41042

УКРАЇНСЬКА КУЛЬТУРА У ХХ СТОЛІТТІ

Лекция

Культурология и искусствоведение

Неокласики вважали що Україна більш схильна до європейської культури їх зусиллями вперше в українській літературі налагоджуються систематичні переклади світової літератури зокрема античної. Немало однодумців було у них і в інших галузях культури. Міжвоєнний період позначений небаченим до цього злетом української музичної культури. Говорячи про розвиток радянської культури треба звернути увагу на головні принципи її побудови: класовість та партійність.

Украинкский

2013-10-22

73 KB

6 чел.

Тема 8. УКРАЇНСЬКА КУЛЬТУРА У ХХ СТОЛІТТІ

  1.  Національна культура 20–30 рр. "Розстріляне відродження"
  2.  Українська культура в 50–80 рр. ХХ ст.
  3.  Культура України наприкінці ХХ – поч. ХХІ ст.

1. Культурному піднесенню в Україні 20-х років сприяла хоч і недовга, але власна державність у формі Української Народної Республіки та Західноукраїнської Народної Республіки, а також політика українізації в перші пореволюційні роки в Україні (вже в складі радянської країни).

Потрібно зазначити, що передусім українізація вплинула на освіту і на появу високої кількості різних літературних та мистецьких шкіл. Близько 97% дітей українського походження навчались рідною мовою. Переважно україномовним стало навчання у вузах і технікумах. Офіційною мовою діловодства і судочинства також була українська мова. Популяризуючи серед найширших селянських та робітничих мас українську літературу й українську мову виникають спілка селянських письменників "Плуг" і організація робітничих письменників "Гарт". Життя йшло вперед, назрівала потреба шукати нових форм об'єднання літературних сил. На руїнах "Гарту" виникають такі різні організації, як ВУСПП (Всеукраїнська спілка пролетарських письменників, 1927), органом якої став журнал "Гарт", та ВАПЛІТЕ (Вільна академія пролетарської літератури, 1926), що видавала періодично свої альманахи-зшитки (до 1928).

Особливої уваги заслуговує український символізм, яскраво виявлений у раннього П. Тичини, а також у Є. Плужика та ін., виникнувши ще до жовтня 1917 р., повністю сформувався протягом 1917—1919 рр., мав свою групу ("Біла студія") і мистецькі трибуни "Літературно-критичний альманах", журнал "Музагет". Футуристи виявилися відкритими красі динамічної, жорсткої, позбавленої традицій, нової соціальної реальності. І невипадково їх твори часто були сповнені революційною романтикою. Як хвала революційній бурі сприймалися поезофільми та ревфут-поеми "Тов. Сонце", "Весна", "Степ" (1919) М. Семенка. У різних модифікаціях футуризм проіснував понад десятиріччя.

Група неокласиків включала визначних майстрів слова — М. Зерова, М. Драй-Хмару, М. Рильського, П. Филиповича, О. Бургардта. Перші ознаки формування цієї групи (навколо журналу "Книгар") відносяться до 1918 р. Неокласики вважали, що Україна більш схильна до європейської культури, їх зусиллями вперше в українській літературі налагоджуються систематичні переклади світової літератури, зокрема античної.

Великий вплив на тогочасну молоду прозу мав письменник Микола Хвильовий. По-перше, як неофіційний ідеолог ВАПЛІТЕ письменницької організації, що об'єднала найкращі літературні сили другої половини 20-х років. Маючи підтримку таких однодумців, як О. Досвітній та М. Яловий, М. Хвильовий виступав проти засилля в літературі примітиву, кидає гасло "Геть від Москви", маючи на увазі необхідність культурної переорієнтації на "психологічну Європу". Немало однодумців було у них і в інших галузях культури. У сценічній діяльності це найбільшою мірою стосувалося Л. Курбаса, в кінорежисурі О. Довженка.

Лесь Курбас (18871937) справедливо вважається творцем нового українського театру, реформаторство якого він здійснював на основі національного самовизначення. Створене ним мистецьке об'єднання "Березіль" виховало плеяду акторів і режисерів нового типу і для інших українських театрів. Об'єднання, основою якого став модерний театр, згуртувало навколо себе відомих українських акторів, драматургів, художників, композиторів. Всього на кінець 30-х років у республіці налічувалося 140 державних театрів. Серед видатних майстрів театру особливо виділялися такі корифеї українського театрального мистецтва, як М. Заньковецька, П. Саксаганський, М. Садовський, Г. Юра, Г Мар'яненко, О. Ватуля, Н. Ужвій.

