4109

Соціальний простір як обєкт технологізації

Реферат

Социология, социальная работа и статистика

Соціальний простір як об’єкт технологізації. Соціальний простір можна розглядати як безпосереднє поле взаємодії суспільства і особистості, енергія якого йде від соціуму, породжується рівнем його зрілості, спрямоване до особистості...

Украинкский

2012-11-13

460.65 KB

3 чел.

Соціальний простір як об’єкт технологізації

Соціальний простір можна розглядати як безпосереднє поле взаємодії суспільства і особистості, енергія якого йде від соціуму, породжується рівнем його зрілості, спрямоване до особистості і сприяє реалізації її сутнісних потреб (у самовираженні, саморозвитку, задоволенні цивільних, культурних потреб).

Поняття "соціальний простір" має глибоко особистісний аспект і дозволяє більш точно прояснити якісні аспекти зв'язку особистості і суспільства, механізми соціалізації і саморозвитку особистості. 

Все, що безпосередньо забезпечує захист соціальних інтересів людини, реалізацію соціальних потреб громадян, мотивує або блокує розкриття сутнісних сил людини, соціуму, може бути віднесене до соціального простору. 

Категорії "простір і час" є історично базовими у соціально-філософському освоєнні світу. Багатомірність і дискретність простору досить досліджені у світовій і вітчизняній літературі в аспекті космічних і природних властивостей. 

Однак феномен соціального простору дотепер залишається "закритою зоною", хоча саме ці проблеми стають першочерговими. Факти свідчать, що воно для багатьох наших сучасників є розірваним, антигуманним, антисоціальним, що характеризує його як деформоване і закрите для людини. Одним з питань кінця XX ст. - початку XXІ ст. стає питання про цінність, інтелектуальне освоєння соціального простору, що повинне створити нині живучій людині сприятливі умови для нормальної життєдіяльності, облаштованості. 

Якість соціального простору. багато в чому визначає ефективність соціалізації особистості, характер поведінки в суспільстві, мотивацію до праці та ін. 

Отже, щоб більш повно і правильно використати "людський ресурс", необхідно шукати шляхи гармонізації відносин особистості та суспільства, оптимізації соціального простору 

Як облаштувати соціальний простір, як зробити його більш придатним для соціальної реалізації особистості, які джерела його цивілізованого розвитку? Який механізм вирішення корінного протиріччя сучасної цивілізації, суть якого виражається у величезному розриві між рівнем постійно зростаючих зазіхань особистості, наявністю величезних творчих потенціалів людей і обмеженими поки можливостями їхньої реалізації в межах соціального простору? Поглиблення цього протиріччя веде до деградації особистості, до посилення її апатії і розпачу, до зміцнення помилкових цінностей у духовному світі, що і є, в остаточному підсумку причиною антисоціальної поведінки.

Протиріччя між особистістю й суспільством - одна з корінних причин розбалансованості соціального простору, що приховує в собі можливості наростаючих сьогодні соціальних вибухів і катастроф. Мабуть, це одна з кардинальних проблем, що сьогодні постає перед людством, від вирішення якої багато в чому будуть залежати темпи соціального прогресу, його ціннісні орієнтири і духовні принципи. 

Відповідь на ці питання припускає пошук шляхів оптимізації соціального простору, вимагає вирішення ряду теоретичних і методологічних питань, пов'язаних з уточненням його функцій, визначенням його зрілості та відкритості для особистості, пошуком принципів і інноваційних методів оптимальної соціалізації і самореалізації сутнісних сил людини.

Елементами соціального простору виступають: цивільне суспільство, держава, регіони, національні і національно-етнічні суб'єкти управління, трудові і побутові асоціації. Пріоритет соціального в цільових зорієнтованостях держави, що за рахунок вирішення соціальних проблем домагається процвітання всіх сфер громадського життя, соціально орієнтує ринок, підкоряє "модель економічного порядку", забезпечує прогрес технічного середовища, вирішує містобудівні, демографічні і екологічні проблеми.

Одна з функцій соціального простору - соціальне облаштовування громадян, задоволення їхніх соціальних потреб не лише в сфері виробництва, а і в асоційованому розподілі матеріальних і духовних благ, у гідному способі життя, у розширенні зв'язків особистості з суспільством. 

Структурна модель технологізації соціального простору


НАУКОВА ОРГАНІЗАЦІЯ ПРАЦІ (НОТ)

SCІENTІFІC MANAGEMENT

Наукова організація праці - спосіб організації праці в організації, заснований на досягненнях науки, технології, техніки і передового досвіду. Наукова організація праці впроваджується з метою підвищення ефективності виробництва. 

Початок застосування системи НОТ відноситься до 1910- 1915 р. у США, коли американським інженером Ф.У.Тейлором була запропонована система методів організації і нормування праці, управління виробничими процесами, підбору, розміщення робочої сили, стимулювання праці та ін., спрямована на істотне підвищення інтенсивності, а в остаточному підсумку - продуктивності праці. 

Система передбачала облік психофізіологічних особливостей людини при чергуванні праці і відпочинку в трудовому процесі. Система Тейлора стала основою для подальшого вдосконалювання організації праці на науковій основі, особливо в умовах розгортання науково-технічної революції, прискорення відновлення техніко-технологічних способів виробництва.

Сучасна наукова організація праці містить у собі як організаційно-технічні та техніко-економічні, так і психофізіологічні аспекти організації праці і управління. Удосконалювання організації праці і управління персоналом в індустріально розвинених країнах є об'єктом спеціального вивчення численними науково-дослідними установами, державними та консультативними фірмами.


СОЦІАЛЬНА ТЕХНОЛОГІЯ ЯК ВИД СОЦІАЛЬНОЇ ПРАКТИКИ

В історії людства технологія з'являється раніше, ніж промисловість. Промисловість, з якої частіше всього асоціюється поняття технології, Н.Ф.Тарасенко визначає як історично сформовану форму існування технології. У Древній Греції та Китаї поняттям "техніка" позначалося прагматичне знання, або майстерність. Це вже пізніше "техне" матеріалізувався в метал, дерево та ін., а поняття прагматичного знання, або майстерності, стало позначитися поняттям "технологія".

