40997

ОСНОВНІ СВІТОГЛЯДНІ СИСТЕМИ УКРАЇНСЬКОГО ФОЛЬКЛОРУ

Лекция

Краеведение и историческая этнография

Складність її вирішення криється у значному часовому проміжкові що віддаляє нас від того періоду життя суспільства коли виникали перші уявлення та вірування пов'язані з ними ритуальні та магічні дії що становлять основу народної творчості. Вивчення історичних зв'язків давніх епох та народів виходить поза межі окреслені фольклористикою але в них можна знайти пояснення багатьох елементів та рис пов'язаних з виникненням усної народної творчості. Людина уявляючи себе дублікатом зовнішнього світу робить все те що відбувається у...

Украинкский

2013-10-22

118 KB

22 чел.

ОСНОВНІ СВІТОГЛЯДНІ СИСТЕМИ УКРАЇНСЬКОГО ФОЛЬКЛОРУ

Дохристиянські вірування давніх слов'ян.

Вплив християнства на розвиток фольклору.

Роль магії у розвитку народної творчості.

Обряд і обрядовість. Словесний супровід обрядів і ритуалів.

Праслов’янська міфологія.

1. Проблема виникнення фольклору у світоглядно-історичному плані є досить складною. Складність її вирішення криється у значному часовому проміжкові, що віддаляє нас від того періоду життя суспільства, коли виникали перші уявлення та вірування, пов'язані з ними ритуальні та магічні дії, що становлять основу народної творчості. До початку наукового зацікавлення уснопоетичною творчістю, коли почалося цілеспрямоване записування та вивчення окремих текстів та жанрів, найдавніші твори, безумовно, не дійшли. Це було спричинено їх усним побутуванням, у процесі якого вони змінювалися під впливом світоглядних та суспільно-історичних поглядів. При цьому елементи давніших епох затирались, натомість з'являлись нові. Тому відгомін найдавніших систем усної народної творчості дійшов до наших днів у формі окремих вкраплень, образів, деталей народних текстів, що відносяться до значно пізніших періодів творення. Але вони разом з археологічними, етнографічними пам'ятками давньої культури є матеріалом, що дає певне уявлення про доісторичні часи українського етносу.

Записані твори української усної словесності, які є предметом вивчення сучасної фольклористики, містять багато персонажів, образів, структурних елементів, які паралельно зустрічаються у різних жанрах — епічних, ліричних та драматичних, наявність та значення яких поза межами дослов'янського та давньослов'янського світоглядів не знаходять жодного логічного пояснення.

Багато з цих елементів наявні в пісенно-епічній творчості інших народів (при чому не тільки слов'янських). Це є свідченням певного зв'язку між суспільно-історичними процесами, що відбувались на індоєвропейській території. Вивчення історичних зв'язків давніх епох та народів виходить поза межі, окреслені фольклористикою, але в них можна знайти пояснення багатьох елементів та рис, пов'язаних з виникненням усної народної творчості.

Сучасній науці важко вказати точний час зародження народнопісенної творчості. Але, ймовірно, початок цього процесу можна віднести до періоду трипільської культури, або й ще раніше. Далі система фольклору як частина життя давніх дослов'янських племен проходила різні стадії розвитку, зазнавала значних змін під впливом культури народів-сусідів чи кочових племен, що проходили через цю територію.

Фольклор виник у системі найдавніших народних уявлень та вірувань, що складалися з елементів анімізму, тотемізму та фетишизму. Анімізм (від лат. апітиіа — душа) — віра у наявність душі чи духу в явищах природи, речах та предметах навколишнього світу. Анімізм полягає в ототожненні живої природи з неживою. Елементи анімізму наявні у світогляді праслов'ян і зустрічаються в системі культів у формі вірувань в наявність душі в дерев, тварин, птахів, природних стихій — грому, блискавки, померлих людей та тварин. Тому в системі цих уявлень сили та явища природи (сонце, вода, камінь, дерево) поставали як живі істоти (персоніфікувалися), і їм люди поклонялися.

На основі анімічних вірувань прадавні люди пояснювали різноманітні фізичні стани — хвороби, лихоманки, сон (який уподібнювався до сакрального екстазу, відриву від всього земного — тобто втрата слуху, зору, нюху, мови); пояснювали різноманітні явища, такі як тінь (яку уявляли двійником людини, її духовною суттю).

Тотемізм сукупність уявлень та вірувань у надприродній зв'язок між людьми (племенем, общиною, родом) та окремими видами рослин, птахів і звірів. У межах цих поглядів окремі представники рослинного чи тваринного світу визнавались предками того чи іншого племені (кожне з яких мало свого тотемного предка, який міг вважатись водночас охоронцем та оберегом людей цього племені). Також існували погляди про те, що після смерті представники цього племені набувають образу цієї тварини (рослини) і можуть впливати на життя живих.

У тотемічних віруваннях людина ототожнює себе, своє життя з життям навколишнього світу, з видимою природою. Людина, уявляючи себе дублікатом зовнішнього світу, робить все те, що відбувається у природі, повторюючи все, що потрапляє у її поле зору.

