41243

Українська та європейська культура в 19 - на початку 20 ст. Література, наука, освіта

Лекция

Культурология и искусствоведение

Розвиток освіти в Україні. Розвиток освіти в Україні. Царський уряд поставив завдання перед обома університетами Харківським та Київським проведення русифікаторської політики в Україні. Однак царський уряд в умовах наростання революційного і національновизвольного руху в Україні злякався поширення освіти серед нижчих шарів населення і поступово ці школи були закриті.

Украинкский

2013-10-23

49.5 KB

2 чел.

Лекція 4.

Українська та європейська культура в 19 - на початку 20 ст. Частина 1. Література, наука, освіта.

План лекції:

1. Розвиток освіти в Україні.

2. Наука.

3. Українська література.

1. Розвиток освіти в Україні.

Реформа освіти. На початку 19 століття царський уряд провів в Росії реформу освіти. Була введена така структура навчальних закладів: 1)церковно-парафіяльні школи; 2)районні школи; 3)гімназії (середні навчальні заклади, що готували до вступу в університет) і 4)університети. Особлива увага і відповідні асигнування виділялися останнім двом групам.

Ліцеї. У першій чверті 19 ст. були створені привілейовані навчальні заклади - ліцеї, що поєднували середню і вищу освіту: Кременецький ліцей на Волині (1805), Ришельєвський ліцей в Одесі (1817), гімназія вищих наук князя І. Безбородька в Ніжині (1820). Кременецький ліцей був закритий після польського повстання 1830-1831 р., Ришельєвський був перетворений у Новоросійський (Одеський) університет, Ніжинський - в педінститут.

Харківський університет. У 1805 р. було відкрито Харківський університет. Його організатором був український вчений і винахідник Василь Каразін.

Василь Каразін (1773-1842) український вчений, винахідник, просвітник, громадський діяч. Походив з козацького роду та грецьких колоністів. Освіту здобув у харківському приватному пансіоні та Гірничому інституті в Петербурзі. Його перу належать наукові праці з кліматології, агрономії, метеорології, гірничої справи. Він був винахідником парового опалення, технології добування селітри тощо. Сучасники назвали його "українським Ломоносовим". Ю.Лавріненко назвав його "архітектором відродження". Він склав також ряд проектів суспільно-економічних реформ в Росії, перетворення її в конституційну монархію, ліквідації кріпацтва. Був радником та вчителем Олександра 1, але в 1820-1821 рр. заточений у Шлісельбургську фортецю. Останні роки життя провів в родовому маєтку на Слобожанщині.

Київський університет. У 1834 р. був створений Київський університет. Його першим ректором був М. Максимович.

Михайло Максимович (1804-1873) - учений-природознавець, історик, фольклорист, археолог, мовознавець та громадський діяч, член Петербургської Академії Наук. Народився на Черкащині. Освіту здобув в Новгород-Сіверській гімназії та Московському університеті, з 1833 - його професор. В історичних творах критикував норманську теорію, доводив спільні корені трьох східнослов'янських народів. Листувався з М.Гоголем, приятелював з Т.Шевченко.

Царський уряд поставив завдання перед обома університетами - Харківським та Київським - проведення русифікаторської політики в Україні. Однак насправді обидва університети стали центрами зміцнення та розповсюдження української культури.

Жіноча освіта. Крім привілейованих чоловічих навчальних закладів, виникає жіноча освіта - так звані, Інститути шляхетних дівчат (Харків, Полтава, Одеса, Керч і Київ) [1812-1838]. Для дітей дворянства існували приватні школи.

Костянтин Ушинський, видатний український і російський педагог (помер в Одесі і похований у Києві в 1870 р.), вважав, що освіта повинна готувати дітей до життя і праці, прищепляти їм почуття обов'язку перед людьми і здійснюватися рідною мовою дітей.

М. Пирогов, відомий російський педагог і хірург, що у 1856-1861 р. був попечителем Одеського і Київського навчальних округів, визнавав необхідність поширення освіти серед широких мас населення. При його підтримці в 1859 р. в Києві була відкрита перша недільна школа для дорослих. Такі ж школи були створені в Харкові, Полтаві, Одесі й інших містах України. Т. Шевченко склав буквар для цих шкіл, що був надрукований у Петербурзі в 1861 р. Однак, царський уряд, в умовах наростання революційного і національно-визвольного руху в Україні, злякався поширення освіти серед нижчих шарів населення, і поступово ці школи були закриті.

