41003

Українське козацьке бароко

Лекция

Культурология и искусствоведение

Архітектура українського бароко.Українська скульптура періоду бароко.Особливості барокової графіки.В архітектурних стилях XVII – XVIII ст. виявляються урізноманітнення економічного, політичного й культурного життя українського суспільства. Естетичні риси української архітектури яскраво виявлені у будівлях стилю бароко. Українське бароко поширюється у XVIIIст.

Украинкский

2013-10-22

59.5 KB

41 чел.

Лекція №4

Тема: ”Українське козацьке бароко”

План

           1.Архітектура українського бароко.

            2.Українська скульптура періоду бароко.

             3.Живопис другої половини 17 – 18 ст.

             4.Особливості барокової графіки.

              5.Українська професійна музика.

Література:

1.Бокань В.А. ,Польовий Л.П. Історія культури України: Навч.пос.-К:МАУП,2001

2.Українська культура: історія і сучасність:Навч. пос./За заг. ред.Черепанової С.О.-Львів:Світ,1994.

3.Лекції з історії світової та вітчизняної культури:Навч.вид./За заг.ред.ЯртисяА.В.-Львів: Світ,1994.

4.Кордон М.В.Українська та зарубіжна культура:Курс лекцій.Київ:ЦУЛ,2002.

5.Мєдникова Г.С.Українська і зарубіжна культура ХХ-го ст.Навч.пос.-К:2002

Контрольні запитання:

1.Які архітектурні споруди належать до козацького бароко?

2.Вкажіть зразки скульптури цього періоду?

3.Якими художниками представлений  живопис українського бароко?

4.Які особливості української барокової графіки?

5.Назвіть українських композиторів 18 ст.
Архітектура українського бароко

Архітектура – мистецтво створювання будівель, споруд їх комплексів.

В архітектурних стилях XVIIXVIII ст. виявляються урізноманітнення економічного, політичного й культурного життя українського суспільства. Естетичні риси української архітектури яскраво виявлені у будівлях стилю бароко. Українське бароко поширюється у XVIIIст.

Прикладом раннього бароко є львівський Бернардинський костьол (1600 – 1630, архіт. П. Римлянин і А. Прихильний). У його забудові відчувається вплив римського стилю. До зразків розвинутого бароко належать львівський Домініканський костьол (1749 – 1764, архіт. М. Урбаник), собор Почаївської лаври поблизу Кременця (1771 – 1791, архіт. О. Гофман) та костьол Єзуїтської колегії у Самборі. Найцінніше досягнення львівського бароко – ансамбль св. Юра. Проект собору розробив у 1744р. український архітектор Б. Меретин. Зведений на вершині пагорба, ансамбль домінує у ландшафті міста, складається з собору (1744 – 1770), монастирських келій, палацу митрополитів і тераси з парадними сходами. Всі споруди вирішені в єдиному стилі пізнього бароко (рококо). У соборі св. Юра гармонійно поєднуються риси західноєвропейської та української архітектури.

Житлова забудова міст ґрунтується переважно на традиціях народної архітектури. Споруди вельможних громадян відзначаються декоративністю (наприклад, будинок полковника Я. Лизогуба у Чернігові, 1690). Зразком громадської споруди українського бароко є будинок полкової канцелярії (Чернігів, XVIIпочаток XVIII ст.). Органічне поєднання рис професійної та народної архітектури характерне не лише для світських, а й для культових споруд стилю бароко. Храми приваблюють формами, багатством декору.

Архітектурним шедевром світового значення у стилі бароко справедливо вважається Андріївська церква у Києві (1746 – 1753, проект В. Растреллі, забудова І. Мічуріна). Собор прекрасно вписаний у місцевість: з Подолу здається, що храм пливе у повітрі, а силует його обіймає увесь горизонт. Кожна деталь спрямована на купольне завершення храму. Гармонійно поєднані кольорові елементи споруди: білий колір колон чергується з блакитним фоном та золотими люнетами над куполом і главками, в також капітелями колон. За проектом Растреллі у Києві збудовано ще одну перлину барокового стилю – Маріїнський палац (1752 – 1755).

