4233

Економіка будівельної сфери. Курс лекцій

Конспект

Экономическая теория и математическое моделирование

Тема №1. Вступ. Предмет і завдання. Зміст і роль курсу Економіка будівництва План. 1. Поняття економіка. 2. Предмет і завдання курсу. 3. Зміст і роль курсу. Поняття економіка вперше ввів великий мислитель Стародавньої Греції Аристотель (384 – 3...

Украинкский

2012-11-15

446.5 KB

129 чел.

Тема №1. Вступ. Предмет і завдання. Зміст і роль курсу Економіка будівництва

План. 1. Поняття економіка.

2. Предмет і завдання курсу.

3. Зміст і роль курсу.

Поняття економіка вперше ввів великий мислитель Стародавньої Греції Аристотель (384 – 322рр. до н. е.). Воно походить від грецького “ойкос” – дім, домашнє господарство, „намос” – вчення, закон. Під цим поняттям вчений розумів мистецтво ведення домашнього господарства.

У сучасному розумінні слово “економіка” має такі основні значення:

– сукупність виробничих відносин суспільства, його економічний базис;

– як народне господарство країни;

– як наукова дисципліна, економічна теорія.

„Економіка будівництва” в умовах ринкових відносин вивчає господарство і господарську діяльність підприємств будівельної галузі.

Предметом дисципліни є вивчення теорії і практики господарювання на рівні підприємства будівельної галузі, забезпечення раціонального використання виробничих ресурсів.

Завдання курсу – вивчення питань економічної діяльності підприємства будівельної галузі, а саме – ефективного використання обмежених виробничих ресурсів і управління ними в умовах виробничої діяльності конкретного підприємства будівельної галузі – з метою досягнення прибутку.

Зміст курсу охоплює весь відтворювальний цикл у будівельній організації: формування всіх видів ресурсів, їхнє використання, виробництво та реалізацію будівельної продукції; обгрунтування  потреби будівельної організації в основних і обігових фондах, трудових ресурсах; вартісній оцінці ефективності виробництва.

Об`єкт вивчення – окреме підприємство.

Вивчення курсу тісно пов`язане з вивченням технічних дисциплін, що дозволить краще уявити складну та багатогранну діяльність підприємств будівельної галузі.

Глибоке вивчення курсу „Єкономіка будівництва” має велике значення для формування спеціаліста взагалі, без знань економіки не можна зрозуміти сутності соціально – економічного розвитку, мети і шляхів забезпечення зростання ефективної діяльності підприємства.

Контрольні питання:

1). Що розуміють під поняттям «економіка».

2). Які предмет і завдання курсу «Економіка будівництва».

Тема №2. Підприємство будівельної галузі –

як основний суб`єкт господарювання

План. 1. Сутність підприємства, його основні риси, завдання.

          2. Правові основи функціонування підприємств будівельної

              галузі.

          3. Типи підприємств будівельної галузі.

          4. Створення та юридичне оформлення нового підприємства

              будівельної галузі, статут підприємства, колективний договір.

Будівельна організація – це відособлена виробнича – господарська одиниця, основою якої є професійно організований трудовий колектив, здатний за допомогою наявних у її розпорядженні засобів виробництва виготовити будівельну продукцію у вигляді будівель, споруд, будівельних робіт і послуг відповідного призначення, профілю та типу.

Це самостійний суб`єкт матеріального виробництва і ринку, що має права юридичної особи.

Згідно Закону України „Про підприємства України” (Ст. 1) підприємство – „це самостійний господарюючий суб`єкт, який має права юридичної особи та здійснює виробничу, науково – дослідну і комерційну діяльність з метою одержання відповідного прибутку”.

Сучасна будівельна організація має всі основні риси підприємства, а саме:

– організаційна єдність;

– майнова відповідальність;

– вступає в господарські відносини від власного імені (найменування), має

  самостійний баланс, розрахунковий та інші рахунки в банках, круглу

  печатку, дозвіл на виробництво будівельно – монтажних робіт і

  реалізацію своєї продукції;

– оперативно господарська й економічна самостійність.

За своєю суттю будівельна організація відповідає поняттю „будівельне підприємство”.

Таким чином, будівельне підприємство на сьогодні, як і будь – яке підприємство, самостійно формує свої цілі й завдання, розробляє стратегію і тактику свого розвитку, вишукує необхідні фінансові кошти, формує трудовий колектив, купує засоби і предмети праці, вирішує безліч організаційних питань.

Основні законодавчі акти, які регулюють діяльність підприємств в Україні:

– Закон України „Про властність”;

– Закон України „Про підприємництво”;

– Закон України „Про підприємства в Україні”;

– Закон України „Про господарські товариства”;

– Закон України „Про оподаткування прибутку підприємств”;

– Закон України „Про приватизацію майна державних підприємств”;

  та інші.

Типи підприємств:

Ι) по меті та характеру діяльності:

– комерційні;

– некомерційні;

ΙΙ) по формі власності:

– приватні (індивідуальні, сімейні, приватні);

– колективні;

– державні;

– муніципальні;

– спільні;

– іноземних громадян та організацій;

ΙΙΙ) по правовому статусу і формі гоподарювання:

– одноосібні приватні;

– кооперативні;

– орендні;

– господарські (товариство з повною відповідальністю,

  товариство з обмеженою відповідальністю, командитне

  товариство, акціонерні товариства відкритого і закритого типу);

ΙV) за чисельністю працюючих:

– малі (у промисловості і будівництві до 200 чол.), середні,

  великі.

Форми об`єднання:

– асоціація;

– корпорація;

– консорціум;

– концерн;

– холдинг.

Будівельні підприємства утворюються і реєструються у відповідності з „Положенням про державну реєстрацію суб`єктів підприємницької діяльності”, реорганізація і ліквідація здійснюється згідно Закону України „Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом”.

Діяльність підприємства також регулюється його статутом та колективним договором.

Статут підприємства – це зібрання обов`язкових правил, що регулюють його взаємовідносини з іншими суб`єктами господарювання, а також індивідуальну діяльність. У ньому зазначається точна назва підприємства, його місцезнаходження, форма власності, вид діяльності, місце функціонування, основні цілі, органи управління, порядок реорганізації та ліквідації та інше.

Колективний договір – це угода між трудовим колективом в особі профспілки та адміністрацією або власником, яка щорічно переглядається і регулює їх виробничі, економічні і трудові відносини.

Контрольні питання:

1). Поняття підприємства, його ознаки.

2). Основні законодавчі акти та інші документи, що регулюють

     діяльність підприємства в Україні.

3). Які основні типи підприємств будівельної галузі функціонують в

     умовах ринку ?

4). Розкрийте сутність акціонерної форми господарювання ?

5). Яка різниця між відкритим та закритим акціонерним товариством ?

6). Які підприємства відносяться до малих ?

7). Створення та юридичне оформлення нового підприємства

    будівельної галузі.

Тема №3. Організація управління капітальним

будівництвом в Україні

План. 1. Поняття та організаційно – технологічна структура системи

              капітального будівництва.

          2. Структура будівельної галузі.

          3. Схема державного управління будівельною галузю.

          4. Міжгалузеві зв`язки.

          5. Головні форми відтворення основних фондів для народного

              господарства.

          6. Замовник, підрядник, проектувальник.

          7. Нові організаційні форми управління в будівництві.

Капітальне будівництво – це функціональна  система матеріального виробництва, у якій капітальні вкладення перетворюються в основні фонди у вигляді готових до експлуатації будинків і споруд. У сукупності з машинобудуванням капітальне будівництво складає матеріальну основу інвестиційно-виробничого потенціалу суспільства і його інфраструктури на сучасному науково-технічному рівні.

У загальному вигляді організаційно – технологічна структура системи капітального виробництва відображена на рис. 1.

  

Структура будівельної галузі та будівельного комплексу відображена на рис. 2.

Характерні особливості будівництва, які відрізняють його від інших галузей і диктують необхідність специфічних форм організації й управління будівельним виробництвом

– неповторність об`єктів будівництва;

– стаціонарний характер будівельної продукції;

– різноманітність учасників будівельного процесу;

– відносна повільність обороту капіталу в будівництві;

– більш високий ступінь ризику порівняно з іншими галузями.

Схема міжгалузевих зв`язків будівельної галузі відображена на рис. 3.

До нового будівництва (новобудови) належить будівництво підприємства (черги), будівлі, споруди на нових земельних ділянках (майданчиках) за первісним проектом, затвердженим у встановленому порядку. Воно вважається новобудовою до завершення будівництва та введення в дію на певну проектну потужність.

До розширення діючих підприємств належить будівництво другої та наступної черг будівництва; додаткових виробничих комплексів і виробництв на підприємстві; додаткових нових допоміжних та обслуговуючих виробництв на території діючого підприємства; збільшення пропускної спроможності діючих допоміжних та обслуговуючих виробництв, господарств і комунікацій на території діючого підприємства або на майданчиках, що прилягають до неї.

Реконструкція діючих підприємств – це оновлення основних фондів на новій технічній базі.

Технічне переобладнання – це здійснення відповідно до планів технічного розвитку виробництва на діючому підприємстві (без розширення наявних виробничих площ) заходів щодо підвищення сучасних вимог технічного рівня окремих дільниць виробництва шляхом впровадження нової техніки та технології, механізації та автоматизації виробничих процесів.

Замовник – це суб`єкт інвестиційної діяльності, юридична або фізична особа, яка має фінансові кошти і за вимогою підрядника надала поручительство про свою платоспроможність.

Великі підрядні будівельні організації спеціалізуються на генеральних підрядах. Вони виконують роботи, які можуть бути і не пов`язані безпосередньо з будівельним виробництвом (посередництво). На нижчому рівні того ж самого ринку підрядників функціонують дрібніші підрядники, які спеціалізуються на будівництві визначених видів об`єктів, наприклад житлових будинків і зовнішніх комунікацій, здатні самостійно виконувати роботи щодо управління проектом і частину будівельних робіт на майданчику.

Під час будівництва одного об`єкта на будівельному майданчику взаємодіють субпідрядчики, що виграли торги. При цьому кожен із них діє як економічний об`єкт і керує певними роботами на майданчику.

Проектування у будівництві здійснюється різними проектно – дослідними організаціями та фірмами, які називаються проектувальниками.

Організаційна форма управління є формою організації взаємодії та взаємовідносин між усіма учасниками інвестиційного процесу будівництва, включаючи стадії фінансування, проектування та будівництва.

На рис. 5 наведено принципові схеми різних організаційних форм управління будівництвом у сучасних умовах.

Рис. 4. Організаційні форми управління будівництвом

           у сучасних умовах

                                                                                                

Традиційна система                                       Організаційна форма типу

       генпідрядних відносин                                       «замовник – підрядник»

Система під ключ. Перша                                Система під ключ. Друга

       модифікація: «проектування –                      модифікація: «проектування –

                   будівництво»                                                      управління»

           Організаційна форма                                     Організаційна форма

     «професійного управління                              «професійного управління

              будівництвом».                                                  будівництвом».

          Перша модифікація:                                          Друга модифікація:

      «Генеральний підрядник»                            «Управляючий будівництвом»

Контрольні питання:

1). Поняття капітального будівництва.

2). Розкрийте організаційно-технологічну структуру системи

    капітального будівництва.

3). Визначте структуру будівельної галузі.

4). Які характерні особливості будівельної галузі відрізняють її від

    інших галузей народного господарства ?

5). Схема державного управління будівельною галуззю.

6). Міжгалузеві зв’язки будівельної галузі, зокрема підприємств по

    виготовленню будівельних конструкцій та матеріалів.

