40881

Конституційне право України – провідна галузь національного права України

Лекция

Государство и право, юриспруденция и процессуальное право

€œКонституційне право України – провідна галузь національного права України†План Поняття і предмет конституційного права України. Поняття і структура системи конституційного права України. Інститути конституційного права України: поняття і види. Метою даної лекції є формування у студентів знань щодо поняття “конституційне право України†як галузі права; засвоєння ними понять предмету і методів конституційноправового регулювання вивчення системи конституційного права України та її елементів а також поняття...

Украинкский

2013-10-22

145.5 KB

7 чел.

27

Лекція № 1.

“Конституційне право України – провідна галузь національного права України”

План

  1.  Поняття і предмет конституційного права України. Співвідношення термінів “конституційне право” і “державне право”.
  2.  Метод конституційно-правового регулювання.
  3.  Поняття і структура системи конституційного права України.
  4.  Інститути конституційного права України: поняття і види.
  5.  Конституційно-правові норми: поняття, структура, зміст, класифікація.

Метою даної лекції є формування у студентів знань щодо поняття “конституційне право України” як галузі права; засвоєння ними понять предмету і методів конституційно-правового регулювання, вивчення системи конституційного права України та її елементів, а також поняття “конституційно-правова норма” .

Література

Основна до всіх тем

  1.  Конституція України від 28 червня 1996 р // Відомості Верховної Ради України. – 1996. – № 30. – Ст. 141.
  2.  Закон України “Про внесення змін до Конституції України” від 8 грудня 2004 р. № 2222-IV // Голос України. – 2004. – 8 грудня. – С. 2-3.
  3.  Конституційне право України / За ред. В.Ф. Погорілко.- К.: Наукова думка, 2002.
  4.  Кравченко В.В. Конституційне право України: Навчальний посібник. - Вид. 4-те, виправл. та доповн. – К.: Атака, 2006.- 568 с.
  5.  Погорілко В.Ф. Основи конституційного ладу України. - К.: Ін Юре, 1997.– 40 с. (Б-чка “Нова Конституція України”).

Додаткова

  1.  Гайворонський В. Конституційний принцип верховенства права // Право України. –2003.– № 5.– С. 26.
    1.  Поваляєва М. Інститути конституційного права України: поняття, ознаки та критерії розмежування // Право України. – 2000.– № 5.– С. 20.
    2.  Погорілко В., Федоренко В. Об’єкти конституційного права України: поняття, ознаки та види // Право України. – 2004.– №2.– С. 9-16.
    3.  Погорілко В., Федоренко В. Поняття, ознаки, види і структура конституційно-правових норм // Право України. –2001.– № 11.– С. 9.
    4.  Погорілко В., Федоренко В. Суб’єкти конституційно-правових відносин: поняття, ознаки, види // Право України. – 2002.– № 10.– С. 3-11.
    5.  Сінькевич О. Щодо особливостей норм конституційного права України // Право України. – 2002.– № 11.– С. 15-19.
    6.  Федоренко В. Поняття системи конституційного права України // Право України. –2000.– № 7.– С. 9.

  1.  Поняття і предмет конституційного права України. Співвідношення термінів “конституційне право” і “державне право”.

У всіх системах права країн світу конституційне право вважається, як правило, провідною, пріоритетною галуззю публічного права. Не є винятком у цьому відношенні й України.

Конституційне право України — провідна галузь національного права, норми якої регулюють політичні та інші, тісно пов'язані з ними найважливіші суспільні відносини.

На сьогодні в науці конституційного права існують різні, часто суперечливі його назви, що сформувалися історично в кожній окремо взятій країні світу. У деяких з них, поряд із поняттям «конституційне право», поширено — «державне право», а в ряді країн ці терміни вживаються паралельно.

Ці терміни почали вживатися вченими-правознавцями у Великій Британії, США, Франції, Німеччині та ряді інших країн Європи й Північної Америки фактично одночасно — у XIX ст. З часом проблема назви «державне право» чи «конституційне право» стала настільки традиційною для юридичної науки, що до багатьох підручників і посібників включено відповідні підрозділи.

Щодо дискусій про співвідношення термінів «конституційне право» та «державне право», то їх застосування в юридичній теорії та практиці кожної окремо взятої держави обумовлюється:

1)   предметом правового регулювання цієї галузі права — поняття «конституційне право» вживається там, де сформувався конституційний лад і ця галузь права регулює всі найважливіші суспільні відносини у всіх сферах суспільного і державного ладу;

2)   методом правового регулювання цієї галузі права — для державного права характерним є застосування винятково імперативного, субординаційного методу, тоді, як в конституційному праві імперативний метод використовується в органічному поєднанні з диспозитивним, координаційним методом;

3)   правовими традиціями застосування того чи іншого терміна в юридичній науці конкретних країн.

Сьогодні термін «державне право» традиційно поширений там, де здавна існує розвинений конституційний лад: Австрія, Португалія, Німеччина, Швейцарія та ін., водночас, поняття «конституційне право», привнесене правовою доктриною колишніх метрополій, використовується в країнах, де відбувається лише зародження основ конституційного ладу (Барбадос, Гана, Малі та ін.).

Застосування терміна «конституційне право» в національній правовій системі є цілком об'єктивним і закономірним і найбільш вдалим, оскільки конституційне право України регулює найважливіші суспільні відносини як в державі, так і в суспільстві, а Конституція України визнається однією із найвищих цінностей суспільства і держави. До того ж народ України визнається носієм суверенітету і єдиним джерелом влади, тобто пріоритетним суб'єктом конституційного права, тому термін «державне право» є не зовсім коректним. Отже, конституційне право України це провідна галузь національного права, норми якої визначають і регулюють політичні та інші найважливіші суспільні відносини в економічній, соціальній, культурній (духовній) та інших сферах життя і діяльності суспільства і держави.

Як і кожній іншій галузі національного права, конституційному праву України властиві певні ознаки, притаманні для всієї національної системи права: нормативність; формальна визначеність; спрямованість на досягнення певного правового результату; можливість захисту правових приписів засобами державного впливу тощо. До того ж конституційне право України, як й інші галузі національного права, знаходить своє продовження і логічне завершення у відповідній юридичній науці та системі навчальних дисциплін. Такі ознаки конституційного права України слід відносити до загальних ознак.

Поряд із загальними ознаками, конституційному праву України властиві й спеціальні, які характеризують особливості та специфіку цієї галузі права, а саме:

•    Конституційне право України відноситься до публічних галузей права, оскільки предмет правового регулювання пов'язаний з публічним здійсненням влади народу, держави та територіальної громади.

•    Конституційне право України має предметом правового регулювання найбільш важливі суспільні відносини у політичній та інших сферах суспільного і державного ладу. Ці відносини пов'язані з основами суспільного і державного ладу; правовим статусом людини; формами безпосередньої демократії; організацією і діяльністю органів державної влади; основами місцевого самоврядування; правовою охороною Конституції України; національною безпекою та обороною України тощо.

