42869

Поняття гріха. Історія першого гріхопадіння

Курсовая

Религиоведение и мифология

Бог є абсолютне благо і тому створений Ним світ теж був спочатку прекрасний і не було в ньому ніякого зла. Однак справжня досконалість можлива тільки при уподібненні Богу який і є мірою і вершиною всякої досконалості. Оскільки ж Богу властиві премудрість свобода і любов любов власне і буває тільки вільною то найдосконалішим з усіх створених Ним істот була людина єдина істота що володіє розумом вільною волею і здатністю любити не враховуючи ангелів але про них як і про бісів я тут говорити не буду. Не вдаючись у...

Украинкский

2013-11-03

70.08 KB

4 чел.

ЗМІСТ

ЗМІСТ

ВСТУП РОЗДІЛ 1. ЖИТТЯ В РАЮ

1.1 Створення світу і людини

     1.2 Діяльність перших людей

РОЗДІЛ 2. ХИТРІСТЬ ДИЯВОЛА І СПОКУСА ЄВИ

     2.1 Споживання забороненого

     2.2 Гріхопадіння та його результат

ОЗДІЛ 3. ЗАКЛИК ГОСПОДА ДО ПОКАЯННЯ

РОЗДІЛ 4. НАСЛІДКИ ГРІХА І ОБІТНИЦЯ ГОСПОДА

РОЗДІЛ 5.ФІЗИЧНЕ СТАНОВИЩЕ СВІТУ ПІСЛЯ ГРІХОПАДІННЯ

     5.1 Твердження св. Отців та вчених

     5.2 Порівняння світу занепалого із першоствореним

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ


ВСТУП

Бог є абсолютне благо, і тому створений Ним світ теж був спочатку прекрасний, і не було в ньому ніякого зла. Однак справжня досконалість можлива тільки при уподібненні Богу, який і є мірою і вершиною всякої досконалості. Оскільки ж Богу властиві премудрість, свобода і любов (любов, власне, і буває тільки вільною), то найдосконалішим з усіх створених Ним істот була людина - єдина істота, що володіє розумом, вільною волею і здатністю любити (не враховуючи ангелів, але про них, як і про бісів, я тут говорити не буду). Не вдаючись у непотрібні міркування про те, чим саме в матеріальному плані був рай, скажу краще, що в духовному плані людина в раю мала все для того, щоб у любові вільно пізнавати Бога, самого себе і весь світ, і насолоджуватися Божественним спілкуванням. Але їй треба було виявити свою волю до цього, адже вона - вільна істота, і мала можливість полюбити Бога і світ, а мала можливість і не робити цього, відкинути Бога і Його любов. Тому й дав Бог одне веління людині - не їсти від плоду одного дерева, не тому, що плід був поганим чи Бог не хотів його давати людям, а для того, щоб люди мали можливість виявити свою вільну волю у любові до Бога і синівської слухняності Йому. Адже якби не було у людини способу відкинути Божу заповідь з причини відсутності заповідей, то яка ж це була б свобода? І людина, на жаль, обрала зло - порушила заповідь і не розкаялася в цьому відразу ж, а почала виправдовуватися, звалювати провину на інших і т.д. І сталась трагедія - людська природа зіпсувалася, до неї увійшов гріх.

Взагалі гріх, зло, смерть - це все поняття одного плану, вони означають відсутність Божественної благодаті, розлад і розпад у творінні, відпадання від Бога як Джерела життя і блага. Людина внаслідок гріха перестала бути досконалою, у неї з'явилася тепер вже не тільки потенційна можливість згрішити, але й схильність до гріха, бажання грішити. Вона втратила здатність до безпосереднього спілкування з Богом, її розум затьмарився, і навіть сама свобода волі похитнулася внаслідок підпорядкування «рабству гріха». Це навіть не було, по суті, покаранням Божим, це було природним наслідком гріха, про що Бог попереджав, даючи заповідь. Цей наслідок природний, тому що світло і темрява, чистота і бруд, Бог і гріх несумісні, не можуть співіснувати за визначенням, тому що зло і є безбожництво по суті, і продовження старого життя після гріха означало б, що Бог «згоден» на гріх, що Він відмовився від Своєї справедливості, що Він навіть підтримує зло. Більше того, якби Бог зараз же виправив пошкодження в природі людини і повернув все назад, то, по-перше, швидше за все історія б повторювалася нескінченно, людина б відчула, що зло не карається і творила б його все більше і більше, а по -друге, якщо б Бог зробив так, щоб людина не грішила більше, то Він цим, знову ж таки, відібрав би в неї свободу, зробив би її не люблячим сином, а бездумним рабом, що суперечило б самому визначення людини.

РОЗДІЛ 1. ЖИТТЯ В РАЮ

"На початку Бог створив Небо та землю. А земля була пуста та порожня, і темрява була над безоднею, і Дух Божий ширяв над поверхнею води"(Бут.1.1-2). Процес творення всесвіту Богом описаний у вигляді семи "таємничих" днів. У перший день Бог творить світ і відокремлює його від темряви. У другий день Бог створює небесну твердь, яка відокремлює води під нею від води над нею. У третій день з'являється земна суша, що обмежує панування води, на суші з'являється рослинність трьох основних видів. У четвертий день - сонце, місяць і зорі. У п'ятий день з'являються риби, птиці та плазуни, а в шостий день - ссавці. Всій фауні Бог дає наказ плодитися і розмножуватися. Це заповідь земного відтворення. Тварин Біблія називає "живою душею". Людина, як вінець Божого творіння, була створена особливою радою Пресвятої Трійці. Бог створив людину по образу Своєму. Тіло людини, як і тіла всіх земних істот, створене із землі. Але духовна природа людини є безпосереднім подихом Божих уст. "І сотворив Господь Бог людину з пороху земного. І дихання життя вдихнув у неї, і стала людина душею живою" (Бут. 2, 7).

Але тут ні в якому разі не можна допускати, що душа людини є частиною Божого Єства. Людська душа є створеною, як і її тіло. Вона тільки містить у собі образ свого Творця. І цей образ в людині, згідно із вченням святих отців Церкви, відображений в її душі, а саме – в її духовності: розумі, почуттях, волі. А "подоба Божа" – це направлення цих даних Богом сил до Бога через їхній вільний розвиток і вдосконалення аж до уподібнення до свого Творця.

Отже, кінцева мета, яка поставлена Творцем перед людиною, – це бути досконалими, "як досконалий Отець ваш Небесний" (Мф. 5, 48).

Місцем постійного життя та діяльності людини був рай – прекрасне місце, подібне до чарівного саду, яке було спеціально створене для людини всемогутністю Божою через Його особливу любов до Свого творіння. В цьому саду серед безлічі прекрасних райських дерев було два особливих — "дерево життя" та "дерево пізнання добра і зла". Плоди "дерева життя" були призначені для підтримки безсмертя в людині. А "дерево пізнання добра і зла" було спеціально вибране Богом для випробовування людини і виховання в ній послушності волі свого Творця.

Перебуваючи в раю, людина повинна була трудитися тут і доглядати за всім. Так вона мала розвивати свої творчі таланти і продовжувати справу свого Творця. Безпосереднє спілкування з природою давало людині можливість, через вивчення законів природи, збагачувати і поглиблювати свій розум, пізнавати Бога-Творця, Його Премудрість, Любов, досконалість і самій наближатися до цієї досконалості.

Адам - Перша людина. Бог привів до нього всіх тварин для наречення імен, бо усвідомлював, що розумну природу в смертному він зробив саморушною, і відчував, як наставник учня, приводячи в рух його внутрішній навик і змушуючи виявити властиві йому вміння. Адам був створений для того, щоб обробляти і охороняти землю (Бут. 2, 15).

