страждає психічним захворюванням чи недоумством;
  10.  вчинення злочину з особливою жорстокістю;
  11.  вчинення злочину з використанням умов воєнного або надзвичайного стану, інших надзвичайних подій;
  12.  вчинення злочину загально небезпечним способом;
  13.  вчинення злочину особою, що перебуває у стані алкогольного сп’яніння або у стані, викликаному вживанням наркотичних або інших одурманюючих засобів.

8.

Стаття 22 КК розкриває особливості кримінальної відповідальності неповнолітніх.

 Кримінальній відповідальності підлягають особи, яким до вчинення злочину виповнилося 16 років. Особи, що вчинили злочин у віці від14 до 16 років, підлягають кримінальній відповідальності лише за:

  1.  умисне вбивство;
  2.  посягання на життя державного чи громадського діяча, працівника правоохоронного органу, члена громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону або військовослужбовця, судді, народного засідателя чи присяжного у зв’язку з їх діяльністю, пов’язаною із здійсненням правосуддя, захисника чи представника особи у зв’язку з діяльністю, пов’язаною з наданням правової допомоги, представника іноземної держави;
  3.  умисне тяжке тілесне ушкодження;
  4.  диверсію;
  5.  бандитизм;
  6.  терористичний акт;
  7.  захоплення заручників;
  8.  зґвалтування;
  9.  насильницьке задоволення статевої пристрасті неприродним способом;
  10.  крадіжку;
  11.  грабіж;
  12.  розбій;
  13.  вимагання;
  14.  умисне знищення або пошкодження майна;
  15.  пошкодження шляхів сполучення і транспортних засобів;
  16.  угон або захоплення залізничного рухомого складу, повітряного, морського чи річкового судна;
  17.  незаконне заволодіння транспортним засобом;
  18.  хуліганство.