40994

Міжнародні фінансові потоки

Лекция

Мировая экономика и международное право

Офшорні зони в системі світових фінансових центрів. Міжнародні фінансові потоки Міжнародні фінансові потоки являють собою сукупність фінансових операцій об’єктом яких є грошовий капітал. Типи міжнародних фінансових потоків можна класифікувати за такими ознаками: вид економічної діяльності згідно зі структурою платіжного балансу економічні взаємовідносини між нерезидентами строки виконання фінансових операцій форма власності щодо джерел фінансових потоків. Основними каналами руху фінансових потоків є: валютнокредитне і розрахункове...

Украинкский

2013-10-22

105.5 KB

11 чел.

Лекція 15. Світова фінансова система………………….……………...............

15.1. Міжнародні фінансові потоки………………………………………………

15.2. Світові фінансові центри……………………………………………….

15.3. Офшорні зони в системі світових фінансових центрів……………..

15.1. Міжнародні фінансові потоки

Міжнародні фінансові потоки являють собою сукупність фінансових операцій, об’єктом яких є грошовий капітал.

Ці потоки обслуговують міжнародну торгівлю товарами, послугами і перерозподіл капіталів між країнами.

Типи міжнародних фінансових потоків можна класифікувати за такими ознаками: вид економічної діяльності згідно зі структурою платіжного балансу, економічні взаємовідносини між нерезидентами, строки виконання фінансових операцій, форма власності щодо джерел фінансових потоків.

Основними каналами руху фінансових потоків є:

  •  валютно-кредитне і розрахункове обслуговування купівлі-продажу товарів і послуг;
  •  іноземні інвестиції в основний і оборотний капітал (ПІІ);
  •  операції з цінними паперами та різними фінансовими інструментами;
  •  валютні операції;
  •  допомога країнам, що розвиваються, і внески держави в міжнародні організації.

Обсяг та напрями фінансових потоків залежать від різних чинників. До них, належать:

1) стан світової економіки;

  1.  зниження торговельних бар`єрів;
  2.  різні темпи економічного розвитку країн (синхронність чи асинхронність в економіках провідних країн);
  3.  структурна перебудова економіки тієї чи іншої країни;
  4.  диференційований розрив темпів інфляції та рівня відсоткових ставок;
  5.  випереджаюче зростання міжнародного руху капіталу  порівняно з міжнародною торгівлею. Це відбивається на розмірах міжнародних фінансових ринків;
  6.  перехід промислово розвинутих країн від трудоємного до наукоємного виробництва;
  7.  зростання диверсифікації діяльності ТНК, у тому числі міжнародного інвестування у спільні підприємства;
  8.  зростання дефіцитів платіжних балансів унаслідок незбалансованості міжнародних розрахунків.

Міжнародні фінансові потоки спрямовуються у ті сфери та регіони світу, де на них відчувається найбільший попит та є можливість отримати найбільший прибуток.

Рух фінансових потоків (у грошовій формі, у вигляді різного роду фінансово-кредитних інструментів) здійснюється через банки, спеціалізовані фінансово-кредитні установи, фондові біржі, які формують світовий фінансовий ринок.

Фінансові потоки досягають величезних розмірів. За деякими оцінками, щоденні операції на світових фінансових ринках у 50 разів перевищують операції світової торгівлі.

Світовий фінансовий ринок традиційно поділяється на міжнародні валютні ринки, міжнародні ринки боргових зобов`язань, міжнародні ринки цінних паперів, кожний з яких включає євроринок (ринки євродипозитів, єврокредитів, євроакцій, єврооблігацій, євровекселів та ін.)

Світовий фінансовий ринок вперше з’явився у 1950-х роках у формі ринку євровалют. На його подальший розвиток вплинули такі події:  