7). Головні форми відтворення основних фондів для народного

    господарства (новобудова, розширення діючих підприємств,

    реконструкція діючих підприємств, технічне переобладнання).

8). Замовник, підрядник, проектувальник.

9). Нові організаційні форми управління в будівництві.

Тема №4. Виробничі ресурси підприємства

будівельної галузі

4. 1. Персонал підприємства будівельної галузі. Продуктивність праці

План. 1. Персонал підприємства будівельної галузі, його склад і

              структура.

          2. Розрахунок чисельності працюючих на підприємництві.

          3. Баланс робочого часу одного середньоспискового працівника.

          4. Показники руху робочої сили на підприємстві.

          5. Продуктивність праці.

Персонал підприємства – це сукупність постійних працівників, які отримали необхідну професійну підготовку та (або) мають практичний досвід і навики роботи. Крім постійних працівників у роботі підприємства можуть брати участь на основі контракту інші працездатні особи.

Поділяють на промислово – виробничий (ПВП); непромисловий персонал (НПП).

Залежно від виконуваних функцій весь персонал підприємства поділяють на чотири категорії:

– робітники (основні і допоміжні);

– службовці;

– спеціалісти;

– керівники.

Будівельна професія – це сукупність спеціальних теоретичних знань і практичних навиків необхідних для виконання певного виду робіт у будівельній галузі.

Спеціальність (фах) – це розподіл у середині професій, що потребує додаткових навиків і знань для виконання роботи на конкретній ділянці виробництва або виду роботи.

Кваліфікація – це сукупність знань і практичних навиків, що дозволяють виконувати роботи певної складності.

Слід розрізняти:

– спискову чисельність (до неї включаються всі постійні, тимчасові і

  сезонні працівники, які прийняті на роботу на один і більше днів,

  незалежно від того, чи перебувають вони на роботі, у відпустці,

  відрядженні, звільнені з роботи у зв`язку з непрацездатністю та ін.).

– середньоспискову чисельність працівників за звітний період

  розраховують сумуванням спискової чисельності за всі дні

  розрахункового періоду і діленням на число календарних

  днів розрахункового періоду.

– явочна чисельність включає всіх працівників, які з`явилися на роботу.

Планова чисельність основних робітників визначається трьома методами:

1. За трудомісткість виробничої програми

Чорсум/(Фд×Квн), чол.

де Тсум – сумарна трудомісткість виробничої програми н – год;

                Фд – дійсний фонд роботи одного середньоспискового

                         робітника, год. (визначається за балансом робочого

                         часу середньоспискового робітника).

               Квн – середній коефіцієнт виконання норм по підприємству.

2. За нормами обслуговування

Чор=(n×Зм×Ксс)/Но, чол.

де n – загальна кількість одиниць устаткування, яка обслуговується,  

          одиниць.

Зм – кількість змін роботи устаткування;

Ксс – коефіцієнт спискового складу, який обчислюється як

        відношення явочної чисельності до спискової їх чисельності;

Но – норма обслуговування на одного робітника, одиниць.

3. За нормами виробітку

Чор=N/(Фд×Квн×Нвир), чол.

де N – планова кількість виробів, натур. од.

    Нвир – годинна норма виробітку одного робітника, натур. од.

Планова чисельність допоміжних робітників визначається аналогічно чисельності основних робітників, якщо для них встановлені певні норми виробітку чи обслуговування. Якщо ж такі норми не встановлені, то

Чдр=nд×Зм×Ксс×На, чол.

де nд – кількість робочих місць допоміжних робітників.

    На – кількість основних робітників, які одночасно обслуговують  

            один складний агрегат, чол.

Дійсний фонд часу роботи одного середньоспискового працівника визначається шляхом складання балансу робочого часу одного середньоспискового працівника.

Баланс робочого часу середньоспискового працівника

Показники

Очікувані результати

1. Кількість календарних днів, днях

365

2. Вихідні і святкові дні, днях

110

3. Номінальний фонд робочого часу, днів

255

4. Цілоденні невиходи на роботу

36

з них:

чергові відпустки

21

у зв`язку з непрацездатністю

6

виконання державних обов`язків

2

з дозволу адміністрації

1

додаткові відпустки

3

прогули

1

цілоденні простої

1

страйки

1

5. Явочний робочий час, днів

219

6. Номінальна тривалість робочого дня, год.

8,0

7. Внутрішньозмінні втрати робочого часу, год.

0,35

8. Фактична тривалість робочого дня, год.

7,65

9. Дійсний (корисний) фонд робочого часу за рік, год.

1675,35

Рух кадрів на підприємстві характеризується за допомогою коефіцієнтів:

1). обороту робочої сили по прийому (Коп):

Коппсс,

де Чп – чисельність прийнятих на роботу за відповідний період, чол.

    Чсс – середньоспискова чисельність працівників у цьому ж періоді,

              чол;

2) обороту робочої сили по звільненню (Коз):

Коззв. загсс,

де Чзв. заг – загальна чисельність звільнених за відповідний період з

                 будь-яких причин, чол;

3) коефіцієнту плинності (Кпл):

Кпл= Чзв/ Чсс,

де Чзв – чисельність звільнених за власним бажанням, за порушення

             трудової дисципліни або з інших причин, не пов`язаних з

             виробництвом, чол.

Продуктивність праці – це показник, що характеризує її ефективність і показує здатність працівників випускати певну кількість продукції за одиницю часу.

Продуктивність праці у будівельній організації вимірюється кількістю БМР, виконаних за одиницю часу (виробітком), або витратами часу на одиницю БМР (трудомісткістю). Рівень продуктивності праці визначається за формулою:

В= Qабо Тр=Т:Q

де В – виробіток;

    Тр – трудомісткість ;

    Т – кількість робочого часу, витраченого на виконання обсягу БМР.

Розрізняють три основні методи виміру продуктивності праці:

1. Вартісний – полягає у визначенні виробітку валового обсягу БМР за

   кошторисною вартістю за одиницю часу на одного працюючого,  

   зайнятого на БМР і в підсобних виробництвах, що знаходяться на

   будівельному балансі.

2. Натуральний метод виміру продуктивності праці полягає у

   визначенні виробітку (кількості продукції або робіт) у натуральній

   формі за одиницю робочого часу або кількості витрат робочого часу,

   що приходиться на одиницю продукції або робіт (1м2 житла, 1м3 

   цегельної кладки, 1км трубопроводу тощо).

3. Нормативний метод виміру продуктивності праці характеризує

   ступінь ефективності використання робочого часу. 

Контрольні питання:

1). Персонал підприємства будівельної галузі, його склад і структура.

2). Які чинники впливають на зміну професійно-кваліфікаційного

     складу кадрів.

3). Розрахунок чисельності працюючих на підприємстві.

4). Баланс робочого часу одного середньоспискового працівника.

5). Показники руху робочої сили на підприємстві.

6). Продуктивність праці, показники та методи її вимірювання.

7). Планування продуктивності праці.

4. 2. Основні фонди підприємства будівельної галузі

План. 1. Поняття і класифікація основних фондів підприємства

              будівельної галузі.

          2. Виробнича структура основних фондів, чинники, що  

              впливають на неї.

          3. Оцінка ОФ підприємства будівельної галузі.

          4. Види і показники зношування ОФ.

          5. Поняття амортизації ОФ, норми амортизації, методи

              амортизації.

          6. Показники використання ОФ підприємства

          7. Показники руху ОФ.

Основні фонди (ОФ) – це вартість сукупності засобів праці, необхідних для раціонального і планомірного виробництва будівельної продукції (робіт) і використовуються будівельною організацією протягом тривалого часу (як правило більше року) та переносять свою вартість на вартість створеної за їх допомогою продукції частками по мірі використання шляхом амортизаційних відрахуваннь, зберігаючи свою матеріальну форму.

Поділяються на основні виробничі фонди та основні невиробничі фонди.

Залежно від виконуємих функцій класифікуються за виробничим призначенням:

– будівлі;

– споруди;

– передавальні пристрої;

– машини і обладнання;

– транспортні засоби;

– інструмент;

– виробничий інвентар;

– господарський інвентар

Згідно з положенням бухгалтерського обліку №7 „Основні засоби” для цілей бухгалтерського обліку основні засоби класифікуються:

1. Земельні ділянки.

2. Капітальні витрати на поліпшення земель.

3. Будинки, споруди та передавальні пристрої.

4. Машини та обладнання.

5. Транспортні засоби.

6. Інструменти, прилади, інвентар (меблі).

7. Робоча і продуктивна худоба.

8. Багаторічні наладження

9. Інші основні засоби.

Виробничу (технологічну) структуру основних фондів розглядають як співвідношення активної і пасивної частини основних фондів.

Облік основних фондів здійснюють в натуральній і вартісній формах.

Оцінку основних фондів здійснюють залежно від: 1) моменту проведення оцінку; 2) стану основних фондів.

Ι. Залежно від моменту проведення оцінки вартість ОФ визначається, як:

1) первісна вартість (балансова)

Вп=Ц+З+С+М, грн.

де Ц – ціна обладнання, грн.

    З – збори, мита, непрямі податки, грн.

    С – витрати на страхування ризиків, грн.

    М – витрати на установку, монтаж і доведення до необхідного

           стану основних фондів, грн.

2) відновна вартість – це вартість відтворення основних фондів у

   сучасних умовах виробництва

, грн.

де  – середньорічний процент приросту продуктивності праці в

               Україні за час використання основних фондів;

     – кількість років експлуатації основних фондів до моменту

          визначення відновної вартості.

3) справедлива вартість – це первісна вартість основних фондів,

   одержаних в обмін (її ще називають реальною).

ΙΙ. Залежно від стану основних фондів вони оцінюють за:

1) повною вартістю (первісною або відновною) балансовою вартістю.

2) залишковою вартістю (різниця між вартістю за якою об`єкт ОФ був

   взятий на баланс підприємства, повною вартістю та сумою

   зношення). Залишкова вартість ОФ на час їх вибуття з експлуатації

   наз. ліквідаційною вартістю.

Зношування – це втрата ОФ своєї вартості. Розрізняють фізичне і моральне зношування.

Процес відшкодування зношування ОФ здійснюється шляхом амортизації.

Амортизація – це перенесення вартості ОФ на вартість новоствореної продукції з метою їх повного відновлення. Фактично амортизація означає списання протягом кількох років експлуатації балансової вартості основних фондів. Амортизаційні відрахування відносяться на витрати виробництва із них формується амортизаційний фонд підприємства, який і використовується для відновлення ОФ.

Для здійснення процесу амортизації ОФ поділяються на групи:

Ι. група – 2% (квартальна норма амортизації) згідно податкового

                законодавсва.

ΙΙ. група – 10% (квартальна норма амортизації) згідно податкового

                 законодавсва.

ΙΙΙ група – 6% (квартальна норма амортизації) згідно податкового

                 законодавсва.

ΙV група – 15% (квартальна норма амортизації) згідно податкового

                 законодавсва.

Норма амортизації – це річний відсоток відшкодування вартості зношеної частини ОФ.

– ліквідаційна вартість ОФ, грн.

Тсл – термін служби ОФ.

Методи амортизації ОФ:

1) прямолінійний (рівномірний).

А=(Впа)/100, грн.

Методи прискореної амортизації.

2) зменшення залишкової вартості.

n – термін корисного використання ОФ (Тсл), років.

3) прискореного зменшення залишкової вартості

, %

    На.підв. – підвищіна (подвоєна) норма амортиз. %

    tрік служби устаткування, за який нараховується амортизація.

