41021

Основи нарисної геометрії

Лекция

Математика и математический анализ

Лінії креслення. Товщини ліній на кресленні залежать від вибраної товщини s суцільної основної лінії. Накреслення лінії Наймену вання лінії Товщина лінії відносно товщини основної лінії Основне призначення Суцільна товста основна S Лінії видимого контуру; лінії переходу видні; лінії контуру перерізу винесеного та вхідного до складу перерізу Суцільна тонка Від S 3 до S 2 Лінії контуру накладеного перерізу; лінії розмірні та виносні; лінії штрихування; лініївиноски; полички лінійвиносок і підкреслювання написів; лінії для...

Украинкский

2013-10-22

525.5 KB

11 чел.

Введення

Графіка – це мистецтво малюнка. Саме слово «графіка» в перекладі з грецької означає «пишу», «малюю».

Графіка – одне з найбільш розповсюджених образотворчих мистецтв. Малюють всі. Оформляють стінні газети, бюлетені, малюють, щоб викласти на папері свої думки. Графіка – мистецтво досить складне. Складність його – в умовності його мови. Весь світ відтворюється на листі паперу, об’єм – на площині, багатоколірність передається відтінками одного кольору, різноманітність дійсності – лініями та плямами. Графіка передає складний життєвий досвід, цілеспрямовано відображає життя.

Комп'ютерна графіка - це спеціальна ділянка інформатики, що вивчає методи і засоби створення та обробки зображень за допомогою програмно-апаратних обчислювальних комплексів.

Комп'ютерна графіка охоплює всі види та форми представлення зображень, як на екрані монітора, так і на зовнішньому носії (папір, плівка, тощо). Комп'ютерна графіка застосовується для візуалізації даних у різних сферах людської діяльності: медицина - комп'ютерна томографія; наука - склад речовин, векторні поля, графіки процесів; дизайн - реклама, поліграфія, моделювання.

В залежності від способу формування зображень, комп'ютерну графіку можна поділити на: растрову; векторну; фрактальну; тривимірну.

За способами представлення кольорів комп'ютерна графіка поділяється на: чорно-білу; кольорову.

За спеціалізацією в різних галузях комп'ютерна графіка є: інженерною; науковою; web-графікою; комп'ютерною поліграфією.

Власне з інженерної графіки починається запропонований курс. З основ будування зображення, ескізів, креслень як основи для виготовлення певних деталей.

На перетині комп'ютерних, телевізійних та кінотехнологій стрімко розвивається комп'ютерна графіка і анімація. Значне місце посідає графіка для комп'ютерних ігор. Обіг ігрових програм складає десятки мільярдів доларів і стимулює розвиток анімації.

Структура та методи комп'ютерної графіки засновані на досягненнях фундаментальних та прикладних наук: математики, фізики, хімії, біології, статистики, програмування тощо. Це стосується, як програмних, так і апаратних засобів створення та обробки зображень. Тому комп'ютерна графіка є однією з найважливіших ділянок інформатики та стимулює розвиток комп'ютерної індустрії.

Найбільш відомі два способи візуалізації зображень: растровий і векторний. Для обробки зображень на комп'ютері використовуються спеціальні програми - графічні редактори. Графічні редактори також можна розділити на дві категорії: растрові й векторні.

Растрові графічні редактори є найкращим засобом обробки фотографій і малюнків, оскільки растрові зображення забезпечують високу точність передачі градацій кольорів і півтонів.

Серед растрових графічних редакторів є прості, наприклад стандартний додаток Paint, і потужні професійні графічні системи, наприклад Adobe Photoshop.

До векторних графічних редакторів відноситься графічний редактор, вбудований у текстовий редактор Word. Серед професійних векторних графічних систем найпоширеніша Coreldraw.

Розглянуто також основні можливості системи AutoCAD, яка призначена для виконання робіт із графічного відображення об'єктів різних напрямків: машинобудування, будівництво, суднобудування, земельний кадастр і інші.

Тема 1. Основи нарисної геометрії

Лекція 1. Основні правила виконання креслень.

Мета: Ввести основні поняття нарисної геометрії, вимоги стандартів до оформлення конструкторської документації.

План

  1.  Предмет і метод нарисної геометрії.
  2.  Вимоги стандартів до оформлення креслень.
  3.  Види виробів. Стандартизація в оформленні конструкторської документації.
  4.  Оформлення текстової документації.
  5.  Креслення деталей, ескізи.

Література:

  1.  Заргарян Ю.А., Заргарян Е.В.  Компьютерная графика в практических приложениях: М.: ТТИ ЮФУ, 2009. -255с.
  2.  Чекмарев  А. А. Инженерная графика: М.: Высшая школа, 2010. - 384с.
  3.  Болтухин А. К., Васин С. А., Вяткин Г. П., Пуш А. В. Инженерная графика.: Машиностроение, 2005. -560с.

 

Короткий історичний огляд.

Історія розвитку креслення сягає далекого минулого. Ще на початку зародження писемності думки виражали малюнками предметів. З'явившись на світанку людської культури у вигляді первісного рисунка, картинне письмо розвинулося в письмо літерне. У процесі творчої діяльності людини воно стало фігурувати у вигляді зображального письма, яке використовується і тепер у технічних кресленнях.

Пам'ятки київського будівництва, кам'яні монументальні споруди Києва мали велике значення у розвитку всієї стародавньої архітектури на Русі.

Чудовими пам'ятками архітектури X ст. є Десятинна церква та залишки кам'яних воріт, відомі під назвою софійських. За часів правління князя Ярослава Мудрого були споруджені кам'яні кріпосні ворота, що дістали назву "Золоті ворота".

У наші часи створено значну кількість унікальних будівель і споруд у Києві: Палац піонерів і школярів (1965), Палац культури "Україна" (1970), а також будівля Верховної Ради України (1933), металургійні заводи "Запоріжсталь" (1930), "Криворіжсталь" (1934), Харківський тракторний завод (1931) та ін.

У XVIII-XIX ст. з'являються будівельні креслення із зображенням розрізів і планів споруд, виконаних у проекційному зв'язку один з одним, які нагадують сучасні креслення. Поступово формуються суворі правила складання креслень, креслярської документації.

З розвитком мореплавства й освоєнням земних просторів виникла необхідність у складанні карт, планів. Поява ремесел, а потім промислового виробництва потребувала створення строгої науки графічного зображення різних конструкцій.

 

Поняття про креслення.

Креслення – це графічний конструкторський документ, що визначає конструкцію виробу, а також містить відомості, необхідні для розроблення, виготовлення, контролю, монтажу й експлуатації виробу, включаючи його ремонт. У технічному кресленні, об'єктами якого є прилади, устаткування, окремі електрорадіоелементи, використовують різні види креслень у вигляді окремих конструкторських документів.

Під час виконання та оформлення креслень й інших конструкторських документів слід керуватися правилами, встановленими міждержавними стандартами (державними стандартами колишнього СРСР).