Слово Адам означає "глина", "земля", "грунт". Бог як би створює Адама з самої суті творіння. В історії Старого Завіту Адам не є якимось завершенням всіх створінь, які до нього існували або були створені. Ні, Бог повертається до самих основ речовини і з нього творить людину, яка завдяки цьому належить цілком до всього створеного, до самої останньої билині, до самої малесенької піщинки - або до самої променистої зірки. Адам створений, покликаний жити любов'ю Божою,  яка себе йому відкриває. І тут, за словом митрополита Московського Філарета,  він стоїть як би на кришталевому мосту між двома безоднями. Одна - безодня небуття, звідки його викликало творче Слово Боже, з іншого боку - над ним шириться, розкривається до жаху безодня Божественного життя. І Адам може впасти, але ніколи не зможе повернутися до небуття, - він буде як би нескінченно падати; або навпаки, може відкритися, ризикнути тим, що вже є, для того, щоб придбати все, що йому може дати Бог.

За гріхопадіння Бог не "вислав" його з раю на час, як того, хто ще не владний захоплений пороком, але "вигнав" назавжди, - адже Адам тепер є хворий невиліковною хворобою.

Єва - її ім'я вказує на відчуття, яке Бог дав розуму Адаму, "виліпив з ребра", коли захотів наділити його здатністю осягнути не тільки безтілесне, але і тверді тіла, і він, як тільки з’явився, через кожну свою частку, немов через якісь окуляри, став  вливати в розум весь навколишній світ і, розсіявши імлу, дозволило йому побачити природу тіл чітко і ясно.

Єва, піддавшись спокусі підступного змія, покуштувала плодів із забороненого дерева пізнання добра і зла і умовила Адама наслідувати їй.

Дізнавшись про це, Бог прокляв перших людей і вигнав їх з раю. Відтепер люди стали смертними; жінка, як більш винна, повинна була у всьому підкорятися чоловікові і в муках народжувати дітей, а чоловік - в поті чола добувати хліб свій. Переступивши заборону Господа, Адам і Єва стали грішниками. З цих пір людина скинута у безодню протистоянь, протиріч, протиборств і обтяжень .

Почалися перші праці повсякденного суворого життя, і тут же з'явилося перше покоління "народжених" людей. "Адам пізнав дружину свою Єву, і вона зачала, і народила сина, якому дала ім'я Каїн, що означає: Набула чоловіка від Господа"(Бут.4,1). При першому народженні Єва переживала абсолютно нові, невідомі їй стану - вагітність і болючість пологів.

Тепер вже перші люди не одні: утворилося сімейство, а разом з ним стали вироблятися і нові стосунки. З приростом сімейства збільшилися потреби, для задоволення яких знадобилася посилена праця. Вже з перших днів нового становища, в яке люди поставлені були гріхопадінням, потреби виявилися різноманітними: потрібно добувати їжу і вбрання. Відповідно до цього відбулося у перших людей і розподіл праці: перший син Каїн став обробляти землю, для задоволення першої потреби харчування, а другий - Авель став займатися скотарством, для добування молока, а також і вовни, і шкур. Вибір роду праці та занять перших братів, звичайно, залежав від відмінності їхніх характерів і схильностей.

РОЗДІЛ 2. ХИТРІСТЬ ДИЯВОЛА І СПОКУСА ЄВИ

 Святе Письмо нічого не говорить про те, як довго жили наші прародичі щасливим життям в раю. Йдеться тільки про існування родоначальника всякого зла – хитрого й лукавого змія-диявола. Він через свою гордість втратив можливість спілкування з Богом, втратив усяке блаженство. Колись перший серед ангельського світу, тепер він став дияволом, що дослівно означає "наклепник, обмовник, обманщик, спокусник". Він люто ненавидить Бога, а також всяку людину, в якій є відображення образу Божого. Але особлива ненависть в нього до кожного, хто живе з Богом, любить Бога й спілкується з Ним. І, взагалі, всяке добро, спокій, злагода, любов, невинність, порядок, послушність – все це стало ненависним для диявола. Тому з першої ж появи на землі людини, сотвореної на образ Божий, він старався розірвати благодатне спілкування людини з Богом, спотворити в ній образ Творця і втягнути її в свою вічну погибель.

Біблія говорить: "Змій був хитріший над усю польову звірину, яку Господь Бог учинив. І сказав він до жінки; "Чи Бог наказав: не їжте з усякого дерева?" (Бут. 3,1)

У цьому запитанні прихована підступна брехня, яка мала б відштовхнути жінку від спокусника. Але перші люди жили в такому середовищі, в якому було відсутнє всяке зло. Тому жінці, яка ніколи не зустрічалася з таким злом, як обман, була притаманна абсолютна довірливість. Вона просто помітила неточність у запитанні і відповіла, що Господь дозволив їсти плоди зі всіх дерев, крім одного, — із "дерева пізнання добра і зла", яке знаходиться посередині раю. Тому що Бог сказав: "Не їжте з нього і не доторкайтесь до нього, щоб вам не померти" (Бут. 3,3).

Тоді спокусник старається пробудити в жінці недовіру до Бога. Тому він говорить до неї: "Умерти — не вмрете! Бо відає Бог, що дня того, коли будете з нього ви їсти, ваші очі розкриються, і станете ви, немов боги". – ці слова запали жінці глибоко в душу. Вони породжують душевну боротьбу і викликають цілу низку сумнівів. Що таке добро? Що таке зло? Як це можна пізнати? І коли вони зараз з Адамом живуть в абсолютному блаженстві, то яким же буде їхнє життя, якщо вони стануть "як боги"?

У такому збудженому й розтривоженому стані жінка звертає погляд на заборонене дерево. І тут всю майбутню долю всього людства вирішує зовнішній спокусливий вигляд забороненого плоду. "І побачила жінка, що дерево добре на їжу, і принадне для очей, і пожадане дерево, щоб набути знання. І взяла з його плоду та й з'їла, і разом дала теж чоловікові своєму, і він їв" (Бут. 3,6).

Так найбільша і найстрашніша, найтрагічніша переміна в Історії людства звершилася — людина порушила Божу заповідь, людина проявила непослушність своєму Творцеві. Жінка послухала голосу змія-диявола, спокусилася через його обман і лукавство, і тепер сама вже стає спокусницею — вона спокушує свого чоловіка.

Результат нарушення Божої заповіді проявився в ту ж мить. У Адама і Єви насправді відкрилися очі, як обіцяв спокусник, – вони отримали пізнання. Але що вони пізнали? Вони пізнали перш за все те, що вони нагі, – вони пізнали сором, вони пізнали, що в їхній людській природі появилася якась недосконалість. А через це їм стало вже страшно показатися Богові і вони заховалися – тепер вони пізнали також страх, якого раніше не відчували й не знали.

У Старому Завіті сказано, що після гріхопадіння вони один на одного подивилися і засоромилися своєї наготи. Наготи своєї можна засоромитися, тільки якщо чужі очі на тебе дивляться. Коли ти один, ти не соромишся своєї наготи. А тут раптом сталося щось дуже страшне. Замість того щоб бачити один одного в повній славі, вони раптом побачили один в одному - іншого, чужого, і їх двійня розбилася. І ось те, що було, стало тепер двома особинами, - не двома особами, які саме як особи дивляться і бачать один одного, а особинами, які відокремлені один від одного. У цьому полягає і падіння, і розірвання дива взаємної любові, дива бачення один в одному досконалої краси, яку Бог вклав в кожного з них. Але відразу після гріхопадіння вони пізнають своє гріховне становище, в якому вони опинилися, не послухавшись Бога, як зло. І в силу цього було втрачене ними те незрозуміле тепер райське становище, яке усвідомлюється ними як добро.