В другій половині 19 ст. відбувається певна демократизація освіти. Школи для дітей дворянства перетворюються в школи для середніх класів. Важливу роль у створенні сільських шкіл для селян зіграло земство. Однак царський уряд гальмував розвиток земської освіти і сприяв поширенню мережі церковно-парафіяльних шкіл, що знаходилися у віданні православних священиків.

Валуєвський циркуляр. Ні на день не припинявся наступ царату проти української культури. Після польського повстання 1863 року царський міністр освіти Валуєв заявив, що "української мови ніколи не було, немає і не може бути". Був виданий циркуляр, яким заборонялося навчання дітей українською мово??

У Східній Галичині, що входила до складу Австро-Угорської імперії, середня освіта також не була українською і провадилася в основному польською мовою. Для українських дітей існували переважно початкові школи.

Спеціальна середня і вища освіта. З початку 19 ст. в умовах економічного розвитку запроваджується спеціальна середня і вища освіта (комерційна вища школа з класами по навігації в Одесі, морський клас у Херсонській гімназії, школи виноградарства і виноробства в Криму тощо). Наприкінці 19 ст. з'являються ремісничі і сільськогосподарські середні школи, училища для підготовки вчителів.

З поширенням капіталізму відбувається подальший розвиток вищої освіти. Головними центрами підготовки вчителів, лікарів, юристів та інших професій були Харківський, Київський і Новоросійський (Одеський) університети, Ніжинський історико-філологічний інститут, Львівський і Чернівецький університети в Західній Україні.

Індустріальних і сільськогосподарських фахівців готували: Харківський ветеринарний інститут, Харківський технологічний інститут, Київський політехнічний інститут, Катеринославське вище гірське училище, Львівський політехнічний інститут, ветеринарно-медична академія у Львові тощо.

Контрольні запитання.

1. Яка роль В.Каразіна у розвитку вітчизняної науки та створенні Харківського університету?

2. Яке значення мали ліцеї у розвитку освіти в Україні?

3. Що ви знаєте про Валуєвський циркуляр та Емський указ?

4. Що ви знаєте про першого ректора Київського університету?

2. Наука.

Українські вчені 19 ст. зробили значний внесок у розвиток світової науки. Центрами наукових досліджень були Харківський, Київський, Одеський університети. Видатними організаторами математичної освіти в Україні, авторами підручників і монографій у 19 ст. були Т.Осиповський, М.Остроградський, В.Буняковський, М.Ващенко-Захарченко, О.Ляпунов. В Одеському університеті в 70-90 р. працював фізик М.Умов - автор теоретичних досліджень в галузі хвильових процесів і земного магнетизму.

У Київському, Харківському, Одеському і Львівському університетах і Миколаївській астрономічній обсерваторії провадилися астрономічні дослідження. Миколаївська обсерваторія брала участь у міжнародному співробітництві по створенню зоряної карти неба і зоряного каталогу. У Києві один час працював визначний астроном Ф.Бредихин, що народився у Миколаєві.

Значний внесок у розвиток хімічної науки в Україні був зроблений В.Каразіним, М.Бекетовым та ін. Значний внесок у розвиток фізики та електротехніки зробив професор Віденьського та Празького університетів і празької політехніки Іван Пулюй. Вважають, що він одночасно або й до Рентгена відкрив ефект "рентгенівських променів". Разом з П.Кулішем він зробив перший переклад Біблії українською мовою.

Наприкінці 19 ст. в Україні почали провадитися систематичні мікробіологічні дослідження. У 1886 р. І.Мечников разом із Я.Бардахом та М.Гамалія створили в Одесі першу в Україні й Росії і другу у світі після Пастерівського інституту в Парижі бактеріологічну станцію - сьогодні Одеський науково-дослідний інститут вірусології й епідеміології ім. І.І.Мечникова. Через якийсь час такі ж станції були створені у Харкові та Києві (сьогодні Київський науково-дослідний інститут епідеміології, мікробіології і паразитології і Харківський науково-дослідний інститут мікробіології, вакцинації і сироватки). На початку 20 ст. у Катеринославі був створений санітарно-бактеріологічний інститут (сьогодні Дніпропетровський науково-дослідний інститут гастроентерології).

