41087

Озеленення міст. Влаштування озеленення на штучних поверхнях

Лекция

Архитектура, проектирование и строительство

Природоохоронні та історіко культурні ландшафти Внаслідок його експлуатації сформувалися гірничо промислові ландшафти. Тому шкільна географічна освіта в Україні потребує узагальнюючих праць про сучасні антропогенні ландшафти на території нашої країни. У працях що розглядають антропогенні ландшафти України територія Полтавщини характеризувалася побіжно у складі геосистем вищого рангу.

Украинкский

2013-10-22

275.5 KB

11 чел.

Лекція 2.3.(1 год.) Озеленення міст. Влаштування озеленення на штучних поверхнях/Визначення термінів

2.1. Наведені нижче терміни вживаються в такому значенні:

Балансоутримувач - спеціально вповноважені підприємства, організації, установи, які відповідають за утримання та збереження зелених насаджень

Буферна зона - окраїна частини парку або додатково виділена і освоєна сусідня територія для масового відпочинку населення з метою зменшення рекреаційного навантаження на культурно-історичну зону парку.

Вертикальне озеленення - елементи озеленення фасадів будівель, паркових споруд, спеціальних ажурних споруд, вертикальних стін та інших об'єктів з використанням деревовидних ліан та інших витких рослин.

Вуличні насадження - озеленена територія вздовж вулиць міста.

Газон - певна ділянка однорідної території з штучним дерновим покривом, який створюється посівом і вирощуванням дерноутворювальних трав (переважно багаторічних злаків) або дернуванням.

Зелені насадження - деревна, чагарникова, квіткова та трав'яна рослинність природного і штучного походження на визначеній території міста.

Зелені насадження загального користування - зелені насадження, які розташовані на території міста і мають вільний доступ для відпочинку.

Зелені насадження обмеженого користування - насадження на територіях громадських і житлових будинків, шкіл, дитячих установ, вищих та середніх спеціальних навчальних закладів, закладів охорони здоров'я, промислових підприємств і складських зон, культурно-освітніх і спортивно-оздоровчих установ та інші.

Зелені насадження спеціального призначення - насадження транспортних магістралей і вулиць; на ділянках санітарно-захисних зон довкола промислових підприємств; кладовищ, ліній електропередач високої напруги; водоохоронні, пришляхові насадження в межах міста.

Зелене будівництво - комплекс робіт щодо створення нових міських зелених насаджень і реконструкції наявних.

Квітник - ділянка геометричної або довільної форми з посадженими одно, дво- або багаторічними квітковими рослинами.

Клумби - квітники правильної геометричної форми у вигляді кола, квадрата, прямокутника, овалу, трикутника тощо.

Ландшафт - природний територіальний комплекс, ділянка земної поверхні, обмежена природними рубежами, у межах якої природні компоненти (рельєф, ґрунт, рослинність, водойми, клімат, тваринний світ), а також штучні або антропогенні (забудова, дороги, сільгоспугіддя тощо), перебувають у взаємодії і пристосовуванні один до одного.

Малі архітектурні форми - у зеленому господарстві штучні архітектурно-об'ємні елементи садово-паркової композиції: альтанки, бесідки, ротонди, перголи, трельяжі, арки, кіоски, павільйони, палатки, знаки, які об'єднані загальним художнім задумом, що виконують утилітарні та декоративні функції, садово-паркові меблі, обладнання ігрових та господарських майданчиків, декоративні вази, паркові скульптури, урни, питні фонтанчики тощо.

Міський ліс - лісовий масив або ділянка лісу, розташовані в межах міста.

Норма озеленення - площа озеленених територій загального користування, яка припадає на одного жителя.

Об'єкт благоустрою зеленого господарства - об'єкт благоустрою, на території якого розташовані зелені насадження.

Об'єкт озеленення - територія, призначена для озеленення, на якій передбачається реконструкція і проведення капітального або поточного ремонтів об'єктів зеленого фонду.

Озеленені території - ділянки землі, на яких розміщена рослинність природного чи штучного походження (садово-паркові комплекси та об'єкти зеленого будівництва).

Охорона зелених насаджень - система адміністративно-правових, організаційно-господарських, економічних, архітектурно-планувальних і агротехнічних заходів, спрямованих на збереження, відновлення або покращання виконання зеленими насадженнями відповідних функцій.

Парк - самостійний архітектурно-організаційний комплекс площею понад 2 га, який виконує санітарно-гігієнічні функції та призначений для короткочасного відпочинку населення.

Пошкодження зелених насаджень - надання шкоди кореневій системі, стовбуру, кроні, гілкам деревно-чагарникових порід, а також газонам, квітникам, але яка не припинила їх росту.

Присадибна ділянка - це ділянка землі, що передається у власність громадян для обслуговування житлового будинку.

Рекреаційна зона - спеціально виділена генеральним планом і організована територія в місті і зеленій зоні, призначена для відпочинку населення.

Сади - упорядковані масиви зелених насаджень площею від 2 до 6 га, призначені для короткочасного відпочинку населення.

Санітарно-захисна зона - озеленена територія спеціального призначення, яка розділяє (відокремлює) сельбищну частину міста від промислових підприємств.

Сквер - упорядкована й озеленена ділянка площею від 0,02 га до 2,0 га, яка є елементом архітектурно-художнього оформлення населених місць, призначена для короткочасного відпочинку населення. Озеленені ділянки площею менше 0,02 га, що прилягають до транспортних магістралей у вигляді острівців газонів і квітників без доріжок і місць відпочинку, ураховуються в складі вулиць, як насадження спеціального призначення.

Урочище - природно-територіальний комплекс, який складається із закономірного просторового поєднання (системи фацій). Урочища найчастіше формуються на основі певних форм рельєфу - випуклої чи ввігнутої, але єдиної за генезисом і віком. Це може бути будь-яка частина місцевості, не подібна на іншу, наприклад, ліс серед поля.

Утримання зелених насаджень - дотримання режиму їх використання з проведенням агротехнічних заходів, що сприяють нормальному ростові.

 

ІІІ. Об'єкти благоустрою зеленого господарства міста

 

3.1. До об'єктів благоустрою у сфері зеленого господарства міста належать:

- парк;

- сквери;

- міські ліси;

- зони рекреації;

- зелені насадження в охоронних та санітарно-захисних зонах, зони особливого використання земель;

- зелені насадження прибудинкової території.

3.2. Елементи благоустрою.

Елементами благоустрою є:

- покриття доріжок відповідно до норм стандартів;

- зелені насадження уздовж вулиць і доріг, у парках, скверах і алеях, садах, інших об'єктах благоустрою загального користування, санітарно-захисних зонах, на прибудинкових територіях;

- будівлі та споруди системи збирання і вивезення відходів;

- засоби та обладнання зовнішнього освітлення та зовнішньої реклами;

- комплекси та об'єкти монументального мистецтва;

- обладнання дитячих, спортивних та інших майданчиків;

- малі архітектурні форми;

- інші елементи благоустрою.

 

ІV. Використання об'єктів благоустрою зеленого господарства

та охорона зелених насаджень

 

4.1. У місті несуть відповідальність за збереження і утримання балансоутримувачі:

-   скверів, парків, вуличних посадок та інших зелених насаджень -   озеленених ділянок біля будинків і проїздів, зелених насаджень в дворах - керівники КП «ЖЕК», шкіл, лікарень та інших підприємств, установ і організацій, а також власники індивідуальних жилих будинків, на територіях яких знаходяться зелені насадження або за якими ці насадження закріплені.

             4.2. Керівники комунальних підприємств, керівники шкіл і лікувальних закладів, а також інших підприємств, організацій і установ, що мають зелений фонд, зобов’язані:

а) забезпечити повне збереження зелених насаджень та систематичний догляд за ними;

б) нові посадки дерев і кущів проводити лише за дендрологічними проектами, погодженими з міським (районним) архітектором, при суровому дотриманні агротехнічних умов;

в) стежити за збереженням газонів, не допускати їх витоптування, проводити поточний ремонт доріжок, майданчиків, газонів і забезпечувати підготовку зелених насаджень до зими;

г)  в літній час, при необхідності, поливати газони, квіти, дерева і кущі;

д)   вести систематичну боротьбу з шкідниками зелених насаджень та з бур'янами, утеплювати на зиму плодово-ягідні насадження;

є) регулярно проводити прибирання озеленених ділянок від будівельного та іншого сміття.

4.3. В садах, скверах, парках та інших місцях громадського користування, де є зелені насадження, забороняється:

а) самовільно, без дозволу виконавчого комітету відповідної ради прокладати дороги, канави, добувати родючий грунт, складати будівельні та інші матеріали, влаштовувати звалища, якщо ці роботи можуть призвести до знищення або пошкодження зелених і посадкових насаджень;

б)     надрізувати, вирубувати або пересаджувати дерева і кущі при проведенні будівельних, монтажних чи будь-яких інших робіт без дозволу виконавчого комітету відповідної ради та погодження місцевого органу охорони довкілля;

в)     вирубувати, ламати і псувати дерева та кущі, переганяти і випасати худобу, вигулювати собак, витоптувати траву на газонах, зривати квіти з клумб.

4.4. Власники споруд на територіях садів, скверів, парків, бульварів і лісопарків, а також торгуючі організації і орендарі приміщень зобов'язані своєчасно ремонтувати і утримувати у справному вигляді всі будівельні споруди (павільйони, туалети, кіоски і т.д.), розміщені у відведених місцях на території зелених насаджень, та проводити прибирання площі на віддалі 5 метрів довкола будівель та споруд, а також на ділянці, яка відведена для спорудження цих будівель.

Об'єкти благоустрою зеленого господарства використовуються відповідно до їх функціонального призначення для забезпечення сприятливих умов життєдіяльності людини на засадах їх раціонального використання та охорони і утримання відповідно до цих Правил.

 

V. Вимоги до розміщення зелених насаджень

(згідно наказу Міністерства будівництва, архітектури та житлово-комунального господарства України  від 10.04.2006 ¹105)

 

Відстань від будівель і споруд до дерев і чагарників

¹

Будівлі і споруди

Відстань до осі, м

стовбура дерева

чагарники

1

Від зовнішніх стін будівель і споруд

5,0

1,5

2

Від краю тротуарів і садових доріжок

0,7

0,5

3

Від краю проїжджої частини вулиць, укріплених смуг країв доріг або бровок канав

2,0

1,0

4

Від щогли, опори, колони, та естакади

4,0

-

5

Від підошви відкосів, терас та ін.

