41036

Структура національної культури. Українська культура як цілісна система

Лекция

Культурология и искусствоведение

Структура національної культури. Українська культура як цілісна система Структура національної культури Українська культура як цілісна система Характерні риси сучасної світової культури 1. Проблема систематизації культури і розкриття її структури є досить складною. На цій підставі в культурі правомірно виділяти світову і національну культури.

Украинкский

2013-10-22

71 KB

117 чел.

Тема 2. Структура національної культури. Українська культура як цілісна система

  1.  Структура національної культури
  2.  Українська культура як цілісна система
  3.  Характерні риси сучасної світової культури

1. Проблема систематизації культури і розкриття її структури є досить складною. Це обумовлено тим, що людство нагромадило величезні матеріальні й духовні цінності, створені в різні епохи різними народами, котрі тепер стали загальнолюдським культурним сплавом.

На цій підставі в культурі правомірно виділяти світову і національну культури. Світова культура – це синтез кращих зразків національних культур різних народів, що стали загальнолюдським надбанням. Національна культура є синтезом цінностей, створених різними соціальними групами людей і класами даного етносу.

Важливо засвоїти, що протиставлення національного інтернаціональному, загальнолюдському, приводить до самоізоляції культури і в кінцевому підсумку до її деградації. З іншого боку кращі зразки національної культури входять до скарбниці світової культури. Поступальний розвиток людства вимагає, з одного боку, глибокого освоєння культурної спадщини, розширення обміну неосяжними культурними цінностями між народами, а з іншого – вміння вийти за межі звичних, підтримуваних консервативною силою традиції, але вже застарілих уявлень.

Національна культура тісно пов'язана з поняттями „нація”, „етнос” і становить сукупність економічних, політичних, побутових, мовних, обрядових, моральних та інших чинників. Вона охоплює систему різноманітних форм національного життя, серед яких – географічні, господарські, побутові, ідеологічні, державно-правові, релігійні чинники. Вони забезпечують збереження й відтворення економічного та морально-духовного потенціалу нації, формують почуття національної свідомості, інтегрують культуру нації у світову культурну співдружність. Особливість національної культури полягає в тому, що вона характеризує інтегральні моменти національного життя, які складають основу нації і забезпечують подальший національно-культурний процес. До них відносяться мова, звичаї, традиції народу, релігія, художня культура, національний характер, національна самосвідомість, почуття національної гідності.

Існує поділ у національній культурі за конкретними носіями: культура міська і сільська, класова і етнічна, професійна і молодіжна, культура сім'ї чи окремої людини. Загальновизнаним є виділення непрофесійної культури, яку іноді називають народною творчістю. Власне, розрізняють культуру народної маси, себто безмежно численнішої частини народу, і культуру інтелектуальної еліти того ж народу, далеко меншої кількісно, але значно здібнішої до культурної праці.

В XX столітті ми стали свідками того, як мистецтво розпалось на елітарне і масове. Виникла література для письменників і література для читачів. Те ж сталося і з музикою, образотворчим мистецтвом, театром, кіно тощо. Особливий і часто визначальний вплив на культурно-трансформаційний процес має еліта суспільства і, особливо, владна еліта. В сучасному українському суспільстві постійною темою стає проблема визначального впливу культурної і політичної еліти на країну та її культуру, а сьогодні все більш гостро в період стрімких модернізаційних змін ставиться проблема необхідності формування підготовленої, ефективно правлячої еліти, що має відкритий характер і контролюється суспільством.

Масова культура – це культура більшості, вона демократична. Еліта ж кожного суспільства має, відповідно, свою культуру. Кращі зразки масової культури можуть піднятись на рівень елітарної культури і війти в фонд світових шедеврів. Сучасна масова культура, як найдоступніша, здатна перетворитись і в загальну звичку. Для неї характерним є тиражування унікального і зведення його до звичного і загальнодоступного.

На противагу „масовій культурі„ виникла „контркультура”. Це був соціально-культурний рух 60-70-х років XX століття. Його характерними рисами були опозиція офіціозу і схильність до компромісу. Контркультура як форма духовного протесту молоді проти ідеалів споживацького суспільства знаменувала собою відверту відмову від стандартів і стереотипів масової культури, її характерною ознакою було негативне ставлення до існуючої буржуазної культури.