У 20-ті роки в самостійну галузь мистецтва сформувалось українське кіно. Вже на кінець десятиліття український кінематограф став об'єктом уваги на міжнародних кінофестивалях. Серію фільмів на історичну тематику (про козаччину, Т. Шевченка, громадянську війну) поставили режисери П. Чардинін, В. Гардін, Ю. Стабовий та ін. Наприкінці 20 початку 30-х років проводирем українського кіномистецтва став Олександр Довженко (1894І956). Поставлені ним фільми "Арсенал", "Земля", "Звенигора", "Аероград" та інші увійшли до світової кінокласики. Зокрема, фільм "Земля" міжнародним журі в 1958 р. був названий серед 12 найкращих фільмів усіх часів.

Міжвоєнний період позначений небаченим до цього злетом української музичної культури. Уперше в історії українського народу було створено національні театри опери та балету (Харків, Київ, Одеса), консерваторії, театри музичної комедії. Не лише в республіці, а й далеко за її межами українське музичне мистецтво пропагували хорова капела "Думка", Державний ансамбль українського народного танцю під керівництвом М. Болотова і П. Вірського, Державна капела бандуристів, Український державний симфонічний оркестр та інші музичні колективи. У широкому діапазоні – від обробки народних пісень до створення модерної української музики – працювали видатні композитори М. Вериківський, К. Данькевич, П. Козицький, В. Косенко, Б. Лятошинський, Л. Ревуцький, К. Стеценко.

Найбільш колоритною постаттю українського монументального живопису того часу був Михайло Бойчук (18821939). Виходець з Галичини здобув художню освіту у Краківській, Віденській і Мюнхенській художніх академіях. Він, як і його сподвижники Т. Бойчук, І. Падалка, В. Седляр, М. Рокицький та інші, в своїй творчості намагався поєднувати традиційні прийоми живопису, що йшли від часів Візантії і Італії доби Ренесансу, з сучасністю. М. Бойчук разом зі своїми учнями здійснив монументально-декоративні розписи Київського художнього інституту, українського павільйону на першій сільськогосподарській виставці в Москві, на зразок знаменитого мексиканського монументаліста Д. Рівери розписав фрескою один із санаторіїв поблизу Одеси.

У 2030-ті роки плідно працювали художники-реалісти як старшого покоління (Ф. Кричевський, І. Їжакевич, К. Трохименко, А. Петрицький, М. Самокиш, О. Шовкуненко та багато інших), так і митці молодшої генерації (В. Касіян, М. Дерегус, О. Довгаль, В. Костецький, І. Гончар, М. Приймаченко та ін.). В їх творчості помітна така деталь: якщо на початку 20-х років особливо виділявся напрям агітаційно-політичного плакату, то в 30-ті роки на перший план вийшли твори історико-революційної тематики.

Українське образотворче мистецтво Галичини в 2030-ті роки репрезентували художники І. Труш, О. Новаківський, П. Холодний, Г. Смольський, О. Курилас, О. Кульчицька та ряд інших. Іван Труш (18691941) став творцем нового українського пейзажу в стилі імпресіонізму (виконав майже 300 полотен з мотивами Дніпра під Києвом). Скульптор С. Литвиненко створив такі монументальні твори, як погруддя І. Мазепи, А. Шептицького, В. Кричевського, генерала М. Тарнавського. 

Архітектурна творчість 2030-х років, яка була позначена як спорудами українського національного стилю (комплекс будівель у стилі козацького бароко, що пізніше ввійшли до Української сільськогосподарської академії, Центральний залізничний вокзал у Києві у стилі так званого українського модерну тощо), так і західноєвропейського конструктивізму. Споруди конструктивістського напряму зводилися переважно у великих містах. Це будинок Держпрому у Харкові, кінофабрика у Києві, ряд споруд проектних інститутів, електростанції тощо. В змішаному стилі були збудовані будівлі Верховної Ради і Раднаркому у Києві, меморіальний музей Т. Шевченка у Каневі. Найбільш відомими архітекторами цього періоду були П. Альошин, О. Вербицький, Д. Дяченко, В.Заболотний, В. Кричевський, І. Фомін.