Перший збірник стандартів "Чертежи в машиностроении" було видано в 1929 р. Стандарти систематично переглядалися, вдосконалювалися та доповнювалися. У 1965-1968 рр. чинні стандарти було переглянуто з метою створення єдиних правил виконання конструкторської документації всіх галузей промисловості. Назву "Чертежи в машиностроении" було замінено на "Єдину систему конструкторської документації" (ЄСКД). У 1980-1981 рр. було введено в дію нові стандарти на умовні графічні позначення в електричних схемах з урахуванням рекомендацій Міжнародної організації зі стандартизації (ІSО), Міжнародної електротехнічної комісії (ІЕС) та ін. ЄСКД – це комплекс стандартів, що встановлюють для всіх галузей промисловості, наукових установ та інших організацій єдині правила і положення щодо розроблення, оформлення та обігу конструкторської документації.

 

Креслярські приладдя.

Якість виконання креслень залежить від креслярського приладдя та від того, як користуватися ним.

Для виконання графічних робіт як креслярське приладдя застосовуються:

а) креслярські дошки, виготовлені з м'яких порід деревини або із спеціальних пластмас розмірами 500х700, 700х1000, 1000х1300 мм та ін.;

б)  лінійки і косинці, призначені для проведення коротких ліній та побудови кутів;

в)  рейсшина – довга лінійка з короткою планкою, що прикріплюється під прямим кутом до одного кінця лінійки;

г) лекало – фігурна пластина з криволінійними окресленнями для креслення кривих ліній;

д)  транспортир – півкруг, поділений на 180°, нижню частину якого з'єднано з лінійкою, на якій центр позначено рискою. Транспортир призначений для побудови та вимірювання кутів;

е)  готовальня – набір креслярських інструментів, розміщених у спеціальному футлярі зі спеціальними гніздами.

є) креслярський прилад – пристрій, що складається зі стола з дошкою, на якому закріплено механічний пристрій для проведення паралельних ліній. За конструкцією останній може бути пантографної системи, стрічковим або координатної системи.

 

Креслярські матеріали.

Креслярський папір – цупкий білий папір, який виготовляють з біленої деревної целюлози. На папері з гладкою поверхнею виконують креслення тушшю, а на папері з шорсткою поверхнею – олівцем. Кращим креслярським папером є ватман.

Міліметровий папір – це папір з нанесеною сіткою взаємно перпендикулярних ліній, що відстоять одна від одної на 1 мм. Такий папір застосовують для виконання діаграм, графіків, ескізів.

Калька – це прозорий водонепроникний аркуш паперу або іншого матеріалу з гладкою поверхнею, її використовують для зняття копій тушшю з креслень. Зняття копій олівцем виконують на прозорому креслярському папері з матовою поверхнею (олівцевій кальці).

Олівці бувають тверді (їх позначають літерою Т), м'які (їх позначають літерою М) і середньої твердості (їх позначають літерами ТМ та СТ). Тверді олівці – це олівці, наприклад, з позначенням Т, 2Т, ЗТ, м'які – М, 2М, ЗМ. У зарубіжних країнах тверді олівці позначають літерою Н, а м'які – літерою В. Тверді олівці застосовують під час виконання точних креслень, м'які – начерків, рисунків, ескізів; обведення креслення провадиться олівцем середньої твердості.

Туш – це чорна або кольорова рідина, яка на відміну від чорнила після висихання не розчиняється водою. Як правило, туш використовують для обведення та копіювання креслень.

Креслення, призначені для разового використання у виробництві, допускається виконувати у вигляді ескізних конструкторських документів.

Лінії креслення.

Основні відомості щодо ліній креслення наведено в табл. 1. Товщину ліній вибирають залежно від розмірів, складності зображення та призначення креслення, причому вибрані товщини мають бути однаковими для всіх зображень на цьому кресленні. Товщини ліній на кресленні залежать від вибраної товщини s суцільної основної лінії. Практично значення s вибирають у межах 0,6...1,5 мм залежно від розмірів і складності зображення, а також розмірів формату креслення. Найменша товщина ліній, що виконуються олівцем, має бути 0,3 мм, а найменша відстань між лініями – 0,8...1,0 мм.

Таблиця 1.

 

Накреслення лінії

 

Наймену-

вання лінії

Товщина лінії відносно товщини основної лінії

Основне призначення

 

Суцільна товста (основна)

S

Лінії видимого контуру; лінії переходу видні; лінії контуру перерізу (винесеного та вхідного до складу перерізу)

Суцільна тонка

Від S/3

 до S/2

Лінії контуру накладеного перерізу; лінії розмірні та виносні; лінії штрихування; лінії-виноски; полички ліній-виносок і підкреслювання написів; лінії для зображення примежових деталей

“обстановка”; лінії обмеження на виносних елементів на виглядах, розрізах і перерізах; лінії переходу уявні, сліди площин; лінії побудови характерних точок при спеціальних побудовах

Суцільна хвиляста

Те саме

Лінії обриву; лінії розмежування вигляду та розрізу

Штрихова

Те саме

Лінії невидимого контуру; лінії переходу невидні

Штрихпунк-тирна тонка

Те саме

Лінії осьові та центрові; лінії перерізів, що є осями симетрії для накладених або винесених перерізів

Штрихпунк-тирна потовщена

Від S/2 до (2/3)S

Лінії, що позначають поверхні, які підлягають термообробці або покриттю; лінії для зображення елементів, розташованих перед січною площиною («накладена проекція»)

Розімкнена

Від S до 1,5 S

Лінія перерізів і розрізів

Суцільна тонка зі зломом

Від S/3 до S/2

Довгі лінії обриву

Штрихпунк-тирна з двома точками тонка

Те саме

Лінії згину на розгортках; лінії для зображення частин виробів у крайніх або проміжних положеннях; лінії для зображення розгортки, суміщеної з виглядом

Формати креслень.

Креслення виконують на аркушах креслярського паперу строго визначених розмірів (формату) (табл. 2).

Таблиця 2.

Формат

А0

А1

А2

АЗ

А4

Розміри сторін формату, мм

841 х 1189

594 х 841

420 х 594

297 х 420

210 х 297

 

Основні написи.

Вони мають бути розташовані в правому нижньому куті. На аркушах формату А4 ці написи роблять вздовж короткої сторони аркуша, а на аркушах інших форматів вони можуть бути орієнтовані як уздовж короткої, так і вздовж довгої сторони аркуша. Текстові написи завжди наносяться паралельно основним.

Стандартами встановлено форму, розміри, зміст, розташування граф основного напису, а також розміри рамок на кресленнях і схемах.

Термінологія і визначення в конструкторській документації мають бути єдиними відповідно до чинних стандартів, а в разі їх відсутності – загальноприйнятими в науково-технічній літературі.

Нанесення розмірів на кресленнях.

Усі зображення креслення дають уявлення про форму деталі й не дають змоги робити висновок про її розміри. Тому нанесення розмірів на креслення – одна з найважливіших і відповідальних стадій його виконання.

Відповідно до ЄСКД існують такі основні вимоги до нанесення розмірів на кресленнях:

1) розміри на кресленнях зазначають за допомогою розмірних ліній та розмірних чисел;

2) лінійні розміри та їх граничні відхилення вказують на кресленнях у міліметрах без позначення одиниці. В тексті на полі креслення, в пояснювальних записках і технічних умовах обов'язково зазначають одиниці. Якщо лінійні розміри на кресленні задано не в міліметрах, а, наприклад, у сантиметрах, метрах, то одиницю вказують безпосередньо біля розміру або в технічних вимогах. Кутові розміри та граничні відхилення зазначають у градусах, мінутах і секундах з позначенням одиниці (5°; 30°12'; 45°18'3"; 30° ± Г; 12° ± 1').