1,0

0,5

6

Від підошви або внутрішньої межі підпірних стінок

3,0

1,0

7

Від підземних мереж:

 

 

 

- газопроводів, каналізації

1,5

-

 

- теплопроводів (від стінок каналу) і трубопроводів теплових мереж при безканальній прокладці

2,0

1

 

- водопроводів, дренажів

2,0

-

 

- силових кабелів і кабелів зв'язку

2,0

0,7

 

Примітки.

1. Наведені нормативи стосуються до дерев з діаметром крони не більше 5 м і повинні бути відповідно збільшені для дерев з кроною більшого діаметру.

2. Відстань від повітряних електромереж до дерев слід приймати за правилами влаштування електрообладнання.

3. Згідно державних будівельних норм України «Містобудування, планування і забудова міських і сільських поселень» - ДБН 360-92**:

- у нових житлових районах від краю проїжджої частини до осі стовбура дерева не менше 4 м при діаметрі крони не більше 5м. Для дерев з великою кроною цю відстань можна збільшити до розміру, при якому крони будуть розміщуватися не ближче 1,5 м від краю проїжджої частини;

- висота чагарників при їх розміщенні від краю проїжджої частини на відстані від 1 до 5 м не повинна перевищувати 50 см;

- дерева, що висаджують біля будинків, не повинні перешкоджати  інсоляції та освітленості житлових і громадських приміщень, а також проїзду пожежних автомашин.

 

VІ. Порядок погодження посадок нових зелених насаджень

 

6.1. Рішення Долинської міської ради щодо благоустрою території міста є обов`язковим для виконання розміщеними на цій території підприємствами, установами, організаціями та громадянами, які на ній проживають.

6.2. Проектування, будівництво та реконструкція об`єктів комплексного благоустрою здійснюються на основі генерального плану м.Долина, комплексних транспортних схем та схем організації дорожнього руху, детальних планів територій та проектів забудови території житлових районів, мікрорайонів (кварталів), планів червоних ліній з урахуванням природнокліматичних умов і містобудівних особливостей населеного пункту, експлуатаційних, екологічних та санітарних норм і правил, умов безпеки руху транспорту та пішоходів, етапності будівництва, реконструкції і капітального ремонту.

6.3. Самовільні посадки зелених насаджень на територіях загального користування заборонені.

               6.4. Для погодження посадки нових зелених насаджень необхідно виготовити:

- план прив’язки посадки зелених насаджень на топогеодезичній зйомці           М 1:500, або  М 1:1000 з прив’язкою до інженерних мереж та оточуючої забудови в комунальному підприємстві АПБ «Арка», який погоджується з відділом містобудування та архітектури Долинської міської ради, КП «Пролісок» (тип зеленого насадження) та з КП «Комунгосп», КП «ЖЕК», ОСББ (при необхідності). На вимогу відділу містобудування та архітектури міської ради на плані прив’язки посадки зелених насаджень (при наявності інженерних мереж) провести погодження з відповідними інженерними службами міста (ВУВКГ, РЕМ, УЕГГ, ЦЕЗ ¹4 тощо).

 

Лекція 2.4.(2год.) Охорона та консервація пам’яток  садово- паркового мистецтва .Природоохоронні та історіко культурні ландшафти

ВСТУП

До початку ХХІ ст. людство перетворилося на потужну техногенну силу. Інтенсивний антропогенний вплив призводить до змін не лише в окремих природних комплексах, а й до значних змін природних ландшафтів у цілому.

Для України указана проблема особливо актуальна, адже природно-ресурсний потенціал ненормовано експлуатується, а територія індустріально розвинених регіонів зазнає надмірного антропогенного навантаження та забруднення. За запасами корисних копалин Україна посідає вагоме місце серед держав світу. Це зумовило формування потужного гірничо видобувного комплексу. Внаслідок його експлуатації сформувалися гірничо промислові ландшафти. У великому різноманітті способів антропогенного перетворення ландшафту гірничо-видобувні роботи мають найбільш негативні наслідки, адже трансформація і навіть повне знищення ґрунтового й рослинного покриву тут протікають найбільш інтенсивно.

Активно впливаючи на земельні ресурси, розорюючи грунти, людина сприяла утворенню сільськогосподарських ландшафтів. Вони формуються і розвиваються під впливом людини, але функціонують за природними закономірностями.

Теоретичною базою вивчення антропогенної трансформації геосистем є концепція антропогенних модифікацій природних ландшафтів А.Г. Ісаченка, теорія антропогенного ландшафтознавства, розроблена в працях Ф.М. Мількова, В.І. Федотова, Г.І. Денисика; ландшафтної екології М.Д. Гродзинського та В.М. Гуцуляка; антропогенної трансформації ландшафтів Л.І. Куракової, А.Н. Шищенко, Л.Л. Малишевої; урбаністичної географії П.Г. Шищенко, В.А. Кучерявого, А.Е. Чайки, О.Ю. Дмитрука.

Отже, значне поширення різних класів антропогенних ландшафтів на території України та Полтавщини і глибина перетворення природи в них обумовлює актуальність теми нашого дослідження.

Аналіз існуючих підручників та посібників із шкільної географії свідчить, що стан сучасних ландшафтів, глибина та різноманітність антропогенних впливів на них, в змісті шкільної географічної освіти майже не відображені. Виняток складає курс фізичної географії, України, програма якого передбачає вивчення сучасних ландшафтів України, проте достатнього змістовного забезпечення цього питання у більшості підручників та посібників немає. Тому шкільна географічна освіта в Україні потребує узагальнюючих праць про сучасні антропогенні ландшафти на території нашої країни. Усе вищезазначене обумовило вибір теми нашого дослідження.

Дипломна робота присвячена актуальній проблемі сьогодення - аналізу формування та поширення антропогенних ландшафтів України.

Спеціальних досліджень, присвячених антропогенним ландшафтам Полтавщини не проводилося. У працях, що розглядають антропогенні ландшафти України територія Полтавщини характеризувалася побіжно, у складі геосистем вищого рангу.

Тема: географія антропогенних ландшафтів України.

Об'єктом дослідження дипломної роботи є антропогенні ландшафти України та Полтавщини.

Предметом дослідження є особливості класів різних антропогенних ландшафтів України та Полтавщини й їх поширення.

Мета: узагальнити та систематизувати відомості про зональні і азональні антропогенні ландшафти та їх поширення на території України та Полтавщини.

Виходячи з мети дослідження було поставлені такі завдання:

- з'ясувати теоретичні засади антропогенного ландшафтознавства;

- охарактеризувати ознаки і поширення зональних і азональних антропогенних ландшафтів України;

- проаналізувати поширення антропогенних ландшафтів на території Полтавщини.

Теоретична новизна дослідження полягає у доповненні прийнятої в Україні класифікації антропогенних ландшафтів (автор Г.І. Денисик). Ми пропонуємо розширити класифікацію, взявши до уваги ландшафти, пов'язані з духовним життям людини ? тафальні та сакральні.

При написанні дипломної роботи застосовувались методи обробки географічної інформації: системного аналізу, ландшафтний, екологічний, історичний, описовий, порівняння і прогнозування, а також принципи оптимізації природного середовища.

Практичним внеском автора є характеристика поширення антропогенних ландшафтів Полтавщини.

Оскільки існує проблема слабкого теоретично-методичного забезпечення вивчення сучасних антропогенних ландшафтів у шкільних географічних дисциплінах, то результати даного наукового дослідження доцільно використовувати студентам педагогічних ВНЗ, учителям географії, учням при вивченні матеріалу про сучасні ландшафти Землі, України, Полтавщини.

Узагальнені результати дослідження апробувалися під час проходження педагогічної практики в школі і втілені в розробках уроків 8-9 класів (фізична географія України), основний зміст роботи відображено у статті „Антропогенні ландшафти Полтавщини“, опублікованої в збірнику матеріалів ІХ студентської наукової конференції.

Дипломна робота складається з трьох розділів, кожен з яких послідовно висвітлює поставлені завдання. Дипломна робота нараховує 85 сторінок, список літератури складається з 50 найменувань.

Розділ 1

ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ АНТРОПОГЕННОГО ЛАНДШАФТОЗНАВСТВА

1.1. Порівняльний аналіз підходів до оцінки антропогенного впливу на ландшафти.

Географи намагаються проникнути в механізм техногенних порушень геосистем і встановити його географічні закономірності. Але в судженнях з щодо цих проблем багато спірного і невирішеного.

Багато теоретиків фізичної географії (А.Г. Ісаченко, Б.В. Виноградов, М.Д. Гродзинський, В.М. Пащенко, С.В. Міхелі) притримуються поглядів про провідну роль природної основи та природничих закономірностей в створенні та функціонуванні сучасних ландшафтів, навіть сильно зміфнених антропогенним впливом.

Розглянемо зазначений натуралістичний (природничий) підхід до аналізу сучасних ландшафтів детальніше. До цих пір не повністю подолані пафос «перетворення природи» і зневажливого відношення до об'єктивних законів. Зустрічаються безпідставні твердження, ніби антропогенна діяльність за своїми масштабами вже зрівнялась з природними процесами, а в ряді випадків навіть перевищила їх. А звідси випливає, що тепер географічна оболонка набула «природно-суспільного характеру» і природні системи стали функціонувати і розвиватися за суспільними законами.

У цих твердженнях багато помилкових суджень. Перш за все тут перебільшена роль техногенного «внеску» в природні процеси. Зазначимо лише, що на техногенну складову припадає приблизно 1% природного глобального вологообміну, а щодо інших процесів, то там відповідна частина ще менша. Наприклад величина техногенного тепла, що надходить в географічну оболонку, становить тисячні частки відсотку по відношенню до надходження сонячного тепла. Звичайно ці цифри не дають підстав для самовпевненості, оскільки в майбутньому вони можуть зрости, а зараз в окремих локальних ситуаціях наближаються до критичного значення.

Але в будь-якому випадку було б філософською помилкою вважати, що природа стала розвиватися за суспільними законами. Суспільні закони керують поведінкою людей, але неприпустимо приписувати суспільні процеси природним системам, будь то системи не змінені чи змінені людиною. Всі речовини, матеріали процеси техногенного походження підпорядковані тим не природним (фізичним, хімічним, біологічним) законам, що і їх природні аналоги.

Виробничі викиди втягуються у загальний кругообіг речовин, мігрують і вступають в реакцію, акумулюються. Антропогенно зумовлена ерозія підпорядкована законам природи; домашні тварини і культурні рослини живуть не за суспільними законами.

