41518

Основи групової самоорганізації

Лекция

Менеджмент, консалтинг и предпринимательство

Думка щодо органічності суспільства і людини виражена шведським вченим Еммануїлом Сведенборгом 1688 1772: Існує чітка функціональна подібність між людством народом і окремим індивідом. А теоцентричний представник філософського езотеризму Володимир Олексійович Шмаков 1929 доводив виказану позицію раціональними методами: Вірно виявлена загальна ідея організму однаково застосовна до людини і суспільства але в останньому вона виявляється з більшою силою і багатоманіттям.тому і заперечення того що суспільство є організмом і повне...

Украинкский

2013-10-24

124.5 KB

1 чел.

Тема 8. Основи групової самоорганізації – 2год.

План.

  1.  Причини некомпетентності та методи боротьби з нею.
  2.  Система групової самоорганізації та основні соціальні функції.
  3.  Групова компетентність.

На думку багатьох дослідників сьогодні людство переживає чергову кризу. Вони зазначають, що за покоління стане зрозуміло, чим вона закінчиться розпадом цивілізації чи її трансформацією у нову якість.

Основними чинниками глобальної кризи вчені визначають деінтелектуалізацію суспільства і масову некомпетентність, які проникають в усі сфери життя.

Одним із перших підняв проблему насування тотальної некомпетентності канадо-американський педагог і письменник професор Лоуренс Дж. Пітер (1919—1990). У своїй праці «Принцип Пітера» він писав: «Мене непокоять сумніви. Не можу зрозуміти, хто править світом люди некомпетентні, але чесні, чи розумні хлопці, які роблять із нас дурнів».

На основі аналізу значної кількості фактичного матеріалу в різноманітних сферах життя він дав емпіричне узагальнення, відоме як «принцип Пітера»: «в ієрархії кожний індивідуум має тенденцію підніматися до свого рівня некомпетентності».

Сутність принципу можна пояснити наступним прикладом. Припустимо, у певній компанії, що займається розробкою програмного забезпечення, своїми успіхами виділяються три спеціаліста. Всі вони найкваліфікованіші програмісти, їх професійна компетентність не викликає сумнівів. Назвемо їх умовними іменами Перший, Другий і Третій.

З метою підвищення ефективності діяльності топ-мене-джментом приймається рішення про створення трьох підприємств, які б займалися новими напрямами комп'ютерної справи. Питання щодо очолення цих підприємств навіть не виникає авторитет існуючих трьох працівників достатньо високий. Таким чином кваліфіковані спеціалісти стають бізнесменами, піднявшись на вищий рівень соціальної ієрархії (сприймається як ознака життєвого успіху).

У ході господарювання Другий і Третій успішно освоюють новий рід діяльності, а у Першого починаються проблеми. Раніше все було просто: видавались чіткі завдання, які якісно виконувались. А тепер потрібно постійно виявляти ініціативу та винахідливість, керувати людьми, брати відповідальність за їхню роботу. Відтак, доводиться значно більше працювати, пізніше приходити додому. Як наслідок, виникають непорозуміння з дружиною, погіршується самопочуття, з'являється перевтома. Проте, підприємство Першого:

а) функціонує лише завдяки підтримці головної компанії, що цінує колишні заслуги Першого і прагне допомогти йому пристосуватися до нового роду діяльності;

б) головна компанія не хоче визнати помилки призначення керівником Першого.

На відміну від Першого, Другий і Третій зарекомендували себе ефективними бізнесменами, що поширили свою діяльність на державний рівень. Як наслідок, згодом їх запросили очолити дві великі державні компанії у сфері інформатизації та телекомунікацій.

Таким чином, Другий і Третій дісталися ще вищого рівня соціальної ієрархії: рівня державного управління, на якому виконуються функції відстоювання національних інтересів і національної безпеки.

Третій проявив себе талановитим управлінцем, чесним і непідкупним адміністратором, що мислить державно і має здатність до стратегічного планування. Другий продовжував працювати на державній службі, як директор приватного підприємства. Всі питання він розглядав з точки зору бізнесмена, який прагне отримати максимальний, особистий прибуток і застосовував ті самі методи, що і для управління невеликим колективом. Наслідком такої внутрішньої політики компанії стало нівелювання необхідності стратегічного планування, стрімке зростання показника плинності кадрів, а працівники почали не розуміти вимог з боку керівництва і очікувати «несподіванок» у будь-який момент. Другий продовжував працювати по 12—14 годин на добу і вимагав такої же самовідданості від своїх заступників і начальників відділів. Як наслідок, компанію почало «лихоманити».

На рівні вищого державного керівництва сформувалась думка щодо необхідності переосмислення вітчизняного і світового до свіду та проведення детального аналізу тенденцій розвитку комп'ютерної справи. Постала потреба у випрацюванні наукової концепції та формуванні ідеології розвитку інформаційних та телекомунікаційних технологій. Очолити хід виконання поставлених завдань доручили Третьому одному з кращих державних адміністраторів з великим досвідом практичної роботи. Але у під час виконання дорученої справи Третій виявив некомпетентність: ефективно оперуючи фактичним матеріалом, він не відчував прихованих процесів і тенденцій розвитку. Робота йшла надто повільно (завдяки компетентним людям, які працюють у цій організації), а кінцеві результати не можна було чітко визначити.

