40936

€œІсторія створення Міжнародного олімпійського комітету

Лекция

Физкультура и спорт

Роль П’єра де Кубертена у відродженні сучасних Олімпійських ігор. Роль П’єра де Кубертена у відродженні сучасних Олімпійських ігор. Відродженню сучасних Олімпійських ігор світ зобов’язаний в першу чергу енергії та наполегливості історика літератора педагога соціолога барона П’єра де Кубертена. П’єр Фреді барон де Кубертен народився у Парижі 1 січня 1863 року в багатій сім’ї французького живописця.

Украинкский

2013-10-22

92.5 KB

17 чел.

Лекція на тему:

“Історія створення Міжнародного олімпійського комітету (МОК)”

1. Роль П’єра де Кубертена у відродженні сучасних Олімпійських ігор.     

2. Організація Конгресу 1894 р. Рішення Конгресу.

3. Створення Міжнародного олімпійського комітету,

його склад.

4. Зміст олімпійської Хартії.


1. Роль П’єра де Кубертена у відродженні сучасних Олімпійських ігор.

Відродженню сучасних Олімпійських ігор світ зобов’язаний в першу чергу енергії та наполегливості історика, літератора, педагога, соціолога, барона П’єра де Кубертена.

П’єр Фреді барон де Кубертен народився у Парижі 1 січня 1863 року в багатій сім’ї французького живописця. Один з його предків із давнього італійського роду Фреді служив французькому королю Людовику XI і одержав у 1471 році титул барона, другий - в 1567 році придбав поблизу Парижа маєток Де Кубертен, а разом з ним і нове ім’я, котре у подальшому стали носити його нащадки.

У дитинстві П’єр любив займатися спортом - верховою їздою, фехтуванням, веслуванням. В дитинстві з батьками та в юнацькі роки він багато подорожував. Відвідав Італію, Німеччину, Австрію, Швейцарію, США. В Англії він ознайомився з філософськими і педагогічними роботами Томаса Арнольда - основоположника англійської системи спортивного ігрового методу фізичного виховання.

П’єр де Кубертен навчався в Паризькому ліцеї і в воєнній школі в Сен - Сірі. В Паризькому університеті він одержав звання бакалавра мистецтв, науки і права, потім продовжив навчання в Вільній школі політичних наук в Парижі, де познайомився з французькою філософією та історією англійської освіти. За період навчання на нього великий вплив справив професор Карон, який викладав грецьку мову, історію Давньої Греції і Римської імперії. Відкинувши можливість легкої військової кар’єри, яка відповідала б його суспільному становищу, Кубертен вирішив присвятити свою діяльність освітній реформі у Франції. При цьому він спирався на знання, які одержав за час навчання, а також досвід подорожувань по країнах Європи та Північної Америки. Дорогу до звеличення Франції молодий П’єр де Кубертен бачив у освіченні та розвитку кращих людських якостей у французів.

Без сумніву політичні події, які проходили в Європі, і в першу чергу поразка Франції у війні з Прусією, надали, великого впливу на виховання та погляди Кубертена. Це був період заходу Франції як великої держави. Німецька нація виходила на світову арену. Її система освіти здалася кращою.

Американський дослідник Олімпійських ігор Білл Генрі (1981) так описував цей період життя Кубертена: “Час, коли юний Кубертен був натхненним ідеєю відродження Олімпійських ігор, був післявоєнним. Франція програла війну 1870 р. Німеччині. Як і багато інших молодих французів, він починав життя розчарованим, незадоволеним тими можливостями, які відкривалися перед ним”.

Це була людина, не звагаючи на маленький ріст, великої енергії з ясною і чіткою мовою і сміливими ідеями. Так сучасники характеризували Кубертена.

Молодий Кубертен бачив шлях звеличування Франції у всебічній освіті, у розвитку кращих людських якостей французів. Тому він і звернув свою увагу на Великобританію, яка продовжувала стояти у голові величезної імперії. І він задавався метою вивчити рухові сили англійського суспільства, і перед усим педагогічну спадщину Т. Арнольда, який сприяв вирішальному впливу на формування його філософських концепцій.