Термін "технологія" був введений в 1772 р. І. Бекманом. Ще 20-25 років тому поняття "технологія" використовувалося для позначення методів обробки сировини й матеріалів, способів перетворення енергії і інформації, а також для позначення власно знань про техніку, виражених в інструментах і кресленнях, правилах експлуатації механізмів, інженерних проектах. У повсякденній свідомості в індустріальну епоху технологія асоціювалася із промисловою технологією, з її механічною формою.

Дж. Гелбрейт визначив технологію як систематизоване застосування наукового знання для вирішення практичних завдань. В зв’язку з цим технологію в широкому змісті слова цілком правомірно розуміти як цілеспрямоване системне застосування будь-яких видів організованого наукового знання для досягнення різноманітних практичних цілей. І тоді з повною відповідальністю можна говорити не тільки про технології виробництва, а й про технології діяльності установи, технології управління окремими галузями громадського життя й усього суспільства в цілому.

Технологію в її гносеологічних функціях розглядають у контексті пізнавального ставлення людини до світу: як ланку в практичній перевірці істинності знань, теорій, як показник рівня розвитку пізнавальних можливостей людини. Технологія й практика в цілому виступають тими сферами, у яких відбувається продовження пізнання, знання одержують свій щирий зміст. Також технологію можна розглядати як форму виявлення і розвитку суспільної сутності людини, чинника суспільного прогресу, способу розвитку творчих потенцій праці, міри практичного освоєння наукових знань, показника рівня і характеру ставлення суспільства до природи.

Три моделі зв'язку соціологічної науки та практики

Соціотехнічна модель мала широке розповсюдження в період становлення соціології як наукової дисципліни. Для неї були характерні відсутність чи недостатність теоретичних узагальнень, причинне пояснення цілісного явища соціальної практики. В рамках реалізації цієї моделі на початку 70-х років перші соціологічні прикладні підрозділи будувалися з метою отримання за допомогою соціологічних досліджень соціальної інформації про соціальні проблеми, які виникають в діяльності виробничих колективів. Вдалі приклади реалізації дослідницьких проектів в рамках цієї моделі підкріплювали стереотип розгляду соціальних наук в якості життєвих та практичних орієнтирів, що не враховували існування об'єктивних розходжень між реальною дійсністю та теоретичною ідеалізацією.

Соціонічна модель зв'язку соціологічної науки та соціальної практики. Суть цієї моделі полягає в тому, що готові соціологічні висновки та знання використовуються в інших галузях для вирішення конкретних завдань. Таке проникнення пов'язане спільністю закономірностей побудови та функціонування складноорганізованих систем. В цій ситуації прикладні аспекти соціології виходять за її власні межі.

Соціотехнологічна модель. Ця модель базується на єдності пізнавальної та перетворюючої діяльності. Практичний компонент включається як основний метод пізнання та конструювання соціальних систем. Для науки особливого значення набуває принципова можливість її практичного використання. Ця модель особливо чутлива до рівня розвитку фундаментальних розробок і пов'язана з діяльністю, яка забезпечує перетворення фундаментальних знань в проекти, технології та методики практичної роботи.

Сутність поняття «соціальна технологія» полягає в наступних пунктах:

  1.  Соціальна технологіяце певний спосіб здійснення людської діяльності по досягненню суспільно значимих цілей
  2.  Сутність даного способу полягає в поопераційному здійсненні діяльності.
  3.  Операції розробляються попередньо, свідомо і планомірно.
  4.  Ця розробка проводиться на основі і з використанням наукових знань та передового досвіду.
  5.   При розробці враховується специфіка галузі, у якій здійснюється діяльність.
  6.  Соціальна технологія виступає в двох формах: як проект (що містить процедури й операції), і як сама діяльність, побудована відповідно до цього проекту.
  7.  Соціальна технологія є елементом людської культури і виникає двома шляхами: "виростає" у соціокультурному середовищі еволюційно або будується за його законамии як штучне утворення, головна функція якого сьогодні поєднання науки і практики.

Процедура - набір дій (операцій), за допомогою яких здійснюється той або інший основний процес (фаза, етап), що виражає суть даної технології. 

Процедура співвідноситься з завданнями.

Операція -- практичний акт розв'язання певного завдання в межах процедури або технології. 

Операція - це однорідна, логічно неподільна частина процесу управління, спрямована на досягнення визначеної мети.

Операція співвідноситься з умовами дії, зі знаряддями праці; вонаформа дії.

Технологія абстрагується від змісту процесу, від конкретних дій, необхідних для його розвитку. Зміст технологізації полягає у тому, щоб найдоцільнішим способом упорядкувати процедури та операції, що забезпечують хід цього процесу або класу процесів.

Системоутворюючим принципом технології є зміст діяльності, а не її цільові настанови. Зміст пов'язаний із феноменом цілісності. Тому, осягаючи зміст, людина відкриває нові аспекти дійсності, які не випливають із знання окремих її елементів. Розуміння відрізняється від знання тим, що являє собою усвідомлене знання, операційну дію з ним. Окрім того, для технології важливе суб'єктивне розуміння виконуваних операцій та технології в цілому. Важливо підкреслити, що, усвідомлюючи, суб'єкт відштовхується від своїх цілей діяльності і, окрім того, враховує конкретні особливості усвідомленої ситуації.

Необхідно зазначити, що соціальній технології належить «своє місце» в соціальному управліннізабезпечення дії всього механізму соціального управління. Інакше кажучи, в ній реалізується переведення об'єктивних законів у механізм соціального управління, тобто «переклад» абстрактної мови науки, що відображає об'єктивні закони розвитку суспільства, на конкретну мову рішень, нормативів, розпоряджень, які регламентують та стимулюють діяльність людей по досягненню поставлених цілей.