  •  у 1960-х роках: швидке економічне зростання Японії, що надало нові можливості для бізнесу на Далекому Сході;
  •  у 1970-х роках: світова фінансова криза (1971 і 1973 рр.), що призвела до краху Бреттон-Вудської системи і перехід від системи фіксованих до системи плаваючих валютних курсів; нафтові кризи (1974 і 1979 рр.), які були викликані підвищенням цін на нафту ОПЕК (Організація країн-експортерів нафти); банківська криза у США (1979 р.), яка призвела до загального підвищення відсоткових ставок і поставила на межу банкрутства багато країн, що розвиваються (одержувачів приватних банківських кредитів);
  •  у 1980-х роках: процес лібералізації національних ринків капіталу індустріальних країн;
  •  у 1990-х роках: зміна політичних систем у східноєвропейських комуністичних країнах (1989-1990 рр.) і перехід до ринкової економіки;
    •  поява після 1992 р. уніфікованого європейського ринку;
      •  набуття чинності у 1993 р. Північно-Американською угодою про вільну торгівлю (НАФТА). Прискорення регіонального розвитку у США;
      •  лібералізація торгівлі. Створення у 1994 р. Світової організації торгівлі
      •  запровадження у 1999 р. країнами ЄС спільної валюти (євро) та проведення спільної грошової політики;
  •  у 2000 р.: злиття Паризької, Амстердамської та Бельгійської фондових бірж, створення Euronext – найбільшого за обсягами торгового фондового ринку в єврозоні;
  •  у 2003-2005 рр. динаміку світових фінансових ринків визначають розміри відсоткових ставок у США та Європі, диференціація між якими зростає, високі ціни на нафту, зниження курсу долара.
  •  у 2006-2010 рр. на розвиток світового фінансового ринку  негативно вплинула світова фінансова криза 2007-2009 рр.  

Сучасний світовий фінансовий ринок характеризується:

  •  значним обсягом фінансових ресурсів та операцій, які здійснюються цілодобово, у більшості своїй уніфіковані і до яких залучаються суб`єкти з високим рейтингом;
  •  скасуванням обмежень на фінансові потоки через національні кордони, таких, як контроль капіталів та обмеження обігу іноземних валют;
  •  високим рівнем використання інформаційних технологій, які зменшують вартість трансакцій між країнами;
  •  застосуванням різноманітних фінансових інструментів.

Основні тенденції, що спостерігаються на світовому фінансовому ринку, характеризуються такими узагальненнями:

1. Створення валютних блоків навколо провідних валют світу.

Валютний блок – це угруповання країн на основі валютно-економічного домінування держав, що очолюють цей блок, шляхом прикріплення до їхньої валюти валют країн-учасниць блоку.

На створення валютних блоків впливають чинники:

  •  торговельні (країна, що очолює блок, виступає головним торговельним партнером інших країн, які його утворюють);
  •  фінансові (більшість країн-членів блоку є боржниками або країни, яка очолює блок, або третіх країн, або мають взаємну заборгованість);
  •  економічні (країна, що очолює блок, найбільш індустріально розвинута);
  •  політичні, які складалися історично і міцно зв’язували країни-учасниці валютного блоку.

З запровадженням євро в 1999 р. виник валютний блок євро. Нині у єдиній європейський валютний простір намагаються увійти країни, які не змогли цього зробити на момент запровадження євро: країни Центральної та Східної Європи.

Доларовий валютний блок було створено в 1933 р. До нього ввійшли економічно залежні від США країни Латинської Америки та Канади. Нині деякі країни цього блоку (Еквадор, Панама) відмовляються від національної валюти і визнають долар США в якості законного платіжного засобу.

2. Змінюється структура фінансових інструментів ринку на користь інструментів реального сектору – корпоративних цінних паперів та їх похідних.

Спостерігається швидке зростання сектору корпоративних цінних паперів.

3. Фондові ринки є головним структуроутворюючим чинником фінансового сектору. Банківський сектор поступає роль механізму перерозподілу фінансових коштів фондовому ринку. Так, по даним „Файненшл тайм” банківські кредити складали лише 25 % коштів, які були залучені бізнесом та урядами в усьому світі.

4. Зростання взаємозв’язку між фінансовим та реальним секторами економіки.

5. Зростання масштабів технологічного переозброєння фінансових ринків на основі інтернет-технологій, які стирають національні кордони і активно сприяють установленню безпосередніх зв’язків між інвесторами й емітентами незалежно від їх національної незалежності.

6. Зміни в ідеології діяльності міжнародних фінансових організацій. Ці організації роблять акцент на підвищення відповідальності країн, що розвиваються, за стабільність національних ринків і відмовляються виконувати роль гаранта стабільності на їх фінансових ринках.

7. Різке збільшення і домінування на світових фінансових ринках спекулятивних операцій, на частину котрих приходиться понад 95% усіх фінансових угод.