•    Конституційне право України має свій метод правового регулювання, тобто сукупність прийомів і способів юридичного впливу на суспільні відносини, які є предметом цієї галузі права. Сучасному конституційному праву України властиві як імперативні, так і диспозитивні методи правового впливу на найважливіші політичні, економічні, соціальні та культурні (духовні) суспільні відносини. Хоча імперативно-владний метод залишається домінуючим у конституційному праві, але в останній час зростає й роль диспозитивних методів.

•    Конституційне право України має досить розгалужену систему, яка представлена такими елементами, як природне і позитивне право; матеріальне і процесуальне право; загальна й особлива частина тощо. Але традиційними складовими системи конституційного права залишаються інститути і норми конституційного права. При цьому окремі основні інститути конституційного права на сьогодні набули властивостей підгалузей права: гуманітарне право, виборче право, парламентське право, конституційне процесуальне право тощо.

•    Для конституційного права України характерна особлива система галузевих джерел права. Основне джерело конституційного права України — Конституція України 1996 р. є одночасно головним джерелом всієї системи національного права і виступає пріоритетною цінністю правової системи України в цілому.

•    Функції конституційного права України, тобто основні напрямки і види його впливу на суспільні відносини поширюються на всі, або більшість сфер суспільного та державного життя України — політичну, економічну, соціальну, культурну (духовну, ідеологічну), зовнішньополітичну та інші, тісно пов'язані з ними сфери.

•    Для конституційного права України характерно широке коло суб'єктів відповідних галузевих правовідносин. Фактично учасниками конституційно-правових відносин є майже всі суб'єкти національного права. Але найголовнішим суб'єктом конституційного права є народ України, що врешті й визначає сутність цієї галузі права: конституційне право України — це, насамперед, право українського народу.

•    Конституційне право України передбачає особливий вид суспільних відносин, пов'язаних із юридичною відповідальністю за порушення конституційно-правових норм. Окрім галузевої конституційно-правової відповідальності, порушення норм конституційного права України має своїм наслідком настання інших видів публічно-правової відповідальності: кримінальної, адміністративної та дисциплінарної.

•    Конституційне право України має велике значення для національної системи права і правової системи України в цілому. Ця галузь права виступає стрижнем національної системи права, а оскільки система права є головним елементом правової системи, то можна стверджувати, що конституційне право одночасно є й найважливішою складовою правової системи України.

•    Конституційне право України відіграє важливу роль у суспільстві та державі, виступаючи одночасно як загальновизнаною соціальною цінністю (благом), так і засобом пізнання дійсності. На відміну від інших галузей права, положення норм цієї галузі права, конституційно-правові дослідження та конституційна освіта є важливими для кожної людини, незалежно від її політичних, релігійних й інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання та інших ознак. До того ж на сьогодні конституційне право України виступає одним із основних чинників консолідації громадянського суспільства й розбудови демократичної, соціальної, правової держави.

Предмет будь-якої галузі права визначається якостями суспільних відносин, що регулюються нормами цієї галузі права. Для конституційного права України також властиве особливе коло суспільних відносин, що є предметом конституційно-правового регулювання.

У вітчизняній конституційно-правовій науці проблема предмета відповідної галузі права тривалий час залишалася малодослідженою. В. Ф. Мелащенко одним із перших у незалежній Україні дослідив питання предмета конституційного права й запропонував розуміти під цією категорією «...суспільні відносини, які виникають і діють у процесі здійснення основ повновладдя народу України». Ці відносини В. Ф. Мелащенко поділяв на чотири групи:

1)   відносини, які складають основоположні засади народовладдя, народний суверенітет;

2)   відносини, які розкривають побудову, устрій держави як організації влади народу і для народу;

3)   відносини, які визначають основоположні засади функціонування держави (діяльний, «робочий» аспект держави);

4)  відносини, що визначають характер зв'язків між державою і конкретною особою.

Узагальнюючи погляди щодо предмета конституційного права, можна стверджувати, що предметом конституційного права України є політичні та інші найважливіші суспільні відносини в Україні. У першу чергу, це — суспільні відносини, пов'язані з основами конституційного ладу України; конституційно-правовим статусом людини і громадянина; формами безпосередньої демократа; організацією та діяльністю органів законодавчої, виконавчої та судової влади і Президента України, контрольно-наглядових та інших органів державної влади; адміністративно-територіальним устроєм України; місцевим самоврядуванням; правовим захистом України; національною безпекою та обороною України.

Переважна більшість суспільних відносин, які є предметом конституційного права, мають політичний характер, але не всі вони підлягають конституційно-правовому регулюванню. Зокрема, не можуть бути віднесені до предмета конституційного права суспільні відносини, пов'язані з внутрішньопартійною діяльністю, внутрішньоорганізаційними питаннями діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування.

Предметом конституційного права України є лише ті суспільні відносини політичного характеру, що пов'язані зі здійсненням політичної влади основними суб'єктами володарювання: народом України, державою, суб'єктами місцевого самоврядування. Конституційні процесуальні відносини, що не пов'язані безпосередньо зі здійсненням влади у суспільстві, державі та не визначені положеннями чинної Конституції України, не можуть бути віднесені до предмета національного конституційного права.

Водночас, конституційне право України регулює значне коло суспільних відносин неполітичного характеру. Це найважливіші суспільні відносини економічного, суспільного, культурного (духовного, ідеологічного), екологічного характеру. Предметом конституційного права, зокрема, виступають суспільні відносини, пов'язані з економічними, соціальними, культурними та екологічними правами і свободами людини і громадянина, формами власності, національними відносинами, відносинами в галузі освіти, науки та культури, екологічними відносинами тощо.

Суспільні відносини, що є предметом конституційного права, можна виділити з-поміж інших суспільних відносин за певними ознаками. Вони характеризуються наявністю горизонтальних чи вертикальних відносин між суб'єктами конституційного права; колом суб'єктів суспільних відносин, що дозволяє ідентифікувати такі відносини як конституційно-правові; об'єктами відносин, що є конституційними цінностями (благами); способами та засобами здійснення цих відносин і, найголовніше, важливістю цих відносин для суспільства і держави.

Отже, предмет конституційного права це складне правове явище, представлене системою політичних, економічних, соціальних, культурних (духовних), екологічних й іншій, тісно пов'язаних із ними, найважливіших суспільних відносин.

2.Метод конституційно-правового регулювання.

Конституційне право України, поряд із власним предметом, має свій метод правового регулювання. Метод конституційного права значною мірою зумовлюється предметом конституційно-правових відносин, в основі яких лежать владні суспільні відносини політичного характеру. Власне, говорячи про категорію «метод конституційного права», слід взяти до уваги, що йдеться не про один метод, а про систему методів конституційно-правового регулювання.