Варто зазначити, що з кінця 20-х років ідеологічний і політичний натиск на українське національно-культурне відродження стає вже майже неприхованим. Сталін та його оточення не влаштовувало, що українізація не обмежується поширенням мови, що на її основі швидко зростав прошарок національної інтелігенції, недовіра до якої була характерною рисою тоталітарного режиму. Тому з початку 30-х років національно-культурне відродження, що здійснювалося в процесі українізації, було істотно загальмовано, а потім і взагалі зведено нанівець. З 1937 р. сам термін "українізація" остаточно зникає з офіційних документів. Почалися переслідування, злісне цькування тих, хто уособлював українізацію, а в більш широкому контексті весь процес національно-культурного відродження України.

Говорячи про розвиток радянської культури, треба звернути увагу на головні принципи її побудови: класовість та партійність. Школа, в тому числі вища, перетворилася на знаряддя партійної політики. Зносилися пам'ятки минулого. Натомість повсюдно встановлювалися монументи К. Маркса, Ф. Енгельса, В. Леніна. Робився максимум того, аби знищити все національне самобутнє, щоб до краю деформувати українську ментальність. Розпочалася неприхована русифікація всіх сфер життя.

На знак протесту наклали на себе руки М. Хвильовий, М. Скрипник. За фальшивими звинуваченнями були засуджені та розстріляні Г. Косинка, К. Буревій, Д. Фальківський, О. Влизько, І. Крушельницький та багато інших українських поетів та письменників. Черговими жертвами репресій стали М. Куліш, М. Зеров, Є. Плужник. У цілому за ці роки Україна втратила близько 500 талановитих письменників. Влада стояла на заваді творчості таких видатних кінорежисерів, як О.Довженко, І.Кавалерідзе, І.Савченко, І. Пир'єв, Л.Луков та ін.

Важливо скласти уявлення про сутність назви цього періоду української історії – "Розстріляне Відродження". Цей термін, уперше вжитий у середині 40-х років, вичерпно характеризує суть наслідків тоталітарного режиму для української національної культури. Під гаслом боротьби з "буржуазним націоналізмом", "шкідництвом" наприкінці 20 – початку 30-х років почався справжній розгром української культури й науки. Переслідування наукової інтелігенції, яке практично не припинялося всі післяреволюційні роки, набуло характеру масового терору.

Історія української культури 2030-х років дає переконливі приклади як жертовного служіння її ідеалам і принципам, так і соціального конформізму. Багато митців, літераторів, діячів науки не поступилися, принципами, зазнаючи всіляких переслідувань, гонінь, репресій, прийняли мученицьку смерть у таборах ГУЛАГу. Проте значна частина літераторів, діячів театру, кіно, інших видів мистецтва "за велінням серця" чи в зв'язку з вимушеними обставинами стала на шлях нагнітання соціально-класової непримиренності, цькування "буржуазних націоналістів" та інших "класове ворожих елементів". Розстріляне українське відродження 30-х років, низка гучних політичних процесів, політичні заслання, етноцид і штучний голодомор, керований урядом, спотворили національну свідомість народу.

2. Німецька навала змусила народ консолідуватись у боротьбі проти агресора й визначила на певний час провідну проблематику художньої культури. Буремний воєнний час сколихнув глибинні патріотичні почуття народу, які знайшли відображення в поезії, прозових творах П. Тичини, М. Рильського, В. Сосюри, М. Бажана, Ю. Яновського, О. Довженка. Шляхи війни покликали багатьох митців України на передові рубежі, визначили зміст малюнків, плакатів, картин художників Г. Меліхова, О. Любимського, М. Каплана, А. Волненко, Т. Яблонської, П. Борисенко та інших українських митців. У портреті цього часу бачимо мужність, стійкість, благородство душі, готовність до подвигу. Великою виразністю й переконливістю відзначалися твори В. Касіяна "На бій, слов'яни" та оригінальна за задумом серія "Гнів Т. Шевченка зброя перемоги". На тексти Кобзаря створив серію плакатів "Вражою злою кров'ю волю окропіте!" О. Довгаль. Дороги війни покликали до творчості талант А. Малишка і О. Гончара.

Видатними явищами в українській музиці стали симфонія "Україно моя", написана А. Штогаренком на слова А. Малишка та М. Рильського, кантата "Клятва" на слова М. Бажана, четверта сюїта для симфонічного оркестру Ю. Мейтуса. Значного розвитку в роки війни набуває документальне кіно. Кінохроніка в цей час зробила, можливо, навіть більше, ніж ігровий кінематограф. І в цьому велика заслуга О. Довженка, що у 1943 році створив документальні фільми "Битва за нашу Радянську Україну" та "Перемога на Правобережній Україні".