Конструктивному підходу до пізнання антропогенних і техногенних трансформацій в природних комплексах навряд чи сприяє антропоцентричний погляд на природу взагалі та на геосистеми особливо. Згідно цьому погляду існує суперсистема «природа-суспільство», в якій природа підпорядкований блок, що виступає не як об'єктивна реальність, а як «засіб задоволення багатосторонніх потреб суспільства.» Деякі автори стверджують, що тепер ландшафт ніби перестав бути самим собою і «перетворився» в предмет і засіб праці чи в екосистему людини, в якій людина - „господар”, а інше являє інтерес, оскільки є його потребою.

Суть панування людини над природою полягає у вмінні пізнавати її закони і правильно їх застосовувати. Історичний досвід людства доводить, що чим вищий рівень розвитку виробництва і чим глибше воно вторгається в природний комплекс, тим краще треба знати його природні «механізми», тим повніше треба враховувати діючі в ньому об'єктивно незалежно від нас природні закономірності. Існує думка, що більшість сучасних ландшафтів - антропогенні, тобто створені людиною чи «рукотворні».

Згідно Ф.М.Мількову, достатньо змінити будь-який компонент, щоб ландшафт «автоматично» перетворився на антропогенний.

У кожного об'єкта повинен бути свій простір виявлення, але в антропогенних ландшафтів такого немає, вони ніби безрозмірні, а мінімальні їх розміри нічим не обмежені.

Як відомо, поняття «ландшафт» передбачає ідею комплексу, включаючи деякі обов'язкові компоненти, такі, як клімат, твердий фундамент та інші, причому не у вигляді впорядкованого набору, а в їх взаємній зумовленості. Ландшафт не можна називати за одним компонентом. Наприклад «еоловий», «чорноземний». Але про що ж з ландшафтно-географічної точки зору говорить «малоповерховий» чи «рисовий»? Антропогенні ландшафти у вказаному змісті ніяк не прив'язані до природної основи ландшафту, відірвані від неї, існують ніби самі по собі, ніби природна основа перестала існувати чи втратила своє значення.

Антропогенним ландшафт - це різні форми прояву людської діяльності в ландшафті, які поділяються на дві групи:

1. Типи використання земель чи угіддя (пасовища, плантації, сади);

2. Інженерні комплекси (мало - та багатоповерхові споруди чи цілі міста, дороги).

Від того, що до кожного них ми додамо слово ландшафт, тобто перейменуємо населені пункти в системні ландшафти, чи назвемо поле гороху гороховим ландшафтом, ні наука ні практика нічого не виграють.

Не на користь йдуть і пропозиції відмовитися від загальноприйнятих назв ландшафтних зон (лісостеп, степ) і віднині вважати степову зону польовою, лісостепову - пасовищною. Пропонують передати вивчення природних зон палеогеографії, ніби в зоні мусонних тропіків через вирубку лісів припинилася мусонна циркуляція атмосфери, змінився потік сонячної радіації, зник характерний режим зволоження чи стерлися з лиця землі гірські хребти з їх висотними поясами.

У антропогенному ландшафтознавстві частіше справа не йде далі констатацій зовнішніх проявів людської діяльності в ландшафтознавстві. Цей напрямок не дає відповіді на різні принципові питання, наприклад: чи може людина створити новий ландшафт і чи достатньо для цього змінити будь-який його компонент? Яке місце антропогенних та техногенних новоутворень в ландшафті; чи є вони чимось зовнішнім, чи можуть розглядатися як його компоненти чи являють самостійні системи чи утворюють системи нового типу разом з природною основою і наскільки вони стійкі? Як людина змінює структуру та функції ландшафту, наскільки ці зміни необоротні? Яким динамічним змінам підлягає ландшафт у результаті людського впливу?

На всі ці питання не зараз не можна дати вичерпну відповідь, але потрібно почати з аналізу результатів вчених, які працювали і працюють з проблемою впливу людини на ландшафти [20, с.38-44].

Для вивчення антропогенних впливів на ландшафти використовують системний, ландшафтний, екологічний, ландшафтно-екологічний підходи, а також принципи оптимізації природного середовища. Дослідження антропогенного навантаження та трансформацій геосистем потребує визначення основних термінів та понять.

Вплив на навколишнє середовище - вилучення з навколишнього середовища або привнесення в нього речовин, енергії, тепла, інформації, в результаті чого відбувається зміна компонентів, характеристик, параметрів навколишнього середовища, викликаних діяльністю людини.

Наслідки впливу - як позитивні так і негативні дії, що відбуваються у результаті змін компонентів навколишнього середовища, що відчувають вплив діяльності людини і впливають на функціонування технічних об'єктів, умови життя та діяльності населення, функціонування інших геосистем.

Антропогенний вплив - вплив, який здійснюється господарської діяльністю людини на навколишнє середовище та ресурси і призводить до зміни їхніх характеристик.

Показники впливу - елементи чи параметри, за допомогою яких визначається ступінь впливу на геосистеми.

Оцінка впливу - діяльність спрямована на визначення характеру, ступеня чи величини впливу, прогнозування можливих наслідків діяльності людини на геосистеми. Важливе значення при оцінці антропогенної трансформації геосистеми має дослідження всіх можливих видів впливів на навколишнє середовище, а також вимір показників впливу.

Другий підхід об'єднує дослідження географів, які для класифікації сучасних ландшафтів визначальним уважають види та інтенсивність антропогенних впливів та корінні природні ландшафти.

Необхідно відмітити, що дослідженням антропогенних впливів займалося багато вчених, тому існує значна кількість різноманітних класифікацій (М.Пжевозняк, Н.Л.Чепурко, А.Костровіцкі, Ф.М.Мільков та ін.) Загалом вплив техногенних об'єктів на навколишнє середовище можна поділити на такі групи:

1) за видами господарської діяльності, що здійснює вплив на геосистеми. Виділяють: сільськогосподарські, лісогосподарські, водогосподарські, транспортні, рекреаційні, промислові, селитебні.

2) за територією, яку охоплює вплив: локальні, лінійні, площинні.

3) за режимом та тривалістю дій: коротко часові, тривалі, епізодичні, періодичні, практично безперервні.

4) за характером дії на навколишнє середовище: механічні, гідроморфічні, теплові, фізичні, хімічні.

Основним наслідком впливу на ландшафти є формування антропогенних ландшафтів. Дослідженням самих антропогенних ландшафтів та їх класифікацією саме займалися: Ф.М.Мільков, Г.І.Денисик, Л.І.Воропай та інші автори, тому в літературі існує багато визначень цього поняття. Проте найпоширенішим є визначення Ф.М.Мількова (1973), за яким антропогенні ландшафти - як заново створені ландшафти, так і ті природні комплекси, в яких корінних змін зазнав будь-який з його компонентів. Загальна особливість всіх видів антропогенних ландшафтів є певна ступінь їх зміненості, трансформованості в наслідок господарської діяльності. Це дає змогу говорити про поняття антропогенної трансформованості ландшафту.

Антропогенна трансформація - зміна природних систем під впливом господарської діяльності людини. Це інтегрована характеристика, яка враховує не лише зміни структури геосистеми в цілому, але й фізичні й хімічні забруднення компонентів ландшафтної системи, зміни видового складу. Антропогенна трансформація характеризує сукупний впливів різних видів навантажень на ландшафтну систему. Це результат взаємодії людини з навколишнім середовищем у рамках конкретних геосистем.

В процесі трансформації ландшафт піддається певним змінам, які можуть бути класифіковані наступним чином:

1) за орієнтованістю впливу: прямі, опосередковані, зміни;

2) за глибиною змін: функціонування, динаміка, розвиток;

3) за зворотністю: зворотні, незворотні;

4) за направленістю: прогресивні, регресивні;

5) за ступенем відповідності поставленій меті: цілеспрямовані, побічні.

Тому ступінь трансформації ландшафту буде в свою чергу залежати від величини, виду, інтенсивності впливу, направленості; характеру впливу, господарської діяльності на компоненти навколишнього середовища [13, с.117-118].

Оскільки в геофізичній науці існує багато поглядів на проблему оцінки антропогенного впливу на ландшафти перейдемо до їх аналізу і характеристики.

Ф.М.Мільков, зокрема, вважає, що глибина змін природних умов у багатьох регіонах стає наскільки значною, що саме риси антропогенного впливу стають вирішальними для характеристики особливостей цих регіонів. Особливо швидко це відбувається в гірсько промислових районах - через 8 років, у землеробських - через 15, а в промислових через 25.

Значні площі випадають з господарського користування через нераціональне освоєння: бедленди, області антропогенного карсту, покинуті перекультивовані кар'єри, засолені та заболочені ґрунти, рухомі піски, а також області де через викиди промислово-побутових відходів відбувається інтенсивне забруднення навколишнього середовища. Всі антропогенні ландшафти являються природними комплексами. Хоча вони й створені людиною, але в своєму розвитку підпорядковуються природним законам. Ландшафтно-техногенні системи є не компонентами, а блоковими системами. Утворені вони природними та технічними блоками, розвиток яких підпорядковується різним закономірностям: природним та соціально-економічним.

Провідну роль в ландшафтно-технічній системі відіграє технічний блок, функціонування якого спрямовується та контролюється людиною. Внаслідок цього ландшафтно-техногенні системи на відміну від власне антропогенних ландшафтів не здатні до природного саморозвитку. Слід розмежувати на дві категорії: пасивні, в яких характеристики техногенного покриву лишаються незмінними після його створення, та активні зі змінними характеристиками техногенної оболонки у відповідності її функціональному призначенню [32, с.148-151].

Проблемами антропогенного ландшафтознавства займається Григорій Денисик (доктор географічних наук ВПУ). Він вважає помилковим підхід до вивчення антропогенних ландшафтів як антропогенних модифікацій (натуральних) ландшафтів. Модифікувати - значить внести зміни в щось, не змінюючи його внутрішньої суті. Вивчення антропогенних ландшафтів як модифікацій натуральних призвело до формування хибної думки, що після припинення впливу людини на модифіковані комплекси вони повертаються до первинного стану. Відновлення комплексу до первинного стану можливе лише тоді, коли не були докорінно змінені його структура, або хоча б один з його компонентів, а значить він не функціонував у якості антропогенного.

Усе вищезазначене дає підставу зробити висновок, що усі без винятку антропогенні ландшафти є природними комплексами. Природними тому, що створені з природних (натуральних та антропогенних) компонентів і розвиваються за природними закономірностями. Від інших, тобто натуральних ландшафтних комплексів їх відрізняє лише генезис - походження. Завдяки цій особливості антропогенні ландшафти утворюють один з багатьох генетичних рядів ландшафтів [14, с.110-112].