Ці інститути досліджували інфекційні хвороби людини і тварин, створювали медичні сироватки - вакцини. Дослідники (Д.Заболотний, А.Карпинський, В.Бардах) вивчали мікробіологічні процеси, що відбувалися в земному грунті, воді, повітрі. Був зроблений значний внесок у розвиток теорії і практики боротьби з інфекційними захворюваннями.

Розвиток фізіології в Україні зв'язаний з ім'ям російського натураліста І.Сєченова, котрий якийсь час працював в Одеському університеті та Маріїнській гімназії. З Україною зв'язана чимала частина життя анатома і хірурга М. Пирогова.

Значний розвиток у 19 ст. в Україні одержали гуманітарні науки - історія України, етнографія, археологія, мовознавство, фольклористика й ін. Всесвітньо відомі імена українських істориків М.Грушевського, М.Костомарова, Д.Яворницького; археологів В.Хвойко, М.Веселовського, етнографа Ф.Вовка, сходознавця А.Кримського, мовознавців А.Потебні, М.Сумцова та ін.

Контрольні запитання.

1. Історичне значення діяльності та наукового доробку М.Максимовича.

2.  Яке значення мало створення бактеріологічної станції в Одесі?

3.  Де зосереджувалися центри наукових досліджень в Україні в 19 ст.?

4. Значення наукових досліджень І.Пулюя.

4.  Українська література.

Українську літературу на початку 19 ст. представляли І.Котляревський, П.Гулак-Артемовський, Г.Квітка-Основ'яненко, Є.Гребінка, засновник сучасної української літератури і літературної мови - поет, художник і національний пророк Тарас Шевченко.

Формування нової літератури в Україні проходило в умовах посилення національного і соціального гноблення. Страждаючи від репресій царського режиму, українська література продовжувала розвиватися в дусі демократичних традицій попередніх сторіч. Створення нової української літератури було тісно пов'язано з національно-визвольним рухом і боротьбою за реалізм і народність.

Важливу роль у створенні нової української літератури зіграв Іван Котляревський (1769-1838), що відтворив сучасну українську дійсність в поемі "Енеїда", п'єсі "Наталка-Полтавка" та ін. "Енеїда" була написана за однойменним твором римського поета І століття до н.е. Вергілія, у якому розповідається про мандрівки троянця Енея. У Котляревського при зберіганні основного сюжету і діючих осіб, події перенесені на український грунт, показані побут і характери різних шарів українського суспільства. У вигляді богів сатирично показані поміщики, чиновники, духівництво. За пригодами соратників Енея проглядається доля запорозьких козаків, що у 1775 р. були вигнані російською імператрицею Катериною ІІ із Запорозької Січі і вимушені були розпочати багаторічні мандри по світу. Створення цього твору співпадає з новими прогресивними віяннями у світі внаслідок Великої французької буржуазної революції. Політичне значення "Енеїди" Котляревського звичайно замовчувалося.

Котляревський довгий час був на військовій службі. У 1818-1821 рр. працював директором Полтавського театру. Його п'єси "Наталка Полтавка" та "Москаль-чарівник" увійшли до золотого фонду українського театрального репертуару.

Початок формування нової української літератури було завершено Т. Шевченко (1814-1861), що своєю поетичною творчістю відкрив нову еру в розвитку суспільного і культурного життя українського народу. Син українських селян-кріпаків, Шевченко рано осиротів, був пастухом, батраком у сільського священика, згодом був привезений своїм поміщиком Енгельгардом у Петербург, закінчив там Академію Мистецтв. Друзі Шевченка організували його викуп з кріпацької неволі. Відомий російський художник, викладач Академії Мистецтв Карл Брюллов написав портрет письменника Жуковського, який був проданий на аукціоні. Виручені гроші були витрачені на викуп Шевченка (1838).

Однак доля поета і художника виявилася жорстокою. У 1847 р. він був заарештований за участь у таємному Кирило-Мефодіївському товаристві, а потім відправлений у солдати в далеку Оренбургську губернію без права писати і малювати за те, що, як було сказано у вироку, "складав вірші на малоросійській мові самого обурливого змісту". У засланні Шевченко пробув 10 років і був звільнений тільки після смерті царя Миколи І.

