40876

ПОНЯТТЯ РИМСЬКОГО ПРИВАТНОГО ПРАВА

Лекция

Государство и право, юриспруденция и процессуальное право

Предмет римського приватного права. Розмежування приватного та публічного права.Історичні системи римського приватного права.

Русский

2013-10-22

90.5 KB

2 чел.

ЛЕКЦІЯ З ТЕМИ 1 «ПОНЯТТЯ РИМСЬКОГО ПРИВАТНОГО ПРАВА»

1.Предмет римського приватного права. Розмежування приватного та публічного права.

2.Історичні системи римського приватного права.

3.Значення римського приватного права.

4.Рецепція римського приватного права.

1. Предмет римського приватного права. Розмежування приватного та публічного права.

Історію держави і права кожного народу неможливо вивчати ізольовано від історії розвитку самого суспільства — розвитку виробництва, політичних подій, культури, релігії та ін. Усі сторони історії народу тісно переплітаються між собою і, щоб глибоко вивчити предмет, треба охопити всі ці зв'язки та опосередкування.

Враховуючи, що дані загальної історії держави і права уже відомі з курсу «Історія держави і права зарубіжних країн», приступимо до безпосереднього викладу римського приватного (цивільного) права.

Римське право в історії людства посідає виняткове місце. Воно пережило народ, який його створив, вийшло далеко за межі Риму й епохи, в яку було створено. Зародилося воно в далеких глибинах часу, коли Рим був ще невеличкою общиною, яка нічим не вирізнялася серед багатьох подібних їй общин в Італії.

Як і весь нескладний спосіб життя тогочасного римського народу, римське право являло собою Нерозвинуту, переважно архаїчну систему патріархального і вузьконаціонального характеру. І якщо б воно залишалося на цій стадії, то, безперечно, давним-давно загубилося в архівах історії.

Проте доля вела Рим до іншого майбутнього. Борючись за своє існування, маленька римська община поступово зростає, поглинаючи сусідні общини, щораз міцнішає у своїй внутрішній організації. Територія Римської держави дедалі збільшується, поширюючись на всю Італію, а згодом — Грецію, Іспанію та інші країни. Римська держава стала, за тодішніми уявленнями, світовою державою, яка об'єднала під своєю владою майже весь тогочасний культурний світ.

Разом з тим істотно змінюється внутрішня організація Римської держави і суспільства. Поступово руйнується старий патріархальний лад, примітивне натуральне господарство змінюється більш складними економічними відносинами.

Ще до появи Риму на узбережжі Середземного моря відбувався жвавий міжнародний торговий обмін. Рим неминуче стає його учасником, перетворюючись на центр політичного життя світу, а також центр світового торгового обороту. На його території безперервно встановлюються численні ділові відносини, в яких беруть участь представники різних країн. Зрозуміло, що виникла потреба в правовому врегулюванні цих відносин. Проте старе римське цивільне право для цієї мети не було придатне, потрібно було нове право, вільне від будь-яких місцевих та національних особливостей, яке б могло однаково задовольняти римлянина й грека, єгиптянина й галла. Потрібно було не національне право, а право всесвітнє, універсальне.

І саме римське право проймається такими засадами універсальності. Воно вбирає в себе ті звичаї міжнародного обороту, які до нього віками вироблялися у міжнародних зносинах, надає їм юридичної ясності та міцності. Так виникло те римське право, яке згодом стало загальним правом усього стародавнього світу. Отже, по суті, творцем цього права був увесь світ. Рим же став лише тим лаборантом, який переробив розсіяні звичаї міжнародного обороту і звів їх у напрочуд струнке єдине ціле.

Слід зазначити, що римляни ще в стародавні часи поділили сферу правових відносин і приписів на дві великі основні галузі права: право публічне і право приватне. Оскільки в житті і науці доводиться щораз стикатися з цими сферами, потрібно мати уявлення про поділ римського права на ці дві галузі та про засади такого поділу.