З цим пов'язане поклоніння як особливе ставлення до рослин та тварин певних видів, вірування у їх надзвичайну силу. «Тотем... становить собою клас матеріальних предметів, до яких примітивна людина ставиться з особливою повагою, гадаючи, що між ними і нею існує тісний і інтимний зв'язок. Зв'язок цей двобічний: тотем заступається за людину, остання відплачує тотему тим, що утримується вбивати свій тотем, якщо він відноситься до класу тварин, рубати і зривати, якщо до класу рослин, і виявляє йому всілякі знаки поваги...». Давніми тотемами-тваринами були ведмідь, вовк, лисиця, коза; тотемами-птахами — лебідь, лелека, зозуля та ін.; тотемами-деревами - дуб, ясен, липа, явір, сосна та ін.

 Фетишизм система уявлень про надприродні властивості предметів і речей та поклоніння їм. Він ґрунтується на системі прадавніх уявлень. Древні люди не розмежовували світу матеріального і нематеріального, людини та природи, дії та предметів. В їх уявленнях предмет з дерева зберігав дух дерева, лісу; кістка тварини — дух тварини; на витвір людини переходив дух людини-творця... Людина доісторичної епохи сприймала світ по-своєму: «Річ для неї — космос; і вона створює навколо себе речі, які становлять життя природи... Річ, яка зображає космос, сама є і цим самим космосом плюс тим, хто створив космос і цю річ...». Фетишами як об'єктами поклоніння могли бути кістки померлих чи вбитих тварин, коштовні камені, яким приписувалася чудодійна сила, а також різноманітні амулети і талісмани, що спеціально виготовлялися з різних природних матеріалів, і які, як вважалось, служили оберегами і приносили удачу своїм власникам (наприклад, сприяли успішному полюванню). Особливого значення набували речі, які начебто повторювали природу: стіл як лінія горизонту, образ неба; дерев'яні чи камінні стовпи-колони як втілення світового дерева, що з'єднує землю з небом; посуд як вмістилище вологи — усе зроблене з тотемів-дерев, тотемів-каменів, тотемів-тварин чи їх елементів ставало фетишами.

Фетишизм пов'язаний з анімізмом в тому плані, що фетиші уявлялись одухотвореними предметами. Але, на думку Е. Тайлора, поняття «фетишизм» у порівнянні з поняттям «анімізм», має «вужче, другорядне значення, і є вченням про духів, втілених у тих чи інших предметах, чи зв'язаних з ними, чи, зрештою, діючих через їх посередництво... Фетишизм — поклоніння предметам, навіть куску дерева чи каменя. Звідси він переходить в ідолопоклонство»27.

Рослини і таврини, а також різноманітні предмети використовувались у багатьох ритуалах, обрядах та магічних діях, їхні образи зустрічаються у народній поезії та епосі.

Вірування, якими давні люди намагались пояснити природу та оточуючий їх світ, породили різноманітні культи, що стали для них своєрідною первісною релігією. Культ (від лат. cultus — вшанування) — інститут вшанування та поклоніння речам, явищам, істотам, божествам.

З уявленнями про існування душі у кожній речі та предметові був пов'язаний культ предків. Вважалось, що душі померлих не покидають землю, а поселяються у лісах чи гаях (де вони можуть перевтілюватись у тварин) і приходять до живих. При цьому предки можуть сприяти або шкодити, тому при похоронних обрядах використовувались ритуали, щоб їх задобрити. У давніх людей було уявлення про потойбіччя як існування паралельного світу. Взагалі простір (та й світ) за колишніми уявленнями поділявся на своїх і чужих та живих і мертвих (які теж були своїми чи чужими): таким чином, були свої та чужі живі, свої та чужі мертві.

Своєрідною межею між світами вважались річка (звідси — вірування, що покійник повинен переплисти річку, щоб потрапити на той світ; часом під час похорону човен з мерцем пускали за водою), вогонь (тому навіть серед слов'янських племен був звичай спалювати померлих) чи межа між поселенням та лісом (ліс — як місце проживання предків-тварин, душ дерев і т. ін.), поріг як символ початку і закінчення хати (археологічні розкопки свідчать про первісні типи поховань під порогом, з цим, мабуть, і було пов'язане повір'я про те, що душі померлих живуть під порогом, і що, виносячи покійника з хати, треба зупинитись на порозі; був також звичай при закладанні фундаменту нової будівлі замуровувати під порогом живих людей чи тварин, які ставали «залежними мерцями»). Пізніше ці «пограниччя» часто зустрічаються у всіх жанрах народної творчості. Із намаганнями первісних людей «задобрити» сили природи, щоб вони не завдавали шкоди, з'являються інші культи.

