41292

Акт злуки УНР та ЗУНР. День соборності України

Реферат

История и СИД

На довгому і тернистому шляху українського народу до заповітного ідеалу соборності злука УНР і ЗУНР подія великого історичного значення.€ В той морозний січневий день збулася віковічна мрія українського народу жити однією сімєю на своїй землі в єдиній державі не розділеній кордонами і не розшматованій недружніми сусідами. Ідея єдності і соборності батьківських земель як і ідеї незалежності і державного суверенітету сильної централізованої влади є головним...

Украинкский

2013-10-24

76.5 KB

56 чел.

         


 

Об'єднання двох суверенних українських держав – Української  Народної Республіки (УНР) і Західно-Української Народної  Республіки (ЗУНР) в одну самостійну соборну державу відбулося  22січня 1919 року. Урочистий Акт Злуки (Соборності) був  проголошений Директорією УНР на Софійському майдані Києва.

Йому передували Передвступний договір, укладений 1 грудна 1918  року у Фастові, між УНР і ЗУНР, а також Ухвала Української  Національної Ради від 3 січня 1919 року, про злуку ЗУНР із УНР. У  Передвступному договорі, підписаному повноважними  представниками обох українських Республік, було заявлено про їх непохитний намір у найкоротший час злитися в одну неподільну державну одиницю. При цьому ЗУНР повинна була увійти з усією своєю територією й населенням як складова частина в УНР з правом територіальної автономії.. Згідно за Актом Злуки ЗУНР дістала назву Західна область Української Народної Республіки (ЗОУНР) і повну автономію.

  Незважаючи на те, що об'єднання УНР і ЗУНР в одну державу через ряд обставин не було тоді доведено до кінця, день 22 січня 1919р. назавжди залишився в історії українського народу як свято Соборності України. На довгому і тернистому шляху українського народу до заповітного ідеалу соборності злука УНР і ЗУНР - подія великого історичного значення.

Враховуючи це, Президент України видав 21 січня 1999р. Указ про встановлення Дня Соборності України, який щорічно відзначається 22 січня - у день проголошення в 1919р. Акту Злуки УНР І ЗУНР.

Серед непроглядного мороку ненависті, смертельного зла світової воєнної бійні то був вікопомний день тріумфуючого спалаху колективної думки, загальної доброї волі, коли просвітилося оте: “Од нині воєдино...”

В той морозний січневий день збулася віковічна мрія українського народу жити однією сім'єю на своїй землі, в єдиній державі, не розділеній кордонами і не розшматованій недружніми сусідами.

Ідея єдності і соборності батьківських земель як і ідеї незалежності і державного суверенітету, сильної централізованої влади є головним змістом і смислом державницької ідеології будь-якого народу. Не був винятком в цьому і наш український народ. З давніх-давен, з вікопомних княжих часів ідея соборності не переставала хвилювати державотворців і політичних діячів, полководців і дипломатів, церковних ієрархів і літописців, письменників і поетів, билинників і оповідачів. Тривогою за відсутність єдності на рідних землях, осудом князівських чвар і міжусобиць, які значною мірою призвели до падіння Київської Русі, буквально переповнені давньоруські оповіді й повчання, літописи й літературні твори. „Пощо ми губимо Руськую землю”, - закликали староруські князі на з'їзді в Любечі ще дев'ять віків тому. Та марно закликали до єдності князі, літописці, автор геніального „Слова о полку Ігоревім”.

Згубність надій на відокремлене процвітання, удільне виживання земель унаочнилося гірким уроком розбрату для багатьох поколінь.

Після розпаду Київської Русі українській еліті не вдалося ні об’єднати в межах національної держави етнічні українські землі, ні зберегти їхню незалежність. Превалювання серед можновладців особистих і регіональних інтересів над національно-державними зумовили неможливість панівної верстви організувати й очолити боротьбу українців за створення незалежної соборної держави. До середини XVI ст. ідея поновлення українського князівства в їхній свідомості перестає відігравати будь-яку роль (якщо не щезає зовсім).