Відомий римський юрист Ульпіан (кінець II — поч. НІ ст. н. є.) дав класичне розмежування публічного і приватного права, яке перейшло у наступні століття: «Публічне право є те, яке стосується положень держави, приватне — користі окремих осіб».;

Оскільки кількість галузей за цим поділом скорочується лише до двох, кожна з них тим самим стає дуже широкою і об'єднує В собі по кілька галузей та інститутів права. Зокрема, до публічного права римляни відносили норми, які визначали будову держави, її органів, компетенцію установ і службових осіб, акти, які виражають владний характер держави (наприклад, акти, що передбачають покарання злочинців, стягування податків). Ульпіан зазначає, що до публічного права належать також норми, які стосуються святинь, жерців, магістратів. Цей перелік, звичайно, не є вичерпним. Публічне право римські юристи розуміли як норми взагалі, що мали обов'язкову силу і не могли змінюватися шляхом погодження приватних осіб.

До приватного права відносили норми речового, спадкового, сімейного, зобов'язального права (всі вони здебільшого являють собою галузь цивільного права), а також норми, які закріплювали право власності і правове становище певних категорій осіб. Норми приватного права фактично мають не категоричний, а Диспозитивний характер. Це означає, що приватне право надає певну автономію, певний простір для сторін, які вступають у правові відносини. Людина може захищати свої права або відмовитися від захисту. Вона може подати позов до суду, а може не подавати. Це означає, що зміст договору визначається вільним міркуванням сторін. Ще в Законах XII таблиць зазначалося: «Якщо особа здійснює договір позики чи набуває у власність якусь річ, то її словесні розпорядження нехай будуть правом». Проте ця приватна автономія мала свої межі, визначені тими самими нормами цивільного права. Наприклад, римському громадянину уповноваженою нормою було надано право скласти заповіт і вказати у ньому, кого він хоче мати своїм спадкоємцем, але якщо цей громадянин таким правом не скористався, диспозитивна норма вказує, хто закликається до спадкування.

Отже, критерієм розмежування публічного і приватного права, на думку Ульпіана, є характер інтересів. Право, яке захищає інтереси держави, є публічне право, а якщо воно захищає інтереси приватних осіб, то це приватне право.

Треба зазначити, що, по-перше, критерій цього розподілу досить умовний, чітко невизначений; по-друге, лінія поділу на приватне і публічне право не є постійною на різних етапах розвитку суспільно-державної організації. На ранніх етапах державної організації сфера приватноправових відносин була ширшою і охоплювала більшу частину тих відносин, які з часом незаперечно стали частиною публічноправових.

В історії Стародавнього Риму це можна простежити на прикладі деяких видів правопорушень. Тоді держава не втручалася у ту сферу, яка тепер становить кримінальне право. Так, крадіжки належали не до публічного, а до приватного права; помсту здійснював сам потерпілий або його родичі; штраф встановлював і стягував з власної ініціативи потерпілий і у порядку звичайного цивільного позову через суд. Поступово держава починає частково регулювати ці відносини у примусовому порядку, відсторонювати приватну волю, а згодом усі ці справи відносять до виняткової юрисдикції держави.

Такий стан зберігався здебільшого і на феодальній стадії суспільно-державного розвитку. Наприклад, коли барон, лицар чи боярин мав функції державного володаря у своєму маєтку (збір податків, суд над селянами та ін.), то, зрозуміло, що відносини між публічною і приватною сферами були зовсім інші, ніж у пізніші часи. Сфера державного, судового та фінансового права в цьому випадку значною мірою належить не до публічних, а до приватноправових відносин.

Важливо пам'ятати, що лінія поділу на приватне і публічне право залежить від засад побудови суспільства, а отже рухлива. І в наш час вона не стоїть на місці, маючи в багатьох державах тенденцію до розширення публічноправової сфери за рахунок приватноправової. Суспільна організація колишнього Радянського Союзу та інших соціалістичних країн може служити в цьому переконливим прикладом. Так, у сферу публічного права переходять норми, які регулюють відносини найму і використання робочої сили, та ін.