Томаса Арнольда (1795 - 1842) справедливо визначають основоположником сучасної системи фізичного виховання. За 14 років роботи в коледжі м. Регбі Т. Арнольд зумів створити принципово нову систему виховання, центральною частиною якої став спорт і фізичне виховання. Він був переконаний, що спорт є ефективним засобом підготовки молоді до життя дорослої людини. Центральною ідеєю педагогіки Т. Арнольда стало використання вироблених чітких правил спортивних змагань, взаєвідносин у спортивних командах, заснованих на принципах колективізму, взаємодопомоги і чесної гри, які реалізувались в умовах організованого фізичного виховання і спорту. Поруч з крикетом, веслуванням, регбі, футболом в спортивне життя молоді поступово надходили плавання, фехтування, бокс та інші види спорту. Спортивна система розвивалась у тісному взаємозв’язку з педагогікою.

У 1886 - 1887 роках П’єр Кубертен надрукував декілька статей з проблем фізичного виховання. Пізніше ним були видані роботи “Виховання в Англії”, “Англійське виховання У Франції”, “Психологія спорта”, “Нові форми фізичного виховання”, “Фізична освіта”, “Коментарі з давньогрецького спорта”, “Чому я відродив Олімпійські ігри”, “Ода спорту” та ін. На відміну від своїх багатьох співвітчизників П’єр Кубертен пропонував не копіювати зарубіжний спорт, абудувати на його основі щось нове, наприклад, відмовитись від воєнізованого виховання молоді на базі німецької гімнастики.

Урядом Франції Кубертену було доручено вивчити структуру освіти в передових країнах і розробити рекомендації по вдосконаленню французької системи фізичного виховання. Кубертен виконав це завдання і вніс пропозиції по кардинальній зміні системи виховання і освіти в країні.

Основним резервом удосконалення системи виховання молоді у Франції Кубертен визнавав обов’язковий перегляд відношення до фізичного виховання як важливішого фактора укріплення здоров’я нації. Він відмовився від німецької системи фізичного виховання як надмірно грубої і воєнізованої. Кубертен рекомендував перейти на удосконалений варіант англійської системи, орієнтованої на ігри і рекреаційні види діяльності.

Завдяки глибокому дослідженню впливу рухової активності і спорту на здоров’я, культуру, освіту і виховання людей в різних країнах Кубертен сформував своє відношення до спорту не тільки як до засобу виховання та освіти, а також як до фактору розвитку міжнародного співробітництва, укріплення миру і взаєморозуміння між народами. Формуванню такого відношення до спорту Кубертену допомогло не тільки вивчення стану фізичного виховання і спорту кінця XIX ст., але й історичні дослідження розвитку систем фізичного виховання і спорту в різних країнах. Найбільш близькими для Кубертена були ідеї давніх греків, реалізованих в системі виховання, в різних спортивних змаганнях, найбільш значними з яких були Ігри давньогрецьких Олімпіад.

П’єр де Кубертен запропонував французькому уряду свою олімпійську ідею, першим кроком в реалізації якої повинно було стати розгортання широкої системи міжнародних змагань як основи для розвитку міжнародного співробітництва, протидії розбрату між країнами. Однак заклики Кубертена були досить холодно прийняті у Франції. Йому довелося відстоювати і пропагувати свої ідеї в інших країнах Європи і США.

Проект Кубертена по відношеню Олімпійських ігор був привабливим і прийнятним для багатьох національних спортивних федерацій, які домагалися впливати на розвиток окремих видів спорту. Також олімпійська ідея була принадна для державних органів країн, які зацікавились допоміжним механізмом виразу державної політики і підвищення національного престижу.

1 липня 1888 року на засіданні Комітету з упровадження фізичних вправ при Міністерстві освіти Франції Кубертен висловив основні принципи ідеї відродження Олімпійських ігор. Ця ідея одержала схвалення, але не більш, тому що роль Комітету склалась тільки у створенні основ олімпійського руху.