Лише в роки Національної революції середини XVII ст. у національній самосвідомості усього народу стався, по суті, революційний прорив:уперше після загибелі Київської держави в ній з'являється державна ідея, вироблена великим гетьманом Богданом Хмельницьким. Вона передбачала створення незалежної держави, до складу якої мали увійти усі етнічно українські землі. Ця державна ідея стала визначальною у визвольних змаганнях народу протягом наступних століть.

Сам Богдан Хмельницький зробив усе можливе заради її реалізації. Він витворив Українську козацьку державу. Не були втрачені перспективи возз'єднання в її межах усіх українських земель і досягнення цілковитої незалежності. І лише вкрай несприятливий для України стан міжнародних відносин не дозволив йому досягти мети.

Як не дивно, надзвичайно важливим етапом в утвердженні в свідомості українців ідеї соборності став один з найважчих періодів в нашій історії – епоха Руїни. Саме в цей час, за афористичним виразом козацького літописця Самійла Величка, в масовій свідомості української людності сформувалося відчуття козацько-руської вітчизни. Хаос і плутанина в політичному житті, перманентне протистояння політичних сил, братовбивчі конфлікти викликали протест і в гетьмана, і в церковного ієрарха, і простого козака, і селянина. Тому й закликав Петро Дорошенко, для якого соборна Україна ототожнювалася з Київською Руссю “от Путівля за Перемишль і Самбір аж до Сянока” “обидва береги Дніпра” з“єднатися” ”в первісній згоді й братерській любові”.

Національна революція середини XVII ст., існування держави Богдана Хмельницького, трагедія Руїни спричинилися до того, що ідея соборності українських земель стала елементом суспільної свідомості українців. Свідченням тому - знамениті «козацькі літописи» кінця XVII початку ХVIII ст. Самовидця, Самійла Величка і Григорія Граб'янки.

Справжнім Маніфестом українського патріотизму, вершиною національно-політичної думки другої половини ХVІІІ початку XIX ст. стала “Історія Русів”. В ній автор звертається до давньоруської соборності, рішуче заперечуючи протиставлення понять “Стародавньої Русі, або нинішньої Малоросії” та “України”.

Живими і непогасними залишилися ідеї української самостійності і соборності протягом усього XIX ст.

Визначну роль у формуванні почуття соборності і українськості, безперечно, відіграв Пророк нашої нації Тарас Григорович Шевченко. Його внесок в усвідомлення національної єдності і, разом з тим, національної окремішності можна порівняти хіба що з діяннями Богдана Хмельницького.

Ідеї єдності українських земель, пролунавши зі сторінок “Русалки Дністрової”, “Руської Трійці” і «Книги битія Українського Народу» Кирило-Мефодіївських Братчиків, в поемах і віршах Тараса Шевченка і декларації Головної Руської Ради, проголошеній 1848 року, почали оформлюватися у виразну політичну програму в діяльності Михайла Драгоманова, галицьких “народовців”, ”Братства Тарасівців”, творчості Івана Франка, Юліана Бачинського, Миколи Міхновського, Михайла Грушевського, В’ячеслава Липинського, фактично усіх українських партій та інших політичних організацій кінця XIX - початку XX ст.

„Ми мусимо, — писав у зверненні до галицької молоді у 1905 році Іван Франко, - навчитися чути себе Українцями - не галицькими, не буковинськими українцями, а українцями без офіційних кордонів. І це почуття не повинно у нас бути голою фразою.

Українська революція 1917-1920 років зробила реальною мрію багатьох поколінь українців про об”єднання в єдину соборну державу. Вона увібрала в себе весь багатовіковий досвід національно-визвольної боротьби українського народу. Саме в роки визвольних змагань з надзвичайною силою розкрилися творчі сили, свободолюбство і національний дух українського народу. Внаслідок української революції утворилися дві демократичні держави - Українська Народна Республіка і Західно-Українська Народна Республіка. Державне існування України стало історичним фактом.

Разом з тим штучний вододіл розтинав тіло нашого народу, створював перешкоди на шляху його розвитку як єдиного політичного, економічного, соціокультурного організму. В роз'єднаних частинах України формувалися відмінні риси господарської інфаструктури, політичної культури, етноконфесійних відносин. Незважаючи на всі зусилля поневолювачів, народ України через віки проніс мрію про об'єднання всіх українських земель у власній державі. Постання УНР і ЗУНР надало шанс до об”єднання, яким скористалися українські національні сили по обидва боки кордону.