Свою думку на дану проблему має А.Г.Ісаченко, який теж займається проблемою антропогенного ландшафтознавства. Він говорить, що в сучасну епоху відбуваються інтенсивні техногенні зміни ландшафтів та насичення їх продуктами праці людини. Практично не лишилося ландшафтів, які не зазнали б прямого чи опосередкованого впливу господарської діяльності суспільства. Але він стверджує, що в якому б ступені не був змінений ландшафт людиною, він все одно залишається частиною природи, природною системою і в ньому продовжують діяти природні закономірності. Людина не в змозі змінити об'єктивні закони функціонування і розвитку геосистем і змінювати якісні відмінності між ландшафтами тундри і пустель, рівнин та гір. У найбільш сильно зміненому ландшафті залишаються інваріантні природні риси, зумовлені непідвладними людині зональними закономірностями та азональним факторами і надають ландшафту якісну визначеність та стійкість.

Вплив людини на ландшафт слід розглядати як природній процес, в якому людина виступає як зовнішній чинник. Нові антропогенні об'єкти фізично входять в ландшафт, стають його елементами; але ландшафт залишається природною системою - це тому, що ці елементи до нього не відносяться чи ігноруються, а тому, що вони вивчаються в системі природних зв'язків, розглядаючи як аналог природних елементів ландшафту [20, с.337-339].

Проблемою антропогеннозмінених ландшафтів займався А.Г.Ісаченко. Він обґрунтував концепцію «культурного ландшафту». Критерії культурного ландшафту визначаються суспільними потребами. Йому повинні бути притаманні дві головні якості:

1) висока відтворюваність та екологічна ефективність

2) оптимальне середовище для життя людини, що допоможе збереженню здоров'я, фізичному та духовному розвитку людини.

Одна з основних умов при формуванні культурного ландшафту - досягнення максимальної відтворюваності відновлюваних природних ресурсів, і перш за все, біологічних. В культурному ландшафті повинні бути по можливості попереджувати небажані процеси, як природного, так і техногенного походження. Це буде сприяти збереженню природних ресурсів і покращенню якостей життєвого середовища. Всі ці заходи нерозривно пов'язані з раціональним використанням всіх видів природних ресурсів, що в свою чергу впирається у вдосконалення технології виробництва.

Деякі спеціалісти уявляють собі майбутнє середовище людства у вигляді деякої природно-технічної системи. Що насичена технічними засобами в якій природні елементи будуть збережені лише частково, чи у вигляді «суцільного міста незвичайної забудови».

А інші доводять, що в ландшафтах, які посилено експлуатуються людиною природа повинний втримувати свої права, що нашою метою повинно бути створення культурного ландшафту, в основі якого лежить «раціональне використання людиною заключних в природі потенційних сил, а не руйнування чи пригнічення природи.

Діючи у союзі з природою, можна досягти більших успіхів, ніж намагаючись «підкорити» її. Звісно, не завжди природні тенденції відповідають інтересам суспільства, тому в ряді випадків доведеться порушити рівновагу та штучно підтримувати нові модифікації.

Розрізняють 3 головних напрямки оптимізації ландшафтів:

1. активний вплив з використанням різних меліоративних прийомів;

2. «догляд за ландшафтом» з дотриманням суворих норм господарського використання;

3. консервація, тобто збереження спонтанного стану.

Якщо культурний ландшафт створюється на місці порушеного, тобто сильно і нераціонально зміненого господарською діяльністю, то необхідно розвивати комплекс «лікувальних» заходів для залічування ран.

А.Г. Ісаченко визнає, що прийнятий в літературі „поділ ландшафтів на природні та культурні має занадто спрощений характер”, і враховуючи досвід інших дослідників, пропонує наступну класифікацію сучасних ландшафтів, що підлягають впливу з боку людини:

1. Незмінені або первісні ландшафти;

2. Слабо змінені ландшафти;

3. Порушені (сильно змінені) ландшафти, що підлягають довгому, але стихійному, нераціональному впливу;

4. Перетворені, чи власне культурні ландшафти.

У наш час культурні ландшафти зустрічаються рідко і представлені фрагментами [20, с.349-359].

Науковим колективом - Інституту географії АН СССР (Л.Ф.Куніцин, В.С.Преображенський, А.Ю.Ретеюм, Л.І.Мухіна) та кафедрою фізичної географії СССР Московського університету (К.Н.Дьяконов) було висунуте вчення про геотехнічні системи. Головною опорою в цій системі поглядів була зроблена на взаємодію природних комплексів та технічних засобів. На стику природних об'єктів та техніки утворюються такі поєднання, де режим частин - як природної, так і технічної - визначається матеріально-енергетичними та інформаційними прямими і зворотними зв'язками, так, що їх сукупність має особливості відокремленого цілого, функціонування якого має цілеспрямований характер, можуть бути названими природно-технічними системами чи геотехнічними комплексами [45, с.74-76].

Гуцуляк В.М. стоїть на позиції того, що сучасні ландшафти є природно-антропогенними. Він говорить, що глибина змін ландшафту людиною залежить від форм виробничої діяльності. Будівництво міст і промислових споруд призводить до зміни водночас кількох компонентів. У великих містах виникають антропогенні ландшафти, які успадкують від природних лише основу, головні риси рельєфу та загальні риси клімату. У містах перетворюється мезорельєф, створюється свій мікроклімат, беруться в труби дрібні річки. У ґрунтах виникає культурний горизонт. Місто має свій склад рослинності та особливий тваринний світ. Ландшафти в містах не зникають. Стійкі незворотні зміни під впливом антропогенного фактора виникають при вирубках лісу, розорюванні степів, чим прискорюються ерозійні процеси, виникають нові урочища і змінюється структура ландшафту. Утворюються антропогенні ландшафти, які включені в систему матеріального виробництва.

На думку С.В.Колісника, хоча в природу внесені великі зміни, однак основні типи структури природних ландшафтів залишились такими як і раніше. Оброблені, осушені, зрошені десятки мільйонів гектарів земель, насаджені ліси, річки загородженні загатами, побудовані сотні міст. Тим неменше тип клімату від цього не змінився, тип ґрунтоутворення - також, степ залишився пустеля-пустелею. Зміна степової рослинності безкрайніми полями пшениці, кукурудзи, соняшнику - це звичайно велика і значна зміна. Але для ландшафту це зміна лише одного компоненту. І до тих пір, доки інші компоненти не будуть змінені не можна говорити про докорінне перетворення структури ландшафту. У роздумах С.В.Колісника багато слабких місць. В антропогенних ландшафтах в першу чергу змінені рослинний і тваринний світ. Але докорінна зміна людиною рослинного покриву - це не просто зміна лише одного компоненту ландшафту. Ідея ландшафтного комплексу основана на рівнозначності всіх його компонентів: зміна одного з них дуже швидко проявляється на всіх інших компонентах та ландшафтному комплексі в цілому. При цьому винятку не становить рослинний та тваринний світ.

Н.А.Солнцев та його учні вважають, що у формуванні ландшафтів вирішальну роль у всіх випадках має геолого-геоморфологічний фактор і лише зміна літогенної основи визначає перехід одного ландшафтного комплексу до іншого. У зв'язку з цим створення культурної рослинності не тягне за собою нових антропогенних ландшафтів, оскільки при цьому не змінюється літо генна основа.

Однією з перших спроб систематизувати сучасні ландшафти є класифікація змінених ландшафтів В.Л. Котельнікова. Учений виділяє п'ять градацій змінності ландшафтів під впливом діяльності людини.

1. Ландшафт перемінений - грунтово-рослинні угрупування не піддалися змінам;

2. Ландшафт слабо змінений - розорювання та зміщення природної рослинності не перевищують 20 %;

3. Ландшафт середньо змінений - розорювання та зміщення природної рослинності коливається від 20 до 80 %;

4. Ландшафт сильно змінений - розорювання і зміщення природних природної рослинності більше 80 %. Сюди не включаються великі міста;

5. Ландшафт перетворений - створений за планом в умовах соціального будівництва.

Н.К. Йогансен (1970) за ступенем впливу людини на природу виділяє три категорії ландшафтів:

1. Первинно змінені, що виникли до свідомої діяльності, зараз фактично не існують;

2. Свідомо змінені на протязі декількох тисячоліть з поділом на слабо змінені, змінені та перетворені ландшафти;

3. Планомірно змінені.

Із зарубіжних авторів являють інтерес класифікаційні схеми Ф. Ягера (Jaeger, 1934) та А.С. Костровицького (Kostrowickii, 1970).

Ф. Ягер визначає культурний ландшафт як „спільний вираз антропогенних явищ”. Ним створена світова карта „Розповсюдження культурного ландшафту на Землі”, на якій нанесені області за видами культурного ландшафту, а штриховкою показана „ступінь” культурного ландшафту та ступінь впливу людини на природу.

За ступенем розвитку культурного ландшафту Ф. Ягер розрізняє:

· дуже густонаселений чи з великою кількістю міст ландшафт;

· змінений культурний ландшафт;

· незмінений культурний ландшафт;

· змінений чи природний ландшафт з дрібними островами культурних;

· незмінений природний ландшафт;

А.С.Костровницький з врахуванням збагачення чи збіднення природних систем розрізняє чотири типи результатів людської діяльності:

1. Супплетивний - збагачуючий (збільшує екологічну ємкість Та продуктивність систем);

2. Компенсаційний (ліквідація результатів неправильного використання середовища - внесення добрив у ґрунт , реакліматизація тварин );

3. Редукційний (обмеження до мінімуму ролі деяких елементів природного середовища в містах);

4. Деструкційний (елементи природного середовища і зв'язки з ними зруйновані);

Д.В. Богданов розрізняє наступні типи ландшафтів за ступенем впливу на них людського суспільства:

1. Первісний ландшафт, який лише зрідка відвідувався людиною (зона багаторічного снігу в горах, не використовувані під пасовища пустелі);

2. Слабо змінений ландшафт (угіддя для полювання в тайзі, пасовища в степах);

3. Культурний ландшафт характеризується тим, що природні зв'язки у більшості змінені людиною, при цьому вплив людини носить активний, цілеспрямований характер. До їх числа належать сади і поля.

Дещо іншу класифікацію ландшафтів пропонує С.В. Колісник:

1. Первісні ландшафти;

2. Змінені ландшафти, які, зазвичай, зазнали однобічного, але завжди стихійного, неорганізованого впливу людства;

3. Перетворені ландшафти, які зазнали корінної, багатосторонньої та планової зміни в умовах суспільства.

К.Г. Раман встановлює чотири типи антропогенно-перетворених ландшафтів:

1. Мало змінені місцевості (ліси, болота);

2. Середньо-перетворені місцевості;

3. Сильно окультурені місцевості;

4. Забудовані місцевості міст та сіл.