Кубертен був діяльною людиною з неабиякими організаторськими здібностями. Він урахував невдатний досвід греків у проведенні змагань 1859 - 1889 рр. і вирішив залучити до організації відродження Олімпійських ігор видатних спортивних діячів ряду країн, щоб з самого початку придати олімпійському руху міжнародний характер. З цією метою у 1889 - 1890 рр. він веде численне листування з спеціалістами різних країн, організує міжнародні змагання з різних видів спорту, приїздить до США і Великобританії з робочими завданнями. Уперше Кубертен відвідав США у 1889 році як учасник науково - практичної конференції з питань фізичного тренування. Після цього в 1890 році він організував в Парижі Міжнародний науковий конгрес з аналогічних питань. Нотатки з цього конгресу підвищили популярність Кубертена і дозволили йому установити тісний зв’язок з спортивними організаціями Англії і Північної Америки. У цей же час створюється Спілка спортивних товариств Франції, де був обраний першим генеральним секретарем П’єр де Кубертен. У 1892 році на Асамблеї Спілки здійснилась історична дискусія про спорт. Кубертен виступив з доповіддю “Фізичні вправи в сучасному світі”. Це був по суті його перший крок до інтернаціоналізації спорта, його перша публічна пропозиція про відродження Олімпійських ігор.

Відвідування США і Великобританії дало змогу Кубертену знайти активних прихильників відродження Олімпійських ігор. Це були доктор Уільям Пені Брукс - засновник Олімпійського товариства Мач Венлок (1890 р.) і Національної олімпійської асоціації (1895 р.); Уільям Слоен - професор політичних наук в Пристоні, який користувався великим авторитетом в університетських колах, котрі керували розвитком спорту в Америці; Чарльз Герберт - переможець багатьох змагань 70-х років XIX сторіччя з бігу і веслування, в подальшому значний організатор спорту, поборник олімпійської ідеї і створення міжнародних федерацій. Кубертен високо цінував діяльність цих людей.

Йдучи до своєї мети, Кубертен активно займався і практичними справами. У жовтні 1892 році він запросив до Франції команду англійських веслувальників (англійці в той час були першими у веслувальному спорті). Потім Кубертен розпочав підготовку французьких спортсменів до веслувальної регати в Хенлі (1893 р.).

На протязі 1890 - 1892 рр. Кубертен та його сподвижники активно займались впровадженням фізичного виховання у французьких школах. В 1890-ті роки Кубертен ідейно зійшовся з домініканським священником Генрі Мартіном Дідоном (1840-1900), який в останні роки свого життя очолював домініканський ліцей в Парижі. В цьому ліцеї вони разом випробували різні спортивні програми. Саме тут над входом в ліцей можна було прочитати латинський вислів “Швидше. Вище. Сильніше.”

В період з 1891 по 1894 рр. на основі складеного англо - американсько - французького союзу. Кубертен поширив спортивний обмін і розповсюдження ідеї відродження Олімпійських ігор. Він провів багато зустрічей, де пропагував свої ідеї та збагачував число їх прихильників.

2. Організація Конгресу 1894 р. Рішення Конгресу.

Після Асамблеї Спілки спортивних товариств Франції в 1892 р. Кубертен остаточно переконався у необхідності розвитку олімпійської ідеї не в національному, а в міжнародному масштабі.            

За допомогою англійського і американського атлетичних союзів Кубертен створює Комітет з підготовки до скликання установчого конгресу.

Процесу відродження Олімпійських ігор і створення Міжнародного олімпійського комітету (МОК) сприяв цілий ряд факторів, серед яких слід назвати бурхливий розвиток зв’язку і транспорту, що полегшувало обмін матеріальними і духовними цінностями між народами; проведення всесвітніх промислових і торгових ярмарок, конференцій; виникнення міжнародних організацій, в тому числі і спортивних.