Ініціатором возз”єднання українських земель виступила Українська Національна Рада – вищий представницький орган населення західноукраїнських теренів. В результаті швидкоплинних і конструктивних переговорів 1 грудня 1918 року у Фастові, тогочасній ставці Директорії, було укладено “передвступний” (попередній) договір про “злуку обох українських держав в одну державну одиницю”.

Третього січня 1919 року Українська Національна Рада схвалила Фастівський договір і призначила делегацію, уповноважену здійснити конкретні переговори про злуку.

22 січня древній Київ набрав святкового вигляду. На Володимирській вулиці перед Софійською площею була споруджена тріумфальна брама, прибрана блакитними і жовтими стрічками та гербами всіх українських земель. Близько дванадцятої години біля входу до собору святої Софії з'явилися члени Директорії, офіційні представники ЗУНР, єпіскопат Української православної церкви. Над площею, де зібралися десятки тисяч киян і гостей столиці, пролунало “Ще не вмерла Україна”. Після нього було проголошено вікопомне: “Однині воєдино зливаються століттями одірвані одна від одної частини єдиної України - Західноукраїнська Народна Республіка (Галичина, Буковина й Угорська Русь) і Наддніпрянська Велика Україна. Здійснилися віковічні мрії, якими жили і за які вмирали кращі сини України. Однині є єдина незалежна Українська Народна Республіка. Однині український народ, звільнений могутнім поривом своїх сил, має змогу об”єднати всі зусилля своїх синів для створення нероздільної, незалежної Української держави на добро і щастя українського народу”.

Однак об'єднання УНР і ЗУНР в одну державу через низку обставин не було доведене до кінця. Головна з них – скрутне становище, в якому незабаром опинилися і УНР і ЗУНР. Несприятлива міжнародна обстановка відіграла головну роль в падінні двох демократичних українських республік. Проте, й при цих обставинах ми повинні віддати сьогодні належне мудрості і далекоглядності тих політиків, які в неймовірно складних умовах, долаючи величезні труднощі, сприяли злиттю двох гілок єдиного народу.

Тому, незважаючи на загальну поразку українських визвольних змагань, день 22 січня 1919 року назавжди залишиться в історії українського народу як свято Соборності України. Це був один з найпрекрасніших моментів нашої непростої, нерідко трагічної історії.
Урочисто відзначаючи день Акту Злуки УНР і ЗУНР, ми не маємо права обійти мовчанкою одного з найважливіших етапів в історії змагань українського народу за свою соборність і державність, а саме - період 1938-1954 років. Саме в цей час відбулося проголошення незалежності Карпатської України; завершилося збирання в межах колишнього СРСР основних етнічних земель українського народу; до складу УРСР увійшла Кримська область, і Україна як член ООН включилася у світову політику.

Збирання українських земель і утвердження нових кордонів України в їх етнічних межах відкривало сприятливі умови для консолідації української нації, національного відродження і зростання національної самосвідомості українців. Незважаючи на жахливі жертви і втрати, ці роки увійшли героїчною сторінкою в літопис священної боротьби українського народу за свою державність і соборність. Вони засвідчили нескореність нації і невмирущість національної ідеї. Вони наблизили реальний суверенітет України, її незалежність.

Виявом вищої, історичної, справедливості є Указ Президента про відзначення в Україні 22 січня Дня Соборності.

Критичне осмислення досвіду вітчизняної історії, врахування уроків минулого може і повинно послужити утвердженню соборності на сучасному етапі державотворення.

І сьогодні, на зламі тисячоліть і епох, на крутосхильному звороті історії, ця ідея постала з новою силою. Не треба думати, що це випадковий збіг обставин, надуманий вибрик суспільних затійників, чергова примха політиків. Це нагальна проблема історії, яка настійливо домагається до сумління і совісті кожного громадянина нашої держави. Не чути цього заклику, не прислухатися до нього, зігнорувати, значить у чомусь найголовнішому, найвизначальнішому, найсвятішому зрадити себе, свій народ.