Соціальна технологія жодною мірою не применшує управлінської ініціативи і творчості людей, її завданнянадати організації всієї діяльності усвідомленого, науково обґрунтованого характеру.


Структурно-функціональна класифікація соціальних технологій 

Структури

Одинарна функція

Множина фіксованих функцій

Множина нефіксованих функцій

Одинарна структура

Жорсткі односпрямовані

Жорсткі багатофункціональні

Жорсткі поліфункціональні

Множинні фіксовані структури

Напівжорсткі односпрямовані

Напівжорсткі багатофункціональні

Напівжорсткі поліфункціональні

Множинні нефіксовані структури

М'які односпрямовані

М'які багатофункціональні

М'які поліфункціональні

Досить часто соціальні технології пов'язують з типом технології, що має жорстку структуру і строго обмежений набір функцій. Примітизація діяльності дозволяє науковцям говорити про можливість використання технології лише в термінах рутинних операцій. 

Жорсткість технологій визначається:

  •  ступенем ізольованості процесу з погляду його схильності до зовнішнього впливу;
  •  стабільністю як власного, так і зовнішнього середовища, що передбачає повернення до первісного стану;
  •  відносною простотою структури;
  •  деякою статичністю, коли розвиток системи не призводить до істотних змін;
  •  детермінованістю в тому розумінні, що технологія як система містить і своє минуле й однозначно визначене майбутнє.

"Жорсткі" - це прості репродуктивні технології. Для них характерні невеликий за чисельністю і чітко фіксований набір компонентів і зв'язків між ними; жорсткий алгоритм з обмеженим числом етапів, процедур та операцій; мінімальні можливості для розвитку й удосконалення. Саме стосовно жорстких технологій доречні такі структурні характеристики, як заданий алгоритм, стандарт діяльності, послідовність операцій, зміст і логіка розв'язання конкретного завдання.

Співвідношення технології за віссю "жорсткість-м'якість" визначається особливостями технологізованих процесів, якщо розглядати їх як системи. В сфері соціальних технологій існують моделі з двома полюсами: один із них орієнтований на масову частину явищ, чи генеральну сукупність, охоплену вибірковими методиками. Іншийна поодинокі випадки, що охоплюються монографічними методами. Акцент на масовості передбачає не лише широту охоплення сукупності, але й специфіку методів обслідування. Соціальні технології, орієнтовані на масовість, повинні спиратися на доступність мови, обмеженість глибини інформації, формалізацію та стандартизацію всіх елементів незалежно від соціокультурних відмінностей. Соціальні технології, з акцентом на роботу з поодинокими випадками передбачають: детальну програму, залучення спеціалістів, орієнтацію на життєвий шлях окремих людей, врахування особистісних особливостей.

Технології із пластичною, нежорсткою організацією мають гармонійну цілісність. У них цільові функції окремих підсистем піддаються взаємному узгодженню в досить широких межах. "М'яка" соціальна технологія характерна й тим, що в ній відбувається не лише відтворення певних властивостей, що раніше існували, зв'язків або відносин, а й має місце постійна готовність до нового. „М’якатехнологія вона є не так системою, що реалізує власну програму, як системою, що переслідує певну мету, основу "м'якої" технології складають її суб'єкти. Такі технології найбільшою мірою враховують можливості постановки нових цілей і завдань, розробки нових критеріїв, добору дій і операцій, що ведуть до нових рішень. Вони припускають підключення особистісного потенціалу керівників, їхніх знань і професійного досвіду. При цьому їх реалізація вимагає вищого рівня професійної підготовки, ніж у ситуації впровадження "жорстких" технологій, оскільки тут суб'єкту протистоїть залежний виконавець, який отримує свою компетентність від інших і реалізує її в заданих об'ємі, режимі та меті.

"М'які" технології, що включають синергетичну самоорганізацію, більшою мірою накладають обмеження не так на можливі способи дії, як на те, що робити неприпустимо. Нормативна раціональність "м'яких" технологій охоплює частину обмежень, пов'язаних із життєздатністю самої технології .


ЗАГАЛЬНІ ПРИНЦИПИ ТА ЕТАПИ РОЗРОБКИ І ВПРОВАДЖЕННЯ СОЦІАЛЬНИХ ТЕХНОЛОГІЙ

Для технологізації будь-якого процесу необхідна наявність, принаймні, двох умов. Перша: сам процес повинен мати такий ступінь складності, який би дозволяв і вимагав розчленувати його на відносно відособлені частини. Отже, потребу в створенні технології диктує насамперед сам об'єкт, точніше - ступінь його складності. Друга: вишукування засобів, які б дозволили так систематизувати дії об'єкта, щоб максимальний ефект досягався при мінімумі зусиль.

Соціальна технологія завжди детермінована суспільною проблемою і спрямована на її розв'язання: спочаткуу процесі соціодіагностики, пізнання, потімтехнологізації. Висуваючи те чи інше завдання дослідження, соціолог або управлінець вже орієнтується на розробку спершу технології діагностики суспільної проблеми (програма дослідження), а потім –на технологію досягнення кінцевого результату.

Тому соціальні технології не можуть бути абстрактними і їх побудова зазвичай виходить із логіки самого дослідження, відображає суть конкретних явищ. Чим вище рівень цього збігу, тим зазвичай ефективніші соціальні технології, які покликані розв'язувати суспільні проблеми адаптивними методами, впливати на процеси відповідно до цілей управління.

Розробка соціальної технології має 3 етапи:

1. Теоретичний 

  1.   Визначити сферу застосування соціальної технології.
  2.   Виявити, яку суспільну потребу покликана задовольнити соціальна технологія.
  3.   Сформулювати мету, для досягнення якої створюється соціальна технологія.
  4.   Сформулювати проблеми, які будуть вирішені за допомогою соціальної технології.
  5.   Визначити суб'єкт, об'єкт і предмет соціальної технології.