П’єр де Кубертен добре розумів, що на початку 1890-х років у світі з’явились об’єктивні передумови, які спряли відродженню Олімпійських ігор. В своїй роботі “Олімпійські ігри 776 р. до н.е. - 1896 р. він писав: “XIX століття було свідком того, що повсюди пробуджується інтерес до фізичних вправ: на початку століття - в Німеччині, Швеції, в 50-х в Англії, в кінці XIX ст. - в США і Франції. В той же час великі відкриття - залізниця і телеграф скоротили відстань, і люди почали жити по - новому; раси проникли одна в другу, краще пізнали одне одного, і кожній з них захотілося порівняти себе з іншими”.

У січні 1894 р. Кубертен розіслав запрошення і програму конгресу багатьом зарубіжним спортивним клубам. Він персонально запросив У. Слоена з США, Ч.Герберта з Англії, В. Бланка з Швеції, Ф. Кемені з Угорщини. На жаль його зусилля не одержали практичної підтримки у самій Франції. Були й відмовлення від участі в конгресі за націоналістичними мотивами. Представники Австралії і Японії письмово підтвердили своє приєднання до установчого конгресу.

16 червня 1894 р. у великому залі Сорбонського університету (Париж) зібралось біля 2000 осіб. В запрошеннях був зроблений напис “Конгрес відродження Олімпійських ігор”. Присутніми були 79 делегатів від 49 спортивних організацій 12 країн, представники США, Італії, Іспанії, Франції, Греції, Угорщини, Англії, Росії та ін. Дуже високо оцінив Кубертен роль в організації Конгресу У. Слоена і Ч. Герберта.

Пізніше П`єр де Кубертен в “Олімпійських мемуарах” писав: “Дата початку конгресу наближалась, але все залишалось таким, як і раніш. Здавалось я зібрав навколо себе невеликий оркестр, який пильно слідкуючи за мною, чекав сигналу починати, але не знав точно, що необхідно грати. Я сконцентрував всі свої зусилля на церемонії відкриття і хорового виконання (вперше) гімна в честь Аполона який було знайдено в руїнах Дельфи. Руку допомоги мені протягнув Габріель Форе.

Несподівано назва конгресу змінилась. На запрошувальних листах, одного з яких можна побачити в Олімпійському музеї в Лозанні, з`явились слова “Конгрес за відродження Олвімпійських ігор”. В розкішно оформленому головному амфітеатрі Сорбонни (нової Сорбонни на цей раз), який було прекрашено роботою французького живописця Тові де Шаванна “Священний гай”, після академічного виступу барона де Корселя, в проміжку чудовою одою Жана Екарда та майстерним коментарем Теодора Рейнаха виконання священого музичного твору зробило необхідним атмосферу серед величезної аудіторії. Тонке почуття охопило весь амфітеатр, немов антична евритмія прийшла до нас з далекого минулого. Дух емінізму просочився в величезний зал. Цей момент передумовив успіх конгресу. Тепер я знав, що не хто проголосує проти відродження Олімпійських ігор”.

Відроджуючи Олімпійські ігри Кубертен багато чого почерпнув з істрорії організації і проведення давньогрецьких Ігор. Він надав давнім звичаям характер джерела натхнення, щоб вони краще могли служити сучасному світу. Кубертен майже детально розробив організацію і процедуру проведення Олімпійських ігор. Він доповнив їх елементами, які були необхідні в сучасних умовах. Це передусім інтернаціональний характер Ігор; також включення в програму змагань більшої кількості видів спорту; добровільна участь спортсменів - аматорів в Іграх та ін.

Делегати конгресу працювали у двох секціях. В першій секції обговорювалась проблема аматорства. В результаті обговорення перемогла точка зору Кубертена, котрий завжди виступав проти перетворення спортсменів високої кваліфікації у циркових виконавців. Пізніше в своіх “Олімпійських мемуарах” Кубертен наводить вісім пунктів проекту програми, які до того ніде не друкувались:

“1. Поняття аматора: основні дефініції. - Можливість та доцільність міжнародного визначення.

2. Тимчасове усунення, дискваліфікація і рекваліфікація. - Мотивовані фактори і засоби їх перевірки.