Важливим доробком українського бароко вважається створення архітектурного ансамблю, класичним взірцем якого у культовій забудові є Києво – Печерська лавра. Особливо вирізняється Велика дзвіниця (один із символів Києва), висотою 96,5 м, що поєднує риси розвинутого бароко та елементи класицизму, з відповідною зміною по ярусах доричного, іонічного й коринфського ордерів (1731 – 1745, архіт. Г. Шедель).

На Україні наприкінці XVII ст. організовуються місцеві школи дерев’яного зодчества: волинська, подільська галицька, гуцульська, байківська, буковинська, лемківська, наддніпрянська, слобожанська.


Українська скульптура періоду бароко

Скульптура – вид образотворчого мистецтва, сутність якого становить фізично обємне, тривимірне зображення.

Головний об’єкт зображення у скульптурі – людина (іноді тварина, так званий анімалістичний жанр),рідко природа чи пейзаж (переважно у рельєфах), а також предмети, атрибути, аксесуари, натюрморт (у поєднанні з фігурами людей або тварин і як самостійні об’єкти). Виникнувши в Італії наприкінці ренесансу (XVI ст.), стиль бароко поширився у XVIIст. в образотворчому мистецтві Європи. Ознаками барокової скульптури є експресивне ліплення, витончене моделювання форми та ін. Стиль бароко вимагав високого рівня майстерності архітекторів і скульпторів або поєднання цих професійних якостей. Талановитим архітектором, скульптором і живописцем був Мікеланджело Буонаротті (1475 – 1564), з творчістю якого повязується розвиток барокового стилю в Італії. Відомим представником стилю бароко був італійський архітектор і скульптор Джованні Берніні (1598 - 1680). Вплив італійських майстрів певною мірою позначився на розвитку барокового мистецтва в Українй. Так, єзуїтським будівництвом у Львові, Перемишлі й Сандомирі керував Джакомо Бріано (1586 - 1649), який прибув з Риму.

У другій половині XVII ст. в Україні утворюється новий архітектурний стиль, для якого характерне поєднання українських тринавних церков із західноєвропейською базилікою. Цей стиль пізніше дістав назву українського бароко. Спорудами українського бароко властиві величавість пропорцій, епічний, сповнений витонченої краси естетизм, багата декоративність. Базована на народних традиціях архітектурна пластика гармонійно поєднувалась із архітектурною структурою споруди, утворюючи синтез, у якому винятково значення набув вишуканий архітектурно – ліпний орнамент.

Церкви й дзвіниці, а іноді й цивільні будинки оздоблювались пишним орнаментом. У такому стилі зводились численні споруди. Серед них такі відомі фундації гетьмана Івана Мазепи, як Брама Заборовського, церква над Всіх Святих над Економічною брамою у Києво – Печерській лаврі, визначні лаврські споруди – Успенський собор, Троїцька церква над Святою брамою, ансамбль архітектора Стефана Ковніра та ін.

У період пізнього бароко, мистецтво скульптури (передусім на західноукраїнських землях) досягло найвищого рівня в Європі. Хронологічно період рококо в українській скульптурі поділяється на три етапи, які відрізняються стильовими ознаками. Для першого етапу (1720 – 1750) властиві риси “зрілого бароко”, у другому (1720 - 1760) зявляються твори найбільш експресивні за своїм характером, а в третьому (1760 – 1780) – виявляються риси наступної стильової формації, тобто класицизму.