2. Методичний 

  1.  Описати планований підсумковий стан соціальних систем, процесів.
  2.  Вибрати методи, засоби отримання інформації, її обробки, аналізу, принципи її трансформації в конкретні висновки і рекомендації.
  3.  Визначити час, необхідний для розробки соціальної технології.
  4.  Визначити кваліфікацію працівників, що будуть організовувати впровадження й функціонування технології.

3. Процедурнийпов'язаний з організацією практичної діяльності розробки соціальної технології.

  1.  Провести діагностику реального стану об'єкта технологізації і його системний аналіз.
  2.  Перелічити проблеми, які виявив системний аналіз об'єкта соціальної технології.
  3.  Сформулювати й обґрунтувати можливі варіанти дій, як способи вишення виявлених проблем і досягнення поставленої мети, з урахуванням системи відносин, явищ і процесів об'єкта технологізації. 
  4.   Провести аналіз альтернатив, тобто оцінити можливості здійснення варіантів дій сформульованих у п.3. і визначити ступінь їх ризику.
  5.  Зробити вибір оптимальних способів дій для досягнення мети соціальної технології (на підставі використання ділових ігор, побудови імітаційних моделей, досліджень суспільної думки, проведення соціального експерименту тощо). Дані дії становлять основу для процедур і операцій соціальної технології, на їхній основі необхідно описати її структуру.
  6.  Виокремити етапи соціальної технології.
  7.  Розробити конкретні процедури і операції.
  8.  Визначити потреби в теоретичному, практичному, правовому, економічному забезпеченні кожної процедури соціальної технології.
  9.  Підготувати сценарій дії та затвердити його (визначити формули взаємодії суб'єкта й об'єкта технологізації, ступінь використання методів управління і самоуправління, рівня готовності об'єктивних і суб'єктивних умов реалізації технологій).
  10.  Здійснити прогноз ефективності реалізації соціальної технології.

Технологія абстрагується від змісту процесу, від конкретних дій, необхідних для його розвитку. Зміст технологізації полягає у тому, щоб найдоцільнішим способом упорядкувати процедури, що забезпечують хід цього процесу або класу процесів.

Технологія - зовсім не сукупність механічно формалізованих операцій. Крім поділу діяльності на операції, для неї важлива також послідовність їх виконання. Тобто вона припускає введення строго встановленої черговості проведення кожної операції. 

При розробці соціальної технології необхідно максимально чітко визначити стан об'єкта технологізації, щоб ступінь ризику міг бути зпрогнозований. Крім ступеня ризику необхідно враховувати соціальний потенціал і моральний фактор соціальної технології.

Соціальний потенціал конкретної соціальної технології - максимальні можливості конкретної соціальної організації, процесу, явища, відносин у процесі їхнього відтворення. Соціальний потенціал технології завжди конкретний, визначений за певними параметри відтворення якості, відносин, станів.

Основні фактори, що впливають на ефективність прояву соціального потенціалу:

  •  мотивацію розкриття особистісного «Я»;
  •  стан середовища;
  •  рівень привабливості об'єктивних і суб'єктивних стимулів при відтворенні якостей, станів, відносин.

Моральний фактор соціальної технологійї- це ступінь моральної справедливості соціальних програм з погляду їх гуманізму, толерантності та ін.

Оцінка соціальної технології також здійснюється з погляду її наукоємності. Наукоємність соціальної технології визначається кількістю і якістю сучасних наукових знань (технічних і гуманітарних), використаних в процесі розробки і впровадження соціальной технології. 

Низький рівень наукоємності в операціях і процедурах:

  •  призводить до підриву технологізації соціальних процесів;
  •  виявляється в нежиттєздатності соціальної технології;
  •  ускладнює процес управління, тому що в ньому підсилюються елементи стихійності. Соціальні технології є ефективними при послідовному нарощуванні їх наукоємності.

Впровадження соціальних технологій - це динамічний процес перекладу теоретичних концепцій по відтворенню соціальних якостей, характеристик, явищ, відносин на мову практичних дій. 

Впровадження соціальних технологій включає наступні процедури:

  1.  професійної підготовки виконавців;
  2.  організації їхньої роботи (відповідно до обсягу, певного технологічного регламенту соціальної технології);
  3.  координації дій різних суб'єктів (окремих виконавців або груп);
  4.  надання науково-методичної допомоги фахівцям;
  5.  налагодження зворотного зв’язку;
  6.  соціальної діагностики результатів;
  7.  аналізу процесу технологізації;
  8.  корегування цілей (при необхідності);
  9.  організації інформаційного обслуговування процесу впровадження.

За допомогою соціальних технологій реалізується функція виявлення, розкриття, використання потенціалу соціальної системи, інституту, організації за умов оптимального її функціонування за допомогою управлінського регулювання.

Можливість та необхідність впровадження соціальної технології визначається:

  •  очевидністю чи обґрунтованістю її переваг для вирішення певного класу управлінських проблем, завдань у порівнянні з іншими способами їх вирішення;
  •  сумісністю з системою існуючих культурних та організаційних цінностей, потреб персоналу організації;
  •  апробованістю елементів соціальної технології;
  •  комунікаційною наочністю та ін. 

Впровадження соціальних нововведень пов'язане з суперечливим відношенням до них. З одного боку, покращення соціального життя не може не схвалюватися, але з іншого - будь-яка зміна пов'язана з ломкою усталених уявлень і вимагає певної підготовки.

Як система запропонованих норм, стандартів управлінської діяльності і відповідної поведінки, з орієнтацією на конкретний результат соціальна технологія в управлінському процесі є засобом передачі, трансляції - відтворення об'єктивних стосунків між людьми, їхнього досвіду, професійної, етичної, загальної культури. У ній укладена єдність традиційних, творчих та інноваційних дій.