З'ясувавши загалом питання розмежування публічного і приватного права та визначивши їх характерні риси в різні епохи, слід мати на увазі, що норми приватного права стосуються насамперед окремих громадян та їхніх інтересів, тоді як норми публічного права передусім визначають устрій самої суспільної організації.,»

Труднощі у визначенні точної межі між правом приватним і правом публічним зумовлюються як тим, що кожний окремий громадянин є членом суспільної організації, діє в межах, визначених цією організацією, так і тим, що сама суспільна організація складається з окремих громадян, тісно з ними пов'язана й існує для задоволення та охорони їхніх інтересів. Та й самі правові норми виражають інтереси певного класу, соціальної групи або всього народу, а тим більше норми, які належать до права власності і спадкування, у яких публічний інтерес виражений більш яскраво, ніж у нормах, що регулюють порядок користування святинями, громадськими шляхами та річками.

Незважаючи на всі складності, поділ римського права на публічне і приватне виявився настільки вдалим, що навіть і тепер він зберігся у багатьох країнах світу. У подальшому доля цих двох галузей римського права склалася неоднаково. Римське публічне право не пережило Римської держави, від нього залишилися лише деякі терміни. Навпаки, римське приватне право, як уже зазначалося, пережило епоху свого створення і вийшло далеко за межі Риму. Воно відіграло значну роль у розвитку цивільного права в середні віки та в Новий час і лягло в основу законодавства багатьох західноєвропейських країн внаслідок прямого запозичення або прийняття його принципів, про що йтиметься у наступних главах.

2. Історичні системи римського приватного права.

Споконвічне і найдавніше право Риму було цивільне право (ius civile). Це система національно-римських правових норм, що їх застосовували лише до римських громадян (civis). Оскільки українська мова зберегла римську термінологію, то звідси й назва галузі — цивільне право.

Предметом регулювання цивільного права з самого початку його виникнення і в наступні епохи є майнові відносини, які складаються у сфері матеріального виробництва, подальшого обороту товарів, будівництва різних об'єктів, їх ремонту, у сфері побуту й обслуговування тощо. Саме в цих сферах виробництва і побуту зайнята значна частина людей. А коли взяти до уваги ще договір купівлі-продажу, який кожна людина здійснює щодня і не раз, то стане зрозуміло, яке велике значення у житті кожної особи, кожної організації і суспільства в цілому має цивільне право. Воно є юридичною основою матеріального забезпечення життєдіяльності людей. Саме цією обставиною пояснюється велика увага до цивільного права з найдавніших часів. Тому юрист, який не володіє досконало цивільним правом, де б він не працював, не може вважатися фахівцем.

Однак варто застерегти, що поняття сучасного цивільного права не відповідає поняттю цивільного права (ius civile) в Стародавньому Римі. Сучасне цивільне право можна визначити як систему правових норм, що регулюють усі майнові і пов'язані з ними немайнові відносини між людьми методами рівності сторін. Такому розумінню сучасного цивільного права в Римі відповідало три існуючі (чинні) системи:

Ius civile, ius gentium,ius praetorium.

Терміном ius civile, як уже зазначалося, позначали споконвічне національне давньоримське право, яке поширювало свою дію тільки на римських громадян — квіритів. Тому це право називають ще квіритським правом. Зрозуміло, що воно не могло протягом довгого часу задовольняти потреби тогочасного суспільства, яке бурхливо розвивалося, ius civile неспроможне було регулювати майнові відносини між римськими громадянами, з одного боку, та іноземцями (так званими перегринами), які приїжджали до Риму, — з іншого. А тим часом потреба в цьому зростала, оскільки римляни вели жваву торгівлю зі своїми сусідами.