І розкрилися очі в обох них, і пізнали, що нагі, і зшили вони фігові листя, і зробили опаски собі. І сховався Адам і його жінка від Господа Бога серед дерев раю (Бут.3.7- 8). Пізнавши зло, Адам і Єва пізнали сором. Почуття сорому викриває їх у тому, що вони зробили щось не належне, не добре. Вони відчули, що стали іншими - не такими, якими вони повинні бути. Відтепер вони пізнають свій стан, своє буття в противопоставленності ідеального належного стану і буття. І оскільки вони йому не відповідають, вони, соромлячись бути такими, якими вони стали, прикривають свою наготу один від одного фіговім листям і ховаються від Творця за райськими деревами, який кличе їх до Себе . Пізнання добра і зла відповідальна за те, що свобода поневолена етичною повинністю, "категоричним імперативом". У крайньому випадку, якщо і залишилася якась свобода, то це тільки свобода вибирати між добром і злом, які непідвладні людині. Свобода виявляється викинутою "по той бік добра і зла". Вона залишилася там, в Едемі, де людині була дана влада зовсім не викликати зло до буття. Там, де Творець всього сущого створив все це "добро зело".

Відтепер шлях пізнання проходить там, де людина приречена мислити і відчувати себе і світ в категоріях противопоставленності, опозиційності добра і зла. У категоріях протиріччя, боротьби, вибору, антитези: добро і зло, Бог і диявол, рай і пекло. Цілісне людське пізнання дало тріщину і прирекло людину до втрати здатності перебувати над протилежними полюсами буття, тобто перебувати в Бозі.

Що ж тут відбулося? Не їсти плодів із "дерева пізнання добра і зла" означало для людини строгу заборону, під страхом смерті, переступати певну межу, заборону торкатися своєю, ще надто слабкою, незмужнілою природою, як тілесною, так і духовною, тієї межі, того середовища, яке було для неї смертельно небезпечним. І слова, сказані до людини Господом, "смертю умрете" зовсім не були словами погрози — це було застереження Творця Своєму творінню.

Але людина, затьмарена своєю силою, могутністю, а також своєю надзвичайною владою над природою, попавши під вплив спокусливих слів диявола, вже не могла зупинитися. Вона захотіла наочно випробувати свою волю — захотіла бути як Бог, захотіла зримо пізнати добро і зло. На ту розважливість, розсудливість, яка притаманна для дорослої людини, часу в неї не було. А розважливість тут була необхідною саме для того, щоби бодай оглянути саме дерево "пізнання добра і зла", щоб заглянути в його коріння. Але тут, на жаль, людина з дитячою наївністю тягнеться до самого плоду "пізнання добра і зла". А вкусивши плоду, пізнала зло, пізнала страх, сором, пізнала свою нікчемність перед своїм Творцем.

Тепер перед людиною відкрилася страшна запаморочлива безодня, вирватися з якої самій людині, без Божої допомоги, було вже не під силу. І ця безодня, влаштована дияволом і "ангелами" його, поглинула людину.

РОЗДІЛ 3. ЗАКЛИК ГОСПОДА ДО ПОКАЯННЯ

Але люблячий Господь хоче врятувати людину, Він кличе її до Себе: "Адаме, де ти?" — взиває Він до людини, що вже согрішила. Цими словами Господь запитує Адама не про його місце знаходження. Він, як Всевідучий Бог, знає, де Адам знаходиться, і знає, що він зробив. Господь запитує, де він зараз перебуває своєю душею, в якому душевному стані. Цими словами Господь закликає Адама до покаяння, дає можливість усвідомити свій гріх, свою провину перед Творцем, закликає, щоб вій своєю душею виплутався із пут диявола і прийшов до Нього.

Але гріх вже увійшов у душу людини, вже затуманив у ній основні сили її душі, — розум, волю і почуття, — затуманив у ній сам образ Божий. Тепер благий закличний голос Господа спонукає Адама до бажання вже не розкаяння, а виправдання. Адам тепер уже зі страхом відповідає Господу: "Почув я Твій голос у раю і злякався, бо нагий я, — і заховався". І промовив Господь: "Хто сказав тобі, що ти нагий? Чи ти не їв з того дерева, що Я звелів був тобі, щоб ти з нього не їв?" Адам відказав: "Жінка, що Ти дав її, щоб зі мною була, вона подала мені з того дерева, і я їв". Тоді Господь промовив до жінки: "Що це ти наробила?" А жінка сказала: "Змій спокусив мене, і я їла" (Бут. 3, 10-13).

Жінка, виправдовуючись, звинувачує змія-диявола. Чоловік, заради свого виправдання, звинувачує вже не тільки жінку, але й Самого Господа. "Жінка, що Ти дав її, щоб зі мною була, – говорить Адам, – вона подала мені з того дерева, і я їв". А жінка говорить: "Змій спокусив мене і я їла".

Отже, згідно з людською логікою, яка миттєво спотворилася через "пізнання зла", виходить, що в усьому винен не хто інший, як Сам Господь Бог. Чоловік не винен, — це Бог винен, що дав йому таку жінку. Але й жінка не винна, — це, знову ж таки, винен Бог, що допустив до неї змія, який спокусив її. А де ж тоді розум, воля, почуття, якими Господь наділив людину? Вони є, але вже у спотвореному вигляді. Розум, як бачимо, людина вже використовує не для пізнання Бога, а для того, щоб заховатися від Бога та доказово виправдати себе. Свою вільну волю людина вже використовує не для того, щоб її поєднувати з волею Божою, а всупереч їй — на задоволення особистих потреб. Чисті, щирі почуття любові до Бога, до свого Творця вже повністю спотворені через сам дотик до зла, а також через спотвореність розуму, — вже немає чистої любові до Бога, а є тваринний страх перед Тим, Хто може покарати.

Тому у виправданнях наших прародичів криється неправда, обман, що його диявол засіяв у їхні душі. І вірус цієї неправди, вірус зла, засіяний дияволом в душі наших прародичів, який миттєво спотворив Богом даний людський розум, волю і чисті почуття, передається з покоління в покоління аж до сьогодні. І людина так звикла до цього зла, що воно вже стало ніби невід'ємною частиною її життя. І сьогодні людина старається завжди у всіх своїх вчинках знайти для себе виправдання. Чи то пияк, чи злодій, чи вбивця, чи розпусник — вони завжди знаходять виправдання, які зводяться до тих, якими перед Господом виправдовувалися наші прародичі, — вони не винні; це в них така природа, яку дав їм Господь; у них є такі життєві потреби, бо живуть в таких умовах, що їх створив для них Господь; або зовсім просто: їх нечистий попутав, якого, знову ж таки, до них допустив Господь. У всьому "винен" Бог, але тільки не вони. Тому апостол Павло пише, що в особі Адама всі согрішили (Рим. 5, 14; 1 Кор. 15, 22); бо, «який земний, такі й земні» (1 Кор. 15, 48).

РОЗДІЛ 4. НАСЛІДКИ ГРІХА І ОБІТНИЦЯ ГОСПОДА

Всяка дія веде за собою певні наслідки. Наслідки гріхопадіння людини були страшними. Змій проклятий перед усім живим, для нього відведена доля повзати. Жінка засуджена па повне підкорення чоловікові, а також на важкі страждання й муки під час продовження роду людського. Звернувшись до Адама, Господь сказав: "За те, що ти послухав голосу жінки своєї та їв з того дерева, що Я наказав був тобі, говорячи: від нього не їж, — проклята через тебе земля! Ти в скорботі будеш їсти від неї всі дні свойого життя. Тернину й осот вона буде родити тобі, і ти будеш їсти траву польову. У поті твойого лиця ти їстимеш хліб, аж поки не вернешся в землю, бо з неї ти взятий. Бо ти порох, — і до пороху вернешся" (Бут. 3,17-19).

Це тільки диявол, спокушуючи людину, говорить до неї облесливо: "Станете ви немов боги". А Бог говорить людині правду, повертає її до реальності: "Ти порох, і до пороху вернешся".