Сукупність фінансових ринків та фінансових інститутів (установ), що функціонують у правовому й податковому середовищі міжнародного бізнесу, створюють світову фінансову систему.

До учасників світової фінансової системи, які опосередковують основну частину міжнародних фінансових потоків належать:

  •  національні учасники – корпорації, банки, спеціалізовані кредитно-фінансові інститути, у тому числі страхові та пенсійні компанії, фондові та товарні біржі, держава;
  •  міжнародні учасники – міжнародні корпорації, ТНК, міжнародні банки, ТНБ, спеціалізовані кредитно-фінансові інститути, великі фондові та товарні біржі, міжнародні валютно-кредитні та фінансові організації.

Центральна роль на світовому фінансовому ринку належать комерційні банкам саме завдяки широкій сфері їх фінансової діяльності. Корпорації (особливо ТНК) проводять операції щодо залучення іноземних джерел капіталу для фінансування своїх інвестицій: продаж акцій, позики, продаж боргових коштів корпорації на міжнародному ринку капіталу.

Небанківські фінансові організації проводять операції по диверсифікації своїх портфелів іноземних активів.

Центральні банки включені до світових фінансових ринків через посередництво валютної інтервенції. Державні органи позичають кошти за кордоном, випускають державні облігації.

Сучасна світова фінансова система функціонує і розвивається в умовах фінансової глобалізації. Глобалізація – це об’єктивний процес інтеграції значної частини капіталу різних країн, посилення їх взаємозалежності. Міжнародна фінансова інтеграція – це процес уніфікації фінансових послуг, банківських операцій; лібералізації митних процедур; уніфікації системи координування через міжнародні фінансово-кредитні установи, електронну систему платіжних засобів; рух до світової валютної системи з єдиними світовими грішми. Найбільші успіхи щодо фінансової інтеграції має Європейський союз. Його Концепція щодо єдиного фінансового простору включає:

  •  повну лібералізацію платежів та міграції капіталу;
  •  відкриття для компаній та фізичних осіб країн ЄС доступу до ринку банківських, страхових та інших фінансових послуг країн-партнерів;
  •  гармонізація банківського, податкового та іншого законодавства з інвестування;
  •  посилення контролю за діяльністю національних кредитно-фінансових інститутів та захист інтересів інвесторів;
  •  забезпечення гласності та прозорості діючих правових норм.

Фінансова інтеграція з відкритістю фінансових ринків вигідна країнам:

  •  країнам пропонуються ширші джерела інвестиційного фінансування для доповнення внутрішніх заощаджень;
  •  відкриті ринки капіталу сприяють підвищенню ефективності внутрішніх фінансових інститутів і веденню обґрунтованої макроекономічної політики;
  •  зменшуючи фінансові обмеження, відкриті ринки капіталу дають країнам час для здійснення врегулювання платежів з метою виправлення дисбалансів, викликаних зовнішніми потрясіннями;
  •  країни-кредитори мають ширші можливості для диверсифікації інвестування й ризику;
  •  підтримується система багатосторонньої торгівлі, оскільки розширюється діапазон можливостей для диверсифікації портфелю цінних паперів і для ефективного розміщення глобальних заощаджень та інвестицій.

До системи міжнародних фінансових інститутів належать організації світового рівня (Міжнародний валютний фонд, Всесвітній банк, Міжнародний банк реконструкції та розвитку), регіональні фінансові інститути. Фінансові ресурси цих інститутів становлять значну частку потоків офіційної міжнародної допомоги.

15.2. Світові фінансові центри

В операціях світового фінансового ринку беруть участь національні валютні, кредитні й фондові ринки, які тісно переплітаються з аналогічними світовими ринками. При цьому на основі величезних національних ринків, що виконують міжнародні операції, склались світові фінансові центри: Нью-Йорк, Лондон, Цюріх, Люксембург, Франкфурт-на-Майні, Сінгапур, Гонконг, Багамські острови, Панама, Бахрейн та ін. У цих центрах зосереджені міжнародні банки, банківські консорціуми, фондові біржі, які здійснюють міжнародні валютні, кредитні операції, а також операції з цінними паперами й золотом.