3. Доцільно чи ні зберігати різницю між видами спорту з точки зору аматорства, особливо по відношенню до перегонів (чоловіки) і стрільби по летючій мішені? - Можливо чи ні одному і тому ж спортсмену бути професіоналом у одному виді спорту і аматором - у другому?

4. Про речі мистецтва, які вручаються як призи. - Чи слід установити мету їх вартості? - Які міри слід уживати відносно тих, хто продає призові речі мистецтва?

5. Легітімізація грошових засобів, які одержані від збору за допуск на спортивні майданчики. - Можливо чи ні ці засоби розподілити між клубами і між спортсменами? Можливо чи ні використовувати для компенсації подорожніх витрат? Яку найбільшу суму зможуть одержати члени команд як компенсацію від клубу суперників чи від свого клубу?

6. Застосовується чи ні загальне визначення аматора до усих видів спорту? - Чи включає воно спеціальні обмеження відносно велосипедного спорту, веслування, атлетики та ін?

7. Парі. - Чи сумісно це з аматорством? - Міри захисту проти його розповсюдження.

8. Про можливість відродження олімпійських ігор. - За якими умовами воно можливо?”

Остаточна програма, опублікована на початку 1894 р., була більш деталізованою.

На засіданнях другої секції обговорювалась концепція олімпізму.

Напередодні відкриття конгресу була надрукована стаття Кубертена “Відродження Олімпійських ігор”, де чітко викладались принципи і ідеали олімпізму. Обговорення велось в основному за тими пунктами, які визначів в своїй статті Кубертен:

1. Як і давні фестивалі, сучасні Олімпійські ігри слід проводити кожні 4 роки.

2. Відроджені Ігри (на різницю від давніх Олімпіад) будуть сучасними і міжнародними. До них війдуть ті види спорту, які культивуються у XIX ст.

3. Ігри проводимуться для дорослих.

4. Буде введено точне визначення поняттю “аматор”. Кошти будуть використовуватись тільки для організації Ігор, будівництва споруд та проведення урочеств.

5. Сучасні Олімпійські ігри повинні бути “пересувними”, тобто проводитись у різних країнах.

В “Олімпійських мемуарах” Кубертен писав:

“Стосовно Олімпійських ігор, усі прийняли мою пропозицію майже без обговорень. Конгрес затвердив один за одним фундаментальні принципи: 4-річний інтервал, виключно сучасний характер видів спорту, недопущення дитячих змагань. Вікелас і представник Швеції Берг хотіли включити змагання для дітей, що за моєю думкою було б непрактичним і небезпечним, і, нарешті, прийнято рішення про Міжнародний комітет - постійний в своїй основі і стабільний за складом - члени його повинні були стати представниками Олімпізму у своїх країнах”.

Перші Ігри було вирішено провести в Афінах, столиці Греції, в знак пошани Давньогрецьким Олімпіадам.

3. Створення Міжнародного олімпійського комітету, його склад.

Одним з найважливіших результатів конгресу 1894 р. було без сумніву створення Міжнародного олімпійського комітету (МОК), члени якого були зобов’язані пропагувати принципи сучасного олімпізму і представляти МОК у своїх країнах.

При складенні списку кандидатів у члени МОК Кубертен піклувався наперед усім про те, щоб ця міжнародна організація була по справжньому інтернаціональною. І не випадково в назві стоїть спочатку “міжнародний”, а потім вже “олімпійський”. Свої думки при відборі в члени МОК Кубертен висловив у своїх “Олімпійських мемуарах”: “Я одержав повну своюоду у відборі членів МОК. Запропоновані кандидатури затверджувались без яких-небудь виправлень; список включав: Вікеласа (для Греції), Калло і мене (для Франції), генерала Бутовського (для Росії), полковника Балька (для Швеції), професора Слоена (для США), Іржі Гута (Богемія), Фр. Кемені (Угорщина), Ч. Герберта і лорда Емптхіла (для Англії), професора Зубіаура (для Аргентини) і Л.А. Каффа (для Нової Зеландії); для Італії та Бельгії були призначені граф Луччезі Паллі і граф Макс де Бусьє. Мало хто звернув увагу на те, що обрав майже виключно відсутніх членів. Оскільки їх імена фігурували у довгому списку “почесних членів конгресу”, то всі думали, що це найвідданіші прихильники діла. На самому початку мені потрібен був простір, адже дуже багато конфліктів могло б виникнути. Одним будь-якою ціною заманеться стати у влади, іншим - скористуватися доброю нагодою для здобуття будь-яких благ і т.і. Така природа людини”. Тут Кубертен розкривається як гарний психолог і знавець людських душ.