Слід підкреслити, що післявоєнна художня культура надто тенденційна, ідеологічно заангажована це розквіт соціалістичного реалізму в мистецтві. У другій половині сорокових років відбудовані й реконструйовані Дніпрогес імені В. Леніна, будинки Київського університету імені Т. Шевченка (архітектор П. Альошин) та Верховної Ради України (архітектор С. Заболотний). В архітектурі переважає своєрідний еклектичний стиль післявоєнних років, який отримав назву сталінське бароко.

Однак ідеологічна парадигма продовжує тиснути на митців. Прояви "українського буржуазного націоналізму" знаходять у О. Довженка, Ю. Яновського, М. Рильського, І. Сенченка. Нищівній критиці піддано В. Сосюру за поезію "Любіть Україну", написану ще під час війни, а також А. Малишка, Є. Кирилюк, О. Білецького та багато інших.

Після смерті Сталіна настає період так званої політичної відлиги (19561959), який позначився піднесенням літературно-мистецького життя. У ті роки з'являється роман О. Гончара "Людина і зброя", виходять з друку поетичні збірки В. Симоненка "Тиша і грім", М. Вінграновського "Атомні прелюди", І. Драча "Соняшник". Тоді ж М. Стельмах написав такі відомі твори, як "Кров людська не водиця" (1957 р.), "Хліб і сіль" (1959 р.), "Правда і кривда" (1961 р.), в яких яскраво виражено національний дух.

На особливу увагу заслуговує атмосфера кінця 50-х років, яка сприяла формуванню молодої генерації так званих шістдесятників, які у змінених обставинах і новими методами продовжили працю на культурному й національному підґрунті. "Шістидесятники" представлені письменниками Л. Костенко, В. Симоненком, І. Драчем, М. Вінграновським, Є. Гуцалом, літературними критиками І. Дзюбою, І. Світличним, Є. Сверстюком та багатьма іншими, проти яких після їхнього короткочасного яскравого дебюту почалося цькування з боку влади. Одних було змушено до мовчання, деякі зламалися, інших ув'язнено. Внаслідок важких табірних умов померли в ув'язненні О. Тихий, В. Марченко, Ю. Литвин, В. Стус.

На зламі 6070-х років, в умовах застою і регресії, які починають визначати характер суспільного життя, утверджується зневажливе, нігілістичне ставлення до мови, історії, літератури, мистецтва, що, зокрема, виявилось у звуженні сфери функціонування рідної мови, у забороні деяких художніх творів, пов'язаних зі сторінками боротьби за національну гідність, переслідування діячів культури. В українській культурі єдиним правильним методом продовжував визнаватись соціалістичний реалізм.

З середини 60-х років починається новий злет українського кіномистецтва. Саме в цей час виходять фільми режисерів: С. Параджанова "Тіні забутих предків" (1965), Л. Осики "Камінний хрест" (1968) і "Захар Беркут" (1971), Ю. Іллєнка "Білий птах з чорною ознакою"(1972), В. Денисенка "Сон" (1964), Л. Бикова "В бій ідуть тільки старики" (1974), де вдало спробували свої сили в галузі кінодраматургії І. Драч та Д. Павличко й виявилась акторська майстерність І. Миколайчука (у 1979 р. він сам блискуче виступив як режисер у стрічці "Вавилон  XX"). Певний внесок у творення української кінодраматургії зробила українська діаспора. Ще наприкінці 30-х років В. Авраменко поставив "Наталку Полтавку" й "Запорожця за Дунаєм", Л. Орлига створив стрічку про голодомор "Пісня Мазепи".

У 5080-х роках, навіть за умов ідеологічного тиску, значні досягнення має українська музика. Створено нові опери (Г. Жуковського, Ю. Мейтуса, Г. Таранова, В. Кирейко, Г. Майбороди, К. Данькевича, СЛюдкевича, А. Кос-Анатольського), балети (автори М. Скорульський, В. Нахабін, А. Свешніков, Д. Клебанов, К. Данькевич), симфонії (Б. Лятошинський, В. Борисов, А. Штогаренко, Г. Майборода, М. Колесса). У вокальному та симфонічному жанрі талановито виявили себе Л. Ревуцький, М. Веріковський, Ф. Козицький, в хоровому П. Гайдамака, Ф. Козицький, К. Данькевич, Б. Лятошинський, пісенному П. Майборода, А. Филипенко, Л. Кос-Анатольський, І. Шамо.