Таким чином, кар'єра трьох висококваліфікованих програмістів завершилася так вони стали займатись роботою, яка перевищує їхнє розуміння.

А це і є дія принципу Пітера. Внаслідок сходження щабелями соціальної ієрархії всі три спеціаліста досягли свого рівня некомпетентності:

Перший став некомпетентним бізнесменом (із компетентного програміста);

Другий став некомпетентним державним управлінцем (із компетентного бізнесмена);

Третій став некомпетентним філософом (із компетентного державного управлінця).

Крім того, вони стали менш щасливими і, швидше за все, менш здоровими, адже досягнення людиною свого рівня некомпетентності і виконання невластивої для неї роботи здебільшого супроводжується виникненням у неї цілого ряду хвороб.

Нажаль, нам доводиться погоджуватися із висновками Л.Дж.Пітера, що «некомпетентністьявище всезагальне», і що за такого стану справ «проблему свого виживання людству доведеться вирішувати на рівні тотальної некомпетентності».

1. Причини некомпетентності та методи боротьби з нею

З метою визначення методів боротьби з некомпетентністю варто провести аналіз причин її виникнення.

Аналіз проведених багатьма вченими досліджень дозволив визначити, що засади теорії Л. Дж. Пітера в частині причин масової некомпетентності криються у проблематиці самоорганізації людської спільноти.

Засади самоорганізації людської спільноти представлені у працях багатьох вітчизняних та закордонних вчених.

Український філософ Г.С. Сковорода у творі «Розмова, названа Алфавіт, або буквар миру» (1774) зазначив:

«Перший ґанок і передухіддя, що веде до пагуби, і що  найперша навичка, ніби буквар, що вчить нас бути супостатами Богові, отака:

А. Входити у неспоріднену стать.

Б. Нести посаду, супротивну природі.

В. Вчитися тому, до чого не зроджений.

Г. Дружити з тими, до яких не є народжений».

А також:

«Природа всьому початкова причина і рушійна сила. ...природа наснажує до діла і зміцнює до праці, роблячи її солодкою».

Іншими словами, Г.С. Сковорода унебезпечував суспільство від таких кроків як формування хибних відносин між людьми однієї статі, занять «не своєю» справою, навчанняя справі щодо якої відсутні здібності та товаришування із духовно чужими людьми.

Одна з помилок матеріалістичної концепції щодо формування людської спільноти полягає в ігноруванні факту, що народ є не просто множиною людей, а цілісним біосоціальним організмом, живою колективною істотою вищого рівня світової ієрархії.

Оскільки і людина, і народ є живими системами, що самоор-ганізуються, існують універсальні системні принципи, які описують їхню життєдіяльність.

Подібність між тілом і людською спільнотою проповідував у Першому Посланні до Коринтян Святий Апостол Павло (розділ 12):

«Тому що, як тіло одне, але має багато членів, і всі члени одного тіла, хоч їх і багато, складають одне тіло... Бо всі ми одним Духом хрестилися в одне тіло, юдеї чи греки, раби чи вільні, і всі напоєні одним Духом.

А тіло не з одного члена, але з багатьох. Але Бог розмістив члени, кожного у складі тіла, як Йому було угодно. А якби всі були одним членом, то де було б тіло? Але тепер членів багато, а тіло одне.

Не може око сказати руці: Ти мені непотрібна; або так само голова ногам: Ви мені зайві. Навпаки, члени тіла, котрі видаються найслабкішими, є найнеобхіднішими.

Але Бог звершив тіло, передбачивши більшу турботу про менш досконале, щоб не було поділу в тілі, а всі члени однаково піклувалися один про одного. А тому, чи страждає один член, страждають з ним усі члени; чи прославляється один член, з ним радіють усі члени. І ви тіло Христове, а нарізно члени».

Думка щодо органічності суспільства і людини виражена шведським вченим Еммануїлом Сведенборгом (1688—1772):

«Існує чітка функціональна подібність між людством, народом і окремим індивідом».

Св. Павло і Е. Сведенборг бачили цю істину внутрішнім духовним зором.

А теоцентричний представник філософського езотеризму Володимир Олексійович Шмаков (?—1929) доводив виказану позицію раціональними методами:

«Вірно виявлена загальна ідея організму однаково застосовна до людини і суспільства, але в останньому вона виявляється з більшою силою і багатоманіттям».

«Суспільство у порівнянні з людиною є організмом вищого порядку».

«Елементом суспільного організму має бути визнана окрема людська особистість».

«Суспільство це організм, а тому в ньому можна знайти аналоги всіх процесів, що спостерігаються нами в організмах окремих істот».

Водночас В. О. Шмаков визначав, що індивідуальні і колективні організми «тотожні за внутрішньою ідеєю, але аналогічні за зовнішнім розкриттям, .. .тому і заперечення того, що суспільство є організмом, і повне ототожнення організму суспільства з організмом людини, що супроводжується бажанням знайти у будові суспільства всі органи людського тіла, однаково суперечать істині. Єдино вірне рішення полягає у визнанні тотожності за внутрішньою сутністю, але аналогічності за зовнішніми якостями між організмами людини і суспільства».