Проте надання прав перегринам досягалося не шляхом поширення на них норм, що споконвічно регламентували приватні права римських громадян. Відбувалося це шляхом створення нової системи права, яка регулювала відносини римлян і неримлян, так званого права народів (ius gentium). Велика заслуга в його створенні належить перегринському преторові, який у своїй практичній діяльності спирався на місцеве право перегринів, тобто підкорених Римом сусідніх народів. Нерідко ius gentium перевершувало римське цивільне право, воно довело сівою життєвість та придатність для регулювання обороту в нових умовах. Можна стверджувати, що ius gentium вміщувало все значне і прогресивне, що виробив стародавній світ у галузі правових інститутів, пов'язаних з торгівлею. І тому воно вигідно відрізнялося від ius civile більшою рухливістю, відсутністю обтяжливого формалізму та національної обмеженості, властивих римському цивільному праву. Сприймаючи все краще з правової культури сусідніх держав, право народів було прогресивнішим і доступнішим для простих людей, воно відповідало вимогам часу й чутливо реагувало на зміни в суспільстві.

Названі дві системи  ius civile та ius gentium існували й розвивалися паралельно, проникаючи одна в одну і взаємно збагачуючись. Однак поступово вони почали зближатися, а згодом і відставати від швидкого розвитку цивільного обороту. Виникла потреба в ефективніших засобах правового регулювання.

Так, поступово, поряд з цивільним правом і правом народів, виникає ще одна система правових норм, яка регулювала майнові відносини, під назвою преторське право (ius praetorium).

Преторське право виникло в результаті практичної діяльності преторів та інших магістратів. Воно регулювало майнові відносини як між римськими громадянами, так і перегринами, але застосовувалося переважно в тих випадках, коли норми вищеназваних двох систем виявлялися неспроможними врегулювати нові відносини.

Оскільки преторське право виникло і розвивалося в процесі практичної діяльності преторів та інших магістратів, внаслідок специфіки свого виникнення воно мало багато переваг перед цивільним правом і правом народів. Преторське право повніше відображало нові соціальні зміни в римському суспільстві, було гнучким та надійним засобом захисту інтересів населення, передбачало спрощення багатьох процедур, його правові приписи були чіткими і ясними.

Не слід вважати, що преторське право виникло на порожньому місці. Воно постало, розвивалося і досягло вершин досконалості на основі цивільного права та права народів, було їх дітищем, увібрало в себе все позитивне, що вони мали. Разом з тим римське цивільне право стало всесвітньо відомим значною мірою завдяки діяльності преторів і створеному ними преторському праву.

Отже, в сучасному розумінні цивільному праву в Стародавньому Римі відповідала сукупність трьох названих систем. Найбільш вдалим єдиним терміном для всієї цієї сукупності систем є ius privatumприватне право, яке є предметом нашого вивчення.

Римське приватне право було правом високоорганізованого рабовласницького суспільства, яке у своєму розвитку пройшло такі етапи: царський, період республіки, принципат і період абсолютної монархії. Розглянемо розвиток римського приватного права за цими періодами.

3.Значення римського приватного права. 

Починаючи з VII ст. до н. є. і до V ст. н. є. Римська держава пережила багату на події історію. Вона виникла пізніше, ніж деспоти Сходу і Греції, а тому увібрала в себе їхній досвід, культуру, знання. Використавши і розвинувши їх, Рим у своєму розвитку став порівняно прогресивнішим і досконалішим утворенням на весь Середземноморський басейн, на території якого згодом виникли середньовічні держави.

Рим на всіх стадіях своєї історії був рабовласницькою державою, в якій раби, що становили переважну більшість населення; були цілком безправними. Тривалий час не володіли повною правоздатністю і підкорені Римом народи.