Проаналізувавши різні підходи до проблеми антропогенного впливу виявили, що головним наслідком впливу на природні системи є формування антропогенних ландшафтів. Існує багато підходів до вирішення даної проблеми, їх можна об'єднати в три групи:

1) природничий - які б великі зміни не були внесені в природу, основні риси природних ландшафтів зберігаються. Цю точку зору відстоюють С.В.Колісник, Н.А.Солнцев.

2) природно-суспільний. А.Г.Ісаченко стверджує, що змінені ландшафти - це частини природи, які в першу чергу підпорядковуються природним закономірностям і надають ландшафту якісну визначеність і стійкість. Антропогенні об'єкти є складовими природної системи і крім суспільних підпорядковані природним закономірностям.

3)суспільно-природничий. Ф.М.Мільков стверджує, що саме риси антропогенного впливу стають вирішальними у розвитку ландшафтів, хоча вони в свою чергу підпорядковуються як природним, так і суспільно-економічним закономірностям.

Г.І.Денисик підтримує цей підхід, але зазначає, що антропогенні ландшафти є природними комплексами. Від інших натуральних комплексів їх відрізняє лише генезис - походження. Завдяки цій особливості антропогенні ландшафти утворюють один з генетичних рядів ландшафтів

Таким чином, за теоретичну основу дипломного дослідження взято теорію антропогенного ландшафтознавства Ф.М.Мількова та Г.Денисика.

1.2.
Поняття «антропогенний ландшафт»

Дискусія існують чи ні в природі антропогенні ландшафти, можна чи не можна говорити про антропогенне ландшафтознавство як про науковий напрям, актуальна в 70-х роках, уже наприкінці 80-х років ХХ ст. втратила своє значення завдяки позитивній відповіді на поставлене питання. Поняття «антропогенний ландшафт», без сумнівів увійшло в найбільш авторитетні та природоохоронні словники та довідники, енциклопедії та в трьохтомну «Географічну енциклопедію України», але трактується неоднозначно. У вузькому розумінні під антропогенними ландшафтами маються на увазі комплекси, створені людиною; більш широко - комплекси в яких на всій або більшій їх площі корінних змін під впливом людини зазнали якщо не всі, то хоча б один з компонентів ландшафту. Перше визначення широко використовується у популярній літературі та шкільних підручниках. Друге - знайшло визнання серед науковців. Близька до широкого розуміння - трактовка антропогенного ландшафту в міжнародних словниках.

Не обґрунтуванні і не знайшли підтримки спроби окремих авторів замінити поняття антропогенного ландшафту - «антропічним», «антропогелізованим» тощо. Крім засмічення науки невдалими, важкозрозумілими термінами, тут ще й нерозуміння того, що в антропогенних ландшафтах мова йде не про наявність слідів впливу людини на ландшафтний комплекс, а про корінну перебудову його, виникнення нової типової структури.

Помилковим також є підхід до вивчення антропогенних ландшафтів як антропогенних модифікацій. Модифікувати, значить внести зміни в що-небудь, не міняючи його внутрішньої суті. Вивчення антропогенних ландшафтів як модифікацій натуральних призвело до хибної думки, що після припинення впливу людини модифіковані комплекси повертаються до свого первісного стану. Відновлення ландшафтного комплексу до його первісного стану можливе тільки тоді, коли не були докорінно змінено його структура, або хоча б один з компонентів, а значить, він не функціонував у якості антропогенного. Ці та інші непорозуміння виникають в наслідок небажання окремих географів проникнути в істину суть антропогенних ландшафтів через вивчення першоджерел, а не критичних зауважень щодо них. Це добре помітно в широко розповсюдженому серед географів України підходів до вивчення антропогенних ландшафтів як природно-антропогенних комплексів. Такими вважають сільськогосподарські, лісові та рекреаційні ландшафти. Непродумане, здебільшого, без найменших пояснень використання терміну «природно-антропогенний ландшафт» привело до формування інших - «природно-антропогенне природокористування», «природно-антропогенні урочища». Усі без винятку антропогенні ландшафти є природними комплексами. Природними тому, що вони створені з природних (натуральних і антропогенних) компонентів і розвиваються за природними закономірностями. Від інших натуральних ландшафтних комплексів їх відрізняє лише генезис - походження. Завдяки цій особливості антропогенні ландшафти утворюють один (антропогенний) з багатьох (кліматогенний, вулканогенний, техногенний) генетичних рядів ландшафтів. Звідси й назва - „антропогенні”.

Ще більше здивування викликають такі терміни, як «антропогенно-сільськогосподарський», «антропогенно-рекреаційні», «антропогенно-техногенні», і особливо, «штучні ландшафти».

З першими розібратися легше: якими ще можуть бути сільськогосподарські, рекреаційні (за змістом) і техногенні (за генезисом) ландшафти, якщо не антропогенними? За своїм значенням поняття «антропогенний» і «штучний» надто відрізняються, щоб ставити знак рівності між ними, тому вони і названі різними термінами.

Поняття «антропогенний компонент» також введено в географічні та природоохоронні словники та енциклопедії, але трактується не однозначно. Воно складне і об'єднує в собі дві групи антропогенних компонентів. До першої відносять компоненти, які сформувалися в результаті корінної перебудови структури і взаємозв'язків натуральних компонентів, або їх заміни на аналогічні. Вони розвиваються за природними закономірностями і, в залежності від характеру (виду) господарської діяльності, є основою для формування відповідних антропогенних ландшафтів. Друга група антропогенних компонентів - це різноманітні «сліди» та об'єкти господарської діяльності людей: техногенний покрив у містах, різні споруди, дороги. Вони - складова частина відповідних блоків ландшафтно-технічних систем. Розвиток цієї групи антропогенних компонентів залежить від особливостей функціонування таких систем. Їх вивчення не під силу тільки географу і повинно вестися спільно з інженерами, агрономами, економістами [14, с.110-112].

Н.І. Ахтирцева розрізняє ландшафти незаймані та сучасні, ділить їх на:

1. Природні ландшафти, мало змінені впливом людини (низинні болота);

2. Змінені ландшафти, структуру яких помітно порушено під впливом людини (байрачні ліси);

3. Ренатуралізовані ландшафти типу багаторічних залежнів у степу;

4. Антропогенні ландшафти, що характеризуються корінною перебудовою під впливом людини, якщо не всіх, то хоч би одного з компонентів природного комплексу.

Дуже широку трактовку антропогенного ландшафту дає Н.К.Йогансен. Антропогенними він вважає всі типи ландшафту який знаходиться під впливом людини. «Антропогенний» - це не значить ландшафт, що створений людиною, а змінений в тій чи іншій мірі. При такому визначенні майже всі ландшафти землі слід вважати антропогенними, а до природних ландшафтів Н.К.Йогансен відносить лише льодові пустелі Антарктики, Арктики, льодовики гірських країн, внутрішній масив тропічних та тайгових лісів.

З точки зору Ф.Н.Мількова антропогенними ландшафтами слід вважати як заново створені людиною ландшафти, так і всі ті природні комплекси в яких корінній зміні під впливом людини зазнав будь-який із їх компонентів, в тому числі рослинність із тваринним світом. Антропогенні комплекси в рівній мірі є курган в степу, земляний оборонний вал, озеро в балці, полезахисна лісосмуга, березовий гай на місці вирубаного соснового лісу [32, с.19-25].

Г.І.Денисик стверджує, що відновлення ландшафтного комплексу до його первісного стану можливе лише тоді, коли не були докорінно змінені його структура або хоча б один з компонентів.

Спосіб використання територій і природні властивості вихідного ландшафту при взаємодії призводять до формування певного типу антропогенного ландшафту чи „антропогенної модифікації”. Ці нові природні комплекси не лише по зовнішньому вигляду, але ц по своєрідності протікання таких типових природних процесів, як стік, ерозія, ґрунтоутворення, біологічний і геологічний кругообіг, істотно відрізняються від аналогічних процесів в „незайманих” ландшафтах. Однак, якщо антропогенні модифікації виникають і розвиваються в межах природних ландшафтів і, як останні, підлягають законам природи, їх не слід протиставити природним ландшафтам. Фактично сучасні ландшафти являють собою складну мозаїку антропогенних модифікацій, тобто виробничих природних ландшафтів, в різній мірі змінених виробництвом, і ділянок природних чи слабо порушених ландшафтів. Будучи одночасно об'єктом техногенного впливу і результатом взаємодії природних та господарських факторів, антропогенні ландшафти багато чим відрізняються від незайманих ландшафтів. Для них характерна перебудова біологічного та геохімічного кругообігів, водно-теплового балансу, особливості процесів ґрунтоутворення, чисельності та видів живих організмів. Істотною особливістю антропогенних ландшафтів є те, що всі зміни в них відбуваються набагато швидше, ніж в незайманій природі. Це, з одного боку, змушує особливо уважно слідкувати за тими несприятливими змінами які можуть швидко досягти катастрофічних масштабів, а з іншого дає можливість регулювати і перебудовувати ландшафти за дуже короткий період, що вимірюється одним поколінням людей. Важливим результатом господарського перетворення ландшафту є їх спрощення як біологічних систем. Оскільки людина намагається підвищити продуктивність ландшафтів (особливо в сільському та лісовому господарстві) він замінює всіх його мешканців однією культурою чи одним видом тварин, в продуктивності яких зацікавлені. Так виникають монокультурні агро - та лісокультурні ландшафти.

Посилення одноманітного ландшафту призводить зо зниження його природної відтворюваності та стійкості, тому що він стає більш вразливим до екстремальних впливів. Але для господарського використання одноманітні ландшафти є „зручними”, тому на сьогоднішній день збереглася тенденція розширення площ таких висококультурних, але нестійких ландшафтів. Їх нестійкість погіршується тим, що щорічно з урожаєм відчужується 40-80% їх природної родючості, яка зазвичай повністю переробляється в природних системах, тобто ландшафт постійно знесилюється.

В антропогенних ландшафтах часто спостерігається порушення хімічної рівноваги, що склалась на протязі тривалих геологічних періодів розвитку природного середовища. В окремих місцях, головним чином в міських та гірсько промислових ландшафтах виникають концентрації окремих елементів та з'єднань в невластивих природі поєднаннях. Це відноситься в першу чергу до заліза та його сполук, нафти, усі у великих кількостях надходять на поверхню землі, та виникають порушення балансу природного середовища [25, с.22-25].