Застосування соціальної технології використовують для розв’язання певних завдань управлінської діяльності. Соціальна технологія для розв'язання однотипних завдань може бути перенесена з одного об'єкта на інший подібний, з унесенням необхідних коректив, що залежать від конкретних умов простору і часу.

Соціальні технології висвітлюють:

  •  місце кожної ланки системи управління, 
  •  рівні субпідпорядкування між суб’єктами та окремими групами, 
  •  розподіл прав і обов`язків, 
  •  розподіл повноважень і відповідальності. 

Уміння дотримуватись рекомендованих зразків і технологічної дисципліниодна з найважливіших ознак професійної культури. Саме нездатність як керівників, так і рядових службовців впроваджувати соціальні технології в управління виявляється серйозною перешкодою ефективному управлінню за умов динамічних змін в суспільстві.

Соціальний технолог - фахівець, що володіє теоретичними знаннями, методикою і практичним досвідом розробки і впровадження соціальних технологій. 

Основні обов'язки соціального технолога: 

  •  розробка структури конкретних технологій на замовлення споживача;
  •  діагностика потенціалів, наявних у споживача соціальної технології, необхідних для досягнення кінцевих цілей технологізації (соціальних, економічних, моральних, організаційних, правових, інформаційних та ін.);
  •  діагностика ступеня готовності соціальної організації до функціонування в умовах соціальної технології;
  •  визначення рівня організаційних і інформаційних зв'язків, необхідного для впровадження соціальної технології.;
  •  розробка норм, нормативів, показників, які мають забезпечувати функціонування технологічного процесу, окремих операцій, процедур та ін. 

Соціальний технолог виступає не лише як розробник (або організатор розробки) соціальних технологій, але і як консультант з їх впровадження. 


СОЦІАЛЬНА ІНЖЕНЕРІЯ

Виокремлюють три види практичної інженерної праці, які відрізняються предметом власної діяльності:

  •  класична інженерна діяльність, в основі якої лежить винахідництво, конструювання, проектування, організація виробництва техніки;
  •  системотехніка, спрямована на інтеграцію техніки і людини, або створення соціотехнічного середовища;
  •  соціальна інженерія, яка пов’язана з проектуванням та управлінням соціальними системами і процесами.

Соціоінженерна робота здійснюється як цілеспрямований вплив на соціальні системи і процеси для досягнення бажаних результатів в зміні соціальних суб’єктів (індивідів, груп, організацій), пов’язаний з аналізом конкретних ситуацій для визначення і організації сил і засобів досягнення соціального результату.

Соціальна інженерія включає попереднє обстеження (діагностування соціальних систем і процесів); прогнозування їх розвитку; моделювання та проектування соціальних систем і процесів; реалізацію проектів та втілення соціальних технологій; здійснення реконструкції цих проектів і технологій з врахуванням нових умов.

Результатами праці соціального інженера можуть бути:

  •  моделі соціальних систем і процесів;
  •  управлінські рішення, проекти, програми, змістовні підсумки, соціальні технології, алгоритми вирішення організаційних проблем тощо;
  •  згуртовані соціальні групи, управлінські команди керівників і фахівців;
  •  психотехнічні й комплексні засоби - спеціальні тренінги, ігрові методи, освітні метдики та ін.


АДМІНІСТРАТИВНИЙ МЕНЕДЖМЕНТ

Адміністративна системаце управлінська система, яка має наступні характеристики:

  •  вся її діяльність розділена на складові, кожна з яких формально закріплена за конкретним підрозділом;
  •  кожен керівник наділений формально закріпленою владою, заснованою на принципі ієрархії;
  •  наявністю чітких правил, інструкцій та стандартів, що визначають порядок роботи і відповідальність кожного члена організації.

В адміністративній системі управління організація грає домінуючу роль по відношенню до людей, що її утворюють, а єдиною діючою силою, що встановлює та розподіляє владу є закон (стандарти, положення, інструкції та ін.)

Адміністративно-управлінські технології - способи безпосереднього (прямого) оперативного впливу на керований об'єкт. Адміністративно-управлінські технології засновані на повноваженнях, праві керівника, авторитеті влади суб'єкта управління віддавати розпорядження, на принципі обов'язкового і точного їх виконання підлеглими.

Адміністративно-управлінські технології знаходять своє вираження в конкретних рішеннях, прийняття яких управлінським органом, або керівником припускає разом зі здійсненням ними своєї владної функції глибокі знання, повне, достовірне уявлення про стан об'єкта, розуміння наслідків прийнятих рішень і  розпоряджень.

Адміністративно-управлінські технології мають своє функціональне призначення, не суперечать економічним і іншим методам управління, доповнюють їх, тому що всякий адміністративний акт (рішення, розпорядження, наказ) має виступати комплексним проявом практичного використання закономірностей розвитку об'єкта управління в сполученні з уміннями керівників користуватися наявними повноваженнями в становленні, функціонуванні і розвитку суб'єкт-об'єктних і суб'єкт-суб'єктних відносин. 

Адміністративна система управління є ефективною та максимально раціональною за наступних умов:

  •  зовнішнє середовище (правова база, політична система, економічна ситуація, конкурентне середовище тощо) статичне;
  •  від співробітників вимагається чітке слідування інструкціям та розпорядженням керівництва; посадові інструкції чітко визначені, алгоритм робочих операцій відомий та зрозумілий; частка творчої праці прямується до нуля;
  •  незамінних людей не існує: на ринку праці завжди можна знайти нових співробітників потрібної кваліфікації.

Соціально-адекватний менеджмент визначається як сутнісна характеристика високоефективної моделі управління, яка відповідає наступним критеріям:

  •  орієнтація на майбутнє, 
  •  адаптованість до функціонування у конкретній соціальній системі з максимальним використанням її соціально-економічного і психокультурного потенціалів, 
  •  спрямованість управлінських впливів в площину самоорганізаційних процесів, 
  •  відповідність всіх рівнів управління найважливішим ментальним характеристикам соціуму та його регіональним складовим, 
  •  узгодженість управлінських зусиль за рівнями управління. 