Це положення чи не вперше в історії на фундаментальному рівні визначило, що люди, подібно до живих клітин, народжуються для виконання певних соціальних функцій. Але якщо функціональне призначення тієї чи іншої клітини можна визначити порівняно просто за видимими зовнішніми відмінностями, то з функціональне призначення людини визначити значно складніше за духом. І для цієї невидимої сфери потрібні спеціальні методи пізнання.

У свою чергу К .Г. Юнг стверджував: «душа народу є структурою лише дещо складнішою, ніж душа індивіда».

Відтак, можна зробити висновок, що людське суспільство являє собою організм, в якому колена людина народжується для виконання певної групи функцій (хоча іноді може досить якісно виконувати й функції іншої групи).

З цього положення слідує, що для кожної людини існує певна діяльність, яка відповідає її внутрішній природі, та яку людина може робити невимушено, ефективно і радісно.

Це та «споріднена праця» Г. С Сковороди, яка розкриває в людині її божественну природу, приносить їй щастя та спасіння, та робиться легко і радісно. Причому така легкість зовсім не виключає творчих над зусиль, адже «нема радісніше, як жити за натурою».

Споріднена праця робиться з любов'ю, на що звернув увагу і Е. Сведенборг, який доводить, що виконання роботи з любові до неї є ознакою ангельською, а робота лише задля потреби в їжі та одязі ознакою диявольською.

У цьому ракурсі слід звернутися до Традиції. Традиція — це істини чи принципи божетсвеного джерела, що відкриті людству, і, в дійсності, цілий космічний сектор, за допомогою різних образів передачі Знання. Ці принципи застосовувані у різних галузях, таких, як закон, соціальні системи, мистецтво, символізм, науки. Традицію можна охарактеризувати як абсолютну істину і спосіб, метод звертання людини до неї. Останнім часом традицію стали співвідносити з вічною мудрістю, що лежить в основі кожної релігії, що є Софією.

На думку одного з перших фундаментальних критиків сучасного світу, що закликав до інтелектуальної реформації, французького філософа Рене Генона (1886—1951) «традиційною цивілізацією ми називаємо цивілізацію, засновану на принципах у прямому значенні цього слова, тобто таку, в якій духовний порядок домінує над всіма іншими...». При цьому Традиція має рівні інтеграції людини у неї, рівні інтенсивності духовного процесу кожної конкретної людини (екзотеричний — «зовнішній» (загальний), езотеричний — «внутрішній» (потаємний)).

Одвічна мудрість має традиційні форми: Адаптовану Традицію (до певних умов), що має наступність від Примордіальної (Первісної) Традиції, та саму Примордіальну Традицію, що є джерелом людського життя.

Помилка сучасної концепції, згідно з якою людина може обрати будь-яку професію та навіть змінювати її (начеб-то професія є чимось зовнішнім і без жодного реального зв'язку з індивідуальною природою людини) полягає саме у нерозумінні цього принципу.

Згідно Р. Генона «у традиційній концепції, навпаки, кожен має нормально виконувати функцію, до якої він призначений за своєю власною природою, з тими визначеними здібностями, які по суті містить у собі, і він не може виконувати іншу функцію, не створюючи істотного безладу, що мав б наслідки для всієї соціальної організації, частину якої він становить; більше того, якщо такий безлад поширюватиметься, то це спричинить певні наслідки і для самого космічного середовища, оскільки всі речі пов'язані між собою точними співвідношеннями... У традиційній концепції сутнісні якості визначають діяльність істот; у профан-ній концепції, навпаки, ці якості більше не враховуються, а індивіди розглядаються як взаємозамінні і чисто нумеричні «одиниці». Логічно, що ця концепція може привести до здійснення лише «механічної» діяльності, в якій більше немає нічого істинно людського. Саме це ми можемо констатувати в наші дні...».

Як видно, з традиційної концепції слідує, що будь-яка суспільно корисна діяльність є престижною і священною, якщо тільки вона робиться кваліфіковано і з любов'ю, тобто вартість людини визначається не характером виконуваної суспільно корисної роботи, але якістю її виконання. За такого підходу люди, які кваліфіковано роблять свою справу на різних рівнях суспільної ієрархії, насправді є рівними перед суспільством і перед Богом. Це визначав ще Г.С.Сковорода: «Бог подібений до багатого водограю, що наповнює різні посудини, відповідно до їхнього об'єму. Над водограєм напис: «Нерівна всім рівність». Ллються з різних рурок різні струминки у різні посудини. Менша посудина має менше, але тим рівна вона з більшою, що так само повна. Бо що є дурніше, як рівна рівність, яку дурні у світ ввести марно хочуть? Яке бо дурне те, що супротивне блаженній природі?..».

Аналізуючи погляди традиційної концепції, можна сформулювати наступні чотири твердження:

  1.  Людина має піднятися на рівень, що відповідає її природі, та на якому вона може займатися діяльністю, яку може робити з любов'ю, і яка дається їй порівняно легко і невимушено,саме така праця забезпечує людині самореалізацію та приносить щастя.
  2.  Істинний соціальний статус людини залежить не від її місця у формальній ієрархії, а від того, як добре вона виконує свою соціальну функцію.
  3.  Найкращих успіхів людина може досягнути лише у тій діяльності, яка відповідає її природі та функціональному призначенню у соціальному організмі.
  4.  Людина має прагнути не вершин соціальної ієрархії, а вершин майстерності у тій суспільно-корисній справі, до якої вона природжена.