Культ вогню. Вогонь, як відомо, необхідне для життя явище. В уяві давніх предків він представлявся як сила, зіслана з неба «громовими стрілами», що може бути і корисною для людей (для приготування їжі, зігрівання та освітлення житла, відлякування диких звірів), і шкідливою (пожежі домів та посівів). Тому до вогню було особливе ставлення як до небесної сили; родинне та домашнє вогнище охоронялись, пізніше хатня піч зайняла особливе місце у людському житті. З метою захистити себе від руйнівної сили вогню, люди здійснювали різні обряди та ритуали біля вогнища, йому приносились різні жертви з їжі та плодів поля. Люди молились до ови-на — домашнього вогнища та печі, йому приносили жертви, часто у вигляді півня, оскільки вважалось, що він має зв'язок з полум'ям. Господиня ставила у піч (яка була своєрідним домашнім жертівни-ком) зерно та воду після випікання хліба. Вважалось, що вогонь має очисну силу, тому хати обкурювали, робили певні дії з вогнем над хворими. Вогонь відігравав важливу роль у системі магії жерців, з чим пов'язується похідний культ коваля. З культом вогню пов'язувався також похідний культ «вогняного напитку» п'янкого напою, який ототожнювали з вогнем і використовували у магічних діях, ритуалах, при укладанні угод. До його складу на різних територіях входили різні складники — мед, відвар всіляких трав, коренів рослин, настій чи відвар із грибів, алкоголь. Невід'ємним атрибутом було те, що цей напиток сприймався як палючий, викликав марення та галюцинації. Медвяний напиток (і мед зокрема) вважався напоєм безсмертя, завжди використовувався як елемент язичницької жертви.

Культ води теж був пов'язаний з тим значенням, яке мала вода для давніх племен, особливо у період трипільської культури, коли праслов'янські племена почали займатися землеробством. Вода, яка теж уявлялась небесною силою, оскільки сходила на землю у вигляді дощу, могла не лише помагати людям (у вирощуванні урожаю, приготуванні їжі), а й шкодити (напр., під час повені, розливу рік, занадто частих чи затяжних дощів). Вода теж наділялась магічною та очисною силою (особливо так звана непочата вода).

Тому існувало особливе ставлення до всіх водоймищ: річок, озер, ставів, джерел, потоків, колодязів — біля них здійснювались різні обряди та ритуали, приносились певні жертви, щоб вода не завдавала людям лиха.

Культ грози пов'язувався з поклонінням вогню (грім, громові стріли, блискавка) та води (дощ). Гроза як поєднання цих двох стихій уявлялась гнівом природи проти людей, а також покаранням, оскільки блискавка могла вбити людину чи підпалити житло, ліс. Тому в системі народних вірувань було багато обрядів, що мали на меті захистити від «гніву неба», існували певні обереги від грому та блискавки. До культу грози близький культ вітрів.

Культ землі теж виник у час переходу давніх племен від мисливства до землеробства. Земля уявлялась одухотвореним живим організмом, її називали мати-земля, земля-годувальниця. Оскільки від того, наскільки добрим був урожай, часто залежало життя давніх предків, то скалалася система ритуалів, щоб задобрити землю, її не можна було надаремно копати, оскверняти. Із особливим ставленням праслов'ян до землі пов'язана традиція ховати померлих у землю. Земля з рідного поля чи поселення вважалась своєрідним оберегом для людей, що вирушали у далеку дорогу, тобто у світ «чужих». Тому жменю «рідної землі» кидали на могилу померлих у далекій стороні. З освоєнням предками-слов'янами орання землі з'явився похідний культ орача.

З культами землі та сонця тісно пов'язувався культ зерна та хліба. Вважалось, що зерно та хліб вбирають в себе сонячну енергію та силу землі. Тому ритуальний хліб випікався обов'язково круглої форми (за подібністю до сонця) і відігравав важливу роль у ритуально-магічній системі.

Культ дерев, тварин та рослин мав тісний зв'язок з уже схарактеризованими культами та віруваннями. Вважалось, що у старих деревах (особливо у дубі) живе дух лісу. Тому біля них здійснювались певні обряди та поклоніння, пізніше — оргії. Тварини (особливо кінь, віл, цап, вовк, лисиця; земноводні — гадюки, жаби тощо) обожнювались як тотемні предки та перевтілені душі померлих; рослини — як ті, що мають особливу силу проти хвороб, вроків, магічну дію тощо. Особливого значення надавалось тим явищам природи, які, за віруваннями, мали зв'язок із потойбічним світом і могли передавати людям «таємні знання» із потойбіччя. Такими, зокрема, були вовк, що в міфології усіх індоєвропейських народів утілював смертоносне начало; вороний кінь, ворон; з культом орача був пов'язаний культ орла, який уявлявся як такий, що навчив людей сіяти пшеницю тощо. Пізніше об'єкти цього культу включались у систему національне символіки. З ушануванням тварин пов'язане виникнення в систем фольклору зооморфних образів (від гр. zoon — тварина та morphe - форма) тобто подібних до тварин, зі звіриною подобою, зовнішністю

Культ змія поєднує елементи культів вогню, землі, води та тварин. Його сутність полягає у поєднанні всіх природних стихій т частин організмів різних тварин. Про давність вшанування велике го змія чи дракона свідчать археологічні знахідки посуду з зображенням цих істот. Оскільки переважна більшість з них знайдена н місцях поховань, то є підстави вважати, що у прадавніх предків обра змія асоціювався зі смертю чи мав безпосередній до неї стосунок.