Світові фінансові центри виникають у тих країнах, де:

  •  стале валютно-економічне становище;
  •  існує розвинута кредитна система і добре організована біржа;
  •  помірне оподаткування;
  •  пільгове валютне законодавство, яке дозволяє доступ іноземних позичальників і цінних паперів до біржового котирування;
  •  зручне географічне становище:
  •  відносна стабільність політичного режиму;
  •  наявна стандартизація і високий ступінь інформаційних технологій безпаперових операцій на базі використання найновіших ЕОМ.

Найвпливовішими світовими фінансовими: центрами є Лондон, Нью-Йорк, Токіо.

Особливістю Нью-Йорку, як фінансового центру, є те, що він є тільки іноземним ринком капіталу і основним першоджерелом євродоларів. Головне місце серед складових цього фінансового центру має ринок банківських кредитів.

Ефективність нью-йоркського ринку капіталу досягається за рахунок випуску нових облігацій внутрішніми фінансовими інститутами за більш низькою ціною  порівняно з іншими іноземними ринками.

Валютний ринок розвинутий слабо, але за такими показниками, як “обсяг обороту”, “кількість валют, що обертаються” він вважається найбільшим у світі центром по торгівлі валютою.

Важливе місце посідає ринок цінних паперів, який зв`язує американські фінансові ринки з міжнародними фінансовими ринками. На Нью-Йорській фондовій біржі обертаються акції 2768 компаній із загальною вартістю 19,8 трлн дол., а щоденний обсяг торгів складає близько 47 блн дол. Ринок цінних паперів Нью-Йорку, як і загальний фондовий ринок США, привабливий для інвесторів всього світу відсутністю оподаткування для нерезидентів США..

Лондон – це фінансовий центр Європи. Він є найбільшим у світі національним фінансовим центром з однаково добре розвиненими ринками короткострокових кредитів і довготермінових позик, потужною біржею, високо поставленим страхуванням і фрахтовою справою та ін.

Для Лондону характерним є домінування власне міжнародних складових над національними. Основою його фінансової могутності є не національний, а міжнародний валютний ринок і ринок позичкових капіталів. Однією з особливостей вважається здатність банків, бірж, вексельних маклерів швидко реагувати на будь яку нову ситуацію і фінансові інновації. Лондон в якості світового фінансового центру виділяють чотири ринки: золота, валют, коротко – і середньострокового кредитування, страхування.

Лондонський валютний ринок є найбільшим у світі. Через його валютну біржу проходить 30% усіх контрактів з валютою, а обсяг валютних угод складає близько 1000 млрд дол. на день.

Перетворенню Лондона у провідний світовий валютний ринок сприяла максимальна свобода валютних операцій. Обмеження такої свободи у інших світових фінансових центрах не дозволило валютним ринкам розвинутись до конкурентного рівня.

Лондонська фондова біржа найінтернаціональніша фондова біржа у світі щодо кількості торгуючих на неї іноземних компаній: більше 445 міжнародних компаній із 63 країн мають лістинг у Лондоні. Біржа включає декілька ринків: ринок урядових цінних паперів, ринок акцій та облігацій місцевих фірм і компаній, ринок іноземних паперів, ринок південноафриканських золотопромислових компаній та ін.

Токіо стає міжнародним фінансовим центром після 1970 р. Укріпленню його позицій сприяло:

  •  зростання випуску державних облігацій, що обумовило розвиток їх вторинного ринку;
  •  випуск іноземними позичальниками в Токіо облігацій в єнах, а пізніше – в іноземній валюті;
  •  лібералізація ринків єни та капіталу, що дало можливість іноземним банкам та компаніям з торгівлі цінними паперами активно працювати на ринку цінних паперів;
  •  збільшення іноземних капіталовкладень в японські облігації та акції;
  •  зростання відкритості грошового ринку.

Токіо є крупним міжнародним валютним ринком завдяки великому щоденному обороту іноземної валюти, особливо в угодах єна/долар.

Токійська фондова біржа – одна з найбільших бірж світу, але як торговий майданчик поступово втрачає популярність. На Токійському фінансовому центрі оперують уповноважені японські банки (валютні банки) та іноземні банки, які займаються кредитуванням промисловості та торгівлі в єнах та іноземній валюті, наданням кредитів закордонним японським підприємствам через свої материнські банки, обліком експортних векселів тощо.