Страшним був вирок за порушення заповіді Божої. Але безмежним є і милосердя Боже. В людині Господом було закладено образ Божий. І Господь не хоче, щоби цей образ загинув. Але не тому, що це тільки образ Божий, а тому, що Він любить людину і не хоче залишити її без надії на можливе спасіння й повернення до попереднього блаженства. Тому тут же Господом булj дане Перше Євангеліє — перша блага вістка про спасіння, про майбутнього Месію. Звертаючись до змія-диявола, Господь сказав: "Я покладу ворожнечу між тобою і між жінкою, між насінням твоїм і насінням її. Воно зітре тобі голову, а ти будеш жалити його в п'яту" (Бут. 3, 15).

Цими словами Господь обіцяє грішній людині, що від жінки народиться Спаситель, Який зітре голову змія-диявола, знищить джерело зла і примирить людину з Богом.

Наслідки гріхопадіння — це не просто вигнання наших прародичів з раю. Гріхопадіння людини — це страшна катастрофа у всьому Всесвіті. Людина була сотворена Господом не так, як всі інші створіння. В людині було закладено образ Творця, людина була вінцем всього Божого творіння, як духовного, так і матеріального. Людина була безпосереднім зв’язком між духовним світом і світом матеріальним. Людина була поставлена Господом панувати над тим усім Божим творінням, яке було створене до цього часу, — вона була головою і живою душею всього велетенського природного організму, який був створений Господом попередньо.

Коли людина свідомо спотворила в собі образ Божий, цим вона розірвала зв'язок між світом духовним і світом матеріальним, вона порушила ту гармонію у Всесвіті, яка була закладена Творцем. Тому слова Господа, сказані до Адама: "Проклята через тебе земля", мають значення всесвітнього масштабу — гріхопадіння людини явило свою згубну дію на всю природу. Тому апостол Павло і говорить, що через гріх прародичів "все створіння разом зітхає і разом мучиться аж досі" (Рим. 8, 22).

Мучиться природа і самої людини. "І зробив Господь Бог Адамові та жінці його одежу шкіряну і зодягнув їх" (Бут. 3, 21).

Що це за одяг отримала людина після свого гріхопадіння? Існує гіпотеза, що цим одягом є саме ця тваринна природа з її тваринними інстинктами, яку зараз має людина. До гріхопадіння людина мала зовсім іншу природу. Знаходячись між світом духовним, ангельським і світом земним, людина і своєю зовнішньою природою, взятою від землі, але оживотвореною подихом уст Божих, була, очевидно, більш подібною до ангельського світу, ніж до тваринного. Про близькість людини до ангельського світу свідчать слова, сказані ангелом до апостола Іоана Богослова, коли під час отриманого ним від Господа Одкровення він хотів поклонитися ангелові. "Дивись, не роби цього; — говорить ангел, — я співслужитель тобі і братам твоїм, котрі мають свідчення Ісусове" (Апок. 19, 10). У всякому разі людина мала безсмертну природу.

Тепер спотворена людська природа, природа "душі живої" вже не могла так далІ жити. Господь саме від цього і застерігав людину, наказуючи: "З дерева пізнання добра й зла — не їж від нього, бо в день їди твоєї від нього ти помреш!" (Бут. 2, 17). І от тепер, коли страшна трагедія вже сталася, люблячий Господь, щоби вберегти грішну людину від її неминучої і абсолютної загибелі, через Своє милосердя одягає – її в шкіряний одяг тваринного світу.

РОЗДІЛ 5. ФІЗИЧНЕ СТАНОВИЩЕ СВІТУ ПІСЛЯ ГРІХОПАДІННЯ

Гріхопадіння прародителів стало тією подією, яка радикально змінила характер існування нашого світу. При порівнянні первозданного світу зі світом занепалим особливу важливість для цієї роботи набувають наслідки гріхопадіння в плані фізичних явищ. І хоча ці наслідки можна умовно розділити на ті, які проявилися безпосередньо в самій людині, і ті, які видно у світі, що оточує її, але усі вони тісно взаємозв'язані.

Головними наслідками гріхопадіння відносно фізичного світу стали смерть і тління: "І наказав Господь Бог Адамові, кажучи: Із кожного дерева в Раю ти можеш їсти. Але з дерева пізнання добра й зла не їж від нього, бо в день їди твоєї від нього помреш!" (Бут. 2, 16-17); "Бог створив людину для нетління і зробив її образом вічного буття Свого, але заздрістю диявола увійшла у світ смерть, і зазнають її ті, що належать до уділу його" (Прем. 2, 23-24) і "через одного чоловіка ввійшов до світу гріх, а гріхом смерть, так прийшла й смерть у всіх людей через те, що всі згрішили" (Рим. 5, 12). У людині це проявилося як поява у неї  смертної і тліючої тілесності: "І зробив Господь Бог Адамові та жінці його одежу шкіряну і зодягнув їх" (Бут. 3, 21). А одним з проявів цього стала хворобливість дітородіння : "І до жінки сказав : в хворобі родитимеш дітей". (Бут. 3, 16). Шкіряні ризи згідно свт. Григорія Богослова, як і багатьох інших отців, означає одягання людини в "грубейшую, смертную и противоборствующую плоть", у іншому місці він пише: « облекся в кожаные ризы – тяжелую плоть – и стал трупоностцем. [10, с. 318] .. Те ж читаємо і у прп. Іоанна Дамаскіна в "Точному викладі православної віри" (книга 3, глава 1) : людина після падіння "вдягалася в смертність, тобто смертну і грубу плоть, - бо це означає покриття в шкіру" [11, с.73]. І свт. Філарет Московський, посилаючись на свт. Григорія, пише, що "слова: сделал Бог Адаму и жене его одежды кожаные, предполагают и то, что Бог дал падшим человекам плоть скотоподобную" [25, с. 72] Свт. Іоанн Златоуст так міркує з приводу стану тіла після гріхопадіння (О статуях, XI, 2) : "Многие из язычников и еретиков говорят даже, что тело и не сотворено Богом. Оно де не стоит того, чтобы сотворил его Бог, говорят они, указав на нечистоту, пот, слезы, труды, изнурения и все прочие несовершенства тела. Но <…> не говори мне об этом падшем, уничиженном, осужденном человеке" [12, с. 130]. У іншому ж місці говорить (Про воскресіння мертвих, 6-7) : "Грядущая жизнь уничтожает и истребляет не тело, а приставшее к нему тление и смерть. Итак, воздыхание бывает не ради тела, а ради присущего ему тления. Тело и на самом деле тягостно, обременительно и грубо, не по собственному естеству, а от приставшей к нему позднее смертности, само же тело не есть тленно, но нетленно. <…> Не говори мне о мокроте, желчи, поте, нечистоте и о прочем, на что указывают порицающие тело, потому что это принадлежало не естеству тела, а прившедшей после тленности" [13, с. 477]. Зрозуміло, що св. отці в приведених цитатах говорять про те тіло людини, яке усім нам відоме із власного досвіду. Тобто наше тіло, навіть в його безгрішних проявах (як піт, наприклад), стало таким, яким ми його зараз спостерігаємо, лише після падіння прабатьків.

Світ же (земля) в результаті гріхопадіння підпав під прокляття. От як про це говорить Св. Писання: "Адамові ж сказав: За те, що ти вчинив за словом дружини твоєї і їв з дерева, з якого я наказав тобі не їсти, проклята земля через тебе; зі скорботою будеш харчуватися з неї у всі дні життя твого. Терня і будяки буде вона тобі родити, і їстимеш польову траву" (Бут. 3, 17-18). Мабуть, про це ж говориться в книзі Іова [17, с. 23]: "Земля змінилася, як глина під друком, і стала, як різнокольоровий  одяг " (Іов. 38, 14, ). Також і у пророка Ісаї [5, с. 20; 22, с. 29]: ".Стогне, зажурена; засмутилася й занепала духом земля; занепали старшини над народом землі. І земля споганіла під тими, що замешкали на ній; бо вони зневажили закони, зрадили установленням, зламали вічного заповіта. За це прокляття пожирає землю, і покарані мешканці її, за те спалені мешканці землі, і не багато залишилося людей." (Іс. 24, 4-6). Про поневолення тління усієї тварюки разом з людиною сказав з особою силою апостол Павло : "Бо чекання створіння очікує з'явлення синів Божих,бо створіння покорилось марноті не добровільно, але через того, хто скорив його, в надії, що й саме створіння визволиться від неволі тління на волю слави синів Божих". (Рим. 8, 19-21).