До характеристики субкультури можна застосувати поняття „культурний комплекс” як системну визначеність її ознак і механізмів, з допомогою яких людина реалізує свою соціально-культурну ідентифікацію, спосіб сучасного особистісного самоздійснення. Субкультура складається із сукупності знань та уявлень групи, на основі яких вона формує свій цілісний образ соціального світу та визначає своє місце в ньому як основу орієнтації в життєвому просторі. Виходячи з цього, група формує специфічні цінності і норми свого соціального буття, які мають свої особливості, що відрізняють їх від інших. Свої особливості культури є у криміналітету, рокерів, металістів, байкерів, релігійно-культових і східно-спортивних угруповань та ін.

Значне поширення кримінальної субкультури, характерне для перехідного періоду модернізації культури, є результатом розлагодженості і кризи не тільки цілісно-нормативних регулятивів сучасної української культури, але й економічної і політичної кризи, супроводжуваної втратою чітких орієнтирів розвитку суспільства.

Молодіжна субкультура в зв'язку з радикальними змінами в суспільстві стає формою соціальної адаптації, своєрідним буфером між традиційною культурою, загальноприйнятими цінностями та елементами „опору” по відношенню до „старого” соціально-культурного порядку і пануючої системи молодіжної культури.

На особливу увагу заслуговує такий субкультурний феномен як студентська субкультура, яка поєднує вікові характеристики другого періоду юності.

Не відносяться до субкультур маргінальні угруповання чи окремі особи межової, пограничної зони культури, що накопичує, провокує негативні „відхилення”, які можуть мати деструктивний характер. Все очевиднішою стає істина, що замучена проблемами виживання молодь із збіднілих верств не схильна до розвитку і збагачення субкультур, крім, можливо, кримінальної.

2. Здобуття Україною незалежності, розбудова самостійної держави, зростання самосвідомості нації і складний процес переходу до нового суспільства на зламі епох вимагають нового висвітлення культурологічних проблем, відкривають нові обрії розвитку української культури. Особливої уваги заслуговує гуманістичний зміст української культури, її значення для творчого самоусвідомлення багатьох поколінь українського народу в національному саморозвитку та світовій цивілізації зумовили об'єктивне перетворення її на цілісну систему духовного світу українців.

Наукова категорія „українська культура як цілісна система” порівняно нова. З початком демократичних перетворень у суспільному житті українського народу та з проголошенням державної незалежності України, наша національна культура почала поступово розглядатися й аналізуватися науковцями-культурологами як саме цілісна система, що найповніше виражає духовний світ українського народу. Та й сам український народ науковцями тепер розглядається як єдине соціально-етнічне ціле, яке виникло, сформувалося і розвивається в умовах суворої історичної об'єктивності, без штучного поділу його на „східняків” і „західників”, українців материкової України та українців діаспори (близького і далекого зарубіжжя), українську „буржуазну” та українську „пролетарську” нації тощо. Українська культура також поділяється ними за такими ж об'єктивними критеріями. Проте, виходячи з історичних факторів, слід зазначити, що українська культура завжди розвивалася та функціонувала як єдине ціле, переборюючи на своєму шляху найрізноманітніші ідеологічні, політичні, класові, соціальні, конфесійні й тому подібні перепони.

Що ж ми сьогодні розуміємо під категорією „українська культура як цілісна система”? Відповідаючи на це питання, слід зазначити, що:

по-перше, українську культуру сьогодні слід розглядати як єдине ціле, витворене в галузі матеріального і духовного виробництва генієм нашого народу як у материковій частині, так і за її межами, тобто в Україні та в близькому й далекому зарубіжжі;

по-друге, цілісна система культури включає в себе об'єктивну оцінку ідейно-протилежних течій і напрямів у ній. Адже у створенні української культури, як і культури будь-якого іншого народу, брали участь усі класи, усі соціальні верстви нашого суспільства;

по-третє, відмова від підходу до вивчення української культури як замкнутого соціального організму. Українська культура, як оригінальна і своєрідна система, самоутверджуючись, на всіх етапах розвитку була включена в сферу міжнаціонального духовного синтезу та взаємодії, в регіональний і світовий культурний процес. Отже, для української культури життєво важливим і необхідним є як те спільне, загальне, що було нею запозичене в інших культурах і, прижившись на її національному ґрунті, повною мірою слугує нашому народові, так і своє, національне, своєрідне, витворене в процесі його історичного розвитку. Цілісність культури в даному разі означає розгляд і оцінку національно-своєрідного в органічному, езотеричному (глибинному) взаємозв'язку його із загальнолюдським;