Культ небесних світил у давніх слов'ян, як і в багатьох інших народів, займав одне з найважливіших місць у системі поглядів, і ви являвся у поклонінні сонцеві, місяцю, зорям, а також сузір'ям, через які проходило сонце упродовж року. Із цим культом були пов'язав вірування про роль і вплив небесних світил на життя людей та зміні природи, що відбувались під впливом змін у розташуванні сонця, фа місяця, зоряних плеяд (таких як зміна пір року, збільшення чи зменшення дня і ночі). Як не дивно, але спочатку перше місце у цій груп відводилось місяцю (люнарний культ, тобто вшанування місяця) Вважалось, що саме він керує небесними водами, дощами та росами колообігом води, а відтак — впливає на врожай. Тому його вшановували спеціальними жертовними стравами — пирогами та варениками у вигляді неповного місяця. О. Знойко зазначає, що слово «пиріг» — з доіндоєвропейської мови і означає «хліб місяця». Пироги та вареники з начинкою дарів поля виготовлялись на знак поклоніння місяцю і були обов'язковою стравою свят з нагоди першої фази місяця.

Пізніше головна роль перейшла від місяця до сонця (солярній культ, тобто поклоніння сонцеві), яке відігравало не менш важливу роль у сільськогосподарській роботі. Сонце теж вшановувалося спе ціальною жертовною їжею — круглими печеними бабками (білим* хлібцями).

Зоря (астральний культ, тобто вшанування зірок, сузір'їв те небесних світил, згодом — загальна назва культу вшанування небесних світил) вважалась божеством, що передавала людям різні повідомлення, зокрема у міфах сповіщала про народження богів і початок творення всесвіту. Особливого значення набувало поклоніння сузір'ям та скупченню зір — Молочному Шляхові.

Астральний цикл тісно пов'язаний з іншими циклами, зокрема небо уявлялося як річка між живими і мертвими.

З часом астральний цикл, що відповідав річному циклові, ліг в основу календарної обрядовості та свят, пов'язаних з нею. Образи небесних тіл стали частиною поетики багатьох жанрів усної словесності. Поєднання культів вогню та небесних світил витворило культ світла чи світлопоклоніння. Праслов'яни уявляли світло як істоту, дух, що випромінює світло.

Культ предметів виник на основі анімістичних вірувань та фетишизму. Предметом поклоніння було яйце — як символ зародження та виникнення життя та смерті. Тому яйцю у народній творчості відводиться особливе місце. На багатьох територіях був звичай насипати могили овальної форми у вигляді яйця та посипати їх піском чи квітами жовтого кольору. Пізніше цей образ знаходимо і серед обрядів, і в національному епосі. Іншими культовими предметами були окремі види каміння і речі, зроблені з них, амулети з різноманітних матеріалів — наприклад, зображення рівнораменного хреста, вписаного в коло чи із закрученими кінцями як знак сонця (ці елементи збереглися до наших днів при розписі писанок, в інших національних орнаментах, у різьбярстві, вишивці, малюнках по кераміці). Важлива роль відводилась елементам тіла людей та тварин-тотемів. Шкіра при цьому вважалася знаком безсмертя, особливим було ставлення до волосся, нігтів, зубів тощо. Тваринними предметами поклоніння були ріг, що вважався символом сили і достатку; кістки тварин, черепи, зуби, пір'я, кігті птахів тощо, а також прикраси та культові предмети, зроблені з них.

З культами землі та орача були пов'язані культи землеробських знарядь, особливо плуга; з астральним культом — поклоніння ритуальному посуду (про що свідчить його форма та орнамент). Особливості форми та розміщення посуду знайденого при захованнях, дають підстави кваліфікувати його як «Посуд-Сонце», «Посуд-Місяць», «Посуд-Небо», «Посуд-Земля», «Посуд-Всесвіт»29. З часом вказані та інші предмети (дзеркала — як ототожнення з водою і такі, що відображають потойбіччя — свічки, шнурівки, ножі, сокири тощо) стали невід'ємною частиною ритуально-магічних дій та народної обрядовості. З культом дерев пов'язувався культ музики та музичних інструментів (оскільки вони виготовлялися з деревини, музика вважались голосом духів дерев, духа лісу). Праслов'яни вірили, що вони видобувають музику так, як видобувається вогонь, а рівномірні ритмічні звуки та рухи, що їх супроводжують, відтворюють рух всесвіту, космічний порядок. Ці уявлення стали підставою виникнення культу руху та танцю.

Усі ці культи співіснували одночасно, їхнє зародження було пов'язане з набуттям певних знань про навколишній світ. Важко зараз з упевненістю стверджувати, наскільки довгим був цей період в історії розвитку до- та праслов'янської культури. Це був перший етап її становлення, як і перший крок та передумови виникнення усної народної словесності. У плані формування фольклорних жанрів цей етап можна окреслити узагальнюючим поняттям — ритуальна магія. Саме в такому розумінні постають усі жанри народної словесності, що побутували у той час. Вони поєднують в собі елементи давнього світогляду з віруваннями у магічну дію слова та силу природних явищ.

Згодом усі давні уявлення та вірування лягли в основу праслов'янської міфології, становлення якої стало наступним етапом у розвитку українського фольклору.

Характерною особливістю міфології того періоду є пантеїзм (від гр. pan все і teas бог), тобто релігійно-філософське вчення, за яким Бог ототожнюється з навколишньою природою, та політеїзм, що полягає у поклонінні багатьом богам водночас.

Дослідженням праукраїнської теогонії як сукупності міфів про походження та родовід богів займалися ще у минулому столітті М. Костомаров, І. Нечуй-Левицький, О. Потебня та його послідовники — прихильники міфологічної школи у фольклористиці.