В українському живопису цього періоду продовжує панувати тема героїчної боротьби народу, але поруч з цим все більшого поширення набувають образи сучасника і образи природи у Н. Глущенка, І. Бокшая, С. Шишка, Т. Яблонської, А. Шовкуненка, а також історичного минулого в творах М. Дерегуса, А. Лопухова, В. Чеканюка, В. Шаталіна.

Розвиток народного мистецтва в 5080-х роках триває у двох основних напрямках: художні промисли та індивідуальна творчість майстрів. Саме в цей період від оригінального злиття настінних розписів і народного лубка народився станковий народний живопис, що його репрезентували М. Примаченко, Є. Миронова, М. Буряк та ін. Саме в цей час було винайдено нові форми застосування народного живопису. Крім малювання станкових композицій на папері, майстри оформлюють дитячі книжки (широковідомі ілюстрації Марії Примаченко до віршів М. Стельмаха "Журавель" та "Чорногуз приймає душ"), створюють і розписують фарфор.

Повоєнний період по 80-ті роки включно характеризувався повільним масовим підвищенням рівня і якості життя. У межах цього часу з кінця 60-х років почалося активне освоєння західної соціально-наукової культури, яка вже розповсюджувалась через засоби масової інформації.

З кінця 80-х рр. почався процес подолання наслідків тоталітаризму. Заперечення минулого суспільного ладу, розвінчання сталінізму у всіх його проявах привело до змін в економіці і політиці, в моралі, психології і культурі. Однак події початку 90-х років показали, що країни, які позбавилися тоталітаризму, не можуть жити одним лише запереченням минулого. Породжені таким запереченням песимізм, скепсис і цинізм осудження і відчуження самі по собі непродуктивні. Такі явища виникають як результат розладнаної свідомості деморалізованої людини. Тобто вони є супутнім продуктом розладнаної культури перехідного періоду.

3. Зміни соціально-політичної парадигми в Україні в 90-х роках, певним чином позначилися на всьому спектрі соціально-культурних умов буття української культури.

Історичний акт про державну незалежність України (24 серпня 1991 р.) відкрив нові обрії перед українською культурою, яка вперше здобуває можливість творитися й розвиватися як єдина національна культура. За цих умов з'явилися нові риси, нові характеристики, які дозволяють нам з оптимізмом говорити про майбутнє нашої культури.

Якісним стрижнем, який пронизує всі складові культури і суспільства в цілому, є зміна статусу, а відповідно ролі й функцій національної культури, яка стає одним з визначальних чинників прогресу суспільства, його державності, формування національної ідентичності. Власне, національна самодостатність культури стає ніби критерієм і мірилом оцінки характеру та якості змін, а тому сама сучасна соціально-культурна реальність своєю серцевиною має національно-культурне осердя, постає як оживляючий, стимулюючий струмінь.

У зв’язку з ускладненням проблеми вибору духовних цінностей посилюється потреба в новому просвітництві, розвитку альтернативних форм освіти, в оновленні всієї системи виховання, які мають відповідати потребам оновлення суспільства. Розширення освітньої мережі знайшло свій вияв у створенні недержавної системи приватних навчальних закладів.

За ініціативою Міністерства освіти України було створено кілька основоположних документів та прийнято ряд постанов і програм. Насамперед виділимо такі: міжгалузеву перспективну програму "Освіта XXI ст.", "Засади гуманітарної освіти в Україні", концепція "Основи національного виховання", "Українознавство в системі освіти". Обговорюються громадськістю проекти програм "Національна комплексна програма естетичного виховання", "Дозвілля і молодь".

Повільними темпами переходили національні рейки філософська, історична, культурологічна науки. Проте українськими вченими вже розроблено й стверджено програму "Термінологія", якою передбачено розробку концепції та функціонування української науково-технічної термінології, її унормування та комп'ютеризацію процесу стандартизації, формування банку даних з науково-технічної термінології і його аналізу. Було проведено міжнародні конференції з української термінології, виконано експертизу більш як 300 стандартів з науково-технічної термінології, підготовлено до видання 200 словників різних видів. Вчені вищих закладів освіти також одержали ряд результатів світового рівня з пріоритетних напрямів розвитку науки і техніки, які свідчать про наявність в Україні потужного інтелектуального потенціалу.