Однак у подальшому багато з перших членів МОК практичною діяльністю довели свою відданість ідеям міжнародного відродження Олімпійських ігор. Дійсно, без допомого своїх друзів і однодумців Кубертену навряд чи удалось відродити Олімпійські ігри.

Одним з найближчих соратників був Є. Калло, який очолював Спілку гімнастичних товариств Франції, а з 1894 по 1909 рр. виконував функції скарбника МОК. Давній друг Кубертена Ф.Кемені-редактор “Угорської педагогічної енциклопедії, автор багатьох статей з проблем освіти і фізичного виховання. В. Бальк у 1893 р. був обраний президентом Міжнародної спілки ковзанярів ( у роботі конгресу він брав участь і як директор Центрального інституту гімнастики Стокгольму, і як президент Гімнастичної спілки Швеції). Що стосовно Олексія Бутовського, то він познайомився з Кубертеном ще в 1892 р., коли вивчав досвід викладання гімнастичних і атлетичних дисциплін у навчальних закладах Швеції, Данії, Німеччини. Бельгії і Франції. У своїй книзі “Тілесні вправи у Франції”, О. Бутовський дає цінну інформацію для російської громадськості про зародження і розвиток шкільного спорту у Франції, яку він узяв з робот Кубертена і при особистих зустрічах з ним.

Слід відмітити, що в перших офіційних бюлетенях МОК не було ніякої інформації, яка б відносилась до Міжнародного олімпійського комітету як до організації. Одним тільки з виявлених докуметів є складений і відредактований Кубертеном текст про порядок діяльності МОК, який в подальшому у докладному викладенні з’явився у версії уставу міжнародного олімпійського комітету, датований 1908 р.

Для розширення членства в МОК була розроблена система самопоповнювання його складу, коли нові кандидати не делегуються своєю країною, а обираються самим МОК. Ця система діє і по сей час.

Конгрес закінчився трумфально. Під час заключного засідання 23 червня 1894 р. було висловлено багато промов, записи яких, на жаль, не збереглись. Однак промова Кубертена дійшда до нас у письмовому виді. Ось що він сказав:

“Ми представники міжнародного спорту і ми одностайно проголосували за відродження ідеї, якій більш двох тисяч років. Ця ідея примушує частіш битись серця людей, стимулюючи найбільш благородні і життєві інстинкти... Деякі прихильники старої школи голосили, що ми провели наше засідання у самому серці Сорбонни. Вони добре знали, що ми бунтарі і що ми на наших засіданнях дойдемо до того, що зруйнуємо структуру їх застарілої філософії. Це правда, джентельмени! Ми - бунтівники, і ось чому представники преси, які завжди підтримували благородні революції, зрозуміли нас і допомогли нам, за що я їм сердечно дякую.

Я перепрошую, джентельмени, за мою риторику і за те, що я підняв вас до найвеличніших висот. Якщио я буду продовжувати, то шампанське може випаритись, залишивши скуку. Тому я знову пропоную тост. Я підіймаю мій бокал за олімпійську ідею, яка подібно променю всемогутнього сонця, пройняла млу століть, щоб осяяти передодень XX віку радістю і надією”.

Однак на думку істориків спорту, МОК на протязі перших років свого існування працював не досить активно. Ось що писав про це П’єр де Кубертен у 1934 р. в місті до американського історика Білла Генрі: “Складно собі уявити, як повільно створювався МОК. Він практично не розпочинав активні дії майже до початку XX ст. Його члени були друзями, які збирались навколо мене з усією своєю байдужістю та приємними усмішками. Якщо зважати на суспільну думку, то зовсім нічого не сталося”. Далі Кубертен визнає, що в цей період розвиток олімпійзму був досить штучним.