Відтак, для зупинення розвитку дії принципа Пітера у масову свідомість повинні увійти визначені положення.

Вказані положення мають забезпечити самоочищення організаційних структур від некомпетентністі.

Ще Л. Дж. Пітера визначив, що в основі системи, яка спонукає індивіда підніматися на свій рівень некомпетентності, знаходяться певні чітко окреслені світоглядні настанови, що панують у масовій свідомості. Проблема ж полягає у тому, що на мікрорівні, коли працівникові доручають виконати роботу, якій він не можете по-справжньому дати раду, то саме цей вид діяльності і стає його постійним заняттям. Виконуючи доручену роботу, основні функціональні обов'язки відходять на другий план, що, як наслідок, призводить колег до розпачу і підриває ефективність всієї організації.

Приклади цього відомі з практики. Так, якщо працівник здатний виконувати роботу ефективно і без напруження, то майже кожен зазначить, що на цій роботі він не можете себе повністю реалізувати і тому має піднятися вище.

Л. Дж. Пітер визначав, що більшість як менеджерів з персоналу, так і безпосередніх керівників звертають увагу на професійний досвід та компетентність кандидата на вищу посаду. Так, «кожний адміністратор серед моїх співрозмовників погоджувався, що компетентність повинна винагороджуватися вищою посадою, а некомпетентність слід розглядати як перешкоду до просування по службі. Проте ніхто не виявив видимого розуміння того, що в системі, де компетентність є підставою, а некомпетентність перешкодою для просування, кожний окремий працівник зупиняється врешті-решт на рівні своєї некомпетентності».

У цьому контексті наведемо погляди, які сьогодні панують у масовій свідомості, щодо людини та її працю:

  1.  Людині, яка легко й із задоволенням виконує свою роботу на певному рівні, доцільно піднятися на вищий рівень, щоб вона працювала з більшим напруженням і повніше себе реалізовувала.
  2.  Чим вище знаходиться людина у соціальній ієрархії, тим успішніше її життя, тим більшої пошани вона заслуговує, тим вищий її соціальний статус та авторитет, та врешті-решт тим вона щасливіша.
  3.  За наявності певних здібностей і відповідної підготовки будь-яка людина може успішно займатися будь-якою діяльністю.
  4.  Прагнення кожної людини піднятися на вершину соціальної ієрархіїсправа природна і корисна для процвітання суспільства.

Сформульовані положення належать до світоглядних основ сучасної заматеріалізованої цивілізації, але є хибними. Адже, на-жаль, саме вони фактично запускають у людській спільноті у дію руйнівний механізм тотальної некомпетентності на всіх рівнях суспільної свідомості.

Л. Дж. Пітер запропонував такий метод боротьби з тотальною некомпетентністю це усвідомлення людиною власного рівня некомпетентності та відмова від просування нагору.

У свою чергу, з точки зору реальних життєвих ситуацій, компетентністю він визнав «володіння здібностями та вміння виконувати певну функцію».

Сучасні ж управлінські моделі будуються на основі принципів результативної дії. Тобто, коли моніторинг праці персоналу для менеджерів не є пріоритетним, а головними для них виступають кінцеві результати діяльності. Виправдання обраних методів також оцінюється за кінцевим результатом.

Така позиція має історичну основу: «За плодами їхніми пізнаєте їх» (Євангелія від Матвія (розділ 7), — тобто йдеться про кінцеві результати. А також наукове підґрунтя використання методу експертних оцінок із застосуванням системи об'єктивних критеріїв.

Придатність людини до виконання тієї чи іншої соціальної функції (відповідної діяльності) можна визначити, застосувавши таку методику:

  1.  Визначити соціальні функції та їх основні види.
  2.  Виявити соціальні групи, здатні до виконання визначених функцій;
  3.  Розробити методи ідентифікації (оцінки) і добору людини певної соціальної групи для виконання соціальної функції.

Відтак, йдеться вже не про знаходження чіткої відповідності людини і конкретної професії, а про вид діяльності в соціальному організмі, що охоплює цілий спектр професій і, водночас, є складовою частиною кожної професії.

Запропоновані методи дозволять якнайкращим чином мінімізувати вплив некомпетентності на масову свідомість.

2. Система групової самоорганізації та основні соціальні функції

Сьогодні виділяються п'ять основних соціальних функцій:

  1.  світопізнавальна;
  2.  владно-адміністративна;
  3.  господарююча;
  4.  управлінська;
  5.  виконавча.

За цими функціями можлива самоорганізація спільноти людей в упорядковану систему будь-якого рівня. Цьому є підтвердженням сучасні організації — від натовпу їх відрізняє наявність функціонального розподілу. Тобто в організації хтось має пізнавати творення світу та його закони, хтось — адмініструвати, хтось — хазяйнувати, хтось — управляти, а хтось — працювати.