Усі божества давньослов'янського пантеону з'явились на тлі існуючих культів і були пов'язані з ними. Релігію давніх племен називаємо язичництвом чи поганством (від  pagan — язичницький), яке в усіх своїх проявах протиставляється християнському вченню.

Першими божествами, про які існують окремі згадки, були Біло-бог та Чорнобог, що уособлювали світлу та темну сили.

Найдавнішим божеством, яке давні племена уявляли творцем світу, вважався Pod, що поєднував у собі всю родину: померлих предків, живих нащадків та майбутні, ще не народжені покоління. Жіночим божеством, подібним до Рода, була Берегиня, що втілювалась в образі матері всього живого, і була пов'язана з періодом матріархату. Жіночі божества Рожаниці (чи Звізди), які асоціювались із народженням і мали зв'язок із зірками (звідси — міф про те, що кожна людина має свою зірку, яка падає в час її смерті) також стосувалися Роду. Г. Лозко вказує на існування книги, складеної язичницькими волхвами, під назвою «Рожденик», в якій були записані уявлення про зв'язок Рожаниць з долею людей. Цим божествам приносилися жертви у вигляді хліба, сиру, меду, каші (куті).

Символом Рода було зображення родового дерева, яке малювалось на дверях кожної сім'ї, і на якому відзначались всі народжені члени родини: дівчата — квіткою, хлопці — листком. Коли хтось із родини вмирав, на дереві ставився хрестик. Пізніше Род перетворився у хатнього Домовика, а Рожаниці втілились у образи богинь Лади та Лелі, які у період матріархату були уособленням родючості.

Із розвитком народної свідомості форма первісної релігії змінилась на генотеїзм — віру в існування багатьох богів з одним верховним богом на чолі.

Місце верховного бога займав Сварог — бог неба, небесного світла, зодіаку. Він уявлявся втіленням світла, чим співвідносився з відповідним культом. Зображень Сварога не знайдено, але вважається, що його знаком були рівнораменні хрести у вигляді свастики-свар-ги, які ще й досі можна побачити на писанках, кераміці. Небесним знаком цього божества був Плуг (сузір'я Оріона), який ритуальне вшановувався у новорічних обходах будівель. Його образ перегукувався з давньоруським богом Ором (орачем, звідси назви племен — орії або арії; його символом був орел-орач) та жіночим втіленням родючої сили Орантою (ім'я теж етимологічне споріднене з оріями та антами). Сварог теж вважався богом ковальства (як вияв небесного вогню) та шлюбу, що, окрім золотого плуга, викував золоту обручку, яка широко фігурує у колядках, щедрівках, веснянках, казках і т. д.

Дажбог (Даждьбог) — вважався сином Сварога й уявлявся божеством сонця та земного достатку, що символізувався врожаєм жита та пшениці. Тому його ім'я було поширене у хліборобських обрядах, а його символом був останній сніп як втілення духу поля. Навесні зерно з нього висівали, «відпускаючи дух Дажбога на волю».

Окрім того, у праслов'янській міфології існувало багато божеств, пов'язаних із сонячним колообігом, які уособлювали сонце в різних знаках зодіака.

До речі, у праслов'ян кожен знак (а їх було 13) мав свою назву. Відповідно: Овен — Брамена (Арес, Варан, Скоп); Телець — Любава (Бик, Тур, Волос, Волосожар, Стожари); Близнюки — Легена (Рожаниці); Рак — Мокрава; Лев — Орлена; Діва — Дана (Крилата діва); Терези — Лада (Волопас, Дівка воду несе); Скорпіон — Угада (Ведмідь); Змієносець (упущений в сучасній системі) — Вишена (Змія); Стрілець — Зорена (Стрибог, Перун); Козерог — Студена (Коза, Пан, Хрест); Водолій — Янгела (Мокош, Мокоша, Водник); Риба — Рибала (Цвітана, Рибалка)30.

Одним з найбільших язичницьких божеств був Сімаргл, який уособлював сонце у сімох знаках зодіаку, в період, коли ведуться городньо-польові роботи. Він зображався у вигляді чорного крилатого пса, що охороняє посіви.

Хорс — сонце в сузір'ї Риб — уявлявся воїном-змієборцем (ідол Хорса зображувався у вигляді чоловіка, що стояв на вбитому змієві. Йому приносили жертви у вигляді паляниць, медяників, калачів); Ярило (від яр — сильний, дужий, ярий, гнівний) — сонце в сузір'ї Овена (бог полювання у ритуальній печі для випікання жертовного хліба. Такими є археологічні знахідки типу місця спалень людей у багатті з сотень обмолочених снопів пшениці. «Скорчені положення кістяків свідчать про те, що принесених в жертву людей зв'язували, щоб вони (або їх душі) не повертались на землю і не завдавали шкоди людям». Вчені вказують також на особливі форми принесення в жертву малих дітей (топлення для викликання дощу; закопування в землю для його припинення; спалювання тощо). Ряд знахідок (окремі людські кістки, черепи, щелепи, стегнові кістки, хребці тощо) свідчать, що у капищах зберігались елементи людських тіл для специфічних магічних обрядів та ритуалів; вони теж інколи виконували роль амулетів чи оберегів.

