41287

Три поділи Польщі

Реферат

История и СИД

Відтоді почався австрійський період історії Львова та краю тривав він до 1 листопада 1918 року. Відкрите втручання Росії в польські справи підтримка православних дисидентів спонукали шляхту утворити 29 лютого 1768 року в містечку Бар на Поділлі нову конфедерацію що спиралася на підтримку Австрії та Франції. Протягом липнясерпня 1768 року було розгромлено більшість гайдамацьких загонів. Але попри значну міжнародну підтримку 1772 року головні сили шляхти було розбито російськими військами під командуванням Суворова.

Украинкский

2013-10-23

47 KB

0 чел.

“Три поділи Польщі”


230 років тому, 5 червня 1772-го, повноважні представники Пруссії, Австрії та Росії підписали в Петербурзі договір про поділ польських земель. Згідно з цією угодою, Пруссія забрала Помор’я, Куяви та частину Великопольщі, Австрія – Малопольщу і Галичину, Росія – Східну Білорусію та частину Лівонії. Відтоді почався австрійський період історії Львова та краю, тривав він до 1 листопада 1918 року.

До середини XVIII століття Річ Посполита перетворилася з міцної європейської держави на малокеровану територію в центрі Європи, осередок конфлікту інтересів її сильніших сусідів – Пруссії, Австрії та Росії. Козацькі повстання та війни підірвали потугу Речі Посполитої. Її землями вже майже безкарно марширували російські та прусські армії в часи Семилітньої війни. Іноземні посли у Варшаві визначали, кого сейм має обрати королем, розкидали при цьому щедро золото та провокували боротьбу між магнатськими кланами.

За часів королювання саксонського курфюрста Августа III Фрідеріка (1733-1763), обраного завдяки російській інтервенції, знову загострилася боротьба магнатських угруповань. Табір Чарторийських і їх родичів “Фамілія” прагнув перетворити Річ Посполиту на сильну аристократичну державу з елементами європейського абсолютизму, він розраховував на підтримку Російської імперії.

Планувалося утворити постійний сейм, скасувати право розпуску законодавчого органу одним голосом – liberum veto (“не дозволяю!”), укріпити виконавчу владу та ліквідувати виборність королів. Йому протистояли люди Потоцьких, які намагалися зберегти магнатську олігархію й анархію, орієнтуючись на Пруссію.

Після смерті короля Августа III при сприянні російської імператриці Катерини II польським королем було обрано колишнього її коханця Станіслава Августа Понятовського (1764-1795). Він розпочав обережні реформи в адміністрації, фінансах, освіті.

Ці заходи викликали незадоволення поміж магнатів, котрі під керівництвом Радзивілла і за підтримки Росії утворили антикоролівську конфедерацію в Радомі (1767). Їх підтримав російський посол у Варшаві Микола Репнін: він зірвав процедуру скасування сеймом у 1766 році liberum veto.

Під приводом захисту прав православних Репнін увів до Польщі російські війська.

Відкрите втручання Росії в польські справи, підтримка православних дисидентів спонукали шляхту утворити 29 лютого 1768 року в містечку Бар (на Поділлі) нову конфедерацію, що спиралася на підтримку Австрії та Франції.

Це військово-політичне об’єднання спрямувало свої зусилля проти короля Станіслава Августа Понятовського та Російської імперії. Його формування ініціювали магнати брати Красинські, Пуласький тощо. Учасники Барської конфедерації виступали проти втручання Росії у внутрішні справи Речі Посполитої та проти реформ внутрішнього устрою, домагалися збереження прав і привілеїв шляхти.

Безпосереднім приводом до виступу конфедератів стало підписання Понятовським 17.2.1768 (під грубим тиском російського уряду) указу про зрівняння католиків з некатоликами в політичних правах (Репнін заарештував головних противників зрівняння та вивіз у Калугу).

Конфедератам вдалося тимчасово зайняти Краків, Ченстохову. Вони підійшли під Львів, а далі захопили Південну Польщу, Україну і Білорусь. Упродовж воєнних дій із російськими військами чинили масові розправи над українським населенням, що зумовило піднесення гайдамацького руху і стало причиною повстання на Правобережній Україні – Коліївщини.