по-четверте, об'єктивно спричинена нерівномірність розвитку культури, відсутність прямолінійного, одночасного прогресу всіх її видів, галузей і напрямків не можуть слугувати обґрунтуванням надання переваги у вивченні та аналізові тієї чи іншої її складової. На певних етапах історичного розвитку української культури на передній план висувались то її самодіяльно-фольклорні жанри, то художня література, то суспільно-політична, релігійно-філософська думка. В останні десятиліття провідні позиції в культурі посідають природничо-технічні науки, від розвитку яких відстають гуманітарні науки, окремі види професійної творчості (кіно, телебачення тощо);

по-п'яте, цілісний підхід до культури передбачає такий її аналіз, коли до уваги однаковою мірою береться безперервність її розвитку, всі його періоди. Врахування злетів і спадів духовного життя в Україні має лежати в основі цілісного підходу до визначення та аналізу періодів розвитку нашої культури. Вихідним моментом наукової періодизації розвитку української культури є чітке визначення її субстрату (носія) – українського народу та української нації, передусім історичних умов їх формування. Це пов'язано з тим, що для аналізу характерних світоглядних уявлень, цінностей та ідеалів етносу, традицій його суспільного життя, специфічних форм культуротворчої діяльності та звичаєвого права слід зрозуміти історичні умови їх формування і розвитку, тобто чітко простежити періодизацію української культури через призму її національної об'єктивності. Український культурний процес, незважаючи на відомі історії певні перепони, навіть на Батиєве нашестя, відроджувався знову і, вже починаючи з XIV ст., розвивався по висхідній аж до XVIII ст., тобто до ліквідації української автономії, і далі: в період неволі, переслідувань і заборон (кінець ХVПІ–кінець XIX ст.); активного пожвавлення (початок XX ст.), яке закінчується пожовтневим ренесансом (20-ті роки XX ст.); трагедією в лещатах сталінщини (30-ті – середина 50-х років); скованістю в часи стагнації; сучасний процес відродження. Такий підхід до періодизації враховує підйоми і спади культурного процесу в Україні і забезпечує, у свою чергу, цілісний підхід до української культури як до єдиного цілого духовного світу нашого народу.

Мова є засобом свідомості та елементарної обробки думки, і як засіб, зумовлює прийоми розумової роботи і, певною мірою, її досконалість. Мова певним чином пов'язує націю воєдино, є інструментом вираження свободи думки та індивідуального критицизму.

Сьогодні у більшості українських міст переважає російська мова, а загалом в Україні майже домінує російська культура. Українська мова майже не існує в сучасних сферах науки, тому в ній не вироблено відповідних термінів. Таке ж становище склалось в українському кіно і театрі. Під загрозою весь сукупний результат функціонування української культури. Ослаблюється не тільки мистецтво, а й українська наука, військова справа, економіка.

Українська культура ще не виробила системи захисту від експансії російської культури заради збереження самої себе. Рівень вітчизняної культури залежить від повноцінного українського мовно-культурного середовища. Відсутність його робить саме існування української культури проблематичним. Наприклад, через те, що в Україні майже немає своїх кореспондентів за кордоном, ми сприймаємо чужу модель світу.

Сучасна українська культура, існуючи в часі, становить собою безперервний рух національних культурних цінностей, що відбувається між різними соціумами, суспільними верствами та поколіннями. У цьому русі відбираються і засвоюються найвагоміші культурні цінності, одні з них набувають нового значення, інші тимчасово або й назавжди зникають.

Незважаючи на неймовірні труднощі, які упродовж віків долав на своєму історичному шляху український народ, він витворив свою високорозвинуту (за сучасними світовими мірками) національну культуру.

3. Переходячи до характеристики тенденцій інтернаціоналізації культури (їх ще називають тенденціями до універсалізації) слід зазначити, що існує дві основних думки з цього приводу. Перша: світ і так рухається в одному напрямку, чи то Схід, чи Захід. Живемо ми всі за одним календарем і за одним годинником, хоча й у різних часових зонах. Тобто, світ йде до універсальної цивілізації й до такої ж культури. Розповсюджуються по всьому світі продукти західного виробництва: автомобілі, станки, продукти харчування, одяг тощо. Отже, універсальною стає матеріальна культура. За допомогою ЗМІ люди у всьому світі довідуються про одні й ті ж події, що поступово призводить до перетворення міст і держав у „світове село”. Тобто уявлення про світ і матеріальна культура всіх народів поступово стають однаковими. Мимоволі виробляється однакова для всіх шкала цінностей, норм та ідеалів.