Антропогенне ландшафтознавство має свій предмет вивчення - антропогенні ландшафти. Г.І. Денисик розрізняє три групи: власне антропогенні ландшафти, ландшафтно-інженерні та ландшафтно-техногенні системи. Всі антропогенні ландшафти - системи, але системи з різною структурною організацією. Їх пізнання - процес значно складніший, ніж вивчення натуральних ландшафтів і, відповідно, повинен проходити на різних рівнях. Як і натуральні, власне антропогенні ландшафти - компонентна система, єдиний комплекс рівнозначних компонентів. Проте, якщо в сфері натуральних ландшафтів наявні тільки незаймані або докорінно не змінені людиною компоненти, то в структурі антропогенних, крім них обов'язково присутні, визначають властивості та особливості функціонування антропогенні (докорінно змінені, натуральні і власне антропогенні) компоненти. Після формування власне антропогенні ландшафти, як і натуральні, само розвиваються за природними закономірностями. Інколи їх навіть важко відрізнити від натуральних аналогів. Людина використовує подібні антропогенні комплекси, але на подальший їх розвиток може не впливати. Завдяки таким особливостям розвитку, вивчення власне антропогенних ландшафтів ведеться на ландшафтному рівні, в основному методами традиційного ландшафтознавства з обов'язковим врахуванням їх генезису.

На географічному рівні досліджуються антропогенні ландшафти, функціонування яких у значній мірі залежить від періодичного втручання людини. До таких відносяться: власне сільськогосподарські ландшафти і сільськогосподарські ландшафтно-інженерні системи, лісокультури, що потребують догляду, частково рекреаційні ландшафти. Ландшафтно-інженерні не компонентні, а блокові системи, де один з блоків - власне антропогенний ландшафт, а другий - активна інженерна споруда. Широко розповсюджені сільськогосподарські - інженерні системи - поля, сади зі зрошувальними каналами і дощувальними агрегатам. Тут дослідження природних закономірностей доповнюється економічним аналізом комплексів і систем, що крім природничих, вимагає відповідних знань в сфері сільського і лісового господарств, економіки. У структурі антропогенних ландшафтів постійно зростає роль та значення ландшафтно-техногенних систем. Маючи антропогенне походження, вони відрізняються від власне антропогенних ландшафтів внутрішньою організацією, ступінню і характером сучасного впливу на них людини.

Ландшафтно-техногенні, як і ландшафтно-інженерні системи не компонентні, а блокові системи. Вони формуються природними і технічними блоками, але взаємодіють з природою пасивно, тому що тут головну роль відіграє технічний блок, що функціонує під контролем людини. Як наслідок ландшафтно-техногенні системи, як і ландшафтно-інженерні не здатні до природного саморозвитку. Прикладом є промислові, дорожні, значна частина міських селитебних ландшафтів [14, с.112-115].

Отже, суть поняття „антропогенний ландшафт“ найґрунтовніше визначають Ф.М. Мільков та його послідовник Г.І. Денисик.

Ф.М.Мільков стверджує, що антропогенні ландшафти - це ландшафт або природний комплекс, в якому докорінних змін зазнав хоча б один з природних компонентів. На сучасному етапі розвитку антропогенного ландшафтознавства послідовником Ф.М.Мількова і Г.І.Денисик.

Г.І.Денисик стверджує, що відновлення ландшафтного комплексу до його первісного стану можливе лише тоді, коли не були докорінно змінені його структура або хоча б один з компонентів.

Розділ 2

ХАРАКТЕРИСТИКА АНТРОПОГЕННИХ ЛАНДШАФТІВ УКРАЇНИ

2.1. Класифікація антропогенних ландшафтів

Питанням класифікації присвячена значна кількість наукових праць. Особливої уваги заслуговує класифікація антропогенних ландшафтів Ф.М.Мількова. Займаючись виявленням ролі антропогенного чинника у формуванні ландшафтів Землі, Ф.М. Мільков (1964, 1970) підійшов до класифікації антропогенних ландшафтів з принципово відмінних позицій ніж інші автори. На його думку, слід розрізняти перш за все ландшафти незаймані та сучасні. У ІІ половині ХХ ст. всі сучасні ландшафти, зокрема землеводного, водно поверхневого та льодового відділів, знаходяться по тій чи іншій причині під впливом людини і в певній мірі втратили свій початковий стан. Подальша класифікація проведена на рис. 2.1.

Сучасні ландшафти

Рис. 2.1. Класифікація сучасних ландшафтів


Місце та роль антропогенних комплектів у класифікації ландшафтів, за В.І. Прокаревим (1965), зображені на рис. 2.2.

Рис. 2.2. Класифікація ландшафтів

Власне антропогенні ландшафти відрізняються тим, що їх існування підтримується людиною за допомогою цілої низки спеціальних заходів, таких, як штучне зрошення чи осушення боліт. Природно-антропогенні ландшафти, що виникли під впливом людини, далі зовсім або майже зовсім не піддаються впливу з його сторони, поступово набуваючи рис подібних до природних ландшафтів.

В Енциклопедичному словнику географічних термінів (1968) різновидами антропогенного ландшафту, зумовлений глибиною та характером впливу людини, слугують: змінений ландшафт, порушений ландшафт, перетворений ландшафт. У цьому словнику є також термін „культурний ландшафт”, зміст якого не відрізняється від наведеного там же перетвореного ландшафту [15, с.338-339].

С.В. Трохимчук (1968) на прикладі Українських Карпат пропонує типологію антропогенних ландшафтів:

1. Порушені ландшафти, які піддалися тривалій, але неглибокій дії людини (наприклад, випас худоби);

2. Слабо змінені ландшафти, характеризуються тим, що площа посівних земель займає не більше 25 % території ландшафтів;

3. Середньо змінені ландшафти, в яких на долю освоєних земель припадає від 25 до 50 % їх території;

4. Сильно змінені ландшафти з освоєними землями від 50 до 75 % їх території;

5. Перетворені ландшафти з освоєними землями вище 75 % їх території;

6. Урбанізовані ландшафти.

В.І. Федотов наполягає на тому, що серед сучасних ландшафтів слід розрізняти категорію природних та категорію антропогенних комплексів.

До природних належать ландшафти, структури яких під впливом людини не зазнали корінних змін. Виникнення і структура антропогенних комплексів повністю визначена господарською діяльністю людини. В свою чергу, антропогенні ландшафти поділяються на атехногенні та техногенні комплекси.

Генетичну групу атехногенних комплексів утворюють сільськогосподарські, лісокультурні, водогосподарські та рекреаційні ландшафти, а техногенних - гірсько промислові, белігеративні та дорожні.

Вона описує групи антропогенних ландшафтів: польові, лучно-степові, водні, лісокультурні, промислово-міські.

Більшість із розглянутих вище досліджень періоду 50-60 рр. ХХ століття характеризують співвідношення природного і антропогенного в сучасних ландшафтах і виділяють антропогенні ландшафти як один із таксонів класифікації. Про різноманітність власне антропогенних ландшафтів на цьому етапі розвитку ландшафтознавства не йшлося.

Наступний етап був започаткований дослідженнями видатного ландшафтознавця, основоположника школи антропогенного ландшафтознавства Ф.М.Мількова. Він уперше обґрунтував підходи до систематизації антропогенних ландшафтів на основі видів діяльності людини та змін природи внаслідок цієї діяльності. Учений підкреслює, що класифікація антропогенних ландшафтів означає їх розподіл на групи за будь-якою ознакою. Таких класифікацій може бути нескінченно багато. Ми пропонуємо деякі з цих класифікацій:

І. Класифікація антропогенних ландшафтів за змістом. Вона враховує розбіжності в найбільш важливих структурних частинах антропогенних комплексів:

1. Сільськогосподарські комплекси (оброблені поля, культурні луки);

2. Лісові комплекси (вторинний ліс, штучні насадження лісу);

3. Водні комплекси (озера, водосховища);

4. Промислові комплекси(включаючи транспортні);

5 . Селитебні комплекси - ландшафти населених пунктів, від дрібних до величезних міст.

Ця класифікація антропогенних комплексів є найбільш важливою. Кожен із видів антропогенних комплексів має свої специфічні особливості і тому потребує розробки спеціальних прийомів та методів його вивчення. Усе антропогенне ландшафтознавство можна поділити на п'ять основних розділів: сільськогосподарське, лісокультурне, водогосподарське, промислове та селитебне ландшафтознавство.

ІІ. Класифікація антропогенних комплексів за глибиною впливу людини на природу. Хоча всі антропогенні і створено людиною, однак глибина впливув різних їх типах неоднакова. Необхідно розрізняти :

1. Антропогенні ландшафти - заново створені людиною комплекси, що раніше не існували в природі. До їх числа можна віднести кургани в степу, польдер на місці морського мілководдя, та інші.

2. Змінені (перетворені) антропогенні ландшафти, що характеризуються тим, що прямого перетворюючого впливу з боку людини в них зазнали окремі компоненти. Зміненим (перетвореним) ландшафтом є, наприклад, насаджений березовий гай на місці діброви чи полино-типчакове пасовище на місці ковилового степу. У змінених ландшафтах хоча й спостерігаються антропогенні перебудови рослинності, але вони не виходять за рамки одного типу (дубовий ліс - березовий ліс, степ - полиново типчаковий степ). Якщо у результаті діяльності людини у ландшафтному комплексі змінюється один тип рослинності на інший, то можна говорити про виникнення антропогенного комплексу. Приклади їх: полезахисні лісові смуги, пустощі на місці вирубаної тайги.

ІІІ Класифікація антропогенних комплексів за їх генезисом.

Антропогенні комплекси мають різний генезис, пов'язаний з тим чи іншим типом діяльності людини. Слід розрізняти наступні генетичні групи антропогенних ландшафтів:

1. Техногенні ландшафти - комплекси виникнення яких пов'язано з різними видами будівництва - промисловим, господарським, дорожнім, водогосподарським. Техногенні ландшафти відрізняються великою різноманітністю. До них в рівній мірі належать кар'єри з відвалами, водосховища в озерами, земельні нагорнуті вали.

2. Підсічні ландшафти - комплекси, у своєму виникненні пов'язані з вирубуванням лісів(поля, луки, пустоші, поселення на місці вирубаного лісу).

3. Розорювані, або араційні (від лат. aro - розорювати), ландшафти - антропогенні комплекси, що сформувалися у результаті розорювання території з трав'янистою рослинністю. До їх числа належать польові ландшафти.

4. Пірогенні ландшафти - комплекси, зумовлені випалюванням лісів, степів та інших типів корінної рослинності з метою використання земель під пашню чи покращення трав'яного покриву. Пірогенний фактор визначає структуру багатьох лісових, степових, лісостепових та саванних районів земної кулі. Вогонь, за Л.Я. Гордягіним, головна причина безлісся різнотравно-лучних степів, і причина існування самого лісового ландшафту. Явно антропогенного походження має більшість типів саван, за винятком вологих.