Для якісного виконання цих основних соціальних функцій потрібно правильно підібрати людей, які є компетентними щодо їх виконання, тобто володіють відповідними властивостями та кваліфікацією. Кожна з основних соціальних груп має власну колективну психологію та незмінну константусоціотип..

Процес групової самоорганізації починається з усвідомлення потреби у такій самоорганізації особами, які за своєю природою належать до «людей знань», тобто діють компетентно у сфері знань і духа, загальних природних та етичних принципів, розуміють місце системи «нація» у надсистемі «людствоприродаБог» та діють заради загального блага. Усвідомлюючи себе, своє призначення і свою відповідальність, вони починають шукати собі подібних і об'єднуватися з ними. Перший етап суспільної самоорганізації завершується формуванням цієї групи.

Другий етап полягає у цілеспрямованій роботі сформованої групи задля масового усвідомлення членами спільноти свого призначення і потреби самовизначення до однієї з функціональних груп. З цією метою групою випрацьовується ідеологія.

На третьому етапі відбувається самоорганізація всіх соціальних груп, на якому особливу активність виявляють «люди влади», оскільки вони першими сприймають ідеї «людей знань», є компетентними у питаннях практичної організаційної роботи та схильні працювати задля забезпечення інтересів усієї спільноти.

Процес структуризації біосоціального організму на функціональні підсистеми набуває стійкого характеру тоді, коли виникають «чисті групи»— групи, які складаються з осіб, компетентних у виконанні відповідної соціальної функції .

Ще Р. Генон визначав: «(чиста група)... є виразом глибинної індивідуальної природи людини зі всією сукупністю особливих схильностей, що злиті з цією природою і визначають кожного до виконання тих чи інших обов'язків. Але як тільки виконання цих обов'язків перестає підпорядковуватися суворо визначеним правилам (обґрунтованих природою людини), обов'язковим наслідком цього виявляється такий стан, коли кожний змушений робити лише ту роботу, яку йому вдалося одержати, навіть у тому випадку, коли людина не відчуває до неї жодної зацікавленості і не має жодної внутрішньої кваліфікації для її виконання».

Властивістю «чистої групи» є здатність знаходити та приєднувати до себе «своїх» і відштовхувати від себе «чужих» тих, хто не володіє відповідними особистими якостями. Завдяки цьому «чиста група» має здатність до самоочищення, що дозволяє їй протистояти деградації, яка завжди загрожує будь-якій живій системі. Така живучість «чистої групи» обумовлена тим, що її члени здатні компетентно оцінювати як один одного, так і потенційних кандидатів у групу. Іншою властивістю «чистої групи» є високий ступінь взаємопроникнення.

У «чистій групі» закладена потужна ідея соціальної честі. У традиційній термінології «чиста група» розглядається як відкрита динамічна підсистема національного організму, яка здатна  до самоорганізації, яка у суспільстві виконує певну соціальну функцію і складається з осіб— вільних громадян, які мають для цього відповідні здібності та кваліфікацію, люблять цю діяльність і добровільно несуть за неї індивідуальну та групову відповідальність.

«Чиста група» може ефективно діяти лише тоді, коли вона є відкритою для людей з відповідними здібностями. Відкритість є обов'язковою умовою життя систем, що самоорганізуються: щойно «чиста група» замикається, вона відразу ж починає деградувати і прямує до самознищення.

При самоорганізації головним є самопізнання людиною власної природи і самовизначення, готовність взяти на себе обов'язки і відповідальність за виконання обраної діяльності. Але при самовизначенні не завжди вдається уникнути помилок, часто для цього потрібно мати погляд «з боку».

Саме тому добір у «чисту групу» здійснюється її членами за допомогою системи об'єктивних критеріїв на основі експертних оцінок. Відтак, у першу чергу оцінюванню підлягають реальні справи людини, «плоди» її діяльності (за якими судять про саму людину). Фактично кандидат у «чисту групу» проходить випробовування, а сутність будь-якого випробовування це криза і спостереження. З цього випливає парадоксальний висновок: у кризовий період, коли суспільство знаходиться у напівзруйнова-ному і хаотичному стані, виникають сприятливі умови для самоорганізації, тому що саме у цей час яскраво виявляється істинна природа людини і, відтак, зникає потреба у додаткових штучних випробовуваннях на «групову чистоту».

Головні причини ефективності суспільства, організованого з урахуванням даного підходу, полягають у наступному.

По-перше, такому суспільству органічно властива орієнтація на виявлення людських талантів та здібностей і їх найповнішу реалізацію.

По-друге, світогляд такого суспільства не сприяє породженню штучних потреб і продукуванню непотрібних речей, оскільки не вважає за самоціль накопичення багатства, здобуття влади, входження у «вище суспільство» тощо.

По-третє, у такому суспільстві людина ніколи не буде самотньою, оскільки у своїй групі вона завжди знайде розуміння і підтримку.

По-четверте, у такому суспільстві робота, як правило, виконується компетентними людьми, які люблять цю роботу, оскільки вона є продовженням їхньої особистості.

У цьому контексті варто зауважити, що будь-яку корисну роботу здатні виконувати лише компетентні люди, всі інші лише марно витрачають ресурси організації.