А ось що про плоди гріхопадіння Адама в плані фізичного стану світу говорять св. отці. Наприклад, у св. Феофіла Антиохійського в його апологетичному творі "До Автолика" (кн. 2, 17) читаємо про ушкодження тварин: "В шестой день Бог сотворил животных четвероногих, зверей и гадов… Звери получили свое имя от того, что они одичали, а не потому, чтобы изначала были злыми или ядовитыми, ибо ничего злого не было изначала сотворено Богом, но все было прекрасно; грех же человека испортил их, ибо с преступлением человека, и они преступили. Если владыка дома хорошо ведет себя, то необходимо и слуги живут благочинно, если же господин согрешит, то и слуги также будут грешить; таким же образом произошло и то, что с согрешением человека, который есть господин всего, и служащие ему твари уклонились ко злу. Но когда человек опять возвратится в сообразное со своей природой состояние, тогда и те животные восстановятся в первоначальный образ кротости" [24, с. 482-483].

Тлумачивши місце про прокляття землі свт. Філарет Московський пише: "Це прокляття можна пояснити про незначність плодів земних. Але якщо творіння, як говорить Апостол, сподівається звільнень від поневолення тління (Рим. 8, 19-22), і якщо для проживання правди нове потрібне небо і нова земля (2 Пет. 3, 13), то справжнє прокляття землі повинне тягнутися більше, ніж на одну її родючість. Тільки ми не можемо визначити точно, наскільки велика дія цього прокляття, тому що не бачили її в стані первісного благословення. Уся земля піддається прокляттю, заслуженому людиною, : бо на початку для нього уся земля отримала благословення. Будучи створений господарем творіння, людина, у своєму падінні, захоплює за собою і усе своє володарювання" [25, с. 69]. У іншому місці свт. Філарет Московський, кажучи про найперше схвалення творіння Богом (Бут. 1, 4), пише: "Бог от вечности видит и находит сообразным со своею премудростию и благостию свои творения. Моисей вводя Бога человекообразно по совершении каждой части творения одобряющего её, удостоверяет нас о совершенстве каждой твари, в своем роде, и для своей цели, хотя бы мы её и не знали, и тайно нас укоряет нарушением совершенства тварей (Рим. 8, 20)"[25, c. 8].

Свт. Іоанн Златоуст, пояснюючи слова ап. Павла (Тлум. Рим., XIV, 5), говорить: "Суете бо тварь повинуся не волею, но за повинувшаго. Что значит – суете тварь повинуся? Сделалась тленною. Для чего же и по какой причине? По твоей вине, человек. Так как ты получил смертное и подверженное страданиям тело, то и земля подверглась проклятию, произрастила терния и волчцы <…> Дальше (апостол) говорит, в какой надежде (тварь покорилась суете). Яко и сама тварь свободится. Что значит: сама? Не ты один, но то, что ниже тебя, что не имеет ни разума, ни чувства, – и то будет с тобою участвовать в благах. Свободится, говорит (апостол), от работы истления, то есть, не будет уже тленною, но сделается соответственною благообразию твоего тела. Как тварь сделалась тленною, когда тело твое стало тленным, так и тогда, когда тело твое будет нетленным, и тварь последует за ним и сделается соответственною ему" [12, с. 128]. І в іншому місці: "Посему я <…> сам опять стану беседовать с вами от Писания и доказывать, что не одно солнце, но и весь этот мир тленен. <…> Не о небе и земле в частности скажем вам, но укажем на апостола, который о всей вообще твари внушает нам это же самое и ясно говорит о том, что вся тварь ныне раболепствует тлению, (разъясняя также), для чего раболепствует, когда освободится от него, и в какое перейдет состояние. Сказав: не достойны страсти нынешнего времени к хотящей славе явитися в нас, он присовокупил: чаяние бо твари откровения сынов Божиих чает: суете бо тварь повинуся не волею, но за повинувшего ю на уповании (Рим. 8, 18-20). Смысл слов такой: тварь соделалась тленною; это и значит: суете повинуся. А сделалась тварь тленною потому, что так повелел Бог; а Бог повелел так для рода нашего. Как она должна была питать человека тленного, то и самой надлежало ей быть такою же; потому что телам тленным не следовало обитать в природе нетленной" [12, с. 128].

А ось що пише прп. Сімеон Новий Богослов (слово 45) : "[Після злочину Адама] не прокляв Бог раю. а прокляв лише усю іншу землю, яка теж була нетлінна і усе вирощувала сама собою. Тому, хто зробився тлінним і смертним унаслідок злочину заповіді, по усій справедливості належало жити на землі тлінній і живитися їжею тлінною". [21, с.371]. Те ж і у прп. Григорія Сінаіта : "Текучая ныне тварь не создана первоначально тленною; но после подпала тлению, повинувшись суете, по Писанию, не волею, но не хотя, за повинувшего ее, на уповании обновления подвергшегося тлению Адама (Рим. 8, 20)"[6, с.181- 182]. І свт. Феофан Затворник говорить, що: "после падения человека, чтобы он, обладая прекрасной тварью, не возгордился, Господь предал тварь за человека и её господина проклятию-суете, изменчивости и смерти, однако не на веки, а на время, с надеждой восстановления ее в первобытное состояние (в свободу от тления), когда и люди освободятся от этого же тления и явятся во славе чад Божиих. <…> Изменчивость и смерть – следствие греха, вырывают вопли как у твари, так и из души человека" [19, с. 255]. Нарешті, приведемо просторову цитату з писань свт. Ігнатія (Брянчанінова) : "Земля, створена, прикрашена, благословенна Богом, не мала ніяких недоліків. Вона була сповнена витонченості. " I побачив Бог усе, що Вiн утворив, i ось, воно добре вельми" (Бут. 1, 31). Нині поглядам нашим представляється земля зовсім в іншому виді. Ми не знаємо її стану у святій невинності; ми знаємо її в стані розтління і прокляття, знаємо її, вже приречену на спалювання; створена була вона для вічності. Земля, в первинному стані своєму, не потребувала обробітку (Бут. 2, 5) : сама виробляла рясно хлібні і інші поживні трави, овочі і плоди. Ніяких шкідливих рослин не було на ній; рослини не були схильні до ні тління, ні хвороб; і тління,  і хвороби, і самі плевели з'явилися після зміни землі услід за падінням людини, як повинно виходити із слів Бога Адаму, що виганяється з раю, : "Терня і будяки буде вона тобі родити"(Бут. 3, 18). Після створення на ній було одне тільки прекрасне, одне благотворне, було усе пристосоване до безсмертного і блаженного життя її жителів. Зміни погоди не існувало: постійно була вона однаковою - найяснішою і найсприятливішою.  Звіри і інші тварини перебували в досконалій згоді між собою, живлячись врожаєм (Бут. 1, 30). Гнів Творця змінив землю. "Проклята земля через тебе" (Бут. 3, 17), - сказав Він людині, що зневажила заповідь Його  : и отъятие благословения у земли выразилось немедленно разнообразным всеобщим расстройством ее, предвозвещающим сожжение ее, соделывающим это сожжение как бы естественною необходимостью. Пало на землю проклятие, и засвистели ветры, забушевали бури, засверкала молния, возгремел гром, явились дожди, снега, грады, наводнения, землетрясение. Животные утратили повиновение и любовь к человеку, утратившему повиновение и любовь к Богу. <…> Малые черты первоначального состояния земли, сохраненные для нас книгою Бытия, показывают, какое огромное, какое горестное, непостижимое для нас изменение совершилось над землею по падении человека" [9, с. 291-292].