Термін «метод конституційного права» є умовним, оскільки він: а) опосередковує систему методів нормативно-правового регулювання суспільних відносин нормами конституційного права, тобто, під цим терміном слід розуміти сукупність методів конституційного права; б) стосується правового регулювання суспільних відносин і не існує абстраговано від цих відносин, тобто йдеться про метод конституційно-правового регулювання.

Отже, метод конституційного права, або метод конституційно-правового регулювання — це система способів, прийомів цілеспрямованого юридичного впливу норм конституційного права на  суспільні відносини, що є предметом конституційно-правового регулювання.

Метод конституційно-правового регулювання є похідним від методу правового регулювання як способу впливу юридичних норм на суспільні відносини. Йому властиві ті самі загальні ознаки (кваліфікації), що й методу правового регулювання в цілому. Він стосується тільки юридичних норм; забезпечує єдність правового регулювання; гарантується у необхідних випадках засобами державного примусу; є одним з основних критеріїв поділу норм права на галузі.

Водночас, методу конституційного права властиві й специфічні ознаки, що дозволяють розмежовувати цю галузь національного права з іншими, виявляють її особливості, специфічні якості, а саме: регулює найважливіші політичні, економічні, соціальні, культурні (духовні) та інші, тісно пов'язані з ними суспільні відносини; обумовлений функціями конституційного права; має, здебільшого, імперативний (категоричний) характер; сприяє реалізації інтегративної функції конституційного права по відношенню до інших галузей національного права; представлений сукупністю різноманітних способів (методів) спеціального впливу на конституційно-правові відносини тощо.

Для конституційного права традиційно характерним методом правового регулювання є метод субординації або імперативний метод, що передбачає регулювання суспільних відносин з верху до низу на власне імперативних засадах. Зокрема, імперативний метод застосовується в конституційному праві при визначенні основних принципів організації та діяльності органів виконавчої влади.

Утім, імперативний метод або метод субординації в сучасному конституційному праві втрачає свої позиції. Це зумовило те, що багато суб'єктів конституційного права не перебувають між собою в імперативно-субординаційних зв'язках. Так, відповідно до Конституції України, місцеве самоврядування на сьогодні відділено від держави, а органи та посадові особи місцевого самоврядування не перебувають між собою у прямих субординаційних зв'язках. Натомість, характерною ознакою сучасного конституційного права стала юридична рівність багатьох суб'єктів конституційного права, зокрема, народу України і національних меншин та інших соціальних спільнот; державної влади та місцевого самоврядування; вищих органів державної влади між собою. Навіть відносини між особою та державою на сьогодні втратили імперативний характер. Ці тенденції розвитку сучасного конституційного права сприяли активному практикуванню диспозитивного методу правових відносин, що є предметом конституційного права.

Утім, методи конституційного права продовжують зберігати імперативний характер, що обумовлюється визнанням домінування в конституційно-правових відносинах двох основних суб'єктів, наділених абсолютним суверенітетом — народу України і української держави. Усі інші суб'єкти конституційного права прямо чи опосередковано перебувають у стані субординації з цими суб'єктами і залежать від народного суверенітету і державного суверенітету. Тож для сучасного конституційного права властиво органічне поєднання двох основних методів правового регулювання — субординаційного і координаційного, із домінуванням імперативного методу.

Загальними методами здійснення юридичного впливу права ва суспільні відносини, що активно застосовуються і в конституційному праві, є метод позитивного зобов'язання, метод дозволу та метод заборони.

Метод конституційного зобов'язання виявляється в спонукальному щодо суб'єктів конституційного права характері конституційних приписів. Наприклад, ст. 66 Конституції України визначає: «Кожен зобов'язаний не заподіювати шкоду природі, культурній спадщині, відшкодовувати завдані ним збитки».

Метод конституційного дозволу знаходить своє нормативне вираження в положеннях чинного конституційного законодавства України про міру можливої правової поведінки суб'єктів конституційного права. Так, ч. 1 ст. 41 Конституції України закріплює: «Кожен має право володіти, користуватися й розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності».

Значно рідше в конституційному праві застосовується метод заборони. Як правило, цей метод передбачає юридичне обмеження правосуб'єктності учасників конституційно-правових відносин, що має на меті упередження конституційного делікту. Наприклад, ст. 74 Конституції України забороняє проведення всеукраїнського референдуму з питань податків, бюджету та амністії.

Окрім загальних методів правового регулювання, в конституційному праві застосовуються спеціальні методи конституційно-правового регулювання, що властиві лише або переважно саме цій галузі національного права. До таких методів конституційного права можна віднести, насамперед, метод конституційного установлення, зміст якого полягає в нормативному установленні, визначенні основ суспільного і державного ладу, безпосередньої демократії, правового статусу людини, організації та функціонування органів державної влади, загальних засад місцевого самоврядування тощо. Цей метод, зокрема, об'єктивізується в конституційних нормах-принципах і нормах-дифініціях. Прикладом застосування в Україні установлюючого методу є ст. 1 Конституції України: «Україна є суверенна і незалежна, демократична, соціальна, правова держава».

Загальні та спеціальні методи регулювання найважливіших суспільних відносин, що є предметом конституційного права, перебувають у стійких структурно-функціональних зв'язках і утворюють систему методів конституційно-правового регулювання, більш відому в юридичній науці, як «метод конституційного права».

3. Поняття і структура системи конституційного права України.

Поняття системи конституційного права сформувалося історично під впливом здобутків загальної теорії права в процесі дослідження проблем права та його системи. Але кожній історичній формації було властиво своє розуміння системи права.

Зокрема, ще давньогрецькі філософи і римські юристи висловлювалися за поділ права на галузі, виходячи із властивостей самого права (Арістотель), або з суспільних інтересів (Ульпіан). У Давньому Римі право поділялося на приватне і публічне, залежно від того, якою мірою і чиї інтереси воно репрезентувало. Так, римський юрист Доміцій Ульпіан висловлював думку про те, що публічним правом слід вважати те право, що має відношення до державного інтересу, а приватним — лише те право, що стосується лише інтересів (користі) приватних осіб. У середньовічній Європі поділ права на приватне і публічне, обґрунтований Ульпіаном, майже не використовувався, натомість актуальності набув поділ права на світське та церковне (канонічне). За радянської доби система державного (конституційного) права стала визначатися як сукупність норм державного права, об'єднаних у державно-правові інститути в певній послідовності.

Після проголошення незалежності України почала формуватися якісно нова система національного права. Відмова від лінійної, одномірної публічної системи права сприяла пошуку нових підходів до пізнання цієї системи. Українські вчені визнали багатомірність системи національного права, виділяючи такі його підсистеми (зрізи), як приватне і публічне, природне та позитивне, матеріальне і процесуальне, суб'єктивне і об'єктивне, національне і міжнародне право тощо.