4. Зміст олімпійської Хартії.

На конгресі 1894 р. було прийнято основний документ - олімпійську Хартію. В цьому документі було зафіксовано слідуюче:

“1. В інтересах моралі Міжнародний конгрес та окремі країни уважають необхідним відродити на міжнародній основі олімпійські ігри в сучасній формі, але з дотриманням давніх традицій.

2. До участі в Іграх слід запрошувати спортивні об’єднання усіх країн. Кожна країна може бути представлена тільки своїми громадянами. Перед олімпійськими іграми, які будуть святкуватись кожні чотири роки, окремі країни повинні проводити відбіркові або попередні змагання, з тим щоб їх представляли тільки кращі спортсмени.

3. До програми міжнародних олімпійських ігор будуть уведені такі види спорту:

а) атлетичні: біг, стрибки, метання диску, важка атлетика;

б) водні види спорту: парусний спорт, веслування, плавання;

в) ковзанярський спорт, фехтування, боротьба, бокс, кінний спорт, спортивна стрільба, гімнастика, велоспорт.

4. За виключенням фехтування, у всіх видах спорту в олімпійських змаганнях можуть приймати участь тільки аматори. Ті, для кого спорт є професією, не можуть приймати участь у змаганнях”.

(У додатку до протоколу параграфі відносно аматорства говорилось слідуюче: “До змагань не допускаються ті, хто професійно займається спортом, також ті, хто одержував у минулому або одержуе зараз грошові винагороди за зайняття спортом. Саме тому на міжнародних олімпійських іграх ніколи неможна назначати грошові призи, але можна вручати тільки почесні нагороди”.)

5. Комітет, який відповілає за організацію олімпійських ігор, має право не допускати до участі у змаганнях тих, хто коли-небудь виступав проти олімпійської ідеї чи проти ідеї сучасних олімпійських ігор.

6. Для легкоатлетів необхідно організувати головне змагання під назвою п’ятиборство”.

Згідно з Харією, на МОК покладались такі завдання:

1. Забезпечення регулярного проведення Ігор.

2. Піклування про те, щоб Ігри були гідними їх славної історії та високих ідеалів.

3. Заохочення зростання числа організацій, які сприятимуть проведенню змагань спортсменів - аматорів.

4. Керівництво аматорським спортивним рухом і сприяння поглибленню дружби між спортсменами.

Таким чином, відродження олімпійської ідеї, на яке було витрачено стільки зусиль, вступило в період конкретної реалізації.                                                                  

 

Література основна:

1. Платонов В.Н., Гуськов С.И. Олимпийский спорт: Учебник. - Книга 1. - К.: Олимпийская литература, 1994. - 76 - 88 С.; 313 - 324 С.

Література додаткова:

1. Кружило Г.Г. История Олимпийских игр: от древних к современным (метод. пособие). - Запорожье, 1997. - 14 - 24 С.                                

2. Кулинко Н.Ф. История и организация физической культуры. - М.: Просвещение, 1982. - 163 - 166 С.

3. Кун Л. Всеобщая история физической культуры. - М.: Радуга, 1982. - 218 - 237 С.

4. Пьер де Кубертен. Олимпийские мемуары /Под ред. В. Петровского. - К.: Олимпийская литература, 1997. - 5 - 27 С.

5. Столбов В.В. История физической культуры. - М.: Просвещение, 1989. - 237 -

241 С.