Як видно з приведених цитат, св. отцями знову робиться акцент на найтіснішому зв'язку стану людини із станом світу, що оточує його, коли з падінням прародителів відбувається падіння і усього всесвіту.

Що ще додати до опису занепалого світу? Чи не сюди відносяться і усі наукові дані про нашу природу? Безліч природних катаклізмів : землетрусів, вивержень вулканів, повеней і інших, куди, звичайно ж, повинен відноситися і Всесвітній потоп, описаний в Біблії, усе це бачить учений у своїх дослідженнях. Як би резюме усіх наукових спостережень виглядають слова того ж святителя Ігнатія : "Земля, после согрешения праотцев наших, проклята Создателем, и непрестанно выражает это проклятие в своих смятениях и своем нестроении. То колеблется она, то поглощает целые грады и веси; то выступают на поверхность ее свирепые воды, и губят целые страны; то проходят по ней бури с вихрем, молнией, громом, градом, оставляя следом своим разрушение. Человечество, живущее на ней, находится в непрестанной борьбе, и частной и общественной, представляя собой обширное зрелище разнообразного страдания, неумолкающего труда, бесчисленных грехов, страшных преступлений, вавилонского столпотворения. Добродетель едва находит на ней тесный и скорбный приют. Неумолимая и ненасытная смерть ходит по ней, и постоянно истребляет поколения человеческие, которые закон размножения, установленный для рода человеческого Творцом, заменяет поколениями новыми. И будет ходить она, и пожинать людей, доколе сама не погибнет вместе с разрушающимся миром. Животные, населяющие землю, восстали одни против других, непощадно истребляют друг друга. Самые стихии находятся в непримиримой вражде и непрерывном борении между собою. На земле все сражается, все страдает, все стремится к взаимному уничтожению. Какое грозное и непрерывное смятение! Какое повсеместное и ожесточенное столкновение"! [8, с. 85]. Але, по словах свт. Філарета Московського, "сие повреждение земли, столь естественно следующее за повреждением человека, есть вкупе и наказание для него и милость. Тогда, как отъемлется у покоренной суете твари часть совершенства, заграждается часть путей к её злоупотреблению. И какое наставление для грешника – видеть грех, опустошающий вселенную" [25, с. 69]. Чи не до вчених більшою мірою відноситься остання пропозиція?

ПОРІВНЯННЯ

Підведемо деякі підсумки порівняння. До гріхопадіння людина, і, отже, створений для неї весь світ були нетлінні, не зазнавали ніяких змін. Більше того, перші люди мали такі властивості, яких не можна представити нам зараз, маючи лише перед очима  занепалий світ. Для тіла людини це виражалося в тому, що воно, будучи матеріально, у вогні не горіло, у воді не тонуло і так далі. Можна додати, що Земля, являвши собою прекрасний палац царя-людини, мабуть, знаходилася дійсно в центрі усього всесвіту. І усе це людина повинна була привести до Бога. Але замість цього, в результаті гріхопадіння, весь світ змінився, підпав під прокляття і разом з людино став тлінним та зіпсувався. Люди замість свого легкого нетлінного тіла отримали грубу, важку плоть. З'явилися все ті атрибути тіла, які нам добре відомі : піт, жовч, нечистоти і ін. Видимий тварний світ, відповідно до людського тіла, також став грубо-тілесним, в нім з'явилися розлад, небудови, руйнування. Земля з центру всесвіту перетворилася на одну з маленьких планет, що обертається навколо невеликої зірки під назвою Сонце на околиці галактики Чумацького шляху, як це затверджують астрономи. Стихії стали протистояти людині, шкодити їй, тварини перестали їй підкорятися, увесь всесвіт повстав проти свого занепалого царя. Більше того, мабуть, і сам час, як один з головних атрибутів буття світу, з порушенням останнього змінився, став іншим, чим був у світі первозданнім. ((див. хоч би думку ієромонаха Серафима (Роуза)).

Але виникає закономірне питання: чи відбилося підпорядкування усієї тварі тлінню і на закони тварного світу, або все ж ці закони залишилися незмінними і існують такими ж, якими були з моменту творіння? На це питання відповідали по-різному. Одні говорять, що закони залишилися тими ж [15, с.177, 183; 18, с. 11]. Інші все-таки схиляються до того, що закони занепалого світу відрізняються від законів світу первозданного, хоча і мають деяку подібність [14, с.79]. Вважається, що остання точка зору більше послідовна: гріх змінив і закони буття видимого нами світу. Адже як можна за допомогою відомих науці законів описати той стан людини, коли його і вогонь не палив, і вода не топила, і так далі? Чи можливе не тління і відсутність смерті у світі, де діють такі фізичні закони? Більше того, вчені встановили ці закони, грунтуючись на вивченні занепалої грубої матерії. А які закони управляли тією легкою нетлінною матерією, це встановити науці не під силу. Приведемо ще одну коротку цитату, цитату з роботи одного відомого церковного діяча, Антонія, митр. Сурожського: "Світ від створення до падіння - світ нам абсолютно невідомий" [4, с. 5]. А ось думка із цього приводу прп. Сімеона Нового Богослова (Слово 38), де ясно говориться про появу нових законів в тлінній людині, а, отже, і у тлінному світі після гріхопадіння: "Слова і визначення Божі робляться законом єства, чому і визначення Боже, проречене Їм внаслідок непослуху першого Адама, тобто визначення йому смерті і тління, стало законом єства, вічним і незмінним" [21, с. 319]. І ці закони будуть незмінні до тих пір, поки не з'являться нове небо і нова земля.

Таким чином, виходячи з вище сказаного, світ первозданний досить сильно відрізняється від світу занепалого (див. також [7, с. 190-206]). Тому ті властивості, які належать одному, ні в якому разі не можна переносити на інший. Тобто не можна безпосередньо застосовувати до нашого  світу те, про що говориться в перших главах книги Буття, і, навпаки, ті наукові дані, які є про нашу землю, не можна переносити на землю первозданну. У цьому-то і повинен полягати головний принцип узгодження Шестидніва з сучасними науковими даними. При такому підході можна не побоюватися, що наука погрожуватиме своїми відкриттями вірі в Божественне творіння світу, а з іншого боку, ученим у своїх дослідженнях занепалого світу не потрібно буде боятися анафематствовання за те, що їх розробки не співпадають з подіями Шестидніва. (Як вже говорилося вище, єдиним виключенням тут є людина, походження якої відоме тільки з Одкровення; тому пріоритет Біблії над наукою в даному випадку очевидний.)