Проте держава, яка виявила крайній деспотизм не лише щодо рабів, а й до підкорених народів, дала наступним суспільно-економічним формаціям зразки форм державного апарату, права, правової культури, юридичної літератури тощо. Від Римської держави бере свій початок християнство як державна релігія, що відіграла значну роль у подальшій світовій історії. Усе це свідчить про велике значення Риму в історії розвитку людства. Без рабства не було б Грецької держави, не було б Риму, а без основ, закладених Грецією і Римом, не було б і сучасної Європи, сучасної цивілізації.

Важливим фактором розвитку античної культури і водночас її складовою частиною стало римське право. На'уково-теоретичне і практичне значення правової культури Стародавнього Риму, практика глибокого аналізу майнових відносин та ситуацій, чіткість висновків з конкретних правових явищ та інші досягнення римської цивілістики мають неперехідне значення. Саме цей фактор зумовлював незгасаючий інтерес до римської цивілістики ось уже понад півтори тисячі років. І цей інтерес виправданий, бо скарбниця римської цивілістики до кінця ще не вичерпана, повною мірою не використана, її надбання ще не стали з усією повнотою надбанням людства. Безцінні здобутки римської цивілістики ще довго слугуватимуть людству. Багато що з неї має бути досліджено, вивчено й використано нами в сучасній правовій практиці.

Після проголошення незалежності Україна вступає у найрізноманітніші ділові відносини з іншими, зокрема західноєвропейськими, країнами. Для захисту інтересів Української держави, її громадян необхідно знати і розуміти іноземне законодавство, а це неможливо без знання римського приватного права.

Крім того, майже всю термінологію римського приватного права, зокрема такі поняття, як віндикація, негаторний позов, презумпція, реституція, контракти і пакти, консенсуальні договори та інші, що утвердилася в українській юридичній літературі і практиці, можна краще засвоїти і зрозуміти тільки за умов успішного вивчення римського приватного права.

Важливо також зазначити, що римське приватне право характеризується чіткістю визначень і високою юридичною технікою, оволодіння якими має велике значення для сучасного юриста. Це допомагає чітко формулювати і застосовувати сучасне законодавство. Винятковість долі римського приватного права полягає в тому, що воно зберегло своє значення протягом століть після того, як рабовласницький лад поступився місцем наступним суспільно-економічним формаціям. Пояснити це можна тим, що воно є класичним юридичним виразом життєвих умов та конфліктів суспільства, в якому панує приватна власність, і наступне законодавство не могло внести до нього істотних поліпшень. Римське право — найбільш досконала форма права, що базується на приватній власності.

Однак вивчення римського приватного права не повинно вселяти сліпу віру в його непогрішність, у те, що воно досягло найвищої межі досконалості. Така думка суперечила б принципам історичного розвитку і тому духові вільного дослідження, яким були пройняті самі творці римського приватного права — римські юристи.

Сучасна юриспруденція має керуватися висловом відомого німецького мислителя XIX ст. Р. Ієрінга: «Через римське право — далі, випереджаючи його». Засвоївши те, що було створено попередниками, сучасні юристи повинні систематично працювати над правовими проблемами, які не можна вирішити раз і назавжди. Нові умови постійно висувають нові завдання, які має розв'язувати юриспруденція. її найвищим покликанням, обов'язком перед народом є висвітлення змін історичних умов і тих проблем, що виникають у зв'язку з цими змінами. Бути попереду народу, вказувати йому шлях, скеровувати правосвідомість у напрямі гуманізму і справедливості в людських відносинах — найважливіший обов'язок юриспруденції.

4. Рецепція римського приватного права.

Римська держава, яка майже тисячоліття тримала в своїх руках долі світу, поступово занепадає. Різні народності, що входили до її складу, потягнулися в різні сторони. З заходу наступали варвари, які заполонили весь античний світ. Настав час великого переселення народів і здавалося, що вся багата стародавня культура загинула назавжди, що розірвано всі зв'язки між старим та новим світами, що історія взагалі закреслила сторінки минулого і починає писати все заново.