Однак, незважаючи на суворі заборони, Т.Шевченко продовжував і в засланні писати вірші і малювати. У своїх творах він затаврував кріпосництво, російське самодержавство, прославляв боротьбу українського народу за національну і соціальну свободу і незалежність, боротьбу народів Кавказу проти російського імперіалізму тощо. У своєму "Заповіті" (1845) Т.Шевченко відкрито закликав народи до насильницького скинення самодержавства і кріпосництва. Його перша книга віршів "Кобзар", яка була опублікована в 1840 р., і поема "Гайдамаки" мали величезне значення і підняли Т.Шевченка до рівня пророка української нації.

До української та російської культури належить Микола Гоголь (1809-1852), козацько-старшинського походження, нащадок полковника Остапа Гоголя часів Хмельниччини, писав російською мовою, найвизначніший представник "української школи" в російській літературі, батько Василь керував домашнім театром українського мецената Д.Трощинського (с.Кибинці). Після навчання у Ніжині переїхав у Петербург, служив у канцеляріях, викладав історію в СПБ ун-ті, у 1836 виїхав за кордон, де жив до 1849 р., деякий час перебував в Україні (Полтавщина, Одеса, весною 1848, жовтень 1850-квітень 1851). Автор творів "Вечера на хуторе близ Диканьки", "Тарас Бульба", "Миргород", "Ревизор", "Мертвые души", матеріали до українського словника тощо.

Розвиток української літератури в другій половині 19 ст. проходив в умовах застосування Валуєвського циркуляра і Емського указу, що забороняли вживання української мови.

Незважаючи на це, у другій половині 19 ст. з'являються нові імена письменників, нові твори, серед них оповідання з народного життя письменниці Марка Вовчок (1834-1907), перший в українській літературі історичний роман П.Куліша (1819-1897) "Чорна Рада", антикріпосницької повісті І. Нечуя-Левицького (1838-1918), роман П.Мирного "Хіба ревуть воли, як ясла повні?".

У своїх повістях, віршах Іван Франко (1856-1916) описував життя селян, робітників, інтелігенції Галичини, що знаходилася під владою Австро-Угорської імперії. Він написав також багато публіцистичних і літературно-критичних статей українською, польською і німецькою мовами. Його драма "Украдене щастя" і досі йде на сценах театрів України, на її основі було знято декілька кінофільмів.

Чудовою поетесою і письменницею була Леся Українка (1871-1913). В своїх поетичних працях вона розглядала важливі філософсько-історичні і естетичні проблеми. Українське село напередодні й у період революції 1905-1907 рр. показали у своїх творах М.Коцюбинський (1864-1916), В.Винниченко (1880-1951), В.Стефаник (1871-1936) та ін. Багато хто з цих письменників перекладав українською мовою художні твори світової літератури.

Контрольні запитання.

1. Політичне та історичне значення творчості І.Котляревського.

2. Ідея національного визволення України в творчості Т.Шевченка.

3. Інтернаціональні зв'язки та мотиви у творчості Шевченка.

4. Світове значення творчості Т.Шевченка.

5. Історичне значення "Русалки Дністрової".

6. Трагічна доля перших галицьких пропагандистів української мови.

7. Українські мотиви в творчості М.Гоголя.

8. Яке значення мала творчість І.Франка, Л.Українки?

9. Дайте характеристику творчості П.Куліша.

Висновки.

Кінець 18 та початок 19 ст. стали початком першого етапу національно-духовного відродження в Україні, коли, незважаючи на втрату залишків державної автономії, українська нація добилася визначних успіхів у розвитку своєї культури, як органічної частини світової культури.