У суспільстві, в якому започатковані процеси самоорганізації «чистих груп», замість принципу Пітера починає діяти протилежний принцип: «в ієрархії суспільства самоорганізованих «чистих груп» кожний індивідуум має тенденцію досягати свого рівня компетентності».

З точки зору ефективного управління це пояснюється так людина може знайти роботу, яку вона робитиме компетентно. З цього виходить, що людська спільнота має величезний внутрішній потенціал, для реалізації якого потрібна лише правильна політика у сфері виховання і соціальної організації.

Якщо розглянути дане положення на прикладі, наведеному на початку розліду (щодо талановитих молодих людей Першого, Другого і Третього, які досягли «життєвого успіху», тобто піднялися на свій рівень некомпетентності), то з урахуванням проведених досліджень можна встановити наступне. їхні таланти загубило те, що у суспільстві, в якому вони функціонували, нікого не цікавили їх вроджені схильності, натомість всіляко заохочувалось сліпе дряпання нагору соціальними сходами би.

В органічному, чистогруповому суспільстві сценарій розвитку був наступний. Наприклад, після стажування на фірмі подібного профілю, Першому порекомендували б не поспішати з підвищенням. Але навіть він прийняв пропозицію щодо підвищення, то після виявлення некомпетентності на новій роботі міг би спокійно повернутись на попереднє місце, і його престиж не постраждав би. Те саме стосується кар'єри Другого і Третього вони б зупинилися там, де їм працюється невимушено й із задоволенням, де вони добре почуваються.

Відтак, в самооганізованому чистогруповому суспільстві кожна людина зобов 'язана шукати своє покликання, а її «життєвий успіх» визнається тоді, коли вона знаходить споріднену працю, незалежно від її місця в ієрархії суспільного організму.

3. ГРУПОВА КОМПЕТЕНТНІСТЬ

Як слідує з вищевикладеного, внаслідок тотальної некомпетентності системи, в яких діє принцип Пітера, мали б розпастися. Але їх функціонування забезпечується додатковими, як правило, тіньовими механізмами (протекція, корупція, клановість), які заважають просуванню компетентних людей на їх рівень некомпетентності. Відтак все це деморалізує суспільство і руйнує його соціальну тканину, оскільки згадані тіньові механізми, орієнтовані не на забезпечення дотримання інтересів всього суспільства, а на незаконне задоволення особистих і групових інтересів.

У свій час відомий англійський публіцист, письменник, історик, філософ, автор концепції «культа героїв» Томас Карлайл (1795—1881) зазначав: «Я не вірю в колективну мудрість невігласів» і «Ніхто не знає, як вчинить Натовп, тим більше — він самий». Найважливіші рішення, які потребують найвищої компетентності, ухвалюються людьми здебільшого цілком некомпетентними. Адже більшість у своїй масі складається з людей некомпетентних, у той час як люди, які будують свою думку на справді глибокому знанні предмету, завжди виявляються в меншості.

Висловити власну думку щодо того чи іншого питання часто просять людей, які раніше ним не займались і не будуть займатися. Навіть якщо керівництво складається з компетентних людей, то кандидатами на заміщення посад висуваються не справжні спеціалісти, а здатні «підігравати» діючому керівництву, навіть за рахунок нівелювання раціональних думок і прийняття некомпетентних рішень. Особливо гостро це питання постає при обранні певних кандидатур на виборні посади. Л. Дж. Пітер визначив, що структури «неминуче переповнені некомпетентними людьми, які не можуть виконувати доручену їм роботу, не можуть бути просунутими по службі, але й не можуть бути звільненими». У результаті складається ситуація, неприпустима з погляду і здорового глузду, і моралі: відповідальність перекладається на некомпетентних у своїй масі людей, яким до того ж навіюється ілюзія, що саме вони здійснюють управління. Таким чином, компетентні фахівці стають некомпетентними директорами, бізнесменами чи державними діячами.

Якщо ж розглядати суспільство як колективний організм, функціонально подібний до організму людини, то неефективність стає ще очевиднішою. У людини рішення, що стосуються поведінки організму в цілому, приймаються головою. У людському суспільстві, без встановлення чіткої мети, визначити, хто володіє якостями «голови» дуже складно. Сучасне суспільство не дуже переймається окресленою проблемою, — воно втрачає здатність до глибокого мислення й якісних оцінок, намагаючись компенсувати її пошуком найпростіших рішень і кількісними методами, — що засвідчує факт «зіпсованості» масової свідомості.

Дане положення також підтверджується думкою Л. Дж. Пітера, що «...американець обожнює долар. Він почуває себе незатишно, зіткнувшись із чимось, чого не можна порахувати, тому що не дуже володіє іншими способами вимірювань. Він не в змозі ані визначити, ані оцінити якість. Тому його доля —кількість».

У рамках сучасної парадигми вирішення проблеми масової некомпетентності неможливе, оскільки в її основу закладені помилкові погляди на людину і суспільство, а саме питання якісного добору у «чисту групу» виходить за рамки досліджень, окреслених цією ж парадигмою. Такого роду проблеми вирішує органічне суспільство, що через осягнення людиною своєї природи, знаходження спорідненої праці і свого діапазону компетентності, і формує реальну чистогрупову самоорганізацію.