Велемовність і гучність цих слів однозначно виправдана, оскільки стосується основи основ буття і творення. Абсолютна більшість нашого суспільства – попри всілякі партійні розбіжності, попри різне національне походження, конфесійний розбрат – здатна сприймати і розуміти цей запит часу саме так.

Інша справа, що немилосердні протяги історії, зрадлива віковічна доля пасербиці зробили залежною не тільки саму Україну, а почасти, й психологію її дітей. Тепер ми наочно пересвідчуємося і пожинаємо плоди тих темних століть: часто носимо за плечима, як батрацькі торби, генетичну зневіру і недовіру, байдужість і підступність, злорадність і жорстокосердя. Ми, на жаль, послуговуємося ними і сьогодні, тоді як пекучою вимогою злободення стає потреба миру, злагоди й віри, жертовності й братолюбства.

За коротку тринадцятилітню мить нам вдалося зробити багато доброго і вічного.

Найперша, найголовніша, найцінніша заслуга всієї спільноти, усіх гілок влади, кожного громадянина — мирний процес державотворення. Спільними зусиллями вдалося не допустити небезпечної конфронтації.

Якою б часом не була політична негода, але вона вщухала, коли вершилися доленосні події.

Уже саме це вселяє надію. Хай такі сплески порозуміння ситуативні і спонтанні, та все ж вони свідчать про незнищенне здорове єство нації, її вроджене прагнення самоутвердження.

І це абсолютно закономірно.

Моральна сила сокровенних устремлінь народу ніколи не може бути подоланою. Це той рушій свідомості, який ніколи не згасає. Трапляються збої, спіткання, помилки, втрати, але осяяні вищою справедливістю, вони обов'язково мусять компенсуватися наступними звершеннями й проривами духу.

Саме у глибокій переконаності того справдження - віра і надія нашого Президента на те, що „у нову еру український народ увійде вільним і сильним, об'єднаним і багатим, а Україна посяде належне їй місце у світі”.

Відзначення річниці Злуки стає ще однією нагодою для об'єднання всього суспільства навколо стрижневої ідеї творення - державності. Ми всі різні, і годі від людей домагатися одномірності, однотипності, однорідності. Це не природно! Але прагнути одностайності у відношенні до Батьківщини – священний обов'язок «всіх і вся».

Роз'єднане, розколоте суспільство не може бути творчим. Покоління безбатченків, покоління безплідних «правнуків поганих» не може бути продуктивним уже по своїй суті. Зневіра, страх, злоба можуть сіяти лише ненависть. Руїни породжують руїни.

Оглядаючи наш колоритний простір суспільних пристрастей, вкотре звично наштовхуєшся на такий тісний, звужений і куций обрій радикалізму. І вкотре дивуєшся - чи ж насправді так можна не бачити виходу?

Виходу, ясніше Божого дня, означеного ідеєю державності.

Ідея державності повинна, просто змушена стати провідною в Україні! Всі інші - похідні від неї.

Негайне визначення такої пріоритетності стане надійним запобіжником будь-яким нападам руйнації.

О6'єднання навколо неї несе в собі акумулюючу силу й творчу напругу мас, готових перебороти всі труднощі, подолати всілякі перепони.

Ця енергія здатна прискорити якісний поступ у розвитку людства.

Ігнорування такого фактора таїть у собі непоправні втрати на шляху суспільного прогресу.

О6'єднання навколо ідеї державності - це практичний патріотизм, непохитна віра у свої спроможності, оберіг духовного статку нації.

Об'єднання навколо ідеї державності - це активне викорінення самозневаги, самозаперечення, самознищення.

Без самоутвердження, таким чином, на цих підмурках, власної сутності України може й не бути.

Хай про це постійно нагадує вікопомний урок першої глави української історії. Київська Русь, європейська сила і слава, процвітаюча могутня держава була занапащена й змарнована дрібними чварами, периферійним амбітним чванством, потугами та зазіханням на лідерство тих, кому не дано бути лідером.

Відродження Вітчизни - це єдність наших душ, воскресіння духовності, культури, мови.