 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

30706. Новая социалистическая «волна» в Западной Европе: приход к власти лейбористов в Великобритании, социалистов во Франции, социал-демократов в Германии (опыт 1990-х гг.) 27.5 KB
  Германия В Западной Германии СоцДемокрПартГерм выиграла выборы в ФРГ в 1969 и находилась у власти до 1982 правительства в эти годы возглавлял Вилли Брандт а затем с 1974 Гельмут Шмидт. Вначале СДПГ выступала против перевооружения Западной Германии и вступления её в НАТО но впоследствии её позиция резко изменилась. В советском секторе оккупации где впоследствии была провозглашена ГДР СДПГ и Коммунистическая партия Германии объединились в Социалистическую единую партию Германии.
30707. Буржуазно-демократические революции в Германии, Австрии, Венгрии (1918): общее и особенное 23.5 KB
  Вслед за Германией буржуазнодемократические революции начались в Австрии и Венгрии что привело к свержению монархии и провозгласило республику во главе с коалиционным правительством и с буржуазнодемократическими правами и свободами. В Венгрии была объявлена республика а потом ее провозгласили Советской республикой по примеру России но она не сумела удержать власть и распалась в 1919 г. в Венгрии была установлена авторитарная диктатура и она была провозглашена монархическим государством.
30708. Политика правящих кругов и усиление левой оппозиции во Франции (1919 – 1923 гг.) 22.5 KB
  В отношении рабочего класса применялась политика уступок которые чередовались репрессиями. Политика правящих кругов также отразилась и на политическом уровне – впервые были проведены выборы в парламент и объединение в Национальный блок целью которого стала борьба с большевизмом.
30709. Проблемы антифашистской борьбы в Европе 1920 – 1930 гг 23.5 KB
  В 1935 во Франции был создан Народный фронт в состав которого вошли как коммунистические и социалистические партии так и левобуржуазные политические организации. Народный фронт представляет собой политический союз который как правило объединяет левые и центральные силы для осуществления противодействия правым силам представителей власти. Основной целью возникновения народных фронтов стала борьба за защиту экономических интересов рабочего класса и противопоставление войне и фашизму. Самый первый народный фронт был образован во...
30710. Основные тенденции и итоги развития Европейского Сообщества в 1990-е 23.5 KB
  ЕЕА провозгласил создание Европейского Союза на основе существующих Сообществ и углубление компетенции союза ЕС в области координации экономической валютной социальной политики социальноэкономического сплочения исследований и технологического развития защиты окружающей среды а также развитие европейского сотрудничества в области внешней политики. Амстердамский договор 1997 подтвердил основные цели Союза и дополнил раздел общей внешней политики и политики безопасности. При анализе политики Европейского Союза...
30711. Создание и основные направления деятельности антигитлеровской коалиции 24 KB
  Черчилль и США – Рузвельт заявили о своем желании оказать помощь Сов. Великобритания и США подписывают Атлантическую Хартию о совместных действиях против Гитлера СССР присоединилась к ней. Нападение Японии на США ускорило формирование Антигитлеровской коалиции. В декабре 1941 США официально вступает во 2у мировую войну.
30712. Парижская мирная конференция и ее решения. Версальский мирный договор 24 KB
  Возглавлял конференцию – Климансо присутствовали лидеры ведущих стран ЛлойдДжордж Великобритания Вильсон США и др. Но главные решения принимались в узком кругу сначала пяти государств Франция Великобритания США Италия Япония а затем только трех Франции Великобритании США таким образом сохранялась практика тайной дипломатии т. Американский конгресс не утвердил вступление США в эту организацию. Франция и Италия – за военное давление на Сов России; Великобритания и США – более осторожны за переговоры.
30713. США динамика развития в двухполюсном мире 31 KB
  Вторая мировая война стимулировала быстрое экономическое развитие США. Изменилась отраслевая структура экономики США успешнее решались проблемы занятости населения. В первые послевоенные годы в США была успешно проведена конверсия военного производства. С конца 40х годов устойчивый и непрерывный экономический рост стал отличительной особенностью функционирования экономической системы США.
30714. Противоречия Версальско-Вашингтонской системы международных отношений 26.5 KB
  Франция требовала вернуть им Эльзас и Лотарингию установить контроль за промышленным Рурским районом претендовали на германские колонии в Африке и Средиземноморье и т. Великобритания – хотели сохранить единство Германии установив контроль над её экономикой.