Не допускається застосовувати для розмірних чисел прості дроби, за винятком розмірів, указаних у дюймах;

3) кожний розмір зазначають на кресленні тільки один раз і на тому зображенні, де даний елемент деталі показано найбільш ясно; не допускається наносити розміри у вигляді замкненого розмірного ланцюга, тобто сукупності розмірів, що утворюють замкнений контур, за винятком випадків, коли один із розмірів ланцюга вказано у вигляді довідкового без граничних відхилень. На будівельних кресленнях розміри наносять у вигляді замкненого ланцюга;

4) не рекомендується проставляти на кресленні розміри невидного контуру, зображеного штриховими лініями.

 

Розмірні та виносні лінії.

Розміри на кресленнях зазначають розмірними числами і розмірними лініями. Під час нанесення розміру прямолінійного відрізка розмірну лінію проводять паралельно цьому відрізку, а виносні лінії – перпендикулярно до розмірних.

Розмірні лінії проводять суцільною тонкою лінією та обмежують вузькими стрілками у вигляді гострих кутів. Розміри елементів стрілок розмірних ліній вибирають залежно від товщини s суцільної основної лінії та креслять стрілки приблизно однаковими на всьому кресленні. Стрілки мають впиратися вістрям у відповідні лінії контуру – виносні, осьові та ін.

Наносячи розмір кута, розмірну лінію проводять у вигляді дуги з центром у його вершині, а виносні лінії – радіально.

Під час нанесення розміру дуги кола розмірну лінію проводять концентричне дузі, виносні лінії – паралельно бісектрисі кута, а над розмірним числом ставлять знак . Допускається розташовувати виносні лінії розміру дуги радіально, а якщо є ще концентричні дуги, необхідно вказувати, якої дуги стосується розмір.

Відстань між паралельними розмірними лініями, а також відстань від розмірних ліній до паралельних їм ліній контуру, осьових, центрових, виносних мають знаходитися в межах 6...10 мм.

Розмірні лінії по можливості не повинні перетинатися між собою.

Виносні лінії проводять, як правило, перпендикулярно до розмірних, причому вони мають виходити за кінці стрілок розмірних ліній на 1...5 мм.

Розмірні лінії допускається проводити з обривом і зі стрілкою тільки біля одного кінця в таких випадках:

1) при зазначенні розмірів симетричного предмета або симетрично розташованих елементів, якщо їх вигляд чи розріз зображено тільки до осі симетрії або з обривом; при цьому розмірну лінію обривають далі осі чи лінії обриву предмета;

2)  при зазначенні розміру діаметра кола незалежно від того, як зображено коло – повністю або частково; при цьому розмірну лінію обривають далі центра кола.

Якщо довжина розмірної лінії недостатня для розміщення на ній стрілок, то її продовжують за виносні лінії (або за контурні, осьові, центрові), а стрілки наносять зовні, спрямувавши вістря до відповідних ліній. При нестачі місця для стрілок на розмічальних лініях, розташованих ланцюжком, стрілки допускається заміняти засічками, які наносять під кутом 45° до розмірних ліній, або чіткими точками.

При нестачі місця для стрілок через близько розташовану контурну або виносну лінію останню допускається переривати.

Якщо потрібно показати координати вершини кута, що скругляється, або центра дуги скруглення, то виносні лінії проводять від точки перетину сторін кута, який скругляється, чи центра дуги скруглення .

 

Розмірні числа.

Їх на кресленнях треба проставляти чітко та ясно. При цьому необхідно додержуватися таких вимог:

1. Розмірні числа слід наносити над розмірною лінією якомога ближче до її середини.

2. Наносячи кілька паралельних або концентричних розмірних ліній на невеликій відстані одну від одної, розмірні числа над ними рекомендується розташовувати в шаховому порядку.

3. Кутові розміри слід наносити так. У зоні, розташованій вище горизонтальної осьової лінії, розмірні числа треба поміщати над розмірними лініями з боку їх опуклості, а в зоні, що знаходиться нижче горизонтальної осьової лінії, – з боку вгнутості розмірних ліній. В заштрихованій зоні наносити розмірні лінії не рекомендується. В цьому разі розмірні числа слід указувати на горизонтально нанесених поличках. Для кутів малих розмірів при нестачі місця розмірні числа потрібно поміщати на поличках ліній-виносок у будь-якій зоні.

4.  Розмірні числа та граничні відхилення не допускається розділяти або перетинати будь-якими лініями креслення. Не допускається розривати лінію контуру для нанесення розмірного числа та наносити розмірні числа в місцях перетину розмірних, осьових і центрових ліній. У місці нанесення розмірного числа осьові, центрові лінії та лінії штрихування треба переривати.

Умовні знаки. Діаметри. Циліндричні поверхні позначаються на кресленнях умовним знаком Ø, що має вигляд кола, перетятого прямою лінією. Висота та нахил останньої відповідають висоті й нахилу розмірних чисел. Нанесення знака діаметра дає змогу іноді уникати зайвої проекції зображуваної деталі.

Знак діаметра наноситься над розмірною лінією, перед розмірним числом.

Розмір діаметра циліндричної поверхні рекомендується наносити між твірними. Розміщення його по колу допускається тільки в разі необхідності.

Розміри кількох однакових елементів виробу, як правило, наносять один раз із зазначенням на полиці лінії-виноски кількості цих елементів. 

Наносячи розміри елементів, рівномірно розташованих по колу виробу (наприклад, отворів), замість кутових розмірів, що визначають взаємне розташування елементів, зазначають тільки їх кількість.

Розміри двох симетрично розташованих елементів виробу (крім отворів) наносять один раз без зазначення їх кількості, групуючи, як правило, в одному місці всі розміри. Кількість однакових отворів завжди вказують повністю, а їх розміри – тільки один раз.

Радіуси. Перед розмірним числом, що вказує значення радіуса, наноситься велика літера R латинського алфавіту, її висота та висота розмірного числа мають бути однаковими. У разі проведення кількох розмірних ліній радіусів з одного центра вони не повинні розташовуватися на одній прямій.

Якщо радіуси скруглень, згинів на всьому кресленні однакові або який-небудь радіус переважає, то замість нанесення розмірів цих радіусів безпосередньо на зображення в технічних вимогах рекомендується робити такі записи, як "Радіуси скруглень 4 мм", "Внутрішні радіуси згинів 10 мм", "Невказані радіуси 8 мм" тощо.

Конусність і похил. Перед розмірним числом, що характеризує конусність, наносять знак , гострий кут якого має бути спрямований у бік вершини конуса. Перед розмірним числом, яке визначає похил, наносять знак <, гострий кут якого має бути спрямований у бік похилу.

Фаска. Для позначення фасок з кутом 45° застосовують умовний напис, в якому перша цифра вказує довжину катета фаски у міліметрах, а друга – значення кута, наприклад 2 х 45°. Розміри фасок під іншими кутами зазначають за загальними правилами – лінійними та кутовими розмірами або двома лінійними розмірами.