Отже, система конституційного права України це об'єктивно обумовлена сукупність інститутів і норм конституційного права, а також інших структурних елементів (природного і позитивного, суб'єктивного і об'єктивного, загального і особливого) конституційного права, що регулюють суспільні відносини, які є предметом конституційного права.

Система конституційного права, як правова категорія, має здебільшого об'єктивний характер, але визнання об'єктивності системи конституційного права не означає її фатального характеру, оскільки на формування і розвиток цієї системи впливають і суб'єктивні чинники.

Категорія «система конституційного права» тісно пов'язана з категорією «структура конституційного права». Структура конституційного права це внутрішня побудова конституційного права, спосіб (закон) зв'язку утворюючих його елементів інститутів і норм конституційного права.

Утім, існують й інші елементи структури конституційного права (публічне і приватне право, суб'єктивне і об'єктивне право, матеріальне і процесуальне, загальна і особлива частини, національне і наднаціональне право), що в своїй взаємодії утворюють систему конституційного права України.

Зокрема, система конституційного права містить у своєму складі елементи публічного і приватного права. Розглядаючи систему конституційного права з точки зору поділу на приватне і публічне слід констатувати, що більшість норм конституційного права можуть бути віднесеними до публічного права, але в структурі конституційного права містяться і норми приватного характеру. У першу чергу, це норми, що регламентують конституційні основи приватної власності, визначають і гарантують право особи на приватну власність і підприємницьку діяльність.

Наступним поділом системи конституційного права є розрізнення суб'єктивного і об'єктивного права. Суб'єктивне конституційне право як структурний елемент системи конституційного права об'єднує у своєму складі норми, що визначаються поведінкою суб'єктів конституційного права. Об'єктивне конституційне право об'єднує норми позитивного конституційного права, тобто об'єктивізований нормативний матеріал. У цілому структурні рівні суб'єктивного і об'єктивного права в конституційному праві збігаються з іншими рівнями — природним і позитивним правом, але на сьогодні вчені не виробили єдиної точки зору про співвідношення між ними.

Система конституційного права також може бути представлена матеріальним і процесуальним зрізами. Матеріальне конституційне право об'єднує конституційно-правові норми, що визначають зміст конституційного права, а процесуальне є сукупністю норм, що регламентують порядок реалізації матеріальних норм конституційного права. Наприклад, норми, що визначають правовий статус Конституційного Суду України, відносяться до матеріальних, а норми, що визначають порядок здійснення конституційного правосуддя в Україні, — до процесуальних.

У системі конституційного права також можна виділити як складові елементи загальну і особливу частини. Така галузева структура характерна для більшості галузей права і знайшла своє місце в галузевих кодифікованих актах. На відміну від Кримінального кодексу України, Конституція України не містить чітко структурованої загальної й особливої частини, але їх існування як на рівні системи права, так і на рівні системи Конституції, є логічним, оскільки в системі конституційного права містяться норми, що визначають загальні принципи і понятійно-правові категорії, властиві конституційному праву (загальна частина).

Система конституційного права також в перспективі може поділятися на національне і наднаціональне (міжнародне) конституційне право, за умови формування останнього. Підставою для створення наднаціонального (міжнародного) конституційного права є проект Конституції Європейського Союзу, що проходить процес ратифікації, шляхом його затвердження парламентами і референдумами в країнах-учасницях ЄС. Попри невдачі затвердження проекту Євроконституції на референдумах в Люксембурзі, Нідерландах і Франції в 2005 р., перспективи існування наднаціонального конституційного права видаються реальними.

Наведений перелік рівнів (елементів) системи конституційного права не є вичерпним, так як процес пізнання системи права як явища веде до розкриття нових її властивостей.

Система конституційного права не збігається із системою Конституції України 1996 р., а тим більше не може ототожнюватися з нею. Система конституційного права значно ширше системи Конституції, оскільки:

1)   система конституційного права об'єднує в єдине ціле сукупність усіх норм конституційного права, що відображені не лише в Конституції, а й у системі чинного конституційного законодавства;

2)   у системі конституційного права застосовано більш високий рівень об'єднання норм за предметним принципом в інститути конституційного права, які не виділяються в Конституції;

3)   системі елементів конституційного права властиві більш глибинні генетичні та функціональні зв'язки, ніж системі елементів Конституції;

4)   система конституційного права є більш гнучкою та динамічною ніж система Конституційна. Вона рефлекторно реагує на суспільно-економічні зміни незалежно від волі законодавця, тоді як зміна системи Конституції передбачає складну і тривалу за часом юридичну процедуру, що підтверджують спроби здійснення конституційної реформи в Україні;

5)   нормативним приписам, що об'єднані в систему конституційного права, притаманний високий рівень абстрагованості, тоді як нормативний матеріал Конституції здебільшого має характер конкретних правових приписів.

Утім, Конституція України має значний вплив на формування системи національного конституційного права. Саме в такому кодифікованому акті, як Конституція України, система конституційного права отримує своє логічне завершення. В окремих випадках елементи системи Конституції обумовили формування та розвиток відповідних норм системи конституційного права. Зокрема, нормативні положення Конституції України про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини (п. 17 ст. 85, ст. 101) сприяли формуванню в системі конституційного права України інституту омбудсмана. Найбільш повно сутність і зміст системи національного конституційного права розкривається в інститутах і нормах конституційного права України.

  1.  Інститути конституційного права України: поняття і види.

Під інститутом конституційного права прийнято розуміти:

•    сукупність норм права, які регулюють певне коло однорідних, однопорядкових суспільних відносин і утворюють однорідну групу;

•    відповідну систему норм конституційного права, які регулюють однорідні і взаємопов'язані суспільні відносини, що складають відносно самостійну групу;

•    визначену сукупність юридичних норм, що регулюють якісно однорідні і взаємопов'язані відносини, які утворюють досить відокремлену і сталу групу;

•    сукупність відносно обумовлених норм конституційного права України, що регулюють однорідні суспільні відносини всередині галузі права;

•    об'єднання норм конституційного права за характером і змістом тощо1.

Схожі визначення існують і в інших галузевих юридичних науках.

Отже, інститут конституційного права — це основний складовий елемент системи конституційного права України, який об'єднує об'єктивно сформовану, цілісну і відносно уособлену групу функціонально взаємообу'мовлених і структурно взаємопов'язаних норм конституційного права, які регулюють найбільш споріднені суспільні відносини, що є предметом конституційного права.

Інституту конституційного права властиві такі загальні юридичні ознаки, як єдність нормативного матеріалу; цільність і завершеність регулювання чітко визначеного виду суспільних відносин, що є предметом конституційного права; однорідність суспільних відносин (тобто певного сегменту цих відносин), які є об'єктом впливу норм об'єднаних у конкретний інститут конституційного права; єдність загальних положень, принципів, понять та конструкцій інституту; автономність існування нормативного матеріалу в межах інституту; функціональна спеціалізація (спрямованість) норм у межах інституту; зовнішнє уособлене закріплення інститутів права у вигляді окремих розділів Конституції України, самостійних законів, самостійних розділів законів чи підзаконних нормативно-правових актів тощо.