Період українського пізнього бароко, відносно короткий, охоплює 1720 – 1780-і роки, але за творчою інтенсивністю митців (як і кількістю творів) не має аналогій у нашому мистецтві. У цей час працює видатний український скульптор світового масштабу Йоанн Пінзель,  автор трьох камяних статуй на фасаді собору св. Юра у Львові (1759 – 1761), кам’яних фігур на фасаді ратуші у Бучачі (тепер місто Тернопільської області) оздоблення костела в Городку (тепер місто Львівської області) та інших споруд. Його твори відзначаються винятково високим мистецьким рівнем, індивідуальним стилем й експресією. До видатних скульпторів належить Антін Косинський (бл. 1720 – бл. 1765) – автор жіночих постатей на бічних вівтарях костелу у Бучачі та ін. Численні скульптури у Латинському кафедральному костелі у Львові виконав Матвій Полейовський (бл. 1720 – бл. 1800). У зовнішньому і внутрішньому скульптурному оздобленні собору св. Юра у Львові брали участь Михайло Філевич (? – 1804) та Семен Старевський (? - ?). Філевич виконав деревяні статуї Барона й Мелхіседека у великому вівтарі та ін. Старевський у 1769 – 1772 рр. керував будівництвом собору, виконав статую св. Онуфрія в ніші під входовою балюстрадою до собору, ряд капітелей, фігури “Віра” й “Надія” над брамою в сад тощо. До важливих скульптурних комплексів цього періоду належать також іконостас Спаської церкви у м. Лохвиця, Покровська церква у м. Ромнах, собор св. Андрія у Києві, костели в с. Наварія й Ходовиці поблизу Львова, іконостас Успенської церкви у Львові та ін.


Живопис другої половини 17 – 18 ст.

Живопис – один з основних видів образотворчого мистецтва, художнє зображення на площині предметного світу кольоровими фарбами.

Період, що настав після народно – визвольної боротьби (1648 - 1654), був несприятливим для розвитку монументального живопису. До 70-х рр.. XVII ст. монументальне муроване будівництво – головний обєкт настінного розпису – майже не розвивалося. Певні зрушення у розвитку монументального живопису сталися наприкінці XVII ст. Тематично живопис залишається релігійним, однак основним змістом його стають гуманістичні ідеї. Характер монументальних поліхромій визначає не стільки традиція, скільки догматично – моральні й церковно – історичні системи, створені теологічною вченістю, головним осередком якої була Київська академія.

Монументальний живопис дерев’яних церков (передусім Західної України та Закарпаття) стоїть на межі між професійним малярством та народним примітивом, відзначається яскравими рисами народного мистецького світосприйняття.

Серед монументальних рознисів мурованих споруд вирізняються розписи Троїцької надбрамної церкви Києво – Печерської лаври (20 – 30-і роки XVIIIст.).

Монументальний живопис у XVIII ст. мав помітне розповсюдження в декоруванні католицьких храмів, у тому числі кафедрального, бернардинського та кармелітського костьолів у Львові.

У другій половині XVIIXVIII ст. основним видом живопису залишається іконопис, який поступово змінює свій характер. В ньому розвиваються елементи нової іконографії, виявляються реалістичні риси, виразно визначаються впливи тодішніх мистецьких стилів – бароко, рококо, класицизму, поширюються алегорично – символічний, історичний та пейзажний жанри.

Найвизначніші здобутки барокового живопису повязані з жовківським художнім осередком. Художнє життя Жовкви особливо пожвавилось у часи королювання Яна III Собеського. Тут працювали майстри з європейською славою – скульптори Андрій Шлютер і Стефан Шванер, живописці Мартіно Альтамонте і Андріас Стех, а також талановиті українські митці – Юрій Шимонович, Іван Руткович, Йов Кондзелевич, Василь Петранович.

Жовківскі живописці (І. Руткович, Й. Кондзелевич, В. Петранович) однаково високо розуміли сутність людини.