П О С Т А Н О В А

                  від  12 травня 1997 р. N 439

                              Київ

             Про Концепцію збереження біологічного

                      різноманіття України

 

    Кабінет Міністрів України п о с т а н о в л я є:

    1. Затвердити Концепцію збереження біологічного  різноманіття

України, що додається.

    2. Міністерству  охорони  навколишнього природного середовища

та ядерної безпеки разом з  іншими  заінтересованими  центральними

органами  виконавчої  влади  в  1997  році  розробити та подати на

розгляд Кабінету Міністрів України  проект  Національної  програми

збереження біологічного різноманіття на 1998-2015 роки.

 

    Прем'єр-міністр України                       П.ЛАЗАРЕНКО

    Інд.33

                                        ЗАТВЕРДЖЕНО

                          постановою Кабінету Міністрів України

                               від 12 травня 1997 р. N 439

               Концепція збереження біологічного

                      різноманіття України

 

    Концепція збереження  біологічного   різноманіття   (далі   -

Концепція) розроблена  відповідно до статті 16 Конституції України

( 254к/96-ВР ),  Конвенції про охорону  біологічного  різноманіття

( 995_030 ),  Всеєвропейської стратегії збереження біологічного та

ландшафтного  різноманіття,   Програми   перспективного   розвитку

заповідної справи  в  Україні ( 177/94-ВР ) та Програми діяльності

Кабінету Міністрів України,  схваленої постановою  Верховної  Ради

України від 15 жовтня 1996 р. N 412 ( 412/96-ВР ).

    Біологічне різноманіття  є  національним  багатством України,

яке забезпечує екосистемні та біосферні функції живих  організмів,

їх угруповань та формує середовище життєдіяльності людини.

    На жаль, сьогодні біологічне різноманіття втрачається під час

забудов,  розорювання землі,  меліорації,  спорудження водосховищ,

створення  мереж  транспортної  інфраструктури та здійснення інших

видів  господарської  діяльності.  Екологічно  небезпечними  стали

райони  Донбасу  і Придніпров'я,  ділянки прибережних зон річок та

морів,  гірських,  поліських  та  степових  районів.  Скорочуються

території,   зайняті   природною  рослинністю,  що  призводить  до

виникнення загрози втрати гено- та ценофонду.

    Тим часом,    біологічне    різноманіття,    як     результат

багатовікової   еволюції,   повинно   бути   передано   прийдешнім

поколінням у максимально збереженому стані.

                         Мета Концепції

    Метою  Концепції є:

    збереження, покращання  стану  та  відновлення  природних   і

порушених   екосистем,   середовищ   існування  окремих  видів  та

компонентів ландшафтів;

    сприяння переходу до  збалансованого  використання  природних

ресурсів;

    підвищення рівня    інформованості    населення    з   питань

біологічного різноманіття,  а також активізація участі громадян  у

діяльності щодо його збереження;

    посилення відповідальності    за    збереження   біологічного

різноманіття підприємств,  організацій та установ, діяльність яких

пов'язана  з  використанням природних ресурсів або впливає на стан

довкілля.

                       Об'єкти Концепції

    Об'єктами Концепції є різноманіття  всіх  рослин,  тварин  та

мікроорганізмів  (разом  із  середовищами  їх  існування)  в стані

природної волі,  у неволі чи напіввільних умовах, на суші, у воді,

грунті  та повітрі,  що постійно чи тимчасово населяють територію,

територіальне море,  континентальний шельф та  виключну  (морську)

економічну  зону  України.  Збереження  біологічного  різноманіття

передбачає охорону як окремих особин і  їх  груп  у  межах  певної

території,  так  і  екосистем  у  цілому  разом  з  їх середовищем

існування.

                  Засоби реалізації Концепції

    Правові засоби.  Для досягнення мети Концепції передбачається

подальший  розвиток системи природоохоронного та природоресурсного

законодавства.  Зокрема, необхідно розробити і прийняти закони про

рослинний  світ  та  про рибне господарство,  Національну програму

охорони земель, нормативно-правові акти щодо вдосконалення системи

платежів  за  користування  надрами,  водними та іншими природними

ресурсами, запровадження природокористування на основі екологічних

міжнародних  нормативів.  У  зв'язку  з  цим пропонуються зміни та

доповнення  до  земельного,   лісового,   водного   законодавства,

законодавства про надра, про тваринний світ та природно-заповідний

фонд.

    Фінансові засоби.     Фінансування     заходів     збереження

біологічного    різноманіття   проводиться   за   рахунок   коштів

підприємств,  установ та організацій,  Державного бюджету України,

бюджету  Автономної Республіки Крим,  місцевих бюджетних фондів та

інших джерел.

    Фінансування запропонованих  заходів  за  рахунок  Державного

бюджету   України   здійснюватиметься   з   урахуванням   реальних

економічних можливостей держави. Основним джерелом покриття витрат

на охорону природи є платежі за використання природних ресурсів.

    На основі    мобілізації   фінансових   ресурсів   Концепцією

передбачається   поліпшення    стану    збереження    біологічного

різноманіття,   що  включає  охорону  і  раціональне  використання

земельних,  водних і лісових  ресурсів,  тваринного  і  рослинного

світу.   Крім   того,   фінансові  ресурси  спрямовуватимуться  на

створення екологічної мережі,  проведення  наукових  досліджень  і

моніторингу,  освіту та екологічне виховання, виконання конкретних

проектів збереження  біологічного  різноманіття  в  регіонах,  які

мають особливе національне та міжнародне природоохоронне значення.

    Організаційні засоби.     Організаційне    забезпечення    та

координація діяльності щодо реалізації Концепції здійснюватиметься

Міністерством   охорони  навколишнього  природного  середовища  та

ядерної безпеки за участю  інших  заінтересованих  центральних  та

місцевих органів виконавчої влади.  Вирішенню науково-технічних та

інших  питань  у  сфері   збереження   біологічного   різноманіття

сприятиме  створення дорадчого органу,  до якого увійдуть посадові

особи заінтересованих центральних та місцевих  органів  виконавчої

влади, провідні вчені та представники громадських організацій.

    Науково-методичні засоби.    Для    збереження   біологічного

різноманіття   проводитимуться    дослідження,    спрямовані    на

забезпечення    його   охорони,   відновлення   та   раціонального

використання.   Методологічною   основою   цих   досліджень   буде

удосконалена   система   моніторингу,   включаючи   інвентаризацію

природних ресурсів,  ведення кадастрів на основі створення  банків

даних та геоінформаційних систем біологічного різноманіття.

    Інформаційно-освітні засоби.  З  метою поліпшення екологічної

освіти та виховання передбачається  створення  на  базі  територій

природно-заповідного  фонду  інформаційно-освітніх  центрів.  Буде

розширено   випуск   науково-популярної   та   іншої   літератури,

започатковано   серію  відповідних  науково-пізнавальних  теле-  і

радіопрограм.  Планується переглянути навчальні плани та  програми

навчання  у  дошкільних  установах,  середніх  та вищих навчальних

закладах з метою  забезпечення  розширення  знань  про  біологічне

різноманіття,   поліпшити  підготовку  і  підвищення  кваліфікації

спеціалістів у галузі  збереження  біорізноманіття  з  урахуванням

міжнародного  досвіду.  Екологічні знання мають стати обов'язковою

кваліфікаційною вимогою для всіх посадових осіб,  діяльність  яких

пов'язана  з  використанням природних ресурсів або впливає на стан

довкілля.

         Основні напрями діяльності у сфері збереження

                   біологічного різноманіття

    Основними напрямами  діяльності  щодо збереження біологічного

різноманіття є:

    збереження прибережно-морських  та   морських,   річкових   і

заплавних,  озерних  та  болотних,  лучних і степових,  лісових та

гірських екосистем;

    оздоровлення агроландшафтів та інших  територій  інтенсивного

ведення господарської діяльності;

    збереження видів та популяцій;

    створення національної екологічної мережі.

            Прибережно-морські та морські екосистеми

    З метою   уникнення   негативних   наслідків,  пов'язаних  із

забрудненням,     рекреаційним     навантаженням,      скороченням

прісноводного   стоку,   руйнуванням   донних  екосистем  під  час

видобутку нафти і газу, забудовою узбережжя, необхідно:

    створити та упорядкувати прибережні захисні смуги морів;

    покращити екологічний стан  прибережно-морських  та  морських

екосистем  шляхом  вжиття  заходів,  спрямованих  на  зменшення їх

забруднення і руйнування;

    розробити і  реалізувати  заходи  щодо  охорони  біологічного

різноманіття  Чорного і Азовського морів з урахуванням відповідних

міжнародних угод.

                 Річкові та заплавні екосистеми

    З метою покращання стану  річкових  та  заплавних  екосистем,

зменшення  негативного  впливу гідроспоруд,  сільськогосподарської

діяльності,  недосконалості  каналізаційних   і   очисних   споруд

необхідно:

    здійснити заходи,    передбачені    Національною    програмою

екологічного оздоровлення басейну р.Дніпра  та  поліпшення  якості

питної  води в частині збереження річкових та заплавних екосистем,

розробити заходи щодо охорони басейнів річок  Дністра,  Південного

Бугу,  Сіверського Дінця,  малих річок, відновлення і оздоровлення

заплавних екосистем,  а також взяти участь у міжнародних програмах

охорони басейнів річок - Дунаю, Західного Бугу, Прип'яті і Десни;

    створити та упорядкувати прибережні захисні смуги річок;

    збільшити площі водозахисних насаджень;

    вжити заходів  щодо  охорони  і  відтворення  рибних та інших

водних живих ресурсів, зокрема видів місцевої фауни.

                  Озерні та болотні екосистеми

    Для розв'язання проблем, пов'язаних з негативними для флори і

фауни  наслідками  осушення  боліт  та  проведенням торфорозробок,

зарегулюванням  водотоків  і  підтопленням  прилеглих   територій,

забрудненням води, необхідно:

    провести інвентаризацію  водно-болотних  угідь національного,

регіонального і місцевого значення, розробити і вжити заходів щодо

їх охорони та відновлення;

    визначити перелік озер, що потребують особливої охорони;

    здійснити заходи  щодо  збереження  цінних  болотних масивів,

передусім у регіоні Полісся;

    забезпечити широку участь установ та організацій у  виконанні

міжнародних проектів у рамках Рамсарської і Боннської конвенцій та

інших міжнародних програм,  спрямованих на збереження  озерних  та

болотних екосистем;

    розробити і  реалізувати  заходи  щодо охорони водно-болотних

угідь, що мають міжнародне значення.