15.3. Офшорні зони в системі світових фінансових центрів

Серед фінансових центрів виділяють офшорні зони. Офшорні зони це позанаціональні фінансові центри, які здійснюють значні обсяги кредитування й фінансування в валютах інших країн (євровалютах).

Для цих зон характерні:

  •  ліберальне валютно-кредитне законодавство, що захищає інтереси інвесторів, не накладаючи при цьому зайвих обмежень на фінансові інститути (низькі податки, незначне державне втручання);
  •  здійснення валютно-кредитних операцій в основному з іноземною для даної країни валютою;
  •  законодавчий допуск продажу валюти за офіційною ціною, коли офіційний обмінний курс нижчий від ринкового, і купівлі валюти, коли офіційний курс валюти вищий за ринковий.

Існує багато термінів для позначення місць, у яких здійснюється вигідна, з погляду представників ділового світу, фінансово-підприємницька діяльність. У германомовних країнах їх називають податковими оазисами, у франкомовних податковим раєм, а в англомовних загальноприйнятим терміном для визначення подібних територій виступає таке поняття як “податкова гавань” (tax haven).

Однак останнім часом загальне поширення одержало поняття “прибережний фінансовий центр” (offshore financial centre),

Основна риса офшорних центрів, яка полягає в низькому оподаткуванні або у відсутності податків, також не розкриває всієї складності даної проблеми. Існують країни і території, які не стягують ніяких податків з капіталу (наприклад, Науру, Вануату, Теркс і Kайкос). У той же час, там стягуються невеликі податки на доходи, які надходять з-за кордону. Буває і така ситуація, коли високорозвинені країни з прогресивним оподатковуванням обкладають низьким податком доходи, які надходять з-за кордону, чи вводять низькі податкові ставки для певних суб'єктів (якими є, наприклад, холдинги в Голландії).

Офшорні зони зобов'язані себе узаконити і в загальному плані і, особливо, у відносинах з іншими державами, одержавши їхню згоду на низьке оподаткування. Це важлива, але не єдина їхня риса. До основних варто віднести:

  •  політичну й економічну стабільність у країні;
  •  гарантію дотримання  фінансової і банківської таємниці;
  •  відсутність валютних обмежень;
  •  сучасні засоби зв'язку і добре обладнану мережу комунікацій;
  •  зручну правову систему;
  •  виконання індивідуальних потреб інвесторів.

До інших особливих вимог клієнтів офшорних центрів звичайно відносять: відносно низькі адміністративні витрати, необхідні для поточної діяльності, сприятливі умови стягування податків, можливість придбання громадянства, можливість купівлі нерухомості, а також низький рівень цін на товари.

Існує безліч критеріїв класифікації офшорних центрів. В основу головних критеріїв, що використовуються представниками ділового світу при виборі таких центрів з метою мінімізації податкових зобов'язань, ставиться підсумований обсяг і характер привілеїв, пропонованих клієнтам.

При такому підході офшорні центри зазвичай поділяють на два основних типи.

Перший це власне офшорні території, офіційно визнані у світі, і юрисдикції, які відносяться до “податкових гаваней”. Це  переважно країни з невеликим населенням і малою земельною площею. За термінологією, прийнятою в ООН, вони називаються міні-державами. Для них характерна відсутність податку на прибуток для іноземних “пільгових” компаній. Але ця перевага значною мірою знецінюється в очах клієнтів таким серйозним недоліком, як відсутність податкових угод з іншими державами й особливо договорів про уникнення подвійного оподаткування. До цього типу юрисдикцій відноситься велика кількість офшорних центрів світу, наприклад, острів Мен, Гібралтар, Панама, Багамські острови, Теркс, Kайкос та інші.

До другого типу відносять юрисдикції з “помірним” рівнем оподаткування. Такі держави не вважаються типовими офшорними територіями, хоча деякі з них в окремих випадках включені в “чорні списки” податкових гаваней. Тут найчастіше стягується “помірний” (а часом і досить значний) податок на прибуток. Але такий “недолік” (з погляду бажаючих мінімізувати свої податкові зобов'язання) цілком компенсується тим, що такі юрисдикції пов'язані численними податковими угодами з іншими державами. Kрім того, тут надаються значні пільги для компаній певного виду діяльності, насамперед, холдингових, фінансових, ліцензійних. Такі компанії використовуються як проміжні пункти для міждержавного переказу доходів і капіталів. При цьому як кінцевий пункт такого переведення виступають офшорні компанії, зареєстровані в загальновідомих податкових гаванях.