Інститути конституційного права різноманітні за своїми юридичними властивостями. Зокрема, за предметом слід виділяти такі: інститут основ конституційного ладу, інститут конституційно-правового статусу людини і громадянина, інститут форм безпосередньої демократії, інститут парламентаризму, інститут глави держави, інститут виконавчої влади, інститут судової влади, інститут конституційної юстиції, інститут контрольно-наглядової влади, інститут територіального устрою, інститут місцевого самоврядування тощо. Інститут основ конституційного ладу України представлений сукупністю конституційно-правових норм, які регулюють суспільні відносини, пов'язані з загальними засадами суспільного та державного ладу в Україні. Цей інститут визначає основні принципи суспільного і державного ладу України, завдання і цілі держави і суспільства, їх функції та гарантії. Він є одним із найбільш важливих інститутів у системі конституційного права України, а його нормативні положення знаходять своє об'єктивне продовження в усіх інших основних інститутах.

Інститут основ конституційного ладу об'єктивізується, в першу чергу, в Розділі І «Загальні засади» Конституції України та інших нормативних положеннях чинного законодавства України. Зокрема, Закон України «Про внесення змін до Конституції України» від 8 грудня 2004 р. втілює саме норми конституційного права, що будуть покладені в основу конституційної реформи, націленої, перш за все, на якісну зміну основ суспільного та державного ладу України. Іншим важливим інститутом конституційного права є інститут конституційно-правового статусу людини і громадянина в Україні. Він представлений сукупністю конституційно-правових норм, що регулюють суспільні відносини, пов’язані з належністю особи до громадянства України та правами, свободами і обов'язками людини і громадянина та їх гарантіями. Цей інститут, насамперед, регулює підстави і порядок набуття громадянства України, підстави і порядок припинення громадянства України та конституційно-правовий статус органів, що уповноважені вирішувати питання, пов'язані з громадянством України. Окрім того, відповідні норми забезпечують правове регулювання конституційно-правового статусу іноземців і осіб без громадянства в Україні.

Основною складовою частиною цього інституту є норми, що регулюють права, свободи і обов'язки людини і громадянина. Вони визначають основні права, свободи і обов'язки людини і громадянина в Україні та їх види, механізм реалізації та гарантії прав, свобод і обов'язків людини і громадянина в Україні. Інститут прав, свобод і обов'язків людини і громадянина іноді розглядають як самостійний інститут, який ще називають «гуманітарним правом». Але, як правило, питання громадянства та прав, свобод і обов'язків людини і громадянина об'єднують в єдиний інститут — інститут конституційно-правового статусу людини і громадянина.

Наступний інститут — інститут форм безпосередньої демократії (форм прямого народовладдя) об'єднує у своєму складі конституційно-правові норми, що регулюють суспільні відносини, пов'язані з безпосередньою реалізацією народного суверенітету через референдуми, вибори та інші форми безпосередньої демократії. Інститут форм безпосередньої демократії визначає принципи прямого народовладдя, поняття референдумів і виборів в Україні та їх види, порядок організації та проведення референдумів і виборів в Україні, відповідальність за порушення чинного виборчого законодавства, конституційно-правовий статус органів, уповноважених проводити референдуми і вибори в Україні, гарантії референдумів і виборів в Україні.

Одним з фундаментальних інститутів конституційного права є інститут парламентаризму, парламентського права. Він визначає основні принципи вітчизняного парламентаризму, поняття парламенту, порядок його формування, склад і структуру, функції та повноваження, порядок роботи та основні парламентські процедури. Важливими складовими інституту парламентаризму є конституцій-но-правові норми, що надають конституційно-правовий статус народного депутата України. Фактично ці норми на сьогодні сформувалися у самостійний інститут — інститут конституційного статусу парламентарія, який є похідним від інституту парламентаризму.

Інститут глави держави (президентства) в Україні — це сукупність норм конституційного права, що детермінують конституційно-правовий статус глави держави, порядок його обрання, функції та повноваження Президента України, взаємовідносини Президента України, як глави держави, з іншими гілками влади, підстави для дострокового припинення його повноважень. Інститут президентства є виключно важливим для системи конституційного права України і відіграє ключову роль у системі інститутів державної влади, оскільки саме він є своєрідним стрижнем в механізмі поділу влад та системі стримувань і противаг між гілками влади. Інститут виконавчої влади об'єднує норми конституційного права, які регулюють суспільні відносини, пов'язані зі здійсненням виконавчої влади в Україні. Він визначає конституційно-правовий статус органів виконавчої влади в Україні та їх роль і місце в системі органів державної влади, систему органів виконавчої влади в Україні (Кабінет Міністрів України, міністерства та інші центральні органи виконавчої влади, місцеві державні адміністрації), порядок формування і структуру органів виконавчої влади, їх функції та повноваження.

Інститут судової влади представлений нормами конституційного права, які регулюють суспільні відносини у галузі правосуддя. Цей інститут визначає конституційно-правовий статус судів загальної юрисдикції в Україні, основні принципи судоустрою і судочинства, систему судів загальної юрисдикції, порядок утворення судів і формування суддівського корпусу, їх функції та повноваження, конституційно-правовий статус суддів судів загальної юрисдикції, Вищої ради юстиції України, Державної судової адміністрації та інших органів, що забезпечують функціонування судів загальної юрисдикції.

Інститут конституційної юстиції об'єднує норми конституційного права, що регламентують принципи конституційного судочинства, порядок формування та склад Конституційного Суду України, функції та повноваження Конституційного Суду України та порядок його діяльності, а також юридичну природу актів Конституційного Суду України як єдиного органу конституційної юрисдикції в Україні.

До основних інститутів системи конституційного права України належить інститут адміністративно-територіального устрою України. Конституційно-правові норми цього інституту визначають поняття територіального устрою України, систему адміністративно-територіального устрою України, а також конституційно-правовий статус Автономної Республіки Крим, конституційно-правовий статус міст Києва і Севастополя. Незважаючи на порівняно незначний вміст нормативного матеріалу, цей інститут має виключно важливе значення для правового забезпечення цілісності і недоторканості території України в межах існуючого державного кордону.

Інститут місцевого самоврядування України є єдиним із найбільших за нормативним вмістом інститутів в системі конституційного права України. Він є сукупністю норм конституційного права, що регулюють суспільні відносини, пов'язані з місцевим самоврядуванням. Зокрема, він окреслює загальні засади місцевого самоврядування, систему органів і посадових осіб місцевого самоврядування, порядок формування органів і посадових осіб місцевого самоврядування, форми місцевого самоврядування, функції та повноваження органів та посадових осіб місцевого самоврядування, гарантії місцевого самоврядування тощо.