                  Лучні та степові екосистеми

    З метою  охорони  і  раціонального  використання   лучних   і

степових  екосистем,  оптимізації ступеня розорювання території та

зменшення негативних  наслідків  сільськогосподарської  діяльності

необхідно:

    провести картографічний облік лучних та степових ділянок,  що

збереглися в природному стані;

    розробити та впровадити заходи для відновлення і оздоровлення

лучних та степових екосистем;

    здійснити заходи  щодо збереження середовищ існування птахів,

насамперед дрофи і хохітви;

    розробити науково   обгрунтовані   рекомендації   з    питань

екологічно   збалансованого   землекористування   в   степовій   і

лісостеповій зонах;

    розробити та реалізувати заходи щодо оптимізації використання

схилових   земель,  які  мають  особливе  значення  як  середовище

існування рідкісних та ендемічних видів;

    створити або відновити еталонні ділянки степових ценозів  для

кожної геоботанічної провінції лісостепової та степової зон.

                       Лісові екосистеми

    З метою  охорони,  відтворення  та раціонального використання

лісових  екосистем  в  умовах  посилення   антропогенного   впливу

необхідно:

    забезпечити максимально можливе збереження прируслових лісів,

старолітніх  природних  угруповань  і  насаджень  та  лісів,   які

виконують переважно екологічні функції;

    здійснити заходи, спрямовані на відновлення лісів у місцях їх

природного зростання і заліснення нових територій;

    вжити заходів   щодо   раціонального   використання   лісових

ресурсів  з  урахуванням  збереження  їх  флори  і фауни,  зокрема

генофонду мисливських видів;

    створити умови  для  забезпечення  природної  різноманітності

вікової  структури  і видового складу лісів,  збереження генофонду

лісових порід;

    оптимізувати рекреаційне навантаження на лісові масиви;

    впровадити державну систему моніторингу лісових екосистем  із

врахуванням потреб збереження біологічного різноманіття;

    розробити і  вжити  заходів  щодо  оздоровлення  і збереження

лісів,  які входять до складу зелених зон міст та інших  населених

пунктів;

    сприяти збереженню  на  окремих ділянках лісу дуплистих дерев

та перегнилих стовбурів, які відіграють важливу екологічну роль як

середовища існування певних груп біологічних видів.

                       Гірські екосистеми

    З метою  збереження  біорізноманіття,  що  зазнає  деградації

через підвищену уразливість гірських  екосистем  до  антропогенних

навантажень, необхідно:

    здійснити заходи,  спрямовані на відновлення гірських лісів і

заліснення нових територій,  включаючи відновлення  верхньої  межі

лісу на полонинах і яйлах;

    розробити і  вжити заходів щодо збереження печер,  їх фауни і

флори та регулювання відвідування;

    оптимізувати рекреаційне навантаження на гірські екосистеми;

    організувати екологічні  мережі  гірських   лісових   масивів

Карпат   та  Криму  як  ключових  систем  збереження  біологічного

різноманіття і своєрідних центрів ендемізму України.

     Агроландшафти  та інші території інтенсивного ведення

                    господарської діяльності

    З метою  оздоровлення  сільськогосподарських  і урбанізованих

територій через занедбаність культурних  ландшафтів,  застарілість

агропромислових технологій необхідно:

    розробити та   впровадити   в   практику   рекомендації  щодо

спеціального використання територій для певного виду господарської

діяльності   з   урахуванням   принципів  виваженості,  на  основі

всебічного обгрунтування,  прийняття рішень,  у яких  враховуються

вимоги    щодо   збереження,   невиснажливого   і   збалансованого

використання  біологічного  різноманіття;  екологічної  експертизи

проектів,  прорахунки  в  яких  можуть мати негативні для довкілля

наслідки,  та   передбачення   участі   в   цьому   громадськості;

запобіжного  характеру заходів щодо охорони довкілля;  перенесення

видів діяльності, які згубно впливають на біологічне різноманіття,

в  менш багаті на це різноманіття місця;  виконання компенсаційних

природоохоронних заходів за причинену  довкіллю  шкоду;  підтримки

екологічної цілісності середовищ існування, що є необхідною умовою

для  виживання  окремих  видів  рослин  і  тварин;  відновлення  і

відтворення елементів біологічного різноманіття там, де це можливо

і  доцільно;  застосування  найкращих  з  існуючих  технологій  та

екологічних методів; персональної відповідальності за забруднення;

забезпечення участі громадськості та доступ  її  до  інформації  з

метою   активної   підтримки   дій  щодо  збереження  біологічного

різноманіття;

    екологізувати господарську    діяльність    і     стимулювати

виробництво екологічно чистої продукції;  впровадити грунтозахисні

системи   землеробства   з   контурно-меліоративною   організацією

територій,   що   враховують   місцеві  екологічні  особливості  і

обмежують інтенсивне  використання  екологічно  вразливих  земель,

сприяти  зменшенню ступеня розораності сільськогосподарських угідь

з   першочерговим   виведенням   найбільш   уразливих   земель   з

інтенсивного сільськогосподарського використання;

    відновлювати та    оздоровлювати    традиційні   антропогенні

ландшафти сільської  місцевості  та  урболандшафти,  поєднуючи  ці

заходи із збереженням природних ландшафтів та культурно-історичних

пам'яток.

                 Збереження видів та популяцій

    З метою збереження гено- і ценофонду рослинного і  тваринного

світу,  насамперед  рідкісних  видів  і  тих,  що  перебувають під

загрозою зникнення, необхідно:

    розробити та реалізувати програми  і  заходи  для  збереження

окремих  видів рослин і тварин або їх груп,  у тому числі внесених

до Червоної книги України та  міжнародних  переліків  рідкісних  і

тих, що перебувають під загрозою зникнення;

    створити в зоологічних парках, розплідниках, ботанічних садах

та дендрологічних парках центри і лабораторії штучного  розведення

та реакліматизації рідкісних і зникаючих видів рослин і тварин;

    організувати постійні  спостереження  (моніторинг)  за станом

видів і популяцій;

    розробити геоінформаційні  системи,  насамперед  щодо   видів

рослин  та тварин,  внесених до Червоної книги України і рослинних

угруповань, внесених до Зеленої книги України;

    провести інвентаризацію  генетичного  різноманіття  тварин  і

рослин;

    підготувати та    опублікувати    довідники,    енциклопедії,

науково-популярні  видання  та  інші  матеріали   про   біологічне

різноманіття України.

           Створення національної екологічної мережі

    Для національної  екологічної мережі,  що створюється з метою

відновлення природних середовищ існування дикої  флори  та  фауни,

покращання   стану  збереження  окремих  компонентів  біологічного

різноманіття,  зміцнення  екологічних   зв'язків   та   цілісності

екосистем, необхідно:

    розробити екологічні критерії та рекомендації, на основі яких

має бути створена екологічна мережа;

    створити національну   екологічну   мережу   з    дотриманням

міжнародних  вимог  і  забезпечити  її  сумісність  з аналогічними

мережами сусідніх країн;

    оптимізувати мережу       територій        та        об'єктів

природно-заповідного   фонду   як   основних   вузлових  елементів

екологічної мережі;

    створити регіональні   екологічні   мережі    насамперед    у

Причорномор'ї, Приазов'ї, Поліссі, Криму та Карпатах.


 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

8707. Методика організації самостійної роботи майбутніх інженерів-педагогів при викладанні дисципліни Деталі машин (на прикладі Української інженерно-педагогічної академії) 1.49 MB
  РЕФЕРАТ Мета дослідження: Теоретично обґрунтувати та розробити методику організації самостійної роботи майбутніх інженерів-педагогів при вивченні дисципліни Деталі машин (на прикладі Української інженерно-педагогічної академії)...
8708. Путешествие в Компьютерную Долину 1.31 MB
  УРОК ИНФОРМАТИКИ Путешествие в Компьютерную Долину Класс: 4 Учитель: Батура Полина Николаевна Учитель информатики и математики Казенное образовательное учреждение Тарская средняя общеобразовательная школа №3 Тип: игра, обобщение мате...
8709. Структура вимірювально-керуючої системи на основі комп’ютера 147 KB
  Структура вимірювально-керуючої системи на основі компютера План 1.1. Будова і призначення вимірювально-керуючої системи 1.2. Біологічні та технічні системи 1.3. Концепція побудови віртуального вимірювального комплексу 1.4. Програмна та ...
8710. Вимірювальні перетворювачі (сенсори, датчики) 172.5 KB
  Вимірювальні перетворювачі(сенсори, датчики) План. Характеристики (параметри) датчиків. Статичні характеристики датчиків. Динамічні характеристики датчиків. Сфери застосування датчиків. Класифікація ВП...
8711. Спряження вимірювальних перетворювачів з цифровими пристроями 121 KB
  Спряження вимірювальних перетворювачів з цифровими пристроями План. Введення аналогових сигналів в комп’ютер. Мультиплексори Дискретизація сигналів Класифікація сигналів Аналогова фільтрація. Цифро-аналогові пе...
8712. Виконавчі пристрої 63.5 KB
  Виконавчі пристрої План 4.1. Пристрої комутації на оптопарах 4.2. Пристрої комутації на транзисторах 4.3. Пристрої керування світлодіодами 4.4. Твердотільні реле 4.5. Крокові двигуни Виконавчий пристрій чи механізм (actuator) перетворює електричну е...
8713. Спряження комп’ютера з нестандартними зовнішніми пристроями через паралельний порт 133.5 KB
  Спряження комп’ютера з нестандартними зовнішніми пристроями через паралельний порт План. Порядок обміну даними через порт принтера (інтерфейсу Centronics). Протоколи та типи паралельного порта. Фізичний і електричний інтерфейс
8714. Розробка та програмування пристроїв спряження для послідовного інтерфейсу 225 KB
  Розробка та програмування пристроїв спряження для послідовного інтерфейсу План. Послідовна передача даних. Сигнали та розєми порту. Програмна модель послідовного порта. Електричний інтерфейс RS-232C. Способи кер...
8715. Спряження зовнішніх пристроїв з комп’ютером за допомогою шин ISA та PCI 87 KB
  Спряження зовнішніх пристроїв з компютером за допомогою шин ISAта PCI План 7.1. Будова шини ISA 7.2. Сигнали шини ISA 7.3. Цикли шини 7.1. Будова шини ISA Шина ISA (Industrial Standart Arhitecture) є фактично стандартною шиною для персон...