На думку Г. Сковороди, «Бог є скрізь і щастя в усякому стані, коли входимо у нього з Богом. Треба тільки пізнати себе, куди хто народжений». У цьому контексті міститься підтвердження, що «чиста група» виконує певну соціальну функцію. У «чистій групі» усвідомлюються значення та зобов'язання цієї функції та наголошується на якісних показниках — людських здібностях та кваліфікації, тобто на компетентності. Тому для суспільного устрою «чиста група» є ідеалом якості, зразком для наслідування й організуючим ядром.

Належність людини до певної «чистої групи» визначає її діапазон гарантованої компетентності. Так, спеціаліст якнайкраще орієнтується у своїй професії, бізнесмен найкомпетентніший у сфері бізнесу, урядовець у питаннях державної органзації, філософ у взаємодії суспільства з Духом.

Чистогрупова система запроваджує чітку відповідність між правами й обов'язками. При цьому права обмежуються: якщо людина не може чи не хоче виконувати певні обов'язки, то вона не повинна претендувати на відповідні права (і не розраховувати на протекцію чи підкуп). Якщо ж людина виконує свої чистогру-пові обов'язки її права ніким не обмежуватимуться. Тобто, наприклад, бізнесом матиме право займатися той, хто виконуватиме обов'язки, визначені законодавством щодо підприємницької дільності та діловою етикою.

В органічному суспільстві досягається рівновага між інтересами особистості й інтересами суспільства. Для виконання своєї соціальної функції кожна «чиста група» зацікавлена в яскравих творчих особистостях, причому особистостях вільних, адже свобода є обов'язковою умовою творчої і продуктивної праці. Тому, з одного боку, «чиста група» захищає природні інтереси своїх членів і підтримує їх у досконалому виконанні їхньої природовідповідної діяльності. З іншого боку, «чисті групи» є природними структурами, які становлять основу суспільного організму і, за самим визначенням, працюють на інтереси всієї спільноти.

Таким чином, «чисті групи» виступають посередниками між людьми і суспільством. А це забезпечує групову компетенцію у рамках творення суспільства соціальної гармонії.

Резюме

Кожна людина не може бути «ідеальною». З позиції сучасного менеджменту ця фраза звучить так: «Кожна людина не може бути компетентною в усіх, без виключення, питаннях».

Тобто, якщо менеджер вважає, що у його команді будь-який працівник може безпроблемно замінити іншого, він помиляється. Всі люди різні, і, відповідно, мають виконувати різні функції. При професійно організованій командній роботі потрібний працівник виконує потрібні функції, які саме йому найбільше притаманні. Ефект від такої організації є максимальним.

Гіпотезу щодо «некомпетентності» та аналіз її причин першим зробив професор Л. Дж. Пітер, яка в подальшому знайшла своє втілення у теорії «всезагальної некомпетентності». Питання некомпетентності у своїх роботах висвітлювали Г. Сковорода, Е. Сведенборг, В. Шмаков та інші, що спричинило виникнення традиційної концепції.

Для вирішення питання некомпетентності існують методи боротьби з нею, основу якої становлять біблійні тези та класичні праксеологічні підходи, в рамках основних соціальних функцій і «чистих груп».

Як результат, кожна людина досягає свого рівня компетентності. Іншими словами, рівень компетентності у кожної людини свій. Або: рівень компетентності однієї людини може бути рівнем некомпетентності іншої.

Праксеологічний сенс даної теорії такий: кожна людина має займатися справою, яка притаманна саме їй. Лише за цієї умови вона досягне життєвого успіху. Особистий успіх окремої людини дасть змогу досягти рівноваги її інтересів та інтересів суспільства, нації.

Основні поняття

Принцип Пітера, Рівень некомпетентності, Рівень компетентності, Масова {тотальна) некомпетентність, Людська спільнота, суспільство, Споріднена праця, Традиційна концепція

Методи боротьби з некомпетентністю, Соціальні функції, «Чисті групи», Діапазон гарантованої компетентності, .Суспільство органічної рівноваги

Питання

  1.  Визначте поняття «Принцип Пітера». Охарактеризуйте його основні положення.
  2.  Охарактеризуйте поняття некомпетентності.
  3.  Які існують світоглядні причини масової (тотальної) некомпетентності? Назвіть їх та викажіть своє бачення.
  4.  Яка теорія лежить в основі традиційних поглядів на людську спільноту? Поєднайте її з органічною школою соціології.
  5.  У чому полягає сутність «спорідненої праці» Г. Сковороди?
  6.  У чому полягає сутність «традиційної концепції»?
  7.  Що є компетентністю? Які існують методи боротьби з некомпетентністю?
  8.  Визначте основні соціальні функції.
  9.  У чому полягає сутність групової самоорганізації? Визначте причини її ефективності.

  1.  Визначте шляхи досягнення людиною рівня своєї компетентності. Які чинники заважають людині досягти його?
  2.  Охарактеризуйте поняття «діапазон гарантованої компетентності».
  3.  Наведіть ваше бачення суспільства соціальної гармонії.