Поряд з традиційними основними інститутами набувають визнання й інститути загальної частини конституційного права. Уже сьогодні відбувається наукове пізнання таких самостійних інститутів конституційного права, як інститут історії і теорії українського конституціоналізму, інститут Конституції України, інститут системи конституційного права, інститут джерел конституційного права, інститут функцій конституційного права, інститут конституційно-правових відносин, інститут конституційно-правової відповідальності тощо.

Інститути загальної частини конституційного права знаходять свій остаточний цілеспрямований вираз у самому дусі конституційного права як галузі національного законодавства, юридичній науці та юридичній навчальній дисципліні. Враховуючи значення цих інститутів для системи конституційного права, їх сукупність прийнято називати загальною частиною (загальною теорією) конституційного права України.

Окремі основні інститути конституційного права через важливість їх предмета, багатоманітність методів і нормативного вмісту правознавці схильні вважати підгалузями конституційного права. Зокрема, вчені іноді виділяють такі підгалузі (інститути) конституційного права, як гуманітарне право, виборче право, парламентське право, конституційне процесуальне право тощо.

Юридичні властивості інститутів конституційного права України визначаються якостями норм конституційного права України, що об'єднуються в межах цих інститутів.

  1.  Конституційно-правові норми: поняття, структура, зміст, класифікація.

Первинним елементом системи конституційного права України є конституційно-правова норма. Норми конституційного права, будучи складовими системи конституційного права, відображають у своїй сукупності зміст і сутність цієї галузі в цілому.

Одним із перших у незалежній Україні на монографічному рівні дослідив норми конституційного права О. І. Степанюк. Аналізуючи юридичну природу конституційно-правових норм, вчений прийшов до висновку, що під цією категорією слід розуміти прийняте установчою, законодавчою, а іноді судовою і виконавчою владою правило, що опосередковано через поведінку людини регулює політичні відносини, які виникають у процесі організації та здійснення публічної влади, а також відносини цієї влади з громадянином. В. Ф. Мелащенко розумів під конституційно-правовими нормами встановлені чи санкціоновані українською державою правила, які визначають поведінку учасників конституційно-правових відносин у процесі здійснення повновладдя народу України. На думку Ю. М. Тодики, конституційно-правові норми — це загальнообов'язкові правила поведінки, встановлені чи санкціоновані державою для охорони і регулювання державно-правових відносин, які реалізуються через права і обов'язки суб'єктів правовідносин і забезпечуються примусовою силою держави. Схожої точки зору притримуються й інші правознавці. Тривалий час категорія «норма права» існувала в конституційному праві під впливом загальної теорії радянського права, що визначало єдиним і виключним суб'єктом нормотворення державу. Досвід конституційного будівництва в незалежній Україні довів невиправданість такого підходу. На сьогодні пріоритетними суб'єктами конституційної нормотворчості в Україні також визнаються народ України, українська держава та суб'єкти місцевого самоврядування.

Український народ як носій суверенітету і єдине джерело влади в Україні вдало реалізував свої нормотворчі функції через всеукраїнський референдум 1 грудня 1991 р., на якому громадяни України проголосували за підтвердження вищої юридичної сили Акта проголошення незалежності України, раніше прийнятого Верховною Радою Української РСР. Цей приклад довів ефективність солідарної конституційної нормотворчості з боку українського народу та законодавчого органу держави. Держава реалізує свої нормотворчі функції через уповноважених суб'єктів, наділених відповідною компетенцією. Учасниками конституційної нормотворчості є суб'єкти місцевого самоврядування, уповноважені видавати нормативні конституційно-правові акти місцевого значення. Наведені положення слід враховувати при визначенні поняття норми конституційного права.

Отже, норма конституційного права це формально визначене, встановлене чи санкціоноване українським народом, або державою, або суб'єктами місцевого самоврядування правило поведінки чи діяльності, що регулює суспільні відносини, які є предметом конституційного права і забезпечується системою конституційних гарантій.

Водночас, існуючі на сьогодні визначення поняття норми конституційного права України не враховують причинно-наслідкових підходів до детермінації правових явищ. Норма конституційного права визначає не тільки правило цілеспрямованої вольової поведінки або діяльності суб'єктів конституційного права України, а й перебування цих суб'єктів у певному стані чи статусі (режимі), незалежно від їх волі.

Тобто під нормою конституційного права України слід розуміти формально визначене, встановлене чи санкціоноване українським народом або державою, або суб'єктами місцевого самоврядування загальнообов'язкове правило поведінки або діяльності суб'єктів конституційного права, або умови перебування цих суб'єктів у певному стані чи статусі (режимі), незалежно від їх волі.

До загальних ознак норми конституційного права слід віднести такі: по-перше, загальнообов'язковий характер конституційно-правових норм, тобто норма конституційного права є обов'язковою для всіх суб'єктів конституційного права без винятку. По-друге, норми конституційного права є регулятивними, оскільки встановлюють чи санкціонують правило поведінки, що регулює суспільні відносини. По-третє, вони мають формально-визначений характер, тобто, будучи виданою народом, чи державою, чи суб'єктами місцевого самоврядування конкретним приписом мають письмову, документальну форму, яка надає можливості всім суб'єктам конституційного права ясно і точно розуміти її зміст і сутність. По-четверте, норма конституційного права має загальний характер, тобто поширюється на всіх суб'єктів, що стають учасниками правовідносин, передбачених цією нормою. Вона не припиняє свої дії в разі її використання в кожному окремо взятому випадку. По-п'яте, норми конституційного права, на відміну від інших соціальних норм, охороняються державою від порушень, а в разі правопорушення держава має виключну компетенцію застосовувати передбачені чинним законодавством заходи заохочення та примусу.

Норми конституційного права, маючи визначені спільні ознаки, суттєво різняться між собою і можуть бути класифікованими за такими критеріями:

•    предмет правового регулювання;

•    метод правового регулювання; призначення у механізмі правового регулювання;

•    юридична сила;

•    ступінь конкретизації правового припису;

•    характер диспозиції; характер санкції;

•    суб'єкти нормотворення;

•    походження (джерело) норми;

•    дія за колом суб'єктів;

•    територія дії;

•    час дії;

•    гарантованість дії.

Перш за все, норми конституційного права класифікуються за предметом правового регулювання. Відповідно до основних складових елементів предмета конституційно-правового регулювання можна виділити групи норм конституційного права, які регулюють якісно однорідні суспільні відносини і утворюють інститути конституційного права. Тобто класифікація норм конституційного права в цілому збігається з класифікацією інститутів конституційного права.