 

Масштаби.

Масштабом зображення називають відношення розмірів предмета, виконаних на кресленні без спотворення його зображення, до їх номінальних значень.

У табл. 3 наведено масштаби, встановлені стандартами.

Таблиця 3.

Масштаби зменшення

1:2

1:50

1:2,5

1:75

1:4

1:100

1:5

1:200

1:10

1:400

1:15

1:500

1:20

1:800

1:25

1:1000

1:40

Масштаби збільшення

2:1

2,5:1

4:1

5:1

10:1

20:1

40:1

50:1

100:1

Побудова та поділ прямих ліній.

Геометричні побудови застосовують під час площинної розмітки деталей, наприклад при встановленні вимірювального приладу, тумблера, магнітного пускача та інших електричних апаратів на панель. На практиці використовують графічний спосіб розв'язання геометричних задач на площині за допомогою креслярських інструментів.

 

Побудова паралельних прямих.

Для побудови паралельних прямих ліній – горизонтальних, вертикальних, похилих – користуються рейсшиною або лінійкою і косинцем. Останній з лінійкою суміщують однією стороною із заданою лінією АВ. Потім косинець переміщують по нерухомій лінійці на задану відстань d або до заданої точки С і проводять потрібну лінію A1B1, яка буде паралельна лінії АВ. У такий спосіб можна провести будь-яку кількість прямих, паралельних заданій лінії.

 

Побудова перпендикулярних прямих.

Прямі лінії, що лежать в одній площині та розташовані одна до одної під прямим кутом, називаються взаємно перпендикулярними.

Під час побудови перпендикулярних прямих за допомогою лінійки та косинця останній гіпотенузою прикладають до лінійки, а катетом – до лінії АВ. Не змінюючи положення лінійки, косинець приставляють до неї меншим катетом. Через точку С проводять лінію А1В1, яка буде перпендикулярна до лінії АВ.

 

Поділ відрізка прямої на дві рівні частини.

З кінців відрізка АВ описують одним і тим самим радіусом дві допоміжні дуги. Через точки С та D перетину дуг проводять допоміжну пряму, що перетинає пряму АВ в точці Е. Остання ділить задану пряму АВ на дві рівні частини АЕ та ЕВ.

Поділ відрізка прямої на чотири рівні частини.

З кінців відрізка прямої АВ радіусом, більшим від половини відрізка, по обидва боки від прямої проводять дуги кіл. Сполучивши точки С та D перетину дуг, відрізок прямої АВ ділять навпіл. Аналогічним способом кожну половину відрізка ділять на дві рівні частини АМ і МК, KN і NB.

 

Побудова і поділ кутів. Терміни і означення.

Кутом називається фігура, утворена двома прямими, що виходять з однієї точки. Прямі, які утворюють кут, називаються сторонами кута, а точка їх перетину є вершиною кута.

Кути вимірюються в градусах (наприклад, 65°). Кут, що дорівнює 90°, називається прямим, менше 90° – гострим, а більше 90° – тупим.

 

Побудова кутів за допомогою лінійки та косинців.

У такий спосіб можна побудувати будь-який кут, кратний 15°:

60° – 45° = 15° (30°, 45°, 60°); 45° + 30° = 75° (90°);

60° + 45° = 105°; 60° + + 60° = 120°;

90° + 45° = 135°; 90° + + 60° = 150° і т. д.

Поділ гострого кута на дві рівні частини.

З вершини кута АВС довільним радіусом описують дугу DE, яка перетинає сторони кута. З одержаних точок (D та E) радіусом, більшим, ніж половина дуги, виконують перетин дуг і дістають точку F. Пряма, проведена через точки В та F, ділить заданий кут АВС на два рівних кути АВF і FВС.

 

Поділ прямого кута на три рівні частини.

З вершини В кута АВС довільним радіусом описують дугу DE, що перетинає сторони кута. Із одержаних точок D та E тим самим радіусом роблять засічки на проведеній дузі, перетин яких із дугою дає точки F і Н. Прямі, проведені з точки В через ці точки, ділять заданий кут АВС на три кути по 30° кожний.

 

Побудова похилів і конусності.

У кресленні похил та конусність можна виразити значенням кута в градусах або відношенням у відсотках.

Похилом прямої АD відносно прямої АВ називається відношення довжин катетів прямокутного трикутника АСD, тобто СD/АС. 

Конусністю називається відношення різниці довжин діаметрів двох поперечних перерізів конуса до відстані між ними, тобто

К = (D - d) / l

де К – конусність; D – діаметр більшої основи конуса; d – діаметр його меншої основи; l – довжина зрізаного конуса.

Наприклад, якщо діаметр більшої основи зрізаного конуса дорівнює 40 мм, діаметр його меншої основи – 35 мм, а довжина конуса – 100 мм, то

К = (40 – 35)/100 = 5/100 = 1/20.

Отже, конусність становить 1 : 20, або 20 %.

 

Коло та правильні многокутники. Основні терміни.

Замкнена крива лінія, всі точки якої однаково віддалені від однієї точки, називається колом.

Точка, відносно якої всі точки кола рівновіддалені, називається центром кола.

Будь-яка пряма лінія, що сполучає точку кола з її центром, називається радіусом. Радіус позначають літерою R.

Пряма лінія, що проходить через центр кола і сполучає на ньому дві точки, називається діаметром. Діаметр позначають літерами d, D або знаком Ø.

Лінія, що сполучає дві будь-які точки кола і не проходить через його центр, називається хордою.

Відрізок кола між будь-якими двома його точками називається дугою.

Лінія, що має тільки одну спільну точку з колом, називається дотичною до цього кола.

Частина круга, обмежена двома радіусами і дугою, називається сектором.

Частина круга, обмежена хордою та дугою, називається сегментом.

Багатокутник, складений із хорд, називається вписаним, а вписаний багатокутник, складений із хорд однакової довжини, – правильним вписаним багатокутником.

 

Спряження ліній.

Окреслення багатьох деталей в електроніці мають плавні спряження; тому під час виконання креслень таких деталей дуже часто доводиться плавно сполучати прямі лінії з дугами кіл або навпаки, тобто виконувати спряження.

Спряженням називається плавний перехід однієї лінії в іншу.

 

Спряження паралельних ліній.

Паралельні прямі можуть спрягатися між собою дугою одного радіуса, дугами двох однакових радіусів і дугами різних двох радіусів.

 

Спряження двох дуг кіл.

Є два види спряження дуг кіл: дуги мають зовнішній дотик чи внутрішній дотик. Плавний перехід від однієї дуги до іншої в обох випадках досягається тільки тоді, коли точка дотику лежить на прямій, що сполучає їх центри. При зовнішньому дотику відстань між центрами дорівнює R + r, тобто сумі радіусів дуг, які спрягаються. При внутрішньому дотику відстань між центрами становить R - r, тобто є різницею радіусів дуг, що спрягаються.

 

Спряження двох кіл.

Під час побудови спряження двох кіл дугою третього кола заданого ра-діуса можливі три варіанти: зовнішнє, внутрішнє спряження або поєднання їх.