У потоці цих новацій (уже починаючи з часів "перебудови") у духовному житті українського суспільства відбувається переміщення уваги системи освіти, громадянського виховання з базового принципу колективізму на особистість, на врахування індивідуалістичних засад української ментальності як чинника активізації соціальної енергії, яке часто перероджується в індивідуалізм.

Варто звернути увагу на безперервні системні цикли заходів "Українського дому", які включають виставки, наукові конференції, "круглі столи", що висвітлюють, аналізують минулий і сьогоднішній державотворчий досвід.

На особливу увагу заслуговує той факт, що в Україні почала працювати науково-координаційна рада національної комісії з питань повернення в Україну культурних цінностей. Не тільки нам повертатимуться контрибовані твори мистецтва, а й ми віддаватимемо вивезене.

Ведеться робота з розшуку і повернення культурних цінностей з Михайлівського монастиря, які потрапили за межі України. Визначна пам'ятка української архітектури з часів Київської Русі відіграватиме багатовікову роль в архітектурно-художньому ансамблі Києва. Відбудований Успенський собор Києво-Печерської лаври.

На черзі відновлення інших найбільших святинь українського народу: Густинського монастиря, Софронівської пустині біля Путивля, Петропавлівського монастиря у давній українській столиці Глухові тощо. У Києві відновлений пам'ятник княгині Ользі, споруджений пам'ятник Ярославу Мудрому. Зайняв належне місце на будинку Київради архистратиг Михаїл.

Традиційними стали всеукраїнські фольклорні свята рідної мови. Користується популярністю всеукраїнський фестиваль "Таланти твої, Україно". Неперевершений культурний потенціал несуть в собі конкретні творчі колективи, діячі мистецьких жанрів, які активно поширюють у світі українську культуру. Як зазначають фахівці, щодо національних особливостей, то українська естрада залишилась на своїх міцних позиціях подібно до французької, італійської, німецької тощо. Незмінними залишались такі відмітні риси української пісні, як музична традиційність, грамотність текстів, національна особливість. У цьому жанрі були консервативні сили, але почало з'являтися більше авторів і виконавців, які модернізувались, свідомо переорієнтувавшись з радянського на українське мистецтво. Це Ю. Рибчинський, П. Зібров, Т. Петриненко, В. Врадій. Українська фольклорна музика лежить в основі "Диких танців" Руслани і творчості рок-гуртів "Океан Ельзи", "ВВ". Зразки нової національної музики, що впроваджувала традиції В. Івасюка, продемонстрував пісенний всеукраїнський фестиваль "Червона рута".

Українську музику, пісню, танець пропагують у світі Державний заслужений академічний народний хор імені Г. Верьовки під керівництвом народного артиста України академіка А. Авдієвського, ансамбль танцю імені Вірського.

Існують кризові явища в кіномистецтві. Зникли багатолюдні черги до кас кінотеатрів, скоротилась кількість глядацьких залів. В Україні немає свого фільмофонду і державного кіномузею, низький рівень кіноосвіти.

Національним змістом почало наповнюватись українське образотворче мистецтво. Поряд з творами вже відомих митців з'явилися роботи творчої молоді.

Не досягнуто канонічного визнання Вселенським Патріархом самостійної соборної Української православної церкви й установлення в Україні власного Патріархату. У державі Ватикан не організовано українського посольства. Незалежна Україна можлива лише тоді, коли духовність народу, і, зокрема, церква будуть незалежними.

Важливою рисою нової соціальної реальності і водночас чинником її розвитку є посилення впливу на культурне життя України її діаспори (українські західні освітні заклади, церковні організації, культурний обмін, спільні соціально-культурні проекти), здобутки якої дедалі повніше ініціюють культурні зміни, а досягнення літератури, мистецтва, науки збагачують скарбницю української культури (наприклад у літературі – Є. Маланюк, У. Самчук, В. Барка та ін.).

Сучасний перехідний період трансформації українського суспільства і його культури характеризується різноголоссям доволі стійких утворень соціалістичної культури, відтворенням коренів етнічної культури, кристалізацією нового рівня національно-культурної самосвідомості, сучасними явищами модернізаційної культури західного штибу, освоєнням глобалізаційного культурного простору, навальним нарощуванням зросійщення, яке оперативно відповідає новим модернізаційним потребам, бо часто задовольняє їх творами більшого тиражу, а іноді і якості, ніж українські.