Зонами “помірного” оподаткування зазвичай вважають цілком “респектабельні” держави Західної Європи Швейцарію, Голландію, Австрію, Ірландію, Бельгію.

Існує і ряд “комбінованих” юрисдикцій, у яких поєднуються ознаки двох згаданих типів. До них можна віднести такі “оптимальні” юрисдикції, як Kіпр та Ірландію.

Якщо ж розглядати офшорні центри тільки з погляду ситуації фіскальної, тобто з боку специфіки різноманітних вигод і переваг для різних категорій платників податків, то такі центри поділяються на кілька груп.

Це країни і території :

  •  які не обкладають своїх резидентів ніякими податками (Андорра чи Багамські острови);
  •  які обкладають податками тільки прибуток, одержаний у даній країні, але звільняють від податків доходи, які надходять з-за кордону (Kоста-Ріка, Гонконг);
  •  у яких одержуваний там прибуток не обкладається податком, але обкладається прибуток, одержаний з-за кордону (Монако);
  •  де обкладається податком прибуток, одержаний за кордоном, однак податкові ставки дуже низькі нижче 1% (острови Гернсі чи Джерсі Шарк);
  •  які оподатковують накопичені багатства (матеріальні цінності), а не поточний прибуток (Уругвай);

у яких дозволяється застосовувати різні комбінації з пільгових податкових правил, які створюють особливо вигідні умови для фізичних осіб.

        В економічній науці, правознавстві й повсякденній практиці звичайно виділяють чотири способи використання офшорних центрів. Вони включають як цілком легальні способи з точки зору податкового законодавства, так і адміністративно заборонені і навіть злочинні.

По-перше, офшорні центри можуть використовуватись без будь-яких мотивацій фіскального характеру, коли йдеться про операції, які не впливають на виплату національних податків. Прикладом може служити функціонування в офшорному центрі американського банку (чи його відділення), який цілком залишається платником податків у скарбницю США. Зрозуміло, таке використання офшорного центру цілком вкладається в рамки закону.

По-друге, можливе використання офшорних центрів з вигодою для платника податків і одночасно в повній відповідності до закону. Прикладом може стати звільнення від податків, надане в офшорних центрах компаніям на визначений період з метою інвестування ними в промислове виробництво економічно відсталих країн, у яких найчастіше і функціонують ці центри.

По-третє, можна вести мову про використання таких центрів у процесі реалізації міжнародного податкового планування (international tax planning), застосовуваного з метою пошуку оптимальних рішень у сфері оподаткування для корпорацій, фінансових груп чи фізичних осіб.

По-четверте, як особливий спосіб використання офшорних центрів визнається податкове шахрайство, яке є злочинним діянням. Це акт, за допомогою якого платник незаконним шляхом прагне ухилитися від покладеного на нього обов'язку сплати податків, наприклад, шляхом недекларування своїх доходів. Такі дії переслідуються законом.

Вищевикладене відноситься до класифікації використання офшорних центрів з юридичної точки зору.

З організаційно-правового і фінансово-економічного боку, а також із практико-юридичної точки зору звичайно виділяють чотири основних способи використання офшорних центрів:

  1.  трансферт прибутку шляхом заниження або завищення цін закупівлі і продажу товарів і послуг, а також витрат на утримання персоналу;
  2.  використання ротаційних компаній;
  3.  маніпулювання міжнародними угодами;
  4.   зміна місця проживання шляхом переселення (часто фіктивного) в офшорний центр з метою несплати індивідуального прибуткового податку.

Механізм переказу прибутку в офшорні центри за допомогою заниження чи, навпаки, завищення цін закупівлі і продажу товарів і послуг полягає в штучному маніпулюванні цими цінами. Точно так само можна маніпулювати витратами на утримання персоналу, фіктивно їх занижуючи або завищуючи. Іншими словами, витрати в процесі обігу товарів і послуг, а також витрати на утримання персоналу можуть бути диференційовані для певних контрагентів, об'єднаних міжнародними діловими зв'язками. Ступінь взаємозв'язку суб'єктів, які перебувають в офшорних центрах, залежить від організаційно-юридичної форми таких суб'єктів. Основними з них є такі: торговельна компанія, холдингова компанія, довірчий фонд, довірча страхова компанія, суднохідна компанія, авіалінії, офшорний банк, траст, офшорний університет.