Циркульні криві.

Дуги кіл, послідовно спряжені між собою та виконувані за допомогою циркуля, утворюють циркульні криві лінії.

Овал – замкнена опукла крива лінія з двома осями симетрії, утворена спряженими між собою дугами кіл.

 

Лекальні криві.

Лекальними називаються такі криві, точки яких не лежать на колі та які креслять за допомогою лекал.

Еліпс – це плоска замкнена крива, в якої сума відстаней кожної з її точок М до двох заданих точок F1 і F2 (вони називаються фокусами) є величиною сталою, що дорівнює довжині великої осі еліпса. Осі еліпса (велика АВ та мала СD)взаємно перпендикулярні й одна ділить іншу навпіл. Центр еліпса О знаходиться в точці перетину великої та малої осей. Точки фокусів F1 і F2 лежать на великій осі еліпса в місцях перетину радіуса, проведеного з кінцевої точки малої осі, що дорівнює половині великої осі.

Еліпс можна побудувати за допомогою нитки. Замкнена нитка натягується олівцем відносно шпильок (голок), закріплених у точках – фокусах F1 та F2. Переміщенням олівця в одному напрямку обкреслюється еліпс. Треба, щоб довжина великої осі еліпса і відстань між точками F1 і F2 в сумі дорівнювали довжині нитки.

 

Парабола.

Параболою називається плоска незамкнена крива, кожна точка якої розташована на однаковій відстані від напрямної прямої (директриси), перпендикулярної до осі параболи, а також від фокуса F.

 

Гіпербола.

Гіперболою називається незамкнена плоска крива, в якої різниця відстаней від кожної її точки до двох заданих точок F1 і F2 (фокусів) є величиною сталою, що дорівнює відстані між вершинами гіперболи. У гіперболи є дві осі симетрії – дійсна АВ й уявна СD. Дві прямі КL та K1L1, які проходять через центр О гіперболи і торкаються її віток у нескінченності, називаються асимптотами.

 

Синусоїда.

Плоска крива, що відображає зміну тригонометричної функції синуса залежно від зміни центрального кута, називається синусоїдою.

Побудову синусоїди здійснюють так. Коло ділять на довільну кількість рівних частин, наприклад на 12. На продовженні горизонтального діаметра кола відкладають відрізок АВ = πD і ділять його на таку саму кількість рівних частин. Через кожну точку поділу кола проводять прямі, паралельні його горизонтальному діаметру, а через точку поділу відрізка АВ – прямі, паралельні вертикальному діаметру кола.

Точки перетину однойменних ліній належатимуть синусоїді. Одержані точки сполучають між собою плавною кривою та обводять її за допомогою лекала.

Загальні положення.

Креслення, призначені для виготовлення за ними різних виробів машинобудування, називаються машинобудівними. Креслення виробів мають містити вичерпні відомості не тільки про зовнішню форму та внутрішню будову, а й про розміри, з'єднання деталей, матеріали, якість обробки поверхонь, необхідні для виконання деталей і складання виробу.

 

Вигляди.

Предмети на кресленнях зображують умовно, тобто на зображенні зовнішнього вигляду предмета, як правило, не показують невидних точок та ліній, що спрощує виконання та читання креслення. На виглядах допускається показувати невидні частини поверхні штриховими лініями, якщо це дає змогу скоротити кількість зображень на кресленні без утрати для нього ясності. Вигляд не є повною проекцією предмета.

Зображення предметів має виконуватися за методом прямокутного проекціювання. При цьому предмет розташовується між спостерігачем і відповідною площиною проекцій. За основні площини проекцій приймають шість граней куба, які розгортають та суміщують в одну площину з фронтальною площиною проекцій.

Зображення на фронтальній площині проекцій застосовується на кресленні як головне. Предмет розташовують відносно фронтальної площини проекцій так, щоб зображення на ній давало найповніше уявлення про форму та розміри предмета, поданого на кресленні.

Головний вигляд це основний вигляд предмета на фронтальній площині проекцій, що дає найповніше уявлення про форму та розміри предмета, відносно якого розташовують основні вигляди.

Основним виглядом називають вигляд предмета, здобутий суміщенням його зображення на одній із граней порожнистого куба, всередині якого подумки поміщено предмет, із площиною креслення.

Якщо вигляди зверху, справа, знизу, ззаду зміщені відносно головного зображення і проекціюються поза проекційним зв'язком або відокремлені від головного зображення іншими зображеннями, то їх відмічають на кресленні великою літерою А. Напрямок погляду вказують стрілкою, яку позначають великою літерою.

Коли зображення, на якому може бути показано напрямок погляду, відсутнє, назву вигляду підписують.

Кількість зображень на кресленні має бути найменшою, але достатньою для здобуття вичерпного уявлення про предмет при застосуванні встановлених умовних позначень знаків і написів.

Якщо яка-небудь частина предмета не може бути показана на жодному із шести основних виглядів без спотворень її форми та розмірів, то використовують додаткові вигляди на площинах, які не паралельні жодній з основних площин проекцій.

Додатковий вигляд зображення предмета на площині, не паралельній жодній з основних площин проекцій, яке застосовують для неспотвореного зображення поверхні, якщо її неможливо показати на основному вигляді.

Додатковий вигляд відмічають на кресленні великою літерою Б, а біля пов'язаного з додатковим виглядом зображення предмета ставлять стрілку, що показує напрямок погляду, з відповідним літерним позначенням.

Місцевим виглядом називають зображення окремої, обмеженої ділянки поверхні предмета. Місцевий вигляд обмежують лінією обриву або не обмежують, відмічають на кресленні подібно до додаткового вигляду і по можливості розташовують ближче до тієї частини предмета, яку характеризують.

Розрізи. Розрізом називають ортогональну проекцію предмета, подумки розсіченого повністю або частково однією чи кількома площинами для виявлення його невидних поверхонь. На розрізах показують усе те, що потрапляє в січну площину, й те, що розташовується за нею. Подумки розсічення предмета стосується тільки даного розрізу і не тягне за собою зміни інших зображень того самого предмета. Внутрішні форми предмета на розрізі зображують суцільними основними лініями. Розсічений матеріал на кресленні виділяють штрихуванням.

Положення січних площин указують на кресленні лінії перерізів. Для позначення останніх застосовують розімкнену лінію з довжиною штриха 8 -   20 мм і товщиною від S до 1∙0,5S. Початковий та кінцевий штрихи не повинні перетинати контур зображення або яких-небудь інших ліній креслення. На початковому і кінцевому штрихах ставлять стрілки, що вказують напрямок погляду. Біля початку та кінця лінії перерізу ставлять одну й ту саму велику літеру алфавіту.

Розріз має бути відмічений написом типу А—А. Літерне позначення розрізу розташовують паралельно основному напису креслення над відповідним зображенням. Для позначення на кресленнях розрізів і перерізів застосовують великі літери українського алфавіту. Літерні позначення вибирають в алфавітному порядку. Розмір шрифту літерних позначень має бути більшим від розміру цифр розмірних чисел, що використовуються на тому самому кресленні, приблизно в два рази.