У зв'язку з цим напрочуд сучасно (у плані відомої суперечки "креаціоністів" і "еволюціоністів") говорив російський релігійний філософ Євгеній Миколайович Трубецькой в роботі "Сенс життя" : "З цих (релігійних - Н.С.) сумнівів порівняно легко дозволяються ті, які кореняться не в самій релігійній свідомості, а виходять із зовнішньої йому області свідомості наукової. Я маю на увазі вказівки на невідповідність між вченням Біблії і християнства про початок світу, а отже, - про рай і про гріхопадіння - з даними наукового природознавства. Колізія між наукою і християнським одкровенням тут примарна з тієї простої причини, що одкровення і наука в даному випадку трактують про різні плани буття. Усі утвердження Одкровення про всесвіт  відносяться до такого її стану, де увесь космічний лад був іншим. Там діяли закони природи, відмінні від тих, які виявляються даними нашого наукового досвіду. За межами цих емпіричних даних наука нічого не знає і знати не може. Питання, чи передував відомому їй космічному ладу який-небудь інший, де не було ні смерті, ні боротьби за існування, тобто питання про те, чи була коли-небудь інша, нині невідома науці емпірія, цілком виходить з меж її компетенції. Очевидна помилка тих вчених або філософів, які, виходячи з "даних наукового досвіду", намагаються дати ту або іншу відповідь на наше питання, - все одно позитивний або негативний; вона полягає в тому, що вони надають науковому досвіду те абсолютне значення, якого він насправді не має. Досвід одного плану буття не може служити підставою для судження про буття взагалі. Тому ні космографія, ні біологія, ні які-небудь інші природні науки не покликані судити про те, чи діяли коли-небудь до виникнення відомою їм всесвіту інші, не відомі науці закони взаємовідношення духу і тіла і закони життя. Особливо дивно протиставляти одкровенню досвід нашої планети; бо затвердження християнського вчення про стан всесвіту до гріхопадіння відносяться зовсім не до земної планети в тісному значенні слова, а до земного буття взагалі, тобто до усієї сфери тілесного існування і тілесного втілення. Спроби богословів віднімати в Біблії вчення космографії про нашу планету або сонячну систему щонайменше такі ж довільні, як спростування космографій Біблії вченими. Ті і інші свідчать про досконале недозволене змішання двох планів буття, які мають суворо різнитися" [23, с. 227-228].

ВИСНОВКИ

Отже, людина відпала від Бога, позбулася раю і була приречена на смерть. У першу чергу смерть духовну, тобто існування душі без Бога (тому що життя без Бога і є смерть, пекло). Смерть тілесна була вже швидше ласкою Божою до людини, ніж покаранням, тому що смертю припиняється гріх, померлий не грішить більше, і таким чином зменшується зло. Зіпсованість природи гріхом призвела до того, що людина в цілому навіть віруюча і праведна не могла своїми силами досягти того ж блаженного стану, що був у людей спочатку, в раю, адже кожен, хоч раз, а згрішив, і сама навіть природа людська вже не здатна була це блаженство сприйняти. Звідси ж і все інше зло в цьому світі - від гріха людей. Бог зазвичай не перешкоджає людям грішити, щоб не зробити їх рабами, і тому зло все множиться і множиться. Та й Земля сама увійшла в розлад з людством, почалися природні катастрофи, хвороби, нещастя, тому що навколишня природа впала разом з людиною, для якої, до речі, і була створена

Райське життя перших людей, їхній духовний стан невідомі для нас. Ми знаємо тільки те, що то був зовсім інший світ, світ, оповитий Божою любов'ю, в якому не було зла, а панувало тільки добро. Розум наших прародичів був глибокий, проникливий, воля – доброю, почуття були чистими, нічим не забрудненими. Вся їхня досконалість полягала в моральній чистоті і невинності, у відсутності навіть якоїсь думки про щось нечисте і грішне. Підтвердженням для цього служать слова Біблії: «І були вони нагі обоє, Адам та жінка його, і вони не соромилися» (Бут. 2, 25).

Сором'язливість, стид є наслідком зіпсованості тієї людської природи, яка була дана Творцем. Сором — це підсвідоме відчуття людиною своєї зіпсованості, це внутрішній голос душі говорить людині, що в неї щось не так. Треба пам'ятати одну незаперечну істину: коли грішна людина не має вже ніякого сорому, то це є ознакою того, що душа в неї абсолютно духовно мертва — вона повністю вийшла з-під влади свого Творця, Який є найвищою Чистотою і Святістю, і перебуває під абсолютною владою диявола. А мертва душа вже не може подавати ніякого голосу.

Повернути втрачене, відновити порушену у Всесвіті гармонію, повернути собі попередню природу, попереднє блаженство в раю – це вже самій людині не під силу. Тому у свідомості людства завжди жило відчуття внутрішнього незадоволення, відчуття дискомфорту, відчуття гріха, який тяжіє над світом.

Усі ці відчуття дисгармонії яскраво виражені в найстародавніших релігіях світу. Наприклад, стародавні греки говорили, що людство несе тягар титанів, котрі повстали були проти неба. У бушменів є повір'я, згідно з яким люди стали смертними через те, що не повірили Божеству. Єгиптяни говорять про стародавній гріх людства перед Сонцем. Стародавні шумерські і вавилонські міфи розповідають про щасливі первісні часи, коли люди й  Божество жили в мирі. Аналогічні легенди є в жителів Персії, Тибету, Африки та багатьох інших народів і племен, що населяли і населяють різні частини земної кулі.

Усе це тільки підтверджує правдивість біблійної розповіді про гріхопадіння людини. А різновидність цих повіствувань пояснюється відходом людей від віри в Єдиного Істинного Бога та пошуках своїх богів.

Всемогутній Бог, поза сумнівом, міг би не допустити падіння перших людей, але Він не захотів пригнічувати їхньої свободи, тому що не Йому ж було спотворювати в людях Свій власний образ. Образ же і подібність Божа в першу чергу виражається у свободі волі людини.

Добре роз'яснює це питання проф. Несмелов: "З огляду на те, що неможливість механічного спасіння Богом людей для багатьох являється дуже неясною і навіть зовсім незрозумілою, ми вважаємо не зайвими зробити детальніше пояснення цієї неможливості. Спасти перших людей шляхом збереження для них тих умов життя, в яких вони знаходилися до свого падіння, було неможливо тому, що загибель їх полягала не в тому, що вони виявилися смертними, а в тому, що вони виявилися злочинними. Значить, поки вони усвідомлювали свій злочин, для них безумовно був неможливий рай саме через свідомість ними своєї злочинності. А якби сталося так, що вони забули б про свій злочин, то цим самим вони б тільки підтвердили свою гріховність, і отже - для них знову таки був би неможливий рай через їх моральну нездатність наблизитися до того стану, яким виражалося їх первісне життя в раю". Отже, повернути собі втрачений рай перші люди безумовно не могли - не тому, що цього Бог не хотів, а тому, що цього не допускало і не могло допустити їхнє власне моральне становище.

Але діти Адама і Єви не були винним в їх злочині і не могли усвідомити себе злочинними тільки на тій основі, що їх батьки були злочинці. Тому поза сумнівом, що, однаково сильний створити людину і виростити немовля, Бог міг би вилучити дітей Адама із стану гріховності і поставити їх в нормальні умови морального розвитку. Але для цього, зрозуміло, необхідно:

а) згода Бога на загибель перших людей;

б) згода перших людей передати Богові свої права  на дітей і назавжди відмовитися від надії на спасіння;

в) згода дітей залишити своїх батьків в стані погибелі.

Якщо ми припустимо, що перші дві з цих умов можуть як-небудь вважатися хоч би тільки можливими, то здійснити третю необхідну умову все-таки ніяким шляхом неможливо. Адже, якби діти Адама і Єви насправді вирішили, що нехай, мовляв, їх батько і мати гинуть за зроблений ними злочин, то цим самим вони, очевидно, показали б тільки, що вони абсолютно негідні раю, і отже - вони поза сумнівом втратили б його".

Можна було б знищити людей, що згрішили, і створити нових, але хіба не стали б грішити новостворені люди, маючи вільну волю? Але Бог не захотів допустити, щоб створена ним людина справді була створена даремно; була надія, що хоча б віддалений нащадок її у віддаленому майбутньому переможе зло, якому вона дозволила торжествувати над собою.

Бо Всевідець Бог нічого не робить даремно. Господь Бог Своєю превічною думкою обійняв увесь план світотворіння; і в Його превічний план входило і втілення Його Єдинородного Сина для спасіння людства, яке згрішило.

Власне, необхідно було відтворити впале людство співстражданням, любов`ю, щоб не порушити вільну волю людини; але треба було, щоб людина сама зі своєї волі захотіла повернутися до Бога, та не з примусу чи з необхідності, бо в такому випадку люди не могли б стати достойними дітьми Божими. А за превічною радою Божою люди повинні стати подібними Йому Самому причасниками вічного блаженного життя з Ним.