Повстання спонукала поява на Правобережжі російських військ, які вели боротьбу з військовими загонами конфедерації 1768-го. Українське населення сприйняло прихід царських військ як допомогу в боротьбі проти польської влади. Одним з ідейних натхненників і організаторів повстання став ігумен Мотронинського монастиря Мелхіседек Значко-Яворський. Не виключено, що російський уряд сам спровокував виступ українських селян і козаків проти конфедератів, а одночасно й проти усього католицького та жидівського населення Правобережної України.

Очолив повстання запорожець Максим Залізняк. В урочищі Холодний Яр поблизу Чигирина він зібрав загін, який у травні 1768-го здобув Жаботин, Смілу, Черкаси, Корсунь, Канів, Лисянку. 10 червня 1768-го гайдамаки Залізняка разом із загоном надвірних козаків Потоцького, яких очолив сотник Іван Гонта, узяли Умань і влаштували там погром жидів і католиків.

Царський уряд перелякався, що ситуація може вийти з-під контролю. 27 червня російські війська підступно оточили гайдамацький табір під Уманню. Після короткої сутички повсталі були змушені здатися. У полон потрапили Залізняк, Гонта й інші ватажки бунту. Протягом липня-серпня 1768 року було розгромлено більшість гайдамацьких загонів. Учасників повстання жорстоко покарали.

Боротьба конфедератів проти царських військ тривала з 1768-го до 1772-го. В жовтні 1768-го на боці Барської конфедерації виступила Туреччина, яка оголосила війну Росії. Французький уряд для керівництва збройними силами вислав генерала Дюмур’є. Але попри значну міжнародну підтримку, 1772 року головні сили шляхти було розбито російськими військами під командуванням Суворова. У 1769 році австрійські формування зайняли деякі території краківського Підгір’я.

Поразка Барської конфедерації стала однією з передумов першого поділу Польщі. Австрія та Пруссія, перелякавшись, що Росія зможе поступово прибрати до рук усю Річ Посполиту, вирішили поділити її між собою. За таких обставин пропозиція прусського короля Фрідріха II у 1771 році про поділ польських земель знайшла сприятливий ґрунт. 17 лютого 1772 року було укладено попередню домовленість між Пруссією та Росією, до них приєдналась Австрія. І 5 червня 1772-го повноважні представники Пруссії, Австрії та Росії підписали в Петербурзі трактат про поділ польських земель.

Пруссія забрала Помор’я, Куяви та частину Великопольщі, Австрія – Малопольщу і Галичину, Росія – Східну Білорусію та частину Лівонії.

Щоб надати законності своїм анексіям, союзники вимагали затвердження поділу польським сеймом.

Король безуспішно намагався здобути підтримку в європейських монархів, але мусив поступитися. 30 вересня 1773 року сейм ратифікував угоду про поділ земель Речі Посполитої.

Протягом 1773-1792 років польський король і прибічники реформ ще намагалися врятувати залишки Речі Посполитої та зміцнити державу. Чотирирічний сейм (1788-1792) за ініціативою групи патріотичних реформаторів, очолюваних Гуго Коллонтаєм, ухвалив 3 травня 1791 Конституцію, яка запроваджувала конституційну монархію, особисті свободи та рівні права всім громадянам. У відповідь на це консервативні шляхетські кола утворили в 1792-му в містечку Торговиці (на тодішньому російському кордоні) конфедерацію і закликали на допомогу царську армію. Втручання сусідів привело до другого поділу, затвердженого сеймом у Гродні в 1793 році. Від Речі Посполитої до Пруссії відійшли вся Великопольща та частина Мазовії, а до Росії – українські та білоруські землі. При цьому до уваги не взяли австрійських вимог.

Відповіддю на другий поділ стало визвольне повстання, яке очолив Тадеуш Костюшко, – його розгромили російська та прусська армії. Після придушення бунту у 1795-му Росія, Австрія та Пруссія здійснили третій поділ, після чого Річ Посполита припинила державне існування.

На зайнятих у 1772 році землях (83 тисяч км2, 2600 тисяч мешканців) цісарський уряд створив окрему провінцію – Королівство Галичини і Володимирії, до складу якої увійшли українські етнічні землі (Східна Галичина) та південна частина Польщі (Західна Галичина). У 1786-1849 рр. до складу

Галичини належала Буковина, відібрана австрійцями в турків у 1775-му.