Нові глобалізаційні виклики значною мірою викривлюють, не на користь українській національній культурі, світовий культурний простір, співвідносячись з постмодерністськими тенденціями, які проявляються в інформатизації, нових напрямах розвитку мистецтва, принципах культурної творчості, новій науковій методології, поліфонії культур у межах тривалого історичного часу.

Отже, у XXI столітті Українська держава має подолати кризу національної ідентичності, відродити процес духовно-культурного та морально-етичного розвитку українського народу. Національна культура покликана відкрити нову перспективу духовної консолідації української нації, відродити в масовій свідомості державницькі духовно-моральні універсали в сучасному діалозі світових цивілізацій.

Таким чином, самоствердження висококультурної особистості на сучасному етапі розвитку Української держави має проходити в унікальному світі історично складеного національного буття. Цілісність національної культури можна досягнути завдяки активному поширенню в суспільні процеси української національної ідеї як основи функціонування нації в геополітичному просторі Європи та цілого світу.

Література:

  1.  Корнієнко Н.М. Лесь Курбас: репетиція майбутнього / Н.М. Корнієнко. – К. : Либідь, 2007. – 325 с.
  2.  Культурологія : навч. посібник / за ред. Т.Б. Гриценко. – К. : Освіта, 2009. – 392 с.
  3.  Мадей Н.М. Історія української культури : навчальний посібник / Н.М. Мадей. – Л. : ВЦ ЛНУ ім. І. Франка, 2007. – 316 с.
  4.  Трощинський В.П. Українці в світі / Трощинський В.П., Шевченко А.А. – К., 1999.
  5.  Українська та зарубіжна культура : підручник /за ред. В.О. Лозового. – Х., 2008.
  6.  Шейко В.М. Історія української культури / Шейко В.М. – Х. : ХДАК, 2001.

Словник до теми:

Асиміляція Діаспора Етнічна самосвідомість особи Кіномистецтво Націоналізм Поп-арт Постмодернізм

Питання до теми:

  1.  Який результат в 20 – 30-х рр. в справі розбудови української культури дала програма українізації?
  2.  З чим пов’язано виникнення в 40-і роки терміну “Розстріляне Відродження”?
  3.  Який стиль стає домінуючим в українському образотворчому мистецтві після Великої Вітчизняної війни?
  4.  Як розвивалася українська культура в 60 –ти рр. ХХ сторіччя?
  5.  Дайте характеристику стану української культури в 70–80-х рр. ХХ ст.
  6.  Які програми в сучасній Україні націлені на відродження найголовнішого в самовизначенні українського народу – мови?
  7.  Як Ви вважаєте, чому зараз прихильників телесеріалів і відео значно більше, ніж прихильників театру?
  8.  Що на Вашу думку об’єднує українську культуру зі світовою, а що навпаки роз’єднує?

Словник

Асиміляція (від лат. assimilatio  уподібнення) поглинення сильнішим етносом іншого слабшого, при чому слабший забуває повністю своє походження, мову і звичай.

Діаспора (від грец. diaspora – розсіяння) – розселення народу за межами свого основного етнічного масиву.

Етнічна самосвідомість особи  сукупність знань і уявлень про культуру, традиції, ідеали, цінності свого етносу, а також усвідомлення себе членом етносу і місця свого народу серед інших народів.

Кіномистецтво  це вид художньої творчості, що увійшов в систему синтетичних видів мистецтва у XX ст. Особливість кіномистецтва у тому, що воно дає можливість безпосереднього відображення дійсності у її просторово-часовій єдності, зображає дійсність рухомою, динамічною. Одним із видів кіномистецтва є мультиплікаційне кіно.

Поп-арт (від англ. – народне, загальнодоступне мистецтво) – модерністська художня течія, яка виникла у другій половині 50-х років XX ст. у США та Великій Британії. Відмовляючись від звичайних методів живопису і скульптури, поп-арт культивує нібито випадкове поєднання побутових предметів, механічних копій (фото, муляж, репродукція), уривків масових друкованих видань (реклама, комікси тощо).