4) кумулятивний (розраховуються кумулятивне число та кумулятивні

   коефіцієнти),  річні  суми  амортизації  обчислюються   як  добуток

   вартості, яка амортизується і кумулятивного коефіцієнта.

5) виробничий

А=Qфакт.×СА.грн;

СА=(Впл)/Qплан.,

    Qфакт. – фактичний річний обсяг продукції;

    СА – виробнича ставка амортизації;

    Qплан. – плануємий обсяг продукції.

6) податковий.

Загальні показники ефективності використання ОФ:

1) фондоозброєність

Фв=Q/Sсер, грн.

         Q – обсяг таварної (валової, чистої) продукції підприємства за

                рік, грн.;

         Sсер – середньорічна вартість ОФ підприємства, грн.

2) фондоємкість

Фм= Sсер/Q, грн.

3) фондоємкість праці

Фо= Sсер, грн.

         Ч – середньоспискова чисельність промислово – виробничого

                персоналу, чол.

Sсер= Sпоч+Sвв×(Твв/12)- Sвив×(Твив/12), грн.

Sпоч – вартість ОФ на початок року, грн.

Sвв – вартість введених протягом року ОФ, грн.

Твв – кількість місяців до кінця року протягом яких

        функціонуватимуть введені ОФ.

Sвив – вартість виведених з експлуатації ОФ протягом року, грн.

Твив – кількість місяців до кінця року з моменту виведення з

         експлуатації ОФ.

Часткові показники використання ОФ:

1) коефіцієнт змінності

Кзмзмд

Взм – кількість відпрацьованих верстато – змін.;

Вд – кількість відпрацьованих верстато – днів.

2) коефіцієнт екстенсивного завантаження устаткування

Кекс.дн

Фд, Фн – дійсний і номінальний фонд часу роботи обладнання за

              певний період, год.

3) коефіцієнт інтенсивного завантаження

Кінт=tфакт./tнорм.

tфакт. – фактично витрачений час на виготовлення одиниці

           продукції, н – год.;

tнорм. – технічно обґрунтована норма часу на одиницю продукції,

           н – год.

4) коефіцієнт інтегрального використання ОФ

Кінтегр.екст.інт.

Рух основних фондів на підприємстві характеризують показники:

1) коефіцієнт оновлення

Конов.=Sвв/Sк

Sк – вартість ОФ на кінець року, грн.

2) коефіцієнт вибуття

Квиб.=Sвив/Sпоч.

Sпоч.вартість ОФ фондів на початок року.

Контрольні питання:

1). Поняття і класифікація основних фондів підприємства будівельної

    галузі.

2). Виробнича структура ОФ, чинники, що впливають на неї.

3). Оцінка ОФ підприємства будівельної галузі.

4). Види і показники зношування ОФ.

5). Поняття амортизації ОФ, норми амортизації, методи амортизації.

6). Показники використання ОФ підприємства.

7). Показники руху ОФ.

4. 3. Оборотні фонди та оборотні кошти підприємства будівельної галузі

План. 1. Оборотні фонди підприємства будівельної галузі, їх склад і

             структура.

         2. Склад, призначення і структура оборотних коштів.

         3. Фінансування власних оборотних коштів.

         4. Незавершене будівельне виробництво.

         5. Нормування оборотних коштів.

         6. Показники ефективності використання оборотних коштів.

         7. Підвищення ефективності використання оборотних коштів та  

            оборотних фондів.

Оборотні фонди – це частина виробничих фондів підприємства, яка повністю споживається в кожному технологічному циклі виготовлення продукції і повністю переносить свою вартість на вартість цією продукції (робіт).

Оборотні фонди підрозділяються на:

1) виробничі запаси (предмети праці, які ще не залучені у виробничий процес

   і знаходяться на складах підприємства у вигляді запасів). До їх складу  

   входять:

– сировина, основні і допоміжні матеріали;

– паливо;

– куповані напівфабрикати та комплектуючі вироби;

– тара і тарні матеріали;

– запасні частини для ремонту;

– малоцінні та швидкозношувані предмети (господарський

  інвентар, малоцінні інструменти та ін.) хоч і є засобами праці,

  проте мають термін служби менший одного року і для

  спрощення обліку відносяться до оборотних фондів.

2) незавершене виробництво (предмети праці, які ще не пройшли всіх стадій

   обробки).

3) витрати майбутніх періодів (витрати на підготовку та освоєння нової

   продукції, що мають місце в даний період, але будуть погашені в

   майбутньому – раціоналізація, виробництво, придбання різного роду

   інформації).

Ефективному використанню матеріальних ресурсів сприяє їх нормуванню.

Норма витрат матеріальних ресурсів – це гранично допустима кількість сировини, матеріалів, палива, енергії, яка може бути використана для виробництва одиниці продукції визначеної якості.

Методи витрат матеріальних ресурсів :

1) аналітично – розрахунковий (ґрунтується на аналізі конструкції

   виробу, експериментів, виробничих умов).

2) дослідно – виробничий (на основі дослідних випробувань

   безпосередньо на робочих місцях, використовується для нормування

   витрат допоміжних матеріалів та інструменту).

3) звітно – статистичний (на основі даних про фактичне використання

   матеріалів, сировини у звітному періоді та їх корегування).

Основний  показник  ефективності  використання матеріальних ресурсів – матеріаломісткість.

Загальна матеріаломісткість

Мнз/Q або Мз/N,

    Мз – загальна сума матеріальних затрат, грн.;

    Q, N – обсяг виготовленої продукції в грошовому і натуральному

                вимірниках відповідно.

Матеріаловіддача 

Мв= Qз

Коефіцієнт використання матеріалів. Може бути плановим (відношення чистої ваги виробу до норми витрат сировини або матеріалів) і фактичним (відношення чистої ваги до фактичних витрат матеріалів).

Розмір відходів характеризується коефіцієнтом, що показує відношення величини відходів до величини загальних витрат матеріалу.

Шляхи економії матеріальних ресурсів:

– виробничо – технічні (якісна підготовка сировини до виробничого

  споживання, вдосконалення конструкції виробів, комплексна

  переробка сировини , застосування безвідходних та маловідходних

  технологій).

Поряд з оборотними фондами, які функціонують у сфері виробництва продукції, процес її реалізації забезпечується фондами обігу. До фондів обігу належать:

– готова продукція на складах підприємства;

– готова продукція, яка відвантажена і знаходиться в дорозі;

– грошові кошти на розрахунковому та інших рахунках;

– грошові кошти у незавершених розрахунках;

– дебіторська заборгованість;

– готівка в касі.

Сукупність грошових коштів підприємства, вкладених в оборотні фонди і фонди обігу, становлять оборотні кошти підприємства.

За джерелами формування оборотні кошти підприємства поділяють на:

– власні;

– залучені.

Норматив оборотних коштів – це грошовий вираз вартості мінімальних запасів товарно – матеріальних цінностей. Процес встановлення нормативу оборотних коштів, необхідних для нормальної діяльності підприємства називається нормуванням.

Норматив власних оборотних коштів у виробничих запасах (Нвир.зап.) визначається шляхом множення денної потреби у певному виді матеріальних ресурсів (Д) на норму запасу, в днях (Здн.).

Нвир.зап.=Д×Здн.

Д=Мзаг/360, натур. один. або грн.

Мзаг – загальна річна потреба в даному виді ресурсів, натур. один.,

          грн.

Максимальний виробничий запас max) обчислюється:

Зmax= Зтр.+ Зпідг.+ Зтехн.+ Зпоточн.+ Зстр.

Зтр. – транспортний запас – на час знаходження товарно-матеріальних

         цінностей в дорозі від постачальника до споживача;

Зпідг. – підготовчий запас на час приймання, перевірки якості і

          складання сировини і матеріалів;

Зтехн. – технологічний запас на час підготовки сировини і матеріалів до

            виробничого споживання.

Кожен з цих видів запасів обчислюється множенням даної потреби в матеріальних ресурсах Д на відповідну величину запасу в днях.

Зпоточн. – поточний запас для забезпечення безперебійного процесу

              виробництва матеріальними ресурсами між двома черговими

              поставками, визначається

Зпоточн.=Д·Тпост.

Тпост. – період поставки даного матеріального ресурсу в днях;

Зстр. – страховий запас – це мінімальний запас на випадок

          непередбачених перебоїв у постачанні.

Зпоточн.=Д·Тзрив.пост.

Тзрив.пост. – період зриву поставки у днях.

Економічне значення оборотності полягає в тому, що від неї залежить величина необхідних підприємству сум грошових коштів для здійснення процесу виробництва і реалізації продукції.

Показники оборотності оборотних засобів:

– коефіцієнт оборотності показує кількість оборотів за рік і визначається

  відношенням реалізованої за рік продукції (РП) до середньорічного

  залишку нормативних оборотних коштів (Sноз). Коб=РП/ Sноз, оборотів/рік

Середньорічний залишок нормативних оборотних коштів

Sноз=S1+S2+…S12/12, грн.

де S1+S2+…S12 – середньомісячні залишки нормованих оборотних

                            коштів, грн.

, грн.

де Sn+Sк – відповідно залишок нормованих оборотних коштів на

                 початок і на кінець місяця.

Якщо відомі суми нормованих оборотних коштів на перше число кожного місяця, то Sноз можна обчислити:

, грн.

де S11,S21S131 – відповідно залишок нормованих оборотних засобів на

                             перше число кожного місяця розрахункового періоду,

                             включаючи перше січня наступного року, грн.

– коефіцієнт завантаження (Кзав) – величина, обернена коефіцієнту оборотності

Кзав= Sноз/РП

– тривалість обороту (Тоб.)

Тоб.=360/Коб., дні.

Контрольні питання:

1). Поняття, матеріальний склад та структура оборотних фондів

    підприємства будівельної галузі.

2). Поняття, склад, призначення і структура оборотних коштів

    підприємства.

3). Фінансування власних оборотних коштів.

4). Що являє собою незавершене будівельне виробництво ?

5). Нормування оборотних коштів.

6). Показники ефективності використання оборотних коштів та

    оборотних фондів.

7). Підвищення ефективності використання оборотних коштів та

    оборотних фондів.

Тема 4.4. Матеріально-технічні виробничі ресурси підприємства

будівельної галузі

План. 1. Поняття матеріально-технічних ресурсів, їх склад та

              структура.

          2. Організація і форми забезпечення будівництва

              матеріально-технічними ресурсами.

          3. Система управління запасами матеріальних цінностей.

          4. Економія матеріальних ресурсів на підприємствах

              будівельної галузі.

До складу матеріально-технічних виробничих ресурсів будівельної організації для створення будівельної продукції входять сировина і матеріали, конструкції і вироби, тобто такі предмети праці, які становлять матеріальну основу, «головну субстанцію», готової будівельної продукції (будинки, споруди), і допоміжні матеріали, інші предмети праці. Залежно від участі того або іншого предмета праці у створенні будівельної продукції вони розподіляються на такі групи:

– основні будівельні матеріали і сировина;

– будівельні конструкції і вироби;

– допоміжні матеріали;

– малоцінні і швидкозношувані предмети.

До основних будівельних матеріалів належать предмети праці, що у процесі виробництва повністю споживаються і повністю переносять свою вартість на вироблену будівельну продукцію. До цієї групи належать матеріали, виготовлені промисловістю (цемент, цегла та кольорові метали; санітарно-технічні, електротехнічні, хімічні, лакофарбові матеріали; алебастр, лісоматеріали тощо), і сировинні матеріали мінерального та рослинного походження (глина, пісок, щебінь, круглий ліс, камінь тощо).