Якщо на основній площині проекцій необхідно показати зовнішню будову предмета, то розріз допускається розташовувати в будь-якому місці поля креслення.

Залежно від кількості січних площин розрізи поділяються на прості та складні. До перших належать такі, які дістають при уявному розсіченні предмета однією січною площиною. Залежно від конструкції внутрішньої форми деталі січну площину можна розташовувати по-різному: вертикально, горизонтально або похило. Якщо січну площину розташовано паралельно горизонтальній площині проекцій, то розріз називають горизонтальним. Якщо січна площина складає з горизонтальною площиною проекції кут, який відрізняється від прямого, то розріз називають похилим. Якщо січну площину розташовано перпендикулярно до горизонтальної площини проекцій, то розріз називають вертикальним. Вертикальні розрізи, в свою чергу, поділяються на фронтальні та профільні.

На одному зображенні допускається з'єднувати частину вигляду та частину відповідного розрізу, розділяючи їх суцільною хвилястою лінією. Така умовність дає змогу скоротити кількість зображень на машинобудівних кресленнях.

При зображенні деталей симетричної форми, в яких які-небудь лінії контуру, наприклад проекції ребер, збігаються з віссю симетрії, допускається з'єднувати частину вигляду та частину відповідного розрізу, розділяючи їх суцільною хвилястою лінією. Якщо збіжна з віссю лінія контуру належить зовнішній поверхні, то застосовують розріз менший, ніж половина проекції; якщо ж зазначена лінія належить внутрішній поверхні, то використовують розріз більший, ніж половина проекції.

Складним називають розріз, виконаний кількома січними площинами. Залежно від розташування останніх складні розрізи поділяються на ступінчасті та ламані. Ступінчасті розрізи виконуються кількома паралельними січними площинами, а ламані — за допомогою пересічних площин.

Крім розглянутих розрізняють також місцеві розрізи. Місцевим називається розріз, призначений для з'ясування будови предмета в окремому, обмеженому місці. Місцевий розріз виділяють у вигляді суцільної хвилястої лінії. Ця лінія не повинна збігатися з якими-небудь лініями зображення.

 

Виносні елементи.

Коли на основному зображенні неможливо показати дрібні елементи предмета з усіма подробицями, застосовують виносні елементи. Виносним елементом називають додаткове, окреме, як правило, збільшене зображення частини предмета для з'ясування його форми, розмірів, шорсткості поверхні та інших даних.

 

Перерізи.

Перерізом називають ортогональну проекцію фігури, здобуту в одній або кількох січних площинах чи поверхнях при уявному розсіченні предмета, що проекціюється, площинами. У перерізі показують лише те, що знаходиться безпосередньо в самій січній площині. Частину предмета, яка знаходиться за цією площиною, в перерізі не зображають. Січні площини вибирають так, щоб дістати нормальний поперечний переріз. Поверхню розсіченого матеріалу виділяють відповідним штрихуванням.

Залежно від розташування на кресленні перерізи, що не входять до складу розрізу, поділяють на два види: винесені та накладені.

Контур винесеного перерізу, а також перерізу, що входить до складу розрізу, зображають суцільними основними лініями, а контур накладеного перерізу — суцільними тонкими лініями, причому контур зображення в місці розташування накладеного перерізу не переривають.

 

Умовності та спрощення.

Під час виконання креслень слід ураховувати умовності та спрощення.

Якщо вигляд, розріз або переріз є симетричними фігурами, то допускається креслити половину зображення або трохи більше половини зображення з проведенням в останньому випадку лінії обриву.

Якщо предмет має кілька однакових, рівномірно розташованих елементів, то на зображенні цього предмета повністю показують один-два таких елементи (наприклад, один-два отвори), а решту елементів показують спрощено або умовно.

На виглядах і розрізах допускається спрощено зображати проекції ліній перетину поверхонь, якщо не потрібна точна їх побудова.

Плавний перехід від однієї поверхні до іншої показують або зовсім не показують.

Такі елементи, як гвинти, заклепки, шпонки, непорожнисті вали та шпинделі, шатуни, рукоятки, при поздовжньому розрізі показують нерозсіченими.

Такі елементи, як спиці маховиків, шківів, зубчастих коліс, тонкі стінки типу ребер жорсткості, показують незаштрихованими, якщо січна площина спрямована вздовж осі або вздовж довгої сторони такого елемента. Якщо ж у подібних елементах деталі є місцеве свердління, заглиблення, то роблять місцевий розріз.

Пластини, а також елементи деталей (отвори, фаски, пази, заглиблення тощо) розміром (або різницею в розмірах) на кресленні 2 мм і менше зображають з порушенням масштабу, прийнятого для всього зображення, в бік збільшення.

Довгі предмети або елементи, що мають постійний чи закономірно змінний поперечний переріз (вали, ланцюги, прутки, фасонний прокат, шатуни та ін.), допускається зображати з розривами; при цьому проставляється дійсна довжина предмета.

На кресленнях предметів із суцільною сіткою, плетивом, орнаментом, рельєфом, рифленням, насічкою допускається зображати ці елементи частково, з можливим спрощенням.

Виготовлення креслень

Деталлю називають виріб, виготовлений з однорідного по найменуванню і марці металу, без застосування складальних операцій. Прикладами деталей можуть бути вал, виготовлений з одного шматка металу, болт, шпонка і т.п.

Для виготовлення кожної деталі потрібне її робоче креслення. Робочим кресленням деталі називається документ, що містить зображення деталі, розміри і інші дані, необхідні для виготовлення, ремонту і контролю деталі. Цей документ містить дані про матеріал, шорсткості поверхонь, технічні вимоги і ін. Таким чином, робоче креслення включає як графічну, так і текстову частину.

При виконанні робочого креслення деталі визначають вигляд, що дає найбільше уявлення про її пристрій (головний вигляд), і необхідну кількість інших видів і зображень.

Вибирають необхідний формат паперу і встановлюють прийнятний масштаб зображень. Далі виконують компоновку креслення, тобто приступають до раціонального розміщення зображень на листі. Намічають рамку креслення і основного напису. Якщо зображаються деталі, що вимагають нанесення таблиць параметрів, для них передбачають місце в правій верхній частині формату. Для інших деталей справа залишають місце для запису технічних вимог до них, що включає зведення про твердість металу відхиленнях осі співісної, радіуси тих, що округляють і ін. Далі намічають прямокутники за розмірами, відповідними габаритними розмірами зображень; при цьому залишають необхідний запас площі для нанесення розмірів біля кожного зображення. У правому верхньому кутку залишають місце для нанесення знаків шорсткості.

ЕСКД. 2.105. Єдина система конструкторської документації.

Написи на кресленнях в технічних вимогах і таблицях виконуються відповідно до ДСТУ 2.106—96. Текстову частину, написи і таблиці включають в креслення, коли що містяться в них дані неможливо виразити графічно або умовними позначеннями. Текст напису повинен бути точним, коротким і розташовуватися паралельно основному напису креслення. Заголовок «Технічні вимоги» пишуть. Пункти технічних вимог повинні мати крізну нумерацію і групуватися по своєму характеру.

Написи, що відносяться до зображення, можуть містити не більше двох рядків, що розташовуються над полицею лінії-винесення і під нею (мал. 3.1.1, а). Лінію-винесення закінчують або крапкою на зображенні, або стрілкою (мал. 3.1.1, б).