Адміністративний менеджментце не лише управління в межах адміністративних систем, а також конструювання, реконструювання та деконструювання адміністративних систем (та процесів, що в них протікають).

Використання в діяльності адміністративного менеджера соціальних технологій не звільняє його від таких функцій управління як планування, організація, мотивація, контроль та ін., і, тим більше, не применшує ролі лідерства та творчості в діяльності менеджера. 

Соціальні технології роблять наголос на раціональності та ефективності елементів діяльності та виключають з неї елементи, які не тільки можуть перешкодити досягненню суспільних цілей, а і просто не сприяють їх досягненню. Одним з результатів такого підходу до діяльності є раціональне використання ресурсів, а отже і зменшення ентропії системи адміністративного управління.

Впровадження соціальних технологій в практику адміністративного управління в Україні покликане використати:

  •  наявну базу та потенціал наукових розробок вітчизняної науки;
  •  інноваційний потенціал молодої української інтелектуальної еліти;
  •  наявну бюрократичну систему.

Соціальні технології висвітлюють:

  •  місце кожної ланки системи управління, 
  •  рівні субпідпорядкування між окремими групами, 
  •  розподіл прав і обов`язків, 
  •  розподіл повноважень і відповідальності. 


РЕФЛЕКСИВНЕ УПРАВЛІННЯ - НАПРЯМОК ВДОСКОНАЛЮВАННЯ ДІЯЛЬНОСТІ КЕРІВНИКА

Рефлексія - форма теоретичної діяльності людини, спрямована на усвідомлення, осмислення своїх власних почуттів, волі, думок, безпосередньо життя, а також діяльності.

Також термін «рефлексія» може використовуватися стосовно діяльності інших (як індивідуальної, так і колективної).

Типологія рефлексії:

) "природна",

) філософська,

) методологічна.

Рефлексія як "бачення себе" крізь [зовнішні] предмети (або, навпаки, бачення предметів "крізь себе") для керівника має важливе значення у зв'язку з тим, що його діяльність слабо професійно регламентована.

Керівнику доводиться робити безліч таких дій, подібні яким в інших професійних областях є чітко регламентованими і їх вибір не викликає ні особливих зусиль, ні особливих сумнівів.

Кожен управлінець повинен створювати свою управлінську систему. Будь-яка запозичена ззовні система - як ціле, а не як засіб - відкидає управлінця як такого.

Управлінець, як суб'єкт, що створює свою власну унікальну діяльність, завжди перебуває в істотно ризиковій зоні. І, щоб зменшити тут свої ризики, він має ввести в роботу ще одну "площину" діяльності - рефлексивну, діючи в якій він займається вже не безпосередньо прикладним предметом, а аналізом і вдосконаленням самої управлінської діяльності. Таким чином, рефлексивна робота для управлінця є штатним навантаженням з аналізу і удосконалення своїх робочих інструментів, елементів діяльності. І рефлексія тут не є чимсь психологічним, філософським, світоглядним, що властиво взагалі кожній людині, а є явищем іншого порядку: рефлексія з приводу управлінця - це особлива професійна, управлінська позиція.

Модель рефлексивного управління

"Організовуй себе, впливай на себе, аналізуй себе - через це здійсниться необхідний вплив і на інших". 

Людині необхідно знайти себе в управлінні, - а саме в тому, що управління є насамперед і по суті управлінням людиною самою собою, а не іншими, останнє з необхідністю здійснюється, але лише як вторинне явище, як наслідок керування собою.

Творча людина (а нею у професійному відношенні з необхідністю є кожен суб'єкт управління) повинна оцінюватися насамперед самою собою. 

Необхідність застосування рефлексивного управління обумовлена наступними обставинами:

1) Управління, як специфічна діяльність практики, часто виявляється неадекватним виникаючим перед ним проблемам і завданням.

) Існує безліч підходів в управлінській теорії, отже з'являється необхідність вибору.

) Управління - це практична дисципліна. В управлінні, на відміну від "класичних" природничих наук, немає вічних законів. У менеджменті є теорії і концепції, які є нічим іншим як відбиттям узагальненого досвіду управління. І якщо наступає момент, коли теорія не підтверджується практикою, теорія визначається як така, що не відповідає реаліям.

) Відсутність в управлінні такої орієнтації на людину, яка б була узгодженою з гуманістичними, моральними принципами [конкретного] суспільства. Сьогодні, часто не використовується найцінніший "ресурс" - сама людина. Однак, не як ресурс економіки, техніки, політики - тут людина використовується досить інтенсивно, але лише у вигляді "часткової", вузькоспеціалізованої людини, а не як повноцінна, творча, вільна людина, людина що розвивається як особистість. Така ситуація, часто підтримується свідомим стримуванням сучасними соціальними інститутами справді "людського" у людині. Багато соціальних і економічних інститутів зовсім не орієнтовані на такий «ресурс», не знають, що з ним робити, як його використати на благо самої людини і всього суспільства. Постає проблема управління ідеальним працівником (парадоксально, але саме ця проблема сьогодні актуальніша і складніша за проблему управління збитковим працівником).

Рефлексія - необхідна умова технологізації

Для побудови технології (технологізації) своєї власної діяльності необхідно цю діяльність усвідомити і осмислити.

Для побудови технології (технологізації) діяльності інших необхідно усвідомити і осмислити цю діяльність з позиції її суб'єкта (необхідно поставити себе на місце суб'єкта діяльності, усвідомити і осмислити його діяльність).