До будівельних конструкцій і виробів належать предмети праці промислового виготовлення (металеві, залізобетонні, дерев’яні збірні елементи будинків і споруд, рейки, шпали, санітарно-технічне обладнання для устаткування опалення, водопроводу, каналізації, газифікації, вентиляції). Ця група матеріальних ресурсів також повністю використовується у процесі виробництва і повністю переносить свою вартість на будівельну продукцію.

До допоміжних матеріалів належать матеріали, що не створюють матеріальної основи продукції будівництва (пальне, електроенергія, запасні частини до будівельних машин і механізмів, обтиральні матеріали тощо).

До малоцінних і швидкозношуваних предметів відносяться предмети праці вартості до 100 грн. (за одиницю) або строком служби менш як один рік (господарський інвентар, інструменти, пристрої, конторський інвентар тощо).

Організація і форми забезпечення матеріально-технічними ресурсами будівництва переважно визначають ефективність виробничої діяльності будівельної організації. Наслідком умілої організації матеріально-технічного постачання будівельного виробництва необхідними матеріалами є не тільки зниження питомих витрат ресурсів, ритмічна робота будівельної організації, а й підвищення якості будівельної продукції і, як результат, збільшення обсягу її реалізації, зростання доходності (прибутку) будівельної організації.

Порядок забезпечення капітального будівництва в Україні матеріально-технічними ресурсами встановлюється директивними документами, затвердженими Кабінетом Міністрів України, а також окремими нормами й договорами між підрядником і замовником. Матеріально-технічні ресурси для здійснення капітального будівництва постачаються відповідно до цих документів замовником, генеральним підрядником і субпідрядником.

Капітальне будівництво, здійснюване за прямими договорами, забезпечується замовниками всіма видами матеріалів, виробів і конструкцій.

В умовах переорієнтації виробничо-господарської діяльності будівельних організацій на принципи самостійності, в умовах нової державної й економічної політики докорінно змінюється система матеріально-технічного постачання і збуту. Розширюється діяльність підрозділу постачання і збуту, створюються служби маркетингу.

Деякі структури матеріально-технічного постачання та збуту державних, галузевих органів, підприємств і будівельних організацій перетворилися за напрямками своєї діяльності в госпрозрахункові або комерційні і мають при цьому раніше створену широку мережу спеціалізованих і універсальних баз, складів, магазинів, контор, переробних та інших підприємств, підприємств вантажного автотранспорту.

Тепер державними органами управління матеріально-технічним постачанням (МТП) і збутом в Україні є Державний комітет України по матеріальних резервах, департаменти (управління) МТП і збуту міністерств (комітетів), територіальні державні органи.

У будівельній організації питаннями організації і регулювання матеріально-технічного постачання займаються заступник керівника по комерційних питаннях, відділ матеріально-технічного постачання (комплектації), УВТК.

Будівельні організації використовують такі форми матеріально-технічного постачання, як прямі тривалі звязки з виробниками і постачальниками; оптова торгівля за допомогою ринкових структур, зокрема з елементами гарантованого комплексного постачання; транзитна; складська. Будівельна організація залежно від багатьох факторів виробничо-технологічної і господарської діяльності вибирає визначену форму постачання або їх комбінації.

Основними вихідними документами для визначення річної потреби будівельної організації у матеріалах, конструкціях, виробах для виконання виробничої програми є:

– річний план введення обєктів у експлуатацію і план будівельно-

  монтажних робіт;

– внутрішньо будівельний титульний список обєктів будівництва;

– затверджені генпідрядником графіки виконання робіт на всіх

  обєктах річної програми;

– проектна документація на будівництво кожного обєкта, кошторисні

  норми витрати матеріалів, а також виробничо-технічні норми витрати

  матеріалів на виготовлення конструкцій, виробів, деталей.

Потреба будівельної організації в основних будівельних матеріалах розраховується за формулою:

,

– нормативна потреба в і-му матеріалі на будівельну програму в

      натуральних вимірах;

– плановий обсяг будівельної продукції у натуральному або

      вартісному виразі, на виконання якого потрібний цей матеріал;

– норма витрати матеріалів на одиницю продукції;

– додаткова потреба в матеріалі, не врахована нормами;

– нормативний перехідний запас матеріалу на кінець року;

– фактичний запас матеріалів на кінець року;

– кількість видів робіт.

Крім річної потреби будівельної організації у матеріальних ресурсах за проектами і кошторисами щодо виконання будівельно-монтажних робіт, необхідно додатково розраховувати потреби:

– для робіт, здійснюваних за рахунок накладних витрат;

– для роботи у зимовий час;

– на формування перехідних виробничих запасів за нормою, а також на

  ремонтно-експлуатаційні потреби і капітальні ремонти;

– на втрати матеріалів на складах і в дорозі у натуральних показниках.

При визначенні потреби будівельної організації в основних будівельних матеріалах застосовуються:

– кошторисні норми витрати матеріалів;

– виробничі норми витрати матеріалів.

Кошторисні норми витрати матеріалів застосовуються для визначення нормативної потреби у матеріальних ресурсах при річному плануванні матеріально-технічного постачання будівельної організації. Вони розробляються централізовано і затверджуються Держбудом України.

Кошторисні норми витрати матеріалів (елементні і укрупнені) у натуральному виразі розробляються в середньому по конструктивних елементах будинків і споруд, видах робіт відповідно до номенклатури, визначеної у ДБН ΙV-16-98.

Виробничі норми витрати матеріалів призначені для виробничого планування постачання і комплектації будівництва у будівельних організаціях і на підприємствах промисловості будівельної індустрії.

Виробничі норми витрати матеріалів поділяються на елементні і укрупнені. Елементні норми визначають кількість матеріалів необхідного для виробництва окремого елемента будівельно-монтажного процесу, а укрупнені – будівельно-монтажного процесу в цілому.

Одним із найважливіших завдань кожної будівельної організації є економія матеріальних ресурсів. Розрізняють джерела і шляхи економії матеріальних ресурсів. Джерела економії показують, за рахунок чого може бути досягнута економія. Шляхи економії показують, як, за допомогою яких заходів можна досягти економії.

У кожній будівельній організації є резерви економії матеріальних ресурсів. Вони можуть бути розподілені на три групи:

– народногосподарські;

– загальнобудівельно-міжгалузеві;

– внутрішньовиробничі (внутрішньо будівельні).

До народногосподарських належать резерви, що мають важливе значення для народного господарства і всіх його галузей:

– раціональне розміщення будівництва об’єктів і будівельних

  організацій у регіоні;

– удосконалення структури будівельного комплексу;

– удосконалення всього господарського механізму в умовах ринкових

  відносин.

Загальнобудівельно-міжгалузеві резерви – це такі резерви, мобілізація яких залежить від установлення раціональних виробничо-економічних зв’язків між будівництвом і галузями промисловості (промисловість будівельних матеріалів, чорна металургія, машинобудування). Це резерви обумовлені особливостями будівництва обєктів даних галузей і економічних районів.

До загальнобудівельно-міжгалузевих резервів належать:

– випуск нових будівельних машин і механізмів;

– виробництво ефективних будівельних матеріалів і виробів;

– підвищення якості первинної нерудної сировини і конструктивних

  матеріалів у галузях-виробниках із метою виконання завдань щодо

  економії матеріальних ресурсів у народному господарстві й у

  будівництві як галузі-споживачі.

До внутрішньовиробничих резервів належать можливості поліпшення використання матеріальних ресурсів, безпосередньо пов’язаних з удосконаленням техніки, технології й організації будівельного виробництва, підвищенням якості будівельно-монтажних робіт, виконанням заходів щодо економії будівельних матеріалів і ресурсозберігання.

До виробничо-технічних напрямків належать заходи, пов’язані з якісним підготуванням сировини і матеріалів до їх виробничого споживання (укладання в справу), удосконалення конструкцій машин, механізмів, виробів, застосуванням більш економічних матеріалів, впровадженням нової техніки та прогресивної технологій, що забезпечує максимально можливе зменшення технологічних відходів і втрат матеріальних ресурсів у процесі виготовлення виробів і напівфабрикатів, а також виконання будівельно-монтажних робіт.

До основних організаційно-економічних напрямків економії матеріальних ресурсів відносяться:

– комплекси заходів, пов’язаних із підвищенням наукового рівня

  нормування і планування матеріалоємності будівельної продукції,

  розробкою і впровадженням обґрунтованих норм і нормативів

  витрати матеріальних ресурсів;

– комплекси заходів, повязаних із матеріально-технічним постачанням

  і комплектацією матеріалами та виробами будівельних організацій.

Контрольні питання:

1). Дайте визначення поняттю матеріально-технічних ресурсів.

2). Які склад і структура матеріально-технічних ресурсів ?

3). Які форми забезпечення будівництва матеріально-технічними

    ресурсами ?

4). Система управління запасами матеріальних цінностей.

5). Значення та шляхи економії матеріальних ресурсів на

    підприємствах будівельної галузі.

Тема №5. Розробка і обґрунтування виробничої

програми

План. 1. Поняття виробничої програми та правила її розробки.

          2. Складові елементи формування виробничої програми.

          3. Натуральні та вартісні показники виробничої програми, їх

              значення.

Виробнича програма підприємства (план виробництва і реалізації продукції) – це система адресних завдань з виробництва і доставки продукції споживачам у розгорнутій номенклатурі, асортименті відповідної якості і у встановлені терміни згідно з договорами поставок.

державні контракти

Елементи виробничої програми підприємства.

ринковий попит

портфель замовлень на продукцію інших підприємств - споживачів

власні потреби підприємства

                                                            

державні замовлення

                                                     

В основному планування виробничої програми покладена система показників обсягу виробництва, яка включає натуральні і вартісні показники.

Натуральні показники – обсяг продукції в натуральних одиницях з номенклатури і асортименту.

Номенклатура – це перелік  назв окремих видів продукції, а асортимент – це різновид виробів у межах даної номенклатури.

Номенклатура може бути:

– централізованою (шляхом укладання державних контрактів і

  державних замовлень);

– децентралізованою (формується підприємством самостійно на основі

  вивчення ринкового попиту).

Обсяг виробництва продукції в натуральних вимірниках

ОВ=ОП – Зпк, нат. од.

ОП – обсяг поставок в натуральних одиницях.

Зпк – запаси продукції на складі, відповідно, на початок і на кінець

           планового року, натур. одиниць.

Вартісні показники виробничої програми:

– до обсягу товарної продукції включають готову продукцію, послуги,

  ремонтні роботи, капітальний ремонт свого підприємства,

  напівфабрикати і запчастини на сторону, капітальне будівництво для

  непромислових господарств свого підприємства, роботи, пов`язані з

  освоєнням нової техніки, тару, що не входить в оптову ціну виробу.

, грн.

Ni – випуск продукції і – го виду в натуральних одиницях;

Ці – оптова ціна одиниці виробу і – го виду;

Р – вартість робіт і послуг на сторону, грн.;

N – кількість видів продукції, що виготовляються на підприємстві.

у валову продукцію включають всю продукцію у вартісному виразі

  незалежно від ступеня її готовності, і визначають за формулою:

ВП=ТП-(НЗВп-НЗВК)-(Іпк), грн.

НЗВп, НЗВК – вартість залишків незавершеного виробництва,

                        відповідно, на початок і кінець планового періоду, грн.;

Іп, Ік – вартість інструменту для власних потреб відповідно, на початок

           і на кінець планового року, грн.

Обсяг реалізованої продукції з урахуванням виконання плану поставок (РПn)

, грн.

, – вартість недопоставленої продукції, грн.

Обсяг чистої продукції підприємства

ЧП=ТП-(М+А), грн.