Основний напис виконується відповідно до ДСТУ 2.106—96 «Основні вимоги до робочих креслень». Найменування деталей записують в називному відмінку в однині в найменуваннях, що складаються з декількох слів, на першому місці поміщають іменник, наприклад: «Колесо зубчате».

Рис. 1

На робочих кресленнях деталей поміщають необхідні дані, що характеризують властивості матеріалу готової деталі і матеріалу, з якого деталь повинна бути виготовлена.

У основному написі креслення деталі указують вигляд, найменування і марку матеріалу відповідно до стандарту або інших нормативних документів.

Вуглецеву сталь звичайної якості позначають: Ст, Ст. 1, Ст. 2, Ст. 3, Ст. 4, Ст. 5, Ст. 6. У графі 3 основні написи записують, наприклад: Ст. 3 ГОСТ 380—88.

У позначення вуглецевої якісної конструкційної сталі входять двозначні числа, що показують вміст вуглецю в сотих долях відсотка: 0,5 кп (кипляча), 0,8 кп, 0,8,10 кп, 10,15 кп, 15, 201 20,26,30,35,40 і т.д. В основному написі записують, наприклад: «Сталь У25 ГОСТ 1050—88».

Вуглецеву інструментальну сталь позначають буквою «У» з вказівкою змісту вуглецю, наприклад У8 ГОСТ 1435—90.

Леговані машинобудівні сталі мають позначення легуючих елементів: Г — марганець, З — кремній, X — хром, Н — нікель, М — молибен і т.д. і процентний зміст цих елементів, наприклад хромоникелевая сталь мазкі 20 ХН: «Сталь 20ХН ГОСТУ 4543—71».

Мідь (М) виготовляється марок МО, Ml, М2, МЗ, М4. У основному написі записують, наприклад: «М4 ГОСТ 859—78».

Латунь — мідно-цинковий сплав, що обробляється тиском, виготовляється марок Л96, Л90, Л70, Л А Н. У основному написі записують, наприклад: «Л70 ГОСТ 15527—70».

Алюмінієві сплави ЯСКРАВО-ЧЕРВОНИЙ, АК, Д1, Д6, Д7 записуються в основному написі за типом: «ЯСКРАВО-ЧЕРВОНИЙ 4 ГОСТ 2685—75; АК 2 ГОСТ 4784—74; Д6 ГОСТ 13722—68».

Всі метали мають єдине умовне графічне позначення (штрихування) на зображеннях в розрізах і перетинах. Якщо деталь виготовляється з матеріалу (листа, прутка, проволікай, профілю і т. д.) сортаменту, то позначають не тільки матеріал, але і сортамент з його розмірами і номером стандарту на цей сортамент, наприклад:     

З широко використовуваних неметалічних матеріалів можна виділити наступні: гума листова технічна по ГОСТ 7338-90; вініпласт листовий по ГОСТ 9639-71; поліетилен по ГОСТ 16338-85; фторопласт по ГОСТ 14906-77.

Всі перераховані неметалічні матеріали мають єдине умовне графічне зображення на кресленнях (штрихування «в клітку»).

Нанесення розмірів на робочих кресленнях деталей

Питання забезпечення робочого креслення деталі необхідними розмірами продумується вже по ходу визначення необхідної кількості і змісту зображень, а безпосередньо вирішуються тільки тоді, коли зображення деталі вже виконані.

Розміри на робочому кресленні деталі повинні бути нанесені так, щоб забезпечити найменшу трудомісткість виготовлення деталі. Невдале нанесення розмірів може привести до виконання зайвих технологічних операцій і підвищення собівартості деталі. Наявність однакових розмірів у окремих елементів деталі, наприклад, фасок, канавок, проточок, зменшує число необхідного ріжучого і вимірювального інструменту, що призводить до зниження собівартості виготовлення деталі.

Нанесення розмірів повинне відповідати технології виготовлення деталі, тобто враховувати послідовність операції-обробки заготівки деталі і те устаткування, на якому деталь може бути виготовлена.

Всі розміри деталей можна розділити на дві групи: що сполучаються і вільні (що не сполучаються).

Розміри, що сполучаються, визначають форму поверхні деталі, що сполучається з поверхнею іншої деталі у виробі, а також положення цих поверхонь у виробі.

рис 2

Поверхні деталі, які не стикаються з поверхнями інших деталей у виробі, визначаються вільними розмірами.

Всі розміри повинні наноситися від базових поверхонь, ліній або крапок, щодо яких визначається положення окремих елементів деталі в процесі їх виготовлення або експлуатації в готовому виробі. Розрізняють бази конструкторські, технологічні, вимірники, складальні, допоміжні.

Конструкторські бази визначають положення деталі в готовому виробі. На мал. 2 показані як конструкторські бази площина (мал. 2а), лінія (мал. 2б) і крапка (мал. 2в). По відношенню до конструкторської бази орієнтуються і інші деталі виробу.

Технологічні бази визначають положення деталі при обробці.

Вимірювальна (головна) база — це база, від якої проводиться відлік розмірів при виготовленні і контролі готового виробу (рис. 3). Прихованою вимірювальною базою є вісь обертання деталі.

Допоміжні бази допомагають відлічувати розміри другорядних елементів деталі. Допоміжні бази повинні бути зв'язані розмірами з основною вимірювальною базою.

Розміри деталей можна наносити від баз трьома способами: ланцюжком, координатним і комбінованим способами.

При нанесенні розмірів ланцюжком потрібно враховувати, щоб розмірний ланцюг не був замкнутим. Кожен елемент або ступінь деталі обробляється самостійно (рис. 4а).

Рис 4

Тобто спочатку обробляють ступінь діаметру d1 на довжину l1 від бази А, потім — ступінь діаметру d2 від бази В і т.д. Розмір ділянки діаметром d4 визначається загальним габаритним розміром 4. Якщо необхідно вказати розміри всіх окремих ділянок, то габаритний (сумарний) розмір повинен бути вказаний, як довідковий (розмір 84 на мал. 3).

Нанесення розмірів ланцюжком приводить до підсумовування помилок, що з'являються в процесі виготовлення деталі, що приводить до жорсткіших вимог при контролі сумарних розмірів.

Розміри ланцюжком наносять в тих випадках, коли потрібно точно витримати розміри окремих елементів, а не сумарний розмір. Ланцюговий спосіб використовується для нанесення розмірів міжцентрових відстаней при обробці деталей комплектом ріжучого інструменту і т.д.

При координатному способі розміри наносять від вибраної бази (мал. 3.3.3, би). Кожен розмір в цьому випадку є координатним, таким, що визначає положення елементу деталі щодо бази. Цей спосіб дозволяє забезпечити високу точність виконання розміру незалежно від виконання інших розмірів деталі.

Комбінований спосіб нанесення розмірів (мал. 3.3.3, в) знайшов найширше застосування в практиці, оскільки поєднує в собі особливості і ланцюгового, і координатного способів. При цьому способі розміри, що вимагають високої точності виконання, можна відокремити від інших розмірів.