Высказывания, способствующие пониманию рефлексии

Конфуций: «Кто познает себя, тот познает и других. Вот почему люди говорят, что мир можно познать, не выходя из дома. Оттого же говорится, что в государстве можно водворить порядок, не покидая храма предков». «Дом», «храм» –это как раз метафоры концептуального предприятия, не покидая которое, руководитель действительно в состоянии осуществлять управлениепорядок») физическим предприятием.  И несколько более абстрактно у Спинозы: «Человеческая душа воспринимает всякое внешнее тело как действительно (актуально) существующее только посредством идеи о состояниях своего собственного тела». Здесь аналогия с рефлексивным управлением еще более сильная: только посредством собственной деятельностисобственного тела») руководитель воспринимает объектную деятельностьфизическое предприятиевнешнее тело»). То есть, предприятие прежде всего «на столе» самого директора (субъекта управления), а не в службах и цехах. И «предприятие на столе» может и должно быть исчерпывающим для решения директором возникающих проблем управления.

У Шопенгауэра можно встретить целый ряд созвучных мыслей: «... Ибо все, что делается не ради себя самого, делается только наполовину, и действительного совершенства во всех наших делах может достигнуть только то, что сделано было ради себя самого, а не в качестве средства в достижении дальнейших целей. Точно так же лишь тот может дойти до новых и великих фундаментальных прозрений, кто непосредственной целью научных занятий ставит познание собственное, а не чье-либо чужое». И далее: «Довольствоваться самим собой, быть для себя самого всем во всем и иметь возможность сказать: «все свое ношу с собой» –это свойство, конечно, благоприятствует нашему счастью. Выражение Аристотеля «Счастье принадлежит самодовлеющим» –это, в сущности, та же мысль, которая в чрезвычайно удачной форме высказана в изречении Шамфора: «Счастье вещь не легкая: его очень трудно найти внутри себя и невозможно найти где-либо в другом месте». И еще: «Всякий усматривает в другом лишь то, что содержится и в нем самом, ибо он может постичь и понять его лишь в меру своего собственного интеллекта. ... Никакой ум не виден тому, у кого ума нет». Положения рефлексивного управления совершенно в духе приведенных утверждений.

Обратимся к Мамардашвили: «Только извлечение смысла и опыта останавливает бесконечную дурную прогрессию нашей натуральной природной жизни. Тиран жея хочу свести его проблему к проблеме естественной необходимостине свободен.Ты на всех сердишься, а нрава своего не знаешь …” –не вглядываешься в себя, в действительный источник вещей, которые, уже случившись, кажутся тебе заменимыми и поправимыми. А в действительностивнутренний источник в тебе: ты нрав свой должен заметить. Пока не расщеплены мотив и нравчеловек не свободен». И действительно, отсутствие рефлексиитупик, преодолеваемый «обнаружением себя».

И подобным духом рефлексии пронизана также работа Полани о «личностном знании»: «Когда-то многие слова были священными. Законы считались божественными, религиозные тексты считались прямым божественным откровением. Для христиан слово стало плотью. Человеку не надо было проверять то, чему учила церковь. В своих молитвах человек обращался к первоисточнику учения. Позже, когда авторитет церкви был поколеблен, человек попытался избежать опустошающего самоутверждения, сделав высшей инстанцией опыт и разум. Но к настоящему времени выяснилось, что современный сциентизм сковывает мысль не меньше церкви. Он не оставляет места нашим важнейшим внутренним убеждениям и принуждает нас скрывать их под маской нелепых, неадекватных терминов. Что же можно здесь сделать? Отвергая средневековый догматизм и современный позитивизм мы вынуждены искать опору в самих себе, не уповая ни на какие внешние критерии; основания истины мы должны отыскивать в недрах собственного интеллекта. На вопрос:Кто его убеждает?” ответ звучит просто:Я пытаюсь убедить себя сам. ... Вручая верительные грамоты самому себе, я обретаю право провозглашать свои важнейшие допущения как собственные убеждения».

Гете: «Наивысшее, чего может достичь человек,это осознание своих собственных убеждений и мыслей, познание самого себя, которое ведет к истинному познанию духа и мыслей других». И еще у него же: «Романэто субъективная эпопея, в которой автор испрашивает дозволения на свой лад перетолковывать мир. А стало быть, весь вопрос в том, обладает ли он своим собственным ладом. Остальное приложится». 

Пафос рефлексии часто слышится у Пастернака: «А недавно думали, что сцены в книге – инсценировки. Это – заблуждение. Зачем они ей? Забыли, что единственное, что в нашей власти, это суметь не исказить голоса жизни, звучащего в нас самих». Этот «голос жизни в нас самих» конечно же относится не только к писателям и философам. Из этой «жизни в нас» рождаются не только книги, но и предприятия! Конечно, данное обстоятельство далеко не во всех случаях приобретает профессиональную значимость, но для рефлексивного управления это именно так. И далее у Пастернака: «Шопен реалист в том же самом смысле, как Лев Толстой, его творчество насквозь оригинально не из несходства с соперниками, а из сходства с натурою, с которой он писал. Оно всегда биографично не из эгоцентризма, а потому, что, подобно остальным великим реалистам, Шопен смотрел на свою жизнь как на орудие познания всякой жизни на свете и вел именно этот расточительно-личный и нерасчетливо-одинокий род существования». И подобный мотив должен возникнуть у каждого субъекта управления. Осуществление своей собственной деятельности (профессиональной жизни) как «орудия познания», обнаружение в себе «голоса жизни» –это ключевые моменты рефлексивного управления. Чтобы управлять неким явлением (процессом, деятельностью) необходимо «жить» этим явлением, чувствовать это явление, а в идеалевоплощать собой, своей деятельностью само это явление. Жизнь любого предприятияв жизни его первого лица, иначе неминуемо возникновение омертвляющего отчуждения.


СОЦІАЛЬНО-ТЕХНОЛОГІЧНА КУЛЬТУРА УПРАВЛІННЯ

Існує понад 300 визначень терміна «культура» і кілька підходів до його визначення.