М – матеріальні витрати на виробництво продукції, грн.;

А – сума амортизаційних відрахувань за відповідний період, грн.

Показник умовно – чистої продукції (УЧП)

УЧП=ЧП+А, грн.

Величина незавершеного виробництва у вартісному виразі (НЗВ)

НЗВ=N·C·Тц·Кнз, грн.

N – кількість виробів у натуральних одиницях;

C – собівартість одного виробу, грн.;

Тц – тривалість циклу виготовлення одного виробу, робочих днів;

Кнз – коефіцієнт наростання затрат при виготовленні виробу;

Д – кількість робочих днів в розрахунковому періоді.

Кнз=М+0,5С´

М – сума матеріальних витрат на виробництво одного виробу, грн.;

С´ – собівартість одиниці виробу без матеріальних витрат, грн.

Обсяг виробництва, наприклад, валової чи товарної продукції, може бути обчислений через величину

ВП(ТП)=Sсер·Фв, грн.

Sсер – середньорічна вартість основних виробничих фондів

         підприємства, грн.;

Фв – фондовіддача, грн.

ВП(ТП)=Ч·Пп, грн.

Ч – чисельність працюючих на підприємстві, осіб;

Пп – продуктивність праці, яка може бути виражена показником

       виробітку, грн/чол.

Якісну сторону виробничої програми характеризує показник, який відображає питому вагу сертифікованої продукції в загальному обсязі продукції.

Контрольні питання:

1). Поняття виробничої програми та правила її визначення.

2). Натуральні та вартісні показники виробничої програми.

Тема №6. Виробничі інвестиції

План. 1. Види інвестицій, їх характеристика та інвестиційна діяльність

              підприємства.

          2. Поняття виробничих інвестицій (капіталовкладень), їх склад,

              структура.

          3. Базові принципи інвестування.

          4. Методи розрахунки економічної ефективності інвестицій.

          5. Показники ефективності в проектному аналізі.

Регулюються  Законом України „Про інвестиційну діяльність”.

Інвестиції – сукупність усіх видів майнових та інтелектуальних цінностей, що вкладаються в об`єкти підприємницької діяльності, в результаті якої створюється прибуток (дохід) або досягається соціальний ефект.

До названих цінностей належать:

– кошти цільові, банківські вклади, пай, акції, інші цінні папери;

– рухоме та нерухоме майно (будинки, споруди, устаткування, інші

  матеріальні цінності);

– сукупність технічних, технологічних, комерційних та інших знань,

  оформлення у вигляді технологічної документації, навичок,

  виробничого досвіду, необхідних для організації того чи іншого виду

  виробництва, але не запатентованих („ноу – хау”);

– права користування землею, водою, ресурсами, будинками,

  спорудами, обладнанням, а також інші майнові права;

– інші цінності.

Класифікація інвестицій:

1) по об`єкту інвестування – фінансові, реальні;

2) по характеру інвестування – прямі, непрямі;

3) по періоду інвестування  –  короткострокові (від декілька місяців до

   3 років), середньострокові (3 – 10 років), довгострокові (більше ніж

   10 років);

4) по формі власності інвестиційних ресурсів – приватні, державні,

   ідивідуальні, спільні.

Капіталовкладення (виробничі інвестиції) – це кошти, що направляються на розширенне відтворення основних фондів та об`єктів соціальної інфраструктури підприємства. Вони складаються із затрат на реконструкцію, розширення, технічне переоснащення діючих та спорудження нових підприємств, заміну основних фондів що вибули.

Валові капіталовкладення – це загальна сума витрат капіталу на просте і розширене відтворення основних фондів та об`єктів соціальної інфраструктури підприємства.

Чисті капіталовкладення – це витрати капіталу лише на розширенне відтворених основних фондів; вони визначаються як різниця між валовими капіталовкладеннями та сумою амортизаційних відрахувань

До складу капітальних вкладень підприємства включають:

– вартість будівельно – монтажних робіт (підготовка теріторії під

  забудову, саме будівництво будівель і зведення споруд, монтаж

  обладнання);

– вартість технологічного, енергетичного, підйомно – транспортного

  устаткування, а також інструментів та інвентаря, які включаються до

  складу основних фондів;

– витрати на проектно – пошукові роботи, вартість земельних ділянок

  (витрати на технічний нагляд, підготовку експлуатаційних кадрів,

  вартість придбаних ліцензій і патентів, інші витрати, пов`язані з  

  підготовкою до будівництва та експлуатації об`єкта).

Джерела фінансування:

– власні кошти підприємства;

– позичкові інвестиційні кошти;

– залучені інвестиції.

Офіційна методика оцінки економічної ефективності К передбачає здійснення їх загальної (абсолютної) та порівняльної економічної ефективності.

Абсолютну ефективність К можна оцінити за допомогою показників:

1) коефіцієнта економічної ефективності капіталовкладень

Ер=∆П/К або Ер=П/К

∆П – приріст прибутку підприємства у випадку вкладення капіталу у

         реконструкцію, модернізацію, технічне переоснащення, грн.;

П – загальна сума прибутку для новостворених об`єктів, грн.;

К – загальна сума виробничих інвестицій, грн.

Ер=П/(Sсер+ Sноз)

2) строк окупності капіталовкладень

Ток. р=1/Ер, років.

Якщо Ерн=0,15, проект доцільний

Розрахунки порівняльної ефективності капіталовкладень здійснюють тоді, коли треба вибрати кращий із варіантів інвестування.

Показник порівняльної ефективності – мінімум приведених витрат.

Зприв.ін·Кіmin, грн

Сі – собівартість річного випуску продукції по і – му варіанту, грн.;

Кі – капіталовкладення по і – му варіанту.

Приведення К до певного року здійснюють за допомогою коефіцієнта приведення капітальних вкладень (α)

α=(1+R)t

R – норматив приведення різночасових витрат (ставка дисконту);

t – кількість років, що відділяють затрати і результати від

    розрахункового.

Якщо К мають місце до розрахункових року

, грн.

Якщо К здійснюють після розрахункового року

, грн.

Кприв. визначають по кожному із варіантів інвестування. Кращий проект, де Кприв. менше.

Найважливіші показники оцінки економічної ефективності капіталовкладень:

1). чиста дисконтована (теперішня) вартість ЧДВ.

ЧДВ=-К+ГП1/(1+R)+ ГП2/(1+R)2+... ГП t/(1+3)t

ГП1... ГП t – очікувані грошові потоки у кожному із років періоду

                     реалізації проекту, грн.

ГП = сума чистого доходу + амортизаційні відрахування.

Проект доцільний, коли ЧДВ > 0

1. Індекс доцільності Ід

Ід=ГП/К

2. Внутрішня норма рентабельності інвестицій ВНР – це така

   дисконтна ставка, коли ЧДВ=0

3. Період окупності інвестицій            __

__                                           Ток=К/ГП, років

ГП – середньорічна величина грошового потоку за певний період,

         грн.

Контрольні питання:

1). Види інвестицій, їх характеристика.

2). Інвестиційна діяльність підприємства.

3). Поняття виробничих інвестицій, їх склад, структура.

4). Базові принципи інвестування.

5). Методи розрахунку економічної ефективності інвестицій.

6). Показники ефективності в проектному аналізі.

Тема №7. Організація оплати праці

План. 1. Поняття, види, функції, шляхи росту заробітної плати.

          2. Державна політика оплати праці.

          3. Тарифна система, її елементи.

          4. Форми і системи оплати праці.

          5. Розрахунок фонду оплати праці на підприємстві.

Оплата праці – це грошовий вираз вартості і ціни робочої сили, який виплачується працівникові за виконану роботу або надані послуги і спрямований на мотивацію досягнення бажаного рівня продуктивності праці.

Політика оплати праці реалізується в межах Закону України „По оплату праці” (1995р.). Закону України „Про підприємства в Україні”, які визначають, що підприємства самостійно встановлюють форми, системи і розміру оплати праці, а також інші види доходів працівників згідно з чинним законодавством.

Види заробітної плати: номінальна і реальна.

Оплата праці складається з основної заробітної плати і додаткової заробітної плати.

Функції заробітної плати: – відтворювальна;

– стимулююча;

– регулююча;

– соціальна.

Тарифна угода – це договір між представниками сторін переговорів з питань оплати праці та соціальних гарантій.

Диференціація заробітної плати працівників підприємства відбувається за допомогою тарифної системи, яка є сукупністю таких елементів:

– тарифні сітки;

– тарифні ставки;

– тарифно кваліфікаційні довідники;

– система посадових окладів.

Тарифна сітка – сукупність кваліфікаційних розрядів і відповідних їм тарифних коефіцієнтів. В Україні в 1993 році затверджено Єдину тарифну сітку оплати праці робітників, службовців, спеціалістів, керівників, за загальними професіями та посадами, що забезпечують єдині умови оплати праці цих категорій працівників незалежно від галузей виробництва.

Тарифна сітка містить 15 тарифних розрядів з діапазоном тарифних коефіцієнтів від 1 до 4,01.

Розмір тарифної ставки першого розряду визначається на рівні встановленого державою мінімального розміру заробітної плати, нижче якого не може проводитись оплата праці.

Тарифні ставки інших розрядів Сі визначають

Сі1×Кі, грн.

С1 – тарифна ставка першого розряду;

Кі – тарифний коефіцієнт відповідного розряду.

Тарифно – кваліфікаційні довідники містять систему цензів (вимог):

– що робітник повинен знати;

– що робітник повинен уміти;

– взірець роботи, яку робітник повинен виконати.

Системи посадових окладів містять перелік посад усіх найменувань і розмірів місячних окладів щодо кожної посади („вилки” окладів).

Дві форми оплати праці: погодинна і відрядна.

Ι. Погодинна норма передбачає оплату праці залежно від

   відпрацьованого часу і рівня кваліфікації. Вона застосовується тоді,

   коли недоцільно нормувати роботи або вони взагалі не піддаються

   нормуванню.

1) пряма погодинна 

Зп. пог.міс×Сг, грн.

Фміс – фактично відпрацьований за місяць час, год/міс.;

Сг – годинна тарифна ставка за розрядом робітника, грн.

2) погодинно – преміальна система

Зп. прем.тар., грн.

Зтар. – сума заробітку, нарахованого за прямою погодинною системою  

          оплати;

Д – сума преміальних доплат за досягнення певних якісних або

      кількісних показників, грн.

, грн.

3) система  посадових окладів – різновид погодинно преміальної

   системи.

ΙΙ. Відрядна форма передбачає залежність суми заробітку від кількості

    виготовлених виробів або обсягу виконаних робіт за певний

    проміжок часу.

1) пряма відрядна

, грн.

Рі – відрядний розцінок за виготовлення одного виробу і – го виду,

      грн/шт.;

Nфі – фактична кількість виробів і – го виду, виготовлених робітником

         за певний час (найчастіше місяць), шт.;

n – кількість виробів.

Рішт. і ×Сг, грн.

Тшт. і – час на виготовлення одного виробу і – го виду, год.

2) відрядно – преміальна

Зв. прем.тар. в.в., грн.

Зтар. в. – тарифний заробіток робітника при прямій відрядній системі

             оплати праці, грн.;

Дв. – сума преміальних доплат.

, грн.

П1 – процент доплат за виконання плану;

П2 – процент доплат за кожний процент перевиконання плану;

Ппп – процент перевиконання плану.

Nф, Nпл – відповідно фактичний і запланований обсяг випуску

               продукції за місяць, шт/міс.