 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

29504. «ЧЕЛОВЕК СОВЕТСКИЙ» ПЯТЬ ЛЕТ СПУСТЯ: 1989-1994 (Предварительные итоги сравнительного исследования) 86 KB
  ВЦИОМ провел обширное исследование Советский человек результаты которого составили основу коллективной монографии2. было осуществлено новое исследование направленное на выявление изменений в установках ценностях нормативных структурах поведения человека в условиях социальных перемен и потрясений прошедшего периода. В первом исследовании было опрошено 2700 человек в нескольких республиках СССР в том числе 1325 человек в России во втором 3000 человек в различных регионах России.
29505. ВОЗВРАЩАЯСЬ К ФЕНОМЕНУ «ЧЕЛОВЕКА СОВЕТСКОГО»: проблемы методологии анализа 89 KB
  Все это совершенно новые типы ориентаций не имеющие аналогов и корней в советской реальности или в традиционных характеристиках человека советского. В условиях продолжающегося кризиса государственно-политических институтов общества не только важнейшими показателями его состояния но в значительной мере и условием социального выживания являются именно те нормативные и ценностные структуры которые действуют на уровне социального человека то есть те которые интериоризированы в структуре усвоенных им ориентаций и рамок восприятия...
29506. ЧЕЛОВЕК В ПОИСКАХ ИДЕНТИЧНОСТИ: проблема социальных критериев 97 KB
  С мыслью о своем народе опрошенные по программе Советский человек в 1989 и 1994 гг. Место где я родился и вырос 40 41 Наше прошлое наша история 24 37 Территория на которой мы живем 10 25 Язык моего народа 22 19 Родная природа 16 18 Государство в котором я живу 28 17 Исследования по программе Советский человек 1989 г. N = 1325 человек и 1994 г. N = 3000 человек.
29507. Сексуальні девіації, їх причини і форми 106.5 KB
  Вона характеризується значним підвищенням цінності сексуального життя для людини і витискання інших цінностей. При девіантній гіперсексуальності людина використовує статевий контакт не тільки для отримання сексуального задоволення а скоріше для себе здійснюється сексуальний контакт без урахування згоди партнера за кількістю тривалістю часом місцем та формою реалізації. При цьому можуть використовуватись засоби сексуального контакту з приниженням партнера залякуванням його тощо. Асексуальна поведінка людина знижує значимість і...
29508. Сексуальні перверзії, їх причини і форми 73 KB
  Особливу групу сексуальних девіацій раніше уподобань тепер є: з одного боку традиційна гетеросексуальна орієнтація а з другого має місце тенденція до порушення ідентифікації своєї статі. Гомосексуальна поведінка сексуальна орієнтація людини нетрадиційна спрямована на осіб своєї статі без суттєвої зміни ідентифікації своєї статі. Гомосексуалізм при вихованні або перебуванні ддовгий час серед людей своєї статі вязниця інтернати тощо. Такий тип гомосексуалізму зветься егодистонічним якщо у людини виявляється спаяність зрощування...
29509. Психотерапія сексуальних розладів 83 KB
  Психотерапія сексуальних розладів. Психотерапія сексуальних розладів. В наш час дія при проведенні психотерапії сексуальних дисфункцій більш визначена ніж медикаментозна терапія. Карен Хорні підкреслювала що розвиток сексуальних порушень найбільшу роль відіграє невротичний перехрест комплексів.
29510. Статеві стосунки в подружньому житті 86.5 KB
  Це важливо також при вирішенні сексуальних проблем подружжя і їх родинної взаємодії. В основі розгортання сексуальних реакцій тільки гормональна забезпеченість представляється більш важливою ніж психологічна складова. На рівні підсистеми сексуальних відносин мають значення гармонія сексуальних стосунків чи дисгармонія їх. Жіночі сексуальні розлади які призводять до дисгармонії сексуальних стосунків.
29511. Статеві стосунки в сімейному житті 91.5 KB
  Нерідко психічна імпотенція накладається на органічну але незначну і виникає психосоматична модель порушень статевого акту. Особлива схильність пацієнтів з психічною імпотенцією звинувачувати себе в онанізмі та інших “розпуствах†і шукати причини свого статевого безсилля в неіснуючих у них венеричних захворюваннях не завжди справдуються. А також алкоголізм чи застосування алкогольних напоїв для стимуляції статевого збудження. Зниження статевого потягу може бути повязана з транзиторною сублімацією переключенням сексуальної...
29512. Означення поняття сексологія і сексопатологія 158.5 KB
  Сексологія вивчає закономірності психосексуального розвитку диференціації і детермінації статі формування сексуальної орієнтації та ідентичності статевовікові особливості психосексуального розвитку і сексуальної поведінки. Статеве дозрівання статевий розвиток це процес формування вторинних статевих ознак розвиток репродуктивних органів і здатність до народження дітей. Психосексуальний розвиток ПСР це формування статевої самосвідомості статевої ролі і психосексуальної орієнтації а саме формування векторів сексуального потягу...