І справді, хід загальнолюдського культурного розвитку на деякий час ніби призупинився. Кілька століть проходять у безперервних переміщеннях нових народів, у їх взаємних зіткненнях. Чужинці ще не можуть освоїтися на нових місцях, пересуваються, влаштовуються. Багато цінного з античної культури гине. Настали і для римського права тяжкі часи. Здавалося, що із завоюванням германцями Римської імперії римське право зовсім зникло. І коли наприкінці XI ст. його вивчення поновилося у Болонській школі мистецтв, то це було сприйнято як воскресіння римського права.

Досліджуючи це питання в XIX ст., відомий німецький учений К. Савіньї дійшов, однак, висновку, що поселення германських завойовників не припинило дії римського права стосовно корінного населення — колишніх підданих Римської держави та їхніх нащадків: вони жили за своїм правом, а германці — за своїм.

Велике значення у справі збереження римського приватного права мала й та обставина, що церква усі свої спірні справи (тобто спори між церковними установами, монастирями та окремими її служителями) вирішувала на основі римського права, внаслідок чого, природно, сфера дії римського права значно розширювалася.

Застосування римського права до римського населення та германського до германців призводило до певних труднощів тоді, коли в одних і тих ж правовідносинах брали участь ті й інші особи. Щоб уникнути ускладнень під час укладання угоди, сторони самі визначали, за яким правом вирішуватиметься справа. Спочатку ці труднощі особливо не відчувалися. Економічне життя підкореного населення внаслідок війн і спустошень, які супроводжували переміщення народів, було, звичайно, підірване. І самі завойовники, оселившись на нових місцях, вели нескладне економічне життя. Для пожвавленого цивільного обороту ще не було відповідного грунту.

Поступово період великого переселення народів минає, нові народи починають вести врівноважене життя, розвивається економіка, промисловість, культура. Пожвавлюється торгівля, виникають торгові центри — міста, ярмарки. І знову, як і в Стародавньому світі, на грунті цієї міжнародної торгівлі стикаються представники різних народів, зав'язуються складні ділові відносини. І. як колись у Римі, з'являється потреба в такому праві, яке могло б регулювати торгові та інші ділові відносини без будь-яких місцевих і національних особливостей.

Отже спадкоємці згадують про римське приватне право і знаходять у ньому саме те, що було потрібно. Відбувається те, що має назву рецепція римського права. Рецепція римського приватного права — це важливе і складне явище суспільного життя, ланка, яка поєднує правовий розвиток Стародавнього світу, середньовіччя і Нового часу.

Receptio — термін латинського походження, стосовно римського права означає відновлення дії, запозичення, переробка, засвоєння. Внаслідок рецепції римське право відродилося і вдруге підкорило світ.

Історично процес рецепції права відбувався поступово. Перший етап характеризується переважно вивченням римського права в окремих міських центрах Італії. Для другого етапу типовим є розширення рецепції на території ряду держав і практичне застосування римського права в діяльності суддів-практиків. Третій етап — це більш повна переробка і засвоєння досягнень римського права. Треба мати на увазі, що пристосування римського права до потреб практики частково відбувалося і на першому етапі, а його вивчення — і на другому.

Початок рецепції належить до XIXII ст. Проте вже відомо, що дія римського права не припинялася, отже не припинялося і його вивчення, принаймні елементарне. Відомо також, що ще задовго до XI ст. за сприянням церкви створюються загальноосвітні школи, в яких у процес викладання риторики вводили деякий юридичний елемент, зокрема судове красномовство, для якого необхідні були хоч би початкові знання права. Ґрунтовні знання права потрібні були для професії нотаріусів, для відправлення судових функцій тощо. У зв'язку з цим у деяких містах з'являються юридичні школи.

Наприкінці XI ст. у Болоньї засновано університет, який незабаром стає всесвітньо відомим центром відроджуваної юриспруденції. Юридична діяльність Болонської школи виявилася насамперед у викладанні римського права. Викладання полягало в читанні і коментуванні джерел, викладачі тлумачили коментарі і слухачі під диктовку записували тлумачення. Такі тлумачення називали глосами, звідси й сама школа називалася школою глосаторів. Систематичний виклад усього цивільного права не був властивий школі'.