3) відрядно – прогресивна

Зв. прог.=Nвб·Рзв+(Nф- Nвб)·Рпідв., грн

Nвб – вихідна база для нарахування доплат

(110-115% Nпл.), шт/міс.;

Рзв – звичайний розцінок за один виріб, грн/шт.;

Рпідв. – підвищений розцінок за один виріб грн/шт.

4) непряма відрядна використовується при оплаті праці допоміжних

   робітників і підсобників.

5) колективна система оплати праці (бригадна) використовується у

   випадку, коли характер обладнання чи специфіка технології

   потребують зусиль групи працівників різної кваліфікації.

При використанні цієї системи спочатку розраховується заробіток всієї бригади Збр як при прямій відрядній системі, використовуючи бригадний розцінок. Потім цей заробіток розподіляється між членами бригади одним із методів:

метод годино–коефіцієнтів (всі члени бригади працюють в однакових

         умовах).

а) визначальну загальну кількість годино–коефіцієнтів (Г – Кбр), відпрацьованих бригадою

Тфі – фактична кількість годин, відпрацьована і – тим робітником,

        год/міс.;

Кі – тарифний коеф. за розрядом і – го робітника;

m – кількість членів бригади, чол.

б) знаходять суму бригадного заробітку, що припадає на один годино–коефіцієнт

З1 г-кбр/(Г-Кбр), грн.

в) заробіток і – го робітника (члена бригади)

Зіфі ×Кі ×З1 г-к, грн.

метод коефіцієнта виконання норм (використовують коли члени

бригади працюють в різних умовах).

а) визначають заробіток бригади у випадку 100% виконання норм

   виробітку (Збр. 100%)

Збр.×100%=Тфі ×Сгі, грн

Сгі – годинна тарифна ставка і – го робітника, грн/год.

б) знаходять коефіцієнт виконання норм

в) заробітну плату і – го робітника

Зіфі ×Сгі ×Квн

6) акордна система передбачає встановлення розцінку працівникові або

   групі працівників не за окремі вироби або операцій, а за весь обсяг

   робіт із визначенням кінцевого строку його виконання

В умовах становлення ринкових відносин знайшла застосування безтарифна система оплати праці.

Фактична заробітна плата кожного працівника залежить від кваліфікаційного рівня К, коефіцієнта трудової участі КТУ і фактично відпрацьованого часу Тф. Розрахунок при такій системі здійснюють в такій послідовності:

1) визначається кількість балів Бі, зароблена кожним і-им працівником

   або групою працівників

Бі =К×Тф×КТУ

2) визначається загальна сума балів, зароблена всіма працівниками

m – чисельність працівників

3) визначається доля фонду оплати праці, що припадає на один бал

dопсум.

4) розраховується заробітна плата і-го працівника

Зі=d×Бі

Контрактна система оплати праці – ґрунтується на укладення договору між виконавцем і роботодавцем.

Загальний фонд оплати праці складається у фондів тарифної заробітної плати погодинників і відрядників і цілого ряду доплат.

Фонд тарифної заробітної плати погодинників

, грн.

Чі – чисельність погодинників, чол.;

Фді – дійсний фонд часу роботи одного погодинника, н – год/рік.;

Ксер. і – середній тарифний коефіцієнт погодинників при і-их умовах

           праці.

Фонд тарифної заробітної плати відрядників

, грн.

Ті – сумарна трудомісткість робіт при і – тих умовах праці, н – год/рік;

С – годинна тарифна ставка відрядника першого розряду при і – тих

        умовах праці, грн/год.

Ксер.і – середній тарифний коефіцієнт відрядників при і – тих умовах

           праці.

Контрольні питання:

1). Поняття, види, функції заробітної плати.

2). Шляхи росту заробітної плати.

3). Державна політика оплати праці.

4). Тарифна система та її елементи.

5). Форми і системи оплати праці.

6). Розрахунок оплати праці на підприємстві.

Тема №8. Витрати підприємства будівельної галузі, собівартість

та ціна будівельної продукції.

План. 1. Поняття, характеристика, класифікація витрат, групування

              витрат за економічними елементами.

          2. Поняття, види, показники собівартості продукції. Поняття  

              собівартості будівельної продукції.

          3. Склад і структура собівартості будівельно монтажних робіт.

          4. Економічний зміст і функції цін, види цін.

          5. Ціноутворення в ринкових умовах на будівельну продукцію.

              Система ціноутворення у будівництві. Елементи будівництва.

              Види інвесторської кошторисної документації. Принципи

              інвесторської кошторисної документації.

Всі витрати (загальні) поділяються на операційні (поточні) та інвесторські.

Витрати виробництва представляють в натуральній і вартісних формах.

Вартісна форма витрат на підготовку виробництва, виготовлення продукції та її збут є собівартість продукції.

Кваліфікація витрат:

1) по ступіні однорідності:

– одноелементні (прості)

– комплексні

2) по способу віднесення на окремі види продукції:

– прямі

– непрямі

3) по зв`язку з обсягом виробництва:

– постійні

– змінні

4) за економічними елементами і калькуляційними статтями:

– матеріальні витрати (сировина, матеріали, комплектуючі,

  напівфабрикати, паливо, енергія, тара, віднімається вартість

  повернутих відходів);

– оплата праці;

– відрахування на соціальні заходи (встановлюється в відсотках від

  витрат на оплату праці);

– амортизація основних фондів і нематеріальних актів;

– інші операційні витрати.

Калькуляція – собівартість одиниці продукції.

Статті калькуляції:

  1.  Стаття „Сировина і матеріали”
  2.  Стаття „Паливо і енергія на технологійні цілі”
  3.  Стаття „Заробітна плата виробничих робітників”
  4.  Стаття „Відрахування на соціальні заходи виробничих

                               робітників”

  1.  Стаття „Загальновиробничі витрати”
  2.  Стаття „Адміністративні витрати”
  3.  Стаття „Підготовка та освоєння виробництва”
  4.  Стаття „Інші виробничі потреби”
  5.  Стаття „Витрати на збут”

Сума перших статей становить цехову (технологічну) собівартість продукції, восьми – виробничу, усіх статей – повну собівартість продукції.

Види собівартості:

1) залежно від часу формування затрат:

– планова

– фактична

– нормативна

– кошторисна

2) залежно від місця формування затрат:

– цехова

– виробнича

– повна

3) залежно від тривалості розрахункового періоду:

– місячна

– квартальна

– річна

4) за складом продукції:

– товарної

– валової

– реалізованої

– незавершеного виробництва

5) за ступенем охоплення:

– індивідуальна

– галузева

Показники собівартості продукції

1) Витрати на 1грн товарної продукції

В1грн. т. п.тп/Qтп, коп/грн.

де Стп – собівартість всієї товарної продукції підприємства, грн.;

    Qтп – обсяг товарної продукції підприємства, грн.

2) собівартість окремих видів продукції.

Індексний метод зниження собівартості продукції (укрупненим способом)

1) зниження собівартості продукції за рахунок зміни норм витрат

    матеріалів і зміни цін на них:

∆См=(1 – Ін×Іу)×Пмз, %

Ін – Індекс зміни норм витрат матеріалів на один виріб.

Іу – Індекс зміни цін на одиницю матеріального ресурсу.

Пмз – питома вага матеріальних затрат у собівартості продукції, %.

2) зниження собівартості продукції за рахунок росту продуктивності

   праці

, %

Ізп – індекс росту середньої заробітної плати;

Іпп – індекс росту продуктивності праці;

Пзп – питома вага заробітної плати в собівартості продукції.

3) Зниження собівартості продукції за рахунок зниження умовно –

   постійних витрат

, %

Іу-п – індекс росту умовно – постійних витрат.

Іg – індекс росту обсягу виробництва продукції.

Пу-п – питома вага умовно – постійних витрат у собівартості продукції,

          %.

Собівартість будівельно – монтажних робіт характеризує діяльність будівельних організацій і враховується тільки ними. Вона включає всі види ресурсів у вартісному виразі, які групуються за елементами та статтями витрат:

– будівельні матеріали, конструкції та деталі;

– заробітна плата робітників;

– витрати на експлуатацію будівельних машин і механізмів;

– транспортні витрати;

– інші прямі витрати;

– накладні витрати.

Перелічені види витрат прийнято називати витратами будівельного виробництва.

Елементи й статті витрат у собівартості будівельно – монтажних робіт

Усі витрати, що складають собівартість будівельно – монтажних робіт, поділяються на прямі й накладні (непрямі) витрати.

Прямими витратами (Пв) вважають витрати, пов`язані з виробництвом будівельно – монтажних робіт, які можна прямо та безпосередньо включати до собівартості конкретних будівельних об`єктів або комплексів робіт. До них належать витрати на будівельні матеріали, конструкції і деталі (М); основна заробітна плата (Зп); витрати по експлуатації будівельних машин і механізмів (Ем); амортизаційні відрахування на повне відновлення основних виробничих фондів (А); інші прямі витрати (ІПв):

Пв= М+ Зп+ Ем+ А+ ІПв.

Під накладними (непрямими) витратами (Нв) розуміють витрати, пов`язані з організацією й управлінням виробництвом будівельно – монтажних робіт, що належать до діяльності будівельної організації в цілому.

До складу накладних витрат входять:

– адміністративно – господарські витрати (заробітна плата інженерно  

  технічних працівників, службовців і молодшого обслуговуючого

  персоналу; канцелярські, поштово – телеграфні; оплата

  консультаційних і аудиторських послуг та інші витрати);

– витрати по обслуговуванню працівників будівництва (підготовка та

  перепідготовка кадрів; відрахування на медичне та соціальне

  страхування; охорона праці й техніка безпеки; забезпечення

  санітарно – гігієнічних і побутових умов тощо);

– витрати на організацію робіт на будівельному майданчику

  (пожежна та сторожова охорона, утримання лабораторій,

  відрахування на проектування виробництва робіт, благоустрій та

  утримання будівельного майданчика тощо);

– інші накладні витрати (страхування майна будівельної організації,

  платежі по кредитах банків, витрати на рекламу, представницькі

  витрати).

Прямі витрати (Пв) та накладні витрати (Нв) складають собівартість будівельно – монтажних робіт (С):

С=Пвв.

Ціна – це грошовий вираз вартості товару, кількість грошей, що сплачується або одержується за одиницю товару або послуги.

Елементи ціни:

– собівартість

– прибуток

– акцизний збір

– податок на додану вартість

– націнку постачальницько – збутових організацій

– торговельні надбавки або знижки

Види ціни:

– світові

– відпускні

– закупівельні

– кошторисні

– роздрібні

– транспортні тарифи

– тарифи на платні послуги.

За способом встановлення:

– державні

– договірні

– вільні

– ввізні.

В умовах ринкового господарювання ціна на будівельну продукцію визначається замовником (інвестором) і будівельною організацією (підрядником) на рівноправній основі у процесі укладання договору (контракту) підряду на будівництво конкретного об`єкта. Для цього розробляється проектно – кошторисна документація на будівництво й уточнюються оцінки пропозицій замовника (інвестора) та підрядника, враховується вплив зовнішніх умов на ціну. Проектно-кошторисна документація визначає кошторисну вартість будівництва.

До складу проектно-кошторисної документації на будівництво входять такі документи:

– зведений кошторисний розрахунок вартості будівництва й зведення

  витрат;

– об`єктні й локальні кошториси (кошторисні розрахунки);

– кошторисні розрахунки на окремі види робіт.

Щодо складання проектно-кошторисної документації, то слід мати на увазі наступні поняття.

Об`єкт будівництва – це будинок, що стоїть окремо (виробничий корпус чи цех, склад, клуб тощо), або споруда (міст, тунель, платформа, гребля тощо) з усіма віднесеними до них будовами (галереями, естакадами), обладнанням, меблями, інвентарем, підсобними і допоміжними будовами, а також суміжними до нього інженерними мережами і загальномайданчиковими роботами (вертикальне планування, благоустрій, озеленення і т. д.).