Наприклад, соціологічний підхід не розглядає культуру з позицій загальних закономірностей її існування в суспільстві, а прагне виявити специфічні особливості функціонування культури в конкретних соціально-історичних умовах, досліджуючи її не як ціле, а як багатошарове соціальне утворення, виокремлюючи і детально вивчаючи її складові (субкультури спільностей, етичні, релігійні традиції, культури соціальних організацій тощо.).

Функції культури з позиції соціологічного підходу:

" Людинотворча (соціалізації)

" Пізнавальна

" Світоглядна

" Комунікативна

" Аксіологічна (ціннісна)

" Інформативна

Використовуючи діяльнісний підхід, можна розглядати культуру як процес творчої діяльності, у межах якої відбувається не тільки духовне збагачення суспільства новими цінностями, але й саме творення людини як суб'єкта культурно-історичного процесу.

Культура управління – комплексна узагальнювальна характеристика управлінської діяльності, що відображає її якісні риси і особливості. 

Культура управління має дві складові: 

  •  аксіологічна складова:

- морально-етичні норми роботи;

- ставлення до праці;

  •  професійна складова:

- сукупність професійних знань, їхня структура і глибина;

(У соціально-технологічній культурі професійні знання теорії соціальних технологій, соціальної інженерії, теорії систем, математичного моделювання і прогнозування та ін. мають бути максимально повні, глибокі та досконалі, а знання про суспільство, його закони і підсистеми (соціологія, релігієзнавство, економіка, політологія тощо.), мають бути так систематизовані, щоб )

- навички в організації роботи і виконанні її окремих елементів;

- вміння володіти собою і розуміти особливості працюючих поряд людей.

Оцінити свою власну культуру управління можна лише шляхом рефлексії.


 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

75898. Советская власть: теория и практика. Ленинская идея Советов и ее реализация 29.69 KB
  К сожалению с принятием Конституции 1936 года указанная определяющая особенность Советской власти была утрачена и с этого времени постепенно начала меняться классовая природа государственной власти. Большинством правящей партии большинством рабочего класса и большинством народа не был осознан советский принцип организации власти как власти формируемой в трудовых коллективах. Советский характер власти был вроде бы юридически закреплен но лишь по форме а не по существу. Организация власти не была увязана с организацией экономической...
75899. Принципиальные изменения в российском конституционном праве в 1990-2000-е гг.: дрейф в сторону авторитаризма 26.58 KB
  Следствием запрета КПСС стало разрушение всей прежней системы власти которая в меньшей степени коснулась низов политического класса но имела самые радикальные последствия для его верхушки. Запрет КПСС вызвал: ликвидацию традиционных институтов советской власти; ликвидацию института номенклатуры с ее порядком подбора и продвижения руководящих кадров для всех сфер жизни общества; передачу полномочий союзных органов власти российским и другие. Вакуум образовавшийся после распада СССР был одновременно и шансом и угрозой для новой власти....
75900. Россия как федерация: de jure и de facto. Правовой и фактический статус субъектов федерации 18.21 KB
  Правовой и фактический статус субъектов федерации. Принцип равноправия субъектов РФ провозглашенный в федеральной Конституции при последовательном его проведении предполагает построение симметричной федерации. Причем нынешняя асимметрия Российской Федерации вызвана во многом объективными причинами в первую очередь экономическими политическими историческими. Правовое положение субъекта Российской Федерации определяется Конституцией Российской Федерации.
75901. Особенности формирования и деятельности вооруженных сил современной России. Военные реформы в России 18.04 KB
  Направления реформы: Сокращение срока службы по призыву В декабре 2000 года Путин заявил: Армия должна быть профессиональной. Эти изменения в частности предусматривают сокращение с 2008 года срока военной службы по призыву с 24 до 12 месяцев С осени 2007 года россиян стали призывать в армию на 18 месяцев с 1 января 2008 года на 12 месяцев. Увеличение числа контрактников Улучшение материального положения военнослужащих и военных пенсионеров Введение альтернативной службы – В 2002 г. Государственная Дума приняла закон согласно...
75902. Крестьянские движения XVII – XVIII вв.: бунт или революция? Сравнительный анализ 15.29 KB
  Первое крестьянское восстание под предводительством Хлопка 1603 вспыхнуло вследствие ужесточения крепостного гнета. Следующее восстание под предводительством И. Еще более крупное восстание в казацкой среде усилившейся за счет большого количества беглых людей произошло в Поволжье под руководством С. Восстание под предводительством К.
75903. Программные установки в движениях декабристов и народников: общее и особенное 19.14 KB
  Северное общество – за сохранение монархии но ограниченной парламентом; Южное общество – за республику. Северное общество за имущественный ценз. Северное общество за то чтобы их имели все граждане страны. Южное общество согласно но делает одно существенное дополнение – гражданские и политические права народ получит только после длительного периода военной диктатуры.
75904. Политические партии в России в начале ХХ в.: сравнительный анализ программных лозунгов и деятельности двух-трех партий на выбор 186.39 KB
  Лидеры партии отстаивали целостность России допуская автономию только для Финляндии и Польши. Лидерами партии были известные предприниматели и финансисты А.
75905. Почему большевики смогли взять и удержать власть 15.43 KB
  Напротив большевики придя к власти незамедлительно приняли Декрет о земле отменивший право частной собственности на землю: земля переходила во всенародную государственную собственность; В 1914-1918 гг. Большевики соответственно также издали и Декрет о мире; Политическая раздробленность царившая среди остальных партийных кругов компромисс кадетов с эсерами с меньшевиками привела к потере ими фактического влияния в стране; наиболее организованной группой оставались лишь большевики способные в короткий срок мобилизовать собственные...
75906. Диссидентское движение в СССР: основные направления, лидеры и результаты деятельности 19.6 KB
  Диссиденты (лат. dissidents - несогласный) - термин, который с середины 70-х годов применялся к лицам, открыто спорившим с официальными доктринами в тех или иных областях общественной жизни СССР и пришедшим к явному столкновению с аппаратом власти. Первые годы брежневского правления