За змістом слід виділяти норми, що регулюють основи конституційного ладу України, громадянство в Україні, права, свободи та обов'язки людини й громадянина в Україні, форми безпосередньої демократії в Україні, інститут парламентаризму, інститут глави держави, інститут виконавчої влади, інститут судової влади, інститут конституційної юстиції, інститут контрольно-наглядової влади, інститут територіального устрою України та інститут місцевого самоврядування в Україні. Особливим змістом наділені норми конституційного права, що об'єднуються в інститути загальної частини галузі конституційного права.

За методом правового регулювання розрізняють імперативні та диспозитивні конституційно-правові норми. Імперативні норми — це абсолютно визначені норми конституційного права, що передбачають єдиний варіант правомірної поведінки суб'єктів конституційного права. Прикладом такої норми може бути ст. 74 Конституції України «Референдум не допускається щодо законопроектів із питань податків, бюджету та амністії». Диспозитивні норми це норми, що визначають можливість вибору правомірного варіанта поведінки суб'єктами конституційного права. Наприклад: «Всеукраїнський референдум призначається Верховною Радою України або Президентом України відповідно до їх повноважень, встановлених цією Конституцією» (ч. 1 ст. 72).

За призначенням у механізмі правового регулювання виділяють матеріальні та процесуальні конституційно-правові норми. Матеріальні норми це норми, що містять установи, права, обов'язки та заборони поведінки суб'єктів конституційного права. Ці норми визначають принципи конституційного права, основні дефініції конституційного права, правовий статус суб'єктів конституційного права тощо. Прикладом матеріальних норм конституційного права може бути ст. 7 Конституції України: «В Україні визнається і гарантується місцеве самоврядування».

Процесуальні норми це норми, які містять оптимальне правило поведінки суб'єктів конституційного права з метою реалізації ними матеріальних норм. Процесуальні норми, на відміну від матеріальних, містять виключно конкретні правила поведінки для чітко визначеного кола суб'єктів конституційного права. Зокрема, ст. 79 Конституції України регламентує процедуру складення присяги перед вступом на посаду народного депутата України. Норми конституційного права класифікуються за їх юридичною силою. Найвищу юридичну силу мають норми, виражені, насамперед, в Конституції України, вищу юридичну силу мають норми законів, а також акти, безпосередньо наділені силою закону: конституційні нормативно-правові акти Верховної Ради України, Конституційного Суду України. Інші акти є підзаконними: нормативні акти Президента України, органів виконавчої влади, органів судової влади та місцевого самоврядування.

За конкретизацією правового припису норми конституційного права поділяються на норми загального та конкретного змісту. Приписи, що містяться в нормах загального змісту, поширюються на всіх суб'єктів конституційного права. До норм конституційного права загального змісту, у першу чергу, відносяться норми-принципи і норми-визначення (дефініції). Наприклад, ст. 1 Конституції України визначає: «Україна є суверенна і незалежна, демократична, соціальна, правова держава». Тобто ця норма конституційного права містить нормативний припис, що має загальний установчий характер для всього чинного конституційного законодавства України.

Конкретні за змістом норми права, а це більшість конституційних норм, безпосередньо визначають права й обов'язки суб'єктів конституційного права, умови їх реалізації, відповідальність за їх порушення тощо. Для конкретних за змістом норм конституційного права характерним є чітке визначення суб'єкта чи кола суб'єктів, на яких поширюється дія конституційного припису, наприклад: «Контроль за використанням коштів Державного бюджету України від імені Верховної Ради України здійснює Рахункова палата» (ст. 98 Конституції України).

Норми конституційного права також можна класифікувати за властивостями їх складових елементів. Так, за формою вираження характеру диспозиції норми конституційного права виділяють уповноважуючі, забовязуючі та забороняючі.

Уповноважуючі норми конституційного права це норми, що визначають права суб’єктів конституційного права, надані їм для здійснення можливих визначених дій. Наприклад: «Народний депутат України має право на сесії Верховної Ради України звернутися із запитом до органів Верховної Ради України, до Кабінету Міністрів України, до керівників інших органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, а також до керівників підприємств, установ і організацій, розташованих на території України, незалежно від їх підпорядкування і форм власності» (ст. 86 Конституції України).

Зобов'язуючі норми конституційного права — це норми, що визначають обов'язки суб'єктів конституційного права щодо здійснення обов'язкових визначених дій. Зокрема, такі норми визначають обов'язки людини і громадянина України: «Кожен зобов'язаний не заподіювати шкоду природі, культурній спадщині, відшкодовувати завдані ним збитки» (ст. 66 Конституції України»). Забороняючі норми конституційного права — це норми, що визначають обов'язки субєктів конституційного права щодо категоричної необхідності утриматися від визначених дій. Наприклад, «Народні депутати України не можуть мати іншого представницького мандату чи бути на державній службі» (ч. 2 ст. 78 Конституції України).

Норми конституційного права також слід розрізняти за суб'єктами нормотворення. Слід розрізняти три основні суб'єкти конституційного нормотворення: український народ, держава та суб'єкти місцевого самоврядування. Відповідно до ст. 5 Конституції України носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні є народ, який здійснює своє повновладдя безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування. Отже, в широкому значенні український народ має всю повноту влади в державі, в тому числі й виключне право визначати і змінювати конституційний лад в Україні. Це право ні в якому разі не може бути узурповане державою, її органами або посадовими особами (ч. З ст. 5 Конституції України).

Наступним суб'єктом нормотворчості в галузі конституційного права є держава та її органи. Цей суб'єкт представлений сукупністю державних органів, що уповноважені від ім'я держави видавати норми конституційного права відповідно до передбаченої законом процедури. До таких органів слід віднести Верховну Раду України, Конституційний Суд України, Президента України, органи виконавчої влади, органи правосуддя та органи прокуратури.

Учасниками конституційної нормотворчості також виступають і суб'єкти місцевого самоврядування в особі територіальної громади, органів і посадових осіб місцевого самоврядування. Особливий конституційно-правовий статус у системі суб'єктів місцевого самоврядування мають Верховна Рада Автономної Республіки Крим і Рада Міністрів Автономної Республіки Крим. За територією дії прийнято розрізняти загальнодержавні та місцеві конституційно-правові норми. Територія дії норми залежить від предмета правового регулювання, суб'єкта нормотворчості, юридичної сили норми та кола суб'єктів, на яких поширюється дія норми.

За терміном дії розрізняють постійні, тимчасові та виключні норми конституційного права. Час дії норми конституційного права визначається безпосередньо в самому правовому приписі. Однією з ознак норми конституційного права є її стабільність, тож цілком логічно, що більшість цих норм є постійними. Із врахуванням особливої значущості норм конституційного права, що закріплені в розділах І, III, XII Конституції України, в ст.ст. 155-156 передбачено жорстку процедуру внесення змін і доповнень до зазначених розділів.

Тимчасові норми конституційного права діють певний період у чітко визначених хронологічних межах, після чого їх дія припиняється. Такі норми знайшли своє концентроване вираження у Розділі XV Конституції України — «Перехідні положення».