(У другій половині ХНІ ст. в юриспруденції помітні зміни: на зміну глосаторам приходять так звані коментатори, або постглосатори, які внесли у вивчення римського права певні середньовічні схоластичні риси. Працюючи над джерелами римського права, постглосатори оперують уже не стільки самими джерелами, скільки тлумаченням глосаторів, тому їх і називають коментаторами. Подальше вивчення римського права припадає на початок XVI ст. У цей період коментаторська юриспруденція починає викликати загальне незадоволення. В юриспруденції зароджується прагнення відмежуватися від усяких глосів і тлумачень, повернутися безпосередньо до самих джерел, вивчати їх у зв'язку з тією дійсністю, в якій вони створювались, зіставляючи з античною літературою, історією і мистецтвом. Кризу було подолано з виникненням гуманістичного напряму, відповідно до якого юриспруденція відчула, що для належного виконання покладених на неї завдань потрібно всебічно вивчати юридичний матеріал, підходити до його обробки з різних поглядів, зрозуміти, що право є живий механізм, тісно пов'язаний з життям того історичного середовища, яке його створило.

Однак філологічна та історична розробка джерел римського права, їх засвоєння не могли задовольнити всі запити, які життя пред'являло до юриспруденції. І тому водночас з теоретичною розробкою римського права відбувається процес його рецепції практикою. Це не було продуктом якоїсь забаганки правознавців — потреба в цьому зумовлена самим життям.

Шляхом рецепції римське право увійшло спочатку до системи права і практики середньовічних держав, а потім буржуазних. Найбільшого обсягу рецепція досягла в Німеччині. У Швабському зерцалі 1275 р. налічується близько 150 запозичень з кодифі-кацій Юстиніана. Зазнали впливу і такі пам'ятки німецького права, як Саксонське зерцало, Кароліна та ін. До кінця XIX ст. в Німеччині римське право було невичерпним джерелом і класичним зразком для створення норм німецького права. Зокрема, вплив римського права позначився на структурі Німецького цивільного уложення 1900 р. Його фундамент становило те німецьке право, в якому асимілювалися досягнення римської правової форми.

Та чи не найширше використали римське право укладачі класичного буржуазного Кодексу Наполеона 1804 р. Кодекс, як і римське класичне право, містить чіткі, лаконічні формулювання, написаний простою мовою. Вирішуючи окремі питання права, зокрема права власності, договору, позовів, кодекс прямо повторює римське класичне право. Під час завойовницьких воєн у Фургонах наполеонівської армії кодекс розвозили по всій Європі, він став частиною законодавства Рейнських провінцій, а також Польщі, Італії, Болгарії, Швейцарії,_Румунії, Греції та інших держав. Найважливіші його положення були відтворені у праві багатьох латиноамериканських держав і навіть Японії.

Рецепійоване римське приватне право протягом тривалого часу було чинним у багатьох країнах Європи як загальне. Воно залишило глибокий слід у правосвідомості, цивільному законодавстві, науці і практиці цивільного права.