Прихильники універсалізації культур стверджують, що слід відкинути зразок національної держави як спадщину Європи XIX ст. Технологічні здобутки сучасного людства створюють новий образ світу, для якого структура такої держави є застарілою. Людство мусить переступити межі національної держави і запроваджувати більш сучасні спільноти. Рух у цьому напрямку приведе нас до універсальності культур, до універсального способу життя.

Прихильники іншої точки зору констатують, що у нас на очах відбувається стандартизація техніки, але посилюється специфічність, відмінність національних культур. Правдоподібно, що ідею універсальності висунули люди, які володіють всією повнотою влади, і в тих місцях, що панують над рештою світу. Універсальною, наприклад, є ідея прогресу, бо вона визначає шлях світового розвитку.

Отже, ми всі переживаємо кризу прогресу, стверджують противники універсалізації культур. Глобальність цієї кризи є причиною повернення сучасних людей назад до етнічних груп та релігій. Треба визнати, що кожна цивілізація або культура є сумішшю марновірства, необґрунтованих думок та глибоких істин. І Європа теж має ці істини та ілюзії прогресу. Тому багато хто вважає, що світ ніколи не прийде до однієї універсальної культури.

У світі, де така велика кількість держав давно вже існує в умовах економічної інтеграції, все швидше розвивається і культурний обмін. Тобто, всім сьогодні зрозуміло, що культурна самоізоляція шкідлива для всіх. Тільки культурний обмін між народами дає можливість більше взнати і зрозуміти один одного.

Толерантність, терпимість – це шлях до порозуміння між людьми і державами. Наука теж не може розвиватися у вузьких національних рамках. Це обумовлено глобальністю економічних, соціальних і політичних процесів в усіх куточках землі. У сучасному світі вже немає місця науковій незалежності.

У XX ст. виникла розвинута система ЗМІ: фотографії, кіно, телебачення, радіо, комп'ютери, дизайн і т.п. Однією з форм впливу ЗМІ на культуру є трансляція інформації про неї і репродукція. Другою – власні творчі, продуктивні можливості ЗМІ. І третьою формою впливу ЗМІ є естетична їх функція.

У середині 50-х років відбулась світова інформаційна революція. Основним її наслідком стала доступність величезних масивів інформації. Естетичним втіленням такого перевороту стало телебачення, що синтезувало в собі текстову, звукову і візуальну інформацію. Стаючи все більш доступним, телебачення поступово перетворилось в основний засіб формування масової культури. Отже, телебачення виявилось генератором, естетичних стандартів суспільства споживання. Під кінець XX століття види і можливості ЗМІ значно розширилися. До сфери мас-медіа належать тепер всі види телебачення разом з такими його новими технологіями, як супутникове і кабельне, радіомовлення, всі різновиди звукозапису та його розповсюдження. А комп'ютери та їх програмне забезпечення, відео, кіно, друковані видання надали людству неймовірні можливості для отримання різнобічної інформації в найкоротші строки. Винахід комп'ютера знаменував собою перехід людства від моделювання і посилення фізичних можливостей і функцій людини до моделювання і посилення її інтелектуальних можливостей.

Концентрація влади і багатств в руках керівників міжнародних корпорацій мас-медіа може дуже швидко призвести до змін ідеологій, моральних цінностей, політики, та й національного характеру. Деякі спеціалісти вважають, що принаймні половина людства формує свої погляди під впливом преси. XX століття – це епоха „змішувального спрощення”, коли всі хочуть мати інформацію про все, але нічого не хочуть знати по суті. Це особливо важливо в сучасному західному суспільстві, де саме ЗМІ генерують соціальну пам'ять, надають соціального змісту подіям, що відбуваються. Недарма ЗМІ або мас-медіа називають ще „четвертою владою”.

Культурний імперіалізм – це спроба встановити панування у сфері культури та інформації у всесвітньому масштабі. А робиться це для того, щоб забезпечити собі стійкі ринки збуту і максимальні прибутки. Навіть ООН та ЮНЕСКО підтримали США в їх прагненні вільного розповсюдження інформації новин з метою зміцнення миру. Насправді ж це означало безцензурну пропаганду американського способу життя на терені інших держав. Інформація – це товар і за її розповсюдження США дістають величезні прибутки.