Так сталося, що особлива печать часу і прозора символіка лягає історичною відповідальністю саме на січень. «Живий ланцюг» дев'яностого тільки позірно з'єднав розкрилля територій - Київ зі Львовом. Насправді ж то був зримий зв'язок часів. Пліч-о-пліч стали пам'ять з прийдешнім, традиції з вірою, історія із совістю.

То самі віки взяли за руки дух і ідею!

Передумовою справжнього соборного єднання держави є духовна злука усієї спільноти.

Державницька ідеологія в суспільстві і духовна сила церкви мають стати провідниками цього процесу. Ідея державності здатна виступити рятівною домінантою для подолання й церковного розколу та розбрату.

Невже ж нас і тут не застереже, не навчить, не зупинить євангельська істина істин: “Будь-яке царство, що розділилося само в собі, спустошиться”

Ідея державного соборного самоутвердження, починаючи з давніх часів великокняжої доби, залишалася стрижневою для всіх поколінь українців. Ця невмолима потреба історичної правди і справедливості, жагучий поклик волі рухали віковічну свідомість мільйонів, готових заплатити безмежну ціну за її здійснення.

Звільнивши творчий дух з лещат агресивного, руйнівного гонору, об'єднавши зусилля навколо спільної ідеї розбудови України, наш народ здатен вразити світ своїми здобутками !

День 22 січня 1919 р. назавжди залишиться в історії українського народу як свято Соборності України. Це був один з найпрекрасніших моментів нашої історії. Будемо сподіватися, що далеко не останній.


 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

8373. Великая китайская стена. Архитектурное сооружение 27.5 KB
  Великая китайская стена Эта очень однородная традиционная архитектура повторяется на протяжении веков установлением типов простых прямоугольных зданий невысокого силуэта, построенных в соответствии с канонами пропорций и методов строительства, котор...
8374. Велика Китайська стіна 24.5 KB
  Велика Китайська стіна - символ Китаю, одна із найграндіозніших споруд усіх часів і народів. Стіна починається недалеко від Ляодунської затоки і проходить по горах через Північний Китай і пустелю Гобі, довжина стіни зі сходу на захід - 6700 км....
8375. Первый властелин единого Китая 72 KB
  Первый властелин единого Китая 1. Вопросы для повторения. Определите словесно с помощью корты местоположение Китая. Докажите, что в Китае были все необходимые условия для занятия земледелием? Какие трудности приходилось преодолевать китай...
8376. Книгораспространение в Китае 26.27 KB
  Книгораспространение в Китае Книжное дело в Китае занимает одну из ведущих позиций на рынке информации и является важной статьей центрального и региональных бюджетов, несмотря на определенные изменения конъюнктуры рынка информационных технологий. Ве...
8377. Происхождение и история китайской письменности 73.5 KB
  Происхождение и история китайской письменности Место письменности в истории китайского языка Письменность является выразителем языка. Древние люди письменность и язык ставили на одну доску. Изменение звука речи они ошибочно принимали за изменение пр...
8378. Периодизация истории китайского языка 38 KB
  Периодизация истории китайского языка Количественные и качественные факторы языковых изменений Значение периодизации истории китайского языка заключается в том, что она ставит своей целью ещё более чётко выявить нить исторического развития языка, ещ...
8379. Тайцзи цюань - китайская традиционная гармонизирующая гимнастика 63.5 KB
  Тайцзи цюань - китайская традиционная гармонизирующая гимнастика, позволяющая достичь гармонии между телом, разумом и энергией вселенной. Это эффективное средство лечения болезней, укрепления здоровья, профилактики заболеваний и до...
8380. Типология и поэтика женской прозы: гендерный аспект 89.5 KB
  Типология и поэтика женской прозы: гендерный аспект О гендерном аспекте литературоведения. Фактически под гендерными литературоведческими исследованиями порой понимается изучение женского творчества, произведений женщин-писательниц, особенно, лите...
8381. Политическое и государственное устройство Китая. Собрание статей 157 KB
  Статья 1. Система государственного управления Согласно Конституции КНР в Китае на центральном уровне имеются шесть властных структур: Всекитайское Собрание народных представителей и его Постоянный Комитет, Председатель КНР, Государственный Совет, Це...