PAGE  2


 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

39872. Разработка эффективной технологии сушки рециклового винилхлорида 1.66 MB
  Наибольший интерес к винилхлориду проявили позднее когда И. Первое промышленное производство винилхлорида основанное на щелочной обработке дихлорэтана изза недостатков не позволили полностью удовлетворить растущие потребности в винилхлориде. Простота и удобство этой реакции позволили за очень короткое время построить первые заводы сначала в Германии а затем в Англии. В настоящее время основным видом сырья для производства винилхлорида традиционно используют этилен ацетилен смеси этилена с ацетиленом получаемые крекингом нафты или...
39873. Производство глицерина производительностью 40000 т/год 331.5 KB
  Это позволило ориентировать нефтигазопереработку на обеспечение народного хозяйства не только топливом маслами и другими товарными продуктами но и дешёвым сырьём для химической и нефтехимической отраслей промышленности производящих различные синтетические продукты: пластические массы синтетические каучуки химические волокна спирты синтетические масла и др. Позже в 1913 году немецким ученым Гейнеманом предпринимались попытки синтезировать глицерин путем омыления 123трихлорпропана получаемого прямым хлорированием пропилена: C12...
39874. Усовершенствование технологии получения глицерина производительностью 40000 т/год 647 KB
  В разделе Автоматизация для контроля выбраны параметры которые позволяют наиболее полно и своевременно контролировать и регулировать ход процесса. Это позволило ориентировать нефтигазопереработку на обеспечение народного хозяйства не только топливом маслами и другими товарными продуктами но и дешёвым сырьём для химической и нефтехимической отраслей промышленности производящих различные синтетические продукты: пластические массы синтетические каучуки химические волокна спирты синтетические масла и др. Позже в 1913 году немецким ученым...
39875. Разработка технологии очистки отходящих газов содовых производств от токсичных компонентов 392 KB
  Одним из перспективных направлений природоохранной деятельности по защите воздушного бассейна от губительного воздействия вредных токсичных веществ содержащихся в отходящих промышленных газах является метод каталитического окисления. Получение кальцинированной соды включает следующие основные стадии: приготовление аммонизированного рассола станция абсорбции; карбонизация аммонизированного рассола с образованием бикарбоната натрия станция карбонизации; отделение бикарбоната натрия от маточника станция фильтрации; очистка и...
39876. Разработка термокаталитического метода обезвреживания отходящих газов цеха абсорбции-дистилляции-карбонизации №3 от токсичных компонентов 1.49 MB
  Одним из перспективных направлений природоохранной деятельности по защите воздушного бассейна от губительного воздействия вредных токсичных веществ содержащихся в отходящих промышленных газах является метод каталитического окисления.3 Источники образования газообразных выбросов производства цеха абсорбциидистилляциикарбонизации №3 На производстве кальцинированной соды к газообразным выбросам относятся: газовые выбросы после промывателя газа колоннII воздух после промывателя воздуха фильтров организованные выбросы после сборника...
39878. ОТЧЕТ по преддипломной производственной практике на ЗАО “Каустик” ЦЕХ № 21 ПРОИЗВОДСТВО ПЕРХЛОРВИНИЛОВОЙ СМОЛЫ 471.5 KB
  Добавление к ЧХУ 3 дихлорбензола позволяет значительно сократить время хлорирования. Из цистерны поливинилхлорид транспортируется по трубопроводу сжатым воздухом давлением 0305 МПа в расходные бункеры поз. 2814 и в силосы поз. Из силосов поливинилхлорид транспортируется по трубопроводу сжатым воздухом давлением 0305 МПа в расходные бункеры поз.
39879. Проверка двигателя на перегрузочную способность и нагрев 483.5 KB
  В задании предполагается, что после отключения двигатель охлаждается до температуры окружающей среды. Время работы не превышает 90 мин, за которое двигатель не достигнет установившейся температуры. Следовательно, в задании имеет место кратковременный режим работы электродвигателя S2.
39880. Разработка технологии, позволяющей сократить выброс дихлорэтана в атмосферный воздух 299 KB
  Целью данного курсового проекта является разработка технологии позволяющей сократить выброс дихлорэтана в атмосферный воздух а уловленный дихлорэтан вернуть в процесс с дальнейшим снижением себестоимости товарного продукта. Сравнительно низкая температура кипения и высокая летучесть дихлорэтана позволяют легко и полностью удалять его как из экстрагированного продукта так и из остаточного материала. Газообразный этилен по трубопроводу из Стерлитамакского цеха N2204 АО Нижнекамскнефтехим поступает с давлением 0812 МПа которое...