Проти зовнішнього втручання в культуру виступила інтелігенція багатьох країн світу. Важливою турботою цих держав було збереження їх національного і культурного суверенітету. Важко не помітити глобального поширення стилів американської масової культури. Вона дає себе знати у фільмах, платівка, ТВ, журналах. Всі сьогодні усвідомлюють, що нація, чиї засоби масової інформації скеровуються з-за кордону, не є нацією. США здійснюють непрямий вплив на залежні іноземні правлячі еліти. Культурний гегемонізм – дуже важливий фактор розповсюдження американського способу життя. Попри низьку естетичну цінність і відверту грубуватість американська масова культура приваблює молодь у всьому світі. Задоволення за всяку ціну – це дуже спокуслива річ для підлітків та юнаків. Три чверті телепрограм і фільмів на світовому ринку – американські. Дев'яносто відсотків кінофільмів на екранах Європи – американські. Комп'ютерною мовою, мовою Інтернету є англійська, тобто зміст і якість глобального спілкування диктуються США. Наслідування американського способу життя охоплює світ. Отже, створюється сприятливе середовище для здійснення глобального верховенства США.

Головними ознаками сучасної глобалізації вважаються динамічна лібералізація, ріст і інтеграція світових фінансових і товарних ринків, а також культурна експансія. Цьому сприяла швидка еволюція глобальної світової інформаційної павутини – Інтернету. Ця система здійснює вільне переливання величезної кількості інформації у віртуальний простір, де споживачі отримують вільний доступ до неї у будь-якому куточку Землі.

Вивчаючи реалії світу, що склалися нині, треба визначити події, що привели до зламу в свідомості людини, її погляди розширилися до турботи про долю всього людства. Закономірною тенденцією стає усвідомлення себе в контексті історичного часу, в орієнтації на соціально-культурні ідеали та можливості їх реалізації в аспекті розширення міжнародних зв'язків. Значні соціокультурні зміни, що стосуються практично всіх аспектів громадського життя різних країн і народів, з особливою гостротою ставлять питання про міжнародну взаємодію, її роль в еволюції етнічних культур та розвиткові загальносвітової культури.

Отже, світова культура є досить складним і багатогранним явищем. Всі складові її елементи взаємодіють між собою, утворюючи єдину систему культури. До світової культури маємо підходити як до невичерпного джерела, духовної скарбниці розвитку людства, загального надбання народів усіх континентів, рас, націй.

Література:

  1.  Єдність і взаємозалежність світової та національної культури // Культурологія : методичні поради до семінарських занять. – ГУ "ЗІДМУ", 2004. – С. 27–35.
  2.  Культурологія : навч. посібник / за ред. Т.Б. Гриценко. – К. : Освіта, 2009. – 392 с.
  3.  Культурологія: теорія та історія культури : навч. посібник / за ред. І.І. Тюрменко – К. : Центр учбової літератури, 2010. – 370 с.
  4.  Українська культурологічна думка в контексті загальноєвропейської культурної традиції // Культурологія : навч. посіб. / ред. В.М. Піча. – Львів, 2003. – С. 49–65.
  5.  Шокало О. Нація – це передусім культура // Схід. – 2005. – № 3 – С. 92–97.

Словник до теми:

Елітарна культура Етнічна культура Ідеологія Контркультура Культурний імперіалізм Маргінальність Масова культура Мова Націоналізм Національна культура Нація Світова культура Субкультура Українська національна ідея Шовінізм

Питання до теми:

  1.  Як співвідноситься українська культура зі світовою?
  2.  Що загрожує національній культурі як самоізоляція так і інтернаціоналізація?
  3.  З яких головних структурних елементів складається українська культура?
  4.  У чому полягає різниця взаємодії з національною культурою контркультури та субкультури?
  5.  До якої структурної одиниці національної культури відноситься молодіжна (студентська) культура?
  6.  У чому полягає різниця між елітарною та масовою культурами?
  7.  Яке значення має мовне питання для розвитку національної культури?
  8.  Назвіть головні етапи становлення української культури.

Словник

Елітарна культура – (від лат. кращий , обраний) Культура вибраних. Особлива, космополітична культура аристократії, вищого духовенства. Елітарна культура в сучасному світі перестає бути сферою споживання правлячого класу, до неї входять політична, ідеологічна, економічна, наукова, творча еліта нації. Елітарна культура не несе на собі національні риси, інтернаціональна, протистоїть тоталітаризму.