Ротаційна компанія як специфічний вид використання офшорних центрів

Виникнення і саме існування цього виду бізнесу нерозривно пов'язано зі специфікою існування офшорних центрів.

Сама функція цих компаній, більшість яких існує на папері, тобто фіктивно, полягає в “перекиданні” коштів чи цінних паперів з країни в країну, причому часто все це супроводжується створенням ілюзії, начебто відбувається при цьому зміна власників грошових  сум чи цінних паперів.

“Ротаційна” (чи передавальна компанія) характеризується такими рисами:

  1.  Засновник ротаційної компанії незалежно від того, чи є він фізичною або юридичною особою, володіє в ній усім пакетом акцій або більшою їх частиною, завдяки чому здійснює над нею повний контроль.
  2.  Ротаційна компанія повинна бути розміщена тільки в офшорному центрі, оскільки її створення дозволене тільки місцевим законодавством.
  3.  Винятково велике значення надається джерелам, з яких ведуть походження її доходи, а також мета, якій вона служить. Доходи компанії можуть виникати в країні ініціатора її створення, країні її головного  акціонера чи в третій країні.
  4.  У певних випадках вона повинна бути іноземною компанією, яка не займається діяльністю в офшорному центрі й одержує доходи за межами центру, оскільки тільки в описаній ситуації вона може скористатися податковими привілеями.

Головною метою ротаційної компанії є зведення до мінімуму тієї частини прибутку, яка підлягає оподаткуванню. Головним методом проведення такої операції залишається напрямок доходів, одержаних за межами офшорного центру, на рахунки ротаційної компанії, зареєстрованої в цьому центрі.


 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

8651. Культура и цивилизация. Национальное и общечеловеческое в культуре 39 KB
  Культура и цивилизация План: Понятие культуры Структура и философия культуры Национальное и общечеловеческое в культуре Традиции и новаторство Цивилизация. Понятие и типы. Понятие культуры Человек живет и развивается в ...
8652. Проблемы человека в философии 47 KB
  Проблемы человека в философии Вводная часть Человек и природа. Природное и социальное в человеке Человек в системе социальных отношений Человек и исторический процесс Личность и массы Свобода и необходимость Чело...
8653. Познание. Научное познание 56 KB
  Познание. Научное познание План: Проблема познаваемости мира. Что такое познание и знание. Субъект и объект познания. Структура познания. Истина и ее критерии. Наука и ее основные особенности. Научное познание Метод и методология П...
8654. Общество. Правовое государство и гражданское общество 174.5 KB
  Общество. План: Философское понятие общества Общество как система. Основные подсистемы общества Общество как исторический процесс Источники и факторы развития общества. Правовое государство и гражданское общество...
8655. Философия нового времени. Французские просветители и материалисты. 50 KB
  Философия нового времени План. Краткая характеристика эпохи. Материализм нового времени: Бэкон, Гоббс. Монизм и дуализм: Декарт, Спиноза. Французские просветители и материалисты. Краткая характеристика эпохи. Новое время а...
8656. Философия её предмет, основные проблемы и функции 67 KB
  Философия её предмет, основные проблемы и функции. План. Философия и мировоззрение. Предмет философии, основные проблемы и структура философских знаний. Место философии в системе духовной культуры ...
8657. Философия марксизма. Разработка материалистической диалектики 43.5 KB
  Философия марксизма План Учение о практике Разработка материалистической диалектики Новая концепция истории Исходные характеристики: Создателями, основоположниками марксизма были Маркс и Энгельс. Карл Маркс (1818-1883). Окончил юри...
8658. От христианства Возрождению 97.5 KB
  От христианства Возрождению Философия средневековья и ее теоцентризм. Основные этапы: патристика и схоластика Проблема универсалий: реализм и номинализм. Философия эпохи Возрождения и ее характерные черты....
8659. Общество, как система. Основные подсистемы общества 82.5 KB
  Философское понятие общества. Общество, как система. Основные подсистемы общества. Общество, как исторический процесс. Гражданское общество. Правовое государство. Формационная и цивилизационная концепции общественного развития...