З останньої чверті XVIIIст. провідним стилем в українському живопису став класицизм. Розвиток класицизму тісно пов’язаний з російським мистецтвом середини й кінця XVIIIст., з діяльністю Петербурзької Академії Мистецтв, заснованої 1757 р. Риси класицизму виявляються у живопису Андріївської церкви у Києві.


Особливості барокової графіки

Графікавид образотворчого мистецтва , в якому образне відображення дійсності відбувається за допомогою рисунка. За змістом і формою графіка близька до живопису, але має власні завдання й художні можливості.

В Україні мистецтво гравюри започаткували народні майстри, які виготовляли так звані паперові ікони. Розквіт української гравюри на дереві припадає на кінець XVI – середину XVIIст. Наприкінці XVII ст. відбуваються зміни у техніці гравірування, поширюється гравюра на міді й інших металах, яка витісняє гравюру на дереві.

Розвиток гравюри на металі повязаний з творчістю Олександра Тарасевича (бл. 1640 - 1727), Леонтія Тарасовича (бл. 1650 - 1710), Івана Мирського (бл. 1650 - 1714) – представників української барокової графіки.

В українській бароковій графіці своєрідно поєдналися власні неповторні риси – народні основи декоративності, органічний зв’язок фантастичного й реального, симетричне розташування образів і західноєвропейські стильові особливості – зображення бурхливої дії, масивність постатей, контрасти, символи та алегорії.

До значних досягнень барокової графіки належить гравюра (теза) “Тріумфальне знамено” І. Щирського. Вона створена 1698 р. з нагоди іменин новообраного ректора Києво – Могилянської колегії П. Калачинського, з ім’ям якого пов’язана підготовка акту великої державної ваги – офіційного надання колегії статусу академії. У Києво – Могилянській колегії існувала заснована П. Могилою традиція проведення щорічних публічних диспутів, на яких перевірялися знання спудеїв. На диспути запрошувалися вчені з Росії, Західної Європи, Балканського півострова, Близького Сходу.

В Україні XVIIXVIII ст. поширилось зображення родовідних дерев на гравюрі. У цій галузі працювали О. Тарасович, І. Мирський, Г. Левицький. Родовідне дерево найчастіше зображували у вигляді лавра, дуба, пальми, куща винограду чи троянди, які цінували передусім за довговічність, красу крони і деревини, плоди і квіти. Символічно всі ці якості переносилися на представників роду.

Серед українських графіків провідне місце належить Т. Шевченкові, який досконало володів технікою гравюри, передусім офорта з акватинтою. У 1844 р. вийшла серія офортів “Живописна Україна”, задумана Шевченком як періодичне видання про історію, кілька випусків “Живописної України”, але вийшов тільки перший з шістьма офортами – “У Києві”, “Видубицький монастир у Києві”, “Дари в Чигирині 1649 року”, “Судна рада”, “Казка”, “Старости”.


Українська професійна музика

Музика – вид мистецтва, що виражає дійсність у художньо – звукових образах. Основні елементи й виражальні засоби музики – мелодія, гармонія, лад, ритм, тембр, темп. За способами виконання музика поділяється на вокальну, інструментальну й вокально – інструментальну. У музиці розрізняють народну та професійну.

Наприкінці XVI ст. поширюються нові форми церковного хорового співу – псалми та канти.

Одним із творців українського хорового стилю у духовній музиці був М. Березовський. Перші композиції для хору написані ним під час навчання у Києво – Могилянський академії. Він віртуозно грав на скрипці, чудово співав. Удосконалював музичну освіту у Придворній співацькій школі, де займався музикою під керівництвом італійського педагога Цоппіса. Перебуваючи на стажуванні в Італії (1769 - 1773), брав уроки композиції у видатного теоретика музики Д. Мартіні. У 1771 р. витримав іспит у Булонській філармонічній академії на звання академіка – композитора і став членом Болонського філармонічного товариства.