Окремим видом жертвоприношень було вбивство людей похилого віку, що вже не приносили користі племені: «За своєю природою поганство — жорстоке. З ним пов'язані різні жертвоприношення, у тому числі й людські. Йдеться, зокрема, про ритуальні вбивства людей похилого віку...».

Демонологія вчення про духів-демонів, які шкодять або сприяють людині в її справах. Серед найпоширеніших демонологічних образів — такі як блуд, вихор, дика баба, вій, змій, вовкулака, відьма, водяник, домовик, польовик, русалка, упир, чугайстер та інші, — тобто всі, пов'язані з давніми культами хатні та природні володарі, образи яких теж увійшли до багатьох жанрів усної народної творчості.

Майже усі дослідники усної народної творчості одностайні в думці, що первісні язичницькі обряди та ритуали є першоосновою та джерелом виникнення усної народної творчості, оскільки вони поєднують словесні, музично-пісенні, хореографічні елементи, які згодом стали основою поділу народних творів на епічні, ліричні та драматичні.

Наступний історичний розвиток давньослов'янських племен не тільки справив значний вплив на устрій життя роду та племені, а й відобразився у фольклорі, у тому числі словесному. Серед найважливіших змін виокремлюють початкове розшарування суспільства. За словами М. Грушевського, в родоплемінній спільноті спочатку виділяється священича верства чаклунів-відунів, які здійснювали магічні ритуали, славились тим, що могли керувати силами природи. Іншою верствою, утворенню якої сприяли міжплемінні війни, стала військова верства. З часом на її основі виникли чоловічі організації, так звані «воєнні доми», які будувались, як правило, серед лісу і функціонували за особливими законами під керівництвом військових ватажків. «Ватажки поволі забирають у свої впливи сі воєнні організації, підпорядковують їх собі, творячи свої дружини, наділяючи їх здобиччю з удатних війн і дарунками з свого господарства, котре розростається завдяки притокові здобичі і невільників».

Важливим залишається факт існування «чоловічих домів», на зразок яких згодом утворювалися «жіночі доми». І ті й інші були, на думку М. Грушевського, організаціями неодруженої молоді, яка сходилась із приводу різних свят, або у спеціально призначені періоди року, епізодично чи постійно, на окремих ритуальних місцях — під небом чи у спеціальних приміщеннях: «Сходини, зв'язані з вегетаційними святами і церемоніями, в зв'язку з ними мусили набирати оргіястичного характеру, який проступає в деяких деталях весільного обряду і весняних та літніх обрядах і грах». «Поза тим вони служили для парування — або як передвступні забави, які мали на меті зближення, знайомість, порозуміння молодців і дівчат, або як форма самого парування, яке дійсно заходило тут же, на грищах і забавах, між обома групами, молодецькою і дівочою. Деякі гри і забави (особливо весняні), що в різних стилізованих і символізованих образах представляють заволодіння молодцем дівчини, правдоподібно віддають досить близько старі форми сього парування». М. Костомаров пояснює вільність поведінки під час оргій язичницько-релігійними причинами: «Язичницькі грища включали в себе багато такого, що тепер виходило би за рамки благопристойності. Почуття сорому переважно розвинуто християнством. Язичникам взагалі не таким грішним здавалось близьке спілкування між статями. В усіх майже релігіях, споріднених зі слов'янською за світопоклонінням, видно не просто вільні стосунки між статями, а й священне блудодійство».

Таким чином полігамія у дохристиянський період була звичним явищем, «тим часом як частина парубків згодом переженюється і виходить зі спільного куреня, значна частина «старих парубків» далі зостається в спільнім куреню з молодіжжю і спільними жінками».

Дохристиянський світогляд, вірування, народна психологія органічно увійшли в систему усної народної творчості давніх часів, що реально відобразила життя тієї епохи. Історично-етнографічні знання про минуле (незважаючи на часову віддаленість та різнобій у поглядах) дають можливість пояснити багато явищ та жанрово-образних елементів народної словесності.

2. Християнство і його вплив на розвиток української народної словесності

Офіційною датою впровадження християнства у Київській Русі вважається 988 рік, коли князь Володимир хрестив свій народ. Але, як зазначалось раніше, історичні документи свідчать, що християнство прийшло на наші землі ще задовго до 9 століття.

Християнство давало нові можливості розвитку духовного і матеріального. Його впровадження на Русі здійснювалося з ініціативи княжої верхівки. Тогочасні князі, що не раз бували за кордоном у чужих державах, мали змогу порівняти життя християнських і язичницьких країн, зрозуміти різницю в їх укладі і надати перевагу першим. Саме у княжому середовищі почалася християнізація руських земель: їхні діти здобували високу на той час освіту, відстоювали християнську віру, розуміючи її надзвичайне значення, зумовлене, перш за все, тим, що християнство, як віровчення, побудоване на Біблійних книгах, принесло в Руську державу писемність. Кирило та Мефодій створили алфавіт з метою перекладу Святого Письма руською мовою. Це стало початком письменства та розвитку літератури (і оригінальної, і перекладної). Крім того, християнство принесло на слов'янські землі нові уявлення про світ та людину як такі, що створені Богом, віру в єдиного Бога-Творця, що виявляється у трьох іпостасях — Отець, Син і Святий Дух, а також віру в Ісуса Христа — єдинородного Божого Сина, що прийшов у світ, щоб стати жертвою за гріхи людства і цим спасти людей, дати їм вічне життя.