Після гріхопадіння людство гинуло в гріху, і ніяка мораль не могла нічого виправити, так як ушкодилося єство, між Богом і людиною виросла непереборна людськими силами стіна. Не могла допомогти і Божа всемогутність - вона б зруйнувала, якщо б втрутилася, саму суть людини як вільної істоти. І потрібне було спасіння - від гріха і смерті, хоча з точки зору людини ситуація здавалася безвихідною. Саме про це спасіння і говорить завжди Церква як про найголовніше для людства взагалі і кожного з нас зокрема - про те, щоб повернути впалу у гріх і смерть людину до її первозданної чистоти, краси і гідності. І це спасіння прийшло в особі Господа нашого Ісуса Христа, в подвигу Якого і розкривається цілком і справедливість, і милосердя, і любов Божа до людей.

Так, премудрий і благий Всемогутній Бог не погребував зійти на грішну землю, прийняти на Себе нашу пошкоджену гріхом плоть, аби спасти нас і повернути до райського блаженного вічного життя.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Біблія. – Українське Біблійне Товариство. – Київ 2003 р.

2. Закон Божий. – Серафим Слобідський. – Київ 2003 р.

3. Кун. А. – Міфи і легенди стародавньої Греції. – Київ 1995 р.

 4. Антоний Сурожский, митр. Мысли при чтении Свящ. Писания // Альфа и Омега, М., 1997, № 3(14), с. 5-15

5.  Говорун С. Притча о блудном сыне // Альфа и Омега. – М., 1997. – № 3(14). – С. 16-29.

6.  Григорий Синаит, св. Главы о заповедях и догматах, угрозах и обетованиях; ещё же о помыслах, страстях и добродетелях, и ещё о безмолвии и молитве // Добротолюбие в русском переводе/ Изд. дополненное: Т. 5. – Репр. – М.: Свято-Троицкая Сергиева лавра, 1992. – С. 180-216.

7.  Зеньковский В., прот. Основы христианской философии // М.: Канон, 1996. – 560 с. – (История христианской мысли в памятниках).

8. Игнатий (Брянчанинов), еп. Кавказский, cвт. Слово о смерти / Еп. Игнатий Брянчанинов. – Репр. – М.: “P.S.”, 1991. – 317 с. – Репр. изд.: Сочинения епископа Игнатия Брянчанинова; 3 изд. испр. и доп.; С-Пб.: Изд-во Тузова, 1905; Т. 3: Аскетические опыты

9. Игнатий (Брянчанинов), еп. Кавказский, cвт. Слово о человеке // Богословские труды. – М.: [Изд. отдел Московской Патриархии], 1989. – Сб.29. – С. 284-321.

10. Иларион (Алфеев), иеромон. Жизнь и учение св. Григория Богослова. – М.: Крутицкое патриаршее подворье, Общество любителей церковной истории. 1998. – 508

11. Иоанн Дамаскин, преп. Точное изложение православной веры. – М.: Б.И., 1992. – 164 с.

12. Иоанн Златоуст, свт. Беседы о статуях // Полное собрание творений св. Иоанна Златоуста: В 12 т. –  Репр. – М.: Православная книга, 1993. – Т. 2, кн. 1. – С. 5-250.

13. Иоанн Златоуст, свт. Беседа о воскресении мертвых // Полное собрание творений св. Иоанна Златоуста: В 12 т. –  Репр. – М.: Православная книга, 1993. – Т. 2, кн. 1. – С.

14. Кураев А., диак. Человек приходит в мир // Той повеле, и создашася: Современные ученые о сотворении мира. – Фонд «Христианская жизнь», Клин, 1999, с. 56-82

15. Малков П.Ю. Под главою – Христом: Статьи. – М.: ПСТБИ, 2000. – 264 с.

16. Мень. О., протоиерей. – История религии. В поисках пути, истины и жизни. – Москва 1991 р.

17. Петренко О. Уверение Фомы: Симфония веры и знания. – М.: Изд-во Спасо-Преображенского Валаамского монастыря, 1996. – 94 с.

18. Петренко О., свящ. Верую, чтобы понять // Шестоднев против эволюции: В защиту святоотеческого учения о творении: Сборник статей / Под ред. диак. Д. Сысоева. – М.: Паломник, 2000. – С. 8-29 – (Пособие для учителей и учащихся).

19. Рудинский Н., свящ. Жизнь и труды святого апостола Павла: Последовательный комментарий апостольских посланий, составленный по трудам еп. Феофана Затворника. – Репр. – М.: Московское Подворье Свято-Успенского Псково-Печерского монастыря, изд-во «Правило веры», 1995. – 513 с. – Репр. изд.: С-Пб., 1912

20. Серафим (Роуз), иером. Православное святоотеческое понимание книги Бытия: Пер. с англ. / Братство Преподобного Германа Аляскинского, Российское Отделение Валаамского Общества Америки – М.: Б.И., 1998. – 126 с.

21. Симеон Новый Богослов, преп. Творения: Пер. с новогреч.: В 3 т. – Репр. – М.: Свято-Троицкая Сергиева лавра, 1992. – Т.1: Слова 1-52. – 496 с.

22. Толковая Библия, или Комментарий на все книги Св. Писания Ветхого и Нового Завета: в 8 т. / Под ред. А.П. Лопухина. – С-Пб.: Б.И., 1904-1913. – Т. 1: Пятикнижие Моисеево. – 1904. – 672 с. – (Общедоступная Богословская Библиотека, вып. 14).

23. Трубецкой Е.Н. Смысл жизни // Избранные произведения. – Ростов-на-Дону: "Феникс", 1998. – 512 с. – (Выдающиеся мыслители).

24. Феофил Антиохийский, св. “К Автолику”, книга 2. // “Ранние отцы Церкви”. – Брюссель: 1988. – с. 468-501.

25. Филарет, митр. Московский, свт. Записки, руководствующие к основательному разумению книги Бытия, заключающие в себе и перевод сия книги на русское наречие. – Репр. – Б.М.: Б.И., Б.Г. – Ч. 1: Сотворение мира и история первого мира. – 133 с. – Репр. изд.: М., 1867


 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

60465. Формування соціально зрілої особистості 90 KB
  В процесі роботи з учнівським колективом надаю допомогу кожному учневі пізнати себе своє Я знайти своє місце в колективі однолітків суспільстві. Здійснюю через співпрацю з вчителями-предметниками впроваджуючи цикл психологічних...
60466. Будова і функції зубів. Гігієна зубів 46 KB
  Мета: ознайомити учнів з будовою зубів їх видами та функціями; розвивати вміння виявляти причини хвороб зубів та робити висновки щодо профілактики захворювання зубів; виховувати свідоме ставлення до свого здоров’я...
60467. Подорожуємо Англією 401 KB
  Скажіть в яких країнах розмовляють цією мовою Учні називають англомовні країни А чи знаєте ви де ж вперше пролунали слова англійською мовою тобто де ж виникла англійська мова...
60468. УСТНЫЙ ЖУРНАЛ «ПО СТРАНИЦАМ ИСТОРИИ» 363.5 KB
  Цель: Расширить знания детей об освобождении родного края от немецко-фашистских захватчиков, формировать активную жизненную позицию, воспитывать патриотизм и уважение к защитникам Родины.
60469. Моя Батьківщина - Україна 120.5 KB
  Обладнання: картини рідної природи; карта України; символи України; вишиваний рушник колосся і калина; назви народних символів; картки з прислівями назви сторінок усного журналу.
60470. «Україно, квіте любий, сонячная руто…» (Україна у житті та творчості зарубіжних поетів) 101.5 KB
  Володимир Маяковський про Україну 13 січня 1924 року в газеті Пролетарська правда що виходила у Києві було надруковано оголошення: Товаришу Маяковський Робітничі кореспонденти чекають на вас у своєму клубі 13 січня о 1 годині дня. 21 квітня 1845 року він пішов на військову службу.