М. Березовський створив оперу “Демофонт” на лібрето італійського поета і драматурга П. Метастазіо (1698 - 1782). Постановка опери відбулася 1773 р. у театрі Лі ворон. В Італії 1772 р. він також написав сонату для скрипки і чембало.

Структурні принципи хорових концертів М. Березовського розвинули А. Ведель та М. Бортнянський.

А. Ведель і М. Березовський були представниками нового напряму партерного співу, для якого характерне узгодження музики і тексту. А Ведель поєднував талант композитора, співака (тенор) й виконавця (скрипка). Він був керівником хору Києво – Могилянської академії, губернаторського хору і класу вокальної музики Харківського колегіуму. У творчій спадщині композитора понад 30 хорових концертів, “Літургія”, “Всеношна”, “Херувимська”.

Доля М. Березовського і А. Веделя склалася трагічно. Їх талант не знаходив належного визнання. У 32 роки покінчив життя самогубством М. Березовський. Покинув Маскву А. Ведель, куди був посланий керувати капелою. Царська цензура заборонила друкувати його музичні твори. Повернувшись в Україну, він став ченцем Києво – Печерської лаври. Згодом мандрував по Лівобережжі. За анти царську діяльність був засуджений і помер у увязненні. Твори композитора збереглися у бібліотеці Києво – Могилянської академії.

Чільне місце в історії вітчизняної музичної культури посідає Д. Бортнянський – видатний реформатор церковного співу, духовний композитор, диригент. Зовсім молодим він потрапив до Придворної капели, де вивчав теорію музики в італійського композитора Б. Галуппі. Удосконалював музичну освіту у Венеції. В Італії великий успіх мали опери Д. Бортнянського на італійські лібрето “Креонт”, “Алкід”, “Квінт Фабій”, поставлені 1776 – 1779 рр.

Д. Бортнянський органічно поєднав традиції українського національного хорового мистецтва, західноєвропейського бароко і класицизму.


 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

67774. Расчет требуемой степени очистки производственных стоков 74.37 KB
  Оценка требуемой очистки сточных вод СВ которая позволяет сделать обоснованный выбор типа и мощности очистных сооружений вариантов размещения оголовков выпуска у берега или в стрежень и их конструктивных особенностей. Участок водоема от места выпуска стоков условно делят на зоны: 1 начального разбавления...
67775. Преобразования Фурье 101.5 KB
  ДПФ определяет спектр дискретной периодичной функции x(t). ДПФ – обратимая операция отображения временных рядов в область частот. Свойства ДПФ аналогичны свойствам интегрального преобразования Фурье. ДПФ определяет линейчатый спектр периодичной дискретизации функции времени, а обратное дискретное...
67777. Изучение счетчика Гейгера-Мюллера 168.01 KB
  На рабочей точке рассчитать истинное количество частиц попавших в счетчик с учетом мертвого времени исходя из τ=104 сек. Каковы основные характеристики счетчиков числа частиц В чем отличие счетчиков Гейгера-Мюллера от других счетчиков Что называют счетной характеристикой счетчика...
67778. МАТЕМАТИЧЕСКАЯ ОБРАБОТКА РЕЗУЛЬТАТОВ ИЗМЕРЕНИЙ 47.02 KB
  Цель работы: Ознакомиться со статистическим характером явлений, рассматриваемых в ядерной физике; изучить законы, которым подчиняется распределение случайных величин; классификацию случайных и систематических ошибок; конкретное приложения изученных закономерностей для оценки ошибок измерения.
67779. ОПРЕДЕЛЕНИЕ АКТИВНОСТИ ИСТОЧНИКОВ БЕТТА-ИЗЛУЧЕНИЯ 194.6 KB
  Вычислить по формуле 2 поправку ω учитывающую взаимное расположение счётчика и источника β частиц. Вычислить по формуле 4 поправку f учитывающую поглощение β частиц. Найти поправку q на отражение β частиц от подложки по графику рис. Взаимодействие β частиц с веществом.