Етнічна культура  це сукупність матеріальних і духовних цінностей, вироблених певним етносом впродовж його історії на його власній території засобами етнічного самовираження і не включає імпортних зразків.

Ідеологія (від грец. ідея - поняття та логос - вчення) - упорядкована, струнка система уявлень, ідеіі і поглядів на політичне життя, яка відображає інтереси, світогляд, ідеали, умонастрій людей, класів, націй, суспільства, політичних партій, громадських рухів та інших суб'єктів політики, містить у собі цілі і програми, спрямовані на закріплення, розвиток чи зміну даних суспільних відносин.

Контркультура – (від лат. – проти) форма духовного протесту молоді проти ідеалів споживацького суспільства знаменувала собою відверту відмову від стандартів і стереотипів масової культури, її характерною ознакою було негативне ставлення до існуючої буржуазної культури.

Культурний імперіалізм – це спроба встановити панування у сфері культури та інформації у всесвітньому масштабі.

Маргінальність – від лат. – край): 1) втрата або відсутність приналежності до будь-якої соціальної групи; 2) втрата горизонтальних економічних, соціальних та духовних зв'язків; 3) порушення системи ціннісних орієнтацій. Якісний стан людини або групи людей, котрі опинились через певні обставини (міграція, міжетнічні шлюби тощо) на межі двох культур; вони беруть участь у взаємодії цих культур, але цілком не прихиляються до жодної з них, в результаті чого формується двоїсте самоусвідомлення, виникає психічна напруга тощо.

Масова культура – форма культури, витвори і норми якої стандартизуються і розповсюджуються серед широких мас населення поза межами впливу інших форм культури. Для неї характерним є тиражування унікального і зведення його до звичного і загальнодоступного. Життєве кредо суб'єкта, котрий самореалізується в цій культурі, близьке до "я поводжу себе так, як всі, а всі поводять себе так, як я ".

Мова – система знаків, за допомогою яких здійснюється комунікація. Мова є засобом свідомості та елементарної обробки думки, і як засіб, зумовлює прийоми розумової роботи і, певною мірою, її досконалість. Мова певним чином пов'язує націю воєдино, є інструментом вираження свободи думки та індивідуального критицизму.

Націоналізм (від лат. – плем'я, народ) – світогляд і система політичних поглядів, що проголошує пріоритет національних (етнічних) цінностей перед усіма іншими.

Національна культура є синтезом цінностей, створених різними соціальними групами людей і класами окремої нації. Національна культура тісно пов'язана з поняттями “нація”, “етнос” і становить сукупність економічних, політичних, побутових, мовних, обрядових, моральних та інших чинників. Вона охоплює систему різноманітних форм національного життя, серед яких – географічні, господарські, побутові, ідеологічні, державно-правові, релігійні чинники. Вони забезпечують збереження й відтворення економічного та морально-духовного потенціалу нації, формують почуття національної свідомості, інтегрують культуру нації у світову культурну співдружність. Особливість національної культури полягає в тому, що вона характеризує інтегральні моменти національного життя, які складають основу нації і забезпечують подальший національно-культурний процес. До них відносяться мова, звичаї, традиції народу, релігія, художня культура, національний характер, національна самосвідомість, почуття національної гідності.

Нація (від лат. natio  народжуватися) – 1) історична спільність людей, яка має такі спільні риси: територію, економічне життя, культуру, мову; 2) сукупність громадян будь-якої держави. У XX ст. відзначалася тенденція до розуміння терміна «народ» як природничого, а не політичного поняття, а нація розглядається як народ державотворчий, тобто політично свідомий і спроможний творити свою державу.

Світова культура – це синтез кращих зразків національних культур різних народів, що стали загальнолюдським надбанням.

Субкультура  одне з базових понять культурології; система цінностей, установок, способів поведінки і життєвих стилів певної соціальної групи, яка відрізняється від пануючої, загальної, домінуючої в суспільстві культури, хоча і пов’язана з нею.

Українська національна ідея – це усвідомлення самими українцями себе, як окремого народу з власною історією, своїми політичними, економічними і культурними запитами, власним поглядом на майбутнє України.

Шовінізм – 1) агресивна форма націоналізму, проповідь національної виключності; 2) схильність до розпалювання національної ворожнечі й ненависті.