Разом з новим віровченням, християнство принесло в Русь нову мораль, що будувалась на біблійних заповідях, основу яких становить любов до Бога та до ближнього, новий погляд на сім'ю та шлюб, що укладається між двома людьми (до того не було закону про моногамну сім'ю, і не тільки прості люди, а й князі мали по кілька жінок а то й наложниць); а також — негативне ставлення до язичництва, до магії та чаклунства, поганських жертвоприношень, ритуальних оргій, закону кровної помсти, поклоніння силам природи і т. ін. — як тому, що протистоїть вірі.

Будучи абсолютно відмінним від існуючого на Руських землях язичницького світогляду, християнство вступило у довгу боротьбу зі старими традиціями. Протягом цієї боротьби християнська культура перетворювала місцеву, часом сама підпадаючи під впливи місцевих звичаїв. Після прийняття християнства в Києві і на периферії ще довго поклонялись поганським богам. Часто християнські храми чи просто хрести ставились у гаях поряд зі старими ідолами, де здійснювались поганські обряди. Неосвічений народ, який не мав змоги читати Біблію, не міг зрозуміти нового віровчення, намагався «прилаштувати» його до старої системи обрядів. На основі зіткнення двох світоглядів створилось нове явище, яке старими руськими пастирями називалось двовір'я — тобто поєднання у свідомості народу язичницького та християнського світоглядів.

«Збіги християнських і язичницьких свят... занадто численні, щоб бути лише справою випадку. Вони свідчать про компроміс, до якого церква у час свого торжества вимушена була вдатися з протидіючими культами, що навіть переможені, ще не втратили свого впливу».

Про те, що після офіційного прийняття християнства продовжували існувати язичницькі капища, свідчать археологічні розкопки, зокрема святилищ Збруцького культового центру. Археологи пов'язують формування цих городищ з реформою 988 року, яка супроводжувалась ліквідацією практики ідолопоклонства. Це змушувало язичників, особливо жерців, що не хотіли приймати християнство, втікати далеко в ліси і будувати там язичницькі капища. Вони всі розміщувались далеко від центрів цивілізації, куди переміщалися магічно-ритуальні традиції. Зберігаючи поганські обряди та ідолопоклонство, ці культові центри продовжували практику людських жертвоприношень до кінця 13 ст. Боротьба між двома світоглядами приводила і до того, що, як свідчать писемні джерела, язичники приносили в жертву християн.

Говорячи про цей період руської історії, Г. Булашев зазначає, що наші новонавернені предки поділились на дві групи, першу становили освічені люди, що прийняли християнство, а другу, «незрівнянно численнішу, складала народна маса», яка не читала книг, тому, хоч і звикла до християнського обряду, лишалась «на колишньому щаблі»: «В народній масі відбувалося змішання предметів поклоніння, давніх богів з християнськими святими (Перун — та Ілля Пророк, Волос — і святий Власій та ін.). Не забувалися старі головні боги, навіть дрібні представники міфології, які всуціль наповнювали народний побут. Викривачі старих традицій незмінне виступали проти «поганських» звичаїв, «бісівських» пісень і розваг; згадуючи про поклоніння давнім язичницьким божествам і вогню — Сварожичу, про жертви Роду й Рожаницям, бісам, колодам і колодязям і про різні обряди язичницької давнини. Подібні викриття не раз свідчать про те, що в народі довго не міг утвердитися християнський шлюб, замість якого діяв давній звичай — «умикання» (викрадання) або купівля нареченої, чи шлюб за умовою, з посагом. Де за християнським ученням потрібна була молитва, удавані християни звертались до «чародійства», вузлів («науз»), нашептів і т. ін. Тоді ж відбулась і та заміна давніх язичницьких свят християнськими...». Тому релігія часто носила формальний характер.

На основі цих двох світоглядів — церковного та двовірського відбувся остаточний розподіл між літературою (що опиралась на перший) та фольклором (що розвивався та побутував на основі другого). Не бажаючи відмовлятись від старовини, люди намагались об'єднати язичництво та християнство в єдине ціле. Часто в цьому їм сприяли і священики, які були або мало обізнані з новим віровченням, або надто прихильні до старих обрядів. О. Потебня з цього приводу зазначав: «Сама церковь во многом волею-неволею содействовала зтому сбережению язьічества». «Найдуховнішим, як говорить Ґрімм, — не завжди вдавалось знайти межу між язичницьким і християнським: на їх власний смак могло підходити багато язичницького, що корінилося в натовпі»51.

На календарно-обрядовий цикл, в основі якого лежали старі вірування та уявлення, накладалися церковні свята, які за своєю суттю, традиціями та ритуалами залишились язичницькими. Більшість дослідників визнає, що відмінною рисою розвитку народних поглядів, а відтак — засад творчості є глибока консервативність. Це стосується не тільки слов'янських народів. Скрізь, де християнство, яке за своєю суттю є віровченням, а не релігією, злилось із місцевими традиціями, утворилася своєрідна нова релігія, уподібнена до тої, яка побутувала на тих чи інших територіях в минулому. Звідси — різні варіанти християнства на різних землях.