      

            рис 3.3.4     рис 3.3.5

Розміри між оброблюваними і необроблюваними поверхнями деталі виділяються в окремі розмірні ланцюги, які повинні бути зв'язані між собою одним розміром.

При нанесенні розмірів на робочих кресленнях деталей необхідно дотримувати наступні положення.

1. Креслення деталі повинне містити три групи розмірів, необхідних для її виготовлення: габаритні, міжосьові і міжцентрові розміри і їх відстані до баз, розміри окремих елементів деталі.

2. У ряді випадків проставляють ще і розміри настановні, приєднувальні і довідкові.

3. Кожен відмінний від інших елемент деталі повинен мати розміри форми і розміри положення його щодо баз. На один і той же елемент кожен розмір проставляється тільки один раз. При цьому для зручності користування кресленням всі розміри, що визначають елемент деталі, повинні концентруватися в одному головному для даного елементу зображенні. На мал. 3.3.4 розмір і координати отвору діаметром 8 мм дано на вигляді зверху, а розміри і координати паза — на головному вигляді.

4. Не можна записувати упереміш розміри зовнішніх і внутрішніх поверхонь елементів деталі (мал. 3.3.5). При цьому розмірні лінії переважно розташовувати поза контуром зображення. Перетин виносних і розмірних ліній небажаний, і категорично забороняється виносити менший розмір за більший. Простановка розмірів від лінії невидимого контура не рекомендується.

  

    рис 3.3.6                                                                          рис 3.3.7

  1.  Розміри декількох однакових елементів деталі наносять один раз з вказівкою їх кількості (мал. 3.3.6).
  2.  При нанесенні розмірів однакових елементів, рівномірно розташованих по колу, замість кутових розмірів, що координують розташування цих елементів по колу, можна указувати тільки їх кількість (мал. 3.3.7).
  3.  Розміри симетрично розташованих елементів наносять один раз без вказівки їх кількості (мал. 3.3.8), згрупувавши їх в одному місці.
  4.  Якщо однакові елементи розташовуються на різних поверхнях деталі і показані на різних зображеннях, то кількість цих елементів записують окремо для кожної поверхні (мал. 3.3.9).
  5.   На мал. 3.3.10 приведені приклади нанесення розмірів отворів в розрізі і на вигляді, якщо відсутній на кресленні розріз по отвору.
    10. Однакові радіуси округлень або згинів можуть бути записані без вказівки їх на зображеннях в технічних вимогах за типом: «Радіуси тих, що округляють 5 мм»; «Невказані радіуси 3 мм»; «Внутрішні радіуси згинів 12 мм».
  6.  У деталей з різьбленням довжина різьбової ділянки включає розмір фаски і проточки. Розміри фаски і проточки указуються окремо усередині розміру різьбової ділянки (мал. 3.3.11).

  

рис 3.3.8                                   рис 3.3.9

        

рис 3.3.10                                                  рис 3.3.11

12. При нанесенні розмірів необхідно враховувати вимоги стандартів на нормальні лінійні і кутові розміри.


Рис 3.


 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

12269. Екі мәрте Социалистік Еңбек Ері Жазылбек Қуанышбаевтың туғанына – 110 жыл 54.5 KB
  Жаз дидарлы ата жайында айтсақ... Екі мәрте Социалистік Еңбек Ері Жазылбек Қуанышбаевтың туғанына – 110 жыл Даналар көп менің мына даламда Атағы аян осынау кең ғаламға. Дәріс алған табиғаттың өзінен Жүгінбеген қағаз бенен қаламға. ...
12270. Қазіргі Қазақстандағы аграрлық қатынастар және ауылдың әлеуметтік-экономикалық дамуы (1985-2006 жж.) 183 KB
  Автореферат диссертации Қазіргі Қазақстандағы аграрлық қатынастар және ауылдың әлеуметтікэкономикалық дамуы 19852006 жж. ИСИБАЕВА ЕЛИЗАВЕТА ИМАНҒАЛИҚЫЗЫ Қазіргі Қазақстандағы аграрлық қатынастар және ауылдың әлеуметтікэкономикалық дамуы 19852006 жж.07.00.02 – Отан тари
12271. Табиғатты аграрлық мақсатта пайдалану экономикасы 58.5 KB
  Табиғатты аграрлық мақсатта пайдалану экономикасы Жоспар Кіріспе 1.1. Аграрлық секторда топырақ ресурстарының маңызы. 1. 2. Экономика жағдайында жел және су эрозиялары. 1.3. Жерді рекультивациялау. Қорытынды Қолданылған әдебиеттер 1.1. Аграрлық се...
12272. Ыбырай Жақаев 66 KB
  Ыбырай Жақаев Ыбырай Жақаев Қазақ халқының бұрынғы қазіргі мемлекетіміздің тарихындағы ірі іргелі тұлғалардың бірі. Еңбек сүйгіштіктің адамдықтың адалдықтың азаматтықтың өлшемі. Мен таңғаламын: Ыбекең күріштен дүниежүзілік рекорд жасады. Ал көршілес Ақтөбе ...
12273. Ақша айналысы және ақша жүйесі 166.5 KB
  КУРСТЫҚ ЖҰМЫС Тақырыбы: Ақша айналысы және ақша жүйесі. Кіріспе Көптеген шетел басылымдарында ақша айналымы деген ұғым кездеспейді. 90 – жылдардың орта шеңіне дейін ТМД – мүше елдердің басылымдарында ақша айналысы деген ұғымдарға анықтама беріліп ол бір – бі
12274. Қазақстан Республикасындағы ақша жүйесі 260 KB
  Жоспар Кіріспе I. Ақшаның мәні мен қызметтері Ақшаның пайда болуы мен қажеттілігі Ақша түрлері Ақшаның қызметтері және экономикадағы рөлі мен қазіргі жағдайдағы дамуы II. Ақша айналысы 2.1. Ақша айналысы мен заңы 2.2. Ақшаның метеалды
12275. Ақша айналысының кұрылымы 148 KB
  Мазмұны Кіріспе 1.Ақша айналымының түсінігі және мәні 1.1 Ақша айналымы және ақша айналымының заңы 1.2 Қолма – қол және қолма – қол емес ақша айналымдары 2. Ақша айналысының кұрылымы 2.1 Ақша массасы және оның жылдамдығы 2.2 Ақша агрегаттар...
12276. Ақша жүйесі және ақша айналымы 262 KB
  Тақырыбы: Ақша жүйесі және ақша айналымы Кіріспе Ақша ежелгі заманда пайда болды. Олар тауар өндірісінің дамуындағы бірденбір шарт өнім болып табылады. Тауар – бұл сату айырбастау үшін жасалынған еңбек өнімі оны өндірушілердің белгілі қоғамдық қатынастарын туды...
12277. Ақша қаражаттарының жалпы сипаттамасы. Есеп айырысу нысандары 81.5 KB
  Ақша қаражаттарының жалпы сипаттамасы. Есеп айырысу нысандары Барлық шаруашылық жүргізуші субъектілер өз ақша қаражаттарын банкі мекемелерінің тиісті шоттарында сақтап және міндеттемелері бойынша төлемдерін әдетте осы мекемелер арқылы ақшасыз нысанда ал қаже...