Постмодернізм (постмодерн, поставангард) (від лат. – після та франц. – сучасний) – сукупна назва художніх тенденцій середини XX ст., які пов'язані із радикальним переглядом позицій модернізму і авангарду. Постмодернізм відзначається більшою самокритичністю, і, замість війни із традицією, співіснуванням із нею, стилістичним плюралізмом, проголошенням лозунгу "відкритого мистецтва".


 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

37401. Расчет электромагнитных переходных процессов. Методические указания к курсовому и дипломному проектированию 16.74 MB
  Составим схему замещения прямой последовательности Определим параметры схемы замещения прямой последовательности: Система Линия 1 Линия 2 Трансформатор Трансформатор Т1 Реактор Автотрансформатор Нагрузка 1 Нагрузка 2 Асинхронный двигатель Генератор 1 Генератор 2 Все параметры элемента генератор 2 точно такие же как и у элемента генератор 1 Найдем и для этого свернем схему Составим схему замещения обратной последовательности Определим параметры схемы замещения обратной...
37402. Исследование автоматических выключателей 928.5 KB
  Предмет исследования: В работе исследуется поведение автоматических выключателей при испытаниях по ГОСТ. Основные параметры автоматических выключателей: Номинальное рабочее напряжение Ue номинальное напряжение –действующее значение напряжения при котором обеспечивается работоспособность выключателя особенно в момент короткого замыкания. Стандартные кривые отключения: Существует несколько типов характеристик автоматических выключателей.
37403. Исследование устройства защитного отключения серии F360 458.5 KB
  Предмет исследования: в работе исследуется поведение устройства защитного отключения УЗО F360 при синусоидальном однополупериодном и импульсном токах. Теоретическая часть: ДИФФЕРЕНЦИАЛЬНЫЕ АВТОМАТЫ И УЗО Дифференциальный автомат представляет собой устройство защиты которое срабатывает при возникновении некоторой разницы токов фазного и нулевого проводов. Различают устройства следующего типа: термомагнитные дифференциальные автоматы; дифференциальные модули; устройства защитного отключения УЗО. УЗО – это быстродействующий...
37404. Исследование контактора постоянного тока 574 KB
  Предмет исследования: в работе исследуются коммутационные процессы и динамические характеристики электромагнита контактора постоянного тока при включении и отключении по результатам осциллографирования соответствующих процессов. Теоретическая часть: Динамика работы на примере полного рабочего цикла электромагнита. 1 Рабочий цикл электромагнита: а – зависимость положения якоря от времени; б – зависимость тока в обмотке электромагнита от времени. Первым этапом рабочего цикла электромагнита рис.
37405. Исследование контактора переменного тока 928 KB
  Предмет исследования: в работе исследуются коммутационные процессы и динамические характеристики включения и отключения по результатам осциллографирования соответствующих процессов в силовой цепи и цепи управления электромагнита переменного тока. Теоретическая часть: Весьма широкое распространение имеют электромагниты питание которых осуществляется от источника переменного тока. Магнитный поток создаваемый обмоткой по которой проходит переменный ток периодически меняется по величине и направлению переменный магнитный поток в...
37407. Исследование источника вторичного электропитания на базе однофазной мостовой схемы выпрямления 132.5 KB
  Цель работы: Изучение принципа работы и параметров источника вторичного электропитания на базе мостовой схемы выпрямителя.
37408. Методика проведения исследований на переносном испытательном стенде 3.6 MB
  Содержание работы: В работе исследуются тепловое реле контакторы постоянного тока и переменного токов автоматические выключатели. Блок К1 включает в себя контактор переменного тока серии А с предустановленным тепловым реле перегрузки ТА25DU н. Блок К2 включает в себя контактор переменного тока серии А н. Блок К3 включает в себя контактор постоянного тока серии ВС кнопки ПУСК S5 и СТОП S6 гнезда осциллографа тумблеры S14 и S15 выводы для подключения таймера и .
37409. ТЕКСТОВЫЙ ПРОЦЕССОР MICROSOFT WORD 784.5 KB
  СОЗДАНИЕ ФОРМАТИРОВАНИЕ И СОХРАНЕНИЕ ДОКУМЕНТА. Используя команду меню Вид  Панели инструментов отключите панели инструментов Форматирование и Стандартная. Отформатируйте тексты абзацев с помощью панели инструментов Форматирование установив шрифт Courier New размер шрифта 13 начертание – курсив выравнивание – по ширине межстрочный интервал – полуторный. Сохраните документ в файле на диске : под именем Форматирование.