Об`єкт будівництва може бути як та сукупність будинків і споруд, що мають загальне технологічне або інше призначення (блок цехів, котельна разом зі складом пального, кілька резервуарів, группа водозабірних, очисних або інших споруд).

Пусковий комплекс – група об`єктів (або їх частин), що є частиною будови або її черги, введення яких в експлуатацію забезпечує випуск продукції або надання послуг, визначених у проекті, і передбачені діючим законодавством умови праці для обслуговуючого персоналу, охорони навколишнього середовища й задовільні санітарно – епідеміологічні умови експлуатації.

Черга будівництва – частина будівництва, що складається з одного або кількох пускових комплексів групи будинків, споруд і будов, введення яких в експлуатацію забезпечує випуск продукції або надання послуг, передбачених у проекті.

Будова – це сукупність будинків і споруд різного призначення, зведення (розширення, реконструкція або ремонт) яких здійснюється на обсяг продукції, визначений у передпроектних обґрунтуваннях інвестицій, за єдиною проектно-кошторисною документацією, об`єднаною зведеним розрахунком або зведенням витрат.

Вартість будівництва у кошторисній документації інвестора визначається за двома рівнями цін:

– у базисному (постійному) рівні на основі діючих кошторисних

  норм, нормативів і цін 1997р.;

– у поточному або прогнозованому рівні на основі цін на момент

  складання кошторисів або прогнозованих до періоду здійснення

  будівництва. Вартість будівництва в поточному рівні цін у

  документах замовника може бути попередньою і використовуватися

  при прийнятті рішення про доцільності будівництва.

Кошторисні нормативи поділяються на такі види:

– загальнодержавні будівельні кошторисні нормативи;

– кошторисні нормативи для окремих будов;

– індивідуальні кошторисні норми.

Види інвесторської кошторисної документації

Для визначення кошторисної вартості будівництва проектованих підприємств, будівель, споруд або їх черг складається інвесторська кошторисна документація таких видів:

Локальні кошториси є первинним кошторисним документом і складаються на окремі види робіт та витрат по будівлях і спорудах або по загальномайданчикових роботах на підставі обсягів, що визначалися при розробленні робочої документації (робочих креслень).

Локальні кошторисні розрахунки складаються також на окремі види робіт та витрат по будівлях і спорудах або по загальномайданчикових роботах замість локальних кошторисів у тих випадках, коли обсяги робіт і розміри витрат остаточно не визначилися і підлягають уточненню.

Об`єктні кошториси об`єднують у своєму складі на об`єкт у цілому дані з локальних кошторисів.

Об`єктні кошторисні розрахунки об`єднують у своєму складі на об`єкт у цілому дані з локальних кошторисних розрахунків і локальних кошторисів та підлягають уточненню.

Кошторисні розрахунки на окремі види витрат складаються у тих випадках, коли необхідно визначити, як правило, в цілому по будові кошти, необхідні для відшкодування тих витрат, що не враховані кошторисними нормативами (наприклад: компенсації в зв`язку з вилученням земель під забудову; витрати, пов`язані із застосуванням пільг і доплат, встановлених урядовими рішеннями, отриманням архітектурно – планувальних завдань, технічних умов, експертних висновків тощо).

Зведені кошторисні розрахунки вартості будівництва підприємств, будівель, споруд (або їх черг) складаються на основі об`єктних кошторисів, об`єктних кошторисних розрахунків і кошторисних розрахунків на окремі види витрат.

Зведення витрат – це кошторисний документ, що об`єднує зведені кошторисні розрахунки вартості будівництва.

Відомість кошторисної вартості будівництва об`єктів, що входять у пусковий комплекс, складається у тому випадку, коли здійснення будівництва та введення в експлуатацію підприємства, будівлі або споруди передбачається окремими пусковими комплексами. Ця відомість містить у собі кошторисну вартість об`єктів, загальномайданчикових робіт та витрат, що входять до складу пускового комплексу.

Відомість кошторисної вартості будівництва об`єктів та робіт з охорони довкілля складається у тому випадку, коли при будівництві підприємства, будівлі або споруди передбачається здійснення заходів щодо охорони довкілля. При цьому у відомості, як правило, зберігається нумерація об`єктів та робіт, прийнята у зведеному кошторисному розрахунку. До відомості включається тільки вартість об`єктів та робіт, що безпосередньо стосуються природоохоронних заходів.

При проектуванні будов, будівництво яких намічається здійснювати по чергах, складаються: розрахунок загальної вартості будівництва (зведення витрат); зведений кошторисний розрахунок вартості будівництва першої черги; розрахунок вартості будівництва наступних черг; об`єктні розрахунки вартості.

Розрахунок вартості будівництва на повний розвиток входять до складу проекту на будівництво першої черги і містить у собі дані із зведеного кошторисного розрахунку вартості будівництва наступних черг.

Розрахунок вартості будівництва на наступну чергу складається на підставі даних з об`єктних розрахунків вартості.

Об`єктний розрахунок вартості складається на кожний з об`єктів, що намічається до будівництва у складі наступних черг.

Контрольні питання:

1). Поняття, характеристика, класифікація витрат на виробництво

    будівельних матеріалів, конструкцій та деталей.

2). Групування витрат за економічними елементами.

3). Поняття, види, показники собівартості будівельної продукції.

4). Склад і структура собівартості будівельної продукції.

5). Економічний зміст і функції цін.

6). Види цін.

7). Ціноутворення в ринкових умовах на будівельну продукцію.

8). Система ціноутворення у будівництві.

9). Елементи будівництва.

10). Види інвесторської кошторисної документації.

11). Принципи складання інвесторської кошторисної документації.

Тема №9. Аналіз і оцінка фінансово-економічного стану

підприємства будівельної галузі.

План. 1. Аналіз рентабельності та прибутковості підприємства

             будівельної галузі.

          2. Аналіз фінансової стабільності та платоспроможності.

Рівень загальної рентабельності (коефіцієнт загальної рентабельності) Рзаг. р. визначається відношенням загального прибутку будівельної організації до середньорічної вартості її активів.

Рзаг. р.=100·Пзаг/(Квлпоз)

Пзаг – загальний прибуток;

Квл – власний капітал;

Кпоз – позичковий капітал.

Активи – це господарські кошти будівельної організації, у які вкладен її капітал.

Пасиви будівельної організації – це джерела її фінансування.

Рентабельність обігу. Rобіг. відображає залежність між валовим обігом (виторгом) будівельної організації та її витратами

Rобіг.=(Пзагвит)×100

Кількість обсягу капітану Nобіг. відображає відношення валового виторгу (обігу) будівельної організації до розміру її капіталу.

Nобіг.= Ввит/Активи

оборотність активів = обсяг реалізації/середньорічна вартість активів.

обіговість дебіторської = обсяг реалізації в кредит/середньорічна вартість

заборгованості                                                                 чистої дебіторської  

                                                                                                заборгованості.

обіговість матеріально – = собівартість реалізованої будівельної продукції /

виробничих запасів               середньорічна вартість матеріальновиробничих

                                                запасів.

обіговість власного = обсяг реалізації/середньорічна вартість власного капіталу                                                          капіталу.

Таким чином основні напрямки підвищення рівня загальної рентабельності підприємства пов`язані зі збільшенням рентабельності обсягу і збільшенням обіговості капіталу.

Ступінь прибутковості будівельної організації можна оцінити за допомогою коефіцієнта покриття

Кпокр.= (розмір покриття / валовий виток)·100

Розмір покриття – це різниця між ціною реалізації будівельної продукції (робіт) і розміром змінних витрат. Зменшення коефіцієнта покриття у будівельній організації – тривожний симптом її неблагополучного становища.

Безприбутковий обіг відповідає такому обсягу реалізації будівельної продукції (робіт), при якому прибуток будівельної організації дорівнює нулю.

безприбутковий обіг = (постійні витрати / коефіцієнт покриття)·100

Ступінь уразливості будівельної організації можна визначити показником запасу надійності

запас надійності = (валова виручка – безприбутковий обіг /валова виручка)·100

Платоспроможність будівельної організації – це спроможність швидко погасити свої короткострокові боргові зобов`язання. Уявлення про платоспроможність можна отримати за допомогою обчислення коефіцієнта платоспроможності

Кпс = (власний капітал/активи)×100

Якщо в будівельній організації коефіцієнт платоспроможності перевищує 100%, то дана будівельна організація платоспроможна.

коефіцієнт власності = власний капітал/підсумок балансу

(нормальний коефіцієнт = 60%).

коефіцієнт позичкового капіталу = позичковий капітал / підсумок балансу

коефіцієнт фінансової залежності характеризує залежність будівельної організації від зовнішніх позичок = позичковий капітал / власний капітал (не повинен перевищувати 1).

показник покриття відсотка характеризує ступінь захищеності кредиторів від того, що їм не будуть виплачені відсотки за надані будівельній організації кредити = прибуток до виплати % і податків/витрати по виплаті %.

Платоспроможність будівельної організації з акціонерною формою капіталу зручно оцінювати за показником внутрішньої вартості акції будівельної організації.

Свн. ак.=(власний капітал/акціонерний капітал)×100

Контрольні питання:

1). З якою метою проводиться аналіз і оцінка фінансово-економічного

    стану підприємства будівельної галузі ?

2). Як визначається рентабельність та прибутковість підприємства

    будівельної галузі ?

3). Які показники використовуються для оцінки ефективності

    діяльності підприємства ?

4). Які показники характеризують прибутковість ?

5). Які показники характеризують фінансову стабільність

    підприємства ?

6). Як визначається коефіцієнт платоспроможності підприємства ?

Тема №10. Запобігання неспроможності (банкрутства)

підприємства будівельної галузі

План. 1. Поняття банкрутства господарюючого суб`єкта.

          2. Ознаки банкрутства.

          3. Реакція підприємства на кризовий стан.

          4. Санація і перетворення.

          5. Ліквідація підприємства будівельної галузі.

Згідно із Законом України „Про відновлення платоспроможності боржника або визначення його банкрутом” від 30. 06. 1999року.

банкрутство – це визнана арбітражним (тепер – господарським) судом нездатність боржника відновити свою платоспроможність і задовольнити визнані судом вимоги кредиторів не інакше, як через застосування ліквідаційної процедури”.

Боржник – суб`єкт підприємницької діяльності, неспроможний виконати свої грошові зобов`язання перед кредиторами, в тому числі зобов`язання щодо сплати податків і зборів (обов`язкових платежів), протягом трьох місяців після настання встановленого строку їх оплати.

Суб`єктом банкрутства є боржник, неспроможність якого виконати свої грошові зобов`язання встановлена господарським судом.

Зовнішні причини банкрутства:

– недосконалість виконавчої системи;

– високий рівень інфляції;

– кризові явища в інвестиційній політиці;

– необґрунтована економічна політика уряду;

– політична нестабільність суспільства;

– неефективне використання іноземних інвестицій;

– несприятлива митна політика;

– нестабільний стан світової фінансової системи.

Внутрішні чинники банкрутства:

– недосконалість системи стратегічного планування;

– нераціональне управління;

– недосконалість механізму ціноутворення;

– недостатній рівень організації виробництва і нераціональна

  організаційна структура;

– низький технічний рівень виробництва;

– прорахунки в організації праці (утримання зайвих робочих місць);

– збільшення кредиторської і дебіторської заборгованості;

– дефіцит власних оборотних коштів;

– брак довготермінового інвестування.