Зокрема, п. 13 Положень зазначає, що протягом п'яти років після набуття чинності Конституцією України зберігається існуючий порядок арешту, тримання під вартою і затримання осіб, підозрюваних у вчиненні злочину, а також порядок проведення огляду та обшуку житла або іншого володіння особи.

Наведена класифікація видів норм конституційного права може бути доповнена й іншими, другорядними критеріями, що дозволять поглибити основні знання про різноманітність їх юридичної природи.

Для виявлення інших юридичних властивостей норми конституційного права необхідно вивчити їх структуру та особливості складових елементів норми конституційного права — гіпотези, диспозиції та санкції.

Під структурою конституційно-правової норми слід розуміти її внутрішній склад, взаємозв'язок трьох її елементів: гіпотези, диспозиції та санкції в їх трьох модифікаціях: «гіпотеза — диспозиція — санкція», «гіпотеза — диспозиція», «диспозиція».

Гіпотеза норми конституційного права —  це елемент структури норми, що визначає умови, правила вольової поведінки та діяльності, які виражаються в мірі дозволеної й належної поведінки суб'єктів конституційного права, або умови перебування цих суб'єктів у певному стані чи статусі (режимі), незалежно від їх волі. Через гіпотезу норми конституційного права абстрактне правило поведінки конкретизується щодо часу, місця, обставин і кола суб'єктів, на які поширюється дія норми конституційного права. Гіпотези конституційно-правової норми містяться в ст.ст. 29, 80, 82, 87, 111 та ін. Конституції України. Зокрема, ст. 111 Конституції України чітко визначає, що Президент України може бути усунений з поста парламентом в порядку імпічменту у разі вчинення ним державної зради або іншого злочину. Тобто ця конституційна норма діє лише по відношенню до Президента України за умови здійснення ним державного або іншого злочину. Диспозиція норми конституційного права — це елемент її структури, що визначає саму модель правил вольової поведінки або діяльності суб'єктів конституційного права, незалежно від їх волі, і містить правовий припис про їх діяльність в умовах, передбачених гіпотезою. Зокрема, ч. 2 ст. 117 визначає: «Акти Кабінету Міністрів України підписує Прем'єр-міністр України». Санкція норми конституційного права — це елемент її структури, що містить правовий припис про міру конституційно-правової відповідальності суб'єктів конституційного права. Санкції норм конституційного права містяться в ст.ст. 56, 60, 62, 81,111 та ін. Конституції України. Наявність санкції надає нових властивостей її диспозиції, але не всі норми конституційного права мають санкції.

Особливістю структури конституційно-правової норми є те, що вона має три модифікації: «гіпотеза — диспозиція — санкція», «гіпотеза — диспозиція», «диспозиція». Не кожна конституційно-правова норма може бути об'єктивно тричленною, а, насамперед, регулятивні й охоронні норми, тоді як більшість норм конституційного права мають установчий характер і не мають санкції або гіпотези; елементи конституційно-правової норми дуже важко вичленити в конкретно об’єктивованій нормі права, оскільки гіпотеза та диспозиція переплітаються і «зливаються» в єдине ціле; санкціям конституційного права притаманне профілактичне, організуюче та виховне призначення, вони застосовуються як прямі, бланкетні та солідарні санкції; нормам конституційного права не завжди тотожна стаття конституційного нормативно-правового акта: одна конституційна норма може бути об’єктивованою в кількох статтях, тоді як одна стаття може вміщувати кілька конституційно-правових норм.


 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

82569. Неделя российского бизнеса как коммуникативный проект 384 KB
  История возникновения НРБ как коммуникативного проекта. Одной из таких технологий является создание специального мероприятия т. Сегодня все больше и больше компаний будь то сегмент IT FMCG социальные проекты или даже государственные программы обращаются к технике создания специального мероприятия для достижения...
82570. АВТОМАТИЧЕСКАЯ ГЕНЕРАЦИЯ АНАЛИЗАТОРОВ ТРАФИКА ЛОКАЛЬНЫХ СЕТЕЙ 419 KB
  В работе реализована идея автоматической генерации анализатора трафика локальной сети на основе ранее собранной статистики трафика в этой сети. Такой анализатор способен выделять из потока пакетов в сети аномальный трафик и извещать о нем администратора (либо сразу блокировать).
82571. Веб-система управления проектами с элементами социальной сети «Freetask» 182.69 KB
  В рамках данной работы разрабатывается программный комплекс сбора и интеллектуального анализа проектов фрилансбирж состоящий из следующих компонентов: Агрегатор проектов с наиболее популярных русскоязычных бирж Нормализатор задачей которого является определение ключевых слов проекта Кластеризатор...
82572. Изучение социальной тревожности у различных групп пользователей сети Интернет 391 KB
  Объект исследования: группы пользователей сети Интернет с различной спецификой использования: люди, работающие с Интернетом в рамках профессиональной и учебной деятельности; пользователи т. н. «социальных сервисов» (социальные сети, службы мгновенных сообщений, онлайн-дневники); игроки в онлайн-игры.
82573. Система визуального проектирования документации семейств программных продуктов 372.1 KB
  Техническая документация продуктов, составляющих семейство, может иметь значительный объём, при этом требования к качеству документации бывают весьма высокими. В таких случаях и разработка, и поддержка этой документации в актуальном состоянии являются чрезвычайно трудоёмкими процессами.
82574. Стратегии эффективного позиционирования корпоративных интересов в сети Интернет 949.5 KB
  Однажды и я вполне осознанно стал одним из них. Несколько лет назад, покупая утром по привычке известное спортивное издание «Спорт-Экспресс», я вдруг осознал, что делаю это абсолютно напрасно - существующая интернет-версия содержит идентичные материалы и даже больше.
82575. ОЦЕНКА ЭФФЕКТИВНОСТИ ИНВЕСТИЦИЙ В СТРОИТЕЛЬСТВО ВОЛОКОННО-ОПТИЧЕСКОЙ ЛИНИИ СВЯЗИ (ВОЛС) 329.5 KB
  Последовательность расчёта показателей при оценке коммерческой эффективности Расчёт показателей при оценке коммерческой эффективности инвестиционного проекта строительства ВОЛС включает следующие составляющие в определённой последовательности.
82576. Техническое обслуживание и ремонт автомобильного транспорта 485 KB
  На практике часто получается, что фактический пробег автомобилей за отчётный период значительно отличается от планового. В этом случае необходимо пересчитать плановые задания по количеству и объёму технических воздействий на фактический пробег автомобилей.
82577. Расчет электроснабжения подземных горных работ 1.5 MB
  Задача данного курсового проекта – расчет электроснабжения подземных горных работ, а также закрепление знаний и умений, полученных в процессе изучения дисциплины, получение и приобретение навыков для решения инженерных задач связанных с будущей профессиональной деятельностью.