 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

42310. ОПРЕДЕЛЕНИЕ ОПТИЧЕСКИХ ХАРАКТЕРИСТИК ОКРАШЕННЫХ РАСТВОРОВ И РАССЕИВАЮЩИХ СРЕД 995.5 KB
  Изучение особенностей прохождения света через оптически однородные и неоднородные среды. КРАТКИЕ ТЕОРЕТИЧЕСКИЕ СВЕДЕНИЯ При прохождении света через среды и через растворы в частности происходит уменьшение его интенсивности вследствие взаимодействия световой волны с частицами вещества. Такое ослабление света называется экстинкцией. Экстинция обусловлена двумя причинами: поглощением и рассеянием света.
42311. ОПРЕДЕЛЕНИЕ КОНЦЕНТРАЦИИ РАСТВОРОВ С ПОМОЩЬЮ КРУГОВОГО ПОЛЯРИМЕТРА 301 KB
  Исследование процесса поляризации света при прохождении его через растворы определение концентрации оптически активного раствора по величине угла поворота плоскости поляризации. Если колебания светового вектора происходят только в одной проходящей через луч плоскости свет называется плоско или линейно поляризованным. Это приборы которые свободно пропускают колебания параллельные плоскости поляризатора и полностью или частично задерживают колебания перпендикулярные его плоскости. Поляризатор частично...
42312. ОПРЕДЕЛЕНИЕ КАЧЕСТВА ОБРАБОТКИ ПОВЕРХНОСТИ С ПОМОЩЬЮ МИКРОИНТЕРФЕРОМЕТРА 672.5 KB
  Теория и опыт неопровержимо свидетельствуют что свет представляет собой электромагнитные волны диапазона 040106 – 076106 метров. Электромагнитные волны – поперечные характеризуются колебанием двух векторов: напряженности электрического поля и магнитной индукции . Колебания электрической и магнитной составляющих поля световой волны происходят в одинаковых фазах во взаимно перпендикулярных плоскостях. Как показывает исследование векторы и единичный вектор направления вдоль которого происходит распространение волны образуют...
42313. ОПРЕДЕЛЕНИЕ ГРАНИЦ СПЕКТРА БЕЛОГО СВЕТА С ПОМОЩЬЮ ДИФРАКЦИОННОЙ РЕШЕТКИ 1.49 MB
  Волновая поверхность падающей волны плоскость щели и экран параллельны друг другу. Поскольку щель бесконечна картина наблюдаемая в любой плоскости перпендикулярной к щели будет одинакова. Разобьем открытую часть волновой поверхности на параллельные краям щели элементарные зоны ширины . Ее можно найти проинтегрировав по всей ширине щели : .
42314. ИЗУЧЕНИЕ ДИСПЕРСИИ СВЕТА 735.5 KB
  Наблюдение дисперсии света определение зависимости показателя преломления от длины волны светового излучения для конкретного вещества. КРАТКИЕ ТЕОРЕТИЧЕСКИЕ СВЕДЕНИЯ Одним из наиболее давно известных человеку оптических эффектов является преломление света заключающееся в том что при переходе через границу двух сред луч света скачком меняет свое направление как бы претерпевает излом. Преломление света характеризуется относительным показателем преломления.
42315. ИССЛЕДОВАНИЕ РЕЗОНАНСНЫХ ЯВЛЕНИЙ В ЭЛЕКТРИЧЕСКИХ ЦЕПЯХ 735.5 KB
  Падение напряжения на конденсаторе . Для тока в катушке имеем: сдвиг фаз между током в контуре и напряжением на конденсаторе составляет π 2 ток опережает по фазе напряжения на конденсаторе на π 2 рис. Для напряжения закон изменения имеет вид: При колебаниях происходит периодический переход электрической энергии конденсатора в магнитную энергию катушки . Для определения напряжения на конденсаторе разделим 1 на С имеем Чтобы найти закон изменения силы тока продифференцируем 1 по времени: Обозначим...
42316. ОСНОВЫ ЦИФРОВОЙ ТЕХНИКИ 2.89 MB
  Заготовки отчетов должны содержать цель работы далее по каждому пункту задания: функции реализуемые цифровым устройством представленные в аналитической или и табличной форме их преобразования поясняющие процесс проектирования; схему спроектированного узла или устройства; в случаях оговоренных в описании временные диаграммы поясняющие работу цифрового устройства; таблицы для записи результатов экспериментов; Исследуемые цифровые узлы и устройства собираются на одном и том же закрепленном за бригадой универсальном...
42317. ДОСЛIДЖЕННЯ РЕЖИМIВ РОБОТИ ГРАФОПОБУДУВАЧА 31.5 KB
  Ознайомитися з принципом дї та системою команд графопобудувача HPGLдод. Дослiдити роботу графопобудувача в режимі емуляції. Принципи дiї та основнi команди графопобудувача.
42318. Использование шаблонов при создании презентаций 191 KB
  На панели задач щелкните на кнопке Пуск Strt. В стартовом диалоговом окне щелкните на кнопке выбора Шаблон презентации Templte и затем на кнопке ОК. Примечание: Если вы продолжаете сеанс работы после предыдущего урока щелкните на меню Файл File и затем на команде Создать New. Щелкните на вкладке Дизайны презентаций Presenttion Designs.