Таким чином, християнство впливало на розвиток народної творчості в різний спосіб: спочатку — у вигляді окремих елементів та вкраплень у твори усної словесності, що до цього часу зберегли свій язичницький характер, а згодом — значно глибше. Не всі жанри народної творчості однаковою мірою зафіксували відбитки того чи іншого світогляду. Кожен із жанрів має свою історію творення та розвитку, відчуваючи різні впливи. Незаперечним залишається той факт, що під впливом християнства в усній народній творчості, як і в культурі в цілому, утворився своєрідний релігійний синкретизм (поєднання), що виявився у співіснуванні язичницьких поглядів, мотивів, обрядів та символів із християнськими. Під цим кутом зору історичних зв'язків та функціонування усної народної творчості і будемо розглядати далі розвиток окремих фольклорних жанрів та їх поетику.


 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

30819. Генератор отчетов Rave Reports 5.0 18.73 KB
  Компоненты для создания отчетов Генератор отчетов Rve Reports 5.0 Генератор отчетов Rve Reports 5.0 разработан фирмой Nevron и входит в состав Delphi 7 в качестве основного средства для создания отчетов. Он состоит из трех частей: ядро генератора отчетов обеспечивает управление отчетом и его предварительный просмотр и отправку на печать.
30820. Доступ к общим данным 17.87 KB
  Доступ к общим данным Строки являются записями а столбцы полями таблицы базы данных. Класс tdtset обеспечивает возможность редактирования набора данных а также предоставляет средства для перемещения навигации по записям. Этот класс инкапсулирует в себе функциональные возможности borlnd dtbse engine bde процессора баз данных фирмы borlnd. Класс tbdedtset имеет класспотомок tdbdtset в котором определены дополнительные свойства и методы обеспечивающие возможность связывания набора данных с физическими таблицами базы данных.
30821. Структура BDE 46.29 KB
  Структура BDE Архитектура и функции BDE BDE представляет собой набор динамических библиотек которые умеют передавать запросы на получение или модификацию данных из приложения в нужную базу данных и возвращать результат обработки. В составе BDE поставляются стандартные драйверы обеспечивающие доступ к СУБД Prdox dBSE FoxPro и текстовым файлам. Структура процессора баз данных BDE Доступ к данным серверов SQL обеспечивает отдельная система драйверов SQL Links. Помимо этого в BDE имеется очень простой механизм подключения любых драйверов...
30822. Модели организации данных в БД 30.78 KB
  Модели организации данных в БД Организация баз данных – физическая и логическая Организация БД Организация данных базыопределяется видом модели данных которую поддерживает конкретная СУБД. Модель данных это методпринцип логической организации данных реализуемый в СУБД. Организация данныхв базе характеризуется двумя уровнями логическим и физическим. Логическаяорганизация БД определяется типом структур данных и видоммодели данных которая поддерживается СУБД.
30823. Реляционная модель базы 14.12 KB
  Реляционная модель базы Реляционная модель ориентирована на организацию данных в виде двумерных таблиц. Каждая реляционная таблица представляет собой двумерный массив и обладает следующими свойствами: все столбцы в таблице – однородные имеют одинаковый тип; каждый столбец имеет уникальное имя; одинаковые строки в таблице отсутствуют; порядок следования строк и столбцов может быть произвольным. В реляционной модели данных объекты и взаимосвязи между ними представляются с помощью таблиц. Каждая таблица представляет один объект и состоит из...
30824. Виды связей в БД 16.81 KB
  При этом таблица Книги будет содержать ссылки на записи таблицы Издатели . В большинстве случаев сопоставляются первичный ключ одной таблицы содержащий для каждой из строк уникальный идентификатор и внешний ключ другой таблицы. При такой связи каждой строке таблицы А может соответствовать множество строк таблицы Б однако каждой строке таблицы Б может соответствовать только одна строка таблицы А. Связи многие ко многим При установлении связи многие ко многим каждой строке таблицы А может соответствовать множество строк таблицы Б и наоборот.
30825. Типы СУБД 13.67 KB
  Централизованная база данных хранится в памяти одной вычислительной системы. Такой способ использования баз данных часто применяют в локальных сетях ПК. Распределенная база данных состоит из нескольких возможно пересекающихся или даже дублирующих друг друга частей хранимых в различных ЭВМ вычислительной сети.
30826. Классификация СУБД по архитектуре (одно-, двух-, трехзвенные) 43.7 KB
  По своей архитектуре СУБД делятся на одно двух и трехзвенные В однозвенной архитектуре используется единственное звено клиент обеспечивающее необходимую логику управления данными и их визуализацию. В двухзвенной архитектуре значительную часть логики управления данными берет на себя сервер БД в то время как клиент в основном занят отображением данных в удобном для пользователя виде.
30827. Физиологические свойства сердечной мышцы 33.5 KB
  Абсолютная рефрактерность 027 сек полная невозбудимость. Относительная рефрактерность 003 сек способность возбуждаться в ответ на сверхпороговый раздражитель. Исходя из того что продолжительность этих двух фаз в сумме составляет 03 сек можно рассчитать максимально возможную частоту сердечных сокращений 60 сек. : 03 сек.