У світовій практиці законодавство про банкрутство розвивалось у двох напрямах:

британська модель (банкрутство розглядалось як спосіб повернення

  боргів кредиторам за рахунок коштів боржника та його ліквідація як

  суб`єкта господарювання);

американська модель (банкрутство є причиною здійснення санації

  підприємства з метою його реабілітації та відновлення

  платоспроможності).

Симптоми банкрутства:

– спад попиту на продукцію і зменшення обсягів виробництва;

– втрата клієнтів та покупців;

– зниження прибутковості виробництва;

– збільшення величини неліквідних оборотних коштів;

– неритмічність виробництва;

– низький рівень використання виробничого потенціалу і зниження

  рівня продуктивності праці;

– скорочення робочих місць;

– збільшення витрат на виробництво і реалізацію продукції;

– припинення поточних платежів і систематичне порушення термінів

  погашення забов`язань;

– зменшення потоку грошових коштів від здійснення операцій;

– падіння ринкової ціни цінних паперів і скорочення виплачуваних

  дивідендів.

Стадії погіршення економічного стану:

– приховане банкрутство;

– фінансова нестійкість;

– явне (реальне) банкрутство.

Види банкрутства:

– реальне;

– умісне;

– фіктивне.

Один із авторитетних підходів до оцінки платоспроможності є розрахунок індексу Альтмана, що визначає ймовірність банкрутства фірми.

Цей індекс називається Z – розрахунком Альтмана.

Z=1,2Х1+1,4Х2+3,3Х3+0,6Х4+0,99Х5

де Х1 – відношення оборотного капіталу до сукупних активів.

    Х2 – відношення балансового прибутку до сукупних активів.

    Х3 – відношення доходу від основної діяльності до сукупних

           активів.

    Х4 – відношення ринкової вартості акції до вартості заборгованої.

    Х5 – відношення виручки від реалізації до сукупних активів.

    Вірогідність банкрутства за значенням Z рахунку

    <1,8 – дуже висока

    1,8 – 2,7 – висока

    2,8 – 2,9 – невисока

    >3 – дуже низька.

Для оцінки кредитоспроможності використовується метод „шість С кредиту” (оцінка шести елементів за початковими буквами „С” англійських термінів:

– репутація;

– можливість (здатність);

– забезпечення;

– умови;

– контроль.

Санація – це комплекс послідовних взаємопов`язаних заходів фінансово – економічного виробничо – технічного, соціального характеру, які  спрямовані на виведення підприємства із кризи, відновлення або досягнення ним прибутковості або конкурентноспроможності.

                              Етапи класичної моделі санації

Два види санації:

1) без зміни статусу юридичної особи;

2) зі сміною статусу юридичної особи.

Реструктуризація – здійснення організаційно – господарських, фінансово – економічних, правових, технічних заходів, спрямований на реорганізацію під – ва , що сприятиме його фінансовому оздоровленню, збільшенню обсягів випуску конкурентоспроможної продукції, підвищенню ефективності виробництва та задоволенню вимог кредиторів.

Причини ліквідації:

1) вартість майна боржника продовжує знецінюватись і немає ніякої

   можливості її відновити;

2) відсутні заяви про проведення реструктуризації або санації від

   юридичної або фізичної особи;

3) жодний із поданих планів реструктуризації або санації не був

   схвалений кредиторами;

4) запропонований план виходу підприємства з кризи неможливо

   реалізувати з тих чи інших причин.

Контрольні питання:

1). Поняття банкрутства господарюючого субєкта.

2). Ознаки банкрутства.

3). Реакція підприємства на кризовий стан.

4). Санація і перетворення.

5). Ліквідація підприємства.


Капітальне будівництво

Управління

Планування

Поектуваня

Ресурсне забезпечення

Будівельне виробницво

Організація

організацією

плануванням

проектуван-

ням

ресурсним забезпечен-

ням

будівельним

виробниц- твом

введення потужностей

та об`єктів

капітальних

вкладень

проектно дослідних робіт

ресурсного

забезпечен-ня

будівельного виробництва

технологіч-них парамет-рів об`єкта

будівель-

них парамет-

рів об`єкта

будівель і споруд

організації будівництва

виконання робіт

фінансові ресурси

трудові ресурси

устаткуван-ня

конструкції

матеріали

іженерна підготовка

комплеката-ція ресурсів

організація транспорту

виконання будівельних робіт

виконання монтажних робіт

управління

планування

проектуван-ня

ресурсного забезпечення

будівельного виробництва

Будівництво

Малі та середні будівельні підприємства

Державні фірми та підприємства, які виконують будівництво господарським способом

Колективні фірми та підприємства

Індивідуальні забудовники

Приватні фірми

Будівельна індустрія

Підрядні будівельні та монтажні організації

Підприємства будіндустрії

Державні кооперативні організації

Організації по пусконалагоджу-вальних роботах

Організації по ремонту будівель і споруд

Організації по бурінню та буропідривних роботах

Інші ланки які беруть участь у будівництві

Організації замовників (УКБи, ВКБи,дирекції)

Проектні організації

Дослідні організації

Науково-дослідні організації

Організації по комплектації та матеріально-технічному забезпеченню

Будівництво

Науково-дослідні та проектні організації

Центральні і галузеві науково-дослідні  

та проектні інститути і майстерні

Промисловість будівельних матеріалів

цементу, стінових матеріалів,

будівельної кераміки, нерудних матеріалів, збірного залізобетону, матеріалів і виробів із полімерної сировини, теплоізоляційних матеріалів тощо

Основні галузі промисловості

чорна і кольорова металургія, машинобудування, хімічна, деревообробна, паливно-енергетична, електротехнічна тощо

Виробничі підприємства будівельних організацій

збірних, залізобетонних виробів, монтажних заготовок, столярних виробів, бетонорозчино-змішувальні та асфальтобетонні підприємства, підприємства по ремонту машин і механізмів

Промисловість будівельних конструкцій

і деталей (збірна галузь)

збірного залізобетону, будівельних металевих конструкцій, дерев`яних конструкцій, монтажних заготовок, вузлів і деталей, підприємства по ремонту машин і механізмів тощо

Транспорт

залізничий, автомобільний, річковий, повітряний

Замовник

Замовник

Проектний

відділ

Будівельний

відділ

Проектувальник

Генеральний

підрядник

Роботи власними

силами

Субпідрядники

Роботи власними

силами

Підрядники і

субпідрядники

Замовник

Замовник

Роботи власними

силами

Управляючий

будівництвом

Проектний

відділ

Інженер-будівельник

Інженер-будівельник

Генеральний

підрядник

Проектувальник

Роботи власними

силами

Субпідрядники

Проектувальник

Замовник

Генеральний

підрядник як

управляючий

будівництвом

Проектувальник

Замовник

Управляючий

будівництвом

Незалежні

підрядники

Субпідрядник

виробнича програма підприємства

Витрати на будівельні матеріали та конструкціцї

Витрати на енергетичні ресурси

Пенсійний фонд

онд соціального забезпечення

Фонд зайнятості населення

Фонд обов`язкового медичного страхування

Витрати на пально – мастильні матеріали

Інші прямі витрати

Накладні витрати

Амортизація

Заробітна плата робітників

Витрати на експлуатацію будівелшьних машин та механізмів

Транспортні витрати

Витрати будівельного виробництва

кризовий стан підприємства

причинно – наслідковий аналіз кризової ситуації

рішення щодо ліквідації або санації

ліквідація на добровільній основі або примусовими методами

заходи щодо санації

визначення цілей санації

програма санації

проект санації

бізнес – план санації

реалізація санаційних заходів та вихід з кризи


 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

83469. Доктрини визнання урядів 35.14 KB
  Історії міжнародного права відомі спеціальні доктрини про визнання урядів, названі іменами міністрів закордонних справ Еквадору Карлоса Тобара (доктрина Тобара) і Мексики Хенаро Естради (доктрина Естради), що сформувалися на початку XX століття в практиці держав американського континенту.
83471. Інститут правонаступництва держав в міжнародному праві. Джерела міжнародного правонаступництва 35.98 KB
  Джерела міжнародного правонаступництва Для стабільності міжнародних відносин важливе значення має послідовне виконання суб’єктами міжнародного права укладених ними міжнародних договорів їх міжнародних зобов’язань щодо території власності членства у міжнародних організаціях тощо. Інститут правонаступництва у міжнародному праві є міжгалузевим інститутом: його норми містяться в праві міжнародних договорів праві міжнародних організацій міжнародному економічному праві та ін. Тривалий час основу інституту правонаступництва складали звичаєві...
83472. Поняття правонаступництва в міжнародному праві. Види і форми правонаступництва. Підстави правонаступництва 37.07 KB
  Види і форми правонаступництва. Підстави правонаступництва. Таким чином правонаступництво являє собою правовідносини у яких беруть участь дві сторони: державапопередниця яка була змінена іншою державою в процесі правонаступництва; державаспадкоємниця яка замінила іншу державу в процесі правонаступництва.
83473. Міжнародне правонаступництво держав щодо міжнародних договорів 38.6 KB
  Відносно усних договорів і договорів між державами й іншими суб’єктами міжнародного права діють звичаєві норми міжнародного права. встановлює наступні правила правонаступництва щодо міжнародних договорів: а у разі створення в результаті деколонізації нової незалежної держави діє принцип tbul rs чистої дошки: нова держава не зв’язана договорами укладеними колишніми державамиметрополіями і не зобов’язана зберігати чинність будьякого договору або ставати його учасницею в силу виключно того факту...
83474. Міжнародно-правове регулювання правонаступництва держав відносно міжнародних договорів, державної власності, державних архівів та боргів 37.84 KB
  Однією з найважливіших проблем правонаступництва щодо державної власності є проблема компенсації за власність що переходить до державинаступниці. передбачається що в принципі такий перехід власності повинен відбуватися без компенсації якщо інше не узгоджено зацікавленими державам або не передано на вирішення відповідного міжнародного органу Державапопередниця зобов’язана вжити всі заходи для запобігання пошкодження або знищення власності що переходить до державинаступниці. Правонаступництво не стосується власності яка знаходиться на...
83475. Правонаступництво України в зв’язку з розпадом СРСР 39.9 KB
  Правонаступництво України щодо Союзу PCP регулюється комплексом домовленостей з питань правонаступництва що були досягнуті між країнами які увійшли після розпаду СРСР у Співдружність Незалежних Держав серед них: Меморандум про взаємопорозуміння з питань правонаступництва щодо договорів колишнього Союзу PCP що становлять взаємний інтерес 1992 p. Україна є правонаступницею прав і обов’язків СРСР які не суперечать Конституції України. було закріплено що кожна держава СНД має право підтвердити чинність для себе міжнародних договорів СРСР.
83476. Поняття і види територій в міжнародному праві 35.51 KB
  За правовим режимом територія поділяється на три основні види: 1 державна територія; 2 міжнародна територія; 3 територія із змішаним режимом. Державна територія це частина простору земної кулі що знаходиться під суверенітетом держави яка здійснює відносно неї і в її межах своє територіальне верховенство. Територія із змішаним режимом територія на якій одночасно діють норми міжнародного та національного права. До територій зі змішаним режимом також відноситься державна територія міжнародного користування що включає міжнародні річки...
83477. Демілітаризовані і нейтралізовані території 36.41 KB
  Демілітаризована територія - це територія, відносно якої держава прийняли міжнародне зобовязання скоротити або взагалі не розташовувати в її межах військові укріплення і споруди, певні види озброєнь збройних сил. Такі території створюються на основі міжнародних угод з метою забезпечення міжнародної безпеки.