Представниками династії Габсбургів, які носили титул королів Галичини та Володимирії (Galiciae et Lodomeriae), були Марія Терезія (1740-1780), Йосиф II (1780-1790), Леопольд II (1790-1792), Франц II (1792-1835), Фердінанд I (1835-1848), Франц Йосиф I (1848-1916) і Карл I (1916-1918). Із 1849 року Габсбурги отримали ще й титул князів Буковини. Ніколи ніхто з них не був коронований володарями Галичини і Володимирії, хоча із 1867 року цісарі коронувалися ще й угорською короною святого Стефана.

У результаті ІІІ поділу Польщі до Австрії було приєднано Краків, Холмщину, Південне Підляшшя та частину польських земель над Віслою – Нову Галичину. Однак незабаром ці землі стали ареною воєнних дій між Францією, Австрією, Пруссією і Росією. Причому в різних коаліційних комбінаціях ці держави часом були союзниками, а часом – ворогами.

У 1807-му після розгрому Пруссії Наполеон проголосив на частині польських земель Варшавське князівство під своїм протекторатом і “дарував” йому Конституцію (Кодекс Наполеона), яка задекларувала рівність усіх громадян, особисту свободу селян, надала право створення державних структур. У 1811-му селян звільнили від панщини за викуп, вони отримали право власності на землю.

1809 року Росія та Франція воювали проти Австрії, яка зазнала поразки. 28 червня того року Львів окупував 6-тисячний російський загін генерала Меллера-Закомельського. Росіяни перебували в галицькій столиці до 14 грудня 1809 року.

У результаті мирного договору, підписаного 14 жовтня 1809 року у віденському палаці Шенбрунн, Австрія втратила Нову Галичину на користь Варшавського князівства, а Росія отримала Тернопільський і Заліщицький округи. Російський імператор Олександр І розраховував на всю Галичину. Однак Наполеон не поступився. “Я дав Росії 300 тисяч душ. Це більше, ніж вона заробила!” – сказав імператор французів.

Поляки воювали на боці Наполеона у фатальному поході на Москву. Після його поразки на Віденському мирному конгресі в 1815-му польські землі знову покавалкували. Варшавське князівство перейшло до Росії під назвою Королівство (Царство) Польське, а Росія за Нову Галичину повернула Австрії Тернопільщину. Відтоді встановився кордон на ріці Збруч. У 1846 році до Галичини було приєднано вільне місто Краків.

Галицькі землі приєднували до Австрії за панування цісаря Священної Римської імперії Йосифа ІІ (1765-1790), котрий до 1780 року був співрегентом своєї матері Марії Терезії, а після її смерті став володарем Австрії й інших спадкових володінь династії Габсбургів.

Прихильник так званого “освіченого абсолютизму”, він провів низку реформ державного управління, спрямованих на зміцнення монархії та піднесення економіки. У 1781-му видав патент про релігійну толерантність, який запроваджував свободу віросповідання і зрівнював у правах греко-католицьке і римо-католицьке духовенство.

У 1785 році німецька мова стала офіційною в усіх частинах держави. В 1782-му Йосиф ІІ ліквідував особисту залежність селян у Галичині.

Під час його панування відновив свою діяльність Львівський університет (1784), у якому з 1787-го працював факультет для українських студентів, названий “Студіум рутенум”.

Відбувалася модернізація галицької столиці. За польських часів місто занепадало: розповідають, що під час одного візиту Йосифа ІІ до Львова (в 1783 році) цісарська карета загрузла посеред великої баюри перед Ратушею. За австрійського панування Львів поступово позбувся середньовічних фортифікацій і здобув простір для свого розвитку. Будували бруковані гостинці, що пов’язували між собою галицькі міста.

Польську шляхетську анархію та жидівський безлад замінила німецька пунктуальність. До Галичини переселилося кілька десятків тисяч німців, чехів, угорців, хорватів, навіть італійців. Це були насамперед урядовці, але траплялися поміж ними селяни, ремісники, підприємці.

У палаці Любомирських на площі Ринок, 10 (будинок “Просвіти”) розмістилася резиденція цісарського намісника, у 20 роках ХІХ століття її перенесли на Губернаторські вали (тепер вул. Винниченка). У місті з’явилися театри, ресторації, кав’ярні. Почали виходити перші газети.

Незважаючи на обмеженість реформ, їх наслідки відіграли позитивну роль у розвитку українського національно-культурного життя Галичини.



 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

27096. Система управления базами данных (СУБД). Функции и объекты СУБД 78 KB
  Функции и объекты СУБД Система управления базами данных СУБД совокупность программных и лингвистических средств общего или специального назначения обеспечивающих управление созданием и использованием баз данных. Функции СУБД: управление данными во внешней памяти на дисках; управление данными в оперативной памяти с использованием диского кэша; журнализация измененийрезервное копирование и восстановление базыданных после сбоев; поддержка языков БД язык определения данных язык манипулирования данных. Объекты СУБД: К объектам СУБД...
27097. Таблицы реляционной базы данных: структура, требования. Основные типы данных и типы полей 155.5 KB
  Основные типы данных и типы полей Реляционная СУБД Система управления реляционными базами данных СУБД управляющая реляционными базами данных. Реляционная база данных база данных основанная на реляционной модели данных. Использование реляционных баз данных было предложено доктором Коддом из компании IBM в 1970 году.
27099. Задачи и этапы проектирования и создания баз данных. Жизненный цикл базы данных 589.59 KB
  Жизненный цикл базы данных Основные задачи: Обеспечение хранения в БД всей необходимой информации. Обеспечение возможности получения данных по всем необходимым запросам. Сокращение избыточности и дублирования данных.
27100. Запросы к базе данных. Виды запросов. Язык SQL. Запросы по образцу (QBE) 37 KB
  Запросы по образцу QBE Запрос query это средство выбора необходимой информации из базы данных. Вопрос сформированный по отношению к базе данных и есть запрос.QBE запрос по образцу средство для отыскания необходимой информации в базе данных.
27101. Нормализация данных в базе данных. Виды аномалий 40 KB
  Виды аномалий Нормализация таблиц базы данных это процесс организации данных в базе данных включающий создание таблиц и установление отношений между ними в соответствии с правилами которые обеспечивают защиту данных и делают базу данных более гибкой устраняя избыточность и несогласованные зависимости. Главная цель нормализации базы данных устранение избыточности и дублирования информации. В идеале при нормализации надо добиться чтобы любое значение хранилось в базе в одном экземпляре причем значение это не должно быть получено...
27102. Периферийные устройства персонального компьютера 33 KB
  Принтер print печатать устройство для вывода на печать текстовой и графической информации. Плоттер графопостроитель устройство для вывода на бумагу больших рисунков чертежей и другой графической информации. Манипулятор мышь mouse устройство облегчающее ввод информации в компьютер. Дисковод CDROM устройство для чтения информации записанной на лазерных компактдисках CD ROM Compact Disk Read Only Memory что в переводе означает компактдиск с памятью только для чтения.
27103. Характеристика стека TCP/IP 18.93 KB
  Стек TCP IP получил своё название от основных протоколов TCP Transmission Control Protocol и IP Internet Protocol разработанных в 70е г.Kahn в работе A protocol for packet network interconnection IEEE Transaction on Communications Vol. HTTP Hyper Text Transfer Protocol протокол передачи гипертекстовых документов используется для реализации приложений WWW Word Wide Web всемирной паутины. FTP File Transfer Protocol протокол передачи и приёма файлов.
27104. Организация и протоколы электронной почты. E-mail 644.2 KB
  Технологии ISDN ATM Ethernet. Модель стека TCP IP Уровни OSI Протоколы стека TCP IP Уровни стека TCP IP Прикладной Application HTTP FTP Telnet Прикладной Application Представительный Presentation Сеансовый Session Транспортный Transport TCP UDP Транспортный Transport Сетевой Network IP ARP ICMP RIP OSPF Сетевой Network Канальный Data Link ТехнологииСетевые интерфейсыEthernet ATM Физический Physical Физический Physical Приведём краткую характеристику основных протоколов стека. Технология чаще всего...